УДК 821.161.2-1 ББК 84(4УКР)6
Олександер Кизима Море: Поезії. – К. : ТекстOver, 2016. – 28 с.
ISBN 978-137-089-743-8
© Олександер Кизима, 2016 © ТекстOver, 2016
Олександер Кизима
море Київ ТекстOver 2016
*** Безпристрасним бути До мови своєї, Страху не чути, На чатах душею, Але мирно та ніжно До всього по світах – От поетова доля. Тож нехай буде так.
Нескінченність Чим далі я живу, тим ширша ця ріка.
Я склав Я склав мій світ, розбитий на друзки. А ти?
*** На світлій стороні вітри переживають І листя віддає себе вітрам, А ти, Коли приходиш в дім, Сідаєш та скучаєш На світлій стороні. Ти сам. Куди тобі? Встеклим кроком увірвуться в тебе міста, Але встоїш ти. У містах тих люди тебе приголублять, вшанують, розрадять, забудуть – Та встоїш ти. Потяги йдуть, але ти зостаєшся – Не хочеш ходить по святій стороні, По світлій…
.......... 5
*** Повільний рух у бік радости Обтяжений ямами мертвих валів, Але в землі уже народився кулак, Що розквітне пальцями. Лінії сили Прикрасять видих живущого Тао, Дива письмом перевитого, і Своє коло нове завершать. До тебе я весь притіку, Беззаконний, дихаючи Одними словами твоїми, не сплячи Ані секунди найменшої задля ночи, Що милує всіх. Коли ти посміхнешся, це Лжею не буде. Я запасаюсь тобою, Як і хвилями моря – в дорогу, в дорогу. Шлях не дійду, Кошлатий багач я і звір З душею залізною, що виграє, але я Починаю рух у бік радости.
.......... 6
Океанська хвиля ‘Не спіши, не спіши’, – Кажу собі так спокійно, коли все уже розсипається в смерть. Сідає далеке сонце за обрій скляної води, Все повертається із глибини У мозок – Риби, сузір’я, перо моє, взяте у руку, Земля моя – Хвилею вкочується й застигає, І знаєш, чого я прошу, Океанська хвиле? – Дай мені змогу Когось врятувати, Когось надихнути Горінням.
.......... 7
Рахуба Рахуєм дні, рахуєм роки, Рахуєм, порівнюєм цифри й віки, Рахуєм пустелю, пісок у ній, Рахуєм зірки, посуд та гній, Рахуєм гроші, метал і сукно, Рахуєм дихання, все заодно, Маніпуляції на ТБ, Зріз співвідношень мене і тебе, Себе рахуєм упоперек, вздовж І відмічаєм, хто król, а хто бомж, Уточнюєм, вточнюєм коди й ходи, Рахуєм, вимірюєм масу біди, Масу солодощів і хвиль, Далеких зірок і власних зусиль; Рахуєм кількість поетів і слів, Обчислюєм математичний спів, Живем собою, але… ніщо Сопе у спину, не знати пощо. І раптом кидаєм все як стій, Вертаємо знову до простих дій, Що течуть як вода в ручаї, Де не залежить – твої чи мої. Спинимось миттю. Та одідхнем. Дай мені руку. Чуєш – то щем. Чоло упріло. Ні, недарма Ми рахували. То – наша пітьма. Тепер ми знаєм її межу, І я розумію те, що кажу. Простий собака біжить по стерні, Простий собака говорить мені: ‘Привіт, пустельнику! Радий тебе Уздріти в раю’ і т.д. і т.п… Ти розплющуєш очі, не спиш, А насправді – у всесвіт летиш. .......... 8
Рятувальник Спасай землю, спасай! Спасай людей, дорогенький мій! Я прокинувся раптом і все побачив. Ти лиш можеш. Ти вільний, зрячий. А я – ні. Я один. Та я ж… Ну тихо вже, тихо! Я взяв тебе, Маленького горобця, У руки – Чуєш тепло? – Авжеж, авжеж! Рятувальне коло моїх рук, Один-єдиний звук, Стукіт серця нам допоможе. Месія? Ні – до біса месію! Ми самі собі раду дамо, Якщо увагу не розплескаємо, Не впустимо себе у шурф Чортзна-чого. Чортзна-куди. В нікуди. Я рятувальник людей і тварин, Рятувальник Землі. Я йду там, Де ніхто не пройде. Бачиш? Можливо! Можливо! З суточок цей вирвати світ – Як штори відкрити. І не потрібні ні гроші, ні оплески. Буде весна. .......... 9
А осінь Нам подає свою соняшну руку, Щоб розчинитись у світлі. Серця баланс – Рятувальне коло. Місяць і зорі, вода в океані Цілять людей і життя, Переливаючись словом – Чуєш? Бом, Бом, – Дзвони твоїх фантазій Увімкнено; Бачиш? – Малюнок береться із неба І проступають Обриси щастя – Очі, безсмертя, любов – Говорить слово: Ти вільний.
