Victor Vecherskyy The course of history of architecture by Оксана Женжера

МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ І ТУРИЗМУ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА І АРХІТЕКТУРИ

Віктор Вечерський

КУРС ІСТОРІЇ АРХІТЕКТУРИ Методичний посібник з дисципліни «Всесвітня історія архітектури» для студентів мистецтвознавчої спеціалізації вищих навчальних закладів

Видавництво Інституту проблем сучасного мистецтва

КИЇВ — 2006

УДК 72 ББК 85. 11 В 18

ВЕЧЕРСЬКИЙ В.В. Курс історії архітектури. Методичний посібник з дисципліни «Всесвітня історія архітектури» для студентів мистецтвознавчої спеціалізації вищих навчальних закладів. — К.: Видавництво Інституту проб= лем сучасного мистецтва, 2006. — 300 с.: іл. (Міністерство культури і туризму України, Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури). Методичний посібник зі всесвітньої історії архітектури є результатом науково= викладацької діяльності автора, котрий протягом 2001–2006 років викладав курс всесвітньої історії архітектури на 1–4 курсах факультету теорії та історії мистецтва Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури за напрямком підготовки 0202 «Мистецтво» спеціальності 0202 «Образотворче та декоративно–прикладне мистецтво» спеціалізації «Мистецтвознавство» освітньо–кваліфікаційного рівня «Спеціаліст». Видання підготовлено на основі авторської навчальної програми, розробленої протягом 2001–2003 років і затвердженої вченою радою Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури у 2003 році. Видання має експериментальний характер і розраховане як на студентів, так і на викладачів, може бути використане при підготовці не лише мистецтвознавців, а й архітекторів, урбаністів, культурологів, істориків, фахівців з охорони культурної спадщини. Зважаючи на брак україномовної літератури зі всесвітньої історії архітектури, це видання може бути корисним також для всіх, хто цікавиться історією архітектури. Бібліограф. 96 поз.

ISBN 966–96284–6–6

Рецензенти:

доктор архітектури, професор БЕВЗ М.В. доктор архітектури, професор ДЬОМІН М.М. доктор архітектури, професор МОЙСЕЄНКО З.В. доктор мистецтвознавства, професор, БОДНАР О.Я. доктор мистецтвознавства, професор, дійсний член Академії мистецтв України ФЕДОРУК О.К. кандидат мистецтвознавства, професор БЕЛІЧКО Ю.В.

Схвалено кафедрою теорії, історії архітектури та синтезу мистецтв Національної ака= демії образотворчого мистецтва і архітектури. Затверджено до друку вченою радою Національної академії образотворчого мистецт= ва і архітектури та вченою радою Інституту проблем сучасного мистецтва Академії мистецтв України (протокол № 2 від 22.03.2006 р.)

Друкується за підтримки Державної служби охорони культурної спадщини ISBN 966–96284–6–6 © В.В.Вечерський, 2006

ПЕРЕДМОВА Цей методичний посібник зі всес= вітньої історії архітектури підготовлено на основі авторської навчальної програ= ми, розробленої протягом 2001– 2003 років і затвердженої вченою радою Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури у 2003 році. Посібник може використовуватися при підготовці спеціалістів за напрямком 0202 «Мистецтво» спеціальності 0202 «Образотворче та декоративно–прик= ладне мистецтво» спеціалізації «Мисте= цтвознавство» освітньо–кваліфікаційного рівня «Спеціаліст». Посібник є результа= том науково–викладацької діяльності ав= тора, котрий протягом 2001–2006 років викладав курс всесвітньої історії архітек= тури на 1–4 курсах факультету теорії та історії мистецтва Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури. Видання проілюстроване 388 відповідни= ми графічними зображеннями, які сприя= тимуть кращому розумінню матеріалу. Вони запозичені з видань, перелік яких наведено наприкінці книжки. Посібник розрахований як на сту= дентів, так і на викладачів й може бути використаний при підготовці не тільки мистецтвознавців, а й архітекторів, ур= баністів, культурологів, істориків, фахів= ців з охорони культурної спадщини. Зва= жаючи на брак україномовної літератури зі всесвітньої історії архітектури, це ви= дання може бути корисним також для всіх, хто цікавиться історією архітектури. Автор вдячний всім колегам, котрі до= помогли в підготовці посібника, чиї слушні зауваження й рекомендації дозво= лили удосконалити цю працю. Це, пере= довсім, колектив кафедри теорії, історії

архітектури та синтезу мистецтв Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури, а також завідувач кафедрою, проректор з наукової роботи Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури, кандидат архітек= тури, професор Прибєга Л.В. та кандидат архітектури, професор кафедри Седак О.І.; рецензенти — доктор архітектури, професор Мойсеєнко З.В., доктор архітектури, професор, завідувач кафед= рою міського будівництва Київського національного университету будівництва і архітектури Дьомін М.М., доктор архітек= тури, професор, завідувач кафедрою рес= таврації та реконструкції архітектурних комплексів Інституту архітектури Націо= нального університету «Львівська по= літехніка» Бевз М.В., доктор мистецтвоз= навства, завідувач кафедрою дизайну Львівської національної академії мистецтв Боднар О.Я., доктор мистецтвознавства, професор, дійсний член Академії мис= тецтв України, завідувач кафедрою теорії та історії мистецтва Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури Федорук О.К., кандидат мистецтвознав= ства, професор Белічко Ю.В. Ми вдячні також кандидату архітектури, доценту Пучкову А.О., кандидату архітектури Сіткарьовій О.В. Особлива вдячність за підтримку — архітектору Кучеруку М.М., голові Дер= жавної служби охорони культурної спад= щини. Відгуки й побажання щодо цього посібника просимо направляти на ка= федру теорії, історії архітектури та син= тезу мистецтв Національної академії об= разотворчого мистецтва і архітектури.

ВСТУП Дисципліна «Всесвітня історія ар= хітектури» є важливою і невід'ємною складовою частиною освітньо–про= фесійної програми, яка забезпечує підготовку фахівців з мистецтвознав= ства. Курс всесвітньої історії архітек= тури посідає особливе місце у системі підготовки фахівців з теорії та історії мистецтва. Оскільки «архітектура— мати всіх мистецтв», як стверджували древні, без її вивчення неможливо зрозуміти розвиток людської циві= лізації, не можна осягнути історію будь–якого з окремих видів мистецт= ва (скульптури, малярства, графіки, декоративно–ужиткового мистецтва). Знання з історії всесвітньої архітекту= ри, вміння аналізувати архітектурні твори, їх композицію, стилістику, здатність орієнтуватися в світовому архітектурному процесі становить фундамент знань і вмінь, необхідних мистецтвознавцю. Історія архітектури завжди була ор= ганічною і невід'ємною частиною мис= тецтвознавства, виділившись з нього в окрему дисципліну тільки в другій по= ловині ХХ ст. Вивчення усіх видів мис= тецтва в єдиному комплексі з архітек= турним мистецтвом дозволяє глибше зрозуміти взаємовпливи, взаємоза= лежності та єдність між різними скла= довими мистецького процесу упро= довж історії людства. Навчальна програма зі всесвітньої історії архітектури є єдиним курсом, який розрахований на 3 роки і включає 212 годин протягом 5 семестрів. У ньо= му вивчається всесвітня історія архі= тектури від найдавніших часів до кінця ХХ століття. Архітектура України XIV–XX ст. виділена в окремий курс і в цьому ви= данні не розглядається, оскільки цій дисципліні присвячено спеціальний підручник «Історія архітектури Ук=

раїни», який у 2006 році готує до видан= ня київське видавництво «Техніка». Та= кож у цьому посібнику ми не розгля= даємо історію архітектури країн Євразії, наших ближніх та віддаленіших сусідів, з якими ми пов'язані історично та культурно, оскільки цій темі присвя= чено окремий посібник, який ми пла= нуємо видати наступного року. Мета вивчення цієї дисципліни полягає в тому, щоб дати студентам основи знань зі всесвітньої історії ар= хітектури в хронологічному проміжку від VII тисячоліття до н.е. (мегалітична архітектура) до кінця ХХ століття. Завданнями є: Дати загальну картину розвитку архітектури в епохи: доісторичну, Ан= тичності, Середньовіччя і Нового часу. Ознайомити з періодизацією роз= витку архітектури, з основними хроно= логічними й стилістичними періодами, з особливим акцентуванням архітекту= ри Єгипту, Месопотамії, Греції, Риму, а також романської архітектури, готики, ренесансу, бароко, класицизму, істо= ризму, модерну, функціоналізму, пост= модернізму, з докладнішим вивченням архітектури Київської Русі. Дати поняття про основні стилі в архітектурі. Дати уявлення про етапні, найвиз= начніші пам'ятки архітектури, комплек= си та ансамблі, найвизначніші старо= давні міста світу як пам'ятки місто= будівного мистецтва. Ознайомити з творчістю найви= датніших архітекторів світу. Показати регіональну й національну специфіку архітектури різних країн і регіонів світу. Ознайомити з основними результа= тами наукових дискусій та новітніх досліджень у сфері історії архітектури. У результаті вивчення цієї дис= ципліни студент повинен:

знати: основні етапи розвитку архітектури, у т.ч. в розрізі різних реґіонів і країн, ве= ликих світових стилів; загальні риси та особливості архітектури на певних етапах та в різних країнах і регіонах; основні риси архітектури стародав= ніх Єгипту, Дворіччя й Месопотамії, Персії, античних Греції і Риму, класичні грецькі та римські архітектурні ордери, візантійську, романську, готичну, рене= сансну, барокову, класицистичну архі= тектуру; етапи розвитку архітектури ХІХ–ХХ ст.; етапні, найвизначніші пам'ятки архітектури; визначні архітектурні ансамблі й комплекси як пам'ятки архітектурного та містобудівного мистецтва; творчість найвидатніших архітек= торів світу;

уміти: працювати з фаховою літературою, самостійно досліджуючи певні питання з історико–архітектурної тематики при підготовці доповідей, повідомлень на семінарах, написанні рефератів, кур= сових та дипломних робіт, при підго= товці до заліків та екзаменів тощо. У цьому виданні частини 1, 2, 3 є послідовним викладом курсу всес= вітньої історії архітектури від най= давніших часів до кінця ХХ століття згідно з класичною схемою історії: Ан= тичність— Середньовіччя— Новий час. Частина 4 дозволяє доповнити цю за= гальну схему, простежити і конкретизу= вати розвиток архітектури в Київської Русі. Такий виклад матеріалу дозволить краще засвоїти а головне— застосову= вати в практичній діяльності знання, от= римані при вивченні архітектури Антич= ності, Середньовіччя й Нового часу.

ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ Викладання історії архітектури у вищих навчальних закладах України має тривалу традицію, представлену іменами Ю.Асєєва, В.Самойловича, В.Чепелика, С.Крижицького, В.Ти= мофієнка та інших вчених. Зараз цю справу продовжують О.Седак, М.Бевз, С.Зиміна, Л.Стародубцева, інші фахівці. Ю.Асєєв є автором ко= роткого популярного курсу «Розповіді про архітектурні скарби». В.Чепелик у 1991 р. на базі Київського інженер= но–будівельного інституту видав російською мовою навчальний по= сібник «Зодчие Средневековья и Но= вого времени (VI–XIX вв.)». У 1998 р. Л.Стародубцева видала українською мовою працю «Архітектура постмо= дернізму: Історія. Теорія. Практика».

У 2000 та 2004 роках В.Тимофієнко видав два посібника зі всесвітньої історії архітектури— про архітектуру Стародавнього світу та доколумбової Америки. Наше видання містить лише ос= новні, принципові позиції, які форму= ють «каркас» знань зі всесвітньої історії архітектури, власне той мінімум знань, яким має володіти кожен освічений фахівець. З огляду на нез= начний обсяг, ця книжка не може пре= тендувати на повноту, а тим більше на те, щоб замінити фундаментальніші видання, такі як російськомовна «Все= общая история архитектуры» в 12 то= мах, або посібник Тимофієнка В.І. «На= риси всесвітньої історії архітектури». До цих книг мають звертатися всі, хто

Огляд літератури

хоче поглибити й розширити свої знан= ня з історії архітектури. Перелік реко= мендованої літератури до кожної час= тини курсу подано наприкінці книжки, у розділі «Навчально–методичне забез= печення курсу». Світова фахова література з історії архітектури є, без перебільшення, без= межною, починаючи від перших істори= ко–архітектурних трактатів Андреа Палладіо та Фішера фон Ерлаха, закін= чуючи різноманітними англомовними виданнями останніх років. Проте, якщо поглянути на цю тему з українських по= зицій, мусимо констатувати майже повну відсутність українських та ук= раїномовних видань: окрім зазначених вище праць, більше назвати нічого. У зв'язку з цим при вивченні курсу всесвітньої історії архітектури доціль= но звертатися до російськомовних ви= дань, як оригінальних, так і перекладів на російську мову класиків світового архітектурознавства. Дуже корисними для першого ознайомлення зі світовим історико–архітектурним процесом мо= жуть бути дві російськомовні книжки: «Очерки истории архитектурных сти= лей» І.Бартєнєва і В.Батажкової та «Ты= сячелетнее развитие архитектуры» чеських авторів А.Станькової та І.Пеха= ра. Перша з цих книжок розрахована на мистецтвознавців й подає матеріал не лише з історії архітектури, а й щодо декору інтер'єрів, умеблювання тощо. Чеські автори акцентують увагу читача тільки на головних процесах, явищах, творах. Лаконічність викладу обер= тається конспективністю і побіжністю навіть у висвітленні засадничих питань. 12–томне видання (у 13 книгах) «Всеобщая история архитектуры», ви= дане протягом 1966–1974 років, є най= фундаментальнішим і найбільш на= дається для поглибленого студіювання історії архітектури. Видання досить добре проілюстроване — не тільки фо= тографіями, а й планами, перерізами, графоаналітичними реконструкціями

та схемами, які дозволяють краще зрозуміти досить складний матеріал. Проте, звертаючись до зазначеного видання, слід пам'ятати, що готувало= ся воно за тоталітарного режиму СРСР в середині ХХ ст., тож по багатьох по= зиціях на сьогодні воно застаріло, особливо в частині фактологічній і ме= тодологічній, не кажучи вже про ко= муністичну ідеологію, якою буквально просякнуті тексти окремих томів, особливо 10–12. Крім того, у тексті 12–томника принципово важливі по= зиції нерідко губляться серед маси другорядних подробиць. Серед авторських курсів всесвітньої історії архітектури слід згадати двотом= ники М.Брунова «Очерки по истории архитектуры» та А.Іконникова «Архи= тектура ХХ века», а також російський переклад книги німецького дослідника Зігфріда Гідіона «Пространство, время, архитектура». Оригінальністю погляду вирізняється праця російського дос= лідника І.Ніколаєва «Профессия архи= тектора», в якій світовий архітектурний процес розглянуто через призму твор= чості архітекторів — від давньоєги= петського Імхотепа до архітекторів пізнього російського класицизму. Ще більш оригінальним підходом відзна= чається праця знаменитого російсько= го архітектурознавця В.Глазичева «Эволюция творчества в архитектуре», в якій світовий архітектурний процес розглянуто з точки зору архітектурних: уміння, майстерності, знання, про= фесії, осмислення, творчості. Зазначи= мо принагідно, що книга ця розрахова= на на підготовленого читача. Історії містобудівного мистецтва світу присвячені видані у Москві дво= томники: А.Буніна і Т.Саваренської 1979 р., та Т.Саваренської й інших ав= торів 1989 р. Для поглибленого вивчення курсу варто скористатися російськими пе= рекладами кількох праць видатних західних мистецтвознавців та архітек=

Огляд літератури

турознавців. Це й «История истории искусства: От Вазари до наших дней» француза Жермена Базена, і двотомна праця самого Джорджо Вазарі — осно= воположника європейського мистецт= вознавства — «Жизнеописания наибо= лее знаменитых живописце, ваятелей, зодчих», праці О.Шуазі «История архи= тектуры», Г.Вьольфліна «Ренессанс и Барокко», Е.Панофського «Готическая архитектура и схоластика», Р.Остерха= ута «Византийские строители», Ю.Йодіке «История современной ар= хитектуры», Ч.Дженкса «Язык архитек= туры постмодернизма». Серед англомовних видань можна рекомендувати добре ілюстрований скорочений курс всесвітньої історії архітектури «Great Architecture of the World», виданий у Лондоні в 1979 році за редакцією Н.Певзнера. Велику кількість перевидань витримав курс історії архітектури Баністера Флетчера «A history of architecture on the compar= ative method», також прекрасно ілюст= рований. Окремим стилям, періодам розвитку архітектури чи явищам прис= вячені англомовні та німецькомовні праці класиків світового мистецтвоз= навства Дж.К.Конанта «Carolingian and Romanesque Architecture (800–1200)», П.Франкля «The Gothic», Е.Панофсько= го «Renaissance and Renascences in Western Art», Й.Стржиговського «Ori= gins of Christian Church Art», Р.Віткове= ра «Architectural Principles in the Age of Humanism», Г.Кубаха «Romanesque Ar= chitecture», Г.Мружека «Romanik», Е.Ульмана «Gotik» та інші. Тим, хто хоче заглибитися в про= фесійну «кухню» давніх архітекторів можна порекомендувати російські пе= реклади праць видатних зодчих: «Де= сять книг об архитектуре» Вітрувія, «Десять книг о зодчестве» Леона–Ба= тиста Альберті, «Правило пяти ордеров архитектуры» Дж. Віньйоли, «Четыре книги об архитектуре» А.Палладіо, «Ар= хитектура ХХ века» Ле Корбюзьє.

Окремим періодам розвитку архітек= тури, країнам, групам архітектурних пам'яток присвячені російськомовні праці В.Глазичева про зародження зод= чества, М.Матьє про архітектуру й мис= тецтво Стародавнього Єгипту, М.Бру= нова і Г.Соколова про Афінський акро= поль, А.Якобсона про середньовічну архітектуру, О.Комеча про візантійську і давньоруську архітектуру, О.Лясковсь= кої про французьку готику, В.Горюнова і М.Тублі про архітектуру доби модерну, А.Іконникова про зарубіжну архітектуру ХХ ст., праці про творчість окремих ви= датних зодчих: Вітрувія, Ф.Брунеллескі, Л.Б.Альберті, Л.Берніні, Мікеланджело, А.Гауді, А.Аалто, Ф.Л.Райта та інших. Усі ці праці зазначені в бібліографічному списку наприкінці книжки. Архітектурі й містобудуванню Північного Причорно= мор'я античної доби присвячені окремі розділи в першому томі «Історії ук= раїнського мистецтва» 1967 р. та в «Історії української архітектури» 2003 р., а також монографія С.Крижицького «Ар= хитектура античных государств Север= ного Причерноморья». Окремою і важливою темою є архітектура Київської Русі. Їі фахове вивчення започаткували на початку ХХ ст. І.Грабар та Ф.Шміт, а продовжили з середини ХХ ст.— М.Воронін, Г.Вагнер, Ю.Асєєв, Г.Логвин, П.Рапопорт, О.Ко= меч. Їхні численні праці створили фун= дамент для подальшого вивчення цієї архітектури й написання відповідних розділів у фундаментальних багатотом= них виданнях, згаданих раніше, а також в «Истории русской архитектуры» та «Древнерусском градостроительстве». Окремим аспектам, регіонам, групам пам'яток Київської Русі присвячені праці М.Брайчевського про київське житло, І.Могитича про архітектуру Га= лицької і Волинської земель у світлі но= вих відкриттів, Ю.Диби про ротондальні храми, Г.Мокєєва про Київ, Володи= мир–Волинський та Владімір Залісь= кий, М.Фіголя про мистецтво давнього

Огляд літератури

Галича, Г.Трофіменка про храми дав= нього Переяслава та інших. Російська дерев'яна архітектура, що вийшла з надр києво–руської традиції, розгляну= та в працях А.Ополовникова, Ю.Ушако= ва, М.Крадіна. Звернення до всіх цих праць дозволить поглибити знання з історії архітектури конкретних регіону, країни, історичної доби.

У нашій книжці при викладі матеріалу застосована фахова історико–архітек= турна термінологія, яка не завжди пояс= нюється в тексті. З огляду на це ми ра= димо користуватися найґрунтовнішим, на сьогодні, фаховим російсько–ук= раїнським тлумачним словником «Архі= тектура: Короткий словник–довідник» (К.: Будівельник, 1995).

Частина 1. Архітектура Стародавнього Світу та Античності 1.1. Вступ до курсу «Всесвітня історія архітектури». Загальні поняття історії архітекту ри, термінологія і періодизація. Що таке архітектура. Найпростіше визначення — мистецтво будувати красиві будівлі. Принципова відмін ність архітектури від будівництва: присутність в архітектурі мистецької складової. Знаменита тріада Вітрувія: цей римлянин — перший відомий нам теоретик архітектури — визначив, що архітектура включає такі якості, як ко рисність, міцність, краса. Архiтектура як мистецтво органi зацiї життєвого середовища людини належить до найважливiших атрибутiв цивiлiзацiї. Для кожного народу його архiтектура є нiби iсторичним пас портом: саме вона засвiдчує його вiк, походження, ступiнь цивілізованості, взаємозв’зки з iншими культурами. М.Гоголь: «архiтектура — це літопис свiту: вона промовляє навiть тодi, коли мовчать лiтописи, пiснi i перекази». Архітектура має справу з просто ром і масою. Завдання архітектури — створення простору, який вміщає лю дей і процеси людської життєдіяль ності. Для виконання цього завдання архітектори використовують матері альні елементи, що вичленовують й організовують архітектурний простір, який виникає та існує тільки у взаємодії з масою цих елементів. «Архітектура стає мистецтвом тільки з того момен ту, коли маса і простір, чи, точніше, синтез їх, переживаються як цінності художні» (О.Габричевський). Художній зміст архітектури полягає в перетворенні утилітарної (корисної) будівельної конструкції на художню

композицію. Стародавні греки вважали, що архітектура — мати всіх пластичних мистецтв — живопису, скульптури, гра фіки, декоративно–ужиткового мисте цтва. Твори архітектури мають влас тивість існувати в системі, в ансамблі. Звідси — організуюча функція ар хітектури щодо інших мистецтв: саме архітектура створює те середовище, в якому існують твори інших мистецв і робить можливим синтез мистецтв. Згідно з сьогоднішніми теоретич ними уявленнями, архітектура є спе цифічним суспільним явищем, яке пов’язане з мистецтвом, наукою, тех нікою, виробництвом, але не тотожне ні мистецтву, ні науці, ні техніці, ані ви робництву. Немає жодної іншої профе сії, в якій фахівець має бути одночасно інженером, науковцем і художником. Архітектурна діяльність принципово відмінна від художньої творчості тим, що архітектурна діяльність є формою суспільного буття, тоді як художня творчість є формою суспільної свідо мості. Створення естетичної цінності становить мету творчості у мистецтві, і вся творчість в силу цього стає діяль ністю естетичною. В архітектурі ж мета творчості — створення матеріальної архітектурної форми, естетична цін ність якої є лише однією зі сторін її загальної цінності. Отже, архітектура — це і конкретні архітектурні об’єкти, і процес ство рення цих об’єктів; і архітектурне се редовище, і людська діяльність щодо створення цього середовища. Іншими словами, архітектура — це той Буди нок, у якому живе людство. Архітектура є точним відображен ням філософії, релігії та ідеології пев них суспільств. Будь–який архітектур ний об’єкт є носієм і наслідком певного

Архітектура Стародавнього Світу та Античності

світогляду. «Коли люди починають бу дувати, їхня ідеологія стає явною. Піраміди говорять про світогляд давніх єгиптян більше, ніж папіруси» (А.Бє ломєсяцев). Кожна з великих світових релігій (християнство, буддизм, інду їзм, іслам, іудаїзм) має свою власну філософію архітектури. За словами Віктора Гюго «Людство має дві книги, два літописи, два запо віти: архітектуру і друкарство; дві Біб лії: кам’яну і паперову». Більше того, за доби Середньовіччя люди вважали, що сам Бог за професією є архітектором. Про це свідчать такі тогочасні вис ловлювання, як «Найвищий архітек тор всього світу, Бог всемогущий». Коли ж з’явилася архітектура, «ка м’яна Біблія»? Німецький філософ, історик і культуролог К.Ясперс визна чив у всесвітній історії «осьовий час», тобто період 800–200 рр. до н.е., коли в Греції, Персії, Палестині, Індії та Китаї паралельно виникли релігійні рухи, філософські системи та відповідна їм архітектура, які й сформували сучас ний тип людини. У Греції це Гомер і ве ликі філософи, в Персії — Заратустра, в Палестині — біблійні пророки, в Індії — Упанішади й буддизм, в Китаї — конфуціанство і даосизм. Вважається, що саме в «осьовий час» відбулося пробудженя духу й були поставлені «останні питання буття»: про життя і смерть, гріх і спасіння, про сенс людського життя. Звідси беруть поча ток усі світові релігії та філософські системи, які, як естафету, підхоплюють інші народи. Історичні цивілізації ги нуть, але творчий потенціал людства зберігається, тому числі найбільш на очно — у творах архітектури. Історію архітектури можна уявити як історію розвитку і зміни великих архітектурних стилів. Стиль в архітек турі — це історично сформована від носно стійка спільність засобів і при йомів формоутворення і, відповідно, суттєвих рис архітектурної форми,

обумовлена соціальним характером архітектурної творчості. Стиль вироб ляється протягом тривалого часу спадкоємного розвитку архітектурних форм у ході закріплення, уточнення, удосконалення апробованих практи кою образних рис архітектури. Поняття стилю має ретроспективну спрямо ваність. Стиль виявляється як такий після того, як він склався і набув конк ретних стійких рис. Відтак можна гово рити про стиль епохи (Ренессансу), стиль країни (візантійський), стиль майстра (А.Палладіо, так зване пал ладіанство). Стиль треба відрізняти від канону і від моди. Закріплення певних архітектурних прийомів, композицій у конкретних формах для їх наслідуван ня — це перетворення стилю на канон. Історія архітектури знає багато ви падків канонізації стилю (наприклад, класицизм). Модою є тимчасове захоп лення певними архітектурими формами чи певною стилістикою. Як і канон, мода належить до сфери стиленаслідування, а не стилеутворення. Справжнє стиле утворення є історичним процесом, який не може бути штучно пришвидшеним чи загальмованим. Як визначив видатний український та російський мистецтвознавець І.Гра бар, «кожен великий світовий стиль є обов’язково стилем міжнародним. Від незначних, випадкових місцевих стилів різних народів він тим і відрізняється, що втягує в коло свого впливу все су часне йому людство» (романський стиль, готика, ренессанс, бароко). Теорія та історія архітектури (іноді їх означають «парасольковим» визначен ням «архітектурознавство») виникли як відлам теорії та історії мистецтв. Осно воположниками архітектурознавства в Україні були історики мистецтва (Г.Пав луцький, Ф.Шмідт, І.Грабар, С.Тарану шенко, М.Макаренко, Г.Логвин та інші). Періодизація всесвітньої історії ар хітектури — 4–х частинна, походить від загальноісторичної періодизації: архі

Доісторична (мегалітична) архітектура

тектура доісторична, стародавня (Ан тичність), Середньовіччя, Нового Часу. Cоціальна роль і статус архітектора в різні епохи були різними: найвищі — у Стародавньому Єгипті та в Європі на зламі епох Ренесансу й Бароко, а най нижчі (на рівні лакеїв) — на початку доби Раннього Ренесансу в Італії. Література з предмету: проблемою є брак україномовних підручників і посібників. Основні книги з дисцип ліни — російськомовна «Всеобщая ис тория архитектуры» в 12 томах. З історії архітектури Стародавнього Світу є посібник В.Тимофієнка: Нариси всесвітньої історії архітектури. — Т. 1. — Кн. 1. — К.: КНУБА, 2000. Проблема української фахової термінології з архітектурознавства: ко дифікація ще не завершена. З огляду на це допускається паралельне вжи вання деяких рівнозначних термінів, таких як купол–баня, неф–нава, баш та–вежа, карниз–ґзимс, тяга–гурт то що. Є кілька термінологічних словників не завжди бездоганного фахового рівня. З огляду на це рекомендується користуватися російсько–українським термінологічним словником: Архітек тура: Короткий словник–довідник. — К.: Будівельник, 1995. Що є об’єктивного в історії архітек тури? — хронологія і фактографія. Все решта — інтерпретації різних дослід ників. У навчальному процесі й про фесійній діяльності слід відділяти об’єктивні факти від інтерпретацій.

Менгір

1. 2. Доісторична (мегалітична) архітектура. Два основні типи первісного житла людини, зумовлені потребою мати при хисток та природними умовами: печера і курінь. Печери — збереглися дотепер і досліджені археологами, курені — відо мі тільки з археологічних досліджень, і тільки ті, що були збудовані з кісток

Триліт 11

Архітектура Стародавнього Світу та Античності

Дольмен

Кромлех: центральна частина Стоунхенджа мамонта (розкопки П.Підоплічка у с. Мезин на Чернігівщині). Інші види примітивних жител і поселень. Архітектура виникла як реакція лю дини на навколишній світ. Архітектура є суто людським способом протиста вити себе природі і довести своє місце у Всесвіті. Людина почала створювати архітектурне середовище, щоб вижи ти. Формування архітектури як мис тецтва відбулося в мегалітичній архітектурі доби міді (енеоліту) і бронзи, 5–2 тисячоліть до нашої ери. Мега літичні споруди найкраще збереглися у Західній Європі — Британія, Ірландія,

Бретань, острів Мальта. Мегаліт у пе рекладі — великий камінь. Функціональне призначення ме галітичних споруд досі є предметом дискусій. Вважається, що основним було сакральне призначення (релігійні культи, поховальні обряди, первісна астрономія тощо). Одним з найваж ливіших для вивчення всієї історії архітектури є питання: чому люди з найдавніших часів будували веле тенські архітектурні споруди сакраль ного призначення, набагато більші від того, чого вимагала проста функція? Одну з відповідей на це питання спро бував дати німецький культуролог О.Шпенглер: «Найдавніше і найп ростіше з усіх мистецтв звертається до каменя як утіленої протидії, об яку розбивається страх. Ми ніколи не зрозуміємо велетенської архітектури мегалітів, соборів і пірамід, якщо не станемо розглядати її як жертву, яку юна душа приносить могутнім над людським силам. Жертва означає при несення в дар частини власної душі. Спершу це була священна тварина, в якій була частка душі клану і принесення якої містично примиряло з вищими си лами. Такою ж жертвою є всі стародавні архітектури.» Крім того, для архаїчних суспільств, які не знали писемності, архітектурна організація середовища була чи не головним засобом фіксації і передачі норм соціальної поведінки. 3 основні типи мегалітичних спо руд. Менгіри — окремо поставлені вер тикальні монолітні камені (ортоста ти) — до 22 м висотою, до 300 т. вагою. Композиції з менгірів — диліти (парні ортостати) й триліти (парні ортостати з перемичкою угорі). Алеї менгірів — аліньмани. Дольмени — кам’яні скрині (за Є.Сі чинським), невеликі приміщення з вели ких плоских каменів, поховальні камери, іноді — з коридорами, що вели до них (прообраз античного дромоса).

Стародавній Єгипет

Кромлехи — кільцеподібні загороди з менгірів, ортостатів, перекритих пе ремичками. Найвідоміший кромлех світу — Стоунхендж поблизу Солсбері в Англії. Призначення — сакральне, ас трономічні спостереження. 3 етапи будівництва: найдавніший (будівницт во кільцевих рову і валу) — 3000 р. до н.е.; другий (композиція з великих каменів — сарсенів) — 2100–1800 рр. до н.е.; завершення будівництва всьо го комплексу — 1500 р. до н.е. Будів ничий останнього етапу був з о. Кріту (про це свідчить зображення типово крітських кинджала і сокири на одному з ортостатів). Підсумки мегалітичної архітектури: формування монолітних і каркасних систем будівництва, а також стійково– балкової системи, з якої в добу антич ності розвинеться ордерна система.

1. 3. Архітектура Стародавнього Єгипту. Періодизація: 1. Додинастичний період — 5–4 тис. до н.е. (дофараонова доба): архаїчне житло, поява перших гробниць–маста ба, круглі міста, зображення на плиті Нармера. 2. Раннє царство — 3200–3000 рр. до н.е. (1 і 2 династії фараонів): де рев’яні палаци, плетені з папіруса храми, розвиток типу мастаба. Центр Єгипту — Мемфіс. 3. Стародавнє царство — 2800– 2200 рр. до н.е. (3–6 династії). Головне явище доби — будівництво Великих пірамід. 4. Середнє царство — 2200–1700 рр. до н.е. (7–17 династії): напівпечерні храми, храм фараона Ментухотепа в Дейр–ель–Бахрі, Мерідове озеро. 5. Нове царство — 1500–1100 (725) рр. до н.е.: наземні ордерні храми — Кар нак і Луксор. Столиця Єгипту — Фіви. Загальна характеристика Старо давнього Єгипту — за роботою

А.Тойнбі «Дослідження історії» (В 2–х т. — К.: Основи, 1995): єгипетське суспільство існувало принаймні втричі довше, ніж західне суспільство (близько 4000 років); протягом поло вини цього періоду воно було не так живим організмом, як організмом мертвим, хоча й не похованим. Біль ше як половина єгипетської історії — це грандіозний епілог. Природна середовище Єгипту: вузька родюча долина р.Нілу серед пустелі, заболочена дельта. Виклик природи (непридатне для життя за болочене природне середовище) — і відповідь єгипетського суспільства створенням такої соціальної органі зації, яка уможливила перетворення й регулювання природного середови ща, а в подальшому — реалізацію грандіозних будівничих проектів. Єгипетське містобудування: кана ли, зрошувальні системи (Мерідове озеро), обвалування храмів, палаців і поселень для убезпечення їх від під топлення під час щорічних розливів Нілу. Перехід від первісної круглої до прямокутної форми плану міста в добу Раннього царства. Професія архітектора, його висо кий соціальний статус (архітекторами були діти, онуки, брати фараонів), знання і вміння; синкретизм професій (архітектор є водночас верховним жер цем, лікарем, математиком, астроно мом, астрологом тощо). Основний будівельний матеріал в Єгипті: камінь (граніт, базальт, піско вик, вапняк) — для монументальних будівель і споруд; цегла–сирець — для масового житлового будівництва. З ог ляду на це сирцеві споруди, особливо розташовані в затоплюваній долині Нілу, майже не збереглися. Єгипетський ордер: підпори у виг ляді пілонів або колон з канелюрами й редукованими капітелями (абак без ехіна); останнє — це прототип грецько го доричного ордера. Колони 3 типів:

Архітектура Стародавнього Світу та Античності

Єгипетський саркофаг у вигляді житлового будинку

Ансамбль ступінчастої піраміди фараона Джосера в Саккарі. Рисунок В.Глазичева

папірусовидні, лотосовидні, пальмовид ні; фусти (стовбури) колон: круглі і з пуч ків; прямі і звужені донизу; капітелі 3–х типів: розквітла квітка, бутон, гаторична (зображення голови богині Гатор). Значення термінів: пандус (похила площина замість сходів); пілон (у 2–х значеннях: вертикальна підпора або парні вежі при вході в храм); перис тильний двір; гіпостильний зал. Архітектура Стародавнього цар ства Еволюція основних типів споруд: від гробниці–мастаба до ступінчастої

піраміди, а від неї до — геометрично правильної піраміди. Канонічний тип комплексу пірамі ди, його складові: пристань на березі Нілу (нижній поминальний храм) — критий коридор — верхній поминаль ний храм — піраміда. Найважливіші пам’ятки: Піраміда фараона Джосера в Сак карі (зодчий Імхотеп) 2780 р. до н.е. Великий комплекс будівель і споруд, вертикальною домінантою якого стала (вперше в єгипетській архітектурі) ступінчаста піраміда.

Ансамбль пірамід в Гізе 14

Стародавній Єгипет

Піраміди 1–го фараона 4–ї династії Снофру в Медумі і Дашурі (еволюція в бік геометрично правильної піраміди на квадратовій основі). Ансамбль пірамід в Гізе 2720– 2560 рр. до н.е.: піраміди фараонів Хеопса (висотою 147 м, зодчий Хе міун), Хефрена і Мікеріна, Великий сфінкс. Єдиний ансамбль, створений на жорсткій геометричній основі з орієнтацією за сторонами світу. Оцінка пірамід як явища світової архітектури А.Тойнбі: «Цілком імовір но, що піраміди, які вже п’ять тисяч

Остаточний вигляд

років безмовно свідчать про велич своїх творців, стоятимуть ще сотні тисяч років. Можливо, вони стояти муть довше, аніж житиме людство. Але великі піраміди є пам’ятниками спробі досягти особистого безсмертя за допомогою архітектурної екстрава гантності.» Піраміда фараона Сахура в Абусірі, кін. XXVI — поч. XXV ст. до н.е. Сонячний храм фараона Ніусера в Абусірі — остання значна пам’ятка Стародавнього царства: зрізана піра міда, увінчана масивним обеліском.

Другий етап будови Вхід у штольні

Ранні етапи будови

Поховальна камера

Вхід у штольні

Поховальна камера Бічна камера

Вентиляційна шахта

Велика поховальна камера Мала камера

Вентиляційна шахта Велика зала Вхід

З’єднувальна камера Підземна камера

Єгипетський обеліск Схематичні розрізи пірамід фараонів: 1–Снофру (показано зміну концепції споруди під час будівництва); 2–Хефрена; 3–Хеопса 15

Архітектура Стародавнього Світу та Античності

Архітектура Середнього царс тва. 2200–1700 рр. до н.е. (7–17 ди настії). Доба занепаду централізованої єгипетської держави, економіки, а відтак — й архітектури. Характерне явище доби — гробниці номархів (правителів областей) у Бені– Хасані — маленькі піраміди й мастаба. Застосування в інтер’єрах протодо ричного ордера. Відродження держави й архітектури пов’язане з фараонами 11 династії — заупокійний храм фа раона Ментухотепа І у Дейр–ель–Бахрі (ХХІІ ст. до н.е.): головний елемент комплексу — двоярусна тераса з гале реями, увінчана пірамідою. Найбільша інженерна акція доби — створення родоначальником 12 динас тії фараоном Аменемхетом І Мерідового озера для зрошення земель Фаюмсь кого оазиса (стіна, довжиною 43 км.,

система каналів зі шлюзами). Завер шив будівництво фараон Аменемхет ІІІ. Житло — місто Хетхетеп–Сенусерт (на місці сучасного міста Кахун), яке було створене при вході до Фаюмсько го оазису фараоном Сенусертом ІІ для спорудження своєї піраміди. Регулярне прямокутно–прямолінійне розплану вання, щільне розташування квадратних чи прямокутних житлових одиниць (са диб, окремих будинків) розпланованих довкола внутрішніх дворів. Обеліск Сенусерта І в Геліополісі з рожевого полірованого граніту, висо тою понад 30 м. Молитовня Сенусерта І в Карнаку для ритуалу хеб–сед. Підсумки архітектури Середнього царства: домінування в композиціях принципу розвитку мас по поздовжній осі; нові форми колон (протодоричні й гаторичні); поява струнких обелісків, що символізували сонце; вперше застосо вано пілон у вигляді двох веж з брамою

Загальний вигляд єгипетського храму. Реконструкція 16

Стародавній Єгипет

Реконструкція храмового колонного залу

Аксонометричний розріз храму Хонсу в Карнаку

Архітектура Стародавнього Світу та Античності

між ними; нові типи споруд — храмові молитовні, печерні гробниці, фортеці. Архітектура Нового царства. 1500–1100 (725) рр. до н.е. Головне архітектурне явище доби — наземні ордерні храми в Карнаку й Луксорі. Столиця — Фіви. Історична канва: на вала гіксосів, їх вигнання і заснування 18–ї династії фараоном Яхмесом І; період Ехнатона (релігійна рефор мація). Храм на острові Елефантина 1455 р. до н.е. — прототип грецького периптера. Храм Хонсу в Карнаку 1200 р. — становлення класичного типу храму. 5 основних його елементів: алея сфінксів (походить від критого коридо ру, що в комплексі піраміди вів від бе рега Нілу до верхнього поминального храму); вхідний пілон; перистильний двір; гіпостильний зал; секос (святили ще). Єгипетський храм побудований по горизонталі, вздовж поздовжньої осі, тому простір його сприймався поступово, послідовно розгортаючись перед глядачем. Храм в Луксорі на честь Амона, Мут і Хонсу (1455–1419, архітектор Амен хотеп, син Хапу на прізвисько Хеві). Храм розбудовувався пізніше протя гом тривалого часу за рахунок добудови нових елементів: гіпостильного залу, перистильних дворів і пілонів. Алея сфінксів пов’язувала Луксорський комп лекс з ансамблем храмів у Карнаку. Головний — Великий храм Амона–Ра,

План храму Амона, Мут і Хонсу в Луксорі: А–пілони й перистильний двір Рамзеса ІІ; Б–гіпостильний зал Аменхотепа ІІІ; В–перистильний двір; Г–гіпостильний зал; Д–зал перед святилищем; И–Н–приміщення святилища 18

Стародавній Єгипет

ХІІІ ст. до н.е., що розбудовувався ба гатьма поколіннями фараонів і зодчих. Загальна характеристика місто будівних питань — за книгою А.Буніна «История градостроительного искус ства» (Т. 1. — М.: Стройиздат, 1979): проблема величини й щільності забу дови столиць, «мігруючі» палаци фара онів і центри столиць, містобудівна композиція храмів. Революція фараона Ехнатона — поч. ХV ст. до н.е. (за А.Тойнбі): релігійна ре формація, послаблення влади жерців, адміністративна реформа. Створення на новому місці нової столиці — міста Ахетатон. Розпланування міста, його го ловні архітектурні комплекси: північний і південний палаци, Великий храм Ато на — анфілада залів і 6 дворів, розме жованих пілонами. Інші храми, житло. Поховальні храми в Долині царів (Фіванський некрополь). Храм цариці Хатшепсут в Дейр–ель–Бахрі 1500 р. до н.е. — «єгипетський Парфенон» (зодчий Сенмут). Рамессеум (резиденція фараона Рамзеса ІІ навпроти Фів). У єдиному регулярно розпланованому комплексі зосереджені храм, палац, господар ські й складські приміщення. Ансамбль Медінет–Абу (1200 р.) — аналогічний Рамессеуму, ті ж функції + фортеця. Пізній (1070–332 рр. до н.е.) та ел ліністичний (332–30 рр. до н.е.) періоди: для них характерне будів ництво невеликих храмів, добудови та реконструкції давніших храмів. Філософські основи египетських архітектури і мистецтва за О.Шпенг лером (книга «Занепад Європи»): «Якось Й.–В.Ґьоте висловив щастя свого буття словами: «Коли мені було 18 років, Німеччині теж було лише 18». З усіх світових культур тільки одна єгипетська спізнала це щастя. Коли вона народилася, вперше розпочалася вища фаза людського буття. Глибока, ясна життєрадісність, яку не бенте жить видовище давніших, померлих

культур — адже перед очима греків був уже сивий Схід, а перед нами — загибель античного світу, відчуття повноти своїх сил, ясне усвідомлення мети, звичний строгий порядок і дис ципліна». Єгипетська культура є втіленням турботи про майбутнє (вибір граніту й базальту як матеріалів для пластики) та нерозривно пов’яза ної з цим турботи про минуле (мумії, піраміди). Єгиптянин любив твердий

Папірусовидна колона з капітеллю у вигляді пучка бутонів папірусу 19

Архітектура Стародавнього Світу та Античності

Єгипетські колони: з капітеллю у вигляді розкритої квітки папірусу; лотосовидна; з гаторичною капітеллю

камінь масивних будівель: це відповіда ло його схильності обирати лише найскладніше завдання. Єгиптянин заперечує тлінність. Єгипетська душа бачила себе мандрівницею по ву зенькій, наперед визначеній життєвій стежині. Відтак образ шляху є основ ним у єгипетській архітектурі. Без кінечні галереї храмів, пірамід, похмурі приміщення, які, все звужуючись, зав жди приводять в кімнату з гробницею; алеї сфінксів, колонади завжди орга нізовують рух лише в одному, жорстко визначеному напрямку. «Це мета фізика з каменю, і поставлена поруч з

нею писана метафізика, наприклад, І.Канта, справляє враження безпо мічного лепетання». Єгипетські храми й піраміди уособлюють строго ієрар хічну структуру єгипетського суспіль ства, єгипетську державу. Підсумки розвитку архітектури Ста родавнього Єгипту. Стильові особливості: статичність, симетрія, монументальність, доміну вання маси над простором, глибин но–вісьові композиції, строга ка нонічність. Внесок до світового зодчества: розроблення першої в історії світової

Дворіччя і Месопотамія

архітектури цілісної ордерної систе ми, для якої характерні різноманітні форми підпор й одноманітні антаб лементи; розроблення композицій великих архітектурних ансамблів; створення перистильних дворів і гіпостильних залів, у т.ч. з базилікаль ним розрізом; створення архітектур них типів простиля і периптера; роз роблення системи пропорціонування на основі цілочисленних та ір раціональних співвідношень; синтез мистецтв (архітектура, скульптура, малярство).

1. 4. Архітектура Дворіччя і Месопотамії. Регіон, розташований між Кавка зом і Перською затокою: південна час тина — Дворіччя (долини річок Тігр і Євфрат); північна — Месопотамія. Ро дюча долина, ірригаційне землероб ство. Природна незахищеність тери торії від нападів ззовні. Міста–держа ви, що суперничали (Ур, Урук, Лагаш тощо). Етнічна строкатість. Бурхлива історія. Періоди об’єднань у великі державні утворення давали значний розвиток архітектури.

Зіккурат в Урі 21

Архітектура Стародавнього Світу та Античності

Періодизація: 1. Шумеро–аккадський період — 5–3 тисячоліття до н.е. 2. Старовавілонський період — перша пол. 2 тисячоліття до н.е. (скінчився в 1600 р. до н.е.) 3. Ассірійський період — 1400–612 рр. до н.е. 4. Нововавілонський період — 607–538 рр. до н.е. Шумеро–аккадський і Старо вавілонський періоди. Міста: на ранніх етапах, як і в Єгипті, вони мали круглий план. Структура була дводільна: в центрі міста — цита дель з храмом, палацом правителя, іншими найважливішими будівлями. Приклад — місто Ур. На відміну від Єгипту, міста, храми і палаци розвивалися на старих місцях і не переносилися з місця на місце, що зумовлено значною цінністю родючої землі, яка давала надзвичайно високі врожаї. Міста, храми й палаци мали дуже потужні укріплення і будувалися на високих глинобитних платфор мах–терасах. Будівельного каменю не було, дерева було обмаль, тому основ ний будівельний матеріал — цегла–си рець (необпалена). Застосування як в’яжучого бітума, гіпсу та ін. Високий рівень благоустрою (впо рядження): міста мали водогін, кана лізацію, туалети, ванни, душ, ймовір но — електрику (знайдені археологами гальванічні батареї). Основні пам’ятки: Білий храм у м.Урук, храм в Тель– Укайрі. Храмовий комплекс в Упі: застосу вання характерного для Дворіччя принципу поперечного розвитку прос тору. Інтер’єр храму. Відбувається процес поступового перетворення храму–паралелепіпеда, що стояв на терасі, на зіккурат — ступінчасту піраміду. Відмінність зіккурата від єгипетсь кої піраміди: план не квадратний, а

прямокутний; в зіккураті відсутня похо вальна функція; на вершині зіккурата завжди містився храм божества, до якого слід було підніматися сходами. Архітектурна примітивність зіккурата. Класичний зразок — зіккурат в Урі кінця ІІІ тисячоліття до н.е. Кольорове вирішення, символіка кольорів. Підсумки виробленої стилістики архітектури Старовавілонського пері оду: об’єднання палаців і храмів у єдиних комплексах, що мали фортеч ний характер й асиметричну систему розпланування; застосування великих стінових масивів, крупних, монумен тальних форм; стояково–балкова система мала підпорядковане зна чення і застосовувалася рідко; неве лика ширина приміщень при значній довжині, циліндричні склепіння, пе черний характер інтер’єрів; анфілади з поперечним розгортанням внут рішніх просторів; вживання лопаток і западин як основних засобів вираз ності при вирішенні фасадів; декору вання стінової поверхні (поліхромною рельєфною керамікою) незалежно від конструкції стіни. Архітектура хетів і сиро–хетів. Розвивалася в прилеглому до Ме сопотамії регіоні на півострові Мала Азія. Справила значний вплив на архі тектуру Ассірійського й Нововавілон ського періодів. Місто Хаттушаш. Композиція біт– хілані — прямокутна споруда з попе речним розвитком внутрішнього прос тору з вхідною лоджією між баштами на поздовжньому фасаді. Левові в’їз дні ворота до міста. Ортостати–апот ропеї (обереги від злих духів). Місто Самаль: система оборони, цитадель, подвійні фортечні мури з зубцями–мерлонами, конструкція бра ми, барбакан (перше відоме нам зас тосування цього прийому в світовій архітектурі). Вперше застосовано композицію храму мегаронного типу: мегарон — прямокутного плану будів

Дворіччя і Месопотамія

ля під двосхилим дахом з вхідним дво колонним портиком у торці. Підсумки: розроблення композицій біт–хілані, мегарона, фортифікаційної системи барбакана; широке викорис тання вертикальних підпор з базами й капітелями, розроблення мотивів каріатид і телемонів. Вплив на архітек туру Ассірії, Персії, Егейського світу, античної Греції. Архітектура Малої Азії: багато дрібних держав — Фрігія, Лідія, Лікія, Пафлагонія, Карія: архітектурні ком позиції скельних гробниць. Фінікія і Палестина — храм царя Соломона в Єрусалимі Х ст. до н.е., описаний у Біблії, що являв собою великий комп лекс: кілька терас, що послідовно підвищуються; перистильні двори; у центрі — будівля храму, що мала тридільну структуру, яка зіграє значну роль у подальшому розвитку світової сакральної архітектури. Значення цьо го зодчества: воно стало посередни ком в обміні досягненнями архітекту

ри між народами Сходу й Заходу, Азії та Європи. Архітектура Ассірійського пері оду 1400–612 рр. до н.е. Ашшур — місто на березі р. Тігр, нерегулярного розпланування; від нього походить назва країни — Ассірія. Священне місто, де було 34 культові будівлі. У цей період — поява регулярних (прямокутних у плані) міст, збудованих за генеральними планами. Місто Ніппур. На відміну від єгипетських міст, ассірійські були орієнтовані по сторонах світу кутами, а не сторона ми, що пов’язано з містичними уяв леннями про добрі й злі вітри (півден но–східний вітер з Перської затоки — злий). Великого значення надавалося будівництву оборонних стін. Місто Дур–Шаррукін (Хорсабад) — столиця царя Саргона ІІ. Цитадель, палац Саргона ІІ. Вертикальною домі нантою композиції був зіккурат. Палац на платформі, мав фортечний харак тер, компонування приміщень довко

Реконструкція цитаделі в місті Дур–Шаррукін 23

Архітектура Стародавнього Світу та Античності

Реконструкція палацу ассірійських царів у Ніневії ла кількох відкритих дворів, чітке функціональне зонування (парадна частина, житлова, гарем, гостьова, культова). Вхід — у вигляді арки, флан кованої баштами під охороною апот ропеїв — ламассу. Ніневія — остання столиця Ассірії: населення 200 тис. чол., оборонний мур, довжиною 12 км. з 15 брамами. Палаци царів Сінаххеріба й Аш шурбаніпала. Чотирьох– семиярусні зіккурати. Архітектура Нововавілонського періоду 607–538 рр. до н.е. Головне місто регіону — Вавілон. План і устрій міста: на обох берегах р.Євфрату, пло ща міста 350 га; 18 км. — периметр потрійних оборонних стін, що оточували місто; 30 м — висота стін, до 7,5 м — товщина. Головна брама Іштар — под війна: арки, фланковані баштами. Зиккурат Етеменанки — це Вавілонсь ка вежа, згадана в Біблії. Висота до 90 м. Висячі сади цариці Семіраміди. Стильові риси вавілонської архітек тури: всі архітектурні комплекси — на терасах. Асиметричне розпланування

Реконструкція зіккурату Етеменанки у Вавілоні (Вавілонської вежі) комплексів, анфіладні композиції, пе черний характер інтер’єрів. Мону ментальність об’ємів, цілісність маси. Стіна — провідна архітектурна тема: членування її вертикальними лопатками й нішами, зубчасті завершення. Підсумки: значний вплив архітектури Дворіччя і Месопотамії на архітектуру Персії, Парфії та опосередковано — на елліністичну й римську архітектуру.

Стародавня Персія (Іран)

1. 5. Архітектура стародавньої Персії (Ірану). Регіон між Кавказом, Перською затокою, Індією і Середньою Азією. Перси — спадкоємці архітектури Дво річчя й Месопотамії. Періодизація за державними утво реннями: 1. Ахменідська Персія: 550–330 рр. до н.е. (крайні дати: кінець Ново вавілонського періоду — завоювання Персії Олександром Македонським). 2. Парфія: середина ІІІ ст. до н.е. — 224 р. н.е. (етап еллінізму) 3. Сасанідська Персія (Іран): 224 р. н.е. — середина VII ст. Архітектура Ахменідської Персії поділяється на 3 етапи: 1. Ранній: 550–520 рр. до н.е. Сто лиця в Пасаргадах, царі Кір ІІ, Камбіз. 2. Етап розквіту: 520–460 рр. до н.е. Столиця в Персеполі, царі Дарій І Гіс тасп і Ксеркс. 3. Пізній: 460–330 рр. до н.е. Столи ця в Сузах, цар Артаксеркс ІІ. Ранній етап. Мідійці і перси — іра номовні племена. Держава Мідія. Перси на чолі з Кіром перемогли мідійців і створили свою імперію. На формуван ня архітектури Ахменідської Персії вплинули мідійські скельні гробниці, зокрема Кизкапана, де застосовано протоіонічні капітелі колон, мотив де сюдепорту. Основні риси, що зумовили своє рідність архітектури Ахменідської Пер сії: релігія (маздеїзм, пророк Зарату стра) не вимагала будівництва великих храмів — достатньо було скромних вівтарів просто неба. Відтак у пер сидській архітектурі простір домінував над масами. Головні будівлі — не хра ми чи гробниці, а палаци. Цитадель у Пасаргадах, палац Кіра і його гробниця, святилище. Фасад па лацу — колонна лоджія між двох пря мокутних у плані глухих ризалітів. Внутрішні колонади.

Гробниця царя Кіра у Пасаргадах

Етап розквіту. Персеполь заснував на новому місці цар Дарій І Гістасп. Па лацовий ансамбль: на терасі, з парад ними сходами, пропілеями з керубами (ламасу, шеду) — апотропеї, що відга няли злих духів. Ападана — основний елемент архітектури палацу (квадрат ного плану зал з кількома рядами ко лон, де інтерколумнії значно ширші, ніж діаметр колони). Велика ападана. Зал ста колон. Персидський ордер: стрункі пропорції колон, канелюровані фусти, бази й капітелі з протомами, конструк тивна роль яких — підбалка при дуже широких інтерколумніях (співвідношен ня 1:5). Зимовий палац Дарія. Основні риси архітектури Персеполя і, зокрема, царського палацу: уславлення правите ля світською будівлею, а не храмом чи гробницею; відсутність композиційного ядра; регулярне розпланування. На цьому етапі розгорнулося вели ке інженерне будівництво: шляхи, що з’єднували основні міста; канали: нереалізований проект Дарія І щодо будівництва каналу між Червоним і Середземним морями. Пізній етап. Сильний хетський і ассірійський вплив на архітектуру й монументальну пластику. Місто Сузи — акрополь, палаци, ападана Артаксе ркса ІІ. Царський шлях, довжиною 2125 км., що з’єднував Сузи з Сардом на березі Егейського моря.

Архітектура Стародавнього Світу та Античності

План палацового комплексу у Персеполі: а–парадні сходи; б–пропілеї царя Ксеркса; в–Велика ападана; г–д–сходи Великої ападани; е–ападана «Зал ста колон»; ж–трипілон; з–гарем; и–приміщення охорони; к–»Зимовий палац царя Дарія»; л–палац царя Ксеркса

Висновки по архітектурі Ахменідської Персії: світський характер архітектури, широке застосування оригінального персидського ордера, створення но вого типу будівлі — ападани. Архітектура Парфії. Парфія — постійний суперник Риму. Правителі — династія Аршакідів з Ніси. Столиця — Ктесіфон поблизу Вавілона. 2 етапи розвитку архітектури: 1 — останні три століття до нової ери, домінування елліністичної традиції. 2 — перші століття нової ери — вплив Риму й персидських традицій. Загальна характеристика: синтез архітектурних форм і традицій Ново

Стародавня Персія (Іран)

Руїни палацу царя Ксеркса в Персеполі

Пропілеї царя Ксеркса в Персеполі 27

Архітектура Стародавнього Світу та Античності

Бази й капітелі колон у Персеполі з протомами бика і коня

вавілонської архітектури, Ахменідської Персії та еллінізму. Укріплення будува лися в архітектурних формах, близьких до нововавілонських. Палацовий комплекс у Хатрі — римські впливи у пластиці й будівельній техніці. Винайдення айвану — великого, відкритого з торцевого боку склепінчас того залу (склепіння — циліндричне). Всі айвани звернені у внутрішній двір. Ши роке застосування мотиву так званої римської композиційної дільниці — ар ки, фланкованої півколонами, що несуть антаблемент. Палаци в Нісі, Ашшурі і Кухі–Ходжа, храми (триарковий храм богам Ашшура), гробниці в Хатрі.

Фасад палацу в Нісі Підсумки: парфянське зодчество синтезувало елліністичні, римські й східні архітектурні традиції і вплинуло на розвиток архітектури Сасанідської Персії, всіх мусульманських країн, а та кож Візантії.

Стародавня Персія (Іран)

План і розріз чортака (храму вогню) в Нейсарі

Аксонометричний розріз палацу в Сервістані

Архітектура Стародавнього Світу та Античності

Аксонометричний розріз палацу в Ктесіфоні через головне приміщення — айван

Архітектура Сасанідської Персії. Релігія — зороастризм. Засвоєння місцевої архітектурної спадщини попередніх епох та римської куполь ної архітектури. Головна архітектурна тема — айван і купол. Тепер айван звернено не у внутрішній двір, а до площі перед палацом. Це — основний мотив вирішення головного фасаду палацу. Палац у Фірузабаді 223 р. — рези денція шахіншаха Арташира І (айвани, куполи на тромпах); палаци в Бішапурі ІІІ ст. (центр асиметричної компози ції — величезний зал аудієнцій, пе рекритий куполом, діаметром 22м) й Сервістані V ст. (з вхідним айваном і купольним залом у центрі). Палац Хосрова І у Ктесіфоні ІІІ–V ст.: центром

композиції є айван тронного залу 26 х 7 м, висотою 37 м. Резиденція Хосро ва ІІ у Каср– і–Ширін: строго симет рична композиція. Зовнішня стіна — акведук. Парк з басейном, що мав довжину 550 м. Чортаки — храми вогню: чоти рипілонна композиція, поєднана арка ми й перекрита куполом. Розвиток цієї схеми — дев’ятипільні чотиристовпні купольні композиції храмів вогню, що є прототипами візантійської хрестовоку польної системи. Підсумки сасанідської архітектури: грандіозність розмірів, масштабна неспіврозмірність з людиною; плас тичні композиції на основі айвана й ку пола, значний розвиток склепінчастих конструкцій.

