ЕКОНОМIЧНИЙ ПРIОРИТЕТ

ПРО ЗДОРОВИЙ ГЛУЗД ПРИ ФОРМУВАННІ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

ТЕКСТ: ЮРІЙ РЯБЧУН

Один з найвпливовіших українців, народний депутат VIII та IX скликань Верховної Ради України, співзасновник корпорації «ІСД», учасник рейтингів найбагатших людей України Cергій Тарута — про нагальну потребу термінової реанімації економіки, поступову втрату державою індустріального складника, бюрократичну гравітацію урядовців і ризики перетворення України на сировинний придаток ЄС.

Сергій Олексійович Тарута

Сергію Олексійовичу, ще до початку епідемії коронавірусу в Україні Ви зазначали, що реальний сектор економіки потребує термінової реанімації. Нині ж епідемія та карантинні заходи стали каталізатором ще масштабнішої економічної кризи. Які програми розробляються комітетом ВРУ з питань економічного розвитку, до якого Ви входите, з метою подолання економічної кризи? У чому причини такого стану, окрім епідемії?

Щоб знайти ці причини, слід усвідомити, що економічна криза, в яку тепер усе глибше занурюється Україна, виникла не сьогодні. За великим рахунком, відповідь на це запитання слід шукати ще на початку незалежності нашої держави, коли Україна успадкувала від СРСР найпотужніший серед усіх колишніх республік Союзу економічний комплекс і коли владою мали ухвалюватися доленосні рішення — яку модель економічного розвитку вибрати, щоб весь цей потужний потенціал ефективно реалізувати та щоб економіка отримала нові імпульси до розвитку. Але тоді, під тиском ситуативних обставин, вимушено було вибране рішення, яке здавалося простішим і дешевшим — продовжувати експлуатувати ресурсновитратну й екологічно-небезпечну модель економіки, а трансформацію відкласти «на потім». І, на мій погляд, останній «попереджувальний дзвіночок» для початку трансформації пролунав ще під час глобальної фінансової кризи 2008–2009 років. Коли вже було зрозуміло, що Україна поступово втрачає індустріальний складник економіки й перетворюється на сировинний додаток більш розвинених країн. Але за останні десять років жоден з урядів не спромігся на цю трансформацію. На жаль, це стосується і урядів, які керували країною протягом останніх 12 місяців. Тому зараз наш Комітет, у межах компетенції, вимушений скеровувати основні зусилля хоча б на часткову компенсацію кризових явищ в економіці, зумовлених відсутністю загальнодержавної економічної стратегії. Ми позиціонуємо Комітет як острівець економічного здорового глузду в океані владної некомпетентності та недалекоглядності стосовно економічного розвитку держави. І намагаємося робити все від нас залежне, щоб пом’якшити умови проходження кризи насамперед для вітчизняного бізнесу.

Деякі з Ваших колег по фракції пояснюють причини теперішнього стану в економіці відсутністю стратегії в роботі уряду. Що Ви думаєте з цього приводу?

Про яку стратегію може йтися, коли депутати навіть не встигають запам’ятати прізвища багатьох міністрів? І коли економічний блок уряду складають лектори-теоретики, що жодного дня не пропрацювали в реальному секторі та не розуміють потреб економіки? Виконавча влада, насамперед економічний блок уряду, остаточно втратила інституціональну спадкоємність. Кожен новий міністр починає свою каденцію з того, що категорично відкидає всі напрацювання попередників і пише своє бачення з чистого аркуша. Тому на розроблення стратегії в них не вистачає ані часу, ані фаху. Єдине, на що спромігся попередній уряд — це намалювати гарні фантасмагоричні слайди стосовно перспектив економічного розвитку країни. Теперішній Кабмін йде тим же шляхом.

Новий Кабмін «Батьківщина», яка є в опозиції, критикує за багатьма показниками. У чому, на Ваш погляд, полягає ключова помилка уряду до кадрової ротації та після?

Узагальню: весь уряд — це ключова помилка Президента. Бо при формуванні складу Кабміну проігноровані три основні критерії підбору складу уряду — професіоналізм, порядність, патріотизм. Кадрова політика влади йде за принципом негативної селекції. Теперішня кадрова криза очевидна всім, хто розуміється на державному управлінні. Владна кадрова лава запасних гравців — пуста. Але влада вперто ігнорує заклики опозиційних політичних сил висувати на керівні посади насамперед фахових управлінців, що здатні впоратися з кризою та врешті-решт розпочати трансформаційні процеси в економіці. Бо від колишнього «вікна можливостей» для цієї трансформації залишилася лише вузенька шпаринка, яка теж може зникнути. І Україна назавжди втратить шанс посісти вигідну позицію на глобальному ринку.

