k20_008

Буде тобі наука: українські вчені, які змінюють світ

УДК 001(477)(092) М30

Марченко, Юрій.

М30

Буде тобі наука: українські вчені, які змінюють світ. — Київ: Основи, 2019. — 178 с., іл.

Ця книжка — про науку. Про складну роботу, яка, проте, часто дає прості рішення. Про велич дослідницького пошуку і щастя відкриття. Про те, як після розуміння навіть найбільш заплутані речі стають красивими.

Буде тобі наука: українські вчені, які змінюють світ

Також ця книжка — про людей, які науку творять. Усі вони родом із України, усі талановиті вчені та яскраві особистості. Математики, фізики, біологи, археологи й інші дослідники розповідають, чим живе їхня наука й чого нам від неї варто сподіватися. Колись Стівен Гокінґ переповів свій діалог із видавцем, який боявся складної теми й наполягав, що кожна формула в книжці може вдвічі знизити кількість продажів. Тоді видатний фізик обійшовся єдиною — знаменитою E = mc². Що ж, заспокоїмо: у цій книжці немає жодної формули. Усі права застережено. Відтворювати будь-яку частину цього видання у будь-якій формі і в будь-який спосіб без письмової згоди правовласників заборонено. Видання здійснено за підтримки АТ «Фармак».

© Юрій Марченко, текст, 2019 © Надія Рокитянська, ілюстрації, 2019 © Видавництво «Основи», 2019

Основи 2019

ЗМІСТ

91

ВОЛОДИМИР ЛУЩАК біохімік

97

ВІКТОР ДОСЕНКО патофізіолог

11

СТАНІСЛАВ ВІЛЬЧИНСЬКИЙ фізик-теоретик

103

ФЕДІР ДАНЕВИЧ фізик

17

ЮРІЙ ГОГОЦІ нанотехнолог

109

ГАННА ЄЛЬСЬКА молекулярна біологиня

23

АНТОН ФІЛІПЧУК нейрофізіолог

115

ОЛЕГ АНГЕЛЬСЬКИЙ оптик

29

МАКСИМ СТРІХА фізик, перекладач

121

ЮРІЙ БОЛТРИК археолог

35

НАНА ВОЙТЕНКО нейробіологиня

127

ВІРА ЄФРЕМОВА нейробіологиня

41

ІВАН ЧУБА ІТ-розробник

133

СЕРГІЙ ШАРАПОВ фізик-теоретик

47

КИРИЛО КРАСНОВ фізик

139

СЕМЕН ЄСИЛЕВСЬКИЙ біофізик

53

СЕРГІЙ ПІЛЕЦЬКИЙ біохімік

145

ПЕТРО СТАРОКАДОМСЬКИЙ імунолог

59

ЮРІЙ ГЛЕБА генетик

151

ОЛЕКСАНДР ДЕМЧЕНКО біофізик

65

ОЛЕКСІЙ ПАРНОВСЬКИЙ фахівець із космічної погоди

159

МАКС ЛЕВЧИН PayPal

71

ОЛЬГА МАСЛОВА клітинна біологиня

163

ЯН КУМ WhatsApp

77

ДМИТРО МІШКІН ІТ-розробник

167

ОЛЕКСІЙ ШЕВЧЕНКО Й МАКС ЛИТВИН Grammarly

81

ОЛЕГ КРИШТАЛЬ нейрофізіолог

171

АНДРІЙ ТИМОШЕНКО Live Animations

87

ВІКТОР ФЕДУН фізик

175

АЛЕКС НЕСКІН Petcube

бути інше: як виправити ситуацію? Ми вирішили зробити свій внесок і за допомогою цієї книжки розповісти українцям про видатних учених-спів-

ФІЛЯ ІВАНІВНА ЖЕБРОВСЬКА

громадян. Я щиро переконана: країна повинна пишатися тими, хто тво-

Голова Наглядової ради АТ «Фармак»

рить сучасну світову науку. Бо на світовій мапі науки Україна давно вже посіла важливе місце. Ця книжка не тільки підкреслює потужний науковий потенціал України. Хотілося б, аби вона також спонукала тих, від кого це залежить, до його повноцінного розкриття, розвитку і, що найважливіше, — збереження. Така потужна наукова школа має стати нашою національною відзнакою на міжнародному рівні й конкурентним фактором у глобальному світі. Чому б

Дорогі друзі, співвітчизники, колеги та партнери!

Україні не стати одним зі світових центрів R&D? При системному державному підході все вдасться, адже нам не потрібно залучати іноземних учених

Подивіться, яка багата й велика наша країна! Маю на увазі не корисні копа-

до себе — ми маємо власних, яким потрібно лише дати належні умови для

лини, традиції чи культуру, а насамперед людей, інтелектуальний капітал

науково-дослідної роботи.

України. Реформатори і творці майбутнього, які щохвилини створюють те,

Схожу думку на сторінках цієї книжки висловив і один із її героїв —

що дасть нам змогу перемогти хвороби, підкорити космос, краще пізнати себе

IT-розробник Іван Чуба: «Якщо з’явиться державна підтримка, система

і власні можливості, знайти нові джерела тепла та світла, відкрити безліч та-

грантів, екосистема, то на світовому рівні в нас усе буде дуже добре».

ємниць. Їхні нові відкриття приведуть нас до нових можливостей.

Упевнена, що вчені, про яких ви дізнаєтеся з цього видання, мають ста-

Сьогодні світову науку роблять, зокрема, й українські вчені, адже їхня

ти новими прикладами для наслідування в мислячого підростаючого по-

інтелектуальна праця затребувана в усьому світі. Найкращі наукові центри,

коління. Адже саме його представники будуть розбудовувати Україну через

лабораторії й інститути із величезним задоволенням відчиняють свої двері

20–30 років, тому для них, маю велику надію, розвиток науки буде першо-

для наших науковців. І це, без сумніву, захоплює.

черговою справою. Справою їхнього життя.

Ви тримаєте в руках унікальне видання. Це біографічні нариси про су-

У 2020 році АТ «Фармак» відзначає своє 95-річчя. Весь шлях компанії,

часних українських учених, де оповідь подано від першої особи. Серед них —

безсумнівно, повʼязаний із наукою, бо процес створення лікарських засобів

фізики, нанотехнологи, нейрофізіологи, біохіміки, генетики, імунологи та

дуже складний і високотехнологічний. Вони в своїй галузі не тільки йдуть

представники інших наук. І молоді, і вже досвідчені — усі вони неймовірно

у ногу з сучасною наукою, а й значною мірою випереджають її. І ми з вами

талановиті й цілеспрямовані. Ті, хто обрав дуже непростий життєвий шлях, —

добре знаємо, яка важлива роль науки в сучасному прогресі, адже всі ми хо-

шлях наукового пошуку.

чемо бути здоровими й жити максимально довго. Без сучасних наукових

Після прочитання рукопису цієї книжки мене переповнили емоції —

підходів це може залишитися порожнім бажанням. Тому в ювілейний рік

і хороші, і навпаки. З одного боку — була гордість за українських учених

АТ «Фармак» дарує Україні книжку про українських учених, які роблять сві-

і всю країну. З іншого — смуток через власне незнання їхніх досягнень.

тову науку, у якій вони досягли успіху й визнання. Українські науковці —

На жаль, широкому загалу прізвища з цієї книжки мало про що говорять,

справжні зірки. Світового масштабу. Тому країна повинна знати своїх героїв.

проте у світі їх знають набагато краще. І так не має бути! Шукати відповіді на питання «Чому так сталося?» вже недоречно. На порядку денному має

Приємного й натхненного читання!

Кілька місяців 2019 року для мене минули в атмосфері власного невігла-

Спробуйте назвати сучасного українського вченого: якщо вам до соро-

ства. Насамперед тому, що мені систематично доводилося або готуватися

ка років, то ймовірність згадати хоча б одного стрімко наближається

до розмов із науковцями, або вже говорити з ними, або редагувати тек-

до нуля.

сти, які з цих розмов поставали.

На жаль, бодай якесь зацікавлення наукою зазвичай зникає після ос-

Я все життя цікавився наукою й захоплювався людьми, що присвяти-

таннього шкільного уроку фізики чи хімії. З року в рік дедалі менше шко-

ли життя пошуку нових знань. Однак це був просто інший рівень — май-

лярів обирають професії у цій сфері, бо українська молодь вважає науку

же щодня я листувався чи говорив віч-на-віч із людьми, для яких най-

нудною та, парадоксально, непотрібною. Компанія «Фармак» вирішила змінити таку ситуацію та зруйнувати

складніші наукові сенси — це рутина. Тож, аби осягнути хоч щось із їхніх слів, я кидався в біофізику й нама-

стереотипи, просто й весело розповівши історії життя та роботи сучасних

гався зрозуміти, що таке макромолекула й чого вона від мене хоче. Пере-

українських учених. Коротко про головне: бути археологом, імунологом,

микався на математику й разом із дослідниками з усього світу страждав

нейрофізіологом — як мінімум цікаво. А як максимум — обравши таку

над «проблемами тисячоліття». Поринав у археологію й фактично чув над

роботу, можна змінити світ! Кожен із героїв книжки між рядками запи-

вухом смертоносний посвист скіфських стріл. Звісно, швидко неможливо

тує: хіба можливо не любити науку?

опанувати навіть основи більшості сучасних наукових галузей. Тож я вивчав, бився, старався, але щоразу почувався дедалі більшим невігласом.

Ми впевнені: прочитавши нашу книжку, кожен знайде відповідь на це питання, й не виключено, що захоче стати науковцем.

Але знаєте що? Жодного разу мені не довелося почуватися невігласом через спілкування з науковцями. Жоден із них — від академіків і претендентів на Нобелівську премію й до тих дослідників, які тільки починають свій шлях, — не виявив зверхності, не кинув зневажливого погляду й не пхикнув на мої питання. Усі вони старанно пояснювали й намагалися донести свою думку. Приділяли мені час, аби розтлумачити й показати всю красу наукового пошуку. І я вдячний кожному, хто невтомно відповідав на мої найбезглуздіші «чому» й «поясніть, будь ласка, простіше». Можливо, це і є однією з головних рис справжнього вченого: повага до свого й чужого пізнання. Навіть якщо пізнавати намагається журналіст, який відволікає від улюблених досліджень, формул і думок. Тож пізнаваймо, аби витрачений цими блискучими людьми науки час на пропоновану вам книжку не був даремним.

Юрій Марченко

Дана Павличко

СТАНІСЛАВ ВІЛЬЧИНСЬКИЙ фізик-теоретик Активно працює з Великим адронним колайдером, щоб примирити Стандартну модель елементарних частинок із експериментальними розбіжностями. Народився і живе у Києві. Займається вивченням ранніх етапів розвитку Всесвіту, аби краще зрозуміти, з чого і як складається наш світ. Співпрацює чи не з усіма найпотужнішими фізичними лабораторіями світу. Є одним із наукових керівників збірної України на міжнародних шкільних олімпіадах з фізики.

У дитинстві я дуже активно займався спортом. Настільки, що в десятому класі мене перевели в республіканську спортивну школу-інтернат «Київ», яку я закінчив із золотою медаллю. Далі я на професійному рівні грав у першій лізі чемпіонату СРСР із футболу й майже не вчився. Це досить типово для спортсменів: числитися в інститутах, але реально нічого там не робити. Однак весь час, поки я ганяв мʼяч по футбольному полю, не забував, що завжди любив фізику й мате-

матику і що без них мене не надто й цікавлять усі ці голи та офсайди. Зрештою

спектр випромінювання абсолютно чорного тіла й повʼязані з цим парадокси?

наважився на рішучий крок і кинув досить прибуткову й перспективну кар’єру

На наступному етапі ця доповідь підштовхнула до виникнення квантової ме-

професійного футболіста. Натомість вступив до Київського університету імені

ханіки, яка була незрозумілою для більшості не лише людства, а й фізиків.

Шевченка на фізичний факультет, який закінчив із червоним дипломом. Далі

Тоді ніхто не міг передбачити, що саме квантова механіка врешті призведе до

шлях типовий: аспірантура, захист кандидатської, праця асистентом, доцен-

справжньої революції, адже всі комп’ютери, якими ми користуємося, і мобіль-

том, захист докторської. А потім став завідувачем кафедри квантової теорії поля.

ні телефони, по яких розмовляємо, — наслідки тієї доповіді Макса Планка.

Я не жалкую, що частину життя витратив на футбол. Хоча одним із наслід-

І ще один приклад: інтернет зʼявився на Великому адронному колайдері.

ків професійного спорту стали проблеми зі здоровʼям. Утім цей час дав мені ба-

Звісно, тоді він функціонував абсолютно інакше, але все почалося з того, що

гато друзів, загартував спортивний характер, навчив тримати удар і закріпив

лабораторії потребували швидкого обміну інформацією. Потім учена спіль-

звичку досягати цілей. До того ж на початку 1990-х, коли були справді складні

нота зрозуміла, що це дуже зручно, і прообраз інтернету почав завойовувати

часи й чимало моїх талановитих колег мусили покинути науку, я грав на ама-

спочатку науковий простір, а потім увесь світ.

торському рівні, що дало змогу заробляти якісь гроші й утримувати сімʼю. Тобто можна сказати, що в науці я залишився завдяки футболу.

Іноді між відкриттям і практичним застосуванням минають десятиліття. Але більшість людей, які займаються фундаментальною наукою, навіть

Справжня наука — це надзвичайно цікавий детектив. Люди часто дума-

не цікавить прикладна сторона. Просто нам цікаво, чому це так. Хоча Ейн-

ють, що вчені переважно вовтузяться з нудною рутинною роботою, а творчої

штейн дуже тяжко переживав, що його знамените рівняння E = mc2, по суті,

складової в нас нібито майже немає. Це не так. Принаймні я займаюся космо-

призвело до створення атомної бомби. Це був для нього удар, від якого він

логією раннього Всесвіту, і повірте — це дуже цікаво. Кожна людина рано чи

так і не оговтався. Але коли Ейнштейн створював свою теорію, то, звісно,

пізно хоч на мить стає космологом, коли дивиться на зоряне небо, не може

й гадки не мав, що людство зможе так її використати.

відвести погляд і губиться у цій величі.

Атомна зброя — це наслідок вивчення мікросвіту, структури атома. Звіс-

Моя робота полягає в тому, щоб зрозуміти, які фізичні явища відбулися

но, до такого використання я ставлюся негативно. Завдяки розробці різних

в першу секунду після виникнення Всесвіту. Бо саме цієї короткої миті тра-

видів озброєння наука іноді стрімко рухалася вперед. Але ці результати від нас

пилися всі ключові процеси для майбутньої еволюції нашого світу. Усі наші

нікуди не зникли б, це лише справа часу. Натомість ціна, яку довелося запла-

15 мільярдів років заховані в цій секунді. Зараз завдяки Великому адронному

тити, — неадекватна й ніколи не буде адекватною. Не можна застосовувати

колайдеру й космічним місіям у нас зʼявляється дедалі більше практичних

здобутки науки проти людства.

відомостей, які дають можливість перевіряти теоретичні моделі. Моя робо-

Коли хтось закидає, що фундаментальна наука поглинає надто багато гро-

та полягає саме в тому, щоб моделювати процеси, які відбувалися найпершої

шей, то я можу парирувати, що куди більше витрачається на інші, у рази без-

миті, а потім порівнювати їх із даними експериментів.

глуздіші види діяльності — наприклад, на політику чи гонку озброєнь. Моя ді-

Головне завдання сучасної космології — пошук темної матерії й темної енергії. Назва «темна» — умовна, її можна було б назвати якось абсолютно

яльність безпосередньо стосується роботи Великого адронного колайдера, тож я приблизно уявляю масштаби сум, і вони незрівнянні.

інакше, суть не змінилася б. Ці складові разом дають 95 % енергії Всесвіту,

У науковій діяльності дуже важливо не боятися ставити питання, якщо

але їхня структура досі не зовсім з’ясована. Є різні теоретичні моделі, і за до-

чогось не розумієш. Навіть якщо почуваєшся тупим, а питання тривіальне,

помогою експерименту з них треба вибрати адекватні.

все одно запитуй, зʼясовуй, читай.

Іноді люди кажуть, що на фундаментальну науку йде надто багато грошей,

Наукове завдання ніколи тебе не полишає. Це не станок на заводі, де ти

то навіщо вона взагалі потрібна. Цікаво, чи ставив хтось таке питання, напри-

прийшов, увімкнув, вимкнув, пішов. Наука — це те, чим постійно живеш.

клад, Макcу Планку в 1900 році, коли він робив свою знамениту доповідь про

Ньютон колись так замислився, що замість яйця зварив свій годинник.

Я вдячний долі, що маю можливість займатися дослідженням. Бо наука до-

•

Найбільша невдача. У науці невдача — це все одно в якомусь сенсі пе-

ступна далеко не кожному. Це не снобізм, просто в кожного свій хист. Так само,

ремога. Припустімо, зараз ми докладаємо дуже багато зусиль, аби пере-

як у спорті не всі можуть пробігти 100 метрів менш ніж за 10 секунд. Ніколи не

конатися в тому, що стерильне нейтрино — хороший кандидат на роль

сумнівався, що я саме на тій стежці, де маю перебувати.

темної матерії. Це частинки, які ще не відкриті й не зафіксовані, — вони

У мене є можливість працювати не просто з талановитою, а з супертала-

теоретично можуть існувати, але поки що їх ніхто не бачив. Вони можуть

новитою молоддю, бо я один із наукових керівників збірної України на міжна-

закрити питання про природу темної матерії, але якщо з’ясується, що все

родних олімпіадах із фізики. У нас надзвичайно здібні діти, просто самородки

не так — це також буде успіх, бо після нас ніхто цю версію більше не ви-

бувають, але якщо вони хочуть займатися експериментальною фізикою, то

вчатиме. Ми її просто закриємо. Це невдача? Я так не вважаю. Негативний

потім мусять виїжджати з України. Лише тому, що для сучасних досліджень

результат — також позитивний для майбутнього.

потрібен хороший прилад. У теоретичній фізиці щодо цього дещо простіше, бо

•

прилади не потрібні, але, звісно, все одно хотілося б кращих умов.

в тій квартирі, де жив Альберт Ейнштейн. Для мене це було в певному

Найяскравіше враження. Його я отримав, коли піднімався сходами

Я підтримую стосунки з нашими молодими й талановитими вченими, які

сенсі потрясіння. А ще як учений я дуже вражений подіями, які стали-

виїхали працювати за кордон. І можу сказати, що більшість із них із задоволенням

ся в останні роки. Насамперед — відкриттям бозона Хіггса. Це епохаль-

повернулися б в Україну, бо вони цю країну люблять і вважають батьківщиною.

на подія у фундаментальній фізиці, яка чітко вказала, що ми рухаємося

Хоча в науці не існує національностей. Наукова ком’юніті — це і є в яко-

правильним шляхом. Чесно кажучи, я не сподівався побачити це за свого

мусь сенсі нація. Нікого особливо не цікавить, звідки ти, хто ти і що. Цікав-

життя. А також — гравітаційні хвилі. Те, що вони існують, було очевидно

лять твої професійні навички й те, яку проблему можеш розвʼязати. Усі кола-

для кожного, хто знає фізику. Але я чудово розумію, яке це фантастич-

борації на колайдері надзвичайно інтернаціональні: у команді є скандинави,

но складне з технічного боку завдання — зафіксувати хвилі. Для мене це

швейцарці, німці, італійці, іспанці, росіяни, білоруси, американці, вихідці

було як подарунок долі.

з азійських країн. Мова спілкування — англійська. У середовищі математиків,

•

фізиків, хіміків і біологів абсолютно байдуже, звідки ти.

відповіді на деякі питання. Зокрема, зрозуміти, який тип інфляційного

Найбільша мрія. Вона пов’язана з космологією. Я хотів би отримати

Я не сумніваюся, що через десять років штучний інтелект витіснить люди-

механізму був при виникненні Всесвіту. Є дуже багато теоретичних мо-

ну з великої частини галузей. Навіть серед учених зараз досить активно обго-

делей цього явища, і я мрію, що в найближчих 10–15 років це питання

ворюється питання, наскільки ми будемо потрібні, скажімо, через 10–15 років.

буде закрито.

Зараз складно спрогнозувати, як поводитимуться справді потужні нейромережі. Дехто навіть вважає, що краще цей напрям не розвивати, бо він, як джин, якого ми випускаємо з пляшки. Гадаю, в найближчі 10–15 років проблеми, пов’язані з темною матерією та її фізичною суттю, будуть розв’язані. Також думаю, що буде відкрито деякі нові елементарні частинки. Це дасть змогу повністю закрити Стандартну модель, про що мріють цілі покоління фізиків. І я, звісно, також.

•

Найбільша гордість. Мої студенти, які стали вченими. Зараз бага-

то хто з них активно працює на міжнародному рівні на тому самому колайдері.

ЮРІЙ ГОГОЦІ нанотехнолог Відкрив абсолютно нове сімейство матеріалів, максенів, які можуть стати основою для безлічі майбутніх технологій.

Народився в Києві, живе у США. Із 2000 року — професор американського Університету Дрекселя. Найцитованіший у світі український дослідник. Окрім відкриття максенів, здійснив прорив у технологіях суперконденсаторів — батарей з надзвичайною місткістю. Я навчався в кількох школах, а закінчив математичну 171-шу. Опісля був КПІ, кафедра порошкової металургії та фізичної хімії, а докторську дисертацію захищав в Інституті проблем матеріалознавства НАНУ. На цьому моя формальна освіта закінчилася, а неформально я продовжую навчатися досі. Моїм улюбленим предметом завжди була хімія. Ця любов веде мене всі роки життя й наукової роботи. При цьому найкраще предмет я знав ще у школі, навіть займав призові місця на республіканських олімпіадах. Опісля знання пішли на спад, натомість учених ступенів і нагород, навпаки, додалося. Хоча

цікаво, що коли ми почали вивчати хімію в школі, мені не вистачило підруч-

відкрили спосіб запасати дуже багато енергії у вуглецевих губках. Як наслідок,

ника. Тому я приходив на уроки, усе слухав і просто запамʼятовував.

робота, яку ми опублікували про ці суперконденсатори, тепер найбільш цито-

У науку залучена майже вся моя сімʼя, і, звичайно, у нас часті дискусії —

вана за все моє життя. На неї існує вже понад одинадцять тисяч посилань в ін-

ми займаємося тією самою темою матеріалів із батьком і братом, тільки з різ-

ших дослідженнях, тому можна сказати, що ми зробили в цій галузі переворот.

них боків. Навіть кілька спільних робіт опублікували разом.

Ми продовжили розробки матеріалів для акумуляторів і виявили, що, вико-

Довший час я був наймолодшим кандидатом хімічних наук в Україні. На-

ристовуючи методи живлення, які ми застосовували до вуглецю, можна ство-

певно, тут є чим пишатися, але пояснення просте — аспірантська стипендія

рювати двовимірні зʼєднання металів із вуглецем та азотом, так звані карбіди

була дуже маленькою, а я одружився, жити не мав на що, тому доводилося

й нітриди. Вони виходять дуже-дуже тоненькі — один нанометр, мільярдна

швидше працювати. До того ж я почав займатися науковою роботою ще на

частина метра, у тисячу разів тонше за людську волосину. У цих матеріалів ви-

3-му курсі, й моя кандидатська дисертація частково була продовженням до-

явилися дуже цікаві властивості. Зараз ми створили вже понад 30 таких речовин

сліджень, розпочатих іще тоді.

і знаємо, що можемо створити ще дуже-дуже багато. Ми назвали їх максенами.

У мене ніколи не було думки кинути науку. Хоча я щось пробував, брався за

Максени — матеріали надзвичайно перспективні. Скажімо, вони можуть

бізнес, був заступником декана факультету, але швидко зрозумів, що найбіль-

дуже ефективно зупиняти електромагнітні хвилі, тобто захищати від пере-

ше мене приваблюють саме дослідження. Просто не було бажання витрачати

шкод будь-яку електроніку. До того ж робити це можна плівками, які в 100 ра-

час на щось інше, коли я можу займатися наукою.

зів тонші за фольгу, що її використовують у сучасній техніці. Завдяки цьому

Весь мій шлях — це низка випадковостей. У юності я зовсім не думав, що буду

чимало пристроїв можна буде зробити набагато меншими — в епоху інтер-

займатися такими темами. Тоді я багато працював над конструкційною кера-

нету речей це дуже важливо. Хоча, чесно кажучи, ми досі до кінця не розу-

мікою. Зараз мало хто знає цю галузь, але колись усі провідні країни вкладалися

міємо, як настільки тонкі шари матеріалу поглинають електромагнітні хвилі.

в розробку керамічних двигунів — у них вищий ККД. І хоча досліди були досить

Мабуть, максени — моє нинішнє основне досягнення. Це справді щось

успішними, сумніваюся, що нині ви їздите на машині з керамічним двигуном.

значуще. Скажімо, 1985 року в США відкрили сімейство фулеренів, ця робота

У якийсь момент вони просто стали дорогими й не дуже потрібними, бо пара-

фактично дала поштовх розвитку нанотехнологій і отримала Нобеля. Опіс-

лельно було створено хороші алюмінієві сплави і зменшено розміри двигунів. Як

ля було відкрито вуглецеві нанотрубки й кілька інших матеріалів. Але зага-

наслідок, керамічні відійшли в минуле. Але це також шлях науки.

лом випадки, коли винаходять нове сімейство матеріалів, — велика рідкість.

Після освіти я поїхав спочатку до Німеччини, а потім до Японії — працювати на рік як постдок, подивитися, як японці роблять сучасніші матеріали,

А якщо вони ще й мають такі цікаві та важливі властивості, як максени... Мабуть, це справді визначна подія.

і абсолютно випадково відкрив новий спосіб отримання вуглецю з карбідів.

Хороша прикладна наука майже ніколи не існує без науки фундаментальної.

Це майже на 20 років скерувало мою роботу в сферу вуглецевих наноматері-

В Україні важливо зрозуміти, чому потрібно її підтримувати. Інакше звідки бра-

алів — я вивчав вуглецеві нанотрубки, графен, наноалмази й інші частинки.

тися великим відкриттям і проривам у технологіях? Наприклад, суперконден-

Іще одна випадковість — уже працюючи в Америці, я почав займатися

сатори. Наші спочатку абсолютно фундаментальні розробки пористого вуглецю

електрохімічними дослідженнями матеріалів, які ми створювали: це було щось

вже використовують на практиці. Японська MuRata, одна з тисячі найбільших

на зразок пористих вуглецевих губок, у яких розмір пор — буквально кілька

технологічних компаній світу, купила в нашого Дрексельського університету

атомів. Інші вчені такі матеріали намагалися використовувати в так званих

методику виробництва максенів і впроваджує їх на ринок, в абсолютно реальні

суперконденсаторах — це спосіб зберігати велику кількість енергії в малих об-

технології.

сягах. Я вирішив перевірити, чи годяться для цього наші розробки, і виявилося,

Якщо ти справді хочеш чогось досягти в науці, то в тебе не буває типових

що годяться куди краще за будь-які інші матеріали. Якщо зовсім просто, то ми

восьмигодинних робочих днів. Скажімо, я прокидаюся близько шостої ранку,

годину відповідаю на листи з електронної пошти, снідаю, їду електричкою до

поліпшити систему наукових досліджень і фінансування науки, який саме іно-

Філадельфії на роботу, дорогою працюю. До пʼятої-шостої години вечора в мене

земний досвід варто використати. Багато моїх колег пишуть заявки на проек-

наради, лекції та зустрічі зі студентами. Потім я повертаюся додому, вечеряю,

ти, отримують гроші з Європи й роблять хорошу, якісну роботу. І це дає людям

сідаю за компʼютер і працюю приблизно до одинадцятої. Так минає день. Навіть

в Україні змогу отримувати таке саме фінансування, яке я отримую в США. Але

дружина вже звикла до такого графіка і ставиться з розумінням.

для цього потрібно знати англійську мову, вміти писати заявки на проекти

Нобелівська премія вабить усіх. Але річ у тім, що займатися наукою заради наго-

й робити науку, конкурентоспроможну на світовому рівні.

род — справа невдячна, від цього не буде нічого, крім розчарування. Адже головне

Я дуже сподіваюся, що світ майбутнього буде без великих воєн. Це най-

в науці — це дивовижне відчуття відкриття чогось нового. Ми створюємо матеріали,

головніше — щоб майбутнє взагалі було. Але вже можна точно передбачити,

яких ніхто ніколи не бачив, ми не знаємо їхніх властивостей — і раптом вони ви-

що ми матимемо набагато більше різної електроніки. Компʼютери переміс-

являються справді цікавими. Ми робимо експерименти й отримуємо результати, які

тяться в одяг, електроніка буде всюди, але при цьому стане менш помітною.

неможливо пояснити. Ось це пригода, яка рухає людьми. Якщо за таке буде велика на-

Ми будемо використовувати електрику, а не викопне паливо, і не тому, що

города — здорово, бо це свідчитиме, що ми зробили щось важливе. Але, якщо обʼєк-

воно закінчиться. Адже люди перейшли в бронзовий вік із камʼяного століт-

тивно, дуже багато великих відкриттів не було відзначено Нобелівськими преміями.

тя не тому, що закінчилося каміння, а тому, що це була краща технологія.

Скажімо, людство тисячоліттями намагалося створити штучний алмаз, але успішне

Зʼявиться багато нових ліків, заснованих на нових клітинних технологіях,

досягнення цієї мети ніколи не отримало Нобеля. Напевно, у сучасному житті немає

які зможуть підлаштовуватися під конкретну людину. Загалом, ці прориви

нічого важливішого за літієво-іонні акумулятори, вся наша побутова техніка живе

в науці вже відбулися. Вони просто мають рушити в повсякденні технології.

ними, але Нобелівську премію так і не дали Джону Ґуденафу й іншим творцям матеріалів для цих батарей. Нобелівські премії присуджують такі самі люди, як ви і я,

•

а якщо вони люди, то вони субʼєктивні.

чому займається новими матеріалами, так званими квантовими точка-

Я знаю, що дуже мало знаю — крихітний шматочок своєї галузі науки.

Найбільша гордість. Це мої діти. Дочка вчиться в Пенсильванії, при-

ми. А син після університету пішов працювати в технологічну компанію,

А більшість найцікавіших завдань залишилися не в класичних напрямах хі-

будує супутники.

мії, фізики чи математики. Вони на межі між ними. Тому я намагаюся багато

•

спілкуватися з колегами й запалювати їх своїми ідеями. Якщо ви глянете на

ше вони можуть мене зупинити. Звичайно, я пропустив багато можливих

мої статті, то більшість мають кількох співавторів. Потрібно ділитися інфор-

відкриттів. Іноді я відкривав чиюсь роботу й розумів, що сам це бачив, що

мацією та знаннями, а також намагатися працювати разом.

міг би бути першим. Але до цього потрібно ставитися спокійно. Усе жит-

В Україні я часто чую дискусії про те, як важливо публікувати наукові пра-

Найбільша невдача. Я намагаюся забувати про свої невдачі, бо інак-

тя складається з великої кількості невдач і малої кількості досягнень, але

ці українською мовою. Коли я вперше приїхав по Гумбольдтівській стипендії до

важливо, щоб перші нас не зупиняли.

Німеччини, то відразу запитав свого наукового керівника про публікації з нашої

•

теми німецькою. Він відповів: «У мене їх немає». І пояснив, що якщо ми зробили

стипендією. На фоні СРСР для мене відкрився інший світ. Мене вразило,

хорошу роботу, то її потрібно публікувати англійською мовою, щоб увесь світ міг

що можна жити інакше, і в старий світ я вже звідти не повернувся.

прочитати. А якщо робота посередня, то навіщо її публікувати взагалі?

•

Найяскравіше враження. Поїздка до Німеччини за Гумбольдтівською

Найбільша мрія. Я мрію продовжувати відкривати нове. Єдина річ, яка

Те, що вченому потрібно емігрувати з України, — це міф. Але дуже важливо

мене справді лякає, — те, що всі мої ідеї закінчаться, що я не зможу при-

їздити й дивитися, як люди в світі займаються дослідженнями, співпрацювати

думувати, створювати, робити. Мабуть, якщо я зможу продовжувати від-

з колегами за кордоном. Перебудувати українську науку можуть тільки люди, які

кривати щось нове, то саме це означатиме, що я продовжую жити.

працювали в провідних наукових закладах в інших країнах і знають, як можна

АНТОН ФІЛІПЧУК нейрофізіолог Займається фундаментальними дослідженнями реакцій мозку на подразнення, що в перспективі може зробити набагато ефективнішими освіту і працездатність. Народився у Кривому Розі, працював у Іспанії, нині здійснює дослідження у Франції. Молодий науковець, який, утім, уже має публікації в найвпливовіших журналах світу. Розкрив механізм, як мозок іще під час ембріонального розвитку знає про майбутні проблеми із зором і компенсує їх. Також вивчав хворобу Паркінсона й бічний аміотрофічний склероз.

У ліцеї мені абсолютно не давалися біологія й інформатика, а з фізики одного разу навіть була двійка за чверть. Власне, це ті сфери, у яких я зараз працюю. В університеті також спочатку були погані оцінки, хоча врешті закінчив його з червоним дипломом. Річ у тім, що я почав із кафедри оптики, де мені не сподобалося, тому перебрався на теоретичну фізику, але там усе було аж надто абстрактно. Зрештою, опинився на біофізиці й загорівся цим стиком біоло-

гії й точних наук. До того ж мозок — найцікавіше, що тільки є. Навіть коли ви

зуміти: навіщо і який ефект провокується модифікацією архітектури у цій

перебуваєте в тиші, в абсолютно темній кімнаті без запахів, ваш мозок видає

патології.

величезну кількість електричної активності.

Ми точно відстежили фази протягом розвитку та ідентифікували, як ці змі-

Зараз я займаюся фундаментальною наукою. Серед іншого разом із ко-

ни впливають на властивості інтеграції інформації цими нейронами. Мабуть,

легами досліджували механізми хвороби Паркінсона й бічного аміотро-

це наше найбільше відкриття. Недавно в одному з найпрестижніших журналів

фічного склерозу, але не можу сказати, що ми шукали способи їх лікуван-

світу Science вийшла про це стаття. Якщо простими словами, то ми відкрили,

ня. Наше завдання — зʼясувати фундаментальні механізми того, як це

що мозок готується до проблем із зором іще до того, як зір починає працювати.

працює, але між розумінням хвороби й лікуванням — дуже довгий шлях.

Тобто мозок заздалегідь знає про майбутні проблеми організму й завдяки пев-

Можливо, ці знання дійдуть до прикладного використання тільки через

ному механізму береться компенсувати дефекти сенсорних систем.

