#10ГРУДЕНЬ2011
vkontakte.ru/zuzimo
Корабель «Гуртожиток». Хроніки шторму Хотілось би почати з такої специфічної прелюдії. Матеріал про гуртожиток був запланований ще з минулого випуску, і ми навіть анонсували це в 9-му «Жужужу». Проте після всього: сутичок, примирень, публікацій, спростувань, від яких у нормальної людини голова іде обертом – найактивніші читачі почали запитувати, чи не передумали ми писати про цю заварену кашу? Сховатися в куточок і не чіпати нікого, бо тебе можуть, як у дитинстві казали, «бах-бах» – це не по-нашому. Якщо в ІЖ є конкретна проблема, то має бути й конструктивний погляд на це. Ми люди принципові, тому вважаємо нижче нашої гідності, яку загартовують у цьому інституті, ховати голови в пісок. Що стало приводом для заварювання гуртожитської каші? 1. Відновлення ремонтних робіт і поширення чуток про можливе виселення студентів на Євро-2012. 2. Заява адміністрації гуртожитку про збір грошей на ремонт блоків. Логіку в нашому інституті викладали на високому рівні: складати умовиводи з понять і суджень студенти вміють. Тому й вийшло так, що відновлення ремонтних робіт розцінили як підготовку гуртожитку до прийому туристів на футбольний чемпіонат. Ну, дивіться самі: жилибули в тих умовах, що є, а тут бац! – ремонт як перший сніг на голову! Абсолютно нормальна реакція студентів про можливість виселення. Але директор ІЖ пан Різун спросту-
вав чутки про зв'язок між чемпіонатом із футболу та ремонтом у гуртожитку й можливістю виселення студентів на літо. Проте ніхто не дає «зуба», що все це закінчиться «мирно» (про що й написав голова Студради гуртожитку Алі Саляр у групі Вконтакті hostel_18: «Ніхто не може дати гарантії. Можу гарантувати, що ремонт розпочався не через 2012, а от для чого він закінчиться, я не знаю»). Тому тим, хто проживає в гуртязі, треба знайти свою альтернативу: 1. Повірити запевненню директора, що ремонт ініціювався не заради заселення туристів у гуртожиток
на період проведення Євро, а завдяки зверненню Студради до ректора з проханням посприяти ремонтові (як виявляється, далеко не всі студенти знали про цей документ, але це вже окрема тема). Виселення не має бути. 2. Прислухатися до чуток і вже розпочати підшуковувати житло й потихеньку звозити мотлох із полиць додому. 3. Вибудовувати скептичний світогляд і все ставити під сумнів, аргументуючи хіба що легендарним «Доживемо – побачимо» або маєвтично-сократівським «Я знаю, що нічого не знаю». продовження на ст. 2
Червона картка студентам 6 с. «1+4» – математика в ІЖ 10 с. Передсесійна творчість студентів 16 с.
ПОЖУЖИ (НЕ)заплатіть та (НЕ)виселяйтесь?
Щодо заяв адміністрації про збір грошей, то вони справді були. Не беремося з'ясовувати, у якій це формі було висловлено («Гроші здадуть усі!» чи «Киці, ми обов'язково зробимо цей ремонт спільними коштами й зусиллями»), проте, як сказав Алі Саляр на лекції у вівторок 6 грудня, інформацію погано донесли до мас. Журналісти, яких ІЖ вчить вільнодумству, свободі, не витримають обмежень, директив, заганянь у рамки. І не забувайте про чутки навколо Євро та виселення. Звідси й виросли ноги в думки про те, що мешканців «попросять» із гуртожитку після того, як зроблять ремонт. А ще якщо цю заварену кашу приперчити пристрастями навколо кошторисів, поламаних дверей і побитих дзеркал, зіпсованих підвіконь, стель і стін, площа яких змінюється залежно від того, хто її мірятиме, заяв типу «А чому я маю платити, якщо нічого не зламала?», то вийде не дуже смачний куліш. Голослівність зараз не в моді, тому «підгодовуватимемо» вас реальними фактами: 1. Будівельна фірма виграла тендер на проведення ремонту на першому поверсі, сходах та в підвалі (ось вам і той самий мільйон, на-
вколо якого стільки галасу). 2. Комендант гуртожитку Марія Апанович дійсно телефонувала батькам окремих студентів і розповідала деякі речі не зовсім приємного змісту (судячи з реакції дорослих) про життя їхніх дітей у гуртожитку. Як би там не було, але це втручання в особисте життя людей… 3. Адміністрація гуртожитку погрожувала виселенням тим, хто не погоджується матеріально долучитися до ремонту. Як це звучало – як офіційна заява чи на рівні жарту – ми не знаємо, але в будь-якому випадкові студентам від цього не стало легше. 4. За першими підрахунками, площа стін становила 185 квадратний метрів, а потім зменшилася майже вдвічі. 5. Від розпочатого ремонту на шостому поверсі деякі студенти скаржилися на самопочуття (про це зокрема йшлося і в розмові студентів із директором ІЖ у четвер 1 грудня). 6. Пан Різун під час своєї першої зустрічі сказав мешканцям гуртожитку, що кожен блок – це мала соціальна група, здатна розв’язувати свої питання самостійно (для вирішення певної проблеми треба тільки зібрати підписи студентів і передати їх голові Студради гуртожитку).
