Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі by The Institute of Journalusm

Київський національний університет імені Тараса Шевченка Інститут журналістики

НОВИННИЙ КОНТЕНТ АУДІОВІЗУАЛЬНИХ МАС-МЕДІЙ У СОЦІАЛЬНОМУ ВИМІРІ

Збірник матеріалів Всеукраїнської науково-практичної конференції (Київ, 5 квітня 2017 р.)

Київ–2017

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі : матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції (Київ, 5 квітня 2017 р.). – К. : Інститут журналістики, 2017. – 248 с. Конференція присвячена аналізу трендів розвитку новинного контенту, дослідженню аудиторії та новітніх технологій впливу на аудиторію. Призначається для науковців і викладачів у галузі соціальних комунікацій, студентів і широкого кола читачів.

ЗМІСТ

Рубель Каріна Вікторівна Фактчекінг як медіатренд в контексті завдань доктрини інформаційної безпеки України............................................................. 8 Федорчук Людмила Петрівна Аудиторія телевізійних новин: зміни і тенденції............................... 13 Ципердюк Іван Михайлович Новини українських редакцій закордонних радіостанцій: актуальність стандартів для медіа ХХІ ст........................................... 16 Черемних Інна Володимирівна Бізнес-план як ефективний елемент стратегічного менеджменту на телебаченні................................................................................... 20 Малиш Мирослава Михайлівна Агресивно спрямовані елементи новинного контенту: розпізнавання, протидія........................................................................ 25 Калініна Марина Петрівна Кінополітика: приховані змісти сучасного кіно в контексті політичних PR- комунікацій................................................................. 29 Гресько Ольга Вікторівна Телерадіомовлення України для зарубіжних країн............................ 33 Новинний контент ХХІ ст.: що цікаво аудиторії? Вітчизняні та закордонні формати і практики Бондаренко Ірина Станіславівна Соціально-комунікаційні технології у вимірах синергетики............ 36 Башук Алла Іванівна Категорія довіри у соціальному вимірі: масмедійний аспект........... 40 Мірошниченко Павло Васильович Суржик у звуковому образі українського радіомовлення.................. 45 Підлуцька Дарина Олексіївна, Підлуцький Олексій Георгійович Створення та просування журналістських матеріалів у сучасних українських мережевих медіа (на прикладі порталу tochka.net)............................................................................................... 50 3

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

Виговська Наталія Анатоліївна Джерела інформації та тематика новин в регіональних онлайн-медіа.......................................................................................... 53 Сищук Олексій Андрійович Роль мас-медіа у сучасному політичному дискурсі США................ 56 Філоненко Данило Валерійович Медіа і наукова комунікація: принципи формування зацікавлень......................................................................................................... 59 Нагорняк Майя Володимирівна Верстка інформаційного випуску на радіо як запорука якості новинного контенту (за матеріалами першого каналу Національного радіо (УР–1))............................................................................. 62 Сарміна Ганна Лембітівна Крос-медіа як уособлення новітньої журналістики........................... 66 Марчак Тетяна Андріївна Нові медіа: особливості розвитку та вплив на аудиторію................. 70 Рижко Олена Миколаївна Копіпаст у контексті проблеми плагіату............................................. 74 Зубарєва Марія Анатоліївна Новітні медіа як каталізатор ризиків у суспільстві............................ 78 Рябічев В’ячеслав Львович, Рябічева Олена В’ячеславівна Аудиторія соціальних медіа в Україні (2016 ‒ 2017 рр.)................... 82 Кузнецова Марія Олександрівна Візуалізація наукового експерименту в сучасному телепросторі (на прикладі програми «Руйнівники міфів»)...................................... 86 Особливості сучасного контенту та новітні технології впливу на аудиторію Щегельська Юлія Павлівна Особливності використання Crazy PR як інструмента побудови вірусної кампанії зі зв’язків із громадськістю VII епізоду кіносаги «Зоряні війни: Пробудження сили»..................................... 91 Яненко Ярослав Васильович Нативна реклама у міському середовищі............................................ 94 Теодорська Людмила Іванівна Рекламні персонажі як чинник залучення уваги дітей (за матеріалами анкетування)............................................................... 99 4

Зміст

Андрєєва Олександра Сергіївна Специфіка відображення візуальної компоненти шокової реклами................................................................................................. 103 Фісенко Тетяна Вікторівна Пропаганда як складник гібридної війни......................................... 106 Чекалюк Вероніка Василівна Інформаційні реалії початку ХХІ століття. Інноваційні тенденції іміджетворення................................................................... 110 Голік Оксана Василівна Особливості рекламної аргументації у рекламному заголовку...... 115 Іванець Тетяна Олександрівна Структурно-змістова диференціація рекламного повідомлення (на прикладі сучасної художньої української літератури).......... 119 Василюк Марія Ігорівна Механізми комунікації в органах державного управління.............. 124 Черепанов Микита Сергійович Формування контенту у сегменті В2В.............................................. 129 Носова Богдана Миколаївна Медійні механізми стратегічних комунікацій.................................. 133 Яценко Богдана Миколаївна Спроба аналізу успіхів і невдач в процесі впровадження інновацій у систему бренду................................................................ 137 Міжнародний круглий стіл «Гендерний контент сучасних мас-медіа» Сидоренко Наталія Миколаївна «Жіночий сегмент» української преси для сім’ї.............................. 142 Яблоновська Наталя Всеволодівна Ідея гендерної рівності як соціокомунікаційна технологія культового серіалу «Гра престолів» (HBO)...................................... 146 Семенко Світлана Василівна Ефективні методи та прийоми в процесі вивчення дисципліни за вибором «Гендерна проблематика в ЗМК»................................... 150 Воронова Мальвіна Юріївна Ніла Зборовська: портрет української інтелектуалки...................... 153 Желіховська Наталія Степанівна Гендерна рівність у контексті сучасного публіцистичного дискурсу............................................................................................... 158 5

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

Георгієвська Вікторія Володимирівна 8 Березня у дзеркалі партійних медіа................................................ 161 Дубецька Оксана Олександрівна «Гендерне прочитання» сучасної дитячої преси України............... 165 Чорнодон Мирослава Іванівна Концептуальні особливості гендерних категорій у сучасній рекламі.................................................................................................. 169 Волобуєва Анастасія Михайлівна, Люклян Рома Михайлівна Образ сучасної жінки в місячнику «L’OFFICIEL»........................... 172 Петрова Тетяна Владиславівна Fifty Shades of Blonde: stereotypical image of female TV presenters in the media.................................................................................... 175 Пода Олена Юріївна Гендерний дискурс війни і ЗМК в Україні: проблема трансляції й осмислення.................................................................................. 180 Герасимчук Надія Григорівна Безпека журналістів в умовах конфліктів і тиску: гендерний аспект.................................................................................................... 182 Романенко Катерина Віталіївна Жіноча воєнна журналістика: мотиваційно-психологічний аспект.................................................................................................... 185 Костенко Юлія Михайлівна Безпека жінок-журналістів під час виконання професійних обов’язків в умовах конфлікту........................................................... 189 Дмитренко Альона Володимирівна Гендерні особливості публікацій жінок-журналістів про військові події (на прикладі інтернет-ресурсу «Українська правда»)..... 192 Рябик Валерія Володимирівна Жінка-журналіст в умовах військового конфлікту: упередження та небезпеки.................................................................................... 194 Шапка Марина Олександрівна Явище гендерної стигматизації в контенті прес-служб правоохоронних органів .............................................................................. 199 Курята Катерина Леонідівна Жінка-прес-офіцер: примха чи необхідність.................................... 203 Кузнецова Марія Олександрівна Відбиття та руйнування гендерних стереотипів у науковопопулярних телепрограмах................................................................ 207 6

Зміст

Федорів Анастасія Якимівна Гендерні стереотипи в жіночому журналі (на прикладі «Woman Magazine»)............................................................................ 212 Ковальчук Олена Олексіївна Особливості виступів зарубіжних авторок у провідному жіночому виданні України.................................................................. 217 Рябічева Олена Вячеславівна Фемінізм VS традиція, або як всидіти на обох стільцях................. 222 Гаврилюк Тетяна Миколаївна Гендерні особливості дитячих Інтернет-ресурсів............................ 224 Сивоглаз Оксана Олександрівна Особливості гендерної проблематики в українській інтернетжурналістиці (за матеріалами онлайн-видань «Українська правда», Zahid.net і «Лівий берег») .................................................. 228 Piotr Katerynycz Kształtowanie wizerunku współczesnej polskiej kobiety w polskich serialach telewizyjnych (na przykładzie serialu Rodzinka.pl).......................................................................................... 231 Сімашова Анастасія Іванівна Репрезентація чоловічого образу в контенті гендерно маркованих телеканалів Європи.................................................................. 235 Михайлюта Валентина Петрівна Модель жіночого щастя в романі Ірен Роздобудько «Тут і тепер»................................................................................................... 239 Бойко Алла Анатоліївна Релігійна інформація в медіа: коли журналісти відмовляються від висвітлення сенсацій.......................................................... 243

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

Рубель Каріна Вікторівна кандидат історичних наук, доцент кафедри міжнародних відносин Воєнно-дипломатична академія імені Євгенія Березняка ФАКТЧЕКІНГ ЯК МЕДІАТРЕНД В КОНТЕКСТІ ЗАВДАНЬ ДОКТРИНИ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ Технології впливу на споживача медіа-контенту в епоху загострення інформаційного протиборства удосконалюються у відповідь на виклики та загрози, що породжуються технічними можливостями інформаційнокомунікаційних каналів, так і у відповідь на соціально-політичні та соціокультурні очікування аудиторії. Так званий стан гібридної війни проти України вочевидь підвищив попит в українському суспільстві на верифікацію інформації, особливо таку, що надходить з місця бойових дій. Захищеність від руйнівних інформаційно-психологічних впливів визначена новою Доктриною інформаційної безпеки України як життєво важливий інтерес особи в структурі національних інтересів в інформаційній сфері. Цим документом боротьба з дезінформацією та деструктивною пропагандою з боку Російської Федерації визначена як пріоритет державної політики в інформаційній сфері [1]. Отже актуалізується наукова проблема щодо визначення місця та ролі в інформаційному просторі України такого відносно нового явища як фактчекінг з метою виявлення його особливостей та динаміки розвитку. Прикладним завданням дослідження є оцінювання стану вітчизняних веріфікаційних проектів та розробка практичних рекомендацій щодо їхнього використання для вирішення завдань реалізації державної інформаційної політики. Джерельну базу дослідження склали ресурси мас-медійних проектів, що мають верифікаційний напрям редакційної політики, офіційні сайти державних органів влади як суб’єктів інформаційної політики. За результатами експертного опитування провідних фахівців американської журналістики спеціалізованим ресурсом Гарвардського 8

університету Nieman Lab опубліковано традиційний медіапрогноз на 2017 рік. Констатовано, що фактчекінг збереже позиції у списку провідних медіатрендів у світі. Зокрема, професор журналістики та засновник проекту PolitiFact назвав поточний рік «роком ботафактчекера» [2]. В світі динаміка зростання кількості мас-медіа відповідної спеціалізації чи таких, що запровадили сервіси верифікації інформації на достовірність, принципово підвищилась протягом 2016 року. Поштовхом стало те, що проекти FactCheck.org, PolitiFact, та відповідна рубрика Fact Checker видання The Washington Post отримали рекордний трафік і досягли нового рівня популярності в ході передвиборчої кампанії у США. Особливістю є те, що спеціалізовані фактчекінгові проекти почали дистанціювати себе від традиційної інвестигаційної журналістики. Хвиля недостовірної інформації під час означених подій зачепила соціальні мережі, особливо Facebook, який заявив про співпрацю з Міжнародною мережею перевірки фактів Інституту Пойнтера, до якої в свою чергу приєднались PolitiFact, The Associated Press, FactCheck. org и ABC News. З урахуванням досвіду США напередодні виборів у Франції Facebook запустив спецпроект разом з AFP, France Télévisions, Libération, Le Monde для провірки публикацій на відповідність дій сності. Нещодавно Цукерберг повідомив про те, що компанія розробила штучний інтелект, який буде розрізняти недостовірні новини та підсві чувати їх користувачам. Кореляційний аналіз представленої динаміки розвитку мас-медійних проектів із змінами у регуляторній політиці державних органів влади дозволяє встановити невипадкові паралелі. Пік боротьби з автоматизованими агрегаторами новин також припадає на минулий рік. В Україні стимулом до розвитку верифікаційних проектів в масмедійному середовищі стали завдання з протидії російській пропаган ді. Перші спеціалізовані ресурси були ініційовані громадськими організаціями активістів (stopfake.org, informnapalm.org, sprotyv. info, та інші), які з часом набули координації під егідою Міністерства інформаційної політики. Сьогодні більшість з них об’єднані у міжнародне громадське об’єднання «Міжнародний інформаційний консорціум «Бастіон», з яким Рада національної безпеки та оборони підписала Меморандум про взаємодію з метою протидії російській пропаганді [3]. Рівень цитованості верифікаційних розслідувань даних ресурсів аудіовізуальними ЗМІ України є співставним з рівнем цитованості офіціних повідомлень державних органів влади з відповідної тематики. 9

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

При цьому останні часто посилаються на ресурси громадських проек тів в якості першоджерела. Наведемо такий приклад. Російськомовний сайт «волонтерської громадянської журналістики» «Украина сегодня», який репостить інформацію вищезазначених ресурсів на партнерських засадах, справедливо веде відповідну тему у рубриці «Кримінал», оскільки свідоме поширення недостовірної інформації є злочином (в країнах, де існує законодавство про дифамацію) [4]. Особливістю та тенденцією 2017 року стало те, що фактчекінг саме в якості медійного тренду, популярного формату для привернення уваги аудиторії почали активно використовувати державні органи влади, в тому числі в межах віртуальної дипломатії. Наприклад, наприкінці лютого 2017 року МЗС РФ відкрило на своєму сайті спеціальну рубрику прикладів публікацій недостовірної інформації в зарубіжних ЗМІ про Росію. За словами начальника інформаційного відділу МЗС Фінляндії В. Хяккінена така рубрика є «новим інструментом інформаційного впливу з боку Росії» [5]. Можна стверджувати, що продукція відповідних медіа-проектів знайшла свою масову аудиторію, вони роблять суттєвий внесок у вирішення ще одного з визначених пріоритетних завдань державної інформаційної політики, а саме щодо підвищення медіа-грамотності суспільства, сприяння підготовці професійних кадрів для медіа-сфери з високим рівнем компетентності [1]. Разом з тим варто відзначити, що акцентуація такого медіатренду в має й певні ризики. Функціонально в інформаційному просторі фактчекінгові проекти сприяють перетворенню медіа-події у подію – суспільний тригер. Навіть в умовах загострення інформа ційного протиборства як складової гібридної війни, подання у випусках новин російських ЗМІ фейкової інформації про Україну для масової аудиторії залишатиметься лише медіа-подією (скандальною ситуацією в середовищі самих журналістів) або просто непоміченим. Наприклад, для того, щоб «розіп’ятий хлопчик» набув ознак символу інформаційного впливу з боку російських ЗМІ, необхідна мас-медійна кампанія розкрутки самої медіа-події. Але багато інформаційних вкидів нібито чекають на свого фактчекера, який зробить їм безкоштовний “піар”. Нажаль, силові структури України часто зіткались з ситуаціями, коли веріфікаційні мас-медійні кампанії з часткових аспектів теми призводили до негативних наслідків несвоєчасного фокусування уваги аудиторії на проблемах забезпечення обороноздатності країни, зокрема стану її оборонно-промислового комплексу. 10

В структуру комунікацій деякі фактчекінгові мас-медійні проекти чудово вписались в якості контрольованого каналу легалізації інфор мації, яка з певних причин не може бути оголошена її справжнім джерелом (за моделлю легітимізації джерела Jowett G.S., O’Donnell V.). Приклад з виборами Трампа у США власно і демонструє переваги означеної моделі. Серед відомих методів маніпулювання масовою свідомістю фігурує логічне маніпулювання. Сутність методу передбачає мас кування тенденційного добору аргументів до тези чи наявної логічної помилки шквалом інформаційного шуму. У порівнянні з суто емоційними методами логічне маніпулювання частіше застосовується по відношенню до аудиторії біль-менш освіченої, здатної до сприйняття раціональних аргументів. Звернемо увагу на те, що фактчекінгові розслідування за системою OSINT суттєво відрізняються від методів та результатів класичних журналістських розслідувань, принципи яких передбачають особистісне спілкування інвестигатора з учасниками події, виклад позиції протилежних сторін, пошук авторських доказів тощо. У ситуації з фактчекінгом вже опублікованих відомостей частіше лише ініціюється вторинний інформаційний потік, який сприяє відключенню уваги аудиторії від суті події за рахунок створення інформаційного перенавантаження. В цілому, в умовах соціально-політичної нестабільності в країні, це може бути хоча й цілком маніпулятивним, але непоганим методом збереження статус-кво. З часів створення перших мас-медійних проектів, що спеціалізу вались на виявленні недостовірної інформації у новинних інформаційних потоках, сьогодні спостерігається тенденція до певної фетишизації та абсолютизації фактчекінгу. Маніпулятивні можливості цього медіа тренду підвищуються у зв’язку з констатованою дослідниками схильністю масофікованої аудиторії до патерналістських моделей поведінки: «про мій захист від недостовірної інформації хтось подбає – держава, цар чи то герой». Такими героями в очах масової аудиторії, не схильної до самостійних аналітичних розшуків, як раз і виступатиме «особлива каста медійників», яка виведе на чисту воду недобросовісних колег. А для більш «елітарних» прошарків суспільства, що відносять себе до так званого експертного середовища, часто хворого на маніпулофобію, фактчекінг набуватиме ролі інструменту маніпуляцій маніпуляторами. Клеймо фактчекерів «Перевірено на достовірність» буде у топах продажів на медіа ринку. 11

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

Отже, можна зробити такі висновки. Фактчекінг набув ознак медіа-тренду у вітчизняному медіа-просторі та поки що зберігає тенденцію до розвитку. Медійні проекти відповідного профілю активно використовуються державними органами влади, комерційними, полі тичними та соціальними інститутами як інструмент інформаційного протиборства. Видами правопорушень в інформаційній сфері, у проти дії яким інструментарій фактчекінгу може вважатись першочерговим, е поширення сфальсифікованих повідомлень від імені класичних інформаційних агентств, створення фейкових (спотворених) сторінок в соціальних мережах. Соціально-комунікаційна роль фактчекінгових проектів є неоднозначною, їх незаангажованість відносна. Фактчекінг може розгрядатись як форма спростувань та метод спін-доктора. В контексті завдань забезпечення національної безпеки факчекінгові проекти сприяють підвищенню медіаграмотності масової аудиторії та виконують допоміжну функцію у вирішенні завдань моніторингу інформаційного простору. Література 1. Указ Президента України №47/2017 Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 29 грудня 2016 року «Про Доктрину інформа ційної безпеки України» Електронний ресурс. – Режим доступу до ресурсу : http://www.president.gov.ua/documents/472017-21374 2. Predictions for journalism 2017. Updating trough Dec. 19. Електронний ресурс. – Режим доступу до ресурсу : http://www.niemanlab.org/collection/ predictions-2017/ 3. Олександр Турчинов закликав створити інформаційну армію, що дасть гідну відсіч російській пропаганді, 26.10.2016. Електронний ресурс. – Режим доступу до ресурсу : http://www.rnbo.gov.ua/news/2622.html 4. Украина сегодня. Интернет-видання. – Режим доступу до ресурсу : http:// ua-today.com/news-from-ukraine/category/ложь-путинской-россии 5. Regnum. Інформаційне агентство. Стрічка новин від 23 лютого 2017 року. – Режим доступу до ресурсу : https://regnum.ru/news/polit/2242356. html

Федорчук Людмила Петрівна кандидат філологічних наук, доцент кафедри телебачення та радіо мовлення Інститут журналістики КНУ імені Тараса Шевченка АУДИТОРІЯ ТЕЛЕВІЗІЙНИХ НОВИН: ЗМІНИ І ТЕНДЕНЦІЇ Дослідження телевізійної аудиторії минулих років. Аудиторію теле каналів активно досліджують і соціологи, і журналістикознавці з 80-х років минулого століття. Відтоді соціологія ЗМІ стала поширеним напрямком наукових досліджень. Авторство фундаментальних праць в царині методології досліджень телевізійної аудиторії належить В. Іванову, В. Різуну, І. Лубковичу, І. Черемних, І. Фомичевій. Огляд англомовної наукової літератури за період 2014–2017 рр. показує, що ця тема нині особливо популярна – і в країнах Європи, і в США. Основним завданням нині дослідники вважають пошук методів, що могли би адекватно відобразити сукупність споживачів певного телевізійного продукту на всіх платформах, де розповсюджується цей продукт. Мета і завдання. Метою нашого дослідження є з’ясування кіль кісних змін аудиторії телевізійних новин загальнонаціональних кана лів за період 2014–2017 рр. і виокремлення тенденцій майбутніх телепереглядів. Завдання: – порівняти рейтинги інформаційних праймових програм загально національних українських телеканалів за 2014–2017 рр.; – порівняти перегляди інформаційних випусків на YouTube каналах відповідних програм 2014–2017 рр.; – зробити огляд методології наукових досліджень телевізійної ауди торії в англомовній фаховій періодиці; – спрогнозувати майбутні зміни в процесі споживання новинного телевізійного контенту. Джерела дослідження. Джерельною базою дослідження стали результати телевізійних рейтингів, вимірюваних компанією Nielsen. Оператором телевізійної панелі ця компанія стала з початку 2014 року, тому і порівняння рейтингів проводилось в межах 2014 – лютого 2017 років. Також досліджувались YouTube канали окремих інформаційних програм з точки зору кількості переглядів. 13

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

Висновки і результати. За останні 5 років принципово нових методів вивчення телевізійної аудиторії не з’явилось. Єдиною валютою на рекламному ринку українського телебачення лишається піплметрія. Також поширеними є інтерв’ю, опитування, щоденники. Ми порівняли рейтинги «ТОП-програм» за лютий у 2014, 2015 і 2017 роках [1]. Вибірка 4+, вся Україна. Результати порівняння рейтингів за три роки дають підстави стверджувати, що наявні дві тенденції в поведінці аудиторії телевізійних інформаційних програм. По-перше, знижується інтерес до новинного контенту. Очевидно, це пояснюється бурхливими соціально-політичним життям країни у 2014 році і втомою від актуальної інформації у 2017 р. По-друге, бачимо зміну лідерів новинного перегляду. Жодна програма новин телеканалу «Інтер» не ввійшла в ТОП-10 найрейтинговіших програм у лютому 2017 р. Натомість непопулярні у 2014–2015 рр. інформаційні програми телеканалу «Україна» стали лідерами в поточному році. Інша вибірка – «ТОП-вечірні новини» [2]. Порівнюємо першу трійку програм-лідерів, що вийшли в ефір 13 лютого 2014–2017 років. Вибірка – 4+, вся Україна. Перший висновок підтверджує результати попередніх порівняльних досліджень - доля перегляду інформаційних програм зменшується. Від 19,94% у 2014 р. до 13,7% у 2017 р. А от лідери упродовж 4-х років практично не змінюються – це ТСН (1+1) та Подробиці (Інтер). Лише у 2016 р. друге місце посіли «Події» (Україна). Вражаючими виявились і результати порівняльних досліджень популярності телевізійного новинного контенту в інтернеті. YouTube канали досліджуваних інформаційних програм показують зворотню до піплметрії тенденцію. Аудиторія онлайн-теленовин суттєво зростає за досліджуваний період. Так, якщо випуск ТСН за обраний нами день – 13 лютого – у 2014 році має 6305 переглядів (станом на 12.03.2017), то за цей же день 2017 року – 11256. Так само майже подвоюється сумарне число переглядів окремих матеріалів випуску (13.02.2014 – майже 42 тисячі; 13.02.2017 – близько 82 тисяч переглядів). Ріст програми «Факти» (ICTV) ще суттєвіший: 2015 р. – менше тисячі переглядів, 2017 – майже 6 тисяч. А «Подробиці» на Інтері збільшили аудиторію з 548 (13.02.2014р.) до 9977 (13.02.2017). Хоча ні «Події» (Україна), ні «Подробиці» (Інтер) не викладають окремі сюжети, лише повністю випуски. Але при цьому українські новинні редакції все ще продовжують пріоритетним вважати ефірного глядача. В той час коли ВВС чи DW 14

рахують і змагаються за кожен перегляд матеріалу на YouTube каналі, наші журналісти часто навіть цією статистикою не цікавляться, не кажучи вже про керівників інформаційних програм, які мусили б стимулювати як поширення матеріалів у соцмережах, так і мотивувати журналістів. В ситуації, коли один контент поширюється кількома платформами, важливо знайти відповідні методи дослідження сукупної аудиторії конкретного телевізійного продукту. Результати предметного вивчення останніх досліджень на цю тему у фаховій науковій періодиці показують, що для телевізійних новин базовою лишається піплметрія. І саме учасники телевізійної панелі цікаві для науковців з точки зору вивчення їх споживацької поведінки. Інтерв’ю та опитування визначають популярність інших джерел новин, а також перегляд телевізійних новин на інших, окрім телевізора, носіях. При цьому популярним в англомовній практиці є термін «репертуар медій» (media repertoire) як колекція джерел інформації, що їх люди регулярно використовують [3]. Таким чином, майбутнє українських телеканалів пов’язане з враху ванням потреб інтернет-аудиторії. Тому все більш поширеним буде акцент на популярності конкретних новинних матеріалів онлайн, все більше часу журналісти будуть приділяти поширенню своїх матеріалів в соціальних мережах, а соціологи отримають чіткий запит від медіабізнесу на дослідження крос-медійної аудиторії телевізійних програм. Література

1. ТОП-програми. – Індустріальний телевізійний комітет. – [Електронний ресурс]. – URL: http://tampanel.com.ua/rubrics/programms/ (12.03.2017) 2. ТОП-вечірні новини. – Індустріальний телевізійний комітет. – [Електрон ний ресурс]. – URL: http://tampanel.com.ua/rubrics/top-evening-news/ (12.03.2017) 3. Su Jung Kim A repertoire approach to cross-platform media use behavior. – Iowa State University, USA. – [Електронний ресурс]. – URL: http://journals.sagepub. com/doi/pdf/10.1177/1461444814543162 (24.02.2017)

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

Ципердюк Іван Михайлович кандидат філологічних наук, докторант Класичний приватний університет (м. Запоріжжя) НОВИНИ УКРАЇНСЬКИХ РЕДАКЦІЙ ЗАКОРДОННИХ РАДІОСТАНЦІЙ: АКТУАЛЬНІСТЬ СТАНДАРТІВ ДЛЯ МЕДІА ХХІ ст. Кілька минулих років продемонстрували негативну для українських ЗМІ тенденцію: більшість аудиторії їм не довіряє. Ціла низка чинників зумовила таку ситуацію, коли аудиторія вже сумнівається «навіть у простій інформації, яка висловлюється в новинах» [1]. І це тоді, коли до новин в Україні, зважаючи на суспільно-політичну ситуацію та російсько-українську війну, звернена особлива увага громадськості. Чому ж значна частина аудиторії перестала довіряти українським ЗМІ і зокрема новинам, які вони транслюють? Водночас варто з’ясувати, як вдається українським редакціям закордонних радіостанцій зберігати довіру слухачів і які фактори дають підстави не сумніватися у правдивості їхніх новин сьогодні. Вивчення цієї актуальної проблеми, знаходження відповіді на ці запитання є важливим завданням для сучасних дослідників. Особливості новинного контенту українських мас-медіа та укра їнських редакцій закордонних радіостанцій у своїх працях розглядали численні вчені-журналістикознавці: В. Різун, О. Гоян, Г. Почепцов, В. Лизанчук, В. Здоровега, М. Нагорняк, Б. Потятиник та ін. У їхніх наукових розвідках розглянуто різні аспекти тематики, змісту, побудови, якості новин в українських ЗМІ, зокрема на радіо. Однак проблема теперішньої недовіри до новин українських мовників і пошуку засобів, які можуть виправити ситуацію, що склалася, потребують детального вивчення та аналізу. У цьому нам можуть допомогти досвід та стандарти роботи українських редакцій закордонних радіостанцій. Мета нашого дослідження – проаналізувати стандарти і досвід роботи українських редакцій закордонних радіостанцій, збереження довіри аудиторії до їхнього новинного контенту, корисність цього досвіду для вітчизняних мовників у ХХІ столітті. Кожен другий українець, за підсумками 2016 року, які презентував Київський міжнародний інститут соціології, не довіряє українським ЗМІ. Виконавчий директор Інституту масової інформації О. Романюк переконана, що виникнення гострої недовіри до вітчизняних ЗМІ зу 16

мовили такі чинники: 1) непривабливий образ української журналістики, сформований через українсько-російську війну, суперечливу інформацію про яку піддавали сумніву чиновники та активісти; 2) новини з лінії фронту зазнавали потужних інформаційних атак з російського боку; 3) власники найбільших медіа перетворили журналістів у солдатів інформаційного фронту, на якому вони зобов’язані обстоювати інтереси господарів; 4) усе ще високий рівень у редакційних контентах замов них матеріалів («джинси»); 5) керівники держави та відомі політики неодноразово публічно безпідставно звинувачували журналістів, обра жали їх та принижували [1]. Основним завданням українських ЗМІ є повернення довіри аудиторії до новин, особливо в ситуації російсько-української війни. Не довіряючи традиційним ЗМІ, споживачі шукають альтернативні джерела інформації. Це передовсім соціальні мережі: «Соціальні мережі можуть дозволити собі найбільш екстремальні оцінки й висвітлення, тому на сьогодні це найлегший (що дуже важливо) спосіб отримання очікуваної для споживача інформації» [2, 225]. Однак підміна новинами в соціальних мережах професійних журналістських новин приховує в собі велику небезпеку: «Замість поширення соціа льних зв’язків та інформування громадськості, замість створення ідеї новин як суспільного блага чи демократичної необхідності – замість цього всього організовуються групи, які поширюють миттєву брехню (яка відповідає їхній точці зору), підсилюють переконання одне одного, дедалі глибше занурюючи аудиторію в думки, узвичаєні в їхніх середовищах, а не у встановлені й не раз перевірені факти» [3]. У нинішніх українських реаліях соціальні мережі – це численні фабрики тролів, фейкових акаунтів та вірусних новин, які сіють паніку, зневіру й брехню в умовах інформаційної війни. Слухачі ж прагнуть отримувати з випусків новин максимально правдиву та достовірну інформацію, попит на яку не зменшується ніколи. На жаль, поки що більшість українських ЗМІ, зокрема радіомовників, не може похвалитися випуском якісного новинного контенту, адже це вимагає високого професіоналізму, особистої та громадянської чесності, поваги до аудиторії. Відсутність продуманої редакційної політики, брак знань, залежність від держави, політиків чи бізнесу нівелюють роботу журналістських колективів, призводять до того, що продукт, який вони виготовляють, не відповідає викликам складного, неоднозначного часу. У новинах та програмах зчаста відсутня правдива оцінка подій, немає чіткого погляду на їхній перебіг. 17

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

Натомість у 2 пол. ХХ – ХХІ століттях для української аудиторії працюють за найвищими стандартами виготовлення новин україн ські редакції закордонних радіостанцій. Незалежні від будь-яких політично-бізнесових впливів в Україні та за її межами, вони накопи чили досвід підготовки новинного контенту, який користувався довірою слухачів і продовжує її зберігати. Високі стандарти новинної журналістики демонстрували у вітчизняному ефірі не лише добре знайомі слухацькій аудиторії українські редакції радіо «Свобода» та Бі-Бі-Сі, а також дещо традиційна за викладом новин українська редакція «Голосу Америки», яка мовила в радіоефірі в перші роки української незалежності. Високий професіоналізм демонструвала за час свого мовлення в ефірі українська редакція «Німецької хвилі». На сьогоднішній день радіомовлення продовжує лише українська редакція радіо «Свобода», виготовляючи радіопрограми та новини для радіостанцій-партнерів, які транслюють їх для українських слухачів. Але всі ці радіостанції упродовж усієї історії їхнього існування об’єднує спільна мета – готувати слухачам чесні, збалансовані, об’єктивні новини. Після розпаду СРСР українські редакції закордонних радіостанцій потрапили в Україні в умови загальної конкуренції і боролися за свою аудиторію, яка отримала доступ одразу до багатьох джерел інформації. Українським редакціям радіо «Свобода», «Голос Америки», Бі-БіСі, «Німецької хвилі» довелося своєю роботою підтвердити високі стандарти передовсім новинної журналістики. І варто наголосити, що їм це вдалося. Щоправда, в умовах складної ринкової конкурентної боротьби, зростання динамічності інформаційних технологій українські редакції закордонних радіостанцій (кожна у свій спосіб) змушені були адаптуватися до нових вимог та реалій. Кожна із них пішла шляхом конвергентності – налагодження цифрових редакцій, у яких повністю або вибірково присутні телебачення, радіо, інтернет та інші сучасні комунікаційні послуги. Для прикладу, радіоновини української редакції «Голосу Амери ки», яка традиційно представляє офіційну позицію уряду США, трансформувалися в теленовини і новинний сайт української редакції. Українська служба радіо Бі-Бі-Сі через фінансові труднощі після 19-ти років мовлення в радіоефірі також працює в режимі веб-сторінки. Нагадаємо, що новини та програми української служби радіо Бі-Бі-Сі щоденно слухало 5 млн осіб. Довіра до новин цієї радіоредакції була надзвичайно високою. 18

Останньою серед закордонних радіостанцій, які працювали ще в період холодної війни, створила окрему українськомовну редакцію «Німецька хвиля» і запропонувала вітчизняному слухачеві новини, які спираються на незмінні принципи роботи «DW»: інформативність, неупередженість, компетентність та оперативність. І хоча новини та програми української редакції «Німецької хвилі» виходили в радіоефір лише впродовж 11 років, вони встигли завоювати повагу та довіру з боку слухачів. Зараз українська редакція демонструє у своїй роботі зразок конвергентності та під брендом «DW» представляє свої матеріали на інтернет-сайті, у соціальних мережах, а також у програмах новин «Німецької хвилі» українською в телеефірі. Єдиною радіостанцією, яка продовжує розміщувати програми та новини у вітчизняному радіоефірі, залишається українська редакція радіо «Свобода». Це некомерційна інформаційна служба, яка понад 60 років транслює програми та новини й українською мовою. Говорячи про свою місію, українська редакція, як і вся радіостанція «Свобода», наріжним каменем своєї роботи вважає правдивість новин. Про довіру аудиторії до новин української редакції радіо «Свобода» свідчить промовистий факт: «Рекорд Радіо Свобода під час Євромайдану – 1,5 мільйона відвідувачів за день! Загалом під час протестів узимку 2013– 2014 років середня відвідуваність сайту www.radiosvoboda.org складала 300 тисяч відвідувачів на день» [4, 87]. Зараз українська редакція радіо «Свобода» – зразок конвергентного ЗМІ, де вдало поєднані інтернет, телебачення та радіо. Незважаючи на оперативність роботи, журналісти української редакції радіо «Свобода» намагаються уникати помилок, фейків і тим самим утримують прихильність та увагу аудиторії. «Чекати світлого майбутнього для ЗМІ, – на думку О. Романюк, – не доводиться. Мовляв, світові тенденції у результаті зведуться до того, що велика частина населення стане читати сайти-агрегатори, які передруковують новини з різних джерел, без розбору. І лише деякі, найбільш просунуті, залишаться вірними нормальним ЗМІ» [1]. Однак далеко не всі журналісти, медіа-експерти, учені-журналістикознавці дотримуються такої думки. Соціальні мережі, які, здавалось, уже погли нули новинні формати авторитетних ЗМІ, зневажливе ставлення до фактів з боку частини журналістів, сумнівні твердження, які тиражують окремі мас-медіа, поступово набивають оскому в аудиторії. Звичайно, у цифрову епоху набагато легше, аніж будь-коли, розповсюджувати неправдиві новини. І підтвердженням цього є соціальні мережі. Однак паралельно, як ніколи, зростає запит на правдиву інформацію, яка дає 19

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

змогу об’єктивно оцінити події, що відбуваються в країні та світі. Із цього огляду досвід роботи та стандарти, за якими працювали і працюють українські редакції закордонних радіостанцій, мають важливе значення для створення новин у ХХІ столітті. Література 1. Бутченко М. Чорна преса / Максим Бутченко // Новое время. – 2017. – № 3. – Режим доступу : http://magazine.nv.ua/ua/article/post/45599-chernayapressa. – Назва з екрану. – Дата доступу: 22.02.2017. 2. Почепцов Г. Смисли і війни: Україна і Росія в інформаційній і смисловій війнах / Георгій Почепцов. – К. : Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2016. – 316 с. 3. Вайнер К. Як технологія підриває основи правди / Катарін Вайнер [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zbruc.eu/node/62228. – Назва з екрану. – Дата доступу: 22.02.2017. 4. Ремовська О. Говорить Радіо Свобода. Історія української редакції / Олена Ремовська. – Київ : Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2014. – 163 с.

Черемних Інна Володимирівна кандидат наук із соціальних комунікацій, доцент кафедри телебачення і радіомовлення Інститут журналістики КНУ імені Тараса Шевченка БІЗНЕС-ПЛАН ЯК ЕФЕКТИВНИЙ ЕЛЕМЕНТ СТРАТЕГІЧНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ НА ТЕЛЕБАЧЕННІ Одним із головних чинників стратегічного менеджменту на телебаченні, крім усвідомлення своєї місії в медіапросторі й створен ня бренда, є планування. Перспективний напрямок і шлях, що обирає команда і прокладає з пункту А в пункт В, стає пріорітетним орієнтиром стратегії і тактики телепідприємства на найближчі 2-3 роки і відображається у бізнес-плані. В ньому зазначається таргетизована мета, просування компанії і розвиток стосовно фінансових, економіч них, інвестиційних показників, що є цінними для розуміння свого призначення на медіаринку. Мета розвідки полягає у з’ясуванні аспектів створення бізнес-плану на телепідприємстві на сучасному етапі. Для цього необхідно вирішити 20

такі завдання: з’ясувати поняття бізнес-плану на телебаченні; визначити його роль для сучасних умов ведення бізнесу; окреслити перспективи розвитку телепідприємства у контексті такого ефективного елементу стратегічного менеджменту, як бізнес-план. Українські суб’єкти господарювання, що бажають працювати у медійному полі відповідно до правових аспектів й економічної конкуренції, мають право стати здобувачем ліцензії на мовлення. Для отримання ліцензії, яку надає Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, в українському медіасередовищі претен дентам необхідно мати вихідні дані щодо свого бізнесу. До них належать назва, логотип, фірмовий, торговий знак, кольори, візуальні показники класифікації відеопродукції, що є брендовими характеристиками теле радіоорганізації. Крім того, ліцензійні умови передбачають інформацію про вид мовлення, програмну концепцію, вимоги щодо організаційнотехнічних, фінансових та інвестиційних зобов’язань майбутніх ліцен зіатів. Іміджевий документ компанії «Brand-book» створюється, як правило, для внутрішнього користування суб’єктами ліцензування. В ньому зазначаються брендові характеристики, програмне наповнення, обличчя каналу, деякі організаційно-технічні зобов’язання. Проте там відсутні фінансові, економічні, інвестиційні показники, що є цінними для розуміння свого призначення на медіаринку й отримання ліцензії. Одним із таких важливих показників стандартів виробництва будь-якого підприємства, еталоном вимірювання ефективності компанії є бізнесплан. Це – вид систематизованої інформації про ключові перспективні напрямки телепідприємства, завдяки чому здійснюється комунікація з рекламодавцями, інвесторами, менеджментом. Якщо порівнювати його з довгостроковим маркетинговим планом, завдяки якому інтегруються всі функції телепідприємства і це сприяє виявленню можливостей всіх ресурсів компанії, монетизації контенту й отриманню прибутку, цей план може бути детальнішим і конкретнішим, а може збігатися з стратегічним плануванням. Нагадаємо, шо для створення стратегічного плану необхідно правильно сформулювати мету й завдання підприємства і звернутися до аналізу 7 «C» і 5 «P» й скоординовано зі всіма ресурсами досягати їх у контексті перспектив розвитку телепідприємства, сучасних трендів і тенденцій [1, 150]. Єдиного підходу в ранжуванні стратегічного планування на теле баченні не існує. Цими питаннями займалися зарубіжні й вітчизня ні науковці: Ж. Ламбен, Р. Батра, Дж. Дж. Майєрс, Д. А. Аакер, В. Орлов, В. Ворошилов, О. Гоян, О. Геращенко та інші. Так О. Гоян 21

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

наголошує на різниці між некомерційним і комерційним бізнеспланами. У комерційному обов’язково має зазначатися прибуток, який є необхідним елементом бізнес-плану [2, 125]. Ж. Ламбен пропонує деталізувати стратегічні напрямки, вони мають бути представлені як конкретні рішення і програми дій [3, 454]. Р. Батра, Дж. Дж. Майєрс, Д. А. Аакер акцентують увагу на застосуванні маркетингового плану, що формулює стратегію й тактику для елементів маркетинг-мікс або маркетингового комплексу «4 Р» [4, 51]. В. Орлов виділяє вісім етапів у процесі створення бізнес-плану: формулювання мети; підбір, аналіз й оцінка способів досягнення поставлених цілей; перелік необхідних дій; створення програми заходів; аналіз ресурсів (матеріальних, фінансових, інформаційних, кадрових); аналіз розробленого варіанту плану; підготовка детального плану дій; контроль за виконанням [5, 25] В. Ворошилов наголошує, що успіх підприємства неможливий без розробки реального плану дій і перспектив. Бізнес-план дозволяє виділити проблеми, з якими стикається підприємець у конкурентній ситуації на ринку, дає відповіді на питання, пов’язанні з управлінням, фінансуванням, маркетингом [6, 438]. Бізнес-план покликаний окреслювати перспективи розвитку підпри ємства, надавати переконливу інформацію й знання для конкурентного середовища стосовно планів і розвитку бізнес-процесів певної компанії. Концептуальний підхід О. Геращенка щодо створення бізнес-плану і його складників є більш прийнятним і реалістичним для сучасного ринку з точки зору логіки й актуальності. Він складається із загальної характеристики й опису команди проекту, комерційного аналізу, техно логій, фінансового аналізу, економічного і ризиків [7, 12]. Якщо удосконалити ці кроки, вони будуть корисними для телебізнесу. Будь-який бізнес, зокрема й телевізійний, має з чогось починатися. Як правило, все починається з ідеї, яку треба викристалізувати, описати і послідовно втілити. Спочатку треба вирішити етапи найефективнішого маршруту, який приведе компанію з пункту А в пункт В без зайвих проблем і з прибутком. Перший етап потребує загальної характеристики проекту і опису команди, а значить відповіді на питання: «Хто створює проект?» і «Для чого?». Тут треба звернути увагу на ключові чинники типу: «Хто буде основним учасником реалізації проекту?», «Для кого й для чого він створюється?», «Чим канал буде займатися?», «Яку нішу обійматиме?», «Які телепродукти створюватиме?», «За рахунок чого можна бути успішним на медіаринку?», «Кому, крім команди, це потрібно?». 22

Другий розділ передбачає комерційний аналіз, де необхідно дати характеристику медіаринку, його місткості й об’єму сегмента телепідприємства в ньому. Далі слід отримати відповіді на ключові питання: «Де брати ресурси?», «В якій ніші працюємо?», «Хто наші конкуренти?», «Хто наші споживачі?», «Яку цінність формуємо для цільової аудиторії?». Бажано описати чинники конкуренції щодо раціональних й ірраціональних характеристик ціни, якості, довіри, атмосфери тощо. Краще одразу з’ясувати диференційні переваги й унікальність ваших товарів і послуг для ринку збуту. Для цього бажано провести моніторинг ринку й SWOT-аналіз. Третій етап – технологічний передбачає визначення технологічного рівня телекомпанії у створенні товарів і послуг. Зрозуміло, що технологічність процесів з кожним роком зростає, а значить потребує нових знань, людських і матеріальних ресурсів для втілення. В цій позиції бажано йти на кілька кроків попереду, щоб у результаті не відстати від світових тенденцій. Але, з огляду на те, що телебізнес технологічно розвивається за своїми законами, то необхідно дотри муватись стандартів мовлення і трансляцій у тому режимі, який відповідає ринковим стандартам. Наприклад, телекомпанія не може перейти на режим мовлення новітньої технології – формату UHD/4К, тому що споживач ще не має такого обладнання чи ринок не відповідає цим нормам. Наступний етап – фінансовий. Тут треба почати з балансу, де необхідно вказати необхідні активи (ресурси) й інвестиції, якими будете їх забезпечувати. Далі треба з’ясувати прибуток від діяльності підприємства. Тут слід пам’ятати про перший безприбутковий період діяльності, завдяки якому фірма зможе вийти на планові показники. Маркетинговий етап тісно пов’язаний з фінансовим, тому що об’єм діяльності й прибутки – це наслідок ринкового позиціонування й урахування брендових і небрендових характеристик торгової марки. В економічному аналізі необхідно врахувати користь для аудиторії й суспільства від вашого проекту. Яку цінність отримають суб’єкти мікрой макросередовищ від вашої діяльності? Що корисного для них буде приносити ваш проект? Яку цінність отримає держава, споживачі, інші учасники комунікаційного процесу від діяльності вашого підприємства? Всі ці користі слід врахувати, щоб продати вигідніше не тільки для вас, а й для іншої сторони. Ризики на сучасному етапі розвитку медіабізнесу є ключовими, тому вони мають бути детально окреслені у бізнес-плані. Етап ризиків 23

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

передбачає врахування викликів і загроз сучасного медіасередовища на мікро- й макро рівнях. Це можуть бути коливання курсу долара до гривні, непередбачуванні витрати, стихійні лиха, війни тощо. Таким чином, шлях із А до В може бути не прямолінійний, що забезпечує ефективність прибутку. Тоді цей відрізок необхідно пройти в обхід літери В, у напрямку літери С, проте з максимальною користю. Всі ризики прорахувати неможливо, проте бізнес-гравці мають знати й, за необхідності, вміло застосовувати бізнес-план В, С, D. Таким чином, звісно, не всім фірмам до вподоби деталізувати стратегічний план розвитку і створювати в чомусь схожий бізнес-план. Проте, щоб менше помилок трапилось із вашим бізнесом, а тактичні й поточні питання вирішувалися ефективно, необхідно мислити стратегічно. Цікавість для науки й практики полягає в тому, що бізнесідеї мають панувати не тільки в головах топ-менеджерів і на папері, а бути реальними кроками діяльності телепідприємства, тоді наріжні проблеми ставатимуть зрозумілішими й простішими для вирішення й втілення. А бізнес-корабль впевнено прямуватиме зазначеним курсом без мілин і рифів. Література 1. Стратегічне планування на телебаченні / І. Черемних // Всеукр. наук.-практ. конф. «Перспективні напрямки дослідження українського медійного контенту: фундаментальні та прикладні аспекти» Київ, 7 квіт. 2016. – С. 145–150. 2. Гоян О. Я. Комерційне радіомовлення: журналістика і підприємництво в радіоефірі: Монограф. – К. : Інститут журналістики, 2005. – 219 с. 3. Ламбен Ж. Ж. Менеджмент, ориентированный на рынок / Перев. с англ. под ред. В.Б. Колчанова. – СПб. : Питер, 2007. – 800 с. 4. Батра Р., Майерс Дж. Дж., Аакер Д. Рекламный менеджмент: Пер. с англ. – 5-е изд. – М. ; К. : Вильямс, 2001. – 784 с. 5. Орлов А. И. Менеджмент: учебник. – М. : Изумруд, 2003. – 256 с. 6. Ворошилов В. В. Журналистика: учебник. 5-е изд. СПб. : Изд. В. А. Ми хайлова, 2004. – 491 с. 7. Геращенко А. Л. Экономика XXI. – Харьков. : Фолио, 2015. – 350 с.

Малиш Мирослава Михайлівна кандидат філологічних наук, доцент кафедри психології та соціаль ної роботи Інститут підготовки кадрів Державної служби зайнятості України АГРЕСИВНО СПРЯМОВАНІ ЕЛЕМЕНТИ НОВИННОГО КОНТЕНТУ: РОЗПІЗНАВАННЯ, ПРОТИДІЯ У нинішній складний зовнішньо- і внутрішньополітичний період у житті держави актуалізувалася проблема безпеки медіапростору, зокрема його новинного сегменту, що залишається серед пріоритетних інформаційних джерел соціуму. Мета дослідження – розглянути окре мі аспекти безпеки новинної інформації, визначити роль соціального контексту в нейтралізації загроз. Досягти мети передбачається, вико навши завдання вивчення окремих форм функціонування агресивно спрямованих елементів у сучасному медіапросторі України, способів їх розпізнавання та усвідомленої протидії на засадах медіакомпетентності. Окремі безпекові аспекти подачі новинної інформації досліджували зарубіжні та вітчизняні вчені, зокрема У. Ріверс, Т. Ван Дейк, М. Стівенс, Дж. Брайант, С. Томпсон, В. Сапунов, М. Кім, В. Цвик, В. Здоровега, В. Іванов, І. Михайлин, Г. Почепцов, Б. Потятинник, Т. Лильо. У розвиток цих досліджень актуальним в останні роки стало вивчення медіадискурсу українсько-російських відносин за умов гібридної війни, що є об’єктом інтересу вчених різних галузей – зокрема, соціальних комунікацій (О. Тараненко, Г. Леонова), психології (Ю. Кирилова-Грек). Підґрунтям формування у реципієнтів новинної інформації хибної картини світу обґрунтовано вважається фрагментарність подачі сюже тів. Останнім часом помітна тенденція окремих медіа засвідчити соціальну відповідальність обранням першим сюжетом у випуску актуального соціального матеріалу. Проте це, безумовно, не може змінити загальну спрямованість новин, якщо добір інформації навіть за висвітлення гострих проблем не передбачає найбільш незручних з них для влади, які не пов’язуються із засадами урядової політики. Стосовно об’єктивності й повноти висвітлення українськоросійських відносин у новинах, то медіа обох сторін, як правило, не приділяють достатньо уваги економічним зв’язкам держав, що, здавалося б, перебувають у стані війни, взаємній міграційній політиці, комерційним інтересам, корупційним механізмам навколо воєнних дій, проблемам осіб, змушених залишити місце проживання тощо. Чи 25

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

поза цим контекстом цілком об’єктивна інформація про будні АТОвців, волонтерів? Звинувачення В. Путіна в усіх внутрішніх проблемах України (а це характерно для доволі об’ємного сегменту вітчизняно го медіапростору), основні версії «російського сліду» в політичних конфліктах і заведених у глухий кут кримінальних провадженнях дедалі частіше викликають відверту недовіру суспільства, реакцію висміювання. У народній сміховій практиці саме російський президент «винен» в поширенні чергової гострої вірусної інфекції чи руйнуванні асфальту під снігом і дощем. Водночас при висвітленні актуальної інформації воєнної тематики сюжети нерідко обтяжені політично маркованим сленгом («сєпар», «укроп», «колоради»), сприймання якого реципієнтами неоднозначне. За усвідомлюваної приналежності до відповідних груп носії цих понять можуть сприймати їх не як образу, а навпаки – як певну іміджеву ознаку, навіть займаючи позицію іронічного позування. Та попри найпалкіше обстоювання певних цінностей неможливе самоототожнення з понят тями, словотвір яких ґрунтується на поєднанні політичних реалій нинішнього революційно-військового періоду з образами, позначеними презирливо чи лайливо («майдаун», «лугандон»). У людях, які опинились у певному середовищі випадково, їх зовнішнє ототожнення з ним може зрештою трансформуватись у самоідентифікацію, а за підсвідомого супротиву цьому – й запустити механізми саморуйнування. Окремі конструктивні кроки виведення із лав «ополченців» людей, які випадково там опинилися, зроблено на державному рівні. Зокрема, це звільнення від відповідальності осіб, які не скоювали тяжких злочинів та прагнуть перебувати на українській стороні. Позитивною практикою медіа є висвітлення таких фактів, яке має бути якнайширшим. Безумовно, елементами медіаагресії є вживання в сучасному контексті лексем інших періодів, що мають історичне коріння та підживлюють негативні образи національної пам’яті («карателі», «бандерівці», «ополченці»). Здавалося б, новітній характер гібридної війни передбачає сучасний понятійно-мовний супровід, водночас глибина її руйнівних впливів значною мірою ґрунтується на експлуатації травматичних образів минулого. На жаль, навіть за визнання територіальної цілісності України най вищою цінністю у вітчизняних медіа поняття «Крим» та «Україна» вже нерідко не співвідносять як частину і ціле (скажімо, у новинах про рух людей чи вантажів з Криму в Україну – а не материкову Україну). Це є 26

певним визнанням остаточності нинішнього розподілу територій, а не факту тимчасової окупації. Навіть якщо це просто вада логіки викла ду, синергетичний ефект таких помилок може становити тенденцію політичного дискурсу. Тому редакційна політика медіа, яка, безумовно, має бути державницькою, повинна реалізовуватися журналістами з усвідомленням на рівні логічної культури. Звернення до подій минулого може мати дестабілізаційний вплив з метою відволікти громадську думку їх провокаційним тлумаченням від справді значущих тем. Чи є суспільно надактуальним скасування окремих свят, зокрема міжнародного жіночого дня? Крім контексту декомунізації, це свято має численні соціально-гендерні аспекти, неврахування яких лише дискредитувало ініціаторів його скасування й зміцнило його народну підтримку. Цьому сприяло широке висвітлення питання в багатьох новинних випусках, часто з аналітичними коментарями. Проте соціальний ефект від вдалого висвітлення окремого питання не завжди більший за шкоду від спрямування цим уваги реципієнтів у напрям, вигідний маніпулятору. Так, акцентоване ви світлення питань декомунізації, корупційних скандалів відволікає від значущіших проблем – розшарування українського суспільства й небувалого збідніння його більшості, зростання безробіття, кризового стану в економіці, соціальній сфері, секторі безпеки, демографічних диспропорцій (зокрема, на ґрунті руйнування територіальної цілісності України та пов’язаних із цим людських втрат) тощо. Відведення уваги від суспільно важливих проблем – вибором тематики, послідовністю подачі новин тощо – є проявом деструктивного впливу на суспільну свідомість (дослідниками встановлено залежність між добором новин і значущістю подій для публіки [1, 162]). Справді складне розпізнавання агресивно спрямованих елементів інформаційного простору на рівні образів з явно не вираженою, або й прихованою метою. До них належать образи попередніх періодів, які можуть бути умовно позначені, як «братерство» з Росією та «підтримка євроінтеграційних прагнень України» світовою спільнотою. Їхня під ступність – у заздалегідь неправдивому характері й відтермінованій меті встановлення контролю над певними сферами життя іншої держави. Це є явною ознакою впливу на стан морально-ідеологічної стабіль ності та безпеки в Україні, втручання у свідомість та підсвідомість людей, суспільства задля бажаних для іноземців рішень у його життєво важливих сферах, відповідного застосування інформаційних ресурсів 27

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

і соціотехнічних систем. Фахівці з питань національної безпеки в інформаційній сфері вбачають у таких проявах прямі загрози [див. 2, 25]. Отже, можна зробити висновок про перспективність розвитку новинного контенту в напрямі розширення соціального контек сту – для можливостей об’єктивного аналізу, ефективного прогнозуван ня, формування міцних світоглядних позицій реципієнтів, протидії медіаагресії. За її виявлення, зокрема, у неконтрольованому вжитку революційно-воєнної риторики, видається корисною практика Націо нального радіо роз’яснювати значення «воєнних» неологізмів і негативні наслідки їх перебування в мовному обігу. Ще небезпечніший пролонгований вплив прихованих форм медіа агресії, який нині повною мірою позначився на стані національної безпеки України. Тим часом запобігти таким впливам могли б не тільки своєчасні заходи на рівні державної політики, а й наукові дослідження (зокрема, симптоматичних ознак в медіа). Так, учені встановлюють залежність періодизації активності вживання метафор щодо українськоросійського «братерства» в російському медіадискурсі від конкретних завдань російської політики [3, 149]. Подальші розвідки щодо форм функціонування агресивно спрямо ваних елементів у медіадискурсі, засобів протидії їм сприятимуть розвитку медіакомпетентності аудиторії, об’єктивності і соціальній відповідальності медіа, – зрештою, стабілізації внутрішньополітичної ситуації і зміцненню засад національної безпеки. Література 1. Брайант Дж., Томпсон С. Основы воздействия СМИ: пер. с англ. – М. : Изд. дом «Вильямс», 2004. – 432 с. 2. Петрик В. М., Кузьменко А. М., Остроухов В. В. Соціально-правові основи інформаційної безпеки. – К. : Росава, 2007. – 496 с. 3. Леонова А. Ю. Вербализация российско-украинских отношений: метафо рические модели российского масс-медиа дискурса // Вісн. Харк. ун-ту ім. В. Каразіна. – 2015. – № 1152. – сер. «Філологія». – Вип. 72. – С 148–151.

Калініна Марина Петрівна кандидат філологічних наук, доцент кафедри реклами та зв’язків з громадськістю Інститут журналістики КНУ імені Тараса Шевченка КІНОПОЛІТИКА: ПРИХОВАНІ ЗМІСТИ СУЧАСНОГО КІНО В КОНТЕКСТІ ПОЛІТИЧНИХ PR- КОМУНІКАЦІЙ Мета та завдання статті «Кінополітика: приховані змісти сучасного кіно в контексті політичних PR- комунікацій» – проаналізувати вплив сучасного кіномистецтва на свідомість глядачів, проаналізувати явні та приховані змісти сучасних українських та світових кінофільмів та їхній вплив на формування національного інформаційного простору та описати, яким чином кінофільми встановлюють приховані настанови для глядачів. Методи дослідження. При підготовці означеного дослідження про аналізовано змісти художніх фільмів та серіалів, а також критику на витвори сучасного кіномистецтва з українських та закордонних дже рел. У дослідженні використано класичні методи аналізу (зовнішній, внутрішній, журналістський методи), PR – аналіз, синтез. Актуальність дослідження. Кінематограф вже давно став засобом комунікації за допомогою якого формуються явні та приховані наста нови, проводиться реклама товарів та пропаганда систем цінностей. Кінематограф впливає підсвідомість людини та активує її уяву, пропонуючи нову, часто кращу реальність або, навпаки, активуючи неконтрольовану агресію. Останнім часом засоби кінематографу ак тивно використовуються в політичній комунікації, формуючі певні комунікаційні контексти. А потужні світові концерни все частіше працюють з політиками та державними структурами. Теоретичне підґрунтя. Для української наукової спільноти дослі дження кінематографу як інструменту політичного PR є новим напрям ком. Основні публікації в цій галузі належать Г. Почепцову. Автор статті останні кілька років займається розробкою та дослідженнями цієї теми. В російському сегменті дослідженням впливу кіно та серіа лів займаються О. Юсєв, А. Федоров, А. Безсмертний, С. Зелінський. Подібний стан дослідження теми розкриває великі перспективи для подальших наукових пошуків. Результати та висновки. Кінематограф є найбільш розповсюдженим та доступним каналом для розповсюдження певних нарративних 29

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

настанов. Ринок виробництва кінематографу та серіалів покриває майже 100% аудиторії. Пересічний громадянин може не дивитися телевізійні новинні програми, політичні ток-шоу, не читати суспільно-політичну пресу, не бути присутнім в соціальних мережах, проте перегляд кінофільмів та серіалів – обов’язкова складова відпочинку багатьох людей. За останні кілька років діджитал технології зробили зручним доступ споживача до кінофільмів за рахунок створення розгалуженої мережі кінотеатрів з 3D ефектом, наявність сайтів з безкоштовним та платним кіно контентом, адаптація кінофільмів для систем Android та IPhone, які дозволяють переглядати кіно в дорозі. Зокрема, одним з пріоритетів кіно є те, що через мережу нові фільми безперешкодно потрапляють до глядача, навіть при наявності заборон на окремий контент. Кінематограф доступний, охоплює велику кількість аудиторії (різною за сегментацією), видовищний. Кінематограф володіє великою кількістю впливових інструментів. Зокрема, це сторітеллінг (в основу сценарію закладається саме цікаве від реальних історичних до фантастичних фактів); наявність зірок, які одночасно є громадськими діячами та лідерами думок; візуалізація, яка за допомогою надсучасних спецефектів створює паралельну реальність; екшн, постійний рух який збуджує уяву та нервові імпульси; продакт плейсмент та інші. Також замовниками кіновиробництва є окремі відомства. Так три найбільш популярні серіали СРСР «Сімнадцять миттєвостей весни», «ТАРС уповноважений заявити…» та «Місце зустрічі змінити не можна» є відповідно створені на замовлення КДБ та МВС СОСР. Кінематограф з недавніх часів вважається інструментом стратегіч них комунікативних операцій, основою створення віртуального простору. Він формує світогляд глядачів та інформаційний простір країн. Кінофестивалі входять в топ 10 тем новинних ресурсів, а інформація з життя акторів – тема номер один. Серіали як один з напрямків кіноіндустрії, охоплюють найбільш політично активну громадськість – пенсіонерів та домогосподарок. Вони сформували сучасний так званий кліпів спосіб мислення. Кінематограф є також популярним в молоді, отже, транслює певні цінності і для цієї складної аудиторії. Соціокультурний феномен серіалів, з рештою, трансформувався в контентний дизайн, коли новини та постійні прямі ефіри трансформувалися у нескінченний потік новинних серіалів. За історією кінематографу можна відстежити історію людства та зміну соціальних нарративів суспільства. Так в 10–30 рр. (часи Олександра Довженка, Григорія Олександрова, Михайла Ромма та 30

Сергія Ейзенштейна) через кінематограф напівграмотному населенню СРСР розповідали про революцію колективізацію: «Земля», «Арсенал», «Броненосець Потьомкін», «Звенигора», «Щорс», «Стачка», «Старе та нове», «Ленін у жовтні», «Хай живе Мексика». 30–40 рр. – зародження фашизму та культу особи Сталіна, часи стрічок про війну: «Тріумф», «Олімпія», «Три танкісти», «О шостій годині після війни», «Серця чотирьох», «Небесний тихохід», «Молода гвардія». 40–60 ті роки – це часи відновлення країни після страшної війни, часи відновлення країни, формування культу військовослужбовців: «Кубанські козаки», «Добровольці», «Іван Бровкін», «Іван Бровкін на Цилині», «Максим Перепелиця», «Летять журавлі» та інші. 60–70 роки – часи холодної війни, отже кінематограф активно формував образ ворога. Це часи появи «Рембо», «ТАРС уповноважений заявити…», «Червона жара» тощо. В цей період на екрані з’являється скандальний фільм «Заводний апельсин», який відпрацьовує технологію ефекту праймінгу та породжує хвилю насильства в Європі. В радянському кінематографі це час появи шедеврів кінематографу, спрямованих на патріотичне виховання молоді. В ці часи активними замовниками та спонсорами кіновиробництва є Комітет державної безпеки СРСР, Міністерство оборони та Міністерство внутрішніх справ. У вісімдесятих роках на противагу закордонним кіногероям, які почали проникати на закритий радянський ринок через мережу підпільних кіно салонів, прийшли справжні радянські супермени: «Пірати ХХ століття», «В зоні особливої уваги», «Хід у відповідь» тощо. 90-ті роки позначилися зміною соціальних настанов та вилив на екрани кінофільмів про бандитів та корумпованих міліціоне рів. Перебудова та політика гласності, задекларована М. Горбачовим, частково скасували таке поняття як цензура та дозволила з екранів говорити про негативний бік радянського суспільства, що, з рештою, довершило розпад СРСР: «Холодне літо 53-ого…» «Злодії в законі», «Люба Олена Сергіївна», «Асса», «Голка», «Інтердівчинка». Екрани 9000 заполонили кримінальні серіали, які створили культ кримінального світу: «Бригада», «Зона», «Вулиця розбитих ліхтарів» та інше. Щодо кінематографу двотисячних, то варто акцентувати увагу на те, що інформаційна війна Росії проти України почалася 25 років тому, коли в російському кінематографі багатьох негативних героїв представляли образи українців (бандити в «Брат – 2», зрадники в «Ми з майбутнього» та «Ми з майбутнього – 2» та багатьох інших кінострічках). Негативне ставлення росіян до гастарбайтерів знайшло своє відображення у двох комічних недоумкуватих персонажах Равшані та Джумшуді. 31

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

Одним із цікавих інструментів кіно є іміджева документалістика. Наприклад, для звільнення з тюрми Михайла Ходорковського було створено документальний фільм «Ходорковський», в якому за рахунок реставрації подій було подано альтернативну версію арешту олігарха. Цей документальний фільм транслювався в Європі напередодні переговорів Ангели Меркель та Володимира Путіна. Зрештою, цей документальний фільм неабияк допоміг8 звільненню кремлівського бранця. Згодом, Кремль використав цей жанр для пояснення населенню причин анексії Криму («Дорога додому») та формуванню культу особи Путіна («Президент»). України за перші два роки після Революції Гідності» отримала галерею документальних шедеврів, які розкривали мотиви революції та формували образи нових героїв-кіборгів: «Зима, що нас змінила», «Аеропорт», «Ми стали іншими», «Усе палає», «Молитва за Україну», «Майдан. Мистецтво спротиву», «Жіноче облич чя революції». Кінематограф – це політичний міфодизайн, створення альтернатив них фактів та засіб реінтерпритації фактів («Матч», «28 памфілівців», а також політична передвиборча агітація. Наприклад, президентству Барака Обами передували такі світові шедеври як «Дворецький», «12 років рабства». Кар’єрному злету Ґілларі Клінтон «Буря в пустелі», «Жінка-президент», «Хороша дружина», «Політикани», «Державний секретар», «Картковий будиночок». Дональд Трамп взагалі вважається продуктом кінобізнесу та сам знімався в багатьох голлівудських фільмах. Голівуд давно визнаний флагманом американських інфор маційних стратегій. Так, відповідно до американського кіно, в результаті захоплення Землі інопланетянами або при виникнення будь-якої техногенної чи природної катастрофи виживуть тільки американці. Тільки американці можуть бути супергероями (Капітан Америка, Супермен, Бетмен, Джон МакКейн). Для фахівців зі зброї для того, щоб ознайомитися із новинками американської військової промисловості достатньо подивитися черговий блокбастер із Арно льдом Шварценегером чи Сильвестром Сталлоне. А сам Голівуд та основна світова кінопремія «Оскар» стали моделлю соціальних відносин в США.

Гресько Ольга Вікторівна кандидат філологічних наук, доцент, доцент кафедри телебачення та радіомовлення Інститут журналістики КНУ імені Тараса Шевченка ТЕЛЕРАДІОМОВЛЕННЯ УКРАЇНИ ДЛЯ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН Актуальним для України є розвиток телерадіомовлення для зарубіж них країн як інструменту міжнародних медіакомунікацій, що сприяти ме не лише постійній інформаційній присутності країни в світі, а й забезпеченню цілісності Європи. Внаслідок внутрішніх і глобальних суспільних трансформацій за чверть століття незалежності України система ЗМК розвивається як невід’ємний складник європейського медіаландшафту. Історія українського іномовлення бере свій початок з 1950 р., коли було створено першу іномовну редакцію – «Радіо «Київ», яке у 1991 р. було перейменовано на Всесвітню службу радіомовлення України (далі – ВСРУ). Сьогодні ВСРУ мовить на закордон українсь кою, англійською, німецькою, румунською, російською (з 10 грудня 2014 – протягом 2 год., з 12 січня 2015 – протягом 4 год. в ефірі та в мережі інтернет) мовами. Сучасну систему іномовлення України представляють державне підприємство «Мультимедійна платформа іномовлення України» та Українське національне інформаційне агент ство «Укрінформ», яке щодня публікує близько 500 інформаційних та аналітичних повідомлень українською, російською, англійською, іспанською, німецькою, французькою та китайською мовами, майже 200 оригінальних фотознімків і десятки інших інформаційних продуктів; має найбільшу мережу регіональних (в усіх областях України) і закордон них (Бельгія, Канада, Молдова, Німеччина, Нідерланди, Польща, Росія, США, Франція, країни Балтії та ін.) корпунктів. Єдиний в Україні інформаційний цілодобовий телеканал іномовлення UATV, виробництва ДП «Мультимедійна платформа іномовлення України», запуск якого відбувся 1 жовтня 2015 р., пропонує щогодинні випуски українською, російською, а з лютого 2017 року – кримськотатарською, арабською та англійською мовами на одному каналі в різний час. UATV веде мовлення через кабельні мережі в Азербайджані, Болгарії, Грузії, Ізраїлі, Канаді, США, Німеччині, Латвії, Молдові, Польщі; доступний на супутниках у Північній і Центральній Америці – Galaxy 19, в Азії – AzerSpace-1, в Європі – Hot Bird 13C; всесвітні мережі готелів; провайдери цифрового 33

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

мовлення; мобільні пристрої, а також в інтернеті на власному каналі в YouTube, в соціальних мережах Facebook,VKontakte, Twitter. Порівняльний аналіз іномовлення різних країн світу підтверджує тезу про те, що цей потужний інструмент міжнародних медіакомунікацій політичні системи активно використовують для формування і під тримки позитивного іміджу, представлення офіційної позиції, просу вання національних інтересів у міжнародній комунікації, а також утримання лідерських позицій. Більшість розвинених країн світу основний зовнішній інформаційно-комунікаційний потік розвивають за допомогою міжнародного вектора власної системи суспільного мовлення. Лідерами зарубіжного іномовлення за кількісними показ никами телерадіомовників у світі є США (28), Велика Британія (15), Китай (12), Індія (10), Греція (10), Бразилія (10). Вихід на міжнародний рівень українських ЗМК відбувається: 1) до моменту завершення формування національної преси; 2) в період перенасичення світових медіаринків. Надмірне виробництво інформації створюють передумови співпраці, посередництва, взаєм ного обміну і використання вже існуючих ресурсів зарубіжних партнерів. Одним із успішних механізмів просування конкурентоздатного медіапродукту українського виробництва на закордон може бути поєднання професійного і громадянського складників. Тенденції роз витку міжнародного телерадіомовлення підтверджують гіпотезу: про фесійні редакції все частіше використовують соціальні мережі для поширення контенту, взаємодії з аудиторією, пошуку джерел інформації. За результатами дослідження компанії Cision і Кентенберійського університету Церкви Христа, близько половини журналістів США від чувають, що вони не могли б виконувати свою роботу без соціальних медіа. В період з лютого по квітень 2016 року було проведено 300 опи тувань американських журналістів: 68% респондентів застосовують щонайменше три типи соціальних медіа для публікації і просування, 47% – чотири або більше. Цифрова епоха докорінно змінює підхід у визначенні потенційної аудиторії, адже мовні, вікові, гендерні, національні та інші критерії є вторинними порівняно з тематичною зацікавленістю. Сегментація медіаринку і надалі відбувається з огляду на вузькоспеціалізований інтерес. Виробництво і поширення позитивного і правдивого українського медіаконтенту зможе спростувати хибні уявлення і стереотипи, створити 34

у світі сприятливий образ України як перспективної європейської держави. Гармонійне входження медіасистеми України у світовий інфор маційний простір можливі за умов внутрішньої консолідації та узгодженості дій українських ЗМК, об’єднаних у цілісну мережу зі спільними завданнями, ознаками, інтересом міжнародного визнання і гідного представлення, втілення бізнес-концепцій і реалізації страте гічних комунікацій громадянського і державного значення.

