БАЛТИЯ-ДРУК
Церква Різдва Богородиці (XVII ст.) і Дзвіниця на Дальніх печерах (XVIII ст.)
КИЇВ Перша зустріч
К
ожне місто, що має довгу історію, неповторне. Особливо, якщо мова йде про таке місто, як Київ, у п’ятнадцятивіковій історії якого сплелися дивовижні легенди і видатні історичні події, величні перемоги і трагічні поразки. Тут все сповнене особливого змісту — ландшафт, у якому ріка сусідить із горами; яскрава сучасність у поєднанні з унікальними історичними пам’ятками. Тут саме повітря просякнуте минувшиною. Знайомство з таким містом стає не просто захоплюючою подорожжю, але й хвилюючим пошуком його душі, яка неодмінно розкриється чутливому серцю. Історія заснування Києва оповита легендами. Літописець Нестор у “Повісті минулих літ” залишив переказ про те, як майбутню славу міста на дніпровських пагорбах прорік апостол Андрій. З літопису ж дізнаємось ми й імена засно-
вників Києва — братів Кия, Щека, Хорива і сестри їх Либеді. У істориків немає сумнівів щодо реального існування цих історичних постатей. І доказом того є найдавніші київські топоніми — назви гір Старокиївської, Щекавиці, Хоревиці і річки Либеді. А пам’ять про апостольські пророцтва береже Андріївська церква — один з найпрекрасніших храмів Києва. У VI–IX віках на Старокиївській горі сформувався так званий Детинець — укріплений центр Верхнього міста. У Х сторіччі почалася його активна забудова: зводилися князівські палаци, кам’яні храми, будівлі знаті та простих міщан, ремісничі майстерні. В ХІ сторіччі Верхнє місто охоплювало всю територію городища Володимира і Ярослава та комплекс монастирів на Михайлівській горі. Ця земля — справжній археологічний музей під відкритим небом.
5
Софійський собор (1017–1037) і Софійська дзвіниця (XVII ст.)
В
ВЕРХНЄ МІСТО Від Софії Київської до Університету
ід Града Володимира починається Володимирська вулиця. Невидимим ланцюгом вона з’єднує сиву давнину з сучасним життям міста. Мабуть, жодна з київських вулиць не може порівнятись з Володимирською по кількості пам’яток історії, культури та архітектури. Якщо від Детинця пройтися Володимирською лише два квартали, ви побачите захоплюючу картину: просторий майдан слугує ніби підмостками для величної дзвіниці та храму, що ховається за монастирськими мурами. Це — Софійський собор, одна з найвидатніших пам’яток світової архітектури. Він був збудований за часів князювання Ярослава Мудрого, між 1017 та 1037 роками. На зразок Константинополя головний храм держави великий князь назвав Софією, що в перекладі з грецької означає “Премудрість Божа”. У 1685–1707 роках було проведено реконструкцію, результатом якої став барочний вигляд храму.
Водночас було зведено триярусну кам’яну дзвіницю. Четвертий ярус з’явився у 1852 році, після чого висота дзвіниці досягла 76 метрів. Мури її прикрасили багаті ліпні орнаменти з гербами. На фасаді третього ярусу з боку майдану барельєфні зображення апостола Андрія та князя Володимира, а з протилежного боку — апостола Тимофія й архангела Рафаїла. На другому ярусі зберігся 800-пудовий дзвін XVI сторіччя. Крізь головний вхід, розміщений у дзвіниці, потрапляємо на територію Софійського заповідника до собору. Перед нами постає східний фасад храму. Частина штукатурки з нього знята, і можна доторкнутися до цеглин, яким майже тисяча років. У нартексі, через який проходять до храму, встановлено два макети: реконструкція первісного вигляду собору, побудованого у візантійському стилі, і сучасний вигляд. Кілька сходинок (під склом — мармуровий поріг доби князя
11
J
ХРЕЩАТИК
