#4(14)БЕРЕЗЕНЬ2012
vkontakte.ru/zuzimo
Студентська поліклініка. Дякую, що живий Весна. Для котів лафа, а для студентів запара. Скоро й семестрові кінець, а хто на пари ходив – молодець. А тим, хто ще й виконував усі домашки (часто не вельми змістовні) та не спав ночами, давно вже час до лікаря. На це нам недвозначно натякає наша навчальна частина, яка погрожує не допустити до сесії ІЖівців, котрі не зроблять флюорографію. Тому, шановні студенти, готуйтеся згадати, як воно – відчувати досконалість медичного обслуговування на власній шкурі. Зараз стало якось модно посилатися на Конституцію. Підтримаємо флешмоб наших політиків: «У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно» (стаття 49). Та безкоштовний сир (і далеко не найвищого ґатунку) самі знаєте де буває. І як тільки ви потрапите в цю мишоловку, її залізні прутики обов'язково щось притовчуть: або голову (через привітність непривітних білохалатників), або ноги (через вічні посилання туди-сюди), або спину (через зручність незручних лавок, на яких мусите дочекатися своєї черги в поліклініці біля КПІ)... Проте що ж робити студентові, якщо він себе не дуже добре почуває? Тут є три варіанти подальших дій: піти додому (= пропустити пари), поїхати до студентської поліклініки (= не з'явитися на заняття), сходити в медпункт у гуртожитку наших сусідів (= згаяти десять хвилин).
У кожного свої жахіття Від долі(кування) не втечеш Варіант «сам собі лікар» до уваги свідомо не братимемо, перейдемо одразу до медпункту. Але звернутися до нього можна лише в тому разі, якщо студенти хворітимуть… за графіком (до 15:00). За словами Володимира Різуна (віртуальна приймальня директора ІЖ), «із таким
режимом медпункт працює весь час. Він належить міській студполіклініці. Для того, щоб медпункт працював довше, треба дві зміни для медперсоналу, поліклініка не йде на це». Але за ініціативи студентів зміни все ж можливі. Керівництво готове допомогти нам у цьому, якщо ІЖівці наполягатимуть. продовження на ст. 2
4-5 с. Перетасування першокурсників Дванадцять обручів діалогу 6-7 с. з Юрієм Андруховичем
ПОЖУЖИ І хворі вкотре позаздрять здоровим
Щоправда, якщо вам усе-таки стало зле на другій чи третій парі, вихід є – звернутися в 123 кабінет біля медпункту до тітоньки-масажистки, яка має кваліфікацію медсестри. Але не факт, що вам вдасться «злиняти» від запрошення до центральної студентської поліклініки. Глибокий вдихвидих, прибережіть електрострумові дроти ваших нервів – вони ще вам не раз згодяться. І гайда на КПІ! Це вам не «КІМО» Не дивуйтеся, що замість червоних килимків у поліклініці побачите страшнючий паркет, стіни жахатимуть своєю порепаною шкірою, а на шостому поверсі ви будете наділені можливістю проходити крізь двері (скла ж у них немає). На вас чекатимуть тверді лави та «милуватимуть око» старі стоматологічні крісла. А накурені туалети нашого інституту видадуться просто раєм порівняно з тими, які в поліклініці. Після відвідин таких кімнат ваші побоювання можуть змістити свої пріоритети. Що стосується графіка роботи «притулку студентських болячок», то, на перший погляд, тут нема нічого надзвичайного: двері відчинені в будні від 8:00 аж до 19:00. «Класно, туди можна сходити і перед парами», – скажете ви. Ага, теоретично можна, але практи чно – дзуськи. Це майже приватна
клініка і, перш ніж потрапити до Айболитя, варто за день до візиту після 16:00 (не раніше!) перебалакати з його секретаркою (тобто тіткою з довідкового бюро), щоб дізнатися години прийому медика. І не дивуйтеся, коли вам скажуть, що лікар буде лише з 14:00 – навіть із президентським гелікоптером не встигнете на пару. «Лото-Забава» по-КПІвськи Із власного досвіду вам порадимо брати квиточки на лікарняну лотерею вранці, бо, приїхавши за півгодини до початку прийому, можете почути «талони закончєлісь» (матеріалу з грамотності мовлення медперсоналу та граматичної «досконалості» вистачить на курсову роботу). Якщо ви не переплутали віконця в затишному «підвалі»( тобто реєстратурі) та взяли свій щасливий квиток, не вірте тим годинам, які на ньому зазначені, – у студентській поліклініці живі черги ніхто не відміняв. Пароль приєднання до цієї тягнучки такий же незмінний: «Хто останній?». Правда, біля кабінету флюорографії ще треба добре дивитися, кому цей код казати: там черги окремі для дівчат і хлопців. Терпи, терпи, терпець тебе врятує, або І тебе «по(ка)лічимо» Не плекайте надії, що кожен лікар вас зрозуміє, пожаліє та надасть кваліфіковану допомогу. Деякі можуть
улаштувати допит. Як вам питаннячко хворому з сильним головним болем: «Ну і де ти шлявся вчора ввечері, по яких барах, нічних клубах?». Навіть не намагайтеся закидати очі на лоба від здивування, адже всі медики переконані в тому, що голова у студентів може боліти лише від передозування алкоголем або чимось сильнішим. Студенти такої ж думки про лікарів. Бо що б ще змусило кваліфікованого медика з досвідом роботи відвести студента на кардіограму до кабінету… флюорографії? Чимало з розряду наболілого (у прямому й переносному значенні) можна розказувати про здачу аналізів. Певно, спеціально обладнані для цього лабораторії розміщували за фен-шуєм. Із вени кров беруть на шостому поверсі. От позбавили тебе кількох мілілітрів, вручили пробірку з рідкою тканиною – і неси швиденько на поверх нижче в лабораторію. Ти ще ж молодий і сильний! І як це пояснити, коли аналізи з пальця беруть на тому ж п’ятому? Можливо, щоб медик випадково не переплутав частини руки, з яких треба вкрасти червоної рідини? Хто-хто ще в поліклініці живе? Як не крути, а без аптеки в медичній установі ніяк. Вона тут спеціально для студентів, які вміють розв’язувати логічні задачі: коли насправді зачиняється аптека, якщо на білому аркуші написано до 16:00, а на зеленому – 17:00? Але лишень таблетками ситий не будеш, та й хворий студент = нервовий, голодний спудей = злий. Аби хоч якось боротися з цією не вельми приємною математикою, у поліклініці є тітонька, місія якої – нагодувати студентів. Тільки тут вона ще й виконує функцію білборда з рекламою гастроентеролога: для чого ж іще закидати продовольчий стіл чіпсами, сухариками та подібною труйкою? Про цю студентоловку писати можна довго та не нудно, бо там стільки всього нелогічного, що навіть творчим людям розриває шаблони. А редакція «Жужужу» бажає вам вивчити карту Києва, щоб добре знати, як називається десята дорога від поліклініки.
