KOLO

РЕДАКЦІЯ EDITORS

Осадчук Ірина головний редактор Шегда Наталія куратор проекту Кендзіор Ольга креативний редактор Кулакевич Людмила Оксана Сичова літературне редагування Здіховська Іванна редактор блоку «НАУКА» Стецюк Катерина редактор блоку «КРИТИКА» Рижко Ірина редактор блоку «КОМУНІКАЦІЯ»

Osadchuk Iryna editor-in-chief Shegda Natalia project curator Kendzior Olga creative editor Kulakevych Lyudmyla Oksana Sychova literary editing Zdikhovska Ivanna «SCIENCE» editor Stetsyuk Kateryna «CRITIQUE» editor Ryzhko Iryna «COMMUNICATION» editor

ВЕРСТКА, ДИЗАЙН LAYOUT, DESIGN Савчишин Юрій Осадчук Ірина

Savchyshyn Yuriy Osadchuk Iryna

ДРУК PRINT

НВЕД УАД пл. Митна, 1 м. Львів

UAP Printing House Mytna sq., 1 Lviv

ЗА ПІДТРИМКИ SUPPORTED BY

Української академії друкарства

Ukrainian Academy of Printing

На звороті обкладинки: фрагмент вул. Щекавицької 19/33, м. Київ. Побачено та зафіксовано Вадимом Сіверським.

Редакція несе відповідальність за інформаційне наповнення часопису, хоча може і не поділяти точку зору авторів. Також ми завжди відкриті для нових ідей. Усі свої пропозиції, побажання, критичні зауваження та статті надсилайте на електронну пошту kolo.chasopys@gmail.com Всі права на статті належать редакції. Повне або часткове відтворення текстів без попредньої письмової згоди редакції заборонено.

[КОЛО] книгознавчий часопис (№1, 2013)

Ірина Осадчук, головний редактор

Слово редактора / Editorial

3 Kolo

Дуже часто, натрапляючи в книгарні, бібліотеці чи Інтернеті на ще одне якісне іноземне видання про літературу, я запитувала себе: чому в нас не випускають подібного? Потім мені згадувалися проблеми українського книжкового ринку і таке, до болю заїжджене, «молодь зараз не читає», і питання переходило в ранг риторичних. Однак все вищесказане наштовхувало мене на створення чогось «подібного». І коли з’явилися люди, для яких це питання також було важливим, наше «КОЛО» стало реальним. Складно писати про те, що переросло рамки проекту і стало значною частиною тебе. Завжди здається, що деякі речі залишилися несказаними або сказаними, але не так – проте я спробую.

«КОЛО» – це книгознавчий часопис, який основним своїм завданням ставить висвітлення усіх аспектів, що стосуються книги та літератури в цілому. Вже самою назвою ми вирішили окреслити вузькість кола наших читачів – молодих амбітних інтелектуалів, які не уявляють своє життя без книг та всього, що з ними пов’язано. Всі номери «КОЛА» матимуть свою тематику. Для зручності ми розділили простір часопису на три умовних блоки – НАУКА, КРИТИКА та КОМУНІКАЦІЯ (не варто сприймати назви буквально, вони скоріше виступають своєрідними маркерами, які позначають загальну площину). У кожному з них у наукових, критичних, аналітичних статтях та дискусіях будуть висвітлюватися різноманітні аспекти книги. Зокрема, перший номер, який ви тримаєте в руках, присвячений перекладу – як процесу, явищу та кінцевому результату. Далі ви зможете прочитати про те, як і з чиєю допомогою він розвивається, оглянути найважливіші аспекти перекладних видань, подискутувати про актуальність перекладів з російської та багато іншого. Ми розуміємо, що наш часопис не зацікавить масового читача, який вкотре хоче прочитати про подарунки до Дня Валентина чи нову зачіску популярної акторки. Нехай наше коло вузьке, зате тут лише найкращі, і ми сподіваємося, вони будуть задоволені.

Насамкінець хочеться подякувати всім, хто повірив у «КОЛО» і допоміг втілити його у реальність. Окреме дякую нашій редакції, яка провела довгі дні і ночі в дискусіях, правках та творчих пошуках, щоб цей номер виправдав усі сподівання.

Приєднуйтеся до нашого кола!

Зміст / Table of contents

ЗМІСТ

Kolo

4

НАУКА

Проблематика перекладних видань в Україні Білецька Наталія 7 Перекладні видання: правовий аспект Осадчук Ірина 10 Хто видає переклади в Україні Здіховська Іванна, Каріна Анна 13 Тематика перекладних видань на українському книжковому ринку Сологуб Наталія 15 Перекладний дитячий довідник, або Про що довідуються українські діти Нікішова Катерина 19 Особливості редагування перекладних видань. Типові помилки під час перекладу текстів українською мовою Кулакевич Людмила, Стецюк Катерина 22 Поняття адекватності та еквівалентності художнього перекладу Рижко Ірина 27

КРИТИКА На шляху до світового визнання Безхмарний Павло 33 Андрій Содомора як автор знакових перекладів Русий Гнат 36 Західний канон Фенчак Євген 39 Неперекладність - забобон чи реальність? Кендзіор Ольга 43 Асонанси та алітерації в українських перекладах французьких символістів Нікішова Катерина 47 Огляд українських перекладів «Різдвяної пісні у прозі» Ч. Діккенса Білецька Наталія 50 Переклад чи цензура? Що ж насправді мав на увазі Фаулз Онищенко Наталія, Перлман Борис 53

КОМУНІКАЦІЯ Переклад - крок до пізнання нового Шегда Наталія 57 Чи актуально перекладати з російської мови? Якимів Марко 58

TABLE OF CONTENTS

SCIENCE

Problematics of translated editions 7 Bilets’ka Natalia Translated editions: legal aspects 10 Osadchuk Iryna Who publishes translations in Ukraine 13 Zdikhovska Ivanna, Karina Anna

CRITIQUE The way to worldwide recognition 33 Bezhmarny Pavlo Andriy Sodomora as the author of the iconic translations 36 Rusuy Hnat The Western Canon 39 Fenchak Evhen Untranslatability – myth or reality?

43 Kendzior Olga Assonance and alliteration in Ukrainian translations of French Symbolists 47 Nikishova Kateryna Review of Charles Dickens’ «A Christmas Carol» ukrainian translations 50 Bilets’ka Natalia Translation or censorship? What did Fowles really meant 53 Onyshchenko Natalia, Parlman Borys

COMMUNICATION Translation - step to learning something new

57 Shegda Natalia

Is translating from Russian relevant?

58 Yakymiv Marco

5 Kolo

Children’s translated reference books, or What Ukrainian children find out about 19 Nikishova Kateryna Peculiarities of editing of translated editions. Common mistakes in translation to Ukrainian 22 Kulakevych Lyudmyla, Stetsyuk Kateryna The concept of adequacy and equivalence of literary translation 27 Ryzhko Iryna

Зміст / Table of contents

Thematics of translated editions on Ukrainian book market 15 Solohub Natalia

Наука

Проблематика перекладних видань в Україні БІЛЕЦЬКА Наталія

Хоча українська книга останні кілька років поступово прямує до «кризового стану», чисельність перекладних видань як за кількістю назв, так і за накладом, збільшується. За даними Книжкової палати України, в 2011 році (1 півріччя) у світ вийшло 605 назв перекладних видань накладом 2459,1 примірників, а у 2012 році (1 півріччя) ця цифра зросла до 787 одиниць накладом 2990,5 примірників [2]. Це свідчить про актуальність і запотребованість на українському книжковому ринку перекладних видань. Проте попри збільшення накладів, сфера перекладної літератури має чимало проблем. Перша з них – видове обмеження. Якщо аналізувати цей аспект на теренах України, можна помітити значну перевагу художньої літератури. По-перше, це класика художньої літератури (тут можна порочитати і В. Шекспіра, М. Сервантеса, Ш. Бронте, Ф. Кафку, Дж. Байрона, Я. Гашека та інші). По-друге, значну нішу займають твори сучасних письменників, так звані «бестселери світового ринку» (це такі автори як Д. Браун, Аманда Квік, Т. Гарріс, Д. Стіл тощо). Чимало видань вийшло у вигляді антологій чи зібрань творів («Антологія єврейської поезії», «Антологія нідерландської прози», «Антологія сербської постмодерної фантастики», «Антологія японської класичної поезії», «Романси без слів: Антологія українських перекладів поезій Поля Верлена» тощо). За останні 10 років значної популярності набрала також так звана «легка література» – детективи (А. Крісті, A. Конан Дойль, С. Кінг) [3], жіночі романи тощо. Значний масив перекладів припадає на дитячу літературу. Все частіше випускають різні варіанти казок Г. Х. Андерсена, Ш. Перро, Л. Керролла, В. Гауффа чи братів Грімм. Це й не дивно, адже дитяча література ніколи не втратить своєї актуальності, а «традиційні казки» змінюватимуться лише у своєму художньо-технічному оформленні та варіантах перекладу. Проте, незважаючи на різноманіття перекладів художньої літератури, чимало текстів ще не опрацьовано, та й не завжди якість існуючих перекладів здатна об’єктивно відобразити цінність та особливості іншої мови, культури. Окрім того, майже не заповнені ніші наукової, науково-популярної, навчальної літератури. Лише подекуди в книгарнях можна натрапити, наприклад, на наукове видання

7 Kolo

The basic problems, tangent to the translation were examined: features of material selection and its translation, financing, subjects, editing and publication of translated books. An overall review of problems of the translated literature in the Ukrainian book market is presented.

Keywords: translated editions, translator, translations subjects, source-language, funding, editing of translations, copyright.

Наука / Science

Висвітлено основні проблеми, дотичні до перекладної справи: особливості відбору матеріалу та його перекладу, фінансування, тематика, редагування та випуск перекладних видань. Проведено загальний огляд проблеми існування перекладної літератури на українському книжковому ринку. Ключовi слова: перекладні видання, перекладач, тематика перекладу, мова оригіналу, фінансування, редагування перекладу, авторське право.

Наука / Science Kolo

8

з журналістики, психології, економіки, інформатики. Проте вони виділяються «буквальним» перекладом, якщо взагалі не програмним комп’ютерним. Все частіше видавництва займаються випуском перекладної художньої літератури, відкидають наукову та науково-популярну, мотивуючи це недостатнім попитом на такі видання серед українського населення. Це є тривалою і серйозною проблемою книжкової сфери. А існуючі переклади українською мовою є лише «невеличкою прозорою ширмою», яка затуляє нам усе різноманіття та багатство світової літератури. Якщо детальніше заглибитись і замислитись над тим, чому на полицях українських книгарень лежать окремі перекладні видання, можна помітити, що суттєво впливає на те, що видавати, фінансова залежність перекладу. На жаль, зараз така річ, як державна підтримка книжкової справи, існує лише формально. На практиці більшість перекладних видань виходять у світ завдяки фінансуванню інвесторів, благодійних фондів, іноземних інституцій, приватних внесків. Якщо французький «Національний центр книги» надав кошти на переклади, то в Україні перекладаються і готуються до друку твори М. Пруста, Ж. Верна, А. Камю; якщо польський «Інститут книги» профінансував перекладацьку діяльність, ми видаємо твори З. Мілошевського, Ч. Мілоша. Франція, Німеччина, Австрія, країни Скандинавії, Японія через свої культурні центри в Україні підтримують видання власних класиків і сучасників. Немає ніякого фінансування – нічого не перекладаємо. Звичайно, не всі переклади здійснюються за рахунок інвесторів-іноземців, проте їх більшість, і така фінансова підтримка існувати вічно не може. Важливою проблемою є власне мова оригіналу. Мабуть, не важко помітити, що перекладають здебільшого англійську літературу. В умовах активного вивчення з дитячих років українським суспільством англійської мови, знавців її є чимало. Значно менше перекладів творів польських, німецьких, іспанських, італійських, французьких авторів. Рідко де можна натрапити на твір шведа, грека, і майже ніколи на твір білоруса, китайця чи литовця. І це не тому, що в тих країнах ніхто не написав нічого вартісного, а через те, що немає зацікавлених і достатньо обізнаних перекладачів в Україні. Також катастрофічним є факт, що велика частина видань українською мовою перекладаються не з оригіналу, а з російського перекладу [3]. Це частково зумовлено тривалим впливом російської мови на формування української, а також географічною близькістю з Росією та значною кількістю російськомовного населення на території України. Іншим фактором такої ситуації є бажання швидко перекласти та видати твір. Якщо, наприклад, над іспанським текстом перекладач працюватиме 4-6 місяців, то з російського перекладу можна «зліпити» український варіант за кілька тижнів (особливо в умовах існування комп’ютерних програм-перекладачів). Дотичним до цієї проблеми є той фактор, що українські перекладачі ніяк не можуть уніфікувати «мову перекладу», підлаштуватися під український правопис. Чимало слів чи висловів у текстах оригіналів взагалі не підлягають буквальному перекладу українською мовою, і, відповідно, до цього кожним перекладачем інтерпретуються по-своєму. А як щодо найпростішого – імен? Їхніх варіацій безліч. Досі науковці не можуть зійтися, Е. Хемінгуей чи Е. Гемінгуей; Хома, Фома чи Тома Аквінський тощо. Та й взагалі, як можна говорити про суто український переклад, коли наша мова заповнена словами іншомовного походження, суржиком тощо? Ще одним критерієм для відбору тексту є авторське право, що створює суттєві проблеми в українській перекладній справі. Наприклад, твори Гарсіа Маркеса видавати легально в Україні неможливо [3]. І це далеко не єдиний автор, якого не можна видавати без володіння авторським правом. А його, як не важко здогадатися, купити або неможливо, або вже надто дорого для України. Відповідно до

Джерела 1. Державна наукова установа «Книжкова Палата України ім. І. Федорова» : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrbook.net/.

2. Мураховський А. Аналітичний огляд випуску книжкових видань за перше півріччя 2012 року/ А. Мураховський, С. Буряк // Вісник Книжкової палати. – 2012. – №7. – С. 3-9.

3. Перекладна література в часи незалежності / Упоряд. О. Гавриленко – К. : Ноосфера, 2010. – 200 с.

4. Переклад наукової (науково-популярної, напівпопулярної, навчальної) літератури : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://r2u.org.ua/node/159.

5. Солодько П. Сучасний художній переклад – непогані наклади і низькі гонорари / П. Солодько // Тиждень. – 2009. – № 1(62). – С. 13-14.

Наука / Science

9 Kolo

цього ми або поширюємо таку літературу незаконно, або ж користуємось перекладами іншими мовами, що суттєво знижує авторитетність української. Іншим недоліком перекладної справи, яка проглядається в умовах сучасного книжкового стану, є втрата «старої школи перекладачів», які заклали основу та встановили еталон художнього та якісного перекладу текстів (не так легко замінити знаменитих М. Лукаша та Г. Кочура). Водночас це і непідготовленість багатьох перекладачів, які не можуть досить вдало перекласти текст. Зараз, на жаль, статус перекладача є досить низьким, оскільки вважається, що його робота вторинна. Гонорар за роботу мізерний: перекладачі «старої школи» жаліються, що коли у радянські часи за один друкований аркуш перекладач отримував 150 крб. (місячна платня, скажімо, слюсаря), то на сьогодні це – 150-200 грн. [5]. Це, в свою чергу, призводить до зменшення кількості бажаючих займатися перекладацькою роботою. А більшість тих, хто таки бере на себе цю тяжку ношу, все частіше звертається до комп’ютерних програм. Як наслідок – явище буквалізму в перекладі навіть художньої літератури. Окрім того, перекладачі скаржаться на нестачу якісних довідкових видань, зокрема словників, які могли б задовольнити потреби їхньої спеціальності. Важливим є редагування перекладу. Для того, щоб випустити якісне перекладне видання, редактор, окрім досконалого знання своєї галузі, повинен чудово володіти українською мовою та мовою оригіналу, а також мати знання з галузі, дотичної до змісту тексту. Проте зараз в Україні таких редакторів майже немає, все частіше практикується одноразове залучення до роботи редакторів-фрілансерів. Відповідно, нестача ерудованого та освіченого редакційного персоналу призводить до випуску у світ значної кількості неякісних перекладних видань. Всі ці фактори сприяють публікації саме того чи іншого твору в тій чи іншій формі, зумовлюють те, що саме ми читаємо і вважаємо престижним, що бачимо як еталон світової культури. Загалом можна сказати, що хоча в Україні і розвивається перекладна справа, проте цей розвиток є дуже повільним, нестабільним і має чимало проблем, з якими необхідно боротися для збереження перекладної літератури.

Перекладні видання: правовий аспект ОСАДЧУК Ірина

Наука / Science

Розглянуто основні документи, за допомогою яких можна врегульовувати юридичні питання стосовно здійснення перекладів видань. Розкрито специфіку їхнього застосування у видавничій справі. Визначено ключові терміни та поняття, які функціонують у правовому полі перекладних видань. Також проаналізовано актуальні питання роботи перекладача у видавництвах. Ключовi слова: авторське право, законодавство у ВС, похідний твір, право інтелектуальної власності, право на переклад.

Kolo

10

Main papers, which can regulate law issues in books translation are reviewed. Specificity of their use in publishing is clarified. The key terms and concepts that function within the legal framework of translated books are defined. Also analyzed current issues of translator’s work in publishing houses.

Keywords: copyright, law in publishing, derivative work, intellectual property, right of translation.

Тема авторського права в українському суспільстві є досить актуальною – про неї часто говорять, пишуть, дискутують, однак у цій сфері ще належить зробити дуже багато. Однією з таких болючих проблем є переклад. Важливим питанням, яке виникає у практичній діяльності видавництв, є врегулювання здійснення відповідними суб’єктами належних їм прав інтелектуальної власності, пов’язаних з перекладами. Для цього в межах правового поля в Україні існують такі документи: ЗУ «Про авторське право та суміжні права» (далі – закон «Про авторське право») (1994), Цивільний кодекс України (далі – ЦК) (2003), Всесвітня конвенція про авторське право (далі – Всесвітня конвенція) (1952) та Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів (далі – Бернська конвенція) (1971). Останні дві конвенції були ратифіковані в нашій державі у 1994 та 1995 роках відповідно. У законі «Про авторське право» (ст. 1) переклад є об’єктом авторського права і вважається похідним твором, «…що є творчою переробкою іншого існуючого твору без завдавання шкоди його охороні (анотація, адаптація, аранжування, обробка фольклору, інша переробка твору) чи його творчим перекладом на іншу мову…» [6]. І відповідно до цього закон охороняє особисті немайнові і майнові права авторів та їх правонаступників, пов’язані з різноманітним використанням. Сюди не належать офіційні переклади, видані органами державної влади у межах їх повноважень (закони, укази, постанови, судові рішення, державні стандарти тощо), які не є об’єктом авторського права (ст. 10). Для здійснення видавництвом перекладу будь-якого твору повинна бути укладена угода/договір, за яким автор (чи інша особа, яка має авторське право) надає дозвіл, що є його виключним правом на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами (ст. 15). У законі також передбачені авторські права перекладача (ст. 20), до яких належать авторські права на здійснені ними переклад, адаптацію, аранжування або іншу переробку. Однак ці права не повинні перешкоджати іншим особам здійснювати свої переклади і переробки тих самих творів. У законі також є виключення щодо використання твору, а отже і його перекладу, без дозволу автора і без виплати винагороди в освітніх цілях (ст. 21-24). Переклад твору, щодо майнових прав інтелектуальної власності, є його використанням (відповідно до ЦК) [7]. Тут варто зазначити, що термін «переклад» зазначається і

