Українська мова та лiтература. 6 клас. by diskpgiro

Мiнiстерство освiти ПМР ДОЗ «Приднiстровський державний iнститут розвитку освiти»

УКРАїНСЬКА МОВА ТА ЛIТЕРАТУРА

6 клас

Тирасполь 2011

ББК 81 4 Укр-9я 721 (4 ПМР) У 45

Рекомендовано Республiканською науково-методичною радою з української мови та лiтератури Автори-укладачi: Аношкiна I.О., Марчук О.М. Науковий консультант: Дубик А.О., ст. викладач кафедри української фiлологiї ПДУ iм. Т.Г. Шевченка Рецензенти: Дружинець М.Л., к.ф.н., доцент кафедри української мови Одеського нацiонального унiверситету iм. I. I. Мечникова; Попченко О.П., вчитель української мови та лiтератури вищої квалiфiкацiйної категорiї МОЗ «Рибницька УСШ № 1»

У 45

Українська мова та лiтература. 6 клас / Авт.-укл.: I.О. Аношкiна, О.М. Марчук. – Тирасполь: ПДIРО, 2011. – 320 с.: iл. – 1600 екз. ББК 81 4 Укр-9я 721 (4 ПМР)

РІДНА МОВА

Спитай себе, дитино, хто ти є, І в серці обізветься рідна мова; І в голосі яснім ім’я твоє Просяє, наче зірка світанкова.

З родинного гнізда, немов пташа, Ти полетиш, де світу далечизна, Та в рідній мові буде вся душа І вся твоя дорога, вся Вітчизна.

У просторах, яким немає меж, Не згубишся, як на вітрах полова. Моря перелетиш і не впадеш, Допоки буде в серці рідна мова.

Д. Павличко

Любі друзі! Ви продовжуєте вивчати одну з офіційних мов Придністровської Молдавської Республіки – українську мову. Cподiваємось, що цей пiдручник стане надiйним помiчником на шляху до знань. Ви поринете у чарiвний свiт українського слова, познайомитесь з таким роздiлом науки про мову як «Морфологiя», взнаєте про спiльне та вiдмiнне в граматицi української та росiйської мов, а рубрика «Народ скаже, як зав'яже» продовжить знайомити Вас з прислiв'ями та приказками українського народу. Звернiть увагу на нову рубрику «Запам'ятайте!», а також на контрольнi питання в кiнцi кожного параграфу. Другий роздiл «Лiтература» продовжуватиме знайомити з творами українських та приднiстровських письменникiв. Успiхiв Вам, любi друзi!

РОЗДІЛ І

УКРАїНСЬКА МОВА

ВСТУП

ВСТУП § 1. Краса і багатство української мови Лексична тема: Яка чудова наша мова! Українська мова є однією з найбагатших та найрозвиненіших мов світу. У ній нараховується кількасот тисяч слів. Найбільший словник української мови складається з 11 томів. Що ж робить українську мову такою багатою і красивою? У ній багато синонімів (лелека, чорногуз, бусол, гайстер), багатозначних слів (Чорне море; море сміху – велика кількість чогось; з-за моря – здалека; крапля в морі – мало). В українській мові широко використовуються різноманітні граматичні засоби: зменшено-пестливі форми (вітер – вітерець – вітрик – вітронько), збільшено-згрубілі форми (вітрище – вітрюган – вітрисько) та ін. 1. Прочитайте уривок з вірша О. Підсухи. Чому автор називає українську мову чудовою? Випишіть синоніми. Ой, яка чудова українська мова! Де береться все це, звідкіля і як? Є в ній ліс-лісок-лісочок, пуща, гай, діброва, Бір, перелісок, чорноліс. Є іще байрак. І така ж розкішна і гнучка, як мрія. Можна «звідкіля» і «звідки», можна і «звідкіль». Є у ній хурделиця, віхола, завія, Завірюха, хуртовина, хуга, заметіль. О. Підсуха 2. Виразно прочитайте висловлювання видатних людей про українську мову. У чому вбачають майстри слова її багатство і красу? Запишіть те висловлювання, яке найбільше сподобалося. Я люблю чарівні мелодії української народної пісні, хвилюючу красу української музики, прекрасну українську мову, чудову народну говірку. (Максим Горький)

Українська мова

Бринить-співає наша мова, Чарує, тішить і п’янить. Відчуваю й усвідомлюю, яка це красива й легка мова.

(Олександр Олесь) (І. Рєпін)

Українці – стародавній народ, а мова їхня багатша і всеосяжніша, ніж персидська, китайська, монгольська і всілякі інші. (Е. Челебі) Я дуже люблю ... народну українську мову, звучну, барвисту й таку м’яку. (Л. Толстой) Мова, що має свою граматику, свої правила, свої звороти в мовленні, неповторні, які не перекласти іншою; а її поезія?! Хай спробують передати всю силу, всю велич, витонченість іншою! (Григорій Квітка-Основ’яненко)



НАРОД СКАЖЕ, ЯК ЗАВ’ЯЖЕ



Птицю пізнати по пір’ю, а людину по мові. Хто мови своєї цурається, хай сам себе стидається. Рідна мова – не полова: її за вітром не розвієш. Слово до слова – зложиться мова. І від солодких слів буває гірко. 3. Доберіть прикметники до слова мова. Складіть з двома-трьома речення. Пригадайте і запишіть прислів’я про мову. 4. Запишіть речення. Поясніть правопис виділених слів та вживання розділових знаків. 1) Мова барвиста, мова багата, рідна і тепла, як батьківська хата (В. Гринько). 2) Рідною мовою творили генії української літератури – Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка (З підручника). 3) Вивчайте мову українську, дзвінкоголосу, ніжну, чарівну, прекрасну, милу і чудову, як материнську пісню колискову (Олександр Олесь).

ВСТУП

5. Назвіть офіційні мови Придністровської Молдавської Республіки. Якою мовою розмовляють у вашій родині? Якою мовою розмовляють ваші друзі? З якою метою ви вивчаєте українську мову? 6. Прочитайте текст. Виконайте подані після нього завдання. Пригадаймо такі слова, як «оксамит», «перла», «намисто», «рушник», «хустка», «знамено»… Кожне слово має свій сенс, свою красу. У мене особисто народжується велике почуття радості при згадці таких слів, як «світанок», «сонячний промінь», «весняний струмок», «голуба далечінь», «блакитна високість»… А скільки таких слів існує, і за кожним – глибинна суть і краса! У величезному мовному запасі вибрати потрібне слово – то велике вміння, і, навпаки, якщо ви користуєтеся словом неточним, то це, власне, те саме, коли б замість відточеного олівця на уроці малювання ви користувалися б цвяхом (В. Сухомлинський). Словник

укр. = оксамит пе=рла висо=кість = глибинна суть вла=сне

рос. бархат жемчуг, перлы вышина глубинная суть собственно говоря

– Які стилі та типи мовлення ви знаєте? До якого стилю та типу мовлення належить поданий текст? – Визначте тему та основну думку. – Прочитайте прислів’я та приказки з рубрики «Народ скаже, як зав’яже». Поясніть їх значення. Яке з них найбільше відповідає головній думці тексту? – Як ви розумієте останнє речення тексту?

 КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ 1. Яка мова є для вас рідною? 2. Що свідчить про багатство української мови? Наведіть приклади.

Українська мова

ПОВТОРЕННЯ ТА УЗАГАЛЬНЕННЯ ВИВЧЕНОГО § 2. Словосполучення й речення Лексична тема: Мій рідний край 7. Продовжіть речення. 1) Словосполучення – це … . 2) Головне слово у словосполученні – це … . 3) Залежне слово у словосполученні – це … . 4) Види речень за метою висловлювання: … . 5) Види речень за емоційним забарвленням бувають … . 6) Види речень за наявністю другорядних членів речення називаються …, а за відсутністю – … . 7) Види речень за будовою бувають … . 8. З поданими словами складіть словосполучення та зробіть їх синтаксичний розбір. Сім’я, рідня, домівка, земля, край, Вітчизна, дорого, вчитися. 9. Прочитайте поезію, правильно інтонуючи речення. Як ви розумієте слова «Всі народи рівні, а земля Там найкраща, де вродився ти»? Визначте види речень за метою висловлювання та емоційним забарвленням. Де зелені хмари яворів Заступили неба синій став, На стежині сонце я зустрів, Привітав його і запитав: Всі народи бачиш ти з висот, Всі долини і гірські шпилі. Де ж найбільший на землі народ? Де ж найкраще місце на землі? Сонце посміхнулося здаля: Правда, все я бачу з висоти, Всі народи рівні, а земля Там найкраща, де вродився ти! Виростай, дитино, й пам’ятай – Батьківщина – то найкращий край! Д. Павличко

ПОВТОРЕННЯ ТА УЗАГАЛЬНЕННЯ ВИВЧЕНОГО



НАРОД СКАЖЕ, ЯК ЗАВ’ЯЖЕ



Дерево міцне корінням, людина – родом і народом. Батьківщина – всім матерям мати. У чужій сторонці навіть не звідти сходить сонце. Навіть пташка має рідну землю. Чужий кожух не гріє. 10. Прочитайте та запишіть спочатку прості речення, а потім складні. Як пов’язані між собою прості речення у складному? 1) Із-за гаю сонце сходить і за гай заходить (Т. Шевченко). 2) Сяє з неба сонце ясно, і цвіте калина красно (Б. Грінченко). 3) Пахнуть хлібом слова, що мене їх навчила мати (Д. Павличко). 4) А там і ліс, і поле, і сині гори за Дніпром (Т. Шевченко). 5) Дощ ще не скінчився, але перші промені сонця вже глянули на землю. 6) Батька свого Данило не пам’ятає, але часто бачить у снах (О. Гончар). 11. Випишіть у дві колонки поширені і непоширені звертання. Зробіть синтаксичний розбір четвертого речення. 1) Ой зійди, зійди, ясен місяцю, як млиновеє коло. 2) Заспіваймо, свахо, разом, щоб гості почули. 3) Дякуємо вам, наші рідні, що до нас прибули. 4) Без тебе, голубко, сонечко не гріє (Нар. тв.). 5) Містечко ріднеє моє, мене ти завжди радо зустрічаєш (В. Вовченко). 6) Школо, моя школо! Ми росли, мужніли, сили набирались та у старших вчились мріяти, творить (В. Цимбалюк). 12. Перепишіть речення, знайдіть вставні слова. Якого відтінку надають вставні слова реченням? Поясніть вживання розділових знаків. 1) Мабуть, ніщо так не радує людський зір, як зримий результат роботи (Ю. Мушкетик). 2) Кажуть, мудрість приходить з роками (Л. Дмитренко). 3) По вулиці йду і, здається, уперше розплющив я очі на світ (О. Підсуха). 4) Здавалось, загримів десь на небі грім (С. Васильченко). 5) Буває, часом сліпну від краси (Л. Костенко). 6) В неволі тяжко, хоча й волі, сказать по правді, не було (Т. Шевченко). 7) Справді, добре сміється той, хто сміється останнім (М. Стельмах).

Українська мова

13. Поясніть розділові знаки при прямій мові. «Синку, ніколи не кажи, що хліб поганий», – щоразу нагадувала мати. Якщо паляниця невдало спечена, треба так і казати: «Невипечений, глевкий, сирий хліб». Все життя пам’ятатиму мамині слова, як гасло: «Поганого хліба немає, є невмілі руки, які невдало випекли його». Ось як в народі ставилися до хліба (В. Скуратівський). 14. Прочитайте текст. Виконайте подані після нього завдання. Любов до рідного краю починається з любові до своєї родини, до свого помешкання, до своєї школи. Древньою колискою українця була біла, тепла, чиста хата. У ній тихо квітчали вікна мамині рушники. Ясеневий стіл, вимайструваний трудовими батьковими руками, запрошував до обіду. Українська хата пахла рутою-м’ятою, духмяними паляницями. А по святах у ній дзвеніла голосна народна пісня. На покуті, як найдорожча книга, лежав зачитаний Шевченків «Кобзар». Ця мудра, добра Берегиня зберегла нашу віру в щасливе майбутнє. Це вона передавала і дітям, і внукам у спадок і нашу мову, і нашу пісню, і велику любов до Батьківщини (В. Скуратівський). Словник

укр. поме=шкання квітча=ти = покуть

рос. жилище украшать красный угол

– Визначте тему та головну думку тексту. – Поясніть значення слова Берегиня. – Доберіть заголовок до тексту, використовуючи прислів’я та приказки з рубрики «Народ скаже, як зав’яже». – Випишіть два словосполучення з першого речення, зробіть їх синтаксичний розбір. – Знайдіть речення з однорідними членами. Якими членами речення вони виступають? – Зробіть синтаксичний розбір першого речення.

ПОВТОРЕННЯ ТА УЗАГАЛЬНЕННЯ ВИВЧЕНОГО

 КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ 1. Що називається словосполученням? 2. Як визначити в словосполученні головне і залежне слова? 3. Чому не утворюють словосполучення підмет і присудок, однорідні члени речення? 4. Які є види речень за будовою? 5. Які є види речень за метою висловлювання та за емоційним забарвленням? 6. Які розділові знаки ставлять між однорідними членами речення? 7. Які розділові знаки ставлять при звертанні та вставних словах?

§ 3. Фонетика. Орфографія. Будова слова. Словотвір Лексична тема: Охорона природи 15. Запишіть слова у дві колонки: у першу слова, в яких букв більше, ніж звуків, у другу – в яких букв менше, ніж звуків. Зробіть фонетичний розбір виділених слів. Ім’я, завдання, сьомий, збирається, її, щастя, кукурудза, ялина, підбадьорювати, хазяїн, російський, сільський. 16. Перепишіть. Поставте, де необхідно, м’який знак чи апостроф. Промін..чик, м..який, бур..як, піч.., тонесен..кий, кобзар.., бур..ян, св..ято, розв..язати, тонесен..кий, Натал..ці, ін..ший, торф..яний, моркв..яний, смієт..ся. 17. Запишіть слова у дві колонки: у першу форми слів, у другу – спільнокореневі слова. Зробіть розбір за будовою виділених слів. Пам’ять, пам’ятний, пам’яті, запам’ятати, пам’яттю, пам’ятник; посмішка, сміх, усміхнений, сміху, сміхом, посміхатися; хмара, хмаринка, хмару, безхмарний, хмарі, захмарене, хмарою, хмаритися. 18. До поданих слів доберіть форми слова чи спільнокореневі слова, у яких відбувалося б чергування приголосних. Голка, молоко, допомога, книга, кожух, дорога, лірика, друг, сміх, свекруха.

Українська мова

19. Випишіть слова, в коренях яких може відбуватися чергування е//і, о//і. Ходити, сон, берег, гора, корінь, коса, осінь, вогонь, радість, молоко, пекти, кожух, тривога, берег, просо. 20. Від поданих слів утворіть прикметники за допомогою суфікса -ськ-(ий). Калуга, гігант, грек, турист, Острог, Кавказ, Петербург, чех, Рига, Буг. 21. За допомогою суфікса -ин- утворіть іменники. Полтавський, київський, вінницький, одеський, хмельницький. 22. Утворіть слова, додаючи префікси з-, с-. Варити, клеїти, планувати, бігти, терти, різати, формувати, ламати, ходити, фотографувати.



НАРОД СКАЖЕ, ЯК ЗАВ’ЯЖЕ



Заступи природу дверима, то вона тобі вікном ввiйде. Природа одному мама, а другому мачуха. Ліс сам себе чистить. Хто полю годить, тому жито родить. Земля найбагатша, вода найсильніша. 23. Прочитайте текст, виконайте подані після нього завдання. Поняття Батьківщини для кожного з нас нерозривно пов’язане з образами її благословенної природи. Туманний ранок і осінній день, гречане поле і літній нескінченний степ, солов’їний гай і вишневий садок – усе це зливається в єдиний образ рідного краю. У природі все тісно пов’язане між собою. Якщо мерзенні клуби диму і стічні води забруднюють повітря і річки, страждає не тільки природа – хворіє і страждає людина. Людина на земній кулі вже знищила понад 270 видів диких тварин. Серйозно постраждав і

ПОВТОРЕННЯ ТА УЗАГАЛЬНЕННЯ ВИВЧЕНОГО

тваринний світ. Тому Міжнародна спілка охорони природи видає Червону книгу, куди занесено рідкісні види тварин і рослин. І не лише безневинні та беззахисні тварини потрапили до цього списку: тут і здоровенний носоріг, і незрівнянний за швидкістю гепард, і неподоланний тигр. Земля – це неоціненний скарб. Берегти її, вести непримиренну боротьбу за її здоров’я і красу – наш священний обов’язок (З календаря). Словник

укр. мерзе=нний неподола=нний непримире=нний

рос. мерзкий непобедимый, неодолимый непримиримый

– Визначте тему та основну думку тексту. – До якого стилю та типу мовлення належить поданий текст? – Прочитайте прислів’я та приказки з рубрики «Народ скаже, як зав’яже», поясніть їх значення. Доберіть прислів’я, яке найбільше відповідає змістові тексту. – Запишіть фонетичною транскрипцією слова: Батьківщина, пов’язане, зливається. – Зробіть розбір слів за будовою: забруднюють, тваринний. Яким способом словотворення утворені подані слова? – Поясніть правопис слів: туманний, літній, нескінченний, солов’їний, пов’язаний, тваринний, здоровенний, незрівнянний, неподоланний, неоціненний. – Зробіть синтаксичний розбір другого речення.

 КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ 1. Що вивчає фонетика? 2. Що вивчає орфографія? 3. Які значущі частини слова ви знаєте? 4. Назвіть способи словотворення в українській мові.

Українська мова

§ 4. Лексикологія. Фразеологія Лексична тема: Для друзів наших менших 24. Подані слова запишіть у дві колонки: 1) однозначні і 2) багатозначні. Яких слів більше в українській мові? Чому? Гострий, година, заєць, лист, стіл, чисельник, земля, бігти, клеїти, шлях, голова, горобець. 25. Прочитайте речення. Знайдіть слова, які вживаються у переносному значенні. 1) Віє метелиця, крутиться, мелеться, котиться полем у млі; килимомхутрою падає, стелиться сніг по замерзлій землі (Г. Чупринка). 2) Діти плачуть, і плачуть дерева. У мами не очі, а дві сльози (І. Драч). 3) З-під її чорних і великих вій двома блакитними метеликами випурхнула блакитноока просинь (О. Чорногуз). 26. Порівняйте значення поданих слів в українській і російській мовах. Вродливий, язик, любов, неділя, місяць, луна, гарбуз. 27. Які слова називаються синонімами? Замініть слово чистий відповідними синонімами. Чисте небо, чиста вода, чисте повітря, чистий сніг, чисті руки, чиста совість, чисті помисли. 28. З поданих речень випишіть синонімічні ряди слів. 1) Лукавий, хитрий був дідок, любив неправду й зраду… (О. Олесь). 2) Знову дзвеніли, бриніли, сурмили комарі, допікали, дошкулювали, діймали, жерли, гризли… (Ю. Яновський). 3) Цілу ніч надворі виє хуга, плаче, деренчить в віконнім склі (І. Драч). 29. Прочитайте прислів’я та приказки. Які слова називаються антонімами? Назвіть антоніми. Краще гірка правда, ніж солодка брехня. Багатому свято, а вбогому діла багато. Правда та кривда – як вогонь та вода. Зроби сьогодні те, що хочеш відкласти на завтра. Мала праця краща за велике безділля.

ПОВТОРЕННЯ ТА УЗАГАЛЬНЕННЯ ВИВЧЕНОГО

30. Які слова називаються омонімами? Поясніть значення омонімів. Складіть з кожним із них речення. Ручка і ручка, кран і кран, місяць і місяць. 31. Користуючись словником, поясніть значення фразеологізмів. Запишіть ті, які позитивно характеризують людину. Відкрите серце. Його устами мед пити. Бистрий на розум. Бере (все) в свої руки. Скаже, як зав’яже. Співає з чужого голосу. Ховає камінь за пазухою. Прихиляє серця. Крутить хвостом. Важкий на руку. М’яко стеле. Серце з воску. Не розгинаючи спини. Тримається в тіні. За ним не заржавіє. І в шпарку пролізе. Його слово на вагу золота. Витає у хмарах. Баламутить світом. Справляє посиденьки та походеньки. Надійніший кам’яного мосту. Туман у голові. Умілі руки. Замкнувся у шкаралупі. Ріже правду в очі. Ходяча совість (чеснота). Вимотує нерви. Розпускає язика. Широка душа (натура). 32. Прочитайте текст. Виконайте подані після нього завдання. У кінці вересня й на початку жовтня птаство готується до відльоту в теплі краї. Збираються у далеку мандрівку ластівки, ще раніше покинули нас стрижі. Потягнулися до півдня лелеки, великим правильним трикутником прямують до Африканського континенту журавлі. Минає ще деякий час, і чути із заростей рогозу ґелґотання гусей. А ті птахи, що залишаються у нас, з наближенням листопада й грудня горнуться до оселі людей, чекають нашої допомоги в пору холоду й голоду. Восени слід передбачити, як допомогти перезимувати всім мешканцям лісу. Для цього треба приготувати їм корму: пташкам – зерна, косулям – зелених віників з гілочок дерева. Взимку пташкам до вподоби насіння кавуна, салату, льону, соняшника, лопуха, кінського щавлю. Жменька корму врятує багатьох пташок від голодної смерті (За А. Волковою). Словник

укр. рогi=з горну=тися передба=чити до вподо=би

рос. рогоз льнуть предусмотреть нравится

Українська мова

– Визначте тему та основну думку твору. – До якого стилю та типу мовлення належить текст? – Доберіть синоніми до слів: лелека, мандрівка. – Доберіть антоніми до слів: залишатися, восени. – Випишіть з тексту однозначні та багатозначні слова (не менше трьох). – Зробіть синтаксичний розбір останнього речення.

 КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ 1. Що вивчають лексикологія та фразеологія? 2. Які слова називаються однозначними, а які багатозначними? Наведіть приклади. 3. Які слова називаються синонімами, антонімами, омонімами? Наведіть приклади. ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ ЗА ТЕМОЮ «ПОВТОРЕННЯ ВИВЧЕНОГО» Варіант 1 1. У якому рядку поєднання слів не є словосполученням? а) рідна мова б) швидко бігати в) віють вітри г) шукати щастя 2. Укажіть складне речення. а) Тихий став віддзеркалює високе блакитне небо (Н. Рибак). б) Упоравшись після обіду, Ганна вийшла оглядати городину (І. НечуйЛевицький). в) Місяць опускає вії в чисте золото пшениці (В. Павловський). г) Де колосяться жита, в’ється літо золоте (П. Воронько). 3. У якому слові буквосполучення дз, дж позначають один звук? а) підземелля б) підживити в) дзьоб г) підземний

ПОВТОРЕННЯ ТА УЗАГАЛЬНЕННЯ ВИВЧЕНОГО

4. У якому рядку відбувається подвоєння букв? а) свіжіст..ю б) матір..ю в) сіл..ю г) вічніст..ю 5. У якому слові м’який знак не пишеться? а) смієт..ся б) тон..ший в) сіл..с..кий г) с..огодні 6. У якому слові не пишеться апостроф? а) моркв..яний б) торф..яний в) сузір..я г) зв..язок 7. У якому словосполученні виділене слово вжите в переносному значенні? а) море пшениці б) срібна ложка в) сиве волосся г) вушко голки 8. Укажіть антонім до слова радіти. а) жартувати б) веселитися в) сумувати г) сміятися 9. У якому рядку всі слова спільнокореневі? а) рай, район, районний б) весна, весною, весняний в) лінійка, лінивий, розлінувати г) земля, земний, підземний 10. Укажіть слово з нульовим закінченням. а) зелений б) ніч в) гарно г) вранці

Українська мова

Варіант 2 1. У якому рядку неправильно виділено залежне слово у словосполученні? а) відвідати виставку б) вечір пам’яті в) солов’їна пісня г) подарунок для мами 2. Укажіть просте речення. а) Рано-вранці крізь віконце зазирнуло в хату сонце (В. Лучук). б) Достигла нива колосиста, і зріють яблука в саду (М. Терещенко). в) На столі з-під рушника виглядає житній хліб, а поруч темніє пучок польових волошок (С. Васильченко). г) Пташки, що влітку так співали, у вирій вже поодлітали (Є. Гребінка). 3. У якому слові звуків більше, ніж букв? а) сміється б) подвір’я в) сьогодні г) радісний 4. У якому слові можливе чергування приголосного звука? а) село б) вечеря в) радість г) друг 5. У якому слові пишеться м’який знак? а) мен..ший б) повір.. в) нен..чин г) смієш..ся 6. У якому слові апостроф не пишеться? а) бур..ян б) присв..ятив в) здоров..я г) черв..як

ПОВТОРЕННЯ ТА УЗАГАЛЬНЕННЯ ВИВЧЕНОГО

7. У якому словосполученні слово золотий ужито в прямому значенні? а) золота дитина б) золоті руки в) золота осінь г) золотий браслет 8. Укажіть антонім до слова тихий у словосполученні тихий голос. а) гучний б) вітряний в) мовчазний г) неспокійний 9. У якому рядку всі слова спільнокореневі? а) парта, партою, парти б) земля, земляний, землі в) ліс, праліс, лісок г) казка, в казці, казкою 10. Яке слово має префікс? а) лісовий б) тополенька в) вузесенький г) пришити ЗАВДАННЯ ДЛЯ КОНТРОЛЬНОЇ РОБОТИ ЗА ТЕМОЮ «ПОВТОРЕННЯ ВИВЧЕНОГО» Варіант 1 1. Перепишіть текст, вставляючи, де потрібно, пропущені орфограми та пунктограми. Виконайте подані після тексту завдання. Восени у їжаків мало харчу. Поховалися в землю черв..яки зникли пру..кі ящірки скрутилися у бур..яні змії та чорні вужі. Важко знаходити жуків і жаб. Ясної осінн..ої днини ладнає собі їжак тепле з..мів..я. Удень і вночі тягає він у нору під верб..ям духм..яне сухе лис..т..я чиєсь пір..я та м..який лісовий мох. Сер..озно готуєт..ся він до з..ми.

Українська мова

Скоро заб..єт..ся їжак у своє кубло на всю довгу зиму. Настане зима вкриє його нору глибокий сніговий замет. Ніхто не знайде його лігва ніхто не з..явит..ся і не розбудит.. . До в..сняного сон..чка всю зиму проспить їжак (З календаря). 2. Випишіть з тексту три слова, у яких звуків більше, ніж букв. Зробіть фонетичний розбір одного з них. 3. Зробіть розбір слова за будовою: глибокий. 4. Доберіть антоніми до слів: восени, зима, вночі, сухе. 5. Зробіть синтаксичний розбір другого речення. Варіант 2 1. Перепишіть текст, вставляючи, де потрібно, пропущені орфограми та пунктограми. Виконайте подані після тексту завдання. Ро..почнемо мову про найдорожче нашому серцю слово – матір. Мати вчила і вчит.. нас. У кожної людини стоїт.. вона початком жит..євого шляху початком доброти і совіс..ті. Вона подарувала нам жит..я навчила говорити і запалила у серці вічне світло піс..ні. Тому з образом матері пов..язано усе найдоро..че в нашій душі. Це рідний дім вишні у цвіту журлива річ..чка і запашний луг усе те, що звет..ся Бат..ківщиною. Народ опоетизував матір у таких словах мама мамон..ка мамочка мамуня матуся мамусечка… У цих слова бр..нять ніжний сум наші св..ятощі вічніс..т.. матері (За І. Вихованцем). 2. Випишіть з тексту три слова, у яких звуків менше, ніж букв. Зробіть фонетичний розбір одного з них. 3. Зробіть розбір слова за будовою: мамусечка. 4. Доберіть синоніми до слова дорогий. 5. Зробіть синтаксичний розбір третього речення.

морфологiя

МОРФОЛОГІЯ Морфоло=гія (гр. morphe – форма, logos – слово) – розділ науки про мову, який вивчає частини мови, їх граматичні ознаки і способи словозміни.

§ 5. Загальна характеристика частин мови Лексична тема: Загальні правила моральності = ник В українській мові є 10 частин мови, з яких 6 самостійних: імен = (рос. имя существительное), прикметник (рос. имя прилагательное), = займе=нник (рос. местоимение), числі вник (рос. имя числительное), = дієсло=во (рос. глагол), прислі вник (рос. наречие); 3 службових: сполу=чник (рос. союз), ча=стка (рос. частица), прийме=нник (рос. предлог) та ви=г ук (рос. междометие). = Самості йними частини мови називаються тому, що мають лексичне та граматичне значення і є членами речення. Службо=вими частини мови називаються, бо виконують лише службову функцію і є граматичними засобами вираження зв’язків і відношень між словами у реченні (сполучники чи прийменники), а також надають реченню смислових чи емоційних відтінків (частки). Вигуки не належать ні до самостійних, ні до службових частин мови, бо являють собою слова, що виражають лише почуття або волевиявлення, але не називають їх. Слова можуть переходити з однієї частини мови в іншу. Коло (іменник) – коло (прийменник); бігом (іменник) – бігом (прислівник). 33. Подані слова запишіть у такій послідовності: іменники, прикметники, займенники, дієслова, прислівники, числівники, службові частини мови. Червоний, калина, вона, та, ми, підійняти, високо, впевнено, для, сто, буйний, завзятий, завзято, ти, угору, п’ятий, перед, не, за, вони, я, п’ятдесят два мільйони, розвеселити, похилитися, шістнадцять, бо, пшениця, ні, зібрати, лан, але, земля, восени, славний, двадцять восьмий.

Українська мова

34. Запишіть речення. З’ясуйте, до яких частин мови належать ужиті в реченнях слова. 1) Радій успіхові товариша. 2) Будь правдивим, май мужність щиро визнати свою провину, не перекладай своєї провини на інших. 3) Кажи завжди тільки правду. 4) Дорожи довірою батьків і товаришів (П. Щербань).



НАРОД СКАЖЕ, ЯК ЗАВ’ЯЖЕ



У кому добра нема, у тому й толку мало. Щастя мужніх знаходить. Дереву ціну складають плоди, людині – труди. «Встань» людину годує, а «лінь» – марнує. Ліпше давати, ніж просити. 35. У кожному з речень підкресліть члени речення та назвіть частини мови. Який розділ науки про мову вивчає члени речення? Який – частини мови? Де мати посіє, там стелиться ласка. Де мати посадить, там сходить добро. У мами рука і легка, і прекрасна, а серце глибоке, як сивий Дніпро (В. Крищенко). Щедрість материнських добрих рук ми ще у житті не оцінили (Д. Луценко). 36. Утворіть від слів радість, біда, поміч, утіха різні частини мови, визначте їх. Уведіть 4-5 слів до самостійно складених речень. Зразок: друг (ім.) – дружний (прикм.), дружно (присл.), дружити (дієсл.). 37. Прочитайте текст. Виконайте подані після нього завдання. Не сиди без діла. Ніколи не відкладай на завтра того, що можеш зробити сьогодні. Доводь розпочату справу до кінця. Роби все, що вмієш, сам, не вимагаючи допомоги в дорослих. Дотримуйся чистоти і порядку у своєму ігровому куточку, за своїм робочим столом. Скрізь і завжди дбайливо стався до речей та іграшок. Люби природу, дбай про тварин.

морфологiя

Книжку читай за столом, не загинай сторінок, бери книжку чистими руками. Якщо чогось не зрозумів, перепитай старших чи товаришів. Будь наполегливим у досягненні мети (З кн. «Національне виховання в сім’ї»). – Дайте назву тексту. – Розподіліть слова, ужиті в першому і другому реченнях, за частинами мови: спочатку самостійні, потім – службові. – Сформулюйте за змістом висловів усної народної творчості з рубрики «Народ скаже, як зав’яже» правила моральності, уживаючи різні частини мови. – Напишіть твір-мініатюру (5-8 речень) за висловом: «Стався до людей так, як би ти хотів, щоб ставилися вони до тебе».

 КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ 1. Який розділ науки вивчає частини мови? 2. Скільки частин мови існує в українській мові? 3. Які частини мови є самостійними? Наведіть приклади. 4. Які є службові частини мови? Наведіть приклади. 5. Яка частина мови не належить ні до самостійних, ні до службових? Наведіть приклади.

§ 6. Іменник як частина мови Лексична тема: Як гарно у школі! Іме=нник (рос. имя существительное) – частина мови, що означає предмет, відповідає на питання хто? що?, належить до певного роду, змінюється за відмінками та числами. У реченні іменник може бути будь-яким членом: Тінь яблуні не заважає. Життя наше – це подорож. Річка Дністер розлилася. Заєць зник у кущах. .

Українська мова

38. Виразно прочитайте поезію. Визначте основну думку твору. Випишіть з тексту іменники. Ну, прокидайтеся, діти: Ранок – до книжки пора! Сонечко вспіло залити Все посереду двора!

Змалку кохайтесь в освіті, Змалку розширюйте ум, Бо доведеться у світі Всяких назнатися дум.

Швидше вдягайтесь до школи! Кращі прогаєте дні, – Пізно вертати, – ніколи Їх не завернете, ні!

Треба самим розвертати: Як і до чого все йде, Шлях безпомилково взяти Той, що до правди веде.

Щоб не зросли ви на сором (Бійтесь найпаче того) Та не зробились позором Рідного краю свого! (П. Грабовський)



НАРОД СКАЖЕ, ЯК ЗАВ’ЯЖЕ



Вік живи – вік учись. Мудрим ніхто не родився, а навчився. Чого навчився, того за плечима не носити. Наука не ходить по лісі, а по людях. Нема науки буз муки. 39. Випишіть іменники. До кожного з них поставте питання. Визначте рід та число іменників. Грамотній людині і в лісі світло, а неуку і посеред степу ніч. З давніх-давен це добре розуміли люди. «Чого в молодості навчишся, то на старість як знайдеш», – казали діди своїм онукам. Як же проходило навчання в минулому? Дітлахів відправляли до школи після того, як закінчувалися всі сільськогосподарські роботи. На початку зими святкували день Святого Наума. Ця днина й вважалася найкращою для оволодіння грамотою. Саме цього дня щороку розпочиналася шкільна наука. (За В.Супруненком)

морфологiя

40. Перепишіть текст та підкресліть іменники. В дужках після кожного з іменників позначте його рід, число, відмінок. Яким членом речення є кожен з іменників? Уявіть, щоб рік навчальний ми починали серед зими. Інша річ під осінь починать, після літа – просто благодать. А колись уроки многотрудні норовили починать у грудні. Хай тепер у хлопчиків, дівчаток і не взимку навчання початок. Все ж ми просим, щоб Наум-пророк їх благословляв на перший крок (Д. Білоус). 41. Складіть діалог на тему «Наш клас», ввівши у репліки іменники клас, учні, друг, парта, учитель. 42. Перекладіть текст. Підкресліть іменники. Для меня школа – это мой второй дом. Здесь мы общаемся, советуемся и взрослеем. Для многих учеников и для меня школа – это что-то большее, чем просто образование. Недаром взрослые говорят, что школьные годы – это лучшие годы их жизни. Ещё в детстве человек решает, кем ему быть, какую профессию выбрать. В школе формируется характер, складывается наше отношение к окружающему миру, здесь нас учат логически мыслить. Чем больше человек учится, тем он больше понимает себя, окружающую обстановку, близких людей. Всё главное в судьбе человека начинается со школы. Каким ты будешь в школьные годы, таким ты и станешь в последующей жизни (За А. Юдович). Словник

укр. спілку=ємось ра=димось доро=слішаємо що=сь освi=та недаре=мно вирi=шує форму=ється ста=влення логi=чно ду=мати навко=лишнє ото=чення в пода=льшому життi=

рос. общаемся советуемся взрослеем что-то образование недаром решает формируется отношение логически мыслить окружающая обстановка в последующей жизни

Українська мова

43. Прочитайте текст. Виконайте подані після нього завдання. Сьогодні перше вересня! Дрімота враз зникла, і щасливий Юрко схопився з ліжка з почуттям чогось прекрасного. Побачив на стільці святкову чисту сорочку і на підлозі нові чобітки. Похапцем одягнувся, задоволено пристукнув каблуком і пройшовся по кімнаті. На столі лежала сумка, в яку вчора хлопчик поскладав книжки. Для Юрка почнеться все нове: шкільне життя, уроки, турботи. Та все це було приємне, радісне для хлопця, солодко хвилювало його серце. Як приємно розгорнути нові підручники, які ще пахнуть друкарською фарбою і клеєм, з хвилюванням читати сторінку за сторінкою! Кожний підручник Юрко акуратно загорнув у білий папір і надписав своє ім’я і прізвище. А найприємніше було писати, що ця книжка належить учневі шостого класу! Не п’ятого, а шостого! (За О. Донченком) Словник

укр. дрімо=та = схопитися по=хапцем друка=рський

рос. дремота, дрема вскочить наспех, поспешно типографский

– Визначте тему та основну думку тексту. – Доберіть заголовок. – Перекажіть текст, ввівши у розповідь прислів’я та приказки з рубрики «Народ скаже, як зав’яже». – Випишіть з тексту 5 іменників. Визначте їх рід, число, відмінок. З’ясуйте, якими членами речення вони виступають. – Знайдіть речення з узагальнюючим словом при однорідних членах речення. Поясніть розстановку розділових знаків. – Випишіть з тексту два словосполучення, зробіть їх синтаксичний розбір.

 КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ 1. Яка частина мови називається іменником?

морфологiя

2. Чому іменник належить до самостійних частин мови? 3. Яку роль виконують іменники в реченні?

§ 7. РЗМ Читання мовчки тексту художнього стилю 44. Прочитайте текст. Виконайте подані після нього тестові завдання. Як Андрійко біди позбувся Андрійко – гарний хлопець. І в школі вчиться добре, і дружити вміє, і на березу найвищу вилізе – не побоїться. І любили б його сусідські хлопчаки і поважали б, якби не ота Андрійкова біда. Він уже й сам не радий, та що з тим язиком поробиш. Вискакує з рота, коли його ніхто не просить. Андрійко ще й подумати не встигне, а він уже похвалиться. Якби ще по правді, то було б півбіди. Але ось уже кілька днів Андрійка наче підмінили. Не вихваляється. «Як змінився хлопець, – дивуються сусіди. – Що то значить захотіти!» «Спробуй не захотіти…» – бурмоче Андрійко, і раптом йому знову починають щеміти спина і руки. Це ще з неділі. Запам’ятає її Андрійко надовго. У неділю Андрійко прокинувся ще до сходу сонця. Мати погодилася взяти його до міста на базар, де збиралася торгувати молоком. Дійшли до дороги, але жодної машини не було видно. Андрійкові аж страшно стало, що сьогодні не поїдуть. Аж ось з’явилася машина. Мама підняла руку, і машина зупинилась. – Підвезіть, будь ласка, до міста! Шофер підморгнув Андрійкові і сказав: – Сідайте, коли своєї немає. – В нас є. Та ще й краща! – похвалився хлопчик. – А коли є, та навіть краща, бувайте здорові! Машина сердито загула й помчала далі. – Лихо ти моє, – накинулась на Андрійка мати, – і в кого тільки такий брехливий вдався? Лише через годину йшла друга машина, на якій і приїхали до міста Андрійко з матір’ю. На базарі було багато людей та галасу. Мама знайшла вільне місце, дістала з корзини бутлі з молоком. Андрійко вже сидів на перевернутій корзині, коли підійшла до них з бідончиком у руці огрядна жінка й попросила два літри молока. З-за неї на Андрійка з цікавістю поглядала маленька білява дівчинка.

Українська мова

– Ну от, Тетянко, – звернулась жінка до дівчинки, коли вже Андрійкова мама налила їй молока, – доллємо в молочко ще трошки водички і зваримо кашу. – Не треба доливати! – вигукнув Андрійко. – Ми вже доливали! Усміхнене лице жінки враз потемніло. Вона презирливо скривилася і сказала: «Візьміть своє молоко собі, а я в чесної людини куплю!» – Ти що оце, з глузду з’їхав? – підійшла до Андрійка мати. – Де ж ти бачив, щоб я в молоко води доливала? – штовхнула легенько хлопця в спину. Андрійко мало не захникав. – Я ж думав, що їй розведене молоко більше подобається… «Не буду більше так, рота краще затулятиму», – обіцяв сам собі хлопець, поки мати продавала молоко. Вже після обіду на машині з сусіднього села Андрійко з матір’ю поверталися додому. Всю дорогу він мовчав. Говорити боявся, щоб знову не похвалитись. Коли проїжджали мимо вигону, Андрійко ледве не вискочив з машини. На вигоні старші хлопці грали у футбол. Хоч його не приймали в команду, проте дозволяли подавати м’яча, якщо він далеко закотиться. І вже через це хлопець вважав себе справжнім футболістом. Умившись і пообідавши, Андрійко побіг на вигін. Коли він підходив до крайньої хати, десь брязнула шибка, а хлопці кинулись чомусь врозтіч. З хати з м’ячем у руках вийшов дядько Павло і, криво усміхаючись, гукнув: – Хто це тут так влучно голи забиває? Андрійко не пропустив нагоди похвастатися і брякнув: – Я! Але схаменувся й затулив долонею рота. Та вже було пізно. Дядько Павло, вдаривши ногою м’яча, що він аж залетів на той бік вигону, схопив Андрійка за руку. – Я ось тебе навчу, куди треба голи забивати! – закричав він. – Ходімо, голубе, до матері! – Я більше не буду! От з того самого дня Андрійка наче підмінили. Він тепер тільки правду говорить (За В. Шевчуком). 1. Чому сусідські хлопчики не дуже поважали Андрійка? а) бо Андрійко був хвалькуватим б) бо Андрійко був підступним в) бо Андрійко був жадібним г) бо Андрійко був хитрим

морфологiя

2. Куди мати погодилася взяти Андрійка? а) до міста на базар б) до місцевого магазину в) до сусіднього села на ярмарок г) до сільської крамниці 3. Чому водій автомобіля відмовився підвезти Андрійка з матір’ю? а) бо йому не заплатили б) бо мати відмовилася їхати в) бо в машині не було місця г) бо Андрійко почав вихвалятися 4. Чому Андрійко сказав, що молоко розведене водою? а) на зло матері б) через свою біду в) щоб відлякати покупців г) через дурість 5. У що грали хлопці на вигоні? а) у волейбол б) у гольф в) у баскетбол г) у футбол 6. Яку функцію виконував Андрійко під час гри старших хлопців? а) був глядачем б) подавав м’яча в) грав разом з ними г) натягував сітку 7. Куди влучив м’яч, яким грали хлопці? а) у шибку б) у стріху в) у дядька Павла г) у двері 8. Чому Андрійко взяв провину на себе? а) щоб вигородити хлопців б) щоб просто збрехати в) щоб дошкулити дядькові Павлові г) щоб похвалитися

Українська мова

9. Яку людську ваду описує автор? а) лінощі б) егоїзм в) хвалькуватість г) нікчемність 10. Як Андрійко біди позбувся? а) виявив силу волі б) дістав прочуханки вдома в) дав обіцянку друзям г) батьків викликали до школи

§ 8. Іменники, що означають назви істот і неістот. Загальні і власні назви. Велика буква і лапки у власних назвах Лексична тема: Мій родовід За значенням іменники поділяються на назви істот= (рос. одушевленные) та неісто=т (рос. неодушевленные). Назви істот відповідають на питання хто? (учень, учитель, Марія, Петро), назви неістот – що? (парта, квітка, олівець, Тирасполь). До назв істот належать назви: – людей і тварин: учень, ворона, лисиця; – міфологічних істот: домовик, мавка; – померлих: мрець, небіжчик, покійник; – карт, шахових фігур: валет, ферзь. До назв неістот належать назви: – сукупності людей чи тварин: табун, гурт, армія; – мікроорганізмів: бактерія, вірус. Іменники можуть бути назвою однорідних предметів (ліс, площа) або індивідуальною назвою одного предмета (Придністров’я, Дністер). За цією ознакою вони поділяються на зага=льні (рос. имена нарицательные) та вла=сні (рос. имена собственные). До іменників – власних назв належать імена, прізвища, імена по батькові, клички тварин, географічні назви, назви книжок, газет, журналів, кінофільмів, вистав, різних організацій, історичних подій.

морфологiя

45. Визначте іменники – назви істот і неістот. «Пізнай самого себе», – так говорив філософ і мандрівник Григорій Савич Сковорода. Пізнай себе, свій рід, свій народ, свою землю – і ти побачиш свій шлях у житті. Шлях, на якому найбільше розкриваються твої здібності. Пізнай себе – і ти відкриєш таємницю Всесвіту (З журналу). 46. Іменники – назви істот та назви неістот запишіть у дві колонки. Земля, сонце, мурашка, пісня, соловей, життя, рибина, натхнення, відкриття, личинка, жар-птиця, черевик, мікроб, інфузорія, троянда, колібрі, картина, дівчатко, зіронька, краб, Горбоконик, богатир, Котигорошко, переможець.



НАРОД СКАЖЕ, ЯК ЗАВ’ЯЖЕ



До свого роду хоч через воду. Принеси, Боже, здалека родину, то ми і в будень зробимо неділю. Багато роду, та ніде пообідать! Поки жива бабуся, я нікого не боюся. Брат мій, а розум у нього свій. 47. Прочитайте текст, запишіть власні імена, які найбільше запам’яталися. Відтворіть текст за написаним. Цікавий такий факт: зараз коло імен звузилось до 50-ти одиниць. Які ж імена тепер найпоширеніші? Лідерство по всій Україні тривалий час тримають імена Андрій, Віктор, Віталій, Володимир, Дмитро, Євген, Ігор, Олег, Олександр, Сергій, Юрій, Ірина, Людмила, Марина, Наталія, Олена, Ольга, Світлана, Тетяна, Максим, Роман, Руслан, Алла, Валентина, Вікторія, Ганна, Інна, Оксана, Юлія. Рідше використовуються імена Анатолій, Антін, Богдан, Вадим, Валерій, Василь, Владислав, В’ячеслав, Геннадій, Григорій, Костянтин, Леонід, Микола, Мирослав, Назар, Павло, Петро, Станіслав, Тарас, Ярослав, Галина, Віра, Катерина, Любов, Лариса, Лідія, Лілія, Марія, Надія, Яніна. Деякі імена завойовують свою колишню популярність. Знову молодо починають звучати Арсен, Артем, Данило, Денис, Єгор, Іван, Ілля, Платон, Анастасія, Антоніна, Дарія, Євдокія, Єлизавета, Марія, Соломія, Уляна.

Українська мова

48. Випишіть з речень іменники – власні назви. 1) Нову епоху в історії українського театру розпочав Іван Котляревський своїми п’єсами «Наталка Полтавка» та «Москаль-чарівник». 2) Тарас Шевченко навчався в Петербурзькій академії мистецтв. 3) П’єсу з величезним успіхом ставили у Тирасполі. 4) У Придністров’ї українською мовою видається газета «Гомін». 5) Дністер – найбільша річка нашого краю. 49. Прочитайте текст, поставте запитання до тексту з метою відтворення змісту. Випишіть іменники – назви істот та неістот. Кожна людина повинна знати свій родовід як по батьковій, так і по материній лінії. Для цього необхідно вести пошук. Від батьків, родичів дізнаватися про те, хто були твої діди, прадіди, бабусі, прабабусі, яка їх доля, чим вони займалися, що робили, де мешкали. Також треба знати минуле землі, де народився, традиції народу, звичаї. І не тільки знати, але й зберігати те, що започаткувало старше покоління (З посібника). 50. Складіть діалог на одну із запропонованих тем: «Мій родовід», «Що означає моє ім’я», «Прізвища моєї сім’ї». Використайте прислів’я з рубрики «Народ скаже, як зав’яже». Іменники – власні назви пишуться з великої букви: Іван Петрович, Тирасполь, Дністер, Друга світова війна. Власні назви можуть виражатися не лише окремими словами, а й словосполученнями: Новий рік, День незалежності та ін. Якщо в складі власних назв, виражених словосполученням, є загальні назви, то такі загальні назви пишуться з малої букви: Придністровський державний університет. Назви книжок, газет, журналів, заводів, фабрик, кораблів, магазинів, картин, кінофільмів пишуться з великої літери і беруться в лапки: газета «Гомін», супермаркет «Шериф», завод «Квінт», повість «Кайдашева сім’я». Назви релiгiйних понять пишуться з великої літери: Бог, Божий Син, Святий Дух, Богородиця, Апостол, Бiблiя, Євангелія. 51. Поясніть вживання великої літери. Євангелія, Богородиця, Апостол, Андрій Первозванний, Великдень, Благовіщення, Олександр Суворов, Тарас Шевченко, опера «Наталка Пол-

морфологiя

тавка», місто Кам’янка, Одеська область, вулиця Краснодонська, площа Суворова, майдан Незалежності, Полярна Зірка, сузір’я Велика Ведмедиця, байка Глібова «Лев та Вовк», Верховна Рада, Президент Придністровської Молдавської Республіки. 52. Доберіть до іменників, що означають загальні назви, іменники – власні назви (4–5 прикладів). 1) Персонажі казок: … 2) Європейські країни: … 3) Острови (або півострови): … 4) Моря: … 5) Гори: … 6) Вулиці: … 7) Марки автомобілів: … 8) Прізвища та імена видатних людей вашого краю: … 53. Запишіть назви з великої чи малої букви. (Ч,ч)орне (М,м)оре, (Г,г)азета «(Г,г)омін», (М,м)іністерство (О,о)світи (П,п)ридністровської (М,м)олдавської (Р,р)еспубліки, (Р,р)ибниця, (П,п)ридністровський (Д,д)ержавний (У,у)ніверситет ім. Т.Г. (Ш,ш)евченка, (Р,р)ічка (Д,д)ністер, (В,в)улиця (Ю,ю)ності, (В,в)осьме (Б,б)ерезня, (Д,д)ень (У,у)чителя, (Б,б)іблія. 54. Прочитайте текст, виконайте подані після нього завдання. Якщо розпитати знаючих людей, пошукати в книжках, то віднайдемо потаємний смисл кожного прізвища. Йому призначено довго слугувати людині й нащадкам, тому й обирали влучне, значуще… Ясна річ, чимало прізвищ пов’язано з різноманітними професіями. Згадаємо, що бондар виготовляв бочки, стельмах – вози, гончар – вироби з глини, швець – шив взуття, скляр – склив вікна, мірошник перемелював зерно на борошно. От і маємо: Бондар, Бондаренко, Бондарчук, Стельмах, Стельмашенко, Шевчук, Швець, Шевченко, Коваль, Ковалів, Ковальчук, Коваленко. Є й такі прізвища, що вказують на село, місто, рiчку, звідки родом предки: Поліщук, Лубенченко, Дончик. Священна повага й любов українців до хліба загальновідома. Отож зрозуміла й наявність прізвищ – Паляниченко, Овсієнко, Житник, Пиріг, Корж (За І. Глинським). Словник

укр. = потає мний слугува=ти влу=чний загальновідо=мий

рос. сокровенный служить меткий общеизвестный

Українська мова

– Визначте тему тексту. – До якого стилю та типу мовлення належить текст? – Поясніть, чи можуть власні назви стати загальними і навпаки. Свою відповідь обґрунтуйте. – Визначте іменники назви істот та неістот. – Випишіть з тексту два словосполучення, зробіть їх синтаксичний розбір.

 КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ 1. Які іменники належать до назв істот та неістот? 2. Які іменники належать до загальних та власних назв? 3. Сформулюйте правила написання великої літери у власних назвах.

§ 9. РЗМ Усний переказ художнього тексту розповідного характеру з елементами опису природи = опис (рос. описание) – відображення явищ дійсності через пере-

лічення їх основних ознак і властивостей. Сприймаючи опис, адресат може уявити, як виглядає об’єкт. Можна поставити питання який? Композиція опису: загальне уявлення про предмет; розповідь про окремі ознаки і властивості: зовнішні – матеріал, розмір, форма, колір; внутрішні – призначення, вживання, обставини його існування (умови, причина, місце і час); оцінка об’єкта опису, висновок зі сказаного. Об’єктами опису можуть бути: предмети, тварини, зовнішність людини, природа, місцевість, пам’ятки історії та культури, процеси діяльності людини. Опис природи може бути складений як у художньому, так і в науковому стилях. У науковому описі всі слова вживаються в їх прямому значенні. В описі художньому широко використовуються художні засоби (епітети, порівняння, уособлення і т. ін.). 55. Прочитайте уривки, визначте стиль кожного з них. Свою думку доведіть. Яка, на вашу думку, мета наукового опису природи, яка – художнього? Дерева широколистих дібров помірного клімату вкриті листям лише влітку. Стовбури й гілки дерев захищені товстою корою, бруньки смолистою лускою. Загальна поверхня листків велика.

морфологiя

Широколистий ліс має складну ярусну будову. Надґрунтовий шар з опалого листя пухкий і товстий. Мох зустрічається лише на пнях або повалених стовбурах. Затемнення в дібровах не є великим. Крони дерев утворюють порівняно розріджене шатро (З дитячої енциклопедії). 2. Зелене царство пишніло неповторною красою. Вітер збивав з дубів зелену піну. Із осик з тихим шелестом гвинтилося на землю жовте листя. Неначе боярські шапки, зеленів мох, розцяцькований жовтим осиковим листям. Сохла папороть, згортаючи пальмові листки. Осички просили на зиму чобітки, а дуби наглухо застібали кожухи. І над усім цим лісовим царством – небо, безкрає, поцинковане небо, що світить сонцем, дихає заморозками, тирликає жалібним квилінням запізнілих гусячих зграй (За Г. Тютюнником). 56. Прочитайте текст. Виконайте подані після нього завдання. Одного разу я повів своїх учнів у поле. Був тихий осінній ранок. Я сказав дітям: – Сьогодні кожен з вас складе маленький твір про осіннє небо. Дивіться, вдивляйтеся, думайте, яке небо! Як сказати про небо? Вибирайте красиві, точні слова. Діти притихли. Вони дивились на небо й думали. Через хвилину я почув перші твори-мініатюри. – Небо над нами синє-синє… – Небо блакитне… – Небо, немов вода в річці, чисте, прозоре… – Небо чисте, чисте… – Небо осіннє…

Українська мова

І все. Інші діти почали повторювати складене товаришами. Про небо не знаходили інших слів, крім синє, блакитне, прозоре, чисте… Збоку стояла маленька синьоока Леся й мовчала. – А ти чому мовчиш, Лесю? – Я хочу сказати про небо своє слово… та не знаю, чи добре буде. – Яке ж твоє слово про небо? – Небо ласкаве… – тихо сказала Леся і зніяковіла. – Прекрасне твоє слово про небо, Лесю… Чому ж небо ласкаве? – Тому що… скоро будуть сніги й морози, а зараз ще тепло, пригріває сонечко, небо вигрівається на сонці… от воно й ласкаве… Діти притихли, вслухалися в кожне слово, сказане Лесею. Вони ще раз озирнулися навколо себе. Іскринка творчої думки, яку вони відчули в словах Лесі, запалила в кожній душі свій вогник творчості. Я почув зовсім інші, нові твори про небо: – Вчора йшов дощ, він вимив небо, і воно тепер чисте-чисте, немов пелюстки блакитної хризантеми… – Небо задумливе… Воно думає про важкі чорні хмари, які вже наближаються з північних країв… – Небо лагідне… Дивіться, як відкрило воно свої обійми сонечкові! – Небо холодне… Влітку воно було розпечене, а зараз вихололо, і з нього падають краплями роси… – Небо тривожне… Воно прислухається до курликання журавлів і думає: та це ж зима наближається… – Небо спокійне… Влітку його краяли стрілами грози, зараз блискавки полетіли до сонця… – Небо радісне… А скоро закриють хмари сонце, і стане небо похмурим… – Небо самотнє… бо мало тепер літає пташок. Нема ластівок, що літали в піднебессі… Так маленький спалах творчості перетворюється в яскраве сяйво: думка однієї дитини будить думку інших (За В. Сухомлинським). – Визначте тему та головну думку тексту. – До якого стилю та типу мовлення належить поданий текст? – Знайдіть у тексті епітети, які описують небо. – Складіть план тексту. – Усно перекажіть текст за самостійно складеним планом.

морфологiя

§ 10. Рід іменників Лексична тема: Кожна пора року гарна Кожен іменник (крім тих, що вживаються тільки у множині) належить до одного з трьох родів: чоловi=чого (рос. мужского) (пенал, Микола, стіл), жіно=чого (рос. женского) (парта, мати, любов) чи сере=днього (рос. среднего) (сонце, дитя, листя). Іменники чоловічого роду співвідносні з займенником він, жіночого – вона, середнього – воно. Іменники у множині роду не мають. Деякі іменники – назви осіб за професією чи характером їхньої діяльності – можуть означати осіб як чоловічої, так і жіночої статі, але належать лише до іменників чоловічого роду (Ольга Петрівна – головний науковий співробітник (ч. р.) інституту). Окремі іменники, що є назвами людей за певною ознакою, можуть бути як чоловічого, так і жіночого роду (плакса, сирота, сусіда, ледащо, листоноша). Такі іменники називаються іменниками спi=льного (рос. общего) роду. Наведені іменники належать до чоловічого або жіночого роду залежно від статі особи, яку вони називають: Сирота Ярема, сирота убогий… (Т. Шевченко). Я сирота, без матері, без батька осталась (Т. Шевченко). 57. Запишіть речення. Випишіть іменники, визначте їх рід та число. 1) Така хороша осінь! Такий веселий ліс! Зелені віти сосон мереживом сплелись (Н. Забіла). 2) Земля прокинулась від зимової дрімоти, скинула з себе пухнасту ковдру снігів (В. Мелещенко). 3) Гарячою зеленою барвою горить на сонці ячмінь (М. Коцюбинський). 4) Які красиві поля раннього літа! (З журналу). 5) Улітку наливаються соками колоски жита й пшениці (З журналу). 58. Запишіть іменники. Визначте рід кожного іменника. З виділеними словами складіть речення. Жайворонок, ніжність, ласка, доброта, сміх, радість, гумор, сіль, курка, півень, курча, курчатко, лист, листя, листочок, насіння, насінина, сирота, Дністер, Микола, мати.

Українська мова

59. Доберіть до іменників чоловічого роду іменники жіночого роду. Зразок: батько – мати, козак – козачка. Чоловік, хлопець, кум, українець, громадянин, співак, школяр, робітник, брат, син, півень, лис. 60. З поданих іменників випишіть іменники спільного роду. Складіть з іменниками спільного роду речення. Рояль, майстер, староста, Левченко, професор, сердега, касир, листоноша, рукопис, невдаха, картопля, адреса, білоручка, роззява, колега. 61. Перекладіть українською мовою. Порівняйте рід іменників в обох мовах. Розовый цветок, широкая степь, горькая полынь, превосходная степень, острая боль, злая собака, железнодорожная насыпь, западная Сибирь, красные чернила.

Запам’ятайте! До жіночого роду належать = = іменники путь, кри за, прези дія, = фi лія. До чоловічого роду належать = = іменники біль, кір, насип, Сибi р, = степ, дріб, собака.

У незмінюваних іменниках рід визначається за їх значенням: 1) усі назви тварин належать до чоловічого роду (кенгуру, колібрі, шимпанзе, поні, какаду), окрім випадків, коли слід розрізняти самця та самку: спритна шимпанзе; 2) назви осіб за віднесеністю до статі: маестро, буржуа, денді – чоловічий рід; леді, фрау, міс – жіночий рід; 3) неістоти – середнього роду: казино, купе, бюро, алібі, метро; 4) у власних назвах рід визначається за родовою назвою: сонячне Тбілісі (місто), уся Чилі (країна); 5) в абревіатурах – за родом основного слова: нова АТС (станція), відомий КП (пункт). 62. Визначте рід іменників, додавши до них означення. ГЕС, Баку, пенсне, колібрі, таксі, поні, кафе, Токіо, рандеву, депо, какаду, рагу, кенгуру, мадам, ООН.

морфологiя



НАРОД СКАЖЕ, ЯК ЗАВ’ЯЖЕ



Осінь каже: «Берися, бо як зима прийде, хоч і схочеш узяти, то не візьмеш». Весна багата водою. Хто влітку спеки боїться, той взимку не має чим гріться. Осінь іде і за собою дощі веде. Зима спитає, де літо було. 63. Прочитайте текст, виконайте подані після нього завдання. Настала осінь. Листя пожовкло. Журиться Липа: скоро опаде барвисте вбрання і спи аж до весни. А біля неї росте вічнозелена Ялинка. Знає Липа, що Ялинка й узимку зеленіша. От і просить: – Ялинко, розповіси мені весною, яка вона – зима. Я ж спатиму й не побачу її… А дятел каже: красива, срібляста. Яка ж вона – красива зима? Ось і зима настала. Спить Липа, а Ялинка милується вечірньою зорею, білим сніговим покривалом. Минула зима, розтанув сніг, задзвеніли струмки, заспівав жайворонок. Проснулась Липа та й питає: – Розкажи, Ялинко, про зиму? Ялинка довго мовчала, потім зітхнула й тихо мовила: – Ти чуєш, як дзвенять струмки? – Чую, – відповідає Липа. – Їхня пісня – це спогад про зиму. (За В. Сухомлинським) Словник

укр. = журитися вбрання= зітхну=ти спо=гад

рос. печалиться убранство вздохнуть воспоминание

– Визначте тему та основну думку твору. – До якого стилю та типу мовлення належить текст? – Поясніть значення прислів’їв та приказок з рубрики «Народ скаже, як зав’яже». – Доберіть до слів антоніми: осінь, узимку, білий, вечірній.

Українська мова

– Випишіть з тексту три слова, у яких звуків більше, ніж букв, зробіть фонетичний розбір одного з них. – Зробіть розбір слiв за будовою: задзвеніли, зеленіша. – Випишіть з тексту по три іменники жіночого, чоловічого та середнього роду. – Зробіть синтаксичний розбір останнього речення.

 КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ 1. Як визначити приналежність іменників до одного з трьох родів? 2. Чи змінюються іменники за родами? 3. Які іменники належать до спільного роду? 4. Як визначається рід невідмінюваних іменників?

§ 11. Число іменників Лексична тема: Шануймо батька й неньку Більшість іменників має обидві форми числа: однину= (рос. единственное число) і множину= (рос. множественное число). Для позначення одного предмета вживається іменник у формі однини: квітка, дерево, олівець. Форма множини іменників використовується для позначення двох і більше предметів: квіти, дерева, олівці. Множину іменників утворюємо за допомогою закінчень -и, -і, -а, -я, -ї: парта – парти, гай – гаї, місто – міста. Іменники, які позначають сукупність однакових або подібних предметів, що сприймаються як єдине ціле, називаються збi=рними (рос. собирательными): коріння, листя, молодь, дітвора, жіноцтво, гарбузиння. Збірні іменники вживаються тільки в однині. 64. Прочитайте текст. Випишіть іменники, визначте їх рід та число. Наш народ споконвіку шанував матерів. Вирушаючи у далеку путь чи повертаючись додому, діти цілували мамині руки, що виростили їх, пестили і захищали від лиха. Тож і ви кажіть кожного дня своїм матерям ласкаві слова, бо хто ж боронить вас від бід, хто іще здатний присвятити вам своє життя і серце. Недаремно в народі кажуть: «У дитини болить пальчик, а в матері – серце» (З посібника).

морфологiя

65. Випишіть збірні іменники (ставлячи їх у початковій формі). Визначте рід кожного. Поясніть, чому збірні іменники не мають форми множини. 1) Знову осінь, знов у дальній вирій птаство з України відліта… (Є. Гуцало) 2) Буйнотрав’я доли заквітчало, перелітним птахом прокричало (Л. Тендюк). 3) Ворони у гіллі – як чорне шмаття ночі… (Б. Чіп) 4) Зжовкне листя вліті, відчахнеться віття (М. Стельмах). 5) Латаття ніжилось в озерах, хитали ряску карасі (Л. Костенко). 66. Прочитайте. Знайдіть слова, які вживаються тільки у множині. 1) Замети скляться, готові сани, дорога прагне подорожан (М. Рильський). 2) За ворітьми долина, в тій долині калина (Нар. творч.). 3) Сутінки вже зовсім посиніли (В. Винниченко). 4) Налилося літо пахощами квітів, налилося літо сонячним теплом (В. Ковалівська). 5) Я хочу пити сонячні настої, пізнать до краю радощі земні! (В. Симоненко)



НАРОД СКАЖЕ, ЯК ЗАВ’ЯЖЕ



Добрі діти доброго слова послухають, а лихі – й дрючка не бояться. Який дуб, такий тин; який батько, такий син. Не навчиш дитини у пелюшках, то не навчиш у подушках. За науку – цілуй батька і матір у руку. Посієш вчинок, виросте звичка. Серед іменників є й такі, які вживаються лише у формі однини або множини. Вживаються лише в однині іменники, що позначають: – назви речовин: сметана, клей; – збірні іменники: селянство, листя; – іменники з абстрактним значенням: біганина, ненависть; – власні назви: Рибниця, Земля. Лише у множині вживаються іменники: – назви парних предметів: двері, окуляри; – назви, що мають матеріально-речовинне значення: дріжджі, вершки;

Українська мова

– назви сукупностей предметів: гроші, фінанси; – назви ігор, процесів: посиденьки, піжмурки; – назви почуттів: радощі, лінощі; – назви відрізків часу, свят, побутових обрядів: канікули, хрестини; – власні назви: Карпати, Гояни. 67. У першу колонку запишіть іменники, що вживаються тільки в формі однини, у другу – ті, що вживаються тільки в формі множини. Поясніть свій вибір. Пахощі, врода, Київ, Карпати, Черкаси, ворота, сміливість, окуляри, граблі, гіпс, мед, вила, бджільництво, ножиці, дріжджі, золото, Піренеї, хімія, консерви, шахи, сміливість, Дніпро, перець, малювання, вечорниці, Дубоссари. 68. Складіть діалог, використовуючи слова, що вживаються тільки в однині або тільки в множині, який би відповідав ситуації: учень отримав за диктант двійку; мати чекає пояснення. 69. Вкажіть іменники, що вживаються тільки в формі множини, та іменники, що вживаються тільки в однині. 1) Хіба не любов усе єднає, як ворожість усе руйнує? (Г. Сковорода) 2) Ледь чутно мішається запах осінніх фіалок до свіжих пахощів молодої трави (Наталена Королева). 3) Червоніє сосна, ніби кована мідь (Д. Павличко). 4) Коли ти не коваль, то і кліщів не погань. Який гість, така йому честь. Так до діла, як свиня штани наділа (Нар. творч.). 70. Запишіть слова у три колонки: 1) іменники, що вживаються тільки в однині, 2) іменники, що вживаються тільки у множині, 3) іменники, що вживаються в однині та множині. Молодість, доброта, дружба, глибина, колектив, кіннота, дерево, кущ, звір, птах, рілля, рільництво, хоробрість, радість, радощі, Дністер, Рибниця, лінія, місто, іменини, море, кінь, Чобручі, терпіння, морква, сутінки, халва, ресурси, нафта, бензин, цемент. 71. Прочитайте текст, виконайте подані після нього завдання. Кожний народ має свої святині. Головна святиня кожної людини – це, перш за все, мати.

морфологiя

Народна мудрість говорить, що батько тримає хату за один кут, а мати – за три кути. Клопоти по господарству, виховання дітей, створення затишку в оселі – усе це лежить на плечах матері. Вона віддає дітям ласку, любов, здоров’я, життя. Мати – це той вогонь, що зігріває оселю щирою любов’ю, єднає родину. Мати – символ усього найкращого, найбагатшого, найціннішого, що є в нашому житті. Мати й батько – найрідніші й найближчі вам люди. Вони дали вам життя, вчать вас людяності, доброти, милосердя, мудрості, вкладають у ваші вуста добрі слова (З посібника). Словник

укр. кло=поти господа=рство за=тишок осе=ля єдна=ти

рос. заботы, хлопоты хозяйство уют жилище объединять

– Визначте тему та основну думку твору. – До якого стилю та типу мовлення належить текст? – Доберіть епітети до слова матуся. – Поясніть значення прислів’їв та приказок з рубрики «Народ скаже, як зав’яже». – Випишіть іменники у три колонки: 1) іменники, що вживаються і в однині, і в множині; 2) що вживаються тільки в однині; 3) що вживаються тільки в множині. Визначте рід цих іменників. – Зробіть синтаксичний розбір останнього речення.

 КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ 1. Поясніть, яке значення має число іменників. 2. Як утворюються іменники у формі множини? 3. Які іменники вживаються тільки у формі однини? 4. Назвіть іменники, які мають тільки форму множини.

Українська мова

§ 12. Відмінки іменників. Поділ іменників на відміни Лексична тема: Щоб навчатись було легко В українській мові є сім відмінків іменників. Відмінки відповідають на певне питання і мають значення, яке виражається закінченням або закінченням і прийменником. = (рос. именительный) – хто? що? Називний = Родовий (рос. родительный) – кого? чого? Дава=льний (рос. дательный) – кому? чому? Знахi=дний (рос. винительный) – кого? що? Ору=дний (рос. творительный) – ким? чим? Місце=вий (рос. предложный) – на кому? на чому? = ний (рос. звательный) Клич Називний відмінок є початковою формою усіх відмінюваних частин мови і називається прямим. Усі інші відмінки називаються непрямими. Особливий відмінок в українській мові, який вживається при звертанні і не має питання, – кличний. Іменники в називному й кличному відмінках вживаються завжди без прийменників, у місцевому – завжди з прийменником, в інших відмінках можуть вживатися з прийменниками і без них. 72. Запишіть речення. Вкажіть рід, число та відмінок іменників. 1) Без явно посиленої працьовитості немає ні талантів, ні геніїв (Д. Менделєєв). 2) Залізо іржавіє, не знаходячи собі застосування, а розум людини, не знаходячи застосування, – чахне (Леонардо да Вінчі). 3) Здібності, як і м’язи, зростають лише при тренуванні (В. Обручев). 4) Лише людина, яка наполегливо здобуває знання, має хорошу пам’ять і може розраховувати на позитивний розвиток свого інтелекту (З журналу). 73. Перепишіть, розкриваючи дужки та ставлячи іменники в потрібній формі. Визначте відмінки іменників. По діброві вітер виє, гуляє по (поле), край дороги гне (тополя) до самого долу. Попрощалось ясне сонце з чорною (земля), виступає круглий місяць з (сестра) (зоря). Тече вода з-під (явір) яром на (долина). Пишається над (вода) червона калина (Т. Шевченко).