десяток років. Тобто ми вивчаємо фізичні патології, але на фундаментальному рівні. Останнім часом я працюю над тим, щоб зрозуміти, як сприйняття звуку залежить від стану мозку. Можу пояснити на прикладі. Ви спускаєтеся на

Під час ембріонального розвитку сенсорні системи можуть мати колосальні наслідки для свого подальшого розвитку. Є період, який триває буквально три дні, але протягом цього короткого часу найменші зміни призводять до колосальних трансформацій у розвитку органів сприйняття після народження.

станцію метро, де стоїть ваш поїзд, і чуєте оголошення, що двері зачиня-

Щоб зрозуміти, як щось працює в біології, треба спочатку цю систему

ються. Перша реакція — почати бігти, щоб устигнути застрибнути у вагон.

зруйнувати. Тобто якщо ви не розумієте, чим займається певний тип клітин,

Водночас, коли ви їдете в цьому поїзді вже десять зупинок, то не чуєте, як на

їх слід просто вирізати. І тоді стає ясно: ага, це було для ось цього. Така модель

кожній станції звук повторюється. Це одне й те саме оголошення, але ви його

дає зручний інструмент розуміння механізмів, для чого, власне, потрібна

зовсім не сприймаєте й майже не чуєте. Тобто виходить, що мозок розуміє

певна система.

один і той самий сигнал абсолютно по-різному, залежно від вашого стану.

Я ставлю досліди на тваринах, що в багатьох людей може викликати певні

Механізми цього процесу досі не зрозумілі, хоча це важливо, адже нейронна

питання. Але тут варто задуматися над тим, які вимоги висунено до роботи

відповідь у кожному контексті змінюється і впливає на поведінку людини.

над тваринами в лабораторіях і яку невелику їх кількість використовують

Ось це ми й намагаємося вивчати.

в експериментах. А потім згадати, як тварин утримують на фермах і що з ними

У перспективі це може призвести до того, що ми виявимо стан мозку,

стається на бойнях. Думаю, після цього питання одразу відпаде. Наукову ро-

у якому сприйняття сенсорної інформації буде оптимальним. Навіть більше:

боту з тваринами дуже строго регульовано. Стрес і біль мінімізовано, усі опе-

ми зможемо маніпулювати цим станом. Уже є технологія, що дає змогу зро-

рації відбуваються під анестезією, а будь-які роботи з тваринами затверджує

бити щось подібне з мишами. Тобто завдяки світлу і звуку ми здатні блокува-

комісія з етики. Насправді, щур у лабораторії захищений куди більше, ніж щур

ти або, навпаки, збуджувати електричну активність у певних типах нейронів.

у метро, ​​адже там гризунів труять і вони вмирають у конвульсіях. Іще один

Завдяки цьому можна буде викликати той стан мозку, при якому інформація

момент: для нейронаук поки що немає альтернативи піддослідним тваринам.

буде сприйматися найбільш ефективно. А це вже пряма дорога до небувалого

Не існує моделі мозку, яку можна було б вивчати без залучення тварин. Але

ефективного навчання і працездатності.

ми, грубо кажучи, не шкуродери.

Чимало часу я присвятив вивченню хвороби Паркінсона. У мозку є ней-

Уперше я зіткнувся з дослідами на тваринах у лабораторії в Марселі, коли ви-

рони з величезними розгалуженнями дендритів, а також з аксонами,

грав французький грант. В Україні на фізфаку я не бачив ані мишей, ані щурів,

якими вони звʼязуються з іншими нейронами й передають їм сигнали.

а тут треба було робити операцію на крихітному мишеняті. Це був величезний

Тобто, по суті, це дуже складне дерево. Нас цікавило, як структура цих де-

стрес. Перший місяць щоразу, коли мені доводилося вилучати спинний мозок, я

рев впливає на передачу електричних сигналів. Ідея була в тому, щоб зро-

не спав цілу ніч. Хоча все відбувалося дуже гуманно й без болю, тварина перебу-

вала під анестезією. Згодом це стає рутиною. Ти абстрагуєшся від загального кон-

містах, наприклад, є кілька ліній метро без водіїв — усе автоматизовано. Усім

тексту й бачиш тільки біологічну тканину, яка може принести прорив у науці.

правитимуть дані. Із кожним днем ​​про нас збирають дедалі більше інформації.

У науці не можна просто так узяти й зупинитися, бо завжди є якийсь

У мене зараз стоїть автоматизований лічильник, який кожні 30 хвилин посилає

хвіст. Постійно існує певне дослідження, яке триває зараз і в якому ще мож-

мої дані в електричну компанію. Тобто можна легко відстежувати, коли я вдо-

ливі цікаві результати. У звичайних сферах діяльності людина змінює ро-

ма. Далі вивчення наших життів буде тільки зростати.

боту — й усе починає з нуля на новому місці. А в науці інакше: усе перетікає

У нейрофізіології дуже цікаве й інтригуюче майбутнє. Зараз ми вже

з одного в інше. Навіть коли переходиш із однієї лабораторії в іншу, завжди

більш-менш розуміємо, як працюють окремі клітини і як працює весь ор-

ще кілька років публікуєш відгомін минулої роботи й доробляєш зі старою

ганізм. Але водночас досі не знаємо, наприклад, що таке свідомість. Думаю,

командою якісь дослідження.

нейрофізіологія буде рухатися саме в напрямі систем, а не розуміння окре-

Більшість відкриттів — питання удачі. Інший важливий фактор — лаборато-

мих елементів. Донедавна наша наука була дуже сфокусованою на окремих

рія, у якій ви працюєте. Наука — сфера, далека від досконалості. У ній дуже багато

елементах — тобто тому, як працює клітина чи протеїн. Зараз зʼявляються

політики. Одне й те саме дослідження може бути опубліковано або ні в якомусь

нові техніки, які дають змогу вивчати мозок у масштабах систем. Це якраз

дуже крутому журналі, залежно від прізвища директора лабораторії.

те, чим я займаюся, — ми можемо бачити одночасно активність не однієї,

Сучасна наука — це індустрія. Ще років тридцять тому її вважали своєрідним мистецтвом, для вчених вона була як покликання. Але зараз, якщо ти

а тисячі клітин. Тобто йдеться про зовсім інший масштаб, інші перспективи й інші сподівання.

вчений, то просто зобовʼязаний робити відкриття. Якщо ти їх не робиш, то тебе не публікують; а якщо не публікуєшся, то в тебе немає грошей. Отже, ти

•

закриваєш дослідження й займаєшся чимось іншим. Якоїсь миті важливішою

нальні хвилі в сенсорних системах, тобто те, що організм заздалегідь знає

стала публікація заради публікації, бо публікації — це гроші. Зараз дуже важ-

про свої проблеми й готується до них. Думаю, колись у майбутньому ще

ливо продати історію. Більша цінність навіть не в якості дослідження, а в його

повернуся до цієї теми — можливо, у більш прикладному аспекті.

презентуванні.

•

Найбільша гордість. Напевно, моє найбільше відкриття — ембріо-

Найбільша невдача. У мене колись була невдала співбесіда в Нью-Йор-

Сучасні вчені безпосередньо залежать від журналів. Ви повинні здійснити

ку, яка змінила траєкторію моєї карʼєри. Класичний шлях на Заході такий:

дослідження, знайти на нього гроші, написати статтю й надіслати її в жур-

пишеш дисертацію в Європі, їдеш на постдок в Америку, потім повертаєш-

нал. Журнал змушує вас робити все, аж до редагування шрифту й розміру

ся до Європи. Я їздив на цю співбесіду, і ми обоє не підійшли одне одному.

ілюстрацій. І коли вашу статтю нарешті приймають, що іноді може зайняти

Якоїсь миті я звільнився від цієї класичної схеми, що насправді, мабуть,

рік або й півтора, ви повинні заплатити за її публікацію дві-три тисячі євро.

ускладнило мій шлях у науці.

Система дуже своєрідна.

•

Найяскравіше враження. Усі мої враження повʼязані з якимись во-

Найголовніше для вченого — уміння вчитися. Бо в сучасному світі потріб-

доймами. Найяскравіше з дитинства — це Байкал. Потім у 15 років я впер-

но постійно вивчати щось нове. Вища освіта — це не знання формул, а знан-

ше побачив Чорне море. А недавно потрапив на узбережжя Тихого океану.

ня, де ці формули знайти. Якщо у вас у руках диплом, то це має означати, що

Це справді найяскравіші враження, які зі мною залишаються.

ви вмієте вчитися.

•

Світ стає дедалі автоматизованішим. Думаю, років через десять у нас буде колосальне безробіття. Зникне багато професій, залишаться тільки найбільш творчі — сподіваюся, що наука якоюсь мірою виживе. Напевно, ми будемо менше працювати, але отримуватимемо якийсь безумовний дохід. У Парижі й інших

Найбільша мрія. Кілька років тому я мріяв переїхати в Париж, і саме

так усе склалося. Тепер місце мрії в мене вакантне.

МАКСИМ СТРІХА фізик, перекладач Усе життя балансує між двома пристрастями: фундаментальною фізикою й літературою. В обох галузях став одним із найпомітніших в Україні фахівців.

Народився й живе в Києві. Має низку досягнень у фізиці напівпровідників, одним із перших в Україні почав займатися теорією графену. Одночасно професійно перекладає, зокрема таких важливих авторів, як Джеффрі Чосер, Данте Аліг’єрі, Волт Вітмен і Редьярд Кіплінґ. Має аспірантів і з фізики, і з перекладознавства.

На свій сором, я був відмінником з усіх предметів, і в моїй шкільній характеристиці записали: «Однаково добре встигає з природничих і гуманітарних дисциплін». Тепер я, мабуть, єдиний в Україні професор, у якого є захищені аспіранти і з фізики напівпровідників та діелектриків, і з перекладознавства. Мене трохи виправдовує те, що добрі природничники завжди мали широкі гуманітарні зацікавлення. Класичні приклади — Планк та Ейнштейн, які чудово тямили в музиці. А, скажімо, Гейзенберґ і Шредінґер

активно цікавилися філософією. Таких науковців багато і серед українських

він залишав на папері, власне, і було шарами графену. Графіт — це матері-

фізиків. Чомусь так склалося, що фізики справді високого рівня завжди цікав-

ал, який складається з дуже багатьох моноатомних шарів графену. Саме слово

ляться літературою, музикою, мистецтвом.

«графен» з’явилося для означення цього моноатомного шару набагато рані-

Мої дідусь і бабуся за мамою були відомими біохіміками, батьки також усе життя пропрацювали в науці. Тож від дитинства я не розглядав іншої можливості, окрім як піти цим самим шляхом.

ше, ніж матеріал отримали просто сам по собі. Графен уже сьогодні отримав багато важливих нішевих застосувань, зокрема в медицині, матеріалознавстві. Проте він не виправдав головного

Усі ґаджети, якими ми користуємося, з’явилися завдяки тому, що в сере-

сподівання, яке на нього спершу покладали. Є такий емпіричний закон Мура,

дині ХХ століття почала дуже потужно розвиватися фізика напівпровідників.

згідно з яким кожні 18 місяців швидкодія комп’ютерів збільшується вдвічі.

Це дивовижні матеріали, бо їхня провідність сильно змінюється під впливом

Закон Мура бездоганно діяв, починаючи з 1960-х років, але з початком но-

зовнішніх чинників. Є діелектрики, які не проводять струм узагалі. Є мета-

вого тисячоліття він почав «пробуксовувати», оскільки ми сягнули певної

ли, які за будь-яких обставин проводять його дуже добре. А напівпровідники

межі для довжини каналу провідності транзистора — уже почали працюва-

можуть змінювати провідність на багато порядків. Навіть більше, у напівпро-

ти нові квантові ефекти, які не дають суттєво посунутися в мініатюризації.

відниках може існувати — p-n-перехід — з’єднання областей із так званою

Відтак постало питання: «А що стратегічно буде далі, якщо кремнієву елек-

електронною й дірковою провідністю, на чому побудовано фактично всю су-

троніку вичерпано?» Графен здавався дуже привабливим способом заміни-

часну електроніку. Тут ми можемо пишатися, бо p-n-перехід уперше у світі

ти її новою вуглецевою, де електрони можуть рухатися швидше. Із цим не

ще в 1940 році саме в Києві експериментально вивчив Вадим Лашкарьов.

склалося з низки причин: фундаментальних (графен — не напівпровідник,

Напівпровідники справді змінили життя людства. Скажімо, саме завдяки їм

а напівметал, і на ньому складно побудувати два чітко відокремлені стани

став можливим феномен The Beatles, бо на початку 1960-х їхня музика лунала

«0» і «1») і зумовлених тим, що світ міцно прив’язаний саме до кремнієвої

всюди на пляжах і в парках із порівняно компактних транзисторних приймачів

електроніки, а радикально змінити це дуже складно навіть із суто логістич-

на батарейках. За десять років перед тим це було неможливо, бо ви мусили б тяг-

них міркувань.

нути за собою великий ламповий приймач, а також шукати для нього живлення

Зараз я займаюся моноатомними шарами дихалькогенідів перехідних

від мережі. Пізніше на напівпровідниках почали створювати дедалі компактні-

металів. Це дуже модний новий клас сполук, які мають напівпровідникові

ші комп’ютери, й урешті з’явилася побутова електроніка. І досі є прагнення цю

властивості й теоретично можуть зробити те, що не вдалося графену. Тобто

електроніку вдосконалювати, робити більш швидкодійною, мініатюрною, ком-

йдеться про подальше зростання швидкодії, зменшення розмірів і збільшен-

пактною — і це потребує нових принципових фізичних вирішень.

ня функціональності електронних пристроїв — усе те, що потрібно, аби купу-

Іще одна тема моїх зацікавлень — графен. Так називають надтонкий шар

вати ще досконаліші ґаджети.

вуглецю, завтовшки в один-єдиний атом. Він дав можливість дослідити низ-

Життя людства завдяки науці неодмінно зміниться на краще. Але я не

ку фундаментальних ефектів, характерних для фізики високих енергій, у так

думаю, що найближчими роками відбудеться нова технологічна революція.

званих desktop experiments. Раніше вважали, що для таких досліджень потрібен

Просто ми поступово підемо далі в комп’ютерах, можливо, повсякденною ре-

Великий адронний колайдер. А виявилося, що на графені все можна побачити

альністю стануть квантові комп’ютери. Ми суттєво вдосконалимося в ліку-

у набагато компактнішому експерименті — на поверхні письмового столу.

ванні низки хвороб, зокрема раку. До речі, тут графен також виявився ціка-

Вважають, що графен уперше отримали й дослідили в 2004 році. Проте

вим. Він дуже сильно поглинає інфрачервоне випромінювання. Якщо графен,

насправді люди стикалися з ним дуже давно, просто не могли його отрима-

подрібнений і закріплений поліетиленгліколем, увести миші, то згодом він

ти в моноатомному вигляді і причепити до нього супермініатюрні електроди.

виводитиметься з сечею. Але при цьому накопичуватиметься саме в пухли-

Коли якийсь художник 500 років тому малював графітовим олівцем, то те, що

нах. І якщо по миші посвітити інфрачервоним лазером, то загалом організм

тваринки не дуже реагує, його температура підвищується десь на півградуса.

не на рівні окремих слів, а на рівні змісту, враження. Як саме — це питання

Але локально в пухлині, у якій накопичився графен (а він сильно поглинає це

і хисту, і суто наукового аналізу.

випромінювання), температура піднімається на десятки градусів. Тобто пухлину можна просто локально випалювати. Іноді можна почути думку, що фундаментальна наука на практиці не потрібна. Наведу класичний випадок — коли Фарадей відкрив закон електро-

Та я ніколи не збирався полишати фізику, свою наукову й викладацьку роботу. Бо це насправді дуже цікаво, до того ж містить естетичну складову. Гарні статті з фізики мають бути красивими. Гарні формули несуть естетичне навантаження.

магнітної індукції, то продемонстрував його тодішньому прем’єр-міністру

Я — професор із достатньо пристойним списком робіт, але я не є тією лю-

Великої Британії. І його запитали: «Пане професоре, на дідька це?» На що фі-

диною, яка розкрила перед наукою якісь дуже широкі нові обрії. Я радше один

зик повів: «А яка користь буває від дитини, коли вона щойно народилася?» Як

із тих чорноробів науки, які тихо й уперто рухають її вперед. Цього я досяг че-

ми знаємо, саме на підставі закону електромагнітної індукції через тридцять

рез освіту та працьовитість, а також завдяки добрим колегам, чудовим лю-

років Сіменс сконструював свій електродвигун, який ми досі широко вико-

дям, із якими мені гарно працювалося. Та й просто це було цікаво, розумієте?

ристовуємо. Отже, відкриття Фарадея змінило світ у дуже практичному розумінні. Хоча, здавалося б, він займався чистою наукою.

•

Найбільша гордість. У 1989 році я надрукував у найпрестижнішому

В Україні і фундаментальні, і прикладні дослідження з кількох галузей

тоді радянському журналі «Письма ЖЭТФ» статтю, яка давала новий

знань досі ведуться на абсолютно світовому рівні. Це моя люба фізика, хі-

дуже цікавий напрям для оптоелектроніки. Але тоді через колапс Союзу

мія, матеріалознавство, математика, інформатика й окремі ланки наук про

його не встигли реалізувати на рівні приладів; а зараз питання вже не

життя, — хоча саме тут найбільше дається взнаки наша застаріла експери-

актуальне, бо електроніка пішла далеко вперед іншими шляхами. У лі-

ментальна база, адже в сучасній біології вона оновлюється найшвидше. І не

тературі моя гордість — це переклади Данте й Чосера. А в житті — доч-

варто забувати про гуманітаристику — бо українська історія, філологія, мис-

ка Ярослава, яка зі ступенем PhD Гарварду повернулася в Україну і стала

тецтвознавство за означенням потрібні насамперед українцям, однак пере-

дуже талановитою та по-справжньому професійною перекладачкою і ху-

конаний, що й для світу вони можуть бути дуже цікавими!

дожньої, і наукової літератури.

Я не можу назвати себе професійним перекладачем, бо ніколи не жив за

•

Найбільша невдача. Протягом семи років роботи в міністерстві зумів

літературні гонорари, але, напевно, сьогодні є одним із найкращих перекла-

зробити багато корисного, але я так і не зміг ініціювати розумної реформи

дачів поезії в Україні, що підтверджено наявністю повних перекладів шедев-

академічного сектору української науки, досі найбільш консервативного.

рів Данте й Чосера. Пишаюся тим, що за «Божественну комедію» отримав іта-

А відтак за ці роки суттєво збільшився ризик того, що котрийсь із моїх на-

лійську відзнаку Lauro Dantesco, а «Кентерберійські оповіді» взагалі переклав

ступників уже не реформуватиме цей вочевидь архаїчний сектор, а просто

українською вперше — а це один із базових текстів так званого Західного ка-

зламає його — і це буде величезною втратою для всієї української науки.

нону. Загалом переклав із десятка мов вірші та прозу майже ста класичних

•

і сучасних авторів.

порога Піткакоскі на річці Шуя в Карелії на великій додатній швидкості.

Найяскравіше враження. Проходження дуже складного й довгого

Переклад для мене — безумовно, набагато більше, ніж просто хобі. Пере-

З нинішнім академіком Віктором Грінченком ми, тоді молодші на сорок

клад — це також наука. Треба вміти досліджувати оригінал і розуміти, як його

років, зробили це так, як описано у класичних книжках про «водний

реконструювати. Тому я маю також наукові тексти з перекладознавства.

слалом», і добре полоскотали нервам вусики. Це було красиво.

Ще Цицерон колись перекладав славетні промови Демосфена й помітив, що якщо чесно замінити всі грецькі слова відповідними латинськими, то від потужності оригіналу абсолютно нічого не лишиться. Тож треба перекладати

•

Найбільша мрія. Я мав багато шансів виїхати з України, але не зробив

цього, бо мрію, щоб наша держава була нормальною.

НАНА ВОЙТЕНКО нейробіологиня Займається дослідженнями, які в перспективі можуть урятувати людей від хронічного болю, що виникає з найрізноманітніших причин. Народилася в Баку, проводила дослідження у США, зараз живе і працює в Україні. Є президенткою Українського відділення товариства нейронаук США та членкинею керівної ради Міжнародної організації вивчення мозку. Успішно вивчає клітинні й молекулярні механізми болю та загалом нервову систему в нормальних і патологічних станах.

Я завжди дуже добре вчилася, школу закінчила із золотою медаллю. Вступила до Московського фізико-технічного інституту, що було непросто — золота медаль не мала значення, доводилося складати всі дуже складні іспити. На перших курсах університету, щоправда, трохи розчарувалася у фізиці. Натомість захопилася біофізикою — насамперед тим, що фізичні методи можна використовувати для вивчення живих біологічних обʼєктів. Тоді ця

сфера дуже інтенсивно розвивалася. На моїх очах зʼявлялися нові методи

правильно використовуєте. Ми бачимо, на яких машинах їздять ваші чино-

й підходи. Зрештою я захистила дисертацію про механізми кальцієвої сиг-

вники, а вчені при цьому голодують. Виходить, це вже не наша проблема,

налізації та їхні зміни в процесі розвитку та старіння нервової клітини. Мені

а проблема вашої влади».

пощастило — моїм керівником був Платон Григорович Костюк, усесвітньо

Тому з якогось часу довелося конкурувати з усім світом. Потрібно було

відомий нейрофізіолог. Свого часу він дружив із нобелівським лауреатом

вигравати гонку — і байдуже, що ти на самокаті, а всі інші — на мерседесах.

Джоном Екклзом, працював у його лабораторії в Австралії. Серед його друзів

Вступив у боротьбу — тож борися. Наша наука завʼязана на серйозній техніці,

та колег були чудові вчені, з якими я ще аспіранткою познайомилася, бо в нас,

усі ці конфокальні і двофотонні мікроскопи — дуже дорога апаратура, яка

у київському Інституті фізіології, де я писала дисертацію, постійно відбува-

коштує мільйони доларів. У західних лабораторіях усе це давно є, а ми досі

лися різноманітні міжнародні конференції та семінари.

працюємо на застарілому обладнанні. Але навіть у таких умовах виграємо

Серед них іще два нобелівські лауреати — Берт Сакман і Ервін Неєр, — які

серйозні світові гранти у провідних конкурентів.

отримали премію за метод вивчення іонних каналів patch-clamp. Ідею цього

Наш основний напрям — дослідження хронічного болю. З одного боку,

методу вони запозичили в нас, бо саме в нашому інституті вперше було зро-

біль — це нормальна захисна реакція організму, він має бути. Якщо біль зʼявив-

блено так званий діаліз нервової клітини. Саме нашим ученим — Платону

ся, це означає, що щось працює неправильно, потрібно звернутися до лікаря.

Костюку, Олегу Кришталю й Миколі Підоплічку — уперше вдалося замінити

А з іншого — біль не має переходити в хронічну форму. Не можна жити з постій-

внутрішньоклітинне середовище нейрона на штучне — це дало можливість

ним болем, бо це настільки знижує якість життя, що людина з ним просто не

виміряти трансмембранні струми і глибше зрозуміти основну функцію

здатна адекватно функціонувати. І часто це не лише впливає на продуктивність,

нейрона. Відкриття українських учених стало потужним поштовхом до роз-

на роботу, а може стати причиною глибокої депресії й навіть суїциду.

витку всієї нейрофізіології.

Тому в усьому світі зараз розвивається напрям паліативної медицини, яка

У 1970-х роках із нашого інституту вийшли поспіль дві публікації в Nature.

намагається допомогти таким людям, позбавити їх від больових синдромів,

Це й зараз звучить круто, а за зачиненими дверима в радянські часи було

незалежно від того, чи можна вилікувати причину. Бо причина не завжди ви-

взагалі неймовірно. Завдяки цим публікаціям до наших семінарів почався

ліковна, та й не завжди діагностується. Проте людину потрібно позбавити від

приплив учених із-за кордону, які хотіли вчитися і розвиватись.

болю. А для цього насамперед слід зрозуміти, який молекулярний механізм

Тоді в наших і зарубіжних дослідників було багато спільних проблем, адже просто не існувало комерційно доступних приладів і все доводилося

перестав правильно працювати. Що підтримує цю больову сигналізацію? Тобто, глобально, що це взагалі таке — біль? Ось цим ми й займаємося.

робити самим. Приходить студент — і насамперед паяє собі підсилювач.

Тема болю настільки неосяжна, що якщо навіть підключиться ще сто ла-

Так було і в нас, і за кордоном. Згодом уже виникли великі компанії, які по-

бораторій, усе одно буде над чим працювати. Перевага України в тому, що

чали робити промислові прилади для нашого напряму науки: спеціальні

в нас дуже сильно розвинений напрям електрофізіології. Це досить складна

мікроскопи, маніпулятори, підсилювачі.

методика, і наш інститут є всесвітньо визнаним інкубатором для електрофі-

У ці складні 1990-ті мені вдавалося вигравати закордонні гранти, щоб продовжувати нормально працювати. Лабораторія розвивалася, ми завжди

зіологів. Згрубша кажучи, своїми фахівцями ми запліднюємо весь світ — у багатьох лабораторіях працюють наші люди.

робили високоякісну науку й публікувалися в хороших журналах. Невели-

До того ж ми вміємо комбінувати електрофізіологію з іншою унікальною

кий провал трапився хіба що наприкінці 2000-х, коли припинилися гран-

методикою — вимірюванням концентрації іонів кальцію всередині клітини.

ти, спрямовані саме на пострадянський простір. У неформальному спілку-

Якщо описати дуже просто, то іони кальцію — це сірий кардинал, який ре-

ванні наші грантодавці пояснили: «Розумієте, ми готові були й надалі вам

гулює всі функції організму, особливо нервові клітини. Тому зміни концен-

допомагати, але ж бачимо, що в країні є гроші, тільки ви їх якось не дуже

трації кальцію дуже важливі, а ми добре вміємо з ними працювати.

Нещодавно ми придумали, як застосувати ці два підходи до унікального

Насамперед учений має бути чесним. Це не підлягає жодним обговорен-

препарату — цілого спинного мозку. Річ у тім, що для сучасних мікроскопів під-

ням. Чесні вимірювання, чесна статистика, чесні результати. Навіть у дуже

дослідна тканина має бути тонкою і прозорою для світла. Але, як зʼясувалося,

хороших журналах бувають фальсифікації. А цього не має бути ніколи. До

при нарізанні спинного мозку на тонкі зрізи ми порушуємо його архітектоніку,

того ж у науковому середовищі дедалі важливішою стає відкритість. Ми на-

усі звʼязки, всю нейронну мережу. Через це ми багато чого вимірюємо непра-

магаємося публікуватись у виданнях, відкритих для загального доступу. Тоб-

вильно, особливо якщо йдеться про те, як сигнали виходять за межі спинного

то наші знання мають бути доступні всьому людству.

мозку. А коли ми беремо цілий спинний мозок, то все працює так, як і має пра-

Майбутнє науки виглядає неймовірно цікаво. Наприклад, коли ми вчи-

цювати в організмі. Це дало нам змогу здійснювати дуже важливі дослідження.

лися в інституті, нам говорили, що у всіх світлових мікроскопів є обме-

Але ми — фундаментальні вчені. Не можемо пообіцяти, що якщо наша

ження, яке неможливо подолати за фізичними законами, — це половина

робота завершиться успіхом, то ми буквально завтра дамо людству ліки.

довжини хвилі. Тобто ми ніколи не зможемо побачити обʼєкт, менший ніж

Наше завдання — знайти механізми, показати, як усе працює, і передати ці

половина довжини хвилі. Зараз цей барʼєр уже подолано за допомогою новіт-

знання далі, наприклад, компаніям, які вже знайдуть способи створити ре-

ніх оптичних методів. І такі відкриття відбуваються щороку.

човину, що впливатиме на конкретний механізм. Нейронів, які беруть участь у проведенні сенсорної інформації, дуже ба-

•

Найбільша гордість. Те, що мені вдалося виграти кілька великих нау-

гато. Визначити, у якому з типів відбуваються певні зміни, що обумовлюють

кових грантів після серйозної міжнародної боротьби.

хронічний біль, — завдання непросте. Нам вдалося це встановити, а також

•

ми показали, як можна впливати на такі молекулярні зміни, щоб змуси-

мене обрали членкинею наукового комітету Національної ради з питань

ти нейрони працювати в нормальному режимі. До того ж ідеться не тільки

розвитку науки і технологій. Я сподівалася, що ми зможемо швидко за-

про певні ліки, а й генетичні підходи. За допомогою генетичних методів ми

пустити реформу науки, подолати відставання в науці від європейських

впливаємо на виробництво білків усередині клітини і змушуємо всі механіз-

країн, поліпшити умови роботи вчених, зупинити витік мізків, поборо-

ми повертатися до нормального стану. І, як наслідок, позбавляємо організм

ти академічну недоброчесність. Але невдача полягає в тому, що нам не

болю. Поки що це було зроблено на щурах, але, в принципі, у США такі дослі-

вдається швидко проштовхнути необхідні зміни.

дження вже виходять на клінічні стадії.

•

Найбільша невдача. Взагалі, мені в житті щастило. Два роки тому

Найяскравіше враження. Конференція товариства нейронаук США.

Загалом, довкола генетики багато страхів. Побутують страшилки про те,

Це щось грандіозне. Уявіть понад сорок тисяч учасників, величезний

що такими методами можна створювати монстрів, — і це правда. Але вод-

convention centre, де просто неможливо бути присутнім на всіх засідан-

ночас генетика здатна врятувати людство й позбавити багатьох захворю-

нях — треба бігати з однієї доповіді на іншу, щоб не пропустити нічого

вань. Я дозволила б редагування ембріонів. Є захворювання, які неможливо

важливого у своїй вузькій тематиці. А потім ти робиш уже власну допо-

вилікувати, бо вони зумовлені генетично, і змінити щось є шанс тільки ре-

відь, і до тебе приходять люди, починають ставити цікаві питання. І ось

дагуванням геному, тобто ще на рівні заплідненої яйцеклітини. Для таких

ти вже стоїш із нобелівським лауреатом і розмовляєш із ним на рівних,

випадків я дозволила би це робити, але за умови винайдення методики, що

хоча ти ще зовсім молодий-зелений.

гарантуватиме безпомилковість. Зараз проблема в тому, що методики до-

•

пускають якийсь відсоток помилок у процедурі. А ціна помилки дуже висо-

типу, без безглуздих заборон і регуляцій. У якому зібралися б тільки хоро-

ка, адже невідомо, у що розвинеться цей ембріон і яка людина вийде. Дуже

ші чесні вчені, щоб спокійно займатися наукою.

важливо, щоб у цьому питанні всі країни думали в одному напрямі, бо так — можливо і перше, і друге.

Найбільша мрія. Мрію, щоб у нас зʼявився інститут абсолютно нового

ІВАН ЧУБА ІТ-розробник Розробив унікальну технологію бездротової зарядки, яку успішно втілив у проекті TechNovator. Народився в Білій Церкві, нині мешкає в Естонії. Наразі займається міжнародними проектами у сфері електроніки у власній компанії ElTech.

Я завжди добре вчився. Закінчив два університети: КПІ (факультет приладобудування) і Сумський державний університет (спеціальність «Інформатика і прикладна математика»). Фізика, математика, електроніка, програмування — із цим завжди було чудово. Тому змалку розумів, що можу стати айтішником. Наші розробники затребувані на світовому ринку насамперед через дуже хорошу базу, яку отримують в українських вузах. Не казатиму, що в нас аж надто добра спеціалізована освіта, але за рахунок широкої бази з математики та інших дотичних наук люди швидко інтегруються, мають певний кругозір, можуть працювати в різних сферах і з різними завданнями.

В Україні треба створювати екосистему ІТ. Наразі більшість наших

тестів, обдумування, на яких частотах працювати, яку потужність по-

компаній зазвичай працюють на аутсорсингу, як сировинний прида-

дати, як технічно все це вирішити, і так далі. Зранку прокинувся з ідеєю,

ток. Якщо зʼявиться державна підтримка, система грантів, екосистема,

реалізував її, перевірив, чи працює, — і далі до роботи. І так по колу: ідея,

то на світовому рівні в нас усе буде дуже добре. Коли люди за кордоном

тести й аналіз результатів; ідея, тести, аналіз; ідея, тести, аналіз. Тоб-

дізнаються, що я з України, то дивуються, адже наші ІТ більше відомі як

то два роки я просто намагався довести собі, що таке можливо, що це

якісний аутсорс. Тобто реакція на мене — це зазвичай суміш здивуван-

не зашкодить моєму здоровʼю і здоровʼю інших працівників, що нічого

ня й підтримки.

не загориться і що ми своїм сигналом випадково не зібʼємо літак. При

Я сам певний час працював на аутсорсингу, розробляв проекти для за-

цьому, коли я починав, то конкуренти розробляли подібні зарядки вже

хідних компаній. А потім пішов технічним директором на інший проект —

три-чотири роки, витративши на це десятки мільйонів доларів, — і досі

розробляти ідею зовнішнього спалаху для смартфонів. Я люблю фотогра-

не мали результату. Гадаю, ми досягли певного успіху через те, що про-

фувати, тому мене ця тема дуже зацікавила. До речі, із засновником ми

сто пішли нестандартним шляхом.

познайомилися на аутсорсингу — і взялися створювати власну компанію

У моєму житті так склалося, що з самого дитинства я завжди працював

з виготовлення продукту. Випустили спалах, доволі успішно пройшли кам-

із нестандартними завданнями. Сảме постійне їх розвʼязання дало змогу до

панію зі збору коштів на платформі Kickstarter, налагодили масове виробни-

всього підходити креативно.

цтво. Усе було добре, проте я вирішив залишити цей проект, щоб зайнятися власним — проектом бездротової зарядки.

Колись сусідський хлопець попросив допомогти йому із якоюсь задачею. Я почав розвʼязувати її через дискримінанти й аж раптом зрозумів,

Така зарядка — це очевидне майбутнє, адже ніхто не любить вовтузитися

що він навчається в 5-му чи 6-му класі, тобто для нього це надто склад-

з дротами. Але складність у тому, що фізика не пропонує лазівок, які дали б

но, хоч і правильно. Я до того, що мені завжди хотілося шукати нетипо-

змогу передавати енергію на відстань. Тобто потрібно було відкинути стан-

вих шляхів.

дартні підходи до проектування електроніки і придумати кардинально нові

Коли ми вперше приїхали на виставку Wolves Summit у Варшаві з прото-

шляхи. Так зʼявився TechNovator, у якому використано сучасну компонентну

типом, то це був великий чорний ящик — не дуже схоже на бездротову заряд-

базу й дещо нові принципи передачі електроенергії.

