#7ЖОВТЕНЬ2011
vkontakte.ru/zuzimo
Яке майбутнє медіасфери? Від наших набридливих журналістів важко сховатись навіть за океаном. У вересні в Інституті журналістики виступив Джозеф Галарно, викладач Єльського та Нью-Йоркського університетів. Це людина, що має справді колосальний досвід у медіагалузі та займала високі посади у таких виданнях, як New York Magazine, Thomas Publishing, The Newsweek. І цей список можна продовжувати. Багатьом із нас надовго запам’ятається пресконференція, яка тривала годину. Звісно, за цей час Джозеф Галарно не встиг відповісти на всі питання, які виникли в аудиторії. Тому нишпоркам із "Жужужу" вдалось поспілкуватися з Галарно, який люб’язно відповів на всі поставлені запитання. Переклад розмови читайте далі. – Як змінилася професія журналіста за останні 10 років? – Незважаючи на сферу діяльності – газети, журнали, телевізійні мережі чи інтернет, – журналісти відчули радикальну зміну за минулі 10 років. Дві найзначніші – пришвидшення циркуляції новин і розширення можливих інструментів для їх збирання. Якщо ти працюєш у газеті, то пишеш публікації для наступного номера раз на день. У журналах це відбувається трохи рідше. Наразі користувачі мобільних і веб-пристроїв постійно потребують нового контенту. Тому розклад більшості журналістів схожий на графік ре-
портерів, які працюють на такі агенства, як The Associated Press або Reuters. Вони повинні швидко писати й згодом насичувати матеріали деталями, щойно отрима свіжу інформацію. Безліч нових організацій відмовляються від практики подання «гарячих» новин спершу в друкованому варіанті, а згодом онлайн. Загалом сучасні тенденції вимагають від журналістів бути продуктивнішими. Я працював у великому тижневику після того, як закінчив коледж, і тоді вважалося нормальним для журналіста писати статтю на 800-1000 знаків кожен тижденьдва. О, що то був за час!..
Очікується, що багато репортерів зараз стануть майстрами різноманітних форм медіа – друкованого слова, відео, аудіо, фото, соціальних медіа тощо. Це не зовсім стосується верхівки професійної піраміди – тобто найбільш впливових журналістів – а переважно є тенденцією як для журналістів-початківців, так і для людей, що працюють у невеликих організаціях. Інший негативний вплив – руйнування прибутку в традиційних медіа. Це означає, що представники новинних медіа мають менше грошей, щоб витрачати їх на журналістику або журналістів. Я б не сказав, що все погіршується зараз, просто змінюється. продовження на ст. 2
Люби Університет, твою Альма-матір!
14 с.
6-7 с.
Цікаві факти про наших викладачів
ПОЖУЖИ Брендинг себе як запорука успіху – Які навички редактора/журналіста для новачків у цій справі важливіші? – Я б сказав – багатогранність, але, чесно кажучи, журналісти-початківці завжди мають бути готовими працювати довше й інтенсивніше та випробовувати нове, що б не страпилось. Бути на «ти» з мультимедійними інструментами – це великий плюс, але врешті-решт уміння бути успішним журналістом досі ґрунтується на тому, що й завжди. Медійник повинен уміти ідентифікувати теми й тенденції, що вимагають дослідження, уміти ефективно збирати інформацію, гарно та швидко писати. Ми зараз накопичуємо пласти різних знань, тому навички володіння технологіями нового покоління дуже важливі. Але слід пам’ятати: ваше вміння вибивати слова на клавіатурі не означає, що ви зумієте сказати те, що хочуть почути люди. – Що таке бренд у журналістській професії? – Журналісти завжди мали бренди, але лише деякі з них стали публічно визнаними. На сьогодні працювати на різноманітні медіаринки є звичною справою для активного журналіста. Незалежно від того, наймаєтесь чи маєте вільний графік (фріланс), ви повинні здобути не тільки репутацію в рамках індустрії. Ви маєте також установити прямий зв’язок зі своєю аудиторією, незважаючи на те, на кого ви працюєте. Кожен відповідає за керування власною кар’єрою, і це включає можливість ефективно продавати себе. Стаючи відомою персоною, ви стаєте збільшуєте власну цінність для людей, що найматимуть вас на роботу або купуватимуть ваш контент. Вас буде складніше замінити, і цим ви також скоротите власну залежність від влаштування куди-небудь, адже зможете заснувати свої медіаплатформи. – Як ви досягли того, щоб ваше ім’я стало брендом? – Я, можливо, не найкращий приклад, оскільки припинив працювати безпосередньо в журналістиці ще багато років тому. Але як бізнескерівник я завжди намагався пере-
вищувати мою денну роботу: навчався на університетському рівні, виступав на конференціях, подорожував за кордон, щоб працювати там із видавцями, консультуватися і бути задіяним в організаціях цієї індустрії. Брендинг не зупиняється із завершенням вашого робочого дня, незалежно від того, якими професіоналами ви є. Світило менеджменту Том Петерс, дуже відомий у Сполучених Штатах, почав свій персональний брендинг більше 10 років тому. Якщо ви заб’єте у пошуковик його ім’я та фразу «персональний бренд», то отримаєте гарну інформацію з цього питання. – Розкажіть, яким ви бачите майбутнє видавничої справи? – Я міг би написати книжку про
це. Все змінюється: економічні моделі, конкуренти, споживачі. Видавці з будь-якої галузі мають дуже добре адаптуватися й постійно експериментувати, щоб бачити, що стане розповсюдженою моделлю у майбутньому. Багато цікавих інновацій впроваджується, але зараз незрозуміло, які компанії стануть лідерами завтра. Заздалегіть не відомо, чи будуть великі видавництва популярними у найближчі 10-15 років. Ми вже знаємо, що такі гіганти, як Google, Amazon, Apple і Facebook, зараз є такими ж або навіть більшими за наймогутніші медіакомпанії. Залишається подивитися, яку роль вони відіграватимуть згодом, так само, як і нові проекти, про які ми, може, ще й не чули.
