Kolo 13(2014)

РЕДАКЦІЯ Осадчук Ірина головна редакторка Кендзіор Ольга креативна редакторка редакторка блоку «КОМУНІКАЦІЯ» Кулакевич Людмила літературна редакторка редакторка блоку «КРИТИКА» Орловська Віра літературна редакторка редакторка блоку «НАУКА»

ВЕРСТКА, ДИЗАЙН Савчишин Юрій Осадчук Ірина

EDITORS Osadchuk Iryna editor-in-chief Kendzior Olga creative editor «COMMUNICATION» editor Kulakevych Lyudmyla literary editor «CRITIQUE» editor Orlovska Vira literary editor «SCIENCE» editor

LAYOUT, DESIGN Savchyshyn Yuriy Osadchuk Iryna

*Переклад цитати на обкладинці номеру: Що пр их ов ано під сніг ом, в ик р ив а є в ід лиг а (шведська народна приказка) Редакція несе відповідальність за інформаційне наповнення часопису, хоча може і не поділяти точку зору авторів. Також ми завжди відкриті для нових ідей. Усі свої пропозиції, побажання, критичні зауваження та статті надсилайте на електронну пошту kolo.chasopys@gmail.com Всі права на статті належать редакції. Повне або часткове відтворення текстів без попредньої письмової згоди редакції заборонено.

КОЛО книгознавчий часопис (№13 2014)

Блондинки, вікінги, риба, олені, Туборг, шведські сім’ї і шведські столи, ІКЕА, море, високий рівень життя, Бьорк, муммі-тролі, фон Трієр, Бергман, Мунк, Люкке Лі, Густавсон, Ларссон... Це невеликий список асоціацій, котрі виникають, коли звучить слово «СКАНДИНАВІЯ». Для того, щоб хоч трохи доповнити цей ряд літературними тегами, ми вирішили присвятити сьогоднішній номер літературі скандинавських країн: Данії, Швеції, Норвегії, Фінляндії, Ісландії та Гренландії. Тепер ми знаємо, що серед тварин скандинавці ще поважають лисиць (як Еміль Петерсен), дитячі книжки писала не тільки Туве Янссон, а якщо хочеш почитати хороший детектив, то на наступних сторінках знайдеш з десяток достойних прізвищ (і майже 90% з них не починаються на «Л» і не закінчуються на «арссон»). Бажаємо приємної подорожі та цікавих відкриттів. Приєднуйтеся до нашого кола! Ірина Осадчук, головна редакторка

ЗМІСТ НАУКА Літературний процес у Норвегії Шматок Анна 11 Літпроцес у Швеції Чернега Тетяна 19 Літературний процес Данії Орловська Віра 24 Країна читаючих людей: Фінляндія Дідух-Романенко Світлана 30 У краю рун і латини… Мельник Христина 42 Гренландія: небіла пляма на карті літератури Дідух-Романенко Світлана

50

Древньоскандинавська література про богів та героїв Коваль Ната

56

Вікінгів в маси! Саковська Анастасія

70

Открытая логика Яакко Хинтикка Мирошниченко Вадим

78

Герой нового часу Дрогомирецька Христина

81

Боротьба, фантасмагорія, ілюзорність: світ драми Августа Стріндберга Протасова Ганна

85

Скандинавська дитяча література Гуменюк Катерина

92

Скандинавські мотиви в літературах інших країн і творах інших письменників Панчук Світлана

95

TABLE OF CONTENTS SCIENCE Literary process in Norway

11 Shmatok Anna Literary process in Sweden

19 Chernega Tetiana Literary process of Denmark

24 Orlovska Vira Country of readers: Finland

30 Didukh-Romanenko Svitlana In the land of runes and Latin ...

42 Melnyk Chrystyna Greenland: non-white spot on the map of literature

50 Didukh-Romanenko Svitlana Old Norse literature about gods and heroes

56 Koval Nata Vikings to the masses!

70 Sakovska Anastasiya Jaakko Hintikka’s open logic

78 Miroshnichenko Vadim The hero of the modern times

81 Drohomyretska Khrystyna Fight, phantasmagoria, illusiveness: the world of August Strindberg’s drama

85 Protasova Anna Scandinavian children’s literature

92 Gumeniuk Kateryna Scandinavian motives in the literatures of other countries and the works of other writers

95 Panchuk Svitlana

КРИТИКА Особливості творчості норвезьких братів Ґрімм Онишкевич Яна 101

Сёрен Кьеркегор: инсталляция соблазна Шолухо Наталия

105

Генрік Ібсен. По той бік зачинених дверей суспільства Безверхній Дмитро 111 Лабіринт зарослих стежок: Гамсун і нацизм Кондратишина Вікторія

115

«Немає благословення без прокляття…» (за повістю Пера Лагерквіста «Кат») Вороновська Дарина 120 Образ ворога у романі «Ісландський дзвін» Галдора Лакснесса Щербатюк Вікторія 123 Страх поглянути на себе у дзеркало (за романом Карін Бойе «Каллокаїн») Дрогомирецька Христина 127 Мотив самотності та пошуку в мумі-серії книг Туве Янссон Солонська Оксана 131 «Джмелиний мед» Торґні Ліндґрена як роман-сповідь Зеленюк Мар’яна 136 Живопис у детективному романі «Мисливці за головами» Ю Несбьо Максимейко Юлія

140

Жизнь и смерть во имя роста ВВП Киселева Валентина 149 «Біологічний матеріал» - відверто про соціальні проблеми із Нінні Хольмквіст Стара Ольга 152

CRITIQUE Features of the works of Norwegian Grimm Brothers

101 Onyshkevych Yana Søren Kierkegaard: installation of temptation

105 Sholukho Natalia Henrik Ibsen. Beyond the closed doors of society

111 Bezverkhniy Dmytro Labyrinth of overgrown paths: Hamsun and Nazism

115 Kondratyshyna Victoriya «There is no blessing wihout a curse...» (based on the story «Executioner» by Pär Lagerkvist)

120 Voronovska Daryna The image of an enemy in the novel «Iceland’s Bell»

by Halldór Laxness

123 Shcherbatiuk Victoria Fear of looking at yourself in the mirror (the novel Karin Boye «Kallocain»)

127 Drohomyretska Chrystyna The motif of loneliness and searching in the Moomin book series by Tove Jansson

131 Solonska Oksana «Sweetness» by Torgny Lindgren as novel-confession

136 Zeleniyuk Maryana Painting in the detective novel «Headhunters»

by Jo Nesbø

140 Maksymeyko Yulia Life and death in the name of GDP growth

149 Kiseleva Valentina «Biological material» - frankly about social problems of Ninni Holmqvist

152 Stara Olga

Енциклопедія лисицезнавства Еміля Хьорвара Петерсена Гладун Дарія 156 «Scandinavia And The World»: стереотипи скандинавських країн через комікси Челепіс Дзвенислава 161 Любов та почуття в сучасній фінській літературі Левківська Юлія 168 Стіг Ларссон та інші сучасні crime fiction writers Михайлова Вікторія

170

Відчуття вибуху за Стігом Ларссоном у пристрасно-холодному світі «міленіуму» Дзигал Олександра 174

КОМУНІКАЦІЯ Чому Фінляндія любить читати Бабурець Марина

181

Reykjavík Bоkmenntaborg UNESCO Коваль Ната

190

Книжкові ілюстратори Північної Європи Агафонова Надія

197

Батько пішов спокійно і безболісно Пузік Валерій

209

Encyclopedia of foxology

by Emil Hjörvar Petersen

156 Gladun Dariya «Scandinavia And The World»: Scandinavian stereotypes through comics

161 Chelepis Dzvenyslava Love and feeling in contemporary Finnish literature

168 Levkivska Yulia Stieg Larsson and other modern crime fiction writers

170 Mykhailova Victoria Feeling of explosion according to Stieg Larsson passionately cold world of «Millennium»

174 Dzyhal Olexandra

COMMUNICATION Why Finland enjoys reading

181 Baburets Maryna Reykjavík Bоkmenntaborg UNESCO

190 Koval Nata Book illustrators of Northern Europe

197 Agafonova Nadiya Father had left peacefully and painlessly

209 Puzik Valeriy

НАУКА

Літературний процес у Норвегії

Наука/Science

ШМАТОК Анна

Kolo №13

11

Розглянуто історію літературного процесу у Норвегії від його зародження до сучасності та творчість найвідоміших норвезьких письменників. Охарактеризовано літературні течії у норвезькій літературі, премії у галузі літератури та найбільш значних гравців видавничого ринку Норвегії. Ключові слова: Норвегія, норвезькі письменники, Кнут Гамсун, Генріх Ібсен, Юстейн Гордер, Ерленд Лу.

The history of the literary process in Norway was reviewed from its inception to the present and to the works of the most famous Norwegian writers. The literary trends in Norwegian literature, literature prizes and the most important players of the publishing market in Norway were characterised.

Key words: Norway, Norwegian writers, Knut Hamsun, Henrik Ibsen, Jostein Gaarder, Erlend Loe.

Норвегія, найпівнічніша країна Європи, славиться передовсім своїм рибним промислом, фіордами та співом йойк; вона подарувала світові композитора Едварда Гріга, художника Едварда Мунка, полярних дослідників Фрітьйофа Нансена та Роальда Амундсена, акторку Лів Ульман, мандрівника Тура Геєрдала. В літературі Норвегія теж

Наука/Science

не пасла задніх: її громадяни тричі отримували Нобелівську премію з літератури, а деякі із норвезьких письменників, зокрема Генріх Ібсен, отримали світове визнання та популярність.

Kolo №13

12

Від скальдів до класиків Історія норвезької літератури бере початок від ІХ ст. У Норвегії почали з’являтися поети-скальди, що виконували різноманітні героїчні та злободенні пісні. Найдавнішою літературною пам’яткою є «Едда», що датується ХІІІ ст. і містить міфи та легенди скандинавських народів за ІХ-ХІІ ст. Вона складається двох частин: «Старшої Едди», поетичної збірки, та «Молодшої Едди», прозової збірки, укладеної ісландським історіографом Сноррі Стурлусоном. Наступний етап тісно пов’язаний із поширенням у країні християнства. До цього періоду відносяться поема «Сонне бачення» та дидактичний діалог «Королівське свічадо». У ХІІІ ст. з’являються історичні, юридичні та релігійні твори норвезькою мовою. З XIV ст. в історії літератури Норвегії починається так званий темний період, який триває аж до ХІХ ст. Він пов’язаний із підписанням Кальмарської унії, яка фактично перетворила Норвегію у провінцію Данії, а панівне місце у літературі зайняла данська мова. Норвезька мова вважалася суто розмовною. Лише у другій половині ХІХ ст. створюється так званий ріксмол – літературна мова, що поєднала елементи норвезької та данської мови (з перевагою норвезької). Інша ж група лінгвістів та письменників боролася за лансмол, тобто суто норвезьку розмовну мову. В результаті офіційною мовою самостійної Норвегії стала саме лансмол, або новонорвезька мова, але за ріксмолом зберіглося її літературне значення. У XIV-XVI ст. у норвезькій літературі з’являється такий жанр як балада. В основному балади були героїчного змісту і описували події із життя еддичних персонажів. У XVII ст. у країні відкриваються перші друкарні. У цей період культурне та літературне життя вирувало в основному у Бергені. Саме тут мешкав один із найвизначніших норвезьких поетів епохи бароко Петтер Дасс (1647—1707). У XVIIІ ст. у літературі починається значний підйом. У 1772 році письменник Уве Меєр заснував Норвезьке товариство, завданням якого було відродження національної літератури Норвегії: на засіданнях декламувалися вірші та проза, відбувалися різноманітні дискусії. Товариство проіснувало до 1813 року, а у 1818 р. відкрилося знову. Початок романтичної епохи став поштовхом до діяльності фольклористів – дослідників та упорядників народних пісень, казок. У Норвегії відомі імена казкаря Андреаса Файє (1802-1869), Петера Асб’єрнсона (1812-1885) та Йоргена Му (1813-1882). Останніх двох фольклористів називають «норвезькими братами Грімм». Батьком норвезької літератури вважають письменника, публіциста та політичного діяча Генріка Вергеланна (1808-1845). Він боровся за культурну незалежність Норвегії, видавав газети, листівки, організовував народні бібліотеки. Найбільш значним його

Наука/Science

13 Kolo №13

твором вважається поема «Творіння, Людина, Месія» (1830), яку називають «біблією республіканця». Його творчість певною мірою вплинула на Б’єрнсона та Ібсена. Ідеологічним супротивником Вергеланна був Юхан Вельхавен (1807-1873), що закликав триматися датської культури. Свої погляди висловив у циклі полемічних сонетів «Зоря Норвегії» (1834). Літературознавці поділяють історико-літературний процес Норвегії за такими напрямками: від романтизму до натуралізму та реалізму у ХІХ ст.; реалізм (у різноманітних модифікаціях), символізм, неоромантизм, експресіонізм тощо – у ХХ ст. У другій половині ХІХ ст. у Норвегії з’явилася ціла плеяда талановитих романістів, що писали у дусі реалізму – Юнас Лі (18331908), Александр Х’єлланн (18491906), Арне Гарборг (1851-1924). У цей час світове значення отримала саме норвезька драма. Значною постаттю у галузі драматургії став Б’єрнстьєрне Б’єрнсон (1832-1910). Він був не лише письменником, а й видатним політичним діячем та борцем за незалежність. На початку своєї творчості, у 50-ті та 60-ті рр., Б’єрнсон створював драми, присвячені далекому минулому Норвегії («Злий Сігурд», «Хрестоносець», «Король Сверре», «Кульгава Гульда», «Між битвами»). У 70-ті роки Б’єрнсон створює ряд соціально-критичних драм про сучасну йому епоху: «Редактор», «Король», «Банкрутство» тощо. У 1903 р. він стає лауреатом Нобелівської премії з літератури. Кнут Гамсун (1859-1952) вважається майстром психологічного роману. Він прославився романом «Голод» (1890), що вражає зображенням страждань голодуючої людини. Успіхом користуються психологічні романи Гамсуна, написані у 90-ті рр. ХІХ ст. («Містерії», «Пан», «Вікторія»). Також у Гамсуна були спроби створити гостросоціальні твори. Зокрема, його роман «Редактор Люнге» (1893) частково написаний у традиція Б’єрнсона. У кінці 90-х рр. ХІХ ст. Гамсун створив драматичну трилогію, присвячену філософу Івару Карено (трилогія охопила 20 років його життя). В неї увійшли драми «У воріт царства» (1895), «Гра життя» (1896), «Вечірня зоря» (1898). У 1920 р. Кнут Гамсун отримав Нобелівську премію з літератури. Жорстокість війни та філософський песимізм привів пізнього Гамсуна до співпраці з квіслінгівцями (норвезькими фашистами) та німецькими окупантами. 90-річному письменнику довелося відчути гнів власного народу. Післявоєнні твори письменника почали друкуватися у Норвегії лише після 1962 року. Певно, найбільш значною постаттю у літературі Норвегії є Генріх Ібсен (18281906) – поет і драматург, засновник нової соціально-психологічної драми, що значно

Наука/Science Kolo №13

14

вплинула на світову драматургію. Вже у 20 років Ібсен написав свою першу драму – «Катіліна» (1848-1849). Перший період творчості (1848-1864) письменника називають національно-романтичним. Головна тема – боротьба Норвегії за незалежність і оспівування її героїчного минулого. За цей час Ібсеном було написано дев’ять п’єс. Другий період його творчості (1864-1884) вважається реалістичним. Це період розквіту його драматургії, нищівної критики буржуазної дійсності, оскільки Ібсен звертається передовсім до сучасності. Це період створення ним «Пер Гюнту» та «Лялькового дому». Третій період творчості (18841900) охоплює вісім п’єс. У цей час посилюється психологізм Ібсена. Творчість Ібсена значно вплинула на світову драматургію. Як пише В. Неустроєв, «у кінці ХІХ ст. норвезька література не піддається однозначному трактуванню. Критичний реалізм, представлений пізньою творчістю корифеїв національної літератури на чолі з Ібсеном, вступає у нову фазу. Їх “експерименти” у інших художніх системах неодноразово давали неочікувані результати: виникали “гібридні” стильові рішення <…> – як реалізм символічний і романтичний, урбаністичний або селянський тощо» [5, с. 69]. Подальший розвиток норвезької прози відбувається у руслі «нового реалізму» та неоромантизму (Юхан Боєр, Габріель Скотт, Ганс Онруд, Улав Дуун, Сігрід Унсет, Андреас Хаукланд, Христофер Уппдаль). У період між Першою та Другою світовими війнами загострюється боротьба різних літературних напрямків. Зокрема, Сігрід Унсет (1882-1949), що дебютувала на початку ХХ ст. із романами про жіночу емансипацію («Фру Марта Еулі» (1907), «Щасливий вік» (1908) тощо) та стилізованою у дусі вікінгських саг повістю «Вігальот і Вігтіс», стала відомою завдяки двом фундаментальним історичним романам – «Крістін, дочка Лавранса» (1920-1924) та «Улав, син Аудуна з Хествікена» (1925-1927). Унсет стала лауреатом Нобелівської премії у 1928 році. У 20-ті та 30-ті роки серед письменників психологічного роману значне місце посідає Сігурд Хуль (1890-1960), здатний переконливо змальовувати найтонші порухи душевних переживань. У той же час набирає обертів пролетарська література, у якій описуються індустріальні міста та життя робочих людей. Яскравими представниками цього напряму стали Юхан Фалкбергет (1879-1967) та Рудольф Нільсен (1901-1929). Останній по праву вважається одним із найбільш талановитих представників норвезької революційної лірики. Значними постатями у літературі норвезького опору стали також Нурдал Гріг (1902-1943) та Тар’єй Весос (1897-1974). У середині ХХ ст. відбуваються трансформації традиційних форм прози, розвиваються такі жанри як літературна казка, утопія (або так звана антиутопія), наукова фантастика, драматургія для радіо та телебачення. Відбувається розвиток детективної літератури, серед якої можна виокремити «Хоббі-детектив» Харальда Тусберга та «На сьомий день» К. Арнльота. У кінці 40-х – на початку 50-х рр. тема Опору знову постає у

Наука/Science

соціальному романі («Втікачі» Сігурда Евенсму, «Стежка любові» Юхан Борген, «Пять років», «Відлунали бої» Інгвалла Свінсоса). Післявоєнна норвезька література, зокрема поезія, сповнена патетикою громадянської мужності, політичної боротьби. (І. Хагеруп, Т. Недреос, Т. Весос, Г. Рейсс-Андерсен, Е. Арман). Цікавою є творчість письменниці Турборг Недреос (1906-1987), яка у своїх творах для дітей піднімала важливі гуманістичні проблеми («Музика блакитного колодязя» (1960), «Магічне скло» (1950) тощо). У драматургії Норвегії, окрім реалістичної традиції, продемонстрованої Генріхом Ібсеном, Хельге Крогом, Нурдалем Грігом, розвивається і модерністська. Вона представлена символістськими п’єсами Ф. Хавреволла, Т. Ер’ясетера, П. Бронкена і пов’язана з розвитком театру абсурду. Одним із найяскравіших представників норвезького модернізму є письменник Йон Фоссе (1959 р. н.), що пише новонорвезькою мовою. Популярність Фоссе отримав завдяки роману «Клубок ниток» (1989). У 1925 р. було започатковано Gyldendal Norsk Forlag – одне з найбільших видавництв Норвегії. До цього флагманом видавничого ринку було датсько-норвезьке

Kolo №13

15

видавництво Gyldendal, що існувало з 1770 р. Найбільшим акціонером новоствореного видавничого дому став Кнут Гамсун. Gyldendal Norsk Forlag видає художню, науково-популярну, навчальну та дитячу літературу. Інше провідне видавництво – Aschehoug – було засновано у 1872 р. і базується в Осло. До списку його авторів входили такі класики норвезької літератури як Сігрід Унсет, Арне Гарборг, Юхан Фалькбергет та інші. Окрім художньої, видавництво публікує навчальну та довідкову літературу. Серед видавництв довідкової літератури (передовсім словників) провідним гравцем є видавництво Kunnskapsforlaget, засноване у 1975 р. Найважливіше його видання – Store norske leksikon (найповніша енциклопедія сучасної норвезької мови). Загалом, у Норвегії сприятливі умови для ведення видавничого бізнесу, оскільки ця галузь субсидіюється державою і скасований ПДВ на книжки. Літературне життя Попри те, що з ХVІІ ст. культурним центром Норвегії було місто Берген, столиця Норвегії Осло вже у ХІХ ст. відвоювала свою законне місце. Також важливим культурним осередком є місто Тронхейм (історична назва – Нідарос), де активно розвивалася

Наука/Science Kolo №13

16

богословська література. Культурні центри відкриваються у важливих місцях по всій країні (так, у селищі Хамарой на півночі країни відкрили культурний центр Кнута Гамсуна, оскільки саме у цьому населеному пункті він провів дитинство і значну частину свого життя). Літературне життя у Норвегії вирує. Загалом, проводиться близько 50 літературних фестивалів по всій країні. Деякі з них стосуються культури та літератури загалом, деякі – вузькоспеціалізовані (наприклад, фестиваль дитячої літератури чи поезії). Одним із найбільших фестивалів є травневий Норвезький літературний фестиваль імені Сігрід Унсет, що проводиться з 1995 року у місті Ліллегаммер. В рамках цього фестивалю відбуваються різноманітні культурні заходи, курси, семінари, професійні зустрічі, а також є окрема програма для дітей та підлітків – «Пегас». Раз на два роки у лютому у провінції Фіннмарк проводиться Міжнародний літературний фестиваль, започаткований у 2010 році. Це неформальне місце зустрічі письменників, працівників культури та літератури, а також читачів та всіх охочих у цьому регіоні. Інший значний літературний фестиваль – Ordkalotten – проходить щороку у Тромсе, місті за Полярним колом. Кожного року організатори обирають для фестивалю спеціальну тему. У серпні у Грімстаді проводяться дні Ібсена та Гамсуна, куди запрошують найвидатніших письменників Норвегії. У Осло щовересня за сприяння норвезької Асоціації видавців та книготорговців проводиться книжковий фестиваль, що є найбільшим заходом із промоції книжок та читання. Фестиваль був започаткований у 2010 році і у перший же рік у програмі взяли участь більш ніж 180 письменників. Окрім того, у столиці можна потрапити на виставку коміксів, фестиваль поезії та фестиваль «Румі», присвячений класику персидської поезії Джалаледдіну Румі. У Норвегії є ціла низка літературних премій. Однією з найпрестижніших премій є літературна премія Асоціації норвезьких критиків, що вручається з 1950 р. У галузі драматургії найбільш значущою нагородою є премія Генріха Ібсена, заснована у 1986 р. У 2008 р. була заснована також Міжнародна премія Ібсена. У рамках Норвезького літературного фестивалю імені Сігрід Унсет вручається премія UPrisen (започатковано у 2007 р.). З 1992 року вручається премія Брагі за нещодавно опубліковані твори. З 1964 р. вручається премія Тар’єя Весоса за найкращий дебют. Є також і спеціалізовані премії. Поети можуть отримати премію Халдіс Мурен Весоса, а за досягнення у галузі дитячої літератури можна здобути премію NBUprisen, що вручається з 1988 р. Товариством підтримки і розвитку новонорвежскої мови Noregs Mаlag вручаються премії за написання художньої та дитячої літератури цією мовою. Ще одна премія, – літературна премія Серланн – започаткована у 2000 р., вручається лише письменникам із міста Серланн. За досягнення у галузі літератури і боротьби за свободу слова можна здобути премію від Норвезької Академії літератури і свободи слова імені Б’єрстьєрне Б’єрнсона. Також декілька премій були започатковані норвезькими видавництвами, зокрема Aschehoug (з 1972 р.) та Gyldendal Norsk Forlag (вручалася з 1934 до 1995 р.). Сучасна література Серед сучасних письменників Норвегії одним із найвідоміших у світі є Ерленд Лу (1969 р. н.). Його дебютний роман «Під владою жінки» (1933) приніс своєму автору славу, а «Наївно. Супер» (1996) остаточно закріпив за ним популярність і був перекладений більш ніж двадцятьма мовами світу. Візитною карткою Ерленда Лу став його нарочито наївний авторський стиль. Інший відомий письменник – Юстейн

Наука/Science

17 Kolo №13

Гордер (1952 р. н.) – отримав популярність завдяки роману «Світ Софії», що став світовим бестселером і був перекладений більш ніж 50 мовами. Ще одне відоме на весь світ ім’я – Марія Парр (1981 р. н.). Письменниця пише книжки для дітей і нерідко її називають «новою Астрід Ліндгрен». Вона дебютувала у 2005 році із книжкою «Вафельне серце», а у 2009 р. видала другу книжку «Тоня Ґліммердал». Марія Парр пише новонорвезькою мовою і неодноразово ставала лауреатом норвезьких літературних премій. Іншою значущою постаттю у дитячій літературі є

Наука/Science Kolo №13

18

Анне-Катаріна Вестлі (1920-2008). Її найвідоміша книга – «Мама, тато, вісім дітей та вантажівка». Загалом, за своє життя Вестлі написала 56 книжок, які були перекладені 16-ма мовами світу. Менш відомим, але не менш значним є внесок у сучасну літературу Норвегії письменника та сценариста Ніколая Фробеніуса (1965 р. н.). Найвідоміша його робота – сценарій фільму «Безсоння», який у 2002 році був знятий Крістофером Ноланом. Отже, за кілька століть історії Норвегія подарувала світові багато значних постатей. Історія розвитку норвезької літератури тісно пов’язана зі становленням державності Норвегії, оскільки посилення ролі самостійної норвезької мови давало поштовх для розвитку літератури як окремого явища.

Літературний процес у Швеції ЧЕРНЕГА Тетяна Проаналізовано історико-культурний пласт зародження та становлення літературного процесу Швеції. Висвітлено особливості видавничої справи, ціноутворення та специфіку книжкового ринку. Ключові слова: Швеція, видавництво, літпроцес, письменники, премія.

The analysis of historical and cultural layer of nucleation and formation of the literary process in Sweden was made. The peculiarities of publishing, pricing and specifics of the book market were highlighted.

Keywords: Sweden, publishing, literary process, writers, prize.

Історію шведської літератури прийнято поділяти на кілька літературних епох, назви яких пов'язані скоріше з політичною історією Швеції, ніж з історією розвитку літературних стилів. Шведська література, як і література інших країн Скандинавії, починається з рунічних написів, в яких оспівувалися славні діяння панівних еліт, або ж мова йшла про акти власності. Перший літературний текст, з якого бере початок шведська література, викарбуваний на Рьокському рунічному камені, який датується 800 роком. З прийняттям християнства в Швецію потрапляють тексти Священного писання і їхні коментарі грецькою, староєврейською і латинською мовами. Крім рунічних написів, які в цілому були короткими текстами, найдавнішими пам'ятками писемності Швеції є закони про землеволодіння (XIII

Наука/Science

19 Kolo №13

Джерела 1. Відлуння самотності: Кнут Гамсун та контекст українського модернізму / Упоряд. Ю. ЄмецьДоброносова. – К. : Факт, 2003. – 472 с.

2. Генріх Ібсен. Драматичні твори : посібник для 10 класу / Автор-укладач А. І. Шухорова. – Харків : Ранок, 2002. – 56 с.

3. История зарубежной литературы ХХ века, 1871-1917 : учебник для педагогических институтов / В. Н. Богословский, З. Т. Гражданская, С. Д. Артамонов и др. ; Под ред. В. Н. Богословского, З. Т. Гражданской. – 4-е изд. , дораб. – М. : Просвещение, 1989. – 416 с.

4. История зарубежной литературы ХХ века, 1917-1945 : учебник для педагогических институтов / В. Н. Богословский, З. Т. Гражданская, А. Ф. Головенченко и др. ; Под ред. В. Н. Богословского, З. Т. Гражданской. – 4-е изд. , испр. и доп. – М. : Просвещение, 1990. – 431 с.

5. Неустроев В. П. Литература Скандинавских стран (1870-1970) : учеб. пособ. для филол. фак. ун-тов. – М. : Высшая школа, 1980. – 279 с.

6. Храповицька Г. Генріх Ібсен // Зарубіжні письменники: енциклопедичний довідник. У 2 т. Т. 1: А-Л / Під ред. Н. Михальської. – Тернопіль : Навчальна книга-Богдан, 2006. – С. 666-673.

7. Храповицька Г. Кнут Гамсун // Зарубіжні письменники: енциклопедичний довідник. У 2 т. Т. 1: А-Л / Під ред. Н. Михальської. – Тернопіль : Навчальна книга-Богдан, 2006. – С. 340-343.

Наука/Science Kolo №13

20

століття). З поширенням християнства виникає релігійна література, гімни і переклади частин Біблії. Література епохи Відродження утвердилася в Швеції лише в XVII столітті. Головним її представником був Ларс Віваліус, відомий поет і авантюрист. За часів царювання короля Густава III французький вплив у культурному житті Швеції досяг свого апогею. На початку епохи Густава були засновані Музична академія та Королівський театр. Сам король, у співпраці з наближеними, писав драми та тексти для опер. Після державного перевороту 1809 року в шведській літературі відбулося оновлення. У 1810 році була оголошена досить широка свобода друку. Під впливом німецької романтичної школи в шведській літературі визначилися дві головні течії – неоромантизм і етіцизм. Прихильниками першої течії, яких називали «фосфористи», були студенти Уппсальского університету. В цей час формувалися літературні погляди молоді, які потім знаходили своє вираження в журналах: «Поліфем» (Стокгольм, 1809-1812) і «Фосфорит» (Уппсала, 1810-1813). Поетичні твори фосфористів друкувалися в «Поетичному Альманасі». Видатним письменником-фосфористом був Пер Даніель Аттербум,

Наука/Science

21 Kolo №13

який почав свою діяльність під впливом Вільгельма Тіка і Фрідріха Шеллінга. Він прагнув поєднувати у творчості романтичну стилістику з натурфілософськими міркуваннями. Його поема-казка «Острів блаженства» вважається вершиною шведського романтизму. Ідея цієї алегоричної поеми – протистояння між світом мрій і справжнім життям. Також видатним представником фосфоризму був Фредерік Пальмблад – письменник і видавець. Другий рух письменників, об'єднаний в «Готський союз», мав на меті не тільки суто літературні, а й загальнокультурні цілі. Як і фосфористи, «готи» були прихильниками романтичної школи з виразним національним духом. До членів союзу входили люди з великим поетичним талантом. Засновником союзу «готів» був Якоб Адлербет, син талановитого перекладача латинських класиків. З 1811 року «готи» стали видавати власний журнал «Ідуна». Але після смерті засновника союз розпався. До «готів» належали два майбутніх світила шведської літератури – Есайас Тегнер і Ерік Гейер. Ці два автори вважаються найбільшими національними поетами Швеції. Обидва вони були професорами університетів: Гейер викладав в Уппсальському, а Тегнер – в Лундському університеті. Після 1914 року література спрямовується на соціальні теми. Робоча література і критичне зображення спираються на власний досвід письменників і нерідко мають автобіографічниий характер. Лише в перші десятиліття після Другої світової війни по-справжньому заявила про себе шведська література модерну. Екзистенційні проблеми знайшли своє вираження, насамперед у ліриці. До видатних поетів цього часу належать Ерік Лінденгрен, Карл Веннберг, Карл Вернер Аспенстрьом, Ельза Граве і Рут Гілларп. Поети Ларс Форссель і Тумас Транстремер отримали міжнародне визнання. Що стосується детективних романів, то до Другої світової війни цей жанр перебував під сильним впливом іноземних зразків. Лише після закінчення воєнних дій шведські детективи стають неповторними як за місцем дії, так і за стилістикою і розвитком сюжету. Показовою в цьому плані була Марія Ланг, яка описувала життя і побут шведської провінції. Перші видатні твори дитячої літератури в Швеції з'явилися близько 1900 року. Найпомітнішими дитячими письменниками цього часу були Ельза

Наука/Science Kolo №13

22

Бєсков, Анна Марія Роос і Анна Валенберг. У 1945 році публікацією повісті «Пеппі Довгапанчоха» заявила про себе чи не найвідоміша письменниця сучасної Швеції Астрід Ліндгрен. Їй вдалося звільнити дитячу літературу від зайвого моралізаторства і дидактизму, писати захоплююче і в той же час не цуратися важливих питань, таких як життя і смерть (в «Братах Левове Серце»), мужність і страх (у книзі «Міо, мій Міо»), конфлікт поколінь (в «Роні, дочка розбійника») і т. д. Іншими дитячими письменниками, які оновили цей жанр літератури, були Марія Гріпе, Гуннель Лінде, Інгер і Ларс Сандберг, Свен Нурдквист, Моні Бренстрём та Туве Янссон. Видавнича справа Швеції, в порівнянні з іншими Скандинавськими країнами, має свої особливості. У Швеції традиційно домінує практика видання перекладної літератури. У цій країні книжковий ринок найбільший, завдяки порівняно великій чисельності населення і масштабам економіки. Для Скандинавських країн характерна також наявність великого числа впливових книжкових клубів, що охоплюють значну частину населення (в Швеції 20 клубів – 10%). Найбільший клуб «Monadens Bok» входить в об'єднаний клуб «Nordic Bookclub». Для Швеції характерна добре розвинена роздрібна книготорговельна мережа і бібліотечне обслуговування. Один книжковий магазин в середньому обслуговує 16 875 осіб, в той час як у Великобританії – 18 507, в США – 17 987 осіб. Великою підмогою для книговидавців Швеції в просуванні книг є поширена практика рецензування видань. Випущена видавцем книга обов'язково направляється в кількості 150 примірників на рецензування куди тільки можливо: в місцеві газети, де є позаштатні рецензенти, по магазинах і

Наука/Science

23 Kolo №13

журналах, на телебачення. Найважливіші центри книжкового виробництва країни – це Уппсала, Стокгольм, Гетеборг, Лунд, Мальме. Книги, в основному, видаються шведською, англійською, французькою, німецькою та фінською мовами. Уряд Швеції активно підтримує книжкову галузь. Так, за рекомендацією спеціальної урядової комісії прийняте рішення про субсидування випуску високоякісної літератури, включаючи наукові видання. Система субсидування була розроблена за прикладом Норвегії, де вона здійснюється з 1965 року і передбачає масові закупівлі книг норвезьких авторів з метою їх безкоштовного розподілу по бібліотеках країни. Крім цього, Швеція пройшла через пониження податку на книги. У 2002 році уряд знизив його з 25% до 6%, що привело до позитивних результатів: у країні стали відкриватися нові книжкові магазини і невеликі видавництва, виросли обсяги виданих і проданих книг. Зростання, звичайно, не було нескінченним – через три-чотири роки ситуація в галузі стабілізувалася. Всього в Швеції виходить 6000 найменувань книг на рік тиражами 4-5 тисяч примірників. Рідкісний виняток – книга «Код да Вінчі», яка була продана в кількості 1 мільйон 200 тисяч примірників. Ціни на книги встановлюються видавцями і підтримуються книгопродавцями. Цих цін суворо дотримуються. Школам книги продаються зі знижкою в 25%, бібліотекам – в 20%. Розрахунки з видавцем книготорговець виробляє сам, не вдаючись до посередників. У Швеції 250 професійних видавництв і всі вони об'єднані в залежності від обсягу випущених книг – є союзи великих і дрібних видавців. Це зручно для організації спільної участі у виставках. Такі об'єднання необхідні і для представлення свого видавництва в єдиному книжковому каталозі, оскільки участь у ньому платна. Що стосується лідерів книжкового ринку, то тут можна виділити два видавництва – це найстаріше сімейне видавництво «Бонніер», яке володіє, в тому числі, великими газетами і журналами і славиться тим, що скуповує «топових» авторів; інше – «Нурштед». Ці два великих гравці займають 70% книжкового ринку. Щорічною престижною нагородою в літературі є Нобелівська премія, яка вручається Нобелівським фондом за досягнення в галузі літератури – одна з п'яти премій, створених з волі Альфреда Нобеля. Перша Нобелівська премія з літератури була присуджена французькому поетові і есеїсту Рене Франсуа Арман Прюдом «За видатні літературні чесноти, особливо ж за високий ідеалізм, художню досконалість, а також за незвичайне об'єднання душевності і таланту, про що свідчать його книги». Згідно зі статутом Нобелівського фонду, висувати кандидатів на премію з літератури можуть такі особи: • члени Шведської академії, інших академій, інститутів і товариств з аналогічними завданнями і цілями; • професори літератури та лінгвістики різних вищих навчальних закладів; • лауреати Нобелівської премії в галузі літератури; • голови авторських союзів, що представляють літературну творчість у відповідних країнах. Оцінку заявок та відбір кандидатів виробляє Нобелівський комітет з літератури, а вже з їх числа Шведська академія вибирає лауреатів. Ще однією визначною премією Швеції є «Альма» («Astrid Lindgren Memorial Award»), яка відрізняється від інших літературних премій тим, що вручається не тільки письменникам, а й художникам-ілюстраторам, а також організаціям, які сприяють популяризації читання.

Наука/Science

Що стосується сучасної шведської літератури, то за межами Швеції вона відома, насамперед, численними виданнями шведських детективів, особливо в Німеччині. Першими з них були романи письменницької пари Шевалль і Вальо. Детективи цих письменників не просто розповідають кримінальні історії, вони досить критично і цілком реалістично описують соціальне середовище, умови роботи і приватні взаємини поліцейських через розповіді про кримінальні розслідування старшого інспектора поліції Мартіна Бека; деякі з них були успішно екранізовані. Інший популярний автор цього жанру – Хеннінг Манкель, чий головний персонаж Курт Валландер також користується успіхом в кіно. Дитячі книги Астрід Ліндгрен і Ельзи Бєсков отримали визнання у всьому світі. Також Хеннінг Манкель, крім книг про комісара Валландера, пише і для дітей, черпаючи натхнення в Африці, проводячи багато часу в Мозамбіку.

Kolo №13

24

Джерела 1. Мацевич А. А. Шведська література від 1880-х років до кінця XX століття: словник-довідник / А. А. Мацевич; Російська акад. наук, Ін-т світової літератури ім. А. М. Горького. – Москва: ИМЛИ РАН, 2013. – 311 с.

2. Новицька І.Я. Особливості шведської літературної критики як частини загальної науки про літературу. Стаття // Вісник МГУ (Серія «Журналістика»). – 2007. – № 3.

3. Новицька І.Я. Становлення дитячої та юнацької літератури Щвеции: літературні попередники Астрід Ліндгрен / Навчальний посібник. – М .: ф-т журналістики МГУ, 2003 4. Художня література скандинавських країн в російській пресі: Бібліогр. наказ / Всесоюз. держ. б-ка іноз. лит. ; [Упоряд. Б. А. Єрхов]. – М.: ВГБИЛ, 1986-.

5. Шведська дитяча література / [ред.] Маріанн фон Баумгартен-Ліндберг, Ульріка Ісакссон. – Stockholm: Шведський ін-т, 2003. – 47 с.

Літературний процес Данії ОРЛОВСЬКА Віра Розглянуто та стисло проаналізовано літературний процес Данії, подано короткий опис розвитку літератури країни від найраніших писемних пам’яток до сучасності. Ключові слова: Скандинавська література, рунічне письмо, латина, література датською мовою, Книжковий Форум у Копенгагені.

The literary process of Denmark was reviewed and briefly analyzed, a brief description was given of the country’s literature from the earliest written records to the present.

Keywords: Denmark, Scandinavian literature, runic writing, Latin, literature in Danish, Copenhagen Book Forum.

Наука/Science Kolo №13

25

Традиційно література Данії включає в себе тексти, написані латинською та датською мовами. Власне, датська мова набула статусу офіційної в період між 1380 та 1814 рр., коли Данія перебувала у тривалому союзі з Норвегією. Цим фактом пояснюється також і те, що літератури обох країн мають чимало спільних рис та мотивів. Найперші літературні пам’ятки Данії відомі у вигляді інскрипцій, виконаних рунічним письмом на кам’яних чи металевих предметах, що вірогідно належали воїнам, особам знатного походження чи релігійним лідерам. Деякі інскрипції містять короткі неримовані алітерації, що перегукуються з культурою вікінгів. Рунічні інскрипції були у вжитку на території сучасної Данії ще з 250 р. З приходом християнства чільне місце в літературі зайняли твори, написані латиною. Найсуттєвішою літературною пам’яткою цього періоду вважається Gesta Danorum («Потреби датчан», твір авторства історика на ім’я Saxo Grammaticus, написаний між 1185 та 1222 рр.). Датські ж балади епохи

Наука/Science Kolo №13

26

Середньовіччя, написані уже власне датською мовою, займають почесне місце у літературі країн Європи цього періоду [1]. Варто зазначити, що одна з цих чудових народних пісень, відома під назвою «Дочка короля ельфів», надихнула Йоганна Вольфганга Ґете на створення його знаменитого «Вільшаного короля». Літературний процес у Данії XVI століття був значною мірою визначений Лютеранською реформацією 1536 р. У творах переважала релігійна та полемічна тематика, а серед поезій найчастіше траплялися урочисті гімни і дещо рідше – історії піднесеного кохання. Найперші п’єси також датуються початком XVI століття, коли Гієронімус Юстесен Ларч написав свій найкращий фарс під назвою «Скупий шахрай». Крім того, у 1591 р. було видано першу збірку датських середньовічних балад за редакцією Андерса Соресена Веделя [1]. У XVII столітті Данію захопило Відродження з характерним йому поціновуванням класичних мотивів та культурних тенденцій. Поезія цього періоду перенасичена алегоріями, евфемізмами та метафорами. Звичними були дидактичні та пасторальні вірші, а улюбленими поетичними формами – гекзаметр, александрина та сонет. З 1666 р. почала видаватися перша датська газета під назвою Den danske Mercurius, де новини з’являлись у вигляді римованих александрин. Найбільш визнаним та майстерним поетом цього періоду вважається Томас Кінґо. Крім того, особливо цікавими видаються мемуари Леонори Крістіни, доньки короля Крістіана IV, де вона розповідає про своє двадцятирічне ув’язнення в Блакитній Вежі Копенгагена [1].

Наука/Science XVIII століття позначене ім’ям Людвіга Гольберга, який народився в Норвегії, проте жив і творив у Копенгагені. У 1722 р. він відкрив перший датськомовний театр, для якого писав численні комедії манер, сатири, моральні алегорії, карикатури на героїчні поеми та ін. Будучи талановитим істориком та професором університету, Гольберг також є автором раннього датського науково-фантастичного роману «Подорож Нієлза Кліма до підземного світу» (1741). Кінець століття тісно пов’язаний, ба навіть значною мірою й визначений, творчістю Йохана Германа Весселя, одного з найталановитіших гумористів, що писали свої твори датською мовою. Його «Любов без панчіх» – чудова та дотепна пародія на датські імітації італійських опер та французьких трагедій. В той же час, під егідою видатного датського поета Йоганеса Евальда відбувалося відродження ліричної поезії Данії. Поет надихався традиційними датськими легендами, сагами та баладами, надаючи їм нове життя, а також писав чудові римовані драматичні твори [1].

XIX століття – доба романтизму, який прийшов до Данії з Німеччини і приніс із собою значний вплив творчості Ґете та Шиллера. Проте романтизм також підняв нову хвилю інтересу до етнічних скандинавських мотивів та традиційного датського фольклору. Серед найбільш визначних літераторів цієї епохи – улюбленець дітей та дорослих всього світу, Ганс Християн Андерсен. Крім численних казок, він також є автором чудових п’єс, новел, віршів,

Kolo №13

27

Наука/Science Kolo №13

28

книг-гідів для мандрівників, а також кількох автобіографій. Проте, за межами Данії ці його твори маловідомі. Визначним датським новелістом був Генрік Понтоппідан, який писав короткі оповідання на гостросоціальну тематику. Найбільш визнаним ліричним поетом епохи вважається Хольґер Драхман, який часто присвячував свої вірші та нечисленні прозові твори морю і всьому, що з ним пов’язано. Що ж до неоромантиків кінця століття, то тут варто згадати імена Йоганеса Йорґенсена та Зофуса Клауссена, котрі писали прекрасну та чуттєву символістичну і сентиментальну поезію. Переходячи до ХХ століття, треба сказати, що тенденції у літературі цієї епохи поділяються на передвоєнний та післявоєнний періоди. Серед найвидатніших новелістів – Мартін Андерсен Нексо та Йоганнес Єнсен. Лейтмотивом творчості Нексо було життя представників пролетаріату та малозабезпечених верств населення. Єнсен же працював здебільшого у жанрах фентезі та фантастики. Серед найбільш відомих його творів – «Довга подорож», багатоплановий міфічний епос про розвиток людства від так званої стадії бабуїна до відкриття Америки. Ще одним значимим твором є «Оповідки з Хіммерленду», написані на основі дитячих спогадів автора з Північної Ютландії. Загалом, для літератури цього періоду характерне розкриття тем самотності та небезпеки, яку приносять з собою сила та впливовість. Щодо типових жанрів та форм, варто відзначити їх різноманітність: у період між Першою та Другою Світовими Війнами у Данії розвивались усі можливі жанри прози та поезії.

1970-ті роки відзначені особливо стрімким збільшенням кількості жінокписьменниць. Деякі з них присвячували свою творчість написанню феміністичних текстів, тоді як інші спрямовували зусилля на те, аби передати власний досвід стосовно того, як воно – бути жінкою у сучасній їм Данії. Такі письменниці-модерністки, як Кірстен Торап та Дорріт Вілламсен, писали про те, наскільки відчуженим є життя людей, позбавлених бодай якоїсь влади чи впливу у матеріалістичному суспільстві, а Вілламсен також наголошувала на тому, наскільки пусте та позбавлене смислу життя її жіночих персонажів. Також у творчості жінок-письменниць кінця ХХ століття піднімалися дискусії про життя жінок-представниць різних соціальних класів, тема жіночої сексуальності, кохання, різноманітних відносин з оточуючими та ін. Серед найбільш відомих сучасних поетес Данії та Скандинавії загалом – Піа Тафдрап. У своїй творчості вона торкається екзистенційної проблематики через посередництво надзвичайно чуттєвої та майстерно візуалізованої поезії. Вона використовує жіноче тіло як метафору для матері-природи і одночасно як невід’ємний елемент цієї природи [1]. Серед сучасних датських авторів, чиї твори перекладаються іноземними мовами та завойовують прихильність читачів в інших країнах, варто відмітити мистецьке подружжя письменниці норвезького походження Сіссель Бее та

Наука/Science Джерела 1. Rossel S. H. A History of Danish Literature/ S. H. Rossel. – L.: University of Nebraska Press, 1992. – 709 pp.

29 Kolo №13

датського художника Петера Мадсена, які зовсім нещодавно створили серію дуже чарівних дитячих книжок у картинках за дуже скандинавськими мотивами під назвою «Жили собі тролі». Авторкою історії про родину кумедних печерних тролів є Сессель, а ілюстрації до всіх книжок майстерно виконані її чоловіком. Петер Мадсен також відомий як автор осучаснених переспівів скандинавської міфології, що побачили світ у вигляді анімаційної стрічки та ряду коміксів «Вальгалла» (за назвою міфічної Вальгалли, скандинавського раю для воїнів під егідою Одіна, бога війни). Тим не менше, аби належно проілюструвати усі 10 книжок із серії «Жили собі тролі», Мадсен протягом трьох років вивчав скандинавську міфологію та північні ліси Данії. Загалом, у сучасній Данії читати – це доволі престижно. У столиці країни, Копенгагені, щороку у вересні проводиться масштабний книжковий форум, що має на меті популяризацію друкованої і не тільки літератури серед усіх верств та вікових категорій населення. Форум користується великою популярністю серед датчан і кожен рік відзначається суттєвою кількістю продаж книг. До програми форуму входять численні автограф-сесії, зустрічі з письменниками, літературні кафе, читання, вистави, майстер-класи, круглі столи та багато іншого. Данія, як одна із таємничих країн Скандинавії, багата колоритними автентичними традиціями та скарбами фольклорної творчості. Закономірно, література цієї країни також самобутня, динамічна і різноманітна, що робить її надзвичайно захопливим предметом для детальнішого вивчення.