.......... 10
Шлях Маленькі віршики тягнуть за собою великі вірші, Великі вірші тягнуть за собою поеми, Поеми тягнуть за собою романи й автобіографічну прозу, А звідти вже – прошу на сцену космосу, Де все це записано в кожній билинці Й від моря до моря Земля чекає на тебе.
*** На берег Понту приніс я ізнов Слово Разом із подругою небаченою, новою. Ми там на конях летіли, мечі заховавши, Поклавшись на Бога, себе, а ще – на удачу. У повітрі плинув пах яблука-саду, Нас оминула гроза, ми уникли граду, Не було ні вогню, ані хуґи, ані стріла нас не взяла – Тихо, синьо і чудно хвиля біжала.
.......... 11
Стишся Стишся. Згадай про людину в собі. Стули матюкливу пельку. Ти не сміття, що розкидане по землі Нечистими душами. З давніх-давен Ростили тебе під промінням зірок Пестливі руки свободи. Нині в норі, Захробачений у безвихідь, Ти п’єш помиї, що розлилися рікою, Живеш на звалищі мрій, Не потрібний навіть собі. Коли змовкне сичання зміїне У пащі твоїй та мозку, Згадай, що ти ранок, Згадай, що ти пісня, Що світло твоє може із мертвих підняти Нещасного. Стишся.
.......... 12
*** Треба навчитися бути спокійним, Коли людська увага мимохідь торкається тебе, І не кидатись, розчахнувши душу, Навстріч, Щоб не вирвати себе з коренем Услід за примарним вітром. Треба стриматись і мовчати, Або сказати одне чи два слова, Не більше. Спокійно. Стій. Дерева стоять і п’ють сонце.
*** Ти кажеш, що я програв, А я кажу, що за умов задачі, отриманих мною, Я виграв. Може не так швидко, як би хотілося, Але суть не в тому – Суть в тому, щоби змінити Умови задачі.
.......... 13
*** Велика непідкупна істота Що сидить у кожній людині – Я її люблю за чародійство В її сміху й терпінні. Вона мені мила просто так, Бо ми з нею – одно, І читаємо єдиний знак, І п’єм єдине вино.
*** Вітер, що віє завжди, Веде мене далі, і ще, і ще У загадкові сади, У загадкові селища. Там люди мовчать, мовчать, І їхні пісні не звучать. Та вони промовляють мною – Загадковою глибиною.
.......... 14
*** Візьми сірник і сонце запали. За кожним днем – новітняя дорога. Зникають з обрію закони, боги, сни І нездоланности знаряддя строге. Зникає час і сам тягар, І тільки дивний, точний жар Виводить слово і думки, Скеровує наш рух легкий.
Осінь Осінь пише листи.
.......... 15
*** Земля однині стала вгору дриґом, Але того не бачить геть ніхто. Туди, де жар, де полум’я сердите, В’язницю добудовують гуртом. Своєю чергою останнюю цеглину Кладуть на верх коштовної труни Відлюдники, поети й паладини – Не справилися з долею вони.
Цілковитий успіх Успішне сонце, успішні хмари, Успішне небо, чи не так? Чистиш успішною зубною щіткою успішні зуби, Зав’язуєш успішні шнурки, Успішно йдеш на успішний тренінґ успішного тренера На предмет успішного бізнесу успішних людей в успішнім середовищі, Думаєш успішні думки, робиш успішні вчинки, І десь там на тебе очікує успішна смерть і успішна пам’ять успішних нащадків.
.......... 16
День-садист День-садист Насочив мене білиною Перекрив усе небо розкошами, А душа – сліпе цуценя, Сонце ріже му очі. Але є ще долоні ночи – Душко моя, Сховайся у них, Поки сонце зійде, Спочинь, Зрозумій, Пойми.
Сам-один Кидай зброю! Надто гаряче. Зброя неповоротка. Серце поглине нестачу і біль, Серце ворога поглине. Ти один, як і був, Сам-один. І з тобою сонце І осяйна трава.
.......... 17
*** Куратор своїх країв, Я живу тут, у могилі, Де й до мене жили, І житимуть сто віків. Куратор, що мріє податися геть, Бо дім його спалено вщент, Розбито собор, Зведено хор. Але кожному починанню в дню Додається безодня вогню, Додається сміх, А не здушений гріх, Позосталий у зійшлім дні – Його зранку немає, ні! Він з кров’ю забутий, Полум’ям спалений, збутий. Захоплюючи все більший світ, Я прямую то на захід, то на схід, Тягаючи за собою Весну за весною.
.......... 18
*** Живим важче. Любіть живих.
Любов Закінчиться вечір, закінчиться все, Але любов нашу душу спасе.
Плоть світу Що відчуваєш? Я відчуваю оцю неозору пишноту, Що її не в силі винести серце, І ми – дві істоти, що сяють на тлі її, І ми ж – то вона. Що відчуваєш? Я відчуваю це. Плоть світу.
.......... 19
Нагорі й долі Там нагорі є теж Земля, Не знає смерти і хвороб. Колись ти був там. Був і я. Але тепер ми тут удвох. Я так люблю цю нашу плоть Землі зчорнілої і квіт Її весняний: не збороть Ту силу, що єднає світ. І люди новії прийшли З отої, світлої Землі, Вони пізнають чорний біль – Життєву сіль.
