molodist.TXT

14.10

40-й ЮВІЛЕЙНИЙ КІНОФЕСТИВАЛЬ 23-31 жовтня 2010 читайте нас on-line:

www.molodist.com www.tochka.net

Газета міжнародного кінофестивалю “Молодість“

TEXT #1

«Фільм має бути чесним та інноваційним!» ГІРКО-СОЛОДКА ІСТОРІЯ

SUNNY BUNNY

THE ART OF LIVING

«Така захоплива невизначеність: чи буде далі авторська версія «Крихітки на мільйон доларів» – історія про втомленого чемпіона, який прагне передати корону молодій дівчині? Чи все вибухне пристрастями і феєрверком насильства?»

Гетеросексуальні актори Джим Керрі та Юен МакҐреґор мужньо зображають звичайних в’язнів, які досить несподівано для себе відкрили радість чоловічого кохання і знайшли в собі сили боротися за нього.

in Krakow at the main Polish documentary film festival, from nearly 1000 films the best 30 were selected, and 60 minute long «I am a monument to myself» was included in the main program.

детальніше на сторінці

#3

детальніше на сторінці

#5

детальніше на сторінці

#7

02

на часі

ХТО ВСІ ЦІ ЛЮДИ? Отже, дорогі леді та джентльмени… Вона народилася сорок років тому в невеликій кімнаті з двома телефонами та одним факсом. Своїм вишуканим ароматом ошатна пані щороку вабить до себе найталановитіших чоловіків і робить їх відомими. Звісно, нам кортить дізнатися, якою вона буде цієї осені, хто герой-переможець, хто з тих, які вже отримали свого «Скіфського оленя», привезе давній знайомій кіногостинців, які нові обличчя побачить світ і хто взагалі організовує це розкішне свято. Завіси «Молодості» відкриваються… Скоро Інтернет перегоратиме у компості суджень, кінокритики робитимуть власні ставки на місце першого. Але ім'я свого обранця «Молодість» триматиме у таємниці до кінця. Фільми, що вона презентуватиме, будуть приводом для жорстких дискусій, але її черговим коханцем знову стане найкращий та найдостойніший. Одні, як завжди, розриватимуться, вибираючи, який фільм їм подивитися, інші будуть блукати залами у пошуку відповідей на свої запитання, а треті проходитимуть повз кінотеатри, не розуміючи, що за ажіотаж і хто всі ці люди.

СКАНДАЛЬНЕ КІНО ВІД «SUNNY BUNNY»

Одразу кілька суперечливих стрічок з’явиться цього року серед фільмів альтернативної конкурсної програми «Sunny Bunny». «Зомбі з Лос-Анджелесу» – трешова історія про зомбі-геїв від канадійського режисера Брюса Ля Брюса (на “Молодості” глядачі побачать лайт-версію цого фільму, а існує і зовсім хардкорова, не призначена для публічного перегляду). До

ЗІРКОВІ ВІЗИТИ

речі “порнограф поневолі” презентуватиме фільм особисто - 25 жовтня він приїде до Києва. Герої данського фільму «Братство» - скінхеди, які раптом… закохуються один в одного. А «Листівка татові» від німця Міхаеля Стокера – це рефлексії чоловіка, якого в дитинстві зґвалтував його власний батько. До речі, до журі конкурсу ввійде режисер Мирослав Слабошпицький.

Лукас Мудіссон, відомий шведський режисер, приїде до Києва, аби ще раз представити свою дебютну стрічку «Покажи мені любов». Вона увійде до програми «20+20: Знакові фільми «Молодості», у якій зібрано найуспішніші кіновідкриття фестивалю за всю його історію. Мудіссон пробуде в Києві лише один день, але встигне провести майстер-

клас в рамках проекту “Майстерня талантів“. Також очікується приїзд знаменитих російських режисерів, таких як Карен Шахназаров, Алєксєй Учітєль, Вадім Абдрашитов, Боріс Токарєв, Алєксєй Гєрман-молодший. Їхні стрічки теж перемагали на Київському міжнародному кінофестивалі «Молодость» у різні роки й з’являться у програмі «20+20»

«Фестиваль фестивалів» мав великий успіх у прокаті. А короткометражкку зі студентського конкурсу «Це я, Гельмут» відібрано до десятка європейських фестивалів, більш того, стрічка вже виборола кілька нагород. Дансько-шведський фільм «Субмарина» із програми «Фестиваль фестивалів» номінувався на головну нагороду Берлінале-2010

На церемонію відкриття фестивалю «Молодість» приїдуть відомі французькі актори Софі Марсо та Крістіан Ламберт. Вони представлятимуть фільм-відекриття – стрічку Алена Монне «Картагена» («L’homme de Chevet»). Марсо в ній зіграла жінку-інваліда, а Ламберт – колишнього боксера, який допомагає їй. Щоправда, довго актори в Києві не пробудуть – приїдуть 22 жовтня,

23-го візьмуть участь у церемонії відкриття фестивалю в Національній опері України імені Тараса Шевченка, а 24 жовтня полетять додому. Також на церемонію відкриття Фанні Ардан та Жерар Депардьє. Останній презентуватиме стрічку-відкриття програми «Французьке кіно сьогодні» - «Інший Дюма» Сафі Неббу, у якій він зіграв головну роль.

Меньшов, Карен Шахназаров, Єжи Ґофман, Нікіта Міхалков та багато інших. Окрім зіркових гостей «Молодість» відзначиться не менш зірковими ведучими. Цього року це будуть всесвітньо відомий французький актор Жерар Депардьє та народна артистка СРСР, заслужена артистка України Ада Роговцева. За 40 років кінофестиваль назбирав чималу добірку хроніки,

якою організатори хочуть поділитися із глядачами. Для цього буде створено фільмихроніки, умовно поділені на 4 періоди. Вони розповідатимуть про те, як народжувалася і чим жила «Молодість» усі ці роки. Наскрізною темою урочистої частини стане антре мімів, яке асоціативно відряджає нас до німого кіно. «Це настільки тонко, настільки по-філософському

та лірично, мені хотілося, щоб це могла побачити наша аудиторія», - підкреслив Максим Паперник. Уся урочиста частина нагадуватиме перформанс такої собі моновистави – з атмосферою невимушеності, з екскурсами в історію фестивалю та ліричним настроєм

ВІРА МАКОВІЙ

РЕДКОЛЕГІЯ ГАЗЕТИ molodist.TXT: Засновник і видавець: МКФ кінофестиваль “Молодість” Головний редактор: Віра Маковій Верстка і дизайн: Олег Мироненко Фотограф: Євгенія Перуцька Кореспонденти: Дмитро Десятерик, Олексій Радинський, Анна Купінська, Лідія Акришора, Альона Мельник, Анна Косенко Коректура: Віра Гладких Менеджери проекту: Наталка Зубко, Ілько Гладштейн Наклад 300 прим.

