#2(12)ЛЮТИЙ2012
vkontakte.ru/zuzimo
Суботники по-КНУвськи
Саме так ми уявляємо суботні пари Ні для кого не стану першовідкривачем, якщо скажу, що в цьому семестрі студентам КНУ імені Тараса Шевченка доведеться вчитися в суботи. Тобто забити на всі свої бажання відірватися цього дня на повну після важких буднів. Адже шість робочих днів – це не екскурсія в СРСР із його суботниками, стаханівським рухом і ще цілою купою всіляких дивних «працезабаганок». Це всього-на-всього «данина часу»,
тобто Євро, з усіма примітивними (а інколи й приємними) для студентів наслідками та рішеннями. Але не буду мутити вам суцільну «печальку», адже різні типи людей по-різному цю новину сприймають. Якщо ви оптиміст, то, певно, вже давно з захватом казали: о, у мене канікули розпочнуться на цілий місяць раніше! Навіть, мабуть, встигли продумати, як весело та корисно провести цей час.
Від песиміста слід очікувати приблизно такої реакції: вихідний у суботу? Ні, не чув. За стандартною схемою я маю попросити вас залишатися реалістами. А вони відповідно змушені в цій ситуації міркувати приблизно так: просто треба було якось переформатувати розклад таким чином, щоб кудись «упихнути» ті дні для відпрацювань. От і вилізло усе не боком, а суботами. продовження на ст. 2
Краще сім синиць у руці, ніж Лебедєв у Росії 8 с.
6-7 с.
Навчальні програми в ІЖ: двічі в одну річку увійдеш
ПОЖУЖИ Вихідний у суботу? Ні, не чув Фото Юліани Бабкової
Табачник: «студенти не будуть навчатися по суботах» Навесні багатьох студентів частували словесною кашею міністра освіти, науки, молоді та спорту щодо змін у навчальних планах. Правда, тоді йшлося про те, що ніхто не збирається зазіхати на студентські суботи й місця в гуртожитку та право ректорату самому вирішувати, як урегулювати хаос, який утворився в навчальних програмах у зв’язку з Євро: «Студенти не будуть навчатися по суботах… Можливо, в якийсь день у них замість трьох навчальних пар буде чотири, буде дві пари і практикум чи лабораторна робота. Але, враховуючи, що на сьогоднішній день навіть школи мають право 40 % навчального часу планувати самі, а в університетів ступінь свободи набагато більший, я думаю, що ми зробимо їм лише рекомендації, а далі кожен університет зробить це самостійно» (KyivPost). Свого слова про право вибору шляху для урегулювань навчальнорозкладних перипетій пан Табачник і справді дотримався. А от щодо субот, то вийшло якось сумнівно, та й із можливістю виселення з гуртожитків ще не зовсім з’ясовано…
Не буду нагнітітати сумними оповідями про «шостий день присвяти навчанню». Бо ми такі не єдині. Але це далеко не один можливий вихід із проблеми упорядкування розкладу. Пропоную подивитися на те, які шляхи з «кризи підганяння навчальних програм» пропонують провідні київські та польські виші. За КНУ підеш – суботу в універі проведеш (шлях ліворуч) До 17 листопада ректорат зробив спеціальний подарунок студентам – виклав на офіційному сайті детальний план відпрацювання всіх розкладових «дірок» у зв’язку з Євро. Гадаю, що намарне буде в цій ситуації розповідати вам про весь алгоритм утулювання двох робочих тижнів у суботи протягом декількох місяців. Скажу лише те, що подібна ситуація склалася в Київському університеті імені Бориса Грінченка. В авіаційному студенти змушені відпрацювати п’ять субот, аби потім «урвати» можливість ще відпочити на травневих. Проводити шостий день у стінах альма-матер будуть також і деякі спудеї з Могилянки, але щоб розгадати їхній алгоритм формування розкладу, треба як мінімум навчатися в цій академії.
Уже чую шурхіт паперу й голоси: Песиміст: дожити до Євро й не померти... Оптиміст (із себелюбним переконанням): навчатимуться в суботу тільки «обрані». Реаліст: і це мине. Отже, дорогі студенти, навчання в суботи – це справа патріотизму, гостинності нашої держави, можливості показати Україну світовій спільноті не лише у світлі політичних «заморочок». І хіба вам буде важко заради такої благородної справи забити на більш-менш нормальний відпочинок, особисте життя? Дівчата, невже ви не пожертвуєте кількома відвідуваннями фітнес-центрів і спа-салонів (це передовсім стосується красунь з ІМВ)? Хлопці, хіба суботні походеньки на спортивні тренування та в нічні клуби для вас дорожчі від іміджу держави? Ті, хто приїхали до Києва на навчання, звертаюся до вас: як, поїздки додому для вас важливіші від чемпіонату з футболу?! «Нє плачь, радная мать», пиши листи, складай у передачки сало та тушонку, твій син у цьому семестрі не поїде додому… Він задіяний у виконанні спецоперації «Євро». Чекайте на винагороду у вигляді ще одного місяця
ЖУЖУЖУ №2 (12) // лютий 2012
ПОЖУЖИ Робочі суботи: Божий дар чи яєчня Фото Наталії Радзівільчук
канікул. Так і хочеться додати: підпис – «українські суворі реалії». А якщо чесно, то не варто розглядати цю справу так однобоко: без плюсів і мінусів не обійдеться. Оптимістами в цій каламуті можуть бути ті, хто працює на роботі й через це страждає від комплексу «знову пару доведеться пропустити». Саме такі люди зможуть із чистою совістю прийти на суботні заняття, надолужити пропущене та спокійно заснути в неділю. І це плюс. Хоча ніде правди діти, відпрацювання в суботи буде не завжди ефективним. Хто прогулював, той і далі продовжуватиме. І, здається, до цієї когорти долучиться ще чимало студентів. Особливо якщо це буде пара з якимось не дуже пильним викладачем. Шукаєте альтернативу? Запропонуйте педагогові провести заняття Вконтакті або відеотрансляцію в скайпі. Стовідсоткова присутність гарантована! І ще одна ложка дьогтю в бочку «медових» змін у програмі. Навчання в суботи – це вам не жирафок на ави в соцмережах ставити. Найважче через ущільнення програм та проблеми з відпрацюваннями буде тим, хто в цім році закінчує університет.
