#3(13)ЛЮТИЙ2012
vkontakte.ru/zuzimo
Ґудбай, кафедро міжнародної журналістики Скаржитися на відсутність змін і непомітність реформ в альма-матер стало гарною звичкою студентів загалом й ІЖівців зокрема. Дозволю собі перефразувати народну мудрість: виховуй іронію та вміння критикувати змолоду. Учена рада університету вирішила зробити нам «подарунок» за всіма пунктами: у передостанній день січня ліквідувала кафедру міжнародної журналістики. Натомість запланувала створити кафедру кіно- та телемистецтва. Тепер реформа й помітна, і відчутна, і поіронізувати / покритикувати можна. Отож, почнімо. По-перше, кафедра міжнародної журналістики була чи не найулюбленішою у студентському середовищі. По-друге, для відкриття нового структурного підрозділу інституту матеріально-технічної бази ІЖ більш ніж недостатньо. Згадайте ті ситуації, в яких ви буквально воювали за камеру, студію чи монтажку в 123-й аудиторії. Або відновіть у пам'яті ті моменти, коли доводилося випрошувати проектор, ноутбук, мікрофони для якогось заходу. Сум та й годі. Але облишмо ці критиканські розмірковування й перегорнімо декілька сторінок історії ІЖ. продовження на ст. 2
Іронічний суржикоспівець Олександр Ірванець 4 с. 8 с. Поствалентинівські рефлексії Володимир Литвиненко 10-11 с. про Корею, студентів і квіточки
ПОЖУЖИ Закрити, не можна зберегти
Війна та мир міжнародників Із достовірних (проте анонімних) джерел «Жужужу» дізналася декілька цікавинок, пов’язаних зі створенням кафедри. Багато років тому керівництво Інституту журналістики вирішило відкрити спеціальність «міжнародна журналістика». Проте інформація якось просочилася на поверхню, і в Інституті міжнародних відносин оперативно (!) заснували бакалавський напрям «міжнародна інформація». А ми вдовольняємося – даруйте – вдовольнялися кафедрою міжнародної журналістики. Адже один університет не може випускати спеціалістів з однаковими професіями в дипломах. Але з закриттям цього структурного підрозділу Інституту журналістики кількість незадоволених життям в альмаматер тільки зростає. Студенти навіть не приховують цього. – Як на мене, ця кафедра є... була невід’ємною частиною ІЖ, – вважає студент третього курсу Юрій Примачук. – Кафедра міжнародної журналістики проводила дослідження, викладачі читали спецкурси (і студентам це дуже навіть подобалося), усі працювали. Треба було навпаки розбудовувати цю кафедру. Можливо, слід було подумати про спецкурси іноземною, країнознавство,
регіональну спеціалізацію тощо. Не в дипломі ж сила, а в знаннях… А от що буде з предметами, які читалися від кафедри – не знаю. Ідея з новою кафедрою хороша, от тільки для чого було закривати іншу? Вільний кабінет під новий структурний підрозділ десь відшукали б. А от техніку знайти буде важче, тепер кожну камеру (а їх у нас небагато) ділитиме дві кафедри. (Не)хороші новини Як ми вже згадували, окрім констатації закриття кафедри міжнародної журналістики, нам анонсували появу нової кафедри – кіно- та телемистецтва. Як повідомляє група Інституту журналістики ВКонтакті, тих, хто вступив до ІЖ в 2011 році, взагалі збираються з другого курсу розділити на чотири групи за такими напрямками підготовки: політична, освітня, міжнародна й економічна журналістика. Щоб дізнатися все про можливі та неможливі зміни, а також про час настання того моменту, коли дві кафедри ділитимуть чотири камери й одну студію, «Жужужу» вирушила до кабінету Тетяни Олегівни Приступенко. Загалом нам порадили не перейматися: – Кафедру (міжнародної журналістики – «Жужужу») ліквідували, але
нову (кіно- та телемистецтва – «Жужужу») поки що не створили. Коли вона з’явиться – невідомо, бо її буде створено під новий бакалаврський напрям. А він буде, як мінімум, за рік. Під іншим кутом Оскільки теоретично все можливо, то в інституту ще є час підготуватися технічно. Щоправда, студенти-скептики мало вірять у можливість такого «перевтілення». Проте дехто радить поглянути на ситуацію з іншого боку. Випускниця ІЖ, журналістка «5 каналу» Олена Соколан рішення створити кафедру кіно- та телемистецтва вважає таким, що відповідає сучасним реаліям: – Те, що студенти невдоволені – це завжди так було. Але факт залишається фактом: у західних школах журналістики вже давно головною є картинка, а не текст. Там студентство вчать мислити кадром і підбирати «смачне» відео. Є купа репортажів ВВС, CNN із кількома словами і таким відео, що подих перехоплює. Ми суттєво відстали в цьому напрямку. Якщо підберуть хороших спеціалістів і буде необхідне обладнання, студенти лише виграють В іншому випадку… Наостанок Саме цього «іншого випадку» й бояться студенти Інституту журналістики. На словах і в проектах більшість ідей звучать більш ніж привабливо. А от реалії альма-матер змушують замислюватися над можливими сценаріями. Класні спеціалісти-практики, техніка (хай і не мегасучасна, але принаймні доступна) і грамотно прописані програми дадуть країні спеціалістів нового покоління – журналістів, чия професійна телемайстерність буде на кілька голів вищою від базових умінь нашого покоління. І це без пафосу. Але в нас є небезпідставні підозри, що все зведеться до перерозподілу викладачів і вигадування красивих назв для нових дисциплін. Виправданням для цього всього, звісно, стане відсутність ресурсів через прикре фінансове становище. І тоді ми знову змушені будемо констатувати поверхневість навчання в ІЖ. У будь-якому разі, редакція «Жужужу» слідкуватиме за ситуацією й триматиме вас на гребені хвилі. По-своєму, як уміє. :)
ЖУЖУЖУ №3 (13) // лютий 2012
ПОЖУЖИ Чи підтримуєте ви створення кафедри кіно- й телемистецтва замість міжнародної журналістики?
Ольга Воровка
Альона Лохматова
Олександр Кулібаба
Ні за які пряники. Міжнародка має бути. Якщо вона слаба, то це проблема університету. Мене лякає оце «замість». Хіба не можна побудувати нове, не зруйнувавши старого?
