k016_12

М

І

Н

І

С Т

Е

Р С Т

В

О

К У Л

Ь Т

У

Р

И

У

К

Р А

Ї

Н

И

Одеський національний академічний театр опери та балету Міжнародний партнер театру

Продолжая традиции меценатства, мы гордимся тем, что являемся международным партнером Одесского национального академического театра оперы и балета и можем сделать для театра нечто большее, чем просто аплодировать.

Promoting the patronage traditions, we are proud of becoming the International Partner of Odessa National Academic Opera and Ballet Theatre. We are ready to support it, doing our best. The storm of applause is the least what we can do.

www.plaske.ua/social

Одеський національний академічний театр опери та балету історія архітектура стор. 6

Одесский национальный академический театр оперы и балета история архитектура стр. 22

Odessa National Academic Theater of Opera and Ballet History Architecture p. 38

Та вже темніє вечір синій, Пора до оперних дверей: За ними чарівний Россіні, Європи любленець – Орфей. О. С. Пушкiн

В обличчі Одеси проступають риси багатьох міст світу, проте воно неповторне. Це місто, що засноване на березі Чорного моря у 1794-му році, – не копія, але синтез, результат злиття культур, звичаїв, устоїв і темпераментів. По волі людей, що її будували, Одеса увібрала у себе весь досвід урбанізму, накопичений людством до початку XIX століття. Одесу порівнювали з Парижем вже у 1810-му, а тридцять років потому називали одним з найбагатших і найкрасивіших міст у Європі. Вже на початку XIX сторіччя молоде портове місто мало театр, який не поступався кращим європейським зразкам. Театр було споруджено за ініціативи градоначальника, видатного державного діяча герцога де Рішельє, якого одесити й понині називають коротко

та з любов’ю – Дюк. Серед інших турбот – торгівельних, військових, будівельних, герцог де Рішельє не забував, що Одеса – місто різноплемінне та багатомовне. І найкраще, що може поєднати різних людей з їхніми різними звичаями, інте­ресами та мовами, – це музика. Тому за Рішельє в Одесі співали кращі голоси Європи. Співали у театрі, який було побудовано зусиллями герцога, у тому самому театрі, який увічнено у віршах Пушкіна. Будівлю першого міського теат­ ру було споруджено за проектом відомого петербурзького архітектора Тома де Томона на кошти, що їх спеціально виділив імператор Олександр I. 10 лютого 1810 року відбулося урочисте відкриття театру. Це була білосніжна споруда, яка нагадувала античний храм,

Андреас Хинц (Andreas Hintz)

9

обернена фасадом до порту. Зала налічувала 800 місць (на той час у місті мешкало 12,5 тисяч осіб). На трьох ярусах лож було встановлено 44 крісла, позаду яких знаходився великий напівкруглий простір, звідки ще близько 700 глядачів могли насолоджуватися виставою стоячи, як у старих італійських театрах. Назва «оперний» з’явилася знач­ но пізніше, у XX столітті, а спочатку театр іменувався Міським. На його підмостках виступали великі оперні співаки, трупи імператорських і королівських театрів. Драма та комедія також були частими гостями сцени, імена видатних акторів і драматургів не сходили з афіш. Балетні дивертисменти в операх і балети з’явилися в репертуарі трохи пізніше.

Оперний репертуар першого Міського театру включав постановки Джакомо Россіні, Вінченцо Белліні, Доменіко Чімарози, Гаетано Доніцетті, Джузеппе Верді. Одеська публіка аплодувала Катерині Аматті, Арригі та Анджеліці Каталані, Джузеппе Маріні, Катерині Патті-Бариллі, Жозефіні та Терезині Бромбілла, Понті дель Армі, Альді Б’янці. Олександр Пушкін зізнавався, що йому італійська опера в Одесі «оновила душу». У 1873 році, через 64 роки після відкриття, Міський театр було пов­ ністю знищено пожежею. «Картина полум’я, що вирвалося назовні та палахкотіло на свободі, була воістину грандіозною. Колони котилися площею, неначе у гонитві за публікою, яка прийшла подивитися

10

на пожежу», – писав автор книги «Стара Одеса» Олександр Дерибас. Від Міського театру лишився тільки попіл. Будівництво нової споруди театру було доручено віденським архітекторам Фердинанду Фельнеру та Герману Гельмеру, які вже створили театри у Відні, Будапешті, Дрездені та інших містах Європи. Одеський театр, на думку багатьох знавців і фахівців, – їхнє найкраще творіння. Зведення нового театру почалося у 1884 році, а вже всього за три роки, у 1887 році, грандіозну будівлю, яка увійшла до скарбниці світових шедеврів архітектури та культури, було завершено. Крім цього, вона стала першою у Новоросійському краї спорудою, яку обладнали елект­рикою та паровим опаленням. Архітектурне обличчя одеського театру було та залишається ілюстрацією до того, як вдало іноді поєднуються мистецтво та багатство. В оформленні фасаду та ін­ тер’єру театру переплітається кіль­ка стилів. Тут можна знайти елементи італійського ренесансу та віденського бароко, класичного бароко та рококо, але всі стильові компоненти створюють цілісну композицію. Над фасадом височіє скульптурна група, яка зображає покровительку театрального мистецтва музу Мельпомену у колісниці, куди запряжені чотири розлючені пантери (алегорія: лише сила мистецтва здатна підкорити звірину дикість). Вінчають портик дві скульп­ тури, які втілюють

музику і танець: ліворуч – Орфей грає на кіфарі кентаврові, праворуч – муза танцю Терпсихора навчає дівчинку свого мистецтва. На фронтоні портика римськими цифрами вказано кілька дат: у першому рядку MDCCCLXXXIVMDCCCLXXXVII – роки початку та завершення спорудження театру (1884-1887). Другий рядок містить фразу «ardebat anno», що означає «театр горів» (йдеться про пожежу 1925 року). Потім дата MCMLXVII (1967) і слово «restitutum» («відновлення») як згадка про реставраційні роботи у театрі.