Наука / Science

11 Kolo

як дія, і як її результат. І якщо в законі «Про авторські права» переклад як результат відноситься до категорії похідних текстів, то в ЦК цієї концептуальної розрізненості немає – переклад зазначений як об’єкт авторського права (ст. 433). Таку кардинальну різницю зазначає фахівець у галузі інтелектуальної власності О. М. Харченко і звертає увагу, що «…(1) «право на переклад» як майнове право інтелектуальної власності автора дозволяє власне акт перекладу; та (2) «право на переклад» (чи «права на переклад») як право інтелектуальної власності (як майнове, так і немайнове) перекладача на текст перекладу, похідний твір» [1]. Чітке усвідомлення цих термінів дає змогу усім сторонам, які беруть участь в підписанні договору, отримати те, що вони хочуть. Також варто пам’ятати, що право інтелектуальної власності і право власності на річ не залежать одне від одного (ст. 419 ЦК). Це означає, що перехід права власності на об’єкти права інтелектуальної власності, наприклад, літературний твір, не тягне за собою його перехід на річ, наприклад, книгу, і навпаки. Якщо українські закони основну увагу приділяють формуванню визначень, то міжнародні документи більш зосереджені на правовому регулюванні власне процесу. Обидві вищезгадані конвенції містять основний пункт про те, що авторське право включає виняткове право автора перекладати, випускати в світ переклади та дозволяти переклад і випуск у світ перекладів творів [2; 3]. Так, наприклад, Бернська конвенція зазначає, що переклади літературного або художнього твору охороняються нарівні з оригінальними творами, без шкоди правам автора оригінального твору (ст. 2, п. 3), а у Всесвітній конвенції присвячено досить розлогу інформацію про права на переклад та ліцензування (ст. 5). Однак найважливіша інформація останнього документу роз’яснює такий важливий процес отримання ліцензії на переклад не автором. Будь-який громадянин Договірної Держави може отримати невиняткову ліцензію на переклад і вихід у світ твору національною мовою, якою він досі не був опублікований, якщо після семи років від першого випуску якого-небудь письмового твору, такий не був випущений власником права перекладу або з його дозволу (в конвенції детально прописаний увесь юридичний механізм цього процесу). Важливо пам’ятати, що ліцензія не може бути видана, якщо автор вилучив з обігу всі примірники свого твору. Хрестоматійним у цьому плані є приклад видавництва «Кальварія», яке у 2005 році видало книгу А. де Сент-Екзюпері «Маленький принц» українською мовою, виключні права на яку отримала від французького видавництва «Ґаллімар». «Кальварія» стала першим українським видавництвом, що отримало дозвіл на публікацію перекладу «Маленького принца» від власника прав на цей твір, і одразу після цього розпочала активну кампанію із переслідування тих видавництв, які публікували «Маленького принца» українською мовою. Можна сказати, що це був перший та найпомітніший приклад організованого захисту авторських прав та прав видавців. Одним із ключових моментів під час підготовки та випуску перекладного видання у світ є підписання договору між автором та видавництвом/перекладачем. Що стосується договорів, то загалом за своєю правовою природою договори щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності поділяються на ті, згідно з якими відчужуються майнові права інтелектуальної власності (або частина таких прав), та ті, згідно з якими передаються ці права (або їх частина) у тимчасове користування. Зазвичай в українській видавничій практиці договір укладається одразу і на переклад тексту, і на випуск видання у світ. Таким чином, перекладач повністю позбавлений будь-яких прав на свій переклад – все належить видавництву. Між перекладачем та видавництвом укладається договір про передачу (відчуження) виключних майнових прав на твір, в якому чітко прописані всі права (виключне право на використання, переклад, публікації, імпорт, продаж та ін.), які перекладач передає видавництву. Але, разом з тим,

Наука / Science Kolo

12

перекладач відповідає за те, що твір не є адаптацією іншого твору, не містить нічого, що може призвести до кримінальної відповідальності, та інше. Повертаючись до самого договору видавництва з автором оригіналу, то тут зазначають такі основні пункти, як зобов’язання не змінювати, переставляти чи викривляти зміст тексту. Якщо власні назви (назва твору, герої, місця, де відбуваються події і т.д.) і художньо-технічне оформлення є принциповими для твору, або в них є щось особливе, то це також вписується в договір. При укладанні ліцензійного договору також слід враховувати певні особливості, яким зазвичай не приділяється належна увага. Необхідно пам’ятати, що права на об’єкт інтелектуальної власності, не передбачені ліцензійним договором, вважаються такими, що не передані ліцензіатові [5]. Саме через таку неуважність восени в Україні розгорнувся скандал довкола авторського права: видавництво «Кальварія» звинувачує видавництво «Спадщина-Інтеграл» у порушенні авторських прав і поширенні піратських копій текстів Ірен Роздобудько. Йдеться про книжку «Останній ескорт у пастку», що містить романи «Пастка для жар-птиці» («Мерці») та «Ескорт у смерть» [4]. Оскільки у договорі не було вказано терміну, на який авторка відчужує свої права, виникла така неприємна ситуація (хоча не в перекладі справа, але дуже повчальний випадок стосовного уважного прочитання договорів, які підписує автор). У видавничій практиці виникає безліч питань стосовного авторських прав, оскільки об’єктом діяльності є оригінальний або похідний твір. Однак знання законодавства та ретельна робота з автором та перекладачем допоможуть якщо не уникнути, то принаймні бути готовим до ситуацій, що можуть скластися. Джерела 1. Афонін О. В. Авторське право у видавничій справі в питаннях і відповідях / О. В. Афонін, О. М. Харченко, І. С. Руденко. – К. : Нора-Друк, 2010. – 80 с.

2. Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів. Паризький Акт від 24 липня 1971 року змінений 2 жовтня 1979 року : набрання чинності для України від 25 жовтня 1995 року [Електронний ресур]. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov. ua/laws/show/995_051.

3. Всесвітня конвенція про авторське право 1952 року : набрання чинності для України від 17 січня 1994 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon2.rada. gov.ua/laws/show/995_052.

4. Ірен Роздобудько: автори, будьте уважні! / Ірен Роздобудько // ЛітАкцент : сайт. – 2012. – Режим доступу : http://litakcent.com/2012/12/18/ iren-rozdobudko-avtory-budte-uvazhni/.

5. Кравцова О. Як передати авторські права / О. Кравцова // Юр. газета : правова інформація бізнес-класу. – 2007. – № 8 (92). – Режим доступу : http://www.yur-gazeta. com/article/996/.

6. Про авторське право і суміжні права : закон України від 23 грудня 1993 року N 3792-XII [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/ show/3792-12.

7. Цивільний кодекс України : станом на 16 січня 2003 року N 435-IV [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/цивільний%20 кодекс.

Хто видає переклади в Україні ЗДІХОВСЬКА Іванна КАРІНА Анна

Випуск перекладної літератури є невід’ємною частиною книжкового бізнесу будьякої країни. Шедеври художньої літератури, перлини філософської та наукової думки, дитячі казки, енциклопедії та довідники – усе це перекладають та випускають і українські видавці. Дослідження сучасного стану ринку перекладної літератури є досить цікавим. Проте загальний огляд був би надто широким, тому зупинимось на окремому аспекті, а саме – хто видає перекладну літературу. Хотілося б висвітлити видавництва, що є якісними та кількісними лідерами з випуску науково-популярної, наукової та дитячої перекладної літератури. Інтерес до науково-популярної літератури в Україні завжди був стабільним, причому до творів усіх рівнів популяризації – від кулінарних книг до історичних розвідок. «Клуб сімейного дозвілля» є абсолютним лідером серед українських видавців за кількістю перекладних науково-популярних видань (див. рис. 1). Відповідно до даних офіційного веб-сайту видавництва, річний наклад становить 19 млн. примірників, а обсяг продажів всього 13,3 млн. примірників. Для українського книжкового ринку зі стандартними накладами всього у декілька тисяч такі цифри вражаючі. Видавництво регулярно отримує різноманітні відзнаки та нагороди. Проте кількість не завжди означає якість – багато науково-популярних видань не можуть похвалитись перекладом високого рівня. До того ж, переважна кількість перекладів «Клубу» зроблена російською, що автоматично виключає їх з списку видань, які поповнюють україномовний книжковий ринок. Щодо тематики, то тут лідирують прикладні видання на кшталт «Вязание крючком. Новая коллекция узоров и мотивов» та «Визаж и макияж». Лідером якісної науково-популярної книги є видавництво «Темпора», що спеціалізується на випуску історичної та мемуарно-архівної літератури, орієнтованої на елітарного читача. Воно має в своєму доробку різноманітні книжкові серії і є неодноразовим переможцем книжкових Рис. 1 Видавництва-лідери (за кількісними показниками науково-популярних видань) премій. Також «Темпора» має доволі багатий

13 Kolo

Publishing houses, which are leaders (quantitative and qualitative) in publishing of translated literature are examined. Attention is paid to popular-scientific, scientific and children’s literature.

Keywords: translated literature, publishing house, «Club simejnoho dozvillja», «Tempora», «Osnovy», «Vydavnyctvo Staroho Leva», «BAO», «Machaon-Ukraine», «Krajina mrij», «A-BA-BA-HA-LA-MA-HA».

Наука / Science

Розглянуто видавництва, що є лідерами (кількісними та якісними) у сфері видання перекладної літератури. Увагу акцентовано на випуску науково-популярної, наукової та дитячої літератури. Ключовi слова: перекладна література, видавництво, «Клуб сімейного дозвілля», «Темпора», «Основи», «Видавництво Старого Лева», «БАО», «Махаон-Україна», «Країна мрій», «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА».

Наука / Science Kolo

14

досвід роботи з Варшавським книжковим форумом у Польщі і тісні зв’язки із закордонними видавництвами та авторами. Сьогодні, окрім історичних творів, у асортименті видавництва можна побачити видання з соціології, економіки, антропології, філософії та навіть енології і броварства. Що стосується наукової літератури, то за кількістю назв вона завжди знаходиться у трійці лідерів, проте за накладами одна з останніх. Здебільшого наукові видання в Україні випускають вищі навчальні заклади та маленькі видавничі підприємства (така ситуація зумовлена як економічним, так і географічним факторами). Якщо ж говорити про якість, то тут одним з лідерів, беззаперечно, є «Видавництво Соломії Павличко “Основи”». З дня заснування у далекому 1992 році «Основи» стали потужним інтелектуальним центром перекладу і пропаганди світової класики українською мовою, впровадження в українське життя передових ідей світової гуманістики. Вони зосередились на випуску перекладів книг з економіки, менеджменту, історії, філософії, соціології та праць українських науковців із цих напрямків. За роки існування «Основи» встигли перекласти та випустити тексти Еразма Роттердамського, Гельвеція, Джона Локка, Фрідріха Ніцше, Зигмунда Фройда, Фердинанда де Сосюра, Жана-Поля Сартра, Клода Леві-Строса, Людвіга Вітгенштайна, Мішеля Фуко, Кейт Мілет, Анджея Валіцького, Вітольда Ґомбровича, Едварда Саїда, Теодора Адорно та інших. Невеликі наклади зробили ці видання практично букіністичними знахідками. А от дитяча література, за словами британського письменника Девіда Алмонда, – це «простір великого експерименту… Вона винахідлива, вона дослідницька, її важко класифікувати», і саме тому її так складно перекладати. Однак це не зупиняє українські видавництва, які протягом останніх років значно поповнили полиці книгарень зарубіжними творами. Відомі казкові персонажі заговорили українською мовою завдяки таким видавництвам як «Махаон-Україна», «Країна мрій», «А-БА-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» (див. рис. 2).

Рис. 2 Видавництва-лідери (за кількісними показниками дитячих видань)

Серед видавництв дитячої довідкової літератури трійка першості має інший вигляд – «БАО», «Книжковий клуб “Клуб сімейного дозвілля”» та «Махаон-Україна». Час від часу в цій царині працюють і такі видавництва як «Країна мрій», «Фактор», «Перо», «Егмонт-Україна», «Темпора», «Академія вільної преси». Всі вищеназвані видавництва конкурують на книжковому ринку за кількість назв, проте не завжди дбають про

Тематика перекладних видань на українському книжковому ринку СОЛОГУБ Наталія

Здійснено огляд тематичної різноплановості існуючих в Україні перекладних видань, розглянуто аспекти кожної з груп перекладних видань. Також проведено аналіз фінансування окремих галузей науки і представлено спробу з’ясувати залежність між наявністю коштів та кількістю і якістю перекладів наукових видань. Ключовi слова: перекладні видання, тематика видання, наука, фінансове забезпечення.

The survey of the diversity of existing Ukrainian translated editions was made, aspects of each group of translated editions were examined. Also were analyzed the financing of individual branches of science and

15 Kolo

Джерела: 1. Видавництво «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» : сайт – Режим доступу : http://ababahalamaha. com.ua/ 2. Видавництво «БАО» : сайт. – Режим доступу : http://www.bao-book.com/ 3. Видавництво «Країна мрій» : сайт. – Режим доступу : http://kmbooks.com.ua/ 4. Видавництво «Махаон-Україна» : сайт. – Режим доступу : http://www.machaon.kiev.ua/ 5. Видавництво «Основи» : сайт. – Режим доступу : http://osnovy.org.ua/ 6. «Видавництво Старого Лева» : сайт. – Режим доступу : http://www.starlev.com.ua/ 7. Видавництво «Темпора» : сайт. – Режим доступу : http://tempora.com.ua/ 8. Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля» : сайт. – Режим доступу : http://www. bookclub.ua/club/

Наука / Science

якість свого продукту. Серед компаній, задіяних в дитячому перекладі, варто відзначити «Видавництво Старого Лева», де перекладні дитячі видання становлять переважну частину асортименту. Тут можна знайти таких всесвітньо відомих авторів як Іан Вайброу, Бодо Шефер, Джеймс Баррі, Джеремі Стронґ, Діана Вінн Джонс, Захаріас Топеліус, Енді Стентон, Едіт Несбіт та інші. Переклади здійснюються з англійської, російської, грузинської, фінської, німецької, польської, голландської та шведської. Прикладом останньої успішної роботи можна назвати книгу Гурама Петріашвілі «Казки дідуся Гурама», яка зайняла почесне ІІ місце на конкурсі «Ukrainian Best Book Award», започаткованого фестивалем «Книжковий Арсенал». Узагальнюючи, можна сказати, що наявність перекладних видань на вітчизняному книжковому ринку – це завжди позитивне явище. Факт існування таких текстів уже вказує на їхню запотребованість в суспільстві, що є першим кроком у напрямку якісних видань. Підсумовуючи українські видавничі реалії, треба зазначити, що відбувається поступ: і кількісні, і якісні показники зазначених вище видавництв вказують на зацікавлення зарубіжними доробками серед наших читачів.

Наука / Science

represented an attempt to elucidate the relationship between the availability of funds and the number and quality of the translations of scientific publications.

Keywords: translated editions, edition’s subjects, science, financial support.

Kolo

16

Ситуація на українському книжковому ринку з перекладними виданнями є досить кризовою. Проте, попри це, існуючі видання мають свої особливості тематичного наповнення. Для детального аналізу тематики перекладних видань в Україні ми поділили їх на 4 групи відповідно приналежності видання до певної категорії наук: гуманітарні, суспільні, природничі, технічні. Науковці скаржаться, що в Україні практично не перекладають тексти природничого та технічного спрямування, а тексти гуманітарного й суспільного характеру видаються лише за сприяння спонсорських коштів та різноманітних благодійних фондів (переважно це Фонд «Відродження» або цілий ряд посольств) [5]. Розглянемо це питання детальніше. У першу чергу, випуск того чи іншого перекладного видання залежить від фінансування перекладу та науки загалом. За даними Державної служби статистики України, основний масив фінансової підтримки формують приватні особи, різного роду фонди, іноземні інвестиції. Роль державного забезпечення з роками зменшується. Фінансування всіх галузей української науки в поточних цінах з 1995 року постійно зростало і у 2007 році досягло 6,14 млрд. грн., з них: на технічні науки було виділено 3,49 млрд. грн., на природничі – 1,86 млрд. грн., суспільні – 0,32 млн. грн., гуманітарні – 0,072 млн. грн [3]. У той же час, якщо перерахувати зростання витрат на науку за 1995-2007 роки відносно 1995 року з урахуванням офіційно визнаної інфляції, то картина істотно змінюється. До 2002 року реальне фінансування науки в Україні не перевищувало рівня 1995 року. Ситуація дещо змінилася у 2003 році, що дозволило збільшити загальне фінансування науки в 1,3 рази. Це свідчить про те, що інноваційні процеси у вітчизняній економіці не тільки не зростають, але й ідуть на спад [1]. При цьому за 2007-2012 роки ситуація не покращилась. За останні роки найбільш динамічно відбувається збільшення фінансування суспільних наук. У той же час рівень фінансування технічних галузей відносно зменшився, хоча і спостерігалося деяке пожвавлення у 2003-2005 роках. Тобто технічні галузі, які мають суттєве значення в умовах сучасного стрімкого науково-технічного розвитку, профінансовано у 2007 році фактично гірше, ніж у 1995 році, і переважають сфери будівництва та архітектури. Рівень фінансування природничих галузей у 2007 році відносно 1995 року зріс у 1,7 рази, а гуманітарних наук – в 1,2 рази [1]. Тобто останні кілька років найбільше коштів відводиться на розвиток суспільних та природничих наук, менше на гуманітарні та технічні галузі. А як це відображається на книжковому ринку України, зокрема перекладних виданнях? Адже значна частина культурного здобутку України, розвитку науки загалом залежить від культурного та інформаційного міжнародного обміну, що у свою чергу передбачає обмін літературою за допомогою перекладних видань. Лідерську позицію на книжковому ринку України серед перекладів займають видання гуманітарного спрямування, серед яких основна увага відведена проблемам історії («Бесіди з катом», «Боже ігрище: історія Польщі»), культурології («Загальна музеологія»), мистецтва («Епохи історії музики в окремих викладах»), книжкової справи та ЗМІ («Етика засобів масової інформації», «Маркетинг у видавничій справі – фантазія чи дійсність?»), філософії («Антологія феміністичної філософії», «Аристос», «Винайдення Східної Европи: Мапа цивілізації у свідомості епохи Просвітництва») і, звичайно, літератури. Менше видань з релігії («Запровадження християнства у слов’ян: Вступ до

Таблиця 1. Випуск перекладних видань українською мовою з мов народів світу за тематичними розділами у 2009-2012 роках

Природничі науки

Суспільні науки

Галузь науки

2009

2010

2011

2012

Кількість видань, друк. од.

Тираж, тис. пр.

Кількість видань, друк. од.

Тираж, тис. пр.

Кількість видань, друк. од.

Тираж, тис. пр.

Кількість видань, друк. од.

Тираж, тис. пр.

Всього

685

1882,5

790

2534,0

849

2121,2

875

2013,8

Політична і соціальноекономічна література

133

271,0

158

427,1

192

263,0

154

307,2

Природничо-наукова література

8

8,0

12

9,8

12

16,1

11

16,0

Сільськогосподарська література

3

34,5

3

4,0

9

17,9

2

1,3

Охорона здоров’я, Медична література

13

32,5

7

21,7

14

27,3

9

24,5

Література з фізичної культури і спорту

—

—

1

0,5

—

—

1

0,1

Наука / Science

17 Kolo

середньовічної історії слов’янства», «Ісламська загроза. Міф чи реальність?»), містики, майже немає видань, присвячених мовознавству («Мовна політика та мовна ситуація в Україні). Друге місце належить суспільним наукам. На книжкових полицях українських книгарень де-не-де можна натрапити на переклад праць з економіки («Аналіз вигід і витрат. Концепції і практика», «Вступ до основних принципів соціального забезпечення», «Економіка державного сектора»), політики («Аналіз політики: Концепції і практика», «Брудні оборудки: учасники, ресурси та механізми політичної корупції», «Вибір: світове панування чи світове лідерство»), соціології («Візії: Як наука змінить XXI сторіччя», «Дослідження з етнометодології»), правознавства («Європейське право»), менше видань з психології («Бути батьками гомосексуала. Ви і ваша дитина-гомосексуал»). Але хоча видань гуманітарного та суспільного напрямку чимало, проте і їхня кількість не може задовольнити потреб читача та української книжкової справи загалом. Значно гірша ситуація з перекладами текстів природничого спрямування. За роки незалежності України вийшло близько 10 перекладних видань, більшість з яких присвячена проблемам медицини («Жінка і здоров’я», «Атлас анатомії людини», «Медична ембріологія за Лангманом Садлер Т. В.»). Було видано по одній книзі, дотичній до географії, фізики («Фізика для університетів»), хімії, астрономії («Атлас астрономії»). Дитячої літератури природничого профілю більше, але це зазвичай енциклопедичні видання [5]. І найгірше представлені перекладні видання технічного профілю. Є лише кілька видань з механіки («Класична механіка»), інженерії. Решта літератури цього напрямку, хоча і її теж мало, – це російськомовні видання. Для унаочнення подаємо дані Відділу статистичного моніторингу та аналізу друку Державної наукової установи «Книжкова палата України імені Івана Федорова» [2] (див. табл.1).

Гуманітарні науки Технічгі науки Інше

Наука / Science Kolo

18

Література з освіти та культури

16

74,9

23

72,9

30

203,9

28

84,0

Друк у цілому, Книгознавство, Преса, Поліграфія

1

0,1

1

1,0

5

4,4

2

2,8

Мистецтво, Мистецтвознавство

4

5,0

5

10,8

4

13,4

5

18,8

Література з філологічних наук

4

1,6

6

3,3

4

3,1

4

4,7

Художня література

181

435,5

177

520,8

169

352,4

215

426,5

Дитяча література

297

964,4

388

1425,5

397

1167,7

415

1066,0

Технічна література

25

55,0

9

36,6

12

49,0

25

55,9

Література універсального змісту

—

—

—

—

1

3

4

6,0

Отже, можна підбити підсумок і дати відповідь на запитання, що постало: так, науковці не помиляються – в Україні видається лише незначна кількість перекладних видань гуманітарного та суспільного напряму; видань природничого і особливо технічного профілю майже немає. Це свідчить про досить несприятливу ситуацію з перекладами. Проте саме така ситуація може бути основою для стрімкого розвитку перекладної справи в Україні у всіх напрямках, якщо об’єднати зусилля видавництв, перекладачів, різних наукових установ, фондів та заручитися підтримкою читачів. Джерела 1. Даниленко С. М. Аналіз сучасного стану та ефективності фінансового забезпечення наукових досліджень та інновацій в Україні / С. М. Даниленко // Наукові праці КНТУ. Економічні науки. – 2010. – Вип. 17. – С. 25-31.

2. Державна наукова установа «Книжкова Палата України ім. І. Федорова» : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.ukrbook.net/.

3. Державний комітет статистики України : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://ukrstat.gov.ua.

4. Електронний архів книг програми «Проект перекладів» Міжнародного фонду «Відродження» : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://books.irf.kiev.ua/.

5. Переклад наукової (науково-популярної, напівпопулярної, навчальної) літератури : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://r2u.org.ua/node/159.