Яким є Ваше ставлення до нової програми уряду — документа «Програма діяльності Кабінету Міністрів України», що містить мінімум цифр, проте переповнений загальними гаслами та розмитими формулюваннями й фактично більше схожий на документ про наміри, аніж на робочу програму уряду? Наскільки прийняття такого документу означатиме свідому спробу уряду уникнути відповідальності за економічний стан у державі?

Я не впевнений, що цей уряд уже останній на 2020 рік. Бо, наскільки мені відомо, навіть колеги-депутати з владної більшості жорстко критикували уряд за те, що він не дослухався до їхніх пропозицій щодо фахового наповнення проєкту Програми діяльності Кабінету Міністрів більш конкретними параметрами, термінами виконання та зонами відповідальності міністрів. І на розгляд Верховної Ради було подано проєкт без урахування пропозицій з боку депутатів і бізнес-середовища. І цілком закономірно, що ця Програма була відправлена Радою на доопрацювання. Тому, можливо, слід уже більш конкретизувати поняття «політична відповідальність» влади. Щоб за бездіяльність міністри несли зокрема й кримінальну відповідальність. Для цього навіть не треба нічого змінювати в законодавстві. Кримінальний Кодекс має всі відповідні статті, що стосуються покарання службової недбалості, яка спричинила тяжкі наслідки для інтересів держави та громадян.

Якими є конкретні напрацювання робочої групи з упровадження інклюзивної Концепції сталого розвитку України до 2030 року в рамках Комітету ВР з питань економічного розвитку? Наскільки та за яких умов ці напрацювання здатні вплинути на подолання економічної кризи в державі?

Робоча група успішно організувала та вже провела слухання в Комітеті. Готуємося до парламентських слухань, за підсумками яких виноситимемо відповідний законопроєкт на розгляд Верховної Ради. Врешті-решт, маємо пам’ятати, що Україна — це парламентськопрезидентська республіка. І якщо цей чи наступні уряди виявляться неспроможними до розроблення стратегії подолання кризи, Рада мусить сказати своє вагоме слово й урятувати економіку. Тому робоча група постійно актуалізує основні механізми структурної модернізації економіки. І ми будемо готові надати Раді на розгляд консолідований документ, який би визначав базові засади сталого розвитку України, забезпечував системність прийняття нормативноправових документів, припиняв законодавчий спам у цій царині та визначав передбачуваність економічної політики держави. Нагадаю, що Концепція сталого розвитку України до 2030 року — це єдиний за новітню історію України документ, основним базовим принципом реалізації якого є людиноцентричність, коли державна політика має бути спрямована на поліпшення якості життя, зростання добробуту громадян України, розвиток і реалізацію креативного потенціалу нації.

За низкою соціологічних досліджень, понад 60 відсотків українців вважають, що країна рухається в хибному напрямку. На Вашу думку, як зміниться ситуація в результаті змін в уряді? Чи, можливо, проблема не в кадрах, а в руйнівних макроекономічних процесах, які в силу різних причин відбулися останніми роками?

Ще раз наголошу: завдання уряду — розробляти та реалізовувати стратегію розвитку країни, а також швидко й адекватно реагувати на форс-мажорні обставини. Це — функціональний обов’язок урядовців. Але кожне їхнє рішення, навіть тактичного рівня, має бути узгоджене зі стратегічним курсом держави. Щоб не нашкодити майбутнім поколінням. Тому, коли урядові кадри не розуміються на макроекономічних процесах, вони діють наосліп, ухвалюють ситуативні рішення, які відгукнуться трагедією вже невдовзі. Можу навести приклад: влада вперто ігнорувала необхідність запровадження виваженої промислової політики. Вони тільки зараз починають розуміти, що лише інноваційна реіндустріалізація економіки спроможна дати потрібну додану вартість і створити велику кількість робочих місць у галузях з високим мультиплікаційним ефектом. Натомість парламентська більшість проштовхнула катастрофічний для економіки варіант відкриття ринку землі, який руйнує саму ідею створення потужного фермерського класу в Україні, провокує тотальне знищення інфраструктури та знелюднення сільських територій.