морфологiя

74. Подані іменники поставте у формі кличного відмінка. 2-3 з них введіть до самостійно складених речень із звертаннями. Матуся, Батьківщина, батько, брат, край, серце, місто. 75. Перепишіть речення, ставлячи подані в дужках іменники у формі кличного відмінка. Розставте розділові знаки. 1) Величаєм тебе (мама) в ту святочну днину за твій труд і за старання пильні без упину (Іванна Блажкевич). 2) У далеку і курну дорогу напути мене (матінка) ти... (П. Усенко) 3) Співай (ненька) тихесенько як давно співала коли мене (моя неня) до сну колисала (Уляна Кравченко). 76. Провідміняйте іменники річка, олівець, море. За відмінковими закінченнями іменники в українській мові поділяються на чотири відмi=ни (рос. склонение). До І відміни належать іменники жіночого, чоловічого та спільного роду із закінченням -а (-я): парта, земля, Микола, Надія, сирота. До ІІ відміни належать іменники чоловічого роду з нульовим закінченням або закінченням -о: ліс, батько; іменники середнього роду із закінченням -о, -е: село, море; та з закінченням -я, при відмінюванні яких не з’являється суфікс -ат- (-ят-, -ен-): листя, обличчя. До ІІІ відміни належать іменники жіночого роду з нульовим закінченням: піч, радість; та іменник мати. До ІV відміни належать іменники середнього роду з закінченням -а (-я), в яких при відмінюванні з’являється суфікс -ат- (-ят- або -ен): ім’я, теля, дівча. Іменники, які вживаються тільки у множині, на відміни не поділяються і відмінюються лише у множині. 77. Визначте відміну іменників. Школа, вогнище, теля, ніч, селище, гумор, адреса, жовтень, лікарня, мрія, край, озеро, ім’я, весна, суддя, пастух, футляр, ніч, каченя. 78. Прочитайте текст. Випишіть іменники, визначте їх відмінок та відміну. Кожна людина має певні здібності, але не кожна працює над їхнім розвитком. Напевне, вам знайоме таке зауваження учителя: «Ти не працюєш на повну силу, міг би краще вчитися».

Українська мова

Існують різноманітні вправи з розвитку уваги, пам’яті, спостережливості, а також мови, мислення. Але перш ніж розпочати застосовувати їх, потрібно визначити, чого прагнете досягти, яку мету ставите перед собою (З журналу).



НАРОД СКАЖЕ, ЯК ЗАВ’ЯЖЕ



Здобудеш освіту – побачиш більше світу. Хто хоче більше знати, треба менше спати. Потрібно учиться – завжди пригодиться. Вчитися ніколи не пізно. На те коня кують, щоб не спотикався. 79. Прочитайте текст, виконайте подані після нього завдання. Передати учням зерна своїх знань – учителеві приємно. А от навчити дітей вчитися значно складніше. Існує така стародавня притча: «Якщо людині дати одну рибину, вона буде сита один день, якщо дати дві рибини, вона буде сита два дні. Якщо навчити людину ловити рибу, то вона буде ситою все життя». Так і в навчанні: головне завдання учителя – не підготувати вас до певного уроку, а забезпечити корисними знаннями, що допомагали б вам протягом усього життя. І вам, щоб отримати ці знання, треба добре вчитися (З посібника). Словник укр. зна=чно складнi=ше існува=ти забезпе=чити про=тягом = отримати

рос. значительно сложнее существовать обеспечить на протяжении получить

– Визначте тему та основну думку тексту. – Поясніть значення прислів’їв та приказок з рубрики «Народ скаже, як зав’яже». – Випишіть з тексту іменники, визначте їх рід, число, відмінок та відміну. – Зробіть фонетичний розбір слова знаннями.

морфологiя

– Зробіть розбір слів за будовою: передати, корисними, рибину. – Випишіть з тексту два словосполучення, зробіть їх синтаксичний розбір.

 КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ 1. Назвіть відмінки іменника в українській мові. Який відмінок не вживається в російській мові? 2. Які відмінки називаються непрямими, а який – прямим? Чому? 3. На які відміни поділяються іменники в українській мові? Які іменники належать до І, ІІ, ІІІ та ІV відмін? 4. Які іменники не належать до жодної відміни?

§ 13. РЗМ Письмовий докладний переказ тексту з елементами опису природи 80. Прочитайте текст. Виконайте подані після нього завдання. Якщо дружити зі стежиною, вона багато цікавого розповість. Тетянка вийшла на ґанок, а стежинка неначе взяла її за руку і повела за собою. Довкола картопля цвіте біло й рожево, соняхи в золоті бубни вигупують. Зелений огірочок виповз із грядки на стежку: а що тут робиться? Квасоля пишається на високих тичках, їй звідтіль все видно. А гарбуз та гарбузиха з гарбузенятами сховалися під лапатим листям – щоб сонце не напекло. Через стежину снують мурашки. Такі малі, а тягнуть більші за себе гілочки й бадилинки. Тетянка знає: отам, під старою грушею, вони дім собі будують. А в повітрі золоті цяточки блискають. То бджоли летять по мед: на город, на леваду, в поле. Веде стежинка Тетянку і все їй показує. Уже й город кінчається. Що ж там далі? А тут бабуся: – Онучко, іди-но до хати! По правді, Тетянці не хочеться вертатись. Але треба слухатися. Ну що ж, вона завтра із стежинкою далі піде. (За В. Чухлібом)

Українська мова Словник

укр. довко=ла = тички звідтi=ль снуют= ь мура=шки = бадилинки = цяточки

рос. вокруг жердины оттуда снуют муравьи стебелек точечки

– Визначте тему та головну думку тексту. – До якого стилю та типу мовлення належить поданий текст? – Дайте назву тексту. – Доберіть епітети до слова стежина. – Доберіть синоніми до слів: довкола, снують. – Зачитайте уривок з тексту, в якому описується город. – Усно перекажіть текст за орієнтовним планом: 1. Стежина повела Тетянку за собою. 2. Красива природа розкинулась довкола. 3. Через стежинку снують мурашки. 4. Бджоли летять по мед. 5. Стежина все Тетянці показує. – Напишіть переказ тексту.

§ 14. Іменники І відміни Лексична тема: Пізнаємо людину за її справами До І відміни належать іменники жіночого, чоловічого і спільного роду з закінченням -а (-я): білка, рука, гривня, подія, Микола, собака, невдаха. Залежно від кінцевого приголосного основи іменники І відміни поділяються на групи. Тверда група Кінцевий Закінчення приголосний твердий -а (крім шиплячих) вода, хата, рука

М’яка група Кінцевий приголосний м’який

Закінчення -я

земля, стеля, подія

Мішана група Кінцевий приголосний ж, ч, ш (щ), дж

Закінчення -а

дача, паранджа, миша

морфологiя

81. Випишіть іменники першої відміни. За якими ознаками ви виділили іменники першої відміни? Гай, осика, узгір’я, море, вітер, паляниця, глибінь, глибина, тиша, Дніпро, Славута, гуркіт, дитинча, життя, площа, відповідальність, ім’я, честь, воля, стаття, завдання, жито, пшениця, колосся, обличчя, надія, блакить, хмара, рукавиця, пагорб, підземелля, гривня, сім’я, мати, теля, буря, товариш, селище, школяр. 82. Розподіліть іменники І відміни на три групи: тверду, м’яку і мішану. Весна, горлиця, межа, Надія, Орися, пшениця, сажа, суддя, школа, вельможа, груша, Ілля, криниця, роса, Софія, цифра, вежа, вечеря, кава, квасоля, лінія, сторожа, Саша, Христя, цариця. 83. Розгляньте зразки відмінювання іменників І відміни. Порівняйте закінчення іменників І відміни твердої, м’якої та мішаної груп. Однина

Тверда група

М’яка група

Мішана група

Н.

стежка

гривня

круча

Р.

стежки

гривні

кручі

Д.

стежці

гривні

кручі

З.

стежку

гривню

кручу

О.

стежкою

гривнею

кручею

М.

(на) стежці

(на) гривні

(на) кручі

Кл.

стежко

гривне

круче

Тверда група

М’яка група

Мішана група

Множина

Н.

стежки

гривні

кручі

Р.

стежок

гривень

круч

Д.

стежкам

гривням

кручам

З.

стежки

гривні

кручі

О.

стежками

гривнями

кручами

М.

(на) стежках

(на) гривнях

(на) кручах

Кл.

стежки

гривні

кручі

84. Поставте іменники у формі давального та місцевого відмінків однини. Які чергування приголосних відбуваються?

Українська мова

Спека, думка, присяга, перемога, тривога, рибалка, черепаха, фабрика, відлига, епоха, жінка, берізка, стріха, розвідка, туга, втіха, згадка, курка, облога, подруга, сусідка, рівновага, бідолаха. 85. Подані словосполучення поставте у формі орудного відмінка однини. На місці крапок вставте пропущені букви.

Запам’ятайте! 1. У давальному й місцевому відмінках однини перед закінченням -і приголосні г, к, х чергуються із з, ц, с: дорога – дорозі, думка – думці, муха – мусі. 2. У закритому складі в багатьох іменниках о чергується з і: гора – гір, нога – ніг, голова – голів. 3. У деяких іменниках в основу вставляються голосні о, е: пісня – пісень, річка – річок.

Гл..бока ріка, ч..рвона вишня, в..сока круча, юнацька мрія, мудра голова, зворушлива пісня, ц..нтральна площа, бе..помічна миша, свіжа їжа, вродлива дівчина, лаг..дна матуся, зв..тяжна армія, цікава задача, згуртована родина, дружна сім’я, в..села вдача, затишна оселя, ва..ка ноша, чорна рілля, наступна станція, ч..тка лінія, непер..можна армія. Орфограма Букви о, е, є в закінченнях орудного відмінка однини іменників І відміни



НАРОД СКАЖЕ, ЯК ЗАВ’ЯЖЕ



Не роби нікому того, що тобі не мило. Як ми людям, так і ми вам. Хто не додержує слова, той сам себе зневажає. Не хвали сам себе, нехай тебе люди похвалять. Не розхитуй човна, бо вивернешся. 86. Поставте іменники у формі кличного відмінка. Два-три іменники в кличному відмінку введіть до самостійно складених речень. Галина, Галя, Галюня, Марина, Маня, Микола, Микольця, Колюня, Ілля, Сава,

Запам’ятайте! У Кл.в. іменників І відміни м’якої групи пестливих форм вживається закінчення -ю: Галя – Галю.

морфологiя

Лука, Ярема, Дарина, Софія, Меланія, бабуся Гафія, бабуня Ольга, тітонька Ганнуся, сестриця Маруся, добродійка Ганна Семенівна, сусідонька Харитя, пані Орися, панна Зося. 87. Прочитайте текст, виконайте подані після нього завдання. Повіяло весною. Оля, учениця сьомого класу, прийшла до третьокласників і каже: – Діти, скоро шпаки прилетять. А будиночків для них обмаль. Хтось зробить нову шпаківню? Піднесло руки багато дітей. І Борис підняв руку. Вдома він узявся робити шпаківню. Але не міг добре постругати дошки й підігнати так, щоб щілин не було. Йому допоміг батько. – Шпаківня вийшла красива й затишна, – сказала Оля. – У тебе найкращий будиночок. Борисові захотілося самому полізти на дерево й почепити шпаківню, та Оля стримала: – Ці шпаківні старшокласники віднесуть у поле. Повісять їх у лісосмузі. Щоб і там шпаки жили. Борис зрадів: його будиночок буде серед поля. Минуло літо. Настала осінь. Борис навчався вже в четвертому класі. Одного разу вчителька послала його по крейду. Крейди на столі в коридорі не було. Борис відчинив шафу. Він знав, що там зберігають крейду. Відчинив – і був приголомшений. У шафі стояла його шпаківня. Дашок із неї був зірваний. У шпаківні лежала крейда. Борис заплакав. (За В. Сухомлинським) Словник

укр. о=бмаль шпакi=вня = щілина = почепити приголо=мшений дашо=к

рос. маловато скворечник щель повесить ошеломленный крыша

– Визначте тему та головну думку тексту.

Українська мова

– До якого стилю та типу мовлення належить поданий текст? – Доберіть заголовок до тексту. – Складіть план тексту. Усно перекажіть текст за самостійно складеним планом, ввівши у розповідь прислів’я з рубрики «Народ скаже, як зав’яже». – Знайдіть у тексті іменники, що означають назви істот та неістот. – Випишіть з тексту по два іменники І відміни твердої та м’якої групи. Провідміняйте їх в однині та множині. – Зробіть синтаксичний розбір речення: У шафі стояла його шпаківня.

 КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ 1. Які іменники належать до І відміни? 2. За якими ознаками поділяються на групи іменники І відміни? 3. Які чергування приголосних та голосних звуків відбуваються при відмінюванні іменників І відміни?

§ 15. Іменники ІІ відміни Лексична тема: Одвічні людські цінності До ІІ відміни належать іменники чоловічого роду з нульовим закінченням (хліб, корінь, край) та закінченням -о (Дніпро, батько), іменники середнього роду з закінченням -о, -е (око, село, море) та -я (весілля, листя). ІІ відміна іменників поділяється на групи. Тверда група

М’яка група

Кінцевий Кінцевий Закінчення Закінчення приголосний приголосний твердий м’який -Ø , -я, -о, -Ø (крім шиплячих) (крім шиплячих) -е хліб, вікно, дядько кінь, край, листя, море

Мішана група Кінцевий приголосний

Закінчення

ж, ч, ш (щ), дж

-Ø , -е

плащ, ключ, плече

88. Випишіть іменники ІІ відміни. Визначте їх групу, відмінок, число, виділіть закінчення. 1) Найпрекрасніше почуття – то любов до людей, вдячність до матері, батька, високе цінування дружби товариша (В. Сухомлинський). 2) Тарас був і пастухом, і погоничем, і ким він тільки не був (Оксана Іваненко). 3) Вітер з

морфологiя

гаєм розмовляє... (Т. Шевченко) 4) А під дощем як терпко й гірко віє на всіх вітрах настояний полин (В. Боровий). Зразки відмінювання іменників ІІ відміни чоловічого роду Однина

Множина

тверда

м’яка

мішана

тверда

м’яка

Н.

робітник

учитель

товариш

робітники

учителі

товариші

Р.

робітника

учителя

товариша

робітників

учителів

товаришів

Д.

робітникові (-у)

учителеві (-ю)

товаришеві (-у)

робітникам

учителям

товаришам

товариша

робітників

З.

робітника

учителя

О.

робітником

учителем

товаришем робітниками

М.

(на) робітникові (-у)

(на) учителеві (-і, -ю)

(на) товаришеві (-і, -у)

Кл. робітниче учителю товаришу

мішана

учителів

товаришів

учителями

товаришами

(на) робітниках

(на) учителях

(на) товаришах

робітники

учителі

товариші

Зразки відмінювання іменників ІІ відміни середнього роду Однина

Множина

тверда

м’яка

Н.

вікно

поле, завдання

селище

Р.

вікна

поля, завдання

селища

вікон

Д.

вікну

полю, завданню

селищу

вікнам

полям, завданням

З.

вікно

поле, завдання

селище

вікна

поля, завдання

селища

О.

вікном

полем, завданням

селищем

вікнами

полями, завданнями

селищами

М.

(на) вікні

(на) полі, (на) завданні

(на) полях, (на) завданнях

(на) селищах

поля, завдання

селища

Кл. вікно поле, завдання

мішана

тверда вікна

(на) селищі (на) вікнах селище

вікна

м’яка

мішана

поля, завдання

селища

полів, завдань

селищ селищам

89. Подані іменники поставте у формі орудного відмінка однини. Брат, Київ, Миколаїв, Тирасполь, кінь, день, сніг, вітер, вітровій, ніж, плащ, змій, плід, хвощ, слухач, борщ, марш, слюсар, ювелір, бригадир, комар, гусляр, школяр, долар, якір, пластир, комісар, буксир, єгер, ювіляр, цар, простір, човняр, футляр, екземпляр, снігур, радар, цезар, циркуляр, перукар, фарфор, шофер, щур, крамар, кушнір, молочар, пасажир, бджоляр.

Українська мова

90. Подані іменники поставте у формі давального відмінка однини. Утворіть можливі паралельні форми. Батько, дитятко, побратим, село, селище, озеро, письменник, сон, край, мудрець, камінь, плач, вуж, серце, знання, обличчя.

Запам’ятайте! Іменники чоловічого роду ІІ відміни у Д.в. однини мають подвійні закінчення -у (-ю), або -ові, -еві (-єві) (переважно назви істот): батьку і батькові, Віталію і Віталієві.

Іменники ІІ відміни, які закінчуються на р, краще запам’ятати за таблицею Тверда група Це іменники на -ар, -ер, -єр, -ир, -ір, -їр, -ор, -ур, -юр, -яр, у яких наголос при відмінюванні не переходить з основи на закінчення: базар, інженер, прапор

М’яка група Це іменники на -ар, -ир, у яких при відмінюванні (особливо у множині) наголос переходить з основи на закінчення: вівчар, лікар, кухар

Мішана група Це іменники на -яр, (означають професію), у яких наголос у непрямих відмінках переходить з основи на закінчення: скляр, гусляр, газетяр

91. Запишіть іменники ІІ відміни, поділивши їх на тверду, м’яку і мішану групи. Кобзар, кухар, бібліотекар, газетяр, снігур, футляр, сторож, Сергій, м’яч, хлопець, командир, вівчар, лікар, звір, каменяр, Ігор, Андрій, орач, місяць, товар, календар, інженер, командир, Кайдаш, Матвій, олівець, ячмінь, двір. 92. Перепишіть речення, на місці крапок уставляючи пропущені букви. Підкресліть іменники другої відміни, визначте групу кожного. 1. Захотілось перечитати том улюбленого «Кобзар..» (К. Гордієнко). 2) У Римі я згадав далекий Львів, Каменяр.. над аркушем папер.. (Л. Дмитерко). 3) Скажіть, а ви не муляр..м працюєте, бува? (Б. Олійник) 4) А калина – у дозрілих гронах. А калина – вся у снігур..х (Є. Гуцало) . 93. Складіть діалог, який закінчується такими репліками: – Добре, що ти все зрозумів. – Так, я переосмислив свої погляди.

морфологiя

У Р.в. однини іменники ІІ відміни мають закінчення -а (-я) або -у (-ю) залежно від значення слів: -а (-я)

-у (-ю)

– назви осіб та істот: школяра, Петра; – назви конкретних предметів, які піддаються лічбі: зошита, олівця; – власні назви населених пунктів: Тирасполя, Києва; – назви водних об’єктів з наголошеним закінченням: Дністра, Дніпра; – назви довжини, площі, ваги, об’єму, часових проміжків: тижня, вівторка, але року, віку; – терміни: додатка, квадрата; – назви будівель та їхніх частин: гаража

– матеріали та речовини: цукру, кисню, але хліба, вівса; – явища природи: вітру, граду; – сукупність: хору, колективу, але табуна; – середовище або простір: гаю, простору; – назви держав і територій: Криму, Кіпру; – назви установ, закладів, організацій: парламенту, інституту, вокзалу; – почуття, психічний і фізичний стан: крику, болю, сміху; – дії, процеси: відльоту, виступу; – абстрактні поняття: характеру, настрою.

94. Поставте іменники у родовому відмінку однини. Дощ, місяць, вітер, ріг, берег, музей, ґрунт, сніг, Буг, лід, трикутник, хутір, політ, коридор, відмінок, футбол, біг, вальс, вітер, бізнесмен, коледж, колектив, кодекс, імпульс. Орфограма Букви а, я, у, ю в закінченнях родового відмінка однини іменників ІІ відміни 95. Перепишіть, вставляючи на місці крапок потрібне закінчення. 1) Голова без (розум), як ліхтар без свічки. 2) У кого в голові капустяна розсада, тому не додасть (розум) і посада. 3) Від теплого (слово) і лід розмерзається. 4) Буває, що й теля (вовк) хапає. 5) Дружні сороки й (орел) заклюють. 6) Ложка (дьоготь) зіпсує бочку (мед). 7) Посеред зими (лід) не випросиш у куми. 8) (Дим) без (вогонь) не буває. 9) Порожній млин і без (вітер) меле (Нар. тв.).

Українська мова

96. Перекладіть текст. Підкресліть іменники ІІ відміни. Издавна наши пращуры составили символическую систему духовных ценностей, которая передается от поколения к поколению. Со временем она изменяется, дополняется, но главными всегда остаются человеческая доброта, порядочность, чувство достоинства, любовь к родной земле и ее народу, трудолюбие, кроткая забота о маленьких и старых, противостояние злу. Словник



укр. з да=вніх-даве=н скла=сти з ча=сом поря=дність гi=дність = працьовитість = лагідна турбо=та протистоя=ння

рос. издавна составить со временем порядочность достоинство трудолюбие кроткая забота противостояние

НАРОД СКАЖЕ, ЯК ЗАВ’ЯЖЕ



Добре довго пам’ятається. Хто людям добра бажає, той і собі має. Не всяка стежечка без спориша, не в кожної людини добра душа. По правді живи, по правді й умреш! Не хвались, як ідеш на поле, а хвались, як ідеш із поля. 97. Прочитайте текст, виконайте подані після нього завдання. У бібліотеці на полиці стояли поруч дві книги. Одна – в шкіряній оправі, назва тиснена золотими літерами. Це книга про Великого Завойовника. Друга – в тонкій сіренькій обкладинці. Це книга про Плугатаря та Сіяча. От і каже книжка про Завойовника: – Люди стають розумні завдяки тому, що читають мене. Якби не було Завойовників, не було б ні Могутності, ні Слави. Книга про Плугатаря і Сіяча питає:

морфологiя

– А де той Завойовник, про якого ти розповідаєш? Про якого завойовника в тебе написано? – Він пройшов увесь світ. Перед ним тремтіли народи. Він спалив тисячу міст і підкорив сто народів. – А де ж він тепер? Книга про Великого Завойовника мовчала. – А я знаю, де твій Завойовник, – каже книга про Плугатаря й Сіяча. – Він зогнив у землі. А мої Плугатар і Сіяч живуть вічно. (За В. Сухомлинським) Словник

укр. шкіряна= опра=ва = тиснений завойо=вник тремтi=ти підкоря=ти

рос. кожаный переплет тисненый завоеватель дрожать покорять

– Визначте тему та головну думку тексту. – До якого стилю та типу мовлення належить поданий текст? – Дайте назву тексту, використавши прислів’я з рубрики «Народ скаже, як зав’яже». – Випишіть з тексту іменники ІІ відміни. Визначте їх групу, рід, число та відмінок. – Зробіть синтаксичний розбір першого речення.

 КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ 1. Які іменники належать до другої відміни? 2. На які групи поділяються іменники другої відміни? Наведіть приклади. 3. Як поділяються на групи іменники ІІ відміни на -р? 4. Які іменники ІІ відміни в родовому відмінку однини мають закінчення -а (-я)? Наведіть приклади. 5. Які іменники ІІ відміни в родовому відмінку однини мають закінчення у (-ю)? Наведіть приклади. 6. Які іменники ІІ відміни мають паралельні відмінкові форми?

Українська мова

§ 16. Іменники ІІІ відміни. Іменники IV відміни. Відмінювання іменників, що вживаються тільки в множині Лексична тема: Книги – вікно у світ До ІІІ відміни належать іменники жіночого роду з нульовим закінченням (ніч, любов) та іменник мати (рос. мама). Третя відміна на групи не поділяється. 98. Прочитайте речення. Випишіть іменники третьої відміни. Визначте їх рід, число, відмінок. 1) Книги мають особливу чарівність; книги дають нам насолоду: вони розмовляють із нами, дають нам добрі поради, вони стають живими друзями для нас (Ф. Петрарка). 2) Книги – це наші друзі, які нас не зраджують, завжди залишаються з нами і не дорікають нам нашою старістю (Е. Фаге). 3) Книга щедро винагороджує за любов до неї (Н. Смирнов-Сокольський). 4) Книги подібні рікам, що тамують спрагу цілого світу, це – джерела мудрості (Нестор-літописець). 5) Велика користь буває людині од учення книжного. Книги ж учать і наставляють нас на путь покаяння, і мудрість бо, і стриманість здобуваємо ми із словес книжних (Літопис Руський). Відмінювання іменників ІІІ відміни Однина Н.

ніч

кров

мати

Р.

ночі

крові

матері

Д.

ночі

крові

матері

З.

ніч

О.

ніччю

кров’ю

кров

М.

(на) ночі

(на) крові

Кл.

ноче

крове

матір матір’ю

Множина мужнiсть

ночі

матері

мужності

ночей

матерів

мужності

ночам

матерям

мужнiсть мужністю

ночі

матері

ночами

матерями

(на) матері (на) мужності (на) ночах (на) матерях мати

мужність

ночі

матері

Запам’ятайте! В О.в. одн. відбувається подвоєння між двома голосними (піч – піччю, ніч – ніччю), після губних пишеться апостроф (любов – любов’ю, кров – кров’ю).

морфологiя

99. Запишіть іменники ІІІ відміни однини в орудному відмінку. Радість, подорож, зустріч, галузь, мить, любов, верф, віддаль, Об, розповідь, чесність, велич, глазур, пам’ять, доповідь. 100. Провідміняйте іменники сіль, радість, любов. Орфограма Одна і дві букви перед закінченнями орудного відмінка однини іменників ІІІ відміни 101. Перекладіть слова українською мовою. Порівняйте правопис слів в обох мовах. Скатертью, честью, памятью, сталью, стойкостью, ночью, тенью, любовью, мазью, радостью, печью.



НАРОД СКАЖЕ, ЯК ЗАВ’ЯЖЕ

Книга подібна воді – дорогу проб’є усюди. Молодому книга – крила, а старому – кийок. Книгу прочитав – на крилах політав. Письменному книжка в руки. Одна мудра книга краща від найбільшого багатства. До ІV відміни належать іменники середнього роду із закінченням -а (-я), при відмінюванні яких з’являється суфікс -ат-, -ят- або -ен-. Відмінювання іменників ІV відміни Однина

Множина

Н.

тигреня

ім’я

тигренята

імена

Р.

тигреняти

імені

тигренят

імен

Д.

тигреняті

імені

тигренятам

З.

тигреня

ім’я

О.

тигреням

ім’ям, іменем

тигренятами

іменами

М.

(на) тигреняті

(на) імені

(на) тигренятах

(на) іменах

Кл.

тигреня

ім’я

тигренята

імена

тигренят

іменам імена

Українська мова

102. Випишіть іменники IV відміни. Груша, хлоп’я, лоша, курча, круча, каченя, дівчина, дівча, теля, тигр, тигреня, корова, вівця, свиня, овечка, гуска, орел, орля, шимпанзе, радіо, тім’ячко, пір’я. 103. Перепишiть iменники четвертої відміни підкресліть, визначте відмінок і число кожного, виділіть закінчення. Як вдарився голубонько об землю крилами: «Діти мої сиротята! Пропав же я з вами!» З чужого чортеняти не зробиш свого дитяти. Дай, Боже, нашому теляті вовка з’їсти! З лисого теляти буде лисий віл. Любляться, як гуска з поросям. А ми такі паровані, кращі горнят мальованих (Нар. тв.). 104. Провідміняйте іменники. Складіть речення із поданими словами, вживаючи їх у різних непрямих відмінках. Тінь, совість, дитя, плем’я. Відмінювання іменників, що вживаються тільки в множині

Н.

діти

Р.

дітей

Д.

ножиці

окуляри

ворота

ножиць

окулярів

воріт

дітям

ножицям

окулярам

воротам

З.

дітей

ножиці

окуляри

ворота

О.

дітьми

ножицями

окулярами

воротами (ворітьми)

М.

(на) дітях

(на) ножицях

(на) окулярах

(на) воротах

Кл.

діти

ножиці

окуляри

ворота

105. Перепишіть, розкриваючи дужки та ставлячи іменники в потрібній формі. Визначте відмінки іменників, що вживаються тільки в множині. Не йдуть ясла за волами, але воли за (ясла). Незваному гостю місце за (двері). По хаті ходить, а (двері) не знайде. За дев’ятими (двері) гавкнеш. Слава на (ворота) не висить. Почастую отим чаєм, що (ворота) підпираєм. В лісі був, а (дрова) не бачив. (Ночви) моря не перепливеш. Той же Савка та на інших (санки). У нього (гроші), як у жаби пір’я. Це ще (вила) по воді писано (Нар. тв.).

морфологiя

106. Подані іменники поставте у формі Р., О., М. відмінків. Іменини, ласощі, вибори, Карпати, Кордильєри, Чернівці, коноплі, перила, хитрощі, ковзани, мощі, хащі, канікули, шахи, нарди, ясна. Морфологічний розбір іменника Схема розбору 1. Слово в тексті. 2. Частина мови. 3. Початкова форма іменника. 4. Власна чи загальна назва. 5. Істота чи неістота. 6. Рід. 7. Відміна, група (для іменників I і II відмін). 8. Відмінок. 9. Число (має однину і множину чи лише одну із них). 10. Синтаксична роль. 11. Вимова та написання. Зразок розбору Кирило простяг руку (М. Коцюбинський). Зразок усного розбору Кирило – іменник, початкова форма – Кирило, власна назва, істота, чоловічий рід, II відміна, тверда група, називний відмінок, однина, у реченні виконує роль підмета, пишеться з великої літери. Зразок письмового розбору Кирило – імен., поч. форма – Кирило, вл. назва, істота, ч. р., II відміна, тв. гр., Н. в., одн., підмет. 107. Прочитайте речення. Випишіть іменники, зробіть їх морфологічний розбір. 1) Книги – діти розуму (Д. Свіфт). 2) Вчасно прочитана книга – це велике щастя. Вона здатна змінити життя так, як не змінить його найкращий друг чи наставник (П. Павленко). 3) Книги для мене необхідні, як хліб насущний (Т. Шевченко).

Українська мова

108. Прочитайте текст. Виконайте подані після нього завдання. Значення книги в наші дні надзвичайно велике. Книги розповідають нам про історію нашої держави, про життя народів різних країн, про видатних вчених і мандрівників, досягнення науки і техніки, далекі планети, рослини і тварини, які оточують нас і яких ми не бачили. Книга вчить нас розуміти, цінувати працю дорослих, допомагає обрати шлях y житті. Великий вчений К. Ціолковський згадував, що бажання до космічних польотів у нього викликала книга Жюля Верна «З гармати на Місяць». У багатьох відомих людей у житті були книги, які вони любили понад усе. Герої цих книг надавали їм сили, натхнення, допомагали виховувати волю, формували характер справжньої людини. Любі діти, товаришуйте з бібліотекою, а, отже, і книгою, виробляйте в собі звичку читати щодня. Попереду у вас ще багато зустрічей з героями цікавих книг відомих українських та зарубіжних авторів. Але завжди потрібно пам’ятати правила поводження з книгою, щоб вона довго жила і радувала багатьох читачів (З посібника). Словник

укр. дося=гнення ото=чувати по=над усе= натхне=ння = звичка пово=дження

рос. достижение окружать больше всего вдохновение привычка обращение

– До якого стилю та типу мовлення належить текст? – Визначте тему та основну думку твору. – Доберіть синоніми до слів: розповідають, шлях. – Поясніть значення прислів’їв та приказок з рубрики «Народ скаже, як зав’яже». Яке з них найбільше відповідає головній думці тексту? – Запишіть слова фонетичною транскрипцією: оточують, справжньої, пам’ятати.

морфологiя

– Випишіть з першого абзацу іменники. Визначте їх рід, число, відмінок та відміну. – Зробіть морфологічний розбір трьох іменників. – Вкажіть спонукальне речення. – Випишіть з тексту два словосполучення, зробіть їх синтаксичний розбір.

 КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ 1. Які іменники належать до ІІІ відміни? Наведіть приклади. 2. Які іменники належать до ІV відміни? Наведіть приклади. 3. Які іменники мають форму тільки множини? У чому особливість їх відмінювання?

§ 17. РЗМ Докладний переказ тексту художнього стилю з елементами роздуму Роздум, побудований за схемою теза (думка, що потребує доведення) – доказ – висновок, називається роздум-доведення. Роздум-доведення відповідає на питання чому? Роздум-доведення буває розгорнутий та стягнений. Розгорнутий роздум складається з трьох частин (теза – доказ – висновок), у стягненому висновок відсутній. 109. Прочитайте текст. Виконайте подані після нього завдання. У багатого батька був один син. Своє майно батько нажив чесно, бо багато поту вилилося з нього, багато крові зіпсувалося, поки заблищали в його кишені червінці. А синові до того байдуже. Він виріс серед червінців, то вони йому й не дорогі були. Як дасть батько, то він і сіє грішми, як половою. Дививсь-дививсь на це батько, і так йому гірко стало, що син заробленим нехтує! Пішли якось батько з сином до річки, посідали, балакають. Вийняв батько золотого й замірився на річку, наче хоче кинути. Сину байдуже. Кинув батько у воду червінця, син навіть не спитав, нащо то. Розгнівався батько й каже:

Українська мова

– Іди, сину, й зароби хоч одного золотого. Як заробиш, вертайся. Як не годен заробити, я все майно на сиріт віддам, вони хоч вдячні будуть... Засміявся син і пішов собі. «Хіба то диво – червінця заробити?» – думає. Син знав письма. Пішов він шукати роботи для чоловіка письменного. Куди не піткнеться – скрізь не треба. А їсти вже хочеться! Продав кожух. Настала осінь. І холодно, і їсти хочеться. Пішов хлопець до Дніпра, де суден без ліку стоїть. Найнявся лантухи тягати. Як лозинка, під ними гнувся, ноги трусилися, голова горіла. Увечері впав на землю і заснув. Проробив так хлопець усю осінь та зиму. Недоїдав, недопивав і лише по весні зібрав стільки грошенят, що виміняв на золотого. Прийшов до батька, аж той стоїть коло млина, біля річки. Лізе син до кишені, потихеньку, мов скляне, виймає щось у ганчірку загорнуте, а тоді в папірець. Узяв батько червінець та як заміриться на річку... Син як ухопить тата за руку, як заголосить! З того часу зробився хлопець працьовитим та хазяйновитим, бо зрозумів, що і як дістається (Нар. тв.). Словник укр. майно= ба=йдуже не=хтувати замi=ритися го=ден ланту=х = дістає ться

рос. имущество безразлично, равнодушно пренебрегать намереваться в состоянии, в силах, способен мешок достается

– Визначте тему та головну думку твору. – Доберіть заголовок. – Доберіть синоніми до слів: майно, балакати, працьовитий. – Поясніть значення виразу: сіє грішми, як половою. – Поясніть написання слів: кишеня, червінці, спитав, письменного, хочеться, увечері, прийшов. – Складіть план тексту. – Перекажіть текст, висловивши свої міркування про значення праці в житті людини.

морфологiя

§ 18. Творення іменників. Правопис суфіксів. Не з іменниками Лексична тема: Шануймо старість Способи творення іменників: 1) префіксальний: щастя – нещастя; 2) суфіксальний: ліс – лісник; 3) префіксально-суфіксальний: дорога – подорожник; 4) складання основ або слів: ліс і степ – лісостеп; 5) складання скорочених слів: профспілковий комітет – профком; 6) перехід прикметників в іменники: смачна їжа – (люблю) смачне. Найчастіше іменники утворюються суфіксальним способом. За допомогою суфіксів творяться іменники з іншим значенням: камінь – каменяр, добрий – доброта, мужній – мужність. Найуживаніші суфікси: -тель, -аль, -ач, -ник, -ар, -ість, -изм, -инн(я), -енн(я). В українській мові за допомогою деяких суфіксів утворюються іменники, що виражають наше ставлення до предмета – це суфікси зі зменшувально-пестливим значенням: -к, -ок, -очк(о), -ечк(о), -ечк(а), -ик, -оньк(о), -еньк, -ичк, -ищ, -юк, -иськ(а), -ак, -як, -ань: дощ – дощик, дощичок, сонце – сонечко. 110. Визначте спосіб творення іменників. До кожного слова доберіть твірне. Діжечка, електростанція, сучасність, словечко, завірюха, сонечко, квітонька, хлопчище, ледацюга, перевезення. 111. Визначте іменники, утворені суфіксальним способом. Виділіть суфікси. Яке словотвірне значення мають ці суфікси? Із-за гори буйний вітер віє, козаченько пшениченьку сіє. Їхав попович на коничку, дівчата гуляють в таночку. Усім дівчатонькам шапочку зняв, молоду Галочку за рученьку взяв. Як поїхав Короленко та на гуляннячко, покидає дружиноньку на горюваннячко (Нар. тв.). 112. До слів доберіть спільнокореневі з суфіксами -ив(о), -ев(ий), -в(о), що вказують на значення матеріалу або продукту праці. Зразок: пекти – печиво.

Українська мова

Варити, молоти, морозити, мережити, плести, палити, прясти, місити, пити, топити. 113. Доберіть спільнокореневі іменники з суфіксами -ик, -ік, -їк, -чик. Яке словотвірне значення мають суфікси в новоутворених словах? Зразок: дощ – дощик. Школяр, заєць, стовп, хліб, комар, хімія, механіка, ботаніка, техніка, академія, логіка, проза. Суфікси -ичк(а), -ичок уживаються в іменниках, утворених від слів із суфіксом -ц-: паличка – палиця, синичка – синиця, і надають зменшенопестливого значення. В інших іменниках уживаються суфікси -ечк, (-єчк(а), -єчок): діжечка, лінієчка. Ненаголошений суфікс -енн(я), (-єнн(я)) пишеться в іменниках, що означають опредмечені дії: озброєння, примирення. В іменниках, які означаються матеріал або продукт праці, пишеться -ив(о): добриво, паливо. Суфікс -ев(о) пишеться у слові марево. 114. Випишіть іменники з суфіксами -енн- (-єнн-), -інн-, -анн-, що означають опредмечену дію. Поясніть написання виписаних слів. 1) Літа летять, століття переходять, і в тому перебільшення нема (Д. Кремінь). 2) Материне благословення і з дна моря витягає (Нар. тв.). 3) Є сили смерті й сили сотворіння… Відроджується в пагоні коріння, а в ранній квітці чути пізній плід (Л. Первомайський). 4) Тільки хто ж то погасить зуміє перші мрії, перші поривання? (Д. Павличко) Орфограма Букви и, е, є у суфіксах іменників



НАРОД СКАЖЕ, ЯК ЗАВ’ЯЖЕ



Поважай старих, бо й сам старим будеш. Слухай старих людей, то й чужого розуму наберешся, й свого не загубиш. Старе скаже на глум, а ти бери на ум. Шануй старих – молоді тебе пошанують. Шукай правди у старих, а сили у молодих.

морфологiя

115. Від поданих слів утворіть іменники зі зменшено-пестливим значенням. Виділіть суфікси. Вареник, варениця, молодиця, коржик, кутик, котик, кішка, дощик, горщик, гачок, гаплик, пшениця, світлиця, черевик, халамидник, суниця, спідниця, колісниця, крамниця, снопик, ведмедик, віник, хрещеник, племінник, племінниця, телиця, ратиця, стражник, вулик, дійниця, чарівниця, серпик, чорнильниця. 116. Перепишіть, вставляючи на місці крапок пропущені букви. Намист..чко, усміш..чка, рот..чок, носов..чок, жуч..чок, обруч..чка, кисл..чка, пензл..чок, кот..чок. Не з іменниками пишеться разом: 1) якщо слова без не не вживаються: ненависть, нероба, немовля; 2) якщо додаванням не до слів утворюється новий іменник із протилежним лексичним значенням: щастя – нещастя (біда), друг – недруг (ворог), правда – неправда (брехня); 3) у складі префікса недо-: недолік, недоїдок. Не з іменниками пишеться окремо: 1) при протиставленні: не добро, а зло; не воля, а рабство; 2) якщо в реченні щось заперечується: Він мені не друг. Це не сестра. 117. Прочитайте прислів’я і приказки. Поясніть їх зміст. Поясніть правопис не з іменниками. 1) Не звання дає знання, а навпаки. 2) Не смерть страшна, а недуга. 3) У нероби завжди неврожай. 4) То не козак, що боїться собак. 5) Не так лінь, як неохота. 6) Не ходи поночі, не шукай немочі. 7) Щастя і нещастя на однім коні їздять. 8) На тобі, небоже, що мені не гоже. 9) Слово не стріла, а глибше ранить. 10) Не земля родить, а руки. 11) Не краса прикрашає, а розум (Нар. тв.). Орфограма Не з іменниками 118. До поданих слів доберіть іменники-синоніми з не, поясніть правопис. Рабство, потреба, сльота, ворожість, горе, хвилювання, вигадка, ворог, сварка.

Українська мова

Слова для довідок: необхідність, негода, неприязнь, неволя, нещастя, небилиця, неспокій, недруг, незгода. 119. Прочитайте іменники, які означають риси характеру людини, перекладіть їх, користуючись словником. Які риси характеру є у вас, які – у вашого товариша? В чому вони проявляються? Невнимательность, недобросовестность, неравнодушие, нерешительность, нескромность, неторопливость, немногословие, независимость. 120. Перепишіть, розкриваючи дужки. У (не)роби завжди (не)врожай. Не хапайся поперед (не)вода рибу ловити. Знайко біжить, а (не)знайко лежить. Де (не)згода, там часто шкода. Красить (не)краса, а розум. Лінивого вчи (не)молотом, а голодом. Диво (не)пиво, а слово. Для пташки і золота клітка – (не)воля. Панська ласка – (не)коляска, (не)сядеш і (не)поїдеш. Вчи (не)штурханцями, а слівцями. Бійся (не)чорта, а лихого чоловіка. Ситий голодному (не)товариш. Не так шкода, як (не)вигода (Нар. тв.). 121. Поясніть значення фразеологізмів. Складіть з ними речення. Зверніть увагу на написання не з іменниками. 1) Небо коптити. 2) Не ликом шитий. 3) Не голка, знайдеться. 4) Не місце красить людину. 122. Прочитайте текст, виконайте подані після нього завдання. Сьогодні день народження Ніни. Прийшли гості. Мама накриває стіл білою скатертиною. Ніна подумала: це ж бабуся за стіл сяде. Їй вісімдесят років. У бабусі тремтять руки. Несе ложку бабуся – ложка дрижить, крапельки падають на стіл. Подруги сміятимуться. Розкажуть потім у школі: у Ніниної бабусі руки тремтять. Ніна тихенько сказала мамі: – Мамо, хай бабуся сьогодні за стіл не сідає. – Чому? – здивувалася мати. – У неї руки тремтять. Капає на стіл… Мама зблідла. Не сказавши ні слова, вона зняла зі столу білу скатерть і сховала її в шафу. Мама довго сиділа мовчки, потім сказала: – У нас сьогодні бабуся хвора. Тому іменинного обіду не буде. Поздоровляю тебе, Ніно, з днем народження. Моє тобі побажання: будь справжньою людиною (В. Сухомлинський).

морфологiя

– До якого стилю та типу мовлення належить поданий текст? – Визначте тему та основну думку твору. – Поясніть значення прислів’їв та приказок з рубрики «Народ скаже, як зав’яже». – Перекажіть текст, висловивши своє ставлення до прочитаного і ввівши у розповідь прислів’я з рубрики «Народ скаже, як зав’яже». – Знайдіть у тексті іменники, утворені суфіксальним способом. Зробіть їх морфологічний розбір. – Укажіть прості непоширені речення. – Випишіть з тексту два словосполучення, зробіть їх синтаксичний розбір.

 КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ 1. Назвіть способи творення іменників. Наведіть приклади. Основи яких частин мови є твірними для іменника? 2. Розкажіть про правопис голосних у суфіксах іменників. Наведіть приклади. 3. Коли не з іменниками пишеться разом, а коли – окремо? Наведіть приклади.

§ 19. Написання й відмінювання чоловічих та жіночих імен по батькові Лексична тема: Людину прикрашають її справи При творенні чоловічих імен по батькові вживається тільки суфікс -ович-: Ігорович, Юрійович. Для творення жіночих імен по батькові вживається суфікс -івн(а), від імен, що закiнчуються на й -ївн(а): Борисівна, Сергіївна, Юріївна. Чоловічі та жіночі імена й імена по батькові відмінюються як іменники відповідної відміни. 123. До поданих імен доберіть чоловічі й жіночі імена по батькові. Позначте суфікси. Анатолій, Андрій, Герасим, Захар, Лук’ян, Микола, Кость, Яків, Кузьма, Василь, Юліан, Орест, Віталій.

Українська мова

124. Визначте відміну та групу іменників на позначення імен по батькові, провідміняйте їх. Позначте закінчення. Іван Васильович, Тетяна Сергіївна, Петро Васильович, Ганна Олександрівна, Валентина Степанівна, Ігор Іларіонович.

Говоріть правильно Ілля= – Іллi=ч, Іллi=вна; Лука= – Лу= = Хомi=вкич, Лукi=вна; Хома= – Хомич, = = = на; Сава – Савич, Савівна; Кузьма= – = Кузьмi=вна; я=ків – я=кович, Кузьмич, = яківна.

Орфограма Букви і, ї в суфіксах жіночих імен по батькові 125. Перепишіть, подані в дужках імена по батькові ставлячи в формі потрібного відмінка. Запросити (Борислав Леонтійович та Ірина Кіндратівна). Передати (Богумила Веніамінівна та Полікарп Костянтинович). Підтримати (Єлизавета Лаврентіївна та Владислава Ігорівна). Запропонувати (Дарина Феодосіївна та Павло Пантелеймонович). Запитати (Світозар Володимирович і Зоя Гордіївна). З’ясувати у (Зореслава Фотіївна та Віктор Віталійович). Зустрітись із (Аліна Сигизмундівна і Сергій Анастасійович). Викликати (Мирослава Аполінаріївна та Феофан Лазарович). 126. Подані імена по батькові поставте у формі кличного відмінка. Два-три з них уведіть до самостійно складених речень у ролі звертання. Федір Павлович, Оксана Мелентіївна, Тарас Олександрович, Михайло Миколайович, Зоряна Вікентіївна, Лідія Святополківна, Володимир Самійлович, Надія Себастіянівна, Ольга Іполитівна, Ївга Андріївна, Євгенія Леопольдівна, Аристарх Захарович.



НАРОД СКАЖЕ, ЯК ЗАВ’ЯЖЕ

Чого не доглянеш очима, за те відповіси плечима. В доброго хазяїна й соломинка не пропаде. Сади дерево ззамолоду – на старість як нахідка. Добрий початок – половина діла. Не дивись на чоловіка, а на його діло.



морфологiя

127. Перепишіть, ставлячи вказані в дужках імена по батькові в потрібній формі. Подякувати (ім’я по батькові директора школи). Прийти на консультацію до (ім’я по батькові вчителя математики). Переказати (ім’я по батькові вчителя історії). Привітатися з (ім’я по батькові вчителя географії). З’ясувати в (ім’я по батькові вчителя обслуговуючої праці). Допомогти (ім’я по батькові вчителя фізкультури). 128. Складіть діалог, використовуючи імена й імена по батькові та слова ввічливості. Варіант 1. Підготовка до привітання однокласників з Новим роком. Варіант 2. Зустріч однокласника, який переміг у змаганнях з легкої атлетики. 129. Прочитайте текст, виконайте подані після нього завдання. Дмитрик і Сергійко ходили з учителем до лісу. Вчитель викопав їм по три маленькі дубочки й сказав: – Несіть додому, посадіть біля хати. Приніс Дмитро. Викопав ямку, посадив дубок. Узяв другий дубок, глянув і здалося йому, що корінець кволий. Викинув Дмитрик того дубка на дорогу. Глянув на третій дубок. І здалося Дмитрикові, що гілочки в нього слабкі. Викинув Дмитрик і того дубка на дорогу. А Сергійко посадив свої три дубки, виходить на дорогу, аж бачить: два саджанці у пилюці лежать. Підняв їх, посадив поруч із тими трьома дубками. Поливає Сергійко дубки, ростуть вони, зеленіють. А Дмитрик забув про свій дубок. Засохло маленьке деревце. Минуло багато років. Стали Дмитро і Сергій дорослими людьми. У Дмитра вже синок є – Дмитрик, а в Сергія – Сергійко. Питається якось Дмитрик у батька: – Тату, чому біля Сергійкової хати росте п’ять дубів, а біля нашої жодного немає? Мовчить батько. Мовчить.

Українська мова

– Визначте тему та основну думку тексту. – Доберіть заголовок, використовуючи прислів’я з рубрики «Народ скаже, як зав’яже». – Випишіть іменники із суфіксами зменшено-пестливого значення. – Випишіть власні імена. Утворіть від них чоловічі та жіночі імена по батькові. Провідміняйте їх. – Випишіть по одному іменнику чоловічого, жіночого та середнього роду. Визначте їх число, вiдмінок та відміну. – Зробіть розбір слів за будовою: дубочок, викопав, корінець, маленьке. – Зробіть синтаксичний розбір першого речення.

 КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ 1. Як утворюються чоловічі імена по батькові? Наведіть приклади. 2. Як утворюються жіночі імена по батькові? Наведіть приклади. 3. Як відмінюються чоловічі й жіночі імена по батькові? ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ ЗА ТЕМОЮ «ІМЕННИК ЯК ЧАСТИНА МОВИ» Варіант 1 1. Виділіть рядок, у якому всі слова – іменники: а) бентежність, бентежний, бентежитися; б) лепетун, торохтій, базікало; в) велетень, гігант, велетенський; г) трійка, третій, три. 2. Іменники Придністровська Молдавська Республіка, Дністер, Олександр Суворов, Тирасполь належать до: а) загальних назв; б) власних назв; в) назв істот; г) назв неістот. 3. Іменники ворота, окуляри, Карпати мають: а) форму однини і множини; б) тільки форму множини;

морфологiя

в) тільки форму однини; г) незмінювані іменники. 4. Іменники шимпанзе, какаду, поні належать до: а) середнього роду; б) чоловічого роду; в) жіночого роду; г) спільного роду. 5. Іменники звір, мир, Назар, оратор належать до: а) твердої групи; б) м’якої групи; в) мішаної групи; г) жодної. 6. У якому рядку у всіх іменників ІІ відміни в родовому відмінку однини пишеться закінчення -у (-ю): а) цукор, дощ, біль, хліб; б) ліс, хор, Китай, колектив; в) цемент, рік, метр, гнів; г) сад, мороз, гай, день. 7. У якому рядку всі іменники беруться в лапки: а) поема Енеїда, гора Говерла, вулиця Миру, газета Гомін; б) річка Дністер, готель Дружба, теплохід Леся Українка, газета Слово; в) кінофільм Земля, фабрика Тиротекс, санаторій Україна, поема Неофіти; г) стадіон Шериф, гори Карпати, завод Квінт, сузір’я Велика Ведмедиця. 8. У якому реченні іменник пишеться з не разом? а) Не/сокира теше, а чоловік. б) Не/сон-трава на могилі вночі процвітає, то дівчина заручена калину саджає. в) Не/одежа красить людину, а добрі діла. г) Вчення в щасті украшає, а в не/щасті утішає. 9. У якому імені по батькові допущено помилку? а) Леонідович; б) Хомичівна;

Українська мова

в) Аркадіївна; г) Луківна. 10. У якому відмінку вжито виділений іменник? а) у називному; б) у знахідному; в) у місцевому; г) у кличному. Прилітай же, мій соколе, мій голубе сизий! Варіант 2 1. Іменники змінюються за: а) родами, числами і відмінками; б) числами і родами; в) числами і відмінками; г) родами і відмінками. 2. Іменники учень, стіл, думка, корова належать до: а) загальних назв; б) власних назв; в) назв істот; г) назв неістот. 3. Іменники молоко, любов, худоба мають: а) форму однини і множини; б) тільки форму однини; в) тільки форму множини; г) незмінювані іменники. 4. Іменники нікчема, роботяга, нероба належать до: а) середнього роду; б) чоловічого роду; в) жіночого роду; г) спільного роду. 5. Іменники любов, мораль, зустріч належать до: а) І відміни;

морфологiя

б) ІІ відміни; в) ІІІ відміни; г) IV відміни. 6. У якому рядку у всіх іменників ІІ відміни в родовому відмінку однини пишеться закінчення -а (-я): а) токар, коридор, хліб, тиждень; б) стіл, ніж, понеділок, оркестр; в) ромб, олівець, хутір, сум; г) град, бригадир, Дніпро, вальс. 7. У якому рядку всі іменники пишуться з великої літери? а) (Кк)нязь (титул), (Гг)оверла (гора), (Рр)усалка (міфологічна істота); б) (Пп)ерун (бог), (Тт)рійця (свято), (Дд)ністер (річка); в) (Чч)чумацький (Шш)лях (сузір’я); (Вв)вівчарка (порода собак), (Пп)ариж (місто); г) (Юю)пітер (планета), (Пп)олісся (край), (Мм)іністр (посада). 8. У якому рядку всі іменники пишуться з не окремо? а) не/срібло; не/приятель; не/хмара, а туман; не/книжка; б) не/года; не/вільник; не/віра; не/ласка; не/нависть; в) не/напад; не/мовля; не/золото; не/міч; не/обачність; г) не/тактовність; не/зграба; не/здара; не/зрілість. 9. У якому імені по батькові допущено помилку? а) Сергійович; б) Віталівна; в) Андріївна; г) Луківна. 10. У якому відмінку вжито виділений іменник? а) у родовому; б) у давальному; в) в орудному; г) у кличному. Ложкою моря не вичерпаєш.

Українська мова

ЗАВДАННЯ ДЛЯ КОНТРОЛЬНОЇ РОБОТИ ЗА ТЕМОЮ «ІМЕННИК ЯК ЧАСТИНА МОВИ» Варіант 1 1. Перепишіть текст, вставляючи, де потрібно, пропущені орфограми та пунктограми. Виконайте подані після тексту завдання. Існує л..г..нда що л..лека колись мав людс..кий вигляд. Ро..повідали що Бог зібрав в один мішок усіх з..мних гадів і попросив чоловіка ві..нести та кинути його у море. Дорогою чоловік не/витримав і всунув свого носа у мішок. Гади відразу вилизнули на волю і знову порозповзалися по з..млі. Бог і п..р..творив тоді чоловіка на бусола, примусивши його тягатися болотами і ..бирати жаб гадюк вужів. Л..леки були вірними і добрими птахами на добро ві..повідали добром. Згідно з однією л..гендою, ч..рвоний колір дз..оба і чорні плями на крилах пояснюют..ся тим що л..лека рятував дітей під охопленою полум..ям хатою на якій було його гніздо. 2. Випишіть з тексту по одному іменнику чоловічого, жіночого та середнього роду. Провідміняйте їх в однині та множині. 3. Зробіть морфологічний розбір виділеного іменника. Варіант 2 1. Перепишіть текст, вставляючи, де потрібно, пропущені орфограми та пунктограми. Виконайте подані після тексту завдання. Усна народна творчіс..т.. ці..ий набуток кожного народу. В ній знайшли втіле..я найзаповітніші мрії помисли сподіва..я багат..ох поколінь. У не/ вичерпній її кр..ниці видзвонює духовна наснага трудівника морал..на сила віра в найсвітліші ідеали у краще майбут..нє. Серед багат..ох фольклорних видів і жанрів одне з найпомітніших міс..ц.. займає ка..ковий епос який виник і ро..винувся на основі тисячолітн..ої трудової і суспільної діяльнос..ті людей що сягає своїм корі..ям у найдавніші часи людс..кої історії. Як один із провідних жанрів народної оповідної творчості ка..ка відіграла важливу роль у розвитку писемнос..ті. В..ховні можливості її ва..ко п..р..оцінити.

морфологiя

2. Випишіть з тексту по одному іменнику чоловічого, жіночого та середнього роду. Провідміняйте їх в однині та множині. 3. Зробіть морфологічний розбір виділеного іменника.

§ 20. РЗМ Усний твір-опис природи за картиною 130. Дайте відповіді на питання та виконайте завдання:

Катерина Білокур. Хата в Богданівці

– Що вам відомо про Катерину Білокур? – Які види образотворчого мистецтва ви знаєте? – До якого жанру належить картина «Хата в Богданівці»? – Чи можна визначити тему художнього полотна? – Що зображено на картині? – У чому проявляється краса рідної природи? – Яка пора року зображена на картині? – Які кольори присутні?

Українська мова

– Що зобразила К. Білокур на передньому плані картини? Чи є це смисловим центром картини? – На що звертає увагу художниця на другому плані? – Зверніть увагу на небо. Опишіть його. – Доберіть епітети до слів: хата, квіти, дерева, небо. – Продовжте речення: 1) Перед нами постає… 2) На краю Богданівки… 3) Автор картини знайомить нас із… 4) Розкішна природа... 5) Квіти, як… 6) Художниця вдало дібрала… – Чи сподобалася вам картина? Чим саме? – Складіть усний твір-опис за картиною, дотримуючись плану: 1) Край рідної Богданівки. 2) Далекий і близький плани картини Катерини Білокур. 3) Використання художницею кольорів як засобу увиразнення основної думки твору. 4) Загальне враження від картини.

§ 21. Прикметник як частина мови Лексична тема: Зимові свята українського народу = ником (рос. имя прилагательное) називається самостійна Прикме т частина мови, що виражає ознаку або властивість предмета і відповідає на питання який? яка? яке? які? чий? чия? чиє? чиї? Прикметник змінюється за родами, числами та відмінками: широкий, широка, широке, широкі, широкого. Вживаючись з іменниками, прикметники узгоджуються з ними у роді (в однині) й відмінку: широкий степ, широкого степу, широкі степи. У реченні прикметники здебільшого виступають у ролі означень, а також іменною частиною складеного присудка: Стояли гарячі сонячні дні. Порядок у нього ідеальний. 131. Випишіть прикметники разом з іменниками, від яких вони залежать. Визначте їх рід, число, відмінок. Багато я бачив гарних людей, але такого, як батько, не бачив. Голова в нього була темноволоса, велика і великі розумні сірі очі, тільки в очах чомусь було повно смутку: тяжкі кайдани неписьменності і несвободи. Скільки він землі виорав, скільки хліба накосив! Як вправно робив, який був дужий і

морфологiя

чистий. Тіло біле, волосся блискуче, хвилясте, руки широкі, щедрі… (О. Довженко) 132. Перепишіть текст, визначте синтаксичну роль прикметників. Мела легка, прозора хурделиця. М’яко поскрипував, вгинаючись під полозками, сніг. Він улігся товстим шаром на гіллі, обліпив віти і стовбури дерев. Усе довкола було іскристо-білим, сяючим, незбагненно чистим і врочистим (Р. Іванченко). 133. Використовуючи подані прикметники, розкажіть про себе. Добрий(а), сміливий(а), лінивий(а), доброзичливий(а), турботливий(а), злий(а), ввічливий(а), самостійний(а), уважний(а), старанний(а). 134. Поставте прикметники, що в дужках, у тому ж числі та роді, що й іменники, від яких вони залежать. Визначте рід, число та відмінок прикметників. Ліс особливо красивий в (сонячний морозний) дні. (Сріблясті) сніг переливається під променями сонця. Над (лісова) стежками білими арками зігнулись під вагою інею стовбури молодих дерев. Ялинки одягли (ошатний білий) шапки. Раптом зірветься така біла шапка з верхівки високої ялини й розсиплеться (срібляста біла) пилом (З журналу).



НАРОД СКАЖЕ, ЯК ЗАВ’ЯЖЕ



Засніжений рік приносить дорідний урожай. Зима сніжна – літо дощове. Страшна зима, як дров нема. Держись, Хома, іде зима! Грудень землю грудить, а хатинки студить. 135. Доберіть до поданих прикметників іменники, а потім – прикметники з протилежним значенням. Зразок: широкий (шлях) – вузький. Довгий, близький, прямий, малий, теплий, високий, хоробрий, рідний.

Українська мова

136. До поданих слів доберіть якнайбільше означень. Складіть з ними речення. За потреби використайте прислів’я з рубрики «Народ скаже, як зав’яже». Поясніть їх значення. Матуся, ранок, річка, зима. 137. Прочитайте текст, виконайте подані після нього завдання. Свята Андрія та Катерини були немовби репетицією до наступних різдвяно-новорічних свят. Свято Катерини відзначалося двадцять четвертого листопада за старим стилем і 7 грудня за новим. У це свято дівчата ворожили про майбутню долю, про шлюб, про здоров’я. На покуті під образами ставили в горщиках гілки вишні чи сливи й чекали, чи розквітнуть вони. Якщо гілки розцвітали до Різдва або Нового року, це було доброю прикметою. На свято Катерини влаштовували веселі вечорниці. Зібравшись у якій-небудь хаті, дівчата варили пшоняну чи макову кашу. Потім по черзі вилазили на ворота, тримаючи у руках горщик з кашею, та запрошували: «Доле, доле, ходи до нас вечеряти!» (За Т. Зеленченко) Словник

укр. немо=вби різдвя=но-новорi=чний прикме=та влашто=вували

рос. будто бы рождественско-новогодний примета устраивали

– Що нового ви дізналися про свята Андрія та Катерини? – Визначте тему та основну думку тексту. – До якого стилю та типу мовлення належить текст? – Запишіть слова фонетичною транскрипцією: якщо, здоров’я. – Випишіть прикметники разом з іменниками, від яких вони залежать. Визначте їх рід, число, відмінок. – Поясніть розділові знаки в останньому реченні. – Зробіть синтаксичний розбір третього речення.

 КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ 1. Яка частина мови називається прикметником? 2. Як змінюються прикметники? 3. Яку синтаксичну роль виконують прикметники у реченні?

морфологiя

§ 22. Якісні, відносні, присвійні прикметники. Повні та короткі прикметники Лексична тема: Зимові свята українського народу За значенням та граматичними особливостями прикметники поділяються на три розряди: як= існі (рос. качественные), віднос= ні (рос. от= ні (рос. притяжательные). носительные), присві й До якісних належать прикметники, що позначають безпосередню ознаку, здатну виявлятися в більшій чи меншій мірі: вродливий, теплий, гарний. До відносних належать прикметники, що виражають незмінні щодо міри вияву ознаки предметів через відношення їх до інших предметів: кораловий риф, шевський спосіб, польський кордон, нижній поверх. Відносні прикметники можуть замінюватися синонімічними іменниками з прийменниками або реченнями: осінній день – день осені, вовняна сукня – сукня з вовни, польова квітка – квітка, що росте в полі. Присвійні прикметники позначають ознаку за приналежністю особі чи тварині: Ігорів щоденник, материна сумка, заяча нора. Присвійні прикметники відповідають на питання чий? чия? чиє? чиї? Прикметники можуть переходити з одного розряду в інший: дерев’яний стіл (відносний) – дерев’яний язик (якісний); заяча нора (присвійний) – заяча шапка (відносний) – заяча душа (якісний). 138. Прочитайте народні прислів'я. Випишіть прикметники, визначте їх розряд за значенням. Які з прикметників означають приналежність людині або тварині? Материн гнів, як весняний сніг: рясно випаде, та скоро розтане. Часом б’ють Хому за Яремину вину. З дурної голови на людську. Не такий страшний вовк, як його малюють. Пізнають вовка і в овечій шкурі (Народна творчість). 139. Подані прикметники запишіть у три колонки: якісні, відносні та присвійні. Розумний, працьовитий, шкільний, зимовий, Олегів, батьків, дерев’яний, порядний, дідусів, мідний, придністровський, лагідний, Петрів, козацький, сміливий, домашній, широкий, учнів, учнівський, батьківський, вовчий, спортивний, солдатський, тижневий, червоний, сусідчин, сусідський.

Українська мова

140. Замініть описові іменники прикметниками. До якої групи за значенням вони належать? Зразок: промінь сонця – сонячний промінь. Завдання на сьогодні, досвід життя, праця Марини, спів птаха, портфель батька, збори батьків, порада матері, сукня матері, скло для вікон, олія з кукурудзи, стіна з каменю, пальто з вовни, меблі з пластмаси. 141. Визначте якісні, відносні та присвійні прикметники. Знайдіть випадки переходу прикметників з одного розряду в інший. Дерев’яний стіл – дерев’яні ноги; батькове майно – батьківська порада; гостре слово – гострий ніж; золотий годинник – золоті руки; заяча лапа – заяча душа; рожева квітка – рожева мрія; тепле повітря – тепла усмішка; чиста блакить – чиста совість. Запам’ятайте! Присвійні прикметники творяться лише від назв істот: – якщо від іменників, що є назвами людей, то використовують суфікси -ів(-їв-): Іванів, Сергіїв, або -ин- (-їн-): материн, Маріїн; – якщо від іменників, що є назвами тварин, то суфікси -ач- (-яч-): собачий, котячий, або -ин- (-їн-): качиний, солов’їний.

142. Від поданих іменників утворіть присвійні прикметники. Батько, мати, брат, сестра, дід, бабуся, онук, учень, сторож, друкар, директор, учитель, касир, кобзар, орел, змія, птах, лебідь. 143. Утворіть присвійні прикметники від власних імен, запишіть їх. Поясніть можливі зміни приголосних. Валя, Петрик, Іванко, Ніна, Вітько, Наталка, Сергійко, Юля, Дмитрик, Люда, Микола, Ліля, Лариса, Алла, Володя, Світлана, Віта, Одарка, Тетянка. В українській мові наявні повні форми прикметників (дрібний, ясний, потрібний), що відмінюються, і короткі (дрібен, ясен, потрібен), які виступають у Н.в. і Зн.в. однини чоловічого роду. Короткі форми вживаються переважно в розмовній мові, віршах і народній творчості: Зелен стан, красен стан, славен краю Дагестан (Тичина). Пливе човен води повен. Короткі форми зустрічаються, як правило, серед якісних прикметників. Повні форми прикметників бувають нестягнені (добрий, добрая, добреє, добрії) і стягнені (добра, добре, добрі).

морфологiя

144. Прочитайте речення. Знайдіть короткі форми прикметників. У чистім полі біл камінь лежить, ой на тім каменю сиз орел сидить. Що там холод, як козак молод! Обмок, як вовк, обкис, як лис, голоден, як собака! Коли люб, гарний шлюб. Хто малого не шанує, той великого не варт. Як будеш годен, то не будеш голоден. Не винен цвях, що лізе у стіну, коли по голові обухом б’ють. Турбот повен рот (Нар. тв.). 145. Від поданих повних якісних прикметників утворіть короткі прикметники. Молодий, золотий, срібний, дрібний, ясний, дужий, славний, повний, веселий. 146. Прочитайте текст, виконайте подані після нього завдання. Серед осінньо-зимових свят виділяється, мабуть, найцікавіше – день Андрія Первозванного, чи, як його ще називають у народі, Калита. Свято припадає на 13 грудня та є логічним продовженням молодіжних гулянь, де юнаки й дівчата шукали собі пару для майбутнього подружнього життя. До прийняття християнства свято називали Калитою. Потім первісна назва була замінена на свято Андрія Первозванного. За стародавньою християнською легендою апостол Андрій Первозванний проповідував християнство в Царгороді, на узбережжі Чорного моря та околицях Києва. У староукраїнському літописі, що датується ХІІІ століттям, знаходимо такий переказ: «Андрій навчався у Синопі. Коли прийшов до Корсуня, побачив, що з Корсуня близько до Дніпрового гирла. І пішов у Дніпрове гирло. Відтіль поплив угору Дніпром та принагідне прийшов і став під горами на його березі. Уставши вранці, сказав до учнів, що були з ним: «Чи бачите ці гори? На цих горах засяє ласка Божа і буде великий город, і Бог збудує багато церков». І, вийшовши на ці гори, поблагословив їх і поставив хрест, і, помолившись Богові, зійшов з цієї гори, де пізніше був Київ. І поплив угору Дніпром…». Таким чином, як переповідає переказ, апостол Андрій першим приніс християнську віру в Київ. Там на честь святого Андрія Первозванного і з’явилося свято. Звичаї й обряди в день цього святого мають дохристиянський характер: ворожіння, заклинання, ритуальне кусання калити (коржа з білого борошна). (За А. Плевницькою)

Українська мова Словник укр. подру=жнє життя пе=рвісний дату=ється відтi=ль = чином = таким ворожi=ння

рос. супружество изначальный датируется оттуда таким образом гадание

– Що ви знаєте про свято Андрія Первозванного? З якими традиціями та звичаями ви знайомі? – До якого стилю та типу мовлення належить поданий текст? – Усно перекажіть текст. – Випишіть з перших восьми речень прикметники. Визначте їх рід, число, відмінок, вкажіть розряд за значенням. – Зробіть синтаксичний розбір останнього речення.

 КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ 1. За якими ознаками можна відрізнити якісні, відносні та присвійні прикметники? 2. Чим зумовлений перехід прикметників одного розряду в інший? 3. Яка особливість характерна для коротких форм прикметників?

§ 23. РЗМ Переклад тексту художнього стилю з елементами опису природи 147. Прочитайте текст. Виконайте подані після нього завдання. Дети прибежали домой и, перебивая друг друга, стали рассказывать о своём открытии: – Мама, мы нашли странный цветок! – Он растёт за домом, около клёна с красными листьями. – Мы не знаем его названия. Белое колесико с жёлтой сердцевинкой. Он похож на маленькое солнце с белыми лучами. Ты не знаешь, что это за цветок? И они зашагали к клёну с красными листьями. Присели на корточки и стали разглядывать цветок, неожиданно распустившийся в саду. Цветок дей-

морфологiя

ствительно был похож на белое колёсико с жёлтой сердцевинкой, но и на солнце с белыми лучами тоже. – Значит, не ты посадила его? – сказали дети, и в голосе их прозвучало разочарование. Они стали ждать отца. Когда отец вернулся с работы, оказалось, что никаких цветов он не сажал. Он долго рассматривал незнакомое растение. Измерил рост стебля и диаметр колесика. Все тщательно записал в книжечку и наконец сфотографировал открытие своих детей. А дети терпеливо ждали, что скажет отец. – Вероятно, семечко этого цветка занесло ветром из жарких стран, где растет много экзотических цветов. Приходили соседи, разглядывали таинственного новосёла. Одни говорили, что в природе появился новый вид. Другие не исключали, что цветок – инопланетянин, семечко занесло на Землю потоком космических частиц. Третьи глубокомысленно молчали. Но никого цветок не оставил равнодушным. И тогда вспомнили о бабушке. Бабушке было сто лет. Бабушка долго смотрела на цветок и молчала. Потом сняла очки, словно они мешали ей рассмотреть удивительное растение, и дети заметили на глазах у бабушки слёзы. – Это ромашка, – тихо сказала бабушка. (По Ю. Яковлеву) Словник укр. перебива=ючи = о=дного один відкриття= коліща=тко схо=жий ру=шили розчарува=ння стебло= = насінина, насіння глибокоду=мно = екзотичний = таємничий = новосел схиля=тися до ду=мки = байдужий = наче = дивовижний, надзвича=йний

рос. перебивая друг друга открытие колесико похож зашагали разочарование стебель семечко глубокомысленно экзотический таинственный новосел не исключать равнодушный словно удивительный

Українська мова

– До якого стилю та типу мовлення належить поданий текст? – Визначте тему та основну думку тексту. – Дайте назву тексту. – Стисло перекажіть текст українською мовою. – Перекладіть текст.

