Каталог виставки "Інша історія: мистецтво Києва од відлиги до перебудови"

IНША IСТОРIЯ: МИСТЕЦТВО КИЭВА ОД ВIДЛИГИ ДО ПЕРЕБУДОВИ

М И С Т Е Ц Т В О К ИЭ В А

ОД «ВIДЛИГИ» ДО «ПЕРЕБУДОВИ»

Національний художній музей України

ІНША

ІСТОРІЯ

МИСТЕЦТВО КИЭВА ОД ВIДЛИГИ ДО ПЕРЕБУДОВИ

КАТАЛОГ ВИСТАВКИ. КИIВ, 2016

ВИСЛОВЛЮЄМО ПОДЯКУ ЗА ДОПОМОГУ У ЗДІЙСНЕННІ ПРОЕКТУ

НАЦІОНАЛЬНОМУ ХУДОЖНЬОМУ МУЗЕЮ УКРАЇНИ МУЗЕЮ СУЧАСНОГО МИСТЕЦТВА УКРАЇНИ МУЗЕЮ ІСТОРІЇ МІСТА КИЄВА МУЗЕЮ ШІСТДЕСЯТНИЦТВА ДЕРЖАВНОМУ МУЗЕЮ ТЕАТРАЛЬНОГО, МУЗИЧНОГО ТА КІНОМИСТЕЦТВА УКРАЇНИ ДИРЕКЦІЇ ВИСТАВОК НАЦІОНАЛЬНОЇ СПІЛКИ ХУДОЖНИКІВ УКРАЇНИ АРТ-ЦЕНТРУ «Я ГАЛЕРЕЯ»

ГАЯНЕ АТАЯН

ЕДУАРДУ ДИМШИЦЮ

ДАНИЛУ НІКІТІНУ

ОКСАНІ БАРШИНОВІЙ

АЛЛІ ЗАМАНСЬКІЙ

ЄВГЕНУ НІКІФОРОВУ

МАРКУ БЄЛОРУСЦЮ

ОЛЕСЮ ЗАРЕЦЬКОМУ

БОРИСУ ПЛАКСІЮ

ОЛЕКСАНДРУ БРЕЮ

ОКСАНІ КОВАЛЬ

ЯНІ ПЛОХІХ

НІНІ ВАЙНШТЕЙН

ІВАНУ КУШНІРУ

МАРІЇ ПТАШНИК

НАТАЛІЇ ВОЛОБУЄВІЙ

АЛІНІ ЛАМАХ

ЮРІЮ ПУСТОВІЙТУ

ДМИТРУ ГІРНИКУ

МИКОЛІ ЛЕОНЕНКО

ТЕТЯНІ РУДЕНКО

ОЛЕКСАНДРУ ГОВЯДІНУ

АННІ ЛИМАРЄВІЙ

ВАЛЕРІЮ САХАРУКУ

ВІКТОРУ ГОЛОВЛЬОВУ

ЮЛІЇ ЛИТВИНЕЦЬ

СЕРГІЮ СЕЛЕЗНЬОВУ

ОЛЕНІ ГОЛУБ

ОЛЕНІ ЛОЗИНСЬКІЙ

КОСТЯНТИНУ СОЛОНІНУ

ГАЛИНІ ГОРОДНИЧЕВІЙ

ТЕТЯНІ ЛЮТІЙ

ГАННІ СУМАР

НАТАЛІЇ ГРИЦЮК

ВІКТОРУ МАРУЩЕНКУ

МИРОСЛАВУ ТРЕГУБУ

БОРИСУ ГРИНЬОВУ

ВАЛЕРІЮ МИЛОСЕРДОВУ

ОЛЕКСІЮ ХАРЬКО

ТЕТЯНІ ГРИНЬОВІЙ

ОЛЕКСАНДРУ МИТРОФАНОВУ

ВОЛОДИМИРУ ЦИТОВИЧУ

ОЛЬЗІ ДЕНИСОВІЙ

ЛЮДМИЛІ НАЗАРКО

ДАРИНІ ЯКИМОВІЙ

ВИДАННЯ ЗДІЙСНЕНЕ З НАГОДИ ПРОВЕДЕННЯ ВИСТАВКИ

«ІНША ІСТОРІЯ: МИСТЕЦТВО КИЄВА ОД ВІДЛИГИ ДО ПЕРЕБУДОВИ» В НАЦІОНАЛЬНОМУ ХУДОЖНЬОМУ МУЗЕЇ УКРАЇНИ ЗА ІНІЦІАТИВОЮ АУКЦІОННОГО ДОМУ «ДУКАТ»

2.09 – 30.10.2016

КЕРІВНИК ПРОЕКТУ ЛЕОНІД КОМСЬКИЙ КУРАТОР ПРОЕКТУ ГАЛИНА СКЛЯРЕНКО СПІВКУРАТОРИ ПРОЕКТУ МИХАЙЛО КУЛІВНИК, КАТЕРИНА ЛІСОВА

4

ОД ВІДЛИГИ ДО ПЕРЕБУДОВИ: ПОВЕРНЕННЯ У МИСТЕЦТВО …В історії українського мистецтва ХХ століття епоха «від відлиги до перебудови»: середина 1950-х — середина 1980-х років залишається сьогодні чи не найбільш дискусійною. Складне розшарування мистецьких сил, що на хвилі лібералізації суспільства розпочалося в країні з середини 1950-х, каламутні ідеологічні ігри у «дозволене та заборонене», що виштовхували за межі офіційного простору художників та їхні твори, а разом з цим і поступова еволюція самих обширів радянського мистецтва, де поряд із суто соцреалістичними пропагандистськими роботами поступово були «легалізовані» цитування класики та середньовіччя, окремі ранньомодерністські традиції — обережний символізм, сезанізм, стриманий експресіонізм та ін., призвело до надзвичайно складної, заплутаної, неоднозначної та парадоксальної картини, яка не вкладається у чіткі визначення, не піддається ясному структуруванню. Тим більше, що на загальносоюзному тлі культурна ситуація в Україні мала свої особливості, які суттєво позначалися і на самому мистецтві, і на його суспільні репрезентації. Порівняно з іншими республіками СРСР ідеологічний тиск в Україні був особливо жорстким, до загальнорадянської цензури додавалася місцева, внутрішньореспубліканська. А тому й культурний клімат залишався найбільш консервативним, за виразом Л. Плюща, «провінційно важким», «беззастережно душив усе чужорідне». Не сприяла оновленню мистецтва і провінційність художнього життя: без колекцій та виставок західного мистецтва ХХ століття, без критики, з єдиним на всю Україну фаховим журналом «Образотворче мистецтво», що залишався оплотом офіційної державної політики та ін. Невипадково більшість художників прагнули скоріше експонувати свої твори у Москві, Ленінграді, Ризі, Таллінні, Ташкенті, ніж у Києві, а тому у Москві зберігаються сьогодні численні роботи київських митців. Однак й успіх на всесоюзній художній сцені міг не впливати на місце художника в офіційній ієрархії в Україні, залишаючи його творчість непоміченою, невизнаною, неописаною… Протягом 1970–1980-х років через безперспективність існування та ідеологічний тиск з України, зокрема з Києва, виїхало чимало митців. Серед проблем висвітлення образотворчості пізньорадянського періоду — відсутність монографічних досліджень та й просто необхідних фактологічних відомостей про творчість окремих художників, не представленість їхніх робіт у музейних колекціях. А тому мистецтво цієї епохи і зараз здатне вразити глядача маловідомими іменами та творами, що суттєво доповнюють загальну картину часу, певною мірою перекодовуючи її усталені змісти. Виставка «Інша історія: мистецтво Києва од відлиги до перебудови» — спроба змістити традиційні акценти, розширити бачення епохи, доповнити іменами та творами, що уточнюють її художні обрії. Зосередження на мистецтві Києва — цілком закономірне. Адже саме з середини минулого століття, після об’єднання Західних та Східних земель, Київ перетворився на справжню столицю України, що поступово у 1960–1980-х роках притягувала до себе митців з різних її регіонів, визначала культурну політику, ті офіційні тенденції та «нормативи», що так чи інакше впливали на українське мистецтво в цілому. І хоча в інших художніх центрах України — Харкові, Одесі, Львові, Ужгороді, Чернівцях, Івано-Франківську, Дніпропетровську, Полтаві та ін. у ці десятиліття йшло своє творче життя, до речі, часто досить відокремлене і майже невідоме за їхніми межами, напевне, саме Київ може репрезентувати сьогодні чи не найяскравіше та різноманітніше мистецьке середовище, а й головні протиріччя часу. Інтерес до мистецтва пізньорадянських десятиліть та дискусії навколо нього розпочалися вже з початком перебудови. З кінця 1980-х на різноманітних виставках почали з’являтися твори досі «заборонених» художників, відсунутих системою через невідповідність ідеологіч­ ній та естетичній радянській кон’юнктурі. Виникла необхідність осмислити епоху у більш широкому вимірі. Так були запропоновані визначення «офіційного» та «неофіційного» мистецтва, андеґраунду, творчого нонконформізму, що окреслювали місце художників у радянській культурній ієрархії, самі ж особливості їхньої творчості часто залишалися нерозкритими. Зокрема, не відповідало вітчизняним реаліям використання щодо «неофіційного мистецтва» терміну «другий авангард». Адже на від­ міну від авангарду початку ХХ століття та західного неоавангарду 1950–1960-х років, представники яких полемізували з усталеними формами мистецтва, протиставляючи свої ідеї та засоби висловлювання «консервативності буржуазної культури», прагнули змінити самі уявлення про мистецтво, висуваючи нові його види, форми, мови та способи діяльності, вітчизняні митці пізньорадянського періоду діяли у майже протилежному напрямку. Як справедливо писав Б. Гройс: «…радянські неофіційні художники 50–70-х років з самого початку знали, що модернізм уже переміг на Заході, і тому їхня позиція була радикально відмінною від авангардної: йшлося для них не про те, щоби знищувати встановлені норми, а про те, щоб заново встановити їх у країні, що пройшла занадто оригінальним і в той же час провінційним шляхом, тобто про те, щоб з’єднатися із світовою художньою традицією»1. Чи не головною наскрізною тенденцією 1960–1980-х років стало саме «повернення у мистецтво», утвердження в ньому засадничих категорій та цінностей культури — індивідуальності художника, виразності образного світу та пластичної мови, надолуження світового досвіду, до того на десятиліття закритого для вітчизняних митців, а поряд з цим — і усвідомлення власних традицій, які поступово і повільно почали відкриватися суспільству. Однак в радянських умовах відновити повноцінний художній процес було надзвичайно важко. Контакти із Заходом були вкрай обмеженими, головні культурно-мистецькі події — міжнародні виставки, фестивалі та ін. проходили у Москві, їх відвідувало багато українських митців, але далеко не всі. Інформації про світове, а особливо сучасне мистецтво було дуже мало. Саме з шестидесятих в нашій культурі розпочалася нова «епоха репродукцій», коли часто за чорно-білими фото у зарубіжних журналах художники намагалися зрозуміти те, що відбувалося у світовому мистецтві. Не випадково дослідник образотворчості пізньорадянського часу А. Єрофєєв назвав його «мистецтвом індивідуальних міфологій», які для себе за власним розумінням вибудовував чи не кожний самостійно мислячий художник.

5

Варто пам’ятати, що розвиток мистецтва пізньорадянських десятиліть мав свою внутрішню періодизацію, обумовлену коливаннями суспільно-культурного клімату, що безпосередньо відбивалися у художньому житті та самому мистецтві. Вони вмістили в себе корот­ ку та яскраву, сповнену надій та розчарувань «хрущовську відлигу» (1956–1964) і «епоху Брежнєва», що пізніше назвуть «застоєм», який розтягнувся до початку перебудови. Однак це лише схема, що була наповнена своїм непростим життям і драматичними парадоксами суспільно-культурного поступу. І хоча соціалістичний реалізм продовжував залишатися офіційно затвердженою моделлю мистецтва, його художня продукція тепер суттєво відрізнялася від сталінських років, як писав Б. Лобановський, так чи інакше була ідейно приречена і не відповідала новому світовідчуттю. У його колі, як підкреслював мистецтвознавець, «складалося відверто цинічне до будь-яких духовних цінностей ставлення. І це було не менш руйнівним, ніж відвертий терор. Якщо утопічні

цінності “культури соціалізму”, прикриваючи свавілля сталінських репресій, хоча б зовнішнє відповідали суспільному ідеалу і викликали певний резонанс у світовій громадській думці, то після ХХ з’їзду КПРС і особливо після 1960-х років їх авторитет був внутрішнє скинутий»2. Важливою проблемою була і художня «якість» самих творів, що поставали таким собі «поганим мистецтвом»: картинами без живопису, скульптурою без пластики. Адже, як справедливо зазначає Є. Дьоготь, «в основі соцреалізму лежить не ідея вірності натурі, а зовсім інша програма спроби побудови велично “ніякої” і “нічиєї” живописної манери, утопія абсолютної доступності для всіх і кожного, яка чудесним способом обходиться без засобів виразності і без автора»3. «Мистецтвом без автора» можна назвати одну з головних концептуальних складових соціалістичного реалізму, через що на кожному його етапі, в 1930-х — початку 1950-х та у 1960-х — першій половині 1980-х років, не дивлячись на певну поступову лібералізацію ідеологічної системи та «реабілітацію» тих чи інших «заборонених» явищ, саме заперечення відкритого авторського самопрояву, індивідуальності художника залишалося постійною і практично незмінною. Однак і в цих умовах мистецтво не стояло на місці. Його живі струмені пробивалися крізь ідеологічні утиски та естетичні нормативи. Поза офіційної картиною, зафіксованою у тогочасних виданнях, в Україні, в Києві йшло своє непросте мистецьке життя, де творчі устремління художників складно перепліталися із парадоксами системи, яка у ці, останні десятиліття своєї історії наче руйнувалася із середини, декларуючи ідеї демократії та прогресу і заперечуючи права людини на вільну думку, особистісне бачення, власну життєву позицію. …Так, цілком офіційно, за рішенням та при сприянні ЦК ВЛКСМУ у Києві був організований Клуб творчої молоді «Сучасник» (1959– 1964), що перетворився на осередок правозахисного руху, ідеологічного спротиву, у своїй діяльності спрямований на розбудову ідей національного відродження та створення сучасного українського національного мистецтва, яке мало виростати на засадах фольклору, історичних художніх традицій та співзвучності сучасності. Діапазон творчих пропозицій художників КТМ окреслений монументальним експресіонізмом образів Алли Горської (1929–1970), яскравістю вільних декоративних стилізацій Любові Панченко (нар. 1938), драматичним сюрреалізмом графіки та живопису Галини Севрук (нар. 1929), осмисленням української історії крізь образи народного мистецтва Веніаміна Кушніра (1929–1992)… В середині 1960-х Клуб, як відомо, припинив свою діяльність. Творчі долі його учасників склалися по-різному: А. Горську було підступно вбито, виключена зі Спілки художників Г. Севрук працювала у декоративному мистецтві… Арешти української інтелігенції у 1965-му та 1972-му роках позначили жорсткі зміни у ідеологічному кліматі в країні. Прикмета відлиги — початок великої ідеологічної кампанії по «боротьбі з формалізмом та абстракціонізмом», під який підпадали будь-які формально виразні художні пропозиції. Пізніше, аналізуючи епоху, П. Вайль і О. Геніс напишуть: «Жахлива за своїм розмахом кампанія проти “формалізму”, здавалося, була прямим протиріччям всьому характеру 60-х. Адже нові форми мистецтва віддзеркалювали потребу суспільства у перебудові. (…) Хрущов справедливо побачив у модерністах людей, які хочуть і, напевно, можуть внести ідею альтернативи у суспільство, скріплене єдиною ідеологією. Купка абстракціоністів протиставляла колективу особу. І — головне — у цієї особи не було мети, окрім самовираження»4. Однак ця «незацікавленість» і здавалася небезпечною, адже вивільняла людину з тенет системи, якій були підпорядковані всі елементи суспільства і культури. «Незрозумілість» абстракції, її повна позаідеологічність трактувалася як головна загроза соцреалістичному мистецтву. Так, показані лише один раз на молодіжній виставці полотна А. Сумара (1933–2006), де реальні пейзажні мотиви трансформувалися художником у площинно-кольорові структури, були затавровані як «ідеологічно ворожі», експонувати їх знову стало можливим лише з років перебудови… Десятиліттями невідомими глядачам залишалися витончені кольорово-структурні абстрактні твори Григорія Гавриленка (1927–1984) і умовно узагальнені колажі його учня Миколи Кривенка (нар. 1950), сюрреалістичні полотна Костянтина-Вадима Ігнатова (нар. 1934), сповнені то предметно-просторової фантазії, то рухливого динамізму, і структурно-просторові, наповнені метафоричними змістами картини Олександра Дубовика (нар. 1931)… Чи не вперше експонованими на виставці стали і написані на межі 1980-х полотна Тіберія Сільваші (нар. 1947), де реальний мотив розчиняється у напруженій, драматичній живописноумовній стихії… Так вже з 1960-х будь-які форми абстрактного, безпредметного, «поза реального» мистецтва мали перейти у стан неофіційності, постійно звинувачені у «безідейності» чи «зарозумілій формотворчості». З 1960-х років почало складатися коло неофіційного мистецтва, у якому опинялися дуже різні за своїми творчими спрямуваннями художники. Об’єднувало їх лише одне — протилежність, чи точніше — невідповідність вимогам соціалістичного реалізму, які стосувалися не лише тем та сюжетів, художньої мови та образності, а й емоційного звучання творів, що мали бути перш за все оптимістичними та життєствердними. Серед митців київського андеграунду — Яким Левич (нар. 1933), «дивні» присмеркові полотна якого можуть виступати чи не най­ виразнішою метафорою життя без перспективи, без глядача. Однак у просторі виставки «Інша історія…» експоновані поряд з роботами широкого кола київських художників, стає очевидним, що їхнє спрямування було співзвучне тим «пошукам живописності», які хвилювали тоді творчо орієнтованих митців. Вирізняла ж його роботи та сама «індивідуалізованість» сприйняття та художньої мови, яку й не допускала офіційна естетика… На межі «дозволеного та забороненого» існували твори одного з найсамобутніших і яскравіших художників епохи — Анатолія Лимарєва (1929–1985), де цілком реалістичні мотиви наповнювалися неповторністю світосприйняття та кольорової драматургії. Загальна картина київського мистецтва пізньорадянських десятиліть наче мозаїка складається із окремих індивідуальних авторських візій, які не вкладаються у визначені напрямки, пов’язані з ними асоціативно і опосередковано. У колі неофіційного живопису — складні сюжетно-символічні композиції Бориса Плаксія (1937–2012), сюрреалістично-символічні картини Євгена Петренка (1946–2016). А разом з тим і зовсім інші, в дусі модерну початку ХХ століття малярські твори Вудона Баклицького (1942–1992), умовно-експресивні гуаші Олександра Шульдиженко-Стахова (1922–1988) та позначені яскравою художньою індивідуальністю картини Миколи Трегуба (1943–1984), у яких образи природи, старовинна архітектура, археологія, українська історія інтерпретовані художником крізь призму власного драматичного світовідчуття. Його творчості в контексті виставки присвячена окрема презентація. …Представляючи глядачеві ті чи інші маловідомі роботи художників, виставка «Інша історія…» показує і можливу «іншу версію» їхньої творчості, ті розпочаті, але на якомусь етапі відхилені авторами напрямки свого мистецького шляху. Так, несподіваними в творчості Віктора Зарецького (1925–1990) виглядають його суто тонально-живописні, проникнуті тривожними передчуттями, емоційно складні полотна 1960-х, протилежні тим сецесійним стилізаціям, до яких він звернеться пізніше… Досить відокремлено на тлі більш відомих робіт художників виглядають картини 1960-х Валентина Реунова (1939–2007), де написана темно та пастозно жанрова сцена