Егейський світ

1. 6. Архітектура Егейського світу. Регіон довкола Егейського моря, яке не розділяло а, навпаки, пов’язу вало країни і культури: узбережжя Малої Азії, острів Кріт, Балканський півострів, Кікладські острови. Інша назва — Кріто–мікенська культура. Вона синхронна єгипетській і месо потамській і є сполучною ланкою між

ними, Стародавнім Сходом й антич ною Грецією. Регіональні особливості: на о.Кріт взагалі не було оборонних укріплень, а на Балканах — вони дуже потужні, з застосуванням так званого цикло пічного мурування (досвід будівницт ва оборонних укріплень запозичено з Трої). Мегарони в Малій Азії з’явили ся ще в добу неоліту. Три основні

План Кносського палацу на о.Кріт 31

Архітектура Стародавнього Світу та Античності

Реконструкція акрополя в Тірінфі 32

Егейський світ

центри розвитку архітектури: Троя, острів Кріт, Мікени. 1. Троя (а також острови Лесбос і Лемнос). 3000 р. до н.е. — ХІІ ст. до н.е. На узбережжі Малої Азії. Місто знайшов археолог Г.Шліман у 1870 р. на підставі свідчень поем Гомера. Культурні шари: Троя–1 — Троя–7. Ар хеологами розкриті потужні муровані з каменя укріплення з прообразом барбакану. Це у троянців потім запо зичили хети. Всередині фортеці були мегарони, у т.ч. й двонавові. Греки (ахейці) під час Троянської війни зни щили Трою–7. 2. Острів Кріт. 3000–1150 рр. до н.е. Потужний критський флот, що домінував у Середземномор’ї, зробив непотрібни ми будь–які фортифікації на о.Кріт. Періодизація: 1 — ранньомінойський період — 3000–2200 рр. до н. е. (етап старих па лаців); 2 — середньомінойський період — 2200–1600 рр. до н.е. (етап нових па лаців); 3 — пізньомінойський період — 1600–1150 рр. до н.е. (занепад архі тектури). Межа між останніми двома періодами пов язана з вибухом вулка на на о.Санторін (о.Фера) близько 1500 р. до н.е., що відображено в ле генді про Атлантиду, зафіксованій філософом Платоном. Етап старих палаців: протопалац у Кноссі, палаци у Кноссі і Фесті. Особ ливості архітектурного устрою: компо нування приміщень довкола внутріш нього прямокутного в плані двору, орієнтованого з півдня на північ; на явність другого ритуального двору; багатоярусність житлових приміщень. Егейський ордер: дерев’яний фуст ко лони розширюється вгору, спирається на конічну базу, має капітель з ехіном і абаком; тричастинний антаблемент. Етап нових палаців — час найвищого розквіту критського зодчества. Палац у Кноссі — довкола прямокутного в плані

внутрішнього двору, на рельєфі, з тера сами, кілька рівнів (поверхів), зі світло вими колодязями. У північно– західному куті — театральний майданчик. Основні риси архітектури: складна гра об’ємних мас, освітлених і затінених просторів; відсутність анфіладних композицій, зап лутаність плану (звідси — легенда про лабіринт). У крітській архітектурі також були мегарони, з’явилися театральні майданчики, перистильні двори. Від сутність культових будівель — релігійні ритуали здійснювалися на жертовниках просто неба. Ордер дуже своєрідний (розвиток егейського ордера). 3. Материкова Греція, Мікени (вплив Кріту і Трої). Періодизація: 1 — ранньоелладський етап — ІІІ–е тисячоліття до н.е. 2 — середньоелладський етап — ХХ–ХVІІ ст. до н.е. 3 — пізньоелладський етап — ХVІ–ХІІІ ст. до н.е. Головні міста: Мікени, Тірінф, Пілос. Головний архітектурний здобуток — мікенський мегарон, що мав адітон (приміщення позаду наоса), пронаос (передпокій), наос (святилище). Під земні купольні гробниці (Атрея в Мікенах). Акрополь в Мікенах, його укріплен ня і Левова брама. Акрополь Тірінфа, його укріплення. Великий мегарон в Тірінфі (мікенський мегарон, відмінний від троянського і крітського). Палац в Пілосі. Характерні риси па лаців: композиція довкола невеликого внутрішнього двору; симетричне цент ральне ядро; головний елемент ком позиції — мікенський мегарон. Підсумки архітектури Егейського світу: провідне значення житлового будівництва; композиції на основі прямих ліній і прямих кутів; 2 типи ме гаронів — крітський і мікенський; багатоярусність будівель; широке зас тосування колон, розроблення егейсь кого ордера; активна поліхромія.

Архітектура Стародавнього Світу та Античності

1. 7. Архітектура античної Греції. Архітектура доби архаїки. Географія регіону: південна частина Балканського півострова, що поділя ється на північну (Епір і Фессалія), се редню (Еллада, у т.ч. Аттика з Афінами) і південну Грецію (півострів Пелопон нес). Все це — Мала Греція, метрополія. Велика Греція — це наслідок грецької колонізації. Вона охоплює Середземно мор’я (узбережжя Малої Азії, острови, Сицилію, Південну Італію тощо). Періодизація архітектури античної Греції: 1. Найдавніша, Гомерівська доба — XII — серед. VIII ст. до н.е. (засвоєння набутків егейської культури, дере в’яно–сирцеві споруди, поява глиня ної черепиці й перших примітивних храмів). 2. Архаїчна доба — серед VIII ст. — 480 р. до н.е. (формування поліса, ши роке застосування теракоти, початок кам’яного будівництва, формування основних типів храмів та архітектурних ордерів). 3. Класична доба — 480–400 рр. до н.е. (найбільший розквіт архітектури з найвищими досягненнями). 4. Перехідна доба — ІV ст. 5. Доба еллінізму — 330–і рр. — І ст. до н.е. Гомерівська доба. Зародження грецької архітектури. Падіння рівня будівництва, порівняно з мікенською добою. Найдавнішими відомими па м’ятками є мегарони у Фермосі. Про архітектуру свідчать теракотові мо делі храмів. Тодішнє житло відоме тільки за описами в поемах Гомера. Всі споруди групувалися довкола відкритого двору. Початок формуван ня сакральних будівель: поява теме носа — огородженої священної ділян ки. Розвиток храмової архітектури: від відкритих вівтарів просто неба до будівель, які вважалися житлами ант ропоморфних богів. Храм пізніше ста

не головним типом в грецькій мону ментальній архітектурі. Архаїчна доба. Первісні храми бу ли виконані в дерев’яно–сирцевих конструкціях, стіни їх зводилися з цег ли–сирця, а перекриття — з дерева. Тому необхідність захистити їх від роз мивання скісним дощем викликала появу навколо них галерей на дерев’я них стовпах. Так з’явилися прообрази перших грецьких колонних храмів. Типи храмів розрізняються за кіль кістю колон на фасаді та за загальним розпланувальним вирішенням. Грецькі храми прямокутні в плані. Головним завжди був торцевий фасад. Чітко вит римувалося правило: на головному й тильному (торцевих) фасадах — парна кількість колон, на поздовжніх фаса дах — непарна кількість колон. Типи храмів за кількістю колон на фасаді: двоколонний в антах, тетрас тиль (4), гексастиль (6), октастиль (8), декастиль (10) і додекастиль (12 колон — максимум). Типи храмів за планом: храм в ан тах; простиль; амфіпростиль; перип тер; псевдопериптер; диптер; псев додиптер. Круглі храми — моноптер і фолос (толос). Храм в антах — це класичний мегарон. Інтерколумнії — проміжки між коло нами — вимірювалися в діаметрах ко лони (в нижній її частині). Їхні значення були від 1,5 діаметра колони до 4 діаметрів колони (максимум). Пор тик — це простір між лицевою колона дою і входом у храм. Саме приміщення храму — наос або секос (целла — ла тиною). В наосі стояла статуя боже ства. Передпокій наоса — пронаос. Позаду наоса — адітон (святилище), з’єднане з наосом. Позаду ж — опісто дом, в який був вхід тільки з тильного фасаду, він слугував коморою для зберігання храмових цінностей. Орієнтація всіх храмів — тільки широтна, тобто по осі захід–схід. При цьому існує 2 типи храмів: присвячені

Антична Греція

Класифікація грецьких храмів за Вітрувієм:

нижче — за розташуванням колон у плані:

горішній ряд — за кількістю колон на головному фасаді:

7–антовий храм; 8–простиль; 9–амфіпростиль; 10–периптер; 11–псевдопериптер; 12–псевдодиптер; 13–диптер; 14–моноптер; 15–фолос (толос)

1–двоколонний в антах; 2–тетрастиль; 3–гексастиль; 4–октастиль; 5–декастиль; 6–додекастиль;

богам; присвячені героям (героони). У перших вхід у наос і головний фасад — зі сходу, щоб уранішнє сонце освітлювало культову статую. У героонах вхід у наос і головний фа сад орієнтовані на захід, у царство тіней. Найдавніші храми: на острові Кріт, в Дреросі й Прінії, VIII і VII ст. до н.е.

У добу архаїки відбувається форму вання двох основних архітектурних ордерів — доричного та іонічного. Ордер — це композиційно осмис лена й канонізована система несучих і несених елементів стояково–балкової конструктивної системи, точно визна чений порядок розташування архітек турних елементів.

Архітектура Стародавнього Світу та Античності

Доричний ордер: колона (фуст і капітель) та антаблемент (архітрав, фриз, карниз)

Дерев’яний прототип кам’яного доричного ордера Іонічний ордер: принцип вирішення наріжної капітелі Доричний ордер та його елементи: основа (триступінчастий стереобат); колона (її стовбур або фуст розчлено ваний вертикальниму бороздами — канелюрами, увінчується капітеллю, що складається з ехіна й абака); ан таблемент — горизонтальна балка, що спирається на колону (складається з архітрава, фризу, що має тригліфи й метопи, та карнизу). Іонічний ордер вирізняється струн кішими пропорціями, ніж доричний,

особливою формою капітелі з двома волютами (завитками) та наявністю бази колони. Є 2 варіанта ордера: малоазійський (розвинена база, ан таблемент без фриза) і аттичний (спрощена база, тричастинний ан таблемент). Проблема наріжної капі телі (у наріжній колоні на наріжному куті волюта виконувалася під кутом 450 до площин фасадів).

Антична Греція

Дерев’яний прототип іонічного ордера Обломи або профілі елементів ор дерів також були канонізовані: пояс, поличка, плінт, вал (торус), четвертний вал (прямий і обернений), викружка (пряма й обернена), гусьок (прямий і обернений), каблучок (прямий і обер нений), скоція. Походження ордерів: від дерев’я но–сирцевих споруд, які були прото типами. Формування ордерної систе ми припадає на початок VI ст. до н.е. Воно сталося протягом 10–15 років, тобто за час діяльності одного по коління зодчих. Основні споруди доричного ордера: Храм Гери в Олімпії — найважливі ша пам ятка ранньої дорики, най давніший периптер. Храм Артеміди на о.Корфу 600 р. до н.е. Регіональні відмінності: легкі про порції доричного ордера вживалися в Аттиці, тоді як на Сицилії — найтяжчі, наймасивніші пропорції доричного ор дера, які нам відомі. Храм Аполлона в Сіракузах (Сицилія) 570 р. до н.е. Хра ми на мисі Селінунт (Сицилія). Храми Посейдонії (Пестума), поблизу Неапо

Еволюція іонічної капітелі в пам’ятках на території Малої Азії 37

Архітектура Стародавнього Світу та Античності

Ентазис колони

Грецькі архітектурні обломи (профілі) за Дж. Віньйолою: а–поличка б–пояс; в–валик; г–вал (торус); д–чвертний вал; е–викружка; ж–обернена викружка; з–астрагал; и–гусьок (кіматій); к–обернений гусьок; л–каблучок (лесбійський кіматій); м–обернений каблучок; н–скоція

ля: Базиліка (1–й храм Гери) 540 р. до н.е.; храм Деметри (Афіни) 520 р. до н.е. Храм Аполлона в Коринфі 540 р. до н.е. — найкраще збережений храм ар хаїчної дорики. Дельфи: храм Аполлона 506 р. до н.е., храм Афіни Пронайї 500 р. до н.е. Храм Афіни Афайї на о.Егіна 490 р. до н.е.

Курватури грецьких храмів: а–візуальне спотворенні фасаду храму, збудованого за ідеальною геометричною схемою; б–спотворення (курватури), які слід зробити, щоб храм візуально сприймався згідно зі схемою «в»; в–ідеальна схема фасаду храму

Основні споруди іонічного ордера збереглися в Малій Азії (Іонії). Вони да ють можливість простежити еволюцію іонічної капітелі. Найвизначніша па м’ятка — перший храм Артеміди в Ефесі 550 р. до н.е.

Антична Греція

Курватури доричного храму — схема викривлень у двох вимірах. За В.Глазичевим

Основною рисою грецької антич ної архітектури є тілесність, пред метність. Головна її проблема — організація маси, проблема форми. За О.Шпенглером: антична архітекту ра цілком вичерпується типом перип тера, який можна охопити одним

поглядом, а також винятково ма теріальним феноменом трьох орде рів. Найвищим досягненням є дорич ний храм, який створює враження лише зовні, як масивна споруда, що є частиною ландшафту. Внутрішній простір залишений художником поза увагою як щось, чого взагалі не по винно бути. Єгипетська колонада підтримувала дах залу. Грек запози чив цей мотив і застосував його по–своєму, вивернувши навиворіт тип споруди, як рукавичку. Тож зов нішня колонада є залишком внут рішнього простору. Грецька архітекту ра, в якій опора завжди пропорційна тягареві, що вона підтримує, якій влас тиві маленькі масштаби, постійно ухи лялася від складних тектонічних проблем, відомих, наприклад, попе редній мікенській культурі. Цікаво, що грек, будучи спадкоємцем високо розвиненого мікенського мистецтва роботи з каменем і живучи в ске лястій країні, де було мало лісів, по вернувся до застосування дерева в ар

Храм Посейдона в Пестумі 39

Архітектура Стародавнього Світу та Античності

хітектурі. Його архітектурне мистецтво обмежувалося маленькими завдання ми. Вся грецька архітектура вичер пується кількома варіаціями храму доричного типу й завершується ви найденням корінфської капітелі близько 400 р. до н.е. Все, що було пізніше — це лише комбінація попе редніх досягнень. Підсумки розвитку архітектури ар хаїчної доби: рубіж VIІ–VI ст. до н.е. знаменує перехід до будівництва з ка меню (вапняк, пісковик, згодом — мар мур). 600 р. до н.е. — винайдення доричного ордера, 550 р. до н.е. — винайдення іонічного ордера. Завер шення формування всіх типів храмів, інших типів споруд — скарбниць, стой, булевтеріїв тощо. Початок застосуван ня курватур — відхилень від геомет ричної правильності.

Архітектура античної Греції кла сичної доби. Афіни — головне місто Греції, центр розвитку мистецтва й архітектури. Історичні передумови й обставини: вторгнення персів у 490, 480–479 рр. до н.е., руйнування Афін, у т.ч. акропо ля, перемога еллінів у греко–персидсь ких війнах. Афіни очолили Афінський морський союз. Основна політична інтрига доби — боротьба між демокра тичними республіканськими Афінами й аристократичною, авторитарно– монархічною Спартою. 431–404 роки до н.е. — Пелопонеська війна між Афінами й Спартою, яка скінчилася по разкою Афін. 443–429 роки до н. е. — час правління Перікла, епоха найвищого розквіту афінської демократії, ар хітектури й мистецтва. Головний

Аналітичний розріз доричного храму 40

Антична Греція

архітектурний витвір доби — ан самбль афінського Акрополя. Будівельна техніка: перехід на будівництво з мармуру, мурування на сухо, без розчину. З’єднувальні зак ладні елементи з дерева й свинцю. Ар

ки і склепіння були відомі грекам, але вважалися профанними формами й застосовувалися тільки в утилітарних спорудах. Перетворення ордерів на архітек турні стилі, причому на початку доби

Реконструкція храму Зевса в Акраганті: головний фасад (у порівнянні з фасадом Парфенона), план і фрагмент бічного фасаду 41

Архітектура Стародавнього Світу та Античності

Афінський Акрополь домінувала дорика, під кінець — іоніч ний стиль. У цю добу винайдено третій ордер — коринфський. Загальний тип храму для всієї Гре ції — периптер 6 х 13 колон, з 3–наво вими наосами. Колонади в наосах — 2–ярусні (причини цього: необхідність зменшити діаметри колон у вузьких інтер’єрах наосів). Скульптурний декор. Активна поліхромія на фасадах храмів. Індивідуалізація архітектурних образів. Ентазис колон, курватури колон, стереобатів, антаблементів. Грецькі зодчі тонко відчували різницю між зако номірностями правильної геометрич ної схеми і особливостями людського сприйняття. Тому мертва геометрія за думу переводилася в живий художній образ із застосуванням курватур — відхилень від строгої геометричної правильності: скорочення інтервалу перед останньою колоною в метрично му шерегу колонади, невелике потов щення наріжних колон, які здебільшого сприймаються на тлі неба, легкий діагональний нахил їх усередину. Усі горизонтальні лінії храму мали плавний

вигин назовні й угору. Таким чином прямі лінії перетворювалися на криві подвійної кривини з малими стрілами вигину (для сторони храму, довжиною 30,87 м, вони становлять 65 мм по вер тикалі й 25 мм по горизонталі). Стило бат храму був поверхнею подвійної кривини. Всі ці курватури не були «вип равленням оптичних ілюзій», як думали вчені ХІХ ст., вони візуально сприйма ються людиною саме як відхилення від жорсткої геометричної схеми. Таку ж природу має ентазис — пружна крива, за якою стовбур колони розширюється донизу. Крім того, вісі колон і лицьова площина антаблементу мали легкий нахил всередину, а карнизна плита і площина тимпану фронтону нахилені назовні. Висновок: щоб сприйматися як ідеальна, архітектурна форма мала відступати від ідеалу. Найважливіші пам’ятки доби: Храм Зевса в Олімпії 460 р. до н.е., архітектор Лібон з Еліди. Найбільший храм Пелопонеса, з мармуру, весь білий (для покриття даху застосована мармурова черепиця).

Антична Греція

Загальний вигляд Парфенона. Реконструкція

Конструкції головного фасаду Парфенона

Загальний вигляд Ерехтейона. Реконструкція 43

Архітектура Стародавнього Світу та Античності

Храм Зевса в Акраганті 480 р. до н.е., замовник — тиран Ферон, котрий за хопив багато фінікійських полонених– рабів — найбільший храм Греції, псевдопериптер з колосальними пів колонами, антаблементами й скульп турами атлантів. Посейдонія (Пестум) ІІ–й храм Гери, після 468 р. до н.е. — найкраще збережений дотепер античний храм. Ансамбль Акрополя в Афінах 448– 406 рр. до н.е. (архітектори Іктін, Калі крат і Мнесікл під керівництвом Фідія) — містобудівна ситуація, план, компози ція, склад ансамблю: 1– Пропілеї 437–432 рр. до н.е. (ар хітектор Мнесікл); у зовнішніх портиках застосовано доричний ордер, у внут рішніх колонадах — іонічний; 2 – храм Ніки Аптерос на Піргосі 425 р. до н.е. (архітектор Калікрат); іонічний амфіпростиль; 3 – храм Афіни Парфенос (Парфе нон) — зодчі Іктін і Калікрат під керів ництвом Фідія, 447–438 рр. до н.е., доричний периптер 8 х 17 колон (функції — храм, банк, архів); Ерехтейон — храм Афіни й Посей дона, асиметричний, з двома наосами, у трьох рівнях; вирішений в іонічному ордері з застосуванням каріатид; 421–407 рр. до н.е. Гефестейон в Афінах 440 р. до н.е. Телестеріон в Елевсіні, зодчий Іктін 435 р. до н.е. — зал для Елевсінських містерій, новий тип споруди громадсь кого призначення. Храм Аполлона в Бассах 430 р. до н.е., зодчий Іктін. Його особли вості: перебудований з давнішого храму; 2 наоса; тут вперше застосо вано колону коринфського ордера на межі двох наосів. Храм Посейдона на мисі Суній 425 р. до н.е. Храм в Сегесті, 430 р. до н.е., не закінчений (колони без канелюр). Висновок: органічне поєднання в одних і тих же будівлях доричного й

іонічного ордера означає вироблення єдиного загальнонаціонального арх тектурного стилю і символізує провід ну роль Афін в культурному об єднанні Великої Греції. Архітектура античної Греції 400– 323 рр. до н.е. 400–323 рр. до н.е. — період кри зи. Поступово на перший план вихо дить Македонія. 338 р. до н.е. — битва при Херонеї, перемога македонян над Афінами з подальшим домінуванням Македонії. В архітектурі провідна роль перейш ла від Аттики до Пелопонеса і Малої Азії. Домінування іонічного ордера. Застосу вання іонічного ордера разом з кори нфським. Суто доричні храми — велика рідкість. Пропорції доричного ордера стають стрункішими. Храми вже не є го ловним і найважливішим типом споруд. Значний розвиток функціональної типо логії архітектурних об’єктів — поява й широке поширення нових типів гро мадських споруд — театрів, булевтеріїв, одеонів (функція — громадські збори); гімнасії, палестри, стадіони; розвиток пам’ятників і надгробних споруд. У Пе лопонесі поширюються круглі будівлі. Тенденцією доби стає більша декора тивність архітектури. Театри і їх складові частини: орхе стра, скена, театрон, проскеній, па раскенії, логейон. Основні пам’ятки: Святилище Асклепія в Епідаврі: Фімела (фолос) 360–330 рр. до н.е., театр серед. IV ст. до н.е. Храм Афіни Алеї в Тегеї 395 р. до н.е. Філіпейон в Олімпії (після 338 р. до н.е.) — пам’ятник перемоги маке донського царя Філіпа ІІ в битві при Хе ронеї. Мавзолеї: Кнідська гробниця поч. IV ст. до н.е., мавзолей в Галікарнасі 353 р. до н.е.

Антична Греція

План театру в Епідаврі Відбудова храму Артеміди в Ефесі IV ст. до н.е., архітектор Хейрократ. Театр Діоніса в Афінах 338–326 рр. до н.е. Пам’ятник Лісікрата в Афінах 334 р. до н.е. Архітектура Греції доби еллі нізму. Хронологія: ІІІ ст. до н.е. — І ст. н. е. (або І ст. до н.е.). Нижня хронологічна межа: 323 р. до н.е. — смерть Олекса ндра Македонського — є початком еллінізму. Кінець доби еллінізму — римські завоювання в Єгипті й Греції. Характер завоювань Олександра, елліністичні монархії після нього, вплив геополітичних потрясінь на архітектуру: створення сотень нових міст, значний розвиток містобудування (Александрія, Антіохія, Селевкія). Суть еллінізму полягає в синтезі грецької і східних архітектур. Більш

вільні й мальовничі архітектурні компо зиції, декоративне трактування ор дерів, змішування різних ордерних форм, поява багатоярусних компози цій з застосуванням різних ордерів, розвиток нових типів будівель і споруд. Зросли масштаби архітектурно–бу дівельної діяльності, проте знизилася мистецька якість. Античне житло доби еллінізму. 2 ти пи будинків: пастадний і перистиль ний, їх еволюція (будинок патриція в Прієні). Завершення формування типу перистильного будинку. Палаци в Пер гамі і Пеллі. Громадські споруди: будинки гро мадських зібрань — еклезіастерії (зіб рання народних представників) і булев терії (міська рада). Класичний зразок — Булевтерій в Мілеті 170 р. до н.е. Театри в Прієні ІІІ–ІІ ст. до н.е., Пер гамі ІІ ст. до н.е. Гімнасії в Мілеті й Прієні — це спор тивно–навчальні будівлі.

Архітектура Стародавнього Світу та Античності

Етапи розвитку античного житлового будинку. За Є.Євдокимовою: 1–мегарон; 2–поєднання мегаронів; 3–поява замкнутого дворика з портиками з трьох боків; 4–будинок пастадного типу; 5–будинок перистильного типу; 6–римський будинок атріумного типу

Булевтерій у Мілеті. Аксонометричний розріз Бібліотека й святилище Афіни Ни кефори в Пергамі ІІІ ст. до н.е. Культові будівлі: храм Аполлона в Дідімах — іонічний диптер 10 х 21 ко лон, розмірами в плані 109 х 51 м. 313 р. до н. е. — початок будівництва, споруджувався 150 р. Висота колон 20 м, гіпетральна целла, в центрі

якої — едікула (храмик) — 4–колон ний простиль. Храм Зевса Олімпійського в Афінах ІІ ст. до н.е. Магнесія на Меандрі: святилище й храм Артеміди Левкофрієни — ІІ ст. до н.е., архітектор Гермоген — іонічний псевдодиптер.

Антична Греція

Містобудування античної Греції.

План храму Аполлона в Дідімах Храми острова Самофракія: Місте ріальний храм кабірів 290 р. до н.е. (з півкруглою в плані апсидою), Арси нойон 260 р. до н.е. (ротонда). Новий тип культових споруд — вівтарі: вівтар святилища Артеміди Левкофрієни в Магнесії на Меандрі ІІ ст. до н.е.; вівтар Зевса в Пергамі 180 р. до н.е. Фароський маяк в Александрії поч. ІІІ ст. до н.е. Башта вітрів в Афінах серед І ст. до н.е. Меморіальні споруди (пам’ят ник Харіксену в Дельфах ІІІ ст. до н.е.). Висновки по періоду: історична роль архітектури еллінізму — ство рення взаємозв’язку між різними культурами Заходу і Сходу, вплив на розвиток архітектури Сходу й Риму, трансляція культурних впливів.

Періодизація містобудування дещо відрізняється від періодизації розвитку архітектури. 3 доби: архаїчна, класич на, еллінізм. Архаїчна доба VIІІ–VІ ст. до н.е. Формування поліса. Правителі — ти рани. Початок еллінської колонізації Середземномор’я і заснування міст Великої Греції. Структура архаїчного міста: акрополь (фортеця), згодом біля нього на нижчих позначках ре льєфу — місто, обнесене стіною. У центрі місті — агора, головний гро мадський майдан. Його функції: тор гівля і збори громадян. Розпланування міст цієї доби нерегулярне. Класична доба V–ІV ст. до н.е. Домінування Афін. Реконструкція, тобто відбудова міст, зруйнованих під час гре ко–персидських воєн (Пірей, Мілет). Поява у цей час регулярної (прямокут но–прямолінійної) системи розплану вання, згідно з якою й відновлювалися зруйновані міста. Винахідник — Гіппо дам із Мілета, іронічна оцінка, яку дав йому Арістотель. Його ім’я увійшло в архітектурно–містобудівну терміно логію — «Гіпподамове розпланування», тобто регулярне, з прямими вулицями й прямокутними чи квадратовими в плані кварталами. У цей час місто стає художньо ор ганізованим цілим. Еллінізм ІІІ–І ст. до н.е. Невеликий поліс поступається велетенським гре ко–східним монархіям. Масове засну вання міст Олександром Македонсь ким. Розвиток міст у добу еллінізму: найголовніша риса — поєднання грецьких і східних рис: грандіозніші ан самблі, більший масштаб будівель і споруд, краще впорядження (водогін, каналізація). Перистильний тип житло вого будинку стає переважаючим. Населення і розміри античних грець ких міст: фантастичні цифри, які наво дять стародавні письменники — від

Архітектура Стародавнього Світу та Античності

План центральної частини Мілета: 1–булевтерій; 2–гімнасій; 3–північна агора; 4–Дельфіній — теменос (священна ділянка) Аполлона Дельфінія; 5–театр; 6–стадіон; 7–гімнасій 48

100 тис. до 500 тис. чол. Підрахунки науковців, зокрема російського істо рика містобудування А.Буніна: площа Афін елліністичної доби становила 220 га. Житлові будинки були, в ос новному, одноповерховими. Аналіз і розрахунки дають кількість населен ня — близько 50 тис. чол. Інші міста — Пірей, Ефес, Корінф — мали населення не більше 50 тис. чол., Мілет — дещо менше. Прієна і Асос мали населення від 2 тис. до 5 тис. чол.

Антична Греція

Агора в Прієні. Реконструкція

Житловий будинок в Прієні. Реконструкція

Вибір території для заснування міста: в архаїчну добу найважливішим був стратегічний чинник, тому обира ли найвигіднішу територію для розта шування фортеці — акрополя. Пізніше головним чинником стало мореплав ство — міста будували на берегах морських заток, захищених від штор мів. У кожному місті обов’язково мало бути 2 гавані — торговельна і військо ва. Ретельно враховувалися санітарні чинники — захист міст від холодних північних вітрів, піднесення над боло

тами, кам’яниста територія (щоб не брукувати вулиці) з ухилом на пери ферію для відведення стічних вод. Ес тетичні чинники — дуже важливі: краса краєвиду була одним з визначальних чинників у містобудуванні. Слід узяти до уваги зміни краєвидів Греції за ос танні 2,5 тис. років внаслідок вирубу вання лісів. Розпланування Прієни, Кніда, Міле та (плани). Акрополі: порівняння акрополів Селінунта (архаїчний, зі стрічковою за будовою) й Афін (ансамбль, створений на засадах вільного органічного роз планування). Роль театрів, що розташовувалися на схилах, у композиції акрополів (домінування функцій громадських, за рахунок галерей тощо, над військови ми). Зразком є Акрополь Пергама, розташований терасами на висоті 100 м над містом. У його композиції — намагання «побороти природу». Архітектура агор. Спеціально ар хітектурно організовані площі з явили ся в середині V ст. до н.е. Сторони площі обмежували стої — колонні га лереї громадського призначення. Приклади — агори в Мілеті, Прієні, Ассосі, Афінах.

Архітектура Стародавнього Світу та Античності

На ранніх етапах — паралельне існування етрусків і міста Риму. Тому періодизація розвитку їхніх архітектури й містобудування паралельна. Етруски — народ загадковий, їх пи семність досі не розшифрована. Меш кали етруски в центральній частині

Апеннінського півострова, контактува ли з фінікійцями та греками. «Римсь кий інженерний геній» успадкований від етрусків. Якщо греки в архітектурі були ху дожниками, то римляни — інженера ми. За О.Шпенглером, римляни були варварами, які не починали великий підйом античної культури, а завершу вали його. «Бездушні, без будь–яких здібностей до філософії і мистецтва, з тваринними інстинктами, з винятко вою гонитвою за матеріальним успіхом, римляни стоять на межі між еллінською культурою і нічим». Періодизація розвитку архітектури: Етруски: 1. Початковий етап — VIII ст. до н.е. 2. Етап розвитку — VII ст. до н.е. 3. Етап розквіту етруської архітектури — VI ст. до н.е. 4. Етрурія під владою Риму — з ІІІ ст. до н.е. Рим: 1. Царська доба — VIII–VI ст. до н.е. 2. Республіканська доба — V–І ст. до н.е. 3. Імператорська доба — І ст. до н.е. — V ст. н.е. Найбільший розквіт римської архітектури припадає на І–ІІІ ст. н.е.

Принцип побудови півциркульної клинчастої арки

Етруський храм Юпітера на Капітолії в Римі. Реконструкція

Окремі міста: Афіни й Пірей — класичний прик лад парних міст. Їх нерозривне поєднання зумовлено віддаленістю Афін від берега моря. Фемістокл створив єдину оборонну систему Афін і Пірея після перемоги над пер сами й таємно від Спарти. Загальна довжина мурованих оборонних стін 35 км. Їх збудовано за 2 роки — 479–478 рр. до н.е. Прієна — невелике елліністичне місто (2,5 тис. чол.). Добре збереглися всі фундаменти. Розташоване на ак тивному рельєфі (схил гори). Гіппода мове розпланування — поздовжні ву лиці й поперечні сходи. Усе місто ор ганізоване як єдиний архітектурний ансамбль.

1. 8. Архітектура античного Риму. Архітектура етрусків.

Античний Рим

Архітектура етрусків. Вона важ лива для розуміння походження рим ської архітектури. Є 2 джерела і 2 скла дові ґенези Римської архітектури: Греція і етруски. Етруски, в свою чергу, відчули на собі вплив Греції. Схрещен ня цих двох впливів дало суто римсь кий винахід — так звану римську ком позиційну дільницю й ордерну аркаду (клинчаста півциркульна арка, фланко вана ордерними півколонами, що не суть антаблемент). Головне досягнення в архітектур но–будівельній спадщині етрусків — це клинчасті півциркульні аркові й склепінчасті конструкції (зразок — міст у Вульчі). Архітектурно–містобудівні здобутки етрусків: 1. Оборонні мури з арками воріт. 2. Склепінчасті круглі гробниці з ту мулусами (конічними насипами).

3. Розроблення типу етруського храму простильного типу на подіумі, зі сходами і кількома целлами, розміще ними в шерег. 4. Винайдення етруського (тос канського) ордера. 5. Атріумний будинок (аналог — грецький перистильний будинок); так званий італійський тип: у центрі ат ріума — імплювій і комплювій. Міста етрусків: Вейї, Тарквінії, Дульчі. Розпланування на основі хреста двох головних вулиць. Перші римські мури й каналізацію споруди ли етруски. Архітектура республіканського Риму. Рим засновано у 753 р. до н.е. на 7 пагорбах, з них основні — Капітолій, Палатин і Квірінал. Форум містився у заболоченій долині між ними. Це була

Схема плану міста Риму в IV ст. до н.е. 51

Архітектура Стародавнього Світу та Античності

Римські будівельні конструкції: 1– півциркульна клинчаста арка; 2– принцип мурування циліндричного склепіння; 3– римське хрестове склепіння;

5– мурування типу «opus incertum»; 6– мурування типу «opus reticulatum»; 7– мурування типу «opus testaceum»

Римський будинок атріумного типу (домус)

Античний Рим

головна громадська площа Риму, фор мування якої завершилось у ІІ ст. до н.е. Площа була трапецієвидною в плані, на ній стояли храми, базиліки, ростра (трибуна) і табуларіум (архів). Табуларіум, збудований у 80 р. до н.е. — перший у римській архітектурі зра зок ордерної аркади. Через форум пролягала Віа Сакра (священна доро га), яка сполучала два міські центри — сакральний на Капітолії (храм Юпітера Капітолійського) і царський палац на Палатині. Будівельна техніка і конструкції — римський бетон (щебінь, вапно, пісок, пуццолана–вулканічний попіл), кілька типів мурування — опус мікстум, опус ретікулатум, опус інцертум (двохпан цирне мурування), опус ісодос, опус тестацеум.

Римські ордери — їх 5: до 3–х грецьких додалися 2 римські — тос канський і композитний. Теоретик архітектури Марк Вітрувій Полліон, архітектор й інженер у війсь ку Юлія Цезаря, його праця «Десять книг про архітектуру» — підсумок тео ретичних знань і практичних умінь усієї античної архітектури (Греції та Риму). Термінологію античної архітектури ми знаємо завдяки Вітрувію. Більша час тина обсягу праці Вітрувія присвячена інженерним, технічним і технологічним питанням. Він виділяє три основні сфери архітектури: будівельну техніку й будівельне мистецтво (книги 1–8); гномоніку, тобто виготовлення при ладів для вимірювання часу (книга 9); механіку — виготовлення різно манітних машин і механізмів, у т.ч. ме тальних та стінобитних (книга 10). Він вважає, що архітектурна практика ба

Інсула в Остії. Реконструкція

Архітектура Стародавнього Світу та Античності

зується на теорії, а досвід спрямо вується наукою. Наука пояснює, як і чому треба будувати, як оцінювати зроблене. Виходячи з вимог Вітрувія, архітектор повинен був мати справді енциклопедичну освіту. Будівлі й споруди Риму рес публіканської доби: Сервієва стіна, храм Фортуни Віліріс на Форум Боа рум в Римі І ст. до н.е., круглі храми Вести в Римі і Сібіли в Тібурі І ст. до н.е. Комплекси святилищ І ст. до н.е.: Фортуни в Пренесте, Геркулеса Пере можця в Тібурі. Поява суто римських типів спо руд — базилік, термів, німфеїв. Бази ліка в Помпеях ІІ ст. до н.е.

Іонічний ордер храму Фортуни Віліріс у Римі 54

Римські театри і їхня принципова відмінність від грецьких: вони розташо вані не на рельєфі, а у вигляді окремих споруд на рівному місці з театроном, піднятим на субструкції — з І ст. до н.е. Тоді ж з явилися амфітеатри — повністю замкнуті овальні в плані театрони з аре ною посередині (для гладіаторських боїв). Приклади: Малий і Великий теат ри й амфітеатр в Помпеях І ст. до н.е. Інженерні споруди: Аппієва дорога, мости Мульвія, Фабриція і Цестія в Ри мі ІІ–І ст. до н.е., акведук Марція в Римі ІІ ст. до н.е. Тип італійського домуса, його роз виток — будинки й вілли в Помпеях ІІ–І ст. до н.е.

Коринфський ордер храму Адріана в Римі. Рисунок Андреа Палладіо

Античний Рим

Архітектура Риму доби імперії. Карта імперії: у часи свого найви щого розквіту, за імператора Траяна, вона охоплювала весь регіон Серед земномор’я; межі римського впливу збігаються з межами поширення ви ноградної лози. Періодизація: Імператорська до ба — І ст. до н.е. — V ст. н.е. Найбільший розквіт римської ар хітектури припадає на І–ІІІ ст. н.е. В епоху імператора Діоклетіана близь ко 300 р. н.е. в Римі було: 46 тисяч 7–8–поверхових інсул (багатоповерхо вих житлових будинків), 8 мостів через Тібр, 10 базилік, 11 терм, акведуки, витрати води становили 1000 л. на до бу на 1 чол. Римські форуми: розвиток компо зиції від Форум Романум до складної системи кількох головних міських площ: форум Цезаря, форум Августа, форум Нерви (прохідний форум), фо рум Веспасіана (форум Миру), форум Траяна. Інтер’єрний принцип вирішен

ня простору цих замкнутих, самодос татніх площ. Найвідоміший з римських архітек торів — Аполлодор із Дамаска, си рійський грек (60–125 рр.). Його будо ви: архітектурний ансамбль форуму Траяна (тріумфальна арка Траяна, ба зиліка Ульпія (Траяна), колона Траяна); терми Траяна; міст через Дунай, дов жиною 1 км. з 20 мурованими пілона ми, перекритими дерев’яними арками (збудовано для походу імператора Траяна на даків). Найвідоміша будівля Аполлодора — римський Пантеон 120–124 рр. (храм усіх богів) — циліндрична ротонда, пе рекрита куполом, діаметром 43,2 м. Колонний портик на головному фасаді дещо неорганічний; ймовірно, це пізніша прибудова. Проблема походження купольної римської архітектури: книга австрійсь кого мистецтвознавця 1901 р. Йозефа Стрижиговського (1862–1941) «Orient oder Rom» (Схід чи Рим) містить виклад теорії про походження римської ку

Пантеон в Римі. Фасад і план 55

Архітектура Стародавнього Світу та Античності

Пантеон в Римі. Поздовжній розріз

польної архітектури зі Сходу. Укра їнський мистецтвознавець Володи мир Залозецький (1896–1959) у 1950–х рр. спростував теорію Й.Стри жиговського, яка не враховує хроно логії появи розвинених купольних конструкцій в Римі й на Сході. Отже, купольна архітектура є суто римсь ким витвором. Складні взаємини Аполлодора з імператором–архітектором Адріа ном — наступником Траяна. Критика архітектурних творів імператора Адрі ана — римського храму Венери і Роми (завершений після 140 р.). З архітек турної творчості Адріана починається

Базиліка Костянтина і Максенція в Римі. Аксонометричний розріз

Святилище Баальбек. Реконструкція: 1–круглий храм; 2–пропілеї з вестибулем; 3–великий храм Юпітера (Сонця); 4–малий храм Бахуса (Вакха) 56

Античний Рим

Мавзолей імператора Адріана в Римі. Реконструкція

Тріумфальна арка імператора Тита в Римі

так зване «римське бароко». Ймовірно, він же є автором немасштабної коло нади Пантеона з двома фронтонами. Мавзолей імператора Адріана в Римі 135–139 рр. Ансамбль храмів Баальбек (ІІ ст.: великий храм Юпітера (Сонця), малий храм Вакха, круглий храм, пропілеї з шестикутним двором); гігантський масштаб, колосальний ордер. Основні будівлі Риму: Базиліка Кос тянтина і Максенція IV ст., терми Ка ракалли (206–216 рр.), Діоклетіана (302 р.). Тріумфальні арки (імператорів Тита 91 р., Костянтина 315 р.). Римські театри й амфітеатри: театр Марцелла (14 р. до н.е.), амфітеатр Флавіїв 70 р. (Колізей). Мости й акведуки: міст Траяна в Алькантара в Іспанії (ймовірний твір

Архітектура Стародавнього Світу та Античності

Римський акведук в Іспанії (Сеговія)

Колізей (Амфітеатр Флавіїв) у Римі 58

План палацу імператора Діоклетіана в Спліті

Античний Рим

Аполлодора, поч. ІІ ст.), міст Елія в Ри мі, Гардський міст ІІ ст. (акведук). Палаци імператорів: Золотий буди нок Нерона 64 р., палац Флавіїв кін. І ст. у Римі (обидва — на Палатині), палац Діоклетіана у Спалато (Спліт) 300 р.

Вілла Адріана 125–138 рр. в Тібурі (Тіволі) — величезний палацово–пар ковий ансамбль з комплексом палаців, храмом, іподромом, німфеями тощо. Центром композиції є перистиль Золо тої площі.

Римський акведук у Франції: Гардський міст поблизу м.Німа

Архітектура Стародавнього Світу та Античності

Римське містобудування. Періодизація: та ж, що і періоди зація архітектури: доба царів VIII–VI ст. до н.е. доба республіки — VI–I ст. до н.е. доба імперії I–V ст. Етруський ритуал заснування міста — територію оборювали бронзо вим плугом — створення «помері ума» — борозни, лінії, що обмежувала територію міста. По борозні проходи ли міські оборонні мури, всередині ма ли право селитися тільки повноправні громадяни. Прямокутно–прямолінійна система розпланування міста була ще в царську добу (запозичена від ет русків). На це вказує назва най давнішого району Риму на Палатині — «Рома квадрата». В IV ст. до н.е. насе лення Рима сягнуло 200 тис. чол. Після 3–х Пунічних війн ІІІ ст. до н.е. — піднесення Риму, захоплення величезних територій, будівництво но вих міст і доріг, зокрема Аппієвої і Фламінієвої. Основний здобуток чи винахід рим лян — регулярне римське місто на базі військового табору — каструма, опор ного пункта римської колонізації, місця стоянки гарнізона (Аоста, Новезіум, Ламбезіс, Тімгад).

Схематичний план римського міста Августа Преторія (Аоста) 60

Гігантоманія в римській архітектурі й містобудуванні як результат підко рення Сходу й ознайомлення з його єгипетськими храмами й пірамідами та вавілонськими зіккуратами. Ідейна основа римської гігантоманії — під креслення вищості й повного панування Риму над підкореними народами. Відмінність від грецького містобу дування: греки виходили з ландшафт них умов, римляни їх часто ігнорували, у т.ч. застосовуючи «вертикальне пла нування», тобто нівелюючи особли вості ландшафту. Греки підходили до містобудування як художники, римля ни ж вирішували тільки стратегічні завдання. Міста могли лежати в нек расивій і нездоровій місцевості. Рим ські міста мали настільки жорсткі гео метричні форми, що важко уявити собі таке природне середовище, в якому ця форма була б виправдана. Загалом римські міста всі були більшими, ніж грецькі, по 25–30 тис. чол., а Рим в добу найбільшого розквіту мав насе лення 1,5 млн. чол. 4 типи римських міст: ремісничі й торгові; адміністративно–культурні; військові (каструми); курортні. Каструми мали жорстке регуляр не розпланування. Великі міста на складному рельєфі не мали регуляр ного розпланування (Рим, Остія, Пальміра). Каструм — прямокутник чи квадрат у плані; хрест головних прямолінійних вулиць з перетином у центрі: кардо (головна вулиця напрямку південь– північ) і декуманус (головна вулиця напрямку захід–схід). Вони з єднували протилежні міські брами. Іноді в центрі не було повного перехрестя, а головні вулиці сходилися у вигляді літери «Т». На перетині кардо і деку мануса влаштовували форум — го ловну міську площу. Форуми мали 100–120 м в довжину. Вони походять від грецьких агор і спершу зводились за грецькими зраз

Античний Рим

ками. Перелом відбувся в Римі з фору ма Августа, який знаменує перехід до жорстких геометричних схем. Містобудівний ансамбль римських форумів. У добу імператорських династій Антонінів і Северів у східних містах імперії з явилися овальні й круглі площі форумів, які мали, переважно, транспортне значення. Вони не впли нули на подальший розвиток римсь кого містобудування і згодом цей прийом був забутий на 1200 років, до епохи бароко, коли круглі форми площ почали застосовувати архітек тори Берніні й Ленотр. У римському містобудування ве ликого значення надавалося архітек турному вирішенню вулиць. Вони розподілялися на проїжджу частину і тротуар, замощувалися, у т.ч. й мар

муром. Кардо і декуманус мали ордерні колонади вздовж обох боків вулиць (колони ставились між проїжджою частиною і тротуаром, та ким чином пішоходи були відділені від транспорту). На перетині кардо з декуманусом влаштовували тетрапіл. Ширина вулиць — 20, 30, 35 м (в Греції було 7–8 м). Співвідношення поперечного перетину вулиць — 1:1, тобто висота будинків, які фланкува ли вулицю, дорівнювала ширині ву лиці. Окремі римські міста, що певною мірою зберегли свій містобудівний устрій: Рим, Помпеї, Ламбезіс, Остія, Тімгад, Пальміра, Гераса. Вплив римського містобудування на містобудування Європи доби Се редньовіччя, Ренесансу, Бароко, Кла сицизму.

Схематичний план центральної частини Остії 61

Архітектура Стародавнього Світу та Античності

План ансамблю римських форумів: 1–храм Вести; 2–храм Кастора і Поллукса 3–храм Цезаря; 4–храм Антоніна і Фаустини; 5–базиліка Емілія; 6–базиліка Юлія; 7–Ростра; 8–арка Септимія Севера; 9–храм Сатурна; 10–храм Веспасіана; 11–храм Конкордії; 12–Табуларій; 13–храм Венери; 14–храм Мінерви; 15–храм Марса Ультора; 16–базиліка Ульпія (Траяна); 17–колона Траяна; 18–19–бібліотеки; 20–храм Траяна; 21–вхід на ринок Траяна

Північне Причорномор'я

1. 9. Антична архітектура Північного Причорномор’я. Регіон: північне узбережжя Чорно го моря з Кримським півостровом і прилеглими районами узбережжя Азовського моря (див. карту Північ ного Причорномор’я у працях С.Кри жицького). Періодизація: 1–й період — грецький (еллінсь кий): VI — серед. I ст. до н.е.: 1 етап, архаїчний: VI — поч. V ст. до н.е. 2 етап, класичний: 2–а чверть V — кін. IV ст. до н.е.

3 етап, елліністичний: кін. IV — се ред. I ст. до н.е. 2–й період — римський, або гре ко–римський: 2–а пол. I ст. до н.е. — 370–і рр. 1 етап: 2–а пол. І ст. до н.е. — І ст. 2 етап: ІІ — 1–а пол. ІІІ ст. 3 етап: серед. ІІІ ст. — 370–і рр. Загальна характеристика періодів та етапів (за С.Крижицьким). У перший період — грецький або еллінський — найвищий розквіт архітектури припадає на кінець IV — першу половину III ст. до н.е. У 2–й половині III ст. до н.е. починається за гальна економічна криза, яка з кінця II ст. до н.е. ускладнюється військо

План міста Херсонес Таврійський I–XXIV – вежі міської стіни; І–30 – куртини міської стіни; А, Б, В, Г – міські ворота; Д – «казарма» кінця IV–III ст. до н.е.; Е – «казарма» І–ІІІ ст. до н.е.; Ж – монетний двір;

З – будівля IV ст. до н.е.; И – будинки еліністичної епохи; К – середньовічні християнські храми 63

Архітектура Стародавнього Світу та Античності

во–політичними й соціальними нега раздами. Античні міста Північного Причорномор’я опиняються під вла дою царя Понтійської держави Міт рідата VI Євпатора. Загалом для пер шого періоду характерні абсолютне домінування грецької традиції, знач ний розмах будівництва, поширення в північно–причорноморських містах основних архітектурних типів грець ких споруд, вироблення основних типів житлових будинків і поховаль них комплексів, максимально висо кий рівень розвитку архітектурних конструкцій і декору.

Храм іонічного ордера в Херсонесі. Реконструкція І.Пічікяна

Центральна частина Ольвії. Реконструкція С.Крижицького

Північне Причорномор'я

План храму Зевса в Ольвії

Другий період — римський, або греко–римський — починається у 63 р. до н.е., коли північно–причорноморські міста виходять з–під влади царя Мітрідата. Економічний і культурний розвиток в античних містах досить швидко досягає колишнього рівня. Се ред цих міст лише Ольвія, яка близько середини І ст. до н.е. зазнала навали гетів, тривалий час не могла піднятися з руїн і потім вже ніколи не мала такого великого значення, як у попередні часи. З початку другого періоду Північне При чорномор’я входить у сферу інтересів Риму. У Тірі, Ольвії та Херсонесі дисло куються римські гарнізони, а в Хараксі виникає римський військовий табір. У залежність від Риму потрапило й Бос порське царство. У І–II ст. н.е. у північно–причорноморських містах простежується піднесення економіки, але вже з середини III ст. н.е. починаєть ся глибока військово–політична та еко номічна криза, після якої другий період завершується так званими готськими війнами. У культурному відношенні нарівні зі збереженням еллінських тра

Акрополь Пантікапея. Реконструкція В.Толстікова 65

Архітектура Стародавнього Світу та Античності

Храм Афродіти в Херсонесі. Реконструкція І.Пічікяна дицій поширюються римські впливи й посилюються варварські елементи. Архаїчний етап еллінського пе ріоду. Для нього характерне перене сення в Північне Причорномор’я ел лінських традицій — використання функціональних та розпланувальних типів архітектурних споруд, балко во–стовпової ордерної системи, різ них систем кам’яного мурування стін, сирцевої цегли тощо. З освоєнням принципів землянкового будівництва почався розвиток власної північно– причорноморської античної архітек турної традиції. Характеристика архаїчного житла. Архітектурна теракота. Типи мурувань. Храми: мегаронного типу (найстаро давніші), простиль, периптер. Ордерні споруди. Оборонні споруди. Похо вальні споруди (склепи). Класичний етап еллінського періоду. За своїми рисами архітектура цього часу була найближчою до поняття «еллінська», хоча її не можна поставити

на один щабель з ансамблями власне Греції. Вона набагато скромніша за кількістю і типами споруд, їх якістю і де кором, обмеженим застосуванням мармуру. Загалом саме на етапі класи ки остаточно переноситься основний обсяг грецьких архітектурних традицій, формується власне північно–причорно морська антична школа й максимально підноситься якість будівництва. У Пів нічному Причорномор’ї цей час не ха рактеризувався самостійним розвит ком еллінської ордерної архітектури, як це було в Греції. Архітектура цього регіону мала вторинний характер, відображаючи середземноморську в дещо архаїзованому вигляді. Тут ні за розмахом, ні за якістю не було ан самблів, подібних до афінського Акро поля чи до центральних частин Мілета або Делоса. Проте такі утилітарні споруди, як фортечні мури та житлові будинки, відповідали досягненням античної грецької архітектури. Елліністичний етап еллінського періоду. На цьому етапі північно–при чорноморські міста досягли макси мального розвитку. Це проявилось як у збільшенні їх територій, так і в прове денні значних, нерідко суцільних пере будов цілих районів, у будівництві мо нументальних споруд — оборонних комплексів, театрів, храмів, портиків, будівель адміністративного призна чення. Від попереднього цей етап відрізняється значним зростанням масштабів будівництва і поряд з цим падінням якості робіт у масовій забу дові. Значно поширюються доричний ордер та ордери малих форм — іонічний аттичний і його малоазійський варіант. Остаточно складаються розп ланувальні типи міського й сільського житла, у тому числі садибного, споруд жуються баштові будинки. У будів ництві поховальних споруд почали застосовуватись півциркульні цилін дричні склепіння. Розвивається архі тектура малих форм.

Північне Причорномор'я

Римський храм Юпітера Доліхена в Балаклаві. Реконструкція Т.Бажанової, М.Андрущенка і О.Савелі В архітектурі другого, греко– римського періоду, окремі етапи розвитку не мають чітко виявлених якісних відмінностей один від одного. Вони відрізняються лише ступенем ак тивності будівельної діяльності. На першому етапі з’являються нові посе лення й фортеці (Харакс, Ілурат), відбудовуються та перебудовуються старі центри (Танаїс, Ольвія), значних масштабів набуває оборонне будів ництво, зводяться нові громадські спо руди й житлові будинки. На другому етапі простежується найвищий для перших сторіч нової ери розквіт будівельної діяльності. Третій етап — це поступовий занепад будівництва. Незважаючи на проникнення Риму в Північне Причорномор’я, традиції про вінційної римської архітектурно–бу дівельної школи не дістали тут такого значного відображення, як, наприклад, у Подунав’ї. У галузі містобудування римські традиції в Північному Причор номор’ї проявилися переважно в зміні структури міст — у будівництві цитаде лей у Херсонесі, Ольвії, Тірі. Античні міста в Північному При чорномор’ї розташовувалися пере важно на узбережжях, що забезпечу

вало можливість водних зв’язків з грецьким світом і внутрішніми райо нами Східної Європи. Вибираючи конкретну територію для міста, греки керувалися такими ж вимогами, як і в метрополії. Три основні античні міста в регіоні — Херсонес, Ольвія, Пан тікапей. Херсонес відомий не тільки антич ними руїнами храмів, базилік і театру. Це насамперед унікальна пам’ятка стародавнього землеробства, що має світове значення. Місто Херсонес Таврійский (у перекладі означає «пів острів таврів») було великим політич ним і культурним центром Північного Причорномор’я. Заснували його на місці давнього таврського поселення в 422–421 рр. до н.е. греки, вихідці з Ге раклеї Понтійської, що знаходилася на малоазійському узбережжі Чорного моря. Історію давнього міста звичайно ділять на два основні періоди: антич ний і середньовічний. В античну добу Херсонес був полісом — містом–державою з гро мадським демократичним самовряду ванням. Спочатку він займав східну частину півострова, що прилягала до теперішньої Карантинної бухти Севас тополя. Надалі його територія розрос лася майже вдвічі до Пісочної бухти. За своїм розплануванням Херсонес був типовим еліністичним містом. В осно ву плану було покладено засади гіпподамової системи розпланування з мережею прямокутних кварталів: у місті нараховувалося 6 поздовжніх і 30 поперечних вулиць. У кварталі роз міщувалося від 2 до 5 міських cадиб. Центральна вулиця мала ширину 7 метрів, інші — до 4 метрів. Площі вписувалися в прямокутну мережу ву лиць і займали територію одного або кількох кварталів. У центрі знаходили ся акрополь і агора — головна площа, місце народних зборів. Тут містилися найважливіші громадські споруди — монетний двір, театр, храми.

Архітектура Стародавнього Світу та Античності

Спочатку, коли Херсонес займав дільницю біля Карантинної бухти, він був оточений по периметру кам’яним муром. Основна територія міста утво рилася в III–II ст. до н.е. Тоді ж була створена нова, могутніша система оборони. Мури з баштами захищали місто з усіх боків. Мури йшли по верхніх схилах Південної та Пісочної балок або вздовж моря. Великого значення нада валося захисту портової частини міста. Загальна довжина мурів становила 3,5 км., максимальна товщина 3,8 м, а ви сота 8–10 м. У системі укріплень було 24 прямокутні та круглі башти, висота яких сягала 10–15 м. Наймогутнішою була флангова напівкругла башта. У місто вели чотири брами. Дотепер добре збереглася півден но–східна дільниця міського оборонно го муру з баштами й міською брамою, яка закривалася дерев’яними воротами з засувом і залізними ґратами. У пів нічно–західній частині городища вздовж берега збереглися залишки так званого приморського оборонного муру. У І–IV ст. Херсонес був аристокра тичною республікою, залежною від Риму. У цей період активно перебудо вуються міські оборонні споруди. На околиці Херсонеса, у сучасній Балак лаві, в ІІ ст. був збудований римський храм Юпітера Доліхена, за структурою близький до мегарона, з 2 колонами іонічного ордера. Житло Херсонеса. Театр у Херсонесі збудований на межі ІІ–ІІІ ст. до н.е., вміщав 3 тис. гля дачів. Близький аналог — театр в Прі єні (елементи театру: скена, прос кеній, орхестра і театрон). Після падіння Західної Римської імперії Хер сонес переходить під владу Візантії. У ІХ ст. на театроні збудовано ві зантійський «храм з ковчегом», що зберігся частково. Ольвія. Загальне розташування міста на березі лиману біля порту; його оточували потужні оборонні мури.

Розпланування не зовсім регулярне, з двома головними поздовжніми вули цями, між якими містилася агора, на яку виходила священна ділянка — те менос з храмом Аполлона. Житло в Ольвії — за С.Крижицьким. Пантікапей — столиця Боспора Кіммерійського. Саме місто лежало на узбережжі гавані, над яким високо підносилася гора (нині гора Мітрідат), де містилася цитадель. Прітанейон в Пантікапеї (ймовірно, царський па лац), від якого дотепер збереглися план та фрагмент колонади доричного ордера. Таманський толос — теменос і пе ристильний двір, проте функція оста точно не з’ясована. Поліхромія в архітектурі Північного Причорномор’я. Розписи боспорських склепів. Склеп Демери в Керчі — най визначніша пам’ятка. Підсумки. В першому (еллінсько му) періоді сформувались основи архітектури міст Північного Причорно мор’я всієї античної епохи і склалися її основні особливості, що дає змогу го ворити про наявність місцевого антич ного напряму. Найвищий розквіт архітектурно–будівельної діяльності еллінської доби припадає на кінець IV–III ст. до н.е., після чого починається поступовий занепад, який триває май же до І ст. н.е., коли північно–причор номорські міста потрапляють у сферу впливу Риму. Архітектура античних північно– при чорноморських держав у перші сторіч чя нової ери ґрунтувалася на надбаннях еллінської доби. Вплив римських тра дицій був незначним і проявився лише в другорядних особливостях архітек тури, тому її не можна вважати одним з провінційних варіантів римської шко ли. Загалом, північно–причорноморсь ка архітектура являла собою досить яскраве й самобутнє явище, яке сфор мувалося на базі місцевої грецької архітектурної традиції.

Частина 2. Архітектура європейського Середньовіччя 2.1. Архітектура Візантії. Вступ, періодизація, загальна характеристика. Архітектура Візантії раннього періоду. Проблема взаємозв’язків в архітек турі Риму, Візантії, раннього Євро пейського Середньовіччя, ранньох ристиянської (IV–VI ст.) та романської архітектури. Послідовність нашого викладу матеріалу цього курсу: від примітивних до розвинених форм. Спочатку ми вивчаємо архітектуру Візантії, що є прямим продовженням високорозвиненої римської архітекту ри. Після цього — ранньохристиянську архітектуру Риму і Равенни, доро манську, романську і готичну. Хронологія зміни епох: 330 р. — створена нова східна резиденція імпе ратора Константина у місті Візантій (Константинополь); 395 р. — розділен ня Римської імперії на Західну і Східну; 476 р. — падіння Риму й кінець Західної Римської імперії. Що таке Візантія (за проф. Ф.Шмі том): культурно–історичний термін, який охоплює регіон східного правос лав’я, центром якого є Східне Серед земномор’я. Для нього характерні відсутність єдиного домінуючого куль турного центру, виразні регіональні відмінності (Балкани, Мала Азія, Кав каз, Месопотамія, частина Італії, Близький Схід). «Коли ми зараз каже мо «Візантія», ми під цим розуміємо всю сукупність народів, які, починаючи з IV ст., спільними зусиллями створю ють єдину, і в той же час дуже різно манітну в своїх проявах середньовічну східну християнську культуру. Кожен з цих народів бере участь у цій творчій роботі, тобто не тільки отримує, а й віддає, зберігаючи своє власне обличчя і певну самостійність». За О.Комечем,

слід розрізняти «мистецтво Візантії» як мистецтво певної держави, та «візан тійське мистецтво» як ширше явище — мистецтво певного типу і стилю. Що означає Візантія і її центр — Константинополь для української куль тури (за С.Гординським і О.Грищен ком): «Царгород притягав нас силою своєї питомої ваги — як великий осе редок релігії і культури, а, передусім, як місто, яке вміло єднати супереч ності різних культур. Візантійське мис тецтво — це мистецтво Сходу, бачене класичними грецькими очима. Місто, що стало на самій межі Сходу і Заходу, зробилося зовсім природно синтети ком. Власне, це вміння синтезувати було елементом творчим, що був спроможним запліднювати інші культу ри» (С.Гординський). «Недарма Конс тантинопіль мав колись славу Парижу Середньовіччя. Це прирівняння бага томовне. Але слов’янська назва Константинополя відповідає йому: Царгород — володар міст. Продовж багатьох сторіч Царгород був регуля тором життя так для диких, як і для цивілізованих країн. Він був моделлю і прикладом у справах військових, тор говельних, права і мистецтва, не кажу чи вже про питання моди, етикету та звичаї» (О.Грищенко). Періодизація візантійської архі тектури: 1 — ранньовізантійська V–VIII ст. (у т. ч. Константинопольська школа, доба імператора Юстиніана I як етап найвищого розвитку); 2 — середньовізантійська VIII–XIII ст. (верхній хронологічний рубіж: 1204 р. — взяття хрестоносцями Константинопо ля; школи: Константинопольська, Схід новізантійська, Грецька); 3 — пізньовізантійська XIII–XV ст. (верхній хронологічний рубіж: 1453 р. — взяття турками Константинополя).