Країна читаючих людей: Фінляндія

Наука/Science

ДІДУХ-РОМАНЕНКО Світлана

Kolo №13

30

Проведено детальний аналіз літературного процесу та навкололітературного контексту Фінляндії. Розглянуто періоди становлення та розквіту фінської літератури. Звернено увагу на мовний аспект літпроцесу в минулому та сучасному. Ключові слова: Фінляндія, Jöns Budde, «Суботнє товариство», Ейно Лейно, Туве Янссон, Frenckell Printing Works Ltd., Пентінкулма, Villa Sarkia.

The detailed analysis of the literary process of Finland was made. Periods of formation and prosperity of Finnish literature were reviewed. Attention was paid to the language aspect of the literary process in the past and the present.

Keywords: Finland, Johns Buddha, «Saturday Company» Eino Leino, Tove Jansson, Frenckell Printing Works Ltd., Pentinkulma, Villa Sarkia.

Бертольд Брехт якось сказав, що фіни мовчать двома мовами. Однак, що б він не мав на увазі, пишуть сучасні фіни аж трьома: фінською, шведською та саамською. І пишуть так, що щорічно друкується 13-14 тисяч найменувань книжок, 4500 з яких є новими виданнями. Більше книжок на душу населення отримують тільки ісландці. А тепер ще дивовижніша статистична цифра: кожен третій фін читає хоча б одну книгу за місяць. І ця статистика не змінюється з 2000 року. Для країни, література якої інтенсивно почала розвиватися лише трохи більше 200 років тому, погодьтеся, – неймовірно.

31 Kolo №13

Від Середньовіччя до XVIII століття Фінська національна поезія дуже багата та різноманітна. Від самого початку у ній переважали епічні описи та короткі пісні. Епоси оспівували міфічні події та подвиги героїв, до наших днів дійшли пісні про воїна-мандрівника Леммінкянена, героя Куллерво, шамана-героя Вяйнямьойнена. Найстаріші вірші були міфологічними, вони складалися ще за язичницьких часів. Першим, хто звернув увагу на фінський епос, був Хенрік Габріель Портан у середині XVIII століття, а систематично збирати їх почали у другій половині XVIII ст. Найвідомішим збирачем фольклору був Еліас Льоннрот, який систематизував фольклор, поєднавши і доповнивши його власним матеріалом у книзі «Калевала» (1849). Також він надрукував ліричну добірку «Кантелетар». Вплив цих двох книг на фінську національну свідомість, мистецтво та культуру є просто неоціненним. Наприкінці ХІІ століття Фінляндія стала частиною Швеції. В епоху Пререформації було написано дуже мало літературних творів. Першим письменником, ім’я якого дійшло до наших часів, став монах Йонс Будде, який переклав шведською декілька книг Старого Заповіту. Основоположником фінської писемності вважають релігійного реформатора Мікаеля Агріколу, першого лютеранського єпископа Фінляндії. Першу книгу фінською мовою він видав у 1543 році, це був буквар «ABC-kiria». У 1548 році Агрікола закінчив переклад Нового Заповіту, а також він переклав деякі частини старого Заповіту і багато повчальних творів. Найвідомішими фінськими поетами XVIII ст. стали Якоб Фрезе та Франс Мікаель Францен. Обоє полишили батьківщину і переїхали до Швеції.

Наука/Science

Становлення та розквіт літератури Фінляндії Історії фінської та шведської літератур тісно переплітаються. Із середини ХІІ століття до 1809 року Фінляндія була частиною Швеції, а шведська мова була мовою привілейованого класу до кінця ХІХ століття, коли розпочався активний рух за відновлення фінської мови.

Наука/Science Kolo №13

32

XІХ століття. Література шведською мовою Лише у ХІХ столітті у Фінляндії розвинулася дійсно потужна література шведською мовою. Йохан Людвиг Рунеберг вперше змалював жителів та ландшафти Фінляндії в епічних поемах «Мисливці за лосями» (1832) та «Ханна» (1836). Найвідомішим є його цикл віршів «Розповіді прапорщика Столя», один з яких — «Наша земля» (швед. Vårt land, фін. Maamme) — став гімном Фінляндії. Після руйнівної пожежі в Турку у 1827 році новим адміністративним центром Князівства стало Гельсінкі. Інтелектуали згрупувалися у «Суботнє товариство» (Lördagssällskapet), серед них були такі митці, як Рунеберг, Йохан Вільгельм Снелльман, Сакаріас Топеліус та Еліас Льоннрот. Сакаріас Топеліус був істориком та професором. З його творів найбільш відомі казки та оповідання. Сакаріас Топеліус увійшов в історію фінляндської літератури як автор першого національного історичного роману - «Розповіді фельдшера» («Fältskärns berättelser», 1853-67). Це масштабний твір, що складається з п’яти циклів (загалом вісімнадцять романів), і в захоплюючій формі оповідає про історію Фінляндії та Швеції. Книгу Топеліуса «Наша країна» вважають одним з кращих творів про Фінляндію і фінську природу, чудовим туристичним довідником, незважаючи на те, що вона написана більше ста років тому. Хоча члени «Суботнього товариства» писали шведською мовою, вони переймалися створенням культури та літератури, яка стояла б окремо від шведської. Йохан Вільгельм Снелльман наголошував на важливості локальної та національної культури, він зробив багато для того, щоб у 1863 році фінська мова отримала офіційний статус поруч зі шведською. Література фінською мовою Незважаючи на те, що у XVII-XVIIІ століттях були талановиті поети, які писали фінською мовою, саме Алексіс Ківі (справжнє прізвище Стенвалль) вважається основоположником фінської літератури, реалістичної зокрема.

Нова поезія Вся поезія Фінляндії у роки незалежності поділяється на два періоди, розділені війною: романтизм та модернізм. У 1920-і роки поети групи «Полум’яносці» «прорубали» вікно в Європу і в екзотичні країни. Бачачи насильство, що охопило Європу, такі поети, як Катрі Вала і Ельмер Діктуніус, почали бити тривогу і закликати до боротьби за мир. Близькою їм за духом і думками виявилася поетеса Хагар Ульссон, яка у своїй п'єсі «Гра у сніжки» (1939) точно передбачила політичну картину світу. Закінчення Другої світової війни стало наступним етапом розвитку модернізму. Видатними поетами того часу були Аале Тюнні, Ева-Лііса Маннер, Пааво Хаавікко, Пентті Саарікоскі і Ласси Нуммі. Творчість Юрьйо Юльхя і його збірка віршів «Чистилище» (фін. Kiirastuli), написана під час Зимової війни, нині належить до класики фінської поезії. Саарікоскі мав різнобічний літературний талант, в 1960 роки він був одним з провідних радикалів країни. Пааво Хаавікко важко зарахувати до якої-небудь категорії письменників, він видав

Наука/Science

ХХ століття 6 грудня 1917 року Фінляндія стала незалежною державою. У літературі все більш популярним ставав реалізм. Від К. А. Тавастшерна, Йоела Лехтонена, Йоханнеса Ліннанкоскі, Франса Сілланпяя і Вяйньо Лінна до сучасних прозаїків, таких як как Ева Йоенпелто, Пааво Рінтала, Ханну Салама, Крістер Чільман, він проникав у внутрішній світ людини, формуючи літературний малюнок Фінляндії. Особливо тонко та чутливо зображені історії жінок, найчастіше у п’єсах Марії Йотуні, Хеллою Вуолійокі та Айно Каллас. Марія Йотуні заглиблюється в інтелектуальний та критичний світ у романі «Просте життя», а цикл Хелли Вуолійокі «Ніскавуорі» є вираженням поваги до простої жінки, яка тримає на своїх плечах все село. У своїх романах «Та, що спочила в юності» та «Люди літньої ночі» Франс Еміль Сілланпяя, який 1939 року отримав Нобелівську премію, надзвичайно чітко розкриває життєві питання.

33 Kolo №13

Його роман «Сім братів» (1870), в якому унікально поєднано діалоги, лірику та міфологію для опису фінського народу, фінського характеру, став першим фінським романом. Його п’єси відкрили дорогу для розвитку фінськомовної драми. Ківі свого часу не був прийнятий сучасниками, його цькували критики. Він помер молодим у бідності, однак саме його твори витримали перевірку часом. У 1880-тих роках сформувалася група ліберальних письменників «Молода Фінляндія» (Nuori Suomi). Серед членів групи були романісти Юхані Ахо та Арвід Ярнефелт. Члени «Молодої Фінляндії» утверджували становлення реалізму та соціального критицизму. Ейно Лейно ― визначна фігура у фінській літературі. Поет, прозаїк, драматург і перекладач, реформатор фінської літературної мови, автор більше 70 книг і першого фінського перекладу «Божественної комедії» Данте. У його віршах фінська мова зазвучала зовсім по-новому, фінська поезія збагатилася новими ритмами і формами. Для нього, здається, не існувало труднощів – він переносив всі досягнення європейської поезії на рідний грунт, а його роботи з літературознавства не втратили значення і до цього дня.

безліч поетичних збірників, оглядів, збірників афоризмів і оперних лібретто. У 1984 році Хаавікко був нагороджений міжнародною літературною премією Неустадт.

Наука/Science

Проза Найвидатнішими фінськими прозаїками ХХ століття є лауреат Нобелівської премії 1939 року Ф. Е. Сілланпяя (1888-1964), Міка Валтарі (1908-1979),

Kolo №13

34

що отримав найбільшу міжнародну популярність, і письменник Вяйньо Лінна (1920-1992). Роман «Єгиптянин Сінуха» Міка Валтарі, що вийшов в 1945 році, переведений більш ніж 20 мовами, він входить до числа класичних творів світової літератури. Вяйньо Лінна по духу – виражено фінський письменник. У його романі «Невідомий солдат» і трилогії «Тут, під Північною зіркою» описані найважчі періоди життя фінського народу. До цих творів читач повертається знову і знову, зняті за ним фільми завжди мають успіх у глядача. Звісно ж, окремо хочеться згадати Туве Янссон. Всесвітня популярність прийшла до неї завдяки книжковому серіалу про мумі-тролів: чарівних істот, що мешкають в ідилічній Мумі-долині. Ці книги, ілюстрації до яких Янссон виконувала сама, били всі рекорди за популярністю в 195060-і роки. Вони розходилися багатомільйонними тиражами і видавалися у всьому світі. Приміром, один тільки «Капелюх чарівника» був переведений 34 мовами, включаючи японську, тайську і фарсі. Всього про мумі-тролів Янссон написала 8 повістей. Вона особисто адаптувала свої книги для

театру. У Фінляндії навіть існує «Товариство Туве Янссон» (Tove Jansson Seura), метою якого є підтримка інтересу до творчості письменниці. Книговидання у Фінляндії Історія книговидання в Фінляндії сягає у глибину століть. Найстаріше фінське видавництво, яке і досі працює, Frenckell Printing Works Ltd., було створене ще у 1642 році. Книговидання характеризується великою часткою науково-популярної літератури і сильною позицією фінської книги. Статистика про кількість найменувань книг, виданих у Фінляндії, регулярно складається з 1930 року.

Наука/Science

Таблиця 1. Книгодрукування у Фінляндії у 1938-2005 рр. (кількість найменувань)

Kolo №13

35

Після Другої світової війни Фінляндія поступово впевнено увійшла до числа країн з найбільшою кількістю надрукованих книг. За кількістю книжок на душу населення Фінляндія перша серед країн-членів ЄС і друга у світі. Іншою характерною рисою книгодрукування у Фінляндії є великий відсоток вітчизняної літератури. Щонайменше три четвертих загального друку, починаючи з 30-х років минулого століття, припадає на фінські оригінальні видання. Кількість перекладних книг коливається у різні роки від 15 до 25% від загальної кількості друкованих видань. Так, наприклад, у 2005 році ця цифра становила 17%. Найчастіше книжки перекладають з англійської мови, але постійно збільшується кількість перекладів зі скандинавських мов. Статистичні дані Фінської асоціації книговидавців доступні широкому загалу, починаючи з 60-х років ХХ століття. З них, наприклад, можна дізнатися, що у 2005 році було продано 28 мільйонів книг, надрукованих вітчизняними видавництвами. Це на 20% більше, ніж у 1980 р., і вдвічі більше, ніж у 60-х.

Наука/Science

Таблиця 2. Фінська література, видана у Фінляндії у 1938-2005 рр.

Таблиця 3. Продажі книжок у 1963-2005 рр.

Kolo №13

36

Наразі у Фінляндії набуває поширення ринок електронних книг, хоча бібліотеки поки що помітно позицій не здають і залишаються надзвичайно популярними серед населення.

Наука/Science

37 Kolo №13

Літературні премії, фестивалі, культурні центри та резиденції для письменників Найпрестижнішою літературною премією Фінляндії є Finlandia Prize, яку вручає Фінська книжкова фундація. Щорічно її отримує автор найкращого роману (Finlandia Award), дитячої книги (Finlandia Junior Award), та нехудожньої літератури (Tieto-Finlandia Award). Сума винагороди ― 30 000 євро (приблизно 100 000 фінських марок). Твори можуть бути написані фінською чи шведською мовами, але лише громадянами Фінляндії.

Atorox Award ― щорічна винагорода для авторів наукової фантастики.

Eino Leino Prize (названа на честь основоположника фінської поезії Ейно Лейно) ― щорічна премія для кращих письменників Фінляндії, що вручається з 1956 року, найчастіше поетам.

Helsingin Sanomat Literature Prize ― фінська літературна премія за дебютний роман фінською мовою, заснована у 1964 році. До 1994 року носила назву J. H. Erkko Award. Сума винагороди ― 15 000 євро.

Runeberg prize ― ще одна літературна премія, заснована у 1987 році. Названа на честь фінського національного поета Й. Л. Рунеберга і вручається щорічно в день його народження, 5 лютого, автору літературного твору, написаного фінською або шведською мовами. Сума премії ― 10 000 євро.

Tähtifantasia Award ― щорічна премія за кращу іноземну книгу фантастики, видану у Фінляндії.

Thanks for the Book Award (дослівно «Дякую за книгу») ― фінська літературна винагорода, заснована у 1966 році Асоціацією книготорговців Фінляндії та Фінською бібліотечною асоціацією. Вручається щорічно авторові, художня книга якого (написана фінською чи шведською) попереднього року справила особливий вплив на літературний процес Фінляндії. Серед літературних фестивалів Фінляндії особливо користуються пошаною поетичні фестивалі. Літературний фестиваль Пентінкулма (Pentinkulma Literature Festival) щорічно збирає понад 5000 фанів у живописній сільській місцевості Ур’яла, на батьківщині одного з найвідоміших письменників країни Вяйньо Лінна. Під час фестивалю проводяться різноманітні семінари, курси, обговорення, поетичні читання, заходи для дітей та зустрічі з цікавими особистостями. Поетичний фестиваль Анніккі (Annikki Poetry Festival) також є одним з найбільших поетичних фестивалів країни, а ще він не цурається прози, музики та образотворчого мистецтва. На початку липня проходить фестиваль у місті Каяни, присвячений поезії, декламації та театральним мініатюрам, а наприкінці серпня відбувається фестиваль Runokuu Festivaali («Місяць поезії»). Серед культурних центрів Фінляндії варто відзначити Tampere House в місті Тарту, який займається організацією різноманітних культурних подій, включаючи виставки, концерти, літературні та інші івенти; а також Culture Center Caisa у Гельсінкі, покликаний сприяти мультикультурності в столиці та по всій країні (центр організовує виставки, концерти, фестивалі, курси та семінари, що сприяють самовираженню особистості, незалежно від культурного та етнічного коріння). Фінляндія пропонує безліч резиденцій для митців, щоб вони могли творити у зручних умовах та затишку. Однією з таких резиденцій є Villa Sarkia – міжнародна резиденція для письменників та перекладачів у селищі Сюсьме в трьох

Наука/Science

годинах їзди від Гельсінкі. Карло Саркіа (1902-1945), на честь якого названа резиденція, був поетом-віртуозом, а також перекладачем. Інші фінські резиденції для митців, які приймають письменників: • Fiskars artist’s residence, Fiskars – www.onoma.org • Ilola, Kalliopeia, Savonlinna – www.madeinlove.fi • KulttuuriKauppila, Ii – www.kulttuurikauppila.fi • Lovisa gästateljé, Lovisa – kotisivu.dnainternet.net • Majalan taiteilijatalo, Salo – www.salontaidemuseo.fi • Oriveden residenssi, Orivesi – www.orivedenopisto.fi • Raumars, Rauma – www.raumars.org • Saaren kartanon residenssi, Mietoinen – www.koneensaatio.fi • Salmela Konstcentrum, Mäntyharju – www.taidekeskussalmela.fi

Kolo №13

38

Сучасна література Фінляндія лишається двомовною країною, тому літературні твори тут пишуться як фінською, так і шведською мовами. Основною темою фінської літератури наразі є особисте життя людини в умовах сучасного світу. Але всі проблеми фіни вирішують з особливим почуттям гумору, весь побут та життєві ситуації стають зрозумілими і близькими кожному читачеві. Ханну Райттіла. Твори цього письменника пронизані гумором, він пише про те, як сучасна культура все більше набуває віртуальних цінностей замість матеріальних. У повісті «Аеростат “Фінляндія”» розповідається про комічні події, що відбувалися під час проведення рекламної акції, коли в небо запускали повітряну кулю у вигляді пляшки горілки «Фінляндія». Гумор змішується з алкоголем і перетворюється на фарс.

Наука/Science

Популярний у всьому світі фінський письменник Арто Паасілінна ще більше підтверджує тезу, що гумор та оптимізм є головною зброєю фінів у боротьбі з усіма проблемами. Його твори іронічні, захоплюючі та неочікувано дивовижні. Найчастіше це іронічні детективи, наприклад «Ліс повішених лисиць» чи іронічний трилер «Чарівне самогубство у колі друзів». В останньому автор дотепно змальовує пригоди фінських недосамогубць.

Однією з найпопулярніших сучасних письменниць Фінляндії є Софі Оксанен, яка піднімає у своїх творах дуже серйозні теми. Так, її найпопулярніший роман «Очищення» розповідає про події, що відбувалися в радянській Естонії. У ньому змальовується насильство в трьох проявах: над душею, над тілом і над країною.

Kolo №13

39

Наука/Science Kolo №13

40

Антті Хюрю у 2009 році отримав літературну премію «Фінляндія» за роман «Піч», книгу роздумів про місце кохання в житті людини, про цінності та достоїнство. Королевою фінського детектива вважають Лєєну Лєхтолайнен, яка стала відомою завдяки серії книг про Марію Калліо. Головна героїня розслідує загадкові злочини. Книги Лєхтолайнен перекладені 20 мовами.

Наука/Science

Карі Хотакайнен, лауреат премії «Фінляндія» та премії Ради скандинавських країн, у романі «Вулиця Окопна» (2002 р.) з іронією та гумором розповідає про поневіряння простого жителя сучасного Гельсінкі, який навіть у найскладніших ситуаціях не впадає у відчай. Книга вважається бестселером фінської літератури останніх років.

Багато сучасних фінських авторів приділяють особливу увагу розкриттю внутрішнього світу людини. Таким є Петрі Таммінен, який пише про справжніх фінських чоловіків, найчастіше жителів провінції. Одна з найкращих його книг ― серія новел «Земля втікачів». Серед жінок чудово змальовує внутрішній світ людини поетеса Мар’я Віролайнен, авторка збірки «Я ― дівча, оце так клас!». Еліна Хірвонен у романі «Якби він не забув» (2005) змальовує душевні переживання героїні та її стосунки з братом, що перебуває у психіатричній клініці, з другом та батьками. Ще один фінський письменник, якого неможливо не згадати, ― Ханну Мякеля, автор більше 100 книг, серед яких ― проза, вірші, книги для дітей, п’єси та сценарії. Надзвичайно популярними стали його дитячі книги про Дядечка Ау, за сюжетами яких було знято мультиплікаційні фільми. А «дорослий» роман Мякеля про фінського поета Ейно Лейно «Майстер» у 1995 році отримав національну літературну премію «Фінляндія». Фінська література надзвичайно популярна у всьому світі. Щороку приблизно 200 книг фінських авторів перекладаються майже 40 мовами. Найбільше їх друкується у Німеччині, Швеції та Естонії, але зростає, наприклад, кількість перекладів японською. Кількість перекладів збільшується, чималі зусилля докладаються для популяризації фінської літератури у світі. У Фінляндії функціонує спеціальний інформаційний центр фінської літератури FILI (Finnish Literature Exchange). Завданням центру є, у першу чергу, допомога перекладачам з фінської мови, для цього організовуються різні курси,

Kolo №13

41

Наука/Science

семінари і лекції. Цього року FILI на Міжнародному книжковому ярмарку у Франкфурті представляв тематичний рік Фінляндії, а це про щось таки та дуже красномовно свідчить. Але найголовніша, на мою думку, статистична цифра ― це те, що за результатами досліджень, проведених Statistics Finland, близько 70% читають вголос своїм дітям. Так і хочеться сказати: а давайте ми всі трошки станемо фінам. Щоб з наших читаючих дітей виросли думаючі дорослі. Джерела 1. Books in Finland: A Success Story. ― Link: http://www.stat.fi/tup/suomi90/huhtikuu_en.html 2. Finlandia prize – mat-l from Wikipedia, the free encycl. // Wikipedia, the free encycl. ― Link: http:// en.wikipedia.org/wiki/Finlandia_Prize 3. Paavolainen N. Finnish contemporary literature: A wealth of voices / Nina Paavolainen // this is FINLAND. ― Link: http://finland.fi/Public/default.aspx?contentid=160076#haitari 4. Writer's Residences in Scandinavia // NordicWritersGuild.com. ― Link: http://www.nordicwritersguild. com/en/recidences_in_scandinavia.aspx 5. Литература Финляндии – мат-л с Википедии – свободной энцикл. // Википедия – свободная энцикл. ― Режим доступа: https://ru.wikipedia.org/wiki 6. Литература Финляндии // Finland. ― Link: http://finland.pp.ru/history18.htm 7. Современная литература Финляндии // e-Finland – электронная Финляндия. ― Режим доступа: http://e-finland.ru/info/culture/sovremennaya-literatura-finlyandii.html

Kolo №13

42

У краю рун і латини… МЕЛЬНИК Христина Розглянуто історично-культурний розвиток Ісландії, проаналізовано ситуацію з книговидавництвом та ринком літературних послуг, висвітлено найяскравіших представників сучасної прози та поезії Ісландії. Ключові слова: Ісландія, Скандинавія, саги, сучасна література Historical and cultural development of Iceland was reviewed, the situation with the publishing market and literary services was analyzed brightest representatives of contemporary prose and poetry of Iceland were mentioned.

Keywords: Iceland, Scandinavia, saga, modern literature.

Історико-культурний пласт Ісландія – держава без держави. Свобода і анархія у позитивному сенсі – ледь не найяскравіші її ознаки. Продиктовано усе історичним підтекстом. Крихітний народ віддавна обирав свій оригінальний, несхожий на інші шлях.

Наука/Science Kolo №13

43

Перші мешканці Ісландії прибули туди з Норвегії. Вони покинули державу ще тоді. Ментально. У їх суспільстві державні інститути набули нової, химерної форми. Демократія ще у давні часи стала атрибутом Ісландії. Виявлялася вона у народних зборах, подібних до публічних віче на Русі. Центральної влади, здається, ісландці віддавна цуралися. Зручне географічне розташування (а саме віддаленість) давало унікальну змогу тривалий час жити у своєрідній ізоляції і разом з тим не надто остерігатися загарбників. Певно, саме через це культурна динаміка розвитку Ісландії завжди була вражаючою. Цю маленьку країну часто називають батьківщиною поетів. Розквіт повсюдної народної творчості можна пояснити ще й неперервністю літературної традиції. У багатьох державах Європи прийняття християнства стало революцією, принесло нові віяння у мистецтві та нові акценти у соціально-культурних формах, проте перетворилося у повне і безапеляційне заперечення всіх прадавніх здобутків. Та, мабуть, не варто пояснювати, наскільки тісно був пов'язаний релігійний культ з усіма виявами фольклору у давнину. Ісландія і тут вийшла з ситуації надзвичайно миролюбно та вільнодумно: офіційне

Наука/Science Kolo №13

44

прийняття християнства (приблизно в 1000 році) було ввічливою угодою між язичниками і християнами. Завдяки цьому тубільна літературна традиція була дбайливо збережена, не дивлячись на те, що вона була пов'язана з язичництвом. Протягом усього плину історії (в тому числі у часи належності до Данії або Норвегії) мешканці цього краю ревно оберігали свою мову та літературну традицію. Власне, усю літературну традицію, коли йдеться про давні часи, у Ісландії можна поділити на еддичну та скальдичну поезії. У ХІІІ столітті була записана чи не найвідоміша збірка ісландського фольклору «Едда». Складалася вона з 2 частин: «Старша Едда», що була безпосередньо колекцією ісландської міфотворчості та народних пісень, а також «Мала Едда», котра мала прозову форму. Остання була твором середньовічного письменника Сноррі Стурлусона і була представлена як підручник скальдичної поезії. Вона містила у собі міфи та героїчні пісні та нерідко мала у своїх частинах дидактичний характер. Виконана у формі алітераційного вірша. Одна з найбільших загадок твору – його назва. Одні вказують на географічне походження (від хутора, у якому жив Сноррі Стурлусон). Існує версія про те, що слово означає «поезія» чи «прабабуся». За однією з версій, «всі три етимології були запропоновані давно і по черзі знову висуваються і заперечуються». Цікаво, що у книзі використані різні композиційні прийоми. Наприклад, одна частина книги написана у формі діалогу між легендарним королем і верховним скандинавським богом Одином. Конунг питає про створення світу, про устрій Всесвіту – й Один відповідає. В цьому діалозі представлена вся скандинавська міфологія, приведена у строгій, чіткій системі. І в цьому, мабуть, найбільша цінність і велич книги. Вона являється структурованою (наскільки це було можливо на момент створення) системою міфологічних та казкових вірувань Давньої Ісландії. Друга частина «Едди» містить вказівки з використання так званих «кенінгів». Кенінг – це характерний для давньої скандинавської поезії літературний прийом, коли речі називаються не прямо, а через своєрідні метафори. Так битва може називатися «буря зброї», воїн – «ясен битви», корабель – «кінь моря», земля – «море звірів», сонце – «вогонь неба», небо – «країна сонця» тощо. В середні віки вважалося, що Сноррі Стурлусон використовував древнє джерело, яке також називалося «Едда». І що до тих днів дійшла лише слабка копія, переписана письменником. Скальдична поезія власне була, певно, найбільш розповсюджена форма поезії у Давній Скандинавії. В Х столітті цей вид мистецтва завоював прихильність ісландців. Багато відомих скальдів при королівських маєтках були родом з Ісландії. Основні жанри поезії скальдів: • драпа — бойова пісня, що уславлює подвиги конунга, його дружини й увиразнює героїчні ідеали; • нід — лайлива, грубо дотепна, злободенна пісня про ворогів і недругів; • віса. Ці пісні виконувалися a cappella. І, можливо, через такий «легкий» спосіб виконання передалися багатьом поколінням в усній формі. Проте, з приходом християнства, набули шаленої популярності саги і поеми, більш «письмові» види літературної творчості. Найпопулярніший древній літературний жанр

Літературні напрямки, течії та угрупування Література у західноєвропейському класичному розумінні, зі школами та провідниками, оформилася пізно, у ХІХ столітті. І головним напрямком цього часу був, безперечно, романтизм. Перші ісландські романтики рівнялись на середньовічні едди і зарубіжних романтиків свого часу. У 80-ті роки XIX століття в Ісландію прийшов реалізм, відзначений соціалістичними, антиклерикальними та інтернаціоналістськими тенденціями. Найвідоміші ісландські реалісти - Х. Хафстейн, Г. Паульссон, Й. Стефаунссон, С. Стефанссон, Т. Ерлінгссон та інші. На межі століть позначився поворот реалістів до національних ідей, в бік ідеалізму і навіть релігії. Проте у той же час деякі ісландські письменники з метою розширити коло своїх читачів писали датською мовою.

Наука/Science

45 Kolo №13

власне Ісландії – це саги. Назва походить від дієслова, що означає «сказати» або «розповідати». Таким чином, назву «саги» можна потрактувати як «розказане, переказане». Час їх творення – ХІІІ-ХІV століття. А сам твір являв собою прозовий твір, за обсягом як розповідь. Саги були різноплановими за темами і рівнем історичної реальності. Так, серед ісландських саг є дуже багато інформації про датських та норвезьких королів. Варто зазначити, що у самій Ісландії королів як таких не було. Саги про історію Ісландію ХІІ і ХІІІ століть об’єднані у «Сагу про Стурлунгів» (Стурлунги – видатний рід ісландців, котрий боровся за владу у місцевих масштабах у ті часи). Також існують саги про ісландських єпископів. Найцікавішими з точки зору літературної творчості є «Саги про стародавні часи» – розповіді про легендарних героїв, котрі мешкали у Ісландії ще до її колонізації Норвегією та Данією. Вони здебільшого являються вигадками, продовженнями древніх переказів й містять у собі казкові елементи. Були також і різні перекладні розповідні твори, котрі теж іменували сагами. Найбільш унікальні та неординарні саги називаються «Саги про ісландців» або «Родові саги». У них згадано дуже багато географічних назв древньої Ісландії.

Наука/Science Kolo №13

46

У 20-і роки XX століття в ісландській літературі з'явилися нові н а п р я м к и , г о л о в н и й з я к и х – модернізм. До найвідоміших ісландських модерністів зараховують Д. Стефаунссона, Т. Гудмундссона і Г. Хагаліна. У середині 1920-х років серйозний вплив на літературу справив оновлений соціалістичний рух. Есеїст Т. Тоурдарсон (1889-1974) випустив відзначену новою, шокуючою стилістикою книгу «Листи до Лаури» (1924), що стала свого роду «комуністичним маніфестом» в літературі. У новітній ісландської поезії спостерігалася тенденція до відмови від традиційних ісландських форм, обтяжених римою і алітерацією, прагнення замінити їх більш гнучким віршем. Найбільш відомий представник цієї школи – С. Стейнар (1908-1958). Видавничий процес Неозброєним оком помітно, які велетенські видатки в цій невеличкій острівній державі ідуть на «культурний сектор». У чому ж справа? Взагалі, у випадку цієї країни можемо зробити таке припущення, що її територіальне розташування впливає на вельми велику кількість сфер і диктує стан речей у різних галузях. В Ісландії дуже цікава система оборони. Будучи досить таки невеличкою острівною державою, Ісландія не має потреби у надзвичайному фінансуванні військово-промислового комплексу. Ця держава є членом НАТО, а також має кілька підрозділів берегової охорони. Власне, на цьому витрати на чи не найбільшого «пожирателя бюджету» в переважній кількості країн для Ісландії завершуються. Натомість є значно більший ресурс для фінансування соціально-культурних напрямків. Тож не дивно, що щорічно в Ісландії випускається близько 400 книг і журналів. Перша газета з'явилася в 1848 році. Також в країні видаються 35 газет, більшість з яких – щотижневі. І це за населення у 325 тисяч! Звичні зараз в нашій країні «електронні книги» в Ісландії можна побачити рідко. Відгадка тут криється не в умінні або невмінні поводитися з технічними пристроями, а у видавничій політиці: ісландські видавці справедливо вважають, що широке поширення текстів в електронній формі погубить видавничу справу в країні. Так що в електронному вигляді зараз можна натрапити на тільки ті ісландські літературні тексти, на які вже не потрібні авторські права; все більш-менш нове існує у вигляді паперових видань, а центри поширення літературних текстів - книжкові магазини та бібліотеки.

Наука/Science

Сучасна література Сучасна ісландська література має тенденції наближення до загальних стандартів: глобалізація ХХ століття дає свої результати. Ісландські книжкові прилавки рясніють сучасною поезією.

Сьоун (спр. ім’я Сігурйоун Сігурйоунссон, нар. 1962). Ім'я Сьоуна відоме й у сфері образотворчого мистецтва та музики, бо він якийсь час співпрацював зі співачкою Бйорк (писав для неї музику і тексти, в т. ч. тексти на її музику для фільму «Танцююча в темряві»). Найбільш знаменитий на батьківщині як ідейний натхненник групи ісландських сюрреалістів (кінець 1970-х – початок 1980-х рр.). У 2005 р. Сьоун отримав літературну премію Скандинавської ради за роман «Скюгга-Бальдюр», проте прославився насамперед віршами.

Kolo №13

47

Наука/Science

Ейнар Маару Гвюдмундссон (нар. 1954) прославився також як автор сценаріїв до фільмів популярного режисера Фрідріка Тора Фрідрікссона. Часто пише сценарії за сюжетами власних романів, наприклад «Ангели всесвіту». Сігурд Паульссон (нар. 1948) – поет, прозаїк, драматург. Творчість Сігурда нерозривно пов'язана з Францією, де він жив багато років і вивчав літературу, театральне мистецтво і кінорежисуру. Експериментальні вірші Сігурда перекладені багатьма мовами і здобули визнання у різних країнах (і не лише європейських, адже його перекладали навіть китайською!). У середині 2000-х рр. в Ісландії з'явилося поетичне угруповання «Nyhil», що відразу привернуло до себе увагу зухвалими експериментами з поетичною формою. Беззмінний лідер цього угруповання – Ейрік Ертн Нордаль (нар.

1978). В даний час діяльність «Nyhil» припинилася тому, що за своєю формою це було об’єднання друзів, творчі та життєві шляхи яких з часом розійшлися.

Kolo №13

48

Щодо прози, то в Ісландії є давно визнані світила. Істинним основоположником нової експресіоністської, сюрреалістичної манери письма став Галдор Лакснесс – лауреат Нобелівської премії 1955 року. Величезною популярністю користувалася в Ісландії та Скандинавії його історична трилогія «Ісландський дзвін». Він вважається чи не найвидатнішим ісландським письменником. Гуннар Гуннарссон (1889-1975) – один з найвідоміших ісландців. Він був у числі найбільш популярних письменників в Данії та Німеччини, чотири рази його номінували на Нобелівську премію з літератури. Халлгрімура Хельгасон – сучасний ісландський письменник і художник. У 1990 вийшов його перший роман, однак широку популярність письменник отримав після виходу роману «101 Рейк’явік», опублікованого в 1996. Через чотири роки за мотивами цього твору ісландським режисером Бальтасаром Кормакуром був знятий однойменний фільм. Ейнар Карасон (нар. 1955) також відомий сучасний письменник. Завдяки російському перекладу на пострадянських просторах відомий творами «Шторм» та «Острів диявола».

Джерела 1. Стеблин-Каменський М. І. Культура Ісландії. — Спб, 2003.

2. ODRI.MSK.RU: Официальный сайт некоммерческого партнерства [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://odri.msk.ru

Наука/Science

49 Kolo №13

Гвюдберг Бергсон (нар. 1932) – насамперед прозаїк, що зробив величезний вплив на розвиток романного жанру в Ісландії. Г. Бергсон, чий гіркий, химерний роман «Тоумас Йоунссон, бестселер» (1966) мав скандальний успіх. Оулав Гюннарссон (нар. 1948) увійшов в ісландську літературу на початку 1970-х рр. як автор двох книг віршів, але досить скоро переключився на прозу. Він пише добротні великовагові реалістичні романи; найбільш відомі його книги – «Церква тролів», 1992, що оповідає про драматичну долю архітектора, який в 1950-х рр. проектував церкву Хатльгріма в центрі Рейк'явіка, і «Сокира і земля» – історичний роман про долю останнього ісландського католицького єпископа Йоуна Арасона, удостоєний в 2003 р. ісландської літературної премії. Оулав Хьойк Сімонарсон (нар. 1947) – поет, прозаїк, драматург, сценарист, автор книг для юнацтва. Твори Оулава Хьойка різноманітні як за жанрами, так і за емоційним настроєм. Він добре відомий своїми гумористичними і іронічними романами й розповідями. За мотивами його п'єси «Море» (1992) був знятий однойменний фільм Бальтасара Кормакура (2002), який удостоївся безлічі нагород у себе на батьківщині, зібрав у кінозалах майже все населення Ісландії. Ісландія – країна з ледь не найбільшою часткою виданих книг на душу населення. І країна, в якій за різними статистиками близько чверті населення досі вірить у існування ельфів. Вони відчужені від усього світу та надзвичайно привітні до іноземців. Їх молоде покоління літераторів ламає усі традиції і, йдучи шляхом спрощення, намагається творити активну сучасну європейську постмодерну літературу. Позбавлене традиційних сільських елементів культури в дитинстві, воно багато в чому вирівнюється з загальноєвропейською лінією постмодерну. Проте і в своїй уніфікації ісландці йдуть власним, винятковим шляхом і плекають цілком унікальну літературну традицію.

3.

Наука/Science

4.

5.

6.

Kolo №13

50

LiveLib (Живай библиотека) – социальная сеть читателей книг [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.livelib.ru Буайе Р. Средневековая Исландия / Режи Буайе. – Москва: Вече, 2009. - 368 с. Сейл Р. Эти странные исландцы / Ричард Сейл. – Эгмонт Россия Лтд, 2004. Дэвидсон Х. Э. Древние скандинавы. Сыны северных богов / Хильда Эллис Дэвидсон. – Москва: Центрполиграф, 2008. –224 с.

Гренландія: небіла пляма на карті літератури ДІДУХ-РОМАНЕНКО Світлана Короткий екскурс літературними процесами Гренландії. Література гренландців розглянута під кутом історико-політичних змін та етнічних особливостей нородностей, що там проживають. Ключові слова: Гренландія, інтуїти, Ханс Егеде, Самуель Кляйншмідт, Ханс Люнге, ківітоки, фольклор.

Brief overview of literary process of Greenland was given. Literature of Greenlanders was revieweded from the point of historical and political changes and ethnic characteristics of nations that live there.

Keywords: Greenland, intuitive, Hans Egede, Samuel Kleinschmidt, Hans Lynge, kivitoky, folklore.

Гренландія була terra incognita для європейців аж до відкриття у X столітті норвезькими вікінгами, які незадовго до того оселилися в Ісландії. Арктичні народи населяли Гренландію задовго до відкриття острова європейцями, хоча перед прибуттям вікінгів острів знелюднів – предки сучасних інуїтів почали селитися на півночі Гренландії лише в XIII столітті. Інуїти – єдиний народ, який безперервно населяв Гренландію протягом сторіч; проте у XVIII столітті Данія, скориставшись пріоритетом вікінгів, оголосила острів своїм володінням і почала його колонізацію. Під час Другої світової війни Гренландія була відокремлена від королівства і зблизилася зі Сполученими Штатами і Канадою. Після закінчення війни Данія

Наука/Science повернула собі контроль над островом, однак скасувала його колоніальний статус; Гренландія була проголошена інтегральною частиною Датського королівства, а в 1979 році отримала широку автономію у внутрішніх справах. Гренландія – єдине державне утворення, яке вийшло зі складу Європейського союзу, хоча і зберігає статус асоційованої держави. Найбільший у світі острів не є країною «білої німоти» і на карті світової художньої літератури. А в останні десятиліття пробудження національної самосвідомості гренландців призвело до справжнього розквіту своєрідної гренландської поезії та прози. Своєрідної насамперед тому, що острів здавна розташовувався на перехресті двох культур ― європейської (скандинавської) і ескімоської. Говорити про зародження гренландської літератури можна, починаючи з 1721 року, коли до Гренландії прибула місія норвезького пастора з Бергена Ханса Егеде (Данія і Норвегія у той час були єдиним королівством). На честь самовідданого пастора над Нуукською гаванню нині височіє бронзовий монумент – символ гренландської столиці. Створивши першу ескімоської абетку, Егеде віддав усі свої сили справі освіти гренландців. У місіонерській діяльності з Хансом Егеде суперничали члени німецької секти гернгутерів, що прибули до Гренландії на 20 років пізніше і зберегли свій вплив в країні до 1900 року. Зусилля скандинавських і німецьких просвітителів з часом принесли суттєві плоди. Вже у середині XIX ст. більшість населення Західної Гренландії вміло читати і писати.

Kolo №13

51

Наука/Science Kolo №13

52

Але протягом тривалого часу література Гренландії мала певні труднощі: система письма, введена першими місіонерами, була дуже недосконалою. Доба націонал-лібералізму, яка прийшла до Гренландії у середині ХІХ ст. разом із європейськими цивільними службовцями, стала початком розвитку ескімоської писемності та літератури. У Гренландії почали відкривати семінарії, які тривалий час використовували гренландську мову в якості навчальної (особливо данські та моравські семінарії у Готхобі у ХІХ ст.). Видатний моравський вчений Самуель Петрус Кляйншмідт (1814-1886) розробив адекватну систему писемності для використання у новостворених освітніх установах. «Граматика гренландської мови з частковим включенням лабрадорського діалекту» побачила світ у Берліні у 1851 році. У другій половині ХІХ століття у Готхебі почали працювати друкарні, власником однієї з яких був Самуель Кляйншмідт. До цього література гренландською мовою друкувалася у Данії, Німеччині та Англії. Крім розробки символів для нової писемності, Кляйншмідт суттєво вдосконалив літературну мову. Народжений у Гренландії, він розумів не лише мову, а й душу інуїтів. Кляйншмідт уклав та видав гренландською мовою підручники з історії, географії, зоології тощо. Надзвичайне велике значення мав його переклад Біблії, який він не встиг закінчити. Новий Заповіт було видано у Копенгагені у 1893 році, Старий Заповіт ― там же у 1900 році. Але ще за життя Кляйншмідта попередні версії, надруковані ним же самим у Готхебі, набули популярності з 1876 року. До цього існували лише деякі недолугі переклади певних частин книги. Біблія завжди мала значний вплив на літературу високорозвинених народів світу, не можна недооцінювати цього впливу і на сучасну гренландську літературу. Нова національна література Гренландії відрізняється від давньоескімоського фольклору, що передавався від покоління до покоління у казках, переказах та піснях. Сучасна література має в поезії європейські рими та розміри, у п’єсах дотримується європейських технік та засобів. Художня література знаходиться під впливом романтизму, що є наслідком літературної діяльності у попередньому столітті цивільних службовців-європейців, які знали гренландську мову. Ескімоси дуже довго уникали переходу від усної літератури до письмової, віддаючи перевагу розповідям перед безпосередніми слухачами. ХХ століття змінило життя гренландців. На зміну традиційному мисливству прийшли рибальство, сільське господарство тощо. Ці зміни вплинули і на розвиток сучасної національної літератури. У ній з’явилися почуття неспокою та невпевненості, що, з одного боку, викликали ностальгію за минулим, коли життя було нібито кращим та справжнім, а з іншого боку, з’явилися мрії про майбутнє, яке обіцяє стати ще більш захоплюючим. Як і раніше, імпульс

Наука/Science

53 Kolo №13

до розвитку принесли з собою вихідці з континенту, цивільні службовці. На початку ХХ століття після десятиліть реакції у Данії національно-релігійний рух, ініційований данськими академічними колами Гренландії, відродив зацікавлення гренландською мовою та культурою. Одним з дивовижних результатів цього стало написання напередодні Першої світової війни пісні nunarput («Наша країна»), яка стала національним гімном Гренландії. Автором є гренландець, пастор Хенрік Лундт, який вважається одним із творців сучасної гренландської літератури. До його спадщини входять вірші, що змальовують побут і фольклор гренландських ескімосів (книга пісень erinarssûtit), дидактичні вірші (Лунд писав їх для дітей і використовував на уроках в школі), релігійні гімни (tugsiutit). Незважаючи на спроби Данії впливати на культурне життя інуїтів, національна література продовжувала розвиватися у белетристиці. Гренландці отримували вищу освіту на батьківщині у коледжах та семінаріях, деякі з них продовжували навчання у Данії. Ці «вершки» інтелігенції створили нову літературу, в якій європейська культура зустрілася з ескімоською та місіонерською. Форми, засоби та техніки сучасної літератури запозичені у Європі, але зміст взятий з національного ґрунту. Першими дослідами художньої прози були дві політичні повісті: «Сон» М. Сторха (1914) і «Трьохсотий рік після прибуття Ханса Егеде до Гренландії» Ауго Люнге (1931). Повість Сторха в основному автобіографічна, за винятком останнього розділу, де автор переносить читача в 2105 р. (звідси назва повісті). «Знайти себе» молодій гренландській прозі вдалося в історичному жанрі з появою повістей «Тумарсі» (1934) Фредеріка Нільсена і «Воля незримого» (1938) Ханса Люнге. Сюжет повісті «Тумарсі» заснований на достовірних подіях з життя маленького селища в Західній Гренландії, що відбувалися у середині XIX століття. Фредеріку Нільсену вдалося правдиво описати важку працю гренландських чоловіків і жінок, існування на межі людських можливостей – і разом з тим їх складне, напружене духовне життя. Незвична історія повісті Ханса Люнге «Воля незримого». Близько трьох десятиліть вона поширювалася серед гренландців тільки в машинописному вигляді (деякі екземпляри рукопису зберегли власноручні малюнки Люнге – талановитого художника) і до часу свого першого видання встигла стати класикою гренландської літератури. На відміну від повісті Нільсена, виконаної в реалістичній манері, «Воля незримого» явно романтизує «гренландську старовину». Цікаво, що Ханс Люнге – перший і, мабуть, поки єдиний гренландський письменник, що приділив стільки уваги темі романтичної любові – і в «Волі незримого», і в п'єсах «з язичницьких часів», і в лібрето першої гренландскої опери «Красуня». У післявоєнній гренландській прозі історичні жанри займають не менш важливе місце, ніж в гренландскому епосі. Найчастіше автори не приховують своєї тенденційності: наприклад, О. Брандт на початку 1970-х років опублікував сімейну сагу-трилогію про незалежне життя предків в області Кангатсіак як відповідь на плани влади виселити народ з економічно безперспективного регіону. Збиранню і обробці східногренландського фольклору присвятив своє життя Йенс Росінг. Його оповідання «Як було вбито Сімуйок і Пілакан» знову вводить нас у світ, де панує звичай кровної помсти.