Центральний вхід до театру прикрашають ліпні втілення комедії та трагедії. Ліворуч зображений епізод з трагедії Еврипіда «Іполіт», праворуч – епізод з комедії Аристофана «Птахи». У круглих нішах верхнього поверху фронтоном будівлі встановлено бюсти геніальних російських авторів –

Олександра Пушкіна, Олександра Грибоєдова, Миколи Гоголя та Михайла Глинки. Вони втілюють те, в ім’я чого будувався театр, – пое­зію, драму, комедію та музику. На балюстраді будівлі розташовані 16 фігурок путті (немовлят-амурів), кожна з яких унікальна та не повторює інших.

Залу для глядачів декоровано у стилі пізнього французького рококо, прикрашено ліпним орнаментом зі щонайтоншою позолотою. Головний мотив цього орнаменту – мушля у вигляді завитків різної форми. Малюнок орнаменту ніде не повторюється. Всюди велика кількість мармуру, оксамиту,

сяючого кришталю, виблискуючих дзеркал і позолоти. Розкішні галереї для прогулянок оточують залу для глядачів. З особливою витонченістю виконано ліплення у ярусах, бічних вестибюлях і вздовж сходів, що ведуть до лож. Плафон стелі розділено на чотири сегменти-медальйони, що розписані художником Франсуа Лефлером. На них зображені сцени з творів Шекспіра «Гамлет», «Сон літньої ночі», «Зимова казка» та «Як вам це сподобається». У центрі розташовано велику люстру, яка вражає кількістю та витонченістю ажурних деталей.

Першу театральну завісу розписав також Франсуа Лефлер, зобразивши на ній сцену з вистави «Руслан і Людмила». «Одеський театр найкращий у світі!» – вигукнув Фердинанд Фельнер, коли приїхав до Одеси з нагоди завершення будівництва та вручив міському голові Григорію Маразлі позолочений ключ від театру. Цей символічний ключ було покладено у металевий ящик і замуровано біля підніжжя дзеркала на сходах західного портику театру. З перших років існування новий театр став центром суспільного та музичного життя Одеси. Як зазначав у книзі «60 років в оперному театрі» Микола Боголюбов, «…у театрі ставилися, чергуючись з російською драмою, італійські оперні вистави. І не було у Західній Європі жодної відомої співачки чи

14

співака, котрі не співали б в Одеському оперному театрі». Наприкінці XIX – на початку XX століття в одеському театрі виступало багато видатних майстрів оперного, балетного, інструментального мистецтва, працювали знані диригенти, режисери, балетмейстери, сценографи. Згадаємо лише найвідоміших та найбільш уславлених: композитори Петро Чайковський, Микола Римський-Корсаков, Сергій Рахманінов, Антон Рубінштейн, Ежен Ізаї, Пабло Сарасате; співаки Енріко Карузо, Федір Шаляпін, Леонід Собінов, Соломія Крушельницька, Антоніна Нежданова, Тітта Руффо, Маттіа Баттістіні; балерини 15

16

Ганна Павлова, Айседора Дункан, Катерина Гельцер; видатні драматичні актори Сара Бернар, Елеонора Дузе, Ернесто Россі. До 1919 року театр існував як видовищна установа-антреприза у різноманітних формах: міська антреприза, приватні антрепризи, артистичні товариства. Після революції Одеський оперний став державним, а у 1926 році отримав статус академічного театру. У цей же період, у двадцяті роки ХХ століття, тут було створено постійну балетну трупу. У 1926-му році балетну трупу очолював Касян Голейзовський, у наступні роки – балетмейстери Павло Вірський, Вахтанг Вронський та багато інших відомих майстрів балетного мистец­ тва. На сцені з блиском виступали балерини Євгенія Кароссо, Катерина Пушкіна, Віра Преснякова, Дора Алідорт; в опері – бас Олександр Пірогов, баскантанте Платон Цесевич, драматичний тенор Юрій Кіпоренко-Даманський, лірико-драматичний тенор Іван Алчевський, «український Шаляпін» Іван Паторжинський, лірико-драматичне сопрано Марія Литвиненко-Вольгемут. З 1894 року протягом сорока трьох наступних років головним диригентом Одеського театру за рекомендацією та з благословенням П. І. Чайковського було призначено Йосипа Прибіка. Друга велика пожежа сталася в одеському театрі 15 березня 1925

