ЕКОЛОГIЧНI ПРIОРИТЕТИ

ЕКОЛОГІЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ І РОЗВИТОК ЕКОАКТИВІЗМУ В УКРАЇНІ

ТЕКСТ: АНТОН КРИВЧЕНКО

Екоактивістка, засновниця та ідейна натхненниця Міжнародного екологічного форуму, голова ГО «Живу в гармонії» Лілія Олійник — про глобальні екологічні тренди та їхній вплив на українські реалії; важливість соціально-екологічних проєктів; потрібність прозорих правил гри та розбудови на державному рівні інфраструктури керування відходами; свідомість вибору в питаннях екології та екологічного споживання і перспективи розвитку екотуризму в Україні.

Лілія Олійник

Сьогодні загалом суспільство обізнане в «зелених питаннях»: люди розуміють, що порушуючи питання екології та екологічного споживання, починати треба із себе. Особливо в аспекті відповідальності як свідомого вибору. Яке Ваше ставлення до екологічної відповідальності як свідомого вибору?

Коли ми мріємо про кращу країну, кращу сім’ю і найперспективніше майбутнє чи навіть сьогодення, головне — усвідомлювати, що кожен з нас відповідає особисто за все, що з ним відбувається; за все, з чим ми взаємодіємо. Більшість людей не беруть до уваги, що навіть бездіяльність і байдужість призводять до наслідків, які ми не очікуємо.

Відповідальність — безперечно, свідомий вибір в усіх питаннях, зокрема й у питанні екологічного споживання. Екологічна відповідальність — це зважений вибір. Це свідомий підбір усього, що ми транслюємо у Всесвіт, адже його вплив може бути як позитивним, так і руйнівним.

На моє глибоке переконання, саме екологічність у всіх сферах життя і є нашою відповідальністю!

В Україні ми бачимо все більше прикладів соціальних проєктів, які розв’язують зокрема й екологічні проблеми. II Міжнародний екологічний форум — один з найбільших і найвпливовіших з них. На правах ідейного засновника екофоруму розкажіть детальніше про цю ініціативу.

Проводячи перший міжнародний екологічний форум 2018 року та порушивши цілу низку важливих тем, ми на власному досвіді відчули, наскільки актуальними для суспільства стали питання екології; зрозуміли, що настав час активно працювати задля розв’язання наявних екологічних проблем, а не чекати, поки хтось зверху «дасть команду». Екоактивізм неможливий серед безініціативних.

Успіх першого форуму надихнув мене та команду на розуміння потрібності щорічного проведення таких екологічних проєктів. Тож восени цього року ми проводитимемо II Міжнародний екологічний форум, мета якого — об’єднати екоспільноти України, налагодити прямий діалог екосвідомого бізнесу з представниками профільних міністерств і небайдужих до екології представників влади. На форумі також очікуємо закордонних гостей і представників посольств іноземних держав.

На правах ідейного засновника екофоруму запрошую приєднатися до заходу екологічно орієнтований бізнес і всіх екосвідомих громадян!

Які питання плануєте порушити на II Міжнародному екологічному форумі?

На форумі розглянемо безліч важливих питань, які умовно можна розбити на три блоки: сучасні екологічні тенденції та їхній вплив на Україну, екологія міст і територій, розвиток альтернативної та відновлювальної зеленої енергетики.

Уперше за багато років в Україні з’явився шанс усунути проблему неналежного поводження з відходами. Законопроєкт «Про управління відходами» № 2207-1д має встановити в галузі нові прозорі правила. Якою, на Ваш погляд, є ситуація з проблемою відходів і спричиненим ними забрудненням в Україні?

Проблема належного поводження з відходами в Україні є надзвичайно гострою. Наразі сміттєві полігони та сміттєзвалища займають за різними підрахунками не менш як 7% земель України. Уявіть, вони перевищують площу Швейцарії! За сумною статистикою, щорічно українські звалища поповнюються приблизно на 15 мільйонів тонн.

Говорячи про законодавчі засади, слід зазначити, що сьогодні галузь працює ще за правилами, встановленими 1998 року Законом України «Про відходи». І, як ви розумієте, за цей час змінилися не лише технології збирання, перероблення та захоронення відходів, але і їхній склад.

