Як я ледь не стала жертвою телефонних «розводок» 2 сторінка
№8 від 23 лютого 2017 року
Виходить у четвер
«Учитель року — Роздрібна ціна
2017»
4грн. 2 сторінка
Поліські сири нарозхват купують навіть у столиці Як розпочати справу спочатку в себе на кухні, а згодом організувати промислову сироварню, за продукцією якої займають чергу столичні столичні жителі, —довести всім, що навіть у маленькому селі можна займатися улюбленою справою, і вона буде успішною — добре знає Тетяна Дядечко. Молода жінка виготовляє справжнісінький делікатес — елітні сири — в тому числі славнозвісні дорогі сорти із пліснявою, з витримкою у три місяці, у невеличкому поліському селі Наталія.
У
місцевій сироварні продукцію готують тільки зі свіжого молока, без використання рослинних жирів, консервантів і інших не надто корисних добавок. Саме це і цінують впливові клієнти, які звикли до здорового харчування. Тут виготовляють бринзу з коров’ячого молока, моцарелу, сир сулугуні. Є і «сирні кульки» в ароматній олії, м’які фреш-сири з чебрецем, корицею і мигдалем, і м’ятний сир для бутербродів і випічки. Щоб побачити, як же відбувається процес сироваріння та дозрівання, ми з колегою вирушаємо до творчої гастромайстерні «Коза Чка». В невеличкому приміщенні відчувався стійкий запашний аромат домашнього молока: тут якраз
сформували нові головки сиру, і господиня оглядала майбутні смаколики. Як пояснила нам Тетяна, ще зранку це було звичайне свіженьке молоко в чані на 300 літрів, яке довели до 65 градусів, півгодини витримали, охолодили і таким чином максимально зберегли смакові якості молока. Із 10 літрів молока тут отримують один кілограм сиру! Після охолодження його перемістять у спеціальну кімнату, де на полицях уже лежать і дозрівають сири, приміщення, де для цих смаколиків організовано відповідний температурний режим, вологість. Є тут різні сири з мінімальним дозріванням за місяць, коли він покривається білою пліснявою, а є й такі, що потраплять до споживача тільки через два-три місяці.
Запитуємо у Тетяни, чому саме сироварінням вирішила займатися, і чуємо досить дивну відповідь: — Я цю історію розповідала сотні разів, і іноді мені здається, що її знають уже всі (посміхається). У 2011 році у мене було відрядження в Ізраїль по системах очищення води, і паралельно нас повезли на екскурсію на козину ферму, де виготовляли сир. Це була сімейна справа, і сироварінням займалося подружжя. У той момент, і я хочу вірити, що там так завжди, на виробництві панувала атмосфера гармонії, щастя, задоволення життям. Я тоді закохалася навіть не в сироваріння, а в той емоційний стан, який там був. І якби вони займалися, скажімо, виготовленням ковбас, чи пряники
випікали, чи взуття шили, то і я б цим почала займатися. Бо я закохалася у той стан. Коли я переїхала з Полтавської області( а я родом звідти) до Києва, то пройшов такий довгий рік у пошуках роботи, то я й згадала той стан, коли була на козиній фермі. Мені захотілося пережити те ж саме. Тому й вирішила: а чому б не сир? 25 жовтня 2013 року почала готувати сир удома. Я вважаю цей день днем народження бренду «Коза Чка». Як зараз пам’ятаю, що пішла на ринок, купила молока. Прийшла додому і приготуваласруперше. До цього я тільки бачила, як це робиться, спостерігала, але в процесі не брала участі. На диво, з першого разу у мене все вийшло. Рідним дуже сподобалось,
адже першими дегустаторами були саме вони. Потім, із п’ятого разу, знайомі стали робити мені замовлення. І так усе й закрутилося. Спочатку це була звичайнісінька бринза, потім моцарела — прості сири без визрівання. Варила я рік удома, а коли уперше мене запросили на фестиваль вуличної їжі в Києві, і я цілий місяць варила-варила сир, а потім продала його за три години! А наступного дня уже не було чим торгувати, тому довелося шашлик жарити (сміється). Після того фестивалю до мене прийшло розуміння, що потрібно переходити на інший рівень. Я розпочала пошук сироварень. Знайшла декілька, але мені більше підійшла саме під Білою Церквою. Написала,
що хочу у них орендувати приміщення з виробничими потужностями, хоча розуміла, що не кожен може пустити на свою сироварню. Та мені все ж відповіли і погодились. Зараз цей власник став мені гарним другом. Рік я працювала у нього, а потім було півроку перерви, поки я готувала приміщення уже тут для виробничого процесу. Тому це сталося не у 18 років, коли, зазвичай, батьки тобі кажуть, яку професію, чи який рід занять обрати. Сироваріння я вибрала самостійно і швидше серцем, аніж розумом. Розум уже згодом розумів, що це класно, що мені це подобається, і що це дійсно потрібно людям. ЗАКІНЧЕННЯ НА 2-ій СТОРІНЦІ