10 minute read
БРИТАНСЬКИЙ ТРАМП
by ЧАС ПЕРШИХ
БРИТАНСЬКИЙ ТРАМП
ЙОГО ПОХОДЖЕННЯ ТА ОСВІТА ІДЕАЛЬНІ ДЛЯ ПРЕМ’ЄР-МІНІСТРА ВЕЛИКОЇ БРИТАНІЇ. А ОСЬ ОСОБИСТЕ ЖИТТЯ І СТИЛЬ ПОВЕДІНКИ БОРИСА ДЖОНСОНА ВИКЛИКАЮТЬ СУПЕРЕЧЛИВІ ПОЧУТТЯ
Advertisement
Підвішений на канаті, з британськими прапорцями в обох руках, він пролітає над публікою. Він мчить на велосипеді лондонськими вулицями. Навіть у таких випадках на ньому класичний костюм. Образ доповнює незмінно скуйовджена зачіска натурального блондина. Це все з арсеналу «родзинок» Бориса Джонсона.
Член парламенту, мер Лондона, міністр закордонних справ — такий його шлях до нинішньої посади Прем’єрміністра уряду Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії.
Він завжди демонструє розкутість попри свої солідні посади. Клоунський стиль — іноді так називають цю манеру поведінки. Проте він змусив багатьох, зокрема солідних політиків, дуже серйозно ставитися до його вчинків і намірів.
Саме за прем’єрства Бориса Джонсона Велика Британія офіційно залишила Європейський Союз. За це він розпочав боротися ще з часу, коли навіть найвище керівництво його Консервативної партії було протилежної думки.
Хоча здавалося, що він мав перейняти єврофільські почуття з дитинства. Початкову освіту отримав у європейській школі в Брюсселі. Туди на початку 1970-х років переїхала його родина. Батька майбутнього прем’єра — Стенлі Джонсона — призначили одним з перших уповноважених об’єднаної Європи з контролю за забрудненням довкілля.
Хлопчик успішно навчався, і вчителька порадила перевести його до гарної англійської школи. Так воно й сталося. Джонсони повернулися до Британії. Бориса відправили до Ітону — найпрестижнішої у світі школи для хлопчиків. Чимало її випускників очолювали британський уряд.
Це тільки посилювало прагнення Джонсона до лідерства, яке проявилося ще з дитинства. Вже тоді він припускав, що зможе стати прем’єр-міністром. Небезпідставність мрій підтвердилась уже на наступному етапі навчання. Його обрали головою так званої «підліткової Палати громад» Оксфордського університету, де вивчав археологію.
У цьому відомому товаристві відточував майстерність дебатів не один великий політик Великої Британії. Серед них також було чимало прем’єрів. Оксфорд — традиційна сходинка до успішної політичної кар’єри. Щоправда, ступити на неї без гідних походження та грошей практично неможливо.
Усе це мала родина Джонсонів. Вона належить до вищого класу британського суспільства, до того ж ще й небідна. Повне ім’я нинішнього Прем’єр-міністра Великої Британії — Александр Борис де Пфеффель Джонсон. Він народився 1964 року в Нью-Йорку (США), тому має подвійне громадянство: британське й американське.
У дитинстві Борис переніс кілька операцій, щоб подолати глухоту. Його мати й батько також закінчили Оксфордський університет, де і познайомилися. Незвичне для британців ім’я для нащадка знайшли в доволі дивний спосіб — назвали на честь російського емігранта, якого зустріли в Мексиці.
З інтернаціоналізмом родині Джонсонів пощастило. Давно було відомо, що рід батька має турецьке коріння. Причому прадід Бориса по батьковій лінії був візиром Османської імперії. Нещодавні дослідження батьківського роду виявили також родинні зв’язки з королем Великої Британії Георгом II. Він був на престолі у XVIII столітті. Тобто Борис Джонсон родич не тільки нині владної родини своєї країни, а й кількох європейських монарших династій.
2008 року це його дещо вразило. «Я от вважав себе нащадком недавніх переселенців до Британії, тому це дуже дивне, сюрреалістичне почуття, коли тобі кажуть, що твій пращур у десятому коліні — Георг II, — прокоментував Борис. — Але не треба забувати, що таких самих, як я, тепер, напевно, кілька тисяч людей».
І все ж, родовід його матері ще більш посилює враження від різноманітності етнічного складу крові Бориса Джонсона. Його прадід має єврейське коріння — це американський вчений-палеограф Еліас Евєри Леві. Він народився в Литві, яка тоді входила до складу Російської імперії.
Можна лише здогадуватися, наскільки таке походження допомагало Борису підійматися кар’єрною драбиною. Але його активність свідчила: він не збирався засиджуватися на її найнижчих щаблях.
Усе розпочалося з журналістської діяльності. Став стажистом не будь-де, а в газеті «Таймс». Щоправда, через рік його звільнили, адже сфальсифікував цитату одного з експертів. Цей експерт — оксфордський професор і хрещений батько автора статті. Але такий конфуз не зупинив журналіста-початківця. Потім була робота в газеті Wolverhampton Express & Star. З 1987 року працював у The Daily Telegraph. З 1989-го по 1994 рік був кореспондентом цієї газети в Брюсселі. Згодом влаштувався політичним оглядачем у газеті Spectator, де з 1999 року по 2005-й був редактором.