§ 24. Ступені порівняння якісних прикметників Лексична тема: Зимові свята українського народу 148. Розгляньте таблицю. Розкажіть про ступені порівняння якісних прикметників та їх творення. Ступені порівняння якісних прикметників Ступені порівняння

Форма Проста

Вищий Складена

За допомогою суфіксів -іш-, -ш-

Приклади мудрий – мудріший; легкий – легший

Додаванням до звичайного прик- мудрий – більш метника слів більш (менш) мудрий; легкий – менш легкий

Проста

Додаванням до прикметників вищого ступеня префікса най-. Значення вищого ступеня можна посилити частинами як-, що-

мудрий – наймудріший; якнаймудріший, щонаймудріший

Складена

1) Додаванням слів найбільш, найменш до звичайного прикметника. 2) За допомогою прикметників вищого ступеня і слів від усіх, над усе

найбільш мудрий; найменш легкий; мудріший від усіх; легший над усе

Найвищий

Спосіб утворення

149. Запишіть речення. Прикметники вищого та найвищого ступенів підкресліть. Яку міру ознаки кожен з цих прикметників виражає? Свій сухар смачніший від чужих пирогів. Найсмачніший хліб від свого мозоля. Правда ясніша від сонця. Найдорожча пісня, якою мати колисала. Добрий сусід – найближча родина. З усієї рідні мати найбільш рідна. Добрий

морфологiя

чоловік надійніший кам’яного мосту. Є знайомі й приятелі, та друг – більш надійний (Нар. тв.). 150. Від поданих слів утворіть вищий ступінь порівняння прикметників, запишіть в одну колонку форми з суфіксом -ш-, а в другу – з суфіксом -іш-. Далекий, широкий, дешевий, новий, старий, рідкий, гіркий, тонкий, товстий, гладкий, глибокий, мілкий, зелений, тихий, вигідний. Запам’ятайте! Не мають ступенів порівняння якісні прикметники: 1) з суфіксами -ав-, -яв-: білявий, чорнявий; 2) з суфіксами -уват-, -юват-: білуватий, синюватий; 3) з суфіксами -еньк-, -есеньк-, -езн-, -енн-: біленький, тонесенький, здоровенний; 4) з префіксом пре-: предобрий; 5) прикметники, що мають ознаку, яка не може проявлятися в більшій чи меншій мірі: сліпий, сивий, хворий, кривий, живий.

151. З наведених прикметників випишіть ті, що не утворюють ступенів порівняння. Свою думку обґрунтуйте. Старезний, зеленавий, старуватий, маленький, охайний, свіжий, прекрасний, крутий, рідкуватий, дрібнесенький, талановитий, пахучий, видний, синій, милий, здоровенний, кривий. При творенні вищого ступеня порівняння за допомогою суфікса -шприкметникові суфікси -к-, -ок-, -ек- випадають: тонкий – тонший, широкий – ширший, далекий – дальший. Перед суфіксом -ш- кореневі приголосні [г], [з] змінюються на [ж], а [с] – на [ш]. Суфіксальний [ш], у свою чергу, змінюється на [ч]: дорогий – дорожчий; вузький – вужчий; високий – вищий; дужий – дужчий. В окремих випадках форми вищого ступеня творяться за допомогою інших основ: поганий – гірший, гарний – кращий, великий – більший. Такі форми називаються суплетивними. Не творяться форми ступенів порiвняння за допомогою слова самий (самий відомий – неправильно), не можна поєднувати способи творення простої та складеної форм: більш кращий (слід більш красивий).

Українська мова

152. Перепишіть, утворюючи від поданих у дужках прикметників форми вищого та найвищого ступенів порівняння. Використані суфікси та префікси виділіть. Любов (сильний) смерті. У друга вода (солодкий) від вражого меду. Долі і (швидкий) конем не об’їдеш. Здоров’я – (дорогий) скарб. Нащо (хороший) скарб, як у сім’ї лад? І (великий) люди мали (малий) колиску. Перші кроки (тяжкі). Слабий та малий (старший) в хаті. Зі всіх скарбів (цінний) є молодість (Нар. тв.). 153. Від поданих прикметників утворіть форми вищого й найвищого ступенів порівняння. З двома на вибір складіть речення. Сильний, дужий, високий, малий, гарний, хороший, низький, великий, поганий, добрий. 154. Прочитайте речення. З’ясуйте, чи правильно в них ужиті ступені порівняння прикметників. Запишіть, виправляючи помилки. Аргументуйте свій вибір. 1) Найбільш досконаліший проект щодо захисту навколишнього середовища був виданий Академією наук України. 2) Поганіший настрій у мене тоді, коли йде дощ. 3) Груші солодші, ніж яблука. 4) Річка ширша від ставка. 5) Наш край самий красивий. 155. Прочитайте текст, виконайте подані після нього завдання. У давніші часи навчальний процес розпочинався взимку – 1 грудня за старим стилем (14 – за новим). Це день святого пророка Наума. То була найзручніша пора здобувати освіту для сільських дітей, оскільки вже завершено найосновніші сільськогосподарські роботи. За народними віруваннями, Наум – покровитель розуму, знань і доброчинства. Селяни вважали: якщо на святого пророка розпочати навчальний процес, то дитина краще засвоюватиме науку, а відтак набереться умарозуму. З цього приводу казали: «Пророк Наум наведе на ум». Напередодні Наума батьки одвідували дячка (пізніше – вчителя) і зголошувалися про оплату. Вона регулювалась умовою, визначеною звичаєвим правом: за науку сина чи дочки потрібно було забезпечити вчителя дровами на зиму, обдарувати салом чи ковбасами на Різдвяні свята, допомагати в нагальних

морфологiя

роботах під час жнив. Ввечері до «кашоїда» мав прийти хрещений батько з букварем. Посеред хати ставили діжу, застеляли її кожушком, і гість, взявши ножиці, підстригав хрещеника – «щоб добре в голову йшла наука». Роблячи перший відстриг, він казав: – Батюшко Наум, виведи синка на ум. Після цього сідали за стіл і завчали напам’ять кілька літер. Господиня тим часом готувала пшонянку як ознаку доброго навчання – «бо треба чимало каші з’їсти, щоб знання опанувати». Перед сном майбутнього учня купали в ночвах, змивали в зіллі голову і готували новеньку сорочку (В. Скуратівський). Словник

укр. здобува=ти засво=ювати напередо=дні одвi=дувати

рос. приобретать, овладевать усваивать накануне навещать, посещать

– Визначте тему та основну думку тексту. – Усно перекажіть текст. – Поясніть значення словосполучення звичаєве право. – Запишіть слова фонетичною транскрипцією: краще, її, майбутнього. – Зробіть розбір слова за будовою: навчальний. – Випишіть з тексту іменник першої відміни твердої групи, провідміняйте його в однині та множині. – Випишіть прикметники вищого та найвищого ступенів порівняння. Визначте їх рід, число та відмінок. – Зробіть синтаксичний розбір останнього речення.

 КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ 1. Як утворюється проста форма прикметників вищого й найвищого ступенів порівняння? 2. Як утворюється складена форма вищого й найвищого ступенів порівняння прикметників?

Українська мова

3. Які прикметники не утворюють ступені порівняння? Чому? 4. Які зміни можуть відбуватися при творенні простої форми вищого ступеня порівняння прикметників?

§ 25. Відмінювання прикметників Лексична тема: Зимові свята українського народу За характером кінцевих приголосних основи прикметники поділяються: Тверда група

М'яка група

Прикметники, основа яких закінчується на твердий приголосний, у Н.в. однини мають такі закінчення:

Прикметники з основою на м'який приголосний, у Н.в. однини мають такі закінчення:

чол. рід

жін. рід

сер. рід

чол. рід

жін. рід

сер. рід

-ий

-а

-е

-ій

-я

-є

зелений

березова

ведмеже

синій

мужня

порожнє

156. Перепишіть текст, розставляючи розділові знаки та вставляючи на місці крапок пропущені букви. Підкресліть прикметники, визначивши відмінок кожного, виділіть закінчення. Коли ро..почалася визвольна війна проти польської шляхти мужній Іван Богун був уже в зрілих літах. Разом із юними синами Богун вступив до Запорозького війська. Гетьман пр..значив відважного воїна полковником на древньому Поділлі щоб він згуртував народ для боро..ьби. До братніх порад полковника Хмельницький дуже пр..слухався. Про незабутні подвиги Богуна в народі складали легенди й пісні (З журналу). 157. Запишіть прикметники у дві колонки: в першу – твердої групи, в другу – м’якої групи. Гарний, братній, ближній, любий, тямущий, путній, довгий, схожий, дружний, дружній, лагідний, справжній, сестрин, сусідський, коротший, домашній, глухий, величний, середній.

морфологiя Відмінкові закінчення прикметників Однина Відмінки

Н. Р. Д. З. О. М.

Чоловічий та середній рід Тверда група

М’яка група

ясний, ясне ясного ясному Н. або Р. ясним (на) ясному

синій, синє синього синьому Н. або Р. синім (на) синьому

Відмінки Н. Р. Д. З. О. М.

Жіночий рід Тверда група

М’яка група

ясна ясної ясній ясну ясною (на) ясній

синя синьої синій синю синьою (на) синій

Множина ясні ясних ясним Н. або Р. ясними (на) ясних

сині синіх синім Н. або Р. синіми (на) синіх

У середньому роді прикметники мають такі самі закінчення, як і в чоловічому, за винятком лише називного – знахідного відмінків, де в сер. роді виступає закінчення -е, -є. 158. Подані словосполучення поставити у родовому та орудному відмінках однини. Виділіть відмінкові закінчення прикметників та іменників. Висока круча, вужча межа, гаряча каша, простора площа, родюча вишня, пахуча груша, розкішна черешня, лагідна теща, боязка миша, заяча душа, ведмежа послуга, теляча покірність, овеча вдача, вовча паща, ближня дача. 159. Перепишіть, ставлячи подані в дужках словосполучення в потрібній формі. Бачу (талановиті діти). Люблю (барвисті квіти). Сумую за (рідні обличчя). У захопленні від (народні перекази). Переймаюсь (незабутні враження). 160. Провідміняйте прикметники. Весняний, Маріїн, подорожній, ближня, художні, міцна, майстерні.

Українська мова

Орфограма Букви и, і в закінченнях прикметників у множині

Морфологічний розбір прикметника Схема розбору 1. Слово в тексті. 2. Частина мови. 3. Початкова форма (називний відмінок однини чоловічого роду). 4. Розряд (якісний, відносний чи присвійний). 5. Ступінь порівняння (для якісних прикметників). 6. Рід. 7. Число. 8. Відмінок. 9. Група (тверда чи м’яка). 10. Форма (повна чи коротка). 11. Синтаксична роль. 12. Вимова і написання. Зразок розбору І разом з солодкою вогкістю в одно зіллявся смак гіркої трави... (М. Коцюбинський). Зразок усного розбору Солодкою (вогкістю) – прикметник, початкова форма – солодкий, якісний, жіночий рід, однина, орудний відмінок, тверда група, повна форма, у реченні виконує роль означення; вимовляємо соло[тк]ою, а пишемо солодкою. Зразок письмового розбору Солодкою (вогкістю) – прикметник, поч. форма – солодкий, як., ж. р., одн., О. в., тв. гр., повна форма, означення.

морфологiя

161. Випишіть прикметники, зробіть їх морфологічний розбір. 1) Летять рожеві снігурі, мов яблуневі квіти (Л. Дмитренко). 2) Широкі, без меж колосисті поля, в них тонуть, мов лебеді, хати (В. Бичко). 3) Тоненькі ялинки розбрелися по схилах гір (О. Гончар). 4) Рожево-сиза мла оповиває степ (М. Рильський). 162. Прочитайте текст, виконайте подані після нього завдання. Святий Миколай в Україні – один із тих святих, якого пошановують нарівні з Богом і Пресвятою Богородицею. Його вважають за найскорішого помічника. Святий Миколай був присланий на землю допомагати людям у їх повсякденних клопотах і бідах. Він рятує тих, хто потопає на морі, і тих, що загрузли в болоті та збилися з дороги, оберігає обійстя від злодіїв і напасників. За те Святого Миколая люди люблять і славлять. Особливо радіють йому сьогодні в школах та садочках, де дітвора чекає подарунків, що тихесенько кладе їх Святий Миколай під подушку. Святий Миколай «на небі не сидить, а на землі діло робить», – повідує нам народна легенда. Звірята в його присутності миролюбні: «Сидить заєць поруч з вовком і не боїться його». До того ж і вдягнений він по-простому: «Аж за четвертим разом з’явився Миколай перед Богом: в старій свиті, мотузком підперезаний, чоботи в болоті, руки брудні… – Де ти був? – спитав Бог. – Помагав мужикові воза з багна витягнути…» Миколай допомагає нужденним, роздає дарунки і намагається бути непомітним, якомога менше звертати на себе увагу (Н. Данилевська). Словник

укр. пошано=вувати кло=поти обi=йстя напа=сник нужде=нний

рос. почитать хлопоты, заботы усадьба, двор враг нуждающийся, убогий

– До якого стилю та типу мовлення належить поданий текст? Свою відповідь обґрунтуйте. – Усно перекажіть текст.

Українська мова

– Провідміняйте прикметники: святий, народна, брудні. – Зробіть морфологічний розбір виділених слів.

 КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ 1. Які прикметники належать до твердої, а які – до м’якої групи? 2. Які особливості відмінювання прикметників твердої групи? 3. Які особливості відмінювання прикметників м’якої групи?

§ 26. Творення прикметників. Правопис суфіксів прикметників Лексична тема: Зимові свята українського народу Прикметники, як і іменники, поповнюються новими словами. Основними способами творення прикметників є: 1) суфіксальний: осінь – осінній; 2) префіксальний: багатий – пребагатий; 3) префіксально-суфіксальний: будинок – надбудинковий; 4) складання основ: поле захищати – полезахисний; 5) перехід дієприкметників у прикметники: колючий. 163. З’ясуйте способи творення поданих прикметників. Перепишіть, виділивши твірні основи та морфеми, за допомогою яких утворено прикметники. Передосінній, премудрий, неграмотний, київський, чесний, придорожній, безхмарний, яскраво-червоний, синьо-жовтий, кароокий, круглолиций. 164. Від поданих слів утворіть прикметники за допомогою префіксів пре-, при-, не-. Поясніть їх правопис. Зразок: добрий – предобрий, недобрий. Здоровий, вільний, модний, щасливий, міський, гіркий, далекий, давній, шкільний, дорожній. 165. Від поданих якісних прикметників утворіть слова з різними смисловими відтінками у значенні, використовуючи суфікси -еньк,

морфологiя

-есеньк-, -ісіньк-, -усіньк- (-юсіньк-), -уват-, -ущ- (-ющ-), -енн-, -езн-, -елезн-. Зразок: старий – старенький, старесенький, старісінький, старуватий, старющий, старезний. Білий, синій, радий, молодий, мокрий, кислий, широкий, короткий, повний. 166. Утворіть відносні прикметники від власних назв за допомогою суфікса -ськ-. Зверніть увагу на чергування приголосних звуків при додаванні суфікса -ськ-. Поясніть орфограми у прикметниках. Зразок: Галич – галицький. Рига, Запоріжжя, Буг, Чехія, Рибниця, Прилуки, Гадяч, Париж, Острог, Золотоноша, Миколаїв, Одеса. 167. Утворіть прикметники від поданих сполук, виділіть засоби словотворення. Поза уроком; поза чергою; при садибі; за морем; при березі; між школами; між континентами; за горами; понад план; на скелі; од віку; над хмарою; жовтий і зелений; кислий і солодкий; блідий і рожевий. Правопис суфіксів прикметників: 1) у суфіксах з відтінком здрібнілості чи пестливості -еньк-, -есеньк-, -ісіньк-, -юсіньк- та в суфіксах -ськ-, -цьк-, -зьк- завжди пишеться м’який знак: жовтенький, білісінький, український, козацький; 2) у суфіксах з відтінком неповного вияву ознаки -уват-, -юват- пишуться літери у, ю: білуватий, синюватий; 3) суфікси -ев-, -єв- пишуться в прикметниках, основа яких закінчується на м’який приголосний або на ж, ч, ш, якщо наголос падає на основу: грудень – грудневий, життя – життєвий, плюш – плюшевий; 4) суфікс -ов- пишеться в прикметниках, основа яких закінчується на твердий приголосний або якщо наголос падає на закінчення: дуб – дубовий, стиль – стильовий; 5) суфікс -ичн- пишемо в словах іншомовного походження за правилом «дев’ятки»: систематичний, фізичний.

Українська мова

168. Перепишіть прикметники, підберіть до них твірні основи та виділіть словотвірні суфікси. Які суфікси надають прикметникам значення пестливості? Які – неповноти ознаки? Розумненький, ріднесенький, простісінький, товстуватий, синюватий, грубуватий, шахраюватий, малюсінький, вірнесенький, короткуватий, молодцюватий, злодійкуватий. Орфограма Букви ь, е, є, и, і, о, у, ю в суфіксах прикметників 169. Перепишіть, на місці крапок уставляючи пропущені букви. Килим..вий, оранж..вий, меланж..вий, обряд..вий, обруч..вий, леген..вий, млин..вий, спарж..вий, мигдал..вий, фарш..вий, спориш..вий, магні..вий, ківш..вий. 170. Прочитайте текст, виконайте подані після нього завдання. Новий рік – одне з найдавніших, найпопулярніших календарних свят, яке в Україні ще з кінця ХІV сторіччя відзначається 1 січня. Новорічні традиції серед українців носили змішаний язичницько-християнський характер. Новорічне свято вважалося чарівним часом, коли присутні душi померлих родичів, небо відчинено, до Бога можна звертатися з будь-яким проханням. Люди вірили в те, що характер новорічного свята впливає на долю всього року. У перший день Нового року і дорослі, й діти ходили від хати до хати, символічно засіваючи хлібні зерна, та бажали господарям щастя, здоров’я, щедрого врожаю (За Т. Зеленченко). Словник

укр. змi=шаний проха=ння вплива=ти

рос. смешанный просьба влиять

– Усно перекажіть текст, доповнюючи його розповіддю про те, як святкують Новий рік у вашій родині. – Зробіть фонетичний розбір слова відзначається. – Випишіть з тексту прикметники разом з іменниками, від яких вони залежать. Визначте їх рід, число, відмінок. Вкажіть спосіб словотворення прикметників.

морфологiя

– Зробіть розбір слів за будовою: найдавніший, новорічне. – Випишіть з тексту два словосполучення, зробіть їх синтаксичний розбір.

 КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ 1. Назвіть способи словотворення прикметників. Наведіть приклади. 2. Який спосіб творення прикметників є найпродуктивнішим? Чому? 3. Від яких частин мови найчастіше утворюються прикметники?

§ 27. РЗМ Усний переказ тексту з елементами опису приміщення = Внутрішній вигляд приміщення називається інтер’єром. Опис приміщення допомагає розповісти про життя людей, їх працю та побут, інтереси й захоплення. Часто саме інтер’єр допомагає зрозуміти внутрішній світ людини. У науковому описі приміщення інформація про його розмір, форму, освітлення, колір стін, про наявні в ньому предмети з вказівкою на місце їх розташування подається безсторонньо, ставлення автора до описаного не висловлюється. Мета такого опису – точність і конкретність. Слова вживаються тільки в прямому значенні. У художньому описі передається ставлення автора до описаного приміщення. Нерідко автор описує приміщення через сприйняття котрогось із героїв твору. Мета художнього опису приміщення – викликати певне ставлення до нього чи людини, яка тут мешкає або працює. У такому описі всебічно використовуються художні засоби.

171. Прочитайте. З’ясуйте стиль кожного з уривків, свою думку обґрунтуйте. 1. Внутрішній кут української хати з одного боку від вхідних дверей завжди займала вариста піч. По діагоналі від печі влаштовували парадний кут (покуть, святий вугол). Тут розміщували ікони, прикрашені тканими або вишиваними рушниками. Під іконами вздовж бічної (причілкової) стіни ставили стіл. Біля столу попід тильною (задньою) стіною розміщували довгу дерев’яну лаву. Збоку від столу знаходилася скриня (З довідника).

Українська мова

2. Уступили в хату. Низенька вона, невеличка, зате рівно помазана, гладенько вибілена. Піч i вікна обведені кругом жовтою глиною. У кутку біля божниці – покритий білою скатертиною стіл. Кругом стін жовтіють вишарувані, наче з воску, лави. Долівка пісочком присипана. Видно, що щирі хазяйські руки ходили коло цього невеличкого гнізда (За Панасом Мирним). 172. Прочитайте текст, виконайте подані після нього завдання. Житла в Україні споруджували найрізноманітніші. Січовики жили в куренях. Так називалася казарма, де мешкали члени одного військового угрупування. Це була курна хата без димаря. Старі запорожці, що відійшли від військових справ, оселилися в бурдюгах. Це були глиняні хатинки. Вони ніколи не зачинялися й завжди були готові прийняти гостей. Та символом України стала біла хата. Чепурними боками пишалася вона серед зелених вишневих садочків. Внутрішній кут такої хати з одного боку від вхідних дверей займала вариста піч. По діагоналі від печі влаштовували покуть. Тут розміщувалась божниця, на поличці стояли образи. Їх прикрашали вишитими рушниками. Уздовж бічної стіни під іконами ставили стіл. Біля столу розміщували довгу дерев’яну лаву. Збоку від стола знаходилася скриня. Між піччю та бічною стіною будувався дерев’яний настил на стовпчиках. Це був піл. У протилежному від печі кутку, часто біля дверей або над ними, розміщувався мисник. Це були полиці чи невелика шафка для посуду. Привабливий вигляд оселі відбивався на характерах членів родини, на їх стосунках (З журналу). Словник

укр. спору=джувати ме=шкати угрупува=ння = чепурний пиша=тися прива=бливий відбива=тися

рос. строить проживать группировка опрятный красоваться привлекательный отражаться

100

морфологiя

– До якого стилю та типу мовлення належить поданий текст? – Поясніть значення слів: символ, діагональ. – Доберіть синоніми до слів: чепурний, прикрашати, розміщувати, привабливий. – Усно перекажіть текст за планом: 1. Різноманітні житла. 2. Курна хата. 3. Бурдюги старих запорожців. 4. Символ України. 5. Вариста піч. 6. Покуть. 7. Стіл під іконами. 8. Лава біля стола, скриня. 9. Піл. 10. Мисник. 11. Привабливий вигляд оселі.

§ 28. Не з прикметниками. Букви н та нн у прикметниках Лексична тема: Зимові свята українського народу Не з прикметниками пишеться разом: 1) якщо прикметник без не не вживається: невгамовний, нещадний; 2) якщо прикметник з префіксом не- можна замінити синонімом: недалекий (близький). Не з прикметниками пишеться окремо: 1) якщо є протиставлення: не широкий, а вузький; 2) якщо між не і прикметником можна вставити слова є, був: Ранок був не холодний (Ранок не був холодний). 173. Перепишіть, розкриваючи дужки. Поясніть написання прикметників з не. Дружній череді вовк (не)страшний. Хто по морю плавав, тому калюжа (не) страшна. В чужій стороні і весна (не)гарна. (Не)дурний крук, щоб випустив з рук. Питай (не)старого, а бувалого. Пильнуй свого носа, а (не)чужого проса. Із своєї печі і дим (не)гіркий. Сюди ник, туди ник – та й день (не)велик. (Не) чепурна хата вбранням, а щедра частуванням. У (не)любої куми (не)смачні

101

Українська мова

пироги. Хоч їж, хоч дивись, а щоб ціле було і (не)голодний був. Б’є (не)дужий, а сміливий. (Не)рада коза на торг, а ведуть. Наговорив три мішки гречаної вовни і всі (не)повні (Нар. тв.). Орфограма Не з прикметниками 174. Закінчіть речення. 1) Наше село не багате, а … . 2) Розмова була не гомінка, а ... . 3) Чоловік він був не говіркий, а ... . 4) Трапляються ще люди не вибагливі, а ... . 175. Спишіть, знімаючи риску. Поясніть правопис прикметників. Не/безпечний; не/бідний; не/вблаганний; не/вгамовний; не/веселий, а сумний; не/гарячий, а холодний; не/нависний; не/популярний; не/рідний, а чужий; не/втішний. 176. Поясніть значення кожного з поданих фразеологізмів. Поясніть написання прикметників з не. З 2-3 фразеологізмами складіть й запишіть речення. Не вартий дірки з бублика; невичерпне джерело; непам’ятуща голова; не хороброго десятка; лобом неширокий. 1. У прикметниках пишемо нн, якщо основа закінчується, а суфікс починається на н: закон-н-ий, цін-н-ий. 2. Наголошені прикметникові суфікси -анн-, (-янн-), -енн- пишемо з двома буквами н: незліче=нний, невблага=нний. Слід відрізняти від слів, де наголос не падає на суфікс: нездійсне=нний – нездi=йснений. 3. Ненаголошені прикметникові суфікси -ан- (-ян-), -ен- пишемо з однією буквою н: глиняний. 4. Суфікси -ин-, -ін- (-їн-), що вживаються у присвійних і відносних прикметниках, пишуться з однією н: солов'їний, качиний, пташиний. 177. Перепишіть речення. Підкресліть прикметники, поясніть їх правопис. 1) Ой ти світоньку прекрасний, незнищенний, непогасний! (В. Бровченко). 2) Благословенне слово, що гартує! (Леся Українка). 3) В мріях моїх нездійсненних завжди панує весна. В мріях моїх незбагненних лиха і зради нема! (С. Червін). 4) І зірок незліченні отари миготіли мені в саду. Диких орд

102

морфологiя

незлічені навали розтрощили пращури мої… (В. Симоненко). 5) Моя печаль неподоланна в безмежжі зим і чужини… (С. Черкасенко). 6) І кликав до помсти кобзарський нескорений спів… (Л. Забашта). 7) Звичайно, невблаганний технічний прогрес наклав свій відбиток і на околиці міста (О. Глушко). 178. Утворіть від поданих іменників прикметники з суфіксом -н-, -ан-, -ян-, -ін-, -ин-, -ен-, -нн-, -їн-. Поясніть їх написання. Сон, стіна, ранок, туман, осінь, день, вино, зміна, причина, ціна, глина, пісок, сила, сокіл, голуб, змія, скло, дерево, буква, звір, весна, вогонь, пісня. Орфограма Н і нн у прикметниках 179. Перекладіть українською мовою, порівняйте написання слів в обох мовах. Стенной, травяной, оловянный, стеклянный, деревянный, багряный, румяный, ветреный, зеленый, юный, торфяной, туманный, голубиный, старинный. 180. Прочитайте текст, виконайте подані після нього завдання. На різдвяний Свят-вечір готували 12 пісних страв, серед яких обов’язково мали бути борщ, риба, гриби, пироги з квасолею та капустою, страви з картоплі та узвар. Як тільки на небосхилі з’являлась перша зірка, всією родиною сідали за багатий стіл. Після щирого обіду невгамовна молодь йшла з вечерею до хрещених батьків, бабусь, дідусів і дядьків. Вважали, що той, хто за вечерею чхне, той буде здоровий цілий рік. За народними віруваннями, на багату кутю приходять і душі померлих. Тому під час вечері на окрему тарілку накладали їм страви, а в чарку наливали узвар. Господарі запалювали вогнища серед двору, щоб померлі батьки на тому світі зігрілися. Дивилися на небо і відгадували прикмети. Коли небо тихе і зоряне – буде врожай на горіхи та ягоди і весь рік буде гарно і тихо. Коли ішов сніг – чекали врожай на яблука. Цього вечора колядували: Коляд, коляд, колядниця, Добра з медом паляниця, А без меду не така – Дайте, дядьку, п’ятака!

(З посібника)

103

Українська мова Словник

укр. стра=ви узва=р = небосхил невгамо=вний

рос. блюда компот из сухофруктов небосклон неугомонный

– Визначте стиль та тип мовлення поданого тексту. – Перекажіть текст. – У тексті наведені слова колядки, яку виконували в Свят-вечір. Які ще колядки ви знаєте? – Випишіть з тексту прикметники, визначте їх рід, число, відмінок. – Утворіть ступені порівняння від прикметника багатий.

 КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ 1. Сформулюйте правила правопису не з прикметниками. Наведіть приклади. 2. За яких умов у прикметниках пишеться суфікс -н- або -нн-? Наведіть приклади.

§ 29. Написання складних прикметників разом і через дефіс Лексична тема: Зимові свята українського народу Складні прикметники пишуться разом: 1) якщо вони утворені від підрядних словосполучень: полезахисний – захищати поле; білолиций – біле лице; вогнестійкий – стійкий до вогню; 2) якщо першим компонентом у них виступає прислівник: важкохворий, внутрішньозаводський. Прикметники з пів-, напів- пишуться разом: піврічний, напівдикий. Складні прикметники пишуться через дефіс: 1) якщо вони утворені складанням основ незалежних одне від одного слів і між ними можна поставити сполучник і: мовно-літературний – мовний і літературний; військово-повітряний – військовий і повітряний;

104

морфологiя

2) якщо вони позначають відтінки кольору і смаку, а також поєднання кольорів: блідо-рожевий, червоно-чорний, гірко-солоний. Виняток становлять слово жовтогарячий (червоногарячий) і прикметники, першою складовою частиною яких виступає слово загальний: загальнонародний, загальнолюдський; 3) складні назви проміжних сторін світу: південно-східний, нордостівський. 181. Випишіть з речень складні прикметники, поясніть їх правопис. 1) Славнозвісною є історія козацького флоту, який інколи нараховував до сотні морських чайок: це плоскодонне дерев’яне судно, зроблене з вербової чи липової колоди, до якого кріпилося 20-40 весел (Р. Мовчан). 2) Навесні, коли з купин витикаються світло-зелені гривки молоденької осоки, сторож мисливської бази Мартин Скряга бере корзину й чимчикує до болота (І. Шпиталь). 3) Панував тоді в нашому славному золотоверхому Києві князь Володимир (А. Лотоцький). 4) Ліс був такий гарний, навіть зимою не здавався смутним, бо проміж чорноліссям було там чимало й сосон, а вони завжди веселять око тим вічнозеленим убранням! (Олена Пчілка). 5) Повітряно-сухий спосіб накриття за допомогою хвої, паперу та плівки забезпечує надійне зберігання теплолюбних троянд узимку (З довідн.). 182. Перепишіть, знімаючи риски. Поясніть написання складних прикметників через дефіс або разом. Багато/віковий, плодово/овочевий, історико/культурний, березово/сосновий, боле/заспокійливий, столярно/механічний, історико/педагогічний, ліво/ бережний, італійсько/французький, татарсько/турецький, воле/любний, ясно/ блакитний, кисло/солодкий, чорно/білий, синьо/чорний, червоно/гарячий, західно/український, вершково/шоколадний. Орфограма Написання складних прикметників разом і через дефіс 183. Від кожної пари слів утворіть складний прикметник, використовуючи сполучний голосний. Поясніть написання складних прикметників. Високе чоло; золоті коси; сивий чуб; п’ять днів; сім років; три поверхи; мова і література; робітники і селяни; український і англійський; хліб і булка; синій і жовтий; блакитний і золотий; ніжний голубий; темний пурпуровий.

105

Українська мова

184. Доповніть речення прикметниками. Перекладіть текст українською мовою. Однажды зимой мы отправились в лес. В (…) бору было тихо. Все покрыто (…) снегом. В (…) воздухе носились (…) (…) пушинки. Ветви украсились (…) инеем. В этом (…) (…) наряде каждая ветка казалась (…). 185. Складіть діалог на одну з тем, використовуючи складні прикметники: «Яка пора року мені найбільше подобається», «Як я провів зимові канікули», «Як я відпочиваю». 186. Прочитайте текст, виконайте подані після нього завдання. Різдво Христове належить до великих християнських свят, які церква відзначає особливо урочисто. Історична наука вважає, що Різдво запозичене християнами з язичницьких культів. У стародавніх релігіях відзначалось народження богів – давньогрецького Діоніса та ін. Дати цих свят припадали на кінець грудня – початок січня, у дні зимового сонцестояння, «повороту до весни». Особливо радісним було Різдво для дітей. Ватаги хлопчиків ходили по хатах з вертепом – маленьким ящиком, обклеєним кольоровим папером, де за допомогою ляльок, закріплених на осі, розігрувалося дійство з двох частин. Одна частина була пов’язана з народженням Христа і біблійними персонажами; друга, світська, включала до свого сюжету житейські історії про Добро і Зло (З посібника). Словник

укр. = урочисто = язичницький вата=га дi=йство

рос. торжественно языческий ватага, шайка действо

– До якого стилю та типу мовлення належить поданий текст? – Що вам відомо про святкування Різдва в українських родинах? А як це свято відзначають у вашій сім’ї? – Чи були поширені у вашій місцевості колядування і щедрування на Різдво і Новий рік? Як колядують зараз? – Розташуйте слова першого речення в алфавітному порядку.

106

морфологiя

– Випишіть з другого речення слово, у якому при словозміні можливе чергування приголосного звука. – Випишіть з тексту складні прикметники, поясніть їх правопис. – Зробіть морфологічний розбір виділених слів.

 КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ 1. Сформулюйте правила написання складних прикметників разом. Наведіть приклади. 2. Які складні прикметники пишуться через дефіс? Наведіть приклади. ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ ЗА ТЕМОЮ «ПРИКМЕТНИК ЯК ЧАСТИНА МОВИ» Варіант 1 1. У якому рядку всі слова – прикметники? а) гордий, третій, веселий б) дужий, сестрин, гарно в) радісний, сонячний, мамин г) солов’їний, радість, джерельний 2. Вкажіть прикметник у простій формі найвищого ступеня порівняння. а) сильніший б) найдобріший в) найбільш вдалий г) добріший 3. У якому рядку всі слова – якісні прикметники? а) кислий, зимовий, літній б) швидкий, батьків, світлий в) лісовий, гіркий, білий г) холодний, добрий, темний 4. У якому рядку всі прикметники належать до твердої групи? а) непривітн..й, хитр..й б) радісн..й, пізн..й в) дуж..й, син..й г) літн..й, зимов..й

Українська мова

107

5. У якому рядку всі прикметники утворюються від іменників за допомогою суфікса -ов-? а) дощ, травень б) груша, казка в) калина, ліс г) кришталь, вишня 6. У якому реченні вжито коротку форму прикметника? а) Зеленеє жито, зелене. Хорошії гості у мене (Нар. тв.). б) Реве та стогне Дніпр широкий, сердитий вітер завива (Т. Шевченко). в) Пливе човен води повен (Нар. тв.). г) Недобра сутінь впала на землю, повіяло холодом (М. Пригара). 7. У якому реченні прикметник з не пишеться разом? а) Не/сивий мудрий, а старий (Нар. тв.). б) Кінь під тобою не/вороний, не/сірий, а золотий (В. Шевчук). в) Микола вже був не/молодий хлопець, а чоловік з довгими вусами, з міцним станом, широкими плечима (І. Нечуй-Левицький). г) Ганна була не/величка з себе, з не/величким лицем, але повновида й кругловида (І. Нечуй-Левицький). 8. У якому рядку прикметник пишеться через дефіс? а) жовто/зелений б) жовто/гарячий в) легко/атлетичний г) лісо/степовий 9. У якому рядку прикметник пишеться з однією літерою н? а) де..ий б) телефо..ий в) глиня..ий г) зако..ий 10. У ролі якого члена речення виступає виділений прикметник? Височенний місяць блищав, наче золотий диск (М. Трублаїні). а) підмет б) присудок в) означення г) додаток

108

морфологiя

Варіант 2 1. У якому рядку всі слова – прикметники? а) талановитий, батьківський, зелений б) далекий, близько, справжній в) материнський, добрий, кожний г) природний, сердитий, чисто 2. Вкажіть прикметник у простій формі вищого ступеня порівняння. а) гарний б) найсмачніший в) рухливіший г) більш глибокий 3. У якому рядку всі слова – присвійні прикметники? а) Тарасів, паперовий, гарний б) братів, фізичний, бронзовий в) Шевченків, медичний, могутній г) материн, Софіїн, сестрин 4. У якому рядку всі прикметники належать до м’якої групи? а) радісн..й, бадьор..й б) мил..й, житн..й в) середн..й, люб..й г) вчорашн..й, колишн..й 5. У якому рядку всі прикметники утворюються від іменників за допомогою суфікса -ев-? а) взірець, липень б) шовк, ситець в) клен, алюміній г) сніг, поле 6. Вкажіть прикметник у повній нестягненій формі. а) могутній б) синє в) широкеє г) міцна

109

Українська мова

7. У якому реченні прикметник з не пишеться окремо? а) Без мистецтва життя було б холодним, (не)затишним, (не)привітним (Л. Смілянський). б) (Не)чутними кроками увійшли в село запашні присмерки (Л. Смілянський). в) В лісі поночіє, але темрява (не)густа, а прозора (Л. Українка). г) Серед ночі я прокинувся від (не)самовитого гусячого крику (І. Багмут). 8. У якому рядку прикметник пишеться разом? а) народно/поетичний б) темно/зелений в) військово/морський г) мовно/літературний 9. У якому рядку прикметник пишеться з двома літерами нн? а) вітря..ий б) здорове..ий в) весня..ий г) солов’ї..ий 10. У ролі якого члена речення виступає виділений прикметник? Навколо туманного острова лежало скуте кригою море (М. Трублаїні). а) підмет б) обставина в) додаток г) означення ЗАВДАННЯ ДЛЯ КОНТРОЛЬНОЇ РОБОТИ ЗА ТЕМОЮ «ПРИКМЕТНИК ЯК ЧАСТИНА МОВИ» Варіант 1 1. Перепишіть текст, вставляючи, де потрібно, пропущені орфограми та пунктограми. Виконайте подані після тексту завдання. Вечір. С..ло л..жить у голубих с..нігах. Во..ники жовтіють у вікнах запашні дими йдуть у небо. В..с..лими ватагами ходять колядники.

110

морфологiя

Виходимо ра(н,нн)ім ранком ідемо крізь темряву в гл..боких снігах із зіркою. А он інша рухаєт..ся ватага, і теж колишет..ся над нею зірка… У хату ступаємо схвил..овано з трепетом. З ус..ого видно що сім..я ч..кала колядників. Для посипа(н,нн)я є в хлопців у к..шенях всяка пашниця: жито, овес, гречка, пш..ниця. Доки посипаємо, викрикуємо в..селу хвалу хаті й родині, на нас дивит..ся мал..ована на до..ці Богородиця. Дивит..ся лагідно оцінює наші стара(н,нн)я і нашу чемність (З посібника). 2. Утворіть ступені порівняння прикметників: веселий, глибокий. 3. Провідміняйте в однині та множині словосполучення ранній ранок. Виділіть закінчення іменника та прикметника. 4. Зробіть розбір слова за будовою: ранній. Варіант 2 1. Перепишіть текст, вставляючи, де потрібно, пропущені орфограми та пунктограми. Виконайте подані після тексту завдання. До нас дійшли свідче(н,нн)я про те що слов..янс..ке плем..я родина і навіть окрема людина мали свої об..р..ги, тобто предмети, які, вважалося, були охорон..цями від хвороб лютого звіра лісових страховиськ блискавки не/врожаю. Люди вірили: якщо ти взяв об..ріг то сміливо рушай і в далеку дорогу і на полюва(н,нн)я. Об..рiг вс..ляв віру в свої ж сили заспокоював робив людину більш впевненою при зустрічі з бідою. Навіть добре озброєне, мужнє і ві..чайдушне козац..ке війс..ко не не/хтувало об..регами, йдучи на ворога. Образи коня птаха символів сонця з..млі води зображали на рушниках одязі на дверях хати. За об..реги вважали ті речі які оточували людину в побуті (З журналу). 2. Утворіть ступені порівняння прикметників: далекий, впевнений. 3. Провідміняйте в однині та множині словосполучення далека дорога. Виділіть закінчення іменника та прикметника. 4. Зробіть розбір слова за будовою: слов’янське.

Українська мова

111

§ 30. РЗМ Письмовий переказ тексту художнього стилю з елементами опису приміщення 187. Прочитайте текст, виконайте подані після нього завдання. Надвечір прочани прийшли в село. Хата, в яку зайшли подорожні, була чи не найкраща на всю вулицю. Вздовж двох стін стояли чисто вимиті ослони. У кутку над столом світилися завішані бiлим рушником образи. Вишиті червоним кінці рушника спадали вниз по обидві сторони. На підлозі сиділа за прядивом дівчина в білій сорочці. Вона колихала ногою підвішену до стелі люльку й наспівувала пісні. Біля запаленої печі метушилася ще не стара жінка в опічку. Видно, це була сама господиня. Подорожні помолилися до образів, а потім уже привіталися з господарями й попросили дозволу переночувати. Хазяйка з українською привітністю просила прочан* сідати й кинулася з ганчіркою обтирати ослони, що й так не були запорошені. Але такий вже обов’язок охайної господині. Старий заговорив з хазяйкою, розповів їй про Київ, про свою дорогу й теперішні врожаї. Маруся підійшла до дівчини й почала з нею свою розмову. Вона спитала молоду господиню, якої вона співала пісні, коли подорожні ввійшли до хати (За П. Кулішем). – Визначте тему та основну думку тексту. – До якого стилю та типу мовлення належить текст? – Поясніть значення слів: піл, ослін, очіпок. – Доберіть синоніми до слів привітність, подорожні. – Поясніть написання слів: прядиво, хазяйка, ввійти, надвечір, вздовж. – Складіть план тексту. – Напишіть докладний переказ тексту за самостійно складеним планом.

* Прочани – люди, що ходили до монастирів на прощу, благали Бога простити їм гріхи.

112

морфологiя

§ 31. Числівник як частина мови Лексична тема: Моє Придністров’я Числівником (рос. имя числительное) називається повнозначна частина мови, до складу якої входять слова, що означають кількість предметів або їх порядок при лічбі та відповідають на питання скільки? котрий? Наприклад: шість, п’ятий, одна шоста. Числівники змінюються за відмінками. Деякі числівники змінюються за родами (два, дві; один, одна, одно); числами (одні, шості – один, шостий). У реченні можуть виконувати роль підмета: Вісім ділиться на чотири; іменної частини складеного присудка: Ти між зірками одна (Сосюра); додатка: Стрілка годинника наближалась до дванадцяти (Бедзик); означення: Перший день війни видався найдовшим (Збанацький). Частіше числівники виступають членами речення у сполученні з іменником: П'ятеро хлопців зайшли до класу. 188. Визначте, до яких частин мови належать подані слова. З’ясуйте їх лексичне значення, граматичні ознаки. Один, одиниця, однина, двійка, половина, десятка, двійня, півсотні, сотий, тисяча, мільйон, роздвоюватися, шестикласник, мільйонер, мільйонний. 189. Прочитайте числівники, правильно їх інтонуючи. 4, 14, 15, 18, 39, 80, 234, 5689, 10 364, 1 138 236. 190. Запишіть прислів’я, замінюючи цифри словами. Поясніть зміст кожного з них. 1) Говорить так, як 3 дні хліба не їв. 2) Працює до 7 поту. 3) Грати 1 скрипку. 4) Знаю, як свої 5 пальців. 5) Робить 5 через 10. 191. Запишіть фразеологізми. Поясніть їх значення. З двома з них складіть речення. Підкресліть числівники. Кований на всі чотири копита; між двох вогнів; обминати десятою дорогою; сім п’ятниць на тиждень; як три дні не їв; як свої п’ять пальців.

113

Українська мова

192. Запишіть речення. Підкресліть числівники. Визначте відмінок та синтаксичну роль числівника. 1) До Червоної книги Придністров’я ввійшли двісті тридцять чотири види тварин та сто вісімдесят видів рослин. 2) Рослинний світ України нараховує близько тридцяти тисяч видів рослин, чотириста десять з яких занесені до Червоної книги. 3) Довжина річки Дністер складає тисячу триста п’ятдесят два кілометри.



НАРОД СКАЖЕ, ЯК ЗАВ’ЯЖЕ



Народ без свободи, як риба без води. Поганому синові батьківщина не в моду. Не шукай долі, а волі. Що країна, то родина. Та земля мила, де мати родила. 193. Прочитайте текст, виконайте подані після нього завдання. Придністровська Молдавська Республіка була проголошена 2 вересня 1990 року. Адміністративно територія ПМР поділена на 5 районів: Кам’янський, Рибницький, Дубоссарський, Григоріопольський, Слободзейський, та 2 міста республіканського підпорядкування: Тирасполь і Бендери. Основна частина території ПМР, за винятком міста Бендери, знаходиться на лівому березі Дністра. Для території ПМР характерний рівнинний рельєф з рідкими балками та яругами. Більш ніж 80% ґрунтів представлено чорноземами. Рослинність степова та лісостепова. Лісовими масивами покрито близько 10% території ПМР. Клімат помірно континентальний, кількість опадів, в середньому, менша за випарування протягом року. Зима коротка, середня температура січня −3.9 °C. Літо довге, спекотне, середня температура липня +21 °C (З газети).

114

морфологiя Словник

укр. підпорядкува=ння = за винятком = яруга о=пади випарува=ння

рос. подчинение за исключением овраг осадки испарения

– До якого стилю та типу мовлення належить поданий текст? – Що ви знаєте про склад населення нашої республіки? Люди яких національностей проживають на території ПМР? – Назвіть державні символи Придністровської Молдавської Республіки. – Назвіть авторів Державного гімну ПМР. – Які мови в нашій республіці проголошено офіційними? – Чи виконується Закон про мови в ПМР? – Розкажіть про наш край, використовуючи прислів’я та приказки з рубрики «Народ скаже, як зав’яже». – Зробіть морфологічний розбір виділених слів. – Випишіть з тексту числівники і запишіть їх словами.

 КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ 1. Яка частина мови називається числівником? 2. Як змінюються числівники? 3. Яку синтаксичну функцію виконують числівники в реченні?

§ 32. Розряди числівників. Групи числівників за будовою Лексична тема: Містами та селами Придністров’я: Рибниця За значенням і граматичними ознаками числівники поділяються на кількісні та порядкові. Кi=лькісні (рос. количественные) числівники означають кількість предметів і відповідають на питання скільки?: два, тридцять, кілька, шестеро, одна друга.

Українська мова

115

Кількісні числівники поділяються на групи: 1) власне кількісні: три, сорок, триста вісімдесят; 2) неозначено-кількісні (рос. неопределенно-количественные): кілька, багато, кількасот; 3) збірні (рос. собирательные): двоє, троє, обидва; 4) дробові (рос. дробные): п’ять шостих, одна ціла три п’ятих. Поря=дкові (рос. порядковые) числівники означають порядок предметів при лічбі і відповідають на питання котрий? (котра? котре? котрі?): перший, вісімнадцятий, п’ятдесят другий. 194. Прочитайте та відгадайте загадки. Випишіть числівники, визначте розряд числівників за значенням. 1) У двох матерів по п’ятеро синів. 2) Живе один батько і тисячі синів має, всім шапки справляє, а собі не має. 3) Один баранець пасе тисячу овець. 4) Плету хлівець на четверо овець, а на п’яте – окремо. 5) Один біжить, другий лежить, третій кланяється (Нар. тв.). 195. Запишіть числівники у дві колонки: в першу – кількісні, а в другу – порядкові. Чотирьох, п’ятьма, дев’яносто сім, перший, третій, сьомий, двоє, четверо, чотириста, один, п’ятнадцять, п’ятий, тисячний, шістдесятьма, шістнадцятий, двадцять третій, сім, десятий, одна друга, три п’ятих. 196. Пригадайте прислів’я, приказки, загадки, скоромовки, у яких є порядкові чи збірні числівники. За будовою числівники поділяються на три групи: прості, складні і складені. Простi= числівники мають один корінь: один, десять, сто, мільйон, багато, перший. Складнi= числівники у своєму складі мають два корені: дев’ятнадцять, двадцять, дев’яносто, двісті, обидва, кільканадцять. Скла=дені числівники складаються з двох або більше простих або складних: сто п’ять, тридцять два, дві тисячі двісті сорок шість, одна друга, вісімдесят третій.

116

морфологiя

197. Випишіть окремо прості, складні та складені числівники. Двадцять, шістдесят, сімдесят, п’ятсот, перший, одна ціла і п’ять сотих, мільйон, сімсот, сімсот тисяч, тридцять два, дев’ять, дев’ятнадцять, вісьмомастами, чотирьохсот, трьомастами двадцятьма, трьома. 198. Випишіть з поданого тексту числівники, визначте їх розряд за значенням та групу за будовою. Соціологи для простоти подали модель нашої планети у вигляді поселення, де живе сто чоловік, при цьому зберегли всі співвідношення між групами людей. Вийшло, що в поселенні Земля живуть п’ятдесят сім азіатів, двадцять один європеєць, чотирнадцятеро північних і південних американців та восьмеро африканців. З них – п’ятдесят дві жінки і сорок вісім чоловіків. Білі становлять одну третю всього населення, решта – дві третіх – інших кольорів. Шестеро зі ста володіють більше одної другої усіх багатств поселення. Читати уміє кожен третій, а банківський рахунок мають лише семеро (З газети). 199. Прочитайте текст, виконайте подані після нього завдання. Рибниця – місто на лівому березі річки Дністер, яке знаходиться у 100 км від Тирасполя. Перші відомості про поселення на території міста відносяться до першої половини XV століття і згадуються в документах 1628 року. Цей населений пункт входив до складу Польського королівства. У 1793 році у результаті другого розділу Речі Посполитої ця територія була передана Росії, а з 1797 року до Жовтневої революції Рибниця входила до складу Молокиської волості Балтського повіту Подільської губернії. У 1938 році Рибниця набуває статусу міста. Станом на 2005 рік населення міста складало 67,3 тис. осіб Рибниця – великий виробничий та промисловий центр. У місті працюють 408 підприємств. Тут розташований найстаріший у Молдові цукровий завод, спиртозавод, металургійний та цементно-шиферний комбінати, завод відцентрових насосів. Після будівництва водоймища та затоплення нижньої частини міста центр був перепланований, і зараз будівлі міста є переважно багатоповерховими. Діє пристань та залізнична станція. Біля водоймища з 1955 року розташована зона відпочинку. У сфері освіти функціонують 12 шкіл, 2 ПТУ та 3 вищих навчальних заклади (З газети).

117

Українська мова Словник

укр. набува=ти = виробничий = підприє мство

рос. приобретать производственный предприятие

– Що нового ви дізналися про місто? – Які визначні пам’ятки історії міста Рибниці ви знаєте? – Запишіть слова фонетичною транскрипцією: території, відносяться, Подільської. – Зробіть морфологічний розбір виділених слів. – Випишіть з тексту числівники, визначте їх відмінок, синтаксичну роль у реченні, розряд за значенням та групу за будовою. – Випишіть з першого речення два словосполучення, зробіть їх синтаксичний розбір.

 КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ 1. Назвіть розряди числівників за значенням. 2. Які ви знаєте групи кількісних числівників? Наведіть приклади. 3. Що означають порядкові числівники? 4. Які бувають числівники за будовою? Як вони пишуться? Наведіть приклади.

§ 33. Відмінювання та написання кількісних числівників Лексична тема: Містами та селами Придністров’я: Кам’янка Всі кількісні числівники змінюються за відмінками. Числівник один змінюється за родами та числами. Н. один (одне) одна одні Р. одного одної (однієї) одних Д. одному одній одним З. Н. або Р. одну Н. або Р. О. одним одною (однією) одними М. (на) одному (однім) (на) одній (на) одних

118

морфологiя

Числівники два, три, чотири у непрямих відмінках (крім знахідного й орудного) мають однакові закінчення: Н. два, дві три чотири Р. двох трьох чотирьох Д. двом трьом чотирьом З. Н. або Р. О. двома трьома чотирма М. (на) двох (на) трьох (на) чотирьох Увага! Числівник чотирма пишеться без м’якого знака! 200. Спишіть. У формі якого відмінка виступають іменники при числівниках два, три, чотири, коли вони вказують на приблизну кількість предметів? Був у місті чотири роки тому. Був у місті років чотири тому. Три роки я не бачив брата. Років три я не бачив брата. Два місяці ми відпочивали біля моря. Місяців два ми відпочивали біля моря. Три місяці тривають літні канікули. Місяців три тривають літні канікули. Числівники від п’яти до тридцяти, від п’ятдесяти до вісімдесяти та кільканадцять, стонадцять, кількадесят у непрямих відмінках мають паралельні закінчення. У складних числівниках п’ятдесят, шістдесят, сімдесят, вісімдесят відмінюється тільки друга частина. Н. п’ять шість сім Р. п’яти і п’ятьох шести і шістьох семи і сімох Д. п’яти і п’ятьом шести і шістьом семи і сімом З. п’ять і п’ятьох шість і шістьох сім і сімох О. п’ятьма і п’ятьома шістьма і шістьома сьома і сімома М. (на) п’яти і п’ятьох (на) шести і шістьох (на) семи і сімох Н. одинадцять Р. одинадцяти і одинадцятьох Д. одинадцяти і одинадцятьом З. одинадцять і одинадцятьох О. одинадцятьма і одинадцятьома М. (на) одинадцяти і одинадцятьох

шістдесят шістдесяти і шістдесятьох шістдесяти і шістдесятьом шістдесят і шістдесятьох шістдесятьма і шістдесятьома (на) шістдесяти і шістдесятьох

Українська мова

119

На кінці простих та складних числівників пишеться м’який знак: шість, двадцять. У складних числівниках у кінці першої частини м’який знак не пишеться: шістнадцять – шістнадцятьом, п’ятдесят – п’ятдесятьом. Виняток: дев’ятьмастами. Числівники сорок, дев’яносто, сто в непрямих відмінках мають закінчення –а: Н. сорок Р. сорока Д. сорока З. Н. або Р. О. сорока М. (на) сорока У складених кількісних числівниках відмінюється кожне слово за своїм типом відмінювання: тридцять п’ять, тридцяти п’яти і т.д. 201. Запишіть, замінивши числа словами. Надпишіть відмінок іменників та числівників. 1) На шкільній ділянці є 16 грядок городини та фруктовий садок з 20 дерев. 2) Група лижників складалася з 40 осіб. 3) Спортивний одяг видали 70 туристам. 4) На 11 грядках посаджено буряки. 5) На районні змагання відрядили 14 учнів нашої школи. 202. Провідміняйте словосполучення. 68 гостей, 12 журналістів, 34 учні, 79 кілограм, 91 ручка. У числівниках на позначення сотень відмінюються обидві частини: Н. двісті вісімсот Р. двохсот восьмисот Д. двомстам восьмистам З. Н. або Р. О. двомастами вісьмастами і вісьмомастами М. (на) двохстах (на) восьмистах 203. Провідміняйте числівники: 50 і 500; 60 і 600; 70 і 700; 80 і 800; 90 і 900.

120

морфологiя

Числівники тисяча, мільйон, мільярд, нуль відмінюються як іменники в однині: тисяча – як іменник І відміни мішаної групи; мільйон, мільярд – як іменник ІІ відміни твердої групи; нуль – як іменник ІІ відміни м’якої групи. Відмінювання збірних числівників у непрямих відмінках збігається з відмінюванням відповідних кількісних числівників. Дробові числівники відмінюються в обох частинах: чисельник змінюється як кількісний числівник, а знаменник – як порядковий. Н. одна друга Р. одної другої Д. одній другій З. одну другу О. одною (однією) другою М. (на) одній другій У складених кількісних числівниках відмінюється кожне слово за своїм типом відмінювання: сто п’ятдесят вісім, ста п’ятдесяти (п’ятдесятьох) восьми (вісьмох) і т.д. 204. Складіть словосполучення з поданих числівників та іменників. Запишіть. Поставте утворені словосполучення в орудному відмінку. Обидва, обидві, обоє (учениця, учень, завдання, спроба, двері). Три, троє (урок, село, учениця, сани). П’ять, п’ятеро (зошит, квіти). Шість, шестеро (учень, будинок, день). 205. Провідміняйте дробові числівники: 4/5; 2/7; 3 ½ метра. 206. Запишіть числа словами. Провідміняйте одне словосполучення. 20 тонн і 11 кілограмів; 500 карбованців і 70 копійок; 384 школи, 589 піонерів; 1787 книжок; 67, 74, 373, 617, 887, 932, 1345. 207. Перекладіть українською мовою, порівняйте написання числівників в обох мовах. Четыре, пять, шестью, восемь, одиннадцатью, шестнадцать, тридцатью, восемьсот, шестьдесят, двенадцать, четыреста, миллион, миллиард, одна вторая, двое, пятеро, пятидесяти.

121

Українська мова

Орфограма Буква ь у числівниках 208. Прочитайте вголос арифметичні дії. Чи відчуваєте ви труднощі у вимові? Поміркуйте, у зв’язку з чим це відбувається. 1) До 127 + 83. 2) 734 + 16. 3) 978 + 26. 4) 12,5 + 8. 5) Від 362 – 21. 6) 463 + 99. 7) 1975 + 18. 8) 16,7 + 19. 209. Прочитайте текст, виконайте подані після нього завдання. Ка́м’янка – місто на лівому березі річки Дністер. Кам’янка є адміністративним центром Кам’янського району. У 2002 році Кам’янка отримала статус міста. Населення складає близько 9,4 тис. осіб. У IX–X ст. ці землі входили до складу Київської Русі. Перша згадка про населений пункт датується початком XVIII ст. Основа економіки – сільське господарство та туризм. У районі міститься важливий курортний комплекс, що має важливе значення європейського масштабу. У місті є 3 загальноосвітні школи та сільськогосподарський технікум, який готує спеціалістів у сфері виноградарства, плодоводства та лісового господарства (З газети). Словник укр. зга=дка дату=ється мi=ститься

рос. воспоминание, упоминание датируется находится

– До якого стилю та типу мовлення належить поданий текст? – Що вам відомо про видатні пам’ятки історії Кам’янського району? – Випишіть з тексту числівники. Провідміняйте числівник 2002. – Зробіть синтаксичний розбір першого речення.

 КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ 1. Як відмінюється числівник один? 2. Як відмінюються числівники два, три, чотири?

122

морфологiя

3. Яка особливість відмінювання числівників 5–20, 30, 50–80? 4. Яка особливість відмінювання числівників 40, 90, 100? 5. Яка особливість відмінювання складених числівників? 6. Яка особливість відмінювання збірних числівників? 7. Як відмінюються дробові числівники?

§ 34. РЗМ Твір-опис приміщення за картиною 210. Дайте відповіді на питання. 1) Що таке інтер’єр? 2) Яка мета наукового та художнього опису приміщення? 3) У чому відмінність між науковим та художнім описом інтер’єру? Твір-опис – це зв’язний текст, який дає словесне зображення основних ознак предмета, явища, особи в усній чи письмовій формі. Орієнтовний план опису інтер’єру: 1. Призначення приміщення. 2. Його розмір, форма, освітлення. 3. Кольори оздоблення інтер’єру. 4. Розташування меблів та речей, наявних у приміщенні. 5. Особисті враження від приміщення. 211. Подані слова запишіть у дві колонки: до першої – ті, що вказують на місце розташування; до другої – ті, що є назвами предметів. З’ясуйте значення виділених слів. Шафа, канапа, ліворуч, посередині, крісло, картина, у центрі, комод, торшер, справа, бра, стелаж, у кутку, м’який куточок, письмовий стіл, пуф, банкетка, напроти, комп’ютер, підставка, абажур, поруч, неподалік, портьєра, килим, на стіні, збоку, трохи віддалік, під прямим кутом, паралельно, портрет. 212. Прочитайте речення. Які з них відображають загальне враження від приміщення, а які – ставлення до описуваного? Які з них можна використати у вступі, а які – у закінченні твору? 1) Вражає скромність обстановки. 2) Кімната захаращена меблями. 3) Звертає на себе увагу єдність оформлення – все в світлих, радісних тонах. 4) Справляє враження просторої, світлої зали. 5) У кімнаті затишно, приємно. 6) Усе тут говорить про господаря, його смаки і вподобання. 7) Усе влаштовано зі смаком і любов’ю.

Українська мова

123

213. Розгляньте фото вітальні Павла Григоровича Тичини. Дайте відповіді на питання. – Яке призначення приміщення? – Вкажіть розмір та форму кімнати. – Яке освітлення кімнати? – Скільки вікон, на вашу думку, у кімнаті? Куди вони виходять? – Що зображено на передньому плані? – Чому, на вашу думку, стіл стоїть у центрі кімнати? – Які меблі є у кімнаті? Як вони розташовані? – Опишіть шафу. Що в ній знаходиться? – Який колір стін у кімнаті? Чим вони оздоблені? – Напишіть твір-опис у художньому стилі, використовуючи відомості з поданого нижче тексту. – Яке враження на вас справила кімната? Біля старовинного годинника, який вже півстоліття урочисто-мелодійно відбиває години, бачимо малюнки Павла Григоровича, в книжковій шафі – 86 томів енциклопедичного словника Брокгауза і Ефрона, передплатні видання. Відвідавши цей гостинний дім, поетеса Любов Забашта лишила запис: «В кімнаті, де зупинилася історія і слухає безсмертні слова князя української поезії, сидіти було на диво не боязко. Які прості і сердечні люди живуть у цьому домі!» (З посібника).

§ 35. Відмінювання та написання порядкових числівників Лексична тема: Містами та селами Придністров’я: Слободзея Порядкові числівники змінюються за відмінками, родами й числами як прикметники твердої групи, числівник третій – як прикметник м’якої групи. У складених порядкових числівниках відмінюється тільки останнє слово:

124

морфологiя

Н. шістдесят сьомий, шістдесят сьома Р. шістдесят сьомого, шістдесят сьомої Д. шістдесят сьомому, шістдесят сьомій З. Н. або Р., шістдесят сьому О. шістдесят сьомим, шістдесят сьомою М. (на) шістдесят сьомому, (на) шістдесят сьомій Увага! Складні порядкові числівники з останнім компонентом -десятий, -сотий, -тисячний пишуться разом: сімдесятий, восьмисотий, п’ятитисячний. Через дефіс пишуться порядкові числівники, написані цифрами і літерами: 5-й, 8-й, 55-мільйонний, 5-тисячний, 4½-тисячний. 214. Визначте відмінок порядкових числівників. На кінець тисяча дев’ятсот дев’яносто дев’ятого року населення Землі зросло ще на один мільярд. Щоправда, частка населення високорозвинених країн щороку зменшується. Так, до 2005 року з першої десятки вибули Німеччина, Італія, Франція, а США посідає лише третє місце. Натомість Бразилія перемістилася з десятого місця на п’яте, Пакистан – на сьоме. Стрімко зростає населення Азії, де Китай посідає перше, а Індія – друге місце. Ні Україна, ні Придністров’я, на жаль, не входять у цю десятку (М. Барановський). 215. Від поданих кількісних числівників утворіть порядкові числівники. Виділіть у них закінчення. 1. Три, п’ять, шість, десять, двадцять, сорок, дев’яносто, п’ятнадцять. 2. П’ятсот, двісті, триста, дев’ятсот. 3. Тридцять два, сорок вісім, двісті тридцять сім. 216. Провідміняйте порядкові числівники разом з іменниками. Сорок п’ятий рік, сімдесят третій політ, сто дев’яносто восьмий квартал, тисяча шістсот п’ятдесят шоста сторінка, дев’ятий день, восьмимільйонний житель, четверта школа, сьомий рік, шостий клас. Слід розрізняти порядкові числівники і прикметники із числовим значенням. Якщо слово складається з двох числівників, то це складний числівник: шестисотий, двохтисячний. Якщо з числівника та іменника, то це складне слово із числовим значенням: чотирикутник, стовідсотковий.

125

Українська мова

217. Замініть цифри словами. Запишіть у дві колонки: у першу – числівники, у другу – інші частини мови. 2-річний курс навчання, 3-колісний велосипед, 2-годинна екскурсія, 2-мільярдний прибуток, 4-річна сестричка, 4-кілометровий пробіг, 4-тисячний тираж, 5-відсотковий кредит, 40-тонний вагон, 30-градусний мороз, 12-річний син, 3-сотий журнал, 150-літній ювілей, 150-тисячна армія, 5-сотий кілометр. 218. Уявіть ситуацію, що ви познайомилися з учнем, що навчається в іншій школі. Складіть діалог, розпитавши в учня про навчання у школі. У репліках використайте числівники. 219. Прочитайте текст, виконайте подані після нього завдання. Місто Слободзея засноване в кінці XVII – початку XVIII ст. Назва міста походить від молдавського слова «слобозь», що означає «слобода». У 1768 році під час російсько-турецької війни село Слободзея, як і інші села Придністров’я, було спалено та розграбовано. У 1787 році село – центр правління Чорноморського козачого війська. У 1793 році в селі нараховувалося 134 двори з населенням чоловічої статі – 421, жіночої – 349. Населення займалося виноградарством, рибальством, торгівлею, землеробством. Село складалося з двох частин: російської та молдавської. Зараз у місті проживає близько 20 тис. осіб, більшу частину яких складають молдавани – близько 45% і росіяни – близько 35%. У місті є 4 школи, одна з них – з молдавською мовою навчання (З газети). Словник

укр. розграбо=ваний правлi=ння нарахо=вувалося землеро=бство

рос. разграбленный управление насчитывалось земледелие

– Що нового ви дізналися про місто? – Назвіть села, які входять до Слободзейського району.

126

морфологiя

– Запишіть слова другого речення в алфавітному порядку. – Поділіть слова на склади: Придністров’я, Слободзейський, молдавською. – Випишіть числівники. Визначте розряд за значенням та групу за будовою. – Провідміняйте порядкові числівники.

 КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ 1. Як відмінюються порядкові числівники? 2. Яку синтаксичну роль виконують порядкові числівники в реченні? 3. Як пишуться числівники на –тисячний? 4. На які групи за будовою поділяються порядкові числівники? Наведіть приклади.

§ 36. Узгодження числівників з іменниками. Вживання числівників на позначення часу Лексична тема: Містами та селами Придністров’я: Свято-Вознесенський Ново-Нямецький (Кіцканський) монастир 1. Після числівника один іменник ставиться завжди в однині: 51 кілометр, 21 день. Але якщо числівник є означенням, яке стоїть у множині, узгодження здійснюється за загальною цифрою: Серед цих 41 (сорока одного) учасників, які були зареєстровані… 2. Після числівників два, три, чотири іменник завжди стоїть у формі Н. в. множини: два тижні, чотири плани, сімдесят три хлопці, а при числівниках п’ять і більше – у формі Р. в. множини: п’ять братів, тридцять будинків. 3. Залежний іменник ставиться при дробовому числівнику у родовому відмінку. При цьому опускається слово частина: одна п’ята суші, п’ять сьомих класу. До дробових належать числівники півтора і півтораста, які поєднуються з іменниками чоловічого і середнього роду, а також півтори, який поєднується з іменниками жіночого роду: півтора кілограма, півтораста карбованців, півтори доби.

Українська мова

127

4. Після збірних числівників (крім обидва) іменник стоїть у Р. в. множини: двоє селян, троє дверей, четверо голубів. Після збірних числівників обидва, обидві іменник ставиться у Н. в. множини: обидва хлопці, обидві сестри. У непрямих відмінках іменник і числівник стоять в одному відмінку: двох селян, двом селянам. 5. У датах назви місяців вживаються в Р. в.: перше лютого, першому лютого, з першим лютого. 220. Перепишіть, розкриваючи дужки. Числа запишіть словами. Зустрілися 3 (друг). Навчаємося 6 1/2 (година). Відпочиваємо 2 (місяць). Вирощуємо 4 (теля) і 2 (лоша). Працюємо 5 (ножі) і 4 (ножиці). Складаємо на 8 (верстат). Поставили 3 (двері). Купили 33 (курча). Проголосувало 1657 (громадянин). Проїхали 0, 5 (шлях). 221. Утворіть словосполучення. Запишіть, розкривши дужки. Дроби замініть словами. У якому відмінку вживається іменник при дробовому числівнику? Відмінок надпишіть. /4 (клас), 2/3 (день), 3/5 (кілометр), 4/7 (доба), 5 1/2 (кілограм), 1 1/2 (метр).

222. Запишіть арифметичні вирази словами. 5 3/4 + 1/4; 4 1/3 + 8 1/2; 2 2/5 + 3 1/5; 6,9 + 0,65. 223. Спишіть, замінивши числа словами, а слова, подані в дужках, поставте у відповідній відмінковій формі. 1) Країни СНД займають 1/6 (частина) всієї заселеної суші. Всі інші держави, навіть найбільші, такі, як США, у 2-2 1/2 (раз) менші за СНД. 2) За 4 1/2 (день) наш клас зібрав урожай кукурудзи з 2,3 (гектар), соняшників з 3 1/3 (гектар), картоплі з 1 1/2 (гектар). 224. Прочитайте. Запишіть, замінивши числа словами. Визначте групи числівників за значенням, будовою. Як узгоджуються вжиті в тексті числівники з іменниками? У 1917 році в Державній Третьяковській галереї було 4 (тисяча, експонат), тепер їх майже 40 (тисяча). До революції в Росії було 213 (музей). Після революції їх кількість значно зросла – в 1970 році вже налічувалось 1144 (музей). Щороку їх відвідують майже 100 (мільйон, трудящий).