6

наповнюється справжнім драматичним змістом; чи Владислава Мамсікова (нар. 1940), що, поєднуючи на полотні різні фактури, переводить побутовий сюжет у більш широкий асоціативний простір… Окремі напрямки «іншої» можливої творчої «історії» чи не най­ відомішого українського художника Івана Марчука (нар. 1936) вимальовуються у його ранніх творах, то сюжетних, проникнутих гумористичними стилізаціями, то абстрактних, у яких кольори та лінії переплітаються у напруженому просторі… Пізніше, як відомо, малярство цих художників змінилося, але їхні роботи 1960–1970-х років — не тільки важлива частини їхньої біографії, але й свідчення творчих спрямувань часу. Особливої уваги заслуговують ті авторські спрямування, що виходили за межі усталених форм мистецької діяльності, традиційних «видів та жанрів» образотворчості. Їх було небагато, але вже сама присутність у київському просторі «інших» форм творчого мислення свідчить про зміни у художній свідомості, про ті неминучі зв’язки із новим, сучасним мистецтвом, що пробивалися крізь обмеження та кордони. Такою, зокрема, постає творчість Вілена Барського (1930–2012), котрий чи не першим у Києві в 1960-х звернувся до концептуального мистецтва, новітніх художніх практик, що поєднували зображення і слово, конкретність малюнку і умовність знаку, наповнюючи їх власним авторським змістом. Яскравою своєрідністю позначені колажі Сергія Параджанова (1924–1990), великого режисера і самобутнього художника, чиє образне бачення складно та парадоксально змішувало між собою увагу до предмету і тонку поетичність світосприйняття, що знайшло відображення і у його фільмах, і у його станкових роботах. Особливе місце в історії українського мистецтва належить синтетичній творчості Флоріана Юр’єва (нар. 1929) — архітектора, теоретика мистецтва, музиканта, художника, поета, автора унікального «кольорового письма» та ідеї «музики кольору», відтворених ним у своєрідних полотнах, кольорово-текстових та музичних творах. Переосмислюючи у свій спосіб ідеї синтезу мистецтв, висунуті свого часу Гете, А. Бєлим, М. Скрябіним, В. Кандинським та ін., він залучив їх до кола проблематики scientific art, що стало однією з тенденцій сучасності. Його творчості в експозиції виставки присвячена окрема невелика презентація… Одне з найсамобутніших явищ епохи — творчість київського художника Федора Тетянича (1942–2007) — Фрипульї, чия ідея Нескінченності світу об’єднувала його малярство, асамбляжі, перформанси, акції та монументально-декоративні композиції в архітектурі. В українському мистецтві другої половини ХХ століття, напевно, лише у його творчості авангардистські ідеї перебудови світу знайшли своє утопічне відображення… Однак загалом мистецтво розвивалося у традиційних вимірах живопису, скульптури, графіки, зміни у яких проявлялися у розширенні сюжетних мотивів та кола традицій, до яких зверталися художники, в урізноманітненні формальних прийомів та засобів виразності. Аналізуючи складну структуру радянського мистецтва цього періоду, мистецтвознавці К. Дьоготь та В. Левашов запропонували ще одне визначення — «дозволене мистецтво», що фіксувало обшири тих «ліберальних» зон офіційного простору у новій суспільній ситуації, коли система вже не могла повністю стримувати творчі рухи в культурі, але не могла й визнати її неоднорідність. Кордони «дозволеного мистецтва» постійно змінювалися, залучаючи все нові художні пропозиції. Так у просторі цілком офіційного мистецтва у пізньорадянські роки існував живопис Миколи Глущенка (1901–1977), в якому в цей час позначився новий, надзвичайно цікавий період яскравого вільного кольоропису, де оживали образно-пластичні традиції європейського малярства кінця ХIХ — початку ХХ століття. Далекою від соцреалізму була і творчість Тетяни Яблонської (1917–2005), що значною мірою уособлювала на всесоюзній сцені українське малярство. Між тим після «Хлібу» (1949) художниця, фактично, не написала жодної пропагандистської картини, з року в рік все більше занурюючись у той складний тональний живопис, що й визначав головний зміст створених нею пейзажів та портретів. Поза ідеологічною доктриною розгорталися і витончені живописні мініатюри Євгена Волобуєва (1912–2002), який у своїй творчості спирався на традиції дореволюційного вітчизняного малярства. В цьому ж колі — і пейзажі Олексія Захарчука (1929–2013) та ранні роботи Галини Григор’євої (нар. 1933), твори художників 1970-х: пейзажі Ольги Отрощенко (1947–1999), картини Сергія Одайника (нар. 1949)… Мистецтво Києва в більшості асоціювалося саме із живописом, різні спрямування якого актуалізували ті чи інші до того незадіяні українськими художниками традиції. Від «зразкової соцреалістичної продукції» це мистецтво відрізнялося фаховою майстерністю та авторською інтонацією, що наповнювала неповторним художнім змістом навіть цілком традиційно реалістичні сюжети, образи, мотиви. Київське мистецтво пізньорадянських десятиліть — це картини Віктора Рижих (нар. 1933), де традиційні для радянського живопису сюжети наповнювалися правдою переживання та складністю пластичних рішень, модернізм картин Галини Неледви (нар. 1938), з їх гостротою образного бачення; це живописні твори Юрія Луцкевича (1934–2001), побудовані на рухливій, живій взаємодії реальних вражень та їх авторської інтерпретації… Це загострена виразність творів Зої Лерман (1934–2014), метафоричність картин Валерія Ласкаржевського (1947–2002), різноманітна за своїми художніми спрямуваннями творчість Михайла Вайнштейна (1940–1981); своєрідний драматичний неопримітивізм Любові Рапопорт (нар. 1953) і пластична, образна насиченість творів Ігоря Григор’єва, в якій на новому етапі, наповнені особистим сприйняттям художника віддзеркалювалися традиції мистецтва початку ХХ століття… Так у простір радянського мистецтва своєрідними, суб’єктивними шляхами повертався досвід модернізму, так чи інакше розширюючи його кордони та межі… Одним з найяскравіших явищ українського мистецтва другої половини ХХ століття, яке має стояти в одному ряду з видатними скульпторами епохи, постає творчість Михайла Грицюка (1929–1979). Напружений драматизм створених ним образів, динамічність та внутрішня насиченість експресивної пластики, гострота композицій, поєднання змістової глибини та формальної виразності, особлива «внутрішня наповненість» надають його творам світового значення, вселюдського змісту… Слід зазначити, що в радянських умовах скульптура належала до тих видів мистецтва, що підпадала під особливо жорсткі ідейноформальні нормативи. А тому прояви «іншого бачення» вимагали тут особливих індивідуальних зусиль. Виставка «Інша історія…» презентує роботи кількох київських скульпторів різних поколінь, що демонструють свої і в той же час показові для епохи шляхи особистого творчого висловлювання. Серед них — гостра жанрова композиція Бориса Довганя (нар. 1928), посткубістичні фігури Юлія Синькевича (нар. 1938), витончена пластика Луїзи Черешкевич (нар. 1944) та кольорова кераміка Ольги Рапай (1929–2012), що, безперечно, виходить за межі «декоративно-ужиткового мистецтва», несе в собі пластичну свободу, динамічність, образну своєрідність та художню змістовність, притаманну Великому мистецтву…

7

І тут знову варто нагадати, що радянська система мистецтва настійливо підтримувала жорстке розділення художньої діяльності за традиційними видами: живопис, скульптура, графіка, намагаючись, з одного боку, постійно контролювати їхні межі, з іншого —

вимушена відступати під натиском живого художнього поступу, тих нових вимог, які висував час і які так чи інакше проявлялися в роботах художників. Зокрема своє особливе місце в системі офіційного мистецтва мала графіка, чий чорно-білий світ передбачав умовність, більшу метафоричність, увагу до широкого кола формально-пластичних можливостей, які несли з собою й самі графічні техніки — офорт, різні види гравюри, акварель та ін. Вільне володіння техніками графіки, звернення до тих чи інших традицій формувало свою образність, далеку від соцреалістичної естетики. Серед графічних творів на виставці — гравюри Ади Рибачук (1931–2010) і Володимира Мельниченка (нар. 1932) за фольклорними мотивами народів Півночі, гостра публіцистична графіка Сергія Гети (нар. 1951), драматичні офорти Сергія Якутовича (нар. 1952), гротескові соціальні притчі Юлія Шейніса (1935–2012), проникнуті критичним змістом акварелі Віктора Гукайла (нар. 1948)… З 1960-х років у загальній системі радянської образотворчості утворилися своєрідні «естетичні ніші», в яких специфіка художньої діяльності не тільки дозволяла, а й певною мірою передбачала більше формально-пластичне різноманіття, використання різних естетик, матеріалів. Серед них — монументально-декоративне мистецтво, яке з відлиги стало чи не найбільш активно розвиватися в Україні, залучаючи до себе широке коло художників. Однак парадокс полягав в тому, що, офіційно здійснюючи «план монументальної пропаганди», український стінопис перетворювався на царину більшої творчої свободи із застосуванням нових матеріалів, формальних прийомів та засобів виразності, цитат з творів Пікассо, Леже, мексиканських муралістів та ін., насичуючи таким чином суспільний простір образами та мовами модернізму. В експозиції виставки «Інша історія: мистецтво Києва од відлиги до перебудови» роботи в архітектурі київських монументалістів — І. Литовченка, Е. Коткова, В. Ламаха, В. Мельниченка, А. Рибачук, В. Пасивенка, В. Задорожного, Г. Зубченко, Г. Пришедька, М. Строженка, А. Гайдамаки, В. Бовкуна, І. Кириченка та ін., представлені як слайд-шоу, залучені таким чином до загальної мистецької картини. Варто підкреслити, що саме до секції монументального мистецтва при Спілці художників протягом 1960–1970-х років увійшли багато митців, станкова творчість яких поставала як «неофіційна». Серед них — Валерій Ламах (1925–1978), який у 1960-х у своєму станковому живописі звертався до абстрактного малярства та певного символізму; Ернест Котков (1931–2012), різноманітні за стилістикою картини якого будувалися на співставленнях кольорових площин, розгортаючись на межі предметності та абстрактної умовності; Віктор Григоров (1939–2002), чиї картини будувалися на кольорово-площинних структурах; Микола Малишко (нар. 1938), у чиїх станкових творах початку 1960-х відтворювалися кубістичні візії… Розподіл на «офіційне» та «неофіційне» «перерізав» творчість окремого художника, розділяючи її на «суспільно прийнятну» — стінопис та «суспільно шкідливу», тобто ті полотна, які залишалися у тиші майстерень, більшість з яких була оприлюднена тільки в роки перебудови. Цариною, де жорстка соцреалістична доктрина часто відступала під впливом драматургії, режисерського та художницького бачення, ставала і українська сценографія. Тут працювали такі видатні майстри вітчизняного театру, як Федір Нірод (1907–1996), Давид Боровський (1934–2006), Данило Лідер (1917–2002) — тонкий філософ сцени, що створив у Києві справжню сценографічну школу, яку пройшло кілька поколінь театральних художників. У Києві працювали Михайло Френкель (1937–2016), Олександр Бурлін (1948–2015) та багато інших митців, чиї сценографічні рішення розширювали офіційні радянські естетичні виміри, несли інші образи та змісти. Представлені як слайд-шоу в експозиції виставки ескізи театральних постановок, костюмів та макетів — важлива частина історії українського мистецтва. …Особливе місце на виставці належить фотографії. Як відомо, саме з 1960-х років фотографія остаточно увійшла в світ мистецтва, її твори почали експонуватися у художніх музеях світу. Однак в Україні фотографія і досі залишається поза мистецтвознавчою увагою, поза історією мистецтва. Між тим, вона не тільки фіксувала важливі події, образи та прикмети часу, а й активно впливала на художнє бачення, мову та загальні естетичні візії, окреслювала свій, особливий змістовий простір. В експозиції виставки представлені фотороботи трьох провідних київських художників різних поколінь. Це фото відомого радянського фотографа Ірини Пап (1917–1985), якій присвячена окрема презентація; київських фотографів Олександра Ранчукова (нар. 1943) та Віктора Марущенка (нар. 1947). В просторі виставки вони відіграють кілька ролей: привертають увагу до фотографії як важливої частини історії українського мистецтва, в той же час даючи глядачеві можливість відтворити той особливий «контекст», з його побутовими прикметами, образами, середовищем, що відійшов у минуле, але є надзвичайно важливим для розуміння епохи. І якщо знімки І. Пап презентують своєрідну оптику офіційної радянської фотографії, то твори О. Ранчукова та В. Марущенка показують інший, непарадний бік життя, його правду та парадоксальність. У фотографіях художників перед глядачем постає і той колишній «радянський Київ», який для кожного з митців, що працювали в ньому, завжди залишався не тільки «тлом», на якому розгорталася його особиста «історія», а й важливою частиною життя та творчості. …Безумовно, представлені на виставці твори далеко не вичерпують мистецтва Києва пізньорадянського часу. За її межами залишилися роботи, імена, явища, які потребують широкої уваги, залучення до загального художнього простору. Виставка «Інша історія: мистецтво Києва од відлиги до перебудови» — ще один крок до реконструкції художнього поступу в Україні, запрошення до дискусій про його спрямування, напрямки, особливості, протиріччя. Для його всебічного висвітлення, аналізу, дослідження потрібно зробити ще дуже багато. Однак очевидно, цей досвід не втрачає своєї художньої значущості. Відходять у минуле ідеології, колишні нормативи та суспільні конотації, залишаються твори, що несуть свій зміст та свою неповторність. В них живе індивідуальність художників, їхня фантазія і бачення світу, власне, часто несподіване перетлумачення світових мистецьких напрямків, емоційність і образна несподіваність. Вони залишаються явищами культури, що увібрали в себе живі почуття… Галина Скляренко, кандидат мистецтвознавства Гройс Б. Неосакральные мифы российского авангарда// Декоративное искусство. — М., 1992. — №8. — С. 33. Лобановський Б. Б. Проблемы, материалы и силуэты мастеров украинского искусства. — Рукопись. СХ Украины. — К., 1990. — С. 143–144.