Перекладний дитячий довідник, або Про що довідуються українські діти НІКІШОВА Катерина

На сучасному книжковому ринку України в його «дитячій секції» можна простежити тенденцію зростання кількості назв видань, що пропонуються читачеві. Цю кількість здебільшого складають перекладні видання, особливо це стосується довідкової дитячої книги. У цій царині українського видавничого бізнесу працюють такі видавництва як «Махаон-Україна», «Країна мрій», «Перо», «Школа», «Пелікан». Ліцензовані дитячі довідники набагато чисельніші, ніж вітчизняні, та це не було би приводом для хвилювань, якби всі вони проходили відповідну редакційно-видавничу підготовку, а не копіювалися наосліп із зарубіжних аналогів. Ми мусимо бути свідомі того, що переклад дитячої літератури належить до адаптованих, адже потрібно враховувати вікові та національні особливості конкретної дитячої аудиторії. При цьому саме редактор повинен вказати на ті місця довідника, які у процесі перекладу потребують заміни, уточнення, доповнення тощо. Останнє твердження стосується всіх рівнів редакторської роботи з текстом. Тож розглянемо поетапно дії, які повинен би був виконувати редактор під час підготовки до друку перекладного дитячого довідника. Перш за все, не слід нехтувати можливістю вдосконалення композиції. Українські видавництва занадто покладаються на професіоналізм іноземних колег, через що в українські видання переходять, не зазнаючи змін, ті помилки у композиції, які вже були зроблені в оригіналі довідників. Наприклад, трапляються у перекладних довідниках такі прикрі випадки, коли стаття віднесена не до того розділу, до якого належить за змістом. Ось у енциклопедії «Планета знань» видавництва «Махаон» знаходимо дві статті, присвячені зникненню динозаврів, одну з яких досить логічно було віднесено до розділу «Еволюція», а іншу зовсім несподівано – до розділу «Двоногий примат». Звичайно, якби редактор здійснював редакторський аналіз композиції, то цю помилку легко було би помітити та усунути. На цьому ж прикладі можна продемонструвати й те, що українські редактори не здійснюють внутрішніх перевірок фактичного матеріалу. Здавалося б, у двох однакових за темою статтях мало відбутися дублювання матеріалу, та не так сталося, як гадалося. Якщо перша стаття має назву «Чому 65 млн. років тому динозаври вимерли?», то першим

19 Kolo

Aspects of editing of translated reference books for children, to which should editor pay attention while preparing them for publication were examined. Conclusions were made on the basis of mistakes in analyzed translated children’s reference books.

Keywords: adapted translation, children’s literature, license agreement, translated children’s reference book.

Наука / Science

Розглянуто ті аспекти редагування перекладних довідкових видань для дітей, на які слід звертати увагу редактору в процесі підготовки їх до друку. Висновки зроблено на основі помилок у проаналізованих перекладних дитячих довідниках. Ключовi слова: адаптований переклад, дитяча література, ліцензійна угода, дитяче перекладне довідкове видання.

Наука / Science Kolo

20

реченням другої статті є «Останні динозаври зникли 64 млн. років тому». Як дитина має зрозуміти розбіжність відомостей в 1 млн. років? Та ще складнішим для розуміння є те, що у першій статті докладно розповідається гіпотеза, якої дотримуються вчені щодо причин зникнення динозаврів, а у другій статті стверджується, що «причина цього досі невідома». Якщо вже метою створення цих статей було наведення різних думок, то варто би було всі ці думки об’єднати в одну статтю, щоб не заплутувати читача. Існує необхідність і у здійсненні зовнішніх перевірок фактичного матеріалу. Оскільки між виданням оригіналу та його перевиданням в українському перекладі минає певний час, то деякі відомості можуть виявитися застарілими. Прикладом у цьому випадку є ситуація з Плутоном. Так, раніше вважалось, що великих планет у Сонячній системі дев’ять, проте думка вчених з цього приводу змінилась у 2006 році, і Плутону присвоєно статус карликової планети. Та в довіднику «Усе про все. Географія» видавництва «Школа» знаходимо речення: «У нашій Сонячній системі є дев’ять великих планет». Причиною цьому є те, що українське видання має за оригінал німецький довідник, виданий у 1997 році. Та чи не найбільше ігнорують українські видавці той факт, що в іноземних довідкових виданнях вкрай мало українознавчого матеріалу, який би зацікавив нашого юного читача. Близькість та знайомість дитині тематики може полегшити сприйняття та запам’ятовування фактичного матеріалу. Наприклад, в атласі «Епоха відкриттів. Сучасний світ» видавництва «Махаон» було б не зайвим наголосити на становищі України в різні епохи: це проведе паралелі між історичним минулим нашої країни та інших, допоможе зіставити факти, тим більше, що у старшому шкільному віці (а атлас призначений саме для читачів цього віку) діти спроможні на аналіз та синтез різних фактів, на їхню власну оцінку. Так, в розділі про Другу світову війну занадто наголошується на ролі саме західноєвропейських країн і взагалі не приділяється уваги участі українських воїнів, ні слова не сказано про УПА та жертви, які понесла Україна. У розділі «Сучасна Європа» у хронологічний покажчик дат можна було би внести дати проголошення незалежності України та прийняття Конституції. Натомість в атласі дуже багато подається матеріалу з історії Англії, її ролі у світових подіях, навіть тоді, коли це не є дуже значущим (наприклад, не надто важливим видається той факт, що Карл Маркс знайшов притулок у Лондоні, коли його вислали з Німеччини, як для розділу «Імперська Європа», і таких прикладів ще дуже багато). Звичайно, тут відіграє роль те, що видання готувалось для англійських дітей, але що заважало нашим редакторам пристосувати фактаж до потреб українських. Адаптації до особливостей української дитячої аудиторії потребує не лише зміст самого видання, а і його мова. На жаль, суржик зараз трапляється навіть в оригінальних українських текстах дитячих видань, та оскільки предметом нашого аналізу є саме перекладні видання, небезпека виникнення суржику знаходиться на найвищому рівні. І справді, неуважність та некомпетентність перекладачів дозволяє з’являтися на сторінках видань великій кількості русизмів: управляли (керували), рудники (копальні), попервах (спочатку), крутиться (обертається), глазок (очко), наблюдає (спостерігає) тощо. Під час написання тексту дитячої книги автор повинен послуговуватись засобами сучасної літературної української мови. Тобто ми не мали б натрапляти у дитячих довідниках на слова обиватель, найпідходящий, вірніше (в значенні радше), найходовіший, літерально, зустрічалися (в значенні траплялися) тощо. Інколи буває, що текст, перекладений з дотриманням усіх норм, здається «механічним». Ось приклад такого явища: «Нині на Землі 455 діючих вулканів. До них можна додати ще 80 підводних вулканів. Найбільший вулкан – Мауна-Кеа на Гавайських островах…». І це відповідь на питання «Скільки на Землі діючих вулканів?». Можна було обмежитися першим реченням.

Джерела: 1. Огар Е. Дитяча книга: проблеми видавничої підготовки : навч. пос. для студ. вищ. навч. закл. / Е. Огар ; Українська академія друкарства. – Львів : Аз-Арт, 2002. – 160 с.

2. Потапова А. Дитяча література: підходи та критерії перекладу / А. Потапова // Вісник Житомирського державного університету. – 2010. – Вип. 49. – С. 193-197.

3. Поцілуйко Ю. Перекладацтво в Україні: дійна корова, золоті яйця чи писана торба?/ Ю. Поцілуйко, Н. Терлецька, Р. Мельників // Книжковий клуб плюс. – 2004. – №9. – С. 9-14.

4. Серажим К. Робота редактора над текстами довідкової літератури/ К. Серажим // Національна бібліотека ім. В. І. Вернадського : сайт. – С. 31-рс. – Режим доступу : http:// www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Nzizh/2009_34/Serazhym.p.

5. Харлан А. Особливості редакційного опрацювання енциклопедичного видання / А. Харлан // Технологія та техніка друкарства : сайт. – С. 252-2рс. – Режим доступу : http://druk.kpi.ua/files/publications/Kharlan_0.pdf

Наука / Science

21 Kolo

Останні два аспекти редакторського опрацювання тексту – це вибір елементів науково-довідкового апарату та макету художньо-технічного оформлення. Згідно з більшістю ліцензійних угод, обидва ці аспекти напряму залежать від оригіналу. Загалом в усіх виданнях наявні зміст, колонцифри, покажчики, у деяких – колонтитули, рідше трапляються факультативні елементи (запитання для повтору, невеличкі довідкові вставки тощо). Особливу увагу слід звернути на ті елементи, що виконують пошукову функцію (оглав, покажчики), щоб сторінки, зазначені у них, справді виводили читача на потрібну йому інформацію, адже нумерація в оригіналі та у перекладній енциклопедії не завжди збігається. Відтак, якщо покажчик або оглав будуть просто механічно перекладені, а не заново складені для українського видання, туди може легко закрастися помилка. Художньо-технічне оформлення перекладних дитячих енциклопедій зазвичай спрямоване на привертання уваги. Якщо у «дорослій» довідковій літературі добротність оформлення зумовлена тривалістю використання, а великі формати видань – великою кількістю статей та наведених відомостей, то в дитячій – великі формати та яскраві ілюстрації покликані заохотити дитину до прочитання книжки. Проте деякі елементи оформлення часом не відповідають вимогам до них (шрифт, формат). Крім того, доцільність використання окремих ілюстрацій також дуже сумнівна. Отже, важливо, щоб видавці усвідомили, що кожне з дитячих перекладних довідкових видань має стати не лише корисним довідником для юного читача, а і явищем книжкової культури внаслідок не лише перекладацького, а й загалом редакторського процесу.

Особливості редагування перекладних видань. Типові помилки під час перекладу текстів українською мовою

Наука / Science

КУЛАКЕВИЧ Людмила СТЕЦЮК Катерина

Kolo

22

Розглянуто особливості редакторської підготовки перекладних видань, основні джерела виникнення помилок під час перекладу наукової термінології, специфіку перекладу художньої літератури, наведено приклади типових помилок. Також увага приділялась особливостям українського правопису та способів передачі іншомовних слів, які не мають прямих відповідників. Ключовi слова: редагування, помилки під час перекладу, «хибні друзі перекладача», специфіка реалій, прямі відповідники, адекватний переклад, транслітерація.

The features of editorial preparation of translated editions, the main sources of errors in translation of scientific terminology, features of fiction›s translation are examined, examples of common mistakes are given. Also, attention is paid to the peculiarities of Ukrainian spelling and modes of transmission of foreign words that have no formal equivalents.

Keywords: editing, mistakes in translation, «false friends», specificity of realia, formal equivalents, adequate translation, transliteration.

У перекладній літературі існує малопомітна, адже більшість читачів досить рідко зіставляють переклад твору з оригіналом, але дуже важлива проблема – помилки, що виникають під час перекладу. Це відбувається не лише з причини низької кваліфікації перекладача. Суттєвим чинником існування такого недоліку є, поряд з інтернаціональними словами, провокуючі фактори тексту джерела, так звані «хибні друзі перекладача», а саме міжмовні відносні синоніми подібного виду, псевдоінтернаціональні слова (міжмовні омоніми) і міжмовні пароніми [7]. У той час переклад, зокрема, художньої літератури вимагає знання специфічних реалій дійсності (життя, побут, історія, географія, культура, державний устрій тощо) країни мовного оригіналу [8]. І, звичайно ж, не обходиться без специфіки власне українського правопису, який диктує правила відтворення. Редакторське опрацювання перекладеного тексту передбачає пошук та усунення подібних помилок та неточностей. Робота редактора над перекладним виданням дещо відрізняється від роботи над оригінальним твором. Ми спробуємо визначити, на що слід звертати увагу, опрацьовуючи переклад. Є. А. Гула виділяє чотири традиційні етапи роботи редактора над перекладом: 1) ознайомлення з текстом оригіналу та перекладу; 2) звіряння тексту перекладу з вихідним текстом; 3) внесення смислових та стилістичних правок, перевірка тексту на наявність граматичних, стилістичних, пунктуаційних, синтаксичних та ін. помилок; 4) порівняння тексту з його новим варіантом [1]. Та в реальних умовах така організація роботи – це утопія. Весь редакційно-видавничий процес проходить дуже швидко: все має відбуватись у чітко визначені терміни. У такому шаленому темпі редактор не завжди може дозволити собі попередньо ознайомитись із текстом оригіналу. Але брак

Наука / Science

23 Kolo

часу – це не тільки редакторська проблема. Наприклад, Катерина Оніщук, перекладач усіх україномовних видань творів Толкіна, на одному з публічних виступів зізналась, що ознайомлювалась із текстом оригіналу «Володаря перснів» у процесі самого перекладу. На її думку, це навіть допомогло їй передати ту напругу і переживання, яке відчувають читачі в очікуванні розгортання подій. Редактори, у свою чергу, дуже часто працюють з перекладом як абсолютно самостійним авторським текстом і не зважають на оригінал, що є великою проблемою. До того ж, редактор вкрай рідко досконало володіє мовою оригіналу (у кращому випадку англійською, польською та російською, а ось шведською чи іспанською – вже рідше, про східні мови навіть і не йдеться). Та давайте розглянемо «ідеальний» варіант: якісний переклад і якісне редагування. Для того, щоб чітко бачити шляхи вдосконалення вторинного твору, редактор повинен повністю усвідомити умови досягнення адекватності похідного тексту вихідному. А саме: глибоке розуміння ідейно-тематичного змісту оригіналу, проникнення у світ авторських інтенцій (слід враховувати не тільки найголовніші засади, а й нюанси висловлювання, редакторові при цьому необхідно простежити, чи не вдався перекладач до доповнення або пояснення авторської позиції); дбайливе ставлення до образної системи твору-оригіналу, засобів первинної та вторинної образності; особлива увага до ідіолекту (індивідуальної мови, мовних навичок) автора [4]. На сьогодні ще не розроблено чіткої класифікації перекладацьких помилок. Ми спробуємо виділити типові помилки і труднощі, з якими може зіткнутись перекладач і редактор перекладного твору. Це окремі пункти, на які варто звертати особливу увагу попри традиційні елементи редакційно-видавничого опрацювання тексту. Що ж, окреслимо два основні аспекти: 1) нюанси, що можуть деформувати зміст оригіналу (суттєві спотворення змісту, дрібні значеннєві спотворення); 2) мовностилістичні недоліки, що змінюють «атмосферу», дух твору, нівелюють завдання, яке поставив перед собою автор. Розглядаючи перший аспект, треба пам’ятати, що хоч переклад – це «вторинний» текст, не можна випускати з виду фактичний матеріал, оскільки джерелом його перевірки може бути лише оригінал. Часто так буває, що перекладач (він же просто людина) може зробити банальну помилку в цифрі або ж свідомо змінити інформацію. Наприклад, у виданні «Кліматологія», перекладеному з польської мови, були наведені дані про рівень опадів у 1991 р., хоч оригінал був опублікований 1990 р. і така інформація просто не могла там міститися. Якщо перекладач мав на меті актуалізувати відомості, то у такому випадку можна було створити примітку. Наукова термінологія славиться великим набором інтернаціоналізмів, які відіграють не останню роль у поширенні наукових досягнень різних країн на міжнародному рівні. Проте частина таких лексем за час свого існування встигла набути власних національних рис у кожній мові окремо. Саме тут бере початок виникнення помилки у перекладі інтернаціональної лексики (міжмовних синонімів подібного виду). Наприклад, слово practically (англ.), що має значення «фактично», часто відтворюється словом «практично». Це неправильно, тому що в українській мові слово «практично» зіставляється зі словом «теоретично». Або ж лексема compositor (англ.) на мові оригіналу має значення «складач», тоді як українське слово «композитор» означає творця музики [7]. Часто помилки закрадаються у переклад міжмовних омонімів. Наприклад, українське слово «луна» у значенні «відлуння» є омонімом російському «луна» – «місяць, природний супутник планети Земля». Або ж «лук» українською як назва зброї у російській мові може бути сплутане з перекладом слова «цибуля» – «лук». Ще одна категорія подібних провокуючих факторів – міжмовні пароніми. Слова різних мов можуть випадково збігтись у звучанні, і дуже часто перекладач допускає

Наука / Science Kolo

24

помилки, автоматично відтворюючи оригінальну лексему українським варіантом, схожим за звучанням, не приділяючи уваги справжньому значенню слова. Наприклад, magazine (англ.), що має значення «журнал», є паронімом українському «магазин». Чи явище паронімії в словацькій та українській мовах – Čerstvý (слов.) – «свіжий», і «черствий» – несвіжий. Щодо другого аспекту роботи редактора над перекладом, то беручись до опрацювання похідного тексту, редактор має з’ясувати, якої концепції дотримувався перекладач: «натуралізації», що полягає в прагненні адаптувати текст перекладу до культури, яка сприймає, чи «очуження» (екзотизації), котра характеризується тим, що робота мотивується активним імпульсом зберегти мовні та культурні відмінності шляхом відхилення від цінностей культури-реципієнта, – оскільки від цього залежить відбір мовних засобів і певною мірою спосіб відтворення символічного ряду твору. Якщо ж перекладач продемонстрував непослідовність стосовно означеного аспекту, то редактор зобов’язаний допомогти йому визначитися та якомога чіткіше унаочнити обрану позицію в похідному тексті [4]. Художній переклад страждає від незнання перекладачем реальної дійсності, в якій пишеться текст оригіналу. Так, наприклад, при роботі над перекладом потрібно враховувати, що перший поверх у Великобританії – ground floor, у Франції – rez-de-chassee, а у Сполучених Штатах Америки – first floor. Також помилкою буде переклад з американського He was whistled by the audience як «Публіка його освистала», оскільки в США свистом виражається схвалення. Або ж ще один приклад: у перекладі повісті А. Крісті «П’ятеро поросят» (Донецьк, «Дніпро») є речення «Вони пішли стежкою і опинилися біля будинку – старого, але ще гарного, в грузинському стилі». Оригінал натомість стверджує, що будинок був все-таки у Georgian style – георгіанському стилі [8]. Також треба згадати про одиниці виміру, які варто приводити до тих стандартів, що використовуються і є більш зрозумілими для мешканців країни, де буде опубліковано переклад (милі – кілометри, градусів за Кельвіном – градусів за Цельсієм). Але це не стосується художньої літератури, де ці одиниці, як було сказано вище, за задумом перекладача можуть підкреслювати інше культурне середовище. Питання перекладати чи ні часто стосується і власних назв. Здебільшого вони просто транслітеруються. Список традиційних назв наводиться у відповідних довідниках, інструкціях картографічних органів. Однак у художній літературі в деяких випадках потрібно орієнтуватись на внутрішню форму назви і завдання, що поставив перед собою перекладач: зміст чи мовна точність. Найчастіше до такого перекладу вдаються у дитячій літературі, що є хорошим засобом візуалізації: Cinderella – Попелюшка, Der Struwwelpeter – Петер-Нечесаха (казка Гайнріха Гоффмана у перекладі А. Содомори). Але до прикладу, Кощей Бессмертный – Чахлик Невмирущий. Такий переклад стали використовувати зовсім недавно. Але для чого? Змістове навантаження цього імені і так зрозуміле. І не перекладаючи зберігається дух суто російської казки. Крім того, український Чахлик значно применшує грізну постать Кощея. Але є такі слова, що просто не мають відповідників в іншій мові. Це, наприклад, національні страви: вареники, щі, жульєн – такі слова можна лише транслітерувати. Буквально перекласти неможливо і сталі вирази (фразеологізми). Тут треба шукати змістовий відповідник у мові перекладу: а little bird told me (англ.) – «сорока на хвості принесла». Ще одним проблемним місцем є переклад емоційно-експресивних одиниць. Показовим прикладом тут є такий пласт лексики як вигуки. У словнику Б. Грінченка можна віднайти щонайменше 12 синонімів на позначення вигуку, яким в українських селах користуються для того, аби прогнати свиней: Аря! – Аля! – Аса! – Аса-ля – Аціба! – Ацю! – Алю! – Бе! – Безю-бе! – Бир! – Бирр! – Кабась! Природу вигуків визначити дуже