128

морфологiя

Особливості вживання числівників на позначення часу: 1) для позначення точного часу вживають порядкові числівники: прийшов о першій годині, автобус вирушив о сімнадцятій; 2) час до 30 хвилин передають дробом із прийменниками на, по: чверть на другу, десять хвилин по шостій; 3) для позначення половини вживають прийменник на з числівником: пів на шосту, пів на першу; 4) час після 30 хвилин позначають числівником з прийменником до, за: за десять восьма, чверть до першої. 225. Запишіть числівники словами, що позначають час. 1) 6 год. 30 хв. 2) 7 год. 15 хв. 3) 7 год. 45 хв. 4) 8 год. 35 хв. 5) 8 год. 40 хв. 6) 9 год. 50 хв. 7) 15 год. 25 хв. 8) 18 год. 16 хв. 9) 21 год. 10 хв. 10) 21 год. 45 хв. 226. Перекладіть українською мовою. Порівняйте вживання числівників на позначення дат в українській та російській мовах.

Говоріть правильно котра година?; о котрій годині?; третя година; о третій годині; чверть на першу; за чверть перша; пів на першу

Пять часов; без десяти минут пять; в три часа; в половине восьмого; двадцать минут восьмого; без четверти десять; пятнадцать минут одиннадцатого; половина шестого. Морфологічний розбір числівника Схема розбору 1. Слово в тексті. 2. Частина мови. 3. Початкова форма (називний відмінок). 4. Розряд числівника за значенням. 5. Група за будовою: простий, складний, складений. 6. Відмінок. 7. Рід (якщо є). 8. Число (якщо є). 9. Синтаксична роль.

129

Українська мова

Зразок розбору 1. Стоять жінки у три ряди (А. Малишко). 2. А на ранок випав перший сніг (О. Донченко). Три – числівник, поч. форма – три, озн.-кількісний, простий, З. в., разом з ім. ряди – обставина. Перший – числівник, поч. форма – перший, порядковий, простий, Н. в., чол. рід, однина, означення. 227. Запишіть і відгадайте загадки. Зробіть розбір числівника як частини мови. 1) Один всю роботу робить, другий господаря молоком поїть, третій хату стереже. 2) Сімсот солов’ят на подушці сидять. 3) Сто один брат, всі в один ряд рядом зв’язані стоять. 4) Однією ручкою всіх зустрічає, другою – проводжає. 5) Багато сусідів поряд живуть, та ніколи не бачаться (Нар. тв.). 228. Прочитайте текст, виконайте подані після нього завдання. Свято-Вознесенський Ново-Нямецький (Кіцканський) монастир – православний чоловічий монастир у придністровському селі Кіцкани на правому березі Дністра. Кіцканський монастир був заснований у 1859 році, а будівництво монастирського комплексу продовжувалось майже 50 років. До складу монастирського ансамблю входять 4 храми: Свято-Вознесенський собор, Успінська церква, Нікольський та Хресто-Воздвиженський храми. Монастирська дзвіниця є найвищою у Придністров’ї. Вона має 69 метрів у висоту і складається з 5 ярусів. Дзвіницю гарно видно за кілька кілометрів від монастиря, а з її верхнього яруса відкривається дивовижний краєвид (З інтернету).

130

морфологiя Словник укр. = дзвіниця склада=ється = = дивовижний краєвид

рос. колокольня состоит удивительный пейзаж

– Які пам’ятки історії та архітектури свого міста (села, району) ви знаєте? – Перекажіть текст, правильно вимовляючи числівники. – Запишіть текст, записуючи числівники словами. – Провідміняйте числівники разом з іменниками: 4 храми, 50 років, 69 метрів. – Зробіть морфологічний розбір числівників.

 КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ 1. Як узгоджуються числівники один, два, три, чотири з іменником? 2. Як поєднуються з іменниками дробові числівники? 3. Які іменники поєднуються зі збірними числівниками? 4. Як ви думаєте, числівники керують іменниками чи навпаки? 5. Розкажіть про особливості вживання числівників на позначення часу. ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ ЗА ТЕМОЮ «ЧИСЛІВНИК ЯК ЧАСТИНА МОВИ» Варіант 1 1. У якому рядку не всі слова належать до числівників? а) сто, семеро, дві п’ятих б) одна четверта, двоє, двісті в) третій, одиниця, п’ятдесят три г) вісімнадцять, сотий, одна друга 2. У якому рядку всі числівники кількісні? а) двадцять три, сімнадцятого, сорок п’ять б) дев’ятсот, сім, три четвертих

Українська мова

131

в) восьмисотий, кільканадцять, сто г) один, одна друга, перша 3. У якому рядку всі числівники прості за будовою? а) сімдесят, четверо, п’ять б) сто три, одинадцять, мільйон в) тринадцять, вісім, двадцять два г) один, тисяча, десять 4. Який порядковий числівник відмінюється, як прикметник м’якої групи? а) другий б) восьмий в) третій г) тридцять сьомий 5. У якому рядку всі числівники змінюються за родами, числами і відмінками? а) тридцять перший, сьомий, шістнадцятеро б) сімдесятий, третій, триста сорок восьмий в) дев’ятий, вісімдесят другий, чотириста сім г) двісті, двадцять два, сто шостий 6. У якому рядку у всіх числівниках при відмінюванні змінюється лише друга частина? а) дев’ятнадцять, одинадцять, тридцять б) шістнадцять, п’ятсот, вісімсот в) шістсот, сімсот, вісімсот г) п’ятнадцять, дев’ятсот, чотириста 7. У якому рядку всі числівники пишуться без м’якого знака? а) п’ят..десят, шіст..сот, дев’ят..надцяти б) сім..сот, тридцят.., декіл..ка в) чотир..ма, віс..мома, п’ят..десяти г) девят..омстам, міл..ярд, тр..ом 8. У якому рядку числівник стоїть у правильній формі? а) п’ятидесяти шести б) п’ятиста трьох

132

морфологiя

в) двомастами двома г) шестидесяти восьми 9. У якому рядку числівник стоїть в орудному відмінку? а) восьми б) вісьмом в) на восьми г) вісьма 10. У якому рядку правильно узгоджено числівник з іменником? а) сімдесят два пасажира б) п’ятдесят чотири кілограмів в) сорок три громадяни г) шістдесят два трактора Варіант 2 1. У якому рядку не всі слова належать до числівників? а) п’ятий, двадцять вісім, троє б) чотириста вісім, п’ятнадцятеро, восьмий в) мільйон, перший, четверо г) двійка, двоє, другий 2. У якому рядку всі числівники порядкові? а) сьомий, двадцять четвертому, п’ятого б) мільйон, тисячний, дев’яностий в) одна четверта, першому, шестисотого г) перший, троє, тринадцятому 3. У якому рядку всі числівники складні за будовою? а) шістсот, сорок, вісім б) дванадцять, сто, шістдесят три в) одинадцять, п’ятнадцять, чотириста г) сімдесят, двоє, десять 4. Як відмінюються числівники нуль, тисяча, мільйон, мільярд? а) як іменники б) як прикметники

Українська мова

133

в) як кількісні числівники г) як порядкові числівники 5. У якому рядку всі числівники змінюються тільки за відмінками? а) два, двадцять два, сто двадцять другого б) п’ятдесят вісім, одна восьма, троє в) тринадцятого, один, три г) сорок шість, семеро, перший 6. У якому рядку у всіх числівниках при відмінюванні змінюються перша і друга частини? а) двісті, п’ятдесят, вісімдесят б) чотириста, сімдесят, шістсот в) сімсот, триста, двадцять г) вісімсот, п’ятсот, дев’ятсот 7. У якому рядку всі числівники пишуться з м’яким знаком? а) двад..цяти, тр..ох, сім..надцятий б) сім..десяти, п’ят..ма, девят..ома в) шіст..омастами, чотир..охсот, міл..йон г) чотирнадцят..ма, чотир..ох, с..імох 8. У якому рядку числівник стоїть у правильній формі? а) сімомастами одним б) семидесяти дев’яти в) трьохста шести г) восьмидесяти чотирьох 9. У якому рядку числівник стоїть в давальному відмінку? а) двом б) трьох в) двома г) трьох 10. У якому рядку правильно узгоджено числівник з іменником? а) дев’яносто три кілометра б) вісімдесят чотири гектари в) сорок два учня г) шістдесят чотири днів

134

морфологiя

КОНТРОЛЬНІ ЗАВДАННЯ ЗА ТЕМОЮ «ЧИСЛІВНИК ЯК ЧАСТИНА МОВИ» Варіант 1 1. Перепишіть текст, записуючи числівники словами, вставляючи, де потрібно, пропущені орфограми. Виконайте подані після тексту завдання. Ви цікавитесь пр..близною кіл..кіс..тю слів. На це проха(н,нн)я відповімо так. У недавно опублікованому Словнику українс..кої мови нараховуєт..ся близ..ко 135 тисяч слів. Сюди входять.. насамперед загально/вживані слова сучасної українс..кої літературної мови. 135 тисяч слів – дуже велика кіл..кіс..т.. . Біл..шіс..т.. дорослих людей розуміють значе(н,нн)я біля 35 тисяч слів, але використовують у 10 разів мен..ше. Обсяг словника конкретної особи залежить від роду її занять, освіченості та здібностей. Звернімося до творчої діяльності письме(н,нн)иків. Наприклад, словник мови прозових творів Т.Г. Шевченка охоплює 20 тисяч слів, а поетичних – понад 10 тисяч (І. Вихованець). 2. Провідміняйте числівник 135 000. 3. Зробіть морфологічний розбір виділених числівників. Варіант 2 1. Перепишіть текст, записуючи числівники словами, вставляючи, де потрібно, пропущені орфограми. Виконайте подані після тексту завдання. У Верхній Хортиці стоїт.. і досі могут..ній запоро..кий дуб. Це один із найстаріших дубів в Україні, йому вже понад 7 століть. Ще за Богдана Хмельницького ц..ому дубові було 400 років. Дуб/велетень витримав усі випробува(н,нн)я часу, зб..ріг до гл..бокої старості свою силу й чудесну красу. Могут..ня крона ц..ого дуба складаєт..ся з 18 в..ликих гілок, периметр крони – 102 метри. Її з..л..ний тінистий намет має 43 метри. Окоренок дуба на обмах утовшки – 656 сантиметрів, діаметр стовбура – 208 сантиметрів, а в..сота дерева дорівнює 36 метрам. Чому ж цей в..л..тень живе ось уже 7 вік і щовесни з..л..ніє? Пояснюют.. це тим, що дуб виріс біля дж..р..ла (За І. Шаповалом).

Українська мова

135

2. Провідміняйте числівник 656. 3. Зробіть морфологічний розбір виділених числівників.

§ 37. РЗМ Усний твір-оповідання про випадок із життя 228. Подумайте і дайте відповіді на питання. – Що називається оповіданням? – Які композиційні елементи є обов’язковими для оповідання? – У якому стилі пишуться оповідання? – Які типи мовлення використовують під час побудови оповідання? 229. Прочитайте твір-оповідання на основі побаченого. Виконайте подані після тексту завдання. Осінньої днини ми з родиною виїхали до лісу, щоб помилуватися краєвидами, удихнути свіжого повітря, послухати прощальні пісні птахів. Вийшовши на галявину, ми побачили, що у купі листя щось ворушилося. Коли підійшли ближче, то побачили, що їжачок, мабуть, шукав гриби. Відчуваючи присутність людини, він спочатку згорнувся у клубок, почекавши хвилинку-другу, швидко побіг у протилежний бік. На його голочках залишилося зелено-жовте листя, з яким він був схожий на колобка. Ми довго будемо пам’ятати лісового мешканця, котрий, напевно, зробив великі запаси на зимівлю (З посібника). – Визначте тему та основну думку тексту. – Доберіть заголовок. – До якого стилю та типу мовлення належить поданий текст? – Визначте зав’язку, кульмінацію, розв’язку. – Пригадайте який-небудь випадок, свідком якого ви були і на основі якого можна скласти оповідання. – Доберіть назву для майбутнього твору. – Складіть план твору. – Складіть усний твір-оповідання на основі побаченого за самостійно складеним планом.

136

морфологiя

§ 38. Займенник як частина мови Лексична тема: Моральна краса людини Займе=нником (рос. местоимением) називається частина мови, яка вказує на предмети, ознаки або кількість, але не називає їх. Як і співвідносні їм іменники, прикметники, числівники займенники відповідають на питання хто? що? який? чий? скільки? Наприклад: ми, такий, мій, стільки. За значенням і граматичними ознаками займенники неоднорідні. Одні з них співвідносні з іменниками, вказують на предмети і змінюються за числами й відмінками або тільки відмінками (я – ми, ти – ви, хто, ніхто, що-небудь і т.д.). Інші вказують на ознаки і за граматичними значеннями співвідносні з прикметниками: вони змінюються за родами, числами й відмінками (мій, твій, свій, наш, ваш, їхній і т.д.). Ще одна група займенників вказує на кількість (стільки, скільки) або порядок предметів при лічбі (котрий) і за морфологічними ознаками співвідноситься з числівниками. Слова стільки і скільки змінюються за відмінками, а котрий – за відмінками, родами і числами. У реченні займенник може бути тим самим членом речення, що й іменник, прикметник, числівник. 230. Прочитайте текст. Випишіть займенники, з’ясуйте, з якими частинами мови вони співвідносяться. На які питання відповідають займенники? Я хочу одного, сину, щоб ти гарним хлопчиком ріс, щоб совість у тебе була чиста. Не слухайся тих, що по-пустому геройствують. Нема у злочині геройства. Є тільки сором і ганьба, і до таких від людей тільки сором і презирство… Героями на іншій дорозі стають… Працею людина і сильна, і красива. Ось і на станції в нас, який колектив, усі за тебе переживають, хочуть, щоб ти людиною став, маму свою не осоромив… (О. Гончар). 231. Подані займенники запишіть у три колонки: 1) ті, що відповідають на питання хто? що?; 2) ті, що відповідають на питання який? чий? 3) ті, що відповідають на питання скільки? Абищо, усякий, ваш, ми, стільки, дехто, котрий, скільки, вони, той, хто, будь-який, їхній, свій, ніщо, такий, деякий, воно, дещо.

137

Українська мова

232. Перепишіть речення. З’ясуйте синтаксичну роль займенників. 1) Всяка травичка на своєму корені росте. 2) Щастя знає, кого шукає. 3) То лиш курка від себе гребе. 4) Син мій, а розум в нього свій. 5) Милується сам собою, як чорт писанкою. 6) У нього стільки правди, як у решеті води (Нар. тв.). 233. З’ясуйте значення фразеологізмів. Випишіть займенники, визначте їх рід, число, відмінок. Не бачити далі свого носа; зарубати собі на носі; берегти свої нерви; не з нашої парафії; пташка їхнього польоту; забути про все на світі; з усіх ніг; іти своєю дорогою; мати за ніщо; ні те ні се.



НАРОД СКАЖЕ, ЯК ЗАВ’ЯЖЕ



Де посієш, там і вродиться. Страшно буває тому, в кого совість не чиста. Совість без зубів гризе. Раз добром налите серце вік не прохолоне. Слова щирого вітання дорожчі за частування. 234. Замініть у реченні іменники, прикметники, числівники займенниками, уникаючи при цьому повторень. 1) Літературний вечір, присвячений пам’яті Т.Г. Шевченка, відбувся у гімназії. Літературний вечір, присвячений пам’яті Т.Г. Шевченка, пройшов також у міській бібліотеці. 2) У нашому місті буде цікава виставка живопису. Виставку з нетерпінням чекають у школах, училищах, клубах. 3) Під час зимових канікул десять учнів нашого класу побували у Києві. Десять учнів паралельного класу їздили до Канева. 4) Біля нашої школи ростуть червоні троянди. Червоні троянди ростуть і в міському парку. 5) Ми йшли вузенькою стежкою. Стежка привела нас до річки. 235. Прочитайте текст, виконайте подані після нього завдання. Одного разу боги вирішили створити Всесвіт. Створили зірки, сонце, місяць, моря, гори, квіти, хмари, людину та Істину. Однак постало питання: куди заховати Істину, щоб людина не могла її відшукати? Їм забажалось подовжити шлях пошуку Істини.

138

морфологiя

«Давайте сховаємо її на найвищій гірській вершині», – сказав один бог. «Давайте сховаємо її на далекій зірці», – запропонував інший. «Давайте покладемо її на дно найглибшої безодні», – вигукнув третій. Боги почали сперечатися, але ніяк не могли дійти згоди. І тоді наймудріший бог сказав: «Ні. Ми заховаємо Істину в серці людини, так вона шукатиме її у всьому Всесвіті, не знаючи, що носить її постійно в собі». Якщо прикрашаєш тіло, то не забувай і про серце. Шукай істину в собі і будуй своє життя в ім’я Істини, Добра і Краси (З посібника). Словник

укр. Все=світ поста=ло забажа=лось зго=да

рос. Вселенная возникло захотелось согласие

– До якого стилю та типу мовлення належить поданий текст? – Визначте тему та основну думку тексту. – Як ви розумієте вислів «якщо прикрашаєш тіло, то не забувай і про серце»? – Що, на вашу думку, в людях гідне поваги? – Прочитайте прислів’я та приказки з рубрики «Народ скаже, як зав’яже», поясніть їх значення. – Випишіть три слова, у яких звуків більше, ніж букв, зробіть фонетичний розбір одного з них. – Випишіть з тексту займенники, визначте їх синтаксичну роль у реченні. – Поясніть розстановку розділових знаків у реченнях з прямою мовою.

 КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ 1. Яка частина мови називається займенником? 2. На що вказують займенники, співвідносні з іменниками? Назвіть їх. 3. Назвіть займенники, співвідносні з прикметниками. Які їх граматичні ознаки? 4. Як відмінюються займенники, співвідносні з числівниками? 5. Яким членом речення може виступати займенник?

139

Українська мова

§ 39. Розряди займенників за значенням Лексична тема: Вмій дружбою дорожити Розряди займенників за значенням особові

Значення вказують на особу

зворотний

вказує на відношення до суб’єкта

присвійні

вказують на приналежність особі

вказівні

Приклади

Морфологічні ознаки

я, ти, він, вона, воно, змінюються за відмінками, ми, ви, вони особами, числами; він, воно, вона – властива категорія роду себе змінюється за відмінками

мій, наш, твій, ваш, змінюються за родами, числами, свій, їхній, його (її, їх) відмінками

вказують на цей (оцей), той предмети, (отой), такий ознаки, кількості (отакий), стільки

змінюються за відмінками всі, за родами і числами (крім стільки)

означальні

вказують на уза- сам, самий, весь змінюються за родами, числами, гальнені якісні (увесь), всякий, відмінками ознаки кожний (кожен), інший

питальновідносні

відносяться чи є питаннями до іменних частин мови

хто, що, який, чий, скільки, котрий

змінюються за відмінками всі; за родами і числами тільки який, чий, котрий

заперечні

вказують на відсутність предмета, ознаки, кількості

ніхто, ніщо, ніякий, нічий, нікотрий, ніскільки, жодний (жоден)

змінюються за відмінками всі; за родами і числами ніякий, нічий, нікотрий, жодний

утворені від відносних за допомогою часток

абихто, абищо, дехто, дещо, хтонебудь, що-небудь, казна-хто, казна-що, хтозна-хто, хтознащо, хтось, щось, абиякий, деякий, дечий, який-небудь, чий-небудь, казнаякий, хтозна-який, хтозна-чий, якийсь, чийсь, казна-скільки, хтозна-скільки, скількись, котрийсь

змінюються за відмінками всі; за родами і числами ті, які у своєму складі мають займенники який, чий, котрий

неозначені

140

морфологiя

236. Випишіть займенники, визначте їх розряд за значенням. 1) Кожна голова свій розум має. 2) Ніхто не знає, чий чобіт муляє. 3) Людей питай, а свій розум май. 4) Не кожний бачить, хто очі має. 5) Чий берег, того й риба. 6) Хто багато обіцяє, той рідко слова дотримує. 7) Казало щось, що прийде хтось. 8) Дечому вчилися – то дещо й знаєм (Нар. тв.). 237. Визначте розряд займенників. Складіть по одному реченню з займенниками кожного розряду. З нами, моє, у неї, зі мною, себе, її, ніхто, ніскільки, котрий, цей, інший, такий, наш, будь-хто, щось, ця, абиякий, свій, собою, ти, кому?, його, чим?, що?, ким?, який, чий, дечий, твій, стільки, ваш, самий, він, кожний, вона. 238. Перепишіть, вставляючи з дужок потрібний займенник. Свій вибір обґрунтуйте. 1) Я зустрів (мого, свого) брата. 2) Ми виконали (наше, своє) завдання. 3) Я пам’ятаю (мою, свою) першу вчительку. 4) Нарешті ти опублікував (твої, свої) перші вірші. 5) Розкажи про (свою, твою) поїздку до Києва. 239. Допишіть потрібні за змістом заперечні чи неозначені займенники. 1) … я не боюсь, … мені не страшно. 2) Прийшов … чоловік. 3) Трапилось … страшне. 4) Робити … треба йти. 5) Затримались надовго, ніби робили … важку роботу. 240. Розгляньте життєву ситуацію. Обміркуйте її та визначте шляхи розумного вирішення конфлікту. У своїй відповіді використайте займенники. Учениця відповідає біля дошки. Але варто дівчинці трошки замислитись, як однокласники відразу піднімають руки, щоб відповісти. Деякі з них висловлюють невдоволення і кепкують, що дівчинка «не знає відповіді на таке просте запитання». Учениця, хвилюючись, починає плутатись і невдовзі зовсім збивається, на її очах виступають сльози. Як у цій ситуації мали б повестися дівчинка, учитель і однокласники?



НАРОД СКАЖЕ, ЯК ЗАВ’ЯЖЕ



Людина із друзями – степ із квітами, а людина без друзів – жменя попелу.

141

Українська мова

Дорожи дружбою, з другом легше живеться. У чистій воді риби багато, у доброзичливої людини друзів багато. Не той друг, що лащиться, а той, хто печалиться. Задля друга нового не покидай друга старого. 241. Прочитайте текст, виконайте подані після нього завдання. Були собі двоє друзів – Франк і Тед. Франкові було двадцять років, а Тедові – вісімнадцять. Дружили хлопці ще з дитинства і, коли виросли, вирішили разом вступити до війська. Перед виїздом із дому вони склали присягу, що берегтимуть одне одного. Франк і Тед опинилися в одному батальйоні. А потім їх послали воювати. Це була страшна війна, що точилася посеред розпечених пісків пустелі. Якийсь час Франк і Тед перебували в обозі. Та ось одного вечора надійшов наказ здійснити рейд на ворожу територію. Батальйон під пекельним вогнем супротивника йшов уперед цілу ніч. Зранку вояки дісталися якогось села. Раптом Франк помітив, що Теда ніде немає, а потім побачив прізвище товариша у списку пропалих безвісти. Франк підійшов до командира із проханням дозволити йому рушити на пошуки. – Це надзвичайно небезпечно, – сказав командир. – Якщо ти загинеш, батальйон втратить іще одного бійця. Я не можу ризикувати солдатом. Проте Франк вирушив на пошуки Теда. Минуло кілька годин, поки він знайшов його. Тед був смертельно поранений і скоро помер. Франк обережно підняв тіло друга на плечі. Але тут зненацька пролунав постріл, і куля влучила Франкові у спину. З останніх сил Франкові таки вдалося донести друга до табору. – Чи ж варто було вмирати, аби врятувати вбитого? – запитав командир. – Так, варто, – прошепотів Франк (Бруно Ферреро). Словник укр. = точитися розпе=чені = здійснити пеке=льний знена=цька

рос. длиться, продолжаться раскаленные совершить адский неожиданно, внезапно

142

морфологiя

– Визначте тему та основну думку твору. – До якого стилю та типу мовлення належить поданий текст? – Чому, на вашу думку, на питання командира «Чи ж варто було вмирати, аби врятувати вбитого» Франк відповів саме так? – Що ви порадите людині, яка хоче мати друзів, але не може їх знайти? – Що для вас означає поняття «справжній друг»? – Чи є у вас справжній друг? Розкажіть про нього, використовуючи прислів’я та приказки з рубрики «Народ скаже, як зав’яже». – Зробіть розбір слів за будовою: виїздом, останніх, прошепотів. – Визначте розряд за значенням виділених займенників. – Поясніть розділові знаки при діалозі.

 КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ 1. На які розряди за значенням поділяються займенники? 2. Які займенники змінюються за особами? 3. Як утворюються заперечні та неозначені займенники?

§ 40. РЗМ Замітка в газету типу роздуму про вчинки людей 242. Дайте відповіді на запитання. 1) Які засоби інформації ви знаєте? Яке місце серед них належить пресі? 2) Назвіть відомі вам придністровські газети і журнали, чому їх називають періодичними виданнями? Які газети передплачує ваша родина? 3) Які українські газети та журнали ви знаєте? 4) Які матеріали (інформація) можуть міститися в газеті? 5) У якому стилі пишуться твори газетних жанрів? Замітка – інформаційний жанр, у якому в лаконічній формі повідомляється про важливі, суспільно вагомі, цікаві факти. Замітка відповідає на питання: що, де, коли відбувалося? Замітка є ще цікавішою, якщо в ній пояснюється як, з ким і чому таке сталося. Точність викладу думки, стислість вислову, яскравість мовних засобів – такі основні особливості жанру замітки. Замітку про повчальний факт журналісти називають позитивною. Мета її автора – порадувати читачів, спонукати їх наслідувати гарний приклад. Замітка про людські вади, помилки, недоліки називається критичною.

Українська мова

143

243. Доберіть українські відповідники до іншомовних слів. Жанр, інформація, факт, актуальність, оперативність, конкретність. Слова для довідок: різновид, повідомлення, подія, злободенність, своєчасність, точність. 244. Прочитайте замітки зі шкільної стінгазети. Яка з них є позитивною, а яка – критичною? Яку мету ставили перед собою автори кожної замітки? Визначте тему й головну думку обох заміток. Чому не поважаєте? За часів моєї молодості нас учили поважати старших, обов’язково поступатись місцем людям похилого віку. Якось їхала в маршрутці, зайшли старенькі дідусь і бабуся. Двоє школярів замість того, щоб поступитися місцем, сказали: «Ще й їм кудись треба, сиділи б уже вдома». Довелося мені та жіночці, теж немолодій, підвестися, аби старенькі сіли. І це не перший випадок. А хіба не доводилося бачити, як несе важку сумку старенька бабуся, а дівчина крокує поряд і навіть не запропонує допомогти? Шкода, що молодь розучилася поступатися місцем, поважати старість. Куди ж поділися повага, доброта, милосердя, любов до ближнього? Марія Максимівна Краса і користь На шкільнім подвір’ї з’явилися дві стрункі берези. Неначе в казці: прийшли учні останнього понеділка вранці до школи, а їх лагідним шелестом вітають білокорі деревця. От так несподіванка! Проте для членів гуртка «Юний садівник» поява берізок біля школи несподіванкою аж ніяк не була. Це ж бо вони, гуртківці, разом з учителем біології Петром Івановичем у п’ятницю саджанці привезли і деревця посадили. Шкільне подвір’я ніби повеселішало, стало ще кращим і привітнішим. Усім краса, а гуртківцям користь – навчилися дерева садити! Галина Василенко Як працювати над заміткою 1. Оберіть тему для замітки. 2. Визначте адресата й мету висловлювання. 3. Сформулюйте основну думку (теза може бути висловлена одним реченням, простим за будовою, розповідним або у формі запитання і відповіді на нього).

144

морфологiя

4. Продумайте композицію замітки: вступ, основна частина, висновки. 5. Доберіть переконливі докази (приклади з життя, літератури, висловлювання видатних людей тощо). 245. Складіть замітку до шкільної газети на одну з тем: «Головне – завжди залишатися людиною», «Пригода в нашому класі», «Провідайте бабусю й дідуся». Працюючи над заміткою, враховуйте всі вимоги до її написання.

§ 41. Відмінювання особових займенників. Зворотний займенник себе Лексична тема: Знай свою історію та шануй пам’ять предків У непрямих відмінках особові займенники мають іншу основу, ніж у Н.в. однини. У Р., З., М. відмінках займенники він, воно, вона, вони з прийменниками мають приставний н (з нього, до неї, від них…). Якщо займенники його, її, їх вживаються у присвійному значенні (її сукня, його відповіді), то вони не мають початкового н. Н. я Р. мене Д. мені З. мене О. мною М. (на) мені

ти тебе тобі тебе тобою (на) тобі

Н. він/воно Р. його, нього Д. йому З. його, нього О. ним М. (на) ньому і (на) нім

ми нас нам нас нами (на) нас

ви вас вам вас вами (на) вас

вона її, неї їй її, неї нею (на) ній

вони їх, них їм їх, них ними (на) них

Українська мова

145

246. Випишіть особові займенники. Визначте особу, число, відмінок кожного з них. 1) Перш ти мене підвези, а потім я на тобі поїду. 2) На тобі, небоже, що мені негоже. 3) Про мене, Семене, хай усі коло мене, аби я зверху. 4) Який на тебе ґедзь напав? 5) Ти йому про діло, а він тобі про козу білу. 6) Ти їй про Тараса, а вона тобі про півтораста. 7) Баба вловила, у міх вложила, а воно – пурх! (Нар. тв.). 247. Перепишіть, поставивши особові займенники в потрібній формі. Коли в непрямих відмінках займенників 3-ої особи з’являється н? До (він), до (вона), у (воно), на (він), на (вона), на (вони), з (він), з (вона), з (вони), під (він), під (вона), під (ми), над (він), над (вона), над (вони). 248. Додайте до дієслів особові займенники і запишіть. Піклуватися про …; чекати на …; зустрітися з …; під’їхати до …; надіслати …; йшов перед … . 249. Прочитайте текст. Визначте розряд займенників за значенням та граматичні ознаки особових займенників. Найбільше мене дивувала і вабила сосна. Ласкава доля вготувала їй місце на південній стороні. Отож золотилась і пишалась вона на всю околицю. Ця сосна обігнала на метрів тридцять усіх своїх ровесниць. І досі вона стоїть в моїй уяві такою, якою побачив уперше, до якої звик у дитячому віці. З її вершин я вперше в житті заглянув у свою долю (За Ю. Збанацьким). Зворотний займенник себе відмінюється, починаючи з родового відмінка. Н. – Р. себе Д. собі З. себе О. собою М. (на) собі

146

морфологiя

250. Перепишіть речення, вставляючи на місці пропусків займенник себе у потрібному відмінку. Визначте відмінки усіх займенників. 1) Господар хати майже з вогню виніс дітей і дружину. Він же, лелека, рятуючи …, відразу полетів геть од пожежі, забувши про свою родину. 2) Та ось прийшла осінь, і лелека, добре підгодувавшись на болоті, повернувши … красу і силу, прилетів на поле. 3) Зграя лелек оточила його і довго клекотала між …, а винний стояв, опустивши голову. 4) Він, мабуть, відчував за … провину. 5) Лелеки знялися і полетіли, а вигнанець сумно бродив болотом, дивився на … у дзеркало води і, здавалося, думав важку думу (За В. Земляком).



НАРОД СКАЖЕ, ЯК ЗАВ’ЯЖЕ



Є каяття, та нема вороття. Свого не забувай, а чужого не займай. Хто сміється, тому не минеться. У ліс дров не возять – у колодязь води не ллють. Від людського поговору не затулишся пеленою. 251. Прочитайте текст, виконайте подані після нього завдання. Спекотний літній день. Підлітки, заховавшись у тіні крислатого дерева, гралися. Кожний із них кидав свого битка. Ось черга прийшла до Петрика. Він різко змахнув рукою, і срібний круглий биток м’яко впав у пилюку, у кучу мідних монет. За грою спостерігав сивий дідусь. Він застиг від несподіванки, а потім підійшов до купи монет і підняв срібний биток. Це була бойова, посіріла від часу медаль «За відвагу». На зворотній стороні можна було прочитати номер, який дозволить з’ясувати, за які подвиги й кому була вона вручена. – Як же ти можеш ось так, медаллю? – гнівно запитав сивочолий дідусь. – А що тут особливого? – щиро здивувався Петрик, володар битка. – Адже вона тепер нічия. Коли мій дідусь помер, я взяв її, щоб гратися. Дідусь докірливо поглянув на хлопчика, похитав головою, обережно витер медаль від пилу, задумався. Притихли хлопчики. – Мені чомусь стало холодно, – сказав один із них. – Я ж ніби постаршав, – прошепотів третій. А Петрик почервонів. Якесь особливе почуття охопило його й дихати стало важко. Повільно текли секунди, але ніхто не рухався. Стояла якась дивна тиша, неймовірна для підлітків (Т. Бортник).

147

Українська мова Словник

укр. крисла=тий зворо=тня сторона= з’ясува=ти сивочо=лий воло=дар докi=рливо

рос. ветвистый обратная сторона выяснить седоголовый обладатель укоризненно

– До якого стилю та типу мовлення належить поданий текст? – Визначте тему та основну думку тексту. – Висловіть своє ставлення до прочитаного тексту. – Поясніть значення прислів’їв та приказок з рубрики «Народ скаже, як зав’яже». – Доберіть синоніми до слів спекотний, казати. – Зробіть морфологічний розбір виділених слів. – Випишіть з тексту особові займенники, визначте їх особу, число, відмінок. – Укажіть кількість двоскладних, непоширених речень у тексті.

 КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ 1. У чому полягає особливість відмінювання особових займенників? 2. Коли в особових займенниках з’являється початковий звук н? 3. Яка особливість відмінювання займенника себе?

§ 42. Відмінювання питальних і відносних займенників Лексична тема: Шкідливі звички і здоров’я Питально-відносні займенники хто, що у непрямих відмінках мають іншу основу (кого, чого, кому, чому…). Займенники який і котрий відмінюються як прикметники твердої групи. Н. хто Р. кого

що чого

скільки скількох

чий/чиє чийого

чия чиєї

чиї чиїх

148

Д. кому З. кого О. ким М. (на) кому

морфологiя

чому що чим (на) чому

скільком Н. або Р. скількома (на) скількох

чийому і чиєму Н. або Р. чиїм (на) чийому/чиїм

чиїй чию чиєю (на) чиїй

чиїм Н. або Р. чиїми (на) чиїх

Займенники хто, що, скільки змінюються тільки за відмінками, а займенники який, чий, котрий – за числами, відмінками й родами. 252. Прочитайте. Визначте, до якого розряду належать виділені займенники. 1) Хто ваш народ? Яка у нього доля? (В. Симоненко). 2) Хто щиро поважа родину, свій рідний край, тому не всюди рай… (Л. Глібов). 3) Безсмертя достоїн лиш той на землі, хто любить свою батьківщину (В. Сосюра). 4) Хто може випити Дніпро, хто властен виплескати море?.. (М. Рильський). 5) Та держава є дійсно великою, яка дбає про всіх своїх громадян. 253. Провідміняйте словосполучення який рік; чия сестра; котра година; скільки книжок. 254. Перепишіть. Вкажіть займенники питальні та відносні. Поясніть, як їх розрізнити. Вкажіть в реченнях займенники, що належать до інших розрядів. 1) Хвала усьому, що росте, хвала усьому, що існує! (М. Драй-Хмара). 2) Хто там плаче? Хто голосить, наче буря восени? І чиї ридання носить Вітер юної весни? (М. Рильський). 3) Ніхто з них не відав, що той синьоокий, з яким побратались на хвилях затоки, хто вів їх на битву у сяйві ракети, що він – журналіст фронтової газети (М. Нагнибіда). 4) Хвиле, чому ж ти спокою не маєш, що ти у берега тихо питаєш? (Н. Забіла). 5) Вставай, хто живий, в кого думка повстала! Година для праці настала! (Леся Українка). 255. Складіть й запишіть речення, у яких займенники який, скільки, чий виступали б то як питальні, то як відносні. 256. Складіть діалог за однією з поданих ситуацій, використовуючи питальні та відносні займенники. 1) Друг (подруга) похвалилися, що спробував викурити цигарку і йому сподобалося. Він пропонує спробувати і вам.

149

Українська мова

2) Ви потрапили у компанію, де всі курять. «Спробуй, це круто! Ми вже дорослі!» – кажуть вам. 3) До вас у гості прийшли друзі й принесли пиво. «Ось купили дорогою. Буде веселіше розважатися», – так пояснили вони свій вчинок.



НАРОД СКАЖЕ, ЯК ЗАВ’ЯЖЕ



Веселий сміх – здоров’я. День меркне від ночі, а чоловік від немочі. Коли немає сили, то й світ не милий. Немає щастя без здоров’я. Найбільше багатство – здоров’я. 257. Прочитайте текст, виконайте подані після нього завдання. Деякі підлітки починають курити, вживати алкогольні напої саме тому, що із цигаркою або чаркою в руці видаються собі більш дорослими, стильними. Але чи замислювались ви, чому так багато дорослих людей роками борються із залежністю від алкоголю, тютюну і наркотиків? Тому, що ці згубні звички згодом перетворюються на страшні хвороби. То що ви оберете: здорове яскраве життя чи щоденну тяжку боротьбу за виживання? Яким ви бачите своє майбутнє? Добре подумайте над цим, беручи до рук цигарку чи пляшку пива (З посібника). Словник

укр. зале=жність = згу=бні звички задово=лення

рос. зависимость пагубные привычки удовольствие

– До якого стилю та типу мовлення належить поданий текст? – Визначте тему та основну думку тексту. – Як ви вважаєте, з якої причини підлітки починають палити? – Чому палити у підлітковому віці небезпечно? – Чому дівчатам особливо небезпечно палити? – Що відбувається з дитиною, яка вживає алкоголь? – Доберіть антоніми до слів дорослий, здоровий, майбутнє. – Випишіть з тексту прикметник у складеній формі вищого ступеня порівняння.

150

морфологiя

– Провідміняйте словосполучення яскраве життя. – Випишіть займенники, визначте їх розряд за значенням. – Випишіть з тексту два словосполучення, зробіть їх синтаксичний розбір.

 КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ 1. За яких умов питальні займенники переходять у розряд відносних? 2. Які питальні й відносні займенники змінюються тільки за відмінками? Наведіть приклади. 3. Які питальні й відносні займенники змінюються за родами, числами і відмінками? Наведіть приклади.

§ 43. РЗМ Ділові папери. План роботи. Оголошення План роботи – документ, який встановлює точний перелік намічених для виконання робіт чи заходів, їх послідовність, обсяг, час проведення й конкретних виконавців. Основний зміст плану викладається у формі таблиці. Кожний пункт плану складається з наступних частин: 1) номер за порядком; 2) зміст роботи; 3) термін виконання; 4) відповідальні; 5) відмітка про виконання. За терміном плани поділяються на перспективні (розраховані на кілька років), річні, піврічні, квартальні, місячні, тижневі, щоденні. 258. Розгляньте план роботи. Який це план роботи за терміном? З якою метою складений цей план? Кому він адресований? Хто має підписати такий план? План підготовки святкових заходів, присвячених Дню Перемоги Відмітка Термін № Відповідальні Зміст роботи про виконання виконання п/п 1 Організувати виставку газет, стіннівок, з 02.05.2012 О. Рибачук, присвячених Дню Перемоги по 07.05.2012 М. Михальчук 2 Привітати ветеранів Великої Вітчизня- 06.05.2012 Д. Білоус, ної війни М. Біяковська, І. Шовкопляс 3 Організувати зустріч з ветеранами Ве- до 07.05.2012 Класний ликої Вітчизняної війни керівник, староста класу 4 Взяти участь у конкурсі патріотичної 08.05.2012 Учні 6-А класу пісні

Українська мова

151

259. Складіть план роботи активу класу на поточний місяць. Хто, на вашу думку, має складати такий план? Хто має його затвердити? Оголошення – документ, в якому міститься потрібна інформація. За змістом оголошення поділяються на два види: організаційні (про майбутню подію чи захід); 2) рекламні (оголошення про навчання, роботу, послуги та ін.). Текст оголошення про майбутню подію повинен містити календарну дату і час, місце проведення заходу; зміст повідомлення; умови входу (вільний чи платний); організатора (від чийого імені складено оголошення). 260. Прочитайте. Який з поданих варіантів тексту оголошення можна помістити на шкільнiй дошці оголошень, а який із варіантів потребує серйозного доопрацювання? Чому? 1. Хто хоче побачити виставку картин, може прийти у четвер. 2. Оголошення У п’ятницю, 7 травня 2012 р., о 16 годині в актовому залі школи відбудеться зустріч з ветеранами Великої Вітчизняної війни. Вхід вільний. Рада школи 261. Складіть оголошення про очікувану в класі подію чи захід (класні збори, екскурсію до музею, похід у кінотеатр тощо).

§ 44. Відмінювання і правопис заперечних і неозначених займенників Лексична тема: Про закон і право Заперечні і неозначені займенники відмінюються як питальні та відносні займенники: ніхто – як хто, нічий – як чий, казна-що – як що, скількись – як скільки і т.д. Неозначені займенники, утворені від питально-відносних за допомогою компонентів аби-, де-, сь-, пишуться разом: абищо, дехто, хтось. Частка ні (ані) з заперечними займенниками пишеться разом: ніхто, ніщо, ніякий, нічий, нікотрий, ніскільки.

152

морфологiя

Неозначені займенники, утворені від питально-відносних за допомогою компонентів будь-, -небудь, хтозна-, казна-, пишуться через дефіс: будь-хто, що-небудь, який-небудь, казна-чий, хтозна-що. При відмінюванні неозначених займенників компоненти будь-, небудь-, казна-, хтозна- не змінюються: чого-небудь, чому-небудь, будь-кому. Якщо у непрямих відмінках вживається прийменник, то він ставиться між часткою і займенником, розділяючи їх: де в чому, аби з ким, будь з ким, хтозна до кого, ні до чого. Частка не з усіма займенниками пишеться окремо (за винятком неабиякий, неабихто, неабищо). 262. Прочитайте. Випишіть спочатку заперечні займенники, а потім – неозначені. Дещо, абичий, ніщо, хто-небудь, нічий, ніскільки, хтозна-скільки, ніякий, ніхто, будь-який, нікого, чийсь, нікотрий, якийсь, хтозна-що. 263. З’ясуйте групу за значенням і відмінок займенників. Утворіть від них заперечні та неозначені займенники. Кого, яким, що, скількох, чия, чому, хто, чийому, ким, чиє, котрого. 264. Провідміняйте неозначені та заперечні займенники. Якийсь, абихто, котрий-небудь, будь-чиє, ніхто, ніякий, нічий, нікотрий. 265. Перепишіть, розкриваючи дужки. Поясніть правопис займенників. Визначте їх відмінок. (Ні)що на Землі не вічне, навіть континенти. Щільно притиснуті одна до одної плити, з яких складається земна кора, повільно переміщуються. Відстань між (де)якими з них – сотнi і тисячi кілометрів. (Де)котрі з плит несуть на собі континент, як наприклад, північно-американська платформа. (Будь)які рухи плит земної кори не проходять безслідно. Коли які(сь) краї плит черкаються один об одного, відбуваються землетруси. Проте (ні)хто не може точно сказати, коли це станеться (Н. Ленц). 266. Запишіть займенники хтозна-що, хто-небудь, будь-хто, дещо в родовому, орудному й місцевому відмінках з прийменниками. Поясніть правопис.

153

Українська мова

Орфограма Правопис неозначених та заперечних займенників 267. Перепишіть займенники з прийменниками, розкриваючи дужки. Поясніть правопис. Де (в) чому, на (чому) небудь, до (де) кого, будь (у) кого, від (аби) кого, казна (на) що, аби (з) ким, ні (з) ким, хтозна (з) ким, з (казна) чим, ні (на) якому, для (чого) сь, ні (до) чийого, ні (в) чому, будь (у) чиїх, на (де) кому. 268. Прочитайте текст, виконайте подані після нього завдання. Із покоління в покоління протягом століть людство встановлювало різні правила, які б допомагали визначити стосунки між людьми, громадами, навіть державами. Нині ми також живемо за певними правилами. І не помічаємо їх лише тому, що вони стали для нас загальноприйнятими нормами. Ви заходите до школи – і бачите на центральній стіні холу великий плакат, на якому викладено правила поведінки учнів. Для чого створені ці правила? Щоб під час уроків було тихо, щоб кожний із вас мав КОНСТИТУЦИЯ РЕПУБЛИЧИЙ МОЛДОВЕНЕШТЕ своє місце за партою, щоб учителям було легше наНИСТРЕНЕ вчати вас, а вам – навчатися. КОНСТИТУЦИЯ Але є такі правила, які обов’язкові для усіх грома- ПРИДНЕСТРОВСКОЙ МОЛДАВСКОЙ РЕСПУБЛИКИ дян держави. У нашій державі ці правила встановлює КОНСТИТУЦIЯ найвищий орган законодавчої влади – Верховна Рада ПРИДНIСТРОВСЬКОї МОЛДАВСЬКОї РЕСПУБЛIКИ Придністровської Молдавської Республіки. Головний закон нашої держави називається Конституцією. Конституцію ПМР було прийнято на всенародному референдумі 24 грудня 1995 року. Словник

укр. встано=влювати стосу=нки грома=да пе=вний поміча=ти ство=рений

рос. устанавливать отношения общество определенный замечать созданный

154

морфологiя

– До якого стилю та типу мовлення належить поданий текст? – Що таке, на вашу думку, закон? – Чим є Конституція для держави та суспільства? – Поставте слова першого речення в алфавітному порядку. – Зробіть фонетичний розбір слова: обов’язкові. – Зробіть розбір слова за будовою: придністровський. – Зробіть морфологічний розбір виділених слів. – Випишіть з тексту займенники, визначте їх розряд за значенням, вкажіть відмінок.

 КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ 1. Від яких займенників утворюються заперечні та неозначені займенники? 2. Як відмінюються заперечні та неозначені займенники? 3. Назвіть основні правила правопису заперечних і неозначених займенників.

§ 45. РЗМ Читання мовчки тексту художнього стилю 269. Прочитайте текст, виконайте після нього тестові завдання. Мама йшла на роботу рано, до сходу сонця. Вона розбудила Петрика й сказала: – Сьогодні в тебе почалися канікули. Але гаяти часу не можна. Ось тобі робота на сьогодні: посади біля хати дерево й прочитай цю книгу про Далекі Сині Гори. Мама показала, де викопати дерево, поклала на стіл книжку про Далекі Сині Гори й пішла на роботу. Петрик подумав: «Посплю ще трохи». Ліг, задрімав, потім заснув міцноміцно і снилося йому: біля хати виросло дерево, яке він посадив, а Далекі Сині Гори стали зовсім недалекі й стоять над самісіньким ставком. Прокинувся Петрик – ой, лишенько! Сонце вже серед неба. Хотів зараз же до роботи взятися, та подумав: «Ще встигну...» Сів під грушею. Думає: «Ось посиджу ще трохи та й почну». Потім пішов у садок, ягоди їв, за метеликом ганявся, потім знову під грушею сидів. Прийшла мати ввечері й каже: – Показуй, що зробив, сину. А Петрикові нічого показати. Соромно йому й матері в вічі дивитися. – Ходімо, сину, покажу тобі, що люди зробили за той день, що ти прогаяв.

Українська мова

155

Взяла мати сина за руку й повела. Підводить до одного поля й показує: – Вчора тут була стерня, а сьогодні рілля. Тут працював тракторист. А ти байдики бив. Підвела до колгоспного двору, показує багато-багато ящиків з помідорами й каже: – Ці помідори вранці були на полі, а тепер у ящиках. Завтра їх повезуть у місто. Це робила я з жінками. А ти байдики бив. Підвела до великої-великої купи зерна. – Це зерно вранці було в колосках. Хліб скосили й молотили, зерно привезли на тік. А ти байдики бив. Підвела до стінки, вимурованої з цегли. – Тут вранці був тільки гранітний фундамент, а тепер мур стоїть. Це муляри працювали. А ти байдики бив. Підвела до великого кам’яного будинку, зайшла з сином. На полицях – паляниці, калачі. Усе пахло хлібом. – Це пекарня, – сказала мама. – Ці хлібини вранці були ще борошном, а тепер сам бачиш. Цілий день трудилися пекарі. А ти байдики бив. От що таке прогаяний день (В. Сухомлинський). 1. Яку роботу загадала мати Петрикові? а) посадити дерево і прочитати книгу б) викопати картоплю і розв’язати задачу в) скопати город і зробити вправу г) посадити моркву і прочитати параграф підручника 2. Що снилося Петрикові? а) мати копає картоплю б) біля хати виросло дерево, яке він посадив в) город скопаний, а Петрик відпочиває г) Петрик з матір’ю саджає моркву 3. Що робив весь день Петрик? а) сидів під яблунею, мріяв б) сидів під грушею, читав книжку в) сидів під яблунею, катався на велосипеді, ягоди їв г) сидів під грушею, ягоди їв, за метеликом ганявся 4. Що за весь день зробив тракторист? а) привіз сіно з поля б) возив ящики з помідорами

156

морфологiя

в) виорав поле г) допомагав збирати помідори 5. Що весь день робила мати з жінками? а) копала картоплю б) збирала помідори в) саджала дерева г) збирала груші 6. Що зробили муляри? а) вимурували мур б) зробили гранітний фундамент в) побудували будинок г) накрили будинок дахом 7. Над чим трудилися весь день пекарі? а) просіювали борошно б) вимішували тісто в) випікали пампушки г) випікали хліб 8. Доберіть російський відповідник до фразеологізму «байдики бити». а) перемывать косточки б) бить челом в) бить баклуши г) бросить камень 9. Що означає фразеологізм «байдики бити», вжитий у тексті? а) соромитись б) ледарювати в) працювати г) відпочивати 10. Яке з поданих прислів’їв найбільше відповідає основній думці тексту? а) Очам страшно, а руки зроблять. б) Без труда нема плода. в) Хочеш їсти калачі, не сиди на печі. г) Згаяного часу і конем не доженеш.

Українська мова

157

§ 46. Відмінювання присвійних, вказівних та означальних займенників Лексична тема: Ввічливість – окраса людської душі Присвійні займенники відмінюються так: Н. мій/моє моя мої їхній Р. мого моєї моїх їхнього Д. моєму моїй моїм їхньому З. Н. або Р. мою Н. або Р. Н. або Р. О. моїм моєю моїми їхніми М. (на) моєму, моїм (на) моїй (на) моїх (на) їхніх За цим типом відмінюються займенники твій, свій. Займенники наш, ваш відмінюються як прикметники твердої групи, їхній – як прикметник м’якої групи. 270. Прочитайте. Вкажіть присвійні займенники. 1) Моє діло півняче: проспівав, а там хоч і не розвидняйся. 2) Моя хата скраю – нічого не знаю. 3) Добра каша, та не наша. 4) Не замітай чужої хати, дивися, чи твоя заметена. 5) Аж до діброви чути ваші розмови. 6) Не тішся з чужої біди, бо вона нині його, завтра її, а тоді твоя буде. 7) Краще своя хата, ніж їхня палата. 8) Кожна свиня свого корита пильнує (Нар. тв.). 271. Провідміняйте словосполучення. Наша радість, моє місто, твій зошит, їхні підручники. Відмінювання вказівних займенників: Н. цей/це ця ці Р. цього цієї цих Д. цьому цій цим З. Н. або Р. цю Н. або Р. О. цим цією цими М. (на) цьому, цім (на) цій (на) цих За цим типом відмінюються займенники оцей (оця, оце, оці). Усі інші займенники відмінюються як прикметники твердої групи.

158

морфологiя

272. Випишіть вказівні займенники. Визначте їх рід, число, відмінок. 1) Впік мене тим словом, не треба й вогню. 2) Що кому треба, той про те й теребить. 3) Яка пшениця, така й паляниця. 4) Гарно того вчити, хто хоче все знати. 5) Бджола мала, а й та працює (Нар. тв.). 273. Провідміняйте словосполучення. Складіть з ними речення. Той клас, стільки учнів, така мова. 274. Запишіть речення і поставте в них займенники у відповідному відмінку. Поясніть їх правопис. Визначте розряд за значенням займенників. Ввічлива людина повинна відповідати на запитання чи розмовляти (та) мовою, якою до (вона) звертаються. У ході розмови треба повсякчас пам’ятати про необхідність контролю за (свої) жестами, позою, інтонацією. За (вона) особливо слід стежити (весь) час, оскільки завдяки (вона) збагачується зміст сказаного, надається (він) певного відтінку. Відмінювання означальних займенників: Н. весь/все вся всі Р. всього всієї всіх Д. всьому всій всім З. Н. або Р. всю Н. або Р. О. всім всією всіма М. (на) всьому, всім (на) всій (на) всіх Означальні займенники сам, самий, кожний, інший відмінюються як прикметники твердої групи. 275. Перепишіть речення. Вкажіть означальні займенники, визначте число та відмінок кожного. 1) По діброві вітер виє, гуляє по полю, край дороги гне тополю до самого долу (Т. Шевченко). 2) Сьогодні ми усім класом йдемо у театр. 3) Люди намагаються свій лет і до інших скерувать планет (М. Рильський). 276. Провідміняйте словосполучення. Складіть з ними речення. Кожна школа, інший клас, вся держава.

159

Українська мова



НАРОД СКАЖЕ, ЯК ЗАВ’ЯЖЕ



Ласкаве слово – що весняний день. «Будь ласка» не кланяється, а «спасибі» спини не гне. Ввічливе слово – цілюще повітря. Від теплого слова й лід розмерзає. Ніщо не дається так дешево і ніщо не цінується так дорого, як ввічливість. Морфологічний розбір займенника 1. Слово в тексті. 2. Частина мови. 3. Початкова форма (називний відмінок однини). 4. Розряд. 5. Особа (якщо є). 6. Рід (якщо є). 7. Число (якщо є). 8. Відмінок. 9. Синтаксична роль. Зразок розбору Ти мене не забула? (М. Коцюбинський). Ти – займен., поч. ф. – ти, особов., 2-га ос., одн., Н. в., підмет. 277. Прочитайте текст. Випишіть займенники. Визначте їх розряд за значенням. Зробіть морфологічний розбір виділених слів. Не треба нехтувати ввічливістю й привітністю. Ці якості звичайні, прекрасні. Забагато їх бути не може. Звичайно, важливо вміти захистити себе, але ніхто не довів, що самозахист полягає у вмінні відповісти грубістю на грубість. Дехто говорить, що грубість може стати захисною бронею ніжної душі. Проте за хамством приховується лише хамство. Крик та лайка не можуть засвідчувати силу. Не дозволити розмовляти із собою грубо, примусити себе поважати – важко. Та стати на рівень хамства – значить не шанувати

160

морфологiя

самого себе, відмовитись від своєї особистості. Ввічливість найчастіше є синонімом внутрішньої сили та істинної гідності. 278. Прочитайте текст, виконайте подані після нього завдання. Кожному з нас відомі п’ять відчуттів. Це нюх, зір, слух, смак та дотик. Проте існує іще шосте відчуття, доступне кожному, але не кожному помітне. Мова йде про відчуття такту, культуру поведінки, спілкування з оточуючими – тобто про те, що робить людину по-справжньому гарною. Кожний із нас у повсякденному житті постійно вживає ввічливі слова. Найпоширеніші з них – «добридень», «здрастуй», «до побачення», «будь ласка», «спасибі», «дякую». Проте чи замислювалися ви коли-небудь, що означають ці ввічливі слова, звідки вони прийшли в нашу мову? Виявляється, що походження цих слів дуже давнє, їх вживання сягає ще часів Київської Русі. Спочатку вони були сталими виразами, добрими побажаннями. Так, слово «здрастуй» означає «будь здоровим», «будь ласка» – «будь ласкавим до мене, привітним». «Добридень» – це побажання співбесідникові доброго дня, багатого на успіхи і радісні події. Коли ми, прощаючись, кажемо людині «до побачення», то даємо їй зрозуміти: «мені приємно тебе бачити, і я сподіваюсь на нову зустріч із тобою». Звичне нині слово «спасибі» колись означало не просто подяку, а дуже вагоме побажання «Спаси Бог!». Словник

укр. ото=чуючі вжива=ти = ста=лий вираз ваго=мий

рос. окружающие употреблять устойчивое выражение существенный

– До якого стилю та типу мовлення належить поданий текст? – Визначте основну думку тексту. – Як ви вважаєте, чи потрібно вітатися із незнайомими людьми? – Чи можна добрим словом покращити настрій людині? – Яку людину можна вважати приємною в спілкуванні? – Від чого залежить уміння спілкуватися? – Доберіть прислів’я з рубрики «Народ скаже, як зав’яже», яке відповідає основній думці тексту. – Зробіть морфологічний розбір виділених слів.

161

Українська мова

 КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ 1. Як відмінюються присвійні займенники? 2. Чи мають рід і число вказівні займенники? Як вони відмінюються? 3. Як відмінюються означальні займенники? Які граматичні ознаки вони мають? ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ ЗА ТЕМОЮ «ЗАЙМЕННИК ЯК ЧАСТИНА МОВИ» Варіант 1 1. У якому рядку всі слова – займенники? а) мій, що, ніхто б) чий, кожний, перший в) стільки, хто-небудь, синій г) він, цей, місто 2. Вкажіть особові займенники. а) той, цей, такий б) хто?, що?, який? в) я, він, ми г) мій, твій, свій 3. Вкажіть заперечні займенники. а) він, ви, ти б) той, такий, стільки в) хто?, що?, котрий? г) ніхто, ніщо, ніякий 4. Виділіть присвійні займенники а) мій, наш, свої б) весь, сам, вони в) себе, такий, стільки г) нічого, цей, той 5. У якому рядку всі займенники – означальні? а) їх, ваш, свій

162

морфологiя

б) усякий, весь, інший в) ні в кого, який, такий г) дехто, казна-хто, будь-кого 6. У якому рядку всі займенники – неозначені? а) ніхто, ніякий, нікотрий б) весь, жодний, усякий в) щось, абиякий, хтозна-скільки г) я, тобі, цей 7. У якому рядку всі займенники вжиті в Д.в.? а) моєму, йому, декого б) мені, всій, цьому в) нікому, нікотрого, нічийого г) скільком, чиїх, кому 8. У якому рядку всі займенники вжиті в О.в.? а) ніким, мною, моїми б) вами, котрим, їх в) собі, своїми, кожним г) цими, нікотрим, казна-якого 9. У якому рядку всі займенники пишуться разом? а) ні/що, аби/чого, ні/який б) чий/сь, ні/в/кого, ні/котрий в) хтозна/скільки, аби/що, будь/кого г) ні/кого, аби/хто, де/чого 10. У якому рядку всі займенники пишуться окремо? а) ні/котрий, аби/хто, будь/на/кому б) ні/на/кому, ні/в/кого, казна/на/кому в) будь/у/кого, ні/про/кого, ні/який г) казна/з/ким, ні/хто, будь/з/ким Варіант 2 1. У якому рядку всі слова – займенники? а) він, її, день б) хто?, кожний, другий

Українська мова

в) той, чий, ми г) абихто, нічого, зелений 2. Вкажіть присвійні займенники. а) мій, її, твій б) його, наш, який в) ваш, себе, свої г) їх, свій, кожний 3. У якому рядку всі займенники – вказівні? а) який, чий, котрий б) мій, твій, ваш в) цей, той, такий г) стільки, скільки, себе 4. У якому рядку всі займенники – заперечні? а) абихто, казна-що, будь-який б) хто, що, який в) я, ми, вони г) ні в кого, ніскільки, ніякий 5. У якому рядку всі займенники – означальні? а) жоден, інший, стільки б) самий, усякий, весь в) скільки, кожний, котрий г) який, чий, такий 6. У якому рядку всі займенники – неозначені? а) будь-хто, хтось, що-небудь б) абикого, чий-небудь, нікотрий в) казна-скільки, котрийсь, ніскільки г) скількись, казна-що, ніякий 7. У якому рядку всі займенники вжиті в Р.в.? а) абикого, себе, всім б) його, цієї, всіх в) моєю, нас, котрому г) мене, їх, моїм

163

164

морфологiя

8. У якому рядку всі займенники вжиті в О.в.? а) хтозна-скількома, моїми, всіх б) вас, ними, кого в) котрим, кожним, їх г) хтозна-чим, мною, цією 9. У якому рядку всі займенники пишуться через дефіс? а) казна/якими, який/небудь, будь/чому б) хтозна/який, ні/з/ким, чим/небудь в) котрий/небудь, хтозна/чим, аби/яким г) будь/що, чий/небудь, казна/з/чим 10. У якому рядку всі займенники пишуться окремо? а) ні/з/чим, на/де/кому, будь/у/кого б) аби/якого, на/кому/небудь, ні/якого в) ні/з/чиєю, казна/з/чим, ні/про/кого г) чий/сь, ні/з/ким, ні/в/якого/ ЗАВДАННЯ ДЛЯ КОНТРОЛЬНОЇ РОБОТИ ЗА ТЕМОЮ «ЗАЙМЕННИК ЯК ЧАСТИНА МОВИ» Варіант 1 1. Перепишіть текст, вставляючи, де потрібно, пропущені орфограми та пунктограми. Виконайте подані після тексту завдання. З давніх-давен хліб у в..ликій пошані в нашого народу. Раніше в Україні на щодень пекли жит..ній хліб. Якщо борошна до нового врожаю не/вистачало домішували висівки товчену картоплю гарбуз суху лободу. Вчиняли його на заквас..ці, місили у д..р..в..яній діжі. Випіка(н,нн)я хліба мало свої правила, було, по суті, цілим обрядом. Порожню діжу, пр..криту рушником, ставили на покуті. Хліб у кожній хаті обов..язково л..жав на столі, а біля н..ого л..жала сіль. У неділю і с..вята з житн..ого або пш..ничного борошна п..кли пампушки пиріжки з сиром маком картоплею капустою ягодами а з прісного тіста випікали коржі та млинці. Їж..ю та окрасою був хліб на всіх с..вятах та обрядах. І тепер жодне весілля не обходит..ся без короваю а до н...ього випікают.. ще шишки калачі (За В. Супруненком).

165

Українська мова

2. Випишіть з останнього абзацу займенники, зробіть їх морфологічний розбір. 3. Провідміняйте займенник свої. Варіант 2 1. Перепишіть текст, вставляючи, де потрібно, пропущені орфограми та пунктограми. Виконайте подані після тексту завдання. Чого-чого а хліба у нас тепер удосталь. Подивіт..ся, ось він на полицях наших магазинів – пш..ничний і житній паляниці і батони булочки і бублики торти і тістечка печиво і крупи. Усе це хліб. Це в..лике наше щас..тя. Буханець хліба увібрав у себе працю не тіл..ки хлібороба а й шахтаря металурга конструктора хіміка ус..ого суспіл..ства. У нашій країні хліб найсмач..ніший. Випікают.. його понад двісті видів. І кожного разу, тримаючи в руках запашну хлібину, ще і ще раз згадаймо із с..рдечною вдячніс..тю тих, чиї руки посіяли виростили хліб і сп..кли його для тебе. І якщо шматочок ненароком упаде, не соромся підняти його. А тим, хто не/шанує хліба, допоможи зрозуміти ці(н,нн)іс..ть і с..вятіс..т.. (Л. Козицька). 2. Випишіть з перших трьох речень займенники, зробіть їх морфологічний розбір. 3. Провідміняйте займенник чиї.

§ 47. РЗМ Переклад з російської мови розповідного тексту з елементами роздуму 279. Прочитайте текст, виконайте подані після нього завдання. Мне подарили книги. Я так обрадовался им, что чуть не со слезами бросился домой и, не помня себя, очутился в детской комнате, лег в свою кровать, закрылся пологом, развернул первую часть одной из книг – и позабыл все окружающее. Мать рассказывала мне потом, что я был как помешанный: ничего не говорил, не понимал, что мне говорят, и не хотел идти обедать. Должны были отнять книжку, несмотря на горькие мои слезы. Угроза, что книжки отнимут совсем, заставила меня удержаться от слез, встать и даже обедать.

166

морфологiя

После обеда я опять схватил книжку и читал до вечера. Я читал свои книжки с восторгом и, несмотря на разумную бережливость матери, прочел все с небольшим в месяц. В детском уме моем произошел совершенный переворот, и для меня открылся новый мир. Я узнал из книги «Рассуждение о громе», что такое молния, воздух, облака; узнал об образовании дождя и происхождении снега. Многие явления в природе, на которые я смотрел бессмысленно, хотя и с любопытством, получили для меня смысл, значение и стали еще любопытнее (По С.Т. Аксакову). Словник

укр. зрадi=ти тро=хи = кинутися = опинився незважа=ючи на загро=за зму=сити = втриматися = знову з за=хватом безтя=мно цікавi=шими

рос. обрадоваться чуть броситься очутился несмотря на угроза заставить удержаться опять с восторгом бессмысленно любопытнее

– Визначте тему та основну думку тексту. – Чому зрадів хлопчик? – Які почуття виникли у хлопчика, коли він опинився у своїй кімнаті? – Чому хлопчику відкрився новий світ? – Про які явища природи взнав хлопчик iз книги? – Опишіть свою улюблену книгу. Яка вона? Про що в ній розповідається? – Перекладіть словосполучення: не помня себя, закрылся пологом, позабыл все окружающее, рассуждение о громе, узнал об образовании. – Складіть план тексту. – Перекажіть текст українською мовою за складеним планом. – Перекладіть текст.

Українська мова

167

§ 48. Повторення вивченого в кінці року Лексична тема: Доброта починається з дитинства 280. Прочитайте текст. Визначте основну думку. Визначте рід, число, відмінок та відміну виділених іменників. Ця історія трапилася дуже давно у старовинному місті, де мешкав один мудрець. Слава про його мудрість розійшлася далеко за межі міста. Та жив у тому місті один чоловік, який заздрив славі мудреця. І от вирішив він придумати таке запитання, щоб мудрець не зміг на нього відповісти. Пішов чоловік на узлісся, спіймав метелика, заховав його у долонях і подумав: «Запитаю я в мудреця: скажи, о наймудріший, який метелик у мене в руках – живий чи мертвий? Якщо він скаже «живий», я стисну долоні, і метелик помре; а якщо скаже «мертвий», я розкрию долоні, і метелик полетить. Ось тоді усі зрозуміють, хто з нас розумніший. Так усе і сталося. Зловивши метелика, лихий чоловік попрямував до мудреця і запитав у нього: «Який метелик у мене, о наймудріший: живий чи мертвий?» І мудрець, який й насправді був дуже розумною людиною, відповів: «Усе в твоїх руках, чоловіче» (З посібника). 281. Провідміняйте подані іменники. Кошеня, курча, ім’я, груша, рідня, велич, радість, кобзар, село. 282. Утворіть ступені порівняння прикметників. Доберіть до них антоніми. Великий, гарний, добрий. 283. Визначте розряд за значенням поданих прикметників. Гіркий, дитячий, залізний, батьків, шкільний, дерев’яний, солов’їний, приємний, материн, гречаний. 284. Утворіть присвійні прикметники від поданих слів. Які зміни приголосних відбуваються при творенні присвійних прикметників? Ольга, Наталка, Олеся, Оксана, Юля, Марина, Ігор, Василь, Микола, дочка, син, бабуся, дідусь, тітка.

168

морфологiя

285. Запишіть прикметники, знімаючи риску. Північно/західний, стале/плавильний, жовто/зелений, жовто/гарячий, три/ денний, фізико/математичний, мовно/літературний, далеко/східний, молдавсько/український, дво/колірний.



НАРОД СКАЖЕ, ЯК ЗАВ’ЯЖЕ



Добрі діла тихо ходять, а злі як дзвони дзвонять. Хто людям добра бажає, той і собі має. Без доброго діла немає доброго імені. Роби добро скільки зможеш – від цього не занеможеш. За добро добром і платять. 286. Прочитайте числівники, чітко їх вимовляючи. Утворіть й запишіть від поданих числівників порядкові. Провідміняйте кількісні та порядкові числівники. 1953, 25, 43, 90, 567 434. 287. Виразно прочитайте вірш. Визначте основну думку поезії. Випишіть з тексту займенники, визначте розряд за значенням. Не говори про доброту, Коли ти нею сам не сяєш, Коли у радощах витаєш, Забувши про чужу біду. Бо доброта – не тільки те, Що обіймає тепле слово. В цім почутті така основа, Яка з глибин душі росте. Коли її не маєш ти, То раниш людяне в людині. Немає вищої святинi, Ніж чисте сяйво доброти. (М. Володарська) 288. Запишіть слова, розкриваючи дужки. Де (на) кому, на (чому) небудь, будь (у) кого, казна (що), будь (на) чому, ні (з) ким, аби(хто), ні (на) чому, хтозна (який), чий (небудь).

169

Українська мова

289. Прочитайте текст, виконайте подані після нього завдання. Бути добрим – це значить допомагати одне одному у біді, дарувати радість знайомим і незнайомим людям, захищати молодших і піклуватися про старших. До повернення батьків з роботи можна зробити чимало корисних і добрих справ: навести лад у квартирі, вимити посуд, купити хліба до вечері, почистити взуття, попіклуватися про молодших братика або сестричку. Яка радість спалахне в очах матусі, коли вона побачить, що ви за власним бажанням, самостійно взялися допомогти їй. А від теплої маминої усмішки і вам на серці стане тепліше. Отже, запам’ятайте: ваші добрі вчинки – це радість не лише для тих, кому їх адресовано, але й для вас. І ще треба завжди пам’ятати, що на добро, зроблене для вас іншими, треба відповідати також добром (З посібника). – До якого стилю та типу мовлення належить поданий текст? – Визначте тему та основну думку тексту. – Доберіть прислів’я з рубрики «Народ скаже, як зав’яже», яке найбільше відповідає основній думці тексту. – Доберіть антоніми до слів добрий, молодший, знайомий, вечеря, пам’ятати. – Провідміняйте словосполучення добрі справи, мамина усмішка. – Зробіть фонетичний розбір слів: радість, захищати. – Зробіть розбір слова за будовою: молодших, зробити, сестричка. – Зробіть морфологічний розбір виділених слів. – Зробіть синтаксичний розбір першого речення.

 КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ 1. Яка частина мови називається іменником? 2. Які граматичні ознаки має іменник? 3. Яка частина мови називається прикметником? 4. На які групи за значенням поділяються прикметники? 5. Як утворюються ступені порівняння прикметників? 6. Яка частина мови називається числівником? 7. Які особливості відмінювання кількісних та порядкових числівників? 8. Яка частина мови називається займенником? 9. Назвіть розряди займенників за значенням. Наведіть приклади.