Літо Літають мухи, літають боги, Літо.
.......... 20
Диво Диво в тому, що немає див, Багатств і потойбічних сил: Нізвідки запахи й кольори, Любови прості, щирі дари. Диво як зенський чай без ознак, Вітер у порожніх руках, Воно усюди і повсякчас – У тому, що все залежить од нас.
.......... 21
Заклинання Визволяйте мої члени, діти. Розпускайте пов’язане темрявою тіло, Звільняйте соняшну кров. Я живу не тут, не тут, мене немає на цій землі, Хоч земля ця – плоть моя. Вона нечутлива, байдужа бо ласки не знала вже так давно. Випростуйте пальці мені, любі діти, підводьте голову. Очі наповніть увагою, власною милістю, вуха – словом. Ще і ще напоїть моє серце водою, бо надто довго билось воно у безлюдні стіни. Діти мої! Немає вже сліз у мене. Ваші теплі долоні покладіть мені на чоло. Воскресне мій розум в ім’я всіх померлих – тих, хто не зміг дочекатись на вас. Ми дістались майбутнього. Наче пружина, мій дух Подарує вам світ, Бо немає нічого кращого, ніж До останнього подиху – жити.
.......... 22
Море Містика, Вільна містика моря, Зроби собі із нічого землю.
*** Ти вхопився за землю? Не хапайся, брате – Дай їй пити і їсти, дай ночувати, Стань небозводом над нею ясним, Усе проміжне то є дим, дим. Ти вже не дитина. Спинайся на ноги. Тебе чекають вірші і дороги, Біль, сутичка й вихід із неї, І в дивному морі лілеї.
.......... 23
*** Читаю книгу людства, Пишу книгу людства, Вправляю тіло, А над землею висить сонце І благословляє кожен день цієї незбагненної планети З її ґрунтами й рослинами, Шляхами, що перехрещуються безліч раз, Та гомоном-співом. Я треную свій дух, уяву, Щоб тобі розповісти про небо, Яке усюди присутнє І нас на тридцять третьому ступені Підтримає огненними руками, І все це для того, Щоб ми відбулися, Кохана. Я ставлю долоню під стовп атмосфери – І всотує шкіра знання і здібності духів і сил, Херувимів та янголів, Я виліплюю з вітру судину Нашої пам’яти про майбутнє. Ми вічні, кохана. Ми вірні, кохана. Хай там що, а струна гучить Меридіянами і паралелями світу нестримного, Серце життя Подає свій голос, Коли ми єднаємо руки У привітанні магічному Всеземного добра. Я захоплений раєм, Потугою, Баченням дії, Собою, Щоб рух віддати тобі. .......... 24
*** Сакральна сила речей Після закінчення всіх історій, Новонароджена сила, Де немає місця смерті, Співає, любить, живе.
*** Зринають в мені розбуджені голоси Тих, кого немає посеред нас, Тих, кого я знав, кого бачив і чув, Тих, з ким жив одночасно, але – не був. Тихо. В душі. Розбуджені голоси. Душа має хор в собі, душа має струни всі. – Що ж, – торкає мене за плече весна, – Ти говориш за них, випиваєш цей світ до дна, Життя безсмертне, і там, за гранню невидною ми Зійдемось разом, уже без усякої тьми. В повітрі вічність, вона промовляє тобі Кожним звуком цілі ночі і дні, Ти емісар її, наче великий Бог, І воскресіння твоє – воскресіння усіх епох, Душ і подій, як належиться бути їм; Инакше тебе не існує, ти також дим. Голос бринить. Це єдине, що в тебе є. Розкажи про любов, розкажи про щастя своє.
.......... 25
Бумеранґ Бумеранґ – твоя сила Повернулась тобі. Мов божевільний, ти розкидав її В усі боки. І от впав. Далі підвівся І тяжко пішов по дорозі, Що раніше нею так легко стрибав. ‘Чи дійду?’ – миготіло в думках. Зате квітам ти посилав поцілунки Й слабими руками їх пестив. Краса сього світу раптом накрила тебе, Мов саван, І ладен був ти померти у захваті, Бо ти ніщо на землі. Тоді задрижало все, І серце твоє замість вибухнути Перетворилося на водоспад без кордонів, На райдугу.
.......... 26
Час Христос і Будда кожен рік На мене ждуть біля воріт. – Ну що? – питають. – Як там світ? Чого такий сумний на вид? – О, я не звичний сумувать, Та хочу із собою взять Людей до світла і тепла; Я знаю, час колись од зла Їх вилікує, та чому Присуджений мені, йому І нам він лезом лихоліть? От я й в задумі: як зробить, Щоб час не ворог був, не біль, Не пастка й згуба звідусіль, А як домашній милий кіт Нас зустрічав біля воріт.
.......... 27
Літературно-художнє видання
Олександер Кизима
море .... Відповідальний редактор Володимир Криницький .... Комп’ютерне верстання ТекстOver ....
Олександер Кизима Море: Поезії. – К. : ТекстOver, 2016. – 28 с. ISBN 978-137-089-743-8