року через необережне поводження з вогнем після опери Джакомо Мейєрбера «Пророк». Внаслідок пожежі згоріла сцена, постраждали зала та нотна бібліотека. Але вже за рік у театрі поновилися вистави. Сцена отримала нове технічне обладнання, було влаштовано дві залізобетонні завіси, які за необхідності відсікають сцену від зали для глядачів та службових приміщень. Водночас з ремонтом будівлі тривав активний процес віднов­ лення декорацій вистав. За ескізами художника Олександра Головіна його учні вишивали нову головну завісу сцени. З головним міським театром нерозривно пов’язані знаменні віхи культури та історії Одеси. У 1944 році театр дивовижним чином вцілів: фашисти планували його підірвати, коли відступали, але фугаси було знайдено. 10 квітня на балконі будівлі здійнявся радянський прапор – на знак визволення міста від гітлерівських загарбників. Саме звідси, від будівлі театру, пройшли переможним маршем через усе місто радянські солдати, які визволили Одесу. У повоєнні роки та подальші десятиліття театр підтвердив свою високу репутацію. У буклеті, який було видано до відкриття театру після чергової реставрації 19651967 років, значилися 28 назв опер і 24 назви балетних вистав. В Одесь-

17

кому оперному народжувалися нові вистави, змінювалися цілі епохи, що проходили під впливом видатних творчих лідерів. Тут сформувалися та стали відомими світові прекрасні музиканти, співаки, танцюристи. Перелік усіх славетних імен зайняв би не одну сторінку. І понині в опері та балеті працює ціле сузір’я досвідчених майстрів і талановитої молоді. С 1996 по 2007 роки будівля теат­ ру та його фундамент, що потребували найсерйознішого ремон-

ту, перебували на реконструкції. За той період було знову укріплено фундамент (цього разу 1800-ма палями, які забили на глибину від 14 до 18 м), перекрито дах, оновлено фасад і прилеглу територію. Вдале завершення масштабних і унікальних за складністю робіт стало можливим завдяки не тільки допомозі уряду, але й активній участі одеських підприємств, пожертвам державних діячів, громадських організацій, підприємців, пересічних одеситів, в тому числі

й тих, хто нині мешкає в інших містах і країнах. У театрі реконструйовано приміщення ар’єрсцени, планшет, встановлено сучасне світлове та звукове обладнання, систему опалення, нову протипожежну завісу, багато іншого. Розміщення крісел у залі виключає наявність «сліпих місць», а чудова акустика дозволяє доносити до глядачів навіть шепіт зі сцени. У 2007 році Одеський академічний театр опери та балету було удостоєно статусу національного.

На церемонії відкриття театру у 1887 році Фердинанд Фельнер промовив слова, котрі хочеться повторити слідом за ним і в наші дні: «Міцно й непорушно, як круча, стоїть ця будівля на зло заздрісникам і слугує втіленням сили міста, що створило його. Після дня, який було проведено у боротьбі за існування, кожний громадянин знайде тут спокій та ясність духу, а разом з тим і новий стимул до всього доб­рого та благородного».

Олександр Сергійович Пушкін Александр Сергеевич Пушкин Alexander Sergeyevich Pushkin

Михайло Іванович Глінка Михаил Иванович Глинка Mikhail Ivanovich Glinka

Микола Васильович Гоголь Николай Васильевич Гоголь Nikolai Vasilievich Gogol

Олександр Сергійович Грибоєдов Александр Сергеевич Грибоедов Aleksander Sergeyevich Griboyedov

Но уж темнеет вечер синий, Пора нам в оперу скорей: Там упоительный Россини, Европы баловень – Орфей. А. С. Пушкин

В облике Одессы проступают черты многих городов мира, но он неповторим. Этот город, основанный на берегу Черного моря в 1794-м году, – не копия, но синтез, результат слияния культур, обычаев, нравов и темпераментов. По воле строивших ее людей, Одесса вобрала в себя весь опыт урбанизма, накопленный человечеством к началу XIX столетия. Одессу сравнивали с Парижем уже в 1810-м, а тридцать лет спустя называли одним из богатейших и красивейших городов Европы. Уже в начале XIX века молодой портовый город имел театр, не уступавший лучшим европейским образцам. Театр был сооружен по инициативе градоначальника, выдающегося государственного деятеля герцога де Ришелье, которого одесситы до сих пор называют коротко и с любовью – Дюк. Среди прочих забот – торговых, военных, строительных, герцог де Ришелье не забывал, что Одесса – город разноплеменный и разноязыкий. И лучшее, что может объединить разных людей с их разными обычаями, интересами и языками, – это музыка. Поэтому при Ришелье в Одессе пели лучшие голоса Европы. Пели в театре, выстроенном усилиями герцога, в том самом театре, который остался навсегда в стихах Пушкина. Здание первого городского театра было построено по проекту известного

петербургского архитектора Тома де Томона на средства, специально выделенные императором Александром I. 10 февраля 1810 года состоялось торжественное открытие театра. Это было белоснежное строение наподобие античного храма, обращенное фасадом к порту. Зал насчитывал 800 мест (на тот момент в городе проживали 12,5 тысяч человек). На трех ярусах лож были установлены 44 кресла, позади которых находилось большое полукруглое пространство, от-

куда еще около 700 зрителей могли наслаждаться спектаклем стоя, как в старых итальянских театрах. Название «оперный» появилось значительно позже, в XX веке, а вначале театр именовался Городским. На его подмостках выступали великие оперные певцы, труппы императорских и королевских театров. Драма и комедия тоже были частыми гостьями сцены, имена выдающихся актеров и драматургов не сходили с афиш. Балетные дивертисменты в операх и балеты появились в репертуаре чуть позже. Оперный репертуар первого Городского театра включал постановки Джакомо Россини, Винченцо Беллини, Доменико Чимарозы, Гаэ­ тано Доницетти, Джузеппе Верди. Одесская публика рукоплескала Екатерине Аматти, Арриги и Анджелике Каталани, Джузеппе Марини, Екатерине Патти-Барилли, Жозефине и Терезине Бромбилла, Понти дель Арми, Альде Бьянки.

