Читанка за 7. класу основней школи by Zavod za udžbenike

др ЯКОВ КИШЮГАС

^ITANKA ЗА 7. КЛАСУ ОСНОВНЕЙ ШКОЛИ

Члени Оценьовацкей комисиї – рецензенти Академик ЮЛИЯН ТАМАШ, рядови професор на Филозофским факултету у Новим Садзе МЕЛАНИЯ САБАДOШ, професор руского язика у Новим Садзе МАРИЯ САМАРДЖИЧ, професор руского язика у Дюрдьове За видавателя проф. др РАДОШ ЛЮШИЧ, директор и главни редактор Одвичательни редакторе СЛОБОДАНКА РУЖИЧИЧ МАРИЯ ДУДАШ Редактор СЛАВКО САБО

Покраїнски секретарият за образованє и културу допущел хаснованє тей читанки зоз своїм ришеньом число 106-6100087/2008-1 од 16.06.2008. року.

ISBN 978-86–17–15686-0

СТОРОЧНИ ДУБЕ ПРИ ДРАГИ

Михал КОВАЧ

НЄ БУДЗЦЕ ПТИЦУ ВЕЧАР Птицу нє будзце вечар хтора през дзень спала. Птица и воднє, нє вам, алє слунку ясному писнї шпивала. Вноци лєм соловеї шпивац нє преставаю. Вони то можу прето же у жренкох до рана слунко чуваю.

Юлиян ТАМАШ

Клод Моне: Японски мост над водовима лелиями

ХУСТОЧКА Вежнє ше фалат нєба, поля под житом з дзепоєдним пипиньом або нєкошени дєп и з оштрим ока реже єден фалат. Руби ше зоз сцерпеньом любоморного джобнуца игли. У игли найфинша цверна од слунка або дижджу. Даґдзе ше шице закончує з ґузлом шнїговей пахульки; теди ше вяже и власох радосни рики гаца. Кед ше пипинє место ганьби обера, хусточка ше знїма же би мотилї з ґамбох злєтовали на карк и плєца. У старосци нє з хусточку – з цмоту ше власох радосни рики гаца.

Юлиян ТАМАШ

О РОВНЇНИ Дзечнє глєдам ластовку у зарамикованей часци нєба, пререзаней з дротами далєководох. На ровнї шицко єдно чи трава, квет, стебло, конь чи чловек, турня, єднак ши обколєшени з отворенима горизонтами, єднак ци жимно од єй широчави, або цепло на єй дланї. И нїхто и нїч окрем нєба на це нє стреже. На ровнї шицки боки швета до ґузла звязани, а ґузел у твоїх очох. Над ню и витри и хмари, кед преходза, нє застановюю ше длуго. Нє маю дзе одпочинуц анї з чим ше моцовац, а богове нє лєжа на голей жеми. Ровнїна як живот. Кед стоїш у нєй, нє видно початок початку, анї конєц конца. Ровнїна ма свой язик. Кед прейдзеш тадзи, вистати путнїку, застанов ше: у єй жренкох порозумиш красу єдноставносци, отвореносци, щиросци.

РОЗГВАРКА О ТЕКСТУ Же би ше пренєсло чувство або думку, барз важне же яке ше средство и способ вибере. По обсягу длугоки роман нє обезпечує по даяким автоматизму же думка чи подїя чи чувство буду пренєшени на найлєпши способ т. є. же читатель и сам дожиє таке чувство, похопи идею або зрозуми пренєшене искуство. Наместо громадзеня словох мож вихасновац и иншаки поступок – хасновац слово зоз шицку ширину його значеня. Писня у прози „Хусточка” находзи ше у циклусу „Писнї о праху”. У даяким Ван Ґоґ: Шеяч на змерканю роману або приповедки, дзе писатель ма на розполаганю вельо можлївосци описованя, подробного толкованя, слово „прах” ше найчастейше хаснує у буквалним смислу и значеню. У писнї ше слово „прах” може хасновац вельо ширше, зоз шицким обсягом значеня, або зоз узким унапряменьом значеня, або зоз пренєшеним значеньом. У остатнїм случаю слово „прах” упутює на цошка фундаменталне, основне, маюци у оглядзе познати смисел же „шицко з праху настало и на прах ше претвори”. Так нас уж наслов ґрупи писньох „Писнї о праху” упутює на цошка цо спада до шору основних питаньох живота або смисла, упутює нас на питаня о природи и чловекови, о початку и концу, о смислу швета и живота.

