Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття

Київський національний університет імені Тараса Шевченка Інститут журналістики

МЕДІАКОНТЕНТ: ВИДИ, ФОРМИ ПОДАЧІ ТА ОСОБЛИВОСТІ СПРИЙНЯТТЯ

Збірник матеріалів Всеукраїнської науково-практичної конференції студентів та молодих вчених (Київ, 4 квітня 2017 р.)

Київ–2017

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття : матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції студентів та молодих вчених (Київ, 4 квітня 2017 р.). – К. : Інститут журналістики, 2017. – 264 с. Конференція присвячена аналізу контенту у новітніх і традиційних медіа та розгляду технологій створення медіаконтенту. Особливу увагу приділено питанням інформаційного впливу та протидії йому. Призначається для студентів, молодих вчених, науковців і викладачів у галузі соціальних комунікацій і широкого кола читачів.

© Інститут журналістики КНУ імені Тараса Шевченка, 2017 © Автори статей, 2017

ЗМІСТ Медіаконтент у новітніх медіа Андрусик Тетяна Володимирівна Роль соціальних медіа в системі маркетингових комунікацій............ 8 Брикова Анна Михайлівна Жанрові та стилістичні особливості матеріалів Сергія Лойка (блоґ на «Радіо Свобода»)..................................................................... 12 Букатюк Уляна Романівна Представлення видавничої продукції в українських онлайнмедіа: рекламно-промоційний аспект.................................................. 14 Вихватенко Ольга Олександрівна Сучасний ринок навчальних електронних видань в Україні: характеристика видавничого асортименту......................................... 16 Гембарська Валентина Олександрівна Дотримання журналістами новинних порталів SEO-рекомендацій для заголовків (на прикладі стрічки новин сайту Еспресо)........ 21 Герман Дар’я Євгенівна Функціонування інтернет-медій громадсько-політичного спрямування в Україні.......................................................................... 25 Ільченко Катерина Сергіївна Соціальні мережі і телебачення: взаємодія та конвергенція............. 30 Клебановська Оксана Валеріївна Особливості проведення інформаційних кампаній соціальнополітичного змісту у соціальних мережах.......................................... 34 Ключка Катерина Віталіївна Cпецифіка медіації та медіатизації девіантної поведінки (на прикладі інтернет-видання «Українська правда»)....................... 37 Козельська Анастасія Олександрівна Формування іміджу України на сторінках російського інтернет-видання Lenta.ru..................................................................... 40 Кравцова Оксана Віталіївна Ринок електронної книги: досвід України.......................................... 45 Куршин Олеся Петрівна Особливості промоції видавництв і видавничої продукції у соціальних мережах........................................................................... 47 3

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

Левкун Мирослава Павлівна «Новий журналізм» у західному медійному просторі: сутність поняття................................................................................................... 52 Понька Вадим Станіславович Процеси трансформації на прикладі регіональних інтернетЗМІ України........................................................................................... 54 Рудченко Аліна Сергіївна Урбаністичний медіаконтент у соціальних медіа............................... 61 Савенко Олеся Андріївна Висвітлення підприємствами CSR ініціатив у соціальних мережах.................................................................................................. 65 Сич Ольга Русланівна Політична проблематика колонки Семена Глузмана у контенті електронного видання «Обозреватель»............................................... 70 Шапка Марина Олександрівна Явище гендерної стигматизації в контенті прес-служб правоохоронних органів................................................................................. 74 Медіаконтент у традиційних медіа Бархатова Олександра Олександрівна Особливості контенту спеціалізованих видань, присвячених тематиці дизайну, в Україні за матеріалами журналу «Дом и интерьер»............................................................................................... 79 Грисюк Володимир Петрович Класифікація українського телеконтенту сексуального характеру.... 81 Жемайєль Джойс Тоні Формування образу України в сучасній британській пресі.............. 88 Журавльова Ольга Андріївна Діяльність українського іномовника «Радіо Київ» у період завершення «холодної війни» (1985–1991)......................................... 93 Зарицька Світлана Анатоліївна Візуальне оформлення друкованих засобів масової інформації....... 97 Ковтун Ярослава Володимирівна Найчастотніші мовні помилки в друкованих рекламних та PR-текстах............................................................................................ 101 Литвиненко Світлана Олександрівна Особливості функціонування жанру фотопортрета на сторінках газети «День»..................................................................... 105 4

Зміст

Мишкіна Олександра Юріївна Висвітлення подій в Україні у матеріалах американського видання «The New York Times».......................................................... 109 Позняк Анастасія Сергіївна Особливості функціонування художньо-публіцистичних жанрів на прикладі газети «День» та «Дзеркало тижня»................ 113 Прикидько Ольга Михайлівна Дифузія жанрів інформаційного телебачення України.................... 116 Репницька Іва Олександрівна Медіаконтент для молоді: визначення поняття «молодь», захист прав неповнолітніх глядачів................................................... 121 Романенко Катерина Віталіївна Публіцистична рецензія як результат жанрової трансформації у традиційних медіа (На прикладі театральної критики О. Вергеліса в газеті «Дзеркало тижня»).......................................... 128 Супрун Марина Миколаївна Контент видання для української діаспори в місті Чикаго «Час і події» (січень–березень 2016 р.)............................................. 132 Михальська Вероніка Олександрівна Сучасний медійний ландшафт Донецької та Луганської областей................................................................................................ 136 Ткачук Лілія Ігорівна, Українські телевізійні журналістські розслідування: теорія і практика за 2015–2016 роки............................................................... 139 Фещук Вікторія Володимирівна Авторська програма на сучасному радіомовленні: концептуальні особливості............................................................................. 143 Чорногор Валерія Сергіївна Етичні аспекти телевізійних соціальних ток-шоу (на прикладі ток-шоу «Говорить Україна» та «Стосується кожного»)................. 147 Щедрінова Анастасія Андріївна Функціональні і жанрово-тематичні особливості регіональної преси (на прикладі видань «Гривня», «Новий День», «Голопристанський вісник»).............................................................. 151 Технології створення медіаконтенту Артеменко Ольга Юріївна Мистецька комунікація: поняття і сучасні форми............................ 155 5

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

Бабак Яна Валеріївна Тенденції розвитку сучасної тревел-журналістики в Україні......... 159 Гасан Анастасія Русланівна Віртуальні ігрові світи як засіб масової комунікації........................ 162 Давидова Людмила Вікторівна Ключові переваги і чинники стримування ділової мобільності університетських видавництв............................................................ 165 Кантемірова Марина Єгорівна Управління активністю аудиторії в мережевій комунікації............. 169 Коркосенко Ганна Володимирівна Реалізація комунікативних можливостей відеоблогів..................... 173 Кулішенко Анастасія Владиславівна Жанр інтерв’ю в контенті ділових видань «Бизнес», «Delo.UA»............................................................................................ 177 Лактіонова Анастасія Сергіївна Великі дані в сучасній журналістиці: проблеми, тенденції, перспективи......................................................................................... 181 Лук’янченко Альона Вадимівна Вплив мобільних технологій на стан та розвиток журналістської діяльності.................................................................................... 185 Мороз Діана Василівна Аудиторія українських інтернет-видань........................................... 188 Муковська Наталя Валеріївна Суспільно значимий контент мережевих мас-медій у контексті глобальної комунікації: світові тенденції, принципи подачі........... 193 Олашин Елла Артурівна Теле-, кінофестивалі в Україні та їх інформаційний супровід в українських і світових медіа............................................................ 196 Оханська Богдана Леонідівна Стратегія і тактика просування fashion-бренду................................ 200 Пилипенко Валерія Вадимівна Використання нових форм комунікації у формуванні сучасних стратегій корпоративної соціальної відповідальності..................... 203 Порпуліт Олена Олександрівна Ризома як форма існування віртуального просторово-часового континууму.......................................................................................... 207 Пустова Юлія Олександрівна Вплив ньюз-мейкерів на формування інформаційних потоків в інтернет-просторі............................................................................. 211 6

Зміст

Рябик Валерія Володимирівна Квалоїд як результат конвергенції якісної та масової преси........... 215 Сарміна Ганна Лембітівна Роль партиципативної культури у дигітальній журналістиці......... 220 Хворостина Ольга Вікторівна Медіаплатформи новинного порталу як канали поширення трансмедійного наративу.................................................................... 224 Юровська Дар’я Юріївна Журналістика даних як інструмент журналістського розслідування................................................................................................. 228 Яковенко Олена Олександрівна Суспільне мовлення в Україні в контексті євроінтеграції: реалії та перспективи.......................................................................... 235 Ящук Юлія Сергіївна Організація та планування роботи власних кореспондентів у друкованих українських ЗМІ (на прикладі газети Верховної Ради України «Голос України»)......................................................... 239 Інформаційний вплив та протидія Бережнюк Олена Василівна Інтернет-мем як трансформаційна форма пропаганди.................... 244 Мисловський Ігор Володимирович Ризики і наслідки непрофесійної діяльності журналістів у висвітленні теми тероризму. Страхогенерувальний потенціал теленовин............................................................................................. 247 Михайличенко Аліна Вадимівна Контпропаганда в українських ЗМІ: реалії сьогодення................... 251 Федорчук Вікторія Сергіївна Пропаганда у засобах масової комунікації: минуле і сучасність.... 254 Шамрай Ірина Миколаївна Мова ворожнечі в українських засобах масової інформації........... 257 Яловенко Аліна Вікторівна Сучасний стан та перпективи розвитку методів ведення інформаційної війни............................................................................ 259

7

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

МЕДІАКОНТЕНТ У НОВІТНІХ МЕДІА

Андрусик Тетяна Володимирівна, студентка 2 курсу магістратури Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка РОЛЬ СОЦІАЛЬНИХ МЕДІА В СИСТЕМІ МАРКЕТИНГОВИХ КОМУНІКАЦІЙ Щораз більше людей користуються інтернетом, створюють сторін­ки у мережах, ведуть свої блоги, сайти і т.д. Нині соціальні медіа розцінюються не лише як платформа для комунікації, а й як повноцінне джерело інформації. Відтак бізнес, а отже і маркетинг, отримали нове поле для діяльності. Аналіз ринку, створення продукту, який буде прийнятий та затребуваний, створення бренду та іміджу, реклама, продаж, просування бренду – усі ці етапи напряму пов’язані з аудиторією, залежать від результативності комунікації між компанією та споживачами. Мета роботи – визначення ролі соціальних медіа у комунікаціях між виробником та споживачем. Завдання – дослідити поняття маркетингових комунікацій; проаналі­ зувати налагодження маркетингових комунікацій через соціальні медіа; порівняти соціальні медіа з іншими інструментами маркетингових комунікацій; визначити, чи соціальні медіа збільшують ефективність комунікацій. Соціальні медіа часто є предметом міждисциплінарних досліджень, адже ця тема не втрачає своєї актуальності. З’являються нові визначення та способи використання соціальних медіа. Інтернет як площину для по­ дальшого розвитку маркетингових комунікацій розглядає О. В. Курбан. Маркетинг онлайн має свою специфіку, але дає більше можливостей для контакту з аудиторією. Соціальні мережі як спосіб виміряти, дослі­ дити аудиторію описує у своїй роботі В. В. Сова. Особливості маркетингових комунікацій, види маркетингових ко­ муніка­цій, їхні переваги та недоліки класифікує Н. І. Норіцина.

8

Медіаконтент у новітніх медіа

Традиційно під маркетинговими комунікаціями розуміють процес передання інформації про товар або послугу на цільові аудиторії з метою створення уявлення про загальну маркетингову стратегію компанії шляхом транслювання певних повідомлень про ціну, якість, засоби продажу [1]. Мета маркетингових комунікацій – викликати інтерес споживацької аудиторії або переконати її прийняти певну пропозицію, поглянути на товар або послугу очима її створювачів чи продавців. Враховуючи особливості аудиторії та ситуації на ринку використо­ вують інструменти маркетингових комунікацій. Основними є реклама, стимулювання збуту, PR та персональний продаж [2]. З розвитком Інтернету з’явився ще один інструмент – соціальні медіа, який ще не вивчений досконало. Реклама охоплює велику частину аудиторії та швидко інформує споживачів. Дає можливість виразно і багаторазово подати інформацію до однієї аудиторії. Серед мінусів можна виділити високу вартість цього методу та неможливість ведення діалогу з аудиторією і здійснення індивідуалізованого підходу до кожного споживача. Стимулювання збуту орієнтує на негайне здійснення покупки, вико­ ристовує мотив вигоди (подарунок, акція і т.д.) і легко впроваджується в стислі терміни. З іншого боку, такий підхід застосовується на короткий термін, потребує великих витрат (часом дорожчий від реклами). Персональний продаж як комунікативний інструмент забезпечує особистий контакт з покупцем, а отже і миттєву зворотну реакцію, концентрується на чітко визначених цільових ринках та майже не працює з некорисною аудиторією. Проте, вплив на потенційного споживача є епізодичним.

PR дає змогу охоплювати широке коло споживачів і надовго сформулювати позитивний образ підприємства. Але компанія не може повністю контролювати інформування суспільства чи швидко отримати результати. Разом з технологічним прогресом прийшли зміни у спілкуванні між людьми. Комунікація перейшла у інший вимір – віртуальний. Згідно з результатами досліджень Київського міжнародного інституту соціології за лютий – березень 2016 року, 62% дорослого населення України користуються Інтернетом. Частка користувачів Інтернет серед людей 18–39 років в Україні сягнула 91% [3]. Бізнес переходить в мережу Інтернет, адже соціальні медіа значно розширюють поле діяльності компаній. Відтак, споживач отримує 9

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

більше інформації про товари, має змогу порівняти їх, побачити відгуки інших. Можливості соціальних медіа дозволяють охоплювати велику аудиторію і разом з тим використовувати індивідуальний підхід до споживача. Як, наприклад, адресна, контекстна реклама. Кращою є і фінансова сторона цього питання. В інтернеті реклама коштує менше, а інколи і взагалі безплатна. Окрім цього, реклама в інтернеті оперативна, дає можливість зворотного зв’язку, допомагає визначити, яка кількість користувачів побачили рекламу та може мати будь яку форму – від звичайного вірусного банеру до відеоролику. Особливою популярністю користуються мініфільми з елементами нативної реклами, які швидко поширюються у соціальних мережах. Нативна реклама (native advertising) сприймається як частина сайту, контенту і не відштовхує користувачів. Марія Фронощук, директор з маркетингу інтернет-журналу «Platfor. ma», визначає 6 переваг нативної реклами в соціальних медіа [4].

• На нативну рекламу не діє AdBlock і банерна сліпота.

• Їй властива кросплатформність – тобто байдуже де її розміщувати, на сайті чи у соціальних мережах, у блозі чи пошуковику.

• Для рекламодавців нативна реклама – також зручний метод для SEO-оптимізації: коли цільова шукає щось у сфері роботи бренду, краще коли на її запит видає цікавий матеріал, а не банальну рекламу.

• Важливою перевагою є і те, що нативні формати подаються у потоці, разом із редакційним контентом. Тобто там, де аудиторія вже готова слухати.

• Саме медіа зацікавлене створити якісний нативний матеріал, щоб залучити на ньому трафік і потім додатково монетизувати його.

• Усі ці особливості зараз – хороший інструмент для заробітку, а значить і для того, щоб завдяки цьому зберегти фінансову незалежність медіа. У середовищі соціальних медіа можлива взаємодія споживача та виробника, усіх суб’єктів ринку із середовищем, адже і ті, і інші створюють віртуальне середовище і водночас активно його використовують. Тому маркетинг в інтернеті швидко розвивається та набуває нових форм. Цікавою тенденцією є те, що деякі малі підприємці займаються своєю діяльністю виключно у віртуальній сфері. Йдеться не лише про класичні інтернет-магазини, а й про виробників, які продають товар та рекламують марку виключно в соціальних мережах (не створюють сайт). Особливо активно для цього використовують Instagram, Facebook та Vkontakte.

10

Медіаконтент у новітніх медіа

До критеріїв оцінки ефективності корпоративної сторінки у соціа­ льних мережах належить [5]: • обсяг аудиторії (кількість послідовників «followers» – у мережі Twitter, а також кількість переглядів кожної публікації на корпоративній сторінці у мережі Facebook); • рівень залучення аудиторії (кількість дискусій, коментарів та рекомендацій: «retweets» у Twitter та «likes» на Facebook); • якісні характеристики аудиторії (у більшості послідовників запов­ нені профілі користувачів, серед яких є і лідери думок); • рівень згадування бренду в соціальних медіа (необхідно відстежувати та підраховувати як позитивні, так і негативні відгуки, а також їх кількість); • лояльність (варто прослідкувати чи взаємодіють користувачі в соціальних мережах повторно, згадують ваші бренди, обмінюються контентом чи посиланнями, як багато користувачів передає інформацію про ваш бренд і як часто вони це роблять). Хоча соціальні медіа все більше використовують як джерело інформації, довіра користувачів все одно залишається низькою. Дійсно, мережа фактично не регулюється на законодавчому рівні, а відтак покарання уникнути нескладно. Проте, якщо не зловживати прийомами для приваблення аудиторії і з повагою ставитись до користувачів, можна мати у своєму розпорядженні багатофункціональний та ефективний інструмент комунікації. Висновки. Маркетингові комунікації – ключова складова управління бізнесом. Вони включають в собі і внутрішні, і зовнішні корпоративні комунікації. Головним призначенням є інформування споживачів про продукцію та приваблення аудиторії. Успішність та імідж компанії безпосередньо залежать від ефектив­ ності комунікації. Для цього розроблені інструменти комунікації, які можна вважати традиційними: реклама, стимулювання збуту, персональний продаж та зв’язки з громадськістю. Проте, всесвітня мережа стала зручною чи навіть незамінною платформою для спілкування, відповідно і для розвитку, створення нових технологій. Маркетинг в соціальних медіа відкриває широкі можливості перед виробником – тісніший контакт з аудиторією, миттєва зворотна реакція, аналіз аудиторії, більші варіації для форм реклами. Відповідно, інтернет дозволяє зробити комунікацію більш ефективною у порівнянні до традиційних способів. Кожна компанія, яка виходить на ринок, мусить бути не лише представлена у віртуальному просторі, а й активно вести свою 11

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

сторінку. Нині не тільки інтернет-магазини та спеціалізовані сайти використовуються для продажу. Ринком збуту виступають різні соціальні мережі теж. Створюються групи, окремі сторінки та акаунти у ресурсах, які не були створені і не мали б використовуватись з такою метою. Проте, такі зміни є позитивними для маркетингу, адже соціальні мережі дають можливість краще вивчити аудиторію і налагодити постійний контакт з нею. Література 1. PR у маркетингових комунікаціях : [Навч. посібник] / О. В. Кур­бан. – К. : Кондор-Видавництво, 2014. – 246 с.

2. Маркетингова політика комунікацій / Н. І. Норіцина. – К. : МАУП, 2003. – 119 с.

3. http://kiis.com.ua/?lang=ukr&cat=reports&id=621&page=1&t=5 – [Електрон­ ний ресурс].

4. http://medialab.online/news/1618/ – [Електронний ресурс].

5. Попов А. Маркетинг в социальных сетях – стоимость социальных действий [Электронный ресурс] / А. Попов // Режим доступа : http://semempire. info/marketingsocialnyh-setyah/1-marketingv-socialnyh-setyah

Брикова Анна Михайлівна, студентка 2 курсу магістратури Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка ЖАНРОВІ ТА СТИЛІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ МАТЕРІАЛІВ СЕРГІЯ ЛОЙКА (БЛОҐ НА «РАДІО СВОБОДА») Вступ. Блогосфера наразі є явищем, яке набуває всебільшого розвитку та популярності не лише серед професійних журналістів, але й серед звичайних користувачів, які вже самостійно виробляють свій контент (UGC). Ведення власного блогу для журналіста є брендуванням себе як спеціаліста, а також дає можливості розширення аудиторії та взаємозв’язку з нею (feedback), швидкого реагування на будь-які події, «запостивши» власну думку. Сергій Лойко – військовий кореспондент, відомий не лише серед медіаспільноти, але й світової аудиторії. Працюючи багато років кореспондентом російської «Нової газети» та американської «Los 12

Медіаконтент у новітніх медіа

Angeles Times», висвітлюючи воєнні дії у різноманітних куточках світу, журналіст має світове визнання, кілька журналістських премій, безліч визнаних матеріалів (передрукованих багатьма виданнями) і два романи, до складу яких увійшли його репортажі. Військкор веде блог на кількох ресурсах (зокрема, на «Радіо Свобода») та власних соціальних сторінках, де комунікуює з іншими журналістами та аудиторією, пуб­ лікує свої думки. Метою науковою роботи є з’ясування жанрової приналежності та стилістичних характеристик творчого доробку Сергія Лойка у блоґу. Об’єкт – матеріали блоґу Сергія Лойка на «Радіо Свобода». Предметом є жанрові та стилістичні особливості матеріалів блогу. Головним завданням наукової роботи є охарактеризування (класифі­ кація) матеріалів блогу Сергія Лойка за жанрами та стильовими особливостями. Нами було використано наступні методи: для визначення теоретичної бази дослідження застосовано бібліографічний метод, метод аналізу для харатеристики матеріалів, їх розгляду (за жанровими та стилістичними ознаками). Метод класифікації також використовується до імперичних джерл задля виокремлення матеріалів з однаковими жанрами. Окремо використано емоційно-лексичний аналіз для розкладання текстів на стильові особливості – мову автора. Статистичний метод використано задля аналізу блогу в цілому, упорядковування результатів дослідження. Питаннями визначення жанрів журналістики займалися такі видат­ ні вчені як А. Москаленко, О. Гриценко, Г. Кривошея, В. Шкляр, Г. Вартанов, О. Тертичний, В. Різун, М. Василенко та інші. Окремо вивченням дифузії жанрів займалися В. Ученова, О. Голік, Л. Кройчик, Г. Мельник тощо. Окремо блогосферою як явищем наразі займаються такі вчені як О. Кузнецова, Б. Потятиник, О. Зернецька, О. Личковська, Н. Виговська, О. Досенко та інші. При дослідженні використовувалась жанрова класифікація І. Михай­ лова, В. Здоровеги, класифікація блоґів К. Сєдова. У ході написання наукової статті нами було досліджено 15 матеріалів, розміщенних у блоґу Сергія Лойка на сайті «Радіо Свобода». Публікації розташовані у трьох рубриках сайту – «Україна» (3 публікації), «У Росії» (1 публікація) та «Право автора» (11 матеріалів). У ході аналізу було визначено, що автор у блоґу пише більшість матеріалів у публіцистичних жанрах – есей, нарис. На прикладі публікацій Сергія Лойка можна спостерігати явище дифузії жанрів, поєднання жанрів аналітичних з публіцистичними, елементів інформа­ 13

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

ційних з публіцистичними. За класифікацією за жанрами нами було упорядковано з 15 матеріалів: сім есеїв (переважно проблемних), один проблемний есей з елементами кореспонденції, три проблемні нариси, три інтерв’ю (одне про нього і містить частину його твору, виконаного у художньому жанрі), одна проблемна кореспонденція та один памфлет. Автор надає перевагу публіцистичним жанрам у блоґу. За стилістичними характеристиками автор витримує публіцис­ тичний стиль, використовує мовні прийоми: велику кількість якісних прикмет­ників, порівняння, цитування, сентенції, метафори, емоційнозабарвлену лексику (жаргон, сленг, просторіччя, нецензурна лексика) для створення ефекту близькості до читача. Окремим параметром, обов’язковим для блоґу і наявним у публіка­ ціях, є гіпертекстуальність – посилання на інших блоґерів, документи, матеріали ЗМК та різні сайти. Література 1. Радіо свобода : Сергій Лойко [Електронний ресурс] / [сайт]. – Режим доступу : http://www.svoboda.org/author/97887.html. – Дата доступу : 29.11.2016 2. Здоровега В. Й. Вступ до журналістики : Конспект лекцій. – Л., 1975. – 111 с.

3. Михайлин І. Л. Основи журналістики / І. Л. Михайлин; вид. 5-е, доповн. і доопр. – К. : Центр учбової літератури, 2011. – 496 с.

4. Седов К. Ф. Жанр и коммуникативная компетенция / К. Ф. Седов // Хорошая речь / под ред. М. А. Кормилициной і О. Б. Сиротининой. – Саратов : Изд-во Сарат. ун-та, 2001. – С. 107–118.

Букатюк Уляна Романівна, студентка 2 курсу магістратури Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка ПРЕДСТАВЛЕННЯ ВИДАВНИЧОЇ ПРОДУКЦІЇ В УКРАЇНСЬКИХ ОНЛАЙН-МЕДІА: РЕКЛАМНО-ПРОМОЦІЙНИЙ АСПЕКТ В умовах безперервного науково-технічного прогресу діяльність видавництв не може залишатися поза інформаційним полем, якщо останні прагнуть досягти успіху. Активне залучення ЗМІ для просування 14

Медіаконтент у новітніх медіа

видавничої продукції сприятливо впливає на обидві сторони. Видавці мають змогу донести інформацію про книгу до якомога ширшої аудиторії, а медіа, своєю чергою, популяризуючи читання, виконують освітню функцію, яка покладена на них суспільством. Згідно з дослідженням, 42% респондентів упродовж 2011 року не прочитали жодної книги [1, 4]. Однією з основних причин такої сумної статистики є недостатня популяризація книги в ЗМІ. Реклама в традиційних медіа може кошту­ вати видавцеві надто дорого, й аудиторія медіа може не виправдати вкладені кошти. Натомість онлайн-медіа можуть стати для видавців майданчиком для розміщення інформації про книгу. Для медіа ж така інформація – це додаткова можливість залучити ще більше аудиторії. Безперечну цінність у вивченні співпраці українських видавців з медіа становлять наукові роботи Г. Ключковської, А. Судина, В. Терем­ ка, М. Тимошика, І. Копистинської. Науковці виокремили терміни промоції та реклами видавничої продукції, а також запропонували їх типологію. Мета цієї наукової роботи – розкрити, якими рекламно-промоцій­ ними засобами послуговуються українські Інтернет-медіа та видавці задля популяризації книги. Реалізація мети передбачає розв’язання таких завдань: • встановити відмінності між термінами «реклама» та «промоція»; • виявити місце онлайн-ЗМІ у реалізації акцій книжкової промоції, а також з’ясувати жанрове представлення таких промоційних матеріалів в контенті Інтернет-медіа; • визначити, яка комунікаційна стратегія найефективніша для популяризації книги. Об’єкт дослідження – контент українських Інтенет-ЗМІ. Предмет – рекламо-промоційні комунікації, що застосовуються для популяризації читання через контент українських Інтернет-ЗМІ. Для досягнення поставленої мети та реалізації завдань було викорис­ тано такі загальнонаукові методи: історіографічний, порівняльний та метод узагальнення. А також спеціальні: контент-моніторинг та кон­ тент-аналіз. Вдалося досягти таких результатів. На відміну від реклами, промоція передбачає значно ширшу палітру діяльності. Головною перевагою промоції є те, що вона безкоштовна. А користь приносить всім сторонам комунікації. Розглядати способи промоції книжки в Інтернеті варто, поділивши їх на дві групи: 1) вихід­ ці із традиційних ЗМІ; 2) породжені мережею.

15

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

Найефективніше спрацьовують промоційні матеріали, розміщені в суспільно-політичних та спеціалізованих онлайн-виданнях. Жанрове представлення промоційних матеріалів здебільшого таке: рецензія, інтерв’ю з автором, тематичний книжковий огляд чи стаття про видавництво і його книги, літературна дискусія, проблемна стаття, есе чи колонка автора, препринт (попередня публікація книги чи її уривку), розіграш книги в якості призу в різноманітних конкурсах, згадка про автора в світській хроніці чи фігурування його імені в скандалі тощо [2, 54]. Інтернет-ЗМІ служать майданчиком для комунікації в більшості цих випадків. Головне при цьому знати аудиторію ЗМІ та видавництва й вміти їх зіставляти. Саме така стратегія є найефективнішою для популяризації читання в Україні. Література 1. Огар Е. Читання в Україні [Електронний ресурс] / Е. Огар // Результати дослідження читацьких звичок та ставлення до читання, проведеного у 20132014 роках. – Режим доступу : http://www.bookplatform.org/images/activities/275/ brochurereadingfinalprint.pdf 2. Ключковська Г. Книжкова промоція як взаємодія книжкової справи та ЗМІ (засади формування української моделі): Дис. на здоб. наук. ступ. канд. філол. н. / Галина Ключковська. – Львів, 2000. – 176 с.

Вихватенко Ольга Олександрівна, студентка 2 курсу магістратури Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка СУЧАСНИЙ РИНОК НАВЧАЛЬНИХ ЕЛЕКТРОННИХ ВИДАНЬ В УКРАЇНІ: ХАРАКТЕРИСТИКА ВИДАВНИЧОГО АСОРТИМЕНТУ В умовах панування цифрової доби особливої уваги заслуговує електронна навчальна література, оскільки вона призначена для покоління, народженого і зростаючого в цифровій ері, невід’ємними супутниками життя якого стали комп’ютер та ціла низка ґаджетів. Зрозуміло, що на тлі повсякденних «іграшок» звичайна друкована книга суттєво програє, а навчальний процес не викликає достатнього 16

Медіаконтент у новітніх медіа

зацікавлення. Саме тому видавцям навчальної літератури важливо в повній мірі задовольнити потреби сучасного школяра в необхідній навчальній інформації. Ринок української навчальної літератури є малодослідженим, оскільки перебуває ще на етапі свого формування і становлення, тому дослідження зазначеного сегменту українського видавничого ринку є доцільним і актуальним у сьогоденні. Мета дослідження – дослідити видавничий асортимент українських видавців електронної навчальної літератури. Реалізація мети дослідження передбачає вирішення таких завдань: • оглянути палітру українських видавництв в Україні і виявити, які з них створюють електронні навчальні видання; • дослідити асортимент електронних видань українських видавців навчальної літератури; • визначити особливості електронних навчальних видань в Україні. Джерелами дослідження були обрані українські видавництва на­ вчальної літератури, які продукують електронні видання: «Ранок», «Генеза», «Навчальна книга – Богдан», «Основа», «Букрек», «Абетка», «Школяр», «Торсінг», «Аспект», «Освіта», «Грамота»1, а також спеціа­ лі­зовані компанії з випуску електронного навчального контенту: «Розумники», «СМІТ», «Study Buddy», «Нова школа», «Сорока Білобока», «Атлантік Рекордс», «Око», «Gutenbergz», «Ed Era». Перехід українських шкіл на електронні підручники та посібники став актуальним у 2010 р., коли Указом Президента України «Про заходи щодо визначення і реалізації проектів із пріоритетних напрямів соціально-економічного та культурного розвитку» від 8 вересня 2010 р. було визнано пріоритетність модернізації освітньої галузі [1]. За цим указом був затверджений проект «Відкритий світ» [2], метою якого було забезпечення всіх загальноосвітніх шкіл України сучасним обладнанням, учнів – індивідуальними планшетами для навчання та створення електронного порталу всіх навчальних курсів. Проте проект так і не набув повної реалізації через події кінця 2013 р. та зміну уряду.

10 травня 2014 р. був виданий новий наказ МОН України «Про проведення дослідно-експериментальної роботи з метою прогнозуван­ ня моделі використання в початкових школах освітніх електронних ресурсів на комп’ютерних пристроях різного форм-фактору з метою покращення та підтримки навчально-виховного процесу», згідно з яким розпочато Всеукраїнський педагогічний експеримент «Smart Kids» Ознайомитися з переліком українських видавництв, які спеціалізуються на виданні навчальної літератури, можна за посиланням: http://www.nbuv.gov.ua/webnavigator/ publishers_ua 1

17

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

(«Розумники») [3], метою якого є дослідження та перевірка ефективно­ сті застосування дидактичних інтерактивних ігор в освітньому процесі учнів молодшого шкільного віку. В разі успішності експерименту його планують розширити на середню та старшу школи. До експерименту вже приєдналося більше 12 тис. чоловік. Україна поступово переймає західний досвід і впроваджує новітні прогресивні тенденції в систему освіти, відомі видавництва навчальної літератури долучаються до випуску електронної літератури, з’являються й нові компанії, що спеціалізуються на випуску електронного навча­ льного контенту та новітніх педагогічних програм. Проте наскільки активно нині видавці навчальної літератури застосовують електронне видавництво в своїй діяльності, допоможе збагнути дослідження асортименту електронних видань на українському ринку. Результати проведеного дослідження показали, що станом на сьогодні лише незначна частина українських видавництв навчальної літератури продукує літературу в електронному вигляді. Зокрема, основні характеристики українських електронних навчальних видань розкрито у таких пунктах.

1. Електронні видання як аналогічні версії друкованих навчальних видань. У більшості українських видавництв навчальної літератури електронні видання є аналогами друкованих підручників чи посібників, представлені здебільшого у форматі *.pdf та на компакт-дисках («Ранок», «Генеза», «Навчальна книга – Богдан», «Букрек», «Абетка», «Торсінг», «Аспект», «Освіта»).

2. Змога безкоштовного завантаження та користування електрон­ ними навчальними виданнями. Видавництва «Генеза», «Букрек», «Абет­ ка», «Торсінг», «Аспект», «Освіта» пропонують електронні версії своїх друкованих навчальних видань у безкоштовному доступі, тоді як у інших проаналізованих видавництвах навчальної літератури аналоги друкованих видань в електронному вигляді потрібно купувати. А соціальний проект інтерактивної освітньої літератури «Ed Era» надає безкоштовний доступ до своїх проектів: інтерактивних онлайн-курсів та підручників з основних предметів шкільної програми, тестів для перевірки знань та тренажерів.

3. Наявність інтерактивного контенту в електронних навчальних виданнях. Видавництво навчальної літератури «Ранок» пропонує муль­ тимедійні презентації, додаткову навчальну літературу на дисках, аудіокниги, аудіодиктанти, комп’ютерні тести ЗНО та тести за шкільною програмою). Видавництвом створено сайт «Інтерактивне навчання.

18

Медіаконтент у новітніх медіа

Видавництво “Ранок”», де учні можуть підготуватися до контрольних робіт, здійснити самоконтроль, ознайомитися з ходом розв’язання завдань та переглядати свої результати в динаміці, а вчителі мають змогу формувати класи з онлайн-підготовки за окремими навчальними курсами та слідкувати за успішністю учнів. «Навчальна книга – Богдан» та видавнича група «Основа» про­ понують великий асортимент навчальної продукції в електронному вигляді, адаптованої під різні носії, а окрім формату *.pdf можна обрати інший зручний формат. Наявні інтерактивні додатки для дітей молодшого шкільного віку з виконанням завдань у вигляді гри (анімовані герої заохочують дітей в ігровій формі закріплювати пройдений в школі матеріал: щось обвести, перетягнути, намалювати, вписати і т.д.). Ви­ давництво «Грамота» пропонує мультимедійні навчальні видання на CD, де основним є аудіовізуальний формат. Окрім звичайних видавництв навчальної літератури, в Україні існують спеціалізовані компанії-видавці електронних навчальних ви­дань, що займаються розробкою мультимедійного контенту, покликаного покращувати процес засвоєння інформації та підвищення зацікавлення у навчальному процесі за допомогою поєднання різнорідної інформації та наявності певних алгоритмів взаємодії з користувачами. Компанії «Розумники», «СМІТ», «Study Buddy», «Нова школа», «Сорока Білобока», «Атлантік Рекордс», «Око», «Gutenbergz», «Ed Era» про­понують мультимедійні видання, що супроводжуються анімацією, відеосюжетами, звуковим супроводом, інтерактивністю. Їхня продукція адаптована для застосування на різних носіях (комп’ютерах, планшетах, смартфонах, плеєрах) та представлена в різних форматах. Як для учнів молодшого шкільного віку, так і для старших учнів розробляються відповідні навчальні видання з урахуванням особливостей сприйняття різними віковими категоріями. Висновок. Результати дослідження показали, що на сьогоднішній день українські видавництва навчальних видань мало створюють електронну літературу, а якщо серед їхнього асортименту і наявні електронні видання, то вони представлені здебільшого у вигляді електронних версій деяких друкованих підручників, які є дешевшими за друкований аналог. Виняток становлять видавництва «Ранок», «Навчальна книга – Богдан», «Основа» та «Грамота», що пропонують різноманітні мультимедійні підручники та посібники, навчальні ігри, додатки до уроків, інтерактивні тести, презентації, аудіокниги тощо.

19

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

Більший асортимент і різноманіття електронної навчальної продук­ ції у порівнянні зі звичайними видавництвами навчальної літератури пропонують спеціалізовані видавництва та компанії, які створюють мультимедійні продукти з інтерактивними елементами, анімацією, відео- та аудіонаповненням, що перетворюють навчання у своєрідну гру. Для учнів молодшого шкільного віку створюються головоломки, ігри, мультимедійні та відеоуроки для засвоєння пройденого в школі мате­ріалу в цікавій ігровій формі, для старших – різноманітні тренажери та тести для підготовки до контрольних робіт і ЗНО та самостійної перевірки знань, навчальні видання із гіперпосиланнями, відеореконструкціями, аудіофайлами і т. ін.). Такі видання найбільше привертають увагу учнів та більшою мірою забезпечують результативне та ефективне навчан­ ня школярів, ніж електронні видання-аналоги друкованих видань. Видан­ня спеціалізованих видавництв та компаній менше прив’язані до подання матеріалу на компакт-дисках, так як здебільшого пристосовані для використання на різних платформах. В Україні все ще дуже повільно впроваджуються новітні форми подання навчальної інформації, проте навіть поступове наповнення українського ринку навчальними електронними виданнями, новими видами та формами подачі навчального матеріалу є позитивною тен­ денцією на довгому шляху до формування ефективної системи освіти з урахуванням всіх потреб сучасного школяра. Література 1. Указ Президента України «Про заходи щодо визначення і реалізації проектів із пріоритетних напрямів соціально-економічного та культурного розвитку» [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/ laws/show/895/2010. – Назва з екрану.

2. Національний проект «Відкритий світ» [Електронний ресурс] // ДП «НП Відкритий світ». – К., 2014. – Режим доступу : http://www.educom.ua/uk-ua/. – Назва з екрану.

3. Педагогічний експеримент «Розумники» (Smart Kids) [Електронний ресурс] / Розумники. – Режим доступу : http://rozumniki.net/smart-kids/. – Назва з екрану.

20

Медіаконтент у новітніх медіа

Гембарська Валентина Олександрівна, студентка 2 курсу магістратури Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка ДОТРИМАННЯ ЖУРНАЛІСТАМИ НОВИННИХ ПОРТАЛІВ SEO-РЕКОМЕНДАЦІЙ ДЛЯ ЗАГОЛОВКІВ (НА ПРИКЛАДІ СТРІЧКИ НОВИН САЙТУ ЕСПРЕСО) Взаємодія між медіа та пошуковими системами відіграє все більшу роль у процесі розвитку інтернет ЗМІ. Це важливий інструмент для залучення додаткової аудиторії на сайт. Заради збільшення кількості читачів все більше ресурсів користуються послугами SEO-мене­ джера. Його завдання переформатовувати тексти згідно тих стандартів пошукових систем, які дозволять сайту піднятися вище за ресурси конкурентів. Метою нашого дослідження було проаналізувати заголовки стрічки новин видання Еспресо на предмет дотримання SEO-рекомендацій. Свій початок SEO веде з середини 90-х років. З появою пошукових машин власники сайтів практично миттєво зрозуміли, що мати сайт недостатньо. Необхідно залучити на сайт максимальну кількість корис­ тувачів. А кращого інструменту, ніж пошуковик, для цього не знайти. Почалася конкурентна боротьба за увагу пошукових систем до своїх сайтів. Великий внесок у розвиток SEO зробив Денні Салліван, відомий інтернет-журналіст, який озвучив саму концепцію SEO, яка, на його дум­ку, передбачає використання особливостей пошукових алгоритмів для просування сайту. Вивчаючи алгоритми роботи пошукових машин, Д. Сал­ліван першим звернув увагу на те чим привернути увагу пошукової машини до сайту, і висловив припущення що це можна зробити штучно. Так народилася ідея умисного просування сайту в пошукових системах. Під час пошукової оптимізації сайт вдосконалюється або пере­будовує­ ться для того, щоб піднімалися його позиції на сторінках результатів видачі пошуковими системами. Пошукову оптимізацію не варто розглядати окремо, саму по собі. Це ціла послідовність дій, які виробляються на сайті з метою загального поліпшення його продуктивності. Правильна пошукова оптимізація піднімає відображення сайту вго­ ру в результатах пошуку за набором релевантних специфічних термінів.

21

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

Більш високе положення у пошуковиках за релевантними запитами дуже багато значить для сайту з комерційної точки зору, оскільки привертає більшу кількість відвідувачів, зацікавлених у тематиці сайту. Фахівці з SEO-оптимізації змінюють журналістські тексти так, щоб вони підпадали під формат, який добре індексується пошуковими системами. Нині базові правила SEO-оптимізації є частиною редак­ ційної політики онлайн ЗМІ. Одна з найважливіших вимог до журналістів, які перед ними ставить SEO-менеджер − це написання таких заголовків до матеріалів, які легко піддаються ранжуванню пошуковими системами (Google, Yandex). Серед основних вимог − лаконічність, наявність ключових слів та унікальність. Дослідник І. О. Севостьянов виділяє 6 основних вимог до оптимі­ зації заголовків, які ми візьмемо за основу свого дослідження: 1) наявність слова запиту без спотворень в заголовку; 2) для кожної сторінки повинен бути створений унікальний заголовок; 3) заголовок повинен бути читабельним і мусить добре сприйматися користувачем; 4) заголовок повинен привертати увагу користувача; 5) заголовок повинен бути коротким, щоб не «різатися» у видачі. Рекомендується робити заголовки, в яких не більше 70 символів; 6) заголовок повинен бути конкретним [1, 8]. Ці шість рекомендацій є базовими для журналістів інформаційних порталів. Отже, гарний заголовок для сайту – це концентроване відображення основного повідомлення новини, але відображення лаконічне, максимально стисле, чітке, конкретне. Якщо сприймати новинне повідомлення як товар, з точки зору маркетингу саме заголовок спонукає читача до прочитання чи навпаки. Без сумніву, гарний заголовок до матеріалу – це чи не половина його успіху. Еспресо ТВ – інтернет-портал та телевізійний канал. Сайт позиціонує себе як платформу для найбільш актуальних та важливих подій, що відбуваються в Україні та світі. Зокрема, тематика наповнення сайту різноманітна – політичне, соціальне та культурне життя держави. Саме різножанровість сайту та лояльний підхід журналістів до написання новин стали причинами обрати Еспресо.tv полем дослідження. За даними ресурсу SimilarWeb, на сайт Еспресо щодня заходить близько 156 тисяч відвідувачів. Цей показник є досить високим для ЗМІ, яке функціонує на медіаринку лише з листопада 2013 року. Зокрема, нам 22

Медіаконтент у новітніх медіа

належить встановити, чи зумовлена популярність сайту урахуванням журналістами рекомендацій SEO-менеджера. На прикладі новинної стрічки сайту телеканалу Еспресо, ми проаналізували відповідність заголовків до наведених професором І. О. Севостьяновим вимог. За допомогою контент-аналізу ми розглянули семантичні ознаки тексту на предмет SEO-оптимізації. Період для аналізу: 7 березня − 13 березня 2017 року. Обираючи часовий відрізок для аналізу, ми намагалися включити в нього дві групи редакцій – буднього дня і святкового. Оскільки, жанрова тема­ тика, інфоприводи та кількість новин суттєво різняться по буднях та у свята. Також, при відборі новин ми враховували три редакційні періоди – ранкова, денна та вечірня зміни. Для максимально об’єктивних результатів до вибірки включили три групи новин. Кількість матеріалу: 100 заголовків зі стрічки новин. Під час дослідження ми встановили, що 85% новин містять у заголовках ключові слова (табл. 1). Такі результати свідчать про той факт, що завдяки пошуку за ключовими словами Google добре ранжуватиме новини сайту Еспресо і вони відображатимуться у видачі одними з першим, оскільки буде знайдено максимум збігів. Проведений аналіз показав, що лише 55% новин мають унікальний заголовок. Це досить низький показник, оскільки якісні тексти для сайту − запорука його успішного просування. Для пошукових машин дуже важлива унікальна інформація на сайті. Якщо ви позичаєте тексти з інших сайтів, то пошукові системи не завжди схвалюють це. Наявність великої кількості неунікальної інформації може привести до штучного зниження рейтингу сайту. Тому написанням оригінального та унікального заголовка не можна нехтувати. В результаті дослідження ми встановили, що 67% заголовків є читабельними та не ускладнюють сприйняття новини. Щодо інших 33%, то вони містять певні недоліки. Серед них і перевантаженість складними конструкціями, великою кількістю розділових знаків чи лапок, використання метафор, посилань до інших новин, гумору чи сатири. Наприклад, «Дівчина поцілувала незнайомця, потрапивши в об’єктив “камери поцілунків”. Реакція її хлопця безцінна». (заго­ ловок від 12.03.2017). Алгоритм пошукових систем не розпізнає переносного значення слова, тому журналістам радять утриматися від використання лапок у заголовках, окрім тих випадків, коли без них не обійтися.

23

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

Зокрема, ми встановили, що 65% заголовків привертають увагу читача до новини. Це означає, що читач проведе більше часу на сайті, тим самим викличе у пошукової системи довіру до ресурсу і підніме його рейтинг. Більшість проаналізованих заголовків (79%) були коротшими за 70 символів. Обираючи довгий заголовок, журналіст робить новину невидимою для більшої частини аудиторії. Таким чином медійник відвертає увагу пошукової системи від новини. Матеріали залишаються непоміченими, якщо ви використовуєте сірий і непоказний заголовок. Менше половини проаналізованих заголовків (49%) містили кон­ кретику і розкривали зміст новини. Сюди ми зараховували тип новин, які не мали інформаційного приводу. Приміром, «Як 400-кілограмова єгиптянка танцювала після операції на шлунку» (заголовок від 12.03.2017); «У NASA показали, як блискавки виглядають з космосу» (заголовок від 8.03.2017). Гарний заголовок має впливати на читача, і тому в його основі завжди лежать відповідність змістові, ясність, точність, яскравість, виразність. Таблиця 1

Новина, яка не має інформаційного приводу, взагалі не повинна з’являтися на ресурсах, які позиціонують себе як інформаційні портали. Проте, нині ми спостерігаємо тенденцію до таблоїдизації. ЗМІ використовують безліч способів аби залучити на сайт ще більшу аудиторію. Результати аналізу показали, що більшість новинних заголовків прописана з урахуванням порад із SEO-оптимізації.

24

Медіаконтент у новітніх медіа

Під час дослідження ми визначили низку відмінностей між роботою мережевого журналіста та SEO-журналіста. До обов’язків інтернет журналіста належить швидко, якісно та оперативно донести інформацію до читача. На противагу цьому, завданням SEO-журналіста є залучення ще більшої аудиторії на сайт завдяки комплексним рекомендаціям щодо ранжування сайту у пошукових системах. Збалансованою редакцією онлайн ЗМІ є, на наш погляд, колектив, що включає в себе і звичайних журналістів і фахівців з SEO. У такому випадку рейтинг сайту зберігатиметься стабільно високим і якість новин не падатиме. Література 1. Севостьянов И. О. Поисковая оптимизация. Практическое руководство по продвижению сайта в Интернете / И. Севостьянов. – Видавництво «Питер», 2014.

2. Ашманов І. С. Просування сайту в пошукових системах / І. С. Ашманов, А. А. Іванов. – К. : Собор, 2010. – 340 с.

2. Басюк Т. М. Принципи побудови системи аналізу та просування інтернет ресурсів / Т. М. Басюк // Вісник Нац. ун-ту «Львівська політехніка». – 2012. – № 784. – С. 43–48.

3. Тероу Ш. Видимость в Интернете. Поисковая оптимизация сайтов / Ш. Тероу. – М. : Символ, 2009. – 288 с.

4. Basyuk T. M. Optimization of internet resource under plurality of user requests / T. M. Basyuk // Тези доповідей міжнародної науково-практичної конференції «Інформаційні управляючі системи та технології». – Одеса, 2013. – С. 305–307.

5. Сайт телеканалу Еспресо. – Режим доступу : http://espreso.tv.

Герман Дар’я Євгенівна, студентка 2 курсу магістратури Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка ФУНКЦІОНУВАННЯ ІНТЕРНЕТ-МЕДІЙ ГРОМАДСЬКОПОЛІТИЧНОГО СПРЯМУВАННЯ В УКРАЇНІ Актуальність дослідження зумовлена стрімкими темпами розвитку технологій інформаційного суспільств, що стали причиною появи принципово нових засобів масової інформації – новітніх (цифрових) 25

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

медій, які, через свою неоднорідність, внесли певну складність у визначення параметрів, за якими можна ідентифікувати їх контент. Метою дослідження є розгляд особливостей функціонування укра­ їнських інтернет-медій громадсько-політичного спрямування. Завданнями дослідження є: – визначити сутність та особливості інтернет-медій громадськополітичного спрямування у сегменті масової комунікації, – дослідити громадсько-політичні медії у контексті формування політичної свідомості. Питанням розвитку електронних медіа-ресурсів, у тому числі й громадсько-політичного спрямування присвячені дослідження вітчизняних і зарубіжних учених: Е. Л. Вартанова, Ю. Вільке, Л. М. Городенко, А. П. Захарченко, М. Кастельса, Н. Костенко, Р. Крейга, О. Д. Кузнецова, О. З. Кудашкіна, М. Маклюена, І. Г. Мащенко, Б. В. Потятиник, А. О. Рижанова, Е. Тоффлера, Л. Н. Федотова тощо. Кінець ХХ століття був відзначений розширенням системи ЗМІ внаслідок динамічного розвитку засобів масової інформації нового типу – інтернет-медій. Поява цього феномену стала можливою завдяки прогресу у галузі інформаційно-комунікаційних технологій, стан яких одночасно впливає на зміни в системі ЗМІ та на розвиток сучасного суспільства, що знаходиться під дією новітніх технологій у процесі переходу до інформаційного суспільства [1, 14]. Поява нового інформаційного суспільства спричинила перехід традиційної журналістики до сфери нових медій, причиною розвитку яких стали нові суспільні потреби, які виникли внаслідок досягнень науково-технічного прогресу. Найважливіша властивість «цифрового середовища», яке ввійшло фактично в усі компоненти журналістики (як частини організованої комунікації), – це пропозиція потокової моделі споживання контенту. Найважливіша властивість мас-медій доцифрової епохи – дискретність пропозиції (стала періодичність виходу ЗМІ, наприклад, програма но­ вин на телебаченні виходить не частіше ніж раз на годину, газета виходить раз на день, журнал – раз на тиждень або місяць). Інформаційний «простір» у часі споживача між цими виходами нічим, з точки зору традиційного медіабізнесу, не заповнений [2]. У споживача повинен сформуватися дискретний рефлекс – купівля газети щоранку, або включення телевізора у певний час. Те, що, потрапляє у сферу його інформаційного споживання між випусками новин чи читанням газети – не має професійної значущості, належить до неорганізованої комунікації [2].

26

Медіаконтент у новітніх медіа

З появою прямоефірного новинного телебачення (24/7), яке запропонувало концепцію безперервного потоку змістовної, організо­ ваної та якісної інформації, виникла альтернатива дискретному медіаспоживанню. З появою інтернету й особливо соціальних мереж реального часу з’являється ще потужніша альтернатива, яку можна описати як виникнення інформаційних потоків за бажанням споживача [3, 98]. Контент більшості інтернет-ЗМІ всіх типів оновлюється декілька разів на добу. Тенденція означає, що для інформаційних ресурсів інтернету найзручнішою формою роботи є публікація матеріалів відповідно мірі їх надходження. Можливості нових технологій масової комунікації дають змогу мережевим ЗМІ відмовитися від дотримання регламентованої періодичності випуску. Це є однією із докорінних відмінностей інтернет-ЗМІ від офлайнових аналогів [1, 13]. Ще однією особливістю контенту інтернет-ЗМІ у порівнянні з контентом традиційних ЗМІ є републікація матеріалів, які створені журналістами, що не мають відношення до цього видання. Традиційні ЗМІ, навпаки, в основному зорієнтовані на працю з власними авторами та інформаторами, і надмірне використання передрукованих з інших видань матеріалів зазвичай розцінюється як ознака недостатньо добросовісного підходу до своєї справи [1, 14]. Сьогодні саме інтернет-спільнота як тип співтовариства, що виникає і функціонує в мережі з метою реалізації громадсько-політичних інтересів його членів, є основною інтерактивності медіа. В умовах створення е-демократії такі інтернет-спільності, як вікі-проекти, чати, форуми та соціальні мережі поступово посилюють свій вплив на суспільне життя та можуть змінювати політичну структуру суспільства. Вони характеризуються динамічністю за рахунок постійних, періодичних і випадкових відвідувачів, які територіально можуть знаходитись у будьякій країні [4, 57]. Медіа-активізм, або громадська журналістика є інтерактивною формою громадсько-політичної діяльності, яка спрямована на досягнен­ ня реакції суспільства шляхом формування альтернативних джерел виробництва новин. Громадська журналістика змінила роль суспільства в інформаційній системі країни, перетворивши аудиторію на співавторів новин. Медіа-активізм проявляється у веденні блогів, трансляції стрімів, створенні он-лайн петицій, проведення відео- та аудіо-розслідувань [5, 13]. Роль ЗМІ значно зростає в перехідні періоди розвитку суспільства, бо без активної діяльності громадськості складно змінити політичну 27

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

свідомість населення, його ціннісні орієнтації й домогтися підтрим­ ки населенням політики соціальних змін [6, 190]. Проте потрібно враховувати величезні можливості засобів масової інформації у сфері маніпуляцій у політичному житті та впливу на свідомість значної частини населення шляхом формування в неї певної думки про подію, явище, людину. Оскільки визначено, що ЗМІ є інструментом політичного маніпулю­ вання, то перед журналістами у питаннях висвітлення новин постає низка етичних питань, з метою вирішення яких вироблені професійні стандарти новинної журналістики. Основними журналістськими стандартами, якими керуються жур­ наліс­ти під час здійснення професійній діяльності, є [7, 5]: – баланс думок і точок зору; – оперативність; – достовірність (посилання на джерела); – відокремлення фактів від коментарів; – точність; – повнота представлення фактів та інформації за проблемою. Прикладом дослідження дотримання журналістами інтернет-медій професійних стандартів новинної журналістики є рейтинг інтернет-ЗМІ за рівнем дотримання професійних стандартів новинної журналістики що регулярно публікується Інститутом масової інформації (табл. 1). Як бачимо, з усіх загальноукраїнських інформаційних онлайнмедій найякісніші новини розміщуються на сайті «Укрінформ» (98% якісних новин із тих, що підлягали моніторингу), друге місце розділили між собою Liga.net, «Цензор» та «Українська правда» (по 95% якісних новин). Третю сходинку за рівнем якості посів 112 (93% якісних новин). За результатами дослідження, найгірше із сайтів, які підлягали оцінці, дотримується професійних стандартів сайт «Обозреватель» (лише 73% були якісними на цьому сайті) та сайти «Кореспондент» і «Сегодня» (78% та 74% відповідно новин із вибірки на цих сайтах були якісними). Висновки. В умовах науково-технічної революції інтернет-медії гро­ мадсько-політичного спрямування набувають імітаційного характеру й ознак PR, і можуть використовуватися як технологічно-маніпулятивний інструмент, основним завданням яких є вплив на громадську думку, а також створення ілюзії політичного залучення. Із інтерактивни­ ми формами ЗМІ пов’язаний феномен кіберсвободи, й відповідно, 28

Медіаконтент у новітніх медіа

кібербезпеки, численних форм маніпуляцій суспільною політичною думкою. Таблиця 1 Рейтинг інтернет-ЗМІ за рівнем дотримання професійних стандартів новинної журналістики станом на листопад 2016 року [8] Загальний

Назва ЗМІ

Баланс

Достовірність

Відокремлення фактів від коментарів

Суспільно важливі матеріали

98

Укрінформ

93

100

100

97

95

Ліга

95

92

97

97

95

Українська правда

92

92

100

97

95

Цензор

90

92

100

97

93

112

95

90

92

95

93

НВ

95

90

98

88

89

ЛБ

92

90

97

78

85

РБК

80

90

92

78

83

24ТВ

95

80

80

75

82

ТСН

97

70

100

60

81

Країна

82

87

92

63

79

Юніан

85

82

87

55

78

Кореспондент

85

80

92

55

74

Сегодня

95

57

90

55

73

Обозреватель

90

80

82

40

Інтернет-ЗМІ є найоперативнішим інструментом інформування громадян щодо подій в Україні та світі. Водночас паралельне існування інтернет-медій, які є електронними версіями якісних видань України, соціальних медій, інтернет-ЗМІ радикального спрямування має як позитивний, так і негативний вплив на формування медіапростору держави. До реальних загроз зараховуємо можливість маніпулювання інформацією, формування викривленого уявлення про події у країні, зневіри та нездатності до конструктивних дій. Література 1. Потятиник Б. В. Інтернет-журналістика : навч. посіб. / Борис Володими­ рович Потятиник. – Львів : ПАІС, 2010. – 244 с.

29

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

2. Потятиник Б. Інтернет-журналістика: межі професії [Електронний ресурс] / Б. Потятиник // МедіаКритика. – Режим доступу : http://www.mediakrytyka.info/ za-scho-krytykuyut-media/internet-zhurnalistyka-mezhi-profesiyi.html.

3. Захарченко А. П. Інтернет-медіа : інтерактивний навчальний посібник / А. П. Захарченко. – Тернопіль : Крок. – 2014. – 198 с.

4. Городенко Л. М. Цифрова та інформаційна нерівність у мережевій комунікації / Л. М. Городенко // Інформаційне суспільство. – 2012. – Вип. 16. – С. 56–59.

5. Кудашкіна О. З. Кіберсоціалізація як новий вид соціалізації у віртуальному середовищі / О. З. Кудашкіна // Соціальна педагогіка: теорія та практика. – 2011. – № 1. – С. 12–17.

6. Муковський І. Т. Інформаційно-аналітична діяльність у міжнародних відносинах : навч. посіб. / І. Т. Муковський, А. Г. Міщенко, М. М. Шевченко. – К. : Кондор, 2012. – 224 с.

7. Голуб О. П. Медіакомпас: путівник професійного журналіста : практичний посібник / О. П. Голуб ; Інститут масової інформації. – К. : ТОВ Софія-А, 2016. – 184 с.

8. Рейтинг українських новинних сайтів за рівнем професійних стандартів очолив Укрінформ [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://imi.org.ua/ news/55166-reyting-ukrajinskih-novinnih-saytiv-za-rivnem-profesiynih-standartivocholiv-ukrinform-imi.html

Ільченко Катерина Сергіївна, студентка 2 курсу магістратури Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка СОЦІАЛЬНІ МЕРЕЖІ І ТЕЛЕБАЧЕННЯ: ВЗАЄМОДІЯ ТА КОНВЕРГЕНЦІЯ У зв’язку з безперервним розвитком сучасних технологій та збільшенням інформаційних потреб суспільства, сьогоднішнє поко­ ління складно уявити без інтернету, зокрема соціальних мереж. Кожен користувач всесвітньої павутини здатен знайти та розповсюдити інформацію у вигляді текстових повідомлень, аудіо-, фото та відео­ матеріалів незалежно від часу та місця перебування. Окрім звичайних користувачів інтернету, до соціальних мереж звертаються і традиційні ЗМІ. Вони не тільки публікують інформацію 30

Медіаконтент у новітніх медіа

на своїх сторінках у соціальних мережах, а й активно використовують контент, що з’являється на інших сторінках. Представники мас-медіа, зокрема інформаційні програми телебачення, висвітлюють у соціальних мережах актуальні події та оперативно подають інформацію про проблеми, які потребують негайного вирішення. Вивченню взаємодії телебачення та соціальних мереж присвячено досить мало уваги. Цим і зумовлена актуальність обраної теми. Мета дослідження – визначити, яку роль виконують соціальні мережі у досягненні професійних завдань телебачення. Для досягнення мети поставлено такі завдання: • з’ясувати, яку роль та функції виконують соціальні мережі як комунікаційний інструмент; • визначити інформаційні потреби користувачів у соціальних мережах; • дослідити взаємодію телебачення із соціальними мережами; • дослідити приклади взаємодії телебачення та соціальних мереж; • виокремити недоліки та переваги подачі різнотипного контенту соціальними мережами. Загалом термін «соціальна мережа» вживається для позначення певної соціальної структури, утвореної індивідами або організаціями, яка відображає розмаїті зв’язки між ними. Окрім цього, цей термін використовують для позначення програмного сервісу, платформи, яка об’єднує користувачів мережі у певні групи зі спільними інтересами. Завданням соціальних мереж є забезпечення користувачів усіма можливими інструментами для спілкування: відео, музика, блоги, форуми тощо [3]. У сучасному світі соціальні мережі тісно взаємодіють із ЗМІ. Поперше, вони швидко та чітко висвітлюють події, подають важливі коментарі представників влади та відомих діячів культури, спорту тощо. По-друге, завдяки соціальним мережам за короткий строк можливо вирішати безліч нагальних питань, як-от: збори коштів на різноманітні потреби, розповсюдження важливих повідомлень. Соціальні мережі відіграють важливу роль у роботі ЗМІ. Вони невпинно розвиваються та вдосконалюються, надаючи користувачам нові можливості у роботі з контентом. Перш ніж з’ясувати, як саме соціальні мережі задовольняють інформаційні потреби користувачів, визначимо термінологічне поле. Інформаційні потреби – це усвідомлена необхідність отримання окремим споживачем, колективом чи групою споживачів інформації, яка 31

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

відповідає характеру їх роботи, темам дослідження, напрямам навчання, самоосвіти, інтересам тощо [1]. Д. Коготков визначає інформаційні потреби як усвідомлену потребу в інформації, що потрібна для здобуття відсутніх знань [2, 15]. Завдяки різноманітній направленості соціальних мереж користувачі у необхідній мірі задовольняють свої інформаційні потреби у певній сфері. До соціальних мереж вони звертаються задля досягнення професійних чи особистих інтересів. Останнім часом до соціальних мереж усе частіше стали звертатися представники влади, зірки шоу-бізнесу, політичні, громадські діячі тощо. Там вони повідомляють не лише про особисті новини, а й про суспільно-значущі події. Наведемо приклади взаємодії соціальних мереж з телевізійним каналом СТБ. У січні 2017 року в ефірі СТБ вийшов черговий епізод «Битви екстрасенсів» виробництва телеканалу ТНТ (Росія). Традиційно програ­ ма мала змагальний характер людей з надзвичайними здібностями, які проходять різні випробування. Учасниками випробування, показаного в недільному випуску, стали люди в камуфляжі, з контексту програми – російські військові. Ця ситуація обурила телеглядачів і викликала загальний осуд. Залишитися осторонь не зміг Генеральний директор каналу СТБ Володимир Бородянський. Він оперативно опублікував на своїй сторінці у Facebook вибачення за те, що сталося. «Показ цього випуску на українському телеканалі неприпустимий з моральної та етичної точки зору. Хочу особисто принести свої вибачення телеглядачам за те, що цей випуск вийшов в ефірі СТБ. З боку керівництва вже вжито відповідних заходів: «Битва екстрасенсів» виробництва ТНТ негайно знімається з ефіру; також ми звільняємо співробітників, які припустилися такої непрофесійної помилки», – написав у соціальній мережі Володимир Бородянський [4]. Заяву Генерального директора каналу СТБ на його сторінці у Facebook вже згодом ЗМІ почали використовувати як джерело з перших вуст. З цього робимо висновок, що перша реакція відбулася саме в соціальній мережі. Наведемо ще один приклад взаємодії соціальної мережі Facebook з телевізійним каналом СТБ. У березні 2017 року у медичному проекті «Я соромлюсь свого тіла» було показано історію 14-річного Олега 32

Медіаконтент у новітніх медіа

Романчака. Хлопчик і його мама звернулися за допомогою до лікарів проекту з проблемами статевого органу, який був поцяткований шра­ мами. Однак деякі користувачі соціальних мереж, дізнавшись про цю історію, стали засуджувати телеканал СТБ. На їхню думку, тепер над Олегом насміхатимуться однолітки. Цю тему на своїй сторінці у Facebook підняла шеф-редактор інтернетвидання «Детектор медіа» Наталія Лігачова, залучаючи до дискусії чиновників Нацради – Юрія Артеменка, Ольгу Герасим’юк, Уляну Фещук і Сергія Костинського. У коментарях чиновники висловили негатив на адресу проекту і думку про те, що канал за подібне свавілля слід позбавити ліцензії. Лікар проекту, практикуючий хірург-травматолог Валерій Ославсь­ кий зізнався на своїй сторінці у Facebook, що був шокований такою позицією. «Проект береться за пацієнтів, від яких відмовилися лікарі, і у них різні хвороби. Але чомусь фб-критики бачать проблему дуже вибірково, все, що нижче пояса – табу...», – написав Валерій Ославський на своїй сторінці [5]. «Додам одне. Любі глядачі, незважаючи на всі нападки та гидоти, які довелося почути, проект і в цьому унікальному випадку віртуозно впорався з неможливим – і тепер життя цього хлопця стало нормальним», – підсумував він. Це лише частина повідомлення лікаря, яке було опубліковане у соціальній мережі на захист проекту та телеканалу. Як бачимо, соціальні мережі є активним інструментом комунікації. Там можна швидко поділитися інформацією та висловити свою точку зору з будь-якого питання. Однак сліпо довіряти всьому, що пишеться у соціальних мережах, не варто. Спочатку слід перевірити, чи дійсно сторінка є офіційною, а контент відповідає реальності. Висновки. Проаналізувавши соціальні мережі як комунікаційний інструмент, можна зробити висновок, що вони є важливим джерелом задоволення інформаційних потреб суспільства. У роботі ми з’ясували, що співпраця соціальних мереж з мас-медіа, зокрема телебаченням, є важливим етапом на шляху до висвітлення вичерпної інформації. Опублікований контент використовується журна­ лістами у професійній діяльності. Окрім того, користувачі соціальних мереж можуть відстоювати в інтернеті свою точку зору та демонстру­ вати реакцію на різноманітні події.

33

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

Однак варто відзначити, що інформацію в соціальних мережах необхідно досліджувати і перевіряти. Досить часто там поширюються провокаційні повідомлення, направлені на ворожнечу між людьми. Не завжди ЗМІ можуть покладатися на соціальні мережі. Дослідження має важливе прикладне значення для подальшого вивчення проблеми взаємодії соціальних мереж та ЗМІ, зокрема телебачення. Література 1. Дворнік М. О. Визначення інформаційних потреб населення та рівня їх задоволення. [Електронний ресурс] / М. О. Дворнік. – Режим доступу : http:// business-inform.net/pdf/2012/9_0/338_341.pdf.

2. Коготков Д. Я. Информационные потребности и основные группы потребителей библиографической информации: лекция / Д. Я. Коготков; Москов­ский государственный университет культуры и искусств. – М. : МГУКИ, 2000. – 15 с.

3. Itpedia. Социальная сеть. [Электронный ресурс]. – Режим доступу : http:// www.itpedia.ru/index.php/Социальная_сеть.

4. Соціальна мережа Facebook. [Электронный ресурс] – Режим доступу : https://www.facebook.com/borodyanskiy.

5. Соціальна мережа Facebook. [Электронный ресурс] – Режим доступу : https://www.facebook.com/oslavich.

Клебановська Оксана Валеріївна, студентка 2 курсу магістратури Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка ОСОБЛИВОСТІ ПРОВЕДЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНИХ КАМПАНІЙ СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНОГО ЗМІСТУ У СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖАХ Проведення інформаційних кампаній у розвинених країнах є розповсюдженою формою для прийняття державних рішень, стосовно яких впливові суспільні групи мають певні інтереси. Вважається, що використання інформаційних кампаній та акцій дозволяє демократич­ ним чином обґрунтовувати та відстоювати певну політику і одержувати для неї широку підтримку громадськості. Інформаційні акції та кампанії 34

Медіаконтент у новітніх медіа

використовуються тоді, коли виникає необхідність підвищити рівень обізнаності населення з окремих питань, інтенсифікувати публічні обговорення та залучити широкі верстви суспільства до участі у прийнятті важливих для держави рішень [1]. Вектор розвитку соціальної та політичної сфер нашої держави потребує суттєвого розширення компетентної та свідомої участі представників громадськості у цьому процесі. У цьому контексті зростає роль соціальних мереж як одного з інструментів горизонталь­ ної структуризації суспільних відносин та реалізації громадських ініціатив [2]. Таким чином, об’єкт дослідження – популярні соціальні мережі Vkontakte, Facebook, Odnoklassniki. Предмет дослідження – інформаційні кампанії соціально-політичного змісту, що проводяться у соціальних мережах. Значне теоретичне опрацювання в науковому середовищі ролі соці­ альних мереж у розвитку різних сфер життя, напрацьовані методика і понятійний апарат дають можливість поставити за мету дослідження висвітлення практичних аспектів використання соціальних мереж у поширенні інформаційних кампаній соціально-політичного змісту. Для цього ставимо перед собою завдання: коротко проаналізувати стан поширеності соціальних мереж в Україні, їх відмінні особливості та проілюструвати приклади успішного використання соціальних мереж для поширення інформаційних кампаній соціально-політичного змісту. Соціальні мережі відіграють керуючу роль у вільному обміні інформацією і, завдяки фактично повній відсутності обмежень для користувачів, створюють плюралістичне середовище для обміну дум­ ками та висловлення думок на будь-яку актуальну тему. Соціальна мережа – це особлива структура, яка ґрунтується на контактах індивідів між собою та на їх спільних інтересах. Сучасну теорію соціальних мереж можна розглядати ще із середини 20 століття. Саме тоді з’явились перші наукові доробки Анатолія Рапопорта та Рея Соломоноффа. Сучасні проблеми розвитку соціальних мереж досліджувалися багатьма іноземними дослідниками Й. Бенклером, С. Блеком, П. Гілленом та П. Дойлем. Серед вітчизняних досліджень заслуговують уваги праці О. Федорової, Ю. Данько, Т. Галич, А. Захарченко. Продуктивним джерелом, що лягло в основу нашого дослідження стала монографія авторів О. Онищенка, В. Горового та В. Попика [2]. Дослідивши останні статистичні дані, нами встановлено, що сьогодні більше половини українців користуються соціальними 35

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

мережами. Зокрема, серед українських користувачів інтернету 90,7% стверджують, що активно користуються принаймні однією соціальною мережею. Найпопулярнішою соціальною мережею, згідно з останніми дослідженнями Київського міжнародного інституту соціології, залиша­ ється «ВКонтакте» (59,2%), що також займає третє місце серед найбільш відвідуваних сайтів, на другому місці – «Одноклассники» (50%), а всесвітня мережа Facebook знаходиться на третьому місці із 38,3% користувачів [3, 4]. З’ясовано, що українська аудиторія соціальних мереж – це люди віком від 15 до 55 років, превалююча більшість з яких – користувачі віком 16–25 років [4; 5]. Доступність, просто створення особистого аккаунту чи сторінки спільноти у соціальних мережах, невеликі фінансові затрати на утримання сторінки чи її рекламу дозволяють успішно використовувати їх некомерційними організаціям, що пропагують соціально-політичні цінності й не мають значних бюджетних інвестувань. Наприклад, лише у «плідному» на соціально-політичні зрушення червні 2014 р. у Facebook було поширено близько 60 повідомлень про проведення різного роду громадських акцій – благодійних, волонтерських, мистець­ ких, екологічних, студентських, політичних, патріотичних (наприклад, «Подаруй політичну книгу», м. Харків; «Щасливе дитинство», м. Тернопіль; «Збережи довкілля – підтримай 4972», м. Київ; «Make World Not War: акція мистецького протесу», м. Київ; до Дня Конституції «Нам тут жити!»; «Поверни прапор!», «Немає реформ – немає канікул!», м. Київ та ін. Станом на сьогодні соціальні мережі активно використовуються для поширення інформаційних кампаній стосовно подій на Сході України, пропаганду підтримки українців, а також – стосовно дій влади. Зокрема, у мережі активно почали утворюватись сторінки місцевих представництв організацій боротьби із корупцією «Стоп корупція», чиї регулярні новини та повідомлення дозволяють контролювати дії місцевої влади, залучаючи увагу громадськості. Таким чином, на прикладі успішних інформаційних кампаній, можна стверджувати, що соціальні інтернет-мережі можна віднести до одного з інститутів громадянського суспільства, а саме – до незалежних засобів масової інформації, що обслуговують громадські інтереси та потреби й формують громадську думку.

36

Медіаконтент у новітніх медіа

Література 1. Грицяк Н. В. Інформаційні кампанії як механізм підвищення ефектив­ ності реалізації державної політики у сфері євроінтеграції / Н. В. Грицяк, А. В. Баровська // Стратегічні пріоритети. – 2007. – № 2 (3). – С. 37–44.

2. Соціальні мережі як чинник розвитку громадянського суспільства / [О. С. Онищенко, В. М. Горовий, В. І. Попик та ін.]; НАН України, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського. – К., 2015.

3. Базиленко А. 90% українських користувачів інтернету активно корис­туються принаймні однією соціальною мережею [Електронний ресурс] // watcher.com. ua – Режим доступу : http://watcher.com.ua/2016/06/10/90-ukrayinskyh-korystuvachivinternetu-aktyvno-korystuyutsya-prynaymni-odniyeyu-sotsialnoyu-merezheyu/ 4. Дані Gemius Audience щодо інтернет-аудиторії України станом на квітень 2014 р.: охоплення і відвідувачі [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http:// www.audience.com.ua/pages/display/reach, а також http://www.audience. com.ua/ pages/display/visitors 5. Мінченко О. Світова карта соціальних мереж – Україна залишається в зоні впливу ВКонтакте [Електронний ресурс] // watcher.com.ua. – Режим доступу : http://watcher.com.ua/2014/01/09/svitova-karta-sotsialnyh-merezhukrayina-zalyshayetsya-v-zoni-vplyvu-vkontakte/ 6. Галич Т. О. Соціальні інтернет-мережі та віртуалізація суспільного життя / Т. О. Галич // Соціологія майбутнього: науковий журнал з проблем соціології молоді та студентства. – 2010. – № 1. – С. 145–152.

