Газета "Два Слова" Червень 2011 (№22) by Dva Slova

«Думка у конверті» Що робити, коли опускаються руки?

№6 (22) червень 2011

 виходить щомісяця

«Відверто» У чому сенс життя?

 ціна договірна

Що таке образа і яка користь від неї?

 тел.: (097) 20 999 85

 e-mail: gazeta@dvaslova.com

 dvaslova.com

молодіжна християнська газета

Можна Вас на два слова?

Складний вибір між любов’ ю та смертю

стор. 4

Таке не пробачають, Або міфи про прощення

стор. 6

Ноїв потоп

Бог проявляє любов через Cвого ангела Сім‘я

Бог і наука

пробуймо подивитися на Ноїв потоп крізь призму сьогодення. Ситуація в сучасній Україні не є легкою. Хоч і не так швидко, як рік чи два тому, проте ціни вперто лізуть угору. Знову і знову виникає те саме запитання: «Що робити?» Думки в суспільстві поділені. Одні говорять: «Може, краще буде повернутись у світле минуле?» Інші відповідають: «Боже борони! У тому минулому майже половина народу країни загинула в концтаборах і через голодомори. Треба йти вперед до ринкової економіки». Водночас, схоже, ніхто не знає надійного та безпечного шляху в майбутнє. Треті заявляють: «Мене не цікавить ані минуле, ні майбутнє. Мені аби день прожити». Зазирнімо в Біблію. У часи Ноя ситуація була в чомусь схожа на нашу. Подорож Ноя і тих, що були з ним, не була туристичним круїзом. Вона була завдовжки рік. Придивімося ближче до життя всередині ковчега. Упродовж майже всього професійно-

го життя я працюю з лабораторними тваринами – собаками, кролями, а найбільше з морськими свинками, щурами та мишами. Щоб утримувати їх живими і здоровими в обмеженому просторі віварію, потрібна сумлінна праця кваліфікованих і досвідчених людей. У скрутні часи мені, в той час молодому дослідникові, доводилося самому рвати траву, щоб забезпечити вітамінами морських свинок, і купувати ліверну ковбасу для собак. Однак Ной мусив піклуватися про велику кількість диких тварин і птахів, а також домашню худобу. Очевидно, для Ноя і його сім’ї годувати, підтримувати чистоту і спокій усієї цієї живності було нелегкою працею. Напевно, це була безперервна щоденна робота від світанку до сутінок без вихідних упродовж року. Щоправда, дехто висловлює припущення, що тварини в ковчегу були у стані, подібному до зимового сну. Можливо, й так. Проте щодо такої ймовірності ніяких вказівок у Біблії немає.

Як би там не було, одне можна сказати напевно: подорож Ноя зі сім’єю нічим не нагадувала відпочинок. До того ж, люди в ковчегу повинні були витримувати близьке сусідство багатьох тварин. Жартівливе українське прислів’я говорить: «Що треба для щастя? Пусти цапа в хату на кілька днів, а потім вижени». А Ной мав справу не з одним цапом, а з цілим зоопарком у замкненому просторі ковчегу. І там не було кондиціонерів, як у сучасних віваріях, а двері та вікна були щільно замкнені через шторм назовні. Проте головним випробуванням для Ноя була не важка фізична праця, а психологічне навантаження. Бог дав йому завдання безпрецедентної ваги – зберегти життя на землі. Ной був обтяжений важкою відповідальністю. І треба уявити собі, за яких обставин він мав виконати це завдання. Перш за все, буря, що вирувала довкола. Вона була така раптова і ґвалтовна, що більшість тварин на землі загинули відразу.

стор. 3, 8

Наша читацька аудиторія – понад 6000

стор. 4

Любов неочікувано нагряне

«О

суджувати молоду людину за те, що вона закохана, – все одно, що дорікати комусь, що він хворий». Ш. Дюкло Вона прийшла, як співав Леонід Утьосов, неочікувано, нагрянула, несучи з собою сюрпризи і зміни. Під час різдвяних канікул Світлана з подругами вирушила в Карпати, покататися на лижах. Там вона познайомилася з Олегом, який їй одразу ж сподобався. Він був дуже цікавою людиною – працював журналістом в одній із місцевих газет, багато подорожував і завжди міг розповісти що-небудь цікаве. І при цьому з ним було якось особливо затишно та надійно. Молоді люди проводили разом багато часу. Прогулянки під нічним небом у горах, ранкові катання на лижах, щирі розмови – і Світлана зрозуміла:

вона закохалася. З нею ніколи не відбувалося нічого подібного. Непосидюча і жвава дівчина раптом стала меланхолійною і задумливою, але миттю розцвітала, наче за помахом чарівної палички, тільки-но поруч із нею з’являвся Олег. Через кілька місяців він зробив їй пропозицію. «Ось вона, моя справжня любов», – думала Світлана.

стор. 7

Будьте сильні та відважні, не бійтеся, не лякайтеся перед ними, бо Господь, Бог твій, Він Той, хто ходить із тобою, не опустить Він тебе й не покине тебе. (Повтор. Зак. 31:6) Наші партнери “Cихівська Церква Євангельських Християн Баптистів”

dvaslova.com №6 (22) червень 2011

Новини

Афіша

Суспільство → Унікальна акція «Тиждень правди про потойбічне» відбулася в Луцьку 23-29 травня. За словами керівника проекту Лілії Бутляр, «метою заходу було запобігти поширенню впливу окультизму серед громадян нашої країни; привідкрити завісу невідомої прихованої сторони магії, окультизму, ворожінь; вказати на єдине джерело істини — Біблію, а також допомогти жертвам окультного впливу». → Усеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій закликає державу пропагувати всиновлення дітей-сиріт замість сурогатного материнства. Засідання на цю тему відбулось у Міністерстві охорони здоров’я України за участю провідних науковців, юристів, релігійних діячів і фахівців МОЗ. → В Україні набирає обертів рух молодих віруючих професіоналів різних галузей і конфесій, які об’єднані спільною метою — зростаючи професійно та духовно, служити своїми фаховими талантами Богові та ближнім. Понад 350 учасників із більш ніж 13 країн світу зібралися на ІІІ Всеукраїнську молодіжну конференцію медиків-християн, яка відбулася в Харкові.

Це наймасштабніший всеукраїнський молодіжний захід останніх років, у якому візьме участь 3000 молодих людей із усіх областей України та країн близького зарубіжжя. Гасло фестивалю – «Поринь у глибину!» – глибину взаємин із Богом, глибину посвячення, глибину пізнання Слова Божого, глибину любові, глибину служіння...

Гоніння

Новини

Світ → Палата представників штату Теннессі ухвалила резолюцію, яка забороняє перешкоджати розміщенню зображень скрижалей із Десятьма заповідями в судах. Рішення затвердили одностайно: за документ проголосували 98 депутатів, голосів проти не було, двоє утрималися. У резолюції міститься нагадування про важливість Десяти заповідей для історії США та законодавства цієї країни. Раніше аналогічні резолюції ухвалили суди 90% округів штату. Цей документ – один із епізодів боротьби за Десять заповідей, яким оголосили війну атеїстичні організації, що ініціювали кілька процесів за заборону вивішувати скрижалі в публічних місцях. На їхню думку, ці зображення порушують Першу поправку до Конституції США, яка забороняє державну підтримку будь-якої релігії. → Держдума Росії розглянула в першому читанні законопроект про поправку до конституційного закону «Про Державний гімн Російської Федерації». Представники КПРФ, посилаючись на права атеїстів, пропонують замінити слово «Богом» на слово «нами» в рядку гімну «збережена Богом рідна земля». → Перша Всесвітня конференція атеїстів пройшла в Дубліні. Близько 350 делегатів з’їзду зібралися, щоб обговорити питання віри та її місце в суспільному житті. Організатори заперечують, що вони вибрали Ірландію як місце проведення конференції через те, що ця країна залишається найрелігійнішою в Європі.

