Двічі обраний

ЗАХИСТ ІДЕЇ «ПОЛЬСЬКОЇ ДУШІ» ДОПОМАГАЄ АНДЖЕЮ ДУДІ ЗДОБУВАТИ БІЛЬШІСТЬ ГОЛОСІВПОЛЬСЬКИХ ВИБОРЦІВ

Зранку в понеділок 25 травня 2015 року, на одній зі станційї метро Варшави, чоловік пропонував усім каву. Гарячий напій у пластикових стаканчиках був безплатний. Але не це найбільше вразило перехожих. Ранкову каву роздавав Анджей Дуда, якого кілька годин тому оголосили переможцем виборів президента Польщі. Мине п’ять років, і більшість польських виборців знову оберуть його на цю посаду.

Перший раз перемога Анджея була несподіваною для багатьох. Вдруге — він ледве відірвався від суперника. Це також багатьох здивувало.

Як його тільки не називають суперники, прихильники та експерти: «вправний», «хитрий», «ідеальний», «слизький» і — «щасливчик».

Дитинство Анджея припало на складний період сучасної історії Польщі. Він народився 16 травня 1972 року. На межі сімдесятих—вісімдесятих років у країні розпочалась десятирічне протистояння між комуністичною прорадянською владою та тими, хто мріяв про справжню незалежність і демократію. Економіка занепадала. Народ стрімко біднів.

Родині Дудів було трохи легше, ніж більшості поляків. Тодішній уряд цінив інтелігенцію. Мати Анджея — видатний хімік, а батько — технічний науковець. Обидва — професори Гірничо-металургійної академії в Кракові. У них були можливості ростити сина не в найгірших умовах і допомогти йому отримати добру освіту.

Вступ до престижного Ягеллонського університету майже збігся з падінням тоталітарного режиму. 1996 року Анджей отримав диплом юриста. Він не залишив alma mater. Гарно навчався, тому зразу ж обійняв посаду викладача факультету судочинства. 2005-го — уже мав звання доктора права. І ось тут починається його блискучий похід у політику. Він не перериває свій зв’язок з університетом — пішов у академічну відпустку. Так у Польщі можна.

Щоправда, політичною діяльністю Дуда почав захоплюватися вже в нульові. Про це йому часто нагадують «доброзичні» люди.

Усі його значні успіхи в політиці пов’язані з партією «Право і справедливість». Її імідж дуже однозначний: консервативний, пов’язаний з католицькою ідеологією.

А ось стартував юний політик з членства в ліберальній партії «Унія свободи». Її вже немає на політичній арені, а колись вона була опонентом консерваторів з тієї ж «Право і справедливість». У середовищі цих консерваторів помітний краківський, чи як ще його називають, малопольський клан. Вони не люблять іти на компроміси. Згодом земляки Дуди становитимуть основу його президентської команди.

Краківський знайомий Анджея і запросив його перейти в «Право і справедливість». Його звуть Аркадіуш Мулярчик. Він автор жорсткого закону про люстрацію щодо вислужників колишнього комуністичного режиму. Навколо цього закону було чимало сперечань, зокрема й у Конституційному суді. А допомагав його готувати й захищати Дуда — спеціаліст адміністративного права. Таким чином він і закріпився в новій для нього партії.

З 2006 по 2007 роки працював заступником держсекретаря в Міністерстві юстиції. Міністром був ще один уродженець Кракова — Збігнев Жебро, який серйозно претендував на керівництво в партії «Справедливість і порядок». Звичайно, у нього виник конфлікт з партійним лідером Ярославом Качинським. Коли партія програла парламентські вибори, Жебро відправили в традиційне для великої польської політики почесне заслання — засідати в Європарламенті.

Дуда залишився поза підозрою. Більш того, він став статссекретарем у канцелярії президента Польщі Леха Качинського, аж до трагічної загибелі цього президента в авіакатастрофі під Смоленськом 2010 року.

