Top10 lvov ukr flip

Балтія-Друк

Знайомство з містом Лева

Панорама міста з висоти пташиного польоту

Ч

ому саме Львів? Це запитання постає пена короткий час відвідав місто, говорять про ред кожним, хто робить вибір на користь його неповторну Душу. цього міста. Запитання одне, проте відповіПроте лише якихось півтора десятка родей — безліч. Так само, як і вражень, що їх ків тому ця перлина європейської цивілінеодмінно отримує кожен гість чи той, хто зації була майже недоступною для іноземобирає Львів місцем постійного проживання. ців. Часи імперії в минулому, однак і сьоЛюбите кружляти в багряниці осіннього годні актуальною є байка про потяги зі схопадолисту? Чи ностальгійно зітхати під шурду та заходу, що зустрічаються на львівськохіт дощу, що спливає старими дахами та ринму двірці (залізничний вокзал — Прим. автора), та їхніх пасажирів, що, диввами? Або ж вдихати п’янкі пахощі лячись у вікно, зітхають. “Нарешті я весни та ніжитися в променях літна сході”, — каже мешканець захонього сонця? Львів — ідеальне місце ду. “Ось я й на заході”, — промоввідпочинку за будь-якої погоди! ляє мандрівник зі сходу. Приємного побачення зі Львовом! Розмаїтість, автентичність та від­ Хоч би як Ви прибули до міста, критість — ось головні переваги цьокалейдоскоп подій та вражень від го міста, осередку безмежних можмістичної атмосфери вкритих бруливостей, де пахощі таємничого ківкою вулиць і моторошних закаCкульптура лева сходу та музика романтичного захопелків гарантований. Львів зализ дво­ма тулубами ду сплелись з експресією півдня та шається містом, де все ще можна на ­перехресті спокоєм півночі. Саме про це у свознай­ти минуле, проте все помітнівул. Галицької та Староєв­рейсь­кої. їх спогадах про Львів писав польшим стає майбутнє. Всі, хто хоча б XVIII ст.

4

ський поет-мандрівник Себастьян Кльонович (1545–1602), якому здавалось, що “…всі скарби світу звозять в це прикордон­не місто сани Півночі та кораблі ­Океану”. Згадуючи часи галицького короля Данила Романовича, завзятих польських монархів, романтичних австрійських імператорів та навіть “совітів”, у Львові й надалі говорять, думають та моляться різними мовами. Під час перебування у Львові ні на мить не покидає відчуття, що ось там, одразу за рогом наступного будинку, таки справді є щось — незнане й неймовірне, що

Скульптура Леопольда фон Захер-Мазоха на вул. Сербській

можна порівняти хіба що з відкриттям Нового Світу. І можливо, вам таки вдасться відшукати хоча б той будинок, у якого дощ з лівого боку даху спливає до Балтійського моря а з правого — до Чорного. Понад 750 років офіційної історії залишили помітний слід в архітектурному обличчі Львова. Тут є майже всі відомі архітектурні стилі та напрями. Історія та сьогодення продовжують жити, а звуки, мелодії та аромати роблять старе місто реальним та справжнім. Наче у далекому Єрусалимі, зробивши не більше ста кроків, тут можна потрапити з вір­менської дільниці до католицької, звідти — до православної, і, нарешті, у тісний та загадковий мікросвіт єврейської вулиці. Три християнські митрополії — грекокатолицька, католицька та вірменська — перегукуванням дзвонів з висоти своїх дзвіниць століттями закликають вірних на молитву. І все це спонукає мешканців до толерантності та бажання зрозуміти іншу культуру.

А ще варто загадати, що саме у Львові винайшли першу у світі гасову лампу, хокейну маску, провели міжнародні перегони по трамвайній колії, виконали першу вдалу хірургічну операцію з виразки шлунку. І де ж як не у Львові міг народитися загадковий австрієць Леопольд фон Захер-Мазох, таврований до віку батьківством “мазохізму”! Про все це та навіть більше вам обов’язково розкажуть у екскурсійному поїзді чи на ринкуторговиці, у кав’ярні чи просто на вулиці. Бо львів’яни закохані в історію свого міста. Вона є части-