Александр Пушкин призна­ вал­­ся, что ему итальянская опера в Одессе «обновила душу». В 1873 году, спустя 64 года после открытия, Городской театр был полностью уничтожен пожаром. «Картина вырвавшегося наружу и бушевавшего на свободе пламени была поистине грандиозной. Колонны катились по площади, как бы в погоне за публикой, пришедшей посмотреть на пожар», – писал автор книги «Старая Одесса» Александр Дерибас. От Городского театра остался только пепел. Строительство нового здания театра было поручено венским архитекторам Фердинанду Фельнеру и Герману Гельмеру, которые уже создали театры в Вене, Будапеште, Дрездене и других городах Европы. Одесский театр, по мнению многих знатоков и специалистов, – их лучшее творение. Возведение нового театра началось в 1884 году, а уже всего через три года, в 1887 году,

26

грандиозное строение, вошедшее в сокровищницу мировых шедевров архитектуры и культуры, было готово. Кроме того, это было первое в Новороссийском крае здание, оснащенное электричеством и паровым отоплением. Архитектурный облик одес­­­с ­ кого театра был и остается иллюстрацией к тому, как удачно иногда бывает соединение искусства и богатства. В оформлении фасада и интерьеров театра сочетается несколько стилей. Здесь можно найти элементы итальянского ренессанса и венского барокко, классического барокко и рококо, но все стилевые компоненты связаны органично и создают целостную композицию. Над фасадом высится скульптурная группа, изображающая покровительницу театрального искусства музу Мельпомену в колес27

нице, запряженной четырьмя разъяренными пантерами (аллегория: лишь сила искусства способна покорить звериную дикость). Венчают портик две скульптуры, воплощающие музыку и танец: слева – Орфей играет на кифаре кентавру, справа – муза танца Терпсихора обучает девочку своему искусству. На фронтоне портика римскими цифрами указаны несколько дат: в первой строке MDCCCLXXXIVMDCCCLXXXVII – годы начала и окончания сооружения театра (1884-1887). Вторая строка содержит фразу «ardebat anno», что означает «театр горел» (речь идет о пожаре 1925 года). Затем идет дата MCMLXVII (1967) и слово «restitutum» («восстановление») как напоминание о реставрационных работах в театре. Центральный вход в театр украшают лепные воплощения комедии

и трагедии. Слева изображен эпизод из трагедии Еврипида «Ипполит», справа – эпизод из комедии Аристофана «Птицы». В круглых нишах верхнего этажа по фронтону здания установлены бюсты гениальных русских авторов – Александ­ра Пушкина, Александра Грибоедова, Николая Гоголя и Михаила Глинки. Они олицетворяют то, во имя чего строился театр – по-

эзию, драму, комедию и музыку. На балюстраде здания расположены 16 фигурок путти (младенцев-амуров), каждая из которых уникальна и не повторяет остальные. Зрительный зал декорирован в стиле позднего французского рококо, украшен лепным орнаментом с тончайшей позолотой. Главный мотив орнамента – раковина в виде завитков различ-

ной формы. Рисунок орнамента нигде не повторяется. Повсюду обилие мрамора, бархата, сияющего хрусталя, сверкающих зеркал и позолоты. Роскошные прогулочные галереи окружают зрительный зал. С особым изяществом выполнена лепка в ярусах, боковых вестибюлях и вдоль лестниц, ведущих к ложам. Потолочный плафон разделен на

четыре сегмента-медальона, расписанных художником Франсуа Лефлером. На них изображены сцены из произведений Шекс­ пира «Гамлет», «Сон в летнюю ночь», «Зимняя сказка» и «Как вам это понравится». В центре располагается большая люстра, поражающая обилием и изяществом ажурных деталей. Первый театральный занавес был рас-

писан также Франсуа Лефлером и изображал сцену из спектакля «Руслан и Людмила». «Одесский театр лучший в ми­ ре!» – воскликнул Фердинанд Фельнер, приехав в Одессу по случаю окончания строительства, и вручил городскому голове Григорию Маразли позолоченный ключ от театра. Этот символический ключ был помещен в металлический ящик и замурован у подножия зеркала на лестнице западного портика театра. С первых лет существования новый театр стал центром общественной и музыкальной жизни Одессы. Как отмечал в книге