Наука/Science Kolo №13

54

Про не настільки вже далеке минуле ― «ніби це було тільки вчора» ― розповідає Йорген Флейшер у новелі «Сусат». З ніжністю і м'яким гумором малює Флейшер образ старої гренландки, яка до кінця життя зберегла вірність дідівським звичаям і традиціям. Проза другої половини ХХ століття має явний суспільно-критичний характер. Один з кращих зразків відверто агітаційної прози, що займає значне місце на літературних сторінках гренландських газет і журналів, ― оповідання-алегорія Мосес Ольсена «Невже і ми такі». Авторська позиція однозначна: гренландці повинні активніше відстоювати свої національні інтереси. Інакше, менш прямолінійно, підходить до того ж матеріалу гренландська письменниця Маліарак Вебек. Її проза присвячена становищу гренландських переселенців на континенті. Літературна популярність прийшла до Маліарак Вебек з публікацією в 1981 році повісті «Зустріч в автобусі» (в данському варіанті «Історія Катріни»), сюжетна основа якої – «нерівний шлюб» гренландки з данцем. Переконливі і навіть нещадні у своїй натуралістичності епізоди повісті, де розкривається гнітюча картина морального руйнування героїні. У творчому образі світу гренландської письменниці Маліарак Вебек ― два полюси з протилежними моральними характеристиками: «чудесна» північна батьківщина і «задушлива» Данія, у лоні якої повноправні піддані Королівства розділили загальну долю робітників-іммігрантів – вигнанців західного світу. Поетична самосвідомість гренландців розвивалася у тісному зв'язку з самосвідомістю політичною. Дивна річ: перші літературні твори гренландською були створені європейськими місіонерами і адміністраторами, починалася гренландська письмова література з наслідування данських зразків, але чим ближче до нашого часу, тим виразніше проступають у ній характерні риси усної народної творчості гренландців-інуїтів . Гренландський фольклор колись відображав усі аспекти життя первісного мисливського товариства. Особливо цінувалися мисливцями довгі «істинні» оповіді, що заповнювали порожнечу зимової арктичної ночі. У них йшлося про богиню моря та її старшого брата-місяця, про всесильних і всезнаючих шаманів і про таємничих пустельників – ківітоків, про вбивства, кровну помсту і сварки через жінок, про сиріт, які виростають і мстять вбивцям своїх батьків, про довгі подорожі і про зустрічі зі страшними чудовиськами, про голод і достаток, і про сміливих мисливців, загиблих у морській безодні. Веселили гренландців короткі казки та анекдоти ― наприклад, про якого-небудь невдаху, який у розпал полювання на тюленя зміг зловити тільки ворону, та потім ще й хвалився своєю здобиччю. Поетичні жанри гренландського фольклору ― обрядові та мисливські пісні, заклинання і прокльони, колискові і жартівливі пісні. Існувала й «індивідуальна лірика»: більшість чоловіків і багато жінок хоча б раз у житті створювали свою пісню ― не тільки про особливо видатний мисливський подвиг, а й про природу острова, про нескінченну зиму і довгоочікуване літо, а головне ― про море: то мінливе, що дає життя і багатство, то про зле і нещадне – вбивцю батьків і синів. Поетичне слово володіло, на думку гренландців, величезною магічною силою. Воно могло служити, у буквальному сенсі слова, бойовою зброєю при зіткненні ворогуючих поселень, коли вороги відступали, злякавшись проспіваного якою-небудь жінкою прокльону. Найбільш незвичайна форма гренландського фольклору ― так званий «пісенний бій». Розлютившись на свого

Джерела 1. Svend Frederiksen. Recent Literature in Greenland. Books Abroad Vol. 30, No. 4 (Autumn, 1956), pp.

383-387. ― Published by: Board of Regents of the University of Oklahoma. – Link: http://www.jstor. org/stable/40099786 2. История Гренландии – мат-л с Википедии – свободной энцикл. // Википедия – свободная энцикл.

– Режим доступа: https://ru.wikipedia.org 3. Чекин Л. Художественная литература Гренландии / Л. Чекин // СЦБИСТ: сайт. – Режим доступа: http://scbist.com/blogs/admin/378-hudozhestvennaya-literatura-grenlandii.html 4. Эскимосская проза // Гренландия и гренландцы. – Режим доступа: http://grenlandes.ru/ eskimosskaya-proza/

Наука/Science

55 Kolo №13

сусіда, гренландець протягом зими складав пісню, приправлену найобразливішими звинуваченнями і прокльонами. Супротивник відповідав на образи своєю піснею. Ці бої проходили при великому скупченні публіки, що виражала захват або несхвалення особливими завиваннями і виносила свій вердикт – не по суті звинувачень, а в залежності від поетичного таланту суперників. Закінчувалися бої, як правило, примиренням і дружбою ворогуючих сторін і значно рідше ― бійкою, вбивством або вигнанням переможеного. Етнографи вбачають у «пісенних боях» необхідний інструмент соціального контролю ― адже вирішення суперечок шляхом збройних конфліктів згубне для нечисленного мисливського товариства. Вважається, що й інші види гренландських пісень служили тій же меті ― збереженню народу. Вони допомагали мисливцеві впоратися з руйнівними почуттями відчаю і безсилля перед вічним союзником і ворогом ― природою Півночі. Останні десятиліття у Гренландії ― час розквіту насамперед поезії (чи, радше, музично-пісенної творчості). Правда, і в довоєнній Гренландії також були поети, які досі зберігають популярність: X. Лунд, Й. Петерсен. Поет і композитор І. Петерсен відобразив у своїй творчості всі проблеми Гренландії середини XX ст. З одного боку, він прославляв свою батьківщину, спосіб життя, традиційні етику і естетику, з іншого ― зізнавався в любові до «МатеріДанії», що принесла «світло своїм гренландцям-дітям, без якого вони вже не мислять життя». Він закликав молодих ескімосів активно боротися за прогрес батьківщини, опановуючи для цього данську мову, долучаючись до культури братнього народу, інших країн світу. Традиційні мотиви характерні для творчості П. Ольсена: поет звернувся до язичницького, найбільш стародавнього періоду народної творчості, оспівуючи у своїх поемах подвиги героїв ескімоських переказів (цикл про Кагссакссуке). У передвоєнний час класик сучасної гренландської поезії Фредерік Нільсен (автор повісті «Тумарсі») почав розробляти фольклорні сюжети, створив ліричні замальовки гренландської природи, гренландського побуту. Серед його пізніх творів привертає увагу вірш «Ця країна – навіки твоя» (1970), який заново відкрив для гренландської поезії древній мотив «великого шляху», нескінченної подорожі. Той же мотив можна часто зустріти у віршах інших поетів. Література Гренландії ще юна і недосвідчена, але вона впевнено іде власним шляхом через білу пустелю і довгу полярну ніч, співаючи про красу рідного краю і велич свого мудрого, сильного духом народу.

Древньоскандинавська література про богів та героїв КОВАЛЬ Ната

Наука/Science

Розкрито питання особливостей питомо скандинавських пам’яток літератури на прикладі ісландських саг, легенд та міфів. Ключові слова: альви, альтинг, ісландські саги, кенінги, «Молодша Едда», «Саги про ісландців», скальди, скандинавська міфологія, «Старша Едда».

Features of genuine Scandinavian literature were reviewed on the example of the Icelandic sagas, legends and myths.

Keywords: alva, the Althing, the Icelandic sagas, kenings «Next Edda», «Sagas of Icelanders» scald, Scandinavian mythology, «Poetic Edda».

Kolo №13

56

Ісландці вважаються найбільш літературним народом планети: за числом поетів і письменників на душу населення Ісландія обганяє зараз усі інші країни. Але справа не тільки в цьому — вона вже у Середньовіччі була країною з практично повною грамотністю: читати і писати вміли навіть прості селяни. Тому літературна традиція склалася дуже рано, і коли офіційно вводилося християнство (близько 1000 року), язичництво тут не викорінювали вогнем і мечем, а, так би мовити, інтеґрували, тому й літературні традиції, пов’язані з язичництвом, теж збереглися. Ісландська мова є визначальною у культурі країни завдяки величезній літературній спадщині. Ісландці й досі можуть читати саги Х ст. на древньонорвезькій мові оригіналу, якою колись говорили в усіх скандинавських країнах, а тепер вона зрозуміла лише в Ісландії, оскільки мова змінилася тут порівняно мало протягом століть. А у XVIII ст. в Ісландії навіть виник рух мовного пуризму, коли країні загрожував датський вплив, і відтоді цей рух став домінуючим у мовній політиці країни. Замість того, щоб вносити в мову іноземні слова для позначення нових понять, тут вигадують нові слова або дають старим нові значення, щоб охороняти мову від зовнішнього впливу. Писемність з’явилася в Ісландії, мабуть, ще на початку XII ст., але найважливіші твори древньоісландської літератури були записані в XIII ст. У XIII ст. були записані міфологічні та героїчні пісні, що пізніше отримали назву «Старша Едда». Це одна з найбільш знаменитих пам’яток світової літератури. У XIII ст. також була записана найдавніша поезія скальдів і знаменитий скальдичний підручник Сноррі Стурлусона (1178-1241), що отримав назву «Молодша Едда». Тоді ж було написано і більшість давньоісландських прозових творів, так званих саг. Ісландське слово «сага» походить від дієслова, що означає «сказати» або «розповідати», отже, первісне значення цього слова — «те, про що розповідають». Давньоісландською сагою називалося будь-яке прозаїчне оповідання, яких впродовж XIII–XIV ст. в Ісландії було написано безліч. Між VIII і IX ст. починається бурхлива масова експансія скандинавців, яка отримала назву «епоха вікінгів». Вважають, що епоха вікінгів збігається

Наука/Science

57 Kolo №13

з високим розквітом мистецтва скандинавців (особливо в Ісландії) і визначає характер деяких його сторін. Так в образотворчому мистецтві відродився «звіриний стиль» (або «тератологічний») — потяг до зображення страхітливих звірів, чудовиськ, хижаків (світ уявлявся неперервним зіткненням незрозумілих, ворогуючих сил). У літературі цим настроям відповідає розквіт поезії скальдів, з її складною символікою та словесними емблемами. Бо, окрім саг, ісландці зробили у світову літературу ще один внесок — поезію скальдів, найвідомішим з яких був Егіль Скатлагрімссон — син одного з першопоселенців Ісландії, який безстрашно боровся з королями Норвегії Харальдом і Ейріком, і чиє життя описане в «Сазі про Егіля». Після освоєння Ісландії (870-930), у 930 р. верховним органом правління у країні став «альтинг» — всеісландські народні збори, які відіграли важливу роль в ісландському суспільстві. «На альтинг приїжджали, щоб добитись правди та справедливості, обмінятись новинами, обміркувати поточні події. На альтинг збирались, як на народне свято: на ньому знайомились, укладали торгові угоди і влаштовували шлюби, знайомились із законами і судовою процедурою, змагалися в іграх, слухали розповіді про подорожі, розповідали саги, декламували вірші. Альтинг вважають колискою ісландської літератури і порівнюють його роль у житті ісландського суспільства з роллю столичного міста, в якому зосереджене культурне життя країни і розквіт якого зумовлює розквіт культури народу» [9]. У той час, коли в Європі вже загинула язичницька культура, у цьому далекому північному краї зберігалась і створювалась література, яка багато в чому відтворила звичаї, вірування та народноепічну традицію германо-скандинавської язичницької старовини. Та разом з тим, порівняно з кельтським епосом, пам’ятки скандинавської словесності відбивають вищий ступінь художньої свідомості. «Старша» та «Молодша» Едди. Основним джерелом давньогерманської міфології є Едда — книга міфів та легенд про динаміку світу. Едда — назва двох пам’яток літератури у народів Ісландії, Данії, Норвегії, Швеції. «Старша Едда» — збірка міфологічних і героїчних пісень VII—XIII ст. «Молодша Едда» — своєрідний підручник теорії поезії давньоісландських поетів-співців скальдів, упорядкована 1222—1223 pp. ісландським істориком Сноррі Стурлусоном. Можна сказати, що «Едда» — літературна пам’ятка суто ісландського народу, зрозуміла лише у контексті живої ісландської мови, поезії та ісландських ландшафтів. Хоча у ній не має роздумів як таких, але вона важлива передусім своїми фактами та подіями, чи мовою персонажів, що беруть участь у цих подіях. І «Старша Едда» («Поетична», «Пісенна», чи помилково «Едда Семунда») і «Молодша Едда» («Прозаїчна», «Сноррова Едда») використовують древньоскандинавські та древньогерманські легенди. У них згадуються й історичні особи, і цілком вигадані персонажі, і в обох прослідковуються впливи християнства, у випадку «Молодшої Едди», звичайно, більше. Як і в усіх, у скандинавів теж спочатку світу був хаос, чи світова безодня, яку називали Гіннунгагап, там зародився світ льодів і туманів Нифльхейм та світ вогню Муспельхейм. Обидва світи заселяли велетні. Оскільки у крижаному царстві було джерело Хвельгемір, чия вода постійно замерзала, але не переставала текти, то через деякий час крижані брили наблизилися до вогню і там почали танути. Так з’явилися паморозний велетень Імір і корова Аудумла. Корова лизала покриті солоним ніфльхеймським інеєм кам’яні

Наука/Science Kolo №13

58

брили і годувала молоком Іміра. З одного такого камінчика Аудумла вилизали самого Бурі, прародителя асів. Син Бурі, якого звали Бер, узяв собі за дружину велетку Бестлу, і у них народилися три сини: Одін, Вілі й Ве. Проблеми почалися, коли хлопчики підросли, — вони вбили свого прабатька Іміра, а в потоках крові пораненого гіганта потонули майже всі паморозні велетні. Та брати, які вчинили перше у світі вбивство, зуміли частково звернути його на благо: трупом Іміра аси заповнили світову безодню, і вбитий велетень став Мідґардом (тобто світом людей). Люди теж були створені асами: «Они взяли Имира, бросили в самую глубь мировой бездны и сделали из него землю, а из крови его — море и все воды. Сама земля была сделана из плоти его, горы же из костей, валуны и камни — из передних и коренных его зубов и осколков костей. <...> Из крови, что вытекла из ран его, сделали они океан и заключили в него землю. И окружил океан всю землю кольцом, и кажется людям, что беспределен тот океан и нельзя его переплить. <...> Взяли они и череп его и сделали небосвод. И укрепили его над землёй, загнув кверху его четыре угла. <...> Потом они взяли сверкающие искры, что летали кругом, вырвавшись из Муспелльсхейма, и прикрепили их в середину неба мировой бездны, дабы они освещали небо и землю» («Молодша Едда») [1]. Людський світ знаходиться посередині, а на одному рівні з Мідґардом уже згадані Ніфльхейм і Муспельхейм, а також Йотунхейм (заселений паморозними велетнями-йотунами, що вижили) і Ванахейм — обитель богів-ванів (вони ніби древніші богів-асів). Нижче Мідґарда знаходиться Свартальфахейм — світ карликів (чи темних альвів), створених асами з хробаків, що з’явилися у трупі Іміра. А ще нижче — холодний, темний і туманний світ Хельхейм — світ мертвих. Він оточений річкою Гйолль, яку не можна ні переплисти, ні перейти вбрід, ні перелетіти, а єдиний міст через неї охороняють величезний чотирьохокий пес Гарм і велетка Модґуд. Досить неприємне місце, куди судилося потрапити майже всім — окрім особливо доблесних воїнів (їх заберуть валькірії у Вальгаллу). Вище Мідґарда розташований Альфхейм, батьківщина світлих альвів, а ще вище — Асґард, небесне місто, де живуть аси, діви-валькірії і кращі з войовників-людей, які довели свою відвагу в останньому бою. Усі ці світи несе на собі велетенський ясен Іггдрасиль. Стоїть він на трьох коренях: один тягнеться до Асґарду (чи Мідґарду), другий — у світ йотунів, третій — до Ніфльхейму (або Хельхейму), і біля кожного кореня б’є чарівне джерело. Та життя гіганта-ясена нелегке: його

Наука/Science

59 Kolo №13

коріння гризе один з великих зміїв, дракон Нідхьогг, а на верхівці сидить орел (або яструб) Ведрфельнір, ворогуючий з Нідхьоггом. Оскільки один вгорі, а інший внизу, і докричатися — справа марна, то стовбуром ясена туди-сюди бігає білка Рататоск, переносячи лайки від пернатого до лускатого і назад. Як уже відомо, «Молодшу Едду» (спочатку вона називалася просто «Еддою») написав ісландський поет, прозаїк, історіограф, юрист і політик Сноррі Стурлусон, представник знатного і впливового роду Стурлунгів. І написав він її у 1222-1225 роках, правда, деякі джерела уточнюють, що у 1223 р. Стурлусон пропонує абсолютно нерелігійну версію того, як виник норвезький пантеон богів, хоча сам він був християнином. Сноррі писав, що спочатку аси, вани та інші божества були людьми, які за життя чимось прославилися, пізніше ж народна пам’ять трансформувала їх реальні заслуги і приписала неіснуючі. «Едда» Сноррі користувалася популярністю, адже до наших днів дійшло сім її рукописів, створених у XIV – XVII ст. Але і скальди, і слухачі/читачі мали бути дуже добре обізнаними: вловлювати прихований сенс за «плетінням словес», отримувати задоволення від витонченості алітераційних віршів, розплутувати химерні кеннінги (описові позначення). Наприклад, так у «Молодшій Едді» пишеться про Тора: «Какие есть кеннинги Тора? Его называют «сыном Одина и Земли», «отцом Магни, Моди и Труд», «мужем Сив», «отчимом Улля», а также «повелителем и владетелем молота Мьёльнир, Пояса Силы и Бильскирнира», «защитником Асгарда и Мидгарда», «недругом и истребителем великанов и великанш», «убийцей Хрунгнира, Гейррёда и Тривальди», «господином Тьяльви и Ресквы», «недругом Мирового Змея», «воспитателем Вингнира и Хлоры» [1]. Трактат «Молодша Едда» складається з чотирьох частин: «Пролог», «Видіння Гюльві», «Мова поезії», «Перелік розмірів», які різняться за змістом і за формою. Вчені сумніваються, чи належить «Пролог» Сноррі, адже в ньому аж надто відчувається вплив латинської книжності, що не типово для ісландської усної традиції. У «Видінні Гюльві» представлено художньо опрацьований огляд язичницьких міфів і різні відомості про богів. Розділ «Мова поезії» містить перекази міфологічних сюжетів та героїчні оповіді, зокрема сказання про Ніфлунгів (Нібелунгів). Остання частина — «Перелік розмірів» — присвячена метриці, тобто опису розмірів і строф, а також стилістичних прийомів, які виробилися скальдами впродовж століть. «Молодша Едда», написана в період занепаду поезії скальдів, за задумом автора, повинна була стати посібником для молодих поетів і відродити мистецтво скальдів. Вчені й досі сперечаються, чому книга Сноррі Стурлусона отримала назву «Едда». Розглянемо три етимології цього слова: одні вважають його похідним від «Одді», назви хутора, де Сноррі виховувався і, можливо, знайшов матеріали для своєї книги. Тому «Едда» може означати «книга Одді». Інші виводять значення слова «Едда» від óðr — слова, яке іноді мало значення «поезія». Тоді «Едда» означає «поетика». Треті ототожнюють назву книги Сноррі зі словом «едда», яке трапляється в одній древньоісландській пісні, і, вочевидь, значить «прабабуся». Чому ж тоді Сноррі назвав книгу «прабабусею»? Часом не прабабусею усієї скандинавської літератури? [10]. «Едда» Сноррі зазвичай подає цитати зі «Старшої Едди», які мали би бути десь зафіксовані. До певного часу поезія скальдів не записувалася, а передавалася з уст в уста. І поки традиція існувала, існували й легенди. Але з приходом християнства і разом з ним культури письма, пісні усе рідше передавалися від

Наука/Science Kolo №13

60

скальда до скальда, і частина їх, безперечно, втрачена, а частина лишилась у цитатах Стурлусона. Так вважалось аж до середини XVII ст., доки в 1643 році Бріньольфур Свейнссон, єпископ Скаулхольта (невеликого міста і за сумісництвом великого релігійного і культурного центру Ісландії) не наткнувся у старих паперах на стародавній манускрипт (як з’ясувалося пізніше, написаний приблизно в 1270-х рр.). Аналізуючи дорогоцінний рукопис, Бріньольфур припустив, що він належить перу Семунда Мудрого («Edda Saemundi mulliscii»), ісландського священика, письменника і вченого, який жив у XII ст. Ця гіпотеза проіснувала в учених колах досить довго, але сьогодні таку версію ніщо не підтверджує. На противагу «Беовульфу», у «Старшій Едді» відчувається динамічність та стиснутість пісні, в небагатьох словах чи строфах викладаються долі героїв або богів, їхні промови і вчинки. Фахівці пояснюють цю незвичайну для епічного стилю спресованість еддичних пісень специфікою ісландської мови. Широке епічне полотно, подібне «Беовульфу» або «Пісні про нібелунгів», вміщає у собі кілька сюжетів, безліч сцен, що об’єднуються спільними героями і тимчасовою послідовністю, тоді як пісні «Старшої Едди» зазвичай зосереджують увагу на одному епізоді. Щоправда, у стиснутій та не багатослівній еддичній пісні закодовано значно більше: нам нічого не говорять імена героїв, про яких ідеться, а для будь-якого ісландця тих часів кожне ім’я спонукало пригадати цілу історію, а може й не одну. Словом, давні ісландці «Молодша Едда», видання XVIII століття. Все могли сподіватися лише на себе і власну унаочнено: і одноокий Одін з воронами Хугін пам’ять. Ця сконденсованість еддичної і Мунін, і корова Аудумла, і восьминогий кінь пісні також може свідчити про архаїчСлейпнір ність цих текстів, адже в них йдеться про переможні походи вікінгів і їхнє переміщення до Вальгали після смерті, а про спасіння душі зовсім не йдеться, якщо уточнити, що християнство в Ісландії прийняте у 1000 році. Характерно, що в еддичній поезії жінка виступає нарівні з чоловіком, не поступаючись йому ні в мужності, ні в рішучості. Саме її характер і вчинки найчастіше зумовлюють весь хід подій, особливо в здійсненні помсти, яка вважалась вищим обов’язком людини. Взагалі, скандинавські боги дуже схожі на людей, лише моторніші й уміють користуватися магією. Вони не мають улюбленців серед людей, так, як це буває у міфах еллінів. І долі у людей і богів Скандинавії зазвичай трагічні: вони знають, що з ними станеться, але не перестають і далі боротися. Для них нічого не важливо, окрім доброго імені, яке буде звучати й після смерті (слава у них позначається тим же словом, що й вирок — древньоісл. «dómr»).

Наука/Science

61 Kolo №13

Поезія скальдів. У Норвегії та Ісландії протягом XI-XIII ст. дуже популярною була поезія скальдів — один з найоригінальніших видів творчості в усій світовій літературі. Мистецтво складання віршів було популярним, їх створювали чоловіки і жінки, знатні особи і бонди, імпровізували на бенкетах, на тинзі, зимовими вечорами, під час переїздів морем. Скальди — дружинні співці та придворні поети — користувались великим авторитетом, вони були довіреними особами правителів, до них звертались за порадою у важливих справах. У бенкетному залі поети займали місце на почесній лаві, одягалися в дорогі й пишні шати. Збереглося біля 350 імен скальдів. Багато їх перебувало на службі у шведських або датських конунгів, частину з них доля закинула в Англію, Іспанію, Візантію, на Русь [2]. Ісландські скальди прославились як неперевершені майстри складання похвальних пісень — панегіриків, які називались драпами (дослівно — «бойова пісня»). У драпах скальди оспівували бойові подвиги конунга і його дружини, мудрість і силу правителя. Вважалось, що така пісня приносить славу. Тому скальдів щедро обдаровували і намагались привернути до двору. Складали вони також і лайливі пісні про ворогів та недругів. Цих пісень боялися; вірили, що погане слово могло накликати біду. Вважалось, що нагорода, одержана від могутньої і знатної людини, зв’язувала співця зі славою, щастям багача. Тому скальди охоче брали (і навіть вимагали) нагороду за пісню — золоту каблучку, дорогу зброю, кольчугу та ін. [2]. Поезія скальдів є усвідомленою творчістю, звідси — пафос самоусвідомлення її творців і навіть почуття переваги над іншими. Вважалось, що поетичний дар — це «дар Одіна». Поезія скальдів відзначається складністю метричної форми і вишуканістю поетичної мови. Скальди створили складну систему поетичних синонімів — так звані «хейті», і метафоричних, умовних поетичних перифразів — «кеннінгів», якими замінювались найбільш вживані у віршах поняття. Наприклад, замість слова «сонце» вживалось його хейті — «коло», «світило». Пишними та красномовними були кеннінги, де замість слова «воїн» вживали «махач меча», «дерево битви»; «корабель» — це «кінь моря», «олень моря», «бик води»; «жінка» — «сосна»,

Наука/Science Kolo №13

62

«липа золота» та ін. Завдяки кеннінгами і хейті поезія скальдів була насичена, ставала пишномовною. Егіль Скалагрімссон (X ст.) — знатний, свавільний та охочий до багатства вікінг. Замолоду він розбійничав на Балтиці, служив воєначальником у англійського короля, ворогував з норвезьким королем Еріком Кривава Сокира і вбив його сина. Випадково потрапивши у руки свого лютого ворога, Егіль відкупився від смерті похвальною піснею «Викуп за голову», яку написав у ніч перед стратою. Його бурхливе життя, типове для епохи вікінгів, описане в родовій «Сазі про Егіля». Видатним ісландським поетом, ученим і політичним діячем був уже згаданий Сноррі Стурлусон (11781241). Він виходець зі знатного роду, володів великими земельними наділами і займав почесне становище в ісландському суспільстві. Втягнутий у політичну боротьбу між родовою ісландською знаттю і норвезьким королем Хаконом, Сноррі був убитий за наказом правителя. Вірші поета не збереглися, але своєю славою він зобов’язаний знаменитій «Хеймскрінглі» — сазі про норвезьких королів і «Молодшій Едді» [2]. Саги. Витоки ісландської літератури походять із традицій древньо-скандинавського фольклору. Ісландські прозові саги, які знаменують собою пізніше явище, ніж еддична поезія в історії епосу, явище по-своєму унікальне, тому що інші німецькі народи не знають епосу в прозі. Одним із найбільших мистецтв ісландців було саме складання саг, за якими можна вивчати історію Ісландії. Кожна із багаточисельних саг присвячувалася окремій людині чи її сім’ї, описувала її життя на фоні якихось важливих історичних подій, які, зазвичай, не вирізнялися масштабністю. Населення Ісландії не було чисельним, але рівень освіченості був високим, саме тому героєм саги міг стати будь-який відважний мореплавець, селянин чи хтось інший. Читання саг, їх тлумачення, суперечки про їхніх героїв та антигероїв, про реальну історичну основу — одне з улюблених занять у сучасній Ісландії. Багато жителів країни ідентифікують себе з персонажами саг, і це не дивно: при населенні країни в 320 тис. жителів і мінімальній імміграції родинні зв’язки з описаними в сагах родами цілком реальні.

Наука/Science

63 Kolo №13

Давньоісландська сагова література дуже різноманітна: • саги, в яких розповідається про історію Норвегії – це найдавніші зі збережених саг, вони називаються «Саги про королів», оскільки в Норвегії здавна були королі, тоді як в Ісландії їх ніколи не було; • саги про царювання окремих норвезьких королів — «Сага про Сверрір», «Сага про Олава Трюггвасон», «Сага про Хаконе Хаконарсона» і т. п.; • зведені саги про норвезьких королів. Найзнаменитіша з таких зведених саг — це «Хеймскрінгла» (буквально «Земне коло»), яка зазвичай приписується Сноррі Стурлусону. Вона охоплює період з міфічних часів до 1177 року; • ісландська сага про датських королів і датську історію — «Сага про Кнютлінгів» (Кнютлінги — данський королівський рід); • саги, у яких розповідається про історію Ісландії в XII–XIII ст., тобто про події, майже одночасні при написанні саги. Ці саги зібрані в компіляції XIII ст., яка називається «Сага про Стурлунгів» (Стурлунги — знатний ісландський рід, представники якого боролися тоді за владу); • саги, у яких розповідається про ісландських єпископів XI–XIV ст. і церкви в Ісландії. Вони так і називаються «Саги про єпископів», у цих сагах теж немало достовірних фактів; • саги про легендарних героїв, які жили ще до колонізації Ісландії (тобто до кінця IX ст.). Вони називаються «Саги про давні часи». У цих сагах зазвичай немає нічого історично достовірного, але деякі з них засновані на древніх епічних переказах або древніх героїчних піснях. Найзнаменитіша з цих саг — «Сага про Вйольсунгів», у ній йдеться про героїв, відомих також у епічних сказаннях інших німецьких народів. Це своєрідний переказ змісту героїчних пісень «Старшої Едди» про Сігурда і Нібелунгів. У «Сагах про давні часи» багато казкових мотивів; • саги, які цілком складаються із казкових мотивів, ще в давнину такі саги називали «брехливими сагами» (Lygisögur) або «бабусиними казками»; • перекладні розповідні твори, усі вони теж називаються «сагами» (наприклад, «Всесвітня сага», «Сага про римлян», «Сага про іудеїв», «Сага про троянців», «Сага про Олександра», «Сага про Карла Великого і його витязів»); • у деяких сагах говориться про походи вікінгів у Стародавню Русь, яку скандинави називали Гардарікою — країною міст, казкових багатств і дивовижних звірів. «Сага Олафа Трюгвасона» дає цінний матеріал про Київську Русь і князя Володимира, зображеного мудрим і освіченим правителем. Цікавими є звістки про Новгород: «У Холмграді (Новгороді) мир був настільки святенним, так строго там слідкували за загальним спокоєм, що кожен, хто вбив без суду людину, карався смертю». «Сага Олафа Святого» — це розповідь про династичні зв’язки королів скандинавських країн з Київською Руссю; • багато саг історико-побутового змісту, в них розповідається про подорожі у різні країни. Так, «Сага про Ейрика Рудого» містить цікаві відомості про відкриття Гренландії та Північної Америки; • велика група саг, в яких розповідається про події в Ісландії в X–XI ст., тобто в так званий «вік саг» (а написані вони, наскільки це вдалося встановити, теж у XIII–XIV ст.): «Сага про названих братів» (Fóstbrœðra saga),

Наука/Science Kolo №13

64

«Сага про Битву на Пустирищі» (Heiðarvíga saga), «Сага про людей із Лососевої долини» (Laxdæla saga), «Сага про гренландців» (Grœnlendinga saga), «Життя Сноррі Годі» (Ævi Snorra goða), «Сага про йомсвікінгів», «Сага про Інглінгів», «Сага про нащадків Кнута» й ін. Ці саги називаються «Сагами про ісландців», або «Родовими сагами», і одні з найвідоміших родових саг — «Сага про Ньяля» (Njáls saga) і «Сага про Гіслі» (Gísla saga Súrssonar) [8]. Складались саги з X по XIV ст., запис та письмова обробка їх почались з другої половини XII ст. Початок письмовій обробці саг поклали ісландські клірики — творці історичних праць. Серед них особливе місце займають «Книга про ісландців» («Íslendingabók», близько 1130) Арі Торгільссона, яка є короткою історією Ісландії, та «Книга про заняття землі» (початок XIII ст.), що вміщувала список перших переселенців та записи про важливі події з життя кожного роду. Найбільш самобутніми і цінними у пізнавальному відношенні є родові саги, або їх ще називають «Саги про ісландців» («Íslendingasögur», їх близько 60). У них відображено побут, вірування, суспільні відносини скандинавів епохи вікінгів. Родові саги виникли з усних переказів про перших переселенців та родових сімейних переказів, які передавались з покоління у покоління. З них поступово складалась історія роду з розгорнутою біографією одного чи кількох її представників. Родові саги охоплюють значний фактичний матеріал і велику кількість персонажів [2]. Питання про походження родових саг, їх жанрову своєрідність, авторство давно цікавить учених. Протягом довгого часу в Європі (особливо в Ісландії) сагу вважали майже історичним документом. Цьому сприяла достовірність фактів, відбитих у родових сагах. Так, географія родових саг збігається з географією Ісландії. Назви рік, долин, гір, гейзерів, озер, навіть хуторів, які фігурують у сагах, збереглися до сьогодні. Виступають тут персонажі, чиї імена містяться у списках перших переселенців в Ісландію й інших джерелах. Змальовані події — історично зафіксовані. Ісландці, які слухали, як і ті, що пізніше почали читати саги, були впевнені аж до останніх часів в історичній достовірності зображених подій і фактів. Проте сучасне літературознавство вважає сагу художнім вимислом і відносить її до галузі літературної творчості. Саги про ісландців анонімні. Вони створені людьми, які, напевно, не вважали свою розповідь вимислом, вони вірили в те, що розповідали. У ті далекі часи в ісландській мові і не було слів автор, писати, письменник [2].

Наука/Science

65 Kolo №13

Головна тема родових саг — родові чвари, помста, що роздирали ісландців у «вік саг». Епоха вікінгів виховувала цілі покоління людей суперечливої моралі: мужні та волелюбні, вони разом з тим пишались силою, підступністю, мстивістю, надзвичайно розвинуте почуття власної гідності, незалежності перепліталось у них з жадобою багатства та жорстоким свавіллям. У житті людей того часу, чоловіків і жінок, велике місце займало поняття «честі» — особистої і родової. Помста за зневажання особи і вбивство вважалась найвищим обов’язком усього роду і кожного його члена. Помста часто розгорталась у цілий ряд кривавих подій, від яких страждало багато невинних людей. Так, у знаменитій «Сазі про Ньяля» розповідається про мудрого законодавця Ньяля,

Наука/Science Kolo №13

66

що став жертвою сліпої помсти: разом з ним загинули його сини, внук, дружина. Месником за них став зять Ньяля, який чудом врятувався з палаючого будинку. «Сага про Ньяля» — найбільша із родових саг. Виникла вона, очевидно, наприкінці XIII ст., про її популярність свідчать численні списки. В сазі згадується понад сімсот власних імен, більше чотирьохсот географічних назв. Це дає великий простір для вивчення основної проблеми — правди і вимислу у сагах про ісландців. З давньоісландської мови очевидно, що у людей, котрі розмовляли цією мовою, не було поняття «вбивство взагалі», а були лише поняття про вбивства певного характеру. Давньоісландське слово «víg» означало не тільки «вбивство», а й «бій», «битва». Ці два значення інколи ніби поєднувалися, наприклад, у складних словах на кшталт «víghugr» — «войовничий настрій», «бажання вбивати». Однак слово «víg» передбачало не всяке вбивство, а тільки вбивство в бою або відкрите вбивство, а як юридичний термін — вбивство, про яке той, хто вчинив його, оголошував негайно, не далі, ніж біля третього дому, і таким чином міг бути переслідуваний за законом, чи у разі згоди іншої сторони міг відкупитися вирою. Якщо ж той, хто скоїв убивство не оголошував про нього так, як належало, то воно вже було не «víg», а «morð» і убивця вважався поза законом. Словом «morð» називалося також вбивство сплячого, вбивство вночі і взагалі вбивство, вчинене неналежним чином [9]. Втім, у поезії слово «morð» вживалося і як синонім слова «víg». У «Сазі про Гіслі» згадується ще один різновид вбивства — «launvíg», щось середнє між «víg» і «morð». Вбивця у цьому випадку не оголошує про те, що він зробив, але залишає свою зброю у рані. Якщо «morð» — це завжди щось гідне осуду, то «víg» — це як щось погане (наприклад, якщо вбивство не спровоковано і при цьому вбивця ще й відмовляється платити виру), так і щось хороше (якщо вбивство — це виконання обов’язку помсти). В роботах, присвячених етиці в «сагах про ісландців», багато говориться про «честь», як основ боргу помсти, причому «честь» розуміється то як щось зовнішнє, ніби якесь благо, одержуване від інших людей, то як щось внутрішнє, свого роду самоповага, то як щось і зовнішнє, і внутрішнє. Але характерно, що в древньоісландській мові немає точного еквівалента сучасному слову «честь», але є безліч слів, які можна з більшою чи меншою натяжкою перекласти цим словом: sómð, virðing, sómi, metnaðr, vegr, frami, metorð , vegsemð, heiðr, mæti, hofuðburðr, drengskapr. Але відмінність між сучасними і давніми уявленнями настільки велика, що марно намагатися висловити за допомогою сучасного слова стародавні уявлення [9]. У «Сагах про ісландців» часто трапляються назви ісландських хуторів, річок, морських заток, озер, островів, гір, пагорбів і т. п. У перекладі саг російською деякі перекладачі, зокрема у виданні саг 1956 року, залишають древньоісландське звучання цих назв російськими літерами, наприклад, «хутір Мйорк», «річка Хвіті», «затока Рейк’явік», «озера Фісківйоті», «острів Флатів», «гора Тріхюрнінг», «долина Лаксдаль» й ін. Однак, деякі переклади російською так би мовити «повний» переклад: «хутір Ліс», «Біла Ріка», «Затока Димів», «Рибні

Наука/Science

67 Kolo №13

Озера», «Плоский Острів», «гора Трикутна», «Лососева Долина». Справа у тім, що для ісландця тієї епохи, коли ці саги писалися (так само, як і для ісландця нашого часу), ці назви, як правило, аж ніяк не просто назви чи набір звуків, вони обов’язково мають певне значення, це такі ж повнозначні слова, як і будьякі інші слова ісландської мови. Перекладати російською ісландську топоніміку (бо українських перекладів як кіт наплакав) нелегко, оскільки доводиться, наприклад, вживати одне і те ж слово «пагорб» (холм) там, де в ісландських назвах різні слова, залежно від величини пагорба, крутизни його схилів, рослинного покриву. Ісландська мова надзвичайно багата позначеннями різних елементів ландшафту, і ці назви досі існують в Ісландії та майже не змінилися за сотні років. Хронологічна послідовність написання «Саг про ісландців» достеменно не відома, і оскільки деякі саги пов’язані з певними місцевостями в Ісландії («Сага про людей з Піщаного Берега», «Сага про людей з Лососевої Долини» (Gunnlaugs saga ormstungu), «Сага про людей з Боліт», «Сага про людей зі Світлого Озера», «Сага про людей із Тріскового Фьорду»), то оформляючи саги окремим виданням, прийнято розміщувати їх за географічною послідовністю. Тобто саги розташовані по порядку місця їх дії або місця, звідки родом їхні герої: спочатку — північно-західне узбережжя Ісландії, потім — північне, східне, південне і західне. У сучасних наукових виданнях «Саг про ісландців», особливо, у виданнях під редакцією ісландських вчених, топоніміка детально коментується. Наприклад, вказується, де був розташований хутір, згадуваний у сазі, і згодом занедбаний; де розташовані згадані в сазі яр, яма, скеля і т. п., якщо у них тепер немає назви (або якщо вони тепер називаються інакше); які помилки допустив той, хто писав сагу, у своїх вказівках на місце розташування тих чи інших об’єктів, або відстань між ними. Крім того, до видання зазвичай додається покажчик географічних назв, що згадуються у сазі, і карта місцевості, в якій відбувається дія. Сагам властивий об’єктивний, стриманий тон розповіді, безхитрісне, тверезе викладення фактів, подій, учинків. Характеристика дійових осіб поступово складається із вражень про їх поведінку та вчинки. Детальний опис відомостей про родовід, родинні зв’язки, опис місцевості та ін. збільшують ступінь «достовірності» цих докладних розповідей. На відміну від стилю кельтських саг та поезії скальдів, мова родових саг бідна на художні прийоми, в ній відсутні метафори, порівняння, нема в сагах і елементу фантастики. Правда, трапляються прояви «дивовижного» (віщі сни, привиди, заклинання тощо), але це побутові забобони, характерні для первіснообщинного ладу. У родових сагах нема опису почуттів героїв, заглиблення в їхній внутрішній світ. Ми можемо судити чи здогадуватись про них лише на підставі фактів, через дію. У «Сазі про Егіля» (Egils saga Skallagrímssonar) нема згадки про глибину батьківського горя Егіля, коли втопився Бодвар, його страждання видно лише тоді, коли під час поховання сина Егіль так зітхнув, що на ньому потріскав не лише вузький одяг, а й панчохи. Той, хто писав саги, цікавився передусім подіями, а не переживаннями учасників цих трагічних подій. Також не цікавили авторів «Саг про ісландців» переживання, обумовленні сексуальними стосунками, тобто романтичні переживання. «Любов’ю» у «Саг про ісландців» називаються, як правило, тільки відносини, що встановлюються між подружжям через деякий, іноді дуже довгий час після шлюбу. Слово «любов», очевидно, мало зовсім не той зміст, що в романтичній літературі. Звичайно, люди

Наука/Science Kolo №13

68

так само закохувалися, відчували пристрасть, ревнували і т.д., та іншою була оцінка цих переживань: не було їх ідеалізації і романтизації. Винятком є лише «Сага про Гуннлауга Зміїного Язика» (Gunnlaugs saga ormstungu), у ній любов у романтичному розумінні цього слова ідеалізується у дусі середньовічної куртуазної літератури. Однак і в цій сазі основне — незгода, а любов тільки мотивує цю суперечку [9]. Разом з тим саги надзвичайно драматичні за змістом. Як правило, це розповідь про вузлові моменти життя людини, про трагічний збіг обставин, коли життя кількох людей сплітається у кривавий вузол. І хоч герой знає (за віщими снами), що загине, він, перемагаючи страх, думаючи про славу, мужньо виходить назустріч неминучій долі. Наявність у сагах трагічної ситуації — конфлікту — зумовлює винятковий драматизм цих стриманих за стилем, докладних оповідань. Драматична напруженість посилюється віршованими вставками — віршами скальдів, яких у сагах чимало. Древньоісландська література відіграла винятково велику роль у розвитку культури всіх скандинавських народів. Сюжетні мотиви, поетику, вольнолюбивий пафос саг наслідують відомі скандинавські письменники XIX–XX ст. Е. Тегнер. А. Еленшлегер, Б. Бьорнсон, Г. Ібсен, X. Лакснесс, а еддична поезія надихала Езру Паунда, і Карін Бойє, і самого Дж. Р. Р. Толкіна. Ісландські саги славляться по всьому світу. А з Рейк’явіка можна вирушити у поїздку до місць, де відбувалися найлегендарніші події ісландської історії. Спочатку можна відвідати регіон Боргарфьйордур (Bjorgafjordur), пройти шляхом древніх вікінгів і відвідати місця, описані поетом Еґілем Скатлаґрімссоном, заїхати в сільце Рейкхольт (Reykholt), у якому багато століть тому жив видатний середньовічний ісландський поет Сноррі Стурлусон. Тут він написав усі свої літературні твори. В селі можна побачити скульптуру поета роботи знаменитого норвезького скульптора Густава Вігеланда, подаровану ісландському народові норвезьким принцом Олафом Хаканссоном у 1947 році. Також можна відвідати захоплюючий Музей першопоселенців (Icelandic Settlement Centre) у Борганесі (Borganes). Експозиція музею поділена на дві частини: перша розповідає про історію колонізації, а друга присвячена Сазі про

69 Kolo №13

ДЖЕРЕЛА 1. Врата миров : Легенды. «Старшая Эдда» и «Младшая Эдда» // Мир фантастики : Електронний ресурс. — [Режим доступу] : http://www.mirf.ru/ Articles/art5950.htm.

2. Історія зарубіжної літератури : Середні віки та Відродження // Г. Л. Рубанова, В. А. Моторний.

— Львів : Вища школа, 1982. 440 с. - С.: 9-140 : Електронний ресурс. — [Режим доступу] : http:// ukrkniga.org.ua/ukrkniga-text/259/1/#01-1.

3. Исландия // Путеводитель по планете Земля : Електронний ресурс. — [Режим доступу] : http:// www.planet-earth.ru/iceland.

4. Северная мифология // Энциклопедия мифологии : Електронний ресурс. — [Режим доступу] : http://godsbay.ru/vikings/index.html.

5. Скандинавские боги и герои : Електронний ресурс. — [Режим доступу] : http://olgiz-magic. blogspot.com/p/blog-page_2210.html.

6. Скандинавська і германська міфологія // Суперміф : Електронний ресурс. — [Режим доступу] : http://supermif.com/skand/skandinav_.html.

7. Старшая Эдда. Перевод А.Корсуна : Електронний ресурс. — [Режим доступу] : http://www.ae-lib. org.ua/texts-c/_edda_saemundar__ru.htm.

8. Стеблин-Каменский М. И. Исландские саги. Ирландский эпос. – М., 1973. – С. 7-22 : Електронний ресурс. — [Режим доступу] : http://ae-lib.org.ua/texts-c/steblin-kamensky__icelandic_sagas__ru.htm#.

9. Стеблин-Каменский М. И. Мир саги. Становление литературы. Л., 1984. с. 82-104 : Електронний ресурс. — [Режим доступу] : http://iph.ras.ru/uplfile /ethics/RC/ed/f/steblin.html.

10. Стеблин-Каменский М. И. Старшая Эдда // Norge : Електронний ресурс. — [Режим доступу] : http://www.norge.ru/st_kam/.

Наука/Science

Еґіля. Далі подорож пройде через два унікальних водоспади: Хрейнфоссар (Hraunfossar) — з джерельною водою, яка витікає з підземного озера, його струмочки і річечки біжать по краю широкого пласта застиглої лави. Не далеко від першого знаходиться не менш гарний водоспад Барнафоссар (Barnarfossar). Останню зупинку можна зробити у Дейльдартунгюквера (Deildartunguhver), найпотужнішого гарячого джерела Європи. А взагалі варто відвідати Ісландію лише тому, що ландшафти можуть розповість усю історію країни і навіть більше.

Вікінгів в маси!

Наука/Science

САКОВСЬКА Анастасія

Kolo №13

70

Проаналізовано трансформацію образу вікінга з історичних джерел у сучасну культуру. Наведено приклади з американської фантастики та англійської дитячої літератури. Проведено короткий огляд сучасного образу вікінга у інтерпретації скандинавської програми Regular Ordinary Swedish Meal Time. Ключові слова: вікінг у літературі, масова культура, Джеремі Стронґ, наукова фантастика, Гаррі Гаррісон, Regular Ordinary Swedish Meal Time.

The transformation of the image of Viking from historical sources to the contemporary culture was analyzed.

Examples are given from American fiction and English children’s literature. A brief overview was made of the current image of Viking in the interpretation of the Scandinavian program Regular Ordinary Swedish Meal Time.

Keywords: viking in literature, popular culture, Jeremy Strong, science fiction, Harry Harrison, Regular Ordinary Swedish Meal Time.

Образ вікінга в історії Сучасний популярний образ вікінга протягом етапів свого формування не різнився чітко визначеною динамікою. Він має потужне архівне підґрунтя, що бере свій початок в історичних джерелах Англосаксонії, Ірландії та Франкської імперії, а тому й цілісність встановленого лику не давала можливості в повній мірі здійснювати трансформації. Перед спеціалістами культури Скандинавії завжди постає ряд питань стосовно достовірного опису вікінгів. Дослідження здебільшого покладаються на археологічні знахідки, фольклор, міфи та літописи. Якщо з матеріальними артефактами VII-XI ст. не виникає конфліктів інтерпретацій, то письмові джерела містять в собі низку суперечливих поглядів. Західноєвропейські літописи зображують північних воїнів як здирників, варварів, ворогів будь-якої цивілізації [4, c. 10-14] – такі переконання хоч і зображують історію однобічно, та все ж залишаються цілком виправданими, адже історик, в першу чергу, є заручником власних переконань, та в цьому випадку покладається більше на ресентимент, ніж на об’єктивність. З іншого боку, скандинавські літературні джерела зображують вікінгів як символ мужності, відваги та таланту до мореплавства.[4, c.

10-14] Героїчні подвиги вікінгів описані в різноманітних сагах, міфах та легендах, оспівані в піснях та досі залишаються незмінним атрибутом північноєвропейської культури та мистецтва. Головною рисою вікінга у Скандинавському розумінні є доблесть – всі його скоєні вчинки були виваженими, справедливими та рішучими. Вкрай рідко в літературі можна натрапити на образ слабкого

Наука/Science вікінга – якщо ж такий все ж знаходимо, то цей персонаж під кінець історії здобуває славу на весь світ завдяки своїй латентній хоробрості, що була основою чистої душі. Незважаючи на розбіжності в поглядах істориків, сьогодні вікінг має менш суперечливий образ. Вищеописані історицистські настанови утворюють синтез двох протилежних позицій: жорстокість перетворюється на раціональність, скупість на заповзятливість, а дикунство – на гарячий північний норов. Ми маємо безліч літературних джерел, де зображено північних піратів не як розбійників та варварів, а як статних, благородних воїнів, що мали складну релігійну догматику та чітку систему цінностей. Вікінги в міфах Одним із найпопулярніших мотивів у сучасному зображенні вікінгів є мариністичний аспект та практика завоювання нових земель. Серед найвизн а ч ні ш и х п остатей в істор ії тер ит ор іа льних з а х оп ле нь є Т ор ф інн К арлсефні – ісландський мореплавець, головний персонаж низки героїчних саг про освоєння нової прекрасної землі – Вінланду. Метою його експедиції в перше десятиліття тисячного року був пошук нових колоній та ресурсів для ремісництва. Торфін перевіз двома кноррами трохи менше сотні вояків та прекрасну Гудрід – не менш популярну в скандинавській культурі постать жінкивоїна неймовірної краси.