ку, але ж працювало! Ну, майже працювало — пригадую, як десь у кулуарах

Гадаю, якби Нікола Тесла жив у наш час, то бездротова зарядка давно була би стандартом. Адже саме він загалом заклав базу для цієї технології. Тесла — абсолютний геній, і те, що він свого часу робив на тому рівні розвитку науки, — це просто нереально. Коли я починав, то трішки літав у небесах — думав, що без проблем упораюся із завданням передачі енергії й місяців за шість уже матиму готовий

конференції я з паяльником та інструментами останньої миті все лагодив і налаштовував. Наступні три роки ми вдосконалювали і стабілізували систему, аби вона працювала. Щоб її можна було транспортувати й не перейматися, що якщо я зараз натисну на кнопку — воно згорить. Одного разу таки згоріло — що цікаво, на демонстрації для інвесторів.

проект. Проте врешті він зайняв пʼять років. На щастя, я не припиняв горіти

Багато разів нам пропонували купити технологію, але ми відмовля-

цією ідеєю. До того ж остаточно не усвідомлював складності проекту — хоч

лися. Наше бачення не збігалося з баченням людей, які хотіли придбати

як дивно, але це допомагало вірити, що все буде добре, і утримувало від того,

винахід. Наприклад, була пропозиція від військових. Але якби ми погоди-

щоб здатися.

лися, то до звичайних людей ця система дійшла би років за двадцять —

Перші два роки я працював шість днів на тиждень по двадцять го-

якщо дійшла б узагалі.

дин, із яких в офісі та лабораторії проводив приблизно по шістнадцять.

Я не бачу особливої загрози від штучного інтелекту. Це просто інстру-

Це був час постійних експериментів і аналізу даних, отриманих під час

мент, який допомагає виконувати певну операцію. Загроза в тому, щỏ

може відбутися згодом, — наприклад, як сталося з атомом, який виявився

•

не тільки мирним джерелом енергії, а й зброєю. Завдання вчених, політи-

всі свої ідеї. Хотілося б або мати змогу діяти надлюдськи швидко, або щоб

ків та всіх інших — не дозволяти технологіям перейти межу між цивіль-

у світі просто було більше часу.

ним і військовим. Саме тому ми відмовилися від військових грошей. Це

•

принципова позиція: технології мають допомагати в житті, а не знищу-

Навіть згори було видно те, наскільки це унікальне й цікаве місце. Я ще там

вати його.

не побував, але дуже хочу.

Гадаю, в майбутньому комп’ютери стануть більш біологічними, а не елек-

•

Найбільша невдача. Мабуть, це обмаль часу для того, щоб реалізувати

Найяскравіше враження. Коли я побачив Гренландію з вікна літака.

Найбільша мрія. Мрій у мене дуже багато. Напевно, головна — це зро-

тронними продуктами. Найдосконаліший компʼютер — це мозок людини.

бити якийсь абсолютно інноваційний прорив, утілити ідею, яка дасть

І саме за біоелектронікою майбутнє, а найпотужніші сучасні машини — це

змогу винайти щось справді неймовірне — скажімо, пілотований політ за

просто перехідна ланка до прогресивніших технологій. Смартфон буде вмі-

межі Сонячної системи. Думаю, там мені буде цікаво.

щатися на половинці сантиметра шкіри і зможе проектувати зображення та робити безліч неймовірних речей, які складно навіть передбачити. Згадайте: іще 15 років тому ніхто не міг подумати, що телефон поміститься в кишеню й буде потужним, як персональний комп’ютер. Своїм принципом можу назвати «Ніколи не здавайся!». Будь-яку проблему можна розвʼязати. Якщо ми не бачимо рішення сьогодні, то, напевно, просто до нього не дозріли. А це означає, що не варто все кидати, бо завтра може зʼявитися блискуча ідея! Кожен має сам для себе вирішувати, чи виїжджати йому з України. Скажімо, для програмування не потрібні якісь складні компоненти — тільки комп’ютер та інтернет, а в нас із цим усе гаразд. Але є прикладні завдання, на які в Україні, на жаль, доводиться витрачати надто багато часу. Не казатиму, що в нас не можна створити чогось нового, але затрати часу й зусиль можуть бути дуже великими. Зараз я переважно опікуюся розвитком власної компанії. Ми працюємо над створенням різноманітних інноваційних проектів для замовників із різних країн Європи й Америки. Є наші персональні розробки, є проекти, якими ми займаємося в партнерстві, а є й замовлення, які просто втілюємо для зовнішніх клієнтів і постачальників. Виходить такий своєрідний аутсорс інноваційної електроніки для всієї планети.

•

Найбільша гордість. Моя гордість полягає у тому, що проекти, якими

я займався і займаюсь, виходять на міжнародні ринки і продаються по всьому світі. Бо наука — це просто інструмент розвʼязання проблем. Ось я й розвʼязую.

КИРИЛО КРАСНОВ фізик Розробляє фундаментально новий математичний підхід до гравітації, переосмислення якої призведе до відкриття прихованого порядку Всесвіту. Народився в Києві, мешкає у Великобританії та працює дослідником у Ноттінгемському університеті. Вивчає гравітацію та займається пошуком прихованої геометричної структури у Стандартній моделі елементарних частинок.

Із самого дитинства я знав, що хочу бути науковцем. Завдяки батькам потрапив у фізико-математичну школу, у якій був дуже хороший викладач фізики. Він і захопив мене цією наукою. Серед іншого розповів про журнал «Квант», у якому публікували фізичні завдання. Я почав брати участь, виграв приз журналу, їздив на олімпіади. Тому жодних сумнівів не було: завжди хотів займатися фізикою. У школі я не вчився однаково добре з усіх предметів: мав трійки з літератури й фізкульту-

ри, бо прогулював ці уроки — замість них ішов у кабінет до фізика. На-

чало нудно. Моя робота — зовсім не монотонне занудство, а постійна надія

певно, через учителів — якщо вони не горіли своїм предметом, то й мені

на осяяння й пошук сенсу, який дасть змогу все зрозуміти і спростити. Коли

було нецікаво. Тільки з фізики й математики я завжди отримував пʼя-

таке трапляється — це величезна інтелектуальна насолода. Побачити раніше

тірки. Ненавидів шкільну програму з літератури з усіма цими «образами

приховану просту структуру — ось де справжнє щастя.

когось» (хоч і читав багато іншого — наприклад, фантастику) і лише піс-

Є один принцип, яким я намагаюсь керуватися і в житті, і в науці, — це

ля школи, долаючи цю ненависть, почав усе ж читати класику — і був у цілко-

скромність. Справжня наука відбувається там, де людина скромно підходить

витому захваті. А в університеті я вже почав учитися на «відмінно» й закінчив

до проблеми. Будь-яке просування у фізиці здійснюється маленькими кро-

його з червоним дипломом.

ками. Завжди хочеться стрибнути відразу далеко вперед, але саме цієї миті

У моєму житті не було жодного моменту, коли я думав покинути нау-

все руйнується. Я намагаюся памʼятати про це й рухатися поступово. І є ще

ку. Фізика ніколи не відштовхувала мене від себе. Хіба що в університеті був

одна річ, про яку не слід забувати: самẻ інтелектуальне завдання завжди ці-

період, коли я раптом усвідомив, що ця наука не дає відповідей на філософ-

кавіше, ніж той, хто його розвʼязує.

ські питання життя. Але водночас я дуже скоро зрозумів, що це взагалі не її завдання, а отже немає причин припиняти нею займатися. Я переїхав до Англії в 2004 році. Можу сказати, що підхід учених в Україні та Великобританії не дуже відрізняється. Сучасній науці вже неважливо,

Фізика — дивовижна наука. У ній безліч законів урешті зводяться у щось єдине. Ось, скажімо, були електрика й магнетизм, а потім Фарадей обʼєднав їх в електромагнетизм. У фізиці такі процеси відбуваються постійно. І саме в цьому полягає моя робота.

де саме відбуваються дослідження. Звичайно, місце роботи впливає на фі-

У фундаментальній фізиці є дві головні сутності: гравітація й усе інше.

нансовий добробут. Зате в Україні у вчених в академічних структурах більше

Найцікавіше питання, яке мене мотивує: чи можливе їх обʼєднання. Від-

часу, власне, на наукову роботу, оскільки немає обовʼязкового викладання.

криття такого масштабу відбуваються раз на сто років. Я займаюся тим,

Я поїхав з України, коли на батьківщині була повна розруха — в 1996 році.

що розробляю математичний апарат для такого потенційного обʼєднання.

Будівля нашого Інституту теоретичної фізики, де я був в аспірантурі, пра-

Якщо зовсім просто, то намагаюся зрозуміти гравітацію на дуже нестан-

цювала без опалення. Я почав листування з одним американським про-

дартній математичній мові, сподіваючись, що це допоможе по-новому

фесором, потім написав статтю, яка зацікавила багатьох у науковому

усвідомити явище й посунути гравітацію ближче до квантової теорії поля.

співтоваристві, — і склалося так, що мене зарахували до аспірантури Пенсильванського державного університету навіть без особливих іспитів.

Якщо мені це вдасться, то я вважатиму свою життєву місію як фізика виконаною. Основне питання, яким я займаюсь зараз, — це пошук прихо-

Їдучи на Захід, науковець може розвʼязати проблему добробуту. Але пла-

ваної геометричної структури у Стандартній моделі елементарних части-

тить за це іншими речами. Емігрантське життя доволі складне. Коли ти жи-

нок. У цій фізичній моделі є певний безлад. Ми знаємо елементарні час-

веш на своїй землі, то все набагато простіше.

тинки, можемо їх описати, але модель виглядає неймовірно складною.

Я викладаю в своєму університеті два курси — «Векторне числення» й «Ди-

Я хотів би знайти і зрозуміти якусь приховану структуру, яка ховається за

ференціальну геометрію». Але ця робота не приносить мені особливого ін-

цим безладом. У мене є ідея, як це зробити, і моя мета — перевірити її. До

телектуального задоволення. Хоча це, звичайно, корисно, бо доводиться

того ж я буду щасливим в обох випадках: і якщо вона спрацює, і якщо не

тримати себе в тонусі й навчатися чітко висловлювати думки. Але як же це

спрацює. І так, і так я зрозумію те, чого не розумів раніше. Але на це по-

ускладнює життя вченого!

трібно багато часу.

Найприємніший час — коли мені не потрібно викладати. Тоді я цілими

Прийнято вважати: що більше ми дізнаємося, то більше не знаємо, адже

днями сиджу й пишу формули. Весь мій стіл завалений папірцями з форму-

збільшується межа зіткнення з непізнаним. Фізика — одна з наук, у якій це не

лами, адже мова фізики — це математика. Тільки не хочу, щоб це прозву-

зовсім так. За 300 років розвитку ми дізналися дуже багато й навчилися опи-

сувати ці знання максимально просто. Ми намагаємося не пізнати нескін-

•

ченну кількість сутностей, а лише звести їх до однієї простої сутності. У цьому

міння ейнштейнівської гравітації. Це можна назвати перезаписом понят-

сенсі фізика схожа на філософію, яка теж має на меті пояснити все простими

тя. До того ж дивовижним перезаписом — коли бачиш гравітацію такою,

смислами. Іншої такої діяльності я не знаю.

то вона стає абсолютно невпізнанною, а її властивості — простими і зро-

У фізиці обовʼязково будуть видатні прориви. Думаю, це станеться сảме

Найбільша гордість. Те, що за останні 10 років я розвинув певне розу-

зумілими. Як на мене, це дуже красивий опис гравітації. Я справді ним пи-

в розумінні гравітації та поглиблення геометризації опису інших взаємо-

шаюся.

дій. Зараз у нас є певний опис цього явища, але вчене співтовариство поки

•

що по-справжньому не усвідомлює всього значення і величі гравітації. Для

мий. Коли я був аспірантом, то мене цікавила тема ентропії. Я написав

всіх інших взаємодій гравітація просто неважлива. На мою думку, саме

кілька статей, які стали дуже відомими, — вони досі найбільш цитовані

з поглибленням ролі гравітації й геометрії буде повʼязаний новий прорив

з усього, що я створив. Навіть більше: тема ентропії за останні пʼять ро-

у пізнанні Всесвіту. Завдяки Ейнштейну існує опис гравітації, який працює

ків стала шалено популярною в світовій науці. Але мені здається, що це

й добре узгоджується з експериментами. Однак у ейнштейнівської тео-

неправильно. Ця тема в застосуванні до гравітації — помилкова дорога

рії є обмеження, вона сама говорить про те, що іноді ця теорія просто пе-

фізики, яка веде в нікуди. Учені всього світу витратять на це колосальну

рестає працювати. Тому наявну теорію гравітації точно буде замінено на

кількість часу, але все буде даремно. Я щиро жалкую, що сам віддав цьому

нову. Більшість фізиків шукає цю нову теорію, відштовхуючись від наявної

стільки часу 20 років тому.

теорії елементарних частинок. Але в мене є відчуття, що саме в гравітації

•

ховаються відповіді на багато загадок. Коли ми їх розгадаємо, то це дуже

штовано фізичну природу нашого світу. Я думаю про світ як фізик. На-

спростить картину світу.

ука дуже серйозно впливає на те, ким я є і яким бачу все довкола. Розу-

Раніше наука рухалася шляхом експериментів. Тобто існувала величез-

Найбільша невдача. Це та діяльність, завдяки якій я найбільше відо-

Найяскравіше враження. Із роками я дедалі краще розумію, як вла-

міння того, як влаштовано Всесвіт, — одне із найяскравіших вражень

на кількість даних, яких люди не розуміли, тому потрібні були теорії, щоб їх

у моєму житті.

пояснити. Зараз дані ми більш-менш розуміємо. І наука вперше рухається

•

шляхом пошуку внутрішньої узгодженості, краси і структури.

віщо все це було.

Не покидає відчуття, що наука перетворюється на дуже модну тему. Але в цьому є певний ризик. Візьмімо, скажімо, усі ці дорогі документальні фільми на тему науки, яких зʼявляється дедалі більше. Не можу судити про інші теми, але у фізиці вони всі дуже поверхові. Настільки, що найчастіше просто спотворюють істину. У світі нині надто багато шуму, за яким стало важко почути про важливі речі. У найближчі роки на людство чекають великі зміни. Компʼютери відіграватимуть дедалі більшу роль. Думаю, уже зараз усім очевидна потенційна могутність машинного навчання. Дуже багато професій просто зникнуть, бо алгоритми це робитимуть краще. Якомога більшій кількості людей уже зараз потрібно вибирати творчі професії, адже креативність — те, що люди завжди вмітимуть краще за штучний інтелект. Майбутнє людей — це творчість.

Найбільша мрія. Прожити довге життя і в його кінці побачити, на-

СЕРГІЙ ПІЛЕЦЬКИЙ біохімік Здійснив ключовий внесок у розробку матричних полімерів — технології, яка в перспективі може забезпечити людству довголіття, лікування раку та хвороби Альцгеймера.

Із 1998 року живе у Великобританії, працює професором біоаналітичної хімії та головою наукової групи в Університеті Лестера. У школі я завжди був відмінником. А в університеті лише трошки не дотягнув до червоного диплома, бо не всі предмети мені однаково подобалися. Четвірки отримав із математики й фізики. Хімія та біологія, звісно, були на «відмінно». Коли навчався в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, то на хімфаці в дипломі писали лише три професії: інженер, учитель або науковець. Скільки себе памʼятаю, завжди хотів бути винахідником — і в моєму дипломі чітко вказано: науковець. Тому особливого вибору щодо карʼєри в мене не було.

Коли я тільки починав, то спеціалістів із матричних полімерів годі було й шукати. Хоча цікаво те, що цю технологію фактично винайшли

не тільки розпізнавальні, а й каталітичні, сигнальні. Природа такого зробити не може, а хімія — цілком.

в Україні наприкінці 1930-х років. Але тоді, як часто буває, дослідники не

Завдяки нам можуть змінитися цілі галузі. Зʼявляться сенсори, які кожен

змогли нормально пояснити і прорекламувати власну роботу — тому її

зможе використовувати вдома. Якщо треба здійснити діагностику, то зараз

просто не помітили.

доводиться йти до лікаря, здавати аналізи. Усе це коштує багато грошей і по-

Я писав усім світовим спеціалістам, намагався познайомитися, розказу-

требує часу — дуже вагомий відсоток коштів у медицині наразі витрачають

вав, чим займаюся, дослухався до порад. На мій погляд, наука й має бути та-

саме на це. А з нашою технологією таке стане непомітною рутиною. Люди

кою міжнародною, а співпрацювати треба з найкращими спеціалістами у світі.

зможуть дізнаватися про проблеми в організмі задовго до того, як порушен-

Один із моїх співбесідників, професор Тернер, запросив мене до Англії — це

ня почне себе проявляти. Уявіть, це можна буде зробити просто через мобіль-

було дуже почесно, бо він вважався найкращим спеціалістом нашої галузі. Далі

ні телефони, які почнуть постійно моніторити, щỏ відбувається в організмі,

зі своїми проектами я їздив працювати в Японію, але професор Тернер про

і якщо щось негаразд, то подаватимуть сигнал тривоги. А далі вже поштою

мене не забув і знову покликав до Англії — уже назавжди.

надходитимуть потрібні ліки й пояснення від медика: «У вас, можливо, є ось

На той час полімери були не дуже цікавою темою. Вони могли просто

така проблема, тому випийте це, і все буде добре».

розпізнавати певні речовини, але що з цим робити далі, ніхто не знав. Най-

Лікувати рак, продовжувати життя, боротися з інфекціями — усе це змо-

більш перспективним варіантом тоді здавалося використання їх в адсор-

жуть матричні полімери. У технології стільки потенціалу, що мені навіть

бентах. Але мені це було не дуже цікаво, і поступово я почав рухатися в бік

складно уявити галузь, де вони точно не знадобляться.

нанотехнологій. Схоже, я вгадав із дорогою, бо тепер наші матеріали можуть

Це одна з найбільш перспективних технологій планети. Ми вже здатні ро-

у будь-яких напрямах реально конкурувати з біологічними молекулами, та-

бити абсолютно унікальні речі, на які інші методи просто не спроможні. Зараз

кими як антитіла. Скажімо так: відбулася еволюція можливостей від «Запо-

антитіла використовують для лікування, наприклад, того ж раку. Ця терапія

рожця» до «Феррарі».

досить ефективна, але ну дуже дорога — курс лікування потребує близько ста

Як узагалі розвивалася медицина? Спочатку лікували травами. Ніхто не

тисяч доларів на рік. При цьому антитіла працюють із великою кількістю обме-

знав, як і чому це працює, але намагалися знайти якийсь звʼязок і використо-

жень: скажімо, вони не можуть проходити через шлунок — бо просто зруйну-

вувати його далі. Потім почали екстрагувати певні речовини з рослин, напри-

ються там. Для полімерів такої проблеми немає. Тобто замість того, щоб робити

клад хінін, і вже його використовували для лікування малярії. Наступний етап —

складні інʼєкції, аналогічні ліки можна буде просто випити, як таблетку.

цілеспрямована розробка синтетичних сполук, які можуть викликати певну

Основна проблема матричних полімерів наразі в тому, що все дуже добре

реакцію організму. Зараз, фактично, триває проміжний етап — ферменти

працює в лабораторії, але щоб утілити роботу на практиці, потрібні партнери,

чи антитіла використовують як біологічно активні молекули в діагностиці

які візьмуть технологію й почнуть її використовувати. Для цього є дуже багато

й імунотерапії. Вони порівняно непогано працюють як сенсори, коли, скажі-

не наукових, а суто технологічних проблем, які простіші, але їх чимало — за

мо, треба визначити вагітність або виміряти глюкозу. Проте це досить при-

якої температури проводити виміри, при якому pH тощо. Тобто зараз справа

мітивні процеси, бо такі речовини не дуже годяться для використання поза

за оптимізуванням і шліфуванням технології, що потребує партнерів. Саме

організмом. А ми можемо створити хімічні сполуки, які мають таку саму

цим я займаюся останнім часом.

здатність розпізнавати все, що треба, але без обмежень щодо умов їхнього ви-

Я працюю на керівній посаді в найкращій у своїй галузі лабораторії світу.

користання. Вони просто набагато стабільніші. При цьому їх можна спеціаль-

Гадаю, мені все вдалося, бо завжди було бажання робити щось нове. Якщо

но підлаштовувати, щоб використовувати для дуже особливих напрямів: на-

є охота, то можна досягти буквально всього. Хоча, звісно, іноді буває ліньки.

приклад, створювати матеріали, які мають одразу кілька функцій — скажімо,

Насправді мені завжди ліньки! Саме тому я вважаю, що найкращий стиль ме-

неджменту — знайти людей, яким буде цікаво робити замість тебе те, що тобі самому робити нудно. Я працював в Україні, Росії, Японії, Швеції, Німеччині, Франції й Англії. Можу сказати, що підхід науковців у кожній країні дуже відрізняється, у всіх

В Англії більшість науковців живуть у стилі «ми найкращі в світі, ми все можемо зробити». В Україні, як мені здається, типовий погляд «ми можемо не гірше, ніж хтось». Тобто мало хто планує зробити якісь реальні принципові зміни, отримавши за це Нобеля. Але, звісно, так не тільки в Україні.

є власний стиль. Скажімо, в Японії багато проблем вирішують кількістю —

Адміністративна кар’єра мені не цікава. Я зовсім не хочу бути керівником

тобто над проблемою планомірно на всіх фронтах працює велика група людей.

інституту, бо дуже багато часу треба витрачати на організаційну роботу, а мені

Вони приходять уранці й залишають лабораторію хіба о 23-й. Ми ж зазвичай

важливіше займатися наукою. Але, скажімо, отримати Нобелівську премію —

концентруємося на найбільш критичному місці, а далі паралельно доробляє-

так, це було б непогано.

мо решту.

Я пишаюся тим, що вдалося змінити ту галузь, якою люди займалися ба-

В Україні дуже багато гарних спеціалістів, які все чудово знають і роблять,

гато років, але лише тепер вона отримала грандіозні перспективи. Нарешті ми

зокрема й у сфері матричних полімерів. На мій погляд, найкраща можливість

можемо робити справді великі справи, і хай це не дуже скромно, але моя за-

для вітчизняних науковців — це спільна робота, коли частину досліджень

слуга в цьому також є.

здійснюють десь, скажімо, в Англії, частину — в Україні. Тоді все вдається справді ефективно.

Що далі? Хочеться використовувати нашу технологію для розвʼязання основних проблем людства. Скажімо, лікувати рак. Далі є ще одна велика

Ніколи ніде за кордоном у мене не було проблеми з тим, що я з України.

проблема — хвороба Альцгеймера, яка рано чи пізно стосуватиметься всіх.

Мова науки універсальна, але в мене клопіт із іншим — з акцентом. Я не дуже

Також хвилює питання довголіття — ну, не хочеться помирати, чесно. До-

здібний до мов. У моїх дітей такої проблеми вже немає, у них чудова англій-

бре, хай не абсолютне безсмертя, але щоб принаймні не надто хвилювати-

ська, бо вони пішли до школи тут, в Англії. Українською розмовляють тільки

ся, що станеться в твої наступні 50–100 років. І ми це зможемо.

зі своїми бабусями. У сучасному світі неважливо, який у тебе ґаджет. Середньовіччя — у голо-

•

Найбільша гордість. Те, що за допомогою нашої технології можна

вах людей, а не в тому, яку техніку вони використовують. В Афганістані бо-

буде вирішити дуже серйозні проблеми людства.

йовики користуються дуже сучасними телефонами й комп’ютерами, але як

•

щодо їхніх цінностей? Тобто проблема не в інфраструктурі чи технологіях,

конати інших людей, що наша технологія справді чудова.

а в їх застосуванні.

•

Планета перенаселена. Але при цьому немає жодної потреби в тому, щоб

Найбільша невдача. Дуже багато сил витрачається на те, аби переНайяскравіше враження. Коли бачу, як наші матеріали спрацьовують.

Під час планування експерименту ти ще не знаєш, чи щось вийде. А коли

люди настільки рано помирали. У цьому просто ніякої користі. Уявіть: через

бачиш, що все відбувається саме так, як треба, то це дуже приємно.

сучасні обсяги знань, щоб виростити професіонала, зараз потрібно набагато

•

більше часу, аніж раніше. І такий профі має обмежену кількість років, коли він

вирішили основні проблеми людства, щоб життя людей стало краще.

може бути корисним для суспільства. Коли енергія зникає і життєві функції

Ну і, оскільки я патріот, мені би дуже хотілося побачити, що Україна

починають згасати, то віддача від людини знижується. Фактично, зараз сус-

бурхливо розвивається.

пільство має 20–30 років, щоб фахівець працював на повну. А якщо ми цей час подовжимо, то світу стане тільки краще. Тобто людина житиме довше і споживатиме більше ресурсів, але й користі від неї буде більше. Гадаю, один із можливих варіантів боротьби з перенаселенням планети — обмеження рівня народжуваності.

Найбільша мрія. У мене багато мрій. Скажімо, щоб наші матеріали

ЮРІЙ ГЛЕБА генетик Створює препарати, які врятують людство від проблем із антибіотиками. Народився в селі Шаланках Закарпатської області, живе в Німеччині. Автор фундаментальних досліджень у галузі генетичної інженерії рослин. Серед іншого відкрив спосіб отримання гібридів рослин без традиційного схрещування. Останніми роками займається розробкою лікувальних препаратів, які прийдуть на зміну ері антибіотиків. Член кількох міжнародних академій наук.

Я вчився в маленькому закарпатському селі, потім — у школі-інтернаті й Київському університеті. Отримував відмінні оцінки майже з усіх предметів, окрім історичного матеріалізму — з нього вліпили четвірку. Добре показав себе на фізичних олімпіадах, тому фізикою й зайнявся, а далі поступово перейшов до біофізики і, врешті, генетики. Мабуть, одне з моїх найвідоміших відкриттів — це спосіб, у який можна брати клітини рос-

лин, знімати з них оболонку і схрещувати без традиційних маточок і тичи-

Будь-який новий продукт має давати щось таке, чого не можна отри-

нок. Після цієї роботи я став другим радянським науковцем, який поїхав на

мати інакше. Якщо у вас онкологія, то ви будете використовувати терапію,

стажування до Федеративної Республіки Німеччини, завдяки чому прориви

що базується на ГМО, у вас просто немає вибору. А з їжею поки що існують

наших науковців стали відомими в усьому світі. А коли за півтора року по-

альтернативи.

вернувся, то Національна академія наук України наважилася на досить сміливий крок — і я став наймолодшим академіком в українській історії. У людей досі багато упереджень щодо генетики. Коли йдеться про здо-

Суспільство боїться цих досліджень і не хоче їх. Через це я вже багато років тому покинув роботу над рослинами як сільськогосподарськими культурами. Бо з ліками все навпаки — їх хочуть усі.

ров’я й ліки, то більшість каже, що препарати, створені в рослинах за до-

Одна з найбільших сучасних проблем — завершення ери антибіоти-

помогою генетичної інженерії, — це добре. Але якщо ми починаємо гово-

ків. Ми іноді забуваємо, наскільки важливим за останнє століття був цей

рити про ті самі технології, але в харчових продуктах, то одразу виникає

етап для розвитку здорової людини. За перші 15 років вироблення анти-

страх перед ГМО.

біотиків вони знизили смертність більше, ніж усі інші медичні препара-

Щодо генетично модифікованих продуктів у нас нині така сама ди-

ти за наступні 45 років. Але цьому настає кінець, бо в біології немає нічого

кість, як і в Середньовіччі. Тоді когось легко називали відьмою й без зайвих

постійного. Річ у тім, що якщо повсякчас атакувати бактерії без потреби

думок забивали камінням. Так само й із ГМО: хтось когось звинуватив —

в антибіотиках, вони виробляють своєрідну нечутливість, знаходять спо-

і всі повірили. Принаймні у цьому сенсі людство поки що не дуже пішло

соби стати резистентними до ліків. Люди часто вживають антибіотики

вперед. Вірять або хіміку, або алхіміку.

при нежиті чи застуді — захворюваннях, які не мають нічого спільного

Світ виробляє грандіозну кількість генетично модифікованої сої, ку-

з бактеріями, адже це вірусні хвороби, антибіотики щодо них просто не

курудзи й бавовни. І я не знаю жодного випадку, коли хтось захворів або

діють. Через ці та інші не дуже розумні вчинки бактерії поступово виро-

мав інші проблеми через споживання ГМО. Водночас знаю багато при-

били стійкість.

кладів, коли люди хворіли й помирали після вживання органічних або

Через резистентність бактерій до антибіотиків лікування стане дуже

так званих біопродуктів. Бо в них може бути набагато більше істот і речо-

фрагментованим. Уже зараз часто доводиться перетворювати терапію на

вин, які створюють проблеми, коли потрапляють до людського організ-

своєрідну двоходівку. Спочатку ви маєте визначити, яка саме бактерія у ва-

му. Але через архаїчні забобони наука змушена йти за смаками людей,

шому організмі, а потім знайти, які антибіотики до неї ще ефективні. Це

а не формувати їх.

буде дорожче й набагато складніше.

Люди бояться нового й незрозумілого. Усі генно-модифіковані орга-

Дуже скоро зʼявляться бактерії, стійкі до всіх класів антибіотиків.

нізми були створені лише для того, щоб зробити сільськогосподарське ви-

Тому важливо вже зараз мати якісь альтернативи. Те, над чим я пра-

робництво більш ефективним, щоб людство не померло з голоду. Тобто

цюю, — це великі білки, у сотні разів більші за антибіотики, які мають

завдяки науці можна отримувати більше врожаю за меншою ціною і при

радикально інший механізм дії. Ми плануємо сформувати ці лікувальні

цьому витрачати менше хімії. Але оскільки споживач цього всього не ба-

молекули так, аби вони набагато довше не дали бактеріям шансів обій-

чить, а дивиться лише на страшилки, які десь прочитав, то він це відкидає

ти цю дію.

передусім тому, що не розуміє для себе жодної переваги. Для порівняння

Є кілька прямих застосувань, які ми зараз розвиваємо. Скажімо, діарея

можна пригадати, що кожного року в автомобільних аваріях гине міль-

мандрівників. Від неї страждають більшість людей, які подорожують по-

йон людей. Постає питання: «Може, автомобілі небезпечні?» Та ні, вигоди

над 10 днів у якихось екзотичних країнах, і це може призводити до дуже

від них набагато більше, ніж локальна небезпека для окремої людини. Так

поганих наслідків. Зараз усе, що можна зробити, — це намагатися ліку-

само й із ГМО.

ватись дедалі менш ефективними антибіотиками. Ми розробляємо інший

варіант — пігулку, яку турист приймає під час подорожі раз на день, і вона оберігає від таких захворювань.

Я отримав чимало нагород, але найдорожчою можу назвати Премію Кьорбера 1989 року. На той час вона вже була за розміром така сама, як і Но-

Також протидіємо інфекціям у людей, які прийшли в госпіталь і там

белівська, але з єдиною умовою: гроші йшли не в кишеню науковцеві, а ви-

підхопили бактерію. Лікарні — розсадники різних бактерій, стійких до ан-

трачалися на його науку. На ці кошти мені вдалося купити якісне обладнан-

тибіотиків. Це ідеальний виклик для наших досліджень. Гадаю, протягом

ня для Інституту клітинної біології та генетичної інженерії в Києві, який

наступних двох років ми цю роботу завершимо.

я довго очолював, а зараз є його почесним директором.

Рано чи пізно ми дійдемо до постійного й непомітного моніторингу нашого тіла, коли певні ремонтні роботи відбуватимуться ледь не в ав-

•

томатичному режимі. Але це буде не через 10 років, а можливо, через 50.

ще Глеба, то її імʼя згадується вже частіше, ніж моє, і це дуже приємно.

На відміну від ІТ, біотехнології набагато повільніші, бо науковці не мають

•

змоги швидко перевіряти всі ідеї та процеси в реальному часі — так звані

було так багато, що зараз навіть не згадаю, яка з них найбільше вразила.

клінічні дослідження нових ліків потребують багаторічних зусиль.

•

Моя філософія така: варто пробувати щось нове замість того, щоб чекати, поки в суспільства виникне до тебе якесь прохання.

Найбільша гордість. Моя донька, археологиня. Коли я гуглю прізвиНайбільша невдача. Якихось значних поразок я не мав. А дрібних Найяскравіше враження. Це емоції від поїздок. Ми з дружиною

раз-двічі на рік їздимо у якісь екзотичні місця й дивимося на людей, які живуть за правилами тисячолітньої давнини. Це, скажімо, Чад,

Найгірше в роботі з людьми — коли хтось думає, що його цінують

Ефіопія, Судан, Бутан, Папуа – Нова Гвінея. Неймовірні враження від

менше за інших. Коли я працюю з колегами, то завжди повторюю, що

людей і переляк від розуміння, що всі ці унікальні культури зникнуть

не можу всіх зробити щасливими, але моя мета — зробити так, щоб ні-

за найближчі 20–30 років.

хто не був нещаснішим за іншого. Це дуже важливо в роботі з чутливи-

•

ми людьми, а справжні науковці саме такі — трохи аутистичні натури,

свою палатку. Я хотів би привести дві свої компанії до того, що вони

яких дуже легко вразити чи відволікти від думання над науковою про-

матимуть продовження й без мене.

блемою. Вченим потрібен спокійний робочий режим, де їх не відволікають на непотрібні конфлікти. Дуже важливо мати в команді людей не тільки талановитих, а й різних. Бо набрати команду однодумців — найпростіше, але куди ефективніше зібрати людей із різними ідеями. І давати їм можливість працювати, сперечатися й захищати власні судження. Це прості істини, але їх часто забувають. Деяким керівникам від науки притаманний певний генеральський інстинкт домінантного самця, коли «я так хочу» — і всі мають це робити. Така ситуація найчастіше не дає результатів. Справжній прогрес — це прорив у невідоме, тому його неможливо спрогнозувати. Але мене дуже вражає розвиток інформаційних технологій. По суті, біотехнології — це також ІТ, просто інформацію сховано не у штучних носіях, а у ДНК клітин. Тому генетика — це погляд ззовні на вже готову програму й намагання зрозуміти, як її можна модифікувати, аби не погіршити, а, навпаки, поліпшити.

Найбільша мрія. У моєму віці вже час добре планувати, як згорнути

ОЛЕКСІЙ ПАРНОВСЬКИЙ фахівець із космічної погоди Головний український спеціаліст із космічної погоди — галузі науки, що досліджує активність Сонця й працює над тим, щоб світило не знищило людства. Народився в Києві, нині працює в Інституті космічних досліджень. Очолює напрям роботи з космічною погодою й активно залучає Україну в світові дослідження з цієї теми.