Наука / Science

25 Kolo

важко, а надто їх кореневе походження. А отже, знайти відповідник у іншій мові також неможливо. В оригіналі «Кульбабового вина» Р. Бредбері читаємо: «“Boy,” whispered Douglas». В українському перекладі (вид-во «Навчальна книга Богдан»): «– Ох ти ж!.. – прошепотів Дуглас». Чому б не вжити власне українське «Нічого собі!», а не це майже російське (калька) «Ух ты!». Або ж візьмемо дієслівний синонімічний ряд: балакати – балаболити – баландати – баляндраси точити – баландросити – балякати – барашкувати – белькотати – белькотіти – беседувати – благузнити – болботати – бомкати – боворити – лепетіти – лепетати. Чи піддаються такі речі перекладу взагалі? Якщо так, то це вже вищий перекладацький пілотаж. Але недоліком перекладу, як вже говорилось вище, є не лише невміння передати багатство авторської лексики, а й перекладацьке навантаження у тих місцях, де автор його уникає. Наприклад, читаємо уривок українського перекладу роману Алекса Гарланда «Пляж» (вид-во «Нора-Друк»): «Паніка швидко перейшла в лють, але я опанував себе. Не вистачало ще псувати нерви через якогось волоцюгу! Над перегородкою досі бовваніла його голова, але обличчя проти світла не роздивитися». В оригіналі: «The panic flipped into anger, but I suppressed it. The man was way too much of a random element for me to lose my temper. I could still only see his head and that was back-lit, in shadow». У перекладі другого речення перебільшене обурення. І чому перекладач використав слово «волоцюга» (за академічним тлумачним словником: бездомна людина, яка не працює, а живе з крадіжок, жебрацтва; той, хто любить волочитися за ким-небудь; про того, хто ходить кудись без потреби, часто уникаючи роботи)? В оригіналі ж мається на увазі випадкова для головного героя персона, яка, за ідеєю, не мала б його турбувати. У третьому реченні вжито «бовваніла» замість звичайного «виднілась». Загалом текст перенасичений рідковживаними словами, що надають перекладу зовсім іншого характеру, ніж у першотворі. При перекладі передавання звуконаслідування є також дуже важливим. До прикладу, англієць і українець по-різному чують гавкіт собаки: бав-бав (англ.), гав-гав (укр.). Такі речі варто перекладати, оскільки у тексті вони будуть виглядати чужорідними навіть у випадку навмисного створення «чужорідної» атмосфери. Але найскладнішим завданням для перекладача є передавання звуку та змісту одночасно. Як-от перекласти фразу «чапля чапає-чалапає чвакою», наприклад, на ту ж таки англійську, щоб у ній вчувалось те чвакання. Приклад вдалого перенесення мелодики оригіналу – переклад латинського прислів’я Non multa, sed multum того ж таки А. Содомори – Не розлого, але много (у традиційному перекладі – не скільки, а як). Останньою віхою у розгляданні типових помилок під час перекладу будуть специфічні особливості вживання активних і пасивних дієприкметників та дієслів в активному та пасивному станах згідно з українським правописом. Прямі відповідники активних дієприкметників російської мови із суфіксами -ущ-, -ющ-, -ящ-, -вш- в українській мові відсутні, тому при перекладі їх слід відтворювати іншими засобами української мови. Наприклад, дієслівними конструкціями («той, що летить», «який летить»), віддієслівними прикметниками («отстающий» – «відсталий»), дієприслівниками («Человек, употребляющий грязную пищу, может заболеть» – «Людина, вживаючи брудну їжу, може захворіти»), іменником іншого кореня («выступающий на митинге» – «промовець»), відповідним пасивним дієприкметником. Пасивні дієприкметники російської мови також рідко знаходять свої прямі відповідники в українській. Їх можна передавати наступними способами: за допомогою описової форми («называемый» – «що (який) називається»), пасивними дієприкметниками недоконаного виду, якщо вони утворюються з суфіксом -ува-, -юва- («получаемый» – «одержуваний», «сравниваемый» – «порівнюваний»), дієприкметниками з суфіксом -ан- («называемый»

Наука / Science

– «називаний», «обнаруживаемый» – «відкриваний», «викриваний»). Тому при перекладі не варто зациклюватися на одному з способів, а використовувати їхнє різноманіття. І, звичайно, варто пам’ятати, що пасивні дієслівні конструкції з часткою -ся характерні для російської мови. В українській, натомість, намагаються уникати пасивних конструкцій. Тому слід, де це можливо, надавати перевагу дієсловам активного стану: план складається комісією – комісія складає план. У роботі редактора над перекладним твором є ще безліч нюансів. Редактор повинен пройти весь той шлях, який пройшов перекладач, тоді він буде не простим контролером, а кваліфікованим критиком та радником. Культура перекладної книги, насамперед, залежить від якості опрацювання тексту. Допускання помилок чи неточностей під час перекладу знижує не лише авторитет перекладної літератури на книжковому ринку, а й негативно відображається на загальному рівні освіченості та розвитку цільової аудиторії книги, що, в свою чергу, може зіграти прикру роль у розвитку національної культури загалом.

Kolo

26

Джерела: 1. Гула Є. А. Редагування як один з головних чинників якісного перекладу / Є. А. Гула // М-ли Всеукраїнського щорічного науково-практичного семінару з питань практики перекладу та підвищення конкурентоспроможності перекладацьких послуг / Асоціація перекладачів України : сайт. – Режим доступу : http://www.uta.org.ua/data/loads/Gula.pdf.

2. Зарицький М. С. Переклад: створення та редагування : посібник / М. С. Зарицький. – К. : Парламентське видавництво, 2004. – 120 с.

3. Ковальчук І. В. Художній переклад як об’єкт редагування / І. В. Ковальчук // Наукові записки Інституту журналістики : науковий збірник. –2011. – Т. 42 (січень – березень). – С. 167-173.

4. Косинська Ю. В. Редакторське опрацювання художнього перекладу: на прикладі української та російської мови / Ю. В. Косинська // Держава та регіони: Серія «Соціальні комунікації». – 2012. – № 1 (9). – С. 125-135.

5. Кузнєцов С. Ю. Аналіз перекладацьких помилок при перекладі текстів наукового стилю [Текст]/ С. Ю. Кузнєцов // Наукові видання : сайт. – Режим доступу : http://papers.univ. kiev.ua/inozemna_filologija/articles/Assessing_the_quality_of_translation_and_the_main_ types_of_editor_s_corrections_to_scientific_texts_14911.pdf.

6. Лобкова Ю. В. Про деякі помилки при вживанні термінів [Текст] / Ю. В. Лобкова, О. В. Олейнікова, Ю. В. Холод, Л. В. Гречаниченко // Міжвузівська конференція «Актуальні проблеми мовної культури фахівця» : збірник наук. робіт. – Донецьк : ДонНТУ, 2008. – С. 42-43.

7. Мирошниченко В. М. Проблеми перекладу «хибних друзів перекладача» з англійської мови на українську [Текст] / В. М. Мирошниченко // Національна бібліотека ім. В. І. Вернадського : сайт. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/portal/Natural/ Vejpt/2011_2_10/2011_2_10/43_48.pdf.

8. Переклад слів, що означають специфічні реалії: матеріал із сайту ЛНУ ім. Івана Франка // Львівський національний університет імені Івана Франка : сайт. – Режим доступу : http://www.lnu.edu.ua/faculty/intrel/tpp/lecture_11.htm.

9. Степанов В. Г. Редакционная підготовка зданий переводной литературы : конспект лекций / В. Г. Степанов. – М. : Изд-во МГАП «Мир книги», 1997. – 42 с.

10. Тимошик М. Редакторська підготовка перекладів / М. Тимошик // Друкарство. – 2005. – № 3. – С. 53-57.

11. Український правопис / НАН України, Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні ; Ін-т української мови. – К. : Наук. думка, 2012. – 288 с.

Поняття адекватності та еквівалентності художнього перекладу РИЖКО Ірина

Для загальної характеристики якості перекладацького процесу використовують терміни «адекватний» та «еквівалентний». Зважаючи на розбіжність тлумачення цих понять різними школами, я пропоную розглядати їх як не ідентичні, проте тісно пов’язані один із одним. Термін «адекватність» у перекладознавстві рівнозначний поняттю «повноцінність», оскільки передбачає максимальну відповідність функцій оригіналу і перекладного тексту та виправданість вибору мовних засобів. Повноцінність перекладу полягає в передачі специфічного для оригіналу відношення змісту і форми шляхом відтворення особливостей останньої. Адекватний переклад – текст другого твору, який забезпечує той самий вплив на читача, що й оригінал, моделюючи відповідні ситуації. Як підкреслює проф. Чередниченко О. І., для адекватного відтворення художнього цілого перекладач має зіставляти, бодай уявно, можливі естетичні реакції на нього як читачів оригіналу, так і читачів перекладу [6]. Необхідний рівень наближення оригіналу й перекладу на різних рівнях мови безпосередньо залежить від типу тексту, що перекладається. Неадекватний переклад може мати різні недоліки, починаючи від невеликих стилістичних неточностей і закінчуючи найбільш серйозною перекладацькою помилкою – спотворенням змісту. Під «еквівалентністю» оригіналу і перекладу розуміють їхню рівноцінність, яка досягається при дотриманні трьох умов: (1) переклад повинен мати той же потенційний вплив на своїх адресатів, що й оригінал на своїх; (2) переклад повинен бути текстовим аналогом оригіналу; (3) переклад не повинен містити відхилень від оригіналу, окрім допустимих при перекладі (в іншому випадку переклад перетворюється на іншу форму мовного посередництва). Під час перекладу еквівалентність встановлюється не між словесними знаками як такими, а між актуальними знаками як сегментами тексту. Показовими в цьому відношенні є дані експерименту, проведеного Я. І. Рецкером. Для перекладу була запропонована фраза: «The fresh air revived most of the men, and the thought of beer at the nearest pub stimulated sluggish pulses». 93 % опитаних перевели «thought of beer» не як «думка про пиво», а як «думка про кухоль пива». Зрозуміло, відповідність між «beer» і «кухоль пива» – це не відповідність між цими одиницями у системі мови, а відповідність між сегментами тексту, цілком і повністю обумовлена ситуацією.

27 Kolo

The correlation of concepts of «adequacy» and «equivalence» in translation of fiction was reviewed. On the example of English texts were identified possible deviations from the requirements of full equivalence.

Keywords: adequacy, equivalence, literary translation, communicative and functional invariant.

Наука / Science

Розглянуто співвідношення понять «адекватність» та «еквівалентність» при перекладі художньої літератури. На прикладі англомовних текстів визначено можливі варіанти відступів від вимог повної еквівалентності. Ключовi слова: адекватність, еквівалентність, художній переклад, комунікативно-функціональний інваріант.

Наука / Science Kolo

28

Терміни «адекватний» і «еквівалентний» характеризують певний тип співвідношення між оригіналом і перекладом. Перша лексема, як зазначає А. Д. Швейцер, орієнтована на переклад як процес, тоді як друга – на відношення між вихідним і кінцевим текстами, що виконують подібні комунікативні функції в різних культурах. На відміну від адекватності еквівалентність орієнтована на результат [7]. Іншими словами, якщо еквівалентність відповідає на питання про те, чи відповідає кінцевий текст вихідному, то адекватність відповідає на питання про те, чи відповідає переклад як процес комунікативним умовам. Між поняттями «еквівалентність» і «адекватність» є ще одна принципова відмінність. Повна еквівалентність передбачає вичерпну передачу комунікативно-функціонального інваріанту вихідного тексту (максимальну відповідність вимогам перекладу як процесу). Адекватність орієнтується на реальну практику перекладу, яка часто унеможливлює передачу всього комунікативно-функціонального змісту оригіналу; вона виходить з того, що рішення, прийняте перекладачем, нерідко носить компромісний характер заради передачі функціональних домінант у перекладному тексті. Більше того, в процесі вторинної комунікації часто модифікується і сама мета комунікації, що неминуче тягне за собою певні відступи від повної еквівалентності вихідного і кінцевого текстів. Вимога адекватності носить не максимальний, а оптимальний характер: переклад повинен оптимально відповідати певним (інколи не цілком сумісним) умовам і завданням, тобто переклад може бути адекватним навіть тоді, коли кінцевий текст еквівалентний вихідному лише на одному з семіотичних рівнів або в одному з функціональних вимірів. Можливі випадки, коли деякі фрагменти тексту нееквівалентні один одному, проте переклад в цілому виконано адекватно. Так, у популярному американському мюзиклі «Му Fair Lady», створеному за мотивами комедії Б. Шоу «Пігмаліон», професор Хіггінс змушує Елізу наспівувати пісеньку «The rains in Spain fall mainly in the plains». Мета цієї фонетичної вправи – навчити її правильно вимовляти дифтонг [ei], який на її діалекті (Cockney) звучить як [ai]. В українському тексті мюзиклу Еліза вимовляє скоромовку «Карл у Клари украв корали». Якщо порівнювати цей фрагмент оригіналу з перекладом, то їх навряд чи можна визнати еквівалентними один одному. В англійському варіанті мета пісеньки – позбавити героїню від фонетичних рис діалекту лондонських низів, в українському – навчити чітко артикулювати важкі для поєднання звуки. Таким чином, в українському перекладі втрачається важливий соціально-оцінний компонент тексту, проте цей варіант може бути визнаний адекватним. У наведеному прикладі рішення перекладача обумовлене неможливістю використання українських діалектизмів, які б в устах Елізи звучали дивно. Так, конфлікт ситуацій (первинної та вторинної) може слугувати причиною вибору стратегії, що порушує еквівалентність, але забезпечує адекватність перекладу в цілому. Слід зазначити, що адекватний переклад з частковою еквівалентністю є досить частим явищем у художній літературі, особливо в поезії, де він створює власну традицію інтерпретації іншомовного автора. Інколи відступи від вимог повної еквівалентності пов’язані з такими культурними детермінантами перекладу як перекладацька норма і літературна традиція. Це знаходить свій вияв, зокрема, в перекладі назв художніх творів. У цій сфері перекладацької діяльності традиційно допускається вільний переклад, навіть повне перейменування твору з урахуванням специфіки нового культурного середовища. Так, в опублікованому в США перекладі відомого роману І. Ільфа та Є. Петрова «Дванадцять стільців» назву передано як «Diamonds to Sit On». Тут відступ від вимог еквівалентності прагматично вмотивований прагненням зробити назву

Наука / Science

Джерела 1. Гоца Н. Адекватність та еквівалентність перекладу при передачі розмовної лексики в афро-американському романі українською мовою / Н. Гоца // Мандрівець. – 2009. – № 6. – С. 52-57.

2. Влахов С. Непереводимое в переводе / С. Влахов, С. Флорин. – М. : Международные отношения, 1980. – 341 с.

3. Комиссаров В. Н. Теория перевода (лингвистические аспекты) : учеб. для ин-тов и фак. иностр. яз. / В. Н. Комиссаров. – М. : «Высшая школа», 1990. – 252 с.

4. Писарихина А. С. Понятия эквивалентность, адекватность и полноценность в переводоведении / А. С. Писарихина // Мир лингвистики и коммуникации: электронный научный журнал. – 2011. – № 3. – Режим доступа: http://tverlingua.ru/archive/024/8_24. pdf.

5. Федоров А. В. Основы общей теории перевода / А. В. Федоров. – М. : «Высшая школа», 1968. – 396 с.

6. Чередниченко О. І. Про мову і переклад / О. І. Чередниченко. – К. : Либідь, 2007. – 248 с.

7. Швейцер А. Д. Теория перевода. Статус, проблемы, аспекты / А. Д. Швейцер. – М. : Наука, 1988. – 215 с.

29 Kolo

помітнішою та більш відповідною літературній традиції культури-реципієнта. Іноді мотивом перейменування є прагнення уникнути незрозумілих читачеві перекладу алюзій. Так, роман Е. Хемінгуея «The Sun Also Rises», назву якого навіяно рядками з «Еклезіаста» («І сонечко сходить, і сонце заходить, і поспішає до місця свого, де сходить воно»), з’явився в російському та українському перекладах під назвою «Фієста». Таким чином, поняття еквівалентності пов’язане із співвідношенням вихідного і кінцевого текстів, у той час як адекватність полягає у правильному відтворенні комунікативної ситуації. Збереження адекватності та еквівалентності у перекладному художньому тексті досягається з урахуванням багатьох особливостей мови оригіналу та перекладу. Оцінюючи адекватність та еквівалентність художнього перекладу, редактор особливу увагу повинен звертати на так звані «маркери певної культури», які містять у собі значне емоційне навантаження. Такі «маркери» в теорії перекладу називають словами-реаліями. Це ті слова, які означають предмети, поняття та ситуації, що не існують у практиці іншомовного соціального колективу. Слова-реалії мають різний ступінь умотивованості, прозорості внутрішньої форми, змістової насиченості колірного компонента. При відтворенні їх конотативної семантики дуже важливими аспектами є особливості образності, асоціативного поля кольорів у різних культурах, розбіжність метафоричних значень колірних лексем [2]. Майстерність редактора й полягає в тому, щоб звести комунікативні недоліки, пов’язані з перекладом цих мовних одиниць, до мінімуму.

Kolo

30 Критика / Сritique

Kolo

31

Критика / Сritique

Критика

На шляху до світового визнання (основні етапи становлення української школи перекладу) БЕЗХМАРНИЙ Павло

Основоположним для українського перекладознавства став доробок І. Франка, тому прийнято вважати, що сучасне українське перекладознавство бере початок від його перших перекладознавчих публікацій 1880-х рр [3]. Саме тоді М. Грушевський вказав на доленосне завдання перекладів в українському письменстві – сприяти творенню нації та духовному об’єднанню окремих етносів України. Двома найголовнішими критеріями оцінки перекладів для І. Франка була чистота української мови, яка зазнавала сильного впливу панівних мов, та змістова відповідність перекладу оригіналові. Він вважав, що переклади сприяють активному розвитку мови й літератури, а також піднесенню загальнокультурного рівня народу й поширенню освіти. У важкі повоєнні 1920-1921 рр. українське перекладацтво позначилося двома визначними подіями: 1920 р. вийшла перекладна збірка М. Зерова «Антологія римської поезії», а 1921 р. – перший номер літературно-критичного журналу «Голос друку», в якому Г. Іваниця опублікував важливу для українського перекладознавства рецензію на римську антологію М. Зерова. Безперечно, М. Зеров був найвидатнішим представником перекладознавчої думки свого часу. У його розвідках вперше переклад системно розглядається як повноцінний складник національної літератури. Така концепція суголосна ідеям І. Франка про вагомість перекладів для національної культури. Крім того, дослідник обґрунтував потребу вивчати призабуте власне письменство, греко-римське та новоєвропейське письменство, що привело до усвідомлення літературного процесу як єдності оригінального та перекладного, а також впливу культурного розвитку України на українську мову. Науковець виробив власне бачення українського літературного процесу ХІХ ст. крізь призму розвитку українського поетичного стилю, який умовно розділив на три періоди: 1) доба травестій; 2) переспівів (перекладів-травестій); 3) власне перекладів. М. К. Зеров не поділяв погляду щодо повної точності віршованого перекладу. Погоджуючись із І. Анненським, що переклад починається зі з’ясування «цілісності» поетичного твору, дослідник говорить про суб’єктивне тлумачення першотвору з погляду стилістики. Вважаючи, що розуміння тексту (а також розуміння

33 Kolo

The main stages of the Ukrainian translation studies were reviewed. The formation of the theoretical foundations of the Ukrainian school of translation was monitored.

Keywords: Ukrainian translation, literary translation, poetic translation.

Критика / Сritique

Розглянуто основні етапи становлення українського перекладозновства та відслідковано процес формування теоретичних засад української школи перекладу. Ключовi слова: українське перекладознавство, художній переклад, поетичний переклад.

Критика / Сritique Kolo

34

історико-літературної генези твору та автора) є основною передумовою перекладання, М. Зеров зосереджує увагу на п’яти вимогах до перекладу: 1) лексичний добір; 2) найповніша увага до тропів та фігур; 3) метричні особливості; 4) евфонія першотвору; 5) краса рідної мови. Мовний аспект завжди перебував під пильною увагою Зеровапрактика і Зерова-теоретика. Аналізуючи історію українського перекладу, він доходить висновку, що переклад для мови є стимулом до мобілізації всіх лексичних і синтаксичних засобів, а отже, перед перекладачами ХІХ ст. стояло дві небезпеки – змішування «високого» і «середнього» стилів та відрив від живої народної основи, штучний синтаксис і невдалі новотвори. На розвиток перекладознавства в Україні значно вплинула дискусія 1927-1930 рр. про переклад як «аналогію» чи «стилізацію». У ній брали активну участь В. Державін, О. Фінкель, Г. Майфет і М. Зеров. Саме тоді Г. Майфет та Іван Кулик започаткували дослідження рецепції творчості Т. Шевченка європейськими мовами. Міцне підґрунтя розвитку українського перекладознавства заклав перший в Україні та в усьому Радянському Союзі систематичний підручник із питань перекладу «Теорія й практика перекладу» О. Фінкеля (1929). Як підсумок найважливіших європейських та українських досліджень, у виданні розглянуто всі головні жанри перекладу із залученням відповідного філологічного категорійного апарату [1]. У 1930-х рр. перекладознавчі дослідження в Україні значно послабилися, як і українська наука загалом. Відбулися розправи над М. Зеровим, Іваном Куликом, П. Филиповичем та ін. У схожому методологічному ключі розвивалося перекладознавство на західноукраїнських землях міжвоєнного часу. Політичні емігранти зі Східної України – І. Огієнко, П. Зайцев, В. Королів-Старий, Є. Маланюк розвивали теорію перекладу. Галицькі вчені – М. Рудницький, Б. Лепкий, Є. Грицак, Є. Пеленський, Л. Луців та ін. працювали над вивченням віршового перекладу, критики й історії перекладу, чим доповнювали розвиток загальноукраїнського перекладознавства. Перше повоєнне п’ятиріччя можемо назвати «критичним» з огляду на те, що в той час з’явилося лише дві теоретичні статті Є. Старинкевич, декілька статей з історії українського художнього перекладу і рецензії, які становили більшість публікацій. Внаслідок офіційної політики наближення української мови до російської, що позначилася на внесенні самовільних редакторських виправлень у тексти перекладів, а також у результаті загальної русифікації, українські переклади наповнювалися лексичними та синтаксичними кальками з російської мови. Завдяки абсолютному буквалізму створилася особлива перекладацька мова, проти якої на високому теоретичному рівні виступали українські філологи. Від середини 1950-х рр., а саме від початку хрущовської відлиги, активізуються перекладознавчі дослідження, розширюється їхня тематика: історики перекладу могли досліджувати не тільки українсько-російські та українсько-слов’янські літературні взаємини, а й вивчати західноєвропейських класиків. Наукова діяльність М. Рильського стала містком між теоретичною спадщиною українських дослідників 1920-х рр. та теорією поетичного перекладу й історією художнього перекладу 1950-х рр. Не згадуючи імені М. Зерова, учений використовував та розвивав його ідеї про історію українського художнього перекладу ХІХ ст. як історію вироблення високого стилю в українській поетиці. М. Рильський розвинув теорію перекладу, долучивши чимало нових питань, зокрема щодо перекладу із близькоспоріднених мов, граматичних та лексичних проблем перекладу тощо. Від практики перекладу до її теорії звернулися О. Кундзіч та С. Ковганюк, які ґрунтовно досліджували своєрідності прозового перекладу. Упродовж 1950-1960-х рр.