Адже вони змушені будуть ще й викроювати час на написання дипломних, держіспити та захист. За Поплавським підеш – суботу як хочеш проведеш (шлях праворуч) На відміну від страшних працеголіків із КНУ, студенти з КНУКіМу зможуть культурненько проводити суботи (хто на кого вчиться!). І ніяких тобі жертв у вигляді «забудь про все, окрім навчання». Суботньо-безтурботними в цьому семестрі будуть також і ті, хто навчається в КНЕУ, НУБІПі тощо. Чую, десь там на другому плані з'явився песиміст і кричить: так нечесно! Чому я маю працювати в той час, коли інші байдикують? Оптиміст із КНУ його заспокоює: цить, ти ж навчаєшся не денебудь, а в найпрестижнішому виші країни. А реаліст за кулісами щось намагається говорити про те, що, поки ми сиділи на сесії та складали печальні оди іспитам, люди вже встигли провести два тижні на навчанні або практиці. Так що нібито все більш-менш справедливо… За Польщею підеш – у Європу попадеш (прямий шлях) У цьому словомісиві навколо Євро, навчальних програм, поневірянь київських студентів варто згадати про наших колег із Польщі, які теж мають
ЖУЖУЖУ №2 (12) // лютий 2012
зазнати певних коректив у своєму студентському житті через чемпіонат із футболу. Відповідно до заяв Міністерства освіти, воно «не планує жодних змін в організації навчального року – не буде ні коротших канікул в 2011 році, ні пришвидшеного завершення шкільного року в 2012» (УНІАН). По-перше, кожному університетові надано право самому вирішувати розкладові проблеми, які склалися. По-друге, жодної інформації про можливість навчатися в суботи польські ЗМІ не подають. По-третє, у тих містах, де проходитимуть футбольні змагання, у ці дні просто не буде іспитів. По-четверте, у деяких вишах у зв’язку з Євро семестр розпочався на тиждень раніше. І ніякої шестиденки. Песиміст уже спішить сказати: та куди ж нам до Польщі? Це ж Євросоюз! І ніякого тобі навчання в суботи. Оптиміст намагається знову наспівувати своє про додатковий місяць канікул. А реаліст махає рукою, мовляв, кожному своє. Не буду ідеалізувати одні шляхи вирішення проблем із розкладом і поливати брудом інші, бо жоден із них не є досконалим. Скажу тільки одну банальну та нудну річ, яку ви вже сто разів чули: поживемо – побачимо.
ПОЖУЖИ Яка ваша думка щодо навчання в суботи?
Анастасія Ігнатенко
Ольга Попович
Ярослав Кобзар
Це не є законний вихідний – я вчилась по суботах. У багатьох вишах субота – робочий день. Цього року це справедливе рішення і для ІЖ також, оскільки країна приймає чемпіонат Європи, і, на мою думку, студенти повинні поважати це рішення. Якщо навіть Бог працював у суботу, то чому мене це повинно гнітити? :) Я ходитиму.
Навчатися по суботах не так уже й погано, але те, що друга зміна, не можна буде поїхати додому – ось це значно гірше. А загалом я звикла до робочих субот, бо в гімназії саме так і вчилася від 5-го класу. Принаймні це краще, ніж навчатися в червні.
Навчання по суботах при тижні канікул перед новим семестром – абсурд і нісенітниця. Суботніх пар, мабуть, відвідаю відсотків двадцять. Не через протест, а тому що, працюючи та навчаюсь шість днів на тиждень, можна передчасно загнутися. :)
Вікторія Топала
Анонім
Навчання по суботах – це не так уже й погано, але за умови, що з чотирьох субот (які є в місяці) ми відвідуватимемо хоча б дві. Керівництву варто розуміти, що в університеті навчаються немісцеві, й таких більшість. Зобов’язання відвідувати навчання в суботу означає відібрати щасливі години проводження часу вдома з сім’єю на цілих півроку. До того ж адміністрація створює зайві проблеми і собі, і нам у тому аспекті, що предмети не статичні, розклад змінний: сьогодні ми навчаємось за понеділок верхнього тижня, завтра за понеділок нижнього, потім за вівторок верхнього, потім за вівторок нижнього... Кому від того радість? Студенти все одно будуть вириватися з тенет навчання в сімейне коло, і це правильний вибір, іншого – немає.
Навчання по суботах… Як би тут без нецензурного… У Польщі, наприклад, студенти не навчатимуться по суботах. Там-бо розуміють, що студенти – теж люди, які працюють, іноді навіть на повний день, а немісцеві – ну зовсім іноді – хочуть поїхати додому. Та й знайомий у мене вчиться у виші, який послав до біса всіх організаторів Євро, не ввів навчання по суботах і не скоротив семестр. І з гуртожитків не виселяє. А решті хотілось би сказати: ми – майбутні (а дехто вже й чинний) платники податків, себто забезпечувачі ваших, шановні, пенсій. Доволі немаленьких, треба сказати. Коли ми образимось і зрулимо з цієї країни світ за очі, ви будете звинувачувати нас у невдячності. А як можна бути вдячним країні, яка твоє право – на освіту та повагу – кидає під ноги з виглядом «Скажи спасибі за те, що так, а не гірше»?
Ярослава Куцай Ну... Я не дуже засмутилась, що по суботах у нас будуть пари. Бо це буде чи не єдиний день, коли зі спокійною душею можна буде повчитись. У будні я на роботі. :)
ЖУЖУЖУ №2 (12) // лютий 2012
ДІЗНАЙСЯ Ой мороз-морозець, омини ІЖівців! Ще місяць тому всі нарікали на неймовірно теплу зиму. Недарма ж говорять мудрі люди: мрійте обережніше, бо може збутись. Нині ЗМІ щоденно повідомлять про зниження показників на наших термометрах, невтішну статистику про замерзлих та обморожених людей та радісну новину для школярів і студентів деяких регіонів – навчання відміняється. Проте ІЖівцям було незрозуміло, що робити, до останнього дня. «Навчаються як і було заплановано: факультети Червоного корпусу, Інститути філології, журналістики, біології і міжнародних відносин, географічний і геологічний факультети КНУ ім. Тараса Шевченка», – пише сайт ЛовиМомент. Інформація надана секретарем при-
ймальні проректорів станом на 17.00 31 січня. Але зовсім нещодавно Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України вкотре нагадувало, що відповідно до наказу Міністерства освіти від 27 січня 2012 року № 81 «Про роботу навчальних закладів в умовах низьких температур» при зниженні температури повітря до мінус 20 градусів Цельсія необхідно призупинити навчальний процес. І це розпорядження стосується не лише шкіл та технікумів, а й вишів. Тому вже першого лютого вранці надійшла нова інформація від Володимира Різуна: занять до понеділка не буде. З чим ми вас і вітаємо. Гарних вам незапланованих і холодних, але все-таки канікул!
