Legal Monitor

1

ТЕМА НОМЕРА: ПУБЛІЧНА ІНФОРМАЦІЯ №16 • ТРАВЕНЬ-ЧЕРВЕНЬ 2011

№16 • ТРАВЕНЬ-ЧЕРВЕНЬ 2011 року

В умовах постійної глобалізації інформаційного середовища ефективні правові механізми доступу до інформації набувають все більшої значущості.

> стор. 4

ДОСТУП ДО ПУБЛІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ: ЯК Є VS ЯК МОГЛО Б БУТИ Проект Закону України «Про доступ до публічної інформації» (далі – Закон), що нещодавно набрав сили, був поданий до Верховної Ради України ще у 2008 році.

> стор. 5

Нещодавно ми мали змогу спостерігати за черговим витком підвищення прозорості діяльності органів державної влади, який пов’язаний з набранням чинності Закону України «Про доступ до публічної інформації» (далі – Закон).

ЦІКАВІ ДЕТАЛІ

> стор. 6

ЗАСНОВНИК WIKILEAKS УДОСТОЄНИЙ УНІКАЛЬНОЇ АВСТРАЛІЙСЬКОЇ ПРЕМІЇ МИРУ ЗА «ВІДСТОЮВАННЯ ПРАВА ЛЮДЕЙ НА ІНФОРМАЦІЮ»

«РЕНТГЕН» ДЛЯ ДЕРЖОРГАНІВ: ЩО ЗМІНИТЬСЯ ЗАВДЯКИ НОВОМУ ЗАКОНУ? Зубченко Олена

ПЕРШЕ В ІСТОРІЇ СВІТУ ЗАКОНОДАВЧО ЗАКРІПЛЕНЕ ПРАВО ДОСТУПУ ДО ПУБЛІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ

старший юрист

ПРАВО ДОСТУПУ ДО ПУБЛІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ ВИЗНАНО ОДНИМ З ПРАВ ЛЮДИНИ ЗАПИТАННЯ – ВІДПОВІДЬ

? ?

стор. 7

Який порядок доступу до публічної інформації? Як подається та оформлюється запит на публічну інформацію?

?

В яких випадках особі може бути відмовлено в задоволенні запиту на публічну інформацію?

НОВИНИ ЗАКОНОДАВСТВА НАБРАЛИ ЧИННОСТІ ЗАКОНИ УКРАЇНИ: № 3221-VI, № 3205-VI, № 3234-VI, № 3235-VI, № 3236-VI, № 3267-VI, № 3277-VI, № 461

Підготовлено ЮФ «ЛАВРИНОВИЧ і ПАРТНЕРИ»

3

стор. 3

ЗВЕРНЕННЯ ГРОМАДЯН І ДОСТУП ДО ПУБЛІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДОСТУПУ ДО ПУБЛІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ: ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

www.Lp.ua

ПУБЛІЧНА ІНФОРМАЦІЯ

стор. 8

10-го травня 2011 року набув чинності довгоочікуваний Закон України «Про доступ до публічної інформації» (далі – Закон), прийнятий Верховною Радою України невдовзі після Нового року. В чому ж позитивні та негативні моменти цієї події, чим цей Закон змінить Україну?

Д

ля початку – трохи про шлях Закону. Резолюції Парламентської Асамблеї Ради Європи від 5 жовтня 2005 року та Європейського Парламенту від 25 листопада 2010 року закликали Україну виконати свої зобов’язання щодо ефективної реалізації права людини на свободу вираження поглядів, доступ, вільне збирання, зберігання, використання та поширення інформа-

ції, закріплені, зокрема, положеннями статті 34 Конституції України та статті 10 Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Ще Закон України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки» від 9 січня 2007 року передбачив, що необхідно створити цілісну систему законодавства, гармонізовану з нормами міжнародного права з питань розвитку інформаційного суспільства, при цьому керуючись загальними принципами Конституції України, а також принципами, зокрема, свободи створення, отримання, використання та розповсюдження інформації та обмеження доступу до інформації виключно на підставі Закону. І от врешті, майже через 3 роки після внесення в якості законопроекту, Закон прийнято. Розуміючи публічну інформацію, як отриману чи створену в процесі виконання суб’єктами владних повноважень своїх обов’язків, або таку, що знаходиться у їх володінні чи

Інформація, наведена в цій брошурі, не є консультацією/роз’ясненням з правових питань чи довідкою щодо законодавства. Зазначена інформація носить виключно інформативний, а не рекомендаційний характер. Для отримання правової допомоги з питань, що розглянуті у цій брошурі, радимо звертатися до юридичного консультанта.