До речі, Дуда часто говорить, що саме брати Качинські, Ярослав і Лех, розгледіли його політичні перспективи, дали путівку в життя, обдарували цінними настановами. Хоча, принаймні хронологічно, саме внутрішньопартійні опоненти братів підштовхнули його до політичної сили, яка панує в Польщі вже понад п’ять останніх років.

Ці опоненти не збиралися заспокоюватися. Повставали проти диктату Ярослава Качинського, навіть заснували власний рух. Після загибелі Леха Качинського партія «Справедливість і порядок» переживали не найліпші часи. Позачергові вибори, а згодом і парламентські, вигравала проєвропейська ліберального плану партія «Громадянська платформа».

Анджей чекав на свій час. 2010 року програв вибори мера рідного Кракова, проте за рік на парламентських виборах здобув депутатський мандат Сейму, а 2014-го змінив його на мандат Європарламенту. Його партія все ще була другою, а не першою політичною силою країни.

Президентські вибори 2015 року в цьому плані не надавали оптимізму. Все йшло до переобрання представника «Громадянської платформи» Броніслава Коморовського. Чинному на той час президенту було 62, а Дуді — 42 роки. Рідна партія вирішила висунути саме Дуду як технічного кандидата. Можливо, у надії, що молодість дозволить не програти з великим рахунком. Був і розрахунок на «розвідку боєм» перед наступними парламентськими виборами.

Взагалі вибори президента Польщі 2015 року засвідчили, що поляки чекали на омолодження крові політичної системи: серед кандидатів вистачало молодших за Дуду. Його технологи вирахували, що в поляків сформувалася нудьга й від самовдоволеного істеблішменту.

Це стосувалося не лише Коморовського, а й Леха Качинського. Ветеран політичної сцени так і не з’явився у виборчому штабі свого перспективного, але все ще маловідомого висуванця. Такий технологічний хід також виправдав себе. Чутки про всеосяжний вплив Качинського на Дуду неодноразово обігравалися навіть у комедійних телешоу.

Кандидат Дуда в такій ситуації не розгубився. Провів жваву кампанію. Не скупився на звинувачення в бік членів «Громадянської платформи» та Коморовського. Аж до того, що натякав на їхній зв’язок з росіянами, які начебто влаштували авіакатастрофу в Смоленську, де загинув не лише президент Польщі, а й чимало представників її політичної еліти.

Важко було знаходити соціально-економічні аргументи, адже за влади суперників економіка зростала й відповідно зростав добробут. Ось тільки рівень безробіття серед молоді сягав 20% — вона масово шукала роботу в Великій Британії та Німеччині. Це опозиціонери врахували, але головною фішкою Дуди стала обіцянка зменшення пенсійного віку, який влада встигла збільшити.

І ось уже в першому турі суперник позаду, але не здається. Відставання трохи більше як 1%. Другий тур Анджей Дуда також виграє в Броніслава Коморовського з рахунком 52% на 48%. Мине чотири місяці, й у жовтні 2015 року партія «Справедливість і порядок» після восьмирічних поразок переможе на виборах Сейму.

Дуда відчув, що готовий до більшої свободи дій. Він рішуче розвернув Польщу від ліберального до націоналконсервативного напряму розвитку. Президент не дуже прислухався до критики, яка все частіше лунала з боку керівництва Європейського Союзу.

Воно неодноразово висловлювало невдоволення тим, що в країні ухвалювалися закони, які суперечили демократичному духові цього Союзу. Принаймні про це говорив поляк Дональд Туск, що очолював з 2014-го по 2019 рік Європейську Раду — одну з найголовніших інституцій ЄС. Хто знає — можливо, це ще більше додавало натхнення Дуді, адже Туск не тільки колишній прем’єр уряду Польщі, а й співзасновник «Громадянської опозиції». Колишня партія влади вже п’ятий рік перебуває в опозиції.

Дуда був практично непоступним, коли не погоджувався на квоти ЄС щодо прийняття сирійських біженців. Не погоджувався він і з тим, що нові закони та правила в Польщі були не демократичними. Кілька з них обмежували самостійність суспільної телерадіомовної компанії, можливості парламентської опозиції, робили залежними від держави обрання судів.