Як добре ви знаєте наших викладачів? Як би ми не хотіли, спілкуючись про ІЖ, оминути тему викладачів, – навряд вийде. Що не кажи, але коли студентам «впадло» робити погоду в універі, до справи беруться вони – скарбниці цінної (чи безглуздої – залежить від конкретного випадку) інформації, майстри епічних фраз і гуру заліковок. І що то за студент ІЖ, котрий не впізнає викладача в бесіді лише за натяками або прикметними рисами? А чи не ви ті бідолахи, які розчинилися в часі та просторі, не знаючи, хто є хто? Перевіримо! 1. Рожевий – це улюблений колір: А) Сидоренко; Б) Радчик; В) Серажим. 2. Три крапки – розділовий знак, яким найчастіше послуговується: А) Шендеровський; Б) Шабліовський; В) Шевченко. 3. Викладач, що застерігає боятися мародерів і міліціонерів: А) Швець; Б) Шабліовський; В) Бугрим. 4. Кіт – улюблена тваринка: А) Нестеряк; Б) Проценко; В) Школьної. 5. Використовує студентів як живих об’єктів для демонстрування лекційного матеріалу та просить не уявляти зелених крокодилів: А) Різун; Б) Корнєєв; В) Іванов. 6. Квіточка – улюблена модель масової комунікації: А) Литвиненка;
Б) Нестеряк; В) Різуна. 7. Продовжте далі: «Є два великих гуманісти: Руссо і …» А) Остапенко; Б) Старченко; В) Михайлюта. 8. «Велкам то інстітут оф джорналізм» – чи не єдина фраза, яку ви могли почути від цього викладача недержавною мовою: А) Пономарів; Б) Різун; В) Данильчук. 9. Цей асистент кафедри мови та стилістики – «гроза» всіх груп і курсів ІЖ: А) Швець; Б) Данильчук; В) Сласна. 10. Викладач із дискурсом у серці: А) Сидоренко; Б) Серажим; В) Шумарова. 11. На пари їздить на велосипеді: А) Іванов; Б) Салига; В) Корнєєв;
12. Жива легенда, його підручники й посібники з мови у школі цитували ще ваші вчителі. Ходять міфи, що відхопити за його іспит погану оцінку можна лише завдяки вживанню хоча б одного слова з неправильним наголошенням: А) Хоменко; Б) Пономарів; В) Шевченко. 13. Людина, яка «вибивається» з ІЖівського середовища з гуманітарним спрямуванням завдяки математичному складові розуму та гарній пам'яті: А) Шевченко; Б) Соловйов; В) Рябічев. 14. Викладач із найказковішим іменем в Інституті журналістики: А) Воронова; Б) Малий; В) Шабліовський. 15. Ви ще не знаєте про три П? Тоді … іде до вас! А) Теремко; Б) Тимошик; В) Серажим.
Правильні відповіді та результати тесту шукайте на останній сторінці
ЖУЖУЖУ №2 (12) // лютий 2012
ДІЗНАЙСЯ Краще сім синиць у руці, ніж Лебедєв у Росії Інформація про те, що до Інституту журналістики приїде сам Артемій Лебедєв, відомий російський дизайнер, облетіла чимало факультетів нашого (і не тільки) університету. На жаль, збутися картині Рєпіна «Приплыли» не судилося: горді лебеді передового дизайну свою зустріч відмінили (чи то перенесли, чи то забули, чи то не знали – невідомо). Та це зовсім не завадило запланованим тренінгам із новітніх медіа, які проводяться за підтримки Міжнародного фонду «Відродження», – майстеркласи мали українських синичок, не менш цікавих та неординарних.
Синиця 1 Десять правил у дизайні від Павла Салиги Бути першим завжди важко, та тільки не для нього. Дизайнер зумів із першого тренінгу довести всім слухачам, що вони недарма прийшли в 123 аудиторію. Об’єктами характеристики були сайти українських і зарубіжних університетів та їхніх інститутів, факультетів, кафедр. Що ж тут сказати, веб-дизайн більшості офіційних сайтів навчальних закладів зависнув десь на межі Міленіуму, а перші сторінки нагадують персональні блоги ректорів чи викладачів кафедр. Дар до критики має чи не кожен, а от створити веб-ресурс самому вдається одиницям. Тож, щоб допомогти слухачам поповнити ряд «майстрів», Павло Георгійович поділився десятьма основними правилами в дизайні, яких варто дотримуватися, аби твоє створіння не потрапило на сайт «Інвалідодизайн» чи в нашу рубрику «Жуть». Дизайнер так і сипав афоризмами на зразок «Бренд без логотипу – як людина без імені» чи «Так стиснули шрифт, що Леонардо да Вінчі в гробу перевернувся».
Синиця 2 Досвід створення українських веб-ресурсів Богдана Гдаля Якщо ви цікавитеся українським народним мистецтвом, то, напевно, відвідували сайти «Рукотвори» чи веб-ресурс «Музею Івана Гончара». Подобаються? А їх розробляв ведучий другого тренінгу. Він вважає, що перш за все треба правильно прописати (на аркушику, у голові, для сміливців можна й у коді) ідею сайту та відповідно до неї розробляти його візуалізацію. Проте не менш важливим за сам дизайн є оригінальне текстове наповнення – навіщо приєднуватися до здоровенної когорти українських «копіпещиків»? Детальніше про українолюба-дизайнера на bohdan.com.ua.
Синиця 3 Методи просування організації за допомогою інтернету від Ярослава Ажнюка Директор агенції цифрових комунікацій Social Media чесно й відкрито сказав, що треба обов’язково вивчати веб-ресурси конкурентів. Потім визначати в них найкраще та після підключення на повну своїх креативних мізків усе це по-іншому, краще та сучасніше втілювати на своєму сайті. Так, у веб-дизайні розумне перелицювання думок тільки вітається. Та це тільки перший крок – ще ж потрібно свій ресурс просунути за допомогою інтернет-реклами, PR-у та розкручування спільнот у соціальних мережах. Із радістю б детальніше описала можливості всіх трьох компонентів «просування», про які говорив цей цікавий юнак, та, на жаль, ЖУжівський формат обмежений. Звертайтеся краще особисто на Facebook до Ярослава. Він нібито казав, що готовий допомогти…
ЖУЖУЖУ №2 (12) // лютий 2012
ДІЗНАЙСЯ Синиця 4 Артем Пилипець: композиція новинного порталу – справа тонка Новинних ресурсів нині розвелося стільки, як грибів після дощу. Щоправда, вижити серед маси собі подібних досить-таки важко. Щоб втриматися на плаву, на думку лектора, варто зважати на таке: регіональну залежність (користувачеві з Києва не завжди цікаво читати про події в Забурбулівці), тематика (інформацію під рубрикою «цікаві новини» читають охочіше, ніж «новини культури»), актуальність (люди найчастіше шукають «останні події»). Окрім цього, полюбляють переглядати доповнення текстів у вигляді фото- та відеоматеріалів. Ну, він ще казав про те, що увагу людей найбільше привертають такі теми, як насильство, сміх та еротика. Але тут студенти ІЖ йому можуть носа добряче втерти: ми то знаємо про чарівні 5 «С».