ЖУЖУЖУ №7 // жовтень 2011
ПОЖУЖИ Як зробити своє ім’я брендовим в українській журналістиці?
Олександр Янковський
Алла Вовк
Андріана Бобаль
Доля кожного журналіста, як і його майбутнє, залежить лишень від нього самого! Впізнаваності добитися важко – небагато журналістів (газетярів) є відомими своїм читачам. Для досягнення успіху потрібно в собі зачати, народити, виростити, виховати журналіста, а потім одружити його на журналістиці! Звичайно, потрібно багато працювати, навчатися, розвиватися. Невід'ємними також є тверезе, глибоке мислення, вміння аналізувати, сприймати, обробляти і подавати інформацію. Важливо не забувати про закони журналістики, бути людиною, не зазнаватися і прагнути змінити щось на краще!
По-перше, ніколи не варто відходити від етичного кодексу – там пропонується той базис, на якому повинна ґрунтуватися діяльність кожної людини, яка бажає досягти звання «журналіст». По-друге, ерудованість і знання кількох іноземних мов. Це ніколи не зупиняло і не ускладнювало шлях вперед, а навпаки відкривало нові двері. Почуття гумору, розуміння і повага до колег, пошук свого особливого стилю в подачі матеріалу, такого живого і яскравого. І, звичайно ж, завжди потрібно залишатися Людиною, здатною розуміти і вихованою, яка вміє не тільки слухати, але й чути.
Стати справжнім журналістом у наш час дуже важко. А відомим журналістом ще важче. Щоб стати висококваліфікованим у своїй професії потрібно, насамперед, вчитися. Вчитися не тільки в інституті, але й брати знання з життя. Існує багато способів знайти ключ до успіху, але основою всього служить саме знання. Тільки тоді журналіст вже може себе зарекомендувати. Звісно, слава з неба не впаде. Для цього потрібно багато працювати, вчитися та інколи переступати через свої моральні принципи. Тобто, щоб тебе знали, запрошували на роботу, потрібно досягти висот в своїй справі, наполегливо працювати та любити свою роботу понад усе.
Катерина Бачинська
Юлія Беренштейн
Я вважаю так: якщо ти професіонал, то успіх, визнання та блискуча кар'єра тебе не оминуть. Щодо гідної заробітної платні, то все, знову ж таки, залежить від нас. Як кажуть, журналіста ноги годують. Тому що оперативніше та якісніше працюватимемо, то більше отримуватимемо. Також важливо не забувати про «сходинки професіоналізму», які складаються з уміння пробиватися, бути оперативним та цікавим. Саме завдяки цьому можна досягти того, щоб тебе знали та впізнавали. А взагалі-то головне якісно і професійно працювати, творити і любити свою професію.
По-перше, висвітлювати тільки те, що буде на гребені інформаційної соціальної актуальності. Не бути кволим, а розуміти,що слово – це сила. Усвідомлювати,що журналіст – це слово, але не завжди гроші. Мислити так, як відчуває суспільство, але не завжди так, як відчуває влада. Спілкуватися з народом і розуміти, що тільки в цьому є натхнення журналіста.
ЖУЖУЖУ №7 // жовтень 2011
ДІЗНАЙСЯ Що в ІЖ відбувається? Та, що біжить по хвилях, або Розсікаючи паркет на підборах Раніше дівчата-моделі з обох інститутів могли впевнено ходити в туфлях на 12-сантиметрових підборах по червоних килимових доріжках на третьому поверсі та уявляти себе зірками. Зараз ситуація дещо змінилася: паркет почав наповнюватись справжнім іжівським повітрям і розсипатися в друзки, від доріжок не лишилось жодного сліду. Зате винахідливі студенти можуть згадати дитинство. Хто з вас не любив лопати поліетиленові пакети з «пупиришками», вміло розминаючи їх пальцями? Альтернативу цій нехитрій забаві знайдено! Пострибайте (якщо ви ще цього не робили) по паркетних горбиках – ефект приблизно той же. Має бути весело. :) Тільки тсс – нікому не кажіть, хто вам таке порадив. Якщо чесно, то наша підлога нагадує українські дороги: латають-латають, а результату не видно. Проте
автошляхи, можливо, хоч трохи відремонтують до Євро-2012. А що буде з паркетом? Наші студенти вже вигадали дві версії щодо того, з якої причини його полагодять: 1. В Інститут приїде якийсь багатенький дядечко, великий меценат, який вкладе декілька тисяч не в українську культуру, а в ремонт
іжівської підлоги; 2. Якась фіфа, донька впливового батька, спіткнеться на своєму супермодному взутті (далі не продовжуватимемо). Та це все тільки здогадки, а поки що бідолашним дівчатам доводиться бігти по паркетних хвилях, розсікаючи підлогу підборами. :)
«Непідкаштанний» смак «Міста-К» Розповідь про імідж Києва можна розпочати зі стандартної метафори про яскраву обгортку та незнаний вміст, а потім щедро розкидатися нею в претензійних публічних оприлюдненнях, неначе м’ятими «фантиками» на свого часу перманентно не прибраних тут вулицях. Організатори Першого молодіжного фестивалю міської культури та історії «Місто–К» спробували розширити образ столиці поза подібними заяложеннями. Втім, програма заходів виявилася занадто прив’язаною до адреси Мельникова, 36/1, де ніби «під цукерку» спроектована будівля Інституту журналістики КНУ ім. Т. Шевченка. 22 і 23 вересня більшість фестивальних подій відбулися саме в цих стінах, а інститутська Скляна зала стала прихистком для цікавих виставок арт-книг і старовинних матеріалів про Київ. За межами Інституту пройшли екскурсії «Бесіда про натхнення та натхненників Києва», «Таємниці центра- льних провулків», «Романтичні історії Києва», «Київ New Art»,