3 Деготь Е. Русское искусство ХХ века. — М., 2002. — С. 145.

4 Вайль П., Генис А. 60-е. Мир советского человека. Долгое поколение. — 2-е изд. — М., 1998. — С. 36–37.

1

2

8

9

ІРИНА ПАП Демонстрація 7 листопада. Київ, 1958 р.

12

ОБРАЗИ З АРХІВУ …У 1991 році, розбираючи будівельне сміття у редакційній фотолабораторії київських «Известий», фотограф Валерій Милосердов натрапив на коробку з негативами. Всі вони були акуратно розкладені по конвертах та ретельно підписані. Це й був архів славетної Ірини Пап… Завдяки колегам і перш за все самому Валерію Милосердову архів був вилучений із сміття, не пропав, його можна показувати людям. Пізніше була публікація у газеті «Киевские ведомости», у 2000 та 2007 роках деякі з фотографій були представлені на невеликих виставках. І все ж, напевно, лише тепер тут, у Національному художньому музеї України, на виставці «Інша історія: мистецтво Києва од відлиги до перебудови» світлини Ірини Пап нарешті знайшли для себе гідний контекст. Життя та творчість видатного українського фотографа Ірини Пап (1917–1985) найтісніше пов’язані з Києвом. Тут вона народилася і відійшла у вічність, тут перед війною закінчила Кіноінженерний інститут, а з 1956-го очолювала корпункт газети «Известия» в Україні, працювала фотокореспондентом, була директором Інституту журналістської майстерності при Спілці журналістів, де у 1971 році заснувала професійну фотошколу. За її запрошенням до Києва для проведення майстер-класів та лекцій приїздили легендарні фотокореспонденти часів Другої світової війни — І. Гольштейн, Є. Халдей, Д. Бальтерманц, видатні майстри литовської фотографії — А. Суткус, А. Мацияускас, В. Луцкус та інші митці, що тоді, у радянських умовах, репрезентували нові можливості, нові риси та образи фотомистецтва. Школу Ірини Пап закінчили відомі сьогодні в Україні фотографи — В. Марущенко, В. Фалін, В. Побединський, С. Пожарський, М. Чернічкін, В. Кареш… Найбільш активною та плідною у творчості Ірини Пап була середина 1950-х — початок 1970-х років. Її світлини друкувалися у провідних радянських журналах, були відомі за кордоном. У 1964 році німецький довідник з історії фотографії відзначив її як одну з 20 кращих жінок-фоторепортерів світу. Завдяки таланту, енергії, винятковій вдачі Ірині Пап вдалося першій здійснити в Києві аерофотозйомку: зняти з гвинтокрила відбудований після війни Хрещатик. Жінка-фотограф у небі — тоді це здавалося фантастикою. Але їй це вдалося. Аби зробити свої фото, Ірина Пап спускалася у перші шахти київського метро, змогла влізти в кабіну атомного реактора… Серед її знімків — заснування Чорнобильської АЕС, перші університетські ЕОМ та літаки конструкторського бюро Олега Антонова; приїзд до Києва відомих політиків, серед зроблених нею фотопортретів — молоді Борис Патон, Віктор Глушков, Петро Шелест… Вона знімала студентів і робітників, святкові демонстрації і «виробничі будні», вона знімала Україну, намагаючись показати її якнайкраще. Працюючи в царині «офіційної радянської фотографії», де, як відомо, документальна репортажність поєднувалася із тим чи іншим «лакуванням дійсності», їй тим не менш вдалося розповісти про свій час і свою країну дуже багато, не тільки зафіксувати історичні події чи прикмети повсякдення, а й передати особливий «дух епохи», з його правдою та вигадками, з його міфами та реальністю. Фотоархів Ірини Пап — унікальний, має виняткову естетичну і історичну цінність. В ньому — історія нашої країни, історія вітчизняної фотографії, історія тої неповторної «радянської візуальності», що й досі вражає, хвилює і бентежить… Для експозиції ми вибрали десять фото. На них — відбудований Хрещатик і улюблений киянами пляж на Трухановому острові; ознаки радянської доби — святкові демонстрації трудящих; виступи у Києві керівників Радянського Союзу Микити Хрущова та Леоніда Брежнєва; візит до столиці України Фіделя Кастро; молодий Борис Патон; перші будівники Чорнобильської атомної станції і… славетний бренд київських кондитерів — «Київський торт»… Доповнюючи тему виставки, ці світлини додають до неї свої змісти, репрезентують ще один дуже важливий історичний та естетичний зріз часу, той «візуальний код», що на кожному етапі життя нашої країни змінював і розширював уявлення про те, на що варто було дивитися, що і як можна було спостерігати… Широка демонстрація архіву Ірини Пап ще попереду, як і дослідження вітчизняної фотографії — важливої частини нашої культури такої довгої та складної епохи од відлиги до перебудови.

13

ІРИНА ПАП Вручення ордену Леніна Києву. Виступає Леонід Брежнєв. Київ, жовтень 1965 р. Хрещатик. Київ, початок 1960-х рр. Київський інститут електрозварювання ім. Є. О. Патона. На знімку Борис Патон. Київ, травень 1962 р. Київський пляж. Київ, 1958 р. Кондитерська фабрика ім. К. Маркса. Бісквітний цех, робітниця бригади комуністичної праці Марина Калінченко. Київ, жовтень 1965 р. Республіканська нарада передовиків сільського господарства, виступає Микита Хрущов. Київ, грудень 1961 р. Першотравнева демонстрація. Київ, 1969 р. Будівництво атомної станції. Чорнобиль, травень 1971 р. Візит Фіделя Кастро. Київ, травень 1963 р.

14

15

16

17

Й. ДОБРУЦЬКИЙ Артек. 1970-ті рр. В. ХИТРИКОВ Творчість. 1971 р. М. КРИВЕНКО Хліб-сіль. 1961 р. М. ХМЕЛЬКО З’їзд будівників комунізму. 1960 р. П. СУЛИМЕНКО Матроси Жовтня. 1963 р. Ф. КОЦЮБИНСЬКИЙ Погруддя В. Примакова. 1972 р. М. КРИВЕНКО Ленін та Яків Свердлов. 1973 р. Л. ЧИЧКАН Свято. 1970 р. С. КИРИЧЕНКО Портрет героя соціалістичної праці С. Д. Виштак. 1958 р. М. БЄЛЬСЬКИЙ Робітничий ранок. 1960 р. В. КОЛЕСНИК Біля Дніпра. 1967 р.

18

В. КЛОКОВ Усть-Ілім. 1967 р. О. КИРИЧЕНКО Свято врожаю. 1969 р. В. РИЖИХ, Г. НЕЛЕДВА Тобі, Батьківщино, наші успіхи. 1970-ті рр. В. ОДАЙНИК Партизани. 1974 р. М. ДЕРЕГУС Дума про козака Голоту. 1960 р. М. БЄЛЬСЬКИЙ Металурги Донбасу. 1969 р. В. ЧЕРНИКОВ Донецькі шахтарі. 1957 р. В. КОСТЕЦЬКИЙ Вручення партійного квитка. 1959 р. К. КОХАН Зустріч з трактористами. 1970-ті рр. І. ЗНОБА, В. ЗНОБА, В. БОРОДАЙ Монумент на честь Великої Жовтневої революції. 1977 р.

19

ВІКТОР РИЖИХ Реліквії Бреста. 1968 р. Полотно, олія. 200х150 см

20

21

МИХАЙЛО ВАЙНШТЕЙН Автопортрет з братом. 1967 р. Полотно, темпера. 130х87,5 см

СЕРГІЙ ГЕТА Переворот. Із серії «Світ звинувачує». 1979 р. Офорт, акватинта, 3/15. 59,5х46 см Демократія військової хунти-І. Монолог. 1980 р. Ліногравюра. 59,7х60,3 см

22

23

БОРИС ПЛАКСІЙ Чекання. 1967 р. Полотно, олія. 120х100 см

24

25

ЛУЇЗА ЧЕРЕШКЕВИЧ Лариса. Кінець 1970-х рр. Гіпс. Висота – 143,5 см

АЛЛА ГОРСЬКА Гнівний Тарас (Тарас Шевченко). 1962 р. Ліногравюра. 84х60 см

26

27

ВАЛЕРІЙ ЛАСКАРЖЕВСЬКИЙ Страта Чернишевського. 1977 р. Полотно, олія. 62х55 см

ВЕНІАМІН КУШНІР Scherzo. 1968 р. Полотно, олія. 199х200 см

28

29

ЛЮБОВ ПАНЧЕНКО Вогнище інквізиції. До твору Т. Г. Шевченка «Єретик». 1973 р. Картон, колаж. 112х72 см

30

31

ЮЛІЙ СИНЬКЕВИЧ Розстріляна. 1969 р. Тоноване оргскло. Висота — 112 см

СЕРГІЙ ЯКУТОВИЧ Емігранти. 1984 р. Офорт. 49,5x32 см Жінки. 1980 р. Офорт. 49,5х63,5 см

32

33

ВАЛЕНТИН РЕУНОВ Читають новини. 1960-ті рр. Картон, олія. 55х50 см

34

35

МИХАЙЛО ВАЙНШТЕЙН Нічне чергування. 1966 р. Полотно, олія. 49х70 см

ОЛЕКСАНДР ШУЛЬДИЖЕНКО-СТАХОВ Портрет невідомого. 1981 р. Папір, гуаш. 60х85 см

36

37

БОРИС ДОВГАНЬ Шмон (Архіпелаг ГУЛАГ). 1968 р. Бронза, патина. Висота — 52 см

МИХАЙЛО ВАЙНШТЕЙН Борець (Портрет Б. Гуревича). 1971 р. Полотно, олія. 121х102 см

38

39

ЛЮБОВ РАПОПОРТ Із серії «Старий Київ». 1982 р. Полотно, олія. 100х110 см

ВІКТОР ГУКАЙЛО З циклу «М’ясний ряд». Лист 3; Лист 4.

1986 р. Монотипія. 50,5х70,5 см (кожна робота)

40

41

ЮЛІЙ ШЕЙНІС Із серії «Я — проти». Ігри; Стрижка; Єдина думка; Ковдра.

1986 р. Офорт, акватинта. 30х34,7 см (кожна робота)

42

43

ОЛЕГ ЄРЖИКОВСЬКИЙ Людина з транзистором. 1969 р. Полотно, олія. 150х125 см

44

45

ДАВИД МІРЕЦЬКИЙ Побачення. 1969 р. Полотно, олія. 167х126 см

46

47

А. ГОРСЬКА, Б. ПЛАКСІЙ, В. ЗАРЕЦЬКИЙ Вітер. 1967 р. Ресторан «Вітряк», пр. Академіка Глушкова, 11 В. БОВКУН XX століття. 1980 р. Інститут гігієни та медичної екології ім. О. М. Марзєєва НАМН України, вул. М. Попудренка, 50 І. ПЕРОВА До зірок. 1968–1970 рр. Вул. І. Миколайчука, 3 Г. ЗУБЧЕНКО, Г. ПРИШЕДЬКО Рух. 1970-ті рр. Спорткомплекс «Наука», бул. Академіка Вернадського, 32 С. КИРИЧЕНКО, Р. КИРИЧЕНКО, Н. КЛЕЙН Фрагменти фризу в Залі Слави, Музею Великої Вітчизняної Війни (нині Національний музей історії України у Другій світовій війні). 1974 р. Вул. Лаврська, 27 В. ПАСИВЕНКО Людина й природа. 1978–1981 рр. Науково-технічна бібліотека ім. Г. Денисенка, пр. Перемоги, 37 І. ЗАДОРОЖНИЙ Вітражі верхньої станції Київського фунікулера. 1983–1984 рр. Вул. Трьохсвятительська, 6 І. ЛИТОВЧЕНКО Музика. 1982 р. Фасад музичної школи. м. Прип’ять А. РИБАЧУК, В. МЕЛЬНИЧЕНКО Вершники на голубому та червоному. 1965–1967 рр. Панно в інтер’єрі Київського палацу піонерів та школярів ім. М. Островського (нині Київський палац дітей та юнацтва), вул. Мазепи, 13

48

Ф. ТЕТЯНИЧ Україна молода. 1967 р. Торговий центр «Північний», бул. Дарницький, 23 Е. КОТКОВ, В. ЛАМАХ, І. ЛИТОВЧЕНКО Богдан Хмельницький. 1961 р. Панно в інтер’єрі Річкового вокзалу, пл. Поштова, 3 С. КИРИЧЕНКО, Р. КИРИЧЕНКО, Н. КЛЕЙН Природа і люди. 1977 р. Інститут біоорганічної хімії та нафтохімії НАН України, Харківське шосе, 50 Г. ДОВЖЕНКО Кий, Щек, Хорив та сестра їх Либідь. 1970 р. Київський муніципальний академічний театр ляльок, вул. Миропільська, 1 М. СТОРОЖЕНКО Осяяні світлом. 1977–1981 рр. Інститут фізики НАН України, пр. Науки, 4Б А. ГАЙДАМАКА, Л. МІЩЕНКО За мотивами народного мистецтва. 1968–1970 рр. Бул. Л. Українки, 24 І. МАРЧУК Плахта. 1969–1970 рр. Інститут теоретичної фізики ім. М. Боголюбова НАН України, вул. Метрологічна, 14Б В. ПРЯДКА, І. ЛИТОВЧЕНКО На захист миру. 1960–1970-ті рр. Пр. Перемоги, 23 І. ЛИТОВЧЕНКО До світла. 1973–1982 рр. м. Прип’ять Фото: Є. Нікіфоров, Я. Кузнєцов

49

МИХАЙЛО ГРИЦЮК Чилійська Мадонна. 1973-1974 рр. Бронза, патина. Висота — 107 см

50

51

ЄВГЕН ПЕТРЕНКО Повернення блудного сина. 1985 р. Полотно, темпера. 80х80 см

52

53

БОРИС ПЛАКСІЙ Абстракція. 1969 р. Полотно, олія. 80х78,7 см

ГАЛИНА СЕВРУК Сльоза. 1971 р. Папір, туш, перо. 20х12 см Зрада. 1972 р. Картон, олія. 60х44,5 см

54

55

ВАЛЕРІЙ ЛАМАХ Жива матерія. Початок 1960-х рр. Полотно, олія. 70х100 см Біля моря. Початок 1960-х рр. Полотно, олія. 70х100 см

56

57

ОЛЕКСАНДP РАНЧУКОВ Американська машина в Києві. 1982 р. Біля скульптури «Булижник — знаряддя пролетаріату». 1982 р. Контрактова площа. 1982 р. Київ. 1982 р. Вулиця Ярославська. 1982 р. Суботник. 1980 р. Вулиця Жданова (Сагайдачного). 1982 р.