«СМАКОЛИКИ»

У кожній із-понад 30 програм «Молодості» є свої фільми-зірки, які не варто пропускати. У конкурсі повнометражок покажуть «Щастя моє» українського дебютанта Канн Сергія Лозниці. А шведській музичній комедії «Звуки шуму» з цієї ж програми пророкують можливий приз глядацьких симпатій. Загадковий детектив «Дівчина з татуюванням дракона» із програми

ЧЕКАЄМО НА МАРСО І ЛАМБЕРТА

« МОЛОДІСТЬ » У ФОРМАТІ XL – ЦЕ ЦІКАВО У НАШОМУ СУСПІЛЬСТВІ ТАК ЗАВЕДЕНО, ЩО 40-РІЧНИЙ ЮВІЛЕЙ НЕ СВЯТКУЮТЬ. «МОЛОДІСТЬ» СВЯТКУВАТИМУТЬ У ФОРМАТІ XL. ФЕСТИВАЛЬ, ЯКИЙ ВИРІС ДО ТАКОГО ДОРОСЛОГО РОЗМІРУ XL, ТОБТО 40 – ЦЕ ВЖЕ ЦІКАВО. РОЗПОВІДАЄ МАКСИМ ПАПЕРНИК – РЕЖИСЕР ОФІЦІЙНОЇ ЧАСТИНИ ВІДКРИТТЯ «МОЛОДОСТІ».

The opening ceremony of «MOLODIST» film festival will be attended by many Ukrainian and foreign celebrities, including Vladimir Menshov, Karen Shakhnazarov, Sophie Marceau, Christopher Lambert. The hosts will be Ada Rogovtseva and Gérard Depardieu. Organizer of the official part Maksym Papernyk said: «The festival will be an anti-business event, we will try create a comfortable atmosphere, where in informal conversation directors, students, viewers would be able to communicate, share their opinions, see how cinema lives and breathes”. Cross cutting theme of the opening ceremony will be the mime performance, enriched by hosts’ mono play and demonstration of film chronicle, conventionally divided into 4 periods.

23/10/2010

Цього року церемонія відкриття «Молодості» пройде у Національній опері України. Попри урочистість обраного місця захід відбудеться в невимушеній атмосфері. «Фестиваль буде антибізнесовим івентом, ми намагатимемося створити затишну атмосферу, де у неформальному колі зможуть поспілкуватися режисери, студенти, глядачі, поділитися думками, побачити чим живе та дихає кінематограф», - зазначає головний режисер. Який же кінофестиваль без знаменитостей?! І цьогорічна «Молодість» обіцяє просто сяяти від зірок. Спеціально до Києва завітають Софі Марсо та Крістоф Ламбер – виконавці головних ролей фільму «Картагена», який відкриватиме фестиваль, Фані Ардан, Володимир

ЛІДІЯ АКРИШОРА

03

точка зору

ГІРКО-СОЛОДКА ІСТОРІЯ МЕЛОДРАМА – ЖАНР ЧІТКО ОКРЕСЛЕНИЙ, ЗІ СВОЇМИ УСТАЛЕНИМИ ПРАВИЛАМИ. ОБОВ'ЯЗКОВО: ЧОЛОВІК І ЖІНКА, МІЖ НИМИ – КОХАННЯ З ЧИСЛЕННИМИ ПЕРЕПОНАМИ, МАЮТЬ ПРОЛИТИСЯ РЯСНІ СЛЬОЗИ – ЯК НА ЕКРАНІ, ТАК І В ЗАЛІ. Є ЛИШЕ ВАРІАЦІЇ ЗАЛЕЖНО ВІД ТОГО, ДЕ САМЕ, В ЯКІЙ ЧАСТИНІ СВІТУ ЗАФІЛЬМОВАНО ЧЕРГОВУ СЛЬОЗОГІННУ САГУ Власне, «Картагена» Алана Монна є копродукцією двох кіношкіл, знаменитих масованим виробництвом сантиментів на плівці: французької та латиноамериканської (в даному випадку – колумбійської). Для свого повнометражного дебюту Монн узяв пару зіркових виконавців – Крістофера Ламберта і Софі Марсо, а також хороше драматургічне першоджерело – роман Еріка Холдера «Доглядач» (буквально – «Людина приголів’я», «L`Homme de Chevet», це також оригінальна назва картини), сюжет якого дає широкі можливості для розвитку історії в будь-якому напрямку. Дія відбувається в одному з найбільш мальовничих міст Колумбії – приморській Картагені. Колишній боксер-чемпіон Лео (Ламберт) потроху спивається; робота йому потрібна швидше для розради, і він влаштовується туди, де його найменше чека-

ють: доглядати паралізовану француженку Мюріель (Марсо). Попередні сиділки-дівчата витримували лише кілька днів. Про Мюріель турбується також закохана у неї Люсія (Маргарита Роза де Франциско). Згодом з’являється і третя жінка – розбишака і юна перспективна боксерка Ліна (Ліннет Гернандез Вальдес), котру Лео на спір збирається зробити справжньою профі. Складається своєрідний любовний чотирикутник – конструкція настільки ж хитка, наскільки небезпечна. Вищезазначений сюжетний потенціал особливо відчувається у першій половині фільму, дивитися її цікаво. е Чи побачимо витончену кіноновелу про кохання? Режисер обрав останній шлях – правда, у набагато простіший спосіб. Монн зробив ставку на Лео і Мюріель, тобто на Ламберта і Марсо. Його можна зрозуміти: пропрацювавши майже 20 років у асистентах та виконавчих про-

«20+20» – ДЕБЮТАНТИ, ЯКІ СТАЛИ МЕТРАМИ У НАШОМУ СУСПІЛЬСТВІ ТАК ЗАВЕДЕНО, ЩО 40-РІЧНІ ЮВІЛЕЇ НЕ СВЯТКУЮТЬ. ПЕВНО, ЦЕ ОДНА З ПРИЧИН, ЧОМУ ЦЬОГОРІЧНА «МОЛОДІСТЬ» ПРОЙДЕ У ФОРМАТІ XL. «ФЕСТИВАЛЬ, ЩО ВИРІС ДО ТАКОГО ВЕЛИКОГО РОЗМІРУ – XL – ЦЕ ВЖЕ ЦІКАВО», - ГОВОРИТЬ МАКСИМ ПАПЕРНИК, РЕЖИСЕР ОФІЦІЙНОЇ ЧАСТИНИ ВІДКРИТТЯ ФЕСТИВАЛЮ МКФ «Молодість» – фестиваль дебютів, тож цілком закономірно, що багато його учасників та переможців із часом стають визначними кінодіячами. Позаконкурсна програма «20+20: знакові фільми «Молодості» знайомитиме глядачів із найвидатнішими кіновідкриттями фестивалю за всю його історію, починаючи з радянських часів і до сьогоденням. Зокрема, серед фільмів є переможець «Молодості» 1979 року – стрічка Івана Миколайчука «Вавілон ХХ», яка набула статусу правдивої кінокласики. 1985 року кінофестиваль відзначив стрічку ще одного українського кінорежисера-

tochka.net

документаліста Сергія Буковського «Завтра свято». Стрічка свого часу мала проблеми з цензурою, яка знайшла у фільмі наклеп на працівниць радянської птахофабрики. У різні роки ґран-прі «Молодості» здобували молоді режисери, які тепер вважаються метрами світового кіно. 1991 року переміг фільм «Неглибока могила» британського режисера Денні Бойла, який згодом уславився картинами «На голці», «28 днів потому» та здобув «Оскар» за стрічку «Міліонер із нетрів» (2008). Дебютував на «Молодості» й фактичний класик вірменського кінематографу Арутюн Хачатрян зі короткометражкою «Конд» (1987),

Шлях до «нової хвилі»