Як політик і в минулому підприємець Ви сформувалися на Донбасі. Яким є Ваше бачення врегулювання конфлікту в східних регіонах? І чи можливе усунення конфлікту найближчими роками?

Я поки що не бачу узгоджених дій насамперед з боку Офісу Президента задля швидкого врегулювання конфлікту. Дуже сподіваюся, що цей план все ж таки буде розроблений і почне впроваджуватися. Адже майже кожен день ми втрачаємо наших бійців на передовій. Кожен день Україна втрачає залишки довіри з боку наших громадян, які вимушено залишилися на окупованих територіях. На мою думку, Україна має використати позитивний світовий досвід усунення схожих конфліктів і реінтеграції територій. Маю на увазі механізм започаткування роботи міжнародної тимчасової адміністрації, яка використовує юстицію перехідного періоду та спирається на міжнародну безпекову компоненту.

Вашими однопартійцями наприкінці минулого року було ініційовано розроблення стратегії з деокупації та реінтеграції Донбасу. На Ваш погляд, що треба зробити в першу чергу на цьому шляху?

Хочу нагадати, що я ще три роки тому презентував на Мюнхенській міжнародній конференції з безпеки мій Мирний План «Три Основи. Безпека. Легітимність. Довіра». Цей документ якраз пропонував той формат мирного врегулювання, про який я згадав вище. «Мирний План» було апробовано на багатьох авторитетних міжнародних майданчиках, у парламентах низки країн Євросоюзу, в експертному середовищі. Тому мирні ініціативи моїх колег по фракції «Батьківщини» у Верховній Раді так чи інакше імплементують ці механізми мирного врегулювання. Але всі вони схожі в тій частині, яка бере за аксіому територіальну цілісність і суверенітет України. Сподіваюся, що саме на цих аксіомах буде збудовано президентський план мирного врегулювання.

Концепція сталого розвитку України до 2030 року — це єдиний за новітню історію України документ, основним базовим принципом реалізації якого є людиноцентричність

Скільки часу може забрати процес розв’язання низки політичних, військових і гуманітарних проблем? Чи готові Ви як авторитетний політик на Сході брати участь у процесі врегулювання вищевказаних питань?

Почув від спеціалістів з розмінування такий невтішний прогноз: один рік війни — це десять років на розмінування. Тому можете самі вирахувати, скільки десятиліть Донбас буде знешкоджувати мінні поля. Але, за умов реалізації політичної складової мирного врегулювання, яка належить до царини Гаранта Конституції, ефективна економічна реінтеграція може бути здійснена за п’ятьсім років. Я постійно спілкуюся з нашими міжнародними партнерами — потенційними донорами й інвесторами. Можу сказати впевнено: Європа, навіть сьогодні, під час пандемії, готова надавати потужну фінансову допомогу на економічну реінтеграцію Донбасу. Але — за умов прозорості, підзвітності та відповідального ставлення української влади до використання цієї допомоги.

Ви входите до переліку найбагатших українців, а у ВРУ, окрім Вас, ще декілька мільйонерів. Як Ви ставитеся до ідеї розділення бізнесу та політики?

На це запитання я відповів ще навесні 2014 року, коли свідомо прийняв пропозицію очолити Донецьку ОДА і коли всі мої активи були заарештовані росіянами. Тому вважаю, що політик не має права володіти та керувати бізнесом. Ця залежність робить його слабким і спонукає до прийняття хибних рішень, здатних погіршити долю цілої країни. Ми всі бачили на недавньому прикладі, що відбувається, коли Гарант Конституції та Верховний Головнокомандувач має бізнес на території країни-агресора.

Тарута С.А.

Чому досі не відбулося розділення бізнесу та влади, усунення впливу олігархату, про що, до речі, неодноразово говорила Юлія Тимошенко? Адже це сприяє політичній корупції...

Тому що до влади в Україні досі не прийшла команда насамперед державних діячів, для яких пріоритетом є інтереси держави та прийдешніх поколінь. Тож дуже сподіваюся, що через застосування демократичних процедур — виборів — Україна все ж таки зможе вийти з політичних манівців і перестати обирати депутатів лише за те, що вони гарно жартують, співають чи роздають чергову передвиборчу «гречку». Бо саме такий варіант волевиявлення вигідний олігархату, і саме він провокує політичну корупцію на всіх щаблях влади. Виборці мають позбутися інфантилізму та патерналізму. І повинні детально аналізувати, що їм пропонують ті чи інші претенденти на владні крісла.