«60 лет в оперном театре» Николай Боголюбов, «…в театре ставились, чередуясь с русской драмой, итальянские оперные спектакли. И не было в Западной Европе ни одной знаменитой певицы или певца, которые не пели бы в Одесском оперном театре». В конце XIX – начале XX веков в одесском театре выступали многие выдающиеся мастера оперного, балетного, инструментального искусства, работали знаменитые дирижеры, режиссеры, балетмейстеры, сценографы. Упомянем лишь самых известных и прославленных: композиторы Петр Чайковский, Николай Римский-Корсаков,

Сергей Рахманинов, Антон Рубинштейн, Эжен Изаи, Пабло Сарасате; певцы Энрико Карузо, Федор Шаляпин, Леонид Собинов, Соломия Крушельницкая, Антонина Нежданова, Титта Руффо, Маттиа Баттистини; балерины Анна Павлова, Айседора Дункан, Екатерина Гельцер; выдающиеся драматические артисты Сара Бернар, Элеонора Дузе, Эрнесто Росси. До 1919 года театр существовал как зрелищное учреждениеантреприза в различных формах: городская антреприза, частные антрепризы, артистические товарищества. После революции Одесский оперный стал государственным, а в 1926 году получил статус академического театра. В этот же период, в двадцатых годах XX века, была создана постоянная балетная труппа. Балетную труппу в 1926 году возглавлял Касьян Голейзовский, в последующие годы – балетмейстеры

Павел Вирский, Вахтанг Вронский и многие другие известные мастера балетного искусства. На сцене блистали балерины Евгения Кароссо, Екатерина Пушкина, Вера Преснякова, Дора Алидорт; в опере – бас Александр Пирогов, бас-кантанте Платон Цесевич, драматический тенор Юрий Кипоренко-Даманский, лирико-драматический тенор Иван Алчевский, «украинский Шаляпин» Иван Паторжинский, лирико-драматическое сопрано Мария Литвиненко-Вольгемут. С 1894 года на протяжении сорока трех последующих лет главным дирижером Одесского театра был назначенный по рекомендации и благословению П. И. Чайковского Иосиф Прибик. Второй крупный пожар произошел в одесском театре 15 марта 1925 года из-за неосторожного обращения с огнем, после оперы Джакомо Мейербера «Пророк». В результате пожара сгорела сцена, пострадали зал и нотная би-

31

блиотека. Но уже спустя год в театре возобновились спектакли. Сцена получила новое техническое оснащение, были оборудованы два железобетонных занавеса, которые при необходимости отсекают сцену от зрительного зала и служебных помещений. Одновременно с ремонтом здания шел активный процесс восстановления декораций спектаклей. По эскизам художника Александра Головина его ученики вышивали новый главный занавес сцены. Знаменательные вехи культуры и истории неразрывно связаны с главным городским театром. В 1944 году театр чудом уцелел: фашисты планировали взорвать его при отступлении, но фугасы были найдены. 10 апреля на балконе здания был поднят советский флаг – в знак освобождения города от гитлеровских захватчиков. Именно отсюда,

от здания театра, прошли победным маршем через весь город советские солдаты, освободившие Одессу. В послевоенные годы и в последующие десятилетия театр подтвердил свою высокую репутацию. В буклете, который был выпущен к открытию театра после очередной реставрации 19651967 годов, значились 28 названий оперных и 24 названия балетных спектаклей. В Одесском оперном рождались новые спектакли, сменялись целые эпохи, проходившие под влиянием выдающихся творческих лидеров. Здесь сформировались и стали известны миру прекрасные музыканты, певцы, танцовщики. Перечисление всех прославленных имен заняло бы не одну страницу. И сегодня в опере и в балете работает целое созвездие зрелых мастеров и талантли­­вой молодежи.

33

С 1996 по 2007 годы здание театра и его фундамент, требовавшие самого серьезного ремонта, находились в состоянии реконструкции. За этот период был вновь укреплен фундамент (на этот раз 1800-ми сваями, забитыми на глубину от 14 до 18 м), перекрыта крыша, обновлен фасад и близлежащая территория. Успешное завершение масштабных и уникальных по сложности работ стало возможным благодаря не только помощи правительства, но и активному участию одесских предприятий, благодаря пожертвованиям государственных деятелей, общественных организаций, предпринимателей, простых одесситов, в том числе и тех, кто проживает ныне в других городах и странах. В театре реконструированы помещения арьерсцены, планшет, установлено современное световое

и звуковое оборудование, система отопления, новый противопожарный занавес и многое другое. Размещение кресел в зале исключает наличие так называемых «слепых мест», а великолепная акустика позволяет доносить до зрителей даже шепот со сцены. В 2007 году Одесский академический театр оперы и балета был удостоен статуса национального. На церемонии открытия театра в 1887 году Фердинанд Фельнер произнес слова, которые в наши дни хочется повторить вслед за ним: «Прочно и незыблемо, как утес, стоит это здание назло завистникам и служит олицетворением силы создавшего его города. После дня, проведенного в борьбе за существование, каждый гражданин найдет здесь спокойствие и ясность духа, а вместе с тем и новый стимул ко всему хорошему и благородному».

34

But the blue evening now grows darker, High time we to the opera haste: There dwells the ravishing Rossini, Spoilt child of Europe, Orpheus.

A. Pushkin

Peculiarities of multiple cities of the world are showing through the Odessa appearance, but still this city is inimitable.