Спатраюци слова и конструкциї у котрих ше находза, доходзиме до того же вони превозиходза узки або єднобочни смисел котри нам познати зоз каждодньового хаснованя. Так и у писньох котри читаме. Нєбо символизує вичносц, отвореносц, верх шицкому, шветлосц и космос, порядок котри звонка чловековей дзеки. Житне польо представя символ живота, обнавяня, дарованя, безсмертносци. Фалаток нєба то исто тельо кельо и нєбо. И кус безконєчносци то безконєчносц. Зоз виштригованьом фалатка нєба и житного поля вишиє ше хусточка котра закрива, значи припознава смисел живота. Уж наслов „О ровнїни” т. є. наслов котри почина зоз „О” (о дачим), упутює на єдну файту дефинованя, одредзеня дачого. То нагадує на даванє конєчного суду, як кед би ше сцело цошка конєчне повесц як згуснуту правду о дачим. Вельо лєгчейше повесц же цо цошка „нє” як повесц же цо є „гей”. Прето процес позитивного вреднованя вельо чежши, т. є. дефиновац дацо, дац му сущну характеристику, одредзиц го до конца без остатку – то крайнє зложени процес. Поета як кед би ше намагал висловиц конєчну правду о ровнїни, т. є. повесц о нєй тото цо вона наисце, цо вона сама по себе без остатку, цо то тото цо ю твори. Намага ше одредзиц ровнїну цо ю конєчно розликує од шицкого другого. Ровнїну поета розумски и чувствительно одредзує зоз угла патреня чловека и у вязи зоз чловеком. Чловек на ровнїни справди представя митолоґийного сина нєба и жеми, по митолоґиї безсмертне єство. На ровнїни чловек ошлєбодзени шицких видумствох цивилизациї и материялних и духовних – вон стої медзи жему и нєбом та ше у нїм злучує шицок смисел и нєба и жеми. И гоч и ровнїна, як и нєбо, з єдней точки патрено безконєчна, путнїк ше нє будзе застановйовац, поета го заш лєм поволує же би застанул. Можлїве же аж ту, на ровнїни, медзи безконєчносцу жеми и нєба чловек годзен почувствовац и похопиц и яки є дробни и яки є вельки. Аж ту, на ровнїни, порозуми „красу єдноставносци, отвореносци, щиросци.” 1. Стари Ґали твердзели же ше нїчого нє боя. Кед ше нашли на ровнїни та гварели же ше боя лєм же им „нєбо спаднє на главу”. Цо думаш чом? 2. Цо думаш же яке чувство обнїма чловека котри стої сам на ровнїни, доокола ровнїна и горе нєбо? 3. Прецо богове „нє лєжа на голей жеми”? 4. Цо думаш же прецо єдноставносц красна 5. Розгранїч два вислови: a) красна єдноставносц b) єдноставносц красна – цо у себе подрозумює єден вираз, а цо други? 6. Прецо поета дзечнє глєда ластовку на нєбе? Юлиян Тамаш, народзени у Вербаше 1950. року. Од 1971. року, кед му обявени перши литературни твор, написал и обявел вельке число кнїжовних дїлох и велї роботи з подруча теориї и историї кнїжовносци. З вецей як трицец обявенима кнїжками на руским и сербским язику, найплоднєйши є писатель медзи Руснацами. Пише писнї, прозни дїла, учебнїки, критики, розправи. При писательови котри ма таку обсяжну творчосц чежко видзельовац поєдинєчни наслови. Заш лєм, спомнїме голєм збирки писньох Писнї о праху, Спаднєме як роса, Златна хмара, есеї Над хтори дума, роман Окупани у вичносци. Докторовал 1982. року зоз дисертацию Руска кнїжовносц (история и статус) зоз чим постал при Руснацох перши доктор кнїжовних наукох за подруче кнїжовносци на руским язику. Тиж так, Тамаш академик Националней академиї наукох України (од 1997. року) и Войводянскей академиї наукох (од 2004. року).

Гавриїл НАДЬ

ПРЕХОДЗА МИ РОВНО ДУМКИ Преходза ми ровно думки по вселени. Рошнє знємиреносц з велькосцу загадки. Елеґия шерца дзвонї ритми кратки. Слунко шветле, нач я на швет принєшени? Вию страшни бурї, оркани зла, цмоти. Я капочка роси з цагнуцом ґу жридлу. Таємносц ме цага ґу вичносци кридлу. О, як шерцо жада найсц жридло доброти! Мой живот – то живот путнїка вичного У ладї на габох моря безкрайного. Думки ме вше муча: „Одкадз?” - „И дзе пойдзем?” У мнє ше вше прешлосц з будучносцу бори. Хвильки єдней – пламень жица ми догори... У блуканю, Правдо, чи я ґу Це дойдзем?