а також круглий стіл «Розвиток столичного музейництва: напрямки та перспективи». Навіть у серйозній дискусії не обійшлося без знакового сліду «найпрестижнішого вишу України»: чемні доповіді учасників гостро розкритикував дядечко із Зоологічного музею Київського національного університету. Від невдоволеного музейника присутніх змогла відволікти лише велетен-
ська бджола, що зненацька залетіла до приміщення Музею книги та друкарства України. Загалом фестиваль «Місто–К» запропонував чудову ініціативу, над якою в майбутньому ще треба буде попрацювати зі справжнім бджолиним завзяттям. Це потрібно хоча б для зменшення скептичних запитань столичних гостей про те, чи у Києві справді комусь «медом намазано».
ЖУЖУЖУ №7 // жовтень 2011
БЛІЦ-ІНТЕРВ’Ю На світлій стороні життя – З якою думкою ви прокинулися сьогодні зранку? – Дуже холодно сьогодні вранці, холодно і темно, і не хочеться, щоб починалися дощі так рано. – Уявімо, що світ навколо нас чарівний і магічний. Яку магічну силу ви хотіли б мати чи якою істотою хотіли б бути? – Істотою ніякою б не хотіла бути, а силу… Зробити так, щоб люди не хворіли, щоб старші не жили в бідності. – Нашим студентам цікаво, чи є ви в соцмережах, чи ведете власний блог? – Ні, немає. У соцмережі я то заходжу, але не зі своєї адреси. – Дуже часто літературознавці й самі займаються творчістю. Чи пишете (писали) якісь літературні твори? – Звичайно, писала. Була студенткою – прозу писала, але ніде не друкувалася. Любила творити маленькі пейзажні замальовочки, потім теми війни і миру, совісті, добра… І вірші теж писала. Про людські стосунки, дружбу, совість, чесність. – Продовжіть фразу: «Студент Інституту журналістики – це…» – Це людина прагматична, цікава, але яка не завжди серйозно ставиться до навчання. Хоча останнім часом перші курси мені дуже подобаються, тому що вони начитані, обізнані, уже немає такої агресії, яка була, скажімо, ще кілька років тому, чи занадто великої самовпевненості. – Скоро почнуться у студентів модульні роботи, а там і сесія незабаром. Як ви ставитеся до студентських забобонів типу не мити голову перед іспитом? – Всі ці студентські штучки я знаю… Думаю так: якщо дуже брудна голова, то краще її помити, або порваний одяг – зашити. Але не потрібно відволікатися на таке, ліпше все вивчити, прийти й скласти, або ж отримати автоматом. – Які б поради ви дали студенту, щоб отримати "незарах" з вашого предмету. – (Здивовано) НЕзарах? (Сміється) Незарах у мене отримують у тому випадку, коли не відвідують, не відповідають. Загалом я ставлю дуже багато автоматів. А от інколи бачу абсолютну незацікавленість, не те що у
В стінах ІЖ панує відносна тиша, зараз 15:00 і студенти гризуть граніт науки, чуються кроки, з віддалених куточків Інституту долітають обривки фраз. У коридорі з’являється Любов Василівна Боярська, як завжди привітна й усміхнена. Ми заходимо до її кафедри, вона вітається з колегами, сідає за стіл, і я вмикаю «play» на диктофоні. моєму предметі, а взагалі в навчанні, відверте хамство і небажання. Якщо це хамство стосується мене, то – «ради Бога», а якщо навколишнього світу, то тут я намагаюся зупинити. – Найкумедніший випадок викладацької практики. – Багато було випадків… Я пам’ятаю, коли я перший раз читала фольклор ще в Донецькій області. Діти зацікавилися обрядами весняними, і я їм підготувала лекцію, багато прикладів, пісень. Але була там одна фраза, яка зараз мені видається дуже смішною, а тоді якось у захопленні вийшло… Я сказала: «Навесні дівчата водили тАнки…» (наголос на перший склад (танці) – прим. «Жужужу»). Вони затихли, я затихла, але не зрозуміла, тоді потім нарешті мені дійшло. Ми хвилин сім сміялися з цих танків. – З якою тваринкою асоціюються у вас студенти? – Ну, з тваринками не дуже асоціюються. Я студентів називаю і кицюнічками, і заюнічками, і рибками. Колись був у мене курс китайців і я на них традиційно казала «кицюні». Вони мене запитали, чого я називаю їх тваринками. Я їм кажу: хіба у вас немає такої традиції, коли, наприклад, дівчина любить хлопця і каже «Ой, ти мій соколе, ой, ти мій голубе» або як мати до дитини «Ти мій зайчик, котик». Їм це було дивно. Студенти-китайці дуже довго думали над тим, чи є у їхній мові така традиція. Я кажу: і у вас має таке
ЖУЖУЖУ №7 // жовтень 2011