2

ПУБЛІЧНА ІНФОРМАЦІЯ

№16 • ТРАВЕНЬ-ЧЕРВЕНЬ 2011

володінні інших розпорядників публічної інформації, Закон встановлює для всієї публічної інформації відкритий режим, якщо тільки інше не передбачено законодавством. Всі шляхи доступу до інформації, передбачені Законом, можна умовно розподілити на дві групи: (1) активні – надання інформації за запитами на інформацію та (2) пасивні – оприлюднення інформації в офіційних друкованих виданнях, на офіційних веб-сайтах, інформаційних стендах і будь-яким іншим способом. Одразу варто зазначити, що Закон не поширюється на відносини у сфері звернень громадян, які й далі регулюються Законом України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 року. Що ж стосується, так би мовити, суб’єктного складу, то Закон поширюється не тільки на (1) органи державної влади та місцевого самоврядування (що в Законі названі суб’єктами владних повноважень), а й на (2) юридичних осіб, що фінансуються з державного чи місцевих бюджетів (щодо інформації про використання таких бюджетних коштів); (3) осіб, що виконують делеговані повноваження суб’єктів владних повноважень за Законом або договором (щодо інформації, пов’язаної з виконанням їхніх обов’язків); (4) суб’єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку чи наділені спеціальними чи виключними правами чи є природними монополіями (стосовно інформації про умови постачання товарів, послуг і цін на них) та (5) суб’єкти господарювання, які володіють інформацією про стан довкілля, якість харчових продуктів і предметів побуту, аварії, катастрофи тощо та іншою суспільно необхідною інформацією. Причому всі суб’єкти, за винятком органів державної влади та місцевого самоврядування, зобов’язані Законом до оприлюднення інформацію винятково, так званим, активним шляхом –

,,

тобто, у відповідь на запити. Закон передбачає категорію публічної інформації з обмеженим доступом, відносячи до неї конфіденційну інформацію, таємну інформацію та службову інформацію. При цьому віднесення інформації до категорії інформації з обмеженим доступом здійснюється на підставі, так званого, трискладового тесту, який вже давно та успішно функціонує в європейських країнах. Складовими цього тесту, які, крім того, мають бути наявними в сукупності, є наступні: (1) розповсюдження певної інформації потенційно загрожує, так званій, легітимній меті, визначеній в Законі, наприклад: національній безпеці, територіальній цілісності чи громадському порядку, здоров’ю населення, авторитету та неупередженості правосуддя тощо; (2) шкода, завдана відповідним інтересам розголошенням вказаної інформації, є суттєвою; та останнім – і в європейській судовій практиці вирішальним критерієм є (3) переважання шкоди від втаємничення інформації над шкодою від її розповсюдження, тобто відсутність суспільного інтересу в розповсюдженні певної публічної інформації. Тобто, якщо публічна інформація не відповідає хоча б одному з вищеназваних критеріїв – в її розпорядників немає підстав відмовляти в наданні такої інформації. Більше того, в Законі прямо визначені категорії інформації, якій не може бути надано статус інформації з обмеженим доступом: інформація про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування та розпорядження державним і комунальним майном, умови отримання таких коштів чи майна та імена/найменування фізичних/юридичних осіб, які отримали ці кошти чи майно. Також до інформації з обмеженим доступом не належать декларації про доходи найвищих посадовців держави та членів їхніх сімей, а також осіб, які

Однією з найважливіших новел Закону, яка цілком відповідає європейській практиці доступу до офіційних документів, є те, що обмеженню може підлягати інформація, а не документ, який її містить.

Підготовлено ЮФ «ЛАВРИНОВИЧ і ПАРТНЕРИ»

претендують на зайняття чи займають виборну посаду в органах влади. Однією з найважливіших новел Закону, яка цілком відповідає європейській практиці доступу до офіційних документів, є те, що обмеженню може підлягати інформація, а не документ, який її містить. Відповідно, якщо документ із, скажімо, 1000 сторінок містить обмежену інформацію лише на 50 сторінках, то інформація решти 950 сторінок може бути оприлюднена. Згідно із Законом надання інформації на запит здійснюється безкоштовно, і тільки в тому випадку, якщо надання інформації на такий запит передбачає виготовлення понад 10 сторінок копій, то запитувачем відшкодовуються фактичні витрати на копіювання та друк. Що стосується строків розгляду запитів і надання відповідей на них, то їх передбачено декілька: (1) не пізніше 48 годин з дня отримання запиту, якщо запит стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи осіб, стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф тощо; (2) загальний строк – протягом 5 робочих днів з дня отримання запиту та (3) у випадку, якщо запит стосується надання великого обсягу інформації чи потребує пошуку інформації, строк може бути продовжено до 20 робочих днів з відповідним обґрунтуванням, письмово наданим запитувачу інформації протягом 5 робочих днів із дня отримання запиту. Крім того, у випадку настання обставин непереборної сили, у зв’язку з чим стає неможливим надання запитуваної інформації у передбачені строки, можливою також є відстрочка у задоволенні запиту на інформацію. Ще однією важливою новелою Закону є обов’язок розпорядників визначати підрозділ або відповідальну особу з питань запитів на інформацію. Відповідно, у випадку ненадання відповіді чи інформації на запит, безпідставної відмови у задоволенні запиту, оприлюднення недостовірної, неточної чи неповної інформації тощо, відповідальні за це особи несуть відповідальність, передбачену Кодексом України про адміністративні правопорушення, а особи, права яких порушені вказаними діями, мають право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Загалом розглянутий нами Закон «Про доступ до публічної інформації» є безумовним кроком уперед на шляху до європейської інтеграції України, зміцнення принципів публічності та прозорості влади, а також втілення механізмів реалізації права людини на доступ до інформації.