Синиця 5 Введення і виведення в юзабіліті з Євгеном Мусієнком Керівник юзабіліті-студії «Турум-Бурум» нарешті здійснив свою мрію: зробив презентацію на чорному тлі з білим кольором тексту. І з нею спеціально приїхав із Харкова до Києва. Тільки трохи дивно почався тренінг – незрозумілі терміни й досить-таки насичена інформація важко осідалися в головах. Та з прикладами, порадами й розповідями про зручність читання з айпаду на пузі чорт Юзабіліті не такий і страшний став. А ще після тренінгу можна було всім теревенити «Я знаю чувака, який розробляв сайт rozetka.com.ua!». Хоч пан Євген і не прочитає цей текст, усе одно хочеться додати наостанок: подивіться, ІЖ – це, виявляється, територія здійснення бажань.
Синиця 6 Сергій Даниленко: із власного досвіду й розумних книжок Трохи суперечливою була доповідь креативного директора компанії Fine Web та Gloss.ua. Пан Сергій стверджував, що запорукою успіху порталу є використання тексту чорного кольору на білому тлі й ніяк інакше. Вирівнювання лише «за шириною», виділення першого абзацу півжирним… Можливо, для одного ресурсу це підійде, але якби всі прислухалися до таких правил, український вебдизайн став би ну дуже нецікавим і стереотипним, а шаблон «Мужик із бананами» у Джумлі сприймався б як щось «вау, як кру-у-уто». Та до порад чітко прописувати аудиторію веб-ресурсу, ставити перед собою цілі варто було б прислухатися. І не зайвим, напевно, було б почитати трішки спеціалізованої літератури, як-от: «Ководство» (Артемія Лебедєва), «Представьте себе» (Тома Пітерса), «Огилви о рекламе» (Девіда Огілві) – не лише художкою нам цікавитись.
Синиця 7 Віталій Портніков: про цікавість журналістів і лабораторію людей Як зазначено на сайті Newmedia, зустріч із цією особистістю стала справжньою родзинкою тренінгів. І «Жужужу» важко не погодитися з цим твердженням. Пан Віталій зазначив, що в сучасних умовах журналістика перестає бути фабрикою новин, а перетворюється в лабораторію людей, і тому, на думку тренера, медіапростір формуватимуть саме журналісти-особистості. Молодим «акулам пера» головний редактор ТВі порадив насамперед бути цікавішими за свого читача, але при цьому залишатися чесними. У нас склалася думка, що Портніков як людина-професіонал із високими моральними орієнтирами відкрився саме завдяки відповідям на поставлені питання. Чого тільки варта його класифікація людей за совістю (читайте детальніше про це в нашому блозі – zuzimo.16mb.com)! Не менш зрілими видалися думки про те, що журналістику важко назвати наукою. Гадаємо, що завдяки спілкуванню з такими людьми ми зростаємо. Не тільки професійно, а й духовно.
ЖУЖУЖУ №2 (12) // лютий 2012
КУСЮЧА ТЕМА Навчальні програми в ІЖ: двічі в одну річку увійдеш
Четвертий курс. Випуск. Пошук роботи. Спеціальність – редактор. А вакансія? Літературний редактор, випусковий редактор, телередактор, редактор-сценарист, технічний редактор… і це далеко не повний перелік редакторовмісних назв професій. А що з цього вміємо ми? Літературна правка – припустимо, основи редагування як-не-як проходили, корегувати – точно «так», підганяти верстку під стандарти – безперечно. Що ще? Медіадизайн і програмування до уваги не беремо. Подумали? Ну от: як редагувати новинний телесюжет нас не вчили, специфіку тексту розважальних програм проходили хіба що під час домашніх переглядів телепередач – про роботу на телебаченні можете вже забути. Радіо – дехто взагалі не знає, що там редактори потрібні. Вивчення газетно-журнальних видань залежало від особистих уподобань викладачів. Ніби за однією програмою вчились, а знання маємо різні. І виявляється, що не всі третьокурсники знають про різницю подачі матеріалів у глянці (наприклад, у чоловічому журналі) і, скажімо, у щоденній газеті. Адже, погодьтеся, стиль у них зовсім різний. Із власного читацького досвіду ви, може, і спромоглися відповісти на це питання, а от професійна точка зору у вас є? Зате ми знавці термінознавства (емм… дайте згадати, що ж ми вивчали?), історії релігії, права. А от до верстки справа ще не дійшла… Нарешті наближаємось до суті питання: де вони, так потрібні предмети? Де телередагування, основи журна-
лістики, та ж сама постановка голосу – курси з конкретно окресленою програмою, цінною інформацією? Ось мали ми «термінознавство». Це, на вашу думку, предмет про що? Про важливі сентенції в редакторській діяльності? А от ні, не вгадали: про «Велесову книгу» та видання словників. Пам'ятаємо, «найпершого» вересня в ІЖ нам урочисто заявили, що редактор – це професія універсальна. Саме він може бути й журналістом, і керівником видання, і власне літредом. Тоді де наша постановка голосу? У журналістів вона є, у рекламників – теж, і лише ми на узбіччі. Де наш менеджмент абощо, які б знадобилися на посаді шеф-редактора? Життя навчить? Якщо підходити до розгляду справи за таким принципом, то університетська освіта взагалі виявиться зайвою. Повернімося до випуску: російською мовою в Україні продається до 87 % книг, видається близько 70 % сумарного тиражу газет і 90 % журналів (джерело: osvita.org.ua). Жорстока реальність вносить корективи в нашу патріотичну свідомість і любов до рідної мови. На цю тему ми ЖУжали ще у восьмому номері нашої газети. Тому ви, певно, пам’ятаєте, що більшість роботодавців вимагають ідеального володіння російською мовою. Аби не бути голослівними та не висловлювати лише свої думки, наведемо результати опитування щодо бажаних для вивчення дисциплін, проведеного серед третьокурсників із ВСР. Саме ці предмети, на думку студентів, є цікавими і, головне, необхідними. Ось так виглядає рейтинг:
52 % – постановка голосу; 33 % – основи журналістики; 14 % – основи реклами і PR; 10 % – основи драматургії; 10 % – телерадіоредагування; 10 % – ораторське мистецтво; 10 % – російська мова. Серед інших бажаних предметів студенти назвали конфліктологію, країнознавство, теорію та практику кіно, колористику. Щоб одразу уникнути всіх обвинувачень щодо нашої необізнаності в навчальних програмах, варто сказати таке: опитувані вказували не тільки предмети, які взагалі відсутні, але й ті, які читаються «невчасно» – наприклад, замість першого курсу на четвертому тощо. Хтось скаже: це вже неможливо! Щоб студенти дозволяли собі так «втручатися» у навчальні справи! Пробачте, опозиційно налаштовані панове, але, по-перше, наші батьки платять значні кошти не лише для того, щоб їхні діти на фініші отримали гарненького дипломчика найпрестижнішого університету країни, а й змогли взяти знання, з якими не соромно прийти на роботу. По-друге, ми аж ніяк не збираємося з редакторським запалом кромсати навчальні програми. Дозвольте лишень скористатися тим, що має назву «предмети за вибором». Чому так важко запропонувати щось дійсно корисне та цікаве? Так ні – наприклад, у першому семестрі третій курс «насолоджувався» обраною з переліку в один-однісінький предмет історією релігії (нагадую, третьою однотипною дисципліною за роки навчання), а в другому – правознавством (знов вибір без вибору та чергове повторення курсу)! Та що ж це таке?! Певно, вибір по-ІЖівськи – це коли вибирати ні з чого (чи ні з кого?). Схоже на те, що партійний дух ніяк не вивітриться з Білого будинку. А нам, студентам, залишається сподіватися на милість керівництва (себто їхню об’єктивну оцінку навчальної програми) та застосування всіх видів редагування до ІЖівського розкладу задля практичної оптимізації того явища, яке ми називаємо навчальним процесом. Адже мало просто випустити студента – його необхідно працевлаштувати!