Якщо чесно, мені однаково. Ці обидва напрямки досить перспективні. Як на першу, так і на другу кафедру неодмінно знайдуться охочі.
Як ще однієї кафедри – так, а як заміни тій, що існує, – ні, адже ми журналісти, а не актори. Та якщо на те пішло, то акторській майстерності мають вчити на кафедрі ТБ, фільмознавства та культурології.
Ганна Ренська
Роман Пилипій
Анонім
Замість – ні. Але сама ідея створення непогана. Думаю, я б хотіла бути радше режисером, ніж журналістом, тому була б рада, якби подібні речі в нас викладали. Питання в тому, хто та як саме буде цього вчити. Але ставити одну кафедру замість іншої, бо друга «модніша» – не дуже класно. Хоча... На кафедру міжнародної журналістики потрібне гарне знання іноземних мов, а з нашими факультативами це якраз проблематично.
Не знаю, як замість міжнародної журналістики чи ще якоїсь кафедри, але створення кафедри телемистецтва – це було б чудово. Інше питання в тому, чи в нашому інституті зможуть надавати дійсно важливі та цінні знання з цієї галузі, чи це буде існувати тільки для галочки.
Ні, тому що акторській майстерності я і в «Карпенка», і на окремих уроках можу повчитися. ІЖ вчить репортерів чи акторів? Ми премо в Європу? Тоді чому закриваємо кафедру міжнародної журналістики? Адже, щоб туди (у Європу – «Жужужу») перти, потрібно укріплювати та налагоджувати міжнародне співробітництво. Цим займалась кафедра. Тепер її обов'язки розкидають на інші відділи. Тобто адміністрація ІЖ провела децентралізацію кафедри. А це погано.
ЖУЖУЖУ №3 (13) // лютий 2012
ДІЗНАЙСЯ Іронічний суржикоспівець Олександр Ірванець Зустріч із відомим українським письменником Олександром Ірванцем – саме так в Інституті журналістики відзначили Міжнародний день рідної мови. Поки знаменитість ділилася своїми думками з цієї завжди актуальної для українства проблеми, ми уважно слухали, аналізували сказане та виписували колоритні цитатки. «“Чотко” – це українське слово» Я не знаю, у чому таємниця харизми Ірванця – можливо, у його манері висловлюватися, захоплювати публіку, читати вірші. Одна студентка сказала, що весь секрет криється в шалику письменника. :) Хто його знає, але сказати, що ця особистість мене одразу захопила – усе одно, що нічого не сказати. Він підкупив аудиторію вже з перших слів: «Я знаю, що таке бути журналістом, тому говоритиму з вами, як із рівними». Людину, яка справді любить свою мову, дуже легко впізнати за штрихами щирості в її портреті. В Ірванця з цим жодних проблем. Його захопливі історії про «сєнтябрь на украінскам язикє», польського ксьондза, ескімосів і лосось ще довго переповідатимуть з уст в уста. Ірванцевий виступ можна розбирати на пазли цитат. Ось, наприклад, деякі з них: 1. Якщо людина не може згадати назву новорічного деревця й каже, що це «йолка», то ви розумієте її рівень мовної культури; 2. Я на сто відсотків говорю, що чотко – це українське слово; 3. Зі своїми українським москалями я говоритиму українською. Цікавими є міркування про те, що мова – живий організм. Тому не варто, на думку Ірванця, дивуватися обсценній лексиці в сучукрліті: це один з органів мови. Ірванець як справжній співець суржику називає його смачним, класним, кльовим, кольоровим. А як вам дотеп у стилі підскарбія Бу-Ба-Бу: «Інститут мовознавства треба розстріляти за те, що він не кодифікував суржик». Націграмари, міцно тримайтеся, аби не впасти. Торба порад Хоч цей захід і мав назву, пов’язану з мовою, проте в мене він асоціюється з «Торбою порад на всі ви-
Фото Юлії Палько
падки життя від Олександра Ірванця». Отже, топ-3 рекомендацій від пана Олександра: 1. Щоб писати, треба читати: «У світі є дуже багато гарної літератури. Її треба просто знайти»; 2. Щоб писати, треба писати. Хоча б «якусь фітюльку», але писати щодня, аби підтримувати форму; 3. Порада для джентельменів: учити вірші. «Я, знаючи багато віршів, ніколи не мав проблем із дівчатами». Куди ж без ложки дьогтю? Нічого не буває ідеального, принаймні заходів в ІЖ точно. Цього разу кидатимемо каміння в город слухачів. Шушукання в аудиторії було доволі активним, попри те, що лектор декілька раз замовкав, явно чекаючи тиші. Зрештою, пан Олександр як людина прямолінійна запропонував неохочим вийти з аудиторії й не заважати йому говорити. Як на мене, подібна школярська поведінка студентів дискредитує наш інститут в очах його гостей. Кількість присутніх також нав’язливо викликала підозру, що значна частина студентів, відпущених із пари, прогуляли захід. Хоча тут можна довго сперечатись, що краще й правильніше: не піти на нецікаву для тебе подію чи, вибачте, прогалдіти протягом усієї лекції, заважаючи іншим, зацікавленим студентам. Не можна оминути увагою й ще один цікавий і неоднозначний факт.
Так уже в нас заведено, що всі розмови зводяться до політики. Так ось коли під час розповіді Ірванець негативно виразився про Табачника, одна студентка в залі закинула слівце на кшталт так не можна говорити про пана міністра, який за сумісництвом ще й її «крьосний» (ех, не було на цю дівчину Пономарева). Та в цьому словесному псевдопоєдинку Ірванець поставив студентку на місце порадою звернутися до Біблії, де чітко написано: «По ділах їх пізнаєте їх…». А зі Святим Письмом, як відомо, не посперечаєшся. Зате ІЖівці тепер знають, через кого можна передавати привіти улюбленому міністру. Післямова От на що цього разу гріх жалітись – це організація події. Приємно подивувала вдала інформаційна політика. Зазвичай про те, що відбувається в ІЖ, сповіщають хіба що поодинокі поштові голуби в соцмережах. А цього разу на студентів чекала ціла продумана кампанія з анонсами, біографічними довідками, колоритними світлинами, віршами, відео та аудіо. Судячи з того, які щасливі студенти виходили з аудиторії, зустріч і справді була вартісною. Бо не щодня доводиться спілкуватися з такою колоритною постаттю. Як сказала організаторка Катерина Коваленко, Ірванець – дуже крутий, веселий і розумний чувак. :) Побільше б таких в ІЖ.