Пол Синяк: Буря

РОЗГВАРКА О ТЕКСТУ Поета достаточно ясно висловел свою дилему, свойо обаванє, свою запитаносц. Опатьме вєдно у чим тота запитаносц: пробуйме поскладац стихи на иншаки способ; нє гоч як, алє вежнїме остатнї стих каждей строфи и направме нову строфу та тота запитаносц постанє видзелєна и очиглядна: Слунко шветле, нач я на швет принєшени? О, як шерцо жада найсц жридло доброти! Думки ме вше муча: „Одкадз?” „И дзе пойдзем?” У блуканю, Правдо, чи я ґу Це дойдзем?

Постава очиглядне же ше запитаносц писателя руша од питаньох котри з другима словами поставени можу глашиц и так: – Хто я? – Хто чловек вообще? – Як настало людске єство, яке му посланє, яки то смисел його постояня? – Чи спознам тот смисел людского, та з тим и свойого, постояня? – Кед поглєда смисел у богови (котрого наволує „Правдо” и обраца му ше зоз „Це” (тебе) написане з вельку початну букву) – чи го найдзе? Чловекову запитаносц о себе и смислу свойого постояня, о мисиї котру ма на швеце у природи, можеме провадзиц у кнїжовносци и шицких уметносцох – од кеди єст чловека. Чловек од кеди є свидоми самого себе пробує одгаднуц смисел свойого наставаня, живота, алє и нєставаня. Можлїве же на чловекову запитаносц вецей уплївує шмерц, як живот? Лиричну писню зоз котру поета виражує свойо филозофски становиска, думки, роздумованя о вичних темох смисла, живота, шмерци, тирваня и подобни – наволуєме рефлексивна писня. Од кого поета глєда одвит на свою запитаносц? Слунко шветле, нач я на швет принєшени? Чом ше глєда одвит од слунка, кед воно нє ма нїяки способ одвитовац? Вежнї до огляду же за чловека ище од найстарших часох Слунко було тот обєкт котрому ше дзековало за живот, раховало ше го за бога; Слунко то тота мера спрам котрей ше присподобюю нашо животи бо праве воно спричинює и од нього завиши: стайомна змена дня и ноци, змена рочних часцох, цеплота як жридло енерґиї за цалу планету и шицок живи швет; без слунка нєт живота за людски род. Прето ше поета обраца праве слунку. З тим обрацаньом вон нє нательо обчекує одвит, бо го анї нє може и нє ма як достац, алє вельо вецей виражує уж спомнуту запитаносц. Видзели зме у потерашнєй розгварки же у чим тота поетова запитаносц о живоце. Алє, яка причина тей запитаносци? Пробуйме ознова читац писню иншаким шором же би нам причина запитаносци постала очигляднєйша. Алє пред тим, майме у оглядзе же кажде прескладованє стихох то свойофайтове насилство над писню. Kед би поета сцел иншак прескладовац стихи, вон би то поробел сам. Вон поскладал стихи так – як вон сцел. Прецо ми вец то робиме? Робиме прето же бизме одвити на нашо питаня вицагли на поверхносц на котрей буду баржей видлїви. Запаметайме тиж так и тото же после шицких розкладованьох обовязно треба поробиц ище цошка: ознова поскладац писню най будзе така як ю поета составел и пречитайме ю потим ознова, у цалосци. Пробуйме одгаднуц же яка причина тей поетовей запитаносци. Поскладайме стихи на иншаки способ же би нам одвит постал видлївши. Тераз випишеме до новей строфи шицки перши стихи з каждей строфи: Преходза ми ровно думки по вселени. Вию страшни бурї, оркани зла, цмоти. Мой живот – то живот путнїка вичного. У мнє ше вше прешлосц з будучносцу бори. Значи, причина поетовей запитаносци то свидомосц о своїм месце у вселени, як дробного заренка у безконєчносци (путнїка вичного) дзе вию страшни бурї. Свой живот видзи як нєпреривну борбу медзи прешлосцу и будучносцу.

На предходним прескладованю стихох видзи ше же яку фантастичну схопносц и поетични талант мал Гавриїл Надь. Гоч як прескладаме стихи – з нїх вше мож у каждей комбинациї стихох достац смислову и розумлїву цалосц! Обрацме, прето, увагу на способ як компонована тота писня. Кельо склади ма кажди стих? Кед катрен назва за строфу составену зоз штирох стихох, цо вец терцет и кельо ма стихи? О рими и римованю було бешеди на прикладох писньох у предходних класох. Тераз обрац увагу на два катрени тей писнї и на риму у тих стихох. Котри ше стихи римую? Розпатьме першу строфу: Преходза ми ровно думки по вселени. Рошнє знємиреносц з велькосцу загадки. Елеґия шерца дзвонї ритми кратки. Слунко шветле, нач я на швет принєшени? (1 – 4): (2 – 3):