Архітектура європейського Середньовіччя

Схема візантійського купола на пандативах

Аксонометричний розріз церкви Сергія і Вакха в Константинополі 527 р.

Плани центричних візантійських храмів: а–церкви Сергія і Вакха в Константинополі 527 р. 70

б–церкви Сан–Вітале в Равенні 547 р.

Візантія

Базиліка Студійського монастиря в Константинополі 463 р. План і розрізи

Центральна проблема всієї візан тійської архітектури: вона за своєю суттю купольна, застосовуючи купол на пандативах, купол на барабані, циліндричні склепіння; звідси — хрес

товокупольна і центральнокупольна системи. Це виводить на проблему Сходу–Заходу, що була предметом тривалої заочної дискусії між двова мистецтвознавцями: Йозеф Стржи

Архітектура європейського Середньовіччя

говський (1862–1941) і Володимир За лозецький (1896–1959). Висновок цієї дискусії: купольна архітектура Св. Со фії Константинопольської — це рим ська спадщина, а не впливи архітек тури Сходу. За О.Шпенглером, купол, що вільно ширяє над базилікою чи над восьмиг ранником, означає подолання антич

ного принципу маси й ваговитості, який знайшов своє виявлення у спів відношенні колон і архітраву. У візан тійському куполі заперечується камінь. «Вигадливе поєднання форм сфери й багатогранника, тягар, що легко ши ряє над землею на кам’яному кільці, маленькі отвори в високих склепіннях, крізь які проникає непевне світло, що

Церква Св. Ірини в Константинополі 532 р. Південний фасад і план 72

Візантія

робить просторові межі ще нере альнішими — такими є геніальні вит вори цього мистецтва: Сан Вітале в Равенні, Свята Софія в Константино

полі, єрусалимський храм» (мається на увазі храм Гробу Господня). Будівельна техніка Візантії — роз виток римських традицій: більше зас

Собор Св. Софії в Константинополі 532–537 рр. Розріз і план 73

Архітектура європейського Середньовіччя

тосування цегли, часто у поєднанні з добре обробленим каменем («opus mixtum»). Основні типи споруд у візантійській архітектурі: храми, палаци, оборонні системи (мури з баштами та в’їзними брамами), акведуки, мости, цистерни (багатоколонні склепінчасті приміщен ня для зберігання води). Ранньовізантійська архітектура. Два основні типи храмів у ранній візантійській архітектурі: базиліки (храм Студійського монастиря в Константи нополі) й центричні споруди (храм Сан–Вітале в Равенні). Тип християнсь кого храму сформувався ще в IV ст. після офіційного визнання християн ства. Ранньохристиянська базиліка мала поздовжні приміщення — нави або нефи, де розміщувалися вірні, ап сиду — напівкруглу нішу, де був престол і приміщення перед входом — нартекс. У ранньохристиянській архітектурі існували й центричні споруди, що пра вили за хрещальні, усипальні, каплиці, але головними храмами були базиліки.

У Візантії тип базиліки не зовсім па сував для літургії, адже в богослужінні тут велику роль відігравав центр спору ди — амвон (або омфаліос). Тому ба зилікальний план треба було сполучити з типом центричної споруди. У Конс тантинополі цю проблему вперше було розв’язано в храмі Сергія і Вакха, зве деному 527 р.: на квадратовий план поставлено велику баню, що спираєть ся на 8 стовпів; зі сходу — апсида, із за ходу — нартекс; колони, стіни та склепіння пишно оздоблено марму ром. Купольні базиліки (церква Ірини в Константинополі) як подальший розви ток і ускладнення базилікального типу. Собор Св. Софії в Константино полі — за Ю.Асєєвим. Софія Констан тинопольська вважалася найкращим у світі християнським храмом. Завдання звести таку споруду поставив перед будівничими імператор Юстиніан І, розбудовуючи столицю Візантійської імперії. За розпорядженням імперато ра храм Святої Софії Премудрості Бо жої заклали 532 р. Зводити його дору

Основні елементи конструкції собору Св. Софії в Константинополі 74

Візантія

Основні етапи будівництва собору Св. Софії в Константинополі чили видатним тогочасним будівничим і вченим Анфімієві з Тралл та Ісидорові з Мілета. Анфімій вивчав механіку, був автором трактату «Про парадокси механіки». Ісидор досліджував скле піння, робив розрахунки їх, написав коментарі до трактату Прокопія Ке сарійського «Про конструювання арок». Можливо, що він з Ісидором споруд жував також церкву Сергія і Вакха. Софійський собор входив до ансам блю імператорських споруд на цент ральному міському плато й домінував над забудовою, вивищуючись у силуеті всього Константинополя, коли на нього дивитися з моря.

Собор має близький до квадрата (77 x 72 м) тринефний план з нартексом та широким атріумом із західного боку. Над усім внутрішнім його простором панує велетенська баня діаметром 31,4 м. Найбільша у світовій архітектурі баня римського Пантеону має діаметр 43,2 м, втім вона спирається на товсті стіни, тоді як над Софійським собором баня здіймається на 55–метровій ви соті. Зодчі геніально розв’язали технічну проблему: збудували баню з радіаль ними ребрами, складеними з порожніх керамічних амфор, а в проміжки між ни ми заклали легке заповнення. У нижній частині бані поміж ребрами зроблено

Архітектура європейського Середньовіччя

Інтер’єр собору Св. Софії в Константинополі

40 вікон, крізь які ллється світло в цент ральну частину храму. Здається, вона ніби висить у повітрі. Баня за допомо гою пандативів спирається на чотири величезні стовпи, горизонтальний роз пір її передається на конхові склепіння над західною і східною частинами храму та контрфорси над бічними навами. Над бічними навами розташовані примі щення другого поверху — хори, де відбувалися імператорські прийняття та палацові церемонії. Софія Константинопольська ніколи не була повторена, оскільки не могло повторитися функціональне завдан ня — спорудження головного храму великої Імперії. Великі хрещаті храми: церква Апос толів у Константинополі (друга після Св. Софії) та Іоана в Ефесі (VI ст.). Церква Апостолів — можлива споруда архітекторів Анфімія й Ісидора. Ці хра

ми — прототипи пізніших собору Сан– Марко в Венеції та церкви Сен–Фрон в Перігьо (Франція). Архітектура провінції: центричні будівлі, хрестовокупольні вирішення. Початок розвитку двох архітектурних типів візантійських храмів: хрестовоку польного та центральнокупольного. Архітектура Візантії середнього і пізнього періодів. Регіональні шко ли. Підсумки розвитку Візантійської архітектури. Середньовізантійська архітектура VIII–XIII ст. Верхня хронологічна межа дуже чітка: це 1204 р. — взяття хрес тоносцями Константинополя. Роль у цьому Венеції як суперниці Візантії. Початок періоду припав на добу іко ноборства, під час якої відбувалися

Візантія

Схема плану візантійського хрестовокупольного храму

План собору Св. Марка у Венеції ХІ ст.

Принципова об’ємно–просторова схема візантійського хрестовокупольного храму

масові руйнації монастирів і церковних інтер’єрів протягом 726–842 рр. Характерним для доби є виникнен ня широкого візантійського культурно го кола. У цю добу виділяються три регіональні архітектурні школи: Конс тантинопольська, Східновізантійська, Грецька. Головне архітектурне явище епо хи — повний розвиток, зрілість хресто вокупольної архітектурної системи. Головне в ній — візантійська ідея ієрархічності, висловлена в архітектур них образах. Дві основні техніки мурування: з те саного каменю — на сході; з цегли — в Константинополі, з поступовим пере ходом на мурування з утопленим ря дом. Синтез цих двох типів мурування спостерігається в Греції й Константи нополі. Лапідарність, простота й мону ментальність архітектурних форм — на Сході, ускладненість, вишукана легість

Архітектура європейського Середньовіччя

Конструкції собору Св.Марка у Венеції. Аксонометричний розріз

Церква Богородиці монастиря Ліпса в Константинополі 908 р.

Поховальна церква імператора Романа Лекапина в Константинополі 930–х рр.

Північний храм монастиря Ліпса в Константинополі 908 р. План і східний фасад 78

форм і значна декоративність — у Кон стантинополі й Фессалоніках, які були другим за важливісю містом імперії після Константинополя. Оздоблення інтер’єрів храмів: у Константинополі — мозаїки на скле піннях і арках, а нижче — мармурове обличкування; в провінції — фрескові розписи від верху донизу.

Візантія

Храм Ескі–Імарет в Константинополі першої половини ХІ ст.

Храм Мола–Гюрані в Константинополі другої половини ХІ ст.

Церкви монастиря Пантократора в Константинополі ХІІ ст.

Архітектура європейського Середньовіччя

Константинопольська архітек турна школа. Палаци Візантії: єдиний, добре збе режений дотепер, — палац Фондако деі Турки в Венеції Х–ХІ ст. У Констан тинополі такі не збереглися, відомі тільки їх рештки за результатами архе ологічних розкопок. П’ятинавові храми Константинопо ля — Календер і Аттик. Тенденція до зменшення розмірів храмів. Церкви монастиря Ліпса в Константинополі. Поховальна церква імператора Романа Лекапина 930–х рр. у Константинополі (інші найменування цієї пам’ятки — церква Мірелейон, мечеть Будрум, Будрум–Джамі). ХІ ст. — церкви невідомого посвя чення (мечеті Ескі–Імарет і Мола–Гю рані) в Константинополі. Тринефний основний об’єм, розвинені нартекси й галереї, гульбище (особливо Мола– Гюрані; цей храм має й інші назви — Кілісе–Джамі, церква Богородиці або Св. Федора). На гульбищі донатори храму мали можливість слухати літур гію, не змішуючись з натовпом унизу, в храмі. ХІІ ст. — монастир Пантократора в Константинополі (3 храми). Дискусійне положення М.Брунова про ґенезу нового способу мурування з утопленим рядом (спосіб, ніби–то, привнесено з Київської Русі). Східновізантійська архітектурна школа. Місто Нікея, його розпланування й укріплення. Містобудівний закон Про хірон. Храми Малої Азії — в Нікеї, Трапезунді (церкви Євгенія, Хрисо кефалос, собор Св.Софії). Їх основна риса — базилікальність. Мурування з тесаного каменю. Зв’язок з архітек турою Вірменії й Грузії. Грецька архітектурна школа. Формування класичного типу грець кого монастиря: зразок — монастир Дафні: прямокутного плану монас тирський двір з собором у центрі й

Монастир Дафні поблизу Афін ХІ ст.

Центральнокупольний храм Христіану ХІ ст.

Візантія

іншими будівлями по периметру уз довж стін. Хрестовокупольний тип храму — найпоширеніший. Значний розвиток центральнокупольного типу — церкви з куполами на 8 опорах (соборний храм монастиря Дафні, церква Хріс тіану).

Використання в Греції як підкуполь них опор не пілонів чи хрещатих стовпів, а круглих колон. Наслідок — більша єдність інтер’єру. Монастир Осіас Лукас (Святого Лу ки) у Фокиді: два однокупольні храми, поставлені поруч, один з яких (пів нічний) — хрестовокупольний, а другий (південний) — центральнокупольний. Церкви в Афінах: Апостолів (поєднання хрестовокупольного типу з тетракон ховим) і Федора (хрестовокупольний). Афонські триконхові храми (Католікон у Лаврі, церкви монастирів Ватопеда й Хіландар). Пізні храми в Фессалоніках (церкви Богородиці (Казанджиляр), Пантелеймона, Апостолів). Муруван ня — камінь і цегла; значна декора тивність фасадів. Пізньовізантійська архітектура. Хронологічні рамки: 1204 р. — взят тя хрестоносцями Константинополя; 1453 р. — взяття турками Константи нополя. Хронологічно синхронні явища

План храмів монастиря Осіас Лукас у Фокиді ХІ ст.

Церква Св. Федора в Афінах ХІ ст.

Собор монастиря Хіландар на Афоні кінця ХІІІ ст. Поздовжній розріз і план 81

Архітектура європейського Середньовіччя

в Західній Європі — розвинена готика й ранній ренессанс (родоначальник італійської ренесансної архітектури Ф.Брунеллескі помер у 1446 р., за 7 ро ків до падіння Константинополя). Перші 50 років взагалі нічого ново го не будували. Колишня імперія була поділена на невеликі шматки: Ла тинська, Нікейська, Трапезундська імперії, Королівство Фессалонікське, Ахейське князівство, Епірський дес потат, Кіпрське королівство, Антіо хійське князівство тощо. Під кінець імперія звузилась до території міста Константинополя. Наслідок — значне зменшення масштабів архітектурної діяльності. Константинопольська школа. Основні риси: малий обсяг будів ництва, мініатюрність споруд, декора тивність. За видами робіт переважали ремонти й добудови споруд попе редніх епох. З’явилася схильність до асиметричних і дисиметричних архі тектурних вирішень. Об’єкти: рештки імператорського Влахернського палацу — Текфур–са рай XIV ст. Це літні апартаменти і бан

Церква монастиря Хора в Константинополі кінця ХІІІ ст. кетний зал. 3 поверхи, споруджено на фортечних мурах. Будівельна техніка: арки з каменю з проміжками цегли, що дає дуже декоративний ефект на фасаді. Церква монастиря Хора (мечеть Кахріє–Джамі) зламу ХІІІ–XIV ст. Аси метричне вирішення невеликого храму з численними каплицями й розвине ним гульбищем. Церква Апостолів у Фессалоніках кінця ХІІІ ст. — великий п’ятинефний, п’ятикупольний храм.

Церква Апостолів у Фессалоніках кінця ХІІІ ст. План і фасади 82

Візантія

Комплекс Фетіє–Джамі в Константинополі кінця ХІІІ — першої половини XIV ст.

Східновізантійська школа. Добудови середньовізантійських церков у Трапезунді, який став столи цею маленької імперії. Всі будівельні особливості попереднього етапу чинні. Характерна риса — провінціалізм ар хітектури. Грецька школа. Церква Парагоритиса в Арті кінця ХІІІ ст.: центральнокупольний храм з триярусними колонами. Церкви в Містрі: Пантанаси, Бронтохіон, Пе ривлепта: поєднання базилікальний рис з хрестовокупольністю; розвиток типу окремо поставленої чотиригран ної багатоярусної дзвіниці (кампа ніли), який згодом набуде значного розвитку в Італії. Підсумки розвитку візантійської архітектури на цьому етапі: архітектур ним рішенням властиві індивідуалізм, подрібненість, декоративність, мініа тюрність. За М.Бруновим, пізньові зантійська архітектура має всі риси прикінцевого етапу завершеного істо ричного циклу. Загальні висновки й підсумки роз витку архітектури Візантії, її внесок у скарбницю світової архітектури. Ос новні здобутки: розвиток купольної архітектури, винайдення двох універ сальних архітектурних систем — хрес товокупольної і центральнокупольної. Безпосередній і визначальний вплив

Тетраконхові храми XIV ст.: на острові Халкі та Панагія Мухліотиса в Константинополі

Церква Панагії Кувелітиси в Касторії початку XIV ст. Розріз і план

Комплекс Фетіє–джамі ХІІІ–XIV ст. Тетраконхові храми XIV ст.: на о. Халкі (Принцеві острови, поблизу Констан тинополя) і церква Панагія Мухліотиса в Константинополі, яка ніколи не була мечеттю. Триконховий храм Панагії Ку велітиси в Касторії початку XIV ст. Всі вони мініатюрні, центричні, фактич но — каплиці.

Архітектура європейського Середньовіччя

Церква Парагоритиса в Арті кінця ХІІІ ст. Аксонометричнеий розріз

Церква Перивлепта в Містрі ХІІІ–XV ст.

Церква Пантанаси в Містрі XV ст. 84

Ранньохристиянська архітектура

на архітектуру більшості народів Цент рально–Східної Європи, на романську й готичну архітектуру Західної Європи, на архітектуру ренесансу, на форму вання архітектури всього ісламського світу. Візантійська архітектура — вуз ловий пункт розвитку архітектури між античністю, середньовіччям і новим часом.

2.2. Ранньохристиянська архітектура. Загальна періодизація середньо вічної архітектури Західної Європи (те риторії колишньої Західної Римської імперії): 1. Дороманська доба IV–X ст. Для неї характерне спорадичне будів ництво варварів (єпископи, монас тирі, окремі сеньйори–варвари як головні суб’єкти архітектурно–бу дівельної діяльності).

2. Доба романського стилю XI– XII ст. Провідна роль монастирів у роз витку архітектури. 3. Доба готичного стилю XIII–XV ст. Провідна роль міст у розвитку архітек тури. У першій (дороманській) добі виділяється ранньохристиянський етап: IV–VІ ст. Два центри ранньохристиянської архітектури: Рим і Равенна (обидва — на території Італії). Перші християнські молільні — ка такомби в Римі, мартирії. Мартирії — центричні споруди над похованнями християнських мучеників. Після Мілан ського едикту імператора Константина Великого поширилася тенденція до перетворення поганських храмів на християнські. Дві основні функції християнського храму в їх поєднанні: місце спільної молитви і поминальне святилище. Кла

Схема ранньохристиянської п’ятинефної базиліки 85

Архітектура європейського Середньовіччя

Мавзолей Теодоріха в Равенні 520 р. сичний приклад такого поєднання — храм Гроба Господня в Єрусалимі та церква Різдва Христова у Віфлеємі. Ранньохристиянські базиліки: вико ристання виробленого імператорсь ким Римом типу громадської будівлі

для потреб християнської літургії. При цьому головним було вирішення не об’ємного завдання, а просторового. Два типи ранньохристиянських ба зилік: римські і равенські. Римські ба зиліки: Латеранська, Св.Петра, Св.Павла (п’ятинефні). Структура ба зиліки: атріум (перистиль), екзо нартекс, нартекс; призначення нав (нефів): середнього — для процесій, лівого — для жінок, правого — для чо ловіків; призначення вівтаря (1–3 ап сиди) і трансепта — для духовенства. У римських базиліках трансепт (попе речний неф перед вівтарем) дуже вис тупав за межі загального плану будівлі, утворюючи так званий план латинсько го хреста. Первісно в Римі домінувала західна орієнтація базилік: вхід зі схо ду, вівтар з заходу. Конструкції: колони з капітелями, архітрави, аркади, пе рекриття нефів дерев’яними кроква ми, мозаїчне оформлення стін в інтер’єрі. Поява дзвіниць: до VI ст. вони

Равеннська базиліка Сант Апполінаре ін Классе VІ ст. 86

Ранньохристиянська архітектура

Інтер’єр базиліки Сант Апполінаре Нуово в Равенні VІ ст. Добре видно капітелі з пульванами

ставилися окремо від базиліки. Голов ною римською базилікою є базиліка Св. Петра ІV ст. (не збереглася). З кінця V ст. центр життя в Італії пе реміщається з Рима в Равенну. Місто Равенна лежало на березі моря, з сухо долу було оточене болотами, тому мало погані зв’язки з Італією, зате дуже добрі, морем — з Візантією. Тут не було римських руїн, з яких можна було б бра ти будівельні матеріали й архітектурні елементи (колони, арки, капітелі, ан таблементи тощо). Тому тут головним будівельним матеріалом була цегла. 3 етапи розвитку архітектури Ра венни: 1 — етап правління імператора Го норія і його нащадків: 402–476 рр. 2 — етап панування остготів: 493– 539 рр. 3 — етап візантійського екзархату: 555–751 рр. Пам’ятки Равенни: Мавзолей Галли Плацидії початку V ст., Баптистерій пра вославних 450 р., палац візантійських екзархів (палац Теодоріха) VІ–VІІІ ст.,

Церква Сан–Вітале в Равенні 526–547 рр. 87

Архітектура європейського Середньовіччя

мавзолей Теодоріха 520 р. (збудова ний з каменю–вапняка насухо, без розчину). Базиліка Равенни: Сант Ап полінаре Нуово, початку VІ ст. Особли вості цієї та інших равенських базилік: східна орієнтація; без трансепта; три нави; аркада, а не архітравне перек риття колон, як у Римі; капітелі з пуль ванами («подушками», проміжними елементами над капітелями). Базиліка Сант Апполінаре ін Классе, VІ ст. Цент ричний храм Сан–Вітале 526–547 рр., архітектор Юліан Аргентарій. Висновки: в архітектурі Риму й Ра венни до кінця VІ ст. були створені всі ті окремі композиційні прийоми й еле менти церковної будівлі, які в подаль шому сформували тип середньовічно го храму в Західній Європі: тринавова базиліка з нартексом і трансептом, з вівтарними апсидами, план у формі латинського хреста, двоярусний роз різ (з галереями над бічними частина ми), триарковий портал, аркадна гале рея, аркатура, башти–дзвіниці. Дороманська архітектура в Єв ропі за межами Італії пройшла 3 етапи розвитку: 1. Меровінгський етап: кінець V– VІІ ст. Цілковитий занепад міст. Об’єк

ти архітектури: крипти і баптистерії (Венаск, Пуатьє). Варварський декор. Храми — невеликі тринавові базиліки. 2. Каролінгський етап (Каролінгське відродження): VІІІ–ІХ ст. (800 р. — коро нація Карла Великого на імператора). Укріплення — бурги і пфальци. Бург — укріплення, де не жили, а ховалися в час небезпеки. Пфальц — укріплена резиденція правителя області. Імпе раторський двір кочував із пфальца в пфальц. Класичний зразок — імпера торський пфальц в Ахені 780 р. Прямо кутний симетричний план з кількома внутрішніми дворами, палацом і собо ром, який нині називають капелою. Ка пела в Ахені 805 р., архітектор франк Одо із Метца. Зразок — церква Сан– Вітале в Равенні. Головне в цій архітек турі — ідея державності. Це було місце коронацій і поховань імператорів і ко ролів. Монастирська церква в Фульді 819 р. з дуже витягнутим трансептом (взірець — Рим) й базиліка Ейнгарда в Штайнбаху 825 р. План Сен–Галленсь кого монастиря 820 р. — зразок для всіх пізніших бенедиктинських монас тирів. Брама в Лорші і надбрамний зал 880 р. — проторенесансні мотиви римської тріумфальної арки.

Королівський пфальц каролінгської доби в Інгельгаймі

Ранньохристиянська архітектура

Імператорський пфальц в Ахені. Реконструкція загального вигляду

Імператорський пфальц в Ахені 780 р.: 1–палац; 2–капела; 3–галерея; 4–парадний двір;

5–церковний двір; 6–сад з басейном; 7–службові приміщення 89

Архітектура європейського Середньовіччя

Капела в Ахені 805 р. План і поздовжній розріз 90

Ранньохристиянська архітектура

Реконструкція Сен–Галленського монастиря за планом 820 р.

3. Оттонівський етап (Оттонівське відродження) Х ст. Рубіж — 1000 рік, коли всі очікували кінця світу. Основ ний регіон розвитку архітектури — те риторія сучасної Німеччини. Це — початок романської архітектури. Об’єкти: монастирська церква Св. Ки ріака в Гернроде, 961 р.; церква Св. Михаїла в Гільдесгаймі, розпоча та будівництвом перед 1001 р.: три нефна базиліка з круговим обходом навколо хора (вівтарної апсиди), трансептом і вестверком, що включав псевдотрансепт з контрапсидою; на перетині середнього нефа з трансеп том і псевдотрансептом — масивні вежі; причілкові грані трансепта й псевдотрансепта акцентовані кругли ми вежами. Висновки щодо дороманської архітектури: загальною тенденцією був занепад архітектури паралельно з формуванням основних типів като лицьких храмів і монастирів. Провід

Брама в Лорші і надбрамний зал 880 р. ний тип — монастирська церква. За вершився процес формування планів типу латинського хреста, кругового обходу, вінця капел (базиліка Сен– Мартен в Турі), вестверка.

Архітектура європейського Середньовіччя

2.3. Романська архітектура. Походження, загальні риси, особливості, періодизація. Хронологічні рамки: 980 р. — кінець ХІІ ст. Періодизація: 1. Ранній етап пошуків 980–1080 рр. 2. Розквіт стилю 1080–1150 рр. 3. Пізньороманський етап, перехід ний до готики — друга половина ХІІ ст. Характерною є плинність, розми тість як хронологічних рамок усього явища, так і його окремих етапів. Назву стилю запропонував у 1825 р. граф Арсіс де Комон, французький ар хеолог. Передумови того, що така наз ва прижилася: вказівка на римську архітектурно–будівельну спадщину як основу розвитку романіки та геог рафічна прив’язка походження стилю до країн романської мовної групи. Походженння романської архітекту ри. Географічно — це північ Іспанії і південь Франції (Каталонія, Бур гундія, середня течія р.Луари). Хроно логічно — початок ХІ ст. Хроніка Рауля Глабера: «Через три роки після 1000 року були заново відбудовані базиліки майже в усьому світі. Можна сказати, що весь світ одночасно скинув старе лахміття, щоб одягтися в білосніжний одяг нових храмів». Суперечки про національну приналежність цього пер шого універсального загальноєвро пейського стилю: Німеччина–Іспа нія–Франція. Висновки цих дискусій: романська скульптура виникла в Іспанії і звідти потрапила до Франції; роман ська архітектура — навпаки: виникла на півдні Франції і вже звідти поширилася на решту Європи, у т.ч. Іспанію, Італію, Німеччину, Англію. Позиція видатного історика мистецтва Ервіна Панофсько го: при погляді з Америки Європа ба читься як єдиний, цілісний істори ко–культурний регіон, тому суперечки про національне походження тих чи інших мистецьких явищ недоречні.

Чотири джерела формування ро манського архітектурного стилю: спад щина стародавнього Риму, архітектура Візантії, ранньохристиянська й каро лінгська архітектура. Спадщина доро манської архітектури, що вплинула на формування типу романського храму: функціональна організація і компо зиція монастиря Сен–Галлен 820 р. (відома за рисунком на пергаменті, на підставі якого зроблені графічна й об’ємна реконструкції); функціональна організація і композиція церкви Св.Ми хаїла в Гільдесгаймі: поява деамбула торія навколо хора (вівтарної апсиди), згодом — апсидіол. Причини появи деамбулаторія — розв’язання проб леми графіка руху, зумовленого по ширенням культу реліквій і масових паломництв.

Загальний вигляд церкви Св. Михаїла в Гільдесгаймі

План церкви Св. Михаїла в Гільдесгаймі 1001 р.

Романська архітектура

Поява у романських церквах Німеч чини вестверка (псевдотрансепта з контрапсидою) з заходу — відповідь на зовнішні, світські імпульси, на загальну композицію міст і великих монастирів, вияв прагнення до симетрії та урівно важеності. Крім того, це — архітектур не вираження теократичної концепції єдності земної і небесної влади. У зв’язку з цим прибуття імператора в собор перетворилося на пишну цере монію, кульмінація якої відбувалася саме у вестверку, в нартексі. Головним архітектурним типом у ро манській архітектурі була монастирсь ка церква. За висловом німецького письменника Томаса Манна, цивілізо вану Європу створили монастирі. Два типи романських церков: ор денські й паломницькі. Орденські церкви двох основних орденів: бенедиктинського й цистер ціанського. Бенедиктинський орден засновано в VI ст. в Монтекассіно (Італія). Орден цистерціанців засно вано у ХI ст. Вони й визначали розви ток архітектури в романську добу, причому цистерціанці — тільки з дру гого етапу. Бенедиктинський орден запровадив так звану Клюнійську ре форму 910 р. (від назви монастиря Клюні), яка упорядкувала чернецтво в Західній (Латинській) церкві на заса дах строгої централізації та уніфікації. Це стосувалося й архітектури. Унас лідок цього виробилася своя архітек турна школа, яка відома під кількома назвами: Бургундська школа — Клюнійська — Бенедиктинська. Паломницькі церкви. Паломництва у Європі романської доби стали масо вим явищем. Найпопулярніше місце паломництв у романську добу, окрім Риму, — могила Св. апостола Якова в містечку Компостела на півночі Іспанії. Шляхи Сант’яго де Компостела (4 шля хи через Францію на північ Іспанії): на цих шляхах у вузлових точках було зве дено великі паломницькі церкви ХІ ст.:

Сен Мартен в Турі, Сен Марсіаль в Ліможі, Сент Фуа в Конку, Сен Сернен в Тулузі, і зрештою — церкву Сант’яго де Компостела безпосередньо над моги лою апостола. Їх архітектурний тип: 3–5–нефна базиліка з 3–нефним тран септом, хором, деамбулаторієм, ап сидіолами, баштами (розташування башт — над середохрестям та парні — на західному фасаді). Графіки руху паломників (бічними нефами та деам булаторієм). Поява емпор — галерей над бічними нефами. Матеріали й будівельна техніка ро манської доби: тесаний камінь (фор мат менший, ніж у стародавньому Римі), масивні лапідарні стіни, прикра шені лише глухою аркатурою. Крупний масштаб будівель і крупна масштаб ність членувань, що справляло вра ження надмірної монументальності й величі. «Якщо готична архітектура під носить людину вгору, то романська ста вить її на коліна». Французький пись менник Віктор Гюго назвав романську архітектуру «тяжким мовчанням». Головна конструктивна проблема романської архітектури — перекриття склепінням середнього нефа церкви. Спершу — перекриття за допомогою дерев’яних крокв, які часто горіли. Кам’яними склепіннями почали перек ривати спершу вівтарі, бічні нефи й

План паломницької церкви Сен Мартен в Турі 93

Архітектура європейського Середньовіччя

Інтер’єр паломницької церкви Сант’яго–де–Компостела

каплиці. Значно пізніше навчилися бу дувати циліндричні склепіння над се реднім нефом. На Півдні Європи най перше навчилися застосовувати ка м’яні склепіння, тоді як на півночі (в Німеччині) ще у ХІІ ст. застосовували дерев’яні крокви. Циліндричні скле піння вимагали дуже товстих стін (у со борі в Вормсі — до 6 м). Монастирська церква в Лорші 1077 р. — перша, цілком перекрита склепіннями ба зиліка (не збереглася). Після цього в Європі розпочався процес поступової заміни дерев’яних церковних перек риттів кам’яними. Конструктивно дос коналішими є циліндричне склепіння на підпружних арках, а особливо — хрестове склепіння, що походить від прямого римського хрестового склепіння (два циліндричних скле піння, що перетинаються під кутом 900). Ще раціональніше — вспарушене хрестове склепіння. Тут реалізується фізичний принцип збирання наванта жень на ребра і в чотири точки по ку тах. Звідси — розвиток до готики. Ро манські пілони з півколонами. Травеї. Поєднання середньої травеї з двома бічними (зв’язана конструктивна схе ма, коли одній просторовій чарунці середнього нефу відповідають дві ча рунки удвічі вужчого бічного нефа). Наслідком цього є неоднакові наван таження на опори і, як результат, неод накова товщина й форма опор, що сприймалося як недолік. Його намага лися подолати в силу прагнення до однаковості опор, до досягнення мет ричної рядності, підкреслення спря мованості руху до вівтаря. Це вилило

Перспективний розріз церкви в Ліпольдсберзі, що показує так звану зв’язану конструктивну систему, в якій одній чарунці склепіння широкого середнього нефа відповідають дві чарунки вузького бічного нефа 94

Романська архітектура

Типи романських склепінь: а–циліндричне; b–циліндричне на підпружних арках; c, d–хрестові;

e–поєднання хрестових склепінь; f–ребристе вспарушене хрестове склепіння 95

Архітектура європейського Середньовіччя

Хрестове склепіння на 6 арках ся у винайдення шестичастинного хрестового склепіння, а потім — в уніфікацію навантажень, форм і роз мірів опор. Архітектурне вирішення фасадів романських церков з застосу ванням аркатури, мотивів біфорія і трифорія (вікна, ніші), переспективних скульптурних порталів, башт.

Етапи розвитку романської ар хітектури. Етапність розвитку романської ар хітектури є неоднаковою у різних країнах Європи. Хоча стиль і був за гальноєвропейським, проте у кожній країні чи великому регіоні він розви вався по–своєму. У Франції виділяється лише два етапи: 1. Етап пошуків 980–1080 рр. Голов ним явищем є будівництво паломниць ких церков. 2. Етап розквіту 1080–1150 рр. Го ловними явищами є розвиток Клю нійської архітектурної школи та регіо нальних архітектурних шкіл відповідно до історичних регіонів Франції (Бур гундія, Нормандія, Овернь, Прованс, Аквітанія). Пам’ятка епохи — третя монас тирська церква в Клюні 1088–1150 рр. Вона займає центр монастирської те

риторії, має план у вигляді архієпис копського хреста, з двома трансепта ми перед хором. П'ятинефна базиліка з хором, деамбулаторієм і апсидіола ми (вінцем капел). Віддаленим зраз ком була базиліка Св. Петра в Римі. Довжина 178 м — це був найбільший храм у світі. На 28–метровій висоті бу ло зведено кам'яні хрестові склепіння середнього нефу, які невдовзі обвали лися. Відновили їх на висоті 31 м. Тут вперше застосовано стрілчасте скле піння. Цей храм став зразком для всіх бенедиктинських монастирів. Для всіх храмів стає канонічним членування середнього нефа по висоті на 3 яруси: аркада, трифорії, вікна. Архітектура цистерціанців. Поход ження — чернецька конгрегація Ціто. 1098 р. — заснування цистерціанського ордена, який займався господарською і промисловою діяльністю, зорієнтова ною на ринок. Цистерціанці були прек расними інженерами й винахідника ми і очолили технічний прогрес у Єв ропі. У 1115 р. конгрегація мала 4 до чірніх монастиря: в Ферте, Понтиньї, Моримонді і в Клерво. Ідеолог орде на — Бернар Клервосський (від його імені орден згодом отримав назву орден Бернардинів), натхненник й іде олог Хрестових походів. Він різко вис тупив проти пластичних і художніх надмірностей Клюнійської архітекту ри, проти скульптури, вітражів, фре сок, криволінійних форм і складних профілів, проти трифоріїв і башт. Ро манську скульптуру він називав «пот ворністю краси і красою потвор ності». В архітектурі цистерціанців домінували цілковитий аскетизм ар хітектурних форм та високе інженерне мистецтво. Значна роль у розвитку архітектури конверсів — ремісників під покровительством ордена, які мали право працювати тільки в системі ордена. Монастир в Фонтене 1135– 1147 рр. — зразок для інших цистерці анських монастирів.

Романська архітектура

В Англії етапність романської архітектури не виявлена. У Німеччині чітко простежуються три етапи: 1. Саксонський етап 950–1050 рр. Провідний архітектурний тип на цьому етапі — монастирська церква. 2. Етап боротьби течій 1050– 1150 рр. На цьому етапі з 1020–х рр. провідною стає Рейнська школа: Шпе єр, Трір, Кьольн. Головне явище — бу дівництво імперських соборів (Майнц). 3. Пізньороманський етап 1150– 1250 рр. Завершення будівництва ос таннього з імперських соборів у Ворм сі, церкви Кьольна, собор у Лімбурзі.

Регіональні школи в романській архітектурі. Проблема регіональних (місцевих) шкіл. Не всі дослідники визнають їх існування або наявність виразних відмінностей між ними. Анрі Фосійон назвав французькі школи романської архітектури не більше ніж різними

діалектами однієї мови. Проте загаль новизнаним на сьогодні є існування кількох регіональних шкіл у Франції та Німеччині У Франції 6 регіональних шкіл: Бур гундія, Нормандія, Овернь, Прованс, Аквітанія (або Західна школа, що роз падається на дві: Перігьо і Пуату). Бургундія: базилікальний розріз храму, план латинського хреста з різко виділеним трансептом, виділений хор з деамбулаторієм і апсидіолами. Скле піння циліндричні на підпружних арках у середньому нефі й хрестові — у бічних. Без галерей (емпор). Різна кількість і розташування башт (над се редохрестям та обабіч західного фаса ду). Поява стрільчастої (бургундської) арки. Перспективні портали. Основні пам'ятки: монастирські церкви Па ре–ле–Моніаль кінця ХІ — початку ХІІ ст. та у Везле 1120–1150 рр. Нормандія: церковні плани ла тинського хреста, двобаштові західні фасади, базиліки з широкими се редніми нефами, перекритими дере в’яними кроквами. Далі, з кінця ХІ ст.

Схеми східних фасадів монастирських церков Оверні: Орсіваль, Ісуар, Сен Нектер 97

Архітектура європейського Середньовіччя

ця архітектурна школа розвивалася в Англії, оскільки нормандських герцог Вільгельм у 1066 р. завоював Англію. Основні пам'ятки — дві монастирські церкви в Кані, збудовані Вільгельмом Завойовником і його дружиною Ма тільдою: Сент Етьєн (церква чоловічо го монастиря, 1063– 1081 рр.) і Трініте (церква жіночого монастиря, 1062–1070 рр.). Овернь: консервативний південь, культ реліквій на межі ідолопоклон ства. Основний тип храму — тринефна базиліка плану латинського хреста з рівновисокими зовні нефами, деамбу латорієм, апсидіолами, без верхнього ярусу вікон, з галереями над бічними нефами, перекритими чвертьциркуль ними склепіннями. Середній неф пе рекрито циліндричним склепінням, бічні — хрестовими. Над середох рестям — купол, видимий тільки в інтер'єрі, бо зовні над ним — восьмиг ранна вежа, встановлена на підвище ному об’ємі, що акцентує середохрес тя. Західні фасади цих базилік малови разні, зате східні мають дуже виразне пластичне вирішення. Центр школи — місто Клермон–Ферран, решта пам’я ток розташовані в радіусі 50 км. довко ла. Датування всіх пам'яток приблизне — перша половина ХІІ ст., оскільки всі архіви згоріли. Основні пам'ятки: мо настирські церкви в Клермон–Фер рані, Сен Нектері, Ісуарі, Орсівалі, Пюі. Прованс: зв’язок регіону з Хресто вими походами. Добре збережена тут у значній кількості антична римська архітектурна спадщина, що поєдну валася з примітивністю романської архітектури: домінуючим типом були однонефні безкупольні храми (зально го типу) з однією апсидою. Активно використовували античні форми й де талі в декорі (Авіньйон, Тараскон, Арль). Основна пам'ятка — монас тирська церква Сен Трофим в Арлі 1152–1180 рр. Основний внесок Про вансу — розроблення архітектурно–

Східний фасад собору Нотр Дам у Клермон–Феррані

Конструкції церкви Сен Фрон у Перігьо скульптурних композицій порталів (портали монастирських церков Сен Жіль у Гарі та Сен Трофим в Арлі). Західна школа (Аквітанія). Регіон, що мав багату античну й ранньохристиянську архітектурну спад щину. Активна участь аквітанського рицарства як у Хрестових походах, так і в іспанській Реконкісті. Звідси — ак тивний східний культурний вплив. Західна школа чітко поділяється на дві школи: Пуату і Перігьо.

Романська архітектура

Школа Пуату: Тринефні базиліки з нефами однієї висоти, трансептом, хо ром, деамбулаторієм, апсидіолами. Дуже затемнені інтер’єри, пластичні західні фасади з активним скульптур ним декором. Основна пам'ятка — церква Нотр Дам ла Гранд в Пуатьє другої чверті ХІІ ст. Школа Перігьо: однонефні храми плану латинського хреста, перекриті серією куполів на пандативах (зв’я зок з архітектурою Візантії). Це — єдина романська школа, де куполи застосовувались настільки активно, що вони визначали архітектурний об раз церкви. Основні пам'ятки: собор в Кагорі 1119 р.; монастирська церк ва в Суіяк початку ХІІ ст. (три купола по поздовжній осі); собор в Ангулемі 1105–1123 рр. (6 куполів, розташова них навхрест на плані латинського хреста); п'ятикупольна монастирська церква Сен Фрон в Перігьо 1120 р. (репліка церкви Сан–Марко в Ве неції). Англія: повне домінування норма ндської школи французької романіки, внаслідок чого в історії англійської архітектури вся романська доба нази вається «нормандською». Одноманітні за типом церкви. Англійські особли вості, яких не було на континенті: більш витягнуті в довжину нефи і хор, значно більша загальна довжина храмів (нефи призначалися для ми рян, хор — для монахів). Тринефні ба зиліки з трансептом, багатоапсидне завершення східної частини (хора). Застосування в інтер'єрах масивних циліндричних опор (діаметром 2 м, ви сотою 10 м). Прямокутного плану баш ти над середохрестям і на західному фасаді (одна або дві). Основні пам'ят ки: собори в Глостері 1089–1150 рр., Дерхемі 1093–1133 рр., Сент Олбанс 1077–1088 рр., Саутуелі 1108–1150 рр. Німеччина: регіональні школи існували не синхронно, провід у роз витку архітектури переходив з одного

Собор у Шпаєрі

Поперечний розріз і план собору в Шпаєрі 99

Архітектура європейського Середньовіччя

100

Фрагмент собору в Майнці

Монастирська церква Св. Марії в Лаах

Собор у Лімбурзі

Церква Апостолів у Кьольні

Романська архітектура

регіона до іншого, відповідно до змі ни суспільно–політичних і економіч них умов. Саксонська школа (рання рома ніка, що вийшла з оттонівської архітек тури). Три імператорські собори: Шпаєр, Майнц, Вормс. Собор у Майнці (освя чено 1239 р.). Аркадні галереї — з Лом бардії. Монастирська церква Св. Марії в Лаах 1093–1156 рр., яка повторює загальну структуру великих імперсь

ких соборів. Собор у Вормсі — ос танній імператорський собор 1181– 1234 рр. Рейнська область. Велика роль міст у розвитку архітектури. Центр — Кьольн, крупний торговельний центр і місце паломництво до мощів Трьох Волхвів. Все це дало поштовх бурхли вому розвитку оригінальної архітек турної школи. Храми триконхового плану, поєднання центричності з ба зилікальністю: церква Св. Марії в Ка

Поздовжній і поперечний розрізи та план церкви Апостолів у Кьольні

101

Архітектура європейського Середньовіччя

пітолії ХІ–ХІІ ст., Церква Апостолів 1192–1219 рр., церква Великого Мар тина, 1185–1240. До Рейнської ж об ласті належить і семибаштовий собор у Лімбурзі 1235 р. — останній великий романський собор.

Центричні храми романської доби: а – переріз і фасад капели Всіх Святих собору в Реґенсбурзі (Німеччина); б – аксонометричний переріз баптистерію в Маріано Коменс (Ломбардія); в – план і загальний вигляд церкви Св. Яна в Празі (Чехія)

102

Цистерціанці в Німеччині — станов лення на півночі цегляної архітектури (монастирська церква в Ебрах 1150 р.). Центричні храми в романській ар хітектурі — палацові церкви, каплиці, баптистерії (вплив традицій Візантії).

Романська архітектура

Фортифікаційна архітектура се редньовічної Європи та Святої Землі. Періодизація розвитку фортифі каційної архітектури ускладнена, во на не відповідає класичному поділу на романську й готичну архітектуру. Це зумовлено тим, що перебудови і вдосконалення фортифікацій були безперервними протягом ХІІ–ХVІІ ст. Тому виділення пам’яток романської чи готичної доби можливе тільки за ти пологічними ознаками. До романської доби належать укріплення (бурги) з донжонами. Розвинені міські укріплен ня і феодальні замки належать до нас тупної, готичної доби. Франція: Поява донжона (прямо кутної багатоповерхової башти — житла феодала) при Капетінгах в Х ст. Спершу донжони були дерев’яними, потім — мурованими. Муровані донжо ни — здобуток каролінгської архітекту ри. Розміщувалися вони на пагорбах,

Укріплення міста Каркасон оточувалися валами з дерев'яним палісадом (частоколом) і ровами. Пе рекриття були дерев’яні й муровані. Велика проблема — захист від підпалу. Основні пам'ятки: замок Бресюїр кінця

Замок Кусі. План і розріз донжона

103

Архітектура європейського Середньовіччя

ХІ ст., замки ХІ ст. в Анжері і Арку. Роз винені донжони складної форми мали талуси (відбійники), рови, звідні мости, герси (як правило, дві, що управляли ся з різних ізольованих приміщень). Дискусії щодо походження донжонів: з Нормандії чи з Півдня Європи. Цитадель Каркасона ХІІ ст. з цилінд ричними баштами і первісно — без донжона. Головний елемент будь–якої системи укріплень — донжон як за гальне правило з ХІІ ст. Замки готичної доби — Кусі (1225– 1240 рр.) з велетенським циліндричним донжоном діаметром 31 м, висотою 54 м та циліндричними баштами (руїно ваний), П'єрфон (1390–1420 рр., відбу дований у ХІХ ст.), королівський замок Лувр у Парижі ХІІІ–ХIV ст. (не зберігся). Англія: Нормандські замки, що з'явилися після захоплення країни Вільгельмом Завойовником. Система фортифікацій була принесена з Фран ції, з Нормандії в ХІ ст. Мурований донжон — перша мурована житлова будівля в Англії взагалі. Три основні функціональні приміщення донжона: склад в цоколі, холл і житло в 1 по версі. Перехід від одноярусного до двоярусного донжона за рахунок більш компактного розміщення примі щень. Перекриття дерев’яні. Розвине ний донжон містив лицарський зал, житлові покої, господарські примі щення, комори, іноді — пекарню. Були каміни й туалети (у вигляді стінових ніш), у підвалі — колодязь. Головна не безпека для донжона: підкоп і підпал. Загрожені елементи прямокутного в плані донжона — це зовнішні кути пря мокутника і дерев’яні елементи. Вихід з ситуації — перехід до багатогранних та циліндричних донжонів і муровані перектиття поверхів. Власний замок Вільгельма Завойовника в Лондоні — Тауер (1077–1085 рр.), повторював замок Вільгельма в Руані. Великий чотирибаштовий донжон Дуврського замку ХІІ ст.

104

Німеччина: розвиток пфальців (укріплене помістя імператора, князя чи ландграфа) і бургів (замків дрібних феодалів). Оборонні якості німецьких бургів дуже незначні, тож захист за безпечувався, в основному, розташу ванням у неприступному місці. Пфальц ландграфів Тюрінгії Варт бург ХІ–ХІІІ ст. Зберігся лиш романсь кий палац, решта споруд — перебудо вані пізніше. Типова схема розвиненого бурга включає передній двір (форбург), мури з баштами, рів, надбрамні башти зі звідними мостами й герсами, дон жон, капелу, колодязь з цистерною для води, внутрішній двір з житловим будинком (палацом), арсенал. Фортифікаційна архітектура хрестоносців: ключова тема для з’я сування подальшого розвитку євро пейської фортифікаційної архітектури. Хронологічні рамки явища: 1099– 1291 рр. Регіон — Палестина (Свята Земля) і Сирія. Французи називали цей регіон Левант. Замки хресто носців у Палестині виникли як нас лідок Хрестових походів і закріплення в цьому краї на деякий час євро пейських феодалів. Загальна характеристика: завою вання Сирії і Палестини європейцями наприкінці ХІ ст. Малочисельність за войовників, які мусили протистояти численним мусульманам. Головна стратегічна задача: контроль над морським узбережжям, портами на заході й гірськими шляхами на сході. Це давало можливість хрестоносцям утримати в своїх руках вузьку смугу се редземноморського узбережжя. Про тягом перших 100 років хрестоносці звели або перебудували близько 200 укріплень. Головний архітектурний тип — за мок–цитадель в ключових стратегічних пунктах. В його архітектурному устроєві синтезовано спадщину фортифікацій ної архітектури Месопотамії, Візантії, Кілікійської Вірменії (на основі пер

Романська архітектура

Принципова схема розвиненого романського бурга: 1–передній двір (форбург); 2–донжон; 3–арсенал; 4–оборонний мур; 5–оборонний вал і рів;

вісного використання а потім перебу дови давніших укріплень) і Заходу. Головні елементи фортифікації хресто носців: природно неприступне місце, рів, вирубаний у скелі, кілька рядів оборонних стін нерегулярних обрисів, розташованих по рельєфу, високі баш ти і розвинені донжони як головний елемент системи укріплень. Внутрішні оборонні галереї, перекриті муровани ми склепіннями. Винайдення такого елемента оборони, як машикулі (араб ський термін) — навісних бійниць. Це — не пасивна фортифікація міс та, що захищається, а агресивна фор

6–каплиця; 7–криниця й цистерна для води; 8–палац; 9–внутрішній двір

Машикулі

105

Архітектура європейського Середньовіччя

Замок Крак–де–Шевальє тифікація активного феодала. Замки містилися наподалік один від одного, так що з башт одного замку можна було бачити інший. Два типи замків Леванту: гірські й приморські. Замок Маргат — класичний зразок гірського замку. Він мав дуже раціональну організацію обо рони: Маргат вміщав 1 тис. чол., але йо го могли захистити при регулярному чергуванні 4 рицаря і 28 чол. обслуги. Аналогічно — замок Крак–де–Шевальє: 150 чоловік його гарнізону витримали місячну облогу мусульман. Військові чернецькі ордени, їх про відна роль в утриманні Леванту, в світовій економіці й контролі за міжна родною торгівлею; у них були найкращі замки, які мали свої особливості у кож ного ордена: Храмовники (Орден Храму Гроба Господня, або Тамплієри). Їхні замки

106

завжди мали прямокутні башти. Їм на лежали 18 замків на середземноморсь кому узбережжі: Тортоза, Шастель–Пе лерін в Сирії 1218 р. і найкращий замок хрестоносців — Сафет 1260 р. Іоанніти (Госпітальєри): Їхні замки завжди мали півкруглі башти. Замки в горах Маргат ХІІ–ХІІІ ст., Крак–де–Ше вальє (1110 р. — початок ХІІІ ст.) — най краще збережений і досліджений замок хрестоносців. У Європі в епоху готики склалося 2 основні типи замків: кастель (чотири кутного плану мури з наріжними баш тами та однією надбрамною) і конвент (квадратний в плані замок з наріжни ми баштами, внутрішнім двором, ото ченим галереями, з основними при міщеннями, прилеглими до мурів). Зразок конвента — Високий замок у Марієнбурзі (Польща) 1280 р.

Готика

План Високого замку в Марієнбурзі (конвент)

2.4. Готична архітектура. Періодизація, походження, основні риси. Готика — другий загальноєвро пейський архітектурний стиль, який був на рідкість цілісним. В усіх країнах Західної Європи пам'ятки архітектури доби готики принципово схожі. Крім цього, готичний стиль надзвичайно яскравий. Соковиті барви, позолота й дивовижні орнаменти (частково запо зичені у візантійців), стрілчасті арки (можливий вплив східної архітектури), мистецьке різьблення по дереву і ка меню складалися в повітряний, підне сений у небо образ. Багато фахівців

здавна вважали готичний стиль про довженням романського і, понад те, найвищим ступенем його розвитку. Проте в добу ренесансу декларувало ся, що готика створена варварами, котрі не зрозуміли красу римської кла сичної архітектури. Однак цей серед ньовічний стиль, що всотав у себе візантійську розкіш і запозичену зі схо ду колірну і світлову організацію прос тору, ніяк не може бути результатом примітивного й нерозвиненого мис тецького смаку. Негативне ставлення до готики ви никло в Італії доби пізнього ренесансу. Знаменитий архітектор, живописець й історик мистецтва ХVІ ст. Джорджо Ва

107

Архітектура європейського Середньовіччя

зарі вкрай різко писав про будинки, зроблені за північними (готичними) взірцями. Цей «проклятий будівельний стиль», проголосив Вазарі, — справж ня виразка, що роз'їдає здорову плоть італійської архітектури. Такі будівлі, обурювався він, настільки не схожі за своїм декором і пропорціями на ан тичні й сучасні, що їх варто було б нази вати німецькими. Вазарі думав, що цей стиль прийшов від готів, котрі, зруйну вавши прекрасні античні пам'ятки, узя лися створювати свою варварську «lavoro tedesco» («німецьку роботу»). Терміном «готи» протягом усього Се редньовіччя позначалися варварські племена, у першу чергу ті, що прийшли в Італію через Альпи після падіння Римської імперії. Навряд чи сам Вазарі усвідомлював, що дає ім'я цілій епосі. Адже незважаючи на те, що назвати його автором цього терміна ми не мо жемо, саме Вазарі першим — нехай навіть з негативним акцентом — визна чив «maniera gotica» («готичний стиль») як окремий архітектурний стиль, цілко вито протилежний класичному. Отже, назва стилю — результат непорозуміння. Первісне значення терміна у європейських гуманістів ХV–ХVІ ст.: зіпсована середньовічна латина. Вперше термін застосував до архітектури бельгійський єзуїт Карол Скрибаній, котрий визначив будинок антверпенської біржі 1531 р. як «опус готікум». Готика була стилем створення ілю зій. Міць кам'яних склепінь розчинялася в ажурності пучків колон і великій кіль кості різноманітних різьблених прик рас. Денне світло, блукаючи в інтер'єрі, породжувало дивну гру тіней. А забар вившись за допомогою вітражів, ство рювало відчуття ширяння людини в променях іншого, неземного світу. Той же ефект божественної присутності ви никав у візантійському мистецтві завдя ки мозаїці. Але лише світло, що прохо дить крізь кольорове шкло, надавало

108

всьому цьому об'ємність. Хронологічні рамки готики: ХІІ–ХV ст. Періодизація: 1. Рання готика — XII ст. 2. Зріла готика — XIII–XIV ст. 3. Пізня готика — кінець XIV–XV ст. Загальні поняття: Основна конструктивна суть готики полягає в широкому застосуванні підвищеного ребристого хрестового склепіння (нервюрного склепіння) стрільчастого обрису, яке реалізує принцип збирання статичних наванта жень у кількох точках. Звідси — роз поділ усіх архітектурних конструкцій готичного собору на несучий каркас (опори, нервюри) та інертне легке за повнення. Основне в готиці — ребрис те нервюрне (оживальне) склепіння. Ожива по–французьки — діагональна арка в стрільчастому хрестовому скле пінні. «Стиль ожіваль» — автентична назва цього стилю у Франції; «будів ництво у французькому стилі» — назва готики в інших європейських країнах. Це зумовлено походженням готики з Франції, з регіону Іль–де–Франс. Готика реалізувала принцип вине сення опорних елементів за межі інтер'єру храму, назовні. Внаслідок цього стіни звільняються від наванта жень, які передаються на зовнішні опо ри — контрфорси і аркбутани (висячі арки). У результаті стіна як така зникає і заміняється вікнами з вітражами. Ос новний мистецький результат такої конструктивної системи — дематері алізація архітектури: собор перетво рюється на «вікно в небо». Принципова відмінність готики від романської архітектури: в романській архітектурі головне — масив стіни й за критий, обмежений внутрішній прос тір; готична архітектура є каркасною по своїй суті, «розімкненою в без кінечність». У романській архітектурі головне — архітектурно організована

Готика

Плани готичних соборів: Нотр Дам у Парижі; Шартрського; Солсберійського

109

Архітектура європейського Середньовіччя

Аксонометричний розріз готичного собору в Нойоні (Франція) 110

Готика

маса, а в готичній — простір. Готичний собор є наочним втіленням ідеї нес кінченного простору, образом–мо деллю Всесвіту в уявленні людини Середньовіччя. За О.Шпенглером, у готиці подо лання маси, земного тяжіння стає постійно усвідомлюваним мотивом мови художніх форм. Дихання просто ру готичного собору є Дух Божий. Він символізує шлях до Бога, до високого вівтаря. Для готики характерний про зорий, безтілесний живопис, втілений у паризькій церкві Сен–Шапель, де по ряд з прозорим склом камінь майже зникає. Єдина масивна частина готичного собору — західний фасад з баштами: у Франції остаються тільки дві башти, які фланкують західний фасад, а в Ні меччині нерідко — одна башта по осі фасаду. Основні елементи готичної кон структивної системи: склепіння зірчас ті, сітчасті й віялоподібні; арки різних форм (основна форма — стрільчаста); контрфорси; аркбутани; фіали або пінаклі; вімперги; крабби і химери; го

тичні вікна і «рози», їхнє символічне значення (символізує порядок божест венного творення); перспективні пор тали; капітелі опор; замкові камені; лабіринти. Середній неф готичного собору членується по висоті на три яруси, як і в романському соборі: ар када, трифорії, вікна. Історія вивчення готики, дискусії про готику (за працею Ж.Базена). Ро бота молодого Й.–В.Ґьоте 1772 р. «Про німецьку архітектуру», написана під враженням від готичного собору в Стасбурзі. Версія Й.–В.Ґьоте про мі фічного архітектора Страсбурзького собору «майстра Ервіна із Штайнба ха». Від того часу в європейській науці до середини ХІХ ст. тривала дискусія про походження готики з Німеччини чи з Франції. Робота Шрідріха фон Шле геля 1804–1805 рр. «Основи готичної архітектури». Робота Сульпіца Буассе ре 1821–1823 рр. «Історія і опис Кьольнського собору», його роль у до будові цього собору протягом 1842– 1880 рр. Дискусії про походження стрільчастого склепіння і його роль у конструкції готичного собору (К.Пор

Схематичні поперечні розрізи готичних соборів: позначено пілони, склепіння, контрфорси, аркбутани; сірим кольором показано внутрішній простір собору 111

Архітектура європейського Середньовіччя

Віялоподібні склепіння трапезної орденського замку в Марієнбурзі

Вікна та вімперг з краббами, увінчаний хрестоцвітом, собору в Кьольні

Фрагмент інтер’єру Страсбурзького собору 112

Готичні вікна

Готика

Вертикальне членування середнього нефа готичного собору: аркада, трифорії та вікна в люнетах склепінь; собори в Елі та Ліхфілді (Англія)

Капітелі пілонів Ам’єнського собору

113

Архітектура європейського Середньовіччя

лідників, у т. ч. Ервіна Панофського, в його книзі «Готична архітектура і схо ластична філософія» 1967 р.: методи схоластики й методи мислення і творчості готичного архітектора дуже схожі.

Формування готичної архітекту ри на ранньому етапі.