бути, є ж у вас якісь тваринки такі пухкенькі, м’якенькі. Вони довго думали і згадали, що є у них така тварина – черепаха. У нас якщо людину називаються черепахою, то вона або повільно ходить, або стара, а у них це значить людина з досвідом, мудра. – А якщо поганий студент? – Не знаю… (Сміється) Поганому теж можу сказати: «Кицюнічка, ти недовчив». – Якби Ви були золотою рибкою, які б три студентських бажання виконали? – Певно, щоб у студентів на все вистачало часу, щоб за ці роки вони встигли відвідати всі-всі бібліотеки, театри і музеї, які є. Щоб завели собі тут друзів, зустріли кохання, знайшли роботу. Потім друге. Мене турбує відсутність жалості й співчуття одне до одного, коли можуть підставити, запросто набрехати. Якби я могла, зробила б так, щоб де-де, а в студентському колективі цього не було, тому що тут складаються стосунки на все життя. Щоб було студентське братство і якесь співчуття до інших, до менших, старших. А то часом позаходять студенти, позаймають усі вільні місця в громадському транспорті, а бабуськи стоять, і всі вдають, що читають, сплять, не помічають. Отаке б зробила. Чудово. Дякую за відповіді. І після розмови здається, що ця жінка йде по сонячній стороні життя…
СУБ’ЄКТИВНО Люби Університет, твою Альма-матір!
У студентських колах вважається гарним тоном покритикувати свій ВНЗ, побазікати про те, який він поганий, оцінити, наскільки потрібні ті чи інші курси. Інститут журналістики – не виняток, і наші студенти теж займаються цим неподобством. :) Ми проаналізували все це ниття і на його основі склали ТОП-5 скарг на ІЖ. 1) Більше слів – менше діла Університет дає дуже багато теоретичних знань, які абсолютно не допоможуть знайти роботу, якщо, звісно, студент не захоче бути таким самим викладачем Університету чи науковцем у якомусь інституті вивчення чогось-там. Частково ця проблема виникає тому, що значний відсоток наших викладачів працюють винятково в теоретичній сфері досліджень, не маючи ніякого відношення до практики. Щоб перевірити когось на профпридатність, можна поставити найяскравішим теоретикам ІЖ деякі «незручні» запитання. Наприклад, який останній комерційний проект у сфері журналістики, реклами чи видавничої справи був ними втілений, або де вони працюють, окрім Білого корпусу на Мельникова. Інша частина теоретиків таки заробляють у реальному житті гроші на своїх знаннях. Тож нащо нам такий обсяг теорії? Пояснення всьому – у самому слові
Університет. Цей заклад, окрім спеціальних, дає УНІВЕРсальні знання. Зо крема, обов’язковим для студента вишу є вивчення філософії як науки наук. Тому всім, хто бідкається на купу теоретичних знань, які вони отримують в ІЖ, можемо порадити забрати документи і піти в ПТУ чи якийсь менш крутий заклад, аніж університет, де теорії буде не так багато. 2) Я тут лише штани протираю Це типова фраза студентів, які потрапили в ІЖ випадково. У більшості таких випадків батьки вирішили за своє дитя, куди вступати. Сама професія таким студентам не цікава і вони думають, що любов до журналістики / реклами / видавничої справи повинні прищепити їм викладачі. Але це не так. Кожна людина самостійно має прямувати до своєї мети, мрії чи принаймні бажаної зарплатні. Тоді вона паралельно з навчанням прагне до професіоналізму і використовує викладачів університету для поглиблення того, що вже випробовує на практиці. Якщо ж людина лише «відбуває» навчання, то заангажувати її вдасться винятково геніальним педагогам. Вихід, звісно, є – на третьому курсі стає абсолютно зрозуміло, чи до душі тобі сфера журналістики / реклами / видавничої справи. Якщо ж ні, то варто кидати навчання і шукати себе в іншому. Очіку-
вання диплома професії, яка тобі не до вподоби, може скалічити майбутнє. Замість щасливого життя, сповненого звершень, можна прожити в режимі «відробив – пішов додому». 3) Забагато годин на самостійне опрацювання У здоровій голові не вкладається, як можна встигати опрацьовувати таку кількість статей, наукових робіт і рефератів, які задають в ІЖ. Обсяг самостійної роботи зріс із розвитком технологій, таких, як інтернет та копіювальні машини. У стародавніх університетах за відсутності книжок доводилося всі знання передавати через лектора. Самостійної роботи майже не було, тому що не було звідки брати інформацію, крім вчителя. З появою книг потреба в лекціях зменшувалася. Викладачі на парах лише переказували свої книги, які можна прочитати і без них. Зрештою, університети вирішили адаптувати навчання до нових реалій. Кількість лекцій було суттєво скорочено, а час на самостійне опрацювання – збільшено. Викладачі тепер тільки направляють студентів до потрібних джерел і контролюють їх правильне розуміння прочитаного. Зважаючи на це, можна зацитувати героя фільму «Розумник Уілл Хантінг (Good will hunting)»: «Ти виклав 150 штук доларів за освіту, яку міг
ЖУЖУЖУ №7 // жовтень 2011