58

59

ІГОР ГРИГОР`ЄВ Захоплена людина (скульптор-анімаліст Ю. Рубан). 1963–1976 рр. Полотно, олія. 80х75 см

60

61

ЗОЯ ЛЕРМАН Портрет художника Ігоря Григор’єва. 1976 р. Полотно, олія. 89х64 см Портрет художниці M. Агаєвої. 1960-ті рр. Папір на фанері, олія. 105,5х74 см

62

63

ЮРІЙ ЛУЦКЕВИЧ Неледва. 1980 р. Полотно, олія. 102х118 см

64

65

ГАЛИНА НЕЛЕДВА Зуєв. 1978 р. Полотно, олія. 64,5х60 см

ВЛАДИСЛАВ МАМСІКОВ Літографи. 1960-ті рр. Полотно, олія. 93х105 см

66

67

СЕРГІЙ ПУСТОВIЙТ Читач. Автопортрет. 1965 р. Дошка, олія. 54х65,5 см

МИХАЙЛО ГРИЦЮК С. Рахманінов. 1979 р. Тоноване оргскло. Висота — 134 см

68

69

АНАТОЛІЙ ЛИМАРЄВ Перед грозою. 1977 р. Полотно, олія. 115х121 см

70

71

АНАТОЛІЙ ЛИМАРЄВ Дощі. 1983–1985 рр. Полотно, олія. 80х100 см Повернення табуна. 1979 р. Полотно, олія. 83х100 см

72

73

ТЕТЯНА ЯБЛОНСЬКА Зима в старому Києві. 1976 р. Полотно, олія. 120х200 см

74

75

ТЕТЯНА ЯБЛОНСЬКА Гаяне. 1981 р. Полотно, олія. 50,5х40 см Київський вечір. 1974 р. Полотно, олія. 47х54 см Вечірнє світло. 1984 р. Полотно, олія. 35х44 см

76

77

ЄВГЕН ВОЛОБУЄВ Етюд. 1970 р. Картон, олія. 20х14,5 см Осінній етюд. 1984 р. Картон, олія. 24х28,5 см Етюд до картини «Ранок». 1975 р. Картон, олія. 30х24 см Ранок. 1981 р. Картон, олія. 27х33 см Пробивається весняна травичка. 1985 р. Картон, олія. 16,5х20 см Квітучі дерева. 1962 р. Картон, олія. 26х30 см

78

79

ЯКИМ ЛЕВИЧ Вікна. 1983 р. Полотно, темпера. 90х90 см Туманний ранок. 1970 р. Полотно, олія. 90х98 см

80

81

СЕРГІЙ ОДАЙНИК Звуки літньої ночі. 1980 р. Полотно, олія. 110х133 см

82

83

ОЛЬГА ОТРОЩЕНКО Сонце у Снові. 1981 р. Полотно, олія. 49,5х40 см

ГАЛИНА ГРИГОР`ЄВА Стародавній Київ. Гора «Дитинка». 1978 р. Полотно, олія. 85х90 см

84

85

ОЛЕКСІЙ ЗАХАРЧУК Біля Видубичів. 1965 р. Папір, пастель. 51х61,5 см

МИКОЛА ГЛУЩЕНКО Автопортрет в майстерні. 1970-ті рр. Картон, олія. 85х103 см

86

87

ВІКТОР ЗАРЕЦЬКИЙ Тінь на березі. 1964 р. Дошка, олія. 76,5х75 см Дух вийшов. 1963 р. Дошка, олія. 86х60 см

88

89

МИКОЛА МАЛИШКО Із серії «Канів». Хата; Підніжжя гір; Горизонт; Зустріч; Гора; Дерево.

1962 р. Картон, олія. 35х49 см (кожна робота)

90

91

ТІБЕРІЙ СІЛЬВАШІ Нова робота. 1983 р. Полотно, олія. 110х130 см Будинок, де живе Наташа. 1983 р. Полотно, олія. 90х180 см

92

93

94

95

Ф. НІРОД Макет до вистави «Князь Ігор» (О. Бородін). 1975 р. Київ, Національна опера України ім. Тараса Шевченка І. НЕСМІЯНОВ Ескіз декорації до вистави «Закон вічності» (Н. Думбадзе). 1982 р. Київ, Київський академічний театр драми і комедії на лівому березі Дніпра М. ФРЕНКЕЛЬ Ескіз декорації до вистави «Лис Микита» (І. Франко). 1967 р. Київ, Національний академічний драматичний театр ім. Івана Франка Д. БОРОВСЬКИЙ Ескіз декорації до вистави «Комедія помилок» (В. Шекспір). 1959 р. Київ, Національний академічний театр російської драми ім. Лесі Українки М. ЛЕВИТСЬКА Ескіз костюма до вистави «Стійкий принц» (П. Кальдерон). 1981 р. Київ, Київський академічний Молодіжний театр Д. БОРОВСЬКИЙ Ескіз декорації до вистави «Травіата» (Дж. Верді). 1969 р. Одеса, Одеський Національний театр опери та балету Д. ЛІДЕР Ескіз костюма до вистави «Ярослав Мудрий» (І. Кочерга). 1970 р. Київ, Національний академічний драматичний театр ім. Івана Франка Л. БЕЗПАЛЬЧА Ескіз декорації до вистави «Хоробрий кравчик» (Браття Грімм). 1974 р. Київ, Національний академічний театр російської драми ім. Лесі Українки Д. БОРОВСЬКИЙ Ескіз декорації до вистави «Київський зошит» (В. Собко). 1963 р. Київ, Національний академічний театр російської драми ім. Лесі Українки Ф. НІРОД Ескіз декорації до вистави «Гугеноти» (Дж. Мейєрбер). 1974 р. Київ, Національна опера України ім. Тараса Шевченка І. НЕСМІЯНОВ Ескіз декорації до вистави «Оптимістична трагедія» (В. Вишневський). 1986 р. Київ, Київський академічний театр драми і комедії на лівому березі Дніпра М. ФРЕНКЕЛЬ Ескіз декорації до вистави «Зайка-зазнайка» (С. Міхалков). 1974 р. Київ, Київський академічний театр юного глядача на Липках

96

А. ЧЕЧИК Ескіз декорації до вистави «Фронт» (О. Корнійчук). 1985 р. Київ, Національний академічний драматичний театр ім. Івана Франка Д. ЛІДЕР Ескіз декорації до вистави «Ярослав Мудрий» (І. Кочерга). 1970 р. Київ, Національний академічний драматичний театр ім. Івана Франка О. БУРЛІН Ескіз декорації до вистави «Фауст» (Ш. Гуно). 1976 р. Київ, Національна опера України ім. Тараса Шевченка Д. ЛІДЕР Ескіз костюма до вистави «Ярослав Мудрий» (І. Кочерга). 1970 р. Київ, Національний академічний драматичний театр ім. Івана Франка Ф. НІРОД Ескіз декорації до вистави «Ромео і Джульєтта» (С. Прокоф’єв). 1970 р. Київ, Національна опера України ім. Тараса Шевченка Д. ЛІДЕР Ескіз декорації до дилогії «Макбет» (В. Шекспір) — «Кар’єра Артура Уї» (Б. Брехт). 1975 р. Хмельницький обласний академічний музико-драматичний театр ім. Михайла Старицького М. ФРЕНКЕЛЬ Ескіз декорації до вистави «Дума про Британку» (Ю. Яновський). Москва, Московський академічний театр ім. Володимира Маяковського Ф. НІРОД Ескіз декорації до вистави «Ромео і Джульєтта» (С. Прокоф’єв). 1970 р. Київ, Національна опера України ім. Тараса Шевченка Д. БОРОВСЬКИЙ Ескіз декорації до вистави «На дні» (М. Горький). 1963 р. Київ, Національний академічний театр російської драми ім. Лесі Українки Д. ЛІДЕР Ескіз костюма до вистави «Ярослав Мудрий» (І. Кочерга). 1970 р. Київ, Національний академічний драматичний театр ім. Івана Франка Д. ЛІДЕР Ескіз декорації до вистави «Здрастуй, Прип’ять!» (О. Левада). 1974 р. Київ, Національний академічний драматичний театр ім. Івана Франка Фото творів із зібрання Музею театрального, музичного і кіномистецтва України: М. Вайсберг

97

СЕРГІЙ ПАРАДЖАНОВ Це схоже на Аліну в дитинстві (під час перебування в ув’язненні). 1975 р. Папір, колаж. 13х9,5 см Вітання Алінi Літинській та її дітям: Маші і Льоні (під час перебування в ув’язненні). 1977 р. Папір, колаж. 11х16 см Орфей. 1980-ті рр. Дошка, колаж. 49,5х37 см

98

99

ВОЛОДИМИР БУДНІКОВ Мертвий сезон. 1980 р. Полотно, олія. 100х100 см

100

101

ВІКТОР ГРИГОРОВ Три обличчя. 1976 р. Полотно, олія. 50х60 см

ФЛОРІАН ЮР’ЄВ Будівля кольоромузичного театру «Літаюча тарілка». Перший беззвучний концерт Ф. Юр’єва. Київ, 1965 р. Проект кольоромузичного театру

102

КОЛЬОРОВА МУЗИКА Творчість Флоріана Ілліча Юр’єва не вкладається у традиційні виміри художніх професій. Музикант, композитор, художник, архітектор, поет, скрипковий майстер, теоретик мистецтва, він у свій спосіб розвиває класичні ідеї синтезу мистецтв, доповнюючи їх власними відкриттями у царині scientific art. Головною темою його життя стала «музика кольору» — оригінальна теорія колоризму, що базується на психологічних, художніх та аналітичних засадах, в основі яких — синестезія — здатність одночасно «бачити звуки» та «слухати кольори», яка й визначає обшири його багатовимірного таланту. Над своєю концепцією «музики кольору» Ф. Юр’єв розпочав працювати ще в середині 1950-х років. У 1962-му ним була підготовлена монографія «Музика кольору», яка, звинувачена тоді у абстракціонізмі, була надрукована лише у 1971-му і зразу стала бібліографічною рідкістю… Серед відкриттів художника — оригінальне «Кольорове письмо Ф. Юр’єва», що являє собою кольрово-фонетичну транскрипцію, яку, на думку автора, можна використовувати для всіх мов і музичних творів, переводячи у візуальний простір звуки, зображення і текст. Орнаментальнокольорові композиції, у які перетворюються записані його письмом вірші та музика, дають можливість єдиним поглядом охопити твір, що традиційно розгортається в часі, візуалізувати його композиційну структуру, динаміку, ритм. Надзвичайним є і життєвий шлях художника, що вмістив у собі драматичні випробування епохи. Народився Флоріан Ілліч у 1929 році у селищі Кіренськ Іркутської області, де на засланні після радянського концтабору опинився його батько, біолог І. Захар’їн-Юр’єв. Навчався у Іркутському художньому училищі. У 1950 році переїхав до Києва. Закінчив архітектурний факультет Київського художнього інституту (1956), аспірантуру Московського поліграфічного інституту, де захистив кандидатську дисертацію (1974), у 1980-му — докторантуру Львівського поліграфічного інституту ім. І. Федорова, однак через ідеологічні мотиви — «намагання науково обґрунтувати абстракціонізм» — його докторська дисертація не була допущена до захисту… У 1962 році, після Виставки робіт молодих архітекторів, де Ф. Юр’єв представив свої гравюри, акварелі та кольорові композиції, більшість з них були знищені… За його проектами у Києві було побудовано низку споруд, серед яких видатна пам’ятка архітектури радянського модернізму — будівля Інституту науково-технічної інформації (1964–1971) з її унікальним за акустикою конференц-залом (відома «Літаюча тарілка на Либідській»), де художник мріяв розгорнути концерти «театру музики», «світлового театру». Споруда була відзначена Cпеціальною премією Держбуду СРСР «За новаторство в архітектурі». «Кольорові концерти» Ф. Юр’єва з успіхом пройшли у Києві у 1964, 1965, 1972 роках. У роки незалежності твори художника експонувалися на групових виставках, присвячених мистецтву пізньорадянського часу. Однак його персональна виставка відбулася лише одного разу — у київському Будинку архітектора у 2001 році. У 2006-му була надрукована унікальна книга «Флориан. Юрьев. Река времен», де зібрані його музичні твори, проілюстровані його ж живописними композиціями. Сьогодні Флоріан Ілліч Юр’єв — член Національних спілок архітекторів, художників України, Національної всеукраїнcької музичної спілки, почесний член Союзу скрипкових майстрів, член Міжнародної асоціації колористів, Заслужений діяч культури України. З 1991 року він працює у науковій лабораторії Інституту екології та токсикології ім. Л. І. Медведя АМН України. У 1997 році за заслуги в культурі та мистецтві Міжнародний Біографічний Центр у Кембріджі нагородив Ф. І. Юр’єва золотою медаллю та почесним дипломом «Doctor of Art», у 2000-му Американський Біографічний інститут США за вклад у гуманітарні науки та інтелектуальну діяльність назвав його «Людиною року». Однак «феномен Юр’єва» ще чекає свого дослідження. Як чекає і відкрита ним для української культури виняткова інтегруюча, синтезуюча здатність мистецтва поєднувати не лише різні аспекти творчості — візуальної, просторової, звукової, мовної, а й такої, де образне бачення художника міцно переплетене з аналітичною креативністю вченого.

103

ФЛОРІАН ЮР’ЄВ Сонячний квартет. Кольоромузична композиція на сонячний квартет Й. Гайдна. 1982 р. Полотно, темпера. 50х50 см Кольоромузична композиція на струнний секстет «Просвітлена ніч» А. Шонберга. 1962–1963 рр. Полотно, темпера. 50х50 см Ластівка EKO. Кольоромузична композиція, присвячена М. Леонтовичу. 1961–1971 рр. Полотно, темпера. 101х51 см Музика кольору / Система кольорових тональностей. 1960 р. Картон, темпера. 65х50 см Кольоровий реквієм. 1968 р. Картон, темпера. 65х50 см

104

105

АНАТОЛІЙ СУМАР Березень. 1959 р. Полотно, темпера, олія. 100х112 см Балкон. 1958 р. Полотно, темпера, олія. 100х79 см

106

107

ВУДОН БАКЛИЦЬКИЙ Куренівка. 1970 р. Полотно, олія. 45х71 см

108

109

ІВАН МАРЧУК Корова у місті («І місто підкорилося…»). 1969 р. Картон, олія. 60х80 см

ВОЛОДИМИР МЕЛЬНИЧЕНКО Жінки Комі. 1959 р. Дереворит, 2/3. 32х20 см Гарпунери. 1958 р. Дереворит, 2/3. 37х23 см

110

111

АДА РИБАЧУК Колгуєв острів. Із циклу «Жінки».

1961 р. Дереворит, 2/3; 3/3. 70х27 см (кожна робота)

ОЛЬГА РАПАЙ Танок. Фігура I — III. Початок 1970-х рр. Шамот, порцелянові солі. Висота — 57 см; 58 см; 64 см

112

113

ОЛЕКСАНДР ДУБОВИК Знак А-10. 1980 р. Полотно, олія. 90х85 см Політ у просторі. 1980 р. Полотно, олія. 100х100 см

114

115

КОСТЯНТИН-ВАДИМ ІГНАТОВ Портрет Ю. Малишевського. 1976 р. Полотно, олія. 100х73 см Листоноша. 1980 р. Полотно, олія. 100х120 см

116

117

ВІЛЕН БАРСЬКИЙ Маска. 1970-ті рр. Ліногравюра. 38,6х27 см Шекспір гротескний. 1970-ті рр. Ліногравюра. 40х30 см Двоє. 1970-ті рр. Ліногравюра. 28х19,7 см

118

119

ВІЛЕН БАРСЬКИЙ Колаж з Вермером. 1970 р. Папір, фломастер, туш, колаж, печатки. 30х42 см Оскільки пальці потребують рахунку. 1970 р. Папір, фломастер, колаж, шаблон, печатки. 30х42 см

120

121

ЕРНЕСТ КОТКОВ Бабуся з онуком. 1965 p. Полотно, олія. 90х76 см Приплав («Маріуполь»). 1966 р. Полотно, олія. 57х77 см

122

123

ФЕДІР ТЕТЯНИЧ Фрипулья — Диво України; Фрипулья — Диво Всесвіту.

1970–1977 рр. Полотно, олія. 200х200 см; 200х290 см

124

125

ІВАН МАРЧУК Абстракція. 1974 р. Полотно, олія. 60х90 см

126

127

ЮЛІЙ СИНЬКЕВИЧ Вбите життя. 1965 р. Цемент, олія. Висота – 128 см

ГРИГОРІЙ ГАВРИЛЕНКО Композиція I — III. 1981 р. Папір, туш, акварель, кольорові фломастери. 42х29,5 см (кожна робота)

128

129

МИКОЛА КРИВЕНКО Вона і море І — ІІІ.

1984 р. Папір, гуаш, декупаж. 51х37 см (кожна робота)

130

131

ВІКТОР МАРУЩЕНКО Музей В. І. Леніна. Київ, 1984 р.

Cінний ринок. Київ, 1979 р. В кафе. 1983 р. Площа Жовтневої революції. Київ, 1979 р. Жовтенята в Музеї В. І. Леніна. Київ, початок 1980-х рр.