Інформація, наведена в цій брошурі, не є консультацією/роз’ясненням з правових питань чи довідкою щодо законодавства. Зазначена інформація носить виключно інформативний, а не рекомендаційний характер. Для отримання правової допомоги з питань, що розглянуті у цій брошурі, радимо звертатися до юридичного консультанта.

3

ПУБЛІЧНА ІНФОРМАЦІЯ

№16 • ТРАВЕНЬ-ЧЕРВЕНЬ 2011

ЗВЕРНЕННЯ ГРОМАДЯН І ДОСТУП ДО ПУБЛІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ Палій Наталія юрист

В умовах постійної глобалізації інформаційного середовища ефективні правові механізми доступу до інформації набувають все більшої значущості. Недостатнє правове регулювання цієї сфери зумовило прийняття Закону України «Про доступ до публічної інформації» (далі – Закон), який набрав чинності 10 травня 2011 року.

ходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації. Така інформація повинна бути надана запитувачу протягом п’яти днів з дня отримання запиту, а у випадках, якщо запит стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів, аварій катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій - протягом 48 годин. Заявою є звернення громадян із проханням про сприяння в реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів,

тентного органу, до повноважень якого входить надання таких роз’яснень, на підставі ст. 40 Конституції України. Згадана стаття передбачає право усіх направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов’язані розглянути звернення. Оскільки компетентний орган буде надавати відповідь в порядку Закону про звернення громадян, то строк для надання обґрунтованої відповіді становитиме не більше 1 місяця.

або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх отримання. Для кращого розуміння ситуації проілюструємо деякі з можливих практичних ситуацій. У випадку необхідності отримання роз’яснення щодо застосування тієї чи іншої норми права особа може звернутися до компе-

У разі необхідності отримати інформацію щодо актів індивідуальної дії (наприклад, щодо видачі дозволів чи ліцензій певним особам) слід подавати запит в порядку, передбаченому Законом. В такому випадку відповідь повинна бути надана не пізніше 5 днів. Слід зауважити, що задля ефективного та швидкого отримання інформації, перш за все, слід визначити орган чи особу, яка володіє необхідними даними та має повноваження щодо надання такої інформації, а також обрати спосіб оформлення прохання на отримання необхідних даних, відомостей чи роз’яснень.

З

гаданий Закон визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, та інформації, що становить суспільний інтерес. Цей Закон не поширюється на відносини у сфері звернень громадян. Ці відносини регулюються Законом України «Про звернення громадян» (далі – Закон про звернення громадян), який передбачає право громадян України звертатися до органів державної влади, місцевого самоврядування, інших підприємств, установ та організацій, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов’язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх законних інтересів та скаргою про їх порушення. Оскільки згадані закони передбачають абсолютно різні часові рамки для отримання інформації, слід мати чітке уявлення, в якому випадку, яку інформацію і в які строки можна отримати. Крім того, важливо розуміти різницю між запитом на інформацію, який передбачено Законом, та заявою, як один із способів звернення громадян. Запитом є прохання до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. До публічної належить інформація, яка відображена та задокументована, була отримана або створена в процесі виконання суб’єктами владних повноважень своїх обов’язків, передбачених чинним законодавством, або знаПідготовлено ЮФ «ЛАВРИНОВИЧ і ПАРТНЕРИ»

Інформація, наведена в цій брошурі, не є консультацією/роз’ясненням з правових питань чи довідкою щодо законодавства. Зазначена інформація носить виключно інформативний, а не рекомендаційний характер. Для отримання правової допомоги з питань, що розглянуті у цій брошурі, радимо звертатися до юридичного консультанта.