Його статті викликали неоднозначну реакцію. Був схильний до сенсаційності й екстравагантності. Ця схильність нікуди не поділась і досі: політична діяльність Бориса Джонсона не позбавлена яскравості.
Ця діяльність майже відразу розпочалася зі значної перемоги. У 36 років (2001 р.) Бориса Джонсона обирають до британського парламенту — він став членом Палати громад від Консервативної партії.
Через два роки Б. Джонсон уже на посаді віцеголови цієї партії. Пів року був «тіньовим» міністром культури. Але стався черговий «яскравий» момент — пішов у відставку з обох посад через те, що розповідав однопартійцям, скажімо так, неправду щодо своїх позашлюбних зв’язків.
Борис Джонсон
Пристрасть до гарних і ефектних жінок — це ще одна особливість Бориса. Офіційно зафіксовано два його шлюби. Перший тривав шість років — до 1993 р. Через два тижні після розлучення він одружився з Мариною Вілер, яка вже носила під серцем їхню першу дитину. Загалом вона народила йому четверо дітей: двох дочок і двох синів. А ще Борис має позашлюбну дочку. Її матір він уже залишив. Щоправда, серця свого не звільнив для своєї законної дружини.
2018 року відкрився зв’язок Бориса з активісткою Консервативної партії, спеціалісткою з піару Керрі Саймондс. Уперше вони зустрілися 2012 року. Тоді 24-річна Керрі почала працювати в штабі Джонсона на перевиборах мера Лондона. Різниця в їхньому віці також становить 24 роки. Ті вибори Джонсон виграв. Як і попередні 2008 року.
До того часу він встиг відновитися в Консервативній партії, яка мала зовсім іншу кандидатуру на посаду мера столиці. Це не зупинило Бориса. Він упевнено виграв внутрішньопартійний праймеріз, а на виборах переміг тодішнього мера-лейбориста Кена Лівінґстона.
Діяльність Джонсона на посаді мера запам’ятається розбудовою швидкісної міської залізниці Crossrail, потужним впровадженням велосипедних доріжок — їх так і назвали «Boris Bikes». І нарешті верхівка успіху Бориса-мера — одні з найпомітніших Олімпійських ігор, що відбулися в Лондоні 2012 року.
2016 року завершився його другий мерський строк. З’явився час для нових політичних проєктів. У цей час Борис Джонсон вважався фаворитом у боротьбі за посаду лідера Консервативної партії. Але він від цього відмовився. Відверто сказав, що не впевнений у своїх силах щодо забезпечення єдності.
Борис Джонсон та Емануель Макрон
Натомість він демонстрував свою впевненість у тому, що більшість британців правильно проголосували на референдумі 23 червня 2016 року. Перемогу отримала ідея виходу Британії з Європейського Союзу (брекзит). Її палким прихильником є Борис Джонсон.
Борис Джонсон та Ангела Меркель
За кілька днів після оголошення результатів газета Daily Telegraph опублікувала його статтю, де він закликав противників брекзиту не нагнітати паніку, а уряд — визначитися з «базовими положеннями» з питання про вихід з ЄС.
Зокрема зазначив, що «укладення договору про вільну торгівлю з нульовими тарифами та квотами в той час, як ми звільняємося від тенет законотворчої системи ЄС, — цілком в інтересах інших країн ЄС».
Головою Консервативної партії і відповідно новим прем’єр-міністром обрали Терезу Мей. Вона запросила на посаду міністра закордонних справ Бориса Джонсона. Такий крок викликав певні побоювання.
З одного боку, оксфордська освіта, знання іноземних мов, наприклад, французької та італійської, досвід роботи на посаді мера Лондона. З іншого боку, йдеться про найвищу дипломатичну посаду. Борис ніколи не вважався людиною стриманою у своїх висловлюваннях. Гнучкість також не зовсім з ним асоціюється. Якось журнал The Economist дав йому таку характеристику: «харизматичний, проте нахабний консерватор».
У перші дні на посаді міністра його запитали, перед ким він вибачиться у першу чергу. Він швидко відповів: «Першими будуть США». Щодо вибачень, то мались на увазі численні образливі вислови, які Борис ще до нового призначення встиг щиро розсипати на адресу різних країн і світових лідерів. Іноді такі вислови були на межі расистських. Навіть Дональд Трамп не залишився поза увагою «красномовного» Бориса.
Але вже після їхньої першої зустрічі як офіційних осіб, президент США залишився задоволеним. Він зазначив, що йому імпонує, коли Бориса Джонсона називають «новим Трампом», і висловив побажання, мовляв, нехай Борис Джонсон стане прем’єр-міністром своєї країни.
Серед найпомітніших кроків Джонсона на посаді міністра — вислання з країни за шпигунство російських дипломатів.