7. Social media report Facebook pages [Electronic resource]. – Режим доступу : http://www.socialbakers.com/blog/534-april-2012-social-media-report facebookpages-in-ukraine

Ключка Катерина Віталіївна, студентка 2 курсу магістратури Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка CПЕЦИФІКА МЕДІАЦІЇ ТА МЕДІАТИЗАЦІЇ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ (НА ПРИКЛАДІ ІНТЕРНЕТ-ВИДАННЯ «УКРАЇНСЬКА ПРАВДА») Проблема висвітлення девіантної поведінки ЗМІ в сучасному інформаційному просторі раніше не досліджувалась українськими вченими. Тим часом, певне відображення девіантної поведінки має 37

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

широкий спектр потенційного впливу на аудиторію, адже може виступати у медійному контенті як складова технологій (наприклад PR), нести у собі негативні емоційні складники, а також завдавати шкоди самому девіанту. Отже, цей складний феномен потребує детального вивчення в галузі соціальних комунікацій. Метою статті було встановити специфіку процесу медіації та медіатизації девіантної поведінки на сторінках газети «Українська правда». Для аналізу був обраний один інформаційний привід який відобразився у медіа як колективна девіанта поведінка – реєстрування електронних декларацій українськими депутатами у 2016 році, що і стало об’єктом нашого дослідження. Предмет дослідження – медіація та медіатизація зазначеного інформаційного приводу. Для досягнення мети дослідження ми визначили такі завдання: по-перше, визначити підходи до дефініцій «медіація» та «медіатизація» та встановити їх роль у процесі висвітлення девіантної поведінки; по-друге, проаналізувати інформаційні хвилі з метою визначення тенденцій відображення анормальної поведінки в аналізованому виданні. Проблема девіації є однією з центральних в сучасній психології, соціології, підлітковій педагогіці, політології, кримінології (в різних її напрямках). Вивченню цього феномена присвячений великий пласт літератури, а особливими напрямками вивчення девіантної поведінки стали дитяча і підліткова девіантологія, профілактика правопорушень та нейтралізація форм поведінки. Медіатизація девіантної поведін­ки мало вивчена і спирається лише на доробки науковців, що досліджують соціаль­ ну проблематику Серед українських вчених це К. С. Шендеровський, О. П. Михайлова, О. В. Лаврик, С. Д. Горецька та інші. Серед закордонних – Д. Полач, С. Хілгартнер, Ч. Боск, А. А. Зайцева, М. А. Бережна та ін. Процес медіації Академічний тлумачний словник Української мови визначає як «Міжнародне посередництво, мирний спосіб розв’язання міжнародних конфліктів за допомогою держави, яка не бере участі у конфлікті» [1]. Таке визначення дають науковці, що працюють у галузі права (О. А. Добролюбова [2], О. В. Аллахвердова [3], М. І. Смокович [4] та ін. Проте у дослідженні ми спирались на визначення, яке має соціально-комунікапційний контекст, а саме Д. МакКуела, за яким медіація – це проходження інформації від події до отримання інформації аудиторією [5]. Г. Г. Почепцов проаналізувавши підходи до розуміння феномену медіатизації дійшов висновків, що найголовнішою ідеєю медіатизації слід визнати зворотний вплив медіа на соціальні інститу­ ції, коли спортсмени і політики починають, наприклад, культивувати 38

Медіаконтент у новітніх медіа

ті характеристики, які важливі для медіа, а не для їх професійної діяльності [6]. Цей тезис підтверджує вплив медіа на аудиторію, а отже і висвітлення анормальної поведінки несе за собою певні медіаефекти. Проаналізувавши контент видання «Українська правда» (з 4 січня по 27 листопада 2016 р.) [7], ми дійшли таких висновків. Процес медіації колективної девіантної поведінки можна розділити на декіль­ ка етапів. Ініціатором першої інформаційної хвилі, що стосувалась електронних декларацій, була «Поправка до закону «Про держбюджет» (7 матеріалів). Даний етап характеризується абсолютним превалюван­ ням інформаційних повідомлень, які стосуються формулюванням суті процесу впровадження електронних декларацій, ставлення посадовців до поправки до закону про держбюджет. Ініціатором другої хвилі стала саме подача декларацій. У статтях (13 матеріалів) аналізуються статки перших декларантів, що викликають осуд та обурення з боку громадськості, отже на цьому етапі можна говорити про розгортання висвітлення девінтної поведінки. Наступний етап – осуд аморальної поведінки. «Українська правда» публікує 36 матеріалів, які так чи інакше аналізують високі статки депутатів. Характерним для матеріалів є осуд девіантів та значне нарощування контенту. Останнім, четвертим етапом, є спад інтересу до електронних декларацій. На тему того що Україні робити і куди рухатися далі після такої складної ситуації, було опубліковано 6 статей. Особистості девіантів відходять на другий план. Отже, на прикладі проаналізованого видання ми бачимо, що процес медіації та медіатизації девіантної поведінки має певну специфіку: відбувається ініціація декількох інформаційних хвиль із розгортанням осуду девіантів. Прослідковується швидку нарощування контенту, яке згодом йде на спад. Таким чином можна зробити висновок, що девіанта поведінка хоч і має високий емотивний потенціал, але з часом аудиторія і самі ЗМІ втрачають інтерес до тієї чи іншої анормальної поведінки девіантів. Література 1. Словник української мови: в 11 томах. – Том 4, 1973. – С. 664.

2. Добролюбова Елена Анатольевна. Медиация в системе способов защиты прав предпринимателей [Текст] : автореф. дис. ... канд. юрид. наук / Е. А. Добролюбова ; МГУ им. М. В. Ломоносова. – М., 2012. – 2 с.

3. Аллахвердова О. В. Медиация в философском, психологическом и юридичес­ ком контексте. кн. Развитие медиации в России: теория и практика, образование / под ред. Е. И. Носыревой, Д. Г. Фильченко. – Инфотропик Медиа, 2012. – С. 37.

39

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

4. Адміністративне судочинство України: теорія та практика / М. І. Смокович [та ін.] ; за заг. ред. О. М. Нечитайла. – 2015.

5. Валерій Іванов. Основні теорії масової комунікації і журналістики: Навчальний І-20 посібник / За науковою редакцією В. В. Різуна – К. : Центр Вільної Преси, 2010. – 258 с.

6. Почепцов Г. Г. Медиатизация и её последствия для социального управления [Електронний ресурс] / Г. Г. Почепцов – Режим доступу : http:// osvita.mediasapiens.ua/trends/1411978127/mediatizatsiya_i_ee_posledstviya_dlya_ sotsialnogo_upravleniya/ 7. Видання «Українська правда» [Електронний ресурс] – Режим доступу : www.pravda.com.ua

Козельська Анастасія Олександрівна, студентка 2 курсу магістратури Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка ФОРМУВАННЯ ІМІДЖУ УКРАЇНИ НА СТОРІНКАХ РОСІЙСЬКОГО ІНТЕРНЕТ-ВИДАННЯ LENTA.RU Нині Україна внаслідок тривалої відсутності цілісної системної інформаційної політики перебуває в залежності від закордонних засобів масової інформації у питаннях формування світової громад­ ської думки про себе. Зокрема, в умовах російсько-українського інформаційного протистояння, що триває ще з часів розпаду СРСР, російські ЗМІ прагнуть дестабілізувати суспільно-політичну си­ туацію в Україні, цілеспрямовано формуючи Україні негативний імідж. Таким чином, актуальність дослідження зумовлена тим, що в умо­ вах російсько-українського інформаційного протистояння для світової спільноти російські інтернет-ЗМІ є головним джерелом інформації про Україну. З метою протистояти російській пропаганді та покращити міжнародний імідж держави важливо знати, як російські інтернет-ЗМІ подають інформацію про Україну та якими технологіями користуються для формування її відповідного іміджу. Мета дослідження – з’ясувати особливості формування іміджу України на сторінках російського інтернет-видання Lenta.ru з 1.09.2016 по 21.11.2016 р.

40

Медіаконтент у новітніх медіа

Відповідно до мети встановлені такі завдання: 1) визначити кількісні та якісні іміджеві характеристики України на сторінках російського інтернет-видання Lenta.ru; 2) виокремити основні інформаційно-психологічні технології, які використовуються на сторінках російського інтернет-видання Lenta.ru для формування іміджу України. Методи дослідження. Насамперед дослідження іміджу України на сторінках новинного порталу Lenta.ru вимагає проведення контентмоніторингу, що дозволить виокремити із суцільного інформаційного потоку публікації про Україну. Для визначення кількісний і якісних іміджевих характеристик України використовується метод розрахунку, типологічний аналіз, опис та узагальнення. У сучасних журналістикознавчих дослідженнях проблема форму­ вання іміджу України зарубіжними мас-медіа ще не має комплексного відображення. Однак питаннями вивчення України у дзеркалі захід­ них засобів інформації, зокрема американських, займалися Н. Габар, О. Бойко, Н. Чабан, О. Ольхіна, Н. Войтко, О. Бутирський [2]. Щодо контент-аналізу російських ЗМІ, то особливої уваги заслуговують праці Є. Пліска, О. Леонова, у яких наводиться кількість, тональність і тематика матеріалів дев’яти російських друкованих ЗМІ [4]. Також проблему формування іміджу України в російських ЗМІ вже вивчали Ю. Бідзіля, В. Лизанчук, О. Ольхіна. Імідж держави як політичне явище в цілому досліджували українські дослідники О. Семченко, Г. Верби­цька, В. Рибаченко, О. Кулеба, С. Балюк, В. Продан, а також зарубіжні науковці – Н. Хачатуров, Е. Галумов, Є. Аронсон, Дж. Мерсер, Г. Моргентау. Але наукові розробки проблеми формування іміджу України зарубіжними мас-медіа все ще залишаються фрагментарними. У цілому українська тематика на сайті Lenta.ru розміщується в окремій рубриці «Бывший СССР» (підрубрика «Украина»). Окремо є рубрика «Мир» (підрубрика «Политика»), де подаються новини, що стосуються усіх країн світу, окрім колишніх пострадянських (Прибалтика, Україна, Білорусія, Молдавія, Кавказ, Казахстан, Середня Азія). Така рубрикація вже свідчить про те, що для російського новин­ ного порталу Україна разом з іншими пострадянськими країнами не є самостійною суверенною державою на політичній карті світу. Це лише частина «колишнього СРСР». На відміну від інших пострадянських республік, новини про які оновлюються 1–3 рази на день, рубрика «Україна» щодня переповнена новинами з різних сфер (політичної, соціальної, культурної) – від 15 до 41

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

20. Взагалі в період із 1.09.2016 по 21.11.2016 р. у рубриці «Україна» на сайті Lenta.ru з’явилося 893 новини: 357 публікацій за вересень, 298 – за жовтень, 238 – за листопад. Для порівняння, за листопад 2016 рік новин про Молдавію нараховується лише 21. Такі дані свідчать про гострий інтерес російського інтернет-ресурсу до подій в Україні, що стосуються не лише політичної тематики, а й інших сфер суспільства. У процесі дослідження було з’ясовано, що пропагандистська діяльність інтернет-видання Lenta.ru спрямована на формування негативного іміджу України як бідної, економічно й політично неста­ більної держави з підвищеним рівнем злочинності, де насильни­цькими методами викорінюють російську мову та літературу, утискають російськомовне населення. Позитивні відомості про Україну взагалі замовчуються. Тональність публікацій має агресивний, критичний, інко­ ли навіть іронічний характер відносно політичний процесів в Україні та української влади в цілому. Загалом можна виокремити такі іміджеві характеристики України: 1. Президент України Петро Порошенко як головний корупціонер, русофоб та «прислужник» перед Європою та США.

2. Нерівноправність й одновекторність міжнародних відносин України з країнами Європи та США.

3. Активізація націоналістичних організацій («Правий сектор», «Азов», «Свобода»), діяльність яких має злочинний терористичний характер.

4. Образ алкогольно залежних неконтрольованих військових угрупувань, що звинувачуються у вбивствах мирних мешканців та інших злочинних діях.

5. Підвищений рівень злочинності.

6. Постійні мітинги та акції протесту проти низького рівня життя населення, що призводить до масових сутичок та вуличних заворушень.

7. Докорінне викорінення російської мови та літератури, а також утиски російськомовного населення.

8. Активізація сепаратистських настроїв серед українського насе­ лен­ня, яке прагне автономії більшості обласних центрів. Сформований інтернет-виданням Lenta.ru негативний імідж нашої держави показує своїй цільовій аудиторії, що Україна негото­ ва до інтеграції у європейський та євроатлантичний політичний, економічний, науковий та культурно-інформаційний простір. Як наслідок, відвідувачі цього сайту просто не можуть сприймати Україну як впливову, правову, демократичну, соціальну державу, де 42

Медіаконтент у новітніх медіа

розбудовуються інститути грома­дянського суспільства, з якою треба рахуватися і в яку слід інвестувати капітали на майбутнє. Сконструювати бажаний образ будь-якої держави допомагають використання різних технологій інформаційно-психологічного впливу. Саме вони дозволяють без відвертої брехні «створювати ілюзорну, паралельну реальність з «хибною» системою цінностей, переконань, поглядів» [1, 241], збуджують почуття страху, гніву, обурення, ненависті. У підручнику «Історія інформаційно-психологічного протиборства» за загальною редакцією Є. Скулиша автори виокремлюють маніпулятивні техніки ведення інформаційно-психологічного протиборства, викорис­ тання яких простежується на сторінках інтернет-видання Lenta.ru [3, 186-191]. Серед них варто виокремити: 1. «Обхід із флангу». Передбачає створення враження неупередже­ ності й об’єктивності джерела інформації. Особливу ефективність має залучення лідерів думок до реалізації цієї техніки. За таким принципом на сайті Lenta.ru часто будуються заголовки, коли негативні характеристики України є цитатами певних урядових осіб або чиновників («Польский посол Пекло сравнил Украину с высохшей землей», «Кравчук назвал Украину с ядерным арсеналом вооруженной гранатой обезьяной», «Савченко сравнила Раду с болотом», «В Крыму в ответ на иск Киева назвали Украину содержанкой», «Савченко назвала депутатов Рады баранами», «Саакашвили назвал депутатов “Блока Петра Порошенко” ничтожествами»). За допомогою цих висловлювань інтернет-виданню Lenta.ru вдається створити бажаний образ кризо­вої держави, водночас зберігаючи принципи неупередженості й об’єктивності.

2. Приховування істотної інформації. Полягає в замовчуванні інформації, що істотно впливає на ухвалення рішення або становить інтерес для суспільства. Висвітлення подій про Україні на цьому сайті відбувається вибірково. Наприклад, за вересень-листопад місяць 2016 року в Україні відбулася низка подій, присвячених досягненням у сфері спорту, жодної згадки про які на сайті немає. Міжнародні переговори України з країнами Євросоюзу, порушення Мінських домовленостей терористичними організаціями ДНР та ЛНР теж не є темою для публікацій.

3. Комунікативний шум, або інформаційне сміття. Передбачає приховування важливої інформації у величезному обсязі порожньої інформації. На російському сайті регулярно з’являються новини про Україну локального спрямування, що не повинні становити інтере­ су для іншої країни («В Киеве полицейские приехали на вызов и 43

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

обокрали квартиру», «Слезоточивый газ распылили в школе в Вин­ ницкой области»). Масив повідомлень такого характеру створює комунікаційний шум з метою компенсувати відсутність важливих інформаційно значущих новин про Україну.

4. Пріоритет на надання негативної інформації. Полягає в тому, що негативна інформація одержує пріоритет над позитивною. На сайті не публікується жоден матеріал, що характеризував би Україну з позитивного боку. Це обов’язково аналітичні статті, що нищівно критикують будь-яке українське питання або інформаційні замітки, тематика яких також має лише негативне забарвлення про Україну. Висновки. Отже, сформований інтернет-виданням Lenta.ru негатив­ ний імідж нашої держави демонструє світовій спільності, що Україна не готова до інтеграції у європейський політичний, економічний, науковий та культурно-інформаційний простір. Тому першочерговим завданням України у сфері державної інформаційної політики має бути розробка ефективних механізмів протидії російській пропаганді, захист інформаційного простору України, просування інтересів держави у світовому інформаційному просторі та утвердження її позитивного міжнародного іміджу шляхом висвітлення об’єктивної інформації про конкурентні переваги, сильні сторони та вагомі досягнення держави. Література 1. Галумов Э. А. Имидж страны: компоненты структуры и коммуникации / Э. А. Галумов. – М. : Известия, 2002. – 324 с.

2. Голік О. В. Історіографія питання іміджу України на сторінках росій­ ської та американської преси [Електронний ресурс] / О. В. Голік. – Режим доступу : http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=1468. – Дата доступу: 23.11.2016.

3. Історія інформаційно-психологічного протиборства : підручник / Я. М. Жарков, Л. Ф. Компанцева, В.В. Остроухов та ін. – К. : Науково-видавничий відділ Національної академії СБ України, 2012. – 212 с.

4. Леонов А., Плиско Е. Мониторинг российских СМИ – взгляд из Киева (август–сентябрь 1999 г.) // Российско-украинский бюллетень. – М. : К., 1999. – № 2. – С. 36–42.

44

Медіаконтент у новітніх медіа

Кравцова Оксана Віталіївна, студентка 2 курсу магістратури Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка РИНОК ЕЛЕКТРОННОЇ КНИГИ: ДОСВІД УКРАЇНИ В умовах широкого розвитку і популяризації серед читачів електронної книги, українські видавці усвідомлюють всю перспектив­ ність розвитку цифрового видання на книжковому ринку України. Легальний електронний книжковий ринок України є дуже «моло­ дим» і почав активно розвиватися лише у 2007–2008 роках разом із появою в Україні підприємства ТОВ «Видавництво “Мост-Паблі­ шинг”» (сьогодні – реорганізовано), яке забезпечувало постачання і продаж пристроїв (рідерів) для читання електронних книг компанії «PocketBook» [1, 27]. Мета публікації – визначити та описати основні моделі електрон­ ної дистрибуції на книжковому ринку України. Сьогодні на цифровому ринку використовуються дві головні моделі розповсюдження електронного контенту. Одна з них притаманна і для розповсюдження друкованих видань, це модель – «інтернет-книгар­ ня», яка під собою розуміє реалізацію цифрового контенту. Модель «інтернет-книгарня» традиційно є найпоширенішою та реалізується через прямий продаж або за допомогою посередників. Інша модель – «електронна бібліотека» можлива лише в цифрових умовах, за цієї умови читач купує лише доступ до контенту на певний період часу (до окремих електронних видань або ж певної кількості книг) [2, 1]. В Україні представлені лише два видавництва, які займаються пря­ мим продажем електронних книг: «Клуб Сімейного Дозвілля» https://www.bookclub.ua/ukr/catalog/ e-books/ – доступно 1384 ліцензійні електронні книги у форматах TXT, RTF, FB2, ePUB, PDF. Є функція перегляду, яка допоможе детальніше ознайомитися з книжкою. Система оплати платіжної картки Visa, Mastercard, Приват 24, webmoney, easypay, monexy або через LiqPAY. «Ранок» (http://www.ranok.com.ua/schoolbook.html ) – 56 шкільних підручників українською мовою, які є в безкоштовному електронному доступі для вчителів та школярів. Доступний формат PDF. 45

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

Діяльність посередників в Україні вперше почалась в 2008 році з діяльності організації PocketBook Global, яка за прикладом закор­ донних колег створила книжковий інтернет-магазин http://bookland. net.ua/, на якому розміщувалися ліцензійні електронні матеріали українських та російських видавництв. http://www.bookland.com/ukr/books має у відкритому доступі більше 2 млн примірників, 5000 тисяч з яких українські. Це книжки належать видавництвам «Клуб Сімейного Дозвілля», «Фоліо», «Наш Формат», «Ви­ давництва Старого Лева». Доступна велика кількість форматів fb2, html, lrf, pdf, rb, rtf, та txt. Крім того, BookLand пропонує своїм читачам зручні ва­ ріанти оплати, платіжною картою Visa, MasterCard через LiqPAY, Приват24, WebMoney, Яндекс.Гроші, Єдиний гаманець та Термінали України [3, 1]. Модель «електронна бібліотека» на українському ринку використо­ вують: https://play.google.com/store/books – це дійсно глобальний, багатожан­ ровий читацький сервер. Величезний вибір не лише українських книг, а також і зарубіжних. В доступі є хороший вибір безкоштовної літератури, плата за скачування невисока. На сайті є можливість розрахуватися карткою. Скачати книги можна після установки спеціальної програми Google Play Книги. http://knigoland.com.ua/online-books – представлений широкий ви­ бір навчальної літератури, а саме шкільні підручники та навчальні посібники. Для читання підтримується лише один формат PDF. Оплати­ ти можна за допомогою SMS, платіжної картки Visa, Mastercard або через LiqPAY [3, 1]. Проект «Store.kassiopeya.com» – велика віртуальна книжкова поли­ ця електронних книг функціонує з 2011 р. (на сьогодні не працює). Це сховище електронних книг, які були доступні для читання як в режимі онлайн, так і оффлайн, Контент цієї електронної бібліотеки був захищений спеціально створеною програмою «Kassiopeya Reader». http://smart.kyivstar.ua/ – це перша електронна бібліотека, створена мобільним оператором Київстар для своїх користувачів. Оплата за користування абонентська, і коштує лише 2,98 гривень в тиждень. Перший тиждень користування плата не знімається. Послугою можна навіть за умови Користуватися послугою можна навіть за відсутності мережі, зробивши певні налаштування [4, 1]. Вся складність реалізації електронного видання – постає в тому, що коли в мережу потрапляє хоча б один примірник, цього вже достатньо, щоб користувачі «поділилися» цією інформацією між собою.

46

Медіаконтент у новітніх медіа

Не всі українські видавці використовують мультиформатні варіанти електронних книг, що в свою чергу звужує число потенційних покупців. У переважній більшості електронні книжки, що реалізуються на українському видавничому ринку – це електронні варіанти раніше на­ друкованих примірників. Поряд з чесними і порядними видавцями електронних книг ми частіше стикаємось із сайтами, які називаючись електронною бібліотекою, прагнуть таким чином відволікти увагу від свого неліцензійного контен­ ту. Вони діють як закритий читацький клуб, доступ до якого надається за певних умов. Це може бути як безкоштовна реєстрація, членський внесок за користування або ж оплата по факту. Література 1. Афонін О. Звіт про результати дослідження видавничого ринку України // UABOOKS.INFO : портал української книжкової індустрії. – К., 2005–2013.

2. Марина Женченко. Цифрова дистрибуція на книжковому ринку України // Вісник Книжкової палати. – 2013. – № 10. – 15.07.2013. – Режим доступу : file:///C:/Users/Oksana/Downloads/vkp_2013_10_2%20(2).pdf (дата звернення: 14.03.2017). – Назва з екрана.

3. Анастасія Трепитьон. Електронні книжки українською де придбати? // Читомо. – 24.06.2015. – Режим доступу : http://www.chytomo.com/news/elektronniknizhki-ukraiinskoyu-de-pridbati (дата звернення: 13.03.2017). – Назва з екрана.

4. Smart Kyivstar // Київстар : офіц. сайт. – Режим доступу : https://kyivstar.ua/ ru/mm/entertainment/smartkyivstar (дата звернення: 13.03.2017). – Назва з екрана.

Куршин Олеся Петрівна, студентка 2 курсу магістратури Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка ОСОБЛИВОСТІ ПРОМОЦІЇ ВИДАВНИЦТВ І ВИДАВНИЧОЇ ПРОДУКЦІЇ У СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖАХ Соціальні мережі є головним інноваційним технологічним та комуні­ ка­ційним трендом ХХІ ст. У сьогоденні соціальні мережі настільки популярні, що для деяких людей вони стали абсолютним синонімом інтернету. Кількість користувачів соціальних мереж безперервно зростає. За результатами опитування Київського міжнародного інсти­ 47

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

туту соціології (червень 2016 р.), 90,7 % українських користувачів інтернету зазначають, що активно користуються щонайменше однією соціаль­ною мережею. Серед найбільш популярних виокремлено: ВКонтакте (59,2%), Одноклассники (50%), Facebook (38,3%) і Google+ (33,4%) [1]. Соціальні мережі досі не набули великого поширення як інстру­ мент ведення бізнесу серед видавців, тому дослідження зазначеної теми є нині на часі. Мета дослідження – визначити особливості промоції видавництв і видавничої продукції у соціальних мережах. Реалізація поставленої мети передбачає вирішення таких завдань: • дослідити представленість видавництв у соціальних мережах; • проаналізувати контентне наповнення сторінок видавництв у соціальних мережах; • виокремити маркетингові завдання, які може вирішувати видав­ ництво в соціальних мережах. Для розв’язання поставлених завдань були використанні такі методи: контент-моніторинг, дедукція, індукція, порівняння та узага­ льнення. Проблема використання соціальних мереж у видавничій галузі з ме­ тою промоції видавництв і видавничої продукції є мало дослідженою. Із окремими аспектами цього питання можна ознайомитися на сторін­ ках російського інформаційно-аналітичного журналу «Університетська книга» та на сайті наукової електронної бібліотеки «КіберЛенінка». Щодо вітчизняних досліджень, то тут надбання науковців значно скром­ ніші. Серед українських дослідників, які дещо поверхово торкаються пи­ тань досліджуваної проблематики, можна назвати О. Скібан (видавничі комунікації) [2] та С. Водолазьку (інновації у видавничому бізнесі) [3]. Тому виникає необхідність заповнення інформаційного вакууму щодо питання використання соціальних мереж як інструментів промоції видавництв і видавничої продукції. Для аналізу було обрано п’ять провідних українських видавництв («Видавництво Старого Лева», «Фоліо», «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», «Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля» та «Дух і літера») відповідно до рейтингу від Forbes (січень 2016 р.) [4]. Для визначення особливостей промоції видавництв і видавничої продукції у соціальних мережах нами було насамперед розглянуто представленість видавництв, а також контентне наповнення сторінок видавництв у соціальних мережах.

48

Медіаконтент у новітніх медіа

Представленість видавництв у соціальних мережах1 «Видавництво Старого Лева» (географія – м. Львів, спеціалізація – універсальне) представлене в двох соціальних мережах – Facebook (48 582 уподобання) та ВКонтакте (7 039 учасників групи2). Видавництво «Фоліо» (географія – м. Харків, спеціалізація – універсальне) представлене в двох соціальних мережах – Facebook (4 857 уподобань2) та ВКонтакте (74 підписники сторінки2; однак сторінка не активна, останній запис за 24 липня 2014 р.). Видавництво «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» (географія – м. Київ, спеціалізація – дитяча література) представлене в двох соціальних ме­ ре­жах – Facebook (25 115 уподобань3) та ВКонтакте (16 142 підписники сторінки1). «Книжковий клуб “Клуб сімейного дозвілля”» (географія – м. Харків, спеціалізація – універсальне) представлений у чотирьох соціальних мережах – Facebook (13 647 уподобань1), ВКонтакте (55 581 підписни­ків сторінки1), Одноклассники (5 222 учасники групи1) та Google+ (79 830 підписок1). Видавництво «Дух і літера» (географія – м. Київ, спеціаліза­ ція – гуманітарна література) представлене у двох соціальних мере­ жах – Facebook (5 230 уподобань1) та ВКонтакте (169 підписників1; однак сторінка не активна, останній запис за 15 травня 2012 р.). Контентне наповнення сторінок видавництв у соціальних мережах Під час дослідження попередньо було розглянуто контентне напов­ нення сторінок п’яти досліджуваних видавництв у соціальних мережах. Було взято до уваги контент із найпріоритетніших для видав­ництв соціальних мереж – Facebook та ВКонтакте. У процесі роботи виявлено спільні та відмінні риси контентного наповнення сторінок видавництв у соціальних мережах. Спільні риси Формат контенту. Наявність тексту з обов’язковим візуальним супроводом (зображення чи відео). Шляхи розповсюдження контенту. Дослідження засвідчило, що роз­ повсюдження контенту відбувається через власну сторінку видавництва у соціальній мережі, репост публікацій з інших сторінок (користувачів чи спільнот) та через інтеграцію із зовнішніми сайтами. Різновиди повідомлень. До основних різновидів повідомлень у соціа­ льній мережі варто віднести: новини про книги (книги, які готуються 1 2 3

До уваги не беруться інші соціальні медіа – мікроблоги, відеохостинги тощо. Інформація актуальна станом на 04.03.2017 р. Інформація актуальна станом на 04.03.2017 р.

49

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

до друку та книги, які вже у продажу); новини видавництва; новини галузі; ЗМІ про видавництва; анонси подій; відгуки та рецензії на книги; конкурси, розіграші, акції; привітання зі святами; загальні фрази (доброго ранку, гарного вечора тощо). Контентне наповнення сторінок у соціальних мережах Facebook та ВКонтакте. Дублювання контенту з однієї соціальної мережі в іншу. Відмінні риси Інтеграція з сайтом видавництва. На сайтах «Видавництва Старого Лева», «Книжкового клубу “Клуб сімейного дозвілля”» наявні іконки соціальних мереж, а на сайтах видавництв «Фоліо», «Дух і літера» – відсутні. На сайті видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» наявна лише іконка соціальної мережі Facebook, хоч і ВКонтакте також сторінка активна. Різновиди повідомлень. «Видавництво Старого Лева», окрім вище­ зазначених різновидів повідомлень, на своїх сторінках у соціальних мережах розповсюджує ще й таку інформацію: постійна рубрика у Блогах Старого Лева – «Вірш дня»; зображення із цитатами з книг; добірки ілюстрацій художників та флешмоби. На сторінках у соціальних мережах «Видавництва Старого Лева», видавництв «Фоліо», «Дух і літера» та «Книжкового клубу “Клуб сімейного дозвілля”» можна ознайомитися з уривками з книг. Відмінність між контентним наповненням сторінок у соціальних мережах Facebook та ВКонтакте. ВКонтакте, на відміну від соціальної мережі Facebook, є розділ «Обговорення», де пропонуються певні теми для дискусій. У групі в соціальній мережі ВКонтакте користувачі мають змогу розміщувати власні записи, а в спільноті вони можуть запропонувати свою новину (адміністратор може її прийняти або відхилити). Facebook такий функціонал не надає. Таким чином, соціальні мережі – це універсальне середовище, де можуть вирішуватися різноманітні завдання: підвищення популярності й упізнаваності видавництва, видавничої продукції; збільшення лояльно­ сті й довіри до видавництва та його продукції; отримання трафіку; відстеження інтересів та уподобань серед цільової аудиторії тощо. Основними особливостями промоції видавництв і видавничої продукції у соціальних мережах є: • визначення цільової аудиторії (усі її характеристики: географічні, соціально-демографічні, інтереси, захоплення); • визначення ключових завдань видавництва (завдання можуть бути найрізноманітніші: від продажів до брендингу); 50

Медіаконтент у новітніх медіа

• підбір соціальних мереж (варто зважати на те, що кожна соціальна мережа має свої можливості й функціонал); • розробка контентної стратегії (її елементами є: теми публікацій, частота публікацій, стилістика публікацій, час публікацій, співвідно­ шення промопостів і нейтральних постів). Проведене дослідження дозволяє зробити такі висновки.

1. Найбільше представлений у соціальних мережах (у чотирьох – Facebook, ВКонтакте, Одноклассники та Google+) «Книжковий клуб “Клуб сімейного дозвілля”». Інші видавництва представлені у двох соціальних мережах – Facebook та ВКонтакте. Сторінки двох видавництв («Фоліо» та «Дух і літера») у соціальній мережі ВКонтакте не активні. Тому можна стверджувати, що пріоритетною соціальною мережею для українських видавництв є Facebook.

2. Контент сторінок видавництв у соціальних мережах Facebook та ВКонтакте можна умовно поділити на комерційний, інформаційний, розважальний/емоційний та інтерактивний (тобто конкурси, розіграші, флешмоби тощо). Видавництва зазвичай дублюють контент із однієї соціальної мережі в іншу. Такий підхід значно знижує ефективність маркетингової кампанії, оскільки для кожного майданчика є свій оптимальний формат матеріалів.

3. Із погляду видавничого маркетингу, перспективним у діяльності видавництв є використання соціальних мереж, оскільки вони є не лише ефективним засобом комунікації, а й дієвим інструментом продажів. Отже, у сьогоденні саме соціальні мережі є одними з найрезуль­ тативніших інструментів серед тих, що можуть застосовуватися сучас­ ними фахівцями видавничої галузі. У разі правильного використання ці технології дають максимальний комунікаційний ефект. Література 1. Соціально-політичні настрої жителів України та рейтинг підтримки партій і політичних лідерів: травень–червень 2016 року [Електронний ресурс] // Київський міжнародний інститут соціології : [сайт]. – Режим доступу : http:// kiis.com.ua/?lang=ukr&cat=reports&id=628 (дата звернення: 15.02.2017).

2. Скібан О. І. Видавнича комунікація в системі соціальних комунікацій інтернет-простору України / О. І. Скібан // Наукові записки. – 2014. – № 4. – С. 145–151. – Режим доступу : http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nz_2014_4_25.

3. Водолазька С. Соціальні мережі як інноваційний спосіб просування та популяризації видавничої продукції / С. Водолазька // Український інформацій­ ний простір. – Число 1. – У 2–х ч. – Ч. 1. – К. : КНУКІМ, 2013. – С. 30–34. –

51

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

Режим доступу : http://ijimv.knukim.edu.ua/zbirnyk/1_1/vodolazka_s_v_sotsialni_ merezhi_yak_innovatsiinyi_sposib.pdf.

4. Долинчук С. Рейтинг брендів видавництв [Електронний ресурс] / Світлана Долинчук, Богдан Хлімоненко // Forbes Україна : [сайт]. – Режим доступу : http://forbes.net.ua/ua/business/1409127-rejting-brendiv-vidavnictv (дата звернення: 17.02.2017).

Левкун Мирослава Павлівна, студентка 2 курсу магістратури Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка «НОВИЙ ЖУРНАЛІЗМ» У ЗАХІДНОМУ МЕДІЙНОМУ ПРОСТОРІ: СУТНІСТЬ ПОНЯТТЯ «Новий журналізм» – літературний рух 60–70-х років у США, який прибрав чітку межу між журналістикою та документальною (non-fiction) прозою, наголосивши на найважливіших суспільних проблемах того часу. Після зародження «нового журналізму», його почали наслідувати медіа більшості європейських країн, у тому числі й України. З’явився новий журналістський жанр, який з часом набув гібридної і невизначеної форми у медійному просторі. Його поняття почали змішуватись з літературною журналістикою та художньою публіцистикою. Таким чином, варто звернутись до його творців – авторів та друкованих видань – щоб чітко і зрозуміло визначити характерні ознаки такого терміну як «новий журналізм». Метою дослідження є встановлення сутності поняття «Нового журналізму» у західному медійному просторі для подальшого аналізу цього поняття у медійному дискурсі України. Відповідно до мети, визначено наступні завдання: • проаналізувати публікації у стилі «Нового журналізму» в сучас­ них західних інтернет-виданнях; • встановити закономірності і тенденції розвитку «Нового журна­ лізму» з часів його заснування до сьогодні. Дискусії щодо природи літературної журналістики та її місця розпочалися ще в 1965 році, після виходу роману Трумена Капоте «Холоднокровне вбивство» («In Cold Blood»). У той час і виникли запи­ тання, до якої сфери належить цей текст – літератури чи журналістики?

52

Медіаконтент у новітніх медіа

Як відрізнити літературу від нон-фікшн? Деякі дослідники, основних представником яких є Р. Томас Бернер, дотримуючись радикальної точ­ ки зору, вважають літературну журналістику оксюмороном: «література не може бути журналістикою і навпаки» [2, 169]. Інші на чолі з Джоном Холловеллом стверджують, що неможливо чітко відокремити журналістику і літературу. «Основним аргументом є те, що твір – це продукт уяви митця» [2, 182]. А письменники, наприклад, Т. Капоте і Н. Мейлер, обстоювали свій перехід від літератури до журналістики. Фундаментальне правило літературної журналістики – «писати про реальну подію, свідком якої був журналіст, або подати інформацію, яку він одержав із достовірних джерел» [3, 7]. Журналіст детально не вказує, як він отримав інформацію, натомість «переконує читачів у її достовірності за допомогою детального опису сцен і місця події» [3, 8]. Американські журналісти кінця ХХ століття продовжили традицію розслідування темних сторін американського життя, спираючись на техніку документально-художнього нарису й репортажу. Прикладом цього стали статті «Прийдешні війни» Сеймура Херша (2005), «Терор на залізницях» Карла Прайна (2007), «Премія за підлість ...» Джорджа Паласта (2002), яким притаманний белетризований стиль, літератур­ ність і метафоричність мови з використанням просторічь, сленгу, жаргоніз­мів. Однак, сучасних авторів часто критикують за суб’єктивізм і необов’язковість аргументації, слабкість фактографії. Це свідчить про те, що культ «вулфівської» манери написання текстів відійшов на другий план. Але сама традиція жива, тенденція ще реанімується, стиль «спливає на поверхню», особливо в провінційній пресі США. У «The New York Times» в статтях Елен Купер останніх років особливо відчутний інтерес до проблеми расових відносин, які аналізуються з урахуванням африканського суб’єктивного досвіду автора. Отже, з’єднання факту з домислом при аналізі є очевидною річчю. Звичайно, «нова журналістика» 1970-х рр. відкрила безліч можливостей для американських журналістів тієї епохи, але на сьогодні ця традиція витіснена постмодерністською іронічною парадигмою написання. Культурологічний погляд на розглянуту вище проблему укрупнює об’єкт звичного соціокультурного аналізу і підкреслює когнітивну функцію ЗМІ у сфері повсякденного життя пересічних громадян. Культурологічно-інформаційний аналіз медійних текстів з великим ступенем об’єктивності виявляє взаємозв’язок повсякденного факту з історією, зв’язок правди і домислу в ЗМІ, дозволяє говорити про наявність об’єктивних протиріч у медійному дискурсі.

53

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

Література 1. Вулф Т. Новая журналистика и Антология новой журналистики / Том Вулф ; [пер. с англ. Д. А. Благов, Ю. А. Балаян]. – СПб. : Амфора, 2008. – 574 с. – (Серия «Амфора 21»).

2. Денисова Т. Історія американської літератури / Тамара Денисова. – К. : Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2012. – 487 с.

3. Ротенберг Т. А. «Новый журнализм» как явление литературной жизни США 60-х – начала 80-х годов XX века : автореф. дис. на стоискание ученой степени. канд. филол. Наук : спец. 10.01.10 «Журналистика» / Т. А. Ротенберг. – М., 1983. – 20 с.

Понька Вадим Станіславович, студент 2 курсу магістратури Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка ПРОЦЕСИ ТРАНСФОРМАЦІЇ НА ПРИКЛАДІ РЕГІОНАЛЬНИХ ІНТЕРНЕТ-ЗМІ УКРАЇНИ На трансформацію творчих технологій та засобів у веб-журналістиці впливає динамічний розвиток сучасних медіасистем. Технологічний стрибок конвергенції засобів масової інформації дає змогу поліпшити комунікаційну діяльність інтернет видань вкраплюючи в них нові форми донесення інформації читачам. Крім того, такий процес дає змогу виходити за рамки традиційного мислиннєвого поля журналістики, та переорієнтувати її на ширшу комунікаційну спроможність та ефективне діалогове спілкування між авторами та читачами [1]. Безумовно, актуальність дослідження інтернет видань регіонів України обумов­ лена в першу чергу новизною, особливо в умовах децентралізації запровадженою українським урядом. А також потребою усвідомлення трансформаційних процесів, які уже використовуються на практиці в у сучасних медіа. Новинні засоби масової інформації (ЗМІ) мають великий вплив на суспільство і беруть активну участь у формуванні індивідуальної і масової свідомості та конструюють уявлень про соціальну реальність [7]. Згідно статистики Міністерства юстиції України кількість зареєстро­ ваних в Україні друкованих ЗМІ невпинно зростає. Крім того у нашій 54

Медіаконтент у новітніх медіа

державі існує офіційний реєстр ЗМІ, де кожен громадянин може отримати інформацію про видання яке його цікавить. Більшість облас­ них, міських та районних газет мають власні електронні аналоги представлені у мережі. Це особливий сектор інформаційного простору. Тож впровадження інноваційних процесів повинно поліпшити їх творчий потенціал. Редакції деяких ЗМІ поки скептично ставляться до Інтернету як до повноцінного майданчика для власного росту і розвитку, це в першу чергу стосується регіональних видань, де засновниками виступають місцеві органи влади. Також варто відмітити, що певним виданням все ще не вистачає ресурсу та навичок для повноцінної роботи в мережі аби створювати конкуруючий контент згідно існуючих реалій [2]. Мало вивчиним є питання конкуренції приватних та державних видань в регіонах. Все це формує ситуацію, коли потрібно перенести вивчення цієї проблеми на першу сходинку. Отже це і є частиною аналізу статті. Теоретичне підгрунтя. Розвитку веб-журналістики як самостійної одиниці видань в інтернеті в цілому присвячені роботи українських вчених Б. Потятинника, О. Ситника, російських учених В. Кравцова, А. Путовалова. Праці, в яких інтернет ЗМІ розгляладаються у контексті соціальних трансформацій – М. Лукіної, Е. Варанової, С. Бодрунової. Також у невизначеному стані перебуває засвоєння місцевої преси но­ вих медійних потужностей, платформ, стану стосунків регіональних мережевих видань з новими віртуальними реаліями. Оскільки сучасна медіа сфера в Україні перебуває в періоді свого розвитку. Розвитку, який можна назвати трансформацією. Вивчення їхньої діяльності нині здається в повній мірі актуальним питанням. Мета дослідження – надання комплексної оцінки регіональним електронним ЗМІ, формування рекомендацій та критеріїв успішності видання. Завдання статті: комплексно охарактеризувати електронні видання включно за структурою власності, наявністю у них мультимедійних матеріалів, виявити залежності між відвідуваністю та присутністю в соціальних мережах. Класичним у науковій літературі вважається визначення контентаналізу Б. Берельсона, зроблене ним ще в середині ХХ століття: «Контент-аналіз – це дослідницька техніка для об’єктивного, системного і кількісного опису наявного змісту комунікації» [8]. У змістовому аспекті новинний портал є регулярно оновлюваним суспільно-політичним інтернет-ресурсом, спрямованим на регулярне 55

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

розміщення й поширення різного тематичного новинного контенту та надання користувачам доступу до медіасервісів. Технічно новинний портал – технологічно складна конвергентна медіаплатформа, багато­ рівневе системне об’єднання різних ресурсів та медіасервісів, де розміщується власний контент та/або агрегується контент із зовнішніх веб-ресурсів, інформаційних агенцій тощо за допомогою RSS-каналів та інших веб-технологій [7]. У першу чергу варто зупинитися на такому важливому моменті, як оцінка ефективності певного видання у мережі. Якщо раніше видання можна було оцінити за тиражем, то до онлайн ЗМІ такий критерій не застосувати. Втім, у контексті ефективності мережевих майданчиків все ж можна виділити низку критеріїв порівняння. Тобто відвідува­ ність, цитування, наявність мультимедіа, куди входять фото фото та відео матеріали, частота оновлення ресурсу, унікальність контенту, присутність у соцільних мережах, тощо. Якщо говорити про більш глибинні показники, то сюди можна також віднести час перебування глядача на сторінці, та кількість переглядів тої чи іншої сторінки. А також – позиції в рейтингах. В Україні здебільшого використовують наприклад «Яндекс метрику», «Bigmir» та «Гугл аналітик». Слід відмітити сходинку комунальної преси в Україні. Згідно даних Національної спілки журналістів України за 2014 рік, 407 або понад 70% комунальних газет є прибутковими [3], варто зазначити, що попри фінансово-економічну кризу 2014–2015 років в Україні сформовано умови для започаткування процесу реформування комунальної преси. Зокрема, це стосується формування в Україні сектору «бездотаційних» комунальних редакцій, які усвідомлюють роль і важливість політичної та економічної незалежності, необхідність протидії цензурі з боку органів державної влади та органів місцевого самоврядування тощо [3]. Виданнями, які посіли достойне місце у рейтингах, стали здебіль­ шого приватні новинні ресурси. Зокрема, мережеві видання що пред­ ставлені лише в електронному вигляді. Високо піднялося видання «Харьков Инфо», за даними рейтингу «Bigmir.net». Загалом у місті мільйонинку медійний ринок можна назвати унікальним. Так у першій столиці присутні 12 інформаційних видань, з яких на перших місцях відмітилися «Главное» і 057.ua (від 30 тис. користувачів на день) це видання російськомовні. Приблизно три мільйони мешканців Харківсь­ кої обла­сті читає 86 газет і журналів, з яких два десятки є комунальними. Згідно даних інституту масової інформації, популярними серед місцевих є публічні сторінки у соціальних мережах, таких як «Ху*вый 56

Медіаконтент у новітніх медіа

Харьков», для порівняння, жодне друковане чи інтернет видання не має стільки відвідувачів. Деякі традиційні ЗМІ або мають просто візитівки в соцмережах з мінімальною кількістю передплатників – від 200 до 500, як, наприклад, сторінка ХОТБ (філія НТКУ) або місцева газета «Время» Високі показники має волинське видання «Волинь post», у рейтингу воно стабільно тримається у третій сотні. Понад 6000 тисяч відвідувачів щодня. Видання представлене у всіх соціальних мережах, в тому числі має власний канал на youtube.com. Рейтингове «Мукачеве.нет» має 80% відвідуваності з регіонів. В соціальній мережі facebook – понад 22 тисячі уподобань. Представлена також на «ютуб» каналі. Приватна власність. Відвідуваність районних газет, як правило не перевищує сотні уніка­ льних відвідувачів на добу. Звичайно, що в кожній області існують видання, які відрізняються значно вищими показниками. Втім є винятки з правил. Зокрема, Чернігівська газета «Гарт», що також представлена у друкованому вигляді має унікальних відвідувачів зо п’ять десятків на добу, що є надто низьким результатом. Погані справи і у Новотроїцької районної газети «Трудова слава» (Херсонська область), рейтинг якої був майже на нулі, заснована районною державною адміністрацією. Газета нещодавно припинила свою діяльність. Не було знайдено слідів у соціальних мережах. Київська комунальна газета «Хрещатик» має близько тисячі унікальних відвідувачів щодня. Значно поступається їх львівська газета «Ратуша», понад 200 відвідувачів. На сайті відсутнє посилання на соціальні мережі. Газета «Вісті Донбасу» представлена у соціальних мережах, має на момент написання статті 1386 підписників. Є у наявності мультимедійний майданчик, де представляє відео власного виробництва. В процесі дослідження вдалося встановити, що найбільш конкурен­ то­спроможні видання є ті, що засновані приватними компаніями, і які зацікавлені у розвитку свого ресурсу. Вони є присутніми у всіх областях. До найбільш яскравих прикладів можна віднести Калуське видання «Вікна», Івано-Франківської області, воно має високий рівень цитування, представлена у друкованому варіанті, та є у всіх соціальних мережах. Ресурс зробив ставку на новини, з точки зору звичайного мешканця. Канал – понад 600 тисяч унікальних переглядів, що є суттє­ вим результатом для районного видання міста в 67 тисяч осіб. Крім того, відвідуваність сайту зростає, якщо в ньому з’являється унікальний контент та резонансні новини, якими люди залюбки діляться у соціа­ льних мережах. Новинний портал «Вікна» оновлюється щоденно, в тому числі у вихідні дні. Слід відмітити, що він має доволі простий дизайн і збирає відвідувачів завдяки якісному контенту.

57

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

Популярний приватний контент існує і у Львівській області. До такого можна віднести «Львівську газету». Серед особливостей – значна частина матеріалів присвячена висвітленню місцевих подій. Видання хоч і не має сучасний дизайн та щодня оновлює свій контент. Присутня інтеграція в соціальні мережі. Виходячи з цього видання увійшло до ТОП 100 за даними аналітичної платформи «Bigmir.net». Відвідуваність сайту, звичайно, є не завжди основним засобом оцінки продуктивності електронного майданчика регіональних та не регіональних ЗМІ. Важливим можна назвати індекс цитування [4]. Це згадування сайту іншими інтернет-ЗМІ. Показник можна заміряти за допомогою тематичного індексу цитування пошукової системи «Яндекс» та індекса PageRank (PR) від Google. Визначити індекс цитування певного сайту можна за допомогою іншої аналітично платформи, такої як pr-cy. ru. Для цього потрібно ввести в пошуку адресу ресурсу. Таким чином, рейтинговий ресурс «Одесский Паблик» має індекс цитування (ТІЦ 275), Харківський портал «Статус кво» (ТІЦ 1300), уже згаданий нами «Волинь post» набрав показник в 600 одиниць, портал «Галінфо» має ТІЦ 700, інформаційний портал газети «Молодий буковинець» дав ре­ зультат ТІЦ 500. Високі рейтинги цитування регіональних видань також мають наступні ресурси, а саме: «Одесская жизнь», Івано-Франківській обласний тижневик «РепортеР», «Ріа Мелітополь», «Типовий Херсон». У більшості випадків можна виділити дві стратегії розвитку вебресурсів. Наприклад, у першому випадку електронна версія може бути лише цифровим аналогом повноцінного друкованого видання, трохи більш розлогий, втім яка лише існує в електронному форматі. Такий випадок можна назвати майже ідентичним, або клонованим видом друкованого видання [5]. Такі видання у більшій мірі акцентують свою увагу на тираж, і мають не значну відвідуваність. До другого випадку відносяться проекти, що перебувають у фазі розвитку до рівня справжнього інтернет проекту, який базується на унікальному контенті. Тут можуть бути матеріали, що пишуться безпосередньо для конкретного ресурсу, так й інший мультимедійний контент. Наприклад, уже згадане видання вікна, що має власний канал на youtube, змонтувала відео, яке називається «На яких автівках їздять міський голова Калуша та начальник СБУ?» загалом це відео назбирало понад 4 тисячі переглядів. Деякі ж інші районні видання не мають власного відео каналу. Не всі регіональні електронні видання переносять основний акцент інформаційної діяльності зі сторінок паперової версії на свій інтер­ 58

Медіаконтент у новітніх медіа

нет ресурс. Наприклад, Чернігівське видання «Гарт» в мережі може оновлювати інформацію лише після того, як матеріал уже був фактично надрукований на папері та розкиданий по кіоскам. Потрібно відзначити той факт, що структура інтернету орієнто­ вана в першу чергу на комунікаційні особливості, інтенсивність, яка все більше стає предметом постійного взаємозв’язку з аудиторією, потребує трансформації творчих методів і прийомів [6]. По великому рахунку, інтернет майданчик, де на рівні районів можна обговорювати актуальність певний значущих подій і вступати в дискусію. Виходячи з цього можна проаналізувати наявність саме такого показника, тобто зворотнього звязку на сайтах видань. Було вивлено що на сайті «Таблоїд Волині» 356 коментарів. Ймовірно, велика відвідуваність ресурсу взає­мопов’язана з можливістю залишати коментарі без попередньої модерації. Втім можливість коментувати журналіські текст у певний випадках не дозволяється. При складанні показників ефективності роботи інтернет ресурсів обов’язково слід враховувати такий важливий елемент, як присутність у соціальних мережах. Не секрет, що люди самі можуть брати участь у розповсюджені контенту, якщо вважають його суспільно значимим за допомогою кнопок «поділитися». Але є ще один елемент: дописи на стінах соціальних мереж користувачів інколи теж можуть стати предметом для новини. Скажімо в 2016-му році у «Ніжинських вістях» була надрукована стаття про рибу в місцевій річні Остер, яка отруїлася. Тема зародилася через пост одного з місцевих мешканців. Таким чином, інтернет сервіси в соцмережах можуть бути новим типом ЗМК, який сформувався не лише як результат технологічного прориву, а як новий погляд на оточуюче середовище. Нині інтернет користувачі массово згуртовані у таких соціальних мережах як «ВК», «Однокласники», «Фейбук». Попередній висновок, який можна зробити на основі аналізу видань, що не всі електронні ЗМІ представлені в соц мережах, а отже – вони втрачають певну кількість аудиторії. Це може говорити про те, що деякі керівники редакцій приділяють недостатньо уваги такому важливому елементу. Отже, хвиля трансформаційного процесу регіональних видань підхопила не всіх. А ті газети, які показали високу відвідуваність своїх ресурсів, часто проводять активну політику просування у соціальних мережах. За спостереженнями, унікальний стиль ведення сторінки може бути запорукою успіху. Записам можуть надаватися унікальні атрибути, такі 59

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

як меми, або оригінальні фото з підписами. Такі прийому можуть бути ефективним комунікатором між авторами та читачами. Ймовірно, присутність газети в соціальних мережах може бути ефек­ тивним не у всіх випадках. А лише тоді, коли редакція почне впроваджувати політику адаптації контенту. Оскільки той, що публіку­ється на сайті не зажди підходить для публікацій в соціальних мережах. У «ВК» й «Однокласни­ ках» надсто похмурі пости можуть не привернути увагу читачів, а навпаки відбити бажання розкривати повну сторінку. У соціальних медіа частіше можна зустріти простоту та доступність в ігривій манері. У такому випадку важливо вібирати потрібні новини для публікації. Кокуренцію електронним виданням можуть скласти окремі профілі у соцмережах без наявності окремого сайту. Наприклад на Луганщині є группа «ВК» під назвою «Луганск – наш город» кількість підписників уже далеко за 100 тисяч. Наврядчи вдаться знайти в області видання, яке б могло похизуватися такою кількістю відвідувачів. На сторінці завжди можна знай­ ти багато корисної та цікавої інформації, яку публікують самі користувачі через модератора групи. Основник контент – фото та відео зроблене інтернет спільнотою. Популярність деяких публікацій може в рази перевищувати відвідуваність електронних видань. Подібні групи в соціальних мережах наявні не лише в Луганській області, а й в інших регіонах України. Підсумовуючи вищевказане, можна зробити висновок, що не всі редакції оперують такими ефективними ресурсами, як просування у соціальних мережах та представлення своїх матеріалів спільноті в Інтернеті. Це вказує на відсутність у деяких редакціях бачення перспективи розвитку, що диктується розвитком. Низка регіонів має значно більше приватних видань, ніж державних чи комунальних. А комунальні видання, розпоряднки не приватних коштів часто економлять на засобах просування. Слід відзначити, що не всі великі гравці на ринку регіональної преси залучилися підтримкою в соціальних мережах, оскільки ряд видань створили версії лише кілька років тому і все ще перебувають на стадії своєї модерназації. Процес трансформації, який все ж існує і продовжує набирати оберти можна сміливо порівнювати з хвилею яка врешті-решт дійде до всіх без вийнятку човників. Питання лише в тому, який саме човник зуміє вистояти, укріпитись і не затонути. Література 1. Бодрунова С. С. Медиарынок Великобритании и газетный кризис: стратегии выживания газет в период дигитализации медиапроизводства // Экономическое возрождение России. – 2013. – № 4 (38). – С. 129–142.

60

Медіаконтент у новітніх медіа

2. Бебик В. М. Засоби масової інформації посткомуністичної України / В. М. Бебик, О. І. Сидоренко // Міжрегіональна академія управління персоналом, Дослідницький центр історії української преси. – К. : [б. в.], 1996. – 124 с.

3. Горобець В. Комунальна преса України: Оцінка готовності до реформи [Електронний ресурс] / О. Бухтатий, В. Горобець. – Режим доступу : http://osvita. mediasapiens.ua/print/1411980811/komunalna_presa_ukraini_otsinka_gotovnosti_ do_reformi/ 4. Градюшко А. А. Современная веб-журналистика Беларуси. – Минск, 2013.

5. Вартанова Е. Л. Постсоветские трансформации российских СМИ и журналистики. – М., 2014.

6. Потятиник Б. В. Інтернет-журналістика : навч. посіб. – Львів, 2010.

7. Трепачко Д. Ю. Особливості застосування контент-аналізу в досліджен­ нях новинних повідомлень ЗМІ / Д. Ю. Трепачко / Вісник Національного техніч­ ного університету України «Київський політехнічний інститут». Політологія. Соціологія. Право: зб. наук. праць. – К. : ІВ «Політехніка». 2010. – № 1 (5). – С. 56–61.

8. Федотова Л. Н. Анализ содержания – социологический метод изучения средств массовой коммуникации / Л. Н. Федотова. – М. : Научный мир, 2001. – 214 с.

9. Ситник О. В. Новинні портали як новітня платформа українського інформаційного простору : науковий журнал / О. Ситник. – Український інформаційний простір. – № 4. – 2016. – С. 182.

Рудченко Аліна Сергіївна, аспірантка Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка, асистентка кафедри журналістики ДонНУ імені Василя Стуса УРБАНІСТИЧНИЙ МЕДІАКОНТЕНТ У СОЦІАЛЬНИХ МЕДІА Журналістика є одним з важливих аспектів формування урбанізо­ ваного середовища. Виступаючи в ролі одного із соціальних інститутів, журналістика стає основним засобом передачі даних й інформування громадян. Усе частіше роль урбаністичних медіа починають відігра­ вати Інтернет-ресурси громадських ініціатив, ініціативних груп і некомерційних організацій. Вони характеризуються мультимедійною формою подачі інформації, новинним контентом, містять медіаконтент.

61

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

Метою дослідження є характеристика медійного контенту в онлайнмедіа урбаністичної тематики. Завданнями дослідження є вивчити інформаційну пропозицію урбаністичних соціальних медіа, з’ясувати особливості розміщуваного медіаконтенту. Джерелами дослідження стали матеріали сайтів: mistosite.com.ua, Платформа розвитку міст, Платформа «Тепле місто», Urban Space Radio. У межах Форуму міських ініціатив зі стратегування українського урбаністичного руху, що проходив 16–18 грудня 2016 року у місті Київ була прийнята «Хартії українських урбаністів». Серед десяти пунктів, що передбачають напрацювання правових документів, поширення досвіду, формування урбаністичної свідомості тощо, є пункт про співпрацю урбаністів з медіа. Зокрема, йдеться про об’єднання заради того «…щоб засоби масової інформації створювали якісний медіаконтент про урбаністичні ініціативи та урбаністів і висвітлювали порядок денний розвитку міст». Медіакомунікація потребує певного носія, засобу чи способу пере­ дачі інформації. Урбаністична тематика ще не набула поширення у традиційних ЗМІ й Інтернет-медіа, а тому роль урбаністичних медіа в Україні сьогодні відіграють нішеві Інтернет-ресурси, початковим призначенням яких не було створення медіаповідомлень. Сайти урбані­ стичної тематики усе частіше містять новинні рубрики, інтерв’ю, репортажі, аналітику, візуалізацію даних, медіаконтент тощо. Причиною переформатування інформаційних сайтів у соціальні медіа урбаністичної тематики є низька активність онлайн-ЗМІ у процесі популяризації урбаністики, відносно невелика кількість публікацій, що стосуються тематики розвитку міст. Українські урбаністи є соціальноактивними членами громади, тому активно долучаються до процесу створення спеціалізованих ресурсів, що є не тільки інформаційними, а й стають платформами для громадської журналістики, і, як результат – перетворюютьcя на соціальні медіа. Окрім того, Інтернет-ресурси мають певні характерні риси, особли­ вість, що дозволяє легко використовувати їх для поширення суспільноважливої інформації. Така особливість полягає у високому рівні інтерактивності, якою мають змогу користуватися «юзери» і яку вони вимагають [4, 246]. Видань, що висвітлюють урбаністичну тематику в Україні поки що досить мало. Більшість з них представлені у мережі Інтернет. Прикладами урбаністичних ЗМІ можна назвати Київський міський 62

Медіаконтент у новітніх медіа

журнал «Хмарочос», онлайн-видання «Happymisto» (м. Одесса), науко­ во-популярний журнал «Місто: історія, культура, суспільство. Е-журнал урбаністичних студій», Інтернет-журнал Urban.vn.ua (м. Вінниця). Соцмедійними платформами, що займають популяризацією при­ клад­ної урбаністики, у тому числі, й активним створенням медіакон­ тенту, є сайти mistosite.com.ua, Платформа розвитку міст, Платформа «Тепле місто», Urban Space Radio. Інтерактивність, можливість коментування, доступність і ретельно продумана структура вищеназваних онлайн-ресурсів надають їм усіх ознак соціальних медіа. Окрім того, сьогодні існує підвищений інтерес суспільства до урбаністики, а тому поява таких ресурсів є логічною і своєчасною.

Mistosite.com.ua. Переважна більшість матеріалів на сайті є комбінацією текстів з ілюстраціями, фотографіями, візуалізованою інформацією. Цікавим інтерактивним елементом є навігація по базі міських ініціатив різних міст України. Можна простежити тенденцію до публікації старих фотознімків, зображень, старовинних карт-схем міст. Публікуються плани й схеми міст (зокрема, матеріал «Сучасний розвиток міст: «Приклад Вінниці» від 25 жовтня 2016 року). Візуалізовані дані й інфографіка також бувать у матеріалах, розміще­ них на Mistosite (приклад – інфографіка-карта, що демонструє розподіл внутрішньо переміщених осіб за категоріями: працездібні й пенсіоне­ ри; графіки, лінійна інфоргафіка у матеріалі «Квартирный вопрос: повлияли ли 1,5 миллиона переселенцев на рынок жилья?» від 22 серпня 2016 року). Відеоконтент можна зустріти, наприклад, при демонстрації особли­ востей «жіночого» і «чоловічого» паркування в місті Київ. Аудіоконтент теж розміщується, проте переважно не унікальний (приклад – інтерв’ю Ігора Тищенка щодо критичного огляду проектів-переможців Громадсь­ кого бюджету Києва – 2017, що взяте з сайту Громадського радіо). Унікальним і досить популярним у соціальній мережі Facebook різновидом контенту на платформі Mistosite є щотижневі дайджести урбаністичних подій, що охоплюють територію усієї України. У дайджестах анонсуються зустрічі, проекти, громадські обговорення, конкурси, виставки тощо. Такий різновид контенту є унікальним серед урбаністичних українських медіа. Платформа «Тепле місто». На платформі є декілька рубрик, у тому числі «Гранти», «Новини», «Проекти», «Онлайн-курси». Матеріали переважно формуються шляхом поєднання тексту й зображень, 63

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

розміщується багато дизайнерських елементів й інфографіки, зробленої в корпоративному стилі («Переможці весняної хвилі програми «Міські гранти»). Деякі текстові матеріали доповнені відеоконтентом («Міські гранти» – міні фестиваль» містить відеосюжет про фестиваль). Подекуди до контенту додаються 3-D-схеми і моделі, наприклад, розроблені архітекторами макети будівель («20 «теплих» принципів творення змін. «Тепле Місто» Івано-Франківськ). Платформа розвитку міст. Є досить інтерактивним ресурсом, наповненим матеріалами урбаністичної тематики. Тексти супрово­ джуються великою кількістю фотоматеріалів. Чимало публікацій міс­ тять карти й схеми (наприклад, у публікації «Вулиці для всіх» подаються оптимальні схеми руху автомобільного транспорту вулицями міст, додана інфографіка й порівняльні таблиці). Можна знайти детально промальовані візуалізації вулиць, схем проїзду тощо (матеріал «Дієта для машин» містить практичні поради щодо розвантаження міського трафіку, візуальні моделі вулиць). Однак більшість контенту сайту не є унікальним, сайт можна назвати зібранням найкращих прикладів світової урбаністики.

Urban Space Radio. Тернопільське онлайн-радіо, що функціонує в межах платформи «Тепле місто». Представлене в мережі переважно аудіо-контентом, однак не є класичним урбаністичним проектом. Тематика матеріалів є досить різноманітною. Аудиторія має можливість слухати ефіри онлайн, а також має доступ до численних аудіоподкастів. Урбаністична тематика представлена, зокрема, програмами «Радіо­ репортаж. На шляху дослідження звуків урбаністики», «Urban world. Хроніки взаємопроникнення». Окрім сайту, радіо широко представлене у соціальних мережах і сервісах: Facebook, Twitter, Mixcloud, Youtube, Instagram. Youtube-канал має назву Urban Space TV, і містить певний відеоконтент, переважно музичного, а не урбаністичного спрямування. Висновки. У реаліях сьогодення відбувається повна дифузія Інтер­ нет-жанрів. Онлайн-радіо вміщує в собі, окрім аудіоконтенту, також відео- і фотоматеріали. Сайти й новинні ресурси активно публікують відеоматеріали й аудіо-подкасти. Усе це стає можливим завдяки особли­ востям мережі Інтернет. Потреба впливати на аудиторію через різні канали інформації призводить до змішування видів медійного контенту і все ширшого їх використання. На противагу світовим, українські урбаністичні ЗМІ ще не сформувалися в окрему галузь, їхню роль найчастіше відіграють сайти різноманітних соціальних платформ, 64

Медіаконтент у новітніх медіа

некомерційних організацій і громадських ініціатив. На цих ресурсах і розміщена переважна більшість медіаконтенту урбаністичної тематики. Зазвичай це фотоматеріали, інфографіка, карти й схеми, рідше – аудіо- і відеоконтент. Література 1. Вирт Л. Урбанизм как образ жизни / Л. Вирт // Социология. – М. : ИНИОН РАН, 1997. – С. 22–43.

2. Журналистика и конвергенция: почему и как традиционные СМИ превращаются в мультимедийные / под ред. А. Г. Качкаевой. – М., 2010. – 200 с.

3. Журналістика та медіа : Довідник / Зігфрід Вайшенберг, Ганс Й. Кляйн­ штобер, Бернгард Пьорксен / пер. з нім. П. Демешко та К. Макєєв; за загал. ред. В. Ф. Іванова, О. В. Волошенюк. – К. : Центр Вільної Преси, Академія Української Преси, 2011. – 529 с.

4. Захарченко А. П. Інтернет-медіа: інтерактивний навчальний посіб­ник для курсу «Підтримка сайту» для студентів відділення «Видавнича справа та редагування». – Тернопіль, «Крок». – 2014. – 198 с.

5. Урбаністичний дискурс української журналістики (на матеріалі Луганської міської преси) // Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка. – № 20 (207). – Ч. ІV. – 2010. – С. 42–46. Джерела дослідження 1. MISTOSITE. Режим доступу http://mistosite.org.ua/?locale=uk 2. Urban Space Radio. Режим доступу http://urbanspaceradio.com/ 3. Платформа «Тепле місто». Режим доступу http://warm.if.ua/ 4. Платформа розвитку міст. Режим доступу http://urbanua.org/

Савенко Олеся Андріївна, студентка 2 курсу магістратури Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка ВИСВІТЛЕННЯ ПІДПРИЄМСТВАМИ CSR ІНІЦІАТИВ У СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖАХ Мета: проаналізувати активність у соціальних мережах (VK.com та Facebook) окремих підприємств щодо висвітлення їх діяльності в сфері корпоративної соціальної відповідальності.

65

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

Завдання: • з’ясувати активність використання соціальних мереж підприєм­ ствами для висвітлення їх CSR діяльності; • з’ясувати реакцію аудиторії (зокрема підписників у соц. мережах на сторінки фірм) на ініціативи компаній; • сформувати основні проблеми налагодження комунікації в соціаль­ них мережах між соціально відповідальними підприємствами та їхніми клієнтами. Джерела дослідження: офіційні аккаунти компаній Coca-Cola, Київ­ стар та Нова пошта у соціальних мережах (ВКонтакте та Facebook). Цікавість для науки і практики отриманих даних: результати досліджен­ ня можна використати для впровадження різних проектів з покращення ситуації в сфері CSR як серед підприємств, так і серед населення. На основі отриманих даних можлива розробка рекомендацій для компаній. Результати дослідження: Ідеї соціальної відповідальності бізнесу досить поширені в західному світі, і також зустрічаються серед азійських країн (наприклад, Японія). Інвестиції в цю сферу тільки в США та Європі сягають $2 трлн [1]. Ініціативи CSR, з одного боку, «допомагають» світові навколо себе, а з іншого – будують якісний бренд компанії, який викликає довіру, повагу та бажання бути частиною чогось дійсно значного. Але в свідомості українців, як споживачів, так і бізнесменів, культура корпоративної соціальної відповідальності не сформована, або сформована дуже фрагментарно. Всесвітня бізнесова рада із сталого розвитку визначає соціальну корпоративну відповідальність як «зобов’язання бізнесу сприяти ста­ ло­му економічному розвиткові, працюючи з найманими працівниками, їхніми родинами, місцевою громадою та суспільством загалом з метою покращення якості життя» [2]. CSR ініціативи реалізовують у наступ­ них сферах: організаційне управління, права людини, трудові відносини, етична діяльність, захист навколишнього середовища, захист прав споживачів, розвиток місцевих громад і співпраця з ними. Серед компаній, які функціонують в Україні, для дослідження було обрано 3 фірми: Coca-Cola, Київстар та Нова пошта. Серед критеріїв відбору: корпоративна соціальна відповідальність компаній, їх ініціативна діяльність у цій сфері, наявність на сайті підприємств інформації про CSR, активне «життя» фірм у соціальних мережах Vk.com і Facebook.com, велика кількість підписників на їх профілях у цих інтернет-ресурсах, а також обрання компаній різних сфер функціонування.

66

Медіаконтент у новітніх медіа

Часові межі, які бралися до розгляду при дослідженні: 2016 рік та початок 2017 року (до 8 березня).

Coca-Cola у своїй діяльності в соціальних мережах спрямована лише на підтримку свого бренду, рекламу товару та інформування про акції фірми. Про корпоративну соціальну відповідальність свого бізнесу компанія майже не згадувала.

Coca-Cola майже не має комунікації зі своїми клієнтами на тему CSR, але й у самих людей відсутній запит на таку інформацію. Вони не вірять у соціа­льні цілі фірми або взагалі не реагують на них. Загалом найулюбленішими обговореннями українських користувачів є обмін кришечок на подарунки та претензії до компанії, чому немає акції, присвяченої Євро-2016. Часом під однією публікацією можна зустріти по 300 коментарів про це. Київстар періодично висвітлює свої соціально відповідальні ініціативи (підтримка технічних олімпіад в університетах та школах, спонсорство конкурсів, опіка над дитячими інтернатами та будинками догляду за людьми похилого віку, досягнення компанії в сфері модернізації технічного оснащення тощо). Але споживача цікавить лиш 3G та сума особистого тарифного плану, а всі ініціативи, які компанія запроваджує з КСВ розцінюються як реклама, спосіб додаткової наживи та шахрайство з боку фірми. Лише досить рідко можна прочитати відгук на таку інформацію, а ще рідше – позитивну реакцію на висвітлення соціальної діяльності бізнесу. Чинник незадоволеного клієнта пере­ креслює усі хороші справи компанії. Порівняно з іншими проаналізованими компаніями, в Новій пошті в соцмережах більше інформації, що стосується КСВ бізнесу. Симпатії до інформації на тему КСВ діяльності Нової пошти виявляли у Vk.com в середньому 15–40 «лайків» за публікацію [20], у Facebook.com більш активно – 60–80 та 150–400 [21]. Часом можна було навіть зустріти пости, які набирали по 750 «Мені подобається». Але користувачі не поспішають писати схвальні та й будь-які коментарі з цього приводу. Клієн­ти компанії цікавляться, коли отримають свою посилку, та звертаються до підприємства з гнівними закликами з приводу обслуговування у відділенні та якості надання послуг. А на КСВ проекти Нової пошти чи зовсім не реагують, чи висміюють та критикують. Хороші відгуки та похвалу компанія отримували лише коли публікувала інформацію про «Гуманітарну пошту України». Загалом український споживач не готовий до отримання інформації про КСВ бізнесу. У більшості випадків він сприймає її негативно, 67

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

вважає, що це тільки реклама та шахрайство. Фірми в основному мало приділяють увагу висвітленню даної діяльності в соціальних мережах, що може свідчити про те, що вони роблять це задля користі суспільства, а не тільки заради зиску (що є основною цінністю CSR), або не налагоджена робота відповідного відділу в компаніях. Для українського бізнесу КСВ – це, насамперед, соціальні та благодійні проекти, а не сукупність заходів, які спрямовані на покращення життя працівників, суспільства, держави та збереження навколишнього середовища. Людей цікавить якісне та дешеве надання послуг, задоволення своїх потреб, і лише в окремих випадках вони можуть звернути увагу на те, що корисного робить підприємство. Задля покращення ситуації в сфері КСВ бізнесу в Україні потрібно проводити роботу серед населення, активніше залучати їх в проекти, розповідати їм про ідеологію кор­ поративної соціальної відповідальності. Висновки: корпоративна соціальна відповідальність – це сучасна ідеологія бізнесу, яка спрямована на сталий розвиток суспільства, гармонізацію власної компанії з її працівниками, партнерами, клієн­ тами, місцевою громадою, суспільством, державою і навколишнім середовищем, ціллю якої є не тільки власний зиск, але й покращення умов життя навколо себе та всередині підприємства. Фірми в основному мало приділяють увагу висвітленню КСВ діяльності в соціальних мережах, що може свідчити про те, що вони роблять це задля користі суспільства, а не тільки заради зиску (що є основною цінністю CSR), або робота відповідного відділу в компаніях не налагоджена належним чином. Українське суспільство найчастіше не сприймає інформацію про КСВ діяльність фірм в позитивному руслі. У пересічного українця немає довіри ні до влади, ні тим паче до бізнесу. Люди вважають, що це лише реклама, спосіб додаткового зиску підприємства. Крім того, споживача в першу чергу цікавить якісне надання послуг компанією, відмінна робота сервісу. Якщо не налагоджена робота в цій сфері, то будь-яку іншу діяльність фірми людина буде також сприймати негативно. Щоб змінилася ситуація в сфері КСВ в Україні, потрібно працювати з населенням, розповідати йому про CSR та з якою метою компанії цим займаються. І тоді, можливо, більше українських фірм захоче долучи­ тися до соціально відповідальних ініціатив.

68

Медіаконтент у новітніх медіа

Література 1. Корпоративна соціальна відповідальність дії // Українська прав­да. – 26.07.2016 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.pravda.com.ua/ graphs/2016/07/26/7113539/ (6.03.2017).

2. Всесвітня бізнесова рада із сталого розвитку (WBCSD – World Business Council for Sustainable Development). – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.wbcsd.org (3.03.2017).

3. Bowen H. 1953. Social responsibilities of the businessman / H. Bowen // Harper & Row. – N.Y. 4. Котлер, Ф. Корпоративна соціальна відповідальність. Як зробити якомога більше добра для вашої компанії та суспільства [Текст] / Ф. Котлер, Н. Лі; Изд-во А. Капусты. Ж., – 2005. – 302 с.

5. Офіційний сайт компанії Coca-Cola [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://www.coca-colaukraine.com/our-company/company-system (8.03.2017).

6. Офіційний сайт компанії Київстар [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://kyivstar.ua/uk/about/about/kyivstar_today (9.03.2017).