4

ПУБЛІЧНА ІНФОРМАЦІЯ

№16 • ТРАВЕНЬ-ЧЕРВЕНЬ 2011

ДОСТУП ДО ПУБЛІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ: ЯК Є VS ЯК МОГЛО Б БУТИ Любунь Ольга юрист

Проект Закону України «Про доступ до публічної інформації» (далі – Закон), що нещодавно набрав сили, був поданий до Верховної Ради України ще у 2008 році. З того часу законопроект пройшов через низку читань, декілька експертних комісій, «змагання» із законопроектом «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо забезпечення доступу до публічної інформації)» авторства Олени Бондаренко, Володимира Ландика та Юрія Стеця, і майже кожен з цих етапів широко висвітлювався пресою та обговорювався на різних рівнях. Прийняття Закону очікувалося не тільки українським суспільством, але й міжнародними організаціями. Зокрема, Європейський Парламент у своїй резолюції від 25 листопада 2010 року наполегливо закликав Верховну Раду прийняти відповідний законопроект згідно з європейськими та міжнародними стандартами. Також постійний моніторинг динаміки законопроекту здійснювався ОБСЄ та Артиклем XIX. Відмінностей між початковим законопроектом і Законом «на виході» досить багато, проте частина з них є суто технічними. Суттєвою відмінністю, перш за все, є те, що з прийнятого Закону було вилучено всі положення, що стосувалися Уповноваженого Верховної Ради з прав людини як окремого суб’єкта відносин у сфері доступу до публічної інформації з повноваженнями щодо моніторингу та контролю за наданням доступу до інформації. Згідно з першим проектом Закону, з метою економії бюджетних коштів, замість створення окремого органу, який би стежив за дотриманням законодавства про доступ до публічної інформації, на Уповноваженого з прав людини планувалося покласти функції органу, до якого, поряд з іншими органами, можна було оскаржити відмови, відстрочки у задоволенні запиту на інформацію, надання недостовірної чи неповної інформації, ненадання інформації, тощо, при цьому було передбачено чіткі та досить оперативПідготовлено ЮФ «ЛАВРИНОВИЧ і ПАРТНЕРИ»

ні строки розгляду Омбудсменом таких скарг. Крім того, Уповноважений з прав людини, у випадку включення відповідних положень до фінальної версії Закону, мав би повноваження на притягнення до дисциплінарної відповідальності службових і посадових осіб за порушення ними законодавства про доступ до публічної інформації. Однак пізніше ці положення були виключені з проекту, і тепер оскарження можливе тільки до керівництва розпорядників відповідної інформації, вищого органу чи суду. Враховуючи порядок та результативність «ходіння по інстанціях», а також тривалість і вартість судових розглядів, можна прогнозувати певну компромісність і нижчу результативність у сфері доступу до публічної інформації.

Наступною суттєвою відмінністю є виключення з остаточної редакції документу обов’язку частково розкривати інформацію, що відноситься до категорії службової, а саме інформації, що міститься у документах суб’єктів владних повноважень і становить внутрішньовідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони напряму пов’язані з розробкою діяльності установи або здійсненням

,,

контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують їх публічному обговоренню та/або прийняттю. Відповідно до першої редакції законопроекту така інформація «автоматично» набувала відкритого режиму з моменту прийняття рішень з відповідних питань, що дозволило б громадськості відстежувати шлях і мотиви тих чи інших процесів, що відбуваються, наприклад, в органах місцевого самоврядування, і бачити, наскільки чесною є «гра», і чи не містить вона певної корупційної складової. На жаль, до остаточної редакції Закону це положення не ввійшло. Також в остаточній редакції Закону з’явилася норма, що передбачає неможливість віднесення до інформації з обмеженим доступом декларації про доходи осіб та членів їхніх сімей, які претендують чи займають виборну посаду в органах влади, а також обіймають посаду державного службовця, службовця органу місцевого самоврядування першої і другої категорії. Норма, безумовно, позитивна, проте решта п’ять категорій державних службовців залишилися поза увагою, що не є надто сприятливим у, так би мовити, місцево-політичному контексті – адже більшість із наших співгромадян частіше стикається з представниками саме цих категорій державних службовців, і тому зацікавлена в подібній інформації з точки зору можливості ведення більш конструктивного діалогу з органами влади та місцевого самоврядування. Незважаючи на вищеназвані недоліки прийнятого Закону, на підставі яких можна було б за бажання бачити напівпорожню склянку та говорити про його недосконалість, показовість і низьку майбутню ефективність, він містить достатньо позитивні і своєчасні для України норми, щоб вважатися важливим етапом на шляху, як до досягнення прозорості реалізації владних повноважень, так і для захисту прав людини та громадянина.

Відмінностей між початковим законопроектом і Законом «на виході» досить багато, проте частина з них є суто технічними. Суттєвою відмінністю, перш за все, є те, що з прийнятого Закону було вилучено всі положення, що стосувалися Уповноваженого Верховної Ради з прав людини як окремого суб’єкта відносин у сфері доступу до публічної інформації з повноваженнями щодо моніторингу та контролю за наданням доступу до інформації.

Інформація, наведена в цій брошурі, не є консультацією/роз’ясненням з правових питань чи довідкою щодо законодавства. Зазначена інформація носить виключно інформативний, а не рекомендаційний характер. Для отримання правової допомоги з питань, що розглянуті у цій брошурі, радимо звертатися до юридичного консультанта.