Зараз я займаюся космічною погодою, хоча вчився на матеріалознавця, проте ніколи з цим не працював. Загалом це справа випадку. Я цікавився авіацією, і коли настав час розподілу, то мене направили до Інституту надтвердих матеріалів. Тоді він здавався дуже депресивним закладом — зовсім не було молоді, лише старі дідусі, що позіхали від нудьги. Тож я звернувся до свого викладача з механіки суцільних середовищ, тобто теми, найближчої до авіації. Він сказав, що візьме мене до себе, якщо я напишу хороший реферат. І відтоді я працюю в Інституті космічних досліджень.

Робота в інституті має два режими: «простий» і «аврал». Тобто або «роз-

Це питання порушували на засіданні Комітету ООН із використання

слабон», коли немає поточних завдань і можна створювати якийсь запас на

космосу в мирних цілях. Як реалістичний варіант реакції уряду на таку ін-

майбутнє чи писати статті. Або аврали, коли доводиться працювати по 14 го-

формацію розглядали сценарій силового захоплення операторів мобільного

дин і йти додому о 2-й ночі.

звʼязку. Просто група спецпризначення кладе персонал обличчями на під-

Основні прилади для дослідження космічної погоди — це супутники, які

логу й надсилає пуш-повідомлення всім громадянам з інформацією про те,

літають у далекому космосі. Переважно це апарати США: американці від-

що відбувається. Такий силовий сценарій потрібен, бо часу все узгоджувати

кривають свої дані для всіх, оскільки розуміють, що це проблема загально-

з бізнесом просто не залишиться. Ось це, єдине — і все, що зможуть зробити

людська. Вони зацікавлені в тому, щоб інші також мали доступ до цих знань,

уряди на першому етапі — поінформувати.

розвивали свої сервіси й на планеті врешті зʼявилася сучасна всесвітня си-

Справді потужний спалах на Сонці знищить увесь звʼязок. Вижити змо-

стема попередження (схожа система функціонує з 1962 року, але нині вона

жуть тільки FM-радіостанції і старий мобільний GSM другого покоління, але

вже застаріла). Це космічні дані, які надають нам інформацію про поточний

недовго — батарей у ретрансляторах вистачить хвилин на 20–30.

стан Сонця й сонячний вітер — потік плазми, який іде від світила в усі боки.

Історія сучасної космічної погоди фактично починається в березні

За цими даними можна зробити автоматичний прогноз космічної погоди на

1989 року, коли у Квебеці накрилася енергосистема компанії Quebec Hydro

найближчі години.

Power. Під час цієї події цілком могла вийти з ладу вся енергосистема

У цивільної авіації від космічної погоди є дві головні проблеми. Перша —

східного узбережжя Північної Америки. Ситуацію врятували лише кілька

із короткохвильовим радіозвʼязком, що актуально під час польоту літака над

особливо надійних запобіжників Салемської атомної електростанції під

океаном, де немає постійного покриття сигналом. Під час спалаху на Сонці

Бостоном, які не дали каскаду відмов поширитися далі на південь, аж до

цей радіозвʼязок втрачається. У деяких випадках можна перейти на супутни-

Флориди. При цьому від початку події до повного краху системи минуло 18 се-

ковий радіозвʼязок або просто на іншу частоту, але це не завжди реально при

кунд. За цей час каскад відмов став незворотним.

сильних спалахах. Тоді не працює навіть супутниковий сигнал. Це погано з по-

Я поясню механізм. У лініях електропередач струм змінний. Коли відбува-

гляду авіаційної безпеки через відсутність постійного звʼязку з диспетчерами.

ється потужна магнітна буря, то через швидку зміну магнітного поля внаслі-

Друга проблема — радіація. Коли людина летить у літаку, особливо

док закону електромагнітної індукції Фарадея в цю систему додається майже

якщо йдеться про дальній рейс на великій висоті, то вона опиняється в до-

постійний струм, до того ж однаковий на всіх трьох фазах і на нейтральному

сить радіоактивному середовищі. Бо літак перебуває вище від найгустішої

проводі. Оскільки система на це не розрахована, то все йде на нагрів сердеч-

частини атмосфери, де, відповідно, потік космічних променів набагато

ника трансформатора. Якщо він твердотільний, то зростає його температу-

інтенсивніший, аніж на поверхні. Під час спалаху на Сонці за один вели-

ра й обмотка перегорає. Якщо це масляний сердечник, то він узагалі вибухає.

кий переліт можна отримати річну дозу радіації. Не стверджуватиму, що

Трансформатори такого класу — це величезні гроші, ринкова вартість за один

це становить пряму загрозу для життя і здоровʼя людини, але на такі дози

мегавольтампер потужності — десь 20–22 тисячі доларів. А ми говоримо про

все ж варто зважати.

трансформатори потужністю 200–250 мегавольтампер. Жоден виробник не

Припустімо, ми маємо інформацію, що на нас летить катастрофічно ве-

має їх на складі у великих кількостях, такі речі виготовляють під замовлення.

ликий викид Сонця, — і що далі? У найкращому разі, ми будемо знати про це

Навіть просто привезти трансформатор, установити й налаштувати — це що-

годин за 12–18 — якщо заздалегідь помітимо спалах. Якщо ні — то хвилин за

найменше три місяці роботи для кожного. Ось і порахуйте, скільки часу люд-

15–20. Фактично, у такій ситуації ми нічого не зможемо зробити. Єдина річ, яку

ство буде позбавлене електрики при глобальній катастрофічній магнітній бурі.

уряди, можливо, встигнуть — сповістити населення про те, що відбувається.

Що цікаво, ми досі не дуже добре розуміємо, як ці сонячні викиди відбува-

Що це не ядерна війна, а певна природна штука.

ються, адже ми лише бачимо прояви без детального розуміння фізики процесу.

Проте завдяки спостереженням за схожими зорями знаємо, який викид мо-

думок і мати всілякі навички. Виїжджати з країни, щоб отримати досвід

жуть зробити найбільш подібні до Сонця зірки. Десь у сто разів сильніший за

і повернутися, — безумовно, правильно.

найсильніший із фіксованих на Землі викидів, що відбувся в 1859 році й вивів із

У науковців є відголос аристократичного суспільства, адже початково наука

ладу телеграфну мережу США та північних європейських країн. У випадку такої

була заняттям таких людей. Тож досі існує певний етичний кодекс. Якщо один

магнітної бурі людство буде технологічно відкинуто на сотню років у минуле.

науковець використовує результати іншого, то мусить на нього посилатися.

Для кращого розуміння й можливості передбачення таких подій по-

Плагіат є недопустимим, як і підтасовування даних. Коли вчений оприлюднює

трібно здійснювати фундаментальні дослідження фізики Сонця. Напри-

певні відомості, то має бути абсолютно певним щодо їхньої точності. А в разі

клад, майже вся інформація про Сонце йде з його екваторіальної площи-

виникнення сумнівів про це слід попередити.

ни. Була тільки одна місія Ulysses, яка досліджувала світило поза нею. Її

Але бути просто чесним науковцем — також мало, бо є ще й обов’язки

запустили в 1990-х, летіла дуже довго, але облетіла Сонце лише двічі. На

громадянина своєї країни. І в нинішній ситуації в Україні потрібно розуміти,

Ulysses не було жодних оптичних інструментів, проте він двічі пройшов

що ти спочатку громадянин, а вже потім — науковець. Тобто для мене ви-

над північним полюсом і двічі над південним, а також виміряв параметри

ключені можливості співпраці з країною-агресором. Уже 12 років я займаюся

середовища над ними. Однак це все, що нині відомо. Ми дуже погано собі

міжнародною роботою, а це означає, що проводжу ту саму дипломатичну лі-

уявляємо, щỏ там відбувається.

нію, що й наша держава у своїй зовнішній політиці, — скажімо, невизнання

Я дуже радий, що космос знову стає модною темою. Що популярніша

окупації Криму. Всіх цих принципів, звісно, дотримуюся.

ця галузь у суспільстві, то більше грошей на неї виділяють. Бо без грошей у космосі робити нічого. Космос — дорога річ. Зараз уже жодна країна світу

•

не може щось зробити там самотужки, а тільки в складі міжнародних місій.

сали книжку «Як влаштовано Всесвіт». Із високою ймовірністю того, що це

Але я вважаю, що людині вже нỉчого робити в космосі. Її присутність на

Найбільша гордість. Можу пишатися тим, що разом із батьком ми напи-

перша науково-популярна книжка українських авторів українською мовою.

борту дуже ускладнює та здорожує будь-яку систему. З астронавтами на бор-

•

ту ви не зробите багато того, що можна зробити без них. Автоматика досягла

залишився б працювати в темі та міг би робити це кваліфіковано.

такого рівня розвитку, що людина просто не потрібна.

•

Найбільша невдача. Мені досі не вдалося виховати учня, який реально Найяскравіше враження. У 2006 році ми проводили експеримент з акус-

Про магнітні бурі всі чули через бульварну пресу. Але насправді це дуже

тичного впливу на іоносферу. Уявіть собі: 6-та година ранку, туман, ми

складне питання. Те, що пишуть газети, — здебільшого маячня. Я спеціаль-

приїжджаємо на полігон під Харковом, де стоять дві машини нашого цен-

но перевіряв: коли ЗМІ видавали прогнози про потужну магнітну бурю, то на

тру. Їхнє завдання — виробляти дуже гучний звук і цим утворювати збу-

Сонці часто був абсолютний спокій, тобто це така сама дурниця, як і гороско-

рення в атмосфері (джерелом звуку була турбіна від танка). Від цього гуд-

пи. Але щодо реальної магнітної бурі, то медична статистика свідчить: під час

ка хочеться просто в бетон заритися, незважаючи на весь захист і велику

викидів справді збільшується кількість хворих у лікарнях і зростає кількість

відстань. Розумієте, це сигнал, який реєструється з космічного апарата на

викликів швидкої — переважно з серцево-судинними та психічними захво-

висоті 550 км. Від цього звуку стіною розходиться туман і за 2 хвилини

рюваннями. Проте коли ми намагаємося проводити досліди з конкретними

стає абсолютно ясно. Це моє найсильніше враження.

людьми, то взагалі не можемо зрозуміти, що ж у магнітній бурі може на них

•

впливати. Тобто питання відкрите, поки що воно залишається без відповіді.

роботи потрібно бути трохи менеджером, трохи юристом, трохи фінанси-

Ще зовсім недавно в нашій країні було прийнято, що якщо ти влаштувався на якусь роботу, то на ній і помреш. Але я з цим не згоден. У сучасному світі треба працювати в різних місцях, із багатьма фахівцями, чути безліч

Найбільша мрія. Зараз в Україні науковцеві для ефективної наукової

стом, трохи «рішалою». Моя мрія — щоб молоді люди могли просто займатися наукою, а не всім цим одночасно.

ОЛЬГА МАСЛОВА клітинна біологиня Після власних успішних досліджень зайнялася популяризацією науки й активно розповідає українцям про досягнення зарубіжних учених. Народилася в Кам’янці-Подільському, живе в Києві. Активно досліджує стовбурові клітини, методи тканинної інженерії й регенеративні технології, а також розвивала тему хронобіології та циркадних ритмів.

Моя бабуся була вченою-біохіміком. Коли я приїжджала до неї на літо, то мене повсюди супроводжували професійні книжки: лабораторна діагностика, клінічні дослідження, клінічна цитологія. Остання була найприкольніша, бо з ілюстраціями. Мене дуже веселило запамʼятовувати якісь складні слова з цього підручника, не зовсім їх розуміючи. Ми тоді багато подорожували, і в потягах люди любили допитуватися: «Дівчинко, який твій улюблений вірш?», а я починала розповідати їм про клітинну біологію. Смішно, але, здається, я вже тоді була популяризаторкою науки.

Клітинна біологія — наука, на базі якої багато чого будується. Але зараз межі

рік після першого успішного випадку, а через 10+ років. Тут потрібно бути

між дисциплінами дуже розмиті. Клітинна біологія, молекулярна біологія, під-

стриманим, збирати максимум інформації, планувати коректні клінічні до-

ходи генетичної інженерії настільки проникли одне в одного, що їх уже складно

слідження з тривалим моніторингом після процедури й не кричати ні про

розрізнити. Сьогодні взагалі більшість цікавих і важливих відкриттів відбува-

суперзраду, ані про суперперемогу.

ється в інтердисциплінарних галузях. Останні роки навіть Нобелівську премію з хімії вручали за теми, повʼязані з біологією.

Із усіма цими новими можливостями як напрям на стику філософії та біології дуже активно розвивається також біоетика. Інколи виникають питання, про

Більшість клітин у дорослому організмі вже спеціалізовані та знають, що

які можна годинами сперечатися й усе одно не зрозуміти, як правильно. Напри-

сảме вони мають робити. Але є методика, коли береться клітина шкіри й у ній

клад: у процесі екстракорпорального запліднення, коли роблять дітей у пробірці,

вимикається чотири гени, після чого вона ніби стає такою, якою була у вну-

зазвичай створюють більше, ніж насправді потрібно. І залишаються так звані

трішньоутробному розвитку — з широкими можливостями перетворення на

бластоцисти. Це ще не ембріони, а своєрідні кошички, які є структурою, що по-

інші типи клітин. Коли про це чують фантасти, то одразу кричать, що завдя-

єднає дитинку із матірʼю, а всередині неї, умовно, містяться «яблучка», із яких

ки цьому ми вирощуватимемо органи. Але такий підхід надто примітивний, бо

буде рости сама дитина. А що робити із зайвими бластоцистами? Представники

вже сьогодні метод можна застосовувати для, можливо, менш пафосних, проте

деяких релігій кажуть, що це вже душі. Як учена я вважаю, що їх варто віддавати

корисніших речей. Скажімо, створювати моделі певних хвороб і на них тестува-

на дослідження. Але в багатьох країнах це заборонено. І знищувати їх також ніби

ти ліки, а також досліджувати фундаментальні принципи розвитку організму.

погано. Тому бластоцисти інколи зберігають у рідкому азоті, де вони перебува-

Коли ви читаєте, що «вчені виростили мозок», то це зазвичай клікбейт.

ють роками.

Нині нам складно створити повноцінну печінку або серце. Але порожнисті ор-

Я прочитала десятки лекцій і захистила дисертацію про стовбурові клітини,

гани, як-от сечовий міхур чи трахеї, можна сконструювати вже зараз і реально

це моя тема. Що вони можуть? Головне — вони працюють у нашому організ-

заміщувати їх в організмі.

мі незалежно від того, чи думаємо ми про них, чи ні: вони будували наше тіло

Узагалі, слово «виростити», яке полюбляють уживати журналісти, — мій ок-

ще в лоні матері. Вони рятують нас від критичних ушкоджень, вони «чергують»

ремий біль. Усі собі одразу уявляють, що клітину посадили й тут — хоп! — є сер-

і заміщують відмерлі ділянки. Способи, якими вони це роблять, відрізняються,

це. А так не буває, бо для того, щоб щось виросло, потрібно безліч маніпуляцій. До

залежно від конкретного типу стовбурових клітин і потреб організму. По-пер-

того ж майже жоден людський орган не складається з одного типу клітин, тому

ше, вони можуть собою усунути пошкодження (як цеглиною у стіні) — скажімо,

відтворити його досить складно. Навіть якщо певний орган створили, то його ще

коли потрібно відновити хрящ чи щось таке, — і саме цю їхню здатність част-

потрібно якось приєднати до організму — тобто правильно забезпечити проник-

ково використовують із клінічною метою, коли беруть власні чи донорські клі-

нення кровоносними судинами й нервовими закінченнями. Це ювелірна робота,

тини, множать їхню кількість у лабораторії й уводять в організм. По-друге, вони

над якою зараз працює весь світ. Не варто ділити тільки на біле та чорне: можуть

можуть впливати дистанційно — інколи це називають «регенеративним ме-

чи не можуть виростити. Виростити з нуля не можуть, але можуть допомогти

неджментом». Тобто деякі типи стовбурових клітин можуть приходити на міс-

відновити структуру, коли нирки хоч трохи функціонують. Також тканинно-ін-

це пошкодження й розказувати іншим типам клітин: «Будь ласка, фібробласте,

женерними методами можна відновлювати хрящі й кістки.

насинтезуй нам два нанограми колагену» або «Макрофагу, прибери цей мот-

Останнім часом багато говорять про методику редагування геному

лох». Інакше кажучи, клітина виділяє певні речовини, що їх здатні вловлювати

CRISPR, що може кардинально змінити життя людей. Але в генних і клітин-

інші клітини й відповідати на них якоюсь дією. Цей механізм дуже цікавий, бо

них технологіях потрібно ще дуже багато досліджувати й шукати грамот-

дає шанс розвʼязувати проблеми, які незрозуміло як утворюються, — скажімо, ав-

ний баланс між зарегульованістю питання, коли нічого не можна, й можна

тоімунні захворювання, а також — застосовувати не тільки самі клітини, а й про-

буквально все. Це ті речі, глобальний вплив яких стане зрозумілим не через

дукти їхньої життєдіяльності.

Окрім стовбурових клітин я маю ще одну любов, яка починалася як хобі.

Я займаюся популяризацією науки, бо вважаю таку діяльність надзвичайно

Мені пощастило вчитися на кафедрі, на якій був спецкурс «хронобіологія» —

важливою, а також тому, що вона мені вдається і приносить задоволення. Люди

це наука про біологічну ритміку та взаємодію живого із часом. Найчастіше про

часто всмоктують інформацію, не задумуючись про її якість. В Україні існує сві-

неї можна почути, коли обговорюють різне функціонування організму залеж-

тоглядна проблема, бо в людей мікс із систем мислення: релігійних, езотерич-

но від часу доби. Багато хто вважає біоритміку чимось не дуже цікавим, а мене

них, зацікавлення сучасними технологіями, якісь пострадянські відлуння —

вона одразу зачепила. Можна сказати, що я стала амбасадором циркадних рит-

і це все часто нашаровується й виходить жахлива каша. Тому я вважаю, що має

мів. Спочатку всі трошки дивно дивилися й казали, що це не дуже важливо, але

бути ініціатива, яка доступно подаватиме наукову інформацію.

у 2017 році за дослідження циркадної ритміки вручили Нобеля — й увесь скепсис одразу зник.

У 2016 році я звільнилася з дуже хорошої посади, аби більше часу присвятити популяризації науки. І зараз, через кілька років, я розумію, що зробила абсолют-

Якщо коротко, то людина складається з клітин, у яких працюють своєрідні

но правильно. В Україні зʼявляється дедалі більше різноманітних проектів, які

годинники. А в мозку міститься центральний диригент, який співставляє — що

розповідають про здобутки вчених. Ми не конкуренти, бо всі працюємо заради

в нас на вулиці, а що всередині, і робить висновки. Згадайте, що коли ми кудись

єдиної мети. Наука — це те, що пояснює світ, і людям зараз це пояснення по-

далеко летимо, то одразу відчуваємо так званий джетлаг. Це дуже примітивне

трібне як ніколи.

пояснення того, що відбувається, коли ритми в клітинах залишилися ті самі, що й у Києві, а ви прилетіли в Нью-Йорк і через очі надперехресне ядро в гіпотала-

•

мусі бачить, що навколо ніч, хоча має бути день.

була пʼять років тому. Можливо, це наукове шоу, на яке прийшли дві тисячі

Найбільша гордість. Напевно, варто було б згадати дисертацію, але вона

Головне правило — уночі треба спати, до того ж у темряві. Бо мозок орієнту-

людей. Ніхто не міг уявити, що наука збере так багато зацікавлених. Це було

ється на світло навіть при заплющених очах. Тож якщо світить ліхтар, то орга-

надзвичайно приємно й стало викликом — зробити наступну подію ще

нізм не до кінця отримує інформацію, що зараз ніч.

більшою за масштабом.

Тому моя порада — зрозуміти власний хронотип. Часто можна почути ре-

•

Найбільша невдача. Швидше, це не невдача, а розчарування. Після роботи

комендацію, що лягати слід о 22-й — і буде вам щастя. Але люди, які її вигада-

в науково-дослідному інституті я встигла попрацювати з біотехнологічним

ли, просто перебувають на самому початку шкали хронотипів, тож для них це

бізнесом, але виявилося, що на даному етапі робота в цьому напрямі має ба-

природно і класно. Натомість для інших, які перебувають посередині шкали, ця

гато труднощів, якщо дотримуватися всіх наукових стандартів якості й ба-

порада також може бути цінною, бо їхня ритміка не має вираженої «улюбленої

лансувати на межі ефективного маркетингу та коректної подачі інформації.

частини доби», і їм потрібна зовнішня дисципліна, щоб зорієнтуватися. Хоча

•

я все ж не плодила б неврозів і пом’якшила б цю рекомендацію до «лягати до

ходами. Але якщо говорити про найяскравіші враження, то згадаю ще одну

опівночі», проте найголовніше — у той самий час у будні й вихідні, з різницею

свою любов — музику. Тому скажу, що це концерти.

не більш ніж дві-три години, щоб не створювати соціального джетлагу. Але іс-

•

нує певна кількість людей, які перебувають у верхній частині шкали й належать

критим клубом. Усі ці абсолютно попсові речі: необхідність вакцинації, до-

до радикально іншого хронотипу. Коли вони випробовують ці рекомендації, їм

цільність створення ГМО й багато іншого — обговорено безліч разів, але ви-

нічого не вдається. Через це їхнє самопочуття тільки погіршується. Таким лю-

сновки науковців усе одно не викликають стільки довіри, скільки реклама

дям варто знайти свій режим, у якому лягати можна буде пізніше (але все ж до

чогось альтернативного й маніпулятивного. І моя мрія, щоб наша наукова

другої години ночі) і при цьому спати 7–8 годин. Хронотип визначають багато

частина потоку інформації її перегнала. Але я реалістка, тому на найближче

факторів, зокрема й генетичні та епігенетичні. Тобто, насправді все складніше,

майбутнє побажаю: нехай хоча би зрівняються.

ніж «пташині» прізвиська, і хронотип — це сукупність багатьох відтінків.

Найяскравіше враження. У мене безліч вражень, повʼязаних із моїми за-

Найбільша мрія. Мрію, щоб люди перестали вважати науку якимось за-

ДМИТРО МІШКІН ІТ-розробник Займається системами розпізнавання образів на основі нейронних мереж.

Народився у місті Ровеньках, що на Луганщині, а зараз працює дослідником у Чеському технічному університеті. Моя робота, як і в кожного дослідника, — віднайти або нові питання, або нові відповіді, щоб поділитись ними з іншими. Наразі це відповіді на питання на зразок «Як навчити компʼютер краще використовувати зображення й навчатися». Через те, що питання починається не з «Як працює щось», а «Як навчити», тобто як щось зробити, моя галузь, швидше, інженерна, аніж суто наукова. Нейромережі — найефективніший нині спосіб навчити комп’ютер робити те, чого ми не можемо описати формально (наприклад, як розпізнати людину за фотографією або як добре грати в шахи), але при цьому можемо навести приклад, як правильно, а як — ні. Скажімо, розпізнавання команд

у голосових помічниках, автопілот Tesla, гугл-перекладач — усе це зараз

ретворюється на цілодобовий, доводиться працювати вдень і вночі, щоб усе

уже працює на нейромережах, і далі буде тільки більше.

встигнути. Експерименти, написання статей, програмування, пошук баґів,

Я почав цікавитися цією темою доволі випадково. Моя спеціальність у КПІ —

знов експерименти — від ранку й до ночі. Коли ж дедлайнів немає, то можна

системи керування літальними апаратами, проте займатися нею було не дуже

прокинутися опівдні і працювати з парку чи кафе, без компʼютера, лише

цікаво. Тому взявся за роботу, що стосувалася оброблення зображень, а потім

з блокнотом і ручкою. Це час розкидання каміння.

так склалось, що поїхав на стажування в Прагу. Там мені остаточно сподобалося працювати в науці загалом і машинному навчанні зокрема.

Окрім заняття безпосередньо наукою, я консультую деякі компанії щодо машинного навчання, а також співорганізовую конференцію з компʼютерно-

Інколи я замислювався про зміну сфери діяльності. Такі думки вирина-

го зору EECVC в Одесі. Та й загалом усіляко намагаюся допомогти співвітчиз-

ють досі, але я не люблю ділитися планами. До переходу в науку, наприклад,

никам. У лабораторії мене навіть жартома називають Ukrainian officer — від-

я встиг попрацювати журналістом у двох виданнях і технічним переклада-

повідальний за звʼязки з Україною.

чем. Писати мені подобається, але не настільки, щоб займатися лише цим.

На жаль, в Україні академічна наука в галузі машинного навчання й ком-

Потім я був технічним директором стартапу, але з бізнесових причин він не

пʼютерного зору, за поодинокими винятками, відсутня. Один факт — за всю

злетів — і це, мабуть, найбільша невдача в моєму житті.

нашу історію на головних світових наукових конференціях у галузі машин-

Гадаю, певних успіхів я досяг насамперед завдяки тому, що мені щастило на

ного навчання й комп’ютерного зору є лише дві публікації авторства укра-

людей, із якими працював, — наукового керівника, колег, партнерів по стартапу.

їнських авторів. Я зараз кажу не про національність, а про так звану «афіліа-

А також завдяки тому, що завжди робив лише те, що мене цікавило. Дуже важли-

цію» — місце роботи, тобто університет або компанію.

во робити щось, до чого лежить душа, як і підтримувати тих, хто робить так само.

Щоб займатися академічною наукою саме зараз, із багатьох причин кра-

Не певен, що зараз роль особистості в науці надто велика. Скажімо, у мі-

ще їхати за кордон. Інша річ — займатися машинним навчанням у компа-

сті зникає класний ресторан. Що трапиться? Та нічого, на його місці зʼявиться

ніях. Жодних публікацій у такому разі не буде, але робота від того не стане

інший. Чи якщо зникне, скажімо, компанія «Шкода» — люди просто їздити-

менш цікавою — і тут, в Україні, є чимало і вакансій, і хороших завдань. Ска-

муть на «Пежо» й «Фольксвагенах». Так само і з наукою — існує дуже мало

жу більше, перспективи такі, що в нас є шанс увірватися й посісти дуже гідне

унікального. Як на мене, зараз це просто індустрія з видобутку знань. Звісно,

місце у світовій науці.

люди дуже цінні, але незамінних у науці чи деінде ще — майже немає.

Не думаю, що в найближчі роки на планеті зʼявиться штучний інтелект,

При цьому я можу стверджувати, що моя робота приносить людям ко-

який замінить людину. Але буде такий, який дуже людині допоможе. Багато

ристь. Наприклад, нещодавно мені написав листа аспірант із Дрездена, який

технологій, які зараз коштують мільйони або потребують високої кваліфіка-

займається створенням 3D-моделей будівель за історичними фото. Тобто він

ції для використання, у майбутньому стануть доступними просто у вигляді

може відтворити зображення будинку, як той виглядав сто років тому. Що ці-

готових блоків. Як ось зараз ви можете створити сайт, зовсім не вміючи про-

каво, вони використовують програмне забезпечення, яке я створив ще кілька

грамувати, так у майбутньому матимете змогу користуватися блоками «роз-

років тому — і воно досі дає найкращі результати. Чи, наприклад, мій метод

пізнати обличчя», «знайти картинку» тощо.

ініціалізації нейромереж, який забезпечує більш стабільне їх навчання, — його вивчають у Стенфордському та інших університетах. Сучасний академічний світ машинного навчання базується довкола кіль-

•

Найбільша гордість. Моя донька. Хай наука і професійні здобутки дуже

важливі й цінні, але вона — головне.

кох основних конференцій. Якщо ти там фігуруєш, публікуєшся, то в тебе є імʼя,

•

Найбільша невдача. Стартап не злетів.

гранти, цитування. Якщо ні, то, швидше за все, нічого такого немає. Основні

•

Найяскравіше враження. Від Пуерто-Рико.

дедлайни — восени й навесні. Тому в період дедлайнів мій робочий день пе-

•

Найбільша мрія. Залишу в таємниці!

ОЛЕГ КРИШТАЛЬ нейрофізіолог Присвятив життя дослідженню мозку, відкрив у нервових клітинах два абсолютно нові рецептори, що стало проривом для всієї науки. Народився й живе в Києві. Один із найбільш титулованих і цитованих науковців України. Викладав в університетах США, Японії та Іспанії, а на батьківщині багато років очолює Інститут фізіології ім. О. Богомольця НАН України. Зробив кілька відкриттів, які фундаментально вплинули на розвиток дослідження мозку. Допоміг захистити десятки дисертацій, написав три художні книжки.

У школі я вчився добре, бо мені було весело. А в університеті потрапив на найбільш престижну спеціальність на фізичному факультеті. І зненацька зрозумів, що замість наполеонівського статусу, до якого звик як відмінник, поступово отримую репутацію дурника й ледве-ледве витягую на трійки. Згодом мені вдалося дещо покращити ситуацію, але цей удар долі пам’ятаю досі. Гадаю, він загартував мене на все життя. Саме в універ-

ситеті в мене з’явився сильний і мотивуючий страх не відбутися. І тільки коли я зробив перше значне відкриття, зміг трішки заспокоїтися.

У біології досі є багато невідомого. Наприклад, ми не розуміємо, як насправді формується організм, геном. Це настільки складне завдання,

Із самого дитинства я мріяв стати літератором. Але батьки попереджали,

що мені аж страшно. На цьому полі неймовірно багато роботи, ми тільки

що ми живемо в СРСР — країні, де чесних письменників катують, тому «кра-

починаємо за неї братися. Бо зазвичай усе виглядає так: ти придумуєш,

ще забудь, синку». Але тепер я видав аж три художні книжки. Тобто дитяча

як щось має працювати, потім створюєш — і дивишся, чи функціонує.

мрія здійснилася.

А в нашій науці все навпаки: воно вже працює, а ти маєш зрозуміти, як

Наука для мене — це професія й віра в те, що довколишній світ можна

йому це вдається.

пізнати і зрозуміти. А для людства це взагалі можливість жити. Бо без науки

Коли я тільки починав шлях у науці, мені несподівано дуже знадобилася

нас точно не було би так багато й ми не жили б настільки якісно. Те, що зараз

моя військова спеціальність — інженер із радіолокації. Хоч я й був фізиком

чимало людей не надто звертають увагу на науку, — це тимчасова хвороба,

в інституті, але збирати обладнання для різних мікроманіпуляцій доводи-

вітрянка нашого часу.

лося власноруч. На щастя, збройні сили саме тоді подарували нам якісь старі

Освіта й наука — це величезна мрія для сотень мільйонів людей, які жи-

радіолокаційні станції, з яких я і сконструював перші підсилювачі для наших

вуть у країнах третього світу. Я в таких місцях в основному не працював, а від-

досліджень. Бо на фундаментальну науку грошей ніколи особливо не було, їх

почивав, але пам’ятаю свої розмови, скажімо, з офіціантами на Шрі-Ланці.

виділяли лише на науку про літаки й танки.

У таких людей просто палали очі, коли вони розповідали, як підуть вчитися до

Через свій страх не відбутися перші десятиліття кар’єри я часом пра-

технікуму і як завдяки цьому для них відкриється вікно можливостей. У світі

цював по десять місяців підряд без вихідних. Але при цьому я приходив на

є маса молодих людей, які мріють хоча би про початкову освіту. Коли я йшов

роботу, коли хотів: о 10-й чи о 12-й, бо одразу заробив таке право своїми іде-

учитися і думав про шлях вченого, то теж сподівався, що наука стане для мене

ями. Однак при цьому потім працював 12–14 годин — і так щодня, включ-

певним соціальним ліфтом. Власне, так і сталося. Я дуже сподіваюся, що освіта

но з суботою й неділею. Зате згодом міг собі дозволити абсолютно вільний

в Україні знову стане цінністю.

відпочинок, під час якого відривався на повну. Одного разу на білому горба-

Наукою, як і релігією, рухає віра. Але не віра у бога, а, знову ж таки, в пізнання світу, в те, що світ можна пізнати і що його потрібно пізнати. Вченим ніхто й нічого не обіцяв. Але ми віримо в знання, і ця віра веде нас до успіху.

тому «Запорожці» проїхав від Юрмали на Балтійському морі аж до Ялти на Чорному. Було весело. Зараз у мене вже інше життя, бо я керую інститутом і не беру безпосеред-

Я досить рано зрозумів, що хочу вивчати саме мозок. Бо для свідомого

ньої участі в дослідах. Якщо ви бачите фото академіка в білому халаті, який

вченого головне — вивчати те, завдяки чому він, власне, став свідомим.

щось там пафосно робить біля приладів, то це брехня. Його робота полягає

Тобто саме мозок.

в іншому. Академік має бути радником для молодих дослідників, підказувати

Коли я починав, то біохімія й нейрофізіологія були зовсім іншими. За пів-

їм і бути живим прикладом.

століття, що минули, біологія, без перебільшення, стала основною наукою

Гадаю, мені вдалося зробити кілька важливих для науки відкриттів. Пер-

планети. Біотехнології дають нам величезну владу, можливість справжнього

ше — тут, в Україні, в Інституті ім. О. Богомольця, у 1975 році відбувся історич-

нового вселюдського щастя. Я навіть не ставлю це в лапки, бо все так і є. Але

ний експеримент, у ході якого було здійснено заміну цитоплазми внутрішнього

мене дуже непокоїть людське невігластво й те, як ми будемо використовувати

вмісту клітини людини. Це необхідний крок для розшифрування механізму ге-

здобутки науки: редагування геному, клонування тощо. Потенційно це дуже

нерації нервового імпульсу. Тобто йдеться про дуже глобальну річ про те, як у на-

небезпечні речі, вони мають бути під контролем. Нові знання несуть нові не-

ших нервах узагалі виникає сигнал, звідки береться думка, звідки беремося ми.

безпеки. Усе почалося з винаходу атомної зброї, коли людство вперше отри-

Далі, у 1981 та 1983 роках я відкрив нові рецептори в нервових клітинах:

мало здатність знищити себе.

рецептор протона й рецептор АТФ. Відтоді минуло майже 40 років, і за цей

час наука додала до цього відкриття багато деталей. Скажімо, стало зрозу-

ний Nature, потрібно витратити купу грошей на власні дослідження й мате-

міло, що всі нервові клітини ссавців містять у собі ось ці рецептори, так би

ріали. І без жодних гарантій на успіх чи нагороду.

мовити, імені Інституту Богомольця.

Я не отримав Нобеля, ну то й що. Не отримав, то й не отримав, нічо-

Усі мої відкриття — це правильний погляд у мікроскоп. І безліч мікрома-

го страшного. Зате його отримав мій хороший друг німець Ервін Неєр —

ніпуляцій електродами й іншими засобами: мільйон експериментів із нерво-

гадаю, за скромніше, ніж моє, відкриття. Але через це я не перестав бути

вими клітинами. А ще — суміш пристрасті до науки й везіння.

його другом.