ЖУЖУЖУ №3 (13) // лютий 2012
ДІЗНАЙСЯ Добре, світле, вічне
Фото Романа Пилипія 17 лютого нам прогнозували нову епідемію. Епідемію Доброти. Не можемо з упевненістю стверджувати про всю країну та й навіть Київ, але відзначимо тільки, що в нашому інституті люди мають гарний імунітет чи просто сором’язливо приховують симптоми. Саме тому ми можемо відмітити лише окремі спалахи «хвороби». У День спонтанної доброти ініціативні студенти організували флешмоб. Завдання було доволі простим: стати в формі серця в холі інституту. Виявилось, що знайти охочих постояти декілька хвилин у серці ІЖ не так то й просто. Усі були або ледачодиванними, або неймовірно зайнятими, або страшенно голодними, щоб долучитися до акції. Дехто просто боявся відірватися від конспекту й на заклики організаторів підтримати акцію відповідав: «Ні, у мене зараз Школьна». У цьому контексті варто зауважити й на обраному далеко не
ЖУЖУЖУ №3 (13) // лютий 2012
найвдалішому часі проведення акції. Після завершення першої пари більшість студентів чимдуж поспішають зовсім не до холу ІЖ, а в їдальню, щоб зайняти перші місця в черзі за смакотуликами. Адже флеш-мобами ситий не будеш. Тут доречною буде цитата Бориса Олійника: «Істинно люди: живемо не хлібом єдиним. / Істинно так... коли маємо хліб на столі». Хоча ніхто не може дати гарантій, що й за другу десятихвилинну перерву організатори встигли б назбирати необхідну кількість учасників. Тієї купки людей, що все ж зголосилися пропагандувати виявлення доброти, на жаль, було замало, щоб утворити задуману фігуру. Замість серця виходило якесь півколо. Але, як ми знаємо, Добро завжди перемагає, тому була підтримана й реалізована ідея створити смайлик. Ось так, певно, потрібно йти по життю – усміхатись у відповідь на байдужість та черствість нашого світу.
СУБ’ЄКТИВНО Від метрів та аматорів по короткому метру Фото Юлії Кочетової
Фестиваль лаконічного кіно «Україно, хто ти?», який тривав упродовж першого навчального тижня в ІЖ, став приємним пробудженням від післясесійно-морозної сплячки. Мистецтво короткого метру поступово збирає все більше коло шанувальників, тому не дивно, що його не обійшли увагою саме студенти-журналісти, цікаві до всього нового, короткого та місткого (а саме так мають писати «акули пера»). За словами організаторів, Фестиваль мав на меті ще раз привернути увагу молодих українців до найважливішого, що є в їхньому житті. Розпочався фест із найбільш анонсованої та продуманої події – конкурсу короткометражок. Слід сказати, що сподобалася концепція фільмів – послання до потомків, така собі капсула часу. Із приємністю зазначу, що на конкурс відгукнулися не лише сту-
денти, але й давно вже випускники вишів, а поряд із ними – школярі-пластуни. Серед представлених робіт були переважно аматорські спроби, хоча кілька фільмів вразили. Чим саме? Професійністю та володінням мовою кінематографу. Щоправда, знайшлися й ті глядачі, яким не надто сподобалися капсули. На думку студентки ІЖ, яка побажала залишитися анонімною, «якось воно все не вразило. Чекала на більше. Нібито як і старалися автори, але не у всіх фільмах відчувалася щирість. Одна робота більш-менш сподобалася. Досить простенька, але близька мені за духом і думками в певний період мого життя. Я загалом і з переможцями не погоджуюся: ні з тими, що обрало журі, ні з глядацькими симпатіями». Окрім конкурсу, організатори Фестивалю спромоглися на низку зустрі-
чей, так чи інакше пов’язаних із лаконічним кіно. Наприклад, лекція від Віталія Портнікова про відео блогінг чи буктрейлери від Діани Клочко. А спокушеним глядачам випала можливість інтимно поговорити про кіно з Юрієм Макаровим, а потім пробути до ранку на «всеношній» – ночі кіно. Приємно визнавати, що в Інституті журналістики не переводяться ініціативні люди, здатні генерувати й утілювати ідеї на кшталт таких, як Фестиваль лаконічного кіно. Можливо, це проводилося ще не на досить високому рівні, але потішило дві речі: ідея та розкрученість у ЗМІ. Давно я не бачила такої кількості представників різноманітних каналів навколо події в ІЖ. Радує. Що ж, бажаємо успіхів організаторам і чекаємо нових фестивалів!
ЖУЖУЖУ №3 (13) // лютий 2012
СУБ’ЄКТИВНО Як організувати щось в ІЖ і залишитися при здоровому глузді Фото Юлії Кочетової
Цьогоріч Інститут журналістики охопила кіноманія. Ініціативна група сайту «Горіх» (за сумісництвом – студенти нашого вишу) задумали організувати Фестиваль лаконічного кіно «Україно, хто ти?». Щоб залишити слід в історії від звичайних людей, запропонували їм зняти відеокапсулу того, що вони хотіли б сказати про себе. Це могли бути якісь важливі речі для нащадків. Ідея, як ми вважали, оригінальна та цікава. Залишилося лиш її втілити. Здавалося, що найважче – зібрати капсули й розпіарити захід. На це дійсно пішли значні зусилля: розробити афіші, розповсюдити їх у всіх ВНЗ країни (дякувати Богу, друзі допомогли), розмістити якомога більше анонсів у ЗМІ, поширити в соцмережах. Також існував фінансовий аспект, адже спонсорів у Фестивалю не було, і ми обходилися своїми силами. Тобто власними коштами. Найважче, як виявилося, було боротися з бюрократією. На щастя, в ІЖ є чудові люди: головний приз пере-
можцеві – стажування в Познанському університеті – надав Міжнародний відділ інституту, директор відмінив третю пару, дали мікрофони й зал, забезпечили книгами з журналістики тощо. Проте деякі моменти, на перший погляд дріб’язкові, створювали загрозу провалу відкриття Фестивалю. «Напишіть листа, щоб отримати листа», – такий був головний меседж бюрократів. На прохання винести стільчик на сцену з гримерки (близько трьох метрів), нам відповіли: «Треба дозвіл. Без нього не можна». Винести стільчик на три метри – і дозвіл?! Довелося йти просити. Аналогічна ситуація з усім: не рухайте екран, бо зламаєте; колонки теж не чіпайте, бо вони дорого коштують. Найприкріше було з афішами. Нам дозволили їх розвісити в ІЖ, але наступного дня позривали та викинули в смітник і нічим це не аргументували. Учора можна було розвішувати, сьогодні ні. Байдуже, що вони недешеві, що дівчинка старанно малювала їх… Не можна – так не можна.