вселени – принєшени загадки – кратки

Котри ше стихи римую у терцетох? Рима то подполна або приблїжна гласовна подударносц на концу двох або вецей стихох. Класификация рими спрам роду: одредзує ше спрам числа складох котри ше римую. Римованє єдного складу наволує ше єдноскладова або хлопска рима, а римованє двох складох наволує ше двоскладова або женска рима, а вецейскладова ше наволує дактилска рима. Сонет то назва за найпознатшу стайомну форму лиричней писнї. Сонет ма 14 римовани стихи подзелєни на два катрени и два терцети. Кед ше составя таки 14 сонети вец ше то наволує сонетни венєц. Петнасти сонет составени зоз початних стихох каждого з предходних 14 сонетох. Тот остатнї, петнасти сонет наволує ше и майсторски сонет. Сонет найвироятнєйше настал на Сицилиї у 13. вику, алє му правдиву популарносц розвили Данте и Петрарка. На руским язику сонети и сонетни венєц написал Гавриїл Надь. На самим початку розпатраня тей писнї, гварели зме же после шицких розкладаньох писнї, вше ю на концу треба ознова поскладац так як цо була поскладана при першим читаню. И ознова ю пречитац у цалосци.

Борис ОЛЇЙНИК

МАЦ ШАЛА СОН Мац шала сон, под моїм, под облаком, А вироснул слунечнїк. Та тераз: гоч буря, зоз коровча чи хмарох, Мнє – слунечно. Мац шала лєн, под моїм, под облаком, А зишло платно. Та тераз: гоч яри, гоч витри през лєс, Я идзем. Мац шала шнїг, най би нам було мегко, под ногами, А вирастала трава. Та гоч януар сичи, за плєцами, Мнє ше глаша журавлї. Мац шала хмель, же би дзивчата, зоз шицких странох, Нєпреривно, я прицаговал, А вони, як на шмих, преходзели шицки; Єдна, заш лєм, обрацела увагу. Мац вибрала лєн. Бо з вином Ше, уж, од давен давна, так опива. Спод кридлох журавльових мнє под облаком Новембер ше сцелї.

Ван Ґоґ: Слунечнїки

Лєм з кветом своїм, такой при моїм облаку Нє опадує слунечнїк. Я його нєшем до швета, же би нє лєм мнє, Алє же би вам було – слунечно. Руски Керестур, 22. 04. 1989. знагоди першей нащиви Руснацом З українского преложел Юлиян Тамаш

РОЗГВАРКА О ТЕКСТУ Цо шицко мац нашала? Яки плоди сходзели з мацерового шаца? Цо з того цо мац шала мож и наисце, реално пошац и чекац плод? Предходни три питаня глєдаю одвит у реалним швеце. Одвити на тоти три питаня преводза писню на звичайну информацию або розгварку о польодїлстве и оддалюю нас од поезиї. Кед пошеєце жито и вирошнє жито, вец оставаме на уровню звичайней розгварки о єшеньским шацу. Сущне питанє за нашу розгварку о тексту писнї то: кед склонїме розгварку о шацох, дзе вец почина поезия або уметносц словох? Розгварка о поезиї почина з глєданьом одвиту же як то мож пошац сон, а же би зишол слунечнїк. Як то мож повязац шаце, сон, слунечнїк и слунковиту драгу през живот? Розуменє тей вязи уводзи нас до фантазиї, алє и до розуменя поезиї. Перше задумай єден поцилунок. Гоч котри, гоч зоз ким. У биолоґиї ше найду толкованя же як ше то зблїжую хлапци и дзивчата, у физики найдзеш толкованя як ше приблїжую два цела, у хемиї ше толкує як дїйствую гормони та ше случи поцилунок. Алє, робота писнї як уметносци нє у тим же би одкрила як ше то случел тот поцилунок. Робота писнї у тим же би розоткрила условия, околносци и атмосферу котра приведла до поцилунка. Кед зме розумели тото розоткриванє, оживйованє атмосфери у котрей ше дацо случело, вец лєгчейше порозумиме и перши стих писнї о котрей бешедуєме: Мац шала сон под моїм, под облаком. Мац люби свойого сина и од самого його родзеня жада и задумує його живот як красни и щешлїви. Вона ше будзе нєпреривно наздавац, старац и робиц на тим же би йому було добре. Його щешлїви живот то мацерова намира, задумка, наздаванє, жаданє. Шицко тото вєдно наволайме же то мацеров сон. Як цо ти можеш задумац же єдного дня постанєш, наприклад, найлєпши спортиста, та повеш же то мой сон, так и мацерово шицки добри жаданя синови можеме похопиц як єй сон. Вислов же то єй сон, ми нє похопюєме же вона нєпреривно шнїє, алє розумиме же з тим єдним словом сон обєдинєни шицки єй наздаваня. Пошац даяке зарно, то лєм початок. После того шлїдзи усиловна робота док зоз зашатого заренка нє дочекаме плод. Зоз виразом же дацо шеєме, ми источасно гуториме же цали час будземе робиц на тим же би ше достало жадани плод. Кому пошати сон? Пошати є синови. Як то знаме, же пошате синови? Знаме по тим же є пошати под синовим облаком: Мац шала сон под моїм, под облаком. Цо виросло зоз пошатого сна? Вироснул слунечнїк. Чом слунечнїк? Кед би поета описовал же цо ше шицко синови случовало у живоце и закончовало на добри способ, так як цо мац жадала, вец би то преросло писню и розвило ше до приповедки. Шицка приповедка у тей писнї зведзена на згуснути вислов: А вироснул слунечнїк. Та вец можеме и повториц питанє: Чом слунечнїк? Слунко находзиме у митолоґиї шицких народох. Вшадзи го похопйовали або верели же є божество, або божи син и брат дуги, же є око верховного бога. Символизує цеплоту, любов, живот. Слунечнїк ма препознатлїву вязу зоз слунком: слунечнїков калап ше дньово обраца за слунком и про-