СУБ’ЄКТИВНО Університет забирає весь твій вільний час? би отримати за півтора долара в Публічній бібліотеці». 4) Університет забирає весь мій вільний час Так говорять студенти, що не вміють оптимально використовувати свій час. Зазвичай найбільша проблема таких людей – це саме наявність великої кількості вільних годин. Якщо нічим не займатися, крім навчання, то воно справді почне з’їдати весь день. Для Інституту журналістики ця проблема поглиблюється ще тим, що навчання проводиться в другу зміну. Студент спить до обіду, потім їде на пари, а вночі вчить уроки. Він із подивом слідкує за своїми колегами, які встигають ще й заробляти гроші, висіти на різних концертах та подорожувати. Секрет оптимізації часу – у тому, що ти не витрачаєш його на безглузді речі. Якщо у студента вранці робота і всього кілька годин ввечері на навчання, він витратить їх оптимально: зробить на пари саме стільки, скільки потрібно. У критичній ситуації швидко підготується перед парою. Коли ж вільного часу багато, він витрачається на сидіння у соціальних мережах, медитацію на підручник і доведення своїх домашніх завдань до ідеалу. Отже, завантажуй себе роботою, і час з’явиться за рахунок відкидання всього непотрібного. Пам’ятай: на 95% роботи витрачається 5% часу, а на 5% роботи – 95% часу. 5) У нас в інституті нічого не відбувається Типова фраза людини, яка звикла, що за неї хтось вирішує, чим займатися. Якщо нічого не відбувається – то я нічого і не буду робити, а їздитиму додому після пар і висітиму Вконтакті. Багато хто не розуміє, що в Університеті Шевченка найважливіше – не навчання (див. скаргу № 2), а люди, які тут вчаться. За 5 років студенти КНУ візьмуться керувати цією державою. Непомітні колись одногрупники проберуться на неймовірні посади. Тільки згодом колишній студент зрозуміє, що «висіти» на тусівках і «забивати» на пари приносить набагато більше користі, ніж ходити на пари і не ходити на тусівки. Ідеальний варіант – робити ці дві корисні справи
одночасно (див скаргу № 4). Тепер лишилося знайти тусівки. Якщо ІЖ не забезпечує вас такими – то забезпечуйте ними ІЖ. Є купа справ, які в Інституті не робляться: випускати конкурента «Жужужу» (а то немає на кого рівнятися), відеоканал студентських новин у підкастах Youtube, організувати команду КВН, театральний гурток, квести, екскурсії, кіноклуб, спільні походи на виставки тощо. Щоб замутити таку штуку, варто лише знайти кількох однодумців, вивісити оголошення на першому поверсі та попіарити івент у соцмережах. Вуаля! Туса готова. Якщо підсумувати все, що ми оце написали, то висновки такі:
ЖУЖУЖУ №7 // жовтень 2011
• Цінуй своє навчання в елітному виші. Він справді найкращий в Україні. • Вчи теорію. Вона якісно відрізнятиме тебе від ПТУшника. • Визначся, чи справді ти хочеш бути журналістом / видавцем / рекламістом. Якщо ні, то не гай час – свій і викладачів. • Працюй паралельно з навчанням. Завантажуй себе повністю, щоб не лишалося часу на дурниці. • Тусуйся зі студентами. Це навіть корисніше за теорію. • Створюй в Інституті позааудиторне життя сам. Не чекай від життя манни небесної. • Не бійся змінювати життя. Нове завжди краще за старе.
ХАЛЯВА І для гурманів знайдемо халяву! 15 жовтня о 18.00 ви зможете послухати гурт Bright Sense Bright Sense – це гурт, який поєднує у своїх піснях чуттєвість живих інструментів (зокрема фортепіано, гітари) і загадковість та, можливо, деяку холодність електронної музики. Додайте до цього сильний і проникливий жіночий вокал – і задоволення забезпечене. Пісні цього гурту – не звичне «туц-туц», з якими більшість людей асоціює електронну музику. Вони добираються до глибин наших сердець і б’ються з ними в унісон. Якщо ви втомилися від метушливих буднів і ніяк не можете розслабитися, то цей виступ буде вам до душі. Ви зможете відпочити, помедитувати і відновити втрачені сили. Де: ст. м. «Площа Льва Толстого», вул. Басейна, 2, салон «МузТорг» Скільки: халява!
19 жовтня о 22.00 не проґавте виступ гурту We are!! Харків можна впевнено назвати кузнею музичних кадрів. Саме звідти починали своє життя такі гурти, як 5’nizza, «ТонкаяКраснаяНить», Lюk. We are!! можна сміливо назвати правонаступницею музичних традицій Харкова. Хоча гурт існує лише рік, він уже встиг стати відомим у вузькому колі прихильників вітчизняного інді. Нещодавно хлопці випустили свій дебютний диск The Bright Side. Свіжість, простота і теплота мелодій, запальний і жвавий голос, відсутність сопливих тем у піснях – ось що, безсумнівно, привертає увагу примхливого українського слухача. Ця музика має у собі надзвичайний заряд енергії. Якщо ви хочете відчути щось нове – ласкаво просимо на концерт We are!! До речі, радимо вам поспішати: за саунд-продюсування гурту взялися англійські фахівці, і хто знає, чи зможете ви ще колись послухати їх наживо абсолютно безкоштовно. Де: вул. Хрещатик, 44б, арт-клуб «44» Скільки: халява!