Нині в нейробіології є дві проблеми. Перша — відносно проста, ідеться про розуміння сигналів, природи їх виникнення, передавання й роботи. Думаю,

•

колись ми все про це знатимемо. Друга проблема — хто посилає ці сигнали.

лософськи дивлюся на все, що відбувається зі мною й довколишнім сві-

Хто та сутність, яка використовує мозок, і де вона перебуває? Ось до цієї про-

том. Я радий із того, як прожив своє життя, і що прожив його чесно.

блеми в нас поки що немає навіть підходу.

•

Я помилявся багато разів. Але для наукової діяльності це нормально, бо

Найбільша гордість. Я особливо нічим не пишаюся. Живу собі й по-фі-

Найбільша невдача. Ні за чим не жалкую. Це взагалі смішно — жалку-

вати. Якщо мати тебе колись народила і ти вже живеш, то не радіти жит-

помилка — також крок уперед. Так ти викреслюєш неправильний шлях,

тю — велика дурість.

яким міг би піти сам або інші дослідники. Тому в помилках немає нічого

•

страшного.

згадував і думав «ого». Просто радий, що мені в житті щастило.

Гадаю, у майбутньому нейрофізіологія буде запліднена інформатикою та

•

Найяскравіше враження. У мене немає такого, щоб я подумки щось Найбільша мрія. У мене й мрії немає, я насолоджуюся життям. Моя

ІТ-галуззю. Зрощення штучного інтелекту й науки про мозок — надзвичайно

найбільша насолода — це рефлексія. І вміння думати. Завдяки цьому я над-

потужна перспектива.

звичайно щасливий.

Загалом фронт розвитку нейрофізіології настільки широкий, що на ньому зараз дуже складно виокремити одну-дві найважливіші теми. Вам ніхто з науковців не зможе їх окреслити. А якщо навіть спробує, то збреше. Масштаб і обсяг цих досліджень уявити просто неможливо. Але для приблизного розуміння скажу таке: щороку головні світові спеціалісти з цієї теми збираються в одному місці. Їхні зустрічі є найбільшими зборами науковців планети. Уявіть: 30 тисяч людей на п’ять днів з’їжджаються, аби проговорити, щỏ відбулося в нашій науці лише за один рік. Ось вам масштаб нейрофізіології. У біології буде ще чимало проривів і відкриттів, але майже всі вони означатимуть не величезний стрибок, а маленькі кроки. Ньютонівський закон всесвітнього тяжіння було відкрито лише один раз, удруге таке неможливо. І подвійну спіраль ДНК уже теж відкрили, другої не виявити. Розвиток науки змінився, й тепер вона саме така: поступова та дуже детальна. Нобеля зараз дають за дедалі менш зрозумілі речі. Що цікаво, умовний розмір, крок відкриттів зменшується, а ціна кожного наступного стає щоразу більшою й уже вимірюється в мільйонах доларів. Тобто щоб потрапити в умов-

ВІКТОР ФЕДУН фізик На фундаментальному рівні досліджує фізику Сонця в одному з найкращих університетів Великої Британії.

Народився в Києві, живе та працює у Великобританії, де викладає і здійснює дослідження в університеті Шеффілда. Разом зі студентами запускає ракети й конструює апарати для космосу. Батьки хотіли, щоб я став медиком, але мене з дитинства вабили космос і фізика. Особливо Сонце — грандіозне, яскраве, яке завжди перебуває над тобою й водночас неймовірно далеко. У 1990-х було дуже складно. Учені тоді підробляли, де тільки могли, бо зарплата була символічною, близько 10 доларів. Багато моїх знайомих почали займатися іншими справами, пішли в бізнес, і тепер у них усе досить добре. Але іноді все одно жалкують, що покинули фізику. Дослідження Сонця — це абсолютно фундаментальна фізика, у якій багато експериментів не поставиш. За ним можна тільки спостерігати й на-

магатися пояснити, що відбувається. Що цікаво, спочатку сонячна фізика

Сонце — унікальна природна лабораторія. Настільки масштабні експери-

почала розвиватися як певний додаток до вивчення термоядерного синтезу.

менти неможливо провести десь іще, у жодній лабораторії це не вдасться.

Все було спрямовано на те, щоб зрозуміти, як працює термоядер, і відтвори-

Тому зараз ми разом із американськими колегами будуємо на Гавайях вели-

ти його на Землі, адже це майже нескінченне джерело енергії. Бум сонячної

чезний телескоп DKIST. У цього телескопа дзеркало завбільшки чотири ме-

фізики почався в 1980–1990-х роках, коли було здійснено багато досліджень

три, а роздільна здатність така, що з Києва ми зможемо розглянути гривне-

і запущено надзвичайно успішні сонячні місії.

ву монету в Житомирі. Я впевнений, що цей проект відкриє нам абсолютно

У нас зараз бурхливо розвиваються цифрові технології, інтернет, вірту-

нові горизонти в знаннях про нашу зірку.

альні комунікації, на які сильно впливає Сонце, адже всі сигнали йдуть через

Навряд чи найближчим часом Нобелівську премію буде присуджено за

супутники. Один із найгарячіших напрямів — вивчення космічної погоди,

дослідження у сфері сонячної фізики. Останнім часом її дають за щось при-

грубо кажучи, те, як убезпечити наші інструменти від впливу Сонця. Бо ви-

кладне, що може швидко принести економічну вигоду. Ще одна проблема

киди плазми можуть їх просто зруйнувати.

нашої галузі в тому, що вона не має основного питання. Є багато глобальних

Людство досі мало знає про нашу зірку, безліч нюансів ми абсолютно не

завдань, але єдиного найважливішого — немає.

можемо пояснити. Наприклад, звідки береться сонячне магнітне поле. Або

Ми зі студентами робимо багато цікавого. Наприклад, побудували марсі-

чому сонячна корона така гаряча. У нижніх шарах сонячної атмосфери темпе-

анського ровера й підводного робота — для досліджень в умовах слабкої гра-

ратура близько 5000 кельвінів, а в короні вона доходить до мільйона й більше.

вітації. Узяли участь у конкурсі Space Port America Cup. Найперша ракета, яку

І ця зміна відбувається дуже швидко: на ділянці близько 200 км температура

ми сконструювали, піднялася більш ніж на 3000 метрів і отримала приз за

зростає від десяти тисяч до одного мільйона й вище. Цей процес досі повністю

найточніший політ. Вона була розміром 3,5 метра. Тепер хочемо невеликий

не вдалося пояснити, хоча є величезна кількість теорій: що хвилі нагрівають

супутник грамів на 50–100 відправити на орбіту.

атмосферу, що це роблять енергетичні частинки, і так далі. Моя безпосередня

Ми вже пʼять років влаштовуємо в Києві конференцію Solar Physics and

спеціальність — саме нелінійно-хвильові процеси, те, як вони генеруються

Space Science, у якій беруть участь українські, британські, іспанські та інші

й поширюються в сонячній атмосфері. Я вивчаю збудження хвиль у низькій

вчені. Рівень вітчизняних науковців дуже високий. Це люди глобального

сонячній атмосфері та їх поширення у вищий шар.

масштабу, але при цьому абсолютно не повʼязані із зовнішнім світом, тому

Одна зі складностей вивчення Сонця полягає в тому, що основний масив інформації про нього — це 2D-картинка, тобто плоска. А щоб осягнути, як усе працює, нам потрібно знати 3D-структуру, яку можна зрозуміти, тільки

їм складно зрозуміти, щỏ в цьому світі відбувається. Мені приємно, що я приїжджаю в Україну й бачу дедалі більше хороших змін. Київ стає чистішим, дороги кращими, а люди — привітнішими. Це вражає.

вивчаючи різні спектральні лінії, що формуються на різних висотах. Коли ми вивчаємо Сонце через телескоп, то світло проходить крізь різні фільтри.

•

Найбільша гордість. Мої діти.

І ці фільтри дають нам інформацію, щỏ відбувається на різних рівнях. Коли

•

Найбільша невдача. Особливих невдач немає. Сумно, що постійно не

звичайна людина дивиться на Сонце, то бачить зовсім іншу картинку.

вистачає часу, тому не все, що хочеться, можу встигнути зробити за своє

Я ніколи не відчував заздрощів до колег. Бувало тільки прикро, що вони

життя. Але це не невдача, а просто жаль.

знайшли якусь річ, яку ми пропустили. Але заздрощів немає. Дуже важливо

•

бути порядними. У фізиці плазми багато чого зробили в 1960–1970-х роках.

легою були в Чилі і спостерігали повне сонячне затемнення. Після сильних

Вважаю, кожному вченому потрібно читати більше старого, бо зібрано

вражень вирішили знову зробити там конференцію у 2020 році.

величезний масив даних, який просто лежить пластом, — у сонячній фі-

•

зиці точно.

Найяскравіше враження. У мене багато вражень. З останніх: ми з ко-

Найбільша мрія. Мрію, щоб у всіх усе було добре.

ВОЛОДИМИР ЛУЩАК біохімік Створив в Україні освітню й дослідницьку школу біохімії світового рівня. Народився в Івано-Франківську, де мешкає досі. Досліджує старіння, ожиріння, а також вплив вільних радикалів на організм і способи запобігання їхній шкоді для організму людини. Я ніколи особливо не планував бути вченим. У дитинстві моє оточення було не надто наукове, але у школі я цікавився біологією, фізикою, географією й історією. Проте домінантою завжди була біологія, я розумів, що саме вона мене вражає найбільше. Дуже багато часу проводив на природі, розглядав птахів, рослини, багато читав відповідних книжок. Коли я вступав в університет, то мене запитали, ким хочу бути. Я чомусь абсолютно спонтанно відповів, що біохіміком. Далі запитують: а що це таке — біохімія? Кажу: не знаю, тому й прагну дізнатися. Виявилося, що це була дуже модна кафедра, де на одне місце претендували близько девʼяти абітурієнтів. Мені

пощастило, я став одним із тих, хто пройшов конкурс. Тепер знаю чітко: це було

Наші дослідження можуть реально допомогти призупинити старіння.

абсолютно правильне рішення, бо біохімія — наука універсальна. Біомедична

Навколо цієї теми є багато упереджень щодо перенаселення планети тощо. Але

галузь, ботаніка, біотехнології, вірусологія, мікробіологія — в основі цього всього

мене це не лякає. Ми працюємо радше не над продовженням самого жит-

лежить саме біохімія. Що цікаво: навіть, здавалося б, абсолютно фундаментальні

тя, а над продовженням життя якісного, над тим, щоб воно у старості було

дослідження в нашій науці можуть призвести до суперпрактичних результатів,

яскравим. Уявіть собі самотню літню людину, яка сумно сидить удома, бо ледь

які позитивно впливають на життя багатьох людей.

пересувається, а також уявіть іншу, яка гуляє на вулиці, грається з онуками,

Я ніколи не припиняв навчатися. Коли починаю читати студентам но-

веде активне соціальне життя. Що краще? Гадаю, вибір однозначний.

вий курс в університеті, то вчуся разом із ними, і часто вони розповідають

Тема старіння й запобігання йому давно цікавить науку. Але тепер у на-

мені те, чого я не знаю. Це радість і для мене, і для учнів, бо їм подобається

шій роботі є ще одна тема, яка не те що на порозі, а вже зайшла у відчинені

навчати свого професора.

навстіж двері. Це — ожиріння, зокрема серед дітей. У цього є кілька причин.

Освіта — як велосипед. Щоб їхати, ви маєте крутити педалі. Якщо я при-

По-перше, діти стали менше рухатися: сидять за ґаджетами, не граються

пиню постійно навчатися, то просто впаду з цього велосипеда. Сенс жит-

на вулиці. Друге — шалене погіршення якості їжі: діти постійно їдять шо-

тя — у пізнанні нового.

колад, чіпси, сендвічі, пʼють солодкі напої. Це має дуже значні наслідки, бо

Знаходити нове можна завжди, навіть коли бавишся з онуками. Та де

якщо в дитинстві людина «заробить» ожиріння, то специфіка жирових клі-

завгодно можна шукати нове, цікаве, пізнавальне. Світ дуже цікавий. Тіль-

тин така, що потім упоратися з ними майже неможливо. Фармакологія тут

ки треба навчитися відкривати очі й намагатись наповнюватися знаннями.

реально безсила, бо майже всі препарати мають побічні ефекти. Єдине, що

Часто це вміють саме науковці, які бачать те, що для більшості буде вигляда-

може допомагати, — це радикальне обмеження в харчуванні. За нашими

ти банальним, примітивним чи не дуже цікавим.

дослідженнями, розумне голодування взагалі може розвʼязати чимало про-

Іноді доводиться чути, що в Україні неможливо серйозно займатися нау-

блем. Але переважна більшість людей на таке не здатні, бо ніхто не хоче себе

кою. Це відмовки. Так, іноді це буває складніше, ніж в інших країнах, але наш

обмежувати, закривати рот кляпом. Йдеш містом, а там смачно, тут рекла-

досвід показує, що все можливо. Я працював у найкращих лабораторіях Ка-

ма, завтра в тебе день народження, треба фуршет влаштувати. Тому це ве-

нади, Великої Британії, Фінляндії, Німеччини, Польщі, Бразилії, але повер-

личезна проблема, але все реально, якщо мати сили.

нувся до рідного Івано-Франківська. Наша кафедра має міжнародне визнан-

Я цікавлюся мистецтвом, відвідую картинні галереї, маю певні знання

ня, ми публікуємо результати наших досліджень у впливових міжнародних

в цій сфері. Однак я проти поділу знань на гуманітарні та природничо-ма-

журналах, наші праці цитують інші науковці.

тематичні. Бо часто людина просто не хоче ретельно вчитися і тому називає

У своєму науковому житті я поміняв кілька напрямів. Чимало часу присвя-

себе гуманітарієм. Вважаю, що математика, фізика, хімія, біологія, геогра-

тив, скажімо, вільним радикалам, які вважаються шкідливими для організму.

фія — це ті науки, базу яких треба знати абсолютно всім, незалежно від того,

Ми вивчаємо не тільки їхню негативну дію, а й способи захисту від них і їхній

митець ти чи науковець-природничник. Ніхто вже не відмінить фундамен-

вплив на старіння. Фактично, організм старіє через те, що в ньому накопичу-

тальних знань, які ми зараз маємо. Якщо ми знаємо, що 2 + 2 = 4 або що дві

ються пошкодження, які спричиняють вільні радикали. Нам вдалося встано-

паралельні ніколи не перетинаються, то так буде завжди. Ця база абсолютно

вити певні механізми цих процесів. Окрім того, ми змогли довести, що періо-

необхідна. Проблема в тому, що багато батьків жаліють своїх дітей. Я нази-

дичне голодування може попереджати деякі пов’язані з віком негативні зміни,

ваю це «добрий і добренький». Добренький — той, хто пожаліє, а добрий —

інакше кажучи, затухання активності організму. Ми встановили певні моле-

той, хто навчить. Усі ми маємо бути добрими викладачами.

кулярні закономірності, чому саме так відбувається, і навіть знайшли методи уповільнення деяких функцій організму, які супроводжують старіння.

Одна з наших студенток нещодавно вступила до німецької аспірантури, в дуже хороший медичний університет. І складала там іспит з біохімії. Виявилося, що

вони під біохімією зовсім інші речі уявляють, дещо поверхневі. І не думаю, що

ми це знаємо, то нерідко можемо запобігти розвитку недуги. У майбутньо-

цей західний підхід, який є менш фундаментальним, кращий за наш. Як ме-

му, думаю, складатимемо так звані біохімічні портрети людей. Проблеми

дик може працювати з цукровим діабетом, якщо він навіть не розуміє, звідки

штибу ожиріння чи діабету персоналізована медицина зможе розвʼязувати

береться глюкоза? Наукова база нікуди ніколи не подінеться. Звісно, зміняться

дешево та ефективно.

тонкощі, нюанси якихось методів, але фундамент залишиться. За останні деся-

Найбільше я пишаюся тим, що на батьківщині вдалося створити справ-

тиліття обсяг наших знань виріс грандіозно, відбуваються подальші поглиблен-

ді серйозний рівень освіти й досліджень у сфері біохімії. А найбільша невда-

ня й деталізація, однак основи залишилися тими ж. Глобальні зміни, можливо,

ча в тому, що я хотів би зробити цей рівень іще більш вражаючим. І ми над

ще відбудуться, однак до тих пір базу треба знати.

цим наполегливо працюємо.

Що більше розвинена країна, то вагоміша роль науки в ній, і навпаки,

Я отримав чимало різних нагород, але ніколи цим особливо не переймав-

я думаю, — що вагоміша роль науки, то розвиненіша країна. Для науки

ся. Звичайно, дуже ціную відзнаки міжнародної спільноти за деякі свої дослі-

немає кордонів. Ми не йдемо в Європу, ми є Європою. І немає української

дження. Але все-таки найбільша нагорода — це мої учні. Береш студента як

науки, є світова наука, якою українські науковці займаються також. Тому

пластилін із морозу, розігріваєш, розминаєш і щось із нього ліпиш. Оце наго-

вся наша освіта має бути побудована саме з цією думкою. Днями я приймав

рода, коли ти бачиш, що з того щось виросло, що твоя робота не була марною.

іспит у студентів першого курсу. Я прийшов туди і з задоволенням пого-

А особливо вражають очі студентів, коли вони щось відкривають. Еврика!

ворив з трьома учнями англійською мовою про їхнє життя, освіту і знання. Але, звісно, молодим науковцям треба їздити за кордон. Щоб навчитися

•

Найбільша гордість. Мої учні.

чужого й привезти додому найкраще.

•

Найбільша невдача. Ще все ж таки остаточно не створено те, що хоті-

Зараз у науці дуже важливо вміти працювати в команді. Час індивідуа-

лося б. Щодо біохімії у мене ще дуже багато планів.

лістів минув, особисті прориви тепер можливі хіба що в математиці. Тому

•

підготовка командних гравців — також одне з наших завдань.

кривають. Ось це відчуття: «Еврика!»

Успіху можна досягти роботою. Бажано, щоб цієї роботи було багато, а краще — дуже багато. У нас майже немає вихідних і відпусток, усе життя наповнене наукою, але як же цікаво так жити! Якби мені це було нецікаво, я ніколи цього не робив би. Працювати за гроші нецікаво, краще відкривати щось нове — таке, чого ніхто в світі не знає. Це надзвичайна насолода. Я дуже люблю дивитися на першокурсників і думати про те, скільки нових знань на них чекає попереду. Зокрема знань, про які я навіть не підозрюю, знань, які вони осягнуть самі. Якщо студент погано вчиться, то це означає, що ми, викладачі, не знайшли йому правильного місця. Індивідуальний підхід — це дуже важливо. У нашому університеті ми маємо певні привілеї щодо цього, бо працюємо на світовому рівні. Наша кафедра робить великий внесок в авторитет української освіти, тому нам можна бути достатньо незалежними. Біохімія — основа майбутньої персоналізованої медицини. Ми вже зараз знаємо, що є мутації певних генів, які підвищують шанси до хвороб. А якщо

•

Найяскравіше враження. Бачити очі студентів, коли вони щось відНайбільша мрія. Сильна і незалежна Україна.

ВІКТОР ДОСЕНКО патофізіолог Автор численних монографій і досліджень, які мають практичний результат у вигляді реальних ліків. Народився у Львові, живе і працює в Києві. Присвятив життя дослідженням патологій серця, а також механізму дії надзвичайно важливих ферментів. Автор підручника з патофізіології й один із найактивніших в Україні популяризаторів науки.

У школі я вчився погано, мені нічого не подобалося. Хіба що трішки історія, трішки література, якісь іще гуманітарні предмети, що не стосуються того, чим я займаюся зараз. Вчитися для того, щоб мама сказала: «Молодець, приніс пʼятірку», — мене не заводило. Тому абсолютно логічно, що я не вступив до інституту. Але, на щастя, знайомі покликали санітаром до кардіохірургічного відділення. Мені просто треба було побачити, як люди працюють і як вони розвʼязують надскладні проблеми. Коли бачиш операцію на серці, це не може не зачаровувати, тож я був абсолютно вражений. Настільки, що займаюся серцем досі.

Я ніколи не пожалкував про свій вибір. Наука — це найрізноманітніше, що

приклад, «Корвітин» — для реанімаційних заходів. Цей препарат досі виго-

може мати людина у професійному плані. Нова інформація, ідея, думка — це

товляють, нещодавно була інформація про вже продані 17,4 млн флаконів.

як народження чогось нового. Кохання чи дитини. І в науці кількість таких

До того ж це внутрішньовенний препарат, тобто його продають не завдяки

народжень може бути майже безкінечною.

рекламі, а тому, що лікарі переконалися в його ефективності.

Я займаюся патологічною фізіологією і вважаю її філософією медици-

Із початком війни ми з друзями зрозуміли, що наші бійці на фронті

ни. Хто знає патофізіологію, той знає медицину на загальному, філософ-

часто гинуть від кровотеч, тому взялися за нову для нас галузь — роз-

ському рівні. І це завжди високі цілі, бо патофізіологія ніколи не звужується

робку методів зупинки кровотеч. За рік-півтора було створено й випуще-

до одного органа — у патофізіології ми говоримо про все запалення чи всю

но український кровоспинний бинт «Кровоспас». Його вже закуповують

патологію повністю. Відчуваючи себе на певному Олімпі, не торкаючись до

Збройні сили України, він є в аптечці кожного бійця. Це означає, що укра-

пацієнтів, не лікуючи їх, ми спостерігаємо й бачимо набагато більше, ніж

їнська наука здатна швидко розвʼязувати нагальні проблеми. Більшість

звичайний лікар, який занурений у розвʼязання конкретних проблем кон-

країн світу не можуть розробити кровоспинний препарат, їм для цього

кретних пацієнтів.

потрібно звертатися за допомогою до науковців з інших країн, а в Україні

Моя кандидатська була присвячена артеріо-атеросклерозу — найпо-

це досі можливо. Були хіміки, фізіологи, патофізіологи, було обладнання

ширенішій патології судин. Вивчення біохімічних механізмів ураження

для вивчення інтенсивності крововтрати й були клініцисти, які розумі-

судинної стінки мене захопило, я почав цим займатися і продовжую досі.

ли, яким має бути цей препарат.

Але у процесі також дуже зацікавився протеасомним протеолізом. Це сво-

Це зайве підтвердження моєї думки про те, що українська наука може

єрідний слон біохімії, якого ніхто не помічає. Цей фермент руйнує в наших

випереджати світову. Річ у тім, що окремий хороший учений у своїй галузі

клітинах 90 % усіх білків, які, нагадаю, в нашому організмі постійно утво-

завжди має бути попереду інших науковців. Це і є — бути вченим. Якщо ти не

рюються. Якщо їх не руйнувати, то вони починають засмічувати клітини,

випереджаєш, то просто повторюєш і розумієш, що роблять інші, — а це вже

що може мати катастрофічні наслідки. Тому це надзвичайно важливий

якась інша професія.

фермент. Мої наукові досягнення повʼязані саме з вивченням ферментів:

Із радянських часів найкраще фінансували галузі, пов’язані з військо-

еластази, протеасоми й молекулярно-генетичними механізмами регуляції

вою промисловістю: фізику, математику, хімію, астрономію. Тому в цих

серцево-судинної системи.

сферах у нас левова частка сильних науковців і більшість публікацій. Однак

Патофізіологія — унікальна наука, бо вона нібито дивиться на інші

на диво в Україні є також два біологічні інститути хорошого рівня: Інсти-

медичні дисципліни з висоти пташиного польоту, але при цьому залиша-

тут фізіології ім. Богомольця, у якому я працюю, та Інститут молекулярної

ється дуже практичною. Ця галузь повʼязує фундаментальну науку з клі-

біології та генетики. Вони справді якось тримаються на хорошому міжна-

нічною і дає змогу вивчати механізми захворювання, а не просто займа-

родному рівні.

тися чимось незрозумілим і нібито нікому не потрібним.

Однак тут варто памʼятати, що ізоляція для вченого — колаптоїдний стан.

Я дуже співчуваю фізикам і математикам, бо їм складно пояснити лю-

Спілкування з колегами з інших країн обовʼязкове, бо тільки так можна вчас-

дям, навіщо вони щось вивчають. Натомість сам можу будь-кому сказа-

но отримати критику чи підтримку своєї ідеї. Державі слід окремо виділяти

ти, для чого це вивчати. Не просто так, а щоб розробити нові методи ліку-

гроші на підтримку молодих науковців, щоб вони мали змогу їздити, знайо-

вання певних захворювань.

митися, налагоджувати контакти, дивитися, аби, як за Шевченком, «і чужого

Тому за дослідженнями я завжди бачив реального хворого з реальни-

научатись, і свого не цуратись».

ми стражданнями, який цієї миті помирає й потребує нашої допомоги. На

Науковці завжди були соціально активними людьми. А з 2014 року вплив

щастя, нам із колегами вдалося створити кілька успішних препаратів. На-

учених на суспільство зріс іще більше. Зараз в Україні неймовірний науко-

во-популярний бум. І це тільки на краще, адже що більше буде науки, то більше ставатиме доказової інформації про всі сфери життя людини. Дуже раджу всім ученим виходити зі свого звичного й таємничого життя задля популяризації науки. Ви не пожалкуєте, якщо підете до людей і відкриєтеся. У 2009–2010 роках ми створили проект «Моя наука». Покликали науковців, зробили сайт і почали працювати. Потім було створено «Дні науки» й «Наукові пікніки», що досі відбуваються по всій країні для десятків тисяч людей. Це міжнародний тренд. Люди мають розуміти, кому й навіщо вони дають гроші. Їм треба спілкуватися з науковцями, щоб усвідомлювати, що ми займаємося, умовно кажучи, прикольними штуками. Тоді вони підтримуватимуть ідею, щоб у бюджеті було більше грошей на науку і, відповідно, учений міг працювати ефективніше. Мої батьки вирізнялися блискучими музичними здібностями. Мама закінчила консерваторію як солістка філармонії, а тато був диригентом і композитором. Порівняно з ними, на мої музичні здібності просто не варто було сподіватися, та мені й не хотілося цим займатись. Однак потім я все ж грав популярну музику в групі «Старлінґ», названій на честь відомого англійського вченого, тобто тут теж натяк на науку. Якби нас оцінювали професіонали, то нам було би дуже погано. Але студентам та іншим молодим людям подобалося, що викладач грає у групі. Для них ми насправді й грали. Завдяки науці в нас скоро буде ще потужніший прогрес, іще більше вилікуваних хвороб, іще точніша діагностика. Ми почнемо лікувати захворювання, якого в пацієнта ще навіть немає, але є передумови до його виникнення. І хоча дуже важко прогнозувати, якими будуть здобутки медицини в майбутньому, та можна точно стверджувати, що вони будуть. Люди довше житимуть, хоча при цьому й матимуть більше хронічних захворювань. Це інша сторона медалі. Тобто ми будемо більш ефективно лікувати й не давати можливості людям померти від певних хвороб, тому кількість недужих зростатиме. Я не вважаю, що досяг успіху, і хочу думати, що він попереду. Щось мені вдалося, але успіх для науковця — це Nature, Science, це публікації у журналах з високим імпакт-фактором. У тих, що їх читають усі науковці планети. Великі відкриття — це успіх. Можливо вони в мене вже є, але про це знаю лише я, і потрібно ще багато працювати, аби їх було визнано. Це довгий шлях. Не обовʼязково, щоб усе відбулося за мого життя чи жит-

тя моїх учнів. Це все одно дорога, якою треба йти. Удосконалювати світ і дедалі глибше його пізнавати. Але далеко не завжди успіх у науці — це закономірність, частіше він є просто везінням. Не всім удається впіймати велику рибу, хоча ловлять усі. Моє правило: порядність понад усе. Не можна ображати людей, не можна їм брехати. Треба казати все так, як є. Треба діяти так, щоби це сприяло найкращому розкриттю цієї людини, найкращій реалізації. Потрібно допомагати іншим людям, у біології це називається просоціальною поведінкою. Напевно, люди, які мене знають, скоріш за все, погодяться з тим, що Досенко дещо дуркуватий і просоціальний.

•

Найбільша гордість. Моя донька. Ганна Досенко, магістрка Берлінсько-

го університету.

•

Найбільша невдача. Я не памʼятаю невдач. Та й загалом завжди дося-

гаю того, чого прагну.

•

Найяскравіше враження. Звісно, кохання як явище.

•

Найбільша мрія. Закохатися знову.

ФЕДІР ДАНЕВИЧ фізик Займається дослідженням однієї з найбільш перспективних галузей — фізикою нейтрино, що дає змогу вдосконалювати Стандартну модель елементарних частинок. Народився в селі Новому Бикові Чернігівської області, живе і працює в Києві. Окрім важливих відкриттів у фізиці нейтрино, займається дослідженням слабкої взаємодії, а також рідкісних ядерних розпадів. У перспективі результати його досліджень можуть дати нове уявлення про виникнення й будову Всесвіту.

Із раннього дитинства мене оточували журнали та книжки про науку, і я завжди мріяв займатися астрономією. У школі був відмінником, а в університеті мав трійки з усілякої муті на кшталт марксизму-ленінізму (але також і з електродинаміки). І хоча я, швидше, фізик-ядерник, але те, чим нині займаюся, не надто далеке від астрономії. Я працюю над експериментальними дослідженнями дуже рідкісних ядерних розпадів.

Найцікавіший із них — подвійний бета-розпад — навіть занесено до

терією не взаємодіє електромагнітно (а саме завдяки електромагнітним

Книги рекордів Ґіннеса як найбільш рідкісний процес, який зареєстру-

хвилям ми власне й бачимо зорі та іншу матерію). Вони взаємодіють

вало людство.

хіба що гравітаційно, тобто невидима матерія має якусь масу і впливає

Останнім часом усі сподіваються на кардинальну еволюцію у фізиці елементарних частинок. Наразі її описують у рамках Стандартної моде-

на інші об’єкти, які ми бачимо — на зорі, галактики. Може, йдеться про якісь невідомі частинки? Саме це ми й намагаємося якось зʼясувати.

лі, але вже є чимало спостережень, що ця модель не зовсім правильна.

Ми вивчаємо фізику нейтрино, але при цьому проводимо досліджен-

Тому фізика нейтрино, у якій я працюю, — один із тих напрямів, у якому

ня ядерних розпадів без прискорювачів на зразок Великого адронного

можливі відкриття, здатні змінити уявлення про елементарні частинки.

колайдера, тобто тільки методами ядерної фізики. Взагалі фізика при-

Відчуття, що Стандартна модель є приблизною, існувало з самого по-

скорювачів, фізика високих енергій зараз перебувають у великій кризі,

чатку, до того ж ніхто ніколи не заявляв, що ця модель — досконала. Але

оскільки давно відомо, що вона навряд чи зможе відкрити щось нове. На-

експериментальні факти, що доводять її недосконалість, було отрима-

томість наша галузь активно розвивається.

но порівняно недавно. Наприклад, так звані осциляції нейтрино. Вони

Нас також називають підземними фізиками. Під час досліджень

свідчать про те, що у нейтрино є маса, натомість у Стандартній моде-

надзвичайно рідкісних процесів розпадів дуже заважає радіоактивний

лі це не так. Друге — спостереження за темною матерією. Тобто є якісь

фон на поверхні Землі, зокрема космічні промені. Щоби зменшити цей

частинки й поля, яких при цьому немає у Стандартній моделі. І третє

вплив, обладнання треба розмістити на сотні метрів під землею, що

питання — власне, а чому світ існує? Адже на початку Всесвіту кількість

ми й робимо. Тобто досліджуємо елементарні частинки, із властивос-

частинок і античастинок мала би бути абсолютно однаковою, але на-

тями яких повʼязана будова Всесвіту (нейтрино, що летять із космо-

справді виявилося, що кількість частинок десь на одну мільярдну більша

су), — у підземних лабораторіях. Іноді ми жартуємо, що нам із погреба

за кількість античастинок. І світ існує саме завдяки оцій одній мільярд-

небо видніше.

ній. Але ми не розуміємо, чому це так. Тож Стандартну модель необхідно вдосконалювати.

Ми починали роботу в Закарпатті, у Солотвино, — там була соляна шахта, завглибшки 430 метрів. У ній ми отримали доволі важливі ре-

Уже зараз науковці розробляють десятки, якщо не сотні різних нових

зультати, завдяки яким вийшли на міжнародний рівень у дослідженнях

розширень Стандартної моделі, але заявити, яка з них виявиться пра-

нейтрино. Але, на жаль, шахту залило водою, і нині тієї лабораторії не-

вильною, — неможливо. Потрібні нові експериментальні дослідження,

має. Тепер ми проводимо дослідження в міжнародній співпраці, у під-

бо сама по собі теорія ніколи не зможе піти далеко. Вона здатна перед-

земних лабораторіях Італії, Франції, Іспанії та Кореї.

бачити щось на один крок, але саме експеримент має зробити наступні.

Фундаментальну науку часто недооцінюють. Люди постійно кажуть,

Зараз потрібні нові експериментальні відомості, аби дати теоріям мож-

що від учених має бути користь, віддача. Але ж одним із головних завдань

ливість рухатися далі. Ось цим ми й займаємося.

людства є володіння цією землею і цим світом, що неможливо без знан-

Один із напрямів наших досліджень — пошук темної матерії, що дуже

ня й пізнання.

складно, бо всі її взаємодії надзвичайно слабкі. Це як помітити окрему

Я часто ставив студентам питання: назвіть хоч одне фундаментальне

порошинку, коли насувається пилова буря. При цьому в масштабах Всесві-

явище, яке не має практичного застосування. І вони не могли! Адже всі

ту це щось колосальне — маса темної матерії в кілька десятків разів біль-

найбільш фундаментальні й абстрактні речі рано чи пізно використають

ша за масу зірок, які ми бачимо на небі.

на практиці. Скажімо, якісь квазари за мільярди світлових років від нас

Щоправда, людей часто плутає назва — думаю, її варто було б пе-

чи загальну теорію відносності Ейнштейна застосовують у GPS-навіга-

рейменувати на невидиму, invisible matter, тому що вона з видимою ма-

торах для корекції положення. Тому пізнання є однією із найбазовіших

місій людства. Для мене це очевидно. Але, на жаль, наше суспільство чо-

вчитися працювати у великих групах, що складаються з дослідників, які

мусь часто ставиться до науки інакше. Багатьом людям потрібна миттєва

можуть перебувати, наприклад, на різних континентах. Але будь-які фу-

користь у вигляді грошей. Однак наука ніколи так не працювала, це вза-

турологічні прогнози — це дурня. Зазвичай вони не справджуються.

галі неможливо. Я прокидаюсь дуже рано, іноді о четвертій. Поки дружина і весь світ

•

Найбільша гордість. Я вважаю, що не треба нічим пишатися. Учені

сплять, це золотий час. Потім роблю пробіжку кілометри два-три. Приймаю

мають бути скромними.