5

ПУБЛІЧНА ІНФОРМАЦІЯ

№16 • ТРАВЕНЬ-ЧЕРВЕНЬ 2011

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДОСТУПУ ДО ПУБЛІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ:

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

Симанов Дмитро cтарший юрист

Нещодавно ми мали змогу спостерігати за черговим витком підвищення прозорості діяльності органів державної влади, який пов’язаний з набранням чинності Закону України «Про доступ до публічної інформації» (далі – Закон). Зазначимо, що відкритість органів влади є одним з важливих елементів боротьби з корупцією. Варто зазначити, що цей Закон є потрібним та містить цілком позитивні новели. Розглянемо один з тих аспектів, який надає будь-якому закону дієвості, - відповідальність за порушення його норм. Питанню відповідальності за порушення у сфері доступу до публічної інформації присвячена окрема стаття 24 Закону. Ця стаття передбачає тільки види правопорушень, але не встановлює санкцій за їх вчинення. Таким чином, при притягненні до, наприклад, адміністративної відповідальності норми вказаної статті, начебто, мають застосовуватись разом з відповідними статтями Кодексу України про адміністративні правопорушення. Нижче ми звернемо увагу на те, що це не зовсім відповідає дійсності. Види порушень законодавства, перелічені в статті 24 Закону, включають: 1) ненадання відповіді на запит; 2) ненадання інформації на запит; 3) безпідставна відмова у задоволенні запиту на інформацію; 4) неоприлюднення інформації відповідно до вимог цього Закону; 5) надання або оприлюднення недостовірної, неточної або неповної інформації; 6) несвоєчасне надання інформації; 7) необґрунтоване віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом; 8) нездійснення реєстрації документів; 9) навмисне приховування або знищення інформації чи документів. Аналізуючи зазначений перелік, необхідно зазначити, поперше, що цей перелік є вичерпним, а, по-друге, що спостерігається бажання законодавця передбачити відповідальність на кожному етапі процесу доступу до публічної інформації (хоча й незрозумілим є відсутність в переліку порушень відмови в прийнятті і реєстрації запиту). Якщо поглянути на санкції, які Підготовлено ЮФ «ЛАВРИНОВИЧ і ПАРТНЕРИ»

можуть бути застосовані до осіб, які здійснили порушення законодавства про доступ до публічної інформації, то цьому питанню присвячена лише одна стаття Кодексу України про адміністративні правопорушення. Ще з однією статтею цього Кодексу – 212-26 – ситуація не зовсім зрозуміла, адже, хоча прикінцеві положення Закону і передбачають внесення до неї змін, проте в чинному Кодексі такої статті не існує. В Кримінальному кодексі України немає спеціальної статті, яка б передбачала відповідальність за ненадання або неналежне надання публічної інформації. Статтею 212-3 «Порушення права на інформацію» Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено, що за неправомірну відмову в наданні інформації, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, відповідальна посадова особа притягується до відповідальності у вигляді накладення штрафу від двадцяти п’яти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Повторне вчинення цих порушень протягом року тягне накладення штрафу від п’ятдесяти до вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Як видно з цієї статті 212-3, нею прямо охоплено тільки чотири види порушень, встановлених статтею 24 Закону. Щодо інших п’яти видів, зазначених у статті 24 Закону, то в разі їх вчинення наявність підстав застосовувати статтю 212-3 Кодексу України про адміністративні порушення

виглядає проблематичною. Залишається сподіватись, що розглянута ситуація з відсутністю чітких положень про адміністративну відповідальність за порушення норм Закону буде компенсована на практиці ефективним застосуванням заходів дисциплінарної відповідальності до винних посадових осіб. Відомо, що обов’язок, за порушення якого не встановлена відповідальність, є неефективним. Небажаною є, наприклад, ситуація, коли одна з гарантій забезпечення права на доступ до публічної інформації, в зв’язку з тим, що вона не підкріплюється належними санкціями за її порушення, фактично може стати суто декларативною. Мова йде про пункт 4 частини 1 статті 3 Закону, якою передбачений доступ до засідань колегіальних суб’єктів владних повноважень. До речі, цей доступ до засідань колегіальних суб’єктів владних повноважень, проголошений на початку Закону, в подальшому законодавцем не згадується. Також положення статей, які передбачають відповідальність за порушення цього Закону, стосуються неналежного надання або ненадання інформації, і навряд чи, вони можуть бути застосовані при відмові в доступі до засідань колегіальних органів. Ще раз варто зазначити, що доцільність та необхідність цього Закону не викликають особливих сумнівів, проте недоліки при встановленні відповідальності, що пов’язані або з недосконалою законодавчою технікою, або з неналежною підготовкою законопроекту, ускладнюють впровадження цього Закону.