ЖУЖУЖУ №4 (14) // березень 2012
ПОЖУЖИ Чи доводилося вам мати справу зі студентською поліклінікою на КПІ?
Катерина Коваленко
Світлана Овчарова
Марина Кондратюк
Охорона здоров'я надзвичайно важлива для молодого покоління, котре дуже вразливе в нинішніх умовах. Тож поліклініка має бути справжнім порятунком для студентів. Усім, хто там працює: лікарям, реєстраторам і навіть тьотям, що торгують у будівлі поліклініки на КПІ, – хотілося б побажати побільше терпіння. Лікарі ж давали клятву Гіппократа, тому повинні допомагати всім людям, незалежно від достатку та вподобань. Працівникам слід пам’ятати, що студенти – такі ж люди, як і решта. Тому до них потрібно ставитися саме як до людей, а не вважати нижчими істотами, а таке, беззаперечно, трапляється в студполіклініці.
Загалом за останній рік кілька разів зверталась до студентської поліклініки, але щось жодного разу не потрапила на безкоштовну процедуру. Спочатку проходила звичайний медичний огляд, потім визначала групу крові та резус-фактор. Не скажу, що ціна послуг була дуже велика, від 40 до 50 грн, мені навіть чек видали за ті гроші, які заплатила. Я абсолютно не проти оплати послуг, я проти низького рівня їх надання. Хотілось би кращих умов та ставлення.
Студенська поліклініка – для найвитриваліших. Там дійсно є гарні спеціалісти, але трапляються не лікарі, а м’ясники. Перше випробування для студентів – часом і нервами. Потрібно оформити картку, обов’язково показати студентський квиток і завчасно взяти талончик до лікаря. А його вже о 9 ранку може не бути, бо розбирають. Ну і, звісно, кілометрові черги. Наступне випробування – колесо фортуни. Якщо пощастить, то ви потрапите до гарного спеціаліста, а як ні – тікайте. Із власного досвіду можу сказати, що в поліклініці працюють хороші лори й офтальмологи. А от невропатологія мене вразила. Звернулась з невеличкою проблемою – судоми ніг під час сну. Зібравши всі необхідні довідки й направлення, я прийшла під кабінет невропатолога. До мене вийшла нервова медсестра, глянула на мої ноги, сказала, що це не їхній профіль і навіть не впустила в кабінет до лікаря. Ну і болюча тема дівчат ІЖ – гінеколог. Можливо, вона й гарний спеціаліст (що викликало в мене сумнів під час першого приходу, адже лікарка налякала мене до смерті проблемою, якої насправді просто не було. Але як у такій сфері може працювати спеціаліст із нігтями по два сантиметри? На мої скарги в черзі до неї мені відповіли, що краще ходити до іншої лікарки: вона гарно оглядає і хабарів не бере.
Для довідки У студентській поліклініці є послуга виклику лікаря до гуртожитку, якою має право скористатись кожен студент.
Анонім Коефіцієнт адекватних лікарів у нашій студполікніці залишає бажати кращого. Мене вгораздило лікуватися там по жіночій частині. Поки мене там «пофутболили» по кабінетах, жити стало геть погано, так що поїхала додому лікуватись. Але була й відносно не така погана історія (коли втікати не було як). Удома обпеклася, нормально опік не обробила, забила й поїхала в Київ. Через два дні справи моєї обпеченої ноги стали геть печальні, довелося йти в поліклініку. Ходила два тижні на перев’язки (опік був на півлитки).
Чергові лікарі кожного разу інші, загалом ти майже всім до лампочки. Обробляли весь час тільки фурациліном, нічого іншого не радили, приносити не просили. Один раз потрапила до лікаря, якому не все до одного місця. Він порадив, чим треба мастити, показав, як правильно перев’язувати заново, якщо пов’язка злізе, і чесно сказав: так і так, грошей нема, принеси нам пантенол і кілька стерильних бинтів. Чесно – не занесла. Звідки я знаю, що вони їх пацієнтам не продаватимуть із «накруткою»?
ЖУЖУЖУ №4 (14) // березень 2012
КУСЮЧА ТЕМА Перетасування першокурсників Не встигли студенти-першокурсники оговтатися від першої сесії, як їх приголомшили новиною: на другий рік вони змінюють разом із сусідами «постійне місце проживання» – за тематикою. Що таке розподіл і з чим його їдять У тринадцятому номері «Жужужу» вже згадувалось про поділ студентів на чотири напрями – міжнародну, освітню, політичну й економічну журналістику. Володимир Різун кілька разів проводив бесіди з першим курсом, наводив аргументи щодо позитивного впливу розподілу: новий викладач-куратор, призначений з іншого факультету, читатиме профільні дисципліни, допомагатиме розібратись у тематиці. Основними ж критеріями відбору на спеціальності є рівень знань іноземної мови чи орієнтація в політичній ситуації України для «міжнародників» і «політиків» відповідно (хоча інші напрями не надто популярні, але співбесіда з комісією чекає на всіх охочих бути зарахованим на певний напрям). Загалом студенти з розумінням ставляться до ситуації, що складається, але таке «замовлення» тематичних груп не до смаку багатьом. Що ж змушує першокурсників критично підходити до нового розподілу? Спеціальності, нав’язані вимогами часу Коли першокурсник відкриває файл на сайті ІЖ із переліком спецпредметів, то в більшості випадків він хоче залізти під стіл і сховатися від міркувань на пафосно-іронічну тему «куди я втрапив». «Чи справді ми опановуватимемо журналістику, вивчаючи такі дисципліни? – це питання вже лунало у віртуальній приймальні Володимира Різуна. – Адже не кожен планує пов’язати майбутню діяльність саме з цими напрямами». Проблема розділу також є болісною для студентів, які тяжіють до знань, адже багато хто прагне потрапити саме на міжнародну чи політичну журналістику. Тому конкуренція на цих напрямах – дійсно величезна.