ЖУЖУЖУ №2 (12) // лютий 2012
СУБ’ЄКТИВНО Студентський трудоголізм нашого прем’єра
Про студентів давно уже сформовано багато стереотипів. Не втратив можливості «виїхати» на них і Микола Азаров, підсумовуючи результати зборів щодо проекту «Про вищу освіту». Ставати спеціалістом, сказав він, – «это вам не пиво пить и песни петь» (повідомляє ЛІГАБізнесІнформ). Звісно, з цим важко сперечатися, та й стверджувати про святість і працеголізм
усіх українських студентів, на нашу думку, не вельми чесно. Та не був би пан Азаров українським політиком, якби обійшовся без гучних і пафосних заяв: «Я сам помню себя студентом. Я, грубо говоря, пахал по 18 часов в сутки. Уходил из читального зала в десять вечера, каждый день. Потом, когда пошла работа на кафедре, уходил в двенадцать и в час ночи». Ось тут
уже важко втриматися від критики, навіть при всій повазі до вчених ступенів нашого прем’єр-міністра. Нестримно в пам’яті зринає афоризм із кінофільму «Операція Ы»: «Не подскажете, как пройти в библиотеку? – В три часа ночи?!». Не нам, народженим в Україні, судити про тривалість робочого дня в радянських бібліотеках. Тому будемо говорити на прикладі сучасних реалій: спробуйте лише посидіти до 10 години в бібліотеці Інституту журналістики (яка закривається о 17.00), а тим більше до півночі на кафедрі. Дзуськи. А якщо й наївно повірити словам пана Азарова, то щиро хочеться поспівчувати. Доки в СРСР студенти, не знаючи, що таке Болонська система, жили від сесії до сесії весело (про що, до речі, співається (!) в популярній пісні тих часів), він гриз граніт науки з ранку до ночі. І хоч став уже неабиким в нашій країні, досі не може зрозуміти звичайних студентів. Ех, його юнацьке завзяття та до вивчення б української мови…
На освітньому фронті без змін? Як обрати між недосконалим і недосконалим законопроектом? Вочевидь, Верховна рада постане перед таким питанням. Але ще більше це турбує студентів. Вони опинилися в ситуації, коли їхню долю вирішують люди, з різних причин далекі від освітньої проблематики. Опозиція раніше студентству взагалі уваги не приділяла. В освітніх питаннях вона обмежувалася захистом ЗНО. Тому й змогли протиставити провладному законопроекту лише поспіхом написаний проект й ідею про автономію ВНЗ. Щодо автономії вишів звучить улюблений мотив влади: централізація – це стабільність і порядок. Але в питанні автономії головний не освітній компонент. Він існує де-факто за рахунок предметів, які обирає виш і студенти, системи оцінювання, вимог тощо. Міністерство не хоче втрачати економічні й адміністративні важелі контролю за ВНЗ. Адже тоді не
вдасться тиснути на адміністрацію навчального закладу, як це було у КПІ. Або, до прикладу, видати вишу соратника (НУ ДПС України) 50 мільйонів на ремонт гуртожитків, у той час як провідні ВНЗ України не отримали нічого. Верхи, втім, не лише не хочуть, а й не можуть. Експерти кажуть: єдині реальні зміни в освіті – зміна розміру стипендій і реформа ЗНО. Остання, щоправда, суперечить самій ідеї тестування. У решті випадків змінилися лише назви. Аспіранти тепер будуть називатися PhD, але навчатимуться за тими ж застарілими програмами та в рамках освітньої системи, якої немає ніде в Європі. Ідентичне становище й в інших проблемних питань. Декларована Болонська система, яка взагалі не передбачає обов’язкових іспитів, на практиці в багатьох ВНЗ поступається всевладдю екзаменатора. Хай там як студент знає історію, але в нього можна спитати
ЖУЖУЖУ №2 (12) // лютий 2012
дату заснування Бесарабського ринку чи національність радянської співачки (приклад Київського університету імені Бориса Грінченка) – і п’ятірки уже не бачити. Проте чиновники всіх відправляють до закону. Мовляв, там усе буде визначено. Студентів, як свідчать опитування, цікавлять зовсім не назви чи доктрини. Їх цікавить визнання дипломів за кордоном, можливість обирати предмети, повноваження для самоврядування тощо. Себто саме ті конкретні речі, яких можна досягати вже зараз і яких ніхто не пропонує. Пояснення такій політиці просте. Йти на серйозні кроки у влади немає бажання. Водночас обіцянки давати доводиться. Але що ширші вони, то важче піймати чиновників на невиконанні. Тому відбуваються лише ті зміни, які вигідні владі. А голос студентів звучить не завдяки дбайливості МОН, а всупереч – із вуличних протестів.