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

НОВИННИЙ КОНТЕНТ ХХІ СТ.: ЩО ЦІКАВО АУДИТОРІЇ? ВІТЧИЗНЯНІ ТА ЗАКОРДОННІ ФОРМАТИ І ПРАКТИКИ

Бондаренко Ірина Станіславівна кандидат філологічних наук, доцент, докторант Запорізький національний університет СОЦІАЛЬНО-КОМУНІКАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ У ВИМІРАХ СИНЕРГЕТИКИ Соціально-комунікаційна система як складна динамічна структура когерентно включена у більш масштабні еволюційні процеси. Вона є аттрактором, який моделює схему розвитку усіх ієрархічних рівнів суспільства, зумовлює внутрішню заданість їх самоорганізації. Так, у синергетичній концепції Н. Лумана світ є «безмежним потенціалом несподіваного, віртуальною інформацією» [1, 46]. Систему суспільства визначає «та операція, у ході якої твориться і відтворюється суспільство. І ця операція – комунікація» [1, 66]. Суспільною комунікаційною системою В. Різун називає «техно логічну систему, яка включає певну соціальну структуру як носія функцій комуніканта, об’єкт (суб’єкт) впливу – комуніката та засоби впливу (медіа тощо)» [2, 10]. У синергетичній проекції СКС можна розглядати як динамічну нелінійну самоорганізовану систему, коге рентну сукупність макро- і мікросистем («темпосвітів»), що мають свою історію та внутрішній час. Синергетична методологія дозволяє інтерпретувати соціальні ко мунікації з позицій холізму та теорії систем, застосовувати принципи математичного аналізу, одночасно моделювати комунікаційну ситуацію у проекціях минулого, теперішнього та майбутнього, осягнути креа тивний потенціал комунікаційних технологій. Наразі синергетичний підхід до інтерпретації соціально-комуні каційних явищ в українській науці майже не розроблений, хоча використання методології синергетики значно б розширили межі їх розуміння. У сучасній комунікативістиці активно задіяний системний 36

Новинний контент ХХІ ст.: що цікаво аудиторії? Вітчизняні та закордонні формати і практики

аналіз феноменів комунікації, але система СКС часто розглядається як автономна структура. Синергетична методика автоматично вводить її у загальний еволюційний процес. У ході дослідження були реалізовані методи нелінійного аналізу, статистичної фізики, термодинаміки та кібернетичні теорії управління. Сучасний духовний вакуум, спричинений медіа, створює ситуацію «перезапуску», переосмислення основ буття людини. Останнім часом ми стаємо свідками креативних пошуків вирішення гуманітарних проблем. Соціальна інженерія (як мегасистема творчої реконструкції суспільства) через проекти медіаосвіти/медіакультури, педагогічні стратегії, державні програми, наукові студії та комунікаційні технології пропонує людству реальні шляхи виходу зі стану нерівноваги. Зазначимо, у синергетичних теоріях особливого статусу набуває феномен інформації (пам’ять – своєрідний інформаційний геном будь-якої живої матерії) не лише як креативного ресурсу певної перетворювальної діяльності, а й неодмінного показника відкритості та нелінійності будь-якої системи, яка функціонує завдяки обміну «речовиною, енергією та інформацією із зовнішнім світом» [3, 31]. Приміром, передача генетичної інформації відповідає водночас за стабільність та розвиток біосфери як системи. У контексті синергетики комунікація осягається не лише як культурна інтеракція змістів, а як фрагмент еволюційної єдності генетичної та культурної трансмісій. Паралельно моделі генетичної еволюції біосфери відбувалася культурна трансмісія негенетичної інформації у соціосфері. Р. Докінз [4] вважає, що ексклюзивність людини як біологічної істоти (Homo sapiens) полягає у її можливості творити світ культури. Передача культурного надбання, на його думку, є аналогією генетичних ре продукцій. Така культурна циркуляція відбувається за допомогою нового реплікатора – мема – «одиниці імітації» людського досвіду. До мемів Р. Докінз відносить мову, моду на одяг та їжу, обряди та звичаї, мистецтво та архітектуру, техніку та технологію, мелодії та ідеї і навіть способи приготування юшки. Вони знаходяться у постійній прогресії, причому цей розвиток нагадує «прискорену генетичну еволюцію». Дослідник вживає поняття «меметичного пулу» та мемплексів на позначення осередків, у яких здійснюється продукування певних «психічних / ментальних вірусів». Різнотематичні мемплекси розгор таються у просторах, радіо, телебачення, преси, публічної політики, жартах естрадних сатириків, сценаріях мильних опер. Будучи здатними до поширення, відтворення і копіювання, меми формують 37

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

масову свідомість та задають відповідний «моральний клімат» сус пільства. Методологічні ресурси синергетики дозволяють поглянути на соціа льну динаміку як комунікаційний процес: комунікація є генеративною основою когнітивної діяльності, людської поведінки, культури. Інфор мація генетично пов’язана з розумом – засобом розробки різноманітних технологій виживання. У розрізі нашої наукової проблематики прин циповим є розуміння технології як універсальної інтелектуальної та комунікаційної моделі передачі життєвого досвіду, як алгоритму реалізації творчого задуму. Звичайно, показник креативності кожної технології є величиною варіативною, залежною від багатьох показни ків – сфери її застосування, об’єкта / суб’єкта впливу, технологічного ресурсу, розвитку самого суспільства, часу. Тому кожне повторне задіяння будь-якої «людинорозмірної» технології завжди буде мати корелятивний та неповторний результат. Це ніби ефект «cніжинки Коха» – межа нескінченної конструкції та синергетичний показник емерджентності системи. Соціально-комунікаційні технології безпосередньо включені у синергетичну парадигму: вони виступають її об’єктом як неодмінні аттрактори історичної динаміки культури, як флуктації, що призводять до виникнення нових відносно стабільних структур, як фрактали, що відображають цілісність та аналогічність матеріальних та духовних систем. І хоча синергетика демонструє достатньо «оптимістичне» бачення розвитку сучасного світу, утім, у її концепціях соціальнокомунікаційна система часто постає у контексті антропологічної кризи та у розрізі теорії катастроф. Зазначимо, семантика математичного концепту «катастрофа» досить нейтральна: стрибкоподібні зміни, що виникають у вигляді раптової відповіді системи на плавну зміну зовнішніх умов [5, 8]. Та ж веселка, як каустична система, є прикладом «катастрофи складки» (Т. Постон, І. Стюарт). Каскад біфуркацій у суспільстві є ознакою його динамічності, гнучкості та мобільності. Але, важливо: сучасне людство повинно вміти свідомо управляти точками нерівноваги, адже будь-яка мала флуктація (приміром, медійна версія факту) може серйозно вплинути на усю траєкторію історичної еволюції. Вдамося до синергетичної метафори: малий камінець може спричинити гірський обвал. Проектування каскаду біфуркацій у суспільстві та керування ним є функціями соціальної інженерії – професійної практичної діяльності, здатної ефективно регу лювати, прогнозувати, контролювати та планувати хід соцієтального 38

Новинний контент ХХІ ст.: що цікаво аудиторії? Вітчизняні та закордонні формати і практики

розвитку. У синергетичних теоріях термін «соціальна інженерія» не вживається, але активно анонсуються різноманітні моделі, проекти виходу суспільства із кризи. Нині маємо ситуацію, коли комунікаційна модель світу є невідповідною світу реальному. Це своєрідний штучно створений інформаційний хаос, який не подає аудиторії точки визначеності – синергетичного сценарію подальшого розвитку – особистісного та суспільного. Перед людством постала проблема освоєння віртуального світу. Новий простір буття індивідуума – суцільна надскладна невпорядкованість, у якій ще важко орієнтуватися. Віртуальний світ є новим, захоплюючим, адиктивним. Але поступово ми навчимося управляти ним за допомогою апробованих, історично складених технологій регуляції життя у реальному світі. «Стріла часу» безупинно веде до самоорганізації цього процесу. Соціально-комунікаційні технології «працюють» з інформацією як з робочим матеріалом, надаючи їй ідеологічної форми, кодуючи її у різноманітні знакові моделі, конструюючи безкінечну множину зв’язків, забезпечуючи збереження віковічного досвіду. Уміння взаємодіяти у суспільстві та розвиток мовлення – найважливіші показники інтелекту та розвитку людини. Кожний індивідуум у процесі фізичного життя повторює соціокультурну еволюцію Всесвіту. Його особистісне станов лення відбувається у комунікаційному просторі. У наш час цей процес максимально залежний від комунікації. Соціально-комунікаційні технології як особливі різновиди профе сійної діяльності людини завжди орієнтовані на творчість. Формування громадської думки, станів масової свідомості та поведінки у всі часи відбувалося на рівні креативних моделей організації простору. Первісні танок і ритуал, родоплемінні обряд та звичай, феодальний церемоніал, модерні форми організації мас містили у собі потужний творчий заряд розвитку особистості, культури та соціуму. Використовуючи комунікаційні практики як цілеположні константи, соціальні суб’єкти акумулювали досвід та знання, декларували свої волевиявлення, консолідували роди – племені – народи – нації, проектували майбутнє та творили цивілізацію. Усі соціальні процеси та інституції є продуктом соціально-комунікаційної інженерії – креативної моделі організації буття. Синергетичні пошуки сутності сучасних соціально-комунікаційних процесів значно розширюють горизонти їх наукової інтерпретації. Завдяки синергетичному фокусуванню соціально-комунікаційна сис тема постає у своїй цілісності та заданості: вона водночас складає 39

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

архітектуру загальної коеволюції Всесвіту та є автономним темпосві том, що має свої внутрішні резерви самоорганізації і динаміки. Література 1. Luhmann, Niklas. (1997), Society as a social system / Society of society, Suhrkamp, Frankfurt am Main, 1137 р., рр. 11–189. 2. Різун В. В. Соціальнокомунікаційний підхід у науці та галузі соціальної інженерії [Електронний ресурс] / В. В. Різун. – Режим доступу : journlib.univ. kiev.ua/Socialniy_pidhid.pdf. – Назва з екрану. – Дата доступу: 9.02.2017. 3. Князева Е. Н. Одиссея научного разума. Синергетическое видение науч ного прогресса [Текст] / Е. Н. Князева – М. : ИФРАН, 1995. – 228 с. 4. Докинз Р. Эгоистичный ген [Електронний ресурс] / Пер. с англ. Н. О. Фо миной. – Режим доступу : http://learnbiology.narod.ru/dawkins.html. – Назва з екрану. – Дата доступу: 9. 02. 2017. 5. Арнольд В. И. Теория катастроф [Текст] / В. И. Арнольд. – Изд. 5-е. – М. : URSS. КомКнига, 2007. – 127 с.

Башук Алла Іванівна кандидат філологічних наук, доцент Інститут журналістики КНУ імені Тараса Шевченка КАТЕГОРІЯ ДОВІРИ У СОЦІАЛЬНОМУ ВИМІРІ: МАСМЕДІЙНИЙ АСПЕКТ З середини ХХ ст. технологічні революції, інтегруючись з інфор маційними, видозмінюють соціальний вимір буття. З початку ХХІ ст. ці процеси розгортаються із прогресуючою швидкістю. Людство рухається у бік «Інтернету всього», що сприяє об’єднанню у цивілізаційно му масштабі, трансформує безперервні потоки новинного контенту. Технологічний ривок 2007 р., коли відбулася революція смартфонів, розширився до глобальної комунікаційної платформи Facebook, запустився Twitter, з’явилися алгоритми хмарного програмування і т.п., допоміг усвідомити абсолютно нову роль комунікації у світі: наразі вона стає системоутворюючою, принципом творення дійсності, яка щоразу відновлюється, узгоджуючи різноманітні інтереси, погляди, цінності, ідеї глобального суспільства. Разом з тим, стає очевидним, що майбутнє не може підмінятися технологією, а стратегія тактикою. Виклики 40

Новинний контент ХХІ ст.: що цікаво аудиторії? Вітчизняні та закордонні формати і практики

сьогодення віддзеркалюють глобальну проблему невідповідності роз витку інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) і соціальних технологій – правил, норм, комунікаційних інструментів, яких потре бують люди, щоб використовувати «технологічну акселерацію» на благо [1]. Зокрема ІКТ впливають на новини: виводять їх за межі впливу держави, виділяючи в окрему індустрію розважального контенту, або перетворюють на інструмент сучасних інформаційних воєн [2]. Ці процеси призводять до актуалізації проблеми довіри у системі соціальних комунікацій, що потребує нових наукових розвідок. Мета дослідження – розкрити роль довіри як базової категорії у системі соціальних комунікацій, що передбачає виявлення взаємо зв’язку довіри із поінформованістю і владою; виділення тенденцій, що характеризують новинний контент і впливають на суспільні трансформації. Аналіз останніх публікацій. Поняття довіри, що лежить в основі комунікаційної діяльності, цікавить мислителів від часів Аристотеля, але у фокусі уваги довіра як властива соціуму безумовна категорія опиняється з ІІ пол. ХХ ст., що представлено у роботах П. Бурдье, Е. Гідденса, Дж. Госкінга, Н. Лумана, А. Селігмена, Ф. Фукуями, П. Штомпки, а також українських дослідників Є. І. Головахи, О. В. Колісника, В. В. Сукачова та ін. Проблеми довіри пов’язують із функціонально диференційованим суспільством (Н. Луман), ускладненням сучасного світу (А. Селігмен), коли зникає впевненість у контролі над майбутнім, яке стає невизначеним, а дійсність швидко змінюється (П. Штомпка). Популярності набули наукові ідеї Н. Лумана щодо розмежування довіри (trust) і впевненості (confidence) як самостійних соціальних феноменів, пов’язаних із по інформованістю, обізнаністю (familiarity) [3; 4]. Ситуація впевненості формується за відсутністю альтернативи, коли передбачається, що очікування виправдаються, наприклад, політики будуть намагатися уникнути війни. В той час як довіра завжди пов’язана із ризиком, із певним вибором, стратегією поведінки, що обіцяє переваги в обмін на ризик [3, 98–99]. Але, як справедливо зауважує британській історик Дж. Госкінг, довіра часто сприймається і позиціонується як добровільний акт, ігноруючи те, що «у багатьох соціальних ситуаціях у нас залишається невеликій вибір, ніж довіряти» [5, 24]. Він доводить в історичній ретроспективі, що довіра формується в результаті обміну інформацією, її потрібно завойовувати, але згодом вона стає могутнім і довготривалим 41

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

соціальним капіталом, що сприяє суспільному розвитку, як і належним чином розміщений фінансовий капітал працює на економічний розвиток. Разом з тим, перехід від загальної довіри до недовіри може відбутися у надто короткий термін унаслідок економічної кризи або етнічних конфліктів, але швидким може бути і зворотній перехід – від недовіри до довіри, коли настає політична стабільність. Особливо гостро питання довіри стоїть у наші дні, коли багаточисельні медіа швидкими темпами розвивають «культуру підозри», а майбутнє незрозуміле і взагалі відсутнє як візія, як стратегічний напрям розвитку людства, бо саме довіра є способом обмеження невизначеності. У цьому аспекті категорія довіри є невід’ємною складовою влади. За Н. Луманом, посилення влади відбувається за рахунок виникнення кодів, властивих для комплексного функціонально-диференційованого суспільства [4]. До таких кодів належить рівень довіри у соціальній системі. Одну з головних умов кризи влади вчений вбачає у втраті довіри у дієвість і ефективність влади як засобу соціальної комунікації, тобто нездатність влади впроваджувати політичні рішення. Сучасну політику Н. Луман характеризує як інфляцію влади, яка пов’язана з витратою довіри в комунікації. На нашу думку, це призводить до формування контрдискурсу до традиційної політики, про що свідчать Brexit, перемога Д. Трампа на президентських виборах, результати референдуму щодо конституційної реформи в Італії з наступною відставкою прем’єр-міністра Маттео Ренци. Ці події відбулися протягом півроку 2016 р. і знаменували відсутність довіри до влади, перемогу популізму, початок періоду постправди, або фейкових новин, які становлять загрозу національній безпеці. Підкреслимо, що в контексті російсько-українського конфлікту фейкові новини стали інструментом гібридної війни, яка призвела до цілком реального гарячого конфлікту: анексії території України і чисельних жертв [6]. У стійких суспільних системах легітимність влади ґрунтується на суспільній довірі, яка можлива лише тоді, коли виконуються обіцянки, а влада є прозорою і відкритою. Проте під впливом політичної глобалізації та медіатизації державна влада втрачає свою міць (power). Наразі вона недосяжна для політиків, стала глобальною, перемістившись у віртуальний простір, що веде до втрати впевненості. У зв’язку з цим виділимо одну з основних тенденцій, що характеризує новинний контент, об’єктом якого є політична влада. Це популяризація історії про нечесних політиків, які влаштовують своє життя за рахунок виборців. Така емоційна історія, розповсюджена не лише в українському 42

Новинний контент ХХІ ст.: що цікаво аудиторії? Вітчизняні та закордонні формати і практики

інформаційному просторі. Проте на відміну від країн західної демократії в Україні вона інша за масштабами зловживань і тривалий час не була у полі зору суспільного запиту, тому що не передбачала конкретних реакцій з боку владних органів, окреме питання – залежність української журналістики від політики. На думку О. Барда і Я. Зодерквіста, у такий спосіб реалізується міф про політиків-корупціонерів, який дискредитує владу в усьому світі, руйнуючи довіру до форм представницької демократії [7, р. ІІІ]. Вчені і практики Стокгольмської школи економіки і політичних наук вважають, що медіа продукують і розповсюджують цей міф, роблячи політиків своєю мішенню і у такий спосіб намагаючись позбутися тиску з їхнього боку. Так збільшується незалежність і примножується влада медіа, які в інформаційному суспільстві формують ідеологію, обслуговуючи нетократію – новий панівний клас, влада якого базується на членстві у мережах, зворотному зв`язку (контакти) і колективному розумі (знання). Означений тип суспільства ще називають постінформаційним. При цьому дослідники справедливо зауважують: «Потрібно пам`ятати, що ті, хто обіймає владні посади у медіа-імперіях, не призначаються народом (інтереси якого вони безупинно відстоюють), на відміну від політиків – принаймні, на виключно формальному рівні» [7, р. ІІІ]. Політикам залишається лише церемоніальна функція – брати участь у різноманітних ТВ-шоу, а громадянам – пасивний перегляд політичних ток-шоу, гібридного ТВ, який у режимі реального часу транслює калейдоскоп подій і коментарі до них у чітко заданому форматі, або споживання т.зв. «емоційних новин», в яких представлена оцінка події (факту). Г. Почепцов вживає поняття «м’які» новини. Вони відображають особистий інтерес споживача, це новини з т.з. людини, що перебуває вдома [8]. Появі та розповсюдженню таких новин сприяють новітні комунікаційні технології, зокрема соціальні мережі, які розбивають вщент монополію на публічне мовлення, що надає можливість кожній людині генерувати контент. Означені новинні тенденції посилюють розгортання інформаційних воєн у кіберпросторі. Наприклад, кібератаки на представників Демо кратичної партії США, зокрема Г. Клінтон, ініційовані російською сто роною, могли вплинути на результати президентських виборів 2016 р. Е. Лукас, журналіст британського видавництва The Economist, автор книги «Кіберфобія», вважає, що Росія у цифровому просторі, використовуючи новий вид гібридної зброї, який поєднує хакерські атаки і оприлюднення викраденої інформації, становить серйозну загрозу, впливаючи на політику інших держав [цит. за: 9]. У гібридних війнах під загрозою 43

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

опиняється головна цінність суспільства – довіра. Підрив довіри – це як раз те, чим намагається займатися Росія у своїй політиці щодо інших західних держав, створюючи передумови для власної перемоги. Адже завдяки довірі формується співробітництво і солідарність. Наразі весь світ переживає кризу, яка пов’язана із переходом від індустріального суспільства до постіндустріального, зокрема кризу влади і кризу довіри. А інформація – це форма влади, і 2016 р. вважають появою світу «постфактів», який уособлює Д. Трамп як відображення світової кризи [10]. У цьому світі буквально всі надійні джерела інформації опинилися під питанням; їм протистояли факти сумнівної якості та походження або відверта брехня, чому сприяли у першу чергу соціальні мережі. Проте, на думку Ф. Фукуями: «Віра в корумпованість всіх інститутів веде до безвиході загальної недовіри. Американська демократія і демократія в цілому не переживуть відсутності віри в неупереджені інститути. Розпочнеться партизанська політична боротьба у всіх аспектах життя» [10]. Висновки. Роль довіри збільшується на сучасному етапі розвитку людства, стан якого можна описати поняттям «міжвладдя» (А. Грамши), коли традиційні засоби ефективної дії вже не працюють, а нові ще не винайдено; державна влада втрачає свою міць, стає більш залежною від політичної глобалізації та медіатизації. Разом з тим, держава намагається використовувати нову інформаційну матрицю у власних інтересах, маніпулюючи свідомістю, як внутрішньої, так і зовнішньої аудиторії. Означені процеси характеризуються втратою довіри до влади і до медіа, перемогою популізму, початком періоду фейкових новин, кібервоєн, які роблять вразливими державні структури. Базовою категорією соціальних комунікацій постає довіра, виступаючи стратегією зміни соціальної ситуації. Перманентні інформаційно-технологічні революції потребують революції гуманітарних технологій, що унеможливить панування маніпулятивних комунікаційних форматів. Головний тренд майбутнього – це поінформованість, бо вона дає бачення, є підґрунтям суспільної довіри, формує шлях до прогресу та інновацій. Література 1. Фридман Т. Год, который перевернул мир / Т. Фридман // Новое время. – 2016. – № 46. – С. 35. 2. Башук А. І. Особенности новостей в эпоху Всемирной сети / А. І. Ба шук // Science and Education a New Dimension. Humanities and Social Sciences (Будапешт). – 2016. – IV (16), I.: 95. – С. 32–35.

Новинний контент ХХІ ст.: що цікаво аудиторії? Вітчизняні та закордонні формати і практики

3. Luhmann N. Familiarity, Confidence, Trust: Problems and Alternatives / N. Luhmann; in Gambetta, Diego (ed.) // Trust: Making and Breaking Cooperative Relations / Department of Sociology, University of Oxford, 2000. – Ch. 6. – P. 94–107. 4. Luhmann N. Trust and Power / N. Luhmann. – Chichester: John Wiley&Sons, 1979. – 228 p. 5. Hosking G. Trust. A History / G. Hosking – Oxford: Oxford University Press, 2014. – 211 р. 6. Дікінсон П. Фейки вбивають [Електронний ресурс] / П. Дікінсон // Новое время. – 06.12.2016. – Режим доступу : http://nv.ua/ukr/opinion/dikinson/fejkivbivajut-pro-novu-zbroju-masovogo-znishchennja-310869.html – Дата доступу: 12.12.2016. 7. Бард А. Netократия. Новая правящая элита и жизнь после капитализма: Пер. с англ. / А. Бард, Я. Зодерквист. – СПб. : Стокгольмская школа экономики в Санкт-Петербурге, 2004. – 252 с. 8. Почепцов Г. Г. Новости под давлением неновостных тенденций [Електронний ресурс] / Г. Г. Почепцов // Media Sapiens. – 18.01.2015. – Режим доступу : http://osvita.mediasapiens.ua/ethics/manipulation/novosti_pod_ davleniem_nenovostnykh_tendentsiy/. – Дата доступу: 27.02.2017. 9. Козловский А. Хакерско-информационное наступление России [Електронний ресурс] / А. Козловский // ИНОСМИ.РУ. – 29.11.2016. – Режим доступу : http://inosmi.ru/politic/20161129/238295184.html – Дата доступу: 26.12.2016. 10. Фукуяма Ф. Ласкаво просимо у світ Дональда Трампа [Електронний ресурс] // Новое время. – 01.01.2017. – Режим доступу : http://nv.ua/ukr/opinion/fukyama/ laskavo-prosimo-u-svit-donalda-trampa-389040.html – Дата доступу: 03.01.2017.

Мірошниченко Павло Васильович кандидат філологічних наук, доцент, докторант Інститут журналістики КНУ імені Тараса Шевченка СУРЖИК У ЗВУКОВОМУ ОБРАЗІ УКРАЇНСЬКОГО РАДІОМОВЛЕННЯ Використання мішаного українсько-російського мовлення в про грамах аудіовізуальних, а також соціальних, медіа має, в переважній більшості випадків, цілком свідомий характер. Суржик може вико ристовуватися як певний стилістичний прийом, особливість ідіолекту 45

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

героя чи персонажа програми, символізуючи певний психо-, соціотип, начебто поширений в українському суспільстві. Носій мішаного мов лення може викликати широкий спектр емоцій у слухача/ глядача: від доброзичливого гумору до ледве погамованої люті. Як давно, наскільки активно, з якою метою переважно викорис товується суржик у програмах українського радіо? Який характер зв’язку між суржиком у структурі звукового образу радіомовлення та мовно-культурною ситуацією в країні? Ці питання виступають основними завданнями цієї розвідки, мета якої схарактеризувати місце та роль мішаного українсько-російського мовлення у звуковому образі українського радіомовлення в діахронічному та синхронічному аспектах. Джерела дослідження: соціолінгвістичні розвідки, присвячені феномену мішаного українсько-російського мовлення, українських і зарубіжних мовознавців, програмний продукт усеукраїнських комер ційних радіостанцій. Про те, що поширення так званої «креолізованої» мови в Україні набуло загрозливих масштабів, заявляє багато науковців, переважно мовознавців, насамперед фахівців з культури мови, нормативістів (Б. Антоненко-Давидович, О, Пономарів, О. Сербенська та ін.). А те, що популярні серед українців телебачення й радіомовлення, які закріплюють в масовій свідомості моделі, серед іншого й мовної, поведінки, ведуть перед у цьому процесі, не є таємницею ні для кого. Так, І. Ціхоцький констатує, що «сучасний суржик переріс стилістичний діапазон ужит кового мовлення і впевнено проникає в літературні і музичні тексти, мову телебачення і преси, чому активно сприяє постмодерна рецепція дійсності в українській мистецькій парадигмі та шоу-бізнесі» [1, 289]. Спроби дослідників визначити чіткі критерії класифікації суржику, за якими його можна відокремити від виявів інтерферованого й діалектного мовлення, поки що не мають позитивних наслідків. Переважна більшість складнощів пов’язана саме з неконтрольованістю з боку самого мовця власного мовлення, а також неможливістю фахівця виявити, на якому мовному рівні трапляється найбільше порушень. М. Мозер зауважує геть розмиті критерії визначення мовлення як «суржикового», «адже і науковці, і ненауковці з цілковитою слушністю водночас таки не сприймають як «суржик» будь-який випадок українського мовлення, в якому трапляються поодинокі росіянізми (і навпаки)» [2, 31]. Дослідження В. Труба, Л. Ставицької, О. Горошкіної та ін. доводять, що фонетико-фонологічна система української мови в 46

Новинний контент ХХІ ст.: що цікаво аудиторії? Вітчизняні та закордонні формати і практики

суржику зазвичай лишається незмінною, а найбільших мутацій зазнає лексичний рівень, на якому й виникають «суржикізми» – «адаптовані українською мовою некодифіковані гібридні форми, сформовані на основі російської широковживаної лексики. Їхній реєстр, як і сам суржик, достатньо мінливий, чітко не окреслений» [3, 77]. Проаналізувавши зразки мовлення інформантів – носіїв суржику, М. Мозер доходить висновку, що «суржик» – це не мова, але спосіб мовлення. Годі вирішити, які з форм, що трапляються в «суржику», нібито не притаманні «суржикові», бо вони або українські або російські» [2, 50]. Дослідник вважає, що в державній мовній політиці не варто звертати увагу на таке явище, як суржик, оскільки воно вкрай мінливе і безсистемне. Держава натомість «має дбати про те, щоб і мовці цих «суржиків» мали нагоду якнайкраще засвоювати (державну) українську літературну мову, щоб правильно вживати її тоді, коли це доречно» [2, 52]. Л. Масенко, пов’язуючи суржик із постколоніальним статусом української культури, наголошує, що в ньому переважає «безсистемне, хаотичне поєднання елементів двох мов», отже, суржик – це «субкод, позбавлений навіть на рівні ідіолекту стабільного узусу» [4, 31]. У психокомплексі (намаганні українськомовних людей пристосуватися до російськомовного оточення), поширеному серед чималої кількості українців, що виник за умов тривалої мовної диглосії, нерівноправності української та російської мов в колоніальний період соціокультур ного розвитку України, більшість дослідників суржику (А. Брацькі, Л. Масенко, М. Мозер, В. Труб та ін.) вбачає основну причину його формування. Українське радіомовлення тоталітарного періоду загалом дбало про розведення мов у програмах і виступах, їхню чистоту та нормативність, відповідність стандарту літературних. Щоправда, І. Мащенко подає один цікавий факт, датований листопадом 1977 р., використання мішаного мовлення у програмі Всесоюзного радіо. Йдеться про «оригінальний» звуковий образ нової версії п’єси «Дніпрельстан» (1930 р.). І. Ма щенко зазначає, «якщо в спектаклі 30-х років у центрі уваги був узагальнений образ ударної гідроспоруди першої п’ятирічки, то автори радіоваріанту 70-х років пішли шляхом психологічного поглибленого дослідження описуваних подій (…) І ще одна суттєва відмінність двох радіопостановок: перша більше нагадувала репортаж, у ній широко використовувалася «натуральна» мова основних тогочасних будівничих Дніпрогесу – українських селян. У радіоспектаклі «Дніпрельстан-77» 47

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

мова вже стала стилізованою під українсько-російський суржик, тим більше, що у виставі були зайняті виключно московські актори, які української мови не знали» [5, 264]. Цілком справедливою видається інтерпретація цієї специфічної риси звукового образу радіовистави не лише як стилістичного прийому (стилізація під українську мову на підставі уявлення про неї російського режисера), а й вияву маніпу лятивної стратегії з мовно-культурної дискримінації українства. Вживання мішаного мовлення в ефірі українських комерційних радіостанцій стало для деяких із них стильовою особливістю, певним засобом підвищення популярності програмного продукту серед найширших кіл авдиторії. До найпомітніших прикладів свідомого використання суржику як ідіолекту автора та ведучого на радіо, про відного способу його саморепрезентації, каналу налагодження довірчих взаємин з масовим слухачем завдяки експлуатації мовного репертуару «простака», «селюка», «кумедного хохла» можна віднести образи Ольги Цибульської («Русское радио») та Юрая Курая («Стильне радіо – Перець-FM»). Ведуча радіостанції «Русское радио – Україна» Ольга Цибульська зробила з рясно пересипаного «суржикізмами» мовлення осердя власної творчої манери, що послідовно експлуатується й у телевізійному ефірі, а саме в програмах молодіжного музичного каналу «М1». Амплуа «простакуватої дівки з перцем», «кумедної хохлушки-щебетухи» має викликати в слухача/глядача стійку асоціацію з навіяним маніпу лятивними стратегіями з дискримінації української мови та культури тоталітарного минулого образом суржику як єдиної реальної мови українців, закріплюючи негативні українські етнічні та мовні авто стереотипи, аж ніяк неможливі в сучасному духовно розвиненому суспільстві. Письменник, автор і ведучий, щоправда в минулому, лінійних ефірів і програми «Літературний генделик» на «Стильному радіо – ПерецьFM» Юрай Курай так само обрав для саморепрезентації естетику кітчу. Мовний репертуар його персонажа відзначався неабиякою кількістю «суржикізмів», провідна мета якого полягала викликати позитивні емоції, подолати психологічні бар’єри між героєм програми й авдиторією, панібратською манерою спілкування створити атмосферу довірчих і теплих взаємин зі слухачами. Загалом, надто активне використання кітчевого образу в українських аудіовізуальних і соціальних медіа, основним компонентом якого виступає мішане мовлення його втілю вачів, справляє враження, що розважати авдиторію якось інакше, а не 48

Новинний контент ХХІ ст.: що цікаво аудиторії? Вітчизняні та закордонні формати і практики

лишень за допомогою суржику, запроваджуючи в масову свідомість дискримінаційні щодо української мови та культури загалом смисли, не має жодного сенсу. Отже, українське комерційне радіо активно експлуатує мішане українсько-російське мовлення як стильовий прийом, особливість ідіолекту персонажів, засіб долання психологічних бар’єрів між комунікатором і масовою авдиторією, закріплюючи в масовій свідомості негативні мовно-культурні автостереотипи українців. Суржик у струк турі звукового образу українського радіо продукує в свідомості слухача переконання, буцімто він – єдиний, масово-поширений варіант україн ської мови, що за умов панівного в Україні некоординативного білінгвіз му послаблює статус державної мови, зміцнює колективні уявлення про неї як соціально непрестижну. Націленість радіомовлення на реаліза цію розважальної функції за допомогою кітчу, суттєвим компонентом якої виступає суржик, сповільнює процес духовного розвитку українсь кого суспільства, вкорінюючи в колективному несвідомому образ української мови як неповноцінної, низької, сміховинної. Таким чином, можна вважати суржик іманентною властивістю звукового образу українського радіомовлення, що відображає специфіку мовної, соціокультурної дійсності, а також особливості мовної свідомості масового українського слухача. Література 1. Ціхоцький І. Антисуржик: у пошуках мовної ідентичності / І. Ціхоцький // Теле- та радіожурналістика. – 2012. – Випуск 11. – С. 288–290. 2. Мозер М. «Суржик» чи «суржики»? / М. Мозер // Українська мова. – 2016. – № 1. – С. 27–54. 3. Томіленко Л. Суржик як об’єкт наукових досліджень і дискусій / Л. Томіленко // Мовознавство. – 2014. – № 4. – С. 69–81. 4. Масенко Л. Суржик: між мовою і «язиком» / Л. Масенко. – К. : Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2011. – 137 с. 5. Мащенко І. Г. Енциклопедія електронних мас-медіа. У 2 т. / І. Г. Мащенко. – Запоріжжя : Дике Поле, 2006. – Т. 1. Всесвітній відеоаудіо-літопис. – 384 с.

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

Підлуцька Дарина Олексіївна студентка магістратури Інститут журналістики КНУ імені Тараса Шевченка Підлуцький Олексій Георгійович кандидат економічних наук, доцент Інститут журналістики КНУ імені Тараса Шевченка СТВОРЕННЯ ТА ПРОСУВАННЯ ЖУРНАЛІСТСЬКИХ МАТЕРІАЛІВ У СУЧАСНИХ УКРАЇНСЬКИХ МЕРЕЖЕВИХ МЕДІА (на прикладі порталу tochka.net) Метою нашого дослідження є з’ясування особливостей новітніх технологій підготовки та просування журналістських інтернет-мате ріалів. Для досягнення поставленої мети було виконано наступні завдання: – проаналізовано, які технічні та соціальні чинники визначають зміну вимог до журналістських матеріалів інтернет-видань на сучасному етапі розвитку всесвітньої мережі; – сформульовано основні характеристики сучасних журналістських матеріалів для інтернет-видань; – визначено, в чому полягають нові методи збирання інформації і підготовки мультимедійних журналістських матеріалів для інтернетвидань; – з’ясовано, до чого зводяться нові завдання журналіста в просуванні свого матеріалу та іміджу інтернет-видання, а також якими методами та прийомами це забезпечуються. Проблему, якій присвячене наше дослідження, в журналістикознав чій літературі розроблено лише частково. Джерелами дослідження стали праці українських та зарубіжних журналістикознавців, а також емпіричні дані про роботу сучасних українських мережевих видань, зокрема порталу tochka.net. Основними технічними чинниками, що впливають на журналістські матеріали в інтернеті є збільшення швидкості та можливої площі охоплення інтернетом, дедалі більша доступність мережі завдяки мо більним гаджетам, які створюються з урахуванням необхідності швид кого та зручного доступу до інтернету. Мультимедійна мережева журналістика поєднує в собі різні види передачі інформації, що зумовлює 50

Новинний контент ХХІ ст.: що цікаво аудиторії? Вітчизняні та закордонні формати і практики

зручніше та всеохопніше сприйняття інформації реципієнтом. Серед соціальних чинників – зростання покриття інтернетом та відповідно його здешевлення. Новітні журналістські технології змінюють усталені принципи отримання і засвоєння інформації. Більшість реципієнтів відмовляється від прочитання довгих текстів. До того ж через пряму залежність між кількістю текстів та доходами від реклами журналісти змушені видавати на-гора якомога більше матеріалів, що сильно зменшує час на підготовку однієї окремої публікації [10, 80]. Мультимедійність, як одна з най більш відмітних рис сучасної мережевої журналістики, суттєво змінює сприйняття медійних матеріалів переважною більшістю реципієнтів. Інформація, яка передається паралельно через друкований текст, інфографіку, GIF-анімацію, аудіо- та відео повідомлення, сприймається комунікантом швидше та всебічніше порівняно з традиційними за формою подачі повідомленнями. Використання гіперпосилань та те гів дозволяє реципієнтові за допомогою метода равлика сформувати для себе комплексне розуміння тієї чи іншої проблеми або ситуації, витративши на це набагато менше часу та зусиль, ніж при пошуку інформації традиційними методами. Водночас у сучасних умовах досить стрімко змінюються і ме тоди збирання та обробки інформації журналістами інтернетвидань. Дедалі рідше отримання коментарів і навіть інтерв’ювання здійснюються під час безпосереднього живого спілкування журналіста із своїм співрозмовником. Натомість інформаційний обмін все частіше відбувається за допомогою таких сучасних програм, як Skype, Viber, WhatsApp, а також через електронну пошту та соціальні мережі. Журналістські матеріали в сучасних українських інтернет-видан нях публікуються за допомогою адміністративної панелі сайту. І в переважній більшості випадків ці операції здійснюють не спеціальні працівники, а самі журналісти. Відтак це вимагає від журналістів уміння не лише підготувати текст, а й скомпонувати його на згаданій панелі в єдине ціле з графічною, анімаційною та аудіовізуальною інформацією. Окрім того, журналіст нині має вміти створити не лише варіант публікації для браузерного перегляду з комп’ютера, а й версію для оптимізованого під мобільні гаджети додатку, який на сучасному етапі є в більшості інтернет-видань. Публікації для таких додатків мають бути набагато лаконічнішими, аніж базова версія, хоча б з тієї причини, що екран мобільного гаджету є набагато меншим, ніж монітор комп’ютера. Окрім того, більшістю користувачів мобільний гаджет 51

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

психологічно сприймається як пристрій, через який можна і варто отримувати тільки найважливішу інформацію. Технічна можливість скроллінгу (перегортання сторінок повідомлення) дозволяє не читати текст повністю. Відтак вимоги до інформаційної насиченості мобільної версії зростають у геометричній прогресії. Для привернення уваги до власної публікації та популяризації видання загалом журналіст має не тільки бути універсальним, створюючи різні варіанти своїх матеріалів на різних медіа-платформах. Він також має бути вправним користувачем якомога більшої кількості соціальних мереж, серед яких не тільки стандартні Facebook та Twitter, а й, наприклад, сервіс публікації фотографій Instagram чи відео-хостинг Youtube. Кожна додаткова соціальна мережа – це ще одна можливість популяризувати інтернетвидання, додавши йому відомості та збільшивши дохід. Практично всі мережеві видання в Україні створені з метою отримання прибутку, чи не єдиним джерелом якого є кошти від реклами (банерної, pop-up тощо). При цьому система розрахунків рекламодавців з інтернетвиданнями суттєво відрізняється від порядку оплати рекламних мате ріалів у друкованій пресі, на радіо чи телебаченні. Сума отриманих мережевими виданнями за рекламу коштів варіюється в залежності від кількості переглядів унікальними користувачами тієї чи іншої сторінки з журналістським матеріалом, де розміщене це рекламне звернення. Таким чином і видання в цілому, і кожний окремий журналіст зокрема безпосередньо зацікавлені в тому, щоб таких переглядів було якомога більше. І кожний журналіст інтернет-видання прямо зацікавлений у просуванні саме своїх матеріалів. Найважливішим елементом просування медійних матеріалів в ін тернеті є SEO-оптимізовані тексти – повідомлення, у яких наявні SEOтеги, тобто словосполучення, які найчастіше виступають в якості запитів у пошукових системах. Це дозволяє виходити на високі статистичні показники читаності. Наприклад, кількість переглядів статті «З чим носити білу футболку» Дарини Підлуцької, що написана з урахуванням вимог до SEO-оптимізованого тексту – 35 тисяч, що приблизно у 20 разів більше, ніж у статтях без SEO-ключів того ж автора за період з 2013 по 2016 рік [12]. Вимоги до таких текстів – використовувати ключі на почат ку в якнайближчій до SEO-запиту формі, але вправно вплітати їх у текст. Також важливим інструментом збільшення переглядів кожного окремого матеріалу є теги та гіперпосилання, що відділяють потрібну реципієнтові інформацію від «інформаційного шуму». 52

Новинний контент ХХІ ст.: що цікаво аудиторії? Вітчизняні та закордонні формати і практики

Література 1. Дейвіс Н. Новини пласкої землі. – К. : Темпора, 2011. – 548 с. 2. Підлуцька Д. Особистий кабінет автора [Електронний ресурс] / Д. Під луцька // інтернет-видання Tochka.net – Режим доступу : http://lady.tochka.net/ua/ author/800/. – Дата доступу: 20.01.2017 3. Підлуцька Д. З чим носити білу футболку [Електронний ресурс] / Д. Підлуцька // інтернет-видання Tochka.net – 26.05.2016. – Режим доступу : http://lady.tochka.net/ua/57904-s-chem-nosit-beluyu-futbolku/. – Дата доступу: 20.01.2017

Виговська Наталія Анатоліївна кандидат наук із соціальних комунікацій, старший викладач кафедри журналістики Запорізький національний університет ДЖЕРЕЛА ІНФОРМАЦІЇ ТА ТЕМАТИКА НОВИН В РЕГІОНАЛЬНИХ ОНЛАЙН-МЕДІА Розширення кількості та якості джерел інформації, які медіа залучають до власного контенту, зумовлено стрімким розвитком ін формаційних технологій та появою і постійною трансформацією нових форм медіа. Це продовжує змінювати аудиторію, і, як наслідок, підходи до моделей, форм, форматів контенту сучасних ЗМІ, зокрема, регіональних. Увага до джерел інформації новин, особливо до їх якості і ступеню верифікації, підвищилася протягом останніх років, в першу чергу, через стрімке зростання популярності соціальних мереж та посилення впливу на суспільство в цілому маніпулятивних технологій як частини інформаційної війни, що наразі продовжується в Україні. При цьому тематика новин в регіональних онлайн-ЗМІ має пряму кореляцію з джерелами інформації, які використовують автори. Питанню використання джерел інформації та тематики новин присвятили вагомі праці О. Амзін, З. Вайшенберг, В. Голубєв, А. Захар ченко, В. Здоровега, А. Качкаєва, О. Силантьєва, А. Москаленко, К. Сіл верман, М. Халер. Серед українських учених, які вивчають тенденції в регіональних медіа, варто назвати О. Богуславського, О. Головчук, О. Дженжебір, В. Іванова, С. Козиряцьку, Н. Костенко, А. Левченко, Л. Путькалець, О. Совенко, В. Стєкольщикову, І. Танчина,Т. Хітрову. 53

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

Мета і завдання. Метою нашого дослідження є з’ясування основних джерел інформації, які використовують регіональні медіа при створен ні новин, визначити основні тематичні напрями, які є популярними серед регіональних онлайн-медіа і виокремити загальні тенденції щодо використання джерел інформації та тематичного різноманіття в регіональних медіа. Завдання: – визначити найбільш популярних запорізьких онлайн-ЗМІ; – порівняти основні джерела інформації запорізьких онлайн-ЗМІ зі ЗМІ інших регіонів; – визначити головні теми новин серед найбільш популярних запорізьких онлайн-ЗМІ; – порівняти теми новин запорізьких онлайн-ЗМІ зі ЗМІ інших регіонів; – спрогнозувати тенденції щодо використання джерел інформації та тематичних спрямувань в регіональних онлайн-медіа. Джерела дослідження. Джерельною базою дослідження стали результати моніторингів, проведених Інститутом масової інформації, зокрема, у лютому 2017 року. В рамках моніторингу протягом одного тижня було досліджено 24 онлайн-медіа з восьми областей України (Донецька, Дніпропетровська, Запорізька, Луганська, Миколаївська, Одеська, Харківська, Херсонська). Висновки і результати. В основу методології моніторингу було по кладено такі категорії джерел інформації як «офіційні структури/особи», «власний кореспондент», «інші місцеві ЗМІ», «загальнонаціональні ЗМІ», «соціальні мережі», «експерти», «очевидці», «іноземні ЗМІ», «анонімне джерело», «російські ЗМІ», «ЗМІ окупованих територій», «інше», а також в окрему категорію було виділено «джерело не зазначено». Найбільш поширеними джерелами досліджуваних місцевих ЗМІ восьми регіонів півдня і Сходу стали офіційні прес-релізи та повідом лення офіційних структур – 46 % новин. Також 27% новин джерелом інформації онлайн-ЗМІ мають невизначений статус «інше», тобто не підпадають під жодне джерело інформації з визначеного методологією переліку. Як правило, до таких новин було віднесено анонси різно манітних подій, поздоровлення офіційних осіб (також їх можна віднести до матеріалів, які мають ознаки замовності). Тільки в 16% новин дже релом інформації є власне кореспондент. Варто зауважити, що не ви значене джерело було тільки в 5% онлайн-новин, при тому, що в пресі ця цифра сягнула 13% [1]. 54

Новинний контент ХХІ ст.: що цікаво аудиторії? Вітчизняні та закордонні формати і практики

Варто зауважити, що одним з вживаних джерел інформації стають соціальні мережі. Так, найбільше інформацію з соціальних мереж, зокрема, Facebook, використовували онлайн-ЗМІ Миколаївської (13%), Херсонської (10%) та Запорізької областей (9 %), найменше – онлайнмедіа Харківської області (1%). Необхідно зазначити, що рівень вери фікації таких джерел інформації часто був недостатній. Згідно з методологією в місцевий онлайн-медіа було проведено моніторинг таких тем: «кримінал/надзвичайні події», «економіка/ бізнес новини», «місцева політика», «спорт», «війна на Сході», «міс цеві культурні події», «державна політика», «здоров`я/охорона здоро в`я», «міжнародні новини», «освіта», «громадянське суспільство», «погода», «наука та технології», «корупція/протидія корупції», «навколишнє середовище», «новини з Росії», «конфліктно-вразливі групи населення», «новини з окупованих територій», «шоу-бізнес», «інше». Моніторинг виявив в досліджуваних онлайн-медіа велику кількість кримінальних та надзвичайних новин і новин про місцеву політику [2]. Загалом з восьми досліджуваних регіонів кримінальні новини стали лідерами серед інших тем в шести областях, зокрема, Харківській (33%), Запорізькій та Миколаївській (31%), Одеській (29%), Донецькій (26%), Дніпропетровській (25%) областях та Сєвєродонецьку (22%). Місцева політика як тема для онлайн-медіа найбільш популярною була в сєверодонецьких (33%), запорізьких (18%), миколаївських (18%) і херсонських (15%) медіа. За даними Інституту масової інформації, протягом останнього року в регіональних медіа зменшилась кількість матеріалів про зону АТО (4% матеріалів серед всіх аналізованих медіа на цю тему станом на лютий 2017, порівняно до 6,5% станом на лютий 2016) [3]. Практично відсутня інформація про окуповані регіони – Крим та окремі райони Донецької та Луганської областей. В українських регіональних ЗМІ також відсут ня інформація про Росію. Таким чином, ми можемо спостерігати тенденції до використання онлайн-медіа офіційних джерел інформації, які, зазвичай, не надають достатньої кількості інформації для задоволення інформаційних по треб читача, та мінімізують власне авторську роботу журналіста. Крім того, використання інформації з соціальних мереж як єдиного джерела інформації призводить до зменшення достовірності новин, що публікується, та, як правило, зниження довіри до контенту з боку аудиторії. 55

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

Можливе розширення тематичного наповнення новинних стрічок регіональних-онлайн медіа безпосередньо корелюються зі змінами у підходах до використання офіційних джерел інформації, зокрема, пресрелізів та інформації, розміщеної на сайтах різноманітних офіційних структур, а також у професійному вивченні та постійному аналізі запитів аудиторії на інформацію власного медіа з урахуванням професійних засад журналістської діяльності. Література 1. Основним джерелом новин місцевих ЗМІ Півдня і Сходу є офіційні прес-релізи – дослідження ІМІ. – Інститут масової інформації. – [Електронний ресурс]. – URL: http://imi.org.ua/news/56605-osnovnim-djerelom-novin-mistsevihzmi-pivdnya-i-shodu-e-ofitsiyni-pres-relizi-doslidjennya-imi.html (12.03.2017) 2. Найбільше інформації у місцевих ЗМІ Півдня та Сходу України – про кримінал, найменше – про боротьбу з корупцією – дослідження ІМІ. – Інститут масової інформації. – [Електронний ресурс]. – URL: http://imi.org.ua/news/56613naybilshe-informatsiji-u-mistsevih-zmi-pivdnya-ta-shodu-ukrajini-pro-kriminalnaymenshe-pro-borotbu-z-koruptsieyu-doslidjennya-imi.html (12.03.2017) 3. Дослідження медіа-ситуації в південних і східних областях України. – Інститут масової інформації. – [Електронний ресурс]. – URL: http://imi.org.ua/ news/52632-doslidjennya-media-situatsiji-v-pivdennih-i-shidnih-oblastyah-ukrajini. html (12.03.2017)

Сищук Олексій Андрійович кандидат наук із соціальних комунікацій, асистент кафедри реклами та зв’язків з громадськістю Інститут журналістики КНУ імені Тараса Шевченка РОЛЬ МАС-МЕДІА У СУЧАСНОМУ ПОЛІТИЧНОМУ ДИСКУРСІ США Поляризація і радикалізація суспільного дискурсу – це явища, нині характерні для багатьох розвинутих демократій світу. В останнє десятиліття яскравим прикладом є ситуація у Сполучених Штатах Америки, де протиріччя між прихильниками демократів і республіканців стають усе глибшими. Згідно опитування Gallup, після президентських виборів у листопаді 2016 року 77 відсотків американців вважали США 56

Новинний контент ХХІ ст.: що цікаво аудиторії? Вітчизняні та закордонні формати і практики

розділеною нацією у баченні найважливіших проблем і цінностей. Це найвищий показник тренду, що мав місце протягом останніх двох десятиліть (за винятком двох опитувань одразу після терористичних атак 11 вересня). Показово й те, що 88 відсотків республіканців переконані у спроможності Д. Трампа здійснити кроки аби об’єднати країну, натомість 81 відсоток демократів упевнені, що новий Commanderin-Chief лише погіршить ситуацію. Станом на березень 2017 року справджуються прогнози останніх, адже загальнонаціональний рейтинг підтримки нового президента впав із 45 до 37 відсотків. Команда чинного глави держави вважає винними у цьому «ворогів народу» (цитата Д. Трампа у його Twitter-аккаунті) – mainstream ме діа, які і зараз, і протягом виборчої кампанії надзвичайно критично оцінювали дії політика. У кінці лютого 2017 р. 86 відсотків прихильників демократів зазначили, що більш схильні вірити ЗМІ, аніж Трампу, а 78 відсотків виборців-республіканців навпаки більше довіряють нинішньому президенту (дані The Quinnipiac University poll). Також 61 відсоток не погоджуються з оцінками Трампа про медіа, а 50 відсотків не підтримують як медіа висвітлюють роботу нової адміністрації. Показово, що абсолютна більшість респондентів переконані – медіа повинні контролювати діяльність посадових осіб. Серед аргументів прихильників Трампа, зокрема, ведучого Fox News Б. О’Райлі (див., наприклад The O’Reilly Factor від 20 лютого) – таке вороже ставлення формують найпопулярніші загальнонаціональні канали ABC, NBC, CBS, газети The Washington Post i The New York Times. У цих та й інших виданнях майже не представлена республікан ська (консервативна) точка зору, адже більшість журналістів, особливо ключових ведучих (як традиційних випусків новин, так і розважальних late-night ток-шоу), є лібералами. Що, як наслідок, впливає на формуван ня медійного порядку денного, вибір тем, акцентів, подачу інформації. Прикметно, що перші місця за кількістю переглядів у своїх сегментах у США займають не ліберальні, а консервативно спрямовані медіа: телеканал FOX, газета The Wall Street Journal і шоу Р. Лімбоу, програму якого транслюють радіостанції по всій країні. Здавалося б, порівнюючи різні точки зору будь-хто має можливість отримувати збалансовану інформацію, утім переважна більшість аудиторії схильна довіряти й дивитися виключно джерела, що підтверджують їхні існуючі погляди, ніж ті, які провокують думати й діяти по-іншому, створюючи таким чином певний психологічний дискомфорт. Не випадково протягом виборчої кампаній сайти з фейковими новинами отримували мільйонні 57

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

перегляди, адже вигадані ними історії підтверджували поширену в середовищі республіканців думку про опонента Трампа Х. Клінтон. Аналізуючи умови, в яких нині відбувається політична комунікація, науковці звертають увагу на те, що, з одного боку, велика кількість масмедіа надає громадянам більші можливості брати участь у цій комунікації, але, в той же час, провокує їхню ізоляцію у «різних реальностях», сформованих часто протилежними за змістом джерелами інформації. При цьому у зв’язку з появою дедалі складніших комплексних політик, програм, ініціатив (наприклад, пропонованих адміністрацією Трампа змін до програми медичного страхування, ініційованої ще Б. Обамою), різнитися можуть не лише оцінки певних рішень державної влади, а власне факти про ці рішення. Ще в 1970-х роках американський науковець І. де Сола Пул прогнозував, що занадто багато каналів комунікації можуть бути шкідливими для демократичних країн, оскільки це дозволить людям спілкуватися лише з тими, хто поділяє їхні переконання. У цьому контексті Ф. Фукуяма також зазначає, що, маючи 24/7 новинний цикл, цілком реально отримувати інформацію лише від ідеологічно подібних людей і не зустрічатися з тими, хто має інші погляди. Яскравим прикладом є алгоритм формування новинної стрічки у соціальній мережі Facebook, що залежно від уподобань особи створює для цього користувача зручний анти-трампівський світ або ж навпаки, «антидемократичну» (негативну оцінку демократичної партії та її прихильників) картину дня. Відтак, прогнозуємо, що небезпечний тренд останніх десятиліть у США, коли глава держави спілкується переважно зі своїми при хильниками буде продовжуватися. Наслідком цього може стати ради калізація суспільних відносин, надмірне використання вуличної демо кратії, зниження довіри громадян не тільки до представників влади, а й до державних інституців, делегітимація президента і його уряду та апріорі критичне сприйняття соціумом будь-яких ініціатив. Заявлена нами проблема обумовлює необхідність ґрунтовного теоретичного й практичного вивчення політичної комунікації в нових умовах поляризації суспільного дискурсу і недовіри до мас-медіа, перспективи використання діалогових форм взаємодії, що могли б сприяти досягненню згоди в суспільстві, стабільності владної системи, забезпечувати прозорість та зрозумілість політики уряду, успішність соціально-економічних перетворень.

Новинний контент ХХІ ст.: що цікаво аудиторії? Вітчизняні та закордонні формати і практики

Філоненко Данило Валерійович кандидат наук із соціальних комунікацій, aсистент кафедри муль тимедійних видань і медіадизайну Інститут журналістики КНУ імені Тараса Шевченка МЕДІА І НАУКОВА КОМУНІКАЦІЯ: ПРИНЦИПИ ФОРМУВАННЯ ЗАЦІКАВЛЕНЬ Наука – сфера діяльності людини, спрямована на отримання (вироб лення і систематизацію у вигляді теорій, гіпотез, законів природи або суспільства тощо) нових знань про навколишній світ. Основою науки є збирання, оновлення, систематизація, критичний аналіз фактів, синтез нових знань або узагальнень, що описують досліджувані природні або суспільні явища та (або) дозволяють будувати причинно-наслідкові зв’язки між явищами і прогнозувати їх перебіг [1]. Таке визначення пропонує нам Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність» Новини з наукових «фронтів» важко назвати подієвими та дина мічними. Інформація такого штибу дуже рідко безпосередньо впливає на реципієнта. Але як змусити аудиторію сприймати не нагальні та «смажені» новини, а виважену наукову інформацію, яка ще й часто вимагає широких фонових знань? Цим і зумовлена актуальність нашого дослідження. Вивченням наукової інформації у системі масової комунікації займалися дослідники О. Коновець [2], Н. Зелінська [3], проблеми осо бливостей науково-інформаційного дискурсу досліджувала О. Тріщук [4]. Аудиторія та способи взаємодії нею давно стали об’єктом ґрунтов них досліджень українських та закордонних науковців. Зокрема, цієї теми так чи інакше торкались Різун В. [5], Крейґ Р. [6]. Дослідження цих науковців сформували ґрунтовні поради та інструкції по роботі з аудиторією й корегуванню наповнення та порядку денного ЗМІ для задоволень потреб аудиторії. Якщо коротко говорити про ці поради, можна дійти такого висновку – задоволення вимог аудиторії гарантує успішність ЗМІ. І переважна більшість українських ЗМІ дотримуються цих порад. Одним із головних рушіїв та споживачів інноваційного прогресу вважається молодіжна аудиторія. З нею відносно легко працювати в науково-популярній галузі медіа. Сьогодні серед молоді дуже популярні соціальні мережі, тому вважаємо, що прийоми викладу науково59

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

популярної інформації в цьому каналі будуть показовими для нашого дослідження. Для розгляду ми обрали соціальну мережу facebook.com. Проаналізуємо кілька науково-популярних спільнот, а саме: МХК, Party Quant, Наука и Техника, Образовач, Empire History [7, 8, 9, 10, 11]. Ці спільноти мають понад півмільйона підписників. Кожна з спі льнот спеціалізується на певному типі контенту МХК – гуманітарні науки, Party Quant – фізико-математичні, Образовач – робота НДІ та міністерств освіти і науки країн бувшого радянського союзу, Empire History – історія, архівознавство, стародавнє мистецтво. Хоча поділ на галузі науки в цих спільнотах значною мірою умовний. Всі спільноти активно застосовують прийоми інфотейменту та засоби сміхової комунікації – гумор, іронію, іноді сатиру. Вважаємо за необхідне визначити саме поняття Інфотейнмент. У 2004 р. Б. М. Ло зовський запропонував власне максимально загальне визначення. Він характеризує інфотейнмент як «розвага інформуванням» [5]. Згідно Б. М. Лозовським, «слідуючи цьому способу подачі матеріалу, журналіст знаходить і наводить в матеріалах на будь-які, в першу чергу» серйозні «теми, цікаві деталі і сюжети». Таким чином, він зводить інфотейнмент виключно до структурних особливостей публіцистичних текстів. Ці процеси можна простежити від штучної ескалації «війни фізиків та ліриків», де на сторону гуманітарних наук стає МХК, а точних – Party Quant. Ця суперечка також простежується у створенні нових мемів, що потенційно могли б змусити підписників звертатися до наукової літератури чи принаймні словників. Найяскравіше інфотеймент в просуванні науки до аудиторії, на нашу думку, використовує спільнота Образовач, в якій, окрім заголовків до статей (наприклад: «Фізики пояснили поведінку дивних крапель, які ганяються одна за одною»), активно використовує можливості GIF-анімації. (Терміново! П’ятнична гифка! Так роблять пасту «Ротіні». P.S. якщо додивитися до кінця буде круто! хто додивився, чур! без спойлерів) [6] Але саме у форматі постів в науково-популярних спільнотах інфо теймент використовується найчастіше. Ось, наприклад, спільнота «Наука и техніка» пропонує такий мем «Бог мертв, – Ніцше 1883 г. Ницше мертвий, – Бог 1890 г.» [5] в якому завдяки гумору аудиторія потенційно могла б запам’ятати рік відомого вислову Фрідріха Ніцше і рік його смерті, але розглянувши коментарі до цього запису ми зафіксували цілком зворотній результат. Учасники спільноти менше ніж за 10 коментарів перейшли на обговорювання проб лем атеїзму та релігійності без жодних ознак конструктивного діалогу. 60

Новинний контент ХХІ ст.: що цікаво аудиторії? Вітчизняні та закордонні формати і практики

Спільнота Party Quant зорієнтована на аудиторію, що має ширший спектр фонових знань і пропонує відносно складні пости. Наприклад, «Розмальовка. Розфарбуй в світло-зелений колір експериментально перевірені теорії, а ті, що не є науковими, в жовтий». У результаті правильно розфарбованих клітинок можна побачити смішний візе рунок. Звернувшись до коментарів до цього посту, ми одержали певну інформацію, а саме, читачі, що дійсно мають знання в цих галузях наук (студенти старших курсів, аспіранти, наукові співробітники) неза доволені таким викладом інформації, а частина аудиторії, що не має необхідних знань, просто не зрозуміла суть цього матеріалу. Спільнота Empire History зорієнтована на архівні фото та констатацію важливих історичних подій та дат. Тут також чітко прослідковують прийоми сміхової комунікації. Наприклад, фотографія, на якій зображено події в Москві в 1991 році, де строкато вдягнені протестувальники сидять верхи на урядовому танку, має підпис «Панки на танках. Москва, 1991 г.». Реакція читачів теж буда не однозначною [7]. Більшість підписників спільноти відреагували на запис не одно значно, частина негативно поставилась до комічного висвітлення трагічних подій, інші ж навпаки зводили коментування цього запису до політичних суперечок. Очевидно, що жоден з цих прикладів не реалізує функції науковопопулярної журналістики, а просто створює що один привід для конфліктів між різними соціальними групами: атеїстів та релігійних людей, науковців та не зацікавлених в науці людей та ін. Інфотейнмент здавався майже ідеальним методом подачі науковопопулярної інформації, але сьогодні ми засвідчуємо його неефективність в зазначеній галузі журналістики. Сміхова комунікація та спрощення цінностей науки не залучили потенційну аудиторію, а тільки від штовхнули реальну. Нові ж підписники бачать наукову журналістику, як комедійний жанр, своєрідний гумор «не для всіх». Доводиться констатувати, що завдяки сугестивній складовій інфо тейнмента імідж науки, в розумінні великої частини аудиторії науковопопулярних ЗМІ – це світ жартів і приколів, а типовий науковець – Шурік з фільмів Леоніда Гайдая. Та чи можна змусити аудиторію переглядати контент, що не потрапляє в коло її нагальних інтересів, який є не популярним, чи можна змінювати і формувати зацікавлення аудиторії? Це питання ми виносимо на обговорення наукової спільноти. 61

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

Література 1. Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність» 2. Коновець О. Українська наука як феномен культури. Нариси історії з най давніших часів до першої третини ХХст.: Монографія. – К. : МІЛП. 2000. – 277 с. 3. Зелінська Н. Українська наукова публіцистика в сучасних типологічних вимірах: реалії та прогнози // Українська періодика: історія і сучасність : Доп. і повід. п’ятої Всеукр. наук.-теор. конф. – Львів, 1999. – С. 396–408. 4. Тріщук О. Науково-інформаційний дискурс як соціокомунікативне явище [Текст]: [Монографія] / О. В. Тріщук. – К. : НТУУ «КПІ», 2009. – 392 с. 5. Різун В. Теорія масової комунікації Підручник. – К. : Просвіта, 2008. – 260 с. 6. Крейґ Р. Інтернет-журналістика: робота журналіста і редактора у нових ЗМІ / Р. Крейґ ; пер. з англ. А. Іщенка. – К. : ВД «Києво-Могилянська академія», 2007. – 324 с. 7. http:// www.facebook.com/mhkoff 8. http:// www.facebook.com/partyquant 9. http:// www.facebook.com/science_technology 10. http:// www.facebook.com/obrazovach 11. http:// www.facebook.com/emp_history 12. Лозовский Б. Н. Журналистика: краткий словарь, Екатеринбург: Изд-во Уральского университета, 2004. – 116 с.