This city that was founded at the Black Sea shore in 1794 – is not a copy, but a synthesis, a result of multiple cultures, customs and temperaments merge. Upon the will of those people who built it, Odessa had absorbed all of the urbanism experience accumulated by the humankind by the beginning of the XIX century. Odessa was compared with Paris yet in 1810, and in thirty years it was named one of the richest and most beautiful cities of Europe.

In the beginning of the XIX century, the young port city had a theatre that yielded to no best European theaters.

The theatre was built according to the mayor’s initiative – an outstanding 41

statesman – duke de Richelieu, and Odessites still call him the Duke for short and with love. Amid other troubles of different nature like trade, military and construction duke de Richelieu could never forget that Odessa is the multilingual city of different races.

So, the best thing that can unite different people with their various customs, interests and languages – is music.

That is the reason why only the best European voices sang in Odessa under the reign of Richelieu. They were signing in the theatre that was built with the duke’s efforts, in the very theatre that was immortalized in Pushkin’s poems: The building of the first city theatre was built by the project of Thomas de Thomon, famous Petersburg architect, at the expense of the funds specifically allocated by Emperor Alexander I. Solemn opening of the theatre

took place on February 10, 1810. It was a snow-white building reminiscent of an antique temple facing the port.

Its hall numbered 800 seats (the city then numbered 12,5 thousand inhabitants). 44 seats were installed in the three circles of the boxes and there was a semicircular space behind them where around 700 spectators could enjoy the play in the standing position as in Old Italian theatres.

Name “opera� emerged much later in the XX century and the theatre was initially named Municipal. Great opera singers, troupes of the imperial and royal theatres played at its stage. Drama and comedy were regular guests of the stage as well. Names of remarkable actors and dramatists were inherent in the playbills. Ballet divertimenti in operas and ballets appeared in its repertoire a bit later.

42

Opera repertoire of the first Municipal theatre included plays of Gioachino Rossini, Vincenzo Bellini, Domenico Cimarosa, Gaetano Donizetti, Giuseppe Verdi.

Odessa public applauded to Catherina Amati and Angelia Catalani, Giuseppe Marini, Caterina Patti-Barilli, Josephine and Teresina Brambilla, Ponte delle Armi, Aldo Bianchi.

43

Alexander Pushkin acknowledged that Italian opera in Odessa had his soul “refreshed”.

In 64 years since opening, in 1873 the Municipal theatre was completely devastated by the fire. “The picture of the flame that burst outside and was raging at loose was truly staggering. Columns were rolling down the square as if chasing the public that

had come to see the fire” – wrote Alexander Deribas, the author of “Old Odessa” book. Only ashes left from the Municipal theatre.

Construction of the new building was entrusted with Viennese architects Ferdinand Fellner and Hermann Helmer, who had already created theatres in Vienna, Budapest, Dresden and other cities of Europe and according to the opinions of multiple

connoisseurs and specialists Odessa theatre is their best creation. Erection of the new theatre started in 1884 and in three years in 1887 the grand construction that was included into the treasury of the world masterpieces of architecture and culture, was completed. In addition, it was the first building in Novorossiysk area that was supplied with electricity and steam heating.

Architectural image of Odessa theatre was still an illustration of how successful a combination of art and wealth can be.

Several styles are combined in the design of facade and theatre interiors.

One can find here elements of Italian Renaissance and Viennese baroque, classical baroque and rococo, but all of the style components are organically connected and form an integral and complete composition.

A sculpture group that represents the patroness of the theatrical art, muse Melpomene in a chariot harnessing four infuriated panthers is decorating the facade of the theatre (allegorically it means that only the power of art can subjugate a feral savagery).

The portico is crowned with two sculptures incarnating music and dance: to the left is Orpheus playing kithara for a centaur, to the right – is

the dance muse Terpsichore teaching her art to a girl. The portico fronton has Roman figures on it indicating several dates: the first line is MDCCCLXXXIVMDCCCLXXXVII – symbolizing the years of beginning and end of the theatre construction (1884-1887). The second line has a phrase in it “ardebat anno”, which literally means “the theatre was on fire” (indicating the fire of 1925).

The next date is MCMLXVII (1967)

and the word “restitutum” (“restoration”) as a reminder of restoration works in the theatre.

There are stucco moldings of comedy and tragedy that are decorating the central entrance to the theatre.

To the left is the episode of Euripide’s “Hippolyte” and to the right is the episode of Aristophane’s “The Birds”.

The semicircular niches along the fronton of the building at the top

47

floor are decorated with busts of the brilliant Russian authors – Alexander Pushkin, Alexander Griboyedov, Nikolai Gogol, and Mikhail Glinka.

They are personifying poetry, drama, comedy and music – that serve the idea the theatre was built for. There are 16 figures of playful cupids at the balustrade, each of them being unique and different from the others.

The auditorium is decorated in late French rococo style, beautified by stucco ornament with the thinnest gilt. Basic motif of the ornament is a shell represented by curls of different forms. Ornament pattern is not

repeated anywhere else. There is marble, velvet, shining crystal, glaring mirrors and gilt in abundance all over the place. Magnificent promenade galleries are surrounding the auditorium. Stucco work of special refinement is applied in the circles, side lobbies and along the stairs leading to the boxes. Ceiling plafond is divided info four segments – medallions painted by Francois Lefleur, artist. They have scenes from “Hamlet”, “A midsummer night’s dream”, “Winter’s tale” and “As you like it” depicted there. Great chandelier that strikes with plenty open worked de-

48

tails and their refinement is in the middle. The first theatre curtain was also painted by Francois Lefleur and represented the scene from “Ruslan and Lyudmila” play.