Їм знову доведеться змінювати колектив... Окремі першокурсники не хочуть йти на деякі запропоновані спеціалізації, але вже просто не мають альтернатив. Студентка, що забажала лишитися анонімною, зазначає, що їй не подобаються тематики на вибір: «Справа в тому, що у майбутньому хочеться пов’язати журналістську діяльність зі спортом, тому вагалася, куди "податися". Але після всіх "за" та "проти" все ж обрала один із напрямків». Хто винен у тому, що студенти не мають можливості вибирати спеціалізацію за власними уподобаннями? Так, країні бракує спеціалістів зі згаданих галузей. Але не факт, що всі стрімголов підуть працювати саме за цими тематиками. Тому навчання за спеціалізацією просто може вилитися в роки, витрачені на зовсім нецікаві предмети. Можна, звісно, зауважити, що є й інші виші, де немає ніяких спеціалізацій на журналістиці і завжди можна вступити саме туди. Але першокурсників про майбутній вибір ніхто не попереджав, адже на
момент їхнього вступу подібної практики в ІЖ не було. Пан Різун аргументує ґрунтовне заглиблення в тематику тим, що головною проблемою журналістів є поверховість мислення. Схожу думку висловила й Інна Бєлінська, викладачка кафедри соціальних комунікацій, заступник директора з виховної роботи, у якої ми взяли коментар щодо розподілу на спеціалізації. З одного боку, пані Бєлінська чудово розуміє позицію студентів, а, з іншого, кадрів справді не вистачає. За словами викладачки, усі можуть розповісти про якісь загальні, глобальні речі, а написати конкретно, локально та грамотно – ні. На щастя, деякі студенти розуміють таку гірку тенденцію в сучасній журналістиці та підтримують поділ. Першокурсниця Олена Бережнюк вважає, що «виписатися» можна й самому. А от право чи, припустімо, економіку вивчити не кожному під силу: «Писати можна й дурні багато, а от самостійно проштудіювати дисципліну на належному рівні важко».
ЖУЖУЖУ №4 (14) // березень 2012
КУСЮЧА ТЕМА Початок на ст. 4 Міняємо дружбу на знання Ще одним каменем спотикання для першокурсників став той факт, що завдяки розподілові їм доведеться створювати нові групи. Студентка Гаяне Тевоньян, яка підтримує ідею розподілу на спеціалізації, зізнається: «Мені не хотілося б із нового навчального року приходити в іншу групу, де буде “солянка” зі всього потоку. За натурою я – консерватор, і мені важко даються зміни». Її підтримує і Лєна Шуліка: «Якось сумно міняти групу, з якою провела перший курс – найбільш насичений враженнями й переживаннями, змінами». «Ми звикли один до одного, – каже студентка Світлана Зарицька. – Тим паче, на третьому курсі ми все одно змушені будемо поділитися за спрямуваннями». Ці думки про те, що групи – це вже свої колективи, першокурсники намагалися донести й до пана Різуна. Проте директор поста-
вив питання досить гостро: студенти прийшли сюди навчатися, беручи знання «по максимуму», чи просто товаришувати. Звісно, спудеям важко змінювати колектив, хоча, по суті, колективом є весь курс – великий і різномастий, якщо не весь ІЖ. Можливо, це навіть непогано: «перемішаються» кілька разів за спрямуваннями – так і перезнайомляться всі між собою до магістратури. Зважаючи на зазначене, постає ще одне питання: чи не зарано ділити студентів на спеціалізації, якщо вони ще фактично до цього не готові? Герасимчук Надія Григорівна, викладачка кафедри історії журналістики, розповіла, що раніше вже застосовувалася практика формування груп за спеціалізацією. Запроваджувалася вона вже першого вересня першого курсу. «Це (розподіл – прим. «Жужужу») загалом добре, але не на першому курсі. Тоді студенти ще не зрозуміють цього».
Знати все про щось Попри всі образи через обмеженість запропонованих варіантів, студенти вважають такі зміни доречними і сподіваються, що отримані знання стануть гідними інвестиціями для успішного майбутнього. Що не кажіть, а вже зараз першокурсники розуміють, що поглиблені знання хоч із чогось все ж потрібні. Хоча про можливість застосування їх у житті й на роботі поки не йдеться, бо деяких студентів «обділили» бажаними тематиками, як-от: культура, спорт, соціальна журналістика. А на такі напрямки було б значно більше охочих, ніж на ту ж економіку. Проте пан Різун уже встиг запевнити, що за час навчання в ІЖ студенти зможуть прослухати курси наукової, соціальної та мистецької журналістики. «Журналіст повинен знати все про щось і щось про все» – істина, яку першокурсники вже скоро випробують на собі. Особливо частину «все про щось».
Шевченко is OK?
Фото з сайту pereplet.ru
Ще зі шкільного віку нас вчать стереотипно та шаблонно мислити. І навіть на тому, що раніше сприймалося позитивно, із часом нашаровуються неприємні деталі. Калина, соняшники, петриківський розпис при надмірному дозуванні можуть викликати не захват і національну гордість, а побічні ефекти. 9 березня в Інституті журналістики «відзначали» 198-му річницю з Дня народження Тараса Шевченка. Якщо поодинокі плакати й ефіри сприймалися як належне, то апогеєм свята стали десятихвилинки, на яких треба було говорити тільки про поета. Уявіть собі: пара з основ підприємницької діяльності. Розмови про виробництво та страхування доводиться перервати, бо, з наказом керівництва, треба… беззмістовними теревенями вшанувати пам'ять Тараса. Пробачте за ці речі, які можуть видатися вам суцільним критиканством і невіглаством, але від такого вшанування Шевченко не раз перевернувся б у домовині. Фрази на кшталт «А поговорімо про
ЖУЖУЖУ №4 (14) // березень 2012
Тараса Григоровича! Хто це такий? Можливо, хтось вірш розкаже?» відтінювали вже навіть не поверненням до школи, а одразу до дитсадка! Як вам ці захопливі розповіді студентів під всезагальний регіт аудиторії про те, що Тарас Григорович народився 1814 року в селі Моринці у кріпацькій родині, написав багато віршів… Чого лишень вартувало читання «Мені тринадцятий минало» під невгамовні студентські кпини! …Десять хвилин минуло – усі забули про Шевченка. Річниці ніби й не було. Зосталися лиш студенти, заклопотані зароблянням балів. P. S. Ну хіба ж так треба згадувати про великих? Чому наші генії повинні перетворюватися в посміховисько, а ми маємо розказувати про загальні «кепівські» речі й удавати щире захоплення такими витівками? Ні, вшановувати пам'ять геніїв варто. Але не менш важливо в цьому випадкові добре обмізкувати, як згадати людину «незлим тихим словом». Інакше благородні помисли вистелять дорогу до пекла.