дюсерах чужих картин, він не міг ризикувати у своїй першій режисерській спробі. Розрахунок виправдався: Ламберт цікавий в амплуа захриплого чолов’яги з м’яким серцем, тоді як Марсо добре відпрацьовує зміни героїні від наїжаченої пацієнтки до посвітлілої від кохання жінки. Однак із рештою ліній складніше. Власне, загальний настрій і режисура фільму якраз пояснюються отим поєднанням французьких і латиноамериканських традицій мелодрами. Від перших у фільмі вишукана композиція деяких кадрів, європейська стриманість

акторів, наскрізний мотив жовтого кольору, від других – використання найпростіших подразників сльозових залоз глядача – надмір жалісної музики і (Флоренсіа ді Консіліо), щемні діалоги. Назагал «латинських» елементів явно більше, і це шкодить фільмові. Та, зрештою, маємо жанрове кіно з основним завданням: розчулити публіку і зробити це якнайкрасивіше. З усією очевидністю, у залі зволожиться не одна пара очей. А це і є найкращий результат

і скандально відомий бельгієць Брюно Дюмон зі своїм «Життям Ісуса» (1997), і швед Лукас Мудіссон із гранично відвертою картиною «Покажи мені кохання» («Клятий Амал», 1998). Та, мабуть, одним із найбільш гучних призерів «Молодості» виявися фільм німецького режисера Флоріана Генкеля фон Доннерсмарка «Життя інших». Ця картина 2006 року здобула премію «Оскар» як найкращий іншомовний фільм та ще багато різних нагород. «Життя інших» розповідає про офіцера Штазі, який здійснює свій маленький подвиг, прикриваючи драматурга, якого підозрюють в антикомуністичних настроях. Глибока, серйозна та нетривіальна робота Доннерсмарка препарує життя громадян НДР, стверджуючи, що навіть за лицемірного та задушливого режиму завжди залишається місце для особистого вибору. У рамках програми «20+20» фестиваль «Молодість» відвідають Мілчо Манчевскі («Перед дощем»), Лукас Мудіссон («Покажи мені кохання»), Арутюн Хачатрян («Конд»), Вадим Абдрашитов («Зупиніть Потапова!») та Борис Токарєв («Ангел мій»). Позаконкурсна програма «20+20: знакові фільми «Молодості» представить стрічки, які стали

найзначнішими кіновідкриттями фестивалю за всю його історію. Серед переможців «Молодості» – картини, зняті молодими режисерами, які тепер є метрами світового кінематографа. У програму увійдуть стрічки «Неглибока могила» Денні Бойла, «Перед дощем» Мілчо Манчевскі, «Життя Ісуса» Брюно Дюмона, «Життя інших» Флоріана Генкеля фон Доннерсмарка, «Вавилон ХХ» Івана Миколайчука, «Завтра свято» Сергія Буковського та інші

ДМИТРО ДЕСЯТЕРИК

АННА КУПІНСЬКА Non-competition program “20+20: notable films of “Molodist” will present movies that were the most successful breakthroughs at the festival in its history. Among the winners of “Molodist” there were movies shot by young directors, who are maestros of world cinema today.

The program includes: “Shallow grave” by Danny Boyle, “Before the Rain” by Milcho Manchevski, “Life of Jesus” by Bruno Dumont, “The Lives of Others” by Florian Henkel von Donnersmarck, “Babylon XX”

by Ivan Mykolaychuk, “Tomorrow is a Holiday” by Serhiy Bukovsky and others.

Україна доволі пізно долучилася до світового кінофестивального руху, котрий бере початок у середині минулого сторіччя. Воно й не дивно, якщо взяти до уваги, що власне кінофакультет Київського театрального інституту ім. Карпенка-Карого (КДІТМ) засновано лише 1961 року. Знадобилося ще майже десятиліття, щоб він влаштував огляд власних студентських робіт. Отак 1970 року Спілкою кінематографістів України був започаткований кінофестиваль „Молодість”. Для „Молодості” 70-ті позначені відкриттям яскравих режисерських імен, серед яких передусім слід згадати одну з найцікавіших постатей вітчизняного кіно – Івана Миколайчука. 1979 року його режисерський дебют, поетична притча про долю українського народу „Вавілон ХХ”, здобув головний приз фестивалю. У це десятиліття постановник „Собачого серця” і “Тараса Бульби” дебютував на „Молодості” короткометражкою „Роль”. Серед дебютантів фестивалю того десятиріччя – визнані нині майстри Вілен Новак, Алла Сурикова, Карен Геворкян, Вадим Абдрашитов, Володимир Попков. У 80-ті це був доволі жвавий огляд, позбавлений духу комерції. Всі події відбувалися в Будинку кіно, потрапити куди було не набагато легше, ніж тепер, коли в роботі „Молодості” беруть участь понад 40 країн світу. Тоді ж на фестиваль приїздили митці з Росії, Грузії, Білорусі, зрідка – з інших республік СРСР. Із „Молодості” починала свій шлях у велике кіно більшість провідних кіномитців України – Михайло Іллєнко, Олександр Роднянський, Володимир Оселедчик, Сергій Буковський, Андрій Загданський, Михайло Павлов, Юрій Терещенко, Сергій Маслобойщиков, Галина Шигаєва, Світлана Іллінська, Андрій Дончик, Лесь Янчук, Олена Демьяненко, Дмитро Томашпольський. Фестиваль завжди точно визначав напрямки розвитку молодого кіно й виділяв серед учасників найперспективніших режисерів. Гортаючи сторінки історії “Молодості”, знайдемо серед її призерів таких майстрів сучасного кіномистецтва як Карен Геворкян і Вадим Абдрашитов, Олександр Панкратов і Володимир Бортко, Костянтин Лопушанський і Сергій Снєжкін, Євген Цимбал і Юрій Мамін. У 90-ті „Молодість” вже офіційно визнано міжнародним, фестивальне життя в Україні стає дедалі насиченішим. На “Молодості” відбуваються дебюти нині визнаних європейських постановників Фреда Келемена, Тома Тиквера, Денні Бойла, Андраша Монорі, Ілдіко Енеді, Олексія Балабанова, Гера Попелаарса, Деніса Євстигнєєва, Жака Одіара, Франсуа Озона, Лукаса Мудіссона та багатьох інших. Серед учасників “Молодості” останніх років – чимало призерів найпрестижніших кінонагород світу: Французький режисер Брюно Дюмон, який був у Києві 1997 року з дебютною стрічкою “Життя Ісуса” за два роки взяв “Золоту пальмову гілку” за свою другу режисерську роботу “Людство”. Колишній дебютант „Молодості” турецький постановник Білге Джейлан 2003 року здобув „Золоту пальмову гілку”, а 2008 – приз за кращу режисуру Каннського МКФ. Учасник конкурсу «Молодості» 2006 року Флоріан фон Доннерсмарк взяв «Оскара» за кращий іноземний фільм. За останнє десятиліття атмосфера фестивалю зазнала суттєвих змін. На початку дев’яностих тут панували непевні настрої, мало не відчайдушний творчий пошук, у котрому тільки й могли забутися напівголодні, кепсько екіпіровані кіномитці. Нині серед учасників фестивалю переважає прагматичний погляд на життя. Навіть наймолодші з них позбавлені якихось ілюзій і, щойно приступивши до вивчення свого фаху, поспішають заробляти в комерційних структурах. Проте для декого з творчої молоді мистецький пошук досі має сенс. Програма 2010 року відкриє нові таланти і чималий мистецький потенціал нової генерації українських митців. Якщо держава і можновладці помітять і підтримають цю обдаровану молодь, невдовзі ми станемо свідками довгоочікуваної «нової хвилі» вітчизняного кіно МІЛА НОВІКОВА

molodist.com

04

персона

HOT MEXICO IN UKRAINE

BIOGRAPHY Alonso Ruizpalacios was born in a doctor's family. He decided to become a director when he was 8 years old, influenced by the film “Who Framed Roger Rabbit”. When outside the cinema, Ruizpalacios told his friend that knows for sure - he will become director.