ЗНАЙ НАШИХ Інтерв’ю для автора, редактора, видавця з Миколою Тимошиком
Провідний фахівець у книжковій справі, викладач видавничих кафедр КНУ імені Т. Шевченка та КНУКіМ, який отримав багато неоднозначних оцінок у студентських колах. Використовує у своїх лекціях запозичені в європейських вишах способи викладання та досвід Івана Огієнка. У нього на іспиті додаткових 0, 027 бала можуть отримати студенти родом із села або з Чернівців (оптимальний варіант – із Чернівецької області), ті, хто знайшов помилку в підручнику Миколи Степановича або протягом семестру допомагав «крутити» презентації. Саме йому приписують авторство геніального афоризму «конячий метод». – Миколо Степановичу, Ви маєте великий практичний досвід роботи журналістом і редактором, а викладаєте від кінця 90-х років. Що спонукало Вас до заняття наукою? – У студентські роки ніколи не думав про науково-викладацьку роботу, незважаючи на те, що на п’ятому курсі отримав рекомендацію
вченої ради журфаку поступати в цільову аспірантуру. Мене ще від шкільної пори вабила практична журналістика. Тому й поїхав у 1978 році за розподілом у незнайомий доти край – Буковину, у редакцію чернівецької обласної газети «Радянська Буковина». Але доля розпорядилася так, що після багатьох років праці на творчих і керівних по-
садах у практичній журналістиці та видавничій справі захотілося узагальнити набутий досвід і поділитися ним із молодими. Вихід на науковий шлях завдячую своїй викладачці Раїсі Дмитрівні Слободянюк, яка ще зі студентської лави розпізнала в мені якусь, як вона казала, наукову зорю. Так я майже в сорок років повернувся на колишній журфак уже як викладач. Вважаю такий шлях у науку на творчі факультети оптимальним. Ось чому не раджу нинішнім магістрам, які мріють про науку, вступати одразу в аспірантуру на редакторсько-видавничу чи журналістську спеціальності. Слід передусім набути практичного досвіду, пізнати цю непросту організаційно-творчу кухню, так би мовити, зсередини, із гарячого цеху. Тоді матимеш що сказати своє майбутнім колегам. – Ви багато бували за кордоном як дослідник і викладач, Вас часто запрошують до інших українських вишів. Знаємо про Ваш оригінальний майстер-клас для практичних журналістів, з яким ви об’їхали багато областей. Чи є можливість порівняти тамтешніх студентів із нашими? – Якщо говорити про зарубіжжя, то там значно більші вимоги до навчання. Тамтешні студенти так легко й так багато не заробляють п’ятірок, як у нас. Французькому чи канадському студентові направду треба добре та системно попотіти й над підручниками, і над додатковою літературою, і над створенням свого портфоліо, без якого гарних оцінок із фахових предметів не заробиш. Така висока вимогливість і відповідна мотивація до навчання тому, що якість одержаного диплома бакалавра чи магістра там здебільшого прямо пропорційна якості (та зар пла тні) майбутньої роботи. Що ж до наших спеціальностей в інших українських вишах, то там відчувається більше нестача викладачів саме фахових дисциплін. Тому, відкривши такі престижні спеціальності, тамтешнє керівництво прагне бодай на кілька лекцій залучити до викладання київську професуру. А от щодо матері-
ЖУЖУЖУ №2 (12) // лютий 2012
ЗНАЙ НАШИХ «Ідеальний студент не ставить собі за самоціль колекціонувати “п’ятірки”» альної бази, то нам варто в деяких університетах запозичити досвід. Маю на увазі комп’ютерні класи, видавничо-поліграфічні лабораторії та програмне забезпечення. Приємно був вражений побаченим у Тернопільському національному університеті імені В. Гнатюка, Київському національному університеті культури та мистецтв. – Як Ви уявляєте ідеального студента, якому не соромно поставити п’ятірку? – Організований, творчий, відповідальний, який у процесі навчання не обмежується мінімумом знань для екзамену, а пробує робити щось своє, постійно перебуває в русі, живе з бажанням, кажучи Шевченковими словами, «поїхати далеко, побачити багато». А ще такий, який не ставить за самоціль колекціонувати саме п’ятірки, до того ж будьякою ціною. Інколи це переходить межі здорового глузду, а то й моралі. У ту пору, коли сам був студентом, не пригадую, аби хтось із одногрупників випрошував у викладача кращу оцінку. – Чи спілкуєтеся зі студентами в неформальних обставинах? – Цей зв’язок є постійним. До мене часто звертаються керівники видавництв чи редакцій із проханням оперативно закрити ту чи іншу вакансію, порекомендувати такого студента, який був би здатний виправдати високу заробітну плату. Звичайно, що таку своєрідну базу даних я веду. Але є одна суттєва проблема – роботодавці потребують кваліфікованих працівників. Й одразу виявляють вади практичної підготовки. Нещодавно я порекомендував нашу недавню випускницю на роботу в солідний журнал, який видається українською, російською та англійською мовами. Їй дали для редагування пробний текст на виявлення помилок перекладу з російської на українську, але вона, на жаль, із завданням не впоралася. Тому мені дуже хотілося б, щоб наші студенти працювали на отримання передовсім практичних навичок. І дбали про
це вже від початку навчання в університеті, а не на останніх курсах. – А як щодо викладачів? :) – Молодша генерація викладачів кафедри видавничої справи та редагування – це фактично мої вихованці. Артема Дмитровича Онковича знаю як чесного й небайдужого студента, який професійно зростав на очах – зараз він читає семінари з моїх дисциплін. Марина Іванівна Женченко, яку теж рекомендував на роботу, написала й успішно захистила під моїм керівництвом кандидатську дисертацію. Запалив на викладацьку працю й наших «юних комп’ютерних геніїв» – Олексія Валерійовича Ситника та Павла Георгійовича Салигу. Світлана Анатоліївна Водолазька, Тарас Вікторович Полковенко хоча й захистилися на філології, але точно входять до гурту моєї наукової школи. Ярослава Василівна Прихода формувалася у львівській редакторській школі, але з нею ми віддавна професіонали-однодумці. Редактором від Бога вважаю Галину Іванівну Дацюк – мою однокурсницю, яку також залучив свого часу викладати в нас фахові дисципліни. З усіма ними в мене гарні професійні й людські стосунки, тішуся їхніми успіхами. – Відомо, що Ваші рідні допомагають Вам у роботі над виданням Ваших книг. Чи вважаєте видавничу діяльність сімейною справою? – Гадаю, що не зовсім так, бо і в дружини, і в доньки та сина інші професії й інші фахові набутки. Та вийшло так, що до своєї редакторсько-видавничої стихії мимоволі всіх їх заохотив. :) Дружина закінчила Чернівецький університет, романо-германська філологія. Але в неї виявилося добре редакторське чуття, яке під моїм впливом гарно розвинулося. Може тому, що віддавна зазвичай першою знайомиться з оригіналами моїх майбутніх книжок. Таке перше прискіпливе прочитання поступово перетворювалося в професійне редагування. Донька Аліна, попри свою зайнятість на роботі, не відмовляє
ЖУЖУЖУ №2 (12) // лютий 2012
мені в коректурі текстів, яка в неї виходить ретельною, а без сина Ярослава не уявляю життєдіяльності свого видавництва «Наша культура і наука». Та все ж видавнича справа для моєї родини – це скоріше хобі, добровільне переключення професійних інтересів на іншу грань. – А чи обговорюються пропущені помилки у Ваших книжках у сімейному колі? :) – Наші студенти знають, що за знайдену в моїй новій книжці помилку навіть підвищую бал на іспиті. Маю для цього окремі примірники кожного видання, куди вношу всі, помічені згодом, редакторсько-коректорські та друкарські похибки. З багаторічного власного досвіду знаю, що навіть за найретельнішого редагування уникнути помилок у книжкових виданнях нікому не вдавалося. Завдання професійного редактора полягає в тому, щоб подібних помилок було якнайменше. Безумовно, що вдома ми також обговорюємо їх, але не робимо з цього фетишу. – Якими є Ваші подальші професійні та творчі плани? – Продовжуватиму, як і раніше, науково-викладацьку та видавничу діяльність. Із найближчих планів – випуск підручника «Основи редагування» та серії брошур (до десяти випусків) «Теорія та історія видавничої справи і редагування». На підході – 15-й том канадсько-українського проекту «Запізніле вороття» – публікації з моїм упорядкуванням, передмовами та примітками досі недрукованих в Україні творів Івана Огієнка (митрополита Іларіона). Якщо видати все, що надала, згідно з підписаним договором, на мої руки канадська сторона в копіях з вінніпезького архіву Огієнка-Іларіона, то вийде не менше 50 томів. Сподіваюся з Божою поміччю осилити цей унікальний задум. Є низка інших, добрих й важливих українознавчих проектів, але наперед не озвучуватиму їх. Щоби не наврочити. Отож, далі буде...