Портал готичної церкви в Танні

тер, Й.Стржиговський, М.Обер). Най авторитетніший дослідник і реставра тор готичних архітектурних пам'яток у ХІХ ст. — французький архітектор Ежен–Еммануель Віолле–ле–Дюк. Його концепція «готичного раціона лізму» (готика — логічно вивірена строга конструктивна система, засно вана на раціональному використанні фізичних особливостей стрільчастого склепіння) і спроби її заперечити (П.Абрахам і його твердження про те, що ожива не відігравала конструктив ної ролі в склепінні). За П.Абрахамом, система готичних арок і нервюр має суто естетичну мету — створення пластичної ілюзії (це цілком справед ливо лише стосовно пізньої готики). Суть готики у концепціях різних дос

114

Франція була не лише батьківщи ною готики, а й країною, де цей стиль сягнув вершин свого розвитку. Фран цузькі собори багатше, ніж будь–які інші, прикрашені скульптурою і роз міщення її більш продумане. Вітражі її церков не тільки більші, а й роль їх не порівнянна з вітражами в інших кра їнах: вони послідовно розвивали ди дактичну програму й були органічною складовою оздоблення храму. Тією чи іншою мірою вплив мистецтва Франції позначився на всьому роз витку європейської готики. Це — перший світовий стиль, який має точні місце і дату народження, а також автора. Отже, місце — монастир Сен–Дені під Парижем. Дата — 1137 р. Автор — аббат Сугерій, настоятель мо настиря Сен–Дені (місце поховання французьких королів). Саме він з набо ру відомих раніше елементів, таких як стрільчасті арки й склепіння, нервюри, контрфорси, аркбутани, вікна–ро зи, вітражі створив нову стильову єдність — готичний собор. У 1137– 1144 рр. він перебудував монастирсь ку церкву, надавши їй готичних рис. У результаті органічного й новатор ського поєднання перелічених вище основних елементів і прийомів виник ло зовсім нове відчуття світла й прос тору. Формулюючи нову архітектурну ідеологію, аббат Сугерій спирався на вчення про світло й еманацію Бога християнського гностика Псевдо– Діонісія Ареопагіта, котрого в ті часи ототожнювали з великомучеником

Готика

Собор Нотр Дам у Парижі 115

Архітектура європейського Середньовіччя

Св. Діонісієм (Сен–Дені), святим пок ровителем Франції і французького ко ролівського дому. Суть вчення можна звести до сентенції «Бог є світло». У те ології Сугерія було три основні посту лати: Бог як світло є джерелом всього сущого; божественна еманація від абстракції до більш щільної форми; число, порядок і міра як джерело всьо го творіння. Готичний собор є наочним матеріальним втіленням цієї доктрини. І це не була теорія одного лише аббата Сугерія — так мислила більшість тео логів того часу. «Через вікна храмів, це джерело світла, ллється на нас Слово Боже» — твердив у 1200 р. настоятель Шартрського собору П'єр де Руассі. Основні пам’ятки ранньої готики: Монастирська церква в Моріанвалі, перебудована в 1125 р. — одне з пер ших застосувань хрестових склепінь з нервюрами. Монастирська церква Сен Дені: 1137–1140 рр. — будівництво західно го двобаштового фасаду з двома тра веями; 1140–1144 рр. — будівництво хору з 7 капелами й деамбулаторієм; нефи й трансепт перебудовані в ХІІІ ст. Собор в Лані 1150–1210 рр. — три нефна базиліка з трансептом і дво баштовим західним фасадом. Слугу вав взірцем при будівництві багатьох соборів Франції і Німеччини. До шедеврів ранньої французької готики належить Нотр Дам де Парі — собор Паризької Богоматері. Він мав стати найбільшим храмом столиці. Це була справді одна з найбільших будівель того часу — п'ятинефна ба зиліка вміщала до 9 тисяч чоловік. Будівництво було почато в 1163 р. і довершене в основному в перших де сятиліттях XIII ст. У середині XIII ст. бу ли вбудовані бічні капели між кон трфорсами і збільшені виступи тран септа, наприкінці XIII — на початку XIV ст. були довершені капели хору. Найкрасивіша частина собору — західний фасад, що характеризуєть

116

ся гармонійністю пропорцій і спо кійною рівновагою мас. Від будівель зрілої французький готики собор відрізняється більшою масивністю форм. Гладь стіни західного фасаду не замаскована мереживом кам'яно го різьблення, а товсті стовпи цент рального нефа підкреслюють вагу ле жачих на них склепінь. Вежі фасаду масивні, а скульптурний декор строго локалізований. Надзвичайно тонкої роботи вікно–роза фасаду, ймовірно кінця 1220–х рр., — єдине, що збе реглося від вітражів XIII ст. Після руй нувань часів революції мало що зали шилося і від скульптури собору, на повненої унікальним почуттям живої природи: навіть традиційні пальметки й аканти замінені тут зображеннями листя каштана і дуба. Інші пам'ятки готики раннього ета пу: собор в Сансі 1140–1517 рр., собор в Нуайоні (Нойоні) другої пол. ХІІ ст., новий хор собору в Кентербері (Англія) 1175–1184 рр. Готична архітектура періоду роз квіту. Зріла готика Франції. Шартрський собор 1194–1260 рр. До 1220 р. весь храм покрили скле піннями; трансепт, хор з обхідною га лереєю і капелами зведені між 1200 і 1230 рр. Довге будівництво не пе решкодило єдності і закінченості зов нішнього і внутрішнього вигляду Шартрського собору. Собор будував ся з дуже міцного пісковика, що добу вався в каменоломнях за 8 км. від Шартра. Деякі камені в нижніх части нах сягають двох–трьох метрів зав довжки й одного метра висоти. За хідний фасад почав будуватися в XII ст. Роза відноситься до початку XIII ст. Центральну частину фасаду вінчає галерея королів початку XIV в. Пів нічна вежа побудована набагато раніше південної, а шпиль над нею

Готика

Шартрський собор 117

Архітектура європейського Середньовіччя

Реймський собор 118

Готика

Ам’єнський собор

відноситься до початку XVI в. Дуже цікаве облицювання стін верхнього поверху південного порталу поставле ними близько одна до одної колонка ми, що створюють враження вібруючої поверхні. Шартрський собор був ос

вячений у 1260 р. Він зберігся майже в первісному вигляді. У цьому соборі вперше зодчий заздалегідь передба чив установку аркбутанів. Інтер'єр со бору здається широким і вільним, центральний неф оперізують дві сму

119

Архітектура європейського Середньовіччя

ги: темна — трифорія — і світла, навіть сяюча — віконних прорізів. Ве ликі рози над здвоєними вікнами владно привертають увагу. Пересіч но, ці рози мають п'ять метрів у діаметрі і розміщені на граничній ви соті, у тіні склепіння. «Ці величезні кола світла, ці вогненні колеса, що мечуть блискавки, — одна з причин краси Шартрського собору», — говорив дослідник пам'ятки Луї Маль. Шарт рський собор — єдиний, що зберіг майже в цілості свої вітражі. У ньому панує особлива колірна й світлова ат мосфера, що змінюється залежно від погоди, пори року і години дня. Автор спеціальної роботи про вітражі Шарт ра Жан Вієт писав: «Коли сонце гаря че, плити підлоги і поверхня стовпів покриваються вогненними, ультра мариновими і гранатовими плямами, розтушованими на зернистій поверх ні каменю, як від дотику пастелі. У сі ру погоду вся церква наповняється блакитнуватим мерехтінням, що до дає великої глибини перспективі, а склепінням — більше таємничості». Коли під час другої світової війни вітражі були зняті, собор виявився цілком залитим світлом. Реймський собор, початий у 1211 р. і закінчений у XV ст., — пам'ятка епохи розквіту готичного стилю у Франції. Він не уник нашарувань наступних століть: талановитий майстер XV ст. завершив вежі собору, зроблені у повній гармонії з усім масивом будівлі. Наріжні баш точки пом'якшують різкість контурів. До нововведень Реймського собору належать пінаклі над порталами, вікна ми і галереєю фасаду, особливо ж заміна колон у внутрішніх аркадах ви сокими стовпами, що підхоплюють і продовжують у своїй структурі нервю ри склепінь. Цим повною мірою завер шується композиційне оформлення інтер'єру готичних соборів. Одним із найдосконаліших вит ворів зрілої французької готики є

120

верхня церква Сент–Шапель у Парижі (1245–1248 рр.), що служила палацо вою церквою французьких королів. Свята капела була побудована для тернового вінця Ісуса Христа, що зберігався колись у Константинополі і був проданий візантійським імперато ром Болдуїном II французькому коро лю Людовику IX. До вінця були при єднані й іншої реліквії, придбані на Сході. Як сховище найбільшої реліквії, капела повинна була мати виняткову міцність і простояти століття. Ма теріалом для неї послужив особливо цінний твердий пісковик, а в муруванні камені були скріплені залізними кріпленнями. Нижня капела схожа на крипту. Вона ніби підтримує верхню капелу. Переступивши поріг верхньої капели, відвідувач приголомшений, вражений внутрішнім простором, гар монійно замкнутим широкими арками, що сходяться в нервюрах склепіння, і відділеним від зовнішнього світу тон кою перегородкою кольорового шкла. Величезні вікна починаються на висоті близько 2 м і доходять до склепінь. Ці вікна суцільно зайняті вітражами, що перетворює капелу в подобу доро гоцінної скриньки. Роль каменю зведе на до мінімуму. Струнка і повновага форма зовнішнього вигляду капели сполучається з ілюзорною легкістю її інтер'єру. Сент–Шапель є закінченим зразком елегантної стриманості зрілої французької готики. Інші французькі пам'ятки зрілої го тики: собор в Ам'єні 1220–1269 рр., со бор в Бове 1247–1272 рр., собор в Буржі 1200–1250 рр., собор в Руані ХІІІ– XV ст. Пізня готика: У 1284 р. руйнуються склепіння собору в Бове, підняті на висоту 48 м. Відтоді вищі собори вже не будува лися. Будування соборів зупиняється в Нарбонні в 1286 р., у Кьольні в 1322, у Сієні в 1366 р. Будівельна

Готика

Місто й аббатство Мон–сен–Мішель у Нормандії. Загальний вигляд і план

діяльність у Франції помітно стихає під час Столітньої війни (1337–1453 рр.). Основні зусилля спрямовані на закінчення будівництва й оздоблення церков, початих у попереднє сто річчя. У пізній готиці Франції (XV ст.) декоративні форми набувають прим хливого, вигадливого характеру. Різьблення стає все складнішим, лінії кам'яних віконних плетінь починають згинатися, надаючи прорізам подобу язичків полум'я, тому пізню фран

цузьку готику називають іноді «по лум'яніючою». Основні пам'ятки пізньої готики: Аббатство Мон–сен–Мішель ХІ– XV ст. на острові біля узбережжя Нор мандії: місто–фортеця з пізньоготичним собором на вершині гори; середохрес тя увінчано масивною вежею зі шпилем. Руан: палац правосуддя 1499 р. — середина XVІ ст. Пізньоготичні ратуші в Комп'єні й Аррасі початку XVІ ст. Собор у Страсбурзі кінця ХІІ–XV ст.

121

Архітектура європейського Середньовіччя

Регіональні відмінності й школи готичної архітектури. Хоча готика й була єдиним загаль ноєвропейським стилем, їй властиві суттєві національні й регіональні відмінності, а також хронологічна не рівномірність розвитку стилю в різних країнах Європи. Англія. Англія була однією з перших країн, що запозичили готичну архітектуру Франції в другій половині ХІІ ст. Голов ним чинником, що визначив засвоєння тут нового стилю, стали тісні історичні зв'язки між двома цими країнами. Од нак англійську готику жодною мірою не можна розглядати лише як скромнішу версію французької. Навпаки: те, що англійська архітектура програвала у висоті будівель, вона з успіхом надолу жувала в їхній довжині, а також у вишу каності декору. Глибокий відбиток на історію середньовічної Англії наклав столітній конфлікт із Францією. Супер ництво між цими двома країнами помітно позначилося на розвитку ан глійської готичної архітектури: від са мого початку англійські зодчі обрали незалежний шлях. Вірні місцевим тра диціям, вони, наскільки це було мож ливо, зберігали англо–нормандські будівельні методи, що сформувалися в ході розвитку англосаксонської архі тектури Х–ХІ ст., а також архітектури Нормандії, з якою мешканці Британсь ких островів стали знайомитися з 1066 р. Протягом усієї готичної доби англійці запозичали в основному тільки ті форми французької архітектури, які узгоджувалися з англо–нормандськи ми принципами. Жодного разу не була сприйнята вся система французької готики в цілому, як це відбулося, нап риклад, у Німеччині при зведенні собору в Кьольні. Французькі форми завжди видозмінювалися відповідно до англій ських традицій будівництва. І в резуль таті в Англії склався самостійний тип

122

готичної архітектури, характерні риси якого можна виділити на прикладі со бору в Солсбері — одного із най значніших зразків даного типу. Майже всі нові готичні хори, що повсюдно зводилися в Англії в готичну епоху, мають прямокутну форму плану. Багатокутні хори французького типу з деамбулаторієм і вінцем капел зустрі чаються рідко. В другій половині ХІІ ст. в Англії сформувалося два місцевих типи прямокутних хорів. На півдні і заході Англії більш поширена солс берійська версія хору з низьким де амбулаторієм і далеко виступаючим на схід ретрохором. А на півночі і сході країни домінував інший тип храму, в якому вся область хору завершується суцільною стіною, а висота середнього нефа залишається незмінною по всій довжині храму. Це привело до виник нення плоского східного фасаду. Простір інтер'єру таких великих пря мокутних храмів членується на частини перегорожами. Майже усі великі англійські храми створювалися в кілька етапів, і в ході будівництва плани їх видозмінювали ся. Найчастіше храм будували потроху, ніби невеликими порціями. Згідно зі старою англосаксонською традицією обов'язково зберігали частину ко лишньої будівлі: вважалося, що краще додати кілька нових частин, ніж зноси ти поважну стародавню будівлю і на її місці починати все спочатку. У резуль таті в багатьох готичних храмах Англії можна знайти фрагменти, що нале жать різним епохам; поруч знаходять ся частини, створені на зовсім різних планах, які не мають між собою нічого спільного. В англійських храмах хор замість ап сид мав прямокутне завершення, було два трансепта, на перетині їх з се реднім нефом ставилися високі вежі; застосовувалися складні типи скле пінь — найпоширеніші віялоподібні. Унікальна особливість ранньої англій

Готика

ської готики — розтягнутий фасад хра му. Англійська готика пішла особливим шляхом у розробленні західних фа садів. Дуже розповсюджені в архітек турі Франції фасади, фланковані двома високими вежами, в Англії зустрічають ся досить рідко. Значно частіше будівничі англійських соборів і монас тирських церков задовольнялися прос тим плоским фасадом або суперничали між собою стосовно великої ефектнос ті й виразності так званих розтягнутих фасадів. Такий фасад пов'язаний з роз ташованим за ним входом у середній неф лише умовно. Він тягнеться уз довж усього західного краю будівлі, а вежі або прибудовані до нього з боків, або встановлені над нефами за площи ною фасаду, ніби відступаючи. Портали західних фасадів не відігравали поміт ної ролі. На відміну від французьких порталів вони займали дуже скромне місце в нижньому ярусі фасаду і не прикрашалися скульптурним декором. Одна з причин такої неуваги до за хідного порталу пов'язана з тим, що ще з часів англосаксонського панування головний вхід у типову англійську церкву розташовувався збоку, най частіше — з півночі. Північні портали за традицією оснащувалися багато прикрашеними навісами (що служили захистом від англійської негоди). Найбільш вражаючий з англійських розтягнутих фасадів — західний фасад собору в Уельсі. До моменту освячен ня собору в 1239 р. будівництво фаса ду ще не завершилося. Вежі тут підно сяться обабіч середнього нефа; різко виступаючі вперед контрфорси ство рюють ритмічне вертикальне члену вання стіни фасаду. По горизонталі тягнуться в кілька рядів глухі аркади. Примітна риса цього фасаду — рясний скульптурний декор: пазухи арок прик рашені рельєфами, контрфорси — статуями святих у натуральну величи ну. Над усією спорудою домінує статуя Христа, що вершить Страшний Суд.

У цій гігантській скульптурній компо зиції перед нами розгортається уся священна історія аж до Судного Дня. У дні важливих релігійних свят, коли влаштовувалися урочисті ходи, захід ний фасад собору в Уельсі викорис товувався також у літургійних цілях. У замаскованих стінних коридорах розміщалися співаки й музиканти, і весь фасад перетворювався на прони заний божественною музикою образ Небесного Єрусалима. Головні етапи розвитку англійсь кої готики: 1 — рання; 2 — «прикрашена»; 3 — «перпендикулярна» готика. У процесі розвитку готичної архі тектури в Англії можна виділити три ос новних етапи, що не цілком збігаються з періодами ранньої, класичної і пізньої готики континентальної Євро пи. Терміни для позначення етапів розвитку англійської готики, що ввів у 1817 р. Томас Рикман у своїй праці «Спроба стилістичної класифікації англійської архітектури», не утратили своєї цінності і до наших днів. Кожний з цих трьох етапів починався з запози чення якої–небуть з характерних рис французької готики, що потім транс формувалася відповідно до місцевих архітектурних традицій. Перший етап — рання готика — да тується 1170–1240 рр. На цьому ран ньому етапі був створений хор собору в Кентербері, будівництво якого поча лося під керівництвом французького архітектора із Санса, що використав тут елементи архітектури собору в Сансі, церкви Сен–Дені й інших зразків французької готики. Другий етап, 1240–1330 рр., нази вають «прикрашеною» готикою. Він по чався з реставрації Вестмінстерського абатства, учасники якої орієнтувалися в основному на собор у Реймсі. Третій етап «перпендикулярної» го тики, останній і найтриваліший з усіх,

123

Архітектура європейського Середньовіччя

відноситься до 1330–1530 рр. Незва жаючи на те, що в кінцевому рахунку «перпендикулярна» готика походить від французького «променистого» сти лю, вона являла собою цілком са мостійний англійський стиль. Рання англійська готика: три стилі. 1. Лінкольн і Північна Англія. Од ним із перших великих храмів, зведе них слідом за собором у Кентербері, став собор у Лінкольні, реконструйо ваний після землетрусу 1192 р. Як і в Кентербері, у проект цієї будівлі були включені два трансепти, деамбула торій (спочатку — з відділеною цент ральною капелою), триярусний неф і — спочатку — шестилоткові склепін ня. Однак кожний з цих елементів був удосконалений. Майстер явно прагнув використовувати всі доступні архітек турні форми, при цьому не повторю ючись. У результаті собор став неначе дослідним полігоном, що найбільше збагатив англійську готику. Багато нас тупних поколінь архітекторів черпали ідеї з представленого тут найширшого репертуару форм. 2. Солсбері й Південна Англія. На півдні Англії наприкінці ХІІ — на початку ХІІІ ст. під впливом реконструкції собо ру в Кентербері розпочали втілювати кілька масштабних архітектурних про ектів. Зокрема, була проведена рекон струкція соборів у Рочестері, Чичес тері, Вінчестері. Однак найважливішою будівлею в стилі ранньої англійської готики став собор у Солсбері. Це єди ний з великих англійських готичних со борів, що будувався за заздалегідь розробленим єдиним архітектурним планом і був не реконструкцією старо го будинку, а зовсім новою спорудою. Старому собору Солсбері доводилося тулитися поруч з королівським замком на досить обмеженому майданчику на вершині пагорба. А нову будівлю мож на було збудувати в долині, у букваль ному значенні серед чистого поля.

124

Солсберійський собор був засно ваний у 1220 р. — у тому ж році, що і собор в Ам'єні. Довершений він був та кож незабаром після ам'єнського — у 1266 р. Однак відмінності між ними ра зючі. На відміну від ам'єнського, собор у Солсбері розташований не в центрі міста, в оточенні інших будинків, а на околиці, у просторому кафедральному передмісті. З північного боку від нього колись стояла окрема дзвіниця в стилі італійської кампаніли. З південного боку розташувався клуатр з центрич ним залом капітулу. Подібні багато кутні чи круглі в плані зали капітулу зустрічаються тільки в Англії; най давніший з них був зведений у Вус тері близько 1110 р. План собору в Солсбері складаєть ся практично з одних прямокутників. Великий, просторий трансепт перети нає будівлю посередині; зовні це сере дохрестя увінчано дуже високою ве жею. У східній частині є ще один тран септ, не настільки значних розмірів. Далі на схід висота частин будівлі послідовно зменшується: за високим хором розмістився більш низький, прямокутний у плані деамбулаторій, а за ним — ще нижча східна капела. Ці правильні геометричні форми від повідають середньовічним літургійним членуванням собору. Мирян допуска ли тільки в центральний неф; на схід від головного средохрестя стояла вівтарна перегорожа (pulpitum), що відокремлювала від нефа простір хору, куди мали доступ тільки духовні особи. Очевидно, з самого початку зод чий нового собору вирішив протиста вити свій витвір розкішному собору в Лінкольні з його зухвалим новатор ством. У результаті собор у Солсбері характеризується надзвичайною упо рядкованістю і простотою. Межі між окремими частинами інтер'єру, що розрізняються щодо літургійного зна чення, майже непомітні. Те, наскільки обмежений репертуар форм у Солс

Готика

Поперечний розріз собору в Солбері

бері, особливо помітно при погляді на склепіння: на відміну від Лінкольна тут використані традиційні чотирилоткові нервюрні склепіння. Найвишуканіший елемент цієї будівлі — капела Святої Трійці, розташована в східній частині собору. Це яскраво освітлене примі щення зі склепінням, що спирається

на тонкі мармурові колони. У першій половині ХІІІ ст. подібна простота ста ла характерною рисою цілої групи будівель, споруджених на півдні Англії. Як приклади можна назвати хор церкви тамплієрів у Лондоні і хор монастирської церкви в Саутварк (Лондон), а також каплиці єпис

125

Архітектура європейського Середньовіччя

копських палаців у Кентербері і Лем беті (Лондон). При погляді на собор у Солсбері зовні середньовічний глядач не знай шов би відкритих контрфорсів, що створюють настільки ефектне вражен ня в соборах французької архітектури. Аркбутани, що ми бачимо сьогодні, були споруджені пізніше. Спочатку ж контрфорси в Солсбері були сховані під дахами бічних нефів; це типово англійський будівельний прийом, що походить від англо–нормандських тра дицій. Ховати контрфорси подібним чином було прийнято з двох причин. По–перше, англійські готичні будівлі були порівняно низькими. Централь ний неф собору в Солсбері має лише 25,6 м у висоти, тоді як висота цент рального нефа собору в Ам'єні — 43,5 м. По–друге, англійські зодчі дов го зберігали нормандську mur epais, товсту стіну. Це означало, що вони зводили винятково могутні стіни, які можна було пронизувати галереями і коридорами. З цих двох причин і з'яв лялася можливість будувати кам'яні склепіння центрального нефа з низь кими аркбутанами чи зовсім без арк бутанів і контрфорсів. Цей метод був цілком протилежним набагато сміли вішому з технічної точки зору фран цузькому готичному стилю з його бу дівлями запаморочливої висоти і кар касною структурою стін. Вежа собору, що вивищуєтьса на середохресті на 120 м, спираючись лише на чотири пілони, є видатним витвором середньо вічного інженерного мистецтва. Будів ництву цього унікального собору прис вячено роман видатного англійського письменника, нобелівського лауреата Вільяма Голдінга «Шпиль» (1968 р.). 3. Уельс і Західна Англія Розвиток архітектури на заході Англії пішов зовсім іншим шляхом. Уже близько 1175 р. тут почав складатися оригі нальний архітектурний стиль. Це мож на помітити, зокрема, на прикладі

126

західних прогонів центрального нефа в соборі Вустера. Справжнім шедевром готичної архітектури Західної Англії став собор в Уельсі, будівництво якого почалося близько 1180 р. Чітко окрес лені, але витончені контури арок і опор особливо виділяються на тлі простих, гладких стін. Однакові опорні стовпи в центральному нефі щільно оточені тон кими пілястрами, згрупованими по три в пучку; на кожен такий пучок спи рається один із шарів східчастої в профілі аркадної арки. Яруси чітко розділені горизонтальними пасками. Середній ярус далеко не настільки гли бокий, як у більш ранніх зразках англій ської готики, і однакова послідовність вузьких арок свідчить про те, що ця галерея створена за моделлю фран цузького трифорія. Верхні вікна цент рального нефа розташовані незвичайно високо. Круто заломлене угору нер вюрне склепіння спочиває на невисоких опорах, що практично не порушують горизонтального членування стіни. Така розмаїтість архітектурних вирі шень воістину вражає, і проявилося це не тільки в багатому репертуарі форм, але й у пишному, надзвичайно вишука ному декорі капітелей з «твердим» листяним орнаментом, що включає усілякі фігурки людей і тварин. Вестмінстерське аббатство в Лондоні: запозичення ідей з Франції на замовлення короля. Вестмінстерсь ке аббатство займає особливе місце в історії англійської середньовічної архітектури. Реконструкція його голов ної церкви почалася в 1245 р. з іні ціативи короля Генріха ІІІ. Ця рекон струкція була важливою складовою частиною політичних планів, націлених на підвищення престижу англійського королівського дому, один з членів яко го, Едуард Сповідник, був канонізова ний Церквою. Нова будівля головної церкви Вестмінстерського аббатства повинна була стати не тільки однією з найкращих церков християнського

Готика

світу, але і — що набагато важливіше — з честю витримати порівняння з вели кими соборами Франції. І в результаті Вестмінстерське аббатство перетво рилося на найближчий до французьких зразків витвір англійського храмового зодчества. Розроблення проекту король дору чив архітектору по імені Генрі з Рейнса. Усупереч всіляким обмеженням, пов'я заним із місцевими традиціями, Генрі створив багатокутний хор у французь кому стилі, деамбулаторій з вінцем капел і трансепт із бічними нефами. Профіль центрального нефа зі спрямо ваною вгору аркадою, неглибоким се реднім ярусом і високо розташованими верхніми вікнами також орієнтований на французькі зразки. Найбільш разюча особливість хору Вестмінстерського аббатства — це його неймовірна висо та. Жоден англійський храм доти не сягав 32 м у висоту (висота собору в Реймсі дорівнювала 38 м). Крім того, у Вестмінстері з'явилися елементи, що раніше ніколи не зустрічалися в англійській готиці: галерею прикрасив ажурний кам'яний декор, а верхній ярус центрального нефа позбувся стінного коридору — тепер стіна тут стала тон кою. На фасадах трансептів з'явилися великі рози–вікна, пазухи яких також були прикрашені ажурним кам'яним різьбленням. А стіни високого серед нього нефа стали спиратися на систему аркбутанів. В галереї Вестмінстерського абба тства ми зустрічаємо характерні вікна з ажурним декором у формі трикут ників з округленими кутами — досте менно такі ж, як у нижній капелі Сент–Шапель. Англійських будівничих надихнув, очевидно, і пишний декор інтер'єру Сент–Шапель, оскільки всю поверхню стін Вестмінстера вони прикрасили мініатюрними різьблени ми розетками з позолотою і розписом. Крім того, усюди, де тільки було мож ливо, вони використовували скульп

турний декор. Головна церква Вест мінстерського аббатства стала одною з найкраще декорованих середньо вічних будівель. По суті, уся вона яв ляла собою гігантський релікварій, що містить раку з останками короля Едуарда Сповідника. Незважаючи на тісні зв'язки церкви Вестмінстерського аббатства з фран цузькою готичною архітектурою, ця будівля, так само, як і реконструйова ний трохи раніше собор у Кентербері, залишається насамперед шедевром типово англійського зодчества. Усі запозичені з французької готики еле менти адаптувалися до англійських традицій. Наприклад, середній ярус центрального нефа являє собою не трифорій, характерний для собору в стилі французької класичної готики, а звичайну для Англії галерею. Зустрі чаємо ми тут і типову англо–нормандсь ку двошарову стіну. Подібне змішання англійської готики з французькою пе ретворює церкву Вестмінстерського аббатства на дуже еклектичну споруду, і пояснити цей факт можна тільки особ ливою метою, що ставив перед собою король як замовник. У міру просування робіт суто англійські тенденції ставали усе виразнішими. «Прикрашений» стиль: декор, ажурне кам'яне різьблення і склепіння. Будівельні роботи у Вестмінстері озна менували початок нової епохи в історії англійської архітектури. Тут утілилося так багато нових ідей, що англійські зодчі змогли черпати натхнення з цього джерела протягом цілого сторіччя. Зро зуміло, вони швидко повернулися до традиційно англійських будівельних ме тодів і прийомів (таких, як товста дво шарова стіна), однак Вестмінстерське аббатство відкрило нові найбагатші можливості для декоративного оздоб лення храмів. Найголовнішим з декора тивних елементів, використаних у Вест мінстері, виявилося ажурне кам'яне різьблення, яким тепер стали прикра

127

Архітектура європейського Середньовіччя

Собор у Йорку 128

Готика

План цистерціанського монастиря в Маульброні

шати не тільки вікна, але й стіни. Крім того, стала розроблятися ідея тісного злиття архітектурних форм зі скульп турними в рамках єдиного твору мисте цтва. Незабаром у таку єдину структуру включилося і склепіння: стали викорис товувати типи склепінь зі складним де коративним малюнком нервюр, уже розробленим у соборі Лінкольна. Таким чином, «прикрашений» стиль, як випли ває з його назви, орієнтувався голов ним чином на інновації в області декору архітектурних елементів. При цьому па ралельно розвивалися два різновиди «прикрашеного» стилю, що розрізняли ся за формами ажурного кам'яного різьблення. Геометричний стиль, зас нований на вестмінстерській традиції, випливав зі зразків геометричного ор наменту, характерного для французь кого «променистого» стилю. А прихиль

ники «криволінійного» стилю опрацьо вували на основі нової килевидної арки декоративні можливості плавних, ок руглених, хвилястих ліній орнаменту. Йорк: вплив французьких зразків. В останній чверті ХІІІ ст. у зв'язку зі зрос лою популярністю ажурного різьблення геометричного стилю почалася кам панія за реконструкцію кафедрального собору в Йорку. Орнаменти ажурного декору в залі капітулу й у вестибулі вия вилися тут незвичайно близькі до зразків французького «променистого» стилю. Ще чіткіше відбився французь кий вплив в архітектурі центрального нефа, який почали будувати в 1291 р. Причини цього, мабуть, пов'язані з осо бистістю замовника. Архієпископ Жан ле Ромен був професором теології в Па ризькому університеті, і центральний неф собору в Йорку став єдиним в Англії

129

Архітектура європейського Середньовіччя

Розріз і план собору в Наумбурзі

зразком «каркасної» тонкостінної струк тури, типової для французької готики. Над високими гострими арками аркади замість галереї розташувався трифорій, пов'язаний з вікнами верхнього ярусу загальними вертикальними пілястрами. Ні вікна, ні пілястри майже не відступа ють від площини стіни; крім того, тут немає внутрішньостінного коридору. Ще один характерний французький мотив ми виявляємо в трифорії: арки

130

тут увінчані щипцями з краббами (так звана щипцева аркада). Цей же мотив використовувався в декорі ніш і бал дахінів, у яких стояли статуї; згодом він був перенесений на більші архітектурні форми і застосований у декорі пор талів, виконаних у французькому «про менистому» стилі. Зразком переходу від геометричних до криволінійних орнаментів є велике західне вікно со бору, що було засклено в 1339 р.

Готика

«Перпендикулярний» стиль: ре акція на надмірний декор. Марнотрат ний надлишок форм і деталей, що вирізняв «прикрашений» стиль, зреш тою породив протилежну тенденцію. Реакція ця почалася на заході Англії, при реконструкції монастирської церк ви абатства в Глостері в 30–і рр. XIV ст., тобто в період, коли ще не завершило ся будівництво деяких видатних зраз ків «прикрашеного» стилю. Готика в Німеччині. Німецька готика розвивалася під впливом Франції, проте мала свої особливості. Під впливом архітектур ної діяльності цистерціанців (цис терціанський монастир у Маульброні) у Німеччині, особливо в північних зем лях, запанувала цегляна готика. Пере важали зальні типи тринефних храмів, для яких характерними були масив ність конструкцій, високі трикутні фронтони. Основні пам'ятки: Собор у Наумбурзі 1240 р., який поєднує архаїчний романський план, що включає вестверк, з перекриттям нефів вспарушеними нервюрними склепіннями. Церква Св.Єлизавети у Марбурзі 1235–1283 рр. — зального типу, тринеф на, з триконховою східною частиною і двома вежами на західному фасаді. Кьольнський собор. Будівництво розпочато в 1248 р. за зразком Ам'єн ського і велося до кінця XV ст. Завер шено собор (західні частини нефів і дві вежі) у 1842–1880 рр. П'ятинефна ба зиліка з тринефним трансептом, хо ром, деамбулаторієм і вінцем капел за французькими взірцями. Собор в Ульмі 1377–1529 рр. — п'ятинефна базиліка з вежою по осі західного фасаду. Собор Св. Стефана у Відні 1304– 1454 рр. Трьохнефний, зального типу (псевдобазиліка), з вузьким трансеп том і вежою над південним раменом трансепта.

Собор Св.Віта у Празі 1344– 1420 рр., завершено будівництво у другій половині ХІХ ст. (майстри Матьє із Арраса і Петер Парлер). П'ятинефна базиліка французького типу. Архітектура готики в Іспанії. У добу ранньої і зрілої готики архітектура Піренейського півострова досить точно відповідала французьким зразкам. Церкви й монастирі цис терціанців, а також класичні собори в Бургосі, Толедо і Леоні створювалися за зразками, випробуваними й пе ревіреними в містах Південної Франції. І все ж місцеві особливості — збере ження романського типу планів чи пристрасть до ісламських декоратив них елементів — досить рано привели до формування оригінальних стиліс тичних варіантів. Утім, як і в інших регіонах Європи, ці тенденції довгий час розвивалися підспудно і почали приносити плоди лише наприкінці ХІІІ ст., коли відмінності місцевих сти лів і типів декору проявилися в повно му обсязі. Розвиток архітектури на Піренейсь кому півострові тісно пов'язаний з історією самостійних королівств, що співіснували на цьому півострові, збе рігаючи свою незалежність аж до XV ст. Датувати появу перших готичних храмів у кожнім з цих королівств можна часом вступу даної області в процес реконкісти (кампанії вигнання маврів з території півострова). Особливо важ ливим це розуміння виявляється при розгляді архітектурної історії півдня Іспанії, де готичні будівлі стали з'явля тися дуже пізно. Собор у Жероні. Завдяки унікаль ному хору і незвичайній конструкції склепіння в центральному нефі цю споруду варто зарахувати до найваж ливіших зразків іспанської середнь овічної архітектури. Як і в Мілані, будівельним роботам тут передували затяжні дебати з технічних та естетич них питань. У 1312 р. капітул собору

131

Архітектура європейського Середньовіччя

Собор у Кьольні вирішив прибудувати до романської будівлі новий хор з деамбулаторієм, що освітлювався б природним світлом, з дев'ятьма багатокутними капелами. При спорудженні вівтарної частини будівельники в цілому дотримувалися плану, розробленого в середині XІV ст.

132

Двічі — у 1386 і 1416 рр. — збиралися комісії експертів для ухвалення рішен ня про те, в якому напрямку варто продовжувати роботи: орієнтуватися на тип базиліки чи віддати перевагу храму зального типу. Деякі фахівці висловлювали сумніви в тім, що

Готика

удасться перекрити настільки широ кий простір цільними склепіннями. Проте в 1417 р. все–таки було прийня те рішення на користь зального храму як «витонченішого і незвичайного». У цих суперечках про середній неф собору Жерони виявляється одне ви нятково важливе явище: у міру роз витку дискусії все частіше висувалися аргументи естетичного характеру і, навпаки, усе рідше — аргументи суто технічні. У результаті перед архітекто ром Гійомом Бофілом постала неп роста задача: спорудити найбільше в історії готичної архітектури склепіння висотою 34 м і шириною 23 м. Незва жаючи на те, що будівництво цього со бору завершилося тільки в 1604 р., він надзвичайно важливий для розуміння всієї історії каталонської готики. З ін женерної точки зору, він ідеально втілив тип конструкції, у якій розпір склепіння приймають на себе контр форси, включені в інтер'єр будівлі, завдяки чому в інтервалах між контр форсами залишається вільний прос тір для капел. Зовні опорні конструк ції майже непомітні: стіна залишаєть ся гладкою, нерозчленованою. Зовнішня масивність, таким чином, прекрасно гармонує з просторим інтер'єром без трансептів, що предс тавляє собою величезний зал з кіль кома нефами приблизно однакової висоти. Поверхня стіни розроблена дуже слабко, і навіть опори підніма ються від підлоги до ребер склепіння практично безупинними лініями. Ес тетична привабливість храму такого типу полягає аж ніяк не в різно манітності використаних форм і не в їхньому ієрархічно вибудованому по силенні. У каталонській готиці перева жають великі простори, єдність яких підкреслено суворою простотою. Собор Санта–Марія у Пальма де Мальорка — головна пам'ятка храмо вої архітектури на острові Майорка. Собор, побудований на місці маври

танської мечеті, став надзвичайно своєрідним елементом міського ланд шафту. Простянувшись у довжину на 110 м, бічні фасади собору розчлено вані системою масивних, близько пос тавлених один до одного опорних стінок і контрфорсів, що задають мо гутній вертикальний ритм. Це члену вання збережене й у тринефному інтер'єрі, розділеному на вісім вузьких травей і доповненому бічними капела ми. Четверта травея ширша за інші й представляє деяку подобу трансепта. Хор завершується зі сходу прямокут ними капелами, одна з яких сильно ви тягнута в довжину (тут передбачалося розмістити королівську усипальницю). Центральний і бічний нефи були спо руджені до 1369 р. Склепіння висотою 42 м спирається тут на восьмигранні колони. У той же період було оформле но вікно–розу на західному фасаді. Гігантський внутрішній простір цієї будівлі нагадує про монументальні со бори в Буржі, Бове і Мілані. Собор у Севільї був найбільшим будівельним проектом в Андалусії XV ст. Поява цього собору обумовлена політично, бо аж до 1248 р. Севілья за лишалася останнім (не вважаючи Гра надского емірату) могутнім оплотом ісламу на Піренейському півострові. Відповідно тут випадало спорудити як найефектнішу єпископську резиден цію. В основу плану був покладений фундамент старої мечеті, що освятили ще при взятті міста 1248 р. Внутрішній двір мусульманського храму (нині Патіо де лос Наранхос) і мінарет (Хиральда) були збережені й у реконструйованому вигляді включені до складу християнсь кого собору. Рішення про будівництво нової споруди соборний капітул прий няв 1401 р. Ця нова будівля повинна була стати воістину унікальним витво ром архітектури, перевершивши всі храми Іспанії: «побачивши цю будівлю інші повинні будуть подумати, що ми збожеволіли» — так заявив майстрові

133

Архітектура європейського Середньовіччя

соборний капітул. І справді, цей собор з його квадратним планом, п'ятьма не фами, рядами бічних капел і чудовою апсидою виявився одним із най грандіозніших зразків західної сакраль ної архітектури. Зовнішні стіни собору, що підніма ються уступами, мають систему контр форсів і аркбутанів й увінчані безліччю пінаклів, що додають певної вишука ності цій, загалом масивній і ваговитій, будівлі. При висоті 36 м середній неф виявляється лише ненабагато вищим від бічних. Профільовані опорні стовпи аркади піднімаються прямо до ре бер склепіння: трифорія тут немає. Склепіння вирізняються строгою простотою; і тільки над середохрес тям використано декоративне зірчасте склепіння у пишному пізньоготичному стилі. Севільский собор — це справжній шедевр архітектури пізнього Середньо віччя, що не має собі рівних на всьому Піренейському півострові. Вибудова ний на фундаменті мечеті він інкорпо рував її просторову структуру, але піднявся набагато вище над старий мусульманський храм. Цим він немов би оголосив на увесь світ про торжест во християнської архітектури над ісламською. У той же час пишний ка м'яний декор накладений тут на мав ританське цегляне мурування старої будівлі. Севільский собор виявився своєрідним «роздоріжжям» не тільки в цьому відношенні: він займає про міжне місце й у самій історії іспансь кої готики. Вперше в Іспанії за межами Кастилії і Леона з'явився храм, мону ментальність зовнішніх стін якого по рушилася зовнішніми контрфорсами. Інтернаціональний характер елемен тів цього собору надалі помітно відбився на розвитку архітектури в Центральній Іспанії: через Севілью форми «полум'яніючої» готики про никли в Нову Кастилію і насамперед у Толедо.

134

Готичні собори Іспанії XVI ст. У зразках храмового зодчества XVI ст. утілилися високі досягнення іспансь кої готики. У той самий час, коли со бор Святого Петра в Римі вже будували в ренесансній стилістиці, у таких містах, як Саламанка, Сеговія і Па ленсія, усе ще з'являлися чудові нові собори в стилі пізньої готики, причо му в Паленсії будівельні роботи, роз початі в XІV ст., продовжувалися без найменшого відступу від первісних стилістичних особливостей. Таку стій ку прихильність до готичних прин ципів жодною мірою не слід розціню вати як ознаку відсталості. Численні джерела свідчать про те, що в Іспанії рівноправно співіснували дві архітек турні мови: готична, що сприймалася як lo moderno (сучасна), і класична, запозичена з ренесансних зразків, що іменувалася lo romano (римська). Той факт, що готична система не здавала ся старомодною, пояснюється декіль кома причинами. По–перше, в Іспанії готична архітектура не стала об'єктом нападок з боку прихильників ренесан су і не розглядалася як «похмура спадщина Середньовіччя». Готика як була, так і залишилася «видовищним стилем». Аж до епохи Філіпа ІІ (1556– 1598) вона використовувалася для прославляння перемоги християн ства над ісламом і для утвердження могутності іспанської корони. А по– друге, пізньоготичну іспанську архі тектуру зуміли пристосувати до будинків нового типу — таких, як лі карні й університети. Збереження традиційної системи не заважало оновлювати її і наповнювати новими функціями: така модернізація сприй малося як удосконалення минулого. Готична архітектура в Італії. «Невже ця готика — насправді го тика?» — запитував знаменитий істо рик мистецтва Пауль Франкль у 1962 р., оглядаючи собор у Фло ренції. І хоча пізніше історики мисте

Готика

Собор в Орв’єто цтва відповіли на його питання упев неним «так», багато хто усе–таки сум нівається, побачивши масивну, гранді озну будівлю Санта Марія дель Фіоре, що не має нічого спільного з «про зорістю», «ефірністю» і «розчиненням стін», характерними для готичних храмів на північ від Альп. Особливо не вкладається в узвичаєні схеми той

факт, що стрільчасті арки і нервюрні склепіння, що здавна сприймалися як визначальні риси готичної архітекту ри, в Італії стали відомі ще до того, як у Франції з'явилися перші зразки го тики. Нормани принесли стрільчасту арку на Сицилію, запозичивши її з архітектури мусульманського Сходу, ще в кінці ХІ ст., і приблизно в той же

135

Архітектура європейського Середньовіччя

Міланський собор час у Ломбардії з'явилися нервюрні склепіння. У наші дні домінує уявлення про те, що італійську готику неможливо оціню вати за ступенем її залежності від готи ки французької. Історики мистецтва установили, що в Італії досить рано були знайдені такі вирішення архітек турних завдань, що спиралися на інші традиції, ніж у Франції, — у першу чер гу на концепції простору, характерні для римської античності. При цьому італійські майстри були прекрасно знайомі з північноєвропейськими зраз ками, — просто вони свідомо намага лися спиратися на місцеву, італійську спадщину. Першими взірцями для них слугували важкі, масивні, солідні церкви францисканців і домініканців,

136

що докорінно відрізняються від «не вагомої» французької готики. Ці церк ви виглядають витонченими не за ра хунок стрімко піднесених угору, зали тих світлом інтер'єрів, а за рахунок ретельно збалансованих пропорцій і виразної, ясно прорисованої структу ри. Утім, вони все одно зорієнтовані на французькі (насамперед цистер ціанські) зразки, особливо в тім, що стосується загального архітектурно го плану. Основні пам'ятки італійської готики: Собор в Орв'єто: початок будів ництва 1285–1290 рр., фасад завер шено в 1330 р. Собор у Мілані: початок будівницт ва 1386 р., завершено в XVI та ХІХ ст. Палац дожів у Венеції 1309 р.

Частина 3. Архітектура Ренесансу й Нового часу 3.1. Архітектура Ренессансу. Архітектура раннього ренесансу в Італії. Що таке Ренесанс як епоха й рене санс як стиль. Походження терміна. Вперше слово rinascita вжив Дж. Ва зарі, утворивши його від слова rinacque, яке використав Лоренцо Гіберті, висловлюючи ідею пробуджен ня в людях творчого начала після «за непаду культури» в попередню похму ру добу, яку Л.Гіберті назвав «media eta» (середні віки). В самому терміні Renaissance (Відродження) втілилося характерне для людей тієї доби почут тя власної вищості. Виникнення явища і його джерела. Фр. Енгельс: «У врятованих при падінні Візантії рукописах, у викопаних з руїн Риму античних статуях перед здивова ним Заходом постав новий світ — грецька античність; перед її світлими образами зникли привиди середньо віччя; в Італії настав небачений розквіт мистецтва, що став ніби відблиском класичної античності і якого ніколи вже більше не вдавалося досягнути». За К.Марксом, Ренесанс — найбільший прогресивний переворот, будь–коли пережитий людством. Так зване відкриття античності: насправді це не відкриття чогось ново го, а новий погляд на давно відоме, пе реоцінка його, у т.ч. античної скульпту ри й архітектури, зразків яких у се редньовічному Римі було безліч і які до того зовсім не цінувалися. Зміни соціальної й геополітичної си туації (розвиток міст, товарного вироб ництва, поява буржуазії, падіння хрис тиянської Візантії, турецька ісламська загроза для Європи, великі географічні відкриття), світоглядні зміни. Головне явище в духовно–мистецькій сфері — це гуманізм = індивідуалізм.

Ренессанс як стадіальне явище в історії цивілізації. Концепції М.М.Кон рада, Арнольда Тойнбі, Якоба Бурк харда і Ервіна Панофського. А.Тойнбі: «Ренесанс — це зіткнення дорослої цивілізації з привидом її давно по мерлого предка. Хоча це явище до сить поширене, його можна назвати ненормальним, а при докладнішому обстеженні воно часто виявляється й нездоровим. Ренесанс того чи іншого з образотворчих мистецтв мертвої цивілізації в історії її спадкоємиці є загальним феноменом». Я.Буркхардт: «Італійський Ренесанс — найвище до сягнення в історії світового мистецтва». Е.Панофський, його книга «Ренесанс і ренесанси в західному мистецтві» (1957 р.): «Під Ренесансом слід ро зуміти щось цілком реальне. Водночас йдеться про феномен, який постійно повторюється протягом століть. Не одноразово виникає і зникає певна гуманістична концепція літератури і мистецтва, що синтезує ідеалізм з натуралізмом (Античність, Каролінг ська доба, Оттонівське відродження, Проторенесанс в Італії, італійський Ре несанс)». Отже, Відродження чи Ренесанс є стадіальним явищем, етапом, через який проходить кожна велика на ціональна культура на шляху від Середньовіччя до Нового часу. Це супроводжується послабленням універ салістських тенденцій та аскетичних ідеалів, пробудженням національної свідомості, формуванням національ них держав. Хронологія і періодизація. В різних країнах ренесансні явища мають різні хронологію і періодизацію. Ці хроно логія і періодизація досить умовні. Але батьківщина Ренесансу як епохи й ре несансу як мистецького стилю — Італія. Тому в Італії це доба з 1420 по 1580 рр.

137

Архітектура Ренесансу й Нового часу

Періодизація італійського ренесансу: 1. Ранній ренесанс: 1420–1500 рр. Центр — Флоренція. Головна пос тать — Філіппо Брунеллескі. 2. Високий ренесанс: 1500–1540 рр. Центр — Рим. Головна постать — До нато Браманте. 3. Пізній ренесанс: 1540–1580 рр. Центр — Рим. Три великі архітектори: Мікеланджело Буонаротті, Джакомо Віньйола, Андреа Палладіо. Професія архітектора: соціальний статус (низький на початку доби й надзвичайно високий — наприкінці); вміння, професійні навички, синтез мистецтв і професій; навчання: спо чатку — індивідуальне, у майстрів, обміри й дослідження античних архі тектурних пам’яток; поява академій супроти ремісничих цехів. Креслення, макети, математичні розрахунки. Ос новний метод навчання і підготовки — вивчення пам’яток античності. Архітек турні конкурси (на кращі проекти купо ла і ліхтаря церкви Санта Марія дель Фіоре у Флоренції). Будівельні матеріали й конструкції: камінь, цегла; штукатурка — винахід Ренессансу. Склепіння — хрестові, циліндричні, купольні. Ренесансна архітектура за своєю суттю є ордерною: але ордери не грецькі, а римські. 5 ордерів: дорич ний, тосканський, іонічний, корінфсь кий, композитний. Правило підпо рядкованості ордерів (у багатоярус них ордерних композиціях: візуально «важкі» ордери — внизу (доричний, тосканський), візуально «легкі» — у горішніх ярусах (корінфський, компо зитний). Римська композиційна мат риця: арка, фланкована колонами (півколонами, пілястрами). Основні архітектурні елементи: колона; пілон; пілястра; архітрав; арка; архівольт; склепіння. Прагнення звести композиції до поєднання кількох елементарних об’ємних форм: куб, циліндр, сфера.

138

Вплив праці римського теоретика архітектури Вітрувія на розвиток архітектури італійського ренесансу. Рукопис його праці «10 книг про архітектуру» було знайдено в середині XV ст., видано наприкінці XV ст. По дальші теоретичні пошуки архітекторів Ренессансу провадилися, відштовхую чись від Вітрувія. Архітектура раннього ренесансу. Філіппо Брунеллескі (1377–1446), його архітектурні витвори. Перший архітектурний твір італійського ренес сансу — Оспедале деі Іноченті на площі Анунціати у Флоренції (притулок для позашлюбних дітей), 1421–1445 рр. Вирішено ордерною аркадою, яку Ф.Брунеллескі придумав ще до від криття праці Вітрувія. Купол церкви Санта Марія дель Фіоре у Флоренції. Початок будівницт ва церкви — 1296 р., архітектор Ар нольфо ді Камбіо. Колосальна церква в стилі італійської готики, що мала відобразити «велич тосканських на родів». Завершення середохрестя не було вирішене. Перший проект Ф.Бу неллескі розробив у 1408 р., а в 1418 р. створив модель купола. Суперництво зі старшим й авторитетнішим Л.Гіберті (удавана хвороба Ф.Брунелескі під час будівництва як вдалий спосіб довести нездарність Л.Гіберті). Суть оригіналь ної конструкції купола Ф.Брунеллескі: каркасна в своїй основі конструкція, що розвиває традиції готичних кон струкцій, параболічна крива, 12 ребер, дві оболонки (зовнішня і внутрішня). Будівництво — 1420–1431 рр. Ліхтар купола — 1446 р. Зовнішній діаметр 53 м, повна висота — 115 м. Купол зво дився без риштовань. Геніальне інже нерне вирішення, тривка конструкція, що дійшла дотепер без ремонтів і пош коджень. Інші твори Ф.Брунеллескі у Фло ренції: церкви Сан–Лоренцо з 1421 р. і Сан–Спіріто з 1436 р. — прагнення центричності, ордерні аркади в інте

Ранній ренесанс

Церква Санта Марія дель Фіоре у Флоренції

Поперечний розріз церкви Санта Марія дель Фіоре у Флоренції

Схема дерев’яних конструкцій, влаштованих Ф.Брунеллескі при будівництві купола церкви Санта Марія дель Фіоре 139

Архітектура Ренесансу й Нового часу

Церква Санта Марія Новела у Флоренції Капела Пацці у Флоренції

Палаццо Ручеллаї у Флоренції 140

Ранній ренесанс

р'єрі. Капелла Пацці 1430–1443 рр. — центрична купольна споруда. Леон Батиста Альберті (1404– 1472) — молодший друг і учень Ф.Бру неллескі, теоретик, дослідник античної архітектури. Видав працю Вітрувія і створив свою аналогічну — «10 книг про архітектуру» 1452 р. Твори Альберті: палаццо Ручеллаї у Флоренції 1446 р. — перша ордерна стіна в архітектурі італійського рене сансу. Церква Санта Марія Новелла у Флоренції (архітектурне вирішення фа саду середньовічної базиліки) 1456– 1470 рр. Тут вироблено принцип вирі шення західних фасадів базилік доби ренесансу й бароко (два яруси, фрон тон, волюти як пластичні поєднувальні

елементи). Інший спосіб вирішення запропоновано у церкві Сант–Андреа в Мантуї 1472 р. (композиція за прин ципом фасаду римської тріумфальної арки). Принцип Альберті: арки не по винні безпосередньо спиратися на капітелі колон, бо це суперечить смис лу конструкцій античного ордера. Новий архітектурний тип — фло рентійські палаццо: структура й тек тоніка. План, що займає весь квартал, з аркадним двором у центрі й проїздом по осі фасаду; багатоповерхові фаса ди, рустовані або ордерні (часто — поєднання обох прийомів), з масивним карнизом (палаццо Строцці у Фло ренції, архітектор Бенедетто да Майано, 1489–1505 рр.).

Палаццо Строцці у Флоренції 141

Архітектура Ренесансу й Нового часу

Архітектура високого ренесан сув Італії. Високий Ренессанс: 1500–1540 рр. Центр розвитку архітектури пере міщається до Риму. Головним майст ром доби був Донато Браманте (1444–

1514) — живописець і архітектор. З йо го іменем в архітектурі італійського ре несансу пов'язаний перехід від пло щинних до об'ємних композицій. За Д.Аккерманом «революція Браманте покінчила з інтимною і стриманою архітектурою XV ст., яка так виразно

Архітектурні начерки центричних купольних храмів Леонардо да Вінчі 142

Високий ренесанс

символізувала культуру маленького міста–держави, даючи дорогу класич ному стилю, який мав унаочнити стрімку експансію політичної влади папства, засновану на девізі «Urbi et orbi». Браманте працював в Урбіно, Мілані, Римі. У Мілані заприятелював з математиком Лукою Пачолі та з Лео нардо да Вінчі. Вважається, що він утілив кілька ідей центричних храмів,

які розробив Леонардо да Вінчі (у т.ч. й ідею центрично–купольного собору Св. Петра в Римі). Учнем Д.Браманте був Рафаель Санті. Основні праці Д.Браманте: Мілан — монастир Санта Марія делла Грація з 1492 р. (середохрестя і хор собору). Храмик Темп'єтто — каплиця Сан П'єтро ін Монторіо в Римі 1502 р., ро

Темп’єтто в Римі

Церква Санта Марія делла Консоляціоне у Тоді

Собор Святого Петра в Римі за проектами Браманте, Рафаеля, Перуцці, Антоніо да Сангалло молодшого 143

Архітектура Ренесансу й Нового часу

Собор Святого Петра в Римі за проектом Антоніо да Сангалло молодшого

План собору Святого Петра в Римі за проектом Мікеланджело 144

тондальний храм с куполом; відтворює античний тип фолоса (толоса). Палаццо Канчелерія в Римі 1483– 1526 рр. Бельведер у Ватікані з 1503 р. — просторова композиція трьох закритих дворів, розташованих на терасах, що понижуються в бік собору Св.Петра. Строго регулярна композиція, поздо вжня вісь якої підкреслена двома ек седрами й сходами. Собор Святого Петра в Римі: задум і втілення. У 1503 р. папа Юлій ІІ оста точно вирішив не перебудовувати стару ранньохристиянську базиліку Св.Петра, а знести її і збудувати новий собор. Браманте, відтіснивши папсь кого архітектора Джуліано да Сангал ло, першим запропонував Юлію ІІ ве летенський центричний храм на місці старої базиліки.

Високий ренесанс

Бічний фасад собору Святого Петра в Римі за проектом Мікеланджело

Інтер’єр собору Святого Петра в Римі 145

Архітектура Ренесансу й Нового часу

Вплив Браманте — тетраконховий храм Санта Марія делла Консоляціоне у Тоді (Умбрія) 1508–1534 рр., план якого приписується Браманте (архі тектор Нікола ді Маттеуччо, прозваний Кола ді Капрарола). Головний архітектурний проект епохи — собор Святого Петра в Римі. Зміна пап, архітекторів і архітектурних концепцій собору. За проектом Бра манте, собор мав план рівнораменного (грецького) хреста, масивний цент ральний купол, менші куполи, ексед ри й вежі. Після смерті Браманте в 1514 р. головним архітектором собо ру призначили Рафаеля (1483–1520), котрий розробив новий проект ба зилікального собору, відмовившись від центрично–купольного принципу Браманте. Внаслідок цього розпочату Браманте будівлю знесли, а нову бу дувати не почали. В 1520 р. після смерті Рафаеля папа Лев Х призначив головним архітектором собору Баль тазаре Перуцці (1481–1536). Його про ект собору відтворював первісну цент рично–купольну ідею Браманте, проте на ускладненому плані. 1527 р. — захоплення і плюндрування Риму іспанською армією; будівництво со бору припинено. У 1534 р. папа Павло ІІІ призначив головним архітектором собору Антоніо да Сангалло молод шого (1483–1546). За вказівкою папи він повертається до ідеї базилікаль ного храму плану латинського хреста, намагаючись зберегти домінантну композиційну роль центрального ку пола стрільчастих обрисів. Західний фасад він фланкує двома високими баштами, як у готичних соборах. При Сангалло будівництво собору нагаду вало руїни. Тому в 1546 р. головним архітекторм собору, проти своєї волі, був призначений скульптор Мікеланд жело Буонаротті (1475–1564 рр.), кот рий розробив свій проект, базуючись на центрично–купольній ідеї Браман те, і збудував цей собор.

146

Архітектура пізнього ренесансу в Італії. Хронологічні рамки: 1540–1580 рр. Антоніо да Сангалло–молодший: па лаццо Фарнезе в Римі 1514 р. — роз виток типу флорентійського триярус ного палаццо, з внутрішнім аркадним двором — зразок для палацового будівництва на наступні 300 років (карниз створив Мікеланджело). Банк Святого Духа в Римі 1523 р. — перший приклад вирішення вхідної частини репрезентативної будівлі з наріжника. Три основні майстри пізнього рене сансу: 1. Мікеланджело Буонаротті (1475–1564 рр.). Останній універсал образотворчих і пластичних мистецтв. Його роль в архітектурі є дискусійною. Сам він вважав себе нездатним до архітектури. Дві оцінки Мікеланджело в історії архітектури: позитивна (геній зодчества, що найяскравіше проявив себе в соборі Св. Петра та ансамблі Капітолія в Римі); і негативна, що ста вить йому в вину нехтування правила ми, виробленими античністю. Фасад церкви Сан Лоренцо 1516 р. — творча невдача й розчару вання майстра в архітектурі. Створення собору Св. Петра в Римі. Коли в 1546 р. папа доручив Мікеланджело очолити будівництво, від задуму Браманте не лишилося й сліду, бо наступниками Браманте план собору був приведений до повної зго ди з католицькою традицією (план ба зилікального типу чи «латинського хреста»). Узявши до своїх рук споруд ження собору, який мав стати мону ментом католицизму, Мікеланджело гідно оцінив геніальну архітектурну ідею свого колишнього ворога. «Бра манте, — писав він, обґрунтовуючи необхідність повернутися до пер вісного плану, — був сильний в ар хітектурі, як ніхто інший, від часів давніх аж до наших днів». Здійснення

Пізній ренесанс

План Капітолійського ансамблю в Римі

проекту Сангалло, як то довів Мікела нджело, потребувало б знесення кіль кох будівель, у тому числі капел Па уліни і Сікстинської. Зрештою папа став на його бік і в 1549 р. письмово підтвердив, що Мікеланджело призна чений не лише архітектором, а й «комісаром і префектом» будівництва.

За П.Білецьким, наступники папи Павла III, яких до смерті художника змінилося декілька, не наважилися йо го усунути, хоча він, прагнучи доскона лості, переробляв уже збудоване. За життя художника були зведені вівтарна й центральна частини собору, підбан ник (барабан) купола, який за його про

147

Архітектура Ренесансу й Нового часу

Фрагмент плану Капітолійського ансамблю з фасадом Капітолійського музею і монументом Марку Аврелію.

ектом був добудований пізніше. Велич центрального купола мали підкреслю вати чотири менші куполи, з яких спо рудили лише два. В усій повноті проект Мікеланджело не був здійснений; що ж до фасаду, то він і зовсім йому не відповідає. Проте коли дивитися на со бор з боку апсид, то хоч в одному ас

148

пекті, а можна побачити архітвір Міке ланджело–будівничого. Уся компактна маса собору насичена напруженою ди намікою. Линуть угору, перетинаючи яруси вікон, могутні пілястри колосаль ного корінфського ордера. Їх зустрічає ваговитий аттік, горизонталі якого не в силах, однак, спинити рух угору. Маса

Пізній ренесанс

собору напружується, вигинається ку тами, вертикальний рух підхоплюють спарені колони підбанника, перевівши у підвищений ребристий сферичний купол з ліхтарем на верхівці. Архітек турний декор напрочуд органічно пов'язаний з об'ємами.