ЖУЖУЖУ №3 (13) // лютий 2012
Незважаючи на всі ці негаразди, загалом ми залишилися задоволені. Відкриття пройшло майже без недоліків, завітало багато людей, усі з цікавістю дивилися фільми, голосували за найкращий, на їхню думку. Капсула часу Олени Павленко «Завершити розпочату справу», назва якої лаконічно розповідає про ідею, здобула найбільше глядацьких симпатій. Наступні фестивальні дні не були такими людними: лише майстер-клас Віталія Портнікова зібрав багато охочих. Та наші любі ІЖівці багато пропустили. Тренінг від телережисерки Юлії Левченко, бук-трейлери від Діани Клочко, особливості політтехнологій і вірусна реклама від Дениса Богуша, ніч кіно з Юрієм Макаровим були надзвичайно цікавими. Хоча враження деколи було таке, що організатори влаштували Фестиваль самі для себе, настільки важко було знайти охочих відвідати наші заходи. Та ніщо не зіпсуває радості від того, що ми це зробили! Може, для когось Фестиваль теж стане капсулою часу.
КУСЮЧА ТЕМА 14 лютого в ІЖ: поствалентинівські рефлексії 14 лютого без сумнівів можна назвати днем багатьох свят. Вас могли привітати з естонським Днем друзів, німецьким Днем психічнохворих, українським Днем військ РХБЗ. Або передати привіт від цьогоденних іменинників: YouTube, першого комп'ютера (у сучасному розумінні слова) й кирилиці. Та чомусь до душі (чи то до серця) найбільше приліпився День святого Валентина. Ще б пак, це додаткова нагода сходити з коханою людиною в кіно / театр / кафе, обмінятися подарунками та через поважну причину злиняти з пар. Такий варіант підійде для кожного. Але для тих, хто закоханий не лише у свого обранця (обраницю), але й має високі почуття до свого інституту, активісти ІЖ також знайшли цікаве заняття. Пригадати школу Давненько не гралися в надсилання валентинок? Вуаля – мали нагоду. Велику скриньку в холі гуртожитку. Тільки від шкільної валентинівської пошти її відрізняла одна маленька деталь: сюди мали кидати листівки не лише ті, хто хотів зізнатися у коханні, а й хто… просто з кимось бажав сексу (саме так і було написано в оголошенні). Що ж, можливо, для декого це насправді актуально. А може, то я занадто консервативна: ми живемо не в СРСР, де фізичного кохання начебто не існувало. Одружитися Студенти – дуже заклопотані люди. Їм ледве вистачає часу на сон та їжу, про законне скріплення своїх почуттів навіть не заїкаються. Бо це ж треба простояти в черзі, а потім ще й довго чекати свого дня. Та Профком ІЖ вирішив трішки пришвидшити цю процедуру й реєстрував одруження одразу в холі інституту. Як повідомляють організатори, охочих було немало, бо протягом двох перерв роздали всі п’ятдесят сертифікатів. Проте, за словами другокурсниці Анастасії Буяло, яка брала активну участь у підготовці дійства, студенти не виявляли особливої зацікавленості. Настя стверджує, що «розписувались»
Фото з групи Вконтакті «Гуртожиток №18 Інституту журналістики»
хіба що подруги та «парочки», та й процедура мала розважальний характер. Студентка переконана, що варто кохати щодня, а не лишень 14 лютого. Сходити на концерт Ця можливість була надана навіть тим, хто ще не знайшов своєї другої половинки чи просто народився цілим. Та в мене виникло дежавю: ще навіть не почався концерт, як більша частина студентів із радістю линули до турнікетів на виході. Ця дія в ІЖівців уже перетворилася в набутий рефлекс. А були й такі нещасливці, котрі, попри розпорядження адміністрації інституту про скасування третьої пари, змушені були відповідати на семінарах та слухати лекції. Ті, хто все-таки зумів потрапити в актову залу, мали змогу побачити святковий концерт від команди КВК і театральної студії «Комільфо». Жарти були досить таки дотепними й ідеально підходили для студентів ІЖ.
«Патаму шта на тріццать дєвчьонак па статістікє троє рєбят...» – як на мене, геніальна фразочка. Але чомусь склалося суб’єктивне враження, що не вистачало цілісності заходу. Були й окремі студенти, які дуже прискіпувалися до якості відпрацювання всіх номерів та ображалися на те, що їм на сцені показали всього-на-всього репетицію концерту. Але за словами другокурсниці Анастасії, цей захід був цікавішим від «1+4». Загалом учасники не мали надто багато часу на підготовку. Треба було ще звикати до нового розкладу, інших предметів, та й, зрештою, не одна ініціативна група, а весь студентський загал мусив би дбати про хороше влаштування свого свята закоханих. Тому активістам-організаторам варто сказати дякую. Хоча б хтось у нашому інституті дбає про культурне життя і ще раз підтверджує: ми люди творчі, як-не-як.