132

133

МИКОЛА ТРЕГУБ Композиція. 1976 р. Оргаліт, мішана техніка. 85,5х63,5 см

134

«ВОНО СЕБЕ ОКАЖЕ» …Так, за спогадами друзів, любив говорити про свої роботи київський художник Микола Трегуб (1943, с. Михайлівка Київської обл. — 1984, Київ). Його твори складно йшли до глядача, стали експонуватися лише з років перебудови. Людина непростої долі, драматичної вдачі, своєрідного сприйняття світу та свого місця в ньому, він прожив коротке життя, залишивши по собі біля 1000 картин, малюнків, художніх об’єктів. Дана експозиція як частина великого виставкового проекту «Інша історія: мистецтво Києва од відлиги до перебудови» — ще один крок на шляху популяризації та осмислення доробку митця. Непростий творчий шлях художника значною мірою був обумовлений його біографією: батько загинув на фронті й бідна сільська родина не мала можливості дати обдарованому юнакові належну освіту. Він зміг лише закінчити у 1962 році київське художньо-ремісниче училище за спеціальністю живописець-альфрейщик. Пізніше відвідував художню студію під керівництвом скульптора Г. Я. Хусида при Будинку культури заводу «Більшовик», де у 1981 році відбулася його перша і єдина за життя офіційна персональна виставка. Вступити до вишу він не намагався. Не шукав контактів і зі Спілкою художників, лише іноді звертався до молодіжного об’єднання при СХ для придбання полотна та фарб для живопису, їх тоді купувати, у спеціальній крамниці, мали право лише члени Спілки, невипадково більшість його творів написані на картоні, оргалиті, папері… Працював вантажником та помічником декоратора на кіностудії ім. О. П. Дов­женка, у 1975–1984 роках — художником в Інституті археології АН УРСР, де завершив своє життя, повісившись на брамі Видубицького монастиря біля інституту… Позначена яскравою індивідуальністю, його творчість розгорталася самостійно, поза правилами та канонами і офіційного соцреалізму з його брехливою пропагандою та фальшивим пафосом, і народного мистецтва з його декоративністю, яке, здавалося б, мало бути близьким селянському хлопцеві, і того «класичного реалізму», що базувався на вірності натурі. Його твори, проникнуті експресивною виразністю, драматичною напругою, вільною трансформацією форм та вражень, що наповнювалися своїм особливим змістом, суб’єктивно та інтуїтивно, у свій спосіб вибудовували той «особистий простір», де головним була свобода самовираження, пошук та розробка своїх власних тем та образів, своєї художньої мови, в якій він поєднував живопис, малювання, колаж, написи, тексти та ін. Головна тема художника — осягнення буття людини в українській історії, сприйнята дуже особистісно, драматично, через власний досвід та ремінісценції вітчизняної літератури. Серед «літературних співрозмовників» М. Трегуба, до творів яких він звертався, цитатами з яких наповнював свої композиції, — Григорій Сковорода, Микола Зеров, Михайло Драй-Хмара, Євген Плужник, Микола Хвильовий, Василь Симоненко… Великий вплив на художника мала і робота у археологічних експедиціях, які відкрили йому світ прадавньої слов’янської культури. Серед мотивів, що прокреслюють творчість художника, — пейзажі з архітектурними пам’ятками; портрети; символічні композиції, у яких вільно інтерпретовані християнські теми наповнені особистісними ремінісценціями митця; колажі, що утворюють простір щільно заповнений знаками та фактурами; деякі з його робіт наближуються до абстракції, трансформуючи реальні враження у вільне та напружене кольорово-пластичне середовище… Через своєрідність своїх робіт, відсутність контактів у фаховому мистецькому середовищі художник М. Трегуб був приречений на творчу самотність та маргінальне існування. Підтримку та порозуміння він знаходив серед таких «самоуків», як сам — київських митців В. Баклицького, В. Борозинця, з якими утворив групу «New Bent», що експонувала свої твори на поодиноких квартирних виставках та у порожній споруді цегельного заводу. У 1977 році брав участь у виставці неофіційного об’єднання «Рух». Коло його глядачів та прихильників становила київська ліберальна технічна та наукова інтелігенція, що шукала духовних та естетичних опор поза офіційною культурою. Творчість Миколи Трегуба — одне з самобутніх явищ українського мистецтва другої половини ХХ століття. В ній відбилася яскрава індивідуальність художника, напруженість його духовного життя, той пошук Великого Мистецтва та свободи самовираження, що попри всі обставини визначив чи не головну художню тенденцію пізньорадянських десятиліть. Сьогодні роботи художника зберігаються у колекціях НХМУ та The Jane Voorhees Zimmerli Art Museum (Нью-Джерсі, США).

135

МИКОЛА ТРЕГУБ Це є ритуальна дощечка з найзначнішими позначками. 1973 р. Картон, мішана техніка. 53х50 см Портрет дядька Федора в сірому жакеті. 1970-ті pр. Картон, мішана техніка. 74,5х57,3 см

136

137

МИКОЛА ТРЕГУБ Видубицький монастир. Кінець 1970-х рр. Картон, олія. 59,5х36 см Храм. Кінець 1970-х рр. Картон, олія. 56,5х44 см

138

139

МИКОЛА ТРЕГУБ Не гріється на чужині… Картон, колаж, мішана техніка. 1978 р. 37,5х65 см

140

141

МИКОЛА ТРЕГУБ Присвячую М. Драй-Хмарі. 1970-ті рр. Оргаліт, колаж, мішана техніка. 88х49 см Портрет. 1978 р. Картон, колаж, мішана техніка. 69х50 см

142

143

МИКОЛА ТРЕГУБ Душа. 1979 р. Оргаліт, олія. 59х34 см Резиньяція Видубицького монастиря. 1979 р. Картон, олія. 48х38 см.

144

145

МИКОЛА ТРЕГУБ Килим. 1970-ті рр. Картон, олія. 74х53,5 см Ню в гарячому. 1978 р. Картон, авторська техніка. 68,5х46,5 см

146

147

МИКОЛА ТРЕГУБ Абстрактне. 1977 р. Картон, олія. 58х38,5 см Тео, прощавай! 1977 р. Картон, колаж, мішана техніка. 68,5х44,5см

148

149

МИКОЛА ТРЕГУБ Ми тебе не... 1970-ті рр. Фанера, коллаж, олія. 90,5х57 см Підтягнувся кріпко у Кам’янець-Подільському. 1974 р. Картон, мішана техніка. 69х50 см

150

151

МИКОЛА ТРЕГУБ Змальовано; Двоє (на звороті) 1970 р. Оргаліт, олія. 68,5х49,5 см

152

153

МИКОЛА ТРЕГУБ Маска. 1970-ті рр. Оргаліт, олія. 60х60,5 см Церква. 1970-ті рр. Картон, олія. 74х63 см

154

155

МИКОЛА ТРЕГУБ У мене зацвіте… 1981 р. Оргаліт, олія. 74,5х61,5 см Змальовано Валентину… 1981 р. Картон, олія. 72,5х59,5 см

156

157

МИКОЛА ТРЕГУБ Іонинський монастир. 1977 р. Оргаліт, олія. 64х35 см Та, що сидить. 1970 р. Оргаліт, мішана техніка. 68,5х49,5 см

158

159

МИКОЛА ТРЕГУБ Композиція. 1970-ті рр. Оргаліт, мішана техніка. 88,5х47 см Михайлівський собор Видубицького монастиря. 1979 р. Оргаліт, олія. 58,5х35,5 см

160

161

МИКОЛА ТРЕГУБ Силует. 1981 р. Папір, авторська техніка. 58х29,5 см Сиве минуле… 1970-ті рр. Оргаліт, мішана техніка. 70х38,5 см

162

163

МИКОЛА ТРЕГУБ Макарівська церква; Абстрактний пейзаж (на звороті) 1983 р. Оргаліт, олія. 59х38,5 см

164

165

МИКОЛА ТРЕГУБ П’єта. Кінець 1960-х — початок 1970-х рр. Полотно, олія. 93х152 см

166

167

БАКЛИЦЬКИЙ ВУДОН (1942–1992)

Народився у Казахстані. 1949 р. переїхав до Києва. За переказами, протягом двох років відвідував майстерню Т. Яблонської. У 1963 р. познайомився з художником М. Трегубом. Разом з ним та В. Березовцем створив групу «New Bеnt». Входив до андеґраундного об’єднання «Рух» (1977–1978). Організатор та учасник «квартирних виставок». Брав участь у виставках групи «Стронцій-90». Твори зберігаються в Музеї сучасного мистецтва України та в зібранні аукціонного дому «Дукат».

Куренівка. 1970 р. Полотно, олія. 45х71 см. Зібрання Віктора Головльова — с. 108 БАРСЬКИЙ ВІЛЕН (1930–2012)

Народився у Києві. Закінчив Київський державний художній інститут (1957) та творчі майстерні АМ СРСР у Києві (1967). Педагоги з фаху — Є. Волобуєв, С. Григор’єв, О. Яблонська. Відвідував майстерні Р. Фалька та І. Кабакова, товаришував із С. Параджановим та В. Некрасовим. З 1957 р. по кінець 1960-х рр. твори на виставки не приймали. Член СХУ (1967–1980). Працював в царині станкового живопису, графіки, концептуального мистецтва, літератури. 1981 р. виїхав до Ізраїлю, пізніше до Німеччини, жив у Дортмунді. Експонував твори на виставках у Німеччині, Франції, Італії та США. Входив до художнього об’єднання «Дортмундська група». У 1991 р. був відзначений Міжнародною відмітиною імені Давида Бурлюка (Росія, Москва).

Маска. 1970-ті рр. Ліногравюра. 38,6х27 см. Зібрання Ольги Денисової — с. 118 Шекспір гротескний. 1970-ті рр. Ліногравюра. 40х30 см. Зібрання Ніни Вайнштейн — с. 119 Двоє. 1970-ті рр. Ліногравюра. 28х19,7 см. Зібрання Ольги Денисової — с. 119 Колаж з Вермером. 1970 р. Папір, фломастер, туш, колаж, печатки. 30х42 см. Зібрання Ольги Денисової — с. 120 Оскільки пальці потребують рахунку. 1970 р. Папір, фломастер, колаж, шаблон, печатки. 30х42 см. Зібрання Ольги Денисової — с. 121 БУДНІКОВ ВОЛОДИМИР (нар. 1947)

Народився у Києві. Закінчив КХСШ ім. Т. Г. Шевченка (1965) та Київський державний художній інститут (1971). Педагог з фаху — Т. Яблонська. Від 1971 р. — учасник виставок. Член НСХУ (1975). Працює в царині станкового живопису. Заслужений діяч мистецтв України (1992). Професор НАОМА (1999). У 1998 р. отримав премію «Золотий перетин» і звання «Художник року». Твори зберігаються у Національному художньому музеї України, Музеї сучасного мистецтва України, Ludwig Forum für Internationale Kunst (Німеччина, Аахен), The Jane Voorhees Zimmerli Art Museum (США, Нью-Джерсі) та ін.

Мертвий сезон. 1980 р. Полотно, олія. 100х100 см. Власність художника — с. 100 ВАЙНШТЕЙН МИХАЙЛО (1940–1981)

Народився у м. Дружківка Донецької обл. Закінчив КХСШ ім. Т. Г. Шевченка (1957), Київський державний художній інститут (1965), творчі майстерні АМ СРСР у Києві (1967). Педагоги з фаху — К. Трохименко, М. Хмелько, С. Григор’єв. Від 1965 р. — ­учасник республіканських, всесоюзних і міжнародних виставок. Член СХУ (1967). Працював в царині станкового живопису та скульптури. Твори зберігаються у Національному художньому музеї України, Київському національному музеї російського мистецтва, The Jane Voorhees Zimmerli Art Museum (США, Нью-Джерсі) та ін.

Автопортрет з братом. 1967 р. Полотно, темпера. 130х87,5 см. Зібрання Ніни Вайнштейн — с. 21 Нічне чергування. 1966 р. Полотно, олія. 49х70 см. Зібрання Ніни Вайнштейн — с. 35 Борець (Портрет Б. Гуревича). 1971 р. Полотно, олія. 121х102 см. Приватне зібрання — с. 38 ВОЛОБУЄВ ЄВГЕН (1912–2002)

Народився у с. Варварівка Харківської обл. Закінчив Харківський художній технікум (1931), Київський державний художній інститут (1940). Педагоги з фаху — Ф. Кричевський, Д. Шавикін. Член НСХУ (1940). Працював в царині станкового живопису. Викладав у Харківському художньому училищі, КХСШ ім. Т. Г. Шевченка, у Харківському художньому інституті був асистентом професора М. Козика. Заслужений діяч мистецтв (1963). Від 1968 р. відбулось близько двадцяти персональних виставок. Народний художник України (1995). Твори зберігаються в Національному художньому музеї України, Музеї сучасного мистецтва України, Державному російському музеї (Росія, Санкт-Петербург) та в інших музейних зібраннях в Україні та за кордоном.

Етюд. 1970 р. Картон, олія. 20х14,5 см. Зібрання Наталії Волобуєвої — с. 79 Осінній етюд. 1984 р. Картон, олія. 24х28,5 см. Зібрання Наталії Волобуєвої — с. 79 Етюд до картини «Ранок». 1975 р. Картон, олія. 30х24 см. Зібрання Наталії Волобуєвої — с. 79 Ранок. 1981 р. Картон, олія. 27х33 см. Зібрання Наталії Волобуєвої — с. 79 Пробивається весняна травичка. 1985 р. Картон, олія. 16,5х20 см. Зібрання Наталії Волобуєвої — с. 79 Квітучі дерева. 1962 р. Картон, олія. 26х30 см. Зібрання Наталії Волобуєвої — с. 79 ГАВРИЛЕНКО ГРИГОРІЙ (1927–1984)

Народився у с. Холопкове (нині Перемога) Сумської обл. Навчався у ДХСШ ім. Т. Г. Шевченка (1945–1949). Закінчив Київський державний художній інститут (1955). Педагог з фаху — І. Плещинський. Від 1955 р. — учасник республіканських і всесоюзних виставок книги, малюнка, акварелі, живопису. Член СХУ (1960). Працював в царині живопису, станкової та книжкової графіки. Твори зберігаються в Національному художньому музеї України, Київському національному музеї російського мистецтва, The Jane Voorhees Zimmerli Art Museum (США, Нью-Джерсі) та ін.

Композиція I — III. 1981 р. Папір, туш, акварель, кольорові фломастери. 42х29,5 см (кожна робота). Зібрання Національного художнього музею України — с. 128–129 ГЕТА СЕРГІЙ (нар. 1951) Народився у Києві. Закінчив Київський державний художній інститут (1976). Педагоги з фаху — В. Касіян, В. Чебаник. Від 1976 р. — учасник республіканських і всесоюзних виставок. Стипендіат Спілки художників СРСР (1979–1981). Член СХУ (1979–1988). Працює в царині станкової, книжкової графіки та живопису. У 1988 р. переїхав до Москви. Твори зберігаються в Національному художньому музеї України, Державній Третьяковській галереї (Росія, Москва), The Jane Voorhees Zimmerli Art Museum (США, Нью-Джерсі), Музеї сучасного мистецтва Фонду Людвіга (Австрія, Відень) та ін.

Переворот. Із серії «Світ звинувачує». 1979 р. Офорт, акватинта, 3/15. 59,5х46 см. Зібрання Національного художнього музею України — с. 22 Демократія військової хунти-І. Монолог. 1980 р. Ліногравюра. 59,7х60,3 см. Зібрання Національного художнього музею України — с. 23

168

ГЛУЩЕНКО МИКОЛА (1901–1977) Народився у Новомосковську (нині Дніпропетровська обл.). Закінчив Берлінську вищу школу образотворчих мистецтв у Шарлоттенбурзі (1924). Від 1924 р. — учасник виставок, за життя відбулось близько п’ятдесяти персональних виставок. У 1925 р. виїхав до Парижа, до 1936 р. жив за кордоном (Франція, Іспанія), з 1944 р. оселився в Києві. Член СХУ (1944). Працював в царині станкового живопису та графіки. Народний художник УРСР (1944). Народний художник СРСР (1976). Лауреат Державної премії УРСР ім. Т. Шевченка (1972). Викладав у КХСШ ім. Т. Г. Шевченка, Київському державному художньому інституті. Твори зберігаються в Національному художньому музеї України, Київському національному музеї російського мистецтва, Львівській національній галереї мистецтв, Музеї сучасного мистецтва України та в багатьох інших музейних зібраннях в Україні та за кордоном.