Kolo №13

71

Наука/Science Kolo №13

72

Через пошуки прихистку на нових землях вікінги вступають у конфлікт з корінним населенням – індіанцями та ескімосами. Вінланд – територія сучасної Америки, яка ще в доколумбівський період пережила безліч набігів європейських загарбників. Вікінги пристосувались до північноамериканського клімату, змогли облаштувати господарство, вести активну торгівлю з північноамериканським населенням. Та за півтора роки ідилія з індіанцями дійшла до свого логічного завершення – один із биків, що належали вікінгам, підхопив сказ та кинувся в ліси, де оселялось корінне населення. Добряче налякавшись, індіанці сприйняли це як ознаку оголошеної війни та почали агресивно відвойовувати землі. Через певний період напружених протистоянь, Торфінн був змушений повертатись зі своїми воїнами до Ісландії та полишити амбіції колонізувати знайдені території [1, c. 193-195]. Це не перша і не остання спроба скандинавських піратів освоїти північну Америку. Історичні джерела свідчать, що такі експедиції були якщо не масовими, то доволі частими. Сучасники тих подій у літописах стверджували притаманну жорстокість та варварську поведінку вікінгів під час набігів – з’являючись армією із сотні завзятих дикунів, вони знищували цілі міста, залишаючи по собі пустелі, розграбовані відлюддя. Пересувались вони переважно кораблями (кноррами), де місткість одного сягала 30-40 чоловік [5, c. 176], сусідство людям складала худоба та ресурси. Трансформація історичного в маскульт Чим вагомим для нас є історичний спадок, так це його трансформацією у культурну площину. Із історії ми дізнаємось не лише про факти, а й про

Вікінги в американській фантастиці Один із найвідоміших американських фантастів Гаррі Гаррісон так само зображує серйозні життєві проблеми у сатиричному та спрощеному ключі, додаючи в свої тексти сатиричної гостроти та іронії. У повісті «Фантастична сага» він зображує режисера-невдаху Барні Гендріксона, котрий під страхом звільнення знімає картину буквально за кілька днів. На допомогу йому приходить пристрій, завдяки якому герой здійснює зі всією знімальною групою подорож у часі, опиняючись на початку тисячних років нашої ери. Якраз тут автор не обтяжує читача складним науковими здогадками щодо природи таких подорожей, а вустами персонажів стверджує, що для простого працівника кіноіндустрії ці пояснення не мають жодного значення. Ідеєю стрічки «Вікінг Колумб» стала сага про доблесного першовідкривача Північноамериканських територій. Реквізитом слугували дійсні історичні події, а головним актором було обрано ватажка ісландського поселення – Оттара. Він

Наука/Science

73 Kolo №13

предмети, що ці факти супроводжували в тому чи іншому значенні. Археологічні знахідки визначають наше ставлення до побуту вікінгів, їхньої релігійно-обрядової традиції та, що головне, культури. Сьогодні ж, працюючи з артефактами, науковець може достовірно оцінити його призначення, а тому й про повсякденність у Скандинавії VI-XI ст. відомо досить багато. З історичних джерел уявлення про культуру вікінгів з часом закономірно трансформується в царину масового. Масова культура – результат багаторічних глобалізаційних та міграційних процесів, що зараз визначає масову свідомість. Мистецтво переходить до царини конвеєрного виробництва, спрощуються канони, трансформуються традиції [3, c. 11-13]. Масова культура апелює як до давніх форм мистецтва, так і до новітніх зрушень у суспільстві [7, c. 57]. Дуже часто при цьому вона має на меті карнавалізацію, що визначає культурну народність, а відтак масовість. Складні елементи зображуються у спрощеному бурлескному вигляді, відбувається посягання на елементарність у традиції. Найширше масову культуру репрезентують Сполучені Штати Америки – як відомо, 6 із 10 найпопулярніших брендів в одній галузі належать їхньому виробництву. Американська культура сьогодні орієнтується на розвагу, зображує високу філософську проблематику у вигляді чогось тривіального та несуттєвого. Спрощення смислів стає масовим через відсутність потреби у спеціальних навичках, що дозволяють охопити сутність сказаного [7, c. 56]. В сучасній Американській літературі розважальний аспект посідає чи не чільну позицію. Особливо чітко це прослідковується на прикладі науковофантастичних творів, котрі стають культовими у всьому світі. Американська фантастика різниться від європейської значно ширшим обсягом амбіцій, дає поштовх до розвитку науки та суспільства.

Наука/Science

є типовим прикладом маскультного бачення вікінгів, де поверхове зображення найбільш різких рис утворює образ божевільного дикуна: «<…> На підтвердження слів Ліна, грубі двері розчинились та з них вискочив чоловік. З лементом він підстрибнув, вдарив сокирою з широким лезом по щиту, що він мав у лівій руці, і кинувся бігти донизу схилом до вантажівки. Декілька величезних кроків – і він вже підбіг до експедиції. На його голові виднівся чорний шолом з рогом; білява борода й пишні вуса розвивались по вітру. Вереск із вуст вікінга чергувався зі звуком обгризування власного щита. На губах дикуна з’явилась піна» [2, c. 170]. Оттара зображували не як розсудливого та благородного, а більше як безстрашного берсерка – людину, яка через відданість Одіну навмисне вводила себе перед битвою в стан божевілля, а тому й безстрашності в битві. Інші персонажі повісті сприймали вікінгів не менш вузько:

Kolo №13

74

Важлива філософська проблематика тексту межує із сатиричним зображенням образу північноєвропейських воїнів. Повість Гаррісона демонструє, як людина, сама того не усвідомлюючи, може увійти в історію та долучитись до важливих для світу подій. Головний герой, маючи в намірах зберегти свою роботу, сам стає героєм ісландських саг та знаходить своє ім’я в історії вікінгів. Вікінги в англійській дитячій літературі Не менш цікавим є образ вікінга в дитячій літературі. Найактуальнішим в українському просторі перекладної книжки прикладом може послугувати нещодавно перекладений твір Джеремі Стронґа «Вікінг в моєму ліжку». Попри пікантну назву, це доброзичлива історія про вікінга Сіґурда, котрий випадково потрапляє в цивілізоване середовище Англії. Він вимушений призвичаюватись до встановлених норм поведінки, поступово адаптується до звичаїв. І хоча спершу його кумедна дикунська поведінка справляє негативне враження у дорослих персонажів твору, згодом він стає невід’ємною частиною їхнього життя. Оповідь зображує історію невеличкого готелю «Вікінг», розташованого в місті Флотбі – найспокусливішого для нападів вікінгів [6, c. 25]. Всі сприймають його як костюмованого дивака, який трохи переборщив з алкоголем, а тому

Наука/Science Вікінги в інтерпретації самих скандинавів Останнім і найяскравішим прикладом масового розуміння вікінга є популярне скандинавське шоу Regular Ordinary Swedidh Meal Time. Ідея програми виникла з вражень від канадського Epic Meal Time – кулінарної програми, яка зображує готування висококалорійних страв з додаванням спецій, алкоголю та інших шкідливих для традиційної кухні компонентів. Ми звикли до того, що кулінарні шоу веде професіонал у своїй сфері, людина, яка вимогливо ставиться до якості й подачі продуктів, пропагує здоровий образ життя та низькокалорійну кухню.

75 Kolo №13

й поводиться так екстравагантно. Вишукана поведінка англійців контрастувала з манерою їсти руками та волати за найменшої нагоди. «З шафи шугонув, мабуть, цілий мільйон вішаків, а тоді в кімнату з ревом вистрибнуло якесь страховисько з руками, ногами й волоссям. З його чорної сплутаної бороди звисали клапті водоростей. З-під велетенських кошлатих брів і пом’ятого дорогого шолома виблискували очі» [6, c. 28]. Надалі Сіґурд показує себе не як неотесаний варвар, а перетворюється у добру мужню людину. І хоча інфантильність щодо англійських норм поведінки має місце й надалі, читач може прослідкувати, наскільки змінюється поведінка вікінга в цивілізованіший бік. Завдяки йому статки готелю «Вікінг» зростають, а персонажі потрапляють у різноманітні пригоди. Це типовий приклад трансформації із негативного образу в позитивний – від інфантильної агресії до розсудливості та благородства. Вікінг Джеремі Стронґа зображений у дуже барвистій характеристиці, що демонструє можливість різносторонньої інтерпретації образу північних воїнів.

Наука/Science Kolo №13

76 А тепер уявімо, що за плитою стоїть не звичний Джеймі Олівер або Юлія Висоцька, а жорстокий агресивний вікінг, процес роботи якого має вкрай брутальний характер. Традиційні кулінари й не здогадувались, що картоплю можна натерти об бороду, овочі відварювати не у питній воді, а в розталому снігу з-під дерева, а яйце перед потраплянням в миску має полетіти до стелі та разом зі шкарлупою стекти додолу. Головний персонаж – кремезний студент Ніклас Лундберг з міста Умео, Швеція. Спонтанний перегляд канадського шоу надихнув його створити з друзями цілий проект брутальної кухні, де можна дійсно показати, наскільки небезпечними й агресивними є вікінги-кулінари. Ніклас має типову для вікінга статуру, звичку супроводжувати кожний акт криками та слабкість до майонезу. Шоу створило низку культових символів – постійного ворога вікінгів Mr. Fox, імпозантну та вибагливу Swedish lady та «час майонезу» – особливі 5 хвилин роботи кожного кулінара, які він присвячує поїданню цього продукту великими ложками. Хуліганська поведінка, лемент, війна з іграшковою лисицею та зневажливе ставлення до законів традиційної кухні формують образ вікінга не як чогось негативного, а більш у кумедному ключі. Неочікувані способи обробити, приміром, м’ясо до запікання, кинувшись на нього з кулаками, викликає більше захват, ніж страх та огиду. Справа тут полягає в подиві, що викликають екстравагантні способи приготування та поїдання страв, а також очевидність сатиричної концепції проекту.

Наука/Science Джерела 1. Арбман Х. Викинги / Хольгер Арбман; пер.с англ. Н.В. Ереминой. – СПб.: Евразия, 2006. – 269 с.

2. Гаррисон Г. Фантастическая сага / Гарри Гаррисон; пер. с англ. – М.: Мир, 1991. – 428 с.

3. Лютий Т., Ярош О. Культура масова і популярна: теорії та практики / Тарас Лютий, Олег Ярош – Київ, 2007. – 124 с.

4. Симпсон Ж. Викинги. Быт, религия, культура / Жаклин Симпсон; пер. с англ. Н.Ю. Чехонадской. – М.: ЗАО Центрполиграф, 2005. – 239 с.

5. Сойер П. Эпоха викингов / Питер Сойер; пер. с анг. А.П.Санина. – СПб.: Евразия, 2006. – 351 с.

6. Стронґ Дж. Вікінг у моєму ліжку / Джеремі Стронґ; пер. с англ. – Л.: Видавництво Старого Лева, 2010. – 260 с.

7. Daszkiewicz W . Charakterystyka kultury masowej / Wojciech Daszkiewicz // «Cyliwizacja». – 2010. - № 33. – S. 55-65.

Kolo №13

Образ вікінга в сучасній культурі бере за підґрунтя історичні джерела. Автори трансформують їх, покладаючись на найжорсткіші та найяскравіші риси північних піратів. І хоча вікінг – це суперечлива, проте складна розгалужена система характеристик, масова культура зображує його достатньо прямолінійно – в поєднанні з культом жорстокості, агресії та водночас благородства. Саме тому сьогоденний образ вікінга в баченні мас є суперечливим, проте типовим для кожного типу мистецтва.

77

Открытая логика Яакко Хинтикка МИРОШНИЧЕНКО Вадим

Наука/Science

Рассмотрено практическое применение логики, исходя из философских наработок финского мыслителя Яакко Хинтикка. Ключевые слова: логика, философия науки, вопрос-и-ответ, рассуждение-и-анализирование.

A practical application of logic, based on the philosophical developments of the Finnish philosopher Jaakko Hintikka was reviewed.

Keywords: logic, philosophy of science, the question-and-answer, argument-and-analyzing

Kolo №13

78

Что может предложить философия современному человеку, у которого есть гаджеты, масса приложений и всеобщая установка на наслаждение? Способна ли философия адекватно реагировать на вызовы современности и не быть голословной, не быть чисто теоретическим учением, не быть исключительно общеобразовательной академической дисциплиной? Ведь, признаемся себе откровенно, мудрость не в почете, образ старца-философа вытеснили вечно молодые супергерои кино/рекламы, а внимание загнало в гетто мудрость. Тот, кто в информационной ленте, – тот и владеет миром, и этот кто-то не философ. А был ли философ в центре культурной жизни? Ответ утвердительный. Значит, проблема и в философе, и в философии, и во времени. Особенно не в разрезе философии, анализирующей злободневное, а о философии, занятой трансфинитными конструктами, имеющими междисциплинарный характер. Яакко Хинтикка (род.

1929) – живая легенда в области философии науки, логики и эпистемологии, он окончил Хельсинский и Гарвардский университеты, преподавал в Стэнфордском университете, Университете Флориды, в Гарвардском университете и т. д. Ему принадлежат концепции модельного множества, дистрибутивной нормальной формы, поверхностной и глубинной информации, теоретико-игровой семантики, эпистемической логики. Финский философ, чьи работы по эпистемологии, математической логике получили мировое признание, известен и фундаментальными исследованиями творчества Аристотеля, Декарта, И. Канта, Л. Витгенштейна. Кейс

Наука/Science

79 Kolo №13

философских размышлений Я. Хинтикка составляет сугубо философско-логические изыскания, но нас интересуют общегуманитарные темы, затрагиваемые мыслителем. Итак, философские исследования на современном этапе своего развития переживают кризис, и этим заявлением Я. Хинтикка мало кого можно удивить. Важно другое: понять, в чем причины кризиса и какие шаги требуется совершить для его преодоления. Согласно Я. Хинтикка, кризис полагается, по меньшей мере, в отсутствии новых философских направлений и/или в стагнации уже имеющихся (герменевтика, феноменология, логический позитивизм). Раскрученные концепции постепенно скатились до уровня «pop», что объясняется вклиниванием в них экзегетической составляющей. Иными словами, мы имеем дело не с генерированием смыслов и не с творческим развитием и модификацией устоявшихся, а с переосмыслением переосмысленного переосмысления. Философ только тем и занимается, что с головой уходит в историю философии, ничего не добавляя, лишь накапливая толкования и толкования толкований как классических текстов, так и классических интерпретаций. Все это Я. Хинтикка и называет «экзегетическим поворотом». Речь идет о философских реалиях, знакомых Я. Хинтикка из личного опыта, а это академическая жизнь США и Европы, наблюдаемая им не один десяток лет. Подобная ситуация обнаруживается не только в философской среде, но и в литературной и музыкальной. С другой стороны, состояние философии таково, что фактически исчезли: а) открытые споры между школами и б) практическое применение накопленных философских идей: «Относительно мирное сосуществование – полностью здоровый признак. Одно из возможных объяснений этого явления состоит в том, что философы терпимы к иным взглядам потому, что не уверены в истинности своих собственных идей, или потому, что в глубине души не так уж озабочены их истинностью» [1]. Быть уверенным в истинности своих утверждений сложно, поскольку исходные посылки могут претерпевать изменения, вплоть до радикального пересмотра. Низкая уверенность в себе изначально ставит философа в положение обыкновенного статиста. Вполне допустимо, что в регистр базовых задач философии (и философа) не должно входить четкое определение ответов на вечные вопросы (это уже относится к разряду конъюнктуры, заскорузлости, ограничения свободы мысли), однако двигаться в арьергарде, используя философский арсенал в качестве платформы для спекуляций, также неприемлемо. Стагнация философии приводит к тому, что она зацикливается на верификации полученной информации и не занимается поиском и формированием инноваций. Что такое философия без инноваций? Как раз в ответе на данный вопрос и манифестируется логика как учение о мысленных экспериментах, а не как хранилище для выводов. Под мысленными экспериментами подразумевается достаточно простая идея: введение в университетское пространство логики вопросов и ответов, что связано с умением рассуждать и анализировать. Это означает, что логика как дисциплина должна изменить свое содержание, при этом, не подрывая фундаментальных основ, стать доступнее для восприятия. Подобная практика применяется в университетах США. По сути, логика вопросов и ответов есть не что иное, как переосмысление метода майевтики Сократа с учетом реалий XXI ст., и здесь главный акцент ставится на фигуре логика, ибо очевидно, что универсальных правил, в которых прописаны все особенности рассуждения и анализа, просто не существует и, в

Наука/Science Kolo №13

80

строгом смысле, научить думать невозможно. Я бы даже подчеркнул целостность вопросно-ответной модели в виде вопрос-и-ответ и, далее, рассуждениеи-анализирование. Логика и философия в силах указать на ориентиры, проработать типичные проблемные ситуации, разобрать узловые моменты и понять, что без критического взгляда на окружающую действительность не обойтись. Яакко Хинтикка воплощает эту идею и на строго научном уровне, и на более доступном, это актуально, ибо традиционно консервативные области знания становятся открытыми. Экспликация данных идей и есть ключ к пониманию философии как вполне имманентной (теории) практики, практики, способной находиться в контексте вызовов и давать вразумительные ответы. Скорее всего, перебить тотальное увлечение digital она не сможет (что нельзя уничтожить, то следует склонить на свою сторону), и это не является ее задачей, но заставить мозг работать, научить пользоваться им – философия и логика в состоянии. Источники 1. Хинтикка Я. Философские исследования: проблемы и перспективы / Я. Хинтикка // Вопросы философии. ― 2011. ― №7. ― С. 3–18.

Герой нового часу

«Герой – це ідеальний носій сили і духу посередник між людьми та богами» [8]. Кажуть, що відшукати такий феномен стає все важче, якщо не зовсім неможливо у сучасній літературі. Якщо уявити героя нашого часу – це споживач, наділений посереднім інтелектом, достатнім для виконання конкретних завдань. Він ніби і відчуває свою екзистенцію, яка приходить в моменти інтелектуальної нудоти у стилі героїв Жана-Поля Сартра, але усвідомлення факту, «що щось не так», приглушується елементарними фізичними потребами. «Ми так хочемо бачити серед нас героїв, бо вони мають якимось чином надихнути на моральний стрибок у краще майбутнє», – часто доводиться чути цю затерту фразу. Але вони нікуди й не зникали, вони постійно у нашому середовищі, лише, як мені здається, еволюціонували у види, які не такі різкі для нашого сприйняття. І скандинавська література це яскраво підтверджує. Якщо повернутися далеко у часи політеїзму на території цього півострова, до таких писемних згадок, як «Старша Едда» та «Молодша Едда», що описують міфобудову скандинавів, не перечислюючи всіх антагоністів та протагоністів, ми побачимо, що у тогочасних уявленнях бог ти, чи герой, – все-одно приречений на смерть. Таку ідею пропагує ця гілка у міфології, на відміну від грецької, де боги абсолютно безсмертні та недоторканні. Ще одна суттєва відмінна риса полягає у тому, що у скандинавів відсутня есхатологічна паніка, тобто вони готові не як смертники змиритись зі своєю долею, таким собі детермінованим кінцем, а з гідністю прийняти фінальний бій. Так, це дохристияни, що цінують матеріальне попри все: «Сам Один, согласно средневековой легенде, завещал брать с собой на погребальный костер или хоронить в тайном месте как можно больше сокровищ — они нужны для вечной жизни в Вальхалле. Эти люди и их боги еще далеки от евангельской заповеди: «Удобнее верблюду пройти сквозь игольное ушко, нежели богатому войти в Царство Божие» [4]. Це не лише відважні та мужні воїни, але й кровожерливі та жадаючі помсти люди: це стає зрозуміло, якщо пригадати «Пісню про Нібелунгів», або людські жертвоприношення, що були звичним явищем

81 Kolo №13

Досліджено поняття «героїзм» та «герой», актуальні для всіх часів. На кожному етапі світового розвитку ці поняття збагачувалися все новими і новими рисами з часів: від традиційних уявлень про людину-воїна до сучасного мислителя-інтелектуала, зокрема у скандинавській літературі. Здійснено спробу показати множинність цього поняття на основі філософських тверджень Сьорена К’єркегора. Ключові слова: герой, героїзм Скандинавія, міф та реальність, міфобудова, ірраціоналізм, екзистенція, казка, детектив.

The concepts of «heroism» and «hero», which are relevant for all times, were analyzed. At each stage of the world’s developement these concepts enriched with new and new features of the times: from traditional ideas about man-warrior to modern thinker and intellectual, particularly in Scandinavian literature. An attempt was made to show the multiplicity of concepts based on philosophical statements Søren Kierkegaard.

Keywords: hero, heroism Scandinavia, myth and reality, irrationalism, existence, tale, detective.

Наука/Science

ДРОГОМИРЕЦЬКА Христина

Наука/Science Kolo №13

82

для тієї доби. Ще одна характерна риса – те, що тут, часто рука об руку, йдуть позитивні персонажі з негативними. До прикладу, Одін та Локкі – одні з головних богів давньоскандинавської міфології. Вони – як два початки однієї річки, попри те, що «чем ближе гибель богов, тем разрушительнее становятся проступки Локи. Он — “свой среди чужих и чужой среди своих”» [4]. Міфи – це своєрідний ґрунт, в який поміщено коріння людського сприйняття світу: «Живой интерес и даже любовь к сказкам и мифам в современной европейской культуре — не просто детская привязанность или дань древней традиции. Сказки и мифы сохраняют образ иной культуры с иным взглядом на мир. Способность и необходимость понимать другого, насущная потребность в этом понимании — та наука, к которой с трудом приходит современное человечество» [4]. Героїчна модель персонажа на сучасному етапі нагадує постулати датського філософа ХІХ століття – Сьорена К’єркегора, за якими «людина може осягнути себе лише через внутрішнє переживання і самозаглиблення. На цьому етапі вона може пройти три стадії самопізнання та самоутвердження: 1) естетичну, коли людина прагне здобувати все нові й нові життєві враження; 2) етичну, коли людина стабілізує своє життя, дотримуючись моральних норм; 3) релігійну, коли відчуваючи виправданість своєї індивідуальності прямим відношенням до Бога, людина діє на цій засаді, не знаючи ніяких соціальних чи моральних обмежень» [5] (у тому контексті, що її можна розглядати як шлях становлення героя). Отож, перший етап – акумулювання вражень. Він яскраво проявляється у скандинавських казках. Розглянемо, наприклад, «Чудесну подорож Нільса з гусьми» шведської авторки Сельми Лагерльоф та «Капелюх чарівника» Туве Янсонн. Будемо зважати ще й на те, що скандинавська література характеризується особливою толерантністю: «<…> Большая степень свободы в сравнении

Наука/Science

83 Kolo №13

с другими европейскими странами. Оказалось даже, что при переводе скандинавские книжки подвергаются моральной цензуре: например, к обнаженным мальчикам на иллюстрациях в некоторых странах были пририсованы плавки, а английские издатели попытались изъять из перевода романа Херман (написанного для взрослых) эротические письма героини, и лишь угроза вовсе запретить публикацию заставила издателей смириться с их наличием» [6]. Герої казки Туве Янссон, сім’я мумі-тролів, перебувають найпомітніше у просторі нових вражень. Кожна незвична подія розкриває для них нові перспективи. Капелюх чарівника приносить все нові, і нові пригоди: «Пока дом был погружен в послеобеденный сон, губоцветные принялись расти на волшебный лад. Мягко извиваясь, поднялись они из шляпы Волшебника и расползлись по полу. Их побеги и усики стали ощупью взбираться по стенам, карабкаться по портьерам и шнуркам от вьюшек, пролезать во все щели, форточки и замочные скважины. С фантастической быстротой распускались во влажном воздухе цветы, созревали плоды. Огромные пучки листьев заполонили крыльцо, вьющиеся стебли оплели ножки стола, наподобие змеиных гнезд свешивались с потолка. Растения с мягким шелестом заполняли дом; изредка слышался приглушенный хлопок – это распускался какой-нибудь гигантский цветок или падал на ковер плод» [7]. Казка Сельми Лагерльов про Нільса характеризується вже дидактичними ознаками. Перед нами шибеник, що, будучи гномом (доля, яка випала йому як своєрідне покарання), розкриває у собі риси чуйності та геройства на благо іншим, поряд з цим випробовуючи власні можливості та пізнаючи себе. Наступним етапом вважають «стабілізацію життя, дотримання норм». Важко знайти щось більш підходяще для опису героя на такому рівні як детективний роман. Звісно, перед нами буде не зовсім класичний вияв геройства; тепер важливу роль відіграє інтелект персонажа, любов до загадок. Він той, чиє призначення відновити колапс у нормах. Так би мовити, зчепити докупи подерту кінострічку. Для цього можна запропонувати до уваги творчість автора бестселерів серед європейських читачів, швецького письменника Стіга Ларсона, а зокрема один з його творів – «Чоловіки, які ненавидять жінок» («Дівчина з татуюванням дракона»). На перший погляд, описується ідилія мирної шведської провінції, місто зі своїм секретом. Загадка має свій вагомий строк давності. Промисловий магнат запрошує журналіста Мікаеля Блумквіста для розслідування справи таємничого зникнення його родички. Ця справа виявляється не з легких, йому на підмогу приходить дуже талановита, але не зовсім врівноважена дівчина Лісбет Саландер. Разом вони висліджують серійного вбивцю. Героїзм у цьому випадку – це своєрідна квінтесенція сучасної людини, людини з динамічним розумом, самозаглибленої, обдарованої, але при тому не позбавленої звичайних слабкостей: «То, что он был почти вдвое старше, ее не волновало. Равно как и то, что в данный момент о нем столько писали, как мало о ком в Швеции, и его портрет красовался даже на обложке журнала “Ньюсуик” – это все лишь мыльная опера. Но Микаэль Блумквист не какая-нибудь эротическая фантазия или мечта. Этому неизбежно придет конец, иначе просто и быть не может. Зачем она ему? Возможно, он просто проводит с ней время в ожидании кого-нибудь получше, живущего не такой собачьей жизнью» [2]. Останній етап релігійний, тобто етап виправдання власного існування як основи для всіх вчинків людини. Так місто Кульмюрліден, як біблійні Содом чи Гоморру, було стерто з лиця землі, зруйновано вщент у результаті землетрусу. Головний герой роману Торгні Ліндгрена «Слід змія на скелі», Юган

Наука/Science Kolo №13

84

Югансон, єдиний вцілілий, стає літописцем свого вже померлого міста. Сидячи на скелі, він розповідає історію свого жалю та відчаю, не оминає і факти зі своєї біографії. Його цікавить, хто втілює у собі найбільше зло, чому невинним була присуджена смерть на рівні з винними. Врешті, йому випаде нагода усе зрозуміти, зокрема те, що люди, байдуже, які риси у них переважають, залишаються творіннями Божими: «<…> Вважав, що він змушений так робити. Йому призначено жити так, як він жив <…> і на ньому не було вини. З ним було так, як із апостолом Павлом: він робить не те, що хотів, а те, що ненавидить» [3]. Героїзм сублімує на рівень розумового аналізу, роздумів. Звісно, головний герой – не філософ, а швидше мореплавець з ліричної поеми Кольріджа «Сказання про старого мореплавця». Ідеальним варіантом для нього була б смерть з усіма, проте він змушений спостерігати руйнацію своєї «зони комфорту», свого усталеного сприйняття. «Герой» – посередник між богом та людьми, обраний. Якщо читач безпосередньо шукатиме міфічних подвигів, доблесті, він їх не знайде у чистому вигляді. Перед нами новий Франкенштейн, що втілює у собі не лише силу, але й слабкість. Він – частина людського сприйняття нашого світу. Він провокує, якщо можна так виразитися, нас самих на моральні зрушення, але при тому залишається не таким помітним як, скажімо, античні Одіссей, Геракл, Ясон чи Протей. Він – втілення своєї епохи. Джерела 1. Лагерлеф С. Чудесное путешествие Нильса с дикими гусями / С. Лагерлеф // «Дети Онлайн»: сайт. – Режим доступа: http://deti-online.com/skazki/sbornik-skazok/ chudesnoe-puteshestvie-nilsa-s-dikimi-gusyami/ 2. Ларссон С. Девушка с татуировкой дракона [Електронний текст] / Стиг Ларссон // Google Книги. – Режим доступа: http://books.google.com.ua/books?id=OLHxAeVahJEC&printsec=frontcov er&dq=%D1%81%D1%82%D1%96%D0%B3+%D0%BB%D0%B0%D1%80%D1%81%D1%81% D0%BE%D0%BD+%D0%B4%D1%96%D0%B2%D1%87%D0%B8%D0%BD%D0%B0&hl=ru& sa=X&ei=DiGCVKfBDMLXPdjEgMAF&ved=0CCQQ6AEwAA#v=onepage&q&f=false 3. Ліндгрен Т. Слід змія на скелі. – Львів: Кальварія, 2002. – 103 с.

4. Петрухин В. Мифы древней Скандинавии / Владимир Петрухин // ЛитМир – Электронная Библиотека. – Режим доступа: http://www.litmir.net/br/?b=145975 5. Петрушенко В. Л. Філософія. – Львів. : Магнолія 2006, 2009. – С. 166-170.

6. Шабурова М. Терпимость по-скандинавски / М. Шабурова // Время новостей: сайт. – Режим доступа: http://www.vremya.ru/2010/224/10/265976.html 7. Янссон Т. Шляпа волшебника / Туве Янссон // Knijky.ru. – Режим доступа: http://knijky.ru/books/ shlyapa-volshebnika.

8. Герой: мат-л. з Вікіпедії – вільної енцикл. // Вікіпедія – вільна енцикл. – Режим доступу: https:// uk.wikipedia.org/wiki/Герой.

Боротьба, фантасмагорія, ілюзорність: світ драми Августа Стріндберга

«Батько» модерної шведської літератури Август Юхан Стріндберг за життя спробував себе у різних амплуа і змінив кілька професій. Він опановував природничі науки, працював аптекарем, викладачем, бібліотекарем, писав прозу, п’єси і шукав шляхи їх сценічного втілення, малював, віршував, був журналістом і публіцистом. Утім, в історію світової літератури письменник увійшов перш за все як новатор-драматург, автор творів, котрі, народившись у лоні

85 Kolo №13

Розглянуто життєвий і творчий шлях шведського письменника та драматурга Августа Стріндберга, реформатора скандинавського театру, який від естетики натуралізму прийшов до пошуків у площині символізму та модернізму, створивши такі програмні для модерної драми п’єси як «Танок смерті» та «Соната привидів». Проаналізовано філософські впливи на творчість Стріндберга та рецепцію його п’єс у сучасному письменникові суспільстві. Ключові слова: Август Стріндберг, драма, театр, натуралізм, ніцшеанство, психологізм, символізм, модернізм, релігійна містика.

The life and career of the Swedish writer and playwright August Strindberg was analyzed,who was the reformer of Scandinavian theater, came from the aesthetics of naturalism to the symbolism and modernism and created such plays as «The Dance of Death» and «Ghost Sonata». Philosophical influences on the work of Strindberg and the reception of his plays in the society of that time.

Keywords: August Strindberg, drama, theater, naturalism, Nietzscheanism, psychology, symbolism, modernism, religious mysticism.

Наука/Science

ПРОТАСОВА Ганна

Наука/Science Kolo №13

86

натуралістичної естетики, згодом продемонстрували глядачеві і читачеві можливості саме модерністського, психологізованого та естетизованого підходу до зображення людських характерів. Стріндберг народився 1849 року в Стокгольмі у сім'ї підприємця-аристократа та служниці. Нерівність у походженні батьків, приналежність до світу як аристократії, так і простих людей, та породжена цим фактом розірваність у ставленні до дійсності стала одним із лейтмотивів п’єс та автобіографічної прози письменника. Взаємини чоловіка і дружини, батьків та дітей і нерідко породжуване цими взаєминами «персональне пекло» – до цих тем Стріндберг звертався неодноразово. Втративши матір у тринадцятирічному віці, він нерідко відчував тугу за ідеалізованою жіночою постаттю, втілення якої годі шукати в реальному житті. Закінчивши приватний ліцей у Стокгольмі, молодий Август вступив до Упсальського університету, і спочатку вивчав хімію, але згодом, після невдалого іспиту на здобуття ступеня викладача, втратив інтерес до професійного заняття природничими науками. Отож, хлопець почав навчання на гуманітарному факультеті, а разом з тим робить перші спроби у драматургії: зокрема, він написав одноактну комедію «У Римі», яку 1870 року було поставлено на сцені стокгольмського Королівського театру. Утім, драматичний дебют не приніс задоволення письменникові, він розчарувався у власному творінні. Обробляючи історичні сюжети, Стріндберг у своїх драмах намагався використовувати розмовну мову, аби пожвавити виклад і відійти від усталених канонів. Наступну його п’єсу, «Вигнанця», 1871 року також побачили глядачі Королівського театру в Стокгольмі. Однак написаного слідом за «Вигнанцем» «Мейстера Олофа» театр уже не прийняв. Невдовзі Стріндберг залишив Упсальський університет, не отримавши ступеня, і деякий час працював журналістом, а згодом – бібліотекарем у Стокгольмі. 1879 року з'явився друком роман Стріндберга «Червона кімната», який зробив його ім'я відомим у скандинавському світі. «Червона кімната» містить неприховану критику тогочасного стокгольмського бомонду, зокрема мистецько-журналістського середовища. Відтак не дивно, що роман холодно сприйняли у Швеції, проте в Данії на нього відреагували захоплено. Саме в «Червоній кімнаті» дала знати про себе емансипаційна тематика у письмі Стріндберга. Він прагнув продемонструвати

Наука/Science

87 Kolo №13

рівність чоловіка та жінки і підкреслити той факт, що представники обох статей є скоріше різними іпостасями одного і того самого явища, які потребують одне одного для досягнення буттєвої гармонії, а не антагоністичними життєвими феноменами. Утім, нерідко прагнення до гармонії обертається взаємним нерозумінням, ворожнечею і навіть ненавистю. За два роки до цього, у 1877му, Стріндберг одружився із фінкою Сірі фон Ессен, молодою баронесою, яка мала амбіції зробити акторську кар’єру. Незадовго до того Сірі розлучилася з чоловіком, аби стати супутницею і дружиною Стріндберга. Письменник намагався сприяти акторській кар’єрі дружини. Вони багато подорожували, втілили навіть кілька спільних проектів, проте шлюб їх врешті виявився нещасливим: 1888 року вони розлучилися, і Сірі виїхала до Фінляндії, забравши з собою дітей. А за рік до того Стріндберг почав працювати над романом «Сповідь безумця», де докладно змалював обставини свого знайомства з дружиною, історію їхнього рішення бути разом попри ворожість і лицемірство оточення та коливання взаємин від любові до ненависті. Саме на кінець 1880-х років припадає зацікавлення Стріндберга естетикою натуралізму. Він листувався з Емілем Золя, створив драми «Батько» та «Фрьокен Юлія» – одну з найбільш відомих та репертуарних на сьогодні п’єс драматурга. У передмові до «Фрьокен Юлії» Стріндберг наголосив на кількох принципових для нього на той час особливостях драматичної розповіді. Перш за все, це множинність причин центральної події п’єси – гріхопадіння фрьокен Юлії та її імовірного самогубства: «Трагічну долю фрьокен Юлії я мотивував багатьма обставинами: вроджені "погані" інстинкти матері; неправильне виховання, дане дівчинці батьком; природні властивості її характеру <…>; далі – більше: відсутність батька, догляд за тваринами, збуджуючий вплив танців <…>" [4]. Окрім того, важливою характеристикою героїв Стріндберга, на думку самого письменника, є розірваність, внутрішня роздвоєність характерів фрьокен Юлії та служника Жана – і він, і вона належать водночас двом світам, двом середовищам: і аристократичному, і плебейському. У п’єсі можна відстежити, здавалося б, взаємовиключні філософські впливи. Один із них – це раннє захоплення Стріндберга дарвінізмом, який стверджував

Наука/Science Kolo №13

88

закономірність процесів природнього відбору та виживання тих, хто поєднує в собі найпотрібніші для цього риси вдачі. Таким, на думку автора, є у «Фрьокен Юлії» лакей Жан, який зовні наділений усіма аристократичними якостями – розумом, смаком, завбачливістю. Утім, попри зовнішній лоск, Жан «неотесаний зсередини», йому не властиві сентиментальність і типове для аристократії уявлення про благородство, тож саме він виявляється сильнішим у життєвому двобої із аристократкою Юлією. Інший інтелектуальний вплив, який можемо бачити в п’єсі, – це руссоїзм. Подібно до Жан-Жака Руссо, Стріндберг схильний пояснювати риси характеру своїх героїв тим середовищем, яке їх породило. Так, фрьокен Юлія від початку перебувала у зоні впливу своєї емансипованої матері, яка все життя прагнула довести свою рівність у стосунках з чоловіком. Тому після свого гріхопадіння вона не може цілковито змиритися з відведеною їй роллю жертви. Проте, вочевидь, найзначнішим у «Фрьокен Юлії» є вплив ніцшеанства. Від задекларованої колись підтримки емансипації Стріндберг приходить до ніцшеанської мізогінії, що й декларує у передмові до п’єси: «Жан <…> стоїть вище від фрьокен Юлії ще й тому, що він – чоловік. Приналежність до чоловічої статі робить його аристократом – завдяки чоловічій силі, більшій розвиненості органів почуттів та ініціативності» [4]. Можливо, саме таке поєднання раціоналістичних концепцій з ірраціональними модерністськими настановами пояснює той факт, що Еміль Золя, якому Стріндберг надіслав текст «Фрьокен Юлії», не відреагував на нього із очікуваним захопленням.

1889 року Стріндберг зробив першу спробу створення власного театрального майданчика і організував Скандинавський експериментальний театр у Копенгагені. Попри цензуру, у березні того ж року в копенгагенській Студентській спільноті відбулася прем’єра драми «Фрьокен Юлія». На жаль, театральне починання Стріндберга не проіснувало і року. Він повернувся до Стокгольма та пережив важку творчу кризу, спричинену невдачами в особистому і професійному житті. На період межі століть припадає Стріндбергове зацікавлення містикою в дусі Емануеля Сведенборга. Письменник почав замислюватися над питаннями віри в Бога та зв’язку між людським і позачасовим, божественним світами. Інколи цей період у житті драматурга дослідники називають «пекельною кризою».

Наука/Science

89 Kolo №13

Згодом Стріндберг переїхав до Німеччини, де відбувалися постановки деяких його п’єс («Батько», «Фрьокен Юлія»). Тут він познайомився із Фрідою Уль, одружився вдруге, проте шлюб цей протривав лише два роки. У 1900 році з-під пера Стріндберга вийшла двоактна драма «Танок смерті». У п’єсі Стріндберг звернувся до вже звичної для нього теми протистояння двох статей, яке унеможливлює щастя в шлюбі. Разом із тим «Танок смерті» побудований так, аби дати читачеві матеріал для глибших філософських узагальнень та міркувань про невідворотність смерті і сутність любові. Герої драми, Едгар та Аліс, ведуть ізольоване існування на невеликому острові. Вони давно втратили надію на життєві радощі, а щоденні суперечки і побутові негаразди ще більше отруюють їхню повсякденність. Утім, все змінюється, коли до них приїжджає із намірами залишитися на острові їхній знайомий Курт. Курт був саме тим, хто свого часу познайомив Едгара та Аліс, тож від початку виникає відчуття певної фатальної пов’язаності доль трьох героїв. Поступово між Аліс та її чоловіком розгортається жорстокий двобій, ціною якого може стати життя Едгара, адже він має сердечну хворобу і передчуває свій швидкий відхід у засвіти. Дружина ж не лише не співчуває чоловікові, а й прагне пришвидшити його загибель, виконуючи для нього на фортепіано метафоричний «танок смерті». Курт виявляє, що його також втягнено у нелюдську боротьбу між членами подружжя, і, попри його намагання відсторонитися від цієї сутички, він врешті стає її співучасником. Важливою для п’єси є метафора вампіризму (початкова назва драми – «Вампір»). Стріндберг приписує Едгарові якості вампіра і прагнення поламати долю кожної людини, яка іде з ним по життєвому шляху. Він викреслює зі свого заповіту дружину, позбавляє Курта права опіки над його сином Алланом,

Наука/Science Kolo №13

90

прагне видати свою доньку заміж за ненависного їй полковника. Можна помітити, що за подібною руйнівною для його близьких діяльністю стоїть страх смерті. Розпоряджаючись долями близьких людей, він прагне повернути собі життєву енергію та бодай на певний час відкласти момент переходу із одного світу в інший. Дзеркальним відображенням постаті Едгара є його донька Джудіт (Юдиф). Подібно до батька, вона милується власним умінням робити близьких залежними від себе. Об'єктом її знущань стає син Курта Аллан, і, попри незавершеність фіналу п’єси, читач передчуває, що в подальшому Джудіт має всі шанси стати енергетичним вампіром, подібно до її батька. За іронією, саме юна Джудіт стає причиною смерті Едгара. У п’єсі Стріндберг, перебуваючи під впливом Сведенборга, протиставляє два типи любові: «любов пекельну» (Едгар, Джудіт) та «любов духовну» (Курт, Аллан). Пекельна любов є любов'ю до себе, тоді як духовна любов – це милосердя. Окрім того, завдяки Едгарові наприкінці п’єси читачі чують біблійну сентенцію «Пробач їм, бо не відають, що чинять». Відтак Стріндберг у загальній похмурій атмосфері п’єси створює острівець надії на прощення, нехай і після смерті. Подальші творчі пошуки Стріндберга пов’язані з феноменом «інтимного театру». 1907 року письменник створив цикл камерних п’єс «Шторм» («Негода»), «Попелище» («Спалений дім»), «Соната привидів», «Пелікан». «Соната привидів» від початку мала назву «Кама-Лока. Буддистська драма Августа Стріндберга». Це прямо вказує на зацікавлення письменника філософією буддизму. Згідно з теософами, Кама-Лока – це «ілюзорний світ, в якому блукає душа людини, перш ніж здобуває спокій і мир у царстві смерті» [7]. «Єдину розраду для себе я знаходжу у Будди, який прямо каже мені, що життя – це фантасмагорія, нав’язана нам картина світу, яку треба навчитися бачити в її істинному світлі», – так писав Стріндберг під час роботи над п’єсою своїй третій дружині, актрисі Гарієт Боссе.

Джерела 1. Стриндберг Август. Пляска смерти // Стриндберг Август. Собрание сочинений в пяти томах. – Москва, 2007 2. Стриндберг Август. Слово безумца в свою защиту // Стриндберг Август. Собрание сочинений в пяти томах. – Москва, 2007 3. Стриндберг Август. Соната призраков // Стриндберг Август. Собрание сочинений в пяти томах. – Москва, 2007.

4. Стриндберг Август. Фрёкен Жюли // Стриндберг Август. Собрание сочинений в пяти томах. – Москва, 2007.

5. Зингерман Б. О театре Стриндберга // Зингерман Б. Очерки истории драмы 20 века: Чехов, Стриндберг, Ибсен, Метерлинк, Пиранделло, Брехт, Гауптман, Лорка, Ануй. – М., 1979.

6. Максимов В. Проект драматической эпопеи Августа Стриндберга // Стриндберг А. Интимный театр. – М., 2007.

7. Соловьёва Е. Комментарии к пьесе "Соната призраков" // Стриндберг А. Красная комната. Пьесы. Новеллы. – М., 2011.

8. Heller Otto. The eccentricity of August Strindberg // Otto Heller. Prophets of Dissent. – New York: Alfred A. Knopf, 1918.

Наука/Science

91 Kolo №13

У п’єсі студент Аркенгольц захоплюється молодою дівчиною, яку часто бачить у вікні сусіднього будинку. Проте, потрапивши до помешкання дівчини, він з'ясовує, що в ньому не лише панує зневіра і зрада, а й трапляються макабричні речі: у зачиненій кімнаті живе мумія, привиди прогулюються серед білого дня, а покоївка краде всі поживні речовини із страв, перш ніж їх подати на стіл. Головним посланням «Сонати привидів» є неминучість страждання у земному житті, яке буде компенсовано здобутими після смерті спокоєм і миром в іншому світі. Поділ «Сонати привидів» на три частини, а також сама назва п’єси апелюють до музичної форми сонати. Так, Стріндберг звертається до фортепіанної сонати ре-мінор Людвіга ван Бетховена та його фортепіанного тріо ре-мажор, яке має назву «Тріо привидів». Окрім того, як і в музичній сонаті, в п’єсі Стріндберга виразно проведено дві основні теми: ідеального бачення світ (студент Аркенгольц) та філософії споживацтва (старий Гуммель). Август Стріндберг відійшов у засвіти навесні 1912 року. На той момент він був уже визнаним драматургом номінованим на Нобелівську премію, якої, проте, не здобув. П’єси письменника були поставлені далеко за межами його батьківщини, зокрема і в США. Проте справжній масштаб впливу драматурга на літературу модернізму проявився вже після його смерті, коли творчі пошуки Стріндберга зацікавили рівною мірою і російських символістів, і французьких екзистенціалістів, і американських модерних драматургів. Сам же автор, слід думати, відходив в інший світ із утомленим, але спокійним серцем, повторюючи слова з однієї зі своїх п’єс: «Життя, яке досі було суцільною нісенітницею, нарешті отримало сенс, і нині я бачу наміри там, де раніше помічав лише випадковість» [6].

Скандинавська дитяча література ГУМЕНЮК Катерина

Наука/Science

Розглянуто дитячу скандинавську літературу в хронологічному розрізі. Проведено короткий аналіз історичних передумов та сучасних тенденцій, виокремлено основні прізвища та характеристики. Ключові слова: дитяча література, нордичність, фольклор, народні казки.

Scandinavian children’s literature was reviewed in chronological context. A brief analysis was made of the historical background and contemporary trends, key names and characteristics were singled out.

Keywords: children’s literature, folklore, folk tales.

Kolo №13

92

Література – це засіб пізнання світу, вікно, через яке діти пізнають себе та суспільство, в якому вони живуть. Історії про віддалені місця, про подорожі та героїв, про людей схожих та відмінних, про події, які вони розуміють або ні, але точно зрозуміють пізніше. Зазвичай, книги для дітей не мають терміну придатності, так само як і віку, коли дитячу літературу варто переставати читати. За допомогою книг діти розвивають свою уяву та починають краще сприймати різноманіття, яке оточує їх. Ще два-три століття тому дитяча література використовувалась з суто моралізаторською метою – вона вчила дітей, як правильно поводитися, і не часто використовувалася задля розваги, проте тенденції почали змінюватися, і сучасна дитяча література вже не настільки сповнена стереотипів, як раніше. Переломний момент у дитячій літературі все-таки наступив, і з’явилися нові історії, які й далі відображали нордичну натуру скандинавців, але й слідували новим тенденціям, намагаючись створити новий світ для дітей. Вважається, що дитяча література у Швеції була заснована у ХІХ столітті фіном Захаріусом Топеліусом, а розвилася вона завдяки Ельзі Бесков – письменниці, чий спадок налічує близько сорока історій для дітей. Після Другої світової війни Астрід Ліндгрен створила Пеппі Довгупанчоху. Чи не вперше за історію скандинавської дитячої літератури стали популярними історії, які заохочували бунтарство, а не пропагували моралізаторство та відповідність правилам.