душ і йду на роботу. Ну а потім ще ввечері вдома працюю.

•

Головне для науковця — мотивація. Справжній учений постійно

Найбільша невдача. Загибель нашої підземної лабораторії в Закар-

патті. Від мене це не залежало, але все одно дуже прикро.

має бути заглибленим у свою роботу. А також, звичайно, важка праця.

•

Учені майже завжди займаються наукою. Навіть коли їдуть у тролейбу-

через дев’яносто років після того, як їх передбачили. Моєї роботи це

сі — усе одно розмірковують, припускають, аналізують. І, чесно кажучи,

ніяк не стосується, але такий результат справді вражає.

у час інтернету й комунікацій для науковця їздити на роботу та відпра-

•

цьовувати якийсь установлений час, копирсатися у зростаючому потоці

ся до вчених. Може, тоді нашу науку ще вдасться врятувати.

бюрократичних вимог тощо — це, мабуть, найбільш безглузда річ, бо думати можна всюди. Сидячи лише в Україні, мабуть, нічого не зробити. Можливо, якісь теоретики і можуть чогось добитися власноруч, але навіть їм для цього потрібне спілкування. Наука — це постійний взаємообмін знаннями на міжнародному рівні. А для цього потрібен ресурс, потрібна постійна підтримка суспільства. Бо скажу так: якщо зараз не збільшити фінансування науки разів у десять, то поступово вона в Україні просто загине. Піде наше покоління — і все. Можливо, я дещо неправильну річ роблю, але завжди кажу молодим науковцям, що їм треба їхати за кордон. Хоча би на деякий час, оскільки для заняття сучасною наукою потрібен ресурс. Мабуть, одним із найбільших досягнень я можу вважати те, що мені з колегами вдалося зробити в подвійному бета-розпаді, зокрема з ізотопом кадмію-116. Це наша найбільш цитована робота й дуже серйозний внесок у світову науку. Я не певен, що за десять років наука сильно зміниться. Зʼявилися й постійно вдосконалюються компʼютери та інтернет — а це надзвичайно потужна методологічна база. Але принципово нічого не зміниться. Хіба що зросте кількість людей, залучених до розвʼязання серйозних проблем. Раніше в нашій галузі науки вчений міг сам щось варити в лабораторії і щось отримати, а зараз це роблять десятки, а іноді й сотні людей. Тому треба

Найяскравіше враження. Недавнє відкриття гравітаційних хвиль

Найбільша мрія. Мрію, щоб в Україні почали нормально ставити-

ГАННА ЄЛЬСЬКА молекулярна біологиня Відкрила функціональну адаптацію тРНК до синтезу специфічних білків — важливий регуляторний фактор організму, що спричинило прорив у розумінні значення білків у живих організмах. Багато років успішно займається подальшими дослідженнями біосинтезу білків, а також розробляє біосенсори, які можуть зробити життя людей безпечнішим і здоровішим.

Школу я закінчила із золотою медаллю. Якщо отримувала четвірку з якогось предмета, то завжди протестувала й намагалася перескласти, бо вважала, що все слід робити ідеально. Інститут також закінчила із відзнакою. Зараз я займаюся біологією, але в школі ставилася до неї байдуже. Більше любила літературу й фізику, навіть хотіла вступати в Москву на фізмат. Але батьки сказали, що в них не вистачить грошей утримувати мене в іншому місті, тому запропонували обрати університет у рідному Донецьку. Я образила-

ся й відповіла, щоб подавали за мене документи куди хочуть. Батько не став

Нещодавно в нашій сфері зʼявився новий термін — медицина 4П. Перше

ображатися у відповідь і вибрав мені медінститут, де я й захопилася біохімією.

П — це предиктивна медицина, тобто та, що передбачає проблему. П дру-

Тут, щоправда, треба сказати, що я, як і раніше, не особливо любила біоло-

ге — превентивна, вона намагається попередити захворювання. Персоніфі-

гію. Комашки-таракашки — точно не моє. А ось молекулярна біологія, біо-

кована — це третя П — коли йдеться про лікування не хвороби, а хвороби

хімія, генетика — це мене захопило. Хоча я присвятила життя цій темі, але

в конкретної людини з її генотипом і обміном речовин. І останнє, так зва-

все одно десь глибоко в душі мені хтось завжди шепотів: «Ну ось, краще б ти

на партнерська медицина, хоча це грубий переклад слова — це те, коли сам

пішла в фізику».

хворий є партнером у власному лікуванні. Медицина 4П може забезпечити

У 1960-х наша маленька лабораторія на чолі з видатним науковцем Ген-

людям абсолютно новий рівень охорони здоровʼя.

надієм Мацукою першою в країні почала займатися актуальною тоді й досі

Мої дослідження з самого початку були присвячені біосинтезу білка, бо

молекулярною біологією. У світі ця сфера якраз дуже бурхливо розвивалася,

все, що відбувається в організмі, повʼязано з білками. Ви рухаєтеся, дихає-

відкриваючи нові горизонти, а ми починали просто на абсолютно порож-

те, говорите, перетравлюєте їжу — все це так чи інак є функціонуванням

ньому місці. Спершу молекулярна біологія була більше теоретичною наукою,

білкових молекул. Те, як працює генỏм, — також функціонування білкових

а нині вона тісніше повʼязана з медициною, тобто, швидше, прикладна. Те-

молекул, які допомагають генам експресуватися. Тому цілком логічно, що

пер нові відкриття не змінюють кардинально світогляд і підходи, а лише до-

ми зайнялися цією надважливою темою. Щоправда, тоді ми були моло-

повнюють і розкривають уже відому інформацію. Коли молекулярна біологія

дими й дурними, тому кинулися в цю сферу, не розуміючи, наскільки тут

й генетика обʼєднуються з клінічною медициною, то вони не просто зʼясову-

усе складно. Проте врешті нам вдалося зʼясувати, як працюють компонен-

ють певні симптоми, а знаходять механізми розвитку захворювання й те,

ти, що синтезують білок, яка їхня структура. Останнім часом ми навіть пі-

як генетична складова людини бере в них участь.

дійшли до того, як вони беруть участь у розвитку ракових пухлин. І ця тема

Особливої ​​відмінності між молекулярною біологією й молекулярною

нас справді цікавить.

генетикою немає — це суміжні науки, що вивчають зберігання генетичної

Іще одна частина моєї діяльності повʼязана з біосенсорами. Біосенсо-

інформації та її реалізацію. Просто молекулярна біологія займається цим не

рика — це напрям, який виник лише 20-30 років тому. Україна була од-

тільки на рівні генів, а й на рівні білків і функціонування ферментів. Тобто

нією з перших у Європі й навіть у світі, хто почав цим займатися, тому

ми вивчаємо життя на молекулярному, а тепер уже й атомарному рівнях.

ми встигли включитися в процес на рівних із великими міжнародними

І можемо сказати, що ось ця молекула в такому-то місці пошкоджена, що

інститутами. Це дуже важливо, коли підключаєшся до чогось на самому

призводить до певних наслідків. А останнім часом ми навіть знаходимо під-

початку, тоді до тебе ставляться з набагато більшою повагою.

ходи, як виправити це пошкодження.

Біосенсорика — надзвичайно перспективна наука. Скажімо, для визна-

Зараз головний виклик нашої науки — генетичний паспорт люди-

чення токсину в розчині класичними методами потрібні дні роботи й дороге

ни. Це коли ви знаєте набір ваших генів, за якими можна прогнозувати

обладнання. Однак біосенсорика займається створенням аналітичних прила-

схильність до певних захворювань. Завдяки цьому ви вже з самого почат-

дів, які поєднують у собі живе й неживе. Живе — це білки й ферменти, зʼєдна-

ку можете робити якісь кроки, що в майбутньому не дали б розвинутися

ні зі штучним перетворювачем. Ці системи можуть виявляти якісь молекули,

чомусь поганому. Наприклад, якщо у вас є схильність до серцево-судин-

припустімо, токсини, у розчині. Ми вже створили понад 30 різних сенсорних

них захворювань, то ви повинні з юнацтва стежити за цим, займатися

систем, які реагують на токсини, різні шкідливі агенти й солі. Що важливо —

фізичними вправами, відповідно харчуватися і так далі. Думаю, уже до-

це мініатюрні прилади, менш ніж квадратний сантиметр за розміром. І вони

сить скоро генетичний паспорт стане реальністю й серйозно покращить

працюють дуже швидко, буквально кілька хвилин. Тому дешеві, швидкі й пор-

життя людей.

тативні прилади-біосенсори — надзвичайно перспективна розробка.

Ми вже готові впроваджувати цю технологію й переводити її у вироб-

Із віком я почала розуміти, що в житті, крім таких очевидних речей, як

ництво, але, на жаль, усі профільні українські заводи закрилися, а наші

порядність, чесність і працездатність, колосальне значення має людське до-

мізки виїжджають за кордон. Українські хлопці успішно працюють у Фран-

бро. Уміння зрозуміти іншого й допомогти — напевно, чи не найголовніше.

ції, Швеції, Англії й досягають висот у складі міжнародних груп. Це, зви-

Технологічний прогрес зараз стрімкий як ніколи. Іноді я замислююся:

чайно, йтиме на користь усьому людству, але було б добре, якби це робили

чи дасть він людству процвітання? Так, у нас зʼявляться рỏботи й унікаль-

і в Україні.

ні сенсорні системи, які забезпечать здоровʼя та довголіття. Уже зараз учені

Останнім часом у західній науці потужно порушують тему гендерної не-

розробляють датчики, із якими звичайний телефон зможе попередити, що

рівності — і ситуація поступово поліпшується. А в нас лише троє жінок-ака-

поруч є забруднення. Це все буде розвиватися. Але, можливо, крім цього,

деміків на півтори сотні чоловіків-академіків. На рівні кандидатів наук у нас,

людству потрібне щось інше. Головне ж, аби вся ця технологічність не по-

мабуть, рівність, проте далі, коли починається професура, академіки, — жі-

глинула найважливішого — людяності. Співпереживання і прагнення, щоб

нок куди менше. Думаю, це через сформовані традиції, коли від жінки сус-

добре було не тільки тобі. Зараз у нашому світі так багато злості й ненависті,

пільство вимагає займатися сімʼєю й дітьми, що дуже складно збалансувати

що навіть прогрес може обернутися злом замість добра. Як на мене, поруч

з наукою. Але мені пощастило: мій чоловік — теж учений, відомий професор,

із технологічними проривами має відбуватися певне дорослішання суспіль-

який завжди розумів мою захопленість наукою. Бувало, він навіть приїжджав

ства, виховання, скажімо так, людяності в людства.

до мене на роботу, щоб привезти мені розкладачку, аби я переночувала в інституті, коли експеримент затягувався.

•

Найбільша гордість. Я отримала Золоту медаль Вернадського — і стала

Вважаю, що сцену потрібно залишати вчасно. Тому в певний момент

першою жінкою, якій її вручили. Це було відчуття глибокого задоволення,

я подала заяву й звільнилася з директорської посади. Передала інститут

але сказати про вибух великої радості — ні, такого не було. Мабуть, головна

своєму учневі, який прийшов до мене студентом другого курсу, а зараз уже

моя гордість — це учні, які стали академіками й відомими вченими.

став академіком.

•

Найбільша невдача. Те, що мої діти живуть не в моїй країні. І доч-

Коли я пішла з керівної посади, то влаштувала невеличке чаювання. І на-

ка, і син уже давно в Америці. Мій син — професор у Медичному центрі

останок почула про себе багато добрих речей, про які навіть не підозрювала.

Університету Канзасу. Коли він від’їжджав, ми вважали, що це лише на

Люди говорили, що комусь я допомогла порадою, зрушила з мертвої точки

кілька років. Але ті дослідницькі можливості, які він має там, на жаль, не

певну роботу, комусь щось підказала, комусь дала свободу дії. Мені було дуже

можна порівняти з нашими. Хоча він дуже активно бере участь у суспіль-

радісно, ​​і я раптом відчула, що, якщо говорити пафосно, можливо, життя

ному житті України й усім переймається, за своєю психологією він уже

прожито недарма.

американець. І це не зовсім моя невдача, але прикрість.

Успіх у науці має дуже багато складових. Наприклад, коли мені не

•

Найяскравіше враження. Гадаю, це Ave Maria в ризькому Домському

було 30 років, ми з Геннадієм Мацукою зробили важливе відкриття, по-

соборі у виконанні Олени Образцової. Приголомшливе емоційне відчуття!

яснивши дуже цікавий механізм, що бере участь у регуляції біосинтезу

•

білка. Але перед цим багато працювали над проблемою, яку ніяк не мог-

науки не можна. Аби слово «наука» не було лайливим. Щоб знали, що роз-

ли розвʼязати. Аж поки якоїсь миті мені просто потрапив на очі журнал

винена цивілізація може бути заснована тільки на науці, вихованні й освіті.

зі статтею однієї японської науковиці, яка чітко підштовхнула до роз-

Я справді цього дуже хотіла б.

вʼязання нашого завдання. Абсолютна випадковість. Тому успіх передбачає багато складових: наполегливість, працездатність, якісне оточення і, звичайно, везіння.

Найбільша мрія. Я мрію, щоб у нашій країні нарешті зрозуміли, що без

ОЛЕГ АНГЕЛЬСЬКИЙ оптик Науковець, який першим серед українців отримав престижну міжнародну нагороду Галілео Галілея. Народився в Чернівецькій області, зараз живе й викладає в Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича. Зробив низку важливих відкриттів в оптиці, є членом редколегій численних наукових світових журналів.

Мої батьки були педагогами, й вони зуміли привити мені любов до навчання. Також мені пощастило з учителями, які справді готували нас до інтелектуального життя. Сьогодні я розумію, що хоча закінчив звичайну школу районного рівня, але нас навчали як майбутніх військових, учителів, інженерів, науковців — і робили це блискуче. Школу я закінчив із золотою медаллю. Я склав один іспит — письмовий із математики — і мене зарахували до університету. Найбільш цікавими для мене були профільні предмети: фізика, оптика, математика та, звісно, спеціалізовані курси, які вражали й захоплювали. І це не пафос, а правда.

На той час у світі науки відбулося багато подій, які свідчили, що оптика —

зультат. Так відбувається тому, що людський зір працює у видимому діапазоні

це майбутнє. Лазери, оптичні квантові генератори — усе це тоді було за ме-

довжин електромагнітних хвиль, коли можна візуально спостерігати біль-

жею досяжного і звучало, як абсолютна фантастика!

шість досліджуваних явищ.

Навіть більше: цій тематиці було присвячено фантастичні романи, на-

Хоча нині в оптичних наукових дослідженнях чітко прослідковується по-

приклад, «Гіперболоїд інженера Гаріна» Олексія Толстого. А присудження Но-

ворот у бік нанодіапазону об’єктів. Україні потрібно цей поворот не тільки від-

белівських премій нашим тодішнім співвітчизникам Олександрові Прохорову

слідкувати, а й робити свій внесок у розвиток напряму. Адже база для цього є, до

й Миколі Басову не залишило сумнівів у важливості оптичних досліджень для

того ж визнана в науковому світі. Це, скажімо, цикл досліджень у галузі кореля-

нашого і прийдешніх поколінь. Перші голограми також виглядали фантасти-

ційної та сингулярної оптики. До речі, у Чернівцях цього року вже вчотирнад-

кою (до речі, вчені з України в цій галузі були серед піонерів). Тож я був пере-

цяте буде проведено міжнародну конференцію саме з цієї проблематики.

конаний: оптика — справді унікальна наука.

За останні 120 років в оптиці можна виділити декілька надзвичайно

Звісно, бували моменти, коли я вагався, чи варто займатися наукою. Ска-

важливих проривів: відкриття й пояснення явища фотоефекту; досліди

жімо, у 1974 році, коли мені треба було зробити вибір, за яким напрямом всту-

Столєтова щодо визначення тиску світла; винайдення, створення лазера

пати до вишу. На той час престижною професією вважали військову справу.

й мережі лазерних пристроїв; нелінійна оптика; винайдення голографії;

Я зі своїми однокласниками навіть готувався до вступу у військове учили-

створення й упровадження високороздільного світлового мікроскопа; по-

ще, але наука перемогла — цьому посприяли мої батьки й викладачі фізики та

тужний розвиток нових напрямів — біомедична оптика, сингулярна оп-

математики нашої школи.

тика, кореляційна оптика, нанооптика.

Зараз я працюю в Чернівецькому національному університеті. Тому ос-

Якщо людина захоплюється наукою, то для неї важливе кожне відкриття.

новним завданням є підготовка висококваліфікованих фахівців, які будуть

Скажімо, мій перший результат пов’язаний із кандидатською дисертацією.

гідно конкурувати і в Україні, і за кордоном. Я — директор Інституту фізи-

Проблема, яку я тоді розв’язував, стосувалася голографічної реєстрації об’єк-

ко-технічних та комп’ютерних наук, який налічує 13 кафедр, тож організація

тів, розташованих у тьмяному середовищі — туман, задимленість, вода. Ми

навчального процесу в моїй нинішній роботі — основна.

отримали голографічне зображення стаціонарного сигналу, що поширювався

Водночас організація наукових досліджень — також один із пріоритетів у ро-

через світлорозсіювальне середовище. Випромінювання, розсіяне рухоми-

боті. Це і пошук засобів для підтримки наукових досліджень, і організація нау-

ми частинками середовища, формувало нестаціонарний у часі сигнал, якому

кових конференцій, семінарів та диспутів. А ще — пошук і підтримка молодих

відповідали рухомі інтерференційні компоненти в площині голограми. Тому

талантів, організація міжнародної співпраці, стимулювання вчених, наукові ре-

інформацію про розсіювальні частинки не фіксували голографічно. Якість

зультати яких публікують у престижних наукових виданнях.

зображення зростала, що дало можливість візуалізувати об’єкт у зображенні,

Я не вірю в поняття наукової периферії. Де науковець, там і наука. Почну з прикладу нашого університету, який нині посідає третє місце в рейтингу

відновленому голографічно. Це був знаковий результат, на який посилалися навіть за кордоном.

міжнародної наукометричної бази SCOPUS серед усіх вишів України. Показ-

Ще одне відкриття, яке привертає увагу науковців і промисловців світу,

ники цитованості наших праць уже впритул наближаються до відповідних

полягає в розробці комплексу методів із діагностики якості обробки різно-

показників академічних інститутів. Ідеї народжуються в Україні, а для їх екс-

манітних поверхонь. А останні мої наукові результати стосуються створення

периментальної реалізації можна використати матеріально-технічну базу

систем маніпулювання мікро- та нанооб’єктами, оптичними пінцетами, на-

колег за кордоном. Це дає дуже хороші результати.

номоторами й нанороботами.

Унікальність оптики полягає в тому, що це чи не єдиний розділ фізики

Зараз головне завдання нашої науки полягає в пошуку саме оптичного

й науки загалом, де можна наживо побачити передбачуваний науковий ре-

шляху проникнення у світ нанофізики, нанотехнологій. Одним із потягів,

який іде в цьому напрямі, є сингулярна оптика, що охоплює мікроскопію, біо-

ру. Не існує легких шляхів, завжди трапляються перешкоди, але що важчий

логію, медицину, хімію, оптичну метрологію, оптичний зв’язок, нанофото-

шлях, то більше задоволення від результату.

ніку, квантову механіку й астрономію.

Майбутнє оптики на найближче десятиліття буде пов’язано з впроваджен-

Голографічна наука продовжує свій інтенсивний розвиток, перехо-

ням нових ідей нанооптики, сингулярної оптики, кореляційної оптики у практи-

дячи, з одного боку, до цифрового формату, з іншого — до використання

ку шляхом створення сучасних високоефективних мікро- й наноманіпуляторів,

для передачі, реєстрації та відтворення інформації динамічних сучасних

пінцетів, моторів, мікроскопів із надзвичайно високою роздільною здатністю,

систем просторової й часової модуляції світла. У перспективі це наближує

інформаційно захищених каналів зв’язку тощо. Тобто, якщо коротко, то харак-

нас до спілкування з використанням голографічного швидкісного режиму.

терною ознакою стане мініатюризація приладів і пристроїв.

Уже нині існують пристрої, що дають змогу формувати об’ємні зображення

Розвиток оптики ніколи не завершиться. Розвивається суспільство, при-

майже в реальному масштабі часу за допомогою комп’ютерно синтезова-

рода, а отже, розвивається і Всесвіт. Людські знання, ідеї та спостереження

них голограм без якихось проміжних етапів, додаткових кроків і матеріалів.

проникають і в нано-, і в макросвіт. А для цього потрібен різноманітний ін-

Днями я читав навіть про створення голографічного проектора на основі

струментарій, особливо той, що пов’язаний із зоровим сприйняттям. Тому

звичайного мобільного телефона.

мені здається, що в розумних межах шлях оптики безмежний. А якщо взяти

Підходи до науки в різних країнах відрізняються алгоритмами організації роботи. У нас професор, керівник наукової школи, намагається створити ко-

до уваги взаємне проникнення ідей у різні галузі знань, то оптимізму стає ще більше. Адже за оптикою — майбутнє.

манду, у якій ключові позиції займають його учні. Зважаючи на потенціал команди, формулює наукові проблеми, які може розв’язати така група вчених,

•

Найбільша гордість. Я пишаюся науковими здобутками моїх учнів і всесвіт-

а вже потім починає пошук відповідних джерел фінансування.

нім визнанням моєї наукової школи.

За кордоном науковці, які захистили дисертації й отримали відповідні

•

Найбільша невдача: не пригадаю.

наукові ступені, як правило, самостійно прокладають власну дорогу в науці.

•

Найяскравіше враження. Поїздка до Греції на вручення міжнародної

Керівники наукових напрямів виборюють гранти, під які формують нові нау-

нагороди — премії Галілео Галілея. Спочатку я прочитав лекцію для учас-

кові команди, на різні терміни запрошуючи на роботу фахівців різного рангу.

ників конгресу Міжнародної комісії з оптики, а потім віце-прем’єр грець-

У сучасних умовах розвитку інфокомунікацій усе це можна реалізувати

кого уряду вручила мені нагороду. Враження від урочистості вручення

майже з будь-якої точки світу. Головне — не географічне місце, де перебуває

й атмосфери зібрання — неймовірні. Також доволі яскравим і багатим на

науковець, а умови, створені для його творчої роботи, серед них основними

отримання нових емоцій і збагачення світосприйняття був візит до Ки-

є можливість доступу до джерел новітньої наукової інформації та спілкування

таю. До речі, у 2018 році там відбувся конкурс пошуку «Тисячі талантів»,

з колегами з усього світу, доступність участі в дискусіях, конференціях

який я виграв і був включений до переліку видатних учених світу.

і, звичайно, проходження стажувань, короткотривалих візитів та здійснення

•

спільних експериментальних досліджень.

тільки запевнити, що вона пов’язана з наукою.

Гадаю, мені вдалося зайняти своє місце в науці завдяки бажанню, наполегливості й вірі в те, що роблю. Звісно, було би складно без підтримки й розуміння колег та однодумців. Найголовніше — поставити для себе омріяну мету, вірити в успіх і досягати результатів, використовуючи можливі й неможливі засоби для реалізації. А досягнувши — іти вперед, постійно піднімати планку і знову рухатися вго-

Найбільша мрія. На те вона і мрія, щоб про неї не розповідати. Можу

ЮРІЙ БОЛТРИК археолог За 50 років в археології розкопав і дослідив безліч древніх памʼяток та став одним із провідних спеціалістів з історії скіфів.

Народився в Луганську, живе в Києві, однак багато часу проводить в експедиціях по всій Україні. Остаточно завершив дослідження найбільшого у Причорноморʼї кургану Огуз, що тривало майже століття. Розкопав найглибшу культову споруду Скіфії — курган Кара-Тюбе. Написав про скіфів та археологію понад 200 наукових статей, а також три монографії. У школі я не дуже любив історію. Коли обирав, ким бути, то хотів вступати на географічний факультет, але, на щастя, зустрів археологів, які сказали, що то ремесло, а тут усе ж таки наука і творчість. Потім через знайомих своїх батьків я потрапив у першу експедицію на Керченському півострові. Після неї остаточно прикипів до археології — і так усе життя копаю.

Із роками наша наука стала ретельнішою. Раніше експедиції часто бу-

Найкраще в експедиції те, що ти тільки прокинувся, а вже на роботі, не

вали рятувальними, коли треба було терміново знаходити і зберігати ар-

треба нікуди їхати. А якщо серйозно, то спочатку думаєш, що немає нічо-

тефакти, щоб вони просто не зникли, тож на дрібниці закривали очі. До

го кращого за сам момент відкриття. Якщо знайшли цікавий артефакт, то

того ж зараз страшно про це казати, але в радянські часи археологія була

всі радіють, аж підстрибують. Але з роками я зрозумів, що таки найкраще —

потрібна ще й для зміни історичного ландшафту. Від нас вимагали зноси-

встановлення взаємозвʼязку, коли знаходиш якусь систему й можеш пояс-

ти кургани, аби звільнити поля для сільського господарства. І тільки не-

нити, чому артефакт перебуває саме тут і розташовується саме так. Посеред

давно зрозуміли, що це варварство. Скажімо, нам вдалося хоча б частково

ночі може прийти думка, що на березі певна структура має бути саме тією

повернути висоту кургану Огуз. Бажано, щоб він був 24 метри, але вмови-

памʼяткою, яку згадує Геродот. Це дуже цікаво.

ли лише на 12. Та все ж тепер Огуз у степу вже не загубиться — він стоїть потужний і великий.

Одного разу мене охопив справжній жах від нерозуміння, що саме відбувається. Ми розкопували курган і якоїсь миті з нього раптом забили джерела

Одночасно і біда, і допомога археологів — поява металодетекторів. Зав-

з водою. Цього просто не могло бути, тож ми всі запанікували. Тільки згодом

дяки їм ми маємо хороші знахідки. Якщо говорити про Середньовіччя, то в се-

зрозуміли, що сталося. Ті, хто споруджував курган, застелили його водорос-

редньому за сезон знаходили 30–40 монет, а з появою детекторів їх стало

тями, що звуться комка, або застера. Цю траву використали свідомо, бо вона

разів у десять більше. Однак водночас зʼявилися чорні археологи, чорнокопи,

і за багато років залишається досить пружною і просто заважає грабіжникам

які ходять степами та просто грабують, руйнують памʼятки. Більшість архео-

пробитися до камери кургану. У той сезон були значні дощі, і водорості про-

логів вам скаже, що це злочинна структура. Усе, що вони знаходять, потім іде

сто набрали води, а потім почали її нам віддавати. Поки ми цього не зрозумі-

на продаж — або відразу біля памʼяток, які відвідують туристи, або онлайн.

ли, вся команда пережила певний шок.

Якщо ж їх ловлять, то вони кажуть, що шукають тіла загиблих у Другій світо-

В українській археології доволі багато молодих дослідників. До того ж вони

вій війні. Як на мене, минуло вже 80 років, і краще не чіпати тих, хто лежить

мають непогані звʼязки з Європою, бо іноземцям у нас дуже цікаво: у Європі вже

в окопах, бо то вже їхня могила.

майже все розкопано, а в нас іще суцільна terra incognita. До речі, у польових ро-

Археологів налічується до 500 осіб на всю країну, а чорнокопів із металошу-

ботах ми переважно кращі за європейців. З іншого боку, західна археологія досі

качами, за нашими підрахунками, десятки тисяч. Із них, може, троє-четверо

випереджає нас щодо великої кількості археологічної бюрократії. У полі робить-

раз на рік щось подарують археологам або музею. Археологів усе це дуже дратує,

ся абсолютно все: окремі списки на те, як робити фотографію, окремі списки на

бо через них просто зникають памʼятки і втрачаються артефакти, що їх датують.

окреслення, на будь-що. З одного боку, це дуже нудно. А з іншого — виправдано,

Найгірше в археології — коли ти ціле літо копав, а там раніше хтось уже

бо завдяки цьому нічого не губиться й це добре дисциплінує експедицію.

багато разів побував і все виніс. Давні памʼятки тисячоліттями вабили гра-

Археологія важлива навіть із погляду геополітики. Україна як ніхто з су-

біжників і просто допитливих людей. Будь-який курган — це потужна ін-

сідів має на узбережжі багато античних памʼяток. Вони є прямою озна-

формаційна книга, з якої можна прочитати чимало цікавого про те, як ко-

кою причетності нашої землі до Європи. Тут були давні греки, тут була

лись жили й помирали люди.

європейська цивілізація. У нас також є кургани, залишені європейським

Головне правило — копати так, щоби не змінити місце артефакту. Краще

населенням. Скажімо, зараз наші хлопці розкопують могильник, який

вже цей череп чи ще щось проткнути, але не зсунути. Не треба поспішати,

залишили балти — це був певний військовий загін або контингент, що

потрібно все робити спокійно. Згодом до цього вже звикаєш, і коли відчува-

охороняв південні кордони. Тобто Україна історично належить до євро-

єш, що скоро буде шар, наповнений артефактами, то починаєш діяти дуже

пейських держав.

тендітно. Тим паче, що буває, коли коліно стирчить уверх або череп. Тоді, знову ж таки, краще проткнути, аніж зсунути.

Я все життя вивчаю скіфів. Це унікальний народ, який був своєрідним фундаментом гігантського простору від дунайських степів і аж до Байкалу.

Скіфи були іранцями, а найцікавіших із них згадує Геродот: вони жили на

амазонками. У скіфському середовищі справді є багато дівчат, похованих зі

землях по обидва боки Дніпра. Це були кочівники, і завдяки тому, що про-

зброєю. За допомогою антропологів вона обстежила велику кількість кі-

йшли всю Євразію, вони технологічно збагатилися й мали гарну зброю та

сток і знайшла на них сліди травм, спричинених у бою. Але частина чоло-

певний досвід. Але найцікавіше те, що грецька цивілізація майже не зберегла

віків-науковців дивиться на це скептично, мовляв, які там амазонки. Осо-

своїх же артефактів із дорогоцінних металів. Зате вони залишилися у, так би

бисто я все це трактую так: коли скіфи рушали в похід, удома на жінок вони

мовити, покупців — усі ці золоті пекторалі й чудові срібні вази зі складними

залишали запаси, худобу й майно. Щоб сусіди це все не відібрали, дівчата

орнаментами. Звʼязок скіфів із Елладою був надзвичайно цікавим і потужним.

мали зброю. До того ж дружина зʼясувала, що мечів у них було мало, домінує

Скажімо, скіф Анахарсіс багато подорожував Грецією, його вважали одним із

зброя дистанційного використання — стріли та дротики. Тож певною мірою

найшанованіших мудреців давнього світу.

їх справді можна називати амазонками.

Але якби я зараз починав свою карʼєру, то зайнявся би Трипільською культурою. Хоч би тому, що там використовуються сучасні технології. Ска-

•

жімо, є такі великі агрегати на колесах, які проїжджають і одразу виводять

Причорноморʼя. Нам вдалося остаточно завершити його вивчення. Гадаю,

на екран чудові підземні карти з усіма аномаліями. Із появою компʼютерів

саме з ним я залишуся в історії археології.

усе стало легше робити і швидше описувати.

•

Найбільша гордість. Розкопки кургану Огуз — найбільшого кургану

Найбільша невдача. Складно визначити, що вважати невдачею. Ска-

Що стосується самих трипільців, то, звісно, вони не українці. Вся тео-

жімо, я планував копати скіфський курган, а в процесі зʼясувалося, що він

рія про Трипільську культуру тримається тільки на тому, що українці —

доби бронзи. Та це все одно цікаво, тобто про невдачу не йдеться. Мабуть,

найкращі в світі хлібороби, а трипільці були найкращими хліборобами

найбільша невдача, це коли проїхав через усю Україну з представниками

свого часу. Але ми зовсім не родичі. Найкращий шматок цієї цивілізації

National Geographic, які обіцяли мені допомогу, але потім прийшла відмова

взагалі перебуває в Румунії і трошки в Болгарії. Але наше Трипілля — це

з Америки. Ось це більша невдача.

чудова і яскрава культура з великими поселеннями й системою оборони,

•

це культура, що існувала досить тривалий час і залишила помітний слід

такомбу й бачиш, що все лежить так, як його розклали понад дві тисячі

в археології.

років тому.

Українці — молода нація. Я думаю, наша база починається десь у VІ сто-

•

Найяскравіше враження. Коли потрапляєш у незасипану скіфську ка-

Найбільша мрія. Мрія є, тільки я її ніяк не реалізую. Треба закінчити

літті нашої ери. Скажімо, євреям близько шести тисяч років. Усі етноси ма-

мінімум три-чотири монографії, перш ніж назовсім покинути археоло-

ють період народження, піднесення, якогось плато, а потім усе ж таки пев-

гію. Якщо таке взагалі можливо.

ного падіння. Думаю, ми ще не піднялися на своє плато найкращого життя. У наші землі впирається гігантська смуга степу, тож усі кочові цивілізації й імперії приходили сюди і, з одного боку, несли смерть, а з другого — залишали інші ДНК, тому до нас постійно надходила свіжа кров. До того ж вважається, що кочовики начебто відсталі, але насправді вони, проходячи повз певні розвинуті землі, підхоплювали всі технології й несли їх сюди. Моя дружина також археолог. Вона завжди мене зупиняла, аби я брав менше експедицій, бо мене це постійно вабить. Якась ніби жадібність, коли ти усвідомлюєш, щỏ це за край і що там можна знайти. Вона давно зайнялася

ВІРА ЄФРЕМОВА нейробіологиня Працює на передовій досліджень стовбурових клітин, аби побороти рідкісні захворювання мозку.

Народилася в Білій Церкві, нині працює над дослідженням стовбурових клітин в Інституті реконструктивної нейробіології в Бонні (Німеччина). Закінчила бакалаврат і магістратуру біофаку Національного університету імені Тараса Шевченка, кафедру цитології, гістології і біології розвитку. За фахом — клітинний біолог. Після цього переїхала до Німеччини працювати над докторською дисертацією. У мене завжди був синдром відмінниці: школу я закінчила із золотою медаллю, магістратуру — з відзнакою. Річ у тім, що навчання завжди видавалося мені ніби грою: це ж надзвичайно цікаво — пізнавати нове. Я дуже довго не могла визначитися, ким хочу стати: зацікавлення змінювалися від журналістики до політології. Утім, із восьмого-дев’ятого класу цікавилася науковими дослідженнями і бра-

ла участь у роботі Малої академії наук. Любов до літератури й гуманітарних наук нікуди не зникли, але професійно я все ж займаюся біологією.