РОЗДІЛ ІI

ЛІТЕРАТУРА

171

лIтература

УСНА НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ

 ø НАРОДНІ ПІСНІ ø Народна пісня – невеликий усний віршований твір, що співається. Народні пісні створювалися однією людиною чи групою людей під час праці чи відпочинку. імена цих людей давно забулися. Складена пісня передавалася усно від покоління до покоління. При цьому в неї могли вноситися певні зміни: менш вдалі слова замінювалися влучнішими, деякі місця могли поширюватися, а інші – опускатися, удосконалювалася й мелодія. Пісня ставала поетичнішою, мелодійнішою, змістовнішою. Тому багато пісень мають кілька варіантів. Розрізняють наступні види пісень: – календарно-обрядові (щедрівки, колядки, веснянки, русальні, купальські, жниварські); – родинно-обрядові (весільні, голосіння); – родинно-побутові (пісні про кохання, про родинні стосунки, колискові); – соціально-побутові (козацькі, заробітчанські, чумацькі, рекрутські, солдатські, стрілецькі); – коломийки; – історичні пісні. – Який твір називається народною піснею? Назвіть відомі вам народні пісні з українського, російського та молдавського фольклору. – Як створювалися народні пісні? – Назвіть види народних пісень.

ø КОЛЯДКИ ТА ЩЕДРІВКИ ø Колядки і щедрівки – це пісні, що виконувалися на честь Різдва Христового, Щедрого Вечора і Водохреща. У них прославляється народження Ісуса Христа, возвеличується Божа Мати – Марія, вшановується трудівник-господар землі. Звичай колядувати і щедрувати сягає в доісторичні часи. З прийняттям християнства ці звичаї та пісні, які їх супроводжували, пристосовували до Різдвяних свят. За своїм змістом і характером колядки і щедрівки

172

усна народна творчiсть

близькі. В Україні починали колядувати на Святий Вечір, магією слова і дійством створювали образ багатства, щастя, миру і спокою в домі. За колядування господар давав колядникам дарунки. ОЙ ХТО, ХТО МИКОЛАЯ ЛЮБИТЬ Ой хто, хто Миколая любить, Ой хто, хто Миколаю служить, Тому, святий Миколай, На всякий час помагай, Миколаю! Ой глянь, глянь на Вкраїну рідну, Ой глянь, глянь на змучену, бідну. Ми тебе, всі люди, молим: Проси в Бога ти їй долі, Миколаю! Ой проси долі для Вкраїни, Ой нехай встане із руїни. Доля й щастя най вiтає, В славі й волі хай засяє, Миколаю! ЗАСІВНА Сію, сію, посіваю, З Новим роком вас вітаю! Щоб родило на землі, Щоб був хліб на столі. Щоб водилися пернаті І без чубка, і чубаті. Щоб не знали ви біди, Нехай прийдуть гаразди. Щоб капуста головчата, А петрушка корінчата, Часник – як бик, Цибуля – як зозуля, Пшениця – як рукавиця.

173

лIтература

Щоб була з дітей утіха, А грошей – півтора міха. Щоб ви міряли гроші мискою, А дітей – колискою. Щоб у кожній кутині Було по дитині. Хай дасть нивка по сто кіп, По сто тисяч один сніп. Віншують вас Новим роком, Новим роком, довгим віком, Щоб ви дочекали відтепер за рік До ста літ! ДОБРИЙ ВЕЧІР Добрий вечір тобі, пане господарю, радуйся! Ой радуйся, земле, Син Божий народився. Застеляйте столи та все килимами, радуйся! Ой радуйся… Та кладіть калачі з ярої пшениці, радуйся! Ой радуйся… Бо прийдуть до тебе три празники в гості, радуйся! Ой радуйся… Ой перший же празник – то Різдво Христове, радуйся! Ой радуйся... А другий же празник – Василя Святого, радуйся! Ой радуйся...

174

усна народна творчiсть

А третій же празник – Святе Водохреща, радуйся! Ой радуйся... А що перший празник зішле тобі віку, радуйся! Ой радуйся... А що другий празник зішле тобі щастя, радуйся! Ой радуйся... А що третій празник зішле всім нам долю, радуйся! Ой радуйся... ЩЕДРИК, ЩЕДРИК, ЩЕДРІВОЧКА Щедрик, щедрик, щедрівочка, Прилетіла ластівочка. Стала собі щебетати, Господаря викликати: – Вийди, вийди, господарю, Подивися на кошару. Там овечки покотились, А баранці народились. А ягнички – клаповушкі, Скачуть собі кругом грушки. А баранці – круторіжки, Скачуть собі край доріжки. НОВА РАДІСТЬ СТАЛА Нова радість стала, яка не бувала: Над вертепом звізда ясна світлом засіяла. Де Христос родився, з Діви воплотився, Як чоловік пеленами, убого повився.

175

лIтература

Ангели співають, славу й честь звіщають, На небесі і на землі мир проповідають. Давид виграває, в гуслі ударяє, Чудно, дивно і предивно Бога вихваляє. І ми теж співаймо, Христа прославляймо, Із Марії рожденного смиренно благаймо: – Просим тебе, Царю, небесний Владарю, Даруй літа щасливії сего дому господарю. Даруй господарю, даруй господині, Даруй літа щасливії нашій славній Україні. – Які пісні називаються колядками та щедрівками? – Коли виконувалися колядки та щедрівки? – Які колядки та щедрівки виконуються у вашій місцевості? – Кого прославляють у колядках та щедрівках?

ø ВЕСНЯНКИ ø Веснянки – це весняні обрядові пісні, які оспівували прихід весни. Виконуються від Благовіщення і аж до Зелених Свят. Веснянки співаються майже завжди одночасно з танцями та іграми, які мають «закликати» весну та добрий урожай. Це переважно дівочі пісні, сповнені ліризмом, радісним сподіванням, світлими надіями, бажанням щастя. ОЙ ВЕСНА, ВЕСНА – ДНЕМ КРАСНА Ой весна, весна – днем красна, Що ж ти нам, весно, принесла? – Принесла я вам літечко, Ще й рожевую квіточку, Хай вродиться житечко, Ще й озимая пшениця, І усякая пашниця. Ой весна, весна, ти красна, Що ти, весна-красна, нам принесла? – Принесла я вам літечко, Ще й запашненьке зіллячко,

176

усна народна творчiсть

Ще й зеленую травицю, І холодную водицю. Принесла я вам ягнятко Ще й маленькеє телятко. ОЙ КУВАЛА ЗОЗУЛЕНЬКА Ой кувала зозуленька, Сівши на лелії, Співай, співай, товаришко, Минає неділя. Ой кувала зозуленька, Сівши на барвінок, Співай, співай, товаришко, Минув понеділок. Ой кувала зозуленька Та й кувала сорок, Співай, співай, товаришко, Минає вівторок. Ой кувала зозуленька, Сіла на віконце, Співай, співай, товаришко, Бо заходить сонце. Співай, співай, товаришко, Бо вже не будемо, Та не знаєм, товаришко, Чи на рік діждемо. – Які народні твори називаються веснянками? – Яке призначення веснянок? – Визначте епітети у пісні «Ой весна, весна – днем красна».

ø ЖНИВАРСЬКІ ПІСНІ ø Жниварські пісні – це ті, що виконувалися під час жнив. Діляться на зажинкові – ті, що величають вправних жниць, перший сніп, бажають почати роботу в добрий час; власне жниварські – у яких звучать нарікання на важку

177

лIтература

працю, втому, недоброго хазяїна; обжинкові – у яких радісно сповіщають про щасливе завершення жнив, прославляється останній сніп, який з піснями несуть додому. Цей сніп – символ достатку, запорука нового врожаю. МАЯЛО ЖИТЕЧКО, МАЯЛО Маяло житечко, маяло, Як у полі стояло, А тепер не буде маяти, А буде в стодолі лежати. До межі, женчики, до межі, Бо мої пиріжечки у діжі. До краю, женчики, до краю, То я вам пиріжечка покраю. Котився віночок по полю, Просився у женчиків додому: – Возьміте мене, женчики, з собою Та занесіть мене до господаря в стодолу, Бо я вже в чистім полі набувся, Буйного вітречку начувся, Од ясного сонечка нагрівся, А дрібного дощику напився; Нехай же я у стодолі одпочину, Поки вивезуть знову на ниву. ТАМ У ПОЛІ КРИНИЧЕНЬКА Там у полі криниченька, Навколо пшениченька. Там женчики жали, Золоті серпи мали, Срібнії юрочки, Що в’язали снопочки. Добрії були женці – Дівчата й молодиці. Дівчата – косаті, А хлопці – вусаті, Молодиці – білолиці.

178

усна народна творчiсть

А СОНЕЧКО КОТИТЬСЯ, КОТИТЬСЯ А сонечко котиться, котиться, Нам додому хочеться, хочеться. Хазяїне наш, нам додому час! Вже сонечко під липкою, липкою, Труси, пане, калиткою, калиткою. Хазяїне наш, нам додому час! Вже сонечко на ріллі, на ріллі, Нас кусають комарі, комарі. Хазяїне наш, нам додому час! Вже сонечко за кущем, за кущем, Завтра в поле вийдем ще, вийдем ще. Хазяїне наш, нам додому час! Давно час і пора, і пора, Зійшов місяць і зоря, і зоря. Хазяїне наш, нам додому час! – Коли виконувалися жниварські пісні? – На які види поділяються жниварські пісні?

ø ІСТОРИЧНІ ПІСНІ ø Історичні пісні – це ліро-епічні твори, у яких розповідається про конкретні історичні події чи реальні історичні постаті у процесі їх діяльності. ПІСНЯ ПРО БАЙДУ Мужнім і відданим батьківщині змальовується пісенний Байда. Тут ідеться про Дмитра Вишневецького, українського магната, князя, якого на Січі прозвали Байдою. Він мав власне військо – загін козаків, на чолі якого брав участь у боротьбі проти турецько-татарських нападників. У 1554–1555 роках збудував фортецю на одному з дніпрових островів – Хортиці. Вважається засновником Запорозької Січі. Потрапивши в полон до турків, був страчений. «Пісня про Байду» – одна з найулюбленіших пісень нашого народу. У різних місцях України записано близько двадцяти її варіантів.

179

лIтература

В Цареграді на риночку Та п’є Байда мед-горілочку; Ой п’є Байда та не день, не два, Не одну нічку та й не годиночку; Ой п’є Байда та й кивається, Та на свого джуру поглядається: «Ой цюро ж мій молодесенький, Та чи будеш мені вірнесенький?» Цар турецький к ньому присилає, Байду к собі підмовляє: «Ой ти, Байдо, та славнесенький! Будь мені лицар та вірнесенький, Візьми в мене царівночку, Будеш паном на всю Вкраїночку!» «Твоя, царю, віра проклятая, Твоя царівночка поганая!» Ой крикнув цар на свої гайдуки: «Візьміть Байду добре в руки, Візьміть Байду, ізв’яжіте, На гак ребром зачепіте!» Ой висить Байда та й не день, не два, Не одну нічку та й не годиночку. Ой висить Байда та й гадає, Та на свого джуру споглядає, Та на свого джуру молодого І на свого коня вороного: «Ой джуро ж мій молодесенький, Подай мені лучок та тугесенький, Подай мені тугий лучок І стрілочок цілий пучок! Ой бачу я три голубочки – Хочу я убити для його дочки. Де я мірю – там я вцілю, Де я важу – там я вражу!» Ой як стрілив – царя вцілив, А царицю – в потилицю, Його доньку – в головоньку. «Отож тобі, царю, За Байдину кару!»

180

усна народна творчiсть

– Що ви дізналися про Байду? – Про які історичні часи розповідається у пісні? – Визначте головну думку твору. – Випишіть з тексту епітети. Ой Морозе, Морозенку Пісня «Ой Морозе, Морозенку» широко побутує в народі. Її герой – один із соратників Богдана Хмельницького полковник Станіслав Морозовицький. Його любили за відвагу й розум, глибоку відданість Україні. Загинув у бою під Збаражем. Ой Морозе, Морозенку, Ти славний козаче, За тобою, Морозенку, Вся Вкраїна плаче. Не так тая Україна, Як та стара мати, Заплакала Морозиха, Та стоячи біля хати. Ой з-за гори та з-за кручі Буйне військо виступає. Попереду Морозенко Сивим конем виграває. То не грім в степу грохоче, То не хмара світ закрила, – То татар велика сила Козаченьків обступила. Бились наші козаченьки До ночі глухої, – Полягло наших чимало, А татар утроє. Не вернувся Морозенко, Голова завзята. Замучили молодого Татари прокляті. Вони його не стріляли І на часті не рубали,

181

лIтература

Тільки з нього, молодого, Живцем серце виривали. Поставили Морозенка На Савур-могилу. «Дивись тепер, Морозенку, Та на свою Україну!» Вся ти єси, Україно, Славою покрита, Тяжким горем, та сльозами, Та кров’ю полита! І поки над білим світом Світить сонце буде, – Твої думи, твої пісні Не забудуть люди. – За що народ славить Морозенка і чому так гірко оплакує його страту? – На основі тексту доведіть, що козаки під керівництвом Морозенка билися завзято. – Яка головна думка стверджується останніми рядками пісні?

ø НАРОДНІ БАЙКИ ø Як ворона дістала зі збанка води Дві ворони ходили шукати води, бо їм дуже хотілося пити, але не знайшли ніде. Нарешті знайшли десь на кошарі в збанку, та не могли дістати, бо води було мало. Одна ворона полетіла далі. Друга ворона почала до збанка метати камінчики, щоби вода наверха вийшла, і напилась. Недарма люди кажуть: де не візьмеш силою, бери умом. – Визначте головну думку байки. – Випишіть з твору прислів’я. Поясніть його значення. Не випусти рака з рота Летіла ворона перед морем, дивиться – лізе рак. Вона хап його та й понесла через лиман у ліс, щоб, сівши де-небудь на гіллі, гарненько поснідати. Бачить рак, що приходиться пропадати, та й каже вороні:

182

усна народна творчiсть

– Ей, вороно, вороно, знав я твого батька і твою матір: славні люди були! – Угу! – каже ворона, не роззявляючи рота. – І братів, і сестер твоїх знав, – каже рак, – що за добрі люди були! – Угу! – гугнить ворона, а рака кріпкенько держить. – Та все хоч і гарні люди, – каже рак, – а тобі не рівня. Мені здається, що й на світі нема розумнішої над тебе! – Еге! – крикнула ворона на весь рот і впустила рака в море. От тим-то, як кого одурять хвалою або улесливою річчю, люди кажуть: – Упустив рака з рота. А як кого остерігають, то кажуть: – Гляди, не випусти рака з рота. – Чому ракові вдалося обдурити ворону? – Знайдіть у тексті фразеологізм, поясніть його значення. – Прочитайте байку за дійовими особами. Хвалькувата муха Раз тягнули чотири волики тяженький плуг вечором з поля додому. Тягнуть вони, тягнуть; аж надлітає уперта муха, сідає собі поважно на ріг одного вола і їде з ним помаленьку. Надлітає тим часом друга муха і питає тую, що сидить на розі вола: – А ти звідки їдеш, сестро? – З поля,– відповідає вона,– цілий день орала з волами, аби люди мали хліба досить! Що вартий чоловік, котрий чужою працею хвалиться? – Визначте головну думку байки. Доберіть прислів’я та приказки, які б відповідали головній думці тексту. – Дайте відповідь на запитання, поставлене наприкінці байки. Миш, жаба і каня1 Близенько коло поточка виточила миша ямку і зносила там собі зерно на зиму. Коли раз віддалилася з дірки на стерню, щоби який колос ко ямі притягнути, вилізла жаба з потока, вигрілася на березі та й шусть до мишачої норки! Прибігає миша і... застає нову ґаздиню!.. – А ти що тут робиш? То моя яма! 1

Каня – рiд шулiки, коршака (рос. коршун).

183

лIтература

– Ні, то моя,– відповідає жаба. Зачали ся сварити, а потому від сварки прийшли і до бійки. Виволоклися наверх з ями. Одна пищить, а друга квакає. Увидівши каня з дерева, як то вони б’ються, причалапала аж до них, а коли вони навіть не спостерегли її, зловила та й ликнула обі. Як ся двоє сваряться i процесують2, так третiй потiшиться їх маєтком3. 2 3

Процесувати – судитися. Маєтки – тут: майно, власнiсть.

– Перекажіть текст, замінивши діалектизми відповідними літературними словами. – Визначте головну думку байки. Миш і жаба Жили раз миш і жаба. Вони були собі щирими приятелями. Раз каже жаба: – Нині буде весілля на тамтому боці ставу. Підемо туди. Миш налякалася та тихцем сказала, що вона не вміє плавати. – Е, це дурниця! – відповіла їй жаба.– Я зав’яжу тобі мотузок довкола шиї та перетягну тебе через воду. Лише не бійся! Миш повірила жабі та дала все з собою зробити. Так-то зачали вони мандрівку. Та коли найшлися4 посеред ставу, налетів туди великий птах. Схопив миш і проковтнув її. Потім побачив жабу, що звисала на шнурку. Схопив і жабу та з’їв і її. Жаба мала ще настільки часу, щоб з плачем сказати голосно: – Ах, коби-то я була не зав’язала моїй приятельці мотузка на шию. Отже, нехай ніхто не дозволить зав’язувати собі шнурок на шию. Хоч би це хотів зробити навіть найліпший приятель і навіть у найкращім намірі!.. 4

Найтися – тут: перебувати, знаходитися.

– Чи могли б миша та жаба дійти згоди? Що їм потрібно було для цього зробити? – Поясніть, як ви розумієте зміст останніх двох речень. Теорія літератури Народна байка – невеликий прозовий твір, який має повчальний зміст. У байці в алегоричних образах тварин, рослин, предметів відтворюються люди і стосунки між ними.

184

лiтература хiх столiття

Народні байки походять від казок про тварин, тому мають дещо спільне з ними: мають прозову форму, деякі з них мають зачин, персонажі (тварини, рослини, предмети) діють і розмовляють, як люди. Разом з тим байкам притаманні й деякі власні жанрові ознаки. У них дуже стисло розповідається лише про одну подію, тому вони значно коротші від казок. Якщо в казках діють і люди, то в байках – майже винятково звірі, птахи, комахи, рослини. Наприкінці багатьох байок висловлюється повчання як висновок зображеної події.

ЛІТЕРАТУРА ХІХ CТОЛIТТЯ

 ТАРАС ГРИГОРОВИЧ ШЕВЧЕНКО

 (1814 – 1861) Степан Васильченко ДИТИНСТВО ШЕВЧЕНКА І Життя нашого поета таке дивне, що, слухаючи про нього, можна було б сказати, що це легенда, коли б усе те дiялось не перед нашими очима. Менi хотiлось i почати повiсть про поета, як починаються казки. За широкими морями, за лiсами дрiмучими ще й за горами кам’яними в не нашiй, далекiй сторонi був колись веселий край, розкiшний i багатий, заворожений злими людьми, зневолений двома неволями. Одна неволя панська, а друга – царська. I жили там рабами в тяжкiй чужiй роботi завороженi в неволю люди. Свiт їм було зав’язано, говорити – заказано, ходили нiмi... *** Року 1814, з 26 на 27 лютого старого стилю, темної ночі, перед світом в селі Моринцях на Звенигородщині, в хаті Григорія Шевченка, кріпака пана Енгельгардта, блиснув у вікні єдиний на все село огник: народилась нова панові кріпацька душа, а Україні – її великий співець – Тарас Шевченко...

лIтература

185

ІІ Минає рік. Батько й мати на панщині, Катерина, сама ще недоросла, зв’язана з малим Тарасом, як ланцюгами; сповивала, колихала, пісень співала, запихала дитячий плач куклою, по кутку носилася з ним, як із цяцькою. Проте сама нянька – ще дитина, хочеться з подругами в баштана на шляху погуляти, побігати у ворона, в квача. Посадить малого на вигоні, в ромашках, у ту ямку, що вирили хлопці, граючи в дуки, накаже, посварившись пучкою: “Сиди ж мені і не вилазь, поки не прийду”. Вітром майнула до гурту, де аж куріла гульня, – про хлопця забула зразу. І сидить воно саме-самісіньке, як одірваний од гілля листочок, спозирає синє небо, зграї на ньому галок… Сонце гріє, ромашки пахнуть, аж чхається, – хороше, як у купелі. І маленьке замахає до сонця ручками, засміється, загуцає, мов до сонця летіти хоче на руки або само сонце його витягає з пахучих бур’янів. А тим часом тута ж поблизу блукає в бур’яні і дитяче лихо, хрюкає, хрумає спориш. Висунулась, зарохкала, бочком наближається до хлопця. Дивиться хижими, червоними брудними очима. Хто зміряє горе маленького серця: у плач, у крик! – ніхто не бачить і не чує, мов опинився у лісових нетрях із брудним, диким звіром один на один. Не чекай допомоги. І малий одразу замовкає, брівки нахмурились, в очицях мов сонячні іскри заграли, засвітився гордий бляск людини, ромашкою б’є тварину по пискові: “Чу-чу, свиня!” Лукава тварина не виносить бляску розумних очей, злякано обходить, починає щипати моріжок, мов і не вона. Минає час, знову западає зневір’я в дитяче серце – починає плакати, знову набирається сміливості свиня, чапає до хлопця. Знову змовкає плач: “Чу-чу, свиня!” Довго тягнеться ся дитяча мука, і ніхто того не бачить і не чує. Катря, щира його нянька, теж за щирою гульнею на шляху згадала про малого тільки тоді, як з поля показалась череда. Одкрила широко очі, ляснула в долоні: “А де ж моя дитина?” Насилу пригадала. Вітром полетіла в ромашки до дуки: сидить. Уже й сліз йому немає – мовчить. Тільки очиці набрякли від сліз і все личко вивожене в сльози. Тільки побачило над бур’янами голову Катрі – де ті й сльози взялись, – як ручаї. Зраділо! 3 плачем, з докором, із жалем викидає рученята до неї. Мов крилами перелетіло з осоружного дуки Катрі на руки. – Моє маленьке! Скучив? – Катря жагуче, з пристрастю тулить його до себе, картаючи себе докорами і зарікаючись, що вона більш ніколи-ніколи не буде кидати саму дитину на улиці. Не в перший раз. – Їстоньки хочеш? – знаходить житнього хліба жовану куклу, нашвидку піджовує її, пхає дитині в рот. Дитина із звірячою жадобою починає ту осоружну куклу жувати, ссати, тіпати, щось мимрячи невиразне, погрожуючи комусь головою.

186

лiтература хiх столiття

Катря пильно, допитливо дивиться дитині в вічі – вона одна розуміє її мову. – Що? Що, мій цвіточок? Паця лякала? Ось ми їй покажемо. Ну-ну-ну, погана паця. Ти нащо лякала нашого Тарасика? Іди собі геть, погана паця. А ми з Тарасиком підемо виглядати маму з поля. – Пішла з дитиною за село, сіла коло гамазеї на рундук, виглядають. Видно ставок, як кусок полотна прослатий. Над ставком – верби аж до води попускали віти, а за вербами ховається сонце, велике, червоне, сміється із-за гілля. Катря гомонить до малого безперестанку: – Ось сонечко зайде, пан пустить маму додому кулешику варити, Тарасика годувати. Ну, співай за мною, Тарасику, – починає сама наспівувати: А вже сонечко за вербами, Пусти нас, пане, хоч із ребрами. А сонечко теж каже йому про маму, жартує з малим, захиляючись за верби. Грається з ним чисто так, як, буває, мама – одкриє очі: ку-ку! Знову закрив – нема… Таке ж радісне, тепле, червоне. ІІІ Минає рік, і два, і п’ять років… Росте Тарас Шевченко. Тільки зіп’явся на ноги, почалося те дитяче бурлакування. Батьки – на панщині, брат десь пастушить, сестра на городі, а ти, Тарасе, куди хочеш – скрізь тобі шляхи одкриті: на леваду, до ставу, за село до млина, у той сад густий та темний, за сад на могилу… А бур’яни несходимі! Залізе – до вечора не вибереться… І мандрує мала людина по світу з ранку до вечора, дива всякі на ньому споглядає, розуму набирається. Вийде із бур’янів на поле, як Кармелюк із лісу, дивиться, як сонце заходить, як легенька хмарка з золотими крайками закриває його своїми червоними полами. І здається малому, що там – край світу. Там сонце спати лягає. Як мати вечорами у свято: скидає з шиї дороге намисто, у скриню ховає червону хустку, плахту… А надворі й темніє… – Світ не родив такого волоцюги! – скаржиться мати. – Ото небо йому, як рідна хата, а сонце, як мати. Коли б не їсти, то до хати так і не заглянув би цілий день. А вскочить у хату, за кусок хліба – і знову надвір. Вхопиш за плечі, щоб придержати, так де там: випорсне з рук та на сонце, як линок у воду.

187

лIтература

*** Невесела у Шевченка зимою та восени хата – стоїть край села, як примара, найгірша, мабуть, в усьому селі: кривобока, стара, стіни повигинались, солома на покрівлі потемніла, потрухла, мохом узялася, почорнів од диму вивід, од вітру порозлазилась, дірки світять голими латами. А прийде весна, зацвіте садок за хатою, рясна яблуня коло хати, промете Катря під вікнами півники та барвінок, і хата як хата – суму мов не було того… Сад темний, густий, бур’янами зарослий. За садом ховалось сонце. Після першого жаркого квітневого дня плинув теплий, тихий вечір. Над хатою зійшла вечірня зоря, заграла золотом в яблуневому цвіті, тихим, рожевим, у білій на стіні глині. Вперше по весні білоголова Шевченкова родина розташувалась вечеряти під яблунею надворі. Чуби в усіх, як обілений льон, очі, як квітки льону, – сині. Тільки мати чорнява, з карими очима. Невесела вечеря – морений батько свариться, мати заклопотана, зажурена, марна, їсть, як не їсть. Дочка Катерина стоїть, спиною спершись на яблуню, задумана, заплакана, ложки в руки не брала. Заходить звичаєм погомоніти перед сном сусід і дивується: – Це тільки вечеряєте? Що так пізно? – Та нам це такий оце клопіт, що й вечеря не в вечерю; хлопець десь дівся, – мати. Розповідає. – Зранку як пішло, то оце і досі немає: бігали і до ставка, і до греблі, всі бур’яни обшукали – як упав у воду. – Догляділи! – сердито буркнув батько. Катерина враз опустила униз сині винуваті очі. – Нічого, знайдеться, – розважив сусід, – може, заснув десь у бур’яні. Проспиться – прийде. – І починає звичайні свої балачки: про панські звичаї, про золоту грамоту. Слухають в’яло, без охоти, тільки поблизу що шелесне, всі так і кинуться: чи не хлопець? Пройшли останні за плугами плугатарі, гурти дівчат із сапами. Осів тихий, зоряний вечір. – Ну й де б їй дітись, вражій дитині, – не слухаючи сусідових балачок, тихо, з нудьгою казала мати. – Вечеряй, Катре, та підемо шукати знову. Зарипіли десь вози, як у релі. Багато, мов з ярмарку. – Що воно? Раптом коло самого села луною вдарила в усі кутки багатоголоса, урочиста, хвилююча пісня: А вози риплять, а ярма бряжчать, А воли ремигають. А попереду отаман У сопілочку грає.

188

лiтература хiх столiття

Всі забули на часину про хлопця, заворушились. – Чумаки! В селі бігли з дворів назустріч чумакам дiвчата, діти, поважні діди з палицями. Тільки й чуть було: – Чумаки! Чумаки! Сусіди почали угадувати – звідки, аж поки чумаки замовкли. Аж ось Катря підняла вгору голову і крикнула радісно і сердито: – А ось і наш волоцюга! – Всі повернулись в один бік. За перелазом біліла сорочка і блищали сині Тарасові очі. Без шапки, босий. Лице взялось смагою – темне, як головешка, а на тій головешці білий чуб, як льон. Стоїть, не наважується йти до гурту. Хмарні обличчя в усіх одразу просяяли. – Де це ти був? – Де тебе носило і досі? – Де ти волочився? Стоїть, мовчить. Оглядає свою хату – не впізнає, ніби після довгої кругосвітньої мандрівки. – Де ж ти був оце – питаю? Чому не кажеш? – почав суворо батько. Хлопець промовив стиха: – Був у полі та заблудив. – Бачили таке? – Хто ж тебе привів додому? – Чумаки! – Хто? – Всі стовпились коло хлопця. Хлопець розповів: «Стрінувся з чумаками, питають: «Куди ідеш? Мандруєш?» А я кажу – в Кирилівку! А вони й кажуть: «Це ти ідеш у Моринці, а в Кирилівку треба назад. Сідай, каже, з нами, ми довеземо». Та й посадили мене на віз. І дали мені батіг волів поганяти…» – Бачили такого! Чумакувати надумав уже! – І як воно згадало, що з Кирилівки? – Я ж казав, що знайдеться, – обізвався і сусід. – Такий лобатий не пропаде. – Ну, почумакував, тепер бери ложку та сідай вечеряти, – сказав батько. Хлопець тільки того й дожидав. – Ну, чого ж тебе понесло в поле? Чого? – допитувалась мати. Мовчить та сьорбає з ложки, аж луна йде. Мати кивнула на нього батькові: – Як мотає! Наче три дні не їв. – Розмова між дорослими пожвавішала. По вечері мати послала дітям на горбку коло сіней. Полягали. Тарас в середину, з одного боку Катря, з другого – Микита. Мати сіла коло їх. Сусіди посідали

189

лIтература

на призьбі, запалили люльки, вернулись до своєї розмови. Тарас тим часом почав розповідати тихим таємничим голосом. Брат і сестра аж голови попідіймали. Крадькома прислухається мати. Далі, сміючись, до чоловіків: – Ви послухайте, що цей волоцюга вигадує: старий того не придумає збрехати, як воно. Каже, що ходив він туди, де сонце заходить, бачив залізні стовпи, що підпирають небо, і ті ворота, куди сонце заходить на ніч, як корова в хлів. Розповіда, ніби справді сам теє бачив. Ой Тарасе, що з тебе буде? – Всі на кутку кажуть, що з вашого Тараса, мабуть, щось добряще вийде, – промовив сусід. – Що вийде? – жартом обізвався батько, – розбіяка великий вийде – ось що! Ото чули про Кармелюка, а це другий буде такий. – Це той, що в панів однімає та наділяє бідних? Починалася знову розмова про славетного розбійника, що саме гримів у той час на Поділлі. В селі затихало. Чути було інколи дівочий сміх на улиці. Коло хати і над хатою гули хрущі. Діти спали. Як той артист, що дожидав, поки все кругом нього стихне, на все село защебетав десь поблизу соловей. IV І знову минає рік… Не любив хлопець сидіти в темній хаті, не любив сумних розмов про злидні, про горе. Все, було, тікає з хати до сонця, на просторе. Одначе минути того не можна. Зберуться часом куткові молодиці та баби, посідають на призьбі, почнуть гомоніти. Сяде тута ж, коло матері, бігаючи натомившись, хлопчик, притулиться, слухає. Чого-чого тільки він не наслухається – все про тих же панів та їх економів: і як людей били – кого різками, кого канчуками, і як продавали людей, за собак міняли, засилали в Сибір, в москалі голили. А як почнуть про тяжку роботу, про неволю, про злидні… Ясний надворі день. Ясно сонце світить, небо безкрайнє та синє, кує зозуля в лузі, а як усього того наслухається, – то й день йому стемніє, отьмариться сонце, і дерево зажуриться, – осмутніє… Аж раптом заграє в ньому якась радісна сила, буйна i непокірна. Зірве хлопця із призьби, і помчить він круг майдану жеребчиком, іржучи й фицаючись… V А святами – до діда. А тоді – до Оксани. У старого Івана Шевченка, Тарасового діда, святами завжди повно людей у хаті: дід Іван грамотний, і в нього є велика книжка про святих мучеників. Дід Іван надіває олив’яні окуляри і починає повагом вичитувати про великі муки святої Варвари. Хто

190

лiтература хiх столiття

з бабів слухає, хто куняє, чоловіки дмуть люльки. Хтось дуже томлений за тиждень раз по раз хропе й кидається. Винувато озирається: «Ото, господи». Вікна й двері поодчинені, і знадвору чути веселий гомін на уличці. Тяжка й гірка була та панська неволя, та не тільки ж те й робити людям, що плакати та журитись. Часом і співають, і жартують, і потанцюють, а надто молодь. Бо то треба було б умерти, щоб усе тужити, а народу – сила, не вмирати ж усім. Чути у вікно – на улиці регіт, раз за разом поривами. Дедалі дужче. – Це, мабуть, притисся перебендя з кобзою, піти послухати, що там вигадує старий дурень. Кидає набік мінею, виходить із хати, за ним, як курчата за маткою, чередою гості. Посеред майдану – гурт людей, старі, діти, молодь, обступили кругом старця – то німа тиша, то шалений регіт. Ближче – чути тихий глухий старечий голос сипав якісь немічні жарти. Ще ближче – чути тихий веселий шум струн на кобзі, як живий вітер. Додає словами, аж гуцається: Ой дівчина-горлиця До козака горнеться, А козак, як орел, Як побачив, так і вмер. Кінчив, витирає піт полою. – Бач, старе луб’я, якої затинає! А вмирать! – хтось із старших в жарт докоряє старого. Винувато старий осміхнувся, пригнув ухо до поводиря, щось питає сліпий. Певно, які зібралися люди. Одкашлявся старий. Поважно нахмурив брови, по-новому зашуміли струни… Залунав зміцнілий голос. Урочисто, як святе письмо: Ой, тисяча сімсот дев’яносто першого року Прийшов указ од цариці Катерини З Петербурга-города… Всі старі обличчя розцвіли, очі засяяли. Перезирались, смутно хитали головами – багато з старшого віку людей добре ще пам’ятали, як руйнувала Катерина ту волю козачу, Запорозьку преславну Січ. Мимохіть піднімались шапки на головах вгору і по-вовчому загорались очі. Зразу одчувалось, що тут під кріпацькими ланцюгами буяє сила – велика, могуча, що її не задушиш, що тільки стряхнеться вона, то розірве ті ланцюги, як нитку, а те горде панство рознесе, розвіє, як порох. Це ж люду, це ж миру, як моря, а панів тих – жменя. Як встане, як вигне спину… Та що й казати… Тільки зараз – цить…

191

лIтература

Між старими тута ж вертяться діти, намагаючись угадати, чого це старі так затурбовані. Мало що розумів і малий Тарас Шевченко з того, що співав кобзар, проте і в нього ворушилось у грудях щось гаряче і завмирало чогось маленьке серце. Вирядили кобзаря, погомоніли, почали розіходитися. Вертається до своєї хати і дід Іван з своїми гостями. Сідає, зітхнувши, за стіл дочитувати пекельні муки святої Варвари, Євстафія Плакиди. Цікаве життя, аж дух захоплювало. Тільки не ті вже думки в слухачів – видно по гарячих очах. Це цікавіше. Сидять, як у якомусь сні. Хтось мимохіть перебиває читання. – Що правда, то правда – мучили й тоді добре, тільки усе ж, мабуть, на палі не садовили. – Не додумались, – одкашлянувшись, додав, мов прокидаючись од сну, хтось другий і засміявся. – Або, кажуть, пекло! – раптом, одсунувши убік книжку, міняє тон сам читач. Святобливий вираз – як вітром здуло з його обличчя. Мов і не він. – Не на тім світі, на цім розвели його пани над нашими душами. Пан – гірше чорта, той не видумає на людину такої муки, як пан. Ну, вже як і їх попадуть у руки – не помилують. Народ терпить, а як терпець увірветься – хай тоді не просять – не помилують. Раптом слухачі мов ожили, очі в усіх заграли. Один за другим: – Діду Іване, а розкажіть про Коліївщину! – Еге, про Залізняка та Гонту! – Про гайдамаків, ви ж, кажуть, теж були в гайдамаках. Дід замріяно: – Еге ж! Гайдамаки! То були люди! – одсунувся далі од книжки, тряхнув чубом. Каже: Хвалилися гайдамаки, На Умань ідучи, – Будем драти, пани-брати, З китайки онучі… І святе письмо лежить забуте, дід починає розповідати про ті часи, коли гайдамаки панів різали та палили, як ножі святили, як вирізували Умань. Слухали сусіди, німіли од жаху, чуб здіймався вгору. А то чиї там оченята горять у кутку на припічку, як іскри? І не дише. – Тарасику, і ти тута? Іди, сину, надвір гуляти, чого ти між старих затесався? Тобі ще рано таке слухати. Тарас крутить головою: «Не хочу!»

192

лiтература хiх столiття

Дід: – Хай слухає, виросте – своїм розкаже дітям та онукам. І не виходить до самого вечора. А вночі не спить, ворочається. Мати: – Чого не спиш, Тарасе? – Мамо, гляньте: ніби щось горить у панських будинках? Мати злякано до вікна: – Де? Вигадуєш, нічого там не горить. То місяць… що це тобі в голову зайшло? Спи! Перегодя знову: – Мамо, а де тепер живуть гайдамаки? – Які там гайдамаки? Наслухався, що старі говорять, а тоді щось йому увижається, не спить! Це, мабуть, ходив сьогодні до діда? Еге ж – ходив? – До діда… – Я ж так і знала. То ж дід теє розказує, що давно колись було, не тепер. Тепер гайдамаків уже немає. Половили та повбивали. Спи. А на ранок у хлопця з насоняшничини рушниця за плечима, в руках загнута з лозини шабля. Ходить у бур’яні, рубає панам мечем голови з плечей. Підійде до коров’яка: «Ти пан Дашкевич?», – «Я! Прости! Не буду!» Летить голова з пліч. До другого: «Ти пан Висоцький?..» – летить голова. Стоїть будяк, чорний, аж світ отьмарює. «А це буде їх цар». До нього: «Проси! Не хочеш?» – і царева злетіла з пліч голова, як галка. Біжить Оксана, умита, чепурненька. – Тарасе, що, ти робиш? – Який я Тарас? Я – гайдамака! – Що ж ти тут робиш? – Не заважай! Бач – панам голови рубаю. – І я! І я! – Ну, добре, хай і ти будеш гайдамачка. На рушницю, стріляй. – Бере, цілиться в будяк. – Бу-бух! – Трах! бах! рубай! бий! В бур’яні закипіла війна – тихий відгук далекої гайдамаччини. – Оксаночко, я розкажу тобі казку. *** Звенигородщина – співучий куток України, в ньому Кирилівка не останнє в цьому село. Тарас Шевченко ще змалку купався у тих віршах невідомих поетів, що звуть їх народними піснями.

193

лIтература

Сестра Катря – на городі од початку до краю виспівує легенду про брата та сестру, що звінчалися, не впізнавши одне одного, потім виросли цвітами: Підем, сестро, горами, Розвіємось цвітами. Ой ти зійдеш – синій цвіт, А я зійду – жовтий цвіт… Будуть люди цвіти рвать, Будуть з нас гріхи знімать. Прийде вечір – всі улиці в селі аж гудуть піснями: на одній – про ту Марусю, що з-за моря зілля бажала, на другій – про те, як підмовляють козаки з собою дівку, десь ще на одному – не то співають, не то вичитують тягучим голосом – сім загадок. Ранком вийдеш за село. Там, вибираючи коноплі, бабуся шамкає беззубим ротом баладу про лиху свекруху, що закляла невістку, і та стала тополею: Не вибрала льону, не пішла додому, У чистому полі заночувала, До білого світу тополею стала… Там чабан на горі про своє бурлацьке життя вигукує на весь степ: Та нема гірш нікому, Як бурлаці молодому... А почнуть грати в селі весілля – ціле море пісень. Сумних і веселих, до танку – всяких… Ще до ладу говорити не навчившись, Тарас уже підспівував старшим, а було йому років вісім-дев’ять – з дівчатами на колодках витягував, якої не почнуть. А часом коло воріт заведуть з Катрею, – обоє голосні – луна на все село іде: Іще сонце не заходило, Наступила темнота… Ішов якось дяк од титаря, косоокий, величенний, старі люди казали – на запорожця скидається, спинився, слухає: – Що воно ото за підголоска виводить, не розбереш – хлопець чи дівчина? – питає людей, що сидять на призьбі. – То так виводить мій Тарас, – обізвався Григор Шевченко, що сидів у гурті. – Малий, ще оченашу не знає, а до пісень, як старий. – Добрий співака вийшов би. Хоч би й до архирейського хору, – гомонить до людей дяк. – Треба вже, щоб до школи посилали хлопця, а не на улицю.

194

лiтература хiх столiття

– Та це ж думка на цю зиму прохати вас, пане дяче… Він уже охотиться до книжки і до школи. Другі діти не хочуть, плачуть, а він уже набрид мені, щоб одвів у школу. – А скільки йому на роки? – Уже дев’ятий. – Ого! Пора. Вже давно слід було посилати. *** А восени сидить Тарас за граматкою між школярами в дяковій хаті, ляскає указкою то одного, то другого, коли одвернеться дяк. Лобатий, чуб білий, як пшениця, кучмою, лице смагляве, вилискує, як чобіт, а очі ясні та сині, як на росі льон. В школі тільки його й чути. Стрінувся якось на хрестинах із дяком Тарасів батько. – А як там, пане дяче, мій Тарас? – І не приведи господи, що за гайдамака росте. Часинки не посидить тихо. Уже йому й достається од мене – не помагає. Нащо краще: кладу під різки, а він просить: звеліть придержати мене, а то, їй-богу, не влежу. – Та він у нас і не такий уже розбіяка, як його уславили: як до нього добре – він удвічі добрий. Тонкослізний – що жалісне почує, зараз плакать. Ну й упертий, нема чого ховати, як стане коли на своєму, як тур. Ну, а як йому грамота, пане дяче? – Грамота йому – в руку. Пам’ять добра. Коли б смирніший – кращого б і не треба. – Та й я так гадаю, що грамоту він поборе: грамота ведеться в нашому роду. Що з нього буде, пане дяче? – А що ж із нього буде: попа не вийде, а паламар вийде добрий. Щось вийде, а що – буде видно колись. Побачимо, який він буде в письмі. *** Нудна була наука в тодішніх школах, нудна і тяжка, учили з-під різок, по церковних книжках, старим, довгим способом: буки-аз-ба. Проте малий Шевченко брався і до цієї науки охоче. Він одчував інстинктом, що за цією дяківською безтолковою школою десь далі ховається справжня наука – ясна, радісна… і цей чарівний світ, мов магнетом, тягнув до себе крізь убогі грати дяківської школи. Цікавіша для учнів ставала наука, коли після часословця і псалтиря в школі починали учити «скоропису» – писанню. «У сусіда хата біла», – напише дяк на таблиці, – переписуй! Було чисте свято. Для школяра Шевченка після довгої і нудної церковщини це була справжня утіха. Папір був

лIтература

195

тоді дорогий, а кріпаки бідні, отже, грамотіям залишались для науки стіни, ворота, двері для шкільного писання. Одного разу, прибираючи дякову «світлицю», Тарас набачив у дяка грубий зшиток синього паперу. Ще раніш хлопець помітив, як дяк щось у нього вписував. Школяр почав розглядати написані рукою дяка псалми, щедрівки, пісні, вірші... Сидів над ними хлопець, мов прикипів, поки почув, як грюкав дверима дяк. З нього школяру здаля одкривалась таємниця, як творяться на світі книжки. До жаги забажалось школяреві зробити самому таку книжечку, обмалювати візерунками і вписувать в неї ті пісні та вірші, що йому припали до вподоби. Це був перший прихований потяг до словесної творчості, що в першій своїй стадії заміняється копіюванням і вибором чужих творів… Потяг непереможний, жагучий… Хлопцеві мріялась, навіть снилась мальована, позолочена книжка, у яку він по своїй вподобі уписував вірші. Коли ж мрію захотів реалізувати, довелось дечим поступитися. Ось чим. Справді, де того взяти золоченого паперу? Була б добра книжечка і з абиякого, та й того де візьмеш? Прохав дома – не дають, мати захворіла, лежить, кажуть, зажди, коли намолотимо хліба, то повеземо до Буслав’я, продамо. Дожидай, коли то буде, а тут – нетерплячка жити не дає. Аж помарнів. Ходить з потуманеними очима, і одна в нього думка – де б узяти тих кілька копійок, хоч на один аркуш… Згорнув би його вшістнадцятеро, і була б хоч невелика, а все ж книжечка. І раптом йому пригадались в суднику за мискою дякові мідяки. Аж жарко стало. «Красти?! Ніколи в світі! Що це я?» А йому ніби хто нашіптував: «Ну то що, як красти, – зате буде книжечка, бо інакше де ж дістанеш?» «Ні, ні, я не хочу!» – крутив головою і махав руками хлопець. Але якась груба сила вхопила хлопця і, як руками, турляла на крадіжку, і не було сили в малого змагатися. І ноги тремтіли, і серце билося, як не вискочило, як ліз малий Шевченко до дяка у вікно, як той пішов до вечерні. Лице горіло од сорому. Ніби хто кресав його по щоках, по плечах, по руках. «Злодій! Злодій! – докоряв він себе. – Ось зараз упіймають, поведуть до розправи». І все навкруги, здавалось, гукало: «Злодій! Злодій! Схаменися, що це ти робиш!» Проте невблаганна, деспотична сила одчинила сміливо вікно і швидко й рішуче пхала його в хату. «Дарма! Хай і злодій, а книжечка буде-таки!» Мов у сні все те діялось… Про свою крадіжку навіть забув… Одмучився, – є за що! Згадав він про неї через довгі роки, пробуваючи в неволі. Згадав і зворушливо каявся перед всім світом, смутним жартом запевняючи, що це все життя карає його лихо за того п’ятака, що вкрав він на мережану книжечку у дяка…

196

лiтература хiх столiття

*** Скоро мова мовиться, та не скоро діло робиться. Який не був радісний світ хлопцеві, як не тікав він од тих злиднів, що завжди сиділи в рідній хаті, як він не одмахувався рукою од того суму, що лежав над людьми, одначе дедалі і йому часом тьмарився світ. Перше горе, що отруїло хлопцеве серце, – злидні та праця матір поклали в домовину. Хлопця взяли од школи дивитись за меншими в хаті. Батько женився вдруге, взявши вдову теж із дітьми. В хаті почалися сварки, бійки, докори, плач – пекло, що завжди буває в хаті, де повно зведенят. Мачуха пильнує своїх, батько часом оступиться за своїх – сварка готова. Так-сяк жилось, поки живий був батько. Але ось застудився він у дорозі, помер слідом за матір’ю – сиротам не стало життя в своїй хаті. Найбільше перепадало Тарасові, як найстаршому, до того упертому, правдивому і гарячому перепадало найбільше. У хаті якось трапилась крадіжка – в перехожого москаля вкрадено 45 копійок грошей. Мачуха напалася на Тараса. Сама вона не могла справитися з хлопцем – попрохала одного з діверів. Довідавшись про це, Тарас утік з дому… За ним розбіглися, як руді мишенята, його менші брати і сестри, всі – хто куди, у найми. Тараса непереможно тягнула до себе все тая ж обшарпана каліка-школа, яка мала над ним якусь магічну силу, отож узяв він свій каламар, та липову таблицю, та крейду, – пішов до школи прохатися разом і за школяра, і за діда-сторожа, який мав слугувати і школярам, і їх учителеві-дякові. Дяказапорожця вже в школі не було, прислано з города другого, Бугорського, молодого, більш ученого, але лютого, гірше звіра, і п’яницю такого, якого, казали, світ не бачив. Він був одинокий, і служника йому треба було дуже, тому на Шевченкове прохання він погодився охоче. Далі казка стає ще сумніша. Почалося не життя Тарасові, а мука. Завжди голодний, у немитій сорочці, в драній довгій батьковій свиті, що одна залишилась йому після батька в спадщину. Казали, що, вмираючи, батько казав, що з Тараса буде велика людина або велике ледащо – тому спадщина йому не допоможе… Босий і простоволосий зимою і літом… Дяк не дуже піклувався за свого учня-наймита, та й сам він, правду кажучи, жив мало чим краще од свого наймита… Тільки й того, що нап’ється за свій дохід, а проспиться, не то похмелитися – пообідать нема чого. Тоді він ганяв свого учня попідвіконню з мішком жебрачити, часом і сам із ним ходив, виспівуючи попідвіконню божественні вірші… А то посилав красти огірки в городах, яблука в садах, а то й курку десь у глухому кутку. А за невдачу серце зривав завжди на наймиті. Дня того не було, щоб не давав чубровки або ляща. Терпів усе хлопець, зціплюючи зуби: «Дарма, він учитель, я школяр – так давно повелося і тепер ведеться… А все ж таки я в

197

лIтература

школі…» По селу пройшла про хлопця недобра слава: «ледащо»… Здушить у собі сльози – «Нехай… А школи я не кину. Хоч дякову якусь книжку почитаю, хоч послухаю п’яних дяків розмову, що між п’яним базіканням часом почуєш і щось цікаве од них. Ні, буду терпіти, поки терпиться…» Таке було життя Тарасове. Так усі й казали: «собаче»… *** У тому кутку України, де село Кирилівка, завжди було багато між людьми малярів. Мабуть, теж через те, що край такий, хоч малюй: в садах та в зорях. Діти завжди люблять малювати чим попало і на чому попало, а по тих селах надто: скрізь по селу ворота вимальовані крейдою, а білі стіни – углиною. Малював, бувши малим, і Шевченко: хати, церкви, дерева. Проте справжня жага до малювання прокинулась у його тільки тепер, коли вже він був чималим і служив у дяка. Було так. Кирилівський дяк послав хлопця в Лисянку (до дяка-маляра) позичити цимбали і прохати на іменини. Той цимбалів не дав і на іменини приїхати не обіцяв. Шевченко застав лисянського дяка-маляра за роботою: він сидів у повітці, і на дошці починав малювати якогось святого. Шевченко не йшов додому, став дивитись. І коли на мертвій дошці з-під пензля маляра виглянули людські очі, мов із туману, почало виявлятись живе обличчя, в хлопця аж мурашки пішли поза спиною: маляр видався йому за чарівника. Він вперше одчув ідею творчості. Зразок її, звичайно, не блискучий, але для цього йому не треба було бачити працю Рафаеля, в цьому розумінні Рафаелева мадонна мало чим більше вплинула б на молодого хлопця, ніж дякова Варвара. Головне в цьому – першина, новина враження, що його сили вже не буде вдруге навіть тоді, коли він, вирісши, матиме змогу бачити роботу першорядних на весь світ майстрів. Головне – загальні принципи, а вони одні і в кирилівського дяка, і в італійського генія. Огонь пішов по жилах у хлопця, і він ясно одчув у собі, ніби од сну пробудившись, одчув творця, художника. Аж руки заворушились. Здалося йому, оддав би все на світі, не хотів би ні слави, ні багатства, аби тільки навчитись так творити. Хоч був би босий, голий. Тута ж він і почав прохати дяка, щоб прийняв його за учня. Дяк одігнав свиню, що нюхала вже картину, глянув на дітей, що дряпались на моріжку і верещали, і промовив охоче: – А чому й ні! Мені вже давно треба учня. – Коли ж можна прийти? – загорівся хлопець. – На мене, то хоч і завтра! Батько чи мати є в тебе? – Ні, я сирота.

198

лiтература хiх столiття

– Тим краще – сам собі хазяїн. – Давши пару голубенят, що їх прохав в нього кирилівський дяк, маляр, проводжаючи хлопця аж за ворота, наказував: – Гляди ж, Тарасе (вже довідався, як і звать), я ж уже не буду когось шукати – на тебе буду дожидати… VI Не так воно було, як думав Тарас. Замість того, щоб привчати учня до малярства, дяк зразу повернув хлопця на наймита: велів йому дрова рубати, носити воду, дітей глядіти. Тарас не знав, що в усіх ремісників так велося, що учень мусив років два-три одробити йому за хатнього наймита, а тоді вже хазяїн почне вчити його свого ремества. Днів зо три попотиривши воду з Тясмина на круту гору, Тарас запитав дяка: – А коли ви почнете мене вчить малювати? – Швидкий ти хлопець, так уже і вчи. Спершу ти мені послужи за науку років три, а тоді вже я буду вчити. А то навчи тебе зразу, то тоді чорт тебе й бачив. Порядку не знаєш. Тарас побачив, що з такої науки добра йому не буде. Покинув цього маляра – пішов до другого в село Тарасівку. «Цьому хоч і робить буду, то принаймні маляр, кажуть, на всю округу…» Аж і тут Тарасові не пощастило. Славний маляр подивився Тарасові на ліву долоню і рішуче промовив: – Ні, хлопче, я не візьму тебе за учня. Серце Тарасові стиснуло: – Чому, дядюшко? Я б слухався вас, я б шанувався, робив би все, що звеліли. Прийміть! – І не проси – не прийму. – Та чому ж не приймете? – А тому, що все одно маляра з тебе не буде. Та не тільки маляра – не буде навіть шевця або бондаря. Талану немає в тебе, долі. Нічому ти не здатний. Іди в старці. Мов по голові чим ударив він хлопця цими словами. «Невже справді ледащо з мене?» – аж на душі похололо. Пішов Тарас смутний, приголомшений. Іде, плаче: «Що мені тепер робити на світі? До кого звернутися за порадою? Піду топитись!» – Глянув навкруги: жаль світу ясного… – «Буду хоч як жити, аби жити. Сонце всім світить рівно». І пішло Тарасове життя без пуття, без шляху битого… Найнявся пасти вівці. Сам сяде з книжкою в рові, а вівці – в спаш. Довідались, прогнали. Прочув про це дядько, кличе хлопця до себе: іди, будемо коло землі хазяйнува-

лIтература

199

ти. – Воли стоять у плузі, а погонич – у бур’яні хату кривобоку малює. Смоки з булиги вирізує… – Ні, не буде й хлібороба з тебе. І хлопець ніби не дурний, тільки, мабуть, на свою стежку не втрапить. Ну, спробуємо ще стельмахувати! Велять одно робити, а він сів малювати хату, співає. Не вийшло з Тараса і стельмаха. – Ні, коли ледащо зародиться, то так ледащом і зостанеться. – Почали всі, як один: ледащо та й ледащо. Ото нехай би сидів у школі та й усе. Тільки ніяк Тарасові було вже вертатись до школи. Колись Шевченко зайшов у церков, щоб хоч здалеку побачити Оксану. Бугорський саме вичитував псалми, хижо раз по раз оглядаючи церков. Коли побачив свого «раба», на мить мов удавився, блиснув очима, посварився із рукава кулаком і знову заторохтів. – Ні, в школу нема повороту. Радять знову, – іди, он піп наймита шукає, це якраз для тебе служба, піп такого й шукає: або дурного, або калікуватого, або ледачого – аби дешевого. Думає Тарас: «Ну що ж, ледащові хочеться теж жити в світі», – і пішов до попа за кухонного попихача. – Тарасе, винеси свиням! Тарасе, посип курям! Тарасе, води принеси! Та швидше повертайся! У, ледащо! – гуп у спину. Пішов Тарас, похилившись. «Нехай! Так і треба ледащові». Попершу було, як стане дуже важко, Тарас почне згадувати Оксану. Сяде десь у куточку, заплющивши очі, пригадує… Полегшає. Показатись десь їй на очі – соромився. «Наобіщав усячини, а сам пішов до попа в наймити». Далі перестав згадувати: не вартий я того, щоб про неї згадувати. Краще забуду. Аж раз увечері іде через міст і чує за спиною: – А зажди, Тарасе, я щось скажу тобі! Озирнувся – вона, виросла, струнка, як очеретина, очі ще чорніші стали, а з-під хустки вибиваються кучері. Серце забилось, рвуться і сміх, і плач, на очах сльози… Стоїть, дивиться на нього, а в очах і жалощі, і сміх, і радість. – Ну, як же твоя, Тарасе, мальована хата? Я дожидаю. Вже, мабуть, забув і думать, – засміялась. Так і згорів Тарас, як на огні. Не втерпіла: – Та ти в цій свиті, як довгопола Марина. Затулився рукавом, далі од неї. – Тарасе, Тарасе, я ж у жарт. Я ж, їй-богу, не хотіла, Тарасе, зажди, щось скажу… Тарас бігом, у вуличку, зник… Приходить додому, плакать йому хочеться… Хвастун! Попихач попівський! А ще до Оксани… Змалюю хату… Теж маляр найшовся! Взяв свою скриньку під лавою, вийняв свої малюнки. Дав-

200

лiтература хiх столiття

но вже, як не бачив їх… І раптом така взяла туга, така жага малювати, що аж руки затремтіли. Здавалося, що він оживе, одужає, як почне малювати, переміниться… Знову забилося серце: «А спробую ще раз». Чув він багато гарного за хлипнівського маляра: «Піду до нього! Піду, впаду в ноги, буду прохати, буду благати: вивчіть мене на маляра, хоч абиякого, хоч поганенького, аби тільки на маляра, – а я вам вік того не забуду». Вирішив, аж повеселів, поживішав. Другого дня й пішов, ніч не спавши. Подивився хлипнівський маляр на Тарасові малюнки, подивився на Тараса та й каже: «Еге-ге, козаче! Та з тебе буде маляр, та ще й путній маляр». Тарас і ушам своїм не вірить. – А тарасівський дяк он каже, що нічого з мене не вийде. – А він звідки знає? – По долоні побачив. – Плюнь ти тому дякові межи очі. Оставайся на кілька днів у мене на спробу, а тоді скажу останнє слово. Побув Тарас на спробі у маляра в Хлипнівці два тижні. Маляр йому й каже знову: – Як казав раніш, так і тепер скажу: будеш пильнувати, будеш учитись, буде діло – маляр з тебе родимий буде. За учня я тебе обіщав прийняти і прийму, тільки спершу зроби ти от що: сам ти кріпацький син, хлопець уже чималий. Щоб не було часом од панів нарікання, що я, не спитавши, беру в науку до себе їхніх кріпаків, сходи ти спершу про всякий случай у Вільшану до управителя, хай дасть записку на дозвіл. Не чув на себе лиха Тарас, – біг до Вільшани, землі не чуючи під собою. Радий, щасливий, тільки сніг рипів під ногами щось веселе. Слухає, а воно: «маляр і маляр». По дорозі забіг ночувати у Кирилівку. Були зимові свята. Сніг. Мороз. Висипали вечірні на небі зорі. В селі повно рипу, щебету, гомону, галасу. Думав: «Може, як буду іти мимо Оксани, спинитися, гукнути Оксану та сказати їй? Ні, хай як дадуть у конторі записку». Крім того, хлопцеві не хотілось показати знову себе Оксані у цій довжелезній свиті. Як піп у рясі. «Буду вертатись із Вільшани, зайду до Катрі – полагодимо свиту, підріжемо рукава, поли, позалатує дірки, що миші прогризли, то й можна буде надіти. Надіну ту сорочку з вишиваним коміром, що той раз покинув у неї, то й зовсім буде добре… А сьогодні краще не попадатись їй на очі». Щоб часом випадково не зустрінутись коло її двору, пішов іншою улицею. Хоч було темно, Тараса впізнали по старій батьковій свиті, що теліпалась мало не по п’ятах. – А, отче Тарасе? Пане піддячий! Іди до нас, Тарасе! – гукали часом з-під хат хлопці. Його в селі жаліли й любили.

лIтература

201

Коло церкви сміх, галас. Менші й більші діти з усього кутка спускалися з гори великими саньми. Повно їх там, як натоптано. Хтось впізнав Тараса: – Гляньте, «довгопола Марина» знову в селі з’явилась! Тарасе, де це ти був і досі, що тебе в селі не було видно? Що, вже книші попівські покинув та латаний кожух? – Хоч часом і сміялись із Тараса, проте жаліли його і любили. – Коли вже ти скинеш завалящу свиту? Знову надів. Чого скинув попів кожух? Тарас не ображався на сміх і на жарт одповідав жартом: – Щось мені ті книші завадили, а кожух – роздивився – не на мене шитий… – Ну, вже як і ця свита на тебе шита, то бодай уже тому кравцеві й очі повилазили! – регоче гурт, сміється Тарас. – Ех! Та нехай же і той сирота у драній свиті раз спуститься з гори! – гукає він і, збивши на потилицю драну шапку, з розгону, на бігу, гуцає в саму гущу саней, падає горілиць на чиїсь коліна, на руки, на ноги… Вереск, метушня, цілий рій блискучий навкруги очей, а між ними чиїсь засяяли, як зорі… Чиї це? «Оксана!» – впізнав Тарас, і все в голові завертілось. Що воно? Сани, здавалось, шуміли й свистіли на одному місці, на одному ж місці гуцали зорі, заморгали, залупали, а на сани знизу мчали чиїсь ворота з кучерявою вербою… Так біжать-біжать, поки ворота стукнулись об сани і стали. – Приїхали! – хтось гукає, і всі починають вилазити з саней. Став на ноги Тарас, аж ноги чогось дрижать… Перед очима – гора, церковця геть-геть одбігла на гору, а над нею десь високо-високо зірок-зірок у темному небі, як золотого маку… Хтось рідний, радісний стоїть перед ним, удруге вже питає про щось – зразу не збагне, тільки одчуває, як радісно серце забилося. Сіпає його за рукав: – Чуєш чи ні? – Кидається, як зі сну. Перед ним – Оксана. Струнка, в новій свиті, в червоній хустці, аж дух забило. Ніколи ще такого не бачив. – Що таке? – Питаю: де це ти був, що не було видно тебе в селі? – А ти б то скучала? – дивиться пильно. Густо почервоніла. – А хіба ж ні! Я думала, що ти розсердився отоді та й змандрував із села. Де ти, питаю, був оце? – Тепер я у Хлипнівці. Учуся на маляра. – Таки на маляра?! – і очі в неї засяяли. Тарас нашвидку розповів, що затримка тільки за дозволом од управителя. Завтра зранку він піде у Вільшану. Оксана хотіла іще щось спитати. Гукнули звозити сани нагору.

202

лiтература хiх столiття

– Ну, я ще тебе завтра побачу! – стиха кинула вона і почервоніла. Тарасові теж у лице вдарило жаром. Стиха: – А де? Трохи вернулась, щоб другим не було чути: – У вербах, на ставу, – одними губами, і побігла вгору доганяти сани. – На добраніч! – гукає він до гурту. – До завтрього! – одгукується за гурт Оксана. Тараса понесло високо понад землею, і тільки десь унизу самі собі рипіли на снігу чоботи, приграючи і приспівуючи: «Маляр, Оксаночко, зірочко вечірняя… ясная», – без сорому. Завтра! А сам Тарас, спотикаючись на довгі поли, думав: «Нехай я й сирота, нехай і в драній свиті, а ж таки щасливий, трясця його мамі». Як прощались, думали – на час, сироті й щастя, що стрітися раз. А вийшло так: тільки вони й бачили одно одного довіку. Не на день, не на рік, а навік… Не почуваючи ніякого на себе лиха, другого ж дня пішов у Ольшану… Оксана не виходила з голови: мріяв, що скаже увечері. «Що вона чула про мене?» Побачив здалеку високі палати. Забилось серце, мов щось почуло на себе… Ох, палати, палати… Бодай ви уже й терном були позаростали! Панська контора. Управитель пана, бита собака, послухав хлопцевої мови, подивився на нього та й промовив на Шевченкове прохання: – Не оддамо ми тебе маляру, бо нам самим таких треба. – Нащо ж я вам? – Оддамо тебе в кухню до кухаря. – А як я хочу в маляри? Засміявся управитель, засміявся писар і всі, хто був у конторі. Видно, що ще не учений. – Забув, що кріпак. Управитель, пересміявшись: – Ось як нагодуємо ми тебе кашею, то будеш дякувати й за кухаря. Раптом одчув Тарас, що він – зв’язаний, і не зараз, а давно вже. Спробував борсатись – аж на ньому залізні ланцюги. Пригадались йому батько, мати, сумні розмови про панщину, про різки, про те, як на собак людей міняють, в карти програють... Ранiш цi розмови не дуже вражали хлопця – хотілось радощів, і він одганявсь од них, як од мух. Тепер лягли вони на нього всією страшною своєю вагою. Раб… невільник, довічний попихач. Не минеш того, не викрутишся. Сонце йому отьмарилось і світ потемнів, почорніло якось село, небо синє – і те помарніло… Прощай, малярство, Оксана, все… Одчув,

лIтература

203

як ніби наросла на ньому якась твариняча шкура. Стрепенувся, і в грудях забилось, в голові замутило. Коли так… Тарас чув, що багато панських людей то там, то там не видержували панщини і накладали на себе руки. Тільки дарма він рівняв їх до себе. Коли він прибіг до глибокого ставу і став над ополонкою, ноги в нього затремтіли, і якась невідома сила, здалося – Оксана, так турнула його од ополонки, що він летів від неї необзір, аж спотикався. Перед очима встали затурбовані, злякані обличчя сестри Катерини, Оксани, що, здавалось, казали: «Що це тобі, Тарасе!» Пригріло, осміхнулось сонце, як мати, і він одчув, що зв’язаний з ним, із життям, такими мотузками, що ніколи не вистачить у нього сили перервати їх… Примарилось, як темного вечора зіходить над селом золота зоря… Хтось шепоче. – Це твоя… а ти, дурний, хотів… Натовпом плинули думки. Пригадалось малярство, мрії, і з нутра стала підійматись якась могуча, міцна сила, що прагне боротьби… та гаряча, таємна, невиразна надія, що з нього щось вийде… мусить вийти… «Тарасе, що це тобі прийшло в голову… Тебе ж на щось буде треба!» І Шевченкові стає соромно сестри, Оксани, себе самого… і він починає виправдовуватись: «Та то я так тільки, спробувати, як воно…» Сонце пригріло, поцілувало хлопця. Засміявся… Він сів на перила гребельки і заплакав. «Важко жити, а як же хочеться жить…» – У якій родині і коли народився Т.Г. Шевченко? Розкажіть про життя кріпацької сім’ї поета. – Якими талантами, крім поетичного, володів Шевченко? Свою думку доведіть, посилаючись на текст. – Чи був Тарас допитливим хлопчиком? Відповідаючи, посилайтесь на текст. – Звідки Т.Г. Шевченко черпав відомості про історичне минуле рідного народу? Наведіть приклади з тексту. – Перечитайте в тексті опис хати Шевченків, знайдіть епітети та порівняння. – Розкажіть про перебування Тараса в школі. – Чому Тарас у дитинстві не мав змоги навчатися малярству? – Складіть план одного з епізодів повісті. Перекажіть уривок за складеним планом.

204

лiтература хiх столiття

ЯКБИ ВИ ЗНАЛИ, ПАНИЧІ… Якби ви знали, паничі, Де люде плачуть живучи, То ви б елегій не творили Та марне Бога б не хвалили, На наші сльози сміючись. За що, не знаю, називають Хатину в гаї тихим раєм. Я в хаті мучився колись, Мої там сльози пролились, Найперші сльози; я не знаю, Чи єсть у Бога люте зло, Що б у тій хаті не жило? А хату раєм називають! Не називаю її раєм, Тії хатиночки у гаї Над чистим ставом край села. Мене там мати повила І, повиваючи, співала, Свою нудьгу переливала В свою дитину... В тім гаю, У тій хатині, у раю, Я бачив пекло... Там неволя, Робота тяжкая, ніколи І помолитись не дають.

Тарас Шевченко. Селянська родина

205

лIтература

Там матір добрую мою, Ще молодую – у могилу Нужда та праця положила. Там батько, плачучи з дітьми (А ми малі були і голі), Не витерпів лихої долі, Умер на панщині!.. А ми Розлізлися межи людьми, Мов мишенята. Я до школи – Носити воду школярам. Брати на панщину ходили, Поки лоби їм поголили! А сестри! Сестри! Горе вам, Мої голубки молодії, Для кого в світі живете? Ви в наймах виросли чужії, У наймах коси побіліють, У наймах, сестри, й умрете! Мені аж страшно, як згадаю Оту хатину край села! Такії, Боже наш, діла Ми творимо у нашім раї На праведній Твоїй землі! Ми в раї пекло розвели, А в Тебе другого благаєм, З братами тихо живемо, Лани братами оремо І їх сльозами поливаєм. А може, й те ще... Ні, не знаю, А так здається... сам єси... (Бо без Твоєї, Боже, волі Ми б не нудились в раї голі). А може, й Сам на небеси Смієшся, батечку, над нами Та, може, радишся з панами, Як править миром! Бо дивись: Он гай зелений похиливсь, А он з-за гаю виглядає

206

лiтература хiх столiття

Ставок, неначе полотно, А верби геть понад ставом Тихесенько собі купають Зелені віти... Правда, рай? А подивися та спитай! Що там твориться, у тім раї! Звичайне, радiсть та хвала! Тобі єдиному святому За дивнії Твої діла! Отим-бо й ба! Хвали нікому, А кров, та сльози, та хула, Хула всьому! Ні, ні, нічого Нема святого на землі... Мені здається, що й самого Тебе вже люди прокляли! – Які почуття виникають у поета, коли він згадує про своє дитинство? Чому? – Випишіть епітети, які використовує поет, говорячи про матір та сестер. – З якою метою автор відтворює красу рідної природи? – Визначте тему та основну думку поезії. Теорія літератури Думка, яку автор прямо не висловив, але ми про неї здогадуємося, відчуваючи її ніби «між словами й рядками», називається підтекстом. Підтекст може бути прямим і прихованим. Прямий підтекст збігається зі змістом твору. Наприклад, зміст рядків За що, не знаю, називають Хатину в гаї тихим раєм – збігається з підтекстом: кріпацьку оселю не можна назвати раєм. Це місце потрібно читати з глибоким смутком та болем. У рядках від слів: «Он гай зелений похиливсь», кінчаючи словами: «Правда, рай?» описується прекрасний сільський пейзаж. Але неправильно вважати, що поет просто милується прекрасним краєвидом. Підтекст цього твору такий: на лоні прекрасної природи страждають люди-трудівники.

207

лIтература

І ЗОЛОТОЇ Й ДОРОГОЇ… І золотої й дорогої Мені, щоб знали ви, не жаль Моєї долі молодої: А іноді така печаль Оступить душу, аж заплачу. А ще до того, як побачу Малого хлопчика в селі. Мов одірвалось од гіллі, Одно-однісіньке під тином Сидить собі в старій ряднині. Мені здається, що се я, Що це ж та молодість моя. Мені здається, що ніколи Воно не бачитиме волі, Святої воленьки. Що так Даремне, марне пролетять Його найкращії літа, Що він не знатиме, де дітись На сім широкім вольнім світі, І піде в найми, і колись, Щоб він не плакав, не журивсь, Щоб він де-небудь прихиливсь, То оддадуть у москалі. – Виразно прочитайте поезію. Визначте тему та головну думку. – Чому автора охоплюють болісні переживання, коли він бачить маленького хлопчика? – Як бачить поет майбутнє кріпацької дитини? ЗОРЕ МОЯ ВЕЧІРНЯЯ (уривок з поеми «Княжна») Зоре моя вечірняя, Зійди над горою, Поговорим тихесенько В неволі з тобою.