Джерела 1. Корунець І. Біля витоків українського перекладознавства / І. Корунець // Всесвіт. – 2008. – № 1/2. – С. 188–194.

2. Корунець І. Вступ до перекладознавства : навч. посіб. / І. Корунець. – Вінниця : Нова Книга, 2008. – 515 с.

3. Шмігер Т. Історія українського перекладознавства XX сторіччя / Т. Шмігер ; передм. Р. Зорівчак. – К. : Смолоскип, 2009. – 342 с.

Критика / Сritique

35 Kolo

спостерігаємо зародження мовознавчого підходу до вивчення перекладу, чому сприяли періодичні видання «Мовознавство», «Лексикографічний бюлетень», наукові збірники. Як самостійна наукова система цей напрям сформувався пізніше. Саме від цього часу можемо говорити про радянську теорію перекладу як сутнісне поняття, а не таке, що окреслюється лише часовими та просторовими ознаками [3]. Формуванню спільної школи радянського перекладознавства сприяли численні наради та з’їзди; багато уваги літературним справам у союзних республіках присвячував журнал «Дружба народов»; великий вплив мали періодичні збірники «Мастерство перевода» і «Тетради переводчика», на сторінках яких виступали найавторитетніші дослідники Радянського Союзу. «Мастерство перевода» було найвагомішим виданням такого плану, його поширеність та популярність досягли найвищих позначок, а тому розвідки українських науковців були відомі в усьому Радянському Союзі. У 1960-х рр. спостерігається активізація досліджень з історії українського художнього перекладу, чому сприяють літературні збірники, газети та журнали (найбільше журнал «Всесвіт»), а також велика бібліографічна робота. Значний внесок зробив Г. Кочур, який, продовжуючи традиції М. Зерова, створив декілька вичерпних нарисів з історії української Шекспіріани, Дантеани тощо. З проблем історії перекладу почали захищати дисертації та видавати книги, що суттєво підвищило теоретичний рівень історії перекладу як дисципліни, а також поглибило розуміння розвитку національного літературного процесу. Чимало сприяли цьому і бібліографії М. Греська, М. Мороза та М. Назаревського. Найбільший внесок у розвиток теорії перекладу цього часу зробив В. Коптілов. Розглядаючи не поодинокі історичні факти, а систематизуючи історію перекладів світових класиків, він зміг охопити і проблеми перекладацької множинності, і перекладацької інтерпретації, і видозміни текстового перевираження (стилізації). Праці В. Коптілова не можна вважати суто літературознавчими, оскільки лінгвістична проблематика (як наслідок української перекладознавчої традиції) теж наявна у його статтях. Без сумніву, лінгвістика, не розроблена належно для аналізу текстового рівня, ще не могла мати значного впливу на перекладознавство, але вже закладалися певні основи. Тому В. Коптілов запропонував проводити перекладознавчий аналіз на фонетичному, ритмічному, лексичному, морфологічному та синтаксичному рівнях. Напрацювання теоретиків перекладу свідчать про унікальність та високий рівень української школи перекладознавства, що посідає самостійне місце у світовому доробку.

Андрій Содомора як автор знакових перекладів РУСИЙ Гнат

Критика / Сritique

Подано характеристику перекладацької діяльності А. О. Содомори. Приділено увагу особливостям стилю, його поглядам щодо якості перекладу, позиції перекладача стосовно деяких нюансів редагування його текстів. Ключовi слова: А. О. Содомора, переклад, оригінал, антична література, авторський стиль.

Kolo

36

The characteristics of A. O. Sodomora’s translations was given. Attention is paid to the peculiarities of style, his views on the quality of translation, translator’s looks on some details.

Keywords: A.O. Sodomora, translation, source text, antique literature, author’s style.

«Я – філолог у широкому значенні цього слова, який цікавиться не тільки мовними чи літературними проблемами, а й різними, пов’язаними з життям, проблемами у філологічному контексті. Десятки років працюю зі словом, працюю щодня, навіть щогодинно. У голові чи в душі завжди крутяться слова, фрази, вони в’яжуться в якісь ряди» [1]. Так відповів Андрій Олександрович Содомора в одному з інтерв’ю на запитання, як він може себе представити тим, хто нічого про нього не знає. Але як би не хотілось, ми не можемо уникнути стандартних формулювань. А. О. Содомора (1937 р. н.; минулоріч відсвяткував ювілей – 75 років) – видатний перекладач, автор оригінальних творів, наукових праць. Член Національної спілки письменників України, дійсний член Наукового товариства ім. Тараса Шевченка, лауреат премії ім. Максима Рильського, літературної Нагороди Антоновичів, обласної премії ім. Михайла Возняка, перший лауреат Літературної премії ім. Григорія Кочура. 31 грудня 2008 р. Андрію Содоморі присуджено звання професора, а 5 травня 2012 р. – звання почесного громадянина міста Львова. Зацікавлення мовами прийшло під час навчання на відділені класичної філології Львівського національного університету ім. І. Франка. До перекладацької діяльності заохочували викладачі. Серед них – вчений зі світовим іменем Соломон Лур’є та багато інших цікавих постатей. Спогади про них через десятки років вилились на сторінках книжки «Лініями долі». А. Содомора говорить, що розуміння живої античності прийшло аж через десятиліття як результат постійної праці – читання, перекладання. А до того було важко позбутись відчуття, що ти вивчаєш «мертві» мови. Сьогодні ми говоримо про нього як про автора перекладів з давньогрецької творів Менандра, Арістофана, Софокла, Есхіла, Евріпіда, з латинської – Горація, Овідія, Лукреція, Сенеки. Він збагатив нашу літературу «Салернським кодексом здоров’я» Арнольда з Вілланови, одного із знаменитих лікарів Середньовіччя, твором «Подорож у східні краї» Вільгельма де Рубрука, віршами Павла Русина з Коросна (першого українського латиномовного поета Доби гуманізму), сатиричними та любовними піснями середньовічних мандрівних студентів-ваґантів. 2007 р. вийшов друком його переклад латиномовної поеми білоруського просвітителя й гуманіста М. Гусовського «Пісня про зубра». 2008 р. – знамениті поетичні оповідки для дітей «Петер-Нечесаха» Гайнріха Гофмана. 2009 р. – об’ємна збірка «Римська елегія» (увійшли твори Тібулла, Проперція, Овідія). 2011 р. – «Буколіки. Георгіки. Малі поеми» Вергілія, цього ж року

Критика / Сritique

37 Kolo

вийшли друком переклади усіх відомих фрагментів пісень Сапфо. Перший же його книжковий переклад вийшов 1962 р. Це щойно тоді віднайдена в пісках Єгипту комедія «Відлюдник» давньогрецького драматурга Менандра. На переклад А. Содомори як видатну подію в культурному житті України відгукнувся рецензією в «Літературній Україні» Г. Кочур. Ця увага визначного Метра, передусім його критичні зауваги щодо перекладу, важили дуже багато для талановитого початківця [2]. Ми бачимо, яким довгим і широким шляхом іде цей геній українського слова. Для того, аби просто перерахувати усі його здобутки, що відкрили українському читачеві можливість торкнутися до вічного, не вистачило б і десятків сторінок. Андрій Олександрович проніс цією дорогою ніжну любов саме до Горацієвих текстів. «Почав із Горація, власне, під впливом інтерпретацій Миколи Зерова. Хотілось і собі “заримувати” римського поета: гадав, як є рима – є поезія. Пам’ятаю й досі, як пишався своїми строфами з Горацієвої “Левконої”: “Не питай, не питай, Левконоє, / Нам ніколи того не збагнуть, / Скільки літ проживемо обоє, / Яку долю боги нам дадуть…” Спливло чимало років напруженої праці, поки я зрозумів, яка ж то була наївність думати, що ті рядки мають бодай якусь крихту з Горацієвої поезії, яку смакували найтонші цінителі слова – Вергілій, Овідій, Меценат!..» [4]. От уже більше як 50 років А. О. Содомора працює на ниві слова. За цей час стиль його мови став дуже виразним та впізнаваним. Антична література – помпезна, велична. Аби це підкреслити, перекладач дуже часто вдається до інверсійного порядку слів у реченнях: «Появилося срібне поріддя, / Гірше, ніж золото, хоч од рудої цінніш було міді» («Метаморфози», Овідій) або «Ми з вітчини йдемо геть, ти, Тітіре, в тіні неквапно / Вчиш ті діброви лунким Амарілли ім’ям говорити» («Буколіки», Вергілій). Як наслідок – інверсія проявляється і у його власне оригінальних текстах: «…впійманий бог Сілен оповідає пастухам, щоб ті його відпустили, різні перекази, починаючи від створення світу…» (з передмови до «Буколік. Георгік. Малих поем» Вергілія). «Улюбленим» пунктуаційним знаком Андрія Олександровича є тире. У цьому дуже легко переконатись, відкривши будь-який його текст: «…звикли бо ми з малим – велике рівняти» («Буколіки», Вергілий), «Вже виринають скарби – й на лихе підбивають людину» («Метаморфози», Овідій), «Піаніст – переносить: з аркуша – на клавіатуру» («Я не той, що був колись»). Він бореться з редактором за кожне тире: пояснює, що французький корінь слова тире означає постріл (звідси й тир – місце для стрільби). За допомогою цього знака можна передати різке протиставлення, наслідок, швидку переміну чогось. За допомогою тире можна забрати «зайві» слова. Взагалі А. О. Содомора часто вдається до словесних уникнень. Це особливо стосується дієслів: «“Ви ж розумієте, що ми не Баха слухали…” Я не одразу втямив, про що мій сусід, бо тут, у залі, ще вчувалися звуки клавірних концертів Баха» («Я не той, що був колись»). Що ж до лексики, то тут йому годі шукати рівних. Андрій Олександрович завжди говорить про прикрість забуття безлічі прекрасних власне українських слів, які і без зайвих нашарувань (епітетів, порівнянь, всіляких пояснень, що крутяться навколо одного якогось слова) влучно можуть передати цілу думку, настрій, образ. Це архаїзми, діалектизми чи просто рідковживана «поетична» лексика, яку він гарно демонструє у перекладах оповідок Гайнріха Гоффмана: «Хапнув драбуг, за що впіймав», «Усі три кривдники малі, / Йдуть чорні, гейби у смолі» («Оповідка про чорних хлопчиків»), «В горнятко – бах! Горнятку – край!» («Оповідка про лихого мисливця»). Або ж у перекладах з античної: «Люди, вдоволені тим, що само, без принуки, зросло…» («Метаморфози», Овідій), «Двері ламати й п’янка є ще охота до звад» («Елегія», Тібулл). Він також дуже часто використовує пестливу форму слова: «Он скалка – й вогник буде враз, / Робила й мамця так не раз» («Вельми сумна оповідка з кресалом», Гайнріх

Критика / Сritique Kolo

38

Гоффман), «Що за гам? / Глумитись з маврика не дам!» («Оповідка про чорних хлопчиків», Гайнріх Гоффман), «Ви ж, і злодії, й вовки, пощадіть убогу черідку…», «В затишку, при коминку, лагідні бачити сни» («Елегія», Тібулл). Про стиль мови Содомори можна написати цілу дисертацію (тут і авторські новотвори, і цікаві стягнені форми дієслів та багато іншого). Про це влучно сказала Д. Клочко: «…найцікавішим є те, що книжки перекладача Содомори буде дуже складно перекласти іншими мовами світу – настільки вони сповнені українськoстi» [3]. У процесі підготовки текстів до публікації Андрій Олександрович завжди намагається дослухатись до порад редактора, але є речі, з якими він просто не може погодитись. Зокрема це стосується «нових» правил правопису. Наприклад, перш, ніж прийняти виправлення слова «гимн» на «гімн», він зателефонував кільком своїм «порадникам» (знавцям мови). Його також обурює таке поняття, як винятки. Мовляв, хто їх вигадує і чим при цьому керується. Чому от потрібно писати «ковзкий», а не «ковзький», якщо це слово з тим зь саме ковзає. А от зі словом «крещендо» А. О. Содомора навідріз відмовився годитись: в італійській мові, з якої це слово походить, просто немає звуку [шч], тому і пише – «крешендо». Або ж чим виправдані правила чергування звуків [в] і [у]. Чим не милозвучна фраза «дощик в лузі»? Такі речі важко приймати, якщо ти все життя борешся за ті звуки, за ту мелодію. Тема мелодії слів просякає усю його творчість. Він визнає передавання того звукового смислу найвищою майстерністю у перекладі: «Що ж перекладачеві все-таки вдається донести до нинішнього читача? Передусім, якою мірою, – наскрізну гармонію, музику, без якої поезія втрачає свій подих. Ця музика завжди образотворча. Скажімо, з інструментованого на “войовниче” r (ferrum – залізо) початкового двовірша Тібуллової елегії, якій умовно дають заголовок “Війна і мир”, з її важкої “металічної музики” прозирає страхітливе обличчя насильницького залізного віку: «Quis fuit horrendous primus qui protulitenses? / Ouam ferus et vere ferreus illefuit!» М. Зеров знаходить звуковий відповідник до ключового ferrum – криця: “Хто, розкажіть ви мені, хто вигадав меч смертоносний? / Що то за серце було? Криця холодна, тверда!”» [5]. Здавалося б, людину з таким тонким, чутливим смаком до мови мало хто може зрозуміти, і йому важко знайти свого читача. Але, як виявляється, це зовсім не так. Показовим є той же Форум видавців у Львові – місце, де можна отримати реальний зворотній зв’язок з читачем. На книги А. О. Содомори є величезний попит. Серед його шанувальників – захоплені школярки і студенти, люди, що професійно працюють зі словом, і ті, що шукають у ньому відраду (одна жінка старших літ перед яткою з книгами ділилась зі своєю знайомою, що саме книги А. О. Содомори – «Наодинці зі словом», «Лініями долі» – допомогли їй пережити смерть чоловіка). Це, напевно, є головним стимулом до роботи і показником її цінності. Джерела 1. Дудко. Н. Андрій Содомора: «Що вище сягають верхи будівель, то далі тікає від них зоряне небо...» / Н. Дудко // Ратуша. – 13 грудня 2007 р. – Режим доступу : http://portal. lviv.ua/ratusha/2007/12/13/161501.html.

2. Зорівчак Р. Заради рідного письменства (до ювілею Андрія Олександровича Содомори) / Р. Зорівчак // Каменяр. – 2012. – № 9 (грудень). – С. 6.

3. Клочко Д. Андрій Содомора: «Не здобутки техніки, а вага Слова в су спільстві визначає міру його цивілізованості» / Д. Клочко // День. – 8 грудня 2000 р. – Режим доступу : http://www.day.kiev.ua/uk/article/cuspilstvo/andriy-sodomora.

4. Панченко В. Андрій Содомора: «Я і сьогодні йду до Горація» / В. Панченко //

5.

6.

ЛітАкцент. – 2 грудня 2010 р. – Режим доступу : http://litakcent.com/2010/12/02/ andrij-sodomora-ja-svidomo-jdu-do-horacija/. Римська елегія / пер. з латинської А. Содомора. – Львів : Літопис, 2009. – 578 с. Циганок О. Штрихи до портрета Андрія Содомори / О. Циганок // Медієвісник. – Режим доступу : http://medievist.org.ua/personaliie/olga-ciganok.

Західний канон

Розглянуто наявність українських перекладів західного літературного канону, виділеного американським дослідником Гарольдом Блумом. Проаналізовано творчість письменників, які найменш представлені українським читачам національною мовою. Коротко приділено увагу Шекспіру як центру канону та фемінній альтернативі в ньому. Ключовi слова: літературний канон, дивність (strangeness), Гарольд Блум, Вільям Шекспір, горизонт сподівань, естетична цінність, фемінна альтернатива.

The presence of Ukrainian translations of Western literary canon, created by American literary theorist Harold Bloom. Writers, whose works are the least represented for Ukrainian readers in national language were analyzed. Briefly paid attention to Shakespeare as the center of the canon and feminine alternative.

Keywords: literary canon, strangeness, Harold Bloom, William Shakespeare, horizon of expectations, aesthetic value, feminine alternative.

«Чи можуть помилятися 35 мільйонів читачів, які придбали “Гаррі Поттера”? Так» [6], – у цьому вислові весь Гарольд Блум, відомий американський професор літератури, який сформував західний літературний канон і став живим втіленням елітаристського погляду на літературу у всіх її вимірах. Блум формував свій елітарний канон лише за одним критерієм – дивністю (strangeness), тобто своєрідним ефектом оригінальності, котрий або недосяжний нам, або настільки нас захоплює, що його вже і не помітно. Такий критерій перегукується і з думками німецького теоретика літератури Ганса Яусса, який ще у 1970-х рр. у межах теорії рецептивної естетики застосовував для розділення масової та елітарної літератур поняття «горизонту сподівань» та «естетичної цінності». За Яуссом, естетична цінність – це відстань від горизонту сподівань читача до конкретного твору мистецтва. В масовій літературі більшість творів збігаються з горизонтом сподівань, тобто не містять жодної естетичної цінності. Проте елітарні твори досить сильно віддалені від горизонту сподівань читача, тому вони естетично цінні і входять до канону [5]. Основний акцент у статті поставлено на найменш перекладних українською мовою авторів з канону, хоча побіжно мова йтиме майже про кожного. Центральною персоною західного канону є Шекспiр, автор, «величнішого від якого ми навряд чи знайдемо» [2].