Автопортрет в майстерні. 1970-ті рр. Картон, олія. 85х103 см. Зібрання Едуарда Димшиця — с. 86–87 ГОРСЬКА АЛЛА (1929–1970) Народилася в Ялті. Закінчила КХСШ ім. Т. Г. Шевченка (1948), Київський державний художній інститут (1954). Педагог з фаху — С. Григор’єв. Член СХУ (1959– 1964). Працювала в царині монументального мистецтва, живопису та графіки. Була одним із засновників київського Клубу творчої молоді «Сучасник» (1959–1964). Активна учасниця національно-культурного руху української інтелігенції (1960-ті рр.) У співавторстві з О. Заливахою, Л. Семикиною, Г. Севрук та Г. Зубченко створила для Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка вітраж «Шевченко. Мати» (1964), який було знищено як такий, що не відповідав вимогам соціалістичного реалізму. В 1964 р. була виключена з СХУ. Твори зберігаються в Національному художньому музеї України, Музеї шістдесятництва в Києві, Музеї Берлінського муру (Німеччина, Берлін), The Jane Voorhees Zimmerli Art Museum (США, Нью-Джерсі) та ін.

Гнівний Тарас (Тарас Шевченко). 1962 р. Ліногравюра. 84х60 см. Зібрання Олеся Зарецького — с. 26 ГРИГОР’ЄВ ІГОР (1934–1977) Народився у Харкові. Закінчив Київський державний художній інститут (1959), творчі майстерні АМ СРСР у Києві (1965). Педагог з фаху — С. Григор’єв. Від 1965 р. — учасник всесоюзних та республіканських виставок. Працював в царині станкового живопису та книжкової графіки. Твори зберігаються в Національному художньому музеї України, Дирекції виставок НСХУ, Музеї сучасного мистецтва України.

Захоплена людина (скульптор-анімаліст Ю. Рубан). 1963–1976 рр. Полотно, олія. 80х75 см. Зібрання Дирекції виставок НСХУ — с. 60–61 ГРИГОР’ЄВА ГАЛИНА (нар. 1933) Народилася у Києві. Закінчила КХСШ ім. Т. Г. Шевченка (1953), Київський художній інститут (1959). Педагоги з фаху — С. Григор’єв, В. Касіян, І. Плещинський. Член НСХУ (1965). Працює в царині станкового живопису та графіки. З 1960-х рр. — учасниця обласних, всесоюзних та республіканських виставок. Твори зберігаються в Національному художньому музеї України, Музеї історії міста Києва, Національному музеї у Львові ім. Андрія Шептицького та ін.

Стародавній Київ. Гора «Дитинка». 1978 р. Полотно, олія. 85х90 см. Зібрання Музею історії міста Києва — с. 84 ГРИГОРОВ ВІКТОР (1939–2002) Народився у с. Семенівка Запорізької обл. Закінчив Кримське художнє училище ім. М. С. Самокіша (1961), Київський державний художній інститут (1968). Педагог з фаху — В. Чеканюк. Член НСХУ (1976). Працював в царині монументального мистецтва, живопису й графіки. Заслужений художник України (1993). Від 1966 р. — учасник всеукраїнських, всесоюзних, міжнародних виставок. Твори зберігаються в Національному художньому музеї України, Музеїквартирі І. Кавалерідзе в Києві, Музеї сучасного мистецтва України та ін.

Три обличчя. 1976 р. Полотно, олія. 50х60 см. Зібрання Бориса та Тетяни Гриньових — с. 101 ГРИЦЮК МИХАЙЛО (1929–1979) Народився в с. Пасека (нині Польща). У 1937 р. з батьками емігрував до Арґентини, де закінчив вечірню художню школу. Лауреат 3-ї премії на конкурсі молодих арґентинських живописців. Від 1955 р. жив в Україні. Закінчив Київський художній інститут (1963). Педагог з фаху — М. Лисенко. Член СХУ (1964). Працював у галузях монументальної та станкової скульптури. Від 1964 р. — учасник обласних, республіканських, всесоюзних та зарубіжних виставок. Автор пам’ятника Т. Г. Шевченку у Москві (1964, у співавторстві з Ю. Синькевичем та А. Фуженком). Твори зберігаються в Національному художньому музеї України, Київському національному музеї російського мистецтва, Львівській картинній галереї та ін.

Чилійська Мадонна. 1973–1974 рр. Бронза, патина. Висота — 107 см. Зібрання Олександра Брея — с. 51 С. Рахманінов. 1979 р. Тоноване оргскло. Висота — 134 см. Зібрання Олександра Брея — с. 69 ГУКАЙЛО ВІКТОР (нар. 1948) Народився у Києві. Закінчив КХСШ ім. Т. Г. Шевченка (1966), Український поліграфічний інститут ім. І. Федорова, графічний факультет (1973). Член НСХУ (1982). Працює в царині станкової графіки та живопису. Від 1973 р. — учасник республіканських, всесоюзних виставок. Твори зберігаються в Державній Третьяковській галереї (Росія, Москва), Бердянському художньому музеї та ін.

З циклу «М’ясний ряд». Лист 3; Лист 4. 1986 р. Монотипія. 50,5х70,5 см (кожна робота). Власність художника — с. 40–41 ДОВГАНЬ БОРИС (нар. 1928) Народився у Києві. Навчався у Київському училищі прикладного мистецтва (1947–1950). Закінчив Київський державний художній інститут (1956). Викладачі з фаху — І. Макогон, І. Шаповал, М. Лисенко. Від 1956 р. — учасник всеукраїнських виставок. Викладав скульптуру в КХСШ ім. Т. Г. Шевченка (1957–1961). Член НСХУ (1965). Працює в царині монументальної та станкової скульптури. Заслужений діяч мистецтв України (1993), Почесний член Національної академії мистецтв України (2009). Твори зберігаються в Національному художньому музеї України, Київському національному музеї російського мистецтва, Музеї сучасного мистецтва України та ін.

169

Шмон (Архіпелаг ГУЛАГ). 1968 р. Бронза, патина. Висота — 52 см. Зібрання Музею сучасного мистецтва України — с. 37

ДУБОВИК ОЛЕКСАНДР (нар. 1931)

Народився у Києві. Закінчив РХСШ ім. Т. Г. Шевченка (1950), Київський державний художній інститут (1957), творчі майстерні АМ СРСР в Києві (1965). Педагоги з фаху — Г. Титов, М. Хмелько, С. Григор’єв. Від 1957 р. — учасник республіканських, всесоюзних та міжнародних виставок. Член НСХУ (1968). Працює в царині живопису та монументального мистецтва. Протягом 1970-х — середини 1980-х рр. його картини не експонували на виставках. Почесний член Національної академії мистецтв України (2009). Твори зберігаються у Національному художньому музеї України, Державній Третьяковській галереї (Росія, Москва), Державному Російському музеї (Росія, Санкт-Петербург), The Jane Voorhees Zimmerli Art Museum (США, Нью-Джерсі) та в інших музейних зібраннях в Україні, Росії, Німеччині та США.

Знак А-10. 1980 р. Полотно, олія. 90х85 см. Зібрання Олексія та Олени Харько — с. 114 Політ у просторі. 1980 р. Полотно, олія. 100х100 см. Власність художника — ­ с. 115 ЄРЖИКОВСЬКИЙ ОЛЕГ (нар. 1939)

Народився у Києві. Закінчив Київський державний художній інститут (1963). Педагоги з фаху — В. Костецький, І. Штільман, Г. Меліхов, К. Трохименко. Від 1964 р. — учасник республіканських та всесоюзних виставок. Член НСХУ (1971). Працює в царині живопису. Твори зберігаються в Музеї сучасного мистецтва України, Дирекції виставок НСХУ та ін.

Людина з транзистором. 1969 р. Полотно, олія. 150х125 см. Зібрання Музею сучасного мистецтва України — с. 44 ЗАРЕЦЬКИЙ ВІКТОР (1925–1990)

Народився у м. Білопілля (нині Сумська обл.). Закінчив Київський державний художній інститут (1953). Педагог з фаху — С. Григор’єв. Від 1950-х рр. — учасник республіканських та всесоюзних виставок. Викладав у Київському державному художньому інституті (1953–1957). Член СХУ (1956). Від 1963 р. — голова клубу творчої молоді «Сучасник». Працював у царині живопису та монументального мистецтва. С початку 1970-х рр. до середини 1980-х рр. твори не експонували на виставках. У 1978 р. організував власну художню студію. Лауреат Національної премії України імені Т. Шевченка. Твори зберігаються у Національному художньому музеї України, The Jane Voorhees Zimmerli Art Museum (США, Нью-Джерсі) та в багатьох інших музейних зібраннях в Україні та за кордоном.

Тінь на березі. 1964 р. Дошка, олія. 76,5х75 см. Зібрання Олеся Зарецького — с. 88 Дух вийшов. 1963 р. Дошка, олія. 86х60 см. Зібрання Олеся Зарецького — с. 89 ЗАХАРЧУК ОЛЕКСІЙ (1929–2013)

Народився в містечку Іллінці на Вінниччині. Навчався у Харківському художньому училищі (1945–1950). Закінчив Київський державний художній інститут (1957). Педагоги з фаху — С. Григор’єв, І. Плещинський, Т. Яблонська. Від 1949 р. — учасник обласних, всеукраїнських та всесоюзних виставок. Член СХУ (1966). Працював в царині живопису. Приймав участь у республіканських, всесоюзних та міжнародних виставках. Лауреат мистецької премії «Київ» (2002). Заслужений художник України (2006). Твори зберігаються у Національному художньому музеї України, Харківському художньому музеї та в інших вітчизняних музейних зібраннях.

Біля Видубичів. 1965 р. Папір, пастель. 51х61,5 см. Зібрання Національного художнього музею України — с. 85 ІГНАТОВ КОСТЯНТИН-ВАДИМ (нар. 1934)

Народився у Харкові. Закінчив Київський державний художній інститут (1964). Педагоги з фаху — К. Заруба, В. Касіян. Від 1961 р. — учасник обласних, всеукраїнських та всесоюзних виставок. Член НСХУ (1974). Працює в царині живопису й книжкової графіки. З 1970-х рр. до середини 1980-х рр. твори не експонували на виставках. Твори зберігаються у Національному художньому музеї України, Музеї сучасного мистецтва України та ін.

Портрет Ю. Малишевського. 1976 р. Полотно, олія. 100х73 см. Приватне зібрання — с. 116 Листоноша. 1980 р. Полотно, олія. 100х120 см. Власність художника — с. 117 КОТКОВ ЕРНЕСТ (1931–2012)

Народився у Києві. Закінчив Київський державний художній інститут (1955). Педагоги з фаху — В. Касіян, Ф. Самусєв. Від 1950 р. — учасник всесоюзних, республіканських та міжнародних виставок. Член НСХУ (1958). Працював в царині монументального мистецтва, станкового живопису й графіки. Твори зберігаються у Національному художньому музеї України, Музеї сучасного мистецтва України та ін.

Бабуся з онуком. 1965 p. Полотно, олія. 90х76 см. Зібрання Музею сучасного мистецтва України — с. 122 Приплав («Маріуполь»). 1966 р. Полотно, олія. 57х77 см. Зібрання Музею сучасного мистецтва України — с. 123 КРИВЕНКО МИКОЛА (нар. 1950)

Народився у Києві. Закінчив РХСШ ім. Т. Г. Шевченка (1969), Київський державний художній інститут (1978). Педагог з фаху — Г. Гавриленко. Учасник першої виставки нонконформістів у Києві (1975). Член НСХУ (1988). Працює в царині живопису й графіки. Від 1988 р. — учасник міжнародних виставок. Твори зберігаються у Національному художньому музеї України, Музеї сучасного мистецтва України, Музеї С. Параджанова (Вірменія, Єреван) та ін.

Вона і море І–ІІІ. 1984 р. Папір, гуаш, декупаж. 51х37 см (кожна робота). Власність художника — с. 130–131 КУШНІР ВЕНІАМІН (1929–1992)

Народився у с. Купин Хмельницької обл. Закінчив Львівський державний інститут прикладного і декоративного мистецтва (1953). Педагоги з фаху — Р. Сельський, І. Гуторов, Й. Бокшай. Викладав живопис у Дніпропетровському художньому училищі (1953–1955). Член СХУ (1954). Працював в царині монументального мистецтва та живопису. Один з організаторів Клубу творчої молоді «Сучасник», очолював секцію художників. Від 1957 р. — учасник обласних та всеукраїнських виставок. Твори зберігаються у Національному музеї у Львові, Музеї шістдесятництва, Музеї Івана Гончара та в інших вітчизняних музейних зібраннях.

Scherzo. 1968 р. Полотно, олія. 199х200 см. Зібрання Івана Кушніра — с. 28–29

170

ЛАМАХ ВАЛЕРІЙ (1925−1978)

Народився у м. Лебедин (нині Сумська обл.). Закінчив Київський державний художній інститут (1954). Педагоги з фаху — В. Касіян, Ф. Самусєв. Працював у царині монументального мистецтва, живопису й графіки. Від 1952 р. — учасник обласних та всеукраїнських виставок. Член СХУ (1955). У 1961–1964 рр. — редактор плакату у державному видавництві «Мистецтво». Твори зберігаються в колекції The Jane Voorhees Zimmerli Art Museum (США, Нью-Джерсі).

Жива матерія. Початок 1960-х рр. Полотно, олія. 70х100 см. Зібрання Аліни Ламах — с. 56 Біля моря. Початок 1960-х рр. Полотно, олія. 70х100 см. Зібрання Аліни Ламах — с. 57 ЛАСКАРЖЕВСЬКИЙ ВАЛЕРІЙ (1947–2002)

Народився у Києві. Навчався у Київському художньому інституті (1966–1967), Московському вищому художньому училищі (1967–1971). Від 1970-х рр. — учасник виставок. Член НСХУ (кін. 1970-х рр.). Працював в царині живопису. Твори зберігаються в Дирекції виставок НСХУ та ін.

Страта Чернишевського. 1977 р. Полотно, олія. 62х55 см. Зібрання Віктора Головльова — с. 27 ЛЕВИЧ ЯКИМ (нар. 1933)

Народився у Кам’янці-Подільському. Закінчив КХСШ ім. Т. Г. Шевченка (1953), Київський державний художній інститут (1961). Педагог з фаху — С. Григор’єв. Від 1958 р. — учасник всесоюзних та республіканських виставок. Член НСХУ (1967). Працює в галузях книжкової графіки та живопису. З початку 1970-х рр. по 1985 р. роботи художника не експонували на виставках. Твори зберігаються у Національному художньому музеї України, The Jane Voorhees Zimmerli Art Museum (США, Нью-Джерсі) та ін.

Вікна. 1983 р. Полотно, темпера. 90х90 см. Зібрання Національного художнього музею України — с. 80 Туманний ранок. 1970 р. Полотно, олія. 90х98 см. Зібрання аукціонного дому «Дукат» — с. 81 ЛЕРМАН ЗОЯ (1934–2014)

Народилася у Києві. Закінчила КХСШ ім. Т. Г. Шевченка (1953), Київський державний художній інститут (1959), творчі майстерні АМ СРСР у Києві (1971). Педагоги з фаху — С. Григор’єв, В. Костецький, Г. Меліхов. Член НСХУ (1960). Працювала в царині станкового живопису, графіки и скульптури. Від 1963 р. — учасниця всеукраїнських, республіканських виставок. Твори зберігаються у Національному художньому музеї України та в інших вітчизняних музейних зібраннях.

Портрет художника Ігоря Григор’єва. 1976 р. Полотно, олія. 89х64 см. Зібрання Музею сучасного мистецтва України — с. 62 Портрет художниці M. Агаєвої. 1960-ті рр. Папір на фанері, олія. 105,5х74 см. Зібрання Музею сучасного мистецтва України — с. 63 ЛИМАРЄВ АНАТОЛІЙ (1929–1985)

Народився у м. Амвросіївка (нині Донецька обл.). Закінчив КХСШ ім. Т. Г. Шевченка (1951), Київський державний художній інститут (1957). Педагог з фаху — С. Григор’єв. Від 1957 р. — учасник всеукраїнських, республіканських та міжнародних виставок. Член СХУ (1970). Працював в царині станкового живопису. Твори зберігаються в Національному художньому музеї України, Музеї сучасного мистецтва України.

Перед грозою. 1977 р. Полотно, олія. 115х121 см. Зібрання Анни Лимарєвої — с. 70–71 Дощі. 1983–1985 рр. Полотно, олія. 80х100 см. Зібрання Анни Лимарєвої — с. 72 Повернення табуна. 1979 р. Полотно, олія. 83х100 см. Зібрання Анни Лимарєвої — с. 73 ЛУЦКЕВИЧ ЮРІЙ (1934–2001)

Народився у Кіровограді. Закінчив КХСШ ім. Т. Г. Шевченка (1953), Київський державний художній інститут (1959), творчі майстерні АМ СРСР у Києві (1965). Педагоги з фаху — Г. Меліхов, В. Пузирков. Член НСХУ (1966). Працював в галузі станкового живопису. Від 1959 р. — учасник всеукраїнських та республіканських виставок. Твори зберігаються у Національному художньому музеї України, Державній Третьяковській галереї (Росія, Москва), Музеї Людвіга (Німеччина, Кельн), The Jane Voorhees Zimmerli Art Museum (США, Нью-Джерсі) та ін.