СУБ’ЄКТИВНО Дванадцять обручів діалогу з Юрієм Андруховичем
Фото Анастасії Власової Як повинна поводити себе людина, яку вважають генієм? Це питання виникло в нас 6 березня на першій парі в 21 аудиторії під час зустрічі з «патріархом української літератури». Подія збоку виглядала приблизно так: студенти сидять, стоять, слухають, викладачі приходять, залишаються, виходять… Цс, тихо, мовчіть усі, коли говорить геній. Назвімо цю зустріч «Дванадцять обручів діалогу з Юрієм Андруховичем». Чому? Тому що ми нарахували саме стільки ключових тем, на яких трималася подія. Перший обруч – «Лексикон інтимних міст». Письменник зумів розповісти про ідею «автобіографічного атласу свого світу» зі 111 населеними пунктами, котрі він особисто відвідав і про які написав. Лекція на географічну тематику від пана Юрія вдалася: тепер студенти знають про існування двох цікавих міст – Їгови та Исти. Автор навіть прочитав уривок із «Лексикону…» про Берлін. Тут ще варто було б розповісти про те, що деякі студенти все одно залишилися незадоволеними
таким початком, вони чекали чогось більшого, але… Про смаки сперечатися безглуздо. Другий обруч – «"Диявол ховається в сирі", або Деталі вирішують все». Письменник поділився секретом назви власної збірки есеїв. Виявляється, що не так уже й просто пояснити, чому саме диявол, чому ховається й чому саме в сирі. Достеменно відомо хіба те, що на формування «імені» книги вплинуло гостювання Андруховича в одного швейцарського селянина, який виробляє екологічно чисту сирну продукцію. Коли цей швейцарець розкрив власний рецепт закарпатським українцям, у них нічого не виходило: то руки забували зайвий раз помити, то ще щось… «Диявол ховається в деталях», а «сир – це вже більше, ніж сир». Після усвідомлення цього й зародилася ідея з назвою книжки. Наступний обруч можна символічно назвати «три "Г" юності». На прохання однієї студентки схарактеризувати молодість трьома епітетами, Андрухович відповів так:
«Гостра, густа, геніальна». І нехай кожен із нас витлумачить у цих означеннях щось своє. «Поезія – вона є або її немає», – ще один з афоризмів Андруховича. Тому четвертий обруч хочеться назвати приблизно так: «Поезія, коли вона є». За словами пана Юрія, вірші – це шрифтограми, які передаються вищою силою через якісь канали, а нам здається, що ми їх пишемо. Інколи думаємо, що поезію творять лише до певного віку. Але насправді це залежить від щедрості нашої музи. П’ятий обруч – «Бу-Ба-Бу». Це літературне об’єднання було свідченням того, що генії, попри певні труднощі, знаходять однодумців. Звісно, зараз троє бубабістів живуть окремим життям. Вони «самобутні творчі одиниці». Нещодавно студентам ІЖ вдалося поспілкуватися з Ірванцем, а зустріч з Андруховичем наштовхнула на думку, що незабаром до нас має прийти й сам Неборак. :) Шостий обруч – майстер-клас для студентів РЗГ «Як правильно рекламувати електронні книжки». Оскільки пан Юрій прихопив із собою покетбук, то не запитати в нього про ставлення до електронної книги, викладання його творів у вільному доступі було б просто гріхом. Жартівливі слова письменника про подарунок, який завжди з ним (та й цього разу нібито в рекламних цілях) і ще жодного разу не підвів, розвеселили студентів. До речі, останню книгу Андруховича видавництво одразу виклало в електронному варіанті, проте за місяць її купили тільки дві чи три особи, та й то працівники фірми. Цей приклад прекрасно ілюструє сучасне становище електронної книги на вітчизняному видавничому ринкові. Сьомий обруч – «смерть» (разом із молодістю сприймається дуже діалектично). На думку Андруховича, щоб детально розповісти про це, треба щонайменше півгодини. Але доводилося подавати тільки екстракти думок. Наприклад, «смерть – така форма існування, як і все інше. Просто вона робить тих, хто крізь неї пройшов, невидимими».
ЖУЖУЖУ №4 (14) // березень 2012
СУБ’ЄКТИВНО «Лише в деяких випадках я буваю генієм...»
Фото Анастасії Власової Наступний обруч – це «прив’язаність до рідної землі». Доволі цікаві міркування з цього приводу висловив Андрухович: «От якби якийсь чарівник, перш ніж ми народилися, повозив нас світом», показав його розмаїтість, а «тоді запитав, що вибрати, то ті, хто б обрав Україну, були патріотами». На думку письменника, хоч об’єктивно не існує прив’язаності, але вона є. Дев’ятий обруч – «"невиправний цинік" і мораль». Певно, людині з «такою» репутацією трохи складно розповідати про своє ставлення до цінностей. Але Андрухович і в цьому випадку знайшов слова: «З одного боку, моральні принципи зафіксовані в релігії. Проте значно важливіше, коли людина цих заповідей дотримується поза релігією, не усвідомлюючи, що це буде оплачене райським садом». Десятий обруч – «Коли у творах Андруховича так багато Андруховича». Письменники часто стикаються з такою проблемою: коли вони пишуть про якогось літературного героя від першої особи, читачі часто думають, що це не розповідь, а автобіографічні нотатки. Саме така ситуація і з Андруховичем: діагноз «нарцисизм» літературні лікарі ІЖівського розливу йому ще не встановлювали, але помідорами себелюбства ледве не закидали.
Письменник на випади у свій бік спокійно відповів: «Та людина, яка в моїх текстах виступає як Юрій Андрухович, – це один із моїх героїв. Це не я». Одинадцятий обруч чомусь хочеться назвати «грою в геніальність». На провокативні запитання на кшталт «Чи вважаєте себе генієм? Чи є для Вас хтось геніальним?» Андрухович підбирав слова: «Найлегше було б відповісти на перше питання "Так", а на друге – "Ні, не є". Але це не серйозно. Можу стверджувати таке: лише в деяких випадках я буваю генієм... Буваю, але дуже рідко». А далі почалася гра: письменник запропонував студентам називати імена відомих авторів, а він киванням або ствердною відповіддю мав виявляти геніїв. До списку обдарованих потрапили Ліна Костенко, Тарас Прохасько, Софія Андрухович тощо. Хтось із аудиторії вирішив пожартувати й викрикнув «Джастін Бібер». Виявляється, що грати в геніїв досить забавно. Дванадцятий обруч – «книжковий кошик». Одразу пригадуються однойменні телепрограма та пісня гурту «Контрабас». Пан Юрій порадив нашим студентам знайти місце у своєму книжковому кошику для таких творів: «Поглянь на дім свій, янголе» Вулфа й ідеального вибраного зі
ЖУЖУЖУ №4 (14) // березень 2012
спадщини Антонича (якого ще не існує – ВСРівці, чим вам не свіжа ідея?), а після прочитання цих двох обрати щось самому. Замість P. S., або Крізь дірки в решеті (шукачам об’єктивності не читати!) Геніальний письменник не обов'язково має бути геніальним оратором. Це ми звертаємося насамперед до тих, хто ще до початку зустрічі розписав собі увесь сценарій поведінки «генія», а потім похнюплено говорив, що все було не так. Умовно враження студентської аудиторії можна розділити на чотири групи: 1. прийшли майже випадково, було дуже класно; 2. за компанію з другом / подругою, але зустріч була такою собі; 3. не могли пропустити, бо дуже цінують творчість Андруховича, але думали, що буде щось яскравіше; 4. усе було саме так, як і очікували. Звісно, «випадкових» було дуже мало, як і повністю розчарованих. Але траплялися такі, хто умудрявся читати конспекти про типові помилки правила логічності або просто грати на телефоні чи планшеті. Дякуємо їм хоча б за те, що мовчали. І наостанок зауваження до аудиторії: якщо ви вважаєте людину геніальною, то ставте їй гідні питання.