7. Окрім договору на заселення, має бути ще й додаток до нього, де вказувалось би, у якому стані мешканець прийняв кімнату. Ці документи, наче сторінки сайтів, перебувають у розробці. 8. Директор ІЖ під час першої зустрічі зі студентами просив не виносити сміття за межі гуртожитку, мотивуючи це тим, що краще мовчати: тоді забудуть про наше існування. Але в цей час, 1 грудня, коли в гуртожитку вже нібито дійшли згоди, свіжі номери «України молодої» із публікацією зі «справою на Єреванській» уже розвозилися з друкарні до пунктів розповсюдження… Глибоко аналізувати публікацію в «УМ» ми свідомо не будемо: її вже й так ІЖівські шерлоки холмси розібрали на частинки дедуктивним методом. Галасу в гуртожитку багато, але відповідати за свої слова ніхто не хоче. Так само вчинимо й зі спростуванням. Тільки двох зауважень не можемо оминути: 1. У групі Studcompany Knu 6 грудня з'явилося опитування «Яка стаття більш правдоподібна?», у якому станом на 11 грудня взяло участь 119 людей із такими результатами: 71,4 % – стаття «України молодої»; 28,6 % – спростування Студради. Висновки за вами. 2. Студенти, прізвища яких «засвітилися» під спростуванням, стверджують, що погоджувалися лише з трьома його пунктами. Виходить, що все інше домалював якийсь художник-умілець? Текст спростувального матеріалу народився після другого приходу директора в гуртожиток (5 грудня). А на наступний день на студентів чекала захоплива лекція від пана Різуна про «розхристаність нашої галузі», конфіденційну та приватну інформацію, актуальність тематики, наближення її до інтересів аудиторії, відбір коментарів, павліків морозових, словом, про увесь навколопростірний дискурс щодо публікації в «УМ». Так, безсумнівно, аура навколо статті виникла не зовсім позитивна, так, інформаційний привід майже зовсім зник, так, редактори не перевірили факти… Так, прояв непрофесіоналізму, порушення корпоративних
ЖУЖУЖУ №10// грудень2011
ПОЖУЖИ Євро-2012 ще немає, а скандал уже є
норм тощо. Проте «Жужужу» вирішило ще далі «копнути» цю тему та з’ясувати стратегічні причини того, що відбулося. Про інколи дивну поведінку адміністрації ми вже говорили фактами. Студенти написали матеріал в «УМ», оскільки вважали, що іншого виходу боротися з несправедливістю немає. Спудейське братство не бачить можливості змінити ситуацію, якщо вдається до таких дій. Це свідчить або про бездіяльність студентських організацій, які не можуть захистити права своїх підопічних чи хоча б з’ясувати та висвітлити ситуацію, або про небажання керівництва змінювати становище та запроваджувати прозорі правила гри. Між спудеями та адміністрацією просто не відбувається комунікації, тому і вилазять на світ різні чутки. Пан Різун порівняв студентство із сім’єю та пояснив, що з дому сміття виносити не варто. Але легко номінально називати інститут сім’єю. Насправді корпоративного духу в ньому немає. І в тому, що ніхто не розвиває цей стан, проблема не тільки студентів. За весь рік в ІЖ відбувається тільки «Журвесна» та кілька аматорських концертів. На такому ґрунті колектив не сформуєш. Що
має об’єднувати всіх цих різномастих студентів? Власні, почерпнуті зі школи уявлення про колектив? Чи, можливо, робота зі студентами, спільні проекти різних напрямків навчання тощо? Щоб сім’я не розпалася, адміністрація, яка відіграє роль батьків, повинна організовувати дозвілля студентів, які в цій сім’ї є дітьми. Інакше ці «чада» виховуватимуться на вулиці, і немає чого їх сварити за погану поведінку. Але вішати всіх собак на керівництво безглуздо, адже велику роль у всьому, що відбувається, відіграють студенти. У цій ситуації на перший план виходить чомусь не їхня активність, а навпаки – пасивність. Своїм колегам студенти жаліються на всіх і вся, а коли, наприклад, до обителі журналістів приходить комісія, мета якої – дізнатися про негаразди в гуртожитку, чомусь мовчать і запевняють, що все прекрасно. Чи не лицемірство це? Насправді всім буде байдуже на проблеми, поки ніхто не обговорює їх. Адже мовчанка – знак згоди. Якщо ви погоджуєтеся з усім, що відбувається, навіщо тоді ці статті, дискусії… Також згадувалося, що стаття нібито підриває престиж університету. Але чому про це починають думати
ЖУЖУЖУ №10 // грудень 2011
тільки тоді, коли щось подібне трапляється? Невже університет не може моніторити проблеми й усувати їх на своєму рівні, а не чекати, поки в когось здадуть нерви? Про який престиж може йти мова, якщо замість того, щоб робити висновки й запроваджувати механізми, щоб такого більше не повторилося, керівництво за ієрархічною системою просто покарає тих, хто стоїть нижче. Ректор – директора, директор – коменданта, комендант – студентів. І нічого у цьому світі не зміниться. Сум та й годі. Як сказала одна студентка, проблема – у гнилій системі. Дискутували, сварилися, повчали одне одного, а багато реальних проблем у гуртожитку так і не вирішили. Дамоклевим мечем у повітрі нависли питання з підселеннями «четвертими», «платити чи не платити?», «курити чи не курити, і де це можна робити?», проживання сторонніх осіб у гуртожитку, відповідальності громади за гріхи одного (виявляється, правило «всі за одного» не завжди працює на нашу користь), варварського ставлення деяких осіб до спільного майна тощо. Але вже радує те, що питання почало виходити за межі гуртожитку. Студенти-кияни не просто цікавляться, як живуть їхні друзі, а й намагаються актуалізувати проблему, шукають шляхи її вирішення. Про це свідчить їхня активність у соціальних мережах та на інтернет-ресурсах. До речі, про соцмережі: виявляється, що «апарат стукацтва» в ІЖ функціонує на високому рівні. Принаймні про це свідчить те, що за сторінками активістів «справи на Єреванській» пильнують новітні ІЖівські ґебісти й про багато речей доносять адміністрації. Виходить, що система таки й справді гнилувата. І наостанок. Шановні студенти, у яких руки сверблять написати про проблемні питання нашого ІЖ. Перед тим, як бігти з вашою інформацією у всеукраїнську газету чи на телебачення, протестуйте ваше вміння доносити слово до громадськості спочатку в стінах інституту – у нашій газеті набридливих журналістів «Жужужу».
ПОЖУЖИ Як ви ставитесь до ситуації, що склалась у гуртожитку? Гліб Семенюк Ситуацію в гуртожитку оцінюю вкрай негативно. Як на мене, вона свідчить про неспроможність нинішньої адміністрації належним чином виконувати свої обов'язки. Чи не є сам факт (а це таки справді факт, бо про нього мову веде далебі не одна людина) тиску на студентів здавати кошти на ремонт через телефонні дзвінки батькам цілком достатнім для того, аби піднімати питання про звільнення відповідних людей? Адже, як на мене, найбільше до виникнення скандалу доклалася саме адміністрація, по-
тому – інститутське керівництво, частково й студенти. Зрештою, якщо, за словами пана Різуна, гуртожиток живе на кошти його мешканців, то чому відповідні кроки адміністрації не мають відбуватися неодмінно після погодження з ними? Жителі гуртожитку мають вирішувати, чи потрібен ремонт, плитка на сходах, через яку взимку ковзатимуться й падатимуть люди, якою компетенцією та репутацією володіють представники адміністрації і чи потрібні вони на своїх посадах за таких умов тощо.