Щодо судової реформи, то вона була серед основних кроків, які підтримував Ярослав Качинський на шляху будівництва сильної держави зі зміцненими католицькими традиціями. Це дещо відрізнялося від прагнень так званої «занепалої західноліберальної еліти».

2017 року Сейм і Сенат ухвалили закони, які передбачали відправлення на пенсію всіх суддів Верховного суду, а міністр юстиції отримував вирішальну роль для призначення нових суддів. Для знавця права Анджея Дуди це було занадто. Він наклав вето на закони, тобто пішов проти волі свого «політичного батька» Качинського. Це був чіткий сигнал — «політичний син» став набагато незалежнішим.

Але національно-консервативні погляди президента Дуди не зазнали змін. Це відчутно на прикладі польсько-українських стосунків. Вони дещо охолонули за його правління, але Дуда завжди висловлює підтримку суверенітету України.

Одного разу його розіграв російський пранкер Вован. 13 липня 2020 року він зателефонував Анджею і представився генеральним секретарем ООН Антоніу Гутеррешем. Зокрема, запитав чи не хоче президент Польщі забрати українські території, той же Львів, адже «є багато людей, які можуть це підтримати». Відповів була рішучою: «Ні, бо це Україна! У Польщі немає політичних сил, які висловлюють такі пропозиції».

Проте, також рішуче, Дуда підписав закон про Інститут національної пам’яті, чи так званий антибандерівський закон, який ухвалив Сейм Польщі 2018 року. Згідно з ним, за невизнання «злочинів українських націоналістів» доведеться заплатити штраф або провести до трьох років у в’язниці.

Президент Польщі під час зустрічей з президентами України, Петром Порошенком та Володимиром Зеленським, визнавав, що між країнами існують проблеми, пов’язані з історією, і закликав до пошуків об’єднання двох народів. Практично те ж саме він чув від українських колег. Що ж, такі пошуки тривають.

На останніх президентських виборах 2020 року зовнішня політика не була в центрі уваги виборців. Дуда гнув свою лінію — мовляв, нічого проти ЄС не має, але не варто забувати про національні інтереси держав-учасниць. Такі інтереси він пов’язував і зі ставленням до ЛГБТ. А ось ця тема була серед найпомітніших під час останньої виборчої кампанії. Позиція Анджея Дуди та його політична сила точно не відповідають загальним тенденціям у ЄС — вони чітко проти одностатевих шлюбів і усиновлення гомосексуалами дітей.

Взагалі, спостерігачі відзначають, що останнім часом значно погіршилося ставлення поляків не тільки до сексуальних, а й до національних меншин. Часто звучать звинувачення на адресу партії «Справедливість і порядок», яка робить акцент на національній ідентичності, зокрема, під час виборчих перегонів.

Не забуває вона й про соціальні питання. Дуді є про що звітуватися. Він таки зменшив пенсійний вік. З 2017 року польські чоловіки можуть іти на пенсію з 65 років, а жінки — з 60. До цього пенсійний вік для обох статей становив 67 років. Серед помітних соціальних поліпшень і програма 500+, згідно з якою батькам на кожну дитину щомісячно виплачують 500 злотих.

Родина, праця, безпека — від такого бачення здорового суспільства партія «Справедливість і порядок» не відмовляється. І Анджей Дуда в особистому житті відповідає цій формулі. 1994 року він одружився з дівчиною з його рідного Кракова — Агатою Корнхаузен, дочкою відомого польськоєврейського письменника. Її високо оцінюють як першу леді. Вона не прагне публічності й добре підтримує чоловіка.

Польські виборці підтримали його двічі: на президентських виборах 2015 та 2020 років. Щоправда, в останній раз Дуда з мінімальною перевагою, менш як 2%, обійшов Рафала Тшасковського з ліберальної партії «Громадянська платформа».

Чи означає це, що все більше поляків почали втомлюватися від націонал-консервативних сил? Перевірка відбудеться за три роки, коли мають пройти чергові парламентські вибори.

Текст: Анатолій Мішин