208

лiтература хiх столiття

Розкажи, як за горою Сонечко сідає, Як у Дніпра веселочка Воду позичає. Як широка сокорина Віти розпустила… А над самою водою Верба похилилась; Аж по воді розіслала Зеленії віти, А на вітах гойдаються Нехрещені діти. Як у полі на могилі Вовкулак ночує, А сич в лісі та на стрісі Недолю віщує. Як сон-трава при долині Вночі розцвітає… А про людей… Та нехай їм. Я їх, добрих, знаю. Добре знаю. Зоре моя! Мій друже єдиний! І хто знає, що діється В нас на Україні? А я знаю. І розкажу Тобі; й спать не ляжу. А ти завтра тихесенько Богові розкажеш. Село! І серце одпочине: Село на нашій Україні – Неначе писанка село, Зеленим гаєм поросло. Цвітуть сади, біліють хати, А на горі стоять палати, Неначе диво. А кругом Широколистії тополі, А там і ліс, і ліс, і поле,

209

лIтература

І сині гори за Дніпром. Сам бог витає над селом. Село! Село! Веселі хати! Веселі здалека палати, Бодай ви терном поросли! Щоб люди й сліду не найшли, Щоб і не знали, де й шукати. – Яка пора року описана у вірші? Свою думку доведіть, посилаючись на текст. – Визначте підтекст уривку від слів: «Село! І серце одпочине…» до кінця поезії. – Яким настроєм пройняті різні частини вірша? Чому ви так вважаєте? – Визначте особливості римування у першій та другій частинах поезії. Теорія літератури У п’ятому класі ви вивчили, що художні твори бувають прозові й віршовані. Так, повість С. Васильченка «Дитинство Шевченка» – прозовий твір, а Т. Шевченка «Якби ви знали, паничі…» – віршований твір. Як відрізнити прозовий твір від віршованого? Порівняймо уривки прозового та віршованого творів. 1) Над ставком – верби аж до води попускали віти (С. Васильченко, «Дитинство Шевченка»). 2) А верби геть понад ставом Тихесенько собі купають Зелені віти... Правда, рай? (Т. Шевченко, «Якби ви знали, паничі…»). В обох уривках змальована верба понад ставом, проте звучать ці уривки по-різному. Мова першого уривка наближається до розмовної мови, другого – до пісні. Чому це так? Справа в тому, що у наведених уривках наголоси розміщені по-різному: у першому – між наголошеними складами стоїть різна кількість ненаголошених складів, у другому – майже всюди по одному. Наголошений склад позначається рискою з наголосом (–), а ненаголошений – переверненою дужкою ( ).

210

лiтература хiх столiття

Схема першого уривка: –– – – – Схема другого уривка: – – – – – – – – – – – У прозовому уривку наголошені і ненаголошені склади розташовані нерівномірно, а у віршованому – в певному порядку, ритмічно. Ритм – основна ознака віршованої мови. Однією з особливостей віршованої мови є також наявність рим. Співзвучні закінчення рядків у вірші називаються римою. Наприклад, Село! Село! Веселі хати! Веселі здалека палати, Бодай ви терном поросли! Щоб люди й сліду не найшли… (Т. Шевченко, «Зоре моя вечірняя») Неримований вірш називається білим. Так прожила я цілу довгу зиму. Зима минула, і весна настала, – Для мене все однакова пора. (Леся Українка, «Так прожила я цілу зиму»). НАД ДНІПРОВОЮ САГОЮ… Над Дніпровою саго=ю Стоїть явор мiж лозою, Мiж лозою з ялиною, З червоною калиною. Дніпро берег риє-риє, Яворові корінь миє. Стоїть старий, похилився, Мов козак той зажурився. Що без долі, без родини Та без вірної дружини,

211

лIтература

І дружини, і надії В самотині посивіє! Явор каже: – Похилюся Та в Дніпрові скупаюся. Козак каже: – Погуляю Та любую пошукаю. А калина з ялиною Та гнучкою лозиною, Мов дівчаточка із гаю Виходжаючи співають – Повбирані, заквітчані Та з талано=м заручені, Думки-гадоньки не мають, В’ються-гнуться та співають. – Визначте настрій поезії Т.Г. Шевченка. – Чому, на вашу думку, поет зображує дерева і кущі як живі істоти? – Випишіть з твору епітети та порівняння.

ПАНТЕЛЕЙМОН КУЛІШ

 (1819 – 1897) ОРИСЯ І Співають у пісні, що нема найкращого на вроду, як ясная зоря в погоду. Отже, хто бачив дочку покойного сотника Таволги, той би сказав, може, що вона краща й над ясную зорю в погоду, краща й над повний місяць серед ночі, краща й над саме сонце, що звеселяє й рибу в морі, і звіря в дуброві, і мак у городі. Може, й гріх таке казати: де таки видано, щоб дівча було краще од святого сонця й місяця? Да вже, мабуть, так нас, грішних, мати на світ породила, що

212

лiтература хiх столiття

як споглянеш на дівоцьку вроду, то здасться тобі, що вже ні на землі, ні на небі нема нічого кращого. Гарна, дуже була гарна сотниківна! Знали її по всій Україні; бо в нас на Вкраїні скоро було, в кого виросте дочка хороша, то вже й знають усюди. Було, чи треба кому з молодого козацтва, чи не треба чого у Війтовці, іде за сто верст, аби тілько побачить, що там за дочка в сотника Таволги, що там за Орися, що всюди про неї мов у труби трублять! Да не багато з того виходило користі. Якось не було козацтву приступу до неї з залицяннєм. Чи батько був дуже гордий, чи дочка дуже пишна, того не знаю, а знаю, що було вернеться інший крутиус із Війтовець да й ходить, мов неприкаяний. Спитає його про Орисю товариш... – Шкода, – каже, – брате, нашого повабу й залицяння! Не для нас зацвіла ся квітка! Може, хто й застромить її собі за високу шапку, тілько той буде не з нашого десятка. А товариш похитає мовчки головою да й подумає: «Отже, занапастила козака!» ІІ А Орися була вже не дитина, вирівнялась і викохалась, як біла тополя в леваді. Подивиться було на її старий сотник, подивиться на її пишний зріст і хорошу вроду, порадується батьківським серцем, що дождав на старість собі такої дочки, а часом і посумує: «Доспіла єси, моя ясочко, як повний колос на ниві! Да чи знатиме женчик, яку благодать бере собі од господа милосердного? Єсть багато людей, і статечних, і значних, що залицяються на тебе, да не хотілось би мені оддавать тебе в руки сивому дідові: зв’ялить тебе, ревнуючи, як вітер билину в полі. Ой, не хотілось би оддавать тебе й за молодого шибайголову, що не поживе довго без степу да коня, поляже в полі буйною головою, а тебе зоставить горювать з дітоньками!» Так собі думаючи да гадаючи, старий Таволга часом тяжко, тяжко засумує, аж сльоза покотиться йому з ока. А Орися росла собі, як та квітка в городі. Повна да хороша на виду, маяла то сям, то там по господі в старого сотника, походжала, як по меду бджілка, і всю господу звеселяла. III Приснився раз Орисі предивний сон. Здалось, прийшла до неї з того світу покойна паніматка, стала над нею в головах да й каже:

лIтература

213

– Дитино моя, Орисю! Не довго вже тобі дівувати: щодень благаю господа милосердного, щоб послав тобі вірну дружину. Встала Орися ні смутна, ні весела, іде до панотця в світлицю, зачервонілась, як та квіточка, да й каже: – Паноченьку! Позолили мої дівчата платтє. Нехай запряжуть нам коней; поїдемо ми до Трубайла, під Турову Кручу: там вода чиста, як скло, рине по камінням. А панотець рече: – Чого ж тобі, Орисю, так далеко їздити? – Хіба ж то вже, паноченьку, й далеко?.. На півгодини ходи; да туди ж усе їхати лугом да левадами, що й незчуєшся, як вода заблищить і зашумить під горою. А панотець: – О, я вже знаю, що аби чого забажала, то вмієш випросить. Поклич же мені старого Гриву! Поскочила Орися до дверей, недовго шукала Гриви, зараз привела його перед панотця. А той Грива був старий, дідизний чоловік. Знав він пана сотника ще змалечку; випестив його на руках, вивчив і на коні їздить. Потім виходив з сотником у походах ледві не всю Польщу, був з ним і в Криму, був і на Чорному морі, да вже на старість не схотів би й панства, аби тілько при йому дожити віку. Старий уже був дуже дідуган той Грива; брови на очі йому понасовувались, і борода сива, до пояса. Увійшов у світлицю, вклонився пану сотнику да й каже: – Добридень, добродію! А сотник йому: – Здоров, добродію! – бо вони один одного звикли добродіями величати. – Запряжи, – каже, – добродію, пару коней, візьми хоч той віз, що було сухарі в поході возим, да повези наших прачок до Трубайла. А той йому: – Добре, добродію, запряжемо. Чому не запрягти? І ото зараз іде, бере двох хлопців, викочує з-під повітки віз, довгий і широкий, добре йому знакомий, що не раз у лихій годині, засівши за його, одбивавсь од ляхів або од татарви, не раз прийняв через його й нужди не мало, часом як трапиться було утікать із ним по корчах, по болотах, по багнах, щоб вихопиться мановцем із залоги. Викочує старий Грива той віз тепер на іншую потребу; запрягає пару коней, що вже літа погасили давно в них той огонь, що кипить у серці, паше з очей і з ніздер, і кидає коня сюди й туди, на страх жінкам і дітям, а доброму козакові на втіху. Смирнії тепер тії два білії

214

лiтература хiх столiття

коники ходили під рукою сивого Гриви, що вже давно одвик од козацького герця. Отже, дівчата Орисині несуть сорочки, шитії рушники, настілники і всяке добро; наклали повен віз, і самі посідали: усі в стьожках да в квітках, – Орися поміж ними, – і як мак у городі всі квітки закрашає, так вона сиділа поміж своїми дівчатами. Сивий Грива сів спереду; хлоп’ята кинулись одчиняти ворота. Виглянув у вікно пан сотник: – Не барися ж там, Орисю! А вона: – Ні, паноченьку! Ляснув погонич пугою; коні заржали, почувши лугову пашу; потюпали і зникли з очей і з возом, і з погоничем, і з дівчатами. IV От уже й луг перед ними. І сюди зелено, і туди зелено. Було-бо се саме навесні, як ще трава, свіжа да молода, тілько що вкриє землю. Скілько вгорі синього неба, стілько внизу зеленого лугу. І так, як ясна зоря вночі покотиться, палаючи, по небу, так тая Орися проїжджала широким лугом з своїми дівчатами. Аж ось – шумить, реве Трубайло за левадами. Як розступиться дерево, а сонце як заблищить саме в тім місці, де вода рине через каміння, то ти б сказав, що то не вода, а саме чисте скло, самий дорогий кришталь рине з гори і б’ється на дрібнії склянки об каміння. Над річкою Трубайлом стоїть висока круча. Вся обросла кучерявим в’язом, а коріння повисло над самою річкою. Дикий хміль почіплявсь за те коріння і колишеться кудлатими жмутками. А внизу вода рине да рине! Оце ж тая й Турова Круча. Дивляться на неї дівчата да й питаються в старого Гриви, чого вона прозвалась Туровою. – Нащо вам знать? – каже Грива. – Аже ж ти нащось знаєш? Так і нам скажи! – Ой мої голуб’ята! Сказав би вам, да тілько більш не поїдете сюди на річку. – Що ж там таке? Скажи-бо таки нам, дідусю! Як узяли просить, не видержав старий, сів на камені над річкою да й почав глаголати: – Колись-то давно, іще до татарського лихоліття, правив Переяславом якийсь князь. Да й був собі той князь стрілець такий, що аби зуздрів на

215

лIтература

око, то вже й його; і кохавсь він у польованні. Отож раз поїхав той князь на польованнє да й одбивсь у пущі од своєї челяді. Іде да іде пущею, коли ж дивиться, аж на лощині пасеться стадо турів. – А що ж то, дідусю, за тури? – спиталася Орися. – То, моя кришко, були дикі бики з золотими рогами; тепер уже їх нігде не зуздриш. Бачить князь тих турів; тілько не дивується на їх золотії роги, а дивується, що при них стоїть дівчина така, що усю пущу красою освітила. Поскочив він до неї; а од неї так сяє, що й приступить не можна. Забув князь і про свою челядь, і про те, що заблудив у пущі: вхопила його за серце тая чудовная краса. «Дівчино! – рече, – будь моєю жоною!» А вона рече: «Тоді я буду тобі жоною, як Трубайло назад вернеться». А князь їй знову: «Як не згодишся на моє проханнє, то я твої тури постреляю». – «Як постреляєш мої тури, то вже більш нічого не стрелятимеш». Розсердився князь, взяв лук з плеча і почав стрілять золоторогії тури. Сунулись тії тури в пущу, так і виваляли дерево; а князь за ними знай пускає стрілку за стрілкою. Прибігли над Трубайло... а Трубайло тоді був не такий узенький, як тепер, – прибігли над високу кручу і всі шубовсть у воду! Да й ні один не переплив, усі каменем лягли по дну, аж річку загатили. Сплеснула тоді дівчина руками: «Потопив єси моїх золоторогих турів, блукай же тепер по пущі по всі вічнії роки!..» Отже, й блукає, кажуть, той князь до сього часу по пущі і ніяк не знайде свого Переяслава. А Переяслав був уже і в татарських руках, був і в лядських – чого вже не було з тим Переяславом? А він не знайде його та й не знайде. А дівчинині тури лежать і досі каміннями в воді, і от прислухайсь: то не вода реве, а ревуть тури глухо з-під води. Отже, кажуть, буде таке врем’я, що князь приїде на Турову Кручу, повстають тури і підуть шукати собі диких пущ по Вкраїні. V Слухають дівчата, да аж сумно їм стало; слухає Орися, да вже боїться й глянуть на каміння, що простяглось купою через річку. Вже їй здається, що то справді не каміння і вода шумить якось не так, як вода... Засмутив зовсім дівчат старий Грива. Не знають уже, чи прать би то їм, чи додому вбиратись; сором тілько старого Гриви; поглядає-бо на них да тілько всміхається. То було люблять прать на самій бистрині, положивши кладку з камня на камінь, а тепер одійшли дальше од кручі, де вода ще не дійшла до каміння і пливе тиха да чиста, хоч вигляньсь, як у дзеркало. І, справді, мов у дзеркалі, видно в воді і небо, і кручу з тими кудлатими коріннями, що переплутались із хмелем, і кучерявії в’язи, що повибігали на самий край і попростягали зелені лапи над річкою.

216

лiтература хiх столiття

Дивиться Орися в воду, аж у воді на кручі щось зачервоніло; хтось ніби виїхав із пущі на сивому коні і стоїть поміж в’язами. Боїться глянуть угору, щоб справді не було там когось; боїться глянуть і на каміння: вже їй здається, що ось-ось заревуть і сунуться з річки зачаровані тури. Смикнула за рукав одну дівчину і показала в воду: дивляться дівчата, аж на Туровій Кручі князь на сивому коні. Так і обомліли. Бо хто ж би сказав, що то й не князь? Увесь у кармазині, а з пояса золото аж капає. Немало ж, видно, здивовавсь і козак: стоїть на коні нерухомий. Бо хто ж би й не здивовавсь, опинившись над такою кручею? Унизу рине вода через каміннє, а над водою сидить нерухомо сивий дід на камені, а там стоять нерухомі дівчата, з прачами, з мокрими полотнищами в руках. Чи дівчата, чи, може, русалки повиходили прать сорочки підводному цареві, що живе в кришталевому будинку під водою. Оце ж, мабуть, і сам він вийшов з води погріть старії кості на сонці. Ще раз погляне козак на сивого діда, ще раз погляне на дівчат: позасукували по локоть рукава, попідтикали плахти і мережані заполоччю подоли... Золото не сяє так на дорогих перстнях, як сяють у воді й над водою їх білії ноги. Задививсь козак і собі стоїть нерухомо; коли ж гукне на його старий Грива: – Гей-гей, козаче! Чого се тебе занесло на кручу? Хіба хочеш пополоскать свої кармазини в Трубайлі? І скоро промовив – зараз наче розбив які чари. Засоромились дівчата і давай бовтать полотнищами. А козак одвітує дідові: – Да й за те слава богу, що хоть на кручу вибрався. Скажи, будь ласкав, дідусю, як мені виїхать ік Війтовцям? – А чого тобі треба в Війтовцях? – Через Війтовці, – каже, – лежить моя дорога. – А куди ж лежить твоя дорога? – Моя дорога – до чийогось порога, моя стежечка – до чийогось сердечка. – Еге, – каже старий Грива, – нехай же тобі господь у доброму ділі помагає! Отже, куди тобі виїхать. Берись униз, понад берегом; то там трохи нижче буде тобі доріжка; тією доріжкою виїдеш ти на річку. Єсть через річку й кладочки; возом не проїдеш, а конем добрий козак перехопиться. Подякував козак за пораду, повернув коня і сховавсь поза деревом. Як сховавсь, тоді-то вже розгулялись наші дівчата; розписали козака як на папері: які й очі, які й брови, як і говорить, як і всміхається. Та каже: – Се твій суджений! А та:

217

лIтература

– Се твій. А одна додала: – Не змагайтесь дурно, дівчата: чи рівня ж таки вам пишний князь! Се нашій панночці суджений! Почервоніла Орися. – Збожеволіла, – каже, – ти, Параско! Хіба не чула, що він сказав дідові? І жаль їй було, сама не знає чом, що він їде свататься. М’якше од воску дівоче серце. Тане воно од козацьких очей, як од сонця... – Що ж, – каже Параска, – що їде свататься! Судженої й конем не об’їдеш! VI Попрали дівчата сорочки, зложили на віз, зеленою пахучою травою прикрили, посідали й поїхали додому, свіжі да веселі; щебечуть як ластівки. Іще далеко не доїхав віз до сотницького двора, а в дворі вже чутно було, що вертаються. – Орисю, наша панночко! – крикнули дівчата, скоро розчинились ворота. – Чий же то сивий кінь у дворі стоїть? Се ж того козака, що ми бачили, се ж твого князя, се ж твого судженого! Гляне Орися, а в серці наче жаром запекло. Чи вона злякалась, чи вона зраділа, сама того не знала. Виглянув у вікно із світлиці молодий козак: їде в двір віз старими кіньми, із старим сивим погоничем; зелена трава волочиться по боках і б’ється по колесах; а із-за сивої бороди старого Гриви, із-за білої зими червоніє літо – повен віз дівчат у квітках да в намисті, – Орися як сонце поміж ними! Виглянув, да аж руками сплеснув: – Се ж вона, се ж вона! – і ото вже тоді почав на прямоту викладувать свою мову пану сотникові, і хто він такий, і чого приїхав. Хто ж він такий, то се вже пан сотник знав давно: миргородський осауленко, отаман у своїй сотні, хорошого й багатого роду дитина. А чого приїхав? Приїхав подивиться, що там за Орися така, що там за дочка в сотника Таволги на всю Гетьманщину; а побачивши та й себе показавши, довідаться, чи вже надбала шитих рушників у скриню... Про що журивсь, чого бажав пан сотник, те йому як із неба впало. Не довго думавши, позвав Орисю. Ввійшла в світлицю червона, як калина. – От, Орисю, тобі жених! Чи люб він тобі, чи, може, підождеш кращого? Хоть би тобі слово промовила, хоть би тобі очима зглянула. Стоїть, сердешненька, і головку схилила.

218

лiтература хiх столiття

Бачить панотець, що не дождеться од неї одвіту, – бо де ж таки, щоб дівчина сказала, що в її на мислі. Очиці хіба скажуть, а сама ні. Пораховав се панотець да й каже: – Де вже такий козак да люб не буде! Обніміться ж да поцілуйтесь, да й боже вас благослови! Обняв козак Орисю, поцілував у тії губоньки, що наче з самого меду зліплені, і вклонились обоє низько, до самого долу, панотцеві. Чи багато ж наїхало дружини на весілля, чи бучно одбули гостей, чи довго гуляли – се вже не наше діло розказувати. Бачив я Орисю саме перед весіллєм; хороша була, як квіточка. Бачив я знов її через рік у Миргороді – ще стала краща замужем, і дитина в неї, як божа зірочка. Вже я не раз думав собі, на неї дивлячись: «Се божа слава, а не молодиця! Що, якби хто дотепний змальовав її так, як вона єсть, із маленькою дитинкою на руках! Що б то за картина була!» – Про які часи розповідається у творі? Визначте тему та головну думку оповідання. – Охарактеризуйте Орисю, посилаючись на текст. – Виділіть у тексті пейзажі. Яку роль вони відіграють? – Яке враження на дівчат справила розповідь діда Гриви? Доведіть, що його розповідь є легендою. – Складіть план тексту. – Усно перекажіть оповідання за складеним планом.

ЛЕОНІД ГЛІБОВ

 (1827 – 1893) ЛИСИЦЯ-ЖАЛІБНИЦЯ У тихому гаю Лисичка щастя мала, Як у своїм добрі, жила, гуляла: Ніхто її там не лякав, І вдень, і ввечері там соловей співав, І пташки пурхали, зозуленька кувала; Скрізь зеленіло, все цвіло;

219

лIтература

Так гарно, любо там було. Лисиця так собі казала: – От де по правді можна жить І доленьку хвалить, В добрі кохаться, всіх любити, Ніколи зла і кривди не чинити! – Якби ж то правдонька щербата не була, То, може, й справді б так жила. Раз, на калині недалечко, Угледіла вона гніздечко, – Сиділи пташки там. – Ох,– каже,– як не гріх котам Таких малесеньких, безвинних не жаліти! І їм же хочеться на світі жити… Ну, вже коти! Десь на лихо вони Вродились, вражії сини: Не тільки вдень – вночі поживу бачуть, Не бачуть тільки, як горюють в світі, плачуть… Зажерливих пройдисвітів таких Я перевішала б усіх…– І жалібниця щось сказати ще хотіла, Аж пташки із гнізда додолу якось ляп – Лисичка зараз хап та хап – Прехорошенько всіх поїла… Як жалібно співати почала, А он на що звела! Лукавий чоловік словами нас голубить, Неначе всіх і жалує, і любить, Для правди, для добра живе, Як по воді пливе; А ближче придивись ти – І видно, що виля хвостом: Помажу, мов, медком, – Солодше буде з’їсти. – Дайте характеристику Лисиці. Чи щирі її слова? – Як ставиться автор до вчинку Лисиці? Знайдіть відповідні рядки у творі. – Визначте мораль байки.

220

лiтература хiх столiття

– Складіть план байки. Перекажіть байку за складеним планом. – Визначте оповідну та повчальну частину байки. ЩУКА На Щуку хтось бомагу в суд подав, Що буцім то вона такеє виробляла, Що у ставку ніхто життя не мав: Того заїла в смерть, другого обідрала. Піймали Щуку молодці Та в шаплиці Гуртом до суду притаскали, Хоча чуби й мокренькі стали. На той раз суддями були: Якіїсь два Осли, Одна нікчемна Шкапа Та два стареньких Цапа, – Усе народ, як бачите, такий Добрячий та плохий. За стряпчого, як завсігди годиться, Була приставлена Лисиця… А чутка у гаю була така, Що ніби Щука та частенько, Як тільки зробиться темненько, Лисиці й шле – то щупачка, То сотеньку карасиків живеньких Або линів гарненьких… Чи справді так було, чи, може, хто збрехав (Хто ворогів не мав!), – А все-таки катюзі, Як кажуть, буде по заслузі. Зійшлися судді, стали розбирать: Коли, і як воно, і що їй присудити? Як не мудруй, а правди ніде діти, Кінців не можна поховать… Не довго думали – рішили І Щуку на вербі повісити звеліли.

221

лIтература

«Дозвольте і мені, панове, річ держать! – Тут обізвалася Лисиця, – Розбійницю таку не так судить годиться: Щоб більше жаху їй завдать І щоб усяк боявся так робити, – У річці вражу Щуку утопити!» «Розумна річ!» – всі зачали гукать. Послухали Лисичку І Щуку кинули – у річку. – Що вам здалося у байці смішним, комічним і чому саме? – За що Щуку притягли до суду? – Як автор ставиться до суддів і з чого це помітно? – За що і як саме Лисиця віддячила Щуці? – Кого уособлюють персонажі байки? – Яка головна думка байки, її мораль? Чи прямо вона висловлена? – Складіть план твору і перекажіть байку за складеним планом. Теорія літератури Літературна байка – невеликий, частіше віршований алегоричний твір повчально-гумористичного або сатиричного характеру. Життя людини у байці відображається в образах тварин, рослин чи речей або ж зводиться до умовних стосунків. Сюжет байки короткий, динамічний та драматичний. Читаючи байки, ми розуміємо, що в них письменник має на увазі не тварин, а людей. Так, в образі Лисиці засуджуються хитрі, неправдиві, лицемірні люди, поняття мудрості показують в образі Сови, неповороткості – Ведмедя, боягузтва – в образі Зайця. Художній прийом іносказання, зображення людських рис і характерів за допомогою образів тварин, явищ, предметів, рослин називається алегорією. Основні ознаки байки: наявність алегорії, розповідається про одну подію з життя героя, містить мораль. Байка, як правило, складається з двох частин: оповідної та повчальної. У байці «Щука» немає окремо висловленого повчання, мораль її зрозуміла з самої оповідної частини.

222

лiтература хiх столiття

ПАНАС МИРНИЙ (Рудченко)

 (1849–1920) МОРОЗЕНКО (скорочено) Було ще не пізно – тільки починало смеркати, а Катря вже зовсім на піч забралася, не знати від кого й задля чого сінешні двері закрутила, хатні защіпнула, зняла невеличкий каганчик з полиці, засвітила й мерщій побралася з сином на піч, захопивши й світло з собою. Череп’яний каганчик, що вилупила його Катря з розбитого кашника, з каплею рижієвої олії на дні, ледве блимав у темному кутку своєю сизою горошиною на кінці гнота; пузатий комин заслоняв той пiдслiпий свiт від хатнього мороку; на печi хоч сякий-такий свiт борюкався з темнотою; зате хату окривали непрогляднi померки... Видно, свiт неохочий заглядати в темнi пристановища, де ховаються злиднi вiд холоду! Та й що там було освiчувати! Хатнi голi стiни – полупанi, мороз повиступав на їх сизим iнеєм; чорнi дверi розмалював вiн бiлими вiзерунками, а на шибках повимуровував цiлi барани криги… …Сьогоднi вдень Катря послiдню мисочку борошенця витрусила, щоб спекти сяку-таку перепечайку, послiднє полiнце спалила, щоб спекти її, послiднiй бурячок у борщ покришила, послiдню пучку солi в його вкинула... «Очистилася! Зовсiм очистилась. Назавтра хоч i в рай святий, то чиста!» – думала Катря, пораючись бiля печi. Поки серед череню лежало трухле полiнце, дожидаючи пiдпалу, Катря була нiби покiйна. Правда, чорнi думки й тодi вже снували по її обличчю, нерадiсно свiтили карими очима. А як вона запалила останнє полiнце, як огненнi язики охопили його кругом, то їй здалося, буцiмто її серце горитьпалає. А як почав борщ укипати, то в її серцi такi кип’ятки пiднялися, що як вона не крiпилася, а не видержала... – Пилипку! Синочку мiй! Що ми будемо завтра їсти! – скрикнула вона, i гарячою течiєю гiрких слiз полилися тi кип’ятки з очей додолу... Пилипко пiдскочив до матерi, припав до її обличчя й тихо промовив:

лIтература

223

– Цить, мамо, цить! Завтра, мамочко, Новий год... Я завтра пiду до хрещеного батька посипати... Дасть менi батько сорокiвку грошей, а дядина велику паляницю, ще й ковбасу на придачу... От й буде нам що їсти. А на грошi топлива купимо... багато-багато, щоб на всю зиму стало! – …Хіба близький світ до його тьопатися? Як через ліс, то три, а шляхом – п’ять верстов буде… Ще змерзнеш у дорозі! – Я змерзну?.. Та я літом було на одній нозі до його дострибаю! – То літом, сину, а се зимою. Шляху немає, сніги глибокі, загрузнеш денебудь та й не вилізеш. Не ходи, мій голубе! Хай, як потепліє, тоді підеш… Ти ж у мене слухняний, послухайся мене: не ходи! – І почала голубити Пилипка. – Ну, добре, не піду вже, тільки не вбивайся так, мамо! – упрохував вже Пилипко матір, цілуючи її і в лоб, і в щоки. Катря наче заспокоїлась, а проте неймовірна думка не кидала її голови, клопотала її. Вона знала свого Пилипка, який він вразливий до чужого горя. То ж до чужого, а до свого? Хіба він не чув, яким вона несамовитим голосом заволала, останні запаси витрушуючи на сьогодні? Хіба він не бачив по її заплаканих очах, яка різуча мука на стократ крає її серце? Хіба вона не знає, як ті сльози й та мука боляче впинаються в його жалісливе серце? Та він на що хоч піде, аби його мати не плакала. Він і обдурити – обдурить, аби її заспокоїти. Вона не помилилася. Пилипко, вмовляючи матір, тільки заспокоював її. В його малій головоньці гвіздком стриміла думка: от хоч би що, а піти посипати!.. Катря послалася і лягла з сином спати. На добраніч загомоніла з сином і щоб одвернути його від його заміру йти посипати, стала лякати його Морозенком… – Мамо! А бачив хто Морозенка, який він? – Люди кажуть, що він старий-старий та кремезний… Голова з гору, замість волосся вкрита снігом, а борода сплетена з довгих-предовгих віскряків, що намерзають у ясний день під стріхами. – І очі є в його, мамо? – Є, сину! Кажуть: очі в його з криги, білі та блискучі, от як тонкі скалочки з льоду бувають, тільки замісто чоловічків в їх холодні вогники світять. – А ноги він має? І руки? – Є ноги й руки. Ноги в землі, не видно, а руки – довжелезні хапала, він ними завжди махає. Холодом дихне, а руками махне – так по всьому світу снігом та холодом стеле…

224

лiтература хiх столiття

– Нехай йому всячина, який він страшний, мамо! – глибоко зітхнувши, мовив Пилипко. – Страшний, сину… Пилипко замовк, притаївши духа; мовчала й Катря. Завдавши синові такого страху, вона була певна, що він побоїться піти посипати. «Куди йому йти та й в чому його йти по такому лютому холоду?» – подумала Катря. А як же їй справді на завтра бути? Що вона дасть йому завтра поїсти? Чим вона в хаті прокурить? Чи то свята земля давніше запасів більше родила, що їх вистачало? Чи менше їх утрачалося? Чи, може, вона тоді молодша була, щиріше робила, більше заробляла? І знову невсипуща журба захопила її в свої цупкі обіймища, занудила та затрудила материне гаряче серце, заскреблася червоточиною в попеченій від горя душі, важким гнітом навернула ясний розум. Ні, немає розгадки, просвітку не видно! – Хоч би що продати!... – i вона позирнула кругом себе. Підсліпий каганчик ледве присвічує з комина, допомагає підсліпим від слів очам оглядати злиденне добро. Он дірява ряднина чорніє, простяглася під Пилипком замість постелі. «Кому вона і на що годиться?» Он невеличка подушечка піддержує його кучеряву головоньку. Вона була колись велика, з пуху, та через кілька літ зносилася, що й не пізнати. Пуху в ній, правда, ще багато: якби розскубти та розбити, і на велику б стало. Замість пуху напірник можна соломою або сінцем набити – і на соломі щасливому добре спиться. От якби продати! Та кому ж його? Коли? Он ще кожушина вовною вгору, мов вівця, простяглася. Колись за неї двадцять рублів давали. Ще і тепер можна рублів з п’ять зачепити. Та як його без кожушини по такому холоду на роботу бігати! Хоч би потеплішало швидше, в свитці б можна. Застарчила б кожушину. П’ять рублів – гроші: на них би місяців зо два протягти можна, а там потепліє. Хіба однести шинкареві в заставу! А може, там ще що знайдеться? Каганець почав примеркати: останнє світло в ньому вигорало. По кутках печі стовпились морок та чорна темнота. Катря провела рукою по черені, чи не налапає, бува, ще чогось, про віщо вона, може, забула. Мозоляна рука черкнулася об суху глину… «Ні, не забула, не помилилась, нічого більше немає!» – подумала вона і глянула на Пилипка. Сонна дитина тихо лежала перед нею розхристана, розкидана. Катря витягла з-під себе другий край ряднини і вкрила нею сина, поцілувавши його в заплющені очі. Нагорілий гніт блиснув, зашкварчав, сиза іскорка стрельнула вгору і згасла… В хаті зробилося темно, як у домовині… Чорна непроглядна темнота стояла кругом. Надворі ревла сердита буря, стугоніла в стіни, стрибала по оселі, вила в димарі, гуркотіла у вікна. Катря

лIтература

225

не дослухалася. Натомлена важкими думками голова нездужала з дослуханням справлятись, натруджене болістю серце забажало спочинку. Незабаром обгорнуло Катрю німе забуття, захитала дрімота, а міцний сон прикрив її своїм спокоєм. Бралося далеко за північ. Позасипали люди по своїх теплих захистах; спить-дрімає земля під глибоким снігом; знемігся вітер, утомилося й віхало, затихло. Не сплять тільки зорі в далекому небі та не спить той старий дідуган Морозенко, яким Катря лякала свого Пилипка. Білим інеєм чіпляється він за дерево, гладенькою кригою вистилає собі слід по снігу, дише в повітря таким холодом, що аж кипить усе кругом нього. У той саме час злегенька скрипнули сінешні двері в Катриній хаті й замовкли. Трохи згодом рипнули й подвірні, випускаючи Пилипка надвір. Загорнений у довгу материну свитку, закутаний її чорним платком, у шкарбунах на босу ногу, з рукавичкою в руках, він, мов заєць, вискочив із сіней та й полинув прямо з села на ліс… Серце його, як у невеличкої пташки, стукалобилось, дух затинався в грудях; а малі ноженята, байдуже про непомірні чоботи, своє робили: він ними швидко чикрижив все вперед та вперед. І який він радий, що прокинувся зарані, який веселий, що мати не чула, як він встав, узувся, одягся й вийшов. От якби йому так і звернутися, щоб мати ще спала. Він би багаті приноси положив на столі, а сам приліг би коло неї. Он уже й світ бовваніє надворі, білуваті смуги пробиваються крізь намерзлі шибки в хату. Він вдає, що спить, а мати вже проснулась. «Синочку! Пора вставати», – шепоче вона йому тихо. А він, мов не чує, ще дужче зажмурює свої очиці, потягається, наче й геть-то розіспався. «Бач, як міцно заснув, – дивується мати. – Поспи, синку, поспи ще трохи, поки я приберуся», – каже вона, злізаючи з печі. «А то де взялось?!» – скрикнула мати, вгледівши на столі хліб та ковбаси. А він схопився, визирає з-за комина та давай реготати. «А що, мамо, злякався я вашого Морозенка?! Що, злякався?» І він миттю плигнув з печі на піл, з полу додолу. Мати його підхопила, пригорнула до себе. «От якби-то так сталося!» – запобігає вперед думкою Пилипко та, знай, налягає на ноги, поспішаючи до лісу. Ось він вибіг уже й за село, на широке роздолля. Перед його очима манячить ліс, притрушений інеєм зверху та прикритий снігом, наче страшенна біла гора, бовваніє здалека… Подихнуло на Пилипка вільним холодним повітрям, ущипнуло за ніс: аж покотилися сльози з очей, і невеличкі крижинки зразу на віях зависли. – Та ну, не страши: не боюсь я тебе! – промовив Пилипко, струшуючи рукою крижинки з очей. – То тільки мати лякала. – І він не пішов, а побіг підтюпцем.

226

лiтература хiх столiття

Ось він добіг вже до лісу. Не сніговою горою тепер він здававсь Пилипкові, а темним страшидлом з чорними корявими ногами, білими лапатими руками та величезною закутаною снігом головою… Скільки в того страховища ніг та рук? І не перелічити!.. Ось воно одну ногу підставило під Пилипкові шкарбуни, мов перечепити збирається. Пилипко ухильнувсь, обминув. Ось другу знову засилає, третя з снігу вилазить. Ось лапата рука зачепила його за голову, й зразу обтрусило всього снігом. Він, як обпечений, одскочив. Щось десь луснуло, посипало наче горохом. Он друга рука наставляється, третя здалека на нього киває, мов перестерігає: не ходи далі!.. Пилипкові зробилося страшно: чорні кружала заходили перед очима, на голові піднялося волосся вгору, наче джмелі, загуло в вухах. Серце як не вискочить, б’ється, дух запинається в грудях. Він зостановився. – Морозе, Морозеночку, – замолився він тихо. – Пусти мене до хрещеного батька. Я тільки до його одного піду посипати і, що випосипаю, віддам тобі половину. Недалеко від нього сич засичав, сова зарепетувала, а йому здалося, що то Морозенко регоче. – Хіба тобі мало половини, що ти регочеш? То я все тобі віддам, усе – і гроші, й ковбаси. Пусти тільки. – Пу-гу-гу-у-у! – застогнав пугач серед лісу, а Пилипкові здалося, що то гукав Морозенко: «Не пущу!» – Бач, який ти лихий та недобрий! – почав докоряти Пилипко. – І що б тобі сталося від того? Я ж не твоє братиму, я буду прохати в хрещеного батька. Он бідкається мати, що в нас на сьогодні нічого їсти, нічим протопити в хаті. Пусти, голубчику! – Ха-ха-ха-ха-ха-а! – знов зарепетувала сова, й гучна луна того скаженого репету по всьому лісі роздалася. – То ти тільки вмієш реготати? – скрикнув Пилипко. – Так не боюсь я тебе! – І, піднявши кулачата вгору, він подався вперед. Так цвiрчить i стриба горобець перед котом, що вловив гороб’я i, міцно здавивши зубами, покручує довгим хвостом та висвiчує хижо очима. Ой, стережися, невеличкий горобчику, того лукавого викручування та хижого висвiчування! Лети собi мерщiй у своє гнiздечко виплакувати своє горенько з своєю дружиною. Стережися й ти, невеличкий Пилипку, свого лютого ворога, що тобi з ним боротись несила! Вернися мерщiй у свою голодну та холодну оселю, де тебе ненька рiдненька пригрiє й потурбується про твої недостатки. Не встерiгся знiчев’я горобець, не встиг i цвiрiнькнути востаннє, як накрив його кiт своєю пазуристою лапою. Не встерiгся й Пилипко свого ворога, що заманив його аж в середину глухого лiсу, де вiн збився з шляху i рiзався

лIтература

227

трохи не по пояс глибокими кучугурами снiгу. Не лiчив Пилипко, скiльки разiв приходилося йому падати й набирати снiгу не то що в шкарбуни, а й за пазуху, й за чорний платок на головi. Сiлькiсь! Снiг він отрусить та й знову дере вперед; дурноверхе завзяття його пiдганяє. Лiс перед ним мов вироста; вiн давно вже вскочив у його i повинний би був перейти, а от йому кiнця-краю немає. Мороз уже не раз, мов опiк, боляче вщипнув його за ноги в лихих шкарбунах, за голi малi кулачата й за личенько бiле, рожеве. Не потура на те Пилипко, зостановиться перепочити, потре те мiсце, де болить, похука в малi рученята та й знову пiдтюпцем далi. Ось вiн вибрався на чисту поляну. Кругом лiс обступив її, а вона, чиста та бiла, лежить собi, вiдпочиває пiд холодним снiгом, i тiльки зiрочки виблискують по їй своїми сизо-жовтуватими iскорками. Де се вiн? Куди забрiв? Скiлько разiв доводилося лiтом бродить йому по лiсу, а вiн не припам’ятає такої поляни. Чи не Морозенкова се, бува, горниця? Чи не задлясебе вiн прибрав її так чепурно, чисто? Кругом обставив деревом високим з кучерявими верхiв’ями, пообтикав невеличкi полянки помiж деревом кущами тонкої лiщини, вiд вiтру холодного закриває. Певно, се його свiтлиця. Он пiд кожною деревиною по пеньку чорнiє, то задля гостей, що як найдуть, то було б де перепочити. Чом же тепер нiкого немає? Чи були та порозходились, чи ще й не приходили? – Сiсти лишень тут i собi та вiдпочити, – промовив голосно Пилипко. – Здорово ухоркався, аж пiт проймає, сяду та перепочину. Пилипко вибрав найзручнiший пеньок i сiв на йому. «Ну, та й добряче сидiти: є куди простягти ноги й спиною об вiщо обпертись», – подумав Пилипко, простягаючи натрудженi ноженята й прихиляючись головою до товстої деревини. Йому було так хороше. Холоду вiн не почував, руки й ноги терпли-нiмiли, немiч чи сон колихав його стиха... – Вiдпочину та й знову пiду, хоч свiтом доб’юсь до хрещеного батька. Докажу-таки матерi, що Мороза її не злякавсь. Не страшний вiн менi, хоч спершу було наче страшно. А тепер... нi... не боюсь... не страшний. Пилипко затих, наче заснув. Що се таке? Вiн почув, наче що стрiльнуло в йому; голова ходором заходила, посипались iскорки з очей i разом все перед ним освiтилось. Загорiлася вся поляна якимсь сизим свiтом. Серед того сизого сяйва почали снiжинки ворушитись, почали пiднiматись, вставати. Та якi вони невеличкi, тендiтнi та бiлi! Личко з мачине зерно, самi з горошину, а рученята та ноженята, наче волос, тоненькi.

228

лiтература хiх столiття

– Годi нам спочивать! – гомонiли. – Швидко свiт буде, дiдусь наш прийде. Погуляймо та в довгої лози пограймо! – I почали ставати одна до другої спиною. – Разом! – хтось гукнув. Руки посплiтались, заднi посхилялись i переднiх пiдняли вгору; далi переднi пригнулись, пiднiмаючи заднiх, – i пiшло, пiшло. Все кругом колесом так i заходило! «Та й проворнi якi», – подумав Пилипко. – Буде! Погрiлись! – хтось крикнув. – Давай танцювати, нашого гостя дивувати! – Якого? – Хлопця малого, що йшов до хрещеного батька посипати та присiв у нас на пеньку одпочити. Ха-ха-ха! Ха-ха-ха! Якби-то нам жениха... Невеличкого, малого, Хлоп’яточка молодого! «Дивись, ще й глузують!» – думає Пилипко. А вони кругом його, як той рiй, заходили! Крутяться, немов завiрюха знялася. – Шкода, що немає музики! – знову чує Пилипко. – Де в гаспида подiвся наш музик= а? Видно, вихилив чимало, стрiчаючи Новий рiк, та й залiз у дуплі вiдпочивати. Ходiмо його збудимо. Доки вiн, бiсова п’яниця, буде рутити! Декiлька пар кинулося ген до дуплистого дуба. Закрутилися над дуплом та незабаром у йому й зникли. А тi, що зостались бiля Пилипка, заспiвали: Вставай, вставай, п’яниченьку! Годi тобi спати. Заграй ти нам на скрипоньцi, Дай потанцювати. Незабаром з дупла показався чорний цвiркун, на ввесь рот позiхаючи та ногою голову почухуючи. – Прочумайся, п’янице! Ач, як розiспався! – кричать до його снiжинки. – П’янице! – огризнувся цвiркун. – Який я п’яниця? Ви мене напували, чи що? – А вiд чого ж спиш? – Вiд чого? Сон найшов! – Знаємо ми, вiдкiля той сон. Цiлу нiч у попа гуляв, попову дочку звеселяв. Прочумайся ж та грай мерщiй! – У попа й без мене були свої музики. Вiддає дочку пiсля водохрестя, то там такого гостей зiбралося, що й протовпитись нiяк. Цiлу нiченьку гуляли. Музика тне, а всi танцюють. – От i ти нам заграй, щоб i ми потанцювали.

лIтература

229

– А плата буде? – Буде. – Яка? – З iнею водиця цупка! – Подавiться ви нею! – скрикнув цвiркун, сплюнувши. – Ну, годi, не комизься та мерщiй проспися. Бо як повернеться наш дiдусь Морозенко, то буде тобi лихая ненька! – Ви так i звикли про все доводити дiдовi!.. Цокотухи! Становiться вже, буду грати. I, надимаючись, вiн почав: Цвiрiнь, цвiрiнь! Якби теплий черiнь Та гаряче просо, То спав би я й досi! А тут менi холодно, Жити менi голодно. Бух! Пiти надiти кожух. I цвiркун мерщiй плигнув у дупло. Всi снiжинки зареготались. – Дивись, якi тут дива! – промовив чи подумав Пилипко. – Ще й не такi побачиш! – хтось до його обiзвавсь. Се зразу щось як загуде! Тонко та голосно запищало, наче хто в невеличку дудочку заграв: Се наше Вiхало йде Та музики за собою веде! – скрикнули разом снiжинки й закрутилися серед поляни. Захитались гілки на високому деревi й почали струшувати з себе iнiй. То не iнiй, то ледве примiтнi бiлi голенькi хлоп’ята злiтали з гiлок, i кожне, вхопивши за руку снiжинку, почало бiля снiжинок крутиться та гопака вибивати. Снiжинки, собi зiп’явшись на пальчики, дрiбно ногами вибивали; сухе листя на ліщині надималося, гуло, деренчало; лiщина об лiщину терлась-скрипiла, а вiтер помiж гiлками так завивав, що в Пилипка аж у вухах пищало. Снiжинки з iнеєм крутилися, збивалися в купу, i та купа росла, бiльшала i, наче стовп, пiдiймалася вгору. Вiхало! Вiхало! Наше любе Вiхало! Прийди ти до нас Звеселити нам час! – все кругом пищало, верещало, гуло.

230

лiтература хiх столiття

Аж ось з’явилося й Вiхало. Товсте та кругле, наче здоровенна копиця, воно десь iз-за дерева взялося i, вхопившись за верхiв’я гiлок цупкими лапастими руками, почало опускатися серед поляни. Товстi, як лантухи, його ноги в повiтрi гойдалися, снiгова одежа на йому крутилася, лопотiла, а кустрата голова на всi боки майтолалася. – Помочi дайте! Помочi дайте!.. Пiддержуйте, щоб не впав, бува, я та незабився, – товстим хриплим голосом загукало Вiхало. Снiжинки з iнеєм ще бiльше закрутилися, стовпом здiймаючись угору, i той стовп пiдвели пiд Вiхало. – Ху-у! Заморився! – сказало Вiхало i по стовпу почало спускатися на поляну. – Гу-гу-у-у! – загуло Вiхало, i все кругом його закрутилося. У Пилипка потемнiло в очах, голова кругом заходила, у вухах дзвонило, мов у дзвони, гадки почали меркнути, зникати. Його щось хитає, колише. Засни, засни, мiй синочку, Малая дитино! – чує вiн, наче крiзь сон, чийсь любий голос. То мати над ним котка спiває чи хто iнший? Нi, то не матусин голос, то хтось другий над ним нахилився. «Чого ж воно тiсно так стало? Хто се на мене таким холодом дише? – плутається в Пилипковiй головi. – Се ти, дiдугане Морозе? Се твої лихi вчинки?» – На щастя, на здоров’я, на Новий рiк!.. Загуло в Пилипка у вухах, тисяча свiчок засвiтило в очах, i вiн побачив дiдугана Морозенка. Здоровенна, наче винницький казан, голова його була закустрана цiлим оберемком бiлого снiгу, довга, як помело, борода виплетена з товстих вiстрякiв криги; товстi настовбурченi брови густо покритi бiлим iнеем, а сiро-зеленi очi, наче Волосожари, виблискують холодним свiтом. Тихо схилився вiн над Пилипком, подививсь, мов милувався, на його личенько бiле, покiйне i, свiтнувши хижими очима, приложивсь до теплих ще устонькiв Пилипкових своїми холодно-палючими устами. Не зiтхнув Пилипко, не струснувся!.. Все в йому й кругом його затихло, покрилося темним холодним спокоєм... Вже бiлий свiт носився понад землею; надумалось сонце вставати й послало вперед себе аж два червонi стовпи. Стоять вони на краю неба, пiднялися високо вгору, буяють своїм червоним свiтом, пророкують людямщось лихе на сьогоднi... На щастя, на здоров’я, на Новий рiк! Роди, боже, жито, пшеницю i всяку пашницю, – почулося Катрi крiзь сон.

лIтература

231

Вона кинулась, одкрила очi та й не стямилася. Де лежав Пилипко, тільки слiд його: чорнiє дiряве ряденце, бовванiє прим’ята подушка. Вона миттю стрибнула з печi додолу й побачила табун посипальникiв, що товпились бiля порога. – Ви не бачили Пилипка? – питає. – Нi... – поторопiли тi. – Боже ж мiй, боже! – вдарилася в телеси Катря. – Вiн таки не злякався, не послухався – пiшов! Та, вхопивши наопашки кожушанку, як навiсна, помчалася з хати. Хлопчики постояли трохи i, здивованi, пiшли собi далi, – А куди се? Куди се так швидко? – гукали до неї з дворiв селяни, дивуючись, що Катря так заранi й так прудко бiжить улицею. Не дослухалася вона до того допитування, вона навiть не бачила нічого перед собою, окрiм одного Пилипка. – Пилипку!.. Сину мiй!.. Синочку!.. I куди ти пiшов по такому лютому морозу?.. Куди ти знявся по такому скаженому холоду?.. – гукала вона на бiгу, думаючи, що це гукання ранiш вiд неї добiжить до сина, подасть йому звiстку, як побивається за ним його мати. Вiтер подихав проти неї i геть односив назад Катрин нестямний лемент. Не донявши гуком, вона надолужала бiгом. Аж мерзла земля гула пiд нею, так вона мчалася! У грудях дух затинався, серце, як не вискочить, билось, а вона неслася! Вона не потурала нi на що. Хiба вона дише для себе? Хiба серце б’ється для неї? Хiба не все одно, коли те й друге стане, як його на свiтi не стане? I чому вона не птиця? Чому в неї не виросли крила? Стрiлою б вона пустилася навздогiнцi, рябцем би впала, де його спiткала, сизим орлом пiдхопила на свої крила i миттю додому примчала!.. Та ба! Нема в неї крилець, їй богом не дано лiтати. Хай же одбувають за все ноги! I Катря не жалiла своїх нiг: скiльки хапало духу, мчалася, спотикалася об груду, падала у високi кучугури снiгу i, викарабкавшись, знову неслася далi та далi. От вона вже й бiля лiсу. Ось i в лiс вбiгає. Бита дорога послалася вправо. А то чий слiд верне налiво? На чистiм снiгу свiжий слiд малої ноги. Катря як вкопана стала. «Невже се Пилипчин слiдочок? Збилось уночi з шляху?» – вдарило Катрi в голову. «Та невже ж то, господи?» – скрикнула вона, не знаючи, що їй робити: чи йти по шляху, чи вернуть по слiду. «А може, воно далi й на шлях натрапило? Пiду по слiду», – подумала Катря i, наче п’яна, хитаючись, тихо поплелася свiжим снiгом у гущавину лiсу.

232

лiтература хiх столiття

Ясне сонце почало пiднiматися десь далеко за лiсом, i його червоний свiт слався в лiсi по снiгу, а на опушених iнеєм гiлках стрибало його ясне промiння, висвiчуючи то жовто-зеленими, то червоно-синiми iскорками. Наче зачарований велетень, стояв лiс, опушений ввесь iнеєм бiлим, прикритий i пронизаний наскрiзь сонячним сяйвом. В ньому було тихо; холодне повітря вiд лютого морозу, здається, загусло, анi ворухнеться – чисте, прозоре, спокiйне. Хто втерпiв би не зостановиться, щоб налюбуватися тiєю чарiвною красою? Отже Катрi байдуже про те! Не до того їй, щоб чим милуватись на свiтi. Вона тiєї чарiвничої краси не примiчає та й не бачить. Вона вбачає тільки свiжий слiд по снiгу i боїться його загубити. Чорною марою тиняється вона по тому слiду, хиляє то направо, то налiво, куди вiн поверне, їй навiть не западає в голову, до чого вiн доведе: вона тiльки одного бажає – швидше, хутчiше знайти свого Пилипка! Он слiд рiжеться прямо на кущ лiщини. Нi, не в кущ вiн пiшов, а повернув поза кущем. Чмелена Катря за ним повертає й опинилась серед невеликої круглої поляни. Бистре око її не помилилося, вглядiло зразу, що Катрi треба, i вона, як стрiла, полинула до пенька, на котрому сидiв Пилипко, прихилившись додерева головою. – Пилипку!.. Синочку мiй! – нестямно скрикнула Катря i вхопилася за його. Палючий огонь не опiк би так боляче їй рук, як опекло їх холодне Пилипкове тiло! У Катрi перед очима дим закурив, запекло бiля серця, голова кругом заходила. Якась невиразна думка знялась в її головi, проплазала гарячим мозком та там i заколiла. Опукою повалилася Катря бiля сина та вже бiльше й не пiдводилась. В неї од нестямки розiрвалося серце... – Про які часи йдеться в оповіданні? Визначте тему та основну думку твору. – Як жилося Катрі з Пилипком? Свою думку обґрунтуйте, посилаючись на текст. – Прочитайте уривок від слів: «Поки серед череню лежало трухле полінце...» – до слів: «Пилипко підскочив до матері…». Виділіть слова та вислови, за допомогою яких автор відтворює почуття й настрій Катрі.

233

лIтература

– Чому хлопчик у такий лютий мороз вирішив іти до хрещеного батька посипати? Як він уявляв своє повернення? – Яким ввижався Пилипкові зимовий ліс? Що тут фантастичне, а що – реальне? Свою думку обґрунтуйте. – Опишіть Морозенка таким, яким він уявлявся Пилипкові. Чим Морозенко подібний до людей і чим відрізняється? – Знайдіть і прочитайте в тексті портрет Пилипка. Як ставиться автор до маленького хлопчика? – Що у вчинках Пилипка вам подобається і що ви засуджуєте? – Складіть план оповідання, перекажіть твір за складеним планом. Теорія літератури Уособлення, або персоніфікація, – образний вислів, в якому ознаки живої істоти або людини переносяться на неживий предмет, явище. У давнину люди вважали, що всі предмети та явища природи здатні відчувати, думати, говорити, діяти. Глибше пізнаючи природу, люди переконалися в хибності такого погляду, але в мові продовжували вживатися раніше створені персоніфікації: сонце заходить, вітер дме, дощ іде, мороз лютує. Персоніфікація широко застосовується в усній народній творчості. Уособлення найчастіше зустрічаються в народних баладах та казках: Дід Мороз, Снігуронька, брати-вітри, водяні та лісові духи і т.д., а також деякі категорії моралі: Правда, Кривда й інші. В оповіданні «Морозенко» Панаса Мирного є багато уособлень. Так, читамо: «Позасипали люди по своїх теплих захистах; спить-дрімає земля під глибоким снігом…» Слово «позасипали» тут вжито в прямому значенні – люди можуть заснути, спати. А от земля спати не може. Автор вживає «спитьдрімає земля» для того, щоб показати, що земля укрита снігом, немов ковдрою, здається, що вона спить. Письменник тут говорить про землю, наче про живу істоту. Живими істотами в оповіданні уявляються такі явища природи, як мороз (Морозенко) та завірюха (Віхало). Засніжений ліс наляканому Пилипкові здається «темним страшидлом» з безліччю рук і ніг, з величезною головою. Сніжинки набирають вигляду малесеньких дівчаток, а голочки інею – хлопчиків.

234

лiтература хiх столiття

АНДРІЙ ЧАЙКОВСЬКИЙ

 (1857 – 1935) В ОСТРОЗЬКІЙ ШКОЛІ1

(Уривок з роману «Сагайдачний»)

Ще трирічною дитиною Петро залишився сиротою. Його батько й мати загинули ще під час одного з набігів татар на їхнє село Кульчиці. Малого сироту прихистила родина Жмайлів, у якій був хлопчик такого ж віку – Марко. Діти дуже любили один одного. Підрісши, разом ходили до церковноприходської школи, обоє добре вчилися. Коли їм виповнилося по шістнадцять років, дядько Марка – Степан Жмайло – відвіз їх до колегії в Острозі. Приїхавши в Острог, кульчичани пішли до князя, який звелів прийняти хлопців до колегії і помістити в бурсі. Слуга повів їх до ректора Герасима Смотрицького. Він був першою особою в Острозі у князя. Герасим Смотрицький, що помагав князеві заснувати школу й друкарню в Острозі і дав їм початок до дальшого розвитку, уходив2 поміж тодішніми українцями за великого чоловіка і вченого. Заживав у всіх великої поваги й пошани. Заложив в Острозі так званий учений кружок, де згуртував найкращі українські сили. Кружок той видав при помочі княжої друкарні багато книжок. Як княжий слуга привів до нього тепер хлопців і заявив волю князя, Смотрицький дуже ними зацікавився, бо князь звичайно не турбувався тим, кого до школи та до бурси приймається. Він став випитувати про все Степана Жмайла і зараз став хлопців екзаменувати. Зразу не йшли добре відповіді наляканих хлопців, та ректор був неабияким педагогом і потрафив3 з них видобути, чого йому було треба. Екзамен скінчився добре, ректор похвалив їх і зараз послав їх із дияконом у бурсу. Бурса стояла зараз побіч ректорського дому, з якого виходило одне вікно на бурсове подвір’я і огород4 так, що він усе міг бачити, що робила молодь, віддана його опіці. 1 Острог – місто (тепер Рівненської області), виникло як фортеця в XI ст. З 1386 року до середини XVII ст. належало князям Острозьким. Найвидатніший з цих князів, Костянтин, у 1576 році заснував Острозьку колегію – найпершу в Україні вищу школу. 2 Уходити – тут: вважатися, мати славу. 3 Потрафити – зуміти. 4 Огород – тут: огороджене місце в фортеці (двір і сад).

лIтература

235

Бурса – то великий будинок, боком до вулиці обернений. Входилося у вузькі сіни, звідки йшли двері до просторих кімнат. До такої одної повів їх диякон. Хлопці, ввійшовши до середини, не знали, на яку ступити, Усе було для них новістю. Посередині стояли довгі столи з лавами, по боках – лежанки5 для бурсаків. У тій кімнаті була заразом і спальня, і їдальня, і тут вони вчились. У бурсі мали приміщення6 ті хлопці з околиці, які не мали спромоги мешкати в городі, були діти княжих державців7 і слуг з подальших околиць, міщанські діти з поближніх містечок і городів. За своє удержання8 платили невеликі сплати, а багато їх було-таки на удержанні князя. Як кульчичани туди попали, було тут дуже гамірно, бо якраз поз’їздилися бурсаки з дому і наука леда день9 мала зачатися. Диякон розповів даскалові10, що був над бурсою поставлений волею ректора... Він вишукав для кульчичан краще місце, і то одне біля другого, щоб їх не розлучати. Вдоволений Жмайло просив ще даскала про опіку11, розпрощався і пішов до Плескача. На тім зійшов час до полудня. У сінях почувся дзвінок, і зараз почали напливати в кімнату хлопці, що бавилися на подвір’ї, до обіду. Даскал показав хлопцям їх місце. По обіді повиходили на бурсову площу, де вони забавлялися та заводили різні молодечі іграшки12. Скакали через шнурок, перебігалися13, кидали м’ячем, метали списами дерев’яними або стріляли з луків до мети14. Даскал пояснював кульчичанам бурсовий порядок, а далі прикликав до себе старшого спудея (школяра) і казав і тих новиків взяти до гурту. Хлопці повеселішали, осмілилися і стали з другими забавлятися. – Цікавий я,– питає один бурсак Марка Жмайла,– що ти вмієш? – Я вмію на шаблі битися. – У нас лише дерев’яні шаблі, бо залізних не можна. – Я також залізної шаблі не вживаю. Лежанка – тут: дерев’яний тапчан. Приміщення – тут: місце. 7 Державець – службовець; тут: управитель княжими маєтками. 8 Удержання – утримання. 9 Леда день – через день. 10 Даскал – помічник учителя; призначався з кращих спудеїв (студентів) випускного класу. 11 Опіка – тут: догляд. 12 Іграшка – тут: гра, розвага. 13 Перебігатися – тут: бігати наввипередки. 14 До мети – тут: в ціль. 5 6

236

лiтература хiх столiття

– Семку! – гукнув хтось.– Ходи сюди, на шаблі з ним поміряєшся. Всі зацікавилися, і заки15 прийшов прикликаний Семко, вже й дві дерев’яні шаблі з’явилися. Марко зняв свою капоту16 і засукав рукави. Те саме зробив і Семко, і вони стали напроти себе17, окружені бурсаками. На площі відразу затихло, і всі сюди позбігалися. – До кількох разів маємо складатися18? – запитав Семко. – Як хочеш, складаймося, поки одне одного не поконає19. – Та до смерті не будемо битися, ти кажи, скільки разів хочеш? – Хай буде по трьох 20. Зложилися21, поставивши ліві руки позад себе. Семко напер на Марка з усієї сили, хотів йому зараз показати свою перевагу. Марко відбивався сполегка, поки не зажив22 Жмайлової штуки23. Зачепивши раз шаблю противника, він став так хутенько нею колувати24, що Семко не міг її висвободити. Потім зігнув нагально25 руку в лікті, вибив Семкові шаблю з руки з такою силою, що вона геть полетіла понад голови окружаючих. Всі аж охнули з подиву, бо Марко за той час ані кроком з свого місця не рушився, а Семко уходив в бурсі за великого митця на шаблі. Але умова була по трьох разів. Семко ще не зміркував, чим Марко над ним горує26, і розпочав двобій так само. До того він був ще подражнений27 і гарячився. Маркові прийшлося тепер ще скоріше його поконати. – Підожди, небоже, я вже знаю, як ти робиш, тепер тобі не вдасться. Семко став увихатися28, щоб тільки не дати своєї шаблі захватити. Та Марко таки доконав29 свого і третій раз вибив з руки шаблю. Семко, червоний як буряк, задиханий, наблизився до Марка і, подаючи йому руку, каже: Заки – поки. Капота – верхній одяг на зразок плаща. 17 Напроти себе –тут: один проти одного. 18 Складатися – тут: домовитися, укласти угоду. 19 Поконати – перемогти. 20 По трьох – тут: до трьох. 21 Зложитися – тут: приготуватися. 22 Зажити – тут: застосувати, скористатися, вжити. 23 Жмайлова штука – тут: особливі прийоми битви на шаблях. 24 Колувати – робити кола, крутити. 25 Нагально – раптово, несподівано. 26 Горувати – тут: перевищувати, перевершувати, переважити, брати гору. 27 Подражнений – тут: роздратований, розгублений, збентежений. 28 Увихатися – ухилятися, вивертатися. 29 Доконати – тут: досягти. 15

лIтература

237

– Ти тепер у бурсі будеш перший, нічого казати. Але я мушу твоєї штуки навчитися. – Так, то по-лицарськи, – каже вдоволений даскал, – ну, тепер, хлопці, поцілуйтесь і будьте приятелями. На кульчичан стали тепер дивитися інакше, і кожний забігав, щоб з ними познайомитися. – А чи твій брат також такий митець на шаблі? – питали, показуючи на Петра. – Він також митець, але від лука. – Давайте лука! – кричали спудеї. Петро взяв у руку лука, попробував силу тятиви, відтак30 зважив стрілу в руці й спитав: – Куди маю стріляти? – Ціли в турка, он там, на огорожі. Справді, намалювали там хлопці вуглем турка у великій чалмі, з бородою, та ще й файкою31 в зубах. – Де цілити? – Кажуть тобі в турка, не бачиш? – Та виджу, що в турка, але де – в око, в ніс, в писок32? – Невидальщина! Ти собі жартуєш з нас! Буде з тебе, як поцілиш у голову. – Я з вами, відай33, не договорюся. Отож кажу вам наперед, що поцілю в лице коло носа або в самий ніс, бо ще не знаю сили того лука. Петро зложився і випустив стрілу. Вона поцілила турка в самий ніс. Знову всі охнули. – Тепер цілю в зуби, – каже Петро, дуже радий з того, що так йому повелося34. Знову фуркнула стріла і попала туркові в зуби. – Господи, а це що? – питали спудеї, зачудовані. – Біса імієт? – каже один. – Тепер стрілятиму без біса, – каже Петро, посміхаючись, – треба туркові вибити око! Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!35 – він перехрестив лук і прицілився. Стріла попала туркові в око. Спудеї кинулись до фігури. Відтак – після цього, потім. Файка – турецька люлька. 32 Писок – рот. 33 Відай – тут: очевидно, мабуть. 34 Повестися – тут: пощастити. 35 Петро проказує речення з молитви, щоб всіх переконати, що біс йому не допомагає. 30 31

238

лiтература хiх столiття

– Не рушати стріл! Хай побачить пан ректор. Тепер виступив між хлопців якийсь козак. Він стояв позаду і приглядався так двобоєві на шаблі, як і стрілянню. Козак був кремезний, гарний мужчина. Лице гарне, обгоріле від сонця, чорний вус. На ньому багатий оксамитний кунтуш36 і сап’янові червоні чоботи. Вийшовши з гурту, він узяв обох хлопців на руки, мов малих дітей, і каже: – Лицарі з вас будуть, ось що! Таких митців то хіба на Запорожжі шукати. Знайте, що я перший пушкар між козацтвом, а ти будеш перший лучник, а ти – перший на шаблі. Чи ти не з роду Жмайлів? Бо на Запорожжі ця штука Жмайловою зветься. Ростіть, хлопці, на славу Україні. Він поцілував одного й другого і поставив на землю, а сам вийшов з бурсового огорода. Це був Северин Наливайко37. Бурсаки обожали його, він був для них узором38 козака-лицаря. Тепер, як він так звеличив тих новиків, то вони в очах товаришів виросли на великих людей, відразу схилили на себе39 серця усіх. Та то ще не був кінець їх сьогоднішнього тріумфу. Петро взяв ще раз у руку лук і вибрав стрілу. – Я вам, товариші, ще щось кращого покажу! Ось глядіть – ворона летить! – Він прицілився, – ворона впала нежива в огороді. Між спудеями постав великий рух. Всі бігли по вбиту ворону, мало що її не розірвали. Та в ту хвилю надбігло кілька хлопців від входу і крикнули: – Тихо, його милість40 іде! Між хлопцями наче маком посіяв41. Всі замовкли. Князь прийшов до огорода в товаристві ректора. Сюди заходив він інколи, як школа була вже в русі. Ніхто не міг вгадати, яка тому причина. Хлопці підступили і з пошаною цілували його одежу. – Чого ви такі веселі? – князь побачив вбиту ворону, в якій стирчала стріла. – Хто її вбив? – питає. – Оцей новик! – закричали всі, показуючи на Петра.– На лету поцілив! Кунтуш – верхній розпашний (без ґудзиків) одяг. Северин Наливайко служив в Острозі сотником надвірної корогви (військової кінноти), яка захищала цю фортецю від набігів татар і турків. У 1594 році організував повстанське військо, що боролося за визволення України від пансько-польського поневолення. Зраджений козацькою старшиною, Наливайко був кинутий до варшавської в’язниці й після страшного катування четвертований у травні 1596 року. 38 Узором – тут: зразком, образом. 39 Тобто привернути до себе, заручитися симпатією. 40 Тут мовиться про князя Костянтина Острозького. 41 Стало дуже тихо (мак сіють в тиху погоду, щоб вітер не розвіяв легеньке насіння). 36 37

лIтература

239

Князь поглянув ласкаво на Петра, що стояв червоний, мов рожа42, наче винуватець який. – А оце в турка поцілив три рази,– каже другий,– з кожного разу сказав наперед, де цілити буде. Князь підступив до огорожі і взяв стрілу,– вона вбилася дуже твердо43 в дошку. – Якби, небоже, так живого поцілив, то не жити б йому більше. Князь був у незвичайно добрім і веселім настрої... – Ти в чім мистець, молодий шляхтичу? – питає князь, звертаючись до Марка. – Він мистець на шаблі,– закричали всі. – Ану, давайте шаблі! – каже весело князь. Принесли шаблі, а князь каже: – Бери, хлопче, шаблю, поміряємось. Марко стояв як на грані44. Шаблю брав несміло в руки. – Бери, не соромся, це лицарське діло. Марко ще більше збентежився, взяв шаблю, ніби складався. Всі визирали45 в напруженні, що з того вийде, але Марко поклав шаблю під ноги князя і каже: – Я не смію.– Він став плакати. Князь був тим вдоволений. – Гарно, синку, що ти вмієш шанувати і вік мій, і стан46, хай тебе Бог благословить. – Чи екзамен пішов добре? – питав князь ректора. – Дуже добре! Я навіть чудуюсь47, як могли вони стільки знання набратися в малій церковній школі. – Видно, що вчителів має добрих. Ми про ту школу будемо пам’ятати. Князь поговорив ще з ректором про потреби школи і відійшов. Хлопців уже ніяка забава не бралася48. Ректор, відвівши князя, завернув49 до огорода. І він був дуже радий, бо, користуючись з доброго настрою князя, дістав обіцянку, що князь спровадить50 до Острога вчителя прямо з Греції, до науки з грецької мови. Рожа – тут: троянда. Твердо – тут: міцно, глибоко. 44 Грань – розпечене вугілля, жар. 45 Визирати – тут: дивитися, спостерігати. 46 Стан – тут: становище в суспільстві. 47 Чудуватися – тут: дивуватися. 48 Братися – тут: цікавити, приваблювати. 49 Завернути – тут: повернутися, прийти назад. 50 Спровадити – тут: запросити. 42

240

лiтература хiх столiття

Ректор дозволив бурсакам вийти до міста на цілу годинку, розуміється, під наглядом даскалів та дияконів. Ніколи хлопців самих не пускали, бо не можна було діждатися їх повороту. Їх забирали до своїх домів міщани і сито їх угощали. Крім того, їх обдаровували всякими «снідами»51, що вистало б на цілий тиждень. Тепер завели таке, що кожний мусив сказати, до чиєї хати йде. Бувало й так, що під неділю заходили міщани до ректора і випрошували собі по двоє-троє хлопців до себе. Острозькі міщани величалися своєю школою і дуже любили хлопців. 51

«Сніди» – продукти харчування; тут: страви і ласощі.