Наука/Science

93 Kolo №13

Астрід Ліндгрен продовжувала створювати книги для дітей, з часом перетворившись на найпопулярнішу шведську письменницю для дітей. Незважаючи на те, що всі її історії написані для дітей, вони наповнені змістом: чи то історії про товстуватого дивака, який живе на даху, чи про Еміля, який часто потрапляє в халепу через свої жарти. Туве Янссон також одна із найвідоміших шведських письменниць, авторка історій про мумі-тролів. Книги про тролів, які живуть у суспільстві, де немає матеріальних потреб, стали популярними у багатьох країнах світу. Сучасна скандинавська література відрізняється тим, що автори сприймають своїх читачів серйозно і, слідуючи традиціям, пишуть для дітей історії, які все ж дуже схожі на книги для дорослих. Вважається, що дитяча література Норвегії з’явилася в середині ХІХ століття, коли Петер Асбйорнстен та Йорген Мое опублікували чудову колекцію народних казок, і таким чином створили не лише літературний фундамент, на якому в майбутньому була побудована норвезька дитяча література, але й передали почуття національної ідентичності. Мое писав лише для дітей, а його вірші є невід’ємною частиною норвезького дитинства. Період з 1890 по 1920 рр. вважається золотими роками норвезької дитячої літератури. Саме в цей час творили Діккен Цвільгермеєр, Барбара Рінг, Габріель Скот та Йохан Фалькбергет. Халвор Флоден, який прославився серією історій про безпритульне циганча, є одним із найпопулярніших сучасних норвезьких авторів книг для дітей. Незважаючи на те, що норвезька література не є надзвичайно популярною у світі, вона налічує багато вартісних книг, які популярні серед норвезьких дітлахів. Завдяки Гансу Крістіану Андерсену увесь світ знайомий з данською дитячою літературою. Аж до середини ХІХ століття дитячі книжки у Данії писалися лише для аристократів. Проте, після прийняття Акту про освіту у 1814 бідні також отримали змогу читати. Андерсен, звісно ж, є феноменом данської літератури, незважаючи на те, що багато своїх ідей він запозичив із класичної міфології. Тенденції у дитячій літературі Данії нагадували німецькі – використання перекладів та адаптації, переосмислення дитячих віршиків та історій. Перша збірка таких історій була опублікована наприкінці ХІХ століття і містила не лише твори Андерсена, а й тексти таких видатних письменників того часу, як Йохан Крон. У ХХ столітті, Хальфдан Расмусен та Іб Шпанг Ольсен вважаються одними з найкращих дитячих письменників. І хоча мова та культура Фінляндії відрізняються від інших скандинавських країн, вони мають з ними багато спільного. Проте те, що Фінляндія стала незалежною лише у 1917 році, а шведська була мовою інтелігенції, все ж вплинуло

Наука/Science Kolo №13

94

на розвиток дитячої літератури. Захаріас Топеліус та Анні Свон вважаються видатними дитячими письменниками, незважаючи на те, що вони писали шведською. Позаяк, їх твори вважаються частиною національного спадку Фінляндії. Традиції фінської дитячої літератури базуються на фольклорі, особливо на всім відомій Калевалі. Проте, так само, як і в інших скандинавських країнах, у Фінляндії розвиток дитячої літератури асоціюється з кінцем Першої світової війни. Казки мають дуже важливе значення у фінській дитячій літературі, і вважається, що фінський фольклор є чи не найбагатшим у світі. Скандинавські країни мають багато спільних та відмінних рис, дитяча література цих країн унікальна і варта уваги. Сучасна література для дітей у скандинавських країнах спрямована на те, щоб роз’яснювати суспільні проблеми без огляду на вік читача. Окрім того, скандинавську дитячу літературу вирізняють також незвичний гумор та теми, які вона описує. В одній книжці для дітей можуть бути змішані радість, любов, драма та співчуття. Ленард Хелсінг створив одну із найточніших характеристик скандинавської літератури: «Все педагогічне мистецтво – погане мистецтво. Усе хороше мистецтво – педагогічне». Протягом останніх років скандинавська література розвилася та набула своєрідних характеристик – бажання експериментувати та подобатися перш за все читачам, а не критикам та академікам. Сучасна дитяча література Скандинавії зазвичай розповідає історії, пов’язані з життям сучасного світу, а також про звичаї інших країн. Фольклор надалі займає важливе місце у дитячій літературі скандинавських країн. Незалежно від вікової групи, книги для дітей зазвичай чесні та відкриті спрямовані на якомога більш правдиве зображення світу. Скандинавську дитячу літературу неможливо сплутати з іншими не лише через специфічний гумор та прямоту, а й через притаманну їй реалістичність. Попри популярний міф про нордичну стриманість та холодність, скандинавська дитяча література сповнена бунтарських та гострих тем. Деякі скандинавські письменники всесвітньо відомі, проте багато вартісних імен лишаються поза увагою пересічного європейського читача. ДЖЕРЕЛА 1. Fadiman, С. Children’s literature / Clifton Fadiman // Encyclopaedia Britannica: site. – Link: http:// www.britannica.com/EBchecked/topic/111289/childrens-literature 2. Hunt, P., Bannister Ray, S. G. International Companion Encyclopedia of Children's Literature. – 1996. – 923 р.

Скандинавські мотиви в літературах інших країн і творах інших письменників ПАНЧУК Світлана

95 Kolo №13

Данія (з Гренландією), Швеція, Норвегія, Ісландія та Фінляндія є найпівнічнішими державами Європи. Холодний клімат, короткий світловий день у Скандинавії не тільки вплинули на становлення специфічних традицій та культури, а й породили чимало стереотипів серед мешканців інших країн. Водночас, багата міфологія, що сягає своїм корінням давньогерманської літератури двох останніх століть, є невід'ємною частиною світової культурної скарбниці. Скандинавія з певної точки зору є «іншим» в Європі (щоправда, «іншим» в Європі може бути практично будь-що, з огляду на розмаїття культур). Традиційних скандинавських персонажів згадують рідко, поглядаючи з-під лоба на їх хитромудрі образи. Хоча... Один із так званих «вічних образів» світової літератури — Гамлет, принц данський. Зображення Данського королівського двору можна пояснити як бажанням здивувати глядачів певною екзотикою, так і бажанням захиститися («це не про нас»). Гамлет начисто позбавлений етнічно-культурних особливостей, його історія — поза часом і простором (хоча й Розенкрац з Гільдестерном намагаються вивезти його в Англію). Вибір Данії як місця розгортання подій – просто спосіб підкреслити нетутешність Гамлета. Якщо попросити пересічну людину назвати скандинавських письменників, швидше за все поперед Ібсена, Гамсуна, Стріндберга та навіть Ларсона ви почуєте імена Ганса-Крістіана Андерсена, Астрід Ліндгрен, Туве Янссон та Сельми Лаґерлеф (нобеліатку, більш відому в нас завдяки дитячій книзі про мандрівку Нільса Гольгерсона з дикими гусьми, а насправді – про її любов до рідної Швеції). Скандинавія часто асоціюється з дитячою літературою, музикою Гріга, Йоллопукі в Лапландії і солодкавим раєм зимових свят. Інші амплуа — військові традиції, вікінги, завоювання, культ сили. І до того, й до іншого доклалась міфологія та традиційні вірування. Нову хвилю інтересу до себе скандинавська міфологія пережила після виходу серії фільмів про Тора американської кіностудії Марвел, якій передувала серія коміксів. Проте в Європі скандинавська міфологія відкривається традиційно не через кіно, а через музику (опери Ріхарда Вагнера, деякі течії важкої музики, зокрема вікінг-метал, фолк-метал, пауер-метал) та літературу. Слід нагадати, що Британські острови безпосередньо межують із Скандинавським півостровом і зазнали численних нападів з боку вікінгів і норманів

Наука/Science

Розглянуто присутність скандинавських сюжетів в літературі на прикладах творчості англійських, австрійських та українських авторів. Ключові слова: міфологія, інтертекст, стереотип, Вальтер Скотт, Ельфріда Елінек.

The presence of Scandinavian themes in the literature on the examples of the British, Austrian and Ukrainian authors was reviewed.

Keywords: mythology, intertext, stereotype, Walter Scott, Elfriede Jelinek.

Наука/Science Kolo №13

96 в добу Середньовіччя, що сприяло становленню міцних, хоч і специфічних зв'язків. Наприклад, Моргана Ла Фей з історій про короля Артура переховується у Скандинавії. Пізніше шведський письменник Август Стріндберг видає книгу «Легенди про короля Артура» – романізовану версію цих характерних для англійської традиції переказів. У такому контексті не видасться дивним, що одним із першовідкривачів пласту скандинавської міфології та побуту в Європі був Вальтер Скотт — видатний шотландський письменник поч. ХІХ ст. Зокрема у 1822 р. в Единбурзі вийшов друком його тритомний пригодницький роман «Пірат» [2], дія якого відбувається на Шотландських островах (нині територія Шотландії) у 2-ій половині XVII ст. Скотт змальовує остров'ян прихильниками традиційних скандинавських вірувань. Контрастом постає Британія з її порядками і цивілізацією, червоними мундирами, арміями та законом. Проте традиції та звичаєве право однаково сформували потужний фундамент для всього вищезгаданого. Вже у перших сценах роману місцеві жителі не бачать нічого поганого, щоб скористатись тим, що «послало море» – розграбувати корабель, викинутий на берег у шторм. Вони живуть своїм традиційним укладом. Проте майбутнє незворотньо настане. Норна — уже ім'я, а не спосіб життя (норнами скандинави називали чарівниць, це ім'я однієї з героїнь роману). На неї дивляться не як на могутню чаклунку, а, в кращому разі, як на самотню жінку з примхами, або й просто як на місцеву божевільну. Ярл є, як нині сказали б, лідером думок, але реальна влада уже належить представникам Її Величності.

Наука/Science

97 Kolo №13

Варто зазначити, що Скотт пише «Пірата» з притаманною йому любов'ю до історії, навіть замилуванням. Тому остров'яни не виглядають відсталими, а навпаки, є носіями глибокого зв'язку з природою, традиціями, землею – цінностями, які втрачені для цивілізованого суспільства, що викликає тугу і сум. Роман щедро інкрустовано поезією (в тому числі поезією скальдів та стилізацією під неї) і замовляннями. Після Скотта скандинавська міфологія так і залишається чимось на кшталт Золотого віку. Руни виникають то тут, то там, більше в контексті магії, ніж письма. Тролі — більше в контексті інтернет-суперечок, ніж магії. Проте Золотий вік, традиційно, в минулому. В постапокаліптичне (даруйте, пострагнарькове) майбутнє зазирає сучасна англійська письменниця Джоан Гарріс (відома як авторка екранізованого «Шоколаду»). Роман «Рунна магія» показує світ після Останньої Битви — боги (аси) вбиті (тобто в царстві Хель), заморожені в летаргії, поранені, безсилі. Магії бояться, її ненавидять та переслідують. Джоан Гарріс розгортає класичний сюжет «повернення короля», Медді Сміт має відкрити своє божественне походження, врятувати зниклого батька, відновити процвітання світу, повернувши богів на їх законне місце. Знову ж, світ традиційної міфології виступає Золотим віком. Міф отримує своє визнання і в українській літературі. Героїня роману в жанрі фентезі «Жарт Другий. Цвіт папороті» Тетяни Винокурової-Садиченко, як і Медді Сміт, виявляється родичкою Одіна. Проте, мабуть, перше літературне зображення варяг-скандинавів міститься у «Велесовій книзі» (чи вона є автентичною, чи пізнішою підробкою – все ж, лишається літературним твором): «Маємо істинну Віру, що не потребує людської жертви. А така діє у варягів, які завжди приносили її, іменуючи Перуна Паркуною, і йому приносили жертву» [1]. Зовсім іншу тональність має п'єса «Що сталося після того, як Нора покинула чоловіка, або Стовпи суспільства» австрійської письменниці Ельфріди Елінек.

Наука/Science Kolo №13

98

Твір легко було б назвати фанфікшином, якби не статус нобелівської лауреатки авторки та той факт, що автором оригінального твору (навіть двох, «Ляльковий дім» та «Стовпи суспільства») є номінант на цю ж премію, норвежець Генрік Ібсен. Насправді, в «Ляльковому домі» цікавим є й сам фінал (Нора йде з дому): з одного боку, його можна трактувати як руйнування традиційної різдвяної казки, з іншого — це і є хеппі енд, найкращий варіант розвитку подій для кожного. Проте Елінек не до казок, вона жорстка і реалістична. Яку роботу може знайти вчорашня мати родини? Тільки зовсім некваліфіковану, на заводі (подібному на фабрику з пошиву бюстгальтерів в «Коханках»), де жінки мріють про щасливе заміжжя, що визволить їх від необхідності заробляти самим на себе. Герої Ібсена зберігають імена та (іноді) характери, але опиняються в нових умовах. Нора танцює тарантелу сама, її життя — танець, що має врятувати від смерті після смертельного укусу. Торвальд віддається мазохістським утіхам. Не змінюється тільки Крогстад — то й же цинізм, та ж неприхована жадоба вигоди. Історія, що цілком могла б бути розказана й у іншому хронотопі та з іншими героями, набуває нових барв і контекстів, поглинає Ібсенову п'єсу, водночас підкреслюючи її роль у розвитку соціальної та гендерної проблематики в драматургії. Розглянуті приклади показують основні риси присутності скандинавських мотивів в літературах інших країн. Вони часто представлені міфологічними сюжетами в творах жанру фентезі, магічного реалізму, історичних романах. Джерела 1. Велесова книга [Електронний текст] // Український Центр. – Режим доступу: http://www. ukrcenter.com/Література/Народна-Творчість-українська-2/58602-6/Велесова-книга.

Наука/Science

The Pirate. First Edition, First Impression [Електронний ресурс] // The Walter Scott Digital Archive. – Режим доступу: http://www.walterscott.lib.ed.ac.uk/works/novels/pirate.html.

99 Kolo №13

2.

КРИТИКА

Особливості творчості норвезьких братів Ґрімм

Для будь-якої національної літератури казка є важливим елементом формування. Це твердження двічі правильне для Норвегії, адже відлік становлення писемної мови у цій країні можна пов’язувати з творчістю місцевих братів Ґрімм – Петера Крістена Асбьєрнсена та Йоргена Му. До виходу їхньої «Збірки норвезьких народних казок» вважалося, що норвезька мова підходить для усного спілкування, а писати потрібно датською. Письменники зруйнували цей стереотип. Петер Крістен Асбьєрнсен народився 15 січня 1812 року в Осло (яке тоді називалося ще Християнією). Його тато був склодувом, втім, на виховання хлопчика куди більше вплинула мати. Їй ввижалися духи, тролі, ельфи і підземні жителі, про яких вона розповідала сину. Психічна хвороба матері зробила для Пітера казки реальністю. Асбьєрнсен вивчав природничі науки та медицину, працював викладачем та досліджував морську фауну (і навіть відкрив особливий вид гігантських

101 Kolo №13

Розглянуто основні аспекти біографії Петера Крістена Асбьєрнсена та Йоргена Му, яких називають норвезькими братами Ґрімм. Проаналізовано тематичні особливості їхніх казок, акцентовано увагу на виборі героїв та сюжетів в дитячій літературі Норвегії. Висвітлено вклад Асбьєрнсена та Му в історію норвезької літератури. Ключові слова: норвезька дитяча література, Петер Крістен Асбьєрнсен, Йорген Му, казки.

The key aspects of the biography of Peter Christen Asbjørnsen and Jørgen Moe, who are often called Norwegian Grimm brothers, are reviewed. The features of the themesof the fairytales were reviewed, the accent was made on the choice of characters and stories in children’s literature in Norway. The contribution of Asbjørnsen and Moe to the history of Norwegian literature was highlighted.

Keywords: Norwegian children’s literature, Peter Christen Asbyernsen, Jorgen Mu tale.

Критика/Critique

ОНИШКЕВИЧ Яна

Критика/Critique Kolo №13

102

морських зірок Brisinga endecacnemos, що досягають 60 сантиметрів у діаметрі). Його трагічна історія кохання добре знана серед норвежців. Деякі дослідники переконані, що розрив з Матильдою Керолайн став поштовхом до зацікавленості фольклором. Окрім збору народних казок, Асбьєрнсен писав власні. У 1848 році він опублікував свою найбільш популярну збірку – «Казки про хульдр». У 1858 році письменник став головним лісничим Норвегії. Помер Петер Крістен Асбьєрнсен 6 січня 1885 року. Казкар був надзвичайно різносторонньою особистістю. Всередині нього вживалися дитячий письменник, морський біолог, пристрасний колекціонер («Як колекціонер Асбьєрнсен був майже маніяком: він хотів мати якомога більш повне зібрання предметів своєї пристрасті» [4], – писав про нього сучасник Ганс Генріх Єгер) і любитель кулінарії (книгу «Боротьба за кашу» він випустив під псевдонімом, також авторству Асбьєрнсена належить збірник «Готуємо з розумом»). Петер Крістен Асбьєрнсен – перший норвежець, який відкрито підтримав теорію Чарльза Дарвіна; він написав ряд заміток про подорожі Єгиптом та переклав на норвезьку казки братів Ґрімм. Йорген Му народився 22 квітня 1918 року в родині фермера та політика в комуні Хуле. Окрім зацікавленості казками, Му присвятив своє життя релігії. У 1845 році він став професором теології, у 1853 році прийняв духовний сан, служив 10 років капеланом, а потім – єпископом. Біографи Му відмічають вплив його проповідей на людей. У 1873 році казкар отримав чин кавалера I класу ордену святого Олафа, а невдовзі був підвищений до посади командора цього ж ордену. Йоргена Му вважають першим дитячим письменником у Норвегії, адже саме його перу належить перший прозаїчний збірник авторських казок і книга віршів для дітей. Син Му Молтке продовжив роботу батька і досліджував фольклор.

Критика/Critique

103 Kolo №13

Асбьєрнсен та Му зустрілися у 1828 році, коли разом готувалися до іспитів у школі. Першому було 16, другому – 15. Вони стали більш ніж друзями, відомий навіть історичний факт, який виправдовує псевдонім «братів», і розповідає про те, як два хлопці порізали пальці та змішали свою кров. Любов до фольклору об’єднала Асбьєрнсен та Му, й ідея створення збірника народних казок виникла практично одразу. Здійснити задум письменникам вдасться у 1841 році. 29 грудня 1841 року – пам’ятна дата для норвезької літератури, саме тоді світ і побачили «Норвезькі народні казки, зібрані Асбьєрнсеном і Му». Петер Крістен Асбьєрнсен записував казки більш жартівливого характеру, філософськими оповідями займався Йорген Му. Один додавав казковим сюжетам жвавості, другий – магії. Фольклористи намагалися нічого не змінювати в історіях. «Норвезькі народні казки, зібрані Асбьєрнсеном і Му» – унікальні, адже до книги, окрім самих казок, входять і коментарі письменників щодо процесу збирання оповідей. Критиків здивувала сміливість фольклористів, їхній збірник був написаний простою норвезькою мовою, хоч і дивував красою слова. Фольклорні дослідження Асбьєрнсена та Му вплинули на подальший розвиток дитячої літератури. Їхні казки неодноразово ставали поштовхом до створення окремих творів мистецтва. Можна пригадати, наприклад, п’єсу Генріка Ібсена «Пер Гюнт» та однойменну сюїту Едварда Гріга. Отож, що особливого у норвезьких казках? Їхні сюжетні лінії побудовані на архетипах. Тут добро, як і завжди, перемагає зло. Все отримають чисті серцем та вільні духом. Несправедливість рано чи пізно нівелюється, а правда торжествує. Як і в казках інших народів світу, лис у норвезьких казках – хитрун («Як курка пішла весь світ рятувати», «Як лисиця і медвідь масла до Різдва купили»). Втім, є й суттєві відмінності від фольклору інших країн. Першою особливістю норвезьких казок є стереотипний ряд героїв. Найбільш характерними персонажами є тролі. Саме вони втілюють все можливе зло і є його персоніфікацією. Тролі можуть набувати будь-якої подоби (наприклад, перетворитися на людину, аби вкрасти прекрасну наречену, як у казці «Розповіді Берти Туппенхаук»;

Критика/Critique Kolo №13

104

чи навіть стати дельфінами, щоб потопити корабель, як у «Ловлі макрелей»). Тролі високі (з ними не зрівняються і найвищі сосни) та надзвичайно сильні. У них буває по декілька голів (зазвичай – 3 і 9). Голос у троля скрипучий, як сире дерево. Людину він впізнає передовсім по запаху. Деколи кілька тролів обходяться одним оком, передаючи його один одному та вставляючи по черзі кожен у свою очну впадину («Як два хлопчики зустріли у Хедальському лісі тролів»). Найбільше тролі бояться Сонця (воно перетворює їх на камінь) та церковних дзвонів. Тролі жіночого роду називаються гюгре, вони ще дурніші за своїх чоловіків. Здатність до трансформації мають не лише злі тролі. На ведмедя чи коня може перетворитися і прекрасний принц («На схід від сонця, на захід від місяця», «Син вдови»). Щоправда, такий злий жарт з ним зіграли знову ж таки троль, або відьма. Часто у норвезьких казках зустрічаються ніссе (домовики), хульдри (гірські відьми, які приймають подобу вродливих дівчат, мають коров’ячий хвіст та здатні спокусити будь-якого чоловіка), фоссегріми (духи водоспадів, які можуть перетворюватися на людей, вони добрі до тих, хто ставиться до них з повагою, втім, нетерпимі до образ), квернкнюрри (духи млинів) та неккени (водяні). Зазвичай головним героєм оповіді є бідний хлопець, деколи він наймолодший з трьох братів. Типовим персонажем фольклору цієї країни є Аскеладд. Це такий собі Іванко-дурник, якому вдається не тільки вбити всіх тролів, а й одружитися з принцесою. Сакральність числа три, яка притаманна для казок багатьох народів світу, виявляється тут не лише в кількості братів. Ми зустрічаємо, наприклад, трьох воронів («Ворони Ут-Реста»), трьох мудрих старих («На схід від сонця, на захід від місяця»), чи трьох тролів і трьох принцес («Замок Сорія-Морія»). Місце розгортання подій – норвезькі ландшафти. Саме тому ми багато читаємо про море, гори та ліси. Цікавим персонажем місцевого фольклору є Північний вітер, він один з найбільш сильних та давніх у світі. Тільки Північний вітер був всюди та здатен показати шлях мало не на край світу («На схід від сонця, на захід від місяця»); крім того, він чесний та справедливий («Як хлопчик до Північного вітру за своєю мукою ходив»). Зустрічається у

105 Kolo №13

ДЖЕРЕЛА 1. Асбьєрнсен П. К. Ворони Ут-Реста / П. К. Асбьєрнсен. – М.: Видавництво дитячої літератури, 1962. – 144 с.

2. Асбьєрнсен П. К., Му Й. На схід від сонця, на захід від місяця. Норвезькі казки / П. К. Асбьєрнсен, Й. Му. – М. : Видавничий Дім Мещерякова, 2012. – 184 с.

3. Будур Н. Казкова енциклопедія / Н. Будур. – М.: ОЛМА Медіа Груп, 2005. – 606 с.

4. Будур Н. Норвезькі брати Грімм / Н. Будур // Norge.ru: вся Норвегия на русском. – Режим доступу: http://www.norge.ru/norske_grimbroedre 5. Будур Н. Норвезькі казки в контексті світової літератури / Н. Будур // Norge.ru: вся Норвегия на русском. – Режим доступу: http://www.norge.ru/norske_eventyr_verdenslit/ 6. Франц М.-Л. Психологія казки. Тлумачення чарівних казок / М.-Л. Франц - М.: Б.С.К., 2004.

Критика/Critique

норвезьких казках і чорт, який деколи може ховатися у горіховій шкаралупці («Вечір, що був проведений в одній норвезькій кухні»). Другою особливістю фольклору Норвегії є його жорстокість та похмурість. Показовим є епізод з казки «Аскеладд, який змагався в їжі з тролем». Хлопець радить дурному тролю розрізати собі живіт, аби могти більше з’їсти. «Невже це мені не зашкодить?» – наївно питає Аскеладда троль. На що той і відповідає, що тут немає абсолютно нічого страшного. Не важко здогадатися про те, як закінчується ця історія. Тут напрошується ще одна паралель з творчістю братів Ґрімм Часто в центрі сюжетної лінії казок Асбьєрнсена та Му є подорож. Герой може вирушати в неї як не усвідомлюючи цього («Ворони Ут-Реста»), так і надаючи досягненню кінцевого пункту найбільшого значення («На схід від сонця, на захід від місяця»). Поширеним сюжетом є випробування, або пригода, яка відбувається проти волі персонажа. Не обходиться і без впливу магії. Якось норвезькі казки прочитав сам Якоб Ґрімм. Він назвав їх справжнім чудом та скарбом світової літератури. І не погодитися з цим неможливо.

Сёрен Кьеркегор: инсталляция соблазна ШОЛУХО Наталия Проанализирован мотив наслаждения в произведении С. Кьеркегора «Дневник обольстителя». Обольщение рассмотрено как механизм самораскрытия личности. Ключевые слова: наслаждение, обольщение, тело, личность, эстетика, Кьеркегор.

The motive of pleasure in «The Diary of a Seducer» by Søren Kierkegaard was analyzed. Seduction is considered as a mechanism of self-revelation of the person.

Keywords: pleasure, seduction, body, personality, aesthetics, Kierkegaard.

Критика/Critique Kolo №13

106

Современник Ганса Христиана Андерсена и Фёдора Достоевского. Предтеча экзистенциализма и неудавшийся богослов. Образцовый христианин, умиравший без исповеди и причастия. «Датский Сократ», «копенгагенская аномалия» – Сёрен Обю Кьеркегор. Вероятно, самое скандальное произведение философа – «Дневник обольстителя». Мальчишки свистели и кричали оскорбления ему в спину, взрослые одаривали осуждающими взглядами, сатирическая газета пестрила карикатурами с гипертрофированными физическими дефектами автора: короткое горбатое туловище на тощих искривлённых ножках. Так жители холодного и пропитанного строгими протестантскими нравами Копенгагена отреагировали на появление этой книги. Общественность восприняла текст как выставленную напоказ тайну отменённой помолвки автора с Региной Ольсен. А что же Регина? Кьеркегор завещал Регине своё имущество. Она, через 6 лет после разрыва, вышла замуж за будущего губернатора датской Вест-Индии Фредерика Шлегеля, пережила Сёрена Кьеркегора почти на 50 лет и читала все его произведения. Хрестоматийные слова, сказанные ею о разрыве с Кьеркегором: «Он пожертвовал мною Богу». Сам мыслитель проведёт свою жизнь в одиночестве... Итак, заслуженным ли был остракизм? Читаем у Кьеркегора: «Сегодня я писал для одного из моих приятелей любовное послание. Это занятие всегда доставляло мне большое удовольствие. Довольно интересно ведь быть посвященным в такие обстоятельства. Я располагаюсь возможно удобнее, беру сигару, закуриваю и приготовляюсь слушать доклад влюбленного. Последний выкладывает передо мною письма от предмета своей страсти <…> сам садится рядом, как влюбленный кот, и начинает читать эти письма вслух. Я иногда прерываю это чтение лаконичными замечаниями вроде “недурно пишет”, “у неё есть чувство”, “вкус”, “однако она осторожна”, “верно, не в первый раз” и т. п. <…> за каждую осчастливленную парочку я высматриваю себе новую жертву и на двух счастливцев делаю одну несчастной. Словом, я очень честен и добросовестен, никогда не обманываю ничьего доверия. Маленькие шалости, конечно, не считаются, это лишь законный процент» [1, с. 76]. Как не возненавидеть автора таких слов? Ведь не так давно дело шло к свадьбе. По воскресеньям Кьеркегор гулял с Региной в городском саду, что было знаком серьёзных намерений, и каждую среду писал ей шифрованные письма. Но опытный ли мужчина перед нами? Когда дело доходит до интимных сцен, Кьеркегор переходит на язык туманных образов: «Женщина была для него лишь возбуждающим средством; надобность миновала, и он бросал её, как дерево сбрасывает с себя отзеленевшую листву: он возрождался – она увядала» [1, с. 7]. Вот сцена совращения Корделии: «Почему не может продлиться

Критика/Critique

107 Kolo №13

такая ночь? <...> Но теперь все кончено, и я не желаю более видеть её» [1, с.

140]. Апофеоз близости, описание которого озадачивает, ведь подобная поза возможна только с ребёнком или сказочным гномом: «<…> Oна садится иногда ко мне на колени, руки её мягко обвивают мою шею, голова покоится на моем плече» [1, с. 110]. И как не вспомнить о туманных записях в личном дневнике Кьеркегора, по которым становится понятным, что он был осмеян в борделе видавшими виды «жрицами любви», – врождённый дефект или мужская недееспособность? Что скажут классики наслаждения по этому поводу? Гений разврата Маркиз де Сад пишет: «Жозеф, возьми-ка розги и доставь мне удовольствие видеть, как ты будешь сечь мою матушку. <…> А вы, Жюстина, возьмите у Джозефа мой член и направьте его к ягодицам вашей патронессы. Только раскачивайте его так, чтобы из него брызнуло как раз в тот момент, когда на ягодицах моей мамочки от усилий Жозефа выступит первая кровь» [2, с. 158]. Педантично прописанный алгоритм получения физического удовольствия. У знатного эстета слога и тела Владимира Набокова находим: «Жезлом моей жизни Лолиточка орудовала необыкновенно энергично и деловито, как если бы это было бесчувственное приспособление. <…> она было не совсем готова к некоторым расхождениям между детским размером и моим. <…> великий подвиг манит меня: определить раз и навсегда гибельное очарование нимфеток» [3, с. 159]. Любви нет – только технология удовольствия. Сцены в исполнении двух экспертов порока описывают мир сладострастия и выступают выразительным средством для демонстрации соблазна и разврата – как физического, так и морального. Физическое удовольствие с привлечением табуированных практик. Наслаждение ради наслаждения. Что же у Кьеркегора? «Конечной целью его настойчивых желаний был иногда только поклон или улыбка, так как в них именно, по его мнению, была особая прелесть данного женского существа. Случалось таким образом, что он

Критика/Critique Kolo №13

108

увлекал девушку, в сущности совсем не желая обладать ею в прямом смысле этого слова» [1, с. 6]. Классификация румянца, типология поцелуев, – невинная эстетика женского тела. «Ради вашего прелестного платья, изящной кружевной накидки, ради меня самого наконец – пусть ваша маленькая ножка, стройность которой уже успела восхитить меня, выглянет на белый свет» [1, с. 13]. Или: «Всё личико похоже на спелый персик: полно-округленная линия, прозрачная и бархатистая кожа, – бархатистость её я ощущаю взглядом. Глаза её… да, ведь я ещё не видал их; они прикрыты шёлковыми ресницами, слегка загнутыми на концах. Пусть бережётся их стрел всякий, кто захочет встретить её взор! Чистота и невинность этой наклоненной головки делают её похожей на Мадонну. <…> Вот она снимает перчатку, чтобы показать зеркалу – и мне – свою ручку античной формы и снежной белизны» [1, с. 15]. Иногда тело может лишь угадываться: «Маленький, белоснежный воротничок колышется, как листочек… она дышит полной грудью. <…> Теперь сильный порыв, чтобы я мог угадать красоту форм! Ещё, ещё! Надо, чтоб складки платья облегали её плотнее. Нет, это слишком!» [1, с. 59]. Герой-обольститель Йоханнес довольствуется только предметами дамского туалета, которые отсылают к телу. Одежда из защитного слоя превращается в поле для фантазии и делает тело ещё более доступным и открытым. Перед нами механизм обольщения на словах и в жестах. Игра теней, мир намёков и иллюзий – вот содержимое соблазна у Кьеркегора: «Взгляд, брошенный сбоку, как молния, обжигает вас: вы краснеете, грудь ваша волнуется, дыхание прерывается, в глазах мелькает гнев, гордое презрение… какая-то мольба… дрожит слезинка…» [1, с. 14]. Словом, письмом, визитом, представленным в невыгодном свете перспективным женихом внушить мысль, завладеть вниманием. Создать ситуацию встречи посреди улицы в условиях, когда самостоятельный выход барышни противоречит общепринятым нормам: «Я дам сто золотых за одну улыбку девушки при уличной встрече и не дам десяти за пожатие ей руки в обществе! Это – две совершенно различные ценности... Она чувствует эту связь тем сильнее, что не смеет заговорить о нашей встрече!»

[1, с. 26]. Всё, к чему стремится герой, это услышать: «<…> Ты мой, и я твоя! Твоя! Пусть это слово, прежде ласкавшее твою гордость, прозвучит теперь проклятием над твоей головой, вечным проклятием! Не думай, что я стану преследовать тебя, вооружаться кинжалом, чтобы

Критика/Critique

109 Kolo №13

вызвать твои насмешки, нет, беги куда хочешь – я всё-таки твоя, люби сотни других – я твоя, даже в смертный час я останусь твоей! Ты осмелился обмануть меня своей любовью так, что стал для меня всем, что я сочла бы счастьем быть даже рабыней твоей – и я остаюсь твоей навеки! Я твоя, твоя, твоё проклятие!»

[1, с. 11]. Изощрённый мягкий мазохизм подчинения себе чужой воли: сделать её подвластной себе и тихо сгорать внутри, тешить самолюбие своим господством и не открывать ей своих чувств, обожать её и внушить желание самой расторгнуть помолвку. Что же стоит за таким отчаянным самобичеванием? Мир фантазий, в наличии которых сложно отказать Кьеркегору. А также известная типология личностей или стадий существования человека, составленная философом: эстетическая, этическая, религиозная. Кьеркегор задался целью посвятить каждой из этих стадий отдельное произведение. Недостижимая для мыслителя религиозная стадия раскрыта в «Страхе и трепете», где в вехтозаветном Аврааме прочитывается эталонный «рыцарь веры», принявший на себя невозможную, с точки зрения человеческих законов, миссию принести своего долгожданного сына Авраама в жертву. Этическая стадия, с лейтмотивами нравственности и долга, присутствует на страницах, к примеру, такого произведения, как «О греховности человеческой». Эстетическая стадия существования человека, зависящего от земных наслаждений, в ущерб духовному росту и работе над своими страстями и слабостями, красочно описана в «Дневнике обольстителя». Именно в этом произведении литературная обёртка затмила философскую составляющую. Хотя Кьеркегор и прячет свою мысль в характерной для большинства его произведений манере – говорит, что «приятель мой уехал куда-то на несколько дней, оставил, против обыкновения, свой письменный стол открытым, и всё, что в нем находилось, было, таким образом, в моем полном распоряжении» [1, с. 3]. Но консервативный Копенгаген ополчился против автора, восприняв за чистую монету тщательно прописанную идею, помноженную на богатейшее воображение. А на самом деле: «Если бы наша помолвка оставалась в тайне между мной и Корделией, она бы тоже была интересна, но уже только в обыкновенном смысле. И вот теперь <…> союз наш порвётся – она сама его порвёт, чтобы перейти границы обыденного и унестись в высшие сферы» [1,

Критика/Critique Kolo №13

110

с. 132]. Духовный рост! Соблазн во благо! Посредством тела воздействовать на разум. Скрытый от читателя, а может быть, и от автора, но подразумеваемый физический контакт выступает здесь способом раскрепощения, раскрытия личности. Сюжет обольщения является первым уровнем восприятия текста. Наслаждение является первой ступенью самопознания. Вырвать любимую из сетей обыденности, в которой её ожидали бы помолвка, свадьба, семейный быт. Разрушить обывательское представление о любви. Растоптать понятие нормы. Пойти наперекор общественному мнению. Показать женщине её саму – её возможности и способности, быть страстной и невозмутимой, быть ангелом и ведьмой. Постоянно балансировать на грани между адом и раем, быть избранником и отщепенцем, оторваться от земли и парить в мире фантазий и любви: «Корделия не должна быть прикована к земле, а свободно парить в воздухе, не ходить, а летать, не описывать все тот же круг, а неудержимо стремиться вперед!» [1, с. 92]. Как тут не вспомнить булгаковскую Маргариту?! Вперемешку с вполне архаичными представлениями о вторичных позициях в обществе, Кьеркегор всё же делает для патриархального Копенгагена слишком смелое и несвоевременное заявление: «Взор молодой девушки всюду видит бесконечное, и переход в него для неё лишь легкий прыжок – прыжок женский, а не мужской; мужской в этом случае никуда не годится» [1, с. 93]. Такой прорыв по плечу только женскому началу – мужчина чересчур тяжеловесен и неуклюж. Дать понять, что мнение окружающих не стоит того, чтобы им дорожить: «Ещё отдельные крики почтенных горожан не слились в общее гоготание капитолийских гусей, но прелесть ядовитых соло тебе, наверное, уже пришлось отведать. <…> вот тебе готовая картина, мерило того, чего ты лишилась, – мнения добрых людей» [1, с. 134]. Здесь нет места технологии достижения физического удовольствия как морального падения. Это качественно другой уровень восприятия реальности. «Дневник обольстителя» – это первые аккорды реквиема по жизни в режиме «как все». Так рождался экзистенциализм. Так рождался ХХ век. Источники 1. Кьеркегор С. Дневник обольстителя / Сёрен Кьеркегор ; пер. с датского. – СПб. : Азбука-Классика, 2011. – 240 с.

2. Маркиз де Сад. Жюстина, или Несчастья добродетели / Маркиз де Сад ; пер. с франц. – СПб. : Азбука-Классика, 2007. – 288 с.

3. Набоков В. В. Лолита / В. В. Набоков. – Х. : Фолио, 2004. – 432 с.

Генрік Ібсен. По той бік зачинених дверей суспільства

Він виносить на сцену драми людського життя. Ніщо не сховається за завісою з легкої, повітряної оманливої нормальності в його театрі доль. Видатний норвезький драматург Генрік Ібсен народився 20 березня 1828 р. у невеличкому містечку Шиєні, де й минало його дитинство. Тоді Норвегія була відсталою провінційною країною, яка тільки починала робити перші кроки до сучасної індустріальної цивілізації. Це був час, коли старі догми давно зотліли на вівтарі історії, а нові плоди цивілізації гіркими неспілими яблуками сипалися на голови народів. Атмосферу, у якій ріс майбутній драматург, відтворюють його спогади: «Народився я в будинку на площі, який місцеві мешканці звали домом Стокмана. Будинок містився якраз навпроти фасаду церкви з високою папертю і великою дзвіницею. Праворуч від церкви стояв ганебний стовп, а ліворуч – будинок, у якому розміщувались зали міської ради, камери для в’язнів і палати для божевільних. На четвертім боці площі були розташовані гімназія та міська

111 Kolo №13

Розглянуто життєвий та творчий шлях видатного норвезького драматурга Генріка Ібсена. Висвітлено поняття фасадності суспільства, що знайшли своє відображення та новаторське трактування в п'єсах письменника. Ключові слова: Ібсен, «Примари», фасадність, драма, суспільство.

The life and career of the famous Norwegian playwright Henrik Ibsen was reviewed. The “facade” concept of the society, which is reflected and found its innovative interpretation in the works of the playwrite.

Keywords: Ibsen «Ghosts» facade, drama society.

Критика/Critique

БЕЗВЕРХНІЙ Дмитро

Критика/Critique Kolo №13

112

школа. Сама церква стояла посередині відкритої площі. Таким був краєвид, який вперше відкрився моїм очам. Лише будинки; жодного клаптика зелені; ані натяку на волю сільського краєвиду. Окрім того, затиснений у цьому чотирикутнику простір цілодобово наповнювався гуркотом і гуготінням, які лунали від Монастирського та інших водоспадів, а протягом дня, тобто з ранку і до вечора, гуркіт цей перекривався чимсь подібним то до хрипких, то верескливих або стогнучих жіночих голосів. Це на водоспадах діяли сотні лісопилень. Читаючи пізніше про гільйотину, я завжди згадував про ті лісопильні» [2]. Неважко здогадатися, що аналогічні спогади в подальшому відіграли ключову роль в процесі становлення Ібсена як митця. Щоправда, сучасники констатували, що пережите в дитинстві назавжди залишило помітний відбиток і в характері, головними рисами якого були суворість, самітництво й постійне прагнення абстрагуватися, закритися й сховатися від суспільства, оточуючих, аби краще обдумати сюжетні лінії своїх майбутніх творів. До цього всього додалися ще й серйозні матеріальні нестатки. У 1836 р., коли хлопцю виповнилося 8 років, його батька, багатого комерсанта, було оголошено банкрутом. Генріку довелось дбати про власний заробіток. Він стає учнем аптекаря. У 1843 р. Ібсен оселяється в Грімстаді, де живе 6 років, продовжуючи вивчати фармацевтичну справу, а потім торгуючи ліками. Життя в Грімстаді, чужому для юнака місті, не було легким: низька, майже злидарська платня, самотність і брак житла. Його становище почало поліпшуватись лише з 1847 р., коли в аптеки з’явився новий хазяїн. Ібсен отримав окрему кімнату, мав можливість більше читати, частіше спілкуватися з друзями [2]. Саме в цей період молодий Генрік починає серйозно цікавитися літературою. Утім, його шлях до літературних, як і до життєвих вершин геть не був легким. У 1848 р. він написав свою першу п’єсу – «Катіліна» – художнє відтворення всесвітньо відомих подій давньоримської доби. У п’єсі вже порушено деякі провідні теми його творчості, насамперед мотив «покликання» (проблема усвідомлення людиною своєї ролі в цьому світі). Сам автор писав, у передмові до другого видання п’єси, про цю «першу пробу пера» так: «Моя драма створювалась нічної пори. Хазяїн мій був доброю, сумлінною людиною, але нічого не хотів знати, окрім

Критика/Critique

113 Kolo №13

власної справи, і мені доводилось майже красти собі вільний час для навчання, а від украденого навчального часу – хвилини, аби займатись поезією». Доля твору була нещасливою: театр відмовився її ставити, а видавці – друкувати. Публікацію було здійснено на гроші одного з друзів письменника накладом 250 примірників, з яких було продано лише 40 [2]. Подорожі Німеччиною, котрі ініціювалися культурницькими колами, аби наситити молодого письменника натхненням для створення п'єс норвезькою мовою для тамтешніх театрів, загалом доволі позитивно вплинули на становлення Ібсена-драматурга. В цих мандрівках він знайомиться з Гансом Крістіаном Андерсеном. Справжній успіх та непохитна заможність прийшли до Генріка лише в 1862 році, після успішної постановки п'єси «"Комедія кохання». Його радикальні, подекуди нестримні поривання стали підґрунтям для започаткування цілої епохи в літературному процесі. «Нова драма» Ібсена – справжній переворот у світовій драматургії. Норвезький письменник одним із перших серед драматургів ХІХ ст. почав створювати п’єси з «великими» проблемами, театральна мова яких була близька тодішньому, та й сучасному глядачеві. Період «нової драми» Г. Ібсена охоплює 1877-1899 рр. і розподіляється на 4 етапи. Спочатку створюється серія з чотирьох п’єс, які умовно можна назвати соціально-критичними. Це «Стовпи суспільства» (1877), «Ляльковий дім» (1879), «Привиди» (1881) і «Ворог народу» (1882). Ці твори вважаються найвищим досягненням реалізму в царині драматургії, хоча Г. Ібсен завжди підкреслював, що «соціологія» його цікавила мало [2]. У них Г. Ібсен прискіпливо аналізує сучасне суспільство, доводячи, що воно під ілюзією прогресу й цивілізації приховує етичні вади. Цілком нестандартним способом висміює оманливу фасадність суспільства, що ховалася за правильністю баченого. Він не боявся торкатися тем, що були негласним, підсвідомим для кожного табу. Занурювався у найбільш темні та непроглядні глибини холодних озер людської свідомості, що вкрилася міцним шаром скандинавської криги. Його недарма прозвали «Фрейдом драматургії». Читаючи п'єси Ібсена нині (в час, коли прочитано багато, а написано ще більше, коли пересічну людину вже не здивуєш просто «хорошою» історією), попри простоту викладеного, завжди на емоційному рівні відчувається певний надрив, злам. Це ніби один-єдиний крок, що залишає позаду надійну, міцну опору під ногами, і змушує впасти на самісіньке денце чиїхось емоцій, переживань, доль. Як надщерблене горнятко з ледь вловимим присмаком кави та полину. Змушує відчути благе переживання всередині себе, чи навіть легку нотку дотичності до подій, змальованих у текстах. Усе починається доволі неквапливо, проте, здебільшого, з першопроблемою, або посиланням на неї в недалеке майбутнє, що красномовно змальовує п'єса «Привиди» [1]. Аби не розкривати перипетій сюжету (краще ж насолодитися ним у повній мірі, читаючи власноруч), слід, мабуть, лише зазначити головні ознаки. Це смілива й досить критична відповідь на завуальовану «нормальність» суспільства, коли за зачиненими дверима красивих «пряничних будиночків» із доглянутими квітучими садами ховаються драми, що їх не вигадаєш, сидячи за письмовим столом, огорнутий натхненням. Це локальні трагедії. За прагненням Фру Алвінг відкрити дитячий будинок на кошти, успадковані після смерті чоловіка, ховаються аж ніяк не гуманістські філантропічні погляди, а намагання замолити гріхи померлого, що й після відходу в Лету

Критика/Critique Kolo №13

114

залишатиме по собі «привидів», котрі не даватимуть спокою [1]. Це «ефект майбутнього», що подіяв як відплата за колишній вдаваний спокій, за погляди крізь пальці на вчинки найближчих. Це те, до чого призводить упокорення, смиренність із долею, чи ба точніше з подіями й бездіяльність як дія. Динаміка в п'єсах посилюється наприкінці, й досягнувши своєї точки біфоркації, різко йде на спад, залишаючи загадковий післясмак недовершеності, або можливості подальшого розвитку подій за межами «сцени життя». Дитинство автора серед чотирьох різних краєвидів змішалося, витворивши небачену палітру емоцій та відчуттів, що й вилилося в непересічні театральні творіння. Однак, аж ніяк не всі позитивно ставилися до творчості Генріка Ібсена. О. В. Пронкевич у одній зі своїх статей наводить досить критичні судження нашої землячки, Лесі Українки, стосовно Ібсена, де вона досить відверто звинувачує його у зверненні до класичних шаблонів: «Незважаючи на новаторство у зовнішніх прийомах та в ідеях, драми Ібсена все-таки належать до старого типу: особиста (приватна) драма домінує над суспільною, і герої надто вивищуються над юрбою, яка слугує їм ніби п’єдесталом». Не дивлячись ні на що, з цілковитою упевненістю можна стверджувати: Генрік Ібсен – один з найвизначніших драматургів свого часу, зачинатель нової норвезької літератури, чиї п'єси ще й досі не сходять зі сцен найкращих театрів світу, пробуджуючи в глядачів і читачів непідробні емоції захвату. Джерела 1. Ібсен Г. Ляльковий дім: п'єси: пер. з норвез. / Г. Ібсен; худож.-оформлювач Б. П. Бублик. –Харків: Фоліо, 2011. – 346 с.

2. Пронкевич О. В. «Нова драма» кінця ХІХ - початку ХХ ст.: навчальний посібник для студентів філологічних факультетів / О. В. Пронкевич. – Миколаїв : ЧДУ ім. Петра Могили, 2013.

Лабіринт зарослих стежок: Гамсун і нацизм

Кнут Гамсун (1859-1952) – норвезький письменник, який прожив майже сторіччя, отримав Нобелівську премію, був успішним та відомим митцем. Але у той час, коли у попелищі нацистів горіли твори Ремарка, Генріха Манна, Фройда, романи Гамсуна виходили багатотисячними тиражами. Якщо

115 Kolo №13

Розглянуто політичні переконання Кнута Гамсуна під час Другої світової війни. Висвітлено факти підтримки митцем нацистської Німеччини. Проаналізовано публіцистику норвезького письменника та його твір «На зарослих стежках». Ключові слова: Кнут Гамсун, нацизм, Німеччина, Адольф Гітлер, Йозеф Геббельс, Норвегія, література, Друга світова війна, Нобелівська премія.