Інформація, наведена в цій брошурі, не є консультацією/роз’ясненням з правових питань чи довідкою щодо законодавства. Зазначена інформація носить виключно інформативний, а не рекомендаційний характер. Для отримання правової допомоги з питань, що розглянуті у цій брошурі, радимо звертатися до юридичного консультанта.

6

ПУБЛІЧНА ІНФОРМАЦІЯ

№16 • ТРАВЕНЬ-ЧЕРВЕНЬ 2011

ЦІКАВІ ДЕТАЛІ

Нєнов Іван юрист

ЗАСНОВНИК WIKILEAKS УДОСТОЄНИЙ УНІКАЛЬНОЇ АВСТРАЛІЙСЬКОЇ ПРЕМІЇ МИРУ ЗА «ВІДСТОЮВАННЯ ПРАВА ЛЮДЕЙ НА ІНФОРМАЦІЮ»

10 травня 2011 року засновник сайту Вікілікс (Wikileaks) Джуліан Асанж, який розлютив багатьох урядовців по всьому світі, опублікувавши дані тисяч секретних дипломатичних документів, отримав золоту медаль Сіднейського фонду миру (Sydney Peace Foundation) за «виняткову мужність у захисті прав людини». В ході урочистої церемонії, яка пройшла у приміщенні лондонського журналістського клубу «Франтлайн Клаб» (Frontline Club), сайт Wikileaks отримав високу оцінку від колишнього члена Австралійського консультаційного комітету з прав людини, який описав його, як «унікальний і героїчний сайт, який змінив співвідношення сил між громадянами і державою, продемонструвавши, на що насправді здатні уряди, прикриваючись благими намірами в ім’я своїх громадян». Сіднейська золота медаль миру (Sydney Peace Medal), яка за всю 14-річну історію свого існування присуджувалась за подібні досягнення усього чотири рази, була вручена Ассанжу «як визнання його мужності та стійкості у справі журналізму і видавництва та віддання належного його твердому переконанню, що істина має велике значення, зокрема у контексті здійснення правосуддя». Підготовлено ЮФ «ЛАВРИНОВИЧ і ПАРТНЕРИ»

ПЕРШЕ В ІСТОРІЇ СВІТУ ЗАКОНОДАВЧО ЗАКРІПЛЕНЕ ПРАВО ДОСТУПУ ДО ПУБЛІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ Історія розвитку права на доступ до публічної інформації сягає своїм корінням у XVIII століття. Видатний мислитель епохи Просвітництва і політичний діяч Андерс Хіденіус (Anders Chydenius), який на той час був членом парламенту Швеції, став одним з головних авторів законопроекту про свободу преси і право доступу до публічної інформації (Freedom of Press and the Right of Access to Public Records Act). У 1766 році цей законопроект був ухвалений парламентом Швеції і став першим у світі законодавчим актом, яким було офіційно закріплено свободу доступу до інформації. Основними досягненнями Закону 1766 року стали скасування політичної цензури і забезпечення відкритого доступу до урядових документів. В подальшому принцип свободи доступу до інформації був закріплений на законодавчому рівні у майже 90 країнах світу, і в деяких з них він навіть був включений до положень конституції.

ПРАВО ДОСТУПУ ДО ПУБЛІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ ВИЗНАНО ОДНИМ З ПРАВ ЛЮДИНИ

11 жовтня 2006 року Міжамерканський суд з прав людини (Inter-American Court of Human Rights) став першим судом міжнародного рівня, який ухвалив рішення про визнання одним з основних прав людини права доступу до інформації, якою володіють органи державної влади. У справі Марселя Клода Рейєса та ін. проти Чилі Міжамериканський суд з прав людини ухвалив рішення на користь трьох активістів руху захисту навколишнього середовища, які у 1998 році вимагали від чилійського уряду розкриття інформації щодо спірного лісозаготівельного проекту. Згідно з рішенням суду, відмовившись надати доступ до запитаної інформації, уряд Чилі порушив положення Статті 13 Американської конвенції про права людини (American Convention on Human Rights), яка гарантує свободу думки і слова. Водночас, Суд зазначив у своєму рішенні, що положення Статті 13 передбачають лише право на загальний доступ до інформації, яка перебуває у володінні органів державної влади, і що державам необхідно прийняти відповідні законодавчі положення для забезпечення ефективної реалізації права на доступ до інформації і визначення конкретного ряду винятків з метою мінімізації обмежень щодо можливостей використання цього права. Суд також наказав уряду Чилі надати запитану інформацію щодо лісозаготівельного проекту або ухвалити відповідне вмотивоване рішення з цього питання, а також вжити необхідних заходів для забезпечення права доступу до інформації, що перебуває у володінні держави, і провести роз’яснювальні роботи серед державних службовців щодо необхідності захисту права громадян на доступ до публічної інформації.

Інформація, наведена в цій брошурі, не є консультацією/роз’ясненням з правових питань чи довідкою щодо законодавства. Зазначена інформація носить виключно інформативний, а не рекомендаційний характер. Для отримання правової допомоги з питань, що розглянуті у цій брошурі, радимо звертатися до юридичного консультанта.