Studied in London at the Royal Academy of Dramatic Art. Graduated from two-year acting course. Worked on the television. Alonso plays guitar, clarinet, percussion, he can sing, dance flamenco, salsa and is a director and an actor. He is fond of basketball and swimming.

Likes Shakespeare.

FILMOGRAPHY: Actor - El pez dorado (2003) Director - Café paraíso (2008), El último canto del pájaro cú (2010) Scripwriter – Fonda Susilla (TV series) (2006), XY. La revista (TV series) I’M AN ALIEN I like it here in Ukraine! But I don’t know the language and understand nothing. This is happening for the first time with me. I feel like a complete immigrant. I cannot even read anything. There aren’t many remains of Soviet legacy, but I’ve noticed some kind of nostalgia here. “Khruschev-era” apartments impressed me much – I’ve only seen them in cinema before. This whole situation has given me the idea of a new film: to describe feelings of a person who is immersed in different linguistic and sociocultural environment.

CINEMA VS THEATRE In terms of film and theatre I consider myself a bisexual. It is hard to combine the one and the other, but I like it. As for the theatre, what I value the most is the contact with public.

There is an element of unpredictability, even danger. You can neither predict nor control the response of audience. I love this taste of danger. Besides, in the theatre you have an unique opportunity to work with text. There are plays written so well that they can not be adapted for the screen. That’s why before I die, I must stage Shakespeare and Chekhov!

THE SECRET OF ETERNAL YOUTH I discovered the secret of «eternal youth» – it is in honesty. I admire forever young Lars von Trier. I watch his movies and it seems as if the director is a mad 20 year old punk rocker. John Cassavetes Jr. - he breaks the stereotypes.

But I also respect the wise directors such as Kurosawa. His films are very deep – youngsters can’t shoot like he does.

COMEDY FILMS I love comedy. You have more creative freedom when you are making the comedy film. Famous film directors have always resorted to comedy genre to say the inconvenient truth. Besides, it is very easy to predict the response of the audience to comedy, with drama it is much harder.

Sometimes viewers laugh when it absolutely should not be funny, and this always cuts to the quick. But later you come to the conclusion: then, it should be so. I believe in contact with the audience, the same as at the theatre.

THE TECHNICAL PROCESS OF FILMING Filmmaking is a highly technical process.

Therefore, technical competence is important for the director. Walter Murch, legendary editor and sound engineer who works with Francis Ford Coppola, once said, “Cinema originated from Beethoven, Flaubert and Edison.” In other words, the film rests on three pillars: realism, music (emotions) and technologies. Why 3D technology was invented? They needed to impress the audience. Does it makes any sense to go to the cinema when you can download the movie online and watch it at home? If Lars von Trier would film using 3D – it would be tremendous! It seems to me that in future the technical level of cinema will allow viewers to smell and touch. Thanks to new technologies, nowadays movies can be filmed on a mobile phone or cheap video camera. It scares some people, because today everybody can make a movie. But it doesn’t scare me, as competition always makes you study more intensively and improve your own professional level

23/10/2010

КАТОЛИЧЕСКАЯ ЕВРОПА

ПЕРВАЯ ПОЛОВИНА XVII ВЕКА

ГАРЯЧА МЕКСИКА В УКРАЇНІ 5 ДИВНИХ КІНОФЕСТИВАЛІВ – SHORT SHORTS, ГВАДАЛАХАРА, МОРЕЛІЯ, МОНТЕРЕЙ ТА ЧІХУАХУА. НІЯКОГО МИЛА ТА СЛІЗ… СОТНІ ХВИЛИН ДИВОВИЖНОГО КІНО, ТИСЯЧНА АУДИТОРІЯ, ПРИГОЛОМШЛИВІ ІДЕЇ ТА НЕСПОДІВАНІ ФІНАЛИ, КІЛОМЕТРИ ДЮН ТА ПІЩАНИХ ПЛЯЖІВ, КАКТУСИ, СОМБРЕРО Й МЕТИСИ, ЧОРНИЙ ГУМОР І ТЕКІЛА. САМЕ ТАКУ МЕКСИКУ Й МЕКСИКАНСЬКЕ КІНО ЗНАЄ КИЇВ. “ФІЛЬМ МАЄ БУТИ ЧЕСНИМ ТА ІННОВАЦІЙНИМ», - ПЕРЕКОНАНИЙ АЛОНСО РУІСПАЛАСІОС, СУЧАСНИЙ МЕКСИКАНСЬКИЙ РЕЖИСЕР. ЙОГО КОРОТКОМЕТРАЖКИ ЗАВОЮВАЛИ ЧИМАЛО НАГОРОД НА ФЕСТИВАЛЯХ У МЕКСИЦІ ТА ЗА КОРДОНОМ. ВІН ВІРИТЬ У ЗАБОБОНИ Й ПРАГНЕ СФОРМУВАТИ ХВИЛЮ СУЧАСНОГО МЕКСИКАНСЬКОГО КІНО I’M AN ALIEN

БІОГРАФІЯ Алонсо Руіспаласіос народився в сім’ї лікаря. Стати режисером вирішив у 8-річному віці під впливом фільму «Who Framed Roger Rabbit». Він вийшов із кінотеатру і сказав другові, що знає напевно: він буде режисером. Навчався в Лондонській Академії драматичного мистецтва (Royal Academy of Dramatic Art). Закінчив дворічні акторські курси. Має досвід роботи на телебаченні. Алонсо грає на гітарі, кларнеті, перкусії, співає, танцює фламенко, сальсу, режисер та актор театру. Захоплюється баскетболом і плаванням. Любить Шекспіра

ФІЛЬМОГРАФІЯ: Актор - «Золота рибка» (2003). Режисер - «Райське кафе» (2008), «Остання пісня птиці Ку» (2010). Сценарист – «Фонд Сусілла» (2006), ТБ серії, «ХУ. Журнал» (2009), ТБ.