Олександр Клімашевський Оскільки я не живу в гуртожитку, некоректно з мого боку оцінювати, чи достовірно висвітлені факти, чи не змінений контекст цитат у публікації в «Україні молодій». Я не знайомий особисто з Марією Миколаївною, я не був свідком, яким чином вона «запропонувала» здавати гроші на ремонт, я не вивчав детально договір на проживання у гуртожитку. Тому оперувати буду виключно логічними висновками. Публікація в «УМ» стала результатом невміння адміністрації вести діалог зі студентами. Це цілком закономірно для демократичної країни – студенти не знайшли компромісу у стінах гуртожитку, тому звернулися до ЗМІ як до методу впливу. Закономірно виник і сам конфлікт: у студентів просять гроші на ремонт місць загального користування, не даючи гарантій, що їх не виселять з гуртожитку на період Євро. Одразу виникає декілька питань: Чому взимку? Чому так терміново? Чому мають робити ремонт старшокурсники, яким де-факто залишиться жити в гуртожитку 4-5 місяців? Щоб бути об’єктивним, варто зазначити, що студенти теж не навчилися комунікувати з адміністрацією, «зіштовхуючи» все на активістів. Викладач некоректно себе поводить?
Комендант гуртожитку перевищує службові повноваження? – зберіться всі разом і напишіть відповідні колективні заяви на ім’я директора. Не анонімні. Для того ж, щоб мати право вимагати від студентів оплачувати те, що вони пошкодили, має діяти проста система: перед кожним заселенням кожен блок підписує акт-договір, де вказаний детальний стан приміщень – аж до кожної подряпини на стіні. Якщо ж улітку є розбіжності, разом скидаються і ремонтують. У ситуації, коли ремонт не робився роками, привести все в ідеальний стан має університет. Говорити про «результат» публікації статті – загальні збори – взагалі не хочеться. Це «совок», який, я сподіваюся, на нас уже не спрацьовує, адже адміністрація ІЖ фактично запропонувала вибірково використовувати журналістські стандарти і спробувала провести неетичні паралелі щодо студентів. Дивно, що такий «настрій» продовжив у своєму виступі новообраний голова Студпарламенту. Але більшість проблем, шановні студенти, у нашій байдужості і пофігістичноті. Тільки разом ми сила. Пам’ятайте про це і не ховайтеся у кущі, якщо вас налякала проблема.
ЖУЖУЖУ №10// грудень 2011
ПОЖУЖИ Як ви ставитесь до ситуації, що склалась у гуртожитку?
Катерина Кундельська
Ірина Демченко
Ірина Алещенко
Це повинно було статись. Просто коли «душили» по одному, то всім було байдуже, бо це не його чавили. А тут, коли зачепили всіх, хоч трохи люди розворушились. Треба далі ворушитись і протестувати. Сорок чи шістдесят людей не відрахують з універу за непокору. Моя порада – запропонувати зробити ремонт улітку, після всіх Євро. Тоді й людей буде менше, і краще можна буде це провести.
Ця проблема стала вже не гуртожитською, а загальноуніверситетською. Збір грошей зараз на проводиться, але були ситуації, коли студентам погрожували виселенням. Ми сподіваємось, що такого не повториться.
Те, що зараз відбувається, є не що інше, як війна адміністрації зі студентами, або це ще можна порівняти з диктатурою. Усього цього можна було б уникнути, якби від самого початку згадали, що студенти не дурні, яким можна вішати локшину на вуха й займатися демагогією.
Оксана Піддубна
Лідія Акришора
Ситуація якась дуже дивна. Не зрозуміло, чи досі вимагають гроші на ремонт, яка ситуація з ремонтом узагалі, як ставитися до висловлювань "незговорчівих поселяти не будемо", цебто, хто не заплатить, того наступного року не поселять? А загалом ставлення таке: не можна за рахунок студентів робити ремонт на блоках. Адже це нищилося роками, чому ми маємо платити за пошкодження попередніх поколінь?
Дуже складно щось оцінити, бо наробили стільки шуму та диверсії, такий гам підняли, що я уже геть заплуталася, де правда, а де не дуже. Насправді я теж не збираюся платити за уявний ремонт. Якщо ж гроші підуть справді на покращення стану гуртожитку, я здам, це не така велика сума, і ніщо в порівнянні з тим, скільки платять студенти інших вишів і як живуть!
Анонім Нинішня ситуація в гуртожитку – це і сміх і гріх: наша адміністрація забула (або й не знала), що ми не стадо діток і не безлика маса, яка робить те, що їй скажуть. Якщо слідувати логіці наших керманичів, корупція в гуртожитку – це наші корпоративні проблеми і не привід для обговорення у ЗМІ. Таким чином, будь-яке порушення закону в державній установі – це її внутрішні корпоративні проблеми, і ніхто не може про них говорити, розслідувати і тим більше викорінювати. Отже, корупція в гуртожитку – це дійсно не привід обворення в ЗМІ. Це привід до скарги в прокуратуру, бо університет-то державний.
ЖУЖУЖУ №10 // грудень 2011
КУСЮЧА ТЕМА Червона картка студентам
Ми вже звикли до новорічних традицій готувати сюрпризи та показувати фокуси. До чемпіонату Європи з футболу влада зробила не один, а багато подаруночків. Найголовніший із них – студенти мають потіснитися з нагоди такої події. А фокус? Залюбки: наші гуртожитки перетворяться на готелі. На жаль, ми не завжди маємо доступ до інформації, яка за своїм змістом нібито є прозорою, проте в нашій країні звикли все втаємничувати. Зараз знаємо тільки те, що офіційно здійснюють ремонт до Євро в гуртожитку № 19 нашого університету. Що ж стосується «проблеми на Єреванській», то в питанні з ремонтом в обителі журналістів пахне смаленим. Директор ІЖ пан Різун запевняє, що нас не збираються виселяти, проте студенти не відкидають чуток про очевидне-неймовірне та тримають валізи напоготові. А яку ситуацію у столиці можна прогнозувати загалом? «Київські готелі майже готові прийняти гостей Євро» – рапортує міська влада. Це «майже» означає, що бракує якихось 15 тисяч місць. Отже, за дав-
ньою українською традицією, якщо влада з чимось не впоралася – їй «добровільно» допоможуть громадяни. У нашому випадку постраждають студенти. Забули збудувати готелі (а трьох років мало б вистачити) – нічого, відселимо 15 тисяч студентів. Тож, панове студенти, можливо, цього року ваше діло не навчатися, а «гріти місця» для туристів, на що натякає Міносвіти? Організатори Євро не поспішають працювати більше, ніж п'ять днів на тиждень. А от нам доведеться, аби встигнути довчитися до початку турніру. Проте справа не в бажанні забезпечити комфортний перегляд матчів. Просто потрібно звільнити площу. І нічого, що на когось чекають випускні іспити, хтось лише обживається на студентській лаві... Узгоджували цей план із чиновниками, а от про студентів забули. Мова йде не лише про брак вільного часу. Вчитися в таких умовах просто важко. Не зважайте на те, що наші програми передбачають (буцімто) ґрунтовну самоосвіту та суспільну
активність. Часу вистачить лише на одне заняття: виясняти, чи будуть виселяти та коли станеться це диво. А студенти, на відміну від посадовців, не можуть перекласти свої обов’язки на когось. Офіційні особи знизують плечима: студенти, мовляв, і так живуть краще, ніж їхні колеги в Німеччині (з точки зору психології, все зрозуміло: кожна людина судить по собі). Для тих, хто хоче лишитися в законному помешканні, з якого «добровільно проганяють», теж підготували сюрприз: треба відпрацювати (себто, стати волонтером). Студенте, Батьківщина потребує тебе! Хтось же має навчити її хоч трохи розмовляти англійською, зустрічати гостей тощо. Зрештою, доки можновладці рапортують про європейський поступ і модернізацію, хтось має працювати. І наостанок конструктивна пропозиція. Щоб нас ще більше запам’ятали, пропонуємо поселити іноземців у гуртожитках, де триватиме ремонт. Адже в Україні всі люди мають рівні права. І студента, і туриста у нас цінують однаково. Чи не так?