Knut Hamsun’s political beliefs during World War II were reviewed. The facts of writer’s support of Nazi Germany are highlighted. Non-fiction works of Norwegian writer and his novel «On overgrown paths» were analyzed.

Keywords: Knut Hamsun, Nazism, Germany, Adolf Hitler, Joseph Goebbels, Norway, Literature, World War II, the Nobel Prize.

Критика/Critique

КОНДРАТИШИНА Вікторія

Критика/Critique Kolo №13

116

більшість письменників з 1933 року покинули Німеччину і виїхали чи до Америки, чи до нейтральної Швейцарії, відомий норвежець покладався на велич італійського фашизму і німецького нацизму та вірив, що під егідою Гітлера Норвегія досягне висот. У час, коли нацисти знищували євреїв, а тринадцятирічна Анна Франк переховувалась із сім'єю та писала свій трагічний щоденник, Гамсун виправдовував таку політику Німеччини. Він підтримував антисемітизм: «Расове переконання було притаманне Гамсуну в тому сенсі, що він дотримувався ідеї великонімецької спільноти народів, де норвезькі арійці посядуть центральне місце» [5]. Сам він описав свою ідею у статті 1925 року: «Бажано було б, звичайно, зібрати євреїв у країні, яку вони могли б назвати своєю, щоб обрана біла раса уникла подальшого кровозмішування, а євреї могли б виявити свої найкращі якості на благо всього світу. Але де знайти таку країну?» [5]. Кнут Гамсун – це поєднання протилежностей: політика та письменника. Водночас він – творець романтичних романів «Пан», «Вікторія», «Містерії», «Соки землі», реалістичної, автобіографічної та вражаючої розповіді «Голод» та сповіді «На зарослих стежках». У цьому контексті Євген Маланюк про нього писав як про важливу постать у літературі, «бога-сотворителя цілого світу», «відосібненого обеліска разом із Данте, Шекпіром, Бальзаком та Стендалем». Та зауважував, що Гамсун був «коляборантом» з тієї причини, щоб «анулювати ненависну для мафії (книги письменника у після воєнний час в СРСР були заборонені владою) мистецьку творчість велетня, проголосити, що його "нє било, нєт і бить нє может"» [6]. З іншого боку, Гамсун писав статті із закликом до Норвегії здатись перед натиском Німеччини, скласти зброю та возз'єднатись із диктатурою нацистів. У 1940 році він заявив: «Цього разу втручання Німеччини захистить нас від нових англійських нальотів. Німеччина взяла на себе наш (Норвегії) захист. Ми нейтральні» [3]. Власне, на цьому базуються й інші протиріччя у житті письменника.

1920 року Нобелівський комітет нагородив норвежця премією. Тоді Гамсун заявив про те, що

Критика/Critique

117 Kolo №13

він «гордий тим, що Академія вирішила, що [його] шия достатньо міцна, щоб подужати її носити» (йдеться про медаль) [2]. Проте за два десятки років – у 1943 він приватно зустрівся із Йозефом Геббельсом – рейхміністром народної освіти та пропаганди нацистської Німеччини. Обидва залишились із хорошим враженням після зустрічі. Геббельс написав у своєму щоденнику: «Я був вражений зустріччю. Коли Гамсун побачив мене – в нього на очах виступили сльози і він відвернувся. <...> На мою думку Гамсун – втілення справжнього письменника, і ми повинні бути щасливі, що живемо з ним в один час» [1]. У той же час письменник, який напередодні заявляв, що його шия достатньо міцна для медалі від Нобелівського комітету, віддав її Геббельсу опісля зустрічі: «Нобель заснував свою премію для нагородження «ідеалістичних» творів, я не знаю нікого, хто був би більш ідеалістичним у своїх промовах та статтях, окрім Вас», – написав Гамсун до свого подарунку. Ще більше Гамсун прагнув зустрічі із Гітлером, проте вона минула без розуміння: один із них не чув, а інший не слухав. Письменник хотів попросити німецького фюрера відставити Йозефа Тербовена із посади рейхкомісара Норвегії. Він апелював до величезної кількості жертв нового режиму та заявив, що Тербовен неправильно виконує накази Гітлера. Проте очільник нацистської Німеччини слухати його не захотів та завчасно завершив аудієнцію. Під час бесіди Гамсуна та Гітлера були присутні двоє перекладачів, а також секретар міністерства народної освіти та пропаганди Отто Дітріх. У своїх спогадах «Дванадцять років війни з Гітлером», які він написав після п'яти років ув'язнення після завершення Другої світової війни, Дітріх зауважує, що йому ніколи не доводилось бачити, щоб хтось перебивав Гітлера під час розмови, окрім письменника із Норвегії. Варто ще й зауважити, що після самогубства Гітлера Гамсун написав некролог: «Він був воїном, борцем за людство, провісником Євангелія про права всіх народів. Він був реформатором вищого класу, його історична доля судила йому діяти в епоху нечуваною жорстокості, яка врешті-решт захопила і його самого. <...> Ми, його найближчі однодумці, схиляємо голову над його прахом». Спробуємо окреслити політичні погляди Кнута Гамсуна. Інгар Коллоен заявляє про те, що політичне кредо письменника базувалось на 4-х твердженнях: Норвегія – іграшка великих держав; за першої ж можливості Англія знову може застосувати проти Норвегії голодну блокаду; сильна Німеччина зможе захистити Норвегію від Великобританії; молода Німеччина має право кинути виклик старій Британії та витіснити її зі світової арени. Він був переконаний в тому, що Німеччина допоможе Норвегії стати великою державою та захистить від «справжнього ворога – Великобританії»: «Я до глибини душі англофоб, антибританець і, скільки себе пам'ятаю, ніколи цим переконанням не зраджував» [3]. У зв'язку з цими переконаннями він вважає, що Німеччина у Другій світовій війні повинна не просто перемогти Англію, а поставити її на коліна: «Я абсолютно переконаний: Англію треба поставити на коліна. Недостатньо перемогти більшовиків і янкі, необхідно здолати Англію, інакше світу на землі не бувати» [3]. Факти апелюють проти самого письменника, який, зокрема у творі «На зарослих стежках», не визнає своєї вини у колабораціонізмі. Ці нариси Гамсуна – останній його твір, підсумок та осмислення життя. Стилістика роману схожа на «Голод» – автор змальовує дійсність як вона є, зауважує кожну

дрібничку в своєму житті та мислить. «Він не міг до кінця визнати свою провину перед народом, оскільки мріяв за допомогою німців відродити його колишню славу. Він ніколи не любив визнавати свої помилки і просити за них вибачення» [4]. Автор розповідає про те, як суд намагався визнати його психічно хворим і таким чином пояснити світові політичні вподобання відомого письменника. Як він перебував у будинку для літніх людей, йому забороняли читати газети і він не мав чим себе розважити, окрім згадок про власне відоме минуле – алюзіями до цього виступають чоловік, який пропонує письменнику свій рукопис для аналізу, або ж дівчина, що захоплюється його творчістю і батька якої ув'язнили після війни. У книзі «На зарослих стежках» Гамсун наводить власний захисний виступ у суді, де він заперечує участь у партії «Нашунал Самлінг» та пояснює підтримку нацистської Німеччини тим, що прагнув блага для Норвегії: «Нам якось туманно було обіцяно, що Норвегія займе визначне і достойне місце у великогерманському світовому товаристві, яке перебуває в процесі становлення» [2]. Він запевняє, що повірив обіцянкам нацистів і тому писав «в дусі окупантів». Гамсун у зверненні до суду розповів про те, що через вади слуху його сприйняття інформації було обмеженим: «Мене тримали від зовнішнього світу за сімома замками», всю інформацію про дії нацистського режиму він черпав із газет та розповідей рідних. Також письменник заявляє, що він застосовував різні важелі впливу для того, щоб запобігти смертній карі щодо певних осіб, чи звільнити їх з ув'язнення: він намагався слати високопосадовцям Німеччини телеграми. Хоча йому й рідко вдавалося досягти цілі, проте завдяки його участі звільняли ув'язнених, або ж 1943 року не без допомоги Гамсуна було скасовано смертну кару для 13 засуджених молодих чоловіків. Гамсун не визнав у суді своєї вини. Таким чином суд зобов'язав письменника виплатити Норвегії 500 тисяч крон та сплатити судові витрати. Суд визнав

Критика/Critique

Джерела 1. Будур Н. Гамсун. Мистерия жизни / Будур Н. – М: Молодая Гвардия, 2008. – 368c.

2. Гамсун К. На зарослих стежках: пер. з норв. Г. Кирпи / Гамсун Кнут – К. : Видавництво Жупанського, 2013. – 160с.

3. Гамсун К. Публицистика 1935-1944 годов: пер. с норв. Фёдорова Н. / Гамсун Кнут // Иностранная литература. – 2005. – № 11. – Режим доступу: http://magazines.russ.ru/inostran/2005/11/ ga19.html 4. Зарубiжнi письменники. Енциклопедичний довiдник. У 2 т. Т.1: А-К / 3а ред. Н. Михальськоi та Б. Щавурського. - Тернопiль: Навчальна книга - Богдан, 2005. - 824 с.

5. Коллоэн И. Неизбежное крушение?: пер. с норв. Фёдорова Н. / Коллоэн И // Иностранная литература. – 2005. – № 11. – Режим доступу: http://magazines.russ.ru/inostran/2005/11/ko18.html 6. Маланюк Є. Кнут Гамсун / Є. Маланюк. – К. : Видавництво Жупанського, 2013. – 153-155с.

119 Kolo №13

Гамсуна членом партії «Нашунал Самлінг», адже письменник у кількох статтях сам заявляв, що входить до пронацистської партії. У судовій постанові йдеться про те, що «суд вважає, що в грудні 1941 року Гамсун був прийнятий до лав партії (НС) без його згоди» [2]. Суд визнав його винним у підтримці Німеччини: «Він поводився, виходячи із своїх особистих поглядів, не беручи до уваги обов'язку вірності державі і поваги до законів країни». Деякі дослідники пояснюють підтримку нацистської Німеччини Гамсуном через те, що в письменника було обмежене сприйняття: він не чув і всю інформацію про події в країні черпав із газет та зі слів дружини. Інші зауважують, що його дружина Марія мала негативний вплив на письменника і переконувала його підтримувати Німеччину, бо сама виступала перед нацистами. Ще хтось переконаний, що статті норвезького письменника редагували, адже його публіцистика значно різнилась від романістики (до прикладу, у жодному з його творів немає жодних ознак антисемітизму). Але факти засвідчили проти письменника. Його визнали колабораціоністом. Сам він заперечував свою вину. Проте його політичні переконання все ж таки ніколи не знівелюють творчого доробку. Не викинуть його з переліку, за словами Маланюка, «відосіблених обелісків літератури». Не позбавлять визнання романи «Голод», «Пан» чи «Соки землі».

«Немає благословення без прокляття…» (за повістю Пера Лагерквіста «Кат»)

Критика/Critique

ВОРОНОВСЬКА Дарина

Kolo №13

120

Розглянуто повість Нобелівського лауреата Пера Лагерквіста «Кат» як твір, що є актуальним у будь-який час та у будь-якому місці. Висвітлено основні проблеми, які передаються за допомогою цитат та їх аналізів, а також проаналізовано наскрізні образи. Ключові слова: Пер Лагерквіст, «Кат», війна, фашизм, Бог, приреченість.

The story «Executioner» by Nobel Prize Laureate Pär Lagerkvist was reviewed as a work that is relevant at any time and in any place. The basic problems were highlighted using the analysis of quotes, as well as crosscutting analysis of images.

Keywords: Pär Lagerkvist, «Executioner», war, fascism, God, doom

Історія, яка не має хронологічних меж, чи то пак не має потреби у них. Розповідь, на сторінках якої ще досі не висохло чорнило, події, актуальність яких неминуча і невичерпна. Жорстокість-безглуздя-милосердністьлюбов-зло-ненависть-самопожертва існують як наповнення світу людей, як те, що людьми, від людей і для людей кожної миті твориться. У своєму творі «Кат» (Bödeln) шведський письменник, лауреат Нобелівської премії за «художню силу і абсолютну незалежність суджень письменника, який шукав відповіді на вічні питання, що стоять перед людством» Пер Лагерквіст нащупує тонку межу між Злом і Добром, Людським і Тваринним, Народженням і Смертю, Дитиною і Дорослим. Проблеми, які письменник порушує у своїй повісті, відсилають нас і до часу її написання, і до сьогодення. Це питання расової приналежності, кольору шкіри, права на життя чи на гідну смерть, приреченості, безвиході, вседозволеності і дозволу лише на кілька хвилин увечері, коли хтось засинатиме у твоїх обіймах. Рік був 1933, час, коли в Німеччині перемагав фашизм. Захоплення ним місцевих жителів, які за сюжетом повісті після важкого дня збираються у шинку, можемо помітити у кількох моментах. Деякі з них незначні, як, наприклад, знак рукою, але є і дуже промовисті, зокрема приниження темношкірих музикантів, яке супроводжується стріляниною по них, а завершується танцями і задоволенням собою. До війни ще більше десяти років, але Пер Лагерквіст на сторінках повісті пророкує її неминучість. Промовистими є репліки чоловіків у шинку: «Зрозуміло, що нам необхідна війна! Війна є тим же, що й здоров’я! Народ, що не бажає війни, хворий народ!». Або: «Окопи – єдине місце, де порядний чоловік почуває себе добре. Потрібно і в мирний час жити в окопах, а не у будинках, бо вони роблять людей ніжними». Війна постає як щось необхідне, щось відоме і зрозуміле. Та чи справді образ війни у повісті є цілком прозорим? Пригадаймо момент, коли у творі з’являється молодий солдат, який зухвало, без будь-якого упередження сідає поруч з Катом і переконує його у тому, що давно уже пора використовувати у своєму ремеслі кулемети та

Критика/Critique

121 Kolo №13

гранати. Хлопець цілком розуміє, що у них обох спільне ремесло. Цим ремеслом, як можемо робити висновок, є війна. То чим є ця війна, і якими рамками ми її окреслюємо? Дія триває лише один день, але цей день особливий уже тим, що у ньому зустрічається минуле і майбутнє, які стикаються лобами у теперішньому. І у кожного з них на чолі війна кладе свій відбиток. Війна майбутнього з кулеметами та гранатами, що постає в образі молодого солдата, кладе відбиток благородності, що у цьому цілковито упевнені чоловіки у шинку. Війна ж минулого, що відрубує голови, на чолі Ката поставила тавро. Ці два образи війни постають перед нами у повісті, аби показати, наскільки неминучою вона (війна) є для кожної людини, що коли-небудь жила чи житиме на Землі. Така різна, і все ж завжди однакова за своєю суттю, війна. Зрештою, відрізняються лише засоби, якими вона користується. Але війна в образі солдата, війна, яку так ідеалістично змальовують чоловіки за склянкою вина чи шампанського, твердолоба й недалекоглядна. Вона зливається з життям, сама стає ним, і поза нею немає нічого важливішого. Вона молода, прекрасна, і її наслідки – ніщо у порівнянні зі сміливістю і героїчністю у битві. Уже зовсім іншим є образ війни, що прочитується на обличчі Ката. Війна уже не є тут чиїмось захопленням, але тим, від чого люди не здатні відмовитися, тим, що стало частиною людського світу і не має засобів для виведення, як і тавро на чолі Ката. Він приречений, адже ніколи не зникне бажання людей змести зі свого шляху тих, хто заважає, завжди буде бажання і конкретні дії задля помсти чи задля вивищення себе над іншими. Постійно проливатиметься кров, бо «кров – колір людини». Кат є втіленням знання/спогаду про те, як/коли/з чого розпочалась ця неминуча війна, і розумінням того, чому їй немає завершення. Кат постає перед нами таким собі Марком Проклятим, але він приречений на вічні блукання по світу не за власні гріхи, а за гріхи тих, чию волю був змушений виконувати. Але поруч з Катом завжди є жінка, яка чекає його кожного вечора, витирає його руки з крові і цілує його чоло, а поруч з Христом, який ніс свій хрест, йшла Вероніка, що хустинкою обтерла обличчя Ісуса, ставши на той момент його підтримкою. Кат заступив місце Христа. Він забивав цвяхи у долоні Ісуса, бо того вимагали люди, і не міг дивитися на обличчя Христа, який говорив, що прощає Кату його гріхи. Тоді, коли всю ніч просидів на пагорбі, де стояли хрести, у голові Ката панувала єдина думка: відмовитись від свого ремесла, очистити свої руки від

Критика/Critique Kolo №13

122

крові. Але, коли прийшов до Бога, побачив відречений погляд у далечінь, погляд байдужий, наче неживий. Змушений був повернутися. Це вони, люди, позбавили його єдиної можливості стерти тавро зі свого чола, позбавили його і себе Бога, якого вже давно перетворили на камінь. Люди обрали Ката замість Христа, Війну замість Миру, Ненависть замість Любові і Смерть замість Життя. «Нам необхідно володіти власним богом. <…> Неможливо вимагати, щоб наш народ поклонявся богу, якого використовують інші, неповноцінні раси .<…> Уявлення про якогось спільного бога ніщо інше, як відкрите знущання над усією системою наших поглядів». Та чи згоден із цим Кат, який мріє, що врешті люди будуть стерті з лиця землі, і піднята його рука зможе нарешті опуститись, і він піде у вічну темряву, кинувши на пустельну землю свій закривавлений меч у пам’ять про людський рід? Повість «Кат» – як оголений нерв, де все назовні, де немає жодного зайвого слова, де слово, врешті, й не може бути зайвим, бо за ним стоїть людське життя. Джерела 1. Лагерквіст П. Палач. – Москва, 2001. – С. 157-222.

2. Мацевич. А. Міф про людину Пера Лагерквіста // Пер Лагерквіст. Твори. – Т. 1. – Харків, 1997.

Образ ворога у романі «Ісландський дзвін» Галдора Лакснесса ЩЕРБАТЮК Вікторія

123 Kolo №13

Всім відомо, що Ісландія – це така загадкова і холодна країна десь на півночі Атлантичного океану. Ще в IX ст. Ісландію почали заселяти скандинави, з цього часу і бере свій початок чарівна льодова земля. Відомості про заселення Ісландії можна знайти в ісландській літературі, яка має дуже давнє коріння – завдяки літературі нам відомо про близько 400 перших жителів острова. Найпершим поселенцем вважається Інгольв Арнарсон [3]. Давня ісландська література символізує для ісландців самостійність, самобутність та особливий спосіб життя [2]. Особливо цінним вклад ісландців у літературу здається,

Критика/Critique

Проаналізовано роман Галдора Лакснесса «Ісландський дзвін». Розглянуто образ ворога у романі. Висвітлено елементи біографії Лакснесса, які могли б вплинути на таке зображення ворога. Ключові слова: Ісландія, Галдор Лакснесс, Ісландський дзвін, Друга світова війна, образ ворога.

Halldór Laxness’ novel «Iceland’s bell» was analyzed. The image of an enemy in the novel was reviewed.

Elements of Laksness’ biography were highlighted, that could affect the image of an enemy.

Keywords: Iceland, Halldór Laxness, Iceland’s Bell, World War II, the image of an enemy.

Критика/Critique Kolo №13

124

якщо взяти до уваги кількість населення Ісландії – навіть на сьогоднішній день воно налічує всього лише близько 250 тисяч осіб [6]. Давня ісландська література заклала початки ісландської літератури ХХ ст., яка переймала основні риси своєї знаменитої попередниці. Ісландська література ХХ ст. славиться своїми героями [2]. Одним з таких є Халдор (Галдор) Лакснесс. Галдор з початку своєї письменницької кар’єри взявся прославляти Ісландію і досягнув у цьому значних успіхів. Вже у 1955 році Лакснесс отримує Нобелівську премію з літератури [1], тим самим підтверджуючи свій творчий потенціал. Народився Галдор Лакснесс 23 квітня 1902 року у Рейк’явіку [9]. Його справжнє ім’я – Галдор Гудьонсон (або син Гудьо; у ісландців немає прізвищ – тільки по батькові). Перша повість Галдора – «Дитя природи» – з’явилася на світ у 1919 році; автор підписав її як «Галдор з Лакснессу» [5]. Власне, так і з’явилося ім’я і прізвище, яке знає не тільки кожен ісландець, але й кожна освічена людина. Лакснесс багато подорожував Європою, жив у Сполучених Штатах – там він набирався досвіду, а крім того, визначив свої політичні погляди, які, до речі, не боявся виражати у своїх працях [9]. Цікавим фактом про Лакснесса є те, що він протягом свого життя не тільки писав книги (понад 60), а також брав активну учать в європейських ідеологічних дискусіях. В 1930-х роках Лакснесс захопився радянським комунізмом, і, незважаючи ні на що, залишався його палким прихильником до кінця життя [7]. У своїх творах Лакснесс часто піднімав питання сприйняття чужих ідеологій в Ісландії, та сприйняття чужого загалом [9]. Власне таку спробу можна побачити і в його романі «Ісландський дзвін». Тритомний роман «Ісландський дзвін» («Islandsklukkan») був написаний 1943-1946 рр. В ньому описуються події на зламі XVII-XVIII ст., коли Ісландія була залежною від Данії [9]. В «Ісландському дзвоні» є три окремі лінії – три людські долі, які переплітаються, але все ж на кожне життя формально виділена окрема книга – розділ трилогії. Перша – «Ісландський дзвін» – розповідає про бідного фермера, якого в житті спіткали серйозні невдачі – судова справа (його звинувачували у вбивстві ката) та засудження; друга – «Золотокудра діва» – про знатну, прекрасну дочку місцевого судді; третя – «Пожежа в Копенгагені» – про історика, інтелектуала, що збирає стародавні ісландські рукописи [4]. В романі «Ісландський дзвін» відбувається глибоке занурення у фольклор Ісландії; Лакснесс фактично написав справжню національну сагу [8]. Протягом всього роману Лакснесс

Критика/Critique

125 Kolo №13

наголошує на величезній літературній традиції Ісландії, ніби для того, аби підкреслити її могутність. Як згадувалося раніше, Лакснесс зображує події XVII-XVIII cт., але треба враховувати те, що цей тритомник [4] написаний в часи Другої світової війни, а Лакснесс, як людина освічена, людина, яка багато подорожувала, людина, яка була не така вже й далека від політики, точно знав усі воєнні процеси і події. Отже, Друга світова війна – це непростий для Ісландії час. І хоча великих жахів ісландці і не бачили, вони в цей період вибороли свою повну незалежність. З цим пасажем перегукуються події роману «Ісландський дзвін», адже злам XVII-XVIII ст. теж для Ісландії став дуже складним. Події роману нам розповідають, що Ісландія була в унії з Данією – такий же відголосок є і в часи Другої світової, коли королем Данії і Ісландії був Крістіан Х. Крім того, і в часи «Ісландського дзвону», і в часи його написання Ісландією хотіли оволодіти німці. Бачимо, що в романі Галдора Лакснесса чітко змальований образ ворога. Проте, це не образ «ворога-німця», який фігурував у наративах більшості європейських і не тільки країн. У праці Лакснесса бачимо швидше образ ворога ззовні – не лише німця, а й датчанина. Ще з початку XVII ст. торгівля Ісландії контролюється Данією, а в період «Ісландського дзвону» зовнішня торгівля в Ісландії була взагалі заборонена. Образ ворога-датчанина зображено дуже яскраво і колоритно – часто уявлення про країну формується через призму особи короля – товстого, хтивого, дурного. Данія експлуатувала Ісландію у всьому. Доходило навіть до того, що датчани зняли ісландський дзвін, бо була потреба в бронзі та міді. До речі, не дарма роман називається «Ісландський дзвін», адже саме цей стародавній традиційний дзвін є символом ісландської традиції, культури та історії. Через панування датчан, в Ісландії почалися голод та бідність. Датчани навіть дозволяли собі продавати тут зіпсовану муку. Проте, коли Арнас Арнеус це заборонив, люди дуже обурилися, тому що датська зіпсована мука і місцева риба вберігали ісландців від голодної смерті. Бачимо, що образ датчанина справді подібний да образу ворога – ворога, який випиває з Ісландії «всі соки», не поважаючи ні саму країну, ні її історію (в

Критика/Critique Kolo №13

126

романі сказано, що говорити про Ісландію серед інтелігенції вважається неприпустимим, дурним тоном). Все сходиться з періодом Другої світової – Ісландія була в унії з Данією, не мала незалежності, була обмеженою у зовнішній політиці, ніякого розквіту у країні не було. Ще одним ворогом у Лакснесса виступають німці. Датський король запропонував німецьким купцям купити Ісландію – острів між Гренландією та Норвегією. Цікаво, що німці зображуються як спокійні, врівноважені, адекватні. Така риторика не дуже характерна для їхнього опису в часи Другої світової війни. Німці пропонують Ісландії процвітання, окрему політику, але при цьому країна повинна бути під Імператором. Арнас Арнеус (як уособлення всього ісландського незламного народу) відмовляється від цієї пропозиції: «Краще бути рабом, якого б’ють, – у нього є почуття свободи» [4]. Взагалі зображення образу німця у творі ісландця(!) часів Другої світової є дуже неочікуваним. Ісландці ніколи з німцями не стикались. Так, Третій Рейх захопив Данію та Норвегію, проте до Ісландії так і не дістався. Ще в 1939 році німецьке командування зв’язалося з ісландцями з метою домовитися про використання ВВС аеродрому у Рейк’явіку. Пізніше, в 1940 році, коли було захоплено Данію та Норвегію, німці розробили «Операцію Ikarus» по захопленню Ісландії, але ця операція навіть не почалася. Ймовірно, що через те, що Лакснесс часто подорожував, він переймав у інших образ «ворога-німця». Натомість Ісландію в часи Другої світової війни окупували британці («Операція Fork») та американці для того, аби відвернути німецьку загрозу. Ця окупація була сприйнята ісландцями як замах на їхню самобутність. Тому дивним здається те, що Лакснесс звертає увагу на «ворога-німця», яким у Ісландії навіть не пахло, але взагалі не зважає на образ «ворога-британця» чи «ворога-американця», адже солдатів цих країн в час окупації було стільки ж, скільки ісландців. Не дивлячись на всі незгоди, центральним в романі «Ісландський дзвін» є весь пасаж про Ісландію як величну країну з давніми традиціями і культурою. З точки зору написання роману в період з 1943 по 1946 рік, це зовсім не дивно. Адже 18 червня 1944 року Ісландія таки отримала свою незалежність. Джерела 1. Белодубровський Е. Нобелевская премия по литературе : лауреаты 1901-2001. – СПб: Из-во ун-та, 2003. – С. 130.

2. Васильев Я.А. Исландия вчера и сегодня/ Я.А. Васильев– М.: Наука, 1986. – С. 95.

3. Исландия// Иллюстрированная энциклопедия «Руссика». История средних веков – М: ОЛМАПРЕСС, 2004. – С. 262-264.

4. Исландский колокол : роман/ Халлдор Лакснесс// пер. Н. Крымовой, А. Эмзиной. – М.: Худ. л-ра, 1963. – 372с.

5. Крымова Н.И. Халлдор Лакснесс: жизнь и творчество./Н.И. Крымова, А.С. Погодин. – М: Сов. писатель, 1970. – С. 10-13.

6. Серебрянный Л.Р. Исландия: Страна. Люди. Хозяйство/ Л.Р. Серебрянный. – М: Мысль, 1969. – С. 132.

7. Guðmundsson Н. The Islander: A Biography of Halldór Laxness/ translated by P. Roughton. - Trafalgar Square, 2008. – 486s.

8. Five Modern Scandinavian Plays/ ed. by Friis E.J.//The Library of Scandinavian Literature – Vol. II. – American-Scandinavian Foundation, 1971. – S. 191.

9. Sollars M.D. World novels: 1900 to the present. - New York, 2006. – S. 448-450.

Страх поглянути на себе у дзеркало (за романом Карін Бойе «Каллокаїн»)

Якби думки кожної людини можна було вивернути назовні, щоб вони набули фізичного вираження, або перетворились на витвір мистецтва, то, швидше за все, вони б нагадували картину Сальвадора Далі «Сон» – щось таке зовсім невиміряне та нетривке, що тримає голову «Сплячого», аби вона не звалилася на землю. Ці «булавки та підпори» якраз і керують нашими діями. Вони зокрема і впливають на моральну активність головного героя роману Карін Бойе «Каллокаїн» Лео. Якщо описати кількома словами долю норвезької авторки, то це доля жінки а ля Вірджинія Вульф. Вона прожила недовге життя, бо завершила його самогубством, боролася з нападами тяжкої депресії і робила це за допомогою письма. І сама Карін Бойе, і її роман «Каллокаїн» якраз і є відображенням боротьби письменниці. Починала вона свій творчий шлях з поезії. Один з перших критичних відгуків на її ранню творчість звучав приблизно так: «<...>Ласточка — вот, пожалуй, верное слово для поэзии Карин Бойе. Она не обладает силой орла; мах ее крыльев не имеет той широты и дерзости; но она не принадлежит и к серой, болтливой породе воробьев. Она летит высоко и красиво, и ветер шумит в ее трепещущих крыльях... Это тона, отличные от тех, которые мы привыкли слышать в современной поэзии Швеции. Это что-то, что зажигает, пробуждает, увлекает, это в самом деле — поэзия! Вы не встретите здесь эстетствующего ханжества о простых маленьких буднях, о простом маленьком доме и о простом маленьком счастье, вы встретите честную душу, которая смотрит без какихлибо иллюзий на действительность, видит неизбежность страдания и суетность счастья, но не ищет убежища от этого, а скорее готовит себя для другого — более высокого — полета. Вы встретите здесь отважный дух, прошедший через гибель своего «я» и не остановившийся на этом, не жалующийся и не жалеющий себя, обретающий силу в более высокой реальности<...>» [3]. Можемо й самі

127 Kolo №13

Досліджено роман Карін Бойе «Каллокаїн», який займає чільне місце поруч із такими відомими антиутопіями XX століття, як «Ми» Євгенія Зам’ятіна, «Чудовий новий світ» Олдоса Хакслі, «451 градус за Фаренгейтом» Рея Бредбері, «Повелитель мух» Вільяма Голдінга і т.д. Це роман про страх, про вічний пошук та розвиток особистості. Він має справу з тонкими матеріями людської свідомості, здійснює їх моральну деномінацію. Ключові слова: туга за дійсністю, антиутопія, ідеальне суспільство, ляльковий дім, страх, людська слабкість, ЖЖ.

Karin Boye’s novel «Kallocain» was analyzed. It prominently alongsides such famous dystopians of XX century, as «We» by Eugeniy Zamyatin, «Brave New World» by Aldous Huxley, «Fahrenheit 451» by Ray Bradbury, «Lord of the Flies» by William Golding, etc. This is a novel about the fear, about the eternal search and personal development. It deals with the subtle matter of human consciousness and makes their moral denomination.

Keywords: longing for reality, dystopia, a perfect society, Doll House, fear, human weakness, LJ.

Критика/Critique

ДРОГОМИРЕЦЬКА Христина

Критика/Critique Kolo №13

128

прислухатися до декадансу її особистісної невирішеності, меланхолії, ба навіть туги – такого абсолютного суму, загорненого у метафори всесвіту: «Эти ангелы мрака, с их голубыми огнями, подобными звездам пожара в черном небе волос, знают ответы на странные, кощунственные вопросы. Может быть, они знают, где перекинут мост от глуби ночной к свету дневного царства... Может быть, они ведают, где схоронилось согласье между людьми... Не исключаю также, что отчий их дом юдоль приязни и даже терпимости, свойственной им одним» [3]. Та нас більше цікавить її проекція реальності, що виражається через прозу. «Каллокаїн» відносять до жанру антиутопії. Це не унікальне явище. XX століття багате на такий вид літератури, і цьому явищу посприяли дві світові війни. У тогочасних письменників виникало бажання втекти у якусь паралельну, прекрасну, утопічну реальність, але оскільки «утопія» – це абсолютна фікція, то вони старалися написати своєрідне «SOS», застереження, до чого може привести те чи інше явище. Звісно, письменники вдалися до гіперболізації, витягли назовні зародки людських недоліків і показали їх зблизька, використовуючи замість мікроскопа силу свого художнього переконання. Тобто

Критика/Critique

129 Kolo №13

антиутопія – це зображення ідеального суспільного устрою, але з негативною оцінкою автора. Їй притаманна закрита структура. Так, дія роману «Каллокаїн» відбувається у місті з назвою Четверте Місто Хіміків. Лео, головний герой, пише літопис про своє життя та рідне місто, знаходячись далеко від дому: «Может быть, раньше я просто не решался взяться за перо. Может быть, меня побудила к этому жизнь в заключении – не знаю. Условия, в которых я сейчас нахожусь, не слишком отличаются от тех, что были у меня на свободе. Пища чуть-чуть похуже, но к этому можно привыкнуть. Койка немного жестче той, на которой я спал дома, в Четвертом Городе Химиков, но и к этому нетрудно приспособиться. Реже выхожу на свежий воздух, но и это в конце концов не беда. Хуже другое – разлука с женой и детьми, тем более что до сих пор я так ничего и не знаю о их судьбе. Поэтому в первые годы меня непрерывно мучили беспокойство и страх, но время как-то все сгладило, и в общем я примирился со своим существованием. Сейчас мне нечего бояться. У меня нет ни подчиненных, ни начальников, разве только надзиратели» [2]. Він – винахідник, що створив препарат, за своїми властивостями схожий на сироватку правди, і, звісно, його назва – каллокаїн, відповідно до прізвища його творця. Цей препарат відкриває небачені можливості для людини, яка курує людськими масами, бо висвітлює всі потаємні думки, надії та сподівання цих людей. Спочатку може здатися, що перед нами вірний слуга свого міста, того крихітного «ідеального» суспільства, де всі – рівні, не мають секретів один від одного – така безмежна прозорість, що здобувається за допомогою морально-свідомих людей, а також мережі мікрофонів та відеокамер, якими облаштовані їхні будинки (вуха та очі, зокрема у спальнях мешканців цього чи не раю на землі). Лео мучать

Критика/Critique Kolo №13

130

сумніви стосовно його дружини Лінди: чи, бува, не зраджує вона йому з його колегою Расеном. Для головного героя вони обоє є прототипами якихось нових віянь, що можуть зашкодити його улюбленому суспільству. Він вважає, що єдиним способом дізнатися правду є сироватка правди. До речі, інтровертність людини сприймається як перший дзвінок для її перевірки на можливу конспіративну діяльність. План спрацьовує, і Леотаки вводить препарат своїй дружині, але йому не вдається почути те, що він очікував. Фізично дружина йому не зраджувала: «Так было все годы. Хочу что-нибудь сказать или сделать, а как – сама не знаю. Наверно, это относилось ко всяким пустякам – дружбе, ласке, уюту, но когда я увидала, что ничего у меня не выходит, я стала думать, что в большом и важном тоже ничего не выйдет. Одно только я знаю твердо – я хотела бы убить тебя. Если бы только я была уверена, что это никогда не откроется, я бы тебя убила. А если даже и откроется, пускай. Хуже, чем сейчас, все равно не будет. Я ненавижу тебя за то, что ты из можешь спасти меня от всего этого. <…> Нет больше никакой цели, есть только одиночество. И откуда возьмется что-то другое, откуда возьмется смысл жизни для нас, одиноких? Я слишком любила тебя. Лео, но ты совсем не такой, как я выдумала. Наверно, теперь я могла бы убить тебя» [2]. Усвідомлення неправильності своїх бачень та знебарвлення власного суспільно-диктованого «я» сприяють розкриттю справжньої сутності Лео, він усвідомлює свою слабкість: «Главный герой антиутопий показан в момент возникновения у него сомнений в правильности знакомого ему мироустройства. Он интуитивно чувствует, что жизнь, которую ведут окружающие его люди, противоестественна. Чтобы подчеркнуть эту противоестественность авторы прибегают к одному и тому же приёму: они противопоставляют город, в котором происходит действие, живой природе, раскрепощающей человека и возвращающей ему его изначальную сущность» [4]. Лео був одним з тих, хто підписав смертельний вирок людині, що відкрила подібне у собі раніше, і це був Расену: «Я здесь, так и должно быть, это ведь был только вопрос времени. Я здесь, чтобы сказать правду. Можете вы слушать правду? Люди не настолько искренни, чтобы выслушивать правду, это очень грустно. А ведь правда могла бы стать тем мостом, что связывает человека с человеком, но только пока она добровольна, пока она дается и принимается как дар. Разве не удивительно, что все на свете, даже правда, теряет свою ценность, как только становится принудительным? Нет, вы, конечно, не замечали этого, потому что тогда вам пришлось бы понять и то, что вы нищие, ограбленные, что у вас отнято все, – а кто же стерпит такое! Кто захочет созерцать собственное убожество добровольно, без принуждения? И не люди к этому принуждают, а пустота и холод – мертвящий холод, полный ненависти» [2]. Поруч з тим, ще одною важливою рисою антиутопії є змалювання любові: «Любовь и её судьба в тоталитарном обществе, так как именно любовь является наиболее интимной сферой жизни человека, и вмешательство в неё государства красноречивее всего свидетельствует о грубом произволе власти» [1], що є характерним і для роману «Каллокаїн», де всі почуття є максимально відкритими і доступними. Авторка ставить ще одне важливе запитання, запитання про сутність жінки. Лінду можна порівнювати хіба що з Норою, героїнею п’єси Генріка Ібсена «Ляльковий дім». Це особистість, яка відчайдушно шукає відповідей на свої підсвідомі посили і так їх і не знаходить. Весь цей моральний клубок мав би розплутувати її чоловік, але він не той, хто здатен це зробити. Їхні розмови

ДЖЕРЕЛА 1. Гладышев В., Похвищева И. В тоталитарном обществе любовь бессильна: Роман Д.Оруэлла «1984» // Русская словесность. – 1988. – №1.

2. Бойе К. Каллокаин / Карин Бойе // Fензин. – Режим доступа: http://www.fenzin.org/online/21439/1 3. Бойе К. Стихи. Перевод со шведского и вступление А. Щеглова / Карин Бойе // Журнальный зал: сайт. – Режим доступа: http://magazines.russ.ru/inostran/1997/6/boie.html.

4. Дашко Е. Л. Жанр антиутопии в английськой литературе первой половины ХХ в. / Е. Л. Дашко // Наукова електронна бібліотека періодичних видань НАН України. – Режим доступу: http:// dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/36265/54-Dashko.pdf?sequence=1.

Критика/Critique

поволі перетворюються на інформаційні звіти, мовчазні монологи, без натяку на емоційність. «Каллокаїн» – це ЖЖ Лео, уривок зламу його звичних уявлень, це процес дефінізації, усвідомлення себе і своєї сутності: «Я и так боялся почти всю свою жизнь, я был попросту трусом – да ведь и эта книга не что иное, как рассказ о моей трусости! – но именно тогда я не испытывал страха. Одно чувство заполняло меня в ту минуту – безграничное разочарование и сожаление о том, что я так и не приду к людям, которые, может быть, ждут меня. В тот момент жизнь не представляла для меня никакой ценности» [2]. Рідний дім головного героя стає ціллю більшої цивілізації, яка захоплює Четверте Місто Хіміків. Цей «ідеальний» простір, ця мікросхема з паростками нових, світлих ідей зазнає невідомої експансії. Як «deus ex machina», тільки з негативним присмаком – таке завершення чекає читача цього роману.

Мотив самотності та пошуку в мумі-серії книг Туве Янссон СОЛОНСЬКА Оксана Досліджено проблему пошуку в книгах мумі-серії Туве Янссон. Проаналізовано мотиви, причини та різновиди самотності персонажів. Ключові слова: Туве Янссон, мумі-троллі, самотність, пошук, дитяча література.

The problem of searching in the books of the Moomin series by Tove Jansson was researched. The motives, causes and types of loneliness of the characters were analyzed.

Keywords: Tove Jansson, Moomin trolls, loneliness, search, children’s literature.

Жила-була дівчинка Туве, мама якої працювала художницею, а тато – скульптором. І одного разу дівчинка Туве намалювала дивакуватого білого бегемота, який наразі є одним із найвідоміших казкових персонажів. А було це так.

Kolo №13

131

Критика/Critique Kolo №13

132

На острові, де сім’я Янссонів відпочивала кожного літа, туалет знаходився не в будинку, а на вулиці. Зсередини він був оббитий картоном. На цьому картоні всі члени сім’ї любили передавати послання і малюнки одне одному. Там відбувалася переписка на різні теми: філософські та мистецькі проблеми, родинні стосунки, літературу. І одного разу брат Туве – Ларс – написав історію про філософа Канта, ім’я якого майбутня письменниця навіть не чула раніше. Туве не змогла придумати відповідь Ларсу і намалювала чудернацьке створіння. Воно мало довгий ніс та гостру мордочку і називалося Снорк. Тоді Туве сказала, що це була найпотворніша істота, яку вона змогла вигадати. Саме це створіння і стало першим Мумі-тролем, зазнавши деяких змін. Пізніше цей малюнок стане особистою емблемою-підписом Туве Янссон, який буде опубліковано на антигітлерівському плакаті наприкінці 30-х років. Народившись випадково, Мумі-троль не тільки дозволив Туве Янссон пізніше купити острів на виручені гроші від сувенірної продукції, а й завоював серця дорослих і дітей в усьому світові. Історію під назвою «Маленькі тролі та велика повінь» можна вважати спробою втечі Туве від реальності. У 1939 році Фінляндію охопила війна. Згадуючи будинок бабусі у Швеції та котедж на фінському острові Пеллінкі, Туве створила свою країну Мумі-дол, де жила сім’я добрих і привітних створінь – мумі-тролів. Дім, свобода, пошук і самотність – ключові теми усіх 12-ти книг про мумітролів. Ще маленькою Туве любила слухати біблійні історії, що переказувала її мама. Усі розповіді були про людей, які шукали і знайшли свій утрачений шлях або дім. Тому для Туве мотив пошуку і дому стали такими важливими. Як і для її персонажів. Дехто вважає Мумі-троля прототипом самої письменниці, яка мала допитливий розум і постійно знаходилася у творчому та життєвому пошуку. Інші

Критика/Critique

133 Kolo №13

вказують на типові риси поведінки Мумі-троля і знаходять їх схожими з поведінкою дитини 7-10 років. Він може легко залишити немитим посуд, гармидер у будинку, запросити у гості невідомих істот і називати їх друзями, обожнює пригоди і таємниці, дає і бере не обіцянки, а клятви, закохується і готовий до героїчних вчинків заради порятунку іншого. Пошук Мумі-троля – основний у мумі-серії, але не тільки тому, що він (Мумі-троль) ключовий персонаж. Цей герой шукає сам себе. У перших книгах Мумі-троль не просто досліджує та пізнає світ чи інших персонажів. Він випробовує себе як друга, мандрівника, героя, закоханого юнака і сина. У першій історії світ для Мумі-троля – дорога до Дому. Дорога, якою він пізнає себе, знаходить перших друзів, дізнається про різні способи життя (Тюліппа, яка живе у квітці; Мумі-тато, який подорожує із гаттіфнаттами; чоловік похилого віку, який мешкає у створеному власноруч світові із солодощів тощо). Оточений друзями, Мумі-троль шкодує тих, хто лишається насамоті. У той час, коли більшість його знайомих і близьких боїться холодну потвору Мару, він намагається зрозуміти причину її злості. І навіть приміряє образ Мари на себе: «Муми-тролль представил себя Моррой. Сгорбившись и шаркая лапами, он медленно пробирался через кучу мертвых листьев. Он стоял неподвижно, ожидая, пока туман окружит его, а затем с вожделением уставился в окно. Он был самым одиноким существом на свете» [2]. Самотність Мумі-троля має ще й іншу природу. Протягом усієї мумі-серії він дорослішає. Дорослішання для нього – це не тільки взаємодія з іншими персонажами і черпання у них життєвого досвіду, а й самотність. Оскільки тільки він може для себе визначити, яким має бути. Події, описані у книзі «Зима-чарівниця», стають переломними для Мумітроля. Жителі Мумі-долу зазвичай переживають зиму в глибокому сні. Але Мумі-троль пережив зимову пору по-іншому. Він дорослішає, відчуває зміни в собі, розуміє наслідки цього досвіду. На відміну від фіналів перших чотирьох

Критика/Critique Kolo №13

134

книг, фінал «Зими-чарівниці» не повертає світ мумі-тролів до стартової точки. Тут немає обіцянок нових казкових пригод чи мандрів. Відчуття того, що все як раніше, змінюється внутрішнім відчуттям уже дорослого Мумі-троля. Він сідає на східці й намагається згадати, яким було море, коли воно вкрилося льодом і злилося з темним небом. Такі зміни протагоніста можна пояснити паралелізмом долі самої Туве Янссон із її персонажами. Саме у той час, коли була написана історія «Зимачарівниця», Туве випробовує себе як новеліст, переходить на новий творчий рівень і росте. Паралельно зі своєю літературною мамою росте і сам Мумі-троль. Мало із реалій перших чотирьох книг перейшло у наступні книги мумісерії. Можливо тому, що світ маленької дитини, який переплітався із її фантазіями, надіями та уявленнями про структуру світу, лишився в минулому і став недоступним дорослому Мумі-тролю. Можливо, більшість із цих подій і не існувала насправді. Найкраще ілюструє пошук Мумі-троля один із його друзів – Чмих. Чмих, який з’являється у першій книзі під іменем Крихітного Звірятка, – напрочуд жадібна істота. Проте йому абсолютно неважлива цінність знахідки. Однаково Чмих радіє печері з дорогоцінним камінням і корковому поясу. Головне для нього – сам процес колекціонування і, особливо, знаходження чогось нового. Саме Чмих ілюструє пошук Мумі-троля, коли той надає перевагу дружбі з Нюхмумриком. Чмих, який є уособленням дитячої жаги до пригод і любові до різних секретів і таємниць («Знаешь ли ты, что у меня дома есть секрет, который начинается на К и кончается тоже на К? И он меня очень любит!» [3]), стає нецікавим Мумі-тролю із появою Нюхмумрика. Нюхмумрик же – персонаж-мандрівник. Його життя – це суцільний пошук і самотність. Але у випадку із Нюхмумриком самотність означає свободу. Він не відчуває жодної потреби у привласненні людей, речей чи зупинці на одному місці: «Жизнь всегда осложняется, когда хочешь обладать вещами. Вот почему я только смотрю на вещи, а когда ухожу, уношу их в своей голове. Это гораздо веселее, чем таскать с собой тяжеленные чемоданы» [3]. Нюхмумрик перебуває у постійному пошуку. І це зумовлено не зовнішніми факторами, а внутрішніми. Навіть коли він здобуває постійне місце проживання у Мумі-долі, восени Нюхмумрик вирушає у далекі краї. І вже дорослий Мумі-троль розуміє цей вчинок: « – Всяк должен иногда остаться наедине с собой, – сказал Мумитролль» [4]. Мумі-тато також має особливе ставлення до мандрів і самотності. Залишений у Будинку підкидьок Гемулихи, він утікає звідти і вирушає на пошуки іншого життя. Важливим моментом є те, що мандри і є самоціллю пошуків Мумі-тата. Йому важливий процес, а не кінцевий результат.