Суть моєї роботи полягає в тому, що ми беремо людські клітини шкіри або крові і змушуємо їх нібито забути, що вони були клітинами шкіри чи крові. За-

Перші два курси біофаку організовано так, що студенти не мають жодної

ставляємо повернутися в стан, коли вони ще не були ані тим, ані іншим, а про-

спеціалізації. Тому на початку нам викладали багато базових біологічних

сто перебували в ембріоні — і пишемо їхню програму наново. Я нейробіолог і

дисциплін, на відміну від того, як це відбувається в європейських програмах

займаюся дослідженням мозку, тому роблю з них клітини саме мозку. Впро-

освіти. Зараз я розумію, що така база — насправді дуже добре, бо надалі вона

довж останніх кількох років досліджую захворювання розвитку мозку, спри-

дає науковцеві повнішу картину світу науки. Але тоді, на перших курсах,

чинені певними мутаціями в ДНК, наприклад синдром Міллера – Дікера, і на-

коли треба було вивчати структури рослин і таке інше, я чи не щодня запи-

магаюся зрозуміти, як саме розвивається хвороба, який її механізм, як можна

тувала себе: навіщо воно мені?.. Якби пішла вчитися на журналістику — то

допомогти таким пацієнтам.

займалася б тим, що цікавить. І тільки коли вибрала свою кафедру, це відчуття поступово зникло.

За відкриття індукованих стовбурових клітин у 2013 році Сін’я Яманака отримав Нобелівську премію. Щоб краще розуміти масштаб події:

Із багатьма колегами з різних країн світу я часто обговорювала відмін-

відкриття він зробив лише за п’ять років до цього. У медицині ще ніколи

ність у підходах до освіти навіть на бакалавраті. Якщо в Німеччині ти оби-

так швидко не давали Нобеля. Тому це неймовірний крок уперед, але існує

раєш, скажімо, молекулярну біомедицину, то фактично не вивчатимеш

також дуже багато різних викликів — і методологічних, і технологічних,

ботаніку й зоологію та навряд чи будеш детально знати еволюцію тощо. У них

і етичних.

дещо інший підхід до вищої освіти. Але я вважаю, що наш навіть кращий.

Стовбурові клітини можуть відповісти на чимало запитань, проте до

Якщо український бакалаврат підтримати фінансово й забезпечити всіма

гучних заяв завжди варто ставитися з долею скепсису. Журналісти дуже

методами, яких навчають на практиці в німецьких університетах, то буде

люблять хоча би раз на тиждень писати, що хтось відкрив ліки від раку чи

взагалі добре. Бо завдяки нашій системі освіти складається повніша кар-

що зі стовбурових клітин виростили мозок. Усе через те, що у суспільстві

тина. А на Заході часто, як у гарному українському прислів’ї, «За деревами

не дуже багато розуміння, що це таке і навіщо воно нам треба. Тому люди

лісу не видно».

бояться, бо незрозуміле — це завжди страшно. Навіть деякі мої друзі спо-

Але всюди є плюси й мінуси. В Україні мені завжди не подобалося те, що

чатку запитували, чи правда я вирощую штучний мозок. Так, у лабораторії

авторитет професора зазвичай майже непохитний. Якщо він каже, що два

я справді працюю з клітинами мозку, але вони не можуть думати, не мають

плюс два дорівнює п’ять, а ти розумієш, що це не так, то тебе все одно ніхто

свідомості. Стовбурові клітини можуть дуже багато, на них покладаються

не слухатиме. В Німеччині інакше. Ти можеш абсолютно вільно дискутува-

величезні надії. Однак до будь-якої інформації про наукові прориви треба

ти з професорами, і вони жодним чином не знецінюватимуть твою думку

ставитися обережно.

лише тому, що тобі двадцять років, а їм трохи більше.

Я ніколи не бачила науковця, який сказав би, що те, чим він займа-

Коли я навчалася на бакалавраті, то додатково до стипендії працювала

ється, — не найцікавіше у світі. Але я завжди знала, що для мене нейро-

продавчинею в магазині Adidas. Моя заробітна плата тоді майже дорівню-

біологія — найбільш захоплива тема. Є такий жарт, що мозок — найваж-

вала грошам, які отримував кандидат наук у державній установі. Цей факт

ливіший орган людини, на думку самого мозку. Але й правда: саме мозок

мене завжди вражав. Не тому, що продавцем бути легко, а тому, що ква-

робить нас нами. Якщо він утрачає здатність нормально працювати, то ми

ліфікації для роботи, скажімо, в Інституті онкології, усе ж треба набагато

втрачаємо себе.

більше. Тому я з величезною повагою ставлюся до науковців, які працюють

Японський футурист і фізик Мічіо Кайку вважає, що мозок — найсклад-

у державних інститутах в Україні й усупереч усьому намагаються популя-

ніше утворення у відомому нам Всесвіті. Якщо колись хоч трошки відгада-

ризувати науку.

ють, як так відбувається, що ми народжуємося такими, якими є, — думаю,

буде розкрито найбільшу загадку світу. Мене завжди заворожувало, наскіль-

воно і є. Якби сім років тому хтось мені сказав, що я займатимуся такими

ки складним є мозок.

речами, я ніколи в житті не повірила б. Тож якщо хтось вам каже, мовляв,

Дуже важливо бути пристрасним щодо того, чим займаєшся. Я часто приходжу на роботу у вихідні, скажімо, о дев’ятій ранку в неділю, і досить складно

щось є неможливим, — не слухайте, а просто працюйте ще завзятіше, аби досягти цього «неможливого».

бути пристрасною саме в такий момент. Але зрештою все це компенсується, коли бачу результати своєї праці. Як і в більшості вчених, у мене збереглася

•

Найбільша гордість. Я навчилася кататися на велосипеді, коли мені

така дитяча цікавість до того, чого я не знаю. Ось переді мною є питання, на

було 23 роки!

яке ніхто не знає відповіді, і я прагну зробити все можливе, щоб її отримати. До

•

того ж мені завжди хотілося відчувати себе частиною чогось великого і знач-

їх просто досвідом, наукою на майбутнє. Тож не можу визначити якийсь

ного в плані роботи. Тому я і займаюся наукою, бо розумію, що в глобальному

один випадок.

плані ці знання зможуть комусь справді допомогти. Якщо те, над чим я працюю

•

зараз чи буду працювати в майбутньому, колись допоможе принаймні одно-

ця у Сан-Франциско на мосту «Золоті ворота». У мене від цього просто

му пацієнту, то це буде для мене справжньою вершиною моєї кар’єри. Зміню-

перехопило подих, я не вірила своїм очам, наскільки це прекрасно.

вати життя людей на краще — це дивовижне відчуття.

•

Найбільша невдача. Я ставлюсь до невдач по-філософськи і вважаю

Найяскравіше враження. Коли я вперше в житті побачила захід сон-

Найбільша мрія. Я в захваті від того, наскільки бурхливо зараз роз-

З усього, що ти робиш, урешті матиме сенс відсотків пʼять. Решту треба

вивається наука. Коли було зроблено перше фото чорної діри, то весь світ

переробити, передумати або просто викинути й забути. При цьому задово-

просто збожеволів. А в біології такі прориви стаються постійно. Мені зда-

лення від п’яти відсотків у науці буває настільки багато, що вони перекри-

ється, необхідно ще зі школи пояснювати дітям і підліткам, що наука —

вають усе інше.

це не про шістдесятирічних професорів в окулярах, а про все довкола. Що

Важливо розуміти відповідальність за свою роботу. Якщо ти у своїх дослідженнях щось додумаєш, прифотошопиш чи зробиш абияк, то це накладе відбиток на результати інших людей. Потрібно усвідомлювати: дослідник працює не на себе, він є частиною величезної команди світової науки. Це глобальне явище, яке належить усім і кожному, незалежно від того, хто саме зробив відкриття і в якій країні. Ми живемо в найбільш захопливий для біології час, коли наука розвивається просто семимильними кроками. Якщо ми не помремо від того, що вирішимо вистрелити одне в одного ядерними боєголовками, то через десять років не впізнаємо власного життя. Якщо вам потрібна буде пересадка печінки, то ви не чекатимете на донора, лікарі просто виростять вам нову з ваших же клітин. Коли я щодня бачу, як із клітин шкіри сама можу виростити клітини мозку людини, які функціонують майже так само, як клітини в моїй голові, то в мене досі аж мурашки бігають по спині. Таке враження, що цієї миті я можу все. Дехто любить звинувачувати біологів, які займаються стовбуровими клітинами, у тому, що ми «граємося в бога». Якщо чесно, можливо, десь так

ми самі є наукою.

СЕРГІЙ ШАРАПОВ фізик-теоретик Український науковець, якому дякують Нобелівські лауреати. Передбачив важливі особливості одного з ключових матеріалів сучасності — графену. Працював у багатьох країнах світу, однак повернувся в Україну. Окрім викладання й наукової роботи, активно бореться з плагіатом та псевдонаукою.

У школі я був відмінником. Але потім зі мною відбулася досить типова історія, коли відмінник зі звичайної школи переходить до спеціалізованої з фізики та математики — й перестає отримувати високі оцінки. Зате пізніше в університеті я знову вчився на «відмінно». Я ніколи навіть не міг уявити, що здатен покинути фізику. Тому аби не змінювати професію, мені на якийсь час довелося змінити країну. Я поїхав, коли в Україні не було можливостей займатися наукою, працював у ПАР, Швейцарії, США, Канаді й Італії, але врешті повернувся. У фізиці одна з найголовніших речей — знайти собі цікаве завдання. Коли ти молодий науковець,

то тобі пропонують, чим займатися. Згодом ти сам берешся за якусь пробле-

трику, то навіть уявити не могли, як вона змінить цивілізацію. Те саме мож-

му. А з часом дедалі більше зважуєш, чи варто витрачати час саме на цю тему.

на сказати і про сучасні дослідження.

Мій робочий день стартує з того, що я читаю свіжі наукові дослі-

Найновіший великий прорив у фізиці — це детектування гравітаційних

дження з усього світу. Потім починається праця над текстом чергової

хвиль. Про те, що вони мають існувати, було відомо давно, але щоб реально їх

статті з колегами з різних країн. Пишуться формули, всі вони обгово-

зареєструвати, знадобилися роки й мільйони доларів. І навіть при цьому пе-

рюються, далі робляться певні чисельні обрахунки, а потім уже перехо-

редбачити те, що таке відкриття реально станеться, було майже неможливо,

диш до тексту. Плюс, на жаль, зараз є ще чимало всяких бюрократичних

настільки це складне завдання.

і адміністративних завдань.

Дехто казав, що на цьому фізика в певному сенсі закінчується, бо, можли-

Мова фізики — формули. Але на тексти також варто звертати

во, більше не буде відкрито чогось настільки ж визначного. Але мені здається,

дуже серйозну увагу. Тим паче, що в нас усі матеріали з самого по-

що це не так, що у фізиці завжди будуть прориви — наприклад, створення но-

чатку прийнято писати англійською мовою. Навіть якщо це публікація

вих матеріалів, відкриття ефектів і явищ. Та й суто теоретичних викликів іще

в українському журналі, питання мови не обговорюється. Хочеш, щоб

дуже багато. Скажімо, досі не стикуються квантова механіка й теорія віднос-

тебе прочитали, — пиши англійською. Тоді можна буде викласти ро-

ності. Щодо цього розвивається теорія струн, однак водночас вона розчаровує

боту до архіву препринтів.

багатьох фізиків, бо фактично вже перетворилася на галузь математики.

Я вивчив англійську ще в аспірантурі. Бо щоб розуміти, що відбуваєть-

Ми з іще одним українським фізиком, Валерієм Гусиніним, працювали саме

ся у фізиці, треба постійно читати свіжі статті. Щоправда, тоді я навчився

над новим матеріалом графеном — передбачали деякі теоретичні властивості.

лише добре читати, а нормально розмовляти почав, коли поїхав працю-

Зокрема, спрогнозували поведінку його електричної провідності в зовнішньо-

вати за кордон, у ПАР. Там два роки поруч не було нікого, хто говорив би

му магнітному полі.

українською.

Іще до відкриття графену було зрозуміло, що він може існувати, пробле-

У моєму житті так склалося, що найбільш сильні та яскраві гуманітарії,

ма була лише в тому, щоб реально його отримати. Як часто буває з науковими

яких я зустрічав, мали абсолютно такий самий стиль мислення, як і добрі

відкриттями, те саме намагалися зробити одночасно кілька різних груп. Один

природничники. Також є гуманітарії-базікали, з ними нецікаво. А серйозні

колектив у Нью-Йорку, скажімо, робив спроби малювати особливими олів-

гуманітарні дослідження я дуже поважаю. Із часом до мене прийшло розу-

цями. Фактично, питання було в тому, який метод переможе. Виграли Андрій

міння, що предмет дослідження в них набагато складніший, ніж у нас. У фі-

Ґейм і Костянтин Новосьолов із Манчестерського університету — вони клеїли

зиці головне — побудувати правильну модель явища, і в багатьох випадках

зразки графіту на скотч, який потім відривали разом із шарами графіту.

це вдається зробити, лише спрощуючи. Натомість у гуманітарних науках таке майже неможливо.

Коли за своє відкриття вони отримали Нобелівську премію, то я відчув радість від такого високого відзначення галузі, у якій працюю. Не було жод-

Люди часто забувають, звідки з’явилося все, що вони мають. Уся сучасна

ної конкуренції чи заздрощів, бо ми ж — теоретики, а вони — експеримен-

цивілізація працює на фізичних принципах, які було відкрито наприкінці

татори, які використовували наші розробки. Якщо експеримент підтверджує

ХІХ століття. Наше життя кардинально відрізняється від того, як жили люди

твою теорію — це фантастичне відчуття. Коли на мою роботу посилалися

раніше, саме завдяки відкриттю електрики. А різні прилади, якими ми зви-

лауреати головної наукової премії планети, зокрема й у Нобелівській промо-

кли користуватися, існують тільки завдяки створенню квантової механіки,

ві, то в Україні це чомусь усіх вразило. Але насправді це просто означає, що

бо всі напівпровідники пов’язані саме з теоретичним розумінням її основ і не

я нормально зробив те, що й повинен був, — свою роботу.

інакше. Тому коли я чую про те, що на науку витрачають забагато грошей, то

У графену велике майбутнє. Наприклад, він проводить струм у міль-

для мене це звучить як абсолютний абсурд. Коли науковці відкривали елек-

йон разів краще за мідь. Але наукові відкриття не завжди можуть швидко

пройти шлях до звичайного користувача. Колись я потрапив на лекцію

то щось відкрив, ба навіть курси студентам пропонував — хоча все це була

людини, яка випускає жорсткі диски для компʼютерів. Лектора запитали:

абсолютна псевдонаукова маячня. Наша колега під час слухань у Верховній

«Ось ми винайшли колосальний магнітоопір, і це обіцяє дуже швидке та

Раді назвала його псевдонауковцем, а він образився й пішов до суду. Але суд

суттєве збільшення об’ємів жорстких дисків». Він відповів, що таким є мис-

ми виграли.

лення науковців, натомість маркетолог компанії думає зовсім інакше.

У науці треба з’явитися у правильний час у правильному місці. Тобто

Спочатку вони будуть поступово нарощувати об’єми дисків на існуючих

вчасно займатися саме тією галуззю, яка максимально розвивається. Ну, або

технологіях, крок за кроком уводячи маленькі зміни, щоб на кожній ста-

діяти, як Ейнштейн, і створити власну галузь, яка стане такою.

дії отримувати свою частку прибутку. І тільки потім, через багато років, справді реалізують нові відкриття. Гадаю, приблизно те саме відбувається

•

з графеном. Тобто навіть якщо винайдено щось нове, то в бізнесі дуже ре-

тим, чим хочу. Самореалізація — це дуже важливо.

тельно вираховують, наскільки вигідно запускати його у виробництво, чи

•

дасть це прибуток зараз, чи, може, краще виводити інновацію на ринок

шою колегою ми займалися тим-таки графеном, але я вчасно не зрозу-

трошки пізніше.

мів своєї помилки, не зміг усе прорахувати, й через це робота виявилася

Вся наукова робота — це завжди процес осяяння, розуміння. Іноді це

Найбільша гордість. Те, що я маю щасливу можливість займатися Найбільша невдача. Я зробив одну неправильну роботу. Разом з ін-

неправильною та не дійшла до публікації.

буває навіть під час відтворення чужої робити, коли осягнув якісь незро-

•

зумілі спочатку кроки, відбувається така маленька персональна еврика.

побачити: наприклад, Столова гора в Кейптауні чи Ніагарський водоспад.

А коли сам доходиш до чогось цікавого, то навіть важко оцінити це твоє

•

персональне відкриття. Уявіть: того, що ти придумав, до цього просто не

посилалися Нобелівські лауреати.

існувало! Ти створив якусь абсолютно нову ідею, новий сенс, і це дивовижне відчуття. Побутує думка, що в кожній професії існує, так би мовити, головна риса, яка має бути притаманна кожному фахівцеві. Скажімо, воїн має бути сміливим. А науковець, я вважаю, має бути чесним. Ніколи не можна робити вигляд, що ти щось зрозумів, якщо насправді ні. Не можна махлювати з даними, неприйнятним є підроблення результатів. Бо все це зруйнує нормальну роботу інших людей, коли вони почнуть покладатися на опубліковані тобою відомості. В Україні дуже серйозна проблема академічного плагіату. Можливо, ця погана традиція йде з ідеологічного диктату в гуманітарних науках, де тривалий час було прийнято не вигадувати власне, а правильно цитувати класика. Відтоді й повелося, що всі одне в одного переписують. У нас існує неформальний проект «Дисергейт», який займається боротьбою з плагіатом і псевдонаукою, бо з цим в Україні погано. Нікого навіть не треба якось особливо ловити, настільки іноді все явно. Скажімо, один декан буквально фонтанував роликами в ютубі й видавав книжки про те, що ніби-

Найяскравіше враження. Подорожі, зокрема деякі місця, які вдалося Найбільша мрія. Зробити хоч іще одну роботу, не гіршу за ту, на яку

СЕМЕН ЄСИЛЕВСЬКИЙ біофізик Розробив важливу концепцію динамічних доменів у білках і створив аналітичну теорію багатоіонної однорядної дифузії. Народився в Києві, зараз тимчасово працює у Франції. Займається передовими дослідженнями на перетині біології, фізики й інформаційних технологій, що дає змогу створювати нові ефективні ліки. Активний популяризатор науки та критичного мислення.

У школі мене завжди більше цікавили природничі науки. Я їздив на різноманітні змагання, отримав золоту медаль міжнародної олімпіади з біології. До гуманітарних наук інтерес був меншим. Я досі скептично ставлюся до тих, кого в нас називають гуманітаріями. Є таке висловлювання, що справжній гуманітарій — це людина, яка знає десять мов, але в нас гуманітарієм називають кожного, хто не тягне математику. До таких «гуманітаріїв» моє ставлення упереджене. Як правило, люди доволі випадково потрапляють у певну галузь науки. Коли я починав, то вже

непогано програмував, і мої вчителі спрямували мене у сферу, яку можна

пройдуть усі етапи клінічних випробувань. Це займає близько пʼяти-шести

назвати «обчислювальною біологією», якою я займаюся й досі.

років і коштує сотні мільйонів доларів, бо треба перевірити десятки тисяч

У сучасній науці майже всі галузі переплітаються. Чистої біофізики

сполук. Звичайно, таке ніхто не може осилити ні за витраченим часом, ні за

в розумінні окремої академічної наукової дисципліни вже майже не існує.

коштами. Щоб спростити та здешевити процес, зараз масово застосовують

Сучасна біофізика — це складова наук про життя, life sciences. Відділити її,

комп’ютерний дизайн ліків. Спочатку для певної хвороби визначають мо-

наприклад, від молекулярної біології, біоінформатики чи молекулярної ге-

лекулярну мішень — білок, який треба або заблокувати, або змусити працю-

нетики часто в принципі неможливо. Усе це дуже сильно перемішано, межі

вати краще. Для нього визначають тривимірну структуру, і, знаючи її, уже

суто умовні. Загалом life sciences — одна з найцікавіших сфер сучасної науки,

не на мишах, а на компʼютері віртуально перевіряють, які хімічні речовини

бо вона має і практичні застосування, і дуже цікава сама по собі.

можуть із цим білком звʼязатися. Такий процес можна згрубша описати як

У науках про життя є багато фундаментальних проблем, які досі не роз-

підбір ключа до замка. На компʼютері це зробити набагато швидше й дешев-

вʼязано. Одна з них — проблема фолдингу білків, тобто те, як генетична ін-

ше, ніж у хімічній лабораторії. Можна швидко перевіряти мільйони сполук,

формація, записана у ДНК, транслюється у тривимірну структуру білка,

не витрачаючи при цьому багато коштів.

а білки — уже основа для медицини. Це питання не розвʼязане досі, попри

Але повністю замінити досліди на тваринах ця технологія не може. Річ

десятиліття досліджень. Використання модних нині нейромереж дещо по-

у тому, що на етапі компʼютерного скринінгу просто відбирають найкращі ре-

кращило ситуацію, але поки що не остаточно.

човини-кандидати, які звʼязуються з конкретною молекулярною мішенню.

При цьому в life sciences останнім часом відбулося багато наукових про-

Однак окрім неї в організмі є величезна кількість інших молекул і процесів.

ривів. Із тих, які ближчі до моєї сфери, можна відзначити нові методи дослі-

Ви не можете сказати, як речовина-кандидат впливатиме на нирки, печінку,

дження структури біологічних обʼєктів. Наприклад, мікроскопія світлового

мозок чи кров. Для цього все одно потрібно здійснювати повний цикл клініч-

поля — метод, що дає змогу за допомогою спеціального мікроскопа з адап-

них випробувань з усіма стадіями, починаючи з тварин і закінчуючи людьми.

тивною оптикою зробити, фактично, 3D-модель досліджуваного обʼєкта. Це

В українській науці є значний перебір із нарочитою серйозністю та офіцій-

не тільки дуже красиво та яскраво виглядає, а й дає безпрецедентну інфор-

ністю, який ми успадкували від традицій радянської номенклатури. Насправ-

мацію про об’єкт. Мені здається, що це одна з наступних Нобелівських пре-

ді у світі вчені — це звичайні люди, які жартують та емоційно розряджаються

мій. Також є значні досягнення у кріоелектронній мікроскопії, яка зараз дає

від складної роботи, якою вони займаються. В українській науці мені дуже не

змогу досліджувати білки й супрамолекулярні агрегати білків і нуклеїнових

вистачає легкої іронії й несерйозності не щодо результатів, а щодо простого

кислот так детально і в такому обсязі, що раніше було недоступно.

спілкування й ставлення до світу.

Моя робота переважно полягає в моделюванні на компʼютері поведінки

Мене колись вразило те, наскільки читання лекцій відрізняється у нас

клітинних мембран, зокрема їхньої проникності для лікарських препаратів

і за кордоном. Зараз в Україні також від цього поступово відходять, але ще

на молекулярному рівні. Ми розраховуємо, може чи ні конкретний препарат

кілька років тому викладач завжди читав лекції у костюмі з краваткою. Грав

проходити через мембрану клітини. Це дуже важлива галузь для пошуку й удо-

роль поважної людини, яка дивилася на студентів згори. За кордоном усе

сконалення лікарських препаратів.

відбувається інакше. Викладач може прийти у шкарпетках різного кольору,

Класичний метод пошуку нових лікарських препаратів такий: треба взя-

він сидить на столі, бовтає ногами і щось розповідає студентам. Неформаль-

ти велику бібліотеку хімічних речовин і знайти з них одну, що ефективно лі-

ність допомагає сприйняттю матеріалу й менше тисне психологічно. Пафос-

куватиме певну хворобу. Щоб це зробити, спочатку слід перевірити на щурах

на серйозність не властива закордонним ученим і викладачам.

і культурах клітин велику кількість речовин. Те, що працюватиме, згодом

Я не можу сказати, що займаюся популяризацією науки як такої —

протестують на групах добровольців на безпечність, а відібрані речовини

швидше, задіяний у популяризації критичного мислення. У певний момент

карʼєри, коли я займався тематикою, близькою до медицини, зрозумів, на-

хвороб, тому «ліків від раку» у вульгарному розумінні просто не може бути.

скільки шкідливі псевдонаукові міфи, поширені в нашому суспільстві. Забо-

Але може з’явитися певна методика, як їх отримувати й шукати. На це в мене

бони в галузі медицини можуть убити людину. Якщо хтось вірить у те, що

є великі сподівання.

рак лікується позитивним мисленням, то він може «долікувати» хворобу

Також дуже хотілося б, аби нарешті було розвʼязано проблему трансляції

до четвертої стадії і просто помре замість того, щоб прооперуватися й жити

генетичної інформації у тривимірну структуру білків. Це також дасть змогу

ще 20 років. Коли я це усвідомив і побачив масштаб трагедії в суспільстві, то

зробити певний прорив у лікуванні таких захворювань, які зараз не ліку-

мені здалося, що можу допомогти щось із цим зробити. Так я почав популя-

ються, бо ми не розуміємо їхніх молекулярних механізмів.

ризувати критичне мислення. Поступово я втягнувся і зараз, зокрема, пишу науково-популярні матеріали.

Загалом ми зараз перебуваємо в тому стані, коли маємо всі частини мозаїки, але не можемо їх скласти. У нас є повний геном людини, ми розуміємо,

Сучасному українському науковцеві треба обов’язково мати досвід робо-

які білки з цього геному синтезуються, але досі не знаємо структури великої

ти за кордоном. Це те, що у світі називають академічною мобільністю. Мо-

частини цих білків. Досі не знаємо, як вони взаємодіють між собою, не знаємо,

лода людина, яка тільки захистилася, має поїхати кудись на постдок, щоб

що буде, якщо ми вплинемо на щось одне, і як воно відгукнеться на іншому. Не

побачити, як працюють науковці в різних країнах. Щоб працювати на тих

бачимо всіх деталей цілісної системи. Це як знати абетку, але не вміти читати.

приладах і над тими завданнями, яких немає вдома. А опісля вона може по-

Коли американці висадилися на Місяці, одному з учених поставили пи-

вернутися і працювати на вищому фаховому рівні. Ми не унікальні, така си-

тання: «Ви займаєтеся вірусом грипу й досі не вмієте його лікувати, а люди

стема однакова для всього світу.

ось уже по Місяцю ходять. Як так?» А він відповів, що вилікувати грип куди

Науковцю завжди треба займатися тим, що його цікавить. Бо якщо ти

складніше, ніж злітати на Місяць. І це абсолютна правда. Біологічні речови-

обираєш займатися нецікавим, то все це перестає бути наукою, а стає ремес-

ни — найскладніші обʼєкти Всесвіту. Нічого складнішого наука не знає. Тому

лом. Плюс, звісно, треба бути доброчесним і не маніпулювати результатами,

абсолютно логічно, що ми ще багато чого не знаємо в біологічних системах.

не приховувати відомостей, не красти чужих здобутків. Проблема в тому, що в Україні плагіат тривалий час не вважали чимось

•

Найбільша гордість. Бути причетним до однієї з найсильніших нау-

поганим. У нас є цілі галузі, які повністю поглинуті плагіатом і масовою імі-

кових шкіл біофізики на теренах України.

тацією науки. Усе це тягнеться ще з радянської доби. Наприклад, така дисци-

•

пліна, як «Основи марксизму-ленінізму», справжньою наукою, звісно, ні-

тьма пальцями.

коли не була, але тексти там продукували тоннами. І ця практика написання

•

безглуздих текстів «зі стелі» після смерті марксизму-ленінізму перейшла

ймовірний вияв людського генія.

до низки інших дисциплін. Ось це, на жаль, наша унікальність, це процвітає

•

саме в Україні, ніде більше я такого не бачив.

людське життя.

Гадаю, тенденція до уніфікації наук про життя триватиме, межі між дисциплінами далі будуть розмиватися. Я не думаю, що врешті залишиться щось таке, що можна назвати чистою біофізикою. Все стане дуже сильно переплетено. Науковцю завжди треба бути дуже обережним у прогнозах. Але є певна надія, що відносно скоро буде винайдено ліки від онкологічних захворювань. Треба сказати, що рак — це не одне захворювання, а декілька сотень різних

Найбільша невдача. Так і не навчився друкувати на клавіатурі десяНайяскравіше враження. Собор Саґрада Фаміліа в Барселоні — це неНайбільша мрія. Щоб результати моєї роботи врятували хоча б одне

ПЕТРО СТАРОКАДОМСЬКИЙ імунолог Відкрив і дослідив рідкісний синдром XLPDR. Унаслідок його роботи було відкрито новий тип біомолекул і розроблено прототипи ліків для терапії раку, автоімунних і вірусних захворювань. Народився й виріс у Львові, захистив кандидатську дисертацію в Києві, живе і працює у США. Крім відкриття XLPDR, активно займається популяризацією науки, зокрема на сторінках власного блоґу. Автор праць із філософії науки й теоретичної біології.

У дитинстві я мріяв стати художником, бо колись побачив на вулиці живописця з мольбертом і був вражений появою картини на чистому аркуші. Аж одного разу в шостому класі вчителька біології принесла на урок мікроскоп і лусочку цибулі. Побачивши на власні очі мікросвіт, уже не зміг отямитися — й не можу досі. Мене вразило, що просто перед нами існує цілий мікровсесвіт. Ми його не бачимо й не відчуваємо, але він оточує нас, воює з конкурентами й колаборує з симбіонтами. А також контролює наше життя та здоровʼя.

Фактично ми існуємо завдяки тому, що клітини за дуже простими пра-

Симптоми XLPDR — суха плямиста шкіра, постійні запалення вну-

вилами самоорганізовуються в структури нового рівня — організми, які,

трішніх органів і сліпота, що прогресує. Хворіють лише хлопчики, дівчата

своєю чергою, за тими самими правилами організовуються у групи, по-

переносять XLPDR-мутацію без симптомів. Ми виявили, що запалення

пуляції й екосистеми. Це так само, як окремі люди самоорганізовуються

щоразу виникають через молекулярний збій, викликаний дуже специ-

в робочі колективи — у такій аналогії місто буде організмом, а окремий

фічною мутацією, і в організмах хворих постійно спрацьовує антивірус-

громадянин — живою клітиною, структурним гвинтиком системи. Але

ний сигнал. З одного боку, це завдає їм дуже багато проблем, вони стають

ми, люди, можемо домовлятися й організовуватися. Однак чому одноклі-

постійно вразливими для бактерій і грибів. Але з іншого — ми помітили,

тинні організми також здатні на таку суперорганізацію? На жаль, сьогодні

що вони абсолютно не хворіють на вірусні хвороби й не мають онкологіч-

ми цього ще не знаємо.

них захворювань.

Після Львівського національного університету я поїхав до Києва, де от-

Такі суперменські здібності навели нас на просту думку: а чи можна роз-

римав ступінь кандидата біологічних наук, а згодом перебрався до Ізраїлю,

робити пігулку, щоб викликати схожу резистентність для боротьби з віруса-

де здійснював дослідження як постдок. Хоча це лише звучить так просто.

ми чи навіть раком? І тоді ми зможемо приймати її, наприклад, в аеропорту

Без гарних і добре цитованих статей в іноземних журналах, без участі в між-

перед вильотом, де на свята дуже висока ймовірність заразитися грипом.

народних конференціях і майже без англійської мови потрапити в добрий

Іще одна галузь застосування препарату — імунотерапія раку. За останні

університет було, по суті, неможливо. Я розсилав сотні листів, щоб отри-

роки онкологія збагатилася новим видом лікування — імунотерапією. Однак

мати хоч одну позитивну відповідь. За півроку спроб поступово вдоскона-

її ефективність поки що низька, і перша генерація ліків потребує певних під-

лив стиль і врешті мені вдалося потрапити до професора в Ізраїль, який по-

силювачів. Таким підсилювачем ефективно виступає наш майбутній препа-

любляв збирати у свою групу людей із різних країн.

рат. Поки що важко спрогнозувати кінцеву форму наших ліків, але приємно,

Сказати, що коли я приїхав, то всі одразу побачили, що ось він, геній, — ні.

що ринкова ціна цих розробок постійно зростає.

Швидше, було навпаки. Перший рік в Ізраїлі став для мене фактично другою

Надзвичайно рідкісна XLPDR — добрий приклад того, що в біології важ-

аспірантурою. Хоча мій рівень був досить добрим, реальність швидко внесла

ливе не саме завдання, а те, наскільки глибоко ти його вивчаєш. Адже ти сам

свої корективи — тут я знову був ніким. Я абсолютно не знав і не розумів су-

обираєш проблему, над якою плануєш працювати — над локальною чи гло-

часних методів, бо в нас просто ніколи не існувало таких бюджетів і такого

бальною? Усе, що потрібно, — працювати більше й ефективніше за конку-

обладнання. Також виявилося, що я не знаю сучасної наукової англійської. За-

рентів — секрет простий. Насправді будь-якої миті кожен науковець може

галом, перші два роки я знову вчився, наче проходив аспірантуру. І лише на

стати навіть родоначальником нового напряму в біології. Але при цьому що-

третій рік зміг зацікавити молодого професора із Техаського університету в США,

дня також може вийти робота, яка повністю знецінить твій напрям. Тому,

де працюю сьогодні.

щоб залишатися в цьому світі науки, слід постійно працювати в кількох сфе-

Багато років я займаюся рідкісною хворобою із назвою XLPDR. Саму неду-

рах і бути в контакті з різними командами.

гу відкрили у 1981-му, проте майже 20 років про цю хворобу не знали нічого,

Ми вивчаємо найнижчий рівень усього живого — живу клітину та її

крім її назви: XLPDR. Чому вона розвинулася? Як її лікувати? Та й узагалі —

компоненти. Здоровʼя на клітинному рівні — те, що формує наше здоровʼя

від чого лікувати?! Не було жодних ідей щодо тригера хвороби. Ми були й за-

загалом. Нижче від рівня клітини життя магічно зникає, перетворюється на

лишаємося єдиними науковцями, що відповіли на ці питання, і продовжує-

постійний броунівський рух мільйонів молекул, атомів, електронів. На цьо-

мо досліджувати цей синдром. Пацієнтів зовсім небагато, кожного з них я знаю

му рівні залишається лише фізика з хімією. Ось ця тонка грань між буттям

на імʼя. Якщо все вдасться, то наша робота буде надзвичайно важливою для

та небуттям і є моїм місцем роботи — і основної (молекулярна імунологія),

всього людства, однак уже зараз вона потрібна цим 25 хворим.

і додаткових проектів із філософії.

Моя робота схожа на своєрідний молекулярний детектив — знаходити

постійну посаду дуже мало. Проте добра сторона в тому, що наука досить

винуватців генетичних хвороб. Чому певна хвороба зʼявилася? Я можу до-

обʼєктивна. Науковець має показати «A і B», і якщо ніхто раніше до цього не

питати клітину, і вона мені відповідатиме — звичайно, своєю мовою, але

дійшов — він отримує шанс.