Коліжанки на канапі п’ють каву з філіжанок

5

Залізничний вокзал

П

рибуття до Львова залізницею — це подорож для романтика. Ось потяг поволі наближається, кружляючи навколо приміських пагорбів і гудками вітаючись зі старими дільницями, що радісно зустрічають його появу. Чудернацькі, незвичні для вуха назви — Підзамче, Замарстинів, Клепарів — указують шлях до залізничного двірця. Саме двірця, бо для цього шедевра інженерної та мистецької думки банальне “вокзал” наче й не личить. Перший потяг прибув до Львова у 1861 році з Перемишля. Відтоді місто остаточно стало частиною єдиного європейського простору, про що нагадує одна з популярних і сьогодні у місті пісень: “Сяду у поїзд, хай собі їде, може, у Прагу, може, у Відень”. Про значення двірця в минулому свідчить той факт, що раніше зустрічаючі мали

8

придбати особливий квиток, т. зв. перонувку, щоб потрапити на перон, а професія залізничника зав­жди вважалась у Львові однією з найпрестижніших. Теперішню розкішну будівлю запроектував архітектор Владислав Садловський. Урочисте відкриття відбулося у березні 1904 року. Задля зручності пасажирів потяги потрапляють під металеве накриття — дебаркадер, який був спеціально створений у Моравії. За свою історію будівля неодноразово перетворювалась на місце воєнних сутичок. Так було у 1918 році, коли тут тривали запеклі бої під час українсько-польського конфлікту. Постраждала будівля й у часи Першої та Другої світових воєн. Сьогодні фасад залізничного вокзалу прикрашають алегоричні постаті “Про­ мисловість” і “Торгівля” (ск. А. Попель).

Над порталом бачимо дві фігури, що символізують Львів і залізничний рух (ск. П. Війтович). Внутрішня оздоба вокзалу пережила кілька реконструкцій. У 1946 – 1951 роках арх. В. Домашенко переоформив пасажирські зали у стилі т. зв. сталінського ампіру. Відповідного ідеологічно витриманого вигляду набули тоді ж сте-

ля та стіни фойє. На початку ХХІ ст. було проведено ґрун­товну реконструкцію, автори якої намагалися повернути двірець до пер­шовзірців. До цікавих нових “аксесуарів” належить подарунок Львову від міста Донецька — викута зі шматка залізничної рейки “Пальма Мерцалова”, встановлена зліва від головного входу.

Скульптурні композиції “Промисловість” і “Торгівля” на фасаді вокзалу

Дебаркадер — місце прибуття потягів

9

Ратуша

В

продовж віків тут, у найголовнішому будинку Львова, знаходилось керівництво міста; тут чинили суд, підписували міждержавні угоди. В підвалах ратуші навіть містились в’язниця та львівська поліція. Ще й сьогодні популярними залишаються балачки про чорну труну, що кружляла коридорами старої ратуші напередодні

10

чергової страти як нагадування про несправедливий вирок що його виніс один із львівських суддів. Будівля старої ратуші згоріла в пожежі 1527 р., котра охопила все середмістя. Теперішня споруда була збудована у 1827–1835 рр. Вже на початку ХІХ ст. через її поганий технічний стан виникла потреба у новій будівлі.

Створені спеціально для цього ­комісія та фонд вважали, що варто було ­зберегти стару вежу часів ­бургомістра Кам­піана. Спільний проект віденців Йозефа Маркля та Франца Трешера було ­затверджено, однак йому не судилося втілитись у життя.

14 лип­ня 1826 р. вежа раптово­ за­ хиталась та впа­ла; загинули лю­ди, серед яких й міський сурмач, кот­рий традиційно слідкував за без­пекою та подавав відлік часу згори ратуші. Во­сени 1827 р. відбулося уро­чисте посвячення наріжного каменя­ нової ратуші, здійснене львівським архієпископом. Тоді ж під наріжний камінь було закладено мідну скриньку з пам’ятним актом і тогочасними монетами. Посвячення ратуші та вежі висотою 65 м з округлим куполом відбулося 2 жовтня 1835 р. Спочатку нова ратуша дуже не сподобалась мешканцям міста. Звиклі до елегантного вигляду колишньої ренесансної споруди, про теперішню вони жартували як про “...величезний та бридкий чотирикутник з вежею у вигляді комина...” або “...бридкий та бездушний пам’ятник німецькій бюрократії...”. Правда полягала в тому, що збудована ратуша справді була зручною передовсім для урядовців (понад 150 кімнат та гарні зали).