Це було пов’язано зі спробою отруєння росіянина Сергія Скрипаля в англійському місті Солсбері. Джонсон називає себе русофілом, але не приховує свого негативного ставлення до Путіна. Його звинувачує у створенні в Росії «бандитської клептократії».
Борис Джонсон завжди підтримував санкції проти Росії у зв’язку з її агресію проти України. У березні 2017 року під час візиту в Київ Джонсон запропонував провести в Лондоні велику конференцію друзів і донорів України. У липні того ж року така конференція відбулася. Там Борис Джонсон заявив: «Звісно, багато ще потрібно зробити, але загальне враження — Україна рухається в правильному напрямку».
І все ж, схильність Джонсона до недипломатичності та його набагато жорсткіша, ніж у Терези Мей, позиція щодо брекзиту зіграли свою роль. Влітку 2018 року було оголошено про його відставку. Водночас, це посилило чутки про можливість більш значущих кадрових змін у британському уряді.
Не минуло і кількох тижнів після доволі гучної відставки, як ексміністр нагадав про себе з новою силою. У своїй колонці для Daily Telegraph він висміяв бурку — традиційний одяг жінок-мусульманок, що закриває обличчя. Його назвав інструментом придушення і додав: «Я навіть пішов би далі та сказав би, що нерозумно, коли люди вирішують ходити по вулиці в костюмі поштової скриньки». На думку Джонсона, в приватних компаніях і урядових організаціях варто запроваджувати дрескод.
Хвилю звинувачень у нетолерантності та вимог щодо вибачень Борис у звичній для нього манері проігнорував. Заради справедливості варто додати, що в статті він назвав надмірним рішення парламенту Данії заборонити носіння бурки в громадських місцях. Аргументував це доволі раціонально — мовляв, такі заборони надихатимуть тих, хто наголошує на «зіткненні цивілізацій».
Також у цій статті, як і в багатьох наступних, він не жалів критики на адресу прем’єрки Терези Мей. Її позицію щодо переговорів з ЄС про брекзит Борис вважав нерішучою і позбавленою стратегії.
Бориса називали серед можливих наступників Терези. Щоправда, 2018-го він не був фаворитом. Кращими були шанси в Саджі Джавіда. Він народився в родині вихідця з Пакистану, що працював водієм автобуса. Саджі розцінювали як альтернативу головному суперникові консерваторів — лідеру Лейбористської партії (2015–2020) Джеремі Корбіну, який не приховував ліворадикальних поглядів. Він досвідчений і респектабельний політик, що замінив Джонсона на посаді міністра закордонних справ.
23 липня 2019 року на внутрішньопартійних виборах саме Джеремі та Борис змагалися за місце лідера Консервативної партії. Останній отримав переконливу перемогу: за нього віддали приблизно вдвічі більше голосів.
Послідовність і рішучість допомогли Борисові Джонсону очолити уряд. Він отримав шанс довести справу виходу Британії з ЄС до кінця. З певними труднощами та тактичними відступами Б. Джонсон свого досяг. За його прем’єрства, в ніч з 31 січня на 1 лютого 2020 року, його країна офіційно перестала бути членом ЄС.
Попереду ще складний перехідний період узгодження розлучення з Брюсселем. Але Борис Джонсон в історичну ніч, звертаючись до співгромадян, заявив: «Це світанок нової ери, в якій шанси на успіх у житті для вас і вашої родини більше не залежатимуть від того, в якій частині країни ви народилися».
Доволі знаковий акцент у важливій заяві, адже ставлення до брекзиту в різних частинах Об’єднаного королівства дещо різні. Принаймні більшість населення в тій же Шотландії і досі проти розлучення з ЄС, до того ж там сильний рух за вихід зі складу королівства.
Усе ще не зрозумілі економічні наслідки брекзиту. Вся історія навколо нього не призвела до краху. У другій половині 2019 року навіть зафіксували приріст номінальної зарплати до найвищого рівня за останні 10 років показника. Але курс фунта стерлінгів все ще в стані падіння, інвестиційні витрати підприємств скорочуються.
Проте Борис Джонсон сповнений оптимізму й рішучості. Він не став чекати чергових виборів, які мали відбутися 2022 року. Призначив позачергові в грудні 2019-го та виграв їх з чудовим для своєї партії результатом — Консервативна партія знову отримала більшість у парламенті. Це власне й відкрило можливість схвалення в Палаті громад договору про брекзит, узгодженого Джонсоном з Брюсселем.
Борис Джонсон — автор популярної книжки «Фактор Черчилля». На написання його надихнуло відчуття того, що британська спільнота почала забувати прем’єр-міністра, який врятував Велику Британію та світ від нацистів.
У цій книжці автор нагадує читачеві принцип, яким керувався Вінстон Черчилль: змагатися до кінця, попри всі обставини. Борис Джонсон писав книжку, як колишній журналіст. Нині він прем’єр-міністр, що перевіряє принцип, який допоміг його славетному попередникові захистити інтереси своєї країни в складний і вирішальний час.
ТЕКСТ: АНАТОЛІЙ МІШИН