Нагорняк Майя Володимирівна кандидат філологічних наук, доцент, доцент кафедри телебачення і радіомовлення Інститут журналістики КНУ імені Тараса Шевченка ВЕРСТКА ІНФОРМАЦІЙНОГО ВИПУСКУ НА РАДІО ЯК ЗАПОРУКА ЯКОСТІ НОВИННОГО КОНТЕНТУ (за матеріалами першого каналу Національного радіо (УР–1)) Метою статті є визначити головні прояви порушення принципів верстки, проаналізувати причини та наслідки порушень і довести, що правильне розташування матеріалів у випуску здатне виробити якісний радіопродукт. Задля цього необхідно вирішити такі завдання: ознайомитися зі становленням явища верстки в інформаційному радіомовленні, здійснити моніторинг інформаційних випусків пер 62

Новинний контент ХХІ ст.: що цікаво аудиторії? Вітчизняні та закордонні формати і практики

шого каналу Національного радіо УР-1, з’ясувати особливості їхньої верстки, виявити системні порушення принципів верстки, описати та проаналізувати їх. Джерелами слугував емпіричний матеріал – інформаційні випуски першого каналу Національного радіо (УР–1) упродовж двох тижнів 23.01–06.02.2017 р. (щоденні ранкові ви пуски 08.00–08.10 і 09.00–09.10, включно із суботою та неділею). Представлений аудіоматеріал 28-и випусків новин. Верстка передач не використовується повною мірою як спосіб полегшеного донесення інформації до слухача. Всього прослухано та проаналізовано 28 випусків новин. Як зазначав В. В. Лизанчук, вер стаючи випуск, завжди потрібно думати про тематично-змістову наповненість, композиційну побудову і жанрову різноманітність мате ріалу [2, 168]. Але чи так це відбувається на практиці? По-перше, практично всі випуски є слабко структурованими, спостерігається однотипність у їхній побудові. Одним із проявів непродуманої компо зиції є змішування головної та другорядної інформації. Звернімо увагу на верстку випуску від 25.01.2017 р. (09.00–09.10), ведуча О. Гончаренко: 1. Зведення штабу АТО. 2. Заява ОБСЄ щодо ситуації зі свободою слова на Донбасі. 3. Джингл. 4. Про тимчасове ввезення автомобілів з іноземною реєстрацією + синхрон учасника акції. 5. Про скасування акцизу на транспортні засоби + синхрон. 6. Допитування Генпрокуратури у справі Майдану. 7. Створення Меморіального комплексу «Музей Майдану» + синхрон. 8. Музей АТО в Дніпрі. Виступ Ю.Фенігіна. 9. Фестиваль французького кіно. Розв. І.Штельмах. 10. Повідомлення синоптиків. Під час верстки даного випуску помітно порушення одного із принципів верстки – принципу вагомості. Сутність цього принципу влучно описав В. Я. Миронченко. За його словами, на перше місце у передачі завше потрібно ставити найважливішу на даний момент новину незалежно від того, до якої сфери життя вона належить – внутрішньої чи міжнародної. А після неї в порядку зменшення важливості подається основна маса новин [3, 309]. Аналізуючи вищезазначений випуск, постає запитання – яка інформація є вагомішою – ввезення автівок з іноземною реєсрацією чи допитування у справі Майдану та створення музею Майдану. Вочевидь, друга, що і мало би зумовити відповідне розташування повідомлень. 63

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

По-друге, однотипна побудова випусків також не сприяє піднесенню якості новинного контенту. В усіх без винятку передачах перше місце посідає інформація про ситуацію в зоні АТО. Безперечно, у часи війни на сході України немає і не може бути важливіших новин, аніж ці. Однак, повсякчасне подання зведень штабу АТО із докладним описом ворожої зброї навряд чи полегшує сприймання та запам’ятовування подібних відомостей. Тут необхідно вчитися розрізнятися інформацію різного змісту та різної емоційної наснаженості. Коли говоримо, що за минулу добу в зоні АТО загинули троє-п’ятеро-семеро українських військовиків, то конче потрібно назвати прізвища цих осіб та вказати, за яких обставин вони загинули. Натомість часто-густо лунає таке: «Невельське на донецькому напрямку було під вогнем 120 міліметрових мінометів. Авдіївка була обстріляна із мінометів калібру 82 міліметри» (25.01.2017 р. 08.00–08.10, ведуча О. Гончаренко). Вочевидь, подібні технічні подробиці ведення боїв є цікавими для обмеженого кола осіб, але аж ніяк не для широкої аудиторії. До порушень принципів верстки належить також і подекуди відсут ність тематично об’єднаних новин (добірок, рубрик). Наслідком нехтування тематичного принципу верстки стало змішування новин про внутрішнє та зовнішнє життя України, невідокремленість одного виду інформації від другого. Така побудова передачі дезорієнтує слухача, позбавляє його можливості запам’ятати та відтворити ті відомості, які цікаві людині. Ось яким чином був зверстаний випуск від 30.01.2017 р. 09.00–09.10, ведуча І. Марецька: 1. Зведення штабу АТО + синхрон. 2. Торгова блокада залізниці на Луганської і Донецької областей. 3. Про слухання в суді Гааги справи щодо припинення фінасування Росією бойовиків. 4. Генпрокуратура України оголосила про закінчення розглялу спра ви В.Януковича. 5. Великобрианія спрямує до Чорного моря есмінець. 6. Врегулювання міграційної кризи в Європі (м-л кореспондента). 7. Флешмоб на підтримку поранених бійців АТО (м-л кореспондента). 8. Повідомлення синоптиків. Звернімо увагу, що повідомлення № 7 стоїть не на своєму місці, його логічно було б заверстати після повідомлення № 2, через що воєнна тема вийшла розірваною. Немає логіки у розташуванні і з іншими новинами – суд Гааги, Генпрокуратура України, есмінець Великобританії. За таких умов споживач інформації втрачає логічний ланцюжок подій. 64

Новинний контент ХХІ ст.: що цікаво аудиторії? Вітчизняні та закордонні формати і практики

До порушень верстки належить і недотримання географічного принципу. За словами В. Я. Миронченка, цей принцип вимагає, щоб новини у випуску були подані з якомога більшої кількості географічних пунктів і щоб за наявності рівноцінного вибору до складу випуску не включалися два повідомлення з одного й того самого регіону, а тим більше, щоб вони не стояли поруч [3, 310]. Часто трапляються випуски, в яких немає жодного повідомлення із регіонів України або ж воно лише одне. Ситуація із власкорами закордоном трохи ліпша – у випусках буває 2–3 матеріали на міжнародну тематику. Загалом у 28-и випусках прозвучало 7 матеріалів кореспондентів з-за кордону та 12 матеріалів власних кореспондентів у регіонах. Четвертий принцип верстки, який також порушується ведучими першого каналу Національного радіо (УР–1), стосується темпоритму інформаційного випуску. Згідно із ним принципом, кожне повідомлення має розглядатися як самостійний складник частини передачі. Сутність принципу полягає у тім, що темпоритм повинен постійно змінювати ся. Ведучі використовують прискорений темп начитування незалежно від змісту та емоційного забарвлення новин, унаслідок чого дуже відчутним є байдуже читання з аркуша, а не розказування-спілкування зі слухачем. У процесах сприймання, розуміння, запам’ятовування та відтворення новинної інформації важливу роль відіграють правильне розміщення матеріалів у випуску новин, логічна вибудова його структури, чітке компонування різних за змістом, обсягом, способом подачі, емоційною наснаженістю матеріалів. Цю місію в інформаційному мовленні виконує верстка, дотримання принципами якої часто-густо нехтується творчими працівниками радіо. Інформаційний випуск є живим організмом, який функціонує в особливих умовах організації життєвого простору – умовах прямого ефіру. Тому грамотне, послідовне розміщення повідомлень у межах короткого програмного утворення, визначення чіткого місця для кожної новини, відбір ключових повідомлень та розташування їх на перших позиціях, об’єднання тематично споріднених новин, представлення у випуску широкої «географії», повсякчасна зміна тем поритму мають стати виявами професійного підходу до підготовки та оприлюднення інформаційного продукту. Дотримання принципів верстки означає системну, цілеспрямовану роботу зі збору, відбору, обробки та подачі новин споживачам. Діяльність радіожурналістів саме на таких засадах у кінцевому підсумку мала би наблизити їх до створенння якісного новинного контенту. 65

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

Література 1. Лизанчук В. В. Основи радіожурналістики : підручник / В. В. Лизанчук. – К. : Знання, 2006. – 628 с. + компакт-диск. 2. Миронченко В. Я. Основи інформаційного радіомовлення: підручник для студ. ун-тів спец. «Журналістика» / В. Я. Миронченко. – К. : Інститут змісту і методів навчання; Київський ун-т ім. Тараса Шевченка, 1996. – 438 с. 3. Набруско В.І. Українське радіо в електронному інформаційному просторі України: штрихи до трансформації суспільних відносин / В. І. Набруско // Вісник Київ. нац. ун-ту ім. Тараса Шевченка. – Журналістика. – 1997. – Вип. 5. – С. 50–55. 4. Нагорняк М. В. Місце українського мережевого радіомовлення в масових інформаційних процесах / М. В. Нагорняк // Медіатрансформації: рік другий: колективна монографія [за наук. ред. О. Холода; автори: В. Іванов, В. Ільганаєва, М. Нагорняк та ін.]. – К., 2016. – С.148–165. 5. Чічановський А. А. Новина в журналістиці: проблеми практичної полі тики / А. А.Чічановський. – К. : Грамота, 2003. – 48 с.

Сарміна Ганна Лембітівна кандидат філологічних наук, асистент кафедри іноземних мов Інститут журналістики КНУ імені Тараса Шевченка КРОС-МЕДІА ЯК УОСОБЛЕННЯ НОВІТНЬОЇ ЖУРНАЛІСТИКИ Процеси дигіталізації і конвергенції спровокували масштабні зміни у медіасередовищі, котрі позначилися як на процесі організації журналістської діяльності, так і на процесах продукування і споживання контенту нового типу. Активна діяльність журналіста у мережі помітно змінила саму сутність журналістики, а заразом – ролі реципієнта і продуцента дигітального контенту. Інтерактивність, постійна акту алізація, висока швидкість подання інформації, рух інформації від користувача до продуцента, орієнтування на публіку – усі ці фактори відкрили нові можливості дигітальної журналістики, проте й сформували низку нових вимог до журналіста. Основні етапи розвитку дигітальної журналістики призвели до розширення цілей журналістики такого типу, а логічним наслідком цього став розвиток новітніх форм дигітальної журналістики, тобто таких, котрі існують і функціонують у цифровому форматі і об’єднують 66

Новинний контент ХХІ ст.: що цікаво аудиторії? Вітчизняні та закордонні формати і практики

як цифрові, так і традиційні форми журналістики. Чільне місце серед новітніх форм посідають крос-медіа, як тренд фахової діяльності сучасного журналіста. Метою пропонованої розвідки є комплексний аналіз основних характеристик крос-медіа, які викарбовують даний феномен як унікальне явище. Загальна проблема полягає у відсутності системного підходу до визначення чітких ознак крос-медіа та наявності певного термінологічного дисбалансу, що передбачає розв’язання таких завдань: • встановити специфічні характеристики крос-медіа; • розглянути основні форми крос-медійної діяльності; • описати центральні крос-медійні стратегії; • проаналізувати трансформації у діяльності журналіста за умов крос-медіа. Аналіз останніх досліджень і публікацій за проблематикою розвідки свідчить про те, що попри численні наукові студії вітчизняних і зарубіжних учених Л. Василик, Л. Городенко, Г. Дженкінса, І. Ердала, М. Женченко, К. Майєра, К. Раутенберг, В. Різуна, Р. Хольфельда, Є. Цимбаленка, М. Шнайдера, К. Якубетца, проблема визначення сутності крос-медіа не набула достатнього вивчення у масовокомунікативних дослідженнях. Крос-медійна журналістика часто ототожнюється з конвергентною, мультимедійною і мультиплатформною журналістикою. «Крос-медіа є ланкою в низці таких взаємопов’язаних явищ, як мультимедіа та конвергентна журналістика, доповнюючи їх» [1, 297]. Однак, мульти медійна журналістика презентує просте комбінування форматів, причо му розподіл по різних платформах не є обов’язковим. Конвергентна журналістика перебуває на попередній сходинці розвитку у порівнянні із крос-медійною, вона фокусує увагу насамперед на новій організа ції журналістського процесу, тобто є осучасненою формою подання матеріалу. Конвергентна журналістика акцентує на технологічних і організаційних змінах, а крос-медійна – на новому способі мислення. Домінантою мультиплатформної журналістики є репродукування, тобто копіювання контенту і презентування його на різних платформах. У випадку крос-медіа одна тема висвітлюється на різних платформах, транслюється різними каналами послідовно і узгодженно, із розумінням специфіки канала і правильною фрагментацією контенту. На нашу думку, найближчим синонімом до дигітальної журналісти ки є поняття «мережевої журналістики», адже під мережевими медіа розуміють «новий тип носіїв інформації, першочергово орієнтований 67

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

на інтернет, що враховує нюанси нової журналістики» [2, 276]. Кросмедіа, як різновид дигітальної або мережевої журналістики, презентує феномен, невіддільною передумовою функціонування якого є інтернет. Водночас, необхідно взяти до уваги той факт, що крос-медіа враховує й здобутки традиційної журналістики. В цілому, крос-медійна журналістика охоплює чотири форми кросмедійної діяльності [3, 186–189]. Такими формами є: • мультиплатформна журналістика, котра передбачає презентування контенту на різних платформах; • інтраплатформне координування, сутність якого полягає в узго дженій координації роботи репортерів і редакторів, задіяних на різних платформах; • інтраплатформне продукування, яке охоплює кооперацію спеціа лістів, задіяних на різних платформах: • вінчестерна журналістика, спрямована на створення нової версії для сюжету, поданого на іншій платформі. Крім зазначених компонентів крос-медійної діяльності необхідними складниками крос-медійної журналістики є: користувач, канал, плат форма, прилад, комунікативна ситуація [4, 10]. Крос-медійна журналістика є явищем стратегічним. «Усі канали, як правило, пов’язані між собою на різних рівнях, і саме наявність зв’язку між ними сприяє узгодженню редакційної роботи, тому процес діяльності журналіста стає стратегічним» [5, 77]. Основними кросмедійними стратегіями є передова онлайн-стратегія, яка застосовується на початку репрезентації крос-медійного продукту, а також «принцип другої хвилі», який передбачає подання деталізованої інформації у другий етап (як правило наступного дня і у пресі). Стратегічність у кросмедіа є поняттям багатовимірним, яке не має уніфікованого значення, тож може позначати як стратегічність комбінування форм і каналів, так і комбінацію рекламних заходів чи зближення медіаринків. Основною ціллю крос-медіа є заповнити усі ментальні процеси реципієнта за допомогою репрезентації фрагментів контенту у різних формах. Для досягнення зазначеної мети необхідним є продукування контенту відповідного ґатунку, що можливо реалізувати шляхом упро вадження змін у редакційному менеджменті, у застосуванні нових організаційних моделей та шляхом модифікацій усталених стилів і жанрів. Роль журналіста в умовах крос-медійної діяльності набуває інших вимірів, адже така діяльність не передбачає традиційної конкуренції 68

Новинний контент ХХІ ст.: що цікаво аудиторії? Вітчизняні та закордонні формати і практики

між представниками різних ЗМІ, проте передбачає створення робочих груп різнопрофільних фахівців. Симбіоз основних платформ вимагає кооперації і узгодженої командної роботи з метою синхронного ство рення окремих частин цілісного матеріалу в умовах розмивання кордо нів між рубриками. Опрацювання матеріалу ґрунтується на принципі мультиперспективності, який передбачає багатоаспектний підхід до роботи з матеріалом і забезпечує синергетичний ефект, що і є основною метою крос-медіа. Ідеальний образ журналіста, який створює крос-медійні мате ріали, це образ такого собі «крос-медійного аборигена», тобто багато профільного фахівця, який вміє працювати із кожним медіа на високому професійному рівні. Оскільки крос-медійна галузь є достатньо молодою, такий ідеал скоріше є утопічним, хоча процес підготовки крос-медійного матеріалу дійсно змінює робочий профіль журналіста і формує нові вимоги до нього. Проте в реальності, журналіст як мінімум має уявляти концепцію репрезентації матеріалу крос-медійно, тобто раціонально фрагментовано і скомбіновано. Для цього необхідним є чітке розуміння специфіки кожного медіа і медіаформата. Постать «людини-оркестру» [6, 301] або «швидкої допомоги» неодноразово згадувалася у науковій літературі, проте критичні погляди на цю проблему підтверджуються фразами на кшталт «Jack of all trades, but master of none» [7, 121]. Тут мається на увазі такий собі майстер на всі руки, який «за все береться, але йому нічого не вдається». Саме тому, роль журналіста-крос-медійника – це скоріше роль «освітянина», який репрезентує інтереси публіки [8, 17]. Отже, підбиваючи підсумки, можно зробити такі висновки: Крос-медіа є різновидом новітньої журналістики і репрезентують особливе явище, відмінне від мультиплатформної і конвергентної журналістики, яке складається з чотирьох форм діяльності, має спе цифічну філософію, особливий алгоритм функціонування, використовує певні стратегії, потребує ретельного планування підготовки контенту і координації діяльності редакцій нового типу, саме тому формує нові вимоги до фахівців. Крос-медіа відкривають нові можливості і для продуцента, і для споживача контенту, адже передбачають індивідуалізований підхід до створення і споживання контенту і використовують для цього принцип мультиперспективності, який передбачає багатоаспектну і якісну репре зентацію матеріалу. Під упливом крос-медіа змінюється роль журналіста, який стає освітянином, відходить від образу «вовка-самітника» і перетворюється 69

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

на «фахівця-універсала», що працює в команді, вільно рухається крізь медіа, добре розуміє специфіку кожного засобу, здатний співпрацювати з кожним із них і мислить крос-медійно, тобто комплексно. Література 1. Василик Л. (2013), Крос-медіа як тренд сучасної журналістики, Наукові записки Інституту журналістики, т. 52, с. 297–300. 2. Городенко Л. (2012), Теорія мережевої комунікації, Академія Української Преси, Київ, 387 с. 3. Erdal I. (2012), Bridging the Gap: Toward a Typology of Cross-media News Production Process, in Siapera E. (Ed.), The Handbook of Global Online Journalism, Wiley-Blackwell, New Jersey, 530 p. 4. Jakubetz, C. (2011), Crossmedia, UVK 2., überarb. Auflage, Kostanz, 77 S. 5. Сарміна Г. (2016), Стратегічність в умовах крос-медійної діяльності, Актуальні проблеми сучасного мас-медійного простору, в Олексенко В. (ред.), Херсонський державний університет, Херсон, 12–13 вересня 2016 р., с. 76–77. 6. Крейґ Р. (2007). Інтернет-журналістика. Робота журналіста і редактора у нових ЗМІ. Київ: Києво-Могилянська Академія. 7. Rautenberg, K. (2015), Medienwandel durch Crossmedia, UVK Verlagsgesellschaft, Konstanz-München, 250 S. 8. Weichert S., Kramp L. & Jakobs H.-J. (2010), Einleitung: Wozu noch Journalismus? Wie das Internet den neuen Beruf verändert, Vandenhoeck&Ruprecht, Göttingen, 200 S.

Марчак Тетяна Андріївна кандидат філологічних наук, асистент кафедри журналістики Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огі єнка НОВІ МЕДІА: ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ТА ВПЛИВ НА АУДИТОРІЮ Особливістю сучасних світових і українських комунікаційних процесів є нові медіа, зокрема соціальні мережі. Сьогодні з упевненістю можна сказати, що інтернет як глобальний засіб комунікації, займає одну з провідних позицій у різних сферах життя суспільства. Проникнення соціальних медіа та соціальних мереж у сучасне життя відбувається 70

Новинний контент ХХІ ст.: що цікаво аудиторії? Вітчизняні та закордонні формати і практики

досить швидкими темпами, тому наслідки використання нових засобів комунікації залишаються недостатньо вивченими. Поняття «соціальні медіа», межують з іншими поняттями, в тому числі і з поняттям «соціальні мережі». Тому, необхідно чітко розмежовувати їх значення. Зокрема «соціальні медіа» не є синонімом поняття «нові медіа» або «соціальні мережі». Термін «нові медіа» з’явився для опису засобів масової комунікації, які виникли під впливом поширення цифрових комп’ютерних технологій в останні десятиліття минулого століття. Вони охоплюють інтернет, комп’ютерні ігри, супутникове телебачення. Нові технології значно вплинули й на традиційні масмедіа (використання фото- і текстових редакторів при підготовці матеріалу до газети). Соціальні медіа є частиною «нових медіа» і являють собою особливу частину інтернету. Актуальність нашого дослідження зумовлена, перш за все, тим, що розвиток нових медіа та їх вплив на аудиторію зростають надзвичайно швидкими темпами, стають динамічними, адже ми живемо в умовах максимально виробленої й споживаної інформації. Варто зазначити, що проблема нових медіа, їх вплив на аудиторію, формування осо бистісних цінностей, орієнтацій ще малодосліджена, проте цій темі присвячено ряд наукових розвідок. Л. М. Городенко [1] з’ясовує науко во-теоретичні передумови виникнення і розвитку дискусії про нові медіа у контексті теорії масової комунікації; Б. В. Потяник [3] трактує інтернет-журналістику як четвертий (після преси, радіо і телебачення) різновид журналістики та пропонує прогноз розвитку мережних медій; М. М. Козяр, Т. В. Ткаченко [2] звертають увагу на негативний вплив комп’ютерних ігор. Мета дослідження: показати вплив нових медіа на формування особистості та спосіб життя сучасної молоді. Для реалізації поставленої мети необхідно вирішити такі завдання: обґрунтувати науково-теоре тичні передумови розвитку нових медіа та їхній вплив на користувача соціальних мереж. Нові ЗМІ або нові медіа (англ. New media) – термін, який використовується для позначення інтерактивних електронних видань і нових форм комунікації виробників контенту з споживачами. Цим же поняттям позначають процес розвитку цифрових, мережевих технологій і комунікацій. Конвергенція мультимедійних можливостей стала особливістю цього виду медіа. Сьогодні нові медіа стають основою для створення нового інформаційного простору. Нові, тому що ці медіа, наділені новими характеристиками двосторонньої комунікації, 71

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

а соціальні вони за характером – кожен може стати творцем контенту. До нових медіа можна віднести cоціальні мережі: (Facebook, MySpace, ВКонтакте, Одноклассники, FriendFeed, LinkedIn, тощо); блоги (Інтер нет-журнал подій, Інтернет-щоденник), включаючи, зокрема, підкасти та відеоблоги; мережі міні-блогів: Twitter, Tumblr, тощо; онлайнмедіаплеєри: Boxee; портали громадянської журналістики: Digg; Інтер нет-радіо-сервіси: Pandora; фотосервіси: Picasa, Flickr. Користувач виступає одночасно і читачем, і автором контенту он-лайн ресурсів. Варто згадати деякі вимоги до споживачів-виробників медіаресурсів. 1. Час для інтеракції – занурення. Переважна кількість сучасних проектів категорії нових медіа вимагають значного часу для ознайом лення з первинно представленим матеріалом, щоб потім стати адекват ним співавтором проекту. Причому саме категорія Web Documentary особливо вимоглива до особистого часу користувачів в силу мульти медійної специфіки контенту. Зокрема, лінійні приклади нових медіа часто перевершують по тривалості стандартні. 2. Інтерактивність – участь. Трансмедійні проекти надають різно манітні можливості для медіакористувача, вимагають значного інте ресу від користувача і забезпечують активну участь у наповненні інформаційного простору. 3. Ігровий компонент. Ігрореалізація сучасного медіа-простору – сталий і цілком очевидний вектор розвитку. «Нульовий рівень» свідомості сучасного споживача, еклектичність і значний обсяг інформаційного шуму ввели в медіапростір нові способи інформаційного споживання і просування. Споживачеві пропонується «грати» з контентом, тому що гра забезпечує можливість лінійних та нелінійних модифікацій і захоплює глядача в різноманітні емоційні та інтелектуальні переживання. Усі, хто порушує проблему впливу нових медіа, одноголосно ствер джують, що їхня роль у сучасному світі стрімко зростає, одночас но зростає і відповідальність за формування суспільних цінностей, особливо ціннісних орієнтирів молоді. Зростає відповідальність як у батьків, так і в держави. Адже для молоді характерна певна соціальна незрілість, несформованість ціннісних орієнтирів, нездатність повною мірою адекватно прогнозувати наслідки своїх дій. Саме через новітні засоби комунікації підліток часто лише пасивно споживає продукти маскультури, створені дорослими, стає беззахисним об’єктом маніпу ляцій, оскільки діти і молодь з особливою довірою та відкритістю сприймають медіа-продукцію. Проте, іноді їм не вистачає вміння критично проаналізувати побачене або почуте. 72

Новинний контент ХХІ ст.: що цікаво аудиторії? Вітчизняні та закордонні формати і практики

На думку експертів, залежність від світу і культури суспільства дорослих виявляється, зокрема, у створенні спільного для них інфор маційного простору, представленого Інтернетом, електронними медіа, ЗМІ. Молоді люди багато часу проводять, спілкуючись в соціальних цифрових мережах. Крім того, спілкування в реальному житті дуже часто витісняється іграми на мобільному телефоні, комп’ютері, переглядом телепередач. З інтенсивним розвитком новітніх засобів комунікації, індивід з ранніх років життя соціалізується та імітує дорослих набагато швидше, ніж передбачалося. Проблема впливу медіа на дитячу психіку все частіше опиняється в центрі уваги громадськості. Думки з цього приводу є різними. З одного боку, нові медіа, зокрема, комп’ютер, беззаперечно має позитивний вплив на формування молодої людини, адже він важливий і корисний помічник у навчанні. З іншого – постійне перебування в комп’ютерному інформаційному просторі породжує низку різних проблем з опорноруховою системою, із зором, із надмірною втомленістю; розвитком агресивності, психологічної залежності; втратою відчуття часу, вико ристанням низькопробної або недозволеної продукції. Отже, проблеми із здоров’ям, психологічні відхилення, втрата правового та морально-етичного стрижня – є ознакою негативного впливу нових медіа на аудиторію. Незважаючи на те, що оцінки психологів, педагогів, батьків і пред ставників медіа-індустрії розходяться, очевидним є те, що зменшення толерантності є результатом, зокрема, ескалації насилля в медіапросторі. Враховуючи темпи розвитку сучасних медіа та можливості, що від криваються для вільного висловлення думок, де користувач стає і твор цем інформації, слід особливу увагу приділяти змісту тих повідомлень, що розміщуються на сучасних медійних ресурсах. На сьогодні нові медіа виводять можливості комунікації у інфор маційному просторі на якісно новий рівень. Їхній постійний розвиток і модернізація змінюють всі сторони життєдіяльності суспільства, якому необхідно поступово та більш глибоко вивчати технологій роботи з новими медіа і вміло їх використовувати. Література 1. Городенко Л. М. Нові медіа : журналістика чи комунікація? / Л. М. Го роденко [Електронний ресурс]. – Режим доступу : file:///C:/Users/Admin/ Downloads/apmk_2013_14_15.pdf. 2. Козяр М. М., Ткаченко Т. В. Негативний вплив комп’ютерних ігор на молоде покоління та шляхи його подолання / М. М. Козяр, Т. В. Ткаченко //

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

Інформаційно-телекомунікаційні технології в сучасній освіті : досвід, проблеми, перспективи. – 2008. – С. 268–272. 3. Потяник Б. Інтернет-журналістика : навч. посіб. / Борис Потятиник. – Львів : ПАІС, 2010. – 244 с.

Рижко Олена Миколаївна кандидат філологічних наук, доцент, докторант Інститут журналістики КНУ імені Тараса Шевченка КОПІПАСТ У КОНТЕКСТІ ПРОБЛЕМИ ПЛАГІАТУ Новини вже давно вимірюються не якістю, а швидкістю, тому експансія копіпасту стала практично всеохопною і загрозливою. Од ним із найяскравіших прикладів цього можна назвати поширення численними українськими ЗМІ (зокрема й тими, що позиціонують себе як поважні видання) «новини» (а фактично фейка) щодо «рейдерського захоплення» «Приватбанку» 19 грудня минулого року. Докладно цей випадок описав В. Миленко [1]. А втім, і науковці, і журналісти-практики давно акцентували увагу на проблемах, що виникають із застосуванням норм авторського права в Мережі загалом, і на зростанні обсягів копіпасту зокрема, особливо наголошуючи на економічному чиннику. Так, дослідниця Л. Городенко підкреслювала: «У сфері Інтернет-жур налістики під авторським договором розуміється погодження автора на поширення його текстів (чи іншого виду журналістської продукції) з посиланням на першоджерело. Для багатьох комунікаційних мережевих ресурсів саме порушення цієї угоди є основним засобом для заробляння грошей» [2, 227]. А Р. Кульчинський у розмові з Д. Дуцик (2012 р.) зазначав: «Професійна журналістика все більше витісняється копіпастом. Ані в Україні, ані у світі ніхто не хоче вкладати у виробництво серйоз ного журналістського контенту: розслідувань, ґрунтовних репортажів тощо. Економічно вигідніше набрати людей, які сидітимуть в офісі і писатимуть по 10 клікабельних новин на день» [3]. На економічній вигоді вдавання до копіпасту наголошував і О. Шалайський у спеціальній лекції «Інтернет-журналістика. Що вигідніше – копіпейст чи створення власного контенту?» (2011 р.): «Люди роблять сайти, щоб отримати якесь добро, вигоду для себе. Це добро зводиться до трьох речей – гроші, слава або влада. Четверті, п’яті, шості – підпадають під ці три. Так ось – 74

Новинний контент ХХІ ст.: що цікаво аудиторії? Вітчизняні та закордонні формати і практики

ексклюзиви не дають ні першого, ні другого, ні третього» [4] (виділення О. Шалайського. – О. Р.). Медіакритик О. Довженко не тільки акцентує увагу на проблемі копіпейсту, зокрема з соціальних мереж, (див., напр., його статтю «Зустріч із фейкерами: комісар Рекс рекомендує перевіряти інформацію» [5]), а й пропонує журналістам і редакторам покрокову інструкцію для виходу з кризи з десяти кроків [6]. З цього зрозуміло, що проблема актуальна. Тому метою цього дослідження є визначення особливостей копіпасту та співвідношення його з плагіатом. Копіпаст пов’язується передусім зі створенням сайтів і продукуванням новин: «Найчастіше технологію копіпасту використовують новинні ресурси – інформація переноситься з першоджерела на інші сайти, що створює об’єктивні умови для її поширення» [7]. Причому визначення явища апелюють до полісемічності поняття і його окреслюють як: 1) технологію, 2) метод, 3) крадіжку. SEO cловник окреслює його як «повністю скопійований без редагування з одного на інший сайт контент (текст, фото, відео та ін.)» [8]. До основних ознак віднесено такі: 1) порушує авторське право; 2) добре розпізнається пошуковими систе мами; 3) становить собою другосортний матеріал («не становить жодної цінності, захаращує інтернет дублями» [8]). Увагу акцентовано також на тому, що основна загроза, яку може спричинити копіпаст, «пов’язана з можливістю неправильного визначення пошуковими роботами першо джерел (тобто хто є автором, а хто злодієм)» [8]. Як бачимо з дефініції і ознак, копіпаст визначається як плагіат. Якщо проаналізувати різні мережеві матеріали, що тлумачать поняття копіпасту, та інтерв’ю з журналістами-практиками, то можна виділити ознаки, які відносять до переваг і недоліків використання копіпасту. Отож найсуттєвіші переваги такі: 1) економічна вигідність; 2) швидкість продукування текстів; а до недоліків відносять: 1) відсутність творчого складника (тобто визнання вторинності); 2) привласнення чужого контенту спричинює втрату довіри та рейтингу для «автора» і блокування сервісу для власника сайту; 3) вимушена боротьба з іншими копіпастерами. Прийнято виділяти білий, сірий і чорний копіпаст. Білий – це роз міщення матеріалів з чужого ресурсу із зазначенням посилання на ньо го, як, приміром, перепости в соцмережах. Сірий – «передрук матеріалу із зазначенням посилання не на конкретну веб-сторінку, а на сам ресурс» [9], але тут діє «правило семи»: пошуковики «пропускають» такий сайт, але тільки за умови, що конкретний сайт потрапляє в першу сімку видачі за запитами [9]. Чорний – це крадіжка контенту, тобто, повторимось, плагіат. 75

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

Слід звернути увагу ще на таке: термін «копіпаст» утворений за допомогою транслітерації з англійської. Його прозора семантика відсилає реципієнта до двох простих технічних дій (операцій) – copy (копіювати фрагмент тексту, текст, фото тощо у буфер обміну) + paste (вставити фрагмент тексту, текст, фото тощо з буфера обміну). Така виразна технічність не просто нівелює виникнення бодай якихось спроб надати певної (морально-етичної чи аксіологічної) оцінки діям реципієнта в процесі аналізу його поведінки чи самоаналізу – вона взагалі не передбачає можливості їх виникнення. Тобто в кого, справді, може з’явитися думка, що він чинить неправильно, якщо йдеться лише про певний сегмент технології, за наших умов – це виготовлення та поширення новин. Однак, якщо замінити слово «копіпаст» на слово «плагіат» або «крадіжка» (чи, як пропонує український мережевий ресурс «Словотвір», що спрямовує зусилля на створення питомо украї нської термінології, – «вкрав-та-встав», «списанка», «смиканина», «висмикування» [10] – зараз не йдеться про стилістичну маркованість їх і реалістичність їх запровадження в широкий вжиток), – то, погодьмось, ситуація міняється. І тепер той, хто вдається до Ctrl+C & Ctrl+V уже не може ігнорувати оцінний складник. Причому до двох згаданих вище оцінок додається ще й оцінка правова. Крім того, виразно проступає перелік ризиків, із-поміж яких – професійний і репутаційний. Таким чином, копіпаст, по-перше, слід внести у класифікацію видів плагіату, використовуваних у соціальних комунікаціях. По-друге, про блему поширення копіпасту варто розв’язувати в контексті професійної медіакритики, тобто остання має означити запобігання плагіату та боротьбу з ним як одне зі своїх завдань. По-третє, поки що у нас нема загальнодержавного нормативного документа (бажано, оновленого чи нового Закону про авторське право і суміжні права), який би містив відносно повний перелік видів плагіату (вочевидь, вичерпним такий перелік бути не може, оскільки загальновідомо, що чим більше перешкод на шляху недоброчесних суб’єктів виникає – тим більше вони продукують шляхів обходу таких перешкод), але для повноцінного запобігання плагіату і боротьби з ним цей реєстр необхідний. У ньому потрібно врахувати закордонний і вітчизняний досвід і сформувати його, виходячи з принципів точності слововживання, недопускання полісемічності термінів у конкретній галузі, тяжіння (в межах розумного) до використання/створення питомо української термінології, врахуван ня дублетності термінів, тому дослідження окремих видів плагіату, зокрема й щодо копіпасту, необхідне для укладання згаданого реєстру. 76

Новинний контент ХХІ ст.: що цікаво аудиторії? Вітчизняні та закордонні формати і практики

Література 1. Миленко В. День, коли українські ЗМІ трахнули козу / Володимир Миленко. 19.12.2016 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www. depo.ua/ukr/life/den-koli-ukrayinski-zmi-trahnuli-kozu-19122016140300. – Назва з екрана. – Дата перегляду: 27.02.2017 р. 2. Городенко Л. Теорія мережевої комунікації : моногр. / Леся Городенко ; за заг. наук. ред. В. Ф. Іванова. – К. : Академія Української Преси, Центр Вільної Преси, 2012. – 387 с. 3. Дуцик Д. Роман Кульчинський: «Професійна журналістика все більше витісняється копіпастом» [інтерв’ю]. 22.03.2012 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://ru.telekritika.ua/medialiteracy/2012-03-22/70615. – Назва з екра на. – Дата перегляду: 27.02.2017 р. 4. Олексій Шалайський: копіпест крутіший, ніж ексклюзив. 23.11.2011 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://texty.org.ua/pg/article/newsmaker/ read/33816/Oleksij_Shalajskyj_kopipejst_krutishyj_nizh_jekskluzyv. – Назва з екрана. – Дата перегляду: 27.02.2017 р. 5. Довженко О. Зустріч із фейкерами: комісар Рекс рекомендує перевіряти інформацію. 16.02.2916 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http:// detector.media/infospace/article/112846/2016-02-16-zustrich-iz-feikerami-komisarreks-rekomendue-pereviryati-informatsiyu/. – Назва з екрана. – Дата перегляду: 27.02.2017 р. 6. Довженко О. Як припинити копіпейстити і почати робити новини. 22.12.2016 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://medialab.online/ visions/yak-pry-py-ny-ty-kopipejsty-ty-j-pochaty-roby-ty-novy-ny/. – Назва з екрана. – Дата перегляду: 27.02.2017 р. 7. Что такое копипаст? [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http:// bigfozzy.com/Articles/Based/Terminology/what-is-copypaste.php. – Назва з екра на. – Дата перегляду: 27.02.2017 р. 8 Копипаст [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.seoslovar.ru/ russian/kirillica-k/kopipast.php. – Назва з екрана. – Дата перегляду : 27.02.2017 р. 9. Копипаст – это что? Как сделать копипаст? 23.07.2014 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://fb.ru/article/147451/kopipast---eto-chto-kaksdelat-kopipast. – Назва з екрана. – Дата перегляду: 27.02.2017 р. 10. Копіпаст [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://slovotvir.org.ua/ words/kopipast. – Назва з екрана. – Дата перегляду: 27.02.2017 р.

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

Зубарєва Марія Анатоліївна кандидат наук із соціальних комунікацій, доцент кафедри доку ментознавства та інформаційної діяльності Національний університет «Острозька академія» НОВІТНІ МЕДІА ЯК КАТАЛІЗАТОР РИЗИКІВ У СУСПІЛЬСТВІ Поняття «new media» та «social media» хоч і мають багато спільного, але все ж таки містять принципові відмінності на характер впливу на кінцевого споживача, на вектор його поведінки. «New media» – це саме той новий формат засобів масової комунікації, який надає можливість кожному бути почутим, побаченим, врахованим, незабутим тощо. Адже індустрія «new media» захопила усі сфери бізнесу та буття: реклама і PR, менеджмент і маркетинг, телебачення і радіо, тісно вплітаючись в Інтернет та набуваючи таких рис, як мережевість, on-line інерцій ність, on-line консьюмеризм, інтерактивність, квазінтерактивність тощо. Так звані новітні медіа покликані змінити свідомість суспільства, що не завжди має позитивний вплив, а іноді – навіть шокуючий (хвиля ненависті, жорстокості, вбивств та самогубств; несвідоме/ або свідоме інформаційне бомбардування осіб із слабкою психікою на певні дії та вчинки; створення епідемії контенту, який здатен змінити хід історії країни, навіть всього людства тощо). Метою дослідження є вивчення явища новітніх медіа у якості каталізаторів ризиків у суспільстві; основним завданням – визначити характерні відмінності «new media» від так званих «social media» та на основі конкретних прикладів зобразити коло потенційних ризиків, які містять у собі «new media». У дослідженні використано методи аналізу та синтезу, індукції, дедукції, які допомогли «вичленити» негативні аспекти новітніх медіа у добу інформаційного суспільства XXI ст. Новітні медіа, нові аудиторії, нові інструменти були об’єктом дослідження таких науковців, як Дж. Бома, Д. Келлнер, Р. Нойман, Він Кросбі та ін. У полі уваги науковців була реактивна, множинна та діалогова взаємодія постмодернової аудиторії під впливом сучасних соціальних мереж та Інтернет-ЗМІ. Він Кросбі (Vin Crosbie) в роботі «Що таке новітні медіа?» [1] виділяє три типи комунікацій в медіа. Згідно позиції дослідника, міжперсональні медіа – це тип «один одному», мас медіа – це «один багатьом», і, нарешті, новітні медіа – це тип «багато до багатьох». 78

Новинний контент ХХІ ст.: що цікаво аудиторії? Вітчизняні та закордонні формати і практики

Науковець не оминув і точки зору щодо ступеня інтерактивності рівнів: лінійний – посилається повідомлення, яке не пов’язане з попередніми повідомленнями; реактивний – повідомлення пов’язане тільки із одним попереднім повідомленням; множинний або діалоговий – повідомлення пов’язане не тільки із безліччю попередніх повідомлень, але і з відносинами між ними. Для впорядкування інформації можна виділити типи інструментів соціальних мереж, якими оперують «new media»: особисте спілкування (Classmates.com), ділове спілкування (LinkedIn), розваги (MySpace), відео (YouTube), аудіо (Last.fm), фото (Flickr), геолокація (Foursquare), блогінг (Tumblr), новини (Reddit), питання-відповідь (Answers.com), закладки (Delicious), віртуальні світи (Second Life), тематичні (Slashdot) та ін. Відносно значимих інформаційних майданчиків, до яких оперують у своїй діяльності професійні ЗМІ, то тут не можна обійти поза увагою такі мережі, як (Facebook, Twitter, ВКонтакті, Однокласники), фотохостинги (Pinterest і Instagram), інструменти відеотрансляцій та групових обговорень (YouTube, Skipe, Snapchat). Варто віднести і спеціалізовані сервіси, такі як інформаційні агентства (Wikinews), інформаційну мережу альтерглобалістів (Indymedia), мережеві інтерна ціональні новинні газети (OhmyNews) та ін. Для обробки статистичної інформації використовуються такі, як Google analytics, Яндекс. Блогі, mail.ru:обговорення, fbsearch.us, socialmention.com, tweetscan. com, Google alerts і інші. Можливості спілкуватися надаються також за допомогою Viber, схожих сервісів Facebook Messenger, а також WhatsApp чи Директ в Instagram . Варто згадати, що принципова відмінність нових медіа – це не тільки їх «надлишок» у XXI ст., скільки розпорошене розміщення у мережі Інтернет. Не дивно, що кіберзлочинці користуються різноманітними спеціалізованими інструментами та досягнення геоекономічних та геополітичних цілей. Такі поняття, як кіберзлочинність, кібертероризм, кібершпіонаж, – всі лежать в основі сьогоднішнього збору інформації в епоху суспільства споживання, де процеси спостереження та стеження (шпигунства) практично повсюди. Сьогоднішні суперпопулярні при строї iPhone та iPad «на лінії вогню». Це і злом паролів, логінів; викрадення приватних фото, відео. Нерідкі випадки зломів форумів та чатів, де викрадається персональна інформація відразу мільйонів користувачів (реєстраційні дані, адреси пошти та ін.) [2]. Слід зупинитися на «громадянській» журналістиці під видом бло гів. Блогосфера – це також одна із загроз, яку несуть новітні медіа. 79

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

Соціальні мережі разом із блогерами представляють собою «трибуну» та «спікера». Це стосується як політики, бізнесу, так і того, що носити, що купувати, що їсти та в якій кількості, яких виробників, марок (брендів). Головним недоліком блогосфери для суспільства є те, що у ролі експертів виступають автомеханіки, косметологи, фітнес-тренери, продавці, молоді мами. Блогосфера, на відміну від будь-якого оф-лайн видання, надає можливість висловитися кожному, хто має в собі відчуття «експерта» без редакторів, коректури, фільтрів, здатних перефразувати будь-який текст або не підпустити до читача взагалі. Небезпечна «громадянська» журналістика у політичній сфері, адже блогер по суті ненав’язливо нав’язує свою позицію, нібито висловлює усі аргументи, факти, що по суті звучить досить переконливо. Але, один важливий момент – це лише його думка, його громадянська позиція. І все це можна не брати до уваги, як те, що «нечисті» на руку блогери просто створюють теми на замовлення, маніпулюючи довірливістю громадян. Приміром, для одних людей вже сам факт підпису на презентаційній сторінці YouTube-каналу як «фахівець», «експерт», «аналітик», – вже викликає довіру, а назва блогу «ТОП політичних блогерів» відразу демонструє «потрібних» політичних журналістів-фахівців, їх рейтинг, досягнення. Але як можна бути впевненими на 100% у правдивості лайків, коментарів, підписчиків каналу тощо. Все це теж сьогодні купується, як і сам зарубіжний трафік [3]. Прихована небезпека інтерактивних опитувань, які здійснюються фактично наприкінці кожного ТОК-Шоу, як «Entertainment Tonight», «Today Show», «Inside the Actors Studio» чи «Шустер LIVE», «Сво бода слова», «Люди. Hard Talk», «Глядач як свідок» та ін. – це здійснення інтерактивних опитувань на підтвердження висунутих гіпотез, підтримки позиції, схвалення певних дій тощо. Небезпека інтерактивних опитувань полягає в тому, що більшість респондентів прагнуть підтримати позицію, до якої схильний ведучий ТОКШоу, тобто аудиторія фактично «зчитує», що хоче ведучий. Адже, мінімальні неточні дії ведучого, як неправильно поставлене запитання чи інтонація – все це прямим або опосередкованим чином впливає на якість отриманих відповідей. У результаті, не важко пересвідчитися, що коментарі під вкладником «Залишити коментар» будуть, як правило, побудовані навколо припущень ведучого та отриманих у ході опитувань результатів. [4]. Інтернет «вбиває» паперові книги і журнали. Але, це не саме страшне. На сторінках on-line видань по суті йде продаж усього, 80

Новинний контент ХХІ ст.: що цікаво аудиторії? Вітчизняні та закордонні формати і практики

що тільки можливо без врахування можливих наслідків від такого нав’язування. Бухгалтери, економісти, маркетологи, банківські робіт ники, викладачі чи навіть студенти – всі вони хочуть знати все, що стосується грошей, політики, моди, краси, відпочинку, здоров’я. Теми пишуться під тенденції та запити ринку, іноді носять суб’єктивний характер, не говорячи про такий аспект, як «передрукування» матеріалів, схожість тематик, «шершавість» контенту. Багато видань співпрацює із рекламодавцями, мають постійних спонсорів, які по суті і «диктують» умови. Одна з основних небезпек соціальних мереж є категорія підлітків. Нинішні діти (навіть у порівнянні з підлітками 5-річної давності) йдуть із соціальних мереж в месенджери, на зразок WhatsApp і Skype. Всі повідомлення, картинки, музика і відео, якими діти обмінюються в них, знаходяться в закритому доступі, і розраховані тільки на учасників конкретного чату. Проблемою є те, що по суті неможливо переглядати і блокувати кожну таку переписку – це все одно, що читати і забороняти смс-повідомлення, якими обмінюються дорослі люди. Довірливі під літки є мішенню неадекватних людей, їх хворої психіки, серйозних відхилень. Але, якщо раніше підліток міг побачити заборонений фільм тільки на екрані кінотеатру тільки із досягненням певного віку, то на разі все це у відкритому доступі у мережі Інтернет. Навіть, заголовки у мережі підкажуть де знайти «потрібний» сюжет із короткою харак теристикою кожного «ТОП-10 фільмів про самогубців» та суїцид» тощо. [5]. Тож, доба новітніх медіа, окрім своїх позитивних аспектів містить ряд досить небезпечних ризиків, які на перший погляд хоч і носять прихований характер, але за глибиною впливу мають вагомі негативні наслідки. Новітні медіа приходять з неминучістю, але вони вирішують не ті проблеми, про які думає людство. Якщо соціальні мережі покликані подолати самотність, то вони роблять це за допомогою не реальної, а квазі-соціалізації. Новітні медіа, із їх інформаційно-комунікативними технологіями надають такий вплив на розвиток інтелектуальних, креативних, кому нікативних та інших здібностей особистості, які можна розцінювати як революцію свідомості, що не завжди носить позитивний аспект. У даному випадку мова про наслідки не стоїть на першому плані, як і не стоїть про ту хвилю ризиків, які є каталізаторами подальших негативних явищ у суспільстві. 81

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

Література 1. Vin Crosbie. What is New Media (1998) [Online], available at: www.sociology. org.uk/as4mm3a.doc 2. В третьем квартале 2016 г. киберпреступленния достигли новых высот [Электронный ресурс]. – Режим доступа : https://habrahabr.ru/company/panda/ blog/313166/ 3. Топ политических блогеров [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://pavel-shipilin.livejournal.com/406127.html 4. Цімох Н. І. Маніпуляція суспільною свідомістю в політичних ТОКШоу на телебаченні України / Н. Цімох // Міжнародний вісник: культурологія, філологія, музикознавство Вип. ІІ(5), 2015. – С.63–68 5. 10 Фильмов про самоубийц [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://pirattv.org/10-filmov-pro-samoubijc/

Рябічев В’ячеслав Львович кандидат фізико-математичних наук, доцент Інститут журналістики КНУ імені Тараса Шевченка Рябічева Олена В’ячеславівна студентка Інститут журналістики КНУ імені Тараса Шевченка АУДИТОРІЯ СОЦІАЛЬНИХ МЕДІА В УКРАЇНІ (2016 ‒ 2017 рр.) Розвиток соціальних медіа щороку набуває подальшого прискорення та охоплює все більшу аудиторію, як за кількістю читачів, так і за віковою та географічною ознакою. В попередніх дослідженнях [1‒3] було встановлені особливості соціальних медіа, загальні характеристики аудиторії, напрямки розвитку в останні п’ять років з 2010 по 2014 роки. Враховуючи швидкі зміни в досліджуваному сегменті ЗМІ, важливо щороку встановлювати та відстежувати нові закономірності та процеси. Наприкінці 2015 року Reuters Institute for Study of Journalism оприлюднив 112-сторінковий звіт, в основу якого було покладено опитування 20 тисяч респондентів з 12 країн Світу: Австралії, Вели кобританії, Данії, Ірландії, Іспанії, Італії, Німеччини, США, Фінляндії, Франції, Японії та міського населення Бразилії [4]. Ці результати та 82

Новинний контент ХХІ ст.: що цікаво аудиторії? Вітчизняні та закордонні формати і практики

результати опитування проведеного кафедрою соціальних комунікацій Інституту журналістики дозволяють визначити основні тенденції розвитку соціальних медіа в Україні та оцінити степінь їх кореляції з результатами світових досліджень. Це вже четверте подібне кафедральне дослідження, попередні були проведені в 2013, 2014 та 2015 роках. Регулярність вимірів дозволяє більш точно встановити сучасні тенден ції розвитку онлайн-ЗМІ. Найбільший вплив на соціальні медіа наразі мають мультиплатформні технології [5]. На думку директора американської дослідницької лабораторії Nieman Journalism Lab Джошуа Бентона [6], платформи перемагають видавців. Проблема традиційних видань в тому, що вони не знають своєї аудиторії ‒ вони бачать своїх читачів як недиференційовану масу людей. Іноді видавці знають, скільки людей їх читають, але майже не мають поняття ‒ хто саме ці люди. Інакше йдуть справи з Facebook, Twitter, Google і іншими технологічними компаніями, які пов’язані з контент-бізнесом. Їх алгоритми пошуку релевантності для читача контенту куди більш просунуті і це дає їм величезні переваги. У минулому поширення преси було прив’язане до місця проживання. Розповсюдження газет безпосередньо залежало від того, як далеко доїжджає вантажівка, яка розвозить пресу. З появою Всесвітньої павутини відстань між редакцію та читачем вже не має значення. Цифрова епоха диктує абсолютно нові правила і безжально вбиває тих, хто їх ігнорує. Першими цим серйозно перейнялися в New York Times ‒ видання витратило 6 місяців, щоб знайти відповідь на питання: як йти в ногу з часом, модернізувати свої сервіси і почати заробляти в онлайні. Відомий американський журналіст Вінс Гонсалес (Vince Gonzales) [6] вважає, що мультиплатформну журналістику не можна просто ото тожнювати з використанням цифрових технологій. Ідеться насамперед про ідею створення контенту протягом усього дня. Це найкраща тактика виживання для ЗМІ сьогодні, їхній ключ до стабільності. Крім того, така журналістика полягає не в тому, щоб просто зливати свій матеріал в Мережу, а щоб пристосовувати його до всіх платформ та просувати далі. Поруч з якісними показниками доцільно розглянути також кількісні показники української аудиторії. Це дозволить в цифровому вимірі підтвердити зазначені вище тенденції розвитку. Для цього на кафедрі соціальних комунікацій Інституту журналістики було проведене щорічне традиційне дослідження, під час якого опита но 3000 респондентів з України. Опитування проводилася з 1 березня 2016 року по 31 березня 2016 року методом онлайн анкетування. Похиб 83

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

ка опитування склала 1.826%. Нижче розглянемо результати цих вимірів (табл.1‒6). Порівнюючи з результатами, наведеними в роботах [1], [2], [7], можна говорити про сталі тенденції розвитку аудиторії. Таблиця 1

Мають щоденний доступ у Всесвітню павутину 2013 рік

2014 рік

2015 рік

2016 рік

94%

95%

94%

95%

Цей показник останні чотири роки залишається практично незмін ним, що говорить про певну насиченість вказаного вище вікового сегменту 18‒50. Зростання аудиторії в найближчі кілька років скоріше можливо за рахунок більш молодого сегменту ‒ до 18. Наступна таблиця дає можливість порівняти, з яких джерел опитана аудиторія отримувала інформацію протягом останніх трьох років. Таблиця 2

Джерела інформації

рік

щоденні газети

телебачення

радіо

соціальні медіа

2014

13%

24%

17%

46%

2015

17%

20%

13%

50%

2016

24%

60%

Окремо варто відмітити зростання українського сегменту найпо пулярнішої в Світі соціальної мережі Facebook. В порівнянні з дослі дженням наведеним в [9] кількість відвідувачів, які щоденно відвідують цю соціальну мережу, збільшилася на 8%. Отже, зростає кількість читачів, які шукають незалежні джерела новин та поширюють власний контент на значно більшу аудиторію, ніж пропонують інші соціальні медіа. Враховуючи, що соціальні медіа стають ще більш доступними за рахунок мобільних платформ [5], можна очікувати на подальший ріст соціомедійної аудиторії. Тому під час вимірів важливо було звернути увагу саме на ці медіа. Таблиця 3

Новинний контент ХХІ ст.: що цікаво аудиторії? Вітчизняні та закордонні формати і практики

рік

Відвідування соціальних медіа щодня

щотижня

щомісяця

рідше, ніж раз на місяць

не зареєстрований

2013

82%

2014

80%

14%

2015

85%

2016

87%

Після помітного зростання в 2015 році маємо трохи менші темпи в поточному. В першу чергу це можна пояснити політичними подіями в житті країни та війною на Сході. У 2015 році інформаційна війна з путінською Росією була в самому розпалі, соціальні медіа при цьому використовувалися на повну потужність. Зараз спостерігається певна «втома» аудиторії, що знайшло своє відображення в результатах опитування. Але загалом щотижнева кількість користувачів сягає 95%, що свідчить про шалену популярність веб-ресурсів, які дають можливість поширювати власний контент. Отже, можемо констатувати збереження в Україні протягом першої половини 2016 року тенденцій розвитку соціальних медіа, визначених в попередніх дослідженнях. Подальше зростання їх аудиторії буде відбува тися в першу чергу за рахунок слухачів радіо та читачів паперової преси. Ці зміни добре корелюються з відповідними процесами, що відбуваються в медійному середовищі європейських та північно-американських країн. Література 1. Рябічев В. Л. Тенденції розвитку соціальних медіа в Україні в 2014 році / В. Л. Рябічев, А. О. Артющик, О. В. Рябічева // Наукові записки Інституту журналістики: наук. журн. [гол. ред. В. В. Різун] – Т. 58. – К. : КНУ, 2015. – С. 153‒159. 2. Рябічев В. Л. Аудиторія українського сегменту всесвітньої мережі (друга половина 2013 року) / В. Л. Рябічев, В. В. Литвиненко // Наукові записки Інституту журналістики: наук. журн. [гол. ред. В. В. Різун] – Т. 56. ‒ К. : КНУ, 2015. – С. 146‒152. 3. Рябічев В. Л. Розвиток соціальних медіа в Україні протягом 2010‒2012 рр. / В. Л. Рябічев, Є. О. Каранов, Я. А. Майструк // Наукові записки Інституту журналістики: наук. журн. [гол. ред. В. В. Різун]. – Т. 51. ‒ К. : КНУ, 2013. – С. 157‒160. 4. Nic Newman, David A. Levy, Rasmus Kleis Nielsen Reuters Institute digital news report 2015. Tracking the future of news [Електронний ресурс] // Reuters

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

Institute for the Study of Journalism ‒ Режим доступу : http://goo.gl/KkOXgQ. ‒ Назва з екрану. ‒ Дата доступу: 01.07.2016. 5. Рябічев В. Л. Мультиплатформна концепція в сучасній журналістиці / В. Л. Рябічев // Наукові записки Інституту журналістики: наук. журн. [гол. ред. В. В. Різун]. – Т. 51. ‒ К. : КНУ, 2013. – С. 98‒101. 6. Vince Gonzales [Електронний ресурс] // USC Annenberg School for Communication and Journalism. ‒ Режим доступу : http://goo.gl/FSojRd. ‒ Назва з екрану. ‒ Дата доступу: 01.07.2016. 7. Рябічев В. Л. Розвиток соціальних медіа в Україні в першій половині 2015 року / В. Л. Рябічев, О. В. Рябічева, Є. Я. Сулейманов // Наукові записки Інституту журналістики: наук. журн. [гол. ред. В. В. Різун] – Т. 59. – К. : КНУ, 2015. – С. 97‒104.

Кузнецова Марія Олександрівна аспірантка кафедри журналістики Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна ВІЗУАЛІЗАЦІЯ НАУКОВОГО ЕКСПЕРИМЕНТУ В СУЧАСНОМУ ТЕЛЕПРОСТОРІ (на прикладі програми «Руйнівники міфів») Поєднання слова і зображення на екрані – обов’язковий елемент, без якого неможливо створити якісний телепродукт. Декотрі програми не потребують коментування на екрані: зображення може бути значно красномовнішим за сказане в кадрі чи поза кадром слово. Проте, коли мова йде про телепрограми, присвячені, наприклад, точним наукам, то довести певну теорему чи пояснити формулу набагато простіше за допомогою такого інструменту популяризації науки на телеекрані, як візуалізація експерименту. Мета роботи – дослідити явище експерименту та роль його візуа лізації і коментування в науково-популярній тележурналістиці як засіб отримання глядачем опосередкованого емпіричного досвіду стосовно наукових явищ і процесів. Метою зумовлено завдання: дослідити науково-популярну телепрограму «Руйнівники міфів» з огля ду на використання в ній експерименту; визначити, що є предметом експериментів у телепрограмі та визначити мету їх проведення; дослі дити функції візуалізації та вербалізації експериментів у названій 86

Новинний контент ХХІ ст.: що цікаво аудиторії? Вітчизняні та закордонні формати і практики

телепрограмі. У дослідженніми спиралися на праці учених Ю. Бідзілі, Н. Зелінської, О. Коновця, О. Тертичного, Г. Хансена. Існує безліч трактувань поняття «експеримент» у різних нау ках – соціології, психології, філософії тощо. У журналістиці терміном «експеримент» називають «новітній жанр журналістики, що виник у 90-х рр. ХХ сторіччя і скерований на актуальні інформаційні очікування аудиторії ЗМІ, котра прагне отримати «живу», сенсаційну інформацію» [1]. Однак ми розглядатимемо експеримент не як окремий жанр, а як один із інструментів створення науково-популярної телепрограми. Існує низка телепрограм із науково-популярним контентом, візи тівкою яких є експеримент. Серед них – телепрограми американського виробництва «Смертельний двобій» (англ. «Deadliest Warrior», на момент грудня 2016 р. транслювалася на вітчизняному телеканалі «МЕГА»), кожен із випусків якої присвячений тактиці ведення бою двох воїнів та видам зброї з різних епох та культур; «Загадки планети» (англ. «Mysteries of the Planet», на момент грудня 2016 р. транслювалася на телеканалі «МЕГА»), кожен із випусків якої присвячено певному природному явищу (виверженню вулканів, цунамі тощо). Відзначимо, що в наведених прикладах експеримент є однією з багатьох «цеглинок», що використовуються для зведення «стін», однак ми дослідимо експеримент як фундамент науково-популярного телепродукту, для чого оберемо американську телепрограму «Руйнівни ки міфів» (англ. «MythBusters» на момент грудня 2016 р. транслювалася на телеканалі «Discovery Science»), оскільки вона є репрезентативним зразком саме науково-популярної телепрограми у форматі наукового експерименту. Предметом дослідження у програмі є міфи, байки, чутки і легенди, пов’язані з науковими явищами і процесами. Завданням авторів програми є розвіювання чи підтвердження експериментальним шляхом цих міфів. У цьому випадку під міфом розумітимемо вигада ний довколонауковий факт або недоведене експериментальним шляхом наукове чи довколонаукове припущення. Для детального аналізу й підрахунку кількісних показників щодо джерел міфів у телепрограмі було проаналізовано 7-ий сезон «Руйнівників міфів». Джерелами міфів у програмі виступають: близько 35% – історії з життя (напр., міф, що жінка померла від хвороботворного організму, яким заразилася, випивши напій з банки, кришка якої була забруднена сечею щура (7 сезон, 3 серія); ще 35% – міфи з кіно і мультфільмів (напр., міф з мультфільму «Шрек», що можна зробити свічку з вушної сірки (7 сезон, 4 серія); ще близько 20% – це міфи з 87

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

науковою базою (напр., міф про те, що можна занурити власну кінцівку в киплячий метал без ризику для здоров’я; наукова база міфу – Ефект Лейденфроста (7 сезон, 4 серія); решта близько 10% – інші джерела (напр., розповідаючи міф, що предмети побутового користування бруд ніші за сидіння унітаза, ведучі посилаються на неіснуючі засоби масової інформації – газети «The USA Post», «The NY Courier» (7 сезон, 3 серія). Задля розвіювання міфів у програмі проводяться експерименти, пов’язані з різними галузями науки,однак більшість апелює до точних і природничих наук: фізики, астрономії, медицини, біології. Так, у експерименті з падаючим ліфтом ведучі не тільки продемонстрували на манекені, що буде з людиною при певних обставинах, але й, спираючись на закони фізики, пояснили, чому людина не виживе, і вирахували, враховуючи швидкість падіння ліфту, з якою швидкістю потрібно підстрибнути, аби ситуація не закінчилася трагічно. Науковості експериментам додає залучення до їх проведення науковців та наукових інститутів. Наприклад, до експерименту для розвіювання міфу стосовно того, що предмети побутового користування брудніші за сидіння унітаза (7 сезон, 3 серія), ведучі долучили спеціаліста у сфері мікробіології, доктора Рассела, котрий у кадрі проводить частину експерименту. Цей підхід до проведення експериментів у кадрі із залученням справжніх науковців додає авторитетності самим експериментам і, відповідно, програмі в цілому. Особливістю формату побудованої на експерименті програми «Руйнівники міфів» є те, що ведучі не просто розвінчують популярні міфи, спираючись на авторитетні джерела, а саме унаочнюють експеримент і проводять його доти, доки міф не вдасться або розвіяти остаточно, або довести, що він має право на існування, просто з іншими вихідними даними. Так, міф із фільму «Гарматне ядро» про те, що автомобіль може «прострибати» по воді на інший берег озера, наче кинутий камінчик (7 сезон, 3 серія), ведучі провели кілька разів, змінюючи вагу автомобіля, його форму, швидкість руху, висоту трампліна, аби він таки зміг «прострибати» по озеру й опинитися на іншому березі. Такий підхід «Руйнівників міфів» до проведення експериментів дає привід стверджувати, що програма вдало вписується в кон цепцію наукового скептицизму (всі твердження, що не мають експе риментальних доказів і відтворюваності результатів, варто ставити під сумнів), є його зразком і засобом поширення в мас-медіа. Науковий скептицизм «є частиною методологічної наукової норми, покликаної 88

Новинний контент ХХІ ст.: що цікаво аудиторії? Вітчизняні та закордонні формати і практики

забезпечувати приріст перевіреного знання; це також громадський рух, що стоїть на згаданій позиції та має за мету критичне вивчення пара- і псевдонаукових вчень» [2]. У випадку «Руйнівників міфів» кон цепціями, псевдонауковими твердженнями і теоріями виступають будьякі довколонаукові чутки і легенди. Формат програми прямо вписується в концепцію наукового скептицизму, тому в журналі «Skeptic Magazine» у статті «Чи надихають ці хлопці нове покоління вчених?» («Are these guys inspiring the next generation of scientists?») «Руйнівники міфів» розглядається як програма, що «відкрила новий фронт у боротьбі за наукову грамотність» [3]. Відповідно до проаналізованого контенту було виявлено, що нау ковий експеримент, представлений у науково-популярній програмі в симбіозі вербального і візуального складників, виконує ряд функцій: комунікативну (встановлює контакт між журналістом і аудиторією, після чого можлива реалізація інших функцій), інформаційну (надає факти, значимі для аудиторії), освітню (надає телеглядачам знання з різноманітних галузей науки – від соціально-гуманітарних до точних і природничих), розважальну (забезпечує приємне і корисне проведення часу, психічне розвантаження глядачів). Так, якщо у програмі описується методика, за якою буде проведено експеримент щодо можливості автобуса перелетіти 30-метровупрірву на інший бік мосту / берег річки / схил гори (класичний міф голлівудських бойовиків), ведучий у кадрі словесно пояснює процедуру пробного експерименту з використанням зменшеної моделі автобуса і зменшенням гравітації, що необхідно для точності експерименту. Ведучий каже: «Ми зателефонували до NASA і поцікавились, чи не могли б ми заради експерименту перекинути маленький автобус на Місяць, де гравітація нижча, проте вони нам відмовили і порадили запустити автобус з більшою швидкістю, аби компенсувати силу гравітації». Тим часом половину екрану відводять для зображення архівних документальних кадрів першого польоту й висадки людини на Місяць. Далі ведучий на боці справжнього автобуса маркером розписує формули, за якими треба вирахувати точні дані для проведення експерименту, пояснюючи їх. Ведучий словесно пояснив, що треба зробити, аби провести експе римент, і візуалізував сказане, прописавши на «дошці» – боці автобуса, а байка про телефонну розмову із NASA (втім, хто знає, а раптом і справді телефонували?) в поєднанні з архівними кадрами людини на Місяці є прикладом симбіозу інформаційної, освітньої та розважальної функцій, адже ця сцена не тільки дала глядачу можливість відпочити від 89

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

складного експерименту й фізичних формул, а й подала в розважальній манері наукові дані щодо гравітації на Місяці. Отже, ми з’ясували, що в тележурналістиці існує практика вико ристання наукового експерименту як фундаментального складника виробництва якісного науково-популярного телепродукту. У межах формату наукового експерименту в науково-популярній телепрограмі не обов’язково піддавати випробуванням саме наукові дослідження й факти; цікавішими для глядача є експерименти над довколонауковими міфами. Ключову роль у базованих на експерименті програмах відведено проведенню експериментів у межах точних і природничих наук (фізики, астрономії, медицини, біології) та використанню при проведенні експерименту авторитетних джерел (науковців), що забезпечує довіру глядача. Візуалізація в поєднанні з вербальним компонентом у науковопопулярних телепрограмах, ґрунтованих на експерименті, є ефективним методом залучення уваги глядача й інструментом забезпечення видо вищності, а також виконує ряд функцій, серед яких комунікативна, інформаційна, освітня та розважальна. Тож експеримент у науковопопулярній програмі не лише привертає увагу, але і є для глядача методом отримання знань і досвіду з різних наукових дисциплін. Література 1. Словник журналіста: терміни, мас-медіа, постаті / уклад. і голов. ред. Бідзіля Ю. М.– Ужгород : Закарпаття, 2007. – 224 с. 2. Hansen G. P. CSICOP and the Skeptics: An Overview/ G. P. Hansen // The Journal of the American Society for Psychical Research. – 1992. – Vol. 86, № 1. – Р. 59–61. 3. Are these guys inspiring the next generation of scientists? [Електронний ресурс] // Skeptic Magazine. – 2004. – Vol. 12, № 1. – Режим доступу : http://www. skeptic.com/magazine/archives/12.1/. 4. Grothe D. J. Skepticism 2.0 / D. J. Grothe // Skeptical Inquirer. – 2009. – Vol. 33, № 6.