У соборі немає традиційної рене сансної статики, але є ренесансна гармонія, героїка. Своє розуміння архітектури як живого організму Мікеланджело образно висловив у одному з листів: «Не підлягає сумніву, що членування архітектури схоже до

Базиліка у Віченці 149

Архітектура Ренесансу й Нового часу

Вілла Ротонда поблизу Віченци побудови людського тіла. Той, хто не був і не став добрим майстром фігур, та особливо майстром анатомії, не зможе цього зрозуміти». Інтер'єр со бору здається неосяжним. З бічних частин все рухається тут до підку польного простору, який урочисто здіймається дедалі вгору. Це справді титанічна архітектура. Собор Св. Пет

Церква Іль Реденторе в Венеції 150

ра став головною архітектурною домінантою Риму. Були й інші споруди, побудовані за проектами Мікеланджело. Серед них найзначніші: пронизані динамікою па радні сходи вестибуля бібліотеки Лау ренціани у Флоренції 1559 р. — «кап риз генія», початок маньєризму в архітектурі, прообраз пізніших бароко вих інтер'єрів; ансамбль Капітолійсь кого пагорба в Римі 1536 р., просторо ва композиція якого не має собі рівних у світі; брама Пія в Римі 1561 р., внутрішній бік якої має розірвані фрон тони, що згодом міцно увійдуть до ар сеналу архітектури барокко. Мікеланд жело недаремно ліпив з глини навіть проекти оздоблення інтер'єрів: як у монументальному живопису, так і в архітектурі, він мислив «скульптурно». Містобудівні роботи Мікеланджело: пропозиції вирішення площі Св. Петра в Римі; поступове формування тра пецієвидної площі Капітолія в Римі, що розпочалося з суто мистецької проб леми встановлення кінної скульптури імператора Марка Аврелія. 2. Андреа Палладіо (1508–1580 рр.) з Віченци. Своїми творами він пе ретворив рідне місто на справжній архітектурний музей. Його ідеал — ан тичність. Творча манера А.Палладіо дуже індивідуальна — в будь–якому його витворі легко впізнається «рука майстра»; для творчості характерне ордерне трактування стіни. А.Палладіо завершує добу високого ренесансу й започатковує класицистичний напря мок у європейській архітектурі, який так і називається — палладіанство. Основні твори А.Палладіо: Базиліка (ратуша) у Віченці 1549 р. — перебудова ратуші XV ст.: «мотив Палладіо» у вирішенні двох ярусів ордерних аркад, якими оформ лено фасади будівлі. Вілла Ротонда поблизу Віченци 1551 р. — перша житлова будівля, увінчана куполом. Строго центрична

Пізній ренесанс

Фасад церкви Сан–Джорджо Маджоре в Венеції симетрична споруда розташована на пагорбі, фасади акцентовані портика ми. Палладіанський мотив приляган ня портика до стіни через арки в тор цях портика. Палаци і вілли. Палаццо в Віченці: К'єрикаті (1550 р.), дель Капітано (1576 р.), Вальмарана (1566 р.). Вілли в околицях Віченци й Венеції: Корнаро в Пьомбіно (1560–х рр.), Тріссіно в Ме ледо (1553 р.). Театр «Олімпіко» в Віченці на 1000 чол. 1580 р.

Церкви Сан–Джорджо Маджоре (1580 р.) та Іль Реденторе на о.Джу декка (1576–1592 рр.) у Венеції — по шуки розв'язання проблеми створення античного образу західного фасаду ку польної базиліки (два варіанти, обидва не досить переконливі). Історико–теоретичні праці: книга «Старожитності Риму» 1554 р. і «Чоти ри книги про архітектуру» 1570 р. В ос танній праці, наводячи характеристики архітектурних ордерів, Палладіо у пер ших двох книгах описує спроектовані і

151

Архітектура Ренесансу й Нового часу

Титул книги А.Палладіо «Чотири книги про архітектуру» 152

Пізній ренесанс

збудовані ним будівлі, ілюструючи це креслениками фасадів, планів і фраг ментів. У четвертій книзі він дає власні реконструкції досліджених ним антич них пам'яток. 3. Джакомо Бароцці да Віньйола (1507–1573). Майстер пізнього ренесансу, спів робітник Мікеланджело на будівництві собору Св. Петра, котрий після смерті Мікеланджело очолив добудову собо ру. Вважається засновником бароко. Основні твори Віньйоли: З 1550 р. — вілла папи Юлія ІІІ у Римі — опрацювання архітектурного типу вілли за зразком ватіканського Бельведера Браманте. З 1559 р. — замок герцогів Фарне зе в Капрарола біля Вітербо.

З 1568 р. — церква Іль Джезу в Римі (купольна базиліка, композиція голов ного фасаду на основі розвитку схеми фасаду церкви Сант Андреа в Мантуї Л.–Б.Альберті) — перший зразок зрілої барокової архітектури, взірець для всіх католицьких храмів доби Контрреформації. Книга «Правило 5 ордерів», вперше видана в Римі в 1562 р. — найбільш по пулярна книга про архітектуру протя гом XVII–XIX ст., настільна книга кожно го архітектора. За простоту, наочність і навіть деяку примітивність фахових ре комендацій дістала від пізніших істо риків архітектури визначення «архітек турна шпаргалка» або «ерзац архітек тури». Віньйола узагальнив ордерні форми античного Риму та італійського

Аксонометричний розріз замку Капрарола поблизу Вітербо 153

Архітектура Ренесансу й Нового часу

Іонічний ордер. Кресленик з книги Віньйоли «Правило 5 ордерів» 154

Пізній ренесанс

Корінфський ордер. Кресленик з книги Віньйоли «Правило 5 ордерів» 155

Архітектура Ренесансу й Нового часу

Ренессансу, сформулював принципи й прийоми побудови ордерних компо зицій. Для кожного з п'яти ордерів був створений канонічний зразок. При цьому пропорції ордера не залежали від абсолютної величини колон чи ан таблементів. Два найважливіші містобудівні про екти епохи пізнього Ренессансу: Вулиця Уфіцці у Флоренції (архітек тор Джорджо Вазарі) 1560–1574 рр.: вулиця–фасад; перша з часів антич ності ордерна вулиця, вирішена єди ним архітектурним прийомом. Реконструкція старої площі Сан Марко в Венеції зі створенням ансамб лю П'яцци і П'яцетти (з 1537 р., архітек тор Я.Сансовіно): будівництво старих і нових прокурацій, бібліотеки Сан–Мар ко, Лоджетти, Дзекки (монетний двір).

Фасад і план церкви Іль Джезу в Римі

Генеральний план ансамблю площі Св. Марка у Венеції 156

Ренесанс у Європі

Архітектура ренесансу у Франції та інших країнах Європи. Франція. У європейських країнах за Альпами, тобто за межами Італії, ренесанс з'явився як придворний стиль, мода, занесена з Італії (у Франції — король Франциск І був покровителем Леонар до да Вінчі; Катерина з флорентійсько го роду Медічі — королева Карла VIII, з якою пов'язана мода на все італійське). Хронологічні межі ренесансу у Франції: кінець XV — початок XVII ст. В стилістиці французького рене сансу поєдналися риси французької готики та ордерні форми, привнесені з Італії. Відтак основні риси французько го ренесансу: високі дахи, димарі, лю

карни, окремі об’єми кручених сходів, ордерні аркади й галереї. Основні пам'ятки французького ре несансу: Палац Франциска І в Блуа, 1515–1524 рр., вирішений прийомом ордерної аркади, з еркерами і висуну тим уперед об'ємом кручених сходів у вигляді ажурної вежі. Замок Шамбор 1526–1559 рр. — регулярна розпланувальна компо зиція, що походить від французьких пізньоготичних замків, з наріжними круглими баштами. Завершує ранній французький Ренесанс. Замки Луари: Валансе (1540 р.) і Шенонсо (1520 р.) . Архітектор Філібер Делорм. Його головний твір — палац Тюїльрі в Па

Замок Шамбор 157

Архітектура Ренесансу й Нового часу

В’їзний павільйон замку Ане

Замок Шенонсо

Лувр. 158

Ренесанс у Європі

Лувр. Західний павільйон

рижі, 1563–1572 рр. — загинув у 1871 р. Заміський замок Ане, 1546 р., в'їзний павільйон якого трансформує композицію римської тріумфальної арки. Той самий римський мотив зас тосовано для гробниці Франциска І в аббатстві Сен–Дені, 1558 р. Придворний і архітектор П’єр Лес ко. Паризький палац Лувр, поряд з однойменним готичним замком. Бу дівництво розпочалося в 1546 р. Най видатніший твір зрілого французько го ренесансу. Містобудування: рубіж XVI–XVII ст. — розпланування і забудова нового Ко ролівського майдану в Парижі (пло ща Вогезів) — замкнута квадратна площа з однотипними фасадами бу динків, що включають аркаду першо го поверху, два житлових поверхи та високу мансарду (1605 р., архітектор Шатильйон та інші).

Королівський майдан (площа Вогезів) у Парижі 159

Архітектура Ренесансу й Нового часу

Іспанія. Стиль «платереск» — у перекладі — ювелірний = готика + мавританське мистецтво + італійський ренесанс. Стиль дуже декоративний. Це — ранній ренесанс в Іспанії. Одночасно розвивався так званий строгий стиль з тектонічним ро зумінням класичного ордера, занесе ний з Італії італійцями та майстра ми–іспанцями, котрі пройшли вишкіл у Римі. Зразок стилю платереск — Універ ситет в Саламанці 1529 р. Загалом, Саламанка — місто платереско. Строгий стиль — палац короля Кар ла V в Гранаді, поряд з Альгамброю.

План Ескоріалу: 1–Королівський двір; 2–собор; А–храм Євангелістів

160

Розпочато будівництво у 1526 р. за римськими взірцями (архітектор Пед ро Мачука), але так і не завершено. Головна пам'ятка ренесансу в Іспанії — ансамбль Ескоріал. Задум виник у короля Філіпа ІІ після перемоги над Францією у битві при Сан– Квентіно в 1557 р. Він поклявся збуду вати монастир на честь Святого Лав рентія, котрий був іспанцем. Згодом задум розширився і був реалізований протягом 1567–1584 рр. Архітектори Хуан Баутиста де Толедо і Хуан де Ере ра. Багатофункціональний комплекс, що включав монастир, колегію, се мінарію, королівську та урядову рези денцію та собор–королівську усипаль

Ренесанс у Європі

Бічний фасад Ескоріалу

Ескоріал. Поперечний розріз по п’яти дворах ницю. Комплекс прямокутний у плані, 206 х 161 м, з 14 внутрішніми дворами й собором у центрі композиції. Со бор — купольна трьохнефна базиліка з трансептом і двома вежами на за хідному фасаді. Найбільший внутріш ній двір займає ренесансний сад з басейнами й храмиком Євангелістів, що є вільною реплікою храмика Темп'єтто Браманте.

Біржа в Севільї 1583–1598 (Х. де Ерера), аркадний внутрішній двір за італійськими взірцями. Португалія. Белемська башта Св.Вінсента на р.Тахо поблизу Ліссабона. Збудована архітектором Франсішку ді Арруда при королі Мануелі в 1515 р. Характерний зразок впливу на архітектуру великих географічних відкриттів: консоль у виг

161

Архітектура Ренесансу й Нового часу

ляді голови носорога, індійські куполи на башточках. Двір монастиря тамплі єрів у Томарі 1562 р. — поєднання форм готики, платереск і палладіанства. Великобританія. До 1550–х рр. — панування готики. Ренесансні впли ви — тільки в декорі, як данина моді (Трініті–коледж у Кембріджі, 1604 р.). Архітектор Ініго Джонс (1573–1652) — палац Уайтхолл в Лондоні, закінчений у 1622 р. Від нього збереглася тільки не велика частина, що називається Бан кетінг–хауз: двоповерховий фасад італійської ордерної архітектури з рус тованими стінами, півколонами й пілястрами. Нідерланди. Антверпен, комплекс площі Ґран–плас і на ньому ратуша, 1561–1565 рр., архітектор Корнеліс Флоріс. Німеччина. Ідеальне місто А.Дю рера. Монетний двір в Мюнхені 1567 р. (внутрішній двір з аркадами), будинок Пеллера в Нюрнберзі 1605 р. Ратуші міст Кьольна (двоярусна лоджія на фа саді), Лейпціга. Цехові будинки в Гіль

десгаймі, Брауншвейзі. Замки: Гартен фельс в Торгау, 1532 р., Плассенбург другої половини XVI ст., Ашаффенбург, 1605–1614 рр. Австрія. Громадські будівлі з внут рішніми аркадними дворами за ти пом італійського палаццо: ландхаузи в Лінці (1564–1571 рр.) і Граці (1557– 1565 рр.). Шпитталь на Драві: замок Порчіа, італійський дворик, 1527 р. Угорщина. Замок князя Ракоці в Шарошпатак середини XVI ст. Капела в Естергомі 1507 р. — перший в Угор щині витвір церковної архітектури в ренесансній стилістиці. Далмація. Домінуючий архітектур ний вплив Венеції. Місто Дубровник, його забудова. Князівський палац дру гої половини XV ст. Собори в Шибеник (тринефна купольна базиліка з тран септом, 1431–1505 рр., архітектори Юрій Далматинець і Нікола Флоренти нець) і Хвар (XVІ ст.). Чехія. Палац князя Шварценберга у Празі 1545–1563 рр. (фасади оздоб лені діамантовим рустом). Бельве

Аксонометричний розріз Бельведеру в Празі 162

Бароко

дер — літній палац короля Фердінанда І у Празі, 1538–1563 рр.: двоповерхо вий, фасади першого поверху вирі шені ордерною аркадою по периметру будинку. Зал для гри в м’яч у ко ролівському парку в Празі, 1563– 1568 рр. — шестиаркова лоджія з іонічними півколонами. Королівський мисливський замок «Зірка» поблизу Праги, 1555–1556 рр. (шестикінцева зірка в плані). Класичний італійський двір з триярусними аркадами зробле но при перебудові в 1560–1590 рр. замку Їндржихув Градец. Польща. До кінця XV ст. — пануван ня готики. Ренесанс занесено з Італії тамтешніми майстрами. Перше ренесансне місто Польщі — Замостя, розплановане й забудоване за єдиними проектом італійця Бернар до Морандо в 1581–1583 рр. Перебудова королівського замку Ва вель у Кракові в 1507–1536 рр. з улашту

Схема структури каплиці Зигмунта І на Вавелі в Кракові

ванням аркад і колонних галерей. Замки в Шимбарку (1585–1590 рр.), Бара нові (1592–1614 рр.). Вілла в Волі Юстовській 1530 р. з відкритою трия русною аркадною лоджією на фасаді. Ратуші в Сандомирі (другої половини XVІ ст.), Познані (1550–1560 рр.), Хелм но (1567–1597 рр.). Капела Зигмунта І на Вавелі в Кракові 1519–1533 рр.

3.2. Архітектура бароко. Періодизація: 1 — раннє бароко: кінець XVI ст. 2 — високе бароко: XVII ст. 3 — пізнє бароко: кінець XVII — дру га третина XVIII ст. Після бароко були стилі рококо і класицизм. Рококо є дискусійною проблемою: це — окремий стиль чи пізня фаза бароко. Два напрямки стилю бароко: динамічне бароко (Італія, Цент рально–Східна Європа); класичний напрямок (Франція, Ве ликобританія). Простежується така закономір ність: у великих країнах, де була силь на централізована влада, переважав класичний напрямок; у малих країнах і тих, де не було сильної централізова ної влади, переважало динамічне бакоко. Батьківщина бароко — Італія, доба пізнього ренессансу (творчість Міке ланджело, Дж.Віньйоли, К.Мадерна). «Бароко — дитя Риму» (І.Грабар). Перші майстри бароко — Лоренцо Берніні (1598–1680) і Франческо Бор роміні (1599–1667), скульптори й архітектори, котрі мали гучну при життєву славу, найпрестижніші замов лення (римських пап, французьких ко ролів тощо), проте ворогували один з одним, внаслідок чого надто емо ційний і трохи божевільний Ф.Бор роміні покінчив життя самогубством (утопився в р.Тібрі). Слова папи Урба на VIII про Берніні: «Для нас дуже важ

163

Архітектура Ренесансу й Нового часу

ливо, що кавалер Берніні живе в часи нашого понтифікату. Берніні створе ний для Риму, а Рим — для Берніні» Бароко — стиль Контрреформації, стиль католицької церкви в активному наступі: звідси — ускладнення архітек турної мови, ілюзіонізм, що особливо проявився у вирішенні церковних ку полів та розписах склепінь, ірраціоналізм, виявлена в архітек турній пластиці боротьба суперечнос тей; розвиток різних складних типів склепінь — овальних, еліптичних — на ускладнених планах з криволінійними поверхнями стін. Дуже активна плас тика, розрахована на світлотіньові ефекти. Атектонічне, тобто декоратив не, застосування класичних ордерів. Бароко називали «штукатурний стиль» з огляду на важливу стильоформівну роль штукатурного ліпленого декору. Ілюзіоністичність бароко руйнує вірогідність матеріального світу розбіжностями між дійсним та удава ним, які постійно нагнітаються. Цей прийом використав ще Мікеланджело в ансамблі римського Капітолія, де перспективний ефект сходів, що роз ширюються догори, візуально скоро чує їх при погляді знизу. Аналогічний ефект застосував Л.Берніні, формую чи площу перед собором Св. Петра у Римі, а також у знаменитих Королівсь ких сходах Ватикану, де майстерна ілюзіоністична гра з перспективою на давала постаті людини, вписаної в це театралізоване середовище, над людського масштабу. Доба бароко привела до створен ня зовсім нових розплануваль но–просторових типів будівель. Цей новий стиль був, напевно, найбільш інтернаціональним з усіх стилів, які панували до і після нього в Європі, бо ніколи національні риси окремих на родів не були до такої міри зведені до нуля, як протягом двохсотрічного па нування бароко. Скрізь одне й те ж са ме, ті самі прийоми, ті самі деталі і той

164

самий тип. Чітко протягнуті на фасаді лінії здаються неприємно різкими і просто непотрібними, тому їх намага ються або перебивати іншими фор мами, або просто викидають. Сама будівля вже не здається складеною з окремих каменів, а ніби вилитою, ско ріше виліпленою, ніж побудованою. «Велика манера» вимагає гучнішої мови. Неврастенічна захопленість подвоює і потроює всі засоби вираз ності: вже недосить окремих колон, і їх, де тільки можна, замінюють парни ми; недосить виразним здається один фронтон, і його не бояться розірвати, щоб повторити в ньому другий, мен шого масштабу. В погоні за мальов ничою грою світла архітектор відкри ває глядачеві не одразу всі форми, а подає їх поступово, повторюючи їх по два, по три і по п'ять разів. Плутаєшся у губишся в цих п'янких хвилях форм. Звідси враження якогось руху, безпе рервного бігу ліній і потоку форм. Свого найвищого вияву цей принцип досягає в прийомі розкріповок, у тому кількакратному роздрібненні антаб лемента, яке створює угорі примхли во вигнуту лінію карнизу. Прийом цей заведено майстрами бароко в систе му, дуже складну й цілісну. Сюди ж слід зарахувати й прийом групових пілястр та плоских рам, що облямову ють міжпілястрові інтервали. Нарешті, в добу бароко ліплені картуші отрима ли особливо значне застосування. Відповідно до цього настрою зміни лися й плани будівель. Форма кола поступилася овалу, квадрат — витяг нутому чотирикутнику. Витрачається безліч винахідливості на створення химерних, хитро скомбінованих планів, красивих уже в рисунку, схо жих на орнамент. У плані прямі лінії витісняються кривими, а разом з ни ми починають вигинатися і стіни, по силюючи ще більше мальовничість цілого. Джерелу всякої мальовни чості — світлу — митці бароко відда

Бароко

ють головне місце. Ніколи ще інтер'є ри не були залиті таким морем світла, як тепер. Як ніколи перед тим чи після того, полюбляли грати на контрастах, які підкреслювали грандіозність за думів: з тонким розрахунком вводили глядача з маленького вестибуля у ве летенський зал, обігрували штучно підлаштовану перспективу, обманю ючи то щодо глибини, то щодо висо ти. Обман очей — один з улюблених прийомів бароко (характеристика, яку дав стилю бароко І.Грабар). Італія. За проектом архітектора К.Мадерна було добудовано західну базилікальну частину до собору Св. Петра в Римі, чим спотворено архітек турний задум Мікеланджело: фасад вийшов наперед, закривши собою ку пол. Цей недолік виправив у 1660–х рр. Л.Берніні, створивши площу перед собором. Трансформація традиційного плану церкви: тринефна базиліка перетво рюється на ротонду овального плану з капелами по периметру (римська церк ва Санта Марія ін Монте Санто архітек тора К.Райнальді 1662–1675 рр.). Твори Ф.Борроміні в Римі: церква Сант–Іво університетської бібліотеки Сапієнца в Римі 1642 — 1660–і рр., йо

го складна просторова система та містична символіка: план у вигляді «зірки Давида», завершення ліхтаря над куполом у вигляді спірального зіккурата, інші символічні елементи, пов'язані з біблійним храмом царя Со ломона. Площа Навона в Римі, цент рична хрещата однокупольна церква Св.Агнеси з увігнутим фасадом, флан кованим вежами. Два фонтани з баро ковою скульптурою на цій площі нале жать Л.Берніні (1651 р.). Твори Гваріно Гваріні (1624–1683), послідовника Борроміні, в Туріні: церк ви Сан–Лоренцо (розпочата в 1666 р.), Іммаколата (1672–1697 рр.), Палаццо Каріньяно (1679 р.). Твори інших італійських архітекторів цієї доби: П’єтро да Кортона (1596–1669) — церква Санта Марія делла Паче в Римі 1656–1657 рр.); Ф.Юварра (1676– 1736) — церква Суперга на високій горі над Туріном (1716–1727 рр.) — ротондальний купольний храм з пор тиком і двома дзвіницями; Б.Лонге на — ротондальна купольна церква Санта Марія делла Салюте в Венеції на Великому каналі (початок будівницт ва — 1631 р.). Твори Л.Берніні: ротондальна церк ва Сант Андреа ал Квірінале в Римі

Схеми фасадів римських костелів доби бароко: Іль–Джезу, Св. Сусанни, Св. Вінсента і Анастасія 165

Архітектура Ренесансу й Нового часу

1658–1665 рр. (улюблений твір май стра, барокова репліка римського Пантеону); бронзовий балдахін собору Св.Петра в Римі 1624–1633 рр., висо тою 23 м; Королівські сходи («Скала Реджа») у Ватикані 1663 р. Містобудування доби бароко: ре конструкція містобудівної структури Риму з прокладенням нових вулиць і створенням площ (п’яцца дель Попо ло); реконструкція площі Св. Петра в Римі — К.Фонтана (встановлення обеліска перед фасадом собору) та Л.Берніні — будівництво в 1656– 1667 рр. чотирирядних колонад тос канського ордера, які створили дві аванплощі перед західним фасадом собору — трапецієвидну й овальну.

Тонке моделювання площин і об'ємів, що приховує нерівності планшету двох площ, який має нахили в різні боки і забезпечує добру видимість всього, що відбувається перед фаса дом і на сходах собору, з будь–якої точки площі. Застосування візуальних ілюзій: завдяки формі площі справжні розміри собору Св.Петра спершу здаються набагато меншими, ніж насправді; при підході ближче собор раптово ніби «виростає» до своїх реальних колосальних розмірів. При цьому форма площі фіксує кілька видових точок, з яких весь собор сприймається так, як того хотів Міке ланджело — з куполом, що домінує в ансамблі.

Палаццо Каріньяно в Туріні 166

Бароко

Аксонометричний розріз церкви Сант Андреа ал Квірінале в Римі

План Ватікану: ансамблі собору і площі Св. Петра, Бельведер, замок Святого Ангела 167

Архітектура Ренесансу й Нового часу

Площа собору Св. Петра в Римі План площі собору Св. Петра в Римі

Центрально–східна Європа (Авс трія, Німеччина, Чехія). У цьому регіоні домінуючим був вплив італійського динамічного баро ко. Після ліквідації турецької загрози будівельний бум в регіоні тривав з 1680–х рр. до середини XVIII ст. Тут відродилося будівництво паломниць ких церков. Активно будувалися мо настирі, резиденції і палаци. На цю добу припадає початок вив чення всесвітньої історії архітектури. Австрійський скульптор і архітектор Йо ган Бернгард Фішер фон Ерлах видав у 1721 р. книгу «Нариси історичної ар хітектури», в якій подано увражі (крес леники, архітектурні зображення) таких пам'яток всесвітньої архітектури: храм царя Соломона, єгипетські піраміди, мавзолей в Галікарнасі, храм Артеміди в Ефесі, Фароський маяк в Александрії, Парфенон в Афінах, «Золотий будинок»

168

Бароко

імператора Нерона в Римі, кілька римсь ких тріумфальних арок, замок Святого Ангела в Римі, палац Діоклетіана в Спліті, руїни міста Пальміра, Стоун хендж, три головні мечеті Стамбула, палац китайських імператорів у Пекіні. Їх доповнюють власні проекти Фішера фон Ерлаха: палац Шонбрунн та церква Св. Карла Борромея у Відні, універси тетська церква в Зальцбурзі. У такому представленні всесвітньої історії архітектури найбільше дивує повна відсутність творів романської архітек тури, готики й ренесансу. У цю добу в Центрально–Східній Європі з'являється певна спеціалізація архітекторів: Фішер фон Ерлах проек тував і будував, в основному, церкви і палаци; Гільдебрандт — палаци й па радні сходи, Прандтауер — монастирі, Пьопельман — мости й палацові рези денції, Нойман — паломницькі церкви й палаци, батько і син Дінценгофери — церкви й палаци. Архітектори були

добре освіченими людьми, зокрема Нойман був професором Вюрцбурзь кого університету. Основні майстри і споруди. Фішер фон Ерлах: церква Св.Карла Борромея у Відні 1716–1737 рр.; університетська церква Св.Трійці у Зальцбурзі 1694–1702 рр.; імпера торський Шонбруннський і Шварцен берзький палаци у Відні (кінець XVII — початок XVIII ст.). Йоган Лукас фон Гільдебрандт: Верхній Бельведерський палац у Відні 1720–1724 рр., церква Св.Петра у Відні 1702–1708 рр., монастир Гет твайг 1719 р. Якоб Прандтауер: бенедиктинський монастир Мельк над Дунаєм 1702– 1714 рр.: собор у вигляді купольної ба зиліки з трансептом і двома вежами головного фасаду увінчує високу ске лю над річкою. Маттеус Даніель Пьопельман: па лацовий комплекс саксонських кур

План церкви Св. Карла Борромея у Відні

Надбрамна вежа дрезденського Цвінгера 169

Архітектура Ренесансу й Нового часу

Павільйон Цвінгера фюрстів Цвінгер (Цитадель) у Дрездені 1711–1728 рр., витриманий у стиліс тиці рококо. Йоган Бальтазар Нойман: палом ницька церква у Фірценхайлігені 1743–

170

1772 рр.; єпископська резиденція у Вюрцбурзі, завершена в 1746 р. Родина архітекторів Дінценгоферів: Кристоф Дінценгофер (1655–1722): монастирська церква в Бржевнові під

Бароко

План паломницької церкви у Фірценхайлігені

Прагою 1709–1719 рр., церква Св.Ми колая (Микулаша) на Малій Страні в Празі 1703–1711 рр. Кіліан Ігнатій Дінценгофер (1689– 1751): церкви Св.Варфоломія та Св.Яна Непомука в Празі, церква Св.Марії Магдалини в Карлових Варах 1732–1735 рр. Георг Венцеслав фон Кнобельс дорф: резиденція і палац короля Прус сії Фрідріха ІІ Сан–Сусі в Потсдамі 1745–1747 рр. Великобританія: класичний напря мок бароко. Архітектор Джон Вебб — під впливом творчості Ініго Джонса: Грінвічський палац в Лондоні, крило короля Карла. Будівництво розпочато в 1665 р., а завершив його у 1694 р. Крістофер Рен як Грінвічський гос піталь. Найвидатніший твір архітектора Крістофера Рена (1632–1723) — со бор Св. Павла в Лондоні (1675–1710 рр.), другий у світі після собору Св. Петра в Римі: дуже видовжений (за англійською традицією) базилікальний храм з трансептом, куполом над сере дохрестям (центральнокупольна сис тема, тобто купол спирається на 8

План собору Св. Павла в Лондоні

171

Архітектура Ренесансу й Нового часу

Поперечний розріз і фасад собору Св. Павла в Лондоні

Бічний фасад замку Бленхайм 172

Бароко

опор) і двоярусним головним фаса дом, фланкованим вежами. Купол — потрійна оболонка. Ордерна архітекту ра з застосуванням спарених і строєних колон і пілястр, розкріпова них антаблементів. Архітектор Джон Ванброу (1664– 1726): замок Бленхайм герцога Марль боро 1705–1724 рр. — «англійський Версаль». Композиційно — це репліка Версаля, зі строго симетричною роз пластаною композицією, з трьома дворами, головним і двома бічними корпусами–каре. Франція: класичний напрямок баро ко. Для Франції характерна невідповід ність стилістичних вирішень палацових фасадів та інтер'єрів: одна і та ж будівля може мати фасади — класицистичні, інтер'єри — в стилі бароко чи рококо. Пам'ятки доби: Площа Людовика Великого (Ван домська площа) в Парижі: квадратна в

плані площа зі зрізаними кутами, розімкнена по осі; в центрі її стояв кінний пам'ятник Людовику XIV, а нині — Вандомська колона, створена за зраз ком римської колони Траяна. Фасади будівель, що виходять на площу, вирі шені колосальним ордером, що об'єд нує другий–третій поверхи, для яких перший поверх слугує п'єдесталом. На початку 1660–х рр. міністр Коль бер запропонував Людовику XIV ого лосити конкурс на проект добудови Лувра. З Риму король запросив Л.Бер ніні, котрий виконав проект, згідно з яким у 1665 р. заклали фундаменти. Проте через два роки король відкинув проект Л.Берніні й доручив проекту вання і будівництво королівському сто матологу Клоду Перро, брату відомого Шарля Перро. За його проектом, за участю Луї Лево і Шарля Лебрена в 1667–1675 рр. збудовано східне крило Лувра, витримане в стилі римської

Східне крило Лувра 173

Архітектура Ренесансу й Нового часу

Площа Людовика Великого (Вандомська площа) в Парижі 174

Бароко

класики (колонада великого корин фського ордера), з незвичною для Франції горизонтальною лінією силуе ту (вплив Л.Берніні). У 1661 р. міністр фінансів Людови ка XIV Ніколя Фуке завершив будівництво палацово–паркового ан самблю Во ле Віконт (1655–1661 рр.). Архітектором був Луї Лево, декорато ром — Шарль Лебрен, ландшафтним архітектором — Андре Ленотр, скульптури були зроблені за рисунка ми живописця Ніколя Пуссена. Палац оточував величезний регулярний парк. На відкритті ансамблю грали п'єсу Мольєра з прологом Лафонтена і музикою Люллі. Цей ансамбль вик ликав заздрість короля, котрий не терпів суперництва ні в чому, й через кілька тижнів Фуке за звинуваченнями в корупції був ув'язнений, де й заги нув. А Людовик XIV загорівся ідеєю виїхати назавжди з Парижа, який він дуже не любив, і створити за містом,

серед природи, нову резиденцію ко роля й уряду. Так виник ансамбль Версаля, який король розбудовував до кінця життя, витративши на нього понад 1 мільярд лір. Авторами Версальського ансамб лю були ті ж архітектори й художники, котрі створили Во ле Віконт. Будівницт во почалося в 1669 р., згодом з 1678 р. до будівництва залучили Ж.А.Манса ра, котрий звів бічні флігелі й Дзер кальну галерею. Головний корпус Вер сальського палацу — триповерховий, П–подібний у плані. Загальна довжина фасаду, разом з бічними раменами, сягає 680 м. Фасад завершений гори зонтальною лінією балюстради. Голов ною окрасою ансамблю є грандіозний версальський парк, симетрична регу лярна композиція якого вплинула зго дом на розвиток містобудування всієї Європи. Довжина версальської пар кової перспективи з каналами й ба сейнами — 3 км. Найважливіша риса

Палац Во ле Віконт 175

Архітектура Ренесансу й Нового часу

Головні розA планувальні вісі Версаля (ліворуч) і Парижа (праворуч)

176

Бароко

Версаль. Фрагмент фасаду палацу

Версаля — тісний зв'язок архітекту ри з природою. Основні майстри французького ба роко та їхні твори: Франсуа Мансар (1598–1666): па лац Мезон–Лафіт під Парижем 1642–1648 рр. — фасад, вирішений в ордерній архітектурі, проте з харак терними французькими високими да хами й люкарнами. Церква Валь де Ґрас у Парижі на честь народження в 1637 р. дофіна, майбутнього короля Людовика XIV (початок будівництва 1642 р.). Жюль Ардуен Мансар (1646–1708), внучатий племінник Франсуа Мансара, від його прізвища походить термін «мансарда». Твори Ж.А.Мансара: со бор Інвалідів у Парижі 1679–1691 рр. (тут міститься гробниця Наполеона), добудови в Луврі та Версалі. Жак–Анж Габріель (1698–1782): па лац Малий Тріанон у Версалі 1763 р. у строгих класичних формах; ансамбль площі Людовика XV в Парижі 1755– 1763 рр. (нині площа Згоди) — нова торський містобудівний витвір, в якому площу лише з одного боку обмежують будинки міністерств, з протилежно го — річка Сена, а з двох інших —

План площі Людовика XV (площі Згоди) в Парижі

задерновані рови з високими балюст радами; у центрі стояла кінна статуя короля Людовика XV. У цьому прояви лося нове розуміння простору в євро пейському містобудуванні, на основі якого й була створена одна з найкра сивіших площ Європи.

177

Архітектура Ренесансу й Нового часу

3.3. Архітектура класицизму. Хронологічні рамки: середина XVIII ст. — середина XIX ст. Періодизація: 1. Ранній класицизм — 1750– 1780–і рр. 2. Високий класицизм — остання чверть XVIII ст. 3. Пізній класицизм, ампір — перша половина XIX ст. Батьківщина класицизму — Італія (пізній Ренессанс) і Франція. Це стиль епохи Просвітництва, найха рактерніша риса якого — раціо налізм. Суспільний ідеал — добре упорядкована поліцейська держава = добре упорядковане суспільство, якому відповідає раціоналістична (регулярна) архітектура. Ще у другій половині XVII ст. фран цузький архітектор і теоретик Ф.Блон дель сформулював основні постулати класицизму, витримані в дусі кар тезіанського раціоналізму: 1. Краса властива природі речей і не залежить від людських смаків і пог лядів. 2. Закони краси можна збагнути за собами розуму (в архітектурі — за до помогою математики). 3. Закони краси вже визначили зодчі Античності, тому доцільніше вив чати не природу, а античну архітектур ну спадщину. 4. З огляду на це варто виробити чіткі правила, вічні й незмінні канони, яких слід неухильно дотримуватися. Хронологія основних подій, що зу мовили розвиток класицизму: 1748 р. — розкопки римського міс та Помпеї. 1750р. — вихід у світ книги «Про мистецтво» Ж.–Ж.Руссо. 1750–і — 1760–і рр. — твори Він кельмана «Думки про наслідування грецькому мистецтву», «Історія мис тецтв Стародавнього світу» — апофеоз античності (Вінкельман вивчав Італію і

178

ніколи не був у Греції; загинув, коли зібрався їхати туди). 1766 р. — твір Г.Е.Лессінга «Лаоко он, або про межі живопису і поезії». Великий вплив на формування но вої архітектурної стилістики справили архітектурні фантазії в гравюрах Піра незі, Гюбера Робера. З мистецтвом Піранезі в класицизм уперше вли вається новий, елліністичний струмінь і незабаром на противагу вітрувіансь кій системі, або литинізму, починає ви роблятися канон еллінізму, що запере чує Рим і ставить ідеалом Елладу. Близько 1800 р. в Парижі стали ви давати окремими випусками збірник кращих премійованих проектів Па ризької академії за 1780–і рр. Збірники мали великий успіх і скоро стали настільними книгами архітекторів у всій Європі. Починаючи з середини XVIII ст. мистецтво стрімко йде назад, у мину ле, поступово поринаючи в античний світ, причому кожне покоління йде, в порівнянні з попереднім, усе далі в глибину століть. Спершу ретельно вивчають Палладіо, потім ідуть назад, вивчають книгу римлянина Вітрувія і одночасно вивчають, рисують і рес таврують пам'ятки римської доби й, зрештою, беруться за обстеження грецьких колоній в Італії, особливо Пестума й міст Сіцилії, поки не дохо дять поступово до Афін, але й тут не зупиняються, а шукають натхнення ще далі, в глибині Єгипту. Кожній схо динці цього безперервного заглиб лення в минуле відповідав певний період в архітектурі XVIII і ХІХ ст. Ті ве ликі, воістину вічні начала, які дає нам класика, не раз уже рятували людство від застою, не раз виводили його з глухих кутів, з похмурих і затхлих приміщень до світла й простору. Без сумнівно, світ ще не раз буде верта тися назад, щоб у скарбниці старо давньої краси брати сили для нового руху вперед (І.Грабар).

Класицизм

Ту добу можна назвати «тріумфом колони». Колона є неодмінною части ною кожної архітектурної ідеї, ніби центральною думкою зодчого. В ампірі боязнь вікон, навіть пряма ненависть до «міщанської манери свердлити стіни» — така ж хвороба епохи, як і гігантоманія. Ця манія гладеньких стін дуже зрозуміла після періоду, коли тільки й думали про те, як би заповни ти стіни всякою всячиною. Тепер поєднують колони з велетенськими масами гладеньких стін, незайманість яких насмілюються порушити тільки скульптурними фризами. Франція: Зародження і розвиток класицизму тут припадає на XVII–XVIII ст. Перша споруда розвиненого фран цузького класицизму — церква Св. Же нев’єви в Парижі (Пантеон) 1755– 1792 рр., архітектор Жак Суффло — хрещатий однокупольний храм (купол загальною висотою 120 м має три обо

лонки). Пряме цитування античних взірців: церква Мадлен у Парижі 1806–1842 рр., архітектор П.Віньйон — периптеральний храм коринфського ордера. Архітектори Ш.Персьє і П.Ф.Фон тен у 1805 р. забудували вулицю Ріволі типовими чотириповерховими з ман сардами житловими будинками, ство ривши цілісний ансамбль вулиці і ви робивши тип будинку для забудови Парижа протягом всього ХІХ ст. Для французького класицизму ха рактерний потяг до символічних прос тих форм, що найяскравіше виявився у творчості двох архітекторів: Етьєн–Луї Булле і Клод–Ніколя Леду (1736–1806). З їхньою творчістю пов'язаний початок «паперової архітектури» — тобто архі тектурного проектування, розрахова ного не на реалізацію проектів, а на розвиток мислення, на відкриття нових шляхів розвитку архітектури. Знамени

Церква Мадлен у Парижі 179

Архітектура Ренесансу й Нового часу

Кенотаф Ньютона (Ньютоніум). Розріз

Будинок сторожа — проект К.Н.Леду

тий проект 1784 р. Булле — Кенотаф Ньютона (Ньютоніум) у вигляді пус тотілої сфери на п'єдесталі. За І.Грабарем, наскільки нестрим ною, зухвалою, майже безумною була паперова творчість цих архітекторів, всі ці фантастичні композиції, що сміялися з життя і фізичних законів, настільки ж поміркованими, боязкими, кволими були їхні будівлі. Світанок но вого великого мистецтва несподівано погас. Проте архітектурні ідеї Леду встигли широко розійтися по Європі. Леду — найталановитіший і найвпли вовіший з тогочасних архітекторів. Його

фантастичні проекти: будинок сторожа у вигляді кулі (1806 р.), будинок дирек тора джерела річки Лу у вигляді бочки, з якої витікає вода, проекти мисливських замків і заміських будинків, військового заводу. Реалізовані лише його поекти 47 застав на виїздах з Парижа (1785–1789 рр.) З них зберглися тільки чотири, найвідоміші — застави Монсо і Ля Віл лет. За його проектом у 1774–1804 рр. збудовано місто королівських солева рень Шо (Арк, район Франш–Конте) — кругле в плані, з чітким розподілом те риторій і повним набором виробничих, громадських, житлових будівель.

Місто королівських солеварень Шо 180

Класицизм

Ампір, або «Новий класицизм», як його називав І.Грабар, — стиль імперії Наполеона І. Найвиразніша пам'ятка стилю — Тріумфальна арка на Пляс Етуаль (площа Зірки, нині площа Шар ля де Голля) в Парижі 1806–1835 рр., архітектор Ж.Ф.Шальгрен. Італія: єдиний вартісний витвір до би класицизму — театр Делла Скала в Мілані кінця XVIII ст., архітектор Дж.П’єр маріні. Він став зразком для євро пейських оперних театрів ХІХ ст. Німеччина: План Берліна другої половини XVIII ст.: нове місто розплановано поряд з середньовічним середмістям, оточе ним бастіонними укріпленнями; нове місто має регулярне розпланування з

трипроменевою системою проспектів (за зразками Риму, Парижу, Версаля). Бранденбурзькі ворота в Берліні 1789–1791 рр., архітектор Карл Лан ганс. Прототип — Пропілеї афінського Акрополя. Перший витвір строгого класицизму, що вплинув на всю стилістику архітектури Берліна. Карл Фрідріх Шинкель (1781– 1841) — архітектор, дослідник, тео ретик. Це — архітектор №1 епохи класицизму в Німеччині. Основні його роботи в Німеччині, Греції, Росії. Театр (Шаушпільхауз) 1818–1821 рр., Ста рий музей 1822–1828 рр., Королівсь кий музей 1843 р., Нова гауптвахта 1818 р. — всі в Берліні. Це зразки ра ціоналістичного класицизму, який

Театр (Шаушпільхауз) в Берліні 181

Архітектура Ренесансу й Нового часу

Нова Гауптвахта в Берліні

Королівський музей у Берліні 182

Класицизм

К.Ф.Шинкель. Проект реконструкції Афінського Акрополя з будівництвом королівського палацу пізніше, у ХХ ст., отримає назву «гре ко–германський стиль». Королівський палац на Афінському Акрополі — новаторський проект 1834 р., який не був реалізований. Ділянка проектування — позаду Пар фенона й Ерехтейона, частково об’єми палацу заглиблено в землю. Проекти для Росії, й зокрема для Криму — літній палац Миколи І в Ореанді (обидва проекти не реалізовано). Архітектор Лео фон Кленце (1784– 1864), творець площі в Мюнхені з будівлями Гліптотеки, Пінакотеки й Пропілеями (1816–1862 рр.), а також «Залу Визволення» в Баварії 1842 р. Л.Кленце багато працював у Петер бурзі за запрошенням російських царів. Англія: початки класицистичного напрямку — ще наприкінці XVI ст. з твор чості Ініго Джонса. Протягом XVIІІ ст. в Англії процвітає палладіанство: всі провідні англійські архітектори, а та кож суспільна еліта зорієнтовані на спадщину А.Палладіо. Архітектор Віль

ям Кент (1685–1748), його твори: за мок Холькхем 1730–х рр.; Чізвік–хауз 1725–1730 рр. — збудований для лор да Барлінгтона у передмісті Лондона за зразком вілли Ротонда А.Палладіо. Аналогічну віллу Міруортс у графстві Кент збудував у 1723 р. архітектор Колін Кемпбел. В.Кент — основопо ложник нового напрямку у ланд шафтній архітектурі — англійського пейзажного парку (французький регу лярний парк принципово відмінний від англійського ландшафтного, з вільною нерегулярною композицією). Брати Роберт і Джеймс Адам — друга половина XVIІІ ст. Замок Кедльс тон–холл 1759–1785 рр. — вільна реп ліка версальського Малого Тріанону. Будинок Королівського художнього товариства в Лондоні 1772 р. (Р.Адам). Сомерсет–хауз — урядова будівля в Лондоні, будівництво якої розпочато в 1776 р. архітектором Вільямом Чем берсом. Архітектор Роберт Смерк у 1823– 1847 рр. збудував Британський музей

183

Архітектура Ренесансу й Нового часу

Чізвік–хауз

Вілла Міруортс 184

Еклектика й історизм

у Лондоні з точним відтворенням ан тичного грецького іонічного ордера на фасадах та круглим читальним залом, перекритим металево–скляним купо лом. Він же — автор театру Ковент Гарден у Лондоні 1823 р.

3.4. Архітектура доби еклектики й історизму. Хронологічні рамки: друга полови на ХІХ ст. Періодизація: 1. Романтизм — 1830–1840–і рр. 2. Еклектика — 1850–1890–і рр. 3. Історизм — кінець ХІХ ст. Вся архітектура другої половини ХІХ ст. переймалася пошуками нових матеріалів, композицій, тобто власної мови, оскільки мова архітектури кла сицизму вже не могла задовольнити нові потреби суспільства. Дискусії про суть і визначення архітектури цієї доби: це стилістичний вінегрет (негативна коннотація) — чи оперування всім надбанням культури людства (позитивна коннотація). Вплив на формування нової стилістики Наполеона Бонапарта — його єги петські походи, ознайомлення Європи з архітектурою Египту. Дискусійні термінологічні визначення: еклектика чи історизм. Романтизм як перша стадія — це реакція на нормативність естетики класицизму. Романтизму властиві ін дивідуалізм, універсалізм, тобто інте рес до всіх світових культур. Бать ківщина романтизму — Англія, кінець XVIІІ ст. Почався романтизм із захоп лення неоготикою. Англійські (пей зажні) парки — неодмінна прикмета романтизму. Термін «Еклектика» походить від грецького слова «еклего» — вибираю. Парадигма еклектики означала мож ливість для архітектора працювати в різних стилях і вибирати стилістику,

найбільш прийнятну для кожної конк ретної споруди чи її частини. У наш час найчастіше під еклектикою розуміють змішування в одній будівлі різних стильових форм. Зараз термін «Історизм» розуміють і як завершальну стадію архітектури доби, і як «парасолькове» визначення, яке охоплює всю архітектуру 1830–х — 1900–х рр. Стилістичні напрямки істо ризму: 1 – неоготика; 2 – неороманський; 3 – неоренессанс; 4 – неокласицизм; 5 – мавританська й орієнтальна стилістика; 6 – неовізантійський; 7 – національно–романтичні стилізації. Франція: архітектор і реставра тор Ежен Еммануель Віолле ле Дюк: початок вивчення французької готи ки, охорони й реставрації пам’яток; водночас — пошуки нових конструк цій і нових засобів архітектурної ви разності. 1831 р. — у Франції створе на Комісія у справах історичних пам'яток. Письменник Проспер Ме ріме — головний консерватор пам'я ток Франції. Реконструкція Парижа в 1853–1870 рр. як масоване знищення архітектурної спадщини попередніх епох. Проблема реставрації і фаль сифікації пам'яток (собор Нотр Дам у Парижі, замок П'єрфон, місто–фор теця Каркасон). Нові типи будівель з альбома про ектів архітектора Сезара Далі 1850– 1870 рр.: міський особняк; заміський будинок; зблоковані будинки пе редмість; прибутковий будинок — но вий тип житла у великому місті, який набуде значного розвитку протягом другої половини ХІХ — початку ХХ ст. Еклектика — церква Сакре–Кьор в Парижі на Монмартрі 1876–1919 рр., архітектор П.Абаді (купольна базиліка; зразок — церква Сен–Фрон у Перігьо).

185

Архітектура Ренесансу й Нового часу

Гранд–опера в Парижі 1862– 1875 рр., архітектор Шарль Гарньє: стиль Наполеона ІІІ, що відобразив ес тетичний ідеал епохи. Паризькі вокзали: Північний вокзал 1861–1867 рр., архітектор Я.Гітторф; вокзал Монпарнас 1850–1852 рр., архітектор В.Ленуар.

Критий ринок у Парижі 1852– 1858 рр., архітектор В.Бальтар — павільйонна система, металева каркас на конструкція з парасолеподібними залізно–скляними покриттями. Великі паризькі магазини (Бон Марше 1876 р.), використання нових металевих конструкцій і нових вирішень інтер’єрів.

Гранд–опера в Парижі

Вокзал Монпарнас у Парижі 186

Еклектика й історизм

Анрі Лабруст — архітектор–нова тор. Дві його будівлі бібліотек у Парижі: Св. Женев'єви 1843–1850 рр. та чи тальний зал Національної бібліотеки 1862–1868, перекриті світлопрозори ми залізно–скляними склепіннями. Поява залізобетону — церква Сен Жан де Монмартр 1894 р., архітектор А.Бодо. Німеччина: Готфрід Земпер (1803– 1879) — провідний архітектор неоренесансного стильового напрям

ку в Європі, котрий як архітек тор–практик, теоретик і педагог спра вив величезний вплив на розвиток архітектури в Німеччині, Швейцарії й Австро–Угорщині. Його рання робо та — придворний театр в Дрездені 1837–1841 рр., витриманий у стилі італійського неоренессансу, має напівкруглий у плані головний фасад, що відображає об'ємно–просторову структуру глядачевого залу. Зріла ро бота Г.Земпера — Ратуша у Вінтертурі

Ангальтський вокзал у Берліні

Ратуша в Вінтертурі 187

Архітектура Ренесансу й Нового часу

(Швейцарія) 1866–1869 рр. в стилі італійського неоренесансу. Ганновер, церква Христа 1859 р., архітектор К.Хазе — неоготика. Рейх стаг у Берліні 1894–1910 рр., архітек тор П.Валлот (неоренесанс). Ангаль тський вокзал у Берліні 1880–1885 рр., архітектор Ф.Швехтен (дебарка дер, що накриває колії та платформи,

виявлений еліптичною аркою на го ловному фасаді). Австрія: «Стиль Рінгштрассе» другої половини ХІХ ст. — еклектика з доміну ванням неоренессансу. Використання різних стилів для будівель різної функціональної типології (церква, ра туша — готика; університет, театри й музеї — ренесанс; урядові будівлі —

Художньо–історичний музей у Відні 188

Еклектика й історизм

класицизм). Імператорський форум (Гофбург) у Відні 1870 р. — проект Г.Земпера, котрий відштовхувався від архітектури імператорського Риму,

підкреслюючи цивілізаційну спад коємність між Римською та Авст ро–Угорською імперіями. Художньо– історичний музей, архітектор Г.Зем

Пам’ятна церква (Вотивкірхе) у Відні 189

Архітектура Ренесансу й Нового часу

пер — неоренесанс. Парламент 1873– 1883, архітектор Т.Хансен — неокласи цизм. Ратуша 1873– 1883 рр., архітек тор Ф.Шмідт (неоготика). Вотивкірхе

(пам'ятна церква) — одна з найкращих неоготичних споруд у Європі 1866– 1879 рр., архітектор Г.Ферстель. Театри Відня: Придворна опера 1861– 869 рр,

Будинок Парламенту в Лондоні 190

Еклектика й історизм

архітектори Е.Ван дер Нюль і А.Зікард фон Зікардсбург; Міський театр 1874– 1888 рр., архітектори Г.Земпер і К.Хазе науер. Вплив віденської театральної архітектури на провінцію та інші країни (театри в Празі, Будапешті, Любляні, Ль вові, Чернівцях, Одесі). Парламент у Бу дапешті 1885–1904 рр., архітектор Й.Штейндл (стилістика поєднує неого тичні форми з неовізантійськими). Італія: Пам’ятник Віктору–Емма нуїлу ІІ в Римі 1884–1911 рр., архітек тори Дж.Саконі, Е.Макан'яні, Манф реді. Пам’ятний будинок в Туріні 1863–1888 рр, архітектор А.Антонеллі. Пасаж Віктора–Еммануїла в Мілані, 1865–1877 рр., архітектор Дж.Менгоні. Англія: Промислові будівлі — активне зас тосування нових матеріалів і конструк

цій: каркас, чавун (доки Альберта в Ліверпулі 1845 р.). Королівський павільйон у Брайтоні 1815–1821 рр., архітектор Д.Неш — поєднання класицистичної розплану вальної композиції з формами маври танської та індійської архітектури та металевими конструкціями. Заміські особняки: Червоний бу динок (будинок У.Морріса) 1859 р., архітектор Ф.Вебб — пошуки нової, функціональної архітектури, вільної від стилізаторства. Неоготика — буди нок парламенту в Лондоні 1834– 1868 рр., архітектори Ч.Баррі і А.В.П'юд жин: симетричний класицистичний план, на якому зведено неоготичну бу дівлю. Неовізантійський стиль — Вест мінстерський собор у Лондоні 1895 р., архітектор Д.Бентлі.

Палац юстиції в Брюсселі 191

Архітектура Ренесансу й Нового часу

Нові конструкції в будинках вок залів: чавунно–сталеві дебаркадери з застосуванням скла — лондонські вок

зали Кінг Крос 1851–1852 рр. та Педінгтон 1852–1854 рр. Інші країни Європи: Палац юстиції в Брюсселі 1866–1883 рр., архітектор Ж.Полаерт. США: епігонство щодо Європи — церква Св.Трійці в Нью–Йорку 1846 р., архітектор Р.Апджон.

Містобудівні реконструкції Па рижа і Відня другої половини ХІХ ст.

Церква Св. Трійці в Нью–Йорку 192

Що означає термін реконструкція: докорінне перетворення, перебудова архітектурних комплексів, міст чи їхніх частин з метою приведення їх у відповідність до вимог сучасності. Хронологічні рамки двох головних містобудівних реконструкцій ХІХ ст. у Європі: Париж — 1853–1870 рр. Відень — 1857 р. (указ імператора Франца–Йосифа) — 1870–і рр. Париж. У середині ХІХ ст. територія Парижа зросла до 7800 га, а населен ня — до 1800 тис. чол. До Парижа підходило 7 залізничних ліній і було 7 вокзалів. Проте вулиці були вузькими й невпорядкованими, р. Сена не мала набережних, тож місто потребувало впорядкування, реконструкції і приве дення у відповідність до вимог того часного життя. У 1852 р. префектом округа Сени (тобто керівником Парижа з околицями) став барон Жорж–Ежен Осман (1809–1891). Він узявся за ре алізацію проекту радикальної рекон струкції Парижа, пропозиції до якої бу ли опрацьовані ще за часів імперії На полеона Бонапарта. Барон Осман ре алізовував також настанови нового імператора Наполеона ІІІ (Шарля Луї Наполеона Бонапарта) щодо рекон струкції столиці, виходячи з вимог не допущення бунтів, революцій і бари кад. Місто слід було прорізати прями ми проспектами, які б унеможливлю вали будівництво барикад і давали

Еклектика й історизм

Схема реконструкції Паризької вуличної мережі. Чорним позначено вулиці й бульвари, створені під час реконструкції міста під керівництвом барона Османа Узагальнена схема Паризьких магістралей і площ після реконструкції барона Османа: 1–2 — діаметр Захід–Схід; 3–4 — діаметр Північ–Південь; 5 — площа Зірки; 6 — площа Згоди; 7 — плоша Націй; 8 — площа Бастилії

можливість швидко перекидати війсь ка з одного краю міста в інший. Юри дичною основою реконструкції став декрет 1850 р. (зі змінами 1852 р.), який давав владі право експропріюва

ти невпорядковані земельні ділянки і зносити будівлі, що не відповідають санітарним вимогам. Роботи, загальна вартість яких становила 2,5 мільярда франків, фінансувалися не за бюд

193

Архітектура Ренесансу й Нового часу

жетні кошти, а за рахунок приватних інвестицій — чотирьох випусків облігацій позики. Загальний план і масштаби реконструкції трималися в суворій таємниці, інакше не вдалося б зібрати необхідні кошти інвесторів на таку ризиковану справу. Реконструкція Парижа викликала два принципово різні типи оцінок: ра дянських істориків містобудування та зарубіжних. Радянські йдуть за Ф.Ен гельсом, котрий, як і пізніші критики барона Османа, звинувачував його в шахрайстві з метою особистого збага чення (що не відповідало дійсності). Відомий історик архітектури З.Гідіон оцінив діяльність Османа позитивно, зазначивши, що вналідок його рекон струкції Париж отримав прогресивну розпланувальну й інженерно–транспо ртну інфраструктуру, запроектовану з урахуванням перспективного розвитку міста на тривалий час, що задовольняє навіть вимогам кінця ХХ ст. Це була практична реалізація зак лику французького поета Теофіля Ґотьє: «Для того, щоб жити, наші міста мають вимести, як вуличний бруд, увесь пил історії». Під час здійснення цих заходів Проспер Меріме, головний інспектор історичних пам'яток, напи сав: «метод, який застосовують у Па рижі, нагадує масове знищення се редньовічної Франції». І.Грабар напи сав у 1925 р. про паризьку рекон струкцію 1853–1870 рр.: «Можна з певністю сказати, що в наші дні жодне світове місто не наважилося б на такий стахітливий вандалізм». До середньовічного Парижа підій шли, як до лісу, в якому необхідно про рубати широкі прямі просіки. М.Лож'є образно порівнював Париж з дрімучим лісом, вулиці якого мають стати алея ми регулярного парку. Було підрахова но, що прорізування нових вулиць че рез забудову є оптимальнішим, ніж розширення чи випрямлення існуючих вулиць. Результатом такої «хірургії»

194

стала поява міських кварталів з тупими й гострими кутами, що ускладнювало їх периметральну забудову. Барон Ос ман казав, що, прокладаючи нові ву лиці він має три мети: прямолінійність, симетрія, орієнтир. А в цілому для ре конструкції Парижа обрали чотири основні принципи: – зводити великі будівлі так, щоб вони були приємними для ока, щоб у святкові дні був вільний доступ до них і щоб з них відкривався широкий вид на прилеглу місцевість на випадок бунту; – оздоровити місто шляхом систе матичного знищення брудних за вулків — вогнищ епідемій; – забезпечення громадського по рядку шляхом створення широких бульварів, в яких було б багато повітря та сонця і через які могли б вільно пе ресуватися війська; таким чином ста новище народу покращиться і він буде менше бунтувати; – транспорт має за допомогою магістральних вулиць поєднувати залізничні вокзали з центром міста, уникаючи транспортних заторів. Основна робота була покладена не на архітекторів, які виявилися негото вими до вирішення проблем такого масштабу, а на інженерів, які протягом здійснення цих робіт виросли на фахівців світового рівня: це Бельгран, Ж.Альфан, Барілле–Дешан та інші. Етапи здійснення реконструкції Па рижа протягом 17 років: подовження вулиці Ріволі, прокладення бульвару Мальзерб, реконструкція двох великих міських парків — Булонського й Вен сенського лісу та створенння трьох но вих парків — Монсо, Монсурі й Бют–Шомон, створення району Єлісейських полів, подовження вулиці Лафаєт, створення бульварів, набе режних р. Сени та загальноміської ка налізації. Навпроти готичного собору Нотр–Дам було знесено квартали се редньовічної забудови й створено ве лику площу розмірами 150 х 200 м.

Еклектика й історизм

Всі вулиці в центрі були забудовані суцільним фронтом будинками одного типу висотою 19,2 м (не враховуючи висоти мансардного поверху 2,6 м). Ця величина — 19,2 + 2,6 = 21,8 м виз начала мінімальну ширину вулиці. Унаслідок прокладення нових ву лиць і бульварів розпланування міста набуло чіткої регулярної структури, яка включала два діаметри, кілька концент ричних бульварних кілець та зірчастих композицій, що розходилися від площі Зірки і площі Націй. Загальна довжина вуличної мережі Парижа зросла удвоє, з 425 до 855 км., з них зовсім нових ву лиць було прокладено 165 км. Усі нові вулиці були бульварами, що мали з обох боків ряди дерев. Новий бульвар Сен–Жермен мав ширину 26 м, прос пект Єлісейських полів — 60 м, бульвар Обсерваторії — 90 м, авеню Імперат риці (авеню Фош) — 140 м. Барон Осман був першим у світі містобудівником, котрий розглядав ве лике місто як суто технічну проблему. Звідси — його ослаблений зв'язок з архітекторами й тісна співпраця з інже нерами. Велетенський розмах діяль ності Османа зумовлений не лише не обмеженою владою, якою спочатку наділив його режим Наполеона ІІІ, а й його особистими якостями: за його власними словами, він належав до «сильного покоління», яке в усіх сфе рах проявило нестримну ініціативу й прагнення практичної діяльності. Вплив Паризького прикладу на світове містобудування. Незважаючи на численні нарікання на адресу барона Османа, ще до закінчення робіт в Па рижі за їх прикладом почали перебудо вувати старі міста в усьому світі, проби ваючи нові вулиці через історично сформовану забудову (Франція, Італія, Бельгія, Швеція, Мексика тощо). У Франції така реконструкція заторкну ла Тулузу, Марсель, Руан, Авіньйон, в Італії — Рим (план Дж.Мічелетті 1871– 1883 рр., розроблений при консульта

Плани паризьких бульварів, розпланованих під керівництвом барона Османа: авеню Імператриці та бульвар Обсерваторії: 1 — Тріумфальна арка на площі Зірки; 2 — Обсерваторія 195

Архітектура Ренесансу й Нового часу

тивній участі барона Османа), у Мек сиці — Мехіко (1860 р.). Паризькі рекон струкції барона Османа опосередкова но вплинули й на реконструкцію Відня. Відень. Указ імператора Фран ца–Йосифа про ліквідацію міських бастіонних укріплень вийшов у 1857 р. Укріплення були знесені й на місці ко лишніх валів, ровів, гласиса й есплана ди було розчищено вільний простір ши риною кількасот метрів, що огинав по периметру історичне середмістя, впи раючись у берег р. Дунаю. На проект реконструкції цієї території було оголо шено міжнародний конкурс, в якому взяли участь 426 архітекторів. Найкра щим визнано проект архітекторів Е.Ван дер Нюля і А.Зікард фон Зікардсбурга: їх ідея — прокласти магістраль посере дині гласиса, а не по трасі колишнього фортифікаційного рову.