2 листопада 1848 р. верхівка нової вежі в черговий раз зазнала серйозних ушкоджень, цього разу через революційні події та вуличні бої між мешканцями та австрійським військом. Магістрат навіть був змушений тимчасово переїхати до готелю “Англійський”. Відбудова закінчилася лише весною 1851 р. Тоді ж на вежі змонтували новий годинник, виготовлений на фабриці Вільгельма Штілє, що біля Відня. Він успішно працює й сьогодні, і за свою історію лише кілька разів ненадовго зупинявся. Під час останньої реконструкції ратуші піднесли її дах та пристосували його для потреб чиновників, кількість яких постійно зростає.

Вид на Ратушу з Високого замку

11

Митрополія Святого Юра

В

ідносно недалеко від залізничного двірця видніється золота баня Митрополії Святого Юра. Святиня розташована на висоті 321 м, на одній з гір, що оточують місто. Це одна з найстаріших святинь та місце паломництва мільйонів греко-католиків. Перший, тоді ще дерев’яний храм, посвячений святому Юрію, було закладено на горі близько 1280 року князем Левом Даниловичем. Легенда сповіщає, що на цій горі ченці мали свої печери ще на початках християнства, і чернече життя велося і в обителі, фундатором якої виступив князь Юрій Львович (1340 р.). За часи свого існування храм разом з усім містом пережив багато історичних пригод. На площі біля катедри, там, де тепер знаходиться парк, в 1655 році розмістився табір козаків Богдана Хмельницького, які значно понищили пам’ятку. В 1672 році те саме зробили турки, а у 1695 році на монастир напали татари. Проте для городян, окрім релігійного призначення, митрополія славилась веселими січневими ярмарками, що проводились у день святої Агнети. Згодом поширеними стали ще й травневі святоюрські ярмарки, які відбувались коло стін катедри під протекторатом львівських єпископів, а пізніше митрополитів. Надзвичайно важливою для храму та Галичини загалом була участь в українському громадському і церковному житті давнього боярського роду Шептицьких. Одразу кілька його представників стали греко-католицькими єпископами. Зокрема, єпископ Атанасій ­Шептицький доручив своєму братові та правонаступникові, єпископу Левові Шептицькому (1749–1779 рр.), продов­жити розпочату ним ґрунтовну перебудову храму. Для того, щоб зібрати кошти на побудову церкви, митрополит призначив окремий податок і за

десять років зібрав необхідну суму. Для втілення ідеї в життя він ­запросив до роботи у 1745–1760 рр. видатного ­архітектора Бернарда Меретина. Спеціалісти твердять, що в європейсь­ кій стилістиці храму відчувається сильний вплив української сакральної естетики.

Вхід до Митрополії Св. Юра

13

Чорна кам’яниця

П

лоща Ринок — серце сьогоднішнього невідомо, хто був його першим архітектоЛьвова. З раннього ранку і до пізньором. Проте до оздоблення кам’яниці наприго вечора тут вирує потік заклопотаних гокінці XVI ст. доклали рук італійські майстри родян та безтурботних туристів. Ринок отоПетро Барбон та Павло Римлянин. Саме тоді чений оригінальними кам’яницями, більпредставник заможного львівського роду шість з яких збудовано у ренесансному стиЯн Лоренцович відкрив тут одну з перших у лі. Окремі з них користуються особливою Львові аптек. Як посаг будинок дістався його популярністю, як-то унікальна архітектурна онуці Яні, котра вийшла заміж за лікаря Марпам’ятка XVI ст., що має назву Чорна тина Анчевського. Тож кам’яницю кам’яниця. стали називати “докторівською”. Попри численні міфи, що ствоЛікар прикрасив фасад будинку рені навколо чорного кольору фаскульптурою свого патрона, Свясаду будівлі, вона отримала його того Мартина, який у своєму прагчерез цілком прозаїчну причину: ненні поділитись останнім з тим, свинцеві білила, якими захищали хто в біді, відрізає мечем частину фасад, під дією повітря й світла свого плаща і віддає жебракові. окислювались, набуваючи чорноПоряд — фігура львівського свяго кольору. Хоча, можливо, й сам того Станіслава Костки, а також камінь також вбирав сажу від вифігура Богоматері. З правого боку кидів вугілля, що ним опалювавід входу з середніх віків зберігся ли місто до середини ХХ ст. І вже невеликий виступ — кам’яна лава, значно пізніше реставратори нана якій міг відпочити сторож. Щодали будівлі “справжнього” чорправда, усі, хто намагається на ного кольору. ній посидіти, відзначають її неСкульптурне зображення Не менш загадковою є й істозручність. Усе правильно! Сторож Св. Мартина на фасаді Чорної кам’яниці рія цього будинку. Достеменно на роботі спати не може!

