КУЛЬТУРА ПАМ’ЯТІ: МОНОЛОГИ
Лариса ГОНЧАРЕНКО
Віднині «Українська культура» започатковує нову рубрику «Монологи». До уваги своїх читачів ми пропонуватимемо роздуми людей, слово яких має вагу. Темою цього номера є «Культура пам’яті». Навіть сумніву у нас не виникло, до кого звернутися по слово. Ця особистість — втілення високої моральності, чистоти помислу, незламності духу. Свої питання ми поставили авторитетному громадському діячеві з когорти шістдесятників, політв’язню радянського режиму, одному з учасників ініціативної групи «Першого грудня», українському письменнику, публіцисту, літературознавцю, поетові, перекладачеві, головному редактору газети «Наша віра», почесному президенту Українського ПЕН-клубу, доктору філософії Євгену Олександровичу Сверстюку Євген Сверстюк
Гідність є прикметою вільної людини
«Я
на гору круту, кам’яную Буду камінь важкий підіймать…» — писала Леся Українка………. Мабуть, такий романтичний мотив з’являється у молодих у різні часи. Чи характерний такий зухвалий порив для молоді нашого часу? У теперішній атмосфері часу нема такого романтизму. А проте діти, виховані в умовах свободи, духовно здоровіші і сміливіші, просто ми не бачимо їхнього зросту за буденних обставин. Але врода відновлюється і дух оживає. Багатьох нищить отруйне довкілля. Багато потопає у віртуальних мережах, але здебільшого діти виростають здоровими і вільними. От тільки у нас немає тієї культури популяризації добрих прикладів. А на цьому тримається виховання. Телебачення любить кримінальну і спортивну хроніку, а не цікавиться проблемами духовного здоров’я у гущі народу. Попри усі негативні чинники соціально-психологічного та екологічного характеру, нинішня молодь не зазнає того руйнівного деформуючого впливу, яке старше покоління пам’ятає як ідейне перевиховання і як виховання манкуртів. У Павла Тичини, котрий у своїх партійних віршах допускав двозначності, є такі рядки: Нехай Європа кумкає, У нас одна лиш думка є: Одним одна турбація — Традицій підрізація. Колективізація.
Проблема національної гідності в Україні особливо важлива УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА № 3 2013
41
КУЛЬТУРА ПАМ’ЯТІ: МОНОЛОГИ
КУЛЬТУРА ПАМ’ЯТІ: МОНОЛОГИ
Немає памяті — нема людини
Вияви української національної гідності нині можна побачити і в середовищі старших, і особливо у молоді тим, що багатьох історичних книг не читали і не хочуть читати. Незнання історії України вважлося доказом лояльності. Професора звільняли з роботи за використання на лекціях ідейно шкідливої інформації, навіть такої невинної, як розповідь про релігійність великих учених. У кінці 1980‑х років, після падіння цензури, ри‑ нув потік широкої, вільної інформації, до якої професіонали з КГБ і просто неуки додавали фальшиву. Мало хто з людей совєтської школи освоював той потік інформації. Поверхове знайомство не впливає на зміну стереотипів. У правовій державі мала би бути заміна здискре‑ дитованих педагогічних кадрів зверху донизу. Мала би бути відповідальність за дезінформацію. Мав би бути суспільний осуд за наклепницьку інформацію, принаймні у таких випадках, коли наклепник стає міністром освіти або очільником парламентської партії. Безкарність породжує вседозволеність, а відсутність громадської опініїї легалізує безсоромність. Небезпечним чинником у світі є імперський російський центр, який легалізує злочини Кремля і його методи лжі та ворогування. При величезних інформаційних і фінансових перевагах це джерело моральної та політичної дестабілізації фактично підтримує мертвих, що не дають рухатися живим. Увесь обовязок змінювати, виправляти, лікувати хворий суспільний організм лежить на особистостях, здатних подолати залежність і тиск обставин.
Запит на інтелігентну верству є у кожному поколінні, так само, як запит на авторитетні особистості є у кожному соціумі За цим стояло викорінення і ліквідація людей глибокої традиції та культури, на яких і трималася нація віками. Результатом цієї селекції за найгіршою ознакою було покоління малокультурних і національно індиферентних трудящих без віри і без любови. Вони ставали і досі стають на вершині влади. На вироблення людини культурної і шляхет‑ ної працювали століття. На знищення її досить одної п’ятирічки. Для знищення культури навіть не пот42
У нас немає тієї культури популяризації добрих прикладів. А на цьому тримається виховання
рібне велике насильство. Досить перестати її плекати, як вона сама почне занепадати. Типова деформації особистості полягає у фраг‑ ментуванні пам’яті. Немає памяті — нема людини. Комуністи це розуміли, тому пішли на підміну памяті. Вони культивували вибіркову память, на якій будували свою ідеологію. З бібліотек вилучали книги. У навчальні програми включали тільки те, що працює на ідейне виховання. Цензура забороняла книги, скорочувала тексти. Доктори історичних наук пишалися УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА № 3 2013
Комерціалізація переформатувала свідомість покоління, то правда, але зміни у свідомості — не є визначальними. Вже зараз люди переконуються, що успіх не дає щастя, багатство не дає розуму, достаток не дарує радості і взагалі самі зовнішні чинники не є головними в житті людини… Що ж стосується принципу безкорисності, викристалізованого в надрах тисячолітнього релігійного досвіду, то він ніколи не був популярним у масах, то принцип для тих, що обирають дорогу висхід-
ну і вузьку. Але він незмінно залишається, як ядро, і в релігії, і в моралі, і в етиці, і в естетиці. Поняття інтелігенції змінюється в різні часи. У совєтській класовій ієрархії інтелігенції було відведено службову роль для обслуговування потреб партії. У 90‑ті роки владні казнокради та успішні чиновники ввели у вжиток поняття «еліта». Але їм було ніяково дивитися один на одного, як на своє віддзеркалення. Поняття зачахло. А тим часом запит на інтелігентну верству є у кожному поколінні, так само, як запит на авторитетні особистості є у кожному соціумі. Очевидно, та інтелігентна верства збільшується. В умовах свободи вона зростає. Можливо, то і буде в Україні середня верства, що стане впливовою в олігархічній державі. Проблема національної гідності в Україні особливо важлива. У Польщі вона ніколи не була під загрозою, хіба що з боку деформації показного гонору. В Росії вона виступала в офіційній позолоті і вироджувалася в шовіністичну пиху. Коли Лев Толстой казав: «Патриотизм есть последнее прибежище негодяев», — то він казав це з гідністю графа. А в Україні віками вияви національної гідності були підставою для поліційого переслідуван‑ ня. Взагалі прояви людської гідності були підозрілими. Фактично в кінці XX століття ми виходимо з рабства. Так вже склалось — все життя плямисте. Так вже випростуємось ми. Так писав молодий Микола Вінграновський на початку 60‑х років минулого століття. На початку 70‑х цього не друкували. Вияви української національної гідності нині можна побачити і в середовищі старших, і особливо у молоді. Інша справа, що часом вона криклива і мало переконлива. До речі, значною мірою сприяли пробудженню гідності у багатьох образливі антиукраїнські виступи Путіна. Гідність є прикметою вільної людини. А бути вільним людина вчиться все життя. Однак є натури із вродженим даром внутрішньої свободи. Яскравий приклад — Тарас Шевченко. Якось кріпацтво в дитячі роки і каторжний режим у солдатах не торкнулись його єства і не змінили його гідної вільної постави. Це одна з найцікавіших у світі біографій. Приклад козацького життя. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Фото: Василь Артюшенко 43