В очікуванні апокаліпса → Слідом за бумом на будівництво персональних підземних укриттів, який спостерігають у Європі, США та сусідній Росії, сімейними бункерами вирішили себе забезпечити й українці. Оголошення про підземні будинки вже з’явилися в інтернеті. Світ сповзає до війни, вважають будівельники та їхні заможні клієнти. «Квартира» для сім’ї з 4-х осіб під землею на глибині 0,5-2,5 метра площею 40 «квадратів» із системою очищення повітря, автономною каналізацією, водопостачанням і електрикою — не кіношна картинка, а реальність, яка може матеріалізуватися протягом п’яти-шести місяців. Сховатися під землю може дозволити собі не кожен. Щонайменше така земельна ділянка або приватний будинок із підвалом коштуватиме готівкою 30-120 тис. дол. Є різні рівні бомбосховища, наприклад, така функція, як фільтрація повітря – коли люди живуть одну-дві доби, а є регенерація повітря, за якої можна жити до двох місяців. Від цього і залежить вартість. Виробники кажуть: бункери затребувані найбільше в Києві та Сімферополі серед замож-

них осіб, у Харкові всього декілька клієнтів обзавелися притулками. Захисні споруди під землею в Харкові будують висококласні фахівці, які колись на військових спеціалізованих об’єктах будували сховища (навіть на «Байконурі»). Проте, спостерігаючи за цим будівельним бумом, мимоволі ставиш собі запитання: «Чи мали змогу будівничі читати, що говорить Біблія про останні дні? І чи не замислювалися вони, що, зводячи підземні фортеці, можливо, будують бетонні гробниці для себе та близьких». Біблія (Об’явлення 16:16-21): «І зібрав їх на місце, яке по-єврейському зветься Армагеддон. Сьомий же Янгол вилив чашу свою на повітря. І голос гучний залунав від небесного храму з престолу, говорячи: Сталося! І сталися блискавки й гуркіт та громи, і сталося велике трясіння землі, якого не було, відколи людина живе на землі... Великий такий землетрус, такий міцний! І місто велике розпалося на три частини, і попадали людські міста... І великий Вавилон був згаданий перед Богом, щоб дати йому чашу вина Його лютого гніву... І зник кожен острів, і не знайдено гір!.. І великий град, як важкі тягарі, падав із неба на людей. І люди зневажали Бога за покарання градом, бо кара Його була дуже велика!..»

→ «Кожні п’ять хвилин гине один християнин за свою віру». Така інформація прозвучала на Міжнародній конференції з міжрелігійного діалогу між християнами, євреями та мусульманами, що відбулася в Гедоллі (Будапешт) в рамках головування Угорщини в Євросоюзі. Представник Організації з безпеки і співпраці в Європі (ОБСЄ) з боротьби з нетерпимістю і дискримінацією проти християн, повідомив: щорічно гине 105000 християн за свою віру, причому ця цифра показує лише кількість справжніх мучеників, тобто людей, яких убили лише за те, що вони християни, без урахування жертв громадянських і міждержавних воєн. «Якщо ця цифра не прозвучить у світі, якщо не припиниться ця бійня, якщо не буде визнано, що переслідування християн є першою проблемою світу в питаннях насильства і релігійної дискримінації, то діалог між релігіями перетвориться лише на красиві зустрічі, що не дають жодного конкретного результату», — заявив експерт.

Наука → Археологи виявили в турецькій місцевості Лаодикея один із найдавніших християнських храмів, який зведено між 313-м і 320 роками нашої ери. «Будівля є не тільки одним із найстаріших храмів у світі, але й найкраще збережених порівняно з іншими сакральними спорудами IV століття, оскільки кілька сотень років перебувала під землею», – заявив керівник експедиції археолог Джеляль Шимшек. За його словами, храм зведено невдовзі після оголошення 313 року Міланського едикту, що поклав кінець переслідуванням християн у Римській імперії. The Christian Science Monitor, «Новые известия», NEWSru

dvaslova.com №6 (22) червень 2011

3 Бог і наука

Продовження

ро це свідчать добре збережені трупи мамонтів та інших звірів, що їх уже багато викопано з вічної мерзлоти Сибіру й Аляски. Вони, вочевидь, загинули раптово, з неперетравленою їжею у шлунках. М’ясо настільки добре збереглося, що сучасні жителі північних островів годували ними собак. Пози тіл мамонтів свідчили, що вони загинули під час бігу. Складно собі уявити, що коїлося тоді у відкритому морі. Можливо, це легше зробити людям, які пережили шторм на борту корабля. Ной витримував шторм упродовж сорока днів, а загальна тривалість Потопу становила сто п’ятдесят днів. Увесь цей час Ной і ті, що були з ним, перебували у повній владі шторму посеред моря у закритому ковчегу, без керма, вітрил і двигуна, рухаючись у невідомому для них напрямку, непевні того, що станеться з ними наступної миті. Води все піднімалися і піднімалися, поки не покрили найвищі гори. Загинуло все, що було живе на землі. Сто п’ятдесят днів продовжувався потоп, а потім води почали відступати. Через двісті двадцять чотири дні вершини гір з’явилися на поверхні води. Ной був настільки переляканий і вимучений, що тільки на двісті шістдесят четвертий день насмілився відкрити вікно і визирнути назовні. На той час ковчег стояв на горі Арарат уже впродовж сорока днів! Ной відправив у розвідку ворона, але той не приніс йому необхідної інформації. На двісті сімдесят перший день Ной послав голуба, але той повернувся ні з чим, тому що земля була ще покрита водою. Ной почекав іще тиждень і знову відправив голуба. Надвечір птах повернувся з листком оливкового дерева у дзьобі! Тепер Ной знав, що поверхня землі звільнилася від води. Ной почекав іще сім днів і знову послав голуба у розвідку. Цього разу голуб не повернувся. Це сталося на двісті вісімдесят п’ятий день. Можна було б подумати, що все скінчилося, можна нарешті вийти з ковчега назовні. Але Ной був обережний. Він не знав, що сталося з голубом. Може, голуб не повернувся тому, що знайшов собі краще місце для життя, ніж ковчег, а, може, тому, що загинув. А Ной хотів знати напевно. Тому він продовжував жити і працювати в ковчегу. Тільки на триста чотирнадцятий день Ной відкрив ковчег і побачив, що земля суха. Проте і тепер він не насмілився вийти. Минуло ще довгих п’ятдесят шість днів! Лише на триста сімдесятий день, після особистого дозволу Бога, Ной вийшов із ковчега разом зі своїми близькими й усіма живими істотами. Він негайно побудував алтар і приніс Богу жертви. Нарешті його місію було завершено. Що сталося б, якби Ной не витримав, якби він упав у відчай і перестав працювати? Згадаймо, що йому вже було шістсот років!

Ноїв потоп

Не складно уявити собі, що сталося б. Але Ной вірив у Бога, Ной довіряв Йому, тому продовжував працювати і досягнув мети. Працювати і вірити – це таке старе. Проте буває корисно час від часу згадувати стару істину. Розглянемо тепер деякі наукові дані про потоп. Варто сказати, що до XIX століття мало хто з учених і просто освічених людей сумнівався в реальності Ноєвого потопу. Проте в другій половині XIX століття, коли в науковому світі та в суспільстві швидко поширилось еволюційне вчення Дарвіна, поступово сформувався погляд на Потоп, як на біблійну казку. В наш час нагромадилося достатньо наукових фактів, що дають змогу повернутися до цього питання на новому рівні. Наприкінці XIX століття американський археолог С. Хаббард на кам’яних стінах каньйону Хавасупаї знайшов наскальні доісторичні зображення динозаврів поряд із людськими фігурами. Згідно з даними Р. Уайтло з Вірджінського політехнічного інституту, із п’ятнадцяти тисяч cкам’янілих останків людей, тварин і рослин, що їх викопано до 1970 року, переважна більшість мала вік близько 4000 років. Вік скам’янілостей визначали різні вчені за допомогою радіовуглецевого методу, а скоригував автор з урахуванням різниці між швидкостями утворення та розпаду радіоактивного вуглецю в природі. Ця дата збігається з біблійним датуванням Потопу. Підраховано, що запаси кам’яного вугілля Землі становлять близько 5 трильонів тонн. Вважають, що це залишки рослин, які перетворилися на вугілля під дією високого тиску і без доступу повітря. Вони трапляються у всіх кліматичних поясах, навіть у Арктиці (острів Шпіцберген). На деяких родовищах товщина пластів сягає 30 метрів Скам’янілі морські організми (хробаки, губки, корали) знайде-

но як у самих вугільних пластах, так і в проміжках між ними. У вугільних пластах часто знаходять величезні валуни, іноді пласти пронизані скам’янілими стовбурами дерев. Усе це свідчить про те, що вугілля утворилося внаслідок велетенської водної катастрофи. Відбитки тропічних рослин на кам’яному вугіллі в різних кліматичних поясах підтверджують, що до Потопу клімат був теплий і приблизно однаковий на всій планети. З Біблії ми знаємо, що «Бог твердь учинив, і відділив воду, що під твердю вона, і воду, що над твердю вона» (Буття 1:7). Таким чином, над поверхнею землі було щось схоже на оболонку з водних парів. Результатом цього був рівномірний теплий клімат по всій Землі. Тепло сонячних променів поглинала поверхня землі, воно затримувалось і рівномірно розподілялось. Завдяки цьому в атмосфері не було значних переміщень повітряних мас у вигляді циклонів і ураганів. Такий клімат був дуже сприятливий для розвитку рослин, залишки яких знаходять у викопаних скам’янілостях і вугіллі. Наприклад, в Антарктиді знайдено залишки папороті, дубів, магнолії, гінкго, хлібного дерева (останні два дерева ростуть здебільшого в Індії та Південному Китаї). На арктичних островах біля узбережжя Сибіру знайдено велику кількість залишків слонів та інших ссавців, а також густих заростей дерев і рослин. Цікаво, що й еволюціоністи, починаючи з сучасника Дарвіна Альфреда Р. Уоллеса (1876) і закінчуючи нашими сучасниками (Кольберт, 1949; Аркел, 1956), згідні з тим, що в часи викопного світу існував теплий клімат по всій планеті. Сучасні кліматичні зони утворилися після Потопу. Сучасні дослідження показали, що в умовах високого тиску, високої температури та без доступу повітря дерево може пе-