7. Офіційний сайт компанії Нова пошта [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://novaposhta.ua/o_kompanii/nova_poshta_sogodni (9.03.2017).

8. Офіційна сторінка в соціальній мережі Vk компанії Coca-Cola [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://vk.com/cocacola_ukr (9.03.2017).

9. Офіційна сторінка в соціальній мережі Facebook компанії Coca-Cola [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://www.facebook.com/Coca-Cola/ (9.03.2017).

10. Офіційна сторінка в соціальній мережі Vk компанії Київстар [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://vk.com/kyivstar (10.03.2017).

11. Офіційна сторінка в соціальній мережі Facebook компанії Київстар [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://www.facebook.com/kyivstar/ (10.03.2017).

12. Офіційна сторінка в соціальній мережі Vk компанії Нова пошта [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://vk.com/club49358421 (10.03.2017).

13. Офіційна сторінка в соціальній мережі Facebook компанії Нова пошта [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://www.facebook.com/nova.poshta. official (10.03.2017).

69

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

Сич Ольга Русланівна, студентка 2 курсу магістратури Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка ПОЛІТИЧНА ПРОБЛЕМАТИКА КОЛОНКИ СЕМЕНА ГЛУЗМАНА У КОНТЕНТІ ЕЛЕКТРОННОГО ВИДАННЯ «ОБОЗРЕВАТЕЛЬ» Актуальність дослідження полягає у популярності новин, пов’яза­ них з політикою, її аналізом та прогнозом. Український інформацій­ ний простір перенасичений політичною інформацією. Надлишковість політичних і навколополітичних сенсів у медійному просторі викли­ кана інтерпритованими інформаційними приводами, які не мають конкретного політичного забарвлення. Це підтверджується на базі дослідження Інституту Горшеніна. Опитування українців показало, що більша половина населення (51,7%) віддає перевагу політичним новинам над економічними. Метою цього дослідження є аналіз політичної проблематики на сторінках політичного видання. Згідно з метою, визначені такі завдання: • проведений жанрово-тематичний аналіз публікацій колонки Семена Глузмана; • встановити тенденції сучасної політичної проблематики. Джерелами дослідження стали публікації Семена Глузмана впро­ довж 2016 року на сайті мережевого видання «Обозреватель». Поняття «політична комунікація, «політична інформація» та «полі­ тична проблематика» в науковому дискурсі розглядають такі науковці, як Д. Дуцик, О. Холод, К. Василенко, А. Чічановський, О. Маліс, О. Старіш. К. Василенко називає таку систему комунікації демократичною, яка спирається на індивідуальні переконання. Важливим і домінуючим важелем в цьому складному соціальному механізмі є політичні інтернетвидання [1, 286]. О. Маліс у своїй дисертації стверджує, що інтернет послаблює ієрархічну модель соціальної організації. Тобто, це призводить подолан­ ня відстороненості мас від повсякденного політичного процесу. Таким чином, горизонтальні суспільні зв’язки зміцнюються. Це доводить той факт, що новітні комунікаційні технології забезпечують громадянам 70

Медіаконтент у новітніх медіа

ефективний спосіб політичної самоорганізації, а також активізують їхню участь у суспільно-політичному житті [2, 10]. Політична комунікація забезпечує поширення та передачу політичної інформації [3, 55]. Цікавість практики отриманих наукових даних полягає у тому, що політична комунікація впливає на політику та форму суспільства тією ж мірою, що й суспільство на комунікацію [3, 54]. Прикладом політичної комунікації є колонка публіциста Семена Глузмана. Він є автором та дописувачем багатьох онлайн-видань, зокрема «Новое время», «Обозреватель» та Lb.ua. Семен Глузман – колишній дисидент та політичний в’язень, лікар-психіатр, президент Асоціації психіатрів України, директор Українсько-американського бюро захисту прав людини та Міжнародного медичного реабілітаційного центру для жертв війни. У 1972 році пан Семен Глузман був засуджений на 7 років концтабо­ рів (у Пермській області), додатково 3 роки заслання (у Тюменській області). Він відбував покарання разом із Іваном Світличним, Євгеном Сверстюком, Левком Лук’яненком. У серпні 2010 року президент України Віктор Янукович ввів Семена Глузмана у Громадську гуманітарну раду при президенті України [5]. Семен Глузман на фоні загалом гіперкритичного ставлення до пострадянських порядків в Україні та в охороні здоров’я зокрема, схвально відгукувався про діяльність уряду Азарова [6], критикував Ющенка та іронізував щодо умов утримання в тюрмі Юлії Тимошенко [7]. Публікації Семена Глузмана – це невеликі за обсягом (до 1000 знаків) матеріали, які мають типові ознаки колонки. Джерелами дослідження стали наступні публікації 2016-го року: «Голодаете? Ну, и голодайте себе на здоровье», «Как дальше жить в этой стране», «Брудна і безсовісна», «От любви до ненависти – один шаг». Проблематика колонки Семена Глузмана – суспільство та політика в одній площині. Автор пише про неподільність цих двох соціальних інститутів та їх взаємодію. Він є яскравим представником політичної комунікації в Україні. У середньому частота публікцій становить раз на півмісяця. Матеріали мають стилістично багату форму викладу та чітку авторську оцінку. Політичні концепції. У матеріалі під назвою «Голодаете? Ну, и голодайте себе на здоровье» (26 травня) автор виступає у підтримку Надії Савченко, яка щойно звільнилася з полону. Він виправдовує її експресивну поведінку. Чергові тенденції псевдоруху до демократії 71

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

С. Глузман викриває у публікації під назвою «Как дальше жить в этой стране». Мова йде про вагому частину населення України, яка завжди і, зокрема, у війні з Росією змушена йти на людські жертви; також їй доводиться матеріально наповнювати, створювати та утримувати українську армію безпосередньо у період війни. Тут автор використовує власний неологізм – «замирення» – подальша перспектива для суспільства. Люди змушені знову йти на жертви, щоб відбудувати Донбас. «Замирення» – примусовий акт примирення між рівноправни­ ми верствами населення в інтересах певної групи людей, вищої касти. Глузман характеризує сучасний процес як «громадянську війну» в Україні. Автор наводить читача на роздуми про яскраво виражені ознаки маніпулювання групами населення. Варто зазначити, що Семен Глузман окреслює ряд проблем, але не пропонує шляхів їх вирішення. Часто він і сам закінчує матеріали словами відчаю та безвиході. У зв’язку із цим матеріали не можна назва­­ти прогностичними у ракурсі політичного життя, але глибокими та здатними наштовхнути суспільство на роздуми. Для глибшого розуміння політичної проблематики колонки ще декілька основних тез із матеріалів Семена Глузмана. Автор занепокоєний тим фактом, що українці («налогоплатель­ щики») повинні утримувати своїми коштами наркоманів, «громадянсь­ ку війну» та корупційні схеми. Світоглядні цінності. У матеріалі «Брудна і безсовісна» (29 липня) автора переповнює дух патріотизму та симпатії до свого народу. Він підіймає проблему усамітненості генія в культурі нашої держави, а також участі псевдоеліти у розвитку останньої. На перший план виходять «псевдофілософи» та публіцисти, провладні псевдогерої, посвячені самим же народом. «От любви до ненависти – один шаг» (від 5 серпня) порушує тему незрілого суспільства, яке породжує симулякри лідерів думок. Нестабільне суспільство потребує такого собі Мойсея, який виведе їх на правильний шлях. Таке суспільство швидко переймає негативні настрої по відношенню навіть до тих, хто ще вчора був улюбленим героєм. Це свідчить про те, що такому суспільству легко нав’язати певну модель поведінки та піраміду потреб й інтересів. Висновок. Семен Глузман має свій, не зовсім оптимістичний погляд на сучасні реалії: «Уличные протесты – от отчаяния, революции не укрепляют демократию, они, по сути, разрушают ее. Спустя два года после Майдана мы видим это» [8]. Втомлений боротьбою, безнадій72

Медіаконтент у новітніх медіа

\­ністю, констатує: «Нет надежды...[ ] Они, министры, депутаты и президенты, не отвлекаются на подобную чепуху, они всегда заняты одним – зарабатывают деньги. Себе зарабатывают, не стране» [8]. Література 1. Василенко К. М. Актуальні проблеми міжнародних відносин. Випуск 102 (Частина І), 2011. – ст. 284.

2. Розвиток Інтернету як комунікативного засобу та його вплив на діяльність суб’єктів політичного процесу в Україні [Текст] : автореф. дис... канд. політ. наук: 23.00.02 / Маліс Олександр Владиславович ; НАН України, Інститут держави і права ім. В.М.Корецького. – К., 2009. – 19 с.

3. Дуцик, Діана Ростиславівна. Політична журналістика [Текст] / Д. Р. Дуцик ; Національний ун-т «Києво-Могилянська академія». – К. : Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2005. – 138 с.

4. Проблематика ЗМІ [Текст] : навч. посіб. : у 2 т. / [ред. і упоряд. О. Холод] ; Київ. міжнар. ун-т, Ін-т журналістики. – К. : Київ. міжнар. ун-т, 2011. – ISBN 978-617-651-017-8 (Т. 1 : Вступ. Концептуальні засади та зміст курсу. Політична журналістика. Економічна проблематика. Екологічна проблематика. Медіаекологія. Наука і техніка. Проблеми культури на сторінках сучасних видань. Соціальна проблематика ЗМІ / [О. Баришполець та ін.]. – 2011. – 440 с. – Текст укр. та рос. – Бібліогр.: С. 422-428. – 400 экз. – ISBN 978-617-651-018-5).

5. Янукович ввел в свой гуманитарный совет психиатра, 02.08.2010, сайт «Ukraine Daily» (рос.)

6. Семен Глузман: «На совещании у Азарова мне стало страшно» (рос.).

7. «Белые воротнички» в украинских тюрьмах (рос.). «Енциклопедія історії України», м. Київ: вид. «Наукова думка», 2004 р. – Т.2 (Г-Д) С.121. – ISBN 966-00-0405-2.

8. Глузман С. Умереть в СССР / Глузман С., 2016 [Режим електронного доступу]: https://lb.ua/society/2016/09/12/344895_umeret_sssr.html

73

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

Шапка Марина Олександрівна, студентка 2 курсу магістратури Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка ЯВИЩЕ ГЕНДЕРНОЇ СТИГМАТИЗАЦІЇ В КОНТЕНТІ ПРЕС-СЛУЖБ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ Гендер та стигма – ці явища вже понад 50 років дедалі частіше стають темами наукових досліджень в Україні та за кордоном, однак вкрай невелика частина з них присвячені вивченню гендерної стигматизації саме в контексті діяльності ЗМІ. Важливе місце в процесі формування світосприйняття й свідомості людини посіда­ ють прес-служби, що покликані задовольняти інформаційні потреби організацій, підрозділами яких вони є, а також надавати інформацію про роботу цих організацій ЗМІ. Саме тому важливо дослідити контент прес-служб на наявність у ньому проявів гендерної стиг­ матизації. Метою статті є тлумачення поняття гендерної стигматизації та визначення наявності гендерної стигматизації в матеріалах прес-служб правоохоронних органів. Завдання статті – визначити наявні в науці підходи до вивчення явища гендерної стигматизації, встановити взаємозв’язок між гендер­ною стигматизацією та поняттями «стигма», «стигматизація», «дискриміна­ ція», «стереотип», «гендер» і «мова ворожнечі», а також визначити тенденції поширення проявів гендерної стигматизації в контенті пресслужб правоохоронних органів за допомогою аналізу. Метод контент-аналізу став нам у нагоді для виявлення проявів гендерної стигматизації на фейсбук-сторінках прес-служб правоохо­ ронних органів. Методом порівняння встановлено спільні й відмінні ознаки між гендерними стереотипом і стигмою. Методом узагальнення сформульовані висновки проробленої роботи на основі зібраного й проаналізованого матеріалу. Гіпотеза статті полягає в припущенні: в контенті прес-служб правоохоронних органів наявні прояви гендерної стигматизації. На основі проаналізованих досліджень українських, російських та іноземних науковців (С. Іванченко, А. Волобуєвої, О. Ромах, О. Сухо­млин, С. Богдан, О. Здравомислової, Г. Тьомкіної, В. Малькової, Й. Дзялошинського, Н. Муравйової, А. Мамедова, Т. Липай, Е. Гофмана, 74

Медіаконтент у новітніх медіа

С. Кіна, Г. Лассвела, Е. Ноель-Нойман, Р. Барта та ін.) зроблено висновок: гендерна стигматизація – це соціальне явище, що передбачає процес відчуження людини суспільством за гендерною ознакою. На основі опрацьованих наукових досліджень, зокрема, спираючись на дослідження російської дослідниці Н. Пушкарьової [1], ми виокре­ мили категорії контент-аналізу та навели приклади одиниць контентаналізу. Стисло перерахуємо розроблені нами категорії гендерної сте­ реотипізації/стигматизації: 1. стигми/стереотипи маскулінності/фемінності; 2. закріплені за гендером соціальні ролі (інтимні/сімейні); 3. стереотипізація й стигматизація закріплених за гендером відмін­ ностей в розподіленні видів праці; 4. стереотипізація й стигматизація характерних ознак зовнішнього вигляду й поведінки жінок і чоловіків. Об’єктом дослідження обрано наступні фейсбук-сторінки: 27 сторі­ нок управлінь патрульної поліції України й 1 всеукраїнську сторінку патрульної поліції, сторінку Головного сервісного центру МВС України і сторінку прес-центру штабу АТО. Хронологічні межі дослідження – липень 2015 року-січень 2017 року. Контент перерахованих прес-служб досліджений за 4 наведеними вище категоріями аналізу. За результатами аналізу, слова, словосполу­ чення і речення, що можна віднести до якоїсь із визначених нами категорій гендерної стигматизації, були виявлені 5 разів. Розглянемо детальніше й проаналізуємо кожен з них: 1. Патрульна поліція Одеси. 16 березня 2016 року патрульна поліція Одеси розмістила на своїй офіційній фейсбук-сторінці [2] допис під заголовком «Обережно, блондинки за кермом!». Це речення містить в собі прояв гендерної стигматизації у вигляді стигматизації характерних зовнішніх жінок і чоловіків, адже автор допису наголосив на кольорі волосся водійки, що аж ніяк не впливає на здатність до керування. Зазначимо, що цей допис викликав засудження аудиторії (в коментарях), а також осуд з боку ЗМІ, тож цей допис видалили з офіційної сторінки патрульної поліції Одеси. Втім, скріншоти видаленого допису досі можні знайти на фейсбук-сторінці кампанії проти сексизму в українських ЗМІ та політиці «Повага» [3]. Як бачимо, автори допису припустились гендерної стигматизації, що призвело до порушення прав людини-носія стигми. Осуд читачів і журналістів доводить, що дії автора допису були помилковими, а також сигналізує про актуальність теми гендеру в суспільстві.

75

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

2. Патрульна поліція Житомира. 21 лютого 2017 року патрульна поліція Житомира опублікувала допис під заголовком «Видаючи дозвіл на носіння, зберігання зброї, мало хто здогадується, що саме беззахис­ ні жінки можуть стати жертвою чоловічої жорстокості» [4]. Проявом гендерної стигматизації вважаємо ціле речення «саме беззахисні жінки можуть стати жертвою чоловічої жорстокості», яке ми віднесли до такого виду гендерної стигматизації, як стигми маскулінності/фемінності, оскільки це висловлювання навішує на жінок тавро беззахисності, а на чоловіків – жорстокості, причому автор робить це, спираючись лише на своє суб’єктивне розуміння гендеру.

3. Патрульна поліція Житомира. 17 лютого 2017 року на фейсбуксторінці патрульної поліції Житомира з’явився допис, що містить речення «Здебільшого крадіями стають безробітні чоловіки, які ведуть злиденне життя» [5]. Це речення являє собою приклад гендерної стигми, яку ми віднесли до категорії стигми маскулінності/фемінності, адже в цьому випадку автор допису фактично назвав крадіями всіх безробітних чоловіків. До того ж автор не підтвердив сказане статистичними дани­ ми або посиланням на авторитетне джерело.

4. Головний сервісний центр МВС. 28 вересня 2016 року на фейсбук-сторінці Головного сервісного центру МВС опублікували картинку з написом «Ненудна сторінка! Підпишись, бландінка!». Слово «бландінка» ми відносимо до категорії гендерної стигматизації під назвою «Стигматизація характерних зовнішніх ознак жінок і чоловіків», оскільки звертання до аудиторії, побудоване на тавруванні певної зовнішньої ознаки є неприпустимим в роботі прес-служби правоохоронних органів. Згодом, після появи несхвальних коментарів під публікацією, допис зник зі сторінки, але це зображення досі можна побачити на сторінці однієї зі співробітниць Головного сервісного центру МВС [6].

5. Прес-центр штабу АТО. 13 жовтня 2016 року прес-центр штабу АТО привітав українців із Днем захисника України фотографією – на світлині двоє жінок у камуфляжі щось пишуть до зошита. Фотографію супроводжує підпис: «Напевно, привітальну листівку підписує комусь до Дня захисника України. Ви можете залишати теплі побажання до свята нашим хлопцям в зоні АТО в коментарях під цим постом. Ваші теплі слова дуже цінні для нас!». Під цим дописом одразу ж з’явилась велика кількість критичних коментарів. Згодом цей допис також зник зі сторінки, але згадка про нього залишилась у ЗМІ [7]. Слід зазначити, що коментатори обурились недарма, адже, станом на квітень 2016 року, з 76

Медіаконтент у новітніх медіа

початком війни у лавах Збройних сил України перебувають понад 15000 жінок-військовослужбовців, з них майже 1000 брали участь у воєнних діях в АТО [8]. Цей випадок ілюструє стигматизацію закріплених за гендером відмінностей в розподіленні видів праці. Отже, найчастіше прояви гендерної стигматизації містяться в заголовках текстів прес-служб правоохоронних органів, а також в підписах зображальних матеріалів. Лише одного разу виявлено гендерну стигму в ретрансльованому матеріалі – в дописі патрульної поліції Одеси від 16 березня 2016 року. Найпоширенішими виявились стигми маскулінності/фемінності й стигматизація характерних зовнішніх ознак жінок і чоловіків. Висновки. Отже, в рамках цього дослідження детерміновано явище гендерної стигматизації, а також була частково підтверджено гіпотезу дослідження, адже ми таки виявили прояви гендерної стигматизації в контенті прес-служб. Додамо: українські журналісти, висвітлюючи гендерні питання, найчастіше покладаються виключно на власні уяв­ лення про гендер, оскільки стандартів і норм щодо висвітлення цих питань в українській журналістиці досі бракує. Це відкриває науковцям нове поле для досліджень, що може неабияк вдосконалити принципи висвітлення гендерних питань українськими журналістами й покращити атмосферу в суспільстві. У перспективі варто доповнити визначення терміна «гендерна стигматизація» й одиниці, за якими потім можна буде аналізувати ЗМІ на наявність в їхньому контенті явища гендерної стигматизації. Література 1. Пушкарева Н. Л. Гендерная асимметрия социализации ребенка в тради­ ционной русской семье // Гендерные стереотипы в прошлом и настоящем / отв. ред. И. М. Семашко. – М. : ИЭА РАН, 2003. – С. 4–25.

2. Facebook. Патрульна поліція Одеси. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://www.facebook.com/odesapolice/?fref=ts 3. Facebook. Повага. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://www. facebook.com/povaha.org.ua/?fref=ts 4. Facebook. Допис патрульної поліції Житомира. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://goo.gl/qU9M3H 5. Facebook. Допис патрульної поліції Житомира. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://goo.gl/P4hw9T 6. Facebook. Допис представника Головного сервісного центру МВС. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://goo.gl/c8UhHp

77

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

7. Апостроф [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://apostrophe. ua/ua/news/society/2016-10-16/v-seti-razrazilsya-skandal-iz-za-pozdravleniyashtabom-ato-ukrainskih-voennyih-/74244 8. ZIK [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zik.ua/ news/2016/04/05/v_ato_berut_uchast_938_zhinokviyskovyh_shche_blyzko_15_ tysyach_sluzhat_v_687760

78

МЕДІАКОНТЕНТ У ТРАДИЦІЙНИХ МЕДІА

Бархатова Олександра Олександрівна, студентка 2 курсу магістратури Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка ОСОБЛИВОСТІ КОНТЕНТУ СПЕЦІАЛІЗОВАНИХ ВИДАНЬ, ПРИСВЯЧЕНИХ ТЕМАТИЦІ ДИЗАЙНУ, В УКРАЇНІ ЗА МАТЕРІАЛАМИ ЖУРНАЛУ «ДОМ И ИНТЕРЬЕР» Спеціалізовані видання – один з багатьох видів періодичних видань, що має своєрідні ознаки. Спеціалізовані видання є одним із різновидів системи ЗМІ. P. Коркосенко зазначає, що періодичні видання спеціалізованого характеру – це «видання з більш або менш чіткими контурами, що надає їй сті йкості на ринку, хоча в більшості випадків не передбачає грандіозного загального попиту» [1, 61]. Актуальність теми обумовлена стрімким розвитком преси в Україні, окрім державних газет і журналів за часи незалежності почали з’являтися комерційні видання, що відповідають лише певній вузькій тематиці. На Українському ринку ще не досить багато видань, що відповідають даній тематиці, а тому дослідження вже існуючих прикладів може бути цікавим як для науковців, що вивчають пресу, так і для майбутніх видавців, що прагнуть вивчити характерні риси галузі. Метою наукової статті є з’ясування тематичних та жанрових особливостей контенту, співвідношення графічної та текстової часток в публікаціях, аналіз кількості рекламних повідомлень у спеціалізованих виданнях, присвячених тематиці дизайну. У ході проведення дослідження застосовувались такі методи: описо­ вий метод (для пояснення що таке спеціалізована преса), метод аналізу (для опису структури і особливостей спеціалізованої преси), метод порівняння (порівняння спеціалізованої преси з іншими видами преси), метод контент аналізу (для отримання даних про наповнення журналу), статистичний метод (для підрахування співвідношення тексту і фото, кількості реклами, жанрового наповнення рубрик).

79

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

Об’єктом дослідження є контент українського журналу «Дом и интерьер». Предметом дослідження є тематичні, стилістичні, жанрові особли­ вості видання «Дом и интерьер». Завдання, що поставлені при написанні статті: • вивчення теоретичної бази з обраної проблематики; • дослідження контенту семи номерів журналу «Дом и интерьер»; • виокремлення найчастіше використованих жанрів журналу; • співвідношення текстової і ілюстративної складової журналу; • вивчення номерів на предмет кількості рекламних повідомлень у виданні; • вивчення контенту з точки зору його зрозумілості і актуальності для пересічного і професійного читачів. Журнал «Дом и интерьер» – щомісячне всеукраїнське спеціалізоване видання, присвячене тематиці дизайну [2]. У ході написання наукової статті було досліджено номери журналу «Дом и интерьер» за 2015–2016 роки, для прикладу було наведено сім номерів. Протягом дослідження було з’ясовано, що спеціальні видання – особливий тип видань, що розрахований на аудиторію фахівців і осіб, зацікавлених у темі. Щодо спеціальних видань, присвячених дизайну інтер’єрів в Україні – вони не дуже широко представлені. Тематична спрямованість журналу – дизайн інтер’єрів, архітектура, будівництво, скульптура, є невеличкий розділ, присвячений історії. Журнал «Дом и интерьер» – видання розраховане на широке коло аудиторії. Основні жанри, що присутні в журналі: огляд, коментар, інтерв’ю, нарис, репортаж. Стилістична спрямованість: журнал відносить себе до Fashion, тому всі тексти наповнені забарвленими епітетами і метафорами. Співвідношення: середнє співвідношення тексту з ілюстрація­ ми – 35% текст – 65% картинки, отже, видання орієнтується на візуальне сприйняття більше, ніж на текст, в журналі велика кількість авторських фото. Реклама: Оскільки журнал є комерційним виданням і пише про товари і послуги, він має велику кількість реклами тих самих товарів і послуг, розрахованих на основну читацьку аудиторію. Рекламні блоки і разворотии бачимо майже в кожній статті. Статистичні дані, що були отримані в ході контент – аналізу зазначені в додатках.

80

Медіаконтент у традиційних медіа

Література 1. Корконосенко С. Г. Основы теории журналистики / С. Г. Корконо­ сенко. – СПб : Петербургский государственный университет, 1995. – 320 с.

2. Игорный дом // Дом и интерьер. – 2016. – № 10. – С.14-20. Грисюк Володимир Петрович, студент 2 курсу магістратури Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка КЛАСИФІКАЦІЯ УКРАЇНСЬКОГО ТЕЛЕКОНТЕНТУ СЕКСУАЛЬНОГО ХАРАКТЕРУ У сучасного глядача під тиском інформаційного перенасичення формується захисне вміння – відсіювати зайву інформацію. Однак медіа переважно доносить інформацію як фон: радіо в авто, телевізійні випуски новин в онлайн-режимі, банерна-реклама у мережі. Якщо у другій половин ХХ століття ще зберігався певний ритуал перегляду телепрограми, новин, то з появою інтернету аудиторія почала корис­ туватися медіа уривчасто та фоново. Тобто користувач інтернету переглядає фото у соцмережах, шукає одночасно інформацію в Google і як фон слухає останні новини в режимі онлайн. Таким чином, отримана інформація (через фон) залишається у його свідомості як інформаційне сміття. Оскільки мислення глядача сконцентроване в інший напрямок, то нова інформація не піддається критичному аналізові. Особливо небезпечним у цьому контексті є спрощення процесу осмислення «сороміцьких» тем. Проблем еротичного та сексуального контенту в медіа українські науковці намагаються не помічати. Вчений Ігор Полянський починає статтю про насильство та порнографію в інтернеті «Людина, що нудиться» з виправдання: «Мені зовсім не хочеться, аби по прочитанні цієї статті у читачів склалося враження про автора як про фахівця у галу­ зі мережевої порнографії» [1, 466]. На його думку, «бути авторитетом у такій делікатній сфері, як порнографія та насильство – кому потрібна така слава?». Та справа, радше, не у славі, а в необхідності моніторингу та аналізу цієї проблеми. І. Полянський у своєму дослідженні роз­ глядає питання порнографії в інтернеті, сайти, що її поширюють, 81

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

аудиторія, на яку спрямований вищевказаний контент. Ці ресурси, хоч і заборонені законодавчо, втім вони відкрито поширюють фото та відео-матеріали. ЗМІ навпаки, прагнучи відповідати канонам базових стандартів та етики журналістської праці, за допомогою соціальнокомунікаційних технологій впроваджують сексуальний контент у теле­ програми маніпулятивно. З огляду на це, дослідження механізму створення сексуального контенту та ролі у цьому процесі соціальнокомунікаційних технологій є актуальним. Мета роботи – класифікувати сексуальний контент на українському телебаченні за характером впливу на аудиторію. Завдання: 1) визначити та описати телепрограми, у яких розвинута сексуальна проблематика; 2) виявити специфіку механізму впровадження у контент українських телеканалів теми сексу за допомогою соціально-комунікаційних технологій. Теоретичним підґрунтям для статті стали монографії та окремі публікації Б. Потятиника [2], О. Косюк [3], І. Полянського, І. Ігнатенко [4], М. Маєрчик [5], Т. Ключарьової, Л. Шпанер, Л. Хотюн [6], М. Варикаші, Я. Поліщука, В. Каленича, Р. Мюшамбле [7], Д. Ружмона [8] та ін. Контент, що охоплює сексуальну проблематику на українському телебаченні, можемо класифікувати на три групи: 1) спеціалізована – сюди відносимо контент, у якому тема сексу і людської сексуальності визначена як головна («Давай поговоримо про секс», «Вихідні, після опівночі»); 2) неспеціалізована (або змішана) – контент, у якому тема сексу і сексуальна проблематика впроваджена приховано, з викорис­ танням маніпуляційних технологій («Вагітна у 16», «Я соромлюсь свого тіла», «Говорить Україна»; 3) ситуативна – контент, у якому тему сексу розглядають фрагментарно у контексті інших питань, проблем або скандалів в інформаційному просторі (інформаційні випуски ТСН, «Вікна-новини», «Репортер» (модель висвітлення новин про зґвалтування, розбещення неповнолітніх та інших сексуальних злочинів, курйозів з оголенням), талант-шоу та пісенні конкурси (Євробачення), дискусії стосовно сумнівної моральності у сучасних мультфільмах («Губка Боб», «Телепузики», «Шрек», «Сімпсони»). У ток-шоу, що належить до спеціалізованої групи, «Давай погово­ римо про секс» ведуча Юлія Бортник з експертами намагаються вирішити сексуальні проблеми запрошених у студію гостей. Перший випуск проекту подивилися близько 4,5 млн українців. На сайті телеканалу вказано, що це «науково-популярна та освітня програма». Головна мета – допомогти парам вільно говорити на теми інтимного 82

Медіаконтент у традиційних медіа

характеру [9]. Велика цікавість до проекту зрозуміла, оскільки відсутня конкуренція, а центральна тема є затребуваною в суспільстві. Токшоу є власною розробкою телеканалу. До студії запрошують закохані пари, людей, які мають сексуальні проблеми, – окремо експертів, які розповідають про причини їх хвороб, фобій; вони спілкуються з учасниками і гостями. Розмови у студії доповнюють додаткові сюжети, зняті поза студією. Поставлені діалоги – наречених, друзів, що начебто у себе вдома обговорюють питання чи якусь проблему. Таким чином, створюється ілюзія втаємниченості. Також є сюжети, у яких експерти програми спілкуються з людьми на вулицях Києва (в польових умовах) про секс. Ведуча Юлія Бортник активно залучає до діалогу аудиторію в студії, однак мова спікерів відчутно завчена. Окремої уваги заслуговує образ ведучої. Вона не є каноном краси за загальноприйнятими критеріям – повненька. Після запуску проекту вагітніє. Це стає темою для дискусій, а також іронічних коментарів на сторінках у соцмережах проекту. У шоу «Давай поговоримо про секс» тема сексу розкрита максимально різнобічно: «Недитяча розмова про секс з дитиною», «Страшні наслідки неправильного сексуального виховання», «Дружина підозрює, що чоловік – гей», «Шокуюча статистика про порно», «Як оральний секс пов’язаний з успішністю чоловіків?». Тобто поле для обговорення широке. Хоч проект позиціонує себе як просвітницький, є ознаки таблоїдизації. До прикладу, такі випуски: «Як збільшити член без операції», «Що чоловічі сідниці розкажуть про власника?», «Як зрозуміти, чи практикує ваш начальник БДСМ?», «62-річна жінка за 2 роки переспала з 200 чоловіками». Кожна з цих тем позначена маркером «жовтизни». І знову ж таки, логотип шоу «Давай поговоримо про секс» зорієнтований на привернення уваги. Слово секс написане рожевим кольором і у декілька разів більшим шрифтом, аніж «Давай поговоримо про…». У межах програми також запрошують на публічні лекції (Анни Кушнерук), опитують відомих людей (Іван Дорн, Стас П’єха, Сергій Писаренко) подають історичні довідки про сексуальні практи­ ки («Історія виникнення БДСМ»). Шоу нетипове для українського телебачення, оскільки вперше про секс почали говорити відкрито та публічно. Серед небезпек перегляду – сприйняття думок експертів у ток-шоу як істини; глядачі можуть використовувати для вирішення своїх проблем поради і рекомендації, виголошені на камеру, замість того, щоб проконсультуватися з фахівцем. До неспеціалізованої (змішаної) групи контенту сексуального харак­ теру на українському телебаченні входить реаліті-шоу «Вагітна у 16».

83

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

Меті передачі – показати, що ранні статевий зв’язок і вагітність – це важке випробування. Воно тягне за собою втрату звичного плину життя, зміну побуту, конфлікти з батьками, фінансові проблеми, не сприйняття суспільства. Ця мораль має значення тільки для підлітків на порозі першого сексуального досвіду. Загал дивиться це реалітішоу задля розваги. Існує загроза, що внаслідок медіадизація цієї теми, у суспільстві вкорінюється звичка сприймати ранню вагітність як звичне явище. Учасниці шоу «Вагітна у 16» не боїться осуду, пліток та звинувачень. Навпаки вважають, що це хороша можливість стати відомою [10]. На сайті каналу СТБ, який транслює цю програму, є інформація, що у процесі вибору героїнь знімальна група опрацювала близько 2 000 анкет. Програма побудована у формі щоденника, який веде вагітна дівчина. Але все її оточення – тато, мама, однокласники, колишні хлопці, друзі по секції, сусіди також беруть участь у зйомках. Історію кожної дівчинки починали знімати на 4–5-му місяці вагітності. Обов’язкова умова – присутність знімальної групи на пологах. Пологи учасниць проходили в обласних клініках. Також у проекті показуюють перші місяці життя новонародженого. Реаліті-шоу «Вагітна у 16» створено за американським форматом 16 and Pregnant («16 і вагітність», «Шістнадцятирічна і вагітна»). Його героїні – вагітні дівчата від 15 до 17 років. Шоу виходить на американському каналі MTV. Зазначимо, що американську версію шоу в Україні транслював канал «MTV Україна» з листопада 2009 року [11]. Згодом – на СТБ. Проблеми, які може спровокувати програма: страх народжувати у дівчат (роди показані як неймовірне страждання), аборти (після перегляду шоу кожна вагітна юна дівчина замислиться, чи готова вона пройти цей шлях, відмовившись від молодості і безтурботності), самогубства; звикання аудиторії до типовості явища ранньої вагітності. Важливо, як у програмі показують образ і модель поведінки дівчат і хлопців, їх взаємостосунків з батьками. Для незрілих глядачів, які виросли у благополучних сім’ях та отримали добру освіту, кадри, де донька штовхає матір, вони лаються, кричать може викликати шок. Хлопці переважно показані як гультяї та нероби. Дівчатка готові будувати стосунки з кожним, хто матеріально їх забезпечить. Принаймні, про це свідчить манера говорити, рівень освіченості, поведінка і світогляд. У медіа-просторі дедалі більше відчутне перенасичення такими драматичними сюжетами, долями. Якщо в Радянському Союзі в пріоритеті була ідеальна сім’я – утопія. То тепер на телеекранах з’являється сімейні побої, сварки, зґвалтування і вагітність у 16. Немає 84

Медіаконтент у традиційних медіа

«золотої середини» у розумінні давньогрецького лікаря та мислителя Архілоха. З ефіру зникла норма, а на її місці закріпилась аномалія. Є потреба у збалансуванні. На каналі СТБ виходить медичне шоу «Я соромлюсь свого тіла» [12], що також належить до неспеціалізованої або змішаної групи згідно запропонованої класифікації. Це проект про людей, які мають проблеми зі здоров’ям. У свою чергу, це спричиняє у них ненависть до свого тіла. У заставці вказано, що «програму не рекомендовано переглядати особам до 18 років». У глядачів це викликає іронічну посмішку, оскільки такі застереження (і трансляція у пізній вечірній час) нікого не зупинять. Програма є українською версією британського шоу Embarrassing Bodies, що виходить на каналі Channel 4. Потворство людського тіла демонструють з медичною деталізацією. Серед діагнозів – жировики на статевому органі, зміна статі, гермафродити, сверблячка в інтимній зоні, новоутворення на молочній залозі, майстер-клас з самодіагностики яєчок. Звичайно, при цьому всьому найцікавіше показано на весь екран. В аудиторії складається враження, що прагнуть показати зовсім не жировика на статевому органі. Сексуальності у такому видовищі не багато, втім тема привертає увагу. З іншого боку, мета програми згідно інформації на офіційному сайті – закликати людей звертатися до лікаря у різі потреби. Герої кажуть, що не були у гінеколога чи уролога по 12– 15 років, бо соромилися. Втім, що змусило їх говорити про свої хвороби і показувати голизну тіла на публіку в сотні тисяч людей, не зрозуміло. Це виглядає, як оксюморон. Творці проекту використовують маніпуляційні технології, обираючи ті хвороби у людей, що викличуть відразу, шок, огиду або сміх. Тобто будь-яку сильну емоційну реакцію на показане. Фактично під маскою благородного просвітительського проекту маємо треш-шоу. Цікаво, що навіть у логотипі програми «Я соромлюсь свого тіла» шрифт напису «я» і «тіла» вчетверо більший, аніж слово «соромлюсь» і вдвічі більший слова «свого». Заставка/афіша другого сезону проекту – гола дівчина у стилі Венери з картини Сандро Ботічеллі. Тобто закцентовано саме на «тілі», а не на здоров’ї. У 2015 році до Національної ради з питань телебачення і радіомовлення звернено кілька скарг громадян на зміст програм та анонсів каналу СТБ. Серед інших, скарги громадянки М. Егиазарян щодо денних анонсів передач «Детектор брехні», «Я соромлюсь сво­ го тіла», «Кохана, ми вбиваємо дітей» та «Врятуйте нашу сім’ю» і Т. Маслової стосовно змісту передачі «Я соромлюсь свого тіла» [13].

85

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

Звісно, ці скарги стосувались більшою мірою показу насильствау родині. Втім, звинувачення, скеровані на ігрове психологічне шоу «Детектор брехні» та програму «Я соромлюсь свого тіла», більше стосуються проблеми надмірної натуралістичності зображення тіла або деталізація сексуальних подробиць з життя учасників проекту. Однак найбільш стихійно розповсюджують ситуативний сексуа­ льний контент (ситуативна група). До прикладу, тему сексу та сексуальності серед іншого обговорюють і в контексті навчальної функції мультфіль­мів. Це доводить висвітлення на телебаченні пере­ бігу дискусії стосовно сексуальних девіацій класичних образів «Губки Боба», «Телепузиків», «Шрека», «Сімпсонів». Натепер лікві­дована Національна комісія з пи­тань захисту моралі (з 2015-го) досліджувала вплив мультфільмів на дітлахів та намагалася виявити ті з них, які становлять небезпеку для малечі. Приводом для перевірки стала брошура, розміщена на сайті «Сім’я під покровом Богородиці». На думку вищезгаданої комісії, «Губка Боб» виховує гомосексуалізм та призводить до «отупіння». «Лунтік» пропагує ідею шведської сім’ї, а «Сімпсони» призводять до росту збочень. Мультики компанії Волта Діснея начеб-то «підміняють красу потворністю», «деформують образ жінки», «смакують зло» та прирівнюються дослідниками до порнографії. Педагог та психолог, співвласниця першої дитячої академії «FasTracKids» Марина Романенко переконана, що забороняти мультфільми немає сенсу, а все, що стосується мультимедіа, повинно бути в зоні доступу дітей. Експерт вважає, що не може бути мультиків, здатних погано вплинути на дитину. Винятки становлять лише мультфільми з неякісними перекладами. Водночас, вона критикує мультфільми «Льодовиковий період» та «Шрек» за те, що вони містять розмови про сексуальність. Психолог Тетяна Семенова додала, що «Маша і Ведмідь» – це дорослий мультик. «Він має веселий сюжет, але в образі Маші дуже розпусна дівчинка, позбавлена суто жіночих якостей». Спадає на думку згадати вислів Жоржа Батая, який писав: «Заборона наділяє предмет, до якого вона відноситься, значенням, яке спочатку він не мав. Вона переносить свою власну вагу, свою цінність на цей предмет» [14]. Тому заборона такого контенту призведе до того, що інтерес суспільства до нього тільки збільшиться. «Сексуальність розвивалася і розвивається під знаком заборон і табу. Цим пояснюють і роль сексуальності в культурі, особливо в літерату­ рі і мистецтві» – зазначає Людмила Шпанер у статті «Порночума: анамнез та діагностика» [15].

86

Медіаконтент у традиційних медіа

Висновки. У ході дослідження проведено класифікацію сексуального контенту на українському телебаченні за характером впливу на аудиторію на три групи: спеціалізовану (прямий характер впливу – шоу «Давай поговоримо про секс», «Вихідні, після опівночі»), змішану (прихований характер впливу – програми «Вагітна у 16», «Я соромлюсь свого тіла», «Говорить Україна», «Один за всі») та ситуативну (опосередкований характер впливу – сексуально-маркований контент в інформаційних випусках новин, пісенних конкурсах, мультфільмах). У процесі аналізу встановлено, що трансляція деяких випусків програм та шоу «Вагітна у 16», «Я соромлюсь свого тіла» можуть мати негативні наслідки на формування особистості та світогляду; а подібний контент запускає процес встановлення прикладів девіантної поведінки як суспільної норми. Окрім того, у статті визначено соціально-комунікаційні техно­ логії впровадження теми сексу на телебаченні (під виглядом медичного проекту, соціального ток-шоу, реаліті-шоу, розважальної програми). Література 1. Полянський І. Людина, що нудиться (насильство та порнографія в мережі Інтернет) / Ігор Полянський // Збірник праць кафедри української преси. – Львів, 2002. – Вип. 4–6. – 478 с.

2. Потятиник Б. Патогенний текст / Б. Потятиник, М. Лозинський. – Львів : Місіонер, 1996. – 296 с.

3. Косюк О. Гра-інформація-комунікація: генетичний розтин розважальної продукції електронних мас-медіа : монографія / О. М. Косюк. – Луцьк : Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2009. – 232 с.

4. Ігнатенко І. Жіноче тіло у традиційній культурі українців / Ірина Ігнатен­ ко. – К. – Дуліби, 2013. – 224 с.

5. Маєрчик М. Ритуал і тіло: структурно-семантичний аналіз українських обрядів родинного циклу / Марія Маєрчик. – К.: Критика, 2011, – 325 с.

6. Хютон Л. Сучасні таблоїдні ЗМІ України, Великої Британії та США / Людмила Валентинівна Хютон. – Львів : Вісник Львівського ун-ту (серія: Журналістика), 2011. – Вип. 34. – 469 с.

7. Мюшамбле Р. Оргазм і Захід. – К. : Темпора, 2011. – 444 с.

8. Ружмон Д. Любов і західна культура / Дені де Ружмон. – Львів : Літопис, 2000. – 304 с.

9. Давай поговоримо про секс // Телеканал СТБ [Електронний ресурс]. − Режим доступу : http://www.maximonline.ru/ 10. Вагітна у 16 // Телеканал СТБ [Електронний ресурс]. − Режим доступу : http://16.stb.ua/ua/

87

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

11. У реаліті-шоу каналу СТБ «Вагітна у 16» потрапили тринадцятирічні // Телеканал СТБ [Електронний ресурс]. − Режим доступу : http://teleprostir.com/ news/companynews/show-16890-u-realiti-shou-kanalu-stb-vaghitna-u-16-potrapilitrinadtsiatirichni 12. Я соромлюсь свого тіла // Телеканал СТБ [Електронний ресурс]. − Режим доступу : http://tilo.stb.ua/ua/ 13. Нацрада проти СТБ: регулятор-імітатор // Mediasapiens [Електронний ресурс]. − Режим доступу: http://osvita.mediasapiens.ua/tv_radio/1411981046/ natsrada_proti_stb_regulyatorimitator/ 14. Майна Н. Експерти критикують «Шрек» і «Льодовиковий період» через секс, а «Машу» – через розпусту / Надія Майна // Інформаційний випуск ТСН [Електронний ресурс]. − Режим доступу : http://tsn.ua/ukrayina/podiyi/ekspertikritikuyut-shrek-i-lodovikoviy-period-cherez-seks-a-mashu-cherez-rozpustu.html 15. Шпанер Л. Порночума: анамнез та діагностика / Людмила Шпанер // Медіакритика [Електронний ресурс]. − Режим доступу : http://www.mediakrytyka. info/za-scho-krytykuyut-media/porno/pornochuma-anamnez-ta-diahnostyka.html

Жемайєль Джойс Тоні, студентка 2 курсу магістратури Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка ФОРМУВАННЯ ОБРАЗУ УКРАЇНИ В СУЧАСНІЙ БРИТАНСЬКІЙ ПРЕСІ У сучасному суспільстві, де інформація відіграє вирішальну роль, дуже важливо розуміти значення ЗМІ у формуванні іміджу держави на світовій арені. В існуючих умовах, інформація є основним ресурсом влади, основним інструментом конструювання політики. Таким чином, ЗМІ, як джерело інформації, виступає ключовим суб’єктом формування іміджу країни. Рівень впливу ЗМІ зростає. Успіх у досягненні мети багато в чому зумовлюють публікації у впливових виданнях. Формування позитивного образу на міжнародній арені є одним із пріоритетних завдань для країни. України робить спроби побудови довгострокової комунікаційної стратегії з управління своїм іміджем. Використання зарубіжних ЗМІ є одою з основних завдань. Зростаюча роль ЗМІ зобов’язує надавати увагу дослідженню впливу медіа на національну і міжнародну політику, на громадську думку.

88

Медіаконтент у традиційних медіа

Особливого значення набувають етнокультурні гетеростереотипи, що стосуються України, українського народу. Виявлення їх у медіадискурсі британської періодики надасть відомості про зовнішній імідж України. Британська преса функціонує як політичний актор, який існує в розвиненої демократії. У таких умовах вона має вплив на державу, через громадську думку, формуючи або змінюючи порядок денний. Беручи до уваги впливовість британської преси, можна зробити висновок, що думка про країну буде будуватися з інформації, яка представлена в якісних друкованих виданнях. Проблеми формування іміджу України в ділових виданнях Вели­ кої Британії привертають увагу не тільки журналістів-практиків, а й науковців: О. Бєлова, О. П. Пономарьов, Т. В. Косміна, Н. Годзь, Т. Г. Стефаненко, В. А. Маслова, А. С. Баронін, Н. О. Нікон, Ю. Тищенко, В. Будний, Н. М. Лєбєдєва. Незважаючи на широке коло робіт, присвя­ чених проблемам політичної імеджіології, можна говорити про брак досліджень, що розглядають стратегії формування образу України в сучасній британській пресі. Мета полягає в необхідності дослідження проблем формування образу України в сучасній британській пресі. Основним каналом в інформаційному суспільстві для донесення повідомлення залишається преса. В цьому контексті вона також стає пріоритетним джерелом для формування або коригування іміджу. Окремо варто відзначити, що преса не просто нав’язує ідею або твердження, але дає тему для громадського обговорення, в ході якого у індивіда складається уявлення про будь-який феномен або явище. Пріоритетність преси стає головним джерелом інформації для міжнародного співтовариства: індивід практично не має можливості стати очевидцем подій, що відбуваються всередині іноземної держави, тому, пріоритетність мас-медіа очевидна. Таким чином, отримати інформацію можливо лише через засоби масової інформації, зокрема з преси. Якщо ж подія не була висвітлена у пресі, то і значимість її буде зменшуватися. Преса – є не єдиним, але головним джерелом інформації [1]. Можна стверджувати, що преса має певне політичне значення при формуванні іміджу країни за кордоном, тобто політика, що проводиться газетою, безпосередньо впливатиме на уявлення реципієнтів про краї­ ну. Преса володіє інструментами для формування інформаційного фону в суспільстві. Відповідно, у неї є можливість маніпулювати інформаційними приводами і привертати увагу лише до певних подій 89

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

або суб’єктів. Так, інформація, яку преса доносять до індивіда, дозволяє створювати, змінювати або коригувати вже сформовані ним погляди. Одна з основних маніпулятивних технологій, які використовуються в пресі для впливу на громадську думку та формування порядку – це особливий спосіб подачі інформації, так званий framing (концепція оформлення). Основний сенс концепції полягає в манері подачі інфор­ мації. Найбільш істотна подія (за визначенням преси) завжди буде поміщена на першій шпальті. Отже, в залежності від необхідності звернути або, навпаки, зменшити увагу до будь-якої інформації буде використовуватися різне оформлення. Також дослідники звертають увагу на атрибутивний компонент новинного повідомлення, тобто сприйняття аудиторією акторів і подій через приписувані їм атрибути [2, 21]. Англійська періодика, як і вся західноєвропейська преса, пред­ ставлена на усіх рівнях – загальнонаціональному, регіональному та місцевому. Водночас тільки ділові медіа є загальнонаціональними. Видання «Файненшиал таймс», «Економіст» охоплюють читацьку аудиторію не тільки Англії, а й Сполучених Штатів Америки та країн Європи [2, 21]. Перша сторінка газети – це стислий огляд найбільш важливих новин випуску, тому визначним є той факт, що події в Україні не раз ставали топ-новиною для читачів Великобританії і з’являлись на першій полосі: «The Times», «The Independent», «The Guardian, «The Daily Telegraph». Ці дані свідчать про глобальний масштаб значення проблем України та підтримку народу світовою спільнотою [3, 50]. Зважаючи на специфіку висвітлення «української теми» в британ­ ській пресі: каталізатором інтересу до України є події, вагомі для світової спільноти. Моніторинг публікацій у британській пресі засвідчив: найвиразніше гетеростереотипі уявлення щодо України артикулюються журналістами під час негативно маркованих сен­ саційних подій, на кшталт ув’язнення Юлії Тимошенко, арешту українських студентів у зв’язку з вибухами в мечетях або проблем з організацією футбольного Єврочемпіонату, Революцією Гідності, Євробачення. Вагомими актуа­лізаторами гетеростереотипних уявлень є також політичні події та процеси, які висвітлює британська преса [1]. Британські медіастереотипи стосовно України й українців сформо­ вано як навколо історичного вектора взаємин, так і на засадах сучасних зон інтересу Великобританії щодо України [1].

90

Медіаконтент у традиційних медіа

Необхідно також відзначити неоднорідність репрезентації України в британських виданнях: від схематичного і доволі примітивного її образу до надання в текстах статей деталізованих відомостей про українську історію, культуру, політику, економіку тощо. З не медійних джерел дізнаємося також про уявлення британців щодо України, які є доволі поверховими, неточними, почасти інверсованими. До викривлених уявлень належить сприйняття України як частини Росії. До схематичних і неповних – її сприйняття через упізнавані персоналії: братів Кличків, Андрія Шевченка, Руслану, Юлію Тимошенко, – або резонансні події: Чорнобильську катастрофу, отруєння кандидата в президенти Віктора Ющенка, Революцію Гідності. Одним з найпоширеніших гетеростереотипів щодо України є тиражовані британськими виданнями уявлення про нашу країну як країну з розколотою ідентичністю. На позначення цього стереотипу зустрічаємо такі вирази: «Україна загалом розмежована, на російсько­ мовний схід, який прагне тісних відносин з Росією, і на захід, що говорить українською і прагне до європейської інтеграції» [1]. Численні статті, нариси, репортажі та журналістські розслідування в британській пресі з’являються зазвичай тоді, коли Україна опиня­ється в центрі важливих, визначальних для інших європейських країн, подій. Британських журналістів також цікавлять резонансні внутрішньо­ політичні перетворення, як це було у випадку з Революцією Гідності, політичною кризою, перевиборами. Висвітлюючи тему парламентських виборів 2012 р. у статті «Укра­ їнські вибори – сварки, погрози й агресія», видання «Гардіан» поєднує концепт «парламент» із концептами-означеннями «насильство» й «вульгарність». Парламент також характеризується у виданні як місце, де «парламентарії не посилаються один на одного, а радше погрожують один одного вбити» [1]. Продуктивною для актуалізації найпоширеніших гетеростереотипів виявилася тема мовного законодавства України, яку висвітлено в британській пресі, причому доволі обмежено та тенденційно. Про зіткнення між правоохоронцями та демонстрантами в Києві через мовне законодавство написали й інші британські газети, які зазначили, що законопроект фактично розколе країну навпіл і одну половину «штовхне в обійми Росії» (Міріам Елдер, «Гардіан») [1]. Поширеність негативних гетеростереотипів англійців щодо українців свідчить про те, що зміст етнокультурних стереотипів визначається соціальними факторами. Зазначені в британській пресі соціальні, 91

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

економічні, культурні проблеми, характерні для України останніх десятиліть, лише каталізували негативні гетеростереотипи англійців [1]. Таким чином, в британській пресі відбувається ситуативне проти­ ставлення України та Росії, перша з яких подається як країна демократії, а друга – як країна авторитаризму. При цьому редунтантною інформацією, що сприяє консервації у свідомості реципієнтів означених уявлень, є згадуван­ня про те, що Україна не є членом НАТО, що в ній проживає 8 млн росіян і що в Севастополі розміщений російський Чорноморський флот тощо. Отже, для мас-медійного гетеростереотипного образу України в англійській пресі характерні від’ємні конотації. Поширеність негатив­ них гетеростереотипів англійців щодо українців свідчить про те, що зміст етнокультурних стереотипів визначається соціально-політичними факторами, поверховими знаннями, що сформувалися історично, а також настановами й упередженнями. Подані в британській пресі соціальні, економічні, культурні проблеми, характерні для України останніх десятиліть, лише каталізують негативні гетеростереотипи англійців. Формування позитивного національного образу має стати однією з основних стратегічних завдань міжнародної політики України. По-перше, значимість позитивного образу країни обумовлена про­ цесом глобалізації і, відповідно, розширенням міжнародних зв’язків. В таких умовах негативне ставлення світової спільноти тягне за собою ізоляцію країни на міжнародній арені, з іншого боку позитивне сприйняття дозволяє їй вирішувати глобальні проблеми, використовуючи допомогу і підтримку інших держав. По-друге, зовнішньополітичний імідж необхідний для формування конструктивних відносин з іншими державами, так як невідповідність політичним вимогам західних країн стає на заваді для євроінтеграції і сприятливого співробітництва в економічних питаннях. Дотримання демократичних принципів, політичних свобод і прав людини – основна вимога, що існує на сьогоднішній день серед розвинених держав. По-третє, політичний імідж стає певною гарантією від зовнішньо­ політичного або військового втручання у внутрішню політику країни. Тут мова йде про тиск з боку провідних країн заходу, які намагаються посилити вплив у всіх регіонах. Таким чином, позитивний імідж на міжнародній арені надасть Україні додаткові важелі впливу на зовнішню політику та сприятиме формуванню образу країни з високими культурними та моральними цінностями, розвиненою демократією та економікою, надійним партне­ ром в міжнародних відносинах.

92

Медіаконтент у традиційних медіа

Література 1. Варех Н. В. Етнокультурні медіастереотипи України в британській пресі. – [Електронний ресурс] / Н. В. Варех. – Режим доступу : http://irbis-nbuv.gov.ua/ cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?C21COM=2&I21DBN=UJRN&P21DBN=UJR N&IMAGE_FILE_DOWNLOAD=1&Image_file_name=PDF/hak_2014_42_16.pdf.

2. Дудченко Л. Медіаринок ділової періодики Великої Британії: сучас­ ний стан, традиції, типологія / Л. Дудченко // Образ. – 2014. – Вип. 15. – С. 19–28.

3. Руденко А. Висвітлення проблеми Євроінтеграції України на сторінках газет Великобританії «The Times», «The Independent», «The Guardian», «The Daily Telegraph» / А. Руденко // Журналістська освіта на Сумщині: набутки й проблеми: матеріали Десятої міжнар. наук.-практ. конф., Суми, 14–15 травня 2014 р. / уклад.: О. Г. Ткаченко. – Суми: СумДУ, 2014. – С. 49–52.

Журавльова Ольга Андріївна, аспірантка Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка ДІЯЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКОГО ІНОМОВНИКА «РАДІО КИЇВ» У ПЕРІОД ЗАВЕРШЕННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ» (1985–1991) Розгортання масштабних інформаційних воєн, залучення засобів масової інформації до вирішення політичних питань стає дедалі розпов­ сюдженішим у сучасному світі. І у той час, коли інші країни витрачають мільйони доларів на фінансування своїх ЗМІ та пропагандистських каналів за кордоном, Україна лише стає на шлях розбудови національного іномовлення. Під час ведення «холодної війни» у другій половині ХХ століття українське мовлення відіграло важливу роль у зовнішньополітичній діяльності Радянського Союзу. Незважаючи на більш ніж 60-річну історію існування української служби, її діяльність не достатньо вивчена науковцями. Історію українського іномовника «Радіо Київ» авторка дослідження умовно співвідносить з основними віхами історії СРСР у ХХ столітті та ділить на три періоди: діяльність у період післявоєнних років та «хрущовської відлиги» (50-ті – перша половина 60-х), у періоди «застою» (друга половина 60-х – перша половина 80-х) та «перебудови» (кінець 80-х – початок 90-х).

93

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

Метою дослідження є вивчення особливостей діяльності українсь­ кого іномовлення у період «перебудови». Завдання: на основі архівних джерел з’ясувати організаційну струк­ туру «Радіо Київ», аудиторію, проаналізувати тематику матеріалів, специфіку ведення пропаганди та контрпропаганди. Джерельною базою дослідження виступили матеріали Централь­ ного державного архіву вищих органів влади та управління України (ЦДАВО) та Центрального державного архіву громадських об’єднань України (ЦДАГО). Зокрема, це документи про діяльність редакцій радіо­ мовлення, нормативно-правові акти, тексти передач, листи і відгуки слухачів, переписка ЦК КПУ з Держтелерадіо, плани роботи Комісії по зовнішньополітичній пропаганді та контрпропаганді, довідки, звіти відділів ЦК тощо. Перші 12 років від початку створення у 1950 році іномовлення велося лише українською мовою. Цільовою аудиторією були вихідці з України та нащадки українців, що проживали у США, Канаді та Захід­ ній Європі. Лише у 60-х роках запустилося мовлення для місцевих жителів: у 1962 році розпочала роботу англомовна редакція, у 1966 – німецька редакція, у 1968 – молдавська (мовлення таємно велося на Румунію) [1, 70–71]. До 1990 року середньодобовий обсяг мовлення на зарубіжні країни становив 7,5 годин [2, 6]. Передачі транслювалися на всі континенти, про що свідчать відгуки слухачів. Кожного року управління іномовлення отримувало у середньому 10-11 тисяч листів слухачів з різних куточків світу. Варто відзначити, що до 1980-х років на українському радіо була впроваджена чітка система підготовки пропагандистських та контр­ пропагандистських передач. Вони базувалися на спеціальному ком­ плексному тематичному плані, який затверджувався на кожне півріччя у ЦК КПУ та Держтелерадіо. Для різних напрямків мовлення готувалися окремі тексти передач, які враховували особливості кожного регіону. Редакції іномовлення готували програми на політичну, економічну, спортивну, культурну, наукову тематики. Це були такі програми як «Поштова скринька», «ДХклуб» (для радіолюбителів), «Музика з України», радіоальманах «В сім’ї вольній, новій», радіожурнал «День України», а також рубрики «Привіт з Києва», «У світлі фактів», «Наука-людині», «Ровесник», «Сторінки історії», «Демократія», «Політична студія Радіо Київ», «Культура і жит­ тя», «Наш вільний час», «Літературні читання», «Права і свободи», «Вища школа» та ін.

94

Медіаконтент у традиційних медіа

Кожен матеріал радіоефіру – від новини до пісенної композиції – ніс певне смислове навантаження та виконував свою ідеологічну роль. Уся робота співробітників редакцій радіомовлення велася під пильним контролем органів влади. Окрім пропаганди та контрпропаганди, працівники радіо застосовували такі методи боротьби із «ворожими» радіостанціями західних країн як глушіння та радіоперехоплення. Прийом та записи «ворожих» програм здійснювалися за допомогою спеціальної апаратури, яка була розміщена в смт. Макарів Київської області [3, 8]. Далі вони на плівках передавалися до редакції зарубіжної радіоінформації у Києві. На основі розшифрованих текстів готувалися рекомендації працівникам щодо тем матеріалів – як для іномовлення, так і для внутрішньої пропаганди. У 80-х роках в Україні працювало 307 передатчиків у 9 містах, які здійснювали радіопротидію (у Дніпропетровську, Донецьку, Києві, Львові, Одесі, Сімферополі, Ужгороді, Харкові, Чернівцях). Глушіння застосовувалося щодо радіостанцій «Свобода», «Вільна Європа», «Голос Америки», «Бі-бі-сі», «Німецька хвиля», а також станцій із Албанії, Ізраїлю, Китаю, Південної Кореї та ін. [3, 21–20]. Унаслідок зміни зовнішньополітичного вектору поступово відбува­ лося потепління відносин СРСР із Заходом. Відповідно, з кожним роком зменшувалася критика і згладжувалася агресивна наступальність контрпропаганди, «ворожі голоси» перетворювалися із затятих против­ ників в об’єкт для наслідування. Надзвичайно важливим для розвитку журналістики став етап перегляду стандартів та принципів роботи у зв’язку із гласністю та демократизацією. У період «перебудови» чи не вперше заговорили про професійну етику та відповідальність журналістів за достовірність і об’єктивність матеріалів. Нові виклики відкрили водночас оголили старі проблеми. Керів­ ництво Держтелерадіо наголошувало на двох основних перешкодах для розвитку радіомовлення: недостатній кількості високопрофесійних кадрів (журналістів, режисерів, коментаторів) та слабкій матеріальнотехнічній базі київських редакцій. За даними голови Держтелерадіо, у технічному відношенні московські ЗМІ відставали від Японії і США на 10–12 років, а УРСР перебувала ще в складніших умовах [4, 14]. Невирішеними залишалися питання поганої чутності українських радіопередач за кордоном. Усі ці проблеми, а також нові виклики, пов’язані зі зміною зовнішньополітичного курсу ЦК, стали наріжним каменем для співробітників радіоредакцій.

95

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

У кінці 80-х років, однією з основних тем світового медіапростору стала аварія на Чорнобильській АЕС у 1986 році. Спочатку радянська влада прагнула приховати від населення сам факт вибуху, а у подаль­ шому і наслідки катастрофи. Відтак, у перші місяці після аварії, інформація ЗМІ була спрямована на нейтралізацію негативних наслідків аварії на ЧАЕС. Журналісти робили максимум для того, щоб показати світові, як влада успішно вирішує проблему, і що серйозних загроз через вибух немає. У подальшому завдяки політиці гласності вектор діяльності іномовлення зміщується до більш об’єктивного та правдивого інформу­ вання громадськості. Яскравим свідченням є тема Голодомору в Україні. Якщо спочатку її замовчували, спростовували будь-які повідомлення західних ЗМІ, то на початку 90-х ця тенденція змінилася. У 1990 році ЦК КПУ постановив визнати, що «голод 1931–1933 років став справжньою трагедією народу, наслідком злочинного курсу Сталіна та його най­ ближчого оточення». Також було рекомендовано редакціям газет, журналів, телебачення і радіо забезпечувати «правдиве, об’єктивне, засноване на документальних матеріалах, висвітлення подій, пов’язаних з голодом…» [5, 29]. Важливим наслідком «перебудови» стало «примирення» із закордон­ ними радіостанціями, а відтак припинення глушіння та радіоперехоп­ лень. А уже через кілька місяців після проголошення Україною незалежності у 1991 році українська сторона ініціює поглиблення співпраці та обмін досвідом із західними мовниками, стажування працівників Держтелерадіо в європейських країнах, впроваджує ретрансляцію передач зарубіжних радіостанцій («Голос Америки», БіБі-Сі, «Німецька хвиля» та ін.) [6, 157–158]. Висновки. Українське радіоіномовлення періоду «перебудови» за­ знало значних трансформацій: від пропагандистського рупора Ком­ партії воно поступово перетворилося на платформу для висвітлення позиції саме України. Іномовлення поступово перетворилося із закритої системи у відкритий комунікаційний інститут. Загальнополітичні процеси гласності, демократизації, поліпшення відносин зі США та країнами Західної Європи сприяли появі нових форм мовлення (прямі ефіри, радіомости), впровадженню журналістської етики та стандартів подачі інформації. Водночас стали більш помітними численні недоліки у роботі українських редакцій. Слабка матеріальна база, непрофесійність та неготовність кадрів до нових змін, подальша незацікавленість 96

Медіаконтент у традиційних медіа

держави у розбудові іномовлення, відсунення питання пропаганди та інформаційної безпеки на другий план, відхід від державної монополії на ЗМІ та створення комерційних станцій спричинило те, що українське іномовлення після здобуття незалежності зазнало занепаду. Таким чином, вивчення історії українського іномовлення, особли­ востей, прийомів та методів його роботи залишається важливим та перспективним не лише для журналістикознавців, а і для сучасних державотворців задля створення ефективного інструменту впливу України на світові процеси. Література 1. Журавльова О. А. Українське міжнародне радіомовлення у період «застою» (друга половина 1960-х – перша половина 1980-х) / О. А. Журавльова // Science and Education a New Dimension. Humanities and Social Sciences. – Budapest, 2016. – IV (18). – Issue: 109. – P. 70–74.

2. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (далі – ЦДАВО). – Ф. 4915. – Оп. 2. – Спр. 4651. – 160 арк.

3. Центральний державний архів громадських об’єднань України (далі – ЦДАГО). – Ф. 1. – Оп. 25. – Спр. 2402. – 22 арк.

4. ЦДАВО. – Ф. 4915. – Оп. 2.– Спр. 3431. – 50 арк.

5. ЦДАГО. – Ф. 1. – Оп. 32. – Спр. 2859. – 107 арк.

6. ЦДАВО. – Ф. 4915. – Оп. 2. – 4888. – 121 арк.

Зарицька Світлана Анатоліївна, студентка 2 курсу магістратури Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка ВІЗУАЛЬНЕ ОФОРМЛЕННЯ ДРУКОВАНИХ ЗАСОБІВ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ Метою роботи є комплексний аналіз газет та журналів на наявність та якість тих чи інших елементів медіадизайну. Для досягнення поставленої мети дослідження потрібно виконати такі головні завдання: 1) проаналізувати літературу, наукові праці дослідників та фахівців із цього питання, а також виділити основні стандарти візуального оформлення друкованих ЗМІ; 97

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

2) виокремити елементи візуального оформленні друкованих медіа, за якими будуть аналізуватись видання; 3) провести комплексне дослідження сучасних друкованих медіа на наявність, якість та типи візуального оформлення; 4) дослідити мультимедійні складники сучасної преси з точки зору слідування трендам; 5) виробити рекомендації щодо використання тих чи інших візуальних складників для створення якісного контенту друкованих ЗМІ. Питанням візуального оформлення газет та журналів або медіади­ зайну цікавилось багато українських та зарубіжних фахівців. На основі їх досліджень було створено низку книжок, лекцій та брошур, де вони не лише виділяли ці елементи, пояснювали терміни, а й на реальних прикладах робили аналізи. Так, в Україні 2001 року асоціація видавців періодичної преси за­ початкувала конкурс під назвою «Газетний дизайн в Україні» [1]. Вони видавали низку брошур, де у стислій формі друкували аналіз дизайну газет різних науковців. Такі українські фахівці, як Вікторія Шевченко [2], Валерій Іванов [3], Сергій Горєвалов [4], Катерина Серажим [5], а також зарубіжні науковці, як Джон Морріш [6], Жан Марі-Шаппе [7] та інші, досліджували питання як медіадизайну загалом, так і окремо фотожурналістику, текстознавство, технічне оформлення друкованих медіа і таке інше. Джерелами дослідження були три газети: «День», «Дзеркало тижня», «Україна молода»; та три журнали: «Новоевремя», «Український тиждень», «Личности». Газета «День» має свій впізнаваний логотип та гамму червоночорних кольорів, що робить акцент на стилізації видання. Присутні як чорно-білі, так і кольорові шпальти (загалом у розділі «Культура» та на останній сторінці). Серед візуальних елементів використовуються фотографії, реконструкція картин, рамки, елементи, що розділяють новини, все це займає приблизно 40% від усієї площі одного номеру газети.Шрифти стандартні та легкі для сприйняття. Газета «Дзеркало тижня» робить акцент блакитним кольором. Логотип видання простий, але запам’ятовується. Фотографії та різно­ манітні ілюстрації використовуються в кольорі та складають приблизно 30% від усієї площі газети. Шрифти прості, виділяється жирним головна інформація, курсивом виділяються всі коментарі, а колонки чітко розділені для зручності читання.

98

Медіаконтент у традиційних медіа

Газета «Україна молода» також використовує блакитний колір як основний, тим самим створюючи загальний стиль видання. Фотографії та інші зображальні засоби використовуються у чорно-білих тонах. Проте більшу частину газети займає текст, який друкується стандартним шрифтом та розміром. Також в газеті часто використовуються такі елементи, як інфографіка та карикатури. Журнал «Новоевремя» йде в ногу з трендами сучасності. В ньому часто і у великій кількості використовуються ті елементи візуального оформлення, які загалом присутні в інтернет ЗМІ. Карикатури, велика палітра кольорів, інфографіка, колажі, різні типи шрифтів і таке інше. Ілюстративні елементи займають приблизно 60% усієї площі журналу, інколи одна фотографія займає одразу увесь розворот і спотворюється, коли обличчя чи важливі елементи знаходяться на самому стику. Також інколи реклама в журналі привертає більше уваги, аніж журналістський матеріал. Журнал «Український тиждень» дуже виразно розділяє рубрики кольоровими вставками. Деякі важливі цитати журналістських творів в розділі мають такий самий колір, як і колір рубрики, що робить шпальту привабливішою. Фотографії та інші візуальні елементи займають при­ близно 30% площі шпальт, та мають хорошу якість та доречність. Також в журналі використовуються інфографіки, карикатури та ілюстрації. Присутня реклама, яка інколи займає усю сторінку. Текст має однорідну форму та структуру, що дає можливість читачу добре сприймати написане. Журнал «Личности» вирізняється з-поміж інших своєю структурою та шрифтом, який не є стандартним для друкованих видань, проте досить легко сприймається. Логотип та кольорова гамма створюють виданню автентичний образ. В журналі використовується приблизно 50% фото­ графій, ілюстрацій, реконструкцій документів, картин та підписів. Цікаві цитати або частини тексту виділяються окремим кольором та розміщуються зі сторони від самого тексту, що є досить цікавим. Отже, як ми бачимо, сучасні друковані засоби масової інформа­ ції трансформуються, використовуючи нові елементи медіадизайну. Зі створенням та популяризацією електронних медіа, друковані намагаються вмістити в себе ті елементи, які відповідають акцентам сучасності, щоб йди в ногу з часом. Більшість газет уникають викорис­ тання насиченої кольорової палітри, великої кількості зображальних засобів, нестандартних шрифтів, проте починають використовувати інфографіки, карикатури і таке інше. Журнали ж більше слідують тен­ 99

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

денціям. Площа їх шпальт більше заповнена фотографіями, ілюстра­ ціями, а тексти мають різні типи та форми. Важливість та актуальність дослідження елементів візуального оформлення друкованих засобів масової інформації полягає у тому, що за відсутності офіційних стандартів цього оформлення, важливо розуміти та бачити на конкретних прикладах як використовуються ці елементи, яка в них якість, роль у формуванні фірмового стилю видання та як вони впливають на читабельність та виділення друкованого засобу масової інформації серед інших. Література 1. Газетный дизайн в Украине 2001. Итоги 1-го всеукраинского конкурса. [Украинская ассоциация издателей периодическойпресы]. – К., 2002. – 50 с.

2. Художньо-технічне редагування: підруч. / Вікторія Шевченко. – К. : ПАЛИВОДА А.В., 2010. – 516 с.

3. Основи техніки оформлення газети: Тексти лекцій/ Укл. В. Ф. Іванов. – К. : Центр вільної перси, 2000. – 195 с.

4. Єдність слова і зображення: фотожурналістика в системі засобів масової комунікації : навч. посіб. / С. І. Горевалов, Н.І. Зикун. – К. : ВПЦ «Киїівський університет», 2015. – 287 с.

5. Текстознавство: підручник. 2-е вид. / К. С. Серажим. – К. : Видавничополіграфічний центр «Київський університет», 2012. – 527 с.

6. Издание журнала: от идеи до воплощения / Джон Морриш; науч. ред. пер. Е. М. Фотьянова [пер. с англ. Д. В. Ковалевой, Е. М. Фотьяновой]. – М. : Издательский дом «Университетская книга», 2008. – 297 с.: ил. – Доп. тит. л. англ.

7. Інфографія у пресі [Текст] : посібник Центру підготовки та вдосконалення журналістів (CFPJ), Париж / Ж. Шапе ; Інститут масової інформації. – 2-ге вид., за підтримки програми МАТРА Міністерства закордонних справ Королівства Нідерланди. – К. : [б.в.], 2004. – 95 с.

100

Медіаконтент у традиційних медіа

Ковтун Ярослава Володимирівна, студентка 2 курсу магістратури Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка НАЙЧАСТОТНІШІ МОВНІ ПОМИЛКИ В ДРУКОВАНИХ РЕКЛАМНИХ ТА PR-ТЕКСТАХ На розвиток мовної картини світу впливає чимало чинників. Прак­ тика рекламної справи переконує нас, що унікальна вербалізована пропозиція спрацьовує набагато ефективніше, ніж візуалізований образ. За статистикою, близько сімдесяти відсотків рекламної продукції містить саме мовленнєві помилки. Саме недбальство та брак професій­ них знань при створенні та редагуванні реклами і є об’єктом нашого дослідження. Мета дослідження. Проаналізувати мовні помилки в рекламі та PR-текстах, систематизувати й класифікувати їх, з’ясувати особливості побудови сучасних рекламних текстів. Практичне значення одержаних результатів визначається можли­ вістю застосування основних положень та висновків дослідження у навчальному процесі, при підготовці методичних посібників, при проведенні практичних занять з редакторської майстерності та в роботі редактора. Дослідженість проблеми. Дослідження мовних особливостей ре­ клам­них текстів зачіпає питання використання лексичних засобів, граматичних форм, структурування словосполучення й речення. Реклам­ ний текст є об’єктом дослідження таких вітчизняних та зарубіжних мовознавців, як К. Бове, О. І. Зелінської, І. О. Лисичкіної, Н. С. Лисої, Б. А. Обритько, І. О. Соколової, С. А. Федорця та ін. Різнотипні мовні анормативи на матеріалі друкованих ЗМІ вивчали Т. Г. Бондаренко [1], А. О. Капелюшний [2; 3] та ін. Дослідники запропонували системний опис феномена помилки, простежили типологічні ознаки ненормативних одиниць, з’ясували причини виникнення помилок різних типів тощо. Завдання нашої розвідки полягає в систематизації наявних у сучасних рекламних текстах помилок, привернення до них уваги авторів рек­ ламних і PR-матеріалів з метою їх уникнення в подальшій роботі. Джерелами дослідження слугували рекламні оголошення та PRтексти в друкованих ЗМІ.