Критика/Critique

135 Kolo №13

Мумі-тато має плани побудувати свій будинок для покинутих дітей із відмінним від Гемулихиного устрою. Але себе він бачить саме шукачем мандрів: «Некоторое время я лежал, размышляя над тем, что лучше: стать искателем приключений или знаменитостью. В конце концов я решил стать знаменитым искателем приключений. И прямо перед тем как заснуть, я подумал: завтра же утром!» [1]. Проте, коли самотність Мумі-тата порушується знайомством із Фредріксоном, це його аж ніяк не засмучує: «<…> Впервые в жизни я обрёл друга и, стало быть, начал жить по большому счёту» [1]. Фізичним утіленням самотності є чудисько Мара. Це велика потвора, яка постійно намагається зігрітися, вона тягнеться до вогника у вікні мумі-будинку. Але холод Мари здається ворожим жителям Мумі-долу. Тому потвора приречена на самотність. Самотність Мари – замкнене коло. Вона самотня, бо випромінює холод, а випромінює вона холод, бо самотня. Мумі-троль намагається розгадати її таємницю. Його допитливий розум шукає відповідь на питання, що ж сталося із Марою. Маленький троль, який уже подорослішав і пережив багато подій, усвідомлює, що кожен наслідок має свою причину: « – Мама, – прошептал Мумитролль, – почему она сделалась такой? – Кто? – Морра. С ней сделали что-то, отчего она стала такой ужасной? – Не знаю, – сказала Муми-мама, вытаскивая свой хвост из воды. – Это, наверное, потому, что никто вообще ничего не делал. Я имею в виду, никто не интересовался ею. Во всяком случае, не думаю, что она о чем-то помнит или размышляет. Она как дождь или мрак, или камень, который нужно обойти, чтобы двигаться вперед» [2]. Персонажі мумі-серії оживляють у своїй уяві комету, надаючи їй людських якостей, переживають по-дитячому кінець світу (ховаються у печері і вірять, що «мама що-небудь вигадає») і вважають майже родичами усіх, із ким мають будь-які дружні стосунки. Маленькі білі тролі, які схожі на бегемотів, вигадані істоти із неіснуючою мовою, чарівники й інші жителі Мумі-долу – це не образи тварин, а образи особистостей. Мандрівники, колекціонери, філософи – вони шукають втечі від своєї самотності. Але жодна із їхніх самотностей (окрім Мариної) не є трагічною. Оскільки самотність для них – це можливість пошуку і один із варіантів свободи.

В одному із інтерв’ю Туве Янссон сказала: «Мене дуже хвилює проблема самотності, існує дуже багато її різновидів». Можливо, кожен персонаж книг мумі-серії самотній по-своєму. Але зате всі разом вони створюють чудову компанію дітям і дорослим уже понад 65 років.

Критика/Critique

ДЖЕРЕЛА 1. Янссон Т. Мемуары папы Муми-тролля / Т. Янссон // Lib.Ru: Библиотека Максима Мошкова. – Режим доступа: /JANSSON/mumi-mem.txt.

2. Янссон Т. Муми-папа и море / Т. Янссон // Lib.Ru: Библиотека Максима Мошкова. – Режим доступа: http://www.lib.ru/JANSSON/mumipapa.txt.

3. Янссон Т. Муми-тролль и комета / Т. Янссон // Lib.Ru: Библиотека Максима Мошкова. – Режим доступа: http://lib.ru/JANSSON/kometa.html.

4. Янссон Т. Шляпа волшебника / Т. Янссон // Lib.Ru: Библиотека Максима Мошкова. – Режим доступа: http://lib.ru/JANSSON/mumi-mag.txt.

Kolo №13

136

«Джмелиний мед» Торґні Ліндґрена як роман-сповідь ЗЕЛЕНЮК Мар’яна Проаналізовано роман «Джмелиний мед» Торґні Ліндґрена як зразок сучасного сповідального роману. Розкрито головні образи та проблеми твору. Ключові слова: час, пам'ять, роман-сповідь.

The novel «Sweetness» by Torgny Lindgren was analyzed as a model of modern confessional novel. The major problems and images of the work were reviewed.

Keywords: time, memory, novel-confession.

Торґні Ліндґрен – сучасний шведський письменник. Свою літературну кар’єру розпочав як поет у 1965 році із виходом першої збірки. Протягом життя працював учителем та брав активну участь в політичній діяльності шведської соціал-демократичної партії. Свої перші прозові книги видає вже у зрілому віці. Сьогодні письменнику 76, він живе і працює у Швеції. Його твори перекладені 30 мовами світу. Український читач мав змогу познайомитися із двома книгами автора: «Слід змія на скелі» та «Джмелиний мед» у перекладі Ольги Сенюк. Напевне, навіть читач із добрим наплічником вже прочитаного раніше буде здивованим та розгубленим, дійшовши до останнього рядка роману «Джмелиний мед». Причиною цього буде не епатажність письма або ж експресивна розв’язка, як можна було б припустити, а велетенська кількість питань, які

Критика/Critique

137 Kolo №13

порушує автор. Під час читання тексту складається таке враження, що ти мовби копаєш у глибину і, натрапивши на цікаві думки, чекаєш на їх розгортання у подальшій канві тексту, та згодом розумієш, що свою тканину Торґні Ліндґрен плете міцно – лише із таких згустків думок. Так, щоразу, мовби зумисне недоговорюючи, викопані читачем ніші він залишає так і не осягнутими до кінця, а дно авторських та і, зрештою, власних думок доводиться шукати вже після прочитання книги. Сам автор у одному із інтерв’ю про свою манеру письма висловлюється так: «Головне завдання письменника – суперечити самому собі» [1]. «Джмелиний мед» – це, перш за все, інтелектуальний роман, це текст, який залишається в тобі після прочитання і вимагає продовження уже в інших площинах сприйняття. Водночас, це той зразок письма, що, напевне, залишить задоволеним будь-якого читача, адже сюжет твору цікавий, а ідеї та проблеми, попри свою глибину, викладені простою, зрозумілою мовою. Роман – місце, на сторінках якого раптово перетнулися минуле та теперішнє. Письменниця, що пише книги про життя святих, залишається на ночівлю у старого, незнайомого їй чоловіка Гадара. Його будинок далеко у горах, і вже зранку, як тільки розчистять сніг, вона планує податися у дорогу, щоб усамітнитися та написати роман, про який уже давно мріяла, – історію про св. Христофора. Та старий, хворий на рак, Гадар починає розповідати гості історію свого життя і… вона залишається. Звичайно, це переповідання минулого у романі має сповідальний характер (саме слово «сповідь» виносить у назву свого фільму, знятого за романом, режисер Вікторія Трофименко), проте уже із перших сторінок сюжет видається незвичним, адже виявляється, що є і третій оповідач, ба навіть учасник тих подій, про які йдеться – смертельно хворий брат Гадара, Улоф, що живе у сусідньому домі. Стосунки братів складні – вони не спілкуються, не навідують один одного, хоч живуть лише двоє на цій верховині. Сам Гадар стверджує, що у нього немає сусіда, а дим, що куриться із димаря, є для нього лише знаком,

Критика/Critique

що його брат досі живий. Адже найбільше бажання Гадара – це смерть Улофа. Улоф же впевнений, що першим має померти Гадар. І, власне, таке очікування смерті і тримає цих рідних братів досі живими. Про це говорить сам Гадар: «Якби не він [Улоф], то мене давно вже б не було на світі» [3, 15]. Ім’я гості-письменниці автор не називає, мовби воно і не є важливим. Це підкреслює те, що вона – чужинка, гість, що тут ненадовго. Її роль полягає у своєрідному посередництві між двома братами. Власне, у тексті присутнє лише одне конкретне місце, де автор мовби підводить нас до уточнення особи гості. Це слова, що промовляє Улоф під час першої зустрічі із жінкою: «Ти таки прийшла. Я лежав і чекав на тебе. Я зміркував, що він знайшов собі людину. Тобто Гадар. Я давно цього сподівався» [3, 28]. Отож, гостя для них обох – це, перш за все, просто людина із півдня Швеції (а протиставлення людини півночі та півдня дуже часто виринають у творі), чужинка, що опинилася тут, далеко у горах, на півночі, і певним чином порушила їхній спокій, усталений спосіб життя. Так, далі, спілкуючись то із одним, то із іншим братом, письменниця, мовби нитка за ниткою, виплітає сюжет роману. Наверх випливає непроста історія життя братів. І всупереч початку роману, що показує їх як абсолютно чужих, з’являються чіткі точки дотику їхніх біографій. Проте і тут слово «рідні брати» набирає доволі незвичного звучання. «Свого брата хоч не хоч знаєш усього до найменшої родимки і бородавки, до кривого нігтя, ба навіть усе добре і погане у них таке неподільне, що можна сказати: наша нежить, наша клишоногість, наш пуп, наші великі передні зуби, наші міцні м’язи» [3, 38]. І в контексті твору можна продовжити – спільне минуле, спільна жінка, спільний син, спільна

Kolo №13

138

Кадр з фільму «Брати. Остання сповідь» молодої київської режисерки Вікторії Трофименко, знятого за мотивами «Джмелиного меду»

Джерела 1. Інтерв’ю із Т. Лінґреном «Головне завдання письменника суперечити самому собі…»// Газета «Ex Libris». – 2000. – лютий 10. – Режим доступу: http://www.ng.ru/ng_exlibris/2000-02-10/2_ selfcontradiction.html 2. Режисер Вікторія Трофименко: «Брати. Остання сповідь» – кіно для інтелектуалів та синефілів» // сайт «Фраза.ua». – 2013. – вересень 17. – Режим доступу: http://fraza.ua/print/17.09.13/176037/ rezhisser_viktorija_trofimenko_%C2%ABbratja_poslednjaja_ispoved%C2%BB_kino_dlja_ intellektualov_i_sinefilov.html 3. Ліндґрен Т. Джмелиний мед / Торґні Ліндґрен. – Львів, 2002.

Критика/Critique

139 Kolo №13

смерть. Адже саме ці призабуті історії актуалізуються знову у спільних розмовах-пригадуваннях Гадара-гості-Улофа. «Але навіщо відновлювати в пам’яті всю ту марноту?» [3, 117]. Питання, що рефреном звучить у цілому романі. Ці несподівані спогади мовби раптом оживлюють братів, нагадують їм, що вони ще живі, що час все ж триває. «Поки я був живий, то теж багато чого пам’ятав про себе», – говорить Гадар [3, 116]. Загалом, час у романі є мовби ще одним самостійним героєм. Втрата часу братами через відмову від минулого, через свої смертельні недуги є першопричиною їхньої складної поведінки. Брати мовби бояться потрапити під владу часу, адже така людина «вже не має минулого, має тільки зникле, втрачене, спалене <…>, без минулого людина – лише подмух вітру» [3, 50]. Проблема пам’яті та часу тягне за собою у романі і проблему смерті. Вона досягає головних героїв уже в кінці тексту і саме така розв’язка, на нашу думку, є дуже природною, адже кінець людського часу вимірюється саме смертю. Проте введений у роман образ святого Христофора апелює і до іншого виміру часу, до позаземного, до духовного, божого. Святий Христофор є заступником мандрівників, рятує від наглої смерті, а його ім’я, що означає «той, хто несе Ісуса Христа», відкриває нам іще інший рівень інтерпретації. Водночас, попри усі образи, пов’язані із часом, бачимо і неймовірно світлі спогади із життя братів. І, перш за все, тут слід згадати їхнє дитинство, а зокрема образ, що винесений у заголовок роману – джмелиний мед. Вже сама назва говорить, що йдеться про щось особливе, адже джмелиний мед – це рідкісний сорт. Це символ солодкості, насолоди, щастя. Цей мед видобував дідусь Улофа та Гадара і, власне, для першого він і залишився найяскравішим спогадом дитинства – «мед просяк цілу його істоту і сповнив невимовною радістю та захватом, то була мить цілковитої втіхи, мить і стан, які він протягом усього життя безперервно, проте, властиво, надаремне намагався знову відтворити у собі» [3, 59]. І більше того, у романі головною пристрастю Улофа є саме солодощі. Натомість для Гадара дитинство не постає чимось світлим, неповторним. Він не вірить у добро. Його точки опору – це особистий гіркий життєвий досвід, і в будь-яких своїх рішеннях він, перш за все, відштовхується від цього. Гадар піддає усе сумніву, він не може пробачити Улофу його вчинки, він звинувачує свого брата у смерті сина. Улоф ж прийняв все і пробує відшукати у своєму житті його втрачену солодкість. Відтак, фінал роману залишається відкритим, адже ми так і не дізнаємося, хто із братів говорив правду, хто вчинив правильно, і, зрештою, хто ж таки першим із них помер. Адже жінка-гостя, що біжить повідомити Улофу про смерть Гадара, застає і самого Улофа вже мертвим. Хтозна, можливо, вони померли одночасно?

Живопис у детективному романі «Мисливці за головами» Ю Несбьо МАКСИМЕЙКО Юлія

Критика/Critique

Розглянуто твори живопису, які фігурують у детективному романі Ю Несбьо «Мисливці за головами». Проаналізовано зв’язок творів з сюжетом роману. Надано репродукції кожної із згаданих картин. Ключові слова: Ю Несбьо, Рубенс, живопис, детективний роман, скандинави, сучасне мистецтво.

Works of art that appear in the detective novel «Headhunters» by Jo Nesbø are reviewed. The connection between artworks and the plot of the novel was analyzed.

Keywords: Jo Nesbø, Rubens, painting, detective novel, Scandinavians, modern art.

Kolo №13

140

Ю Несбьо – музикант, поет, композитор, економіст та письменник. Серія його детективних романів про інспектора Гаррі Хола завоювала премію «Скляний ключ», яку у різні часи отримували Хенрік Манкель та Стіґ Ларссон [6]. «Мисливці за головами» Ю Несбьо — це не просто черговий бестселер, за яким знято чергову гостросюжетну стрічку. Якщо придивитися уважніше, стає помітно, що у текст вплетені яскраві нитки, які приводять читачів у не менш яскравий світ образотворчого мистецтва. Кожна з картин, яка згадується в тексті, додає йому символічності та вишуканості, виводячи детективну історію на новий рівень. Фігурування імен художників та назв картин у тексті, безумовно, не випадкове. Воно зумовленe тим, що головна героїня роману тримає власну галерею, а головний герой, окрім основної роботи, займається викраденням оригінальних творів мистецтва з метою продажу. Іронія в тому, що гроші, які він отримує

Рис. 2 Едвард Мунк «Брош» 1903, літографія

Критика/Critique

141 Kolo №13

від продажу картин, ідуть саме на галерею, і таким чином утворюється певний кругообіг. Так, ніби старі картини продаються заради того, аби новим картинам було де себе показати, ніби мистецтво підтримує саме себе. Серед художників, з якими знайомить нас Несбьо, є і скандинави, але не тільки. Є сучасні митці і не дуже. У своїй статті я б хотіла поговорити про картини, що згадуються у тексті у порядку їхньої появи. Та картини — така річ, що їх краще один раз побачити, ніж сто разів про них почути, а тому і я не тільки говоритиму, а й показуватиму. Перший художник, з яким нас знайомить Ю Несбьо — британець Джуліан Опай (1958) та його «Сара роздягається» (рис. 1). На прикладі цієї картини хедхантер Роджер Браун пояснює значення репутації у будь-якій сфері діяльності. «Єдина – на мій погляд — єдина підстава для того, щоб картина коштувала чверть мільйона, – це репутація художника. Чутки про те, що він майстер, віра ринку у те, що він геній. Тому що геніальність – це така річ, яку руками не помацаєш, і ніхто ніколи у ній цілковито не впевнений», – запевняє Роджер Рис. 1 Джуліан Опі «Сара роздягається» Браун [5; 9].

2003, вінил у дерев’яному підрамнику Цікаво, що якщо роботу «Сара роздягається», за словами героя, подарувала йому дружина (хоча текст змушує сумніватися в цьому), то наступна робота, що фігурує в тексті – літографія Едварда Мунка «Брош» (рис. 2) нагадує Роджерові його коханку Лотту. Ось що він каже про неї: «Картина каже про неї:у Лотту.у ЛМудочі, скрипалька, рипалькМунк ункпалькаже про неї:у Лотту.у Лотту.ться», за словами героя, подарувала йому дружина (хоча текст змушує сумніватися в цьому), то наступна робота, що фігурує в тексті – літографія Едварда льність Мудочі. Лотте. Лотте Мадсен. Обличчя на картині таке ж бліде, а погляд так само печальний, як у жінки, яку я рішуче викреслив зі своєї пам'яті» [5; 50]. І ще ось що каже Несбьо вустами Роджера Брауна, коли останній ховає картину у схованку в своєму авто: «Я дозволив погляду ковзнути її обличчям. Мунк, напевне, був у неї закоханий, інакше не зміг би намалювати її такою. Схожою на Лотте. Вловити мовчазний біль, тихе божевілля» [5; 75].

Kolo №13

Критика/Critique

Якщо вважати, що картини були вплетені у текст не випадково, то можна припустити, що таке проведення паралелей між Лотте та Євою Мудочі має допомогти нам зрозуміти ставлення Роджера до Лотте. Постійне ж Роджерове наголошування на тому, що роботу «Сара роздягається» було подаровано дружиною, мало б звернути увагу читача на те, що дружина захоплюється сучасним мистецтвом та підкреслити пристрасть, якою охоплене подружжя. До речі, свою версію «Броші» (рис. 3) зробив і Енді Уорхол, король течії поп-арт, представником якої є і згадуваний вище Джуліан Опай. Улюбленим художником Діани, дружини Роджера, є Демієн Хьорст (рис. 11), проте конкретних робіт у тексті не Рис. 3 Енді Уорхол «Брош», 1984, зазначається. До речі, виставка Хьорста «Реквієм» прохошовкографія дила у PinchukArtCentre у 2009 році [10]. Хьорст народився у Брістолі (Велика Британія) у 1965 році, а зараз живе та працює у Лондоні, Глостерширі та Дейвоні [3]. Готуючись до нового викрадення, Роджер Браун зазначає, що вартісні речі трапляються дедалі рідше, і попередньою була «Модель на високих підборах» (рис. 4) норвезького художника Сьорена Унсагера (1878-1946), написана у 1946 році [5; 32]. На цій картині Роджер заробив 60 тисяч крон, що дорівнює приблизно 5,600 британських фунтів, тоді як аукціон artvalue.com оцінює вартість картини у 12 000 - 18 000 фунтів стерлінгів [1]. Приховуючи сліди своїх злочинів і зрізуючи шкіру з руки водія поліцейської машини, Роджер зазначає, що ця картина гідна інсталяції Мортена Віскума і 142 що, якби у нього був фотоапарат, він обов’язково сфотографував би це, а фотографію надіслав би дружині у галерею. Звучить саркастично, а проте художник Мортен Віскум, який народився у Данії, а живе у Норвегії, у 1998 році створив серію робіт за допомогою відрізаної від трупа руки (рис.

12). Під час однієї з виставок руку було вкрадено [11]. Серед картин, викрадених Брауном, згадується і «Кінь та маленька Вершниця» (рис. 5) норвезького митця Кнута Русе (1936-2002). Полотно написане у 1996 році і оцінюється у 200,000 - 250,000 норвезьких крон або 46,655 американських доларів [2]. Та центральною роботою книги, яка стала приманкою для Роджера та навколо якої закручується головна інтрига книги, є «Полювання на калідонського вепра» Пітера Пауля Рубенса (1577-1640) (рис. 6). Ось що Рис. 4 Сьорен Унсагер «Модель на високих підрозповідає про неї Несбьо: борах», 1946, полотно, олія

Критика/Critique

«"Полювання на калідонського вепра" Пітера Пауля Рубенса. Найлогічнішим було б припустити, що йдеться про копію, про винятково якісну підробку, яка сама по собі коштує мільйон або два. Але було щось у голосі, щось у виразі обличчя, щось у самій цій людині – Класі Граафі, що я не сумнівався. Що це оригінал, кривавий мисливський сюжет з грецької міфології – фантастичний звір, проРис. 5 Кнут Русе «Кінь та маленька вершниця», 1996, олія, стромлений списом Малеполотно агра – полотно, яке зникло після пограбування у 1941 галереї у рідного міста художника, Антверпена і, як багато хто сподівався, до самого завершення війни зберігалося в одному з берлінських бункерів. Я не такий вже знавець мистецтва, але в силу зрозумілих причин заходив в Інтернет і натрапляв там на перелік зниклих витворів мистецтва, що знаходяться у розшуку. Полотно Рубенса очолювало список вже протягом шістдесяти років, останнім часом скоріше у якості жарту, оскільки усі вирішили, що воно напевне згоріло разом з половиною німецької столиці. Мій язик шукав хоча б краплі вологи на піднебінні.

Kolo №13

143

Рис. 6 Пітер Пауль Рубенс «Полювання на калідонського вепра», 1615-20, олія, полотно

Критика/Critique

– То ти просто знайшов полотно Пітера Пауля Рубенса у потаємній кімнаті за кухнею у твоєї покійної бабусі? Грааф кивнув посміхаючись: – Таке трапляється, я чув. Це, звісно, не найкраща і не найвідоміша його річ, але вона дечого коштує. Я мовчки кивнув. П'ятдесят мільйонів? Сто? Як мінімум. Інша знайдена картина Рубенса, "Побиття немовлят", усього кілька років тому пішла з аукціону за п'ятдесят мільйонів. Фунтів стерлінгів. Півтора мільярди крон.

– Це, ясна річ, сталося не просто так – те, що моя бабуся почала ховати у себе предмети мистецтва, – сказав Грааф. – Розумієш, моя бабуся у молодості була розкішною красунею, і, як казали у світському товаристві Осло, приятелювала з вищими німецькими офіцерами під час окупації. Особливо з одним полковником, поціновувачем мистецтва, вона часто про нього розповідала, коли я у них жив. Вона казала, що він передав їй деякі роботи, щоб вона сховала їх до мирних часів. Як на лихо, його було страчено учасниками Спротиву в один з останніх днів війни. За іронією долі, в числі цих учасників було чимало тих, кого він пригощав шампанським, коли справи німців йшли краще. Насправді, я не дуже вірив бабусиним оповідкам – так, відсотків на п'ятдесят. Поки ці майстри-поляки не знайшли тих дверей за книжковою шафою в кімнаті прислуги поза кухнею.

– Надзвичайно, – мимоволі прошепотів я.

– Правда ж? Я ще не перевіряв, чи оригінал це, але... Оригінал-оригінал, думав я. Німецькі полковники копій не збирали» [5; 67].

Kolo №13

144

Рис. 7 Пітер Пауль Рубенс «Побиття немовлят», 1611, олія, полотно

Критика/Critique

Описує автор і враження героя (чи то свої) від цього полотна, і легенду, яка лягла в його основу: « "Полювання на калідонського вепра". Здавалося, світло пробивається з-під нижніх, майже чотирьохсотлітніх, шарів фарби – Діана називала це світлотінню. Картина справляла майже фізичний вплив, затягала всередину як магніт, – це було схоже на зустріч із харизматичною особистістю, яку знав до того тільки з фотографій та розповідей. Але ця краса заскочила мене зненацька. Палітра, щоправда, була мені знайомою з його більш відомих пізніше створених картин, які я бачив у Діаниному альбомі – "Полювання на левів", "Полювання на гіпопотама і крокодила", "Полювання на тигрів і левів". У книзі, яку я читав вчора, ще зазначалося, що це полотно – перша картина Рубенса із мисливським сюжетом – є джерелом його наступних шедеврів. Лютого калідонського вепра було наслано богинею Артемідою на околиці міста Калідона за неповагу місцевих жителів. Але найкращому у Калідоні мисливцеві, смертному юнакові Малеагру, вдалося врешті-решт заколоти чудовисько списом. Я дивився на Малеагра, на його оголене мускулисте тіло, на його обличчя, сповнене гніву, яке щось віддалено нагадувало мені, на спис, готовий проштрикнути тіло звіра. Так напружено і водночас урочисто! Так оголено і водночас таємничо! Так просто. І так безцінно» [5; 87] .

Kolo №13

145

Рис. 8 Пітер Пауль Рубенс «Полювання на левів», 1621, олія, полотно

На мою думку, цей момент є одним з найнапруженіших та найбільш контрастних за емоціями моментів усієї книги. Перейнявшись красою полотна, окрилившись нею та піднявшись до небес, Роджер одразу вимушений болісно впасти на землю, оскільки в квартирі Клааса Графа він знаходить телефон своєї дружини, який починає дзвонити в той момент, коли Роджер набирає її номер, аби нарешті наважитися сказати Діані, що хоче від неї дітей. Власне, щоб сказати їй те, що вона найбільше хоче почути.

Критика/Critique Kolo №13

146 Рис. 9 Пітер Пауль Рубенс «Полювання на гіпопотамів та крокодилів», 1615-16, олія, полотно

Цікаво, що суть «Калідонського полювання на вепра» підкреслює, підсилює сюжет книги. Роджер Браун полює на Клааса Графа (якого цілком можна порівняти з вепром) за силою та цілеспрямованістю. «І це лише початок. За дві години і сорок шість хвилин я вийду на велику здобич. На графське полювання», – каже Роджер. Та і сам «вепр» Клаас Грааф любить пополювати: «– Ти не розумієш, Роджере. Для таких як я – припинити полювання не можливо. Я, як і мій собака, – результат селекції і дресури. Ризику для нас просто не існує. Я як запущена ракета з тепловим наведенням – її не зупинити, вона сама, в силу свої будови, націлена на саморуйнування». Цілком можливо, що саме Рубенс і надихнув Несбьо на його книгу. Адже, врешті-решт, «Полювання на калідонського вепра» спровокувало полювання людей одне на одного. Клаас Граф полює на Роджера, Роджер, в свою чергу, на Клааса та на своїх зрадників, поліція полює на викрадачів полотна та вбивць і всі разом полюють на полотно Рубенса. В епілозі «Мисливців за головами» зазначається: «Я встиг з’ясувати у мережі, що опціон на купівлю і право експонування “Калідонського полювання” було продано на паризькому аукціоні. Покупцем виступив Музей Гетті в Лос-Анджелесі, який тепер може виставити картину і – якщо упродовж періоду опціону, що дорівнює двом рокам, не з’явиться невідомий на сьогодні власник і не пред’явить вимог на це полотно, – зможе скористатися своїм

Критика/Critique Рис. 10 Пітер Пауль Рубенс «Полювання на тигрів та левів», олія, полотно

правом придбати шедевр у постійну власність. Далі було кілька коротких фраз про історію картини, що багато років точилися суперечки про те, копія це чи оригінальна робота зовсім іншого художника, тому що у жодному джерелі немає свідоцтв про те, що Рубенс колись писав “Вепра”. Але на сьогодні усі експерти погоджуються, що автором таки є Рубенс» [5; 257].

Рис. 11 Деміен Хьорст «The Physical Impossibility of Death in the Mind of Someone Living, 1991

Kolo №13

147

Критика/Critique

На мою думку, додатковий мистецький план, який створюється згадками творів мистецтва, поглиблює текст «Мисливців за головами» в цілому, допомагає краще зрозуміти як стосунки між героями, так і самого автора, норвежця Ю Несбьо. До речі, для вибагливих читачів, які уже розібралися із планом живопису у цьому романі, там є ще й посилання на літературні твори.

Kolo №13

148

Рис.12 Мортен Віскум «Рука, що ніколи не припиняла малювати І», 1998 Джерела 1. Artvalue.com. Art, Luxe & Collection [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://artvalue.com 2. Damien Hirst [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://damienhirst.com 3. Edvard Munch – The Dance of Life [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://edvard-munch. com 4. Несбьо Ю. Мисливці за головами: роман / Ю Несбьо; пер.Ю.В. Максимейко; худож-оформлювач Д.О. Самойленко. – Харків : Фоліо, 2013. – 285 с. - (Карта світу)

Jo Nesbø | The Official Website [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://jonesbo.com Julian Opie [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://julianopie.com Peter Paul Rubens – The Complete Works [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// peterpaulrubens.org 8. Pinchuk Art Centre [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://pinchukartcentre.org 9. Sparebankstiftelsen DNB [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://sparebankstiftelsen.no 10. Viskum [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://viskum.com 11. Великие художники. – 2005. – № 92 «Эдвард Мунк».

12. Вуд, К. Эдвард Мунк: Среди серых камней / К. Вуд // Караван историй. – 2007г. – № 10. – С.216-243

КИСЕЛЕВА Валентина Рассмотрены особенности антиутопии скандинавского типа на примере романа Нинни Хольмквист «Биологический материал». Ключевые слова: Хольмквист, «Биологический материал», скандинавская антиутопия.

The features of Scandinavian dystopia were reviewed based on the novel «Biological material» by Ninni Holmqvist .

Keywords: Holmqvist, «Biological material», Scandinavian dystopia.

- Вся эта роскошь! Сколько она стоит налогоплательщикам!

- Да? - скорее удивилась, чем возмутилась я. - Ты права, мы дорого обходимся государству. Н. Хольмквист, «Биологический материал» Какие ассоциации вызывает словосочетание «биологический материал»? Сознание методически подбирает варианты: живое, метафора, материал – значит, полезное, биологическое – значит, научное, люди, производство, отходы, материал для производства – значит, сырье. Индукция плавно вступает в свои владения, окольные образы постепенно вытесняет узкое понимание – люди и сырье. Или люди как сырье? «Меня зовут Петра Рунхеде. Я заведующая Вторым отделением резервного банка для биологического материала» [1]. Резервный банк для биологического материала. Все четко и по полочкам. Общество новой стадии развития может позволить иметь себе в запасе резервных людей. Даже не так. Резервные люди – обязательны по демократическому уставу, это как обязательные запасные выходы на плане эвакуации, план Б, В и Г на случай эксцесса. Предельно простая и, главное, рациональная логика: «нужные» для общества люди должны жить и приносить пользу, «ненужные» – должны умирать, чтобы тоже приносить пользу. Поистине

149 Kolo №13

Жизнь и смерть во имя роста ВВП

Критика/Critique

5.

6.

7.

Критика/Critique Kolo №13

150

чудеса протестантской этики – научиться извлекать пользу даже из человеческой смерти. «Мы похожи на поросят, которых откармливают к празднику. Или на рождественскую индейку. С одной только разницей: ни индейка, ни поросята не подозревают о предстоящей им участи» [1]. Всевозможные научные эксперименты, тестирование новых препаратов (иногда случайно перепутанных с химическим оружием) и донорство органов – вот для чего нужны «ненужные» в прогрессивно-прагматическом обществе. И «гуманный» резервный банк, предоставляющий гуманно-гуманитарную помощь. Вначале тяжелобольным «полезным» людям пересаживают искусственно выращенные органы из их собственных клеток; когда же это невозможно, стараются использовать органы молодых людей, попавших в аварию со смертельным исходом. «“Ненужных” черед наступал, только когда все другие методы были исчерпаны или когда нужно было спешить. Таким образом, все это — вся эта “ферма веселых поросят”, была, в общем-то, весьма гуманным заведением» [1]. Интересно, что описанное Нинни Хольмквист общество с гипертрофированной степенью социальной ответственности перед своими гражданами на «ранних этапах» своего развития само в себе содержит функцию воспроизводства ненужных. Виною всему так называемые постиндустриальные ценности: свобода самореализации превыше всего, постоянное саморазвитие, семья и дети строго после того, как свое место в жизни найдено и успешно занято – сначала удовлетворенные амбиции, потом семья; женщины абсолютно равны мужчинам, женщинам стыдно быть слабыми и зависеть от мужчин. «Как я боялась попасть в эту ловушку! В детстве я смертельно боялась оказаться в замкнутом пространстве — в лифте, например, — вместе с мужчиной, которому вдруг захочется меня содержать. Я не очень понимала, что означает это “содержать”, но я не сомневалась, что это очень больно и что от этого умирают» [1]. В такую эпоху культа целерациональности во всей яркости проявляется

Критика/Critique

151 Kolo №13

ницшеанский принцип: «Земля полна лишними, жизнь испорчена чрезмерным множеством людей» [2]. «Биологический материал» представляет вполне вероятную перспективу сытого скандинавского будущего, где критерии ненужности четко регламентированы и закреплены законодательно. Дети, профессия с нормальным заработком имеется? Представляете ли вы собою положительный пример обществу? Хорошо. Допустим, вы нужны. Полезность – вот гарантия того, что тебя не сдадут на органы. Но главное – это дети. «Для общества важны только те люди, которые производят новых людей. Ты же знаешь, Доррит, что это так, все должно двигаться только вперед» [1]. Общество прогрессивного типа склонно к сакрализации процесса человеческого воспроизводства. «Биологический материал» даже сложно назвать антиупотопией в привычном оруэлловском или замятиновском понимании. И не стоит. Роман Нинни Хольмквист – антиутопия строго скандинавского формата, все ужасы которой сложно понять человеку, не проживающему в стране с самым высоким уровнем продолжительности жизни, стабильным доходом, значительным интеллектуальным потенциалом, безупречным качеством медицины. Чего стоит бояться гражданам, которым государство гарантирует и обеспечивает счастливую жизнь? Только сверхинтеллектуализации и чересчур быстрого научного прогресса. Антиутопия Хольмквист, пожалуй, и вовсе не антиутопия, а сама реальность и объективный сценарий будущего развития любого высокотехнологизированного постиндустриального государства. Можно ли проводить параллели с Доррит и Патриком Макмерфи Кена Кизи? Можно, но опять-таки речь идет о двух совершенно разных системах ментальных координат, потому, соответственно, и результаты бунта против системы у этих героев разные. У неунывающего Макмерфи – это действительно бунт, завершенное, пусть и символическое, восстание против фабрики, перевоспитывающей на необходимый системе лад, и именно в его смерти проявляется завершенность, полноценность такого протестного акта. Доррит же даже сомневается, а нужно ли ей протестовать против системы вообще? Она же сама виновата, что попала в страту ненужных (виновата ли?), у нее был выбор и возможность самой пользоваться услугами резервного банка; государство никак не ограничивало ее свободу. Или просто искусно создавало видимую вседозволенность, «покапельно» навязывая свое собственное видение смысла этой жизни? Так или иначе, Доррит добровольно возвращается в, по всей видимости, не такую уж и ненавистную систему, подтверждая эффективность принципов организации и существования государственной системы, системы «скандинавского комфорта».

Критика/Critique

Основное же изящество скандинавского антиутопического типа государства состоит в том, что даже ненужные в такой «несправедливой» системе находят смысл своего существования, видят «нужность» своей ненужности, оправданность такой искусственной стратификации: «Те, кто заботится о росте ВВП, демократии и численности населения, владеют моей жизнью. И жизнями остальных тоже. А жизнь ведь и есть капитал. Капитал, который следует справедливо разделить между членами общества так, чтобы это разделение способствовало росту благосостояния, ВВП и населения. Я для них только еще один ресурс — ресурс жизненно важных органов <…>. Как это зачем? Чтобы у моей жизни был смысл. Я — ресурс, это факт, не так ли? И единственное, что я могу сделать, это примириться с этим фактом. Начать думать, что в этом есть какой-то смысл. Что ради этого смысла стоит умереть» [1]. ИСТОЧНИКИ 1. Хольмквист Н. Биологический материал / Н. Хольмквист. – Режим доступа: http://royallib.com/ book/holmkvist_ninni/biologicheskiy_material.html 2. Ницше Ф. Так говорил Заратустра / Ф. Ницше. – СПб. : Азбука, Азбука-Аттикус, 2014. – 352 с.

Kolo №13

152

«Біологічний матеріал» – відверто про соціальні проблеми із Нінні Хольмквіст СТАРА Ольга Проаналізовано творчість шведської письменниці Нінні Хольмквіст на основі її твору «Біологічний матеріал». Ключові слова: Біологічний матеріал, антиутопія, «непотрібні», суспільна користь, резервуар, соціальний.

The creative work of the Swedish writer Ninni Holmqvist was analyzed based on her novel «Biological material».

Keywords: Biological material, dystopia, «unnecessary», public benefit, reservoir, social.

«Ми схожі на поросят, яких відгодовують до свята. Або ж на різдвяну індичку. Із одною лише відмінністю. Ні поросята ні індичка не підозрюють про свою участь» [1]. Що ж чекає на нас, якщо ми не перестанемо все контролювати?

Критика/Critique

153 Kolo №13

Роман шведської письменниці Нінні Хольмквіст – приклад сучасної антиутопії, жанру що завжди викликає шквал суперечок, схвалень та критики. Що ж таке антиутопія? Антиутопія з'являється тоді, коли держава і суспільство виявляє свої негативні риси, стає небезпечним для людини, не сприяє прогресу. Це критичне зображення державної системи, що не відповідає принципам механізму. В антиутопії завжди виражався протест проти насильства, абсурдного соціального устрою, безправного становища людини. Автори антиутопій, посилаючись на аналіз реальних суспільних процесів, за допомогою фантастики намагаються попередити тим самим про небезпечні наслідки існуючого порядку або утопічних ілюзій[2]. Ось і у романі «Біологічний матеріал» авторка заглядає у недалеке майбутнє. В цивілізовану європейську країну. У якій, з подачі політиків, суспільством одноголосно підтримана ідея, суть якої представлена у тому, що головним мірилом людського існування являється дитина, народжена на користь держави [1]. Приносити користь суспільству – абсолютний, всепоглинаючий тег нового покоління, вихованого на засадах сліпої покори державі. «Право на права» мають лише суспільно корисні люди. Якщо сьогодні ти досягаєш віку, коли твоє тіло втрачає функцію продовження людського роду (у романі чітко визначені рамки: чоловіки втрачають свою суспільну корисність у шістдесят, жінки ж значно раніше – у віці п’ятдесяти років), ти автоматично втрапляєш до списку «Непотрібних». А заодно повністю позбавляєшся права власноруч керувати власним життям. Одного ранку тебе всаджують до тонованого авта і везуть у таку собі лабораторію привітного типу. Тобто більше тобі немає

Критика/Critique Kolo №13

154

потреби оплачувати рахунки, купувати їжу чи будь-що інше. Тобі немає більше потреби робити будь-що, що вимагало від тебе твоє буденне, звичне життя. У резервуарі для «непотребу» тебе зустрічатимуть безкоштовні бутіки, басейни, тренажерні зали, найкраща їжа і медичне обслуговування. Якось так виглядатиме бутафорний рай із зимовим садом у бетонній коробці, замасковане пекло, конвеєр узаконених убивств. Тебе опікуватимуть мов дитину за державний кошт. Проте, рівно до того моменту, поки твої органи не знадобляться комусь із більш корисніших громадянин. По суті, для держави ти – це більше не ти. Зовсім не сукупність почуттів, принципів, духовних якостей та людських вчинків. По прибуттю до заміського, комфортабельного котеджу-лабораторії все це втрачає будь-яке значення. Відтепер для держави ти – контейнер для зберігання біологічного матеріалу. Ти, твоє тіло – каталог із органами. Ти – пацієнт резервного банку біологічного матеріалу, статистика. У романі Нінні Хольмквіст кожною думкою головного та другорядних героїв підкреслена яскраво виражена соціальна спрямованість. Авторка антиутопії змушує аудиторію думати, щоразу наштовхуючи читача на усвідомлення неминучої, із кожним роком все прискорюваної стандартизації суспільства і безумовної втрати індивідуалізму особистості. Оскільки кожна людина по вимогам суспільства змушена іти по одному й тому ж шляху і проживати придумане й узаконене для неї життя, людство поступово перетворюється на покоління роботів із заводським програмуванням. Основна ціль – віддати якомога більше робочої енергії державі і обов’язково залишити по собі заміну. Простіше кажучи, виростити резерв нового робочого потенціалу. Послідовно ідучи логічними кроками, що ними керувалась влада у романі «Біологічний матеріал», доходиш висновку, що такі інновації у законодавстві ніщо інше, як прототип «безвідходного виробництва». Жахає, чи не так? Проте немає нічого жахливого у простому перебільшенні сьогодення. Бо ж зовсім неважко порахувати увесь масштаб того, якою потужною робочою силою є кожна працездатна людина для правлячої свити світу цього. Ось так і виходить, що, незважаючи на проголошений, майже всесвітній демократизм, людина залишається маленькою і беззахисною перед обличчям держави, влади, що її очолює, перед суспільними нормами й стереотипами, та, по великому рахунку, у слідстві всіх цих норм й перед власними страхами й бажаннями. Доріт – самотня жінка, що опинилась у рядах «непотрібних», проте, як

Джерела 1. Хольмквіст Н. Біологічний матеріал / Н. Хольмквіст. – Москва, 2010. – 288с.

2. Давиденко Г. Й. Література / Г. Й. Давиденко // Історія зарубіжної літератури XX століття. – 3-тє видання. – Центр учбової літератури, 2011. – 488 с.

Критика/Critique

155 Kolo №13

і всі, хотіла кохати свого чоловіка, виховувати свою дитину, та гуляти із власним улюбленим собакою Джоком. Коли нам ледь за двадцять, ми думаємо що все попереду, що у нас ще безліч часу на безліч справ. Але час невблаганний, він іде і ніколи не повертається. Жодна хвилина не має другого шансу. Коли закон про біологічний матеріал знаходився на стадії обговорення, Доріт була ще молодою жінкою, і звісно ж думала, що її це не стосується. Головне бути незалежною, самодостатньою особою. А дітей можна народжувати, тільки тоді, коли вже точно міцно станеш на ноги. Коли усі мрії будуть здійснені, усі цілі неодмінно досягнуті. Коли їй виповнилось п’ятдесят, і вона опинилась у рядах тих самих «непотрібних» – у тих рядах, які, здавалось, ще донедавна не мали до неї жодного стосунку, звинувачувати когось, окрім себе, було просто безглуздо. Тому покора суспільному устрою була очевидною і безповоротною. Все, що їй залишалось, – це зібрати речі, якнайкраще влаштувати улюбленця Джока і вирушати на зустріч вироку. Потрапивши у пластиковий рай, із штучно створеними ідеальними, комфортними умовами, Доріт не втратила наснаги до життя. Скоріше навпаки, наодинці із безвихіддю, на заході свого життя вона віднайшла вигасаючий сенс. Навіть незважаючи на те, що у її кімнаті не було вікон, скрізь, за кожним кроком слідкувало безліч камер, а поза її кімнатою щодня помирали люди, Доріт змогла відчути у так званому гетто те, чого не вдавалось у відкритому просторі, світі без обмежень. Саме тут вона зустріла чоловіка, якого покохала, який дав їй відчути себе такою ж, як усі. Проте тепер уже запізно, тепер це нікого не врятує, не поставить печатку «соціально корисний». Це як останнє бажання смертника, як остання викурена цигарка перед пострілом у потилицю – нарешті відчути себе повноцінною, коханою й по-справжньому бажаною жінкою. Невчасність – одна із головних проблем людства. Невчасне кохання, невчасна дитина, невчасне бажання жити. Одне слово й океан болю – «запізно». Парадокс – у місці для «непотрібних» Доріт відчула себе потрібнішою, ніж будь-коли. Іноді для того, щоб змусити людей щось розпочати, необхідно впевнити їх, що все скінчилось. Після прочитання твору залишається багато запитань без відповідей. Мимоволі наштовхуєшся на думки про тотальну нестабільність й плинність цього світу. Про те, що життя не офісна документація, воно не відкладається на завтра. Життя іде прямо тут і зараз! У режимі прямого ефіру. А непотрібних людей насправді не існує. Важливо лише знайти того, кому ти справді будеш потрібен.

Енциклопедія лисицезнавства Еміля Хьорвара Петерсена ГЛАДУН Дарія

Критика/Critique

Розглянуто творчість ісландського письменника Еміля Хьорвара Петерсена. Проаналізовано твори, що увійшли до збірки «Лисиця», яка з’явилася в українському перекладі у серпні 2014 року. Ключові слова: Еміль Хьорвар Петерсен, Ісландія, поезія, «Лисиця», НадЛисиця.

The works of Icelandic writer Emil Hjörvar Petersen were reviewed. The works included in the poetry collection «The Fox», which appeared in Ukrainian translation in August 2014, were analyzed.

Keywords: Emil Hjörvar Petersen, Iceland, poetry, «The Fox».

Kolo №13

156

Що ви знаєте про ісландських лисиць? «Лисиця» – друга збірка молодого ісландського письменника Еміля Хьорвара Петерсена; і досі – єдина, перекладена іншими мовами світу. В ісландській мові є три слова на позначення лисиці: lágfóta, tofan (позначає саме полярну лисицю – песця – «того єдиного ісландського звіра, не завезеного з материка») і refur (оригінальна назва збірки Еміля Хьорвара Петерсона). Серед цих трьох слів refur – найзагальніше, а отже, охоплює найбільший спектр значень [5, 52]. І здавалось би: чому б ісландському авторові не акцентувати увагу читача саме на полярній лисиці?.. Річ у тім, що у поезіях Петерсена ми можемо побачити не лише ісландських, але й китайських (міфічний лис-перевертень

Критика/Critique Kolo №13

157

хулі-цзін), японських лисиць (кіцуне – аналог китайського хулі-цзіну), а також браузер Firefox («вогняного лиса») та Промелиса (лиса, який украв вогонь). Сам автор в одному з інтерв’ю назвав свою збірку «поширенням лисиць літературним шляхом» [5, 52]. Досить цікавим є питання, чому письменник (який також створив постапокаліптичну сагу «Після Рагнарку» [7]) провідним образом своєї другої поетичної збірки обрав саме лисицю. Річ у тім, що «в Ісландії немає великих хижаків», тому у місцевому фольклорі саме лисиця набуває усіх функцій, які фольклори європейських країн зазвичай приписують іншим хижакам, зокрема вовкам [5, 52]. І хоча між континентальними та ісландськими лисицями є деякі відмінності, слід зазначити, що загалом образ лисиці є універсальним у багатьох народів.

Критика/Critique

Таким чином, подаючи у книзі узагальнений образ лисиці, автор переходить ыз локального міфологічного часопростору (Ісландії з її полярними лисицями) у глобальний (де панують інші лисиці), і створює єдиний образ Лисиці, збираючи докупи найрізноманітніші її іпостасі. Більше того, Еміль Петерсен переходить навіть межу міфологічної реальності і робить свою Лисицю, зокрема, віртуальною (Firefox). На рівні форми віртуалізацію Лисиці можна побачити в поезії «Re: [Fwd: уява з картинкою]», записаній як цитата з електронного повідомлення:

Kolo №13

158

>Ти в дитинстві весь у воску >біля червоного столу кут дев’яносто градусів >коло, три лінії і дуга >чого ще треба >дуга була позитивна >бо ти був малий >/

[4, 23].

Також до лисячої породи долучається «езопівська лисиця з вороною і виноградом», лис із давньоіндійських легенд і навіть зовсім «не лисячий» «bragðarefur – шахрай» (це – слово-композит, складові частини якого означають «смакувати» і «лис»; в українському перекладі – «Лисощі») [5, 53]. Звісно, лисячу шкуру приміряє і людина. Як ми бачимо, лисиця Петерсена – не лише тварина, не просто міфологічний образ-символ, це – метатекст, який активно функціонує одразу у трьох вимірах: реальному (лисиця-звір), міфологічному (лисиця-перевертень) та віртуальному («вогняна лисиця»), водночас також перебуваючи у минулому, теперішньому та майбутньому часі. Таким чином, у збірці ісландського автора зі «зграї» різноманітних лисиць виростає НадЛисиця (не плутати з НадЛюдиною Ніцше). Однак, попри всю привабливість універсального образу лисиці, слід зазначити, що «саме полярна лисиця», яка, «виживаючи в найскладніших умовах, демонструє вершини хитрості, підступності й пристосуванства – змінює колір залежно від пори року, харчується, серед іншого, водоростями, ягодами і будь-якими тваринами, що потрапляють до мисливських силків (хай навіть там інший песець!), риє нори» (деякі використовує століттями і навіть тисячоліттями), стала тим фундаментом, на якому Еміль Хьорвар Петерсон за допомогою міфопоетичних текстів інших культур створив НадЛисицю [5, 53]. Це – знаково у контексті зв’язку письменника із народними традиціями.