“Odessa theatre is the best in the world!” – Ferdinand Fellner exclaimed when he came to Odessa on the occasion of construction completion. He presented a gilded theatre key to city mayor Grigoriy Marazli. This key was put in a metallic box and immured at the foot of the mirror at stairs of the west portico of the theatre.

Since its first years of existence a new theatre had become a center

of public and musical life of Odessa.

In the book “60 years in opera theatre” Nikolai Bogolyubov mentioned: “… Italian opera plays were taking turns with Russian drama in the theatre. And there was no famous singer in Western Europe who did not sing in Odessa Opera Theatre”.

Multiple outstanding masters of opera, ballet, instrumental art had played and famous conductors, directors, ballet masters and scenographists worked in Odessa theatre in the end of the XIX beginning of the XX centuries. We shall mention the most well-known and honored: composers

49

Peter Tchaikovsky, Nikolai RimskyUp to 1919 the theatre existed as Korsakov, Sergey Rakhmaninov, An- an entertainment institution – theatriton Rubinstein, Eugene Isai, Pablo de cal enterprise in different forms: muSarasate; singers Enrico Caruso, Fe- nicipal theatrical enterprise, private odor Shalyapin, Leonid Sobinov, Solo- theatrical enterprise, artistic societies. miya Krushelnitskaya, Antonina NezhAfter the revolution the Odessa danova, Titta Ruffo, Mattia Battistini; Opera Theatre had become state ballerinas Anna Pavlova, Isadora Dun- theatre and in was awarded a status can, Ekaterina Geltser; remarkof academic theatre in 1926. At the able drama artists Sarah Bersame time, in the twentieth of the nhardt, Eleonora Duse, XX century permanent ballet troupe Ernesto Rossi. was formed. In 1926 it was headed by Kasyan Goleyzovsky, and in the following years by such ballet masters as Pavel Virsky, Vakhtang Vronsky, and many other famous masters of ballet art. The stage was sparkling with the talents of ballerinas like Eugenia Carosso, Ekaterina Pushkina, Vera Presnyakova, Dora Alidort; in the opera those were – Alexander Pirogov – bass, Platon Tsesevich – bass cantante, Yuriy Kiporenko-Damansky – bass cantante, Ivan Alchevsky – lyrically dramatic tenor, the “Ukrainian Shalyapin” Ivan Patorzhinskiy, Mariya Litvinenko-Wohlgemuth – lyrically dramatic soprano. As of 1894 Josef Pribik had become a senior conductor of Odessa theatre for the following forty three years as he was appointed to this position by recommendation and blessing of P. Tchaikovsky.

The second major fire occurred in Odessa theatre on March 15, 1925 because of the casual fire handling after “Le prophète” opera by Giacomo Meyerbeer. As a result the stage got burned down, the hall and music library were affected. But in a year the theatre

was open for the plays again. The stage got new technical equipment, two reinforced concrete curtains were established that are separating the stage from the auditorium and official premises in case of necessity.

Alongside with the building repairs restoration of stage scenery for the plays was also very active. Students of the artist Alexander Golovin were stitching new main curtain of the stages using his sketches.

Important milestones of culture and history are inseparably linked to the major city theatre. In 1944 the theatre was saved by a miracle: the fascists planned to blow it up in their retreat, but the bombs were found.

Soviet flag was hoisted over its balcony on April 10 – as a sign of city’s liberation from Hitler’s occupants. And it 51

was here where Soviet soldiers that liberated Odessa started their victorious march through the city.

The theatre had confirmed its reputation during the postwar years and then. A leaflet that was published for the theatre opening after another restoration in 1965-1967, included 28 names of opera and 24 names of ballet plays. New plays were given life in Odessa Opera theatre; “epochs” were changing under the influence of distinguished creative leaders. Wonderful musicians, singers and dancers developed here and became known to the world. Listing of all of the glorified names would take much more than one page. There is entire constellation of mature masters and talented youth that is working in opera and ballet today.

Within the period since 1996 till 2007 the building of the theatre and its foundation that needed capital repairs were under reconstruction. The foundation was reinforced again (this time with 1800 piles rammed into the depth from 14 to 18 meters), new roof was made; facade as well as surrounding territory were renewed.

Successful completion of the largescaled and unique complex works were possible not due to the government assistance only but active participation of Odessa enterprises as well and donations of statesmen, public organizations, entrepreneurs, common citizens, including those who live in other cities and countries.

Premises of back stage, stage floor of the theatre were reconstructed, new modern lighting and sound equipment was installed as well as heating system, new fire-prevention curtain, etc. Placement of seats in the auditorium excludes the so called “blind seats” and the magnificent acoustics allows spectators hearing even a whisper from the stage.

In 2007 Odessa Academic Opera and Ballet Theatre was awarded status of national.