Особливості сучасного контенту та новітні технології впливу на аудиторію

ОСОБЛИВОСТІ СУЧАСНОГО КОНТЕНТУ ТА НОВІТНІ ТЕХНОЛОГІЇ ВПЛИВУ НА АУДИТОРІЮ

Щегельська Юлія Павлівна кандидат політичних наук, доцент, доцент кафедри реклами та зв’язків із громадськістю Інститут журналістики КНУ імені Тараса Шевченка ОСОБЛИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ CRAZY PR ЯК ІНСТРУМЕНТА ПОБУДОВИ ВІРУСНОЇ КАМПАНІЇ ЗІ ЗВ’ЯЗКІВ ІЗ ГРОМАДСЬКІСТЮ VII ЕПІЗОДУ КІНОСАГИ «ЗОРЯНІ ВІЙНИ: ПРОБУДЖЕННЯ СИЛИ» В умовах перенасиченості інформаційного простору і швидкого призвичаювання споживачів до типових за форматом подачі промоцій них месиджів, традиційні інструменти інтегрованих маркетингових комунікацій перестають ефективно діяти. Замовники промокампаній вимагають від PR-агентств нових більш ефективних методів впливу на свідомість цільової аудиторії. В останні роки таким інструментом донесення промоційних повідомлень до споживачів став crazy PR. Crazy PR – це різновид новітніх PR-технологій, спрямованих на досягнення ефекта приголомшення широкого загалу незвичними креа тивними рішеннями, на провокування сплеску нерекламних повідомлень у мас-медіа (інформаційного шуму), а також на публічний розголос та wow-ефект, що у комплексі викликають задану реакцію цільових груп (зо крема, тиражування повідомлень вірусного характеру через соцмережі) та забезпечують однозначне стійке запам’ятовування PR-месиджів. Мета цього дослідження – виявити особливості застосування crazy PR як стрижневого інструмента побудови вірусної кампанії зі зв’язків із громадськістю в галузі кіноіндустрії на досвіді PR-забезпечення та супроводу VII епізода кіносаги «Зоряні війни: Пробудження сили» компанією «Walt Disney». Досягнення цієї мети вимагає вирішення таких завдань: 1. Дослідити специфіку побудови вірусної кампанії зі зв’язків із гро мадськістю фільма «Пробудження сили» за допомогою технології crazy PR. 91

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

2. Визничити, який комунікаційний ефект мала ця PR-кампанія. Науковцями crazy PR як технологія побудови кампанії зі зв’язків із громадськістю поки що недостатньо досліджена. Інформація про форми проведення окремих crazy PR-акцій, а також про підготовку та проведення PR-кампаній в цілому міститься в роботах В. Барежева та А. Малькевича [1]; А. Грегорі [2]; Д. Шишкіна, Д. Гаври і С. Бровко [3]; Ю. Щегельської [4] та ін. Результати і висновки дослідження. Кіносага «Зоряні війни» утримує світовий рекорд, зареєстрований у Книзі рекордів Гіннеса, як найбільш успішна комерційна кінофраншиза [5]. У 2016 р. VII епізод кіносаги «Зоряні війни: Пробудження сили» увійшов до трійки найкасовіших фільмів в історії кінематографа, зібравши в прокаті понад 2 млрд. 68 млн. дол. США [6], і поступившись лише «Аватару» та «Титаніку». При бюджеті в 306 млн. дол. США, власники франшизи отримали понад 100 млн. дол. США тільки від попередніх замовлень квитків на фільм [7], що свідчить про високий рівень очікування аудиторією нової серії кіносаги. Чималу роль у «підігріванні» інтересу публіки до фільму «Про будження сили» відіграла вірусна PR-кампанія, побудована за допомогою інсрумента crazy PR. Про crazy PR-акції з резонанс ним інфомаційним приводом, які влаштовувала компанія «Disney– Lucasfilm», писали і транслювали сюжети численні світові мас-медіа, в тому числі й непрофільні (наприклад, медіагіганти «CNN», «BBC» та ін.), що, своєю чергою, розширювало аудиторію осіб, поінформованих про вихід нового фільму. Причому для корпорації «Disney», яка з 2012 р. є власником кінокомпанії «Lucasfilm», за допомогою інших маркетингових інструментів у окремих міжнародних ЗМК отримати площі та ефірний час поза рекламним блоком було б просто неможливо. Частково економічний ефект від проведених crazy PR-акцій можна встановити за допомогою моделі AVEs (Advertising Value Equivalents), підрахувавши рекламний еквівалент вартості позитивних повідомлень про них у мас-медіа. Зрозуміло, що витрати на ці заходи були значно нижчими, ніж могли б бути витрати на пряму рекламу в ЗМК, та й рівень довіри до реклами у споживачів є традиційно меншим, ніж до повідомлень нерекламного характеру. Крім того, crazy PR є значно ефективнішими від інших засобів маркетингу за комунікаційним впливом, оскільки містить у собі інфор маційний вірус, що спияє тиражуванню повідомлень про визначені події не тільки у мас-медіа, а й реплікації вірусного контенту у соціальних мережах і також через WOM. Що важливо, повторні інформаційні 92

Особливості сучасного контенту та новітні технології впливу на аудиторію

сплески про проведені crazy PR-акції можуть повторюватися навіть через багато років при згадуванні пертинентної тематики у ЗМК чи соцмережах. Слід зазначити, що рівень запам’ятовуваності споживачами по відомлень з інформаційним вірусом є значно вищим, в тому числі завдяки емоційній залученості аудиторії. Насамперед, йдеться про crazy PR-акції, в яких цільова аудиторія безпосередньо або опосередковано брала участь. Причому коефіціент корисної дії від crazy PR-акцій посилюється завдяки використанню ефекту несподіванки, комічності штучно створених ситуацій, перетворення «неможливого» на реальність. Особливістю застосування інструмента crazy PR в галузі кіноіндустрії є надання фанатам фільмів можливості матеріалізувати їхнє «дитяче» бажання відчути себе частиною кінолегенди завдяки участі у різного роду заходах. Ще одним фактором, який посприяв загальному успіху PR-кампанії VII епізода кіносаги «Зоряні війни», стала крос-промоція з відомими брендами, що забезпечила синергетичний ефект для всіх залучених сторін. Спочатку появи crazy PR основна комунікаційна ідея реалізувався переважно через безпосередній контакт з цільовою аудиторією, і меншою мірою через повідомлення у ЗМК. Тому crazy PR здійснювався у формі одиничних акцій. Сьогодні, завдяки розширенню технічних можливостей мас-медіа, появі Інтернета та соціальних мереж, стало можливим використання crazy PR як стрижневого інструмента побудови вірусної кампанії зі зв’язків із громадськістю. Окремо слід підкреслити, що участь у crazy PR акціях та кампаніях для зірок світового кінематографу і решти учасників є також ефективним засобом їх власної позитивної соціальної саморелізації, оскільки через фандрейзінг в рамках цих заходів вони приєднуються до благодійної діяльності, надання допомоги соціально вразливим верствам населення. Ця риса є взагалі характерною для числених гуманітарних громадських об’єднать у країнах Америки та Європи. Література 1. Барежев В. А. Организация и проведение PR-кампаний / В. А. Ба режев, А. А. Малькевич. – СПб. : Питер, 2010. – 176 с. 2. Gregory A. Planning and Managing Public Relations Campaigns: A Strategic Approach – 3ed. / A. Gregory – L.: Kogan Page Publishers, 2010. – 186 p. 93

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

3. Шишкин Д. П. PR-кампания: методология и технология: учебное пособие / Д. П. Шишкин, Д. П. Гавра, С. П. Бровко – СПб. : Роза мира, 2004. – 187 с. 4. Щегельська Ю. П. Організація та проведення PR-кампаній: навчальний посібник / Ю. П. Щегельська – Київ: «Фенікс», 2014. – 144 с. 5. Swatman R. Star Wars: The Force Awakens second trailer sets YouTube world record [Електронний ресурс] // Режим доступу : http:// www.guinnessworldrecords.com/news/2015/6/star-wars-the-force-awakenspreview-becomes-most-viewed-movie-trailer-on-youtube-385758 – Назва з екрана. – Дата доступу: 26.02.2017. 6. List of highest-grossing films [Електронний ресурс] // Режим доступу : https://en.wikipedia.org/wiki/List_of_highest-grossing_films – Назва з екрана. – Дата доступу: 26.02.2017. 7. Дружинин А., Бережная Н. Звездные войны: побуждение к Силе [Електронний ресурс] // Режим доступу : http://www.sostav.ru/publication/ zvezdnye-vojny-7-marketing-20279.html

Яненко Ярослав Васильович кандидат соціологічних наук, докторант Інститут журналістики КНУ імені Тараса Шевченка НАТИВНА РЕКЛАМА У МІСЬКОМУ СЕРЕДОВИЩІ Сучасним рекламодавцям для побудови ефективної комунікації із цільовою аудиторією доводиться постійно вдосконалювати наявні формати реклами та її контент, враховуючи особливості медіаканалів та долаючи намагання споживачів мінімізувати контакт із рекламними повідомленнями (блокування інтернет-реклами, переключання телека налу в момент трансляції рекламних роликів тощо). Однією з сучасних форм комунікації зі споживачами є нативна реклама, яка зовні схожа із журналістськими матеріалами ЗМІ, але головною її рисою є природність рекламного контенту, який багато в чому відповідає уявленням цільової аудиторії про контент, не пов’язаний з рекламою. Відповідно, нативна реклама може мати різноманітні форми та бути розміщеною у різному медіасередовищі для ефективної комунікації із споживачами. Все це обумовлює актуальність роботи. 94

Особливості сучасного контенту та новітні технології впливу на аудиторію

Мета дослідження – визначити особливості нативної реклами у сучасному міському середовищі. Завдання: на основі робіт закордонних дослідників запропонувати власне формулювання поняття «нативна реклама»; виявити формати зовнішньої реклами, які належать до нативної реклами. Джерелами дослідження є рекламні повідомлення у різних медіа, які можна визначити як нативну рекламу (зокрема, зовнішня реклама), а також публікації закордонних авторів з цієї проблематики. Сучасну нативну рекламу вивчали Д. Верчич, A. Зерфасс, К. Кемпбелл, Л. Леві, Д. Макнамара, Л. Маркс, Х. Наір, Н. Сахні та інші дослідники. Варто відзначити, що між дослідниками ще не існує одностайної думки щодо медіаканалів, для яких характерним є використання нативної реклами. Серед практиків основна суперечка відбувається між фахівцями інтернет-галузі та представниками традиційних медіа. Наприклад, дослідники К. Кемпбелл та Л. Маркс розуміють нативну рекламу як новий вид інтернет-реклами, що набирає популярність [1, 599]. Різняться й думки дослідників щодо питання про сприйняття споживачами нативної реклами. Б. Войдински та Н. Еванс вважають, що ідентифікація контенту як реклами призводить до більш негативних оцінок [2, 157]. Н. Сахні та Х. Наір, навпаки, вважають, що споживачі цінують чітку ідентифікацію нативної реклами, що приносить користь рекламодавцям та покращує монетизацію для ЗМІ [3]. Якщо розуміти нативну рекламу як рекламну комунікацію, яку споживачі сприймають у якості природної складової сучасного медіа простору, то її можна зустріти й на інших медіаканалах. Більш того, є цільова аудиторія, яку досить складно, а іноді взагалі неможливо охопити лише шляхом інтернет-комунікації (наприклад, люди поважного віку, які не користуються Інтернетом та соціальними мережами, але є бажаною цільовою аудиторією для таких рекламодавців, як фармацевтичні компанії). Тому, на наш погляд, більш слушною є думка Л. Леві, яка пише, що хоча нативна рекламна модель й дебютувала на новинних інтернет-сайтах, вона тепер використовуються і у традиційних ЗМІ [4, 647]. Вартим уваги є визначення Н. Сахні та Х. Наір, які зазначають, що останні досягнення в області рекламної технології привели до розвитку нативної реклами, яка являє собою формат реклами, що імітує інший, не спонсорський контент на носії [3]. Тож ми розуміємо нативну рекламу як рекламну комунікацію, фор ма та контент якої є природною для сучасного медіасередовища або певного каналу розповсюдження інформації. Одним із важливих каналів 95

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

комунікаційного впливу на сучасного споживача є реклама у міському середовищі (зовнішня реклама), адже із нею кожен індивід стикається щодня, незалежно від власного бажання. У зовнішній рекламі можна ідентифікувати суто рекламні формати, жодним чином не пов’язані візуально і стилістично з архітектурою міста і його історією і, таким чином, дисонуючі з міським середовищем. Це білборди, сітілайти, банери-перетяги, штендери, значна частина рекламного оформлення магазинів, торгових центрів тощо. Форма цих рекламоносіїв є переважно прямокутною, тож і конструкції, що стоять окремо, і брандмауери на стінах будівель сприймаються виключно як реклама (навіть якщо контентом цих рекламоносіїв є соціальна реклама, привітання городян зі святами тощо). Також навряд чи можна віднести до нативної рекламі вивіски, виконані із застосуванням сучасних технологій, у тому числі і світлову рекламу, адже вони призначені для максимального залучення уваги, відбудови від конкурентів (розміра ми та кольором), тобто це суто рекламний формат. Відеореклама на екранах і аудіореклама (наприклад, на будівлях торгових центрів) взагалі є неприродними для міського середовища, вони можуть швидше дратувати, ніж бути органічною складовою міського середовища. Відповідно, з форматів зовнішньої реклами ми можемо віднести до нативної рекламі лише ті рекламоносії, основними характеристиками яких є: мінімальне виокремлення з міського середовища (як для зовнішнього рекламоносія); гармонія із архітектурою міста; інформа ційна та естетична корисність для городян. Одним з таких форматів є вивіски в історичній частині міста, які вироблені із використанням технологій, що імітують старовинні (об’ємні літери золотистого або темного кольору, кований метал тощо). У якості елементів освітлення подібних вивісок часто використовують ся ліхтарі «під старовину» на відміну від прожекторів, що освітлюють сучасну рекламу. Органічно виглядають у міському середовищі фасадні вивіски (стандартних розмірів 0,4 х 0,6 м або 0,5 х 0,7 м), виконані в стриманих, не надто яскравих тонах, що гармонійно поєднуються з кольором будівлі, на якій вони розміщені. Використання в фасадних вивісках об’ємних літер «під старовину» покликане продемонструвати, що вивіска, так само як і компанія-рекламодавець, знаходиться тут вже давно. Закордонні фахівці у якості фону для фасадних вивісок іноді використовують напівпрозорий пластик (через який видно фактуру стіни, де розміщено вивіску) або безпосередньо стіну, на яку й кріпля ться літери. 96

Особливості сучасного контенту та новітні технології впливу на аудиторію

Нативним форматом у міському середовищі є покажчики, до яких можна віднести покажчики вулиць і будинків, а також покажчики розміщення організацій у приміщенні (у разі, коли над їх інформаційною складовою не домінує рекламна або спонсорська). Природно в міському середовищі можуть виглядати рекламні прапори, коли вони не перевантажені рекламною інформацію і виконують функцію своєрідного покажчика, наприклад, якщо на прапорі розміщено лише назву підприємства і логотип, а прапор (або кілька прапорів) розміщено перед будівлею, де знаходиться підприємство чи організація. Також нативним форматом є афішні тумби, якщо вони призначені саме для розміщення афіш, а не є подобою рекламних сітілайтів. Афішні тумби є одним із найдавніших рекламоносіїв, відповідно, у їх дизайні може застосовуватися як стиль «під старовину», так і сучасні рекламні технології (внутрішнє освітлення, прозорий захисний пластик тощо). Як «природний рекламоносій» можна розглядати міські лавки із рекламою, якщо інформація на них не занадто «кричуща», а форма лавки гармоніює із міським середовищем. Якщо це історичний центр міста, то форма лавки має імітувати історичні конструкції (кування, чорний метал, природні матеріали). Якщо це новий район міста, то і форма таких рекламоносіїв повинна бути більш сучасною. Цікавим форматом розміщення інформації у міському середовищі є мурали, намальовані безпосередньо на стінах будівель, архітектурні елементи яких гармонійно включені у загальну концепцію. Мурали переважно є арт-проектами, але можуть нести в собі і рекламний контент. Подібні проекти виконані із застосуванням інших технологій, ніж інші зовнішні рекламоносії. Якщо автору і замовникам вдається органічно вписати логотип (продукт, упаковку тощо) в сюжет муралу, то ми маємо справу з product placement. Втім, існують соціальні проекти, коли сюжет муралу присвячений історичним персонажам, засновникам міста, видатним землякам (наприклад, тим, хто жив у будинку, на стіні якого розміщений мурал), і тут можна говорити про нативну соціальну рекламу (наприклад, мурал, присвячений гетьману Павлу Скоропадському у Києві; мурал, присвячений засновнику міста Суми Герасиму Кондратьєву та ін.). Висновки. Під поняттям «нативна реклама» ми розуміємо рекламну комунікацію, форма та контент якої є природною для сучасного медіа середовища або певного каналу розповсюдження інформації. Зовнішня реклама є одним із важливих каналів впливу на сучасного споживача. 97

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

До форматів зовнішньої реклами, які можна віднести до нативної реклами, належать: афішні тумби; міські лавки із рекламою; мурали; покажчики; рекламні прапори; фасадні вивіски та вивіски в історичній частині міста. У результаті дослідження визначено особливості нативної реклами у сучасному міському середовищі, зокрема: використання технологій, що імітують старовинні; дизайн у стриманих, не надто яскравих кольорах; відсутність суто рекламних закликів. Цікавість для науки і практики отриманих нами даних полягає у можливості використання запропонованого нами формулювання поняття «нативна реклама» у дослідженнях рекламних комунікацій. За рахунок визначення особливостей нативної реклами у інших рекламних галузях дослідження може бути розширено, що стане основою для наших подальших розвідок за обраною темою. Література 1. Campbell C. Good native advertising isn’t a secret / C. Campbell, L. Marks // Business Horizons. – 2015. – Vol. 58. – Iss. 6. – pp. 599–606. 2. Wojdynski B. Going native: Effects of disclosure position and language on the recognition and evaluation of online native advertising / B. Wojdynski, N. Evans // Journal of Advertising. – 2016. – Vol. 45. – Iss. 2. – pp. 157–168. 3. Sahni N. Native advertising, sponsorship disclosure and consumer deception: Evidence from mobile search-ad experiments / N. Sahni, H. Nair // SSRN [Електрон ний ресурс]. – 2016. – Mode of access: https://ssrn.com/abstract=2737035. – Date of access: 14.02.2017. 4. Levi L. A faustian pact: native advertising and the future of the press / L. Levi // Arizona Law Review. – 2015. – Vol. 57. – pp. 647–711.

Особливості сучасного контенту та новітні технології впливу на аудиторію

Теодорська Людмила Іванівна аспірантка, молодший науковий співробітник кафедри журналістики Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна РЕКЛАМНІ ПЕРСОНАЖІ ЯК ЧИННИК ЗАЛУЧЕННЯ УВАГИ ДІТЕЙ (за матеріалами анкетування) Реклама – невід’ємна частина сучасної масової культури. Рекламні повідомлення щільно оточують нас. Доросла людина може відмежо вувати для себе потрібну інформацію, проте діти легше піддаються впливу реклами. Актуальність роботи зумовлена тим, що рекламодавці все частіше обирають цільовою аудиторією дітей, із часом зменшуючи віковий поріг. Метою дослідження є виявити основні аспекти впливу реклами на дітей та визначити, які саме персонажі приваблюють дитячу аудиторію в рекламних зверненнях. Зображення в рекламі «здатні утримувати великий обсяг інформації, який хоче донести до споживача рекламодавець» – відповідно, «така інформація сприймається швидше і краще запам’ятовується» [1]. Тож доцільно дослідити, які рекламні зображення найбільше запам’ятовуються дітям різного віку. Для реалізації поставленої мети було проведено анкетування дітей та підлітків (повного контингенту однієї зі шкіл м. Харкова). Одним із питань було «Реклама з чиїми зображеннями тобі більше подобається?» – проаналізуємо отримані варіанти відповідей на ньо го. Серед запропонованих у анкеті варіантів відповідей були: А) із зображенням тварин; Б) із казковими героями; В) із зображенням дітей; Г) з відомими людьми; Д) свій варіант. Це питання демонструє, які зображення викликають найбільшу зацікавленість у дітей, а отже, що саме приваблює дитячу аудиторію. Вищеназвані варіанти є найбільш популярними в рекламних пові домленнях. Поширеними персонажами в рекламі є тварини, діти, відомі люди, казкові герої. Автори статті «Психологічний вплив реклами на поведінку споживача» зазначають, що «використання образів дітей і тварин формує позитивне ставлення до товару» [1, 108]. За словами Т. Смирнової, «ефективним прийомом впливу реклами є зображення жінок, дітей, тварин у рекламних творах. Саме ці іконічні елементи відеоряду насамперед притягують увагу індивіда, виступають сильнодіючим подразником його психіки» – цим і зумовлене активне 99

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

«використання образів тварин з метою викликати у реципієнта спога ди про дитинство, почуття чуйності, доброти» [2]. Також дослідниця зазначає, що «не менш поширеним типом є імітація казки або відомих казкових персонажів» [3]. На думку рекламознавців, «для того, щоб побудити споживача до дії, реклама використовує авторитетні думки, залучаючи такі групи рекламних героїв, як відомі люди, експерти і т. п» [4, 265]. Головним завданням є визначити, які із запропонованих персонажів реклами найбільше подобаються саме дитячій аудиторії; простежити, як змінюються відповіді згідно поділу за ступенями освіти; виявити, реклама з чиїми зображеннями найкраще залучає увагу дітей та підлітків віком від 6 до 18 років. За результатами анкетування було виявлено, що серед 321 учня молодшої школи (1–4 класи) 142 учні відповіли, що їм подобається реклама із зображенням тварин; 60 – зазначили рекламу з казковими героями; 13 учнів привертає увагу реклама із зображенням дітей; 38 – віддали перевагу рекламі з відомими людьми; 45 – вказали іншу відповідь; 23 – написали свій варіант. Із 298 учнів середньої школи (5–9 класи) 78 осіб відповіли, що реклама із зображенням тварин є більш привабливою для них; 28 – зацікавила реклама з казковими героями; 7 учнів вказали рекламу із зображенням дітей; 69 – подобається реклама з відомими людьми; 71 – дали іншу відповідь; 45 – свій варіант. У старшій школі (9–11 класи) варіанти відповідей учнів розподілися таким чином: із 47 учнів 7 осіб вказали як улюблену рекламу із зображенням тварин, 1 – з казковими героями, 4 – із зображенням дітей, 17 – з відомими людьми, 8 – дали іншу відповідь, 10 – свій варіант. (Під варіантом «дали іншу відповідь» маємо на увазі випадки, коли респондент дав відповіді, які не відповідають позиціям анкети, наведеним вище). Таким чином, найбільший інтерес в учнів молодшої та серед ньої школи викликає реклама із зображенням тварин, натомість учні 9–11 класів віддають перевагу рекламі з відомими людьми. Отже, діти в різному віці активно звертають увагу на рекламні повідомлення, проте з віком переваги у сприйнятті рекламних персонажів у них змінюються. Діти в різному віці звертають увагу на ту рекламу, яка за будовою, сюжетом, зображенням головного героя найкраще передає їхні емоції, бажання чи переконання. Рекламісти, у свою чергу, використовують це явище для досягнення головної мети – зацікавити споживача, який на далі обере потрібний товар чи послугу. А дитяча аудиторія, яка перебу ває в активному процесі самопізнання, насамперед схильна звертати увагу на власні почуття, бажання, припущення. 100

Особливості сучасного контенту та новітні технології впливу на аудиторію

Рекламодавці повсюдно при створенні рекламних повідомлень ви користовують різних персонажів з метою зацікавити дітей та підлітків, адже різні вікові групи дитячої аудиторії мають власні смаки та вподобання. Однією з популярних груп персонажів реклами є тварини. Зокрема, у рекламних повідомленнях зображуються різноманітні тварини, які символізують турботу (це коти – корм «Whiskas», «Kitekat», «Felix», собаки – корм «Pedigree»); силу та міць (лев – батончик «Lion»); природність (їжак – сік «Sandora», корова – шоколад «Milka»); свободу (гепард – лікарський засіб «Диклак гель»), або ж використовуються в гумористичному контексті (сурикати – батончик «Eat me»). Сучасна реклама насичена образами тварин і пов’язаними із ними сюжетами, які виконують певну роль – зацікавити аудиторію, передати емоційне послання, донести певну ідею. Також часто в рекламі зображуються відомі люди з різних сфер буття соціуму. У рекламуванні активно залучають знаменитостей із галузей шоу-бізнесу (шоумен В. Зеленський – ТМ «Золотий вік», співак Потап – «OLX», музичний гурт «Океан Ельзи» – «Нова Пошта», актор Роуен Аткінсон у відомій ролі Містер Біна – «Snickers»); спорту (футболіст Ліонель Мессі – «Pepsi», Кріштіано Рональдо – «Clear», боксер О. Усик – «МТС», «Фаворит Спорт»). Думки відомих людей є авторитетними для дитячої аудиторії, а рекламований товар чи послуга часто надалі асоціюються з популярною особистістю. Для привернення уваги споживачів у рекламних повідомленнях зображуються діти різного віку, причому не тільки при рекламуванні товарів, призначених для дитячої аудиторії, але й дуже часто з метою підсилення емоційного впливу. У рекламі зображують дітей будь-якого віку (від самого народження), показуючи всі стадії дорослішання, тобто вікові групи надзвичайно різноманітні. Часто показують дітей у ранньому віці (дитяче харчування «Nestle», підгузки «Huggies», дитяче харчування «Тьома», «Агуша»), дітей шкільного віку (кетчуп «Чумак», ляльки «Baby Born», шоколад «Kinder Сюрприз»), підлітків (напій «Coca Cola»). Дуже поширеним прийомом у рекламі є показ казкових героїв. До них можемо віднести персонажів з мультфільмів («Kinder Сюрприз» з Машею та Ведмедем, молочна продукція «Простоквашино» з Котом Матроскіним); вигадані для реклами казкові персонажі, які є символами брендів (Кролик – «Nesquik», Ведмедик – «Барні», Яблуко – «Живчик», Динозавр – «Растішка»); іграшки, що оживають на екрані 101

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

(конструктор «Lego Ninjago», ляльки «Monster High»); негативні герої, котрі втілюють якісь захворювання чи їх прояви (кашель – «АЦЦ», біль та жар – «Нурофен»). Усе це вигадані персонажі, які асоціюються в дітей передусім із казкою. У ранньому віці діти не завжди здатні відрізняти комерційні повідомлення від дитячих програм, тому реклама із зображенням казкових героїв сприймається дитячою аудиторією як свого роду продовженням казки, побаченої раніше. Отже, рекламодавці використовують різні способи залучення уваги дітей, до таких прийомів відносять і вдало підібраного рекламного героя. Сучасна реклама пропонує достатньо велику кількість варіацій персонажів, кожен із яких по-своєму приваблює дітей. Представники маленької аудиторії знаходять у пропонованих повідомленнях те, що найкраще передає їх бажання чи потреби. Проаналізувавши відповіді в анкетуванні, можна зробити висновок, що для дітей молодшої школи більш цікавою є реклама із зображенням тварин і казковими героями, для учнів середньої школи в рекламі є пріоритетними зображення тварин та відомих людей, а старші учні помітно надають перевагу рекламі з відомими людьми. Отже, кожна вікова категорія дітей відрізняється власною специфікою сприйняття реклами. Увага дітей та підлітків відповідно до змін у віковій психології трансформується, і рекламодавці враховують усі варіанти привабливих для дитячої аудиторії персонажів – від апелювання у рекламі до дитячих почуттів і вподобань (наприклад, бажання мати тваринку) до орієнтування на стадію становлення підлітка як особистості (наприклад, порівняння себе з відомими людьми, бажання бути успішним та схожим на них, мати певний соціальний статус). Література 1. Волинець Н. В. Психологічний вплив реклами на поведінку споживача / Н. В. Волинець, С. В. Щирань // Збірник наукових праць Хмель ницького інституту соціальних технологій Університету «Україна». – 2015. – № 11. – С. 106–109. 2. Смирнова Т. Прийоми використання образів у рекламних творах [Електронний ресурс] / Т. Смирнова. – Режим доступу : http://journlib.univ.kiev. ua/index.php?act=article&article=1210. 3. Смирнова Т. Стилістика рекламної комунікації [Електронний ре сурс] / Т. Смирнова. – Режим доступу : http://journlib.univ.kiev.ua/index. php?act=article&article=1082.

102

Особливості сучасного контенту та новітні технології впливу на аудиторію

4. Марочкина С. С. Коммуникативные возможности героев рекламы / С. С. Марочкина, Ю. С. Вегенер // Омский научный вестник. – 2014. – № 1 (125). – С. 263–267.

Андрєєва Олександра Сергіївна кандидат наук із соціальних комунікацій, асистент кафедри журналістики Національний університет «Одеська юридична академія» СПЕЦИФІКА ВІДОБРАЖЕННЯ ВІЗУАЛЬНОЇ КОМПОНЕНТИ ШОКОВОЇ РЕКЛАМИ Застосування шокових образно-змістових елементів у рекламній діяльності досі вважається новаторським підходом, позаяк кожна нова рекламна інформація, яку прагнуть виділити її творці, має викликати активну реакцію аудиторії й спричинити відповідну дію. Закордонні вчені почали досліджувати вплив шокуючої рекламної комунікації у 80-х роках ХХ ст.; з кінця 90-х років ХХ ст. вітчизняні теоретики реклами почали приділяти особливу увагу окремим моментам подібної комунікації. Аналітичні праці, де досліджувався даний контент у вітчизняній науці представлений роботами: Л. Хавкіної, що висвітлює питання девіантної реклами та девіацій у суспільстві; M. Лозинського та Б. Потятиника, що досліджують проблему патогенності рекламно го тексту та екологічності рекламного простору; наукові розвідки В. Бугріма, Н. Грицюти, І. Лилик, що висвітлюють питання неетичної реклами та актуальних методів її врегулювання [1, 4–5]. Своєрідність саме шокового рекламного контенту було досліджено у дисертаційній роботі автора. Наразі, метою цієї роботи є аналіз специфіки реалізації візуальної компоненти у шоковій рекламі, оскільки шокова реклама передусім оперує візуальними образами. Говорячи про рекламу як форму соціальних комунікацій, Т. Е. Саві цька зазначає, що «за маклюенівським законом гібридизації комуніка тивних засобів телебачення готує новий суто ідеаційний засіб масової інформації: рекламу» [2, 38]. Пояснюючи цей процес, М. Маклюен пише: «Деякі стверджували, що Графічна Революція перемкнула нашу культуру з особистих ідеалів на корпоративні образи. Це, по суті, означає, що фотографія і телебачення спокушають нас перейти від письмової та особистої «точки зору» у складний і інклюзивний світ групової ікони. 103

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

Саме це й робить реклама» [3, 262]. М. Маклюен, якого вважають одним із засновників теорії медіа, на десятки років уперед передбачив вектор еволюції ЗМІ і виокремив три етапи процесу візуалізації [3, 263]: • первинна (базова) візуалізація, що здійснюється в межах переходу від усного слова до письмового, а потім і друкованої мови; • нова видовищність послідовно розвивається від контамінованих форм коміксу й ілюстрованого журналу до фотографії, кіно та теле бачення; • нова іконічність, розвиток здійснюється в кілька етапів: сюжетний ролик (рекламний мініфільм), постер (рекламне фото зі слоганом) і, нарешті, чиста знаковість у вигляді символу торгової марки. Останній етап, який визначив М. Маклюен, повертає нас до питання іконізації сучасного рекламного повідомлення. Якщо ми говоримо про сучасність, то шокова реклама одна з небагатьох форм комунікації, що використовує емоційно сильні, яскраві та неординарні образи, які повинні впливати на людину, її судження та сприйняття світу. Бажання шокувати і бути поміченим стимулює розвиток візуального компонента усієї індустрії, особливо в провокаційному напрямку. Трапляється це тому, що візуальні образи дають змогу миттєво донести інформацію, сформувавши відповідний емоційний настрій. Візуальні компоненти повідомлення дозволяють передати більше інформації, ніж вербальні, а тому мають певні переваги [4, 221]: на відміну від тексту, візуальна інформація інтерпретується за кілька секунд; реципієнти, що читають один і той самий текст, візуалізують його по-різному, а картинку більшість сприймає однаково; люди схильні більше довіряти візуальній інформації; рекламний текст вважається більш аргументованим та обґрунтованим, якщо поєднується із зображенням; зображення швидше викликає емоційну реакцію, ніж текст. Основна проблема, з якою можна стикнутися у процесі аналізу візуальної компоненти, пов’язана з великим розмаїттям образів, що створені рекламістами-практиками без жодних класифікаційних умов. Російські дослідники (С. Шомова, Т. Тулупов, О. Ткаченко і Д. Кра сноярова) у своїх роботах визначали прийоми шокової реклами, види порушення табуйованих тем, однак узагальнити існуючий об’єм по няття шокової реклами у повному обсязі не є простим завданням. Універсальним допоки вважаємо перелік типів шокового впливу, за пропонований ще в 2003 році групою дослідників з Канади (табл. 1) [5, 270]. 104

Особливості сучасного контенту та новітні технології впливу на аудиторію

Таблиця 1 №

Шоковий елемент

Опис

Образи, що викликають відразу

Посилання до крові, смерті, розчленування тіл

Апеляція до сексу

Натяки на самозадоволення, сексуальний акт, повна чи часткова нагота

Непристойність деВикористання ненормативної лексики, непримонстрованих образів стойних жестів, расових висловлювань

Вульгарність

Грубі, неетичні акти поведінки людей або тварин, такі як випускання газів, шмаркання, пиття із унітазу та подібне

Недоречність, некоректність образів

Порушення соціальних норм, манер поведінки, одягу тощо

Моральна образа

Заподіяння шкоди невинним людям, дітям, тваринам, натяки на осіб, що уособлюють смерть та насилля (Гітлер, Сталін), порушення стандартів чесної поведінки (напр., стріляти людині у спину), зображання дітей у провокаційній ситуації (насилля, секс), знущання та подібне

Порушення релігійних табу

Непристойне використання духовних чи релігійних символів та ритуалів

«Візуальні образи відкривають нам шлях до аналізу символів та символізації в рекламній комунікації. Завдяки використанню в рек ламному зверненні архетипів, стереотипів, символів, кольорової палітри можна “примусити працювати” весь психологічний досвід адресата, змусити його “домірковувати” деталі, котрих бракує. Тоді реклама наповнюється необхідним змістом, стає більш “рельєфною”» [6, 34]. Окрім демонстрації зазначених вище візуальних елементів у рекла мі, які самі по собі вирізняються з повсякденного ряду, шокова реклама активно апелює до образів-архетипів та символів. І у новому контенті дані візуальні компоненти завжди знаходять нове поєднання, вони по-новому відтворюють дійсність та провокують схиб традиційного сприйняття реальності. Образи створені шоковою рекламою є її дієвою силою, не тільки з точки зору продажів товару, але і в плані зміни усталених норм, розширення «внутрішніх меж» реципієнта. На нашу думку така реклама могла з’явитися виключно у часи тотальних змін у світовій культурі та мас-медіа. Вона є їх наслідком і «шанованим» інструментом стимулювання ще більших змін. 105

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

Література 1. Андрєєва О.С. Шокова реклама як соціокомунікаційний феномен: специфіка вияву та впливогенний потенціал : автореф. дис… канд. наук із соціальних комунікацій: 27.00.06. – Київ, 2015. – 16 с. 2. Савицкая Т. Е. Визуализация культуры: проблемы и перспективы [Текст] / Т. Е. Савицкая // Обсерватория культуры. – 2008. – № 2. – С. 32–40. 3. Маклюэн М. Г. Понимание медиа: внешние расширения человека [Текст] / М. Г. Маклюэн. – М. : Гиперборея; Кучково поле, 2007. – 464 с. 4. Ткаченко О. Н. Эмоциональность визуальных образов массовой коммуникации [Текст] / О. Н. Ткаченко, Д. К. Красноярова // Омский научный вестник. – Вып. № 4 (121). – Омск, 2013. – С. 220–223. 5. Dahl D. W. Does It Pay to Shock? Reactions to Shocking and Nonshocking Advertising Content among University Students [Text] / D. W. Dahl, K. D. Fran kenberger, R. V. Manchanda // Journal of Advertising Research. – 2003. – No 43 (03). – P. 268–280. 6. Шмига Ю. І. Символи та архетипи у рекламі [Текст] / Ю. І. Шмига // Актуальні питання масової комунікації. – 2003. – Вип. 4. – С. 33–36.

Фісенко Тетяна Вікторівна кандидат наук із соціальних комунікацій, старший викладач кафедри видавничої справи та редагування НТУУ «Київский політехнічний інститут імені І. Сікорського» ПРОПАГАНДА ЯК СКЛАДНИК ГІБРИДНОЇ ВІЙНИ Військові дії Росії проти України отримали у комунікаційних технологіях назву «гібридної війни». Такий різновид війни характерний для постіндустріальних суспільств і має низку особливостей, зокрема Є. Магда [1] окреслює основні з них: використання інформаційної зброї, участь у протистоянні недержавних акторів, використання терористичних методів, нехтування військовим правом та етикою, використання методів економічного та психологічного тиску, пропаганди тощо. Зокрема, науковець зазначає, що «найбільше ж важить контроль за інформаційними потоками, перемога в інформаційній війні. […] Головним стратегічним національним ресурсом стає інформаційний простір, тобто інформація, мережева інфраструктура та інформаційні технології». 106

Особливості сучасного контенту та новітні технології впливу на аудиторію

Роль інформаційних технологій та медіа у гібридній війні відмічає більшість учених, які досліджують це явище як у царині соціальних комунікацій, так і в інших гуманітарних сферах. Отже, актуальність теми зумовлена постійними змінами у інформаційному полі нашої країни під час гібридної агресії, використанням нових моделей та методів інформаційного протистояння, зокрема – пропагандистських. Метою дослідження є визначення методів пропаганди, які вико ристовуються під час російсько-української гібридної війни. Реалізація поставленої мети передбачає вирішення таких завдань: – огляд соціологічних досліджень аудиторії українських медіа у період гібридної війни; – моніторинг українських медіа та соціальних мереж для виявлення основних факторів дестабілізації громадських настроїв; – систематизація прийомів пропаганди, які використовуються під час гібридної війни Росії проти України в українському інформаційному просторі. Джерельною базою дослідження стали близько 200 текстових, гра фічних та мультимедійних матеріалів 10 популярних українських медіа та 4 соціальних мереж кириличного сегменту інтернету. У визначенні пропаганди у межах дослідження пропонується зосередити увагу на такій її ознаці як обов’язкове прагнення до зміни громадської думки і, як наслідок, – суспільної поведінки. Крім того, розглядатиметься лише негативний аспект пропаганди (під час гібридної агресії такі позитивні приклади як пропаганда здорового способу життя, загальнолюдських цінностей, тощо відходять на другий план). Особливістю пропаганди під час гібридної війни можна назвати передусім її функціонування у дестабілізованому суспільстві, що, з одного боку, спрощує роботу з аудиторією, з іншого – великою мірою залежить від рівня її довіри до різних джерел інформації. Результати опитування, проведені соціологічною службою Центру Разумкова (листопад 2016 р.) [2], продемонстрували таку динаміку рівня довіри до медіа (табл. 1): Ще одне дослідження, проведене Київським міжнародним інсти тутом соціології [3], подає більш розширені результати. Українці дізнаються про новини у своїй країні переважно з українських загальнонаціональних телеканалів – 87,1% віддає перевагу цьому виду ЗМІ. 40,7% опитаних отримують інформацію з онлайн-медіа. З російських телеканалів отримують інформацію 7,9% українських громадян. У той же час майже половина опитаних (47,7%) отримують 107

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

інформацію про події в Україні з неофіційних джерел – від родичів, друзів, сусідів, колег по роботі. Останній пункт свідчить також про те, що представники аудиторії з високою ймовірністю довірятимуть інформації, яку поширюють їхні друзі та знайомі у соціальних мережах. Довіра українців до медіа України та Росії Зовсім Скорі- Скоріше Повні- Важко не ше не довіряю стю віддовіряю довіряю довіряю повісти

Таблиця 1 Баланс довіри / недовіри

ЗМІ України Березень 2015

17,0

26,6

44,5

5,7

6,2

6,6

Квітень 2016

21,0

27,1

40,1

4,4

7,4

-3,6

Листопад 2016

18,7

22,9

41,3

6,4

10,7

6,1

Березень 2015

56,7

26,5

6,4

1,3

9,1

-75,5

Квітень 2016

57,6

26,0

5,8

0,5

10,2

-77,3

Листопад 2016

59,2

23,7

3,7

0,5

12,9

-78,7

ЗМІ Росії

Отже, соціологічні дослідження демонструють, що рівень недовіри української аудиторії до російських медіа досить високий, і досить невелика її частка використовує ЗМІ Росії для отримання інформації про поточні події. Але у той самий час можна стверджувати про поси лення ролі інтернету та соціальних мереж у формуванні громадської думки з приводу подій у державі. Тому можна стверджувати, що дослідження онлайн-медіа та соціальних мережах є достатньо перспек тивним та репрезентативним у визначенні використовуваних методів пропаганди та розробці заходів для протидії їй. В українському інформаційному просторі можна виділити кілька блоків тем, які викликають найбільше зацікавлення аудиторії, і водночас є дестабілізуючими та потенційно кризовими, оскільки у інтернетмедіа та соціальних мережах вони викликають найбільш бурхливі та суперечливі реакції. Ці блоки тем можна умовно поділити на такі: 1. Події у АТО. 2. Міжнародна політика стосовно України. 3. Євроінтеграція. 4. Економічна ситуація в Україні. 108

Особливості сучасного контенту та новітні технології впливу на аудиторію

5. Українська влада. 6. Енергетика України. 7. Кризи у соціальній сфері. 8. Проблеми бізнесу в Україні. 9. Реформи у країні. 10. Міграція. У різні періоди увага до зазначених тем розподіляється нерівномірно. Так, деякі теми є так званими «сезонними». Наприклад, енергетична тема загострюється під час опалювального сезону, здорожчання окремих груп продуктів харчування – у зв’язку з об’єктивними змінами пір року, тощо. Інші теми можна віднести до «затухаючих» – про них згадують час від часу, у зв’язку з якимись гучними подіями, наприклад, порушення режиму тиші у АТО, викриття хабарів чиновників, тощо. Ще одна група тем ескалується час від часу, хаотично або ж продумано. Наприклад, тема міграції набула нової хвилі популярності після публікації запису відомого українського медіаменеджера Артура Оруджалієва про причини переїзду українців закордон. При висвітленні зазначених тем у інтернет-медіа та на сторінках соціальних мереж можна прослідкувати використання цілої низки прийомів та засобів пропаганди, як новітніх, так і класичних. Окреслимо найбільш поширені з них. 1. «Вирощування» лідерів громадської думки («агентів впливу»). Це можуть бути вже відомі журналісти та блогери, або новостворені персонажі, які виступають на сторінках медіа та соцмереж зі своїми позиціями з приводу поточних подій та проблем. Мотивація для таких виступів є різною, але результатом неодмінно буде формування такої громадської думки, яка є вигідною для супротивника. 2. Ствердження і повторення. Цей прийом характерний для колумністів та блогерів, які висвітлюють принципово однобоке бачення проблеми, крім того, через гостроту публікацій їхні записи постійно множаться у соцмережах та медіа. Прикладом є вищезазначений резонансний запис А. Оруджалієва, який отримав велику кількість ко ментарів та передруків у інтернет-медіа. 3. Поширення чуток та пліток. Особливої популярності вони набувають завдяки відчуття ексклюзивності надаваної інформації, наприклад, якщо це стосується зони АТО. Часто журналісти самі провокують поширення такої інформації у прагненні отримати «смажені» факти. Спростування ж чуток не дає вагомого результату, оскільки у пропаганді діє ефект першості. 109

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

4. Формування образу влади як ворога. У інтернеті ця тенденція від образилася навіть у вигляді мема під назвою «зрада». Дуже популярни ми завжди стають записи, які критикують владні структури, натомість записи, які містять навіть реальні позитивні відгуки, як правило губляться у стрічках соцмереж. 5. Ярлики та стереотипи. За допомогою їх використання суспіль ство намагаються переконати у неможливості змін, змусити опустити руки і підштовхувати до бездіяльності. Література 1. Магда Є. Гібридна війна: сутність та структура феномену / Є. Магда. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://journals.iir.kiev.ua/index.php/ pol_n/article/view/2489. 2. Центр Разумкова / [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://razumkov. org.ua/ua/napryamki/sotsiolohichni-doslidzhennia/otsinka-hromadianamy-sytuatsiiv-kraini-stavlennia-do-suspilnykh-instytutiv-elektoralni-oriientatsii. 3. Як російська пропаганда впливає на суспільну думку в Україні (дослідження) // Media Sapiens : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http:// osvita.mediasapiens.ua/mediaprosvita/research/yak_rosiyska_propaganda_vplivae_ na_suspilnu_dumku_v_ukraini_doslidzhennya/.

Чекалюк Вероніка Василівна кандидат із соціальних комунікацій, докторант Інститут журналістики КНУ імені Тараса Шевченка ІНФОРМАЦІЙНІ РЕАЛІЇ ПОЧАТКУ ХХІ СТОЛІТТЯ. ІННОВАЦІЙНІ ТЕНДЕНЦІЇ ІМІДЖЕТВОРЕННЯ Актуальність. Інформаційні реалії початку ХХІ століття доводять: для того, щоб впливати на імідж країни, не обов’язково бути медіамагнатом. Вдало подана ідея від однієї людини у соціальній мережі може, як лихоманка, охопити весь інформаційний простір, як лавина, викликати істотні зміни у тій сфері, про яку йдеться. Час змін, в якому перебуває Україна, потребує відповідної зміни й удосконалення медіапростору, зокрема високої професійної підготовки медіапрацівників. На разі журналіст потребує навиків, що передбачають суміжно міждисциплінарні знання: тобто базова освіта журналіста, а 110

Особливості сучасного контенту та новітні технології впливу на аудиторію

також додаткові знання – мов, економіки, законодавства, політології, історії, іміджмейкингу та сфери соціальних комунікацій тощо, залежно від сфери діяльності фахівця. Сучасна комунікаційна культура, до якої належить низка суміжних наукових напрямів, серед яких журналістика та іміджелогія, орієнтовані на комерційну привабливість кінцевого продукту, тобто імідж держави створюють для того, щоб на практиці підвищити рівень життя кожного громадянина. Роль менеджменту – виконавців програми іміджетворення – бути максимально ефективним, виконуючи свою ділянку роботу й орієнтуватися на успішний кінцевий результат, тобто діяти в інтересах громади. Імідж України складається зі способу життя кожного українця. Дослідники. Провідні вітчизняні і закордонні вчені і іміджмейкери займаються вивченням даної тематики, серед котрих: Г. Почепцов [1], В. Різун [2], В. Іванов [3], Т. Іванова, В. Шепель, А. Ситников [4], А. Панасюк, Ф. Котлер, Дж. Траут, Жак Сегела, Девид Герген, Ричард Верслин Майкл Портер, Роберт Сквайр, Джон Диадорфф, Тим Белл и Бернард Ингхем, Ной Вебстер та ін. Науковці-практики, виходили з різних уявлень про сутність іміджу, масову комунікацію, процеси сприйняття інформації та закономірності формування громадської думки. Питання іміджу держави досі актуальне й не вирішене, немає єдиного алгоритму створення іміджу. Мета дослідження: передбачає використання інноваційних методів комунікації до комплексного ґрунтовного дослідження іміджу України сформованого у ЗМІ. Наукова новизна полягає у спробі глибокого аналізу прийомів формування іміджу з використанням інноваційних ресурсів на вну трішньому і зовнішньому інформаційному просторі. Практичне значення матеріалу полягає в тому, що отримані дані, висновки і рекомендації будуть у нагоді для ефективного формування державного іміджу і іміджу публічних осіб, які асоціюються з країною. Цей доробок у використанні на практиці сприятиме підвищенню ефек тивності PR заходів державного значення і взаємодії між державними органами- ЗМІ і громадськістю. Наша імідж-лабораторія орієнтована на те, щоб за короткий відрі зок часу вивести Україну на рівень топ-держав і сприяти зміцненню цього статусу шляхом неординарного мислення, втілення сміливих креативних проектів та ідей. Зокрема, йдеться про створення активної комунікаційної платформи в Інтернеті, де кожен громадянин міг би висловлювати свої думки щодо власного внеску у розбудову України 111

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

й отримати матеріальну підтримку (грант, стипендію, державне фінансування на забезпечення свого проекту, відібраного фахівцями і шляхом голосування інших користувачів [5]. Інституційні особливості державного устрою відіграють критичну роль у позиціонуванні держави на внутрішньому й світовому ринках. Медіа у суспільних процесах відведена роль екстрактивної інституції, котра виконує функцію інструментарію іміджетворення. Запропонований нами науковий метод прикладного значення, сформований під впливом різних факторів. На основі досліджень й кейсів власної імідж-лабораторії резюмуємо: позитивний імідж має приносити прибуток країні й працювати на добробут її громадян. Брендингом варто було займатися безперервно від Дня проголошення Незалежності України у 1991 році. Проте до 2010 року державна не переймалася комплексно іміджетворюючою політикою. Імідж України за кордоном створювався на рівні Посо льств та представництв України у світі, від комунікабельності й компетентності Посла України – залежало те, як сприймають країну в даному регіоні. Щодо просування держави у світі доречно задіяти механізми краудсорсингу, адже причетність кожного до «будівництва країни» – потужне заохочення і престиж для працівників і волонтерів, змагання за першість у роботі над іміджем країни підвищить суспільно-патріотичні настрої, причетність до великої справи, власний рейтинг і репутація ростимуть разом з іміджем країни. Краудсорсинг стимулюватиме не лише визнання, лідерство, ототожнення себе з країною і відповідальність за її майбутнє. Стимулом буде те, що людям важко критикувати, створене ними самими. Престижно бути українцем, якого залучили до процесу творення й тиражування іміджу держави. Немає задоволення – немає прогресу. Заохочення – найкращий стимул до праці та розвитку. Створення науковцями-практиками ефективної інноваційної ідеї – поширення ідеї – «зараження» ЗМІ та краудсорсинг – монетизація (реа льне поліпшення іміджу країни), підвищення рівня життя кожного – аудит – вихід на вищий рівень (створення нової інноваційної ідеї і її втілення). Шлях до ефективної інноваційної ідеї пролягає від імітації через асиміляцію. Спостерігаючи за процесом іміджетворення, за змінами інформаційного простору, суспільних настроїв, науковці працюють над удосконаленням інструментів іміджетворення, таким чином контро люючи весь процес від створення до виходу у рейтинг топ-держав. 112

Особливості сучасного контенту та новітні технології впливу на аудиторію

Формула передбачає практичне застосування наукових розробок у сфері іміджмейкингу, поєднання теоретичних знань і досвіду, а саме: 1) університетське дослідження 2) практичне застосування 3) поліпшення життя кожного (монетизація науки). Краудсорсинг активно розвивається як модель для вирішення широкого спектру різнопланових проблем і завдань, що стоять перед підприємством, освітньою чи адміністративною інституцією, перед бізнесом, державою і суспільством в цілому. В рамках парадигми Краудсорсинг рішення задачі передається розподілено і для дуже численної групи людей, за рахунок чого вартість і час досягнення результату суттєво знижуються, у контексті нашої тематики, крауд сорсинг – це добровільно-заохочувальна мобілізація ресурсів людей за допомогою інформаційних технологій з метою вирішення завдань, що стоять перед бізнесом, державою і суспільством в цілому в інтересах підсилення рейтингу України. Краудсорсинг передбачає створення продукту (контенту), платформи, що об’єднує мільйони осіб, захоплених ідеєю, які концентрують свої зусилля на створення певного креативного контенту, у даному випадку брендингу України й тиражування її позитивного іміджу. Йдеться про створення презентацій, відео- та аудіопродукції. В основі платформ по генерації контенту лежить механізм конкурсів, у результаті якого оголошується один або кілька переможців, з їх матеріальним або нематеріальним нагородженням і публічним заохоченням. Схема кон курсів імпонує у створенні бренда країни, це нагода безкоштовно отримати багато варіантів контенту й шляхом аналізу й голосування обрати кращий. Краудсорсинг передбачає широке охоплення: роботу з масами, завдання вирішуються великими групами потенційних вико навців, учасників процесу. Ідеї та контент, отримані за допомогою краудсорсингу, в рази ефективніші, ніж створені певною групою на замовлення або зусиллям держапарату. Краудсорсинг не має регіональних і загалом будь-яких меж, так само як і держава, її імідж – це проблема кожного. Ми пропонуємо для творення іміджу вивчити бачення людей різного віку й статусу, що представляють різні професії і володіють різним досвідом, з усіх куточків України. Процес передбачає три роки на виконання програми, в результаті такої роботи буде отримано унікальні креативні рішення. Краудсорсинг дасть змогу досягати результатів з меншими витратами, без обурень платників податків за «розтринькування» їхніх коштів. 113

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

Секрет успіху багато в чому залежить від комунікаційних можливостей платформи, а вони – безмежні. Висновок. У контексті іміджування України є необхідність за підтримки нових-професійних лідерів сформувати пакет актуальних ідей, окреслити нові глобальні масштаби, вийти за існуючі рамки, створити законодавчі умови для досягнення балансу та успіху як на внутрішньому ринку, так і за кордоном. Україна – як єдиний організм , стан іміджу котрого залежить від дій кожного громадянина, його персональної зацікавленості у втіленні інновації - від школяра до лідера нації і навпаки від керівництва держави до юного покоління. У єдиному нерозривному ланцюжку взаємодії Україна, маючи прихильність світо вого товариства, здатна швидкими темпами вийти на зростання й посісти гідне місце на мапі світу. Тематика іміджетворення держави наразі досліджена не повною мірою, так як реалії життя, глобалізація та інші суспільні чинники диктують нові умови і нові запити ринку. Ряд чинників, зокрема нестабільна політична і економічна ситуації, негативно впливають на роботу над побудовою позитивного стабільного державного іміджу, проте саме нестабільність спонукає науковців і фахівців до дій і пошуку ефективних шляхів формування іміджу, що спричиняє еволюцію даної галузі і системи соціальних комунікацій. Іміджетворення як наука знаходиться у стадії стрімкої еволюції. Тематика є складною і багатовекторною, вимагає глибоких знань і практичного досвіду науковців-дослідників. Література 1. Глобальні проекти: конструювання майбутнього : навч. посіб. / Г. Почеп цов. – К. : Укр. центр політ. менедж., 2009. – 212 c. 2. Різун В.В. Теорія масової комунікації [Текст] : підруч. для студ. галузі 0303 журналістика та інформація / В. В. Різун. – К. : Просвіта, 2008. – 260 с. – Бібліогр.: с. 239–252. 3. Іванов В. Ф. Соціологія масової комунікації : навч. посіб. / В. Ф. Іванов; Київський нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. – К. : ВПЦ «Київський ун-т», 2000. – 210 с. 4. Ситников А.П. Современные прикладные психотехнологии: процесс и язык коммуникации / Олексій Ситников // Монография. – М., 1992. – 321 с. 5. Чекалюк В. В. Формування іміджу України у ЗМІ : монографія / В. В. Чекалюк. – К. : Центр вільної преси, 2016. – 356 с. ISBN 978–966–2123– 78–4.

114

Особливості сучасного контенту та новітні технології впливу на аудиторію

Голік Оксана Василівна кандидат наук із соціальних комунікацій, доцент, доцент кафедри маркетингу та реклами Київський національний торговельно-економічний університет ОСОБЛИВОСТІ РЕКЛАМНОЇ АРГУМЕНТАЦІЇ У РЕКЛАМНОМУ ЗАГОЛОВКУ Реклама як складна синтетична конструкція, що зазнає впливу різ них чинників (поведінки споживачів, економічної ситуації, культурного середовища тощо), вибудовується з різних елементів. Одним із таких є рекламний заголовок, на який зосереджується перший погляд споживача, основне комунікативне завдання якого привернути увагу, викликати цікавість, примусити читати, дивитися, слухати далі, до кінця рекламного звернення. Метою наукової розвідки є окреслення особливостей функціонуван ня різних видів рекламних заголовків в залежності від певних чинників (об’єктів рекламування, рекламної концепції, рекламної аргументації тощо) на прикладі дитячого харчування, кави, лікарських засобів, парфумерно-косметичних товарів. Проблематика рекламних заголовків (їх змістового наповнення, форми, стилістичного оформлення, формату) розглядається у наукових працях багатьох вітчизняних та закордонних дослідників, зокрема Ф. Джефкінса [1], К. А. Іванової [2], Д. Каплунова [3], Є. Слободянюк [4], Є. В. Ромата [5] тощо. Слободянюк Є. акцентує, що заголовок – це найбільш важлива вербальна частина реклами. Вважається, що 80% читачів далі заголовка не йдуть, тому основна його функція – викликати інтерес та привернути увагу за ті секунди, упродовж яких погляд на ньому затримується. Заголовок – це реклама реклами. Створюючи заголовок, варто звертатись до конкретної аудиторії та повідомити їй: • нову корисну інформацію; • назву бренду або товару; • обіцянку вигоди; • вирішення проблеми; • здійснення мрії; • привабливі цифри [4, 76–78]. При цьому Слободянюк Е. свідчить, що створити заголовок, який би поєднував усі перелічені пункти неможливо, але й не потрібно. Просто 115

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

ці побажання формують деяке обрамлення, в межах якого треба думати над заголовком [4, 78]. Каплунов Д., розвиваючи попередньо наведені думки, говорить, що рекламний заголовок повинен містити три елементи: інтригу (дати те, що задовольнить цікавість), цільову направленість (надана інформація потрібна саме цьому споживачеві) та вигоду (які проблеми споживача вирішує Ваш товар чи послуга) [3, 41]. Різні види заголовків використовуються копірайтерами у твор чому рекламному процесі з неоднаковою частотою. Наприклад, дитяче харчування – товар, який споживач обирає не спонтанно, не імпульсивно, а спираючись на раціональні аргументи, а не емоції. Для споживача важливим є якість, гарантія продукту, натуральність компонентів, відповідність технології виробництва та зберігання про дукту вітчизняним та міжнародним стандартам якості та безпечності товару. Саме тому при рекламуванні дитячого харчування переважає заголовок-декларація, який стверджує, запевняє, гарантує батькам, що їжа їх малюка, яка є важливим чинником формування здорової дитини. Рекламний заголовок дитячого харчування декларує надійність та якість, тому найбільш обгунтованими видами заголовків будуть декларація, ідентифікація, вигода, новина, лозунг. Деколи копірайтери (в підкріплення вже існуючої рекламної ідеї) використовують заголовки, побудовані на емоційній основі, аби передати почуття любові та турботи батьків (частіше мами) про малюка. Парфумерно-косметичні товари як об’єкт рекламування може застосовувати як раціональні підходи (акцент на натуральності, корисності компонентів, які можуть деколи паралельно надавати ліку вальний ефект), так і емоційні (акцент на почуття, емоції, бажання, які може викликати чарівний аромат, привабливий та довершений погляд). Моніторинг рекламних заголовків парфумерно-косметичних засобів свідчить, що більшість текстів побудовані на емоційному посилі – тобто явних чи прихованих бажаннях бути ніжною, привабливою, чуттєвою, жаданою; за допомогою засобів перетворити свої недоліки, що заважають бути ідеальною, у переваги чи приховати їх. Однак, моніторинг виявив, що при рекламуванні парфумерно-косметичних товарів заголовокемоція не єдиний, що використовується. Копірайтерами досить активно застосовується увесь арсенал різновидів рекламних заголовків, але за їх змістовим посилом здебільшого прочитується емоційний підхід. Лікарські засоби як об’єкт рекламування є достатньо складним з позицій дотримання усіх законодавчих, моральних та етичних норм. 116

Особливості сучасного контенту та новітні технології впливу на аудиторію

Звичайно, обираючи медичний препарат, важливим є його якість, натуральність компонентів, правильність технології виробництва, дозування, термінів зберігання тощо. Отже, раціональні мотиви, чітка та детальна аргументованість, доказовість тексту є важливим при рек ламуванні лікарських засобів. Ці положення найкраще реалізуються у таких видах рекламних заголовків, як декларація, новина, ідентифікація, виклик, наказ. Заголовок-емоція, заголовок-гумор, алітерація, гра слів, трюк при рекламуванні медичних засобів використовується вкрай рідко. Копірайтеру важливо, аби споживач обрав препарат, бо він корисний та поданий простими, зрозумілими, дохідливими словами, а не заплутався у красі художньо-стилістичних засобів. Кава – специфічний продукт з погляду рекламування, адже, з одного боку, як і для усіх продуктів харчування споживачам важлива якість продукту, натуральність компонентів, відповідність технології виробництва та зберігання міжнародних стандартів, з іншого боку, кава в уявленні більшості споживачів сприймається не лише як бадьорий напій, а як елемент ранкового ритуалу пробудження, невід’ємний атрибут дружнього спілкування, романтичної зустрічі, несподіваного знайомства, внутрішнього спілкування, ділової бесіди тощо. Аналіз рекламних заголовків кави свідчить, що в більшості випадків копірайтери використовують емоційний підхід: уявлення, що кава завдяки своєму довершеному та вишуканому смаку дарує споживачеві радість, надихає, окриляє, робить життя легким та невимушеним, адже супроводжує людину усе її свідоме життя. Кава позиціонується вже не просто як споживча звичка, а як важливий елемент повсякдення. Тому серед рекламних заголовків переважають заголовки-емоції та заголовкидекларації чи ідентифікації, які найкраще передають окреслені раніше комунікативні завдання. Отже, моніторинг різних видів рекламних заголовків на прикладі таких об’єктів рекламування, як дитяче харчування, парфумерні та косметичні товари, лікарські засоби та кава, виявив такі тенденції: • при виборі копірайтерами певного виду рекламного заголовку, спираючись на загальну рекламну концепцію просування продукту – об’єкта рекламування, особлива увага приділяється використовуваній аргументації – раціональній чи емоційній; • прямої залежності між стратегією аргументації (раціональної чи емоційної) та вибором рекламного заголовку не існує, проте у більшості випадків для об’єктів рекламування, що спираються на раціональний підхід, застосовуються заголовок-декларація, новина, ідентифікація, 117

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

виклик, наказ; для об’єктів рекламування, що спираються на емоційний підхід, застосовуються заголовок-емоція, інтрига, декларація, іденти фікація; • такі види рекламних заголовків, як гра-слів, гумор, алітерація, трюк, запитання, заборона, картинка з підписом, використовуються дуже рідко, адже вони вимагають від копірайтерами високої майстерності; в них важче реалізувати 2–3 комунікаційні завдання рекламного заголов ка – привернути увагу, зробити пряме посилання на цільову аудиторію, показання на вигоду для споживача; • заголовки-дешевизна та заголовки-новина використовуються для рекламування будь-якого товару чи послуги, для їх появи основним є інформаційний привід – певна акція стимулювання збуту, розпродаж, вихід нового товару, нової модифікації, вихід на новий ринок тощо. Моніторинг функціонування різних видів рекламних заголовків свідчить про переважання певних видів заголовків, в яких найефек тивніше реалізуються основні завдання рекламного заголовка – привернути увагу, надати нову корисну інформацію, назву бренду або товару, обіцянку вигоди чи вирішення проблеми. Цими видами заголовка є декларація, виклик, ідентифікація, новизна, дешевизна, новина, наказ, емоція. Рідкісність використання інших видів рекламних заголовків, зокрема гри-слів, трюку, алітерації, заборони, запитання, викликані складністю їх конструювання, інколи складністю їх сприйняття цільо вою аудиторією. Прямої залежності між стратегією аргументації (раціональної чи емоційної) та вибором рекламного заголовку не існує, проте у більшості випадків для об’єктів рекламування, що спираються на раціональний підхід, застосовуються заголовок-декларація, новина, ідентифікація, виклик, наказ; для об’єктів рекламування, що спираються на емоційний підхід, застосовуються заголовок-емоція, інтрига, декла– рація, ідентифікація. Література 1. Джефкінс Ф. Реклама : практ. посіб. : пер. з 4-го англ. вид. / Френк Джефкінс ; доповн. і ред. Д. Ядіна. – 2-ге укр. вид., випр. і доп. – К. : Знання, 2008. – 565 с. 2. Иванова К.А. Копирайтинг: секреты составления рекламных и PR-текстов / К. А. Иванова. – 2-е изд. – СПб. : Питер, 2009. – 160 с. – (Маркетинг для профессионалов). 3. Каплунов Д. Копирайтинг массового поражения / Денис Каплунов. – СПб. : Питер, 2014. – 256 с. – (Маркетинг для профессионалов).

118

Особливості сучасного контенту та новітні технології впливу на аудиторію

4. Слободянюк Э. Настольная книга копирайтера / Элина Слободянюк. – М. : Манн, Иванов и Фербер, 2010. – 208 с. 5. Ромат Е. Реклама: теория и практика : учеб. для вузов / Е. Ромат, Д. Сендеров. – 8-е изд. – СПб. : Питер, 2013. – 512 с. – (Стандарт третьего поколения).

Іванець Тетяна Олександрівна кандидат філологічних наук, доцент, доцент кафедри теорії комуні кації, реклами та зв’язків із громадськістю Запорізький національний університет СТРУКТУРНО-ЗМІСТОВА ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ РЕКЛАМНОГО ПОВІДОМЛЕННЯ (на прикладі сучасної художньої української літератури) Актуальність наукового дослідження зумовлена критичним станом вітчизняного книгорозповсюдження, а саме рекламування та промоція української художньої літератури. Одним із головних чинників націо нальної ідеї та духовної єдності народу завжди була і повинна бути книга. Саме вона формує світогляд, втілює інтелект нації і творить політичний та культурний імідж країни серед світової спільноти. Оцінка стану вітчизняного книговидання є вкрай важливою з погляду завдань державного будівництва загалом і формування та захисту національного інформаційного простору зокрема. Книга – не тільки носій духовних цінностей, а й товар. Як всякий товар, вона потребує реклами, а як носій духовних цінностей – у пропаганді. На сьогодні книжковий ринок досить насичений, а рівень конкурентності на ньому дуже високий. Часто автори конкурують між собою в подібних жанрах. Конкурують видавці, випускаючи книжки схожого змісту, деколи з однаковими назвами. Конкуренція – одна з причин звернення до реклами. Мета дослідження – вивчити сучасний стан та перспективи рекла мування книжкової продукції у ЗМІ та у мережі інтернет, її основні ознаки та тенденції розвитку, а також проаналізувати архітектоніку рекламного повідомлення сучасної української художньої літератури. Цікавими з точки зору реклами та промоції видань є праці Г. Ключковської [1], І. Копистинської [2], А. Судина [3], Л. Танчина [4] та інші. Про книгу як важливий культурний чинник в інформаційному 119

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

суспільстві писала О. Біличенко [5]. Так, Г. Ключковська [1] аналізує засоби популяризації творів друку за допомогою вітчизняних ЗМІ. О. Скочинець [6] вивчає роль електронних медіа у книжковій промоції, А. Бессараб [7] досліджує явище буктрейлера. Дослідниця Д. Фіалко [8] зупиняється на значенні промоції у мережі інтернет. Роль книжкових виставок та ярмарків у пропагуванні книги аналізує Т. Микитин [9]. Книжкові конкурси як засіб активізації попиту на книжкову продукцію розглядають О. Антоник та О. Жолдак [10]. О. Хмельовська у статті «Як зробити книжку успішною» подає думки сучасного українського письменника, директора видавництва «Зелений пес» Дмитра Капранова, який заначає, що однією із перших задач є, «працюючи з читачем, працювати з обкладинкою». Корпоративний одяг книги є важливою складовою. Друге завдання – це «брендовий автор» і «назви як бренд». У першому випадку автор виконує функцію бренда. А коли автор – маленькими літерами, то функцію бренда виконує назва. Назва є важливим елементом обкладинки [11]. Проаналізувавши низку наукових праць дослідників, ми з’ясували, що багато видавництв до рекламування книг часто залучають її авторів. Це дуже ефективний засіб промоції. Сьогодні до рекламних та PRтехнологій активно звертаються українські письменники, а саме – Юрій Андрухович, Ірена Карпа, Оксана Забужко, Лада Лузіна (Владислава Кучерова), Юрко Іздрик, Сергій Жадан, Любко Дереш, Ірен Роздобудько, Юрій Винничук, Тарас Прохасько, Юрій Іздрик, Олександр Ірванець та багато інших. Видавництв, що спеціалізуються на виданні сучасних українських книжок, художньої літератури, не так багато: «Фоліо» (Харків), «Кальварія» (Львів) (друкує твори виключно української художньої літератури), «Лілея-НВ» (Івано-Франківськ), «Книжковий клуб “Клуб сімейного дозвілля”» (Київ), «Факт» (Київ), «Видавництво Старого Лева» (Львів), «Зелений пес» (Київ), «Видавництво Івана Малковича “А-БАБА-ГА-ЛА-МА-ГА”» (Київ) (перше приватне дитяче видавництво) тощо. Логотипи видавницт є обов’язковим атрибутом у кожному рекламному повідомленні, що теж є ефективним засобом промоції. Деякі українські видавництва створюють друковані рекламні матеріали – закладки, листівки, проспекти, брошури, буклети, каталоги тощо. Видавці і книготорговці намагаються звести читача з «його» кни гою за допомогою такого каналу спеціальних продажів, як друковані каталоги. 120

Особливості сучасного контенту та новітні технології впливу на аудиторію

Залежно від завдань розрізняють декілька груп каталогів: рекламні (загальні та спеціальні); престижні (пропагандистські); каталоги виставок та ін. Таким чином, сучасні каталоги являють собою перший докладний опис книг, їх складанню приділяється особлива увага. Так, наприклад, дуже популярні каталоги видавництва «Клуб Сімейного Дозвілля». Текст містить основну аргументацію для продажу і є основою для кожного подальшого опису (текст на суперобкладинці, оголошення книжкових клубів та ін.). Основні складові каталожного опису – автор, великим плюсом є подача його фотографії та короткої біографії, назва, бібліографічна інформація, а також програма просування – презентації та авторські зустрічі, інтерв’ю та публікації в ЗМІ, сюжети на ТБ, реклама на виставках, РОS-матеріали тощо. Так, наприклад, закладка – мала форма друкованої (поліграфічної) реклами, що відрізняється багаторазовістю використання та забезпечує високий рівень запамятовування. Рекламна закладка книги Наталки Сняданко «Гербарій коханців» видавництва «Клуб Сімейного Дозвілля». У верхній частині рекламного повідомлення – логотип видавництва на фоні його основного фірмового кольору – жовтого. Далі автор розпочинає текст із запитання: «чоловічий гарем в Україні?». Питання і, власне, фото розкривають тематику реклами. Використання різних шрифтів: і за кольором, і за стилем. Основні кольори реклами – червоний, білий, сірий та чорний. Зазвичай буклети використовуються для інформування книго торговельних структур про видання, що готуються до друку, а тому є переважно інформаційними, або ж випускаються для роботи на ярмарках, виставках, презентаціях та інших заходах. Інша їх мета – слугувати інформаційно-рекламними матеріалами. Буклет «Модно читати українською» видавництва «Клуб Сімейного Дозвілля». У рекламному повідомленні чітко простежується засіб персоналізації – коли в рекламі з’являється знаменитість, яка не має прямого відношення до книги, але радить прочитати, тобто «Зірки рекомендують прочитати зірок української прози». «Трюк», який полюбляють рекламодавці – зв’язок імен знаменитостей з товаром. У нашій уяві одразу створюється ілюзія про імідж книги. Поділ елементів рекламного повідомлення на стандартні та інформаційно-актуальні передбачає виділення в актуальній частині рекламного повідомлення складників, які містять ядро повідомлення, і частини, які уточнюють, тлумачать чи характеризують це ядро. 121

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

При цьому слід пам’ятати про один важливий момент, характерний саме для реклами: інформаційно актуальні складники (чи їх частини) не тільки повідомляють щось, а й відіграють роль елемента, який в американській рекламі називають «ай-стопером». У вітчизняній практиці цей складник часто ототожнюють із заголовком. Рекламне оголошення завжди розпочинається зі слогану чи заго ловка. Слоган – рекламна формула (фраза для реклами товару, що добре запам’ятовується). Основне завдання слогану – залишити в голові адресата так званий меседж (повідомлення) бренду. Його мета – запам’ятатися, вкоренитися в пам’яті. Розрізняють заголовки розповідні, питальні та спонукальні. При цьому застосовувати спонукальні заголовки найризикованіше, оскільки деякі групи потенційних покупців насторожено ставляться до спонукальних висловлювань, на кшталт «Прочитайте!», «Придбайте» та ін. Лайтбокс на книгу Любка Дереша «Голова Якова» видавництва «Клуб Сімейного Дозвілля» націлений на вже існуючих шанувальників автора. Білими літерами на червоному фоні (що особливо кидається в очі) вверху рекламного повідомлення міститься спонукальний заголовок «Прочитай першим!». Нижче подано підзаголовок: «Перші ноти до музики Апокаліпсиса вже написано…» – це невеликий текст, який чітко характеризує основну ідею слогана або інформативної частини. Його ще називають зачином. Три крапки, або обірваність речення (недосказаність) несуть за собою якусь інтригу про нову книгу. При рекламуванні книжкової продукції використовують також тип друкованого продукту – плакат. Це засіб друкованої реклами порівняно великого формату (від 0,25 до 2 аркушів формату А), котрий може містити агітаційний малюнок, короткий текст, фото та ін. Плакати, призначені для підприємств книжкової торгівлі та роботи на виставках і ярмарках, а також для використання в громадських місцях (вулиці, транспорт та ін.), публікуються з метою привернути увагу покупців на найважливіші видавничі проекти. Наприклад, рекламний плакат книжок Макса Кідрука «Навіжені в Мексиці» та «Навіжені в Перу» видавництва «Клуб Сімейного Дозвілля». Відмітною ознакою плакату можна назвати поєднання вербальних і візуальних елементів. При цьому тексти зазвичай пояснюють візуальний ряд. Тому важливе значення в оформленні цих рекламних носіїв має шрифт, кольористика тощо. Афіші та плакати належать до засобів наочної реклами і призначені для популяризації відомостей про видавничу продукцію та послуги. Афіша являє собою засіб друкованої реклами у формі плаката чи оголошення великого формату, в якому переважає текст. Афіші, які є 122

Особливості сучасного контенту та новітні технології впливу на аудиторію

найбільш популярним типом друкованої реклами, у видавничій справі застосовуються для інформування про презентацію нової книги чи книг певного автора, відкриття книжкового магазину, проведення виставки чи ярмарку та ін. Яскравим прикладом можна назвати афіші, що рекламують зустріч із Юрком Іздриком з приводу презентацій нових книг. В афіші використано творчі рекламні стратегії емоційного типу. А саме – афективна стратегія, що передбачає використання гумору, шокових технологій, що не несе в собі глибокого духовного змісту, а просто являє собою яскраву розважальну картинку, яка привертає увагу. Подія відбудеться в кав’ярні «Є», що має логотип у вигляді євро. Тому вся реклама присвячена тематиці грошей. Внизу надпис – «Зустріч з найбагатшим письменником України» – що є провокативною фразою. Письменник зображений у діловому костюмі, з американською бізнесовою газетою в руках, на задньому фоні – мішки з грішми. Відбувається привернення уваги за допомогою абсурду, каламбуру, поєднання непоєднуваного, використання протиставлень. Взагалі реклама оформлена у стилі кліпарту. Фраза «18 нуль-нуль» написана літерами, а не цифрами, що вказує на розмовний стиль, простоту. Модератор зустрі чі – також відома українська письменниця Ірена Карпа. У рекламі – різні шрифти: і за кольором, і за стилем. Основні кольори – червоний, жовтий. В Україні візуальна реклама книжки чи читання зустрічаються дуже рідко. Для прикладу за останні роки можна навести лише поодинокі випадки реклами книжок Марії Матіос на сітілайтах у м. Львові, ініційована Літературною агенцією «Піраміда» та бігборд-анонс «Львівської гастролі Джимі Хендрікса» Андрія Куркова тощо. Отже, в Україні культура рекламної візуалізації книги, а саме художньої літератури, на противагу світовій практиці, поки не відзна чається високим рівнем. При рекламуванні книг сучасних українських письменників найбільш ефективно використовують такі друковані засоби – це афіша, плакат, листівка, проспект, брошура, буклет, каталог тощо, присвячені як окремим книгам, так і продукції певних видав ництв чи окремим заходам (книжковим ярмаркам, виставкам та ін.). Література 1. Ключковська Г. Книжкова промоція як взаємодія книжкової справи та ЗМІ (засади формування української моделі) : автореф. дис. на здоб. наук. ступ. канд. філол. н. / Галина Ключковська. – Київ, 2000. – 20 с. 2. Копистинська І. Тенденції сучасного вітчизняного книговидання : організаційний, тематичний та рекламно-промоційний аспекти (1991–2003 рр.)