оловна вулиця Києва невелика — завдовжки трохи більше кілометра. Як не парадоксально, але центром міста Хрещатик став лише у середині ХІХ сторіччя. Великий яр, названий Хрещатим, по якому протікала однойменна річечка, відділяв Верхнє місто і Печерськ від Подолу. З часом велика улоговина Хрещатого яру і менші, що збігали до неї, стали вулицями — Хрещатиком і прилеглими до нього Інститутською, Лютеранською. Прорізною. У ХVІІІ сторіччі навколо сучасної Європейської площі сформувалися перші забудовані ділянки. Хрещатик з’єднав відокремлені раніше Старокиївську частину міста, Поділ і Печерськ. І лише у другій половині ХІХ сторіччя Хрещатик — з Думою, солідними банківськими конторами і будівлею пошти, розкішними прибутко-
вими домами, театрами і магазинами, модними ресторанами і кафе — стає центром Києва. У 1941 році Хрещатик був майже повністю зруйнований. Після війни на головній вулиці міста виросли величні споруди з багатим декором, увінчані вежоподібними покрівлями, керамічними прикрасами, гранітними стінами торговельних приміщень, що сформувало виразний ансамбль. Лише кілька довоєнних будинків залишилося на Хрещатику. Хрещатик тягнеться від Європейської площі. Назва її походить від готелю, який на початку ХХ сторіччя стояв на місці сучасного культурного центру “Український дім”. Навпроти Українського дому — будинок Національної філармонії України, який було зведено 1882 року за проектом відомого архітектора В. Ніколаєва для Купецького зібрання.
25
ЛИПКИ
П
іднявшись з Хрещатика, ми опинимося на Липках — найреспектабельнішому районі Києва. Прямо з Майдану до нього веде вулиця архітектора Городецького. Знайомство з Липками традиційно починають з площі імені Івана Франка, в центрі якої — затишний сквер зі старим фонтаном, за яким — будова Національного академічного українського драматичного театру імені Івана Франка. У цьому будинку, зведеному у 1898 році архітекторами Г. Шлейфером і Є. Брадтманом, колись виступала трупа відомого режисера і актора Миколи Соловцова. На сцені театру під час свого турне танцювала геніальна російська балерина Анна Павлова. Український драматичний театр імені Івана Франка працює у цьому приміщенні з 1926 ро ку. Колектив уславили такі видатні актори, як О. Бучма, В. Дальський, О. Кусенко, І. Мар’янен ко, Н. Ужвій, Ю. Шумський та багато інших.
Праворуч від театру — будинок гімназії, у якій навчався видатний артист світового балету Серж Лифар. У сусідньому сквері стоїть пам’ятник Івану Франкові, встановлений 1956 року на честь ювілею класика української літератури. Пройшовши уздовж будови театру, піднімемося на вулицю Банкову, яка викликає особливий інтерес у туристів: на ній знаходиться один з найвигадливіших витворів відомого київського зодчого В. Городецького — так званий Будинок з химерами, що з’явився у 1903 році. Городецький прикрасив фасади та крівлю свого будинку зображеннями слонів, носорогів, антилоп, ящірок, дельфінів та русалок. Ці скульптурні зображення не лише рекламували новий будівельний матеріал, цемент, але й сприяли поширенню у місті різних оповідок, які по-різному пояснювали примхливу фантазію архітектора.
31
Театр ім. І. Франка. 1896 – 1898. Архітектори Г. Шлейфер, Є. Брадтман
<<
“Будинком вдови, що плаче”
Навпроти “Будинку з химерами” споруда, що до 1991 року належала Центральному Комітету Компартії України. Тепер тут — Секретаріат Президента України. Банкова виходить на вулицю Лютеранську, яка отримала свою назву від релігійної общини протестантів, яка з ХVІІІ сторіччя компактно мешкала у цій місцевості і представники якої займали помітне місце у суспільстві. Тут доречно було б згадати родину героя Вітчизняної війни 1812 року Вітгенштейна, а також рід Гралей, серед яких були відомі лікарі і пастори. Піклуванням цієї родини на вулиці Лютеранській за проектом архітекторів І. Штрома і П. Шлейфера була зведена кірха у романському стилі. Найцікавішим на Лютеранській є маєток під № 23, який називають “Будинком вдови, що плаче”. Фасад будинку прикрашає маскарон з традиційним для модерну жіночим обличчям, по щоках якого під час дощу стікають цівки, ніби сльози.
32
Інтер’єр Національного банку України
“Будинок з химерами”. 1901–1903. Архітектор В. Городецький
Національний банк України. 1902–1905. Архітектори О. Кобелєв, О. Вербицький
33
Вид на Троїцьку надбрамну церкву (XII ст.) з території Печерської лаври
ПЕЧЕРСЬК
З
найомство з цією давньою місцевістю можемо розпочати з території Хрещатого парку, яким закінчується Хрещатик. Сюди приходять, щоб насолодитися чудовими видами Дніпра, Лівобережжя і Подолу. У південній частині парку знаходяться дві цегляні водонапірні вежі, у одній з яких сьогодні працює Музей води. На Печерськ з Хрещатого парку можна пройти невеликим мережчатим містком, який має свою цікаву історію: у 1912 році за проектом містобудівника, майбутнього академіка Є. Патона безпосередньо на ґрунті було змонтовано міст, а потім з-під нього виймався ґрунт. Кияни цей парковий міст називають ще “містком поцілунків”. В парку стоїть Маріїнський (колишній Царський) палац в стилі бароко, зведений в середині XVIII сторіччя за проектом В. Растреллі. За свою довгу історію палац був і резиденці-
єю губернаторів, і лікувальною установою з мінеральними водами, і музеєм. Після Великої Вітчизняної війни будова не належала нікому. У 1980–1982 роках у палаці були проведені значні реставраційні роботи. Парадні зали палацу прикрасили кришталеві світильники, унікальний паркет, стилізовані під XVIII сторіччя меблі. Особливо урочисто виглядає центральна Біла зала, в інтер’єрі якої гармонійно поєднуються теплі відтінки натуральної деревини, блиск кришталю і вишукана позолота. Сьогодні у Маріїнському палаці проходять урочисті зустрічі на вищому рівні, важливі дер жавні заходи. У той же час палац відкрито для екскурсійного відвідування. У 1764 році навпроти Києво-Печерської лаври було розпочато будівництво Арсеналу. Величезна, квадратна в плані (800 м по периметру) споруда у класичному стилі мала внутрішнє подвір’я
37
Панорама Києво-Печерської лаври згори
Миколаївський костел. 1899–1909. Архітектори С. Воловський, В. Городецький
НОВА БУДОВА
О
днією з беззаперечних переваг Києва туристичного є те, що більшість давніх святинь і пам’яток розташовані досить компактно. Проте чимало цікавого знаходиться і за межами історичного центру, наприклад, в місцевості, яку традиційно називають Новою Будовою, зокрема, на її головній вулиці — Великій Васильківській, а також у більш віддалених районах, що розвинулися лише у ХХ сторіччі. На невеликій вулиці Шота Руставелі подивимося на центральну Хоральну синагогу, побудовану коштами мецената Лазаря Бродського. Вона діяла до 1926 року, після того радянська влада закрила її. Довгий час у приміщенні синагоги знаходився міський ляльковий театр. І лише у 1997 році будинок було повернуто релігійній громаді. Хоральна синагога Бродського — одна з найкрасивіших юдейських святинь міста.
Стіни Хоральної синагоги, на жаль, не в змозі заглушити криків футбольних фанів під час футбольних матчів на одному з найкращих спортивних майданчиків країни — стадіоні “Олімпій ському”, який вміщує до 80 тисяч вболівальників. Окрім головної арени з футбольним полем та біговою доріжкою, на стадіоні ще є тренувальні футбольні майданчики, гімнастичні зали, криті плавальні басейни, тенісні корти. Звичайно, улюбленою командою киян є “Динамо”. Особливого успіху динамівці досягли під керівництвом Валерія Лобановського. Пам’ятник видатному тренерові знаходиться біля входу до стадіону “Динамо”. До ряду головних спортивних майданчиків Києва належить і Палац спорту, збудований у 1960 році. Його простір і спортивну арену використовують не лише для проведення змагань,
57
Вид на Андріївську церкву і “Замок Ричарда”
АНДРІЇВСЬКИЙ УЗВІЗ
А
ндріївський узвіз — одна з найпопулярніших вулиць старого Києва. Цей звивистий шлях, прокладений між горами Замковою та Уздихальницею, у давні часи називався Боричевим взвозом (тобто підйомом) і був головним шляхом, що сполучав Гору з Подолом. Сьогодні Андріївський узвіз уславлений щорічними вернісажами, сувенірними крамничками і затишними місцями для романтичних прогулянок. Тут відкрито художні галереї і салони, працює театр “Колесо” і мала сцена Театру на Подолі, сюди запрошують затишні кафе і ресторани. Але найголовніше — ця вулиця є унікальним архітектурним ансамблем, у складі якого слід в першу чергу відзначити Андріївську церкву, легендарний “Замок Ричарда”, а також декілька прибуткових домів, збудованих на початку ХХ сторіччя у псевдоруському та неоренесансному стилях.