детективи мають володіти і науковою літературною, і кримінальним мо-

Але якщо ми говоримо про адміністративний успіх (адже є люди, які хо-

лекулярним жаргоном, щоб спілкуватися з підозрюваними. Бо, наприклад,

чуть бути деканами чи завідувачами кафедр — і це також чудова ідея!), то

якщо в клітині зʼявилася повʼязана з хворобою мутація — я дізнаюся про це,

ліпше залишатися вдома. До того ж науковці потрібні для багатьох ненауко-

опитавши свідків (це називається секвенуванням геномів, коли ми читаємо

вих галузей: юриспруденції, патентування, стандартизації тощо — усі про-

всі хромосоми та за допомогою компʼютера перекладаємо генетичний код на

фесії важливі, обирайте розумом. Але в будь-якому разі, раджу поїхати на

людську мову). Далі я можу допитати інших свідків і дізнатися, чому зʼяви-

аспірантуру за кордон: це фантастично розширює кругозір.

лася мутація.

Є кілька принципів, якими я щодня користуюся. Порівнювати себе до-

Коли ти розумієш механізм хвороби, то питання переходить у практич-

цільно лише з самим собою в минулому. Починати слід тільки важливі про-

ну площину — як лікарі зможуть усе виправити? Це вже розробка терапії,

екти. Якщо на початку це важко визначити, треба спробувати зрозуміти, для

яка в нас також стартує з клітинних і тваринних моделей, а пізніше її буде

чого цей проект потрібний у розрізі світових потреб.

перевірено на людях, і якщо все чудово, то новий лікарський засіб потра-

Моя головна порада (і не тільки науковцям) — хоч би що ви продукува-

пить в аптеки. Хвороб багато, але всюди працює той самий алгоритм: від мі-

ли, це має бути щось специфічне, конкретне, матеріальне! Якщо ви пишете

кросвіту до макросвіту, від тваринних моделей до лікування нас із вами.

роботу — читач має дізнатися й запамʼятати щось нове, чого він раніше не

Перед імунологами зараз є два основні виклики. По-перше, навчитися

знав. Люди прагнуть бачити результат. І це насправді дуже складно — але та-

локально активізувати імунітет, а по-друге — точково відключати його без

кож дає змогу стати в суспільстві тим, ким можна пишатися. Це буде прав-

руйнівних ефектів. Ми хочемо навчитися вимикати дуже тоненьку ланку,

дою і для науки, і для бізнесу, і для життя. Такий підхід не тільки допоможе

щоб позбутися, наприклад, алергії на тюльпани. Але поки що можемо наче

залучати гроші в свої дослідження, а й окреслить чітке розуміння, як із міні-

кувалдою вдарити, зачепивши й інші системи, — алергія мине, але можуть

мальними затратами отримувати максимальну ефективність від життя. Бо

розвинутися вовчанка або рак! Проте ми постійно вчимося, і кожен експери-

наше життя — справжнє диво, кажу вам як молекулярний біолог.

мент дає нам змогу оптимізувати й поступово поліпшувати майбутні ліки. Свого часу антибіотики врятували життя мільйонам людей. Але потім

•

Найбільша гордість. Безперечно, мої діти.

ми почали ними зловживати. Через це нині бактерії стають мутантами, які

•

Найбільша невдача. У мене було багато невдач. Перше, що спало на

витримують усі препарати. Півстоліття перемога була нашою, проте зараз

думку, — невдала спроба потрапити в консалтингову фірму McKinsey.

природа показала новий рівень удосконалення. Уже зараз нам треба думати

Я не пройшов туди, хоча справді дуже старався — мені імпонував їхній

над новими способами боротьби з інфекційними хворобами. Скажімо, коли

стиль роботи. Та загалом правило єдине — в усіх бідах дивитися тільки

замість антибіотиків ми приручаємо бактеріальних хижаків — фагів, і ліку-

на себе.

ємо ними, бо вони не чіпляються до людей, але професійно вбивають бак-

•

Найяскравіше враження. Місто Петра у скелях Йорданії.

терії. Це ще одна колаборація з природою, і вона здається досить імовірною

•

Найбільша мрія. Я хочу знищити хворобу XLPDR. Це реально. Прагну

відповіддю на те, щỏ робити, коли перестають працювати антибіотики.

стати тим, хто першим вилікує цю хворобу методом генної терапії.

Дуже важко радити щось молодим українським науковцям. Якщо успішно виїхати за кордон, то є шанс опинитися в безмежному океані науки та спілкуватися з Нобелівськими лауреатами, але шансів пробитися на

ОЛЕКСАНДР ДЕМЧЕНКО біофізик Відкрив і запровадив нові способи флуоресцентного дослідження клітин, що їх нині використовують у всьому світі. Дослідник у галузях молекулярної біофізики, спектроскопії білків і мембран. Успішно розробив нові спектроскопічні методи аналізу. Викладав і співпрацював з університетами в різних країнах, має один із найвищих в Україні показників цитованості.

Я киянин, тож навчався у столичній школі. Потім вступив на фізичний факультет Київського національного університету, який закінчив у 1967 році. Надалі все моє свідоме життя було пов’язано з Інститутом біохімії, хоча деякий час працював у Франції й Туреччині. Після повернення в Україну створив лабораторію нанотехнологій. А зараз вийшов на пенсію, щоб не відволікатися, бо мені потрібен час для завершення кількох наукових проектів. Зокрема, планую підготувати третє видання своєї книжки для науковців із флуоресцентних

технологій. Перші два випустило відоме видавництво Springer, а зараз

За останні роки науковцям із моєї галузі дали дві Нобелівські премії.

ще й Nature. Приємно, що книга ввійшла до переліку найбільш успішних

Першу — за відкриття зеленого флуоресцентного протеїну, другу — за мі-

книжок цього видавництва, найкращих наукових книжок світу.

кроскопію надвисокої роздільної здатності. А я цього року отримав наго-

Я писав одразу англійською, бо так мені простіше. Коли йдеться про на-

роду Американського біофізичного товариства — Премію імені Вебера. Це,

уку, то я вже навіть думаю англійською. Це справді універсальна мова. Я й лек-

звісно, не Нобелівська, але наступна за нею спеціалізована премія, яку вру-

ції нею читаю. Завжди запитую перед початком, чи розуміє аудиторія мою

чають за досягнення.

англійську, і студенти відповідають, що так. А коли я певний час працював

Один із викликів біофізики — розуміння смерті клітини. Там заховано

у Франції, то викладати французькою не наважувався, хоча на рівні дис-

дуже багато важливих загадок. У кожній живій клітині організму запрогра-

кусії нею володію. Але коли читаєш лекції, потрібно тримати аудиторію,

мовано генетичну загибель. Із цим пов’язана також проблема злоякісного

якийсь жарт розповісти, десь зупинитися. На такому рівні французької

переродження клітин — раку. Чомусь цей механізм запрограмованої загибе-

я не знаю.

лі в ракових клітинах не працює, збивається. Тут очікується прорив у розу-

Років десять тому я редагував колективну монографію й міг запрошувати вчених із різних країн. Коли я обрав науковців із Китаю й Сінгапуру, мені

мінні, а опісля — і в лікуванні злоякісних пухлин. Це найбільший виклик для біофізики, та й не тільки біофізики — загалом для науки.

казали: «Навіщо ти це робиш, будеш мати купу мороки з ними, вони ж не

Флуоресценція — єдиний нині спосіб побачити живу клітину чи ткани-

вміють писати». А насправді вони писали краще за європейців. Натомість

ну в динаміці. Ця технологія дала біологічній науці величезний поштовх, бо

найбільше клопоту виявилося з авторами з України й Росії, бо їхня англій-

вона дуже важлива для розуміння всіх процесів. Гадаю, мені з учнями вдало-

ська була жахлива. Проте нині й тут є прогрес.

ся дещо туди вкласти. Зараз наші флуоресцентні молекули гуляють по всьо-

Вивчив англійську просто крок за кроком. Ще в школі ходив на курси,

му світу, їх дуже широко використовують.

далі в університеті займався у власний вільний час, бо вже тоді, на щастя,

Наша київська лабораторія відома насамперед тим, що ми запропо-

зрозумів, наскільки це важливо. І навіть на іспанську трошки ходив. Наступ-

нували нові методи вивчення живої клітини на основі флуоресценції. Ми

ного року в мене конференція в Іспанії, аж цікаво, може, щось згадаю.

можемо побачити клітину та її динаміку в тому, як вона живе і як пово-

Біологія — чудова наука, але вона описова. Тобто на різних рівнях

диться, які механізми вмикаються і як вона сповіщає про це інших. Ми

структури властивостей і функцій передує опис, систематизація, ви-

впровадили різні флуоресцентні мітки й технології зондів, які розійшлися

вчення властивостей і взаємодій — від молекул до популяцій. Натомість

по всьому світу.

фізика спрямована на вивчення причини явищ. Тобто фундаменту, на

Українській науці дуже потрібні спільні проекти з іноземними лаборато-

якому щось відбувається. Тому фізика дуже багато дала для розуміння

ріями. Щоб наш учений приїжджав на все готове — не починав щось нала-

біології. Біологія — опис, фізика — розуміння, а їхній синтез дав поштовх

годжувати й займатися підготовчою роботою, а одразу включався в науко-

до нового знання.

вий процес. Я так уже разів пʼять їздив до одного з найкращих університетів

Біофізика як наука не закінчиться ніколи. Є в ній певні важливі віхи —

світу в Тайбеї. Щоразу я перебував там три місяці — мені надавали офіс, я пра-

скажімо, розшифрування кожного з людських генів. Розуміння, щỏ робить

цював зі студентами й аспірантами, читав лекції та здійснював із ними до-

кожен ген, — це не для нашого й навіть не для наступного поколінь. Я вже не

слідження. Це надзвичайно ефективно.

кажу про спроби конструювати клітину, збирати її з компонентів, щоб вона

Мене дивує також низький рівень соціальної активності наших науков-

могла виконувати певну функцію. Коротше, біофізика — безмежна, вона

ців. Коли я часто їздив до США, то був членом Американського біофізичного

може забезпечити наступні покоління їжею, здоровʼям, охороною довкілля

товариства. Нам постійно надсилали якісь документи й закони, які прийма-

та багатьма іншими речами.

ла влада. І казали: давайте зустрічатися й усе обговорювати. Тобто актив-

ність була надзвичайно високою. Зараз таке частково впроваджують в Угор-

картину свого стану здоровʼя. А що найцікавіше — крок за кроком це буде

щині, де саме відбувається реформування науки. Оскільки я почесний член

створюватися вже найближчим часом.

Угорської академії наук, то до мене постійно доходить ця активність навколо реформування, різноманітні обговорення й таке інше. А в нас усе якось за-

•

стигло, завмерло.

уреат Премії Вебера. А також те, що я ніколи не був у Компартії й ніколи не

Найбільша гордість. Те, що я почесний член Угорської академії наук і ла-

Наука — це творча галузь. У ній є люди, які просто займаються робо-

обіймав високих посад в адміністративній роботі. Я не любитель гордощів.

тою, а є ті, хто живе інтересом до своєї справи. За моїми спостережен-

Але мені приємно, коли, скажімо, молода аргентинська вчена, яку я бачу

нями, другі зазвичай досягають більшого. Хочеться вірити, що я один із

вперше в житті, дивиться на мене широко розплющеними очима й питає:

цих людей. Мені дуже пощастило, бо я мав саме таких учителів — великих

«А ви той самий Демченко?!» Уявляєте, мене знають в Аргентині! Може,

ентузіастів у науці. Це були науковці світового рівня, надзвичайно зану-

це гордість, а може, просто приємно.

рені у свою справу, неймовірно захоплені. І ця пристрасть передалася їх-

•

нім студентам, адже не тільки я став професійно займатися наукою, нас

в тому, що ми втрачаємо науковий потенціал нашої країни, і я не можу

таких багато.

цьому завадити.

Науковець повинен бути вимогливим до себе. Кожне дослідження має

•

Найбільша невдача. Вона стосується не лише мене. Найбільша невдача

Найяскравіше враження. Надто багато в житті я побачив прекрасних

пройти етап самокритики. Учений має бути впевненим: те, що він зробив,

речей, щоб виділяти щось одне.

і те, що він розказує світу, неможливо зробити краще. Тоді він зупиняєть-

•

ся у своїй роботі, пише статтю, потім книжку й так далі. Така риса має бути притаманна кожному вченому, але, на жаль, це не завжди так. Одні себе недооцінюють, інші, навпаки, переоцінюють, і все це призводить до хибних висновків, які потім плутають уже інших науковців. Уже скоро світ буде ще більше глобалізованим. І не тільки вихованці київського «Динамо» гратимуть в інших клубах, а й науковці. Це вже відбувається. Скажімо, німецьку лабораторію, із якою я працюю, очолює аргентинець із американським дипломом. У лабораторії налічується 20 осіб і лише один із них — німець. Майбутнє медицини виглядає так: ваш індивідуальний профіль буде записано в вашому смартфоні й ви бачитимете, як на вас впливає ваш спосіб життя. Якщо ви курите, зловживаєте алкоголем або маєте інші шкідливі звички, то система покаже, як зменшуються роки життя і псуються внутрішні органи. Якщо займаєтеся спортом і добре харчуєтеся, то який від цього буде прогрес. Кожна людина зможе сама вирішувати власну долю й перспективу набуття чи ненабуття хвороб. Або курити, або довше жити — обирай сам. Медицина стане індивідуальною, прогнозованою для кожної людини. І все це буде у звичайному смартфоні, не доведеться ходити і здавати аналізи. Приклав датчик — і отримуєш

Найбільша мрія. Я не мрію. Я живу дією, а не мрією.

Біографії

Із України в майбутнє: історії п’яти інноваторів

МАКС ЛЕВЧИН Співзасновник міжнародної платіжної системи PayPal, якою користуються сотні мільйонів людей у всьому світі.

Максиміліан Левчин народився 1974 року році в Києві в неординарній єврейській сімʼї: його мати займалася фізикою і програмуванням, а батько писав поезію та прозу. Сина назвали завдяки літературним уподобанням батька — на честь поета Максиміліана Волошина. Майбутній стартапер рано полюбив технології й навіть разом із батьком належав до київського клубу поціновувачів фантастики «Зоряний шлях». У 1991-му, коли молодшому Левчину було 16 років, його сімʼя переїхала до Сполучених Штатів. Після закінчення школи в Чикаго Макс вступив до престижного університету в Урбана-Шампейні та закінчив його з дипломом компʼютерних наук. Іще під час навчання він узявся за технологічні стартапи. Пізніше Макс згадував, що в університеті створив чотири компанії, серед яких були сервіс для розробників і рекламний майданчик. Усі вони зазнали невдачі, але дали сту-

денту розуміння, чим саме він хоче займатися — створювати нові про-

182 млн доларів купив Google, а сам Макс став віце-президентом інтер-

дукти й розвивати їх. До того ж бажано успішно.

нет-гіганта.

Тож у 1997 році юний іммігрант зібрав усе, що мав, і переїхав до Крем-

Усі ці роки виходець з України продовжує активно вкладати гроші в інші

нієвої долини — світового епіцентру стартапів. Там він познайомився з ін-

стартапи й допомагати їм власною експертизою. Так у 2004-му він став

шим завзятим бізнесменом-початківцем Пітером Тілем, і в 1998-му

першим інвестором Yelp, що із часом перетворився на популярний сервіс

вони разом заснували компанію Confinity, щоб зайнятися технологічни-

оцінювання бізнесів, у якому працює кілька тисяч співробітників.

ми фінансовими послугами. Уже за рік Confinity обʼєдналася з конкурентом — компанією X.com, що належала не набагато досвідченішому підприємцеві Ілону Маску, і врешті отримала назву PayPal (у перекладі — «приятель, що допомагає розрахуватися»). Макс Левчин був не тільки співзасновником, а й головним інженером стартапу й насамперед відповідав за безпеку нової платіжної системи. Саме це було слабким місцем попередників і конкурентів, адже хакерам вдавалося знаходити лазівки й обкрадати компанії. Макс Левчин із завданням упорався — винятковий рівень безпеки PayPal став одним із факторів успіху компанії. За короткий час вона буквально підкорила ринок і вийшла на міжнародний рівень. Пізніше Макс згадував, що був настільки захоплений роботою над PayPal, що часто залишався в офісі й ночував у спальному мішку, щоб не витрачати час на дорогу додому. При цьому щодо помешкання він не надто переймався: меблями були картонні коробки, а компʼютерний стіл слугував також обіднім. Така самовідданість спрацювала: у 2002-му журі престижного рейтингу від Массачусетського технологічного інституту MIT Technology Review назвало його головним інноватором року. У тому самому 2002 році PayPal за 1,5 млрд доларів була викуплена торгівельним майданчиком eBay. Левчину, як одному зі співзасновників, належало 2,3 % акцій, тож від продажу він отримав приблизно 34 млн доларів. На той час Максу Левчину було 27 років. Зараз PayPal, яку заснував виходець із Києва, — компанія вартістю в десятки мільярдів доларів, у якій працюють десятки тисяч людей. Утім, зароблені мільйони Макса не заспокоїли. За деякий час він запустив стартап Slide — сервіс для зручної роботи з великою кількістю фотографій. Згодом компанія переорієнтувалася на створення сервісів для соціальних мереж MySpace і Facebook. У 2010 році цю компанію за

Також Левчин обіймав керівні посади і вкладав гроші в такі успішні компанії, як Yahoo! та Evernote. Загалом, за його підрахунками, він інвестував у понад сотню стартапів. Але при цьому Макс Левчин не забуває і про своє коріння. У 2015 році він заснував наукову премію й назвав її на честь своєї бабусі, яка була відомою українською вченою-астрофізиком, — Frima Lukatskaya Scholarship in Computer Science.

ЯН КУМ Ідеолог месенджера WhatsApp, яким користуються понад мільярд людей.

Ян Кум народився у єврейській сімʼї в Києві. Його батько працював будівельником, а мати вела хатнє господарство. Дитинство Кума минуло в містечку Фастові і було дуже бідним — у домі часто не працювали електрика та опалення. Тож на початку 1990-х, коли Яну було 16, він із матірʼю переїхав до Каліфорнії. У США спершу також було непросто — за програмою соцпідтримки вони отримали маленьку квартиру, мати влаштувалася нянею, а підліток підробляв прибиральником у магазині. Але іммігрантам пощастило щодо іншого — випадково вони оселилися в містечку Маунтін-Вʼю, розташованому в Кремнієвій долині. Саме там були офіси найбільших технологічних компаній і панувала атмосфера стартапів. Ян Кум вступив до університету й отримав роботу в Yahoo! — одній із головних тогочасних компаній. Одного разу на серверах стався збій, і ке-

рівництво змусило хлопця обирати: або навчання, або робота. Кум обрав друге. Утім, із часом він утомився від великої корпорації та звільнився. Завдяки

Навіть коли Ян Кум став мільярдером, то не забув, що гроші — не головне. Так у 2014 році він вклав у суспільний фонд Кремнієвої долини 556 млн доларів, щоб вони пішли на корисні проекти.

заощадженням цілий рік хлопець провів у розвагах — подорожував і займав-

Аби всі могли користуватися сервісом, WhatsАpp традиційно підтриму-

ся спортом. Десь між цим спробував влаштуватися на роботу в Facebook, од-

ється навіть на застарілих платформах. Завдяки цьому месенджером корис-

нак йому відмовили.

туються і в розвинених, і в бідних країнах, а загалом його завантажили по-

За деякий час до рук Яна Кума потрапив iPhone — і колишній киянин

над мільярд разів. Цього вдалося досягти з унікальною ефективністю: штат

одразу зрозумів грандіозні перспективи цього ґаджета й App Store. Саме тоді

компанії налічував лише 55 людей: кожен програміст забезпечував роботу

в нього зʼявилася ідея спеціально для смартфонів створити додаток, який

14 млн користувачів.

допоможе людям спілкуватися.

У 2014 році Ян Кум продав WhatsАpp компанії Facebook за 19 млрд доларів

Одразу виникла й назва — WhatsApp (її можна перекласти «Як справи», до

і став найбільшим після Марка Цукерберґа індивідуальним акціонером го-

того ж слово «App» також означає «додаток»). Ян Кум цілодобово працював

ловної соцмережі планети. На прохання Кума, договір про це підписали в сим-

над кодом, аби якомога швидше запустити сервіс, у якому люди могли би пи-

волічному місці — будинку, де колись був центр соціальної допомоги, куди

сати статуси, щоб їхні контакти завжди бачили, чим вони зайняті.

голодний іммігрант міг прийти за продуктовими талонами.

Однак коли у 2009-му програма нарешті зʼявилася в App Store, її завантажили лише кілька сотень людей. Один із приятелів Кума згадував, що коли встановив WhatsApp, то побачив, що з усіх контактів додаток є лише в кількох знайомих — переважно приятелів Яна з емігрантської тусовки. Коли Ян Кум уже був готовий здатися й почати шукати роботу, допоміг випадок — Apple запустила функцію push-повідомлень, а Кум швидко додав цю можливість у програму. Відтепер, коли хтось змінював статус, усі це одразу бачили. Так Ян Кум випадково створив зручний сервіс для обміну повідомленнями — месенджер. WhatsApp став зручною й дешевою заміною sms. Це одразу спрацювало — кількість користувачів майже моментально зросла до 250 тисяч осіб. А на початку 2011 року WhatsApp став лідером серед усіх додатків в американському App Store. При цьому компанія принципово не вкладала грошей у маркетинг, а сам Ян Кум майже не давав інтервʼю. Коли один зі співробітників спитав, чому він не хоче рекламувати власний продукт, той відповів: «Маркетинг і преса піднімають пил. А пил потрапляє в очі — і ви більше не можете фокусуватися на продукті». При цьому мотивацією Кума ніколи не був заробіток. Одного разу він навіть сказав: «Людина, яка назве мене підприємцем, дістане в пику від мого охоронця». Пізніше він пояснив, що це був жарт, однак усе одно підкреслив, що не вважає себе бізнесменом, оскільки ті створюють компанії лише задля грошей. Натомість його більше цікавить якісний продукт.

ОЛЕКСІЙ ШЕВЧЕНКО Й МАКС ЛИТВИН Співзасновники Grammarly — головного світового сервісу з перевірки правопису і граматики англійською мовою.

Засновники Grammarly Олексій Шевченко й Макс Литвин познайомилися й потоваришували в Києві під час навчання в Міжнародному християнському університеті, у якому зі студентами працювали американці й викладання здійснювалося англійською мовою. Друзі звернули увагу, що багато студентів завантажують реферати з інтернету, а оскільки самі хлопці намагались навчатися чесно, така практика їх дещо збентежила. Тому на початку 2000-х вони вирішили розробити систему перевірки текстів на плагіат. Тоді це була справді проривна ідея, бо такий сервіс майже не мав конкурентів. За кілька років Шевченко виїхав навчатися в Канаду, а Литвин — у США. Вони продовжували розробляти свій продукт дистанційно, перетворивши його на сервіс із назвою My Dropbox. Він ефективно перевіряв твори на плагіат, а тому досить швидко привернув увагу багатьох університетів у всьому

світі. Зрештою, у 2007 році розробкою українців уже користувалися сотні

офісів в Україні, Канаді та США. Компанія тривалий час розвивалася на

освітніх закладів і кілька мільйонів студентів.

гроші засновників, і лише у 2017 році вирішила залучити сторонні кошти

Тоді Олексій та Макс вирішили продати проект компанії Blackboard, яка

від фондів Кремнієвої долини, які інвестували в проект 110 млн доларів.

займалася технологіями навчання. За умовами контракту, Литвин мав два

Тепер сервіс має близько 20 млн користувачів щоденно, його офіційно

роки працювати в Blackboard, аби забезпечити повну інтеграцію їхнього

використовують університети й інші організації по всій планеті. Щомі-

сервісу. Як тільки цей час завершився, хлопець зібрав речі й миттю переїхав

сяця завдяки програмі люди роблять понад 10 млрд виправлень у власних

у Торонто до Шевченка, щоб створити нову компанію. Так у 2009 році поча-

текстах.

лася історія Grammarly.

Що цікаво, це роблять не тільки люди, для яких англійська не є рідною.

Спершу друзі планували зробити сервіс для університетів, який допо-

Так нинішній виконавчий директор компанії — американець, який дізнав-

може навчати студентів англійської мови. Однак кількість клієнтів зроста-

ся про Grammarly, коли просто шукав для себе сервіс, аби покращити власні

ла повільно, а освітні заклади часто вагалися щодо придбання продукту. До

тексти. Тож перспективи компанії надзвичайні, вважають Олексій Шев-

того ж розробники помічали, що, попри роки практики, самі досі роблять

ченко та Макс Литвин. Адже потенційними клієнтами Grammarly можуть

помилки в текстах англійською. Тоді вони вирішили змінити модель робо-

стати близько двох мільярдів людей — саме стільки осіб у світі говорять

ти сервісу й запропонувати програму звичайним людям, які використову-

англійською або вивчають цю мову. І для них усіх корисна головна ідея

ють мову в повсякденному житті.

компанії вихідців із України — поліпшення взаєморозуміння між людьми.

При цьому засновники розуміли, що конкуренти в них будуть серйозні, адже над завданням покращення письмової мови багато років працювали такі гіганти, як Google і Microsoft. Спершу хлопці взялися за алгоритм, що допомагав із типовими орфографічними і граматичними помилками. А далі розвинули сервіс до глибших нюансів комунікації — кращого підбору слів, чіткості викладу і стилістики текстів. На початковому етапі Grammarly активно використовував допомогу користувачів. У сервісі працювала функція, яка давала змогу проголосувати, чи правильно алгоритм зробив виправлення. Завдяки цьому вдалося сформулювати живі й актуальні правила, які справді поліпшують текст. До того ж норми сервісу універсальні і для класичної англійської мови, і для її американської та інших версій. Тепер Grammarly дає змогу створювати матеріали за всіма правилами. Програма постійно відслідковує граматичні й синтаксичні помилки та радить, як зробити виклад більш живим і зрозумілим. Перевіряти тексти можна і на платформі самого Grammarly, і через плаґін у браузері — у такому разі сервіс працюватиме постійно. Програма, що існує в безкоштовній і платній версіях, уже за перший рік роботи стала прибутковою. А згодом Grammarly виросла до кількох

АНДРІЙ ТИМОШЕНКО Засновник компанії Live Animations, яка перетворює книжки на інтерактивні пригоди і для клієнтів з усього світу створює продукти в доповненій реальності.

У юнацтві Андрій Тимошенко мріяв бути військовим, тому вступив до київського Вищого танкового інженерного училища. Однак урешті зрозумів, що не хоче присвятити цьому все життя, й зайнявся підприємництвом. Перш ніж створити Live Animations, Андрій устиг 13 разів спробувати себе в інших бізнесах. Та ще й абсолютно різних: орендував квартири, робив ремонт і здавав їх подобово, продавав очищувачі повітря, організовував прокат автомобілів і запускав завод із випуску верстатів для рекламно-сувенірної продукції (до того ж верстати розробив сам). За словами Андрія, припиняв займатися певним бізнесом через те, що йому ставало нудно робити одне й те саме. Тож коли одного дня він побачив, як працює технологія доповненої реальності, то зрозумів, що хоче спробувати себе в цій сфері. Спочатку

запропонував співпрацю британській компанії Zappar, однак йому в партнерстві відмовили. Тоді Тимошенко вирішив створювати бізнес із нуля.

Нині Live Animations створюють проекти для численних іноземних замовників. Скажімо, у співпраці з американським видавництвом Little Hippo

Підприємець знайшов аніматорів, програмістів і 3D-дизайнерів на аут-

зʼявилася книжка для дітей про іслам. Проект виявився настільки успішним,

сорсі, щоб вони створили те, що існувало лише в його голові. Андрій Тим-

що в української студії навіть падали сервери, коли під час книжкової ви-

ошенко згадує, як щодня вони йому відповідали, що це неможливо. Однак

ставки в Індонезії за годину додаток завантажили понад 100 тисяч разів.

він на доповненій реальності не розумівся, тому й не знав, що таке справді

Також компанія створює продукти в доповненій реальності й поза книж-

неможливо. Через цю впертість урешті виникли справді інноваційні рішення

ками. Так на замовлення 20th Century Fox українці запустили видовищний

і все вдалося — хай і не за три місяці, як планувалося, а за рік.

інтерактивний проект до 40-річчя виходу фільму «Чужий».

Перше застосування технології було таким: у торгівельних центрах ком-

Зараз у київському офісі Live Animations працюють із півсотні людей, є та-

панія відкривала студії, у яких люди могли зняти кумедні фото й відео з до-

кож представники у США, Німеччині, Колумбії, Росії, країнах Балтії та Домі-

повненою реальністю. Компанії вдалося продати близько 80 таких студій

нікані. Загалом українська компанія співпрацює з кількома десятками країн,

у різні країни світу, однак прибутку з цього майже не було. Урешті Андрій

а їхніми проектами захоплюються сотні тисяч людей по всій планеті.

Тимошенко зрозумів, що вони застосовують передову технологію до застарілого продукту, адже фотографії в рамці на столі вже нікого не цікавлять, і вирішив використати інновації в іншій сфері. Тоді картинки, що оживають, нанесли на зошити, футболки, чашки й папки. З усього цього несподівано «вистрелили» зошити, яких вдалося продати 100 тисяч штук. Саме на ці гроші у 2014 році підприємець створив Live Animations. У новій компанії Андрій Тимошенко вирішив використати доповнену реальність, аби повернути дітям любов до читання. Тож Live Animations почали створювати книжки, у яких історію можна було не тільки прочитати, а й побачити через екран смартфона. Для цього користувачі мали завантажити спеціальний додаток, навести ґаджет на книжку — і дивитися, як її герої оживають і розігрують різноманітні сюжети. Програма також дає змогу записувати відео з персонажами книжок і одразу ділитися ним через соціальні мережі. Так «оживили» вже понад десяток видань, а проекти української компанії продавалися в потужній американській мережі Walmart і на Amazon, ними цікавилася компанія Dіsney. До переліку видань, які Live Animations збагатили доповненою реальністю, належать такі: «Аліса в Задзеркаллі», «Аліса в Країні Див», класичні різдвяні казки, а також серія «Червона шапочка», «Троє поросят», «Вельветовий кролик» і «Маша та троє ведмедів», за яку українці отримали одну з найпрестижніших видавничих нагород Parents Choice Award.

Схоже, Андрій Тимошенко таки знайшов бізнес, у якому йому не нудно.

АЛЕКС НЕСКІН Співзасновник Petcube. Перетворив власну проблему на міжнародний стартап, який нині допомагає сотням тисяч людей (і тварин) по всій планеті.

Спочатку був «інтернет машин», коли мережа повʼязувала лише потужні наукові й військові центри. Далі зʼявився «інтернет людей» — система, що дала людям по всій планеті змогу спілкуватися й обмінюватися ідеями. Після цього виник «інтернет речей», у якому онлайн опинилися безліч предметів і ґаджетів: від годинників і навігаторів до тостерів і холодильників. А наступним етапом, можливо, стане «інтернет тварин», який іще дужче поєднає їх із людьми. На думку багатьох дослідників, саме підключення до мережі тварин буде черговим витком еволюції цифрового світу. Одним із флагманів інтернету тварин є українська компанія Petcube. Як часто буває з успішними бізнесами, усе почалося з неприємності. У 2012 році дніпрянин Алекс Нескін постав перед однією з найсерйозніших речей, які трапляються з людьми, —

його песик сумував. На той час Алекс професійно займався розробкою сайтів

вигравати призи за дизайн і функціональність, а також потрапляти

і співпрацював із такими крупними замовниками, як Microsoft, Discovery

у світові рейтинги найбільш креативних і корисних технологічних

channel, Kyivstar та X-Factor. А його собака сидів сам удома і страждав. На-

розробок.

стільки, що псував речі й гавкав на весь будинок, аж одного разу сусіди навіть викликали поліцію.

Завдяки роботі команди ґаджети української компанії нині купують на Amazon і в кількох тисячах магазинів по всій планеті. До того ж

Тоді Алекс сконструював простий механізм — веб-камеру з лазерною

купують і звичайні люди, і світові зірки. Бо справжня інновація може

указкою, якою можна було керувати дистанційно. Так він, родичі та дру-

змінити на краще життя кожної людини. І, як зʼясувалося, не тільки

зі могли гратися з песиком, навіть коли перебували поза домом. Майже

людини.

одразу Алекс зрозумів, що це, по-перше, працює, а по-друге, схожа проблема з одинокими домашніми тваринами може бути не тільки у нього, а й у мільйонів людей у всьому світі. Обʼєднавшись із друзями — Ярославом Ажнюком та Андрієм Кльоном — вони взялися за стартап Petcube. На той час жодному з них не було ще й 25 років. Співзасновники підкреслюють, що з самого початку розглядали розробку не як хобі, а як спробу створити бізнес. Уже скоро народилася ідея стильного алюмінієвого куба, за допомогою якого можна спостерігати за домашнім улюбленцем, спілкуватися з ним через динамік і гратися лазерною указкою. Алекс відповідав за технічну бездоганність, Андрій — за дизайн, а Ярослав налагоджував звʼязки з потенційними партнерами в Україні та за кордоном. Після виходу на світовий сервіс для збору інвестицій Kickstarter стало зрозуміло, що така проста ідея має надзвичайні перспективи — замість запланованих 100 тисяч доларів люди зі всього світу вклали в українців у два з половиною рази більше. До травня 2017-го було продано понад 100 тисяч пристроїв, а компанія продовжувала зростати, завойовувати призи міжнародних конференцій й отримувати інвестиції від найбільш впливових організацій планети. Що цікаво, Petcube використовували не тільки для собак і котів, а також для папуг, коней, морських свинок та інших тварин. Тим часом розробники Petcube продовжували розвивати свій ґаджет і випускати нові моделі. Так, скажімо, лінійка Play дає ширші можливості для гри з домашнім улюбленцем, а в моделях Bytes є функція дистанційного годування тваринки. Тепер Алекс Нескін живе на три країни, постійно мандруючи між київським, американським і китайським офісами. Petcube продовжує

Буде тобі наука: українські вчені, які змінюють світ Науково-популярне видання

Автор текстів Юрій Марченко Авторка ілюстрацій Надія Рокитянська Літературна редакторка Ірина Троскот Коректорка Олена Подорожня Дизайн та верстка Дмитро Денищик, Катерина Смолярова Відповідальна редакторка Надія Червінська Асистентки редакторки Анастасія Мішутіна, Аліна Бабіч

Виробник ТОВ «Пабліш Про» www.publishpro.com.ua

Видавництво «Основи» +38 044 331 02 49 ilovebooks@osnovypublishing.com www.osnovypublishing.com

Видання здійснено за підтримки АТ «Фармак».