123

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

автореф. дис. на здоб. наук. ступ. канд. філол. н. / Копистинська Ірина Михай лівна. – К., 2004. – 22 с. 3. Судин А. Неоплачувані прийоми реклами у книжковій справі [Електронний ресурс] / А. Ю. Судин. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua 4. Танчин Л. Особливості ПР-діяльності у процесі популяризації книги та просуванні її на ринок [Електронний ресурс] / Л. М. Танчин. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua 5. Біличенко О. Культурно-виховна роль книги в умовах формування інформаційного суспільства : автореф. дис. …канд. пед. наук : спец. : 07.00.08 / Біличенко Ольга Леонідівна ; Харків. держ. акад. культури. – Х., 2001. – 18 с. 6. Скочинець О. Роль електронних медіа у здійсненні акцій книжкової промоції [Електронний ресурс] / О. Скочинець. – Режим доступу : http://journ.lnu.edu.ua 7. Бессараб А. Буктрейлер як нове явище у сфері соціальних комунікацій / А. О. Бессараб // Держава та регіони. Сер. : Соціальні комунікації. – 2014. – № 1–2. – С. 159–163. – Режим доступу : http://nbuv.gov.ua 8. Фіалко Д. Промоція книжки в інтернеті [Електронний ресурс] / Дарина Фіалко. – Режим доступу : http://ijimv.knukim.edu.ua 9. Микитин Т. Книжкові виставки і ярмарки в Україні у системі пропагуван ня книги та читання / Т. І. Микитин // Поліграфія і видавнича справа. – 2011. – № 2 (54). – C. 59–65. 10. Антоник О. Книжкові конкурси як засіб активізації попиту на книжкову продукцію [Електронний ресурс] / О. В. Антоник, О. О. Жолдак. – Режим доступу : file:///C:/ /Pivs_2014_3_15.pdf 11. Хмельовська О. Дмитро Капранов : Як зробити книжку успішною. Конспект лекцій [Електронний ресурс] / Оксана Хмельовська. – Режим доступу : http://www.chytomo.com

Василюк Марія Ігорівна студентка магістратури 1-го року навчання Інститут журналістики КНУ імені Тараса Шевченка МЕХАНІЗМИ КОМУНІКАЦІЇ В ОРГАНАХ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ Демократично націлені процеси, формування ринкової економіки і громадянського суспільства, утвердження фундаментальних прав і свобод людини і громадянина, виникнення і розвиток соціальних практик в сучасній 124

Особливості сучасного контенту та новітні технології впливу на аудиторію

Україні формують потребу змістовного повідомлення громадськості про діяльність в державній сфері (наприклад, в Адміністрації Президента, у Верховній Раді, в Національному банку України та інших органах державного управління). Зазначене свідчить про актуальність пошуку і реалізації не лише передачі інформації від органів державного управління до людей, але й змістовного наповнення повідомлень задля порозуміння в суспільстві. Враховуючи означені виклики, особливої актуальності набуває пошук і реалізація ефективних механізмів комунікацій в органах державного управління, що формує мету цієї роботи. На сьогодні відбувається становлення нових суспільних інститутів, які стають все більш залежні від громадської думки і поведінки суспільства щодо органів державної влади. Комунікацію в публічному просторі науковці розглядають як безперервний системоутворюючий процес [1, 12], в якому постійно взаємодіють учасники – громадське суспільство, як об’єкт отримання інформації і влада, як суб’єкт, що надає її. Тому завданням дослідження є окреслення комунікації в органах державного управління як двостороннього процесу обміну повідомленнями в полі публічної політики. В системі державного управління виокремлюють два типи зво ротних зв’язків: об’єктні та суб’єктні [3, 197]. Об’єктні зворотні зв’язки націлені на потреби суспільства і відображають рівень, глибину і адекватність розуміння з боку влади того, що треба робити. Лише повнота змістовність об’єктних зворотних зв’язків дає змогу визначити ефективність діяльності органів державного управління, що публічно націлене на потреби і інтереси суспільства. Суб’єктні зворотні зв’язки окреслюють раціональність комунікації всередині органів державного управління, його ланок і окремих компонентів. Внутрішні підсистеми зворотних зв’язків надають можливість побачити та оцінити ступінь реагування всіх рівнів комунікацій від нижчого до вищого в діяльності органу державного управління. Механізм комунікації в державному управлінні – це рух інформації, інструмент діалогу між учасниками процесу взаємодії влади і громадянського суспільства. Тож, в теорії і практиці державного управління поняття «управління» і «комунікація» пов’язані поняттям «інформація» [2, 2]. Виходячи з того, що влада також є засобом комунікації [1, 15], комунікації в органах державного управління вико нують задачі, по-перше, інформування про публічні дії, а, по-друге, повідомлення про процеси в органах державного управління з метою формування свідомих очікувань з боку громадськості. 125

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

В просторі публічності комунікації органів управління від окремлюють зв’язки з громадськістю, суспільну дипломатію та урядову пропаганду, що мають подібні риси, проте різняться в залежності від типу суб’єкта, на який спрямована інформація [4,1]. Але в будь-якому випадку, державна комунікація має підтримувати етичну практику спілкування. Обґрунтоване прагнення громадяни, як платників податків, ви магає особливого стилю відносин органів державного управління з громадськістю та засобами масової інформації через діалог. Тому налагоджені канали зворотного зв’язку між громадянами і державними органами є індикаторами ефективної комунікацій в сфері державного управління. Якісно здійснені комунікації в сфері діяльності державних органів дозволяють підвищувати імідж таких структур в очах суспіль ства та знижувати соціальну напруженість. В комунікаціях органів державного управління з суспільством задля зменшення напруги у відношеннях з публікою вчені пропонують такі кроки [1, 16]: – відеопоказ, як демонстрацію обіцянок та їх виконання; – надавати можливість громаді висловлюватися першими; – не користуватися владними преференціями; – реагувати на неетичну поведінку «соратників»; – пропонувати дії і досягати своїх обіцянок. В системі комунікацій органів державного управління важливо дотримуватися таких загальних критеріїв ефективності, як то корисність, повнота, точність, достовірність, своєчасність, чіткість і зрозумілість викладу і переконування. Тому потреба організацій проводити активну інформаційну політику стала поштовхом виникнення прес-служб, пресцентрів і PR-відділів в органах державного управління. Регулюючи відносини з зовнішнім середовищем, прес-служба і пристосовується до зовнішніх умов, і взаємодіє зі структурами, що знаходяться поза даною організацією. Перед службами PR в державних структурах стоять завдання, які продиктовані різноманіттям вибору засобів їх вирішення, різновидів стратегій і тактичних прийомів. На відміну від досить розвинених комунікативних можливостей в різних галузях діяльності, існують проблеми впровадження сучасних методів взаємодії в зовнішній комунікації в державних органах. Це обумовлено статусом категорій осіб, допущених до публічних виступів. Також саме в державних органах значна частина інформації має гриф секретності або обмеженого доступу, що також перешкоджає публічним 126

Особливості сучасного контенту та новітні технології впливу на аудиторію

комунікаціями. Водночас необхідно враховувати, що комунікації в системі державного управління – це не відокремлена робота одного з органів, а цілеспрямована взаємодія структур державного апарату з населенням, громадськими інститутами. Крім того, великий вплив на державну діяльність надає взаємодія з громадськими організаціями та здійснення лобістської діяльності. Є низка особливостей комунікацій в органах державного управлін ня, що продиктована дотриманням грані публічності, закликом не нашкодити так званою «зайвою» некорисною інформацією, щоб уникнути домислів громадян або паніки. З іншого боку законодавчий апарат, який регулює діяльність органів державного управління, також диктує свої правила взаємовідносин суспільства і державних органів. Особливої уваги службі комунікацій державних органів слід приділяти зв’язкам зі ЗМІ. Ризик використання ЗМІ як засіб маніпуляції державними органами великий, так як вони дотримуються установки: «хто контролює ЗМІ – той керує світом». Державні організації вважають за краще перебувати у відносинах стратегічного партнерства зі ЗМІ. В просуванні позицій підтримки іміджу державних органів управління важливо уникати помилок, що можуть, на думку науковців, виникнути в цьому контексті [1, 16] і дотримуватись правил, а саме: – журналісти мають бути лише ретрансляторами думок, а не метою спілкування; – адекватність використання соціологічних опитувань; – вірний підбір і використання спічрайтерів. В контексті можливих помилок комунікацій в системі органів державного управління виникає необхідність використання амери канського досвіду – так званої технології «spin doctor», яка передбачає виправлення негативного висвітлення подій у ЗМІ, створення сприят ливого сприйняття подій, нівелювання побічних ефектів від попадання в ефір негативної інформації. Тобто PR-фахівці пропонують журналістам готові інтерпретації для опису будь-яких подій в державних орга нах. Таку технологію, як і управління масовою свідомістю, оцінюють неоднозначно, порівнюючи з тоталітарним контролем за ЗМІ і цензурою. Однак, сучасний спін-докторінг більш делікатний і виборчий в кожній конкретній ситуації, що виникає в медіа-просторі. Висновки. У процесі дослідження механізмів комунікацій в органах державного управління ми переконалися, що основний блок технологій вже сформований. З огляду на публічний простір спілкування в органах державного управління визначено важливість дотримання чесного 127

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

і зворотного спілкування з громадою для досягнення ефективного діалогу. Встановлено, що у розвитку комунікацій в державних органах зберігається ряд перешкод, а саме недовіра до владних структур, закритість влади, відсутність в держорганах зацікавленості в діалозі з суспільством, ігноруванням каналів зворотного зв’язку. У той же час, не дивлячись на всі перераховані вище труднощі, вже сформувалася потреба у створенні діалогової моделі комунікації між державою і суспільством, усвідомлення якої характерно для всіх основних учасників: урядовців, журналістів і самого населення. Література 1. Лашкіна М. Г. Нові підходи до комунікації в публічному просторі державного управління / М. Г. Лашкіна // Публічне управління: теорія та практика. – 2013. – Вип. 1. – С. 10–18. – Режим доступу : http://nbuv.gov.ua/ UJRN/Pubupr_2013_1_4. 2. Мазур В. Г. Комунікації як механізм взаємодії державних органів влади та громадськості на регіональному рівні [Електронний ресурс] / В. Г. Мазур // Державне управління: удосконалення та розвиток. – 2011. – Режим доступу до ресурсу : http://www.dy.nayka.com.ua/?op=1&z=313. 3. Кучабський О. Г. Механізми комунікації влади та громадськості в умовах глобалізації / О. Г. Кучабський, О. А. Бажинова. // Публічне управління: теорія та практика. Вип.4 (12) – 2012. – С. 196–201. – Режим доступу : http://www. kbuapa.kharkov.ua/e-book/putp/2012-4/doc/4/06.pdf. 4. Hopkins A. E. Government Public Relations: Public Diplomacy or Propaganda? [Електронний ресурс] / Alexandr E. Hopkins // 7. – 2015. – Режим доступу : http://www.inquiriesjournal.com/articles/1012/government-public-relations-publicdiplomacy-or-propaganda. 5. Crespo M. C. The role and functioning government public relations / M. C. Crespo, N. Echart // Central European journal of communications. – 2011. – № 1. – С. 109–122.

128

Особливості сучасного контенту та новітні технології впливу на аудиторію

Черепанов Микита Сергійович студент магістратури 1-го року навчання Інститут журналістики КНУ імені Тараса Шевченка ФОРМУВАННЯ КОНТЕНТУ У СЕГМЕНТІ В2В Контент-маркетинг – це розповсюджена в сучасній маркетинговій практиці технологія привернення уваги та залучення цільової аудиторії до бренду за допомогою створення та поширення актуальної та цінної інформації. Сьогодні найпоширенішими комунікаційними каналами контент-маркетингу є веб-сайти та соціальні мережі [1]. Контент-маркетинг широко застосовується В2В-компаніями, тому існує нагальна необхідність дослідження формування контенту для В2В-сегменту. В2В (business-to-business) – це маркетингова діяльність компанії, орієнтована на отримання вигоди від надання послуг, продажу товару іншим компаніям, де об’єктом є товар, послуга, а суб’єктами – організації, які взаємодіють в ринковому полі. Питання щодо застосування інструментів SMM досліджуються у працях практикуючих маркетологів та науковців, які теоретизують практичний інструментарій. Наприклад, М. Кун у своїй статті розглянув успішні кейси підприємств, що використовують Facebook і YouTube, та мають сучасний погляд на бізнес-використання Twitter [2]. Н. Міхаеліду провів дослідження малих та середніх B2B брендів та визначив бар’єри щодо впровадження інструментів SMM на підприємстві [3]. Питання про можливості просування у соціальних мережах розглядаються такими українськими вченими, як О. Башинська, Т. Гнатюк, О. Сохацька, М. Скопень та іншими. Розробкою практичних рекомендацій використання SMM технологій також займаються такі сучасні вчені та практики, як Д. Халілов, А. Албітов, М. Шефер, М. Хайятт, К. Максимюк, Б. Хайден та ін. Тема просування В2Вбрендів в соціальних мережах у наш час не отримала систематичного опрацювання в роботах зарубіжних і вітчизняних дослідників, що пояснюється швидкими темпами розвитку інтернет-технологій. Все це обумовлює необхідність систематизації знань і практичних методів роботи компаній у новому медіа просторі. Тому, наразі, метою роботи є розробка рекомендації щодо формування контенту для компаній, що працюють у сегменті В2В. За результатами дослідження Content Marketing Institiut [4], близько 30% маркетингового бюджету B2B-сектора сконцентровано 129

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

на контент-маркетингу. Близько 93% учасників бізнес-сектора вико ристовують цей формат, а 42% знаходять його ефективним або дуже ефективним. В цілому, B2B-маркетологи використовують 13 тактичних каналів зв’язку з аудиторією. Близько 87% використовують медіа, 81% – статті, 80% – розсилку, 76% контенту припадає на блоги і така ж частка – на заходи, 73% – на тематичні дослідження, і стільки ж – на відео [4]. Найпоширенішими форматами поширення контенту В2Вкомпаніями є: соціальні медіа, email-розсилка, блоги, відео-контент, онлайн презентації, інфографіка (рис. 1) [4]. Велика частина B2Bмаркетологів (близько 93%) кінцевою метою контент-маркетингу визна чає лідогенераціі. Це ж стає і головним критерієм ефективності формату одночасно з показниками виконання, впізнаваності та іміджу бренду [5].

Рис. 1

За оцінками експертів, частка соціальних мереж і медіа для поширення контенту, орієнтованого на B2B-клієнтів, в майбутньому буде тільки зростати. У порівнянні з 2015 роком кількість широко використовуваних платформ уже зросла на 16% (збільшилася з 5 до 6) [4]. До топу медіаплатформ, що показали найбільше зростання, входить 130

Особливості сучасного контенту та новітні технології впливу на аудиторію

сервіс під назвою «SlideShare», який дозволяє користувачам ділитися презентаціями та інфографікою (40% у 2016 році проти 23% – у 2015), а також «Google+» (55% проти 39% в 2012-му) та «Instagam» (зростання з 7% до 22% за 2016 рік). Ці цифри в подальшому будуть тільки зростати, спонукаючи все більшу кількість маркетологів використовувати цей формат [6]. Для В2В сектора експерти виділяють такі формати контенту: – Контент заснований на SEO або inbound-маркетинг. – Переклад постів в презентації та їх подальше завантаження в «SlideShare». – Складання списку корисних інструментів. – Порівняння свого продукту з конкурентами. – Створення докладних гідів або інструкцій. – «Замінники зустрічей»: вебінар/відеозапис, семінар або майстерклас, онлайн-конференція. – Відео-контент. – Інфографіка.

Рис. 2

За даними дослідження «Content Marketing Trends-North America: Content Marketing Institute/MarketingProfs study» [7] найбільш ефектив ними соціальним мережами для сегменту В2В є LinkedIn, Facebook, Twitter (рис. 2) [8]. На сьогодні існує великий практичний інтерес використання соціальних медіа для B2B маркетингу. Основними соціальними медіаплатформами для B2B сегменту вважаються LinkedIn, Facebook, Twitter. 131

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

Найбільш ефективними форматами донесення повідомлення до цільо вої аудиторії в цій сфері є: вебінар, інфографіка, гіди та інструкції, онлайн-презентації, відео-контент. Компанії використовують інстру менти соціальних медіа та успішно позиціонують свої В2В-бренди. Література 1. What Is Content Marketing? [Електронний ресурс] – Режим доступу : http:// contentmarketinginstitute.com/what-is-content-marketing/ (20.10.2015) – Назва з екрану. 2. Coon M. Social Media Marketing: Successful Case Studies of Businesses Using Facebook and YouTube With An In Depth Look in the Business Use of Twitter [Електронний ресурс] / M. Coon // Stanford University. – 2010. – Режим доступу : http://comm.stanford.edu/coterm/projects/2010/maddy%20coon.pdf. (29.09.15). – Назва з екрану. 3. Michaelidou N. Usage, barriers and measurement of social media marketing: an exploratory investigation of small and medium b2b brands / N. Michaelidou, N. T. Siamagka, G. Christodoulides. // Industrial Marketing Management. – 2011. – № 7. – С. 1153–1159 4. B2B Content Marketing Research: Strategy is Key to Effectiveness. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://contentmarketinginstitute. com/2013/10/2014-b2b-content-marketing-research/ 5. B2B Marketers are Getting Better at Content Marketing [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://www.brightcove.com/en/blog/2013/10/b2bmarketers-are-getting-better-content-marketing 6. TopLead. Цифры. Показатели Эффективность. [Електронний ре сурс]. – Режим доступу : http://toplead.com.ua/ru/blog/id/b2b-marketing-i-kontentmarketing-cifry-pokazateli-effektivnost-016/ 7. Content Marketing Institute. 2014 B2B Content Marketing Research: Strategy is Key to Effectiveness. Social Media in B2B Marketing and Branding: An Exploratory Study. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://contentmarketinginstitute. com/2013/10/2014-b2b-content-marketing-research/ 8. The 3 Social Media Networks That Are Best for B2B Marketing. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://www.artillerymarketing.com/blog/bid/195560/ The-3-Social-Media-Networks-That-Are-Best-for-B2B-Marketing

132

Особливості сучасного контенту та новітні технології впливу на аудиторію

Носова Богдана Миколаївна кандидат наук із соціальних комунікацій, доцент, доцент кафедри соціальних комунікацій Інститут журналістики КНУ імені Тараса Шевченка МЕДІЙНІ МЕХАНІЗМИ СТРАТЕГІЧНИХ КОМУНІКАЦІЙ У світі надвеликої кількості інформації треба швидко навчитися жити і ефективно використовувати потрібні дані. За рахунок інформації потрібно вміти створювати певні картинки сприйняття. Всім цим необхідно управляти в системі комунікації та здійснювати стратегуван ня – передбачати наступні кроки в медіа, бізнесі, політиці, організації безпеки, культурі, освіті. Один із провідних вітчизняних дослідників питань стратегічних комунікацій і комунікаційного інжинірингу Г. По чепцов вважає, що «стратегічні комунікації зумовлюють тактичні» та «концентруються на точках ухвалення рішень» [1, 6,7]. Мета нашого дослідження полягає у вивченні та структуруванні медійних механізмів для стратегічних комунікацій. Завдання, що при цьому плануємо розв’язати, вбачаємо у розкритті концептів стратегічних комунікацій на рівні міждисциплінарних студій. Джерела досліджень почерпнуті з прикладів формування системи стратегічних комунікацій в Україні. Емпіричну базу склали також численні публікації в медіа та власні спостереження автора. Основним методом дослідження є системний аналіз, що використаний для вивчення застосування медійних механізмів у стратегічних комунікаціях. Герменевтичний аналіз використали, вивчаючи праці українських і зарубіжних науковців стосовно теми дослідження. У філософському дискурсі сучасності, запропонованому видатним німецьким філософом Ю. Габермасом, йдеться, серед іншого про «перехід до постметафізичного мислення». Пояснює цю проблему вчений «з погляду теорії комунікативної дії» [2, 33]. На його думку «запровадження поняття комунікативної дії спирається на певну концепцію мови та взаєморозуміння» [2, 58]. У статті «Прагматичний поворот у теорії значення» він аналізує поняття комунікативного розуму на підставі теорії значення. Вихідним моментом є його думка про те, що «концепт комунікативної дії розвиває ту інтуіцію, згідно з якою мові притаманний телос взаєморозуміння. Взаєморозуміння є нормативнозмістовим поняттям, яке виходить за межі розуміння граматичного вислову. Мовець домовляється з іншим про певний предмет. Обидва 133

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

можуть досягати цієї згоди, лише якщо визнають висловлювання як такі, що відповідають предмету» [2, 59]. Здійснивши короткий екскурс у досягнення думки сучасного філософа можемо як підвалини подальшого дослідження теми взяти за основу його новаторську філософію парадигми мови. Не всі вчені підтримують напрацювання Ю. Габермаса в галузі трансформації філософії свідомості. Його полемічні відповіді опонентам становлять основу філософії комунікативної дії. Із висновків Ю. Габермаса пере конуємося у важливому значенні мови, комунікативної дії. Ці значення є частиною медійних механізмів, задіяних стратегічними комунікаціями. Академік І. Юхновський зазначав, що «досконалість соціальної системи визначається двома суттєвими факторами – можливістю одержання інформації та умінням перетворити її на корисну роботу» [3, 25]. Стратегічне комунікування і є тією корисною роботою, спрямованою у майбутнє. У працях Г. Почепцова можна знайти надзвичайно багато ілюстративних фактів, що схематично покроково вибудовують стратегічні комунікації у різних публічних контекстах. Велику увагу розвиткові стратегічних комунікацій приділяють у Європейському союзі. 23 листопада 2016 р. Європейський парламент ухвалив резолюцію «Стратегічна комунікація ЄС як протидія пропаганді третіх сторін» [4]. У цьому документі йдеться про заходи з продидії російській пропаганді. З української сторони розвиток стратегічних комунікацій підтрима но на інституціональному рівні. 22 вересня 2015 р. було підписано Дорожню карту Партнерства у сфері стратегічних комунікацій між Радою національної безпеки і оборони України та Міжнародним секретаріатом НАТО [5]. Серед дослідників немає єдиного погляду на сфери поширення стратегічного комунікування. Одні фахівці наполягають на тому, що класична стратегічна комунікація можлива лише в секторі національної безпеки. Інші – вважають престижним мати розробників стратегування у сферах медіа, економіки, маркетингу, приватного бізнесу, культури, освіти тощо. Ми схиляємося до ширшого використання прийомів там, де потрібно утримувати ситуацію на заданому рівні. Г. Почепцов бачить це, як посилення існуючих тенденцій та зміну тенденцій на протилежні [6, 31]. У обох випадках як інструментарій задіюються мас-медіа. Намагаємося цим дослідженням також привернути увагу до кон вергентного характеру медійних механізмів стратегічних комунікацій. Оскільки у стратегічному комунікуванні впливи будуються на сприй 134

Особливості сучасного контенту та новітні технології впливу на аудиторію

нятті, засвоєнні, коригуванні станами поведінки і прийняття рішень, то певне значення набуває «концептуальна територія медіапсихології» [7, 13]. Л. Найдьонова зазначає, що «медіапсихологію описують як злиття наук про комунікацію і людську поведінку» [7, 13]. Для медійних механізмів, що використовуються у стратегічних комунікаціях розширився ареал застосування після анексії Криму Росією та російської агресії проти України на частині територій Донецької і Луганської областей. Для захисту українського суспільства від інформаційної війни, для поширення якісної правдивої інформації про Україну закордоном виникла гостра необхідність перебудувати вітчизняну систему іномовлення, створити Міністерство інформаційної політики, сформувати нові й інтенсифікувати роботу наявних під розділів, що займаються громадською дипломатією, просуванням українських культурних проектів у світі. Детально аналізуючи інформаційні і смислові війни РФ, Г. Почеп цов пише: «Це була передовсім медійна війна, коли виникла така інтенсивність висвітлення російськими каналами подій в Україні, що, здавалося, в Росії взагалі немає ніяких інших новин. Працювали не тільки теленовини, а й політичні ток-шоу, де практично не була представлена інша точка зору, відмінна від владної» [8, 66]. У 2017 р. РФ підтвердила інформацію про наявність власних військ інформаційних операцій. Міністр оборони Росії С. Шойгу, виступаючи у Держдумі сказав, що такі війська «набагато ефективніші і сильніші <...> за те управління, яке називалося контрпропаганда» і додав: «пропаганда повинна бути розумною, грамотною і ефективною» [9]. Створений в Україні телеканал іномовлення «UA|TV» (як складова державного підприємства «Мультимедійна платформа іномовлення України») не може похвалитися великим кошторисом. За інформацією часопису «Український тиждень» на канал «UA|TV» в мережі Youtube підписалися «2664 людини, а середня кількість переглядів відео не перевищує 200. Для порівняння, Russia Today має 2 млн підписників та від 10 до 70 тис. переглядів» [10]. Пошук асиметричних рішень, запровадження технологій створення нових смислів, концептуальних метафор, роль фреймів і фреймінгів – все це частини сценаріїв, що їх розносять медіа у системі стратегічного комунікування. На прикладі уривку з одного інтерв’ю можна зробити висновок про зустрічне зацікавлення політичних, наукових, економічних партнерів у змінах смислового представлення України в світі: «Україна не має нафти, але має їжу та воду. А у ХХІ столітті ці ресурси можуть 135

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

виявитися важливішими, ніж нафта й газ. Ви не можете використати їх як засіб впливу, але що здатен зробити ваш уряд? Ви в найгіршому разі продаватимете землю цим країнам чи кінцевий продукт? Щоб вибудувати збалансовані відносини з ними, вам потрібно зберегти суверенітет над власними ресурсами й розвинути національні компанії, які формуватимуть ці відносини» [11]. Це порада Й. Голслаха професора міжнародної політики Вільного університету Брюсселя. Можемо відзначити, що одним із джерел пізнання досвіду діяльності на ниві стратегічних комунікацій можуть слугувати спогади політиків і державних діячів різних країн. До прикладу, Т. Блер у книзі «Шлях» багато розповідає про стратегії, що стосуються комунікування на пер спективу у політичних партіях, державних організаціях та резонанс від них у мас-медіа. Зокрема, й про таке: «Ми створили Відділ стратегії, щоб прогнозувати, як розвиватиметься політика, вивчати нові завдання й нові ідеї, як можна розв’язати їх (...) Він дав нам змогу дотримуватися розрахованих на середню і навіть на далеку перспективу поглядів на певні питання, які вже проступили, але ще не стали нагальними» [12, 361]. Медіа залишили багато розповідей про дієвість «м’якої сили» у руйнуванні російської радянської імперії. Виходячи із цього «досвіду» для сучасного медійного супроводу стратегічних комунікацій важливо обирати також і галузь національної культури, як звертання до почут тів та емоцій людей через образи майбутнього. Перспективу цього дослідження вбачаємо у розширенні рамок вивчення медійних механізмів стратегічних комунікацій. Література 1. Почепцов Г. Стратегические коммуникации в политике, бизнесе и государственном управлении: учеб. пособие / Г. Почепцов. – К. : Альтерпрес, 2008. – 216 с. 2. Габермас Ю. Постметафізичне мислення / Ю. Габермас. – К. : Дух і Літера, 2011. – 280 с. 3. Парламентські слухання з питань розвитку інформаційного суспільства в Україні. – К. : Парлам. вид-во, 2006. – 175 с. 4. EU strategic communication to counteract anti-EU propaganda by third parties. European Parliament Resolution of 23 November 2016 on EU strategic communication to counteract propaganda against it by third parties [Електронний ресурс] // European Parliament. – Режим доступу : http://www.europarl.europa.eu/sides/ getDoc.do?pubRef=-//EP//NONSGML+TA+P8-TA-2016-0441+0+DOC+PDF+V0// EN. – Назва з екрану. - Дата доступу: 24.02.2017.

136

Особливості сучасного контенту та новітні технології впливу на аудиторію

5. Дорожня карта Партнерства у сфері стратегічних комунікацій між Радою національної безпеки і оборони України та Міжнародним секретаріатом НАТО [Електронний ресурс] // Міністерство закордонних справ України. – Режим доступу: http://mfa.gov.ua/mediafiles/sites/nato/files/Roadmap_Ukr.pdf. – Назва з екрану. – Дата доступу: 24.02.2017. 6. Почепцов Г. Г. Комунікативний інжиніринг: теорія і практика / Г. Г. Почепцов. – К. : Альтерпрес, 2008. – 408 с. 7. Найдьонова Л. А. Медіапсихологія: основи рефлексивного підходу / Л. А. Найдьонова; НАПН України, Ін-т соціальної та політичної психології. – Кіровоград: Імекс-ЛТД, 2015. – 244 с. 8. Почепцов Г. Смисли і війни: Україна і Росія в інформаційній і смисловій війнах / Г. Почепцов. – K. : Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2016. – 316 с. 9. В России созданы войска информационных операций [Електронний ресурс] // РИА Новости. – 2017. – 22 лютого. – Режим доступу : https://ria.ru/ defense_safety/20170222/1488596879.html. – Назва з екрану. – Дата доступу: 28.02.2017. 10. Лапаєв Ю. Нові інформаційні війська Росії: народжені брехати [Еле ктронний ресурс] / Ю. Лапаєв // Український тиждень : щотиж. сусп.-політ. часоп. – 2017. – 28 лютого. – Режим доступу : http://tyzhden.ua/World/186503. – Назва з екрану. – Дата доступу: 28.02.2017. 11. Шавалюк Л. «Йонатан Голслах: «Україні не слід мати зависокі очікуван ня від ЄС» [Електронний ресурс] / Л. Шавалюк // Український тиждень : щотиж. сусп.-політ. часоп. – 2017. – 24 лютого. – Режим доступу : http://tyzhden.ua/ World/186110. – Назва з екрану. – Дата доступу: 28.02.2017. 12. Блер Т. Шлях / Т. Блер. – К. : Темпора, 2011. – 848 с.

Яценко Богдана Миколаївна студентка магістратури 1-го року навчання Інститут журналістики КНУ імені Тараса Шевченка СПРОБА АНАЛІЗУ УСПІХІВ І НЕВДАЧ В ПРОЦЕСІ ВПРОВАДЖЕННЯ ІННОВАЦІЙ У СИСТЕМУ БРЕНДУ Мета – визначити основні причини невдалого впровадження інновацій в систему бренду. Завдання – розглянути інновації як незамінну складову системи бренду. На прикладах успіхів і невдач відомих брендів проаналізувати 137

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

особливості роботи з інноваціями. Скласти алгоритм успішного впро вадження підтримуючих інновацій в систему бренду. Актуальність дослідження – значна частина невдач крупних укра їнських і закордонних брендів пов’язана з тим, що інноваційному розвитку не приділяється достатньої уваги. Увага дослідників значною мірою зосереджена на підривних, революційних інноваціях (Клейтон М.Крістенсен, Рене Моборн). В той час як не менш важливими для бізнесменів є інновації підтримуючі, вони, хоч і не призводять до драматичних ефектів, спрямовані на підтримання і розширення долі ринку шляхом створення конкурентних переваг. 1. Бренд – це система. Механізми зношуються. Машини іржавіють. Люди вмирають. Бренди – продовжують жити. (Наомі Кляйн «No Logo. Люди проти брендів») Дослідники Ф. І. Перегудов і Ф. А. Тарасенко визначають систему як множину взаємопов’язаних елементів, що утворюють єдине ціле, взаємодіють з середовищем і між собою і мають мету [1]. З метою існування бренду все зрозуміло – вона полягає в управлінні поведінкою споживача, утворенні і підтримці в ньому лояльності до бренду. Бренд – це результат комунікативної взаємодії, який включає в себе і раціональні вигоди для споживача, і емоційну привабливість, і фізичні особливості, канали дистрибуції і збуту, унікальні технології виробництва та багато іншого. Вся ця багаторівнева структура утворює цілісність, яку можна назвати системою. 2. Система – це динаміка. Інновації – це необхідність. Важливою ознакою будь-якої системи є динамічність. При роботі з динамічним утворенням необхідно розуміти, куди система рухається. Інновація як процес створення і реалізації нововведення в економічному, товарному, управлінському або технологічному сенсі для бренду є життєво необхідним елементом [2, 124]. Інновація не обов’язково означає технологічний прорив. Кожен товар має свої межі і з часом стає застарілим або нецікавим з точки зору споживача. Підтримуючі інновації покликані утримувати товар або послугу в верхній точці життєвого циклу. Інший вид інновацій – вибуховий – дозволяє бренду зробити якісний стрибок у розвитку і отримати надприбуток у порівнянні з конкурентами, як це сталося із брендом Kodak на початку його історії. Саме він не без ризикованих рішень привів фотографію в маси і створив нову модель споживання [3]. 138

Особливості сучасного контенту та новітні технології впливу на аудиторію

Основна складність, з якою стикається бізнес в рамках впровадження підтримуючих інновацій, – це інертність і повна відсутність інтересу до будь-якого роду змін. Приклад тієї самої компанії Kodak доводить необхідність підтримуючих інновацій. Перша цифрова камера Kodak була створена в 1975 році, однак менеджмент компанії вирішив покласти революційну новинку «під сукно», оскільки побоювався, що вона зробить революцію і зруйнує «плівкову імперію» Kodak. В результаті, коли вона все ж приступила до випуску цифрових камер, світ був уже поділений між Nikon і Canon. В 2012 році компанія визнала себе банкрутом [4]. Спрогнозувати результат впровадження нововведення складно в зв’язку із величезною кількістю факторів, які потрібно враховувати, щоб уникнути помилки. В першу чергу, це динамічні зв’язки між елементами самого бренду, а також зв’язки, які виникають в результаті взаємодії бренду із зовнішнім середовищем. Ще одне джерело невизначеності – непрозорість системи. Приймаючи рішення повпливати на бренд в той чи інший спосіб, менеджер значною мірою діє інтуїтивно. У зв’язку з такими факторами, при впровадженні в систему інновацій, які покликані вирішити проблему або підвищити показники, проявляються так звані імпліцитні проблеми. Вони не помітні одразу, оскільки з’являються лише в процесі вирішення інших питань, негативно корелюючи з вирішеними проблемами [2, 124]. 3. Звідки взяти інновацію? Знайти тренд. Слепцы, числом их было пять, В Бомбей явились изучать Индийского слона. (Самуил Маршак) В стратегічному розвитку великих брендів неабияка увага приділяється дослідженням динаміки розвитку, тенденцій обігу, збуту і виробництва. Втім, навіть найпрофесійніші дослідники, які проектують проекції трендів за математичними функціями узгоджуючи їх із максимальною кількістю сторонніх факторів не застраховані від помилок. В цій ситуації показовою є історія стратегічного провалу бренду Pampers, який ледь не призвів до втрати компанією, яка винайшла одноразові підгузки, лідируючої позиції на ринку. А все через те, що аналітики не змогли завдяки соціологічним опитуванням вірно спрогнозувати споживчі потреби до нової товарної категорії [5]. 139

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

4. Помилки в роботі з трендами «Якби я спитав людей, чого вони хочуть, вони попросили б швидшого коня» (Генрі Форд) Як показує практика, будь-яке прогнозування загалом і прогнозування трендів зокрема не є точною справою. Ще менш надійним заняттям є робота з визначеними трендами. Про тенденції пишуть і говорять, але основна маса фахівців розглядає їх як цікаву новинку, а не як незамінний інструмент для створення успішної системи комунікацій. Чому так відбувається і як не промахнутися із впровадженням інновації в життя? • Аналіз. Тенденції – це не готові рецепти, а інформація для аналізу і роздумів. Іноді дуже хочеться вірити в те, що впровадження інноваційного рішення приведе компанію до вражаючого прориву. Недостатня прозорість сервісів, які надають дані про тренди, не дає можливості критично ставитися до їхніх джерел інформації і методів роботи. В цифровому світі вільного спілкування компанії, які займаються трендами не готові бути чесними щодо своїх джерел. В результаті рекламні агенції і крупні компанії керуються неперевіреною інформацією в розробці стратегічних рішень. Прикладом невдач, які виникли внаслідок недостатнього розуміння внутрішніх і зовнішніх процесів є криза в компанії LEGO, яка виникла на початку 2000-х [6]. • Агрегація. Тенденції не можна розглядати ізольовано. Вони повинні бути інтерпретовані по відношенню одна до одної. Кожна тенденція існує в контексті інших тенденцій, які активні в даний проміжок часу, тому зосереджувати увагу на єдиному тренді може бути недалекоглядним. Домінування Netflix на американському ринку домашніх розваг пов’язано не лише з тим, що люди більше не хотіли їздити в відоемагазин на околиці. Швидше за все, цьому посприяли одночасний занепад магазинів відеопрокату, зростання попиту на онлайн-контент і розвиток широкосмугової передачі. Кожен з трендів відігравав вирішальну роль, хоча керівники змогли помітити і проаналізувати цей процес лише заднім числом. Розглядаючи ключові тенденції розумно аналізувати їх у взаємодії, з’ясовуючи, нейтралізують вони одна одну чи, навпаки, підсилюють; які можливості і загрози вони можуть спричинити, якщо зустрінуться в певний момент часу [7]. • Адаптація. Тенденції не можна сліпо приміряти до кожного продукту або ринку. Вони мають бути пристосованими для кожної конкретної аудиторії. 140

Особливості сучасного контенту та новітні технології впливу на аудиторію

Звіти з трендами і статті про тенденції в блогах створюються таким чином, щоб бути цікавими і актуальними для максимально широкого кола читачів, які працюють в різних галузях. Такий підхід до оприлюднення тенденцій створює труднощі з їх подальшим практичним застосуванням. Комунікаторам необхідна інформація про тренди, але, в першу чергу, у вигляді ідей, готових до застосування саме в їхній сфері інтересів. Класичним прикладом безоглядного слідування трендам є кампанія Burger King із запуску дієтичної картоплі фрі, яка із тріском провалилася [8]. 5. Висновки. Як впроваджувати інновації так, щоб досягти зростання, а не призвести до кризи? Прийняте рішення і впроваджені зміни повинні оцінюватись з урахуванням не лише виконання поставлених завдань, але й з оцінкою непрямих, опосередкованих наслідків. Саме в них найчастіше криється причина невдачі. В процесі вирішення проблеми варто не лише зосереджуватись на поставлених цілях, але й брати до уваги ті ознаки ситуації, які повинні зберегтися. Інша причина – нестача зібраних даних для прийняття правильного рі шення, як наслідок – неправильна постановка цілей, неправильно побудо вана ситуативна модель і неможливість передбачити реакцію на зміни. І, нарешті, до провалу може легко призвести невдала реалізація навіть найгеніальнішої ідеї, відсутність необхідних ресурсів і контролю. Література 1. Перегудов Ф. И., Тарасенко Ф. П. Введение в системный анализ. – М. : Высшая школа, 1989. 2. Логика неудачи. Дитрих Дернер management [Електронний ресурс]. 3. The innovator dilemma [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https:// finbuzzactu.files.wordpress.com/2015/08/the-innovator-dilemma.pdf 4. How Kodak failed [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://www. forbes.com/sites/chunkamui/2012/01/18/how-kodak-failed/#5d057c166f27 5. Уроки стратегии от Procter & Gamble: как компания едва не проиграла рынок подгузников [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://mmr.ua 6. Опыт компании LEGO: что стоит знать об инновациях и креативе [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://lifehacker.ru/2014/09/04/opyt-lego/ 7. История Netflix: как компания по онлайн-прокату дисков стала крупней шим поставщиком потокового мультимедиа [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://vc.ru/p/netflix-story 8. When Corporate Innovation Goes Bad – The 101 Biggest Product Failures Of All Time [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://cbinsights.com

141

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

МІЖНАРОДНИЙ КРУГЛИЙ СТІЛ «ГЕНДЕРНИЙ КОНТЕНТ СУЧАСНИХ МАС-МЕДІА»

Сидоренко Наталія Миколаївна доктор філологічних наук, професор Інститут журналістики КНУ імені Тараса Шевченка «ЖІНОЧИЙ СЕГМЕНТ» УКРАЇНСЬКОЇ ПРЕСИ ДЛЯ СІМ’Ї Динамічний розвиток українських медіа наприкінці ХХ – на почат ку ХХІ ст. дав поштовх створенню окремого сегменту друкованих ЗМІ – популярних за змістом газет і журналів, призначених для сім’ї. Серед них з’явились «Авоська» (Запоріжжя), «Академия» (Київ), «Angel» (Мелітополь), «Біла хата» (Чернігів), «Вечорниці» (Чернівці), «Добродій» (Решетилівка на Полтавщині), «Полис» (Нікополь), «Сезон» (Харків) та ін., що мали підзаголовки: «для читання в сімейному колі», «газета для всієї родини», «для родинного читання», «журнал для всієї сім’ї», «масовий журнал для читання в родинному колі», «новітня енциклопедія сімейного читання», «журнал для християнської родини» тощо. Деякі видання дотримувались культурно-просвітнього спрямування, інші поєднували родинні цінності з релігійними настановами («Голубка», «Купол», «Мир», «Светоч», «Діти Непорочної», «Кана»), орієнтувалися на практичні поради (за формулою «поради, ідеї, рецепти»; «Мир семьи», «Порадник», «Петрович і Петрівна», «Петровна. Хозяюшка», «Сімейний порадник», «Наш домашний журнал», «Домашняя всезнай ка», «Копилка семейных советов»), мали розважальний характер («Семейная газета» та «Семейная газета Ника» в Дніпропетровську, «Кроссворды всей семьей», «Воскресный коктейль») чи інформаційнорекламне забарвлення («Ты+Я=Семья» у Запоріжжі). Нерідко в назві використовувались очевидні для такого типу видань поняття «дім», «сім’я», «родина» чи їх похідні («В домашнем кругу», «Для дому і сім’ї», «Ми сім’я», «Родина», «Українська родина», «Сімейна газета» / «Семейная газета», «Семейный очаг», «Семейная заря», «Справи сімейні», «Чернігівська сімейна газета», «7Я»). Оригінальними назвами відзначився Хмельницький: «Є!» та «О!». Подібні газети 142

Міжнародний круглий стіл «Гендерний контент сучасних мас-медіа»

й журнали, дайджести, бюлетені функціонували фактично в усіх областях України (Львів, Чернівці, Луцьк, Хмельницький, Київ, Біла Церква, Ніжин, Полтава, Кременчук, Кіровоград, Луганськ, Кривий Ріг, Краматорськ, Керч, Сімферополь, Миколаїв, Одеса). Серед засновників періодики для сім’ї – приватні особи; підприємства та установи, громадські організації (ВАТ «Вугільна компанія «Шахта», Приватна фірма «Артем і Кº», ПП «Веди», Запорізька обласна організація ветеранів України, Громадська організація жінок «Рост», Українська асоціація вчителів натурального планування родини, Чернігівська обласна організація Спілки журналістів України), трудові колективи редакцій, релігійні організації (Релігійна громада Української Православної Церкви парафії на честь Різдва Пресвятої Богородиці у Печерському районі м. Києва та ін.). Чимало періодичних видань зазначеного сегменту подають свої гасла чи в підзаголовках визначають основні ціннісні орієнтири, як-от: «журнал щасливої родини», «ми допомагаємо вам створювати гармонію в сімейному житті», передбачаючи своїми читачами усіх представників родинного кола, як жінок, так і чоловіків різного покоління та вподобань. Важливу місію виконують християнські журнали, спонукаючи замислитися над багатьма суспільними питаннями. Так, часопис «Кана» намагається поспілкуватися на важливі багатоаспектні теми (революційні події в Україні, як віднайти своє місце в житті, в чому суть української екокультури, навіщо ходити до Церкви та ін.), водночас не обминаючи болючих проблем родинного співіснування (ремонт домівки та стосунків, «інтернет – друг сім’ї чи її руйнівник?», «що робить чоловіка чоловіком?», «чи вінчання гарантує щастя?», як читання зближує родину, як розпоряджатися сімейними грошима і т.д.). Як спецпроект видавництва «Свічадо», мета якого – «допомогти людині інтегрувати християнські цінності в щоденне життя», журнал розважливо обмірковує сутнісні питання родинної комунікації, не нав’язуючи своїх рекомендацій. Редакція не лишається осторонь гендерних стереотипів, прагне пояснити на життєвих прикладах можливості толерантного порозуміння між чоловіком і дружиною, між батьками і дітьми, між старшими і молодшими. Невипадково на обкладинку останнього номера винесено обговорення «Як ділити обв’язки у сім’ї?», щоб у інтерв’ю та життєвих розповідях, щирих зізнаннях і одвертих спогадах спростувати вкорінені стереотипи: «Заробляю гроші, ремонтую крани, забиваю цвяхи» та «Перу, прасую, готую їжу, прибираю, виховую дітей» (2017. – № 3). 143

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

Інші змістові акценти присутні на шпальтах релігійного журналу християнської родини «Діти Непорочної», що заснований 2000 р. релігійним видавництвом «Добра книга». Двомісячник має рубрики: «Місія священика», «Перлини української духовності», «Дар Марії», «Голос Марії», «Слово Пастиря», «Освячені в істині» та ін., де найчастіше йдеться про духовну історію, чудотворні ікони, паломництво, святині України та світу тощо. Авторами найчастіше виступають чоловіки: Віктор Рудь, Владика Венедикт, о. Євгеній Сьпйолек, о. Ян Білецький, Йосиф Воробець, арх. Йоан Сан-Франциський та ін. Жіноча присутність на сторінках журналу виявляється у двох рубриках «Листи читачів» / «Нам пишуть» (Анна Ш., Марія Ластовець, Твоя слуга навіки, Надія, Оксана Данилевич, Юля та ін.) і «Поетична сторінка». Скажімо, читачі журналу впродовж 2016 р. мали нагоду почути поетичний голос Наталі Назар («Каюсь, дякую, люблю!»), Тетяни Домашенко («Моєї нації священні кольори…»), української поетеси і перекладачки, члена НСПУ Любові Бенедишин («поетичні стації душі» під назвою «Шлях до Воскресіння»). Лише у двох номерах за 2016 р. були гідно презентовані жінки: в рубриці «Постаті України» Віктор Заславський присвятив свою публікацію «Спокуси і подвиг» поетесі й борцеві Олені Телізі (2016. – № 4. – С. 26–29); а також одразу три матеріали доторкнулися до творчості та діяльності видатних жінок: Аліція Ленчевська презентована духовними записками «Час ставати у Правді», італійська візіонерка Луїза Піккаррета – уривками з книги «Діва Марія у Царстві Божої Волі», свята Джемма Ґатьґані (свята Римсько-католицької церкви, містик) – оповіддю з книги о. Германа Руоппольо (2016. – № 6). На «щасливу родину» орієнтовані два журнали, засновані й реда говані, ймовірно, однією родиною: С. Я. Біленьким (засновник) і С. В. Біленькою (редактор), – «Дім і сім’я» (до 2005 р. існував у вигляді газети) та «Українська родина» (з 2015 р.). В основі їх публікацій – мова, історія, традиції, звичаї, рідна культура. На сторінках «старшого» видан ня присутні рубрики «Сьогодення», «Наша історія», «Краса і здоров’я», «Поради психолога», «Звичаї і традиції», «Пізнай себе» та ін. Зачином до загальної смислової філософії цих двох видань можуть бути слова зі статті «Традиції і їхнє виховне значення» С. Миханчук, де наголошено: «Людина починається з сім’ї. В сім’ї проростає коріння роду, від якого згодом проростуть стебла, квіти, плоди» (2015. – № 1. – С. 5). Публікації у часописі «Дім і сім’я» здебільшого належать авторамчоловікам (проф. В. Мицик розповів про традиції проводжання на 144

Міжнародний круглий стіл «Гендерний контент сучасних мас-медіа»

військову службу, Я. Оріон – про «голос предків», спогади дитини війни подав В. Коваленко, кандидат економічних наук Е. Добжанський розмірковував про святкування Новоліття, М. Горбоносу належить стаття «Толерантність чи повага»; редакція в кількох номерах запропонувала читачам нарис про лікарські рослини відомих фітотерапевтів, батька й сина М. та І. Носалів). Загальний підсумок авторства такий: 8 публікацій належать чоловікам, 5 – жінкам, 1 матеріал без підпису (2015. – № 1). Подібне переважання збереглося і в наступному випуску, відповідно: 9, 7 та 1 публікація. Фактично ті ж автори (деякі публікації з продовженням) присутні в № 2. Українська звичаєва культура, трипільська культура «як первень української народної традиції», ціннісні засади родини, концепція національної єдності, мовні питання, історії з життя – це продовження тих тем, що були започатковані й частково перемандрували на сторінки журналу «Українська родина». Щоправда, тематичні наголоси тут актуальніші (спогади про Майдан, постать Степана Бендери, зростання тарифів). У глянцевому часописі присутні рубрики «Майстерність і рукоділля», «Здоров’я», «Смачного», «Сад-город» та ін. Збереглася й автура. Редакція обох журналів винагороджує своїх читачів додатками – дисками з «музичними ілюстраціями», викрійками, схемами вишивок (скажімо, до № 1 за 2014 р. подано диск «Не жди сподіваної долі» чоловічого народного хору «Чумаки», схема вишивки епізоду картини «Катерина» Т. Шевченка, викрійка сорочки в вишивкою «Дубочки» для чоловіків; до № 2 за 2013 р. – диск ансамблів «Любисток» та «Медуниця», викрійка та схема вишивки туніки). Все ж варто наголосити: більшість сучасних періодичних видань для сім’ї не особливо наголошують на гендерній рівності, паритетності, збалансованості подачі інформації про жінок і чоловіків, традиційно пропагуючи усталені стереотипи (краса – для жінок, сила – для чоловіків; на кухні господиня – жінка, у майстерні – чоловік; сфера культури й освіти – жіноча, наука й право – чоловічий сектор). Поінколи зміст такої преси (особливо газет) залишається однотипним: історії, поради (психолог, лікар, косметолог, шеф-повар…); кухня, сад, город; консервування, рукоділля; дитяча сторінка, програма телебачення. Влас не це здебільшого «жіночий сегмент», а не чоловіче читання. Не завжди редакції дбають про оригінальні матеріали, послуговуючись передруками з інших видань. Тож газети й журнали для сім’ї в Україні стоять на порозі змін, переформатування, поліпшення як змістового (зокрема ціннісних орієнтирів, гендерної чутливості), так і структурного рівнів. 145

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

Яблоновська Наталя Всеволодівна доктор філологічних наук, професор Житомирський державний університет імені Івана Франка ІДЕЯ ГЕНДЕРНОЇ РІВНОСТІ ЯК СОЦІОКОМУНІКАЦІЙНА ТЕХНОЛОГІЯ КУЛЬТОВОГО СЕРІАЛУ «ГРА ПРЕСТОЛІВ» (HBO) Останнім часом увагу дослідників ефектів мас-медіа дедалі більше привертає потенціал серіалу як виду медіакомунікацій. У роботах М. Сабідо [1–2], Г. Почепцова [3-10], А. Федорова [11–12] та ін. досліджується вплив ідей, слів, моделей поведінки серіальних героїв на масову свідомість, який вчені називають і «підштовхуванням» (nudging’ом), і «м’якою силою», і системою entertainment-education, і біхевіор-плейсментом і т. п. Наприклад, засновник вказаного напряму досліджень, мексиканський режисер Мігель Сабідо, запропонував три рольові моделі поведінки героїв в залежності від сценарію впливу на аудиторію: позитивна модель, носій якої протягом розвитку дії отримує заохочення, негативна модель, носій якої отримує покарання за свої погані вчинки, та перехідна модель, носій якої, не відміну від перших двох, не має чіткої позитивної чи негативної лінії поведінки, він здатен змінюватися, і тому зміни у його поведінці відповідають стану цільової аудиторії та підштовхують її до покращень [6]. Не можна не погодитися з дослідниками в тому, що відчутний вплив серіалів на масову свідомість досягається завдяки тому, що цей вплив є не прямим, а фоновим, тобто він не усвідомлюється глядачем, який спостерігає за перипетіями сюжету та перебуває в підвищеному емоційному стані, а отже, не зустрічає спротиву [6]. Емоційність, яка з першої миті супроводжує напружені та напрочуд жорстокі події «Гри престолів», стає одним з факторів надзвичайної популярності та впливовості цього культового серіалу (непрямим проявом останньої є величезна кількість випадків використання персонажів, фраз, ідей серіалу в інтернет-мемах, фотожабах, рекла мі тощо). Через це, мабуть, Домінік Моїзі, відомий дослідник емоційної складової серіалів і автор монографії з промовистою наз вою «Геополітика емоцій. Як культури страху, приниження та надії змінюють світ», саме «Гру престолів» вважає найвпливовішим серіа лом сьогодення [13]. 146

Міжнародний круглий стіл «Гендерний контент сучасних мас-медіа»

Метою нашого дослідження стало встановлення того, за допомогою яких соціально-комунікаційних технологій віртуальний світ серіалу «Гра престолів» сприяє гендерній рівності в реальному соціумі. Окреслена мета зумовила виконання таких завдань: – окреслити основні теоретичні аспекти соціального впливу серіалу як виду медіакомунікацій; – проаналізувати, яким чином в серіалі «Гра престолів» реалізується ідея гендерної рівності; – з’ясувати, який потенціал впливу на вирішення питання гендерної рівності закладений у образній системі, подіях та словах персонажів серіалу. Реалізації ідеї гендерної рівності в серіалі сприяє вже сама система його жіночих образів, більшість з яких нам демонструє сильних, впевнених у собі, відважних та розумних жінок, які ні в чому не поступаються чоловікам. Це Дейнерис Таргариєн, Серсея Ланністер, Кейтилін, Ар’я та Санса Старк, Бриєнна Тарт, Яра Грейджой та ін. За виключенням Кейтилін Старк та Серсеї Ланністер, які є носіями позитивної та негативної моделей, за теорією М. Сабідо, та в певному сенсі протиставляються одна одній, всі інші героїні є «перехідними»: складними, неоднозначними, – вони здійснюють як добрі, благородні, так і погані, жорстокі вчинки. В серіалі взагалі весь час заперечується простота та закономірність рішень та їх наслідків, і це робить його подібним до непередбачуваного життя і змушує напружено очікувати на авторське вирішення чергової перипетії. Проте авторська логіка у розгортанні подій все одно простежується, а певні ситуації, що повторюються з постійним результатом, підштовхують глядача до висновків стосовно успішних/провальних моделей поведінки. Можна стверджувати, що події життя усіх основних героїнь серіалу ламають відстале, проте досить поширене ставлення до жінки як до нездари, речі, служниці, наложниці тощо. Уже з першої серії ми бачимо це традиційне для Вестеросу та Ессосу ставлення до жінки, коли брат Дейнерис Таргариєн вирішує віддати її заміж за Кхала кочового племе ні, за допомогою якого мріє повернути собі владу. Він чітко висловлює споживацьке ставлення до сестри: «Я готовий віддати тебе всім його вершникам і їх жеребцям». Проте налякана та розгублена Дейнерис починає у критичній ситуації проявляти такі «чоловічі» якості, як витримка та самовладання. Вона вивчає своє нове середовище – табір дотракійців, його мову, звичаї та традиції, секрети кохання та за допомогою нових знань повню бере ситуацію під контроль. Втративши 147

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

дитину, Дейенерис не здається і сміливо виявляє свою волю: намагає ться поставити на ноги хворого чоловіка і керувати життям усього племені, – вже на цьому етапі видно, що в ній зароджується стрижень і спрага вершити справедливість. Тому після загибелі Кхала Дрого саме вона стає правителькою. Окрім компетентності та самовладання, ще одним секретом успіху Дейнерис є ораторське мистецтво. Вже будучи вдовою, вона збирає свою армію, щоб завоювати залізний трон. Отримавши військо бездоганних воїнів, вона каже їм про те, що вони вільні, і це вже їх вибір – піти за нею чи ні. Звичайно, поважливе ставлення до волі та бажань бездоганних не залишається без відповіді: кожен без винятку йде за Кхалісі і готовий битися за неї до кінця. Для розумінні гендерних технологій серіалу вкрай важливим є образ Яри Грейджой. Ми бачимо її рішучою, сміливою, справжньою войовницею, яка вміє повести за собою армію та битися з ворогом. Бейлон, батько Яри, вважає саме її спадкоємицею Морського трону. Проте вибори Яри на Морський трон (7 сезон, 5 серія, з 18-ої хвилини) починаються з сексистського висловлювання: «Ми не обирали коро леву ніколи!». Але так само, як і Дейнерис, Яра вміло користується мистецтвом красномовства. «Ми ніколи не впливали на цей світ», – відповідає вона. Люди погоджуються з нею, проте, як і раніше, говорять: «Не бути бабі на морському троні, адже повернувся спадкоємець Бейлон». Теона, брат Яри, в своїй промові виступає за неї і каже, що неможливо знайти вождя краще. «Вона розбійниця, вона воїн, вона залізноуроджена, ось наша королева», – представляє Яру Теона. Навіть захоплення Морського трону Еуроном не може вибити Яру з сідла: під час церемонії посвячення Яра з вірними їй людьми уводить найкращі кораблі флоту і відправляється завойовувати нові землі, залишаючи Еурона ні з чим. Сміливість, рішучість, безстрашність, вміння приймати ризиковані рішення, красномовство – ці традиційно «чоловічі» риси притаманні Ярі та є секретом її успіху. Взагалі не можна не помітити того, що головні героїні серіалу демонстративно порушують рамки, встановлені суспільством для жі– нок. Декілька героїнь навіть стають жінками-воїнами, які бездоганно володіють зброєю та мистецтвом бою: це вже згадувана Яра Грейджой, Бриона Тарт – жінка-лицар, а також Ар’я Старк, яка з дитинства вчиться фехтувати. Звичайно, ці образи відтінені фоном з жінок-рабинь, жіноккуртизанок, служниць, зломлених та знедолених. І на цьому тлі 148

Міжнародний круглий стіл «Гендерний контент сучасних мас-медіа»

досягнення головних героїнь виглядають ще яскравіше. Як доводять різкі повороти сюжету «Гри престолів», усі його головні жіночі персонажі долають власний страх, нерішучість, незнання та нерозуміння не через нудьгу та примхи, а у екстремальних обставинах, коли ціною відмови від «стрибку» вверх стає власне життя або життя близьких. Сама наявність низки провідних жіночих персонажів, які пройшли шлях від слабких жінок, з якими не рахувалися навіть їх рідні, до мудрих правительок та сміливих завойовниць є ключовим доказом реалізації ідеї гендерної рівності в серіалі. Література 1. Sabido M. The tone, theoretical occurrences, and potential adventures and entertainment with social benefit / M. Sabido. – Mexico City: National Autonomous University of Mexico Press; 2002. 2. Sabido. M. The origins of entertainment-education M. Sabido // Entertainmenteducation and social change: Histor,. research. and practice. Singhal A., Cody M. J., Rogers E. M.. & M. Sabido (Eds.) Mahwah. NJ: Erlbaum, 2004. – Рp. 61-74. 3. Почепцов Г. Телесериалы как медиакоммуникации / Г. Почепцов [Еле ктронний ресурс] // Пси-фактор. – Режим доступу : http://psyfactс or.org/kinoprop/ serials2.htm 4. Почепцов Г. «Карточный домик»: как на смену клиповому мышлению приходит сериальное / Г. Почепцов [Електронний ресурс] // Пси-фактор. – Режим доступу : http://psyfactor.org/kinoprop/house_of_cards.htm. 5. Почепцов Г. MediaSapiens Новые тенденции в управлении обществом с помощью коммуникаций / Г. Почепцов [Електронний ресурс] //MediaSapiens: образовательный новостной сайт. – Режим доступу: http://osvita.mediasapiens.ua. 6. Почепцов Г. Мигель Сабидо как пионер эстетического программирова ния поведения / Г. Почепцов [Електронний ресурс] // MediaSapiens. – Режим доступу : http://osvita.mediasapiens.ua/trends/1411978127/migel_sabido_kak_ pioner_esteticheskogo_programmirovaniya_povedeniya/. 7. Почепцов Г. Новые подходы в сфере «мягких» инфовойн: от операций влияния к бихевиористским войнам / Г. Почепцов [Електронний ресурс] // MediaSapiens. – Режим доступу: http://osvita.mediasapiens.ua/trends/1411978127/ novye_podkhody_v_sfere_myagkikh_infovoyn_ot_operatsiy_vliyaniya_ kbikhevioristskim_voynam/. 8. Почепцов Г. Новые пути развития пропаганды / Г. Почепцов [Електронний ресурс] // MediaSapiens: образовательный новостной сайт. – Режим доступу : http://osvita.mediasapiens.ua. 9. Почепцов Г. Размещение в популярных телесериалах «квантов»

149

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

здорового поведения: американский опыт / Г. Почепцов [Електронний ресурс] // MediaSapiens. – Режим доступу: http://osvita.mediasapiens.ua/trends/1411978127/ razmeschenie_v_populyarnykh_teleserialakh_kvantov_zdorovogo_povedeniya_ amerikanskiy_opyt/. 10. Почепцов Г. Сериал «Newsroom» как пример «подталкивающего» моделирования действительность / Г. Почепцов [Електронний ресурс] // Псифактор. – Режим доступу: http://psyfactor.org/lib/media4.htm. 11. Федоров А. В. Насилие на советском и российском экране – от 1920-х до начала XXI века / А. Федоров [Електронний ресурс] // Пси-фактор. – Режим доступу: http://psyfactor.org/kinoprop/fedorov35.htm. 12. Федоров А. В. Экологическая тема в российском игровом киноискусстве звукового периода: проблемы и тенденции / А. Федоров. – Таганрог: Изд-во Кучма, 2002 – 48 c. 13. Moisi D. The Geopolitics of emotion. How cultures of fear, humiliation, and hope are reshaping the world / D. Moisi. – New York, 2009. – 192 р.