Мені подобається в Україні! Але я не знаю мови й нічогісінько не розумію. Зі мною це вперше. Почуваюся стовідсотковим емігрантом. Навіть прочитати нічого не можу. Тут мало залишків комунізму, але я помітив якусь ностальгію. Вражений хрущовками – до цього бачив їх тільки в кіно… Уся ця ситуація підказала мені ідею нового фільму: змалювати почуття людини, яка перебуває в іншому мовному й соціокультурному середовищі. КІНО VS ТЕАТР У питаннях кіно й театру я бісексуал. Важко поєднувати і те, й інше, але мені це подобається. Щодо театру, то найбільше я ціную контакт із публікою. Тут присутній елемент непередбачуваності, навіть небезпеки. Ти не можеш ані спрогнозувати, ані контролювати реакцію глядачів, присутніх у залі. Я люблю цей присмак небезпеки. Крім того, в театрі ти маєш унікальну можливість роботи з текстом. Є п’єси, настільки добре написані, що їх неможливо екранізувати. Ось чому перед тим, як померти, я обов’язково маю поставити Шекспіра й Чехова! СЕКРЕТ ВІЧНОЇ МОЛОДОСТІ Я відкрив секрет «вічної молодості» – він полягає в чесності. Захо-

плююся вічно молодим Ларсом фон Трієром. Дивлюся його фільми і здається, що режисер – несамовитий 20-річний панкрокер. Джон Касаветіс – молодий, він ламає стереотипи. Але я так само поважаю мудрих режисерів, таких як Куросава. Його фільми дуже глибокі – молодь так не знімає. КОМЕДІЙНЕ КІНО Я дуже люблю комедію. Ти маєш більше творчої свободи, коли знімаєш комедійне кіно. Видатні режисери завжди вдавалися до комедії, щоб сказати незручну правду. Крім того, з комедією передбачити реакцію аудиторії дуже легко, з драмою – куди складніше. Інколи глядачі сміються в моменти, коли абсолютно не має бути смішно, це завжди зачіпає за живе. А потім приходиш до висновку: отже, так має бути. Я вірю в контакт із глядачем, так само, як у театрі. ТЕХНОЛОГІЧНИЙ ПРОЦЕС У КІНО Кіно – це високотехнологічний процес. Тому технічна грамотність так само важлива для режисера. Уолтер Марч, легендарний звукорежисер та монтажер, який працює з Френсісом Фордом Копполою, якось сказав: «Кіно пішло від Бетховена, Флобера та Едісона». Іншими словами, фільм тримається на трьох китах: реалізм, музика (емоції) та технології. Чому винайшли 3D технологію? Тому

що треба було вразити глядача. Який сенс іти в кінотеатр, якщо можна завантажити фільм через Інтернет і дивитися його вдома? Якби Ларс фон Трієр робив щось у форматі 3D – це було б вражаюче! Мені здається, що в майбутньому технологічний рівень кінематографу дозволить глядачам відчувати навіть запахи та дотики. Завдяки новітнім технологіям сьогодні фільми можна знімати на мобільний телефон чи дешеву відеокамеру. Когось це лякає, бо тепер кожен може робити кіно. Мене – ні, адже конкуренція завжди змушує інтенсивно вчитися й підвищувати власний професійний рівень. БІЛЬШЕ ЗА «АВАТАР» Останній фільм, який мене просто приголомшив, – це «Пророк» Жака Одіяра, фільм-призер Канського кінофестивалю 2009 року. Це історія в’язня, який не вмів навіть писати, а після виходу із в’язниці став головним мафіозі. Фільм знято просто фантастично! Він дуже органічний і цілісний. Одіяр дуже майстерно розкрив характер головного героя. Ти слідкуєш за ним, відчуваєш його дихання, страх, напруження. Одіяр дивовижно працює з камерою. Це вражає більше, за «Аватар» ЛІДІЯ АКРИШОРА

05

персона

SUNNY BUNNY

ВІДПУСТИ СПОГАДИ «Це я, Гельмут» Режисер: Ніколас Штайнер Німеччина/ 2009/ 12’

ТРАДИЦІЙНА АЛЬТЕРНАТИВНА КОНКУРСНА ПРОГРАМА «SUNNY BUNNY» («СОНЯЧНИЙ ЗАЙЧИК») ЦЬОГО РОКУ СТАНЕ СПРАВЖНЬОЮ НЕСПОДІВАНКОЮ ЯК ДЛЯ ТРАДИЦІЙНИХ ШАНУВАЛЬНИКІВ, ТАК І ДЛЯ ТИХ, ХТО ПРИЙДЕ НА ПЕРЕГЛЯДИ ВПЕРШЕ. ТОМУ ЩО ВОНА СКЛАДАЄТЬСЯ ІЗ СПРАВДІ НЕТРИВІАЛЬНИХ СТРІЧОК Альтернативна конкурсна програма «Молодості» «Сонячний зайчик» продовжує знайомити глядачів із найкращими стрічками гомосексуальної тематики. Цього року в програмі з’явиться скандальний гей-експлуатейшн фільм «Зомбі з Лос-Анджелесу» Брюса ЛяБрюса, заборонений до перегляду в Австралії, а також драматична картина Міхаеля Штока «Листівка таткові», в якій йдеться про сексуального насилля в родині. Також у конкурсі візьме участь картина Хуліо Медема «Кімната у Римі» та стрічка Грега Аракі «Кабум». У програмі буде показана картина канадійця Брюса Ля Брюса «Зомбі з Лос-Анджелесу», яку можна назвати вибухоподібною сумішшю зомбіхорору, експлуатейшену та гей-порно. Головну роль у картині зіграв порноактор Франсуа Саґа. Загалом стрічка існує у двох варіантах – театральному, пом’якшеному та у режисерській

хардкор-версії. Яку побачить наш глядач – поки що таємниця. У стрічці йдеться про чужопланетного гея-зомбі, який воскрешає мертвих чоловіків за допомогою сексу. Картина вже встигла викликати скандал у Австралії: місцева рада з класифікації фільмів та літературних творів заборонила її демонстрацію, а Мельбурнський кінофестиваль був змушений відмовитись від показу стрічки. У свою чергу ЛяБрюс заявив, що не розуміє, чому цензори пропускають «фільми, де знущаються над жінками, але забороняють картину, де воскрешають людей». Ще однією суперечливою картиною «Сонячного зайчика» можна назвати автобіографічний документальний фільм німецького режисера Міхаеля Штокера «Листівка таткові». Фільм присвячений дитячій травмі режисера: кілька років поспіль його ґвалтував власний батько. Тепер Штокер ра-

зом зі своєю родиною намагається розібратися у подіях минулого. Міхаель прагне позбутися статусу жертви, зрозуміти і вибачити свого батька. Щоб налагодити стосунки із ним, Штокер знімає відеоролик, який називає «Листівка таткові». Потрапив на «Молодість» й незвичний американський фільм «Я люблю тебе, Філліп Морріс», знятий за реальним життєписом тамтешнього фінансового шахрая. Ця стрічка відрізняється й від субкультурних квір-фільмів і від голлівудських комедій, де гомосексуали стереотипно представлені як жіночні «педики». Гетеросексуальні актори Джим Керрі та Юен МакҐреґор мужньо зображають звичайних в’язнів, які досить несподівано для себе відкрили радість чоловічого кохання і знайшли в собі сили боротися за нього. Окрім незвичних новинок, у програмі «Сонячного зайчика» представлені

й класики кіно – Грег Аракі із новою стрічкою «Кабум» та Хуліо Медем із фільмом «Кімната у Римі» АННА КУПІНСЬКА Alternative competition program «Sunny Bunny» continues to acquaint public with the best movies about homosexual issues.