Неледва. 1980 р. Полотно, олія. 102х118 см. Зібрання Галини Городничевої — с. 64 МАЛИШКО МИКОЛА (нар. 1938)

Народився у с. Знаменівка Дніпропетровської обл. Закінчив Київський державний художній інститут (1967). Член НСХУ (1976). Працює в царині монументального мистецтва, графіки, живопису й скульптури. З середини 1970-х рр. до середини 1980-х рр. твори художника не експонували. Від 1993 р. — учасник міжнародних виставок. Твори зберігаються в Національному музеї у Львові ім. А. Шептицького, Музеї сучасного мистецтва України, Хмельницькому обласному художньому музеї та ін.

Із серії «Канів». Хата; Підніжжя гір; Горизонт; Зустріч; Гора; Дерево. 1962 р. Картон, олія. 35х49 см (кожна робота). Власність художника — с. 90–91 МАМСІКОВ ВЛАДИСЛАВ (нар. 1940)

Народився в Омську (Росія). Закінчив Київський державний художній інститут (1963). Педагоги з фаху — К. Трохименко, В. Костецький. Від 1960-х рр. — учасник обласних, республіканських та всесоюзних виставок. Член НСХУ (1971). Працює в галузі станкового живопису. Твори зберігаються в Музеї сучасного мистецтва України, Дирекції виставок НСХУ.

Літографи. 1960-ті рр. Полотно, олія. 93х105 см. Власність художника — с. 66 МАРЧУК ІВАН (нар. 1936)

Народився в с. Москалівка Тарнопольської (нині Тернопільської) обл. Навчався у Львівському училищі прикладного мистецтва (1951–1956). Закінчив Львівський державний інститут прикладного і декоративного мистецтва (1965). Педагоги з фаху — Д. Довбошинський, К. Звіринський, Р. Сельський. Перша персональна виставка відбулась 1979 р. в Москві. Член НСХУ (1988). Працює в царині монументального мистецтва й живопису. Заслужений художник України (1996). Лауреат Державної премії України ім. Т. Шевченка (1997). Народний художник України (2002). Твори зберігаються у Національному художньому музеї України, The Jane Voorhees Zimmerli Art Museum (США, Нью-Джерсі) та ін.

171

Корова у місті («І місто підкорилося…»). 1969 р. Картон, олія. 60х80 см. Зібрання Бориса та Тетяни Гриньових — с. 109 Абстракція. 1974 р. Полотно, олія. 60х90 см. Зібрання аукціонного дому «Дукат» — с. 126

МАРУЩЕНКО ВІКТОР (нар. 1947)

Народився у Новосибірську (Росія). З 1951 р. живе у Києві. Отримав вищу технічну освіту (1975). Працював як інженер (1975–1981). Навчався на факультеті журналістики у Києві (1979–1981). Фотокореспондент газети «День» (1997–1998), газети «Советская культура» (1981–1991). Голова Київської організації Спілки фотохудожників України (1999). З 2004 р. очолює Школу фотографії Віктора Марущенка. Учасник бієнале у Венеції (2001) і Сан-Паулу (2004).

Музей В. І. Леніна. Київ, 1984 р. Власність фотографа — с. 132 Cінний ринок. Київ, 1979 р. Власність фотографа — с. 132 В кафе. 1983 р. Власність фотографа — с. 133 Площа Жовтневої революції. Київ, 1979 р. Власність фотографа — с. 133 Жовтенята в Музеї В. Леніна. Київ, початок 1980-х рр. Власність фотографа — с. 133 МЕЛЬНИЧЕНКО ВОЛОДИМИР (нар. 1932)

Народився у Києві. Закінчив Київський державний художній інститут (1957). Педагог з фаху — К. Трохименко. Від 1957 р. — учасник республіканських, всесоюзних та міжнародних виставок. Член НСХУ (1960). Працює в царині монументального мистецтва, графіки, скульптури. Твори зберігаються в Дирекції виставок НСХУ, The Jane Voorhees Zimmerli Art Museum (США, Нью-Джерсі), Ненецькому краєзнавчому музеї (Росія, Нар’ян-Мар) та ін.

Жінки Комі. 1959 р. Дереворит, 2/3. 32х20 см. Зібрання Дирекції виставок НСХУ — с. 110 Гарпунери. 1958 р. Дереворит, 2/3. 37х23 см. Зібрання Дирекції виставок НСХУ — с. 110 МІРЕЦЬКИЙ ДАВИД (нар. 1939)

Народився у Києві. Закінчив Київський державний художній інститут (1969). Педагоги з фаху — Ю. Садиленко, Т. Яблонська. Працює в царині живопису. У 1972–1974 рр. влаштовував неофіційні виставки своїх творів у Києві, Москві, Ленінграді. З 1975 р. живе в Нью-Йорку. Твори зберігаються у Національному художньому музеї України, The Jane Voorhees Zimmerli Art Museum (США, Нью-Джерсі), Cincinnati Art Museum (США, Цинциннаті).

Побачення. 1969 р. Полотно, олія. 167х126 см. Зібрання Ніни Вайнштейн — с. 45 НЕЛЕДВА ГАЛИНА (нар. 1938)

Народилася у Дніпропетровську. Закінчила КХСШ ім. Т. Г. Шевченка (1957). Навчалася у Київському державному художньому інституті (1957–1959). Педагоги з фаху — К. Трохименко, М. Хмелько, І. Штільман. Від 1959 р. — учасниця всесоюзних, республіканських та міжнародних виставок. Член НСХУ (1963). Працює в царині станкового живопису. Стажувалася у Парижі. Учасниця Венеціанських бієнале (1982, 1984). Заслужений художник України (1989). Твори зберігаються у Національному художньому музеї України, Київському національному музеї російського мистецтва, Державній Третьяковській галереї (Росія, Москва), The Jane Voorhees Zimmerli Art Museum (США, Нью-Джерсі) та ін.

Зуєв. 1978 р. Полотно, олія. 64,5х60 см. Власність художниці — с. 65 ОДАЙНИК СЕРГІЙ (нар. 1949)

Народився у Києві. Закінчив КХСШ ім. Т. Г. Шевченка (1967), Київський державний художній інститут (1973), творчі майстерні АМ СРСР у Києві (1977). Педагоги з фаху — Т. Яблонська, С. Григор’єв. Член НСХУ (1977). Працює в царині станкового живопису. Від 1971 р. — учасник всесоюзних та республіканських виставок. Заслужений художник України (2002). Твори зберігаються у Національному художньому музеї України, Державній Третьяковській галереї (Росія, Москва) та ін.

Звуки літньої ночі. 1980 р. Полотно, олія. 110х133 см. Зібрання Національного художнього музею України — с. 82 ОТРОЩЕНКО ОЛЬГА (1947–1999)

Народилася у Києві. Навчалась у КХСШ ім. Т. Г. Шевченка (1959–1966). Закінчила Московське вище художньо-промислове училище (1971). Від 1972 р. — учасниця всесоюзних та республіканських виставок. Член НСХУ (1977). Працювала в царині станкового живопису. Твори зберігаються у Дирекції художніх виставок Міністерства культури і туризму України, Дирекції виставок НСХУ та в інших вітчизняних музейних зібраннях.

Сонце у Снові. 1981 р. Полотно, олія. 49,5х40 см. Зібрання родини художника — с. 83 ПАНЧЕНКО ЛЮБОВ (нар. 1938)

Народилася у с. Яблунівка Київської обл. Закінчила Київське училище прикладного мистецтва (кінець 1950-х) та Український поліграфічний інститут ім. І. Федорова (1968). У 1960-х рр. була членом Клубу творчої молоді «Сучасник». Працювала в проектно-конструкторському відділі Київського технологічного інституту легкої промисловості та в Республіканському будинку моделей. Твори зберігаються в Музеї шістдесятництва.

Вогнище інквізиції. До твору Т. Г. Шевченка «Єретик». 1973 р. Картон, колаж. 112х72 см. Зібрання Музею шістдесятництва — с. 30 ПАП ІРИНА (1917–1985)

Народилася у Києві. Закінчила Київський інститут кіноінженерів. Працювала фотокореспондентом газети «Известия» (з 1956), директором Інституту журналістської майстерності при Союзі журналістів України (з 1971). Заснувала першу в Києві професійну фотошколу. 1964 року німецький довідник з історії фотографії відмітив її як одну з 20 кращих жінок-фоторепортерів світу.

Демонстрація 7 листопада. Київ, 1958 р. Зібрання Валерія Милосердова — с. 12 Вручення ордена Леніна Києву. Виступає Леонід Брежнєв. Київ, жовтень 1965 р. Зібрання Валерія Милосердова — с. 14 Хрещатик. Київ, початок 1960-х рр. Зібрання Валерія Милосердова — с. 14 Київський інститут електрозварювання ім. Є. О. Патона. На знімку Борис Патон. Київ, травень 1962 р. Зібрання Валерія Милосердова — с. 14 Київський пляж. Київ, 1958 р. Зібрання Валерія Милосердова — с. 14 Кондитерська фабрика ім. К. Маркса. Бісквітний цех, робітниця бригади комуністичної праці Марина Калінченко. Київ, жовтень 1965 р. Зібрання Валерія Милосердова — с. 14 Республіканська нарада передовиків сільського господарства, виступає Микита Хрущов. Київ, грудень 1961 р.

172

Зібрання Валерія Милосердова — с. 15 Першотравнева демонстрація. Київ, 1969 р. Зібрання Валерія Милосердова — с. 15 Будівництво атомної станції. Чорнобиль, травень 1971 р. Зібрання Валерія Милосердова — с. 15 Візит Фіделя Кастро. Київ, травень 1963 р. Зібрання Валерія Милосердова — с. 15 ПАРАДЖАНОВ СЕРГІЙ (1924–1990)

Народився у Тифлісі. Вчився на вокальному відділенні Тбіліської консерваторії (1942–1945). Закінчив Всесоюзний державний інститут кінематографії (1951). Педагог з фаху — І. Савченко. В Україні створив фільми: «Наталія Ужвій», «Золоті руки», «Думка» (всі 1957), «Перший хлопець» (1958), «Українська рапсодія» (1961), «Квітка на камені» (1962, у співавторстві з А. Слісаренком), «Тіні забутих предків» (1964). Був засуджений за безпідставним звинуваченням, у 1973–1977 рр. знаходився в таборах. Народний артист УРСР (1990), лауреат Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка (1991, посмертно). За своє життя створив велику кількість графічних робіт і колажів. Твори зберігаються в Музеї сучасного мистецтва України, Музеї Сергія Параджанова (Вірменія, Єреван) та в інших музейних зібраннях за кордоном.

Це схоже на Аліну в дитинстві (під час перебування в ув’язненні). 1975 р. Папір, колаж. 13х9,5 см. Зібрання Музею сучасного мистецтва України — с. 98 Вітання Алінi Літинській та її дітям: Маші і Льоні (під час перебування в ув’язненні). 1977 р. Папір, колаж. 11х16 см. Зібрання Музею сучасного мистецтва України — с. 98 Орфей. 1980-ті рр. Дошка, колаж. 49,5х37 см. Зібрання Бориса та Тетяни Гриньових — с. 99 ПЕТРЕНКО ЄВГЕН (1946–2016)

Народився у с. Іванівка Луганської обл. Закінчив Московське вище художньо-промислове училище (1970). Член НСХУ (1999). Працював в царині живопису. Твори зберігаються у Національному художньому музеї України, Музеї сучасного мистецтва України, The Jane Voorhees Zimmerli Art Museum (США, Нью-Джерсі) та ін.

Повернення блудного сина. 1985 р. Полотно, темпера. 80х80 см. Зібрання Національного художнього музею України — с. 52 ПЛАКСІЙ БОРИС (1937–2012)

Народився у м. Сміла (нині Черкаська обл.). Закінчив Київський державний художній інститут (1965). Працював в царині монументального мистецтва й живопису. У рядянські роки твори не експонували на виставках. У 1991 р. відбулась перша персональна виставка у Торонто, США. Заслужений худож­ ник України (2001). Лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка (2007). Твори зберігаються у Музеї-майстерні Івана Кавалерідзе, Чернігівському музеї-заповіднику Михайла Коцюбинського та ін.

Чекання. 1967 р. Полотно, олія. 120х100 см. Зібрання Бориса Плаксія — с. 24 Абстракція. 1969 р. Полотно, олія. 80х78,7 см. Зібрання Бориса Плаксія — с. 53 ПУСТОВІЙТ СЕРГІЙ (1945–1992)

Народився у с. Межиріч Черкаської області. Закінчив Київський державний художній інститут (1969). Педагог з фаху — Т. Голембієвська. Працював у царині живопису. Від 1971 р. — учасник всесоюзних виставок. У 1985 р. переїжджає жити до Бахчисараю. Твори зберігаються в Державній Третьяковській галереї, Художньому музеї в Бахчисараї, Музеї «Косий капонір».

Читач. Автопортрет. 1965 р. Дошка, олія. 54х65,5 см. Зібрання Юрія Пустовійта — с. 67 РАНЧУКОВ ОЛЕКСАНДР (нар. 1943)

Народився у Києві. Навчався у Київському політехнічному інституті, Інституті журналістської майстерності при Київській організації спілки журналістів України (1980–1982). Працював фотографом в Інституті історії і теорії архітектури (1978–1996). З 1996 р. вільний фотограф-документаліст. Ініціатор першого українського незалежного об’єднання «Погляд». Співпрацює з багатьма періодичними виданнями.

Американська машина в Києві. 1982 р. Власність фотографа — с. 58 Біля скульптури «Булижник — знаряддя пролетаріату». 1982 р. Власність фотографа — с. 58 Контрактова площа. 1982 р. Власність фотографа — с. 58 Київ. 1982 р. Власність фотографа — с. 58 Вулиця Ярославська. 1982 р. Власність фотографа — с. 59 Суботник. 1980 р. Власність фотографа — с. 59 Вулиця Жданова (Сагайдачного). 1982 р. Власність фотографа — с. 59 РАПАЙ ОЛЬГА (1929–2012)

Народилася у Харкові. З 1953 р. по 1955 р. перебувала в ув’язнені, за сфабрикованим звинуваченням. Закінчила Київський державний художній інститут (1956). Педагог з фаху — М. Гельман. Член НСХУ (1960). З 1968 р. — учасниця республіканських виставок. Скульптор-кераміст. Працювала на Київському експериментальному кераміко-художньому заводі. Твори зберігаються у Музеї сучасного мистецтва України, Дирекції виставок НСХУ та в інших вітчизняних музейних зібраннях.

Танок. Фігура I — III. Початок 1970-х рр. Шамот, порцелянові солі. Висота — 57 см; 58 см; 64 см. Зібрання Музею сучасного мистецтва України — с. 112–113 РАПОПОРТ ЛЮБОВ (нар. 1953)

Народилась у Києві. Закінчила КХСШ ім. Т. Г. Шевченка (1970). Педагог з фаху — М. Нечипоренко. Член НСХУ (1985). Перша персональна виставка пройшла у 1983 р. Працювала художником-реставратором графіки у Національному науково-дослідному реставраційному центрі України (1973–2001). Твори зберігаються в Національному художньому музеї України, Київському національному музеї російського мистецтва, Музеї сучасного мистецтва України та в багатьох інших вітчизняних музейних зібраннях.

173

Із серії «Старий Київ». 1982 р. Полотно, олія. 100х110 см. Зібрання Музею сучасного мистецтва України — с. 39

РЕУНОВ ВАЛЕНТИН (1939–2007) Народився у Києві. Закінчив КХСШ ім. Т. Г. Шевченка (1960). Навчався у Київському державному художньому інституті (1960–1966). Від 1968 р. — учасник республіканських та всесоюзних виставок. Член НСХУ (1972). Працював в царині станкового живопису. Роботи зберігаються у Музеї сучасного мистецтва України, Дирекції виставок НСХУ та в інших вітчизняних музейних зібраннях.