вадзи го з востоку на заход, калап ма правилну округлу форму, жовтей є фарби, лїсточка по рубцу калапа нагадую на слунково зарї. З тоту препознатлївосцу, слунечнїк пребера и єдну часц символики слунка. Яки пошлїдок того пошатого мацерового сна и знїкнутого слунечнїка под облаком? Препознай их у стихох: Та тераз: гоч буря, зоз коровча чи хмарох, Мнє – слунечно. По конєц писнї, гоч поета прешол драгу од младосци по старосц (новембер ше сцелї), укаже ше же слунечнїк нєпреривно тирва: Лєм з кветом своїм, такой при моїм облаку Нє опадує слунечнїк, а поета ше указує и як особа добрей дзеки: Я його нєшем до швета, же би нє лєм мнє, Алє же би вам було – слунечно. Док самостойно преанализуєш други стихи, ознова пречитай писню у цалосци и пробуй одвитовац на питанє: Кед наздаванє мацерово наволаме же то єй сон, кед вона пошала тот сон и вироснул слунечнїк котри провадзи и уплївує на живот сина, чи мацеров сон витворени? Символи вшадзи коло нас. Окружени зме зоз символами. Швет у котрим жиєме то лєс символох. Чловек ше од остатка живей природи розликує праве по своєй способносци же би стварял и розумел символи. Червене шветло на семафоре, рукованє, униформа, застава, криж, пенєж... шицко то символи. Сам язик з котрим ше згваряме, писмо з котрим пишеме – засноване на символох. Саме слово символ по походзеню зоз греческого язика у котрим му жридлове значенє „знак за розпознаванє”. Як стилску фиґуру, символ одредзуєме як єдно поняце зоз широким упутююцим значеньом; то поєдинєчне слово (або поняце) котре упутює на цошка цо обще. Так як цо слунко, або вода (як поєдинєчне слово) упутює на живот (як обще зявенє).

Андри ГУЗДЕР БИЛЯНСКИ

НОЦНИ ДУБОНЬ НА НЄБЕ Чарни гачури сцекли з мешаца швидко на гладке ноцне нєбо. Бежаци репеґали мразови звод тварди копита. Спенєти задихани пред порцолову нєбесну капуру на заднї зопнути стали. И били по нєй, били з преднїма ногами.

Едґар Деґа: Конянїки на дижджу

Зводлїво пахали копи шена медзи гвиздами, пахли гачатом гоч и завяти з млєчним прахом – млади копита уход ґу паху длуго ламали. А слунко лєм цо нє розняло тиґровски писки: злїзнуц з циноберовим, врацим язиком злядзени нєбов звод и ноцни дубонь коньски. РОЗГВАРКА О ТЕКСТУ Пре лєпше розуменє текста, превер значенє словох: дубонь, гачури, репеґац, звод, порцол, цинобер. Кажде з нас ма свойо дожице каждого зявеня. Же бизме потолковали гоч котре нєпознате зявенє, кажде з нас глєда толкованє перше у власним искустве. Задумай ноцни мир, цихосц позней мешачней ноци. Лєм з часу на час чує ше оддалєни дубонь за котри чежко препознац од чого приходзи. У таких условийох ноцного миру, кажде потолкує походзенє того дубоню на даяки свой способ. Поетови ше то видзело як дубонь коньских копитох по нєбе. Кед бизме ти и я бежали по нєбесним зводзе, цо би нам було ориєнтир? Ґу чому бизме бежали? За млади конї главни ориєнтир бул пах шена. Пах шена за нїх тот швет котри вони розумя у своїм искустве. Нєбесни звод ушорени так як и вельки шлєбодни простор пажицох: єст места за шлєбодне бежанє, єст и капури за котрима шено зложене до копкох. Найдз у тексту и пробуй повязац вецей поняца: злядзени нєбесни звод, фарбу порцолу, млєчни прах (наша ґалаксия ше наволує Млєчна драга). Як сам поета написал у єдним писму, у тих штирох терцинских строфох шлєбодно варировани и до бурї видраматизовани штири поетски слики „о билих хмарох” мешачней идиличней ноци америцкей поетеси Ейми Лоуел. (Зоз Андри Гуздер Билянски, Винїцар, Руске слово, 2006.)