Семенко Світлана Василівна кандидат філологічних наук, професор Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Ко роленка ЕФЕКТИВНІ МЕТОДИ ТА ПРИЙОМИ В ПРОЦЕСІ ВИВЧЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ ЗА ВИБОРОМ «ГЕНДЕРНА ПРОБЛЕМАТИКА В ЗМК» Процес трансформування, модернізації національної освіти, в тому числі й журналістської, відповідає завданням подальшої демократизації нашого суспільства й утвердженню гідного місця України у світовій співдружності. Тому сучасна вища школа активно розробляє і впро ваджує широкий спектр гнучких новітніх технологій навчання, які максимально задовольнили б потреби та інтереси студентів, враховували їх навчальні можливості, створювали належні умови розвитку зага льних і спеціальних здібностей, сприяли збереженню самобутньої індивідуальності особистості як соціальної цінності. Як стверджують провідні українські учені-дидакти: «Інтенсифікація процесу входження України до європейського освітнього і наукового поля вимагає від вітчизняної вищої школи більшої уваги до якості 150

Міжнародний круглий стіл «Гендерний контент сучасних мас-медіа»

освіти, виховання універсального випускника, адаптованого до потреб сучасного ринку праці. Основним змістом діяльності вищих навчальних закладів має стати формування інноваційного освітньо-виховного середовища, що передбачає зміну організації і змісту о світи з метою інтеграції вишів у с вітовий освітній простір» [1, 47]. Рішення важливих завдань з удосконалення навчального процесу при впровадженні новітніх навчальних технологій вимагає розробки таких стратегій навчання, які дозволили б забезпечити високу теоретичну і професійну підготовку майбутнього журналіста. У тетраді навчання «студент – викладач – методи – засоби» всі компоненти важливі, однак особливу увагу належить приділяти виборові продуктивних методів навчання. Метою статті є характеристика найбільш ефективних навчальних технологій і методів у практиці вивчення дисципліни за вибором «Гендерна проблематика в ЗМІ». Відповідно мети визначено такі завдання: окреслити роль продуктивних навчальних технологій в процесі аналізу окремих аспектів гендерної проблематики; проатестувати спектр ключових методів при опануванні дисципліни «Гендерна проблематика в ЗМІ». Природно, викладач вільний обирати метод на свій розсуд, який йому по духу, який би враховував елементи і логічно-пізнавального, і психологічні показники студента, і керівництво його навчальною діяльністю. У підготовці студента-журналіста під час читання дисци пліни за вибором «Гендерна проблематика в ЗМІ» повинні домінувати творчі підходи, евристичні методи, які допомагають розвивати як образне мислення, так і дають міцні фахові знання. Логічно, що продуктивним буде застосування інноваційних стратегій вивчення журналістикознавчих дисциплін. Кращому засвоєнню навчального матеріалу курсу сприяє інтегра ційна технологія, яка ґрунтується на основі залучення матеріалу інших дисциплін. Так, у планах семінарських занять передбачається виконання завдань, які передбачають використання відомостей інших навчальних дисциплін, що пов’язані між собою спільним об’єктом, зокрема це можуть бути дані з «Філософії», «Соціології», «Теорії журналістики», «Журналістських жанрів», «Проблематики ЗМІ». Тут виправдовують себе при читанні курсу лекції-презентації, які сприяють не тільки концентрованій подачі інформації, включають візуальну увагу студентів, а й дають змогу продемонструвати приклади із різних видів ЗМІ, що стосуються гендерної проблематики. Також не можна 151

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

не відзначити факт плідного поєднання бесіди з елементами дискусії, котра стає можлива через постановку проблемних питань, зокрема, при аналіз дотримання гендерного балансу в редакційній політиці. Найбільш ефективними, як показав досвід, є використання інтер активної технології, позаяк вона передбачає організацію та розвиток діа логічного спілкування, які ведуть до взаєморозуміння, взаємодії, спільно го розв’язання загальних, проте важливих для кожного учасника завдань. Власний досвід дозволяє нам виокремити такі найбільш ефективні методи: Форум. Досить ефективний тип дискусії, який передбачає розвиток такої важливої професійної навички як вміння утримувати увагу аудиторії: студентові дозволяється виступати стільки часу, яка стосується того чи іншого аспекту гендерної проблематики в ЗМІ, скільки він зможе утримати увагу й зацікавлення аудиторії. Лабіринт дій. На занятті роздається друкований матеріал, який стосується гендерної проблематики, і варіанти його аналізу – студент обирає точніший, відповідно до його сприйняття і пояснює вибір. Рольові ігри. Це один із найбільш популярних серед студентів метод вивчення гендерної проблематики в ЗМІ, який допомагає створити модель певної ситуації, поведінки чи дії у навчальному процесі та наблизити навчання до майбутнього фаху журналіста (студент виконує роль медіа-експерта, рекламіста). Однією із сучасних методичних новацій у вищій школі є впровадження проектної технології і, відповідно, використання методу проектів, який дає можливість студентам відчути практичне значення журналістської освіти і сприяє формуванню в них умінь та навичок застосування і вдосконалення знань з гендерного питання в журналістиці. Найбільш ефективними є такі типи проектів: – дослідницькі – майбутні журналісти пишуть наукові розвідки про дотримання / недотримання гендерного балансу в полтавських ЗМІ; – інформаційні – полягають у зборі та аналізі інформації про певний об’єкт. Результатом такого проекту є створення гендерної карти ЗМІ Полтавщини з коментарем до неї. Робота над проектом включає: аналіз проблеми, що має бути вирі шена; усвідомлення та визначення мети проекту; конкретну практичну діяльність щодо реалізації; презентацію проекту. Участь у студентських освітніх проектах активно розвиває комунікативні здібності; виявляє диференціацію освітньо-виховного процесу за рівнем теоретичної підготовки студентів; дає змогу наблизити навчання до життя. 152

Міжнародний круглий стіл «Гендерний контент сучасних мас-медіа»

Використовуються нами й інформаційні технології, котрі засновані на використанні мультимедійних засобів навчання, мережі Інтернет, комп’ютерних програм, зокрема розробка гендерно збалансованої ре клами, гендерної карти області. Таким чином, впровадження в практику викладання курсу «Гендерна проблематика в ЗМІ» інноваційних методів навчання, зокрема інтер активних методів та методу проектів, сприяє як активізації навчання студентів та стимулює їх творчий і науковий потенціал, так і впливає на оновлення навчального процесу в цілому. Безумовно, що активне вивчення гендерних питань, пов’язаних із функціонуванням медій, вимагає від педагогів вищої школи впровадження у практику викладання інноваційних технологій та пошух ефективних методів і прийомів. Література 1. Кононенко І. Володимир Різун: основна проблема журналістики – відсутність корпоративної ідеї / І. Кононенко [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.day.kiev.ua/196215/

Воронова Мальвіна Юріївна кандидат філологічних наук, доцент Інститут журналістики КНУ імені Тараса Шевченка НІЛА ЗБОРОВСЬКА: ПОРТРЕТ УКРАЇНСЬКОЇ ІНТЕЛЕКТУАЛКИ Мета цього дослідження – реконструювати інтелектуальне і духов не «я» відомої української вченої-літературознавця, письменниці й громадської діячки Ніли Зборовської, яка присвятила своє творче життя1 психоаналітичним дослідженням української літератури, культури, ґендерної й національної ідентичності. На щастя, увага до її творчості тільки зростає з часом, про що свідчать численні електронні посилання на її праці та й загалом інформаційний дискурс навколо них, утім, бракує ґрунтовних наукових досліджень, котрі систематизували би її погляди, ідеї, концепти, цінності, методологію і тим самим утвердили і зафіксували у національній свідомості історичне значення цієї непересічної особистості. Ніла Зборовська пішла із життя після тяжкої хвороби 24 серпня 2011 року, їй мало виповнитися у вересні 49 1

153

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

Важливо простежити становлення й трансформацію її поглядів щодо національної ідентичності та процесу державотворення, аби віднайти ту особливу перспективу України, яку бачили інтелектуали перехідної епохи 1990-х – початку 2000-х років. Цінною є методологія Ніли Вікторівни, – а вона використовувала у своїх дослідженнях переважно метафізичний аналіз та психоаналіз, – яка лишається непопулярною в Україні (і подекуди викликає спротив у консервативних колах сус пільства), але є надзвичайно розповсюдженою у США та Європі. Коло завдань цього дослідження встановлено відповідно до загальної мети наукової розвідки та має експериментально-авторський характер. Перше завдання полягає у систематизації всього творчого надбання та його категоризації (наукові й навчальні праці, публіцистика, художні роботи, щоденникові записи, автобіографічні нотатки, інтерв’ю). Влас не, йдеться про очевидну потребу охопити різноманіття жанрів, у яких працювала Н. Зборовська, та відтворити діапазон її інтелектуальних інтересів, оскільки цього ніхто не робив раніше. Друге завдання є більш складним і формалізованим, аби досягти більш точних результатів. Кожна робота авторки аналітично розщеп люється на такі семантичні елементи як: 1) наукові погляди й концепції; 2) філософські ідеї; 3) публіцистичний діапазон (теми, проблеми, персоналії); 4) інтелектуальна спорідненість (наслідування, вплив, взаємовплив, зацікавленість); 5) духовні цінності; 6) громадянська позиція; 7) методологія. У такий спосіб дещо механічно, орієнтуючись не лише на загально-семантичний, але й на суто кількісний аналіз (думок, концепцій, ідей, їхньої повторюваності, зростання й т.п.) вдається відтворити сутнісні риси інтелектуального світу вченої та його трансформацію у часі. А узагальнення й абстрагування отриманих результатів дозволяють широко поглянути на творчу свідомість Н. Збо ровської й реконструювати – наскільки це можливо – її духовне «я». Джерелами дослідження стали наукові праці Н. Зборовської («Код української літератури…» (2006), «На карнавалі мертвих поцілун ків: феміністичні роздуми» (1999)), літературознавчі дослідження («Моя Леся Українка» (2002); «Танцююча зірка» Тодося Осьмачки (1996), «Пам’яті Соломії Павличко» (2007)), навчальні посібники («Психоаналіз і літературознавство» (2003)), роман («Українська ре конкіста: анти-роман» (2003)) щоденникові нотатки («Метафізичний погляд на перевибори в Україні», 2007; «Академічний космополітизм чи посткомуністичне літературознавство?» (2007); «Масонський стиль в Українські літературі: далі буде?» (2007)), інтерв’ю («Дзеркало тижня» 154

Міжнародний круглий стіл «Гендерний контент сучасних мас-медіа»

(2006); «City Life» (2007); «Літературна Україна» (2007); «Кур’єр Кривбасу» (2007); «День» (2012) [1–15]. Наукові погляди й концепції. У своїх наукових роботах Н. Зборовська підкреслювала кризу теорії літератури (як української, так і світової) й методологічну кризу, а українське літературознавство оцінювала як постколоніальне («Код української літератури»). Нею сформульовані риси постколоніальної української літератури, серед яких: інфантилізм, брак мужності (рицарства), брак дорослої чуттєвості (а, відтак, якісних любовних романів), нав’язлива любов до матері (яку уособлює часто держава) та зроблений висновок стосовно того, що українська культура рухається в бік «нарощування мужності» [1]. На початку наукової кар’єри її приваблював феміністичний дискурс, і це було ідеологічно-проблемним центром її пошуків. Проблематика фемінізму й ґендеру розкривалася нею в таких аспектах: 1) людина як «сконструйована культурою істота» (спираючись на думку російського філософа М. Мамардашвілі, вона підкреслювала вирішальний вплив суспільства на формування ґендерної поведінки); 2) ґендер як культурнообумовлений аспект статі; 3) літературний фемінізм – особливий кри тичний дискурс, спрямований на підрив патріархальної культурної системи; 4) жінка в патріархальному суспільстві як пасивний об’єкт; 5) чоловік постколоніального патріархального суспільства містично прив’язаний до матері і відтак – інфантильний; 6) культ материнства в постколоніальній українській літературі (й, відповідно, суспільній свідомості); 7) формування й захист суб’єктності жінки через якісний феміністичний дискурс [2]. Філософські ідеї. Література (й мистецтво в цілому) тлумачилися Н. Зборовською як сакральна сфера, оскільки: 1) вона втілює душу нації (її генетичний код); 3) її створюють ті самотні одинаки, які «посвячені у таємниці буття»; 4) її творять ті особистості, які мають справжнє «бажання» й пристрасть [12]. З одного боку, літературу треба вивчати аналітично – «увести у нашу філологію аналітику – це першочергове завдання», адже, на думку дослідниці, інтелектуальний підхід до мис тецтва є ознакою зрілості національної свідомості. З іншого – етична місія літератури (й культури в цілому) – це служіння людині: не літе ратурна доля твору є важливою, а його призначення й користь для людини [11]. Духовний світ жінки – одна із провідних філософських тем, яку найбільш плідно реалізувала вчена в есеї «Моя Леся Українка», ідейноконцептуальні вектори якого – це: 1) жіночий світ як світ природи і 155

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

почуттів; 2) простір Життя як простір Еросу; 3) ґрунтування творчості на автобіографічному любовному житті (зокрема, йдеться про Ларису Косач); 4) здатність духовної любові жінки по-новому народити чоло віка; 5) жіноча природність як жага і пристрасність; 6) материнська опіка як блаженство і «солодкий сон із Богом» [3]. Думка про соціальне й метафізичне призначення жінки («метафізичну» та «соціальну» жінку) звучить також в різних інтерв’ю Н. Зборовської, яка себе відносила до першого типу [3; 11]. Центральною філософсько-політичною ідеєю вченої була концепція так званої «аристократичної України» [1], в основі державотворення якої вона бачила пізнання Бога-отця. Розширюючи свою концепцію духовного аристократизму, вона зазначала, що утвердити «вічне життя» можна через утвердження «любові і мистецтва». Релігійний ідеал Н. Зборовської – це синкретизм християнства і буддизму, «історії Спасителя та ідеї справедливості карми». Дослідницю образ Ісуса Христа хвилював не лише як філософський об’єкт, а – глибоко-духовно й особистісно, – незадовго до смерті вона планувала написати роман про Господа «Пришестя мужності», а також мріяла побудувати храм, в якому зцілювали би людей. Власне, вся праця її життя – над декодуванням слова – і ставлення до художнього тексту як до Божого одкровення – це була її особиста релігія [12; 15]. Оскільки наукові тези не можуть охопити всього масштабу дослідження, варто хоча би конспективно зазначити публіцистичний діапазон тем ученої, це: 1) проблема сакралізації традицій та особис тостей; 2) проблема патріархального суспільства; 3) проблема інфантильності українського суспільства, а також її духовні цінно сті – це: 1) Бог; 2) «релігійна істина»; 3) мистецтво (в широкому сенсі); 4) пристрасть (у житті й у творчості); 5) «краса оголеної в любові душі»; 6) природність; 7) жіночність. Щодо інтелектуального зв’язку, то тільки список імен тих учених, філософів, письменників, політичних і культурних діячів, якими ціка вилася Н. Зборовська, міг би скласти окрему статтю. Назвемо деякі імена: Ж. Дерріда, З. Фройд, К. Юнг, Ф. Ніцше, Е. Фромм, Ю. Лотман, М. Бахтін, Р. Якобсон, М. Бердяєв, О. Потебня, Д. Чижевський, Ф. Достоєвський, Е. Золя, Г. Гессе, Г. Флобер, Т. Шевченко, Леся Українка, І. Франко, В. Набоков та ін. У своїй громадянській позиції Н. Зборовська виступала з кри тикою деінтелектуалізму українського суспільства («неаналітичне сус пільство») і вважала, що якість державного життя стане іншою, коли 156

Міжнародний круглий стіл «Гендерний контент сучасних мас-медіа»

український народ своїми цінностями зробить «дух, науку, думку», тобто зануриться у глибинне самопізнання та пізнання світу. Лише тоді свідома «аристократія на всіх рівнях держави» об’єднається із усім «розумним» цивілізованим світом [8]. Власне, навіть такий конспективний виклад ідей, цінностей і концептів ученої є красномовним і не потребує детальних коментарів, очевидно, що вона була інтелектуально розкутою, духовно глибокою, чесною, цілісною й пристрасною особистістю, і відбиток її духовного «я» містять всі її різноманітні за спрямуванням, призначенням і жанрами роботи. Література 1. Зборовська Н. В. Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури / Зборовська Н. В. – К. : Академвидав, 2006. – 504 с. 2. Зборовська Н. В. На карнавалі мертвих поцілунків: феміністичні роздуми / Зборовська Н. В. – К. ; Львів : Літопис, 1999. – 336 с. 3. Зборовська Н. В. Моя Леся Українка / Зборовська Н. В. – Тернопіль : Джура, 2002. – 228 с. 4. Зборовська Н. В. «Танцююча зірка» Тодося Осьмачки / Зборовська Н. В. – К. : Козаки, 1996. – 64 с. 5. Зборовська Н. В. Пам’яті Соломії Павличко (психопоетичний портрет) / Зборовська Н. В., 2007 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zborovska. livejournal.com/4771.html 6. Зборовська Н. В. Психоаналіз і літературознавство : посібник для вузів / Зборовська Н. В. – К. : Академвидав, 2003. – 390 с. 7. Зборовська Н. В. Українська реконкіста: анти-роман / Зборовська Н. В. – Тернопіль : Джура, 2003. – 304 с. 8. Зборовська Н. В. Метафізичний погляд на перевибори в Україні / Зборовська Н. В., 2007. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http:// zborovska.livejournal.com/4298.html 9. Зборовська Н. В. Академічний космополітизм чи посткомуністичне літературознавство / Зборовська Н. В., 2007. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zborovska.livejournal.com/2528.html 10. Зборовська Н. В. Масонський стиль в Українські літературі: далі буде? / Зборовська Н. В., 2007. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http:// zborovska.livejournal.com/2781.html 11. Дубинянська Я. Ніла Зборовська: «Феміністка – мій штучний імідж» (інтерв’ю) / Дубинянська Я. // Дзеркало тижня. ― 2006. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://gazeta.dt.ua/SOCIETY/nila_zborovska_feministka_ miy_

157

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

shtuchniy_imidzh.html 12. Жінка, що мріє про сонце (інтерв’ю) // City Life. – травень 2007. – № 33. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://citylife.com.ua/index. php?id=34&tid=390&art=574 13. Тарасюк Г. Психоісторія української літератури як теоретична та практична провокація (інтерв’ю) / Тарасюк Г. // Літературна Україна. – 2007. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zborovska.livejournal.com/ 3384. html 14. Лобановська А. Тоталітаризм починається з наступу на усвідомленість (інтерв’ю) / Лобановські А. // Кур’єр Кривбасу. – 2007. – [Електронний ре сурс]. – Режим доступу : http://zborovska.livejournal.com/1848.html 15. Міняйло Н. Племінниця Світлана Зборовська: «Вона вміла звичайний день перетворити на свято» // Міняйло Н. // День. – грудень 2012. – № 229. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://day.kyiv.ua/uk/article/ukrayincichitayte/pro-kod-nili-zborovskoyi

Желіховська Наталія Степанівна кандидат наук із соціальних комунікацій, доцент Інститут журналістики КНУ імені Тараса Шевченка ГЕНДЕРНА РІВНІСТЬ У КОНТЕКСТІ СУЧАСНОГО ПУБЛІЦИСТИЧНОГО ДИСКУРСУ Питання гендерної рівності стосується як жінок, так і чоловіків. Йдеться про те, щоб кожна людина, незалежно від статі, могла реалі зувати свої прагнення в усіх сферах життя. Гендерна проблематика фокусується на аспекті самореалізації кожного індивіда й відображає бажання усього суспільства жити в розвинутій крані. Мета статті – простежити характерні особливості висвітлення гендерної проблематики в сучасному українському публіцистичному дискурсі упродовж 2013–2016 років на прикладі суспільно-політичних видань. Об’єктом аналізу стали матеріали, опубліковані упродовж останніх років на сторінках газети «Дзеркало тижня. Україна», (далі у тексті – ДТ) і газети «День», (далі у тексті – Д). Стан гендерної проблематики у вітчизняному інформаційному просторі неодноразово з’ясовували у своїх роботах українські вчені А. Волобуєва, Н. Остапенко, О. Пода, Н. Сидоренко, М. Скорик, В. Слин 158

Міжнародний круглий стіл «Гендерний контент сучасних мас-медіа»

чук, Т. Старченко, О. Сушкова, Л. Таран, М. Чорнодон та ін. Серед російських учених, які цікавилися питаннями гендера – Н. Ажгихіна, Г. Альчук, С. Виноградова, О. Вороніна, І. Жеребкіна, А. Кириліна, І. Юкіна та ін. Втім, гендерний дискурс залишається малодослідженою й актуальною темою. Упродовж 2000–2012 років суспільно-політичні видання приді ляли особливу увагу проблемі гендерної рівноваги в суспільстві. Просвітницькі матеріали, присвячені питанню конструювання но вих гендерних відносин у суспільстві висвітлюють проблему у різних площинах, які умовно можна об’єднати у дві категорії: 1) теорія гендерних відносин; 2) практика соціального конструювання гендеру. У публікаціях пояснюються елементарні поняття теорії та практики гендерних відносин, аналізується забезпеченість гендерної рівно сті відповідними нормами законодавства [4]. Як слушно зауважує О. Вороніна [5], не біологічна стать, а соціокультурні норми визначають психологічні якості, моделі поведінки, види діяльності та професії чоловіків і жінок. Гендер створюється суспільством як соціальна модель для чоловіків та жінок, яка визначає їхнє становище і роль у суспільстві та його інститутах (сім’ї, політичній структурі, економіці, культурі, освіті тощо). Упродовж 2013–2016 років з’являється більше «прикладних» тем, порівняння вітчизняного і західноєвропейського досвіду, аналіз перспектив і можливостей нових моделей поведінки у соціумі. Продовжуючи традицію попередніх років, «Дзеркало тижня. Україна» друкує матеріали просвітницького спрямування: Оксана Кісь у публікації «Украдене свято: історичні трансформації смислу 8 березня» (ДТ. – 2013. – 6 бер.) розповідає про історичне коріння і сучасні трансформації значення дати 8 березня; Катерина Гольцберг у статті «Настанови, які змінюють наші гендерні ролі» (ДТ. – 2015. – 26 черв.) ділиться з читачами секретами виховання справжніх жінок і чоловіків; Оксана Білик у матеріалі «Жила собі дівчинка – сама в усьому винна» (ДТ. – 2015. – 26 черв.) порушує проблему відповідальності жінок і чоловіків. На думку авторки, «зона» жіночої відповідальності виявляється аж надміру широкою: від стосунків у сім’ї, на роботі – до поведінки незнайомців на вулиці. Проблему формування гендерних стереотипів, зокрема поділу на «жіноче» і «чоловіче», авторка продовжує у наступному матеріалі «Хлопчики в блакитному, дівчатка в рожевому» (ДТ. – 2016. – 13 трав.). Катерина Гольцберг вважає, що сучасна культура гендерної рівності спотворила багато понять статевої ідентичності. У результаті слово 159

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

«самодостатня» стало приводом для жіночої гордості, а критерієм виміру чоловічого самоствердження є словосполучення «людина, що відбулася». У багатьох матеріалах гендерні проблеми розглядаються під знаком євроінтеграції: вітчизняна практика – європейський досвід. Це публікації Дмитра Десятерика «Грайливий гендер» (Д. – 2013. – 17 трав.), Інни Лиховид «Рівність починається з… кухні» (Д. – 2015. – 4 груд.), Ірина Грабовська «Україна, гендер та Європа» (Д. – 2016. – 29 лист.). Зокрема, у матеріалі Олени Бережнюк «ІТ – проти гендерних стереотипів» (Д. – 2015. – 17 лип.) йдеться про проблеми освіти у галузі програмування та залучення жінок до роботи у цій сфері. На прикладі досвіду українських прорамісток, авторка розповідає про успішну конкурентноспроможність наших жінок на міжнародному рівні. Втім, гендерна рівність – це не тільки певна кількість жінок на керівних посадах або у парламенті. На думку спеціалістів, все починається з сім’ї, побуту і розподілу обов’язків. Якщо на такому простому рівні зберігається баланс між чоловіками і жінками, то «гендерна гармонія» починає панувати у всіх сферах суспільства. Як зазначає Інна Лиховид, «Україна у цій драбині рівноправ’я поступово долає сходинку за сходинкою». Отже, европейський контекст вимагає від нашого, багато в чому патріархального суспільства нових правил поведінки в сім’ї, адже сім’я – це зменшена модель суспільства. У практику повсякденного життя західного суспільства впевнено ввійшло таке поняття як партнерська сім»я, в якій чоловік, жінка і діти абсолютно рівні в своїх правах. Щодо вітчизняного досвіду, на думку Є. Головахи, ми поступово переходимо від патріархальної моделі сім»ї до нуклеарної, втім, остання ще не завоювала основних позицій. «Нуклеарна сім»я побудована за тими ж законами, що й патріархальна. В ній зберігається принцип верховенства: чоловік – основний годувальник; батьки диктують свою волю дітям» [3, 24]. Отже, упродовж 2013–2016 років у більшості матеріалів гендерні проблеми розглядаються у руслі євроінтеграції шляхом порівняння вітчизняної практики і західноєвропейського досвіду, з’являється більше «прикладних» тем, аналізуються перспективи і можливості впровадження нових моделей поведінки у соціумі. Література 1. Желіховська Н. С. Гендерна проблематика в сучасній українській публіцистиці // Журналістика. – 2012. – Вип. 11 (36). – С. 136–144.

160

Міжнародний круглий стіл «Гендерний контент сучасних мас-медіа»

2. Воронина О. А. Гендер // Словарь гендерных терминов // www.ovl.ru / gender / 010. htm. 3. Головаха Е. И. Что представляет собой украинская семья в качественном выражении // SENSA, 2013. – № 8. – С. 22–27.

Георгієвська Вікторія Володимирівна кандидат наук із соціальних комунікацій, доцент, докторант Інститут журналістики КНУ імені Тараса Шевченка 8 БЕРЕЗНЯ У ДЗЕРКАЛІ ПАРТІЙНИХ МЕДІА Святкування 8 Березня як Міжнародного дня захисту прав жінок на сторінках української преси обговорюється вже давно. Не лишилися осторонь і партійні медіа, часто наголошуючи на потребі відстоювання солідарності жінок у захисті своїх прав та подоланні гендерного дисбалансу. Але існує інша версія: хоча б раз у рік згадати про атрибути «вічної весни, краси й молодості», які уособлюють жінки. Як зазначає дослідниця О. Кісь, за понад сто років (у серпні 1910 р. Клара Цеткін у Копенгагені запропонувала на Другій Міжнародній конференції жінок-соціалісток відзначати особливий день, враховуючи необхідність привернення уваги суспільства до боротьби за рівні права) смисл цього свята постійно змінювався: втрачалися політичні гасла, натомість «одомашнювалася» сутність цієї березневої події [1], що перетворилась у «свято всіх жінок», свято «вічної жіночності». Тому, виходячи з історичних витоків і підкреслюючи політичну платформу самого свята 8 Березня, чимало жіночих організацій і політичних лідерів намагаються закцентувати свою увагу на досягненнях жінок в Україні, наблизитися до європейських стандартів присутності жінок у парламенті, подолання традиційних гендерних стереотипів у виборчих кампаніях і політичних процесах, налагодження толерантного і збалансованого інформаційного супроводу всіх питань, що стосуються діяльності жінок, зокрема у нашій державі. Так, Український жіночий фонд у 2011 р. здійснив ґрунтовний аналіз поточної ситуації щодо гендерної рівності і констатував: якщо розглядати ступінь залучення жінок до політичної активності та доступу до прийняття рішень як «ключовий показник гендерної рівності суспільства», то в нашій країні спостерігається «негативна тенденція». За 161

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

результатами Gender Gap Index 2010 Україна посіла 65 місце у переліку 134 країн світу (ці показники поступово погіршувалися, починаючи з 2009 р., коли Україна була на 48 місці). За рівнем освіченості жінок наша держава, як наголошено, посідає 23 місце, а за рівнем політичних прав та можливостей жінок – 105 із 134 [2, 7]. У продовження зазначеної вище статистики варто подати показники, зафіксовані Українським журналістським фондом: у Верховній Раді України (станом на 2016 р.) налічується 7,6% жінок, «за умови, що за європейськими стандартами жінок у парламенті має бути не менше 30» [3]. Іншими словами це підтвердила й громадська організація «50 відсотків»: «Україна, яка твердо заявила про свій європейський вибір, займає передостаннє місце з 58 країн-членів ОБСЄ за рівнем політичної участі жінок. За кількістю жінок у парламенті ми далеко позаду багатьох країн Азії та Арабського світу (за даними Міжпарламентського Союзу)» [3]. З огляду на таке становище, 1 липня 2016 р. у Києві відкрився пер ший всеукраїнський Форум політичного лобі (ПУЛ) жінок під назвою «Жінка в сучасній українській політиці – стратегії участі та перспекти ви». Однією із стратегій збільшення показників участі жінок у політичній діяльності країни має стати проект «Побудова жіночого політичного лобі в Україні», що охоплює 12 областей усіх регіонів. Як зазначали одна з координаторок проекту О. Ярош, робота відбуватиметься в кількох групах: політичні парті, робота зі ЗМІ, робота з громадами [4]. Прийняття нового Закону України про місцеві вибори зафіксував обов’язкову норму для політичних партій – у виборчому списку має бути не менше 30% представників однієї статі. Досить жорстко нововведення прокоментувала адвокат, лідер партії «Спільна дія» Тетяна Монтян. Вона відзначила: «… Особисто я ставлюся до квотування негативно, бо ця норма принижує жінок. В нашій партії «Спільна дія» з цим питанням якраз все чудово – у нас порівну чоловіків та жінок… Формальна гендерна рівність – це дурниця. В радах мають працювати професіонали незалежно від статі, а не коханки-утриманки, включені в списки виключно задля виконання ганебної норми закону (підкресл. наше. – В.Г.)… З тексту закону не зрозуміло, в якій частині списку мають бути представники тієї чи іншої статі. За логікою, жінкою має бути кожен третій списочник, але по факту на таку конкретну норму просто не зважатимуть, нехтуватимуть, тобто, по факту ця норма є піаром, виконання якої … залежатиме виключно від виборчих комісій» [5]. 162

Міжнародний круглий стіл «Гендерний контент сучасних мас-медіа»

Протилежної думки дотримується лідер ще однієї політичної партії – Національної демократичної партії України Олена Чинка. Відповідаючи на питання про те, якою має бути жінка в українській політиці, О. Чинка підкреслила: «Для мене сьогодні актуальним є питання про те, якою є роль жінки в сьогоденні. Зокрема, і в сучасній українській політиці… Справа в тім, що гендерна рівність, до якої апелюють як до виправдання однаково жорстких і суворих вимог у конкурентній боротьбі на політичній арені, полягає зовсім не в ототожненні жінки з чоловіком і не в нівелюванні особливостей їх приналежності до статі, а навпаки – в балансі чоловічого і жіночого у їх виявах. Саме тому для законотворчого процесу настільки важливим є здорове співвідношення чоловіків та жінок в органах влади, зокрема – в парламенті» [6]. Невипадковим є факт привітання жінок із святом 8 Березня на сайті Національної демократичної партії України (7 березня 2017 р.): «Шановні жінки! Прийміть найщиріші вітання з прекрасним святом краси і любові – Міжнародним жіночим днем 8 Березня! Бажаємо вам міцного здоров’я, нев’янучої молодості «кохання і душевної гармонії! Нехай у ваших ніжних душах завжди сонячно і веселково квітує весна, у родинах панують лад, тепло і затишок. Будьте здорові і щасливі!» [6]. Якщо уважно проаналізувати зміст, то суть свята, як зазначено в привітанні, – це символи «краси і любові», «молодості кохання і душевної гармонії», «лад, тепло і затишок», що ототожнюють жінку з родиною, зовнішністю, берегинею домашнього вогнища. В цьому ж дусі привітання з 8 Березня розміщено на сайтах ще кількох українських політичних партій. Зокрема з нагоди Міжнародного жіночого дня з’явилися теплі побажання лідера КПУ П. Симоненка: «Ледь відчутний подих весни дарує нам радісне традиційне свято, … що несе у світ ніжність і красу, уособлює в собі такі одвічні поняття, як Жінка, Мати, Любов, Добро» [7]. Відзначилася з цієї нагоди і Радикальна партія Олега Ляшка. Серед регіональних новин, поданих на сайті партії, одна стосувалася 8 Березня: «Радикали привітали жінок зі святом у Чернівецькому геріатричному пансіонаті», інша – вшанування пам’яті Кобзаря в Житомирі. На головній сторінці також вміщено відео «Як Ляшко продавав квіти на 8 Березня». Жодних згадок про «жіночий день» чи «жіноче свято» не подано на партійних сайтах чи в засобах масової інформації ВО «Свобода», ВО «Батьківщина», ПП «Солідарність». Скажімо, тижневик «Свобода» 2–8 березня 2017 р. опублікував «фотофакт» про відкриття на території 163

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

Національного історико-культурного заповідника «Бабин Яр» у Києві пам’ятника Олені Телізі з короткою біографією діячки ОУН. Досить буденним був і березневий випуск партійної газети «Солідарність» у контексті 8 Березня. Окрему сторінку редакція при святила Тарасу Шевченку – «знаному і незнаному» (2017. – Берез.), а також згадала про відкриття пам’ятника поетесі Олені Телізі. Своєрідно відображено березневі події на сайті Конгресу україн ських націоналістів (КУН). Серед основних новин такі: Україна вперше відзначає День добровольця, вшановано пам’ять провідниці національного руху Слави Стецько та генерала Романа Шухевича. 1 березня 2017 р. надруковано повідомлення: «Хочемо мати державне свято Українських героїнь!». Тут ще вміщено публікацію голови Львівського міського осередку Всеукраїнської ліги українських жінок Лідії Купчик, яка розповіла про традицію такого свята в діаспорі, відзначила подвиг українських героїнь різних історичних періодів (княгиня Ольга, Роксолана – Настя Лісовська, Олена Завісна, Леся Українка, Ольга Бесараб, Олена Теліга та ін.). Запропоновано відзна чати свято в останню неділю лютого (цей місяць пов’язаний із життям і смертю 10 українських героїнь – від патріотки Олени Антонів до дру жини Р. Шухевича – Наталі). Авторка зазначає у статті: «Пошановуючи світлу пам’ять про кожну з них, мимоволі задумуєшся над їх можливо звище даним, героїчним призначенням… З другого боку, є певна символічність у тому, щоб напередодні весни, коли вся природа жде пробудження і відродження, звернутися до образів жінок, які здатні принести віру і надію. У Свято Українських Героїнь ми повинні якомога далі, вглиб і вшир, поглянути на нашу історію, згадати славних українських героїнь, – і широковідомих, і наразі малознаних, і тих, що полягли безіменними, але спричинились до поступу нашої Держави. І нехай їхні приклади очищають нас від байдужості й безідейності, від егоїзму й споживацтва!». Стаття також була надрукована в газеті «Нація і Держава» (2017. – 24 лют.). Як бачимо, ставлення до вшанування жінки, трактування її образів і стереотипів, на політичному рівні неоднорідне. Тож дискусії про 8 Березня як свято державної ваги чи міжнародного резонансу, ототожнення жінки з красою і затишком чи героїзмом і патріотичною суспільною місією тривають. При цьому українська жінка-«транс формер» (в родині та в політиці) залишається на часі в багатьох українських ЗМІ. 164

Міжнародний круглий стіл «Гендерний контент сучасних мас-медіа»

Література 1. Кісь О. Украдене свято: історичні трансформації смислу 8 березня [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://aratta-ukraine.com/text_ ua.php?id=2754. – Дата доступу: 4.02.2017. 2. Участь жінок у політиці та процесі прийняття рішень в Україні. Стратегії впливу / Український жіночий фонд. – К., 2011. – 39 с. 3. ГО «50 відсотків» [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://50vidsotkiv. org.ua/ research/. – Дата доступу: 15.02.2017. 4. Цит. за: Жінки-депутатки: долаючи регалії української політики [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://povaha.org.ua/pobachylyseksyzm-kudy-zvertatys/. – Дата доступу: 25.02.2017. 5. Жінки можуть створити конкуренцію чоловікам у політиці // Сайт молодіжної громадської організації «Жінка» [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.zhinka-online.com.ua/novini-dlya-zhinki/politika/356-. – Дата доступу: 15.02.2017. 6. Сайт Національної демократичної партії України [Електронний ре сурс]. – Режим доступу: http://ndemocratic.org.ua/2015/07/4686/. – Дата доступу: 10.02.2017. 7. Привітання Петра Симоненка з нагоди Міжнародного жіночого дня 8 Березня [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.kpu.ua/. – Дата доступу: 9.03.2017.

Дубецька Оксана Олександрівна кандидат наук із соціальних комунікацій Національний педагогічний університет імені М. Драгоманова. «ГЕНДЕРНЕ ПРОЧИТАННЯ» СУЧАСНОЇ ДИТЯЧОЇ ПРЕСИ УКРАЇНИ Кількісне зростання дитячої преси в України з 90-х рр. ХХ ст., з утвердженням незалежної держави, не тільки призвело до урізноманітнення тематичного наповнення, поліпшення поліграфічної якості, пристосування періодики до різних вікових груп тощо, а й поставило редакції перед новими технологічними, інформаційно-кому нікаційними та політично-глобалізаційними викликами нового часу. Серед таких завдань – врахування гендерних ролей у змісті та оформленні журналів і газет, альманахів і бюлетенів для юного поко 165

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

ління. Тут можна покликатися зокрема і на деякі положення Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» (2005 р., із змінами 2012 і 2014 рр.). Так, у статті 3 йдеться про «виховання і пропаганду серед населення України культури гендерної рівності, поширення просвітницької діяльності у цій сфері», а також «захист суспільства від інформації, спрямованою на дискримінацію за ознакою статі» [1]. Чітко прописані освітні настанови і в «Конвенції про права дитини» (ратифікована постановою Верховної Ради України 27 лютого 1991 р.). Зокрема стаття 29 (пункт d) стверджує, що освіта має бути спрямована «на підготовку дитини до свідомого життя у вільному суспільстві в дусі розуміння, миру, терпимості, рівноправ ності чоловіків і жінок та дружби між усіма народами…» [2]. Питання ціннісно-виховних та освітньо-пізнавальних функцій ди тячої преси завжди перебувало в центрі уваги дослідників у сфері педагогіки, культурології, соціальних комунікацій. Низка українських науковців присвятила свої дослідження типології, структурі, змісто вому наповненню, оформленню дитячої періодики в різні періоди її функціонування (Т. Старченко, Т. Давидченко, У. Колесніченко (Леш ко), Е. Огар, А. Волобуєва, Н. Сидоренко, Н. Кіт, С. Велігодська, С. Гавенко, М. Мартинюк, О. Кочегарова, О. Орлик та ін.). Новий аспект у скрупульозному аналізі моделювання періодичних видань для дітей здійснено білоруською вченою С. Харитоновою [3]. Принагідно розглядалися також гендерні конструкти та концепти в дитячих виданнях України, але ця тема потребує ширшого залучення практичного матеріалу та певної уважної гендерної експертизи. Дитяча преса допомагає засвоювати стереотипи, сконструйовані суспі льством. Серед важливих соціальних стереотипів – ті, що забезпечують певні цінності, поведінку, формують у дітей уявлення про суспільні ролі. Тому дуже важливо, в якому контексті та якій формі відображаються життє ві реалії на сторінках дитячої преси, які образи дівчинки й хлопчика, мами й тата, бабусі й дідуся вони подають, які ролі жінки й чоловіка пропагують. Загалом більшість дитячих видань збалансовано і професійно підходять до врахування уподобань та інтересів своїх читачів, – як дівчаток, так і хлопчиків. Найчастіше у звертанні до молодого поколін ня використовується форма множини (прочитайте, розфарбуйте, напишіть, зігніть і т.д.), особливо тоді, коли часопис адресований наймолодшим і розрахований на роботу, як батьків, так і дітей («Пізнайко від 2 до 6», «Мамине сонечко», «Малятко» та ін.). Своїх читачів редакції називають: діти, малята, дитина, любі друзі тощо). 166

Міжнародний круглий стіл «Гендерний контент сучасних мас-медіа»

За логікою, на допомогу дитині у виконанні тих чи інших робіт (малювання, аплікація, відгадування загадок, конструювання, ліплення тощо) можуть приходити батьки. Але одні журнали надають перевагу мамам, інші – татам. Скажімо, міжнародний журнал «Пізнайко: від 6 років» (має гасло: «Талановита дитина – сильна Україна!») у рубри ці «Цікавинка» пропонує «Конкурс синонімів для татусів» (2016. – № 1), а «Пізнайко від 2 до 6» подає рубрику «Майструємо з татком» (2017. – № 1). При цьому, не розподіляючи публікації, конкурси й завдання за окремими виконавцями (для дівчаток чи хлопчиків), редакція навіть шпигунську тематику пристосовує до героїв-чоловіків (Шпигун, Відшукайло, Ярик, агент Пензлик) і жінок. Наприклад, у вірші «Шпигунські окуляри» Г. Горового чітко розставлені «гендерні акценти»: «У вчительки Варвари шпигунські окуляри… У вчителькишпигунки…» (2016. – № 9). Іншого «гендерного» вихователя пропонує своїм читачам журнал для розвитку та розваг «Равлик» (для дітей від 3 до 6 років). Поряд із настановами «розфарбуй, виріж» (рубрика «Павучкова майстерня») та при навчанні іноземної мови (рубрика «Файний English») даються поради: «разом із матусею» і «прочитайте разом із матусею» (2017. – № 2). Хоча тематика цього номера здебільшого дівчача (розрізна гра «Одягни ведмедиків», «Домалюй візерунки на сукні дівчинки», «Допо можи розвісити одяг після прання», розмальовки «Одяганки» і т.д.), а автори звертаються до читачів нейтрально (виріж, приклей, домалюй, з’єднай, спробуй приклеїти, наведи, намалюй, обведи, вмочи пальчик у жовту фарбу), все ж на сторінці, де дівчинка (подається зображення) повинна правильно розвісити одяг після прання (сукні, спіднички, кофточки), написано: «Будь уважний…». Вдруге ця ж фраза трапляє ться на с. 6: «Будь уважний… Відшукай тваринок, порахуй…». Щоб уникнути некоректності в спілкуванні з дівчатками – потенційними читачками журналу «Равлик», варто було б сказати: «Будьте уважні!». Не завжди дотримується однорідності в комунікації зі своїми реципієнтами і редакція розважально-пізнавального журналу для дітей «Яблунька» (виходить як щомісячний додаток до журналу «Дім, сад, город»). Тут акцентується увага на таких важливих суспільних цінностях, як доброта, взаємодопомога, щирість, турбота про природу, плекання розумових здібностей, фізичне загартування тощо. Але в спілкування з читачами редакція почергово використовує дві форми: множини й однини. Наприклад: «Любі друзі! …Чи підгодовуєте ви взимку наших крилатих друзів?» (рубрика «Вікно в природу», с. 4–5), 167

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

«Знайдіть 12 розбіжностей» (с. 6), «Усміхнись!» (назва рубрики з публікацією смішинок), «Ми вчимо англійську» (рубрика, с. 12–13), «Спробуй, відгадай!» (назва рубрики, с. 17) і т.д. (2017. – № 1). Непродуманою можна вважати ситуацію, зображену на одному з ма люнків у журналі «Карамельки» (від 2 до 6 років). У рубриці «Веселі підрахунки» (2017. – № 2) пропонується завдання: «Покажи учениць, які вирішили приклади неправильно» (зображено 6 дівчаток!). Створюється враження, що тільки дівчатка неправильно вирішують приклади… Чому б не подати на малюнку як хлопчиків, так і дівчаток – з гендерного по гляду можна врівноважити негативну інформацію про здібності дівчаток у математиці. Важливий факт свідчить про те, що редакція орієнтується в своєму змісті та структурі на дівчаток і хлопчиків, адже, як правило, на обкладинці – хлопчик і дівчинка, основні персонажі – Даша і Тьома. Щоправда, читацька аудиторія дитячих журналів не завжди збалан сована в цьому відношенні. Якщо подивитися на різні фотографії (найчастіше в рубриці «Вітаємо», «З днем народження», «Переможці конкурсу» і т.п.), то переважають обличчя дівчаток. Наприклад, у журналі «Карамельки» 35 фото юних леді і 17 хлопчиків (2017. – № 1), відповідно в наступному номері 24 і 14 (2017. – № 2). У рубриці «Вітаємо іменинників» на сторінках «Яблуньки» 16 дівчаток і 6 хлоп чиків (2017. – № 1). Отже, дівчатка майже вдвічі переважають серед потенційних користувачів дитячої преси, що не орієнтується окремо на дівчаток і хлопчиків. До проблем дитячих журналів в Україні належить і невиправдане однотипне звертання до читацької аудиторії «Любий друже!», «Привіт, друже!». Загалом, видавцям і редакціям дитячої періодики в України слід звернути увагу на гендерне виховання, збалансовану мову, стерео типізацію жіночих і чоловічих образів, які не завжди підтримують авторитет рівноправності, стандартів адекватної репрезентації успішних жінок і чоловіків у суспільстві. Література 1. Закон України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon3. rada.gov.ua/ laws/show/2866-15. – Дата доступу: 10.02.2017. 2. Конвенція про права дитини (1989) [Електронний ресурс]. – Режим дос тупу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_021. – Дата доступу: 15.02.2017. 3. Харитонова С. В. Моделирование периодических изданий для детей / С. В. Харитонова. – Минск : БГУ, 2013. – 115 с. : ил.

168

Міжнародний круглий стіл «Гендерний контент сучасних мас-медіа»

Чорнодон Мирослава Іванівна кандидат наук із соціальних комунікацій Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського КОНЦЕПТУАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ГЕНДЕРНИХ КАТЕГОРІЙ У СУЧАСНІЙ РЕКЛАМІ На різних етапах історичного розвитку і в різних соціальних умовах ролі жінок і чоловіків визначались настільки своєрідно, що пояснити їх лише фізіологічними особливостями не можливо. Іншими словами, відмінності соціальних ролей набагато складніші, ніж фізіологічні від мінності. Мета дослідження полягає у визначенні особливостей гендерних категорій у сучасній рекламі через призму розуміння чоловічої і жіночої ролі та образів сформованих у суспільстві історично та на сучасному етапі його розвитку. Завдання: розтлумачити сприйняття гендерних ро лей і образів у суспільстві; визначити особливості гендерних категорій у рекламі. Чоловічі та жіночі ролі формуються й визначаються соціально. Тому їхня зміна в бік більш справедливого розподілу ресурсів і доходів, прав і обов’язків є способом досягнення реальної гармонії і забезпечення прав людини. Таким чином концепція гендеру ставить у центр проблеми не жінок, а стосунки між статями. Гендерні опозиції неподільні й завжди взаємно зумовлюють та підсвідомо доповнюють одна одну, їхній зміст розкривається через прин цип єднання протилежностей, що перебувають у постійній соціальній взаємодії. Поняття жінка в науковій літературі кваліфікують як «людину, яка з моменту свого народження вважається іншими особою жіночої статі, з огляду на наявність у неї відповідних зовнішніх статевих органів; та, яка так себе визначає». Трактування поняття чоловік є ідентичним за критеріями дефініції концепту жінка, але йдеться про людину іншої статі, а саме: «чоловік – це людина, яка з моменту свого народження сприймається іншими як особа чоловічої статі, з огляду на наявність у неї відповідних зовнішніх статевих органів; та, яка так себе визначає» [3, 215]. Гендерні стосунки пронизують всю культуру, суспільний устрій, державні інститути, методи прийняття рішень і стиль мислення. Вони накладають потужний відбиток на мову, звичаї, мистецтво, навіть на економіку. 169

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

Процес гармонізації гендерних стосунків бачиться як складова час тина загальнодемократичного процесу. Але не можна розраховувати на те, що демократизація сама по собі автоматично призведе до вирішення гендерних проблем – світова практика показує, що для цього потрібні окремі зусилля. Кожна особа грає багато соціальних ролей, і одними з таких соціальних ролей є гендерні ролі – тобто набір соціальних моделей поведінки для жінок та чоловіків. Вже від народження кожна людина одержує певний статус відповідно до статі, тобто суспільство в залежності від того, хто народився – дівчинка/жінка чи хлопчик/чоловік, – чекає від неї/нього певної поведінки і пропонує певний набір прав і обов’язків в суспільному і сімейному житті. Гендерні ролі відрізняються в суспільствах з різною культурою і змінюються з часом. Історично від чоловіків і жінок суспільство очікувало виконання різних гендерних ролей. Існував гендерний розподіл праці, традиційний для патріархального суспільства: жінка – вихователька дитини, домогосподарка, доглядальниця; чоловік – батькогодувальник, захисник, здобувач засобів для існування. У наш час для жінки стала припустимою робота поза домом, бажано сумісна з домашньою працею і внутрішньосімейними ролями, для чоловіка – працівника поза домом, лідера і керівника. Теорія гендерної рівності передбачає надання жінкам і чоловікам однакових можливостей реалізувати себе в різних гендерних ролях, бо тільки біологічні ролі, пов’язані з продовженням роду, закріплені природою виключно за відповідними статями. Усю працю соціологи умовно розділяють на продуктивну та ре продуктивну. Продуктивна праця (оплачувана) – піднімає соціальний статус особи, оцінюється суспільством як «робота» в прямому смислі слова. Репродуктивна праця (неоплачувана) – включає в себе народжу вання і виховання дітей, піклування про членів родини, ведення домашнього господарства. Репродуктивна традиційно вважається «природною» для жінки і, як наслідок, не помічається і не оплачується суспільством. У бідних суспільствах більшою частиною вона є важкою ручною роботою, що займає багато часу. Майже завжди репродуктивна праця призводить до подвійного навантаження жінки – праця «на роботі» + праця вдома. У сучасній рекламі беруть участь як чоловіки так і жінки, але виконують різні ролі, постають у різноманітних образах, відповідно 170

Міжнародний круглий стіл «Гендерний контент сучасних мас-медіа»

відображаються різноманітні гендерні категорії, які і є гендерними концептами (макро- та мікроконцептами), тобто концептами макси мумами (в нашому випадку це концепти «чоловік»/»жінка» та їхніми похідними: «син», «брат», «дочка», «сестра» та багато інших. Моніторинг реклами на трьох провідних вітчизняних телеканалах «1+1», «ІСTV», «СТБ» дав змогу зробити деякі висновки. Наприклад, у рекламі миючих засобів чоловік часто виступає у ролі помічника, рятівника жінки у швидкому вирішенні домашніх справ («Fairy», «Mr. Proper»). Натомість у рекламі лікарських засобів, чоловік частіше жертва якоїсь хвороби: нежить, горло, біль у спині і т. д. («Тантум Верде», «Нокспрей», «Фастум-гель»). А жінка виступає у ролі порадниці, яка завжди готова підказати як легко позбутися симптомів того чи того захворювання. Часто жінка у рекламі виконує роль матері, яка піклується про своє чадо (сина/доньку) рятує її від якогось захворювання (кашель, біль у животі, розбите коліно, укус комара: «Стоптусин», «Еспумізан», «Фемістил гель»). Смачно годує (йогурт «Чудо-Чадо», дитяче харчування «Мillupa», сік «Агуша»). Висновки. Гендерні образи у сучасній, зокрема, телевізійній рекламі різноманітні як чоловіка так і жінки, вони знаходяться у постійній взаємодії: чоловік-дружина-дитина-теща-свекруха-свекор-тесть та ін. Результати соціально-психологічних досліджень показують, що жінки не менше, ніж чоловіки, зацікавлені в кар’єрному зростанні та підвищен ні свого освітнього рівня, орієнтовані на престиж, високу заробітну платню, мають не менше почуття відповідальності. Але відомим є й той факт, що жіночій кар’єрі об’єктивно заважає природна, біологічна роль жінки, яка пов’язана з необхідністю поєднання професійних, подружніх та материнських функцій. Література 1. Василик Л. Є.Концептуальність як метод інтелектуального аналізу публіцистичних текстів // Українські медіа 2012: проблеми моделювання медійного контенту. Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. – К., 2012. – С. 174– 179. 2. Ольшанский Д. Психология масс / Д. В. Ольшанский. ‒ СПб : Питер, 2001. 3. Оксамитна С. М. Гендерні ролі та стереотипи / С. М. Оксамитна // Основи теорії гендеру: навч. посіб. / В. П. Агєєва (ред.. кол.). – К. : К. І. С., 2004. – С. 157–182. 4. Пода О. Гендерний стереотип і масовокомунікаційний простір: рівні перетину / О. Ю. Пода // Діалог: медіа-студії : зб. наук. праць. ‒ 2009. ‒ С. 85‒100.

171

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

5. Чухим Н. Гендер як аналітична категорія / Н. Чухим. // Філософськоантропологічні студії. Спецвипуск. – К. : Стилос, 2001. – С. 7–24.

Волобуєва Анастасія Михайлівна кандидат наук із соціальних комунікацій, доцент Інститут журналістики КНУ імені Тараса Шевченка Люклян Рома Михайлівна студентка магістратури 2-го року навчання Інститут журналістики КНУ імені Тараса Шевченка ОБРАЗ СУЧАСНОЇ ЖІНКИ В МІСЯЧНИКУ «L’OFFICIEL» Відрізнятись від усіх, але йти нарівні з епохою. Не обминати жодної переваги сучасного життя, проте виділятися на безликому глобалізованому тлі. Щоденно жінки стикаються з бажанням бути інтегрованими у світ, яскравий приклад цьому – глянцеві видання. Сьогоднішні журнали з кожним номером підлаштовуються під впо добання та тенденції нашого світу, нових вимог. Жінки все більше прагнуть до самостійності, незалежності, хочуть бути почутими, стати лідерами думки. Така позиція знаходить найширше відбиття у пресі. Тенденції дуже мінливі: поки ми шукаємо нових пригод – у Мілані, Нью-Йорку, Парижі, Лондоні, ритм задають журна ли, об’єднані єдиною темою – елітарністю й загальною однотипністю. В ту ж мить усі ставлять одне запитання: як влитися в сучасність, не втративши обличчя й душі? І поки глянцевий світ продовжує експериментувати, жінки прагнуть досконалості. Метою дослідження є з’ясування образу сучасної жінки, сформо ваного на шпальтах глянцевого часопису «L’OFFICIEL». Досягнення мети передбачає виконання таких завдань: проаналізувати тематичний контент місячника; визначити гендерні стереотипи. Джерела дослідження – комплект журналу «L’OFFICIEL» за 2015– 2016 рр. «L’Officiel» позиціонує себе як «розумний» глянець, що активно дискутує про права жінок в Україні, і виступає за високі стандарти якості в глянцевій журналістиці. За визначенням шеф-редакторки видання А. Варави, читацька аудиторія – це здебільшого «іронічна місь 172

Міжнародний круглий стіл «Гендерний контент сучасних мас-медіа»

ка інтелектуалка, прогресивна й амбітна, яка втомилася від звичного життя, і хоче щоб з нею говорили мовою нового часу». Основними темами журналу є: мода, тренди, історії успіху, персо налії, мистецтво, подорожі. Так, шпальти часопису містять ексклюзивні матеріали про останні колекції, репортажі з показів мод, статті про історію моди та її творців, інтерв’ю з провідними діячами світового й українського модного простору, фотоісторії тощо. Варто зазначити, що значну частину видання відведено під віт чизняну fashion індустрію, зокрема власне виробництво одягу, адже «зроблено в Україні стало своєрідним must have. Вишиванка стала підтримкою, викликом і громадянською позицією перед світовим подіу мом моди» (2015. – № 131. – С. 34). Акцентується увага на тому, яким чином вітчизняні дизайнери досягають успіху в світі, містяться новини українського мистецтва, з останніми прем’єрами, показами тощо. Наприклад, у статті «Навздогін за “Молодістю”» (2016. – № 142. – С. 76) розповідається про 46-й Міжнародний кінофестиваль «Молодість»: детально йдеться про програму та стрічки, вартісні уваги. Постійна рубрика «У світі», яка займає в середньому три-чотири останні шпальти номеру, розміщує фото з останніх «червоних доріжок» українців. «Квітнуть квіти» – замітка без автора, де коротко описується перший ярмарок Kyiv Flower Market. Стаття «Принци і принцеси» розповідає про те, як «Київ відвідали творці італійського бренду дитячого одягу «Monnalisa» П’єр Якомоні та Барбара Бертоції». Також «L’OFFICIEL» друкує матеріали про відомих людей, чиї історії надихають, змушують жінку ставати кращою, досконалішою. Окремою темою для дослідження є стереотипізація жіночого образу в глянцевих виданнях. Частково цим питанням займалися відомі українські дослідниці, як О. Кісь [1], С. Оксамитна [1] та ін. Проте й досі не вистачає ґрунтовного аналізу згаданої теми. Спираючись на працю О. Кісь, виділяємо такі особливо стійкі гендерні стереотипи: самостійна жінка, жінка-кар’єристка, жінка як турботлива матуся та дружина, жінка-красуня, жінка-сексуальний об’єкт [1, 38]. При цьому більшість науковців відзначає негативний вплив контенту, що використовує по дібні образи, проте помилково було б заперечувати їх корисність в окремих випадках. Журнал нерідко друкує матеріали про успішних, самостійних і самодостатніх жінок. Наприклад, у статті «Незабутні обличчя» Херв Девінтре зазначено: «… щоб стати іконою або арбітром вишуканості, тільки краси недостатньо. Вона – це дещо інше: самостійна, яскрава, 173

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

самодостатня, впізнавана особистість, яка викликає щире захоплення і довіру» (2015. – № 128 – С. 24). І далі додає: «Без перебільшення ска жемо, що вона стала єдиною легендою, яка зберегла свою самостій ність, незалежність, свій вплив, славу і привабливість з початку ХХ століття...». Слова журналістки доповнені відповідними фотографіями героїні, на яких вона зображена з впевненим, незалежним поглядом. Останнім часом у медіа активно продукується й образ жінкикар’єристки. Так, «L’OFFICIEL» чи не кожного номера розміщує публікацію про жінку з успішною кар’єрою або такою, що стрімко розвивається: «Дизайнер прославилась створенням в дуеті з П’єрпаоло Пиччоли колекції для Valentino… В домі Fendi вона пропрацювала 10 років креативним директором лінії аксесуарів, а в 2008 році очолила будинок Fendi … Марія стала першою жінкою на посаді креативного директора Dior… Це призначення відкрило нову сторінку будинку моди, яким до сьогодні керували виключно чоловіки» (2016. – № 143. – С. 32). Одним із найдавніших стереотипів, який присутній у вітчизняній глянцевій періодиці, – є образ жінки – турботливої матусі та дру жини. Бо як же без жінки, яка водночас і мама, і дружина, і рятівник, і успішна леді? Це, скажімо, матеріали «Маріє, заходьте» Еліс Пфейфер: «Відомо, що у неї щасливий шлюб і двоє дітей. Жодних персональних сторінок в соціальних мережах, селфі та дружби з відомими персона ми. Чоловік – її кращий друг» (2016. – № 143. – С. 32). Жодне сучасне видання не існує без образу жінки-красуні, а останнім часом це жінки-красуні після 50-ти. «L’OFFICIEL» завжди з пильною увагою слідкує за всіма новими тенденція і потребами суспільства. Тож і такий образ вічної красуні доволі часто прикрашає сторінки глянцю. Наприклад, у публікації Кім Морган «Прекрасна особистість» зазначено: «Ніхто не встоїть перед сліпучою красою Крістлі Брінклі! Нестаріюча американська модель і акторка у свої 62 залишається у блискучій формі…Якщо і є каліфорнійка, до чиїх порад у сфері краси, правильного харчування і дієт нового тисячоліття варто прислухатися, то це Крістлі Брінклі» (2016. – № 142. – С. 64). Останнім стереотипним образом є образ жінки – сексуального об’єкту. Журнал зображує сексуальну жінку, не як об’єкт розпусти, а як особистість з красивим тілом, яке стало основою певного бренду і тому його варто показати. Яскраві фотографії доповнюються відповідним текстом, який відкриває секрети краси жіночого тіла. «Як завжди залишатися молодою і привабливою? Займатися спортом, підібрати 174

Міжнародний круглий стіл «Гендерний контент сучасних мас-медіа»

правильну дієту, висипатись кожну ніч і не сидіти довго на відкрито му сонці», – стверджує І. Шейк, обличчя бренду Intimissimi (2016. – № 143. – С. 63). Проаналізувавши журнал «L’OFFICIEL» виявлено, що вагомий сегмент видання займають матеріали, підпорядковані гендерним сте реотипам. Проте, позитивною рисою є висвітлення тем, які слугують значному поліпшенню образу жінки. Журнал розкриває та популяризує теми про відомих авторитетних жінок, які своїми історіями успіху розкривають жіночий образ з нового боку. Література 1. Кісь О. Сексизм у ЗМІ: протидіючи комунікативному пото ці / О. Кісь // Зб. наук. праць Донецького державного університету управління. Серія «Спеціальні та галузеві соціології» – Донецьк : Ве бер, 2007. – Вип. 3 (80). 2. Оксамитна С. М. Гендерні відносини крізь призму громадської думки в Україні і світі / С. М. Оксамитна // Наукові Записки НауКМА. – Т. 19. – Ч. 2. – С. 311–317. 3. L’OFFICIEL Україна / шеф-ред. А. Варава. – 2015–2016.

Петрова Тетяна Владиславівна асистент Інститут журналістики КНУ імені Тараса Шевченка FIFTY SHADES OF BLONDE: STEREOTYPICAL IMAGE OF FEMALE TV PRESENTERS IN THE MEDIA Television (including digital), despite the media market technological transformations, remains the most popular source of information in American and British media space [1]. A struggle for broader audience and higher ratings and profits has commercialized television news and shifted the visual and verbal standards of journalism. To attract the viewer, the entertainment industry puts great emphasis on eye-catching visual culture often trivializing the news and sending distorted values to the public. In particular, media images of female TV presenters are setting new norms of feminine physical appearance and gender behavior. As result, journalism 175

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

visual culture aggravated by the insulting sexist language has a long-lasting effect on attitudes towards women and gender equality in society. While gender stereotypes in the media have been widely researched and discussed, very few publications can be found in the literature that address the issue of media image of female TV presenters. The present study explores current stereotypes about female TV-presenters in American, British and Australian media and analyzes their verbal representations in the English language. The data of research were gathered by content analysis of British, American and Australian daily newspapers, magazines and television programs The Telegraph, The Daily Mail, The Sydney Morning Herald, The Huffington Post Fortune, Allure Good Morning Britain, This Morning, Fox News, Good Morning America, CNN Weather, The Graham Norton Show and others. It has been found that stereotypes about female TV presenters in current American, British and Australian media refer to appearance (physical attributes, clothes, hair colour, makeup), age, behavior, and proximity between female and male presenters on TV. The visual stereotypes stressing the secondary roles of female media professionals are linguistically reflected in a number of sexist labels, clichés, metaphors and adjectives. Commercial television produces and broadcasts a stereotypical image of female newsreaders as young, blonde, slim, overwhelmingly white with perfect skin and hair: e.g. «The hair, usually blonde, tumbles artfully onto the shoulders. The eyes, usually blue, sparkle brightly. The complexions are perfect. The teeth are arctic white. The breasts are pert and perky» (The Sydney Morning Herald, 2 May 2013). The beauty ideology imposed by the media culture destroys female professionalism and engenders a stereotype that if a woman is beautiful, she got the job due to her physical appearance, not intelligence. In particular, Fox TV Channel, being one of the most-watched cable networks in the United States [2], fuels the idea of a unified theory of female beauty stereotypes on television. The Fox News female reporters and anchors have raised commentary due to their conspicuous brand of physical attractiveness. Some have called them the «news babes», «anchorettes», and «foxy ladies» while wondering aloud at their collective degree of blondeness [3, 205]. The channel’s female broadcast news presenters are known for their heavy makeup (with colorful names pageant queen, glamour nighttime), fake eyelashes, body- hugging dresses of bright colours, and blonde hair. The image has become the hallmark of the channel, and the female TV journalists are referred to as «bimbo», «bimbette», «babe», «chick», «Foxy ladies», «Fox glam», «Fox’s Blonde Brigade«, «The Blonde Network», etc. One of The 176

Міжнародний круглий стіл «Гендерний контент сучасних мас-медіа»

Allure editors even poetized their «hot looks», «blonde locks», «long legs», «gleaming smiles», perfect hair and makeup, and «red suits» (The Allure, 14 June 2010). The examples above clearly demonstrate that The Fox News has enthusiastically joined the ranks of other TV channels that produced a plethora of derogatory labels (e.g. journalistic damsels, TV starlets, screen wives, weather hotties, etc.) tending to focus on women’s sexuality and looks rather than their professional qualities. The study results show that verbal sexualization of women on television is carried out via adjectives denoting sexual attractiveness hot, sexy, and cute. The suffix –ie, when referring to a woman, often implies a protective attitude and has the meaning «trivial» or «of lesser value». It has spawned such labels as hottie, cutie or autocutie («a female TV presenter who reads an autocue»). A popular French-borrowed suffix –ette stresses a superior attitude toward a female presenter: bimbette, ladette, hackette. Women presenters are also metaphorically identified with babies (babe, baby): e.g. «What on earth is that autocutie wearing now?» (The Telegraph, 19 Mar. 2010); Producers stack the decks by writing pre-answered questions for the anchor bimbos and bimbettes (The Daily Impact, 3 Nov. 2015). Similarly, verbal derogation of women presenters can be expressed through animal metaphors related to the semantic field «attractive looks», such as chick («a young woman or girl»), weather bunny («a desirable young woman»), foxy ladies («physically attractive Fox News presenters») or mythological creatures: the telegenic siren («a temptress»). Among the sexist messages sent by the media and affecting the status of women on television is the so-called «weather girl» stereotype. The image of overtly sexualized female weathercasters labelled «weather hottie», «weather bunny» and «weather babe» has been established in broadcast journalism since the 1950s [4]. Scantily-clad weather presenters create a common misconception of the broadcast meteorologist profession as not difficult or «hard» science [5, 125]. The oversimplification of the weathercasting profession in television as an effortless job where women do not need education in meteorology, created another stereotype degrading to the intelligent women in the field – a widely used term «weather girl». It trivializes female meteorologists implying, among other things, that women are not considered fully grown-up (in comparison with their male colleagues referred to as «weathermen» or «weather experts»). While both men and women are expected to maintain professional appearance (to look groomed, uniformly clothed, and appropriate to the context), in practice men and women are judged differently [6, 48-49]. Men 177

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

are assessed on how they do their job, whereas women – on what they are wearing or how their hair looks (CNN, 18 Nov. 2014). To further reinforce a continuous stream of stereotypes, television shows an older male anchor, usually joined by a pretty and much younger female newsreader. That double image—the older man, lined and distinguished, seated beside a nubile, heavily made-up female junior—ranks women anchors’ physical appearance above their delivery skills or their experience. The visual message of the news team is that a powerful man is an individual, whether that individuality is expressed in asymmetrical features, lines, gray hair, baldness, tubbiness; and that his maturity is part of his power. But the woman beside him needs youth and beauty and solid makeup to enter the same soundstage [6, 34]. This formula is successfully applied in news media business today (e.g. TV shows This Morning and Good Morning Britain): «At the center, you have an old conservative white guy who is enraged about a fact that exists only in his addled brain. At his side, there’s a blonde sidekick who nods along with him but doesn’t get in the way» (The New York Magazine, 6 Mar. 2013). The longstanding left-to-right hierarchy of positioning male and female presenters in a television programme stresses the dominant status of a male anchor. When a man and woman present a show, whether it’s the news, a chat show or breakfast TV, the male host is always seated on the left. According to the industry protocol, the left-hand position – as seen by viewers – is reserved for the more senior presenter, who usually happens to be a man, while the right-hand position is reserved for a «less experienced» woman who plays second fiddle to her male colleague. The positioning reinforces the traditional stereotype of a woman who plays a supporting role of his «screen wife» and the «right-hand woman». Such hierarchy, termed in the industry as sofa sexism, is firmly established not only in morning news programmes but also in night talk shows (e.g. The Graham Norton Show), where the host always sits on the left of the screen, while his guests are lined up on the right in order of decreasing importance (The Daily Mail, 16 Mar. 2016). Another popular stereotype refers to behavior of a female presenter on television who constantly laughs or giggles over jokes of her male counterpart or, in some cases, is an object of male news commentators’ humor: «Sadly women on breakfast news programmes, particularly, have the role of the bit of fluff by his side. They are there to smile, laugh, giggle or tease – and to show legs and cleavage» (The Huffington Post, 16 Mar. 2016); «The women laugh, giggle, and say silly things. The male host condescends and says that the women are wrong» (The Daily Kos, 8 Sept. 2012). 178

Міжнародний круглий стіл «Гендерний контент сучасних мас-медіа»

Prejudice towards female presenters based on their appearance, not professional performance, has produced a stereotype that ageing makes a woman unattractive. It has become so increasingly prevalent in the media that older women presenters with greying hair are «pushed off the screen» (The Daily Mail, 16 May 2013). The preconceived notion of the media companies that senior women journalists turn young audiences away doesn’t bear out. The research conducted by Journal of Audience and Reception Studies in 2014 has shown that excessive glamorization of the image distracts from the news, and the audience would like to see more female newsreaders of senior age [7]. Based on the results, it can be concluded that visual culture on British, American and Australian television creates a sexist angle from which female TV journalists are seen as hypersexualized objects. The distorted images of beauty ideals along with degrading verbal clichés cultivate bias and stereotypes about women entering the profession, which can become deeply ingrained in public mind holding back gender equality in society. Literature 1. Amy Mitchell, Jeffrey Gottfried, Michael Barthel and Elisa Shearer. Pathways to News // The Modern News Consumer. News Attitudes and Practices in the Digital Era. – Published online: 07.07.2016. – Режим доступу : http://Www.Journalism. Org/2016/07/07/Pathways-To-News/ / (дата звернення: 20.01.2017) 2. Michael Schneider. Most-Watched Television Networks: Ranking 2016’s Winners and Losers. Published online: 27 Dec. 2016. – Режим доступу : http:// www.indiewire.com/2016/12/cnn-fox-news-msnbc-nbc-ratings-2016-winnerslosers-1201762864/ / (дата звернення: 20.01.2017) 3. Dill, Karen E. How Fantasy Becomes Reality: Seeing Through Media Influence. – Oxford N.Y. : Oxford University Press, Inc. 2009. – 320 p. 4. Nyssa Perryman, Sandra Theiss. «Weather Girls» on the Big Screen. Stereotypes, Sex Appeal, and Science // American Meteorological Society. – 2014. – Published online: 1 May 2014. – Режим доступу : http://journals.ametsoc.org/doi/ pdf/10.1175/BAMS-D-12-00079.1 / (дата звернення: 12.02.2017) 5. Hanson, R. The Rough Guide to Weather. – Rough Guides, Ltd., 2010. – 432 p. 6. Wolf, Naomi. The Beauty Myth: How Images of Beauty Are Used Against Women. – HarperCollins Publishers Inc. – 368 p. 7. Barbara Mitra, Mike Webb & Claire Wolfe. Audience responses to the physical appearance of television newsreaders // Journal of Audience & Reception Studies. – 2014. – Vol. 11. – Issue 2. – Режим доступу : http://www.worcester.ac.uk/discover/ tv-audiences-judge-presenters-on-professionalism-rather-than-looks-research-finds. html / (дата звернення: 20.01.2017)

179

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

Пода Олена Юріївна кандидат філологічних наук, доцент Запорізький національний технічний університет ГЕНДЕРНИЙ ДИСКУРС ВІЙНИ І ЗМК В УКРАЇНІ: ПРОБЛЕМА ТРАНСЛЯЦІЇ Й ОСМИСЛЕННЯ Реалії життя в сучасній Україні зумовлюють розвиток гендерного дискурсу війни, специфіку його публічного і приватного представлен ня. Активну роль у цьому відіграють засоби масової комунікації. У ХХ столітті Україна (як складова інших державних утворень) мала досвід ведення війн (громадянської і світових), їх гендерний дискурс малодосліджений. Зважаючи на міждисциплінарність гендерних студій важливими в цьому контексті є наукові роботи не тільки гендерологів, а й журналістикознавців, антропологів, соціологів, психологів, право знавців, цінними є праці істориків, аналітиків, комунікативних техно логів, фахівців з військової справи та ін. [1–7]. Учені мають не тільки активізувати аналіз особливостей функціо нування гендерного дискурсу війн і збройних конфліктів минулого століття (як на рівні публічних представлень, так і на рівні приватних), а й охарактеризувати український гендерний дискурс, синхронізувавши його з паралельними соціальними хронотопами мирного життя і війни в сьогоденні України. Важливе значення має дослідження ролі засобів масової комунікації в трансляції гендерного контенту, у процесі його інтерпретації, у перетворенні гендерної реальності на гендерний дискурс, у використанні гендеру на рівні формування смислового простору. Варто зважати на те, що формування і передача гендерного контенту здійснюється кількома засобами і каналами (зокрема ідеться про друковані й електронні медіа, розраховані на масового споживача; соціальні мережі; грантові інтернет-ресурси й інтернет-ресурси гро мадських організацій; окремо варто виділити друковані й електронні медіа військових і силових відомств та ін.), маємо враховувати й неоднаковість подієвого й образного наповнення гендерного контенту, наданого офіційними і неофіційними джерелами. Важливо акцентувати на розширенні, а в певному смислі й на трансформації гендерної концептосфери, зокрема це стосується кон цептів «чоловік» і «жінка» на тлі смислових опозицій «свій» – «чужий», «друг» – «ворог». Наприклад, щодо концепту «жінка» – це військова, 180

Міжнародний круглий стіл «Гендерний контент сучасних мас-медіа»

полонянка, волонтер, біженка, колаборантка, зрадниця, жителька оку пованої території та ін.). Щодо концепту «чоловік», то в першу чергу йдеться про образ чоловіка захисника (зазвичай, військовий із зони АТО), а також про волонтера, біженця, окупанта, зрадника, сепаратиста та ін.). Маємо чітко розуміти, що повноцінний аналіз гендерного дискурсу війни в Україні передбачає й вивчення гендерного контенту, який представляють засоби масової комунікації агресора, країни-ворога. Це дозволить охарактеризувати особливості використання категорії «гендер» на рівні маніпулятивних технологій у процесі ведення гіб ридної війни в Україні. Література 1. Білівненко С. М. Радянська жінка в умовах другої світової війни / С. М. Білівненко, Р. Л. Молдавський, Н. О. Соляник // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. – 2012. – Вип. XXXII. – С. 256–262. 2. Головач Г. Гендерний чинник у висвітленні збройних конфліктів (на прикладі матеріалів газети «День») / Г. Головач // Образ. – 2016. – Вип. 1 (19). – С. 111–116. 3. Єсіп І. М. Політика гендерної рівності в Україні напередодні та в роки Великої вітчизняної війни: потреба держави чи прояви жіночої солідарності? / І. М. Єсіп // Історичні і політологічні дослідження – 2013. – № 1 (51). – С. 135– 142. 4. Потапенко Я. О. П’ята російсько-українська війна: від Майдану до схід ного фронту (підходи, оцінки, інтерпретації) : монографія / Я. Потапенко. – Переяслав-Хмельницький : Вид-во КСВ, 2016. – 302 с. 5. Почепцов Г. Г. Смисли і війни: Україна і Росія в інформаційній і смисловій війнах / Г. Г. Почепцов ; пер. з рос. Тамари Гуменюк. – Київ : Києво-Могил. акад., 2016. – 312 с. 6. Рущенко І. П. Російсько-українська гібридна війна: погляд соціолога : монографія / І. П. Рущенко. – Харків : Павленко О. Г., 2015. – 266 с. 7. Світова гібридна війна: український фронт : монографія. – Київ : НІСД, 2017. – 496 с.