– Про які часи йдеться у творі? – Що таке бурса? Опишіть це приміщення. – Як бурсаки прийняли новачків? – Як Семко, програвши Маркові у бою на шаблях, поставився до суперника? Перекажіть цей епізод. – Що таке «Жмайлова штука»? – Чим уславився Петро? Як до цього поставилися школярі? – Що ви дізналися про дiяльність ректора Острозької школи? Як Герасим Смотрицький проводив екзамен для хлопців? – Як міщани ставилися до бурсаків? – Зверніть увагу на мову твору. З якою метою автор вживає архаїзми та діалектизми? – Зробіть порівняльну характеристику Марка й Петра. Чи можна їх назвати гарними друзями?

БОРИС ГРІНЧЕНКО

 (1863–1910) ГРИЦЬКО Грицько вибіг з хати веселий, радий. Батько оце тільки вернувся з міста і привіз йому дві цукерки і великого-великого бублика, такого великого та товстого, що, мабуть, він був більший од Грицькової голови. А проте, може, це Грицькові тільки здавалось, що бублик такий великий, бо хлопець так не-

лIтература

241

часто їв бублики, і все маленькі. А надто що тепер був піст – петрівка, їсти було мало чого: хліб та борщ, та каша, або й просто хліб та борщ щодня. А тут бублик – такий великий! Грицько вже роззявив рота та й хотів припасти до бублика своїми білими зубами, але зупинився – він мов хотів довше поласувати і почав крутити бублик у руках, нюхати, як він гарно пахне. Потім згадав, що бублик ще смачніший буде з вишнями. – Піду в садок – нарву ягід! – подумав Грицько і перестрибнув через перелаз із двору в садок. Садок був невеличкий, але рясний. Нешироким поділком він простягся аж до річки, мало не до самісінької кручі. Тут були яблуні, сливи, вишні, – вишень найбільше. Віти так і гнулись під спілими червоними ягідьми. Грицько підскочив до вишні і хотів рвати ягоди, але ту ж мить зупинився. Під вишнею стояв невеликий, як Грицько, років десяти хлопець, але низенький, присадкуватий. Це був Семен, сусідин Мотрин хлопець. Мотря була вдова і жила сумежно з Грицьковим батьком, її садок теж був сумежно з його садком. Та хоч і сусіди були Грицько та Семен, але ніяк не могли поладнати. Грицько був говіркий, веселий, любив пореготатися; Семен був мовчазний та похмурий. Грицько часто дивувався, чого це і Семен, і його мати все такі похмурі, і одного разу спитавсь про це в матері. Матері часто доводилось зчиняти з Мотрею спірку то за свиней, то за курей, і вона сказала: – Того похмурі, що дуже злі. Але батько сказав: – Якби вони не були такі вбогі, то, може, не були б і такі злі. – Як то? – спитався Грицько. – Так, – одказав батько, – як живеш недоїдаючи щодня та б’єшся, як риба об лід, заробляючи, то не будеш веселий. Грицько цього до пуття не зрозумів. Йому здалося, що коли добрий, то вже добрий, а коли злий, то злий. А Грицьків батько був чоловік не вбогий, і через те Грицько недостатків не знав. І Грицько згодився з матір’ю і подумав: – Ні, вони злі. І він із Семеном поладнати не міг: вони один одного не полюбляли і вкупі не гралися. Грицько побачив, що Семен рве ягоди, і зупинився. Він подумав: – І чого він тут ягоди рве? Адже у їх свій садок є. Семен почув, що хтось іде, озирнувся і побачив Грицька. Він почервонів страшенно, а потім зблід. Хлопці дивились один на одного і мовчали. Нарешті Семен підвів голову і глянув Грицькові просто в вічі. Погляд його був сердитий.

242

лiтература хiх столiття

– Чого ж ти? – промовив Семен нарешті. – Може, битимеш мене, що я у вас ягоди рву? Грицько подумав: «Ба, який злий!» – і промовив: – А ти чого поліз у чужі вишні? Хіба в тебе своїх нема? Адже у вас так рясно, як і в нас. Семен глянув на свій садок і промовив: – Рясно? Не дуже-то й рясно… Мати не дають їсти – кажуть: продам та хоч на спідницю собі наберу та тобі чоботи дам пошити… А то кажуть, саме рам’я на нас таке, що й люди… Хлопець зненацька зупинився і почервонів ще дужче, ніж спершу: йому зробилося сором, що він вибалакав те, що мати казала. І він розсердився і на себе, що сказав, і на Грицька, що той чув. Він знов сміливо задер голову вгору і промовив: – Не стільки я з’їв твоїх вишень – не дуже чіпляйся, а то ще й здачі дам такої, що аж носом землю зореш. Грицько й собі розсердився і почервонів. – Хто? Ти? – запитався. – Я! – Побачимо! – відказав Грицько і налагодивсь до бою. – От і побачимо! І Семен стиснув кулаки. Потім він оступивсь до тину й крикнув: – Не займай! Скрик був голосний. Семенова мати була в садку й почула, що син кричить. За один мент вона опинилася біля тину. Обличчя в неї було бліде, змучене, а тепер усе так і пашіло з гніву. Вона страшенно любила свого сина і нікому не попускала його займати. – Ти що на Семена напавсь? – скрикнула вона на Грицька. – Я не напавсь! – одказав Грицько. – Я його не займав. А чого він лізе до нас у садок? Семенова мати ще дужче розсердилась, і її позападалі очі так і палахкотіли: – Не займай! – скрикнула вона. – Ба, вже й бити налагодивсь! Ось тільки ступни – так тобі усе волосся й обскубу! Тим часом Семен уже поспішивсь перелізти через тин і, стоячи біля матері, промовив: – Він мене бити хотів… – Я тобі дам бити! Я тобі дам! – кричала Семенова мати, показуючи кулаки. – Тікай лиш, а то буде тобі горе!

лIтература

243

Грицько хотів був щось сказати, але не сказав, повернувсь і пішов. Він не любив заводитись і не задерикуватий був. Мовчки покривсь у вишнях і вже не слухав, що там ще казала Семенова мати. Він нарвав вишень повен бриль і хотів сісти. Але потім роздумавсь: – Піду я краще до річки – там сяду над кручею та й їстиму, і їстиму, і дивитимусь – так гарно дивитися, як вода біжить. А потім скупаюся. Тільки самому погано – невесело купатися. От якби ще хто! Семена він кликати не хоче, та Семен і плавати не вміє – що вже то за купання без плавання! Ото гарно, як пливти наввипередки або пірнати – хто далі випірне. Повагом підійшов Грицько до річки. Круча сажнів у два заввишки круто уривалася з гори і спадала у воду. З цієї кручі хлопці, як купалися, стрибали сторч головою і потім далеко-далеко випірнали. Тут тим гарно було стрибати, що глибоко було: ніхто з хлопців-товаришів не міг досягти дна – тільки великі парубки досягали. Але хто з малих умів плавати, то не боявсь видатись у глибінь: випливе, як очеретина. Грицько став над кручею. В одній руці в його був бублик, у другій – бриль із вишнями. Він задививсь на хвилі, як вони швидко одна за однією бігли, виблискуючи проти сонця. Подивившись трохи, притулив бублик до губів, одкусив і почав жувати. А Семен усе те бачив. Він стояв біля матері в своєму садку і бачив, як Грицько їв бублик. Семен був голодний, і йому страшенно схотілося бублика. Але попрохати в Грицька він не насмілювавсь ніколи, а тепер, після сварки, й надто. І він тільки заздро дививсь, як Грицько раз і вдруге вкусив бублика. Зненацька одна думка промайнула йому в голові: – А що якби зайти тихенько ззаду та відняти бублика в Грицька? І він не думав довго, а зараз же тихенько вийшов з садка і почав підходити до Грицька. Од садка до річки було трохи чистого місця. Отут саме й боявся Семен, щоб Грицько його не помітив. Але Грицько не помічав. Семенова мати озирнулась і вже не побачила біля себе сина. Вона глянула на річку і вздріла, як Семен стиха підходив до Грицька. Спершу хотіла гукнути сина, а тоді подумала: – А ну, що воно з того буде? Хай лиш Семен дасть йому штурханця – чи не шубовсне він у річку? Але зараз же побачила, що Семен не битися йшов з Грицьком. Він тихо зайшов до Грицька ззаду і відразу хотів вихопити бублика. Але недобре націливсь – ухопив не за бублик, а за руку. Семена це розлютувало. Як неса-

244

лiтература хiх столiття

мовитий, він з усієї сили вдарив Грицька кулаком по обличчю, але сам поточивсь, не вдержавсь і послизнувся з кручі ногою. Він ухопивсь за бур’янину, але бур’янина вирвалась, і Семен з розгону шубовснув у воду. Страшний крик розітнувсь позад Грицька. Він побачив Семенову матір – вона бігла до річки, кричачи, як несамовита: – Рятуйте, хто в Бога вірує! Але Семен випірнув з води. Він силкувавсь не потопати, держатися на поверхні, та не міг: він не вмів плавати. Семенова мати добігла до кручі, але пособити не могла. Вона тільки рвала на собі волосся та кричала: – Лишенько моє!.. Горенько моє!.. Сину мій!.. Рятуйте!.. Усе зробилось так швидко, що Грицько спершу нічого не тямив. Він почув тільки, що Семен його вдарив і що в його страшенно заболіло обличчя. У його в серці закипіло зло на Семена за це. Ту ж мить він побачив, як Семен шубовснув у воду, як він потопав. Грицько трохи не скрикнув: – А що! Оце тобі, щоб не бивсь! – А через мить уже все зрозумів. І бублик, і бриль з вишнями покотились додолу. І сам Грицько як був, у одежі, шубовснув з кручі у воду. Він випірнув зараз же і поплив до Семена, що ще держався на воді. Семен був недалеко, і Грицько доплив до його легко. Але тільки доплив, Семен зараз так учепивсь йому за руку, що трохи не потопив і його. – Не тягни мене! Тільки держись за мене! – крикнув Грицько. Та Семен, здурівши з переляку, не випустив Грицькової руки. Грицько сіпнув і висмикнув у його руку і поплив. Семен учепивсь Грицькові за сорочку. Але одежа вже намокла на обох хлопцях. Грицько ледве плив. Хвилею відносило його від берега. Кілька разів наливало йому в рота води. У його вже не ставало сили, а надто ще й Семен так страшенно тяг. Грицькові ноги почали спускатися униз. Семен був важкий, як каменюка. Грицько стулив рота: вода вже сягала йому до очей. Але ту ж мить він зібрав усю силу і заляпав руками й ногами. Це його обрятувало. За яку хвилину він уже вхопився за камінь, що стирчав під кручею. Що було далі – Грицько не пам’ятав. Він зомлів і не чув, як поприбігали люди на Мотрин крик, як витягли його з Семеном. Він уже тоді очутивсь, як полежав трохи на траві проти сонця. Розплющив очі і побачив, що біля його стоїть батько, ще люди і Семенова мати. Грицько підвівся. – Хвала Богові! – промовив батько, а за їм і люди. – Ну, хлопче, добрий з тебе козак буде, моторний! – похвалив Грицька дядько Тарас.

245

лIтература

Тільки як він сказав це, Грицько зрозумів, чого це все так: він згадав, що витяг Семена. Ту ж мить Семенова мати підбігла до Грицька і, одразу вхопивши його, притиснула до себе і тричі поцілувала, промовивши: – Дай тобі, Боже, усього… усього… за те… ти… І вона заплакала, а за нею заплакав і мокрий, змерзлий Семен. ……………………………………………………………………………… Того ж таки дня Грицько, згадуючи про те, що цілувала його Семенова мати, подумав собі: – Ні, вона не зла… Мабуть, правду тато казали, що вона тим така сердита, що вбога. І Семен того сердитий, що вбогий та голодний. І чого я, дурний, не віддав йому того бублика? – подумав Грицько і згадав, що він досі не з’їв його. Не знаю вже, чи ділив він того дня з Семеном того бублика, тільки запевне знаю, що з того часу у їх із Семеном ні спірки, ні сварки ніякої не було… – Визначте тему та основну думку оповідання. – Чим схвилювала вас подія, зображена у творі? – Порівняйте життя родини Грицька і родини Семена. Свою думку обґрунтуйте, посилаючись на текст. – Як ставиться до своїх героїв автор твору? А ви? Чому? – Складіть цитатний план оповідання. Підготуйте переказ близько до тексту одного з уривків твору. Теорія літератури Портрет – опис зовнішності дійової особи: рис обличчя, фігури, виразу очей, пози, одягу, взуття, міміки, жестів. Наприклад, в оповіданні Бориса Грінченка читаємо: «Під вишнею стояв невеликий, як і Грицько, років десяти хлопець, але низенький, присадкуватий»; «Грицько був говіркий, веселий, любив пореготатися; Семен був мовчазний та похмурий». Щоб зобразити портрет героя виразно, яскраво, поетично, письменники використовують епітети, порівняння, пестливі слова тощо. Інтер’єр – опис внутрішнього вигляду приміщення, його оздоблення, умеблювання. Він допомагає читачеві краще уявити місце подій та описувану в творі епоху, а також є одним із засобів створення образів-персонажів. Так, опис селянської хати («Морозенко» Панаса Мирного) наочно показує, в яких страшних злиднях жила сільська наймичка Катря зі своїм маленьким сином.

246

лiтература хiх столiття

СОРОКА Покинувши ліси свої, Сорока в город полетіла. Там по садках тинялася без діла, Довгенько по гаях не бачено її… Всі думали: пропала Білобока,– Аж ось – сусіль! – вернулася Сорока! Вернулася і зараз крик такий Вона зняла, що ліс озвавсь луною: «Сюди! сюди! злітайтеся мерщій! Послухайте! До вас я з новиною!» От стрепенувся ліс, летять пташки, Летять великі птиці, Орли, і Соколи, Зозулі і Шпаки, Тихенькі Солов’ї і гомінкі Синиці. Злетілися, посіли на гіллі – А що то скаже їм та городянська штука? «Послухайте мене, великі і малі! – Озвалася вона. – Є в мене вам наука. Ну, де ви живете? Що знаєте, дурні? Самі все лісові пісні Співаєте, як і співали! Покиньте їх! Не ті часи настали: Тепер путящий спів Не тут, серед гаїв, – Ні, тут дурні патяки, – А в городі – отам співаки!.. Отам пісні… Навчилась їх і я… Вже годі слухать Солов’я, Послухайте мене, – співання ж бо яке!.. Скреке!.. скреке!.. скреке!..» ________________ Вона ще довго скрекотіла, А далі Шпак на те загомонів: «Та ну бо вже! Не буде діла! Ми це од тебе чули спів, А іншого, як ти не вміла,

247

лIтература

То й город не навчив. Була ти й будеш скрекотуха, – Чого ж ти нам дратуєш уха Та бешкет робиш на ввесь гай? Хай кожен так собі співає, Як хто зуміє і здолає, – Усяким співам волю дай, То й буде в нас співучий край!..» – Що в байці вам здалося смішним? Чому? – Чим займалася Сорока в місті й чого там навчилася? Відповідаючи, посилайтеся на текст. – Чи можна сказати, що Сорока співає? Чому? – Яких людей змалював Борис Грінченко в образі Сороки та Шпака? – Визначте головну думку байки. – Перекажіть зміст байки.

ЛІТЕРАТУРА ХХ CТОЛIТТЯ

 ОЛЕКСАНДР ОЛЕСЬ

 (1878–1944) Печенізька облога Києва Раз дізнались печеніги, Що для бою час настав, Що в Болгарїї далекій Забарився Святослав. Наче хмари, бідний Київ Печеніги облягли, Загриміли всюди сурми, Тарабани загули.

248

лiтература хх столiття

А у місті плач і стогін: Ані вийти, ні ввійти, Став людей косити голод, Став в могили їх нести. А в той час гуляє Претич З дужим військом за Дніпром… Та не станеш буйним вітром І не зробишся орлом. Полетіти б і сказати: «Ви на волі, соколи, А наш Київ сірим муром Печеніги облягли». Стали думати кияни, Де їм лицаря знайти, Щоб із міста на той берег Сміло зважився пройти. «Я піду!» – хлоп’я говорить. «Ти ж мале ще, молоде…» «Я піду», – хлоп’я говорить І з вуздечкою іде. Вийшов з міста, в яр спустився, Полем швидко перебіг, Став, постояв, вийшов з гаю, Йде, неначе печеніг. Ось і табір. Глянув – війська, Як тієї сарани! Коні ржуть, реве худоба, На триногах казани. А на сонці сяє зброя, Сяють, блискають списи… Як пробитися крізь хмару, Як пройти через ліси?!

249

лIтература

«Де ти, Претич-воєводо, Де ти, князю Святослав?!» – Так собі подумав хлопець І у когось запитав: «Чи не бачили ви, дядьку, Тут буланого коня? Я пустив його на пашу, Та й заснув на хвильку я…» «Ні, не бачив… ач, роззява! Так колись ти і в бою Задрімаєш і за хвильку Стратиш голову свою”. «Треба йти питати інших… Де ж він, лишенько моє?! Гей ти, коню мій буланий, Гей, озвися, де ти є?!» Вдалині Дніпро синіє… Хлопчик плаче, як ягня: «Чи не бачили ви, дядьку, Тут буланого коня?» Ось уже і любий берег, Хвилі весело шумлять… Він оглянувся – далеко Вороги його стоять. І схопив себе за груди, На собі одежу рве, Через мить уже по хвилях На той берег він пливе. І нарешті бачать хлопця Печенізькi вояки, І за ним біжать, женуться, Як за сарною вовки.

250

лiтература хх столiття

Туго луки натягають, Стріли кидають вперед, То пірне хлоп’я у воду, То заб’ється в очерет. Стріли падають у воду, Наче чорні блискавки… Попливти б, – але бояться Печенізькi вояки. А мале хлоп’я давно вже Степом котиться-летить… Сяють вогниками очі, Серце пташкою тремтить. Ось уже і рідний табір, Ось і Претич, вояки… Ах, здається, по степу він Розгубив свої думки. Прибігає, важко диха, Ледве встоїть на ногах… Закричав – і гнів палає В огняних його словах. «Воєводо і вояцтво! Ви гуляєте, орли, А наш Київ, наче хмари, Печеніги облягли. Ви гуляєте, а люде Швидко з голоду помруть, Швидко з голоду наш Київ Печенігам віддадуть». Пильно слухає вояцтво, Що розказує хлоп’я… Меч стискає воєвода І сідає на коня.

251

лIтература

«Вояки! вперед! на поміч! – Вірний Претич закричав, – Хай живе наш славний Київ, Хай живе наш Святослав». Обернувся в вулик табір… Крики, ржання, метушня… Кожний бравсь за спис, за зброю І – на огиря-коня. І злякались печеніги… Крик пішов і залунав, Що вертається з походу Переможець Святослав. Безліч літ уже минуло, Вже давно в землі хлоп’я, І давно вже в серці нашім Вмерло лицаря ім’я. – Що в цьому творі вас найбільше вразило? Чому? – Що означає вираз «місто в облозі»? – Розкажіть про становище Києва в облозі. Прочитайте відповідні рядки. – Перечитайте рядки, де зображено печенізький табір. Що можна сказати про сили ворога? – До яких хитрощів удався хлопець, аби перетнути територію ворожого табору, не викликавши підозри? – Які художні засоби використав поет для зображення ворожого табору? – Знайдіть у творі порівняння, епітети. З якою метою поет їх використав? – Виділіть строфи, де розповідається про погоню печенігів за хлопцем та прибуття його в табір Претича. Знайдіть повтори одного й того ж чи близьких за звучанням слів. Яке значення їх у вірші?

252

лiтература хх столiття

Рідна мова в рідній школі Рідна мова в рідній школі! Що бринить нам чарівніш? Що нам ближче, і миліш, І дорожче в час недолі?! Рідна мова! рідна мова! Що в єдине нас злива, – Перші матері слова, Перша пісня колискова, Як розлучимось з тобою, Як забудем голос твій І в вітчизні дорогій Говоритимем чужою?! Краще нам німими стати, Легше гори нам нести, Ніж тебе розіп’ясти, Наша мово, наша мати! Ні! В кім думка прагне слова, Хто в майбутнім хоче жить, Той всім серцем закричить: «В рідній школі рідна мова!» І спасе того в недолі Наша мрія золота, Наше гасло і мета: Рідна мова в рідній школі! – Визначте основну думку поезії. До чого закликає автор? – Які мови є офіційними у нашій республіці? – Яка з офіційних мов Придністровської Молдавської Республіки є для вас рідною? – Чи виконується Закон «Про мови в ПМР»? Свою думку доведіть.

253

лIтература

ПАВЛО ТИЧИНА

 (1891–1967) Де тополя росте Де тополя росте, Серед поля стою. І шумить, і співа Жито думку свою. Шумить жито, співа, Заохочує жить. Вітерець повіва, Жито хилить, п’янить… Жито шепче мені, Як привільно навкруг, І тремтить вдалині Й потопа виднокруг… Гей, простори які, Любо-мило землі: Де не глянь – колоски Та всі в злоті-сріблі. Де не глянь – колоски Проти сонця блись-блись... Лиш ген скраю ліски, Ніби дим, простяглись… Лише скраю ліски, А то все, все жита, Колоски, колоски, Тиха думка свята.

254

лiтература хх столiття

– Яка пора року зображена в поезії? Свою думку обґрунтуйте, посилаючись на текст. – Який настрій вірша? – Виділіть у тексті уособлення. – Визначте рими поезії. Гаї шумлять Гаї шумлять – Я слухаю. Хмарки біжать – Милуюся. Милуюся-дивуюся, Чого душі моїй так весело. Гей, дзвін гуде – Іздалеку. Думки пряде – Над нивами. Над нивами-приливами, Купаючи мене, мов ластівку. Я йду, іду – Зворушений. Когось все жду – Співаючи. Співаючи-кохаючи Під тихий шепіт трав голублячий. Щось мріє гай – Над річкою. Ген неба край – Як золото. Мов золото – поколото, Горить-тремтить ріка, як музика.

255

лIтература

– Яка пора року зображена у вірші? Який час доби? Які художні деталі свідчать про це? – У деяких словах є звуки, які вчуває людина в гудінні дзвона (дз – гу– зд). Знайдіть рядки, де говориться про шум гаю й шелест трав. Виділіть у словах звуки, що допомагають «почути» цей шум. Зробіть висновки про роль цих звуків у творі. – Знайдіть у вірші порівняння. Як вони вводяться в речення? Яка їх роль у творі? – Виділіть уособлення. Які риси людини перенесені на предмети природи? Чому? – За текстом вірша уявіть картину, зображену поетом. Що ви «чуєте», що відчуваєте при цьому? Опишіть свої враження. – Виділіть у вірші рими. Яка особливість римування у цьому творі? – Визначте головну думку поезії.

МАКСИМ РИЛЬСЬКИЙ

 (1895–1964) Синові Ти був іще малий котигорошок, Така собі одна із людських мошок, Що виповзли на сонце, бо весна Тепло лила із келиха без дна, І щось собі блаженно лепетали,– І от тебе розумники спитали (Можливо, й сам слова сказав я ті): Чим хочеш бути, хлопчику, в житті? Серйозний, як усі котигорошки, Ти на питання це подумав трошки І відповів: людиною. Дитя! Благословляючи твоє життя,

256

лiтература хх столiття

У трудну виряджаючи дорогу, Яку пораду чи пересторогу Я кращу дам, ніж дав собі ти сам? Будь вірним слову, що усім словам Із ним одним ніколи не зрівняться! Хай веселять тебе любов і праця, Хай дружби непогасної крило Гірке від тебе відганяє зло, І хай у час останній свій про сина Спокійно я подумаю: людина! – Чим зворушив вас цей вірш? – Які слова і вирази свідчать про любов батька до свого сина? – Як ви розумієте вислів: «Бути справжньою людиною»? Які риси характеру ви вважаєте позитивними, а які – негативними? – Яка головна думка твору? Пісні («Коли пісні мойого краю…») Коли пісні мойого краю Пливуть у рідних голосах, Мені здається, що збираю Цілющі трави я в лугах. В піснях і труд, і даль походу, І жаль, і усміх, і любов, І гнів великого народу, І за народ пролита кров. В піснях – дівоча світла туга І вільний помах косаря, В них юність виникає друга, Висока світиться зоря. Люблю пісні мойого краю, Та не спинюсь на тім лишень: З любов’ю вухо привертаю До братніх на землі пісень.

257

лIтература

Немає людності такої, Громади жодної нема, Яка б із давнини глухої Ішла по всесвіту німа. Багато голосів на світі, Як барв на поверхні земній, Та всі вони в єдине злиті У мрії людства віковій. Це – рук стискання працьовите, Це – серць братання у бою… Жагу пісень, в труді омитих, Люби, як брат сестру свою. У кожній мові, в кожнім слові Краси майбутнього шукай, Де в неохмареній любові Розквітне світу небокрай. – Назвіть тi українські народні пісні, які ви знаєте. Які з них стали вашими улюбленими? – Знайдіть у вірші рядки, в яких автор говорить про пісні інших народів. Які народні пісні молдавського, російського народів ви знаєте? Які пісні співають у вашій родині? – Яка головна думка твору? Перед грозою Старайся наблюдать различные предметы. А.С. Пушкин

Натрудившися у квітні, Перецвівши у маю, Йдуть дерева передлітні В повінь лагідну свою.

Пелюстки зронивши в ноги, Ждуть у зав’язі вони Благодатної вологи З рук дозрілої весни.

258

лiтература хх столiття

На траві роси немає, Дим прослався над селом. Землю ластівка черкає Розтривоженим крилом. Горобці в піску сипкому – Ніби діти у ставку… Стане ясно і малому, Річ побачивши таку: Йде гроза з-за верхогір’я… Справді, тільки примічай: Чорних птиць імлисте пір’я Затемнило небокрай. Прокотився грім з розгоном, Грають блискавок шаблі, Пахне морем і озоном Від притихлої землі. – Визначте тему та головну думку поезії. – Як ви розумієте зміст двох перших строф вірша? – З якою метою автор використав епіграф до твору? – Визначте художні засоби. – Якими частинами мови є слова, що римуються?

ВОЛОДИМИР СОСЮРА

 (1898–1965) Гей, рум’яні мої небокраї… Гей, рум’яні мої небокраї, ви, міста, гомінливі кругом! По країні весна пролітає і шумить журавлиним крилом.

259

лIтература

Пролітає над полем, над гаєм, сипле квіти з ясного чола. їй у відповідь серце співає, стільки в ньому і світла, й тепла! Вся вона, як усмішка дитини, як усмішка дитини у сні... І пливуть, як веселки, години, і вітання, й музика, й пісні. Хай сніги простяглися безкраї, сиві хмари закрили блакить,– по країні весна пролітає і крилом журавлиним шумить. – Яка пора року зображена в поезії? Які її ознаки? Відповідаючи, посилайтесь на текст. – Визначте тему та головну думку поезії. – Виділіть у тексті уособлення. – Визначте рими поезії.

Весняний сад, квітки барвисті… Весняний сад, квітки барвисті, пісні пташині в вишині, і ти у сяйві і намисті подібна сонцю і весні. А в небі радість журавлина, і даль степів, мов крил розмах. Моя кохана Україно, такою ти в моїх очах. Гвіздки твої пробили руки, на вітрі коси золоті, а в чорнім небі – круки, круки... То ти розп’ята на хресті.

260

лiтература хх столiття

Огні померкнули ласкаві в твоїх очах. Кругом штики. Втоптали чоботи криваві твоє намисто і квітки. Та упаде удар огнистий, у прах розсиплються штики. Ми підберем твоє намисто, знов розцвітуть твої квітки. Луна пісень кругом полине, тебе ми знімемо з хреста, і ти воскреснеш, Україно, моя ти страднице свята! – Вірш «Весняний сад, квітки барвисті» написаний у 1941 році. Пригадайте, які події відбувалися тоді в Україні. – Виділіть рядки, в яких поет висловлює упевненість у перемозі над лютим і підступним ворогом. – Визначте тему та головну думку твору. Хто в рідному краї… Хто в рідному краї тепло здобуває З пластів у підземнім бою, Хто в полі ростить все нові урожаї, Той любить Вітчизну свою. Хто молодість нашу і світ ясновидий Леліє у ріднім краю, Хто ворога серцем усім ненавидить, Той любить Вітчизну свою. Тому вона рідна, тому вона мила Й миліша за інші краї. Як мати, вона нас для щастя зростила, Тож будем любити її!

261

лIтература

Квітучих садів нахиляються віти... Вона ж, як весна, молода! Для неї, для неї і жити, й творити Під прапором миру й труда! – Чи сподобалася вам поезія? Чим саме? – До чого закликає автор поезії? – Доберіть синоніми до слова Вітчизна. – Визначте рими поезії.

ОСТАП ВИШНЯ

 (1889–1956) Перший диктант І Давно-давно це було. Було це за тих часів, про які старі наші люди, жартувавши, казали: «Було це за царя Опенька, як була земля тоненька!» А тоді таки справді був цар, хоч і звався він не Опеньком, а Миколою, і були на нашій землі пани поміщики та капіталісти. А жили ми на хуторі, і від хутора до села було тоді верстов зо три, а тепер, значить, кілометрів три з гаком. На хуторі було з десяток хатів, а навкруги – ліс, де росли високі ялинки, розложисті клени і могутні, у три-чотири обхвати дуби... А ліщини тої, ліщини! Як пішла густими зеленими кущами ліщина понад хутором по узліссю, то аж до охтирського шляху прослалася, а потім повернула на Рубани, з Рубанів на Шаповалівку, і аж до самісінького Рибальського хутора все ліщина та й ліщина... А як уродить було горіхів! Щодня ми тих горіхів повнісінькі пазухи було приносили, а мати їх посушать, і взимку такі були ласощі в неділю: і соняхи, і гарбузці, і горіхи... Лускаємо було, лускаємо ті соняхи з гарбузцями та з горіхами, аж язики подубіють, мати дивляться та тільки покрикують:

262

лiтература хх столiття

– Заїди, заїди повитирайте! Того часу було нас у батька з матір’ю п’ятірко: найстаршенька сестриця Парася, а під нею був я, а після мене знайшовся в капусті братик Івасик, а після Івасика лелека приніс сестричку Пистинку – потім іще, не пам’ятаю вже де, знайшлися дві сеструні. Це нас було на той час, що про нього оце розповідаємо. А пізніше приносили нам братиків і сестричок і лелеки, і в капусті їх знаходили, і з колодязя витягали. Дванадцятко всього в батька з матір’ю було нас братиків та сестричок. Найменшеньку сестричку Орисю баба Секлета на вгороді під калиновим кущем ізнайшла. Ох і плаксива була Орися, і перед тим, як заголосити, скривиться, було, скривиться, ніби калинову ягоду розкусила. Мати, гойдаючи її, все було приказувала: – Недарма тебе, таку плаксиву, баба Секлета під калиновим кущем ізнайшла! Усе тобі кисло! А тепер сестричка Орися – лікар, завідує в районі родильним домом, діточок вона лікує, щоб здорові були і не скиглили. II На хуторі школи не було, не було на хуторі й церкви з церковноприходським «вчилищем», і зростали хуторяни здебільше неписьменними, бо навіть і до вбогого дякового «письменства» годі було прилучитися, – дяка на хуторі не було. А як нашим батькам кортіло, – до болю! – щоб ми, їхні діти, вивчилися читати й писати, бо як залетить у хутір якийсь лист із далекої солдатчини, то й того не було кому вичитати, – загорталося того листа в біленьку хустинку і чимчикувалося з ним аж до села, до вчительки, або дяка, чи до «сидєльця» в марнопольці: – Прочитайте, прошу я вас! Я вам ось і крашанок принесла! Учителька в селі була дуже старенька й кволенька, – їй з листами соромилися надокучати, отже, вичитували листи дяк із «сидєльцем» – і складали до своїх комірчин хуторські крашанки. Вчити дітей! То нічого, що школа далеко, що дітям і в осінні дощі, і в зимові хуртовини доводилося ходити десятки кілометрів туди й сюди! Пішки – це півлиха, найбільше лихо, не переборене для більшості батьків, – чоботи! – От уже на ту зиму Парасі й до школи час, а де ж тих чобіт узяти?

лIтература

263

Парасі чоботи таки справили. Померла навесні бабуся, з їхніх старих шкарбанів перетягли на Парасю. Хоч і непоказні, а проте чобітки, а як дьогтем вишмарували, ще й блистять. Почала Парася до школи ходити, а вечорами стоїть, було, біля каганця та все: «А-а-а», «Би-би-би»... І ми, меншенькі, обсядемо її та й собі за нею: «А-а-а», «Би-би-би»... Аж доки, було, мати: – Ану, грамотії, спати! Наступної зими і мені теж випадало йти до школи. – А чоботи?! Де ж тих чобіт насправлятися?! – бідкалися мати, бо батька ми вдома бачили коли-не-коли, – він наймитував у панській економії, був біля панських коней за конюха. Якось у неділю прийшов з економії додому батько, довго вони з матір’ю міркували, де взяти для мене чоботи до школи ходити. Так-таки вони чобіт для мене і не вигадали, а вирішили, що ми з Парасею ходитимемо до школи по черзі – один день вона, а один день я. Почав, отже, ходити і я до школи. Вчила нас доброї душі старенька вчителька Марія Андріївна, маленька, роками вже згорблена бабуся, що весь час закутувалася в теплу хустку і все – кахи! кахи! Усе кахикала. А добра, добра була, ласкава та лагідна. Як закрутить, було, взимку хуртовина, ніколи вона нас, хутірських школярів, не пустить, було, додому на хутір, залишить у школі на ніч, дасть кулешику чи яєчні насмажить, чайком напоїть, та ще й з цукерками, біля груби на підлозі рядно простеле, а на рядно кожушину, подушку покладе, подивиться, як пороззуваємося і чи не мокрі в нас ноженята, – як вогкі, накаже насухо повитирати, онучі на лежанці порозгортати, чобітки під грубку постановити, тоді чимось теплим повкриває нас: – Спіть, дітки! А сама сидить біля столу та все читає, все читає та кахикає... А вранці побудить нас і поснідати дасть. І коли вона, старенька, спала, хтозна! Любили ми стареньку нашу вчительку Марію Андріївну – дуже! І любили, і слухали її, бо мати було і Парасі, і мені завжди наказували: – Слухайтеся Марії Андріївни і не дратуйте її! Такій учительці, як наша, низенько вклонятися треба! Ой, як давно це було, а й досі в нас старі люди згадують чудесної душі людину, народну вчительку Марію Андріївну, і її могила влітку завжди квітами уквітчана: колишні учні пам’ятають про неї. Училися ми...

264

лiтература хх столiття

III Вже третю зиму ходив я до школи. Парася походила до школи тільки дві зими і на тому закінчила свою освіту, бо в нас іще добавилося троє братиків і сестричок, і матері самій годі було з такою оравою впоратися. Чобітьми ми чергувалися вже з братиком Івасиком. І от одного дня після різдвяних канікул увіходить до класу Марія Андріївна та і звертається до нас, що ходили до школи третю зиму, були, значить, уже в третій групі: – От що, діти! Почнемо ми з вами тепер щотижня диктовку писати. Я проказуватиму, диктуватиму, а ви пильненько вслухайтеся і пишіть у своїх зошитах те, що я вам диктуватиму! Вийміть зошити! – І в книжечку не дивитися? – залунало з усіх парт. – Не дивитися! На те й диктант! От і дізнаємося, як ви вивчилися писати! Ви ж із книжок списували? Пригадуйте, як у книзі слова напечатані, бо траплятиметься багацько таких слів, що ви їх із книг списували... Не спішіть, думайте... Ну, починаю... Майте на увазі, що навесні будуть для вас випускні іспити (як ми називали – «здаменти»), а на іспитах обов’язково буде диктовка, диктант. Почала Марія Андріївна диктувати. Всього першого диктанта я вже не пригадую, але пам’ятаю одну його фразу дуже добре. Диктувалося російською мовою, бо шкіл на рідній українській мові за царя на Україні не було. Ось проказала Марія Андріївна: – «По полю ехала с господами коляска, запряженная четвериком великолепных лошадей. За коляской бежала и лаяла собачка испанской породы». Прочитала Марія Андріївна це саме і вдруге... Ми зашелестіли зошитами, зашаруділи перами. На другий день Марія Андріївна принесла перевірені наші зошити з диктантом. Почала вона говорити про те, що написали ми перший диктант не дуже, сказать, удало, помилок багатенько, а коли згадала про ту коляску з господами та з собачкою «испанской породы» не витримала, зайшлася веселим сміхом, сміх перейшов у кашель, з очей полилися сльози, і вона вже просто впала в крісло, витирала сльози, реготалася й кашляла... – Ну що ви понаписували?! О господи! І де ви таке чули?

265

лIтература

Ми понаїжачувалися... – Вас шістнадцять учнів, і п’ятнадцять із вас понаписувало: «...За коляской бежала и лаялася собачка из панской породы»... Де ви чули, що є на світі собаки панської чи не панської породи і щоб вони лаялися? Порода «испанская», єсть таке государство – Іспанія, а собаки не лаються, а «лают», по-нашому «гавкають». Зрозумів? – запитала вона мене. – Та не дуже, Маріє Андріївно! Я собі думав, пани їдуть, то й собака в них панської породи, батько часто говорять, що їх пан та бариня лають, я й думав, що коли пани лаються, то й собаки їхні не кращі за них і теж лаються... – А воно, бач, і не так! – засміялася Марія Андріївна. – Та в тебе ще й без того багато помилок. Поставила я тобі двійку! Підтягтись треба! Сідай! Я сів і ледве не заплакав: – Здохла б вона йому, та собачка, разом із панами!. – Що вам видалося найсмішнішим у цьому творі? Чому? – Які моменти із життя сільських дітей у давнину здалися вам цікавими? – Чи є щось повчальне у творі Остапа Вишні? – Як ви уявляєте хлопчика, від імені якого ведеться розповідь? Теорія літератури Читаючи твори Остапа Вишні, ми сміємося. Чому ж нам смішно? Бо те, про що розповідається у творі, здається нам чудним, дивним, а це і є смішне, комічне. Проте сміх, який викликає зображене в творі Остапа Вишні, не злий, не глузливий, а доброзичливий. Співчутливе, доброзичливе зображення комічного називається гумором. Невеликий за обсягом художній твір, в якому зображено персонажів та комічні події в жартівливому тоні, називається гуморескою. Засобів творення комічного дуже багато. Так, розповідаючи про появу молодших братиків і сестричок, Остап Вишня вдається до такого засобу, як неправильне тлумачення подій, явищ (традиційне пояснення дітям про те, як народжується немовля). Звертається гуморист і до міжмовних омонімів: лаяти (укр. сварити когось) і лаять (рос. собаче гавкання). Перекручення слів: «марнополька» – «монополія» теж є засобом комічного.

266

лiтература хх столiття

У гуморесках Остапа Вишні є багато слів, висловів, образних порівнянь, прислів’їв жартівливого характеру, які теж є засобом комічного: «Це було за царя Опенька, як була земля тоненька», «аж язики подубіють», «скривиться, ніби калинову ягоду розкусила».

ПЛАТОН ВОРОНЬКО

 (1913–1988) Люблю я ліс Люблю я ліс! Дрімотний ліс. Він партизанові приніс Жаданий захист i спочинок. І не один звитяжний вчинок Я по стежках його проніс За нашу рідну Батьківщину. Березу, вільху і ліщину, Дубів могутність величаву І навіть тихий верболіз – Люблю я ліс. Його по праву Я і шаную, і люблю, Вклоняюсь пишному гіллю, Бо тричі щиро напоїв Коріння буків і дубів

267

лIтература

Своєю кров’ю молодою. Тепер спокійною ходою Проходжу лісом. Тихий шум Мені навіяв безліч дум Про давні роки незабутні І про омріяні майбутні, В які ростимуть І цвістимуть Оці незаймані ліси, Красу новій землі нестимуть У вік найвищої краси, У вік без війн, Без крові, Сліз. Люблю я ліс. – Прочитайте поезію. Виділіть рядки, де описано ліс. Поясніть, які художні засоби використовує автор, аби змалювати яскравий образ лісу. – Знайдіть у вірші повтори. Чому, на вашу думку, автор звернувся до цього засобу? – Який настрій поезії? Як ставиться автор до Батьківщини, людей, праці, природи? Свою відповідь обґрунтуйте, посилаючись на текст. – Як ви розумієте рядки: І не один звитяжний вчинок Я по стежках його проніс За нашу рідну Батьківщину?

Пахне хліб

Пахне хліб, Як тепло пахне хліб! Любов’ю трударів, І радістю земною, І сонцем, що всміхалося весною, І щастям наших неповторних діб. Духмяно пахне хліб.

268

лiтература хх столiття

– Визначте тему та головну думку поезії. – Чому поет з такою любов’ю і ніжністю говорить про хліб? – Як ми повинні ставитися до хліба? – Які прислів’я та приказки про хліб ви знаєте? Школа батьків Привчав мене батько трудитись до поту, А мати – любити пісні. Спасибі вам, рідні, за щиру турботу, Наука згодилась мені. Своїми руками копав я траншеї, Ходив мурувать тракторбуд. І радий, що з піснею нині моєю В роботу вливається люд. Ровесники, друзі мої сивуваті, Розумні батьки і брати. Привчайте дітей працювати й співати, Виховуйте в кожного серце крилате, Бо їм наше завтра нести. – До кого звертається автор поезії? – За що син дякує своїм батькам? Прочитайте ці рядки. – У чому полягає цінність батьківського виховання? – Визначте головну думку поезії.

МИКОЛА ВІНГРАНОВСЬКИЙ (1936) Первінка (скорочено) Ішов останній рік війни. У напівзгорілій хаті жила селянська родина: жінка Марія та її троє дітей. Найстарший з них – Миколка – мав усього років дванадцять.

лIтература

269

Голодно було в їхній оселі, проте Марія ті гроші, що присилав з фронту її чоловік Максим Миколайович, не витрачала, сподіваючись купити корову. Назбирала вже двісті тисяч, але наприкінці війни гроші були дуже знецінені: буханець хліба на базарі коштував від тридцяти до п’ятдесяти карбованців. Марія хворіла і не могла сама піти на базар, тому купити корову мусила доручити Миколці. Зі схованими за пазухою грішми хлопець прийшов у напівзруйноване містечко. Була провесна. Микола добігав до райцентру. Околичні вулиці степового райцентру були без хат і дерев – купи цегли, та глини, та уламків. Миколка біг далі. На перехресті двох таких мертвих вулиць він зупинився; в який його бік тепер? Почулася тупотнява, і знизу від ріки висунула голову сіра колона полонених німців. Вели колону наші хлопці, майже хлопчики, з червоними зірками на сірих шапках, у куфайках, підперезаних брезентовими поясами. Німецькі руки тягнулися від утоми аж до землі, а замість облич були самі лише очі – від страху. Але Миколку цікавили не німці. Його цікавили наші. Сухим нервовим поглядом він придивлявся до кожного бійця в сірій шапці під червоною зіркою, сподіваючись зустріти кого треба. Микола забіг колоні у хвіст, обігнув її і знову побіг під гору, але бажаного обличчя не було. Колона завернула з райцентру в степ, звідки прибіг Миколка, а сам він тим часом, зітерши шапкою піт, побіг на хатки і землянки. Біля однієї з таких хаток-ліплянок Миколка зупинився. Двоє дітей сиділо під стіною: дівчинка теребила в решеті кукурудзу, а хлопчик, більшенький, дер ту кукурудзу на дертці. – Здрастуйте! – сказав їм Миколка. Діти полохливо підняли на Миколку очі, помовчали, а потім дівчинка підхопила решето і щезла в ліплянці. Її братик-млинар, крекчучи, поніс за нею і дертку. На порозі з’явилася жінка. Руки її по лікті були в глині. – Тьотю, а де тут у вас базар? – Хто? – Базар! – Я тобі дам базар! Ану, марш звідси! Тільки й дивляться, аби щось украсти! Ото на базар і йдіть, там вас таких тільки й ждуть.

270

лiтература хх столiття

Миколка кинувся тікати. Перебіг одну вулицю, другу, лапнув себе за груди і став. Став – ні живий ні мертвий. Оглянувся туди-сюди: голо і порожньо навкруги, лише німецький танк обгорілий. Миколка вискочив на гусеницю, потім на башту, заглянув у відкритий люк і поліз у танк. Тут він сів і почав діставати з пазухи пачки перев’язаних грошей. Порахувавши пачку до пачки, – татова зарплата з фронту, – Миколка весело зітхнув: двісті тисяч, як є, – заховав гроші і вигулькнув із танка. Вулицею проїжджав віз, запряжений парою ще добрих коней. На возі, накритому брезентом, сиділи в брезентових плащах двоє дядьків. Миколка пропустив дядьків, щоб проїхали далі, потім зіскочив із танка і назирці потьопав за ними. Їхали-бігли недовго: почувся людський гамір, і перед Миколкою відкрився базар. Миколка обвів його очима і сказав: – Ого, який великий! – доторкнувся до пазухи з грішми і полетів униз, на базар, – шапка з голови мало не впала. А на самому базарі так Миколка вже надивився. Білі свинки морські на руках у безногого дядька біленькими писочками витягують записочки із кошика: даси дядькові двадцять рублів, і за ці гроші біла свинка висмикне записочку, а в ній написано, що тобі має бути. Розгортаєш і читаєш: «Вас ожидає казьонний дом. Але все закінчиться благополучно». Що за «казьонний дом», Миколка не знає, але добре, що «благополучно». «Тепер поворожу на корову», – думає Миколка і дає дядькові ще двадцять. Миколку обступають закутані хустинами по самі очі тітки і разом з ним уголос по складах читають: «Нет в жізні сщастя». – Нема, значить, тобі щастя, синочку, та й де воно візьметься при лихій годині, – каже якась тітка над вухом, а сама вже шелестить рублями до безногого дядька. – Ну, раз нема, то нема, – каже Миколка і йде до перукарні, туди, де милять милом, точать бритви об паски і щетини під бритвами аж цвірінчать, так щетинам голитись не хочеться. І пахне духами, так пахне духами, що і не вилазив би із цієї теплої перукарні, а навіть жив би у ній і з ранку до вечора нюхав би цей золотий запах духів, якби не корова. – А тобі чого, малий? – Дядьку, капніть мені духами за шию, а я вам цілу десятку дам. – Е, ні, десяткою тут не обійдешся. – Ну, тоді за двадцятку!

лIтература

271

– Спершу покажи, бо таких шелихвостів, як ти, вештається тут до чорта. Миколка відвертається до стіни, дістає з пазухи червону тридцятку і каже: – Гляньте, що не брешу. – Тоді йди сюди, я тобі подушу на всі тридцять. От тут-то вже Миколка й злякався: викинув гроші на свинки, викине на духи, а корова? – Ні, за двадцятку, і край, а десятку давайте здачі. – Ти дивися який! Скільки ж це тобі? – На цю осінь до школи… – Тоді нагинай голову, і буде тобі за двадцятку. Перукар бере зеленого флакона і під регіт дядьків, що під стінами стоять в орденах та медалях, капає холодними духами Миколці на шию. – Може, ще й під носом? – Але за двадцятку, – швидко відказує Миколка і вже чує під носом райський запах. Він тягне його у себе, так що пахне аж у горлі і в серці пахне! Тепер мерщій купувати корову та бігом додому, щоб мати понюхала, а з нею братик і сестричка, щоб знали і вони, які-то духи бувають на світі у перукарні на базарі. Миколка прожогом вискакує з перукарні і стає: базар великий, людей багато, і де тих корів продають – невідомо. А тут ще духи розпахтілися, і вітер повіяв – пропали духи! Миколка витягає з кишені вузлик, розв’язує, окрайчик хліба і цибулину кладе до кишені назад, а хустинкою міцно перев’язує шию. Тепер уже, нарешті! Можна було б і запитати, де продають корів, але як ти його будеш питати, коли ти малий і коли в тебе за пазухою двісті тисяч грошей – ще довідаються та заберуть! Старців – на кожному кроці: і сліпих, і так покалічених, усяких ворожбитів і циган, а таких, що нічого не продають і не купують, – роями ходять по базару, все може бути! Миколка вщулює голову в плечі і, як горобець, впурхує поміж куфайок і шинелей, бушлатів, курток, зелених і рудих френчів, піджаків і, видихаючи з-під носа майже уже невловимий пахощ духів, сопе в базарній хвилі в сподіванні, що винесе вона його туди, куди йому треба, його жовті чуні і мамина куфайка обляпались грязюкою по самі вуха. Нарешті натовп порідшав, і запах духів почав змішуватись із запахом прілої соломи. Миколка побачив корів. Їх було небагато. Вони стояли в дальньому куті базару, де починались будівлі, і жували своє останнє, винесене на базар сіно.

272

лiтература хх столiття

– Та ось де вони! – прошепотів Миколка і зупинився: бодай винюхати останні рештки духів, аби не пропадали. Хустинку ж на шиї він затягнув ще тугіше і вже хотів було йти до корів, як раптом остовпів: біля крайньої корови, що стояла прив’язана до воза, двоє дядьків їли ковбасу. Спочатку Миколка не повірив, але коли побачив, як один із них, той, що був у брезентовому плащі, запихає свого червоного носа у торбину і витягає з торбини ще одне кільце ковбаси, – у Миколки потекла під щоками слина, хоча він ніколи ковбаси і не їв, він тільки чув ковбасячий запах, коли їхнім селом проходили німці, чи італійці, чи хто там проходив іще: хіба їх усіх перелічиш? Не стало ні духів, ні корів, ні базару від запаху того кілечка! Боком-боком Миколка почав обходити дядьків, щоб вийти їм у спину і стати проти вітру і так дивитися. Дядьки ж тим часом не поспішали. Не чути було, про що вони говорили, але говорили вони довго, і той ковбасячий дядько у брезентовому плащі висмикував із-за халяви батога, цвьохкав ним у повітрі перед носом корови і знову їв ковбасу. «От як виросту, – думав собі Миколка, – буду їсти ковбасу день і ніч, доки не наїмся і аж доки ці чуні не зношу, а як і зношу, то все одно, мабуть, не наїмся… Але нічого, нічого, не сьогодні-завтра прийде мій батько з війни, то все ще може бути, може, він прийде не з торбиною, а з повним мішком ковбаси, і медалей у нього буде на грудях дзеленчати більше, ніж у вас двох, узятих разом із вашою ковбасою!» І Миколка вихопив із кишені окрайчик хліба з цибулиною, і не зводячи засльозених очей з дядьків, з’їв свій харч як на вогні. В цю мить увесь базар підняв голови в небо. Навіть дядьки перестали жувати і позадирали в небо напхаті ковбасою роти: низько над базаром шугонула трійка «яструбків». А за нею ще одна, потім – ще! Вони летіли дуже швидко: видно, когось мали виручати, бо фронт був десь недалеко, за Синюхою. Миколка навіть помітив у кабіні льотчика – хлопця у шоломі, Миколці начебто здалося, що льотчик махнув йому крилом: мовляв, кому воювати, а кому… а кому корову купувати! Миколка похолов: ось уже скільки часу він заглядає цим брезентовим дядькам у їхні ковбасячі роти, будь вони неладні, а корова?! А ще дванадцять кілометрів вести її степом додому. А мати ж хвора, не може злізти з печі і думає, де ж це він там на базарі і як. Тим часом йшлося на післяобіддя, базар знелюднів, і корів лишилося іще менше, ніж було. Миколка полічив – чотири корови.

лIтература

273

Він підійшов поближче до однієї з них і, начебто нічого й нема, почав наслухати, скільки за неї правлять і скільки дають… Трохи перегодя до корови підійшли якийсь чоловік із жінкою. Чоловік одразу почав обмацувати та м’яти коров’яче вим’я, боки, шию. – І скільки ж дає ваша біленька? – запитав чоловік у власника корови. – Так як на добру пашу, то до двох відер. – А скільки ж ви за неї? – поспитала жінка. – Та так, за чотириста – то можна було б і віддати… Чотириста тисяч! – Миколка відчув, як його двісті тисяч за пазухою почали холодно ворушитись, як живі… Лишилося три корови, i Миколка почалапав своїми жовтими чунями до них. Але ті дві корови були продані, а третя стояла за возами така, що до неї ніхто і не підходив. Те, що вона була вся геть-чисто чорненька, – півбіди. Миколці навіть сподобалося, що вона вся чорненька і ріжки віночком. Але вона хиталася од вітру і світила ребрами, і вим’я під нею було як маленьке яблучко, – ну просто тобі і не корова, і не коза. Продавала корову така сама й тіточка: на ній не було навіть куфайки, а лише сірий піджачок з рукавами по лікті та на ногах – одна чуня, а друга калоша, прив’язана до ноги кабелем. Ніс її посинів від березневого вітру, латана-перелатана хустина стовбурчилась на голові, як шпаківня. Під пахвою тіточка тримала віхоть торішньої трави, налигач і хворостину. Так вони і трусилися удвох з корівкою на спорожнілому базарі, на сірій землі під сірим небом. Миколка обійшов корівку раз і вдруге і, оглянувшись, чи нема поблизу людей, швидко прошепотів: – Тьотю, а скільки ви за неї просите, і так, щоб оддати? У тіточки текли з очей сльози, чи то від вітру, чи хтозна від чого. Не дивлячись на Миколку, дерким від застуди голосом вона проговорила: – Віддаю за сто п’ятдесят… – А вона хоч доїться? – Доїться, три стакани дає на день, але при добрій паші… – Аж тепер тіточка повернула голову в Миколчин бік – хто ж це її все-таки питає? Миколка стояв від тіточки по той бік корівки, так що вона Миколки не помітила і здивовано оглянулася навколо. – Тьотю, – Миколка виступив із-за корівки, – мені ще далеко йти, то чи беріть свої гроші, бо не рано ж. І не встигла тіточка надивуватись, як Миколка присів і до коліна червоними тридцятками відлічив усі сто п’ятдесят тисяч – кожні п’ятдесят тисяч мати

274

лiтература хх столiття

перев’язала йому мотузочком, так що три рази по п’ятдесят – і корова твоя! Ще й п’ятдесят у запасі! – Нате! – А звідки ж ти будеш, що тебе самого оце послали? – Та я тут недалеко, із Кумарів, може, чули, дванадцять кілометрів, а мати хвора на печі та двоє малих, а батька чекаємо з дня на день із війни. Беріть! Беріть і перелічіть самі! Доки тіточка скоцюрбленими пальцями і сухими губами перелічувала гроші, Миколка ще раз оглянув корівку. Тепер вона була його, їхня, домашня, і з цієї хвилини корівка сподобалася йому на все життя: вона йому сподобалася так, що навіть де не візьмись духи – і ті знов запахли під носом! Миколка глянув у темно-голубі корівчині очі і спитав: – А як тебе звати? Корівка кліпнула, і в її очах на мить промайнуло щось таке, як ото, бувало, у матері над батьковим листом, що він живий і здоровий. – Ну, синочку, бери її та веди, та гляди ж її там удома, бо вона була у мене смирненька, не билась, не перебирала, – і тіточка віддала Миколці налигач, хворостину та віхоть сірої торішньої трави. – Буду йти, бо мені з нею і смеркне… – i, як тільки Миколка взяв налигач, корівка слухняно потьопала за ним по сірій базарній землі у Миколчине село, додому. Вони відійшли далеченько і вже здалеченька оглянулись: тіточка стояла на тому ж самому місці і посинілою рукою витирала на очах сльози. – Тьотю! – гукнув Миколка. – А як же звати її? – Первінкою звати її, синочку! Первінкою… Містечком пройшли спокійно. Даремно Миколка понабирав повні кишені каміння від собак. Майже всіх собак у містечку перестріляли німці, інші десь порозбігалися з переляку по лісосмугах та яругах, і коли вийшли з Первінкою за містечко на шлях, Миколка повикидав каміння у болото, щоб легше було йти. Зо два кілометри від містечка дорога була вимощена i йти було ще таксяк. Але, як тільки бруківка закінчилась, почалося непроходиме царство болота. Тікаючи, німецькі танки і машини так погризли, погорбили, пом’яли, подушили землю, що йти було неможливо. Миколка ступав крок, чуня лишалася у болоті, і, доки він висмикував, засмоктувало другу чуню – хоч стань та й плач. А тут звечоріло просто на очах, i почало ввижатися, наче у покинутих німецьких танках і машинах хтось є.

лIтература

275

Первінка тулилась до Миколки і дрібно тремтіла, коли вони поминали постріляних корів, чи коней, чи навіть верблюдів. Німці тікали на чому могли, і, коли коні чи корови не в силі були під ними йти і падали у багнюку, тоді німці їх убивали. Пахло чимось неприємно-солодким. Миколці хотілось затулити носа – руки не вільні: однією рукою він вів Первінку, а другою раз по раз витягав чуні з болота. Так вони і посувалися вдвох під жерлами танків та гармат, поміж перекинутими машинами, погорілими гарбами і возами. І тихо та порожньо на шляху і в степу, хоч вий. Біля машин валялися потрощені мідні скрині з усіляким добром з полотном, з квітчастими рушниками, з хромовими чобітьми, але Миколка знав, що нічого цього чіпати не можна, бо воно заміноване. Пахло якимись ліками та горілою шерстю. Смеркало. Смеркало й смеркло. Первінка ледь тягла ноги, а Миколка ніс уже чуні в руці i йшов у валянках по болоту. Попереду замаячив горб з кам’яним давнім хрестом. Цей горб з кам’яним хрестом мав означати Миколці половину дороги. На небо вийшли зорі, під ногами трохи підмерзло. Вийшов червоний місяць, і танки відразу ж стали більшими, ось-ось неначе загуркочуть і застріляють. Миколка уже б і побіг додому, якби не пудові ноги набряклі, – мати ж удома не спить і думає: де ж це він? Але ось і половина дороги. Навіть при місяці видно у кам’яному хресті дірки від куль, але що це? Під хрестом біля згорілої машини стоїть ліжко! Темне широке ліжко з золотими бильцями стоїть під хрестом при дорозі! По Миколчиній спині сипонуло морозом: ішов уранці на базар – ліжка не було. Хто ж це його поставив за день? Миколка пильно почав придивлятися до машин, до «тигра», що чорнів за хрестом у кюветі, і до самого ліжка – ніде нікого. Червоно світить місяць над горбом, і тиша така тиха, аж холодна. Навшпиньках Миколка підійшов до ліжка – ліжко порожнє, ні подушки на ньому, ні ковдри, самі лише дошки, де-не-де посічені кулями та осколками, та золоті бильця блищать при місяці, як чортові очі. «Дай, – подумав Миколка, – сяду та відпочину, бо не маю вже сил отак теліпатися, та й Первінці щось треба дати». Миколка похукав у руки, прив’язав Первінку до ліжка і пішов до «тигра», бо якраз саме там росли найвищі будяки: треба ж було цьому «тигрові» увігнатися в такі добрячі будяки! Миколка нагнувся і зашарудів між лапатими будяками: під будяками щось росло. Пирій чи ковила – проти місяця не видно. Хоча вони і торішні, але рвати їх важко, сильно вони у землі сидять.

276

лiтература хх столiття

Від «тигра» котами чомусь смердить, – от була б та цибулина, що її на базарі з’їв, як би вона зараз пригодилась! Миколка виніс із будяків оберемок пирію, кинув його перед Первінкою на ліжко. – Оце з’їси, Первінко, та й підемо далі, а я біля тебе посиджу, – сказав Миколка і сів на ліжко. Первінка зашелестіла пирієм, а Миколці тим часом хтось почав мастити очі медом. Голова його хилилась на ліжко, згодом він підігнув під себе ноги і заснув. Ніч стояла біла під місяцем, як молоко у дійниці, і тихо жувала Первінка під хрестом, оточена «тиграми» та «пантерами». Доївши пізню свою вечерю, Первінка й собі вляглася біля ліжка та й заплющила очі… Скільки Миколка спав – невідомо, але проснувся він від того, що його хтось гойдає з боку на бік. Спросоння Миколка вискочив на ліжко з ногами і побачив, як Первінка рветься від ліжка туди й сюди, аж налигач тріщить, а здоровенний чорний собацюра, врівень з Первінкою, плигає між «тигром» і дорогою і намагається вхопити Первінку за ногу. Вона відхвицькується від нього, як може, очі повні страху – боже ж ти мій! Миколка схопив відколений снарядом шматок хреста і з усієї сили попудив собацюру по лапах. Але той тільки підскочив і сів на дорозі, весело і задоволено дивлячись на Миколку. Тоді Миколка відважив підмерзлу грудку, другу, але собацюра то пригинався, то пересідав з місця на місце і знову весело махав хвостом та задоволено повискував. А навкруги білий-білісінький день, та й сонце у небі уже височенько, морозець, у Миколки зуб на зуб не потрапляє. Додому, Первінко, мерщій додому, бо що ж там мати? Миколка натягнув на замерзлі валянки чуні, відв’язав Первінку, ще раз пошпурив у собаку рудим осколком від снаряда і по примерзлих грудках побіг до села. Пробігли вибалок, Первінка задихалась, задихався і Миколка – хай йому грець! Станемо та відпочинемо. Раптом у небі, де не візьмись, з’явилися наші і німецькі літаки. Одні з заходу, другі зі сходу. І тих і тих було так багато, що їхнім крилам не вистачало неба. Вдарилися вони над Миколчиною головою в одну мить, і годі вже було про що й думати. Німецькі бомбардувальники змушені були скинути бомби в порожній степ і тікати.

лIтература

277

Степ, де щойно пройшли Миколка з Первінкою, закипів від бомб, як смола в казані. Бомби падали одна на одну, бо їм не вистачало місця. Де і як сховався Миколка з Первінкою, видно не було, видні були вогонь і дим, та чути надірваний голос повітря. Все скінчилося раптово, як і почалося: щезли літаки, і лише вирви в землі здивовано-тихо задивились у небо. Миколка з Первінкою вилізли з воронки. Коли глянь – собацюра теж сідає збоку від них, як нічого не було. Сидить, грає хвостом у реп’яхах і дивиться. Дивиться, собача душа, відгодований на зайцях та на куріпках. А бодай ти здох! Миколка пошукав очима камінця якого чи грудку, але пагорб сірів далеко і чисто, ледь викльовувалась молода трава. Миколка нагнувся, ущипнув маленький блідо-зелений листочок, спробував на зуб – кислий! Щавель! Він! Миколка наскуб листочків, за щоками терпко взялося кислим – невже так рано щавель? Треба запам’ятати місце і сьогодні ж прийти з корзиною – сіль, слава богу, удома є, вода у криниці є, щавлю принесу – от тобі і їжа. Перша весняна їжа! Миколка понапихав щавлю у кишені, за пазуху, де тепло лежали п’ятдесят невитрачених тисяч, і сказав Первінці: – Тепер ми з тобою, Первінко, на ногах. Вода у криниці є, сіль є, і щавель маємо! – і Миколка підніс Первінці жменю щавлю, жменю з’їв сам. – Ходім! Собацюра, що влігся неподалечку від них і жовтими вологими очима радісно блищав на Миколку, коли той говорив з Первінкою, встав і собі. – Ти що, приблудо, – гукнув до собаки Миколка, – ув’язався за нами? Нема тобі що робити? Вигналося здоровило таке, одним своїм видом кого хоч злякаєш. Собака зрозумів, що Миколка звертається до нього, і раптом перекрутився на одному місці, присів, підскочив і погнав щодуху навколо Миколки з Первінкою – колами, колами, трьох зайців вигнав, але не побіг за ними, встигне іншим разом! Собака вискочив на пагорб і зупинився. Якусь мить він мовчки так і стояв, вдивляючись у дорогу до села. Щось він там побачив на дорозі, бо розтулив свою пащеку і загавкав. Голос у нього був, як у танка. Первінка з несподіванки аж присіла. А собака гримкотів своїм голосовим страхіттям, і кожен гавкіт його виривався із горла, як снаряд. Таким голосом можна було загавкати і до неба! Собака гавкав і оглядався на Миколку.

278

лiтература хх столiття

Дорогою від села йшов якийсь чоловік. Він був ще далеко, але по тому, як він iшов, припадаючи на ліву ногу, Миколка впізнав його: це був їхній сусід дід Рятушняк. – Перестань гавкати, – сказав Миколка собаці. – Це дід Рятушняк. Як будеш на нього гавкати, то він тобі ще й лупки дасть. Він тобі не я. Ану перестань! Собака ображено пришкулився на Миколку, але гавкати перестав, відбіг далі вбік і приліг за перекотиполем. – Діду! – крикнув Миколка. – Це я! Це ми з Первінкою додому йдемо! – Де ж це ти був цілий божий день і ніч? – Та ви ж бачите – дорога яка? А тут ще Первінка йти не може. Гляньте, яка тепер буде Первінка у нас! Дід Рятушняк почухав Первінці за вухом, присів, подивився на вим’я, нічого Миколці не сказав, а тільки спитав: – І скільки ж ти за неї дав? – Сто п’ятдесят тисяч… А були й по чотириста! – Ну то чого ж, – сказав дід. – Тоді вона, може, цих грошей і стоїть… Ходім додому, там мати місця собі не знайде. – Батька часом нема? – Батька нема, але Петро Радзієвський учора на станції був, то каже, що вже ідуть ешелони і все з такими, яких повідпускали додому, – сказав дід. – Діду, а може, батько додому і не прийде? – Як то не прийде? – Ну, вб’ють його німці, та й усе. – Не вб’ють… О, а звідки ж оцей козарлюга? – дід побачив собаку. – Та причепився по дорозі вночі. Первінку хотів було з’їсти, так я його каменем… Гляньте, діду, якого я щавлю нарвав! Дід узяв листочок, пожував і спитав: – Де? – А ось у ярку. – У якому? У цьому ярку? – Тільки отам оно під тим боком. – Заведемо корову та прийдемо. Щось рано щавель пішов, але, може, воно й на краще… – Діду, а понюхайте у мене за шиєю! – Миколка хутко розв’язав на шиї хустку. – Що ж там у тебе має пахнути? – А ви понюхайте! Дід нагнувся, встромив свої руді вуса в Миколчину шию, довго внюхувався, а потім сказав:

лIтература

279

– Чимось пахне, але чорт його знає чим. – Ні, ви, діду, внюхайтесь добре! Дід знову нагнув жовту, як суха макова головка, свою голову, щось довго мимрив і закашлявся: – Чимось пахне, чорт його знає чим, але чимось приємним. – У перукарні на базарі за двадцятку! – Може, й духи, але за двадцятку… Я б не дав. Миколка обв’язав хустинкою шию: – А я дав!.. Підходили до Миколчиної напівзгорілої хати. Хата стояла на рівному місці в обгорілому садку, з обгорілим сараєм. Лишилися подряпані котами білі вугли та двоє вікон лишилось із десяти. Хата була велика, бо татів ще дід, як мати казала, на Бузі козакував і, козакуючи, сотворив цю хату своїм дітям. А дітей у татового діда бігало, як пшона. Посеред двору чорніла криниця з пригорілим журавлем, i дід Рятушняк сказав: – Коли б доброго сухостою знайти та журавель замінити. Але де ти його в чорта знайдеш, коли самому нічим у хаті розпалити. І дід, і всі люди вже потроху допалювали у печах стріхи зі своїх хат, а в кого хати були попалені німцями, так у тих в землянках зимувала зима. Правда, хто був здоровіший та молодший, той носив в’язками курай із степу, а хто старіший та недужий? Отак і дерли свої стріхи та в піч кидали, щоб хоча душу нагріти. – Діду, ведіть Первінку у сарай, а я зараз! – прошепотів Миколка і навшпиньках відчинив двері сінешні, двері хатні, тихо підійшов до печі. Вкрита батьковим давнім піджаком, мати лежала скраю печі і дивилася в стелю. – Мамо! – крикнув Миколка. Але йому лише здалося, що він крикнув. Він не крикнув, як того йому хотілося, а якось прошелестів сухим язиком, бо слова неначе піском пересипалися. – Мамо, я купив корову! Дід Рятушняк у сарай повів. Її Первінкою звати. Мати здригнулася і повільно повернула до Миколки своє хворе обличчя. Від стіни випірнули голівки Миколчиних брата і сестрички і в один голос залепетали: – Наш Миколка корову купив! Наш Миколка корову купив! – Я її ще вчора купив, але ж ти знаєш, мамо, дорога яка, і чуні розклеїлися, а тут ще ніч…

280

лiтература хх столiття

– Так ти що – і ночував у степу? – Ночував. Трохи був змерз, але на ранок сонце зійшло, і тут, бачу, дід Рятушняк іде. І ще, мамо, дивись, п’ятдесят тисяч лишилось, і дивись, якого я щавлю нарвав! У ярку, як до нас ото на половині дороги! Ми з дідом Рятушняком тепер будемо корзинами носити його! – А ти ж хоч їв що-небудь? – Їв. Щавель їв. І Первінка їла. Тепер ми будемо корзинами носити його. А як прийде батько, то й з батьком! З щавлем ми вже не пропадемо! – А яка ж вона з себе? – тихо спитала в Миколки мати. – Чорненька. На весь базар вона одна така тільки й була. І роги віночком. Три стакани на день дає. І не б’ється. Миколка витрусив на лежанку щавель, виклав грошi, став на лежанку коліньми, розв’язав на шиї хустину і сказав: – Мамо, а понюхайте у мене за шиєю – чим пахне? Мати пригорнула Миколку ближче до себе. Миколка відчув гарячий спечений подих маминих губ. – Ну, мамо, кажіть! Кажіть! Чим пахне? – Де ж це ти, синочку, такими гарними духами напахтився? – У перукарні на базарі за двадцятку! – Миколко, дай і нам понюхати! – потягнули шиї через маму братик і сестричка, і своїми холодними носиками винюхували б Миколчине щастя і до вечора, якби в хату не зайшов дід Рятушняк. – З молоком вас, Маріє, у вашій хаті! – Так пішли здоїмо! – сплигнув Миколка з лежанки. – Здоїмо то здоїмо, а чим годувати будемо? Чим же, Маріє, ми її годувати будемо? – Так трава ж скоро буде, діду! – вигукнув Миколка. – Доки до тієї трави – ще не один раз можна буде ноги витягнути, – сказав дід і знову звернувся до матері: – У мене, Маріє, є така думка: поки на моїй хаті лишилося ще трохи стріхи, то нехай вона цю стріху поки що їсть – ви колись віддасте. – А чи ж буде вона тую стріху їсти? – запитала мати. – Буде їсти ще й дякуватиме. Сокирою посічу, теплою водою скроплю – ще й дякуватиме, як на Великдень. Знадвору почувся гамір. Миколка виглянув у вікно: у їхніх воротях стояло душ десятеро жінок з порожніми відрами, і деякі коромислами показували на Миколчину криницю. Оскільки криниці по всьому кутку були замулені, нікому було їх чистити, то жінки ходили по воду у Миколчин двір, до Миколчиної криниці, яку вичистив ще при німцях дід Рятушняк.