18

19

Вірменський кафедральний собор

В

ірмени — один з найдавніших етносів Львова. Їхня дільниця розташована поряд з Ринком з північного боку. Після переносу центру міста на південь вірменська громада отримала у власність цілу дільницю. З часом тут з’явилися школа, монастир, друкарня та навіть перший у місті банк. Проте вже понад шість століть центром “вірменського всесвіту” залишається кафедральний собор.

Подвір’я храму з поховальними плитами

Дзвіниця та мур Вірменського кафедрального собору

20

Відкрита галерея в екстер’єрі Вірменської церкви

Припускають, що на місці теперішнього храму була дерев’яна церква. Початок кам’яного будівництва відносять до середини XIV ст. На замовлення багатих купців її за зразками давніх вірменських святинь почав споруджувати архітектор на ім’я Дорінґ. Після пожежі 1527 р. та подальших перебудов, найбільша з яких сталась у XVIII ст., церква набула барочного вигляду. Більшість робіт фінансував знаний віСкульптура рменський суддя Христофор Христа Августинович. Йому ж налена подвір’ї жить ініціатива встановленхраму. 1889 р. ня на подвір’ї церкви колони з фігурою Св. Христофора. Через активність вірмен як купців інколи можна почути про виняткову популярність цього святого як опікуна всіх мандрівників. У 1920 р. з боку вулиці Краківської було облаштовано новий вхід до

Дерев’яний вівтар з композицією “Голгофа”. XVIII ст. Вівтарна частина зі святим престолом

Домініканський собор

Ч

ернечий Орден Проповідників, або отцівдомініканців, був одним із найвпливовіших у Львові за часів середньовіччя. Орден був заснований в 1215 р. у Тулузі іспанським ченцем Домініком. Традиційним символом братів-проповідників є пес з палаючим факелом (Domini canes — з лат. “пси Господні”). Факел символізує світло істини, пес ­— служіння та охорону Церкви від неістинних вчень. Це зображення можна побачити на фасаді львівського костелу. Згідно з уставом, орден не мав права володіти чи приймати пожертви нерухомістю, але міг отримувати від меценатів гроші. За легендою, ґрунт під львівський храм домініканцям подарував князь Лев Данилович.

24

У XVII ст. монастир пережив справжню облогу, коли прихистив за своїми мурами Гальшку з Острога — багату, але нещасливу наречену, яка шукала прихистку від нелюбачоловіка. Останній таки домігся її видачі, проте лише тоді, коли під час облоги припинив доплив до монастиря води. Стіни монастирської трапезної пам’ятають часи перебування у місті російського царя Петра І, коли той обіцяв полякам допомогу в боротьбі проти шведів. До середини XVIII ст. храм мав готичні риси, проте після великої пожежі був перебудований на замовлення Юзефа Потоцького за планами військового архітектора Яна

де Вітте. У 1792–1798 рр. над оздобою фасаду працював майстер Клеменс Фесінгер, а над вівтарем майстер Полейовський. Чудові різьблені скульптури інтер’єру виконали Себастьян Фесінгер та майстер Ґеорг Пінзель. В інтер’єрі храму збереглася епітафія графині Яніни Дунін-Борковської (Б. Торвальдсен, 1816), а обабіч входу пам’ятники губерна-

Пес з палаючим факелом – символ отців-домініканців

торові Галичини Францу Ґауеру (А. Шімзер) та художнику Артуру Ґротгеру (В. Гадомський, 1880). “Оригінальне” призначення для костелу та монастиря домініканців вигадала радянська влада, перетворивши його на Музей атеїзму та релігії. Під куполом костелу багато років висів маятник Фуко. Зараз це діючий храм Української греко-католицької церкви.