39 Kolo

ФЕНЧАК Євген

Критика / Сritique

(постаті світової літератури в українських перекладах)

Критика / Сritique Kolo

40

Тому не дивно, що саме його перекладали найбільше. Серед численних перекладачів (результат моїх пошуків – 76) можна знайти Франка, Куліша, Федьковича, Лукаша, Кочура, Павличка, Іванова, Андруховича та інших. Та, навіть незважаючи на таку вражаючу кількість, цього все одно недостатньо. Більш-менш пристойний трьохтомник вибраних драм вийшов тільки у 1964 р., сонети у перекладі Д. Паламарчука окремою книжкою побачили світ у 1966 р., а ґрунтовне шеститомне зібрання творів Шекспіра довелося чекати аж до середини 1980-х.рр. Якщо порівнювати, то російськомовних зібрань понад 20, і перше з них випустили в 1858 р., а перші постановки шекспірівських п’єс «Ромео і Джульєтта» та «Гамлет» польською мовою були здійснені Войцехом Богуславським у 1797 та 1798 рр. (до речі, у Львові). В Німеччині перші переклади з’явилися у 1741 р., а вже у 1777 р. німці мали повний переклад шекспірівського канону. Якщо звертатися до окремих творів, то повних перекладів канонічного «Гамлета» українською всього лиш 7 (тоді як російських – близько 30). З останніх українських шекспірівських новинок можна назвати видання «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-Ги» (2008 р.) розкішного, і при тому такого постмодерного «Гамлета, принца данського» та дитячий переказ Лесі Вороніної «Ромео і Джульєтта» від «Темпори» (2011 р.). Хоча останній – це, власне, не переклад Шекспіра, а переклад переказу Барбари Кіндерман шекспірівського тексту, у видавництві якої вперше і вийшло це видання. Взагалі про переклади Шекспіра можна говорити і писати багато, бо всі інші автори канону так чи інакше співвідносяться з ним. Після короткого огляду перекладів центрального автора канону можна перейти і до інших. Як вже було згадано вище, детальну увагу в статті приділено авторам, які найбідніше представлені в українських перекладах. Критерієм відбору (з огляду на формат та розмір статті) стала кількість різних перекладів канонічних текстів, а саме 7 і менше. Отже після такого «фільтру» на розгляд було взято 8 авторів – Вордсворт, Вулф, Остін, Чосер, Фройд, Монтень, Пруст та Джордж Еліот. Новатор в історії західної канонічної лірики, автор, який «заклав основу поезії сучасної – того континууму, що триває вже впродовж двох століть» [2], Вiльям Вордсворт є лідером серед перекладацьких аутсайдерів. Перші твори поета українською вийшли наприкінці XIX ст., коли П. Грабовський зробив вільний переклад віршів «Вона сама собі жила...» і «Нас семеро» («Нема як діти...») для збірки «Хвиля» та переспів вірша «Прощавай, бо молитися час», опублікований у журналі «Зоря». Окремі вірші Водсворта, такі як «Не презирай сонета, критик» чи «Лондон, 1802», переклав Д. Павличко. Декілька перекладів здійснив і Р. Семків, їх можна прочитати у виданні «Західний канон. Книга на тлі епохи». Також в Інтернеті є перший переклад вірша «Нарциси» Н. Агаджаняна. Найповніша на сьогодні добірка перекладів Вільяма Водсворта зроблена М. Стріхою і вийшла у світ в серії «Текст+контекст» видавництва «Факт» під назвою «Улюблені англійські вірші та навколо них» (2003 р.). Вiрджинiя Вулф представлена українським читачам достатньо скупо і припадково. Вона ввійшла до канону через «неповторність стилю, незгладиму оригінальність, дивність найкращої прози» [2]. Однак ті українські читачі, які вільно не читають англійською, навряд чи зможуть в цьому переконатися, бо з п’яти її видатних романів – «Місіс Деловей», «На маяк», «Орландо», «Між актами» та «Хвилі» – перекладено лише останній. В 2011 р. його переклала А. Позднякова і представила свою роботу на презентації «8 жінок, 8 перекладів» у Львові, хоча знайти його практично неможливо (принаймні мені не вдалося). В 1999 р. вийшло перше і поки що єдине окреме видання Вірджинії Вульф «Власний простір» в перекладі (не дуже вдалому) Я. Чердаклі. У 17 номері часопису «Ї» (Гендерні студії) у 2000 р. був опублікований переклад есе «Жінка та розповідна література», датований 1929 р. та підписаний «Переклала С. О.». Решту перекладів

Критика / Сritique

41 Kolo

також було опубліковано у журналах, серед них: у 2011 р. – два у «Всесвіті» (оповідання «Спадок» Н. Дьоміна та «Герцогиня і ювелір» О. Дейчаківської) та в «Кур’єрі Кривбасу» (оповідання «Знак на стіні» К. Оніщук). Як бачимо, переклади Вулф не підпорядковані жодній системі. Хаотичність і публікації у вузькоспеціалізованих виданнях не сприяють популяризації серед читачів. Хоча наявність навіть таких перекладів вже є першим кроком до подальших масштабніших дій. Вірджинія Вулф колись сказала про Джейн Остiн, що її велич – у вмінні жити в кожному написаному нею слові. Для українського читача Остін представлена у виданнях «Фоліо» з не найкращими перекладами в серіях «Світова бібліотека» та «Рандеву». З 2005 по 2009 рр. в рамках цих серій вийшли такі романи – «Чуття і чутливість» та «Емма» у перекладі В. Горбатька, «Менсфілд-парк» Д. Радієнка, «Доводи розсудка» і «Нортенгерське аббатство» О. Шевченка. Проте задоволення від цих текстів немало псує переклад. По-перше, романи рясніють жахливими русизмами («розстроїлась», «невпопад», а чого тільки вартує назва «Доводи розсудка»). По-друге, переклад абсолютно далекий від легкості оригіналу, де кожна фраза відточена і перебуває в гармонії з автором і читачем. Тому невеликі наклади цих видань не є такою трагедією. Найновіший переклад Джейн Остін побачив світ у 2011 р. Видання «Гідність і гонор», що його переклала Т. Некряч, презентувало видавництво «KM Publishing». У підсумку можна сказати, що хоч перекладів було мало і не надто якісних, все ж український читач має шість повністю перекладених романів видатної письменниці. У своїй книжці Блум стверджує, що Зигмунд Фройд всього лише виклав Шекспіра прозою, що Фройдове бачення людської підсвідомості навіяне читанням шекспірівських п’єс [2]. Тобто Зигмунд Фройд розглядається в каноні не як засновник психоаналізу, а як талановитий есеїст з асоціативною та інтертекстуальною прозою. Якщо говорити про переклади його текстів в Україні, то цей процес можна означити заголовком статті Соломії Павличко – «Сто років без Фройда», хоча на сьогодні це число неминуче збільшується. Перше видання Фройда вийшло з «гнітючим запізненням» [3], лише у 1998 р. у перекладі П. Таращука («Вступ до психоаналізу»), і по сьогодні залишається єдиним. Правда, в 2008 р. у четвертому номері журналу «Психологія і суспільство» був надрукований переклад «Трьох нарисів з теорії сексуальності», здійснений професорами Ю. Кузнєцовим та А. Фурманом. Зрозуміло, що цього зовсім недостатньо, і осягнути Фройда українською нам не вдасться. Знову залишаються оригінал та російськомовні переклади. «Якщо не брати до уваги Шекспіра, Чосер є найголовнішим письменником англійської літератури» [2]. В Україні Джефрi Чосер практично не представлений, навіть його канонічний твір «Кентерберійські оповідання» був перекладений лише раз, у 1978 р., і тільки частково (дві частини – «Загальний пролог» та «Розповіді Мірошника», які були опубліковані у «Всесвіті»). В українському перекладі Є. Крижевича майже не відтворена інтертекстуальна іронія, практично всі символи, що несуть еротичний підтекст, втрачено. У 2010 р. були перекладені «Оповіді Слуги каноніка», однак праця була виконана К. Родигіним для власної статті в Донецькому віснику Наукового товариства ім. Т. Г. Шевченка. Як видно з кількості перекладів, українського Чосера практично не існує. Бажаючим ознайомитися з творчістю цього письменника, потрібно читати його або в оригіналі, або в російському перекладі. Два наступних письменники посідають місця в каноні не просто так. «Радикальна оригінальність Монтеня – це щось найменш французьке у ньому», а «найбільша сила Пруста, поміж багатьох інших, у його вмінні створювати персонажів» [2]. В цій статті вони об’єднані тому, що в Україні їх знають лише за перекладами А. Перепаді. І що найголовніше – це не якісь шматки чи припадково перекладені частини, а ґрунтовні

Критика / Сritique Kolo

42

канонічні праці цих авторів. Семитомне перекладне видання Прустового «У пошуках втраченого часу» видавалося з 1997 по 2002 рр. у видавництві «Юніверс». Мова твору вражає, чого тільки варте слово «мадленка», яке з’явилося лише в українському перекладі, бо російською – це бісквіт. А у Пруста ж ціла філософія будується довкола цих мадленок, весь роман розкривається з їхнього смаку для головного героя. Що ж стосується Монтеня і його magnum opus, то тут український читач теж завдячує перекладацькому таланту Перепаді. Тритомник «Проб» з’явився на українському книжковому ринку протягом 2005 – 2006 рр. завдяки видавництву «Дух і Літера». Було багато дискусій навколо назви твору, адже в оригіналі вона звучить як Essais, однак, як зазначає перекладач, в українській мові слово «есей» має вже зовсім інше значення. Тому А. Перепадя повернувся до часів французького філософа, коли ще не було наукової термінології. Так і з’явилися «Проби». Багато хто закидав Перепаді нечитабельність перекладу, та це проблема не перекладача, який відкривав багатство української мови, а читачів, які її, на жаль, не знають. Зразкове поєднання естетики і моралі у романному жанрі, як зазначав Блум, можна прочитати лише у Джордж Елiот (Мері Ен Еванс). Канонічний роман Еліот «Міддлмарч» – це найтонший твір у всій художній літературі, аналіз моральних уявлень [2]. Однак українських перекладів цього роману чи інших творів письменниці не було віднайдено (для мене було б полегшенням, якби цей висновок був недбалістю пошуку, а не правдою). Зрештою, завжди є оригінал та російські переклади, але проблема відтворення класики українською мовою все одно залишається. Якщо подивитися на список авторів канону, то можна побачити серед них чотирьох жінок – Джейн Остін, Емілі Дікінсон, Джордж Еліот та Вірджинію Вулф. Як відомо, канон побудований за принципом співвідношення «центр-маргінес», де в основі лежить матриця, на яку всі рівняються. Однак в останні десятиліття відбувається так звана революція маргінесу [3] – цілі континенти, нації, культури, раси вимагають руйнації старих та створення нових канонів. Жіноча література є дискримінованою (такою по суті, як і представлені вище маргінеси), бо жінка, якщо розглядати в історичному континуумі, мала можливість, а потім і сміливість діяти набагато пізніше, аніж чоловік. «Коли чоловік пише про чоловіків, він пише про людське взагалі; коли жінка пише про жінку, вона творить жіночу літературу» [2], – цими словами окреслюється стереотипнозагальне ставлення до творів жінок-авторів. Саме тому існує багато закидів в сторону Гарольда Блума та його канону «мертвих білих чоловіків». Фемінна альтернатива вказує на те, що традиційні канони «закривають» жінок в певні гендерні рамки, або зображують їх у якості політкоректних додатків. Однак сам Блум, розмірковуючи над створенням канону, стверджує, що ці тексти принципово аполітичні та імморальні, а головний критерій відбору – далеко не сексуальна ідентичність. Аналізуючи найменш перекладених україською мовою авторів канону, бачимо, що майже половина з них жінки (а це 75 % жіночого представництва у каноні). Чи це дискримінація з боку вітчизняних перекладачів та видавців? Дуже сумнівно, тим більше, що серед неперекладених письменників все ж переважають чоловіки. Хоча, можливо, несвідома частка стереотипного мислення все ж присутня, адже ж чоловіки «пишуть про людське». Однак відсутність українських перекладів авторів канону – чи то чоловіків, чи то жінок – залежить не від статевих ознак, а від державних та суспільних проблем, що стосуються книги загалом. Джерела 1. Блум Г. Західний канон. Книга на тлі епох / Г. Блум, [пер. з англ. під загальною редакцією Р. Семківа]. – К. : Факт, 2007. – 720 с. – (Висока полиця).

4.

5.

6.

Неперекладність – забобон чи реальність? КЕНДЗІОР Ольга Розглянуто питання перекладності та неперекладності творів літератури. Зроблено порівняльний аналіз оригіналів та перекладів творів американських поетів е. е. каммінґса та Емілі Дікінсон. Основне завдання статті – дати відповідь на питання, винесене у назву статті. Ключовi слова: перекладність, неперекладність, «забобон неперекладності», Емілі Дікінсон, е. е. каммінґс.

Questions of translatability and untranslatability of literature were investigated. Comparative analysis of original poems and Ukrainian translations of e.e. cummings and Emily Dickinson was performed. The basic task of this article is to answer the question, asked in the title.

Keywords: translatability, untranslatability, myth of untranslatability, Emily Dickinson, e.e. cummings.

Поняття неперекладності, паралельно з протилежним поняттям перекладності, давно турбує літераторів, критиків та (природно) перекладачів різних країн. Чи можливий повноцінний переклад? Чи в повному обсязі буде збережено почуття, думки та настрій автора при переході з однієї мови на іншу? Чи є твори, які можуть існувати лише у мові оригіналу? Чи Роберт Фрост мав рацію, кажучи, що «Поезія – це те, що не піддається перекладу»? На теренах сучасної України ці та інші дотичні до теми питання почали розглядати у 30-х роках ХХ століття [6]. З плином часу утвердились поняття перекладності як можливості будь-який твір відтворити засобами іншої мови, та неперекладності як можливості існування твору лише мовою оригіналу, оскільки досконалості у його перекладі досягнути неможливо. У багатьох філологічних та перекладацьких колах останнє поняття вважається забобоном, проте не варто забувати, що перекладність залежить від багатьох факторів (вивченість першотвору, жанр та стиль оригіналу, близькість мов, ресурси мови, якою здійснюється переклад [6]), і вже навіть існування таких факторів спростовує цей «забобон». На користь цього спростування можна також навести

Критика / Сritique

3.

Констан П. Что такое женщина, которая пишет? / П. Констан // Простор. – 2001. – № 4. – Режим доступу : http://www.infrance.su/forum/showthread.php?t=4841. Павличко С. Теорія літератури / С. Павличко ; упоряд. В. Агеєва, Б. Кравченко. – Вид.

2-е . – К. : Видавництво Соломії Павличко «Основи», 2009. – 679 с. Улюра Г. Фемінна альтернатива: робота з каноном / Г. Улюра // Наукові праці. Філологія. Літературознавство. – Миколаїв, 2008. – Том 80 (№ 67). – С. 25-29. Яусс Г. Р Естетичний досвід і літературна герменевтика (фраґменти) / Г. Р. Яусс; [пер. Юрія Прохаська] // Слово. Знак. Дискурс: Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. Марії Зубрицької. – 2-е вид., доп. – Л. : Літопис, 2002. – С. 368–403.

Bloom H. Can 35 Million Book Buyers Be Wrong? Yes / H. Bloom // The Wall Street Journal. – 2000. – Режим доступу : http://sch.ci.lexington.ma.us/~abaker/FOV2-00106819/FOV20011A8E8/bloom%20copy.pdf.

43 Kolo

2.

Критика / Сritique Kolo

44

приклад класичної німецької філософії (твори Гегеля, Шеллінга, Фіхте, Гайдеггера), яку вважають неперекладною більшість англосаксонських спеціалістів цієї галузі [8]. Деякі спроби перекласти твори, які підпадають під категорію неперекладних, завершуються текстом, який є всього лиш сумнівним компромісом між відповідністю оригіналу та читабельністю. Також часто помилково змішують поняття неперекладності та незрозумілості. Твір незрозумілий не завжди є неперекладним і навпаки. У цій статті мені б хотілося звернутися до українських перекладів англомовних творів, які я вважаю неперекладними, та проаналізувати роботу перекладачів. Я обрала едварда естліна каммінґса та Емілі Дікінсон не лише через особисті симпатії. Обидва поети є оригіналами та експериментаторами, яких видатний літературознавець Гарольд Блум включив до славнозвісного канону. Едварда естліна каммінґса ще за життя було визнано незрівнянним лінгвоекспериментатором. У його поезіях – безліч авторських неологізмів, орфографічних та пунктуаційних новацій, вони дивні за своєю організацією та структурою. Українські його переклади видані окремою збіркою «Тюльпани і димарі» в 2004 році. Автор перекладів – Іван Андрусяк – сам зізнавався, що більшість текстів є радше переспівами, і наголошував на неперекладності автора [1]. Анжамбеман – поетичний прийом, який полягає у перенесенні фрази або частини слова з попереднього рядка у наступний – є характерною особливістю віршів каммінґса. Поет розділяє не тільки речення та словосполуки, а й іноді розбиває на друзки окремі слова. Проте це не завжди зберігається у переносі на українську мову. Наприклад, у каммінґса (вірш «white guardians of the universe of sleep»): my darling (open the very secret of hope to her eyes, not any longer blinded with a world; and let her heart’s each whisper wear all never guessed unknowable most joy). Як бачимо, «not any longer blinded with a world» розділено анжамбеманом. У перекладі ж він відсутній: кохана (щастя таїну відкрити її очам засліпленим світами; і її серце в шепоти вгорнувшись недовідому радість відгадало). У іншому випадку з’являється анжамбеман, якого немає у першотворі (вірш «i never guessed any thing»): (як і думка що три свi ти випереджує), коли в оригіналі: (and to think that she’s warming three worlds). Часто у каммінґса можна натрапити на непрямий порядок слів, нехарактерний для англійської мови, – наприклад, у вірші «if in beginning twilight of winter will stand»:

– «dying» the ghost of you whispers «is very pleasant» my ghost to. У перекладі не тільки порушено порядок, встановлений автором, а й досить довільно потрактовано оригінал:

Or rather – He passed us – The Dews drew quivering and chill – For only Gossamer, my Gown – My Tippet – only Tulle –, а в українському варіанті Н. Тучинської це не збережено: Ми обминули світло – чи Воно минуло нас. Мене примусила роса Здригнутися не раз. У перекладі поезії 498 («I envy Seas, whereon He rides…») Н. Тучинська взагалі опустила дуже важливий нюанс – в оригіналі лірична героїня заздрить речам, що оточують Його, тому усі предмети та явища, супроводжуються присвійними займенниками:

45 Kolo

Вільно автор перекладу поводиться також і зі словником каммінґса. «Amazingly eye» (з англ. «дивне, дивовижне») перетворюється на «всевидюче око», «great man is gone» (з англ. «велика людина пішла») – на «великий іде», а «What have i done that / You wouldn’t have» (з англ. «Що я зробив, / Чого б не зробив ти») – на «що питає ти загубив тут не відаєш». У руках Івана Андрусяка та Катерини Борисенко вірші перетворюються на доволі цікаві та оригінальні твори, проте вони перестають бути віршами каммінґса. Ці поезії є окремою галактикою і будь-яке втручання порушує існуючу гармонію. Емілі Дікінсон – поет-мислитель, поет-інтелектуал, поет-філософ, поет, який із часів Данте, за словами Гарольда Блума, найбільш демонструє когнітивну оригінальність [2]. Як і у попереднього автора, творчість Дікінсон має ряд визначальних характеристик. По-перше, поетеса створила власні філософські категорії Порожнечі, Темряви, Перенесення. Англомовним критикам та літературознавцям трактувати її поезії складно, а роботу перекладачів це утруднює в рази. Часто перекладачі заплутуються у тенетах метафор, символів та міфів, створених Дікінсон, і неправильно інтерпретують вірші поетеси. По-друге, тире та заголовні літери є важливими елементами поезії Дікінсон. Тире або навіть подвійне тире у її творах часто замінює двокрапку, кому, крапку з комою, а іноді навіть крапку. Тире використовується нею навіть там, де його за правилами не повинно бути, для надання більшої виразності та створення ритму. Також слова, яким Дікінсон хоче надати особливого емоційного навантаження, виділяються заголовними літерами. Часто перекладачі опускають це у своїх варіаціях поезій. Наприклад, візьмемо поезію 712 («Because I could not stop for Death…»). В оригіналі ми бачимо велику кількість тире та заголовних літер:

Критика / Сritique

– і привид каже «вмреш» «о як приємно» мій шепоче привид теж.

I envy Nests of Sparrows – That dot His distant Eaves – The wealthy Fly, upon His Pane – The happy – happy Leaves – That just abroad His Window Have Summer’s leave to play – The Ear Rings of Pizarro Could not obtain for me –,

Критика / Сritique

а в перекладі:

Kolo

46

Я заздрю гніздам горобців, Що всіяли карниз, Мушві, що склом його повзе, І листю всіх беріз, Що грається попід вікном Улітку цілі дні. Й скарби Пісарро не змогли б Допомогти мені. Ці поезії є живими організмами, з незвичною структурою та небанальним сенсом, а при перекладі вони перетворюються на своєрідних франкенштейнів, зліплених з різних частин. Вони існують, але їх неприродність помітна неозброєним оком. Тому таку річ, як неперекладність, не можна вважати забобоном, це явище існує і потребує подальших досліджень та вивчення. Джерела 1. Андрусяк І. Дорівнює каммінґс [Електронний ресурс] / І. Андрусяк, К. Борисенко. – Режим доступу : http://cummings.narod.ru/peredmova.htm.

2. Блум Г. Західний канон. Книга на тлі епох / Г. Блум, [пер. з англ. під загальною редакцією Р. Семківа]. – К. : Факт, 2007. – 720 с. – (Висока полиця).

3. Едвард естлін каммінґс. Переклади українською мовою І. Андрусяка та К. Борисенко [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://poetyka.uazone.net/cummings/.

4. Емілі Дікінсон. Переклади українською мовою [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://poetry.uazone.net/dickinson/.

5. Кацарєв О. Відкриття каммінґса [Електронний ресурс] / О. Коцарєв. – Режим доступу : http://dyskurs.narod.ru/kamings.htm.

6. Проблема перекладності і неперекладності [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.ukrlit.vn.ua/article/987.html.

7. Радчук В. Забобон неперекладності, або Чи під силу мові Тараса переклад цитат? [Електронний ресурс] / В. Радчук. – Режим доступу : http://www.viche.info/journal/1100/.

8. Смит Б. К непереводимости немецкой философии [Електронний ресурс] / Б. Смит. – Режим доступу : http://www.ruthenia.ru/logos/number/2000_5_6/2000_5-6_11.htm.

9. Poems by e. e. cummings [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www. americanpoems.com/poets/eecummings.

10. The complete poems [Електронний ресурс] / Emily Dickinson. – Режим доступу : http:// www.bartleby.com/113/.

Асонанси та алітерації в українських перекладах французьких символістів НІКІШОВА Катерина

Переклади з французької мови є найчисельнішими з-поміж усіх українських перекладів світових поезій. Варто лише згадати прізвища найвідоміших українських митців, що здійснювали французько-українські переклади: П. Грабовський, М. Вороний, В. Щурат, І. Франко, М. Зеров, Юрій Клен, М. Драй-Хмара, П. Филипович, М. Орест, Г. Кочур, М. Рильський, Д. Павличко, М. Лукаш, В. Ткаченко, Борис Тен. Усі ці відомі в українській літературі постаті взяли участь і у донесенні до українського читача творів французьких символістів. Перекладацький процес не є легким апріорі, адже вимагає від перекладача досконалого знання не лише своєї рідної мови, а й іноземної, а ще обізнаності у темі тексту, що підлягає перекладу. Що вже й казати про переклад поезії, а тим паче поезії символізму. Тут у гру вступають звуки, тобто, крім влучного добору слів для донесення змісту поезії, перекладач мусить витримати звукове оформлення віршованого твору, вгадати смисл, який автор вклав у звуки свого творіння. Для цього у пригоді може стати своєрідна теорія звукопису, яку у вірші «Голосівки» виклав один з визначних французьких символістів Артюр Рембо. Нам цей твір знайомий у перекладі (сказати б, співавторстві) Г. Кочура. У цьому вірші в поетичній формі проаналізовано слухові імпресії: Е – шатра в білій млі, списи льодовиків, Ранкових випарів тремтіння незбагненне. Таке ж враження свіжості, як від словосполучення «ранкових випарів» виникає від рядка з асонансом Е у вірші Артюра Рембо «Сплячий в улоговині» в перекладі Д. Павличка: «Цей отвір зелені, де джерело співає…» (в оригіналі – «C’est un trou de verdure où chante une rivière»).