З 9 до 23 жовтня у відбудеться презентація арт-проекту «Пиріжки з малюнками-2» Студенти Київського національного університету технологій і дизайну ілюструватимуть «пиріжки» – специфічний вид поезії, популярний у інтернетпросторі. Не нудьгуватимуть на заході ті, хто в дитинстві зачитувався «Вредными советами» Григорія Остера, адже тут представлена іронічна, а подекуди й цинічна коротка поезія. Окрім цього, презентація – досвід, який знадобиться, для всіх, хто цікавиться видавничою справою та дизайном, адже книга як арт-об’єкт – популярне сьогодні явище. Де: вул. Рейтарська, 2, галерея P.Art.Com Скільки: халява!
ЖУЖУЖУ №7 // жовтень 2011
ХАЛЯВА Закінчилась стипендія, а душа прагне насиченого життя? 26 жовтня о 19.30 відбудеться інтелектуальна гра «Україна та її сусіди» Прихильники інтелектуальних ігор зможуть перевірити знання теми стосунків України з її сусідами як зараз, так і в минулому. Особливих вимог до учасників немає. Мета проста: на інших подивитися і себе показати, себто розповісти усім щось нове і самому щось дізнатися. Організатори обіцяють відео, аудіо та фотоматеріали, тож гортанням паперів усе не обмежиться. Традиційних «цінних призів» ніхто не обіцяє, втім, нова інформація – чим не винагорода? :) А ручки і блокноти можна придбати деінде. Дістатися туди – вже туристичне випробування, тож краще скористатися картою на http://turosvita.info/main/doroga.html. Прихильники теорії змови там же можуть ознайомитися з мотивацією безкоштовного проекту. Де: ст. м. «Васильківська», вул. П’ятигірська, 4 Скільки: халява!
21 жовтня о 18.00 відбудеться презентація «Творів у трьох томах» Івана Драча Присутні зможуть познайомитися із творчістю письменника, поета і публіциста з 1962 до 2010 року. До збірки увійшла не лише відома усім ще зі шкільної програми поезія, а й кіноповісті й есеїстика. Тож усі охочі мають можливість довідатися про не такі відомі грані таланту Івана Драча. Щоправда, організатори не вказують, чи буде сам автор присутній на презентації. Але справжнім поціновувачам й у товаристві видавців та літераторів сумно не буде. Де: вул. Лисенка, 3, книгарня «Є» Скільки: халява!
Театр-студія «Образ» запрошує усіх охочих на безкоштовне заняття Дізнатися час студій можна із груп «Образу» у соцмережах. Весь світ – театр, люди в ньому актори, а публічні люди мають бути акторами професійними, тож такі знання зайвими не будуть. Студія обіцяє різносторонню підготовку: власне акторську, ораторську, психологічну. Вона зорієнтована на розвиток вмінь, необхідних у першу чергу не на сцені, а у звичайному житті. Одноразове заняття стане таким собі майстер-класом: всього не навчишся, але щось цікаве побачити можна. Де: вул. Мельникова, 83д Скільки: халява!
ЖУЖУЖУ №7 // жовтень 2011
ЧИТАЙ Які книги читати студентам ІЖ?
Сергій Довлатов
Андрій Курков
Стіг Ларссон
«Компроміс»
«Пікнік на льоду»
«Дівчина з татуюванням дракона»
Рекомендовано: Журналістам-реалістам зі здоровим і не зовсім почуттям гумору.
Рекомендовано: Любителям масового чтива, пінгвінів та закручених сюжетів.
Рекомендовано: Авантюрним журналістам, які не можуть прожити й дня без якоїсь перипетії.
«Компроміс» – це збірка смішних і водночас сумних, але дуже щирих історій головного героя, журналіста. У кожній із них – життя однієї чи декількох людей, за допомогою якого автор показує людську сутність. За кожним компромісом йдуть спогади автора — реальні розмови, почуття, події. Твори Довлатова дають яскраве враження про епоху 70-х у СРСР, про тогочасні норми і вподобання. Ви дивуватиметесь радянським принципам, цинізму, а також стійкості людини посміятись над тим, над чим нам захочеться поплакати. Просто, ємно і зі смаком. Читається легко. Готуйтеся до того, що в якийсь момент ви захочете повернутись до якогось місця знову і перечитати. Тонкий гумор Довлатова – неперевершений! Ви знайдете, над чим посміятись і над чим замислитись. «Компроміс» – це найкращі ліки від суму та осінньої депресії. Уживайте замість пігулок!
Ця книжка дуже популярна не лише в Україні, а й закордоном. Ще у 2003 році була визнана книгою року у Швейцарії. Звісно, ми всі знаємо, Андрій Курков творить масове чтиво, та й сам автор з цим не сперечається. Але що чим же цей твір так зацікавив іноземців? «Пікнік на льоду» – роман про київського невдаху-письменника та його пінгвіна. Так-так, саме пінгвіна, що живе у його квартирі. Головний герой Віктор після невдалої спроби опублікувати свій твір отримує від газетної редакції доволі дивне завдання: писати некрологи про живих людей. Куди там відмовлятись! Бідолаха й не підозрює, що в’язується у кримінал. Автору вдалось віднайти вдалу формулу поєднання іронії, чорного гумору та сюрреалізму, тому книга читається легко і швидко.