ХАЛЯВА І для гурманів знайдемо халяву! А Ви ще не їсте «Tide»? Тоді 4 лютого ми вас пригостимо! Давно не робили чогось дурного? Є можливість виправити ситуацію та з невгамовним сміхом почати новий семестр. Для цього треба удати з себе «придурка» й на очах у перехожих смачно наминати пральний порошок та запивати це солодким засобом для миття посуду. І, щоб не викликати заздрість в інших, пропонувати смакоту товаришам та усім зацікавленим. «І хто ж на це погодиться?» – скажете ви. Насправді немає нічого небезпечного. Наприклад, треба просто в коробку з-під «Tide» чи «Ariel» вставити чистий поліетиленовий пакет із цукровою пудрою, а в добре вимиту баночку шампуню налити соку чи «Живчик’а». Головне – усе робити з серйозним виразом обличчя. А добряче посміятися над здивованими перехожими зможете на грі «Мафія», чим і завершиться цей флешмоб. Зі всіма питаннями турбувати Антона Нікітіна: 093-47-32-493. Де: ст. м. «Майдан Незалежності», майдан Незалежності, біля пам’ятника архангелу Михаїлу Скільки: халява! 6 лютого о 20.00 влаштуйте собі вечір відпочинку з поезією Сергія Єсеніна Якщо ви належите до когорти тих ІЖівців, які замість лекцій із радістю б почитали вірші Єсеніна, то не маєте права проігнорувати моноспектакль «Исповедь хулигана» з віршами поета. Нічого оригінального – скажете, та вся родзинка криється в тому, що читатиме їх Ліщенко. Ні, не той, що Володимир – заступник директора ІЖ, а той, що Олександр – визнаний декламатор лірики Єсеніна. Ви зможете почути близько 50 віршів і доповнити свою шухлядку мозку «Єсенін» цікавими й маловідомими фактами з біографії лірика. Також у літвечорі візьме участь молода київська поетка – Єлизавета Радванська. Можливо, саме вона стане Єсеніним у спідниці… Де: ст. м. «Хрещатик», пл. Бессарабська, 2, фестиваль-рестрація «Диван» Скільки: халява!
«Київські фрески» запрошують вас зазирнути в таємниці Хроносу «З усіх утрат утрата часу найдорожча», – писав відомий філософ. У свій День народження компанія «Київські фрески» запрошує вас на традиційну екскурсію, яка допоможе ще раз задуматися над плинністю життя, таємницями вічності. Усі, хто потрапляє до «Київських фресок», на дві години повертаються в минуле, давню князівську добу з її культурними набутками, давніми рукописними книгами, особливостями художнього бачення світу. І, можливо, завітавши до студії на екскурсію, ви станете одним із тих небагатьох щасливчиків, перед якими відкриються заховані на поверхні пророцтва Хроносу. Бажаємо вам у плетиві печерських вулиць відшукати усмішку Кайросу. Де: місце зустрічі групи — ст. м. «Хрещатик», вул. Академіка Богомольця, 3 Скільки: халява!
ЖУЖУЖУ №2 (12) // лютий 2012
ХАЛЯВА Закінчилась стипендія, а душа прагне насиченого життя? Щосуботи запрошуємо всіх ботанів, заучок, тих, хто ніколи нічого не вчить, і нормальних студентів відвідати лекції та семінари в ІЖ У програмі заходів – друга зміна, три-чотири пари і, сподіваємось, завжди відчинена їдальня, відкладені поїздки додому для немісцевих, викладачі, яким також доводиться забивати на свої сімейні справи тощо. Відвідати події зможе кожен зі студентів. Єдине, що комусь пощастить більше, іншому – не дуже. Додаткова інформація для тих, хто прагне будь-якими способами вступити до магістратури: ваша присутність на заняттях у суботу – це ще один крок до омріяної повної вищої освіти! Приходьте, не соромтеся, вхід вільний, місця в лекційних аудиторіях вистачить на всіх! Де: ст. м. «Лук’янівка», вул. Мельникова 36 / 1, Інститут журналістики Скільки: халява!
Не проґавте початок відкритої лекції Віри Агеєвої «Не ті книжки: що змушують читати учнів і студентів?» Вона відбудеться у рамках проекту «Новітні тенденції: суспільство, політика, культура» 2 лютого о 18.00. Якщо ви стоїте на роздоріжжі при виборі книг для читання, вас уже замучили нарікання молодших братів і сестер на шкільну програму з нечесними правилами гри й вибуванням цікавих авторів із підручників, то ця лекція буде потрібною як ніколи. Віра Агеєва як досвідчений літературознавець, критик та професор відповість на всі питання типу «читати – не читати», «викладати – не викладати», «хто з сучасників чого вартий» тощо. Порада для другокурсників: домовляйтесь із Валентиною Петрівною Михайлютою та гуртом спішіть на лекцію до книгарні «Є» – вам точно буде що послухати! Напівсекретна інформація для дівчат: феміністки з ІЖ, Віра Агеєва – це та сама авторка книжки «Жіночий простір: феміністичний дискурс українського модернізму». Натяк зрозуміли? :) Де: ст. м. «Золоті ворота», вул. Лисенка, 3, книгарня «Є» Скільки: халява! Bottega Gallery запрошує вас вигуляти свою художню душу на виставці сучасного мистецтва Зробити ви це зможете щодня, окрім неділі та понеділка, з 11.00 до 20.00. Оскільки вільного часу в цьому семестрі у вас буде на так уже й багато, то пропонуємо провести його з користю та відшукати альтернативу постійним походенькам до Пінчука. Сучмистецтво рулить. У Bottega Gallery на вас чекають два експозиційних центри та книжкова лавка. Інформація для тих, хто хоче прогуляти навчання в суботу: заплітайте своїй сестричці дві косички та гайда разом із нею заняття до дитячої художки. Не забудьте детально познайомитися з такими некомерційними проектами, як-от: МУХi (Молоді Українські Художники), Recusancy, Проста Форма тощо. А якщо ця тема вас особливо захопила, то поцікавтеся ще й розкладами освітніх програм із форумами, лекціями, тренінгами. Де: ст. м. «Майдан Незалежності», вул. Михайлівська, 22б Скільки: халява!