101

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

Результати дослідження. Рекламне звернення, як і будь-який інший текст, має відповідати загальним нормам української мови. Написання рекламного тексту вимагає специфічної майстерності і за стилем істотно відрізняється від написання творів художньої літератури, що пов’язано з особливостями поставленого завдання – привернути увагу і примусити купити товар чи послугу. Українські рекламісти, особливо ті, хто лише нещодавно розпочав свою роботу в цій галузі, мають недостатню мовну підготовку, їм часто бракує необхідних як теоретичних, так і практичних знань. Підтвердженням цього є рекламні звернення з теле­екранів, радіоприймачів, білбордів та періодичної преси. Проблеми можуть виникати на всіх етапах створення рекламного продукту [4]. У процесі дослідження рекламних і PR-матеріалів було зібрано значний обсяг матеріалів із різними видами мовних помилок і відхилень від норм. Систематизація й класифікація зібраного матеріалу дозволила визначити типові помилки, що найбільше поширені в рекламних текстах. Найчастіше автори припускаються таких помилок: I. Пропуск букв і їх заміна в результаті відсутності технічної правки. Такі помилки можуть бути результатом неуважності редактора і коректора. Більшість оголошень подається до друку в тому вигляді, в якому було запропоновано замовником. Такі помилки здебільшого не впадають в очі і трапляються нині не так часто.

II. Орфографічні помилки визначаються як найбільш частотні. Це обумовлено невисокою грамотністю творців рекламної продукції та небажанням коректорів і редакторів зайвий раз перевірити правильне написання у словнику. Наприклад: одним з пріорітетних завдань (прав. одним з пріоритетних); батьки були в шоку (прав. «батьки були в шоці»); санітарне розчищеня лісу (прав. розчищення); зв’язків з громадскістю (прав. зв’язків з громадськістю); працівниками ДАЇ (прав. працівниками ДАІ). Крім того, зустрічаються помилки у написанні іншомовних слів: дистрибютор; агенство; сітки каніліровані (замість канелюровані); двері скляні – тріплекс; карнізи, на подвоєння: запрошуємо диллерів; Голандія; реалізуємо крупи в ассортименті тощо.

III. Пунктуаційні помилки полягають переважно у відсутності граматично необхідних розділових знаків: Уряд виступає за тісну співпрацю з парламентом, отже (пропущена кома) в цей міжсесійний період; у разі коли за наслідками податкового року загальна сума перевищує суму доходу (відсутня кома перед підрядною частиною); аргумент тут один – заощадив кіловат, тепло чи воду, значить зміцнив 102

Медіаконтент у традиційних медіа

свій бюджет (на місці тире має стояти двокрапка, а після вставного слова потрібна кома).

IV. Смислові помилки (тавтологія), напр.: дублювати двічі; експонат виставки (від лат. exponatus означає «виставлений напоказ»). Для уникнення тавтології в цьому реченні потрібно або прибрати слово «виставка», або додати назву виставки. Втім, прийом повтору слів нерідко використовують умисно для привернення уваги реципієнта до інформації, посилення акценту на ті чи інші рекламовані послуги і роботи для споживача: казка мовиться, покупка купується, горе гірке, кришталево прозорі кристали.

V. Граматичні помилки поділяються на кілька видів: 1. Вживання неправильних форм слова. Це один із типів помилок, що найбільш часто трапляються в рекламі. В одному оголошенні одночасно може бути допущено кілька помилок: неправильне утво­ рення форм називного відмінка множини від іменників ІІ відміни чоловічого роду: дюбеля пластмасові; плінтусá; анкерá для віконних рам; тросá (замість дюбелі, плінтуси, анкери, троси); сплутування закінчень різних груп іменників ІІ відміни: бетоняри, слюсари (замість нормативного закінчення -і); неправильне вживання форм родового відмінка однини іменників ІІ відміни: послуги автокрану (хоча норма – крана), енергозабезпечення об’єкту (замість об’єкта), дизайн інтер’єра (а не граматично правильне -у), екстер’єра (замість -у); балкони, лоджії з металопластика; профілі для гіпсокартона (хоча назви матеріалів за чинним правописом мають закінчення -у), поєднання вищого ступеня порівняння з родовим відмінком іменника без прийменника: він дужчий тебе, акція вигідниша попередньої; вживання вищого ступеня із відносно-питальним займенником розмовного характеру чим: «дешевше, чим ти міг собі уявити», утворення неіснуючих в українській мові активних дієприкметників теперішнього часу: ведучий представник постачальника (прав. провідний представник постачальника), слідуючий за модними тенденціями покупець (прав. покупець, що слідкує за модними тенденціями), попереджуючі знаки (замість нормативного попереджувальні); використання при творенні складеної форми найвищого ступеня порівняння як допоміжного слова самий під впливом російської мови: самий сміливий покупець, самий дешевий будинок – у нас; відсутність відмінювання простих форм вищого ступеня порівняння прикметників: Наші машини дешевше від вітчизняних.

2. Помилки при вживанні прийменникових конструкцій: проекти, які передбачають виплату заробітної плати по міжнародним 103

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

пластиковим карткам (прав. за пластиковими картками); ремонт по виклику майстра (прав. за викликом). Наявна в нашому суспільстві двомовність є джерелом численних росіянізмів та кальок, на які можна натрапити в рекламних оголошен­ нях [6], наприклад: даний ресурс, нове блюдо на українському столі; порушення фонетичних законів спрощення в групах приголосних: в’їздні ворота; порушення правил чергування голосних: запчастини до причіпів і напівпричіпів до них, водосточні системи; а також чергування приголосних звуків у словах: розчин цементно-пісчаний; неправильний запис складних слів: за пів ціни; Ми раді Вам запропонувати 1-о, 2-о, 3-х кімнатні квартири; невиправдане вживання розмовних елементів: одна дверка з дзеркала; або ж діалектизмів: стрихові сходи. Ще одна лексична особливість рекламних текстів – вживання іншомовних слів, надмір яких формує мовні відхилення. Дотепер біль­ шість рекламодавців у нас в країні (принаймні, виробників) – закордонні компанії. У їхньому рекламному зверненні при перекладі залишаються іншомовні слова, що викликане бажанням перекладачів додати рекламі ефекту «фірмовості». І цей поширений недолік слід усувати, заміняючи не кодифіковані запозичення українськими лексичними еквівалентами. Висновки. Отже, культура мовлення сучасної реклами має недоліки, на які слід звернути увагу фахівців. Аналіз рекламних текстів засвідчив невисокий культуромовний рівень досліджуваних матеріалів. Це наслі­ док впливу наявного в суспільстві паралельного функціонування двох мов, а звідси й недостатньої мовної компетентності тих осіб, які займаються створенням та редагуванням рекламних текстів. Дотримання культури мовлення реклами сприятиме привабленню споживачів і клієнтів, а також успіху в маркетинговій сфері. Кожна освічена людина має дотримуватися культури своєї мови та не припускатися мовних помилок. Література 1. Бондаренко Т. Г. Типологія мовних помилок та їх усунення під час редагування журналістських матеріалів : автореф. дис... канд. філол. наук : 10.01.08 / Т. Г. Бондаренко. – К. : Інститут журналістики КНУ ім. Т. Шевченка, 2003. – 18 с.

2. Капелюшний А. О. Редагування в засобах масової інформації : навч. посіб. / А. О. Капелюшний. – Львів : ПАІС, 2009. – 432 с.

3. Капелюшний А. О. Типологія журналістських помилок / А. О. Капелюш­ ний. – Львів : ПАІС, 2009. – 68 с.

104

Медіаконтент у традиційних медіа

4. Грищенко О.Ф. Мовленнєві помилки в рекламі [Текст] / О. Ф. Грищенко, Н. С. Валюх // Економічні проблеми сталого розвитку : матеріали Міжнародної науково-практичної конференції, присвяченої пам’яті проф. Балацького О. Ф., м. Суми, 24–26 квітня 2013 р. / За заг. ред. О. В. Прокопенко. – Суми : СумДУ, 2013. – Т. 4. – С. 27–28.

Литвиненко Світлана Олександрівна, студентка 2 курсу магістратури Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ЖАНРУ ФОТОПОРТРЕТА НА СТОРІНКАХ ГАЗЕТИ «ДЕНЬ» «День» – газета, яка за 20 років свого існування встигла здобути і зберегти репутацію високопрофесійного та якісного видання. Особли­вість газети в тому, що її майстерність підкріплена високим рівнем володіння як словом, так і засобами візуальної комунікації, зокрема фотографічним мистецтвом. Підтвердженням цього може слугувати запроваджений газе­ тою Міжнародний фотоконкурс, єдиний в історії України такого розма­ ху фотоконкурс, організований друкованим ЗМІ, що проводиться вже 18 років поспіль. Призові роботи зі згада­ного фотоконкурсу – «фотолітопис сучасності», що налічує світлини різних жанрів фотожурналістики, в тому числі чималу кількість фотопортретів, які постійно з’являються на шпальтах видання. Хоч Міжнародна фотовиставка за словами організаторів є «найяскравішою “зіркою” у сузір’ї соціальних проектів газети» [1], ви­ дання налічує й інші не менш важливі проекти спрямовані на збереження історичної та культурної спадщини шляхом популяризації фотографічного мистец­тва: «Фотоальбом “Люди Майдану. Хроніка” [2]» та фотоальманах «Жива історія» [3]. Ці фактори є достатньою підставою для того, щоб стверджувати про актуальність та необхідність даного дослідження. Окрім цього, важливість цього дослідження обумовлена й іншими чинниками: поширеністю жанру фотопортрета в періодиці, недостат­ ньою увагою науковців до візуальної портретистики на тлі широкого спектру досліджень про інші жанри фотожурналістики та зображальну журналістику в цілому, проблемами граничної сутності фотопортретів: їх існуванням на межі між документалістикою та творчістю, мистец­ твом факту та мистецтвом образу.

105

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

Мета дослідження – з’ясувати специфіку функціонування фотопорт­ рета в періодиці та визначити його місце і роль в системі інших жанрів публіцистики на прикладі газети «День». Мета зумовлює виконання наступних завдань: • з’ясувати жанрові особливості фотопортретів у виданні; • визначити основні функції фотопортретів у газеті «День»; • встановити місце і роль фотопортретів в структурі інших жанрів публіцистики. Джерела дослідження: портретні фотографічні зразки на шпальтах газети «День» з № 17 (2016) по № 35 (2017); окремі публікації в газеті «День», що стосуються безпосередньо досліджуваної теми (інтерв’ю з фотокореспондентами газет; огляди, в яких подані коментарівідгуки читачів газети та відвідувачів Міжнародної фотовиставки, яку організовує «День»); спеціалізовані додатки до газети «День» – «Маршрут №1» (Випуски 25, 37, 48), в яких зосереджена інформація про особливості становлення і розвитку своєрідної фотошколи газети. Це дослідження є цікавим для науки і практики, адже має соціо­ культурну цінність, розкриває практично-теоретичний зміст функціо­ нування жанру фотопортрета в періодиці. Дослідження може слугувати джерелом для подальших наукових пошуків. Емпіричний матеріал свідчить, що фотопортрети в газеті «День» відображають реальні події і явища, конкретних людей без будь-яких засобів орієнтації на вимисел або фантазію автора і на мистецькому рівні апелюють до почуттів читачів та глибин їх духовного пізнання. Зразки фотографічних портретів на шпальтах «Дня» є цілісними та завершеними. Адже є результатом роботи професійних фотографів та втіленням всіх етапів від творчого задуму до реалізації і осмислення результату. Найголовніші функціональні особливості фотопортретів в газеті «День»: • акцентують увагу і відіграють роль зорового та смислового центу, тим самим впливаючи на процес пізнання та формування уявлень про навколишній світ у читачів; • орієнтують читачів: підказують про кого буде публікація; • служать засобом художнього оформлення друкованих смуг. Найчастіше на сторінках друкованого ЗМІ зустрічаються індивідуа­ льні та групові репортажні портрети, які повністю виключають будьякі методи інсценування та попередньої роботи з об’єктом зйомки. Ці форми фотопортрету дозволяють не лише зобразити персонажів в дії, передати рух і ритм, а й відтворити атмосферу дійства.

106

Медіаконтент у традиційних медіа

Фотопортрети у «Дні» різнопланові, знаходимо зразки, де представ­ лені і загальний, і середній, і крупний плани. Проте найпоши­ренішими все ж таки є портрети середнього плану. Досліджені світлини-фотопортрети є своєрідними свідченнями, доказами того, що автори публікацій були на місці події і зафіксували правду. Фотопортрети на шпальтах видання відображають діалектичний зв’язок між персонажем, зображеним на світлині та суспільством. Найхарактерніша особливість полягає в тому, що автори знімків намагаються підкреслити типове через індивідуальне. Тобто деякі роботи є не просто обличчям конкретної людини, вони є обличчям всієї нації, певним сукупним мистецьким образом України. Фотографії в газеті «День» є відбитком часу, внеском в осмислення новітньої історії України. Висновки. Жанр фотопортрета досить широко представлений у газеті «День», емпіричний матеріал свідчить, що в системі інших функціонуючих на сторінках видання жанрів фотожурналістики фотопортретів налічується 50–60%. Більшість портретних фотозразків в газеті – це репортажні художні портрети, зображення конкретних людей, учасників певних подій, які допомагають читачам найлегше зрозуміти, як впливають ті чи інші обставини на життя. Значення таких портретів є досить вагомим. Ілюстрацією до цього служать слова Леоніда Волкова-Ланніта: «Репортажний художній портрет - не просто вдалий знімок. Він – прямий наслідок набутих знань та розвинутого естетичного почуття. Високий рівень його виконання значно посилює ідейний вплив сюжету» [4, 186]. Унікальність фотографії в тому, що вона змістовніша і лаконічніша будь-якої текстової інформації. Про це свідчить принаймні той факт, що людина сприймає від 60 до 80% інформації про зовнішній світ за допомогою зору. Швидкість її сприйняття, наочність, легкість розуміння смислу роблять фотографію незмінним елементом друку. Одна світлина може замінити тисячу слів. Про цю говорить і головний редактор газети «День» Лариса Івшина: «Люди говорять тонни слів, терабайти інформації звалюються на їхні голови, а щось дуже важливе і ціннісне залишається поза увагою. І знімки – це та додаткова комунікація, «вітамін росту» для суспільства. Фотографія завжди мала особливе значення для газети «День» – вона ніколи не була для нас «молодшим братом» тексту. Навпаки – часто статті з’являються в газеті шляхом осмислення та ознайомлення авторів з цікавими, змістовними фотознімками» [5].

107

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

Про важливість фото і його переваги над словом говорить і кандидат наук із соціальних комунікацій, народний депутат України Ганна Гопко: «Фото інколи є більш промовистим, ніж сам матеріал. Текст може посилити тему додатковими фактами, розповісти історію, висловити позицію, але фотографія має глибину й надзвичайно важливу суть, яку не передати словами. Дуже часто емоції політиків на міжнародних зустрічах, де вирішуються важливі геополітичні питання, словами передати важко, тут необхідне вдале фото. Газета «День» завжди подає одні з кращих політичних світлин, які дуже змістовно посилюють сприйняття тексту, допомагають донести конкретний меседж, який замислив автор» [6]. Портретні фотографічні зразки фотокореспондентів газети «День» Миколи Тимченка, Артема Сліпачука, Руслана Канюка та інших, що публікуються на сторінках видання та у його електронній версії допомагають створити і зберегти в Україні найкращі традиції світової та європейської журналістики. Література 1. Прокопенко М. Наш «полюс сили» [Електронний ресурс] / М. Прокопенко, О. Харченко, І. Капсамун та ін. // День. – 2016. – 4 лист. – [Режим доступу] : https://day.kyiv.ua/uk/photo/nash-polyus-syly 2. Люди Майдану. Хроніка / За загальною редакцією Л. Івшиної. – Вид. перше. – К. : ПрАТ «Українська прес-група», 2014. – 240 с.

3. Фотоальманах. Жива історія / За загальною редакцією Л. Івшиної. – Вид. перше. – К. : ПрАТ «Українська прес-група», 2011. – 284 с.

4. Волков-Ланнит Л. Ф. Искусство фотопортрета / Л. Ф. Волков-Ланнит. – М. : Искусство, 1974. – 280 с.

5. Івшина Л. Фото «Дня» – додана культурна вартість / Лариса Івшина // Спец. додаток газети «День» Маршрут №1. – 2014. – № 10 (25). – жовт.

6. Гопко Г. Донести через деталь важливі глобальні речі / Ганна Гопко // Спец. додаток газети «День» Маршрут № 1. – 2014. – № 10 (25). – жовт.

108

Медіаконтент у традиційних медіа

Мишкіна Олександра Юріївна, студентка 2 курсу магістратури Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка ВИСВІТЛЕННЯ ПОДІЙ В УКРАЇНІ У МАТЕРІАЛАХ АМЕРИКАНСЬКОГО ВИДАННЯ «THE NEW YORK TIMES» Роль ЗМІ у побудові уявлення про певну країну у аудиторії важко переоцінити. Преса, телебачення, радіо – усі засоби масової комунікації у різному ступені формують, змінюють та трансформують образ дер­ жави, який складається в уявленні людей; виступають світовими акто­ рами, які конкурують за перше місце у формуванні міжнародного іміджу [1]. Авторитетні видання, серед яких, безперечно, і «New York Times», не просто пишуть історію сьогодення, закарбовуючи її на своїх сторінках, а й попутно створюють та змінюють стереотипи, пов’язані з різними країнами, формують образи у свідомості своєї аудиторії. Роль засобів масової інформації, до того ж, впливових у світі, є принципово важливою для молодих країн. Безперечно, людина сприймає світ через мас-медіа, тому події, створювані та висвітлені самими ЗМІ, можуть замінювати реальні події [2]. Чим більше погіршується імідж держави на шпальтах газет, тим більш ізольованою стає країна, тим більше її існування ігнорується міжнародним співтовариством. Тривалий час існування України ігнорували, а усі її добрі ініціативи – членство в ООН, відмова від ядерної зброї та інші – не давали країні бажаного престижу через те, що не були належним чином представлені. Американська преса довгий час послуговувалася порадами та публікаціями про­російських істориків, письменників та публіцистів [3, 5]. На ролі комунікативних технологій та інформаційного простору держави для її адекватного сприйняття у світі акцентують увагу науковці В. Королько, Г. Почепцов, Є. Тихомирова, В. Іванов, Л. Губерський, В. Андрущенко, М. Михальченко. Висвітлення подій в Україні у «New York Times»розглядали Н. Габор, Н. Чабан, О. Бойко. Актуальність дослідження полягає у необхідності встановлення кількісних та тема­тичних трендів у висвітленні подій в Україні західними медіа. Адже нині наша наша країна потребує позитивного іміджу у світі – для налагодження міжнародної співпраці, пошуку союзників, залучення інвестицій та протистояння інформаційним загрозам та гібридній війні. Джерелом дослідження стали 250 матеріалів у «The New York Times», присвячені подіям в Україні протягом 2015 р.

109

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

Тож метою є встановити, яким чином англомовна газета «The New York Times» висвітлювала події в Україні у 2015 р., який став одним із років найгостріших змін – політичних, економічних та соціальних – в Україні. З огляду на поставлену мету були сформульовані такі завдання: встановити найпопулярніші слова у матеріалах, присвячених Україні у 2015 році; виявити тематичні тренди за 2015 рік, з’ясувати, чи спадає інтерес видання до подій в Україні; встановити кількість матеріалів, які містять позитивні та негативні оцінки. Основним методом дослідження контент-аналіз, у межах якого було розроблено категорії «тема публікації», «сфера діяльності» та «тональність матеріалу» та відповідні категоріальні одиниці. Також був застосований компаративний метод та модель «bag-of-words» як частина сентимент-аналізу, яка дозволила підрахувати найуживаніші слова у статтях. З початку незалежності України автори одного з найвпливовіших видань США «New York Times» писали про нашу державу більш доброзичливо, хоча і допускали певні огріхи та не завжди могли правильно розтлумачити деякі українські явища. Помилки у висвітленні та трактуванні української теми можна було пояснити відсутністю кореспондентських пунктів та впливом російської інформаційної експансії [3]. Після Революції гідності інтерес до України тільки зро­ став. У 2014 році видання «The New York Times» опублікувало 1175 матеріа­лів, у якій згадувалася Україна. Проте вже у 2015 році інтерес до України почав спадати. У виданні опублікували лише 250 текстових матеріалів, присвячених Україні – це учетверо менше, аніж у рік анексії Криму та початку військової агресії Росії. Найбільше журналістських текстів було присвячено конфлікту на сході України, ситуації в анексованому Криму та політичному життю України (табл. 1). Таблиця 1 Теми, які порушуються

Кількість матеріалів

Within %

Конфлікт на сході України

74

30%

Проблеми анексованого Криму

20

8%

Політичне життя України

18

7%

Розслідування катастрофи малайзійського боїнга

15

6%

Санкції проти Росії, відносини Росія-США

13

5%

Постачання зброї в Україну

12

5%

110

Медіаконтент у традиційних медіа

Використовуючи модель «bag of words» ми встановили найпопуляр­ ніші слова у публікаціях «The New York Times» на українську тематику у 2015 році: Ukraine/ Ukrainian (2009/929), Russia/ Russian (1527/1246), Putin (716), President (626), European (536), Government (514), Military (471), Separatist (-s) (434), Crimea (401), Moscow (390). Це свідчить про те, що висвітлюючи події в Україні, автори видання найчастіше зображують їх через призму Росії та кремлівської агресії. За допомогою контент-аналізу ми встановили, що найбільше в американському виданні у 2015-му році висвітлювалася діяльність України на світовій арені та взаємодія з іншими державами (42,4%), ситуація на сході України (17%) та внутрішня політика (14%). Усі 250 матеріали, опубліковані за 2015-ий рік, були проаналізовані з точки зору їхньої тональності – тобто, наскільки інформація, запропо­ нована читачу, є позитивною або негативною (табл. 2). Серед статей, які присвя­чені виключно Україні, найбільше нейтрально забарвлених – 118, однак велика кількість і негативних (93) та різко критичних (7). Позитивних – втричі менше, аніж негативних – лише 32. Найбільше позитивних оцінок дістала сфера «зовнішні відносини», найбільше негативних – «військова сфера» та «внутрішня політика». 70% різко критичних статей були присвячені політичному життю України. Таблиця 2 Тональність матеріалу

Кількість матеріалів

Нейтральна

118 (найбільше – 54% – з них присвячені зовнішнім відносинам)

Негативна

93 (найбільше – 42% – з них присвячені військовій сфері)

Позитивна

32 (найбільше – 44% – з них присвячені зовнішнім відносинам)

Різко засуджуюча

7 (найбільше – 71% – з них присвячені внутрішній політиці в Україні)

Отже, на основі аналізу усіх матеріалів про Україну за 2015 рік у «The New York Times» можна зробити висновок, що порівняно із 2014 р. інтерес видання до нашої держави спадає. По-друге, образ нашої країни в американському виданні переважно негативний, і, хоча журналісти нерідко пишуть і позитивні матеріали, у статтях усе одно переважає критика, а не схвалення. Складна політична ситуація усередині країни, 111

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

агресія Росії та військові дії на сході нашої держави, безперечно, мають вплив на образ України на шпальтах авторитетного видання. Переважно негативний образ України можна пояснити: тематикою, адже про числен­ ні жертви та порушення перемир’я неможливо писати позитивно: схід країни охоплено війною, наша держава переживає гуманітарну кризу; загальним фоном негативізму у медіа, адже ЗМІ вхоплюють загальну тенденцію до висвітлення сенсацій, зростає інтерес до «поганих новин»; а також невмінням відповідних структур творити власний імідж і реагувати на ворожі напади. По-третє, ми встановили, що найуживанішими сло­ вами у статтях про Україну є: «Ukraine / Ukrainian», «Russia / Russian», «Putin», «European», «Separatist (-s)» та «Crimea». Це свідчить про те, що найчастіше події в Україні висвітлю­ють через призму подій у Росії та агресію Москви. Наша держава також не може позбутися тавра «країни, яка знаходиться поблизу Росії» – Україну завжди порівнювали із сусідньою державою, а ці порівняння, у свою чергу, можуть мати широкі можливості переконливого впливу. Окрім того, Україну досі асоціюють із політичною нестабільністю, корупційними скандалами та Чорнобильською катастрофою. По-чет­верте, ми з’ясували, що серед тем, з якими у читачів «The New York Times» асоціювалася Україна у 2015 році: військовий конфлікт на сході, катастрофа малайзійського боїнга, проблеми анексованого Криму, нестабільна економічна ситуація та соціальні ви­ клики (переселенці, пенсії, діти та війна), корупція, повільні реформи, парламентські чва­ри тощо. Складна політична ситуація усередині країни, агресія Росії та військові дії на сході нашої держави, безперечно, мають вплив на образ України на шпальтах авторитетних видань. Формування позитивного образу України у закордонній пресі та іміджу на світовій арені є першочерговим завданням загальнонаціонального масштабу. Позитивний імідж в американській пресі може принести свої плоди в політичному аспекті (сприяння демократизації, заохочення європеїзації, партнерство тощо), в економічному аспекті (валютні позики, створення підприємств, іноземне інвестування і т.д.), а також у психологічному аспекті [3, 99]. Література 1. Galtung, J., & Ruge, M. H. (1965). The structure of foreign news: The Presentation of the Congo, Cuba, and Cyprus crisis in four foreign newspapers.

Journal of Peace Research.

2. Почепцов Г. Г. Коммуникативные технологии двадцатого века. – М. : Рефлбук, 2002. – 352 с.

112

Медіаконтент у традиційних медіа

3. Габор Н. Б. Імідж України та геополітичні концепції її становлення в новому світопорядку (за матеріалами англомовної американської пре­си 90-х років) [Текст] : Дис... канд. філол. наук: 10.01.08 / Габор Наталія Богданівна ; Київський ун-т ім. Тараса Шевченка. Ін-т журналістики. – К., 1996. – 149 с.

4. Бугрим В. В. Іміджологія / Іміджмейкінг : навч. посіб. / В. В. Буг­рим ; за ред. проф. В. В. Різуна. – К. : Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2013. – 255 с.

5. Бойко О. В. Зовнішньополітичний образ України та чинники його фор­ мування в друкованих англомовних ЗМІ в умовах трансформації суспільства: Автореф. дис... канд. політ. наук: 23.00.02 / О. В. Бойко ; НАН України. Ін-т політ. і етнонац. досліджень. – К., 2001. – 22 с. – укp.

Позняк Анастасія Сергіївна, студентка 2 курсу магістратури Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ХУДОЖНЬО-ПУБЛІЦИСТИЧНИХ ЖАНРІВ НА ПРИКЛАДІ ГАЗЕТИ «ДЕНЬ» ТА «ДЗЕРКАЛО ТИЖНЯ» Сьогодні за допомогою журналістики не лише передається інформація від індивідуальних джерел до масової аудиторії, але і створюється так звана внутрішня інформація, яку породжує художньопубліцистична творчість журналіста, який виконує спеціальну роль оглядача, есеїста. І, не дивлячись на зростання ролі більш розважальних функцій сучасних мас-медіа, публіцистика не відійшла в минуле і сьогодні актуальна для сучасного інформаційного простору. Метою дослідження є визначення особливостей функціонування художньо-публіцистичних жанрів у газетах. Завдання – розглянути особливості подання художньо-публіцис­ тичних матеріалів на прикладі газет «День» та «Дзеркало тижня». Актуальність цього дослідження полягає у тому, що на сьогодні відбувається стрімкий розвиток медіа, яким керує зміна вподобань та потреб суспільства в інформації, відбувається певна трансформація ЗМІ та жанрових форм. Художньо-публіцистичні жанри хоч і витісняються зі шпальт газет аналітичними та інформаційними жанрами, але, все ж таки, заслуговують на увагу, так як формують погляд суспільства на 113

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

важливі події та прямо впливають на громадську думку. Відображаючи актуальні проблеми суспільного життя, публіцистика відзначається багатством мовних засобів, їх яскравою експресивністю й оцінним характером [1, 140]. Тому визначення особливостей функціонування жанрів публіцистики у виданнях на сучасному етапі є актуальним. У художньо-публіцистичному жанрі публіцистичного стилю суспі­ льний феномен є представленим у художньому зображенні – це нарис, фейлетон, памфлет, пародія, сатиричні коментарі, легенди тощо [2, 150]. Важливий внесок у розвиток теорії жанрів зробили журналістико­ знавці О. Тертичний [3], А. Тепляшина [4], Л. Кройчик [5] тощо. Серед українських учених слід зазначити І. Михайлина [6], В. Шкляра [7] та М. Василенка [8]. Загалом, аби простежити основні особливості функціонування жан­рів публіцистики у електронних виданнях, було проаналізовано публіцистичний контент газети «День» та «Дзеркало тижня» за січень та лютий місяці 2017 року, а саме 7 випусків газети «Дзеркало тижня» та 35 випусків газети «День». Газета «День» – щоденна українськомовна і російськомовна газета, що висвітлює економічне, політичне й суспільне життя України та світу. Матеріали подані в таких розділах: перша сторінка (гарячі нови­ни), «День України», «День планети», «Подробиці», «Економіка», «Суспіль­ ство», «Світові дискусії», «Тайм-аут». Газета видається українською мовою, що на сьогодні є достатньо рідкісним явищем. Одним із напрямів інформаційно-аналітичної діяльності видання є публіцистичне відтворення на сторінках газети історичних подій на теренах України, а також подій сучасності (рубрики «Україна Incognita», «Сімейний альбом України»). За тематикою художньопубліцистичні матеріали «Дня» можна розділити на такі умовні групи: історичні, культурно-освітні; соціально-політичні. Багато матеріалів присвячено подіям на сході України та проведено пара­ лелі з подіями минулого. Велика кількість матеріалів присвячена українській автентичності з прагненням пробудити цікавість читача до історії власної країни. Наступним виданням для дослідження була газета «Дзеркало тиж­ ня». Це щотижневе аналітичне видання, матеріали в якому поділені за такими рубриками: «Влада», «Гроші» и «Людина». У великій кількості аналітичних матеріалів на сторінках газети «Дзеркала тижня» прослідковується авторське ставлення до проблеми, що переплітається з викладенням фактів та їх аналізу.

114

Медіаконтент у традиційних медіа

Суспільно-політична проблематика в контенті газети розділена між рубриками таким чином: «Людина» – 37%, «Гроші» – 35%, «Вла­да» – 28%. Найбільша кількість публікацій в художньо-публі­ цистичному стилі знаходиться у розділі «Людина», а лідирують у кількості матеріалів видання такі тематики, як: освіта та наука (просвітництво); суспільні рухи та течії; культура та мистецтво, зокре­ ма багато матеріалів про історичні постаті та події. Загалом ці теми складають приблизно 40% від загальної кількості публікацій. Художньо-публіцистичні матеріали газет «День» та «Дзеркало тиж­ ня» вирізняються широтою тематики, загалом ґрунтуючись на темах, що потрапили в центр суспільної уваги, або які є історично вагомими. Це простежується по конкретним номерам видання. Аналіз показав, що у виданнях присутні портретні та проблемні на­ риси, та майже зовсім відсутні такі жанри, як памфлет, фейлетон, етюд та есе. Ключовою стала тенденція появи матеріалів, жанр яких визначити однозначно достатньо складно. Це пояснюється взаємокореляційними процесами між жанровими формами. Отже, аналіз електронних видань газет «День» та «Дзеркало тиж­ня» дозволив виділити такі особливості функціонування жанрів публіцис­ тики у електронних виданнях: • збільшення ролі інформаційних та аналітичних жанрів, що витіс­ няють художньо-публіцистичні жанри, що спричинено зростанням потреби суспільства в оперативній та актуальній інформації; • взаємопереплетення жанрів, їх взаємозбагачення та доповнення один одного мовностилістичними та лексико-зображальними засобами; • тенденція до зменшення обсягів текстових матеріалів та збагачення їх візуальними елементами; • широка тематика матеріалів, що публікуються, та вираження авторського ставлення до проблеми. Література 1. Брандес М.П. Стилистика текста. Теоритический курс: [пособие для высших учебных заведений] / М.П. Брандес. – М.: Прогрес. –Традиция; ИНФРА, 2004. – 416 с.

2. Гапотченко Н.Є. Структурні та жанрові особливості текстів інтерв’ю в сучасній французькій пресі (комунікативно-прагматичний аспект): Дис....канд. філол. наук: 10.02.05. – К., 2003. – 198 с.

3. Тертычный А. А. Жанры периодической печати: Учеб. пособ. – М.: Аспект Пресс, 2000. – 312 с.

115

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

4. Тепляшина А. Н. К вопросу типологии жанров массовой прес­сы // Жанры в журналистском творчестве: Матер. науч.-практ. се­минара «Современная периодическая печать в контексте коммуникативных процессов» (19 марта 2003 г., Санкт-Петербург / Отв. ред. Б. Я. Мисонжников. – С.Пб. : С.-Петерб. гос. ун-т, 2004. – С. 16–28.

5. Кройчик Л. Е. Система журналистских жанров // Основы творческой деятельности журналиста: Учебн. для студ. вузов по спец. «Журналистика» / Ред.-сост. С. Г. Корконосенко. – СПб. : Знание; СПбИВЭСЭП, 2000. – С. 124– 167.

6. Михайлин І. Л. Основи журналістики: Підруч. – 3-тє вид., доп. і поліпш. – К. : ЦУЛ, 2002. – 284 с.

7. Гриценко О. М., Шкляр В. І. Основи теорії міжнародної журналістики. – К. : ВПЦ «Київський університет», 2002. – 304 с.

8. Василенко М. К. Динаміка розвитку інформаційних та аналітичних жанрів в українській пресі : Моногр. – К. : Інститут журналістики КНУ імені Тараса Шевченка, 2006. – 238 с.

9. Карпенко В. О. Основи професіональної комунікації : [посібник для вищих навчальних закладів] / В. О. Карпенко. – К. : Нора-прінт, 2002. – 348 с.

10. Голік О. В. Жанровий арсенал газети «Дзеркало тижня» (2004–2005), [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://journlib.univ.kiev.ua/index. php?act=article&article=1972

Прикидько Ольга Михайлівна, аспірантка Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка ДИФУЗІЯ ЖАНРІВ ІНФОРМАЦІЙНОГО ТЕЛЕБАЧЕННЯ УКРАЇНИ Актуальність теми полягає у вивченні та дослідженні інформаційного телебачення ХХІ століття як культурного феномену екранного мистецтва, якому характерні змішування різних жанрів, поява нових та зникнення старих. Доцільним є проаналізувати особливості сучасних технічних можливостей телебачення, які народжують та розвивають нові жанрові форми. Мета дослідження – розглянути контент інформаційних випусків новин таких українських телеканалів: 1+1», «112 Україна», «5 канал», «News One», «Espreso TV» та «24 (телеканал). Дослідження передбачає 116

Медіаконтент у традиційних медіа

такі завдання: 1) провести моніторинг контенту новинних про­грам вищезазначених телеканалів та визначити основні теми й аспек­ ти охоплення інформації у сюжетах, які висвітлювались протягом літо-осінь 2016 року; 2) визначити основні жанри інформаційного телебачення України в результаті процесу дифузії; 3) проаналізувати, які теми найчастіше висвітлюються в нових жанрах інформаційного телебачення. Основними джерелами дослідження слугували телеканали «1+1», «112 Україна», «5 канал», «News One», «Espreso TV» та «24 (телеканал). Наукова новизна полягає у системному й ґрунтовному аналізі контенту інформаційних програм українських телеканалів. Телевізійні жанри на пряму залежать від виробництва інформацій­ ного продукту та каналу його поширення. Оскільки більша частина аудиторії інтегрує в Інтернет та на різні мультимедійні платформи, то разом з нею й інтегрує телебачення. В постійній боротьбі за глядача окрім аналогів ефірного телебачення, з’являються й суто інтернеттелеканали. Тому разом з появою нових технічних можливостей, народжуються та розвиваються нові жанрові форми. Зміни в суспільстві завжди впливали на трансформацію традиційних медійних форм та на моделі споживання ЗМІ. Нові форми медіа реалізуються через досягнення в області цифрових технологій та телекомунікаційних систем. Їхня поява тісно пов’язана зі стилем сучасного життя та культурою. Тенденція взаємозв’язку між медіа та аудиторією сприяла тому, що телевиробництво почало зазнавати трансформаційних змін. Однією із таких змін є дифузія елементів жанрів як результат взаємовідносин глядача з засобом масової інформації. Ці зміни досить логічно й виправдано знаходять своє місце у ланцюгу «нові засоби масової інформації-розвиток моделей споживання ЗМІ-дифузія елементів жан­ рів». Процес дифузії жанрів було помічено в 70-их роках минулого століття. Дифузія жанрів являє собою еволюційне явище перетворення та взаємозбагачення жанрів шляхом взаємопроникнення елементів одних жанрів в інші. В книзі «Медіа зараз: розуміння медіа, культури та технологій» авторами якої є Джозеф Штраубхаар, Роберт Ларос та Люсінда Девенпорт, термін «дифузія» у сучасному розумінні означає процес нововведення, за допомогою якого інформація передається через ЗМІ та міжособистісні канали, представниками яких є члени суспіль­ ства [2, 50].

117

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

Дослідниця О. Гресько, говорячи про трансформацію жанрів та взаємопроникнення форматів, зазначає: «Новинам, політичним дебатам та іншим інформаційним програмам притаманний жанр інфотейнменту, що поєднує інформаційну й розважальну складові. Інфотейнмент (з англ. Іnformation – інформація і entertainment – розвага) – це вид інформаційних програм, де новини подаються для аудиторії в максимально розважальній формі [1, 55]. Головним, найбільш виразним та з добре виокремленими межами функціонування є жанр інфотейнменту. Інформаційні випуски в жанрі інфотейнменту або ж з елементами інфотейнменту представлені на українських телеканалах «1+1», «112 Україна», «5 канал», «News One», «Espreso TV» та «24 (телеканал)» в таких програмах: «Вєсті Кремля», «Вєсті.UA» та «Інші новини».

• «1+1»: «ТСН.Тиждень», частково у «ТСН»; • «112 Україна»: частково у «Вечірній прайм»; • «5 канал»: – ; • «News One»: – ; • «Espreso TV»: «Новини» • «24 (телеканал)»: «Вєсті Кремля», «Вєсті.UA», «Випуски новин», «Настоящее время», «Інші новини». Лідером з виробництва новин у жанрі інфотейнменту з вище­ зазначених каналів є «24 (телеканал)» – перший український цілодобо­ вий канал новин. Сучасний процес жанротворення та дифузії на українському телебаченні знищує будь-які межі. Класична система жанрів є досить умовною, оскільки взаємопроникнення рис одного жанру в інший відбувається постійно. Але все ж вона існує і поки дослідники не поспішають її змінювати, на відміну від практикуючих журналістів. Досить гармонійно відбувається взаємопроникнення рис таких жанрів як інтерв’ю та репортаж. Елементи кожного з них доповнюють один одного та надають інформаційному матеріалу нових ознак якісної трансформації, що відповідає сильному авторському авторитету. Коли автором інтерв’ю з ознаками репортажу є не пересічний журналісткореспондент, а зазвичай сам ведучий програми новин, який отримав довіру глядача та репутацію, що формувалися протягом кількох років. В процесі дифузії інформаційні матеріали, які набули риси жанрів інтерв’ю та репортажу (переважають елементи першого), репортажу та інтерв’ю (переважають елементи першого), риси інтерв’ю та інфо­ графіки, замітки та фейлетону на прикладі інформаційних програм 118

Медіаконтент у традиційних медіа

каналів «1+1», «112 Україна», «5 канал», «News One», «Espreso TV» та «24 (телеканал)» за 2016 рік: • інтерв’ю-думка-репортаж та інтерв’ю-повідомлення-репортаж; Такий жанр застосовують, коли для журналіста важливо отримати коментар з місця події чи експертну оцінку про явище чи факт та передати атмосферу й «запросити» свого глядача в сам епіцентр подій.

• репортаж-інтерв’ю; У такому матеріалі переважають риси першого, а елементи інтер­ в’ю насичують такий матеріал діалогічністю та багаторолевістю. На сьогодні випуски новин представляють матеріали, де присутній симбіоз аналізу якогось явища, коментар експерта та присутність автора матеріалу на місці подій, що наповнює інформаційний продукт документальною реальністю через відчуття та переживання, які пере­ дає автор. Також досить часто на українському телебаченні зустрічається взає­ мопроникнення рис інтерв’ю та інфографіки. «Анімована інфографіка є важливим елементом в ефірі практично всіх провідних інформаційних телекомпанії – CNN, BBS, CNBC і т. д. Для телекомпаній, що випускають щоденні та щогодинні новинні програми, інформаційна ком п’ютерна графіка є життєво необхідною складовою» [3]. Взаємопроникнення елементів інтерв’ю та інфографіки можна спостерігати у новинних випусках «ТСН. Тиждень», коли ведуча Алла Мазур бере інтерв’ю у героя програми, а на екран виводяться діаграми, тривимірні карти, на яких під час питання чи відповіді, що стосується дотичної інформації, з’являються 3D зображення певних об’єктів. Під час бесіди з героєм чи експертом електронний фон на масштабному моніторі в студії може змінюватися самостійно, незалежно від ведучого. Найчастіше на українському телебаченні інфографічні елементи використовують у сюжетах про підняття цін на продукти харчування та зміни в тарифній політиці, про військову ситуацію в Україні та у світі, результати виборчої кампанії, про нові законопроекти та їх наслідки й переваги для суспільства. Великого розповсюдження на вітчизняному телебаченні набуває жанр замітка-фейлетон. У таких матеріалах риси замітки виконують роль оперативного повідомлення з пізнавальною та політико-виховною метою, а риси фейлетону викривають негативну суть явищ та фактів дійсності. Найчастіше у сюжетах українських телеканалів висміюють негативні явища соціально-політичного життя, до яких належать люд­ ське зазнайство, бюрократизм, брехливість, бездарність. Журналісти у 119

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

таких сюжетах намагаються показати глядачеві повну невідповідність ідеалів та реалій дійсності. До основних ознак такого жанру на інфор­ маційному телебаченні можна віднести: соціальна значимість події, явища, особистості, мова іносказання, оригінальний початок матеріалу, використання комічних відеоматеріалів (часто архівних), багатозначний підтекст, наявність гострої інтриги. Найбільша кількість матеріалів в цьому жанрі зустрічається на телеканалі «24 (телекнал)» в програмі «Вєсті.ua». Висновки. Теми та жанри, які найчастіше з’являються в інформа­ ційних випусках новин обумовлені ситуаціями соціально-політичного характеру країни та світу. Так теми, що найчастіше висвітлюються у жанрі репортаж-інтерв’ю стосуються воєнної ситуації на сході країни, звідки ведуться прямі включення. В жанрі інтерв’ю-репортаж журналісти готують матеріали на такі теми як аналіз військово-політичної ситуації в Україні, домовленості про припинення військових дій на території України, підвищення тарифів, підняття цін на продукти харчування. До кінця не зрозуміло, чи то тема впливає на жанр чи сам жанр на тему. Проте наша країна, та й світ зокрема, живемо у такий час, коли особливої складності у виборі теми для журналіста немає. Актуальність повсюди, варто лише торкнутися того чи іншого аспекту людського буття. Так от коли тема обрана, постає питання, у якому ж жанрі подати той чи інший матеріал. Проаналізований контент новинних програм інформаційних телеканалів України показує, що інтерв’ю та репортаж найчастіше використовують у висвітленні політично-суспільних значущих тем, що стосуються важливих проблем сьогодення.

Література 1. Гресько О. В. Телерадіомовлення України в міжнародній комунікації : монографія / О. В. Гресько. – К. : Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2016. – 304 с.

2. Straubhaar, J., LaRose, R. & Davenport, L. (2015). Media Now, 9th Edition.

Boston: Cengage.

3. http://www.nbuv.gov.ua/old_jrn/soc_gum/Nzizh/2012_46/Tsukanov.pdf)

120

Медіаконтент у традиційних медіа

Репницька Іва Олександрівна, здобувач, керівник «Родинного центру “Family&Education”» МЕДІАКОНТЕНТ ДЛЯ МОЛОДІ: ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ «МОЛОДЬ», ЗАХИСТ ПРАВ НЕПОВНОЛІТНІХ ГЛЯДАЧІВ Наші діти підростають. Підростають і виховуються… телевізором. І поки що невідомо, який насправді вплив здійснює на їхню психіку, інтелект і моральні цінності сучасне вітчизняне, й зарубіжне теле­ бачення. Актуальність теми. Програми для молоді є важливим чинником розвитку телерадіоінформаційного простору як України, так і всього світу. Тема «Молодь і ЗМІ» цікавила багатьох науковців: А. К. Тащенко, Б. В. Колодкін, І. Л. Пенчук тощо. Також розкривають проблеми молоді О. М. Балакірєва, Л. С. Волинець, М. Ф. Головатий, В. А. Головенько, О. А. Корнієвський, О. М. Балакірєва, Т. В. Бондар, М. Ю. Варбан, О. А. Ганюков, В. А. Головенько, В. М. Бебик, М. Ф. Головатий, В. А. Ребкало, В. В. Слінчук та інші. Окрім України, цією тематикою цікавляться представники й інших країн. Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема роботи пов’язана з комплексною науковою темою Інституту журна­ лістики НДР №06БФ045-01 «Дослідження у галузі українського журналістикознавства: методологія, термінологія і стандарти», що виконувалася в рамках комплексної програми «Наукові проблеми сталого державного розвитку України» згідно з планом наукової роботи Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Мета дослідження – дослідити уявлення науковців щодо поняття «молодь» та узагальнити дані щодо захисту прав неповнолітніх глядачів та виокремити позитивний досвід для створення програм для молоді в контексті курсу медіаграмотності. Для досягнення цієї мети визначено такі завдання: • вивчити стан наукового опрацювання даної проблематики; • визначити метологічне поняття «молодь»; • проаналізувати кроки державних органів щодо захисту прав непов­ нолітніх глядачів. Об’єкт дослідження – громадяни віком з 14 до 35 років.

121

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

Предмет дослідження – закономірності захисту прав молоді, зумовлені їхнім значенням як важливий чинник розвитку телерадіо­ інформаційного простору держав. Методи дослідження. Для вивчення даної тематики було застосовано загальнонауковий метод системного аналізу. Також були використані методи: бібліографічно-описовий, порівняльно-типологічний, проблем­ но-тематичний. Використано також контент-аналіз, що дав змогу вивчити та дослідити ЗМІ в їх динаміці та глибше зрозуміти суть тенденцій історичного процесу. Хронологічні межі дослідження з 1991 по 2016 рр. Практичне значення. Результати дослідження можуть бути вико­ ристані в лекціях і на практичних заняттях Інституту журналістики (інших навчальних закладів), у розробці інших лекційних ресурсів і спецкурсів: створення нових молодіжних та освітніх телерадіопрограм. Корисним буде дослідження для створення контенту в рамках курсу «Медіаграмотність для школярів». Визначення поняття «молодь». Молодь – це певна соціальнодемографічна група, котра відокремлена на основі сукупності вікових характеристик і особливостей соціального стану. Молодь що можна визнати фазою в етапі життєвого циклу, але її конкретні вікові рамки залежать від соціально-культурних природних закономірностей соціалізації. Сучасна молодь довше вчиться в школі і відповідно пізніше починає самостійне життя. Виділяють деякі хронологічні вік розподілення: нижній кордон молодості встановлено з 14 до 16 років, а верхня – між 25 до 30 роками і навіть пізніше [2]. Прискорення темпів громадського життя молоді спричиняє під­ вищення ролі значення молоді в суспільно-політичного житті. Справа не стільки в абсолютному зростанні чисельності молодих людей, скільки в мінливих соціальних умовах. Чим вищий темп технікоекономічному розвитку, чим швидше ми можемо отримувати знання, швидше змінюються умови праці та побуту, тим помітніше стають соціально-культурні розходження між поколіннями. Нові проблеми та події підштовхують на пошуки принципово нових рішень і критичну переоцінку попереднього досвіду. Яскравим свідченням реальних зрушень у житті України стали зміни, що відбулись після проголошення незалежності держави в одній з найголовніших сфер суспільних відносин – інформаційній. Динаміка цих змін значно вища, ніж в інших галузях.

122

Медіаконтент у традиційних медіа

Безперечно, в інформаційному просторі України молодіжна тема присутня. Але законодавчо не закріплена підтримка та стимулювання виробників дитячих, навчальних передач та програм соціального спрямування [11, 38]. Під час дослідження я помітила деякі парадокси. Наприклад, законодавчо не встановлений віковий критерій молодих людей, що становить саме поняття «молодь». Так, ст. 1, частина І, Конвенції ООН про права дитини стверджує: «… дитиною є кожна людська істота до досягнення нею 18-річного віку …» [9]. А Міністерством статистики України вивчається «молодь» віком з 14–25 років. Молодь, молоді громадяни – громадяни України віком від 14 до 28 років, стверджує Є.І. Бородін [2, 88]. А деякі нормативні акти подовжили молодість до 35 років. У Законі України «Про допомогу соціальному розвитку молоді в Україні» ст.1 говорить «молоді мешканці – це мешканці України віком з 14 до 35 років...». Так Закон України «Про сприяння соціальному становлення та розвитку молоді в Україні» стверджує, що молодь, молоді громадяни – це громадяни України віком від 14 до 35 років [7, абзац другий, статті 1 із змінами внесеними згідно із Законом України від 23.03.2004 р. № 1659-IV]. Відповідно до закону, молоддю визначені молоді громадяни віком від 14 до 35 років [4, 4]. Проаналізувавши ці нормативні акти, документи та наукові праці можу стверджувати, що молодь України – це громадяни від 14 до 35 років. Медіаконтент для молоді: захист прав неповнолітніх. Засоби масової інформації (ЗМІ) є одним з найважливіших елементів демо­ кратичної держави, оскільки ЗМІ виконують основну функцію по інфор­ муванню громадськості про процеси, які відбуваються в суспільстві, органах державної влади та світовому співтоваристві. На ЗМІ покладе­ но виконання ст. 34 Конституції України, яка гарантує громадянам України право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інфор­мацію усно, письмово або в інший спосіб на свій вибір, ч. 2 ст. 6 Закону України «Про інформацію», де одним з головних напрямків державної інформаційної політики є забезпечення доступу громадян до інформації, та ст. 9 цього ж закону, в якій закріплено право громадян на інформацію. Тому основоположне завдання держави – забезпечити доступ громадян до всебічної, об’єктивної та оперативної інформації. А Верховна Рада України ще в 1995 р. рекомендувала Державному комітету України по телебаченню і радіомовленню вжити відповідних 123

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

заходів, спрямованих на удосконалення дитячих і молодіжних радіоі телепрограм, підвищення їх якості, а також на неприпустимість пропаганди на телеекрані насильства і порнографії. За ці роки зроблено чимало кроків щодо захисту прав неповноліт­ ніх глядачів. Так був узагальнений досвід зарубіжних країн, і в Україні з’явилось дуже важливе рішення Національної ради № 781 від 18 червня 2003 «Про затвердження системи візуальних позначок класифікації кіновідеопродукції залежно від аудиторії, на яку вона була розрахована». А вже 15 вересня 2003 року на наших екранах з’явились позначки: зелене коло, жовтий трикутник та червоний квадрат. Однак введення цього рішення наштовхнулось на шалений опір мовників. В межах своїх повноважень Національна рада з питань телебачення та радіомовлення проводила моніторинг телерадіоінформаційного простору та контролювала дотримання прав неповнолітніх глядачів. За цей час винесено багато попереджень щодо порушення різноманітних актів та статей Закону. Вже в березні 2016 року було затверджено нову Систему візуальних позначок, де була затверджена класифікація кіновідеопродукції залежно від аудиторії, на яку вона розрахована. Нагадуємо, метою ухвалення цього регуляторного акту є, перед­ усім, захист прав неповнолітніх глядачів від засилля жорстокості та насиль­ства на вітчизняному телеекрані, етичних і моральних суспільних норм. Він має спростити нагляд за програмним наповненням каналів щодо дотримання телерадіоорганізаціями чинного законодавства, яке регулює сферу суспільної моралі, та дасть змогу належним чином забез­ печити реалізацію єдиної державної політики у сфері телебачення і ра­ діомовлення. Документ попередньо був розглянутий і взятий за основу Національною радою (рішення № 1879 від 15.12.2010) та оприлюдне­ ний на веб-сайті Національної ради для громадського обговорення [10]. Створення належної законодавчої бази дало змогу перейти до практичного втілення комплексних правил взаємовідносин в інфор­ маційній сфері і визначити конкретні напрямки розвитку телеба­чення і радіомовлення на ближню і далеку перспективу. Визначальним документом тут стала концепція розвитку телерадіо­мовлення. В її основу покладено такі принципи. Національний телерадіоінформаційний простір – це упорядкована сукупність об’єктів, суб’єктів та зв’язків між ними, які функціонують і взаємодіють на основі єдиних принципів та правил забезпечення інформаційних потреб особи, суспільства і держави засобами телеба­ чення і радіомовлення. Він є багатокомпонентною системою, що 124

Медіаконтент у традиційних медіа

складається з організаційної, адміністративної, творчої, матеріальнотехнічної структур, відображає рівень інтелектуального обміну в сус­ пільстві, його спрямованість і динаміку розвитку [7, 52]. Держава виступає гарантом самодостатності та цілісного функціо­ нування, розвитку і захисту національного інформаційного простору відповідно до потреб суспільства, завдань внутрішньої та зовнішньої політики. Державна інформаційна політика, як один з найважливіших напрямків внутрішньої та зовнішньої політики України, покликана забезпечити можливості реалізації нової економічної, організаційно-управлінської і науково-технічної моделі функціонування електронних засобів масової інформації з метою задоволення громадських та індивідуальних потреб у межах розвиненого єдиного інформаційного простору нашої держави. Але є ще і багато не допрацьованого. Так в 2010 році було прийнято План розвитку національного телерадіоінформаційного простору, а в 2016 році вже були прийняті поправки до неї. Так, в Плані розвитку національного телерадіоінформаційного простору, на сайті «Національної ради з питань телебачення та радіо­ мовлення», в пункті ІІ в плані використання радіочастотного ресурсу, виділеного для телебачення і радіомовлення в п.п. 6.4. вказано, що з метою захисту неповнолітніх від перегляду програм, які можуть завдати значної шкоди їхній психіці, провайдери програмної послуги обмежують такий перегляд згідно з чинним законодавством [10]. Адже телебачення і радіо – це синтез науки, культури, освіти політики і бізнесу, технологій. Я так ретельно доповіла про принципи організації діяльності, компетенцію, повноваження і функції Національної ради з тим, щоб наочно показати, який великий, якісно новий крок до кращих зразків демократичного суспільства зроблено Україною за історично короткий термін. Зрозуміло, в процесі прийняття законів не вдалося уникнути помилок, та й самий стан виконання нових правил гри в інформаційній сфері бажає кращого. Законодавчо не закріплена підтримка та стимулювання виробників дитячих, навчальних передач та програм соціального спрямування. Закон України «Про телебачення і радіомовлення» тільки наголошує на захисті прав неповнолітніх телеглядачів і радіослухачів. Так в розділі V, статті 41 наголошується, що передачі (фільми), що можуть завдати шкоди фізичному, психологічному, моральному розвиткові неповнолітніх, забороняються [3].

125

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

Не допускається без згоди батьків або осіб, що їх замінюють, роз­ повсюджувати інформацію про неповнолітніх, які вчинили злочин, про злочини, вчинені щодо неповнолітніх, якщо така інформація дозво­ляє ідентифікувати особу неповнолітнього. За час розбудови незалежної та суверенної України вітчизняні журналісти одержали низку важливих законів, які регулюють їхню діяльність, норми поведінки, закріплюють права та обов’язки. …Рівень дотримання правових норм у засобах масової комунікації – це показник правової культури суспільства [9, 229]. Висновки: Я вважаю, що молодіжні ЗМІ недостатньо дослідженні. Відтворення цілісного феномену молодіжної журналістики та журна­ лістики для молоді сприятиме глибшому розумінню нинішніх тенденцій суспільства. Мені здається, телебачення нині – усюдисуще і не можна примен­ шувати його вплив на дітей та підлітків. І все ж, які зміни мають відбутися в країні (економічні, політичні, соціальні, культурні), щоб телевізор із монстра перетворився на ненав’язливого друга? Стабільний розвиток телерадіоінформаційного простору України залежить, в першу чергу, від стану економіки та від досконалості законів. Саме вони створюють рівні правила гри в інформаційній сфері, а відтак – можливість телерадіоорганізаціям бути економічно спроможними, розвивати свою матеріально-технічну базу та реалізо­ вувати незалежну програмно – творчу політику. Тому, що національний телерадіоінформаційний простір існує і розвивається у тісному взаємо­ зв’язку з соціальними інститутами, які діють у державі, рівнем прав, свобод, обов’язків та відповідальності громадян, соціально-економіч­ них відносин, а також у залежності від умов для створення, накопичення та ефективного використання сукупного інформаційного ресурсу. Інформаційна політика держави у галузі телерадіомовлення повинна базуватися на розумінні того, що електронні засоби масової інформації, в першу чергу, є джерелом інформації для громадянина, а вже потім – засобом заробляння грошей. Виходячи з такої схеми взаємовідносин, держава повинна запроваджувати більш жорстку політику щодо про­ грамної діяльності телерадіоорганізацій Можна і треба вносити певні зміни в законодавство, адже життя не стоїть на місці. З іншого ж боку треба рухатися вперед, вдосконалюючи і розвиваючи наш телерадіомовний інформаційний простір, адже кожен день затримки боляче б’є, як по окремих телерадіокомпаніях, так і по конкретному телеглядачеві і слухачеві. Тому і розбудова 126

Медіаконтент у традиційних медіа

телерадіоінформаційного простору держави повинна бути вагома. Я вірю, що врешті Україна здобуде гідне телебачення і радіо, яке слугуватиме народу, виховуючи в ньому паростки віри, добра, патріотизму. Тоді і буде створений медіаконтент для молоді, котрий буде не тільки цікавим для цієї категорії громадян, але зможе нести користь для навчання та розвитку. Література 1. Вивчення молоді на сучасному етапі: питання методології і методики. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. – К. : А.Л.Д., 1996. – С. 232.

2. Державна молодіжна політика в Україні: Словник термінів нормативноправових актів – 2-ге видання, доповнене та перероблене / Автор-упорядник Є. І. Бородін. – Дніпропетровськ : Герда, 2003. – 345 с.

3. Драч І. Інформаційна політика України // Українські проблеми, 2000. – № 20.

4. Засади молодіжної політики в Україні. – К. : «ПРОФІНФОРМ» ФПУ, 2004. – 48 с.

5. Іванов В., Мелещенко О. Сучасні компютерні технології і засоби масової комунікаціїї: аспекти застосування. – К., 1996.

6. Конвенція про права дитини. – http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/995_021 7. Мащенко І. Телебаченння de jure, том 2 // Тетра – К. – 2002.

8. Нове покоління незалежної України (1991–2001 роки): Щорічна доповідь Президентові України, Верховні Раді України, Кабінету Міністрів України про становище молоді в України (за підсумками 2001 р.). – К. : Державний інститут проблем сім’ї та молоді, 2002. – 211 с.

9. Приступенко Т. О. Правові засади функціонування сучасних засобів масової комунікації України : Монографія. За ред. В. В. Різуна // Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка – К., – 2000. – 250 с.

10. План розвитку національного телерадіоінформаційного простору, сайт «Національної ради з питань телебачення та радіомовлення». – http://www. nrada.gov.ua/ua/normativnydokumenty/planrozvitku.html 11. Репницька І. О. Молодіжне телебачення. Яке воно є і яким має бути / І. Репницька // Віче. – 2007. – № 13. – С. 38–39.

12. Рішення № 306 від 10.03.2016 р. Національної ради з питань телебачення і радіомовлення «Про внесення змін до Системи візуальних позначок з індексом кіновідеопродукції залежно від аудиторії, на яку вона розрахована». – http:// zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0541-16 13. Україна: інформація і свобода слова – Збірник законодавчих актів, нормативних документів та статей фахівців – Молодь – К. – 1997.

127

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

14. Шкляр В. Українська журналістика: вчора, сьогодні, завтра. – К., 1997; К., 1998.

Романенко Катерина Віталіївна, студентка 1 курсу магістратури Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка ПУБЛІЦИСТИЧНА РЕЦЕНЗІЯ ЯК РЕЗУЛЬТАТ ЖАНРОВОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ У ТРАДИЦІЙНИХ МЕДІА (На прикладі театральної критики О. Вергеліса в газеті «Дзеркало тижня») В умовах формування інформаційного суспільства, впливу глобалі­ зації, інтернетизації, дигіталізації та інших сучасних тенденцій відбу­ ваються зміни в інформаційно-комунікаційному просторі. Зокрема, трансформується усталена система жанрів традиційної журналістики. Дослідники О. Голік та С. Шебеліст у контексті цього процесу виділя­ ють тенденцію до поширення читацького попиту на есеїзацію та індивідуалізацію текстів [5; 6; 11]. Саме ці ознаки публіцистичної творчості й проникають до жанру рецензії. Такий дифузійний жанр ми пропонуємо називати публіцистичною рецензією, ілюструючи його театрально-критичними матеріалами О. Вергеліса в газеті «Дзеркало тижня». Метою нашого дослідження є довести, що великі театральнокритичні публікації О. Вергеліса в газеті «Дзеркало тижня» є не просто рецензіями, а прикладами трансформованого різновиду цього жанру – публіцистичної рецензії. Для досягнення поставленої мети необхідно виконати такі завдання: • оглянути роботи дослідників із жанрології та трансформації жанрів, виділивши характерні для рецензії та публіцистичних жанрів ознаки; • проаналізувати матеріали О. Вергеліса на предмет наявності та дифузії цих ознак і синтезувати отримані результати; • на основі цього підтвердити гіпотезу, що зазначені театрально-крити­ чні матеріали написані в дифузійному жанрі публіцистичної рецензії. Вивченням журналістських жанрів займалися такі вчені: В. Здоро­ вега, М. Шкляр, М. Василенко, І. Михайлин, О. Лаврик, В Учонова, М. Кім, О. Тертичний, С. Шебеліст, О. Колесніченко, Л. Кройчик тощо.

128

Медіаконтент у традиційних медіа

Дослідник І. Михайлин визначає рецензію як «один з основних жан­ рів критики, що містить виклад змісту, оцінку, аналіз та інтерпретацію, визначення сильних сторін i вад, зауваження та пропозиції щодо поліпшення літературного, мистецького чи наукового твору» [9, 104]. Також він наголошує, що тексти цього жанру характеризуються конструктивністю, стислістю і ясністю у висловленні думок. Науковець А. Тертичний зазначає, що основу рецензії складає відгук, а суттю її є виказати ставлення автора до аналізованого твору [10, 259]. Задля цього рецензент має бути зануреним у тему знавцем-професіона­ лом. За О. Лавриком, основними необхідними складовими рецензії є: повідомлення про твір, аналіз теми та ідеї, засобів вираження, системи образів, визначення місця твору в життєтворчості автора та загальному мистецькому контексті [8, 25]. Для аналізу та виявлення характерних ознак рецензії ми взяли три типових великих театрально-критичних матеріали О. Вергеліса, опублікованих на сайті газети «Дзеркало тижня» [1; 2; 4]. У кожному з них обов’язково є повідомлення про твір і опис його змісту: «“Горе з розуму” О. Грибоєдова (Київський Молодий театр, режисер Андрій Білоус) – нервова і складнопідрядна прем’єрна вистава» [2], «Одного разу посеред пізньої теплої осені Лариса Сергіївна і причвалала на дачу до подруги – Галини Сергіївни (Ірина Кравченко), а там і третя до них прибилась, як риба до берега – Ірина Сергіївна (Наталія Кленіна). Три сестри, три вчительки. Три – Сергіївни» [4]. Також О. Вергеліс часто подає у матеріалах професійно відзначені деталі, пояснення, контексти творчості автора постановки: «П’єси М. Коляди (і ця не виняток) складаються з верхнього, трохи розв’язного шару лексичної атмосфери (на грані фолу), тобто з ядерної шкірки солоних жартів-примовок та цитат із популярних пісень: “Справа кудри токаря, слева – кузнеца”. Але в серцевині п’єс – часто-густо туга маленьких людей за якимось кра­щим життям» [4]. Але найважливіше, що основою кожного з про­ аналізованих матеріалів є авторська оцінка та ґрунтовний аналіз п’єси. Один лише аналіз театральних постановок як ключовий елемент матеріалів О. Вергеліса вже дає підстави стверджувати, що вони є рецензіями. Але навіть у наведених вище прикладах відчувається певна художня публіцистичність: трапляються алюзії («три сестри»), метафоричні висловлювання («ядерна шкірка солоних жартів-примо­ вок») тощо. Не дарма й сам автор у вступі до інтерв’ю з Наталею Сумською [3] називає викликані певними театральними образами влас­ ні тексти «есеями». Проте, на нашу думку, не можна називати серйозні 129

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

професійні критичні матеріали просто есеями, які за І. Михайлиним, навіть не передбачають аргументованості висновків [9, 28]. Тож, бачи­ мо, що в театральній критиці О. Вергеліса відбувається дифузія ознак аналітичної та художньо-публіцистичної групи жанрів. Однак О. Голік серед дифузійних різновидів рецензії не виділяє такого, що поєднується із художньо-публіцистичними жанрами [5, 10]. Один із провідних дослідників публіцистичності В. Здоровега стверджує, що «публіцист вдається до своєрідного поєднання логічно-абстрактного і конкретнообразного мислення, впливаючи на розум і почуття людини» [7, 223]. Саме таким поєднанням, на нашу думку, й наповнені аналізовані театрально-критичні матеріали. О. Вергеліс використовує емоційно забарвлений художній стиль викладу: «Вихід Яценко – громоподібний, присмачений солоними фра­ зами й ліричним хабальством» [4]; алюзії: «І ось минули роки, пенсія давно «за» обрієм, а ця вічна Кабірія, ця зоря на ймення Сонце, поглядає на світ і на людей» [4]; риторичні запитання: «І тільки розлючена Софія (прозріла чи збожеволіла?) здатна привести лицаря бідного до тями» [2]. Також він не боїться додавати до своїх висновків гру слів: «“Горе з розуму” в Молодому театрі – не очікуваний багатьма “театр тексту”, а, швидше, “театр контексту”» [2]. Автор активно послуговується й засобами комічного, висміюючи негативні сторони постановок, та й усього нашого суспільства: «Взагалі, я обожнюю в кожному “бідному театрі” саме такі декорації – за три копійки. І такі костюми – гривень за п’ять. А навіщо нам дорожчі, якщо чорний квадрат і так наповнений лицедійським куражем та несподіваною радістю» [4]. У кожному тексті критика є і його яскраве власне «Я», передане через опис думок та відчуттів. Варто також зазначити, що автор, інтерпретуючи сюжети постановок або підкреслюючи певні характерні для нашого часу деталі, значно актуалізує їх. Так, наприклад, він відкриває для глядача явні та приховані ознаки Чацького (з постановки «Горе з розуму» Київського Молодого театру) і проводить паралелі з бійцями АТО: «Цей Чацький – людина з таємничим досвідом трирічних випробувань. Герой зі змученою душею. І, повернувшись у свій колишній «світ», він відчув не те щоб свою особисту непотрібність там. Це, швидше, його статус «зайвої людини», котра явилася із загадкового поля бою в підозріло мирне життя» [2]. Останнє доводить наявність у текстах публіцистичних ознак. Тож, у процесі дослідження ми виявили у текстах О. Вергеліса авторське сприйняття та прояви власного «Я», метафоричність, худож­ 130

Медіаконтент у традиційних медіа

ність викладу та ознаки публіцистики, тісно поєднані з професійною аналітикою рецензента. На основі цього можна зробити висновок, що проаналізовані театрально-критичні матеріали О. Верге­ліса є прикладом проникнення до жанру рецензії публіцистичних та художньопубліцистичних елементів, але не є есе-рецензіями. Натомість ми пропонуємо новий дифузійний жанр – публіцистичну рецензію. Під ним ми розуміємо професійну глибоку аналітику щодо певного твору літератури, театру, інших видів мистецтва або науки з додаванням індивідуалізованих есеїстичних та публіцистичних ознак. Враховуючи сучасні тенденції до трансформації жанрів та взаємопроникнення характеристик різних жанрових груп такий різновид рецензії є дореч­ ним та показовим. Новий жанр публіцистичної рецензії потребує подальшого дослідження, уточнення його ознак та поглиблення розуміння його природи. Література 1. Вергеліс О. Західний Гамлет: перший пішов [Електронний ресурс] / Олег Вергеліс // ZN,UA [сайт]. – Режим доступу до ст. : http://gazeta.dt.ua/CULTURE/ zahidniy-gamlet-pershiy-pishov-_.html (01.10.2016). – Назва з екрану.

2. Вергеліс О. Мільйон терзань [Електронний ресурс] / Олег Вергеліс // ZN,UA [сайт]. – Режим доступу до ст. : http://gazeta.dt.ua/CULTURE/milyon-terzan-_. html (01.10.2016). – Назва з екрану.

3. Вергеліс О. Наталія Сумська. Те, що на серці [Електронний ресурс] / Олег Вергеліс // ZN,UA [сайт]. – Режим доступу до ст. : http://gazeta.dt.ua/CULTURE/ nataliya-sumska-te-scho-na-serci-_.html (01.10.2016). – Назва з екрану.

4. Вергеліс О. Сад-виноград [Електронний ресурс] / Олег Вергеліс // ZN,UA [сайт]. – Режим доступу до ст. : http://gazeta.dt.ua/CULTURE/sad-vinograd-_.html (01.10.2016). – Назва з екрану.

5. Голік О. Взаємокореляція та взаємозбагачення жанрів: новітні тенденції розвитку журналістської творчості : автореф. дис. на здобуття наук. ст. канд. наук із соц. комунікацій : 27.00.04 / Голік Оксана Василів­на ; Київ. нац. ун-тет ім. Т. Шевченка. – К., 2009. – 20 с.

6. Голік О. Особливості художньо-публіцистичних жанрів у сучасних друкованих ЗМІ / О. В. Голік // Наукові записки Інституту журналістики. – 2012. – лип. – верес. – Т. 48. – С. 44–49.

7. Здоровега В. Теорія і практика журналістської творчості : підруч. / Володимир Здоровега. – 2-ге вид., перероб і допов. – Львів : ПАІС, 2004. – 268 с.

8. Лаврик О. Основи журналістики: навч.-метод посіб. для студ. зі спец. «журналістика» / О. В. Лаврик. – Харків : ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 2010 – 73 с.

131

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

9. Михайлин І. Основи журналістики : підруч. / І. Л. Михайлин. – 5-те вид., перероб та допов. – К. : Центр учбової літератури, 2011. – 496 с.

10. Тертичный А. Аналитическая журналистика : учеб. пособ. для студ. вузов / А. А. Тертичный. – М. : Аспект Пресс, 2010. – 352 с.

11. Шебеліст С. Трансформаційні процеси в системі журналістських жанрів / С. Шебеліст // Вісник Львіві. ун-ту. Серія : Теле- та радіо­журналістика. – 2010. – Вип. 9. – С. 274–280.

Супрун Марина Миколаївна, студентка 2 курсу магістратури Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка КОНТЕНТ ВИДАННЯ ДЛЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДІАСПОРИ В МІСТІ ЧИКАГО «ЧАС І ПОДІЇ» (січень–березень 2016 р.) Метою дослідження є визначення жанрових особливостей та тематичної різноманітності видання для української діаспори газети «Час і події» в місті Чикаго. А також, створення систематизованих схематичних таблиць, які наочно продемонструють жанрові тенденції протягом зазначеного в назві періоду. Для досягнення поставленої мети потрібно вирішити такі завдання: • з’ясувати основні тематичні закономірності контенту газети «Час та події» від 1 випуску за січень 2016 року до останнього випуску за березень цього ж року; • визначити жанрові особливості даного видання; • скласти таблицю структуризації контенту. Основним джерелом дослідження стали випуски газети «Час і по­ дії» [1–13]. Для теоретичної частини, а саме, для класифікації жанрів були використані роботи таких авторів як В. Здоровега, В. Шкляр та Г. Вартанов, О. Тертичний. Наприклад, В. Здоровега у книзі «Теорія та методика журналістської творчості» до інформаційної групи відно­ сить такі жанри: замітка (хронікальна замітка, хроніка, розширені замітки, коментоване повідомлення, критична, полемічна замітки), звіт (хронікальний, прямий інформаційний або розгорнутий звіт, аналітич­ ний звіт), інтерв’ю (монолог, звіт, діалог, анкета, полілог, зарисовка, прес-конференція), репортаж (проблемний, художній). До аналітичної 132

Медіаконтент у традиційних медіа

групи: коментар, репліки, відгуки, кореспонденція, стаття (наукова та публіцистична, передова), огляд, лист, рецензія, літературно-мистецькі огляди, огляди преси. Щодо художньо-публіцистичної, то ситуація наступна: нарис (проблемний, подорожній), есе, сатиричні твори (фей­ летон, памфлет, сатиричні коментарі) [14]. В ході ниписання історіографічної частини, використовувались матеріали Т. Балди, В. Губарця, В. Молодія та В. Чекалюка. Зокрема, у роботі Балди Т. під назвою «Національна ідея в Україні та пресі діаспори: порівняльний аспект» я виявила той факт, що дослідник поділяє існуючі діаспорні видання Сполучених Штатів на дві групи: «старі краї» (видання здавна самостійних та незалежніх держав) та газети тих народностей, котрі звикли до поневірянь та одвічної боротьби за свою незалежність. Перші характеризуються тим, що вони слугують здебільшого засобом комунікації між Штатами та країною, до діаспори якої відноситься газета. У других же більш приорітетною функцією стає підтримка та моральне заохочення факторів, які сприятимуть підвищенню рівня патріотізму та розвитку національної свідомості [17]. У ході мого дослідження було проаналізовано 13 випусків друкованного видання для української діаспори в США «Час і події». Вони включають в себе 408 матеріалів загалом. Було виявлено, що переважна кількість матеріалів належить до інформаційної групи жанрів (табл. 1). Варто звернути увагу, що серез заміток є 19 розширених, а серед оглядів були виділені 4 літературно-мистецькі огляди. Щодо тематичної спрямованності, то були виявлені такі законо­ мірності: переважна кількість публікацій розважального (56 включно з гороскопами), політичного (53) або культурного (49) характеру. Щодо інших матеріалів. то серед них зустрічаються на таку тематику: спорт (35), матеріали, цікаві для української діаспори (30), на суспільногромадські теми (33), релігійні (28), економічні (23), новини Америки (16) та міжнародного рівня (17), присвячені воєнним подіям (15), сто­ совно корупцйних схем (10), стосовно наукових відкриттів (7) та закли­ ки або подяки щодо благодійності (7). Зважаючи, на отримані результати дослідження, були сформовані такі висновки: газета для української діаспори «Час і події», що видається в місті Чикаго, США, за тематикою – змішаного типу. Щодо жанрової різноманітності, то переважає інформаційна група жанрів журналістики. Крім того, варто зауважити, що газета є наймасштабнішим виданням для діаспори в США, де публікуються новини з українського інформаційного простору, а 85% матеріалів 133

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

присвячені новинам, проблемам чи подіям України, а не в Сполучених Штатів Америки. Отже, важко заперечити важливість досліджуваного видання для української спільноти, що проживає в США. Таблиця 1 Жанрова різноманітність

Кількість матеріалів

Інформаційна група Замітка

109

Інтерв’ю

45

Звіт

39

Репортаж

14

Аналітична група Огляд

99

Кореспонденція

17

Стаття

16

Коментар

15

Репліки

2

Рецензія

1

Художньо-публіцистична група Нарис

21

Есе

19

Лист

11

Наукова новизна дослідження полягає у тому, що контент ЗМІ для широкої української діаспори в місті Чикаго є недостатньо вивченним, особоливо, на сучасному етапі існування видань подібного типу. Прик­ лад цієї газети може стати зразком для створення діаспорних видань в інших країнах, а також, слугувати об’єктивним джерелом інформації для ЗМІ Сполучених Штатів Америки. Література 1. Газета Час і події [Електроний ресурс]. – 2016. – Вип. 01. – Режим доступу : http://www.chasipodii.net/issue/586/ 2. Газета Час і події [Електроний ресурс]. – 2016. – Вип. 02. – Режим доступу : http://www.chasipodii.net/issue/587/

134

Медіаконтент у традиційних медіа

3. Газета Час і події [Електроний ресурс]. – 2016. – Вип. 03. – Режим доступу : http://www.chasipodii.net/issue/588/ 4. Газета Час і події [Електроний ресурс]. – 2016. – Вип. 04. – Режим доступу : http://www.chasipodii.net/issue/589/ 5. Газета Час і події [Електроний ресурс]. – 2016. – Вип. 05. – Режим доступу : http://www.chasipodii.net/issue/590/ 6. Газета Час і події [Електроний ресурс]. – 2016. – Вип. 06. – Режим доступу : http://www.chasipodii.net/issue/591/ 7. Газета Час і події [Електроний ресурс]. – 2016. – Вип. 07. – Режим доступу : http://www.chasipodii.net/issue/592/ 8. Газета Час і події [Електроний ресурс]. – 2016. – Вип. 08. – Режим доступу : http://www.chasipodii.net/issue/593/ 9. Газета Час і події [Електроний ресурс]. – 2016. – Вип. 09. – Режим доступу : http://www.chasipodii.net/issue/594/ 10. Газета Час і події [Електроний ресурс]. – 2016. – Вип. 10. – Режим доступу : http://www.chasipodii.net/issue/595/ 11. Газета Час і події [Електроний ресурс]. – 2016. – Вип. 11. – Режим доступу : http://www.chasipodii.net/issue/596/ 12. Газета Час і події [Електроний ресурс]. – 2016. – Вип. 12. – Режим доступу: http://www.chasipodii.net/issue/597/ 13. Газета Час і події [Електроний ресурс]. – 2016. – Вип. 13. – Режим доступу : http://www.chasipodii.net/issue/598/ 14. Здоровега В. Теорія та методика журналістської творчості / В. Здоровега // ВАТ «Адамс». – Камянець-Подільський, 2004.