ЖУЖУЖУ №10// грудень 2011
ДІЗНАЙСЯ Час на студентів від автора «Часу смертохристів»
Фото: сайт journ.univ.kiev.ua/VSR Про Юрія Щербака мені було відомо ще з часів зустрічі з Василем Шклярем і Михайлом Слабошпицьким (директором видавництва «Ярославів Вал»), що теж проходила в стінах ІЖ. Тоді пан Слабошпицький захоплено ділився враженнями з Василем Теремком (завідувачем кафедри видавничої справи та редагування) стосовно книги, яку планує випустити. Назва її – «Час смертохристів. Міражі 2077 року». Може, саме ця натхненна розповідь стала причиною того, що в одній із наступних зустрічей у рамках проекту «Неформат» нам випала можливість поспілкуватися з автором цієї книги. Перед цим спрацювала дивна ІЖівська логіка: якщо влаштовують зустрічі з якимись «звьоздами» з коробки телевізора, то афішують про цю подію на весь інститут; коли ж приходить людина, яка в моральноціннісному аспекті стоїть на десять сходинок вище, то про неї студентам сповістить чи не єдине повідомлення на стінці певної групи в соцмережах. Принаймні так все виглядало цього разу. Добре, що перед початком зустрічі ведуча заходу Саша Осипенко
трохи «просвітила» затуманені від навчання голови інформацією з біографічних сторінок Юрія Щербака. За аналогією, для тих, хто й до цього часу мало знає про цю особистість, декілька слів про пана Юрія. Він не лише письменник. Будучи лікарем за освітою і навіть доктором медичних наук, Щербак також відомий як політик, публіцист, драматург. Додам з особистих вражень: досить жорстка й мудра людина. Під час зустрічі всі присутні змогли дізнатися не лише про нову книгу «Час смертохристів», яка представляє дещо незвичний для сучасної української літератури жанр – антиутопію. Пан Щербак поділився своїми поглядами на сучасність і майбутнє України й світу, які засновувалися на тривалій дипломатичній діяльності письменника у США, Канаді. Також студенти запитували стосовно особливостей редакційно-видавничого процесу в радянську добу, діяльності пана Юрія як драматурга й очільника наглядової ради книгарні «Сяйво». Важко назвати його лекцію захопливою, однак беззмістовною вважати точно важко. Це зауважив навіть сам автор, зазна-
ЖУЖУЖУ №10 // грудень 2011
чивши, що студенти, які не слухають його, втрачають унікальну можливість дізнатись те, чого, ймовірно, не почують більш ніде. І ще трохи «бруду» й зауважень до аудиторії. Це не перша зустріч в ІЖ, на якій студенти «відзначилися» своєю дивною поведінкою. Хтось пише конспект, хтось читає вірші Єсеніна (!), а в когось узагалі на всю аудиторію дзеленчить телефон зі звуком «Мя-а-ав!». Як це розуміти? Навіщо йти на зустріч тільки з метою відбування пари, чи то «протирання штанів»? Це, звісно, не стосується всіх спудеїв, адже значна частина аудиторії почерпнула з цієї зустрічі чимало цікавого. Особливо корисною порадою студентам-журналістам прозвучали заключні слова пана Щербака: «Я думаю, що треба виробляти свій власний світогляд, свою філософію. І розуміти, знову ж таки, не піддаватися на ті темні сили, які будуть купувати людину всіма засобами для того, щоб перетягти на свій бік». Тобто, у перекладі на популярний жарт, не слід вестись на печенька, які є в арсеналі зла.
ДІЗНАЙСЯ Вахтанг Кіпіані:«Блогосфера потрібна, бо вона кусюча»
Хто рано встає, тому Бог подає, – у правильності цих слів мали змогу переконатися всі, хто 24 листопада потрапив на майстер-клас Вахтанга Кіпіані «Побудова особистого іміджу журналіста в Інтернеті» у рамках грантового проекту «Підвищення якості фахової освіти з новітніх медіа та комунікаційних технологій у регіональних навчальних закладах». Хоч проводилася зустріч у досить незручний для студентів ІЖ час (із 10 ранку), проте ні в кого з присутніх навіть і в думках не виникло «а що я тут роблю?».
Вахтанг як людина з великим досвідом в інтернет-журналістиці та медіасфері загалом розказував про реальних людей і реальний стан українських ЗМІ, давав реальні поради, як досягнути успіхів у медіасфері. Кіпіані порушив питання низької якості журналістських матеріалів, відсутності реально впливової, дієвої, чесної політичної журналістики, незаангажованості релігійної проблематики, висвітлення соціальних питань. З його слів ми сформували такі поради медійникам:
– працювати на своє ім'я в журналістиці; – і в реальному житті, і в постах блогу залишатися самим собою; – добре відбирати матеріал; – перебувати в постійних інформаційних пошуках, відсікати новинний мотлох; – говорити «не з тим, із ким можна, а з тим, із ким треба». Вахтанг випереджав питання аудиторії. Наприклад, про важливість електронних видань він сказав так: «Блогосфера потрібна, бо вона кусюча» («Жужужу» зі своїми гострими публікаціями особливо зацінила подібне висловлювання :)). Він не нав'язував власну думку, а тільки висловлював свої погляди щодо того, кого з українських блогерів і з якої галузі варто читати (Мустафа Найєм, Олена Білозерська, Денис Казанський, Артем Чапай, Отар Довженко, Віталій Портніков, Микола Малуха, Котигорошко тощо). Після майстер-класу виникла думка (можливо, це й перебільшення), що ті, хто не ведуть власні блоги та не читають електронних видань, самовільно прирікають себе на виконання ролей своєрідних інформаційних ізгоїв. Тому після зустрічі в усіх, у кого є блоги, з'явилося бажання щось написати, а тим, хто ще не має подібної «забавки», завести її.