Силвестер САЛАМОН

СТОРОЧНИ ДУБЕ ПРИ ДРАГИ Розповедз нам казку о часу, претолкуй, чом днї преходза, як вдереня шерца и чом страшне то усвидомиц себе преходлївосц шицкого. О красшей прешлосци приповедай: кед ище нє били громи до твоєй високей чулки, кед бурї нє таргали твойо кридла, и кед феї-вили танцовали у полноцних годзинох. О своєй младосци приповедай кед ши спознал слунко, белаве нєбо, далєки гони и стриберни гвизди наших ноцох. Цо приповедали пташки цо на твоїх конарох звивали гнїзда. О чим думал вандровнїк, цо у цинї твоєй глєдал сили за нову драгу. Чи людзе цо преходзели коло тебе були вецей щешлїви, – поведз, же так! 1935. року

РОЗГВАРКА О ТЕКСТУ Наведзени текст Саламунового роздумованя виразно кратки. Медзитим, вонкашнї бок, т. є. формална длужина тексту барз спреведаца. Цо длужей будзеш роздумовац о каждим вислову, заключиш же тот кратки текст понука вельо идеї, ма у себе кратко висловену огромну масу поняцох за роздумованє. Же би ше могло заглїбиц и одкривац значеня, перше треба мац у оглядзе и шлїдуюце: 1. дуб то спрам митолоґиї святе древо, символизує возвишеносц. 2. дуб означує твардосц, моц, длуговичносц, силу, духовну и физичну висоту, моралну чистоту, Ґистав Курбе: Верцинґеториксов дуб бизовносц, мудросц. Кед обрациш увагу на наведзену символику котра назначена зоз дубом, вец можеш цали текст читац односно розумиц вельо ширше. Сторочни дуб нє значи стварну меру тирваня; кед дацо сторочне вец воно барз старе, старше є од чловекового живота як поєдинца а за старосц ше вше вяже прешвеченє же то мудросц витворена на длугорочним искуству. Дуб при драги цо мож розумиц як вичне чловеково глєданє; за драгу ше у конєчним випадку нїґда нє зна дзе водзи, дзе єй початок а дзе конєц. Так ше дуб при драги зявює як можлїви драгоказ. Прето при ньому и треба застануц и огляднуц ше, превериц, роздумац. Питаня котри поета поставя дубу уходза до шора вичних питаньох смисла чловекового постояня: – цо то час вообще, – цо значи чловеково тирванє, – яки смисел чловекового початку и конца. Чловек препровадзи цали живот и нє удава му ше одгаднуц на тоти вични питаня смисла. Аж и вецей од того – за дзешец тисячи роки своєй писаней историї чловечество нє одгадло одвити на питаня свойого початку и тирваня. У другим пасусу тей писнї у прози обачуєш писательово нєзадовольство зоз терашньосцу. Вон жада чуц о красшей прешлосци, цо нас упутює на заключенє же є нє задовольни зоз тим цо ше тераз коло нього случує. У трецим пасусу наидзеш на думанє виражене як єдна файта обчекованя або потвердзеня же шицко дакеди було иншаке. Як кед би писатель мал власни упечаток же у його живоце шицко було иншак и красше кед вон бул млади та тераз при сторочним дубе преверює свойо чувство. Пред тим як цо одвитуєш на шлїдюци питаня, перше ознова пречитай текст писнї. а) Як розумиш констатацию же „днї преходза як вдереня шерца?” б) Прецо „страшна свидомосц о преходносци шицкого”? в) Кед же уж шицко преходне, у чим вец чловек глєда и находзи смисел живота? г) Прецо поета бешедує зоз дубом а нє зоз даяким конкретним чловеком? ґ) Котри то животни питаня поставя писатель? д) Котри поетово чувства можеш препознац? е) Яки одвит обчекує поета на питанє о щесцу скорейших преходнїкох коло дуба?