У Відні було застосовано принци пово інший підхід, ніж у Парижі: не прорізування сформованого міста новими магістралями, а створення обхідного кільця навколо середньо вічного центру, довжиною 5,5 км., шириною 60 м. Цей кільцевий буль вар отримав найменування Рінг або Рінгштрассе (у перекладі з німець кої — кільце). На Рінгу по обидва бо ки бульвару були зведені такі найп рестижніші столичні будівлі: казарми Рудольфа, Біржа, Вотивкірхе (пам'ят на церква), Університет, Ратуша, Придворна опера, Міський театр, Палац юстиції, Природничий, Ху дожній та Художньо–промисловий музеї, Новий Гофбург (імператорсь кий палац), палац ерцгерцога Євгенія, Академія мистецтв, Будинок художників, Курзал.

Схема Віденських укріплень та принципова схема розпланування Рінгу: І — римський військовий табір пунктиром позначені Віндобона; розпланувальні вісі ансамблів ІІ — бастіонні укріплення Рінгу, що збігаються з «внутрішнього міста»; напрямками римських шляхів 196

Еклектика й історизм

Центральним об'єктом був Новий Гофбург. Над його проектом тривалий час працював Г.Земпер. При цьому бу ли втілені теоретичні засади містобуду вання Г.Земпера: головна розплану вальна вісь ансамблю, сформованого Новим Гофбургом, Пропілеями і двома музеями, спрямована на римський центр Віндобони, на місце, де стояв па лац намісника, в якому помер римсь кий імператор Марк Аврелій. Розплану вальна композиція ансамблю нагаду вала композицію римського форума Траяна. Цим підкреслювалися ідея історичної та державної спадкоємності між Римською та Австро– Угорською імперіями. Крім того, неоготичні Рату ша і Вотивкірхе зорієнтовані на вежу готичного собору Святого Стефана. Економічні засади реконструкції: звільнені від фортифікацій території поділялися на дві категорії: ті, що відводилися під громадські будівлі; ті,

що призначалися під приватну житлову забудову. Земельні ділянки під приват ну забудову продавалися, і за ці кошти зводилися громадські будівлі. Так був сформований фінансовий фонд роз ширення міста, за рахунок якого збу довано всі урядові, громадські будівлі на Рингу і який не був вичерпаний до 1914 р. Вимоги до приватних забудов ників на Рингу: розпочати будівництво через рік і завершити через 4 роки. Бу динки мали бути капітальними й реп резентативними за архітектурою.

Схема розпланування і забудови Рінгу в Відні: 1 — римський центр міста (Віндобона); 2 — пропілеї імператорського палацу Новий Гофбург; 3 — собор Святого Стефана; 4 — ратуша

197

Архітектура Ренесансу й Нового часу

Стилістика забудови Рингу: – неоренессанс; – неокласицизм; – неоготика. Австрійський мистецтвознавець і теоретик містобудування Камілло Зітте, котрий підходив до міста як до твору мистецтва, піддав критиці забу дову Рінгу в своїй книзі «Містобудування з точки зору його художніх принципів» (1889). Він вважав, що надто великі відкриті простори психологічно дис комфортні, тому запропонував збуду вати на Рінгу між існуючими будівлями ще додаткові, щоб розчленувати простір і створити систему малих зак ритих площ. Ця ідея була частково ре алізована протягом ХХ ст. — великий відкритий простір Рінгу розчленували на анфіладу менших площ за допомо гою високих зелених насаджень влаш тованих тут парків.

3.5. Архітектура доби модерну. Хронологічні рамки явища: 1890– 1914 рр. Ми розглядаємо архітектуру доби, а не окремих стильових напрямків. Од ночасно з модерном розвивалися стилізаторські напрямки — ретроспек тивізм, національний романтизм, нео класицизм. Ці напрямки взаємодіяли з модерном. Термінологічні визначення: мо дерн — сучасний. В основі модерну лежить заперечення еклектики, стилізаторства і пошук принципово но вих форм. У.Морріс: «Еклектизм нашо го часу вихолощений і марний. Треба висміювати архітектурну моду наряд жатися в чужий зношений оряг». Англія — товариство і журнал «Мис тецтво і ремесла» з 1883 р. — початок цього стильового руху (стиль Ліберті). У Франції, Бельгії та Голландії цей стиль називали Ар Нуво (нове мисте цтво).

198

У Німеччині цей рух за нову сти лістику започаткував журнал «Югенд» (молоді) з 1896 р. Тому стиль тут отри мав назву — Югендстиль. В Австрії стиль отримав назву Се цесія (розкол, розрив). Ця ж епоха — початок так званого «персонального модерну», втіленого в творчості архітекторів А.Лооса, Ф.–Л.Райта, Ле Корбюзьє. Філософські основи пошуків нової стилістики: Ф.Ніцше, «філософія жит тя», ірраціоналізм, А.Бергсон (інтуї тивізм), З.Фрейд і психоаналіз з його міфологізацією і міфотворчістю, праці історика й культуролога О.Шпенглера (Занепад Європи). Інтерес до окуль тизму — теософія, антропософія. Ру дольф Штайнер і його антропософсь кий храм Гетенаум в Дорнаху 1908–1919 рр. Класичні форми модерну: вишивка Г.Обриста «Удар нагая» 1893 р. Ательє «Ельвіра» в Мюнхені 1896 р., архітек тор А.Ендел. Визначення модерну: новий універ сальний стиль у мистецтві й архітектурі

План антропософського храму Гетенаум у Дорнаху

Модерн

кінця ХІХ — початку ХХ ст., який рішуче порвав з історичними архітектурними формами й мав на меті знайти принци пово нові, сучасні форми, орієнтую чись на природні форми й логіку робо ти нових матеріалів, які почали вико ристовуватися в архітектурі. Характер ний метод проектування зсередини назовні, асиметричність, експре сивність композиції, використання криволінійних форм, символічний де кор — жіночі форми, рослини (лілії), риби. Кольорова гама з цілковитим домінуванням складних, приглушених кольорів. Використання нових кон структивних та оздоблювальних ма теріалів — сталь, залізобетон, позоло чена мідь, алюміній, скло, майоліка. Модерн виник як міжнародний рух, який спершу заперечував усе націо нальне. Але там, де рушійною силою мистецьких, стильових змін став патріотизм, там з'явилися видатні до сягненя стилю модерн. Три основні напрямки стилю: деко ративний, історизуючий (національ но–романтичний), раціональний. Англія. Основні постаті нового стильового руху: У.Морріс — естетик, А.Макмурдо — дизайнер, художники У.Блейк, Д.Уїстлер, О.Бердслей. Вер шина англійського архітектурного мо

дерну — архітектор і дизайнер Чарльз Ренні Макінтош із Глазго. Його голов ний твір — Художньо–промислова школа в Глазго 1899 р. Тоді ж в Англії виникла нова теорія містобудування: Ебенізер Говард і його теорія міста–са ду 1899 р., що передбачала створення малих міст неподалік Лондона, які ма ли в плані форму кола і були розрахо вані на 32 тис. мешканців кожне. Згідно з цією теорією були збудовані міста–супутники Лондона Лечворт і Хемпстед у 1903–1906 рр. Франція і Бельгія. Основні твори архітектора й дизайнера Г.Гімара в Па рижі: наземні станції паризького метро 1895–1900 рр. з застосуванням металу й скла; житловий будинок Кастель Бе ранже 1894–1898 рр. Центром розвитку Ар Нуво був Брюссель. Віктор Орта — автор бу динків Тасселя на вул. Турін 1893 р. (фа сад, шириною 7 м., каркас, скло, вільний план, кілька рівнів приміщень, внутрішні світлові колодязі), будинку Ван Етвельде 1898 р. і Народного дому 1897 р. (повністю зашклений металевий каркас, пластичний увігнутий фасад) (всі — в Брюсселі). Художник, дизайнер і архі тектор А.Ван де Вельде (1863–1957). Початок творчості — протест проти неп равдивих форм, «зараженої атмосфе

Театр Веркбунда в Кьольні 199

Архітектура Ренесансу й Нового часу

ри». Перший архітектурний твір — власний дім в Брюсселі 1894 р.; театр Веркбунда в Кьольні 1914 р. Голландія: Хендрик Петрус Бер лаге — Біржа в Амстердамі 1898– 1903 рр. — неороманський вплив, відкрите цегляне мурування на фаса дах і в інтер’єрі, застосування металу. Вимога абсолютної правдивості ар хітектури — форми, конструкції, матеріалу. Його вплив на Ф.Л.Райта і молодих архітекторів доби модернізму.

Італія. Домінують декоративні тен денції, представлені центральним павільйоном Міжнародної виставки декоративного мистецтва в Туріні 1902 р., архітектор Р.Д’Аронко. Іспанія. Приклад декоративного модерну — Палац каталонської музики в Барселоні 1905–1908 рр., архітектор Л.Доменеч. Провідна постать — ар хітектор і художник Антоніо Гауді (1852–1926); його творчість тривала з 1893 до 1926 рр. Стиль А.Гауді:

Житловий будинок Кастель Беранже в Парижі 200

Модерн

ірраціональність форм, що поєднува лася з точним інженерним розрахун ком; пластичні скульптурні форми, ак тивна поліхромія. Більшість його творів — у Барселоні. Головний твір — собор Саграда Фамілія (Святе Сі мейство) в Барселоні, розпочатий у 1883 р. й не завершений дотепер. Інші твори: парк Гуеля 1900–1914 рр., бу динок Батло 1904–1906 рр., будинок Міла («Каза Міла») 1906–1910 рр. (всі — в Барселоні). Австрія. Провідні майстри віденсь кої сецесії (творці стилю): Отто Коломан Вагнер (1841–1918) і його учні Йозеф

Ольбріх (автор виставкового залу «Се цесіон» у Відні 1896 р.) і Йозеф Гофман. О.Вагнер був учнем Е.Ван дер Нюля і А.Зікард фон Зікардсбурга й спершу працював у стилістиці неоренесансу. В 1894 р. він став професором Академії архітектури в Відні, а в 1895 р. видав книгу «Сучасна архітектура», написану для своїх студентів, що стала своє рідною «Євангелією» для новаторсь кого руху в архітектурі, тобто не тільки для сецесії, а й для функціоналізму: «вихідну точку нашої мистецької творчості слід шукати в сучасності». На думку О.Вагнера, нові матеріали й

Загальний вигляд собору Саграда Фамілія в Барселоні за проектом А.Гауді 201

Архітектура Ренесансу й Нового часу

нові принципи проектування мають привести до народження нових архітектурних форм, що відповідали потребам сучасних людей. У 1899 р. О.Вагнер вступив до віденського «Сецесіону». Протягом 1890–1893 рр. О.Вагнер розробив генеральний план м.Відня, яким передбачив будівництво «Штадт бану» — міської залізниці на кшталт наземного метрополітену, який вклю чав 36 станцій, шляхопроводи, мос ти, тунелі, інші інженерні споруди. Всі

Поперечний розріз собору Саграда Фамілія

Поздовжній розріз церкви «Ам Штайнгоф» 202

Модерн

вони були запроектовані О.Вагне ром. Однією з найкращих була станція «Карлсплац». Інші твори О.Вагнера: «Майоліка– хауз» у Відні 1898–1899 рр.; Віденська поштова ощадна каса 1904–1906 рр. (застосування мармуру, алюмінія, світ лопрозоре перекриття внутрішнього двору); церква психіатричної лікарні «Ам Штайнгоф» 1904–1907 рр.

Новаторські тенденції в архітек турі Європи й Америки ХІХ — почат ку ХХ ст. У 1850 р. французьий поет Теофіль Ґотьє написав: «Людство створить зовсім нову архітектуру тоді, коли поч не застосовувати в будівництві нові методи, розроблені у недавно ви никлій промисловості.» Головне явище другої половини ХІХ ст. — промислова революція, ін дустріалізація. Що це дало архітектурі: масове промислове виробництво но вих матеріалів: чавуну, сталі, листово го скла, портландцементу. У 1824 р. Йозеф Аспдін із англійського міста Лідса створив портландцемент — гідравлічне в’яжуче (штучний камінь). Французький садівник Моньє, експе

риментуючи з виготовленням горшків для пальм великих розмірів, у 1868 р. винайшов залізобетон. Будівництво з залізобетону у Франції розпочав у 1890–х рр. Франсуа Хеннебік, а довів до досконалості на початку ХХ ст. Огюст Перре: за його проектами в Па рижі збудовані гараж на вулиці Понтьє 1905 р. (4–поверховий залізобетон ний каркас, скляні фасади) та житло вий будинок на вулиці Франкліна 1903 р. (залізобетонний каркас, віль ний план, скло на фасадах). Застосування металу (чавун, сталь) у будівництві. Піонером цієї справи бу ла Англія, у якій чавунні аркові мости з'явилися ще наприкінці XVIII ст.: Сан дерлендський (1796 р.) і міст через р. Северн (1779 р.). З появою сталі, яку навчилися промислово виробляти в Англії, етапним для розвитку архітекту ри й інженерії став проект моста через р. Темзу Томаса Телфорда 1801 р. з прогоном арки 200 м (проект не ре алізовано, але він був цілком реалістич ним). Сталевий балковий міст інженера Стефенсона 1846 р. в Західній Англії. Поява вантових мостів, заснованих на використанні принципу роботи сталі на розтягнення — Томас Тел форд, міст замка Конвей 1822 р.; ви сячі мости в США (висячий міст через

Висячий міст через р.Ніагару 203

Архітектура Ренесансу й Нового часу

р. Ніагару 1851–1855 рр., інженер Джон Реблінг; Бруклінський міст у Нью–Йорку 1867–1883 рр., інженери Джон і Вашінгтон Реблінг). Перше застосування сталевих ба лок в житловому будівництві: Париж, 1845 р., збіг обставин: страйк мулярів, дорожнеча дерева, боязнь пожеж; внаслідок цього власник ливарного за воду Воре прокатав перші сталеві бал ки, які почали використовуватися при будівництві житлових будинків. Перша цілком каркасна будівля в Європі — Шоколадна фабрика інжене ра Ж.Соньє 1871 р. Перше масове застосування стале вого каркасу в будівництві цивільних

споруд — набережна в м. Сент–Луїсі (США), 1850–і рр. Винайдення хмарочоса в Америці у 1880–х рр. 3 компонента, які уможли вили появу й розвиток хмарочосів: 1. Сталевий каркас, захищений від вогню (для цього сталеві колони обк ладалися цеглою). 2. Залізобетонні панелі перекриття. 3. Ліфт (американський інженер Отіс — винахідник ліфта; перший ліфт був установлений в 1857 р. у Нью– Йорку в універмазі на розі Бродвея і Брум–стріт). Потяг в суспільстві до нової архітек тури: опозиційні пари — прогресивний інженер і архітектор–ретроград.

Центральна частина фасаду Крістал–паласу в Лондоні 204

Модерн

Всесвітні виставки, їх роль і зна чення у розвитку архітектури: Всесвітня виставка в Лондоні 1851 р. — будівництво за 6 місяців го ловної виставкової будівлі Крістал–па лас. Автор — Джозеф Пекстон, садів ник, автор проектів оранжерей. Площа 72 тис. м2, каркасна конструкція з зас тосуванням залізних колон, балок і скля

них огороджень та покриттів. Резуль тат — революція в архітектурі, нове ро зуміння простору, світла, взаємозв'язку інтер'єра з зовнішнім простором. Після того, з 1855 р., всесвітні вис тавки переносяться на континент, у Па риж. Найбільше значення для розвитку архітектури мали виставки в Парижі: 1855, 1867, 1878, 1889 років.

Інтер’єр Галереї машин на Всесвітній виставці в Парижі 1889 р. 205

Архітектура Ренесансу й Нового часу

Виставки 1855 і 1867 рр., їх веле тенські павільйони — металеві кар касні галереї машин. Кульмінацією є Всесвітня виставка 1889 р., для якої були збудовані дві найвидатніші споруди: Галерея машин довжиною 420 м, перекрита металеви ми трьохшарнірними арками висотою 45 м, прогоном 115 м, що перевернула уявлення про статику й тектоніку архітектурних споруд (автори — інже нери Контамен і Ф.Дютер); Ейфелева вежа, висотою понад 300 м (автор — інженер Гюстав Ейфель).

Ейфелева вежа в Парижі 206

Піонери нової архітектури ХХ століття: експресіонізм в архітек турі й зародження функціоналізму. Усвідомлення архітекторами плас тичних можливостей залізобетону зу мовило пошуки нової пластики й нової образності в архітектурі. Наслідком цих пошуків став експресіонізм в архітек турі Німеччини. Експресіонізм був при душений функціоналізмом у кінці 1920–х років (творчістю В.Гропіуса і Міс ван дер Рое), згодом — нацистською архітектурою; проте він відродився у 1960–х роках у творчості архітекторів Ганса Шаруна і Йорна Утцона. Основні архітектори і їхні твори: Петер Беренс (1868–1940) — тяжін ня до монументальних форм при нова торських конструкціях: турбінний цех фірми АЕГ 1909 р., завод високовольт ної апаратури 1910 р. (обидва — в Бер ліні), німецьке посольство в Санкт–Пе тербурзі 1911 р. Ганс Пьольціґ (1869–1936) — водо напірна вежа в Познані 1911 р., адмі ністративний будинок фірми «ІГ–Фар беніндустрі» у Франкфурті 1928– 1931 рр., реконструкція залу великого театру (Шаушпільхауз) в Берліні 1919 р. з перетворенням його на фантастич ний грот зі сталактитами. Фріц Хьоґер — офісний будинок Чилі–хауз в Гамбурзі 1923 р.: викорис тання зображального пластичного мо тиву: наріжна частина будинку, який займає цілий квартал, нагадує ніс ко рабля. Еріх Мендельсон (1887–1953). Башта Ейнштейна в Потсдамі 1920– 1921 рр. — астрофізична обсерва торія, вирішена в пластичних формах монолітного залізобетону. Універ сальні магазини Шокен у Штутгарті 1936 р. та Вейхман у Глівіці 1922 р. — динамічні композиції з горизонталь ною структурою об'ємів. Макс Берг. Зал століття в Бреслау (нині Вроцлав) 1912–1913 рр. — ку

Модерн

польна великопрогонова каркасна конструкція з залізобетону, найбіль ший у світі на той час зал універсаль ного призначення. Світло проникає в зал між ребрами купола. М.Берг — ав тор генерального плану Берліна. У становленні архітектури функціо налізму провідну роль відіграли Чікагська школа і архітектор Луїс Саллівен. Розквіт Чікагської школи —

1883–1893 рр. Основний архітектур ний тип — конторські будівлі. Тут впер ше було подолано розрив між каркас ною конструкцією і формою. Сталевий каркас спершу так і називався — чікагська конструкція. Для школи ха рактерні так звані чікагські вікна (на всю стіну), застосування еркерів для збільшення освітленості внутрішніх приміщень.

«Башта Ейнштейна» в Потсдамі

Еріх Мендельсон. Начерк композиції універсального магазину Шокен у Штутгарті 207

Архітектура Ренесансу й Нового часу

Уїльям ле Барон Дженні — інженер, а потім архітектор, засновник Чікагсь кої школи. Його твори — Манхет тен–билдінг в Чікаго 1891 р. (застосу вання еркерів як основного мотиву по будови фасадів); Хоум Іншюренс Билдінг в Чікаго 1883–1885 рр. — ста левий каркас приховано за псев доісторичним фасадом. Д.Бернхам і Дж.Рут, їх багатоповер хові каркасні будівлі в Чікаго: Монад нок Билдінг 1891 р., Релаянс Билдінг 1890–1894 рр. — найбільш досконале й найбільш раннє виявлення каркасної конструктивної системи в архітектур ному образі 15–поверхового будинку. Творчість Л.Саллівена (1856–1924), його постулат: форма завжди відпо

Аудиторіум Билдінг в Чікаго

208

відає функції. Членування будинку по висоті на три яруси: нижній — гро мадські приміщення (магазини), ви ще — офіси, останній поверх — тех нічний. Все це чесно відображено на фасадах. Приклад — Вайнрайт Билдінг в Сент Луїсі 1890 р., Гаранті Траст Билдінг в Буффало 1895 р. Універсаль ний магазин Керсон, Пірі, Скот у Чікаго 1903–1904 рр. — горизонтальна струк тура фасадів, що служить зовнішнім виявленням каркасної конструкції. Ау диторіум Билдінг в Чікаго 1890 р. — один з перших поліфункціональних ба гатоповерхових комплексів. Л.Салі вен — учитель Ф.–Л.Райта. Негативний вплив Всесвітньої вис тавки в Чікаго 1893 р. з її еклектикою

Модерн

на подальший розвиток архітектури США. Л.Саллівен: «Наслідки втрат, яких завдала країні Чікагська вистав ка, будуть відчуватися ще принаймні протягом півстоліття». З того часу в Америці закріпилася домінуюча роль Французької школи красних мис тецтв, що призвела до панування ек лектики, яка отримала назву «торго вий класицизм». Наслідок цього — повне зникнення Чікагської школи та її впливу. Тому майстри нової архітекту ри в Європі все починали заново у 1920–х роках (Гропіус, конкурс на бу динок «Чікаго Трібюн» 1922 р.: Гропіус створив проект в дусі Чікагської шко ли, не будучи знайомим з нею, а пер шу премію отримав і був збудований неоготичний хмарочос). Архітектор Френк–Ллойд Райт (1868–1959) — класик американської архітектури. В основному проектував індивідуальні житлові будинки та офіси. Будучи новатом і нонкон формістом, лишався консерватором у царині будівельних матеріалів і кон струкцій. Вперше застосував залізо

бетон тільки 1937 р. в будинку Кауфма на над водоспадом. Основні принципи проектування будинків: 1 – використання рельєфу місце вості для включення в нього будівлі, яка ніколи не порушує ландшафт (ор ганічна архітектура — за З.Гідіоном); 2 – будинки мають план хрещатої форми, у центрі якого — холл з каміном; принцип освітлення кожного приміщення з трьох боків; 3 – гнучкий вільний план, розсувні двері й перегородки, що дозволяють швидко об'єднувати чи ізолювати приміщення; 4 – використання традиційних еле ментів американської сільської архітек тури — веранд, широких звисів даху; 5 – пластичне трактуваня стіни з використанням різних матеріалів, фак тур, площин; 6 – використання тільки природних матеріалів, а також контрастних за кольором і фактурою опоряджуваль них матеріалів (дерево, штукатурка, цегла, камінь).

Будинок Кауфмана (Будинок над водоспадом) 209

Архітектура Ренесансу й Нового часу

Райт працював один, сам викону ючи все — від креслень будівель, їх частин до вітражів і фресок. Основні роботи Ф.–Л.Райта: Будинки: Віллітса поблизу Чікаго 1902 р, Робі в Чікаго 1909 р., «Будинок над водос падом» (будинок Кауфмана) в штаті Пенсильванія 1936–1937 рр. Будинок фірми «Ларкін» у Буффало 1904 р.

Будинок Віллітса поблизу Чікаго. Загальний вигляд і план: 1–вхід; 2–вітальня; 3–їдальня; 4–спальні 210

Комплекс будівель фірми Джонсон у Расіні 1936–1939 рр. Будинок Музею сучасного мистецтва Соломона Гу генхейма в Нью–Йорку (1943– 1960) — спіралевидна пластична, оригінально закомпонована форма, майже скульптурна за своїм характе ром — класичний зразок органічної архітектури ХХ ст.

Тоталітарна архітектура

Будинок фірми «Ларкін» у Буффало

3.6. Архітектура тоталітарних держав Європи ХХ століття. Хронологія: 1920–і — 1950–і роки. Країни: Італія, Іспанія, Німеччина, СРСР і країни комуністичного блоку (ми розглядаємо тільки перші три, оскільки радянська архітектура має вивчатися в окремому курсі). Основна стильоутворююча риса то талітарної архітектури: орієнтація в політиці на спадщину великих історич них імперій: Римської, Іспанської, Свя щенної Римської імперії Німецької нації. Звідси — орієнтація архітектур ної стилістики на неокласицизм, тільки з більш монументальними формами. Основне гасло суспільного життя: «Вірити, підкорятися, боротися». «Не обхідно замінити поняття свободи по няттям дисципліни». Це знайшло адек ватне виявлення в архітектурі — ство ренням великих ансамблевих компо зицій, масштаб і суворість яких ор ганізовують маси, але придушують конкретну людину. Тоталітарні держа ви заперечували функціоналізм як

Розріз будинку Музею сучасного мистецтва Соломона Гугенхейма в Нью–Йорку

інтернаціональний і надто демократич ний напрямок в архітектурі. Головна проблема тоталітарної архітектури — проблема великого сти лю. У Німеччині — намагання виробити «нордичний архітектурний стиль», орієнтація на К.–Ф.Шинкеля і виробле ний ним «греко–германський стиль» з його «монументальною суворістю». Диктаторські режими в своїй архітек турі стверджували «право епохи на монументальність». Визначення О.Габ ричевського: «Із–за спини кожного диктатора обов'язково стирчить ко рінфська колона». Італія: перша фашистська країна (фашистська революція тут відбулася протягом 1922–1926 рр.). Проте тут не було повної заборони на функціо налістську архітектуру. Тому архітекту ра фашистської Італії — це сплав нео класицизму з раціоналізмом. Головна містобудівна акція — створення плану реконструкції Риму в 1932 р. (він потім став зразком для проекту рекон струкції Москви Сталіна 1934 р. і про екту реконструкції Берліна Гітлера

211

Архітектура Ренесансу й Нового часу

1939 р.). Проект був реалізований частково, шляхом пробивки через ан самбль римських форумів «Віа Імперіале» шириною 30 м для маршів до палацу Венеції. При цьому було сплюндровано безцінні археологічні пам'ятки. Мета Б.Муссоліні — відрод ження Римської імперії. Відтак завдан ня від Муссоліні архітекторам — ство рення сучасних форумів. В Італії роз вивалися три архітектурні напрямки: неокласицизм, символізм (з участю футуризму) і функціоналізм (який в Італії називали раціоналізм). Лідером неокласицизму був Марчело П’ячен тіні, котрий винайшов колони без капітелей, запровадив спрощення ор дерних форм, нарочиту монумен тальність будівель. Він розробив за завданням Муссоліні новий «фаши стський ордер» з сокирами замість капітелей. Вперше ці риси проявилися в його «Пам'ятнику Перемоги» в Боль цано 1928 р. у вигляді модернізованої римської тріумфальної арки. Основні архітектурні твори: сим волізм — конкурс на палац Літторіо (па лац фашизму) в Римі 1934 р. та павільйон Італії на Всесвітній виставці в Брюсселі 1935 р. з колосальними соки рами, зверненими до входу в будівлю; раціоналізм — комплекс будівель Університету в Римі 1936 р., архітектор М.П'ячентіні. Неокласицизм — Палац цивілізації в Римі 1939–1950 рр.; Фо рум Мусссоліні в Римі 1934 р. (архітек тор Е.Дель Деббіо) — спорткомплекс у неокласицистичній стилістиці з широ ким застосуванням скульптури, до складу якого входить і академія фехту вання (архітектор Л.Моретті). Аналогічні неокласицистичні тен денції спостерігалися в той час у Франції. Іспанія. Періодизація розвитку архітектури має специфіку: 1918– 1931 рр. — період монархії та диктату ри генерала Прімо де Рівера; 1931– 1938 рр. — республіканський період;

212

1939 — кінець 1950–х рр. — період франкізму. Наслідком суспільно–по літичних потрясінь в Іспанії стала еміграція найкращих іспанських архі текторів у 1930–х рр. (Ф.Кандела — в Мексіку, Х.Л.Серт — у США). Шлях іспанської архітектури — еклектика й реставраторство. Для 1940–х — 1950–х рр. характерні відродження се редньовічних релігійно–символічних тенденцій в офіційній архітектурі, що виявилося в будівництві церков, мо настирів, монументів. Знаковим об'єк том є Пам’ятник полеглим під час гро мадянської війни (з обох боків — франкістам і республіканцям) у Сьера де Гвадарама поблизу Ескоріала 1940–1965 рр.: хрещатий склеп, виру баний у гранітній скелі, біля підніжжя — монастир і меморіальна площа; на горі — хрест, висотою 110 м. Міністер ство авіації в Мадриді 1943–1951 рр., архітектор Л.Сото — репліка компо зиції та архітектурних форм Ескоріалу. Характерним було прагнення створити свій стиль на основі «Середземно морської архітектури» — ідеологеми, запозиченої з фашистської Італії. Німеччина. Підготовка нацистської архітектури — творчість і педагогічна практика архітектора П.Шульце–Наум бурга, котрий очолив школу у Веймарі після В.Гропіуса. Основні архітектори Третьго Рейху — він, Пауль Людвіг Тро ост, Альберт Шпеєр і Адольф Гітлер. У 1934 р. була створена Імперська па лата культури (аналог радянського міністерства культури), яка керувала, у тому числі, й архітектурою. Ідеологія нацистської архітектури виходила з то го, що людська особистість, одини ця — ніщо, а колектив — усе. Призна чення великих архітектурних ан самблів — марші й паради, тому в архітектурних формах домінувала мак симальна репрезентативність. «Архі тектура із людей» мала створюватися на стадіонах, площах і широких прос пектах, по яких мали марширувати

Тоталітарна архітектура

мілітаризовані колони. Зразком такої архітектури є Імперський комплекс з’їздів в Нюрнберзі (1937–1939 рр.) загальною площею 30 км2 з полем Це пеліна і стадіоном, що має трибуни довжиною 390 і висотою 25 м, будин ком конгресів, висотою 60 м. Гітлер назвав Нюрнберзький комплекс «гі гантським монументом нового стилю». Стиль нацистської архітектури — спримітивізований неокласицизм, який застосовував форми, що мали максимально емоційно впливати на людину, а саме — застрашувати й за ворожувати. Невдача М.П’ячентіні нав чила Гітлера: не шукати нового ордера й нового стилю, а взяти те, що є в історії архітектури. Російський місто будівник А.Бунін вдало назвав цей стиль: «класицизм у солдатському мундирі». Ордерні форми ніби одягнуті в картонні футляри.

Основні твори: реконструкція Ко ролівської площі в Мюнхені П.Л.Троос том у середині 1930–х рр. зі створен ням меморіалу — храму Честі; Будинок німецького мистецтва в Мюнхені 1934 р., архітектор П.Л.Троост; Імпер ська канцелярія в Берліні 1938 р., архітектор А.Шпеєр — гігантоманія, доведена до абсурду (спогади Моло това про зустріч з Гітлером в інтер'єрі Імперської канцелярії). Нордичний стиль — меморіальний комплекс Та ненберг. Суперництво двох тоталітарних ре жимів — Німеччини й СРСР — на Всесвітній виставці в Парижі 1937 р., де павільйони цих країн були постав лені навпроти одне одного. План радикальної реконструкції Берліна 1939 р., розроблений А.Шпе єром згідно з ідеями Гітлера. За цим планом у 1950 р. Берлін мав стати сто

Дворовий фасад будинку Імперської канцелярії в Берліні 213

Архітектура Ренесансу й Нового часу

Проект Урядового центру в Берліні 1939 р. 214

Тоталітарна архітектура

лицею Європи з населенням 10 млн. чол. і називатися Германіа. В основу проекту перепланування міста покла дена ідея створення, як і в Парижі, двох перехресних магістралей — діаметрів північ–південь і захід–схід, а також кільцевих магістралей. Головна ма гістраль — довжиною 5 км. при ширині 120 м підводила до Адольфгітлерплатц з Купольним залом німецького наро ду — Гросхалле, розрахованим на 180 тис. чол. Це — кубічна споруда, увінчана куполом, мала стати найбіль шою спорудою на Землі. За обсягом — це 16 соборів Св. Петра в Римі. Висота 260 м. На вершині купола — орел з земною кулею в кігтях. На магістралі перед Гросхалле мала бути Тріумфаль на арка висотою 120 м — вона також мала стати найбільшою в світі. Біля пе ретину головних магістралей мав міститися Урядовий центр з будівлями урядових, партійних і військових уста

Проект інтер’єру Солдатського залу в складі Урядового центру Берліна

нов та головним сакральним об'єк том — Солдатським залом. Фотог рафії цього проекту були направлені Сталіну в 1939 р. й отримали позитив ну оцінку. Сталін запросив А.Шпеєра в Москву для консультацій, проте Гітлер того не відпустив, побоюючись, що Сталін використає його архітектурні ідеї. Конкуренція в архітектурі ста лінського й гітлерівського режимів

Великий купольний зал німецького народу (Гросхалле) в Берліні: угорі — концептуальний начерк А.Гітлера 1925–1926 рр.; унизу — варіанти конструктивного вирішення купола архітектора А.Шпеєра, інженера Ф.Дішінгера 215

Архітектура Ренесансу й Нового часу

(проект гігантського палацу Рад у Москві). Реалізація проекту рекон струкції Берліна почалася в 1940 р., проте була зупинена війною. «Закон руїн» А.Шпеєра: перефразовуючи вислів Е.Віоле ле Дюка, він стверджу вав: монументальна будівля має бути збудована так, щоб зберегти вражен ня героїчності навіть у руїнах, через ти сячу років. Тому метал і залізобетон при будівництві репрезентативних мо нументальних будівель у Німеччині не вживалися. Висновки Андрія Буніна: «Нема нічого простішого, ніж нищівна крити ка переможеного, мертвого режиму і його культури. Але історія злопам’ят ніша, ніж народи, й зобов’язана за фіксувати все. Останні два питання: чи була фашистська архітектура мис тецтвом, при тому що не можна запе речити її емоційного впливу на людину й суспільство? Але чи може взагалі виникнути й існувати справжнє мис тецтво на основі насильства і в ім’я насильства?»

3.7. Архітектура функціоналізму. Творчість основоположників. Три великі фінські архітектори. Функціоналізм — це напрямок, який вважався новаторським, прогресивним і провідним у західній (спершу — євро пейській, згодом — і американській) архітектурі з 1920–х до 1960–х рр. Його ще називають «модернізмом» або «су часним рухом» («сучасною архітекту рою»). Головною ідеєю функціоналізму є ідея простору як незалежної субс танції, яка й визначає буття архітектури. Це призвело до певної «демате ріалізації» архітектури, поширення моди на скляні стіни. Архітектуру мо дерністи вважали мистецтвом просто ру, стверджуючи, що «фасад і стіни бу динку — лише шухляда, а суттю є внутрішній простір». Ця тенденція розг

216

лядала кожну архітектурну будівлю як результат розвитку внутрішніх чинників, незалежних від впливів ззовні, від кон тексту архітектурного середовища. За хоплення просторовістю зводило до мінімуму матеріальні форми, які заміня лися прозорими екранами, які особли во полюбляв один з основоположників Л.Міс ван дер Рое (звідси — естетичний мінімалізм функціоналістської архітек тури). У 1960–х рр. ці ідеї довів до аб сурду інженер Б.Фуллер, котрий взагалі відкидав видиму архітектурну форму і вважав, що «ідеальною архітектурою» буде простір, сформований невидими ми силовими полями. Функціоналізм заперечував прик раси, декор, орнамент. Австрійський архітектор Адольф Лоос у праці «Орна мент і злочин» писав: «у ХХ ст. прикра са — заняття, не варте цивілізованої людини. Прикраса — це ознака дикості або злочинного занепаду і навіть віддушина розбещеної сексуальності». Функціоналізм розвинув тезу Л.Сал лівена про те, що форма визначається функцією, поширивши її вплив і на ес тетичні засади архітектури. Це сфор мулював німецький архітектор Бруно Таут у 1929 р.: «Усе, що добре функ ціонує, добре й виглядає. Просто не можна уявити собі щось, що бридко виглядає і добре функціонує». Архітектори, об'єднані довкола «су часного руху», сповідували «архітекту роцентризм». Це поняття сформулював Ф.–Л.Райт. Архітектуроцентризм — це визнання саме за архітектором права й обов'язку вказувати шляхи і способи вирішення завдань суспільного роз витку. За словами З.Гідіона, «архітек тор сьогодні (тобто в середині ХХ ст.) вважає себе не просто будівником споруди, але також і будівничим ново го життя». Три лідери функціоналізму, які створили своєрідний канон «сучасної архітектури» (модернізму) першої по ловини ХХ ст.

Функціоналізм

Ле Корбюзьє (Шарль Едуар Жан нере Грі, 1887–1965) — живописець і архітектор, що працював з братом, П’єром Жаннере. Осмислення ним залізобетонної каркасної конструкції, яка зведена до елементарної матриці: колони, панелі перекриття, сходи. П'ять принципів Корбюзьє: 1. Конструктивні й огороджувальні функції стіни розділені: навантаження несуть колони, а стіни — ненесучі. Віль но розставлені опори підносять будинок над землею. «Будинок висить у повітрі, сад розташований під будинком». 2. Вирішенню будинку у вигляді ге ометричного об’єму відповідає плос кий дах, на якому — тераса–сад. 3. Вільне внутрішнє розпланування (гнучкий план), уможливлене каркас ною конструкцією. 4. Вільне вирішення фасаду, при якому вікна можуть займати всю шири ну фасаду.

5. Горизонтальні стрічкові вікна. Ле Корбюзьє сповідував раціона лізм в архітектурі й містобудуванні. Згідно з його теорією, будинок — це машина для життя. Культ прямої лінії, прямого кута. На початку 1920–х рр. він закликав «упровадити дух серій ності, серійного домобудівництва, запровадити розуміння будинку як масового промислового виробу, сти мулювати прагнення жити в такому будинку. Якщо ми вирвемо зі свого серця і розуму застигле поняття бу динку, то ми прийдемо до будин ку–машини, промислового виробу, морально здорового і прекрасного, як прекрасні робочі інструменти». Містобудівні проекти Ле Корбюзьє для Парижа, так званий план Вуазен, що передбачав будівництво високих житло вих будинків серед озелененої тери торії. Аналогічний проект для Москви 1930–х, що передбачав знесення всієї історичної забудови, крім Кремля; ре

Місто башт. Рисунок Ле Корбюзьє 217

Архітектура Ренесансу й Нового часу

П’ять архітектурних принципів Ле Корбюзьє 218

Функціоналізм

акція на нього в Росії (видатного місто будівника Семенова– Прозоровського): «Для реконструкції і справді потрібна хірургія. Проте, коли потрібен хірург, то ніхто не запрошує ката!». Проект рекон струкції Алжіру. Єдиний, реалізований крупний містобудівний проект Ле Кор бюзьє — місто Чандігарх в Індії, столиця штату Пенджаб, реалізовано з 1952 р. за сприяння керівника Індії Дж.Неру. Траєкторії руху людини і віслюка в трак туванні Корбюзьє: людина ходить пря мо, а віслюк — по кривих траєкторіях. Проте для творчості Корбюзьє в кінці життя характерний відхід від жорсткого раціоналізму й функціона лізму, прагнення до органічної і дуже пластичної архітектури. Визнання цін ності архітектурної спадщини та не обхідності її вивчення: «Минуле — не мертве, воно — урок для сьогодення. Ось мій особистий досвід. Кинувши школу в 13 років, я не міг отримати в своїх подальших заняттях ніякого шкільного наставлення. Але я безпере рвно дошукувався сенсу речей. Моїми вчителями були пам'ятки архітектури. Будучи наслідком, вони давали мені можливість добратися до причини».

Основні твори Ле Корбюзьє: Вілла Савуа в Пуассі 1929–1931 рр., вілла в Гарші 1927 р. Розроблення те ми пандусів, багаторівневих прос торів, плоских дахів. Комплекс Ліги Націй в Женеві, про ект і невдача Корбюзьє 1927 р. Функціоналістські проекти великих громадських будівель — гуртожиток швейцарських студентів у Парижі 1931–1933 рр., Міністерство освіти в Ріо–де–Жанейро 1937 р. Марсельська житлова одиниця 1947–1952 рр. — будинок–комплекс на 1600 чол., 337 квартир 23 типів. Усі квартири — дворівневі, коридори че рез один поверх, центри обслугову вання, рекреації. Консультування будинку ООН в Нью–Йорку (з 1947 р.). Капелла в Роншані 1955 р. — відхід від раціоналізму й жорсткої геомет ричності. Пластична архітектура на межі скульптури. Такі ж пластичні будівлі у м.Чандігарх. Труднощі роботи Корбюзьє — в його індивідулізмі. Людвіг Міс ван дер Рое (1886– 1869). Три архітектурні проблеми, які вирі шував майстер протягом всього життя: 1 – використання складчастих чи гладеньких поверхонь засклення як елементів архітектури; 2 – горизонтальні членування буді вель як вияв внутрішньої структури;

Вілла Савуа в Пуассі

Капелла в Роншані 219

Архітектура Ренесансу й Нового часу

Будинок Асамблеї в Чандігарху

3 – розчленування об’єму житлового будинку за функціональною ознакою. Ранні проекти хмарочосів (1919– 1921 рр.) зі сталевим каркасом і скля ними стінами. Тема прозорої скляної стіни, яка пов’язує будинок з навко лишнім середовищем. Німецький павільйон на міжна родній виставці в Барселоні 1929 р. — виставковий павільйон і виставковий експонат одночасно (мінімалістська архітектура, вишукані матеріали — травертин, онікс, скло різних відтінків, сталеві колони). Об’єкт, який приніс автору всесвітню славу. Будинок Туге ндхата в Брно 1929–1930 рр. 1938 р. — переїзд до Америки. Комп лекс Іллінойського технологічного інституту в Чікаго 1940–1943 р. — па вільйонної системи, спроектований на основі модульної сітки. Проблема простоти і примітивності в творчості Міса. Принцип «Велике в малому» («Чим менше, тим краще», «Менше — значить більше»). Форма

220

стає незалежною від змісту і самодос татньою (архітектурний формалізм): будинок Фарнсуорт 1950 р., проекти театру в Мангеймі 1953 р., Кроунхол 1956 р. і каплиця 1952 р. Іллінойського технологічного інституту, будинок стра хового товариства в Айові, офіси фірми «Бакарді» в Мехіко (1961 р.) і на Кубі (1958 р.) — всі вони є горизонтальними палалелепіпедами. Будинок Фарнсуорт започаткував розроблення теми «скля ного будинку», адекватне вирішення якої пізніше знайшов Ф.Джонсон. Зоб ражувальні елементи в архітектурі Міса (наріжні сталеві колони є не конструк тивними, а зображальними). Висотні будівлі: житлові будинки Лейк–Шор–Драйв в Чікаго 1951 р. — два вертикальні паралелепіпеди з ме талу й скла. З.Гідіон: «Такі будинки– близнюки з того часу стали в США ду же поширеними, аж до їх спотворено го виду — двох надвисоких об’ємів Міжнародного центру торгівлі в Нью– Йорку архітектора Ямасакі».

Функціоналізм

Аксонометрія німецького павільйону міжнародній виставці в Барселоні 1929 р.

Проект будинку страхового товариства в Айові

Сігрем–билдінг в Нью–Йорку 1954– 1958 рр. — остання робота метра (за участю Ф.Джонсона). Його гасло: «Краса коштує дорого». Принципи архітектури Міса: каркас, метал і скло, чиста геометрична фор ма. Творчість Міса дуже своєрідна і

сильно вплинула на американську архітектуру, хоча наслідувати його безглуздо. Вальтер Гропіус (1883–1969). Архітектор–новатор і педагог. Творець художньо–промислової школи Баухауз і сучасного промислового дизайну. За

221

Архітектура Ренесансу й Нового часу

Баухауз у Дессау безпечив переворот в освіті амери канських архітекторів: «В архітектурній освіті навчання методу набагато важ ливіше, ніж суто професійні навики. Об’єднання знань і досвіду має прин ципове значення від самого початку навчання. Тільки тоді ми зможемо ви ховати в студентах комплексне ро зуміння своєї спеціальності». Основні роботи майстра: Завод Фагус в Альфельді–на–Лайні 1911–1913 рр. і зразкова фабрика на виставці Веркбунда 1914 р. Завод Фа гус — каркасної конструкції, весь фа сад вирішено в склі, прості геометричні об'єми. Баухауз: заснований як ху дожньо–промислова і архітектурна ви ща школа нового типу в Веймарі 1919 р., перенесений до Дессау 1925 р. Комплекс навчальних, виробничих і житлових приміщень збудовано за проектом В.Гропіуса в 1925–1926 рр. Проект Універсального театру 1927 р. Розроблення принципів індустрі ального домобудування (виставка Ін тербау в Берліні 1957 р.). Еміграція в Америку, проектування комплексу Гарвардського університету в 1949–1950 рр.. Проект громадського центру м. Бос тона 1953 р. — відхід від плоскої плас тинчастої форми хмарочоса до більш пластичного обрису. Аналогічно ви рішено ним хмарочос фірми Пан– Аме рікен у Нью–Йорку 1958–1963 рр. Американське посольство в Афінах 1961 р.

222

Підсумки творчості Гропіуса: ху дожні форми, які не випливають без посередньо з функції, В.Гропіус вва жає акцентуванням свого творчого «Я» і засуджує, вимагаючи від архітекторів пошуків не сенсаційних рішень, а якісних типових рішень, придатних для широкого застосування. Три великі фінські архітектори. Алвар Аалто (1898–1976). Відо мий як архітектор з 1930 р. Для нього характерне заперечення функціона лізму: «Технічний функціоналізм не здатний породити справжньої архітек тури». «Архітектору необхідно знайти і зробити зримими форми людської культури». Метод творчості Аалто — вільна природа замість техніки й гео метрії. Природні матеріали (дерево, цегла, камінь) замість сталі, бетону, скла і пластмаси. «Матеріал потрібно гуманізувати». Акцент на дерево як матеріал сучасної архітектури. Став лення майстра до дерева як до живого матеріалу: «Я не можу просто вирізати з дерева фігуру, наче зі шматка сиру. Слід обов’язково взяти до уваги структуру волокон дерева, я не можу застосувати до нього насильство». Так само, як не можна застосовувати насильство до дерева як природного, живого матеріалу, насильство не мож на застосовувати щодо землі. Тому у Аалто завжди дуже виразна пластика землі, велика увага до мікрорельєфу. Його творчості властиві виразний регіоналізм, вплив фінських націо нальних традицій у ставленні до при роди і вмінні вписувати архітектурні споруди в природний ландшафт. З.Гі діон: «Де б не був Аалто, Фінляндія скрізь була з ним, як Іспанія з Пікас со». Архітектуру він вважав сполучною ланкою між природою і людським суспільством. Протягом усього життя виступав проти архітекторів — прихиль ників глобальної машинізації, називаючи їх «маніяками великих міст з безликими хмарочосами зі сталі й скла».

Функціоналізм

Хвиляста нахилена стіна в павільйоні Фінляндії на Всесвітній виставці в Нью–Йорку 1939 р.

Фрагмент забудови центру селища Сайнятсало 1952 р. Винаходи А.Аалто: хвиляста стіна, у т.ч. нахилена хвиляста стіна в інтер’єрі, хвиляста стеля, віялоподібне компону вання об’ємів, дерев’яна обшивка фа садних стін. Дуже пластичні об'єми. Творчість майстра дуже послідовна, без революційних поворотів. Дружи

на–архітектор, майстер працював уд вох з нею. Твори Аалто: Бібліотека у м. Виборзі 1927– 1934 рр. — вперше застосована хви ляста стеля. Павільйон Фінляндії на Всесвітній виставці в Парижі 1937 р. Павільйон Фінляндії на Всесвітній вис тавці в Нью–Йорку 1939 р. Студентсь кий гуртожиток Массачусетського тех нологічного інституту 1947 р. Гро мадський центр селища Сайнятсало, 1952 р. Будинок культури в Хельсінкі 1958 р. Культурний центр м. Воль фсбург 1962 р. Комплекс Політех нічного інституту в Отаніємі 1964 р. Па лац конгресів «Фінляндія» 1972 р., зал на 1750 місць з прекрасною природ ною акустикою, без ніякого радіо підсилення. Ееро Саарінен (1910–1961). Син знаменитого фінського архітектора Елієля Саарінена, автора вокзалу й національного музею в Хельсінкі. Ма ти — скульптор. З 1923 р. разом з роди ною — в США. Спершу учився скульп турі в Парижі (1929 р.), а в 1930– 1934 рр. — на архітектурному факуль теті Йельського університету (США). Спершу працював у майстерні батька. Смерть батька у 1950 р. ознаменувала різкий поворот у творчості сина. Він спершу став переконаним функціона лістом, а потім пройшов шлях від школи Міс ван дер Рое до пізнього Ле Кор бюзьє. Всі найзначніші роботи створив в останні 10 років життя (1951–1961). Для його творчості характерна велика різноманітність засобів і прийомів. Зібрані разом твори майстра сприй маються як роботи різних архітекторів, а не одного. Його критикували за від сутність авторської творчої манери. Він не мав школи й послідовників. Але він надзвичайно розширив діапазон твор чих пошуків архітекторів середини ХХ ст. Мав потрясаюче чуття на все но ве і перспективне в сучасній архітектурі. Головне чим він займався — проблеми формоутворення в архітектурі.

223

Архітектура Ренесансу й Нового часу

План студентського гуртожитку Массачусетського технологічного інституту Роботи майстра: Пам’ятник Джеферсону в Сент– Луїсі 1949 р. (конкурсний проект, реалізовано після смерті майстра — сталева параболічна арка). Технічний центр компанії «Дженерал Моторс» у Детройті, 1951–1955 рр. Комплекс з 25 будівель (офіси, технічні корпуси, лабораторії, виставковий зал, водонапірна вежа), розмішені в парку навколо штучного озера на площі 150 га. Тут функціоналістські естетичні принципи Міс ван дер Рое доведені до логічного завершення. Мішель Рагон

назвав цей комплекс «промисловим Версалем», бо ансамбль «вирізняється чистотою огранки обробленого крис тала. Неймовірна краса і пластика цьо го ансамблю так же вражає художників, як технічна досконалість вражає інже нерів». Це перший крупний заверше ний функціоналістський ансамбль, який за художніми якостями став у ряд з найвидатнішими ансамблями світо вої архітектури. Новаторство архітек тора полягало в ансамблевому вирішенні, де людина не відчуває себе придушеною технікою.

Генеральний план комплексу Технічного центру компанії «Дженерал Моторс» у Детройті 224

Функціоналізм

Після цього відбувається різка зміна творчої спрямованості майстра, про яку він сказав у 1958 р.: «Я благо говійно йду слідом за Ле Корбюзьє, і я проти Міс ван дер Рое». Аудиторія Массачусетського техно логічного інституту 1955 р. Цьому тво ру властиві внутрішні суперечності — сферична оболонка не відповідає функціонально–просторовим особли востям великого залу аудиторії. Капелла Массачусетського техно логічного інституту 1955 р. (молитовне приміщення для всіх конфесій). Хокейний стадіон Йельського уні верситету 1955 р.: пластична залізо бетонна арка й висяче вантове покрит тя, що забезпечують виняткову плас тичність об'ємів; автор вважав це найзначнішим своїм твором.

Хокейний стадіон Йельського університету Аеровокзал в Нью–Йорку 1958– 1963 рр. Символіко–зображувальний характер архітектури, скульптурна архітектура, ніби виліплена, що пере дає відчуття польоту. Жодної прямої лінії, кута, рівної площини, жодної па

Аеровокзал в Нью–Йорку

Поздовжній розріз Аеровокзалу в Вашингтоні 225

Архітектура Ренесансу й Нового часу

раболи. Все вирішено в єдиному плас тичному ключі. Аеровокзал в Вашингтоні 1958– 1963 рр. Будинок компанії «Коламбія броуд кастінг» в Нью–Йорку, завершено 1965 р. — 38–поверхова чорна башта. Саарінен — «Останній Великий» в американській архітектурі ХХ ст., по мер у розквіті своєї творчості. Його

кредо: «Архітектура покликана не тіль ки задовольняти потреби людини у прихистку, а й виправдати її віру у ве лич свого існування на Землі». Вільйо Ревел (1910–1964). Учень А.Аалто. Основні роботи в Фінлян дії — отель Палас у Хельсінкі 1949– 1952 рр., забудова нового міста Тапіола з 1952 р., церква в Ватіалі 1958 р. — бетон, дерево, мідь, пара

Ратуша в Торонто. Розріз і план

226

Функціоналізм

болічна залізобетонна оболонка мо литовного залу. 1958 р. — перемога в міжнародному конкурсі на проект ратуші в Торонто, на який було представлено 520 проектів із 42 країн. Вимога до проектів: будинок має стати символом міста, предметом гордості й радості його мешканців. Журі очолював Е.Саарінен. В рішенні журі про проект В.Ревела записано: «Його форми — значні й драматичні, виділя

ють його з усього оточення в Торонто і вирізняють серед усіх адміністративних будівель, які існують у світі». Цей буди нок став «новим символом міської адміністрації». Труднощі в реалізації протягом 1958–1965 рр., які призве ли до смерті майстра. В результаті постала дуже пластична й своєрідна композиція з двох висотних блоків на платформі, між якими — лінзопо дібний об'єм конференц–залу.

Хмарочос фірми Піреллі в Мілані: загальний вигляд, план, розріз

227

Архітектура Ренесансу й Нового часу

3.8. Архітектура другої половини ХХ ст. Пізній функціоналізм і постфункціоналізм. Пізній функціоналізм: Бернар Зерфюс і його твори: Національний центр промисловості й техніки в Па рижі 1955–1957 рр. (великопрогонове параболічне покриття подвійної криви ни на трикутному плані). Найвидат

Великий спортивний зал олімпійського комплексу Йойогі в Токіо

228

нішим з творів Б.Зерфюса є проект комплексу Дефанс у Парижі та комп лекс будівель ЮНЕСКО в Парижі (1953– 1957 рр., друга черга — 1964 р.). У створенні складчастої структури за лу засідань узяв участь великий італійський інженер–конструктор і архітектор П'єр Луїджі Нерві. Нерві був геніальним конструкто ром, котрий зумів естетично осмисли ти роботу ребристих тонкостінних

Пізній функціоналізм і постфункціоналізм

конструкцій з попередньо напружено го залізобетону. Роботи Нерві в Італії: виставковий зал в Туріні 1947 р., малий палац спорту в Римі 1960 р., хмарочос фірми Піреллі в Мілані 1956–1960 рр. Карлос Вільянуева (Венесуела): стадіон та комплекс університету в Ка ракасі 1950 р. Оскар Німейер — автор нової сто лиці Бразилії, м.Бразиліа, де він спро ектував і створив палац конгресів 1960 р., палац президента 1958 р., ка федральний собор 1959 р., житлові райони. Музей в Каракасі у вигляді пе ревернутої піраміди. Всесвітній торговий центр у Нью–Йорку 1966–1973 рр., архітектор Мінору Ямасакі — два висотні парале лепіпеди, висотою 110 поверхів, зни щені 11 вересня 2001 р. Східна трансформація функціона лізму: необруталізм і метаболізм — японський архітектор Кендзо Танге. Йо го теорія метаболізму трактує архітекту ру як органічне явище, що розвивається разом з розвитком суспільства, як рос туть і розвиваються живі організми. Пройшов шлях від необруталізму з ви користанням масивних бетонних кон струкцій і площин (будинок міського самоврядування Курашикі 1960 р.), до дуже індивідуалізованих творчих рішень великих соціальних масштабів (проекти реконструкції м. Токіо та м. Скоп'є в Югославії. Основні твори: Меморіал Миру в Хіросімі 1949 р., Музей сучасно го мистецтва в Токіо, олімпійський спор тивний комплекс Йойогі в Токіо 1964 р. з двома спорудами критих залів з плас тичними вантовими покриттями склад ної геометрії. Католицький костел у Токіо 1965 р. Неокласицизм: Філіп Джонсон: народився 1906 р. в Клівленді, штат Огайо. За освітою — класичний філо лог (закінчив Гарвардський універси тет). У 1940 р. знову поступає в Гар вард на архітектурний факультет. Спершу працював як історик архітекту

ри. Учень Міс ван дер Рое. Настільки перейняв і довів до логічного завер шення основні постулати вчителя, що отримав іронічне прізвисько «Міс ван дер Джонсон». У 1949 р. збудував «Скляний будинок» у власному помісті в Нью–Ханаані, що створює образ ак варіума — доведена до краю мрія Міс ван дер Рое про будинок, цілковито зроблений зі скла й металу. Комплекс університету Томаса в Х'юстоні — зас тосування містобудівних принципів

Хмарочос фірми «АТТ» у Нью–Йорку 229

Архітектура Ренесансу й Нового часу

Міс ван дер Рое. Після цього — пово рот у творчій спрямованості: «Ми не можемо дозволити собі таку розкіш — не знати історії». Неокласицизм Ф.Джонсона: Музей західного мисте цтва у Форт–Уерті 1961 р., Лін кольн–центр в Нью–Йорку 1964 р. Найбільш неординарний проект — хмарочос фірми «АТТ» в Нью–Йорку 1978–1982 рр.: нижня частина — репліка композиції ренесансної капел

План другого ярусу і поздовжній розріз будинку Берлінської філармонії

230

ли Пацці Ф.Брунелескі; середня части на будинку — фасади в стилі Чікагської школи; завершення — розірваний фронтон, що нагадує шафу в стилі «Чіппендейл». Цей хмарочос критики прозвали «Сігрем з вухами». Ф.Джон сон — останній архітектор доби май стрів і перший — доби без майстрів (за визначенням італійського журналу «Домус»). Серед архітекторів пошире ний афоризм: «Намагайся так, як

Пізній функціоналізм і постфункціоналізм

Оперний театр у Сіднеї Джонсон може». Його творчість озна менувала новий поворот до еклектики. Експресіонізм: Ганс Шарун і Йорн Утцон. Ганс Шарун: комплекс житлових будинків у Штутгарті «Ромео і Джульєтта» 1956–1960 рр. — дуже пластична й динамічна композиція, втілення сюрреалізму і фрейдизму в архітектурі (виявлення чоловічого й жіночого начал в об'ємно–пластичній композиції, повний розрив з тра диційними уявленнями про форми планів житлових приміщень і бу динків). Берлінська філармонія (1956– 1963 рр.) — втілення ідеї Г.Шаруна про «органічний функціоналізм». Це ше девр архітектури ХХ ст., найсклад ніший з архітектурних витворів, будь–коли реалізованих. Основний принцип композиції будівлі й концерт ного залу — «Музика в центрі». Зал на 2200 місць без штучного підсилення звуку з прекрасною акустикою. Йорн Утцон у 1956 р. виграв першу премію на міжнародному конкурсі на проект оперного театру в Сіднеї (було подано 217 проектів, журі очолював Е.Саарінен). В програмі конкурсу була вимога: «Це має бути одна з найвиз начніших архітектурних споруд світу». Місце для театру обрали на мису, що виступає в океан. В основі проекту Й.Утцона — образ легких вітрил, що ширяють над горизонтальною поверх нею. Він трактує театр як багато

Шарж на Оперний театр у Сіднеї, виконаний австралійськими студентами–архітекторами функціональний культурний центр, що має кілька залів. Покриття — залізобе тонні оболонки висотою 67 м. Лон донська інженерна фірма Ове Ерупа витратила 9 років на інженерні розра хунки цієї конструкції. О.Еруп: «Сіднейська опера — це не робота, а битва, яка все ще триває і результат якої невідомий». Будівництво тривало

231

Архітектура Ренесансу й Нового часу

протягом 1959–1973 рр., у темпі будівництва середньовічних соборів, як писали тоді критики. Кошторисна вартість будівництва в процесі його зросла в 6 разів з 3,5 млн. до 20 млн. доларів. Проект зазнав нищівної кри тики за неправильну конструктивну концепцію, зокрема й від П.Л.Нерві. У 1966 р. — Утцона увільнили від керівництва проектом і навіть не зап росили на урочисте відкриття театру. Проте цей об'єкт отримав дуже прес тижну архітектурну премію 1966 р. у ФРН за те, що тут «дух створює ма терію». Зрештою, ця будівля стала символом Австралії. Це — свідчення того, що архітектура завоювала право на нову образність, що форма жорстко не прив'язана ні до функції, ні до конструкції. Архітектура постфункціоналізму. Заперечення й відкидання функ ціоналізму: «Коли всі вони померли (Райт, Ле Корбюзьє, Гропіус, Міс ван дер Рое), важко було не відчути полег шення — разом з відчуттям утрати. Во ни тиранічно підпорядковували «сучас ний рух», монополізуючи славу й не да ючи змоги пробитися, іншим, часто не менш значним талантам. Могутній приклад їхніх творів, здавалося, вста новив межу можливого для архітек торів усього світу» (Р.Бенем, книга «Століття майстрів»). Архітектура біль ше не розглядається як інструмент перетворення суспільства. Замість космополітизації архітектурного обра зу — акцент на специфічність. Функцію поважають, але вона вже не визначає образ. Новації називають «огидним правом модернізму» й вірять в архітек турну традицію. Плюралізм і діалог зі споживачем архітектури. Основні напрямки й тенденції пост функціоналізму: Бруталізм і необруталізм, неоплас тицизм: Луїс Кан — автор «найбільш некрасивих будівель у світі»: лабора торія Річардса у Філадельфії 1961 р.,

232

студентський гуртожиток у Філа дельфії; Пол Рудолф — університетські будівлі, зокрема архітектурний фа культет та гуртожиток Єльського університету 1959–1963 рр., корпус Массачусетського технологічного ін ституту 1970–х рр. Застосування оболонок і тентових покриттів, ажурних куполів — покриття Олімпійського стадіону в Мюнхені 1972 р., автор Фрай Отто; купольні світлопрозорі конструкції інженера Б.Фуллера 1967 р. у Монреалі та ін. Застосування дзеркального скла і «дематеріалізація» архітектури: отель «Бонавантюр» в Лос–Анджелесі 1977 р., архітектор Дж.Портмен. Створення велетенських багатопо верхових атріумів, пошуки нових прос торових форм — будинок Фонду Фор да в Нью–Йорку 1967 р., архітектори К.Рош і Дж.Дінкелу: центром компо зиції є атріум 12–поверхової висоти з зимовим садом. Деконструкціонізм: американська група «САЙТ» — магазини фірми «Бест»

Поздовжній розріз через атріум будинку фонду Форда в Нью–Йорку

Пізній функціоналізм і постфункціоналізм

Будинок страхової компанії Ллойда в Лондоні, авторський кресленик архітектора Р.Роджерса

233

Архітектура Ренесансу й Нового часу

у Х'юстоні; найвідоміший об'єкт — су пермаркет фірми «Бест» у Сакраменто, штат Каліфарнія 1977 р. Зараз у цьому стилі працюють фірма «Кооп Гіммель блау» у Відні та архітектори Заха Хадід, П.Ейзенман, Б.Чумі, Д.Лібескінд. Хай–тек (високі технології). Най визначнішим твором цього напрямку є Центр мистецтв ім. Ж.Помпіду в Па рижі (1971–1977, архітектори Ренцо Піано і Річард Роджерс) — нейтраль ний посторовий каркас для експо зиційної функції. Будинок ніби вивер нули навиворіт — чистий внутрішній простір, всі інженерні комунікації вине сені назовні, але вони естетично ос мислені. Будинок страхової компанії Ллойда в Лондоні 1979–1986, архітек тор Р.Роджерс. Зараз у цьому напрям ку активно працює Н.Фостер. Великі Паризькі проекти: Арка Де фанс 1984–1989 рр., архітектор Йоган Отто фон Спрехельсен, Опера на пло щі Бастилії 1985–1989 рр., архітектор Карлос Отт, Національна бібліотека.