ДІЗНАЙСЯ Двобій між журналістикою та соціальними комунікаціями
А вас часом не веселять усілякі дивні штуки в ІЖ? Наприклад, перейменовування. Дістали стару навчальну програму, придумали звичним предметам іншу назву й пустили їх «по другому колу». Логіка чисто ІЖівська. Типу як корабель назвеш, так він і попливе. Цього разу ідея з переінакшуваннями набрала глобальніших масштабів.
Хтось згори дав сигнал провести серед студентів опитування на тему «Чи варто перейменовувати Інститут журналістики?» Щось таке знайоме… А, згадали! Колись у Радянському Союзі дуже модно було давати дітям чудернацькі імена. Геть від Марусь й Іванів! Даєш Даздраперм і Відленів! В ІЖ все якось дуже схоже: навіщо нам
стара назва Інститут журналістики? «Закосімо» під Європу й станьмо Інститутом соціальних комунікацій. Ні, поганий варіант? Тоді хоча б медіакомунікацій. Усе одно не подобається? Наша Галя балувана! Тоді придумуйте власний варіант. А студенти й раді трудитися, проявляти креатив. Так у деяких світлих ВСРівських головах і народилася ідея з Інститутом видавничої справи імені Івана Огієнка. А що, якщо в ІЖ соціальних комунікацій більше, ніж журналістики, то на кафедрі ВСР митрополита Іларіона теж має бути вдосталь. Якщо ж відверто, то… Як там у математиці? Від перестановки доданків сума не змінюється? У нас схоже: від перейменування установи суть залишається тією ж самою. І знань не додається.
Хто в гуртожиткові господар? Певно, не є секретом те, що лишень дві гуртожитки в КНУ імені Тараса Шевченка мають автономний статус – ІЖ й ІМВ. Проте на позаминулому тижні до ІЖівців дійшла інформація: нас хочуть позбавити цієї привілегії та підпорядкувати студмістечкові. Офіційно-неофіційна причина – усе ті ж зловісні публікації в «Україні молодій», які образили Володимира Різуна та відбили в нього бажання клопотатись ще й про гуртягу. Про далеко не найпозитивніші можливі наслідки такої зміни нам розповів голова Студпарламенту Саляр Алі. По-перше, якщо гуртожиток ІЖ «подарують» студмістечкові, то дуже важко буде вирішувати навіть надріб’язковіші питання з адміністрацією, оскільки вона занадто далеко від нас. Зараз, якщо виникають якісь проблеми, можна напряму звертатися до пана Різуна і розв’язувати їх. По-друге, у нашу гуртягу матимуть змогу заселяти студентів з інших факультетів, яким із Єреванської зручніше буде добиратися на навчання до Червоного корпусу. Та й умови життя в нас далеко не найгірші. Деякі скептики вважають, що підпорядкування нашого гуртожитку студмістечкові призвело б тільки до виведення хабарництва на якісно новий рівень.
Віднайти очевидні плюси цього процесу дійсно важко. Як би нам не жилося «при сучасній владі», але, погодьтеся, це краще, ніж втрата автономії. Видно, студенти це «смикнули» (чи, правильніше було б сказати, їм це вчасно підказали), і голова Студпарламенту разом із заступником директора з виховної роботи та ще деякими активістами швиденько зібрали підписи. Виявилось 232 охочих поставити свої автографи. Не підписались лише ті, хто не був на місцях. Проти автономного статусу гуртожитку ніхто не виступав (звісно, яка пташка сама себе запирала б у клітку?). Із не мен-
Екскурс у минуле. Гуртяга – арт-центр шою пунктуальністю (такою нетиповою для ІЖ) написали й передали лист поки що до проректора з виховної роботи Володимира Шевченка. Він запевнив, що прохання студентів має бути враховане, тим більше директор студмістечка теж не надто бажає брати нас під своє «крильце». І хоч тут можна робити круглі очі й дивуватися, чому ж нас таких хороших та вигідних не спішать «відхватити» з руками й ногами, поки з’явилась така нагода. Але очевидно для директорів пріоритетніші спокійне життя та чиста репутація. А ми ж то журналюги… :)
ЖУЖУЖУ №4 (14) // березень 2012
КУСЮЧА ТЕМА Гендерна печалька в ІЖ із погляду меншості Чи то так склалося історично, чи така вже воля вищих сил, але від сухої статистики подітися нікуди. А вона говорить нам таке: на одного хлопця в ІЖ припадає в середньому вісім-дев’ять дівчат (тут довелося округлити: кожен хоче, щоб про нього думали як про цілу людину, а не як про «півтора землекопа»). Сексистські терези: дівчата-філологи проти хлопців-кібернетиків Наявність «меншості» в ІЖ пояснюється досить просто – з позиції психології статей. У них, науковців, узагалі все легко. Навіть у Фройда: бачиш на малюнку з плямами відомий чоловічий орган – фанат Бориса Моїсеєва, Елтона Джона, Джорджа Майкла, Дмитра Табачника; бачиш маяк – латентний фанат тих же особистостей. Але все ж ближче до теми. Представники чоловічої статі переважно тяжіють до точних і технічних наук, мають більш аналітичне мислення. Протилежна ж стать схильна до творчого та професій, які передбачають спілкування з людьми. Така вже сексистка ця матінка-природа. Тож у нашій ситуації немає чогось напрочуд дивного. До речі, фізики, хіміки та кібернетики страждають від схожої несправедливості, щоправда, з одним лише «але»: цифри приблизно ті ж самі, лише переставлені місцями. Вау, стільки дівчат!.. Отож, знову наш ІЖ (чи краще вже Інститут шляхетних панянок?). Звичайно, це прикольно, коли ти один хлопець на десять дівчат, але лише перші кілька тижнів. Зазвичай реакція «о, дівчата!» поступово трансформується в «у-у-у… дівчата…». Звісно, хтось зараз захоче кинути в нас каменем чи зірвати газету з дошки (не до вподоби декотрим вільне слово нашої преси). Або ж битиме себе в груди n-ного розміру – кому вже як від тієї ж матінкиприроди перепало, – або чоловічі волохаті й доводитиме, що брехня це все. Але інколи й справді виникає бажання збитися в одну величезну чоловічу зграю та мігрувати на футбол чи просто в «Біток».