Неформатний флешмоб 7 грудня в холі ІЖ відбувся танцювальний флешмоб, організований нашими студентами. Присвячений він був рекламі сумок CRUMPLER. Щоб ви не сушили свої голови над тим, який зв'язок між ІЖ та фірмою сумок, ми звернулись до організатора заходу Миколи Кізя. «Присвятили саме CRUMPLER, тому що захід відбувався в першу чергу з навчальною метою, а саме як завдання з предмету «Практика PR-діяльності», на якому нам дали реально існуючий бренд, і кожен студент повинен був проробити піар-тактику для нього. Ось і прийшло мені на думку влаштувати флешмоб, щоб і студентів повеселити, і CRUMPLER пропіарити». Так воно і вийшло. Глядачів дійсно зібралось чимало, та й
бренд-менеджер компанії залишився всім задоволений. Хоч прискіпливі глядачі не пропустили повз увагу певну несинхронність і помилки. «Задумка цікава та хороша. Але організованість і синхронність підвели, що є, безумовно важливо в таких заходах», – зазначає першокурсниця Аня. Дійство мало початись рівно о 14.00, але ті, хто з якихось причин були в інституті ще з 13.30, могли побачити й репетицію цього ж флешмобу в холі. Склалося враження, що організатори не читали основні правила моберів, у яких чітко сказано: «До початку акції і після її закінчення жодного учасника не повинно бути на місці проведення. Флешмоб – дослівно "блис-
кавична юрба". Цього ж ефекту треба досягати завжди під час акції». Як завжди, не обійшлося без технічних неполадок. Це, звісно, не провина організаторів, а скорше неодмінний атрибут ІЖ. Колонки грали так тихо, що, наприклад, на третьому поверсі набагато краще було чути народні пісні із Залу вченої ради, де якраз відбувався концерт до ювілею Катерини Серажим. Хоча такий акомпанемент можна розцінити як доволі оригінальний. Попри це, не можна не похвалити організатора (Миколу Кізя) за ідею та ініціативу, хореографів (Наташу Ярмолу, Лесю та Ярославу Гурбик) за постановку танцю, учасників за активність і всіх загалом за докладені зусилля.
ЖУЖУЖУ №10// грудень 2011
СУБ’ЄКТИВНО Спілкування з народом, або Знов за рибу гроші
Кілька тижнів тому Микола Азаров анонсував інформаційний прорив у спілкуванні міністрів і громадян. Платформою для діалогу мав став проект «Укрінформ-блоги». Міністри дійсно завели своєрідні «живі журнали» своєї діяльності. Оновлення там з’являються регулярно, і з позитивів варто відзначити те, що всі записи – україномовні. Проте це ще не привід радіти. Більшість очільників профільних відомств (мабуть, у більшості випадків слід читати – їхні прес-служби) часто розміщують там прес-релізи. Й іноді навіть складається враження – чорновий варіант цих повідомлень. Адже допущені в тексті помилки впадають в око людині з непрофільною, себто нефілологічною, освітою. Скільки правил милозвучності та чергування порушили віртуальні дописувачі говорити не берусь, проте елементарні розділові знаки у складному реченні як пани міністри, так і їхні прес-секретарі могли б вивчити (чи принаймні встановити автоматичну функцію перевірки орфографії у Word). Ще одне загальне зауваження до
практично всіх блогів – абсолютно «нелюдський», себто фальшивонеемоційний, стиль викладу. Не сумніваємося, що в жилах дописувачів тече кров, а не мастило. Проте блог був створений для спілкування з людьми – пересічними юзерами, яких протягом інформаційного дня просто таки дістали сухі, повні канцеляризмів офіційні запевнення, що уряд уважно слідкує за проблемами простих смертних і робить усе можливе для їх вирішення. Тому виникає питання до їхніх іміджмейкерів і тих самих пресслужб: у якому світлі ви подаєте свого керівника? Від вас вимагається лише здоровий глузд і бажання поставити себе на місце, приміром, якогось Петра Івановича з села Кукуєво, якому цікаво, а яким же є міністр, коли говорить із тим, для кого, по ідеї (якщо така в наших можновладців ще збереглась), працює і чиє життя, згідно з тією ж ідеєю, має полегшувати та наближувати до задекларованих європейських стандартів? І знову до наших баранів. Основна
ЖУЖУЖУ №10 // грудень 2011
мета проекту – наблизити міністрів до народу (чи народ до міністрів – це вже кому як більше до вподоби). Проте охочий зареєструватися має пройти процедуру схвалення адміністраторами сайту. У реєстраційній формі потенційний дописувач, окрім пошти та нікнейму, вказує повне ім'я, посаду, додає фотокартку та пише щось про себе. А повідомлення про реєстрацію приходить тоді, коли йому схочеться. Може, саме тому протягом першого тижня роботи «Укрінформ-блогів» для коментування дописів високопосадовців зареєструвалися, згідно зі звітом Кабміну, лише 54 особи? І це в країні, де добра третина 42-мільйонного населення регулярно користується інтернетом. Отже, виникає закономірне припущення: адміністратори сайту або не перевіряють заявки на реєстрацію, або ж «фільтрують» потенційних «запитальників». У будь-якому випадку напрошується висновок: не хоче наша влада наближуватися до народу і край. А раптом бідність і прагнення реформ заразні?..