Архітектура–скульптура (промов ляюча архітектура) — «Будинок–мас ка» в Кіото 1974 р. архітектор К.Яма шита; так званий танцюючий будинок («Джинджер і Фред») у Празі, архітек тори Френк Гері та Владо Мілунич, 1994–1996 рр.

«Будинок–маска» в Кіото

Танцюючий будинок («Джинджер і Фред») у Празі 234

Постмодернізм

Архітектура постмодернізму та сучасна зарубіжна архітектура. «Нова архітектура померла. Вона упокоїлась скоропостижно, наробив ши при цьому багато галасу» — напи сав Чарльз Дженкс у книзі «Мова архітектури постмодернізму», що вийшла в світ у 1977 р. Пізніше її виз начили як «Біблію архітектури постмо дернізму». Тому 1977 р. — точка відліку посмодернізму в архітектурі як світо вого явища. «Головна задача архітек тора — висловити ті значення, які важ ливі для культури, а також роз'яснити ті ідеї й почуття, які досі не знайшли

Заміський (лижний) будинок у Вейлі архітектора Р.Вентурі

адекватного вираження» (Ч.Дженкс). Архітектура — засіб спілкування лю дей. Тому архітектор оперує архітек турними формами як словами, вибу довує з них словосполучення, фрази, речення, метафори. Архітектура — особлива мова образів, спосіб ко мунікації. Основа специфічності архі тектури постмодернізму полягає в символічній ролі архітектурної форми Термін «постмодернізм» вперше вжив архітектурний критик Дж.Хаднат в 1949 р., згодом підхопив журнал «Ньюзвік» та інші видання. Це «пара солькове» визначенння, під яким хо вається багато різнорідних явищ. Хронологічні рамки постмодернізму: 1970–1980–і рр. Книга американського архітектора Роберта Вентурі «Складність і супереч ності в архітектурі» вийшла в світ наба гато раніше, у 1966 р. В ній головне — це заперечення конструктивної волі архітектора. Основний принцип архі тектурної творчості, за Р.Вентурі: склад нощі й суперечності реального життя не відкидаються, а вводяться в систему «складного порядку» (інклюзивний під хід). Архітектура ніби виростає з хаосу й вульгарності повсякденного життя. 5 (6) принципів архітектури постмо дернізму: 1. Історизм (радикальний еклек тизм). 2. Контекстуалізм (інклюзивна архітектура, адгокізм). 3. Символізм, метафоричність, алюзіонізм, принцип подвійного коду вання (символіка архітектурних форм, постмодерністська іронія). 4. Коллаж. 5. Відродження декору й орнаменту (орнаменталізм). Інколи, за Ч.Дженксом, додають ще шостий принцип — специфічне пост модерністське трактування простору (ігрове, театралізоване, загадкове). Історизм, або історицизм є осно вою постмодернізму. Він повертає

235

Архітектура Ренесансу й Нового часу

архітектурі втрачений зв'язок з культу рою і традицією. Історія є джерелом форм і образів. Вимога новизни є нео бов'язковою. Засада радикального ек лектизму полягає в програмній плю ралістичності архітектури і є зако номірним результатом еволюції де

Варіанти порталів у різних історичних стилях архітектора Р.Вентурі

236

мократичної культури, що дає свободу вибору. З цим пов'язаний «стрейт рівайвалізм» — відвертий ретроспек тивізм, пряме відтворення архітектур них форм минулого. Контекстуалізм — будівля чи спору да є фрагментом більшого цілого, вона

Постмодернізм

Сільський житловий будинок у штаті Делавар архітектора Р.Вентурі

Крило Сейнсбері Національної галереї в Лондоні (позначено сірим кольором). Рисунок Р.Вентурі 237

Архітектура Ренесансу й Нового часу

підпорядковується довкіллю, орга нічно входить в нього. З цим пов'язані «неовернакуляр» — нове звернення до місцевих архітектурних традицій, та «адгокізм» (від латинського ад гок — до місця) — увага до конкретних умов місця розташування будівлі. Символізм, алюзіонізм — до компо зиції вводяться історичні асоціації, на тяки, «відсилання». Сучасна архітекту

ра трактується як історичне й культур не відлуння. Засада подвійного коду вання означає, що архітектура врахо вує смакові коди як рядового, нев таємниченого обивателя–споживача, так і естета–професіонала, знавця історії архітектури. Коллаж — поєднання в одному вит ворі різнорідних елементів, часто не поєднуваних у попередній архітектурі.

Будинок комунальних служб (ратуша) у Портленді архітектора М.Грейвза 238

Постмодернізм

Орнаменталізм — архітектурі повер нуто ті елементи, які мають значення поза виконанням утилітарних функцій. Постмодернізм — відкрита систе ма: просторова відкритість цієї архі тектури полягає в пов'язаності, діалозі з довкіллям; часова відкритість — зверненість у минуле архітектури, діа лог з історією; смислова відкритість — насиченість різними значеннями й символами. Основні твори архітекторів–пост модерністів: Роберт Вентурі (1925 року народ ження) — «блискучий гуру антимо дернізму»: Гілд–хауз (шпиталь) у Філа дельфії 1963 р.; заміський (лижний) будинок у Вейлі, штат Колорадо 1977 р.; сільський житловий будинок у штаті Делавар 1978–1981 рр.; музей Б.Франкліна у Філадельфії 1978 р.;

корпуси Прінстонського університету 1983–1985 рр. Класичний приклад постмодерністської роботи — Крило Сейнсбері Національної галереї в Лон доні 1986–1991 рр. Чарльз Мур: Площа Італії в Новому Орлеані 1975–1981 рр. Майкл Грейвз: будинок комуналь них служб (ратуша) у Портленді 1979– 1982 рр. Джеймс Стерлінг: Історичний фа культет університету в Кембріджі 1964–1967 рр., Художній музей у Дюссельдорфі 1975–1984 рр., Дос лідницький центр в Західному Берліні 1979–1988 рр. Три мистецькі стратегії стосовно хаосу в історії архітектури: класична — гармонізація хаосу; модерністська — подолання хаосу; постмодерністсь ка — діалог з хаосом.

Площа Італії в Новому Орлеані 239

Архітектура Ренесансу й Нового часу

Історичний факультет університету в Кембріджі. Авторський кресленик архітектора Дж.Стерлінга

Сучасна зарубіжна архітектура, її основні тенденції розвитку, провідні архітектори та їхні твори можуть бути продемонстровані за допомогою найновітніших архітектурних жур налів, каталогів, збірників. Зокрема, архітектура світу станом на 1997 р. — за каталогами: Award Winning Archi

240

tecture: international yearbook. — Mu nich and New York: Prestil Verlag, 1997. Contemporary japanese architecture. 1985–1996. — Tokio: Architectural Institute of Japan, 1997. Основні вітчизняні журнали з архітектури — «Архітектура і престиж», «Ватерпас», «АСС», «А+С».

Частина 4. Архітектура Київської Русі 4.1. Вступ до курсу історії архітектури Київської Русі. Загальна хронологія і періодизація. Загальна програма курсу. Коротка історія дослідження архітектури Ки ївської Русі, провідні дослідники (Ф.Шміт, І.Моргилевський, Ю.Асєєв, Г.Логвин, П.Раппопорт, О.Комеч), ос новна література. Центральна проблема: ми і Візан тія, або іншими словами: хто ми у світовій архітектурі? Київська Русь у візантійському культурному колі (за Ф.Шмітом): «Візантія — учителька Русі» (але в архітектурі — не Констан тинополь, а, скоріше, мала Азія і Кав каз). Константинополь у давньому мистецтві Русі–України, за О.Грищен ком та С.Гординським: «Для нас, ук раїнців, немає яскравішого слова над слово Царгород. Немає в цілому світі другої країни чи нації, яка переховува ла б спогад про Царгород з такою ревністю і яка століттями мріяла б про нього так містично, як Україна». «Куль тура українська була не так під впли вом, як у колі культури візантійської; завдяки Царгородові ми стали спів творцями великої культури». Хронологія: початок мурованої архітектури на Русі — ІХ ст.; завершен ня доби — монголо–татарський пог ром 1240–х рр. Періодизація: 1. Початковий етап (доба княгині Ольги — князя Володимира): ІХ ст. — до 1017 р. 2. Етап розквіту — доба князя Ярос лава Мудрого: 1017–1054 рр. 3. Доба Ярославичів і Мономаха: 2–а пол. ХІ — перша третина ХІІ ст. 4. Доба усобиць: 30–і — 80–і рр. ХІІ ст.

5. Доба «Слова о полку Ігоревім»: кінець ХІІ — перша половина ХІІІ ст. Останній етап не вичерпав по тенціалу розвитку архітектури й був перерваний насильницьки, монго ло–татарським погромом Русі. Центральна подія, фактичний по чатковий пункт розвитку високого мистецтва архітектури в Київській Русі — це хрещення Русі князем Во лодимиром Святославичем у 988 р. Ідея православ’я, як і всяка інша ве лика світова ідея, — багатогранна. З якого ж боку підійшли до неї ру сичі? Наш літопис дає цілком одноз начну відповідь, описуючи так званий вибір віри Великим князем київським Володимиром Святославичем. Кня зеві посли відвідали навколишні країни, запізналися з ісламом, юда їзмом, латинським і східним християн ством. «І прийшли ми до Німців, і бачи ли службу в їх храмі, а краси не бачили ніякої... Прийшли до Греків і повели нас туди, де служать Богу своєму: і не знали ми, чи на небесах були, чи на землі; нема бо на землі такої несказан ної краси. Знаємо лише, що тільки там Бог перебуває з людьми. Ми досі не можемо забути тієї краси». І не має значення, чи справді Воло димирові посли промовляли саме ці слова, а чи, може, то — пізніша книжна легенда. Хай там як, але цей епізод найкраще засвідчує, кажучи сучасни ми словами, ментальність народу, який естетичний критерій — поняття краси — кладе в основу геополітичних рішень, що на багато століть визнача ють долю реґіону Центрально–Східної Європи. Головним функціональним типом в архітектурі Київської Русі була мурова на церква, а розпланувально–просто ровим типом — хрестовокупольний

241

Архітектура Київської Русі

храм візантійського походження з різною кількістю нав (нефів) — від 1 до 5, з різною кількістю куполів — від 1 до 13, з 1–5 апсидами, іноді — з зов нішніми галереями. Мурована архітектура Русі запози чена з Візантії. Купольна архітектура Візантії оперувала такими основними елементами як купол на пандативах, купол на циліндричному барабані (підбаннику), циліндричні склепіння; звідси походять дві основні візантійські архітектурні системи: хрестовокуполь на і центральнокупольна. Це виводить на проблему Сходу–Заходу (Риму). Дискусія Йозефа Стржиговського й Володимира Залозецького про поход ження римської купольної архітектури. Теорія Й.Стржиговського про запози чення Римом купольної архітектури зі Сходу і спростування цієї теорії В.За лозецьким, котрий застосував хроно логічний підхід. Висновок: купольна архітектура Візантії походить з Риму, а відтак ми є спадкоємцями римської архітектурної традиції. Дерев’яна архітектура Київської Русі розвивалася на автохтонних заса дах. Проблема забудови Києва і його вигляду — теорія ленінградського ар хеолога М.Каргера про Київ — місто палаців, соборів і напівземлянок. Ре зультати розкопок київських архео логів спростовують ці уявлення: Київ мав щільну дерев’яну забудову в 2–3 поверхи; були відомі дерев’яні будин ки як зрубної, так і каркасної (фахвер кової) конструкції (за дослідженнями М.Брайчевського). Найвищий розквіт архітектури — доба князя Ярослава Мудрого, яка для Київської Русі мала таке ж значення, як доба імператора Юстиніана І для Візантії (Софійські собори в Києві, По лоцьку й Новгороді — основні пам’ятки доби). Після смерті Ярослава посилилося суперництво між князями. Кожен місце вий центр намагався унезалежнитися і

242

своїми церквами якщо не затьмарити Київ, то принаймні позмагатися з ним. Змагання розпочав брат Ярослава Мудрого Мстислав, заклавши у Чер нігові в 1034 р. Спасо–Преображенсь кий собор. Після цього протягом ХІ– ХІІІ ст. муровані храми з’явилися в усіх великих містах — Переяславі, Володи мирі–Волинському, Каневі, Галичі, Ов ручі, Новгороді й Пскові, Владимирі на Клязьмі, започаткувавши розвиток місцевих шкіл церковного будівництва. Доба усобиць 30–х — 80–х рр. ХІІ ст. характеризується стилістикою, набли женою до романської архітектури (зас тосування півколон, романської аркату ри, романського різьблення по каменю тощо — собори Єлецького монастиря та Борисоглібський, Іллінська церк ва — всі в Чернігові). Доба «Слова о полку Ігоревім» кінця ХІІ — першої половини ХІІІ ст. мала стилістику, що дає підстави проводити паралелі з готичною архітектурою Західної Європи (вертикалізм компо зицій, енергійні вертикальні членуван ня, пучкові профілі пілонів і гуртів — со бор Апостолів у Білгороді, П’ятницька церква в Чернігові, Василівська церква в Овручі, собори в Путивлі й Новго роді–Сіверському). Регіональні особливості в архітек турі Київської Русі. Порівняльний аналіз регіональних особливостей містобудування і архітектури різних зе мель і князівств Київської Русі протя гом Х–ХІІІ ст.: розпланувально–просто рові композиції, типологія, будівельні й опоряджувальні матеріали, пропорції, декор. Риси спільності виявлені силь ніше, ніж відмінності. Взаємозв’язки між регіонами: переходи артілей бу дівничих з регіона в регіон, обмін архітектурним досвідом. Дві взаємо пов’язані тенденції в архітектурі й містобудівному мистецтві: 1. Орієнтація на Київ та київську спадщину. 2. Конкуренція з Києвом.

Хронологія і періодизація

План центральної частини Києва домонгольської доби. За Ю.Асєєвим: А–Город Володимира; Б–Город Ярослава; В–Город Ізяслава; Г–Копирів кінець; 1–5–Десятинна церква і палаци; 6–Федорівський монастир; 7–церква; 8–ротонда; 9–10–Хрестоздвиженська церква і Янчин монастир; 11–Ярославів двір;

12–Софійський собор; 13–церква; 14–Георгіївський монастир; 15–16–Ірининська церква і палац; 17–18–церкви; 19–20–Дмитрівський і Михайлівський монастирі; 21–23–церкви; І–VІ–міські брами: Київська, Михайлівська, Софійська, Лядська, Золота і Жидівська 243

Архітектура Київської Русі

4. 2. Архітектура й містобудування стародавнього Києва (за етапами). Історично Київ формувався не як єдине місто, а як система різних посе лень, що з них деякі були досить відда леними (Гора, Поділ, Дорогожичі, Пе черськ, Берестове, Видубичі, Предс лавине тощо). Приміром, за княжих часів суходільний «похід» від рези денції князя на Горі до Печерського мо настиря міг тривати два дні. Основи архітектурно–містобудівної своєрідності Києва були закладені ще за Княжої доби. Саме тоді сформува лися системи розселення і укріплень, основні архітектурні домінанти, розп

Десятинна церква в Києві. Реконструкція К.Конанта

Десятинна церква. Реконструкція А.Реутова 244

ланувальна мережа (вулиці в межах міст Володимира і Ярослава, на По долі, а також основні шляхи, що пов’язували ці структурні частини між собою та з довкіллям). Тому не буде перебільшенням висновок, що в часи Київської Русі було визначено місто будівний каркас Києва з основними реперними точками, межами, розпла нувально–просторовими зв’язками. Тоді ж були сформовані основні риси об’ємно–просторової композиції. Періодизація розвитку архітектури Києва і основні, етапні пам’ятки: 1. Початковий етап (доба княгині Ольги — князя Володимира): ІХ ст. — до 1017 р.: рештки мурованого палацу княгині Ольги, Десятинна церква та князівські палаци поблизу неї. 2. Етап розквіту (доба князя Ярос лава Мудрого): 1017–1054 рр.: Софій ський собор, Ірининська, Георгіївська церкви, Золоті Ворота. 3. Доба Ярославичів і Володимира Мономаха: 2–а пол. ХІ — 1–а третина ХІІ ст.: Успенський собор і Троїцька надбрамна церква Києво–Печерсько го монастиря, Михайлівський Золото верхий собор, Михайлівський собор Видубецького монастиря, Кловський і Вишгородський собори, церква Спаса на Берестові, Юр’єва божниця в Острі. 4. Доба усобиць: 30–і — 80–і рр. ХІІ ст.: Церква Успіння Богородиці Пи рогощі, Кирилівська, Василівська церкви у Києві та Георгіївський собор у Каневі. 5. Доба «Слова о полку Ігоревім»: кінець ХІІ — перша половина ХІІІ ст.: Собор Апостолів у Білгороді, Ротонда в Києві, церква Гнилецького монастиря, церква на подвір’ї Національної ака демії образотворчого мистецтва і ар хітектури. Продовженням лекції має бути практичне заняття у вигляді екскурсії в Софію Київську та огляд істори ко–архітектурної експозиції в «Теплій Софії». Огляд діорами «Стародавній

Стародавній Київ

Софійський собор у Києві. Реконструкція Н.Логвин

Київ» і висвітлення основних понять містобудування Києва і Київської Русі, оборонної архітектури, масового жит лового будівництва.

Докладніше про етапні пам’ятки архітектури (обов’язково з виходом на місце і їх оглядом у супроводі виклада ча чи самостійно):

Ірининська церква в Києві. Реконструкція Ю.Асєєва

Успенський собор Києво–Печерського монастиря. Реконструкція Н.Логвин 245

Архітектура Київської Русі

Аксонометричний розріз Кирилівської церкви в Києві. За Ю.Асєєвим

Троїцька надбрамна церква Києво–Печерського монастиря. Поздовдній розріз

Церква Спаса на Берестові у Києві. Реконструкція Ю.Асєєва, рисунок автора 246

Собор Апостолів у Білгороді. Реконструкція Ю.Асєєва

Стародавній Київ

Літопис Руський подає: «Потім же, коли Володимир жив у законі христи янському, надумав він спорудити камінну церкву Святої Богородиці. І, пославши послів, привів майстрів із греків». Йдеться про Десятинну церк ву, рештки якої можемо побачити на подвір’ї Національного музею історії України в київському середмісті. Цей найдавніший мурований храм на Русі освячено у 996 р. Зруйнували його монголо–татари в 1240 р. Ніхто досте менно не знає, який він мав вигляд. Ко жен з дослідників уявляє його по–своєму. Це — найбільша архітек турна загадка Київської Русі. Ми без перечно знаємо лише одне — то був непересічний витвір найпередовішої на той час візантійської архітектури. Це був, як можна уявити за результатами численних досліджень, хрестовоку польний, шестистовпний, тринавовий, з галереями храм з багатокупольним вінчанням, збудований технікою «opus mixtum». Церкву прикрашали мозаїки, фрески, різнобарвний мармур. Син Володимира, Ярослав Мудрий, продовжив батькову справу. За літопи сом: «Заложив Ярослав город вели кий — Київ, а в города сього ворота є Золоті. Заложив він також церкву Святої Софії, Премудрості Божої. Після цьо го — монастир святого Георгія і монас тир святої Ірини». І ось що вражає: пос вячення і назви цих головних київських споруд цілком тотожні ідеологічно панівним спорудам Константинополя. А Константинополь, як відомо, мав іншу офіційну назву — Новий Рим. Отож, можливо, Ярослав уявляв свою столи цю як Третій Рим. За це промовляють і такі слова літописця, котрий славить князя Володимира: «Він є новим Конс тантином Великого Риму, який охрес тився сам і охрестив люди свої». Оче видно, джерела пізнішої імперської концепції «Москва — Третій Рим» зовсім не в писаннях псковського чен ця Філофея початку XVI століття. Насп

равді то був тільки пізній відгомін грандіозної ідеї про «Київ — Третій Рим», якою керувався у своїй держа вотворчій діяльності Ярослав Мудрий. Саме це засвідчує наш кам’яний літо пис — найдавніші собори Русі–України. Найшанованішу святиню Русі–Ук раїни — Софію Київську закладено у 1017 р. В її архітектурі закодовано християнську символіку. Інтер’єр поділено на п’ять нефів — кораблів. А корабель нагадує вірним, що крізь житейське море до небесної пристані людину може доправити лише Церква Христова. Коло центрального підбан ника означає вічне тривання церкви. Перехрестя головних склепінь виявляє найглибший символ — хрест як основу Вселенської Церкви. Первісно Софію вінчали 13 бань, символізуючи 12 апостолів навколо Ісуса Христа. Мо заїчний образ Пантократора (Хрис та–Вседержителя) уособлює головну роль центральної сфери. Софія Київ ська як головний храм держави була не лише духовним центром, а й гро мадсько–політичним: тут відбувалися найважливіші державні церемонії, прийоми послів, переговори, укладан ня міжнародних договорів і династич них шлюбів; тут ухвалювалися й уро чисто проголошувалися найважливіші державні рішення. Десь тут містилися перші на Русі школа, бібліотека, скрип торій, де переписувалися й оздоблю валися книги. Саме для цих практич них потреб у соборі влаштовано такі обширні хори, яких не має жоден інший храм Русі–України. Підкресли мо, що Київська Софія ні в чому, крім назви, не подібна до Софії Константи нопольської. Вчені вже близько двох століть шукають прямих її аналогій, та знайти не можуть. А розгадка тут прос та: візантійські майстри, будуючи со бор, виконували волю замовника — «самодержця Руського», що втілював у камені власну імперську концепцію зверхності Києва.

247

Архітектура Київської Русі

Збудовані одночасно з Софією три храми — Георгіївський, Ірининський та невідомого посвячення повторювали у спрощеному варіанті центральне ядро Софійського собору: вони були п’яти нефними (або тринефними з галерея ми), п’ятикупольними, з виділеними сходовими вежами. Успенський собор Києво–Печерсь кого монастиря заснований у 1073 р., будувався в 1075–1078 рр. Освячено його в 1089 р. Спочатку він був хресто вокупольним, шестистовпним, тринаво вим, з одним центральним сферичним куполом на циліндричному підбанику. Існує версія Н.Логвин про те, що собор первісно був п’ятикупольним. У західній частині, над нартексом, були хори. Зі сходу виступали три апсиди — гранчасті зовні й циліндричні в інтер’єрі. Собор зведено технікою «opus mixtum» — з плінфи та каміння на рожевому цем’ян ковому розчині. Стіни собору в інтер’єрі прикрашали фрески та мозаїка. Підлога у вівтарі була частково мозаїчною, а частково викладена червоними шифер ними плитами. Вважається, що Успен ський собор став взірцем, за яким на Русі упродовж кількох століть зводилися міські й монастирські собори. Михайлiвський собор однойменно го монастиря за взiрцем Успенського собору Печерського монастиря закла дено в 1108 р. Це був шестистовпний хрестовокупольний храм з чiтко вияв леним нартексом, трьома апсидами i одним позолоченим куполом, вiд чого пiшла назва «Золотоверхий». До нар текса з пiвденного боку прилягала хре щальня у виглядi маленького чотирис товпного храму. Собор було збудовано з камiння i плiнфи на вапняно–цем’ян ковому розчинi технiкою «змiшаного мурування» (opus mixtum). Його iн тер’єр прикрашали мозаїки i фрески. Церква Спаса на Берестові збудо вана на замовлення Володимира Мо номаха у 1113–1125 рр., здогадно, ар тіллю майстрів з Переяслава. Вона

248

збереглася частково і первісно мала унікальну композицію з широким виді леним нартексом, у бічних частинах якого були сходова вежа на хори та каплиця, та трьома притворами перед входами. Вінчали церкву 3 купола, з яких 2 були над нартексом (існує також інший варіант реконструкції церкви, з більшою кількістю куполів). Церква Успіння Богородиці була закладена в 1132 р. на Подолi князем Мстиславом, сином Володимира Мо номаха. Названа «Пирогощею» за наз вою вiзантiйської iкони Богородицi, яка тут зберiгалася. Церква згадана у «Словi о полку Iгоревiм». Це була три навова, триапсидна, хрестовокуполь на мурована церква з одним сферич ним куполом на циліндричному підбан нику. За архітектурним типом вона близька до Кирилівської церкви в Києві, Успенського (Георгіївського) со бору в Каневі 1044 р. та Борисоглібсь кого собору в Чернігові. Кирилівська церква на передмісті Києва Дорогожичі збудована в сере дині ХІІ ст. Її пов’язують з династією чернігівських князів Ольговичів. За ти пом вона ідентична церкві Успіння Бо городиці Пирогощі, проте перед трьо ма входами мала низенькі притвори. Василівська церква була побудова на на княжому дворі у 1184 р. Стояла неподалік Михайлівського Золото верхого монастиря і була тринавовою, чотиристовпною, триапсидною, одно купольною. Мурована технікою поря дового мурування. Фасади були розч леновані романськими півколонами і прикрашені аркатурою та рельєфними хрестами. Собор Апостолів у Білгороді, збу дований у 1197 р. князем Рюриком Ростиславичем, котрий, згідно з літо писом, «мав любов ненаситну о зда ніях». Собор належав до Київської архітектурної школи останнього, пе редмонгольського періоду. Він мав підкреслено висотну композицію.

Переяслав

Київ як велике європейське місто набув найбільшого містобудівного розвитку саме в останній період кінця ХІІ — першої третини ХІІІ ст. Це — підсумок всього архітектурно–місто будівного розвитку. Архітектурно–міс тобудівний устрій домонгольського Києва найкраще демонструє кар та–реконструкція О.Кутового, В.Ро зенберга і Г.Логвина, а архітектурні ан самблі Києва і новий погляд на архітек турні образи київських храмів подають публікації Н. і Г. Логвинів — див. їхні ре конструкції храмів у книзі «Русское градостроительное искусство».

4. 3. Архітектура й містобудування Переяслава. Переяслав, що лежить за 100 км. на південний схід від Києва, був найне безпечнішим місцем на Русі, першим форпостом, виставленим у Степ проти кочівників (печенігів, потім — полов ців). Щороку доводилося відбивати на пади степовиків. Відтак оборона була головною функцією і спонукою всіх містобудівних заходів. План і структура домонгольського Переяслава: дводільна містобудівна структура, що включала дитинець і окольне місто. Після перенесення міста князем Володимиром Святосла вичем у 993 р. на мис між річками Аль тою і Трубежем дерев’яно–земляні укріплення дитинця й окольного міста були споруджені на початку ХІ ст. Дитинець міститься на стрілці мису при впадінні р. Альти в р. Трубіж. Його територію, що мала підтрикутну форму в плані протяжністю з півночі на південь близько 400 м, площею 10 га, оточували земляні вали висотою 17–18 м і шири ною 18 м. В основі валу були дубові зру би–городні, заповнені землею. Ззовні їх обклали сирцевою цеглою та дерном. На гребені валу стояли дерев’яні стіни. З боку рівнинного плато дитинець від

окольного города відділяв рів–перекоп. Значна частина цих земляних укріплень збереглася і досліджена археологами Б.Рибаковим та П.Раппопортом. Окольне місто площею 80 га приля гає до дитинця з півночі. Периметр йо го оборонної огорожі становив близь ко 3 км. Вона пролягала частково бе регом р. Альти. На сьогодні збереглося близько 1500 м земляних валів. Їх конструкція така ж, як і конструкція валів дитинця. У валах північно–за хідної частини оборонної огорожі ви явлено мурування з цегли–сирцю, а в інших місцях у товщі валів простежено залишки дерев’яних конструкцій. Пе ред північним фронтом валу окольного міста був рів шириною 10–12 м і глиби ною до 8 м, що заповнювався водою з р. Трубежа, яка стікала в р. Альту. Ця лінія укріплень мала три брами: Князівську; Єпископську (поблизу Ми хайлівської церкви); Ковальську (над р. Трубежем). Залишки Єпископської брами, збудованої в 1089 р., були ви явлені 1955 р. і досліджені 1960 р. (Ю.Асєєв, М.Сікорський, Р.Юра). Це були дві рівнобіжні стіни, змуровані з каменю й цегли впоперек валу. Вони збереглися на висоту до 2 м. Проїзд мав ширину 4 м й кам’яне замощення. На стіни спиралися арки, що перекри вали проїзд і слугували основою для невеличкої надбрамної церкви Федо ра Стратилата, найвірогідніше — безс товпної. В інтер’єрі її прикрашали фрески й мозаїка. До складу цього в’їздового вузла входила прямокутна в плані башта розміром 6,2 х 4,4 м з дво маршевими сходами, що вели до цер кви. До башти прилягав кам’яний мур. Переяславська архітектурна школа є єдиною регіональною школою Київської Русі, від якої дотепер не збереглося жодної пам’ятки. Причина — в конструк тивних особливостях мурованих перек риттів переяславських храмів. У них центральний підкупольний простір був не квадратним у плані, а прямокутним,

249

Архітектура Київської Русі

План стародавнього Переяслава 1 – Єпископські ворота. ХІ ст. 2 – Михайлівський собор. ХІ ст. 3 – Палацова споруда. ХІ ст. 4 – Церква біля Єпископських воріт. ХІ ст.

250

5 – Однонефна церква. ХІ ст. 6 – Богородична церква. ХІ ст. 7 – Каплиця. ХІІ ст. 8 – Вознесенська церква (?). ХІІ ст. 9 – Спаська церква (?). ХІ ст.

Переяслав

Єпископські ворота у Переяславі. Реконструкція Ю.Асєєва

Аксонометричний розріз безстовпної церкви у Переяславі. Рисунок автора

Михайлівський собор у Переяславі. Реконструкція Н.Логвин

що вимагало влаштування додаткових підпружних арок й погіршувало якість інженерного вирішення храмів. Основні пам’ятки Переяслава: Михайлівська церква була зведена на південній околиці дитинця на мисі біля злиття річок Альти і Трубежа. Це був єпископський мурований п’ятина вовий собор, збудований у 1089 р. і зруйнований у 1239 р. монголо–тата рами (підмурки собору досліджували в 1949–1953 рр. М.Каргер та в 1967 р. М.Сікорський і В.Харламов).

Церква Андрія «Біля брами» у Переяславі. Реконструкція В.Харламова і Г.Трофименка Інші храми Переяслава — за Ю.Асєєвим (залучити реконструкції П.Раппопорта, В.Вечерського): Спась ка та Андріївська церкви, безстовпні храми, Юр’єва божниця в Острі як решки невеликого храму Переяс лавської архітектурної школи.

251

Архітектура Київської Русі

4. 4. Архітектура й містобудування Чернігово–Сіверської землі. Чернігів. Поряд з Києвом Чернігів є одним з найстародавніших міст Схід ної Європи. Чернігів виник як племін ний центр сіверян задовго до його першої писемної згадки під 907 р., а саме в VII ст. н.е. Протягом майже ти сячі років Чернігів був центром Сівер щини — обширного реґіону, що відіг рав вирішальну роль в етноґенезі ук раїнського і, частково, російського народів, формуванні їхньої культури, у т. ч. й урбаністичної. У ХІІ–ХІІІ ст.

Чернігів як столиця величезного князівства був центром культурної експансії, виробляючи нові форми в мистецтві й архітектурі як синтез візантійських і романських впливів. У VII ст. н.е. було заселено весь край тераси високого правого берега р. Десни від гирла р. Стрижня до Єлецької гори. На початку VIIІ ст. мис біля гирла Стрижня було укріплено. Згодом, після кількох розширень і ре конструкцій, до XI ст. це мисове укріплення перетворено на Дитинець (цитадель) князівського міста, біля якого виникає ще одна укріплена час

Спасо–Преображенський собор у Чернігові. Реконструкція М.Холостенка 252

Чернігово–Сіверська земля

тина — Окольний град, фортифікації якого захищали не тільки посад, але й порт на Десні у гирлі р. Стрижня. З 1024 р. Чернігів стає стольним градом Чернігово–Сіверщини. Дити нець розширяють на північний захід, де засновується новий княжий двір з першим мурованим собором — Спа со–Преображенським. До кінця ХІ ст. моноцентричні структура і композиція Чернігова стали поліцентричними внаслідок того, що на наддеснянських пагорбах було засновано монастирі — Єлецький та Іллінський. Часом найвищого розквіту княжо го Чернігова були ХІІ–ХІІІ ст. (до само го монголо–татарського погрому 1239 р.). Тоді площа Дитинця сягнула 16 га, а Окольного города — 40 га. У Дитинці споруджено близько 10 му рованих будівель — як церковного, так і світського призначення (княжі тереми). Збудовано муровані храми в Іллінському і Єлецькому монастирях. Загальна структура міста стала чоти ридільною: Дитинець, Окольний го род, Третяк і Передграддя. Третяк, площею 20 га, — це західний кінець Окольного города, що виділився у са мостійну укріплену частину. Торго вельно–ремісничий посад, площею 88 га, що називався Передграддям, прилягав з півночі. Його оточував земляний вал з частоколом. Кожна зі структурних одиниць міста мала свій центр і свої містобудівні домінанти, якими були, переважно, муровані храми. У Передградді був загаль номіський торговельно–ремісничий центр, а в дитинці — адміністратив ний і церковний центр, і то не лише міста, а й усього величезного кня зівства, що простягалося від Дніпра й Азовського моря до Москви. Біля підніжжя Дитинця і Третяка лежав ремісничий Поділ, північна частина якого теж мала укріплення. Нап рикінці передмонгольського періоду Чернігів набув п’ятидільної структу

План Борисоглібського собору в Чернігові ри, ускладненої ще двома приміськи ми монастирями. Об’ємно–просторова композиція міста розгорталася уздовж головної композиційної вісі, паралельної пругу рельєфу, що забезпечувало створення складної, ритмічно побудованої дво рівневої панорами, яку можна було ог лядати як з заплави р. Десни, так і з над деснянських пагорбів правобережжя. Давні містобудівники свідомо орієнту вали місто на річку. Найважливішим уяв лявся «річковий фасад», що повинен був дати максимум інформації про компо зицію Чернігова при статичному та візу ально–моторному сприйнятті. Цей річ ковий фасад упродовж тисячоліття відігравав і нині відіграє провідну роль у створенні умоглядного образу міста. Дитинець княжого Чернігова оста точно сформувався у XI ст. Найваж ливішими спорудами були Спасо–Пре ображенський і Борисоглібський собо ри. У другій половині XIІ ст. Дитинець було востаннє розширено й тоді зве дено Михайлівську та Благовіщенську муровані церкви (не збереглися).

253

Архітектура Київської Русі

Основні пам’ятки Чернігова: Спасо–Преображенський собор закладений на Дитинці чернігівським князем Мстиславом Володимирови чем Хоробрим 1033 р., будівництво за

вершено 1041 р. Первісно був хресто вокупольним, восьмистовпним, трина вовим, триапсидним, п’ятикупольним, з нартексом і сходовою вежею. Протя гом ХІ–ХІІ ст. з північного і південного боків добудовано численні каплиці. Архітектурна композиція собору поєд нує базилікальну схему західноєвро пейського походження з хрестовоку польною візантійською. Ця пам ятка є найстародавнішою збереженою ав тентичною будівлею східних слов’ян (на території України, Білорусії і Росії). Борисоглібський собор збудовано в 1123 р. на території Дитинця між ва лом і Спасо–Преображенським собо ром на залишках підмурків невідомої споруди кінця XI ст. Первісно собор був хрестовокупольний, тринавовий, шес тистовпний, трьохапсидний, одноку польний. З північного, південного і західного боків його оточувала неви сока одноярусна галерея, в об’ємі якої

Успенський собор Єлецького монастиря в Чернігові. Реконструкція М.Холостенка

Аксонометричний розріз Іллінської церкви в Чернігові. Реконструкція автора 254

Аксонометричний розріз П’ятницької церкви в Чернігові. Реконструкція автора

Чернігово–Сіверська земля

містилися каплиця і, ймовірно, хре щальня. Собор є класичним зразком князівського (монастирського) храму ХІІ ст. і належить до найтиповіших спо руд чернігівської архітектурної школи. Комплекс Єлецького монастиря засновано в 60–х рр. XI ст. чернігівсь ким князем Святославом Ярослави чем на захід від Дитинця. Головною домінантою є мурований Успенський собор, збудований у ХІІ ст. Він хресто вокупольний, шестистовпний, трина вовий, триапсидний, однокупольний (за версіями деяких дослідників — трикупольний) з хрещальнею у нар тексі і притворами з трьох боків. Фаса ди вирішено лапідарно і стримано, їх членують масивні романські півколо ни, середні прясла стін вінчаються півциркульними закомарами. Лапідар ну гладінь стін оживляють аркатурний фриз, перспективні портали й віконні амбразури. Собор в інтер’єрі прикра

Спасо–Преображенський собор у Новгороді–Сіверському. Реконструкція Г.Логвина

шали фрескові розписи, які частково збереглися. Мурована Іллінська церква споруд жена в ХІІ ст. на схилі Болдиної гори біля входу в печери. Спершу виконува ла функції хрещальні. Тридільна, одно купольна, з однією апсидою, мініатюр них розмірів. Складалася з бабинця, нави й апсиди. З заходу до бабинця прилягав невеликий притвор. Іллінська церква є єдиною уцілілою спорудою такого типу в архітектурі Київської Русі. Вона започаткувала розвиток триділь ного типу храму в українській муро ваній архітектурі ХІІІ–XVIІІ ст. П’ятницьку церкву зведено на зламі XII–ХІІІ ст. посеред чернігівського торгу й посвячено на честь Св. Параскеви П’ятниці, покровительки торгівлі. Церква зазнали чимало перебудов і руйнувань, особливо під час другої світової війни. В 1943–1962 р. здійсне но реставрацію в гаданому первісному вигляді за проектом видатного ро сійського реставратора П.Бара новського з використанням методу анастилозу. Храм мурований з цегли, баштоподібний, чотиристовпний, три апсидний, тринавовий, однокуполь ний. Середня нава широка, бічні вузенькі, завдяки чому всі фасади за вершуються трилопатевими кривими. Високо піднятий підбанник несе сис тема циліндричних склепінь, що ступінчасто піднімаються. Храм має двоярусні хори. В інтер’єрі панує ви сотно розкритий до зеніту простір центральної дільниці, висотою 27 м. П’ятницька церква представляє най вище досягнення останнього, перед монгольського етапу розвитку архітек турного мистецтва Київської Русі. Новгород–Сіверський. Матері али нових археологічних досліджень показали, що місто зведено нап рикінці Х ст. там, де раніше було горо дище роменської культури (урочище Замок). На місці загиблого городища розмістився дитинець, а далі на пів

255

Архітектура Київської Русі

Собор у Путивлі. Реконструкція Г.Логвина день від нього одночасно почали фор муватися «окольний город» і посад. Як ухвалив князівський з’їзд у Любечі 1097 р., Новгород–Сіверський став столицею князівства. Це сприяло йо го розбудові. Уже в XII ст. він мав ба гатодільну структуру й кілька ліній укріплень. У структурі посаду, який займав територію близько 50 га, домінував оточений земляним валом із ровом «окольний город» площею 30 га. Він безпосередньо прилягав до дитинця і мав три брами. Про на явність третьої укріпленої частини міста — острога згадується в літописі під 1158 р. Досі його точно не ло калізовано. Є гіпотеза археологів про те, що цей острог містився на терасі (трохи нижче від дитинця і «окольного города») там, де нині стоїть Мико лаївська дерев’яна церква. У кінці XI — на початку XII ст. за 2 км. на пів день від дитинця засновано Спа

256

со–Преображенський монастир, внас лідок чого строга концентрична струк тура міста набула згодом рис полі центричної. Загалом з–поміж усіх сіверських міст Новгород–Сіверсь кий мав найскладнішу структуру і найрозвиненішу об’ємно–просторо ву композицію. У цьому сенсі його можна порівняти тільки з Черніговом. У XII ст. у місті розпочалося муро ване будівництво: один із храмів було збудовано в дитинці, ще один — в «окольному городі». На зламі ХІІ–ХІІІ ст. у монастирі споруджено чотирис товпний однобанний триапсидний Спаський собор з екседрами з півночі й півдня. Він став першовзором для такого ж собору в Путивлі. Ці споруди дають можливість твердити про сіверський етап розвитку чернігівсь кої архітектурної школи княжої доби. Путивль виник у кінці X ст. на базі групи роменських поселень VIII–IX ст. і частково успадкував їхню місто будівну структуру. Урочище Городок слугувало для цих поселень укріпле ним осередком і водночас святили щем. У Княжу добу Городок став ди тинцем Путивля. Це мисоподібний останець правого високого берега Сейму. Від сучасного міста, що ле жить на плато, відділений невеликим яром і валом, який був межею дитин ця, а на північ від нього містився по сад. У XII ст. Путивль став другим за значенням (після Новгорода–Сівер ського) містом Сіверської землі, яка відділилася від Чернігівського кня зівства, а з кінця ХІІ ст. — центром не великого удільного князівства. У ди тинці на Городку були соборна церк ва, княжий двір, житла дружинників і майстерні ремісників. Перед самою монголо–татарською навалою у се редині 1237 р. на Городку було зведено мурований однокупольний триконхо вий собор (Спасо–Преображенсь кий–?), за характером архітектурних форм близький до тогочасних храмів

Галицько–Волинське князівство

Вщижа, Новгорода–Сіверського і Чер нігова. Місто Вщиж і його храм відомі за дослідженнями та реконструкцією Б.Рибакова. Любеч. Проблема ідентифікації міста (версія О.Толочка про те, що так званий Любецький з’їзд князів відбувся не в місті Любечі, а в одной менному урочищі під Києвом). Так званий князівський замок в Любечі за Б.Рибаковим і В.Вечерським. «Лю бецький замок ХІ–ХІІ ст.» належить до хрестоматійних об’єктів, без яких здається неможливою історія ар хітектури, як неможлива історія пись менства, приміром, без «Слова о полку Ігоревім». Любецький дитинець займав високу гору зі стрімкими схи лами. У 1957–1960 рр. його досліджу вала «Южнорусская экспедиция» Інституту історії матеріальної культу ри АН СРСР під керівництвом Б.Риба кова. На його думку, тут у ХІ–ХІІ століттях був не укріплений осередок середньовічного міста, що звичайно називається дитинцем, а феодальний замок, який над цим містом панував. Цей замок у ХІІ ст. неодноразово горів і відбудовувався. Проте за ре зультатами новітніх досліджень з’я совано, що ті рештки дерев’яних спо руд, що їх Б.Рибаков помилково інтерпретував як «русский замок ХІ–ХІІ вв.», насправді не мали ніякого відношення до Княжої доби й були за лишками замку, збудованого нап рикінці XVI ст., описаного в інвентарі 1606 р., реконструйованого напри кінці XVII ст. для гетьмана І.Мазепи й занепалого впродовж XVIIІ ст. Висновки: архітектура й містобуду вання Чернігово–Сіверської землі, по при певні регіональні відмінності, най більше пов’язані з Київською архітек турною школою. Чернігівська архітек тура вплинула на формування місце вих архітектурних шкіл у Смоленську, на Волині, в інших землях Русі.

4. 5. Архітектура й містобудування Галицько–Волинського князівства. Регіон: південно–західна Русь. Хро нологія: Володимир–Волинський зас новано 988 р., Галич — Х ст. (1138 р. — перша згадка в літопису), Луцьк — 1085 р., Холм — 1223 р., Львів — сере дина ХІІІ ст. В архітектурі — поєднання ка нонічних візантійських розплануваль но–просторових типів храмів з ро манською технікою будівництва (муру вання з білого каменю). Містобудівний устрій головних міських центрів та основні архітектурні об’єкти і пам’ятки: Володимир–Волинський. Струк тура міста: дитинець як центральна укріплена частина нового міста був заснований близько 988 р. великим київським князем Володимиром Свя тославичем. Раніше на цьому місці, при впадінні в р. Луг маленької річечки

Успенський (Мстиславів) собор у Володимирі–Волинському 257

Архітектура Київської Русі

Смоч, було невелике поселення, зас новане вихідцями з Зимненського го родища у другій половині VII ст. Місто було назване іменем засновника і ста ло адміністративним центром півден но–західної частини Київської Русі, що мав важливе стратегічне значення як західний форпост Русі на перетині най важливіших європейських торговель них шляхів. Структура міста була бага тодільною: навколо дитинця півколом розташовувалося сельбище, оточене

Ротонда Св. Василія Великого у Володимирі–Волинському. План і розріз 258

зовні валом і розчленоване рукавами річок Луг і Смоч. Головною домінантою був мурова ний Успенський (Мстиславів) собор 1156–1160 рр. — хрестовокупольний, тринавовий, восьмистовпний, триап сидний, однокупольний, з романськи ми півколонами й аркатурою на фаса дах. Збереглася Василівська ротон да — восьмиконховий храм кін. ХІІІ ст. — поч. XIV ст. Інші муровані хра ми відомі з археологічних даних: вони були трьох розпланувально–просторо вих типів: хрестовокупольні, ротон дальні й тридільні. Перемишль. На дитинці був князівський замок з дерев’яно–земля ними укріпленнями, досліджений ар хеологами. У дитинці був комплекс му рованих будівель ХІІ ст.: хрестовоку польний, чотиристовпний, одноку польний собор Іоана Хрестителя 1120 рр., княжий палац з прилеглою до ньо го дводільною ротондою (за Ю.Лу комським).

Церква Св. Івана в Перемишлі. Реконструкція Ю.Лукомського

Галицько–Волинське князівство

План дитинця в Перемишлі. За Ю.Лукомським Луцьк. Перші укріплення на місці теперішнього Верхнього замку Луцька були збудовані близько 1000 року за великого князя київського Володими ра Святославича, котрий приєднав Во линь до Київської Русі. Це дерев’я но–земляне укріплення стало дитин цем княжого Луцька. Він був головною ланкою системи укріплень Луцька, в яку входили також Окольний або Нижній замок (зберігся частково) й міські стіни. У дитинці була мурована чотиристовпна однокупольна церква Іоана Богослова, збудована у ХІІ ст. й зруйнована у 1766 р. (відома за роз копками М.Малевської). Галич за Княжої доби становив ве лику агломерацію, розташовану на ви сокому міжрічковому плато, обмеже ному долинами річок Дністра, Лукви і

Лімниці. До складу агломерації входи ли численні поселення, приміські мо настирі тощо. Центром був дводільний дитинець на високій горі (сьогодні село Крилос Галицького району). Дитинець від плато відділяла потрійна смуга земляних валів з ровами. Головною будівлею був Успенсь кий собор середини ХІІ ст. — трина вовий, хрестовокупольний, триапсид ний, оточений галереями (дослідження Ю.Лукомського, реконструкції його та інших авторів). Собор після пере будови у другій пол. ХІІ ст. став п’яти купольним і послужив зразком для Успенського собору в Володимирі на Клязьмі. Церква Пантелеймона у Галичі (с. Шевченкове) 1194 р. — хрестово купольна, чотиристовпна, триапсидна,

259

Архітектура Київської Русі

Церква Св. Іллі у Галичі. Реконструкція Ю.Диби Реконструкція розпланувально–просторової композиції Успенського собору в Галичі (с.Крилос). За Ю.Лукомським

однокупольна, з явно романськими за характером пластики деталями. У галицькій архітектурі набули по ширення три розпланувально–просто рові типи храмів: хрестовокупольні, чотиристовпні, однокупольні; цент ричні або ротонди (круглі в плані, квад рифолії, «полігон»); тридільні (церква Іллі Пророка). Львів. Заснований у серед. ХІІІ ст. князем Данилом Галицьким Львів, як і більшість міст Княжої доби, складався з дитинця на найвищій горі, укріплено го окольного міста і передмістя. Архео логічні розкопки виявили, що фортеця, яка спочатку мала дерев’яні і земляні укріплення, займала вершину Замко вої гори. У Львові з ХІІІ ст. відомі муро вані храми: храм Іоана Хрестителя — римо–католицький зальний храм ро манської стилістики (за І.Могитичем), Миколаївська церква другої пол. ХІІІ ст.

Церква Пантелеймона в Галичі (с.Шевченкове). Реконструкція І.Могитича 260

Галицько–Волинське князівство

Костел Івана Хрестителя у Львові. За І.Могитичем

Тустань і карпатські замки де рев’яно–кам’яної конструкції Х–ХІІІ ст. (за М.Рожком). Менші міста та їх пам’ятки: Звенигород — комплекс дитинця ХІІ ст. з мурованою чотиристовпною, триапсидною церквою Богородиці, усипальнею, каплицею, мурованим княжим палацом та дерев’яними обо ронними городнями; П’ятницька де рев’яна церква ХІІ ст. (за рекон струкцією І.Могитича); Олешків — дерев’яна ротонда ХІІ ст.; Василів — мурований чотиристо впний, триапсидний, однокупольний храм ХІІ ст. (за Г.Логвином); Чарторийськ — укріплення горо дища і кругла башта–донжон ХІІІ ст. (за П.Рапопортом). Муровані укріплен ня — вежі середини ХІІІ ст. в Кам’ян ці–Литовському, Белавині, Столп’ї; найдавніша частина замку в Хотині.

Карпатський замок Тустань. Реконструкція М.Рожка

261

Архітектура Київської Русі

План князівської резиденції на дитинці Звенигорода. За І.Могитичем

Аксонометричний розріз храму у Василеві. Реконструкція Г.Логвина

П’ятницька дерев’яна церква у Звенигороді. Реконструкція І.Могитича

Укріплення Чарторийська. Реконструкція П.Рапопорта 262

Полоцька, Гродненська і Смоленська землі

Висновок: Галицько–Волинська ар хітектура — сполучна ланка між архі тектурою Київської Русі й українською архітектурою XIV–XVII ст.

4. 6. Архітектура й містобудування Полоцької, Гродненської і Смоленської земель. Це — західні землі Київської Русі. Полоцьк: князівство, вороже Києву, яке мусило розвивати власну архітектуру, бо не могло запросити артіль майстрів з Києва. Хронологія: початок мурованої ар хітектури за часів Ярослава Мудрого — собор Святої Софії збудували в 1050–і рр. майстри з Києва. Потім — перерва

Софійський собор у Полоцьку: північний фасад (реконструкція Г.Штихова) і план (за П.Рапопортом)

до 1139 р., коли в Полоцьк прийшли майстри з Чернігова. У 1170–і рр. му роване будівництво раптово припини лося. Причина нез’ясована. Полоцька будівельна артіль розійшлася по інших містах Русі (окремі майстри чи групи майстрів потрапили у Смоленськ, Нов город, Гродно). Містобудівний устрій Полоцька: місто на плато між річками Західною Двіною і Полотою. Дитинець — мисове городище при злитті річок. На підході до міста біля берегів річок — 2 монас тирі: на Західній Двіні — Бельчицький, на Полоті — Спасо–Євфросиніївський. У місті відомо 10 мурованих будівель домонгольського часу. Основні архітектурні пам’ятки і об’єкти: Великий собор Бельчицького мо настиря 1–ї пол. ХІІ ст. — перший му рований храм після Св. Софії; анало ги — церква Спаса на Берестові в Києві, Успенський собор Єлецького монастиря в Чернігові. Особливість собору — його центричність, зміщення бані на захід, наявність 3 притворів.

Плани храмів Бельчицького монастиря у Полоцьку (за П.Рапопортом): 1–Борисоглібська церква; 2–П’ятницька церква; 3–Великий собор 263

Архітектура Київської Русі

дитинець, площею 1 га (Старий За мок) і окольний город (пізніше — Но вий Замок). Муроване монументальне будів ництво розпочалося в 1180 р., тривало лише 3 десятиліття. За цей час зведе но щонайменше 6 мурованих храмів, за технікою будівництва близькі до київських і волинських. Відмітна особ ливість — спосіб декорування фасадів із застосуванням кольорових шліфова них каменів, глазурованих керамічних плиток, поливних круглих блюд. Все

Спаський собор Євфросиніївського монастиря у Полоцьку. Реконструкція

Борисоглібська церква Бельчиць кого монастиря — було намічено тип динамічної стовпоподібної композиції. П’ятницька церква 1–ї пол. ХІІ ст. — тридільна, прямокутного плану, з квад ратною апсидою. Собор в дитинці 2–ї пол. ХІІ ст. Спаський собор Спасо–Євфроси ніївського монастиря, зодчий Іван, 1150–і рр. — початок створення прин ципово нового образу динамічного стовпоподібного однокупольного храму. Вітебськ — місто Полоцького кня зівства. Проте Благовіщенська церква 1140–х рр. не належить до Полоцької архітектурної школи й не схожа на витвір жодної іншої архітектурної шко ли Київської Русі. Висновок: будували її приїжджі майстри з Візантії, а точніше — з Греції. Гродно (Городен). Містобудівна ситуація: місто на мису, утвореному річками Німан і Городничанкою. Був

264

План і західний фасад Благовіщенської церкви у Вітебську. Реконструкція

Полоцька, Гродненська і Смоленська землі

Плани гродненських церков (за П.Рапопортом): 1–Борисоглібська (Коложська) церква; 2–нижня церква редині не було фрескових розписів. У муруванні зсередини було багато го лосників. Збереглася тільки одна пам’ятка — Борисоглібська (Коложсь ка) церква кінця. ХІІ ст. Її розплануваль но–просторова композиція і декор: хрестовокупольна, тринефна, триап сидна, однокупольна, восьмистовпна, всі стовпи (крім східної пари) — круглі. Декоративне мурування. Смоленськ. Містобудівна ситу ація: місто на обох берегах р. Дніпра, з яких лівий — високий, прорізаний яра ми. Тут — 2 дитинці з окольним горо дом. Укріплена територія Смоленська у ХІІ ст. займала площу 90 га. Муровані храми — на обох берегах Дніпра. Хронологія і етапність розвитку архітектури: 1–й етап: 1101 р. — кін. ХІІ ст. Тяжіння до Київської архітектурної школи (майстри з Києва). 2–й етап: 1190–і рр. — 1230 р. (кінець розвитку: епідемія 1230 р., потім — монголо–татарська навала). Протягом 2–го етапу зведено 15 му рованих об’єктів. Смоленськ посів

перше місце на Русі за інтенсивністю мурованого будівництва. Сформува лася своя власна архітектурна школа, що увібрала досягнення як Київської, так і Полоцької архітектурних шкіл. Архітектурні об’єкти: 1101 р. — зведено мурований собор Володимира Мономаха — перша муро вана будівля Смоленська (знищений). Борисоглібський собор на Смядині 1145 р. — перший мурований храм після 40–річної перерви. Повторив форми києво–чернігівських пам’яток, бо тоді до Смоленська переїхала група києво–чернігівських майстрів, котрі заклали основи Смоленської архітек турної школи. Після Смядинського

Плани смоленських церков (за П.Рапопортом): 1–Івана Богослова; 2–безстовпної на Дитинці; 3–Василія на Смядині 265

Архітектура Київської Русі

Церква Михаїла Архангела (Свирська) у Смоленську. Реконструкція

храму більше не будували шестисто впних, а тільки чотиристовпні храми. Церква Петра і Павла 1146 р. — чо тиристовпна, однокупольна. Вона доб ре збереглася, реставрована. Церква Михаїла Архангела (Свир ська церква) 1194 р. Належить до 2–го етапу. Добре збереглася. Князь Давид Ростиславич запросив для її будівництва полоцького зодчого. Тут зроблено наступний крок у розвитку висотних композицій храмів після По лоцька — наявність на фасадах силь них вертикальних членувань (багато уступчасті лопатки й півколонки). Відомо ще 6 аналогічних храмів — со бори Троїцького і Спаського монас тирів, П’ятницька й Кирилівська церк ви. Смоленськ пожав плоди інтенсив ного архітектурного розвитку полоць кої архітектури в попередній період. Тепер у Смоленську склалася цілком самостійна архітектурна школа.