За підсумками книжкових продажів 2010 року в США головним бестселером стала детективна трилогія Стіга Ларссона «Міленіум», до якої входить і книга «Дівчина з татуюванням дракона». Журналіст Мікаель Блумквіст береться за розшук людини, немов за заплутаний клубок. Із кожним днем він розуміє, що проблема є набагато складнішою, ніж здається. Мікаель аж ніяк не міг уявити, що розслідування приведе його в справжнє пекло серед тихого мирного містечка. Детективний сюжет з елементами містики досить непростий, але логічний і надзвичайно захопливий, тому й читається легко. Інтрига, безумовно, зберігається до останньої сторінки. Певні незрозумілості першої частини розкриваються на сторінках наступної, тому краще ознайомитись з повною серією.
ЖУЖУЖУ №7 // жовтень 2011
ЧИТАЙ Три П, або Про писак пишуть
Гі де Мопассан
Фредерік Бегбедер
Еббі Гофман
«Милий друг»
«99 франків»
«Вкради цю книгу»
Рекомендовано: Майбутнім медійникам, які через власну наївність і довірливість можуть потрапити на вудочку до цинічних, заздрісних і бездушних жоржів.
Рекомендовано: Реклама сьогодні у кожній шпарині, тому вам це буде близько і цікаво. Не лише студентам РЗГ – всім!
Рекомендовано: Іжівцям-халявникам! Тобто всім!
Майбутнє належить пройдисвітам – так вважає один із героїв твору Гі де Мопассана. Що потрібно для того, аби збудувати кар’єру в журналістиці чи політиці? Яскрава зовнішність, уміння заводити корисливі знайомства, опинятися в потрібному місці у потрібний час і трохи фортуни. Шлях до кар’єри проходить через ліжко – це не один із сюжетів голлівудських фільмів, а думка Мопассана, проілюстрована у книзі «Милий друг». Часом для того, щоб стати журналістом, не потрібні ні розум, ні совість. Виявляється, навіть якщо автор приносить бездоганні статті, це ще зовсім не означає, що він сам їх написав. Можливо, замість нього постарався хтось інший, так наївно використаний? Озирніться навколо, чи серед ваших колег нема часом жоржів, мадлен, вальтерів – живих героїв книги «Милий друг»?.. Обережно, Мопассан відсмалює! :)
Автора цієї книги, Фредеріка Бегбедера, було звільнено з рекламної агенції перед публікацією видання. Напевно, він покинув світ реклами, щоб увійти у світ бестселерів. Книга «99 франків» про рекламу, про тих, хто її замовляє і хто створює. Октав, головний герой, починає про себе так: «Я – той самий тип, що продає вам різне лайно». Він став жертвою рекламного бізнесу, тієї системи, в якій живе. Одного дня він вирішує бунтувати проти всього того, що відбувається навколо нього. Саме процес і результат цього й описаний у книзі. Хтось скаже, що в романі забагато бруду. А як в нашому житті?.. Про книгу говорять як добре, так і погане. Але ж говорять. Про неї говорять, її купують, цитують. Скуштуйте і ви.
ЖУЖУЖУ №7 // жовтень 2011
Цікаво, що в 1971 році, коли вийшла книга, більшість магазинів відмовились продавати її у себе, бо багато читачів почали керуватись порадою, вказаною на обкладинці. Якщо в декількох словах, то автор книги, Еббі Гофман, розповідає про те, як жити на халяву! Як тирити їжу, одяг, меблі і всіляке побутове приладдя, як подорожувати і знайти житло, не витрачаючи грошей, як…, як… і як… Велика кількість порад і цікавих хитрощів не залишить байдужими авантюрних читачів. Найголовніше те, що практично всі авторські настанови залишаються актуальними і сьогодні. Один із розділів під назвою «Несіть слово правди, браття і сестри!» розповідає, як організувати підпільне видавництво. Хто знає, що може в житті знадобитись із нашою надійною владою. Звісно, ми не закликаємо студентів до крадіжок, ні! Хоча «вкрасти цю книгу», насправді, дуже легко! В інтернет-мережі. :)
ЗАХОДЬ Путівник по всесвітній павутині, або Інтернет-гід carlwarner.com
fucking-great-advice.ru
wtpack.ru
Смачний світ Карла Ворнера У дитинстві мами вчать нас, що їжею не можна гратися. А от австралійський фотограф Карл Ворнер, що працює в Лондоні, певно, не послухався мудрої поради. Справа в тому, що Ворнер є автором одного ноухау. Його серія робіт Foodscape, що означає їстівні пейзажі, повністю зроблена з продуктів харчування. Унікальними ці роботи є тому, що зазвичай для зйомок їжі використовують муляжі, а Карл Ворнер – винятково свіжі продукти. Проте його портфоліо складається не тільки з харчових пейзажів, у чому ви можете переконатися, завітавши на сайт фотографа, – carlwarner.com. Дієві поради Вам не вистачає стусанів по одному місцю. Так-так, ми знаємо, що не вистачає. Не можете вилізти із соцмереж і народити нарешті домашнє завдання, влаштуватися на роботу, встати раніше, зробити зарядку і тощо, тощо, тощо. А поки професію людини-яка-дає-стусана ще не придумали, ви можете безкоштовно покористуватися порталом fucking-great-advice.ru, що стимулюватиме вас до активних дій. Ті, до кого не дійде з першого разу, тобто з першого прочитання, можуть послухати ще й аудіоваріант мегакорисних порад на кожен день. Обережно – нецензурна лексика. What the f… pack? Відкрив, пожмакав, викинув. Відкрив, випив, розбив. Здебільшого такі долі чекають на упаковки, у яких ми купуємо різноманітні товари. А чи потрапляв вам у кошик той чи інший продукт тільки через те, що він мав прикольну обгортку? У будь-якому разі вам варто відвідати wtpack.ru – портал, де живуть ненудні креативні ідеї, втілені в упаковках. Можливо, у нас щось не так із психікою, але деякі з пляшечок чи обгорточок настільки стильні та яскраві, що хочеться розпочати з них колекцію або поставити в рамочку, попередньо витрусивши все, що було всередині.