15. Шкляр В. та Вартанов Г. / Основи теорії журналістики: тексти лекцій / В. Шкляр та Г. Вартанов // Тексти лекцій. – Київ.

16. Тертичний О. / Жанры периодической печати / О. Тертичний // М. : Аспект Пресс, 2000.

17. Балда Т. Національна ідея в Україні та пресі діаспори: порівняльний аспект [Електронний ресурс] / Тарас Балда // Вісник львівського ун-ту. – 2006. – Вип. 28. – Режим доступу : http://journ.lnu.edu.ua/publications/visnyk28/V28_P3_2_Balda.pdf.

18. Губарець В. Українська етнічна преса у Північній Америці: історія і сучасність [Електронний ресурс] / В. Губарець // Наукові записки Губарець В. Українська етнічна преса США та Канади (1945–1994 рр.): особливості висвітлення україно-американських взаємин: автореф. дис. на здобуття наук. Ступеня кандидата філологічних наук: спец. 10.01.08 «Журналістика» / В. Губарець. – Київ, 2007.

19. Молодій В. Ростислав Хом’як: «Українські газети в Америці ще будуть» [Електронний ресурс] / Володимир Молодій. – Режим доступу до ст. : http:// www.istpravda.com.ua/articles/2014/02/6/141228/

135

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

20. Чекалюк В. Преса діаспори США як комунікативний чинник формування ідентичності українців (1939–2005 рр.) : автореф. дис. канд. наук із соц. комунікацій : 27.00.01 / В. Чекалюк. – К., 2008. – 20 с.

Михальська Вероніка Олександрівна, студентка 2 курсу магістратури Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка СУЧАСНИЙ МЕДІЙНИЙ ЛАНДШАФТ ДОНЕЦЬКОЇ ТА ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТЕЙ Із загостренням російсько-української кризи та ворожим наступом на територію України регіональне телебачення пере­ творилося у ретранслятора ворожої пропаганди. З початком бойових дій, регіональ­ні телеканали Донецьку та Луганську зупинили своє проукраїнське мовлення. Виокремити точний день та час неможливо. Хотось зробив це раніше – насаджував чужоземні ідеї телеглядачам протягом усього свого існування, хтось – вже із захопленням незаконними збройними формуваннями влади у регіоні. Тоді ж – трансляція українських загаль­нонаціональних телеканалів зупинилась. Мета статті – дослідити становлення окупаційних телеканалів на територіях Луганської та Донецької областей. Предметом статті є особливості роботи окупаційних мовників «Новороссия ТВ», «NEWS FRONT», «ДНР-ТВ» та «DNR-NEWS». Об’єктом дослідження стали їхні новинні програми. Серед завдань цієї статті є: дослідити становлення окупаційних засобів масової інформації на території Донецької та Луганської областей та встановити способи маніпуляції інформації до яких вдаються окупаційні мовники. Аналізові інформаційної складової сучасного телебачення присвя­ тили свої наукові праці чимало провідних вітчизняних за зарубіжних науковців. І. Мащенко [1], А. Москаленко [2], В. Різун [3] розглядають формування інформаційного потенціалу через призму трансформацій у політичній, соціально-економічній та культурній сфері. Розвитку телебачення в регіонах України, а також специфіку телевізійної твор­ чості інформаційних програм розглядає зокрема В. Гоян.

136

Медіаконтент у традиційних медіа

З 2014 року Національна рада з питань телебачення та радіомов­ лення розпочала співпрацю з Міністерством внутрішніх справ України щодо припинення ретрансляції недозволених іноземних програм. Також Національною радою ухвалено рішення про мовлення телерадіо­ організацій на території проведення антитерористичної операції. Тимчасово мовити дозволено 12 телерадіоорганізаціям на 34 теле­ радіоканалах, які своїм сигналом покривають значну територію Доне­ цької і Луганської областей [4]. Проте, пропагандистські ЗМІ все ж присутні на медіаринку Донбасу. Вони мовлять у кожній домівці жителя тимчасовоокупованих територій. Синхронно з прокремлівськими телеканалами такими як «Россия1», «ОРТ» та «Звезда» мовлять й медіа меншого пошибу – самостворені, непрофесійні, амотрські телеканали так званих «молодих республік» «ДНР» та «ЛНР». Історія їхнього становлення сумнівна та дещо схожа на рейдівське захоплення. Більшість проукраїнськоналаштованих журналістів, які працювали на території Донбасу, зрозумівши, що їм загрожує смерть, якщо вони не погодяться зрадити Україну, виїхали. Таким чином, закрилися багато корпункців загальнонаціональних телеканалів України та відбулось заміщення регіональних мовників. Наприклад, телеканали Луганщини «ЛОТ», «Луганське кабельне теле­ бачення (ЛКТ)» та «Незалежна ТРК (ІРТА)» зникли з інформаційного простору. Їхнє місця зайняли «Новороссия ТВ», «NEWS FRONT», тощо.

[5] Контент новоутворених мовників не тільки повністю стосується окупованого регіону, а й огляду подій в Україні та зведення новин з лінії фронту. До останніх двох пунктів максимально прикута увага жителів окупованих регіонів. Варто зазначити, що вони неприховано використовують маніпуляції у поданні фактів. Чого лише вартує повідомлення з передової. Зокрема, на YouTube каналі «Новороссия ТВ» за 31 жовтня йдеться про понад три сотні обстрілів території Донбасу з боку української армії [6]. У той же час, штаб АТО подає зовсім іншу інформацію: «Протягом дня в районі проведення антитерористичної операції з боку російсько-окупаційних військ зафіксовано 22 випадки відкриття вогню по позиціях Збройних Сил України» [7]. До переліку новоутворених телеканалів окупованого Донбасу також усійшли «ДНРТВ» та DNR-NEWS. Отже, варто зазначити російські телеканали завжди були присутніми на українському медіаринку. Подекуди продукти кремлівської пропа­ ганди ще досі випливають на різних загальнонаціональних телеканалах у якості «ментівських» серіалів. Проте саме загострення інформацій­ 137

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

ної агресії, а згодом і з початком повномасштабних військових дій відобразила наукові та публічні дискусії стосовно професіоналізму та призначення регіонального телебачення, дотримання ним правил та стандартів журналістської діяльності. Адже як і усі ЗМІ вони мають беззаперечний вплив на соціум. За даними всеукраїнського соціологічного опитування 2015 року, яке провів Киїський міжнародний інститут соціології саме Донецька та Луганські обстаті найбільше піддалися впливу російської пропаганди. Зокрема, соціологи виділили певні індекси - головні меседжі російської пропагани та прослідкувати їхню ефективність. Українцям надали тези російської пропаганди: «Майдан був організований американцями, в результаті прийшли до влади націоналісти, які загрожували російсько­ мовному населенню України, Крим вдалось врятувати, а в Донецьку люди повстали, і власне хунта, яка прийшла до влади, бореться зі своїм народом. Отримані результати по регіонах це індекс, що змінюється від 0 до 100. Де 100 – це повна підтримка, 0 – узагалі не підтримують. Найвищим індекс результативності меседжів російської пропаганди є у Донецькій області – 50, а також у Луганській – 38, однак там дослідники опитували тільки контрольовану Україною частину [8]. Спираючись на отримані дані та проведений моніторинг окупаційних мовників – виходить, що створення аматорських мовників, заміщення релевантних телеканалів Донеччини та Луганщини та повне знищення проукраїнської інформації на окупованих територіях стало можливим через довготривалий, продуманий вплив на цей регіон. Новими ж ретрансляторами кремлівських ідей стали непрофесіонали. Література 1. Мащенко І. Телевізійні аномалії: Мас-медійні історії в деталях / І. Мащенко. – К. : Телерадіокур’єр, 2005.

2. Москаленко А. З. Два кити: Журналістика як система засобів масової інформації. Журналістика перехідного періоду / А. З. Москаленко. – К. : Школяр, 1997.

3. Різун В. В. Нарис з історії та теорії українського журналістикознавства : монографія / Володимир Рзун, Тетяна Трачук / Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевчен­ ка. – К., 2005.

4. Звіт Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення за 2015 рік [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.nrada. gov.ua/userfiles/file/2016/Zvitna%20informacia/%D0%97%D0%B2%D1%96 %D1%82%20%D0%9D%D0%B0%D1%86%D1%80%D0%B0%D0%B4%D0

138

Медіаконтент у традиційних медіа

%B8%20%D0%B7%D0%B0%202015%20%D1%80%D1%96%D0%BA%20.pdf (дата звернення: 10.11.2016) 5. Державний реєстр телерадіоорганізацій України [Електронний ре­ сурс]. – Режим доступу : http://nrada.gov.ua/userfi les/fi le/Dodatki (дата звернення: 10.11.2016).

6. НовороссияТВ [Електронний ресурс] // YouTube. – Режим доступу : https:// www.youtube.com/channel/UCBUJ8m_m6bh3ZKqh9YIU5mQ (дата звернення: 10.11.2016).

7. Прес-центр штабу АТО [Електронний ресурс] // Facebook. – Режим доступу : https://www.facebook.com/ato.news/?fref=ts (дата звернення: 10.11.2016).

8. Индекс результативности российской пропаганды. [Електронний ре­сурс] : матеріали соціологічного опитування // Київський міжнародний інститут соціоло­ гії. – 2015. – Режим доступу : http://www.kiis.com.ua/?lang=rus&cat=reports&id=510 (дата звернення: 10.11.2016)

Ткачук Лілія Ігорівна, студентка 2 курсу магістратури Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка УКРАЇНСЬКІ ТЕЛЕВІЗІЙНІ ЖУРНАЛІСТСЬКІ РОЗСЛІДУВАННЯ: ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА ЗА 2015–2016 РОКИ Однією з головних ознак демократичного суспільства є свобода слова. Найповніше вона реалізується на каналах та радіостанціях громадського мовлення, журналісти яких постійно тримають руку на пульсі суспільства і його потреб. Останнім часом в медіа різних країн, особливо якщо вони громадського мовлення, все частіше з’явля­ ється журналістське розслідування, а в багатьох країнах воно вже десятиліттями є улюбленим жанром глядачів і читачів. Відповідаючи на запит суспільства щодо прозорості влади й бороть­ би з корупцією, кількість проектів журналістських розслідувань в Укра­ їні останнім часом значно зросла. Вони стають чимраз популярнішими, розширюються та переходять на нові, більш масові платформи. Це сприяє більшій прозорості влади і громадському контролю за її діями. Тому дослідження ефективності телевізійних програм журналіст­ ських розслідувань в демократичному суспільстві та його вплив на це суспільство є надзвичайно важливим та актуальним в наш час.

139

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

Крім того, воно є ще недостатньо вивченим. Саме тому значенню журналістських розслідувань присвячене дослідження. Метою дослідження є розкриття значення телевізійних журналіст­ ських розслідувань .в Україні та їх комплексний аналіз. Реалізація мети дослідження передбачає розв’язання таких завдань: • охарактеризувати журналістське розслідування як специфічний жанр на телебаченні: визначити його суть та жанрові особливості; • дослідити та проаналізувати наукові праці щодо феномену журналістського розслідування в сучасному медіапросторі; • охарактеризувати особливості роботи журналіста-розслідувача; • висвітлити рейтинг найвпливовіших телевізійних програм журна­ лістських розслідувань на українському телебаченні; • схарактеризувати моніторинг журналістських розслідувань ГО «Детектор медіа» ; • проаналізувати програми журналістських розслідувань «Стоп корупції» (5-й канал), «Гроші» («1+1»), «Наші Гроші з Денисом Бігусом», (24 канал, UА:Перший), «Слідство.Інфо» (Громадське.ТВ, 24 канал, UА:Перший), «Схеми» (Радіо Свобода, UΛ:Перший). У кожній сфері людської діяльності є справи, підвладні лише висо­ ким професіоналам. Журналістика – не виняток. У ній теж є свої вер­ шини. Досягти їх здатний тільки фахівець за покликанням, тобто людина, для якої буденна чорнова робота – не тяжкий хрест, а творчий процес. Журналістське розслідування для працівника пера, мікрофона і є тією творчою вершиною, яка може підкоритися лише майстрові. Розглядаючи специфічні особливості журналістського розслідування, більшість науковців і практиків, як українських, так і закордонних, зокрема російських, вважають, що цей складний жанр потребує всебічного осмислення і вивчення проблеми, яка привернула увагу публіциста-професіонала. Саме проникнення у «серцевину справи», прагнення копати якомога глибше, щоб виявити і корені, і складові, та, зрештою, і наслідки досліджуваного явища, й змушують журналістів бути аналітиками, а не сторонніми фіксаторами подій і фактів, навіть якщо вони переконливі самі по собі. Без авторського одухотворення зібраного матеріалу годі й думати про громадський резонанс публікації. Особистісні якості журналіста, можливо, один із найголовніших чинників для успішної роботи в такому інтелектуальному жанрі, як журналістське розслідування. Такої думки дотримуються й відомі західні дослідники мас-медіа.

140

Медіаконтент у традиційних медіа

Працівників мас-медіа, які здійснюють журналістські розсліду­ вання, іноді називають на Заході «професійною елітою». У цьому є частка правди, якщо враховувати інтелект, здатність до глибокого концептуального мислення, ерудованість, зрештою, популярність авторів здебільшого сенсаційних розслідувань, які набули широкого громадського резонансу. Журналістське розслідування – жанр аналітичної публіцистики, мета якого виявити потаємні пружини гострих суспільних (економічних, політичних, соціальних, моральних, екологічних) проблем, справжні причини існування яких старанно приховуються від широкої громад­ ськості владними, політичними та іншими впливовими колами. Фак­ ти, вчинки і поведінка людей, колізії, що виникають між ними, є складниками, на підставі яких журналіст вибудовує власну концепцію досліджуваного явища, його природи та умов існування. Журналістські розслідування відображають сучасну дійсність. Як правило, всі вони присвячені пошукам розв’язання актуальних проблем: злочинність, корупція, наркоманія, екологія та ін. При всьому розмаїтті тематики їх об’єднує наявність «кричущих» фактів, аналітичний погляд на події, відкритість авторської позиції. Більшість журналістів зізнається: на сьогодні метою їхньої діяльності є поінформувати, застерегти й попередити глядача про небезпеку. За останні півтора року стартували нові телевізійні проекти: теле­ версія «Наших грошей» на каналі ZIK, спільний проект hromadske.tv й Національної телекомпанії України «Слідство. Інфо», а також «Схеми», які виробляють журналісти «Радіо Свобода» для того ж Першого національного, «Стоп корупції» на 5 каналі. В рамках проекту ГО «Детектор медіа» за підтримки Посольства Королівства Нідерландів в Україні в жовтні 2016 року розпочав моніторинг телевізійних програм журналістських розслідувань, який триватиме рік. Мета моніторингу – дослідити якість контенту одного з найскладніших жанрів журналістики й сприяти покращенню та результативності роботи журналістів в цій сфері До моніторингу наразі включено шість провідних телепрограм журналістських розслідувань: «Гроші» («1+1»), «Народна прокуратура» («112 Україна»), «Наші Гроші з Денисом Бігусом», (24 канал, UА:Перший), «Слідство.Інфо» (Громадське.ТВ, 24 канал, UА:Перший), «Стоп корупції» (5-й канал), «Схеми» (Радіо Свобода, UΛ:Перший). З часом предметом вивчення можуть стати й інші розслідувальні програми.

141

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

Отже, кількість журналістських розслідувань в українських медіа зростає. Особливо аудиторію цікавлять телевізійні репортажі. Це не дивно, адже кожен хоче побачити на власні очі й почути про те, що приховується. Сьогодні спеціальні проекти мають більшість національних каналів, а інші включають розслідування окремим блоком в програми новин. Висновок. В роботі охарактеризовано журналістське розслідування як специфічний жанр на телебаченні: визначено його суть та жанрові особливості. Схарактеризовано особливості роботи журналіста-розслі­ дувача. В ході дослідження проаналізовано програми журналістських розслідувань та висвітлено рейтинг найвпливовіших телевізійних програм журналістських розслідувань на українському телебаченні. Також схарактеризувано моніторинг журналістських розслідувань ГО «Детектор медіа». Література 1. Барановська М. «Наша функція – попереджувати» / Марина Бараніська, Богдан Кутєпов [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.telekritika. ua/media-corp/lyudi/2008-04-08/37718.

2. Беата Бєль, Олександр Бурмагін, Томаш Патора, Олег Хоменок. Посібник з журналістських розслідувань. Теорія та практика. – Київ, 2013. – 190 c. ІSBN 978–966-139–018–7 3. Глушко О. Журналістське розслідування. Історія, теорія, практика : навч. посіб.; 2-ге вид., пер. і доп. / О. Глушко. – К. : Арістей, 2006. – 114 с.

4. Журналістське розслідування: навчальний посібник для початківців / О. С. Хоменко, О. О. Бурмагін, К. Б. Іванова, Є. М. Рибка, С. А. Томіленко; за заг. ред. О. О. Хоменка. – Мелітополь: Ін-т розвитку регіональної преси, 2008. – 182 с.

5. Притолюк Ю. Журналістське розслідування в ТБ форматі [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.pravdapro.org/teleshkola/zhurnalist-skerozsliduvannja-v-tb-formati.html.

142

Медіаконтент у традиційних медіа

Фещук Вікторія Володимирівна, студентка 2 курсу магістратури Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка АВТОРСЬКА ПРОГРАМА НА СУЧАСНОМУ РАДІОМОВЛЕННІ: КОНЦЕПТУАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ Сучасне радіомовлення, як і інші засоби масової інформації, намагається пристосуватися до потреб суспільства, перебуваючи у постійному пошуку методів взаємодії із громадськістю. Серед його основних завдань є пошук цікавих та креативних шляхів реалізації радіопередач. Одним із найвагоміших внесків у розвиток радіоефіру є розробка журналістами авторських радіопередач, що здатні приваблю­ вати увагу багатотисячної слухацької аудиторії. Досить поширеними у вітчизняному та зарубіжному радіоефірі є авторські передачі розважально-пізнавального характеру, дитячі, науко­ ві, спортивні та музичні програми [17, 114]. У роботі проаналізовано та доведено, що: • автор радіопрограми повинен бути майстром своєї справи, професійним журналістом; • створення та реалізація захоплюючої та цікавої авторської радіо­ передачі залежить від знань, умінь та харизматичного світосприйняття автора; • успішність спілкування зі слухацькою аудиторією залежить від акторських здібностей та таланту ведучого, якого постійно хочеться слухати; • авторська програма повинна відповідати інтересам слухачів та відповідати вимогам, статусу та цензурі радіоканалу, на якому відбувається трансляція; • формат авторської програми повинен відповідати статусу та вимогам організації роботи на радіостанції [12; 14; 6]. Розуміючи важливість даної проблеми, ми вирішили присвятити свою наукову роботу проблемі дослідження та аналізу особливостей розвитку, створення та реалізації авторських задумів щодо розвитку персоніфікованих радіопередач у вітчизняному радіоефірі. Авторська програма – це такий вид радіопередачі, автор якої одночасно виступає в ролі її творця і ведучого, режисера, літературного та музичного редактора, коректора, а іноді і продюсера.

143

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

Автор радіопередачі є повністю відповідальний за її виробництво: • самостійно придумує тему, • сам пише текст, • підбирає музичний матеріал, • продумує спеціальний джингл, • займається пошуком спонсорів, • співпрацює з головним редактором, щоб отримати дозвіл для ви­ ходу в ефір свого творіння [15, 96]. Створена авторська програма повинна бути розрахована спеціально для трансляції на певному виді радіостанцій – комерційній, муніци­ пальній чи державній, відповідаючи її формату та стилістиці. Авторська програма повинна завжди стосуватися обраної теми, максимально висвітлювати обрані питання з метою зацікавлення слу­ хача. Відповідальний автор завжди повинен ретельно готуватися до неї. Матеріал треба викладати у доступній та зрозумілій формі для гарантованого налагодження безпосереднього спілкування зі слухачем. У роботі було досліджено, що важливою складовою авторської програми є музичний матеріал. Він повинен бути актуальним фоном для підібраного вербального матеріалу. Успішність авторської програми залежить від: • доброзичливої організації бесіди зі слухачами; • успішне інтерв’ю з гостем програми, який повинен почуватися комфортно та невимушено; • особлива манера поведінки та спілкування ведучого; • привітання та прощання, по якому можна розпізнати ведучого; • наявність ефектної музичної підкладки, яка асоціюється саме з даною передачею; • поєднання темпераменту з музичним та змістовим оформленням [15, 96]. Ведучий програми повинен добре володіти обраною технікою спілкування, щоб його хотілося слухати знов і знов. Варто також пам’ятати про час радіопередачі, її формат та внутрішню цензуру. Створюючи настрій слухачів, потрібно також налагодити пряме та опосередковане спілкування з ними, використовуючи різні види кореспонденції, телефонні дзвінки, е-мейл-повідомлення та смс. Досліджуючи формат авторських радіопередач ми звернули осо­бливу увагу на тип радіостанції, для якої вона призначена, тобто для держав­ ної, локальної чи комерційної. Найбільш оригінальні авторські програми повинні відповідати загальним вимогам оформлення, статусу радіоканалу 144

Медіаконтент у традиційних медіа

чи радіостанції, правилам загальної цензури, а головне – мати попит, бути спрямованими на інтереси слухацької аудиторії [18, 134]. Методичною основою для цієї наукової роботи є грунтовні дослі­ дження принципу організації, історії, специфіки, функціонування, тематичного та жанрового розмаїття авторських програм, викладені та обгрунтовані у монографіях та працях В. Бебика, В. Буряка, О. Гриценка, В. Лизанчука, І. Михайлина, І. Мащенка, О. Мелещенка, В Різуна, Н. Сидоренка, В. Шкляра та ін. Щоб визначити етапи та особливості розвитку авторських радіопередач, ми звернулися до наукових надбань та публікацій В. Гояна, Н. Барабаша, П. Гуревича, П. Мірошниченка, Т. Малевич та ін. Власним надбанням у сфері радіомовлення є бакалаврська дипломна робота «Тематичний випуск новин на радіо», власні аудіопрограми, аудіоп’єси та наукові статті, присвячені проблемі дослідження стану розвитку радіомовлення в Україні. Наукова новизна роботи полягає у тому, що вперше зроблено спробу дослідження та аналізу авторських радіопрограм в українському державному та комерційному радіоефірі; розглянуто їх основні класи­ фікації та методи організації; обгрунтовано причини та передумови виникнення жанрового поділу авторських радіопередач, що є передумо­ вою розвитку демократичного інформаційного суспільства; визначено концептуальні особливості авторських радіопрограм та зроблено власні дослідження щодо їх ефективного впливу на процес формування громадської думки [3, 21]. Метою дослідження є пошук, аналіз та визначення концептуальних особливостей авторської програми на сучасному радіомовленні. Цією метою передбачається виконання наступних завдань: • дослідження етапів розвитку та функціонування авторських радіопрограм; • встановлення їх жанрового поділу; • визначення причин та передумов виникнення авторських програм в радіоефірі; • виокремлення концептуальних особливостей авторської програми. Об’єктом дослідження є авторські радіопрограми державного та комерційного радіомовлення України. Предметом досліджен­ ня є концептуальтні особливості авторських програм у сучасному радіомовленні України. У роботі були використані наступні методи дослідження: абстрагування; аналіз і синтез; історично-порівняльний метод, системний підхід.

145

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

Обгрунтованість і достовірність наукових положень, висновків і рекомендацій полягає в тому, що це дослідження грунтується на досвіді розвитку світового радіомовлення, а також на мовних, ментальних та соціальних традиціях функціонування українського радіоефіру. В роботі простежується ефективність авторських радіопередач та з метою виявлення їх переваги зроблено порівняльний аналіз з іншими видами радіопередач в українському радіоефірі. Актуальність роботи полягає у тому, що на сучасному етапі існування медіаринку необхідно руйнувати стереотипи та уявлення про функціонуван­ ня авторських радіопередач. Українці повинні прагнути змінювати власне відношення до радіоефіру як застарілу форму інформування суспільства. Модернізація радіоефіру та поступовий перехід до цифрових форм його реалізації сприяє зростанню слухацької аудиторії. Тому організатори медійного простору надають перевагу тим авторським радіопрограмам, які допомагають організувати безпосереднє спілкування зі слухачами, що базується на взаєморозумінні та довірі. Зроблені у дослідженні практичні висновки щодо концептуальних особливостей авторських радіопередач допоможуть у подальшому вдосконалювати їх структуру, шукати нові методи поширення з метою збільшення слухацької аудиторії [5, 47]. Література 1. Антонова О. Жанрові особливості радіопередач // Соціальні комунікації. – Київ, 2014. – № 3. – С. 158–163.

2. Бебик В. М., Сидоренко О. І. Засоби масової інформації посткому­ністичної України / Міжрегіональна академія управління персоналом. – К., 1996. – 124 с.

3. Буряк В. Д. Філософські та концептуальні основи інформаційно-художньої свідомості. – Дніпропетровськ, 2000. – 60 с.

4. Гриценко О. М. Мас-медіа у відкритому інформаційному суспільстві й гуманістичні цінності. – К. : ВПЦ «Київський університет», 2002. – 204 c.

5. Гоян О. Основи радіожурналістики і радіоменеджменту / О. Гоян. – К. : Веселка, 2004. – 245 c.

6. Гоян В. В. Історія інформаційно-розважальних радіопередач // Соціальні комунікації. – 2015. – № 2. – С. 69–74.

7. Гоян В. В. Журналістська творчість на телебаченні / В. В. Гоян. – Київ: Київ. ун-т, 2011. – 319 с.

8. Гоян В. В. Телебачення як вид журналістської творчості: візуально-вербальні компоненти екранної комунікації : автореф. дис. ... д-ра наук із соц. ком. : 27.00.01 / В. В, Гоян. Київ. нац. ун-тім. Т. Шевченка, Ін-т журналістики. – Київ, 2012. – 36 с.

146

Медіаконтент у традиційних медіа

9. Здоровега В. Й. Теорія і методика журналістської творчості / В. Й.Здоровега. – Львів, 2000.

10. Лепех О. Місцеве радіомовлення в українському державотворчому процесі / О. Лепех // Телевізійна і радіожурналістика: збірник науково-мето­ дичних праць. – Львів, 2002.

11. Лизанчук В. Основні засади функціонування сучасного державного радіомовлення // В. В. Лизанчук. Телевізійна і радіожурналістика: Збірник наукових праць. – Вип. 2. – Львів: Вид. Львівського інст., 1999. – С. 3–122.

12. Лизанчук В. Радіожурналістика: засади функціонування / В. В. Лизан­ чук. – Львів : ПАІС, 2000. – 366 с.

13. Лизанчук В. В. Жанри радіожурналістики / В. В. Лизанчук // Телевізійна й радіожурналістика : збірник науково-методичних праць. – Львів, 2005.

14. Лизанчук В. В. Основи радіожурналістики : підручник / В. В. Лизанчук. – К. : Знання, 2006.

15. Малевич Т. Авторське «Я» в радіоматеріалах // Теле- та радіожурналіс­ тика. – 2011. – № 10. – С. 96–112.

16. Почепцов Г. Теория коммуникации / Г. Почепцов. – К., – 2001. – 656 с.

17. Мірошниченко П.В. Типологія сучасних авторських радіопрограм. – Київ, 2015. – С. 114–117.

18. Різун В. В. Теорія масової комунікації. Підручник. – Київ : Просвіта, 2008. – 324 с.

19. Радиожурналистика: учебник / Под ред. А. А. Шереля. – М. : Изд-во МГУ : Высшая школа, 2002. – 304 с. – Режим доступу : http://evartist.narod.ru/ text9/40htm

Чорногор Валерія Сергіївна, студентка 2 курсу магістратури Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка ЕТИЧНІ АСПЕКТИ ТЕЛЕВІЗІЙНИХ СОЦІАЛЬНИХ ТОК-ШОУ (на прикладі ток-шоу «Говорить Україна» та «Стосується кожного») Розмовні формати програм на телебаченні дедалі більше набувають популярності та вирізняються в ефірній сітці з-поміж інших проектів. Ток-шоу – невід’ємний феномен сучасного суспільства. Одночасно жанр поєднує у собі ознаки дискусії, гри та інтерв’ю, концентруючи увагу 147

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

навколо обговорюваної теми. Ток-шоу вважають дитям американського ефірного телепростору. І хоча на сьогодні у світі існує тисячі подібних між собою програм, а як жанр ток-шоу виникло у 1967 році, воно все ж таки залишається невивченим. Характерна риса ток-шоу полягає в тому, що в проблемах, незалежно від їх обсягу та складності, розглядаються неодмінно як розв’язувані. З будь-якої ситуації, в яку потрапила людина, є вихід. В них позначені моральні орієнтири, «добро» і «зло» прописані досить ясно, і не доводиться сумніватися, що в підсумку справедливість візьме гору, а порок буде покараний. Найбільш складним для визначення виявляється поняття цінностей. В даному випадку: цінності – «все якісно-позитивне повинно реалізувати свою значущість в просторово-часової значущості, поширитися якомога далі, існувати якомога довше, і все дійсно якісно значне неминуче наділене і силами для такого просторово-часового розширення, все ж якісно негативне – маленьке, жалюгідне і безсиле і має бути зовсім знищено і безсило протистояти своїй загибелі» [1, 317]. «Жанр ток-шоу – лідер за своєю природою, це програма, яка повинна бити рекорди і вона робить це, її повально висока рейтинговість із самого початку закладена у законах жанру. Такі програми, піднімаючи гостру тему, надають глядачеві право вибору однієї з точок зору. Вони дають змогу засуджувати чи виправдовувати, не погоджуватися, заперечувати, відчувати симпатію, навіть ненавидіти. Одним словом, виявляти свої емоції, тобто реалізовуватися – цього-то більшості любителям цього жанру і не вистачає» [2]. Мета – проаналізувати особливості тематичних спрямувань україн­ ських соціальних ток-шоу, зокрема тих, що виходять на телеканалах Інтер та Україна. Відповідно до поставленої мети були визначені завдання до­ слідження: 1. проаналізувати основні документи, y яких визначені основні професійні принципи при підготовці телевізійної програми; 2. за основними принципами журналістської етики, провести ана­ ліз, виявивши тим самим чи порушуються етичні норми журналістами при підготовці та виходу ток-шоу в ефір. Основні етичні принципи журналістів базуються на принципах загальної етики. «Журналістика як вид трудової діяльності, пов’язаний з людиною, мас специфічні стичні обов’язки. Професійна журналістська етика – це не вимоги загальної стики у специфічних умовах журналіст­ 148

Медіаконтент у традиційних медіа

ської діяльності, а особливі, не властиві всім професіям норми і правила, хоча окремі з них притаманні й іншим спеціальностям. Документи журналістської стики фіксують нормативно-ціннісні вимоги до праців­ ників ЗМІ, відображають не тільки ситуативно-мінливі поточні етапи моралі, а й закономірно-необхідні умови існування, її історичний розвиток» [3, 16]. Одна з головних задач журналіста – задоволення інформаційних потреб суспільства. Такого роду доручення обумовлені особливими обов’язками та правами журналістів. Кодекс етики українського журна­ ліста визначає такі головні стандарти, як чесність у викладі матеріалу, достовірність інформації, відокремлення фактів від комен­тарів, збалан­ сованість. Слід розпочати аналіз програм з основних задач ток-шоу. Обидва токшоу «Говорить Україна» та «Стосується кожного» є цілком соціальними. Вони цілком ідентичні – більшу увагу приділяють звичним історіям, з повсякденно життя українців; виходять кожного дня з різницею в одну годину; експерти та журналісти намагаються допомогти вирішити проблему. Головне – це реальна історія, яка буде цікавою і актуальною для громадськості. Зазвичай історії ток-шоу – це проблеми або ж скандальні випадки. Про це одразу говорить заголовок програми. Редактори програм дозволяють собі присуджувати не тільки назви, які розкривають головну проблему героїв: «ДНК проти спадщини», «Прощальна записка», «Викрадачі з Гребінок» («Стосується кожного» за лютий 2017); «Мій тато – мій дідусь?», «Жахи київського підвалу», «Поверніть мені закохану маму» («Говорить Україна за лютий 2017). У свою чергу ток-шоу «Говорить Україна» часто використовує негативні заголовки, які тим не менш привертають частку аудиторії: «Багатодітний батько з ножем», «Мій насильник – мій чоловік», «Вбив­ ство в п’ятницю тринадцятого», «Збоченець в памперсах», «Хто чув, як вбивали мою маму». Кодекс професійної етики українського журналіста проголошує, що розкриття імен або ж облич неповнолітніх, які мали відношення до протизаконних дій або стали учасниками подій, пов’язаних із насиль­ ством є неприпустимим. У випадках, коли розглядають проблему насильства дітей, аналізовані ток-шоу не порушували цю вкрай важливу для суспільства норму. Як правило, потерпілі діти/підлітки знаходяться за лаштунками, їх обличчя відвернуті від телекамер («Відверто про насильство» – ток-шоу «Стосується кожного», січень 2017).

149

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

Інформація, яка цікавить будь-яку аудиторію без винятку може викликати широке обговорення, найбільш важлива в журналістському матеріалі. Навіть якщо випуск ток-шоу стосується криміналу, готуючи програму, неможливо позбавитися важливих деталей злочину. Ток-шоу «Стосується кожного» намагається уникнути відтворення, демонстра­ цію таких епізодів. Натомість у студії відбувається діалог між героєм та ведучим або ж показують сюжет в якому герой розповідає що трапи­ лося («На очах у дітей», січень 2017). «Говорить Україна» у своїх ефірах знайомить глядачів з кримінальними історіями через «відтворення подій» («Вбивство в п’ятницю, тринадцятого», січень 2017). Це спеціально відзняті матеріали, які візуально зображають ситуацію, проблему, але вони не є першоджерелом. Стандарт збалансованості думок передбачає виклад в рівномірній кількості позитивних і негативних коментарів. У жанрі ток-шоу важко простежити порушення балансу думок спікерів, адже до студії запрошують представників обох сторін, експерти вважаються незалежними (тобто третьою стороною). Часто герої, спілкуючись між собою починають перекрикувати, підвищувати голос, звинувачувати одне одного, тому ведучий керує полілогом. Значною мірою, баланс думок завжди дотримується, навіть якщо один з героїв відмовляється прийти до студії, запрошують його знайомих/родичів. Дослідивши ток-шоу програми порушень, характерних для конкрет­ ного проекту виявлено не було. Головною етичною проблемою можна допустити – домінування однієї точки зору в дискусійних телепрограмах. Повага моральних цінностей і культурних стандартів суспільства є основною складовою успішності ток-шоу, тож при підготовці матеріалів та запису програми у студії, редакція намагається передбачити всі підводні камені. Література 1. Бахтин, М. М. Формы времени и хронотопа в романе: очерки по исторической поэтике // Вопросы литературы и эстетики. – М., 1975. – 809 с.

2. Томак М. Бар’єр для ток-шоу: особливості української адаптації амери­ канських форматів / М. Томак // День. – 2011. – 7 листопада.

3. Приступенко Т. О. Теорія журналістики: етичні та правові засади діяль­ ності засобів масової інформації [Текст] : навч. посіб. / Т. О. Приступенко ; Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. Інститут журналістики. – К. : 2004. – 376 с.

150

Медіаконтент у традиційних медіа

4. Журналістська етика : Посібник для підготовки до державного іспиту / Авт. кол. – За ред. В.П. Мостового та В.В. Різуна. – Київ: ТзОВ «ЗН УА», 2014. – 224 с.

Щедрінова Анастасія Андріївна, студентка 2 курсу магістратури Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка ФУНКЦІОНАЛЬНІ І ЖАНРОВО-ТЕМАТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ РЕГІОНАЛЬНОЇ ПРЕСИ (на прикладі видань «Гривня», «Новий День», «Голопристанський вісник») Тема української преси досить детально описана науковцями. Але така частина, як регіональна преса не є достатньо дослідженою сучасним журналістикознавством. Вищевказане дослідження базувалось на опрацюванні регіональних видань, а саме друкованих ЗМІ Херсонської області [1,1]. Дослідження складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Розділ перший має назву «Регіональна преса як об’єкт наукового дослідження» й містить огляд літератури, присвяченої дослідженню української преси загалом, та регіональної преси зокрема, а також характеристику інформаційного друкованого простору Херсонської області. Розділ другий – «Функціональні особливості регіональної преси (на прикладі видань «Гривня», «Новий День», «Голопристан­ський вісник»)» описує загальні функції преси у теорії журналістико­ знавства. Крім того, у розділі досліджено і викладено отримані дані стосовно функціонального діапазону вказаних видань Херсонської області. Розділ третій – «Жанрово-тематичні особливості регіональної преси (на прикладі видань «Гривня», «Новий День», «Голопристанський віс­ник»)» присвячений дослідженню жанрів, що використовуються у вказаних виданнях, а також визначенню тематик, які найчастіше зустрічаються на сторінках обраних газет. Крім того, отримані дані проаналізовані, і зібрані у статистичну таблицю.

151

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

Актуальність теми полягає у дослідженні стану регіональної преси, визначенні її функціональних особливостей. Для дослідження було обрано медіа ринок Херсонської області, через те, що досі немає жодної роботи, яка б описувала діяльність місцевих медіа цього регіону. Для того, щоб мати уявлення, як саме дослідити ситуацію з пресою цієї області потрібно було звернутись до раніше написаних матеріалів і досліджень, що займались питаннями преси загалом, а також певними аспектами локальних медіа. Зважаючи на те, що досліджень в галузі регіональної преси не так багато, це дослідження є сучасним і актуальним. Мета: визначити функціональні особливості обраних видань. А також виділити характерний для кожного тематичний та жанровий діапазон за період 2016 року. Завдання: 1. Обрати відповідну літературу, для вивчення питань регіональної преси; 2. Дати загальну характеристику сучасного стану регіональної пре­ си Херсонщини; 3. Дослідити і описати особливості функціонування визначених видань; 4. Спираючись на досвід попередніх науковців, виділити схему дослідження жанрових і тематичних характеристик місцевих газет. Ви­ значити і описати характерні для кожного видання тематики та жанри. Наукова новизна одержаних результатів полягає в такому: • вперше досліджено стан регіональної преси Херсонської області; • набули подальшого розвитку формування шляхів функціонування регіональних видань, використання набутого досвіду. Практичне значення одержаних результатів виявляється у тому, що вони можуть бути покладені в основу рекомендацій для редакторів локальних часописів, журналістів-практиків, науковців стосовно різно­ стороннього вдосконалення видань. Висновки: 1. Для вивчення особливостей регіональних медіа, було обрано 161 джерело наукових досліджень. Основна увага була звернена на праці радянських та українських вчених, таких як О. Мелещенко. Його праці з вивчення регіональної преси трьох періодів є дуже глибокими і ґрунтовними. У кожному з них описано особливості відповідного періоду, його функції і теми. Також, розглядаються загальнотеоретичні проблеми [2, 53].

152

Медіаконтент у традиційних медіа

У дисертаційному дослідженні М. Карася «Регіональна преса в демократичному суспільстві (на прикладі періодики США)» з’ясовую­ ться передумови функціонування регіональної преси в сучасному індустріальному суспільстві, висвітлюються основні моменти газетного бізнесу в їхньому переносі на місцеву пресу демократичного ринково орієнтованого суспільства [3, 12]. Аби зрозуміти, в якому напрямі потрібно було рухатись, теоретичної інформації виявилось цілком достатньо. Не завжди вона була висвітлена саме в дослідженнях регіональної преси, але навіть із загальних матеріалів можливо виділити потрібні дані.

2. У Херсонській області, станом на 01.10.2016 р. існувало і існує 84 друкованих ЗМІ (74 газети та 10 журналів), що в дійсності виходять. Серед херсонських часописів 2 всеукраїнських, 48 обласних, 15 міських, 16 районних, 3 селищних; 2 газети випускають 4 додатки. В цілому україномовних видань – 52%, російськомовних – 29%, а інші 19% є двомовними [4, 2]. У розділі 1.3 коротко описано різноманітні видання Херсонської області. Це і інформаційно-політичні, і галузеві, і ті, що орієнтується на певну вікову, чи гендерну категорію.

3. Для визначення функцій обраних видань, було використано класифікацію Вальтера Хаґеманн, що у праці «Газета як організм» описував 5 функцій преси. «Гривня», в першу чергу виконує інформаційну функцію. Адже її основним завданням є донести до читача нову, актуальну інформацію. Наступною функцією є вплив на публіку. Це завдання часопис також виконує, але в меншій мірі. У часописі «Новий День» інформаційна функція є найактивнішою серед інших. У кожному номері в середньому друкується 40 матеріалів. І вони є досить об’ємними. Інформативність цієї газети найбільша серед інших описуваних. Газета здійснює досить сильний вплив на публіку. У цьому виданні, найбільше аналітичних матеріалів, але кожен з них написаний вкрай просто і доступно, що також потрібним чином впливає на аудиторію. Основною функцією часопису «Голопристанський вісник» є надан­ ня інформації про поточні події і практичну допомогу у вирішенні виробничих, соціальних і духовних проблем. Дуже важливою функцією цієї газети є виховна. Адже, найбільш переконливими для аудиторії матеріалами є ті, в яких розповідається 153

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

про що думають з певного приводу читачі, де є посилання на рішення, закони, постанови з цього питання, а також конкретні приклади з життя.

4. Кожен досліджений часопис має певний жанр, на який здебільшого орієнтується. Для газети «Гривня» – це новина, коротка замітка, і рекла­ ма; для «Нового Дня» – також замітка, інтерв’ю, і програма телепередач; «Голопристанський вісник» – орієнтується на замітку, репортаж, і нарис. Література 1. Преса Херсонської області [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://mediagroup.com.ua/np_city.php?city=21 2. Мелещенко О. К. Газетні інформаційні моделі: взаємозв’язок та взаємо­ залежність концепції і структури тематики: Дис. …канд. філол. наук: 10.01.08 – журналістика / Київ. ун-т ім. Тараса Шевченка. – К., 1993. – 176 с.

3. Карась М. А. Регіональна преса в демократичному суспільстві (на прикла­ ді періодики США): Дис. …канд. філол. наук: 10.01.08 – журналістика / Київ. ун-т ім. Тараса Шевченка. – К., 1999. – 184 с.

4. ЗМІ Херсону і Херсонської області. Електронний ресурс. Режим доступу : https://kherson.ws/

154

Технології створення медіаконтенту

ТЕХНОЛОГІЇ СТВОРЕННЯ МЕДІАКОНТЕНТУ

Артеменко Ольга Юріївна, студентка 2 курсу магістратури Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка МИСТЕЦЬКА КОМУНІКАЦІЯ: ПОНЯТТЯ І СУЧАСНІ ФОРМИ Художня творчість є невід’ємним елементом соціокультурного роз­ витку людства і, крім усього, одним зі способів вираження громадської думки. Персоналізованість і подекуди багатозначність явища художньої творчості та продукту цієї діяльності завжди вимагала певного посередництва між автором витвору і тими, кому він адресується. Зв’язок між творцем, журналістом, критиком і аудиторією можна трактувати як мистецьку комунікацію – простір, де циркулює інформація щодо мистецтва і представників цієї сфери. Для здійснення такої комунікації використовуються специфічні інструменти і застосовуються відповідні форми й жанри, які відповідають потребам усіх учасників цього процесу. Завдяки цьому різновиду спілкування здійснюється інтерпретація художніх творів, популяризація діяльності митців та підвищення інтелектуального рівня аудиторії. Мета – дати визначення поняттю «мистецька комунікація», вияви­ ти специфічні риси цього явища і форми, в яких існує мистецька комунікація в сучасних медіа. Завдання: 1) запропонувати власну дефініцію поняття «мистецька комунікація», спираючись на теоретичну й емпіричну базу; 2) окреслити найбільш уживані сучасними виданнями жанри, за допомогою яких ретранслюється мистецька комунікація. У межах явища масової комунікації можна виділити кілька видів масового спілкування у різних суспільних сферах, зважаючи на умови його здійснення, форми репрезентації та учасників цього процесу. Таким чином науковцями вже були виведені й описані політична, економічна, міжнародна комунікації тощо. Є підстави виокремити і спілкування, що відбувається в царині мистецтва між творцями, журналістами, критиками й аудиторією.

155

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

Мистецька комунікація реалізується через тексти мистецької жур­ на­лістики і мистецької (художньої) критики. Простором для здійснення цього виду комунікації є мистецька преса – друкована і електронна – що реагує як на актуальні медійні тенденції, викорис­товуючи здобутки технологічного прогресу, так і на виклики, які кидають суспільству митці, та художню свідомість аудиторії. О. Іванова визначає мистецьку пресу як «форму соціокультурного виявлення поля мистецтва та форму репрезентації й усвідомлення запитів соціуму щодо нього» [3]. Автори, що займаються так званою арт-журналістикою, яка увібрала в себе риси класичної журналістики й літературної критики, виступають своєрідними медіаторами. Їхня мета, по-перше, охарактеризувати твір мистецтва й дати йому оцінку, по-друге, визначити, які теми й проблеми, що порушуються художниками, є справді нагальними й прагнуть бути відрефлексовані публічно, і по-третє, доступно подати матеріал, враховуючи різний рівень обізнаності представників аудиторії, пояснити цінність даного твору для сьогодення і, можливо, майбутнього, а також визначити певні тенденції у сфері мистецтва, об’єкт якого опинився в центрі уваги, і передбачити ймовірні шляхи розвитку того чи іншого способу висловлення. Журналіст або критик заглиблюється в сутність твору, встановлюючи контакт із його автором. Крім того, з одного боку, його думки й оцінки, виражені в текстах, формують смак аудиторії, а з другого – транслюють авторові твору запити сучасного споживача. За теорією П. Бурдьє про соціальні поля, культурне поле, до якого можна віднести і мистецьку комунікацію, це особливий соціальний світ, де діють свої закони, що не підкорюються безпосередньо загальним суспільним канонам, адже орієнтуються на особистісний характер художньої творчості. Для комплексного розуміння конкретного твору його слід розгля­ дати в історичному, суспільному й художньому контексті. Мистецьку комунікацію можна вважати інформаційним простором сфери мистец­ тва, в якому здійснюється соціально-естетична апробація творів [3]. Вона покликана актуалізувати певні явища в культурному середовищі і зрозуміти їх, тому несе відповідальність за те, що транслює чи аналізує, адже займається перекладом специфічної професійної мови творців на таку, що буде зрозуміла та сприйнята як реальною, так і потенційною аудиторією, а також матиме змогу викликати полеміку у професійному товаристві. Тож під мистецькою комунікацією розуміємо особливе середовище, в якому відбувається обмін інформацією про мистецтво на різних 156

Технології створення медіаконтенту

рівнях, що забезпечує зв’язок між безпосередніми учасниками цього процесу, а також з іншими соціальними сферами, і покликаний при­ вести до порозуміння між ними. Головними фігурантами процесу мистецької комунікації виступають творці, журналісти, критики й публіка. Внаслідок дослідження контенту інтернет-видань, зокрема загально­ політичних «Фокус» і «LB.ua» та спеціалізованого «Cultprostir», в яких широко представлені матеріали на культурно-мистецьку тематику, можна зробити висновок, що мистецька комунікація в сучасних засобах масової інформації будується за двома принципами. Відповідно до першого, автор знайомить аудиторію з певним твором чи явищем мистецтва, викликаючи інтерес і формуючи запит. Для таких матеріалів, як правило, застосовуються жанри інформаційної гілки: різні види замітки (замітка-анонс, класична і розширена замітки), інтерв’ю (інфор­ маційний і аналітичний види, інтерв’ю-монолог, інтерв’ю-замальовка), рідше – репортаж. Другий принцип передбачає, що публіка вже знайома з митцем та його творчістю і потребує роз’яснення і деталізації продуктів його діяльності для подальшого осмислення. В цьому випадку автори вдаються до аналітичних жанрів – найчастіше рецензії, огляду і статті – та художньо-публіцистичних – есе і нарису. В результаті аналізу матеріалів, присвячених мистецтву й культурі загалом, у вищезазначених виданнях можна виділити наступні тенденції сучасної мистецької комунікації: 1) включення рубрики «Культура» до розділу «Стиль життя» або їхнє суміщення, що свідчить про наголос редакторів на розважальні складовій мистецтва; 2) перевага інформаційних жанрів перед аналітичними, що є фактором спрощеного способу подачі матеріалу. Це зумовлено, поперше нестачею фахівців, які можуть дати якісний відгук на той чи інший твір, а по-друге, реакцією на запити сучасних читачів, в яких матеріали з наявністю глибоких суджень зазвичай не користуються популярністю; 3) часте вживання жанру огляд. В теорії він виявляє спільні риси творів, подій і явищ, дозволяє поглянути на них більш глобально. А на практиці в сучасних ЗМІ є прикладом експрес-форми викладу матеріалу, що найчастіше має вигляд добірки з короткими текстівками, які не потребують значних витрат часу ні на створення матеріалу, ні на його прочитання; 157

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

4) використання різних модифікацій інтрев’ю, часто – інтрев’юбесіди, адже зазвичай роль інтерв’юера виконують лідери думок або представники культурного сегменту, чия присутність у тексті є необхідним засобом створення цілісної картини розмови; 5) «злиття і взаємоперехід» жанрів як у межах однієї групи, так і з залученням елементів жанрів інших груп [1]; 6) широке використання аудіовізуальних елементів, котрі, з одного боку, дозволяють краще осягнути сутність твору, але, з другого, звільняють автора матеріалу від громіздких пояснень особливостей твору чи опису антуражу події; 7) всебічне висвітлення одних напрямків мистецтва (кіно, музика, література) і часткове ігнорування інших (арт, театр); 8) відсутність яскраво виражених специфічних ознак, притаманних матеріалам на культурно-мистецьку тематику в спеціалізованому ви­ данні і в загальнополітичному; 9) здійснення актів мистецької комунікації відбувається в рамках суспільних і політичних процесів або поруч з ними. Висновок. Мистецька комунікація – це простір, де відбувається обмін інформацією про мистецтво між творцями, культурними інституціями, журналістами, критиками й аудиторією. Цей вид спілкування забезпе­ чує зв’язок між безпосередніми учасниками цього процесу, а також корелює мистецькі процеси з іншими галузями соціальної дійсності. Література 1. Василенко М. К. Динаміка розвитку інформаційних та аналітичних жан­ рів в українській пресі : автореф. дис... . д-ра філол. наук. : спец. 10.01.08 / Василенко Микита Кімович ; Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. – К., 2007. – 37 с.

2. Гриценко О.М. Шкляр В.І. Основи теорії міжнародної журналістики. – К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2002. – 304 с.

3. Іванова О. А. Преса про літературу: номінація, дефініція, методологія / О. А. Іванова // Наукові записки Інституту журналістики : зб. наук. пр. : [гол. ред. В. В. Різун] – К. : Вид-во Київ нац ун-ту імені Тараса Шевченка. 2008. – Т. 33. – С. 29–33.

4. Курышева Т. А. Музыкальная журналистика и музыкальная критика: Учебное пособие для вузов. – М. : ВЛАДОС-ПРЕСС, 2007. – 294 с.

158

Технології створення медіаконтенту

Бабак Яна Валеріївна, студентка 2 курсу магістратури Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ СУЧАСНОЇ ТРЕВЕЛ-ЖУРНАЛІСТИКИ В УКРАЇНІ Подорожні нотатки та щоденники завжди користувалися популяр­ ністю серед читачів, особливо якщо авторами цих записів ставали знані письменники чи бувалі мандрівники. Мандрівна художня та науковопопулярна література стала фундаментом для творення сучас­­ної тревелжурналістики. Цей відносно новий, але разом з тим і надзвичайно давній вид журналістики дає медійникам багато простору для творчості (на від­ міну від журналістів політичних чи спортивних), адже журналісти мають змогу об’єднати особисті спостереження та спогади з фотомистецтвом. Це в свою чергу дозволяє читачам візуально подорожувати разом з ними, отримувати унікальну інформацію з перших вуст. Мандрівні тексти в багатьох випадках мають не лише репрезентив­ ний,а й рекламний характер для місцевих жителів: по-перше, мова йде про формування іміджу країни, міста чи поселення в очах інших народів та націй, по-друге, тревел-журналістика стає своєрідним фільтром, крізь який місцеві жителі мають змогу побачити рідну місцевість очи­ма іншої людини. При цьому «журналісти переконані у важливості того, щоб зробити іноземні культури ближчими до своєї аудиторії, розповісти їй про далекі краї і навіть активно сприяти крос-культурному взаєморозумінню» [1, 79]. Метою дослідження є з’ясування сутності явища «українська тревел-журналістика» та дослідження історії розвитку цього виду жур­ налістики в Україні, а також окреслення процесів тревел-журналістики в українському інформативному просторі; визначення провідних пред­ ставників тревел-журналістики, основних жанрів та видань в Україні. Реалізація мети передбачає виконання таких завдань: 1. Дослідити процес зародження та становлення тревел-журналіс­ тики в Україні.

2. Проаналізувати основні тревел-журнали та принципи їхньої діяльності, наповнення та цільову аудиторію.

3. Проаналізувати жанрові особливості матеріалів в українській тревел-журналістиці.

159

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

В Україні виникнення тревел-журналістики як самостійного на­ пряму відбувалося неодночасно, без відповідної послідовності, що зумовлювалося політичним устроєм держави. Перебування України в складі інших держав та розподіл її території на різні частини не могло не позначитися на літературі мандрів, яка стала таким собі лакмусовим папірцем тогочасних державотворчих та політичних процесів. За традиціями журналістської світової практики вся вузько­спеціа­ лізована інформація розміщується в періодичних виданнях – журналах, часописах та газетах. Ось чому тревел-журнали є важливою складовою частиною сучасних мас-медіа. Це один із типів періодичних видань, які є найбільш адаптивними до змін, що викликані швидким розвитком масового туризму та збільшенням зацікавленості аудиторії до теми подорожей. На думку Е. Фурзіха та Е. Кавурі, однією з причин недооцін­ ки ролі туризму, а відповідно і тревел-журналістики, є сформоване у Західному світі протягом століть стереотипне ставлення до відпочинку, яке ґрунтувалося на засадах пуританської етики, що апологетизувала важку працю й засуджувала неробство. Кардинальні зміни сприйняття відпочинку у свідомості модерної людини, а також зумовлене науковотехнічним прогресом збільшення вільного часу, призвели до того, що відпочинок і розваги стали базовими елементами життя постмодерного суспільства [2, 152–153]. Тревел-журналістика має свої особливі стильові характеристики: художність подачі інформації, суб’єктивність огляду та частково довід­ ковий характер матеріалів про подорожі, мандри, особливі місця на карті світу. Особливо варто звернути увагу на ефект присутності, який може створити вдало написана публікація. Журналісти готують матеріали зіставляючи знання з історії, географії, культури, літератури, етнографії й фотомистецтва. Загалом, журналістський матеріал цього жанру є інформацією про туризм та туристичні послуги, подорожі, круїзи, орієнтований на зацікавлену в цій темі аудиторію. Тревел-журналістика не має суворих обмежень щодо жанрового різноманіття матеріалів: журналісти-мандрівники найчастіше пишуть у жанрах нарису, репортажу (розгорнутого репортажу), есе, опису та замітки. Найпоширенішими жанрами є подорожній репортаж та подорожній нарис. Професійна діяльність тревел-журналіста, окрім матеріалів в засобах масової інформації, може відображатися в художній літературі, документальних фільмах, фотовиставках, лекціях, воркшопах, майстеркласах, та навіть в започаткуванні власного тревел-музею.

160

Технології створення медіаконтенту

Очевидно, що Україна потребує якісного мандрівного контенту у вигляді сучасного тревел-видання на власному ринку, який би не був зіпсований надмірною довідковістю чи абстрактністю викладу інформації та зміг би задовольнити різнопланову цільову аудиторію. Таке видання зможе сформувати доцільний та позитивний образ України в очах жителів інших країн (завдяки професійній роботі журналістсь­ кої команди), стати чудовим та якісним путівником для іноземних туристів та гостей країни, а також розширити уявлення та знання про світ довко­ла для самих українців. Серед п’яти проаналізованих українських тревел-видань1 лише одне наближається до попереднього опису, інші ж чоти­ри – є низькоякісною пресою з рекламними оглядами та повідомленнями (до 70% наповнення). Сучасна українська мандрівна журналістика знаходиться в стані постійних змін під впливом закордонних інновацій та авторитетних міжнародних гігантів в цій сфері. Нині одні тревел-журналісти займа­ ють свою нішу в блогосфері, а інші – пишуть подорожні репортажі та нариси для різнопланових універсальних видань, які готові вводити різноманіття в свою тематичну та жанрову специфіку. Однак обидві групи тревел-журналістів керуються бажанням поєднувати професійну діяльність з хобі та уміло це роблять, пропонуючи українській аудиторії якісні та хороші мандрівні тексти, щоправда, у невеликій кількості. Оскільки тревел-журналістика є більше творчим видом журналістики, то автору відкрите все жанрове різноманіття. Література 1. Hanusch F. A profile of Australian travel journalists’ professional views and ethical standards / Folker Hanusch // Journalism. – 2012. – V. 13 (5). – P. 668–686.

2. Fursich E., Kavoori A. Mapping a Critical Framework for the Study of Travel Journalism / E. Fursich, A. Kavoori // International Journal of Cultural Studies. – 2001. – V. 4 (2). – P. 152–153.

За даними аналізу «Travel News», «Business Travel», «Medical Travel», «Мир туризма», «Travel Professional Magazine», проведеного в магістерській роботі 1

161

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

Гасан Анастасія Русланівна, студентка 2 курсу магістратури Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка ВІРТУАЛЬНІ ІГРОВІ СВІТИ ЯК ЗАСІБ МАСОВОЇ КОМУНІКАЦІЇ З появою наприкінці минулого тисячоліття мережі Інтернет та розвитком інформаційних технології у засобах масової комунікації почали відбуватись трансформаційні процеси. Традиційні ЗМІ докорін­ но змінюючись, почали інтегруватись в інтернет-мережу, набуваючи нових форм, видів, особливостей засобів накопичення, зберігання, обробки та поширення інформації, що спричинило появу такого феномену, як мережева комунікація, яка представляє собою складну багатоканальну структуру для швидкісного обміну інформацією [1]. Серед багатьох видів соціальних медіа, важливою частиною мере­ жевої комунікації є віртуальні ігрові світи, які являють собою складну та різнорівневу структуру. При цьому, група людей, для яких віртуальні ігрові світи є одним з основних, а іноді і головним засобом комуніка­ ції з кожним днем зростає. Актуальність теми визначається тим, що кількість користувачів, як Інтернету в цілому, так і віртуальних ігрових світів зростає з разом із роллю цього виду мережевої комунікації в процесі інформаційного обміну. Віртуальні ігрові світи як вид мережевої комунікації швидко розвивається і з одного боку набуває певних особистих характеристик, а з іншого – виконує ті ж самі функції, що і традиційні ЗМІ. Слід зазначити, що комп’ютерні ігри почали перетворюватись на віртуальні ігрові комунікації з появою ігор в режимі реального часу та необхідністю узгодження дії між геймерами для досягнення певної спільної мети. Мета роботи – встановлення головних ознак та характеристик віртуальних ігрових комунікації. Відповідно до визначеної мети ставимо такі завдання: • сформулювати поняття віртуальних ігрових комунікації; • встановити основні характеристики віртуальних ігрових комуні­ кацій. Вперше віртуальні ігрові світи як засіб мережевої комунікації роз­глянули німецькі вченні Андреас Каплан та Майкл Хайнлайн.

162

Технології створення медіаконтенту

Саме вони досліджуючи соціальні медіа поділили їх на шість різних типів, до яких віднесли і віртуальні ігрові світи [3]. В цілому тема є малодослідженою, як в українській, так і в зарубіжній науці. Зважаючи на це, віртуальні ігрові світи з точки зору ЗМІ слід розглядати в першу чергу, як частину мережевої комунікації та соціальних медіа, вивчення яких на сьогодні є більш поширеним, ніж вивчення віртуальних ігрових світів. Віртуальні ігрові світи з точки зору соціальної комунікації вивчали такі науковці, як А. Каплан, М. Хайнлайн, А. Кушерський, К. Іванчук. Комунікаційні аспекти спілкування у мережі вивчають такі дослід­ ники: Л. Городенко, Н. Грабар, Д. Кінашевський, А. Кушерський, О. Висоцька, М. Наумова, А. Гордєєва. Психологічні аспекти у вір­ туа­льних ігрових світах досліджують Н. Стратонова, О. Івушкина, І. Сілютіна. Розглядаючи віртуальні ігрові світи з точки зору масових комунікацій слід сказати, що до них в першу чергу відносять ігри – MMORPG (Massively multiplayer online role-playing game) – масові багатокористувацькі он-лайнові рольові ігри, в яких велика кількість користувачів-гравців взаємодіють один з одним, координуючи свої дії для досягнення певної спільної мети. Для віртуальних ігрових комунікації, як і для мережевої комунікації в цілому характерні такі риси, як інтерактивність, мультимедійність, глобальність, оперативність, анонімність, асинхронність, активна взає­ модія між учасниками процесу в режимі реального часу, відсутність процесу узгодження контенту. При цьому на відміну від інших типів соціальних медіа – спільних проектів, блогів, контент-спільнот, соціальних мереж, та віртуальних соціальних світів, користувачі віртуальних ігрових світів не ставлять перед собою за першочергову мету комунікаційний процес, та обмін інформацією. З іншого боку віртуальні ігрові комунікації мають низку відмінностей від традиційних ЗМІ – відсутність контролю за контентом та доступу до старих матеріалів Віртуальні ігрові світи можуть виконувати ті ж самі функції, що і традиційні ЗМІ – комунікаційну, культурну, пропагандистську, освіт­ ню, але першочерговою завжди залишаться рекреаційна функція, тобто функція розваги, зняття напруги та отримання задоволення. Варто зазначити також і різницю між аудиторією віртуальних ігрових світів та інших типів соціальних медіа. Якщо користувачем 163

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

Вікіпедії може бути людина будь-якого віку, статі, соціального статусу, то користувачі віртуальних ігрових світів, за даними дослідження Д. Кінашевського в більшості випадків – чоловіки (94%), середній вік яких становить 19 років [3]. Висновки. Віртуальні ігрові комунікації – це засіб масової мере­ жевої комунікації, в яких комунікаційний процес відбувається в багато­ користувацьких он-лайнових рольових іграх, де гравці взаємодіють один з одним з метою координації своїх дій за допомогою текстових чатів та голосових повідомлень для досягнення певної спільної мети. Віртуальні ігрові комунікації виконують переважну більшість функції, притаманних традиційним та мережевим видам ЗМК, але розважальна функція завжди виходить на перший план. Аудиторія віртуальних ігрових світів за віковими та статевими показниками є одноманітною. Література 1. Городенко Л. М. Деструктивні (інмутаційні) процеси у мережевій комунікації / Л. М. Городенко // Наукові записки Інституту журналістики. – 2014. – Т. 57. – С. 175–178. – Режим доступу : http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nzizh_2014_57_35 2. Kaplan A. M., Haenlein M. Users of the world, unite! The challenges and opportunities of social media / A. Kaplan, M. Haenlein // Business Horizons. – 2010.

Vol. 53. – Issue 1. – Р. 59–68.

3. Кінашевський Д. О. Геймерские идентичности в виртуальном пространстве [Електронний ресурс] / Д. О. Кінашевський // Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка. Соціологічні науки. – 2013. – № 23 (3). – С. 168–185. – Режим доступу : http://nbuv.gov.ua/UJRN/vluc_2013_23(3)__17 4. Грабар Н. Г. Соціально-психологічні проблеми спілкування у віртуальній реальності / Н. Г. Грабар // Бібліотекознавство. Документознавство. Інформоло­ гія : наук. журн. – 2012. – № 3/4. – С. 82–86.

5. Стратонова Н. Самоідентифікація особистості у віртуальному просторі гри / Н. Стратонова // Науковий вісник Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки. Філософські науки. – 2014. – № 16. – С. 37–45. – Режим доступу : http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nvvnufn_2014_16_9 7. Смерічевський Е. Ф. Інформаційна цивілізація: проблема віртуальної реальності у суспільному розвитку : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філософ. наук : спец. 09.00.03 «Соціальна філософія та філософія історії» / Е. Ф. Смерічевський. – Донецьк, 2002. – 21 с.

164

Технології створення медіаконтенту

Давидова Людмила Вікторівна, аспірантка Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка КЛЮЧОВІ ПЕРЕВАГИ І ЧИННИКИ СТРИМУВАННЯ ДІЛОВОЇ МОБІЛЬНОСТІ УНІВЕРСИТЕТСЬКИХ ВИДАВНИЦТВ Виклики, що постають перед університетськими видавництвами на сучасному етапі, зумовлені об’єктивними потребами наукової і навчальної сфер, специфікою функціонування вищих навчальних закладів і їх конкуренції на глобальному ринку освітніх послуг, а також законодавчими, нормативними обмеженнями, які стримують функціонування університетських видавництв як повноцінної госпо­ дарсько-економічної, творчої і соціальної структури. Мета цієї наукової розвідки – проаналізувати чинники, які стри­ мують ділову мобільність видавництв вищих навчальних закладів на сучасному етапі, а також позитивні тенденції в їхній діяльності. Нестабільність організаційних структур університетських видав­ ництв залежить від багатьох чинників (обсягу продукції, характеру видань, редакційно-видавничого процесу, маркетингової самостійності і сформованості та ін.). Сукупність стримувальних чинників можна класифікувати на такі підгрупи: а) нормативно-організаційні; б) нор­ мативно-господарські; в) управлінсько-організаційні. На ділову мобільність видавництва вищого навчального закладу безпосередній вплив мають організаційно-правова форма та умови фінансування видавництва. Найчастіше університетські видавництва функціонують як підрозділ університету, не маючи юридичної і фінансової (за деякими виключеннями) самостійності. Така практика поширена в європейських країнах: Польщі, Німеччині, Франції, Вели­ кобританії (в останніх трьох значна кількість університетів взагалі не має власних видавництв) та ін. Обрання саме такої моделі організації університетського видавництва зумовлене пільговим оподаткуванням для університетів у багатьох європейських країнах і США. Зокрема, у Німеччині вищі навчальні заклади, у структурі яких діють видавництва, отримують податкову пільгу як такі, що мають суспільно-корисну мету [1, 100]; американські видавництва вищої школи практично звільнені від оподаткування [2, 35]. Більшість університетських видавництв у США фінансуються за рахунок навчального закладу лише на 15%, а решту коштів залучають 165

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

за рахунок різноманітних фондів, регіональних і федеральних програм [3, 69–70]. Українські університетські видавництва у більшості своїй діють як структурні підрозділи вищого навчального закладу і є залежними від його політики. Питання фінансування виходу наукової і навчальної продукції, оновлення матеріальної бази та інші цілком залежать від керівництва, що часто стає причиною пасивності, незацікавленості колективу у професійному зростанні, маркетингової несформованості видавництва, яке не працює у режимі комерційного ризику, а «пливе за течією», видає лише тих авторів і назви, які є у «видавничому порт­фелі». Часто такі наукові і навчальні видання так і не знаходять свого читача, оскільки ні за наповненням, ні за якістю не відповідають вимогам потенційної споживацької аудиторії, а відсутність маркетингових знань і вмінь у працівників університетського видавництва унемож­лив­ лює проведення маркетингових акцій на підтримку виданої продукції. Стримуючим чинником ефективної фінансово-господарської діяль­ ності українських видавництв вищих навчальних закладів можуть виступати стосунки між автором і видавництвом, що переважно публікує праці співробітників вищого навчального закладу для забезпечення навчального процесу. В Україні автор університетської книги позбавлений багатьох преференцій, які мають його колеги за кордоном: виплата авторського гонорару; отримання пожиттєвого контракту викладача за систематичну публікацію наукових досліджень; сприятливі умови фінансування і терміни видання та ін. [4, 318]. Вітчизняні видавництва вищої школи (крім лідерів) досі не мають чіткої маркетингової стратегії й маркетингових комунікацій, а діють ситуативно. Такий підхід позбавляє можливості організувати ефективні «зовнішні» і «внутрішні» продажі продукції. Впровадження системи «зовнішніх» продажів передбачає активну співпрацю університетського видавництва з представниками книготорговельних мереж та агрегато­ рами. «Внутрішні» продажі мають на меті вибудувати ефективну взаємо­ дію з університетським автором за маркетинговими принципами [5, 170]. Відсутність маркетингового підходу до пошуку актуального кон­ тенту, комунікації з автором і потенційним споживачем, маркетингова несформованість видавництва вищого навчального закладу, яке обме­ жується лише виданням наукової і навчальної книги (не завжди якісної й потрібної) і не спроможне самостійно просувати свою продукцію, зумовлюють перехід маркетингово грамотних авторів до комерційних видавництв, які працюють у ніші наукового і навчального книговидання.

166

Технології створення медіаконтенту

Покращити ситуацію окремим університетським видавництвам вдається за рахунок оперативної підготовки і друку наукових збір­ ників, проте часто продукція друкується за межами університету – на підприємствах, які пропонують значно нижчу вартість і високу оперативність виконання замовлення. В умовах інформаційного суспільства ефективне просування ви­ давничої продукції університетів неможливе без врахування такого чинника, як комунікативна конкуренція, яку дослідниця М. Толкачова визначає як «інформаційне суперництво видавництв на конкретному книжковому ринку у визначений період часу, яке базується на ком­ плексі маркетингових комунікацій, розроблених з урахуванням цілей і наявних ресурсів організацій видавничої галузі та особливостей цільових читацьких аудиторій, зорієнтованих на створення і збільшення обізнаності споживачів щодо видавництва і його друкованої продукції та формування лояльності до цієї організації як постачальника видань, що найкраще задовольняють їхні потреби у друкованій продукції» [6, 112]. Перевагу у цьому «інформаційному суперництві» на ринку навчальної і наукової літератури мають університетські видавництва, які розгляда­ ють ефективну маркетингову комунікацію як один з вагомих чинників, що забезпечує конкурентоспроможність якісної університетської книги. Відокремлене видавництво економічно незалежне, самодостатнє, діє як юридична особа і має сформовану маркетингову стратегію. Попри ці очевидні переваги, остаточно відділитися від університету-засновника і брати на себе комерційні ризики ні американські, ні європейські, ні тим більше українські видавництва вищих навчальних закладів не поспішають. Беззаперечна перевага університетського книговидання полягає в тому, що видавництво вищого навчального закладу виступає як організатор і водночас видавець навчальної і наукової літератури, а дотримання традицій з одночасним впровадженням інновацій допомагають у творенні ефективної моделі видавництва. Трансформації, які переживають університетські видавництва, знач­ ною мірою є реагуванням на випробування зовнішнім середовищем. На якісну наукову і навчальну книгу є значний індивідуальний і колективний попит, відтак видавництво вищого навчального закладу і бібліотека виступають як головні суб’єкти ринку. Значну увагу слід приділити проблемам просування наукових і навчальних видань на різних етапах, а також створенню так званого маркетингового образу [7, 257], який підтверджує репутацію універ­ 167

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

ситетського видавництва і самого університету, відтак викликає довіру у його потенційної цільової аудиторії. Університетське видавництво, що відповідає викликам ринку, має обрати модель, зорієнтовану на отримання прибутку. Перспективними є залучення послуг аутсорцерів, впровадження сервісу «друк на вимогу», розміщення електронних книг на видавничій платформі університету в умовах вільного доступу або платного друку. Література 1. Капелистая О. А. Организационно-правовые формы создания вузов­ ских издательств в России и Германии : сравнительно-правовой ана­ лиз / О. А. Капе­листая // Вестник Тюменского государственного университета. Социально-экономические и правовые исследования. – 2008. – № 2. – С. 96– 103. – Режим доступа : http://cyberleninka.ru/article/n/organizatsionno-pravovyeformy-sozdaniya-vuzovskih-izdatelstv-v-rossii-i-germanii-cravnitelno-pravovoyanaliz (дата обращения : 11.12.2016). – Название с экрана.