This year's program will show scandalous gay-exploitation movie «L.A. Zombie» by Bruce LaBruce, banned in Australia and dramatic film by Michael Stocker «Postcard to Daddy», which discusses sexual harassments inside the family. Also in the “Sunny Bunny” competition will be attended by «Apartment in Rome» by Julio Medem and Greg Araki`s film «Kabum»

PARADISE CAFÉ (CAFÉ PARAISO)

СЕРЕД ШУМНОЇ КУХНІ «РАЙСЬКОГО КАФЕ» У ЛОС-АНДЖЕЛЕСІ МОЛОДИЙ КУХАР ГАЛЛО ВІДВАЖНО РЕПЕТИРУЄ СВОЮ ВІДСТАВКУ. ЕМОЦІЇ НАКОПИЧУЮТЬСЯ, І ВІН НАМАГАЄТЬСЯ ВИКЛАСТИ ВСЮ СВОЮ ДУШУ. ЗВІЛЬНЕННЯ ІЗ КАФЕ ДОПОМОЖЕ ВІЗУАЛІЗУВАТИ ЙОГО МРІЇ – ПОВЕРНУТИ МОЛОДІСТЬ, ГІДНІСТЬ, ЗДОБУТИ ЛЮБОВ ОФІЦІАНТКИ СУЗАННИ. Режисер: Алонсо Руіспаласіос (Alonso RuizPalacios) Продюсер: Патриція Коронадо (Patricia Coronado) Рік: 2008 Час: 10 хв. У ролях: Tenoch Huerta Mejía: Gallo José Sefami: Chúi Sophié Alexander: Susan Enrique Arreola: Luis Фестивалі: London Film Festival 2008; Expresion En Corto 2008; Edinburgh International Film Festival 2008; Cork Film Festival 2008

Певною мірою все так і відбувається. Після своєї заяви він відчайдушно скидає із себе фартух, відчиняє двері і потрапляє в інший, вищий світ – у їдальню.

tochka.net

Тут істотно помітно різницю, тут можна сміливо позбутися інкубаторського робочого дрескоду, сказати все, що ти думаєш, навіть запропонувати офіціантці Сузанні, в яку закоханий, покинути все і поїхати разом кудись далеко. Але насправді світ зовсім не такий, яким він здається в «Райському кафе», де реальність стає вигадкою, і навпаки вигадка – реальністю. А все у фільмі починалося із клозета, де Галло випадково виронив із рук бейдж зі своїм ім’ям. Засмучений, відчищаючи картку-пропуск на щоденну рутину, мексиканець вирішує поставити крапки над «і» та нарешті висловити все накопичене всередині. Далі йде

кухня, а далі – зала кафе. Символічна зміна приміщень, які посідають важливе місце у самому фільмі та в містичній долі героя. Сам статус і роль кожної кімнати дають можливість порізному поводитись, приймати непередбачувані та неочікувані рішення. В кожній із них Галло може бути розкутішим чи відвертішим. Починаючи з першої, яка дала поштовх, рішуче перейшовши у щоденне його робоче місце, кухню, він нібито висловив шефу все, що легко зійшло із серця при такій можливості. І далі, наче по червоній доріжці, в сяйві світла пішов у зал кафе. Там апогей історії, вирішальна частина. Чи оцінить Сузанна його рішучість? Вигадка є вигадкою, тому в якийсь момент все має скінчитися. А наступним входить в образ Чуї. Цьому мексиканцю робота, очевидно, поперек горла. Бо Галло й слова не міг промовити, захоплений його правдоподібною грою.

Уявне зникає, коли в кухню заходить справжній страшний шеф. Мексиканці метушаться, повертаються у свої щоденні кухонні декорації, де беруться до роботи. Куди й дівся їхній завзятий протест і бажання сказати все, що так осіло на душі! Смішний та розумний фільм фокусується на незадоволених роботою мексиканцях і показує, як винахідливим способом вони намагаються боротися із сірістю своєї щоденної рутини. Чудово підібрані акторимексиканці, яким тема еміграції особливо близька. І, як говорить сам Алонсо, ніхто не міг краще, ніж Тенох Мейя, зіграти роль Галло. Він виріс у непростій родині, проте його акторській грі притаманні м’якість та сентиментальеність. Він один із небагатьох мексиканських акторів нового покоління, якого можна назвати чутливим і спонтанним

У свої 26 Ніколас Штайнер встиг не лише зняти кілька фільмів, а й побувати актором, барабанщиком, солдатом «музичного полку» шведської армії, копачем могил, студентом Європейського кіноколеджу в Данії, Цюріхського університету та БаденВюртемберзької кіношколи. Зараз молодий режисер навчається за обміном у Сан-Франциско

«Не пропонуючи готових відповідей, мистецтво залишає нам відчуття віри», – казав Тарковський. Саме відчуття віри залишається у глядача після перегляду стрічки режисера-студента Ніколаса Штайнера. Коли досягаєш певного віку, черговий День народження ризикує перетворитися на екзистенційну кризу. Так і сталося з Гельмутом (Матіас Зелік). Але він вигадав власний метод боротьби з хандрою. Трохи дивний, щоправда: чоловік узявся пригадувати невдачі свого життя. За ними і ходити далеко не треба: сьогодні йому насправді 57, а дружина влаштувала свято з нагоди 60-річчя. Із друзями – самі неприємності. А син загинув і більше не приготує улюблений лимонний пиріг. Для чого ж викликати в пам’яті негативні спогади? Звідки цей мазохізм? Але це не мазохізм – радше прагнення катарсису. «Життя проходить повз тебе, коли потрібний автобус не приходить. Немає більше лимонного пирогфа, і Гертруда теж пішла», – підсумовує врешті свої спогади Гельмут і... відпускає їх. «Я не мав наміру своєю короткометражкою змінити світ. Я думав про історію, яку хотів розказати. Це історія про батька (або взагалі – людину), який втрачає сина (або будь-що важливе), і про те, що після цього відбувається. Я не хотів судити – правильно це чи ні. Я хотів залишити питання відкритим», – говорить Ніколас Штайнер. Хоча розповідь побудовано на спогадах, не чекайте флешбеків у минуле у вигляді чорно-білих кадрів чи старих фотографій, що раптом оживають. Минуле тут нагадуватиме про себе зовсім інакше – дуже винахідливо. А ще весь фільм знятий одним планом одразу на плівку. Як це можливо? Дивіться студентську програму фестивалю «Молодість» – і обов’язково дізнаєтеся АЛЬОНА МЕЛЬНИК

ЛІДІЯ АКРИШОРА

molodist.com

06

погляд

THE ART OF LIVING IN 2003 DMYTRO TYAZHLOV WITH HIS FRIEND CAME TO THE VILLAGE IVANYCHI FOR SHOOTING «I AM A MONUMENT TO MYSELF». HE WAS A CAMERAMAN AND HIS FRIEND, HAILING FROM THIS VILLAGE, WAS DIRECTING THE FILM. IN FACT, IT WAS JUST A SHORT TV SPOT. TWO YEARS LATER, DMYTRO TYAZHLOV DECIDED TO MAKE A FEATURE FILM, AS HE CONSIDERED THE MAIN CHARACTER HVATOV A GODSEND FOR DOCUMENTARIAN.