181

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

Герасимчук Надія Григорівна доцент, кандидат наук із соціальних комунікацій Інститут журналістики КНУ імені Тараса Шевченка БЕЗПЕКА ЖУРНАЛІСТІВ В УМОВАХ КОНФЛІКТІВ І ТИСКУ: ГЕНДЕРНИЙ АСПЕКТ Журналісти, які працюють в умовах конфліктів і тиску, мають право на повноцінний захист, що передбачено чинним міжнародним гуманітарним правом, Європейською конвенцією з прав людини та іншими міжнародними документами з прав людини. Представник ОБСЄ з питань свободи слова й медіа, фахівець із питань безпеки журналістів Дунья Міятович вважає, що останнім часом насильство щодо журналістів набуло небезпечної гендерної специфіки. Жінки – журналістки й блогери – дедалі частіше зазнають погроз щодо здійснення актів сексуального насильства і, як ніколи, вразливі під час роботи на місцях. Гендерний характер таких переслідувань виходить за рамки звичних принизливих повідомлень від зловмисників, що погрожують зґвалтуванням, використовують відверті зображення насильства з метою змусити жінок мовчати. На думку Д. Міятович, цей феномен має глибокий руйнівний вплив на суспільство: жінкижурналістки й блогери вдаються до самоцензури. Саме погрози й страх стати жертвою фізичного насилля серйозно впливають на спосіб подачі й зміст інформаційного матеріалу. Такі спроби примусити жінок-журналісток мовчати мають розглядатися журналістами як пряме зазіхання на свободу ЗМІ й вимагають негайного втручання з боку міжнародних спільнот. Свого часу відомий журналіст «Радіо Свобода» Ю. Дулерайн писав, що Міжнародна правозахисна організація «Репортери без кордонів» 2007 року відзначила 8 березня, ушанувавши жінок-журналістів, які виконували свою справу, незважаючи на те, що стали жертвами насильства [ел.р]. Він акцентував на особливо важкій долі жінок-журналісті Росії, країн Центральної Азії, Іраку та Ірану, яких заарештовували, залякували, погрожували помстою, били, і, що найстрашніше, убивали. Дев’ять із 82-х журналістів, що загинули 2006 року в усьому світі, – жінки. Саме 2006-го вбито відому російську журналістку Анну Політковську, як вважають, за опозиційний погляд на політику російського уряду щодо Чечні. 182

Міжнародний круглий стіл «Гендерний контент сучасних мас-медіа»

Представник організації «Репортери без кордонів» Ж.-Ф. Жілар вважає, що найбільше ризикують своїм життям жінки, що займаються журналістськими розслідуваннями, публікуючи викривальні матеріали про впливових людей. У вересні 2006 р. у Туркменистані внаслідок ударів по голові померла у в’язниці кореспондент Радіо Свобода Огулсапар Мурадова. ЇЇ заарештували за допомогу французькому журналістові в зйомках документального фільму про Туркменистан. Голова Туркменської Гель сінкської фундації прав людини Таджигул Бегмедова сказала в інтерв’ю радіостанції Свобода: «Заради нас, заради народу Туркменистану вона подолала бар’єр страху, що охопив усе туркменське суспільство. Коли вона почала обстоювати права людини, коли вона зробила цей мужній крок за умов (режимного) переслідування засобів масової інформації, коли вона вирішила займатися журналістикою, то була свідома спроба вплинути на ситуацію і сказати людям Туркменистану, що вони мусять бути активнішими у громадському житті» [2]. З початку 2007 р. до 7 травня перебувала у в’язниці відома узбецька журналістка Уміда Ніязова за матеріали про вбивства людей під час масових заворушень 2005 р. в узбецькому м. Андижані. В Ірані за участь у демонстрації 4 березня 2007 р. було заарештовано 34 жінки, 20 з яких – онлайнові журналістки й блогери. Рада Безпеки ООН у Резолюції № 2222 (2015) акцентує на особливих ризиках, яким піддаються жінки-журналісти в процесі виконання роботи та в цьому контексті звертає особливу увагу «на важливості врахування гендерної складової заходів із забезпечення їхньої безпеки в умовах збройного конфлікту» [3]. В ухваленій 13 квітня 2016 р. Комітетом міністрів Ради Європи на 1253-му засіданні постійних представників міністрів Рекомендації СМ/ Rес (2016) Комітету міністрів державам-членам щодо захисту жур налістики й безпеки журналістів та інших працівників ЗМІ йдеться зокрема про те, що «журналістів та інших працівників ЗМІ часто виокремлюють за ознакою їхньої статі, гендерної належності, сексуальної орієнтації, етнічної належності, релігії, належності до меншин або іншими специфічними ознаками, що може призвести до дискримінації та створити небезпеку. Журналістки та інші працівниці ЗМІ можуть опинитися в особливій небезпеці саме через свою статеву належність. Зокрема, вони можуть зазнати сексистського, жінконенависницького або іншого принизливого поводження, піддаватися погрозам, залякуванням, домаганням, сексуальній агресії та насильству. Ці порушення все біль 183

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

ше поширюються в мережі Інтернет. Потрібно терміново, рішуче й систематично реагувати на це» [1, 34]. У Додатку до цієї Рекомендації зазначено, що вона ґрунтується на сукупності принципів, закріплених в Європейській конвенції з прав людини, які згруповано за такими категоріями, як свобода вираження поглядів; сприятливі умови; безпека, охорона, захист; сприяння суспільному обговоренню та ефект стримування. Окремий пункт Додатку присвячений гендерній проблемі: «Журна лістки й інші працівники ЗМІ жіночої статі у своїй роботі мають справу зі специфічними загрозами, що пов’язані зі статтю, такими, як погрози, (сексуальна) агресія і насильство, в конкретних випадках, у контексті масового сексуального насильства чи сексуального насильства під час утримання під вартою. Ці небезпеки часто ускладнені низкою чинників, таких, як недостатнє звітування й коментування, відсутність доступу до правосуддя, соціальні бар’єри й обмеження, які стосуються насильства за ознакою статі, в тому числі суспільне засудження, відсутність визнання серйозності проблеми і дискримінаційне ставлення з боку екстремістських груп суспільства. Для запобігання та боротьби з цими конкретними небезпеками, а також для протидії суспільним звичаям, практикам, гендерним стереотипам, упередженням і дискримінації, які лежать в їхній основі, існує потреба в систематичному підході з урахуванням аспекту гендеру. Основна відповідальність за розробку таких стратегій покладена на органи державної влади, але ЗМІ, громадянське суспільство й корпоративні організації також відіграють важливу роль: питанню гендеру повинно бути приділено основну увагу під час проведення заходів і програм, які стосуються захисту журналістів та інших працівників ЗМІ й боротьби проти безкарності» [1, 45]. Література 1. Безпека журналістів : збірник документів Ради Європи. – 2016. – 49 с. 2. Дулерайн Ю. 8 березня і жінки-журналісти, які стають жертвами насильства [Електронний ресурс] / Ю. Дулерайн. – Режим доступу : http://www. radiosvoboda.org/a/960524.html 2. Збірник документів Ради Європи Безпека журналістів. 3. Резолюції Ради Безпеки ООН 2015 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www.un.org/ru/sc/documents/resolutions/2015.shtml

184

Міжнародний круглий стіл «Гендерний контент сучасних мас-медіа»

Романенко Катерина Віталіївна студентка магістратури 1-го року навчання Інститут журналістики КНУ імені Тараса Шевченка ЖІНОЧА ВОЄННА ЖУРНАЛІСТИКА: МОТИВАЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ Тема воєнної журналістики значно актуалізувалася в Україні з початком збройного конфлікту на Сході. Різко зросла необхідність у висвітленні воєнної тематики не лише віддалено, а й безпосередньо з гарячих точок. Звісно, така діяльність вимагає особливої підготовки і є ризикованою для життя і здоров’я співробітників ЗМІ. Незаперечним доказом цього є дані, що станом на 7 червня 2016-го року при виконанні своїх службових обов’язків у зоні бойових дій на Сході України загинуло 9 журналістів [1], як повідомив Голова Верховної Ради А. Парубій. Однак варто зазначити, що, всупереч застарілим стереотипам, у гарячих точках нині працюють і багато жінок-журналісток та жінок-військових. І на базі цього виникає закономірне запитання щодо мотивації та психологічного підґрунтя їхньої роботи в гарячих точках. Саме тому мета нашого дослідження – виявити мотиваційні фак тори жіночої військової журналістики та деякі психологічні аспекти впливу на жінок роботи в зонах збройного конфлікту. Для досягнення поставленої мети необхідно виконати такі завдання: • зібрати емпіричний матеріал, провівши інтерв’ю з жінкамижурналістками, що працюють або мають намір працювати в зоні бойових дій, та ознайомитися з думками таких жінок, висвітленими в мережі Інтернет; • проаналізувати та синтезувати отриману інформацію, визначивши, яка саме мотивація у журналісток та як, на їхню думку, може вплинути на них робота в гарячих точках. Для дослідження (яке не претендує на абсолютну репрезентатив ність, а є лише одним кроком, поштовхом для подальшого розвитку цієї наукової теми) було проведено опитування п’ятьох студентокжурналісток, що навчаються у Військовому інституті КНУ ім. Т. Шев ченка, та двох журналісток, які мають практику роботи в зоні збройного конфлікту на Сході України. Важливим фактом є те, що вибір Військового інституту п’ятьма респондентками вони так чи інакше пов’язують із сім’єю. Кожна з них іще з дитинства розуміла, що буде військовою, чи мріяла про 185

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

це. Для когось прикладом став батько, для когось – сестра, а хтось зростав у сім’ї військових. Одна зі студенток Військового інституту навіть зазначила: «Батьки були ініціаторами у виборі моєї професії». А серед двох журналісток-практиків, що вже виконують свої професійні обов’язки на Сході України, одна також пройшла через Військовий інститут. Карина Калитовська, військовий кореспондент Міністерства оборони, стверджує, що в ній також «це сиділо ще з дитинства». А от Євгенія Подобна (воєнний кореспондент «5-го каналу») єдина з опитаних не має спеціальної освіти. Варто підкреслити, що у своїх відповідях про ставлення сім’ї до їхньої професії респондентки найчастіше використовували слова «острах», «хвилювання», «переживання», однак на другому місці за частотою вживання можна поставити слова «розуміння» та «гордість». Серед семи опитаних журналісток лише одна має власну сім’ю, і цей факт її зовсім не обмежує: «Мій чоловік і сам постійно в зоні АТО. Це, певною мірою, наша сімейна справа», – пояснює Євгенія Подобна. Із опитування стало зрозуміло: більшість студенток-військових, які стверджують, що готові до роботи в гарячих точках, за основну мотивацію мають обов’язок. Вони в будь-якому випадку повинні ви конувати накази, а основне рішення вже прийнято – військова освіта. Респондентки ставляться до цього з упевненістю та готовністю виконувати свої обов’язки. Хоча одна з них додала: «Сама ініціативу не проявлятиму, адже я дівчина – майбутня дружина і мама». Не менш важливою мотивацією для журналісток є бажання висвітлювати «правду про війну», «бути першоджерелом інформації для українсь кого суспільства». Євгенія Подобна назвала свою мотивацію «патріотичною» і пояснила: «Кожен воює так, як він може: хтось возить волонтерську допомогу, хтось воює за допомогою автомату, а інформація – це також зброя, і значно потужніша та сильніша, ніж зброя звичайна». Також додатковою причиною бажання висвітлювати інформацію зі Сходу є участь коханої людини в бойових діях чи родичі на окупованих територіях. Про це згадують дві респондентки. Цікаву думку висловила воєнна кореспондентка «5-го каналу» Євгенія Подобна про «накладання» мотивації. Вона зазначає, що з часом перебування в зоні бойових дій більше розумієш свою місію: це і документування подій, і прокладання «місточка» між бійцями й суспільством, у яке вони потім повертаються, і «показувати мамам, дівчатам, дружинам, сестрам, що їхні хлопці живі…». Хоча головною мотивацією залишається гло бальне «показувати війну». 186

Міжнародний круглий стіл «Гендерний контент сучасних мас-медіа»

Одним із поставлених запитань було: «Що змінилося (на вашу думку, може змінитися) у вас самих після роботи в гарячих точках?». Звісно, студентки-військові, які мали практику лише у висвітлюванні війни віддалено, на це питання відповідали зі своїх уявлень, а журналістки, що вже пройшли «бойове хрещення», аналізували реальні зміни в собі. Перші найчастіше говорили про «нове сприйняття дійсності», «зміну світогляду». Одна з них додала: «Думаю, я більше цінуватиму кожну хвилину, більше поважатиму рідних та близьких». Студентки-військові впевнені – війна заґартовує морально, але й вони чітко розуміють, що є небезпека порушень психіки і що з війни не всі повертаються живими. Карина Калитовська розповідає про свій досвід: «Я стала більш цинічною, різкою, жорсткою. Якщо я вважаю, що маю рацію, я мовчати не буду і відстоюватиму свою точку зору». А от Євгенія Подобна пояснює, що після роботи в зоні бойових дій зрозуміла – жити треба сьогодні. Ця дум ка сходиться з процитованим вище припущенням студентки-військової. Євгенія також додала, що тепер вважає беззаперечним приводом для щастя вже те, що в людини «руки й ноги цілі». Із відповідей респонден ток зрозуміло, що вони реалістично оцінюють ситуацію, не ідеалізують роботу в зоні бойових дій і не героїзують воєнного журналіста. Мотивацію та розуміння впливу воєнного конфлікту на ставлення до життя ми побіжно розглянули. Але відкритим залишилося ще одне важливе питання: «Як ставляться на війні до жінки-журналістки?». Кореспондентки Євгенія Подобна та Карина Калитовська одноосібно стверджують: «Зараз сексизму на війні менше, ніж у звичайному житті». Однак К. Калитовська все ж таки уточнює, що серед чоловіків старшого віку трапляються такі, які вважають «жіночим місцем – кухню». «Я ніколи не думала про те, чим відрізняються чоловік і жінка у зоні конфлікту, бо у журналіста є певні задачі і головне – це професіоналізм» [2], – говорить українська журналістка російського походження Кате рина Сергацкова. Вона робить матеріали з війни для «Української правди». А одна з респонденток, що зараз навчаються у Військовому інституті, наголосила: «В армії немає «жінок». Нас вчать, що в першу чергу ти – військовий, а потім уже жінка. Тож усі на рівних». Та й інші опитані радять «триматися, як чоловік», адже саме поведінка під час бою формує ставлення до жінок на війні. Але при цьому журналістки, які мають досвід роботи в зоні конфлікту, стверджують, що дівчат на війні все ж таки намагаються більше оберігати, «прикривати». «Ставляться нормально, поважають і все таке, але як на рівного бійця все одно не дивляться», – ділиться власним досвідом Карина Калитовська. 187

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

Із думок журналісток-практиків та студенток викристалізувалася також теза, що жінці-журналістці легше відкриваються. «Жінка-жур наліст в деякій мірі виконує також роль психолога. Бійці жінкамжурналістам можуть більше викласти емоцій, поділитись чимось, навіть просто по-людськи виговоритися», – стверджує студентка-військова, спираючись на досвід спілкування з колегами, які вже пройшли «бойове хрещення». Однак журналістка-практик Катерина Сергацкова вважає дещо інакше: «Жінкам легше відкриваються звичайні люди, які мо жуть розповісти душевні історії. Військові з жінками розмовляти не люблять, вони не сприймають жінку як людину, яка може щось у війні розуміти» [3]. На основі результатів проведеного дослідження можна стверджува ти, що жіноча військова журналістика є поширеним явищем. На вибір такої професії (саме в наших респонденток) так чи інакше вплинули сім’я та бажання висвітлювати події війни саме в нашій країні, доносити інформацію до українського суспільства. Зі слів опитаних можна зро бити висновок, що серед молодого покоління поширюється поважне ставлення до жінки на війні й на дальній план відходить упередження, що це «не жіноча справа». Також варто підкреслити, що жіноча воєнна журналістика має свої особливості, пов’язані з манерою спілкуватися саме з жінкою, про що говорить Катерина Сергацкова. Наше дослідження може стати поштовхом до масштабнішого вивчення питань мотивації та впливу воєнної ситуації саме на жінокжурналісток, а також до глибшого аналізу особливостей жіночих мате ріалів з війни саме на сучасному досвіді. На практиці такі дослідження мають зруйнувати упередження щодо жінок-військових та воєнних/ військових журналістів і дати суспільству загальне розуміння жіночої воєнної журналістики. Література 1. За час АТО загинули 14 журналістів – Парубій [Електронний ре сурс] // Українська правда : [сайт]. – Режим доступу : http://www.pravda.com.ua/ news/2016/06/7/7111032/ (5.03.17). 2. Матусова Ю. Жіночі та чоловічі репортажі з лінії фронту: чи є відмінно сті? [Електронний ресурс] / Юліана Матусова // Media Sapiens : [сайт]. – Режим доступу : http://osvita.mediasapiens.ua/ethics/standards/zhinochi_ta_cholovichi_ reportazhi_z_linii_frontu_chi_e_vidminnosti/ (5.03.17). 3. Тулуп М. Правила репортажу Катерини Сергацкової: «Я пишу про людей, а не про кулі» / Тулуп Маргарита // Media Sapiens : [сайт]. – Режим доступу : http://

188

Міжнародний круглий стіл «Гендерний контент сучасних мас-медіа»

osvita.mediasapiens.ua/mediaprosvita/master_clas/pravila_reportazhu_katerini_ sergatskovoi_ya_pishu_pro_lyudey_a_ne_pro_kuli/ (5.03.17).

Костенко Юлія Михайлівна студентка магістратури 2-го року навчання Інститут журналістики КНУ імені Тараса Шевченка БЕЗПЕКА ЖІНОК-ЖУРНАЛІСТІВ ПІД ЧАС ВИКОНАННЯ ПРОФЕСІЙНИХ ОБОВ’ЯЗКІВ В УМОВАХ КОНФЛІКТУ За останні десять років більш, ніж тисячу журналістів вбито у зв’язку з їхньою професійною діяльністю. Хтось загинув випадково, передаючи інформацію про збройні конфлікти, а когось вбили за мирних обставин. За даними Комітету захисту журналістів (СPJ) понад 70% жертв убивств повідомляли перед загибеллю, що впродовж декількох тижнів їм погрожували. Довгострокове дослідження КЗЖ засвідчує, що фізичним нападам часто передують телефонні та електронні погрози. Журналістам погрожують, бо хочуть підпорядкувати чужій волі та змусити його перестати передавати певну інформацію. За даними правоохоронців, погрози найчастіше надходять по телефону, або їх передають через інших людей. Першою воєнною кореспонденткою прийнято вважати Американку Пеггі Халл. 17 вересня 1918 р. їй вдалося отримати акредитацію у Міністерстві оборони США, щоб висвітлювати воєнні конфлікти. Під час Другої світової війни вона також активно працювала, готуючи репортажі з передової. Війна дала багатьом американським жінкам можливість працювати воєнними кореспондентками. За офіційною статистикою, тоді у США було акредитовано 117 журналісток і фотокореспонденток. Сексуальне насильство і домагання до жінок-журналістів є реальною загрозою у зонах конфлікту. Часто це входить до тактики залякування або загалом є проблемою місцевого суспільства. Мета даної роботи полягає у тому, щоб попередити жінок-журналістів про проблему безпеки під час виконання ними професійних обов’язків у зонах бойових дій. Завдання доповіді – донести поради, які допоможуть уникнути «незручних ситуацій» та виконувати роботу без загрози власному життю. Тему конфліктних умов та безпеки жінок-журналістів досліджують такі потужні організації як ОБСЄ в Україні, міжнародна організація 189

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

«Міжнародна підтримка медіа», Посольство Великої Британії в Україні та ін. Близько 52% населення України складають жінки, що якраз і займа ють активну позицію у суспільстві. З одного боку, жіночій статі легше працювати у журналістиці, але з іншого боку набагато важче. Річ у тому, що більшість почувається некомфортно, коли їх виділяють за статеву приналежність. Саме тому чимало журналісток перенавантажуються роботою, щоб довести свою професійність. Це твердження підходить для зон конфлікту. Проте є певні ризики та фактори, і ми повинні зважа ти. Багато жінок-журналістів сприймають напади і домагання як щось належне. Вони соромляться повідомляти про такі випадки, оскільки бояться, що їх більше не відправлять на завдання. Вони думають, що їх сприйматимуть як вразливіших від чоловіків-журналістів. Однак онлайн-висміювання, словесні залякування, сексуальні домагання або фізичний напад – така поведінка не може бути прийнятною. Ось практичні поради, які можуть допомогти захистити себе на завданні: – перш за все, перед тим як їхати на завдання, необхідно дізнатися чи є сексуальне насильство фактором ризику на територіях, де ви працюєте, і підготуйтеся до цього відповідно. Обов’язково повідомте своїх редакторів про цей ризик та наполягайте на тому, щоб вони надали вам відповідні ресурси для захисту; – потрібно пройти курс із самооборони; – натовпи – особливо небезпечні в плані сексуального насильства. Завжди переконуйтеся що знаєте, де ви знаходитеся, а також чи хтось спостерігає або йде за вами. Завжди майте план втечі і спосіб виходу з території, якщо виникне така потреба; – на територіях, що є ризикованими для жінок у цьому аспекті, намагайтеся ніколи не працювати поодинці. Спробуйте мати із собою «охоронця», включно з колегами-чоловіками тощо; – перед тим як носити із собою перцевий балончик, ніж чи еле ктрошокер – добре подумайте. Нападник такі знаряддя самооборони може легко відібрати та використати проти вас. Їх також можуть конфіскувати служби безпеки. Краще інвестуйте в навички фізичної самооборони та персональну сигналізацію. Якщо ви все таки берете із собою знаряддя для самозахисту, необхідно перевірити місцеве законодавство щодо носіння таких речей із собою; – наявність додаткового одягу може виграти вам трохи часу, щоб втекти від нападників. 190

Міжнародний круглий стіл «Гендерний контент сучасних мас-медіа»

Чоловік ви чи жінка, допомога і підтримка колег-журналістів буде дуже важливою, тим паче у ситуації конфлікту. Можливість поділитися відомостями про безпеку і детальними інсайдерськими даними про гарячі точки означатиме, що ви будете більш захищеними. Інформація на кшталт, хто платить за роботу, а хто ні – є особливо важливою для фрілансерів. Наявність колег, які розуміють, що ви переживаєте, з якими можна поговорити про журналістські чи етичні питання – часто незамінний ресурс. Якщо ви приєднаєтеся до пресклубу, створите неофіційні чи офіційні журналістські об’єднання або групи, це може справді допомогти вам упоратися з проблемами роботи в зонах конфлікту. Для прикладу платформа Frontline Freelance register, яка дозволяє фрілансерам, що працюють у ризикованих середовищах за межами рідних країн, ділитися інсайдерською інформацією, або й навіть просто зустрічатися. Отже, як бачимо, журналістська робота в зонах конфлікту може бути справді результативною і значущою, якщо її виконувати помірковано і розумно. Перш ніж жінці-журналісту йти на такий небезпечний крок, потрібно дуже добре підготуватися. А дана інформація послугує хорошим ознайомчим матеріалом у цьому старті. Література 1. Ващук О. Л. «Як отримати публічну інформацію?» (Практичний посібник) / О. Л. Ващук; Соціолайн. – Л.: Соціолайн, 2011. – 108 с. 2. Головенко Р. Доступ до інформації : посіб. для журналістів / Р. Головенко, Д. Котляр, Т. Шевченко та ін.; ред. В. Сюмар; Інститут масової інформації – К. : ІМІ, 2008. – 71 с. 3. Журналістика в умовах конфлікту: передовий досвід та рекомендації: посіб. рекомендацій для працівників ЗМІ. - К. : «Компанія ВАІТЕ», 2016. – 118 с. 4. Романюк, О. М. «Заручники інформації» (посіб. з безпеки для укр. журналістів) / О. М. Романюк. – К.: Такі справи, 2007. – 167 с.

191

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

Дмитренко Альона Володимирівна студентка магістратури 2-го року навчання Інститут журналістики КНУ імені Тараса Шевченка ГЕНДЕРНІ ОСОБЛИВОСТІ ПУБЛІКАЦІЙ ЖІНОК-ЖУРНАЛІСТІВ ПРО ВІЙСЬКОВІ ПОДІЇ (на прикладі інтернет-ресурсу «Українська правда») У дослідженні аналізується специфіка функціонування гендерних стереотипів під час написання матеріалів про військові конфлікти (на прикладі матеріалів інтернет-ресурсу «Українська правда»). Досліджувалися матеріали, опубліковані у святкові жіночі дні: 8 березня – Міжнародний жіночий день, День матері – друга неділя травня, 1 червня – День захисту дітей за 2014–2016 рр. З матеріалами «Української правди» за попередній період можна ознайомитися у розділі «Архів». Цей розділ, у свою чергу, поділяється на три підрозділи: «Публікації», «Колонки», «Новини». Метою роботи є визначення гендерних особливостей у матеріалах жінок-журналістів про військові конфлікти. Об’єктом дослідження є контент інтернет-ресурсу «Українська правда», предметом – гендерні особливості матеріалів про військові конфлікти. Гендер – це змодельована суспільством та підтримувана соціальними інститутами система цінностей, норм і характеристик чоловічої й жіночої поведінки, стилю життя та способу мислення, ролей та стосунків жінок і чоловіків, набутих ними як особистостями в процесі соціалізації, що насамперед визначається соціальним, політичним, економічним і культурним контекстами буття і фіксує уявлення про жінку та чоловіка залежно від їхньої статі [2, 37]. Під час висвітлення журналістами будь-якої теми потрібно зважати на її особливості. Коли розпочалася АТО, важливою стороною цього збройного конфлікту залишалася й інформаційна війна. Однак медіа експерти не мають спільної думки щодо того, як подавати інформацію з фронту: чи доречна критика, чи важливіша підтримка. «З одного боку, критика «генералів» підриває бойовий дух армії. А з іншого, суспільство не вірить у професійність військового командування і критика сприймається, як засіб змусити Генштаб воювати ефективніше», – пише журналіст Сергій Демчук. «Під час війни інформацією маніпулюють всі. Бо інформаційні повідомлення це теж фронт. Сторона, яка воює, не може бути білою і пухнастою», – коментує Олексій Гарань, історикміжнародник, політолог, політконсультант [1]. 192

Міжнародний круглий стіл «Гендерний контент сучасних мас-медіа»

У «Новинах» подаються інформаційні матеріали (здебільшого за мітки) без підпису, тобто визначити автора неможливо. Майже 7% матеріалів у «Новинах» за досліджуваний період написані про жінок, або висвітлюються думки чи коментарі жінок на певні теми. При цьому згадка окремо про свято 8 березня у контексті військових подій є лише в одному матеріалі: «Держсекретар США окремо згадав українок у вітанні з 8 березня» за 2014 р., про День матері згадується теж лише в одному матеріалі «Українські солдати привітали своїх матерів» (2015 р.), 1 червня – День захисту дітей, у 2015 р. опубліковано 4 матеріали, які стосуються дітей, у новинах 1 червня 2016 р. – 1 матеріал. У рубриках «Публікації» та «Колонки» відмінності між матеріа лами, написаними чоловіками та жінками, помітні вже у заголовках. Чоловіки більше схильні до узагальнення, формулювання заголовківзапитань: «Совок головного мозку», «Олешківські піски і полігони ЗСУ», «Смерть Савченко і розрив дипломатичних відносин з Росією», «Кінець інформаційного пацифізму», «Потенціал податку на нерухомість: дохо ди втричі більші, ніж очікувалося». Заголовки, написані жінками-журналістами, більш інформативні, з них більше зрозуміло про що йде мова у матеріалі: «Воїни добра. Оля Кроха», «Кому потрібні роздуті штати в енергетиці?», «День бойової товаришки», «8 березня в часи гендерного зламу», «Потенціал податку на нерухомість: доходи втричі більші, ніж очікувалося». Т. Землякова зауважує, що чоловіки-журналісти звертаються до гло бальних проблем через їх панорамне сприйняття, а також це свідчить про застосування тактики безапеляційної констатації типу «самі винні», «я знав, що так буде» [3, 119]. На противагу чоловікам, жінки не за стосовують подібну тактику. У матеріалах вони поступово викладають суть, шукають шляхи вирішення проблеми. У «Новинах» мало згадок про саме свято, а от у «Колонках» і «Публікаціях» на цьому акцентується увага (наприклад, «День бойової товаришки», «8 березня в часи гендерного зламу», «Примирення. Чому вдалося»). У двох останніх рубриках журналістки написали про АТО 9 публікацій, чоловіки – 12; розділі «Колонки» переважають матеріали журналісток, а в «Публікаціях» – журналістів. Література 1. Ізраїльський досвід висвітлення війни [Електронний ресурс] // Українська правда. Блоги. – Режим доступу : http://blogs.pravda.com.ua/authors/ haran/551d9ce59e1cf/. – Назва з екрану. – Дата доступу: 06.12.2015.

193

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

2. Основи теорії ґендеру : навч. посіб. – К. : К.І.С., 2004. – 535 с. 3. Землякова Т. А. Гендерний складник соціальних комунікацій: структура та функції (на матеріалах друкованих видань України за 2008–2012 роки) : автореф. дис. … канд. н. із соц. ком. / Т. А. Землякова. – К., 2012. – 20 с.

Рябик Валерія Володимирівна студентка магістратури 1-го року навчання Інститут журналістики КНУ імені Тараса Шевченка ЖІНКА-ЖУРНАЛІСТ В УМОВАХ ВІЙСЬКОВОГО КОНФЛІКТУ: УПЕРЕДЖЕННЯ ТА НЕБЕЗПЕКИ Актуальність розвідки полягає в тому, що у зв’язку із поширеністю військових конфліктів, зокрема в АТО, все більше жінок їдуть у небезпечні зони для того, аби звідти розповідати світу про жахіття, що діються на територіях, охоплених війнами. Проте часто ці представниці ЗМІ потерпають від дискримінації з боку колег-чоловіків та суспільства загалом. Мета дослідження: показати проблему дискримінації, яка існує у суспільстві, та звернути увагу на те, що ця проблема створює прірву між чоловіками та жінками, змушуючи останніх доводити світу, іноді ризикуючи своїм життям, що не існує поняття «чоловіча професія» або «жіноча професія». Таким чином поставлено завдання: – ознайомитися з упередженнями, які існують у суспільстві щодо жінок-журналісток, що працюють в умовах військових конфліктів; – визначити, які небезпеки криються за впливом упереджень на жінок-журналісток. Сучасний світ – це територія рівноправ’я та різноманітності. Про те, якби це було насправді так, то напевно у суспільстві не виринало б питання гендерного балансу. Але ця проблема існує. При чому вона є не лише у країнах третього світу, де чоловіче населення досі розпоряджається жіночою долею, а й у процвітаючих країнах із демо кратичним устроєм. В українському суспільстві, і в медіасередовищі зокрема, існує слабке розуміння того, що гендерні проблеми існують, мовляв, вони надумані [1, 85]. Та дані гендерного моніторингу загальноукраїнських ЗМІ, що проводився Інститутом масової інформації, чітко показує, 194

Міжнародний круглий стіл «Гендерний контент сучасних мас-медіа»

що тема, на жаль, ніяка не вигадана, а цілком реальна. Так, за даними згаданого моніторингу рівень залучення експерток у новинах становить приблизно 20–25% від загальної кількості експертів. Жінки є героїнями приблизно в чверті матеріалів у загальноукраїнських ЗМІ і в третині матеріалів у регіональних ЗМІ. При цьому, за даними Держкомстату, станом на 31 грудня 2015 року, кількість жінок в Україні на 3,5 млн осіб перевищує чоловіків (54/46%), тож співвідношення жінок та чоловіків у ЗМІ не відповідає реальній суспільній картині [1, 85]. Крім того, за даними дослідження, жінки зазвичай компетентні лише у деяких визначених темах, наприклад, таких як освітня, медична, мистецька і дизайнерська, правозахисна. Тож не дивно, що прекрасна половина людства постійно намагається довести, що вона нічим не гірша за протилежну стать. «Більшість із нас (тобто жінок – прим. авт.) почувається некомфортно, коли нас виділяють за статеву приналежність, і багато хто із журналісток працюють ще і ще більше, аби довести свою професійність. Це твердження особливо вірне для зон конфлікту, які часом нагадують “хлопчачий клуб”», – зазначає Емма Білз – журналістка-фрілансер із Нової Зеландії та Великобританії, яка більшу частину свого часу проводить у південній Туреччині, фокусуючись на Сирії [2, 35]. Складність роботи жінок-репортерок в умовах збройного конфлікту через гендерні стереотипи та упередження у своєму дослідженні «Осмислення проблеми «Жінка і війна» в українській та закордонній пресі» підтверджує і Ганна Головач. Наприклад, у її роботі можна знайти слова американської фотографині Лінсі Аддаріо, яка відчула на собі суспільну несправедливість після народження дитини: «Жінкам, які працюють військовими кореспондентами, важко знайти баланс між любов’ю до сім’ї і до професії. Суспільні стереотипи ставлять жінок перед вибором – робота або сім’я, який не змушують робити чоловіків. Військова журналістика – це сфера чоловічого домінування, де жінкам потрібно працювати вдвічі більше, бо вони мають постійно комусь доводити, що здатні виконувати цю роботу» [3, 82]. Про те, що інколи стереотипи заважають сприймати журналісток серйозно, говорить і українська медійниця російського походження Катерина Сергацкова. «Якщо подивитися з точки зору сприйняття інших людей, тут (на сході України – прим. авт.) жінок справді сприймають “особливо”. Наприклад, воєнні, коли їх питає жінкажурналіст, не розповідають якихось деталей, які стосуються воєнної техніки, воєнних тактик. Мабуть, все ж вони вважають, що на цьому 195

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

розуміються тільки чоловіки», – нарікає представниця ЗМІ [4]. Дискримінацію у зоні АТО відмітила і співробітниця «Вести. Репортер» Інна Золотухіна: «Дивовижно, але вперше з позицією “бабі не місце на війні” я зіштовхнулася в Україні. Це були слова волонтера, який міг би мені допомогти дістатися на один із блокпостів під Слов’янськом» [5]. Жінка встигла побувати в Сирії, Лівії, Чечні та Сомалі, але подібна ситуація їй трапилася вперше. «В гарячі точки часто приїжджають жінки-воєнкори, і всі розуміють: це нормально, ці жінки – професіонали і просто виконують свій обов’язок» [5]. На агресію з боку чоловіків посилається і фіксер1 Ольга Іваненко. «Мене іноді запитують: «Як ти – дівчина – можеш там (на війні) працювати?» (…) Так, два-три рази у мене виникали через це непорозуміння із прес-секретарями деяких посадовців: дехто настирливо запитував “нащо ти сюди приїхала?”, дехто відверто хамив: “Ти тупа дурепа – хочеш, щоб тебе вбили? Сиди вдома, займайся родиною”», – писала дівчина на сайті журналу про сучасну культуру «Корирор» [6]. Проте, як би неприємно було слухати подібні речі, журналістки з розумінням оцінюють ситуації – все-таки це зона конфлікту, тут усі постійно на емоціях. То хіба ж можна когось звинувачувати? При чому саме завдяки людяності і розумінню дехто вважає, що військова журналістика краще дається саме прекрасній половині людства. «Жінка радше співчуватиме герою, перейматиметься його долею; до того ж, жінкам легше відкриваються військові. Контакт із військовими – одне з найважливіших і найскладніших завдань для журналістів, що працюють на фронті», – запевняв студентів УКУ на своїй лекції медійник Андрій Цаплієнко [7]. Це підтверджує і коментар німецької телепрацівниці Аріани Вукович: «… я завжди хотіла розповісти про людей, а не про себе. У моїх героїв завжди були імена і прізвища, вони самі розповідали про себе… У моїх репортажах говорили люди, а не тільки політики» [4]. Крім людяності журналісток, чоловіки відмічають і їхнє уміння помічати не лише конфлікт, але і його деталі. Про це у своїй книзі «Межі професії» писав екс-головний редактор «Süddeutsche Zeitung» Петер Сарторіус [4]. Проте часто таку перевагу перетворюють у суттєвий недолік, переконуючи, що персоналізація спотворює саму суть війни. Зважаючи на останнє зауваження, ми вимушені повернутися до того, з чого починали нашу дискусію – жінки не люблять, коли їх виділяють Фіксер – це фактично той самий журналіст, який готується написати статтю чи зняти сюжет, організовує свої відрядження, тільки наприкінці не пише текст і не монтує відео [6]. 1

196

Міжнародний круглий стіл «Гендерний контент сучасних мас-медіа»

за статеву приналежність, і тому намагаються у будь-який спосіб довести, що вони гідні називатися професіоналами своєї справи. Часто це призводить до сумних наслідків. Так, наприклад, у книзі «Журналістика в умовах конфлікту: передовий досвід та рекомендації» йдеться про те, що багато жінок-журналісток сприймають напади і домагання як щось належне, як неуникне зло, і тому нічого не кажуть колегам. Причина – страх, що їх не відправлять наступного разу на завдання або сприйматимуть як меншовартісних чи вразливіших [2, 35–36]. Інші дівчата занадто поринають у атмосферу війни і потім не можуть повернутися до нормального життя. Так сталося із Ханною Аллам, що працювала у Багдаді. «Шкода, що я не знала, які зміни мені доведеться пережити. Я думала так: це пригода, це моя мрія, я поїду і зроблю це, а потім повернуся і продовжу нормальне життя. Як виявилося, я взагалі нічого не розуміла» – в результаті репортерка не один день боролася з ізоляцією від членів сім’ї та друзів [8, 14]. Подібне було і з Еммою Білз. «Коли я почала працювати журна лістом у зонах конфлікту, це було хвилююче і захопливо. Я хотіла повернутися туди знову і знову. Я не “перезавантажувалася” і почала ігнорувати стосунки з друзями і родиною, забувати, чим я любила займатися раніше. Щоб вийти з цього стану, знадобилося декілька трагічних подій, але ще до того я прийняла декілька невдалих рішень, тому що надто зосереджувалася на роботі і не доглядала за собою», – згадує фрілансерка [2, 34–35]. Висновок, який дівчина засвоїла після всього пережитого, – треба вміти вириватися із зони конфлікту і абстрагуватися від жахіть, які там бачиш. Методичні посібники для журналістів у небезпечних умовах також радять навчитися піклуватися про себе, а саме: • робити перерви між поїздками у зони конфлікту; • знайти розуміючого слухача: родича, друга, колегу; • навчитися долати стрес. «Стрес є нормальною реакцією на екстремальну ситуацію, пережите насильство та інші трагедії. Журналістам, як і поліцейським або працівникам аварійних бригад, комфортніше ділитися враженнями з колегами, аніж із чужими. Тому іноді розмови в барах чи кафе – те, що допоможе вам зрозуміти, як краще долати емоційні проблеми» – йдеться у гіді Джо Хайта та Френка Сміта «Трагедія та журналістика» [9, 11]. Директор інституту новинної безпеки Родні Піндер переконаний, що, крім вище перелічених пунктів, також важливим є навчання, що 197

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

допоможе журналістам, як жінкам, так і чоловікам, захищатися, як від фізичної, так і від психологічної шкоди [9, 10]. Сюди можна віднести самозахист, різноманітні тренінги, які навчають поводитися при викраденнях, обстрілах, спробах зґвалтування. Проте найголовніше – розуміти, для чого ти їдеш у зону конфлікту. Бажання журналісток щось довести своїм колегам-чоловікам – це не привід для ризику. Жодні амбіції не варті людського життя. Література 1. Голуб О. Медіакомпас: путівник професійного журналіста. Практ. посіб. / Олена Голуб // Інститут масової інформації. – К.: ТОВ «Софія-А», 2016. – С. 85– 88. 2. Журналістика в умовах конфлікту: передовий досвід та рекомендації: посіб. рекомендацій для працівників ЗМІ. – К.: «Компанія ВАІТЕ», 2016. – С. 7, 35–36. 3. Головач Г. Осмислення проблеми «Жінка і війна» в українській та закордонній пресі / Ганна Головач // Інститут журналістики. – К., 2016. – С. 78– 84. 4. Мутусова Ю. Жіночі та чоловічі репортажі з лінії фронту: чи є відмін ності? [Електронний ресурс] / Юліана Мутусова // Media Sapiens : [сайт]. – Режим доступу до ст. : http://osvita.mediasapiens.ua/ethics/standards/ zhinochi_ta_ cholovichi_reportazhi_z_linii_frontu_chi_e_vidminnosti/ (5.03.17). 5. Сопова А. Военные корреспонденты: женщины, чье место на войне [Электронный ресурс] / Алиса Сопова // Повага : [сайт]. – Режим доступа у статье : http://povaha.org.ua/voennyie-korrespondentyi-zhenschynyi-che-mesto-navojne/ (5.03.17). 6. Іваненко О. Жінка на війні: Робота – фіксер [Електронний ресурс] / Ольга Іваненко // Коридор : [сайт]. – Режим доступу до ст. : http://www.korydor.in.ua/ua/ censure/robota-fixer.html (5.03.17). 7. Журба А. Андрій Цаплієнко: «На передовій найлегше флегматикам і меланхолікам» [Електронний ресурс] / Анна Журба, Юлія Сабадишина // Школа журналістики УКУ : [сайт]. – Режим доступу до ст. : http://journalism.ucu.edu.ua/ program-highlights/3346/ (5.03.17). – Назва з екрану. 8. Шмікл Ш. Як писати про війну / Шерон Шмікл. – Нью-Йорк: Центр Дарт Журналістики і Травми. – 16 с. 9. Сміт Френк. Трагедія і Журналістика / Джо Хайт, Френк Сміт. – НьюЙорк: Центр Дарт Журналістики і Травми. – 12 с. 10. Земляна І. Журналіст і (не) безпека. Посібник для журналістів, які працюють в небезпечних умовах / Ірина Земляна. – К., 2016. – С. 81–83.

198

Міжнародний круглий стіл «Гендерний контент сучасних мас-медіа»

Шапка Марина Олександрівна студентка магістратури 2-го року навчання Інститут журналістики КНУ імені Тараса Шевченка ЯВИЩЕ ГЕНДЕРНОЇ СТИГМАТИЗАЦІЇ В КОНТЕНТІ ПРЕС-СЛУЖБ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ Гендер та стигма – ці явища вже понад 50 років дедалі частіше ста ють темами наукових досліджень в Україні та за кордоном, однак вкрай невелика частина з них присвячені вивченню гендерної стигматизації саме в контексті діяльності ЗМІ. Важливе місце в процесі формування світосприйняття й свідомості людини посідають прес-служби, що по кликані задовольняти інформаційні потреби організацій, підрозділами яких вони є, а також надавати інформацію про роботу цих організацій ЗМІ. Саме тому важливо дослідити контент прес-служб на наявність у ньому проявів гендерної стигматизації. Метою статті є тлумачення поняття гендерної стигматизації та визначення наявності гендерної стигматизації в матеріалах прес-служб правоохоронних органів. Завдання статті – визначити наявні в науці підходи до вивчення явища гендерної стигматизації, встановити взаємозв’язок між гендер ною стигматизацією та поняттями «стигма», «стигматизація», «дискри мінація», «стереотип», «гендер» і «мова ворожнечі», а також визначити тенденції поширення проявів гендерної стигматизації в контенті пресслужб правоохоронних органів за допомогою аналізу. Метод контент-аналізу став нам у нагоді для виявлення проявів гендерної стигматизації на фейсбук-сторінках прес-служб правоохо ронних органів. Методом порівняння встановлено спільні й відмінні ознаки між гендерними стереотипом і стигмою. Методом узагальнення сформульовані висновки проробленої роботи на основі зібраного й проаналізованого матеріалу. Гіпотеза статті полягає в припущенні: в контенті прес-служб правоохоронних органів наявні прояви гендерної стигматизації. На основі проаналізованих досліджень українських, російських та іноземних науковців (С. Іванченко, А. Волобуєвої, О. Ромах, О. Сухомлин, С. Богдан, О. Здравомислової, Г. Тьомкіної, В. Малько вої, Й. Дзялошинського, Н. Муравйової, А. Мамедова, Т. Липай, Е. Гофмана, С. Кіна, Г. Лассвела, Е. Ноель-Нойман, Р. Барта та ін.) зроблено висновок: гендерна стигматизація – це соціальне явище, що 199

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

передбачає процес відчуження людини суспільством за гендерною ознакою. На основі опрацьованих наукових досліджень, зокрема, спираючись на дослідження російської дослідниці Н. Пушкарьової [1], ми ви окремили категорії контент-аналізу та навели приклади одиниць кон тент-аналізу. Стисло перерахуємо розроблені нами категорії гендерної стереотипізації/стигматизації: 1) стигми/стереотипи маскулінності/фемінності; 2) закріплені за гендером соціальні ролі (інтимні/сімейні); 3) стереотипізація й стигматизація закріплених за гендером відмін ностей в розподіленні видів праці; 4) стереотипізація й стигматизація характерних ознак зовнішнього вигляду й поведінки жінок і чоловіків. Об’єктом дослідження обрано такі фейсбук-сторінки: 27 сторінок управлінь патрульної поліції України й 1 всеукраїнську сторінку патрульної поліції, сторінку Головного сервісного центру МВС України і сторінку прес-центру штабу АТО. Хронологічні межі дослідження – липень 2015 року-січень 2017 року. Контент перерахованих прес-служб досліджений за 4 наведеними вище категоріями аналізу. За результатами аналізу, слова, словоспо лучення і речення, що можна віднести до якоїсь із визначених нами категорій гендерної стигматизації, були виявлені 5 разів. Розглянемо детальніше й проаналізуємо кожен з них: 1. Патрульна поліція Одеси. 16 березня 2016 року патрульна поліція Одеси розмістила на своїй офіційній фейсбук-сторінці [2] допис під заголовком «Обережно, блондинки за кермом!». Це речення містить в собі прояв гендерної стигматизації у вигляді стигматизації характерних зовнішніх жінок і чоловіків, адже автор допису наголосив на кольорі волосся водійки, що аж ніяк не впливає на здатність до керування. Зазначимо, що цей допис викликав засудження аудиторії (в коментарях), а також осуд з боку ЗМІ, тож цей допис видалили з офіційної сторінки патрульної поліції Одеси. Втім, скріншоти видаленого допису досі можні знайти на фейсбук-сторінці кампанії проти сексизму в українських ЗМІ та політиці «Повага» [3]. Як бачимо, автори допису припустились гендерної стигматизації, що призвело до порушення прав людининосія стигми. Осуд читачів і журналістів доводить, що дії автора допису були помилковими, а також сигналізує про актуальність теми гендеру в суспільстві. 200

Міжнародний круглий стіл «Гендерний контент сучасних мас-медіа»

2. Патрульна поліція Житомира. 21 лютого 2017 року патрульна поліція Житомира опублікувала допис під заголовком «Видаючи дозвіл на носіння, зберігання зброї, мало хто здогадується, що саме беззахисні жінки можуть стати жертвою чоловічої жорстокості» [4]. Проявом гендерної стигматизації вважаємо ціле речення «саме беззахисні жінки можуть стати жертвою чоловічої жорстокості», яке ми віднесли до такого виду гендерної стигматизації, як стигми маскулінності/фемінності, оскільки це висловлювання навішує на жінок тавро беззахисності, а на чоловіків – жорстокості, причому автор робить це, спираючись лише на своє суб’єктивне розуміння гендеру. 3. Патрульна поліція Житомира. 17 лютого 2017 року на фейсбуксторінці патрульної поліції Житомира з’явився допис, що містить речення «Здебільшого крадіями стають безробітні чоловіки, які ведуть злиденне життя» [5]. Це речення являє собою приклад гендерної стигми, яку ми віднесли до категорії стигми маскулінності/фемінності, адже в цьому випадку автор допису фактично назвав крадіями всіх безробітних чоловіків. До того ж автор не підтвердив сказане статистичними даними або посиланням на авторитетне джерело. 4. Головний сервісний центр МВС. 28 вересня 2016 року на фейсбук-сторінці Головного сервісного центру МВС опублікували картинку з написом «Ненудна сторінка! Підпишись, бландінка!». Сло во «бландінка» ми відносимо до категорії гендерної стигматизації під назвою «Стигматизація характерних зовнішніх ознак жінок і чоло– віків», оскільки звертання до аудиторії, побудоване на тавруванні певної зовнішньої ознаки є неприпустимим в роботі прес-служби правоохоронних органів. Згодом, після появи несхвальних коментарів під публікацією, допис зник зі сторінки, але це зображення досі можна побачити на сторінці однієї зі співробітниць Головного сервісного центру МВС [6]. 5. Прес-центр штабу АТО. 13 жовтня 2016 року прес-центр штабу АТО привітав українців із Днем захисника України фотографією – на світлині двоє жінок у камуфляжі щось пишуть до зошита. Фотографію супроводжує підпис: «Напевно, привітальну листівку підписує комусь до Дня захисника України. Ви можете залишати теплі побажання до свята нашим хлопцям в зоні АТО в коментарях під цим постом. Ваші теплі слова дуже цінні для нас!». Під цим дописом одразу ж з’явилась велика кількість критичних коментарів. Згодом цей допис також зник зі сторінки, але згадка про нього залишилась у ЗМІ [7]. Слід зазначити, що коментатори обурились недарма, адже, станом на квітень 2016 201

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

року, з початком війни у лавах Збройних сил України перебувають понад 15000 жінок-військовослужбовців, з них майже 1000 брали участь у воєнних діях в АТО [8]. Цей випадок ілюструє стигматизацію закріплених за гендером відмінностей в розподіленні видів праці. Отже, найчастіше прояви гендерної стигматизації містяться в заго ловках текстів прес-служб правоохоронних органів, а також в підписах зображальних матеріалів. Лише одного разу виявлено гендерну стигму в ретрансльованому матеріалі – в дописі патрульної поліції Одеси від 16 березня 2016 року. Найпоширенішими виявились стигми маскулінності/ фемінності й стигматизація характерних зовнішніх ознак жінок і чоловіків. Отже, в рамках цього дослідження детерміновано явище гендерної стигматизації, а також була частково підтверджено гіпотезу дослідження, адже ми таки виявили прояви гендерної стигматизації в контенті пресслужб. Додамо: українські журналісти, висвітлюючи гендерні питання, найчастіше покладаються виключно на власні уявлення про гендер, оскільки стандартів і норм щодо висвітлення цих питань в українській журналістиці досі бракує. Це відкриває науковцям нове поле для досліджень, що може неабияк вдосконалити принципи висвітлення гендерних питань українськими журналістами й покращити атмосферу в суспільстві. У перспективі варто доповнити визначення терміну «гендерна стигматизація» й одиниці, за якими потім можна буде аналізувати ЗМІ на наявність в їхньому контенті явища гендерної стигматизації. Література 1. Пушкарева Н. Л. Гендерная асимметрия социализации ребенка в традиционной русской семье // Гендерные стереотипы в прошлом и настоящем / отв. ред. И. М. Семашко. М. : ИЭА РАН, 2003. С. 4–25. 2. Facebook. Патрульна поліція Одеси. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://www.facebook.com/odesapolice/?fref=ts. 3. Facebook. Повага. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://www. facebook.com/povaha.org.ua/?fref=ts. 4. Facebook. Допис патрульної поліції Житомира. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://goo.gl/qU9M3H. 5. Facebook. Допис патрульної поліції Житомира. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://goo.gl/P4hw9T. 6. Facebook. Допис представника Головного сервісного центру МВС. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://goo.gl/c8UhHp.

202

Міжнародний круглий стіл «Гендерний контент сучасних мас-медіа»

7. Апостроф [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://apostrophe. ua/ua/news/society/2016-10-16/v-seti-razrazilsya-skandal-iz-za-pozdravleniyashtabom-ato-ukrainskih-voennyih-/74244. 8. ZIK [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zik.ua/ news/2016/04/05/v_ato_berut_uchast_938_zhinokviyskovyh_shche_blyzko_15_ tysyach_sluzhat_v_687760.

Курята Катерина Леонідівна студентка магістратури 2-го року навчання Інститут журналістики КНУ імені Тараса Шевченка. ЖІНКА-ПРЕС-ОФІЦЕР: ПРИМХА ЧИ НЕОБХІДНІСТЬ Жінку часто називають берегинею домашнього вогнища. Вона завжди уособлювала в собі ніжність, затишок, спокій і доброту. Та іноді саме вона обирає професію, яка потребує твердості, сміливості і рішучості. Однією з таких є робота прес-офіцера в органах внутрішніх справ (далі – ОВС). Часто цю професію порівнюють з журналістикою і не дарма. Адже журналісти і прес-офіцери, врешті-решт, мають одну мету – інформування суспільства. В основу джерельної бази покладено особисті діалоги та інтерв’ю з жінками-прес-офіцерами, які працювали у міліції, на сьогодні – у Новій поліції, а також військовими, що працюють у цій сфері. Крім того, підґрунтям для роботи стали наукові праці вчених-теоретиків, що стосую ться гендерної сторони питання. Юридичні нюанси, зокрема, деякі аспекти адміністративно-правового статусу прес-офіцерів було розглянуто у пра цях таких вчених, як О. Бандурка, О. Джафарова, В. Плішкін, О. Порфімович, В. Соболєв, В. Болотова, які допомогли зрозуміти особливості цієї профе сії і складності, які постають перед жінкою, що цю професію обирає. Актуальність теми пов’язана з гендерним фактором, адже на посаду прес-офіцера часто беруть саме жінок, не дивлячись на те, що вони є більш вразливими та ніжними, а робота складна і «брудна, тобто начебто розрахована на «мужніх і сильних», і цьому факту має бути логічне пояснення. Для початку важливо розібратися хто такі прес-офіцери. Часто ЗМІ висвітлюють тільки сенсаційні матеріали, де багато крові, жорстока 203

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

смерть, зґвалтування або масові трупи. В здоровому суспільстві важливим є попередження злочинів, а не тільки висвітлення скоєних вже по факту. Саме тому керівництвом МВС України було прийнято рішення введення в штатний розпис органів внутрішніх справ посади прес-офіцера згідно з наказом МВС України № 1096 від 30 листопада 2005 року. На основі цього наказу розроблене Положення «Про помічника начальника управління (відділу) по взаємодії з громадськістю та засобами масової інформації в міському управлінні, міськрайорганів внутрішніх справ». У Положенні прес-офіцеру наданий статус помічника начальника органу внутрішніх справ, який знаходиться в оперативному підпорядкуванні Відділу зв’язків з громадськістю відповідного ГУ МВС, здійснює керівництво групою зв’язків з громадськістю (у разі наявності) та координацію діяльності структурних підрозділів ОВС з питань взаємодії із ЗМІ. Пріоритетом для прес-офіцера є захист загальносуспільних інтересів від злочинних посягань завдяки відкритості та прозорості своєї діяльності (за виключенням оперативно-розшукової, слідчої дія льності) та використання медіа-ресурсу як фундаментального засобу у встановленні зв’язків із громадськістю. Події на Майдані мали великий вплив на зміни у роботі прес-офіцерів. Почали створюватися відділи комунікації у кожному Департаменті. На посаду прес-офіцера в більшості випадків беруть жінок. З одного боку це дивно, адже до їх обов’язків входить не тільки спілкування зі слідчими та журналістами, але й виїзди, і часто вночі, на виклики: розбій, зґвалтування, труп тощо. І ось жінка- прес-офіцер, уособлення ніжності, доброти і чистоти має працювати з такими брудними справами. І постає питання: «чому жінок частіше беруть на цю посаду?». Для того, щоб бути прес-офіцером, не обов’язково мати юридичну чи журналістську освіту. Проте, важливо мати «мізки» та дуже бажано розбиратися в психології. І саме на цьому аспекті важливо зупинитися. Можна з впевненістю сказати, що жінка-прес-офіцер не сприймається так серйозно, як чоловік, якщо б він був на її місці. Коли дівчина років двадцяти п’яти говорить про вбивство десяти людей і, зважаючи на недостатній досвід роботи, не може відповісти на всі питання журналістів – це не серйозно у кращому випадку, у гіршому – навіть смішно. На щастя некомпетентних співробітників з цієї посади швидко звільняють. Проте, перед нами питання: «чому знов беруть жінку?». І відповідь на це може дати «інша сторона медалі». Так склалося, що на керуючих посадах в ОВС – чоловіки. Й існує версія, що саме вони вважають, що прес-офіцерами мають бути жінки. 204

Міжнародний круглий стіл «Гендерний контент сучасних мас-медіа»

Коли виходить на прес-конференцію до журналістів дівчина, у кофтинці та спідничці, з заплетеною косою, без особливого макіяжу і починає розповідати про жорстоке вбивство, начебто аудиторією ця інформація сприймається «м’якше», а якщо б це говорив дорослий чоловік у строгому костюмі – ця новина звучала б трагічніше. Забезпечення ґендерної рівності має юридичне підґрунтя та закріплено рішенням ОБСЄ («План дій ОБСЄ щодо забезпечення ґендерної рівності» від 7 грудня 2004 р.). Матеріали у ЗМІ та реклама закріплюють у суспільстві стереотипні уявлення щодо поведінки, місця і ролей, відносин жінок та чоловіків у соціумі. Під ґендерними стереотипами розуміють загальноприйняті спрощені уявлення про образи жінок і чоловіків та судження щодо моделей їхньої поведінки. Наприклад, думка, що жінки від природи турботливі та скромні, а чоловіки сміливі й мужні є ґендерним стереотипом [3, 7]. І саме жінки прес-офіцери, які вражають своєю сміливістю, мужністю і відвагою розвінчують цей стереотип. Чому? Та сама «ніжна і тендітна» неодноразово має жертвувати своїм сном, а іноді навіть сімейним щастям, виїжджаючи на виклик о третій годині ночі. Приїжджаючи на місце події, вона має опитувати свідків, спілкуватися зі слідчими, оглядати місце злочину, а якщо це кривава подія – не найкраще видовище. Це все для того, щоб дати вичерпну інформацію журналістам і щоб зранку громадськість могла про скоєний злочин прочитати у газетах чи подивитися у телевізійних новинах. На це потрібні неабияка витримка, залізні нерви і любов до своєї професії. У сучасній науці порівняно знедавна почали з’являтися дослідження проблем впливу громадської думки населення на стан злочинності в країні, проблем правового виховання громадськості за рахунок потужностей ЗМІ, проблеми встановлення відносин партнерства та довіри між правоохоронними органами держави та населення з метою запобігання та протидії росту злочинності та правопорушень, проблеми налагодження зв’язків із громадськістю органами внутрішніх справ [2]. А після 2014 р. важливу роль в інформуванні суспільства почали відігравати прес-офіцери, які інформують не тільки про кримінальні новини в великих містах України, а й ті, що говорять про події на сході нашої держави. В 2016 році у Військовому інституті Київського національного університету імені Тараса Шевченка (колишня військова кафедра) відбувся п’ятий випуск офіцерів, які пройшли курс підвищення кваліфікації за програмою «Армія і медіа». Особливістю цього випуску офіцерів інформаційно-медійних структур органів військового управ 205

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

ління є те, що група складалася виключно із військовослужбовцівжінок [4]. І це також не випадково. Саме жінки легше йдуть на контакт, у них природна цікавіть, що дає змогу ширше окреслити проблему і глибше її дослідити, а відповідно цікавіше і повніше висвітлити. Жінок прес-офіцерів поважають і цінують у всіх підрозділах ОВС, і до них відносяться лояльніше, як до «слабших», на відміну від, наприклад, жінок-слідчих. Висновки. Навіть на службі в ОВС потрібні жінки, адже і там вони берегині затишку в колективі та підтримка чоловіків. Особливо на посаді прес-офіцера жінка може проявити себе як уособлення спокою, доброти та гармонії. Недарма про хороше речники говорять, одягнуті «по формі», а про погане – у штатському. І так як частіше це жінки – інформація сприймається простіше і несе в собі менше негативу. Саме образ жінки, який складався у свідомості громадян століттями, переноситься і на пресофіцера в спідниці, і саме це допомагає працівникам ОВС інформувати суспільство про резонансні події, при цьому менше травмуючи психіку громадян. Так склалося історично. І, можливо, це хороша практика, але тільки у тому випадку, коли жінка має досвід роботи, бажано у слідстві, може швидко орієнтуватися «по ситуації», передбачати питання, які їй можуть поставити журналісти і грамотно на них відповідати. Література 1. «Про затвердження Переліку посад офіцерського складу Національної гвардії України та відповідних їм граничних військових звань» // Наказ МВС України від 25.07.2016 // [Електронний ресурс] : Режим доступу – http://zakon3. rada.gov.ua/laws/show/z1161-16. 2. Лєбєдєва А. В. Кримський юридичний вісник. – Вип. № 1 (8). – Ч. II. 3. Маєрс Д. Соціальна психологія / Д. Маєрс. – СПб. : Пітер, 1999. – 218 с. 4. «У Військовому інституті КНУ відбувся черговий випуск курсів прес-офіцерів, цього разу – лише жінок» // [Електронний ресурс] : Режим доступу : http://novynarnia.com/2016/10/20/u-viyskovomu-instituti-knu-vidbuvsyachergoviy-vipusk-kursiv-pres-ofitseriv-tsogo-razu-lishe-zhinok/.