ЖУЖУЖУ №2 (12) // лютий 2012
ЖУТЬ Неподобство «у цих ваших інтернетах» dim-ok.ru
Памагі мнє! Ох, автори сайтів – такі альтруїсти! Ось, наприклад, подивіться на dimok.ru: тут студентам статті, матеріали завантажують, одне слово, всіляко сприяють продуктивному й успішному навчанню. Проте чомусь виникає лише одне бажання – щоб нам допомогли лікарі. По-перше, потрібен психіатр – зрозуміти, що до чого на цих сторінках і не збожеволіти. Адже дізігнер добряче постарався відбити в нас бажання заходити на мільярд запропонованих сторінок. Як тут до теми та дратівлива реклама в правому куті, яка час від часу пропонує «гідний вибір пневматичної зброї». По-друге, окуліст теж не завадив би – порадити, як перебувати на порталі й уникнути різнокольорових бліків в очах, бо фарб «майстер» не пожалкував точно. Щоб зовсім не бути невдячними свиньми (бо людина все-таки старалася), варто сказати, що айфон на шапці сайту – це безперечний win: куди ж на модному сайті без крутих девайсів?
drafzal.com/old
Не-в-гармонії з природою Здається, психологи зараз отримають цікаву тему для роздумів: чому більшість дізігнерів-початківців поєднує зелений та чорний для своїх творінь. Бажання автора цього сайту вліпити фотку з лататтячком на тло можна виправдати: все ж портал про рослини та натуральну косметику. Але мусимо констатувати факт, що дізігнер – справжній садист, бо так вишукано катувати очі червоним, блакитним, синім і жовтим текстом дано не всім. Ой, тут навіть є російськомовна версія! Уже краще: приємне зелене тло і текст. Чорним по білому… але картинкою. Плюс наголоси на словах. Благородно, хоч плач. До того ж, автор потурбувався за потенційних відвідувачів, вказавши найкраще розширення для перегляду. Але чомусь так здається, що навіть відповідний екран не допоможе нам не сміятися крізь сльози під час перегляду цього зеленого монстра.
ЖУЖУЖУ №2 (12) // лютий 2012
ЖУТЬ Чужого надивляйтесь – у своєму не повторяйтесь Пофієстимо!
fiesta-club.net
Фієста. Ваші асоціації – Латинська Америка, Іспанія? Ні, не чули! Клуб авторської пісні та ніяк інакше. Мабуть, запалити у вас пристрасть не гірше за латиноамериканське народне гуляння призначені зірочки на шапці, які доповнюють «неонову» назву сайту. Узагалі творці цієї краси неземної «наміксували» всього: і музичних атрибутів (як вам грамофон і клавіатура фортепіано?), й олдскульних елементів, як-от пожмаканий старий папір і типовобраузерські сині підкреслені посилання. Не забудьте ще про відео на сторінці, котре одразу ввімкнеться та буде лякати вас голосним звуком. Нам здається, що особливою фішкою порталу є кнопка «Головна». Довго думали, що б означала ця червона ікра. Можливо, авторська пісня така ж вишукана, як цей продукт – хто знає. А поки ви роздумуєте над сенсом буття червоної ікри, чорно-білий Висоцький сумно заглядає вам у душу. Словом, повна фієста.
Езотерика чи істерика? Під час перегляду порталу українського представництва езотеричного центру «Аквілон» важко втриматися від сентиментів. Беріть приклад із нас: скоріше вмикайте пісню Олександра Пономарьова «Зіронька» і гайда на сайт. Ех, романтика… і своєрідне повернення в дев’яності (ну добре, або в ранні двохтисячні). Бо саме тоді б такий веб-ресурс був надзвичайно популярним. Знову підкреслення посилань, кнопочки (не менш оригінальні, ніж сам портал), ні разу не розтягнутий і не розпікселізований шрифт на шапці. До того ж двічі повторений надпис «Езотеричний центр» – невже нас хочуть загіпнотизувати? До речі, якщо потицяти на посилання справа, можна побачити ще безліч ЖУть-яких сайтів. Схоже, портал «Аквілону» творили люди, які пророкують іншим майбутнє, але ніяк не можуть самим собі напророчити, що не бути їм крутими веб-дизайнерами.
ЖУЖУЖУ №2 (12) // лютий 2012
akvilon.org.ua
А-Бе-Вейка Відповіді до тесту (ст. 5)
0-5 балів. Ваше перебування в ІЖ нагадує приїзд на незнайомий вокзал: «Куда я папала і ґдє маі вєщі». Більшість зі згаданих вище прізвищ ви почули вперше з виразом обличчя «а шо такоє». Якби при вступі до магістратури вам до рук потрапив би подібний тест, то зарадити вступному провалу не допоміг би навіть найвпливовіший тато. Ставтеся сумлінніше до навчання, частіше з’являйтесь в Інституті. А знання звичок і характерів викладачів прийдуть самі собою. 6-10 балів. Ви або старанний першокурсник, або старшокурсник, який через свою постійну метушню, біганину за маршрутом «робота-інститут» знає звички наших викладачів на рівні між трійкою та четвіркою. Вас не проведеш питаннями «А скільки викладачів ІЖ мають прізвище Шевченко?» чи «Хто з педагогів найбільше любить масовокомунікаційну модель у вигляді квіточки?». Але цього ще не достатньо. Можливо, якомусь викладачеві мало того, що ви знаєте про його існування – він хоче знати й про вас. Робота й особисте життя зачекають. 11-15 балів. Про студентів із таким рівнем знань, звичок та уподобань викладачів можна сказати словами В’ячеслава Михайловича: «Ви динозаври». Якщо ви вітаєтеся з педагогом, то готові скласти в цей час такий теоретичний мінімум із курсу «ІЖ має знати своїх героїв!»: ПІБ, дисципліни, які викладає, сімейний стан, ставлення до студентів, присутність / відсутність у соцмережах, найцікавіші історії, пов’язані з цією людиною тощо. Це свідчить не тільки про вашу чи не стовідсоткову присутність на заняттях, глибоке знання викладацьких душ, а й про високий шпигунський рівень. Ми не пророкуємо вам бути агентом ЦРУ, хіба що тільки хорошим журналістом-роздобувачем інформації. :)
Для вас ЖУжали: Комиз Ольга / Кравчук Вікторія / Клименко Марина / Харук Галина / Харевич Ольга / Стіл Письмовий / Марина Євтушок / Примачук Юра Шеф: Салига Павло Беріть участь в обговореннях ВКонтакті у групі vkontakte.ru/zuzimo або у Фейсбуці www.facebook.com/groups/283433098349814 та читайте нас на issuu.com/zzuzuzu Жужужу №2 (12) // лютий 2012