№1КВІТЕНЬ2011
Жу-жу-жу, про їдальню розкажу…
Оцінка товару на нюх Не хвилюйтесь, у нашій їдальні не літають ні мухи, ні бджоли – там «жужать» тільки набридливі журналісти. На те вони і набридливі, щоб діставати всіх довкола своїми питаннями. Цього разу не пощастило працівникам і керівництву студентської їдальні. Звісно ж, вони були «дуже
раді», тому й комунікація якось відразу не склалась. Директор постійно ухилялась від розмови: говорила, що зайнята, або просто не була присутня на робочому місці. Працівникам кухні нікуди було діватись, тому деяку інформацію нам все ж таки вдалось отримати.
ЖуЖуЖу №1 // квітень 2011
Одна з найактуальніших проблем – це незручний графік роботи. Ми запитали, чому студенти нашого інституту не можуть отримати повноцінний обід після другої пари. Жінки з подивом відповіли, що студенти не їдять після третьої години нічого, окрім шоколадок, і їм вистачає кількох салатів, солодощів та кави в буфеті. На жартівливе питання, чому міжнародники їдять більше, ніж журналісти, хоч кількість студентів значно не відрізняється, – відповіді не знайшлось. А нашу пропозицію щодо продовження робочого дня (це, мовляв, зменшило б черги на першій перерві) відразу відкинули, посилаючись на так звані невдалі спроби зробити 12-годинний робочий день. Також на думку студентів, ціни дещо завищені. Проте логічного пояснення цьому ми, на жаль, не отримали. Щодо асортименту товарів, що залишається після міжнародників (особливо у п’ятницю), то в цьому працівники їдальні взагалі не бачать ніякої проблеми. Зрештою, кожен дивитися на негаразди під своїм кутом зору, і наше спілкування це ще раз продемонструвало. Але ми принаймні спробували розворушити стабільне життя-буття нашої їдальні…