СУБ’ЄКТИВНО «1+4» – математика в ІЖ
Фото: Тарас Грицюта 1+4. Треба бути студентом ІЖ, щоб не задумуючись відповісти, що така нескладна математична дія дорівнює не числу п’ять, а традиційному концертові першого та четвертого курсів. 29 листопада увесь студентсько-викладацький контингент замість другої пари перекочував до Великої актової зали, щоб подивитися на виступи ініціативних студентів. Для початку хочеться сказати, що, спостерігаючи за сценаріями останніх років, ми змогли вивести своєрідну формулу «1+4». Отож, беремо кіно (що зараз у всіх на слуху), додаємо до нього СТБешного антуражу, садимо в судді колоритних викладачів ІЖ, потім трішки репетицій із танцями, співами та першокурсницької відданості й ентузіазму. Вуаля, «1+4» готово. І ще не забудьте нагадати про свято четвертокурсникам, щоб вони теж не зганьбились і за декілька днів (це у кращому випадку) чи годин підготувалися до дійства. Спочатку виступили першокурсники. Головними персонажами за сценарієм були герої всесвітньові-
домих книг і фільмів Гаррі Поттер, Герміона та Рон. Це було яскраво. Пісні, танці, пародії (особливо бурхливу й неоднозначну реакцію в залі викликало копіювання манер Михайла Поплавського, а псевдо-Боярська явно не зуміла подарувати всім таку ж щиру та світлу усмішку, як справжня: висновок – оригінал завжди кращий за дублікат :)). Феєричне завершення з хлопавками, блискітками, серпантинами припало до душі всім студентам: у журналістів професійна любов до всього того, що вистрілює. :) Помітно було, що вони справді старанно готувалися, але варто все ж визнати, що торішні першокурсники виглядали яскравішими. Хоча, можливо, ми просто не зуміли все гідно оцінити, оскільки було менше танцювальних номерів, а більше пісень і власне реплік героїв. А техніка в ІЖ, як завжди, змушує бажати кращого: мікрофони були ой які примхливі того дня. Певною помстою студентів техніці можна вважати той момент, коли Герміона з Гаррі Поттером, танцюючи, звалили
стояк із мікрофоном, а глядачі в залі все гадали: розбили вони його чи ні. Проте сценічна майстерність студентів не переривати номер, доки він не дійде до кінця, просто вразила: склалося враження, що навіть якби в цю хвилину почався один із прогнозованих ЗМІ кінців світу, вони все одно продовжували б танцювати. Респект за це. :) Про неоціненну роль самого дійства для першокурсників можна говорити багато (знайомства, можливість проявити себе, яскраві спогади), але краще все ж таки спитати в них самих. Петро Катеринич поділився з нами своїми враженнями: «Концерт «1+4» став для мене ще однією сходинкою в пізнанні справжнього студентського життя! Я ще раз усвідомив те, що ІЖівці – люди креативні, щирі, наполегливі й емоційні. Раніше я мав чимало фобій, нав'язливих думок та переживань, одначе саме такі речі, як «1+4», робили моє життя яскравішим, а мене – впевненішим у своїх силах. Чимало зусиль було докладено організаторами, "режисерами", сценаристами, акторами для створення феєричного, дійсно святкового дійства. Мені приємно, що в цьому була (хай і невеличка) часточка й моїх зусиль». Приємно, що цього року виступили перед нами і четвертокурсники. Їх вихід, звісно, дуже відрізнявся від того, що робилось до цього на сцені. Але досвідченим студентам і не потрібно було завойовувати прихильність глядачів, демонструючи свою «кльовість». Вони вийшли на сцену більше для того, щоб подякувати всім і вся. Хоч їхній виступ був доволі статичним, деякі виконавці навіть не знали слова пісень і підглядували тихенько в листочки, але зала вже з першого номеру наповнилась домашньою атмосферою. Так і хотілось сказати: «Своє, рідне». Нам не зовсім зрозуміло, чому цей захід часто називають змаганням (де ж тоді журі та нагороди переможцям?), та й духу суперництва ми не помітили. А святкування не обмежилось лише концертом: увечері всі охочі могли завітати на вечірку в Underground music hall.
ЖУЖУЖУ №10// грудень 2011
ЗНАЙ НАШИХ ІЖ починається з гардеробу
Як тільки до нас підкрадається холод, ми чимдуж чекаємо, щоб відкрився гардероб. І ось… ух – нам вже не треба носити з собою аудиторіями й коридорами куртки, шапки та шарфи. На сторожі нашого верхнього одягу – чудовий доброзичливий колектив гардеробниць. На одній із перерв ми трохи поЖУжали з ними та дізналися багато цікавого.
«З одного кубельця» Виявляється, дбає про наші речі прекрасний трудовий колектив, який раніше працював на Київській шкіргалантерейній фабриці «Кіко». Але після рейдерської атаки на підприємство вони залишилися без роботи, а потім прийшли працювати до нас. Тут і інженери, і майстер цеху, і навіть завідувач оздоровлювального пункту. – Тут – уся фабрика! Всі ми п’ятеро – з одного кубельця! – усміхається гардеробниця Ніна Михайлівна, за спиною в якої 50-річний фельдшерський досвід. Злагодженому за роки спільної роботи колективу є про що побалакати! Хоча вільного часу зовсім небагато, вони встигають обговорити й політику, й останні новини, прочитані книжки й переглянуті фільми, а ще люблять згадати минуле. Одна з працівниць, Валентина Михайлівна, – справжній талант! Весела білява жіночка у вільну хвилину не лише читає вірші Шевченка, Блока, Пушкіна, Єсеніна, а й пише свою поезію.
Крім того, вона ще й малює! Новорічні прикраси й інше оформлення в гардеробі – власна ініціатива його працівниць. Чекатимемо, чим цього року до свят порадують нас гардеробниці. Енергійні жіночки навіть зізналися, що хочуть влаштувати новорічний інститутський вогник.
Музей забутих шарфів Мабуть, кожному другому студентові нашого інституту траплялося забути в аудиторії чи «столовці» або курточку, або пакет з фізкультури, або, або… Усі загублені речі стікаються до гардеробу в пошуках своїх власників. Працівниці кажуть, що приносять їм куртки, шапки, шарфи, гаманці, телефони… Список можна продовжувати довго. На щастя, більшість речей свої господарів знаходить, залишаються без власників одиниці.
«Ах почему, почему был номерок зеленый?» Хтось за гардеробним номерком ворожить на «щасливий», хтось просто кидає його до сумки, а хтось… губить. «Посіяв» номерок – сплати 50 грн штрафу, а не хочеш – шукай або сподівайся, що хтось знайде! Добре, що найчастіше їх все ж таки знаходять, бо гублять частенько. – Майже на кожній нашій зміні хтось звертається без номерка, – стверджують гардеробниці. – Якось прийшов хлопець і вимагав у нас одяг без гардеробного жетона, трохи нас розізлив. А я
ЖУЖУЖУ №10 // грудень 2011
примусила його повикладати все з сумки – номерок і випав із неї. Хлопець почервонів і довго вибачався, – згадує, усміхаючись, Ніна Михайлівна. До речі, вам, мабуть, траплялися інколи не червоні номерки, а зелені? Так ось – їх замовляють на місце втрачених, щоб розрізняти, якщо пропажа все ж таки знайдеться. Так гардеробниці зможуть визначити, кому ж справді належить одяг на вішакові.