ретворитися на вугілля за короткий час (менш ніж за годину). Залишки тваринних організмів за таких самих умов перетворюються на нафту. Завдяки водному покрову й озоновому шару в атмосфері живі істоти на Землі були надійно захищені від шкідливого ультрафіолетового та космічного випромінювання. Очевидно, цим, а також завдяки теплому клімату і розкішній рослинності з масою їстівних плодів, пояснюється довгий вік людей до Потопу. Крім того, є багато вказівок, що в цих сприятливих умовах живі організми мали більші розміри, ніж тепер. Про це свідчать викопні залишки гігантських папоротей і велетенських динозаврів. Біблія також свідчить про існування в допотопні часи людей «велетнів» і «силачів» (Буття 6:4). Сучасна радіобіологія і радіаційна медицина накопичили багато фактів про те, що ультрафіолет та іонізуючі випромінювання прискорюють процеси старіння. Потоп значно змінив кліматичні умови. Водна оболонка в атмосфері зникла. Це відразу зменшило захист від космічної радіації. Збільшилася тепловіддача в космос, що спричинило похолодання і формування сучасних кліматичних поясів. Очевидно, це спричинило зменшення тривалості людського життя, як про це свідчить Біблія. Адам жив 930 років, Сиф – 920, Енош – 905, Кенан – 909, Метушалах – 969, Ной – 950, а вже після Потопу Пелег – 239, а Давид – 70. Така середня тривалість життя і тепер. Згідно з Біблією, Ной будував ковчег приблизно сто років. Це був, так би мовити, випробувальний період, під час якого Ной, очевидно, одночасно попереджував людей свого покоління про майбутній катаклізм (1 Петр. 3:20). У книзі Бут-

тя 5:32 сказано, що Ноєві було 500 років напередодні Потопу. А коли Ной увійшов у ковчег, йому було 600 років (Буття 7:6). Отже, будівництво ковчега зайняло близько ста років. Що ж Ной спорудив за цей період? Це була гігантська дерев’яна споруда, що нагадувала ящик завдовжки 135 метрів, завширшки 23 метри і заввишки 13 метрів. Отож, ковчег був довший, аніж футбольне поле, і вищий, аніж сучасний чотириповерховий будинок. Усередині ковчега було три поверхи і близько тисячі окремих приміщень. Водотоннажність ковчега становила 13960 тонн. Це було величезне судно. Лише на початку нашого століття люди почали будувати кораблі такого розміру. Пропорції ковчега (відношення довжини до ширини і висоти) були оптимальні. Вони забезпечували максимальну плавучість і стійкість до перевертання. Цікаво, що тільки в XIX столітті будівничі кораблів прийшли до цих пропорцій, після довгих років спроб і помилок. Чи міг Ной із трьома синами побудувати ковчег? Враховуючи період будівництва (100 років), це було нелегке, проте реальне завдання. Крім того, не виключено, що Ной міг найняти собі помічників. Часто виникає запитання, як Ной міг зібрати тварин до ковчега? По-перше, за умов рівномірно теплого клімату тваринний світ у різних географічних регіонах повинен був бути приблизно однаковий. Тому тварини всіх видів жили недалеко від місця перебування Ноя. Подруге, Ною не треба було збирати тварин, бо вони прийшли до ковчега самі (Буття 6:19-20). Бог сам спрямував їх туди. Крім того, треба мати на увазі, що перед великими катастрофами поведінка тварин змінюється, і вони часто приходять до людини. Чи міг Ной розмістити велику кількість тварин у ковчега, чи вистачило для цього місця? Тут треба зважити, по-перше, на гігантські розміри ковчегу, а по друге – на відносно невелику кількість основних видів тварин. Скажімо, Ной не мусив брати в ковчег усі відомі породи собак, а лише одну пару будь якої породи. Якщо брати до уваги великих тварин (слонів, динозаврів, крокодилів тощо), то Ной міг узяти молодих тварин, що не займали багато місця. Судячи з усього, тварини не розмножувалися всередині ковчега. Відомо, що в умовах небезпеки і непевності статевий інстинкт гальмується. Так само, як правило, впливають і умови зоопарку та віварію. Для того, щоб тварини плодились у неволі, треба створити для них дуже добрі умови. Легко собі уявити, що Ной і його сім’я могли створити лише мінімально необхідні умови для виживання тварин. Для них ця подорож також не була прогулянкою.

Закінчення – стор. 8

нями мене відвідала несподівана гостя. «Я не заважатиму?» — «Хіба можливо, щоб ти прийшла і не перешкодила?» — «Так, я знаю, ніхто не радіє моєму приходу, — відповіла моя відвідувачка, — але що мені залишається робити, як не постукати самій і сказати: «Пора! Одного з вас: або тебе, або твою дружину — я повинна забрати сьогодні з собою. Вибір за тобою». — «Послухай, — відповів я. — Який чоловік не віддав би життя за свою дружину? Помирати нікому не хочеться, але я люблю свою дружину, і якщо вже так має бути, то забери мене, вона ще так радіє життю». — «Ти кажеш не подумавши, — заперечила моя гостя, — смерть — вибір не такий простий. Тому, хто помре, легше. Він звільняється від усіх земних турбот. Усе, що сьогодні ще пригнічує тебе: боротьба за існування, сварка з сусідами, переслідування кредиторів, страх перед старістю, турботи про те, чи вистачить грошей, відкладених на «чорний» день, чи залишиться задоволеним шеф, проблеми з колегами, все залишиться позаду. Мертвому краще. Він не чує бурь, які бушують навколо його будинку, не бачить повеней, ніякий лист не може принести йому сумної звістки, туфлі не тиснуть, зуби не болять, він може нарешті відпочити й забути про свої турботи». — «Це ти так думаєш, — відповів я. — Це входить у твої обов’язки — заспокоювати людей, яких ти забираєш. Щодо мене, то моя надія завжди була сильнішою за страх. Покидаючи цей світ замість своєї дружини, я роблю це без усякої користі, адже люблю її і хочу зберегти їй радість земного життя». Смерть подивилася на мене довгим поглядом. Щось добре промайнуло на її обличчі. «Саме тому, що ти любиш свою дружину, тобі варто було б іще раз обдумати своє рішення. У такому міцному, щасливому шлюбі, як ваш тридцятирічний, коли подружжя завжди готове допомогти одне одному, коли немає нічого, що не

ій батько повернувся додому з війни 1949 року. У ті дні по всій країні можна було зустріти таких самих солдатів як мій батько, котрі голосували на трасах. Вони поспішали додому побачитися зі своїми сім’ями. Та для мого батька радість зустрічі з рідними була затьмарена горем. Мою бабусю шпиталізували через хворобу нирок. І хоча їй надали необхідну медичну допомогу, для порятунку потрібне було негайне переливання крові. Інакше, як повідомив лікар, їй не вдасться дожити і до ранку. Переливання було під загрозою, оскільки в бабусі була рідкісна група крові — III,

dvaslova.com №6 (22) червень 2011

Вибір

ввійде в будинок — ані ти, ні хто-небудь інший, — хто запитав би про тебе, як це бувало раніше. Вона тихо сидітиме, стиснувши губи, і згадуватиме все, що могла б зробити для тебе доброго, але не зробила, що жодного разу не подякувала тобі за те, що ти взяв її за дружину, що ти був хорошим чоловіком. Невисловлені слова любові каменем ляжуть на її серце, стиснувши подих, потягнуть її вниз. Вона проклинатиме ті хвилини, коли змушувала тебе чекати, тому що тепер кожну хвилину сприйматиме як тисячу зниклих... Її розум потьмарився, вона розмовлятиме зі стільцем і столом, адже в неї більше немає нікого, кому вона могла б вилити свою душу. Потім вона не захоче вставати з ліжка: на-