ЖУЖУЖУ №3 (13) // лютий 2012
ЗНАЙ НАШИХ Надійна оборона ІЖівської фортеці
Хто в ІЖ все бачить і чує? Чиє пильне око слідкує за порядком на вході та не пропускає «чужаків» на нашу територію? Хто знає всіх викладачів в обличчя й охороняє загублені студентами речі? Як ви здогадалися, це – вахтери. Хто-хто в теремочку живе? Нам вдалося поспілкуватися з дуже милими та привітними вахтерками – пані Галиною та Валентиною. Їх сміливо можна називати аспірантом і магістром ІЖ, адже працюють жінки тут вісім і шість років. Усього в складі «КПП» нашого інституту вісім осіб, котрі чергують за графіком доба–три. Роботу свою вахтерки люблять. Щоправда, пані Валентина зізналася, що спершу їй було дуже складно: довго не могла звикнути до метушливої молоді. Та нудьгувати на робочому місці вахтеркам не доводиться. Удень в інституті доволі гамірно, а на парах можна трохи відпочити від галасу. Кінь волові товариш Місцевим поговором є стосунки між студентами ІМВ й ІЖ. Багато хто вважає, що вони дуже відрізняються і до того ж перебувають у стані постійної холодної війни. Нашу позицію, що це – дурні стереотипи та ніщо більше, підтримали й вахтерки. На думку пані Валентини, раніше студенти-міжнародники й ІЖівці ще якось відрізнялися одне від одного. Проте зараз особливих відмінностей вона не помічає. Пані Галина зазначила, що студенти ІМВ виділяються хіба що одягом, тобто вони дещо заможніші від ІЖівців. Проте студенти обох інститутів, за словами вахтерок, чемні та привітні люди, з якими майже не виникають конфлікти.
Минути турнікети та не застрягнути Певно, найменш улюбленим моментом для студентів ІЖ є вхід: то перепустка знайти не можуть, то ні сіло ні впало турнікет затискає… Але є такі «халявники», яким начхати на ці всі проблеми: вони постійно просять вахтерок пропустити їх. Пані Галина та Валентина вже знають таких героїв в обличчя. Вони говорять із порушниками, сварять їх. Молодь же вдає, що забуває ненависні картки, обіцяє виправитися, проте щоразу вигадує відмовки, аби безболісно оминути моменти спілкування з устаткуванням-монстром. Щодо турнікетів, то сердитися на техніку не варто, а, як говориться в популярному жарті, треба «зрозуміти й пробачити», адже термін їх експлуатації вже добігає кінця: вони розраховані на десять років. Приблизно стільки їм зараз. На миттєве переобладнання сподіватися не доводиться: як завжди, усе спирається на питання фінансування. До речі, інформація «хто зайшов-вийшов», що нею так лякають затятих гуляк, перебуває не у вахтерок, тому цих жіночок точно можете не боятися. Загублений рай Часом творчі люди в пориві до прекрасного втрачають зв’язок із реальністю. Саме тому студенти часто гублять свої речі в інституті. Усі вони потрапляють до вахтерок. Мобільні телефони, зрозуміло, довго на «КПП» не
ЖУЖУЖУ №3 (13) // лютий 2012
залежуються. Проте пані Галина та Валентина показали шафу, де збираються інші артефакти. Там самотньо спочивають переважно шалики, шапки та рукавички. Якщо їхні власники не знаходяться, то одяг передають на благодійність – наприклад, до Дня святого Миколая. Тому, любі читачі, якщо останнім часом ви щось губили в ІЖ, спробуйте звернутися на вахту: можливо, вдасться повернути улюблену річ. Зірковий пил у межах інституту ІЖ часто відвідують знаменитості. Якщо ж типовому студентові з різних причин не вдається побачити всіх, то вахтерки точно мають таку можливість. Пані Галині найбільше запам’яталися такі особистості, як Кличко та Козловський – у них вона навіть брала автографи. Бачила жінка також і Тимошенко, яка відвідувала інститут із тодішнім президентом Ющенком. Чи є життя після пар? Навчальний день, незважаючи на повільноплинність часу в уяві студента, не вічний: пари закінчуються, а інститут лишається. Пані Галина оповіла нам, що після того, як спудеї покидають Білий корпус, вахтери йдуть на вечірній обхід. Вони перевіряють, чи все вимкнуто, чи зачинені в аудиторіях вікна. ІЖівці могли також помітити, що наприкінці дня вахтери дивляться телевізор у холі. Ми розпитали пані Галину про її уподобання. Вона виявилася противницею «мильних опер» і прихильницею детективних серіалів типу американського «Закон і порядок». До речі, нашим читачам, можливо, відома легенда про полтергейстів у Червоному корпусі КНУ, які з’являються після закінчення пар. Пані Валентина запевнила нас, що подібного в ІЖ не відбувається. Якщо «КПП» – це перше, за чим складають враження, то ми можемо абсолютно не хвилюватися за імідж інституту в очах наших численних гостей. А аборигенам ІЖ сваритися з вахтерами не радимо: хто, як не вони, тоді визволятиме вас із палких обіймів примхливих турнікетів, охоронятиме від полтергейстів і зберігатиме ваші мобілки до ліпших часів?
ЗНАЙ НАШИХ Володимир Литвиненко про Корею, студентів і квіточки
Є такі викладачі, про яких знають в ІЖ усі – навіть ті, чиї навчальні стежки не перетнулися з означеною особистістю. Такою людиною є Литвиненко Володимир Вікторович, асистент кафедри соціальних комунікацій. Як із секретарем у приймальній комісії нашої альма-матер, абітурієнти знайомляться з паном Литвиненком ще задовго до ІЖівських пар. І, певно, всі знають, що цей викладач теж колись був спудеєм ІЖ… В інтерв’ю «Жужужу» Володимир Вікторович розповів нам про свої студентські роки, корейську мову та… квіточки. – Ви були студентом не лише Інституту журналістики, але й встигли повчитися в Кореї. Розкажіть, як ви туди потрапили. – Коли я прийшов на перший курс, нас розподіляли на іноземні мови. Я закінчив сільську школу, а з її випускників у групу англійської не брали. Тож вибрати можна було між
китайською, корейською, фарсі та хінді. Анатолій Захарович (Москаленко – «Жужужу») порадив іти на корейську, сказав, що це дуже перспективна мова. Завдяки його настановам я потрапив у корейську групу. Потім на третьому курсі був обмін, і ми з моєю однокурсницею поїхали в Південну Корею і цілий рік вчилися у Вонкванзькому університеті. – Навчання там дуже відрізняється від українського? – Загалом не дуже… Тоді там була болонська система, приблизно така, як у нас зараз. Чим класно в Кореї, так це тим, що вони шість років багато працюють до університету, а вже в університеті чотирип’ять років відпочивають. Різні гуртки, якісь забави, таке чисто студентське життя. Ще мені дуже сподобались студмістечка – усе університетське містечко на одній території, народ просто живе цим життям, «бурлит студенческая жизнь».