2. Гитис Л. Х. Университетские издательства в развитых странах не могут служить моделью для нас / Л. Х. Гитис // Горный информационно-аналитичес­ кий бюллетень (научно-технический журнал). – 2000. – № 3. – С. 33– 36. – Режим доступа : http://cyberleninka.ru/article/n/universitetskie-izdatelstva-v-razvityhstranah-ne-mogut-sluzhit-modelyu-dlya-nas (дата обращения : 11.12.2016). – Название с экрана.

3. Издательское и библиотечно-информационное обеспечение высшего образования : сб. трудов. – М. : Изд-во МГГУ, 1995. – 176 с.

4. Эриашвили Н. Д., Саудаханова Д. Н. Университетские издательства США / Н. Д. Эриашвили, Д. Н. Саудаханова // Вестник Московского университета МВД России. – 2014. – № 10. – С. 316–319.

5. Подкорытова Ю. В. О необходимости маркетингового подхода к орга­ ни­зации деятельности вузовского издательства : постановка проблемы / Ю. В. Подкорытова // Вестник ЮУрГУ. Серия «Экономика и менеджмент». – 2014. – № 1. – С. 170–172. – Режим доступа : https://vestnik.susu.ru/em/article/ download/2231/2153 (дата обращения : 11.12.2016). – Название с экрана.

6. Толкачева М. С. Проблемы внедрения маркетингових технологий в регио­нальный издательский процесс / М. С. Толкачева // Текст. Книга. Книго­ издание. – 2015. – № 1. – С. 111–121. – Режим доступа : http://cyberleninka. ru/article/n/problemy-vnedreniya-marketingovyh-tehnologiy-v-regionalnyyizdatelskiy-protsess (дата обращения : 11.12.2016). – Название с экрана.

7. Теремко В. І. Видавничий маркетинг : навч. посіб. / В. І. Теремко. – К. : Академвидав, 2009. – 272 с. (Серія «Альма-матер»).

168

Технології створення медіаконтенту

Кантемірова Марина Єгорівна студентка 2 курсу магістратури Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка УПРАВЛІННЯ АКТИВНІСТЮ АУДИТОРІЇ В МЕРЕЖЕВІЙ КОМУНІКАЦІЇ Мета роботи – дослідити особливості управління активністю аудиторії в мережевій комунікації. Для досягнення даної мети були поставлені такі завдання: 1) розглянути поняття мережевих комунікацій; 2) дослідити стратегічні комунікаційні технології мережевих масмедій; 3) з’ясувати психологічні особливості аудиторії мережевих комуні­ кацій; 4) дослідити технології впливу в інформаційному середовищі; 5) розглянути фактори, які впливають на активність аудиторії; Теоретичні аспекти соціальних комунікацій і проблеми функціо­ нування засобів масової комунікації досліджені в роботах Т. З. Адамьянц, Е. Берна, І. І. Васильєвої, Т. М. Дрідзе, Я. Н. Засурського, Р. Лассуела, Н. Лумана, М. Маклюена, А. Ослона, Г. Г. Почепцова, А. В. Соколова, К. Ховланда, В. Шрамма. Різні аспекти функціонування мережі Інтернет займають важливу роль в дослідженнях Е. П. Бєлінської, Е. Л. Вартанової, Б. Гейтса, Б. З. Докторова, Д. Іванова, С. І. Парінова, В. П. Теріна, Т. В. Філіппової, А. Е. Шадріна. В. Г. Афанасьєва, Б. В. Відлюдків, Н. Вінер, В. З. Каган, А. Н. Кочергин, В. І. Корогодін, А. Г. Мовсесян, Ю. І. Онопрієнко, В. Н. Спіцнадель, А. П. Суханов, К. Ерроу, К. Шеннон приділяли значну увагу проблемі інформації. Теоретико-методологічну основу соціологічного вивчення Інтер­нету складають концепції інформаційного суспільства (Д. Белл, З. Бжезин­ський, Дж. Гэлбрейт, П. Дракер, І. Масуда, Дж. Нейсбит, М. Постер, Т. Стоуньер, Д. Тапскотт, Е. Тоффлер, А. Турен і ін.) і теорії масової комунікації (Ф. Балль, Дж. Гербнер, Б. А. Грушин, Т. М. Дрідзе, Г. Лас­суелл, Н. Лумана, Д. Мак­ куейл, Дж. Томпсон, Б. М. Фірсов, Ю. А. Шер­ковін і ін.). Критичний аналіз західних концепцій інформаційного суспільства провів Ф. Уебстер. Вплив інформаційних технологій і засобів масової комунікації на суспільство знаходиться також в центрі уваги теоретиків сучасного 169

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

суспільства (З. Бауман, У. Бек, Е. Гидденс, П. Штомпка та ін.) і пост­ модернізму (Р. Барт, Ж. Бодрійяр, Ф. Гваттарі, Г. Дебор, Ж. Делез, Ж. Ф. Ліотар і ін.). Актуальність теми зумовлена потребою дослідження суспільства нового типу, яке протягом останніх десятиліть все частіше харак­ теризу­ють як інформаційне суспільство. Саме розвиток сучасних інформаційних і комунікаційних технологій, зростання кількості інформації все більше визначають сутність нашої епохи. Новітні інформаційно-комунікаційні технології мають величезний перетворю­ вальний вплив на всі сфери сучасного суспільства як у межах національних кордонів, так і у світі в цілому. Глобальність процесів, що відбуваються, неминуче підвищують інтерес до теоретичного осмислення особливостей інформаційного суспільства й емпіричного вивчення впливу інформаційно-комунікацій­них технологій на трансформацію соціально-економічних, політичних і культурних структур. Епоха інформаційного суспільства відзначається поширенням ін­ формації, множинністю каналів її донесення до користувача, впливом її змісту і форми на всі сфери життя суспільства, світосприйняття людей і прийняття рішень правлячою елітою. Проаналізувавши світову масово-комунікаційну ситуацію, можна вказати на такі основні тенденції її розвитку [3, 23]: • інтенсивно розвивається сучасна комунікаційна технологія, котра впливає на природу, обсяг і зміст інформації; посилюється розуміння державами, соціальними групами та індивідами важливості циркуляції інформації; • збільшується кількість міжнародних та транснаціональних учас­ ників процесу циркуляції інформації у світі, а звідси – політичне, соціальне й економічне розмаїття цього феномену; • зростає інтерес до порівняльних транскультурних досліджень, а також до вивчення громадської думки й образів (іміджів); розвиваються дискусії щодо нового міжнародного економічного порядку та нового міжнародного інформаційного порядку. Увиразнюючи невирішені раніше частини загальної проблеми психологічних особливостей інтернет-комунікації, потрібно відзначи­ ти формування певних психологічних особливостей у процесі та в резу­льтаті інтернет-комунікації як наслідок психологічного впливу інтернет-комунікації на її учасників. Мережева комунікація – це комунікація, що здійснюється з допомо­ гою можливостей і технологій мережі Інтернет. Власне мережу Інтернет 170

Технології створення медіаконтенту

можна розглядати як середовище швидше соціальне, ніж безособовоінформаційне, що створює необхідний контекст для розвитку інтернеткомунікації [10, 34]. Всесвітня мережа Інтернет сприяє в оперативному обміні інфор­ мації, отже, сприяє прискоренню темпу життя та розвитку систем віртуальної реальності, інтенсифікує процеси обміну інформацією та його оптимізації, посилює двосторонній, інтерактивний характер цього процесу. Все це вказує на особливу важливість і значну роль мережі Інтернет у здійсненні комунікації, що володіє своєю специфікою та закономірно здійснює певний психологічний і педагогічний вплив на її учасників. Сучасні українські ЗМІ мають навчитися як досліджувати лояльність, так і вміло використовувати такі дані для власного розвитку. Зокрема важливим кроком у процесі вивчення лояльності аудиторії ЗМІ є проведення сегментації аудиторії на основі типу лояльності. Зрозуміло, що найсприятливішим для медіа є істинна лояльність. Але, якщо частина сегментованої лояльної аудиторії перебуває в іншій площині (латентна чи хибна лояльність), її теж варто досліджувати. Хоча основний фокус повинен зберігатися на базовій (істинній) лояльності. Розроблення методики розрахунку рівня лояльності має відображати базові характеристики кожного типу лояльності. Результати таких досліджень можна використовувати для побудови стратегії переходу тієї частини аудиторії, що належить, наприклад, до латентної лояльності, в категорію істинної лояльності. Розглянувши кореляцію явищ традиційного журналізму та блогінгу як нетрадиційної форми сучасної інтерактивної комунікації, які конкурують в інформаційному суспільстві, слід наголосити як висновок, що блогерський твір може бути віднесений до журналістики лише в разі дотримання його автором загальноприйнятих професій­ них журналістських стандартів, основоположних норм медіаетики. Наразі в блогосфері часто спостерігається зневажливе ставлення до основоположних принципів журналізму, їх ігнорування й навіть незнання. В останнє десятиліття ЗМІ України розвиваються дуже стрімкими темпами, при цьому відбуваються і кількісні, і якісні зміни: через велику кількість нових видань значно загострюється конкуренція між ними, відтак журналісти мають шукати нові способи боротьби за увагу читачів. Особливо актуальною ця проблема постає для онлайнових ЗМІ, оскільки конкуренція між ними наразі є найбільш гострою. Саме в 171

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

інтернет-просторі на сьогодні виникає безліч нових технологій впливу на громадську думку та різних засобів привернення уваги користувачів до сайтів мережевих видань [11, 23]. Теоретичне значення роботи полягає у тому, що здобуті результати можна використовувати для подальшого дослідження даної теми. Практичне значення полягає у тому, що результати дослідження можна використовувати на лекціях, семінарських заняттях з журналіс­ тики, науково-практичних конференціях. Література 1. Аксьонова В. І. Методологічні засади міжкультурної комунікації в кон­ тексті сучасного інформаційного суспільства / В. І. Аксьонова // Гілея. Історичні науки. Філософські науки. Політичні науки: Наук. вісник : зб. наук. праць / Нац. пед. ун-т ім. М.П. Драгоманова, Українська АН. – К. : Вид-во НПУ ім. М. П. Драгоманова. – К. – 2011. – № 49. – С. 139–149.

2. Арнаутова В. В. Масові комунікації як культурний феномен глобалізації / В. В. Арнаутова // Гілея. Історичні науки. Філософські науки. Політичні науки : Наук. вісник : зб. наук. праць / Нац. пед. ун-т ім. М. П. Драгоманова, Українська АН.: Вид-во НПУ ім. М.П. Драгоманова. – К. – 2009. – № 21. – С. 276–282.

3. Бальжирова Т. Ж. Интернет как средство социальной коммуникации в условиях формирующегося в России информационного общества: дисс. на соиск. научн. степени канд. соц. наук.: спец. 22. 00. 04 «социальная структура, социальные институты и процессы» / Т. Ж. Бальжирова. – Улан–Удэ. – 2003. – 162 с.

4. Барматова С. Зміна місця та ролі комунікації у сучасному світі / Світлана Барматова (Матеріали з періодичного видання, журн. Соціологія: теорія, методи, маркетинг). – 2009. – № 3. – С. 158–168.

5. Бойко Н. Л. Тези до соціологічного портрету українських користувачів Інтернету / Н. Л. Бойко // Національний інститут стратегічних досліджень. Стратегічні пріоритети. – 2011. – № 3 (20). – С. 190–195.

6. Бориснев С.В. Социология коммуникации: учеб. пособ. для ВУЗов / С. В. Бориснев. – М. : ЮНИТИ–ДАНА. – 2003. – 270 с.

7. Ваганов А. Краткая феноменология Всемирной паутины. Общество и книга: от Гуттенберга к Интернету // А. Ваганов. – М. : Традиция. – 2000. – С.

42–53.

8. Гаврилюх Н. Р. Філософсько – культурологічний аспект соціальної кому­ нікації / Науковий вісник Волинського національного університету імені Лесі Українки // Волинський національний університет імені Лесі Українки. – серія Філософські науки. – Луцьк. – 2008. – № 12. – С.127–130.

172

Технології створення медіаконтенту

9. Горошко О. И. Информационно-коммуникационное общество в гендер­ ном измерении: Монография. – Х. : ФЛП Либуркина Л. М. – 2009. – 816 с.

10. Дубов Д.В. Інформаційне суспільство в Україні: глобальні виклики та національні можливості : аналіт. доп. / Д. В. Дубов, О. А. Ожеван, С. Л. Гнатюк. – К. : НІСД. – 2010. – 64 с.

11. Дятлов С. А. Принципи інформаційного суспільства / С. А. Дятлов // Інформаційне суспільство. – 2000. – Вип. 2. – С. 78–79.

Коркосенко Ганна Володимирівна, студентка 2 курсу магістратури Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка РЕАЛІЗАЦІЯ КОМУНІКАТИВНИХ МОЖЛИВОСТЕЙ ВІДЕОБЛОГІВ Мета: аналіз засобів реалізації комунікативних можливостей відеоблогів. З поставленої мети випливають такі завдання: – навести тематичну класифікацію відеоблогів; – визначити функції відеоблогів; – описати набір засобів та функціональних елементів відеоблога; – проаналізувати комунікативні можливості блогів. Результати дослідження. С. Херрінг визначає блоги як «вебсторінки, які часто оновлюються, в яких датовані записи розташовуються в зворотному хронологічному порядку» [1]. У цій роботі за основу береться наступне визначення блогу: «Вебсайт (або розділ веб-сайту), що містить датовані записи мультимедійного характеру, розташовані в зворотному хронологічному порядку, з можли­ вістю додання коментарів до записів і перегляду будь-якого запису на окремій веб-сторінці». Крім терміна «блог», існують такі поняття як інтернет-щоденник, онлайн-щоденник. С. Херрінг виділяє три головні соціальні цілі блогу: 1) отримати інформацію; 2) вразити або розважити інших; 3) повеселитися [1]. Блогер, людина, яка активно веде блог, — «це людина, залучена в електронну комунікацію, яка проводить більшу частину свого часу у 173

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

віртуальному світі. Спілкування з віртуальними співрозмовниками замінює для неї реальну дійсність і традиційні форми людської кому­нікації, причому комунікації неофіційної, інтимної, існуючої зазвичай в усній формі» [2]. С. Херрінг виділяє три головні соціальні цілі блогу: 1) отримати інформацію; 2) вразити або розважити інших; 3) повеселитися [1]. Що стосується цілей, які переслідує аудиторія блогів, Є. Горний виділяє п’ять можливих: 1) підтримання контакту; 2) отримання інформації; 3) розвага; 4) моніторинг громадської думки; 5) соціалізація [3]. У. Л. Волохонський виділяє такі функції ведення блогів: 1) комунікативну функцію; 2) функцію самопрезентації; 3) функцію розваги; 4) функцію згуртування і утримання соціальних зв’язків; 5) функцію мемуарів; 6) функцію саморозвитку або рефлексії; 7) психотерапевтичну функцію [4]. Розглянемо докладніше реалізацію комунікативної функції відео­ блога. Н. Б. Рогачова виділила в рамках свого дослідження такі тема­тичні групи блог-записів (в порядку спадання їх частоти): 1) події з особистого життя автора; 2) міжособистісні відносини і комунікація; 3) гіперпосилання, зображення і цитати; 4) настрій автора; 5) література, музика, кіно та інші захоплення автора; 5) навчання та робота; 6) творчість автора; 7) оголошення і публічні звернення; 8) роздуми автора; 9) події в зовнішньому світі та новини [3]. Перші відеоблоги в форматі «особистого щоденника», зняті корис­ тувачами на веб-камеру комп’ютера, стали з’являтися на відеохостингу YouTube вже у 2005 році [5].

174

Технології створення медіаконтенту

Відеоблог є екранним твором, з усіма властивими йому риса­ ми – персонажами-образами та елементами монтажу. Серед важливих комунікативних елементів на каналі варто виділити: заголовний комплекс, присутність в відео інтро- і аутро-ролика, систему оцінювання «лайк-дизлайк» і можливість коментування під відео. Маючи на меті справити потрібне враження, відеоблогер ретельно продумує багато деталей як в дизайні власного каналу, так і в його внутрішньому наповненні. Оформлення каналу, поряд з елементами вікна відеовідтворення, є багатофункціональним при спілкуванні автора з глядачами-користувачами. Провідну позицію у вікні відтворення займає безпосередньо сам ролик, під ним розташовується заголовний комплекс, який включає поле з назвою відео, назвою каналу даного автора і інформацією про перегляди і оцінки, а також дату публікації ролика і інформаційний бокс, нижче знаходяться коментарі. Величезний спектр інтерактивних можливостей, як для самого блогера, так і для його глядачів, може порізному реалізовуватися в рамках того або іншого відеоблогу. Назва відеоролика виконує вкрай важливу функцію – коротко, чітко і доступно донести до потенційного глядача суть твору. Дуже важливо, щоб вона була не лише привабливою, але і достовірною, тобто відображала зміст відео. У автора багато творчої свободи, і він може помістити в назву все, що вважатиме за потрібне: цитату з відео, короткий опис подій, назву серії або рубрики і навіть інфоприманку – так званий клікбейт [6]. На перший погляд може здатися, що відеоблог – це односторонній тип інтернет-спілкування, де відеоблогер виступає ініціатором бесіди, а відгук аудиторії на повідомлення слабкий. Розглядаючи досліджуваний матеріал, ми прийшли до висновку, що відповідна реакція з боку глядачів все ж таки присутня. Невербальний відгук, який автор отримує завдяки системі голосування «лайк-дизлайк», поступово стає одним з важливих чинників подальшого розвитку каналу; блогер створює контент, орієн­ туючись, перш за все, на інтереси своїх глядачів і передплатників. Коментування безпосередньо під відеороликом, як і відповідні пости в соціальних мережах, широко використовується блогерами для проведення конкурсів. Спілкування в реальному житті, за межами інтернет-простору, дозволяє глядачам особисто познайомитися з відеоблогером, отримати можливість пізнати його з іншого боку. На даному етапі розвитку і популяризації відеоблогів у світі існують спеціальні YouTube-конвенції, фанатські зустрічі та інші тематичні заходи.

175

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

Офлайн-спілкування дозволяє автору не тільки використовувати додатковий канал зв’язку з аудиторією, але дає можливість користувачам знайти собі однодумців за межами Інтернету. Однак не можна говорити, що пряма взаємодія на зустрічах і конвенціях повністю ізольована, так як блогер паралельно веде активну документацію подій на камеру з можливою подальшою публікацією відзнятого матеріалу у себе на каналі. Висновки. В ході роботи ми прийшли до висновку, що відеоблог, як продукт творчої діяльності блогера, має діалогічну природу, оскільки автор, створюючи матеріал, орієнтується саме на свого співрозмовника, точніше глядача-користувача по інший бік екрану. Увага виникає на початкових етапах сприйняття сюжету, коли перед автором стоїть завдання захопити співрозмовника, викликати у нього миттєвий інтерес до матеріалу. Як тільки у співрозмовника виникає тривала зацікавленість в спіл­ куванні з блогером, можна говорити, що автору вдалося викликати у нього активну співучасть: отримати відгук, свого роду зближення. Особливо важливо те, що блогери здатні отримати реальний відгук від глядачів за допомогою функціоналу сайту (система оцінювання «лайкдизлайк» і коментарі), а також через спілкування в соціальних мережах. Заключний етап ефективної взаємодії з потенційним співрозмов­ ником – відкриття – майже завжди залишається по той бік комунікатив­ ного ланцюжка. Однак Інтернет дозволяє користувачам також донести свої ідеї та висновки з приводу переглянутого відеоролика до самого автора, за допомогою згаданих раніше коментарів і відгуків у соціальних мережах. Література 1. Herring S. C. Bridging the gap: A genre analysis of weblogs [Text] // L. A. Scheidt, S. Bonus, E. – Wright Proceedings of the 37th Hawaii International Conference on System Sciences, 2004.

2. Gorny, E. Russian LiveJournal: National specifics in the development of a virtual community [Электронный ресурс] / E. Gorny. – 2004. URL: http://www. ruhr-uni-bochum.de/russ-cyb/library/texts/en/gorny_rlj.pdf 3. Бардашевич А. Я. Особливості жанру інтернет-блогу [Електронний ресурс] / А. Я. Бардашевич // В’ятський державний гуманітарний університет. – 2011. – Режим доступу до ресурсу : https://www.rae.ru/forum2011/pdf/article738.pdf.

4. Волохонський, В. Л. Психологічні механізми і підстави класифі­кації блогів [Текст] // Особистість і міжособистісна взаємодія в мережі Internet.

176

Технології створення медіаконтенту

Блоги: нова реальність : Збірник статей / В. Л. Волохонський, Ю. Є. Зайцева, М. М. Соколов. – СПб., 2006. – С. 118–131.

5. Alleyne R. YouTube: Overnight success has sparked a backlash [Електронний ресурс] / Richard Alleyne // The Telegraph. – 2008. – Режим доступу до ресурсу : http://www.telegraph.co.uk/news/uknews/2480280/YouTube-Overnight-success-hassparked-a-backlash.html 6. English Oxford Dictionary [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу : https://en.oxforddictionaries.com/

Кулішенко Анастасія Владиславівна студентка 2 курсу магістратури Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка ЖАНР ІНТЕРВ’Ю В КОНТЕНТІ ДІЛОВИХ ВИДАНЬ «БИЗНЕС», «DELO.UA» Стрімкий розвиток економічних відносин, подальша інтеграція України в світовий торговий простір, збільшення інтересу суспі­ льства до фінансово-економічної сфери життя тягне за собою невідворотний процес розвитку ділової журналістики. Особливо ЗМІ бізнес-тематики користуються підвищеним попитом під час кризи, адже лише достовірна і точна ділова інформація, як ніщо інше, допомагає громадянину розуміти складні процеси, що відбуваються, та приймати зважені рішення в кризовий період. Свіжий аналіз та трактування інформації, що циркулює в діловій сфері, безпосередньо з перших вуст експертів своєї справи можна отримати через інтер­ в’ю – жанр, який займає вагоме місце в контенті українських ділових видань. Метою дослідження є визначення формотворчих особливостей жанру інтерв’ю в контенті українських ділових видань «Бизнес» та «Delo.UA». Досягти такої мети допомогли завдання, серед яких: з’ясувати місце жанру інтерв’ю серед загального контенту ділових видань «Бизнес» та «Delo.UA»; встановити тематичне різноманіття жанру та критерії підбору героїв для інтерв’ю; дослідити й описати різновиди жанру інтерв’ю в контенті обраних ділових видань, окреслити їх структурні особливості, вимоги щодо композиції, заголовкового комплексу, стилю викладу.

177

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

Сучасні проблеми функціонування інтерв’ю, його місце та роль у загальній системі жанрів досліджують З. Вайшенберг, М. Василенко, В. Здоровега, М. Кім, М. Лукіна, О. Тертичний, О. Чекмишев та бага­ то інших. У їхніх працях детально описані методологія підготовки, проведення та написання інтерв’ю, розвиток жанру у світовому журна­ лістикознавстві, охарактеризовані його різновиди. До розгляду ділових видань у тих чи інших аспектах звертаються й українські дослідники, зокрема Ю. Бужинська, О. Володченко, А. Денисенко, Л. Дудченко, О. Кукушкін, Д. Олтаржевський, А. Палійчук, А. Шкляр. Разом з цим жанрово-стилістичним питанням приділяється мало уваги, а детальне дослідження жанру інтерв’ю в контенті ділових видань робиться вперше. Фактичний матеріал для теми дослідження – контент газети «Бизнес» та Інтернет-видання «Delo.UA» за 2016 рік. Інтерв’ю займає провідне місце серед діалогічних жанрів ЗМІ в сьогоденному глобалізованому світі. Журналістикознавці розрізняють інтерв’ю як метод збору інформації у журналістиці, соціології, психо­ логії та інтерв’ю власне як жанр. В. Здоровега вважає інтерв’ю жанром журналістики, розмовою журналіста з відомою або просто обізнаною у якійсь справі людиною переважно на значущу тему, призначена для оприлюднення у мас-медіа [1, 169]. О. Чекмишев визначає інтерв’ю як інформаційний жанр, що покликаний передавати позицію, погляд, ставлення, оцінку, коментар ключової особи з приводу події, ситуації, проблеми [2, 112]. Більшість журналістикознавців серед різновидів інтерв’ю виділяють інформаційні, аналітичні (проблемні), портретні, інтерв’ю-діалог та інтерв’ю-монолог. Проте різні дослідники допов­ нюють розподіл іншими видами в залежності від класифікаційних ознак. Зародження української системи бізнес-медіа припадає на початок 90-х рр. ХХ ст., саме тоді з’являються перші ділові видання «Бизнес» та «Галицькі контракти». Інтенсивний розвиток ділової періодики спосте­ рігається аж до 1998 р. – фінансової кризи. Позитивна економічна ситуація з 2004 р. до 2008 р. сприяла динамічному розвитку ділової преси – комунікаційної системи, покликаної забезпечувати задоволення інформаційних потреб ділової спільноти країни та бути інструментом суспільного дискурсу в сфері національної економіки та бізнесу, управління ними [3, 88]. Газета «Бизнес» на ринку ділових видань має 25-річний досвід і протягом останніх років є одним із найбільш успішних бізнес-медіа в українському інформаційному просторі. Найчастіше тематика жан­ру інтерв’ю в газеті «Бизнес» залежить від загальної теми номеру. Також в 178

Технології створення медіаконтенту

цьому виданні поширена практика додатково розкривати тему аналі­тичної статті за допомогою інтерв’ю з респондентом, що очолює певну компанію з обраної галузі, якій і присвячена стаття. Інші традиційні рубрики для досліджуваного жанру – «Business talk», «10 питань до…». В фокусі жанру інтерв’ю більше за все опиняється тематика, пов’язана з аграрним сектором та ІТ-сферою, що є одними з найбільш потенціальних галузей розвитку в Україні. Важливими є теми інтерв’ю, що пов’язані з юридичними питаннями, які виникають в бізнес-середовищі, оподаткуванням, страхуванням. Інтернет-видання «Дело.UA» – ресурс з актуальної, якісної і корисної інформації для ділових людей. В порталі «Delo.UA» тематика інтерв’ю в цілому має спільні вектори з іншими жанрами, але й характерне лише цьому жанру тематичне поле. В ситуації з Інтернет-порталом, коли відсутня певна тема номера, характерна для ділових тижневиків, можна констатувати більшу автономність самого жанру інтерв’ю. Найчастіше в цьому жанрі присутня тематика, пов’язана з ІТ-сферою, ринком кафе та ресторанів, продовольчим ринком та банківською справою. За 2016 рік в газеті «Бизнес» маємо 223 інтерв’ю проти 220 інтерв’ю в «Delo.UA». Частка жанру інтерв’ю в друкованій газеті «Бизнес» складає майже 25% від усього загального контенту видання. Частка інтерв’ю в Інтернет-виданні «Delo.UA» складає 8% від усього контенту. Досліджені номери видань «Бизнес» та «Delo.UA» свідчать, що журналісти та редактори є професіоналами своєї справи, відчувається ґрунтовна підготовка до інтерв’ю, бекграунд працівника ЗМІ, що дозволяє вести насичену на факти, глибоку на аналіз бесіду. Журналісти обох видань вміють почувати себе впевнено і на рівних зі статусними респондентами, задаючи ритм бесіді, вміючи слухати відповіді і уточ­ нювати конкретні факти. Героями інтерв’ю в газеті «Бизнес» та Інтернет-порталі «Delo.

UA» стають особи, що займають керівні посади на підприємствах, компаніях, фінансових установах. Всі респонденти є компетентними в своїй темі, критичних випадків незбігання питань і героїв не було. Проте, слід відмітити різницю: з огляду на місію видання «Delo.UA» (підтримка малого і середнього підприємництва), тут є більша кіль­ кість респондентів, що відносяться до цих груп, коли в газеті «Бизнес» героями є керівники більш великих підприємств, що можуть впливати на галузь економіки в цілому. В обох виданнях поширена група респондентів для інтерв’ю – стейкхолдери, якими позначають людину, групу осіб або окремі організації, чиї дії, поведінка або рішення можуть впливати на прибуток компанії і процеси в ній.

179

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

Серед різновидів жанру інтерв’ю в обох виданнях найчастіше зустрічаються аналітичні інтерв’ю-діалоги. Глибинно-пошукові розмови за змістом є серцевиною інтерв’ю-контенту ділових видань, саме за яким так йде читач. Структурні особливості жанру інтерв’ю в досліджуваних виданнях базуються на принципах діалогічності. Діловий журналіст, працюючи в жанрі інтерв’ю, прискіпливо складає питання, продумує контекст розмови, ідею, мету і т. д. – без кваліфікованих фахових зусиль важко комплексно забезпечити високі вимоги до якості публікації, що адресується діловим людям. Композиція інтерв’ю в щотижневій газеті «Бизнес» і в Інтернетвиданні «Delo.UA» вільна з елементами імпровізованої бесіди. Матері­ али в жанрі інтерв’ю в «Delo.UA» так само традиційно мають зачин, основну частину та кінцівку, остання, аналогічно до газети «Бизнес», не є окремою примусово-обов’язковою частиною, тому більшість інтерв’ю завершуються заключною реплікою героя. Головною вимогою до заго­ ловку у жанрі інтерв’ю є те, що він має одразу відображати позицію інтерв’юйованого. В ділових виданнях до цього додається вимога щодо заголовкового комплексу – передавати суть, тему, проблему, ідею, яка опинилася в фокусі бесіди автора та героя інтерв’ю. Заголовковий комплекс в розглянутих виданнях має усталені елементи: назва рубрики, підрубрики, власне заголовок, наявність ліду та підзаголовків залежить від виду інтерв’ю. На відміну від газети «Бизнес», де для інтерв’ю характерні заголовки-цитати, Інтернет-видання пропонує значно більшу варіативність: це може бути також заголовок-питання, констатуючоописовий заголовок. За 25-річний досвід існування видання «Бизнес» виробило свій виважений класичний стиль. Інтерв’ю на порталі «Delo.UA» дина­ мічніші і з більш напруженим темпоритмом бесіди, що пов’язано з різною орієнтацією видань: «Бизнес» більше націлений на підтрим­ ку великого бізнесу, а «Delo.UA» обрало курс на підтримку малого та середнього підприємництва. Від цього прямо залежить як підбір респондентів, так і різноманіття тематики, і, як наслідок, стиль ви­ кладу. Можна зробити висновок, що жанр інтерв’ю займає вагоме місце серед загального контенту досліджуваних ділових видань. Стиль, що характерний для ділової журналістики, перейняв і жанр інтерв’ю: його формотворчі особливості демонструють, що насичений фактаж і водночас жорсткий фактчекінг, виважено підібрані герої і питання мають на меті повністю задовольнити інформаційні потреби бізнесової 180

Технології створення медіаконтенту

аудиторії видання. Отримані результати сприятимуть розмаїтненню дослідницького дискурсу про особливості зародження, формування та розвиток українських ділових медіа та ділової журналістики в Україні, актуальний стан та функціонування жанру інтерв’ю як однієї з найпоширеніших жанрових форм в ЗМІ. Література 1. Здоровега В. Й. Теорія і методика журналістської творчості : підруч. – 2-ге вид. / В. Й. Здоровега. – Л. : ПАІС, 2004. – 268 с.

2. Чекмишев О. В. Основи професіональної комунікації. Теорія і практика новинної журналістики / О. В. Чекмишев. – К. : ВПЦ «Київський університет», 2004. – 129 с.

3. Дудченко Л. До витоків української незалежної ділової періодики: газета «Бизнес» / Журналістика в системі соціокомунікаційної діяльності. – 2015. – С. 87–93.

4. Вайшенберг З. Новинна журналістика / З. Вайшенберг. – К. : Академія української преси; Центр вільної преси, 2004. – 260 с.

5. Василенко М. К. Динаміка розвитку інформаційних та аналітичних жанрів в українській пресі : моногр. / М. К. Василенко. – К. : Інститут журналістики КНУ ім. Т. Шевченка, 2006. – 238 с.

6. Шкляр А. О. Професійно-творча діяльність журналіста ділового видання / Наукові записки Інституту журналістики. – Том 57. – С. 110–114.

Лактіонова Анастасія Сергіївна, студентка 2 курсу магістратури Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка ВЕЛИКІ ДАНІ В СУЧАСНІЙ ЖУРНАЛІСТИЦІ: ПРОБЛЕМИ, ТЕНДЕНЦІЇ, ПЕРСПЕКТИВИ Інтерес до вивчення та використання великих даних в роботі журналістів почав з’являтися в 2013 році. В 2014 маємо приклади перших проектів, створених саме за допомогою використання великих даних. Наразі ж медіа прагнуть використати великі дані задля того, аби зробити матеріали видання більш змістовними, цікавішими та професійнішими, розширити аудиторію, відслідковувати складні суспі­ льні економічні процеси й не тільки.

181

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

При виконанні нашого дослідження ми визначили його об’єктом великі дані в перспективі роботи з ними журналіста, а предметом ‒ використання великих даних в контексті створення журналістських матеріалів та формуванні редакційної політики зокрема. Основною метою ми визначили аналіз проблеми роботи з великими даними в контексті сучасних вітчизняних та світових медіа. Зокрема, орієнтуємося на інструменти роботи з такими типами даних та методи їх подальшої обробки. Виокремлення тренду використання великих даних та орієнтація на них в процесі роботи видань України та світу, зумовлює реалізацію поставленої мети через виконання кількох завдань: 1) окреслити теоретичні положення теми дослідження; 2) виокремити основні принципи, методи та інструменти для роботи з великими даними; 3) визначити вплив використання результатів обробки великих даних при створенні журналістського матеріалу певного жанру. Найбільш змістовним вважаємо визначення Є. Колчиної стосовно тлумачення поняття великих даних та Data-журналістики, загалом. Отож, це специфічна область професійної журналістської діяльності, котра ґрунтується на роботі з даними великих обсягів, включає в себе журналістський метод та формат авторського аналітичного контенту, що спрямований на пошук чи створення суспільно значимих сюжетів на основі опрацьованих даних [1]. Ця ж дослідниця називає основним інструментом для обробки великих даних та їх подачі – візуалізацію даних [1]. Охарактеризувати інформацію великого обсягу можна за допомогою правило трьох «V»: обсяг (volume), швидкість накопичення нових даних та їх обробки (velocity), різноманіття типів даних, які можуть оброблятися (variety) [5]. Дослідник П. Уайтхед пропонує звернути увагу на те, що поняття великих даних є доволі загальним терміном. Він пропонує при роботі з великими об’ємами інформації та даних звертати увагу на наступні аспекти: об’єм, швидкість появи, цінність, різноманіть [4]. Найяскравішими проектами роботи з великими даними в сучасній журналістиці є конкретні матеріали а таких авторитетних виданнях світу, як «The New York Times», «Guardian Datablog», «Financial Times», «Open Data blog ZeitOnline». Якщо ми говоримо про світову пресу, то можемо виокремити такі приклади. Газета «Huffington Post» використовує великі дані для 182

Технології створення медіаконтенту

оптимізації контенту, перевірки автентичності коментарів, забезпечення ефективності природної реклами, контролю розміщення реклами та створення пасивної персоналізації сайту. Сайт «BuzzFeed» застосовує великі дані для аналізу статей перед публікацією, щоб передбачити ступінь їх «вірусності». Враховуються характеристики, за якими можна з’ясувати, чи буде стаття стрімко поширюватися від користувача до користувача. Також аналіз великих даних застосовується після публікації в цілях оптимізації просування статті. Газета «Financial Times» аналізує дані, зібрані під час реєстрації через систему дозованого доступу до сайту, щоб «надавати більш якісні послуги користувачам, створювати рекламні кампанії і нові продукти на основі біографій і інтересів чита­ чів [4]. Можемо виокремити такі переваги сучасної журналістики даних: 1) візуалізація різної суспільно значимої інформації; 2) наочність способу представлення інформації; 3) можливість широко охопити і утримати аудиторію, яка не завжди готова вчитуватися в великі тексти, але добре розуміє їх візуальне зображення; 4) спрощення подачі матеріалів. Серед недоліків такого типу журналістики є наступні: 1) ускладнення процесу підготовки матеріалів; 2) необхідність систематизації і аналізу великого масиву даних; 3) необхідність володіння технічними знаннями в області програ­ мування [2]. Найчастіше, в сучасних засобах масової комунікації бодай один журналіст вміє самостійно оперувати сервісами для створення інфо­ графіки та візуалізації даних. В таких випадках, йому потрібно дотри­ муватися кількох простих правил: обирати інформацію важливу для аудиторії; застосовувати яскравий та лаконічний дизайн; не перевантажувати візуалізації цифрами. Кращі дата-журналісти є, в першу чергу, талановитими авторами. Вони точно знають, як піднести інформацію так, щоб створити історію, яка звучить захоплююче і переконливо. Для того щоб почати займатися великими даними у межах конкретної редакції, журналіст повинен слідувати семи простим правилам: 1) мати підтримку від керівництва; 2) використовувати інтегрований підхід в роботі; 3) на чолі команди мати старшого та досвідченого журналіста; 183

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

4) отримати підтримку та взаємну дорогу від членів колективу; 5) працювати над великими даними потрібно в невеликій команді; 6) для ефективної роботи користуватися варто відкрити інструмен­ тами; 7) починати працювати потрібно повільно, злагоджено, прискіпливо [3]. Окресливши основні поняття та особливості використання великих даних в журналістиці, зауважимо, що обробка великих даних в журна­ лістиці – це дещо новий тренд, котрий обумовлений викликами сучасного суспільства та вимогами професії. Саме журналістика даних може виступати певним посередником між базами даних та широкою аудиторією читачів. Журналіст виступає в ролі перекладача, економіста, експерта, фінансиста, державного чиновника і так далі. Практично будьякий матеріал, в якому журналіст подає інформацію великих даних має аналітичний характер або представлений у вигляді мультимедійного розслідування. Журналістика даних в короткостроковій перспективі повинна стати окремою професією, представник котрої покликаний використовувати дані для створення інформаційних приводів, або для надання додаткових відомостей, фактів або уточнень в рамках створення конкретного матеріалу або новинної статті. Не виключено, що через те, що використання даних є все більше актуальним з кожним днем, маємо надію на те, що аналітики, котрі займаються створенням таких джерел інформації, в майбутньому бу­ дуть робити це за єдиною структурою, з використанням конкретних механізмів та інструментів роботи. Також журналісти мають потребу в тому, аби було створено даний сервіс, в котрому можна шукати потрібні дані в різних базах та на різних ресурсах. Наразі маємо такі успішні приклади у Великобританії. Кожен може стати дослідником великих даних, оскільки вони перебувають у відкритому доступі, але наразі не вистачає сааме досвіду в обробці таких даних, досвіду для роботу із спеціальними сервісами пошуку відповідних даних. Тому авторитетні інтернет-ЗМІ, котрі мають достатній рівень фінансування, покликані залучати великі дані для створення матеріалів журналістики даних, навчання кадрів, залучення аудиторії до обробки великих даних за прикладом британського видан­ ня «The Guardian».

184

Технології створення медіаконтенту

Література 1. Колчина Е. Data-журналистика в парадигме современных интернеттекстов: задачи и возможности [Електронний ресурс] / Е. Колчина. – 01.2014. – Режим доступу : http://journals.susu.ru/lcc/article/view/29/101 2. Кузьмичева О. Открытые данные в data-журналистике [Електронний ресурс] / О. Кузьмичева. – Режим доступа : http://data.gov.ru/sites/default/files/ presentation/prezentaciya_kuzmicheva.pdf 3. Нафріа І. Світом крокує журналістика великих даних [Електронний ресурс] / І. Нафріа. – 11.11.2015. – Режим доступу : http://redactor.in.ua/ru/ actual/7465.SV%D0%86TOM_KROKU%D0%84_ZhURNAL%D0%86STIKA_ VELIKIH_DANIH 4. Уайтхед П. Большие данные (Big Data) и СМИ: возможности, проблем­ ные вопросы и лучшие практики [Электронный ресурс] / П. Уайтхед. – 26.12.2014. – Режим доступа : http://www.anri.org.ru/news/item.php?SECTION_ ID=15&ELEMENT_ID=13997 5. Шилина М. Big Data, Open Data, Linked Data, метаданные в PR: актуаль­ ные модели трансформации теории и практики [Электронный ресурс] / М. Ши­ лина, В. Левченко // Медиаскоп. ‒ 2014. ‒ Вып. № 1. ‒ Режим доступа : http:// www.mediascope.ru/node/1486

Лук’янченко Альона Вадимівна, студентка 2 курсу магістратури Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка ВПЛИВ МОБІЛЬНИХ ТЕХНОЛОГІЙ НА СТАН ТА РОЗВИТОК ЖУРНАЛІСТСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ Стан розробки нагального питання ставить за мету необхідність дослідження мобільних технологій як інструментів журналістської діяльності, встановлення та вивчення стану мобільної журналістики у сучасному суспільстві задля формування передумов перенесення роз­ робки питання у наукову площину. Для досягнення поставленої мети потрібно вирішити такі завдання: • дослідити стан розвитку мобільної журналістики в сучасному суспільстві.

• проаналізувати стан імплементації мобільних технологій у професій­ну журналістську діяльність за допомогою експерименту (опитування).

185

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

• обґрунтувати необхідність подальшого вивчення феномену мобі­ льної журналістики. Основним джерелом дослідження стали публікації таких зарубіжних вчених як Девід Кемерон, Елвін Тоффлер, Джеф Джарвіс та Аллан Квін, а також результати опитування професійних журналістів та студентів факультету журналістика. В ході ниписання історіографічної части­ ни, використовувались матеріали таких українських дослідників, як В. Л. Рябічев, Г. В. Станкевич, Є. О. Каранов, Н. Д. Горбенко. Мобільний телефон швидко вийшов за межі голосової телефонії та навіть простої текстової комунікації, перетворившись в більш складну мультиплатформну систему оперування інформацією, великий органайзер з безліччю конфігурацій, таких як: відеокамера, здатність до закачування мультимедійних файлів, передачі даних, доступу до радіо і телевізійного контенту, електронної пошти, веб-браузерів, бази даних, адресної книги та численних модернізованих програмних додатків. [3] Саме тому проблема інформаційної соціалізації давно перетнула площину наукового інтересу та досягла значного резонансу у сучасно­ му суспільстві. Планшети, смартфони та ноутбуки поступово стають нормою з раннього дитинства, термін «інформаційна культура» пере­ творюється у звичну реальність. Нині смартфони та планшети є потужними інструментами звітності, які надають можливість користувачам як споживати, так і виробляти власний контент. Загальна роль споживача / виробника проявляється у збільшенні використання соціальних медіа-сайтів для публікації медіаконтенту, зібраного за допомогою мобільних засобів масової інформації. Подібні соціо-технологічні трансформації ввели мультифункціона­ льні мобільні пристрої у контекст професійної діяльності сучасного журналіста, являючи собою технологічну інновацію новинної індустрії. Але поки що, на жаль, де-факто. Сучасне людство розуміє феномен мобільної журналістики в рамках практичного «know-how», що про­ являється у відносний інертності інститутів до перенесення питання мобільної журналістики у наукову площину. Не вважаючи на це, можливості одного смартфона цілком заміняють складний процес фільмування, декодування та монтажу контенту за допомогою окремих приладів, з однією значною перевагою: суттєва економія часу. У ході експерименту було опитано 100 представників журналістської діяльності на предмет використання мобільних технологій у професій­ них цілях. В результаті наше дослідження показало, що студенти напря­ 186

Технології створення медіаконтенту

му журналістика та професійні журналісти використовують смартфони однаково активно задля особистого користування та страте­гічного виробництва новин, фіксування дійсності у професійних цілях. Новинна індустрія України активно застосовує досвід мобільних технологій, але суто персонально. На формальному рівні, інформаційні агенції та редакції використовують спеціальне табельне обладнання, яке з кожним роком відстає в практичності використання та якості кінцевого продукту. Слід визнати, що у сучасному українському суспільстві існує зроста­ юче усвідомлення значущості мобільних телефонів як частини засобів масової інформації та мультифункціональних навчальних пристроїв. Молодше покоління є більш лояльним до використання мобільних технологій у професійній діяльності. Саме тому вкрай важливо, усвідом­ лення факту практичності смартфонів та планшетів як інновацій нового покоління журналістів. Не консервативний погляд на питання мобільної журналістики дозволить пришвидшити процес вивчення нагального питання, розробки унікальних мобільних додатків професійної журна­ лістської діяльності. Зважаючи, на отримані результати дослідження, були сформовані такі висновки: • стан розгляду професійного образу мобільної журналістики, її неосяжних можливостей фіксування дійсності, залишається на почат­ ковому рівні, не зважаючи на активну імплементацію її практичного досвіду з великою кількістю істотних переваг: швидкість, оперативність, комфортність у використанні.

• для того щоб перевести мобільну журналістику з категорії «know-how» у контекст науки, повинні вестись дослідження не тільки на практичному, але й технічному рівні, а саме: дослідження пара­ метрів і особливостей виробництва контенту, характеру аудиторії з якою журналіст планує застосувати мобільні засоби, розвиток кросплатформності мобільного контенту.

• для розуміння принципів функціонування та впливу мобільних технологій у контексті журналістики студенти повинні вивчати можли­ вості смартфонів як складну екосистему із своїми правилами та законо­ мірностями.

• для підтримання своєї конкурентоспроможності у площині майбутнього журналісти не повинні залишатися у рамках повної гуманітарної автономності.

• вивчення та застосування новітніх технологій може перевести журналістику на принципово новий рівень розвитку.

187

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що мобільна жур­ налістика є цілком відкритим феноменом до подальших досліджень. Наразі в Україні не існує досліджень суто мобільної журналістики. Майбутні дослідники повинні усвідомлювати, що сучасні журналісти одні з перших зустрічають майбутнє через активне втручання технологій у професійну діяльність. Цим обумовлюється важливість нагального питання задля ґрунтовного вивчення технічних, етичних, соціальних і політичних аспектів втручання мобільних технологій у професійну діяльність сучасного та майбутнього журналіста. Література 1. Марцинковская Т. Д. Информационная социализация в изме­няющемся информационном пространстве // Психологические иссле­дования. – 2012. – Т. 5. – № 26. – С. 7. – Режим доступу : http://psystudy.ru 2. Тоффлер Э. Третья волна / Э. Тоффлер – М. : ООО «Фирма «Издатетьство ACT», 1999. – С. 6–261.

3. Cameron, D. (2006). The rocket in your pocket: How mobile phones became The Media by stealth. Paper presented at the 2nd JEA/JEANZ Conference.

4. Davenport, L., Fico, F., & DeFleur, M. (2002). Computer-assisted reporting in classrooms: A decade of diffusion and a comparison to newsrooms. Journalism & Mass Communication Educator, 57(1), 6–22.

5. Jarvis, J. (2008). «Every journalist a mojo» at Buzz Machine published 11 February 2008 at http://www.buzzmachine.com/2008/02/11/every-journalist-a-mojo/ [accessed 22 March 2008]. Also in «Forget shorthand – a camera phone is the new tool of the journalist’s trade» in The Guardian, 11 February 2008, 35.

6. Quinn, S., & Quinn-Allan, D. (2006). User-generated content and the changing news cycle. Australian Journalism Review, 28(1), 57–70.

Мороз Діана Василівна, студентка 2 курсу магістратури Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка АУДИТОРІЯ УКРАЇНСЬКИХ ІНТЕРНЕТ-ВИДАНЬ Невпинний розвиток цифрових технологій суттєво змінив горизонт Інтернет-простору. Зі звичайної технології передачі даних Всесвітня мережа перетворилася в нове соціальне середовище для обміну ін­ 188

Технології створення медіаконтенту

формацією. Оскільки Інтернет володіє певними комунікаційними особливостями, відчувається потреба у нових формах подачі контенту та відповідно переходу до нових форм комунікації з аудиторією. У зв’язку з подібними перетворення у медіагалузі виникає необхідність розуміння портрету користувачів Інтернету, тобто їх якісних, кіль­ кісних характеристик, а також інтересів та потреб споживачів інфор­ мації, без розуміння яких творці контенту не зможуть досягти успіху на ринку. Тож нашою метою є дослідження аудиторії українського сегмента Інтернету станом на 2016–2017 роки. Мета роботи передбачає виконання таких завдань: 1. Проаналізувати особливості аудиторії українських Інтернет-ЗМІ та соціальних медіа на основі проведеного опитування.

2. Визначити специфіку творення інформації для мережевих видань на основі інтересів споживача. Для дослідження сучасного стану аудиторії українського сегмента Всесвітньої мережі станом на 2016–2017 роки було проведено опиту­ вання, в якому взяли участь 576 осіб. Для проведення опитування була використана електронна анкета, яка складалася з 16 питань. Отримані дані дали можливість визначити специфіку творення інформації на основі смаків та уподобань споживача медійного контенту, в чому й полягає наукова новизна роботи. Крім цього, результати опитування здатні допомогти сучасним редакціям краще адаптуватися в рамках простору Web 2.0, зокрема розуміти потреби свого читача та формувати власну стратегію розвитку з урахуванням читацьких запитів, що і становить практичне значення роботи. Більше 85% опитаних становила вікова категорія 18-30 років, яка і стала ядром нашого дослідження. Найменша кількість респондентів припадає на людей, яким більше 50 років (близько 2%). Процентне співвідношення осіб до 18 років і 30-50 років приблизно однакове. Понад 95% опитаних мають щоденний доступ в Інтернет і регу­ лярно користуються ним як джерелом інформації (рис. 1). Другим за популярністю джерелом інформації залишається телебачення, яке пе­ реглядає 43% опитаних. 17,4% респондентів відповіли, що регулярно у якості джерела інформації використовують радіо. Приблизно одна­ кова кількість респондентів отримують інформацію з місцевих та центральних газет. Як бачимо, серед молодіжної аудиторії найбільшою популярністю користується Інтернет.

189

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

За новинами більшість (майже 81%) опитаних Інтернет-користувачів звертається до соціальних медіа (рис. 2). На сайти Інтернет-видань регулярно заходять 38% опитаних. Майже 33% не прив’язуються до конкретного ЗМІ, а читають новини в пошуковій системі. Менш популярними способами отримання новин є підписка на Інтернет-ЗМІ через електронну пошту або ж використання стрічки RSS.

Рис. 1. Джерела інформації

Рис. 2. Джерела новин в Інтернеті

Попри популярність соціальних медіа в якості джерела новин полови­ на респондентів (51%) найбільше довіряє новинам на сторін­ках Інтернетвидань чи офіційних сторінках ЗМІ. Новинам, які рекомен­дують друзі чи знайомі через соціальні медіа, довіряє лише 24% опитаних. Великий коефіцієнт і тих, хто не довіряє новинам в Інтернеті взагалі (17%). Для перегляду сайтів Інтернет-видань та соціальних медіа майже половина респондентів використовує телефон (49%). Ця тенденція має бути врахована розробниками контенту, зокрема мережеві видання мають потурбуватися про створення зручної мобільної версії та адап­ тації контенту відповідно до перегляду на мобільному пристрої. На сьогодні розробка адаптивного веб-дизайну для мобільних пристроїв – обов’язковий інструмент, який дасть можливість досягти максимального охоплення цільової аудиторії [1, 8]. Комп’ютер або ноутбук для спожи­ вання медійного контенту використовують понад 47%, тоді як майже 4% для цієї функції використовує планшети. Одним з інструментів, який дає можливість користувачам долучатися до творення новин, зокрема висловлювати свою думку та рекомендації щодо медійного контенту, запитувати та критикувати, є коментування. Близько 10% опитаних беруть активну участь у коментуванні на сайтах Інтернет-ЗМІ, ще 58% читають коментарі інших, але самі в обговорен­ нях участі не беруть (рис. 3). Тоді як 32% не звертають уваги на коментарі взагалі, а зосереджуються лише на матеріалі.

190

Технології створення медіаконтенту

Рис. 4. Участь у коментуванні

Рис. 5. Спосіб прочитання матеріалу

У мережевих текстів своя специфіка, продиктована можливостями інформаційних технологій та особливостями сприйняття тексту з екрану монітора. По-перше, читання з екрану набагато важче, ніж з арку­ ша паперу. По-друге, технологія гіпертекстових посилань спричиняє нелінійне існування тексту, його членування на кілька можливих, але не обов’язкових для прочитання рівнів. По-третє, сприйняття тексту соціальних медіа супроводжується мультимедіаефектами [2, 34]. Майже 53% респонденти зазначали, що тільки переглядають ма­ теріал, зупиняючись на окремих частинах (читають лише заголовки, виділені елементи тексту, розглядають фото). Увесь матеріал читають 34% опитаних (рис.4). Медіаексперти підкреслюють, що велика кіль­ кість потоків інформації призводить до спрощення. Науковці виділяють таку особливість сприйняття сучасного користувача як «кліпове сприйнят­тя», яке вирізняється більшою швидкістю опрацювання інформації, неоднорідністю і фрагментарністю мислення. При цьому від людини вимагається здатність швидко переключатися між фрагмен­ та­ми, тобто «кліпове мислення» є результатом інформаційного середо­ вища, в якому перебувають люди, особливо молоде покоління [3, 156]. Ця особливість сприйняття аудиторії теж має бути врахована при розробці контенту, зокрема через використання допоміжних способів представлення тестової інформації: інфографіки, фотоматеріалів і відеоконтенту. Серед додаткових методів подачі інформації на сайтах Інтернет-ЗМІ найбільше цікавлять фотоконтент (39% респондентів), відеоматеріали (31%), блоги політиків, громадських діячів, журна­ лістів (19%), форуми, онлайн-чати з відомими людьми (майже 9%). Результати доводять, що важливим фактором, що впливає на привабливість опублікованого матеріалу, є мультимедійність, тобто одночасне вико­ристання різних форм представлення інформації на 191

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

одній сторінці сайту: текст, аудіо, зображення, графіка, анімація і відео [4, 117]. У той час як мультимедійні елементи полегшують сприйняття інформації, реклама відволікає від основного змісту. Понад 63% ре­ спондентів на запитання, якої можливості на сайтах Інтернет-ЗМІ не вистачає, відповіли, що можливості заблокувати рекламу під час перегляду. Ще майже 46% потребують зручного для читання викладу інформації (наявність короткого викладу інформації, інфографіки). Ця тенденція ще раз підкреслює необхідність адаптації контенту для мережевих медіа, продиктовану особливостями сприйняття сучасної Інтернет-аудиторії. Понад 34% опитаних відповіли, що їм не вистачає інструментів пошуку інформації відповідно до своїх потреб (функції фільтрації, наявність архіву та ін.). Близько 26% відчувають брак зруч­ ної навігації по сайту та вдалого дизайну, а близько 14% відзначають потребу у інтерактивності (можливості зв’язку з модератором сайту та редакцією, коментування та ін.). Висновки. Аналізуючи дані дослідження, можна констатувати, що близько 95% користувачів регулярно отримують інформацію з Інтер­ нету. Одним із сучасних трендів є збільшення кількості користува­ чів, які переглядають сайти Інтернет-ЗМІ та соціальні медіа через мобільні пристрої, що викликає необхідність створення адаптивної версії сайтів та перегляд способів подання контенту відповідно до особливостей сприйняття тесту з екрану. Показовим для виробників інформації має бути і те, що більшість респондентів лише переглядають матеріал, зупиняючись на вибраних фрагментах, значна частина лише переглядають заголовки, ліди та фото. Близько половини респондентів зазначають, що на улюблених Інтернет-сайтах їм бракує зручного для читання викладу інформації, ще третина відзначає брак простих у використанні інструментів пошуку інформації відповідно до своїх потреб. Отримані дані свідчать про необхідність творців контенту для мережевих видань вдосконалювати, як технічну сторону сайтів відповідно до потреб користувача, так і технік створення матеріалів, здатних зацікавити користувача та збільшити проведений ним час на сторінці мережевого ЗМІ. Література 1. Рябічев В. Л. Сучасний стан розвитку мережевих ЗМІ: європейсь­кий досвід та українська практика / В. Л. Рябічев, Ю. М. Нестеряк, Н. О. Іллюк // Інформаційне суспільство. – 2013. – № 17. – С. 5–10.

192

Технології створення медіаконтенту

2. Данченок Л. Маркетинг в соціальних медіа. Інтернет-маркетингові комунікації : Навчальний посібник / Л. Данченок. – Спб. : Питер, 2013. – 288 с.

3. Трофимова Г. Н. Журналист, пиар-специалист и массовые информацион­ ные процессы : учебное пособие / Г. Н. Трофимова. – М, 2006. – С. 44.

4. Алексеева Е. Влияние через социальные сети / Е. Алексеева. – М. : Фонд «ФОКУС-МЕДИА», 2010. – 200 с.

Муковська Наталя Валеріївна, студентка 2 курсу магістратури Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка СУСПІЛЬНО ЗНАЧИМИЙ КОНТЕНТ МЕРЕЖЕВИХ МАС-МЕДІЙ У КОНТЕКСТІ ГЛОБАЛЬНОЇ КОМУНІКАЦІЇ: СВІТОВІ ТЕНДЕНЦІЇ, ПРИНЦИПИ ПОДАЧІ Розвиток інформаційного суспільства продукує нові вимоги до журналістських матеріалів. Реципієнти стали вимогливішими до якісних журналістських текстів, їх оформлення та принципів викладу матеріалу. У цьому аспекті визначаємо роль суспільно значимого контенту, як такого, котрий викликає інтерес у читачів та несе певну вигоду від того, що конкретна інформація стає доступною. Мета нашого дослідження – окреслити особливості подачі суспільно значимого контенту мережевими медіями у контексті глобальної комунікації. Реалізація мети передбачає виконання таких завдань: здійснити моніторинг мережевих мас-медій на предмет подачі суспільно значимого контенту, порівняти особливості подачі найрейтинговіших інтернет-видань із українськими. З кожним роком у мережевих медій з’являються нові тенденції, котрі потрібно реалізувати видавцям та редакторам, аби повністю задовольнити вимоги та потреби читачів. Наразі дослідниця Н. Іщук пропонує звертати увагу на такі визначальні риси мережевої комунікації: дигіталізація (цифровізація); конвергенція; глобалізація; демасифікація [1, 207]. Для аналізу контенту ми звернули увагу на п’ять закордонних авторитетних видань і п’ять найрентинговіших українських. Матеріа­ лом дослідження слугували: «TheNewYorkTimes», «LosAngelesTimes», «TheWashingtonPost», «TheGuardian», «LeFigaro», «Корреспондент», «Українська правда», «Цензор», «Обозреватель», «Сегодня».

193

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

Серед найпопулярніших методів подачі суспільно значимого кон­ тенту виокремлюємо три: мультимедійну історію, блог та лонгріди. Уперше про лонгріди заговорили в 2012 році, з моменту публікації матеріалу «SnowFall. TheAvalancheatTunnelCreek» в журналі «The New York Times». Це була інтерактивна історія про кількох альпіністів, котрі загинули під час сходження лавини в горах США. Після цього головний редактор видання ДжилАбрамсон констатував, що завдяки лонгріду на сторінки онлайн-версії видання зайшло більше трьох мільйонів користувачів, а більше двох мільйонів переглянули цей матеріал. Приблизно 22 тисячі користувачів одночасно читали матеріал, а тривалість перегляду посту складав 12 і більше хвилин [4]. В українських ЗМІ лонгрідів поки що відносно небагато. До прикладу, видання «Комерсант» пропонує історію про зону відчужен­ ня, Чорнобиль. За допомогою прийому сторітелінгу журналістам вда­ лося по-новому розказати історію 28-річної давнини. Журналістській історії замало бути актуальною – вона повинна привертати увагу. Візуалізація забезпечує інформаційний зв’язок соціально-комунікаційної системи «читач – медіа», акцентує, подає інформацію у зручному вигляді, в одному зображенні передає суть значного в часі і складових події, глибоко аналізує проблему і, крім того, викликає певні асоціації, краще запам’ятовується [3]. Візуалізація розширила можливості журналістики, зробила її гнучкішою в можливостях обробки та подання значних обсягів даних і подій. Інфографіка стала невід’ємним інструментом журналістики, наблизила друковані ЗМІ з телебаченням та інтернет-виданнями. Численні стандарти і технології впроваджуються в журналістську діяльність, стають її невід’ємною частиною. Для того аби зробити журналістський матеріал в умовах сучасного медійного ринку в інтернеті цікавим та актуальним, варто дотримува­ тись таких критеріїв: розташування, форма, орієнтація, колір, текстура, значення, розмір [2]. Загалом, візуалізація даних спрямована на виконання різних функ­ цій. Зокрема, на встановлення причинових чи будь-яких інших зв’язків між об’єктами та явищами. Конкретний спосіб візуалізації повинен відповідати меті публікації, подавати інформацію у найзручнішому для реципієнта вигляді. Серед нових трендів сучасної журналістики, котрі потрібно врахо­ вувати, можемо виокремити кілька позицій. Насамперед, можливість шукати новини та взагалі певну інформацію в чатах та соціальних 194

Технології створення медіаконтенту

мережах, котрі можуть слугувати першоджерелом для повноцінного журналістського матеріалу. Технологія онлайн-стрімінга зможе стати однією з найпопулярніших та найактуальніших взагалі, на що також потрібно зважати під час створення матеріалів і публікацій в інтернетсередовищі. Видання повинні спрямовувати роботу на те, аби дещо пере­ форматовувати сторінки таким чином, аби якнайбільше зацікавити реципієнтів. Словами виконавчого директора «The New York Times» Марка Томпсона, потрібно зробити так, аби ті, хто прочитав один мате­ ріал видання повернувся до нього знову, аби прочитати ще один [6]. З-поміж основних тенденцій, на котрі варто орієнтуватися при створенні суспільно значимого контенту та роботи редакційного колективу загалом, виокремимо, насамперед, орієнтацію на аудито­ рію, використання соціальних мереж, як першоджерела отримання інформації, використання краудсорсингу. Відбулася універсалізація професійних журналістських обов’язків як основна ознака професійної діяльності сучасного журналіста. Через виникнення таких способів урізноманітнити та унаочни­ти журналістський матеріал, як фото, відео, інфографіка, стримінг тощо з’яви­ лися нові жанри журналістики, які деякі науковці досі не визнають, зважаючи на особливості традиційних установок. Звертаючи увагу на вимоги аудиторії до контенту, зазначимо, що перше, на що продовжують звертати увагу читачі, це все ж таки текст. По-друге, вони шукають у матеріалах фотографії й інфографіку, для унаочнення та яскравого відображення представленого матеріалу [4, 87]. Найкращим підтвердженням достовірності матеріалу слугуватимуть гіперпосилан­ня по тексту, а також коментарі та оцінки експертів. Актуальними залишаються публікації з можливістю коментування та обговорення. Пріоритетною в журналістському матеріалі певного інтернет-видання має бути його текстова основа, що дає змогу досягнути повного та збалансованого сприйняття журналістського тексту. Наразі значно розширилися вимоги до мультимедійних матеріалів загалом, з’явилося чимало їх підвидів, читачам тепер показують не просто картинку та пропонують цікавий текст, але віртуальну подорож, тайм лайни, відео-подорож, біографічні розповіді з фотографіями, документами, вирізками з газет, перелінковками на інші матеріали й не тільки. Окрім цього, усе більшої популярності набувають лонгріди, де величезна кількість слів урізноманітнюється за допомогою різних засобів візуалізації даних. Також цікаво переглядати один і той самий матеріал у різних версіях: на комп’ютері, планшеті та смартфоні.

195

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

Нові тенденції інтернет-журналістики призвели до того, що тепер журналісти мають змогу використовувати унікальний, агрегований і користувацький суспільно значимий контент. Найголовніше – візуа­ лізувати текст за допомогою фотографій та інших зображень, рідше потрібно використовувати відео та інфографіку. Найбільше інтернетвидань прагнуть залучати нових читачів за допомогою створення їх сторінок у соціальних мережах, а найменше – шляхом публікації новин від читачів на сайтах. Література 1. Іщук Н. М. Теорії, концепції, моделі демасифікованої мережевої комуні­ кації / Н. М. Іщук // Медіатрансформації: рік перший : колективна монографія ; [за наук. ред. О. Холода]. – К. : КНУКіМ, 2014. – С. 199‒232.

2. Нестеренко О. Суспільно необхідна інформація [Електронний ресурс] / О. Не­ стеренко. – Режим доступу : http://stop-x-files-ua.org/suspilno-neobhidna-informatsiya/ 3. Петрова Н. Медіа право / Н. Петрова, В. Якубенко. – К. : ТОВ «Київська типографія», 2007. – С. 65.

4. Шевченко В. Е. Текст та зображення: види, функції, оформлен­ня : монографія / В. Е. Шевченко. – К. : Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2010. – 223 с.

5. Branch J. Snow Fall. TheAvalancheatTunnelCreek [Електронний ре­ сурс] / J. Branch. – Режим доступу : http://www.nytimes.com/projects/2012/snowfall/#/?part=tunnel-creek 6. Predictions for journalism 2016 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.niemanlab.org/collection/predictions-2016/

Олашин Елла Артурівна, студентка 2 курсу магістратури Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка ТЕЛЕ-, КІНОФЕСТИВАЛІ В УКРАЇНІ ТА ЇХ ІНФОРМАЦІЙНИЙ СУПРОВІД В УКРАЇНСЬКИХ І СВІТОВИХ МЕДІА Фестивальний рух – явище, що набуло широкого поширення в Україні в перші роки її незалежності. Популяризація мистецьких форумів дало змогу соціуму дізнатися більше інформації про куль­ 196

Технології створення медіаконтенту

турне середовище, де він перебуває, та співставляти рівень українських мистецьких заходів світовим. Актуальність дослідження полягає в тому, що фестивальний рух широко висвітлюють у друкованих ЗМІ, на радіо, телебаченні та в інтернет-медіа. Однак вагомий недолік цього процесу – відсутність ґрунтовних наукових досліджень, які б демонстрували рівень інфор­ мованості українців про фестивалі в різних ЗМІ. Мета дослідження – простежити динаміку висвітлення фестива­ льного руху в онлайнових засобах масової інформації протягом 2015– 2017 рр. Для аналізу висвітлення фестивального руху у ЗМІ найбільшу джерельну цінність мають праці О. Голіка, К. Давидовського, Н. Зра­ жевської, О. Керц, Л. Мельник, С. Пташенко, З. Рось, О. Ущапівської, Б. Фільц, М. Черкашиної-Губаренко, С. Чернецької та інші [1]. Вивчення вже існуючого досвіду інформаційного супроводу фести­ валів у медіа, аналіз цієї практики дозволяють врахувати переваги й недоліки такої діяльності та зробити певні узагальнення задля вико­ ристання такого досвіду в майбутньому й отримання якомога більшої користі для фестивалю від промо в інтернет-ЗМІ та інших видах ЗМК. Ця робота ґрунтується на аналізі реального досвіду інформаційного супроводу існуючих фестивалів в українських та світових онлайн-медіа, однак із точки зору теорії тема дослідження є маловивченою. Методологічну базу дослідження склали такі загальнонаукові та часткові методи наукових досліджень в галузі соціальних комунікацій як: системний, порівняльний аналіз комунікаційних інструментів, моніторинг офіційних представництв фестивалів у мережі Інтернет. На основі результатів дослідження висвітлення фестивального руху на сучасному етапі в Україні можна зробити висновок, що фестиваль, у першу чергу реалізує актуальні форми творчої активності, пов’язані з високою кваліфікацією, знанням історії, обізнаність у сфері мистецтва, розвитком майстерності, що вимагає детального знання епохи і матеріальної культури. З іншого боку, можна побачити: сучасні медіа досить вузько вистрілюють фестивальний рух, а відтак аудиторія фестивалю і ЗМІ не може належним чином сформувати власне бачення щодо фестивалів та їхнього значення взагалі [3]. Тож за результа­ тами дослідження можна зробити висновок, наскільки актуалізоване висвітлення фестивального руху в українських і світових медіа, а також створити парадигмальні поради журналістам, як працювати з інформаційним колом, котре обслуговує фестивальний рух.

197

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

Фестиваль сприяє знайомству і спілкуванню різних творчих об’єднань і розвиває тим самим єдиний культурний регіон діючий поверх адміністративних кордонів. Нарешті, фестиваль просуває ідеї відкритості, поваги до минулого і необхідності самосвідомості себе і своєї ролі на цій території [2]. У сучасному розумінні кіно- і телефестиваль – це мистецький захід або цикл заходів, що проводять одноразово чи періодично у визначеному місті чи регіоні, об’єднані спільною тематикою та мають власну тематичну атмосферу. Дати статистичний опис українських фестивалів у культурномистецькому середовищі України протягом 1990–2014 рр. фактично неможливо з огляду на значний рівень «плинності» в цій галузі. Рівень успішності проведення фестивалю залежить від сформованого іміджу. Імідж фестивалю формують задовго до його проведення, і висвіт­ лення цього заходу в ЗМІ відіграє надзвичайно важливу роль. Захід має бути достатньо привабним і мотивувати потенційну аудиторію витратити свій час та кошти для його відвідування [4]. Тому організа­ тори фестивалю вдаються до різного роду мотиваційних маніпуляцій при підготовці анонсів, презентацій, таких як майстер-класи, виступи хедлайнерів на концертах, проведення одночасно декількох заходів. Перші фестивалі-конкурси кіно- і телемистецтва в Україні поступово почали поєднувати із шоу-бізнесом – комерційною діяльністю в галузі різних видів мистецтва. Тому подача інформації про захід у ЗМІ як очікуваний наслідок матиме істотне збільшення аудиторії фестивалю. Виникає взаємозалежність престижності заходу від його розголосу у масмедіа. У процесі ж проведення самих заходів організатори взаємодіють з конкретними відвідувачами, тобто здійснюють директ-маркетингову комунікацію, а за необхідності можуть продовжити взаємодіяти зі ЗМІ з метою інформування про тривання цього заходу. Виходячи з цього, можна зробити висновок, що сучасні ЗМК покликані не лише інформувати свою аудиторію про фестивалі як мистецькі заходи, а й свого роду формувати цим мистецьким заходам імідж, постійно даючи інформацію про них. Подібні заходи завжди були і залишаються привабливими для засобів масової інформації. Тому, незважаючи на велику кількість описового матеріалу, питання «конкурсизації» сучасного художнього процесу в цілому залишаються поки не достатньо розробленими. Із активізацією фестивального руху в Україні все більше друкованих, телевізійних, радіомовних медіа та Інтернет-видань звертають свою увагу на ці мистецькі заходи.

198

Технології створення медіаконтенту

Проте сучасний інформаційний простір багато в чому заблокований для отримання важливої та цікавої інформації про провідні не лише українські, а й світові фестивалі. Однак наразі існує низка потужних Інтернет-порталів соціальних медіа, за допомогою них розповсюджують якісний та цікавий медіапродукт. В онлайн-форматі реципієнт має змогу самостійно фільтрувати інформацію й автоматично відбирати лише ту, яка йому потрібна, а все інше ігнорувати [5]. Що стосується друкованих засобів інформації, то тут спостерігаємо таку тенденцію: про фестивалі пишуть не лише спеціалізовані газети та журнали культурної тема­ тики, а й всеукраїнські та регіональні видання загальнотематичного характеру. Якщо фестиваль має всеукраїнський масштаб, до описів про нього вдається загальнодержавна преса. Якщо ж він локальний, проводиться лише в певному регіоні й розрахований на мешканців конкретної області чи міста, ін формація про захід зацікавить регіональні медіа. Однак фестивальний бум, який переживає сучасна Україна, – явище не оригінальне в межах європейської культури. Отже, активна модернізація суспільства зумовлює появу нових культурних явищ, які широко висвітлюються у засобах масової інформації. Існує декілька недоліків журналістів, які працюють над культурологічною тематикою. Це, насамперед, зосередженість лише на шоу-бізнесі, недостатня фахова підготовка, орієнтація на низький рівень аудиторії, обмеженість інформації про культурні події, які відбуваються у світі. Рішення низки проблем, пов’язаних із висвітленням фестивального руху в українських і світових медіа, можуть дати значний поштовх сучасній журналістиці у сфері розширення тем, задоволення потреб аудиторії в інформації та належного просування українських і закордонних кіно- і телефестивалів. Література 1. Аникеев С. Н. Методика разработки плана маркетинга / С. Н. Аникеев. – М. – 1994.

2. Ганзюк Віталій. Фестивальний рух у мас-медіа на тлі розвою культури Української держави [Електронний ресурс] / Віталій Ганзюк// ВІСНИК ЛЬВІВ. УН-ТУ VISNYK LVIV UNIV. Серія журн. – 2013. – Вип. 38. – С. 127–133. – Режим доступу : www.publications.lnu.edu.ua/bulletins/index.php/journalism/ article/download/5207/5228. – Назва з екрану.

3. Зубенко Д. В. Розвиток фестивального руху в сучасній Україні / Д. В. Зубен­ ко // Вісник Національного технічного університету «Київський політехнічний інститут» Політологія. Соціологія. Право. – № 4. – К., 2011. – С. 111–114.

199

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

4. Пискач А. А. Фестивальний рух у культурному житті України кінця ХХ – початку ХХІ ст.: нефольклорні тенденції / А. А. Пискач // Українська культура: минуле, сучасне, шляхи розвитку: зб. наук. пр. – Рівне, 2011. – Вип. 17. – 220 с.

5. Резвухіна Л. О. Сучасні вистави як дієвий засіб комунікації: теорія та практика в Україні / Л. О. Резвухіна // Вісник Харківської державної академії культури: зб. наук. пр. – Харків, 2010. – Вип. 30. – С. 224–227.