7

ПУБЛІЧНА ІНФОРМАЦІЯ

№16 • ТРАВЕНЬ-ЧЕРВЕНЬ 2011

ЗАПИТАННЯ – ВІДПОВІДЬ

Савчук Дмитро юрист

?

Адреса для ваших запитань: question@Lp.ua

Який порядок доступу до публічної інформації?

Відповідно до статті 5 Закону України «Про доступ до публічної інформації» (далі – Закон) доступ до публічної інформації забезпечується шляхом: 1. систематичного та оперативного оприлюднення інформації (в офіційних друкованих виданнях, на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет, на інформаційних стендах, будь-яким іншим способом); 2. надання інформації за запитами на інформацію. Разом з цим, Законом та іншими спеціальними законами встановлені особливості розголошення/оприлюднення публічної інформації з обмеженим доступом (конфіденційна інформація, таємна інформація, службова інформація). Так, конфіденційна інформація (інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою) може поширюватися у порядку, визначеному фізичними або юридичними особами, за їхнім бажанням та відповідно до передбачених ними умов. Розпорядники інформації, визначені частиною першою статті 13 Закону, які володіють конфіденційною інформацією, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди - лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ст. 7 Закону).

Підготовлено ЮФ «ЛАВРИНОВИЧ і ПАРТНЕРИ»

?

Як подається та оформлюється запит на публічну інформацію? Статтею 19 Закону встановлено, що запити на публічну інформацію можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача. При цьому письмовий запит подається в довільній формі. Запит на публічну інформацію має містити: 1. ім’я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв’язку, якщо такий є; 2. загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3. підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі. Для спрощення процедури оформлення письмових запитів на публічну інформацію частиною шостою статі 19 Закону передбачена можливість подання запиту шляхом заповнення відповідних форм запитів на інформацію, які можна отримати в розпорядника інформації та на офіційному веб-сайті розпорядника. Зокрема, відповідні форми запитів на отримання публічної інформації розміщені на веб-сайті Міністерства юстиції України.

?

В яких випадках особі може бути відмовлено в задоволенні запиту на публічну інформацію? Згідно зі статтею 22 Закону розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту на публічну інформацію, якщо: 1. розпорядник інформації не володіє і не зобов’язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2. інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 Закону; 3. особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила фактичні витрати, пов’язані з копіюванням або друком (стаття 21 Закону); 4. не дотримано вимог до запиту на інформацію. Неправомірною відмовою в наданні інформації вважається відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту.

Інформація, наведена в цій брошурі, не є консультацією/роз’ясненням з правових питань чи довідкою щодо законодавства. Зазначена інформація носить виключно інформативний, а не рекомендаційний характер. Для отримання правової допомоги з питань, що розглянуті у цій брошурі, радимо звертатися до юридичного консультанта.

8

ПУБЛІЧНА ІНФОРМАЦІЯ

№16 • ТРАВЕНЬ-ЧЕРВЕНЬ 2011

НОВИНИ ЗАКОНОДАВСТВА • НОВИНИ ЗАКОНОДАВСТВА • НОВИНИ ЗАКОНОДАВСТВА Блажко Роман старший юрист

Серед позитивів закону необхідно відмітити вичерпний перелік підстав, за яких органи опіки і піклування можуть відмовити у наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини.

24.04.2011 НАБРАВ ЧИННОСТІ ЗАКОН УКРАЇНИ ВІД 07.04.2011 № 3221-VI «ПРО ВНЕСЕННЯ ЗМІН ДО ПОДАТКОВОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ». Законом звільнено податкових агентів від обов’язку подання податкового розрахунку (податкової декларації) з податку на доходи фізичних осіб за звітні періоди, у яких такі податкові агенти не нараховували доходів платникам податку. Законом також тимчасово, до 31.07.2011, знижено ставки акцизного податку на певні категорії нафтопродуктів.

07.05.2011 НАБРАВ ЧИННОСТІ ЗАКОН УКРАЇНИ ВІД 07.04.2011 № 3205-VI «ПРО ВНЕСЕННЯ ЗМІН ДО ДЕЯКИХ ЗАКОНОДАВЧИХ АКТІВ УКРАЇНИ ЩОДО СКАСУВАННЯ СВІДОЦТВА ПРО ДЕРЖАВНУ РЕЄСТРАЦІЮ ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ ТА ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ-ПІДПРИЄМЦЯ». Законом скасовується свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи та фізичної особи-підприємця. З моменту набрання чинності законом замість свідоцтва про державну реєстрацію державними реєстраторами видаватиметься виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

12.05.2011 НАБРАВ ЧИННОСТІ ЗАКОН УКРАЇНИ ВІД 19.04.2011 № 3234-VI «ПРО ВНЕСЕННЯ ЗМІН ДО ДЕЯКИХ ЗАКОНОДАВЧИХ АКТІВ УКРАЇНИ ЩОДО ВДОСКОНАЛЕННЯ ПОРЯДКУ НАДАННЯ ОРГАНАМИ ОПІКИ ТА ПІКЛУВАННЯ ДОЗВОЛІВ НА ВЧИНЕННЯ ПРАВОЧИНІВ ЩОДО НЕРУХОМОГО МАЙНА ДІТЕЙ». Законом передбачається внесення низки змін до законодавчих актів стосовно визначення процедури надання органами опіки та піклування дозволів на вчинення правовочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти.