– Що любите читати? – В Інституті журналістики я відкрив для себе Тичину, прочитав «Жовтого князя» Барки, тому що в школі нам такого не давали. Покійний Анатолій Погрібний дуже багато нам у цьому плані дав, він вкладав душу в студентів і любив українську літературу. Але подобається й сучасна література – Матіос читав і плакав через «Солодку Дарусю»… Інша річ у неї «Держава» – більш заангажований твір. А в дитинстві захоплювався Жуль Верном. Взагалі малим багато читав, тому й в окулярах. З останнього, що прочитав, – «Записки українського самашедшого». – Сподобалося? Чесно? Ні… Наче читаєш газету, хроніку. Для мене Ліна Костенко – це така романтична жінка, але яка вміє гостро сказати. Сподівання на цей твір були такі, що ох! Вона ж дуже довго не видавалася. Та ще й
ЖУЖУЖУ №3 (13) // лютий 2012
ЗНАЙ НАШИХ «Я не хотів би бути директором Інституту журналістики, якщо чесно…» прозовий твір – хотілося з іншого боку її побачити. І тепер не хочеться, щоб вона писала прозу… – Які фільми Вам подобаються? – Такі, за якими відпочити можна – комедійні. «Інтерни» дивлюся, коли хочеться відпочити, щоб голова ні про що не думала. «Сватів» ще можу з задоволенням подивитися. Хочеться гумору, щоб відійти від тієї буденщини, рутини: встаєш о шостій, везеш дитину до школи, ідеш на роботу, повертаєшся з роботи, забираєш дитину зі школи, приїжджаєш додому, перевіряєш роботи студентів, встаєш о шостій і так далі. Хочу в театр, але не маю змоги зараз! Просто не вистачає часу! – Який «найпам’ятніший» курйоз із Вами траплявся у студентському та викладацькому житті? – На першому курсі дуже вчили літературу – закрилися в якійсь із тридцятих аудиторій і цілу ніч провели над книжками! Інтернету не було, треба було конспектувати… Півночі провчилися, потім не витримали – заснули, а вранці з міжнародниками пішли вже в гуртожиток назад… – До речі, про «вчилися» – як Ви складали теорію журналістики? – Боялися – страх. У нас Приступенко вела семінари, і Моска-
ленко довіряв їй приймати іспити. А коли був іспит, вона десь поїхала в справах, і приймав Москаленко. Ми там просто стрибали. Хоча зараз думаю, що даремно боялися, дуже добра насправді людина. Усе решта – то міфи. От ви про мене міф не знаєте. – Може, розкриєте? – Запросто! «Де фльор» французькою – «квіточка». У Різуна написано «де флоєр». Я поправляв і поснював. Отак поки в п’ятьох групах пояснив, то воно й пішло. Тепер навіть абітурієнти квіточки малюють на списках… Отак поширюються міфи в Інституті журналістики. :) – Зараз більше уваги приділяєте кар’єрі чи сім’ї? – У принципі, зараз більше сім’ї, хоча регулярно отримую за це від начальства, тому що дисертація ще досі не захищена. – А яка її тема? – О, дисертація в мене цікава: «Збереження комунікативної цілісності журналістського твору при перекладі з корейської на українську мову». Володимир Володимирович придумав. Спочатку не вистачало матеріалу, а тепер не вистачає часу та мотивації. – Асоціюється з такою купою книжок і паперів, що аж страшно… – Так… Зараз, до речі, що погано в ІЖ, так це те, що мало наукової ді-
запрошує до співпраці всіх охочих! Студенське видання в Інституті журналістики – класна платформа для здобуття досвіду. Наша газета з радістю співпрацюватиме з усіма охочими фотографами та журналістами! Головна умова – бажання творити якісні матеріали. Наші контакти: ВК – vk.com/zuzimo ФБ – facebook.com/groups/283433098349814
ЖУЖУЖУ №3 (13) // лютий 2012
яльності, інститут перетворюється на практичний додаток до класичного набору предметів – філософії, історії і т. д. За кордоном – у тих же Швеції, Англії – практики дуже багато під час навчання. Вони дуже багато досліджують і пишуть для диплому, у них це не практична, а наукова робота. Коли я вчився, виступити на весняній студентській конференції – це був святий обов’язок! Зараз студенти дуже мало таким займаються, правда ж? ІЖівці часто вельми ліниві. Студенти, які вже попрацювали, розуміють, що насправді в Інституті журналістики дають потрібні знання, просто на перших курсах їх ще не дуже то й хочеться брати. – Що б Ви зробили, якби ураз стали директором Інституту журналістики? – Я не хотів би бути директором Інституту журналістики, якщо чесно… Ну, якби довелося, то давав би студентам більше іноземної мови, бо зараз наші не дуже конкурентоспроможні в західних медіа і навіть вітчизняних, бо не знають мов. – А російську мову ввели б? Зараз дуже багато російськомовних видань… – Один рік граматики та стилістики російської мови, не більше, бо дійсно – писати нашим студентам треба було б грамотніше…
ХАЛЯВА І для гурманів знайдемо халяву! «Гаріх’юманія» захоплює простір СНД – персональна виставка британського художника Гарі Х’юма в PinchukArtCentre Набридло фотографування дійсності, хочеться абстрагуватися від реальності й утнути щось нестандартне? Обов'язково відвідайте експозицію Х’юма з символічно-банальною назвою «Краса» до 1 квітня з 12.00 до 21.00. Побачити щось надпрекрасне, можливо, і не вдасться (хоча хто знає), але абстрагування від дійсності, створення ірреального на основі конкретних образів («і мама рідна не впізнала б!») гарантовані! А може, виставка надихне вас на творення абстрактних портретів за допомогою яскравих кружечків, квадратиків, ромбиків, трапецій тощо, і наступного разу саме ваші роботи будуть виставлятися в Пінчуку? Гаразд, помріяли й досить. А поки що радимо вам насамперед відвідати виставку та набратися ідей. Кому: творчим особистостям зі своєрідним сприйняттям сучасного мистецтва Де: ст. м. «Палац спорту», вул. Велика Васильківська / Басейна 1, PinchukArtCentre Скільки: халява! 