266

4. 7. Архітектура й містобудування Новгородської і Псковської земель. Північно–західні околиці Київської Русі, контактна зона з народами Скан динавії та з Північною Німеччиною. Новгород. Друге за значенням місто Київської Русі після Києва. Чому така назва міста — Новий город? А де ж тоді був старий город? Версії дослідників щодо цього різноманітні: Стара Ладога, Стара Руса. Насправді, старим городом стосовно Новгорода було Гордище над р. Волховом непо далік Юр’єва монастиря. Політичний устрій Новгорода: з 1136 р. — республіка з трьома вищими посадовими особами: владика, посад ник, князь. Тому з ХІІ ст. князів вигнали за межі міста, на Городище, де колись було первісне поселення. 1478 р. — приєднання Новгорода до Москви, кілька геноцидів, улаштованих Моск

Новгородська і Псковська землі

Софійський собор у Новгороді. Реконструкція Г.Штендера вою проти новгородців. Це призвело до повної зміни населення міста й око лиць. Пошуки наукою міфічного 4–го східнослов’янського народу: ним були, ймовірно, новгородські «словени», згадані в Літописі Руському. Містобудівний устрій: місто по обидва боки р. Волхов; Софійська і Торгова сторони. 2 загальноміські центри: на Софійській стороні це Ди тинець з Софійським собором і Влади чим двором; на Торговій стороні — Ярославове дворище і Торг з Ніко ло–Дворищенським собором на кня жому дворі, архітектурним «конкурен том» Св. Софії. Поєднував 2 половини Новгорода Великий міст — центр гро мадського життя. Вся територія міста членувалася на 5 кінців (районів): на Софійській стороні — Людин, Заго родський, Неревський; на Торговій стороні — Словенський і Плотницький. Кінці ділилися на вулиці. Кожна вулиця була ніби окремим мікрорайоном і формувала свою громаду. Центрами кінців і вулиць були храми — кончанські й уличанські. Собор Св. Софії у Новгороді 1045– 1052 рр. — п’ятинавовий хрестовоку польний храм з 3 апсидами, зовніш ньою галереєю, сходовою вежою, увінчаний 5 куполами.

Плани новгородських церков (за П.Рапопортом): 1–Благовіщенської на Городищі; 2–Ніколо–Дворищенського собору; 3–собору Антонієва монастиря; 4–Георгіївського собору Юр’єва монастиря Новгородські муровані храми: у ХІІ ст. будувалися великі імпозантні со бори. У ХІІІ–ХV ст. перейшли на неве ликі парафіяльні храми — хрестовоку польні, чотиристовпні, однокупольні. Функції цих храмів багатогранні, зок рема й як банківських сейфів серед де рев’яної забудови, яка часто горіла. Провідна роль в архітектурі замов ників — посадських громад. Три великі собори Новгорода: про тотипом їх була Благовіщенська церква на Городищі 1103 р. (не збереглася). 1. Ніколо–Дворищенський собор 1113 р. — тринавовий, п’ятикуполь ний, з хорами, але первісно — без схо дової вежі, оскільки перехід на хори був влаштований з дерев’яного князівського палацу, що стояв поряд. 2. Собор Юр’єва монастиря (по р. Волхову, з боку озера Ільмень) —

267

Архітектура Київської Русі

княжий монастир і усипальниця. Збу дував майстер Петро у 1119 р., трина вовий, трикупольний, з прямокутною сходовою вежою. 3. Собор Антонієва монастиря 1117–1119 рр. — тринавовий, трику польний, з циліндричною сходовою ве жою. Після 1119 р. настає перерва в му рованому будівництві Новгорода, яке переноситься спершу у Псков, потім — у Стару Ладогу. Успенська й Георгіївсь ка церкви в Старій Ладозі 1160–х рр. — кубічні, чотиристовпні, триапсидні. од нокупольні. Відновлення мурованого будівниц тва в Новгороді наприкінці 1160–х рр. у зв’язку з переведенням сюди артілі майстрів зі Старої Ладоги. Новий тип храму — чотиристовпний, однокуполь ний, триапсидний. І.Грабар: «Звідки взявся такий тип храму? Звідки отри мала його Русь, бідна Русь, яка все звідусюди запозичувала? Навряд чи є в історії мистецтва інше питання, з

приводу якого було б висловлено стільки різних думок, іноді зовсім безг луздих. Тільки про одне не подумали, що народ, який створив «Слово о пол ку Ігоревім» має досить творчих сил, щоб створити і потрібний йому храм». Основні пам’ятки цього етапу: Церква Петра і Павла на Синичій горі 1192 р.

Ніколо–Дворищенський собор у Новгороді. Реконструкція Г.Штендера

Успенська церква у Старій Ладозі. План і північний фасад. За П.Рапопортом

268

Новгородська і Псковська землі

П’ятницька церква у Новгороді. Реконструкція Г.Штендера

Церква Спаса на Нередиці 1198 р. П’ятницька церква на Ярославовому дворищі 1207 р. з висотною центрич ною композицією — зовсім не новго родська за характером архітектурних форм і технікою будівництва: вплив Полоцької і Смоленської архітектурних шкіл. Церква Перинського скита поч. ХІІІ ст. — одне з перших застосувань прийому завершення фасаду трилопа тевою кривою. Храм Ніколи на Липні 1292 р. З 2–ї пол. XIV ст. провідним типом храмів Новгорода стає чотиристовп ний одноапсидний однокупольний храм з покриттям по склепіннях: церква Федора Стратилата на Ручью 1361 р., церква Спаса на Ілліній ву лиці 1374 р.

Церква Перинського скиту

Церква Федора Стратилата на Ручью в Новгороді 269

Архітектура Київської Русі

Аксонометричний розріз Церкви Ніколи на Липні в Новгороді. За П.Максимовим Псков. 903 р. — перша згадка про місто. 1036 р. — підпорядкування Нов городу (Псков вважався «пригородом» Новгорода). З початку ХІV ст. — самос тійна республіка. 1510 р. — підпоряд кування Москві. Містобудівна ситуація: на березі р. Великої при впадінні в неї р. Пскови. Структура міста — мисове городище, 4 укріплені частини (Дитинець (Кром), Довмонтов город, Застіння, Запс ков’є), 4 смуги мурів (унікальне місто на Русі за своєю оборонною систе мою). Персі — підпірно–оборона стіна Крома. Мури і башти. На ХІІІ ст. припадає зародження ок ремої, оригінальної Псковської архі

270

тектурної школи, яка на початку розви валася під впливом Новгорода. Центр Пскова — «Дім Святої Трій ці» — собор 1367 р. з приділами. Хра ми Довмонтова города. Символіка їх: храми символізували кожен з районів міста. Храми всі муровані з доломіто вого вапняка холодно–сизого кольору. Майстри–архітектори прибули з Нов города разом з князем. Собор Іванівського монастиря збу дований у ХІІ ст. за зразком собору Ан тонієва монастиря в Новгороді, але без сходової вежі. Спасо–Преображенський собор Мі рожського монастиря 1136–1156 рр. Замовник — новгородський єпископ грек Ніфонт, будували новгородські майстри, але за вказаними зразками (Греція, Константинополь, Болгарія). Первісно мав хрещату об’ємно–прос торову структуру. Надбудова у ХІІІ ст. над північно–західною і південно–за хідною камерами змінили цю структу ру. За цим зразком (після надбудови) зведено собор Снетогорського монас тиря 1310 р. Парафіяльні храми будувалися в ключових ландшафтних і містобудівних

Собор Іванівського монастиря у Пскові

Новгородська і Псковська землі

точках: на заворотах річок, біля переп рав, мостів, фортечних брам. «Широкому розмаху новгородців, котрі тримали в страху всю Північ, су перничали з Москвою і бавилися у ви соку політику, відповідали їхні могутні храми. Псковичі ж не пускалися в да лекі пригоди, їм вистачало клопоту з захисту своєї землі від наступу німців. Усьому їхньому складу відповідали їх затишні, славні церкви» (І.Грабар). Ос новний тип псковського храму — хрес товокупольний, чотиристовпний, з хре щатою організацією внутрішнього простору, з одним куполом на сту пінчасто підвищених підпружних арках. Храм оточували численні бічні вівтарі (приділи) і притвори. Розвиток ішов у бік переходу від позакомарного пок риття храмів до щипцевого і вальмово го. Подальший розвиток — до безсто

впних храмів, зі складними ступінчас тими системами арково–склепінчас того перекриття. Псковський тип «звонниці» — монументальна стіна, прорізана арками, в яких підвішені дзвони. У XIV–XV ст. псковські майстри– будівничі вважалися найкваліфіко ванішими на Русі, тому їх запрошували для роботи в інших землях, зокрема в Москві. За І.Грабарем «одна особливість надає зодчеству новгородців і пско вичів зовсім виняткового чару: їхні будівлі не викреслені за лінійками і кут никами, а ніби намальовані від руки. Як у загальному контурі їх, так і в кожній лінії, в заокругленні склепіння, вигині купола, обробленні віконного налични ка, — скрізь відчувається вільний, нічим, окрім натхнення, не зв’язаний

Псковські храми: а–собор Мірожського монастиря після перебудови в ХІІІ ст. (за Г.Алфьоровою); б–собор Снетогорського монастиря (за П.Максимовим)

271

Архітектура Київської Русі

Церква Богоявлення з Запсков’я у Пскові рисунок, завдяки якому в цілій будівлі немає жодного засушеного місця, а все живе і милує око. Москва, покін чивши свого часу з вольницею Новго рода і Пскова, стерла разом з нею і все їхнє мистецтво, яке одразу ж зупини лося, щоб уже ніколи не відродитися».

4. 8. Архітектура й містобудування Володимиро–Суздальської землі. Північно–східні терени Русі. Пізня слов’янська колонізація цього краю і заснування міст — ХІ–ХІІ ст.: Влади мир — 1108 або 1154 рр., Перес лавль–Заліський — 1152 р., Москва — 1147 р., Ярославль — 1071 р., Ря зань — 1096 р. Спершу столицею був Суздаль. Володимир Мономах з 1093 р. був тут князем. Суперечності й дискусії щодо зас нування міста Владимира на Клязьмі

272

(Владимира Заліського) — за Г.Мо кєєвим. Скоріше всього, місто засну вав ще Володимир Мономах у 1108 р. Містобудівний устрій Владимира (пряме копіювання київської то поніміки й київського містобудівного устрою), Переславля–Заліського, Ря зані (Старої), інших міст. Муроване будівництво в краї почало ся на початку ХІІ ст., коли Володимир Мономах збудував цегляні собори в Суздалі і Владимирі (не збереглися), які, проте, не створили традиції. Князь Юрій Долгорукий започаткував постійне му роване будівництво в краї, звівши князівський заміський замок у Кідекші під Суздалем з першою в цих землях білокам’яною церквою Бориса і Гліба в 1152 р. У 1152–1157 рр. він же збудував Спасо–Преображенський собор у Пе реславлі–Заліському. Обидва храми бу дували галицькі майстри, яких прислав галицький князь Володимир на прохан ня Юрія Долгорукого, про що свідчить як техніка мурування, так і записи в літопи сах. У цих двох храмах проявилися перші риси сформованої місцевої архітектурної школи: храми хрестовоку польні, чотиристовпні, однокупольні. Стіни вище рівня хорів стають тоншими, утворюючи горизонтальний уступ. Арка турний фриз, поребрик і піввал прикра шають верхні частини трьох апсид і підбанника. Техніка будівництва — з білого каменя, як у Галичі. Розквіт архітектури цього краю пов’язаний з сином Юрія Долгорукого Андрієм Боголюбським (правив у 1157–1174 рр.). Він переніс столицю князівства з Суздаля у Владимир. За нього відбулася радикальна зміна політичної програми Володимиро– Суздальських князів: не боротьба за Київ, а створення конкуруючого з Ки євом політичного центру на північному сході. Відтак Андрія Боголюбського можна вважати засновником власне російської державності і власне росій ської архітектури. У 1169 р. — напад

Володимиро–Суздальська земля

військ під проводом Андрія Боголюбсь кого на Київ і плюндрування міста. Це — символічний акт розриву з київською традицією, як і викрадення головної святині — Вишгородської ікони Богоро диці, яка нині відома як Владимирська. З 1158 р. розпочинається будів ництво основних престижних будівель Владимира: 1158 р. — Золота брама як головний парадний в’їзд до міста (була ще Срібна брама на виїзді); 1158–1160 рр. — будівництво Ус пенського собору. Купол висотою 32,3 м, вище Софії Київської. Аркатур но–колончастий фриз. Замок у Бого любово (за 10 км. від Владимира) збу

довано у 1158–1165 рр.: мурований ансамбль, що включав палац і церкву. Зведення першого храму на Русі, пос вяченого Покрові Богородиці — Церк ва Покрова на Нерлі, 1165 р. Усе це бу дували німецькі майстри, надіслані на прохання князя Андрія його союзни ком, німецьким імператором Фрідрі хом Барбаросою. Церква Покрова на Нерлі зведена на штучному насипі й субструкціях і первісно була оточена одноярусною галереєю–гульбищем. Згідно з І.Гра барем «церква Покрова на Нерлі є не тільки найдовершенішим храмом, створеним на Русі, а й однією з

Західний фасад Успенського собору у Владимирі: 1–первісний вигляд; 2–після перебудови у 1189 р. 273

Архітектура Київської Русі

Церква Різдва Богородиці й князівський палац у Боголюбові. Реконструкція М.Вороніна

Церква Покрова на Нерлі. Реконструкція М.Вороніна 274

Георгіївський собор у Юр’єві–Польському. Реконструкція Г.Вагнера

Володимиро–Суздальська земля

найбільших пам’яток світового мисте цтва. Як всі великі пам’ятки, Покров на Нерлі не можна передати в жодних відтвореннях на папері і тільки той, хто бачив її наяву, відчував чарівність всьо го її несказанно стрункого силуету й насолоджувався досконалістю дета лей, — тільки той може оцінити це справжнє диво руського мистецтва». Наступний етап розвитку архітекту ри, зі збільшенням декоративності — за князя Всеволода Велике гніздо (у хрещенні Димитрій, брат Андрія Бого любського, правив у 1176–1212 рр.).

Дмитрівський собор у Владимирі 1194–1197 рр. За типом храм близь кий до церкви Покрова на Нерлі. Шир ше застосовано різьблення по каме ню. З 600 різьблених каменів 470 — звірі й птахи. Різні сюжети з життя. «Реставрація» храму за часів часів ца ря Миколи І. Перебудова Успенського собору в 1189 р., оточення його двоя русною галереєю і перетворення з однокупольного на п’ятикупольний. Георгіївський собор у Юр’єві–Польсь кому 1230–1234 рр. з суцільним різьб леним декором, що укриває фасади.

Дмитрівський собор у Владимирі

275

Архітектура Київської Русі

Архітектура й містобудування ранньої Москви. Москва, заснована Київським кня зем Юрієм Долгоруким у 1147 р., з XIV ст. перетворилася на центр князівства, яке суперничало з найсильнішим тоді Тверським князівством. У 1323 р. сю ди, в безпечніше місце, перенесли з Владимира кафедру митрополита всієї

Русі. Політика «збирання земель» дов кола Москви князя Івана Калити (пра вив у 1325–1340 рр.). При ньому в Москві розпочалося муроване мону ментальне будівництво. Центром Мос кви був дитинець (Кремль) — типове мисове городище при впадінні р. Нег линної в р. Москву. 1326 р. — перший білокам’яний Ус пенський собор в Кремлі; поряд з ним у 1329 р. — кам’яна церква–дзвіниця Іоана Лествичника; 1333 р. — кам’яний Архангельський собор (усі не зберег лися). У ту ж добу визначилося місце розташування князівського двору (з західного боку від соборів). Так почала формуватися Соборна площа Кремля. Іван Калита розширює територію Кремля й оточує її у 1339 р. новими ду бовими стінами. 1367 р. — білокам’яний мур довко ла Кремля (князь Дмитрій Донський). Москва виступає як спадкоємиця великих князів Владимиро–Суздаль ських і відроджує білокам’яну архітек туру після занепаду монголо–татарсь кої доби. Добре збереженою пам’яткою тієї доби є Успенський собор на Городку в підмосковному Звенигороді 1399 р. Він чотиристовпний, однокупольний, з дуже нерегулярним планом, що свідчить про значне зниження ква ліфікації майстрів, порівняно з Воло димиро–Суздальською архітектурою ХІІ–ХІІІ ст. В архітектурних формах — вплив архітектури Владимира, По лоцька і Смоленська. Троїце–Сергіїв монастир, заснова ний Сергієм Радонезьким: у 1422 р. будується Троїцький собор (усипаль ниця Сергія). Відзначається винятко вою статичністю і монументальністю.

Успенський собор на Городку в Звенигороді. За П.Максимовим 276

Російська дерев'яна архітектура

4. 9. Російська дерев’яна архітектура.

Спасо–Преображенський собор Спасо–Андронікова монастиря в Москві. Реконструкція Б.Огнєва

Спаський собор Спасо–Андроніко ва (Андроньєва) монастиря в Москві 1425 р. У цьому монастирі ченцем був Андрій Рубльов, тут він і похований. Він — імовірний автор чотиристовпного, триапсидного, однокупольного собо ру, для якого характерні виразна, дуже динамічна, вертикально спрямована композиція, ступінчасте наростання мас, білокам’яна техніка мурування. Висновок: у XIV–XV ст. у ранньомос ковській архітектурі формується своя оригінальна архітектурна мова, яка на магається синтезувати все, що було напрацьовано в архітектурі інших зе мель Русі в попередні століття. Це було архітектурним виявом політичної тен денції збирання Москвою всіх руських земель.

Російська Північ як регіон найкраще збережених традицій і пам’яток народ ної дерев’яної архітектури. «Чим далі в глибину часу відходить пам’ятка, тим більше відчувається простота і могутність її будівничих. Ко ли стоїш біля стародавнього зрубу, то не можеш позбутися думки, що ці ве летенські колоди, яких зараз у жодно му лісі не знайдеш, зрубані не те перішніми людьми, а велетнями. У спогадах постають циклопічні будо ви Греції і грандіозні споруди Єгипту. Якась невідома нашим дням мо гутність відчувається в них, але не ли ше фізична сила, а сила духовна, міць того релігійного духу, який підказував чудові форми вигадливих храмів і в благочестивому змаганні надихав будівничих на створення храмів–казок, храмів–богатирів во славу Божу» (І.Грабар). Принцип збірності. 2 способи де рев’яного будівництва: зруб і каркас. У Росії переважав зруб, каркасні конструкції відігравали допоміжну роль. Основний об’ємний елемент — кліть (зруб чотирикутного плану). Розмітка будівлі за допомогою кілочків, шнура й мірної палиці. Про порції на основі квадрата і його діаго налі. Антропоморфність мір довжини і пропорційних співвідношень: міри довжини — п’ядь, локоть, різні типи са женів. Модульність, заснована на розмірах дерев’яних елементів (коло да або брус як модуль). Елементи дерев’яної архітектури. Основні терміни й поняття. Вирішення дахів, вікон і дверей. Види дахів. Конструкції самцового даху. Елементи вінчання — бочка, хрещата бочка, шат ро, куб, шатро на хрещатій бочці. Вікна волокові й косящаті. Покриття тесом, лемехом, типи лемеха (городчастий, заокруглений, загострений).

277

Архітектура Київської Русі

Розмірювання плану при закладенні дерев’яної церкви

Тип житлового будинку «брусом»: 1–ізба; 2–сіни; 3–двір Зведення будівель без єдиного цвяха: чому, який у цьому конструктив ний смисл (залізні елементи, іржавію чи, послаблюють міцність дерев’яного зрубу). Типи будівель і споруд: Дерев’яне житло: від чотиристінки (однокамерне житло) і п’ятистінки (двокамерне житло) — до царського палацу в с. Коломенському під Моск вою 1667–1668 рр. (хороми, що скла далися з багатьох клітей). Типові ком позиції північних будинків: брусом; глаголем; кошелем. Середньоросійсь кі житлові будинки, декор їхніх вікон і фронтонів.

278

Господарські споруди: амбари (на пні, на стовпах, на підпірній стіні, з га лереєю чи без), млини (столбовки — на стовпах, на кліті, на рамі; шатров ки — як правило, на прямому чи зву женому догори восьмерику), мости (ряжеві й консольні). Фортифікаційні (оборонні) спору ди: конструкції стін, різні типи башт. Основні дерев’яні фортеці — Олонець, Пелим, Якутськ. Храми: Найхарактерніша риса російського дерев’яного храму — невідповідність зовнішніх форм храму і його інтер’єру. «Яким би високим і могутнім не був храм зовні, всередині він зовсім не відповідає своєму зовнішньому вигляду. І той, хто вперше бачить один з північних храмів–богатирів, буває спантеличе ний, коли, очікуючи побачити приміщен

Російська дерев'яна архітектура

Бочка

Куб

Шатро на хрещатій бочці

ня велетенської висоти, зовнішній виг ляд якого його так уразив, — він нес подівано потрапляє в низеньку й похму ру комірчину, на кшталт сіней, висотою до 5 аршинів. Це і є трапезна. Звідси ни зенькі двері ведуть у головне приміщен ня для молільників, але й тут марно було

б шукати висоти, яка б хоч трохи нагаду вала піднебесну висоту шатра і маківки. Тут стеля на аршин, максимум на два, вище трапезної, і нема й натяку на шат ро. Суворі холоди й жорстокі вітри при мусили обмежити приміщення храму жалюгідно тісними рамками і звели всю потрясаючу велич його шатрів, кубів, бочок, теремків і маківок до простої де корації. Це особливо добре видно на пе рерізах різних церков, де невиразні комірчини внутрішніх приміщень зда ються ніби крихітними серцевинами ве летенських горіхів, що обросли ней мовірної товщини корою та страхітливи ми наростами» (І.Грабар). Основні типи дерев’яних храмів: 1. Клітські — найпростіший і найпо ширеніший тип храму — церква Лаза ря XVI ст. з Муромського монастиря (нині в Кіжах). 2. Шатрові, їх взаємозв’язок з му рованими, проблема внутрішнього простору й зовнішніх об’ємів (храми–

279

Архітектура Київської Русі

Стіна і башта Олонця кінця XVII ст. За М.Мільчиком і Ю.Ушаковим

280

Російська дерев'яна архітектура

Надбрамна башта Ілімського острога в Сибіру. За М.Крадіним

Композиційні схеми розташування холодного і теплого храмів та дзвіниці. За Ю.Ушаковим: а–триелементна трикутна композиція; б–триелементна діагональна композиція; в–двоелементна діагональна композиція 281

Архітектура Київської Русі

пам’ятники, орієнтири, містобудівні домінанти). Микільська церква XVI ст. у с.Лявля та Микільська церква 1600 р. у с. Панилово Архангельської області, Успенська церква 1774 р.у с. Кондопо га (Карелія). 3. Багатошатрові: як правило, хре щаті в плані, увінчані кількома шатра

ми довкола центрального — Троїцька церква 1727 р. у с. Ньонокса Архан гельської області, Успенський собор у м. Кемь (Карелія). 4. Кубоваті, з’явилися у XVIІ ст.: центральне молитовне приміщення увінчане так званим кубом, що нагадує традиційну для України грушовидну

Розрізи Успенської церкви і дзвіниці Нижнє–Уфтюгського погосту на Вологодщині (за В.Сусловим). На розрізі церкви позначено її внутрішній простір

282

Російська дерев'яна архітектура

Предтеченська церква Ширковського погоста Новгородської області

Успенська церква у с.Кондопога в Карелії

баню — П’ятницька церква 1666 р. у с. Шуєрецьке в Карелії. 5. Багатоверхі. Збільшення кіль кості верхів (більше 5) спостерігається з XVIІ ст.: класичний взірець — Преоб раженська церква 1714 р. Кіжського погоста в Карелії. 6. Ярусні типи храмів представля ють останній етап розвитку народного

храмового зодчества. Найчастіше во ни зустрічаються в середній смузі Росії та на півдні Росії, на півночі — рідко. Ярусні храми виникли і розвивалися під впливом української дерев’яної архітектури. Цей вплив проявився, зокрема, і в тому, що внутрішній простір відкритий на всю висоту й доб ре освітлений. Ярусні храми відомі в одноверхому й багатоверхому варіан тах, кількість ярусів — 3–4: Предте ченська церква 1697 р. Ширковського погоста Новгородської області. Дзвіниці. Основна, архаїчна конст рукція — каркасна, на основі верти

283

Архітектура Київської Русі

П’ятницька церква у с.Шуєрецьке в Карелії. За В.Сусловим 284

Російська дерев'яна архітектура

Ансамбль погосту Кіжі в Карелії

Храмовий ансамбль у с.Шуєрецькому. Реконструкція Ю.Ушакова 285

Архітектура Київської Русі

Аналіз композиції чотириелементного храмового ансамблю діагональної композиції у с.Чекуєво Архангельської області. За Ю.Ушаковим. 2H — дві висоти будівлі

кальних стовпів: існують типи чотириг ранний п’ятистовпний та восьмигран ний дев’ятистовпний (відповідно, п’я тий і дев’ятий стовпи містилися в центрі). Більшість дзвіниць двоярусні, нижній ярус — обкладений зрубом. Завершені здебільшого шатром з маківкою. Композиції ансамблів. Традиційний храмовий комплекс складався, щонай менше, з трьох споруд: холодного хра му, теплого храму та дзвіниці. Нерідко ансамбль доповнювали каплиці. Тери торія була огороджена з акцентованою

286

вхідною брамою. Будівлі ніколи не ста вилися вздовж однієї поздовжньої або поперечної вісі. Відомі два компо зиційні прийоми взаєморозміщення будівель: трикутний і діагональний. При такому взаєморозміщенні з будь–якої видової точки видно всі три сторуди. Основні споруди в ансамблі ставилися на відстанях одна від одної, які дорівнювали подвійній висоті вищої будівлі. Це забезпечувало оптимальне візуальне розкриття кожної споруди та композиційну єдність багатоелемент них ансамблів у ландшафті.

Частина 5. Перелік контрольних питань і завдань для самостійної роботи Контрольні питання для опитувань під час навчального процесу, а також на заліках і екзаменах:

1. Архітектура Стародавнього Світу та Античності 1. 2. 3. 4. 5. 6. 7. 8. 9. 10. 11. 12. 13. 14. 15. 16. 17. 18. 19. 20. 21. 22. 23. 24. 25. 26.

Мегалітична архітектура. Будівельна техніка й архітектурні форми Стародавнього Єгипту. Періодизація архітектури Стародавнього Єгипту. Містобудування Стародавнього Єгипту. Храми і піраміди Стародавнього Єгипту. Ордер в архітектурі Стародавнього Єгипту. Містобудування Стародавніх Дворіччя і Месопотамії. Зіккурати Стародавніх Дворіччя і Месопотамії. Періодизація архітектури Стародавніх Дворіччя і Месопотамії. Архітектура Персії і Близького Сходу, її внесок у розвиток світової архітектури. Архітектура Егейського світу. Періодизація архітектури античної Греції. Давньогрецька ордерна система. Типи храмів в архітектурі античної Греції. Формування ансамблю Акрополя в Афінах. Архітектурно–містобудівні принципи формування міст в античній Греції. Архітектура й містобудування Північного Причорномор'я. Основні міста. Архітектура й містобудування етрусків, їх вплив на становлення римської архітектури. Архітектурно–містобудівні принципи формування міст у Стародавньому Римі. Купольна архітектура Римської імперії. Архітектор Аполлодор з Дамаска, його мости і Пантеон в Римі. Архітектор Вітрувій і його «10 книг про архітектуру». Архітектурні ордери античного Риму. Принципи ордерних композицій у римській архітектурі. Основні типи будівель і споруд в архітектурі Риму. Принципи їх архітектурного вирішення. Місто Рим і його основні архітектурні споруди республіканської та імперської доби. Римська будівельна техніка.

287

Контрольні питання і завдання

2. Архітектура європейського Середньовіччя 1. 2. 3. 4. 5. 6. 7. 8. 9. 10. 11. 12. 13. 14. 15. 16. 17. 18. 19. 20. 21. 22. 23. 24. 25. 26. 27. 28. 29. 30. 31. 32. 33. 34. 35. 36. 37. 38. 39.

288

Періодизація розвитку візантійської архітектури. Ґенеза візантійської архітектури. Проблема «Рим чи Схід». Візантійська будівельна техніка. Архітектура Візантії доби імператора Юстиніана І. Собор Св.Софії в Константинополі — найвизначніша пам'ятка візантійської архітектури. Хрестовокупольна візантійська система. Центральнокупольна візантійська система. Архітектура Візантії раннього і середнього періодів: регіональні школи та їхні відмінності. Загальна характеристика архітектури пізньовізантійської доби. Особливості архітектури грецької школи пізньовізантійської доби. Монастирі Греції пізньовізантійського періоду. Основні типи храмів у пізньовізантійській архітектурі. Два центри ранньохристиянської архітектури (Рим і Равенна), їх порівняльна характеристика. Центричні й базилікальні храми у ранньохристиянській архітектурі. Походження і структура ранньохристиянської базиліки. Базилікальні храми Риму і Равенни ранньохристиянської доби. Етапи розвитку дороманської архітектури за Альпами (Франція і Німеччина). Хронологія розвитку романської архітектури. Ґенеза романської архітектури. Клюнійська бенедиктинська церковна архітектура. Паломницькі церкви у романській архітектурі. Особливості романської будівельної техніки, конструкцій, архітектурних форм і декору. Етапи розвитку романської архітектури. Основні архітектурні пам'ятки романської доби. Архітектура цистерціанців романської доби. Романські імперські собори в Німеччині. Романська архітектура Англії. Особливості романської архітектури в Німеччині. Особливості романської архітектури Ломбардії. Особливості романської архітектури Південної Італії і Сицилії. Особливості романської архітектури Середньої Італії. Особливості романської архітектури в Іспанії. Місцеві школи у французькій романській архітектурі. Періодизація і хронологія фортифікаційної архітектури середньовічної Європи та Святої Землі. Донжони Франції, нормандські замки Англії, пфальци і бурги Німеччини. Фортифікаційна архітектура хрестоносців на Святій Землі. Особливості замків хрестоносців. Хронологія і періодизація готичної архітектури. Ґенеза готичної конструктивної системи, внесок народів Європи у створення готики. Відмінності між романською і готичною архітектурою.

Контрольні питання і завдання

40. 41. 42. 43. 44. 45.

Основні елементи готичної архітектури. Готична конструктивна система. Основні пам'ятки ранньої готики. Основні пам'ятки готичної архітектури доби розквіту в різних країнах Європи. Пам'ятки пізньої готики. Особливості та відмінності готичної архітектури в різних країнах Європи: Франції, Німеччині, Англії, Австрії, Італії, Іспанії.

3. Архітектура Ренесансу й Нового часу 1. 2. 3. 4. 5. 6. 7. 8. 9. 10. 11. 12. 13. 14. 15. 16. 17. 18. 19. 20. 21. 22. 23. 24. 25. 26. 27. 28. 29. 30.

Ранній ренесанс в Італії. Архітектори і твори. Зрілий ренесанс в Італії. Архітектори і твори. Пізній ренесанс в Італії. Архітектори і твори. Ренесансна архітектура у Франції. Ренесансна архітектура в країнах Європи. Архітектурна творчість Ф. Брунеллескі. Архітектурна творчість Д. Браманте. Архітектурна творчість Мікеланджело. Творчість архітектора А. Палладіо. Творчість архітектора Дж. Віньйоли. Творчість архітектора Л. Берніні. Собор Святого Петра в Римі. Містобудівні реконструкції в Римі доби пізнього ренесансу й бароко. Архітектура бароко в країнах Європи. Архітектура класицизму у Франції та інших країнах Європи. Містобудівна реконструкція Парижа 1850–1870–х років. Містобудівна реконструкція Відня 1850–1870–х років. Архітектура Європи доби еклектики й історизму. Архітектура модерну в Європі. Архітектура експресіонізму. Архітектура тоталітаризму в Європі (ХХ ст.). Функціоналізм в архітектурі Європи і США ХХ ст. Творчість архітектора Ле Корбюзьє. Творчість архітектора Л. Міс ван дер Рое. Творчість архітектора Ф.–Л. Райта. Творчість архітектора В. Гропіуса. Творчість архітектора А. Аалто. Творчість архітектора Ееро Саарінена. Творчі напрямки в архітектурі другої половини ХХ ст. Архітектура постмодернізму.

4. Архітектура Київської Русі 1. 2. 3. 4. 5.

Київська Русь і Візантія: архітектурні зв'язки. Хронологія і періодизація розвитку архітектури Київської Русі. Початки мурованої архітектури в Київській Русі. Періодизація містобудівного розвитку Києва за Княжої доби. Періодизація розвитку храмової архітектури Києва.

289

Контрольні питання і завдання

6. 7. 8. 9. 10. 11. 12. 13. 14. 15. 16. 17. 18. 19. 20. 21. 22. 23. 24. 25. 26. 27. 28. 29. 30. 31. 32. 33. 34. 35. 36. 37. 38. 39. 40. 41. 42.

290

Цивільні муровані споруди Києва Княжої доби. Основні архітектурні пам'ятки Києва Княжої доби. Розпланувально–просторовий устрій Переяслава. Особливості мурованої храмової архітектури Переяслава. Основні пам'ятки Переяславської архітектурної школи. Хронологія і періодизація Чернігівської архітектурної школи. Містобудівний устрій Чернігова. Основні, етапні архітектурні пам'ятки Чернігова. Розвиток містобудування і архітектури в Новгороді–Сіверському, Путивлі, інших містах Чернігово–Сіверщини. Хронологія і періодизація Галицько–Волинської архітектури. Риси спільності й відмінності в архітектурі Володимира–Волинського і Галича. Містобудівний устрій Галича. Містобудівний устрій Володимира–Волинського, Луцька. Основні пам'ятки галицької і волинської архітектурних шкіл Княжої доби. Роль Галицько–Волинської архітектури в архітектурному процесі ЦентL рально–Східної Європи доби Середньовіччя. Містобудівний устрій Полоцька. Містобудівний устрій Смоленська. Періодизація розвитку архітектури Полоцька. Основні архітектурні пам'ятки. Періодизація розвитку архітектури Смоленська. Основні архітектурні пам'ятки. Основні риси і особливості Гродненської архітектурної школи. Містобудівний устрій Новгорода. Містобудівний устрій Пскова. Періодизація розвитку архітектури Новгорода. Основні архітектурні пам'ятки. Періодизація розвитку архітектури Пскова. Основні архітектурні пам'ятки. Регіональні особливості Новгородсько–Псковської архітектури. Містобудівне освоєння Заліського регіону. Хронологія і періодизація розвитку тут архітектури й містобудування. Архітектурні зв'язки Володимиро–Суздальського князівства з іншими регіонами Київської Русі та Європи. Містобудівний устрій Володимира на Клязьмі та основні архітектурні пам'ятки. Архітектурна діяльність князя Андрія Боголюбського. Архітектурна діяльність князя Всеволода Велике Гніздо. Особливості ранньомосковської архітектури. Риси спільності й відмінності в архітектурі різних земель Київської Русі. Основні регіональні архітектурні школи Київської Русі, їх характеристика. Типи дерев'яного житла в російській дерев'яній архітектурі. Типи храмів у російській дерев'яній архітектурі. Характерні типи й архітектурні риси оборонних, інженерних та виробничих споруд у російській дерев'яній архітектурі. Основні пам'ятки російської дерев'яної архітектури.

Контрольні питання і завдання

Тематика рефератів і семінарів 1. Архітектура Стародавнього Світу та Античності 1. 2. 3. 4. 5. 6. 7. 8. 9. 10.

1. 2. 3. 4. 5. 6. 7.

Теми рефератів: Єгипетський ордер і ордер античної Греції. Ґенеза, порівняльний аналіз. Архітектурні ордери античних Греції і Риму. Ґенеза й порівняльний аналіз. Єгипетська піраміда й вавілонський зіккурат. Ґенеза й порівняльний аналіз. Основні принципи застосування ордера і типи ордерних споруд в Єгипті, Греції, Римі. Порівняльний аналіз. Формування ансамблю Акрополя в Афінах. Архітектурно–містобудівні принципи формування міст в античних Греції і Римі. Порівняльний аналіз. Формування ансамблю форумів у Римі. Архітектор Вітрувій і його «10 книг про архітектуру». Архітектор Аполлодор з Дамаска, його мости і Пантеон в Римі. Купольна архітектура Римської імперії. Ґенеза і впливи. Теми семінарських занять: Архітектура стародавньої Індії. Архітектура стародавнього Китаю. Архітектура стародавньої Японії. Архітектура стародавньої Кореї. Архітектура майя і їх попередників (Доколумбова Америка). Архітектура інків і їх попередників (Доколумбова Америка). Архітектура ацтеків і їх попередників (Доколумбова Америка).

2. Архітектура європейського Середньовіччя 1. 2. 3. 4. 5. 6. 7.

Теми семінарських занять: Романська архітектура Англії. Особливості романської архітектури в Німеччині. Романська архітектура Ломбардії. Романська архітектура Південної Італії і Сицилії. Романська архітектура Середньої Італії. Особливості романської архітектури в Іспанії. Місцеві школи у французькій романській архітектурі.

3. Архітектура Ренесансу й Нового часу 1. 2.

Теми рефератів: Бані (куполи) Пантеону, церкви Санта Марія дель Фіоре у Флоренції та собору Св. Петра в Римі. Порівняльний аналіз. Еволюція розпланувально–просторової композиції собору Св. Петра в Римі в проектах та реалізаціях Леонардо да Вінчі, Д. Браманте, Рафаеля Санті, Б. Перуцці, Антоніо да Сангалло–молодшого, Мікеланджело Буонаротті, К. Мадерна.

291

Контрольні питання і завдання

3. 4. 5. 6. 7. 8. 9.

10.

Вплив архітектури італійського ренессансу на архітектуру Європи й Америки XVIІ–ХІХ ст. Архітектура ренессансу в Італії і Франції. Порівняльний аналіз. Ордерний канон Дж. Віньйоли, порівняння з античними ордерами Греції і Риму. Містобудівні реконструкції Парижа і Відня 1850–1870–х років. Порівняльний аналіз. Містобудівні реконстукції в Римі доби пізнього ренесансу і бароко. Творчість архітекторів А.Палладіо і Дж.Віньйоли. Порівняльний аналіз. Творчість архітекторів Л. Міс ван дер Рое і Ф.–Л. Райта. Порівняльний аналіз. Архітектура постмодернізму і її зв'язок з історичними архітектурними стилями.

4. Архітектура Київської Русі

1. 2. 3. 4. 5. 6. 7. 8. 9.

Теми семінарських занять: Регіональні відмінності в архітектурі й містобудуванні земель Київської Русі: Архітектура Києва і Київської землі. Архітектура Чернігівської землі. Архітектура Переяславської землі. Архітектура Галицької і Волинської земель. Архітектура Смоленської землі. Архітектура Полоцького князівства. Архітектура Гродненського князівства. Архітектура Володимиро–Суздальської землі. Архітектура Новгорода і Пскова.

Перелік контрольних питань до екзамену з цілісного курсу 1. 2. 3. 4. 5. 6. 7. 8. 9. 10. 11. 12. 13. 14.

292

Архітектура Стародавнього Єгипту. Давньогрецька ордерна система. Архітектура Риму: архітектурні ордери, типи споруд, купольна архітектура. Етапи розвитку і школи в архітектурі Візантії. Основні риси романської архітектури. Готична конструктивна система. Етапи розвитку архітектури ренесансу в Італії. Архітектура ренесансу у Франції. Архітектура бароко в Європі. Етапи розвитку архітектури класицизму в Європі XVІІ–XIХ ст. Стиль модерн в архітектурі. Конструктивізм (функціоналізм) та його принципи в архітектурній творчості. Архітектурні принципи постмодернізму. Етапи розвитку архітектури Київської Русі.

ФОРМА ПІДСУМКОВОГО КОНТРОЛЮ Підсумковий контроль здійснюG ється шляхом індивідуального опитуG вання студентів під час заліків після семестрів: 3–го (Архітектура євроG пейського Середньовіччя), 4–го (АрG хітектура Ренесансу й Нового часу),

5–го (Архітектура Київської Русі) та екзамену після 2–го семестру (арG хітектура Стародавнього Світу та АнG тичності), а також під час здавання підсумкового державного екзамену на 5 курсі.

Частина 6. Навчально–методичне забезпечення курсу (бібліографічний список)

1. Архітектура Стародавнього Світу та Античності 1. 2. 3. 4. 5. 6. 7. 8.

1. 2. 3. 4. 5. 6.

Основна використана література: Архітектура: Короткий словник–довідник. — К.: Будівельник, 1995. Бартенев И., Батажкова В. Очерки истории архитектурных стилей. — М.: Изобр. искусство, 1983. Брунов Н. Очерки по истории архитектуры: В 2 т. — М., 2002. Бунин А., Саваренская Т. История градостроительного искусства. — Т. 1. — М.: Стройиздат, 1979. Всеобщая история архитектуры. — ТТ. 1, 2. — Л–М.: Стройиздат, 1970. Николаев И. Профессия архитектора. — М.: Стройиздат, 1984. Станькова А., Пехар И. Тысячелетнее развитие архитектуры / Пер. с чешск. — М.: Стройиздат, 1986. Тимофієнко В. Нариси всесвітньої історії архітектури. — Т. 1. — Кн. 1. — К.: КНУБА, 2000. Рекомендована література для поглибленого вивчення курсу: Брунов Н. Памятники Афинского акрополя: Парфенон и Эрехтейон. — М., 1973. Витрувий. Десять книг об архитектуре / Пер. с лат. Ф.Петровского. — М., 1936. Глазычев В. Зарождение зодчества. — М.: Стройиздат, 1983. Історія українського мистецтва. — Т. 1. — К.: УРЕ, 1967. Історія української архітектури. — К.: Техніка, 2003. Крыжицкий С. Архитектура античных государств Северного Причерноморья. — К.: Наукова думка, 1993.

293

Бібліографічний список

7. 8. 9. 10. 11. 12.

Лебедева Г. Новейший комментарий к трактату Витрувия «Десять книг об архитектуре». — М., 2003. Матье М. Искусство Древнего Египта: В 2 т. — М.: Искусство, 1961. Соколов Г. Акрополь в Афинах. — М., 1968. Тойнбі А. Дослідження історії. — В 2–х т. — К.: Основи, 1995. Шуази О. История архитектуры. — Т. 1. — М., 1935. Great Architecture of the World. — London, 1979. Наочні посібники — кресленики реконструкцій, зображення пам'яток, плани, розрізи, перспективи.

2. Архітектура європейського Середньовіччя 1. 2. 3. 4. 5. 6. 7. 8.

1. 2. 3.

4. 5. 6. 7. 8. 9. 10.

294

Основна використана література: Архітектура: Короткий словник–довідник. — К.: Будівельник, 1995. Бартенев И., Батажкова В. Очерки истории архитектурных стилей. — М.: Изобр. искусство, 1983. Бунин А., Саваренская Т. История градостроительного искусства. — Т. 1. — М.: Стройиздат, 1979. Всеобщая история архитектуры. — ТТ. 3, 4. — Л–М.: Стройиздат, 1966. Николаев И. Профессия архитектора. — М.: Стройиздат, 1984. Станькова А., Пехар И. Тысячелетнее развитие архитектуры / Пер. с чешск. — М.: Стройиздат, 1986. Чепелик В. Зодчие Средневековья и Нового времени (VI–XIX вв.): Учебное пособие. — К., 1991. Якобсон А. Закономерности в развитии средневековой архитектуры. — Л., Наука, 1985. Рекомендована література для поглибленого вивчення курсу: Асєєв Ю. Константинопольська Софія // Пам'ятки України: історія та культура — 1996. — № 3–4. — С. 2–4. Базен Ж. История истории искусства: От Вазари до наших дней. — М.: Прогресс–Культура, 1994. Вечерський В.В. Тетраконхові храми у Візантії та в Україні // Праці Науково–дослідного інституту пам'яткоохоронних досліджень. — Вип. 1. — К.: АртЕк, 2005. — С. 34–54. Грищенко О. Велика церква // Пам'ятки України: історія та культура — 1996. — № 3–4. — С. 6–10. Комеч А. Древнерусское зодчество. — М.: Наука, 1987. Лясковская О. Французская готика XII–XIV веков: Архитектура. Скульптура. Витраж. — М., 1973. Остерхаут Р. Византийские строители. — К.–М.: «Корвин–пресс», 2005. Панофский Э. Готическая архитектура и схоластика. — СПб.: Азбука–классика, 2004. Conant J. Carolingian and Romanesque Architecture (800–1200). — Harmondsworth, 1959. Fletcher B. A history of architecture on the comparative method. — London, 1950.

Бібліографічний список

11. 12. 13. 14. 15. 16. 17.

Frankl P. The Gothic. — Princeton (New–York), 1960. Great Architecture of the World. — London, 1979. Kubach H. Romanesque Architecture. — New–York, 1972. Mrusek H. Burgen in Europa. — Leipzig, 1975. Mrusek H. Romanik. — Leipzig, 1972. Strzygowski I. Origins of Christian Church Art. — New–York, 1951. Ullmann E. Gotik. — Leipzig, 1976. Наочні посібники — кресленики реконструкцій, зображення пам'яток, плани, розрізи, перспективи.

3. Архітектура Ренесансу й Нового часу 1. 2. 3. 4. 5. 6. 7. 8. 9. 10.

1. 2. 3. 4. 5. 6. 7. 8. 9. 10.

Основна використана література: Бартенев И., Батажкова В. Очерки истории архитектурных стилей. — М.: Изобр. искусство, 1983. Бунин А., Саваренская Т. История градостроительного искусства. — ТТ. 1, 2. — М.: Стройиздат, 1979. Вёльфлин Г. Ренессанс и барокко. — СПб.: Азбука–классика, 2004. Всеобщая история архитектуры. — ТТ. 5, 7, 9–11. — Л–М.: Стройиздат, 1967–1973. Гидион З. Пространство, время, архитектура. — М.: Стройиздат, 1984. Иконников А. Архитектура ХХ века: В 2 т. — М., 2001. Йодике. Ю. История современной архитектуры. — М.: Искусство, 1972. Николаев И. Профессия архитектора. — М.: Стройиздат, 1984. Саваренская Т., Швидковский Д., Петров Ф. История градостроительноG го искусства. Поздний феодализм и капитализм. — М.: Стройиздат, 1989. Станькова А., Пехар И. Тысячелетнее развитие архитектуры / Пер. с чешск. — М.: Стройиздат, 1986. Рекомендована література для поглибленого вивчення курсу: Альберти Л.–Б. Десять книг о зодчестве / Пер. с лат. В.Зубова: В 2 т. — М., 1935. Архитектура Запада: Мастера и течения. — М.: Стройиздат, 1972. Архитектура Запада: Противоречия и поиски 60 — 70–х годов. — М.: Стройиздат, 1983. Архитектура Запада: Модернизм и постмодернизм: Критика концепG ций. — М.: Стройиздат, 1987. Базен Ж. История истории искусства: От Вазари до наших дней. — М.: Прогресс–Культура, 1994. Вазари Дж. Жизнеописания наиболее знаменитых живописцев, ваятелей, зодчих. — ТТ. 1, 2. — М.: Искусство, 1956, 1963. Виньола Д. Правило пяти ордеров архитектуры / Под ред. А.ГабричевG ского. — М., 1939. Вуек Я. Мифы и утопии архитектуры ХХ века. — М.: Стройиздат, 1990. Гозак А. Портрет мастера // Зодчество. — Вып. 2. — М.: Стройиздат, 1978. Гольдштейн А. Франк Ллойд Райт. — М.: Стройиздат, 1973.

295

Бібліографічний список

11. 12. 13. 14. 15. 16. 17. 18. 19. 20. 21. 22. 23. 24. 25. 26. 27. 28. 29.

Горюнов В., Тубли М. Архитектура эпохи модерна: Концепции. Направления. Мастера. — СПб.: Стройиздат, 1992. Данилова И. Брунеллески и Флоренция: Творческая личность в контексте ренессансной культуры. — М., 1991. Дженкс Ч. Язык архитектуры постмодернизма / Пер. с англ. — М., 1985. Зубов В. Архитектурная теория Альберти. — СПб., 2001. Иконников А. Зарубежная архитектура. От Новой архитектуры до постмодернизма. — М.: Стройиздат, 1982. Криппа М.А. Антонио Гауди / Пер с нем. — М.: Арт–родник, 2004. Ле Корбюзье. Архитектура ХХ века / Пер. с франц. — М.: Стройиздат, 1977. Лоренцо Бернини: Воспоминания современников. — М., 1965. Палладио А. Четыре книги об архитектуре / Пер. И.Жолтовского. — М., 1934. Переляева Т. Берлин–Рим–Москва. 1930–е годы — архитектура и диктатура //Архитектура мира. — Вып. 2. — М., 1993. Рябушин А., Шукурова А. Творческие противоречия в новейшей архитектуре Запада. — М.: Стройиздат, 1986. Саваренская Т. Западноевропейское градостроительство XVII–XIX веков: Эстетические и теоретические предпосылки. — М.: Стройиздат, 1987. Стародубцева Л. Архітектура постмодернізму: Історія. Теорія. Практика. — К.: Спалах, 1998. Amery C. A celebration of art and architecture: the National Gallery Sainsbury Wing. — London: National Gallery, 1991. Award Winning Architecture: international yearbook. — Munich and New York: Prestil Verlag, 1997. Contemporary japanese architecture. 1985–1996. — Tokio: Architectural Institute of Japan, 1997. Great Architecture of the World. — London, 1979. Panofsky E. Renaissance and Renascences in Western Art. — Uppsala, 1960. Wittkower R. Architectural Principles in the Age of Humanism. — New–York, 1962. Наочні посібники — кресленики реконструкцій, зображення пам'яток, плани, розрізи, перспективи.

4. Архітектура Київської Русі 1. 2. 3. 4. 5. 6. 7. 8. 9.

296

Основна використана література: Асеев Ю. Архитектура Древнего Киева. — К.: Будівельник, 1982. Асєєв Ю. Архітектура Київської Русі. — К.: Будівельник, 1969. Асєєв Ю. Джерела: Мистецтво Київської Русі. — К.: Мистецтво, 1980. Асєєв Ю. Мистецтво Київської Русі. — К.: Мистецтво, 1989. Асєєв Ю. Мистецтво Стародавнього Києва. — К.: Мистецтво, 1969. Всеобщая история архитектуры. — Т. 3. — Л–М.: Стройиздат, 1966. Грабарь И. История русского искусства. — Т. 1. — М.: Кнебель, 1910. Древнерусское градостроительство Х–ХV веков. — М.: Стройиздат, 1993. История русской архитектуры. — СПб.: Стройиздат, 1994.

Бібліографічний список

10. 11. 12. 13.

2. 3. 4. 5. 6. 7. 8. 9. 10.

11. 12. 13. 14. 15. 16. 17.

Історія українського мистецтва. — Т. 1. — К.: УРЕ, 1967. Історія української архітектури. — К.: Техніка, 2003. Комеч А. Древнерусское зодчество. — М.: Наука, 1987. Раппопорт П. Зодчество Древней Руси. — Л.: Наука, 1986. Рекомендована література для поглибленого вивчення курсу: Брайчевський М. Де жили давні кияни: реконструкція київського житла ХІ–ХІІІ століть // Пам'ятки України: історія та культура — 1997. — № 3. — С. 54–57. Вагнер Г. Искусство мыслить в камне (опыт функциональной типолоG гии памятников древнерусской архитектуры). — М.: Наука, 1990. Воронин Н., Раппопорт П. Зодчество Смоленска ХІІ–ХІІІ вв. — Л.: Наука, 1979. Грищенко О. Велика церква // Пам'ятки України: історія та культура — 1996. — № 3–4. — С. 6–10. Гординський С. Про Грищенків Царгород // Пам'ятки України: історія та культура — 1996. — № 3–4. — С. 6. Диба Ю. Українські храми–ротонди Х — першої половини ХІV століть. — Львів: Вид–во Нац. університету «Львівська політехніка», 2005. Крадин Н. Русское деревянное оборонное зодчество. — М., 1988. Кутовий О., Розенберг В., Логвин Г. Київ 10–13 століть: карта–реконструкція. — К.: Мистецтво, 1988. Липа Ю. Київ — вічне місто // Пам'ятки України: історія та культура — 1997. — № 3. — С. 12–22. Могытыч И. Архитектура Галицкой и Волынской земель в свете новых открытий // Архитектурное наследство. — Вып. 37. — М.: Стройиздат, 1990. — С. 209–222. Мокєєв Г. Три Володимири // Пам'ятки України: історія та культура — 1997. — № 3. — С. 49–53. Нариси з історії архітектури Української РСР (дожовтневий період). — К.: Держбудвидав, 1957. Ополовников А. Русское деревянное зодчество. — В 2–х т. — М., 1983–1986. Трофіменко Г. Об'ємно–просторове вирішення перекрить у храмах давG нього Переяслава // Студії мистецтвознавчі. — 2004. — №1. — С. 34–41. Ушаков Ю. Ансамбль в народном зодчестве русского Севера. — Л.: Стройиздат, 1982. Фіголь М. Мистецтво стародавнього Галича. — К.: Мистецтво, 1997. Шмит Ф. Искусство Древней Руси–Украины. — Х., 1919.

Наочні посібники — кресленики реконструкцій, зображення пам'яток, плани, розрізи, перспективи, слайди, документальний фільм Вечерського В.В. «Храми України».

Екскурсії в Софію Київську, Кирилівську церкву в Києві, поїздки в Чернігів, Переяслав–Хмельницький для ознайомлення з архітектурними пам'ятками.

297

ЗМІСТ Передмова..................................................................................................... 3 Вступ.............................................................................................................. 4 Огляд літератури............................................................................................. 5 Частина 1. Архітектура Стародавнього Світу та Античності...................... 9 1.1. Вступ до курсу «Всесвітня історія архітектури». Загальні поняття історії архітектури, термінологія і періодизація.................................................... 9 1.2. Доісторична (мегалітична) архітектура...................................................... 11 1.3. Архітектура Стародавнього Єгипту............................................................ 13 Архітектура Стародавнього царства.................................................... 14 Архітектура Середнього царства......................................................... 16 Архітектура Нового царства................................................................ 18 1.4. Архітектура Дворіччя і Месопотамії........................................................... 21 1.5. Архітектура стародавньої Персії (Ірану).................................................... 25 1.6. Архітектура Егейського світу..................................................................... 31 1.7. Архітектура античної Греції....................................................................... 34 Архітектура античної Греції доби архаїки............................................. 34 Архітектура античної Греції класичної доби......................................... 40 Архітектура античної Греції 400–323 рр. до н.е.................................... 44 Архітектура Греції доби еллінізму........................................................ 45 Містобудування античної Греції........................................................... 47 1.8. Архітектура античного Риму...................................................................... 50 Архітектура етрусків............................................................................ 50 Архітектура республіканського Риму................................................... 51 Архітектура Риму доби імперії............................................................. 55 Римське містобудування..................................................................... 60 1.9. Антична архітектура Північного Причорномор'я........................................ 63 Частина 2. Архітектура європейського Середньовіччя............................. 69 2.1. Архітектура Візантії................................................................................... 69 Архітектура Візантії раннього періоду.................................................. 69 Архітектура Візантії середнього і пізнього періодів. Регіональні школи. Підсумки розвитку Візантійської архітектури....................................... 76 2.2. Ранньохристиянська архітектура.............................................................. 85 2.3. Романська архітектура.............................................................................. 92 Походження, загальні риси, особливості, періодизація....................... 92 Етапи розвитку романської архітектури............................................... 96 Регіональні школи в романській архітектурі......................................... 97 Фортифікаційна архітектура середньовічної Європи та Святої Землі 103 2.4. Готична архітектура................................................................................. 107 Періодизація, походження, основні риси........................................... 107 Формування готичної архітектури на ранньому етапі........................ 114 Готична архітектура періоду розквіту................................................. 116 Пізня готика...................................................................................... 120 Регіональні відмінності й школи готичної архітектури........................ 122

Частина 3. Архітектура Ренесансу й Нового часу.................................... 137 3.1. Архітектура Ренесансу............................................................................ 137 Архітектура раннього ренесансу в Італії............................................ 137 Архітектура високого ренесансу в Італії............................................ 142 Архітектура пізнього ренесансу в Італії............................................. 146 Архітектура ренесансу у Франції та інших країнах Європи................. 157 3.2. Архітектура бароко................................................................................. 163 3.3. Архітектура класицизму.......................................................................... 178 3.4. Архітектура доби еклектики й історизму................................................. 185 Містобудівні реконструкції Парижа і Відня другої половини ХІХ ст..... 192 3.5. Архітектура доби модерну...................................................................... 198 Новаторські тенденції в архітектурі Європи й Америки ХІХ — поч. ХХ ст................................................................................. 203 Піонери нової архітектури ХХ ст.: експресіонізм в архітектурі й зародження функціоналізму........................................................... 206 3.6. Архітектура тоталітарних держав Європи ХХ ст....................................... 211 3.7. Архітектура функціоналізму. Творчість основоположників. Три великі фінські архітектори................................................................ 216 3.8. Архітектура другої половини ХХ ст.......................................................... 228 Пізній функціоналізм і постфункціоналізм......................................... 228 Архітектура постмодернізму та сучасна зарубіжна архітектура......... 235 Частина 4. Архітектура Київської Русі....................................................... 241 4.1. Вступ до курсу історії архітектури Київської Русі. Загальна хронологія і періодизація......................................................... 241 4.2. Архітектура й містобудування стародавнього Києва (за етапами)........... 244 4.3. Архітектура й містобудування Переяслава.............................................. 249 4.4. Архітектура й містобудування Чернігово–Сіверської землі..................... 252 4.5. Архітектура й містобудування Галицько–Волинського князівства............ 257 4.6. Архітектура й містобудування Полоцької, Гродненської і Смоленської земель............................................................................... 263 4.7. Архітектура й містобудування Новгородської і Псковської земель.......... 266 4.8. Архітектура й містобудування Володимиро–Суздальської землі............. 272 Архітектура й містобудування ранньої Москви.................................. 276 4.9. Російська дерев'яна архітектура............................................................. 277 Частина 5. Перелік контрольних питань і завдань для самостійної роботи......................................................................................................... Контрольні питання для опитувань під час навчального процесу, а також на заліках і екзаменах....................................................................... Тематика рефератів і семінарів..................................................................... Перелік контрольних питань до екзамену з цілісного курсу........................... Форма підсумкового контролю.....................................................................

287 287 291 292 293

Частина 6. Навчально–методичне забезпечення курсу (бібліографічний исок)............................................................................... 293

МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ І ТУРИЗМУ УКРАЇНИ Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури

Наукове видання

ВЕЧЕРСЬКИЙ Віктор Васильович

ISBN 966–96284–6–6

Друкується в авторській редакції Комп’ютерний набір і коректура — О.В.ВЕЧЕРСЬКА Верстка, макет, технічне редагування — О.В.ЖЕНЖЕРА, Ю.О.ЖЕНЖЕРА Обкладинка — А.А.ПОЛІЩУК, О.В.ЖЕНЖЕРА Сканування і оброблення ілюстрацій — В.В.ВЕЧЕРСЬКИЙ, О.В.ЖЕНЖЕРА

Здано до складання 12.04.2006 р. Підписано до друку 18.04.2006 р. Формат 70х100/16 Папір офсетний № 1. Спосіб друку офсетний. Гарнітура «Прагматика». Умовн. друк. арк. 24,15. Обл.–вид. арк. 24,19. Тираж 500 прим. Замовлення № .

Видавництво Інституту проблем сучасного мистецтва Академії мистецтв України Київ, вул. Щорса, 18 Свідоцтво про внесення до Державного реєстру видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції ДК № 1186 від 29.12.2002 р.

Видруковано у книжковій друкарні ТОВ «Бізнес–поліграф» Київ, вул. Вікентія Хвойки, 15/15

идання підготовлено на основі авторської навчальної програми, розробленої протягом 2001–2003 років і затвердженої вченою радою Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури у 2003 році. Видання має експериментальний характер і розраховане як на студентів, так і на викладачів, може бути використане при підготовці не лише мистецтвознавців, а й архітекторів, урбаністів, культурологів, істориків, фахівців з охорони культурної спадщини. Зважаючи на брак україномовної літератури зі всесвітньої історії архітектури, це видання може бути корисним також для всіх, хто цікавиться історією архітектури.