12.08.2011 НАБИРАЄ ЧИННОСТІ ЗАКОН УКРАЇНИ ВІД 19.04.2011 № 3235-VI «ПРО ВНЕСЕННЯ ЗМІН ДО ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО РЕКЛАМУ». З моменту набрання чинності законом реклама лікарських засобів, медичної техніки, методів профілактики, діагностики, лікування і реабілітації повинна містити текст попередження: «Самолікування може бути шкідливим для вашого здоров’я», який повинен займати не менше 15 відсотків площі чи обсягу (тривалості) всієї реклами.

15.05.2011 НАБРАВ ЧИННОСТІ ЗАКОН УКРАЇНИ ВІД 19.04.2011 № 3236-VI «ПРО ВОЛОНТЕРСЬКУ ДІЯЛЬНІСТЬ». Законом урегульовано комплекс питань, пов’язаних із здійсненням волонтерської діяльності в Україні: визначено правовий статус волонтерів, волонтерських організацій та отримувачів волонтерської допомоги, запроваджено інститут договору про надання волонтерської допомоги тощо.

21.04.2011 ПРИЙНЯТО ЗАКОН УКРАЇНИ № 3267-VI «ПРО ВНЕСЕННЯ ЗМІН ДО ДЕЯКИХ ЗАКОНОДАВЧИХ АКТІВ УКРАЇНИ ЩОДО ЗАПОБІГАННЯ ЛЕГАЛІЗАЦІЇ (ВІДМИВАННЮ) ДОХОДІВ, ОДЕРЖАНИХ ЗЛОЧИННИМ ШЛЯХОМ», ЯКИЙ НАБЕРЕ ЧИННОСТІ З ДНЯ НАСТУПНОГО ЗА ДНЕМ ОПУБЛІКУВАННЯ.

21.04.2011 ПРИЙНЯТО ЗАКОН УКРАЇНИ № 3277-VI «ПРО ВНЕСЕННЯ ЗМІН ДО ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО ЗАГАЛЬНООБОВ’ЯЗКОВЕ ДЕРЖАВНЕ СОЦІАЛЬНЕ СТРАХУВАННЯ НА ВИПАДОК БЕЗРОБІТТЯ» ЩОДО ПОСИЛЕННЯ ПЛАТІЖНОЇ ДИСЦИПЛІНИ СТРАХУВАЛЬНИКІВ ТА ВИКОРИСТАННЯ СТРАХОВИХ КОШТІВ». Згідно з законом посилення платіжної дисципліни буде досягатися, зокрема, через: (1) виведення контролю за використанням коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (Фонд) зі сфери дії Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (передбачає ряд обмежень для здійснення перевірок суб’єктів господарювання) та (2) через розширення переліку випадків незастосування строків давності. З моменту набрання чинності законом строки давності не застосовуватимуться не лише до штрафних санкцій, а й до адміністративних штрафів та інших видів заборгованості перед Фондом.

30.04.2011 НАБРАЛА ЧИННОСТІ ПОСТАНОВА КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ ВІД 13.04.2011 № 461 «ПРО ПИТАННЯ ПРИЙНЯТТЯ В ЕКСПЛУАТАЦІЮ ЗАКІНЧЕНИХ БУДІВНИЦТВОМ ОБ’ЄКТІВ». Постановою на виконання нещодавно прийнятого Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» затверджено новий Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів, а також Порядок внесення плати за видачу сертифіката, який видається у разі прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об’єкта, та її розмір.

Законом вносяться зміни до Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» у частині визначенні терміну «маніпулювання на фондовому ринку» та встановлюється кримінальна та адміністративна відповідальності за діяння, що підпадають під ознаки такого маніпулювання.

ТЕМА НАСТУПНОГО НОМЕРА: ІРО* Підготовлено ЮФ «ЛАВРИНОВИЧ і ПАРТНЕРИ»

Інформація, наведена в цій брошурі, не є консультацією/роз’ясненням з правових питань чи довідкою щодо законодавства. Зазначена інформація носить виключно інформативний, а не рекомендаційний характер. Для отримання правової допомоги з питань, що розглянуті у цій брошурі, радимо звертатися до юридичного консультанта. * Публічне розміщення акцій компаній.