НАМ ШЕ ВШЕ ТЕЛЬО ЗРОДЗИ

Гавриїл КОСТЕЛЬНИК

З МОЙОГО ВАЛАЛА ИДИЛСКИ ВЕНЄЦ

РОЗГВАРКА О ТЕКСТУ И ВИРИВКИ З ДЇЛА Гавриїл Костельник 1904. року, о своїм трошку, у Жовкви (нєшка то город Нестеров у України) обявел кнїжочку З мойого валала за котру сам гварел же є идилски венєц. Тоти 680 штернац складово стихи позберани до 170 строфох, обєдинєни до пейцох шпиваньох – то перша кнїжка уметнїцкей поезиї на руским язику. У кнїжки История рускей литератури, академик Юлиян Тамаш пише о писательови: Гавриїл Костельник (1886–1948) зачатнїк писаней уметнїцкей кнїжовсци Сава Шуманович: югославянских Руснацох, алє є источашнє Шидянски шор у шнїгу и особа медзинародного формату у историї Славянских народох карпатского базену першей половки ХХ вику. Вон то по писаних творох котри остали за нїм, по култури и образованю котри асимиловани до тих дїлох, по уплїву на цеки дружтвеного живота Руснацох у Югославиї и українского народу, ширшого карпатского базену нєпостредно пред и после Октоберскей револуциї, по интелиґенциї и таланту котри видни у цеку розвойней драги, по процивсловносцох, котри окреме заоштрени у його живоце и творох, по значеню асимилованим у творох руских писательох по нєшка. О Гавриїлови Костельникови, академик Юлиян Тамаш написал окремну и обсяжну кнїжку Гавриїл Костельник медзи доктрину и природу. Же би ше лєпше розумело тото Костельниково дїло, потребне же би ше знало обсяг значеня слова идила, идилски. Поглєдайме толкованє у Словнїку странских словох: – идила – (слово греческого походзеня зоз значеньом: сличка) у поезиї то лирска файта у котрей ше малює природни, задовольни и мирни живот людзох у природи, а окреме пастирох, селянох и рибарох. А за слово идилични ше гвари же то:

– пастирски, єдноставни, природни, безбрижни и нїжни, валалски, тот котри ма характер задовольного и спокойного живота. И сам Костельник дал толкованє о своїм идилским венцу „З мойого валала”. Главна ми думка була, кед сом писал тоту писню, же бим приказал шумни и щешлїви живот на валалє. Зато сом єй и дал мено идилски венєц. А венєц зато бо сом повиберал шицки красни навики и тїлесни и духовни, па сом их єдну з другу яґод до венца зязал... Обрац увагу: – Костельник нє мал намиру „приказац” живот таки яки є, яки є насправди, алє лєм його шумни и щешлїви бок. Идилски венєц подзелєни на пейц шпиваня. У каждим шпиваню єст по 34 строфи котри вєдно даваю слику. Судзаци по тих намальованих сликох, можеме повесц же тоти пейц шпиваня то: лєто, єшень, жима, крачун и яр. Же би ше здобуло представу о тим идилским венцу – наведземе виривки котри по дачим характеристични. Ви поглєдайце кнїжку – Гавриїл Костельник Поезия, видало ю „Руске слово”, 1970. року – дзе найдзеце цали текст идилского венца „З мойого валала”, або поглєдайце фототипске виданє. I Слунко горе, витрик шущи, житко ше колїше, А шкорванчок з нього вилєт и лєци вше више. На початку уж зашпивал гласом як од меда: Раз жалошнє, раз весело – описац ше нє да. Лєци горе – аж под хмарки думаш так високо, Лєци, лєци лєм кущичко запатри го око. Шпиванка му з так далєка люпко облєтує, Цале мирне, цихе польо гуком наполнює. Кед до волї ше нашпивал, вец ше назад враци – Спущує и трепеци з кридлами трешаци. А кед блїзко уж є жеми – заднї глас кед пущи, Яґод стрела фуркнє долу – лєм класок засущи. За шпиваньом заш шкорванка препилка ше глаши, В зарнє кучи тайнє скрита, бо ше людзох плаши. Путьпурутька, путьпурутька глас прериваюци, А гук єй ше польом лєє вше одглашуюци.