Андріївська церква — пам’ятка архітектури доби бароко — споруджена у 1748–1755 роках за проектом геніального зодчого В. Растреллі. Однобаневий храм має форму хреста, по кутах якого розміщені декоративні вежі. Внутрішнє оздоблення вражає кількістю і легкістю різних позолочених прикрас. Місце для будівництва церкви було обране не випадково. За літописом, саме на цьому київському пагорбі апостол Андрій пророкував: “Бачите ці гори? На цих горах засяє благодать Божа, і буде місто велике, і багато церков зведе Бог”. І поставив апостол на цій горі дерев’яний хрест. Минуло більше тисячі років, і наприкінці ХІ сторіччя на цьому місці з’явилася дерев’яна Андріївська церква і при ній — жіночий монастир. Нижче Андріївської церкви — затишний сквер з ажурною альтанкою. Поруч — скульптури за проектами Івана Кавалерідзе, музей-майстерня
63
Панорама центральної частини Подолу зверху
ПОДІЛ
Н
айдавніші поселення на Подолі датуються першими сторіччями нашої ери. З часів Київської Русі Поділ був торговим і ремісничим осередком міста. Після того, як у 1240 році ханом Батиєм було зруйновано Княжий град, все життя міста зосередилося біля Дніпра, на Подолі, і тоді місто отримало назву Києво-Поділ. У XV сторіччя подільські ремісники об’єдналися в цехи. Тоді ж київські міщани отримали Магдебурзьке право і самоврядування. Життям КиєваПодолу керував магістрат; войта-бургомістра обирали загальним голосуванням. Не дивлячись на різні утиски, самоврядування на Подолі зберігалось аж до 1830-х років. На жаль, не збереглося будинку Магістрату, як і багатьох інших пам’яток того часу: дерев’яний Поділ часто потерпав від стихійних лих — повеней та пожеж. Відбудований Поділ втратив багато оригінальних рис, проте якщо почати знайомство з ним з Контрактової
площі, то все ж крізь пізню архітектуру можна розгледіти модель “київської агори” — Подолу. Контрактову площу по праву називають “серцем Подолу”. В її архітектурному ансамблі віддзеркалилося все розмаїття побуту найдавнішого району міста. Під час прокладання лінії метрополітену глибоко під землею були знайдені цілі квартали зрубних будинків ІХ–ХІІ сторіч. Ще за часів Київської Русі тут знаходилося Торговище — головний торговий майдан міста. На згадку про це в самому центрі площі побудували Гостиний двір. Біля нього відтворений у первісному вигляді фонтан “Самсон” — скульптурне зображення біблейського героя Самсона у бійці з Левом. Навпроти — відбудований у формах давньоруської архітектури храм Успіння Богородиці (Пирогощі). Цей храм, неодноразово перебудований, колись був головним собором київського Подолу. Церква згадується у “Слові о полку Ігоревім”, шедеврі давньоруської літератури.
67
КИЇВ Фотоальбом ТОР 10 Генеральний директор Рута Малікєнайте Головний редактор Віргініюс Строля Відповідальний редактор Аліса Григорук Олена Кір'ятська Художній редактор Віталій Машков Макет та художне оформлення Павла Машкова Ігоря Артеменка Верстка та підготовка до друку Володимира Мухіна Андрія Довженка Сергія Опалія Фотозйомка Валерія Баришпольця Юрія Бусленка Евгена Дерлеменка Миколи Іващенка Віктора Хмари Дмитра Следюка Олега Жарія