Читають новини. 1960-ті рр. Картон, олія. 55х50 см. Приватне зібрання — с. 34 РИБАЧУК АДА (1931–2010) Народилась у Києві. Закінчила Київський державний художній інститут (1957). Педагог з фаху — О. Шовкуненко. Член НСХУ (1957). Від 1957 р. — учасниця республіканських, всесоюзних та міжнародних виставок. Працювала в царині монументального мистецтва, графіки, скульптури, живопису. Почесний член Спілки кінематографістів України (1999). Роботи зберігаються в Музеї сучасного мистецтва України, Дирекції виставок НСХУ та ін.

Колгуєв острів. Із циклу «Жінки». 1961 р. Дереворит, 2/3; 3/3. 70х27 см (кожна робота). Зібрання Дирекції виставок НСХУ — с. 111 РИЖИХ ВІКТОР (нар. 1933) Народився в Омську (Росія). Закінчив Київський державний художній інститут (1958). Педагог з фаху — К. Трохименко. Член НСХУ (1961). Від 1968 р. — учасник республіканських, всесоюзних та міжнародних виставок. Заслужений художник України (1980). Дійсний член Академії мистецтв України (2007). Твори зберігаються у Національному художньому музеї України, Київському національному музеї російського мистецтва, Державній Третьяковській галереї, Suermondt-Ludwig-Museum (Аахен, Німеччина) та ін.

Реліквії Бреста. 1968 р. Полотно, олія. 200х150 см. Зібрання Національного художнього музею України — с. 20 СЕВРУК ГАЛИНА (нар. 1929) Народилася у Самарканді (Узбекистан). Закінчила Київський державний художній інститут (1959). Педагог з фаху — В. Пузирков. Входила до київського Клубу творчої молоді «Сучасник». У співавторстві з П. Заливахою, Л. Семикиною, А. Горською та Г. Зубченко створила для Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка вітраж «Шевченко. Мати» (1964), який було знищено як ідеологічно ворожий. Член НСХУ (1989). Працює в царині монументального мистецтва, живопису й графіки. Заслужений художник України (2005). Твори зберігаються в Музеї шістдесятництва.

Сльоза. 1971 р. Папір, туш, перо. 20х12 см. Власність художника — с. 54 Зрада. 1972 р. Картон, олія. 60х44,5 см. Зібрання Музею шістдесятництва — с. 55 СИНЬКЕВИЧ ЮЛІЙ (нар. 1938) Народився у Києві. Закінчив Київський державний художній інститут (1961). Педагоги з фаху — М. Лисенко, І. Макогон. Член НСХУ (1964). Заслужений діяч мистецтв України (1993). Народний художник України (2008). В 1964 р. у співавторстві зі скульпторами М. Грицюком та А. Фуженко створив пам’ятник Т. Г. Шев­ченку у Москві. Твори зберігаються у Національному художньому музеї України, Київському національному музеї російського мистецтва та в інших вітчизняних музейних зібраннях.

Розстріляна. 1969 р. Тоноване оргскло. Висота — 112 см. Власність художника — с. 31 Вбите життя. 1965 р. Цемент, олія. Висота — 128 см. Власність художника — с. 127 СІЛЬВАШІ ТІБЕРІЙ (нар. 1947) Народився у м. Мукачеве. Навчався у КХСШ ім. Т. Г. Шевченка (1962–1966), закінчив Київський державний художній інститут (1971). Від 1972 р. — учасник всесоюзних, республіканських та міжнародних виставок. Член НСХУ (1978). Працює у царині живопису. Твори зберігаються в Національному художньому музеї України, Музеї сучасного мистецтва України та в багатьох інших вітчизняних музейних зібраннях та за кордоном.

Нова робота. 1983 р. Полотно, олія. 110х130 см. Власність художника — с. 92 Будинок, де живе Наташа. 1983 р. Полотно, олія. 90х180 см. Власність художника — с. 92–93 СУМАР АНАТОЛІЙ (1933–2006) Народився в Москві. Навчався у Київському національному університеті будівництва і архітектури (1951–1957). Займався живописом у кінці 1950-х — початку 1960-х років. Потім як архітектор та дизайнер працював у Спеціальному художньо-конструкторському бюро (1965–1977), Центральному конструкторськотехнологічному бюро іграшки Міністерства легкої промисловості СРСР (1977–1982). Твори зберігаються у Національному художньому музеї України.

Березень. 1959 р. Полотно, темпера, олія. 100х112 см. Зібрання Ганни Сумар — с. 106 Балкон. 1958 р. Полотно, темпера, олія. 100х79 см. Зібрання Ганни Сумар — с. 107 ТЕТЯНИЧ ФЕДІР / ФРИПУЛЬЯ (1942–2007) Народився у с. Княжичі Київської обл. Закінчив Київський державний художній інститут (1966). Педагог з фаху — В. Чеканюк. З кінця 1960-х рр. — учасник республіканських, всесоюзних та міжнародних виставок. Член НСХУ (1973). Працював в царині монументального мистецтва, живопису, графіки, художнього об’єкту, перформансу. Твори зберігаються в Музеї сучасного мистецтва України, Дирекції виставок НСХУ, The Jane Voorhees Zimmerli Art Museum (США, Нью-Джерсі) та ін.

Фрипулья — Диво України; Фрипулья — Диво Всесвіту. 1970–1977 рр. Полотно, олія. 200х200 см; 200х290 см. Зібрання аукціонного дому «Дукат» — с. 124–125

174

ТРЕГУБ МИКОЛА (1943–1984)

Народився в с. Михайлівка під Білою Церквою. Вчився у Київському ремісничому училищі на маляра-альфрейника, потім у художній студії при будинку культури заводу «Більшовик», якою керував Г. Хусід. Разом з В. Баклицьким та В. Березовцем створив групу «New Bеnt». Входив до андеґраундного об’єднання «Рух» (1977–1978). Організатор та учасник «квартирних виставок». Брав участь у виставках групи «Стронцій-90». Працював у Інституті археології НАНУ. Твори зберігаються в Національному художньому музеї України, The Jane Voorhees Zimmerli Art Museum (США, Нью-Джерсі).

Композиція. 1976 р. Оргаліт, мішана техніка. 85,5х63,5 см. Приватне зібрання — с. 134 Це є ритуальна дощечка з найзначнішими позначками. 1973 р. Картон, мішана техніка. 53х50 см. Приватне зібрання — с. 136 Портрет дядька Федора в сірому жакеті. 1970-ті pр. Картон, мішана техніка. 74,5х57,3 см. Приватне зібрання — с. 137 Видубицький монастир. Кінець 1970-х рр. Картон, олія. 59,5х36 см. Зібрання аукціонного дому «Дукат» — с. 138 Храм. Кінець 1970-х рр. Картон, олія. 56,5х44 см. Зібрання аукціонного дому «Дукат» — с. 139 Не гріється на чужині… Картон, колаж, мішана техніка. 1978 р. 37,5х65 см. Зібрання аукціонного дому «Дукат» — с. 140–141 Портрет. 1978 р. Картон, колаж, мішана техніка. 69х50 см. Приватне зібрання — с. 142 Присвячую М. Драй-Хмарі. 1970-ті рр. Оргаліт, колаж, мішана техніка. 88х49 см. Зібрання аукціонного дому «Дукат» — с. 143 Душа. 1979 р. Оргаліт, олія. 59х34 см. Зібрання аукціонного дому «Дукат» — с. 144 Резиньяція Видубицького монастиря. 1979 р. Картон, олія. 48х38 см. Зібрання аукціонного дому «Дукат» — с. 145 Килим. 1970-ті рр. Картон, олія. 74х53,5 см. Зібрання аукціонного дому «Дукат» — с. 146 Ню в гарячому. 1978 р. Картон, авторська техніка. 68,5х46,5 см. Зібрання аукціонного дому «Дукат» — с. 147 Абстрактне. 1977 р. Картон, олія. 58х38,5 см. Приватне зібрання — с. 148 Тео, прощавай! 1977 р. Картон, колаж, мішана техніка. 68,5х44,5 см. Зібрання Володимира Цитовича — с. 149 Ми тебе не... 1970-ті рр. Фанера, колаж, олія. 90,5х57 см. Зібрання Мирослава Трегуба — с. 150 Підтягнувся кріпко у Кам’янець-Подільському. 1974 р. Картон, мішана техніка. 69х50 см. Зібрання Мирослава Трегуба — с. 151 Змальовано; Двоє (на звороті). 1970 р. Оргаліт, олія. 68,5х49,5 см. Приватне зібрання — с. 152–153 Маска. 1970-ті рр. Оргаліт, олія. 60х60,5 см. Приватне зібрання — с. 154 Церква. 1970-ті рр. Картон, олія. 74х63 см. Приватне зібрання — с. 155 У мене зацвіте… 1981 р. Оргаліт, олія. 74,5х61,5 см. Приватне зібрання — с. 156 Змальовано Валентину… 1981 р. Картон, олія. 72,5х59,5 см. Приватне зібрання — с. 157 Іонинський монастир. 1977 р. Оргаліт, олія. 64х35 см. Зібрання аукціонного дому «Дукат» — с. 158 Та, що сидить. 1970 р. Оргаліт, мішана техніка. 68,5х49,5 см. Приватне зібрання — с. 159 Композиція. 1970-ті рр. Оргаліт, мішана техніка. 88,5х47 см. Зібрання Мирослава Трегуба — с. 160 Михайлівський собор Видубицького монастиря. 1979 р. Оргаліт, олія. 58,5х35,5 см. Зібрання аукціонного дому «Дукат» — с. 161 Силует. 1981 р. Папір, авторська техніка. 58х29,5 см. Зібрання Олени Живкової — с. 162 Сиве минуле… 1970-ті рр. Оргаліт, мішана техніка. 70х38,5 см. Зібрання Мирослава Трегуба — с. 163 Макарівська церква; Абстрактний пейзаж (на звороті). 1983 р. Оргаліт, олія. 59х38,5 см. Приватне зібрання — с. 164–165 П’єта. Кінець 1960-х — початок 1970-х рр. Полотно, олія. 93х152 см. Приватне зібрання — с. 166–167 ЧЕРЕШКЕВИЧ ЛУЇЗА (нар. 1944)

Народилася у Баку. Закінчила Київський державний художній інститут (1969). Педагог з фаху — М. Лисенко. Член НСХУ (1977). Від 1969 р. — учасниця республіканських, всесоюзних та всеукраїнських виставок. Твори зберігаються в Музеї сучасного мистецтва України, Дирекції виставок НСХУ та в інших вітчизняних музейних зібраннях.

Лариса. Кінець 1970-х рр. Гіпс. Висота — 143,5 см. Власність художниці — с. 25 ШЕЙНІС ЮЛІЙ (1935–2012)

Народився у Києві. Закінчив Київський державний художній інститут (1961). Педагоги з фаху — О. Пащенко, С. Подерв’янський, Л. Чичкан. З 1960-х рр. — учасник республіканських, всесоюзних та всеукраїнських виставок. Член НСХУ (1967). Працював в галузі графіки й живопису. Твори знаходяться в Національному художньому музеї України, Державній Третьяковській галереї (Росія, Москва), Державному Російському музеї (Росія, Санкт-Петербург) та в багатьох інших музейних зібраннях в Україні та за кордоном.

Із серії «Я — проти». Ігри; Стрижка; Єдина думка; Ковдра. 1986 р. Офорт, акватинта. 30х34,7 см (кожна робота). Зібрання Національного художнього музею України — с. 42–43 ШУЛЬДИЖЕНКО-СТАХОВ ОЛЕКСАНДР (1922–1988)

Народився у Києві. Навчався у Художньо-індустріальній школі №1 в Києві. Під час Другої світової війни потрапив у полон, пройшов концтабори, згодом утік до Італії. У 1947 р. опинився у Лондоні. Закінчив Лондонську муніципальну художню школу, навчався у Лондонському університеті. 1954 р. повернувся до Києва. Займався живописом, графікою, дизайном. З 1967 р. працював художником-монументалістом на Київському комбінаті монументальнодекоративного мистецтва. Твори зберігаються в Музеї історії міста Києва, Державному музеї образотворчих мистецтв ім. О. С. Пушкіна (Росія, Москва).

Портрет невідомого. 1981 р. Папір, гуаш. 60х85 см. Зібрання Музею історії міста Києва — с. 36 ЮР’ЄВ ФЛОРІАН (нар. 1929)

Народився у Кіренську (Росія). Закінчив Іркутське училище мистецтв, Київський художній інститут (1956), аспірантуру Московського поліграфічного інституту (1974), докторантуру Львівського поліграфічного інституту ім. І. Федорова (1980). Член НСАУ (1956), НСХУ (1970). Працює в царині живопису, архітектури, музики. Працював в інституті «Київ­проект», займав посади від старшого до головного архітектора (1956–1976). Викладав у київському відділенні Українського поліграфічного інституту ім. І. Федорова (1976–1991). З кінця 1950-х рр. почав працювати над розробкою теорії «Музики кольору». Твори зберігаються в The Jane Voorhees Zimmerli Art Museum (США, Нью-Джерсі).

175

Сонячний квартет. Кольоромузична композиція на сонячний квартет Й. Гайдна. 1982 р. Полотно, темпера. 50х50 см. Власність художника — с. 104

Кольоромузична композиція на струнний секстет «Просвітлена ніч» А. Шонберга. 1962–1963 рр. Полотно, темпера. 50х50 см. Власність художника — с. 104 Ластівка EKO. Кольоромузична композиція, присвячена М. Леонтовичу. 1961–1971 рр. Полотно, темпера. 101х51 см. Власність художника — с. 104 Музика кольору / Система кольорових тональностей. 1960 р. Картон, темпера. 65х50 см. Власність художника — с. 105 Кольоровий реквієм. 1968 р. Картон, темпера. 65х50 см. Власність художника — с. 105 ЯБЛОНСЬКА ТЕТЯНА (1917–2005)

Народилась у Смоленську. Закінчила Київський державний художній інститут (1941). Педагог з фаху — Ф. Кричевський. З 1940-х рр. — учасниця всеукраїнських, всесоюзних і міжнародних виставок. Член НСХУ (1944). Працювала в галузі станкового живопису. Народний художник України (1960). Дійсний член Академії мистецтв України (1997). Лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка (1998). Герой України (2001). Твори зберігаються у Національному художньому музеї України, Київському національному музеї російського мистецтва, Державній Третьяковській галереї (Росія, Москва), Державному Російському музеї (Росія, Санкт-Петербург) та в багатьох інших музейних зібраннях в Україні та за кордоном.

Зима в старому Києві. 1976 р. Полотно, олія. 120х200 см. Зібрання Національного художнього музею України — с. 74–75 Гаяне. 1981 р. Полотно, олія. 50,5х40 см. Зібрання родини художника — с. 76 Київський вечір. 1974 р. Полотно, олія. 47х54 см. Зібрання родини художника — с. 77 Вечірнє світло. 1984 р. Полотно, олія. 35х44 см. Зібрання родини художника — с. 77 ЯКУТОВИЧ СЕРГІЙ (нар. 1952)

Народився у Києві. Закінчив Київський державний художній інститут (1974), творчі майстерні АМ СРСР у Києві (1977). Педагог з фаху — В. Чебаник. Від 1973 р. — учасник всеукраїнських, всесоюзних і міжнародних виставок. Член НСХУ (1978). Працює в царині книжкової та станкової графіки, живопису. Заслужений художник України (1987). Народний художник України (2008). Лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка (2004). Академік Національної Академії мистецтв України (2013). Твори зберігаються в Національному художньому музеї України, Державній Третьяковській галереї (Росія, Москва), Державному Російському музеї (Росія, Санкт-Петербург), The Jane Voorhees Zimmerli Art Museum (США, Нью-Джерсі) та ін.

Емігранти. 1984 р. Офорт. 49,5x32 см. Власність художника — с. 32 Жінки. 1980 р. Офорт. 49,5х63,5 см. Власність художника — с. 33

Ініціатор та керівник проекту Леонід Комський Куратор Галина Скляренко Співкуратори Михайло Кулівник, Катерина Лісова Робоча група Олександра Рак, Катерина Щербакова, Людмила Назарко, Данило Нікітін, Дарина Якимова, Сергій Селезньов, Анастасія Данилюк Укладання каталогу Галина Скляренко, Михайло Кулівник Коректор Світлана Школьник Дизайн обкладинки Катерина Лісова Дизайн та верстка каталогу Олена Берест Фотозйомка Сергій Стеценко, Ігор Кривінський, Данило Краснов На сторінках обкладинки використано фотографії Ірини Пап

Аукціонний дім «ДУКАТ» Альбом виставки «ІНША ІСТОРІЯ: мистецтво Києва од відлиги до перебудолви» Київ – 2016