25 лютого о 14.00 ТОВ We-Studio запрошує вас до своєї мишоловки на безкоштовний сир – семінар «Ефективне пошукове просування в інтернеті» Будьте ви навіть 100500 разів геніальним веб-дизайнером-початківцем із цілою торбою креативних ідей, але без знань особливостей пошукового просування в інтернеті вам ліпше не пертися далі за свій город. Проте не хнюпте носа – відвідайте запропонований семінар (але тоді доведеться пропустити перші пари в суботу), де вас навчать, як висунути ресурс із зони жу й перемістити на топові позиції Яндекс, Google, знайти своїх людей, отримати винагороду за прикладені зусилля. Лікнеп із просування в інеті від Олександра Корнілова проводитиметься в зручних форматах – лекція та вільна дискусія «питання-відповідь». Для участі зареєструйтеся на сайті we-studio.com.ua/seminary. І нехай вас більше не лякають такі страшні штуки, як оптимізація, ключові слова, юзабіліті. Кому: перспективним веб-дизайнерам із браком досвіду інтернет-просування Де: ст. м. «Лісова», просп. Лісовий, 25, 3 поверх Скільки: халява! Якщо ви вважаєте себе богинею ІТ й живете за радянським календарем, запрошуємо 23 лютого відірватися на Goddess Party На вас чекають виставка фотографій, чай, печиво та варення (це, певно, улюблена їжа богинь), жива музика й декілька десятків самовпевнених особистостей жіночої статі, «звихнутих» на темі гендерної рівності. Організатори радять приготуватися до приємних сюрпризів і підтягнути свій ІТ-лексикон. Аби чоловіки не запишалися тим, що 23 лютого нібито їхнє свято, Goddess збираються оголосити про запуск нового жіночого проекту WIN Ukraine (Women Initiative Network Ukraine). Якщо «всі баби, як баби, а ви богиня», то неодмінно відвідайте цей захід. Кому: богиням і їхнім «підкаблучникам» Де: ст. м. «Тараса Шевченка», вул. Нижньоюрківська, 31, LabCombinat Скільки: для Goddess халява, а чоловікам доведеться розкошелитися на 20 грн за варення :)
ЖУЖУЖУ №3 (13) // лютий 2012
ХАЛЯВА Закінчилась стипендія, а душа прагне насиченого життя? 28 лютого о 19.00 букарня «Бабуїн» телепортує вас в Іспанію з її запальними музичними мотивами та поезією Федеріко Гарсіа Лорки Най вас не лякає те, що на заході будуть присутні представники посольства Іспанії в Україні, зокрема його аташе пан Ескалад. Ніякі високопосадовці не стануть на заваді розкриттю сутності іспанської палкої душі. На вас чекатимуть ескізи життєпису Лорки, його вірші в російському перекладі у виконанні акторів, аматорське емоційне читання поезій мовою оригіналу, а також суміш словопристрасті й простоти в перекладі полтавця Сергія Осоки. І ще один сюрприз – іспанське музикування на український лад від гурту Rumores band. Не пропустіть іспанську тертулію (о, ще одне розумне слівце до вашого текстокошика!) на український лад! Кому: людям із пристрасною іспанською душею та поетичним трепетом перед творчою спадщиною Лорки Де: ст. м. «Університет», вул. Симона Петлюри, 10, букарня «Бабуїн» Скільки: халява! Якщо хочете з користю прогуляти навчання в суботу, то відвідайте 3 березня майстер-клас «Основи чорно-білої фотографії» Подейкують, що по-справжньому передати почуття здатна лишень чорнобіла світлина. Запропонований тренінг допоможе вам розкрити всі німі емоції за допомогою зображальних засобів, повного ахроматичного спектру, гри світла та тіні. Провідні фотографи світу чудово розуміють, що чорно-біла фотографія завжди матиме успіх як серед аматорів фотомистецтва, так і тих, хто на цьому, як кажуть, зуби з’їв. Якщо ви й до цього часу не осідлали коня, тобто вашу камеру, то відомий український фотограф Андрій Котлярчук просто змушений іти до вас! Кому: фотографам-початківцям, які вміють читати емоції зі світлин Де: ст. м. «Петрівка», просп. Московський, 20б, ТЦ «Плазма» (супермаркет «Ельдорадо», 2 поверх) Скільки: халява!
28 лютого о 19.00 завітайте на мультимедійну лекцію «Анні Лейбовіц: життя крізь об'єктив» Фільм про відому фотографиню допоможе вам поринути у світ світлинного фетишизму з його жорсткими реаліями. Гадаємо, що не варто тут розпинатися й розповідати про те, що Лейбовіц – найвідоміша та найуспішніша жінка-фотограф у світі. Хто не чув сенсаційних історій про те, як Анні знімала велогонщика Ленса Армстронга на велосипеді в чім мати народила, оголену співачку Леді Гагу тощо. Її головна роль – перетворювати когось в об’єкт власних спостережень. Але цього разу пташка потрапила в сільце, тобто під об’єктив камери молодшої сестри, відомої документалістки. Перед вами відкриватимуться найпотаємніші двері душі фотографині, освітлюватимуться темні печери її дивного світосприйняття. Тож уперед із ліхтариком! Кому: тим, хто не лишень захоплюється історією фотомистецтва, а й руйнує стереотипи про жіночу слабкість Де: ст. м. «Контрактова площа», вул. Фролівська, 1/6, Галерея Фонду сприяння розвитку мистецтв Скільки: халява!
ЖУЖУЖУ №3 (13) // лютий 2012
ЖУТЬ Чужого надивляйтесь, у своєму не лажайте КОЛЬЯНізуймося Вітаємо вас на майстер-класі «Як замутити кльове оголошення, маючи при собі лише комп із Word’ом, принтер і криві руки». Отже, відкрийте текстовий редактор, виставте альбомну орієнтацію. Точно оберіть слово, яким ви будете заманювати свою аудиторію, бажано пафосне. Наприклад, «кальян» ідеально підійде. Загугліть, як це пишеться, не повірте. Вирішіть, що буква А там недоречна – замініть на О. Згадайте, що в українській мові є апостроф – вліпіть його між Ь та Я. Здається, тепер усе за правилами. Укажіть ціну рекламованого товару – припустімо, 25 грн. Не забудьте зліпити все докупи, без пробілів. Далі обов’язково виставте обрамлення за краєм сторінки. Для тексту знайдіть щось яскраве з об’єктів Wordpad.Насуньте його так, щоб він натикався на обрамлення. Роздрукуйте на аркуші А4. Подавайте в файлику.