Оханська Богдана Леонідівна, студентка 2 курсу магістратури Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка СТРАТЕГІЯ І ТАКТИКА ПРОСУВАННЯ FASHION-БРЕНДУ Aктуaльнiсть. Укрaїнський fashion-брендинг в сучaсних умoвaх пoтребує низки кoрегувaнь тa вдoскoнaлень. Сьoгoднi для Укрaїни aктуaльнoю є aдaптaцiя свiтoвoгo дoсвiду, нaбутoгo в прoцесi ствoрення i рoзвитку брендiв. Перед вiтчизняним fashion-бiзнесoм стoїть нелегке зaвдaння ствoрення i утримaння влaсних ринкoвих сегментiв, бoрoтьбa як нa влaснoму, тaк i нa мiжнaрoднoму кoнкурентнoму пoлi з кoмпaнiями, якi мaють пoтужний aрсенaл нaйсучaснiших брендингoвих технoлoгiй, щo влaсне i зумoвлює неoбхiднiсть aктивiзaцiї нaукoвих i приклaдних дoслiджень зaзнaченoгo спрямувaння. Це пoсилює знaчимiсть теoретикoметoдoлoгiчних рoзрoбoк у гaлузi бренд-менеджменту, якi нaдaють вiдпoвiдне метoдичне зaбезпечення для рoзрoблення тa прoсувaння кoнкурентoспрoмoжних вiтчизняних fashion-брендiв нa свiтoвi ринки. Гoвoрячи прo сучaсну iндустрiї мoди, слiд зaзнaчити oдну вкрaй вaжливе явище сучaснoї цивiлiзaцiї, яке нaзивaють глoбaльнoю вiйнoю брендiв, якi прaгнуть дo свiтoвoгo пaнувaння, дo пaнувaння у свoїй крaїнi aбo хoчa б дo пoпулярнoстi тiльки в свoєму регioнi aбo сoцiумi (глoбaльних, нaцioнaльних i лoкaльних брендiв вiдпoвiднo). Цю вiйну вiдрiзняє бaгaтoступеневa стрaтегiя, oтже, i тaктикa, де будь-який тoвaрний знaк стрaтегiчнo прaгне спoчaтку стaти лoкaльним брендoм, тoбтo зaтвердити тoй чи iнший iмiдж в гoлoвaх (a крaще в серцях, пiдсвiдoмoстi) щoдo вузькoї групи спoживaчiв. Теoретичнoю i метoдoлoгiчнoю oснoвoю дoслiдження слугувaли нaукoвi прaцi вiтчизняних i зaрубiжних дoслiдникiв, присвяченi прoбле­ мaм брендингу, a тaкoж iстoрiї рoзвитку вiтчизняних i свiтoвих брендiв 200

Технології створення медіаконтенту

мoднoгo oдягу. Теoретичнi oснoви тa прaктичнi aспекти пoбудoви брендa в рiзних гaлузях рoзглянутi в прaцях Д. Aaкерa, Ж.-Н. Кaпферер, К. Л. Келлерa, В. Перцiя, O. Гусєвoї тa iнших [1, 2, 4, 5].

Oтже, метoю цієї рoбoти є рoзгляд стрaтегiй i тaктик прoсувaння фешн-бренду в iндустрiї мoди.

Oснoвними зaвдaннями рoбoти є вдoскoнaлення прoцесу рoзрoбки бренду в умoвaх сучaснoї укрaїнськoї fashion-iндустрiї нa oснoвi дoслiдження oб’єктивних зaкoнoмiрнoстей йoгo фoрмувaння i прoсу­ вaння нa ринку. Як метoдoлoгiчну бaзу дoслiдження викoристaнo зaгaльнoнaукoвi метoди ретрoспективнoгo, системнo-функцioнaльнoгo, пoрiвняльнoгo aнaлiзу, a тaкoж метoди мoделювaння i прoгнoзувaння, сценaрнoгo пiдхoду, екoнoмiкo-стaтистичнi метoди збoру i oбрoбки iнфoрмaцiї. Виклaд oснoвнoгo мaтерiaлу. В зaгaльнoмy, мoжнa скaзaти, щo дo XIX стoлiття в трaдицiйних сyспiльствaх влaдa звичaю пoширювaлaся нa всi сфери людськoгo життя: звичaй в oдязi, пoбyтi, взaємини i т. д. Тaким чинoм, звичaй iснyвaв y пoвсякденнoстi людей. Oднaк y резyльтaтi рядy сoцiaльнo − екoнoмiчних, пoлiтичних i кyльтyрних прoцесiв (пoсилення мoбiльнoстi, рoзширення кoнтaктiв мiж кyльтyрaми) пaнyвaння звичaїв в єврoпейських сyспiльствaх XIX − XX ст. виявилoся пiдiрвaним. Для цієї пoрiвняльнoї хaрaктеристики oбрaнo вiтчизнянi бренди, керуючись принципaми пiдбoру зa критерiями пoпулярнoстi, дoскoнa­ лoстi, креaтивнoстi, рiвнях знaчимoстi бренду нa свiтoвoму рiвнi, a тaкoж зa рiвнем рoзвитку бренду: чiткo сфoрмoвaнoгo бренду i бренду, щo лише вихoдить нa свiтoвий ринoк [5, 33]. Рoзглядaлись тaкi фaктoри дoслiджувaних феешн-брендiв: крaїнa пoхoдження; чaс iснувaння бренду нa ринку мoди; етaпи рoзвитку бренду; чинник пoпуляризaцiї брендa; цiльoвa aудитoрiя (спoживaч); кoнцепцiя бренду; фiнaнсoвa дiяльнiсть, результaти, прoдaж; кoнкуренти бренду; мaйбутнi крoки щoдo пoдaльшoгo рoзвитку бренду [4, 87]. Нa oснoвi пoрiвняльнoгo aнaлiзу зрoбленo виснoвoк, щo кoжен aвтoр з нaведених вище вирiзняється кaрдинaльнo iншим спoсoбoм прoсувaння свoгo бренду нa вершину слaви, тoму мoжнa видiлити кiлькa бaзoвих чинникiв, якi мoжуть вивести бренд у мoдну свiтoву iндустрiю, a сaме [2, 74]: • вaгoве зaлучення кoштiв для ствoрення тa рoзвитку бренду (мaте­ рiaльний вклaд); • вдaлi знaйoмствa, щo є чинникoм швидкoї пoпуляризaцiї тa знaй­ дення шляхiв дo прoсувaння бренду нa ринку мoди; 201

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

• нaпoлегливa дoвгoрiчнa прaця вiд сaмoгo пoчaтку дo дoсягнення успi­ ху, шляхoм цiлеспрямoвaнoстi тa чiткoгo пoступoвoгo втiлення твoрчoгo пo­тенцiaлу дизaйнерa в кoлекцiї тa ствoрення нa oснoвi них бренду; • iннoвaцiйнiсть пiдхoду дo технiчних, кoнструктoрських рiшень, бaчення тa втiлення в життя кaрдинaльнoгo нoвoгo рaзoм iз пoєднaнням вмiння втримaтись в цiй «стихiї»; • ствoрення бренду нa oснoвi чiткoї кooрдинoвaнoї прaцi ряду фaхiвцiв, щo стaвлять зa мету перед сoбoю не стiльки твoрчу дiяльнiсть, як першoчергoву, a й oтримaння прибутку; • зaснувaння бренду iз першoчергoвoю чaсткoю мaркетингoвoї дiяльнoстi тa викoристaнням пoзицiй плaнувaння вдaлoгo брендингу; • спoнсoрствo у рoзвитoк бренду шляхoм пoдaльшoгo кoмерцiйнoгo рoздiлення прибутку; • ствoрення «легенди бренду», якa чiткo пiдтримувaтиметься тa зaoхoчувaтиметься впрoдoвж бaгaтьoх рoкiв (дитинa-дизaйнер, неймo­ вiрний шлях через нерoзумiння дo свiтoвoгo визнaння) тoщo [1, 54]. Виснoвки. Знaчущiсть цьoгo дoслiдження oбумoвленa рoзширенням i пoглибленням теoретичних вiдoмoстей прo пoняття «брендинг», щo дoзвoлилo ствoрити нoвi перспективнi мoделi рoзрoбки бренду мoднoгo oдягу з врaхувaнням специфiки укрaїнськoї iндустрiї мoди. Нa oснoвi прoведених дoслiджень визнaченo сoцiaльнi i технoлoгiчнi aспекти пoбудoви бренду, принципи успiшнoстi бренду, a тaкoж етaпи рoзрoбки i рoзвитку бренду у тoму числi з урaхувaнням мoжливoстей укрaїнськoгo ринку мoднoгo oдягу. Визнaченo, щo сaме вдaлa стрaтегiя прoсувaння бренду нa ринку мoди дoзвoлить йoму не лише зaлишити пoзaду себе кoнкурентiв, a й дoмoгтись вдaлoгo пoзицioнувaння бренду у середoвищi спoживaчa, щo є ключoвим чинникoм у прoсувaннi бренду. Стимулювaння прoсувaння бренду передбaчaє передусiм зaхoди, щo спрямoвуються нa зaбезпечення прoдaжу тoвaрiв бренду. Прoведенo пoрiвняльну хaрaктеристику укрaїнських фешн-брендiв, нaдaнo їх oпис, iстoрiю їх ствoрення. Встaнoвленo, щo брендинг для oргaнiзaцiй, щo функцioнують у сферi мoди, вiдрiзняється oсoбливoю специфiкoю, тoму для предстaвлення дiяльнoстi oргaнiзaцiї неoбхiднo гoвoрити iз спoживaчем нa мoвi iдеaльних oб’єктiв, iмiджевих цiн­нoстей. Кoнкуренцiя нa рiвнi iдей, емoцiй i oбрaзiв, успiх тoму aбo iншoму бренду зaрaз зaбезпечує не стiльки oдяг, щo випускaється пiд цiєю мaркoю, скiльки aтмoсферa дoвкoлa ньoгo, при цьoму oснoвнoю тaктикoю прoсувaння fashion-брендiв є кoмплекс мерчaндaйзингoвих зaхoдiв.

202

Технології створення медіаконтенту

Література 1. Aaкер Дэвид A. Сoздaние сильных брендoв / Building Strong Brands. – М. : Издaтельский дoм Гребенникoвa, 2003. – 340 с.

2. Деменкo A. Кaк сoздaть сильный бренд? Прoстo делaйте все прaвильнo / A. Деменкo // Бренд-менеджмент. – 2003. – № 4. – С. 12–16.

3. Кaрферер Ж. Н. Бренд нaвсегдa: сoздaние, рaзвитие, пoддержкa цен­ нoсти брендa / Жaн-Нoэль Кaрпферер; пер. з aнгл. Е. В. Винoгрa­дoвa. – М. : Издaтельствo «Вершинa», 2012. – 448 с.

4. Келлер К. Л. Стрaтегический бренд-менеджмент: Сoздaние, oцен­кa и упрaвление мaрoчным кaпитaлoм / К. Л. Келлер; пер. с aнгл. – М. : Издaтельский дoм «Вильямс», 2005. – 704 с.

5. Перция В. O. Aнaтoмия брендa / В. O. Перция, Л. М. Мaмлеевa. – М. : Издaтельствo «Вершинa», 2007. – 288 с.

6. Тaнгейт М. Пoстрoение брендa в сфере мoды: oт Armani дo Zara / М. Тaнгейт. – М. : Aльпинa Бизнес букс, 2006. – 298 с.

Пилипенко Валерія Вадимівна, студентка 2 курсу магістратури Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка ВИКОРИСТАННЯ НОВИХ ФОРМ КОМУНІКАЦІЇ У ФОРМУВАННІ СУЧАСНИХ СТРАТЕГІЙ КОРПОРАТИВНОЇ СОЦІАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ Сучасний світ дуже важко уявити без інтернету та можливостей Web 2.0. Інтернет-споживачі щоденно використовують соціальні мережі, форуми, різноманітні веб-сайти для отримання та поширення інформації. Відповідно компанії та фірми не стали винятком. Досягнення Web 2.0 є корисними не тільки для популяризації і PR-у фірми та її продукції, але й для висвітлення корпоративної соціальної відповідальної (далі КСВ) діяльності. Метою роботи є визначення доцільності онлайн-звітування та комунікації щодо діяльності КСВ зі стейкхолдерами. Серед завдань публікації можна виділити: 1. Визначення ставлення зацікавлених сторін до двосторонньої ко­ мунікації з компаніями.

2. Окреслення особливостей онлайн-комунікації зі стейкхолдерами.

3. Визначення переваг КСВ 2.0.

203

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

Н. Марущак, аспірант Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, у статті «Корпо­ ративна соціальну відповідальність в Україні в контексті світового досвіду» вважає що, КСВ здійснюється «у формах: 1) виробництва якісних продуктів та послуг для споживачів; 2) створення привабливих робочих місць, виплата легальних зарплат та інвестицій в розвиток людського капіталу; 3) беззаперечного виконання вимог законодавства; 4) побудови добросовісних відносин з усіма зацікавленими сторо­нами; 5) ефективного ведення бізнесу, орієнтованого на створення доданої економічної вартості та ріст добробуту аукціонерів; 6) врахування суспільних очікувань та загальноприйнятих етичних норм в практиці ведення справ; 7) внеску у формування громадянського суспільства через партнер­ ські програми і проекти розвитку місцевої спільноти» [1, 69]. Роль КВС з кожним роком зростає. Відповідно до дослідження організації Cone Communications «2015 Cone Communications/Ebiquity Global CSR Study»: • 91% світових споживачів очікують, що компанії мають на меті не тільки отримання прибутку, але й соціальну корпоративну діяльність, відповідно для вирішення соціальних і екологічних проблем; • 84% говорять, що вони шукають «відповідальних» продуктів, коли це можливо; • 90% будуть бойкотувати компанію, якщо дізнаються про відсут­ ність КСВ стратегії [2]. З появою поняття Web 2.0 науковець Вайн Вайсер вводить поняття CSR 2.0, що стало спробою поєднання ознак способу функціонування інтернет сервісів та підходу до соціальної корпоративної відповідальності бізнесу. Беручи до уваги 2009 Cone Consumer New Media Study: • 78% користувачів нових медіа взаємодіють з компаніями або брендами через соціальні мережі та інші продукти Web 2.0.

• 95% інтернет-користувачів вважають, що компанії і бренди повин­ ні не тільки бути присутніми в нових засобах масової інформації, а й взаємодіяти зі споживачами, що стосується не тільки комунікації з приводу продукції чи послуг компанії, але й комунікування щодо соціальної діяльності компанії [3]. Під час конференції в 2012 році у Варшаві «КВС 2.0 комунікація, освіта, технологія» Томаш Сулевські (Tomasz Sulewski), представник 204

Технології створення медіаконтенту

компанії Orange Polska, зазначив: «Користувачі соціальних медіа використовують соціальні медіа, щоб зв’язатися з нами. В Orange створена спеціальна група, щоб обслуговувати клієнтів в соціальних медіа – консультанти повинні відповідати 24 години на добу, тому що клієнт може задати питання в будь-який час. Це дуже важливо, щоб контакт з клієнтом через соціальні медіа мав місце на регулярній основі – це впливає на лояльність клієнтів і сприйняття бренду» [4]. Тому онлайн комунікація з клієнтами та іншими стейкхолдерами є невід’ємною частиною діяльності компанії. Але на сьогоднішній день це ще й звітування та комунікація щодо соціальної відповідальності фірми. В. Вайсер у книзі «CSR 2.0. The New Era of Corporate Sustainability and Responsibility» виділяє головні ознаки впливу Web 2.0 на КСВ під час звітування про соціальну стратегію компанії. На основі цього Юстина Шумняк (Justyna Szumniak) виділяє три головні переваги, які може принести CSR 2.0.

1. Швидший та легший діалог зі стейкхолдерами, що дозволяє • приймати інноваційні рішення; • більш повно зрозуміти ставлення стейкхолдерів до роботи компанії; • швидко відповідати на запитання та зауваження зацікавлених сто­ рін.

2. Створення мережі та полегшення співпраці фірм між собою, дер­ жавними та суспільними організаціями для вирішення проблемних си­ туацій.

3. Контроль і звітність впливу на суспільство і навколишнє середовище – розміщення інтерактивних звітів та ініціювання дискусій з аудиторією Юстина Шумняк описує інтернет-портали, які компанії викорис­ товують для звітування про свою КСВ діяльність та де саме можуть її здійсювати. Серед даних порталів: 1. Justmeans.com – інтернет-спільнота про корпоративну соціальну відповідальність, сталий розвиток, енергетику, охорону здоров’я, освіту, технології та інновації. Це джерело інформації для бізнес-професіоналів, керівників, журналістів, блогерів, вчених. Автор виокремлює три голов­ ні функції інтернет-спільноти: • можливість компаніям здійснювати звітність в режимі онлайн в області КСВ; • партнерсто в галузі КСВ серед компаній, окремих осіб і неурядових організацій, будь-який бажаючий може приєднатися до групи зацікав­ лених сторін обраної організації; 205

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

• пошук працівників і роботодавців – компаній, представлених на сайті [5]. Всі охочі можуть безкошновно отримати інформацію про КСВ діяльність, коментувати новини та публікації та безпосередньо комунікувати з представниками компаній.

2. Іншим прикладом порталу є Kiva.org, «який має дещо інший характер, є прикладом соціальної мережі, яка об’єднує компанії та зацікавлені сторони. Мета цього сайту, пов’язувати людей через креди­ тування, які призводять до зниження рівня бідності у світі. Зареєстрова­ ні користувачі порталу можуть безпосередньо надавати мікрокредити (від $25) малому бізнесу в країнах, що розвиваються. Кредит може надаватися на термін від 6 до 12 місяців, і протягом цього часу кредитор отримує повідомлення на електронну пошту і звіти про заходи, проведені за підтримки компанії через ці інвестиції. Портал працює з місцевими установами, які беруть участь у наданні мікропозик, так що її члени можуть бути впевнені в тому, що вони допомагають розвитку підприємств. Творці платформи гарантують, що постійно працюють, щоб забезпечити максимальну прозорість системи, показують фактичну циркуляцію позикових коштів і вплив кредитів на бізнес» [5]. На підставі вищевикладеного можна робити висновки, що відповід­ но до досліджень клієнти компаній та інші стейкхолдери позитивно налаштовані на двосторонню комунікацію. КВС 2.0 залучає аудиторію до діалогу, що дозвоняє: 1) більш чітко окреслити потреби зацікавлених сторін; 2) сприймати зауваження та коментарі для покращеня роботи як компанії в цілому, так і відділу роботи з КВС; 3) контролювати роботу компаній у сфері КСВ. Щодо особливостей ведення онлайн діалогу з організаціями, то можна виділити такі: 1) цілодобова комунікація за стейкхолдерами; 2) можливість належної відповіді на негативні коментарі та заува­ ження; 3) визначення доцільного контенту в залежності від аудиторії; 4) вибір належної інтернет-платформи чи соціальної мережі. Література 1. Марущак Н. (2012), «Корпоративна соціальна відповідальність в Україні в контексті світового досвіду», Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка, випуск 138, с. 69.

206

Технології створення медіаконтенту

2. Cone Communications «2009 Cone Consumer New Media Study», available at: http://www.conecomm.com/research-blog/2009-consumer-new-media-study 3. Cone Communications «2015 Cone Communications/Ebiquity Global CSR Study», available at: http://www.conecomm.com/research-blog/2015-conecommunications-ebiquity-global-csr-study 4. Sulewski Т. (2012), «Find&Solve – obsługa klienta w dobie social media», available at: http://odpowiedzialnybiznes.pl/aktualności/csr-2-0-komunikacjaedukacja-technologia-relacja-z-konferencji/ 5. Szumniak Y.(2009), «CSR 2.0 – nowe wcielenie CSR?», available at: http:// odpowiedzialnybiznes.pl/artykuly/csr-2-0-nowe-wcielenie-csr/

Порпуліт Олена Олександрівна, кандидат філологічних наук, доцент Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка РИЗОМА ЯК ФОРМА ІСНУВАННЯ ВІРТУАЛЬНОГО ПРОСТОРОВО-ЧАСОВОГО КОНТИНУУМУ Просторово-часовий континуум сучасної людини – перебування поза простором і часом. Інтернет та глобалізація розмили смисл цих понять, змінили уявлення про доступність і якість інформації, прискорили плин соціального часу, спресували просторові характеристики. Сучасна людина одночасно може існувати в різних місцях або в різному часі, за власним бажанням переміщатися. Перебуваючи фізично в одному часовому поясі, можна жити за зовсім іншим часом, не відчуваючи дискомфорту, оскільки створені всі необхідні умови (наприклад, годин­ ники, що показують час відразу декількох континентів; пошукові системи, як-то Google, що надають послуги віртуальних екскурсій). Ми користуємося справжньою машиною часу, переміщаючись в минуле або майбутнє, ми нібито хочемо втекти від власної реальності, від повсякденності власного буття. Просторово-часовий континуум віртуальної реальності досліджу­ вали як зарубіжні (Г. Інніс, М. Кастельс, П. Віріліо, Ж. Дерріда, Дж. Лалл, Т. Еріксен та ін.), так і вітчизняні науковці (Л. Городенко, Н. Зражевська та ін.). Метою нашої розвідки є виявити маніпулятивний потенціал простору і часу віртуальної реальності. Означена мета пе­ редбачає розв’язання таких завдань: продемонструвати суб’єктивність 207

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

переживання сучасною людиною фундаментальних категорій буття – простору і часу, з’ясувати провідні властивістю просторово-часового континууму віртуальної комунікації. Простір і час у віртуальній комунікації перебуває в межах гіпертекстової організації інтернет-середовища. Гіпертекст, на думку Л. Городенко, «децентралізований за своєю природою, … має всі ознаки “ризомиˮ, оскільки посилання на цитати, що підтверджують достовірність наведених фактів є складною смислово і формово непов’язаною системою, а головна ідея часто розпорошується у павутинні кросреферентних посилань» [1, 195]. Гіпертекст дає змогу втілити ідею «ризоми», постульовану Ж. Делезом і Ф. Гваттарі: чисельні корельова­ ні зв’язки існують не в лінійно-впорядкованій формі, а в хаотичнозаплутаній. Виникає одна з характерних ознак гіпертексту – його внутрішня рухомість і, далі, рухомість його адресатів у межах просторутексту. З’являється відчуття безперервної трансформації тексту, сприйняття його як суб’єкта комунікації. Відповідно, кожен актор віртуальної комунікації здатний перетворювати неконтрольований хаос у впорядковане ціле залежно від власних інтересів і уподобань. Простір і час у віртуальному середовищі «працюють» виключно на конкретного користувача, вони виступають своєрідним шляхом сприйняття інформації, що є актуальною саме «тут і зараз». Додамо, що в подальшому, сконструйований під певного актора соціальної мережі, цей просторово-часовий континуум не має значення як для інших користувачів в цілому, так і для даного користувача зокрема. Сучасна філософія вказує на привілейоване положення теперішнього моменту часу. Наприклад, Ж. Дерріда основну ідею часу сформував таким чином: сенсом життя є часовий ритм, який являє собою синтез просторово-часових характеристик – «тут і зараз». Час у вигляді моментів «зараз», які взаємозалежні і взаємообумовлені, знаходиться в русі й забезпечує просторову та часову мультиплікацію [2]. Т. Еріксон, наголошуючи, що ми стали свідками стрімкого розвитку найрізноманітніших технологій, які зберігають час, зазначає: «коли час розбивається на достатньо малі відтинки, він перестає існувати як тривалість. Усе, що в кінцевому підсумку залишається – це галасливий, напакований момент, який непорушно стоїть на жахливій швидкості» [3, 171]. Відсутність певної точки відліку, позначеної в реальності як «справжнє, теперішнє», порушує послідовність часових відносин. Інформація перестає бути «новою» і «застарілою», вона стає «актуальною» і «неактуальною». Сучасна людина відмовляється від 208

Технології створення медіаконтенту

лінійного усвідомлення часу, згідно з яким існує минуле й майбутнє і, як наслідок, відмовляється від лінійного розуміння історичного часу. Показовою в цьому плані є трансформація події, що мала місце в реальності, в медіаподію, яка лише частково «дотримується» реальності, але багато в чому є довільним суб’єктивним баченням. Одним із базових елементів медіаподії, на думку В. Вітвінчука, що яскраво відображає її суб’єктивний смисл, є образ часу / простору (хронотоп): «Кожен журналіст наповнює медіаподію власним відчуттям часу і простору» [4, 105]. Для позначення пізнавального потенціалу хронотопу В. Вітвінчук послуговується поняттям «енергія хронотопу», «яка вимірює здатність просторово-часових відносин актуалізувати інформацію про дійсність в свідомості індивіда. …Журналіст довільно генерує енергію хронотопу, визначаючи швидкість плину подій, їхню змінність, послідовність думок. Локалізація медіаподії визначає просторовий масштаб, а динаміка змін – часові параметри, але ці характеристики завжди визначаються інтерпретатором» [4, 105]. Це, в свою чергу, створює довільні маніпуляції журналістів з набором просторово-часових параметрів як структурних компонентів медіаповідомлення. Актуальна інформація співвідноситься, в першу чергу, з часовими рамками: вона – актуальна, тому вона існує тут і зараз, будучи орга­ нічною частиною тексту, який вибудовується актором соціальних мереж. Так, в інформаційній культурі з’явилося абсолютно нове переживання часу – on-line, що припускає синхронізацію автора і реципієнта. Подібний вид спілкування можна охарактеризувати як апросторово-ачасовий, тобто такий, що немає простору й часу, єдиних для всієї сукупності користувачів Інтернету, і не володіє єдиною точкою відліку цих категорій. Відповідно, суб’єктивне переживання тривалості, трудові ритми, космічний час усуваються. Реальний час – це дійсність, повсякденність, вічне сьогодення. Аналогічною є ситуація з просторовими відносинами: будь-яка інформація не може бути «доступною» або «недоступною» в силу віддаленості в просторі, оскільки будь-які знання в інтернет-середовищі перебувають для користувача на відстані гіперпосилання. Незалежно від того, в якій географічній довготі-широті певна інформація була поширена в інтернет-середовищі, будь-який користувач може отримати її «тут і зараз». Отже, провідною властивістю просторово-часового континууму віртуальної комунікації є здатність сьогоднішньої людини «кроїти» і час, і простір «під себе». З посиланням на Ж. Бордрійара, можна 209

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

охарактеризувати просторово-часової континуум віртуального середо­ вища як симулякр. Межі часу і простору формується хаотично, за бажанням користувачів, існують виключно в суб’єктивному сприйнятті акторів соціальних мереж. Віртуальний час і простір створюють своєрідну ризому по відношенню до реального часу і простору. Так, у віртуальному середовищі зберігаються традиційні вимірювальні параметри, що виступають як точки кореляції з реальністю, проте віртуальність дає змогу користувачеві на власний смак трактувати ці параметри: «По-справжньому цінним є для індивіда не “загальне”, а неповторно індивідуальне, суто особисте, актуально дане “тут” і “тепер”» [5, 95]. Література 1. Городенко Л. М. Теорія мережевої комунікації : монографія / Городенко Л. М. ; за заг. наук. ред. В. Ф. Іванова. – К. : Академія Української Преси, Центр Вільної Преси, 2012. – 387 с.

2. Sandbothe М. Media Temporalities in the Internet: Philosophy of Time and Media with Derrida and Rorty [Electronic resource] / Mike Sandbothe // Journal of Computer-Mediated Communication. – 1998. – Available at : http://onlinelibrary. wiley.com/doi/10.1111/j.1083-6101.1998.tb00091.x/full 3. Еріксен Т. Г. Тиранія моменту : швидкий і повільний час в інформаційну добу / Еріксен Томас Гіллінд ; пер. з англ. Віктора Дмитрука. – Львів : Кальварія, 2004. – 196 с.

4. Витвинчук В. В. Конструирование медиасобытия: специфика социального хронотопа [Электронный ресурс] / В. В. Витвинчук. – Вестник Томского государственного университет. – Филология. – 2013. – № 2 (22). – С. 104–110. – Режим доступа : http://cyberleninka.ru/article/n/konstruirovaniemediasobytiya-spetsifika-sotsialnogo-hronotopa 5. Лебедев С. А. Многомерный человек: онтология и методология исследования / С. А. Лебедев, Ф. В. Лазарев. – М. : Изд-во Московского университета, 2010. – 96 с.

210

Технології створення медіаконтенту

Пустова Юлія Олександрівна, студентка 2 курсу магістратури Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка ВПЛИВ НЬЮЗ-МЕЙКЕРІВ НА ФОРМУВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНИХ ПОТОКІВ В ІНТЕРНЕТ-ПРОСТОРІ Мета – встановити засоби, які використовуються ньюз-мейкерами для впливу на інформаційні потоки. Методи використані у дослідженні: контент-моніторинг, класифіка­ ційний аналіз, дискурсивний аналіз. Завдання: з’ясувати закономірності процесу виникнення та розвитку тематичних інформаційних потоків в українському Інтернет-просторі, а також визначити можливості ньюз-мейкерів впливати на їх формування. Інформаційний потік – це система продукування й поширення повідомлень, які характеризуються певними спільними ознаками [1]. У випадку, якщо потік складається з повідомлень різних медіа, при­ свячених одній темі, вчені застосовують поняття «тематичний потік». Дослідник А. Захарченко виокремлює такі риси тематичних інфор­ маційних потоків: існують інформаційні потоки певних медіа – монотематичні або політематичні інформаційні потоки, що продукую­ ться одним комунікатором або більш чи менш організованою групою комунікаторів, спрямовані на єдину аудиторію і зазвичай містять пові­ домлення з єдиною стилістикою [2]. Варто детальніше розглянути, як саме тематичні інформаційні потоки зароджуються в мереженому просторі та яким контекстом супроводжуються. Перший етап – зародження певної теми. Зазвичай починається з дії або заяви, що потрапляє до медіа завдяки ньюз-мейкерові, тобто, особі чи організації, що є джерелом актуальної новинної інформації для журналіста. Новина – це завжди повідомлення про певні зміни у системі, якій присвячено медіа-матеріал. Згодом, на етапі розвитку теми, до її коментування або до дій, що впливають на її розвиток, долучаються інші учасники: чи то зсередини системи, функціонування якої висвітлюється, чи то, навпаки, зовні. Нарешті, третій етап – «згасання». Воно може відбуватися з двох причин: природного вичерпання всіх інформаційних приводів, що стосуються теми, або ж зведення нанівець уваги медіа до неї, попри те, 211

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

що певні події в системі ще відбуваються. Таке трапляється, наприклад, коли увага медіа відволікається на інші теми. На всіх цих етапах у розвиток теми можуть втручатися зовнішні сили, зокрема, влада. Адже, в умовах сьогодення, невід’ємною частиною державного управління є інформаційна політика. Дослідник Георгій Почепцов вважає, що «інформаційна політика займається організацією процесів появи, розповсюдження і зберігання інформації в соціальних системах» [3]. Відтак, державний апарат зацікавлений у продукуванні певної інформації та контролі над системою поширення повідомлень загалом. Визначити вплив ньюз-мейкера на систему інформаційного потоку цілком можливо, адже ми можемо відслідкувати, які новини з’явилися завдяки ньому, і як поширилися. Такий вплив не треба плутати з впливом новин на користувача – його дослідити набагато складніше. В. Різун зазначає, що для оцінки впливу треба визначити незалежні змінні (їх називають «фактори»), які впливають на стан досліджуваної системи, і залежні змінні (їх називають «параметри», «відгуки» чи «критерії оцінювання»), які характеризують стан цієї системи [4]. А. Захарченко у дослідженні зазначає, що потенційним параметром оцінювання впливу є активність користувачів [5]. В інтернеті ми спосте­ рігаємо кілька видів активності: це передусім поширення матеріалу в соціальних мережах, коментування, відповіді на запитання анкети, пошук і оприлюднення інформації, пов’язаної з повідомленням, а також різноманітні дії за межами всесвітньої павутини [6]. Природний і штучний розвиток інформаційного потоку. Усі ці міркування ставлять перед нами потребу відокремити природний розвиток теми від штучного. Природним його можна вважати, коли новини про певну суспільну систему продукуються лише ньюзмейкерами цієї системи, без зовнішніх впливів, і поведінка цих ньюзмейкерів відповідає принципам діяльності системи. Наприклад, коли мер міста звітує через ЗМІ про виконану роботу – це буде природним розвитком теми, але коли він виходить співати під міською адміністрацією задля привернення уваги – це вже штучний розвиток теми. Відповідно, штучним розвиток інформаційного потоку є, коли втручання зовні системи, або коли поведінка ньюз-мейкера не відповідає його регламенту роботи. Іншими інструментами впливу ньюз-мекерів на новинні потоки є: 212

Технології створення медіаконтенту

• затирання однієї теми іншою (як було з українською «ДРГ» в період, коли Генасемблея ООН визнала Росію державою-окупантом); • зміна акцентів у темі (в темі «Квартири Лещенка» кожне видання акцентувало увагу на різних деталях); • штучна актуалізація теми (кожен новий коментар з боку «експертів» знову розпалює «цікавість»); • розширення меж теми (це інструмент підвищення уваги). Усі ці методи впливу більшою або меншою мірою формують так званий «порядок денний», який для медіа слугує критерієм відбору інформації для прайму. Основоположником теорії порядку денного, або «agenda-setting» є журналіст Уолтер Ліппман, який першим дослідив явище, коли ЗМІ можуть безпосередньо підбором інформації впливати на аудиторію [7]. Загалом, теорію порядку денного можна визначити так: • порядок денний, зазвичай, часто несе в собі безліч схожих повідом­ лень на одну тематику але з різним змістом (наприклад, політичні події); • ЗМІ акцентують увагу аудиторії на конкретних новинах, часто вигідних для самих медіа; • ЗМІ можуть не привертати увагу аудиторії до якоїсь конкретної інформації; • ЗМІ часто реагують на коментарі аудиторії то текстів, що в подальшому може використовуватися для підігріванні аудиторії. На­ приклад, коли один вид контенту більше захоплює аудиторію і на нього більше відгуків, ніж на інший, тоді медійники можуть зробити вибір на користь продукування більш «читабельної і затребуваної» інформації. Останній пункт демонструє, що аудиторія здатна також впливати на формування порядку денного. Загалом порядок денний може значно впливати на зародження і розвиток тематичних інформаційних потоків, які в свою чергу суттєво впливають на весь інформаційний простір країни. А. Захарченко підкреслив, що інформація, що передається певним пото­ ком, є великою мірою взаємозамінною, а визначальною є загальна структу­ ра інформаційних потоків. Це чітко видно на прикладі того, як найгуч­ ніші скандали впливають на популярність окремих інтернет-ЗМІ [2]. Тобто на деяких Інтернет ресурсах можна передбачити появу та генерування певного виду контенту, який може не суттєво впливати загалом на аудиторію та її ставлення до конкретного джерела. Отже, ньюз-мейкери впливають на зародження і розвиток тематич­ них інформаційних потоків через використання технології порядку 213

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

денного, затирання однієї теми іншою, зміни акцентів у темі, штучній актуалізація теми, розширення меж теми, а також при застосуванні інших додаткових технологій, задля акцентуації на певних новинах. Також розглянуто можливості впливу на формування тематичних новин з боку ЗМІ та аудиторії. Література 1. Словник: новітні медіа та комунікаційні технології: комплекс навчаль­ них програм для спеціальностей «журналістика», «видавнича справа та реда­ гування», «реклама», «зв’язки з громадськістю» / За заг. ред. В. Е. Шевченко. – К. : Паливода А. В., 2012. – 412 с.

2. Захарченко А. Загальні принципи аналізу інформаційних потоків в Інтернеті / Артем Захарченко / Актуальні питання масової комунікації 2011. – Вип. 12. – С. 30–34.

3. Почепцов Георгій. Сучасні інформаційні війни / Г. Почепцов. – К. : «Києво-Могилянська академія», 2015. – 497 с.

4. Різун В. Моніторинг у системі методів журналістикознавства: основні засади [Електронний ресурс] / В. В. Різун, Т. В. Скотникова // Українське журналістикознавство. – Вип. 7. – 2006. – С. 20–29. – Режим доступу : http://journlib. univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=1670. – Дата доступу: 23.04.2014.

5. А. Захарченко. Соціальність інтернет-медіа та її вплив на популярність ресурсу / А. Захарченко // Інформаційна освіта та професійно-комунікативні технології ХХІ ст. / Одес. нац. політех. ун-т. – Одеса, 2013. – С. 308–316.

6. Захарченко А. Реакція аудиторії на контент у передвиборчий період: модифікація під впливом тролінгу / А. Захарченко // Освіта регіону. – 2013. – № 2. – С. 139–142.

7. Lippmann Walter. Public opinion / Harcourt, Brace, 1922. – 427 p.

214

Технології створення медіаконтенту

Рябик Валерія Володимирівна, студентка 2 курсу магістратури Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка КВАЛОЇД ЯК РЕЗУЛЬТАТ КОНВЕРГЕНЦІЇ ЯКІСНОЇ ТА МАСОВОЇ ПРЕСИ Актуальність. Зараз ми живемо в так звану інформаційну еру. Інформація для нас є основним продуктом. Але її настільки багато, що людина втомлюється від неї, губиться у вирі безперервного потоку новин. Саме через новинне перенасичення в аудиторії ЗМІ знижується рівень сприймання класичних виважених новин. Натомість увага пере­ ключається на щось сенсаційне, епатажне, щось відмінне від нашо­ го повсякденного життя. Описана переакцентуація уваги закладена у термін «таблоїдизація» – тобто перехід до спрощених, масових новин. Цей процес охопив усі засоби масової інформації. І, якщо одні ЗМІ таблоїдизуються повністю, то інші роблять це лише частково, що призводить до виникнення у медіагалузі нових явищ та понять. Наприклад, квалоїдизації та квалоїдів. Мета: визначити місце квалоїдів поміж якісних та масових видань. Для досягнення поставленої мети були окреслені такі завдання: • ознайомитися з поняттям квалоїду у вітчизняних та зарубіжних наукових джерелах; • визначити особливості квалоїду, що визначають його місце у медійному просторі. Не так давно у сферу медіа ввійшов новий термін, який розташувався на шкалі між якісною та таблоїдизованою пресою. Ім’я йому – квалоїд. І хоча це поняття зовсім молоде, його вже активно вносять у словники. Наприклад, в англомовному онлайн-словнику «A Way With Words» зазначено: квалоїд – це газетний формат, що приблизно має такий самий розмір, як і традиційний таблоїд, але за вмістом схожий на широкоформатні газети [1]. У «Словнику неологізмів», який укладав Ю. Зацний, квалоїд визначається як газета-гібрид, що поєднує риси якісної та масової преси [2]. Російський професор С. Страшнов також звертає увагу на злиття двох протилежних ознак: «Термін «квалоїд», звичайно, химерний: корениться він у латинському quails (який, якої якості), а суфіксальна частина взята від таблоїда» [3].

215

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

Британські науковці давно вже говорять про зникнення формально­ го поділу між широкоформатними та таблоїдними газетами, тобто між якісними та масовими. Тож не дивно, що, крім терміну «квалоїд», який адекватно відображає сутність сучасної якісної преси у таблоїдному вимірі, вони використовують і інше поняття – так званий «broadloid» (від англ. broadsheet газета великого формату + tabloid). У вжиток це слово потрапило у 1995 році завдяки редактору «The Guardian» Алану Русбріджеру. «Вroadloid» характеризував собою формальну дифузію концепції якісної та таблоїдної газет у процесі конвергенції [4, 38]. Тобто квалоїд і броадлоїд – це синонімічні поняття, які виникли для опису нового явища, що з’явилося у 90-х роках минулого століття у медіапросторі. Проте дослідник Сергій Блавацький зазначає, що ці неологіз­ ми відображають в основному лише позитивні аспекти зближення парадигми якісної та масової преси, відтісняючи негативні нюанси таблоїдної журналістики на задній план. У сучасних умовах як якіс­ на, так і масова преса вимушені були видозмінюватися, шукаючи нові шляхи і підходи для задоволення потреб та інтересів своєї цільової аудиторії. У цьому контексті дослідник розрізняє два протилежні поняття «таблоїдизація» та «квалоїдизація». Процес «таблоїдизації» він пов’язує із якісною пресою, яка відходить від своїх класичних канонів. Натомість масові таблоїди характеризують­ ся «квалоїдизацією», тобто вони змушені прогресувати у новинних цінностях, щоб піднятися до рівня інформаційних інтересів верхніх страт середнього класу. «Квалоїдизація» – це прогрес, «ревальвація» таблоїдів у їх наближенні до рівня якісних газет. «Таблоїдизація», навпаки, означає популяризацію якісної преси. Обидва процеси, відтак, сприяють конвергенції якісної та масової преси» – підбиває підсумки Блавацький [4, 38–39]. Ряд дослідників із Татарстану вважають, що квалоїди – це своє­ рідний, можливий баланс між якісною та бульварною пресою. «Ці видання дуже схожі на таблоїди: такий же формат, великі картинки, їхня мова та демократичний стиль більш популярні за літературний стиль. Хоча водночас інноваційне, оригінальне планування і творче мислення варті нашої уваги. Сторінки таких видань містять статті, які досліджують глибокі соціальні проблеми нашої реальності та різноманітні сфери людської діяльності. «Квалоїд», як особливий тип масової газети, не сталий з точки зору його змісту. Він включає у себе все, стає універсальним виданням і прагне бути ближче до своєї аудиторії 216

Технології створення медіаконтенту

шляхом організації зустрічей, дискусійних круглих столів, лотерей, роздачі опитувальних листів і телефонних дзвінків у редакцію» – зазначається у статті [5, 5]. Усе, що можна зрозуміти із поданих визначень, це те, що у квалоїді поєдналися якість і масовість. Але як це визначити? Де межа, яка розділяє таблоїд і якісні видання? До чого ближче квалоїд? Певною мірою розібратися у цьому питанні можна визначивши основні тенденції, що характеризують «квалоїдні» видання в Україні. Їх список у своїй статті «Таблоїдизація заголовків як елемент контент­ ної трансформації медіакомунікацій» визначив український дослідник Євген Цимбаленко.

• Загальне зниження журналістських стандартів (інформація не перевіряється; подача неактуальної інформації; немає посилань на джерело); • Епатажне висвітлення табуйованої тематики; • М’яке втручання у приватне життя; • Жорстке втручання у приватне життя (часто підсилюється фото­ графічним матеріалом); • Тематичний еклектизм, тобто поєднання різних тем; • Сенсаційність; • Перекручування інформації; • Тенденція до спрощення, примітивізації; • Збільшення коротких повідомлень (так званих твітів); • Потужна спекуляція на військову та навколовійськову тематику (у зв’язку із військовими діями на Донбасі, анексією Криму, переселен­ цями) [6, 39–40]. Із цього списку видно, що практично всі тенденції прийшли у квалоїдну журналістику із таблоїдів. Тому здається, що квалоїди стоять дуже близько до масової преси. Але це не зовсім так. І для того, щоб зрозуміти, чому це не так, варто розглянути характерні риси цього явища. Наприклад, російський вчений А. Притков сформулював на­ ступну класифікацію основних ознак квалоїдів: 1. Основною ознакою є «бульварна» форма – велика кількість ілюстрацій, використання нестандартної верстки, проста мова викладу (проте не вульгарна), багато реклами. Часто на першу шпальту вино­ сяться новини, що пов’язані із вбивствами, самогубствами, а також подіями, що несуть загрозу для життя людей.

2. Якісний вміст – публікація матеріалів про різні сфери життя з акцентом на соціальній тематиці. Подекуди нестача аналітики. До того 217

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

ж час від час з’являються статті на теми сексу та скандалів, хоча вони не є обов’язковим елементом «квалоїдів».

3. Універсалізація вмісту. Задля залучення більшої кількості читачів «квалоїди» потрохи приділяють увагу усім сферам життя. Проте це мо­ же стати причиною розмитості змісту видання. Таким чином «квалоїд» має змогу перетворитися на ЗМІ «про все і в той же час ні про що».

4. Відбувається дифузія жанрів. Жанри, які використовуються у «квалоїдах», втрачають свої звичні рамки. Тому у виданнях з’являються матеріали, що мають елементи, наприклад, репортажу, інтерв’ю та статті.

5. І останньою характерною рисою дослідник вважає залучення читачів у життя видання. Тобто аудиторія бере участь у різноманітних конкурсах – вони бувають як «безкорисливі» (спрямовані на допомогу хворим дітям, дитячим будинкам і т. і.), так і з призовим фондом. Також «квалоїди» «дають» читачам роботу. Редакція публікує їхні новини, пише матеріали за повідомленнями, що надходять у редакцію [7, 209]. Аналізуючи характерні риси за А. Притковим, ми дійшли висновку, що у квалоїдів достатньо ознак і від якісної преси. Наприклад, наявність якісного вмісту, який охоплює різні сфери життя. При цьому теми сенсаційності, скандальності та епатажності не переважають. Звичайно, вони можуть траплятися, проте не є обов’язковими. Завдяки цьому ЗМІ із подібним розподілом наповнення вже важко назвати таблоїдами. Хоча якісними їх також не назвеш. Можна згадати і про просту мову викладу. Хоча ми і не знаємо, що цим словосполученням назвав автор класифікації, але, на нашу думку, використання простих та складних речень без нагромадження іноземних слів, професійної термінології, розмовної лексики та рідковживаних слів без пояснення, можна вважати простою мовою викладу. Два останні пункти також можна зарахувати до особливостей якісної преси. Дифузія жанрів зараз простежується всюди і ні якіс­ на, ні масова преса не є винятком. Тому, якщо у трансформовану журналістську форму закласти якісний зміст, ми можемо отримати хороший матеріал, який прочитає багато людей. Щодо залучення читачів, то це можна зарахувати до чіткого визна­ чення своєї аудиторії. Таким чином редакція може моніторити запити своїх читачів, адже аудиторії важливо, щоб її голос був почутий. Це сприятиме розвитку ЗМІ і дозволить йому підвищувати якість своєї роботи. Отож, враховуючи все, що вказано вище, ми прийшли до висновку, що квалоїди – це особливий результат синтезу якісної преси та 218

Технології створення медіаконтенту

таблоїдів. Проте не можна чітко сказати, яких ознак у цьому явищі більше. На нашу думку, частка якості або масовості буде залежати від редакційної політики. Адже вважається, що основний посил у редакторів, які випускають квалоїди, – економічний, маркетинговий. Вони, розраховуючи таким чином розширити первинну аудиторію, сподіваються на те, що людина перегляне не тільки звичну для себе, а й сусідню сторінку або передачу [8, 53]. А враховуючи, що людина через інформаційне перенасичення відводить для перегляду новин не більше 7–8 хвилин на день, медіа вимушені робити все для того, щоб привернути увагу читача саме до себе, а не віддати його конкуренту. Саме завдяки новітнім трансформаціям у медіапросторі і виникають такі явища, як квалоїди. Література 1. Qualoid [Electronic resource] / A Way With Words: [site]. – Mode of access : https://www.waywordradio.org/?s=qualoid+ (aссess date: 14.03.2016). – Title from the screen.

2. Qualoid. [Електронний ресурс] / за Ю. А. Зацним // Словник неологізмів. Інновації у словниковому складі англійської мови : [сайт]. – Режим доступу до ст. : https://books.google.com.ua/books (25.11.2016). – Назва з екрану.

3. Страшнов С. Л. Квалоид / С. Л. Страшнов // Журналист. – М., 2010. – № 9. – С. 64–65.

4. Блавацький С. Конвергенція якісної та масової преси Великобританії: єднання протилежностей / Сергій Блавацький // Діалог: Медіа-студії. Збірник наук. праць. – Одеса : Астропринт, 2009. – Вип. 8. – С. 32–42.

5. Sabirova L. R. Functional and Typological Development Features of the TatarLanguage Press in the Republic of Tatarstan under Current Conditions / Lyailya Rashitovna Sabirova, Rezeda Lokmanovna Zayni, Aysilu Farsovna Galiyahmetova, Rasima Mullayanovna Galieva. – Kazan, 2014. – P. 321–328.

6. Цимбаленко Є. Таблоїдизація заголовків як елемент конкретної трансформації медіакомунікацій / Євген Цимбаленко // Українське журналі­ стикознавство : наук. журн. – К., 2014. – Вип. 15. – С. 37–42.

7. Прытков А. В. Квалоид как тип СМИ / А. В. Прытков // Вестник ВГУ. Серия: Филология. Журналистика. – Воронеж, 2012. – № 2. – С. 206–210.

8. Тищенко М. Розвиток таблоїдизації у системі медіакомунікації / Марія Тищенко // Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір. – К., Інститут журналістики, 2014. – № 1. – С. 49–54.

219

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

Сарміна Ганна Лембітівна, кандидат філологічних наук, асистент кафедри іноземних мов Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка РОЛЬ ПАРТИЦИПАТИВНОЇ КУЛЬТУРИ У ДИГІТАЛЬНІЙ ЖУРНАЛІСТИЦІ Розвиток інтернету, як революційного медійного інструмента, істотно змінив стиль і спосіб користування медіа і, відповідно, стиль і спосіб споживання медіапродукту. Еволюція в медійній галузі і поява дигітальних медіа розширили можливості для створення, комбінування, оцінювання матеріалів і керування ними. Саме тому дигітальні медіа здатні задовольняти комунікативні, інфор­ маційні, розважальні потреби набагато краще, ніж класичні медіа. Медійні технології зумовлюють нові підходи до використання медіа, насамперед ідеться про інтерактивне застосування медіа. Крім того, технологічний розвиток став основою для утворення нових комунікативних плат­форм, на котрих постають нові медійні і соціальні простори. Цифровий процес також справив вагомий вплив на суспільство. Трансформації супільства, які спричинені насамперед процесами дигі­т алізації і конвергенції, посилюються з появою соціальних мереж, що також впливає на процес поєднання суспільної і інтер­ персональної комунікації практично на всіх рівнях. Завдяки дигі­ тальним медіа куль­тури і народи дістали змогу об’єднатися в глобальну медіаспільноту (Internet-Community) світового рівня, яка справляє неабиякий вплив на світові події та формування суспільної думки. Метою пропонованої розвідки є визначення особливостей феномену партиципації, а також трансформацій суспільства, спричинених поєд­ нанням суспільної і інтерперсональної комунікації, які породжують нові форми участі користувача у створенні контенту. Загальна проблема полягає у відсутності комплексного підходу до вивчення феномену партиципації в умовах формування цифрового суспільства, що перед­ бачає розв’язання таких завдань: • уточнити поняття «партиципація», окреслити сутність і ознаки партиципативної культури; 220

Технології створення медіаконтенту

• визначити роль та розкрити чинники, що обумовлюють суспільні трансформації, які постають наслідком віртуалізації комунікативного процесу; • проаналізувати основні зміни в галузі журналістики, спричинені поширенням цифрової інтеракції. Аналіз останніх досліджень і публікацій за проблематикою розвідки свідчить про те, що попри численні наукові студії вітчизняних і зарубіжних учених А. Брунса, Л. Василик, Л. Городенко, Г. Дженкін­ са, М. Кастеллса, Т. Квандта, К. Майєра, К. Раутенберг, В. Різуна, Р. Хольфельда, Є. Цимбаленка, М. Шнайдера, К. Штіглера, проблема партиципації не набула достатнього вивчення у масовокомунікативних дослідженнях. Феномен медіатизації породжує нові форми участі користувача, яку ми пропонуємо позначити терміном «партиципація» (від лат. participatio – участь). Різні форми партиципації постають завдяки розбудові й стабільному використанню дигітальних медіа, і це призво­ дить до формування цифрового суспільства. Постання спільнот у медіасвіті є логічним, адже комунікація є передумовою об’єднання людей. За цифрової ери розвинулася партиципативна культура – «культура, до якої кожний може зробити власний внесок» [1, 109]. «Партиципативна культура є культурою з достатньо низькими бар’єра­ ми для творчого самовияву і громадянської участі, це міцна підтримка творчості і поширення творчих здобутків, певний тип інформаційного наставництва... Партиципативна культура є такою, в якій учасники ві­ рять у цінність власного внеску і відчувають певний ступінь соціаль­ ного зв’язку з іншими (щонайменше їх цікавить враження інших людей від створеного ними матеріалу)» [1, 107]. Партиципація радикально змінює спосіб споживання інформації: завдяки наявності гіперпосилань та інших засобів поширення інфор­ мації за короткий відтінок часу інформація надходить до значної кількості реципієнтів, а завдяки великому обсягові коментарів та інших форм зворотної реакції у фокусі уваги перебуває не пропонована інформація, а обговорювана тема, інтерес до якої стимулювала почат­ кова інформація. Питання участі публіки в процесі створення медіапродуктів не втрачає актуальності останніми роками. Проте варто зазначити, що участь потенційних реципієнтів має певну і порівняно тривку традицію – слухачі телефонують на радіостанцію, читачі надсилають листи в редакцію, телеглядачі голосують у прямому ефірі (наприк­ 221

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

лад, за допомогою служби коротких повідомлень). Г. Дженкінс наводить – як приклад спроби “демократизації” телебачення – заснування 2005 року нової мережі новин Current. Основною метою цього проекту стала спроба поєднати роботу аматорів і фахівців, щоб стимулювати публіку до участі в процесах продукування і дистрибуції контенту [2, 251]. Користувачі виконують наразі дві паралельні ролі – корис­тувача і продуцента, що відбиває поява та­ких понять, котрі на вербальному рівні поєднують обидві ролі, а саме: Produser або Prosument [3]. Партиципація є константою соціальних мереж, адже саме соціальні мережі, які стали сьогодні масовим феноменом, значно збільшують можливості як поширення інформації, так і самої партиципації завдя­ ки таким інструментам зворотної реакції, як «подобається» (like), «поширити» (share), «ретвітнути» (retweet) тощо. У соціальних мережах комунікативний процес (соціальні інтеракції) віртуалізується, тож постають дигітальні громади і об’єднання, групи; людина, незалежно від технічного прогресу і прогресу дигіталізації, залишається людиною соціальною, тому соціальні звички і порядок переносить на дигітальні платформи. У соціальних мережах, які дають можливості інформування, комунікації і інтеракції, людина, як соціальна істота, може жити віртуальним життям. Тому медіареволюція є також революцією соці­ альною, оскільки вона торкається і суспільних змін. У зв’язку із цим варто згадати про «цифрових аборигенів», тобто людей, котрі на противагу «цифровим іммігрантам» почуваються в мережі як удома, адже зросли за дигітальної доби разом з дигітальними технологіями. Цифрові аборигени мають усі можливості жити віртуаль­ ним життям – спілкуватися і знайомитися у мережі, робити покупки, паралельно використовуючи декілька медіа одночасно (це число може сягати п’яти). Такий спосіб поводження з медіа свідчить про піднесення культури користування медіа, а що вони стають невіддільною частиною людського побуту, то вимоги до них змінюються і на перший план виступає вдале поєднання змісту (контенту) і функціональності, а також диференціація медіапродукту відповідно до релевантного (для певного користувача) контенту. Звичайно, з огляду на взаємодію адресанта і адресата в дигітальному світі, варто знову наголосити на вагомій ролі всесвітньої мережі, яка зробила комунікативний доступ до громадськості набагато простішим. Жоден інший засіб не зміг завоювати й підкорити мільйонну аудиторію. Від мас-медійної публіки вона еволюціонує до інтернет-спільноти 222

Технології створення медіаконтенту

завдяки тому, що в інтернеті значно меншими є технічні, економічні, когнітивні, юридичні бар’єри для публікування порівняно з іншими медіа, наприклад з пресою та радіо [4, 21]. Однак не варто забувати про те, що комунікація залишається передумовою для постання будьякої спільноти, адже без можливості порозумітися утворення спільноти зійде нанівець. Мережа спричинила революцію у способі спілкування, у світі розваг і покупок, у галузі інформування, а невіддільною рисою таких змін стала цифрова інтеракція. У широкому розумінні, кожен є журналістом, бо конституційне право на свободу висловлювання закріплене в основному законі кожної країни, а всесвітня мережа дає технічні можливості для реалізації цього права. Крім того, з технічного погляду перетворити пасивних читачів на активних творців допомагають нові прилади, які стають дедалі доступнішими для пересічних користувачів. До того ж, прилади на зразок смартфона, роблять життя користувачів цілковито мобільним, що вможливлює здобуття інформації незалежно від локальних і часових умов. Інтернет конституює журналістику за участю користувачів, адже саме він уможливлює їх партиципацію у продукуванні контенту, причому ступінь участі може варіюватися від незначної до переважної. Можливість публіки спілкуватися з виробниками контенту і мож­ ливість партиципації є характеристиками, які кардинально відріз­ няють дигітальну журналістику від традиційної. Новини в сучасному медіасвіті більше не є лінеарними і монологічними повідомленнями, вони перетворилися на інтерактивний і поліфонічний діалог. Тож разом із розвитком технологій і появою наукових розробок розвиваються і ускладнюються нові типи інтерактивності. Рух інновацій відбувається не згори вниз, а, навпаки, знизу вгору. Зазначимо, що рух інформації в умовах партиципації набуває типових ознак кругообігу. Це означає, що користувачі і діяльність їх є джерелом інформації для редакцій, які вдаються до публічних дискусій і блогів з метою дослідити й дібрати теми, думки, інформацію, які перебувають у центрі уваги публіки. Блогери й собі звертаються до тем, думок, інформації, запропонованих журналістами. Публіка стає «мережевим суспільством» [5], для котрого журналісти й редактори створюють усі умови для інтеракції – стимулюють і заохочують до дискусії та критики, модерують форуми, а головне – перетворюють контент на відкрите джерело, або Open Source.

223

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

Література 1. Stiegler C., Breitenbach P. & Zorbach T. (Hrsg.) (2015), New Media Culture: Mediale Phänomene der Netzkultur, Transkript Verlag, Bielefeld, 302 s.

2. Jenkins H. (2006), Convergence Culture: Where Old and New Media Collide, NYU Press, New York, 368 p.

3. Bruns A. (2008), Blogs, Wikipedia, Second Life and Beyond – From Production to Produsage, Peter Lang, Frankfurt am Main, 418 p.

4. Quandt T., Schweiger W. (Hrsg.) (2008), Journalismus Online – Partizipation oder Profession?, VS Verlag, Wiesbaden, 287 s.

5. Castells M. (2009), The Rise of the Network Society, Wiley-Blackwell, Oxford, 656 p.

Хворостина Ольга Вікторівна, аспірантка Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка МЕДІАПЛАТФОРМИ НОВИННОГО ПОРТАЛУ ЯК КАНАЛИ ПОШИРЕННЯ ТРАНСМЕДІЙНОГО НАРАТИВУ За умов швидкого збільшення обсягів інформації, зокрема і новин­ ної, увага користувача стає найціннішим ресурсом. Це призводить до трансформації технологій медіавиробництва. Однією з таких техно­логій, яка дає змогу вирішити проблему залучення уваги аудиторії, є трансмедіа­ ція. За допомогою трансмедіації можна привернути увагу аудиторії до контенту, заглибити її у зміст та спонукати до створення власного контенту. Метою дослідження є визначити медіаплатформи, на яких може бути розміщений трансмедійний новинний наратив у мережі, та їх особливості. Завдання: 1) визначити медіаплатформи для поширення цифрового новинного контенту; 2) охарактеризувати функції та найбільш пріоритетні форми інформації медіаплатформ новинного порталу. Термін «трансмедіація» використовується у значенні «процес пере­ кладу ідей, концептів, текстів з однієї знакової системи в іншу, з однієї платформи представлення чи підсистеми в інші» [1, 2285]. Кожна форма подання інформації (текст, ілюстрація, аудіо, відео та їх поєднання) охоплює певні елементи та має унікальні організаційні принципи. Так само платформи для розміщення інформації не є екві­ валентними, кожна платформа має свої переваги та недоліки, які виявляються у процесі використання різних форм інформації. Один 224

Технології створення медіаконтенту

і той самий зміст, поданий у різних формах, матиме відмінності, зумовлені специфікою форми інформації. Брак еквівалентності між формами подання інформації зумовлює трансмедіацію. Отже, завдяки трансмедіації можна передати багатовимірність контенту, різноманітні аспекти інформації, використовуючи сильні боки форм та платформ залежно від змісту інформації. Трансмедійний наратив можна визначити як комунікаційний формат, який становить сукупність взаємопов’язаних елементів цілісної картини світу, розміщених на багатьох медіаплатформах, причому на основі унікального змісту цих елементів виникає синергетичний ефект. Науковець К. Коста Санчез звертає увагу на те, що трансмедійний наратив у контексті корпоративної комунікації може бути представле­ ний через телебачення, відеохостинг, сайт, події, соціальні медіа, похідні продукти (спецпроекти, пародії), ігри [2, 144]. Причому кожна платформа виконує специфічну функцію: 1) телебачення використовується для розповідання історій; 2) сайт – для інформування, для нелінійного розповідання історій, щоб взаємодіяти, брати участь в історії або вивчати ситуацію; 3) соціальні мережі – для спілкування та обміну повідомленнями; 4) онлайн-ігри – для занурення аудиторії в наративний світ; 5) відеоролики – для розповідання історій, підведення підсумків і формування очікувань; 6) альтернативна реаліті-гра – для спілкування з користувачами, а також для занурення їх у розповідь; 7) трейлери – для попереднього ознайомлення з контентом і заохочення інтересу до історії; 8) найкращі моменти з відео – для узагальнення кращих моментів історії в цілому [2, 145]. Як стверджує К. Коста Санчез, трансмедійні кампанії є найкращим прикладом використання великого різноманіття платформ, щоб розповісти історію, здатну викликати позитивні емоції та запам’ятатися реципієнту [2, 146]. Однак комунікація у сфері медіа має свою специфіку, адже новинні портали використовують свої платформи для поширення трансмедійного наративу. Науковець К. Молоні роз’яснює, що медіаканал – це місця «з’єднання» трансмедійного наративу з аудиторією. Користуючись різ­ ними медійними формами та різними способами їх поєднання, можна задовольнити інтереси різної аудиторії. Тому важливо з’ясувати цільову аудиторію і локацію, яку охоплює певний вид медіа для досягнення цієї аудиторії. Сайти та мобільні додатки є потужними каналами, адже вони можуть відображати багато з перерахованих вище форм. Але кожен з них є лише окремим медіаканалом для конкретної аудиторії. Окремо вони не можуть задовольнити всі потреби користувача [3].

225

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

Слід виокремити такі медіаплатформи новинного порталу: безпо­ середньо новинний портал, соціальні мережі, канал на відеохостингу, онлайн-ігри. Враховуючи особливості, функціональність та мету кож­ної медіаплатформи, доцільно говорити про зв’язок медіаплатформ з кон­ кретними формами інформації. Причому кожна медіаплатформа більш тісно пов’язана з одними формами інформації, менш тісно – з іншими, що пояснюється метою функціонування цієї медіаплатформи. Отже, у ме­ жах кожної медіаплатформи слід говорити про ієрархію форм інформації. Метою функціонування новинного порталу є інформування та нелінійне розповідання історій. Візуальна комунікація, порівняно із вербальною, є більш затребуваною на новинному ресурсі [4, 85]. Порівняно із ілюстративним контентом, текстовий контент є більш інформативним, а отже, на новинному порталі розташовується вище в ієрархії форм інформації. Ілюстративний контент виконує також доволі важливу роль на новинному порталі, адже він унаочнює, доповнює, пояснює за допомогою образів (наприклад, візуалізації та інфографіка), а іноді і переважає текстовий контент за інформативністю. На новинному порталі також є інтерактивний контент, представлений у вигляді онлайн-опитувань, коментування, вподобань та репостів новин, чатів та форумів, громадських блогів та мікроблогінгу, системи виправлення тексту користувачем тощо. З огляду на те, що головною метою функціонування новинного порталу є інформування аудиторії, інтерактивний контент посувається на другий план. Отже, на вершині ієрархії форм інформації медіаплатформи новинного порталу розта­ шований аудіовізуальний контент, друге місце займає текстовий, третє – ілюстративний, четверте – інтерактивний. Сторінка новинного порталу в соціальній мережі створюється з метою взаємодії редакції з аудиторією, а саме спілкування та обміну повідомленнями між редакцією та аудиторією, між користувачами. У зв’язку із цим інтерактивний контент займає перше місце в ієрархії форм інформації на медіаплатформі сторінки новинного порталу у соціальній мережі. Інтерактивний контент виражається у комента­ рях, уподобаннях та поширеннях повідомлень, кількості підписників тощо. Аудіовізуальний контент у соціальній мережі останнім часом стає все більше популярним. Текстовий та ілюстративний контент часто є пов’язаними у соціальній мережі, однак з огляду на більшу інформативність текстового контенту, порівняно із ілюстративним, він розташовується на вищому щаблі в ієрархії форм інформації на сторінці новинного порталу в соціальній мережі.

226

Технології створення медіаконтенту

Канал на відеохостингу функціонує для попереднього ознайомлення з контентом і заохочення інтересу до історії, для лінійного розповідан­ ня історій. Зважаючи на особливості відеохостингу, ієрархія форм інформації каналу новинного порталу на відеохостингу побудована таким чином: перше місце посідає аудіовізуальний контент, друге – інтерактивний, третє – текстовий, четверте – ілюстративний. Аудіо­ візуальний контент виявляється у відеоматеріалах. Коментарі до відео, можливість вподобати або не вподобати відео, поширити відео, підписатися на канал – все це являє собою інтерактивний контент каналу на відеохостингу. Текстовий контент представлений описом до відео, а ілюстративний – переважно в анонсах до відеоматеріалів, в зображеннях, які ідентифікують авторів коментарів. Метою створення медіаплатформи онлайн-ігор як каналу поширення частини трансмедійного наративу є занурення користувача в наративний світ. З огляду на це на вершині ієрархії форм інформації розташований інтерактивний контент, на другому місці – аудіовізуальний, на третьо­ му – ілюстративний, на четвертому – текстовий. Ілюстративний кон­ тент часто доповнює аудіовізуальний. Текстовий контент може бути представлений в онлайн-іграх для відображення правил, проміжних етапів гри, результату гри тощо. Онлайн-ігри на новинному порталі можуть бути представлені у двох варіантах: звичайні онлайн-ігри та онлайн-ігри, що розкрива­ ють частину трансмедійного наративу. У першому випадку онлайнігри виступають як сервіс на новинному порталі та є насамперед елементом привернення уваги користувачів до новинного ресурсу. Прикладом звичайних онлайн-ігор є ігри, подані на новинному пор­ талі «Обозреватель» (http://games.obozrevatel.com/). У другому випадку онлайн-ігри розкривають частину трансмедійного наративу, а отже, пов’язані із контентом, поданим на інших медіаплатформах новинного порталу. Такі онлайн-ігри можуть виражати позицію редакції щодо суспільно важливих подій та можуть бути представлені на окремій платформі або безпосередньо на новинному порталі. Наприклад, новинний портал «Комментарии» активно використовує онлайн-ігри, які розміщені у рубриці «Спецпроекты» (http://comments.ua/special/) та можуть відображати частину трансмедійного наративу. Трансмедіація новинного контенту дає змогу створювати ефект присутності та впливати на реципієнта через багато каналів сприйняття. Такого впливу, який можна отримати за допомогою багатьох форм інформації, не можна досягти одним кодом або навіть однією формою.

227

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

Якщо редакції новинних порталів будуть ретельно продумувати та якісно розроблювати трансмедійний наратив, використовувати переваги медіаплатформ для поширення трансмедійного наративу, то практика використання трансмедійного наративу для висвітлення новин буде розширюватися та якісно змінюватися. Література 1. Ibrus I. & Ojamaa M. (2014) «What Is the Cultural Function and Value of European Transmedia Independents?», International Journal of Communication, vol. 8, pp. 2283–2300.

2. Costa Sánchez, C. (2014) «Transmedia Storytelling, an ally of Corporate Communication: #Dropped by Heineken case study», Communication & Society, vol.

27, no. 3, pp. 127–150.

3. Moloney, K. (2012), «Transmedia Journalism in 499 Words», Transmedia Journalism, November 6, 2012, available at: http://transmediajournalism. org/2012/11/06/transmedia-journalism-in-499-words/ (accessed 15 March 2017).

4. Хворостина О. В. Специфіка сприйняття медіумів у мережі / О. В. Хво­ро­ стина // Шевченківська весна: Соціальні комунікації : матеріали XIV Міжнародної міждисциплінарної наукової конференції студентів, аспірантів та молодих вчених (Київ, 6 квітня 2016 р.). – К. : Видавець Паливода А. В., 2016. – 88 с. – С. 82–85.