25

Бернардинський монастир (церква Святого Андрія Первозванного)

С

поглядаючи величну споруду костелу (зараз греко-католицька церква Святого Андрія Первозванного, пл. Соборна) та монастиря отців бернардинів, або, як ще називають цих монахів, францисканців-обсервантів, нелегко повірити, що цей чернечий орден належав до так званого мендикантського, тобто жебручого. Перше, що спадає на думку — або ж мешканці Львова були неймовірно щедрими, або ж монахи вельми спритними, щоб на-

34

збирати достатньо коштів на цю чудову архітектурну споруду, яку справедливо вважають одним з найкращих прикладів Ренесансу в Центрально-Східній Європі. Але правда в тому, що початки монастиря у Львові не були простими. До міста бернардини прибули у 1460 р. на запрошення Андрія зі Спрови Одровонжа, руського воєводи. Проте одразу ж наштовхнулися на опір місцевих русинів, львівської влади та

одного з найстаріших та найкращих Фасад відзначається спокійною еленавчальних закладів України. гантністю. Аттик оздоблено скульЧудовий парк з лазничками, літптурною групою роботи Леонардо нім театром, алеями та стежками пеМарконі, що алегорично відтворює ред будівлею університету був місІнженерію, Архітектуру та Механіку. цем прогулянок місцевої аристокраЗа нагоди варто зазирнути і до тії. Саме для неї тут влаштовували вестибюлю Політехніки. Сходопокази штучних вогнів, різноманітні ва клітка багато оздоблена поліхфестини та забави. Зліва на початку ромними розписами стелі, ліпниалеї раніше стояв пам’ятник колишною і алегоричними барельєфами, ньому намісникові Галичини Аґенощо персоніфікують Мистецтво та Декоративна ваза в ру Голуховському. Зараз тут деко- парку університету Науку. Наприкінці XIX ст. польськоім. І. Франка ративна ваза, котра є копією твору му художнику Янові Матейку замознаменитого майстра Бертеля Торвальдсевили картини, що сьогодні прикрашають акна. Окрім рідкісних дерев, від старого декотовий зал Політехніки та алегорично предру в парку збереглося приміщення ресторану ставляють технічний прогрес людства. Ната ротонда, де раніше грав духовий оркестр. віть у ХХІ ст. дивує, як оригінально зображеПіднявшись парком нагору, потрапимо­ на но винахід парового двигуна чи прокладанвулицю Степана Бандери, де побачимо веня трансатлантичного телефонного кабелю. личну будівлю університету “Львівська ПоліОшатний парк навколо університету татехніка”. Автор цього проекту, один з найкож є цікавою пам’яткою. Ліворуч від вхокращих львівських архітекторів Юліан Заду ще в 1892 р. було встановлено невеликий харієвич доклав чимало зусиль, щоб будівмісток — першу в Галичині споруду із залізоля ні в чому не поступалась Вищій технічній бетону. І хоча в часи Першої та Другої світошколі у Відні. Будівництво тривало з 1874 до вих війн парк та будівлю було пошкоджено, 1877 р. Автор проекту оригінально поєднав остання реконструкція таки повернула їх до вишуканість Ренесансу з елементами бароко. належного стану.

Національний університет “Львівська Політехніка”

38

Інтер’єри “Львівської Політехніки”

Палац Потоцьких

П

одолавши невелику відстань від університету ім. І. Франка, з легкістю потрапимо на вулицю Коперника, в архітектурі якої домінує палац Потоцьких — одна з найрозкішніших резиденцій Львова. Мабуть, лише Потоцькі, яких через їх чисельність та статки називали “короликами Русі”, могли дозволити собі таку неймовірну інвестицію. Вдосконаливши проект французького архітектора Л. д’Оверня, львівський зодчий Юліан Цибульський завершив цю прекрасну споруду. Її фронтон, так само як і в’їзну браму, прикрашає герб Потоцьких — “пілава”, чи, як його ще називають, ламаний хрест. З історією палацу пов’язано багато ціка-

40

вих історій. У 1920 році під час військового параду на нього впав літак, яким керував американський льотчик. Катастрофа завдала збитків на понад мільйон злотих. Під час останніх реставраційних робіт з’ясувалося, що колись позаду споруди було озеро. Робітники навіть віднайшли якір та частину корабельної щогли. Під час невдалих спроб будівництва метро у 80-х роках, палац було суттєво пошкоджено. В радянський час тут облаштували центральне відділення РАГСУ. Після ґрунтовного відновлення на початку ХХІ ст. палац перетворили на філіал Львівської Галереї Мистецтв та місце проведення розкішних презентацій.

Монастир Бенедиктинок

М

онастир Бенедиктинок (вул. Вічева, 2), що заховався в затишку старих вуличок поряд з площею Ринок, здивує поціновувачів архітектури. Жіночий монастир Ордену Бенедиктинок у Львові було засновано в 1593 р. Кілька років по тому, у 1597 р., розпочали будівництво костелу та монастиря. Для цього запросили знаного у місті архітектора Павла Римлянина. Саме він надав будівлі пізньоренесансного характеру. У 1623 р., після однієї з численних львівських пожеж, його відбудував архітектор Ян Прокорович. Тоді ж для забезпечення спокою та обороноздатності монастиря його оточили потужними кам’яними мурами. Було внесено зміни й у декор самої споруди, надавши їй майже фортечного вигляду. Щоправда, оборон-

ну потугу контрфорсів, що підпирають вежу монастиря, пом’якшує гарний портал та пілястри, які підтримують антеблемент з доричним фризом. Різноманітними кам’яними скульптурами прикрашений і монастирський будинок (1611-1687 рр.). Наприкінці XVII ст. до монастиря передали мощі св. Фортуната. В усі часи існування монастиря його черниці займались освітою дітей. Попри загрози ліквідації, вони змогли зберегти заклад під час австрійської церковної реформи та у час першої світової війни. Монастир припинив свою діяльність у 1946 р. Від часу української незалежності чернеча діяльність у монастирі відновилась. Сучасні сестри-студитки навчають дітей та займаються мистецькими справами: ткацтвом, вишивкою, писанкарством.

41

Львівські арсенали

Королівський арсенал та Домініканський собор

З

огляду на стратегічне розташування та виняткове значення для держави, Львів знаходився під особливою королівською опікою і тому мав одразу два арсенали — міський та королівський. Таким привілеєм в Речі Посполитій, окрім Львова, міг похвалитись лише Краків. Кожен, хто отримував міське громадянство, мав придбати для оборони міста зброю, яка передавалась

52

до міського арсеналу. Королі ж підсилювали обороноздатність міста власним коштом. У королівському арсеналі наявну амуніцію не лише зберігали, але також лагодили її. Королівський арсенал (вул. Підвальна, 13) було збудовано у 1639–46 рр. архітектором Павелом Гродзицьким за наказом польського короля Владислава IV, котрий планував війну з Туреччиною, у якій Львову

належала особлива роль. Війна не відбулась — арсенал залишився. Цікавим є розташування арсеналу — одразу за оборонними стінами міста. Його внутрішнє подвір’я ставало пасткою для ворога, бо повністю прострілювалося. З огляду на те, що зараз у приміщенні будівлі знаходиться Державний обласний архів Львівської області, оглянути можна лише фронтон будівлі, виконаний в стилі бароко. Як і інші подібні будівлі, Королівський арсенал мав свої таємниці. Найцікавіша пов’язана з ангеломохоронцем. Скульптурні зображення святих у якості охоронців прикрашали найголовніші міські будівлі, їх мали навіть окремі дільниці, будинки чи помешкання. Скульптура Архистратига Михаїла із золоченими крилами вперше постала на будівлі Королівського арсеналу ще наприкінці XVII ст. Відтоді все й почалось. Під час шведського штурму 1704 р. його збило на землю гарматне ядро. Святого знову поставили на місце, однак

у 1821 р. під час грози сильний вітер(!) скинув важку скульптуру на землю. Це був лихий знак, проте місто не хотіло втрачати зв’язок із святим. Його перенесли в інше місце. І ось якось вночі кілька зловмисників відпиляли і викрали золочені крила архистратига. На щастя, львівська поліція швидко їх віднайшла. Але ж остаточно стало зрозумілим, що скульптура святого не має талану, і подалі від біди її перенесли спочатку до Міського музею, а згодом до Музею зброї. Так і стоїть він наприкінці експозиції, зосередившись на відчайдушній спробі прибити списом чорного як ніч дідька. Дивовижно, але саме на цей музей на початку 90-х напали кілька озброєних зловмисників: Архистратиг під час нападу не постраждав. Міський арсенал (вул. Підвальна, 5) є тією спорудою, без якої важко уявити собі Львів. Згадки про існування саме Міського арсеналу занотовані в документах ще з середини XV ст. Перебуваючи у складі Галицько-Волинського