Так, минулого 2019 року українськими підприємствами було перероблено лише близько 6% побутових відходів, а небезпечних — близько 25%. Усе інше було в кращому випадку захоронено на полігонах і сміттєзвалищах.

Тож чинні законодавчі правила не лише не сприяють появі сучасних сміттєпереробних заводів і запровадженню провідних європейських правил, але й суттєво гальмують цей процес. Тому, безперечно, в Україні давно назріло питання комплексної зміни законодавства у сфері інфраструктури керування відходами.

Потрібна також розширена відповідальність виробника, яка дозволить, серед іншого, мінімізувати утворення відходів на перших етапах виробництва.

Сьогоднішня практика із захороненням відходів просто в землю повинна стати найнебажанішим варіантом, який застосовується виключно як останній можливий при поводженні з відходами.

Говорячи про глобальні тенденції — на жаль, зміна клімату в Україні стала реальністю, що також підтверджується негативними економічними наслідками, пов’язаними з паводками та лісовими пожежами в Україні. Наскільки курс на скорочення викидів парникових газів допоможе запобігати таким катастрофам у країні в майбутньому?

Глобальне потепління пояснюють так званим парниковим ефектом, який сам по собі не є негативним явищем, адже без нього температура навколоземних шарів атмосфери була б у середньому на 30 градусів нижчою від наявної, а це означає відсутність умов для життя.

Зміна клімату на землі й справді останніми десятиліттями стає все помітнішою. Це глобальні зміни, проте на кожній окремій території вони мають різний характер.

Очевидно, що за характером появи всі речовинизабрудники атмосфери можна розділити на дві групи: природні та антропогенні. На частку останніх за різними джерелами відводиться до 88% усіх парникових газів.

У цю категорію входять більшість промислових підприємств, виробничий цикл яких пов’язаний з термічними процесами. І саме в цьому криється різниця між українськими та загальносвітовими трендами, адже останні роки в Україні стрімко падає промислове виробництво, а низка експертів взагалі констатує деіндустріалізацію держави.

У цьому контексті варто згадати, що ми як держава настільки різко скоротили викиди, що в рамках Кіотського протоколу активно беремо участь у міжнародній торгівлі викидами... ми продаємо невикористані квоти!

Отже, глобальні тренди щодо змін клімату є важливим фактором у запобіганні низці зазначених вами тривожних ситуацій; проте, на моє переконання, не найважливішим. Головний же чинник у подоланні та відверненні подібних катастроф в Україні — безпосередній людський фактор і масова вирубка лісів, лісосмуг; варварське поводження під час оброблення сільськогосподарських земель і неефективне проведення профілактичних протипожежних заходів. І розв’язання цих проблем залежить не лише від держави, а й від ефективності діяльності екоактивістів і свідомих громадян, яким не байдужі питання екології.

Нещодавно Міністр захисту довкілля та природних ресурсів України Роман Абрамовський провів зустріч із питань реформування лісової галузі в державі з представниками проєкту ЄС «Підтримка впровадження сільськогосподарської та продовольчої політики в Україні». З одного боку, ЄС дає поради щодо реформування, а з іншого, як ми бачимо з досвіду, країни ЄС зацікавлені в зростанні експорту деревини з України. Як подолати цю дилему?

Важко дати однозначну відповідь на таке актуальне питання, адже навіть у ЄС думки щодо ставлення до лісів різняться полярно. Насамперед, ставлення до питання залежить від віддаленості в доступі до лісового ресурсу; адже країни, що мають спільний з Україною кордон, звичайно ж, зацікавлені в купівлі сирої деревини за максимально низькими цінами, що дозволить їм створювати додаткову маржу на готовій продукції, виробленій уже на іншій території. З іншого боку, країни, що не мають спільного кордону з Україною, наприклад Австрія, Швейцарія та інші, уже меншою мірою зацікавлені в подібному сценарії і здебільшого відстоюють принципи реформування галузі та збереження біорізноманіття.