НАЙВАЖЛИВІШЕ ЧИСТОТА МОМЕНТУ «ПОПРИ ВСЮ НЕЗВИЧНІСТЬ ЛИШЕ ПЕРШІ ДЕСЯТЬ ХВИЛИН ФІЛЬМ ВИМАГАЄ ПЕВНИХ ЗУСИЛЬ, ЩОБ ЗАНУРИТИСЯ В ЙОГО СВОЄРІДНУ ЕСТЕТИКУ. ПІСЛЯ ЧОГО ВІН НАСТІЛЬКИ ЗАТЯГУЄ, ЩО НЕ СИЛА ВІДІРВАТИСЯ. НАЙСИЛЬНІША СТОРОНА ЗІҐФРІДАРЕЖИСЕРА – ВІДЧУТТЯ МІРИ. ЕКСПЕРИМЕНТУЮЧИ З УСІМ, ЩО ДОСТУПНО КІНЕМАТОГРАФУ, ВІН НІКОЛИ НЕ ПЕРЕХОДИТЬ МЕЖУ, ЗА ЯКОЮ ЙОГО РОБОТА ПЕРЕТВОРЮЄТЬСЯ НА РІЧ У СОБІ Й СТАЄ НЕЦІКАВОЮ ДЛЯ ГЛЯДАЧА», - АЛЄКСЄЙ КАЛУҐІН.

In Poland, where director was searching for a co-producer, people were frequently asking why Ukrainian group tries to create full-length movie out of this old man’s story, saying it is impossible to make something more than 20 minutes long short film out of it. It was very pleasant when in Krakow at the main Polish documentary film festival, from nearly 1000 films the best 30 were selected, and 60 minute long «I am a monument to myself» was included in the main program.

«I have quite skeptical attitude towards the role of a script in documentary film”, - says Dmytro Tyazhlov. Therefore, movie was made according to the principle of “direct cinema” - observation without intervention in reality.

Director-cameraman emphasizes that work brings particular satisfaction when you feel sympathy for a character. Therefore, it was a pleasure to make a film about this charismatic man, as everybody liked him.

The working title appeared as soon as Hvatov showed Dmytro the monument to himself, created with his own hands. In the village he does good, and more to the point - he

does so on his own initiative, having a strong life philosophy.

The main character is a man who turned his life into an art. He has a challenging mission, but he loves it and does his best. In such a small community he remains independent, genuine, despite being a member of village community and actively collaborating with it.

Hvatov knows his worth, he does not miss an opportunity to praise himself for the good work. Despite that there is only positive feedback on him. In his 76 he is very energetic and cheerful, always joking and encouraging others. The artist has an extraordinary love for life, he radiates the spirit of youth. «When I was communicating with this man, I haven’t felt any age difference,» - says the director.

Dmytro Tyazhlov believes that the purpose of the film everyone has to find for himself, to feel it in his own way. Hvatov should not be the man to follow. But he is the person who has chosen the path and walks it with decision, despite the controversial opinions surrounding him. He has never divided people into good or

bad and it doesn’t matter for him to whom put up the monument - German, Russian or Ukrainian.

This man has an invaluable life experience, which he would like to share with people, and the directorcameraman – with the audience.

The author managed to make close contact with the main character.

In his monologues Hvatov often talks to the camera and with every word spoken becomes more and more believable. We see the hero as a self-sufficient, living, simple man. This was made possible due to intercommunion between the hero and the crew, which consisted of 2, sometimes 3-4 people.

«The film’s budget is four years of life» - confesses the director. The most expensive is the time spent on preparations, shooting and editing.

According to Tyazhlov, director's cut lasts 75 minutes. Still, not everything is shown in the movie: Hvatov is such an interesting man that there were many more stories which didn’t make it to the final cut. Film was mounted from 70 hours of overall footage

Зіґфрід народився 1973 року у Франції. Фотограф, кінорежисер, андеґраудний музикант, який записував свої альбоми з Еріком Трюффазом та Іврі Ґітлісом. Зняв 4 короткометражки та написав музику до свого першого повнометражного фільму «Луїза (дубль 2)». «Санса» ����������������������� – другий повнометражний фільм режисера. У кожній країні Зіґфрід має друзів, сестер та братів, що допомагають йому під час зйомок – і це аж ніяк не група професіоналів. «Санса» як стиль. Як людина. Як пошук чогось невідомого, але найважливішого. «Санса» як другий повнометражний і вже центральний фільм Зіґфріда. «Сансу»

можна по-різному трактувати й розуміти, та краще – відчувати. «Сансу» відчули в Каннах, назвавши фільм «пострілом у серце», і відмітили неповторний стиль режисера з притаманними йому вільнодумством та щирістю почуттів. Головний герой – французький араб, художник. На його шляху – Франція, Угорщина, Росія, Японія, Єгипет, Португалія. Сотні облич, сотні пар очей, фрази різними мовами, подорожні з різним кольором шкіри – але це лише замальовки. «Як знайти мертвих серед живих, а живих серед мертвих» – намагається зрозуміти його старший товариш, маестро Клік, га-

стролі якого часто перетинаються з мандрівками Санси. Іноді, на думку режисера, не існує різниці між «я» головного героя та «я» його друга, адже Санса бачить своє відображення у ньому, як у дзеркалі. Головний герой шукає жінку, в яку закоханий. Йому трапляється багато вродливих жінок, в яких можна закохатися без пам’яті, навіть зостатися з ними. Але Санса завжди у пошуках. Для когось – це пошук ідеальної жінки, для когось – Бога, для інших – самого себе. «Я не знаю, що він шукає. А Ви що шукаєте в житті? Ми ніколи не знаємо. Сьогодні це щось одне, а завтра – інше. Мені здається, в житті завжди саме так. Ти ніколи не знаєш, що шукаєш», – говорить режисер. Найважливіше для Зіґфріда – чистота моменту. Для фільму «Санса» було зафільмовано 45 годин світового турне, у фільмі залишилося тільки дві. Щоб створити ці 2 години, режисер добровільно помістив себе під домашній арешт на цілий рік. Він нічого не заробив на «Сансі», більше того - витратив власні гроші. Але в цьому і є головна різниця між комерційними фільмами-одноденками й стрічками, знятими з любов’ю і в ім’я неї. Традиційно, один з головних героїв фільмів Зіґфріда – музика. В «Сансі» окрім чудової авторської музики використано класичні твори, наприклад «Лебедине озеро»

ALENA MELNYK

ОКСАНА ХМЕЛЬОВСЬКА Фільмографія 1994 «Дама» /La dame/ 1996 «Холст» /La toile/ 1996 «Голод» /La faim/ 1997 «Уже Новый год» /C’est Noel deja/ 1998 «Луиза (дубль 2)» /Louise (take 2)/ 2003 «Санса» /Sansa/ 2004 «Шиза» / Shiza / композитор 2005 «Чок-Ді» / Chok-Dee 2007 «П’яний моряк» / Drunken Sailor / 2008 «Кінограма Частина перша: Схід /Kinogramma Part One: East/ 2008 «Кінограма Частина друга: Далекий Схід / Kinogramma Part Two: Far East/

23/10/2010

07

навігатор

ЕЛІКСИР “МОЛОДОСТІ” УЯВІТЬ МОЛОДУ ЛЮДИНУ, ЯКІЙ ВЖЕ ЗАРАЗ ЗАБЕЗПЕЧЕНЕ ВІЧНЕ, БО ЗА ВИЗНАЧЕННЯМ ВОНА ЗАВЖДИ БУДЕ «МОЛОДІСТЬ». КОЖНА ДЕКА, ЩО ПОВЗ НЕЇ ПРОХОДИТЬ, НАПОВНЮЄ ЇЇ ЕЛІКСИРОМ. ДІЗНАЙМОСЯ, З ЧОГО Ж СКЛАДАВСЯ ФЕСТИВАЛЬ 30 РОКІВ ТОМУ «Молодість-82» була присвячена 60-річчю утворення СРСР. «Це огляд нових творчих сил радянського кіно», – говорив тодішній голова журі, заслужений діяч мистецтв УРСР О. П. Косинов. Найголовніший приз тоді отримав Сергій Буковський за стрічку «Дім дитинства». Цікаво, що фільм нагороджував колгосп «Радянська Україна». «Молодість-89» відбулася вже не тільки, як кінофестиваль, а й як громадянська акція під девізом: «Світ совісті і милосердя». Тоді і твори відбиралися у контексті морального пошуку суспільства.