буде поруч?! Стілець у кімнаті, на якому вона сиділа, пальто на вішаку, яке вона носила, навіть табличка на дверях, яку вона чистила щоп’ятниці, кожна сорочка, яку візьму з шафи і яку випрасувала дружина, лава в церкві, де ми разом молилися... Як я перенесу все це? Я втрачу розум від думки, що все втрачено. Як багато ніжних слів я не висловив, як багато доброго не зробив! Навіщо я читав газету замість того, щоб розмовляти з нею, дивитися на неї, адже вона була такою гарною?! Я так любив її, але впродовж останніх років зовсім не говорив їй про це! Чому я жодного разу не сказав їй: «Спасибі, що ти є, спасибі, що вийшла за мене заміж, спасибі, що можу любититебе так само, як

Тепер я знаю, що слова «моя дружина», які ми, не замислюючись, вимовляємо впродовж життя, найпрекрасніші будь-якою мовою

належало б вам обом, тому, хто залишився живим, завжди буде болючіше, ніж померлому. Ти не віриш мені? Подумай, як виглядатиме життя твоєї дружини. Її серце розбите. Різниця лише в тому, що їй доведеться жити далі, й усі турботи, які ви раніше несли разом, ляжуть на її тендітні плечі. Її важке життя стане тягарем, коли тебе не буде поруч. Вона буде, як сліпа, спотикатися об кожен камінь, який ти більше не зможеш прибрати з її шляху. Ніхто не осушить їй сльози, спогади мучитимуть її при кожній пісні, під час кожної прогулянки. На-

віть вигляд твоєї ложки буде ранити її, коли вона накриватиме стіл для себе. Вона буде самотньою, ваші друзі покинуть її, оскільки ті, хто дружить із подружньою парою, зазвичай не знають, як поводитися з половиною. Вони виправдовуватимуться, шукаючи поважні причини, щоб не відвідати її. У святкові дні вони, можливо, ще побажають їй добре відсвяткувати, не замислюючись над тим, як їй від цього боляче. Твоя дружина самотньо сидітиме на стільці й постійно дивитиметься на цокаючий годинник, але ніхто не

віщо — адже її ніхто не чекає, ніхто! Скажи, ти дійсно хочеш добровільно завдати їй такого горя? Я схопив смерть за руку. «Ні! — крикнув я. — Вона не повинна жити так. Я люблю її більше, ніж себе. Нехай я залишуся жити в такому горі та нещасті, візьми її в спокійній смерті. Вона спить нагорі, вона дуже втомлена. Понеси її обережно, не буди її. Нехай вона відкриє очі тільки тоді, коли опиниться у славі Божій. Не дай їй прокинутися раніше, бо вона переживатиме: чи впораюся я без неї». Смерть кивнула мені на знак обіцянки, потім встала і попрямувала до сходів, що ведуть на верхній поверх. «Ні! — вигукнув я. — Залиш мені її! Або візьми мене! Я не переживу цього: не чути більше її голосу, її кроків у будинку, легкого дзвону посуду, коли вона накриває стіл для сніданку... Я не зможу сидіти за столом один, не зможу лежати в ліжку, не чуючи її дихання. Хіба буде ще радість у цьому світі, якщо її не

у день весілля?» Я ніколи не дякував їй за те, що вона дарує мені своє життя, за її терпіння, яким вона обеззброювала моє нетерпіння, за погляд, яким вона завжди дивилася на мене, — за цю посмішку з глибини її серця. Тепер я знаю, що слова «моя дружина», які ми, не замислюючись, вимовляємо впродовж життя, найпрекрасніші будь-якою мовою. Пусти мене ще раз до неї, перш ніж забереш у мене, дай мені ще три дні, лише тиждень, щоби надолужити все, що я упустив...» Раптом смерть відійшла від сходів, що ведуть нагору, і підійшла до вхідних дверей. «Я побачила у моїй книзі, що помилилася номером будинку, — сказала вона. — Ви записані в мене тільки через кілька сторінок... Вибачай, друже. І моя порада: використовуйте час доти, доки я знову прийду. Коли прийду, то вже не зможу дати вам трьох днів і навіть трьох хвилин, аби надолужити все те, що ви втратили за тридцять років». Андрій Якубін

ром. Мій батько продовжував щось говорити, коли його попутник дістав із-за пазухи солдатський медальйон і простягнув йому подивитися. На медальйоні було зазначено «група крові III (-)». Через кілька секунд машина батька вже мчала назад до лікарні. Моя бабуся видужала

і прожила ще 47 років. Ніхто в нашій родині так і не дізнався імені того солдата. А батько досі роздумує, чи був це звичайний рядовий, чи ангел у військовій формі. Іноді ми навіть не підозрюємо про те, як Господь може надприродно діяти в нашому житті. proboga.com

Ангел

з негативним резусом. Наприкінці сорокових іще не існувало банку крові, та й не було спеціальної служби доставки. Усі члени нашої родини здали кров для визначення групи, але, на жаль, потрібної ні в кого не виявилося. Надії не було — бабуся доживала останні години. Батько зі сльозами на очах їхав із лікарні по родичів, аби ті могли попрощатися зі своєю матір’ю. Коли батько виїхав на трасу, то побачив голосуючого солдата. Вбитому горем йому хо-

тілося проскочити повз, однак щось усередині змусило його натиснути на гальма і запросити незнайомця в машину. Якийсь час вони їхали мовчки. Однак вояк, помітивши в очах мого батька сльози, поцікавився, що трапилося. Батькові клубок до горла підступив, а через мить він розповів незнайомцеві про хворобу матері, сказав про необхідне переливання крові та безуспішні спроби знайти донора з III групою крові та негативним резус-факто-

dvaslova.com №6 (22) червень 2011

Чи існують біблійні підстави для розлучення?

Старому Завіті чоловікові дозволялося давати розлучення своїй дружині (Повтор. 24: 1-4). Пізніше, коли Ісуса Христа запитали про розлучення, Він відповів: «Покине тому чоловік батька й матір, і пристане до дружини своєї, і стануть обоє вони одним тілом, тому то немає вже двох, але одне тіло. Тож, що Бог спарував, людина нехай не розлучує!» Вони кажуть Йому: «А чому ж Мойсей заповів дати листа розводового, та й відпускати?» Він говорить до них: «То за ваше жорстокосердя дозволив Мойсей відпускати дружин ваших, спочатку ж так не було. А Я вам кажу: хто дружину відпустить свою не з причини перелюбу й одружиться з іншою, той чинить перелюб. І хто одружиться з розведеною, той чинить перелюб» (Мф. 19:5-9). Отже, розлучення не є Божою волею. «А тим, що побралися, наказую не я, а Господь: нехай не розлуча-

ється дружина зі своїм чоловіком! А коли ж і розлучиться, нехай зостається незаміжня, або з чоловіком своїм нехай помириться, і не відпускати чоловікові дружини!» (1 Кор.7: 10 -11). Проте Біблія дозволяє розлучення (хоча і не велить категорично це робити) в разі подружньої невірності (перелюбу). Зрада, що мала місце, вже порушила сімейний союз, тому розлучення в цьому випадку є формальним визнанням факту, який відбувся. «А Я вам кажу: хто дружину відпустить свою не з причини перелюбу й одружиться з іншою, той чинить перелюб. І хто одружиться з розведеною, той чинить перелюб» (Мф. 19:5-9). Апостол Павло уточнює: якщо невіруючий чоловік залишив віруючого, то тільки в цьому випадку останній не пов’язаний узами шлюбу і може вступати в повторний шлюб. «А як хоче невіруючий розлучитися, нехай розлучиться, не

неволиться брат чи сестра в такім разі, бо покликав нас Бог до миру» (1 Кор. 7:15). Із контексту зрозуміло, що причина розлучення полягає в неможливості щасливого сімейного життя віруючої в Господа людини і невіруючої — у них зовсім протилежні погляди на життя. Тільки в такому випадку віруючий може вступати в повторний шлюб. У всіх інших випадках розлучення не дозволяється. Розлучення. Коли примирення вже неможливе Якщо ваш колишній чоловік (дружина) вступили в новий шлюб або категорично відмовляються повертатися до вас, благословіть його (її) і не змушуйте робити це. Просіть Бога допомогти вам подолати спокусу ненавидіти чоловіка (дружину) або інших людей, які брали участь у конфлікті, щоб не стати жертвою гіркоти, образи і бажання помститися. Слово Боже вчить нас прощати.