206

Міжнародний круглий стіл «Гендерний контент сучасних мас-медіа»

Кузнецова Марія Олександрівна аспірантка. Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна ВІДБИТТЯ ТА РУЙНУВАННЯ ГЕНДЕРНИХ СТЕРЕОТИПІВ У НАУКОВО-ПОПУЛЯРНИХ ТЕЛЕПРОГРАМАХ Роль ведучого в тележурналістиці особлива, і переоцінити її значи мість напрочуд важко. Звісно, є телепрограми, котрі не передбачають ведучого в кадрі, і це не шкодить ані сприйняттю програми глядачем, ані її цілісності – наприклад, науково-популярні передачі про тваринний світ (на кшталт «Дика природа Америки», США, 2012). Однак левова частка телепрограм має у своєму арсеналі ведучого, котрий забезпечує комунікацію з аудиторією. Ведучого трактують як «рольову спеціалізацію журналіста на радіо і телебаченні, зміст якої полягає в тому, що журналіст веде програму, виголошуючи свої і чужі тексти, поєднуючи їх у блоки, бере інтерв’ю, надає слово присутнім» [1, 17]. Доцільно зазначити, що саме ведучийє елементом структури телепрограми, який встановлює зв’язок, комунікацію з глядачем. Разом із тим, чи дотримується гендернийбаланс серед ведучих у науково-популярній тележурналістиці – питання, що на сьогодні залишається недостатньо вивченим, що й зумовлює актуальність обраної теми.Матимемо за мету дослідити, як відбиваються та руйнуються гендерні стереотипи в науково-популярних телепрограмах, представлених в українському медіапросторі. Цим обумовлено завдання: вивчити образ, роль і функції ведучих-жінок і їх місце в науково-популярних телепрограмах. У дослідженні спиратимемося на праці Ш. Берна, А. Денисової, О. Коновця, І. Михайлина, Н. Хейлмана. Відповідно до теорії соціальних ролей, гендерні стереотипи виникають як наслідок існування гендерних ролей – «соціальних очікувань, що приписують людині певну поведінку залежно від її гендерної приналежності» [2]. Спостерігаючи за тим, як представники різних гендерних груп займаються певними справами, люди роблять висновок, що вони докорінно відрізняються один від одного [3]. Як і інші соціальні стереотипи, гендерні стереотипи виконують функцію виправдання соціальної – гендерної – нерівності [4, 32]. Аби побачити, як це працює у науково-популярній тележурналістиці, ми обрали для аналізу американську науково-популярну телепрограму «Руйнівники 207

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

міфів» (англ. «MythBusters», на момент лютого 2017 р. транслюється на телеканалі «Discovery Science») та вітчизняну науково-популярну телепрограму «Оттак мастак» (на момент лютого 2017 р. транслюється на телеканалі «НЛО-ТВ»). У «Руйнівниках міфів» у кожній серії дві команди незалежно одна від одної розвінчують чи підтверджуютьекспериментальним шляхом по одному довколонауковому факту чи недоведеному експериментальним шляхом науковому чи довколонауковому припущенню. Наприклад, розглядався міф про те, що можна вибратися з тюремної камери, розчинивши у воді достатню кількість пігулок антацида, що спричиняє виділення такого об’єму вуглекислого газу, що від надмірного тиску стіна камери тріскається (7-ий сезон, 1-а серія). Перша команда складається з Джеймі Хайнеманата Адама Севіджа. Друга команда руйнівників– Торі, він же Сальваторе Белечі, Грант Імахара, а третім членом команди була то Кері Байрон, то Джессі Комбс. Одразу впадає в очі той факт, що на дві команди, котрі складаються з п’ятьох осіб, – лише одна жінка. Ідея науково-популярної телепрограми «Оттак мастак» полягає в тому, що ведучі експериментальним шляхом перевіряють вплив тих чи інших явищ і процесів на людський організм (наприклад, у 39-ій серії Серж Куніцин демонструє, що відбувається з фастфудом у шлунку людини), а також експериментальним шляхом перевіряють прислів’я (так, у 35-ій серії ведучий Михайло перевіряв вислів «Кашу маслом не зіпсуєш»). Третьою є рубрика «Ігри розуму», де ведуча Саманта Даду презентує огляд нових комп’ютерних відеоігор.У програмі є троє ведучих, котрі ведуть власні рубрики. Обидві програми виконані у форматі наукового експерименту, в обох є дівчата-ведучі, однак, враховуючи, що в «Руйнівниках міфів» лише одна жінка у команді з п’ятьох ведучих, а у програмі «Оттак мастак» – одна у команді з трьох осіб, бачимо, що і в першій, і у другій програмах зберігається принцип гендерної нерівності. Словник гендерних термінів трактує гендерну нерівність як «характеристику соціального устрою, згідно з якою різні соціальні групи (в даному випадку – чоловіки і жінки) характеризуються стійкими відмінностями і похідними з них нерівними можливостями в суспільстві» [5]. У нашому випадку це нерівні можливості роботи в науково-популярній тележурналістиці. Попри те, що наведені вище програми не витримують гендер нийбаланс, вони наблизились до неї більше, ніж левова частка науково208

Міжнародний круглий стіл «Гендерний контент сучасних мас-медіа»

популярних телепрограм, які існують сьогодні: «У пошуках істини» (1 ведучий – В’ячеслав Гармаш), «Всесвіт» («The Universe», 1 ведучий – Ерік Томпсон), «Nova» (4 ведучих – Нейл Росс, Ленс Льюман, Стейсі Кітч, Уілл Льюман), «Екстремальні машини» («Extreme Machines», 1 ведучий – Уільям Хаткінс), «З точки зору науки» («Naked Science», 1 ведучий – Ерік Мейєр), «Наукова нефантастика» («SciFi Science: Physics of the Impossible», 1 ведучий – Мітіо Каку), «Крізь червоточину з Морганом Фріменом» («Through the Wormhole with Morgan Freeman») тощо. Можливо, вониза форматом не потребують більше одного ведучого, однак серед безлічі науково-популярних програм, де є ведучий, важко назвати ті, де одноосібноюведучою була б жінка, що підтверджує стереотип про гендерну нерівність у науково-популярній тележурналістиці. Ведуча програми «Руйнівники міфів» Джессі Комбс є повноцінним членом команди. Так, у 3-ій серії 7-го сезону, де «руйнівники» під тверджують міф з к/ф «Гарматне ядро», що автомобіль може простри бати по озеру, наче камінець по воді, і не потонути, Джессі нарівні з чоловіками готувала місце для проведення експерименту – лопатою формувала трамплін, носила дошки для нього тощо. Після першої провальної спроби змусити машину стрибати по воді саме Джессі бере на себе математичні розрахунки, які були необхідні для успіху експерименту. Враховуючи тойфакт, що для експерименту була обрана не найновіша і, відповідно, не найшвидша модель автомобіля, Джессі не тільки запропонувала й пояснила, як із цієї машини створити «ракету», а й зробила це власноруч у кадрі, під’єднуючи до двигуна машини балон з оксидом азоту. Окрім того, Джессі пропонує обшити низ машини металом, щоб та краще ковзала по воді, і робить це сама: вирізає метал, прикручує його дрилем до машини і зварює необхідні ділянки. Натомість її колега-чоловік Торі прикрашає «ніс» машини, вирізаючи з пришитого металу язики полум’я. Як бачимо, Джессі виконує важку фізичну роботу, складну розумову працю, а в цьому конкретному експерименті фактично бере на себелевову частину роботи, тоді як чоловіки швидше були помічниками. В іншому експерименті, де команда розвінчувала міф про те, що можна проїхати на великій швидкості в абсолютній темряві і не врізатись у перешкоди, Джессі на картингу змагається з колегою-чоловіком у швидкості (хоча в команді три особи і дві з них – чоловіки, котрі могли б позмагатися між собою), і не просто перемагає його, а й усіляко заважає суперникуїхати: штовхає його машину, підрізає тощо. 209

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

У телепрограмі «Руйнівники міфів» ведуча не виступає в жіночному амплуа, вона є таким же членом команди, як і чоловіки, без привілеїв або обмежень. Її зовнішній образ є ще одним тому підтвердженням: жінка одягнена в комфортний одяг (чоботи, джинси, футболка), вона майже не нафарбована, її волоссяпросто зібране у хвіст. Амплуа Джессі розвінчує гендерний стереотип, щочоловік – це сміливість, незалежність, сила, прагнення до влади і домінування, а жінка – ніжність, залежність, мрійливість, покірність і слабкість, як і той стереотип, що «жінки від природи не здатні управлятися з технікою» [6]. Руйнування гендерних стереотипів грає на користь телепрограми: дівчина, здатна сама зробити зі звичайної машини ракету, виконуючи роботу, котру прийнято вважатичоловічою, збуджує цікавість глядача, привертає його увагу, викликає захват чи подив, але точно не залишає байдужим. Відзначимо, що «Руйнівники легенд» – не єдина програма, котра розвінчує «гендерні стереотипи, які диктують жінкам бути м’якими і засуджують у них агресивність і рішучість, сприяючи дискримінації жінок на робочому місці та створюючи ефект так званої скляної стелі» [7]. Аналогічна роль відводиться жінкам-ведучим у науково-популярних телепрограмах «Навіжені» («Head Rush Refresh», США) та «Проект: Білий кролик» («White Rabbit Project»), однак ці програми фактично є продовженнями «Руйнівників міфів» з тим же складом ведучих і не можуть бути розцінені як окремі оригінальні проекти. Натомість в «Оттак мастак» ведуча має протилежний образ і виконує інші функції. Експерименти у програмі виконують лише чоловікиведучі, дівчині залишили найлегше – говорити, а те, що саме і як вона говорить, підтверджує стереотип, що чоловіки розумніші. Незважаючи на те, що тематика рубрики Саманти є далеко не найпримітивнішою, ні змістовного, ні стилістичного навантаження вона не несе. Про комп’ютерну гру «Мисливці за привидами – 2016» ведуча розповідає: «Така собі графіка, однотипні місії і сама механіка гри. Все однаково і не розвивається від початку до кінця. Герої настільки тупі, що воювати з ними дуже нецікаво і сумно» [8]. У ведучої амплуа кокетки: вона заграє з глядачем не тільки манерою подачі інформації, а й зовнішнім виглядом – яскраво нафарбована, жіночно вдягнена. Такий розподіл ролей у програмі якнайкраще відбиває гендерний стереотип «соціального конструювання мужності і жіночності як опозиційних категорій з неоднаковою соціальною цінністю» [5]. Саманта, як і Джессі, привертає глядацьку увагу, однак не за рахунок руйнування гендерних стереотипів, а за рахунок їх підтвердження. 210

Міжнародний круглий стіл «Гендерний контент сучасних мас-медіа»

Отже, було встановлено, що в науково-популярній тележурналістиці на сьогодні зберігається принцип гендерної нерівності – ведучими левової частки науково-популярних телепрограм або є виключно чоловіки, або серед ведучих у програмі вони виразно кількісно домінують.Разом із тим, існують науково-популярні телепрограми, де ведуча не просто є рівноправним членом команди, а й, будучи в меншості, обходить колег-чоловіків у змаганнях і у виконанні значимих задач, розвінчуючи стереотипи, що жінка слабша, не в змозі впоратися з технікою, а чоловік сильніший, розумніший і сміливіший. Однак, такий формат програм – швидше виняток, аніж правило. Розподіл ролей ведучих на «чоловічу» і «жіночу» залишається невід’ємним складником науковопопулярноїтележурналістики, зокремаукраїнського виробництва. Попри різні ролі й образи, у яких жінки-ведучі виступають у кадрі, вони, підтверджуючи чи спростовуючи гендерні стереотипи,не залишають глядача байдужим, залучають йогоувагу, а також активізують інтерес до науки. Література 1. Журналістика : словник-довідник / авт.-уклад. І. Л. Михайлин. – К. : Академвидав. – 2013. – 320 с. 2. Eagly A. «Sex Differences in Social Behavior: A Social-role interpretation» / A. Eagly // Psychology Press. – 2013. – Т. 1, – № 3. 3. Берн Ш. Гендерная психология. / Ш. Берн. – СПб: Прайм-Еврознак, 2002. – 200 с. 4. Pearson «Prejudice: Attitudes about Race, Class, and Gender» / Pearson // Prentice Hall, 2008. – 183 с. 5. Словарь гендерных терминов / под ред. Денисовой А. А. – М.: Информация XXI век, 2002. – 256 с. [Электронный ресурс]. – Режим доступа : [http://www. owl.ru/gender/033.htm] 6. Lorber J. «Separate and not equal: the gendered division of paid work» / Lorber J. // Yale University Press. – 1994. 7. Heilman M. «Description and Prescription: How Gender Stereotypes Prevent Women’s Ascent Up the Organizational Ladder» / M. Heilman // Journal of Social Issues. – 2001. – Т. 57. – № 4. – 337 с. 8. Телепрограма «Оттак мастак». Випуск № 39 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : [http://nlotv.com/ru/video/episodes/view/ottak-mastak-vypusk-39]

211

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

Федорів Анастасія Якимівна студентка магістратури 2-го року навчання. Інститут журналістики КНУ імені Тараса Шевченка ГЕНДЕРНІ СТЕРЕОТИПИ В ЖІНОЧОМУ ЖУРНАЛІ (на прикладі «Woman Magazine») Гендерні стереотипи є невід’ємною частиною повсякденного мис лення. У соціумі вони діють у вигляді стандартизованих уявлень про моделі поведінки людини та риси характеру, що відповідають поняттям «маскулінне» та «фемінне». Засоби масової інформації активно створю ють образи й ролі, яким чоловіки й жінки мають відповідати, щоб досягти бажаної мети чи успіху. Теоретичне обґрунтування і практичний аналіз гендерних стерео типів у пресі представлений в роботах українських науковців – А. Волобуєвої, Н. Сидоренко, Т. Старченко, Н. Остапенко, І. Кіянки, Р. Федосєєвої, М. Скорик, О. Кісь, В. Слінчук. Більшість дослідниць пояснюють поняття «гендерні стереотипи» як один із видів соціальних стереотипів, стандартизованих, стійких, емоційно насичених та ціннісно визначених образів, що базуються на прийнятих у суспільстві уявленнях про «маскулінне» (чоловіче), та «фемінне» (жіноче). Мета дослідження – з’ясування особливостей гендерних стереоти пів на прикладі публікацій жіночого журналу «Woman Magazine» на предмет наявності гендерних стереотипів. Досягнення мети передбачає виконання таких завдань: – здійснити моніторинг публікацій жіночого журналу «Woman Magazine» (з грудня 2015 по грудень 2016 р. включно); – проаналізувати журналістські тексти на предмет гендерних стереотипів; Методи дослідження: аналіз, моніторинг, класифікація, зіставлення, узагальнення. Джерельною базою дослідження стали матеріали жіночого журналу «Woman Magazine». Видання з’явилося на ринку часописів рік тому та позиціонує себе як журнал для сучасних жінок, які «перестали бути слабкою статтю та не сидять вдома». Всього було проаналізовано 7 випусків (періодичність виходу – раз на два місяці). Результати дослідження. Науковці виділяють кілька класифікацій гендерних стереотипів. Узагальнюючи, можна виділити такі: 1) стерео типи маскулінності/фемінності; 2) стереотипи, пов’язані з сімейними 212

Міжнародний круглий стіл «Гендерний контент сучасних мас-медіа»

та професійними ролями; 3) стереотипи, пов’язані з розбіжностя ми у змісті праці; 4) традиційні стереотипи. Українська дослідниця О. Кісь виокремлює найтиповіші стереотипні жіночі образи, що активно експлуатуються в пресі та телерекламі: Берегиня та Барбі, що втілюються у «щасливій домогосподарці», «турботливій матусі», «богині», «прикрасі», «дикій кішці» тощо. Образ Берегині, як зазначає О. Кісь, був нав’язаний українському суспільству на початку незалежності та був популяризований спочатку письменниками, а потім і громадськими, політичними діячами. За словами вченої, таке насадження завдає подвійної шкоди українському жіноцтву, адже воно репродукує консервативні гендерні стереотипи з характерним прикріпленням жінки виключно до приватної сфери, а з іншого боку – під гаслом «відродження традиції» нав’язує штучну модель жіночої ідентифікації, що має небагато спільного з нашою минувшиною. Невід’ємними складовими образу Берегині є роль матері, господині дому, опікунки родини та хранительки домашнього вогнища. Засоби масової інформації активно тиражують та розвивають образ Барбі, зокрема у численних жіночих журналах. Жінкам нав’язують, що для досягнення життєвого успіху, їм неодмінно потрібно бути вродливими, доглянутими, ніжними, жіночними, сексуальними, струн кими, молодими, гарно вбраними, при цьому мати якості вправної домогосподарки і зразкової матері. Жіночі журнали інформують жінок про те, чому віддають перевагу чоловіки, формуючи відповідні стандарти жіночності (фемінності), і негайно пропонують численні поради, як найкраще їх досягти. «Woman Magazine» позиціонує себе як журнал для сучасних жінок, які «перестали бути слабкою статтю та не сидять вдома». Всупереч цьому, на сторінках видання знайдено типові гендерні стереотипи Берегині та Барбі, які з одного боку, транслювали журналісти, а з іншого, – герої та героїні публікацій. З-посеред цих ролей виокремлювався образ Ділової Жінки (у рубриці «Бізнес по-жіночому»). У першому номері «Woman Magazine» (2015. – № 1) у рубриці «Дві думки» редакція вирішила порушити питання «Хто повинен платити?». Експертами виступили співаки Дзідзьо та Регіна Тодоренко. Їхні оприлюднені думки містять гендерні стереотипи, зокрема, ретранслюють образ Барбі. Наприклад, цитата Дзідзьо: «За все повинен платити чоловік. […] Дівчина у свою чергу повинна мати свої гроші, певну фінансову незалежність, щоб витрачати ці гроші тільки на «іграшки»: на помаду, на хорошу жіночу білизну, на парфуми, щоб завжди бути 213

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

доглянутою, достойно нести свою красу в світ та подобатися своєму чоловікові». Друга експертка наголошує, що жінка повинна мати свій капітал, але зазначає: «нехай і невеличкий» порівняно з чоловічим. Власне, пропонується єдиний спосіб жіночого існування – належати чоловікові (залежати від нього). Інших точок зору або думки редакції не наведено. Ділова Жінка на сторінках журналу зображується як успішна бізнес-леді, у якої журналісти обов’язково запитують: «Як вам вдається суміщати сім’ю та бізнес?». Як зазначає українська дослідниця Т. Журенко, передбачається, що Ділова Жінка не присвячує себе цілковито кар’єрі, а завжди зберігає рівновагу між своїми професійними функціями і материнськими обов’язками. Попри це варто зазначити, що на сторінках видання «Woman Magazine» більша частина матеріалів про успішних жінок присвячена саме їхнім професійним якостям. У цьому ж номері «Woman Magazine» надрукований матеріал про стартап «На старті» про двох жінок, які зробили бізнес на «пакунках з усім необхідним для новонароджених». У статті постійно вживаються такі вирази: «для мами», «позбавити маму від пошуку необхідного», «сюрприз для мами і новонародженого», «пропонує мамам вибір» тощо. Жодного разу «пакунок для новонародженого» не позиціонується як річ, якою користуватимуться мати й батько. Молоді стартапери описали суть свого бізнес-проекту так: «Наша глобальна мрія – впровадити фінську традицію в Україні і вивести її на державний рівень, щоб кожна жінка, дізнавшись, що вона вагітна, була впевнена: вона народить і виховає щасливу дитину, у якої буде все необхідне». З цього можна зробити висновок, що про благополуччя дитини має дбати лише жінка, адже чоловік у матеріалі не згадується взагалі. Другий номер з точки зору гендерних стереотипів розкрив жінку «ніжну, але сильну», «жіночну, але цілеспрямовану», ніби ці поняття є взаємовиключними. Ще один матеріал про стартапи «Одяг with #Love» містить у собі міксування стереотипів Барбі та Ділової жінки: «…Жінки, які розуміють: їхня сила в слабості, жіночності. До того ж, сьогодні жінки в Україні займають достатньо сильні позиції, особливо у столиці – багато працюють, нарівні з чоловіками. Але це не означає, що вони повинні одягатися і виглядати як чоловіки. Навпаки, коли розумна і сильна жінка одягнена дуже жіночно й ніжно, це робить ефект сильнішим». У рубриці «Woman.Суспільство» матеріал «Жіночність проти правил» вже в заголовку містить стереотипне уявлення про жінку, свідчить про «неправильну жіночність». У статті розповідається про 214

Міжнародний круглий стіл «Гендерний контент сучасних мас-медіа»

«молоду симпатичну дівчину», яка «вирішила присвятити своє життя такій нежіночій, здавалося б, справі – безпеці дорожнього руху». У № 5 (6) у прихованому рекламному матеріалі кухонної плити під назвою «Вона, він і індукційна панель» жінка зображена богинею кухні та одержимою домогосподаркою. Журналістка пише: «Вона впорхнула в простору кухню, немов райська пташка, залишивши за масивними вхідними дверми всі клопоти й успіхи дня, що промайнув. Кинула швидкий погляд на стильний годинник – всього пів години до приходу улюбленого чоловіка! Накинувши фартух на винно-червону сукню, Вона плеснула в долоні. Це був Її ритуал: впевнена в собі бізнес-леді перетворювалась у чарівницю, яка оточена чарівними помічниками. […] Часник час виймати з олії… Вона насупилася, помітивши неохайні бризки на гладкій поверхні. Але невже це проблема? Один рух вологою ганчіркою, і чистота як в операційній!» В такому матеріалі показаний образ жінки, яка успішно поєднує бізнес-леді та вправну щасливу домогосподарку, яка встигає усе – працювати, готувати їжу, легко прибирати та чекати на свого чоловіка. Наступна стаття того ж номеру «Жінка – творець: час глини» розповідає про гончарну справу. В ліді журналістка підводить до «справжньої теми» публікації: «У всьому світі тренд на жіноче рукоділля. Не випадково. Жінки підсвідомо відчувають, що захопилися чоловічою активністю, бізнесом. […] На думку британських учених, коли жінка працює з матеріалом, вона відчуває щось на зразок оргазму». Отож, стаття нам нав’язує, що справжнє заняття жінки – рукоділля, а стихія – природа. А «чоловіча активність» – шкодить. Не обійшлося і без типових гендерних стереотипів на кшталт: «місія жінки – відтворення роду, збереження цінностей», «підміняючи творення споживанням, реалізацію потенціалу – успішною кар’єрою і «правильним» заміжжям, жінка стає замореною і невдоволеною собою», «коли у жінки є улюблена справа, вона повертає втрачену гармонію і душевну рівновагу» (при чому під улюбленою справою мається на увазі лише рукоділля). Останній грудневий номер «Woman Magazine» (2016. – № 6 (7)) відкривається рубрикою «Дві думки» та темою «Курс на рівноправ’я». Експертами обрано Валерія Харчишина та Надію Мейхер. Журналісти запитували у них: до чого призводить емансипація та де межа між жіночою свободою та пристрасним фемінізмом. Тема досить важлива, особливо з огляду на специфіку журналу, що позиціонує себе для жінок, які «перестали бути слабкою статтю та не сидять вдома». Однак відповіді запрошених експертів виявились занадто повер 215

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

ховими та не відображають суті питання, не акцентують увагу на головному. До прикладу, Валерій Харчишин позитивно ставиться до емансипації, втім застерігає: «Це можна прийняти як позитивний факт, але необережне поводження з таким (ніби природнім) явищем може призвести до атрофічної самотності деяких жінок – у гонитві за свободою, у запереченні традиційного кохання і глибокої прив’язаності до якогось чоловіка». Надія Мейхер-Грановська вважає конотацією фемінізму – одержимість: «Якщо жінка зуміє залишитися ніжною, ласкавою, чуттєвою – нічого поганого в емансипації не бачу. Але не тоді, коли в цьому перетворенні вона позбавляє себе можливості жити різносторонньо, культивувати в собі жіночу енергію, привабливість, магнетизм. […] Переможні вияви, на мою думку, не заважають суспільству доти, поки не переходять у категорію фемінізму чи одержимості. От тоді й починається його виродження і деградація». Таким чином, проведений моніторинг матеріалів жіночого журналу «Woman Magazine» свідчить про те, що гендерні стереотипи продовжують існувати та культивуватись у жіночій пресі як журналістами, так і героями/героїнями матеріалів. Редакція не приділяє належної уваги відслідковуванню стереотипних зображень жінок. Так поруч в одному номері можуть опинитися статті про Берегиню з великою кількістю стереотипних уявлень та успіх Ділової Жінки. Видання «Woman Magazine» майже не висвітлює проблемні для жінок теми: рівні права, рівна оплата праці, сексизм, гендерне насильство тощо. Це певним чином суперечить концепції журналу, що була заявлена головною редакторкою у першому номері. Отже, гендерні стереотипи яскраво представлені в жіночому журналі «Woman Magazine». На основі класифікації українських учених вдалося виявити та проаналізувати стандартизовані образи та основні стереотипні ролі на сторінках видання. Як правило, жінка зображується у таких ролях: Берегиня, Барбі та Ділова Жінка.

216

Міжнародний круглий стіл «Гендерний контент сучасних мас-медіа»

Ковальчук Олена Олексіївна аспірантка Інститут журналістики КНУ імені Тараса Шевченка ОСОБЛИВОСТІ ВИСТУПІВ ЗАРУБІЖНИХ АВТОРОК У ПРОВІДНОМУ ЖІНОЧОМУ ВИДАННІ УКРАЇНИ Жіночу пресу України часів СРСР, включаючи головне видання України «Радянську жінку», ретельно вивчала О. Пода [1–5]. Цей жур нал, перейменований напередодні здобуття незалежності на «Жінку», від кінця 1991 р. по теперішній час досі не потрапляв до пильної уваги пресознавців. Мета роботи – з’ясувати особливості виступів зарубіжних авторок у журналі «Радянська жінка/Жінка». Із поставленої мети випливають завдання: 1) встановити особливості публіцистики іноземних авторок на сторінках «Радянської жінки» періоду СРСР; 2) встановити особливості публіцистики іноземних авторок на сторінках «Жінки» початку незалежності України. Результати і обговорення. Після закінчення ІІ Світової війни з метою замовчування повоєнного неврожаю, голоду й репресій на тлі зруйнованого промислового комплексу і житлового фонду на території України, Білорусії, європейської частини Росії та Прибалтики радянський агітпроп був перенацілений на пропаганду соціалізму зовні. Вагомою потугою у цій справі мали стати різноманітні жіночі організації, які боролися за рівноправність жінок і захист дітей від насильства. Участь в Антифашистському комітеті радянських жінок, у Міжнародній демократичній федерації жінок широко висвітлюється центральним жіночим органом у Москві «Советская женщина», відповідними республіканськими виданнями (від України – журналом «Радянська жінка»). Крім цього, міжнародні Сталінські/ Ленінські премії присуджувалися громадським діячкам зарубіжних країн за збіг їх соціальної позиції з політикою СРСР. У такому разі редакційна політика жіночих журналів передбачала активне висвітлення поглядів і вчинків лауреаток. Так, громадська діяльність архітекторки й голови корпорації з житлового будівництва міста Стівнадж Лондонського графства Моніки Фелтон була 25 квітня 1952 р. увінчана міжнародною Сталінською премією «За зміцнення миру між народами». Про це оперативно повідомила «Радянська жінка» [6]. Активним борцем за мир М. Фелтон 217

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

стала з того часу, коли в травні 1951 р. повернулася з Корейського півострова, куди їздила разом з іншими 20 жінками – представницями 18 країн у складі Міжнародної жіночої комісії з розслідування воєнних злочинів у Кореї від жіночої організації «Комітет 8 березня». Те, що Моніка Фелтон побачила на корейській землі, вона ви клала у 12-сторінковій брошурі «Що я бачила в Кореї». «Я бачила багатостраждальну країну, – писала М. Фелтон, – в руїнах і згарищах; я бачила величезні нашвидку зариті могили, в яких лежали сотні і тисячі замордованих і вбитих ні в чому неповинних жінок і дітей, безутішні сльози матерів і осиротілих дітей. <…> Молода кореянка-мати, в якої англійські солдати вбили єдиного чотирирічного сина, запитала мене: «Чи правда, що в Англії не люблять маленьких дітей?» Я бачила осколки бомб і снарядів з написами: «Зроблено в Британії»… На англійських жінках лежить… відповідальність за те, що відбувається в Кореї. Виконуючи… клятву перед могилами вбитих, я написала ці рядки, аби донести правду про Корею до англійського народу…» [7]. Брошура М. Фелтон швидко розійшлась у Великобританії. Крім того, звіт про свою поїздку громадська діячка відіслала на адресу англійського уряду, а сама почала виступати на численних мітингах, збираючи підписи за негайне припинення війни на Далекому Сході та мирне врегулювання корейського питання. Проти Моніки Фелтон виступили деякі члени парламенту – консерватори та лейбористи, вимагаючи притягти її до суду за державну зраду, застосувавши закон, за яким карають стратою. Урядові чиновники поспішили звільнити її з роботи, лейбористські вожді виключили її з партії. На захист громадської діячки виступила Міжнародна демократична федерація жінок, яка від імені 135 мільйонів жінок 64 країн висловила протест англійському урядові. Останній змушений був припинити судову справу проти М. Фелтон [8]. Похвально з професійної точки зору вчинила редакція «Радянської жінки», надавши дещо згодом свої сторінки для викладу власних поглядів самій Моніці Фелтон. Лауреатка міжнародної премії миру доповідала українському жіноцтву, що привезла з Кореї ліверпульській домогосподарці Терезі Кемпбелл листа від сина, якого матір вважала загиблим. Виявилось, що його взяли у полон китайці. Після цієї звістки лави жіночого руху за мир поповнилися ще однією людиною. При цьому М. Фелтон підкреслила, що приклад Т. Кемпбелл типовий. Він розкриває зміни в світогляді багатьох жінок не лише у Великобританії, а й в усьому 218

Міжнародний круглий стіл «Гендерний контент сучасних мас-медіа»

світі. «Тепер в Англії, – писала Моніка Фелтон, – нараховується більше 30 різних національних організацій, які виступають за мир, крім сотень місцевих організацій, і в усіх них жінки беруть дедалі активнішу участь і відіграють дедалі важливішу роль. В жіночих секціях політичних партій і в жіночих кооперативних гільдіях жінки активно борються проти зниження життєвого рівня внаслідок політики переозброєння. <…> Першим визначним успіхом цієї нової хвилі активної діяльності було скликання Національної асамблеї жінок, яка відбулася в Міжнародний жіночий день цього року. <…> [Як результат заходу] …майже щодня в якій-небудь частині країни створюються нові групи. В одному Лондоні нараховується вже 50 місцевих груп асамблеї… В інших частинах Англії групи створюють жінки, чоловіки і сини яких перебувають у Кореї» [8]. У день других роковин корейської війни жінки з усієї Великобританії пішли до парламенту з вимогою припинити збройний конфлікт і повернути додому всіх військовополонених. Зовнішньополітичні тексти наступних десятиліть радянського періоду написані в аналогічному пропагандистському дусі. Ситуація починає змінюватися наприкінці перебудови, коли спала «залізна завіса». Головний жіночий журнал України намагається переосмислити життя українського суспільства в нових трансформаційних реаліях. Іноземні публіцистки тепер цікавлять співробітників видання як носії нового, часто передового досвіду, який корисно було б перенести на національний ґрунт. Скориставшися перебуванням у Києві гостьового професора журналістики Ані Саведж, запрошеної читати лекції на факультеті журналістики Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка, редакція журналу «Жінка» запропонувала цій американці українського походження, екс-головному редакторові журналу «Колорадський дім і стиль життя» порівняти родини в обох країнах та оцінити роль жінки в повсякденному сімейному житті. Американська авторка, проживши чотири місяці в столиці України, зуміла провести чітку межу між нашим і заокеанським способами життя: легке/важке задоволення матеріальних потреб, спільні заходи батьків і дітей/кидання дитини напризволяще внаслідок постійного завантаження на малооплачуваній роботі, допомога батькам у побуті з боку недільної церкви та школи/формальна, без душі допомога з боку дошкільних і шкільних закладів, заняття фізичною культурою та спортом/нехтування фізичною культурою та спортом. 219

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

На цій межі, де втрачається духовна, ментальна, генетична близькість між членами однієї родини, відбувається розлучення батьків, втеча з дому дітей, адміністративні та кримінальні злочини [9]. На думку Ані Саведж, є дві головні проблеми, які повинні усвідомити що американські, що українські жінки: вони живуть у патріархатному суспільстві, де «існує система квот щодо жінок, тобто, коли представниць слабкої статі обирають до органів місцевого самоврядування чи беруть на престижну посаду не тому, що вони довели свою кваліфікованість, а лише заради годиться» [10]. Тому і внаслідок традицій, і через те, що чоловіки нехтують своїми обов’язками, жінки у сімейних справах несуть більше навантажень. Що ж залишається робити жінці, аби зняти ножиці між родиною та кар’єрою? – запитує американська публіцистка. Частина жінок буквально впрягається у виснажливу роль «супермами», котра день віддає кар’єрі, а решту доби – сім’ї. Але чи довго вони витримають такий спосіб життя? Рано чи пізно трапляться або проблеми зі здоров’ям, або конфлікт із чоловіком [11, 171–190]. Отож, американський компроміс виглядає таким чином: до 20 років здобуття освіти, наступні 20 років – кар’єра (наводиться приклад Конні Чанг, високооплачуваної журналістки американського телебачення), у 40 років – шлюб, у 43 роки – перехід на легшу роботу, щоб частіше бувати вдома та мати, нарешті, дітей. Незважаючи на те, що американки домоглися шанобливого ставлення до себе з боку урядових і ділових кіл, у демократичній Америці продовжує зберігатися ґендерна нерівність. Це так званий ефект «скляної стелі», притаманний патріархатному суспільстві [10]. Якщо подивитися на структуру вказаних вище текстів з точки зору теорії журналістики, то маємо кваліфікований підхід журналістів до розкриття тем та ідей своїх творів: семантична адекватність (S) (передбачає відповідність тексту реальності, відображуваній журналістом) включає в себе дескриптивну (d) інформацію (описує та подає аудиторії події, явища, закони, процеси, а також людські стосунки, характери, долі), прескриптивну (p) інформацію (як соціальний ідеал, якого слід прагнути), валюативну (v) інформацію (як оцінку розбіжності між описом реалій і соціальним ідеалом) і нормативну (n) інформацію (вказує шляхи досягнення соціального ідеалу). При цьому схема вказаних журналістських текстів вибудовується у логічній послідовності d + v + n + p = S. З точки зору синтактики маємо повний набір елементів (d, v, n, p), а інтенсивність їхньої подачі 220

Міжнародний круглий стіл «Гендерний контент сучасних мас-медіа»

в текстах характеризується збалансованістю (і d, і v, і n, і p) [12, 39–40]. Від пропаганди радянських часів у головного жіночого журналу країни не залишилося нічого, крім пропаганди передових поглядів на роль жінки в суспільстві. Висновки. У радянський період підцензурне видання змушено використовувало публіцистику іноземних авторок для пропаганди радянського режиму, соціалізму й дискредитації країн з протилежним соціально-політичним та економічним ладом. На початку незалежності України журнал «Жінка» друкував публі цистичні виступи іноземних авторок для знайомства українського жіноцтва з незнайомими сторонами життя західних суспільств і перенесення кращих зразків на національний ґрунт, водночас вказуючи на негативні моменти способу життя українок з метою усунення шкідливих звичок. Отримані дані є новими для журналістикознавства в галузі жіночої періодики України та становлять інтерес для практики в частині вироблення творчого обличчя того чи іншого жіночого журналу. Література: 1. Пода О. Ю. Героїня часу в журналі «Радянська жінка» 50-х рр. ХХ ст. : гендерні елементи в тематичному полі біографії / О. Ю. Пода // Держава та регіони : Серія : Соціальні комунікації. – 2008. – № 4. – С. 88–95. 2. Пода О. Ю. Концепція «нової жінки» на шпальтах радянської жіночої преси / О. Ю. Пода // Вісн. Запорізьк. нац. ун-ту. Сер. Філологія. – 2007. – № 1. – С. 141–150. 3. Пода О. Ю. Проблема гендерних настанов у радянській жіночій пресі / О. Ю. Пода // Держава та регіони : Серія : Соціальні комунікації. – 2007. – № 1. – С. 96–100. 4. Пода О. Ю. Радянська жіноча преса і художнє кіно 1920–1940 рр. як канали гендерної комунікації влади / О. Ю. Пода // Держава та регіони : Серія : Соціальні комунікації. – 2011. – № 2. – С. 149–154. 5. Пода О. Ю. Роль преси в роботі з «жіночим ресурсом» в Україні / О. Ю. Пода // Соціальні комунікації сучасного світу : наук.-теорет. зб. – 2009. – С. 125–131. 6. Химач Надія. Моніка Фелтон / Надія Химач // Радянська жінка. – 1952. – № 5. – С. 3 – 4. 7. Felton Monica. What I Saw in Korea (Pamphlet) [Text] / Monica Felton. – London, 1951. – 12 p. 221

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

8. Фелтон М. Боротьба англійських жінок за мир / Моніка Фелтон // Радянська жінка. – 1952. – № 8. – С. 15. 9. Саведж А. Якісний час, або Погляд на американську родину американки з України / Аня Саведж // Жінка. – 1992. – № 1. – С. 14. 10. Саведж А. Американська жінка : виміри кар’єри / Аня Саведж // Жінка. –– 1992. –– № 3. –– С. 21. 11. Ogden A. S. The Great American Housewife. From Helpmate to Wage Earner, 1776––1986 / Annegret S. Ogden. –– Westport ; London : Greenwood Press, 1986. –– 270 p. 12. Прохоров Е. П. Введение в теорию журналистики : учеб. пособ. / Е. П. Прохоров. –– М. : Изд-во Моск. ун-та, 1995. –– 294 с.

Рябічева Олена Вячеславівна студентка 3-го курсу Інститут журналістики КНУ імені Тараса Шевченка ФЕМІНІЗМ VS ТРАДИЦІЯ, АБО ЯК ВСИДІТИ НА ОБОХ СТІЛЬЦЯХ Що ви знаєте про феміністок? Це ті, хто не звертають уваги на макіяж, принципово не роблять епіляцію, не фарбують волосся, виступають проти зачісок та довгого волосся зокрема і завжди носять потерті джинси з «худі». І, що найцікавіше, наполегливо прагнуть залучити до такого способу життя інших представниць своєї статі (уже понад століття). Про ці та інші міфи можна говорити вічно – причому, як виявляється, із сучасними тинейджерами та успішними бізнес-леді. Щоб переконатися, поцікавилася в кількох знайомих – молодих, перспективних і добре освічених однолітків – їхнім уявленням про феміністок. І одна відповідь таки припала до душі. Здається, на думку однієї з моїх респонденток, узагальнення сучасного портрету феміністок має такий вигляд: «Це некрасиві жінки, що, нарікаючи на невдачі в особистому житті, звинувачують у цьому чоловіків». Примітно, що таку характеристику феміністками дає саме респондентКА, себто жінка. І сміх, і гріх, втім деякі з міфів подеколи виявляються правдою. Тут можна звернутися до прикладу. В лютому 2017 р. на одній із зустрічей українських феміністок – вона мала назву «Щоденні практики фемінізму» – довелося почути думку, що такі чоловічі 222

Міжнародний круглий стіл «Гендерний контент сучасних мас-медіа»

«витівки» як «відчинити двері», «подати руку», «пропустити вперед», «подарувати квіти», «провести додому» можуть всерйоз сприйматися як усвідомлено-спланована дискримінація жінок. Одна з учасниць зібрання охарактеризувала поведінку жінок, які відкриті до комплі ментів та залицянь з боку іншої статі, «сидінням на двох стільцях», а інша, підтримуючи однодумицю, у свою чергу засудила одружених безробітних жінок, які живуть на кошт чоловіка. Коли ж звернутися до історії, стане очевидно – ставлення і настрої сучасних і, що важливо, юних феміністок до феномену фемінізму здебільшого радикально відрізняється від класичних уявлень про нього початку XX ст. Нагадую, що той фемінізм боровся зі стереотипами стосовно жінок, подібно до того, як колись Мартін Лютер Кінг боровся зі стереотипами стосовно чорношкірих, а сьогоднішній фемінізм виявляється схильним до породження нових. Вибір нефеміністок відрізняється від фіксованих установок феміністок, з ним можна не погодитися, але прагнути його викорінити означатиме породити зворотну дискримінацію, як сталося із гендерною сегрегацією в Америці. Отже, класичний фемінізм на практиці нерідко перетворюється з боротьби проти гноблення на боротьбу за привілеї. І «здоровий» фемінізм вимушено опускає руки, щойно його прибічниці розпочинають боротьбу не проти статевої дискримінації, а за все жіноче і проти всього чоловічого. Дивно, адже незважаючи на те, що нині тільки в чотирьох країнах світу жіноче виборче право обмежене і суфражистки відзначають перемогу, клопоту жінкам насправді вистачає. Для того щоб відповісти на всі можливі закиди і з боку чоловіків, і з боку жінок, які не відчувають на собі дискримінації чи не помічають її, а тому вважають, що потреба у фемінізмі зникла ще півстоліття тому, потрібний переконливий приклад. І він не забарився. Згадати тільки, як нещодавно в Європарламенті стався сексистський скандал, коли під час дебатів стосовно зарплатні, польський депутат заявив, мовляв, «жінки мають заробляти менше чоловіків, бо вони слабші й не такі розумні»[1]. І це, згадайте, ціле століття потому після виступів суфражистки Емілії Пенкхорст [2]. Тому, вважаю, зосереджуватися саме на відчуженні всього чоловічого – не найнагальніша сьогодні (якщо взагалі необхідна) мета жіночої спільноти. Крім того, можна сміливо припустити, що сидіння на таких двох стільцях як жіноча рівноправність і чоловіче виховання одне одному не суперечать і подеколи навіть успішно об’єднують зусилля, щоб змінити 223

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

той «кульгавий» портрет феміністки, який, на жаль, сформувало ХХІ століття. Література

1. DW Ukrainian, Cексистський скандал у Європарламенті [Електронний ресурс] – Режим доступу : https://goo.gl/Kohb7y (дата звернення 03.03.2017) 2. Pankhurst, Emmeline Suffragette: My Own Story. ‒ Solis Press ‒ 2015 ‒ 246 p.

Гаврилюк Тетяна Миколаївна студентка магістратури 2-го року навчання Інститут журналістики КНУ імені Тараса Шевченка ГЕНДЕРНІ ОСОБЛИВОСТІ ДИТЯЧИХ ІНТЕРНЕТ-РЕСУРСІВ Вступ. Актуальність наукової розвідки зумовлена необхідністю дослідження гендерних тенденцій українських дитячих Інтернетсторінок. За даними компанії з дослідження ринку Childwise, діти проводять перед екраном у середньому шість з половиною годин на день, порівняно з приблизно трьома годинами, зафіксованими у 1995 році. Більшість з них тепер дивиться передачі чи читає на сайтах телеканалів та друкованих видань, а не по традиційному телевізорові чи у друкованій пресі [2]. Нині існує чимала кількість наукових розвідок про дитячі друковані видання. Дитячу пресу досліджували О. Сидоренко, Т. Давидченко, А. Бессараб, Ю. Бондаренко, О. Бояринова, Н. Венигора, Г. Волинець, О. Дубецька, Н. Кіт, Ю. Стадницька, А. Коваленко, У. Колісніченко, О. Кочегарова, Л. Круль, Н. Благун, О. Орлик, Н. Романюк, Я. Сошинська. Самі ж дитячі мережеві ресурси малодосліджені, як і їх гендерні тенденції. Проблемою методології досліджень з гендеру займалися Кендес Уест, Ольга Вороніна, Тетяна Климентова, Ігор Кон, Дон Зіммерман, Вікторія Гайденко, Сандра Бем. Катерина Герасимова та Наталя Троян вивчають гендерні стереотипи у дошкільній літературі на прикладі казок. Контент дитячих Інтернет-видань пов’язаний із теоретичним та практичним вихованням, передбачає розвиток особистості, становлення національно-свідомих громадян, зі сформованими уявленнями та знаннями про гендерні та суспільні році, гендерну ідентичність 224

Міжнародний круглий стіл «Гендерний контент сучасних мас-медіа»

та стереотипи. Саме дитяча література, пізнавальні матеріали та розвивальні ігри є чи не найголовнішим аспектом гендерної соціалізації [3]. Дитяча періодика – це видання створені дітьми або для дітей, виходять з певною періодичністю, накладом, назвою, однотипно оформлені, не повторюються за змістом [4; 36]. Дитячий сайт – це віртуальний інформаційний центр, доступний в Інтернет-мережі та призначений для дітей. Це сукупність програмних, інформаційних, а також медійних засобів, логічно пов’язаних між собою [1]. Джерельна база: дитячі Інтернет-ресурси «Пуступнчик», «UA.Ром чик», «Казкар». Усі вони – призначені для дітей і не має друкованого відповідника. Також ці ресурси є досить популярними, мають найвищі показники відвідуваності у соціальних мережах серед інших українських інформаційних дитячих сторінок. Мета наукової розвідки – охарактеризувати гендерні тенденції дитячих Інтернет-ресурсів. Реалізація мети передбачає розв’язання таких завдань: 1) визначити контент дитячих Інтернет-ресурсів; 2) охарактеризувати гендерні особливості дитячих сайтів. Для досягнення поставленої у дослідженні мети й ефективного розв’язання завдань було використано такі загальнонаукові методи: історіографічний (для з’ясування ступеню наукової розробки теми), аналітико-синтетичний (для пошуку кореляції у підходах та поглядах різних дослідників), та узагальнення (для підбиття підсумків). Мето дологічну основу дослідження склали спеціальні методи: контентмоніторинг та контент-аналіз (для з’ясування тематики та проблематики дитячого Інтернет-ресурсів). Дитячі Інтернет-ресурси мають широкий спектр тематичних бло ків. Тут можна знайти і текстові матеріали, і зображувальні засоби. Серед останніх – це картинки, малюнки, інфографіка. Усі вони слугують ілюстраціями до тексту. На дитячих сайтах можна прослухати українські народні казки у форматі аудіокниги, ознайомитися з всесвітньою історією, давно забутими іграми, казковими героями та мультфільмами. Варто зазначити, що у переважній більшості матеріалів автори звертаються до читачів у множині чи другій особі однини: «А, може, ти мрієш, коли-небудь побувати у Космосі? Тоді я від щирого серця бажаю, щоб Твоя мрія здійснилася!» Втім, існують і винятки. Так, наприклад, майже всі публікації спортивної тематики орієнтовані та читача-хлопчика. Тут оповідається 225

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

історія різноманітних видів спорту. Серед них – футбол, теніс, кунг-фу того. До того ж, у кожному такому матеріалі автор звертається до особи чоловічої статі: «Чи знаєш Ти, друже, що таке кунг-фу?» А от для дівчаток відведено окрему рубрику, де вміщено поради різноманітних рецептів: «Часто буває: сидиш Ти така на кухні, і так чогось хочеться... А чого – і сама не знаєш. Як щодо суші?». Варто також зауважити, що для дівчаток на сайтах також запропоновано уроки з бісероплетіння. В той час як для хлопчиків – власноруч сконструювати різноманітні вироби. Ігри ж окремо поділено на дві підгрупи: для дівчаток та для хлопчиків. Першим пропонується правильно підібрати одяг для королеви, зробити стильну зачіску та приготувати щось, обираючи необхідні для цього інгредієнти. Хлопчикам же запропоновано такі види ігор, як: гонки, бродилки, стрілялки, футбол та стратегії. Окрім того, публікації, що присвячені рухливому відпочинку (здебільшого на свіжому повітрі) не можна поділити за гендерним принципом. Оскільки, в них можуть грати як дівчатка, так і хлопчики. Це, наприклад, «Гуси-лебеді», «Козаки-розбійники», «Вудка», «Павутинка» тощо. Ознаки фемінності чи маскулінності тут відсутні. Щодо малювання, то тут дітям чоловічої статі запропоновано усе, що пов’язано зі спортом та технічними винаходами: «Усі хлопчики просто обожнюють роботів – кремезних механічних солдатів, трансформерів, добрих захисників або капосних злодіїв. Дивись покрокову схему малювання робота і малюй разом зі мною». Дівчаткам же – персонажів мультфільмів, головними героями яких є феї, чарівниці, принцеси: «Руде волосся, блакитні очі та рішучий характер – все це про енергійну дівчину Блум, прекрасну фею, яка зуміла організувати клуб боротьби зі злом і стала улюбленицею всіх дівчат. Ти також у захваті від принцеси королівства планети Доміно? Тоді дивись, як малювати Блум із Вінкс». Щодо фемінітивів, то не можна не відзначити, що автори матеріалів дитячих Інтернет-ресурсів на позначення особи жіночої, зазвичай, не нехтують використанням слів альтернативних та парних аналогічним поняттям чоловічого роду. Проте трапляються й такі гендерні невідпо відності: «Головне захоплення Еммі (як, напевно, і будь-якої нормальної дівчини) – гарний одяг. Вона навіть хоче у подальшому стати дизай нером одягу»; «А придумав їх Редьярд Кіплінг завдяки англійській письменниці Мері Мейпс Додж. Річ у тому, що вона на ті часи була редактором дитячого журналу». 226

Міжнародний круглий стіл «Гендерний контент сучасних мас-медіа»

Також на дитячих Інтернет-ресурсах наявний контент, що створений самими дітьми. Це і вірші, і казки, і малюнки, котрі діти надсилають до редакцій. Досить цікавим є те, що більшість такого контенту створено дівчатками. Так, наприклад, у відсотковому співвідношенні за кількістю матеріалів авторів-дівчаток та авторів-хлопчиків складає 80% та 20% відповідно. Варто відзначити, що у казках, авторами яких є дівчатка, здебільшого, головний персонаж також жіночого роду. А от негативний персонаж – чоловічого. При чому нерідко це багатий та пихатий цар, або ж злий старкуватий лиходій. Не виключено, що таке негативна «забарвлення» окремих персонажів діти переймають із вже прочитаних раніше казок. А от хлопчики, навпаки, головним героєм власник казок роблять персонажів чоловічої статі. Також, у власних малюнках діти героям надають ознак статті, які притаманні їм самим. Так, наприклад, дівчатка ведмедика, зайчика чи то сонечко прикрашають великими віями, бантиками, квітами, взуттям на підборах. Хлопчики персонажам своїх малюнків – краватки. Висновки. Нами розглянуто гендерні особливості дитячих Інтернетресурсів. Контент сайтів для дітей ‒ досить різноманітний. Тут можна знайти і текстові матеріали, і зображувальні засоби. Серед останніх – це картинки, малюнки, інфографіка. Усі вони слугують ілюстраціями до тексту. Наповнення сайту має пізнавальне спрямування. Наявний контент як для хлопчиків, так і для дівчаток. Щоправда, нерідко відсоткове співвідношення матеріалів для дітей різної статі розподілено на Інтернет-порталах нерівномірно. В певній рубриці переважає інформація, що, ймовірно, зацікавить дівчаток. На іншій – суто для хлопчиків. Також, варто зазначити, що нерідко автори нехтують уживання фемінітивів. Література 1. Веб-ресурс: визначення й застосування [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.webtec.com.ua/uk/articles/index/view/2011-05-05/web-site. ‒ Дата доступу: 06.11.2016. 2. Вейкфілд Дж. Скільки часу діти проводять перед екраном [Електронний ресурс] / Дж Вейкфілд. ‒ Режим доступу: http://www.bbc.com/ukrainian/ science/2015/03/150329_children_screens_she. ‒ Дата доступу: 08.11.2016. 3. Качак Т. Сучасна українська дитяча література: аспекти гендерної інтерпретації [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://vuzlib.com/content/ view/2313/26/ ‒ Дата доступу: 06.11.2016.

227

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

4. Сидоренко О. Становлення і розвиток дитячої та учнівської періодики на території України (кінець XIX – початок XXI століття): дис.. канд. наук: 27.00.04 / О. Сидоренко. – К., 2013. ‒ 180 с.

Сивоглаз Оксана Олександрівна студентка магістратури 2-го року навчання Інститут журналістики КНУ імені Тараса Шевченка ОСОБЛИВОСТІ ГЕНДЕРНОЇ ПРОБЛЕМАТИКИ В УКРАЇНСЬКІЙ ІНТЕРНЕТ-ЖУРНАЛІСТИЦІ (за матеріалами онлайн-видань «Українська правда», Zahid.net і «Лівий берег») Сьогодні в українських наукових колах спостерігається значна зацікавленість гендерною проблематикою. Значною мірою це зумов лено спрямуванням політичного курсу в бік західноєвропейських цінностей, серед яких важливе місце посідає гендерна рівність. У міждисциплінарному полі гендерних досліджень значну нішу займає журналістикознавство, оскільки саме мас-медіа відіграють ключову роль у трансформуванні гендерного мислення суспільства. Особливо це стосується онлайн-журналістики, яка найбільш динамічно розвивається і водночас є малодослідженою. Актуальність дослідження зумовлена гендерно-спрямованим кур сом нашої держави, важливою роллю мас-медіа (зокрема, онлайнових) у процесі стабілізації гендерних відносин у суспільстві та водночас недостатнім вивченням гендерного аспекту української інтернетжурналістики. Мета роботи полягає у встановленні особливостей матеріалів на гендерну тематику в українських інтернет-ЗМІ (за період від 01.06. по 24.11.2016 року). Відповідно до мети, визначено наступні завдання: • з’ясувати головні підтематичні блоки гендерного контенту в українських онлайн-ЗМІ; • встановити спільні та відмінні риси в поданні матеріалів на гендерну тематику різними онлайн-медіа. В українському журналістикознавстві гендерні питання досліджу вали М. Скорик, В. Слінчук, Н. Сидоренко, А. Волобуєва, Н. Остапенко, 228

Міжнародний круглий стіл «Гендерний контент сучасних мас-медіа»

Т. Старченко, Н. Желіховська, О. Першина, Ю. Маслова, О. Пода, О. Сушкова, Л. Таран та інші. Однією з найбільш ґрунтовних журналістикознавчих праць у ген дерній площині є навчальний посібник «Гендерні ресурси сучасних масмедіа» Н. Сидоренко, А. Волобуєвої та Н. Остапенко, де зазначається, що засоби масової інформації на сьогодні досить часто керуються традиційними патріархальними стереотипами під час створення обра зів та портретів чоловіків і жінок, котрі займаються громадською діяльністю [1, 39]. Гендерну проблематику в українській публіцистиці на сторінках ЗМІ розглядала Н. Желіховська, яка виокремила дві категорії публіцистичних матеріалів на гендерну тематику: 1) просвітницькі матеріали (висвітлюють певні теоретичні поняття гендерних відносин); 2) проблемні матеріали (досліджують проблеми і перспективи використання певних гендерних світових надбань в українському суспільстві) [2, 140–141]. О. Пода у своїй праці зазначала, що в національних друкованих ЗМІ простежуються дві тенденції. З одного боку, досить багато уваги приділено жіночим проблемам, які хибно ототожнюються з гендерними, а з іншого – ігнорується безпосередньо гендерна проблематика [3]. Надзвичайно важливим у сучасному суспільстві є правильне розуміння гендерних питань. Поширеною помилкою є проектування гендерних проблем винятково на жінок. О. Першина ще десять років тому дослідила специфіку використання гендерних стереотипів в урядовій та офіційній пресі, зробивши висновок, що гендерними питаннями в Україні не переймаються, а радше маніпулюють [4, 115]. Із того часу в науковому світі багато чого змінилося, однак гендерні медіадослідження як були, так і залишаються досить актуальними, що свідчить про певні проблеми гендерних відносин у суспільстві, які знаходять своє відображення, зокрема, на сторінках онлайн-ЗМІ. У процесі нашого дослідження було з’ясовано, що в українських інтернет-виданнях можна виокремити чотири головні підтематичні категорії гендерного контенту, а саме: 1) гендерна політика; 2) гендерне насильство; 3) гендерна рівність; 4) проблеми ЛГБТ-спільноти. Найбільша кількість матеріалів в усіх інтернет-виданнях стосується проблем ЛГБТ-спільноти. Другу сходинку посідають публікації, які висвітлюють питання гендерної політики, третю – матеріали про 229

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

гендерне насильство. Найменше уваги приділяється безпосередньо гендерній рівності (без прив’язки до ЛГБТ та державних ініціатив). Це переважно поодинокі матеріали про феміністичну діяльність або авторські колонки чи блоги, написані на основі власного досвіду. Звісно, такі категорії, як гендерне насильство та гендерна політика тісно взаємопов’язані, тому їх приналежність до різних тематичних підкатегорій досить умовна. Наприклад, інформаційне повідомлення в інтернет-виданні Zahid.net під назвою «Верховна Рада прийняла за основу законопроект про протидію домашньому насильству» належить до обох категорій одночасно. Спільними рисами гендерного контенту в трьох досліджених онлайн-виданнях є: • велика залежність від зовнішніх чинників (певна подія, прийняття законопроекту тощо); • дещо хаотичне висвітлення; • найбільша увага до ЛГБТ-спільноти; • недостатнє аналітичне заглиблення у важливі соціальні проблеми чоловіків та жінок. Натомість серед суттєвих відмінних ознак виявлено лише одну, яка полягає в дещо більшій аналітичній спрямованості «Української правди» порівняно з онлайн-виданнями Zahid.net і «Лівий берег». Отже, українські онлайн-медіа висвітлюють гендерні проблеми час від часу, опираючись переважно на певні зовнішні чинники (резонансні події, законодавчі ініціативи тощо). Поверхневий характер висвітлення гендерних проблем українськими інтернет-ЗМІ, а також потенційна можливість мас-медіа відігравати важливу роль трансформатора застарілих гендерних уявлень у сучасному суспільстві вказують на те, що гендерна проблематика української інтернет-журналістики потребує певної орієнтаційної зміни. Наукова цінність нашої роботи полягає в тому, що отримані результати можуть застосовуватися в інших журналістикознавчих розвідках, присвячених гендерній проблематиці українських онлайнЗМІ. Практична цінність полягає в тому, що результати дослідження можуть бути використані під час розробки рекомендацій щодо висвітлення гендерних проблем українського суспільства на сторінках інтернет-видань.

230

Міжнародний круглий стіл «Гендерний контент сучасних мас-медіа»

Література 1. Сидоренко Н. М. Гендерні ресурси сучасних мас-медіа: навчальний посібник / Н. М. Сидоренко, А. М. Волобуєва, Н. Ф. Остапенко. – К. : ВПЦ «Київ. ун-т», 2012. – 111 с. 2. Желіховська Н. С. Гендерна проблематика в сучасній українській публіцистиці / Н. С. Желіховська // Журналістика. – 2012. – Вип. 11. – С. 136–144. 3. Пода О. Ю. Проблема гендерних ролей і стереотипів у пресі на межі ХХ-ХХІ ст. [Електронний ресурс] / О. Ю. Пода. – Режим доступу: http://eir.zntu.edu.ua/bitstream/123456789/977/1/Poda_The_problem_of_ gender_roles.pdf. – Дата доступу: 20.11.2016. 4. Першина О. Є. Гендерні стереотипи та засоби масової комунікації / О. Є. Першина // Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії. – 2005. – Вип. 23. – С.110–15.

Piotr Katerynycz studia magisterskie (komunikacja społeczna) Institute of Journalism in Taras Shevchenko National University of Kyiv KSZTAŁTOWANIE WIZERUNKU WSPÓŁCZESNEJ POLSKIEJ KOBIETY W POLSKICH SERIALACH TELEWIZYJNYCH (NA PRZYKŁADZIE SERIALU RODZINKA.PL) Ostatnimi czasy coraz większym sukcesem cieszy się serial rodzinny «Rodzinka. pl», który przetrwał już 9 sezonów na polskim rynku filmowym. Audytoria niemal każdego odcinka na początkach wynosiła 3 mln widzów, potem zresztą spadla, ale nie na tyle, żeby reżyserom zabrakło tchu na nowe odcinki. Według aktualnych danych umieszonych na stronie internetowej Filmweb.pl1 popularność serialu znowu rośnie. Dla czego Rodzinka pl. jest tak mile widziana na antenie polskiej telewizji? Mamy do czynienia z tak zwanym «interesem publicznym». Co kochają ludzie po ciężkim dniu w pracy? Ale ż jasne – wypoczynek za kieliszkiem wina i pogawędką z przyjaciółmi. Ktoś woli romantyczną kolację, a ktoś – słodki sen. Czym się zajmują ludzie codziennie?.. Chodzą do pracy, na uczelnie, kłócą się, łagodzą się, gotują, sprzątają, żartują, trafiają w tarapaty, uprawiają miłość… To są rzeczy, które dzieją się z nami w rytmie codziennej rutyny. «Rodzinka.pl» daje wszystko, co jest potrzebne widzu – bohaterów o 231

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

Таблиця 1 Aktor/aktorka

W filmie pełni rolę

Aktor/ka o swoim wcieleniu

Widzowie o bohaterce/ bohaterze

Cytat z serialu

Małgorzata Kożuchowska

Natalia Boska zd. Lipska–szefowa wydawnictwa pism kobiecych, żona Ludwika

– Natalia to taka postać z przymrużeniem oka - mówi Małgorzata Kożuchowska. – Jest nowoczesna i wyzwolona.

Piękna, atrakcyjna, wrażliwa, dynamiczna i dobrze zorganizowana… po prostu Boska!

Ale nadal nie odróżniają matki od restauracji... (odc.6, Co jest do jedzenia)

Tomasz Karolak

Ludwik Boski – architekt, pracuje w domu

Muszę przyznać, że jestem zachwycony scenariuszem serialu „rodzinka. pl”, który ma świetnie prowadzony dydaktyzm. Pokazuje, kiedy być rodzicem surowym, a kiedy odpuścić.

Zakochany po uszy w swojej zonie, Z miłości do żony Ludwikowi zdarza się ukrywać przed nią pewne informacje. Opanowany i wymagający ojciec trojki synów

Chłopcy czy faceci dadzą sobie po razie, jak mają jakieś spięcie, pójdą na piwo. A kobieta chowa urazę latami. 20 lat później będzie pamiętała, kto jej rozdeptał babkę w piaskownicy. (odc.4, Siła argumentu, argument siły

Maciej Musiał

Tomek Boski, uczeń, potem – student (starszy z braci)

«jego ulubionym zajęciem jest podpuszczanie młodszych braci na rodziców i na odwrót».

naprawdę potrafi zaskoczyć

Nazwałem ten utwór Cztery pierdy roku. (odc. 20, Rodzice na 110%)

Adam Zdrójkowski

Kuba Boski (średni z braci)

«spektakularne akcje dla Kuby Boskiego to norma»

zawsze gotowy, żeby podważać autorytety

Czyli orgazm to taki superbonus w grze? (odc.16, Orgazm)

Mateusz Pawłowski

Kacper Boski (młodszy z braci)

słodziutki jego śmiech powoduje prawdziwą burzę emocji

A to nie jest praca dla dziewczyn? (odc.15, Hazard)

Agata Kulesza

Marysia (przyjaciółka rodziny)

Dzieci mówią o niej «wujek Maria»

Czy to nie jest naszą tragedią, że kobiety są inteligentniejsze niż mężczyźni? (odc. 7, Jedna kobieta, czterech facetów)

232

Міжнародний круглий стіл «Гендерний контент сучасних мас-медіа» Jacek Braciak

Marek (przyjaciel rodziny)

«moi bohaterowie nigdy nie są mydlani, czy bez wyrazu. Zwykle wymagają takich cech… charakterystycznych».

«nasz kumpel» Marek – skarbnica anegdot i rad życiowych

Zapamiętajcie sobie: lepsze jest efektowne kłamstwo niż banalna prawda. (odc.35, Koniec świata)

rożnym wieku i różnych interesach. Nie trudno zgadnąć, że kobiety w wieku od 20 do 40 będą oglądały serial, bo Natalia ma dobry gust i jest ideałem polskiej kobiety, mężczyźni współczują Ludwikowi, któremu zona zakazała oglądanie z kumplem piłki przy piwie, a młode pokolenie śledzi relacje Tomka z jego przyszłą narzeczoną. Natalia Boska zd. Lipska – szefowa wydawnictwa pism kobiecych, żona Ludwika W naszym badaniu analizujemy archetypy głównych bohaterów jako znaków kultury. Oprócz tego, stawiamy przed sobą następujące cele: • odszukać stereotypy płciowe we współczesnych polskich serialach (na przykładzie bohaterki Natalii Boskiej) • potwierdzić lub obalić mit asymetrii płciowej we współczesnym polskim społeczeństwie • zbadać jaką funkcje w kreacji bohaterów serialu «Rodzinka.pl» pełni gender • prześledzić relacje między członkami rodziny (teoria genderlektu Debory Tannen) Mamy szereg cech, które określają współczesny produkt filmowy: • po-pierwsze, orientacja na szerokie audytorium – od dzieci do emerytów • po-drugie, realistyczny i aktualny scenariusz, pozwalający maksymalnie urzeczywistnić fabułę • po-trzecie, znakomity zespól aktorów, którzy już są dobre znane polskiemu widzowi Aktualność naszego badania znajduje się w płaszczyźnie przede wszystkim genderlektu, czyli tego, że serial «Rodzinka.pl» naprawdę dobre radzi sobie z wyzwaniami codzienności i występuje jako jeden z pierwszych na terenie Polski propagujących tolerancje w kształcie cierpliwości do homoseksualistów albo prawa każdego na szczęście niezależnie od płci czy światopoglądu. W trakcie analizy zauważyliśmy, że «Rodzinka.pl» jest bardzo bliska do audytorium, czyli w jak najbardziej realistyczny sposób odzwierciedla zwykłą rodzinkę z nad Wisły, «rodzinkę jak ty». Zwróciliśmy również uwagę 233

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

na rodzinną symetrię – podział obowiąz ków domowych pomiędzy członkami, co powoduje ciągle dyskusji (chyba najpowszechniejsze pole minowe w polskich rodzinach). W seriale podział obowiązków wygląda raczej nie jako środek wychowawczy, a jako sposób na socjalizację. Wyciąganie konsekwencji z zachowań dzieci odbywa się abstrahując od argumentów przytaczanych przez obie strony dyskusji. Układ w rodzi nie można określić jako «demokrację negocjatywną» z rosnącą tendencją do przechylenia szali na stronę Natalii. Właśnie małżeństwo Boskich, skła dające się z żony Natalii, męża Ludwika i trzech synów – Tomasza, Kuby i Kacpra powinno reprezentować zwykłą rodzinę i stać się wzorem polskich Diagram 1 rodzinnych tradycji. Zastanówmy się nad krótkimi charakterystykami bohaterów.

Diagram 2

234

Міжнародний круглий стіл «Гендерний контент сучасних мас-медіа»

Wnioski. Diagram 1 (opracowanie własne) przedstawia ile czasu filmowego bohaterka poświeca na różne wcielenia filmowe – bycie matką, żoną, córką... (średnia od ogólnej liczby dialogów w sez.6 i 9), diagram 2 (opracowanie własne) wskazuje na ilość czasu, poświęcanego dzieciom oraz wyznacza ile czasu Natalii zabiera codzienna rutyna według czasu akcji na różne konwersacje i czynności wytracanego, od 10 do 100, 10 – bardzo mało czasu (do 1 min.na odcinek), 50-średnio (do 5 min. na odcinek), 100 – kategoria, która zajmuje bardzo dużo czasu filmowego (więcej 10 min. na odcinek). Analizowane były sezony 3, 6 i 9. Źródła

1. http://www.filmweb.pl/serial/Rodzinka.pl-2011-599540/episodes/popular 2. http://rodzinkaplokiemwidza.blogspot.com/p/bohaterowie.html 3. http://www.gloswielkopolski.pl/artykul/3548145,jacek-braciak-udaje-ze-tonie-ja-a-ktos-podobny,id,t.html

Сімашова Анастасія Іванівна кандидат наук із соціальних комунікацій, асистент кафедри журна лістики, реклами та зв’язків з громадськістю. Вінницький державний педагогічний університет імені М. Коцю бинського РЕПРЕЗЕНТАЦІЯ ЧОЛОВІЧОГО ОБРАЗУ В КОНТЕНТІ ГЕНДЕРНО МАРКОВАНИХ ТЕЛЕКАНАЛІВ ЄВРОПИ У творенні соціокультурних норм і гендерних моделей, тобто уявлень певного суспільства про те, яким має бути «справжній чоловік» чи «справжня жінка», чималу роль відіграють історичні традиції, етнічні, релігійно-філософські позиції тощо. Часто дослідники ґендеру не надають цьому факту достатнього значення, екстраполюючи отримані внаслідок певних досліджень дані на усі суспільства. Зокрема, широко відомі характеристики маскулінності – такі як агресивність, логічність, активність, амбіційність, грубість, не емоціональність, – були отримані внаслідок результатів досліджень, проведених в США у 1960-х роках [3, 39–47]. У цих результатах зафіксовано саме американські стереотипи маскулінності середини ХХ ст. Говорячи про культурну експансію більш розвинених країн-лідерів інформаційного виробництва відносно тих країн, які виробляють менше інформаційних продуктів, часто йдеться про загрозу нав’язування зразків та 235

Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному вимірі. 2017

способів життя людини іншого (найчастіше – західного) світу. Значно рідше ця культурна експансія розглядається з аспектів ґендерного конструювання. Щоб зрозуміти, якому впливу піддається європейський інформаційний простір, а відтак – і соціокультурна сфера Старої Європи, які ґендерні стереотипи несе умовний Захід, ми звернулись до аналізу ґендерно маркованого телеканалу «Dmax», що входить до американської медіагрупи «Discovery». Метою нашого дослідження є вияв ґендерних стереотипів у контенті ґендерно маркованих телеканалів Європи. Об’єктом нашого досліджен ня є програмне наповнення італійського ґендерно маркованого телеканалу «Dmax» (група «Discovery»). Предметом є ґендерні стереотипи, репрезентовані у програмах цього каналу, орієнтованого виключно на чоловічу публіку. Завдання нашого дослідження: проаналізувати тематичне наповнення телеканалу за певний період; визначити тематичні домінанти контенту; з’ясувати якісні та кількісні параметри тематичних домінант; дослідити відповідність цих домінант на співвідношення з певною ґендерною моделлю. Для вирішення поставлених завдань ми використали метод контент-аналізу. Фактологічним джерелом для проведення контент-аналізу став програмний ефір італійського телеканалу «Dmax», розклад програми передач та інформаційні матеріали, що знаходяться у вільному доступі на офіційній сторінці телеканалу в мережі Інтернет. Хронологічні рамки дослідження – лютий 2017 року. Результати. Канал «Dmax» (група «Discovery») – один із каналів безкоштовного цифрового телебачення Італії, в ефірі з листопада 2011 р. Позиціонується як канал для чоловіків (таргет – чоловіки 29–49 років). Основу програмного ефіру каналу «Dmax» складають т.зв. доку-реаліті на такі теми, як екстремальні ситуації, важкі та небезпечні професії, авто-мототехніка, інженерія та конструкції, індустріальні технології, закон та злочини тощо. Роблячи ставку на доку-реаліті, підвищену драматургічність конфлікту та небезпек, «DMAX» спонукає глядачів до глибшого співпереживання та емоційного втягнення, що зафіксовано у слогані каналу: «Ти це бачиш, ти цим живеш». Аналіз програмного наповнення ефіру телеканалу «DMAX» показав, що частка програм закордонного виробництва (США, Великобританія, Канада) складає 99% і лише 1% – програми італійського виробництва. Упродовж аналізованого періоду в ефір вийшло усього 2 програми вироб ництва Італії: це пригодницька програма у жанрі доку-реаліті «Герої гір» («Mountain Heroes»), а також з 1 березня у розкладі програм з’явилась сати рична програма відомого італійського коміка Мауріціо Кроцци – «Брати по Кроцці» (Fratelli di Crozza), що є винятком із загальної тематики. Тому ми вважаємо, що телеканал є виразником не італійських соціокультурних 236

Міжнародний круглий стіл «Гендерний контент сучасних мас-медіа»

норм і, у тому числі, ґендерних стереотипів, а саме північноамерикансь ких, відповідно, лише умовно цей телеканал можна назвати італійським. Іта лія у цьому випадку є не суб’єктом, як об’єктом соціокультурної експансії. Ми проаналізували 51 програму, що виходила на телеканалі у лютому 2017 року. На основі тематичного спрямування цих телепрограм ми розподілили їх на 8 груп (частково вони співпадають із класифікацією, поданою на сайті телеканалу, назва італійською зазначена у дужках): Пригоди (італ. Avventure), Авто-мото («Motori»), Інженерія («Ingegneria», «Pop-science»), Комерція («Affari»), Кримінальний світ, Їжа («Cibo»), Спорт («Sport»), Розваги (відеоролики, політика). Результати кількісного вимірювання представлені у таблиці. Таблиця 1 Кількісний аналіз тематичного наповнення ефіру каналу Dmax, лютий 2017 р. Тематична рубрика

Кількість годин за тиждень

Середньодобовий показник

Відсотковий показник до загальнодобового ефіру

Кількість програм загалом

42 год 45 хв