лIтература

281

Жінки приходили до криниці і по два, а то й по три рази на день, скільки кому треба, а зараз збилися у воротях і топчуться. – Що там таке? – дід Рятушняк підійшов до вікна і собі. – Зараз узнаю, – Миколка вибіг на подвір’я. Біля криниці лежав отой самий степовий собацюра і, ледве котра з жінок наближалась з відрами до криниці, шкірив зуби й гарчав. У першу мить Миколка чомусь навіть зрадів, що побачив знову його вже біля своєї хати. Але від того, що собака самовільно призначив себе господарем їхнього подвір’я, влігся біля криниці та ще й людей не пускає, Миколка пошукав очима грудки чи палиці. – Ах ти ж, приблудо чортова, ану геть від криниці, щоб і духу твого тут не було чути! Як добрим ціпом, собака гепнув хвостом по землі, знехочу встав і, так стоячи і нікуди не тікаючи, сумно дивився на Миколку. Вони були майже одного зросту і так дивилися одне одному в очі. Раптом собака висолопив червоного, як жар, язика, і не встиг Миколка опам’ятатися, як він лизнув його в щоку. Миколка розгубився. Він оглянувся на діда Рятушняка, на жінок – ти диви, він ще й лижеться! – швидко витер долонею лизок і сказав: – Так от що: якщо ти ще будеш мені й лизатися, то я тебе зовсім од хати відпроваджу. А поки що йди лягай біля сарая, стережи Первінку і дай людям набрати води. Зрозумів? А поскільки я не знаю, як тебе звати, а називати тебе вже пізно, бо ти вже здоровий, то я буду так тебе і називати – Собакою. От. Пішли. Похиливши голову, Собака пішов за Миколкою до сарая, ліг біля дверей, а Миколка взяв драбину і поніс її з дідом Рятушняком дерти для Первінки останні клапті стріхи… Минали дні, і Первінка з’їла всю вулицю за якийсь там тиждень, чесно віддаючи свої три стакани молока. Хату діда Рятушняка Первінка з’їла за два дні. Бо тої хати не було що їсти – лише на причілку висіла жменя житньої соломи, і то такої старої, ще старішої за діда. Її навіть не хотіли вже й миші. Але дід акуратно ту солому посік, полив теплою водою і сказав Первінці: – Дивись, ще й висівками трушу! – дід висипав у тазик жменю висівок. – Їж на здоров’я. А пахне як, сам би їв! Первінка з задоволенням схилилася над тазиком, а дід узяв білу німецьку алюмінієву літрову кружку і заходився доїти.

282

лiтература хх столiття

Миколка сів напроти Первінки і слухав голос молока. Таким щасливим Миколка ще не був ніколи – тонке дзюркотіння молока сповняло його душу небесною мелодією. З порога сарая Собака – і той дивився на Миколку такими радісними очима, що не зміг втерпіти: встав і почав ганяти чогось по подвір’ю. – Діду! – Га? – От і нема й вашої хати, і Кваснячиної нема. Доїдаємо хату Коцюбенків. А далі що? – А Пухленкова? – Нема. Згоріла. Згоріла і Садкова, і Чоборя. Нема вже у нашому ряду жодної. – Щось придумаємо! – сказав дід, встав, понюхав молоко, дав понюхати Миколці. – Піду сьогодні на той куток до брата, у нього не хата, а ціла скирта! – Діду, буду я цієї ночі та ночувати біля Первінки. Бо тої ночі ввесь час щось ходило та гупало коло сарая. Я вже наслухав-наслухав, а воно ходить та гупає, а воно ходить та гупає! А замок же у нас нікудишній! – А собака? – А хто його знає, де він був. Десь, видко, ходив, по зайців, мабуть. Треба ж і йому чимось та харчуватися… Поштальйонша йде! – гостро скрикнув Миколка і вибіг до воріт. Листоноша, тітка Василина, йшла через вигін до Миколчиної вулиці, її помітили відразу ж усі хати і землянки. Жінки і діти попритулялися до шибок, не зводячи тривожних очей з тітки Василини: у який двір найперше заверне вона? Тітка Василина завернула до Коцюбенків. Довго вона щось не виходила звідти, від Коцюбенків, де п’ятеро дітей і тітка Коцюбенчиха… Миколка злякано позирав на діда Рятушняка, і тихо було у всіх хатах та землянках. І раптом – закричала тітка Коцюбенчиха… Заплакали діти її, а вона чомусь вибігла на вулицю, на вигін, підняла руки туди, в сторону війни, і заголосила: – Ой діти, ви ж мої сироти, і де ж ти, господарю мій! Тітка Василина і ще хтось повели попід руки Коцюбенкову вдову до хати, але голос її ще плакав: – І до кого ж тепер та ви, сироти, та мої ви дрібнесенькі, до кого ж тепер мені з вами прихилитися? А ти ж то говорив мені, а ти ж то і не думав сам десь погибати, дітей покидати та мене з ними, із дрібними на світі лишати…

лIтература

283

– Нема Коцюбенка, – сказав дід Рятушняк, – добрий чоловік був, а робив як, а співав… А тут ходиш по світу, і порохня вже з тебе сиплеться, і нікому ти вже не треба, а живеш – не кличе бог, от тобі і все… – Діду, до нас іде, – прошепотів Миколка і злякано оглянувся на двері, на вікна, де лежала мати. Тітка Василина йшла повільно, дивилася, як завжди, в землю, бо щодня змушена була приносити людям більше горя, ніж радості. Миколка зіщулився, наче люто змерз, і вже не дивився на тітку, а дивився десь наче позад себе. Миколка чекав, Миколка вже приготувався, що ось тітка Василина підійде, мовчки постоїть, вийме із сумки похоронну і тяжко скаже: «Нема вже в тебе, синочку, батька…» – Нема вам, синочку, нічого на цей раз, – раптом каже тітка Василина і йде далі. Миколка як був, так і сів на камінь. Посидів довгенько, доки розвиднілося в голові і доки не почулося згори їхньої вулиці ще одне чиєсь удовине голосіння. – Діду, несіть Коцюбенкам молоко, а я пішов у степ. Пошукаю мишачі купки. – Ти думаєш, миші тебе ждуть? Та поїли вони за зиму все, чим запаслись. – Поїли? А може, й не поїли… Піду туди, за Розкопану могилу, де торік просо було. – Іди, тільки на міні не підірвись. Кому-кому, а Собаці тільки цього й треба було! Швиденько напився з калюжі води і рвонув! Він виривався наперед Миколки далеко аж за вигін, а потім летів до нього назад і якийсь час ішов спокійно поруч, аж доки на його ніс не падав дикий запах звіра чи птиці. Тоді він на мить зупинявся і дуже серйозно, по-хазяйському поводив носом у тому напрямку, обережно зупиняв ніс, ще раз втягував у себе той запах і включав першу собачу швидкість – не йшов, а плив, стелився над землею. Не оглядаючись нікуди, неначе від звіра і до його собачого носа була протягнута пряма-прямісінька струна, нікому не видима, а видима лише йому, і він ішов по ній, як і належить іти по струні. В такі моменти Миколка зупинявся, аби не зашкодити чотириногому мисливцеві своїм необережним кроком. Собака ліг на землю… Не ліг, а опустився на неї, як пух, як павутинка, дарма що важив добрих два пуди… Зараз буде стрибок… Стрибок!!! В самого Миколки всередині щось тьохнуло, так стрибонув Собака.

284

лiтература хх столiття

Щось фуркнуло з-під його носа, а Собака так і продовжував лежати на землі, наче він не міг з неї встати, наче увігнався він лапами в землю по самий живіт. Собака якийсь час непорушно дивився вслід куріпці, аж доки не зникла вона в сірому просторі, а потім повільно і винувато повернув до Миколки свою голову з двома пір’їнами від куріпчиного хвоста в зубах. – Ось тобі й маєш, – сказав йому Миколка, – а ще кажеш! Хто ж так плигає на куріпку? Що вона тобі – вовк? Краще шукай мишачі купи. Вони не бігають і не літають. Шукай, – i Миколка сам став обдивлятися навкруги. Незабаром проминули Розкопану могилу і вийшли на торішнє просовище. Біля могили росла одненька груша-дичка, і Миколка помітив на ній з десяток торішніх покоцюрблених грушеняток. Не гаючи часу, він поліз на дичку. Груша була колюча, як мороз, і лізти на неї – не мед. Та й грушенята висіли на верхів’ї. Собака стояв під грушею біля млинка і не зводив з Миколки здивованих очей. Миколка позривав грушки в кишеню, одну з’їв сам, – була вона бляшана якась, але грушевий дух ще трохи жеврів у ній, – одну кинув Собаці. Той негайно зловив її в повітрі, пожував-пожував та й виплюнув. Грушок, видно, Собака не любив. Порожнє запущене поле сумно лежало без нічого, – ні соняшник, ні колосок не хвилювали його в усі роки війни. Посіяв тут, правда, хтось трохи проса за могилою, і те миші з’їли. Миколка розгорнув мишачу купу, другу. Купи були порожні, за зиму миші перетрубили всі свої запаси і зараз живились, як могли, коріннями, листочками торішньої трави, стеблами. В одній купі Миколка знайшов трохи магару: миші не віддавали його, кусали Миколку за пальці, а Собака ловив і душив мишей… Додому прийшли надвечір. На подвір’ї, біля криниці було тихо. Миколка зайшов у сіни, поставив мішечок з магаром і зайшов до хати. – Мамо, це я. Я магару з поля приніс! Завтра промию його водою, підсушу, потовчу в ступі – ось нам і каша! – Добре, – тихо проказала мати. – Там дід Рятушняк картоплі приніс. То ти звари. – Зварю, мамо. А ночувати я сьогодні буду біля Первінки. Миколка вийшов у двір і сказав Собаці: – Ти ж мені гляди: цієї ночі не ходи, щоб не вкрали Первінку. Чув? Гляди ж. А я буду в сараї.

лIтература

285

Миколка взяв габлі1, постелив фуфайку біля Первінки, поклав габлі поруч, поставив собі на ніч кружку води, зачинив на замок зсередини двері і ліг. Глибоко і тепло дихала Первінка, від її тіла пахло літом, нагрітим літнім вечірнім камінням. Тільки-но Миколка заплющив очі, як щось за стіною гупнуло. Миколка сів. Став наслухати. Тихо-тихо, а потім гупнуло знову. Миколка взяв габлі, підійшов до стіни і притулив вухо. Тихо. Так він постоявпостояв і знову ліг. Тільки-но ліг, як відразу щось ударилось об стіну, аж увесь сарай затрусився, і Первінка з переляку звелась на ноги. Миколка з габлями підбіг до дверей, ліг на землю і зазирнув у щілину під дверима – хто там? Нікого. І Собаки не чути. Де Собака? Може, його хто придушив тихо або вбив, що Собака не встиг і гавкнути? Щось заскімлило і загуло. Ні, це березневий вітер скімлить у тонкім верховітті і гуде у грубіших гілках. А що це шумить? Дужче і дужче! Зі стелі сарая западали краплі. Дощ? Дощ. Миколка підставив під краплі язик, покуштував: так і є – дощ. Западали краплі і на Первінку. Миколка відв’язав її, перевів у сухіший куток сарая і сказав: – Стій тихо-тихесенько, наче нас тут і нема. Не встиг Миколка проговорити ці слова, як ударило щось об стіну раз і вдруге, щось захарчало, заляскало, залопотіло, і гавкнув, як танк. Собака. Гавкнув, аж залився. Потім радісно завищав і задряпав лапами у двері, викликаючи на двір Миколку. Миколка кинувся до замка, довго не потрапляв ключем. Нарешті відімкнув і вискочив. Мокрий Собака лежав біля Миколчиних ніг і гатив хвостом по калюжі… Гатив хвостом по калюжі, а сам дивився на дерево. Миколка підвів голову і собі: на голім березневім дереві сиділо троє темних чи то птиць, чи то звірів. Собака сперся на стовбур передніми лапами і переможно гавкнув. Птиці чи звірі, побачивши Миколку, занявкали згори котячими голосами… Щоранку Миколка вибігав у садок подивитись, як там росте трава. Трава рости не поспішала, бо один день попускало на тепло, а другого дня мороз хапав зубами калюжі і землю і так тримав їх, доки міг… Город копати було ще рано, але Миколка наточив рашпілем лопату, набив на габлі нового держака з акації та й пішов згрібати під яблунями торішнє листя. Під листям біленькими губками дихала трава і врізнобіч розбігалися мишачі окопчики. 1

Габлi – вила

286

лiтература хх столiття

В сіро-блакитних тілах яблунь вже говорила весна, не голосно, але говорила. Яблуні наче прислухалися до самих себе, і особливо оця біля хати, волова мордочка, що доспіває тоді, коли косять жито. Гілку її розчахнула гармата, і Миколка намісив глини, замастив яблуні рану, стулив гілку докупи, обв’язав старим мішком і пішов подивитися, як там груші. Біля груш було чомусь холодніше. Біля них якось завжди не так, як біля інших дерев. Яблуні – ті спокійні, розважливі, посидючі. Вони нікуди не поспішають. Ростуть собі, цвітуть, плодять, гупають ночами яблуками під собою, і так і сидять на них, як квочки на яйцях. У груш обличчя тверді, і цвітуть вони біло і твердо – зацвіли, уродили, опали, і досить. Миколка зупинився біля старої сивої груші. Вона так і звалася – сива. Її посадив ще татів дід – козак, і росла вона дуже давно, і родила уже через рік, а то й через два – коли схоче. Сива груша височіла так високо, що й літаки обминали її, щоб не зачепитися та не впасти. На ній була тьма-тьмуща гнізд, часом більше гнізд, ніж самих груш, і коли влітку з тих гнізд птиці подавали свій голос, то до неї хоч не підходь. Здавалося, сива груша співає сама, аж страшно! Миколка підійшов до груші-ладанки. Груші-ладанки пахнуть трохи медом, і хвостики у них довгі і прямі. А це ось – глива, її груші трохи глевкі, а хвостики в них короткі і закарлючені. А це – дуля. У неї найбільші i найсмачніші груші. З’їси одну таку грушу – вже наївся на цілий день і води не хочеш до самого вечора. За грушею-дулею – маленька груша-картоплянка. Вона ще спить і проснеться не скоро, бо вона доспіває пізно, перед снігом, коли вже ніяких груш нема, а вона є. А ці дві груші – груші-сагачки. Їх, як і персик, посадив батько. Сагачки пристигають тоді, коли бджоли вже понаїдалися цвіту і троянди опали, отоді саме вони й пристигають. Миколка попідгрібав під сагачками листя і надколупнув нігтем гілочку – сік! Груші-сагачки терпляче стримували себе, щоб не зацвісти, бо хоч горобці й порозпускали хвости та крила, але не треба поспішати з цвітінням. Бо зацвітеш, а тут мороз! Отоді й спробуй зацвісти вдруге… А персик стоїть худий і нещасний, як обідране голодне циганча: з нього не вийшли ще зашпори, і він у саду малий і скоцюрблений. Ще восени Миколка обіклав персик околотом, аби він зимою не замерз, але хтось той околот розтягнув – чи німці, чи угорці покидали його під колеса своїм машинам у болоті, і персик цю зиму зимував на голе тіло.

лIтература

287

«Якщо корінь не вмер, – подумав Миколка, – то доведеться його підрізати під самий корінь: може, з кореня ще яке персиченя та виросте…» А над садом у синьому небі цвіли білі молоді хмари. Миколка зіперся на габлі і пішов очима до них, до їхніх білих і чистих облич… Он мати стоїть з братом і сестричкою на руках. А це ось він сам Миколка, веде Первінку степом з базару в село додому. Ось дід Рятушняк шкандибає… Миколка стояв і дивився, як пропливають мати і він з Первінкою та дідом у синьому небі в краї далекі… В голові запаморочилося, і хмари почорніли і Миколка мало не впав – сильно закортіло їсти, ну хоча б то щавелинку з’їсти… Як на зло, запахло проти вітру базарною ковбасою, защеміла слина під щоками, i Миколцi так захотілося їсти, як ще ніколи на хотілось… Глянь – Собацюра йде від степу садом додому. Але йде головою не вперед, а назад, задом іде і щось тягне зубами, тягне, аж стогне. – Ти що? Де це ти був? Що це ти цупиш? Собака відразу ж покинув свій тягар, бахнув об землю хвостом і сів перед Миколкою, як святий. Миколка підійшов ближче і побачив грубезний сувій чорного сукна. Сукно начіпляло на себе реп’яхів та болота і видавалося якимсь могутнім звіром без голови. – Де ти його взяв? Отам у яру із машини поцупив? Та там же ж міни, собача твоя душа! А якби підірвався? Ох, дам же я тобі лупки цими габлями, щоб знав! Собака похилив голову і, втомлено хекаючи, тільки те й робив, що мовчав… Миколка помітив: останнім часом Собака почав зникати, почав десь зникати від хати і любив щось приносити. Де він ходив, Миколка не знав. Ночами він десь блукав, приходив уранці сумний, з жовтими очима, і пахло від нього лисицями, німцями і ще чимось, як ото, буває, пахне милом. Собака важко лягав під сараєм і спав, лишаючи вуха, щоб не спали. Весь час йому снився, очевидно, Миколка. Бо так: літаки у небі – спить. Танки по дорозі – спить. Відро ляпне у криницю – спить. Виходить на поріг Миколка – відразу ж Собаку наче хтось підкидає – встає, дивиться: що робити? Миколка снився йому завжди, бо він, де б це не було, як тільки забачить Миколку, то мало не плаче. Але ввечері знову зникає на всю ніч, щоб вранці пахнути лисицями, тінями і ще чимось, як ото, буває, пахне батьком, коли він на війні і коли його довго нема, так нема, що аж сумно. Миколчин Собака любив приносити. Ні, не те щоб тягнути до хати що попало. Він знав ціну речам і приносив з німих полів те, що треба.

288

лiтература хх столiття

Настінний годинник якось приніс із білими стрілками і гирею. Приніс він і френч зелений німецький з ґудзиками, орденом і голкою з ниткою в кишені. Витий валянок учора приніс на праву ногу Миколці. На ліву, наче знав, у Миколки був такий валянок – узув. А сьогодні на тобі – сувій чорного сукна прихекав із поля, і сам у реп’яхах та болоті, як чорт. Раптом Собака підняв голову, потягнув повітря, тихо заскімлив, завищав і з усіх своїх чотирьох ніг кинувся садом до хати, від хати через подвір’я на вигін. Вигоном, ще далеко від хати, йшов якийсь чоловік… То йшов Миколчин тато… І хоча Собака ніколи й не бачив Миколчиного тата, але раптом він оголосив і мамі, і Миколці, і всім у селі, що йде господар з війни, та ще й білого коника веде за собою, щоб орать. Собака вискочив назустріч Миколчиному татові, Миколка за Собакою, коник злякався, а Собака був уже на татових медалях і голосно плакав татові в поранене обличчя. Вибігла мати, городом кульгав дід Рятушняк, здаля щось кричав і собі плакав, плакали й бігли жінки, до яких ще не прийшли чоловіки, а Собака вже повз на животі попереду тата до мами і молотив хвостом по землі, як ціпом. І коли тато взяв на руки Миколчиного братика і сестричку, пригорнув до себе Миколку, і коли мати притулилась до татової спини, Собака ліг долі і почав розглядати свої зальопані, в реп’яхах лапи… А крізь відчинені двері сарая дивилась Первінка. По її чорненькому обличчю з темно-голубого, як слива, ока теж котилась темно-голуба, як слива, сльоза… – Синочку, прив’яжи коня… Ну, то що там, дядьку? – якось дуже тихо спитав Миколчин тато діда Рятушняка. Спитав так, неначе для нього не було ні війни, ні обгорілого снігу, ні напівзруйнованої хати. Але дід Рятушняк плакав і через свій дитячий лагідний плач щось мимрив собі під носом, і тільки те й робив, що цілував Миколчиного тата то в руку, то в плече. – То що там, діду? – спитав і собі Миколка. – Лопата де? – крикнув засльозений дід і побіг до Первінки в сарай по лопату. Тато – за ним. Миколка – за татом. – Прийшов наш хазяїн дорогий, Маріє! – тулилися гуртом жінки до Миколчиної мами. – Живісінький! А все ж могло бути, не дай господи, та не дай нікому!.. Розгаслим вигоном до Миколчиного двору, знизу, від Кодими, згори від глинища сірими зграями потяглися з дітьми жінки, за ними клигали, зимово кашляючи, діди, і сам вигін став широкий, аж не видно. Миколчин тато з лопатою і дід Рятушняк з киркою вийшли із сарая, і садом, стурбовані

лIтература

289

чимось вкрай, не кажучи нікому ні слова, швидко пішли повз кладовище в степ. Миколка якусь мить розгублено подивився на маму, на тіток, а потім спочатку поволеньки, далі хутчіше потьопав за батьком та дідом Рятушняком. Собака – за Миколкою. Батько та дід ішли просто на Розкопану могилу, йшли вони, не розмовляючи між собою, батько якось аж потемнів з лиця, а дід Рятушняк ще важче став припадати на ногу. Біля могили дід зупинився, витер шапкою лоба і закашлявся. Батько теж пристояв, роздивляючись підніжжя могили: – Наче не було нікого, дядьку? – Ручаюсь, що не було. Я, Максиме Миколайовичу, всі ці роки не зводив із неї ока, як ви й веліли. Один раз, правда, тієї зими ночував біля неї під грушкою танками німець, але на верх не вилазив – було холодно, сніг, вітер. – А що, як воно задихнулося? – знову тихо, як і на подвір’ї, спитав Миколчин тато. Хто «задихнулось», хто воно? – кортіло Миколці узнати і, може, чимось допомогти батькові. – Тату, я тут був. – Де, синочку? – Отут кругом. І на самій могилі був, і на грушку вилазив оце недавно, як по мишачі купи приходив з Собакою. – Ну, добре… Пішли, – сказав батько. – Дайте, дядьку, руку, бо слизько. Дід Рятушняк подав руку, і Миколчин батько повів діда на могилу за руку. Верх могили був ввесь чисто розкопаний, знесений кимось давно, що на тому версі була аж начема у глибину могили. Росли там будяки і ще якісь бур’яни, вищі за Миколку. Батько зачав лопатою вирубувати під корінь будяки, а дід Рятушняк виривати лободу, блекоту та різний непотріб. Миколка і собі ухопився за лободу біля діда: – Діду, а ви не боїтесь? – Кого? – Копати могилу? І що воно у ній? Золото? – Золото. З хвостиком. – 3 яким хвостиком?! – Золотим. – Не смійтеся, діду, бо я тепер скажу батькові, що ви з мене смієтесь! Дід заходився киркою довбати землю на своєму місці. Собака – так той уже щось їв під грушкою унизу. Сонце вийшло з-за хмари і засвітило у всі свої очі.

290

лiтература хх столiття

– Дядьку! Ідіть сюди! – гукнув Миколчин батько. – Ідіть сюди, поможіть! Дід Рятушняк спустився в яму до батька, щось довго вони кректали, аж поки на руках не підняли над собою плуг. Вони поклали його на зрубане будячиння, а через хвилину поруч з ним поклали ще один. Потім із ями разом із землею полетіла пріла солома. Батько перестав копати, став на коліна і зачав розгрібати солому руками, занурюючи їх усе глибше й глибше, і раптом затих, ніби перестав дихати, ніби він там щось зловив під соломою дуже дороге і важливе. У діда Рятушняка від хвилювання дрібно тремтіли вуса. Батько випростався і підніс до очей пригорщу пшениці. Роздивився, понюхав, дав понюхати дідові, а дід ще й узяв зернину на зуб – і вони обнялися: Миколчин татко із дідом Рятушняком. Дід зачав знову плакати і цілувати батька в плече і руку, шапка впала в нього із голови, і він зробився ще менший. – Ідіть, дядьку, в село та кличте всіх, хай беруть, у кого що є: відра, мішки, все, що є! Пошліть кого-небудь до школи, щоб підмели класи. Будемо зсипати там. – Біжу! – чомусь раптом дуже голосно, на ввесь степ крикнув дід Рятушняк і, як молодий, побіг до села. – А ти, сину, повідтягуй будяки, тільки не поколись, на купу, та на тобі сірники та попали їх. А я буду копати! Скільки прожив Миколка на світі, але такого ще не бачив! Від села до Розкопаної могили і від Розкопаної могили до села засновигали люди. В мішках, у торбинах, на коромислах у відрах, в діжках на тачках люди носили і везли колгоспну пшеницю, яку батько закопав з дідом Рятушняком на початку війни таємно від усіх. Носили до кінця дня і носили всю ніч. Білий місяць світив з усієї сили, і Миколка для себе помітив: іще до вчора усі тітки з їхнього кутка були мовчазні, печальні, згорблені. Але варто їм було почути, побачити і заносити пшеницю, як де взялися у них сили і ноги: забігали, заговорили, засміялися дівчатка, здавалося навіть, що й горе повеселішало на обличчях удів. Розвиднялося. Від Розкопаної могили йшла валка жінок з останнім уже зерном, як від яру викотилась довжелезна колона наших танків. Гнівно та нетерпляче вони гуркотіли на захід, і сірі від болота «бобики» метушилися біля них, як сірі жуки. Один з таких «бобиків» раптово розвернув і покотив до переляканих жінок з пшеницею на плечах. З «бобика» виплигнув молодий лейтенант з цигаркою за вухом: – Хто такі і чому ви тут?

лIтература

291

Жінки втомлено зняли з плечей торби й мішки і мовчки передихували. Лейтенант покопирсався в одному мішку, в другому, взяв жменю зерна і спаленів: – Де взяли? Жінки кліпали на лейтенанта ні в тих ні в сих. Добре, що підійшов Миколчин тато з дідом Рятушняком. Скинувши на землю плуга, Миколчин тато підійшов до лейтенанта. Лейтенант, забачивши множество орденів та медалей на батькових грудях, відразу ж присмирнів. А тут під’їхав ще один «бобик», і з нього вийшов справжній генерал. Миколка аж упрів від здивування, бо ніколи ще не бачив живих генералів. Генерал сказав: – Доброго здоров’я, люди добрі! – Здрастуйте, – сказали жінки, а лейтенант узяв під козирок. Батько не взяв, бо був без шапки, і струнко чомусь не став, а підійшов до генерала якось по-домашньому, не по-воєнному: – Пшеницю несемо, он із тієї могили. Я – голова колгоспу. – Дуже приємно. Дорошенко, – м’яко сказав генерал і подав татові руку. – В сорок першому закопав, коли відступали, думав, пропаде – не пропала! – Не задихнулась? – Уявіть собі – ні! Так що будемо сіять, товаришу Дорошенко. Генерал набрав пригорщу пшениці, довго на неї дивився, глянув на батька, на жінок, оглянувся на танки, на небо з літаками, обережно висипав зерно чомусь собі у кишеню і помітив Миколку: – А ти, синочку, чий? – Я – татів! – сказав Миколка і заховався за батька. – Бондаренко! – гукнув генерал капітана. – Лиши… Як вас величати? – звернувся він до батька. – Максим Миколайович. – Лиши в цьому селі пару бочок пального… Більшим, Максиме Миколайовичу, не зможу вам допомогти. Щасти вам! – І вам щасти, – сказав Миколчин тато. Генерал узяв, – батькові, дідові, жінкам, – під козирок, сів у машину і поїхав. – Татку, – прошепотів Миколка, – навіщо генерал пшеницю висипав у кишеню? – Та, мабуть, для щастя, – сказав тато. Не встигли дерев’яними лопатами перегорнути пшеницю у школі, як на вигоні сів літак з червоною зіркою на боці.

292

лiтература хх столiття

– Ой, – ойкнув дід Рятушняк і вибіг зі школи. Дід наче знав. А знав, бо з літака злазив його син Петро. Петро кинувся бігти до хати, але дід загукав до нього від школи, з дерев’яною лопатою в руці: – Петре, я осьдечки, тут, у школі, зерно перегортаю! – вдарив себе руками об поли та так і став, сам не зміг уже бігти до Петра. – Тату! – крикнув Петро до свого татка – діда Рятушняка – і в хромових чоботях повз Миколу й жінок протупотів до свого батька та обійняв його. – Здрастуйте, тату! Я – на два дні! Відпустку дали! Здрастуйте! – сказав Петро людям і перестав сміятися та радіти. – Здрастуйте… Миколка аж присів: на грудях у Петра блищала Золота Зірка Героя, хоча погонів на плечах у нього й не було! Дід Рятушняк, забачивши цю Зірку, якось зніяковів, оглянувся на людей, а потім тихо сам прихилився до неї головою – і знову заплакав. «От мені оцей дід! – подумав Миколка. – Тільки й робить, що плаче, коли не треба плакати». – Максиме Миколайовичу, – засвітився Петро до Миколчиного тата, – давно? – Учора. Здрастуй. – А я лечу та думаю… – Надовго? – На два дні!.. Тату, не плачте… – А оце в тебе що? – пальцем доторкнувся дід Рятушняк до Петрової Золотої Зірки. – Як – що? Дивіться, тату. – Бачу… А он Миколка Первінку купив на базарі… Три стакани на день дає, – похвалився Миколкою дід Рятушняк. – А я вже думав, де там ти і що… – Воюємо, тату! Не журіться! Миколка сидів на порозі сарая і слухав пісень з хати діда Рятушняка. Над ним тепло дихала Первінка, біля нього лежав Собака, і «Цвіте терен» розливався над вигоном і літаком на ньому, над садом і над криницею. – А чому мій татко – Максим Миколайович? – запитував себе Миколка. – І дід так на нього каже, і генерал, і Петро. А Петро ж не набагато молодший за татка? І Герой Радянського Союзу… Льотчик… На самольоті прилетів, у хромових чоботях… Максим Миколайович… Гей, ти, – сказав Миколка Собаці, – здрастуй, Собако Собацюренько, і ви, Первінко Миколаївно, добрий день! На цю осінь до школи – добрий день! А там, дивись, як татко з мамою і хату вкриють – добрий день! А в криниці завжди темно – добрий вечір!

лIтература

293

– Синочку, а з ким це ти говориш? – тато і Петро стояли над Миколкою, на небі, на білих хмарах. – Тату, а Первінка буде рости? – А як ти хочеш? – Хай не росте. І Собака хай не росте. Хай вони будуть такі, як є. – То вже будуть! – засміявся Миколчин тато, Максим Миколайович, засміявся Петро. – Петре, треба було б подивитися, що по селах робиться. Це ж мені пішки виходить – далеченько… А так би подивитися, що у людей є. Бо у нас ні трактора, ні коней, а весна на носі… Як ти? – А райцентр? – Ще нічого не знаю. Збираюся. Але справа не в цьому… – То що, Максиме Миколайовичу, заводити? – легко, празниково спитав Петро. – До вечора вернемось… – Татку, ви куди? На самольоті? – Та полетимо, синочку. Таткові треба подивитися, що по селах робиться. Якщо хочеш… – Хочу! – вилетіло з Миколки, як з птаха. Дядько Петро завів літак, і полетіли. Миколка сидів у тата на колінах, поруч з дядьком Петром, і земля не чорна, не сіра, а золота мерехтіла під літаком, і над ним, і збоку. Все було в золоті, і тато, і Петро. – Це що? – Забари. Лети, Петре, на Кам’яний Міст. Отам і сядемо. А з Кам’яного Мосту – на Криве Озеро. Подивимось, що там. З Кривого на Грушку і – додому. Сіли в Кам’яному Мості, сіли в Кривому, в Грушці, ще десь сіли. Миколка не виходив з літака: батько з Петром ходили по сільрадах, гомоніли з головами колгоспів, видно торгувалися, били «по руках», і з кожною посадкою прибували нові пасажири: в Кам’яному Мості – ягня і пара голубів, в Кривому – козеня і теличка, в Грушці – борона, двоє гусей. Теличку, козеня і ягня тато з Петром прив’язали у літаку, а голуби і гуси мостилися біля Миколки. Так і летіли. Між білими хмарами над золотою землею. Вийшли орати, сіяти і боронити. Перед цим батько сказав Петрові: – Петре, ні трактора, ні коней. Лопатою степу не накопаєш. Маємо сім плугів. – Запряжем? – А ти як думаєш?

294

лiтература хх столiття

– Думаю, що запряжем. Семеро плугів, запряжених в дядьків Петрів літак, стояли на березневому, давно не ораному полі. Далі стояли жінки, і руки їхні були в торбинах, у зерні. Дядько Петро завів літак. Літак завівся. Похитнувся трохи мотором, але завівся на очах Миколчиного тата і всіх людей. Його колеса відразу ж намацали землю і пішли по ній, а за ними пішли й плуги. За плугами йшли старі чоловіки, і їхні руки на чепігах були тверді, мов каміння. Літак орав землю плугами, а за ними на свіжу ріллю кинулися жінки, щоб засівати. Вони сіяли з рук легко і радісно, навіть удови. Миколчин тато йшов за плугом, і чорна земля чорною хвилею хлюпала йому на чобіт. Петро, ввесь час оглядаючись на плуги та на сівачів, вів літак, як ні в жодній битві, ні в жодному бою: він аж спітнів і не бачив би цього поту, аби не западав цей його піт на Золоту Зірку Героя малими краплинами. А позаду усіх – за літаком, плугами, сівачами – брів Миколка з Первінкою. Запряжена в борону, вона йшла поруч з ним на налигачі і не хотіла рости, і ріжки в неї були віночком. – Про які часи розповідається у творі? Що нового з історії ви дізналися? – Чому мати доручила своєму малому синові таку відповідальну справу – купити корову? – Доведіть за допомогою висловів із тексту, що Миколка має зазначені риси характеру: відповідальний, сміливий, розсудливий, добрий, працьовитий, спостережливий. – У чому полягала допомога Миколки хворій мамі? – Чому Собака пристав до хлопчика з коровою, хоча навкруги було багато їжі? – Як зреагував Собака на появу Миколчиного батька, незважаючи на те, що ніколи його не бачив? – Як ви думаєте, чи був родичем Миколчиній сім’ї дід Рятушняк? Яку таємницю він зберігав усю війну? –Чим ви поясните зміну в настроях селян? – Дайте стислу характеристику батька Миколки та діда Рятушняка. – Визначте тему та головну думку оповідання.

295

лIтература

ЛІТЕРАТУРА РIДНОГО КРАЮ

 ø ЛЕГЕНДИ ø Мерцишор (З молдавського фольклору) У давні часи, коли сонце було молодим парубком і частенько сходило в села потанцювати з гарними дівчатами, підстеріг його підступний дракон, вихопив з кола і кинув у темницю. Світ занурився в печаль; птахи в темному лісі забули про щебетання; гомін джерел, дівочі пісні, дитячий сміх – все потонуло в глибокому смутку. Ніхто не смів нарікати на грізного дракона. Але терплячи і камінь трісне, і горщик надсяде. З’явився серед молодців один хоробрий парубок. І вирушив він визволяти красне сонце для людей і землі з темниці. Провели його в путь вистраждані земляки: батьки, матері, сестри, друзі та брати, і вклали в нього всю свою силу, щоб не оступився на дорозі. Минуло літо, осінь і зима, поки знайшов хоробрий парубок замок проклятого дракона. Зав’язався між ними бій не на життя, а на смерть. Безжалісно вони схопились один з одним, та так, що піт і кров дощем сипались на скрижанілий сніг. Сильний був дракон, а парубка зломити не зміг. Ранами покрились плечі та руки бійців. Кінець кінцем переміг парубок, вивернувся злісний дракон в останній раз і завмер. Зломив парубок стіни темниці, звільнив світле сонечко і випустив його в чисте небо. Ожила природа, зраділи люди. Тільки не довелось парубкові знову побачити весну. Стік він кров’ю, і пролилась вона на сніг. Прокинулись, скинули заціпенілість сонні пелюсточки підсніжників, провісників весни. Остання крапля крові сміливого юнака впала на землю в перший день березня. І остання сила покинула його. Він зімкнув очі, дихання його припинилось. Але з тих пір, в пам’ять про його подвиг, сплітають наші дівчата два тоненьких шнурка – червоний і білий – і дарують мерцишори тим хлопцям, які їм до вподоби. Червоний колір означає любов до всього прекрасного. Це колір крові безстрашного юнака, який переміг дракона і визволив для нас сонце.

296

лiтература рiдного краю

Білий колір уособлює щастя, здоров’я, нетлінну красу першого підсніжника, ніжної та тендітної квітки весни… – Перекажіть легенду. – Як святкують Мерцишор у Придністров’ї?

Хліб і золото (З українського фольклору) Коли ще в Галичі жив король Данило, він мав такого майстра, що робив йому гроші. Той майстер у золоті купався, але волі не мав. Король Данило сам відкривав ту касу, де працював той майстер, замикав його і випускав власноручно, коли треба було майстрові кудись вийти. Він лише один знав про все багатство короля, той майстер. І так розжився, що не розумів, як так голодним бути. Та й одного разу каже королеві: – Золото – цар. А Данило поправляє його: – Ні, чоловіче, хліб усьому голова. – Ні, золото і срібло! Так вони сперечалися, що король обернувся та й пішов геть з майстерні. А другого дня бачить король Данило напис на стіні: «Хліб – болото, а всьому голова – срібло й золото». Данило нічого не сказав. Але другого дня зранку привів майстра, замкнув його, а тут вістові прилітають – ворог іде! Данило зібрав дружину, вирушають у похід. Поїхав, а про майстра забув, що замкнений. А король видав такий закон, що ніхто не сміє до каси підходити, інакше смерть. Минуло кілька місяців. Данило з військом повертається додому, чекає від майстра-золотаря дарунку за перемогу, а того нема. І тут згадав. Зіскакує з коня, біжить до каси, відмикає, а на купі золота лише кістяк з майстра, а на стіні золотом написане: «Срібло-золото – то болото, а хліб – цар». Отак життя навчило. – Визначте тему та головну думку легенди. – Поясніть значення виразу «Срібло-золото – то болото, а хліб – цар».

297

лIтература

ø МІЙ РІДНИЙ КРАЙ, МОЯ ЗЕМЛЯ… ø Віталій Сайнчин Моє село Де стоїть під горою моє рідне село, Буйним цвітом весною все кругом зацвіло. Оксамитові трави полягли від роси, Не стрічав я на світі більш такої краси. Босоноге дитинство промайнуло, як мить, Зацілована юність, наче неба блакить. Все знайоме до болю через серце пройшло – Це є наше з тобою придністровське село. Осінь літо змінила, вже стоїть під вікном, Журавлі відлітають в небі синім ключем. Сріблом вкрилися скроні, посивіли давно, Ми тебе пам’ятаєм, наше рідне село. Де б не були, до тебе ми приходимо знов, Нам повік не забути материнську любов. Як багато між нами вже доріг пролягло, Хай щастить тобі завжди, придністровське село. – Які почуття викликала у вас поезія? – Як ви розумієте рядки: Де б не були, до тебе ми приходимо знов, Нам повік не забути материнську любов? – Видiліть у тексті уособлення.

298

лiтература рiдного краю

Галина Васютинська Країно моя Непроста в тебе доля, країно моя, Здавна землю твою і кроїли, й ділили. Скільки господарів, ворогів тут було. Нас приборкували, полонили. Вони краяли серце, палили вогнем, Та невдовзі до нас поверталися сили. Відстояли маленьку країну свою І в недавніх боях, що Молдова вчинила. Тут всі нації мирно і дружно живуть, І хоч нам незалежність іще не схвалили, Та обрали ми вірний, спрямований путь, І у світле майбутнє дверцята відкрили. – Визначте тему та головну думку поезії. – Про які події згадує автор у рядках: Відстояли маленьку країну свою І в недавніх боях, що Молдова вчинила? – Люди яких національностей проживають у нашій республіці? Людмила Стременовська Спомин Біля річки, на долині, Де живуть тумани сині, Де діброви солов’їні, На коханій, на Вкраїні Є білесенька хатина – Чепурненька, там жоржини Червоніють біля тину. Пахне в хаті хлібом свіжим, І матусі голос ніжний

299

лIтература

Кличе діток до сніданку – Вже упоралася зранку: Молоко парне в дійниці, Ще гарячі паляниці, На столі – налиті соком Яблука червонобокі. Там моє дитинство жило, Там джерельну воду пило, На веселці там гойдалось, Щастя в хаті тій сміялось. – Який настрій поезії? Свою думку обґрунтуйте. – За допомогою яких художніх засобів автор змальовує рідну Батьківщину? – Визначте рими поезії. Пташина На снігу замерзає пташина, Пісня сонячна з пташкою гине, В кригу серденько сковує холод, Губить бідну безжалісний голод. Як малесенькій хочеться жити, В піднебесся, до сонця злетіти, Заспівати про літечко красне, Про поля, про сади, де так рясно

300

лiтература рiдного краю

Уродили черешні розлогі, Від нічного дощу ще вологі, Хочу взяти пташинку, зігріти, Повернути усміхнене літо. Та тріпочуть крильцята – злетіти, Бо несила в неволі їй жити. Розривається серденько з болю, Краще згинути в рідному полі. – Яка головна думка поезії? – Чому маленька пташка не летить до теплих країв? – Який настрій вірша? Як ставиться автор до пташки?

ø СВІТ ПРИРОДИ РІДНОГО КРАЮ ø Віталій Сайнчин Подихи весни Віхола в полях іще гуляє, Все вві сні під ковдрою зими. Та уже природа відчуває Подихи жаданої весни. Сонячне проміння яскравіє, Пада на засніжені поля. Небо все частіше голубіє, В дзеркалі його лежить земля. І від весняного неспокою Раптом все проснеться навкруги. Талою весінньою ходою У долини побіжать сніги. Дні потроху світла прибавляють, І ночей коротшають часи. Проліски з-під снігу нас вітають – Перші квіти ранньої весни. – Висловіть своє ставлення до прочитаної поезії. – Виділіть художні засоби, визначте рими твору.

301

лIтература

Степовий етюд Вітерець колише стиглим колосом, Спека в полі маревом тремтить. Жайворонка пісня чистим голосом У блакитних небесах дзвенить. Прудко кришталевою водицею З-під куща верби струмок біжить, А з галявин пахне полуницею. Оглянись навколо хоч на мить: В сонячнім промінні даль вируюча, Квітами палаючі поля, Неповторна, мила і хвилююча Наша рідна матінка-земля. – Яка пора року зображена в поезії? Свою думку доведіть, посилаючись на текст. – Який настрій вірша? – Визначте тему та головну думку поезії. Микола Шуда Дубоноси Чорна вишня, зі стовбуром завтовшки в руку, пересаджена пізньою весною, заслабла. Гілки я їй підрізав, аби зміцнилось коріння, а ось зірвати цвіт не знайшов часу. З рясним цвітом не витягла вона якісного плодоношення. Вишеньки зріли різнокаліберні, кострубаті, кособокі. Ніхто на них не заздрився, залишились незібрані. Багато з них підгнило від зайвої вологості, потім посохли, зморщеною шкірочкою обтягнувши кісточку ягоди. Коли почервоніло й опало листя, багато таких кісточок, на розташованих ближче до стовбура плодоніжках, залишилось. Коли засніжило, почав помічати під деревом половинки вишневих кісточок без ядерця, сліди трапези дубоноса. Який потрібно мати міцний дзьоб, аби, добуваючи ядерце, розділити вишневу кісточку по шву на дві половинки? Поки ще висіли окремі засушені ягоди, почав підсипати на годівницю кісточки з черешневого компоту.

302

лiтература рiдного краю

Рожево-рудий самчик і сіра самочка, дрібніша за шпака, але з міцною будовою тіла і дуже товстим дзьобом, сиділи нерухомо, ніби внутрішньо до себе прислухаючись. Могли тільки злегка по вертикалі або горизонталі хитнути головою. Так вони давили кісточки. Через деякий час дзьоб відкривався, випадали обидві половинки кісточки, схоже, виштовхнуті язичком, коротенький рух вперед – заковтування ядерця. Захоплювалась дзьобом чергова кісточка і операція повторювалась. Їм, видно, сподобалась моя гостинність і вони стали щоденними гостями моєї годівниці для синичок. – Що нового про рослинний та тваринний світ Придністров’я ви дізналися? – Знайдіть у тексті опис дубоноса. Які ознаки пташки виділено? Маленьке відкриття Молодий горіх на подвір’ї уродив не дуже. По мірі дозрівання плодів набралось з відро, правда, крупні, тонкошкірі. Потім завітрило, задощило і горіх скинув разом з урожаєм і все листя. Зібравши ще з піввідра замоклих плодів, висипав їх на літню плиту, аби просохли. Навіс над плитою в один шифер не зберіг їх від чергового дощу, який лився навскіс. Будучи по натурі людиною безгосподарною, вирішив залишити їх сохнути природним шляхом, аби в подальшому використати на зимовій годівниці. Зима настала точно першого грудня. Підморозило, однак сніг не поспішав випадати. Потихеньку дужчаючи до мінус двадцяти, морози вже й озимину частково підморозили, а снігу все не було. Коли сипонув сніжок, поставив годівницю – і до горіхів, а їх хтось переполовинив. Одного разу свіжий сніжок, що випав перед моєю обідньою перервою, видав провинників. Від плити до сусіднього двоповерхового будинку ланцюжком тягнулись сліди білки, а на плиті красувались пташині сліди середніх розмірів. Чорні ворони восени таскали горіхи з дерева, сороки крали якусь скоринку хліба, кісточку у собаки, але це були не їхні сліди. Трохи затримавшись на обіді в один з днів, почув добре знайоме, закличне, трохи насторожене «чжее-чжее» звичайної сойки. Такий же крик у відповідь, що пролунав з продовженням набору звуків напівскрекоту сороки, дятлячого «тік-дік», воронячого каркання, запевнив мене в тому, що відповідає сойці самчик. Вони, як і шпаки-пересмішники! Підкравшись, я визирнув з-за альтанки. Три сойки крутились на дереві над плитою, і коли одна наважилась сісти на край плити і, по-сорочому наблизившись напівстрибками до горіхів, схопити один, одна за одною проробили

303

лIтература

таку ж операцію всі. Що сойки таскають і ховають на скрутний час жолуді, знав, а ось що вони подужують і волоські горіхи, не відав. Горіхи не забрав. Хай ще прилітають. Постараюсь показати онучкам цього красивого птаха з чубком і голубими смужками на крилах. Впевнений, він їм дуже сподобається. – Визначте тему та головну думку тексту. – Чи повинні ми допомагати взимку друзям нашим меншим? – Що ви робите для того, щоб зберегти тваринний та рослинний світ нашого краю? Микола Коритник Весна-красна Вона до нас лебідкою пливе. Її відкриває березень дивовижною казкою про те, як на узліссі, біля самої ріки, з-під землі пробилася біленька квіточка. Зима розгнівалася на її сміливість і, розгрібаючи сніг руками, уколола собі палець колючкою. Гаряча її кров зігріла і оживила підсніжник. Так з’єдналися білий і червоний кольори, що стали символом весни, молодості, доброти і кохання. З того часу жителі нашого краю у перший день березня дарують один одному «Мерцішор», як найдорожчий дарунок. На радощах засяяло, граючись бліками, дзеркало ріки. Милується, дивлячись у нього, громадина – стародавня Бендерська фортеця, твердиня на правому березі сивого і вічно молодого Дністра. І ось вже наввипередки на велику воду виходять гостроносі сигари-човни. Вони блискавкою проносяться вздовж берегів. Це вивели свої екіпажі вихованці гребної бази «Чайка».

304

лiтература рiдного краю

Ріка – жива істота. Я бачу, як по сходинках набережної до самої води спускається літня жінка. У неї в руках якісь предмети. Виявилось, це гідролог зі своїми нехитрими приладами. Кожного дня в будь-яку погоду вранці й ввечері вона схиляється над водою заміряти її температуру, пощупати пульс, щоб за спеціальною методикою визначити характер, режим ріки. Гідрологів цікавить швидкість руху води, рівень потоку, глибина, і не тільки тоді, коли складається надзвичайна ситуація. Гідропост на Дністрі в районі Бендер існує вже друге століття, стільки ж, скільки й судноплавство. Ріка-трудівниця запрошує до роботи. Поспішають до суден, що вишикувалися біля фарватеру, річники. Поспішають, як на свято. Ґудзики на їхніх чорних бушлатах начищені до блиску, тільники ваблять юних романтиків. Чується професійне вітання: «Здрастуй, Дністер!» Десятки кораблів, як човники, снують вверх-вниз, несучи на своїх плечах сотні тонн гравію, піску, металу, лісу, вугілля, зерна… Пихкають, понуривши голову, крани-велетні. Попливуть, обов’язково попливуть «Чайки» і «Ракети», теплохід «Лучаферул», що в перекладі з молдавської мови означає «вечірня зірка», оспівана Ємінеску, потягнуться городяни і гості на відпочинок у заповідні місця Меренешт… – Яка легенда згадується в тексті? Перекажіть її. – Яку роль роль відіграє Дністер у нашому житті? Як називає річку автор?

ø ПИСЬМЕННИКИ ПРИДНІСТРОВ’Я ПРО ВЕЛИКУ ВІТЧИЗНЯНУ ВІЙНУ ø Микола Коритник Брати Дуб Григорія Хвильового. Він, як скеля, височіє над селом. Скільки йому років, ніхто не знає. Він серед своїх зелених братів вважається патріархом. Найвищий – дістає аж до хмар, найтовстіший – в три обхвати. Від одного його кореня віялом розходяться п’ять дубків. Односельці інакше як братами їх не називали. А тут ще сталось і таке: Галина, дружина Григорія, народила п’ятого сина-богатиря. І лісний чудо-богатир став символом сімейного щастя.

лIтература

305

З року в рік дерево розросталось на всі боки, ніби протягувало руки всім добрим людям. Не сподобалось це тільки сусіду Павлу. Він не раз пропонував Григорію: – Твій дуб тінь кидає на мій город. Нічого не родить. Зрубай його. Гарний паркан поставиш чи хату побудуєш. А Григорій кожного разу йому відповідав: – Не я його садив, і не я буду його рубати. …Багато бачив на своєму віку дуб Григорія. Не раз його обпалювала блискавка, спопеляли вітри-суховії. Але дерево знаходило нові сили, щоб вистояти проти стихії, залікувати нанесені рани. І звідки тільки брались ці сили? Мабуть, від матінки-землі та від сонця! Не раз бачив дуб, як горіла земля, як хмари диму закривали небо, але те, що прийшлось побачити потім, в 41-му році, затьмарило все побачене... Увірвавшись в дім Григорія, фашисти звернули увагу на фотографії, які знаходились в одній рамці, обрамлені й вишитим рушником. Звідти, разом з образом Божої Матері, на світ дивилися хлопці-красені, воїни Радянської Армії: один – танкіст, другий – льотчик, третій – моряк, четвертий – артилерист, п’ятий – кавалерист. Всі як на підбір. На очах у матері окупанти зірвали зі стіни фотографії і почали топтати їх, глузувати над її синами. Не допомогли ні сльози, ні благання. Один з них, в чорній есесівській формі, як коршак, схопив Григорія і поволік на вулицю. Він довго розглядував подвір’я. Коли фашист побачив велетенський дуб, очі в нього загорілись. Роздалась команда. Один з катів заліз на дуб, зав’язав мотузку, накинув на шию Григорія. Коли з-під його ніг вибили стілець, мотузка обірвалась. Другий раз – зламалась гілка. Тоді німці прив’язали Григорія до дуба і розстріляли з автоматів.

306

лiтература рiдного краю

Загинув господар. Не повернулися додому з фронту п’ять його синів. Але живе дуб-велетень, стоїть над самим Дністром пам’ятником Хвильовим і маяком для тих, хто приходить сюди поклонитися героям землі придністровської. – Визначте тему та головну думку твору. – Чому дуб став символом сімейного щастя Хвильових? – Змалюйте родину Григорія Хвильового. – Як ви розумієте слова: «Але живе дуб-велетень, стоїть над самим Дністром пам’ятником Хвильовим і маяком для тих, хто приходить сюди поклонитися героям землі придністровської»? – Складіть план твору. Перекажіть текст за самостійно складеним планом.

ø ЛЮДИНА ПОЧИНАЄТЬСЯ З ДОБРА ø Інна Іщук Черешні Галя сиділа на лавці і дригала ногами. До обіду було ще далеко. Вона вже подумувала, що піде допомагати бабусі готувати салат, як раптом побачила Оленку. Подружка добігла до лавки і зупинилася, віддихавшись. – Йдемо черешню красти, – запропонувала вона. – Та ну, – відмахнулась Галя. – Там ось які, з кулак, – похитала Оленка рукою. – Я з даху бачила. І солодкі мабуть. А тітка Таня в магазин пішла. Зараз у самий раз. Галя проковтнула слинки і встала з лавочки. – Тільки швидше, – сказала вона, – мені ще салат бабусі робити. На вулиці нікого не було, коли вони підійшли до високого паркану. Оленка, як мавпочка, видерлась наверх. Галя полізла слідом. Але зачепилась за цвях і порвала сукню. – Давай, – махнула рукою Оленка подружці, стрибнувши в сад. Галя приземлилась в лопушиння. Посеред саду стояло величезне дерево. На гілках його були нанизані намистинки червоних ягід. Їх можна було рвати і з землі, але Оленка полізла на гіллячку. – Зверху вони солодші, – поділилась вона таємницею.

лIтература

307

Галя повірила. Через секунду вона зривала м’ясисті кульки і засовувала в рот. Потім стала класти в кишені. Сік тік по руках, капав з ліктів. – Шухер, – викрикнула Оленка і прослизнула повз Галю вниз. Галя побачила біля будинку жовту сукню. Вона не пам’ятала, як добігла до паркану, як перестрибнула його і опинилась на вулиці. Замурзана Оленка чекала її за рогом. – Тепер давай додому, – виплюнула вона кісточку. Галя повернулась додому і, щоб не проходити повз бабусю, залізла в кімнату через вікно. Не встигла вона закрити за собою стулки, як задзвенів дзвіночок на хвіртці і у дворі з’явилася тітка Таня в жовтiй сукні. Галя злякалась і залізла під стіл. Вона чула, як тітка Таня піднялась на ґанок і привіталась з бабусею. – Це вам, – сказала тітка Таня, – для Галі. – Галю, – крикнула бабуся, – йди черешню їсти, тітки Тані. Але Галя сиділа під столом, в розірванiй сукні, занурившись в коліна обличчям, стискаючи в кулачку липку м’якоть стиглої черешні. – Визначте тему та головну думку оповідання. – Чи можна виправдати вчинок дівчаток? Свою думку доведіть. – Як би ви вчинили на місці Оленки? – Порівняйте образи Оленки та Галі.

308

додатки

ДОДАТКИ МОВНІ РОЗБОРИ Фонетичний розбір слова Схема розбору 1. Записати слово. 2. Поставити наголос. 3. Поділити слово на склади, вказати їх кількість. 4. Визначити відкриті та закриті склади. 5. Дати характеристику голосних звуків (ненаголошений, наголошений). 6. Дати характеристику приголосних звуків (сонорні, шумні (дзвінкі, глухі); тверді, м’які; шиплячі, губні). 7. Вказати кількість букв і звуків у слові. Зразок Весна – вес-на= – 2 скл. 1 скл. – закрит., ненагол.; 2 скл. – відкрит., наголош. в – [в] – пригол., сонорн., тв., губн.; е – [еи] – гол., ненагол.; с – [c] – пригол., шумн., гл., тв.; н – [н] – пригол., сонорн., тв.; а – [а´] – гол., наголош. _______________________ 5 б., 5 зв.

309

додатки

Морфемний розбір слова Схема розбору 1. Визначити, є слово відмінюваним чи невідмінюваним (спробувати змінювати слово за відмінками). 2. Якщо слово змінюване, виділити в ньому закінчення та основу. 3. Встановити, похідна основа чи непохідна. 4. Визначити корінь, суфікс, префікс. Зразок усного розбору Промінчик – слово змінюване (промінчика, промінчику, промінчиком), основа слова промінчик, закінчення нульове, похідна основа, корінь – промін, суфікс -чик-. Зразок письмового розбору Промінчик Словотвірний розбір Схема розбору 1. Підібрати до слова найближче за морфемним складом спільнокореневе (твірне) слово. 2. Визначити, якою морфемою відрізняється аналізоване слово від твірної основи (визначити словотворчий афікс). 3. Встановити, яким способом утворене слово. Зразок усного розбору Тополенько – твірне слово тополя, слово утворене суфіксальним (морфологічним способом) за допомогою суфікса -еньк-. Зразок письмового розбору тополенько  тополя суфіксальний

310

додатки

Морфологічний розбір частин мови Морфологічний розбір іменника Схема розбору 1. Слово в тексті. 2. Частина мови. 3. Початкова форма іменника. 4. Власна чи загальна назва. 5. Істота чи неістота. 6. Рід. 7. Відміна, група (для іменників I і IIвідмін). 8. Відмінок. 9. Число (має однину і множину чи лише одну із них). 10. Синтаксична роль. 11. Вимова та написання. Зразок розбору Кирило простяг руку (М. Коцюбинський). Зразок усного розбору Кирило – іменник, початкова форма – Кирило, власна назва, істота, чоловічий рід, II відміна, тверда група, називний відмінок, однина, у реченні виконує роль підмета, пишеться з великої літери. Зразок письмового розбору Кирило – імен., поч. форма – Кирило, вл. назва, істота, ч. р., II відміна, тв. гр., наз. відм., одн., підмет.

311

додатки

Морфологічний розбір прикметника Схема розбору 1. Слово в тексті. 2. Частина мови. 3. Початкова форма (називний відмінок однини чоловічого роду). 4. Розряд (якісний, відносний чи присвійний). 5. Ступінь порівняння (для якісних прикметників). 6. Рід. 7. Число. 8. Відмінок. 9. Група (тверда чи м’яка). 10. Форма (повна чи коротка). 11. Синтаксична роль. 12. Вимова і написання. Зразок розбору І разом з солодкою вогкістю в одно зіллявся смак гіркої трави... (М. Коцюбинський). Зразок усного розбору Солодкою (вогкістю) – прикметник, початкова форма – солодкий, якісний, звичайний ступінь, жіночий рід, однина, орудний відмінок, тверда група, повна форма, у реченні виконує роль узгодженого означення; вимовляємо соло[тк]ою, а пишемо солодкою. Зразок письмового розбору Солодкою (вогкістю) – прикметник, поч. форма – солодкий, як., зв. ступінь, ж. р., одн., ор. відм., тв. гр., повна форма, узг. означення.

312

додатки

Морфологічний розбір числівника Схема розбору 1. Слово в тексті. 2. Частина мови. 3. Початкова форма (називний відмінок). 4. Розряд числівника за значенням. 5. Група за будовою: простий, складний, складений. 6. Відмінок. 7. Рід (якщо є). 8. Число (якщо є). 9. Синтаксична роль. Зразок розбору 1. Стоять жінки у три ряди (А. Малишко). 2. А на ранок випав перший сніг (О. Донченко). Зразок усного розбору Три – числівник, початкова форма – три, означено-кількісний, означає ціле число, простий, знахідний відмінок, разом з іменником ряди у реченні виступає в ролі обставини. Перший – числівник, початкова форма – перший, порядковий, називний відмінок, чоловічий рід, однина, узгоджене означення. Зразок письмового розбору Три – числівник, поч. форма – три, озн.-кількісний, простий, зн. в., разом з ім. ряди – обставина. Перший – числівник, поч. форма – перший, порядковий, простий, наз. в., чол. рід, однина, узгодж. означення.

313

додатки

Морфологічний розбір займенника Схема розбору 1. Слово в тексті. 2. Частина мови. 3. Початкова форма (називний відмінок однини). 4. Розряд. 5. Особа (якщо є). 6. Рід (якщо є). 7. Число (якщо є). 8. Відмінок. 9. Синтаксична роль. Зразок розбору Ти мене не забула? (М. Коцюбинський). Зразок усного розбору Ти – займенник, початкова форма – ти, особовий, друга особа, однина, називний відмінок, у реченні виконує роль підмета. Зразок письмового розбору Ти – займ., поч. форма – ти, особ., друга особа, одн., наз. відм., підмет.

314

змiст

ЗМIСТ Д. Павличко. Рiдна мова........................................................................................ 3 Любi друзi!.............................................................................................................. 4 РОЗДІЛ І. УКРАїНСЬКА МОВА ВСТУП.....................................................................................................................6 § 1. Краса і багатство української мови..............................................................6 ПОВТОРЕННЯ ТА УЗАГАЛЬНЕННЯ ВИВЧЕНОГО............................................9 § 2. Словосполучення й речення..........................................................................9 § 3. Фонетика. Орфографія. Будова слова. Словотвір....................................12 § 4. Лексикологія. Фразеологія............................................................................15 МОРФОЛОГІЯ......................................................................................................22 § 5. Загальна характеристика частин мови.......................................................22 § 6. Іменник як частина мови...............................................................................24 § 7. РЗМ Читання мовчки тексту художнього стилю.........................................28 § 8. Іменники, що означають назви істот і неістот. Загальні і власні назви. Велика буква і лапки у власних назвах....................31 § 9. РЗМ Усний переказ художнього тексту розповідного характеру з елементами опису природи..............................................................................35 § 10. Рід іменників................................................................................................38 § 11. Число іменників............................................................................................41 § 12. Відмінки іменників. Поділ іменників на відміни........................................45 § 13. РЗМ Письмовий докладний переказ тексту з елементами опису природи..............................................................................48 § 14. Іменники І відміни........................................................................................49 § 15. Іменники ІІ відміни.......................................................................................53 § 16. Іменники ІІІ відміни. Іменники IV відміни. Відмінювання іменників, що вживаються тільки в множині........................................................................59 § 17. РЗМ Докладний переказ тексту художнього стилю з елементами роздуму........................................................................................ 64 § 18. Творення іменників. Правопис суфіксів. Не з іменниками..................... 66 § 19. Написання й відмінювання чоловічих та жіночих імен по батькові........70 § 20. РЗМ Усний твір-опис природи за картиною..............................................78

змiст

315

§ 21. Прикметник як частина мови......................................................................79 § 22. Якісні, відносні, присвійні прикметники. Повні та короткі прикметники..............................................................................82 § 23. РЗМ Переклад тексту художнього стилю з елементами опису природи..............................................................................85 § 24. Ступені порівняння якісних прикметників.................................................87 § 25. Відмінювання прикметників.......................................................................91 § 26. Творення прикметників. Правопис суфіксів прикметників......................95 § 27. РЗМ Усний переказ тексту з елементами опису приміщення.................98 § 28. Не з прикметниками. Букви н та нн у прикметниках.............................100 § 29. Написання складних прикметників разом і через дефіс.......................103 § 30. РЗМ Письмовий переказ тексту художнього стилю з елементами опису приміщення...................................................................... 111 § 31. Числівник як частина мови....................................................................... 112 § 32. Розряди числівників. Групи числівників за будовою.............................. 114 § 33. Відмінювання та написання кількісних числівників............................... 117 § 34. РЗМ Твір-опис приміщення за картиною................................................122 § 35. Відмінювання та написання порядкових числівників............................123 § 36. Узгодження числівників з іменниками. Вживання числівників на позначення часу............................................................................................126 § 37. РЗМ Усний твір-оповідання про випадок із життя..................................135 § 38. Займенник як частина мови.....................................................................136 § 39. Розряди займенників за значенням........................................................139 § 40. РЗМ Замітка в газету типу роздуму про вчинки людей.........................142 § 41. Відмінювання особових займенників. Зворотний займенник себе...............................................................................144 § 42. Відмінювання питальних і відносних займенників.................................147 § 43. РЗМ Ділові папери. План роботи. Оголошення.....................................150 § 44. Відмінювання і правопис заперечних і неозначених займенників....... 151 § 45. РЗМ Читання мовчки тексту художнього стилю....................................154 § 46. Відмінювання присвійних, вказівних та означальних займенників......157 § 47. РЗМ Переклад з російської мови розповідного тексту з елементами роздуму.......................................................................................165 § 48. Повторення вивченого в кінці року..........................................................167

316

змiст РОЗДІЛ ІI. ЛIТЕРАТУРА

УСНА НАРОДНА ТВОРЧIСТЬ.......................................................................... 171 НАРОДНІ ПІСНІ.................................................................................................. 171 КОЛЯДКИ ТА ЩЕДРІВКИ.................................................................................. 171 Ой хто, хто Миколая любить............................................................................172 Засiвна.................................................................................................................172 Добрий вечiр.......................................................................................................173 Щедрик, щедрик, щедрiвочка............................................................................ 174 Нова радiсть стала............................................................................................. 174 ВЕСНЯНКИ.........................................................................................................175 Ой весна, весна – днем красна.........................................................................175 Ой кувала зозуленька........................................................................................176 ЖНИВАРСЬКІ ПІСНІ..........................................................................................176 Маяло житечко, маяло.......................................................................................177 Там у полi криниченька......................................................................................177 А сонечко котиться, котиться............................................................................178 ІСТОРИЧНІ ПІСНІ...............................................................................................178 Пiсня про Байду..................................................................................................178 Ой Морозе, Морозенку......................................................................................180 НАРОДНІ БАЙКИ...............................................................................................181 Як ворона дістала зі збанка води.....................................................................181 Не випусти рака з рота......................................................................................181 Хвалькувата муха..............................................................................................182 Миш, жаба і каня.................................................................................................182 Миш і жаба..........................................................................................................183 ЛІТЕРАТУРА ХІХ столiття.............................................................................184 Тарас Григорович Шевченко Степан Васильченко Дитинство Шевченка...................................................184

змiст

317

Якби ви знали, паничi... ................................................................................... 204 I золотої й дорогої... ..........................................................................................207 Зоре моя вечiрняя (Уривок з поеми «Княжна») . ............................................207 Над Днiпровою сагою... . ...................................................................................210 Пантелеймон Кулiш Орися................................................................................................................... 211 Леонiд Глiбов Лисиця-жалiбниця..............................................................................................218 Щука.....................................................................................................................220 Панас Мирний (Рудченко) Морозенко.......................................................................................................... 222 Андрiй Чайковський В Острозькiй школi (Уривок з роману «Сагайдачний»)................................. 234 Борiс Грiнченко Грицько................................................................................................................240 Сорока.................................................................................................................246 ЛІТЕРАТУРА ХХ столiття..............................................................................247 Олександр Олесь Печенiзька облога Києва...................................................................................247 Рідна мова в рідній школі..................................................................................252 Павло Тичина Де тополя росте..................................................................................................253 Гаї шумлять........................................................................................................ 254 Максим Рильський Синовi..................................................................................................................255 Пісні («Коли пісні мойого краю…»)....................................................................256 Перед грозою......................................................................................................257 Володимир Сосюра

318

змiст

Гей, рум’яні мої небокраї… ...............................................................................258 Весняний сад, квітки барвисті… ......................................................................259 Хто в рідному краї… ......................................................................................... 260 Остап Вишня Перший диктант..................................................................................................261 Платон Воронько Люблю я ліс........................................................................................................ 266 Пахне хліб...........................................................................................................267 Школа батьків.....................................................................................................267 Микола Вiнграновський................................................................................. 268 Первінка (скорочено)......................................................................................... 268 ЛІТЕРАТУРА РІДНОГО КРАЮ......................................................................... 295 ЛЕГЕНДИ........................................................................................................... 295 Мерцишор (З молдавського фольклору)........................................................ 295 Хліб і золото (З українського фольклору)....................................................... 296 МІЙ РІДНИЙ КРАЙ, МОЯ ЗЕМЛЯ…..................................................................297 Віталій Сайнчин Моє село..............................................................................................................297 Галина Васютинська Країно моя.......................................................................................................... 298 Людмила Стременовська Спомин............................................................................................................... 298 Пташина............................................................................................................. 299 СВІТ ПРИРОДИ РІДНОГО КРАЮ.................................................................... 300 Віталій Сайнчин Подихи весни..................................................................................................... 300 Галина Васютинська Степовий етюд....................................................................................................301 Микола Шуда Дубоноси.............................................................................................................301

змiст

319

Маленьке відкриття........................................................................................... 302 Микола Коритник Весна-красна..................................................................................................... 303 ПИСЬМЕННИКИ ПРИДНІСТРОВ’Я ПРО ВЕЛИКУ ВІТЧИЗНЯНУ ВІЙНУ................................................................. 304 Микола Коритник Брати.................................................................................................................. 304 ЛЮДИНА ПОЧИНАЄТЬСЯ З ДОБРА.............................................................. 306 Інна Іщук Черешні.............................................................................................................. 306 Додатки............................................................................................................. 308

В оформленнi пiдручника використано репродукцiю картини Катерини Бiлокур «Квiти за тином» (1935)

Навчальне видання УКРАїНСЬКА МОВА ТА ЛiтературА 6 клас Автори-укладачi: Аношкiна Iрина Олександрiвна, Марчук Ольга Миколаївна Редактор: Нiконова Iнна Василiвна Коректор: Курилас Ольга Михайлiвна Комп'ютерна верстка: Бузук Вiта Юрiївна Вид. лiцензiя АЮ № 07575 от 25.04.02. Пiдписано до друку 00.00.2012. Друк офсетний. Папiр офсетний. Формат 70х90. Ум. др. 18,6. Тираж 1600 екз. Замовлення № 000. ДОЗ «ПДIРО», 3300, м. Тирасполь, вул. Каховська, 17. Вiддруковано на ДУВПП «Бендерська типографiя «Полiграфiст», м. Бендери, вул. Пушкiна, 52