Не живіть не згарищі – купуйте похиле Відводити погляд від асфальту нагору шкідливо – нагода отримати психічний розлад трапляється все частіше. Погодьтеся: навряд можна бути готовим до розглядання білборду, що прокричить: «Це не твоє!» Усе це вводить у глибоку печальку кожного, хто має більш-менш адекватний естетичний смак. Може, спершу ви зрадієте, що це горіле «дещо», закинуте далеко в лівий верхній кут, не ваше. Але згодом зрозумієте: альтернатива не найкраща. Ви б хотіли жити в похиленій багатоповерхівці? Не думаємо. Складається враження, що дизайнери мали на меті якнайбільше нас засмутити. Очі метушаться в пошуках притулку, але знаходять його хіба що на сльозинці одного зі смайликів. До речі, цей шедевр досі висить на вулиці Баговутівській, коло «Променади». Можете піти поплакати. А некияни мають змогу порадіти, що їхній гуртожиток усе ж кращий за «оренду».
ЖУЖУЖУ №3 (13) // лютий 2012
ЖУТЬ Неподобство «у цих ваших інтернетах» Старі нові технології
idnt-design.ru
Навіщо заморочуватися, вигадувати щось нове? Інститут дизайну та Нових Технологій, попри свою назву, доволі консервативний. Він уперто використовує веб-надбання попереднього десятиліття. Чому б і ні? Зізнайтеся: хіба вам не подобаються похилені кнопки зліва чи анімації з градієнтами та стиснутим донесхочу шрифтом на шапці? Подобаються? Тоді більше не читайте цю рубрику: ми на вас погано впливаємо. А якщо серйозно, то є в чому щиро посумніватися. Наприклад, у тому, що студенти інституту, як зазначено на головній, «володіють усіма необхідними знаннями й уміннями для професіональної кар’єри» та «використовують прогресивні технології». Щось ми цього не спостерегли. А можливо, студенти та викладачі настільки популярні й ніяк не можуть відбитися від навали замовників, що ховаються за маскою лайнодизайну?
Німецькі нічні жахіття Коли заходиш на цей сайт, не одразу розумієш, що він про продаж моторних яхт. Не поспішайте сумніватися в цьому: якщо дуже постаратися й поводити мишкою туди-сюди, можна наштовхнутися на картинки, що відповідають темі порталу. Проте як пояснити купу всього, наваленого на одну біднесеньку сторіночку? Схоже на втілення якого трешового сну наяву. Учепімося за подобу плюшевого ведмедя в одному з фреймів і звернімося до дядечки Фройда, оскільки наших знань для тлумачення такого дива виявляється замало. За паном Зігмундом, образ цієї тварини означає труднощі в спілкуванні з протилежною статтю. От тепер усе зрозуміло – і з оформленням, і з напівоголеними жіночками. Автор порталу всього-на-всього намагався звернути на себе увагу молодиць. І як тут не погодитися, що в нього це вийшло. Щоправда, трохи не так, як він розраховував.
ЖУЖУЖУ №3 (13) // лютий 2012
ingenfeld.de
ТВОРЧО Обережно! Епідемія!
У контексті лютневих свят наш обов’язок – нагадати вам про особливо небезпечну хворобу. За неофіційними даними, перші випадки ураження нею спостерігалися ще близько 1 мільйона років тому. На сьогоднішній день зареєстровано понад 4,5 мільярдів хворих у 200 із гаком країнах світу. Смертельних випадків не зафіксовано. Поширюється зі швидкістю світла – 300 мільйонів метрів на секунду, тому втекти чи сховатися від неї практично неможливо. Передається блискавичним пострілом однієї пари очей. Б'є з силою струму в 0,1 ампера, що, за законами фізики, є смертельною для людини, але жертва обходиться лише легкими провалами в пам'яті. Інкубаційний період триває від одного дня до декількох десятків років.
Ознаки: 1) втрата мови на 5-10 секунд; 2) зростання частоти серцевих скорочень від 70 звичайних до 150; 3) сприйняття світу крізь призму рожевого кольору, який замінює спектр із 256; 4) повільне руйнування клітин мозку; 5) провали в пам'яті на 1,5-2,5 години (залежно від тривалості зустрічі зі збудником захворювання). Щоб захистити себе від хвороби, пам’ятайте такі правила: 1) не гуляйте наодинці в парках; при поході в кіно прихопіть із собою одну-дві подружки (друга), найкраще не надто симпатичних; 2) не стійте близько біля збудника захворювання (найбільш небезпечна відстань – 1,5-2 сантиметри); уникайте зустрічі поглядів; 3) відмовтеся від дискотек і клубів,
відвідування цих закладів складає 50 % небезпеки підхопити хворобу; 4) не привертайте увагу інших своїм зовнішнім виглядом, одягайтесь скромно, уникайте в палітрі одного з кольорів – червоного; 5) вживайте в їжу перед виходом на прогулянку 1-2 зубки часнику або 15 грамів цибулі; 6) не розмовляйте з незнайомцями (це стосується насамперед дівчат!), навіть якщо на їхніх рахунках лежать два-три мільйони і вам обіцяють сім мішків вовни – є можливість зараження псевдорізновидом хвороби. За умови виконання хоча б третини моїх рекомендацій ви зможете уникнути небезпеки й не отримаєте діагноз «Кохання, лікуванню не піддається». Дійте рішуче!
Для вас ЖУжали: Комиз Ольга / Кравчук Вікторія / Клименко Марина / Євтушок Марина / Харук Галина / Поціпух Олена / Піддубна Оксана / Топала Вікторія Шеф: Салига Павло Беріть участь в обговореннях ВКонтакті у групі vkontakte.ru/zuzimo або у Фейсбуці www.facebook.com/groups/283433098349814 та читайте нас на issuu.com/zzuzuzu Жужужу №3 (13) // лютий 2012