5 Хочу знати

«Хто говорить, що він перебуває у світлі, але ненавидить брата свого, той у темряві досі. А хто любить брата свого, той перебуває у світлі, і в ньому спотикання немає. Хто ж ненавидить брата свого, перебуває той у темряві й ходить у темряві, і не знає, куди він іде, бо темрява очі йому осліпила» (1 Ів. 2:9-11). Сповідайте свій гріх і просіть Бога також пробачити вашого колишнього чоловіка (дружину) і будь-яку іншу людину, яка, можливо, пов’язана з розлученням, за той біль, що його вони вам завдали. Просіть Господа, щоб дав вам свою любов до них. Дякуйте Богові за те, що дає вам цю любов. Бог бажає, щоб ваше фізичне, емоційне і духовне здоров’я було відновлено. Коли ви благословляєте тих, хто зі зневагою або жорстоко поводиться з вами, Бог благословляє вас. «…бо Я шаную тих, хто шанує Мене, а ті, хто зневажає Мене, будуть зневажені!» (1 Цар. 2:30).

Прийміть кращий план від Господа для вашого життя. Почніть нове життя зі свого перетворення. Щоб уникнути помилок надалі, почніть більше часу присвячувати спілкуванню з Богом, моліться до Нього, читайте Його Слово, спілкуйтеся з іншими християнами. Не вирушайте на пошуки позбавлення від самотності й образи хибною гріховною дорогою. «Тож благаю вас, браття, через Боже милосердя, повіддавайте ваші тіла на жертву живу, святу, приємну Богові, як розумну службу вашу» (Рим. 12:1). Лінія Життя

тобі взаємністю, чи захочеш віддавати їй свою любов? І нарешті, якщо ти будеш упевнений, що в «цьому» місті не знайдеться людини, яка захоче дізнатися про Христа, чи підеш туди, щоб розповісти про Нього? Я, напевно, не пішла б. І що тут сказати? Ми з вами лише люди. Нам здається, що немає сенсу вчитися в інституті, якщо в підсумку не отримаємо диплом. Якщо не зможемо перемогти, навіщо брати участь в олімпіадах? Та й служити навіщо, якщо ніхто цього не помічає і не цінує. Який усе-таки мудрий наш Бог! Він як ніхто знає і розуміє важливість самого процесу. Творіння Землі Бог перетворив на шестиденний процес, перебування Ісуса в образі людини – на 33-річний, а піст, який передував Його розп’яттю, – на сорокаденний, виснажливий, болісний процес. Хіба не міг Він обійтися однією миттю? Премудрий Бог вчить нас тому, який важливий сам шлях, що веде до кінцевого пункту призначення. Який Він милостивий у тому, що часом зберігає в таємниці результат! Адже не камінь, що його я зрушила, робить мене сильнішою, а той час, впродовж якого штовхала, не диплом робить розумнішою, а сили і терпіння, які я докладала, щоб його отримати, не посада робить мене професіоналом, а досвід, завдяки якому її заслужила, і навіть смачний торт не зробить мене неперевершеною господинею, а тільки ті численні зіпсовані торти, завдяки яким я навчилася пекти! Так і у відносинах із людьми. Я з легкістю більше віддаватиму, адже, коли декілька разів віддам зі скрипучим серцем, врешті навчуся по-справжньому любити, практикуватиму любов на тих, хто її відкидає. І навіть не Небесний Дім дасть мені можливість називатися донькою Божою, а щоденні стосунки з Ісусом на цій

землі, дадуть змогу бути з Ним і на небі в ролі Його дитини. Ми ніколи не зможемо зрозуміти шляхів Божих, адже вони не наші, ми не зможемо до кінця все передбачити і продумати, це не в нашій владі, і навіть результат – це плід не наших старань, а всього лише Божої милості. По суті, для нас із вами важливий процес, це наша частина, це те, до чого ми покликані, те мале, що можемо зробити. А про плоди піклуватиметься Бог. Іноді Він дасть їх безліч, іноді вони будуть непомітні, але нехай нас це не турбує. Це не в нашій компетенції. Бог дав нам завдання, Він запустив механізм, дав необхідну сировину, немов садівник, який забезпечив садом, ґрунтом і насінням своїх працівників. І наша справа, просто сіяти... Водночас ми навіть не знатимемо, що вирощуємо, і тоді занепокоєння може охопити нас, але пам’ятай: якщо садівник дав саме це сім’я посадити, саме на цій землі, саме в цю погоду, а що головне – саме тобі, отже, врожай перевершуватиме всі твої очікування. Хоча часом садівникові важлива не сама рослина, що її садить працівник, а те, як вплине посадка на того, хто трудиться. Ти розумієш? Іноді результат полягає в тобі самому. Хочу просто сказати, що навіть коли тобі хочеться опустити руки, не поспішай, саме час підняти їх вище, можливо, в молитві. Адже Бог і тим ще унікальний, що, будучи нашим Творцем, дуже розуміє наші переживання та слабкості, і якщо вже так важко, закрий вуха для того, хто вважатиме твою працю марною, і зверни свій погляд на Того, Хто дав тобі це завдання. Повір, Він тебе не розчарує. А, можливо, навіть покаже «велике та незрозуміле, чого ти не знаєш...» (Єремії 33:3). Джо Баер

Якщо у вас виникають запитання чи ви шукаєте допомоги у вирішенні складних сімейних ситуацій, пишіть нам на адресу: м. Львів, АС 407, індекс 79053, або на наш е-мейл: gazeta@dvaslova.com. Нехай благословить вас Господь!

Думка у конверті

«Продовжуй штовхати...»

«О

дного разу Бог довірив своєму служителю роботу. Господь показав чоловікові величезний камінь перед його будинком і сказав, що завданням людини буде штовхати цей камінь із усіх сил. І цей чоловік робив це день у день – від сходу сонця до заходу, впродовж багатьох років. Його плечі безпосередньо торкалися цього холодного каменя, який не рушив із місця, коли чоловік штовхав його протягом багатьох років. Кожен день чоловік повертався додому втомленим, знеможеним, із почуттям, наче день минув даремно. Сатана зауважив, що цей чоловік пригнічений, і вирішив внести свою лепту. Він посіяв у розумі людини негативні думки: «Ти вже так давно штовхаєш цей камінь, а він узагалі не зрушив із місця. Навіщо так себе вбиваєш? Ти ніколи не зрушиш його з місця». Таким чином, він нав’язав чоловікові, що його завдання нездійсненне, і він – невдаха. Ці думки відбили бажання продовжувати доручену Богом роботу. «Навіщо так напружуватися? – думав чоловік, – я працював так тяжко, а результату не видно, краще не перепрацьовуватиму, штовхатиму потихеньку». І так він планував робити, але одного разу вирішив помолитися і розповісти Всевишньому про свої переживання. Він сказав: «Боже, я довго й старанно служив Тобі, я вкладав усі свої зусилля, щоб виконувати завдання, яке Ти мені дав. Досі, хоча минуло стільки часу, я не зрушив цей камінь навіть на поло-

вину міліметра. Що я роблю не так? Чому в мене не виходить?» Тоді Бог відповів йому з розумінням і співчуттям: «Друже мій, коли Я просив, щоб ти Мені служив, ти погодився. Я сказав, щоб ти штовхав камінь щосили, і ти це робив. Я ніколи не говорив, що чекаю від тебе того, щоб ти зрушив його з місця. А зараз ти приходиш до Мене знесиленим, думаючи, що підвів Мене. Але чи справді це так? Подивися на себе. Твої плечі стали сильними і натренованими, твоє тіло і руки стали міцнішими, а твої ноги стали витривалішими і м’язистими. Завдяки постійним зусиллям ти став сильнішим, твої можливості сьогодні набагато перевершують ті, які були до того, як ти почав роботу. Так, ти дійсно не зрушив цей камінь із місця, але Я чекав від тебе слухняності, віри та сподівання на Мене. І ти це робив. І Я зараз зрушу цей камінь із місця». Дивовижна думка! Як часто, ми беремося за будь-яку справу, докладаємо якомога більше зусиль, терпіння, старання. Далі ... результату, якого очікували, не бачимо. І тоді приходить спокуса подумати, що все, що ми робимо, марно, що наші зусилля марні!

У такі хвилини так хочеться все кинути. Це стосується не тільки роботи чи виконання певного завдання, те саме відбувається й з відносинами. Ми стукаємо, наполегливо домагаємося розуміння або просто взаємної поваги. Але дуже часто зіштовхуємося з байдужими, трохи зухвалими серцями. Іноді найбільш наполегливим і стійким вдається розтопити таке, здавалося б, непіддатливе серце! І тоді вони святкують перемогу і розуміють, що все було не марно! Вони побачили плоди! Людині завжди важливо бачити результат. Але як би нам того не хотілося, ми не завжди можемо побачити очікуване. Що ж тут сказати? Може, час, сили, ресурси було витрачено даремно? Можливо, гра не вартувала свічок? Що важливо: процес або ж тільки результат? Цікаво, якщо тобі сказати, що камінь «цей», скільки його не рухай – із місця не зрушиться, ти все одно продовжуватимеш штовхати? Якщо сказати, що страва, яку ти вирішив приготувати, – згорить, ти й далі працюватимеш над нею? Якщо ти точно знатимеш, що «ця» людина ніколи не відповість

dvaslova.com №6 (22) червень 2011

Душевні справи

Міфи про прощення

«П

робачити? Після всього, що було?! Ніколи!» Подібні фрази доводиться чути доволі часто. Хоча прощення всі розуміють по-різному. Хтось вважає це неприпустимою слабкістю. Хтось, «прощаючи», намагається назавжди стерти образ кривдника зі своєї пам’яті, щоби не турбувати рану. А хтось розглядає прощення як послугу. Ось деякі міфи про прощення.

Але кому потрібне життя, отруєне переживаннями? В душу, переповнену образами, не зможуть увійти ні нові друзі, ні нова любов, ані нові радості. Не зійшлися дві долі? Не склалися стосунки? Постарайтеся не шукати винуватих, а краще візьміть із ситуації урок і йдіть далі. Потрібно навчитися приймати будь-яку ситуацію. Дякувати Богові за те, що відкрив вам очі, навчив краще розбиратися в людях, а ще спонукав поміркувати над тим, чи не чините так само з іншими людьми.

Міф перший: час лікує будь-яку рану. Час – найкращий лікар. Скільки разів ця фраза звучала як розрада! Справді, з часом колишні образи втрачають гостроту. Але цілющі властивості часу перебільшувати не варто. Він непогано впорається з дрібними образами. Але обман, зрада ранять душу надовго. Знову ж таки, час лише допомагає забути, та не пробачити образу. Міф другий: пробачити – означає викреслити з пам’яті. Цей міф активно проштовхують ті, хто вірить: варто дати розуму команду – і він, як за помахом чарівної палички, зітре з пам’яті неприємну подію або людину. Раз – і готово! Це самообман, не більше. Коли Оксана розійшлася зі своїм хлопцем, то вирішила назавжди викреслити його зі свого життя, забути, поставити велику і жирну крапку. Вона рішуче позбулася всього, що

могло нагадувати про нього: фотографій, листів, речей, подарунків. У якийсь момент їй здалося, що забути його вдалося. Біль ущух. Але раптом побачила його з іншою дівчиною – і старі образи спалахнули з новою силою. Її спроби забути і порвати з минулим зруйнувалися в одну мить. Ми надто наївні, якщо намагаємося контролювати свою пам’ять. Є такий психологічний прийом: аби змусити людину думати про червоне велике яблуко, треба їй сказати: «Не думай про велике червоне яблуко!» І їй уже не втекти від цього образу. Щоправда, пам’ять може «вдати», що підкорилася нашим командам. До першого «зручного» випадку. На жаль, в цьому вона зовсім не схожа на «пам’ять» комп’ютера, звідки будь-яку інформацію безповоротно можна видалити лише кількома клацаннями миші. Ні,

вона радше нагадує списаний чорнилом аркуш, який уже не буде чистим. Єдине, що можна вдіяти, – переглянути написане і спробувати поглянути на ситуацію по-іншому. Пам’ятаєте, як у пісні: «Якщо наречена йде до іншого, то не відомо, кому пощастило». Міф третій: прощати можна дрібниці, зраду не пробачають. Дійсно, зраду та підлість пробачити значно складніше, ніж дрібні образи. Адже від цього страждає не тільки почуття власної гідності, підривається віра в себе: людина починає комплексувати: якщо з нею так вчинили, отже, щось не так. Тим паче, якщо серед зрадників – товариш, родич або кохана людина. Від цього ніхто не застрахований. Навіть у Господа були зрадники та відступники.

Міф четвертий: не можна робити перший крок, інакше кривдник нічому не навчиться. Іншими словами, якщо прощати направо і наліво, люди сприйматимуть це як належне й не усвідомлять своєї провини. Парадокс полягає в тому, що безумовне прощення може впливати на людей значно сильніше, ніж будь-які спроби зіграти на почутті провини. Прощати – не означає сидіти та чекати, поки кривдник прийде і попросить пробачення. Це – рішення самому зробити перший крок назустріч, звільняючи винуватого від тяжкості заподіяного вам зла. Прощення – акт волі, а не почуттів. Почуття завжди будуть проти цього кроку, вони – союзники вашого приниженого й ображеного «я». Зробити крок назустріч і пробачити буде простіше, якщо поставити себе на місце скривдника, постаратися зрозуміти, що він думав і відчував у момент

У чому сенс життя?

явіть собі молоток. Він призначений для забивання цвяхів. Саме для цього його і придумали. А тепер уявіть, що цей молоток ніколи не використовують. Він просто лежить собі в коробці для інструментів. Сам же молоток абсолютно не переймався своєю непотрібністю. А тепер уявіть собі той самий молоток, лише з душею і розвиненою самосвідомістю. Дні минають, а він так і спочиває собі в коробці без діла. Йому якось ніяково від цього, але він ніяк не може зрозуміти, що не так. Чогось бракує в його житті, проте він не знає, чого саме. І ось одного разу хтось витягує його з коробки і використовує, щоб наламати дров для каміна. Молоток сам не свій від радості. Його тримають, ним

працюють, обламують гілки, молотку це подобається. Наприкінці дня, однак, він усе ще відчуває себе незадоволеним. Бити по гілках було класно, але цього недостатньо для почуття повноти. Чогось усе ще бракує. У наступні дні його використовують набагато частіше. З його допомогою зібрали шафу для посуду, прилаштували ніжку кухонному столу, розламали старі книжкові полиці. І знову він незадоволений. Він хоче, щоб його використовували по максимуму. Молоток розуміє, що всього того, що він робив досі, просто недостатньо для відчуття повноти життя. Крім того, він вірить, що існує рішення його проблеми порожнечі та незадоволеності. І ось одного разу хтось використав його для забивання цвяха. Немов світло запа-

лилося в темряві для молотка. Нарешті він зрозумів, для чого його створено. Він призначений для забивання цвяхів. Усі інші враження від робіт, в яких його використовували, просто блякнуть порівняно з досвідом забивання цвяхів. Тепер він знає, що його душа шукала весь цей час. Ми створені за подобою Божою, щоби бути у взаєминах із Богом. Тільки взаємини з Богом можуть принести в нашу душу абсолютне задоволення. До тих пір, поки ми не пізнаємо Бога, можемо отримати багатий життєвий досвід, але ніколи так і не «вдаримо по цвяху». Ми можемо зробити багато всіляких добрих і благородних справ, але жодне з них не є тим основним, для чого нас було створено. Августин якось сказав: «Ти [Боже] створив нас для

Себе, і неспокійне серце наше, поки не заспокоїться в Тобі». Взаємовідносини з Богом - це єдине, що заспокоїть нашу тривожну душу. Ісус Христос сказав: «Я – хліб життя. Хто до Мене приходить, – не голодуватиме він, а хто вірує в Мене, – ніколи не прагнутиме» (Івана 6:35). Поки не прийдемо до Бога, ми ніколи не зможемо вгамувати свій душевний голод, свою спрагу до кінця. Ми намагаємося «їсти» та «пити» все, що можливо, щоб вгамувати голод і спрагу, але вона не зникає. Ми, як оцей молоток, не розуміємо, що може забрати з життя порожнечу, незадоволення. Навіть перебуваючи у фашистському концтаборі Корі Тен Бум знаходила спокій і задоволення у Бозі: «Основою нашого щастя було усвідомлення того, що ми знали

конфлікту, порівняти його думки і почуття з власними. Дуже часто відчуття збігаються. Ця схожість відчуттів і дасть підставу для прощення. Зрештою, сьогодні пробачив я, завтра пробачать мені. Ось на таких взаємних учинках і будується гармонійне життя. Міф п’ятий: не можна прощати безкінечно. Пам’ятаєте: «Першого разу прощають, а удруге...»? Подібна «дитяча» омана була властива навіть апостолу Петру: «Петро приступив тоді та запитав Його: «Господи! – скільки разів брат мій може згрішити проти мене, а я маю прощати йому? Чи до семи разів?» Ісус промовив до нього: «Не кажу тобі – до семи разів, але аж до семидесяти разів по семи!» (Матв. 18: 21-22) Тим самим Господь «не виправдав» надій свого учня, відсунувши «ліміт прощення» майже до нескінченності. Крім цього, Ісус навчив нас нового типу відносин, які формувалися б не на злопам’ятності, а на фундаменті взаємного та безумовного прощення. Тим паче, що тільки таке (!), справжнє прощення відкриває кожному з нас шлях до Божого прощення і свободи: «Бо як людям ви простите прогріхи їхні, то простить і вам ваш Небесний Отець». (Матв. 6:14) Тетяна Волонтирцева, газета «Для тебе»

Відверто

Христа, наше життя було сховане в Ньому. Ми могли мати віру в Божу любов... нашу Скалу, яка міцніша і сильніша за будь-яку пітьму». Зазвичай, якщо ми живемо без Бога, то намагаємося знайти задоволення в чомусь іншому, от тільки ніколи не приходимо до моменту насичення, тому що цього «іншого» ніколи не буває достатньо. Наше найпотаємніше бажання – прагнення до пізнання Бога, до взаємин із трансцендентною особистістю. Чому? Бо такими ми були створені. Ви вже вдарили по цвяху? mirstudentov.com

dvaslova.com №6 (22) червень 2011

Продовження

найома ситуація, чи не так? Хто з нас не відчував цього? Ніжне почуття охоплює і несе в невідомому напрямку, і ти забуваєш про все, крім тієї єдиної людини, яка розбудила в тобі це прекрасне і незрозуміле відчуття. Навіть мудрий Соломон, визнаючи свою некомпетентність у цьому питанні, писав, що йому зрозумілі багато шляхів на цій землі, але незрозумілими залишаються «дорога орлина в повітрі, дорога зміїна на скелі, корабельна дорога посеред моря і дорога мужчини при дівчині!» (Прип. 30:19). Закохавшись, ми дивним чином змінюємося. Клайв Льюіс у своїй книзі «Любов» пише, що це почуття «одним махом долає міцну стіну нашого самолюбства; вчить бути жертовним; особисте щастя відкидається убік як щось неважливе, а інтереси любові запанують у самому серці нашого єства». Але, як не дивно, дивне почуття, що змушує письменників, композиторів і художників творити шедеври, прославлені у віках, насправді може виявитися ні чим іншим, як скороминущим сплеском емоцій. Навіть якщо вам здається, що по-справжньому любите людину, перш ніж побратися, ваші почуття потребують ретельної перевірки. Чому? Та тому, що любов і закоханість – це різні поняття, вони відмінні один від одного, як справжня картина від репродукції. Як копія може дати нам перше уявлення про зміст і масштаб полотна, так закоханість допомагає зрозуміти, що таке любов. Але закоханість не може замінити справжньої любові. «Закохуючись, люди щоразу твердо переконані, що цього разу прийшла справжня любов. Тому вони віддають увесь свій час і сили цим взаєминам, а потім виявляється, що в міру того, як перший приплив романтичних почуттів слабшає, «любов» минає», – написав у книзі «Дорога любові» Джойс Хаґґет. А як щодо кількості розлучень? Адже спочатку всі пари були без пам’яті закохані одне в одного! Як писав Альбероні: «Закоханість не може тривати вічно. Незвичайне завжди є сусідом повсякденному і, врештірешт, перетворюється на повсякденне». Які ж відмінності існують між любов’ю і закоханістю? Почнімо з першої: «Закоханість виникає з дрібниць, які нічого не означають, як-от манера рухатися чи сміятися. Ці дрібниці й «заводять» вас». Часом вам і самим складно пояснити, чому вам подобається та чи інша людина. Дівчина може сказати про хлопця що-небудь на зразок: «Він такий прикольний». Але ж для сімейного життя цього замало! Любов уважно перевіряє на сумісність характер, життєві цінності та спільні інтереси. Олександр та Інна видавалися ідеальною парою, якби не одне «але». Інна мріяла про стабільність у затишному краси-

Сім’я

Любов неочікувано нагряне

вому будинку, постійну роботу. Олександр був місіонером, що передбачало переїзди, цікаве, але не дуже спокійне життя. Молоді люди при зустрічах намагалися уникати обговорення цієї теми, але напруження між ними зростало. Сашко прийняв важке для себе рішення — порвати стосунки з Інною, незважаючи на прихильність до неї. Крізь емоції та почуття йому вдалося побачити проблему, яка з’явилася б після їхнього весілля. У них були різні цінності, що в спільному житті неодмінно призвели б до значно страшнішої розлуки. Наступна відмінність любові та закоханості стосується ставлення до сексуальної близькості. Закоханість ґрунтується на фізичних відчуттях… Справжня ж любов враховує не тільки фізичний потяг, але й інші чинники. Одна молода пара прийшла до пастора церкви та заявила про своє бажання взяти шлюб. «Ви впевнені у своїх почуттях?» – запитав служитель молодих людей. Почувши потік найсміливіших запевнень в істинності їхньої любові, він запропонував пройти перевірку. Пастор посадив їх на різні кінці довгої лави, що стояла в центрі церкви. «Я дозволяю вам призначати побачення тільки на цій лаві, протягом тижня, щодня по дві години. Але ви не повинні залишати своїх місць і торкатися одне до одного». Випробування почалося. Перші два дні вони весело балакали, сміялися і жартівливо намагалися дотягнутися одне до одного. Наступного дня теми для розмови почали вичерпуватися вже в першу годину побачення. Вони не звикли спілкуватися без дотиків. До четверга молода пара посварилася. У п’ятницю довелося втрутитися пастору. В суботу вони проговорили понад дві години. У неділю закохані сиділи до самої ночі. Вони дізналися одне про одного багато нового та цікавого. До тих пір фізичне спілкування перешкоджало спілкуванню духовному.

Після цього пастор сказав їм: «Тепер я впевнений, що ваші почуття засновані не на сексуальних бажаннях, а на взаємній єдності. Я поєдную вас». Закоханість руйнівна й паралізує волю, примушуючи нас забувати життєві реалії. Вона вражає всіх, від школяра-відмінника, який із незрозумілих

луки і безболісно вмирає. Любов надійна, як маяк. «Любити, – сказав одного разу Ж. Ануй, – означає невпинно боротися з тисячами перешкод у нас самих і навколо нас». Одна з цих перешкод – відстань. Любові розлука не загрожує. У любові ти можеш покластися на кохану людину, де би ти не був. Закоханість – егоїстична. Якщо закохані йдуть на жертви, то тільки щоб домогтися більшого. Закоханість ніколи не піде проти особистих інтересів. Для любові немає значення обсяг жертви, їй не важливо, що обидвоє – він і вона – працюють допізна, що хтось додав у суп занадто багато солі, або хтось більше часу проводить із дитиною, а хтось менше. Любов зацікавлена в тому, щоб обидвоє були задоволені одне одним. З’єднуючись у любові, чоловік і жінка створюють у самих собі

Закоханість помирає раптово. Через роки рідко хто з нас пригадає всіх тих, у кого був закоханий. Але ми завжди пам’ятаємо тих, кого любили. для батьків причин починає гірше вчитися, до молодого служителя церкви, який раптом не може зв’язати за кафедрою і двох слів. «А якщо мене відкинуть?» — мучиться сумнівами закоханий. Звідси випливає депресія, занижена самооцінка, тривожне почуття ревнощів і страх виявитися непотрібним. Справжня ж любов, навпаки, виявляє все краще, сприяє особистісному зростанню, появі самоповаги та нових цілей у житті. Іван, розкриваючи тему любові, писав, що вона спонукає людину робити приємне та вгодне для Бога і змінює наші взаємини з людьми. Усім відомо, що закоханість змушує ідеалізувати свого партнера, затуляючи від вас усі його недоліки. Якось я запитав свою подругу: «А змогла б ти назвати три недоліки свого хлопця?» Трохи подумавши, вона відповіла: «Мені здається, немає. Я, звичайно ж, розумію, що недоліки є у всіх людей і він – не виняток, але, зізнаюся чесно, я не помічала їх». Квінтіліан колись мудро зауважив: «Закохані не можуть судити про красу коханих». А ось перевага справжньої любові в тому, що вона бачить не лише прекрасні якості, але й ті, що залишають бажати кращого. Закоханість не може жити далеко від обожнюваного об’єкта. Закоханість зазвичай не витримує навіть короткої роз-

щось нове, два людських «я» стають одним «ми», дві мети перетворюються на одну. Для закоханості нічого не означає розірвати старі відносини і відразу ж завести нові. Пам’ятаєте любов Ольги до Ленського? Мой бедный Ленский! – изнывая, Недолго плакала она (Ольга), Увы! Невеста молодая Своей печали неверна. Другой увлек ее вниманье, Другой успел ее страданье Любовной лестью усыпить... Любов іде з життя повільно й болісно. Щоб душевні рани загоїлися і з’явилася можливість любити знову, має пройти багато часу. Відносини двох закоханих, навіть тривалі, залишаються майже без змін. Ви зустрічаєтеся, гуляєте, їздите в поїздки. Проте не впускаєте нікого у своє серце. Мені не раз доводилося чути від своїх друзів: «Наші з нею стосунки зайшли в глухий кут. Нам стає нудно на побаченні, немов на зустрічі незнайомих людей». Такі наслідки закоханості: минає час, і кохана людина стає нудною. Любов поглиблює почуття впродовж розвитку загальних життєвих інтересів, відносини оновлюються з кожним днем. Любов дуже допитлива. За своєю природою вона сприяє зближенню двох людей і взаємній єдності між ними. Стендаль писав: «Люблячий чоловік бачить ко-

хану жінку на лінії горизонту всіх пейзажів, які трапляються на його шляху, і коли він їде за сто миль із метою побачити її на одну мить, кожне дерево, кожна скеля кажуть йому про неї і повідомляють що-небудь нове». Закоханість помирає раптово. Через роки рідко хто з нас пригадає всіх тих, у кого був закоханий. Але ми завжди пам’ятаємо тих, кого любили. Павло, описуючи Божу любов до людей, говорить про неї, як про почуття вічне, постійне і незмінне: «Ніколи любов не припиняється!» (1 Кор. 13:8). Закоханий схильний експлуатувати об’єкт своєї «любові». Жінка за своєю природою завжди хоче бути єдиною і незамінною в житті коханого чоловіка, який цінував би і поважав би її. Чоловік шукає таку дружину, яка дбала би про нього, ставилася б до нього як до лідера у сім’ї і була йому цілком відданою. Обидва вони хочуть кохати і бути коханими. Так ось, закохана людина дуже добре знає обов’язки іншого, при цьому ігноруючи свої власні. Любов захищає і піклується про кохану людину. Любов турбується практично про всі сторони вашого життя, від самопочуття до духовного стану. Люблячий чоловік – це дбайливий чоловік, чутливий до найменших змін у характері та настрої дружини. Мабуть, найяскравішим і найдосконалішим прикладом любові у всій її повноті був і залишиться Ісус Христос. Він показав приклад реальної, безумовної любові, прийнявши на себе покарання за наші помилки і гріхи. «Ми з того пізнали любов, що душу Свою Він поклав був за нас. І ми мусимо класти душі за братів!» (1 Ів. 3:16). Хоча Він і був Сином Божим, але не вважав для себе «занадто великим приниженням» стати на час нижче Свого положення. Щоб досягти людини і навчити її думати і чинити правильно, Він сам став людиною, проявивши до людей терпіння та увагу. Він оточує своєю турботою абсолютно все Своє творіння: добрих і злих, хороших і не дуже. Любов Бога до людей є вищим еталоном, на який необхідно рівнятися. Закоханість – це колиска любові, але потрібно прагнути більшого. З усього, що сказано вище, можна зробити висновок: «Любов – це жертовник, а ми на ньому жертви». І лише відносини, засновані на Божих принципах жертовної любові, приведуть до щасливого шлюбу, який принесе насолоду і вам, і тим, хто поруч із вами. Ростислав Бабенко

dvaslova.com №6 (22) червень 2011

Опитування

Що таке образа і яка користь від неї? Віта Гаватюк, м. Хотин

Я рідко ображаюсь, але якщо вже таке трапляється, то лише тоді, коли підло чинять близькі люди, наприклад, лицемірство близької подруги…

Нас читають у Волинській, Запорізькій, Львівській, Рівненській, Черкаській областях та в місті Києві

Віта Якобчук, м. Дубно

Образа – це почуття жалю до себе. Користі від неї немає жодної, вона лише ускладнює наше життя....

Руслана Семчук, м. Броди

Коли тобі роблять боляче, тоді відчуваєш образу на ту чи іншу людину. А користі ніякої... це тільки погіршує стосунки між людьми...

Оксана Пацай, м. Львів

Образа – це емоція, коли зачепили гідність, самооцінку, завдали болю, іноді навіть без причини... Але відповідь іншої людини на цю образу може бути ще гіршою і спровокувати скандал, сварку, тоді ситуація стане ще гіршою. Краще думати, що говориш, і завжди ставити себе на місце іншого або в потрібний момент бути розумнішим і залишити свою думку при собі.

Діана Коваль, м. Львів

Кожного з нас ображають, це додає нам переживань і страждань, та, на мою думку, образа – це гріх, адже вона з’їдає нас із середини, віддаляє від Бога, через неї ми втрачаємо зв’язок із Ним... треба просто пробачити. Якщо ж із певних причин це складно зробити, треба звернутися до Бога – Він очистить серце, знищить усі сліди наших переживань і непотрібних образ і зробить нас міцними в протистоянні цьому.

Іванна Плисюк, м. Тальне

Ноїв потоп

ерхівка і схили гори Арарат (5165 м) покриті снігом і льодовиками. Є багато свідчень очевидців, які бачили залишки ковчега, вмуровані в лід. Великий фактичний матеріал (включно з фотографіями) про ковчег зібрала російська експедиція 1916 року. Проте весь було втрачено під час революції 1917-го. В наш час було здійснено кілька експедицій на Арарат. 1952-го, 1953го і 1955 роках француз Наварра досліджував гору і знайшов шматок майже чорного дерева. 1972 року з американського штучного супутника ЕRTS було зроблено низку фотографій, на одній з яких зафіксовано об’єкт, що схожий на ковчег. Американський дослідник Джон Морріс, починаючи з 1971-го, брав участь у кількох експедиціях на Арарат, які він описав у книжці «Ноев ковчег и погибший мир». Через значні труднощі природ-

Коли людина усвідомлює, що її принижують у її особистій думці, вона ображається. Це може не викликати гострої реакції, образа може залишатися затаєною і поступово зникати або привести не до вибуху гніву, а низки обміркованих різноманітних дій, у тому числі до помсти. Образу переживає і дитина, і дорослий. Цицерон сказав: «Образу заподіює біль, що із працею переносять наймудріші та найкращі люди».

Над випуском працювали: головний редактор: КАРЧА Давид редактор / журналіст: КОЗКА Сусанна

Видавець: Релігійна громада ЦЄХБ. Свідоцтво про державну реєстрацію Серія КВ №17434-6184Р від 21.01.2011 Віддруковано: ПП Купровський В.М., м. Нововолинськ, вул. Грушевського, 19, тел.: (03344) 2-46-58. Друк офсетний, 2 друковані аркуші. Читацька аудиторія: 6 000. Газета виходить з 5 жовтня 2008 року.

ного й організаційного характеру знайти ковчег не вдалось. Арарат чекає на нових дослідників. Описи глобальної катастрофи подібного характеру є в легендах і епосах багатьох народів світу, про що свідчать матеріали численних етнографічних досліджень. Звичайно, подаючи наукові матеріали про Потоп, треба бути обережним, адже наведені дані є непрямими доказами. Проте

Закінчення вони не суперечать ані біблійному опису Потопу, ні основним законам науки про Землю. Висновки з наукових джерел можна сприймати, як імовірну робочу гіпотезу, що дає задовільне тлумачення і біблійних описів, і певних фізичних і біологічних явищ, пов’язаних із Потопом. Водночас слід сказати про те, що низка подій, пов’язаних із Потопом, не піддається вичерпному тлумаченню з позицій сучасної науки. Джон Уіткомб (1973) дав перелік таких подій: 1) план побудови ковчега; 2) збір тварин до ковчега і підтримання їхнього життя в період Потопу; 3) виверження вод із глибин океану; 4) потопні дощі; 5) формування сучасних океанів; 6) утворення сучасних континентів і гірських ланцюгів. Очевидно, ці явища пов’язані з безпосереднім втручанням надприродних сил, тобто Бога. Володимир Малюк

ЗАПРОШУЄМО

Реквізити для благодійних внесків: (обов’язкова примітка «пожертва для газети Два Слова») п/р 2600800013220 ПАТ УСБ м.Львів МФО 325019 ЗКПО 20817163 РГ Церква ЄХБ м.Львів

Адреса редакції: 79053, м. Львів, а/с 407 тел.: (032) 276-34-25; моб.: (097) 20-999-85, gazeta@dvaslova.com, www.dvaslova.com

«Два Слова» – українська християнська газета. Виходить українською мовою щомісяця та розповсюджується через передплату та вроздріб. Матеріали, які публікуються в газеті без посилання, є власністю видавця. Передрук будь-яких текстових чи візуальних матеріалів, надрукованих у газеті, можливий лише з дозволу редакції. При цитуванні посилання на газету «Два Слова» обов’язкове. Редакція веде листування лише на сторінках газети. Отримані рукописи не рецензуються і не повертаються. У разі публікації редакція залишає за собою право редагувати і скорочувати надіслані матеріали, а також право друкувати матеріали в дискусійному порядку. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та іншої інформації несуть автори публікацій. Редакція не завжди поділяє погляди авторів.