50 годин фестивалю – саме стільки він тривав – розвивали гуманістичні традиції радянського мистецтва. На імпрезу потрапляли непересічні люди, здебільшого студенти університету ім. І. КарпенкаКарого, консерваторії, і за запрошеннями, які часто підробляли. Гості під час фестивального буму набивалися у Будинок кіно так, що він перетворювався на рукавичку. Фільми тоді обговорювали два журі: одне визначало найкращий ігровий, інший – неігровий. Також призи отримували найкраща документальна, мультиплікаційна, науково-популярна стрічки. Як тоді писала газета «Культура і життя», авторам найкращих кар-

тин дня вручали «Жовту майку лідерів», і після перегляду шанувальники вирушали на обговорення до Будинку архітектора. Партійна номенклатура відстежувала всі фестивальні справи, але в принципі, поводилися з «Молодістю» по-леопольдівськи. Іноземні режисери, за інформацією «Молодої гвардії», відвідували завод «Більшовик», де розповідали робітникам про створення кіно. Наприкінці 80-х Київ став клондайком талановитих режисерів – фестиваль виплив зі своїх берегів, і в його річище “впадали” найкращі студентські фільми і кінодебюти не тільки із Союзу, а й із європейських країн соцтабору. Під час кінофесту виходив вісник, головним редактором якого був кінокритик Володимир Войтенко: «Пам’ятаю, з Будинку кіно, де фестиваль тоді проводився, я носив видрукувані на друкарській машинці тексти через дорогу – там у якомусь науково-дослідному інституті виноробства була елементарна техніка для цього. Але тексти все одно, як тоді говорилося, літувались, тобто проходили цензуру. Де? Коли? Яким чином? Не знаю, бо передавались вони у вестибюлі котрійсь людині, наступного дня там само забирали вже видрукуваний вісник. Може,

КОМЕНТАРІ:

літування проходило десь прямо там. Останнє число цього видання за якийсь із тих років вийшло без прийнятої на фестивалі відозви на захист котрогось із молодих кінематографістів, як тоді казали – із союзних республік, який потрапив за ґрати за, ясна річ, антирадянські дії. Замість тексту – порожня сторінка. Хотілося б сподіватися, що це назавжди в минулому…» Наприкінці 80-х і на початку 90-х фестиваль організовувало об’єднання молодих кінематографістів, очолюване нинішнім головним продюсером ICTV Михайлом Павловим. «Молодість» тоді здобула гарну репутацію у Москві, довела, що здібна нести свою місію. «Ми все

зробили для того, щоб на журі неможливо було впливати. Навіть я до останньої хвилини не знав, який фільм переможе. Організовуючи фестиваль, ми відкрили Будинок кіно для студентів – до того це була закрита організація, а згодом почали обговорення фільмів, домінуючими темами були фантастика, наркоманія... Адміністрація, звісно, дорікала мені: «Мишко, що роблять із Будинком кіно? – Курять де попало, п’ють...». До тієї свободи ми ставилися безвідповідально», – говорить М. Павлов. Він також згадує, як представниця Державної служби кінематографії Ганна Чміль, яка тоді працювала у ЦК компартії, допомагала вирішувати різні проблеми, зо-

крема, коли у них забрали випуск вісника. М. Павлов розповів і про ідеї перейменування фестивалю: «Хотіли відмовитися від наслідування комуністичної «Молодості» й дати іншу назву, але я був проти. Ми дуже швидко навчилися щось ламати. Важливо знищувати все комуністичне не у зовнішніх проявах, а у внутрішніх. Не можна відмовлятися від чогось позитивного».

80-ті – еліксир «Молодості» – отримали міцну репутацію в Союзі, зробили фест відкритим, зібрали найкращих режисерів і перетворили Будинок на справжній дім для кіноманів ВІРА МАКОВІЙ

«Які спогади чи асоціації пов’язані у вас із кінофестивалем «Молодість?» Таке питання ми поставили напередодні відкриття ювілейної 40-ї «Молодості» людям, так чи інакше до неї причетним. Виявилося, що історії в усіх дуже різні: хтось пригадує курйози, хтось ностальгує за минулим. А дехто - з нетерпінням чекає початку цьогорічного фестивалю, щоб приїхати до Києва і, може, навіть побачити своє ім’я у списку переможців.

Алік Шпилюк, кінокритик, директор програм 1990-1999 рр. Найкращі спогади про «Молодість» залишилися з тих часів, коли фестиваль проходив ще в Будинку кіно. Покази тоді були безкоштовні, тому приходило дуже багато молоді. Скільки було людей! Та вони через вікна лазили, щоб подивитися фільми. То була справжня творча кінематографічна атмосфера. То був драйв!

Оля Мартинюк, постійний глядач Мої найяскравіші спогади пов’язані з часом, коли я працювала на «Молодості» перекладачемасистентом журі фестивалю. Пам’ятаю, перекладала англійською виступ Миколи Мащенка на вечорі пам’яті Сергія Бондарчука. Він все говорив і говорив - вперто не помічав моїх спроб перекладати. Я намагалася втиснути пару фраз між його репліками – безуспішно. Наприкінці промови Мащенко нарешті зауважив мене на сцені й питає: «Ви щось хочете сказати?» Зал «ліг» від сміху.

Юрій Макаров, журналіст Мій особливий досвід – це участь у фестивалі в якості члена журі. Одна річ, коли ти звичайний глядач, інша – коли після перегляду фільму маєш ухвалити вердикт. І, звісно, запам’яталися, особисті «зіркові» знайомства - із Кім Кі Дуком, Аллою Демидовою, Ірвіном Кершнером.

Nicolas Steiner, Germany, a participant of the Competition Program I am really happy that my film will be screened at the Molodist Kyiv International Film Festival. Really, really happy, I have to admit. I know from a friend who visited Molodist last year that it is a very nice festival in a beautiful city. I would love to come there, but the fact that I am doing an exchange year right now in San Francisco doesn’t make it that easy.

tochka.net

molodist.com

08

фотохроніка 7

6 5 ФОТОХРОНІКА 1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

2

Гості фестивалю Телеведучий Анатолій Борсюк вручає нагороду Арутюну Хачатуряну (дійсний президент фестивалю «Золотий абрикос», Вірменія) Президент «Молодості» Микола Мащенко аплодує лауреату гранпрі Іванові Миколайчуку, 1979 рік Актор Андрей Харітонов дає інтерв’ю Ірина Каплична, генеральний директор фестивалю «КРОК» Петро Симоненко вручає почесні нагороди Актор та режисер Боріс Токарєв з дружиною

3

ПАРТНЕРИ МКФ “МОЛОДІСТЬ XL“:

23/10/2010