Інститут хамелеонів? Кожен бореться з обставинами, що склалися, так, як може. Хтось намагається зберегти чоловічий образ. Деякі просто змирилися. А є й так звані «хамелеони», котрі намагаються «злитися з натовпом». Окремі індивіди настільки вміло набули навичок маскування, що з кількох метрів майже неможливо відрізнити їх від більшості. Добре, що хоч жодного чистокровного шотландця немає в нашому універі, бо ще б кілт – і повний атас. Вважати такі явища наслідком фемінізації чи емансипації нашого любого ІЖ – особиста справа кожного (кожної). Тютюново-алкогольна рівність Існує ще одна тенденція – уживання тютюнових й інших виробів. Тут нашим «шляхетним панянкам» інколи може позаздрити навіть досвідчений морський вовк. Звідки ж у таких тендітних, на перший погляд, дівчат стільки внутрішньої сили, щоб настільки нещадно та самовіддано боротися з цими шкідливими звичками, зовсім не шкодуючи власного здоров’я? Чи то так вони оберігають хлопців? Звичайно, не хотілося б проводити паралель між дівчиною, що курить, і попільничкою. Тим паче, тема паління вже підіймалася в одному з попередніх випусків («Жужужу» № 1 (11), січень 2012). Та й по-дурному виглядає таке мораліза-
ЖУЖУЖУ №4 (14) // березень 2012
торство. Наприклад, кажеш ти комусь «Не кури, це шкідливо», а він (вона) такий (така) одразу «Точно! Дякую! А я ніколи і не замислювався (-лася) над цим! Усе, більше не буду!» :) Кому в ІЖ навчатися легше Ось тепер нарешті про навчання – куди ж без нього. Кілька хлопців на лекції досить яскраво виділяються з-поміж сили-силенної дівчат (звичайно, це не стосується «хамелеонів»). Тож не дивно, що викладачі запам’ятовують їх краще. З одного боку, це добре: окремі педагоги ставляться до них лояльніше – чи то зі співчуття, чи то з солідарності. А з іншого боку, відсутність кількох панянок на парі менш помітна, ніж міграція двох-трьох хлопців за межі аудиторії. І, здогадайтеся самі, кого в разі чого попросять сходити за проектором? А зробити джентльменський вчинок (виступити першим, наприклад)? Звісно, що представника чоловіцтва. Наостанок хотілося би сказати таке: хлопці заслуговують на повагу та витримку незалежно від того, раритет вони чи халтура природи в нашому виші. Ми не закликаємо здмухувати з них пил ботанства чи оберігати цих відчайдухів як рідкісний вид. Проте необхідно надати їм хоча б якихось умов для розвитку. Адже, можливо, саме дівчата зуміли своєю кількістю вплинути на якість представників чоловічої статі.
ЗНАЙ НАШИХ Ніна Остапенко: «Літературу мають викладати якісь “особливі” люди»
Її називають людиною-святом. На лекції цієї надзвичайно цікавої та оригінальної жінки студенти ходять самі, без ніяких примусів на зразок відмічання та додаткових балів. Вона славиться дотепними фразочками, які легко йдуть «у народ», і виховує в нас любов до літератури. Це Ніна Филимонівна Остапенко, викладачка кафедри історії журналістики. «Жужужу» по спілкувалася з нею про… …викладання в ІЖ «Не можу сказати, що прямим шляхом ішла до викладання. Я закінчила факультет журналістики з червоним дипломом, працювала на телебаченні. Потім у мене склалася така життєва ситуація, коли треба було вибирати – або гроші, або час. Аспірантура давала більше часу. Крім цього, там була можливість дізнатися щось цікаве. І я пішла в аспірантуру, закінчила її. У мене був
керівник – Рубан Володимир Андрійович, який викладав марксистсько-ленінську теорію преси. Я вела семінари з цього ж предмету. Потім викладала історію партійнорадянської преси та російської журналістики. І постійно виходило, що кожні п’ять років я опановувала якийсь новий курс. Щоправда, ось зараз я трохи "підзатрималася". :)» …кандидатську дисертацію «Моєю темою була "Роль массовых крестьянских газет Украинской ССР в пропагандистской подготовке сплошной коллективизации сельского хозяйства. 1926–1929 гг." І хоча вона звучить непросто тепер, я дуже їй рада. Мій керівник Володимир Андрійович показав, як працювати з виданнями. Адже ми досі точно не знаємо предмет, яким займаємося: історія журналістики – надзвичайно цікава. А через ті газети ти бачив, як люди виконували свою справу. Зрозуміло, що в той час усе
йшло через рішення партії – так і життя вибудовувалося. З’їзд пройшов, рішення прийняли – і вони виконуються. Завдяки роботі над дисертацією я зрозуміла, що є цікавим у журналістиці, чим приваблюють газети, що відбивають історію.» …заняття з літератури «Коли почала викладати, про літературу навіть і не думала. Згодом мені довелося обирати – історія російської журналістики чи історія російської літератури. Я вирішила, що не зможу викладати друге, тому що це мають викладати якісь "особливі" люди. Тому обрала журналістику, адже це – мій фах. Але й у журналістиці я все одно звертала увагу на людей. У нас на кафедрі був один викладач – Олег Андрійович Кузьменко. Він навчив мене читати книжки, розуміти, що книжка – це не тільки сюжет, і звернув увагу на якісь деталі, які мені дуже сподобалися. Я зрозуміла, що треба не
ЖУЖУЖУ №4 (14) // березень 2012
ЗНАЙ НАШИХ «Ми повинні якось полегшувати життя один одному» просто "ковтати" якийсь твір, а дивитися на ті цікавинки, що залежать від майстерності автора. Тоді вже можна буде його оцінити.» ...колег «У нас завжди були надзвичайні особистості на факультеті. Вже зазначені пан Рубан – людина з багатою біографією, який усе завжди знав, Кузьменко – справжній енциклопедист… Одним із моїх перших студентів є Мелещенко Олександр Костянтинович, тому зв’язки з ним давні та міцні. Олена Дмитрівна Школьна каже, що це я підштовхнула її до аспірантури, а потім – до викладання.» …відсутність залізної дисципліни на парах і ставлення до студентів «Я вважаю, що всі люди “закинуті” в це життя не за своєю волею. Тому ми повинні якось полегшувати життя один одному. Зрештою, ви прийшли сюди вчитися, ми – вчити. Але це тимчасово. Чогось ми вчимося у вас. І це випадок, що склалося саме так, бо могло б бути зовсім інакше. Я могла б бути ученицею, і не хотілося б, щоб мене хтось "строїв". Усе одно останнє слово завжди за викладачем, і ним можна користатися. Але мені завжди хочеться спілкування. І щоб навчання було передусім вашим, щоб ви до нього прагнули. Можливо, я не завжди навіть і кажу те, що треба було б, але мені справді хочеться вас зацікавити.»
