новини і оголошення
№22(735)30 травня 2019 року
с.2
Захистити президента Зеленського від депутатського поглуму здатний лише народ?
с.4
В обіймах неба, а б о 4800 стрибків Віталія Лавринця Свій перший стрибок він і досі добре пам’ятає. Бо тоді довелося ввести в оману інструкторів стосовно свого віку. Товариші-дев’ятикласники «накинули» собі по пару років життя і пішли на інструктаж, про який дізналися з оголошення в газеті. Хвилюванню не було меж, адже для Віталія це був не лише перший стрибок з парашутом, а й перший політ літаком. Спочатку для хлопця то була скоріше перевірка на сміливість, адреналін, нові відчуття, згодом – професійний спорт і врешті-решт щось близьке до мистецтва. На рахунку парашутиста – 4800 стрибків! Якщо стрибати щодня по одному разу, на це знадобиться 13 років життя! Повітряна акробатика, приземлення на точність, стрибки у нічний час і підкорення Говерли незвичним шляхом – це все і не тільки на рахунку скромного професійного парашутиста, командира авіаційної ланки парашутної підготовки Чернігівського авіаційноспортивного клубу «Прогрес» Віталія Лавринця.
Наче птах
«Господь не дав людині крил, однак дав їй парашут, аби відчути смак польоту, – посміхається Віталій Михайлович. – Політ з парашутом вивільняє накопичені емоції,
допомагає втекти від життєвих потрясінь і кризових ситуацій, випробувати себе, самоствердитися… Після кількох перших стрибків я загорівся бажанням займатися цим професійно. Тоді нас стрибало четверо
товаришів, а у спорті лишився я один. Мені хотілося не лише стрибати, а навчитися вправно володіти своїм тілом. Приземлюватися з точністю до сантиметрів, виконувати акробатичні трюки під час польоту». Віталію було шістнадцять, коли він став спортсменом-початківцем, і вже за чотири роки наполегливий хлопець отримав звання майстра спорту. «В армії, до речі, мені теж довелося чимало «настрибати», адже служив у військово-повітряних силах. Спочатку на території України, потім у Польщі». Раніше парашутним спортом міг займатись будь-хто, запевняє наш герой, головне, щоб здоров’я дозволяло, ну і бажання, звісно, було. Тепер є ще одне обмеження – матеріальне... «Авіаційний спорт – це досить дороге задоволення. На щастя, ми маємо велику спадщину: аеродроми, будівлі, техніку, парашути… От якби ще держава допомагала… А то зараз, щоб спортсмену поїхати на змагання, то ще й заплатити треба за участь, – обурюється чоловік. – А кожному парашутисту-любителю викласти чималеньку суму за можливість здійснити стрибок».
с.3
Розорена спадщина: чи можливо врятувати тисячолітні кургани від знищення?
с.6 Дмитро Головко: «Піски – це мій Всесвіт!»