Вид на Міський арсенал з боку вул. Підвальної

53

Личаківське кладовище

Фігура Христа біля входу на кладовище

Ч

ерез брак вільної землі облаштування кладовищ завжди було (і залишається!) великою проблемою Львова. До кінця XVIII ст. мешканців середмістя переважно ховали навколо храмів чи у підземних криптах, що загрожувало виникненням епідемій та завдавало багато незручностей. З часу, коли Львів стає частиною Австрійської імперії, на терени Галичини поширилася тенденція щодо облаштування поховань згідно з ­європейською традицією. Після значних ста-

58

рань місто змогло перебрати у власність сорок гектарів землі маєтку німецьких колоністів Лютців. Саме від їх імені та за посередництвом оригінальної місцевої транслітерації некрополь отримав свою сьогоднішню назву. Личаківський цвинтар був заснований у 1786 р. Один з перших його архітекторів Карл Бауер одразу ж спланував тут алеї, стежки та поля, що мали не лише впорядкувати поховання, але й перетворити кладовище на меморіальний парк. До загаль- Меморіальна композиція ного облаштування не- на могилі Яна-Казимира крополії доклав зусилля Левицького. ще один митець — Титус Ск. Т. Баронч Тхожевський. З віддаленої околиці, де ховали переважно самогубців та злидарів, Личаків швидко перетворився на місце поховання найбагатших та найвідоміших львів’ян. На Личаківському цвинтарі спорудже­но близько 2 тис. гробівців та понад 500 скульп­ тур та рельє­фів. Для увіко­ вічення пам’яті видатних­ львів’ян надмогильні па­ м’ят­ники для них виго­ товляли такі відомі митці, як Г. Вітвер, А. Ку­­жава, П. Філіппі, Ю. Марковсь­ кий, Т. Баронч, Г. Кузне­­ вич, С. Литвиненко, Т. Бриж та інші. Марія Конопницька, Іван ФранНадгробок на могилі ко, Людвик Рідіґер, Во- Йосифа Торосевича. лодимир Івасюк, Владис- Ск. Е. Яскульський

лав Белза, Ірина Вільде — ось неповний перелік особливо знакових постатей, що знайшли свій останній притулок на Личакові. У цій землі спочили душею і ті, хто за життя були непримиренними опонентами чи навіть ворогами. На території Личакова розташовані: пантеон заслужених львів’ян, кладовище польських повстанців і польські воєнні поховання, меморіал визвольних змагань українського народу, меморіал воїнів збройних сил СРСР. У 80-х рр. ХХ ст. масові поховання на Личакові припинились. Тепер вони здійснюються тільки за дозволом міської ради Львова. Виняток становлять найвідоміші люди міста та родини, що мають власні гробівці.

Надгробок могили Марковських. Ск. Ю. Марковський

Цвинтар “львівських орлят” з каплицею-ротондою. Авт. меморіалу Р. Індрух

Сьогодні Львів просто неможливо уявити без Личакова. Якщо ви хочете відчути складну та суперечливу історію цього міста та водночас побачити його сьогодення, обов’язково слід відвідати Личаків. Кладовище гарне за будь-якої погоди, проте особливо вражає восени, коли природа, що готується до зими, створює незабутню атмосферу спокою та спонукає до роздумів.

Зміст Знайомство з містом Лева...................................................................................................................

4

Залізничний вокзал.................................................................................................................................

8

Ратуша........................................................................................................................................................... 10 Митрополія Святого Юра.................................................................................................................... 13 Чорна кам’яниця...................................................................................................................................... 18 Вірменський кафедральний собор........................................................................................... 20 Домініканський собор.......................................................................................................................... 24 Церква Успіння Пресвятої Богородиці (Руська церква)........................................................ 26 Латинський кафедральний костел Успіння Пресвятої Богородиці.................................. 28 Каплиця родини Боїмів......................................................................................................................... 31 Бернардинський монастир (церква Святого Андрія Первозванного)............................ 34 Університети.............................................................................................................................................. 37 Палац Потоцьких..................................................................................................................................... 40 Монастир Бенедиктинок..................................................................................................................... 41 Театр опери та балету............................................................................................................................ 42 Церква Івана Хрестителя..................................................................................................................... 48 Пам’ятник Адаму Міцкевичу............................................................................................................... 49 Церква Святої Парскеви П’ятниці.................................................................................................... 51 Львівські арсенали.................................................................................................................................. 52 Дім військових інвалідів......................................................................................................................... 56 Єврейська лікарня................................................................................................................................... 57 Личаківське кладовище........................................................................................................................ 58 Готель “Жорж”.......................................................................................................................................... 60 Корисна інформація............................................................................................................................... 61