…студентські трактування прочитаних творів «Найоригінальніші пригадати не можу. Інколи примітивні, звісно, трапляються. Але в мене така натура: ніколи нічого довго в собі не тримаю. Бували різні варіанти, але найбільше запам’ятовуються саме розумні. А коли дурниця якась – навіщо її пам’ятати? :)» …про найулюбленіших письменників «Не можу виділити певних. У різний час тобі чогось особливого хочеться. Раніше, наприклад, мене більше цікавили «Тёмные аллеи» Івана Буніна – через оці стосунки, любов… Це те, чим ми живемо постійно. Як казав Ремарк, "людина без кохання – все одно, що мрець у відпустці". Я поки що не у відпустці. :) І тому тема кохання мені надзвичайно цікава. Хочеться любові, і через те читаєш те, де вона є – щаслива чи ні. Зрозуміло, що доводилося дуже багато читати, і в той час мені щось більше подобалося, щось менше. З українських, певно, найулюбленіший Коцюбинський.» …про останні прочитані й перечитані книги «Із сучасних письменників я люблю Діну Рубіну. Певно, що її "Синдром Петрушки" – це те, що останнє читала. Я читаю багато книг одразу. Коли йду до вас на заняття, теж щось перечитую. І що-
разу знаходжу таке, на що раніше не звертала уваги. Тому переглядаю найчастіше, мабуть, те, що викладаю. Хіба що ще Конана Дойля та його Шерлока Холмса – щоб відволіктися та розслабитися. Спершу, щоб не думати, я читала Донцову. А потім зрозуміла, що вона мене злить безкінечною дурістю своїх героїнь.» …те, де пропадала під час практики в магістрів декілька тижнів тому «Я була в Шрі-Ланці, острів Цейлон. Виявилося, що це така краса невимовна, можна сказати, земний рай… Там дуже багато зелені й вологе повітря. Ми ж прилетіли туди з зими, а там – тридцять градусів тепла. Коли вперше вийшли за межі аеропорту, мені здалося, що це якась лазня (а був ще тільки ранок – десь година п’ята, і вже така волога та спека). На другий день уже виявилося не так спекотно, а на третій стало тепло. Було багато фруктів, овочів, назви деяких із них я навіть не запам’ятала – у нас таких немає. Мені сподобалося також, що там "із нічого" роблять екскурсії. Це те, чого не вистачає в нашій країні. А скільки ж у нас всього є, що варто демонструвати, чим пишатися! А на Шрі-Ланці показують: ось на цьому місці в п’ятому столітті нашої ери був храм, оце залишилася від нього стінка…»
Якби Ґутенберґ не втілив у життя свою ідею з рухомими літерами, ми могли б і досі читали рукописні книги. Можливо, і твій видавничий прект якимось чином змінить книговидавничу справу України.
Не прогав можливість взяти участь у конкурсі «Парад видавничих ідей», який відбудеться в рамках фестивалю "Штурмові загони Ґутенберґа" (27-28 квітня)! Подавати роботи можна в чотирьох номінаціях: друковані ЗМІ, електронні ЗМІ, книжкові видання, альтернативні проекти (арт-книги, елементи книги, книжкові аксесуари). На сайті «Читомо» буде відкрито голосування за найкращі проекти з метою виявлення читацьких симпатій. На переможців чекають грамоти та цікаві «видавничі» (і не тільки) подарунки. Детальнішf інформація – на сайті chytomo.com (тут можна знайти умови участі та анкету учасника). Роботи надсилати на fype.vsr@gmail.com.
ЖУЖУЖУ №4 (14) // березень 2012
ХАЛЯВА І для гурманів знайдемо халяву! «Біла гарячка» польського репортера Яцека Гуґо-Бадера Саме вона стала результатом його подорожей колишнім Радянським Союзом і занурень на дно людського життя. Презентація книги відбудеться 13 березня в книгарні «Є». Марите професією репортера? Тоді ця зустріч стане для вас унікальною нагодою почерпнути нову інформацію про «літературу факту» (так називають репортерство на батьківщині автора). Тут, щоб переконати всіх потенційних скептиків (мовляв, «панаєхалі учіть уму-разуму»), вважаємо доцільним навести одну цитату з інтерв’ю Яцека в «Українському тижні»: «Цілий океан описати неможливо: він занадто великий, у кожному місці інший. Тому треба взяти краплю води на предметне скло й описати її словами. І найважливіше – у цій краплі люди мають побачити весь океан». Де: ст. м. «Золоті Ворота», вул. Лисенка, 3, книгарня «Є» Скільки: халява!
Досить запускати паперові літачки на парах – час переходити на професійний рівень! 20 березня вперше в Україні проходитиме кваліфікаційний відбір на міжнародний студентський чемпіонат Red Bull Paper Wings. Там ви точно зможете продемонструвати свій талант і багаторічну практику в умінні запускати далі, довше й красивіше. Та й для участі, як переконують організатори, потрібно зовсім мало – «стандартний аркуш паперу й уміння складати з нього літачок». Натомість ви отримаєте неймовірне задоволення від самого процесу та шанс потрапити на сторінки історії, адже в Україні подібне змагання офіційно проходитиме вперше. У світі ж чемпіонат відбувається ще з 2006-го, і щоразу кількість учасників зростає майже за геометричною прогресією. Цьогорічний світовий фінал чемпіонату відбудеться 4-5 травня в легендарному Ангарі-7 (Зальцбург, Австрія). Де: ст. м. «Політехнічний інститут», вул. Польова, 38 / 1, НТУ «КПІ» Скільки: халява! З 20 по 25 березня не втратьте шанс відкрити нову грань відомого модельєра Кензо Такада – відвідайте його виставку живопису Усім модницям (-кам), поціновувачам прекрасного та мистецтвофілам набридливо рекомендуємо. Щасливці, котрі потраплять на відкриття, зможуть ще й на власні очі побачити легенду дизайнерського світу. Засновник бренду Kenzo власноруч відкриватиме виставку. Живописом він захопився ще 10 років тому й устиг продемонструвати свої роботи в багатьох європейських столицях. «Мистецтво та мода насправді не надто різняться», – розповідав дизайнер в інтерв’ю Associated Press під час презентації полотен у Парижі. Саме тому картини Кензо, як і створений ним одяг, вирізняються особливим східним духом. Його творіння, будьте певні, не розчарують вас. Де: ст. м. «Палац Україна», вул. Горького, 102-104, Центр Сучасного Мистецтва М17 Скільки: халява!
ЖУЖУЖУ №4 (14) // березень 2012
ХАЛЯВА Закінчилася стипендія, а душа прагне насиченого життя? 26-27 березня чекайте на третій блок тренінгів від «Новітніх медіа» «Авторські права, етика та функціонування медіа-компаній в Інтернеті» – от про що цього разу точитимуться запеклі дискусії. У стінах рідного інституту про цікаві та потрібні речі для всіх медійників ви зможете послухати вже від добре знайомих викладачів і запрошених гостей. Зокрема, заплановані тренінги на такі теми: інтернет та журналістська етика (Катерина Горська), кіберзлочинність та кібернасильство та їхній сучасний стан в українському Інтернеті та шляхи подолання (Артем Онкович), аналіз політичної присутності в Інтернеті великих медіа-компаній (Сергій Даниленко). Поки ми тут із вами спокійнесенько спимо на парах, світ не стоїть на місці. Тому, щоб вас ненароком не накрило хвилею нововведень, тримайтеся на гребені. Сміливо забивайте на нудні пари й гайда на тренінги! Усе одно ж своїх, «рідних» викладачів слухатимете. Де: ст. м. «Лук’янівська» / «Дорогожичі», вул. Мельникова, 36 / 1, Білий корпус :) Скільки: халява!