II (. . .) А єшень уж помалючки богата приходзи, Полни гамбари и пойди за дарунки водзи. Кочи верхом наполнєни – пойд ше лєм пражнєє, Чека жадни кукурицу, цо по полю зреє. Людзе уж ше зготовели, и ламац почали, Красни чутки яґод руки на руки складали. И вец до кошара сипу – його наполнюю Кошар вежню на медзу го полни висипую. А коч идзе коло цирку и громадки збера, Же би нє спадали, поньва под нїх ше пресцера. Вец помали дому вожи, на єдну громаду Шицки чутки ґу тернацу зоз кочох ше складу. А кед вечар мили придзе и цмасте змерканє, До двора ше позбераю вецей на лупанє. Па гоч и цма – вони видза, лампа им швицаци Зоз облака зарї руца – и цма так ше траци. Шедза вони на мегким лїсцу чутки лупаюци, Приповедки души сладки приповедаюци. Олупани чутки кажде окреме зруцую, Па хто вецей их налупа, вше ше обегую. (. . .) III (. . .) Шнїг завеє з густих хмарох – зрадую ше дзеци, През облак вше патра, крича: гей, шнїг пада, лєци! А вон пада як кед би ше мотилї роєли, И зоз билима кридлами мило трепецели. Пада, пада и напада скоро до колєна, Цали швет ци єдна била плахта било обилєна. Лєм хижочки, древа над ню голи вистирчели, И под билу шапку нєми на биле патрели.

Перша ноц за першим шнїгом хижи барз прибрала: Цомплї длуги яґод швички стрехом повишала – И облаки зоз кветами красним розквитала, Води бистри лядом гладким позамарзовала. И леґинє уж спод шопи санки вицагнули, За санканє облюбене вєдно ше спрагнули. Коньом красним гриви крашнє позаплєтовали З пантлїчками – и швицацо уж их вичесали. Виведли их з хлїва вонка и уж запрагнули, Красни штверци и зубадла на нїх уж складнули. И на предок вец до санкох вони пошедаю, А на задок ше дзивчата млади намесцаю. (. . .) А нараз капура свойо кридла роширела И зоз двора им на драгу драгу отворела, Чмиґнє батог – скоча конї з санками лєцаци, А за нїх глас ше розлєт гласни валалом гурчаци. Зашпивали полним гарлом хлапци и дзивчатка, Шерцо младе им шпиванка вешелї пресладка – и од нього през уста ше люпко вицагує, Шицок валал своїм гуком – медом наполнює. Лєца вони так на санкох мило шпиваюци, А старши их попатраю їм завидзуюци; Слаба баба здихла себе – на то подумала, Кед и вона так ше дараз на санкох санкала. (. . .) IV (. . .) По заградкох коло хижох квеце виквитало, Цо го дзивче любяци го марнє залївало. А рано ше бистра роса на квиткох блїщала, Бояжлївим очком своїм слунко щековала.

А воно ше споза жеми вельке указує Пречервене – и вше векше огньом загорює. Першираз на розквицену жем воно попатрує, И як витрик уж по полю зарно сколїскує. Швица слунка рани зарї чупор овцох билих, Цо ше биля, як шнїг били кед окупал би их, И ходза по житку буйним – нїзко го спасаю, Баранчатка ровним польом мали виграваю. (. . .) Ище на початку розпатраня идилского венца, гварели зме же є подзелєни на пейц шпиваня, же кажде шпиванє єдна цалосц у котрей ше велї поєдинєчни поетични слики злучую до велькей заєднїцкей слики лєта, єшенї, жими, крачуна и яри: шицки шпиваня вєдно представяю слику щешлївого живота людзох на валалє. • Опатьме приклад першей поетичней слики: „Слунко горе, витрик шущи, житко ше колїше, А шкорванчок з нього вилєт и лєци вше више.” Очиглядне же то єдна слика! Чи себе можеш точно „створиц” пред очми тоту слику? Поглєдай и други слики. Найдз слики характеристични за лєто, єшень, жиму и яр. Роздумай: поета сам гвари же му главна думка була описац „шумни и щешлїви живот на валалє.” Зоз якима средствами вон то посцигнул? Розпать окреме: – вибор словох, – вибор слики, – вибор ситуациї. За кажди з наведзених елементох поглєдай одвитуюци доказ у тексту писнї. Пробуй на прикладу доказац же поета окреме виберал слова, слики и ситуациї же би намальовал лєм шумни и щешлїви живот. Читаюци стихи – указує ше же шицко найлєпше и найкрасше: красни и богати урожай, задовольни людзе котри вєдно робя, младеж котра ше забавя, прекрасна природа... Очиглядне же поета свидомо занєдзбал: чежки условия роботи, нєсправедлїви одношеня у дружтве, подзелєнє на ґаздох и слугох, роботу з рису, худобство... Чи нам завадза таки поетов приступ? Дакому гей, дакому нє; алє, поетови мушиме припознац чесне одношенє ґу читачови: вон сам гвари же малює лєм красни бок живота. Заш лєм, без огляду на здумани вибор красного, у идилским венцу находзиме и таки стихи: