Алегорична інтерпретація Пісні Пісень Пісня Пісень - це невеличка книжечка, яка є частиною Святого Письма. Однак ці 117 віршів, що містять 1274 єврейські слова, зіграли і відіграють надзвичайну роль в історії як єврейської, так і християнської цивілізацій. Оріген, один з найбільших знавців Біблії, писав: «Щасливий той, хто розуміє та співає канти Святого Письма, але ще щасливіший той, хто співає та розуміє Пісню Пісень [Гомілія на тему Пісні Пісень, 1,1]. Ця книга дуже виразною мовою описує силу та пристрасть любові між чоловіком та жінкою. Сьогоднішня екзегеза майже повністю трактує цей твір у прямому сенсі як весільну пісню, складену, щоб ще більше догодити молодятам та запрошеним гостям. Джанфранко Равазі пояснює, що алегоричне читання піддається спокусі створити з людини майже ангельську постать. А для біблійного поета «внутрішня відданість також черпає живлення із пристрасті, конкретності, тілесності, еросу та людської природи»1. Однак, не слід забувати, а тим більше відкидати, всю спадщину метафоричної інтерпретації цієї Книги. Кшиштоф Бардскі стверджує: якщо Пісня Пісень визнана частиною Святого Письма, то не може бути відчитана в своєму дослівному значенні. Він навіть пише: «Позбавлення її небуквального виміру може бути рівнозначним позбавленню канонічності» 2 . Уже Григорій Ніський, який жив у IV столітті, говорив: «Відкинути її (алегоричну інтерпретацію), як це подобається деяким, це все одно, що дати людині їсти необроблене збіжжя, неочищені колоски, зернини, невідділені від полови, зерна не змелені на борошно і не підготовлені до споживання належним чином, щоб створити з них хліб. Так само, як необроблене зерно є їжею тварин, а не людей, так само можна сказати, що їжа бездумних, а не розумних людей – це слова Божі, необроблені за допомогою духовних міркувань. І то не тільки зі Старого Заповіту» 3. З ним не погоджувався Теодор Мопсуестський, прихильник Антіохійської екзегези, що намагався тлумачити Книгу лише буквально. Ця спроба привела його до постулату, що Пісню Пісень слід вилучити з канону Священного Письма. І такий підхід став однією з причин його засудження на Константинопольському Соборі 553 року. Історія алегоричної інтерпретації поеми давніша за християнство. Спочатку єврейська традиція побачила в образі Нареченого Бога, а в образі 1
Пор. G. Ravasi, Pieśń nad pieśniami, tłum. K. Stopa, wyd. Salwator, Kraków 2005, s. 7. K. Bardski, Pokarm i napój miłości. Symbolizm w ponaddosłownej interpretacji Biblii w tradycji Kościoła, Warszawa 2004, 79. 3 Grzegorz z Nyssy, Homilie do Pieśni nad Pieśniami, tłum. Marta Przyszychowska, WAM, Kraków, 2007, s. 21. 2
1
Нареченої - Ізраїль. Коли виникла алегорична інтерпретація в християнських колах – невідомо. У Новому Заповіті Пісня Пісень не цитується. Однак на рубежі II та III століть Іполит у Римі написав коментар до цієї Книги, в якому ототожнив Наречену з Церквою, а Нареченого – з Христом. Найбільший вплив зробив коментар Орігена, який розглядав текст у трьох площинах: дослівній та двох духовних – Христос і Церква, а також – душа і Логос. Це породило таке прочитання, про яке можна сказати, що «алегоризація є абсолютно систематичною»4. Ієронім та Августин писатимуть про пісні ангелів, про солодкий запах небесного поклику, що міститься у Книзі. Теодорет Кірський, Григорій Великий, Григорій Ельвірський, Беда Преподобний, спираючись на Іполіта та Орігена, будуть говорити про заклик до королівських палат, що представляє приховані наміри Бога, розум Христа, Церкву чи реальну істину неба. Отож розгляньмо, як вибрані вірші, фрази та слова алегорично розумілися в християнстві, особливо отцями Церкви. Спочатку розглянемо вибрані вірші з першого розділу книги, потім описи Нареченої і Нареченого. Нехай він мене цілує цілунками уст своїх, бо любов твоя понад вино солодша [П.П.1,2 ] Там, де ми сьогодні перекладаємо єврейське «dod» як «кохання», стародавні читали «груди» згідно з грецьким перекладом «mastoi». Груди, зазвичай, трактуються як символ кохання або серця (так вважали Амвросій, Ієронім, Феодорет Кірський, Кассіодор, Григорій Великий). Для Іполита та Амвросія груди є символом закону і благодаті. Св. Тереза від Ісуса, яка вбачала в образі Нареченого Христа, а в образі Нареченої - душу, а особливо душі довірених їй монахинь, пише про цей вірш: «Я визнаю, що вони (вірші) можуть мати багато тлумачень, але душа, яка світиться любов’ю, що її переповнює, не хоче жодного пояснення, вона хоче лише їх повторювати» 5, а також: «Ніхто не заборонить нам говорити ці слова нашому Нареченому, тому що ми прийняли Його за свого Нареченого, коли складали обітниці» 6. Запах пахощів твоїх найзапашніший, розлите миро - твоє ім'я; тому дівчата тебе люблять [П.П. 1,3] Вилита олія (миро) має таємне значення і відноситься до імені Христа. У ньому згадується помазання священиків у Старому Заповіті, 4
Пор. M. Simonetti, Między dosłownością a alegorią, tłum. T. Skibiński, Kraków 2000, 154. Św. Teresa od Jezusa, Rozważania o Pieśni nad Pieśniami, 1,10, tłum. M. SzafrańskaBrandt, wyd. Karmelitów Bosych, Kraków 2017. 6 Tamże, 2,5. 5
2
момент Втілення Сина Божого, або таїнство помазання християн (Амвросій, Євсевій, Ієронім, Григорій Великий). Я чорна, але гарна [П.П. 1,5] Зазвичай термін «чорна» або «темна» є символом чогось негативного. Оріген пояснює, що вона чорна через своє низьке походження, але гарна через віру. Він також бачить можливість ще гіршого стану. Душа грішна і прекрасна одночасно, коли вона практикує покаяння. Однак, якщо ми не каємося, ми подвійно огидні: темні – для минулих гріхів, і огидні – для теперішніх. Амвросій пояснює, що вона чорна через людські вади, а гарна завдяки сакраментальній вірі. Цезарій Арльський і Григорій Великий пишуть, що вона темна від природи гріха, а гарна через благодать. Цезарій Ельвірський та Григорій Ніський пояснюють, що темно – через гріх, а прекрасно – через любов. Теодорет Кірський розуміє це так, що душа темна через служіння створінням замість служіння Творцеві, і темна через запах диких звірів, проте прекрасна з приводу очікування Господа. Беда Преподобний бачить чорноту в суперечливості, а красу – у чесноті. Деякі вважають це певним процесом: душа починає свій розвиток від темряви (Оріген), так само розвивається також і Церква (Амвросій, Ієронім). Скажи мені, о ти, що його моє серце любить, де ти пасеш (твою отару), де ти розташовуєш її опівдні, щоб я безцільно не блукала коло отар твоїх друзів. [П.П.1,7 ] Ієронім розрізняє «південь» сатани та «південь» Христа. Служителі сатани - це єретики. Коли вони проповідують псевдотаємниці: Царство Небесне, утримання, піст, святість, відречення від цього світу, – вони проповідують своєрідне світло, яке Ієронім називає півднем. Але оскільки їхнє світло не є світлом Христа, їхній південь не Христовий, а сатанинський. Григорій Великий зазначає, що подібно можна сказати і про християн (католиків), які не поводяться належним чином. Багато бідних віруючих хочуть чесно жити і звертаються до священників, щоб наслідувати їхній приклад. І як довго священики не будуть вести порядного життя, так само довго в блуді перебуватимуть ті, котрі на них дивляться. Ось чому Церква запитує Христа: «Де ти відпочиваєш опівдні?». Теодорет Кірський вказує, що південь символізує яскраве, міцне світло Христа, але з ростом цього світла зростають і ті, хто проти цього світла. Так само, як існували пророки і лжепророки, апостоли і лжеапостоли, так само є Христос і фальшиві месії. Наречена просить у цьому вірші не піддатись омані і не йти за фальшивими пастирями та 3
отарами. Теодорет навіть уточнює, що мова йде про людей, які думають як єретики: Арій, Євномій, Марсіон, Валентин, Мані та Монтанус. Немов лошиця в колісницях фараона, ти в мене, моя люба! [П.П.1,9 ] На думку Орігена, зображення колісниці фараона символізує душі, які перебувають у полоні духовного фараона та духовного зла. Злі духи атакують спокусами (як фараон колісницею) всю Церкву та окремих віруючих. Григорій Ельвірський бачить в колісниці фараона символ поганських народів, які ще не увірували в Христа. Ці народи перебувають у полоні фараона, тобто диявола. Так само, як фараон був тираном Єгипту, так диявол тиранізує світ. І як фараон переслідував ізраїльтян, так диявол переслідує святих, тобто християн. Григорій Великий зазначає, що всі, хто є слугами гедонізму, гордості, жадібності та брехні, схожі на коней, залежних від фараона, який є дияволом. Але якщо вони прагнуть досягти смирення, чистоти, справжньої віри та любові то стають схожими на коней Творця, запряжених у божественну колісницю, якою керує сам Бог. Теодорет Кірський бачить диявола ворогом усіх нас, який потонув у водах хрещення так само, як фараон потонув у водах Червоного моря. Прекрасне обличчя твоє в підвісках,а шия твоя - в намисті. [П.П.1,10 ] За словами Ніла Анкирського, підвіски символізують скромну вдачу. Юліан Екланський пояснює, що так само, як намисто підкреслює природню красу, так і дотримання здорової доктрини та поважної поведінки зміцнює те, що є добрим від природи. Натомість Теодорет Кирський зосереджується на понятті голубки, котра з’являється у грецькому та латинському перекладах: «Твоє обличчя таке ж прекрасне, як у голубки». Він посилається на знання, отримані тогочасними зоологами, згідно з якими голубка має лише одного партнера, котрому вірна аж до смерті. Коли партнер помирає, то вона більше ні з ким не зв’язується, а залишається сама. Ця тема служить прабразом любові Христа і Церкви. Церква схожа на голубку, що залишається вірною Христу навіть після Його смерті і чекає, коли Він знову прийде у славі. Ми тобі зробимо золоті підвіски зі срібними крапками. [П.П.1,11] Теодорет Кирський пояснює, що мова йде про прикраси із золота, а не про саме золото, щоб відрізнити дарунки, які дарує сам Наречений, тобто 4
Христос, від тих, що дарують Його слуги. Дари Нареченого перевищують дари інших, так само як Євангеліє вище закону, пророків і писань святих апостолів. Тоді як цар був за своїм столом, нард мій розлив свій запах. Торбинка мірри - любий мій для мене, на моїх грудях спочиває. [П.П.1,12, 13] Ніл Сінайський (Анкірський) пояснює, що Церква називає Христа нардом, з огляду на вчинені ним чудеса та скеровану до всіх доброзичливість, та миром (міррою), у зв’язку зі стражданнями, смертю та знеславленням на хресті. Торбинка символізує закриття божественної сили Слова Божого в людському тілі Ісуса Христа. Для нього положення між грудьми є символом приниження Христа, яке Він з дитинства приймав у вигляді голоду, потреби у сні та різних фізичних терпінь. Для Григорія Ніського покласти щось приємне між грудьми означає розмістити його там, де знаходиться серце. А оскільки потік крові та життя залежать від серця, життя Церкви також залежить від Ісуса Христа. Члени Тіла, що є Церквою, нагріваються, заряджаються енергією та живляться палким серцем Нареченого. Теодорет Кирський також розуміє розташування мира між грудьми, як розміщення на серці, але бачить це як символ сповнення пророцтва у Книзі Левит: «Я буду ходити серед вас, я буду вашим Богом, а ви будете моїм людом» [Лев.26:12] Гроно кипрове - любий мій для мене, у виноградниках Ен-Геді [П.П.1, 14] Згідно з Цезарієм Арльським, смоковниця є символом закону, а гроно кипрове - це фігура Спасителя. Бо Христос не може існувати без Закону, як і не може існувати Закон без Христа. Закон присутній у Євангелії, а Євангеліє - це бездоганне виконання Закону. Ніл Анкірський порівнює грона винограду з розп’ятим Ісусом. Так само як недозрілий виноград, що випускає квіти не викликає зацікавлення у людей, оскільки не може дати миттєвого задоволення, так і Христос, що висить на хресті, не тільки нецікавий, але й відштовхує. Ті, хто бачив стільки чудес Ісуса Христа, хто бачив, як Лазар воскрес, побачивши Його знеславлення на хресті, можуть відчути такі сумніви, що навіть чудо Воскресіння не усуне їх беззастережно. Яка ж бо ти прекрасна, моя люба! Яка ж бо ти прекрасна! Очі твої голубки. [П.П.1,15]
5
Оріген пояснює, що метафора: «твої очі, як голубки», стосується проникливої духовної сили людей, що бере свій початок у хрещенні в Йордані, оскільки Святий Дух зійшов як голуб на Ісуса Христа і Він є в кожному з охрещених. Ієронім стверджує, що краса шукає краси та, що краса Нареченої нагадує про красу Нареченого, як сказано в наступному вірші: «Який же ти прекрасний, о мій любий! Який ти милий! Постеля наша - сама зелень.» [П.П.1, 16] Подібне прочитуємо в Псалмі 45 вірші 3: «Ти кращий від людських синів, в Твоїх устах розлита краса та добро, тому благословив Бог навіки Тебе». Беда Преподобний наказує нам наслідувати приклад голубки, в якому бачить символ невинності. Злість не притаманна голубці. Вона нікого не поранить ані дзьобом, ані кігтями. Ми повинні бути обережними, щоб наші зуби не були зброєю для «пожерання» інших, і щоб наші руки трималися подалі від грабунків. Беда Преподобний цитує слова св. Павла з Послання до Ефесян: «Хто крав, нехай більше не краде, а краще нехай працює та чинить руками своїми добро, щоб мати що подати нужденному». [Еф.4, 28]
Балки наших домів - із кедру, а наші бантини, - з кипарису. [П.П.1, 17] За словами Амвросія, цей вірш відноситься до структури Церкви і говорить про красу, яку вона має в собі. Подібно, як кедрові балки додають краси дому, так само і Церква прекрасна своєю структурою. Григорій Ельвірський зосереджується на значенні слова «кедр», яке в перекладі з івриту на латину набуває значення «темний» і близьке до імені Кедар з Пісні Пісень [1,5] (Кедар, кедр, кедрина). Він вважає Кедар поганським містом, сповненим ідолопоклонства, і ніщо не може бути огиднішим за служіння демонам. Бог дорікав своєму народові через пророка Єремію за те, що народ покинув істиного Бога і пішов за чужими богами. Так само Христос говорив пророчим голосом Церкви, котру Він буде збирати серед поган: «Я темна ... як шатри Кедара») [П.П.1, 5]. . * У наступній частині розглянемо спостереження отців Церкви щодо символів в поодиноких описах Нареченого і Нареченої. Опис Нареченої зустрічається в кількох місцях Пісні Пісень [4: 1-7; 6,4-7; 7: 2-10], тоді як опис Нареченого виступає лише у [5:10-16]. Отож, найперше придивимося до образів опису Нареченої.
6
Яка ж бо ти прекрасна, моя люба! Яка ж бо ти прекрасна! Очі твої голубки, за твоїм покривалом. Твоє волосся, мов стадо кіз, що сходить з Гілеад-гір. [П.П. 4,1] За словами Амвросія, прекрасні очі за покривалом (вуаллю) символізують вірність Церкви, яка знає, коли слід мовчати про таємниці віри і вміє дивитися на світ духовним поглядом. Прекрасні очі голубкиЦеркви - це краса голуба, що зійшов на Христа в річці Йордан. Для Беди Преподобного порівняння з козами здавалося не найкращим, тому що волосся і шерсть козлів символізує грішників і, водночас, смирення тих, хто навертається до віри. Натомість, Григорій Ніський в алегоричному порівнянні з козами вбачає цінність їх тонкої шкіри, що є ознакою краси. Іншою причиною такого порівняння є здатність кіз безпечно пересуватися по дуже важкій, часто скелястій місцевості. Так само краса Церкви в тому, що вона може безпечно пройти через найбільші труднощі. Зуби твої, мов стрижених овець отара, що з купелі виходять. Кожний з них має свою пару (близнюка), ані одному її не бракує. [П.П. 4,2] Кирило Єрусалимський вбачає у стриженні овець образ щирої сповіді, а слово «близнята» нагадує йому про два види благодаті: або ту, вдосконалену водою і Духом, або об’явлену у Старому й Новому Заповітах. Для Августина зуби є символом промовляючих у Церкві. Їх порівнюють з стриженими вівцями, оскільки вони скинули тягар цього світу. Вони виходять з купелі, яка символізує Хрещення. Натомість той факт, що вони є «парами близнюків» - відноситься до двох заповідей любові, які, за словами Ісуса Христа, є найважливішими заповідями, на яких тримається Закон і Пророки [пор. Мт. 22:40]. Образ стрижених овець в баченні Амвросія стосується всієї Церкви, яка позбавила себе всього зайвого. З іншого боку, Григорій Ніський вбачає цінність і красу зубів у символічному представленні духовних таємниць, більш засвоюваних для інших. Зуби, які готують нас до отримання більш легкостравної їжі, нагадують тих, хто розділяє великі складні тексти на невеликі фрагменти і пояснює їх невеликими частинами. Лоно твоє – як чаша кругла, нехай вина корінного в ньому не бракує. Черево твоє - пшеничне зерно, оточене лілеями навколо. [П.П. 7,3]
7
Для Амвросія лоно, пупок і черево є символами душі, спрямованої до Христа. Вона нагадує обмиту вазу, здатну прийняти багато чеснот. Ця ваза утворена вірою. Голівка твоя на тобі мов Кармел, а коса на голівці твоїй немов пурпур, полонений цар тими кучерями! [П.П. 7,6] Теодорет Кірський порівнює королівський пурпур з навчанням. Подібно як пурпурні шати, належні королеві, так і навчання «зодягає» Церкву. Проте навчання, проповідуване у правильному порядку та окроплене кров’ю Христа (звідси і колір шат), надає людям більшої пишноти, ніж королеві – пурпурні шати. Став подібний до пальми твій стан, твої ж перса до грон виноградних! Я подумав: піднімуся на цю пальму, схоплюся за віття її, і нехай стануть перса твої, немов виноградні ті грона, а пахощі дихання твого як яблука! [П.П. 7,8,9а] Амвросій пояснює, що лавровий вінок і пальма символізують перемогу. Вінок кладеться на голову переможця, а пальма прикрашає його долоню. Пальма означає важкий доступ до таємниць Слова Божого, адже для того, щоб піднятися до них, доводиться наполегливо працювати. Наречена-церква, однак, хоче йти до вищого і досягти вершин знань, тому каже: «Я піднімуся на цю пальму». Так само багато символів було знайдено в описі Нареченого, тобто Христа. Григорій Ніський пояснює, що всі елементи, що описують красу Нареченого, зібрані для того, щоб показати Його невидиму і неосмислену красу. Коханий мій білий й рум'яний, найвизначніший серед тисяч інших. [П.П. 5,10] За словами Ієроніма, білосніжний колір означає чистоту, а рум'яний – мучеництво. Для Теодора Кірського білий означає божественну природу Ісуса Христа і нагадує світло, джерелом якого є Бог, тоді як червоний означає людську природу, оскільки нагадує колір землі. Амвросій розуміє це як сяйво Ісуса Христа, яке Він має від Бога Отця, і земний колір, який Він має від Діви Марії. Беда Преподобний пояснює, що Наречений білий, тому що Він не згрішив, і червоний (рум’яний), тому що помер за нас на хресті. Для Григорія Ніського вираз «найвизначніший серед тисяч» говорить про Ісуса Христа, як про єдиного, хто народився без співжиття чоловіка і жінки. А білий і рум’яний, бо завдяки тілесності брав участь у нашому житті. 8
Його очі немов очі голубки над джерелами водними, у молоці повимивані, що над повним струмком посідали! [П.П. 5,12] За словами Теодора Кірського, краса очей, порівняно з очима голубки, символізує проникливий погляд Нареченого. Згадка про води є алюзією до Хрещення Господа в Йордані та хрещення християн. Христос все ще зосереджений на святій воді і чекає тих, хто прагне отримати спасіння, бо хоче порятувати кожного. Оріген пояснює, що голубка дивиться у воду, щоб побачити у своєму відображенні можливу атаку яструба – таким чином проникливий погляд може врятувати її від нещастя. Було б добре, якби ми могли так само глибоко вдивлятися у води хрещення, щоб захистити себе від усіх злих спокус. Беда Преподобний вбачає у водах струмінь Слова Божого. Коли ми також навчимось бачити віддзеркалення Святого Письма, то зможемо захиститися від одвічного ворога – сатани. Григорій Ніський пояснює, для чого потрібен образ молока у цьому вірші. Отож, якщо вода відбиває зображення, молоко – його не відбиває. Так само Церква віддзеркалює Христа, але не може відображати того, що є гріховним. Його стегна стовпи мармурові, поставлені на золотії підстави! Його вигляд немов той Ливан, він юнак як ті кедри! [П.П. 5,15] Для Амвросія ноги (стегна) є символом Христа, який проходиться по людських душах і залишає слід у свідомості святих. Підстава з золота та колона з мармуру символізують Слово Боже, яке є дорогоцінністю та міцною основою для душ. Григорій Ніський вбачає у ногах Нареченого тих членів Церкви, які своїм зразковим життям та проголошеною наукою підтримують Тіло Христове. Христос є для нього правдою, змальованою як та основа зі щирого золота. Кирило Олександрійський вбачає в символі ніг святих Петра та Іоанна, тобто стовпи Церкви. Однак він також вказує, що кожен, хто намагається бути досконалим у двох заповідях любові – до Бога та Церкви, також стає стовпом Церкви. Теодорет Кірський наголошує, що порівняння з Ливаном та кедрами асоціюється з подвійною природою Христа. Ливан вказує на божественну природу як «libanos» (з грец. – ладан), яке в Біблії приноситься в жертву Богу. Кедр символізує людську природу, незаплямовану гріхом, оскільки кедри – єдині дерева, що не псуються.
9
Уста його найсолодші, і він увесь сповнений пожадання. Оце мій коханий, й оце мій друг, дочки єрусалимські! [П.П. 5,16] Амвросій пояснює, що Бог є причиною всього доброго, і всі діла, котрі існують, належать Йому. Тому можна сказати, що «уста його найсолодші». Августин підкреслює, що Син Божий з’являється настільки привабливо, що кожен повинен його прагнути і тужити за Його Словом. * Наведені вище приклади алегоричної християнської інтерпретації, чи то опис Нареченого та Нареченої, чи першого розділу Пісні Пісень, вказують на такий метод прочитання Святого Письма, за яким послідовно шукаємо та знаходимо у всіх віршах Христа й Церкву, або Христа і душі тих, хто Йому повірив. Джерела, які допомагають пояснити певні деталі, походять або з уривків Святого Письма, або зі значення окремих слів єврейською, грецькою чи латинською мовами та, часом, з асоціацій, які певним чином можуть бути раціонально пов’язані між словом, яке ми читаємо, та значенням, яке хотілося б передати. І навіть якщо сьогодні ми ніби відходимо від алегоричної інтерпретації Пісні пісень, то не можемо приховати, що майже дві тисячі років інтерпретаційної традиції зродило такий спосіб прочитання цієї Книги, який назавжди стане свідченням любові авторів до Христа і Церкви. Як любов Нареченого та Нареченої була неповторно відтворена у Пісні Пісень, так і любов віруючих до Христа була особливо винятково виражена в її алегоричній інтерпретації. о. Войцєх Венґжиняк
10