Ferdinand Fellner said the words at the opening ceremony of the theatre in 1887 that we would like to repeat today: “Firmly and solidly as a cliff this building stands to spite the envious, and it serves as embodiment of power of the city that created it. In the end of the day comprised of survival fighting, each citizen would find the quiet and spiritual clarity here, thus, a new incentive to all that is best and noble”.

Головний диригент театру: народний артист Республіки Молдова Олександру Самоїле Художній керівник театру: народний артист України Василь Навротський Головний хормейстер театру: заслужений діяч мистецтв України Леонід Бутенко Головний балетмейстер театру: заслужений артист Росії Юрій Васюченко Головний художник театру: заслужений художник України Наталія Бевзенко-Зінкіна

Главный дирижер театра: народный артист Республики Молдова Александру Самоилэ Художественный руководитель театра: народный артист Украины Василий Навротский Главный хормейстер театра: заслуженный деятель искусств Украины Леонид Бутенко Главный балетмейстер театра: заслуженный артист России Юрий Васюченко Главный художник театра: заслуженный художник Украины Наталия Бевзенко-Зинкина

Principal Conductor: Honoured Artist of Republic of Moldova Aleksandru Samoile Artistic Director: Honoured Artist of Ukraine Vasiliy Navrotsky Principal Choirmaster: Honoured Art Worker of Ukraine Leonid Butenko Principal Choreographer: Honoured Artist of Russia Yury Vasuchenko Principal Designer: Honoured Artist of Ukraine Nataliya Bevzenko-Zinkina

58

Концепція оформлення брошури Видавнича організація АТ «ПЛАСКЕ». Реєстраційне свідоцтво ДК № 3673 від 21.01.2010. А/с 299, м. Одеса, 65001, Україна. Тел.: +38 048 7 385 385. Факс: +38 048 7 385 375. E-mail: books@plaske.ua. www.plaske.ua Розміщення реклами: Тел.: +38 048 7 385 385. E-mail: publishing@plaske.ua Координатор проекту – Іван Ліптуга Складач, редактор – Лала Алескерова В тексті про театр використано матеріали статей Н. Остроухової, Л. Когана, О. Каракіної Переклад українською – Наталя Браславська Переклад англійською – Ольга Воронiна Коректор – Тетяна Коцієвська

Фото – Борис Бухман, Олександр Гіманов, Ігор Ситник, Юрій Литвиненко, Юрій Бойко (фото з ​​архіву Г. Ісаєва), Сергій Поляков (фото з ​​архіву Г. Ісаєва), Анатолій Рибак (фото з ​​архіву Г. Ісаєва) Дизайн та верстання – Геннадій Танцюра

Підписано до друку 28.05.2012, № замовлення Наклад 2000 прим. Надрукувано в типографії «Издательский центр»

Концепция оформления брошюры Издательская организация АО «ПЛАСКЕ». Регистрационное свидетельство ДК № 3673 от 21.01.2010. А/я 299, г. Одесса, 65001, Украина. Тел.: +38 048 7 385 385. Факс: +38 048 7 385 375. E-mail: books@plaske.ua. www.plaske.ua Размещение рекламы: Тел.: +38 048 7 385 385. E-mail: publishing@plaske.ua Координатор проекта – Иван Липтуга Составитель, редактор – Лала Алескерова В тексте о театре использованы материалы статей Н. Остроуховой, Л. Когана, Е. Каракиной Перевод на украинский язык – Наталья Браславская Перевод на английский язык – Ольга Воронина Корректор – Татьяна Коциевская

Фото – Борис Бухман, Александр Гиманов, Игорь Сытник, Юрий Литвиненко, Юрий Бойко (фото из архива Г. Исаева), Сергей Поляков (фото из архива Г. Исаева), Анатолий Рыбак (фото из архива Г. Исаева) Дизайн и верстка – Геннадий Танцюра

Подписано в печать 28.05.2012, № заказа Тираж 2000 экз. Отпечатано в типографии «Издательский центр»

The design concept PLASKE JSC Publishing House.

Certificate of Registration ДК № 3673 dd 21.01.2010. PO Box 299, Odessa, 65001, Ukraine Tel.: +38 048 7 385 385. Fax: +38 048 7 385 375. E-mail: books@plaske.ua. www.plaske.ua Advertising: Tel.: +38 048 7 385 385. E-mail: publishing@plaske.ua Project Coordinator – Ivan Liptuga Brochure compiled and edited by Lala Aleskerova The text about the theatre is based on articles by N. Ostroukhova, L. Kogan, E. Karakina Proofreader – Tatiyana Kotsievskaya Translation into Ukrainian– Nataliya Braslavskaya Translation into English – Olga Voronina

Photos by Boris Bukhman, Aleksandr Gimanov, Igor Sytnik, Yuriy Litvinenko, Yuriy Boyko (G. Isaev’s archives), Sergey Poliakov (G. Isaev’s archives), Anatoliy Rybak (G. Isaev’s archives) Design and Layout – Gennadiy Tanzzura

Passed for printing: 28.05.2012, No. of order Number of printed copies: 2000. Printed by «Izdatelskiy Centr» publishing house

Партнеры

Partners

Міжнародний партнер театру

Медіа-патронат

Ексклюзивний інформаційний партнер

Медіа-партнер

Поліграфічний партнер

Розміщення

Розміщення

S-B5-260512_01_Broshura_Operny

Партнери