I – пурпур, крові струм, прекрасних уст шалене, Сп’яніле каяття або нестримний гнів. То й не диво, що у тому ж таки вірші про загиблого солдата знаходимо асонанс І: «Всмiхається у снi до нездiйсненних мрiй» (в оригіналі - «Il dort dans le soleil, la main sur sa poitrine»).

47 Kolo

Ukrainian translations of French Symbolists poems were analyzed for the presence of assonance and alliteration. The comparison of these translations was made from the perspective of impression that the predominance of certain sounds make.

Keywords: assonance, alliteration, tone painting, symbolism, acoustic impressions, suggestibility.

Критика / Сritique

Проаналізовано українські переклади віршів французьких символістів на предмет наявності асонансу та алітерації. Здійснено порівняння цих перекладів з точки зору враження, яке справляє переважання тих чи інших звуків. Ключовi слова: асонанс, алітерація, звукопис, символізм, слухові імпресії, сугестивність.

Критика / Сritique

У – жмурки на морях, божественно глибокі, І спокій пасовищ, і зморщок мудрий спокій – Печать присвячених алхімії ночей. О – неземна сурма, де скрито скрегіт гострий, Мовчання янголів, світів безмовний простір, Омега, блиск Його фіалкових Очей.

Kolo

48

Приклади одразу до двох останніх асонансів дає нам вірш «Відчуття» в перекладі В. Бойка: «Утішить прохолода замріяну ходу, / А голову оддам я вітру на поталу». Цікаво, що цього разу перекладач, вловивши настрій «мудрого спокою» та «мовчання янголів», сам обрав цей прийом у перекладі, оскільки в оригіналі ми такого не знаходимо: «Rêveur, j’en sentirai la fraîcheur à mes pieds. / Je laisserai le vent baigner ma tête nue!» Говорячи про звукопис Артюра Рембо, не можна не згадати про алітерацію в його українських перекладах. У тій самій поезії «Відчуття», але вже у перекладі В. Ткаченка, читаємо: «У синіх сутінках піду я по стежках, / Топтатиму траву, торкатиму колосся». Для передачі тиші вранішньої години, відчуттів, які викликає усамітнення в такий час на природі, перекладач обирає глухі приголосні с, т, п. Щодо зміни сприйняття в залежності від переважання тих чи інших приголосних звуків, то цікаво порівняти один і той самий вірш Артюра Рембо у двох різних перекладах: О зaмки, о роки! У всіх свої гріхи... Чародіїв пильний учень, Знаю: щастя неминуче. Тож салют йому, салют, Доки піє наш когут. Вже нема чого й бажати – Все обмислить мій вожатий. Ні змагань, ані зусиль – Щастя лине звідусіль. О замки, о роки! Та коли воно відлине, Прийде смерть тії ж хвилини... О замки, о роки! (Переклад М. Лукаша)

О палаци, о літа, Де ж то є душа свята? О палаци, о літа, Я вивчав принади Щастя Вам од них втекти не вдасться Кожен раз його вітай, Гальський півню, ще співай! Вже не вернеться бажання: Я щасливий до сконання. Чар! Без сил мене лишив, Дух і тіло полонив Як слова втямки узяти? Через чар вони крилаті! О палаци, о літа! (Як в лихі попав пригоди, Жду від нього я знегоди. Треба, щоб мене на скін Одіслав спогорда він!

– О Палаци, о Літа!) (Переклад В. Ткаченка)

У першому варіанті за рахунок частого використання дзвінких з, ж, д, а також сонорних

в та р складається враження оптимістичного сприйняття автором предмету розповіді, та й

обраний розмір (ямб) сприяє бадьорості ритму. Натомість хорей, обраний В. Ткаченком, та переважання у другому вірші глухих та шиплячих приголосних звуків г, х, ч, щ, п, т, с, а також сонорного л створюють враження приреченості. Та й українські відповідники, підібрані двома перекладачами до наведених у оригіналі, працюють на описані вище настрої у віршах. Порівняти лише впевнено стверджувальне речення «Знаю: щастя неминуче» та

Неголосні Млосні пісні Струн осінніх Серце тобі Топлять в журбі, В голосіннях. Блідну, коли Чую з імли Б’є годинник: Линуть думки В давні роки Мрій дитинних. Вийду надвір Вихровий вир В полі млистім Крутить, жене, Носить мене З жовклим листям. (Переклад Г. Кочура)

Довгі осінні Скрипок скимління Нудотні Ранять роєм Серце моє Самотнє. Весь в омертвінні, Стрілки годинні Побачу – Зринуть чудні Давнії дні, Й заплачу. Вийду, де свище Лютий вітрище – Він скрутить, Диким танком, Мертвим листком Закрутить. (Переклад П. Матюші)

Отже, наявність слухових імпресій, до яких належать асонанси та алітерації, є суттєвою для символістського напрямку у поезії [3]. Тож важливим під час перекладу віршів французьких символістів лишається збереження як символів-образів у поетичному тексті, так і символів-звуків. Можливість такого збереження доведена видатними українськими перекладачами поезій Артюра Рембо та Поля Верлена. Джерела: 1. Григорій Кочур і український переклад : М-ли міжнар. наук-практ. конф., К. : Ірпінь, 27–29 жовт. 2003 р. / Редкол. : О. Чередниченко (голова) та ін. – К. ; Ірпінь : ВТФ «Перун», 2004. – 280 с. : портр.

2. Крушинська О. Поезія Поля Верлена в українських перекладах : автореф. дис... канд. філол.

49 Kolo

Les sanglots longs Des violons De l’automne Blessent mon ceur D’une langueur Monotone.

Tout suffocant Et blême, quand Sonne l’heure, Je me souviens Des jours anciens Et je pleure; Et je m’en vais Au vent mauvais Qui m’emporte Deçà, delà Pareil à la Feuille morte.

Критика / Сritique

приречено пасивне «Вам од них втекти не вдасться» або заспокійливе «У всіх свої гріхи…» з риторичним «Де ж то є душа свята?». Здійснені науковцями текстуальні дослідження першотворів Поля Верлена також дають змогу стверджувати, що «…до засобів створення музикальності верленової лінгвопоетики належать складні і взаємопов’язані системи алітерацій та асонансів» [2]. Цілком побудована на асонансах і внутрішніх римах його поезія «Осіння пісня» з циклу «Романси без слів», яка створює настрій ліричного героя, сповнений «непоказного суму і журби», а отже, її можна класифікувати як зразок сугестивної поезії французьких символістів [1]. Цей твір чи не на першому місці за частотністю перекладу на українську мову серед віршів Поля Верлена. Тому цікаво порівняти два переклади, які за допомогою використання одних і тих самих звуків с, н, д, в у потрібних місцях досягають того ж впливу на читача, що й оригінал, хоча ці звуки трапляються у зовсім різних словах. Це збереження фонетичних рис пісні зовсім не порушує сугестивності твору. Хочеться також відзначити, що обидва перекладачі спромоглися використати нерівний, т. зв. «кульгавий» ритм, що виник у французькій поезії саме завдяки Полю Верлену, його непаристому (за термінологією Г. Кочура) віршу [2]:

3.

наук : 10.01.05/ О. Крушинська // Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – К., 2007. – 18 с. Юсип-Якимович Ю. Зіставна фоностилістика: слов’янські фоностильові паралелі в поезії періоду модернізму / Ю. Юсип-Якимович // Науковий вісник Ужгородського національного університету. – 2008. – Вип. 18. – С. 101–106. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/ portal/natural/Nvuu/Filol/2008_18/Movoznavstvo/yusyp-yakymovych.pdf.

Огляд українських перекладів «Різдвяної пісні у прозі» Ч. Діккенса Критика / Сritique

БІЛЕЦЬКА Наталія

Kolo

50

Здійснено огляд перекладів творів Ч. Діккенса українською мовою, зокрема «Різдвяної пісні у прозі». Досліджено історичний аспект перекладу: від найперших перекладів «Різдвяної пісні у прозі» до сьогодення. Проведено порівняльний аналіз кількох варіантів перекладу цього твору українською мовою. Ключовi слова: Ч. Діккенс, «Різдвяна пісня у прозі», перекладне видання, О. Кривинюк, І. Андрусяк, О. Мокровольський.

Survey of Ukrainian translations of «Christmas Carol in Prose» by Charles Dickens was made. Historical aspects of translations were investigated: from the earliest translations of «Christmas Carol» to the present. A comparative analysis of several Ukrainian translations of «Christmas Carol in Prose» was made.

Keywords: «Christmas Carol in Prose», Charles Dickens, translated edition, O. Kryvyniyuk, I. Andrusiak, O. Mokrovolskyy.

Творча спадщина англійського письменника Ч. Діккенса увійшла до золотої скарбниці світової літератури. Діккенсові романи, повісті, нариси та оповідання перекладені різними мовами світу та досі користуються популярністю. Багато творів Ч. Діккенса видані українською мовою. Існує навіть по кілька перекладів «Різдвяної пісні в прозі» (6 перекладів), «Пригод Олівера Твіста» (3), «Тяжких часів» (2) [6]. Одним із його найвизначніших творів є «Різдвяна пісня у прозі». Саме цей твір став об’єктом нашого аналізу, оскільки, навіть незважаючи на плин часу, його ідея залишається актуальною, а зміст пройшов, напевно, всі можливі на сьогодні інтерпретації (літературні переклади, переспіви, фільми, мультфільми, театральні та радіоспектаклі, комікси та багато ін.). Такий інтерес до оповідання і зумовив його довголіття. Історія цього видання як перекладного в Україні сягає ще ХІХ ст. У другому номері новоорганізованої газети «Діло», яка виходила у Львові, 5 січня 1880 р. було розпочато друкування уривками «різдвяного оповідання» під назвою «Святий вечір» у перекладі з німецької Є. Олесницького. У червні 1880 р. це оповідання вийшло окремим виданням у друкарні товариства ім. Т. Г. Шевченка під назвою «Новорічні дзвони» (1882 р., пер. І. Белея) [7]. Значно досконаліші переклади О. Кривинюк усієї збірки «Різдвяні оповідання» побачили світ у львівському журналі «Зоря». У 1918 р. катеринославське видавництво «Слово» видало цей твір в її ж перекладі під такою ж назвою, а в 1924 р. у львівському видавництві «Просвіта» оповідання було видано під назвою «Різдвяна

Переклад О. Мокровольського: «Зовнішні спека чи холод не дуже турбували Скряжа. Найспекотніша спека літа не могла його відігріти, найдошкульніша зимова холодрига – заморозити. Найпронизливіший вітер не протікав так, як він; найнагальніший снігопад не перемагав так невідпорно; найдошкульніший дощ не шмагав, не стьобав так невблаганно. Негода ніяким чином не могла йому дозолити. Злива, сніг, грат, сльота не могли

У перекладі І. Андрусяка: «Спека чи холоднеча надворі – Скруджа це не переймало. Жодне тепло не могло його обігріти і жоден мороз його не пробирав. Найлютіший вітер не міг бути злішим від Скруджа, найзапекліша заметіль не могла бути настільки жорстокою, а проливний дощ – таким нещадним. Негода нічим не могла йому дошкулити. Злива, град, сніг мали тільки одну перевагу над Скруджем – вони нерідко сходили на землю зі щедрістю, а Скруджеві щедрість була невідома» [3].

А це варіант О. Кривинюк: «Надвірний холод і тепло не впливали на Скруджа. Ніяка спека не могла зігріти Скруджа, ніякий холод не морозив його. Не було вітру жорсткішого за Скруджа, снігу упертішого, дощу такого невблаганного, як Скрудж. Злива, град, сніг, сльота мали тільки одну кращу за нього прикмету, – вони бувають часами щедрі, а Скрудж – ніколи» [2].

Критика / Сritique

51 Kolo

ніч» у перекладі С. Куликівни [7]. У 2007 р. у світ вийшли «Різдвяна пісня у прозі: святочна повість з привидами» за редакцією Є. Федорова (Львів, «Червона калина», у перекладі тієї ж таки С. Куликівни) та «Різдвяна пісня» у перекладі І. Андрусяка. Уся збірка «Різдвяні повісті» в перекладі О. Мокровольського була видана того ж року тернопільським («Навчальна книга – Богдан») та київським («Веселка») видавництвами, а згодом перевидані у 2009 р. Враховуючи велику кількість різних перекладів «Різдвяної пісні» Ч. Діккенса українською мовою, варто зазначити, що особливою популярністю користуються оповідання у перекладі О. Кривинюк, О. Мокровольського та І. Андрусяка. І хоча всі вони є варіантами одного і того ж твору, проте різняться і за змістовим наповненням, і за літературним стилем. Перш за все слід зазначити, що сама назва оповідання в українській інтерпретації має кілька варіантів: оповідання видавалося під заголовками «Різдвяна пісня в прозі або різдвяне оповідання з привиддями» (1918 р., пер. О. Кривинюк), «Різдвяна ніч» (1924 р., С. Куликівна), «Різдвяна пісня у прозі: святочна повість з привидами» (2007 р.), «Різдвяна пісня в прозі. Повість про Різдво з участю Духів» (2007 р., О. Мокровольський), «Різдвяна пісня в прозі» (2007 р., І. Андрусяк), «Різдвяна ялинка» (2011 р., видавництво «Махаон-Україна) та «Різдвяна історія» (2011 р., «Видавництво Старого Лева»). По-різному перекладачі інтерпретують й ім’я головного героя. В О. Кривинюк та І. Андрусяка – це Скрудж, в О. Мокровольського – Скряж. Така відмінність виявлена й у перекладі інших імен (Марлі – Марлей – Марглей, Джейкоб – Боб, Малий Тим – Тайні Тім – Крихітка Тім та ін.). Суттєво відрізняються і заголовки та нумерація частин твору, наприклад, О. Мокровольський та І. Андрусяк вказують їх як куплети, О. Кривинюк – як строфи; заголовки «Марглеїв дух», «Привид Марлі», «Марлеєва тінь» відповідно. Переклад – це робота безумовно творча. Кожен перекладач по-своєму інтерпретує авторський текст, при цьому дотримуючись своїх орієнтирів (точність змісту, передача авторського стилю або ж вираження свого «я» через чужий текст, тобто переспів). Спробуємо, наприклад, порівняти характеристику Скруджа в перекладах І. Андрусяка, О. Мокровольського та О. Кривинюк.

Критика / Сritique

похвалитися бодай однією над ним перевагою. Вони-бо часто падали людям на голову як щедротне благословення неба, тоді як Скряж не відав, що воно таке – щедрість» [4].

Kolo

52

Ну і для порівняння текст оригіналу: «External heat and cold had little influence on Scrooge.

No warmth could warm, no wintry weather chill him. No wind that blew was bitterer than he, no falling snow was more intent upon its purpose, no pelting rain less open to entreaty. Foul weather didn’t know where to have him. The heaviest rain, and snow, and hail, and sleet, could boast of the advantage over him in only one respect. They often “came down” handsomely, and Scrooge never did» [8]. Переклад О. Мокровольського є більш точним і наближеним до оригіналу (спостерігається явище «буквалізму»). Хоча у перекладі І. Андрусяка є певні «відсебеньки» та перекручування, але його інтерпретація «Різдвяної пісні» є більш художньою і краще сприймається читачем. У перекладі О. Мокровольського є слова, які рідко вживаються або взагалі не вживаються в сучасній українській мові, речення у його варіанті «Різдвяної пісні» розлогіші, мають складну синтаксичну будову. І. Андрусяк трансформував свій варіант так, щоб уникнути складних і незрозумілих конструкцій, але зберегти зміст твору і адаптувати його для сучасного читача. Переклад О. Кривинюк, хоча і не є дуже деталізованим, а швидше стислим та коротким, проте він максимально адаптований для дитячого читача. Це короткий огляд перекладу лише одного оповідання з усього різноманіття творів Ч. Діккенса. Але уже тут помітно, як відрізняються між собою варіанти перекладу одного і того ж твору, як сприймає оригінальний текст перекладач та як він інтерпретує його. Джерела 1. Богачевська Л. О. Чарлз Діккенс і українська література: проблеми рецепції і типології : автореф. дис... канд. філол. наук : 10.01.05 / Л. О. Богачевська // Тернопільський національний педагогічний університет ім. Володимира Гнатюка. – Тернопіль, 2007. – 20 с.

2. Діккенс Ч. Різдвяна пісня в прозі, або різдвяне оповідання з привидами / Ч. Діккенс ; пер. О. Кривинюк // Зарубіжна література : посібник-хрестоматія для 6 кл. – К. : Просвіта, 2000. – С. 251-308.

3. Діккенс Ч. Різдвяна історія / Ч. Діккенс ; пер. І. Андрусяк. – Л. : Видавництво Старого Лева, 2011. – 160 с.

4. Діккенс Ч. Різдвяні повісті / Ч. Діккенс ; пер. з англ. О. Мокровольський. – Тернопіль : Навчальна книга – Богдан ; К. : Веселка, 2007. – 464 с.

5. Оришечко Т. А. Передача вигукової лексики (на матеріалі різних перекладів «Різдвяна пісня в прозі» Ч. Діккенса та «Коханець Леді Чаттерлі» Д. Г. Лоуренса) / Т. А. Оришечко // Вісник Харківського наукового університету ім. В. Н. Каразіна. – Х., 2009. – № 876. – С. 140-145.

6. Семеніхіна О. С. До проблеми поняття «рецепція» в перекладознавстві // Науковий вісник Волинського національного університету імені Лесі Українки. – Луцьк, 2009. – № 6. – С. 462-464.

7. Хомчук Д. М. Чарлз Діккенс українською мовою // Радянське літературознавство. – 1983. – № 2. – С. 54-59.

8. Dickens Charles. A Christmas Carol : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www. ibiblio.org/ebooks/Dickens/Carol/Dickens_Carol.htm#p19.

Переклад чи цензура? Що ж насправді мав на увазі Фаулз ОНИЩЕНКО Наталія ПЕРЛМАН Борис

Джон Фаулз (1926-2005) – один із небагатьох визначних англійських письменників, що офіційно вийшли на літературну ниву у 1960-ті рр. Народився же він у Лі-он-Сі (графство Есекс). Навчався у приватній школі у Бодфорті, де виявив себе як здібний учень та хороший спортсмен. Два роки відслужив у морській піхоті, після чого продовжив навчання в Оксфордському університеті, де спеціалізувався на французькій літературі. Наступні десять років викладав англійську мову та літературу у Франції та Греції, а також у різних навчальних закладах Лондона. Видавши свій перший роман «Колекціонер» (1963), Фаулз покидає викладацьку практику і серйозно береться за письменницьку діяльність. Окрім цього, він опублікував ще п’ять романів у цілком різній стилістичній манері («Жінка французького лейтенанта», «Волхв» та ін.), збірник повістей та оповідань («Вежа з чорного дерева»), книгу з викладом власних філософських думок («Арістос»), збірник поезій («Поезія»); його перу також належить великий перелік перекладів кіносценаріїв, літературно-критичних статей, а також багатьох публікацій, що не мають відношення до художньої літератури, а торкаються таких питань як Стоунхендж і домашня консервація, фемінізм і гра у крокет. Його твори, попри розмаїття тем, образів, багатство прийомів художнього зображення, були об’єднанні провідною ідеєю: формування самосвідомості людини як необхідної умови для досягнення свободи. Але коли між автором і читачем є посередник, а ми маємо на увазі перекладача, або ж «перекладача-рецензента», авторська ідея може деформуватись. Це стається або ненавмисно (через брак досвіду чи таланту перекладача), або зумисне, лишаючи читача можливості самостійно інтерпретувати прочитане. А, між іншим, Фаулз часто відмовляється від оцінки подій, дає читачеві змогу самому зробити висновок. Ми вже звикли до того, що нам часто підсовують «пережовану» інформацію, тобто у зручному для когось вигляді. Дуже влучно з цього приводу висловився популярний російський письменник Віктор Пелевін у нарисі «Джон Фаулз і трагедія російського лібералізму»: «Роман Джона Фаулза “Колекціонер”, який зовсім недавно з’явився російською мовою, названий в короткій передмові “еротичним детективом”. Певною мірою це є обман читача – під виглядом щі з капусти йому підсовують суп із черепахи». На початку 70-х рр. автор присвятив так званій “кризі роману”, про яку активно говорили у літературно критичних колах, есе з полемічною назвою “Чи виживе роман?”.

53 Kolo

Short biographic information about John Fowles was given. Comparative analysis of «The Ebony Tower» separate passage in Ukrainian and Russian translations was made.

Keywords: John Fowles, «The Ebony Tower», translations.

Критика / Сritique

Наведено коротку біографічну довідку про Джона Фаулза. Здійснено порівняльний аналіз окремого уривку з роману «Вежа з чорного дерева», перекладеного українською та російською мовами. Ключовi слова: Джон Фаулз, «Вежа із чорного дерева», переклади.