Я це люблю Свою роботу треба любити, якщо вона приносить задоволення. Працівниці гардеробу кажуть, що люблять. У них дружній злагоджений колектив і переважно чемні та виховані студенти. Звісно, трапляються інколи й такі зайняті люди, що не встигають привітатися чи попрощатися або забувають, що розмовляють зі старшими за них людьми. Гардеробниці також кажуть, що для них усі студенти однаково хороші – і з ІЖ, і з ІМВ, люблять пожартувати, анекдот розказати. На новорічні свята навіть колядники завжди приходять вітати! Інколи мені здається, що навіть якщо ти прийдеш не лише з дорожньою сумкою, як часто трапляється, а з мішком картоплі за плечима, то люб’язні тітоньки згодяться і її потримати в себе в гардеробі, щоб студентові було легше. Головне – не забувайте номерок! :)
ХАЛЯВА І для гурманів знайдемо халяву! До 31 січня є можливість побачити серію графіки та акварельних робіт «Небо пахнет грушами» Усі знають про аромат кави чи нещодавно приготованого супу, кожен легко розкаже про запах квітів чи моря у період шторму. А от пахощі неба для нас і досі залишаються таємницею (ріст надто маленький, щоб дотягнутися туди носиком). А художниці Нані Деменковій це вдалося, і вона беззаперечно стверджує, що воно пахне грушами. Усі картини майстрині наповнені тим, чого часто нам не вистачає у дорослому житті: казковістю, теплом, ніжністю, дитячістю чи навіть магією. Вона малює вигаданий світ, але, насправді, його так не вистачає у реальному. Можливо, цей дефіцит заповнять її роботи. Де: ст. м. «Шулявська», вул. Вадима Гетьмана, 6, ТЦ «Більшовик», кафе «Пап’є Маше» Скільки: халява!
Щопонеділка о 19.00 у ресторані «КультРА» гра «Криївка» Любите грати в «Мафію»? А як щодо української альтернативи цієї гри у такому собі повстанському колориті з упівцями, кумами, головою СБ УПА? Патріотично, правда! От і ми так думаємо. Та й для чого шукати нам якихось мафіозі, коли ґебісти нічим не гірші! Дійство відбувається у звичайнісінькій криївці, в якій дійові особи збираються після важкого робочого дня. Правила майже не відрізняються, там також є карти (правда, спеціальні, у повстанському дусі). Якщо ж ви хочете влаштувати «Криївку» де-інде, шукайте компанію із хоча б семи людей, та пишіть/дзвоніть Олексію або Івану (контакти в групі: http://vkontakte.ru/kriivka). Де: ст. м. «Золоті Ворота», вул. Володимирська, 4, ресторан «КультРА» Скільки: халява!
15 грудня о 21:00 – спільний виступ гуртів Sweetlo і «Коло Хмар» Вечір романтично-драйвового рок-н-ролу від молодих українських гуртів. Хлопці з групи Sweetlo – це такі собі лампочки розжарювання, тривалість роботи та яскравіть яких не залежить від потужності, а від натхнення та відчуття музики. Співають славні україномовні пісні, від яких насправді хочеться стати освітлювальним приладом, щоб випромінювати життєрадісність. Інша група скрутила продукти конденсації водяної пари у геометрично правильну фігуру і назвалася «Коло хмар». Парубки вважають, що в їхній творчості стиль і напрямок не мають особливого значення, головне – щоб не було нудно і був присутній автентичний український присмак. Де: ст. м. «Петрівка», просп. Московский, 13в, клуб Underground Music Hall Скільки: халява!
ЖУЖУЖУ №10// грудень 2011
ХАЛЯВА Закінчилась стипендія, а душа прагне насиченого життя? В арт-галереї «Мінус 4» до 18 грудня триватиме виставка оригінальних робіт та інсталяцій «Венеція. Відзеркалення». Усі люблять вдивлятися у власне відображення. Більшість це робить біля дзеркала, студенти гуртожитку найчастіше на скляних дверях біля виходу… чи на склі автівок. Дуже цікаво цю «процедуру» виконувати біля води, а найкраще для цього відвідати Венецію. Жаль, халявної поїздки ми не знайшли, однак є цьому альтернатива – світлини. У них Венеція відбивається не лише у воді, а й сама в собі. Фотографи зафіксували миттєвості, коли люди не ходять, а плавають, де все визначене може в один момент стати непевним, де кожен будинок – це острів історії. Усі автори виставки є учасниками поїздок у «гарячі точки» сучасного мистецтва, які організовує проект «АртДизайнСвіту». Де: ст. м. «Лук’янівська», вул. Артема, 37/41, арт-галерея «Мінус 4» Скільки: халява!
Метрополітен розщедрився на безкоштовні екскурсії. Компенсуй свої витрати на жетони! Хто не знає історію метрополітену, той не вартий їздити у його вагонах. Трішки перефразували цитатку Франка і бігом на другий поверх Адміністрації Київського метрополітену. Оскільки перші поїзди складалися з трьох вагонів, то й експозицію розмістили символічно. А експонатів там багатенько: і перші годинник із центральної часової станції метро та проїзні квитки, і колекція запрошень на відкриття нових станцій. Навіть макет станції «Дніпро» (вигляд 60-тих років) у типорозмірі 1:87 є. До речі, у музей можна приносити матеріали чи речі, які стосуються історії метрополітену. Звісно, за це пива не наллють, як у Музеї тролейбусного талончика, та на «велике дякую» можна понадіятися. Приходьте гуртом (15-20 осіб) перед парами у вівторок чи четвер (9.00-12.00) і перетворіть свою голову на енциклопедію. Де: ст. м. «Політехнічний інститут», просп. Перемоги, 35, «Київський метрополітен КМП» Скільки: халява! Зроби собі подарунок під Новий рік! Адміністрація універу нам відкраяла трішки більше тижня на канікули, тож, щоб не передозувати себе салатом «Олів’є», можна заздалегідь подумати про книжку. Придбати її можна на ярмарку «Книжкові контракти» в «Українському домі» від 18 до 20 грудня. Вам нададуть можливість побути Миколаєм для дітей, які залишилися без батьківського піклування. Зможете знайти що покласти під подушку і своїм друзям. Кажуть, там можна буде відукати й нові книжки видавництв. Що ж, побачимо… Де: ст. м. «Майдан Незалежності», вул. Хрещатик, 2, «Український дім». Скільки: халява!