Спілкуючись з керівництвом Інституту молекулярної біології і генетики Національної академії наук України, Ви заявили, що Україна здатна швидко забезпечити власні потреби на ПЛР-тести вітчизняного виробництва в кількості, щонайменше, до 50 тисяч тестів на тиждень за ціною 8–9 $ за одиницю, у той час коли Україна закуповує їх за кордоном майже вдвічі дорожче. Тож, чому Інститут може, але не виробляє та не забезпечує потреби держави? Що це — злочинна бездіяльність інс тит у т у чи глибока проблема інс тит уційного характеру в самій системі державних закупівель?

Якби ми не підняли проблему державного фінансування таких розроблень напередодні ухвалення змін до Держбюджету, то не тільки цей Інститут, але й уся Національна Академія наук залишилися б без коштів на проведення досліджень і оплат у праці науковців. І ця проблема набагато глибша, ніж формат сис теми державних закупівель. А дже зараз деякі безвідповідальні політики заробляють собі дивіденди на формуванні в суспільстві негативного ставлення до науковців і вітчизняної науки в цілому. Це — дуже небезпечна тенденція, позаяк саме наука здатна згенерувати імпульс д ля економічного зрос тання країни. Це тільки здається, що ідеї нічого не варті, а фундаментальна наука — то щось відірване від реального життя. Нагадаю: це — ланки одного ланцюга. Бо цікава ідея дає поштовх фундаментальним, потім прикладним дослідженням. А за ними вже йде черга дослідних і конструкторських робіт, потім нарешті й етап впровадження ідеї у виробництво. Саме ефективне функціонування такого ланцюжка від ідеї до виробництва підвищує капіталізацію країни та дає їй конкурентні переваги в сучасному світі. Тому всі розвинені країни мають за пріоритет фінансування наукових досліджень.

Заявивши, що порят унок промисловос ті треба починати насамперед з детальної «інвентаризації» стану та проблематики кожної окремої галузі, Ви вирішили розпочати з проблематики космічної галузі, яка перебуває в системній кризі та потребує суттєвої державної підтримки. Проте Україна, як держава, маючи повний цикл виготовлення ракет і космічних апаратів (потенціал, який мають усього 9 країн у світі), за роки незалежності так і не створила бізнесову модель для реалізації повного виробничого циклу; втрачає до 8% фахівців щорічно, серед 17 підприємств індустрії 8 — збиткові. Україна — усе ще держава без власних супутників на орбіті та незалежного доступу до космосу й сучасної ракети-носія. Тож, які шляхи до подолання системної кризи в космічній галузі та коли космічна держава, про потенціал якої політики звикли говорити, отримає свій перший вітчизняний супутник?

Ми позиціонуємо Комітет з питань економічного розвитку як острівець економічного здорового глузду в океані владної некомпетентності та недалекоглядності стосовно економічного розвитку держави

Якщо узагальнити відповідь на ваше останнє запитання, то Україна отримає свій перший вітчизняний супутник у небі невдовзі після того, як керівники держави, наділені владою та повноваженнями, зрозуміють, що один український супутник у небі — це десятки тисяч висококваліфікованих робочих місць на українських підприємствах.

Може, цим супутником стане космічний апарат проєкту «Либідь», який уже розроблений, але так і не зміг подолати бюрократичну гравітацію. Можливо, це буде якийсь інший український проєкт. Але, щоб не втратити космічну галузь остаточно, сьогодні насамперед треба забезпечити фінансову стабілізацію та оздоровлення підприємств галузі. Треба розв’язати нагальні питання імпортозаміщення, відновлення технологічних ланцюгів, утримання наукових і виробничих кадрів.

Також треба напрацювати загальнодержавну цільову науково-технічну програму розвитку космічної галузі України хоча б на п’ять наступних років; підготувати й ухвалити низку законодавчих і нормативних актів, які б дали надійне підґрунтя для зростання галузі.

Ми усвідомлюємо, що успішна космічна галузь — це ознака загальної високої економічної спроможності держави. Тому увага Комітету до питань космічної галузі — це насправді лише початок великої «інвентаризації» вітчизняної промисловості задля порятунку економіки України.