ЖУЖУЖУ №7 // жовтень 2011
ЗАХОДЬ Бллллоооооооггггггггоооооо сфера kidpix.livejournal.com Спільнота дитячих книг «Мімімі!!!» – ось така стандартна реакція типової студентки ІЖ на будь-яку дитинку. Змусити вас повністю перенести цю репліку на наступну спільноту нам навряд вдасться, але позахоплюєтеся нею ви обов’язково. У kidpix ви зможете насолодитися ілюстраціями з дитячих книг, які є цікавими, яскравими, незвичайними або вже визнаними як класичні. Видавці в ІЖ знають: оскільки діти – найбільш вибагливий народ, то й ілюстративний матеріал має бути виконаний якнайкраще. Спільнота kidpix доводить, що такий дійсно є.
night-in-city.livejournal.com Ніч у місті «Темнота – друг молодёжи, в темноте не видно рожи» – говорить народна мудрість. Не можемо не погодитися з цим висловом, проте в темряві можна побачити безліч іншого. Милують око міста, оповиті нічною тишею і запалені приглушеним світлом від ліхтарів. Якщо ж вам страшно спостерігати за цією красою наживо (адже ви вже ознайомилися з сайтом gopniki.net про культуру пацанчиків, чи не так?), пропонуємо відвідати спільноту night-in-city. Ви зрозумієте, що навіть нічим не визначний із першого погляду район міста може виявитися надзвичайно гарним вночі. Руки з того самого місця Редакція «Жужужу» обожнює чужі фейли. Можна довго копатися в наших головах і ночами викликати дух Зігмунда Фройда, щоб він міг знайти причину цієї зловтіхи. Але основна, здається, лежить на поверхні: ми лажаємо не менше від інших. І як приємно відчувати, що ви не одні такі лузери у світі. Запрошуємо наших дорогих читачів полюбити огріхи, що допускають усі смертні, у рекламах, вивісках, на щитах і вітринах у спільноті ruki-iz-zhopi. Виявляється, родинні цінності – це ковбаса, а пивне мидло – далеко не те, про що ви зараз подумали.
ЖУЖУЖУ №7 // жовтень 2011
ruki-iz-zhopi.livejournal.com
ПІЗНАВАЛЬНО Цікаві факти про викладачів кафедри видавничої справи та редагування й електронних видань і медіадизайну У наступному
1
Хімік-журналіст – найкраще поєднання освіти для того, щоб стати головним редактором газети «Дурдом» (що ж, у кожного своя пташка в голові). Не боїться бути незрозумілим іншими: сміливо може на літературних читаннях у рамках «Журвесни» озвучувати свої твори, вмостившись у позі лотоса.
6
Страшенно любить різні цікаві та мало кому (особливо студентам) відомі слова. Тому й доводиться доволі часто чемно пояснювати їх значення. Почитайте-но хоча б інформацію про Артема Дмитровича на сайті кафедри видавничої справи та редагування і дізнаєтесь багацько нових для вас слів.
2 3
7 8
4 5
9 10
Основне кредо життя: «Я Вася і хочу видавати книжки». Напевно, коментарі зайві…
Уже кілька років із своїм чоловіком невтомно жнуть-збирають урожай, правда… книжковий у власному видавництві «Жнець».
Викладач фортепіано із юридичною та журналістською освітою – ще краще за майстра на всі руки.
Оформлював один із найбільших більярд-клубів в Україні під назвою «Шарпей» і навіть там примудрився під час будівництва поїздити на велосипеді.
Єдиний викладач, який може сміливо і правдиво (!) сказати, що він Князь, бо колись отримав літературну премію імені Тараса Мельничука.
Отримав велику дозу енергії з космосу під час перебування на території музейного комплексу «Кам’яна могила».
Завжди бачила себе актрисою в театрі. Свою мрію впевнено втілює на заняттях перед студентами.
Захотів усіх студентів депортувати якомога далі від навчання - на «Сьоме небо», ставши головним редактором цієї щомісячної студентської газети.
ЖУ Чи потрібно студентам Інституту журналістики вивчати російську мову? Чергове бліц-інтерв’ю з викладачем нашого інституту. Цікаві факти про викладачів кафедри мови і стилістики.
«Жужужу» запрошує до співпраці усіх небайдужих до життя Інституту. Радо вітатимемо у своїй команді талановитих, пунктуальних та відповідальних журналістів і фотографів. Подробиці дивіться у групах у Фейсбуці та Вконтакті. Тільки разом ми розЖУжимо ІЖ!
Для вас ЖУжали: Кравчук Вікторія / Комиз Ольга / Клименко Марина / Харук Галина / Пухарєв Пилип/ Куницька Катерина / Брикова Анна / Примачук Юра / Савчук Анна Шеф: Салига Павло Беріть участь в обговореннях ВКонтакті у групі vkontakte.ru/zuzimo або у Фейсбуці http://www.facebook.com/groups/283433098349814
Жужужу № 7/ жовтень 2011