Новий світ дизайну ближче, ніж вам здається Принаймні до виставки «Дизайн. Новий світ» усім мешканцям гуртожитку як рукою сягнути, адже відбудеться ця подія в «Більшовику» 14-17 березня. Щоб продемонструвати нові шляхи розвитку українського дизайну, журнал «Салон» та KIFF 2012 проведуть низку цікавих заходів. Окрім запропонованих виставок, відбудуться майстер-класи українських дизайнерів «Тренди майбутнього», лекція «Скло в інтер’єрі» від Пауля Печеніні й Ірини Шутько. Також своїми розумними думками з вами поділяться Юрко Гуцуляк, чиї роботи відзначені на найпрестижніших європейських фестивалях, Олександр Мукомелов, володар чотирьох найвідоміших премій у сфері промислового дизайну Red dot, й інші, не менш цікаві лектори. Де: ст. м. «Шулявська», вул. Гетьмана, 6, арт-центр Якова Гретера Скільки: халява!
Досі не знаєте, як провести вечір п’ятниці? «Диван» як завжди дасть притулок любителям халяви Цього разу для вас виступить московський музикант Діма Лєнський. Виконавець, безсумнівно, яскрава особистість, і композиції, які він зіграє, будуть не менш цікавими. Серед них – акустичні версії старих пісень і багато нових оригінальних. Реггі, соул, чіл, бугі й блюз… Гурмани будуть задоволеними! Також організатори обіцяють, що гість виступатиме не сам, а традиційно залучить до заходу хороших та цікавих людей, тобто своїх друзів – музикантів, художників, поетів, режисерів і фотографів. Отож, 16 березня о 20.00 нам обіцяють незабутній вечір якісної музики. Сперечатись чи погоджуватись із цим ви зможете лише після відвідування заходу. Де: ст. м. «Хрещатик», пл. Бессарабська, 2, фестиваль-ресторація «Диван» Скільки: халява!
ЖУЖУЖУ №4 (14) // березень 2012
ЖУТЬ Чужого надивляйтесь – у своєму не лажайте www.adic.org.ua/coalition
Коаліції за вільні від дизайну портали Як же нам обійтися без флешбеку до минулого десятиліття? Цього разу він від Коаліції громадських організацій та ініціатив за вільну від тютюнового диму Україну. Здавалося б, в авторів сайту – благородні наміри. Але їм на заваді стає хвороба деяких веб-дизайнерів – жахлива реалізація. Можете взяти з нас приклад і поплюватися від зигзагоподібного тла, табличного жовтогарячого меню (бордер=1, шалом!) і підкреслених синіх посилань. Якщо вистачить терпіння, то ви знайдете останню новину в, на перший погляд, безмежному списку. На порталі є сюрпризи й для людей із тонкою душевною організацією. Хто, як не вони, зацінить ямбохореї песимістично-спонукального вірша та гіф-анімацію з попільничкоюУкраїною? Попри те, що сайт нібито за звільнення від шкідливої звички, нам здається, що його автори курять. І зовсім не тютюн.
www.adic.org.ua/coalition
Опіум для молоді Ні, ми не з’їхали з глузду й не вирішили двічі написати про те ж саме. Цей портал знайомить підлітків із думками щодо різних наркотиків. На головній нас зустрічають чувачки з іменами Оп і Ум. Вони пропонують обрати теми для розмови з переліку, оформлення якого, безсумнівно, нагадує пінбол у стандартних іграх Windows’у. Ми намагалися походити по сторінках сайту й зрозуміти, що там до чого, а знайшли лише здоровецькі тексти, які, звісно ж, «ніасілілі». От як зрозуміти, чому в героїв такі дивні зовнішній вигляд й імена, навіщо наші очі вбиває яскравий текст на темно-синьому тлі, до чого там пінбол і, врешті-решт, як цей портал має допомогти наркозалежним? Із горя захотілося й самим вжити щось таке (ну ви розумієте), аби якось спіймати хвилю. Можливо, тоді нам вдалося б в’їхати, що хотіли сказати безіменні творці цих двох порталів.
ЖУЖУЖУ №4 (14) // березень 2012
ЖУТЬ Неподобство «у цих ваших інтернетах» Запам’ятати все
eydetica.narod.ru
Ось цей портал не міг не потрапити до нашої рубрики. Він належить Євгенові Антощуку, розробникові власної школи ейдетики – методики, що розвиває образне мислення й пам’ять. Усі генії веб-дизайну, певно, вже поспішають жахнутися від того, що побачили. «А-а-а, блідо-зелений сайт, який складається з однієї сторінки!» Але не поспішайте слухати цих невігласів, бо вони нічого не тямлять у житті. Подумайте самі: кому зараз потрібні тренінги й книжки? Євген Антощук розуміє це й націлюється насамперед на інтернет-аудиторію. Щоб і у всесвітній павутині його методика працювала, автор застосовує її на своєму порталі. Поки відвідувачі зрозуміють, що та куди звалено на сайті, вони добряче натренують свою пам’ять і точно її поліпшать. Словом, Антощуку – зарах! За нову концепцію для веб-ресурсу та вишукано збочений смак.
Облом-сервіс Із чим у вас асоціюються реферати, курсові й подібні роботи? Навіть найоригінальніший варіант нервово куритиме в куточку в порівнянні з версією авторів порталу «Дипломсервіс». Для них усі нічні жахіття студентів – це всього-на-всього квіточки. Якщо насмілитеся подивитися сайт далі, то зрозумієте, що таких вправних тролів, як дизайнери цього порталу, ще пошукати варто. Щоб прочитати текст, доведеться сильно примружити очі, бо як інакше зрозуміти щось на зеленолистовому тлі. Додайте до цього ще й страшні розпікселізовані кнопки-завитушки. Подумки похваліть дизайнера за єдине чітке посилання під назвою «Ціни» (мабуть, цей розділ на порталі – все-таки найголовніший). А також не пропустіть php-шну магію: помилки, що виведуться угорі сторінки, вкажуть на те, що дизайнери вправно володіють мистецтвом рук-не-з-того-місця.
ЖУЖУЖУ №4 (14) // березень 2012
diplom-ua.net
УСМІХНИСЬ
Для вас ЖУжали: Комиз Ольга / Кравчук Вікторія / Клименко Марина / Харук Галина / Лаврентій Постоянних / Брикова Анна Шеф: Салига Павло Беріть участь в обговореннях ВКонтакті у групі vkontakte.ru/zuzimo або у Фейсбуці www.facebook.com/groups/283433098349814 та читайте нас на issuu.com/zzuzuzu Жужужу №4 (14) // березень 2012