Критика / Сritique

Фаулз стверджував, що роман живий і житиме надалі, що широкий наступ на свідомість читачів телебачення та інших ЗМІ не похитне його позицій. Він критично відзивався про спроби писати романи, схожі на сценарії чи псевдофілософські трактати. Критик Ростислав Семків виводить жартівливий рецепт успіху роману від Фаулза: писати про маніяків, жінок та професорів мистецтвознавства. Сам письменник говорить же про те, що справжній бестселер потребує вмілого письма, яке треба шліфувати роками, поживних думок і захоплюючого сюжету. Усі ці елементи гармонійно втілилися у романі, про який ми говоритимемо далі. Трапилось мені якось радянське видання «Вежі з чорного дерева» (1986 р., український переклад Ружицького і Стельмаха). Ось уривок (контекст: молодий художник Девід прибуває з візитом до старого, Бреслі, у якого живе дівчина на ім’я Миша/Mouse. Молодик цікавиться, чого Бреслі так її прозвав):

Kolo

54

«Якусь мить старий вагався, потім вийняв з шухляди в столі аркуш паперу. Стоячи поруч, Девід стежив, як він поважно нахилився над папером, наче це був якийсь важливий документ. Виявилось, він писав олівцем літери: M, пропуск, U, S, E. Закінчивши, підвів голову і підморгнув Девідові. Перш ніж той зрозумів значення написаного, старий зім’яв аркуш у руці» [1]. Просто і мило. Миша насправді виявляється Музою. Але ось той самий момент у російському перекладі 2002 року (вид. «Ника-центр», переклад А. Панасєва, Т. Титової). Несподівано з’ясовуються нові подробиці: «После некоторого колебания Бресли открыл ящик стола, за которым сидел, и вытащил лист чистой бумаги. Положил на стол перед собой. Дэвид, стоя за его спиной и глядя через плечо, видел, как старик слегка наклонился, взял карандаш, изготовился так, словно собирался написать какое-то официальное письмо. А затем несколькими быстрыми движениями морщинистой руки изобразил женское укромное местечко, вплетенное в вязь стилизованных букв. В первое мгновение Дэвид даже и не сообразил, что именно написано, а потом, догадавшись, что это и есть “мышка”, хотел было рассмотреть удивительный рисунок получше, однако старик, бросив весьма холодный взгляд на Дэвида, и подмигнув ему, резко скомкал лист» [2]. Ну і для цілісності картини – оригінал: «The old man hesitated, then reached and took a sheet of notepaper from a drawer beside him. Standing at his shoulder, David watched him address himself to the paper as if to some formal document; but all he did was to print in pencil the letter M and then, after a space, the letters U, S, E. In the space between the M and the U the wrinkled hand drew, in five or six quick strokes, an 0-shaped vulva. Then Breasley glanced drily back up at David; a wink, the tip of his tongue slipped out like a lizard’s. Almost before David had grasped the double meaning the piece of paper was crumpled up» [3]. Цікаво порівняти спроби дати раду незручній «0-shaped vulva». Радянські перекладачі, не довго думаючи, взагалі вилучили її з тексту, змінивши таким чином настрій, а російські замінили її на цнотливо-витончене «женское укромное местечко, вплетенное в вязь стилизованных букв» (ще й додавши характеристику «удивительный рисунок»). На жаль, останні так захопилися цим образом, що зовсім викинули з тексту важливу

гру слів Muse-Mouse. Таким чином, два переклади запропонували ледь не діаметрально протилежні трактування постаті дівчини Миші, капітулювавши перед складністю оригіналу.

Критика / Сritique

Джерела 1. Фаулз Д. Вежа з чорного дерева : повість ; Елідюк ; Бідолашний Коко ; Загадка : новели / Д. Фаулз ; пер. з англ. В. Ружинський, Д. Стельмах. – К. : Дніпро, 1986 – 274 с.

2. Фаулз Дж. Башня черного дерева. Элидюк. Бедный Коко. Загадка. Туча / Дж. Фаулз ; пер. с англ. А. Панасев, Т. Титова. – М. : Ника-Центр, 2000. – 448 с.

3. Fowles J. The Ebony Tower. A Collection of Short Stories / J. Fowles. – Режим доступу : http://www.scribd.com/doc/9191138/The-Ebony-Tower.

Kolo

55

Комунікація

Переклад – крок до пізнання нового

- Богдане Васильовичу, Ваша посада передбачає незмінну присутність друкованої продукції у повсякденному житті. Якій літературі Ви надаєте перевагу в умовах широкого видового асортименту?

- Посада вимагає читання та опрацювання великої кількості періодичних видань, які стосуються поліграфії та видавничої продукції. Але найулюбленішим видом все ж залишається художня література, зокрема твори російських та українських класиків, наприклад, Тараса Шевченка або Федора Достоєвського, які з задоволенням перечитав не один раз.

- А якщо звернутись до сегменту перекладної літератури? Що краще: оригінал чи переклад?

- Знайомлюсь і з тим, і з іншим. В оригіналі читаю твори польською, російською, німецькою. І подекуди, під час зіставлення з перекладом, буваю неприємно вражений: українські переклади рясніють неточностями та помилками. Моя дружина – редактор, і вона також часто не в захваті від такої безвідповідальної роботи над текстами сучасної перекладної літератури.

- Чи важливе для Вас ім’я перекладача? Чи впливає це на вибір книги?

- Зазвичай я спочатку ознайомлююсь з текстом перекладеного твору і лише потім звертаю увагу на ім’я перекладача. Але навіть якщо в перекладі натрапляю на ряд певних неточностей, це все одно не відштовхує мене від ознайомлення з іншими роботами цього спеціаліста.

- Якби Ви були перекладачем, яку книгу переклали б українською мовою?

- Перекладачем? Цікаво. Переклав би історичні книги польських авторів про визначні події для поляків та українців. Адже, на жаль, зараз ми можемо спостерігати велику кількість літератури, яка спотворює минуле, надаючи недостовірну інформацію сучасному поколінню.

- Наразі є дуже актуальним питання перекладу російськомовних творів. На Вашу думку, чи варто це робити, адже російська зрозуміла для більшості українського населення?

- Хоча при перекладі подекуди ми спостерігаємо втрату авторського стилю або ж навіть загальної ідеї, вважаю, що переклад, якщо він, звісно, професійний та якісний, потрібний. Це збагатить не лише полиці наших книгарень, але й наше мовне надбання.

- Чи випускає видавництво Української академії друкарства перекладну літературу?

- Загалом ні, оскільки ми зосереджені на випуску оригінальної навчальної літератури для студентів.

- Що ж, дякую, Богдане Васильовичу, за інтерв’ю!

- І Вам дякую. Щасти!

57 Kolo

Перекладна література в умовах постійного розвитку книжкової справи давно стала невід’ємною частиною життя кожного поціновувача книги. Вона заповнює прогалини у видовій класифікації оригінальних українських видань та задовольняє потреби вибагливих шукачів нової інформації. Питання якості чи кількості, та й самого існування перекладної книги було і буде актуальним. Тому ми вирішили поспілкуватися із ректором Української академії друкарства Богданом Васильовичем Дурняком, щоб дізнатися, яку ж роль у його житті відіграє перекладна література.

Комунікація / Сommunication

ШЕГДА Наталія

Чи актуально перекладати з російської мови?

Комунікація / Сommunication

ЯКИМІВ Марко

I. Відосткове відношення за-проти актуальності перекладу як художніх, так і нехудожніх російськомовних текстів. Підсумовуючи усі результати, треба сказати, що більшість респондентів були за переклад будь-яких текстів українською мовою,

Kolo

58

Оскільки темою цього номеру є переклад – як процес, результат і явище загалом – то не дивно, що центральним запитанням сьогоднішньої дискусії стала актуальність перекладу з російської мови. Зважаючи на ретроспективу розвитку та існування української мови, а також останні події, які відбуваються в країні (мовний закон і т.д.), це питання є досить гострим та цікавим. І в нашій дискусії воно розглядається не як націоналістичний заклик, дискримінаційна мовна політика чи інші пафосні слогани, а як своєрідний соціологічний експеримент. Завдяки цій невеликій дискусії ми прагнемо дізнатися думку молоді стосовно перекладу російськомовних текстів, аби визначити, які стереотипи побутують в нашій уяві, чим вони підкріплені і як впливають (як би голосно це не звучало) на наше суспільство. Отож, було проведено опитування, в якому взяли участь 65 респондентів віком від 20 до 30 років, які проживають в різних містах України (переважали учасники зі Львова). До уваги також бралося те, якою мовою респондент розмовляє в більшості життєвих ситуацій. Після проведення опитування було підсумовано та проаналізовано усі результати. Отримані дані можна розділити на три блоки:

Рис.1 Кількісне відношення за-проти актуальності перекладу

хоча у відсотковому відношенні нехудожні тексти отримали перевагу у відсотках (див. рис.1). Кількісна різниця суперечності за-проти щодо художнього перекладу дуже незначна – всього лиш 6,8 %. Це питання викликало багато дискусій та думок і

Рис.2 Відсоткове відношення за-проти актуальності перекладу у зв’язку з рідною мовою респондентів

59 Kolo

ІІ. Аргументи, що були використані респондентами для обґрунтування своїх відповідей. При аналізі відповідей опитуваних було визначено такі основні аргументи, які використовувалися для обґрунтування тих чи інших думок на тему актуальності перекладу російськомовних текстів. Отже: 1. Аргументи ЗА переклад художньої літератури: • Укр. мова – це державна, рідна мова, якою необхідно читати – 48%; • Збагачує та поширює укр. мову, а відповідно і мовлення українців – 44 %; • Підтримка українського книговидання – 8 %.

2. Аргументи ПРОТИ перекладу художньої літератури: • Переклад художньої літератури беззмістовний, оскільки ніколи не вдасться передати все те, що написано в оригіналі – 37 %; • Рос. мову всі знають і розуміють, адже в країні практично панує двомовність – 26 %; • Російських класиків абсурдно перекладати (інших можна), бо їх можна читати в оригіналі – 21 %; • Художній переклад не вигідний з економічної точки зору – 11 %; • Потрібно вчити іноземні мови і читати в оригіналі – 6 %.

3. Аргументи ЗА переклад нехудожньої літератури: • Укр. мова – це державна, рідна мова, якою необхідно читати – 37 %; • Збагачує та поширює укр. мову, а відповідно, і мовлення українців – 33 %; • Розвиває та збагачує українську термінологію в різних галузях науки – 19 %; • При виникненні такої необхідності – 7 %; • Підтримка українського книговидання – 4 %.

4. Аргументи ПРОТИ перекладу нехудожньої літератури: • Рос. мову всі розуміють, адже в країні практично панує двомовність – 67 %; • Потрібно вчити іноземні мови і читати в оригіналі – 33 %.

Комунікація / Сommunication

розділило опитуваних на дві майже однакові групи. Тоді, як про переклад нехудожніх текстів такого не скажеш. Тут ситуація доволі зрозуміла – все-таки більшість вважає, що перекладати потрібно саме їх (наукові, технічні, навчальні та ін).

Загалом, усі аргументи в суміжних категоріях схожі між собою, лише з різницею у відсотках. Цікаво було прослідкувати, що в аргументах за переклад фігурує таке історичноперманентне «бо це ж рідна, державна мова», і одразу в парі з цим, в доводах проти, йде таке ж стереотипне – «російську мову і так всі знають».

Комунікація / Сommunication

ІІІ. Звязок між відповідями респондентів та їхньою рідною мовою. При розгляді даних, отриманих в ході опитування, було зроблено акцент на рідній мові респондента. За допомогою цих відомостей було проаналізовано, чи впливає та як саме мова на вибір опитуваних. В загальному виявилося, що рідна мова майже не позначилася на думці респондентів (див. рис.2). Відповіді україномовних та російськомовних учасників опитування були практично однаковими.

Kolo

60

Кожен із учасників опитування, незважаючи на мову чи місце проживання, проявив небайдужість до української книжки, нехай і в рамках такого маленького дослідження. Підсумовуючи, треба сказати, що питання перекладу російськомовних текстів є актуальним в нашому суспільстві, однак думки, як його здійснювати, дуже різняться. ЗА Перекладати чи ні? З часів здобуття Україною статусу незалежної держави питання відтворення російськомовних текстів українською не перестає тривожити усіх соціально активних громадян. Воно торкається як наукових публікацій, так і творів класиків. Не дивно, що загальне ставлення до такого процесу розділилось на дві ворогуючі сторони – «за» і «проти». Противники аргументують це тим, що російська мова входить до групи слов’янських, а тому є зрозумілою для будь-якого освіченого українця, отже, немає потреби зайвий раз переказувати і без того доступний текст. А ті, хто зайняли позицію у таборі «за», доводять, що в Україні розмовляють українською, а тому й читати потрібно українською. Я б хотіла звернути увагу на думку зі сторони «за». Насправді, переклад російськомовних творів українською має важливе значення не лише з погляду політичного підґрунтя. Хоча ці дві мови в певному сенсі споріднені, між ними є суттєва різниця у пласті лексики. І дуже часто відсутня можливість знайти прямий відповідник навіть не обов’язково терміну, а звичайному загальновживаному слову під час перекладу. Але оскільки попит

ПРОТИ Питання перекладу з російської мови у світлі останніх подій у державі досить провокаційне. Водночас, воно є актуальним, породжуючи безліч міркувань, чуток та навіть скандалів. Зазвичай думки стосовно перекладу з російської різняться кардинально: дехто вважає, що перекладати треба усе і завжди, а інші – що переклади – це паплюження та неповага до російської культури. Мені б хотілося викласти власну думку проти перекладів з російської. Жоден переклад ніколи не зрівняється з оригіналом, то чому б не насолоджуватись шедеврами світової літератури мовою першотвору? Незрозумілість у цьому випадку не може бути аргументом, оскільки українська та російська мови мають 11 спільних фонетичних та граматичних рис та 68 % спільної лексики (згідно з дослідженнями спеціального проекту «Правда про українську мову», проведеного журналом «Український тиждень»). Я вважаю, що доцільніше було б видавати спеціальні коментовані видання, де можна подавати пояснення незрозумілих слів, фразем, ідіом та алюзій, наявних у кожному конкретному тексті. Це лише б збагачувало культуру та розширювало

КАРПОВА Анна

КЕНІЗБЕРГ Костянтин

Комунікація / Сommunication

кругозір кожного окремого українця. Так само можна чинити і з творами білоруською мовою, котра ще ближча українській лексично, фонетично та граматично. Щодо творів нехудожньої літератури, то їх також можна випускати мовою оригіналу. Видання наукових творів без перекладу зміцнюватиме міжнаціональні наукові зв’язки, а володіння термінологією власної галузі на декількох мовах – це норма для будь-якого науковця. Науковопопулярні твори могли б видаватись із коментарями, так само, як і художні. Видання російськомовних творів зовсім не означає русифікацію та утиснення української мови. На мою думку, сили та кошти, які можна витратити на переклад з російської, краще пустити на переклади шедеврів літератури та важливих суспільно-політичних творів, написаних мовами не настільки близькими – французькою, англійською, німецькою. Це дійсно посприяє розвиткові української культури, науки, літератури та інших галузей суспільного життя.

61 Kolo

формує пропозицію, то пошук потрібних слів для передачі змісту оригіналу дозволяє постійно розширювати словниковий запас української мови, створюючи неологізми, і цим самим збільшувати власне мовне багатство. Не варто боятись перевантаження інтернаціоналізмами або запозиченнями, зазвичай мови так і формуються. Також важливим аргументом на користь прихильників перекладу з російської є популяризація багатьох напрацювань для масового читача, який думає і розмовляє українською мовою. Віртуозні переклади без втрати стилю художньої літератури дозволять збагачувати читачам власний словниковий запас, адже багатьом досить важко, читаючи російськомовні твори, відтворювати усі набуті вміння мовної майстерності українською (зазвичай в таких випадках виникає і стає поширеним явище під назвою «суржик»). А елементарне спостереження за намаганням засвоїти науковий текст виявило те, що подібні праці варто подавати людині на її рідній мові для кращого опанування. Безперечно, усе вищесказане у своєму підтексті натякає на ідеальну працю перекладачів, які своєю майстерністю (або, пробачте, непридатністю) здатні надати текстові, над яким працюють, відтінку власного стилю, що і впливає в майбутньому на свідомість читача, і, як наслідок, формує його ставлення до перекладу з російської. Адже чим якісніша робота, тим краще ставлення до такого роду видань. Тому повинно стояти не питання потрібності перекладу з російської, а здатності такий переклад втілити. А загалом переклад російськомовних текстів українською нам необхідний у контексті прогресивного розвитку культури державної мови.

Найкраща

ДЕСЯТКА українських перекладів

Десятка найкращих / Top ten

1.

Kolo

62

Селін дже р Дж . Д. Л ове ц ь у ж и т і / Дж. Д. Селінджер ; пер. з англ. О. Логвиненко. – Харків : Фоліо, 2010. – 317 с. – («Карта світу»). Навіть якщо ви читали «Ловця в житі» мовою Селінджера чи будь-якою іншою, не полінуйтеся і зробіть це ще раз, але вже в перекладі Олекси Логвиненка. Бо він, каналія, найкращий!

2. Сент-Екзюпері, А де. Маленький принц / А. де Сент-Екзюпері ; пер. з франц. А. Перепадя. – К. : Школа, 2003. – 143 с. Дитячу безпосередність серйозних життєвих буднів, яку так вміло показав Антуан де Сент-Екзюпері в своєму творі, перекладали різні люди, в різний час. Однак А. Перепадя – один з небагатьох, який вловив не тільки зміст, а й прекрасний світлий сум французького льотчика.

3. Джойс Дж. Портрет митця замолоду / Дж. Джойс ; пер. з англ. М. Прокопович. – Л. : ВНТЛ-Класика, 2005. – 273 с. Незважаючи на майстерні авторські мовні пародії, експерименти та каламбури, український переклад цього видання є надзвичайно вдалим, а історія тогочасної Ірландії, яку описує в своїх текстах Джойс, дуже нагадує як Україну в минулому, так і сьогодні.

4. Ґретковська М. Полька / М. Ґретковська ; пер. з пол. О. Красюк. – К. : Нора-Друк, 2005. – 310 с. – («День Європи»). Польська інтелектуалка відкриває неймовірно щирий щоденник свого материнства в «Польці», а це не так просто написати. Саме тому так приємно читати переклад О. Красюка, якому вдалося цю щирість відтворити українською мовою.

5. Ролінґ Дж. Серія книг про Гаррі Поттера / Дж. Роулінґ ; пер. з англ. В. Морозов. – К. : А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2002-2007. – («Гаррі Поттер»). Адаптація твору до звичної стилістики україномовних читачів зовсім не зруйнувала британський дух розповіді. Герої усім відомої саги зберегли свої характерні особливості мовлення, динамічний перебіг подій не втратив напруги, а майстерність передавання елементів опису дозволяє з легкістю поринути у світ чародійства.

6.

Блум Г. Захiдний канон: книги на тлі епох / Г. Блум ; пер. з англ. під заг. ред. Р. Семківа.

– К. : Факт, 2007. – 720 с. – («Висока полиця»). «Захiдний канон» - роздуми про золотий лiтературний фонд Захiдної цивiлiзацiї безперечного авторитета у свiтi лiтературної критики. Переклад, виконаний на надзвичайно високому рiвнi, лише помножує задоволення вiд вивчення цього блискучого твору.

7. Баррi П. Вступ до теорії: літературознавство та культурологія / П. Баррі ; пер. з англ. О. Погинайко. – К. : Смолоскип, 2008. – 360 с.

– («Пролегомени»). Цю книгу можна назвати найцiкавiшим у свiтi пiдручником. «Смолоскип» подарував українським студентам (та усiм, хто цiкавиться лiтературою) справжню перекладну знахідку.

8. Рільке Р. М. Нотатки Мальте Лявридса Бригге / Р. М. Рільке ; пер. з нім. Ю. Прохасько. – К. : Грані-Т, 2010. – 296 с. Хоча книга і не належить до так званого «легкого чтива», висока якість перекладу Ю.Прохаська робить її в рази доступнішою і зрозумілішою, при цьому залишаючи «на місцях» усі особливості авторської манери викладу. З впевненістю можна стверджувати, що в україномовному варіанті твір Рільке здобув нове життя.

9. Солерс Ф. Вiйна смаку / Ф. Солерс ; пер. з франц. А. Рєпа. – К. : КІС, 2011. – 472 с. Пiд пером Фiлiпа Солерса оживають Русо, Гюго, Рембо, Пруст, Сартр та iншi французькi письменники. Цю книгу можна назвати такими собi акварельними замальовками на тему лiтератури. У перекладi українською книга не втратила своєї динамiчностi, легкостi та насиченостi.

10. Шульц Б. Цинамоновi крамницi та всі інші оповідання в перекладі Юрія Андруховича / Б. Шульц ; післям. Ю. Андрухович. – К. : А-БА-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2012. – 384 с. – («Доросла серія»). Галицький письменник, творчiсть котрого посідає особливе мiсце у свiтовiй лiтературi, надихав та надихає не одне поколiння. Майстерний переклад Юрiя Андруховича дозволив українським iнтелектуалам та бiблiофiлам врештiрешт насолодитися творчiстю Бруно Шульца у повному обсязi.

Kolo

63