ЖУЖУЖУ №10// грудень 2011
ЗАХОДЬ Путівник по всесвітній павутині, або Інтернет-гід natribu.org/ua
netlore.ru
5shots.ru
Сайт символічного напрямку Думаємо, що в кожного є така людина, яка вже конкретно дістала та яку хочеться відправити куди подалі. Тільки не кажіть, що пан Шендеровський зміг навести позитивні (!) приклади вирішення проблеми та ви раптом стали толерантними до всього світу – все одно не повіримо. Тому сторінка natribu.org/ua однозначно вам знадобиться. Офіційний сайт символічного напрямку допоможе в розв’язанні складних міжособистісних стосунків і поставить на місце всіх, до кого ще щось не дійшло. Жорстоко, проте дієво. P. S.: Не забудьте ввімкнути звук – саундтрек вас порадує. Антологія мережевого фольклору Слово фольклор у більшості ІЖівців асоціюється з першим курсом, пані Боярською, працями Фрейда та Юнга… А відтепер буде ще і з всесвітньою павутиною. Портал netlore.ru зібрав у собі всіх героїв і меми віртуального простору. Сайт чимось схожий на славнозвісний Лурк, проте тут охоплюється більший спектр того, що постійно відбувається в інтернеті. Якщо вам досі незрозуміле слово батхьорт і що означає «я твой дом труба шатал», або не знаєте, чому Гуф постійно помирає – вам терміново треба на netlore.ru. Інакше як ви далі житимете, такі інтернето-фольклорно-неосвічені? Five shots – five hits Нехай англомовних читачів не лякає назва цього порталу. Певно, ви вже встигли подумати про пістолети та гангстерів. Насправді ж це оригінальний проект, присвячений дизайну. Успішні фахівці погодилися дати для сайту інтерв’ю, що складається з п’ятьох стандартних ненав’язливих запитань, які зазвичай ставлять дизайнерам. Вони розповідають декілька слів про себе, інструментарії, найвдаліші проекти, рекомендують книги для читання та дають декілька важливих порад. Особливо рекомендовано студентам кафедри електронних видань і медіадизайну.
ЖУЖУЖУ №10//грудень 2011
ЗАХОДЬ Бллллоооооооггггггггоооооо сфера che.org.ua Блог Вікторії Черняхівської Як то кажуть, талановита людина талановита у всьому, і правильність цього постулату підтверджує Вікторія Черняхівська. Чим вона тільки не займається: і поезією, і живописом, ручною роботою та цифровим мистецтвом… Про себе Черняхівська чудово сказала: «Я прийшла в ІЖ дівчинкою з квадратною головою та золотою медаллю, а вийшла натхненною особистістю». Ось ця натхненність та ідейність Вікторії простежується в усьому: і у віршах, і в графічному дизайні, і в створених нею мультиках… Більше про це шукайте в самому блозі.
ad-fake.livejournal.com Пародії на рекламу Не вірте всьому, що показують в рекламі, це може бути фейк – ось слоган спільноти ad-fake. Чесно кажучи, важко визначити цільову аудиторію цього блогу: чи то люди, які захоплюються рекламою, чи ті, яким вона вже в печінках сидить. Але фактом залишається те, що матеріали в спільноті смішні та часом провокативні. На порталі публікуються пародії на рекламу реальних і вигаданих фірм і продуктів, а також різноманітні маніпуляції з назвами компаній і брендів. Якщо у вас раптом є бажання познущатися над «улюбленою» рекламою або подивитися, як це роблять інші, – ласкаво просимо до ad-fake. Love and motion Чи знали австрійці Маттіас Фігль і Вольфганг Странцінгер, що їхня розвага перетвориться в культ і народить нову філософію у фотографії? Справа в тому, що в 1993 році ці два парубки об’їздили всю Прагу, знімаючи на фотоапарат (тоді ще плівковий) все, що заманеться. Результати їх вразили: це були світлини, що зберігають спогади. Австрійці назвали це ломографією – від слів love (любов) і motion (рух). Наразі цей стиль у фотографії надзвичайно популярний. Тому запрошуємо вас до спільноти ru-lomography, де ви зможете зацінити роботи ломографів зі Східної Європи.
ЖУЖУЖУ №10// грудень 2011
ru-lomography.livejournal.com
УСМІХНИСЬ Студентська передсесійна творчість Що ближче до сесії, то швидше їде дах у студентів. Якщо в нормальних людей у голові «Свято наближається, свято наближається», то в нас «Шиза наближається, шиза наближається». Приблизно в такому стані й народжуються різні «психоделічні віршики» про викладачів і студентів на сесії. Оскільки найбільше нас перло від комп'ютерних дисциплін, то й поезії вийшли подібного ґатунку. Так що гайда читати вірші і між рядками впізнавати наших викладачів! :)
«Пара з мови – це капець», – Скаже той, у кого Швець. А без пана В'ячеслава Навіть мова – це халява.
Дискурс, патогенний текст Знати має кожен, Бо інакше вас К. С. Незлюбити може.
Трекінг, кернінг і т. п. – Хто цього не знає, Того любий наш О. В. Не запам’ятає.
Модуль, плагін і т. д. Треба добре знати. І тоді тебе П. Г. Буде поважати.
Днями, ночами сиділа, писала, Вправно на п’ять увесь час заробляла, А коли справа дійшла до кінця, Стала студентка подібна на мерця.
Майже Будда (трохи гонить ), Веесерівський Сократ. Слів образливих не зронить І забанить плагіат.
Просто Гліб: ім’я і все. Завжди в нас на парі – То проектор принесе, То кивне нездарі.
З кожним днем дурію більше, Пада шифер, їде «криша», Замість лекцій пишу вірші у газетку «Жужужу».
Шановні читачі! Вітаємо вас і нас із 10-м випуском! Відверто кажучи, спочатку ця цифра здавалась такою недосяжною, як безкінечність. Але завдяки вашій увазі, підтримці, критиці і співпраці дожили до цього святкового моменту. Окрема подяка всім, хто був разом із нами увесь час. І, звісно, окреме святкове ЖУ нашому шефові, адже саме завдяки його ініціативі, вірі в нас ми усе це робили. :) А ще запрошуємо усіх до співпраці (ну як же без цього?) Якщо вам не байдуже до того, що твориться в ІЖ, то ЖУжіть разом із нами! P.S. І, звичайно, чекайте на наші свіжі цікаві номери. Ми вас любимо, редакція «Жужужу»! Дякуємо Глібові Семенюку за допомогу у створенні матеріалів для цього номеру!
Для вас ЖУжали: Клименко Марина / Комиз Ольга / Кравчук Вікторія / Харук Галина / Примачук Юрій / Євтушок Марина / Поціпух Олена / Мехед Наталка Шеф: Салига Павло Беріть участь в обговореннях ВКонтакті у групі vkontakte.ru/zuzimo або у Фейсбуці http://www.facebook.com/groups/283433098349814 та читайте нас на issuu.com/zzuzuzu
Жужужу № 10 / грудень 2011