Юровська Дар’я Юріївна, студентка 2 курсу магістратури Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка ЖУРНАЛІСТИКА ДАНИХ ЯК ІНСТРУМЕНТ ЖУРНАЛІСТСЬКОГО РОЗСЛІДУВАННЯ Використання даних як інструменту у журналістських матеріалах українських медіа – поле, яке на даний час привернуло увагу порівняно невеликої кількості дослідників. Очевидною причиною є особливість розвитку в Україні цього новітнього підходу до процесу створення медійного контенту, – застосування журналістики даних в українських засобах масової комунікації донедавна було фрагментарним та обме­ женим за форматом. Отже об’єктом досліджень найчастіше ставала візуалізація даних, яка з’явилась ще за часів панування традиційних засобів масової комунікації (преса, телебачення) у формі друкованої 228

Технології створення медіаконтенту

та анімаційної інфографіки, та – із розширенням частки інтернетмедіа – доволі швидко розвивалась і ускладнювалась, аж до окремих мультимедійних інтерактивних спецпроектів. Що ж до складних жанрів, зокрема, журналістського розслідування, що передбачають багатоетапний довгий шлях між первісними даними та готовим матеріалом, їх ґрунтовне вивчення науковцями в Україні та світі лише тільки починається. Головна мета дослідження полягала в тому, аби з’ясувати способи використання журналістики даних у журналістських розслідуваннях українськими медіа порівняно зі світовою практикою. А також у спробі виробити практичні рекомендації для редакцій та окремих журналістів. Відповідно, завданням на першому етапі був аналіз та порівняння принципів та способів використання журналістики даних у журналістських розслідуваннях українських та іноземних медіа. Другим етапом став аналіз підходу до вибору найефективніших методів, що вже увійшли у журналістську практику та методик, що рекомендують експерти та науковці, як за кордоном, так і всередині країни. У підсумку, завдання полягало у виробленні практичних рекомендацій із залученням вітчизняних експертів, – дослідників та практиків з використання журналістики даних у розслідуваннях, – та позначення напрямів для розвитку журналістської освіти в Україні. Джерела дослідження були поділені на три групи: а) найсвіжіші приклади журналістських матеріалів світових та українських медіа у жанрі журналістики розслідувань, що передбачали роботу з даними; б) теоретичні дослідження та навчальні програми з журналістики даних, журналістських розслідувань та мультимедіа; в) інтерв’ю з експертами, а також публічні виступи фахівців з журналістики даних, великих даних та журналістських розслідувань. Дослідники, що зосереджувалися на напрямі візуалізації, розширили контекст цього підходу та перейшли від описовості до нормовування термінів, формулювання теоретичних засад та закладання основ для навчальних та професійних практик візуалізації. Проте, не дивлячись на те, що більшість українських досліджень з візуалізації, деколи згадують термін «великі дані» та наголошують на змінах, які цифрова епоха внесла у комунікацію та роботу ЗМК, дуже мало науковців розглядають їх, як рушійну силу системних змін, які «цифра» вже спричинила та надалі вноситиме у колишній здебільшого гуманітарний світ журналістики. Серед такої меншості, наукові статті та книги доктора наук із соціальних комунікацій В. Е. Шевченко, керівника кафедри мульти­ 229

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

ме­дійних технологій і медіадизайну Інституту журналістики Київ­ ського національного університету, що глибоко досліджує но­ вітні явища в медіа та самі нові медіа ще з 2003 року та є одним з небагатьох українських вчених, що оперативно реагує на зміни в світі цифрових медіа. Наукові розвідки В. Е. Шевченко, що спочатку стосувалися глибокого аналізу візуалізації контенту, в останні кілька років суттєво розширились, просуваючись у напрямку вивчення тієї частини цифрової інтервенції, що вимагає перебудови організації роботи редакцій, потребує перегляду норми навичок у базовому пакеті фахового журналіста та суттєво розширює методи підготовки матеріалів складних аналітичних жанрів. Науковці країн пост-радянського простору, – приміром, Росія та Білорусь, що донедавна мали більш-менш схожий з українським медіа ландшафт, принаймні з огляду на розвиток способів підготовки журналістських матеріалів, – при вивченні зв’язку між даними та контентом ЗМК, також здебільшого просунулися у дослідженнях інфографіки та інших способів візуалізації. Хоча в останні роки й там з’явились публікації, що розглядають журналістику даних трохи ширше. Тим часом ті жанри, що не лише поєднували роботу з цифровими масивами даних із іншими методами підготовки журналістських матеріалів, а й передбачали багатоетапний довгий шлях між первісними даними та готовим матеріалом, як, наприклад, журналістське розслідування, поки ще чекають на ґрунтовне вивчення науковцями в Україні та пострадянських республіках. Втім і іноземні дослідники почали публікувати глибинні дослідження поєднання складних журналістських жанрів та журналістики даних лише в останні п’ять-сім років. Хоча, якщо вдатися до порівняння використання даних засобами масової комунікації та дослідження цього процесу в світі, на перший погляд маємо доволі відмінну від України загальну картину, – безліч журналістських матеріалів, велику кількість наукових статей та запровадження навчальних методик, як частини фундаментальної журналістської освіти, а не лише спецкурсів та окремих майстер-класів. Але при глибшому зануренні, а саме – переході від загального досвіду до стану справ у кожній конкретній країні, – одразу помітною стає відсутність серед науковців сталого підходу, чи, навіть, загально­ визнаного визначення даного новітнього напрямку. Не побачимо також загальних принципів класифікації піджанрів всередині журналістики даних та узгодженої всередині широких груп дослідників думки, 230

Технології створення медіаконтенту

щодо змін, які цей новий напрямок вносить до стандартів підготовки фахових журналістів. Попри те, що окрім візуалізації, іноземні вчені вивчали й інші напрямки розвитку журналістики даних, досліджень, які зосереджуються на використанні даних, як інструменту саме журналістського розслідування, дуже небагато. І це при тому, що на відміну від України, у численних роботах закордонних вчених, що присвячені матеріалам ЗМК із використанням журналістики даних, маємо насамперед значно краще описану та проілюстровану практику застосування цього нового напряму. Також важливо підкреслити, що процес накопичення та опису емпіричного досвіду та наукових питань іноземні вчені робили майже в режимі онлайн, намагаючись підсумувати кожен етап поточного стану даного напрямку та зробити прогноз, щодо його подальшого розвитку. Та­ ким чином була закладена вельми ґрунтовна база, і отже сьогодні дослідники ставлять перед собою вже більш системні питання, намагаються систематизувати та перевести з описової у теоретичну площину вивчення феномену великих даних у розрізі роботи медіа та журналістів. Та, у світових наукових дослідженнях з журналістики даних сьогодні набагато більше запитань ніж відповідей, а гіпотези, які дослідники висувають на початку роботи, у фіналі ведуть до народження нової гіпотези, що чекає ще не створеного емпіричного матеріалу та залишає питання вироблення загальноприйнятої теорії для наступного покоління досліджень. Яскравою ілюстрацією щодо відмінностей розвитку журналістики даних в Україні та за кордоном може слугувати сама назва цього новітнього напрямку. «У попередніх дослідженнях і довідниках, опублі­кованих на цю тему, ця форма журналістики була назва­ на computer-assisted reporting та data-driven journalism, а також precision, computational or database journalism», – зазначає керівник журналістського відділення Університету Седертерна (Швеція) Естер Аппельгрен у своїй роботі «Журналістика даних у Швеції: Впровадження нових методів і жанрів журналістики в «старих» організаціях [1, 349]. В українській та російські мові маємо єдиний термін – «журналістика даних» («журналистика данных»), що не заважає науковцям та практикам мати різні дефініції для нього. За визначенням В. Е. Шевченко, журналістика даних – це «журналістика, що оперує лише фактами, які передає споживачеві у візуальному вигляді» [2, 92], при цьому «дані стають не лише джерелом інформації 231

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

для такої журналістики, але й інструментом, за допомогою якого журналіст розповідає історію» [2, 94]. В свою чергу, М. Г. Шиліна про­ понує називати журналістикою даних «набір специфічних навичок для збору, аналізу, візуалізації інформації цифрових джерел даних, з метою формування інтерактивних форматів унікальної подачі авторського аналітичного журналістського контенту і ефективної взаємодії ЗМІ, журналіста з аудиторією; це формат актуального журна­лізму; формат професійного журналістського медіатексту, медіа­кон­тенту; метод його створення, трансляції, споживання» [3]. Редакція інтернетресурсу texty.org.ua, яка у розділі «Про нас» називає себе Агенцією журналістики даних, зазначає, що їх робота «передбачає аналіз і подачу у цікавій та зрозумілій формі великих масивів даних». Тим часом частина закордонних вчених, які спеціалізуються на вивченні цього новітнього напрямку, в останні роки виводять поняття «журналістика даних» далеко за межі візуалізації, яка слугує для спрощення сприйняття інформації аудиторією. Дослідники все більше зосереджуються на вивчен­ні журналістики даних, як інструменту для створення матеріалів складних жанрів. «Журналістика даних (data journalism) є формою журналістського розслідування, що постійно розвивається», – зазначає Естер Аппельгрен. [1, 349] «Журналістика даних (computational journalism) є продовженням традиційної (роз­ слідувальної) журналістики», – пише Йоаким Карлсен в роботі «Журналістика даних в норвезьких ньюзрумах» [4, 34]. Згодні з ними і частина практиків, як от Синтія О’Марчу з Financial Times, яка вважає, що «в терміні «журналістика даних» треба зробити наголос на «журналістиці», тобто, на репортерсь­кому аспекті». «Справа має бути не в тому, що б просто аналізувати дані чи візуалізувати їх заради візуалізації […] Ми вважаємо здатність аналізувати й інтерпретува­ ти дані невід’ємною частиною сучасного інструментарію журналіста, а не окремою дисципліною», – впевнена О’Марчу [5]. Про існування окремого напрямку журналістики даних пов’язаного із складними жанрами свідчить і той факт, що головна міжнародна премія напрямку – Data Journalism Awards – розділяє візуалізацію даних та розслідування за допомогою даних на окремі номінації [6]. Хоча наукова розробка напряму використання журналістики даних, як інструменту журналістського розслідування сьогодні лише на початковому етапі, перший випадок практичного застосування такого методу з’явився ще до початку ери активного розвитку великих даних та широкого розповсюдження цифрових технологій. Йдеться про це 232

Технології створення медіаконтенту

всесвітньо відоме розслідування The Miami Herald, що у 1993 році отримало Пулітцерівську премію [7]. Після урагану Ендрю команда журналістів порівняла два не пов’язаних один з одним масиви даних зібраних різними інституціями: про силу вітру та про руйнування будівель. Результатом було розслідування під назвою «Що пішло не так?», яке зайняло 18 сторінок друкованого видання і викрило причини та наслідки змін будівельних норм, які призвели до того, що 50 000 людей втратили свої домівки [8]. З того часу журналісти-розслідувальники багато експериментували, спираючись на здатність великих даних відповідати на будь-які питання, що дає можливість різко змінювати курс розслідування, у разі отримання неочікуваних результатів аналізу. Вивчаючі статті та мультимедійні проекти в іноземних медіа створені у такий спосіб, важко не помітити, що саме несподіваність фактів, тенденцій та зв’язків і, як результат, абсолютна ексклюзивність отриманої інформації, є причиною спалаху у журналістському середовищі зацікавленості до вивчення інструментарію та методів роботи із даними. В Україні ця зацікавленість також помітна, навіть, незважаючи на те, що не лише журналістика даних, а й журналістське розслідування не є вельми розповсюдженим явищем в медіа, порівняно з європейськими країнами та США. Дослідження презентоване ГО «Детектор медіа» в листопаді 2016 року під назвою «Яких знань та навичок бракує журналістам для проведення розслідувань?», під час якого було опитано 68 журналістів, що займаються або планують займатись журналістськи­ ми розслідуваннями та 12 медіатренерів, які навчають розслідувальній журналістиці, виявило «нестачу навичок, що пов’язані з технологіями та комп’ютерною грамотністю – обробки великих масивів даних, аналізу фінансової звітності державних та комунальних підприємств і публічних акціонерних товариств, володіння мультимедійним інструментарієм та засобами візуалізації» [9]. Досвідчені журналісти, що працюють в жанрі розслідування, підкреслюють, – одних лише технологій замало, бо робота з даними в першу чергу потребує інших вмінь. «Важливо не стільки знати мови програмування та інші інструменти, скільки розуміти ресурсні можливості кожного з цих інструментів та вміти ставити запитання, гене­ рувати ідеї», – вважає журналіст-розслідувальник, член Ради громад­ ського контролю при Національному антикорупційному бюро України Денис Бігус. В інтерв’ю проведеному в рамках цього дослідження Бігус зауважив, що три роки тому саме отримання даних вже вважалося 233

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

розслідуванням. «Все рухається до того, що це буде автоматизовано і не потребуватиме людського втручання. Все, що ми зараз називаємо розслідуваннями робитиме машина. Тому важливіше вчити журналістів вмінню ставити даним запитання», – впевнений журналіст. Досить неочікуваним висновком дослідження стали результати пошуку загальної спільної складової у практиках окремих журналістів та редакцій, які створювали найбільш цікаві та суспільно-значущі та матеріали у жанрі розслідування. А саме: зафіксований та описаний підхід, що у англомовному світі має назву «data frame of mind», «data state of mind» чи «data mindset», що українською може бути названо «типом мислення орієнованим на дані» або «дата-світоглядом». Саме цей підхід, поруч із балансом між використанням технологічного та журналістсь­ кого інструментарію, є ключовою складовою ефективності та профе­ сійності існуючих матеріалів у жанрі журналістського роз­слідування, що вико­ристовують журналістику даних, та найбільш перспективним з точки зору розвитку цього новітнього напрямку у майбутньому. Література 1. Ester Appelgren & Gunnar Nygren. Data Journalism in Sweden: Introducing new methods and genres of journalism into «old» organizations. // Digital Journalism, Volume 2, 2014 – Issue 3: Future of Journalism: In an age of digital media and economic uncertainty. – P. 394-405.

2. Шевченко В. Е. Журналістика даних та візуалізація // Підручник з кросмедіа / Видавці І. Крессу, М. Гузун, Л. Василик. – Bonn/Germany – Sibiu/Romania: Schiller Publishing House, 2015. – С. 92-98.

3. Шилина М. Г. Data Journalism – дата-журналистика, журналистика метаданных – в структуре медиакоммуникации: к вопросу формирования теоретических исследовательских подходов [Електронний ресурс] // «Медиа­ скоп», Выпуск №1, 2013. URL: http://www.mediascope.ru/node/1263 4. Joakim Karlsen & Eirik Stavelin. Computational Journalism in Norwegian Newsrooms // Journalism Practice, Volume 8, 2014 – Issue 1. – P. 34-48.

5. Посібник з журналістики даних. За редакцією Джонатана Грея Ліліани Бонегру та Люсі Чамберс [Електронний ресурс] // URL: http://texty.org.ua/pg/ book/newsmaker/read/40161 6. The Data Journalism Awards [Електронний ресурс] // URL: https://www. globaleditorsnetwork.org/programmes/data-journalism-awards/dja-2016-categoriesprizes/ 7. The Pulitzer Prizes [Електронний ресурс] // URL: http://www.pulitzer.org/ winners/miami-herald

234

Технології створення медіаконтенту

8. Winners of the 1993 Pulitzer Prizes for Journalism, Literature and the Arts [Електронний ресурс] // The New York Times / URL: http://www.nytimes. com/1993/04/14/us/winners-of-the-1993-pulitzer-prizes-for-journalism-literatureand-the-arts.html?pagewanted=all 9. Яких знань та навичок бракує журналістам для проведення розслідувань? (дослідження ГО «Детектор медіа») [Електронний ресурс] // MediaSapiens, / URL: http://osvita.mediasapiens.ua/mediaprosvita/research/yakikh_znan_ta_navichok_ brakue_zhurnalistam_dlya_provedennya_rozsliduvan_doslidzhennya_go_detektor_ media/

Яковенко Олена Олександрівна, студентка 2 курсу магістратури Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка СУСПІЛЬНЕ МОВЛЕННЯ В УКРАЇНІ В КОНТЕКСТІ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ: РЕАЛІЇ ТА ПЕРСПЕКТИВИ Останні три роки, безумовно, можна назвати періодом комплексних суспільних змін. Започатковано низку реформ у галузі медіа, які давно були необхідні країні. За цей час ухвалено багато надважливих законів, зокрема внесені зміни до закону «Про Суспільне телебачення і радіомовлення України». Загалом створення суспільного телерадіо­ мовлення передбачено зобов’язаннями України як члена Ради Європи та передбачено Порядком денним асоціації Євросоюзу та України як один з пріоритетів у сфері свободи висловлювань. Метою цього дослідження є вивчення сучасного стану та перспектив впровадження суспільного мовлення в Україні відповідно до державного євроінтеграційного курсу у розрізі визначених реформою завдань та результатів їх практичного втілення. Відповідно до мети роботи сформульовано такі завдання: • проаналізувати основні нормативні документи, які регламентують суспільне мовлення в Україні; • окреслити сучасний стан та перспективні напрями реформи відповідно до державного євроінтеграційного курсу. Аналіз джерел із зазначеної проблеми свідчить, що питання впро­ ва­дження суспільного мовлення потребує комплексного наукового дослі­дження. Ключовими документами є: українська законодавча база, 235

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

яка регламентує суспільне мовлення, спільна програма Європейського Союзу та Ради Європи «Зміцнення інформаційного суспільства в Україні» та проект Ради Європи «Впровадження європейських стан­ дартів в українському медіа-середовищі». Важливу роботу у напрямі реформування медіа відповідно до сучасних запитів суспільства здійснює найбільша коаліція провідних громадських організацій та експертів, які об’єдналися заради просування та імплементації реформ, у тому числі впровадження суспільного мовлення в Україні, – «Реанімаційний пакет реформ». Також питання інформаційної діяльності в контексті політичних процесів надзвичайно ґрунтовно досліджував А. А. Чічановський. Крім того, цікавими в межах теми дослідження є: монографія О. П. Дубас «Інформаційний розвиток сучасної України у світовому контексті»; дисертація А. Г. Костирєва «Роль засобів масо­ вої інформації в процесі демократичного розвитку суспільства»; а також наукові статті І. А. Коста «Державна інформаційна політика як інструмент формування громадської думки на шляху євроінтеграції України» та В. В. Єфімової «Державна інформаційна політика України в контексті інтеграції в Європейський Союз». Результати дослідження. Ще понад 10 років тому Україна взяла на себе зобов’язання перед міжнародною спільнотою створити замість державного мовлення повноцінне суспільне мовлення з гарантіями політичної, фінансової і редакційної незалежності. Проте закон України «Про суспільне телебачення і радіомовлення» [1]. було ухвалено у 2014 році, а також внесено зміни у березні 2015 року та травні 2016 року, спрямовані на уточнення й оптимізацію найбільш проблемних поло­ жень чинної редакції закону. Над новою редакцією працювала Робоча група з розроблення стратегії створення Національної суспільної телерадіокомпанії України за участі державних телерадіокомпаній, Нацради з питань телебачення і радіомовлення, Держкомтелерадіо, європейських експертів, в тому числі Європейської мовної спілки, та представників інститутів українського громадянського суспільства. Представництво ЄС 16 березня 2015 року надало офіційний ко­ ментар напередодні розгляду Верховною Радою змін до існуючого закону: «…створення суспільних медіа, яким довіряють, відіграє важливу роль у консолідації демократичних реформ та є ключовим стовпом демократичних спільнот»; «Створення суспільного мовлення залишається головним предметом дискусії між Україною і Євросоюзом як одного з пріоритетів порядку денного реформ в Україні» [2]. Проаналізувавши джерела, можна дійти висновку, що відповіда­ 236

Технології створення медіаконтенту

льними у цьому процесі є два органи, які очолюють виконавчу вертикаль: Кабінет Міністрів України та Національна рада з питань телебачення і радіомовлення. За створення суспільного мовника – публічного акціонерного товариства «Національна суспільна телерадіокомпанія України» (далі – НСТУ) – відповідно до закону несе відповідальність Кабінет Міністрів. Уряд повинен був підготувати та подати на розгляд Верховної Ради пропозиції щодо приведення власних нормативноправових актів і зако­нів України у відповідність із цим Законом; згідно із Законом розробити алгоритм створення НСТУ; забезпечити контроль за здійсненням суцільної інвентаризації майна, в тому числі нематеріальних активів юридичних осіб, визначених у статті 1 цього Закону; утворити комісію з реорганізації юридичних осіб, визначених у статті 1 цього Закону, та затвердити порядок перетворення Націо­ нальної телекомпанії України на НСТУ з урахуванням особливостей, установлених цим Законом [1]. Відповідно до ст. 2 Закону, «суспільне телебачення і радіомовлення України утворюється у формі публічного акціонерного товариства «Національна суспільна телерадіокомпанія України», 100 відсотків акцій якого належить державі. НСТУ утворене на базі Національної телекомпанії України, Національної радіокомпанії України, Державної телерадіокомпанії «Культура», обласних державних телерадіокомпаній, Державної телерадіо­ мовної компанії «Крим», державних організацій «Київська державна регіональна телерадіокомпанія», «Севастопольська регіональна дер­ жавна телерадіокомпанія», «Новгород-Сіверська ре­гіональна державна телерадіокомпанія «Сіверська», «Криворізька регіональна державна телерадіокомпанія «Криворіжжя», державного підприємства «Українсь­ ка студія телевізійних фільмів «Укртелефільм», що реорганізуються шляхом приєднання до Національної телекомпанії України» [1]. Паралельно на Національну раду з питань телебачення і радіо­ мовлення були покладені обов’язки зі створення наглядової ради НСТУ. Відповідно до ст. 8 Закону України «Про Суспільне телебачення і радіомовлення України», а також надано повноваження щодо проведення конференцій із обрання членів наглядової ради НСТУ від громадських організацій [1]. На базі аналізу можна виокремити такі етапи реформування: 1. Припинення усіма суб’єктами, визначеними у законі, своїх юридичних осіб і їх об’єднання під егідою НТКУ, а також внесення остаточних змін до Статуту НТКУ.

237

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

2. Затвердження плану заходів перетворення НТКУ на ПАТ НСТУ, 100% якого належить державі. За планом ці заходи мали завершитися ще у квітні 2016 року, проте статут ПАТ «НСТУ» врешті затверджений Кабміном 28 грудня 2016 року. Юридичну особу зареєстровано 19 січня 2017 року. Тобто на сьогодні завершений перший етап, а 2017 рік повинен стати роком повноцінного запуску суспільного мовлення. Висновки. Потужний суспільний мовник – це індикатор самого суспільства, який активізуватиме громадськість. На базі Національної телекомпанії України (телеканал «Перший») вже формально створене суспільне мовлення. Проте без політичної волі безпосередніх та навіть опосередкованих виконавців у 2017 році та найближчі роки впровадити законодавчі зміни у практичну площину неможливо. У процесі дослідження проаналізовано основні нормативні документи, які регламентують суспільне мовлення в Україні; окреслено перспективні напрями реформи відповідно до державного євроінтеграційного курсу. Проаналізовано наповнення сайту, з’ясовано, що власного високо­інтелектуального контенту недостатньо. До того ж, «Перший» повинен у майбутньому працювати як успішний проект, продукуючи власний якісний і незалежний від інтересів влади медійний контент, який забезпечить створення збалансованого інформаційного поля в Україні без донорської підтримки міжнародних партнерів. Визначено, що успіх реформи залежить від переорієнтації вже колишніх державних теле- і радіоканалів як незалежних європейських суспільних мовників – для українських теле- і радіоканалів, які не вміють працювати в ринкових умовах та керівництво яких не розуміється на сучасних бізнес-моделях, вкрай важко. Ще одна проб­ лема – кваліфіковані кадри, яких недостатньо. Крім того, суспільне телебачення та радіомовлення функціонуватиме в умовах жорсткої конкуренції з великою кількістю потужних та високопрофесійних при­ ватних телеканалів, радіостанцій та нових медіа. Перевагою має стати саме розгалужена система телерадіокомпаній у регіонах. Цінними для науки і практики можуть бути сформульовані в межах наукового дослідження ключові положення впровадження суспільного мовлення в Україні. Література 1. Про Суспільне телебачення і радіомовлення України : Закон України від 17.04.2014 р. № 1227-VII // Відомості Верховної Ради [сайт]. – Текст. дані. – 2014. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1227-18. – Назва з екрана. – Дата звернення: 06.03.2017.

238

Технології створення медіаконтенту

2. Представництво ЄС в Україні вітає заплановане внесення змін до закону про Суспільне мовлення [Електронний ресурс] // сайт «Суспільне мовлення» / розділ «Законодавство». – Текст. дані. – 2015. – Режим доступу : http://stv.detector. media/zakonodavstvo/zminy/predstavnitstvo_es_v_ukraini_vitae_zaplanovane_v_ parlamenti_vnesennya_zmin_do_zakonu_pro_suspilne_movlennya/. – Назва з екрана. – Дата звернення: 06.13.2017.

3. Суспільне мовлення в Україні: на горизонті з’явилося те, про що так довго говорили [Електронний ресурс] // сайт «Суспільне мовлення» / розділ «Реформування». – Текст. дані. – 2017. – Режим доступу : http://stv.detector. media/reformuvannya/movlennya/suspilne_movlennya_v_ukraini_na_gorizonti_ zyavilosya_te_pro_scho_tak_dovgo_govorili/. – Назва з екрана. – Дата звернення: 06.13.2017.

Ящук Юлія Сергіївна, студентка 2 курсу магістратури Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ПЛАНУВАННЯ РОБОТИ ВЛАСНИХ КОРЕСПОНДЕНТІВ У ДРУКОВАНИХ УКРАЇНСЬКИХ ЗМІ (на прикладі газети Верховної Ради України «Голос України») Суспільство ХХІ століття прийнято називати інформаційним, маючи на увазі, що виробництво і споживання інформації досягло найширшого розмаху. Небаченими досить темпами розвиваються інформаційні технології та інформаційна індустрія, відбуваються про­ цеси інформаційної глобалізації. Але поряд із цим сьогодні все більше виникає потреба у якісній журналістиці, ексклюзиві та достовірній, достатньо перевіреній інформації. Із розвитком Інтернету появилися широка мережа Інтернет-видання, Інтернет-агенцій тощо. Але часто інформації, які там публікуються, це посилання на інші джерела, передрук, а не ексклюзив. Проте саме ексклюзивні, фахово написані матеріали і визначають рівень якості та професіоналізму ЗМІ. Якщо говорити про пресу, то більшість дослідників відзначають, що сьогодні головна її функція – не скільки інформувати, як аналізувати, тобто орієнтуватися на аналітичні матеріали. Це і не дивно, адже газета не може позмагатися, наприклад, в оперативності із Інтернет-ЗМІ чи телебаченням. Автор до­ слідження у межах роботи сконцентрувався саме на друкованих ЗМІ.

239

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

Одним із головних джерел ексклюзиву та аналітики у пресі є власні кореспонденти. На сьогодні для медіа мати свою кормережу справа затратна, враховуючи економічну ситуацію в нашій державі. Але якщо говорити про загальнонаціональний рівень, то це необхідність. Однак потужну розгалужену кореспондентську мережу українські ЗМІ поки так і не створили. Стосовно власкорів у регіонах нашої країни, то деякі ЗМІ ще можуть похвалитися цим. А якщо мова йде про закордонних власкорів, то тут є лише одиниці. Україна, декларуючи курс на європейську та євроатлантичну інтеграцію, поки що дуже повільно інтегрується у світові комунікаційні площини і не дуже поспішає розвивати власну інформаційну інфраструктуру. Зокрема, далеко не кожен ЗМІ України нині не може свідчити про заснуван­ ня кореспондентських пунктів хоча б за найпростішою схемою: у Вашингтоні (Нью-Йорку), Брюсселі та у столицях країн-сусідів – Варшаві, Мінську, Будапешті, Братиславі, Бухаресті, Анкарі. Кілька спроб організувати кореспондентську мережу за кордоном здійснили телевізійні канали «1+1» та «СТБ», проте вони не досягли належного рівня. За твердженням Т. Петріва серед газетярів першою за цю справу взялася редакція газети «Голос України» (в 1991 р.). За два роки колективу міжнародного відділу вдалося сформувати кореспондентську мережу в 32 країнах світу [1, 10–11]. На переконання дослідника присутність українських журналістів у світових столицях – це необхідна складова формування українського інформаційного ринку. На сьогодні майже не існує досліджень, які стосуються роботи власних кореспондентів, а про історію їх зародження і розвитку взагалі мало хто писав. Мабуть, цю тему часто відкладали на другий план або ж вважали, що про процес їх роботи і так все відомо. Та автор вважає це великою помилкою і ставить таку мету роботи – науково осмислити процес генезису Інституту власних кореспондентів, визначити їх роль та місце у друкованих ЗМІ та охарактеризува­ ти сучасні принципи їх робо­ти на прикладі газети Верховної Ради України «Голос України». Саме «Голос України» автор обрав після ознайомленнями із дослідженнями Т. Петріва, про які говорилося вище. Досягнення поставленої мети передбачає виконання таких завдань: спроба систематизувати історію зародження та розвитку Інституту власних кореспондентів; визначити менеджмент роботи редакції, який безпосередньо стосується й праці власкора; розкрити процес роботи власкорів у газеті «Голос України».

240

Технології створення медіаконтенту

Об’єкт дослідження – система та принципи роботи редакційного колективу у друкованих ЗМІ. Предмет дослідження – специфіка, особливості становлення, труднощі і перспективи роботи власних кореспондентів в українських друкованих ЗМІ. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що робота є однією із перших спроб систематизувати генезис Інституту власкорів та осмислити принципи та організацію їх роботи у сучасних ЗМІ. Теоретичне і практичне значення роботи полягає у можливості її використання дослідниками, журналістами-практиками або студентами журналістських факульте­тів, які планують працювати у друкованих ЗМІ. Передбачено проде­монструвати мережу власних кореспондентів як окремий, важливий та невід’ємний механізм роботи газети. Теоретичні засади роботи ґрунтуються, зокрема, на працях О. Меле­ щенка [2], І. Дем’янчука [3], В. Карпенка [4], М. Карася [5], С. Галкіна [6], А. Грабельникова [7], Т. Петріва [1]. Проаналізувавши праці теоретиків, які торкалися дослідженої те­ ми, автор спробувала систематизувати історію зародження Інституту власкорів, з’ясувала, як відбувається організація та планування роботи редакції загалом та власкорів зокрема, форми організації роботи влас­ корів та описала морально-етичні засади їх роботи у редакції, а також визначила сучасні принципи роботи власкорів у друкованих ЗМІ. Для дослідження організації і планування роботи власкорів у газеті «Голос України» автор провела інтерв’ю із заступником головного редактор газети Сергієм Едуардовичем Демським, заступником голов­ ного редактора Віталієм Івановичем Суддею, завідувачем відділу внутрішньої кормережі Ліною Володимирівною Кущ та керівником відділу оглядачів (до якого входить міжнародний сектор, який і займа­ ється закордонними власкорами) Тетяною Олександрівною Пасовою. Також автор вибірково проаналізувала номери газети «Голос України», починаючи із 1991 року. Власкорівський корпус, який прагне мати кожна солідна загально­ політична газета, є дуже специфічним редакційним відділом. Інститу­ ція власних кореспондентів у регіонах, надто у віддалених, створюється наблизитися до життя, отримати інформацію з надійних рук, не залежати у цьому відношенні від інформаційних агенств. Іншими словами, редакція має свого штатного працівника, який живе постійно у певному регіоні, працює на неї за редакційним планом та за власною ініціативою, висвітлює життя віддаленої від столиці провінції. Власні кореспондети живуть у своїх регіонах, вони є членами редакційних колективів, але практично відірвані від них і в редакції бувають за викликом керівництва, 241

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

на загальних зборах, стажуванні тощо. Керує власкорівською мережею призначений головним редактором завідувач або один із заступників редактора. Дуже важливо для редакції загальнодержавної газети мати власних кореспондентів також і в інших, бодай провідних і цікавих для читача країнах [4, 89–90]. Газета «Голос України» має кормережу внутрішню і зовнішню. Внутрішня кормережа була створена із заснуванням газети, а зовнішня трохи згодом – через 3 роки. Створення кормережі диктував рівень газети(загальнонаціональна), та частота виходу (щоденна). Із створенням внутрішньої кормережі у редакції одразу ж був створений і відповідний відділ. А щодо закордонних власкорів – за них відповідали то у відділі новин, то оглядачі. Сьогодні ж існує міжнародний сектор, який входить до відділу оглядачів. Газета сьогодні представлена майже у всіх регіонах України, окрім Миколаївської області. Ексклюзивну інформацію із закордону у газету пишуть із Німеччини, Польщі, Японії, Балканський країн, Франції та США. Матеріали від внутрішніх власкорів найчастіше розміщують у полосах «Новини», «Суспільство», «День» та «Сім’я». Газета має окрему щоденну полосу «Світ без кордонів», де розміщуються матеріали від закордонних власкорів. За 25 років внутрішня кормережа майже не змінювала своїх географічних рамок, а зовнішня навпаки мінялася (найбільша кількість країн, яка була охоплена газетою – 32, це тривало кілька років у кінці 90-х – на початку 2000-х років); До завдань власкора газети «Голос України» входить зокрема пред­ ставляти інтереси газети в регіоні, мати напрацьовану контактну базу та свої джерела інформації, налагодити зв’язки із місцевими органами влади. Але одне із найголовніших завдань їх роботи – забезпечення реклами та передплатних матеріалів, адже саме це становить левову частку у заробітку газети. Автор вибірково проаналізував номери газет «Голос України», починаючи від 1991 року на предмет площі у полосах, яку займають матеріали власкорів, тем їх текстів та жанрів. В середньому їх тексти займають від 50 до 70 відсотків газети. У перші роки цей відсоток був трохи менший – 30–50, але потрохи збільшувався і коливався у цифрах, названих вище. Жанри, у яких працюють власкори газети – інформаційні та аналітичні. Це підтверджує думку автора, що газети сьогодні, щоб мати попит, повинна бути аналітично та подавати ексклюзив. Основна практична частина дослідження присвячена роботі влас­ корів у газеті «Голос України». Але щоб краще зрозуміти принципи їх роботи загалом автор для порівняння поцікавилася кормережею іншого 242

Технології створення медіаконтенту

офіційного видання – у газеті «Урядовий кур’єр». Для цього автор провела інтерв’ю із першим головним редактором газети Михайлом Михайловичем Сорокою. За його словами, кормережу «Урядового кур’єру» створили через 3 роки після заснування газети. Процес тривав набагато повільніше, ніж у «Голосі України». Але це дало свій результат: завдяки власним кореспондентам газеті значно вдалося збільшити географію свого читача і завдяки цьому за кілька років наклад зріс від 32 тисяч до 245 тисяч. Отож, власкори – це люди, які наближають газету до читача, вико­ ну­ють роль посередника та представника, забезпечують продажі та передплату (що є дуже важливим для економічної складової газети), значно розширю­ють аудиторію читача та піднімають марку видання. Але головне – забезпечує якісні аналітичні матеріали для преси та ексклюзив, чого не вистачає у сучасних ЗМІ. Негативно на формування роботи кормережі сьогодні значно впливає брак коштів. Але практика показує, що мережа власкорів – один із шляхів до якісної журналістики та преси зокрема. Література 1. Петрів Т. Присутність українських журналістів у світових столи­ цях – необхідна складова формування українського ринку // Актуальні питання масової комунікації. – Випуск 2. – С. 10–11.

2. Мелещенко О. К. Передісторія журналістики : спроба нових теоретичних знахідок // Наукові записки Інституту журналістики. – 2012. – С. 16–20.

3. Дем’янчук І. Власний кореспондент газети / І. Дем’янчук – К. : МВ ССО УРСР. КДУ ім.Т.Г.Шевченка, кафедра теорії і практики парт.рад.преси, 1966. – 46 с.

4. Карпенко В. Журналістика: Вступ до фаху / В. Карпенко – К. : Університет «Україна», 2011. – 195 с.

5. Карась М. Журналістський фах: організація творчо-виробничого процесу : навч посібник / М. Карась – К. : Видавництво Інституту журналістики, 2007. – 101 с.

6. Галкин С. И. Проблемы планирования и научной организации труда в редакции газеты. Автореф. канд. дис. – М., 1973.

7. Грабельников А. А. Принципы организации и особенности функцио­ нирования отдела газетной редакции : Автореф. канд. дис. – М., 1978.

243

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

ІНФОРМАЦІЙНИЙ ВПЛИВ ТА ПРОТИДІЯ

Бережнюк Олена Василівна, студентка 2 курсу магістратури Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка ІНТЕРНЕТ-МЕМ ЯК ТРАНСФОРМАЦІЙНА ФОРМА ПРОПАГАНДИ За останнє століття пропаганда не втратила своєї актуальності як технологія контролю над масами. Тим не менш, вона суттєво розвинулася та еволюціонувала. Сучасна пропаганда має багато відмінностей від пропаганди початку 20-го століття. З розвитком інформаційних технологій змінилися і канали, за якими пропаганда може йти в маси. Часто такі нові форми для нас досить незвичні, інколи, ми навіть не ідентифікуємо їх як вплив, саме тому дослідження та виявлення цих форм дуже важливо. Особливо це питання особливо актуалізується зважаючи на інформаційну війну, що ведеться проти України. Інтернет дозволяє ефективно боротися за уми молодого покоління, що у майбутньому буде займатися процесами розбудови держави. Якщо українська сторона програє цю боротьбу, саме існування державності може бути під загрозою. Такі ж загрози, як стоять перед Україною, можуть виникнути у будь-якій державі. Саме тому вона є надзвичайно актуальною як для сучасного українського, так і міжнародного наукового простору. Новизна моєї роботи полягає у тому, що в цьому дослідженні вперше інтернет-мем визначається як нова, трансформована форма пропаганди, визначаються ознаки пропагандистського мему. Мета роботи: сформувати алгоритм, за яким можна ідентифікувати пропагандистський мем. Завдання наукової стаття: 1) довести, що інтернет-мем є трансфор­ мованою формою пропа­ганди; 2) визначити основні ознаки інтернетмему та сформувати їх у єдину модель. Об’єкт роботи: пропагандистські групи мережі «Вконтакте». Предмет дослідження: інтернет-меми нові форми розповсюдження пропагандистської інформації у цих групах.

244

Інформаційний вплив та протидія

Вперше про виникнення нових форм пропаганди заявляє у своїй праці «Пропаганда» австрійський дослідник Едвард Бернейс. З його слів: «Пропагандисту варто розуміти, що відносна цінність різних інструментів пропаганди і їх вплив на маси постійно змінюються. Для того, щоб бути почутим, пропагандист повинен скористатися змінами в той же момент, як вони відбудуться. Ще пів століття тому неперевершеним інструментом пропаганди був мітинг. Сьогодні на мітинги виходять одиниці, якщо тільки до їх програми не входить щось особливе. Автівка відвозить людину далеко від дому, радіо завжди залишається з нею, щоденні газети наповнюють його мозок інформацією і офісі або в метро, а шумні мітинги вже давно їй приїлися» [1, 39]. Для того, щоб прослідкувати еволюцію форм пропаганди, пропоную спочатку визначити, їх класичні зразки. За твердженням науковця Володимира Різуна, найбільш поширеною формою пропаганди є пропагандистське повідомлення, його відмінність від інформаційного в тому, що «Метою пропагандистського повідомлення, на відміну від інформаційного, є не стільки виклад фактів, скільки висловлення оцінки фактів для об’єднання людей навколо певної ідеї» [2, 167]. Повідомлення можуть поширюватися через різні канали: газети, радіо, телебачення та просто від людини до людини. Вони і досі вважаються найбільш поширеним інструментом впливу і в мережі інтернет перейшли в пропагандистські статті. У цій формі, мало що змінилося. Як і раніше повідомлення можуть бути як короткими (у формі колишніх «блискавок», а зараз – «твітів»), так і розлогими (нині «лонг-ріди»). Окрім повідомлень, є і більш старі форми пропаганди, вони існували за часів Першої та Другої світових воєн. Це пропагандистські листівки та плакати. У своїй статті «Технології візуального впливу (плакатистика) в контексті інформаційної війни» професор Ольга Порфімович наводить наступні пояснення того, що таке плакат: «Етимологія слова «плакат» латинська. Placatum – свідчення. Хоча зустрічаються такі пояснення етимології, як Placar – французьке слово, що означає «оголошення», «афіша». Незмінним завданням плакату є візуальний діалог з глядачем, активація його мислення та дія в реальному часі. Плакат – це своєрідна формула – не лише форма, а й формула – повідомлення» [3, 1]. Листівка – це вид агітаційно-політичної чи інформаційної літера­ тури, лист паперу з текстом, інколи з ілюстраціями [4, 410]. Виходячи з цього, основне навантаженні у листівці несе текст.

245

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

Зараз ці форми вважаються застарілими, тому не використовуються як елемент пропагандистських кампаній. Тим не менш, в мережі інтернет їм на зміну прийшла нова форма, яка візуально нагадує ці два поняття: так звані «меми». За широким визначенням, яке подає дослідниця Е. Цеховська: «Меми – це інформація, яка швидко поширюється й популяризується, це мода на певні речі, пропаговані каналами зв’язку, це установки, якими ми керуємося у виборі того чи іншого предмета. Ідентифікований як психологічний вірус, мем, від’єднавшись від свого творця, еволюціонує через комунікаційне поле, стрімко інфікуючи нові групи людей. Меми фактично встановлюють моду/попит на те, що ми споживаємо, створюючи інформаційне, а відтак і рекламне тло для «товару»/новітньої бази» [5, 153]. У одному із своїх інтерв’ю російський медіа експерт Олексій Ати­ пенко виділив 14 ознак пропаганди. За його напрацюваннями ми сформували внасну схему аналізу пропаганди у мемі: • використання «фейкових» зображень та неправдивої супровідної інформації; • представлення подій у чорно-білому світлі, замовчування інфор­ мації; • специфічна лексика, використання штампів, мови ненависті, наві­ шування ярликів; • використання упереджень та стереотипів; • використання впізнаваних медійних образів для групи, на яку поширюється мем. Проаналізовані нами приклади демонструють, що за основними елементами пропаганди, що пропонує трансформована нами схема, можна цілком об’єктивно визначити можливість використання певного інтернет-мему у пропагандистських цілях. Загалом у ході дослідження нам вдалося порівняти інтернетмем з іншими формами пропаганди та довести, що вони мають спільні елементи, тому інтернет-мем є новою формою пропаганди, трансформованою з пропагандистських листівок та плакатів. Окрім цього, в ході роботи нам вдалося виокремити чотири основні ознаки пропаганди у мемі, сформувати їх у єдину систему та довести її об’єктивність у ході аналізу окремих мемів а предмет використання пропагандистських технологій. Запропонована робота та схема у подальшому можуть бути ви­ користані як з навчальною метою, для пояснення особливостей нових пропагандистських форм, так і практично для доведення пропагандистського впливу певних ресурсів.

246

Інформаційний вплив та протидія

Література 1. Бернейс Е. «Пропаганда» / Е. Бернейс. – М. : Hippo Publishing LTD, 2010. – 176 с.

2. Різун В. Теорія масової комунікації / В. Різун. – К. : Просвіта, 2008. – 260 с.

3. Порфімович О. Технології візуального впливу (плакатистика) в контексті інформаційної війни [Електронне джерело]. – Режим доступу : http://museumukraine.org.ua/?p=2772 4. Листовки // Великая Отечественная война 1941–1945. Энциклопедия / под ред. М. М. Козлова. – М. : Советская энциклопедия, 1985. – 832 с.

5. Циховська Е. Інформаційні віруси: картина як інтернет-мем // Актуальні проблеми іноземної філології. Серія: Лінгвістика та літературознавство: зб. наук. статей. – Бердянськ: БДПУ, 2013. – Вип.VІІІ. – Ч. 1. – С. 152–158.

6. Суряпін А. 14 ознак пропаганди, які повинен знати кожен [Електронне джерело]. – Режим доступу : http://mediakritika.by/article/ 3579/14-priznakovpropagandy-kotorye-dolzhen-znat-kazhdyy

Мисловський Ігор Володимирович, студент 2 курсу магістратури Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка РИЗИКИ І НАСЛІДКИ НЕПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЖУРНАЛІСТІВ У ВИСВІТЛЕННІ ТЕМИ ТЕРОРИЗМУ. СТРАХОГЕНЕРУВАЛЬНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ТЕЛЕНОВИН Міжнародний тероризм вже як півтора десятиліття вважається одні­ єю із найнебезпечніших глобальних проблем людства. Після трагічного нападу бойовиками «Аль-Каїди» на США 11 вересня 2001 року, медіа внесли тему міжнародного тероризму до свого «порядку денного» (agenda-setting). З одного боку, така увага ЗМІ до теми зрозуміла та виправдана самими ж функціями журналістики. Працівники медіа повинні повно та всеосяжно інформувати про значущі події у суспільстві, до яких, безперечно, можна зарахувати міжнародний тероризм. Проте, з іншого боку, часто надмірні увага та інтерес ЗМІ продиктовані сенсаційністю природи інформації про тероризм, і постійна трансляція діяльності бойовиків на телеекранах спричинює ефект метелика (butterfly effect). І тоді журналісти не стільки виконують свою функцію інформування, 247

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

скільки де-факто залякують власну ж аудиторію. Ще у 1974 р. Б. Дженкіс зазначив, що «тероризм – це театр», і терористи хочуть, аби їхні жах­ ливі діяння бачили багато людей, а багатьох загиблих вони зовсім не потребують [1, 4]. Мета дослідження – проаналізувати суспільні ризики і наслідки непрофесійної діяльності журналістів у висвітленні теми міжнародно­ го тероризму та встановити спосіб обчислення страхогенерувального потенціалу телевізійних новин. Для досягнення поставленої мети необхідно виконати такі завдання: виокремити причини популяр­но­сті теми тероризму в ЗМІ; виявити суспільні загрози в умовах непрофесійного висвітлення теми тероризму журналістами; розробити математичну модель для обчислення страхогенерувального потенціалу теленовин. Попри стрімке збільшення медіаконтенту про тероризм кіль­ кість терористичних актів та щорічна кількість загиблих через теракти зменшилися. Однак Дж. Пьяцца зазначає, що разом з цим прослідковується тенденція до підвищення летальності терористичних нападів [2]. Б. Хоффман і Г. МакКормік пояснюють це тим, що медіа стають дедалі вибагливішими до терактів, висвітлюючи лише найбільш трагічні напади. Вони працюють за моделлю: більше жертв – більше уваги [3]. Терористичні організації не стільки хочуть вбивати, як домагаються, аби суспільств жило у страху та з відчуттям постійної загрози. Тоді політики будуть змушені реагувати на вимоги бойовиків. У цьому терористам, як парадоксально це не звучало б, допомагають медіа, переслідуючи приватні інтереси. В. Циганов наводить три фактори, що пояснюють пріоритетність матеріалів про тероризм: сфера державної, суспільної та особистої безпеки; неординарність фактів; постійна новизна [4, 27]. Непропорційність медійної уваги до теми тероризму з реальною терористичною загрозою призвела до тотального залякування людей, особливо на Заході. Як наслідок, суспільство стало більш впливовим до терактів та перетворилося на легку мішень для бойовиків [5; 6; 7]. Тому серед сучасних концепцій широко обговорюється модель «суспільства ризику», яке адекватно долає наслідки терактів, не втрачаючи свої структурно-функціональні можливості. Відсутність загальноприйнятого єдиного поняття «тероризму» негативно впливає на роботу журналістів [8; 9; 10], залишаючи їм простір для маніпуляцій, зокрема підміни понять та навішування ярликів. Через саму емотивність семантики слова «тероризм» і «терорист» медійники 248

Інформаційний вплив та протидія

стали частіше використовувати ці значення, навіть у випадках, коли про це явище не йдеться. Такі дії сприяли появі нового явища – медіатероризму [4; 11]. Серед інших загроз непрофесійності журналістів у висвітленні теми тероризму – стереотипізація мислення і радикалізація поглядів аудито­ рії [12], що призводить до внутрішньої напруги у суспільстві, ізоляції певних соціальних груп, підживлення міжкультурної, міжрелігійної і міжетнічної ненависті. Наприклад, новини про тероризм повністю змінили ставлення до мусульман всього лише за два роки [13]. Це суперечить організаційній та культурній функціям журналістики, відповідно до яких медійники повинні бути медіаторами у цивілізацій­ них зіткненнях.

Z – страхогенерувальний потенціал тексту n – кількість повторень i – порядковий номер одиниці аналізу Ki – наявність позитивних словоформ у титрі теми Li – наявність позитивних словоформ у підводці ведучої до матеріалу або начитаному тексті новини ведучою у кадрі Mi – наявність позитивних словоформ у висновку Oi – наявність протидіючих одиниць аналізу у кадрах відео Si – наявність позитивних словоформ у тексті теленовини Ai – наявність страхогенерувальної словоформи у титрі теми Вi – наявність страхогенерувальних словоформ у підводці ведучої до матеріалу або начитаному тексті новини ведучою у кадрі Сi – наявність страхогенерувальних словоформ в висновку Еi – наявність словоформ у кадрах відео Ti –наявність страхогенерувальних словоформ у тексті теленовини

Оскільки основу природи явища тероризму становить страх, то це почуття і є мірилом професійності діяльності журналістів. Безумовно, 249

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

вони мають інформувати про міжнародний тероризм, але не сіяти паніку серед своєї ж аудиторії. Для обчислення страхогенерувального потенціалу телевізійних новин виведена математична модель, розроб­ лена на основі аналогічної моделі для медіатекстів дослідниці О. Ромах [14]. Необхідність адаптувати формулу до телевізійного формату продиктована специфікою телебачення як ЗМК, у якому структурні одиниці інформаційного повідомлення відрізняються від медіатекстів. Висновки. Надмірна увага ЗМІ до теми міжнародного тероризму, яка часто непропорційна реальній загрозі та продиктована потягом до сенсаційності, допомагає терористам у залякуванні людей. Окрім того, що журналісти своїм непрофесіоналізмом сіють почуття страху, вони ризикують виховати нове «радикалізоване» суспільство зі стереотипним мисленням. Цьому сприяють і часті маніпуляції медійників, які вико­ ристовують семантичні та асоціативні образи явища тероризму, підмі­ нюють поняття та навішують ярлики, аби задовольнити приватні, зокрема комерційні інтереси ЗМІ. Запропонована математична модель дозволить визначити страхо­ генерувальний потенціал теленовин, яка стане показником професійно­ сті журналістів у висвітленні теми міжнародного тероризму та у ширших масштабах може стати приводом для зміни редакційної політики. Література 1. Jenkins, B. M. (1974). International Terrorism: A new kind of warfare. The Rand Corporation.

2. Piazza, J. A. (2009) Is Islamist Terrorism More Dangerous?: An Empi­rical Study of Group Ideology, Organization, and Goal Structure. Terrorism and Political Violence, vol. 21, no.1, pp. 62–88. Retrieved December 6, 2016, from http://www. tandfonline.com/doi/abs/10.1080/09546550802544698 3. Hoffman, B., McCormick G. H. (2004). Terrorism, Signaling, and Suicide Attack. Studies in Conflict and Terrorism, no. 27, pp. 243–282.

4. Цыганов В. МЕДИА-ТЕРРОРИЗМ: Терроризм и средства массовой информации. – К. : Ника-Центр, 2004. – 124 с.

5. Furedi, F. (2007). Invitation to Terror: The Expanding Empire of the Unknown.

Continuum International Publishing Group Ltd. 6. Furedi, F. Invitation to terror: Lone wolves and the culture of fear, lecture at Rijksuniversiteit Groningen, sound recording. Retrieved Decem­ber 8, 2016, from http://studium.hosting.rug.nl/en/Archief/Jaar-2012/Series-jaar-2012/Invitation-toTerror.html.

250

Інформаційний вплив та протидія

7. Мельник О. Чим небезпечний тероризм в Україні? Офіційний сайт «Центр Разумкова» [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://www.razumkov.org. ua/ukr/article.php?news_id=1097 – Назва з екрану (08.12.2016).

8. Schmid, A. P. (2004). Terrorism: The Definitional Problem, Case Western Reserve Journal of International Law, vol. 4.

9. Про боротьбу з тероризмом : Закон України від 20.03.03 р. // Відо­мості Верховної Ради України (ВВР). – 2003. – № 25.

10. Schmid, A. P., Jongman, A. J. (1988). Political terrorism: A new guide to actors, authors, concepts, data bases, theories and literature. New Brunswick, NJ: Transaction Books.

11. Панарин И., Панарина Л. Информационная война и мир. – М. : ОЛМАПРЕСС, 2003. – 384 с.

12. Bakker E. (2012). Onderzoek naar maatschappelijke effecten van bestuurlijk optreden bij terreurdreiging en extreem geweld: Bevindingen uit vier casusstudies.

AIVD/CTC/COT: The Hague.

13. Nacos B. L., Torres-Reyna O. (2007). Fuelling Our Fears: Stereo­typing, Media Coverage, and Public Opinion of Muslim Americans. Lanham: Rowman and Littlefield.

14. Ромах О. В. Специфіка використання засобів продукування тривожності та страху в медіатекстах: дис. на здоб. наук. ступеня канд. наук із соц. комунікацій : спец. 27.00.06 / Ромах Оксана Володимирівна; МОН України, КНУ імені Т. Шевченка, Ін-т журналістики. – К., 2016. – 216 с.

Михайличенко Аліна Вадимівна, студентка 2 курсу магістратури Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка КОНТПРОПАГАНДА В УКРАЇНСЬКИХ ЗМІ: РЕАЛІЇ СЬОГОДЕННЯ Наразі Україна перебуває в епіцентрі потужної російської пропа­ гандистської інформаційної діяльності – стрімких обертів набирає інформаційна війна. Агресор проводить вигідну політику, маніпулює масо­ вою свідомістю, дезінформує і нав’язує суспільству потрібні погляди. ЗМІ є чи не єдиним суспільним інститутом, здатним протидіяти російській інформаційній агресії, відбивати пропагандистські атаки противника та підсилювати інформаційну безпеку нашої держави. Якіс­на контрпропа­ 251

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

ганда ставить тих, хто її проводить, у наперед виграшну позицію, оскіль­ ки держава-відповідач має можливість використати широкий спектр контрпропагандистських засобів, дати гідну відповідь противнику. На цьому етапі гібридної війни між Росією та Україною зарано говорити про переможців та переможених, але оскільки пропа­гандистський вплив на Україну залишається дуже потужним постає питання ефективних методів боротьби та протистояння, захисту укра­їнського інформаційного поля. Мета статті: проаналізувати стан сучасної української контрпро­ паганди в ЗМІ та обґрунтувати рекомендації щодо захисту від російської пропаганди в умовах військового конфлікту. Відповідно до мети визначено наступні завдання: • визначити та проаналізувати ті методи інформаційного протисто­ яння, які вже використовуються в українських ЗМІ; • запропонувати власну модель захисту та протистояння російській пропаганді в умовах військового конфлікту. Для проведення роботи було використано такі методи: контентмоніторинг, порівняльно-історичний, моделювання, узагальнення, опи­ совий. В українському журналістикознавстві дослідження пропаганди та контрпропаганди проводили Г. Почепцов, Л. Войтасик, Н. Бутенко, І. Панарін, Б. Юськів, С. Дідковський, Я. Жарков. Наукові дослідження представлені у вигляді монографій, наукових праць та статей, наукових тез. Не зважаючи на значний інформаційний дослідницький доробок із цієї теми, методи протистояння та захисту від пропаганди в умовах антитерористичної операції охоплені не повністю, не є комплекс­ ними. У роботі було використано цитати із монографії О. Литвиненка «Спеціальні інформаційні операції та пропагандистські кампанії», Г. Почепцова «Інформаційно-політичні технології», а також дослідження та соціологічні опитування ГО «Телекритики». У статті чітко окреслено основні типи та методи контрпропаганди й виявлено, що українські ЗМІ ведуть оборонну контрпропаганду, її ще називають класичною. Головне завдання – протидія підривній пропаганді противника чи ворога. До основних методів належать пряме спростування, нехтування, відволікання уваги, превентивна пропаганда, використання чуток, евфемізми [1, 125]. Попри велику кількість методів розвиток контрпропаганди в Україні невисокий. Медійні програми та громадські проекти мають переважно формалізований характер та займаються своєю діяльністю на громадських засадах.

252

Інформаційний вплив та протидія

З огляду на слабку політику уряду щодо захисту інформаційного простору держави Росія весь час створювала інформаційний майданчик для того, щоб пропагандистський вплив був якомога комплекснішим і ефективнішим, передусім можна побачити на що зроблено акцент: • медіа (ТВ канали, ФМ-радіостанції, друковані ЗМІ та веб-сторінки в Інтернеті); • тиск на суспільство за допомогою громадських організацій, які мали чітке проросійське спрямування, не зважаючи на патріотичну назву; • політичний вплив в регіоні Донецької і Луганської областей за допомогою організацій, котрі фінансувалися Росією, такі як: «Рос­ сотрудничество», рух «Русскоязычная Украина», організації російських співвітчизників в Україні і т. д. [2, 113]. В Україні ж ситуація інакша. Сучасні дії нашої держави в інформа­ційній війні не зовсім відповідають вимогам протидії інформаційному тиску Крем­ ля. По-перше, в окупованих регіонах відсутні канали поточ­ного інформуван­ ня та доведення українського погляду на поточні події. По-друге, в тактиці ведення бойових дій в АТО не приділяється належної уваги проведенню заходів інформаційно-психологічних операцій. Про це можна судити за результатами моніторингу морально-психологічного стану населення в окупованих та звільнених регіонах. По-третє, для проведення активних інформаційних заходів на стороні сил АТО немає жодного пересувного телецентру, радіостудії FM або ретранслятора [3]. Для перешкоджання ефірним теле- та радіопередачам в окупованій зоні не застосовується техніка радіоперешкод, хоча на озброєнні у ЗС України вона є в наявності. Почетверте, не вистачає медійного ресурсу, зокрема в інтернеті, для проведення інформаційних заходів, спрямованих на підтримку аудиторії окупованих регіонів. В інформаційному потоці надзвичайно рідко можна зустріти кон­ тент на підтримку українських громадян по той бік інформаційного поля. Створюється враження, що частина нашої аудиторії за лінією фронту забута. З огляду на становище в інформаційному полі України можна виокремити такі рекомендації щодо захисту від російської пропаганди в умовах військового конфлікту як максимальна правдивість та неупе­ редженість у висвітленні інформації, громадськість та комунікація з населенням окупованих територій, створення цільового контенту в ЗМІ для мешканців АТО, дискусія, дотримання журналістської етики [4]. Також у статті розроблено модель захисту та протистояння росій­сь­кій пропаганді в умовах військового конфлікту. Вона полягає у прямій взає­ модії влади із засобами масової інформації, правдивій та оперативній подачі фактів. Узагальнена модель є готовою для впровадження у використання.

253

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

Як показують результати дослідження, рівень контрпропаганди в Україні невисокий. Наша держава робить тільки перші кроки у відповідь на численні та регулярні пропагандистські заходи російського агресора. Україна займає оборонну позицію, відповіда­ ючи на закиди агресора контрпропагандистськими матеріалами, нечисленними жур­налістськими розслідуваннями, блогами, авторсь­ кими матеріалами. Це дослідження може бути використане як цілісна наукова робота, що готова до друку у фахових українських та закордонних виданнях, основа для аналізу конкретних видів та типів пропаганди не тільки а загальному, але й в окремих засобах масової інформації, поштовхом для написання більш грунтовних наукових робіт та праць. Література 1. Почепцов Г. Г. Інформаційно-політичні технології / Г. Г. Почеп­цов. – М., Центр, 2003. – 339 с.

2. Литвиненко О. В. Спеціальні інформаційні операції та пропа­гандистські кампанії: монографія / Литвиненко О. В. – К., Сатсанга, 2000. – 222 с.

3. Протидія інформаційному тиску Кремля: першочергові кроки [Електрон­ ний ресурс]: – Режим доступу : http://osvita.mediasapiens.ua/monitoring/advocacy_ and_influence/protidiya_informatsiynomu_tisku_kremlya_pershochergovi_kroki/. – Дата доступу: 07.03.2017.

4. Як протидіяти російській інформаційній агресії (рекомендації ГО «Теле­ критика») [Електронний ресурс]: – Режим доступу : http://osvita.mediasapiens. ua/monitoring/advocacy_and_influence/yak_protidiyati_rosiyskiy_informatsiyniy_ agresii_rekomendatsii_go_telekritika. – Дата доступу: 07.03. 2017.

Федорчук Вікторія Сергіївна, студентка 2 курсу магістратури Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка ПРОПАГАНДА У ЗАСОБАХ МАСОВОЇ КОМУНІКАЦІЇ: МИНУЛЕ І СУЧАСНІСТЬ Таке явище як пропаганда досліджується вже довгий час різними науковцями. З’являються різні тлумачення цього поняття, одне з основ­ них подається у «Великій радянській енциклопедії»: 254

Інформаційний вплив та протидія

Пропаганда (від лат. propaganda дослівно – «що підлягає розпов­ сюдженню», від лат. propago – «поширюю») – форма комунікації, спря­ мована на поширення фактів, аргументів, чуток та інших відомостей для впливу на суспільну думку на користь певної спільної справи чи громадської позиції [Велика радянська енциклопедія]. У широкому розумінні – поширення соціально-політичних, при­ родничо-наукових та інших знань з метою їх втілення у суспільну свідомість; у вузькому розумінні – ідеологічно спрямована діяльність будь-якої групи для формування у конкретних верств населення певних поглядів і уявлень (світогляду) [Велика радянська енциклопедія]. Основні елементи процесу пропаганди: її суб’єкт (соціальна група, інтереси якої виражає пропаганда), зміст, форми і методи, засоби або канали пропаганди (радіо, телебачення, друк, система лекційної пропаганди тощо), об’єкт (аудиторія або соціальні громади, на яких скерована пропаганда). Вирішальним для розуміння процесу пропаганди є соціальні інтереси її суб’єкта, їхнє співвідношення з інтересами суспільства загалом та окремих груп, на які націлена пропаганда. Це визначає її зміст і здійснює суттєвий вплив на вибір форм, методів і засобів пропаганди [Велика радянська енциклопедія]. Спосіб пропагандистської подачі інформації виключає об’єктив­ ність та збалансованість інформації, адже насамперед пропаганда має в собі вибіркову однобічну інформацію, часто емоційно заряджену, направлену на цільову аудиторію, що спонукає до певних узагальнень та висновків. У реципієнта часто це провокує радше емоційну, аніж раціональну реакцію на подану інформацію. Сьогодення ми не можемо собі уявити без комунікаційних засобів, значущість яких зростає все більше для навколишнього суспільства. Вагому роль у системі масових комунікацій відіграє пропаганда, тому ця тема набуває особливої актуальності. Визначення цього терміна з’являються у широкому, вузькому значен­ нях, які стосуються абсолютно різних сфер нашого життя у суспільстві. З дією цього явища ми стикаємося щодня: позитивна це пропаганда чи негативна, сприяє розвитку, чи ж, навпаки, деградації. Особливої популярності набуває пропаганда здорового способу життя, правильного харчування, заняття спортом, гуманного ставлення до тварин тощо. Проте, останнім часом, саме негативна дія пропаганди найбільше турбує українців. Пропаганда стає інструментом поширення переконую­ чих повідомлень, часто з емоційним забарвленням, в яких зацікавлені окремі соціальні групи. І це має неабиякий вплив на гро­мадську думку.

255

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

Такому поняттю як «пропаганда» велику увагу приділяють дослід­ ники зарубіжні та українські. Найбільше науковці звертають увагу саме на політичні та психологічні особливості пропаганди, тобто її прямий вплив на громадську думку. Проте, за історичних обставин пропаганда як явище постійно розвивається, стає мало не основною складовою системи комунікацій та жадібно поглинає сучасне суспільство. Найбільш помітним і вражаючим у своїх проявах це явище стає в умовах нестабільного стану для певної країни. Тому, враховуючи події, які наразі відбуваються в Україні, питання пропаганди постає особливо гостро. Відтак дослідження цього явища необхідне саме зараз. Спи­ раючись на теоретично-методологічні засади у дослідженнях попередників та аналіз розвитку явища пропаганди у розрізі істо­ ричних обставин, варто відзначити, що ця тема потребує подаль­ шого дослідження. Метою дослідження є розкриття особливостей пропаганди як однієї зі складників засобів масової комунікації в умовах сучасних подій. Поставлена мета дослідження передбачає виконання таких завдань: • визначити та проаналізувати теоретичні засади пропаганди на основі розгляду попередніх наукових досліджень цього поняття; • проаналізувати розвиток пропаганди як складову засобів комуніка­ цій в розрізі історичних подій; • окреслити та проаналізувати основні види пропаганди та її дію в сучасному інформаційному світі; • проаналізувати явище проросійської пропаганди на теренах України в різні роки та наслідки цього в наш час. Об’єктом дослідження постає пропаганда у контексті історичного досвіду медіа та сучасної практики соціальних комунікацій. Предметом – пропаганда як соціально-комунікаційний акт, її дієвість та наслідки для суспільства. Найбільш помітним і вражаючим у своїх проявах це явище стає в умовах нестабільного стану для певної країни. Тому, враховуючи події, які наразі відбуваються в Україні, питання пропаганди постає особливо гостро. Відтак дослідження цього явища необхідне саме зараз. Спираючись на теоретично-методологічні засади у дослідженнях попередників та аналіз розвитку явища пропаганди у розрізі історичних обставин, варто відзначити, що ця тема потребує подальшого дослідження.

256

Інформаційний вплив та протидія

Література 1. Велика радянська енциклопедія 2. Н. Яковлєва Пропаганда як складова політичної комунікації : дисертація / Яковлєва Н. – Київ, 2010 – 193 с.

3. Сніжко А. С. «Політична пропаганда як засіб формуванн громад­ської думки»: дисертація / А. С. Сніжко. – Київ, 2012 – 215 с.

4. Почепцов Г. Сучасні інформаційні війни. – Видавничий дім «КиєвоМогилянська Академія». 2015.

5. Пропаганда як інформаційно-психологічний складник політичних проце­ сів : Моногр. / Л. Є. Леонтьєва; Львів. нац. ун-т ім. І. Франка. – К.; Л., 2004. – 298 c.

6. Скуленко М. І. Логічні засади пропаганди : монографія / М. І. Ску­ленко. – Запоріжжя : Вид-во КПУ, 2010. – 312 с.

7. Скуленко М. І. Психогія пропаганди : монографія / М. І. Скуленко. – Запоріжжя : Вид-во КПУ, 2009. – 180 с.

8. Скуленко М. І. Ефективність пропаганди : монографія / М. І. Ску­ленко. – Запоріжжя : Вид-во КПУ, 2011. – 362 с.

Шамрай Ірина Миколаївна, студентка 2 курсу магістратури Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка МОВА ВОРОЖНЕЧІ В УКРАЇНСЬКИХ ЗАСОБАХ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ В останні роки в засобах масової інформації, як українських, так і зарубіжних спостерігається використання такого поняття як «мова ворожнечі». Цей феномен є не широко використовуваним, проте є таким, що суперечить положенням міжнародного права. Українська соціальна реальність уможливила розвиток феномену «мови ворожнечі» в дуже короткий термін, і зараз певна кількість проблем на цьому ґрунті мають місце в нашій країні. Метою наукової роботи є вивчення малодослідженого явища «мова ворожнечі» із законодавчої точки зору, аналіз причин, які змушують ЗМІ використовувати мову ворожнечі та спроба конкретизації цього поняття. Об’єкт – матеріали 2016 р. різних видів українських ЗМІ (інтернетвидання «Українська правда», програма «Гражданская оборона», канал ICTV, матеріали інформаційного агентства «Уніан» та телеканалі «1+1»).

257

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

Предметом є використання феномену «мови ворожнечі» у даних матеріалах. Головними завданнями наукової роботи є: • дати характеристику поняттю «мова ворожнечі» • виявити причини появи мови ворожнечі в українських ЗМІ.

• проілюструвати приклади вживання мови ворожнечі у ЗМІ.

• запропонувати можливі шляхи запобігання використання ЗМІ фе­ номену мови ворожнечі Основними методами дослідження є метод порівняння та аналізу, що були застосовані для опрацювання теоретичних матеріалів з даної проблематики. Також був застосований метод контент аналізу різних типів провідних ЗМІ, зокрема інтернет-видання «Українська правда», програми «Гражданская оборона», телеканалів ICTV та «1+1», а також матеріалів інформаційного агентства «Уніан». В Україні розробкою даної тематики займаються Г. Г. Почепцов, В. Ф. Іванов. Цю тему також досліджували й зарубіжні науковці, зокрема Ю. Габермас, К. Бойл, П. Гордон, Р. Хоффман, С. Колівер та інші. Події 2013–2014 років, такі як антитерористична операція на сході країни, конфронтації у владі, дискусії щодо імплементації Європейського законодавства та адаптації національного, непослідовність та нерішу­ чість у внутрішній та зовнішній політиці призвели до того, що засоби масової інформації стали ефективною зброєю у протистоянні різноманітних політичних сил. Преса, телебачення, радіо, інтернетпростір почали використовувати так звану «чорну риторику», що, на нашу думку, співвідносна із поняттям мови ворожнечі, адже має на меті вплив на широку аудиторію. У такий спосіб відбувається формування певної соціальної думки, що дозволить формувати потрібний владним структурам світогляд. «Мова ворожнечі» – це феномен використання висловлювань або пропагандистсько-направлених мовних зворотів, які мають на меті приниження прав, свобод різних релігійних, расових, національних та інших меншин, підбурення до насильницьких дій стосовно різних соціальних груп з метою подальшого розвитку ганебного ставлення щодо цих ланок суспільства. Феномен «мови ворожнечі» є теоретично недослідженим поняттям, а тому, регулювання на законодавчому рівні його використання поки що не є можливим. Разом із тим, проблема толерантності ЗМІ є достатньо актуальною і не може бути звужена лише до правового аспекту, адже ця проблема, маючи у своїй основі певні особливості українського 258

Інформаційний вплив та протидія

суспільства, має вирішуватися не тільки підписанням закону, але й реальними діями, наприклад, притягненням до відповідальності осіб, які використовують свою «медійну посаду» для розпалювання міжнаціональної та міжетнічної боротьби. Література 1. Китайчик М. Правові механізми протидії «мові ворожнечі» у ЗМІ / М. Китайчик // Щомісячний журнал «Законодавство і практика мас-медіа». – [Режим доступу]: www. medialaw.ru/publications/zip/125/4.htm. – Назва з екрану.

2. Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації від 21.12. 1965 // Відомості Верховної Ради Української Радянської Соціалістичної Республіки. – 1969. – № 5. – Ст.27.

3. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права ООН від 16.12.1966 // Міжнародний пакт ратифіковано Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 19.10.73. – № 2148-VIII. 4. Преступления на почве ненависти: предотвращение и реагиро­вание – Методическое Руководство для НПО в регионе ОБСЕ. (2009). – [Режим доступу]: http://www.osce.org/ru/odihr/39822. – Назва з екрану. – Дата доступу: 15.10.2009.

5. Попова О. М. Прояви вербальної агресії у ЗМІ / О. М. Попова, Л. М. Со­ лодун // Молодий вчений. – 2016. – № 3. – С. 654–658.

Яловенко Аліна Вікторівна, студентка 2 курсу магістратури Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРПЕКТИВИ РОЗВИТКУ МЕТОДІВ ВЕДЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ВІЙНИ Розвиток сучасних інформаційних технологій зумовив нову стра­ тегію геополітичного суперництва держав, що полягає у докорінній зміні форм і засобів збройної боротьби й утвердженні пріоритету інформаційного протистояння. Метою дослідження є визначення та вдосконалення методів проти­ стояння в умовах ведення сучасних інформаційних війн. Реалізація поставленої мети вимагає вирішення таких завдань: • розглянути ефективні методи протидії ведення інформаційної війни; 259

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

• визначити перспективи розвитку сучасних методів ведення інформаційної війни. Джерелами дослідження стали публікації вчених: Я. Жарков, О. Лит­виненко, М. Павлютенкова, В. Петров, В. Петрик, Г. Почепцов, М. Присяжнюк, І. Рабінович, І. Шаравов, Д. Фельдман та інші. Переможцем інформаційної війни стає та сторона, яка повніше здатна змоделювати поведінку супротивника в різних ситуаціях, визначити власний алгоритм поведінки, нарешті, реалізувати його. Максимально всеосяжне моделювання поведінки супротивника означає, у якомога більших обсягах, збирати, зберігати й обробляти інформацію про нього; а також знати й розуміти його історію, культуру, релігію, побут. Особливою технологією інформаційної війни є чутки. Головна причина виникнення чуток – це відсутність офіційної інформації або її недостатній і неповний характер. У таких умовах, коли людям не вистачає потрібної інформації, інформації із звичного джерела, вони схильні створювати та сприймати чутки. Г. Почепцов відзначає, що відсутність інформації моментально компенсується чутками. Він називає це явище стандартною «ситуацією чуток» і висловлює думку про вірогідність існування навіть певного закону про можливості вакууму інформації: коли її не дають офіційні джерела, вона тут же з’являється в неофіційних каналах [2, 211–216]. Відповідно до інформаційної характеристики дослідники поділя­ ють чутки на чотири основні типи: – абсолютно недостовірні чутки; – недостовірні чутки з елементами правдоподібності; – правдоподібні чутки; – достовірні чутки з елементами неправдоподібності. Важливим елементом технологій і прийомів ведення інформаційних війн у політиці є провокація. Провокація – це спеціальна інформаційна операція, яка примушує суперника використовувати програшну для себе стратегію та лінію поведінки. Спровокувати суперника – означає досягти того, щоб він унаслідок цілеспрямованих інформаційних впливів скористався невигідною для себе стратегією. Дезінформування – форма інформаційного впливу, котра полягає у введенні об’єкта в оману щодо справжніх намірів суб’єкта дій. Найчастіше в світовій практиці застосовуються такі методи дезінформування: • тенденційне викладення фактів – вид дезінформування, котрий полягає в упередженому висвітленні тих чи інших фактів або іншої 260

Інформаційний вплив та протидія

інформації щодо подій за допомогою спеціально підібраних правдивих даних у певні проміжки часу.

• дезінформування від «зворотного» – відбувається шляхом надання правдивих відомостей в перекрученому вигляді чи в такій ситуації, коли вони сприймаються об’єктом впливу як брехливі.

• термінологічне «мінування» – полягає у викривленні суті прин­ ципово важливих, базових термінів і понять загально-світоглядного та оперативно-прикладного характеру В інформаційному протиборстві застосовуються численні способи і форми (технології) тиску. Серед них: шахрайство, блеф, стратагеми, політичні ігри і містифікації, маніпулятивні дії, провокації, психологічні і таємні операції, пропаганда, політичні ігри і рекламні кампанії, дезінфор­ мація, чутки і оперативні ігри – це далеко не повний перелік понять, вико­ ристовуваних для позначення способів таємного примусу людини. Психологічний тиск – вплив на психіку людей шляхом залякування та погроз з метою спонукання їх до певної запланованої моделі поведінки. Методи психологічного тиску: • доведення до об’єкта відомостей про реальні чи надумані загрози та небезпеки; • прогнози щодо репресій, переслідувань, убивств тощо; • шантаж; • здійснення вибухів, підпалів, масових отруєнь, захоплення заруч­ ників, інших терористичних чи диверсійних акцій. Ще однією технікою впливу на маси є диверсифікація суспільної свідомості – розпорошення уваги правлячої еліти держави на вирі­ шення різних штучно створених проблем і відволікання тим самим її уваги від вирішення першочергових завдань суспільно-політичного та економічного розвитку. Методи диверсифікації суспільної свідомості: • дестабілізація обстановки в державі чи окремих її регіонах; • активізація кампанії проти політичного курсу правлячої еліти держави та окремих її лідерів у різних міжнародних установах; • ініціювання антидемпінгових кампаній та іншого роду скандальних процесів, застосування міжнародних санкцій. Ґрунтуючись на сучасних публікаціях вчених [1; 3; 4; 6] доходимо висновку, що всі методи інформаційної боротьби поділяють на три види – силові, інтелектуальні та комбіновані. До силових відносять методи, які застосовані на ураженні об’єктів інформаційної боротьби різними видами зброї, це допомагає досягти 261

Медіаконтент: види, форми подачі та особливості сприйняття. 2017

переваги у кількості інформації, яка необхідна країні для розв’язання певних військових завдань [4, 16]. Інтелектуальні методи характеризуються рефлексивним управлінням противником, їх застосування забезпечує досягнення інформаційної переваги щодо якості інформації [6, 79]. Комбіновані методи включають в себе досягнення інформаційної переваги, щодо кількості і якості інформації [3, 162]. Задля запобігання та нейтралізації наслідків застосування інформаційної зброї необхідним є вжиття таких заходів: • захист матеріально-технічних об’єктів, що становлять основу інформаційних ресурсів; • забезпечення нормального й безперебійного функціонування баз і банків даних; • захист інформації від несанкціонованого доступу, її перекручування або знищення; • збереження якості інформації (своєчасності, точності, повноти й необхідної доступності). Зважаючи на отримані результати дослідження були сформовані такі висновки: – з’ясовано, що інформаційний вплив – це організоване цілеспря­ моване застосування спеціальних інформаційних засобів і технологій для внесення змін у свідомість особи чи населення та інформаційнотехнічну інфраструктуру об’єкта, фізичний стан людини. Необхідно розрізняти інформаційно-психологічний вплив – вплив на свідомість особи або населення з метою змін (корекції) їх поведінки та інформаційно-технічний вплив – вплив на інформаційно-технічну інфраструктуру об’єкта з метою забезпечення реалізації необхідних змін в її роботі, а також вплив на фізичний стан людини.

– визначено групи сучасних методів інформаційної боротьби: силові, інтелектуальні та комбіновані. Також вироблено заходи щодо створення ефективної протидії силам та засобам «інформаційної війни» противника, які полягають у: створенні цілісної системи інформаційноаналітичного забезпечення органів державної влади й управління, під­ вищенні загального рівня розвитку інформаційної інфраструктури, що перешкоджатиме експансії іноземних компаній на ринку інформаційних послуг; відтворенні національного інформаційного простору та пере­ шкоджанні можливості його використання в антидержавних інтересах. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що незважаючи на вагомий доробок науковців в галузі теорії та практики інформаційних 262

Інформаційний вплив та протидія

війн, захист від них практично відсутній, вони залишаються важливим інструментом та чинником руйнуваня свідомості громадян та суспільств в цілому, цим і обумовлюється важливість нагального розроблення комплексу дієвих методів, прийомів та заходів інформаційного проти­ стояння. Література 1. Афанасьев В. Социальная информация и управление обществом / B. Афанасьев. – М.: Знание, 2005. – 119 с.

2. Почепцов Г. Г. Психологические войны / Г. Г. Почепцов – М., К., 2000.

3. Вершинин М. С. Политическая коммуникация в информационном обществе / М. С. Вершинин. – М. : Ягуар, 2006. – 256 с.

4. Петров В. В. Воєнно-інформаційна безпека України за умов поси­ лення загроз інформаційних війн: автореф. дис. ... канд. політ, наук : 21.01.01 / В. В. Петров; Рада нац. безпеки і оборони України, Нац. ін-т пробл. міжнар. безпеки.– К., 2010. – 19 с.

5. Жарков Я. М. Історія інформаційно-психологічного протиборства: підручник / Я. М. Жарков, В. М. Петрик, М. М. Присяжнюк; заг. ред.

C. Д. Скулиша. – Київ : Науково-видавничий відділ Національної акаде­мії СБ України, 2012. – 212 с.

6. Каландара К. Х. Управление общественным мнением. Роль ком­ муникационных процессов / К. Х. Каландара. – М. : Наука, 2006. – 154 с.

263

Наукове видання

МЕДІАКОНТЕНТ: ВИДИ, ФОРМИ ПОДАЧІ ТА ОСОБЛИВОСТІ СПРИЙНЯТТЯ Збірник матеріалів Всеукраїнської науково-практичної конференції студентів та молодих вчених (Київ, 4 квітня 2017 р.)

Тексти друкуються в авторській редакції

Укладач Євген Цимбаленко Макетування і верстка Ольга Хворостина

Формат 60х84/16. Ум. друк. арк. 15,4. Наклад 70. Зам. № 111. Гарнітура Times New Roman. Папір офсетний. Друк офсетний. Підписано до друку 20.03.2017 Друк: ФОП «Паливода А. В.» Адреса: пр-т Відрадний, 95/Е, Київ, 03061 тел./факс 351-21-90