Наскільки мені відомо, у рамках цієї зустрічі з представниками проєкту ЄС обговорювалося питання співпраці у сфері проведення реформ у лісовій галузі, питання підготовки Державної стратегії управління лісами до 2035 року та питання посилення контролю у сфері сільськогосподарської діяльності, зокрема, від рубки до відстежування виробництва.

Упевнена, представники ЄС в Україні будуть готові надати фахову допомогу в питаннях реформування лісової галузі, до яких треба дослухатися; проте, вважаю, ухвалювати рішення слід, виходячи з інтересів нашої держави.

Які критерії успішності екологічної кампанії?

Такими критеріями є превентивність, комплексність, послідовність, а також реальність поставлених завдань і їхня актуальність.

Ви часто виступаєте волонтером у питаннях формування екологічного вектора розвитку українського суспільства. Дехто вважає, що волонтери виконують роботу держави, з якою остання не справляється. Чи так це насправді?

Не зовсім так. З огляду на те, що волонтерська діяльність є основою побудови та розвитку громадянського суспільства, така діяльність може відбуватися паралельно з державною, волонтерство може бути каталізатором такої діяльності з боку держави, а може бути й зовсім не пов’язаним з діями держави, особливо, коли йдеться про локальний рівень.

Наразі в Українському політикумі екологічна ніша є фактично вільною. Чи розглядаєте можливість прояву себе в політичній площині в питаннях екології та зеленого вектора розвитку?

Насправді, в Україні зареєстровано понад 200 партій, серед яких близько десяти мають екологічне забарвлення. Проте, як ви вірно помітили, ніша й справді є відносно вільною; але не через відсутність політичних сил, а через їхню імпотентність і фактичну бездіяльність.

Для мене першочерговими є питання екології, здорового екоактивізму та захисту навколишнього середовища, і я всіляко намагаюся діяти в екологічному векторі координат. Я навіть випускаю тематичну газету «Еко Україна»; адже, на моє глибоке переконання, без просвітницької діяльності будь-який екоактивізм не життєздатний.

Отже, на сьогодні, принаймні на осінніх виборах, я не розглядаю можливість прояву себе в політичній площині в питаннях екології та зеленого вектора розвитку. Проте я завжди відкрита до пропозицій, метою яких є справжнє сприяння розв’язанню екологічних питань, а не ширма, якою люблять прикриватися більшість політиків.

Як екоактивістка та запекла прихильниця екологічного підходу в розвитку країни, розкажіть, які регіони України можуть уже сьогодні залучати екотуристів?

З одного боку, це, безперечно, відомі курортні регіони, серед яких Одещина, Херсонщина, Карпатська Україна; а з іншого — фактично кожна область має свої туристичні маршрути, що будуть цікавими для екотуристів; наприклад Вінниччина з її мінеральними водами (вінницька вода «Регіна» ще за імперських часів постачалася на стіл імператорам Російської та Австро-Угорської імперій) чи Черкащина з її рекреаційними ресурсами. І навіть невеликим містечкам — чи з місцевим бюджетом, чи із залученням бізнесу — під силу започаткувати прекрасні парки, зони відпочинку чи нестандартно презентувати історичні місця, створивши унікальні ку точки для залучення туристів і розвитку свого регіону.

Якими є проблеми українського екотуризму?

Насправді в нього достатньо проблем, адже сам екологічний туризм перебуває на початковій стадії розвитку. І тут не варто порівнювати з країнами ЄС, бо переважна більшість екотуристичних подорожей у нас створюються на рівні самоорганізації та самомотивації; комерційна діяльніс т ь у ць ому напрямі лише зароджується.

Проте помітними с тають дві тенденції: перша формується у вигляді організації спортивно-туристських подорожей в екстремальних природних умовах, а друга — у формі організованого відпочинку в заміській місцевості із залученням до традиційної місцевої культури.

Звучатиме дивно, проте саме ситуація з пандемією, що спричинила закриття кордонів для українців, може стати тією чарівною силою, що підштовхне українскьий екотуризм до розвитку та змусить українців звернути на нього увагу, а разом з ним і на питання екології та відповідального екологічного споживання!