159 Kolo №13

Vulpes extraordinaria, або Лисиця Надзвичайна Незвичайною у «Лисиці», серед іншого, є і структура збірки, оскільки, крім поезій, у ній наявні також три прозових тексти: «Лисяче відділення-1», «Лисяче відділення-2» та «Сусідське лігво». Ці твори не лише розмежовують три частини книжки, але також є певним маніфестом поетичної творчості, чи то пак, краще сказати, поглядом автора на питання творчості загалом. Так у «Лисячому віддаленні-1» ліричний герой потрапляє на човен (човен письменницької творчості), де на верхній палубі зустрічає Авторів (водночас, знайомить українських читачів із культовими постатями ісландської літератури – такими як Маттіас Йокумссон, Йонас Гатльґрімссон, Ейнар Бенедіхтссон, Сноррі Стурлусон, Крістіан Йонссон). Незвичайність цього корабля полягає ще й у тому, що пливе він (точніше, рухається у часопросторі) без допомоги двигунів, вітрил чи весел. Щоправда, є там свої «рабигалерники» – люди, без яких корабель стояв би на місці – молоді митці. Вони сидять у трюмах і пишуть... пишуть... Кожен мріє потрапити на верхню палубу, однак це вдається небагатьом. І не дивно, адже, щоб туди потрапити, потрібно створити щось надзвичайне. А це, погодьтеся, досить складно зробити, коли над тобою тяжіють суцільні правила та заборони, серед яких – заборона заходити у лисяче відділення [4, 5-8]. У «Лисячому відділенні-2» ліричний герой порушує табу і вночі заходить до концептуального відсіку, де у клітках перевозять полярних лисиць. Це коротке перебування за межею встановлених Авторами кордонів надихає «поета-галерника» на творчість [4, 29-30]. Таким чином, Еміль Хьорвар Петерсен звертає увагу читача на дуже важливе питання, якому вчені і митці у різні часи присвятили чимало творів: що саме перетворює «поета-галерника», постать, нехай і обдаровану, але досить пересічну, на Автора – людину, яка залишає помітний слід в літературі? І Петерсен дає нам відповідь: полярна

Критика/Critique

Лисиця — рід ссавців родини псових, ряду хижих. Найпоширеніший представник – лисиця звичайна (Vulpes vulpes) [6].

Критика/Critique Kolo №13

160

лисиця. Власне, не лисиця-тварина, а саме петерсенівська НадЛисиця. Фактично, письменник стверджує, що для того, аби залишити слід в історії людства, потрібно мислити глобально, торкатися у своїй творчості глобальних тем і створювати глобальний міф (що, власне, сам Петерсен і зробив у збірці). З іншого боку, безпосередньо у «Лисячих відділеннях» ми не побачимо жодних маркерів, які би вказували на глобалістичну спрямованість творів. Натомість, зустрінемо полярних лисиць. Як було зазначено раніше, в Ісландії на позначення лисиці і полярної лисиці використовується два слова з різними коренями, тобто автор, коли говорив про джерело натхнення, то мав на увазі саме «питомо-ісландських» лисиць, фактично, стверджуючи, що для того, аби з поета-галерника (одного з багатьох) перетворитися на Автора, потрібно звернутися до народних традицій своєї батьківщини. Як полярна лисиця надихає ліричного героя-ісландця, так народні традиції свого часу надихали найвизначніших митців усього світу. І я маю на увазі не лише традиціоналістів, митців-класиків, але й авангардистів. Саме так, ті, хто формально заперечував традицію, черпали з неї натхнення для власних творів. Зокрема, відомий кубіст Казимир Малевич найвідоміші свої полотна написав після відвідин українських сіл [1]. А іспанський поет-авангардист Федеріко Гарсія Лорка за основу для сюрреалістичної «Поеми про канте хондо» взяв фольклор рідної Андалузії [2]. Таким чином, Еміль Хьорвар Петерсен у своїй другій збірці «Лисиця» показує шлях, який проходить кожен письменник до того, як стати Автором, і говорить, що досягнути вершини зможе лише той, хто не боїться експериментувати, порушувати правила і виходити за межі власної зони комфорту. У цьому контексті концепція молодого ісландського поета співзвучна з «природною цікавістю», яку утверджувала у своїй творчості Віслава Шимборська. Хто знає, можливо, на Петерсена чекає така ж блискуча доля? Джерела 1. Горбачов Д. Гопашно-шароварна культура як джерело світового авангарду. – Серія «Університетські діалоги». – №6. – Л., 2008. – 96 с.

2. Лорка Ф.Г. Канте хондо (Народная андалузская песня) // Лорка Ф.Г. Об искусстве. – М., «Искусство», 1971. – 310 с. – С. 50-75.

3. Петерсен Е. Біографічна довідка // Форум видавців: сайт. – Режим доступу: http://bookforum.ua/ customer/2391/39.html.

4. Петерсен Е. Х. Лисиця / З ісланд. пер. Яновська Г. – Т., «Крок», 2014. – 58 с.

5. Яновська Г. Поширення лисиць літературним шляхом. // Петерсен Е. Х. Лисиця / З ісланд. пер. Яновська Г. – Т., «Крок», 2014. – 58 с. – С. 52-56.

6. Nowak R.M. Walker’s carnivores of the world. – Baltimore: John Hopkins University Press, 2005. – Link: http://books.google.com.ua/books?id=0q5aHw2mFi8C&pg=PA72#v=onepage&q&f=false.

7. Peterson E. After ragnarоk. – Link: http://emilhpetersen.com/after-ragnarok/

«Scandinavia And The World»: стереотипи скандинавських країн через комікси

Розповіді у картинках мають і свою історію, і місце у мистецтві. Традиція графічних історій розпочинається ще у XVI-XVII ст. в Іспанії, тоді популярною була релігійна тематика. У ХІХ ст. налагоджується фабричне виготовлення історій у картинках, а після 1870 року європейські ілюстровані тижневики почали використовувати їх форми. Більшість графічних історій мали спочатку карикатурний характер, були призначені для сатиричного зображення буднів чи політичних реалій суспільства. Згодом сюжети набули більш глобального характеру і поширення серед читачів.

Рис. 1. Головні персонажі «Scandinavia and the world»: Швеція, Данія, Норвегія (зліва направо)

161 Kolo №13

Розглянуто комікси із серії «Scandinavia And The World». Проаналізовано стереотипи характерів та поведінки різних країн з точки зору скандинавської художниці. Висвітлено головних персонажів згаданої серії коміксів. Ключові слова: комікси, Скандинавія, стереотипи, гумор, геополітика, художнє мистецтво, менталітет.

Comics from the series «Scandinavia And The World» were analyzed. The patterns of character and behavior in different countries from the point of view of Scandinavian artist were reviewed. The main characters of this series of comics were highlighted.

Keywords: comics, Scandinavia, stereotypes, humor, geopolitics, art, mentality.

Критика/Critique

ЧЕЛЕПІС Дзвенислава

Критика/Critique Kolo №13

162

У травні 2009 року на просторах інтернету з’явилися перші комікси із серії «Scandinavia and the world», які висвітлювали різні поширені стереотипи на півночі Європи. З часом основні герої коміксів персоналізувались, отримавши національні риси різних країн. Переважно персонажі є чоловічої статі, проте щонайменше дві із зображених країн є жінками. Національність та ім’я героїв легко зрозуміти із їх зовнішнього вигляду – автор обирає для них одіж у барвах прапора країни, яку вони представляють, а їх імена ідентичні назві країни. У певних випадках одну країну представляють два персонажі: брат та сестра, наприклад Німеччина та Сестра Німеччина (Germany та Sister Germany), деколи окремі персонажі представляють історичне минуле країн. Найчастіше історії змальовують побут та спілкування Данії, Норвегії та Швеції, трапляються також Фінляндія, Америка, Англія, Австралія та ін (див. рис. 1). Спочатку комікси створюють олівцями на папері, пізніше оцифровують та публікують в інтернеті. Автор малюнків та лаконічних підписів на них відомий під псевдонімом «Humon». Із блогу автора відомо, що це жінка, за походженням данка, але досить часто подорожує. У своєму блозі художниця ділиться власними переживаннями щодо боротьби із раком на ранніх стадіях, страху котів, а також творчими планами та життєвими роздумами. Для себе вона також створила характерне зображення (див. рис 2). Автор «Scandinavia and the world» основних персонажів характеризує так: «Швеція є найбільш розвиненою країною з технологічного боку. У Норвегії шведів сприймають як снобів та чваньРис. 2. Humon, автор коміксів «Scandinavia and the ків, данці ж бачать їх зацикленими на world», автопортрет порядку, хоча вони і втрачають самоконтроль після дешевого данського пива. Натомість шведи відзначають відсутність поміркованості у данців, а норвежці із розумінням ставляться до їх бажання жити комфортно. Норвегія часто сприймається як досить близька до природи. Шведи відкликаються про норвежців, як про негігієнічних

Рис. 3. Герої коміксів : Ісландія, Данія, Норвегія, Швеція, Фінляндія (зліва направо)

Критика/Critique

163 Kolo №13

прихильників риб, а данці – як про спокійних і легких у спілкуванні людей. Хоча найтепліші стосунки у Норвегії з Данією, всі три країни добре ставляться одна до одної» (див. рис. 3). Данія (Denmark) – один із головних персонажів, якщо не найголовніший, адже з’являється у 254 із 365 коміксів. Створений Норвегією з піску та моря, але побоюється природних явищ. Характеризується як майже постійно сп’янілий шукач насолод, боїться бути сам. У добрих стосунках із Норвегією, любить ходить на вечірки із Нідерландами та Німеччиною. Має два острови: Гренландію, яка ненавидить його і теж зловживає алкоголем, та Фарерські острови, які не надто поважають Данію, оскільки вона постійно нагадує про позичені в неї гроші. Данія вважає своїми найкращими друзями Німеччину з причини частих взаємних візитів та Норвегію – з цим персонажем Данія сперечається найрідше. Рідше Данія проводить час із Фінляндією чи Ісландією, але також ставиться до них, як до друзів. Швецію сприймає досить добре, але протилежність світоглядів дається взнаки. В анімованих версіях цей персонаж озвучується Каспером Крістенсеном. Sister Denmark Швеція (Sweden) – один із центральних персонажів. З’явився ще у найпершому коміксі, є найсерйознішим із скандинавів. Сентиментально ставиться до Фінляндії. Обожнює технології, вміє добре лагодити комп’ютери. Одна із улюблених фраз: «Але ж як я можу зробити це більш помпезним?». Має цілком протилежну за характером близнючку Сестру Швецію (Sister Sweden). Норвегія (Norway) – один із головних персонажів коміксу. Спокійний, турботливий і відданий природі, має можливість розмовляти із тваринами. Часто можна зустріти Норвегію із рибою в руках чи у волоссі. Данія і Швеція є його найкращими друзями, а Норвегія, перебуваючи недалеко, слідкує за безпекою. Персонаж Норвегії є одним із найбагатших, через що видається снобом і дає відсіч Королю Європи. Улюблена фраза: «Так, я крутий!». Ісландія (Iceland) – один із головних персонажів. Часто зображений із голубими лижами, насолоджується стрибками із парашутом над активними вулканами, бореться із тамтешніми демонами. Незважаючи на те, що багато уваги приділяє зовнішності, не є жіночним, любить брати участь у фізичних змаганнях. Зазвичай привітний, але може бути і злим. Часто з’являється із фразою: «Я чув, що тут вечірка?». Фінляндія (Finland) – персонаж небагатослівний, якщо й розмовляє – то фінською. Зображується із зброєю та пивом. Зазвичай виражає негативні емоції. Недолюблює персонажі Швеції та Росії. Улюблена фраза: «Чорт». Німеччина (Germany) – персонаж, який живе у постійному страху слави його колишнього злого брата-близнюка Нацистської Німеччини (Nazi Germany). Намагається бути добрим до усіх країн. Часто відвідує Данію, поділяє із цим персонажем любов до пива. Має близнючку Сестру Німеччину (Sister Germany). Америка (America) – добродушний, але досить безтактний персонаж, який справді намагається бути привітним до скандинавів, але його нестриманість та невміння толерувати представників інших країн справляє протилежне враження. Проблеми вирішує за допомогою зброї. Має родичку Сестру Америку (Sister America). Англія (England) – головний ненордичний персонаж у «Scandinavia And The World», зазвичай зображується як жертва нордичних країн. Часто

Критика/Critique

бере участь у цивілізованих чайних церемоніях із друзями Японією та Швецією. Має близнючку Сестру Англію (Sister England). Україна (Ukraine) – персонаж, вперше згаданий у коміксі про Ядерну Енергію як власник кількох мутантів (результат після Чорнобильської катастрофи у 1986 році), за якими наглядала Швеція. Ззовні схожий на Азербайджан, але має вуса. З’являється у коміксах про російську агресію. Естонія (Estland) – персонаж сусідньої із скандинавським світом країни. Приятелює із Норвегією, намагається проводити більше часу із нордичними країнами, бо відчуває себе однією із них (див. рис. 4). Китай (China) – персонаж, який ззовні трохи нагадує Мао Цзедуна та страждає манією переслідування. Часто з’являється у коміксах разом із Америкою. Росія (Russia) – персонаж з’являється вперше у коміксі «Я хочу нафти». Зображується із довгою бородою, сивим волоссям, шапці-вушанці. Має чорне почуття гумору, насолоджується переглядом скандинавських фільмів про наркотики, депресію та алкоголь. У коміксах часто навідується п’яним до помешкань колишніх радянських республік та просить їх повернутись. У Росії є білий кіт, за яким деколи доглядає Данія. Має близнючку Сестру Росію.

Kolo №13

164

Рис. 4 Персонажі «Scandinavia and the world»: Швеція, Данія, Фарерські острови, Ісландія, Фінляндія, Естонія, Норвегія (зліва направо)

Під кожним коміксом автор розміщує пояснення чи описує стереотип. Не оминаються й теми із сучасного соціального, культурного та політичного життя країн. Автор залишається у тренді – коли світ піклується про екологію і пересідає на велосипеди, з’являється і відповідний комікс (див рис. 5). Водночас вона пояснює, що під час подорожі до Англії помітила різниці між тамтешніми велосипедистами та данськими. У Англії до культури двоколісного руху ставляться більш серйозно та професійно, для більшості данців велосипед є всього лиш засобом пересування. У коміксах Humon згадує також і про Україну та Росію (див. рис. 6). Продовжуючи тему сусідніх держав, автор зображує і рідну Данію зі Швецією, Норвегією та Англією (див. рис. 7). У коментарі Humon лаконічно посилається на довгу історію стосунків скандинавських держав та Англії.

Критика/Critique Рис. 5. Комікс про велосипедистів

Не забуває автор і про особливості спілкування поміж шведами, данцями та норвежцями (див. рис.8). Humon пояснює, що від шведів часто можна почути, що вони називають себе найстаршим братом серед скандинавів, і додає, що не впевнена, чи норвежці із таким твердженням погодяться.

Humon працює не лише над цією серію коміксів, з-під її олівця регулярно Рис. 6. Комікс про вечірку-сюрприз з’являються різні історії, як-от про «Сім’ю Лістерів», про моду та героїв відомих телесеріалів, деколи і про членів власної родини (див. рис. 9). За її творчістю можна стежити у мережі Інтернет [1], або долучитись до світу «Scandinavia and the world», допомагаючи впорядкувати інформацію про персонажів чи спілкуючись із шанувальниками коміксів на форумі [2]. Джерела 1. humon’s DeviantArt gallery [Електронний ресурс]. – Link: http://humon.deviantart.com/gallery/.

2. Scandinavia and the World – Family Time [Електронний ресурс]. – Link: http://satwcomic.com/.

Kolo №13

165

Критика/Critique Kolo №13

166

Рис. 7. Комікс «Приємно бачити тебе, Англіє»

Критика/Critique Kolo №13

167

Рис. 8. Великий брат Швеція

Рис. 9. Комікс, у якому головними героїнями є сама Humon та її сестра

Любов та почуття в сучасній фінській літературі ЛЕВКІВСЬКА Юлія

Критика/Critique

Розглянуто більше двадцяти романів фінських авторів. Виявлено, що фіни рідко пишуть про кохання, їх стиль письма не емоційний, але між рядків вирують справжні почуття Ключові слова: кохання, Фінляндія, сучасна художня література.

More than twenty novels by Finnish authors were reviewed. Detected that Finns rarely write about love, their writing style is not emotional, but between the lines true feelings are raging.

Keywords: love, Finland, contemporary fiction.

Kolo №13

168

Незважаючи на те, що в сучасній фінсько-шведській літературі встановилася міцна експресивно-емоційна традиція, ніша для інших жанрів масової літератури залишається незаповненою. Тут вкрай рідко пишуть про вбивства, про любов або секс – що в усьому світі є звичайним літературним матеріалом. Детективний жанр тут представлений дуже скромно, описи еротичних сцен трапляються раз на десять років, і навіть такі жанри, як любовний роман, чи роман про стосунки не набули популярності. Невипадково в 2011 році одне з двох великих фінсько-шведських видавництв оголосило конкурс на кращий роман, відкрито заявивши, що розшукується роман «з інтригою», а редактор цього видавництва в одному інтерв'ю зауважив, що в романі повинен бути захоплюючий сюжет. Однією з перших відреагувала на зміни у фінській суспільній свідомості письменниця Піркко Сайсе – не випадково її останній роман називається «Неприйнятність». Злободенних питань торкається в своїй творчості і Аньи Снельман. Її увагу також зорієнтовано на найгостріші проблеми останнього часу – роман «Балконні боги» розповідає про життя дівчат-мусульманок у Фінляндії. Тема кохання, одностатевих стосунків, збочень та емігранток з Азії (зокрема Таїланду, Філіппін) також розкрита в романі Йоханни Сінесало «Троль». Книга збагачена мотивами популярних фінських легенд, що дозволяє провести паралель до народної історії Суомі. Крім того, значний акцент зроблено на потребі фінів у сильних почуттях та їхню неспроможність такі почуття проявляти. Майстерно вибудуваний роман Рійккі Пулккінен «Істина» занурює читача в світ шістдесятих. Одна з головних героїнь роману націлена на кар'єру і всі оточуючі змушені підлаштовуватися під цю ідею, що не може не позначитися на сімейних відносинах. З появою в будинку молоденької няні, яка приїхала з провінції, ситуація в родині ще більше ускладнюється. Центральною темою твору стає любовний трикутник, однак цей сюжетний хід не заважає авторові звертати увагу читача на глобальні зміни у суспільстві, в тому числі на протистояння міста і села, яке втратило колишню гостроту лише коли прийшло нове покоління городян, народжених в 1960-х роках.

Критика/Critique

169 Kolo №13

Мабуть, одним з найбільш захоплюючих описів життя жінки середнього віку виявився роман Мікко Рімміні «День носа», який у 2010 році став у Фінляндії бестселером. Головна героїня Ірма відправляється на пошуки друзів і нових знайомств, майстерно намагаючись видати свої справжні наміри за наукове опитування споживачів. Ірму можна назвати типовою фінкою: вона завжди задумується над тим, що каже, а її сором’язливість межує з непривітністю та похмурістю. Разом з тим, Ірма також звичайна сучасна людина, перелякана і самотня, яка шукає підтримки і має надію на розуміння. Для автора – а це, мабуть, прикмета нового письменницького покоління – мова не тільки засіб, а й об'єкт рефлексії. Втім, дебютував Рімміні саме як поет. Чудові історії розповідають Ейла Костамо, Еева Тікка, Лєна Ландер, Ніна Банер'є-Лоухія, Ева Іллойнен. Кожна з жінок пропонує свою тему, але вони всі змикаються на перехресті під назвою «Кохання». До роману письменниці Лєни Ландер видавець добрав наступні слова: «Це книжка про ті часи, коли фінська жінка вміла по-справжньому кохати». В романі міститься дуже багатий історичний матеріал, всі події розгортаються на тлі боротьби за незалежність від шведської держави. В ліричну канву вплітається фольклор. Кожна частина роману розпочинається з пісні малого епосу «Кантелетар». Варто зауважити, що кожен мешканець Фінляндії дуже гармонійно пов'язаний із природою. Скелі та озера сусідують з жилими масивами навіть в містах. Тому таким зрозумілим є сум і біль Каміли Стен в романі Еви Іллойнен «Вереск гине». «Я завжди думала, що життя потрібно захищати», – каже героїня. Тобто у кожної жінки-письменниці своє розуміння доброти, любові, пристрасті. Вони намагаються зрозуміти, що таке сімейне життя, як і з ким його прожити, коли потрібно робити важливий крок наближення одне до одного. Кохання — це пристрасть чи самопожертва? Наприклад, у Ееви Тіккі в романі «Вершник, що прямує до сонця» в центрі — хворий, розумово відсталий малюк. Його родичі розуміють і не розуміють його, часом вони люблять його, часом ненавидять. Але кожен по-своєму розкриває своє серце. Головна ж думка, ідея – турбота про слабких. Практично кожен талановитий автор одного разу звертається до найголовнішого свого твору – власного життя. Як правило, такі книги дуже інформативні. В книзі «Дочка скульптора» розповідається про життя маленької дівчинки, її страхи, її перші душевні прив'язаності. Це не дитяча, а доросла книга. В ній все витримано в сухій традиції фінської літератури. Але у той самий час робиться акцент на важливих для кожного фіна речах — любов, почуття стабільності, спокій, душевна рівновага. Королевою ж детективного жанру по праву вважається Леена Лехтолайнен; її навіть жартома називають фінською Агатою Крісті. Популярність їй принесла серія детективів, де головна героїня Марія Калліо займається розслідуваннями загадкових злочинів. Книги Лехтолайнен перекладені 20 мовами. Письменниця, спостережлива та прискіплива, майстерно описує героїв роману, атмосферу, що панує в невеликих містечках Фінляндії. Характерним для пані Лехтолайнен є сміливе розкриття негативних сторін фінської дійсності – вона не боїться називати імена нині живих фінських політичних діячів. Її ж героїні, не дивлячись на емансипованій характер, закохуються і кохаються.

Критика/Critique

До речі, фіни як нація дуже не ревниві, тому навіть в класиці фінської літератури, романі Алексіса Ківі «Семеро братів», одразу всі семеро ідуть свататися до однієї дівчини. У братів навіть є думка, що вона може вийти заміж за всіх них разом. Тож попри те, що останнім часом в фінській літературі зроблено певний крок до ніжного, ліричного, вічного, все ж таки продовжують чітко виділятися значно більш популярні гострі соціально-політичні теми. ДЖЕРЕЛА 1. Кац Д. Як мій прадід на лижах прибіг до Фінляндії: роман / Даніель Кац; пров. з фін. В. Смирнова. – М .: Текст, 2006. – 253 с. – ISBN 5-7516-0590-X 2. Ківівуорі Я. Злочини проти життя у Фінляндії: як і чому фіни вбивають? / Янне Ківівуорі – ННІУ «Інститут Йохана Бекмана» / Johan Beckman Institute, Санк-Петербург, 2001. – 287 с.

3. Паасілінна А. Ніжна отруйниця: Роман / Пер. Є. Хохлової. – М .: Видавництво Ольги Морозової. – 2008. – 192 с.

4. Паасілінна А. Чарівне самогубство в колі друзів. Роман / пер. з фінського А. Воронкової. – М .: Іздательтво Ольги Морозової, 2006. – 240 с.

5. Расіла В., Історія Фінляндії. – Петрозаводськ, вид-во ПетрГУ, 2006. – с. 97-99; Країни світу: Довідник. - М., Республіка, 2006. – с. 494-498.

6. Цей божевільний розумний світ. (Література сучасної Фінляндії) // сост. Ю. варпа, А. Пуумала.– СПб .: Деан.– 2000. – 160 с.

Kolo №13

170

Стіг Ларссон та інші сучасні crime fiction writers МИХАЙЛОВА Вікторія Стисло розглянуто тему детективів країн Скандинавії. На цій же основі розглянуто твори Стіга Ларссона та Хенінга Манкеля. Ключові слова: Стіг Ларсон, детектив, країни Скандинавії.

This article briefly discusses the topic of crime fiction. Based on this discussion, a brief overview of the books

by Steig Larsson and Henning Mankell is presented.

Keywords: Steig Larsson, crime fiction, Scandinavia.

Ми всі в дитинстві обожнювали казки Астрід Ліндгрен, Ганса Хрістіана Андерсена та Туве Янссон. Подорослішавши, ми отримуємо можливість відкрити для себе цікавий, незвичний світ скандинавської літератури. Літератури країн синіх пагорбів, старих дерев, озер та вікінгів – країн Скандинавії. У багатьох читачів знайомство зі Скандинавією на сторінках книжок почалося з Хенінга Манкеля та його завжди похмурого комісара Валандера.

Критика/Critique

171 Kolo №13

Перший роман із серії про Курта Валандера Манкель написав у 1991 році. Але міжнародна популярність до цієї серії детективів прийшла лише після третьої книги «Біла левиця». Манкель – автор досить незвичних детективів. Хоча його романи написані у кращих традиціях шведських детективів, у них також присутня соціальна тематика. Ці детективи, на відміну від творів інших авторів, починаються з проблеми. Головний герой комісар Валандер – простий чоловік та дуже професійний поліцейський. Він переймається різними аспектами життя суспільства. У творах Манкеля завжди присутні роздуми щодо шляхів розвитку Швеції, проблеми мігрантів, расизму та необхідності боротьби зі всіма видами екстремізму. Також письменник часто торкається інших політичних та суспільних тем у своїй творчості. У романі «Китаєць», який побачив світ у 2008 році, письменник ділиться з читачами приватними переживаннями. Саме завдяки проблемам та переживанням простих людей твори Манкеля набули такої шаленої популярності у всьому світі [1]. Другий відомий скандинавський автор бестселерів світового рівня – Стіг ЛарСсон. Його «Дівчина з татуюванням дракона» популярна серед читачів не тільки Європи, але й цілого світу. Саме завдяки трилогії «Міленіум» шведський журналіст Ларссон став відомим письменником. Але він, на жаль, не дожив до того моменту, коли його три романи, які повинні були частиною ряду з десяти книг, почали користуватися успіхом у читачів. Стіг Ларссон помер у 2004 році від інфаркту. Трилогія про детектива-журналіста Мікаеля Блумквіста та дівчину-хакера Лісбет Саландер побачила світ після смерті автора. Можливо, що така рання смерть шведського письменника напряму пов’язана з його стилем роботи та життя. Вдень Ларссон займався боротьбою з правим екстремізмом, ночами писав рукописи [4]. Друзі Стіга згадують, що

Критика/Critique Kolo №13

172

він був класичним роботоголіком. Він мало спав та їв, приходив до дому десь під ранок та викурював до шістдесяти саморобних сигарет. Цікаво, що колегижурналісти описували Ларссона як досить поганого журналіста, який взагалі не вмів писати. Мова, якою він писав, була бідна та одноманітна, а фрази побудовані не зовсім майстерно. Колеги навіть вважали, що Ларссон був автором плоту, а його подруга Єва Габриельсон відповідала за мову твору [2]. Щоправда, у «Міленіума» була не тільки негативна критика, але й позитивна. У цих випадках критики вважають, що у Стіга простий, але розважальний стиль, який дуже підходить для кримінальних романів. Завдяки саме йому трилогія набула такої популярності серед читачів. Такий стиль не є оригінальним, книги Ларссона не є літературою високого рівня, їх скоріше можна віднести до розважальної літератури [3]. Успіху твори Ларссона набули завдяки вдалої суміші цікавої історії, стилю письма та характерів героїв. Протагоністи Мікаель Блумквіст, Генрік Вангер та Лісбет Саландер є індивідуалістами з сильними характерами, їхні образи допомагають читачам ідентифікувати себе з героями. Також присутність у трилогії жорстоких злочинів робить ці детективи цікавими для читача. Існує думка, що детективи Ларссона починаються там, де закінчуються детективи Манкеля. У творах Стіга описується картина соціальної держави, яка не має права носити атрибут «соціальної» [4]. Дослідники творчості Ларссона вважають, що журналіст на ім’я Блумквіст – це alter ego самого письменника, а Саландер, хоча і фіктивна фігура, є своєрідним готичним віддзеркаленням Пеппі Довгапанчохи. Ларссон називав себе феміністом, що бореться не тільки з неонацистами, але й за рівноправність жінок. Також він боровся з повітряними млинами. Складність характеру Саландер, її поведінка, яка не подобається оточенню, надає трилогії незвичайного відтінку. Помста чоловікам, які знущаються над

Критика/Critique

173 Kolo №13

жінками, доповнює характер дівчини. Стосунки Лісбет та Мікаеля також дуже органічно вписуються у сюжет детективів. Дві такі різні людини зближуються під час роботи над жорстоким злочином, у них починається роман. Для Лісбет це не просто інтрижка, це справжнє перше кохання. Цікаво, що стилі роботи журналіста та дівчини-хакера досить різні: Мікаель працює у рамках закону, а Лісбет не відчуває докорів совісті, коли до її рук нелегально потрапляє інформація, до якої ніхто не має доступу. Гіпертрофована жорстокість, знущання над жінками, проблеми у родині Вангер – у «Міленіумі» Ларссон підняв багато важливих болісних тем, які є дуже актуальними не тільки для Швеції, але для всіх країн Скандинавії. Стіг Ларссон не залишив офіційного заповіту, тому всі права на його книги належать батькові та брату. Але його подруга Єва Габріельсон має комп’ютер письменника, на якому збережено двісті п’ятдесят сторінок рукопису наступної книги з «Міленіуму». Так що цілком можливо, що з часом читачі зможуть прочитати ще один детектив з цієї серії. Після успіху Манкеля та Ларссона видавництва цілого світу почали шукати твори письменників Скандинавії. І читачі поступово дізнаються, що Скандинавія складається не тільки зі Швеції. Є ще такі країни, як Данія, Норвегія, Фінляндія або Ісландія. У книжкових магазинах можна побачити багато скандинавських авторів та придбати детективи, які поділяють певні типові мотиви: десь у зелених лісах лосі шукають їжу, порядна сім’я приїжджає у літній червоно-білий будиночок неподалік, аби провести там вихідні, у порту стоять великі морські лайнери, теплими літніми вечорами кафе та кнайпи Стокгольму, Гетеборгу і Мальмо переповнені, і саме тут стається щось жахливе. Подружню пару ріжуть на шматочки десь на подвір’ї старого будинку, дівчат-підлітків ґвалтують та вішають на деревах громадських парків, студенти по обміну стають жертвами збоченців у порно-клубах, економічна кримінальність досягає нового рівня. У цьому контрасті між державою з високим рівнем добробуту та повсякденним насильством такі автори, як Ліза Марклунд, Аке Едвардсон, Юссі Адлер-Олсон та багато інших, розвивають жанр нового скандинавського детективу, якому притаманний високий літературний рівень та який розповідає цікаві історії і має сильних персонажів. Але скандинавська культура детективу не така вже нова. Перша детективна історія норвежця Гансена набула популярності у 1839 році. У 1893 році Прінс Пьєре прославився зі своїм «Стокгольмським детективом». Наразі, після років слави Сйоваль/Вальо, після зеніту слави Манкеля здається, що скандинавський кримінальний пиріг вже поділено між Швецією (Манкель, Едвардсон, Нессер), Норвегією (Фосум, Гольт, Линдель), Фінляндією (Летоліанен), Данією (Давидсен). Довгий час у Ісландії не було своїх авторів детективів, але вже зараз з’явився перший автор – Індрідасон [5]. Щоб зрозуміти, чому скандинавські детективи такі популярні, треба визначити, чим Скандинавія відрізняється від інших частин світу. Довга зима, короткі дні, у деяких північних регіонах взагалі рідко з’являється сонце. А безкінечні ночі є дуже добрим ґрунтом для кримінальної діяльності. Вночі можна заховати жорстокі вбивства, насильство, і в той же час ніч надає неабиякий простір для фантазії. Цей феномен можна порівняти з перебуванням у темній квартирі, коли від страху починаєш бачити та чути речі, яких не існує. У цей момент можна забути, що тут живуть люди, які вдень п’ють каву та живуть цілковито ординарним життям. Відсутність сонця у країнах Скандинавії

Критика/Critique

призводить до пониження рівня ендорфіну в крові. У жителів північних країн під час довгої зими часто розвиваються депресії. Тому може статися, що автори довгими зимовими вечорами, піддавшись меланхолії, починають роботу над цікавими скандинавськими детективами, лейтмотивами яких є депресія, алкоголізм, домашнє насильство – теми, які з 1970-х років є особливо актуальними в соціальному житті країн Півночі. ДЖЕРЕЛА 1. Cornwell B. The Mirror of Crime : [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.twbooks. co.uk/crimescene/hmankellintvbc.html.

2. Wikipedia : Steig Larsson : [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://de.wikipedia.org/wiki/ Stieg_Larsson.

3. Pater Ralph de Fricassee : Rezension: Verdammnis (Stieg Larsson). In: Legimus - Wir lesen : [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://legimus.blogspot.de/2012/12/rezension-verdammnis-stieglarsson.html.

4. Schafft L. Krimis von Stieg Larsson / Schafft L., 06.10.2009 : [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.krimi-couch.de/krimis/stieg-larsson.html.

5. Pippi Langstrumpf und Michel aus Lönneberga sind tot – die neuen Komissare retten, was zu retten ist. : [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.krimi-couch.de/krimis/krimis-ausskandinavien.html.

Kolo №13

174

Відчуття вибуху за Стігом Ларссоном у пристрасно-холодному світі «Міленіуму» ДЗИГАЛ Олександра Розглянуто трилогію «Міленіум» Стіга Ларссона та два варіанти її екранізації: шведський і американський. Проаналізовано зміст та форму викладення, частково манеру письма. Висвітлено різницю між двома видами творчого викладу та трьома варіантами інтерпретації оригіналу-книги у сфері кіноіндустрії. Ключові слова: автор, екранізація, сюжет, герой, переклад, Швеція, письменник, журналіст, детектив.

The «Millennium» trilogy by Stieg Larsson and two versions of the film adaptation: Swedish and American were reviewed. The content and the form of presentation as well as style of writing were analyzed. The difference between the two types of creative presentation and interpretation of the three variants of the original books in the film industry was highlighted.

Keywords: author, film adaptation, plot, character, translation, Sweden, writer, journalist, detective

Критика/Critique Kolo №13

Стіг Ларссон — шведський письменник, журналіст, автор трилогії «Міленіум», котру світ побачив після смерті творця. В трилогію входять романи під назвами «Дівчина з татуюванням дракона», «Дівчина, яка гралась з вогнем» та «Дівчина, яка підривала повітряні замки». За показниками продажів у 2008 році трилогія посіла друге місце серед найбільш популярних книг. Наприкінці 2011 року кількість проданих примірників виросла до 65 мільйонів. Історія про журналіста, який марить розслідуваннями, та жертву насилля і нелюдської жорстокості неочікувано стала бестселером. «Дівчина з татуюванням дракона» – дебют автора. Як для першого видання, книга здобула захмарну популярність. ЗМІ навіть охрестили її «північним вірусом». Європа просто шаленіла від пригод Мікаеля Блюмквіста та його навіженої подружки-неформалки Лісбет. Авжеж! Сюжетна лінія вкрай насичена. Багата сім'я зі своїми таємничими проблемами кримінального характеру. Сорок років у кулуарах родинного маєтку мовчали про страшний випадок, спогад, який ніколи не полишав членів сім’ї. Темні провулки пам'яті не ставали світлішими. Позаяк, час минав, і шансів розгадати загадку ставало все менше. Ларссон створює свою розплановану реальність, яка не дає читачеві відволіктися ані на хвилину. Від речення до речення розповідь змінює барви, то стишуючи хід, то прискорюючи його. Почати з квітки, яка «страшить» магната щоосені на його день народження, і закінчити любовним провалом героїні, яка пережила насильство, не нехтує сексуальними стосунками з жінками і закохалась в чоловіка, що вже з огляду на попередні обставини видається дивним, — неймовірно гостро та вдало. Дві лінії сплітаються в єдиний сюжет, відбиваючись одна в одній, як відображення у дзеркалі. Через надмірну

175

Критика/Critique Kolo №13

176

увагу до фактів книгу можна вважати довідником життя Швеції. Для того, аби достеменно відобразити час та обставини, письменник подає точні описи та використовує справжні назви вулиць, брендів, магазинів. Книга читається легко, незважаючи на велику кількість абсолютно різних образів, спецефектів та журналістських і економічних термінів. Про це свідчать численні коментарі читачів. Наприклад, Констянтин Влащук у ЖЖ пише наступний відгук : «З однієї сторони написано доволі попсово. З цієї ж сторони — натяк на детективний сюжет. Але з іншого боку: читати неймовірно цікаво, читання просто затягує, просто неможливо відірватися. Чомусь склалося враження, що читаєш пригодницький роман, але для дорослих. І коли закінчуєш читати останню книжку, шкодуєш, що вона остання. Я отримав величезне задоволення від всіх книжок. Але не рекомендую їх читати, а навпаки застерігаю — почнете читати, забудете про решту справ :) В мене, принаймні, так було». Вражає одна з думок про методологію процесу читання, що трапилась на «ЛітРес». Користувач розповідає про нотатки на форзаці сімейних ліній і дякує Ларссону за карту Хедебю та генеалогічне дерево Вагнерів. Казкова ідея під грифом «корисно». Варто реалізувати, чи хоча б взяти до уваги. Усі три частини трилогії були екранізовані на батьківщині автора 2009 року Нільсом Арденом Оплевом. Екранізація значно тяжча до сприйняття. Глядач отримує змогу побувати у написаному не тільки в уяві, але й побачити та почути історію в світі, який на крок реальніший від книги. Творці кінематографічної картини навмисне зробили так, що глядачі не концентрують увагу лише на одному героєві як на головному. Вони вправно балансують між двома персонажами, які знаходяться у центрі подій, не випускаючи жодної деталі твору. До прикладу, проблема фемінізму, яка у творі присутня скоріше між рядками, у формі загального фону, прослідковується у поведінці жіночих персонажів: тих, які зазнали насилля з боку чоловічої статі, та тих, що виступали у ролі захисниць. Лісбет належить до обох груп. Думки про те, що жінкам не потрібні представники чоловічої статі, постійно супроводжували дівчину. Те, що вона закохалася в

Критика/Critique журналіста, зовсім не означало, що вона забула про свої принципи та цілі. Навпаки, це підкреслює той факт, що Лісбет теж людина, а не робот, яким позиціонує себе від початку. Трохи згодом американці також взялися за цю марудну справу, і в 2011 році вийшла на екрани перша кінокартина – «Дівчина з тату дракона» Девіда Фінчера. Наразі знімальна група працює над другою, навколо якої розгортаються численні баталії. Для американського режисера у процесі зйомок важливішим є творчий аспект, який може розвиватись не один рік; тим часом саме створення екранізованого варіанту на практиці можна втілити й за півроку. Голлівуд поєднує у собі блиск, шик, шалене бажання прибутку, конкуренцію, ненависництво, презирство, різнопланові махінації. Це машина, яка була запущена як форма бізнесу, що заклала у нашій свідомості стереотип такої собі «казки», яка має на меті розвиток світового кіномистецтва. Однак це маска, розворот якої всі бачили, але ніхто не наважується про це говорити. Актуальна проблема суспільства. Девід Фінчер вивертає ці проблеми у своїх фільмових проектах як одну з кишень у своєму піджаку: з легкістю, у яскраво-похмурих тонах. Особливість його стилю – висвітлення людей, які потопають, стоять на межі, відчувають необхідність виплутатися з кола буденності, однак потерпають від невдач, бо загальне існування дужче від цього. При порівнянні екранізацій та оригінального твору можна побачити абсолютно різні речі. Книга — система, яка об'єднує усі деталі, фільми — дочірні ланки, кожна з яких вибудувана на її основі за власним сюжетом.

177 Kolo №13

Фільм Нільсона Ардена Сплева (2009 р.)

Критика/Critique Kolo №13

178

Фільм Девіда Фінчера (2011 р.)

«Дівчина» Оплева і Фінчера — одна і та ж героїня. Така ж розчарована тим, що відбувається довкола, зла та нестримана неформалка, якій начхати на страх. Тема та ідея твору теж наскрізні. А от композиція — щось чудернацьке і різне. Режисери надають деталізації свого забарвлення, яке на практиці не збігається з баченням автора. В результаті певні епізоди підлягають порівнянню, тоді як у решті матеріалу виникає корозія. Як кубик Рубика, який можна крутити у безліч сторін, але в результаті має вийти єдиний малюнок, до чого екранізатори все ж дійшли. Книгу було перекладено на сорок мов. Після шведської екранізованої роботи права на твір викупили кілька кінокомпаній. Дві з них досягли надзвичайно амбітних результатів, створивши фільми, які хочеться переглядати неодноразово. Прозу Стіга Ларссона читати варто, а надто його трилогію. Важко не погодитися, що прочитати більше ніж 2200 сторінок — надто дороге задоволення у плані часу. Та чи не найліпше в усьому потоці справ. Не дарма перший же роман став іменитим бестселером. Автор визнав, що поштовхом до написання книги стала реальна трагедія жінки на ім'я Лісбет. Її зґвалтували. Стіг не зміг своєчасно допомогти, і її образ переслідував його все життя. Тепер же, коли Ларссона немає на світі, його «Дівчина» продовжує жити і надихає та повчає інших. Трилогія — серія книг, яка якнайкраще дає роздивитися героїв у різних обставинах, наче у калейдоскопі життя. Тим більше, що «Міленіум» якраз стосується безпосередньо гострих соціальних тем. Ларссон хотів зупинитися на десятій книзі. Проте, написавши трилогію, автор завчасно помер у розквіті сил, на п'ятдесятому році життя. Пішла говірка, що дехто хоче продовжити справу пана Стіга, але ніхто не сприймає цього всерйоз і, окрім скептицизму, запропонувати шанувальникам оригіналу нічого. Та все ж є літератор, який воліє продовжити писати «Дівчину». Ім’я майбутнього автора – Давид Лагеркранц. Він написав біографію відомого футболіста Златана Ібрагімовича «Я — Златан». Видання четвертої частини твору заплановане на серпень 2015 року. Саме тоді виповниться десять років від дати першої публікації «Дівчини з татуюванням дракона».

Критика/Critique

Джерела 1. Fera R. A. Chasing Salander: A New Chapter for Girl with The Dragon Tattoo / Rae Ann Fera // Fast Company. – Link: http://www.fastcocreate.com/1679376/ chasing-salander-a-new-chapter-for-girl-with-the-dragon-tattoo.

2. Stieg Larsson : The World of Millennium [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www. stieglarsson.se/.

3. The Stieg Larsson Trielogy [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://larssontrilogy.com/.

4. Купінська А. Людина з кіноапаратом та дівчина із тату дракона / А. Купінська // Українська правда. Життя. – Режим доступу: http://life.pravda.com.ua/culture/2012/01/6/92302/.

5. Стіг Ларссон. Дівчина з татуюванням дракона [Електронний текст] / Стіг Ларссон // Google Книги. – Режим доступу : http://books.google.com.ua/books?id=OLHxAeVahJEC&printsec=frontcov er&dq=%D1%81%D1%82%D1%96%D0%B3+%D0%BB%D0%B0%D1%80%D1%81%D1%81% D0%BE%D0%BD+%D0%B4%D1%96%D0%B2%D1%87%D0%B8%D0%BD%D0%B0&hl=ru& sa=X&ei=DiGCVKfBDMLXPdjEgMAF&ved=0CCQQ6AEwAA#v=onepage&q&f=false.

Kolo №13

179

КОМУНІКАЦІЯ

Чому Фінляндія любить читати

І. АРХІТЕКТУРНІ Й СЕРВІСНІ ПРИНАДИ БІБЛІОТЕК Як же Фінляндії вдалося прищепити населенню любов до читання і за яких умов можна постійно заохочувати до такого благородного хобі? Переглядаючи інформацію про книгозбірні Фінляндії, я збагнула, що не тільки в Сейняйокі з’явилось надсучасне диво: зразки сучасної архітектури ширяться усіма містами й містечками. Тому можна сміливо організовувати екскурсії бібліотеками Фінляндії. Найгучніші сучасні проекти книгозбірень завершені: в 2007 році в Турку поряд зі старою бібліотекою збудували нову публічну бібліотеку (вона обійшлася у 27 млн. євро), у 2012 році відкрита університетська книгозбірня Гельсінки (коштувала 55 млн. євро), того ж року з’явилася й бібліотека в Сейняйокі (10 млн. євро), а торік збудували бібліотеку в місті Савонлінна (близько 8 млн. євро). Ціна й розміри читалень коливаються відповідно до кількості населення міст. Нові бібліотеки у Фінляндії з’являються щоп’ять років. Захоплюючись архітектурою книгозбірень, звісно, закортіло зазирнути і всередину. Дещо зі статистики України та Фінляндії Молоді фіни, за дослідженнями PISA 2000 (тест, що оцінює грамотність 15-річних школярів у різних країнах світу та вміння застосовувати знання на практиці), були визнані найкращими читачами світу. У 2009 році результати невтішно змінилися: якщо у тому ж 2000 році 78% молоді щодня читали для власного задоволення, то у 2009 році цей відсоток зменшився до 67. Однак на тлі інших Фінляндія досі випереджає більшість країн світу. Опубліковані свіжі дані про результати PISA 2012 підтвердили, що Фінляндія в черговий раз не випадково опиняється у трійці світових лідерів читання: серед країн-членів ОЕСР (Організація економічного співробітництва та розвитку) посіла третє місце після Японії та Кореї, серед країн поза цим об’єднанням – шосте. А коли держава володіє даними про динаміку росту чи, навпаки, занепаду читання, то є всі шанси вплинути на ситуацію, що Фінляндія і робить. Україні це зробити набагато важче, бо в подібних рейтингових програмах ми постійно уникали участі. До речі, Росія також почала брати участь у дослідженнях PISA, не соромлячись того, що посідає серед ряду країн далеко не перші місця. Серед чинників, які стали першопричиною високої культури читання у Фінляндії, називають: • дітям багато читають вдома;

181 Kolo №13

Розглянуто систему бібліотек Фінляндії та специфіку методики популяризації читацької культури серед населення країни усіх вікових категорій. Ключові слова: бібліотека, читання, Фінляндія, муніципалітет, бібліотечні роялті, формат popup, booktalks.

The system of libraries in Finland and specific techniques of popularizing of the reading culture among the population of all ages were reviewed.

Keywords: library, reading, Finland, municipality, library royalties, pop-up format, booktalks.

Комунікація/Communication

БАБУРЕЦЬ Марина

Комунікація/Communication

• високі передплати газет; • телебачення транслює багато іноземних передач, які не дублюються фінською, а лише титруються фінською та шведською. Таким чином діти і підлітки, дивлячись телепрограми, паралельно практикуються у читанні – через це шаленими темпами покращується техніка читання; • фінська мова читається так само, як і пишеться, що допомагає дітям саме на етапі опанування читання (а цим може похвалитися й українська мова); • мережа книгозбірень має великі фонди, сучасне технічне забезпечення і чудову організацію, про яку хочеться розказати докладніше.

Kolo №13

182

Книгозбірня в Сейняйокі

З дитинства фінляндці знають про «начитаність фінської нації», що прививає дітям почуття гордості за те, що вони найкращі читачі. Хочеш не хочеш, а мимоволі почнеш читати, ніби так і належить. У Фінляндії у 2012 році статистичний центр нарахував 827 (1,6 закладів на 10 тис. осіб), а в 2013 – 815 публічних бібліотек. В Україні станом на 2012 р. працювало 18 031 (≈ 4 закладів на 10 тис. осіб) бібліотек сфери управління та впливу Міністерства культури України. В обох країнах щороку кількість книгозбірень зменшується. Але бачимо, що кількісно Українські книгозбірні все ж таки помітно переважають. Якісні ж показники, на жаль, демонструють протилежні результати, особливо за активністю користувачів бібліотек. До того ж Фінляндія компенсує зменшення кількості реальних он-лайн бібліотеками.

Порівняльна активність фінських та українських користувачів бібліотек у 2012 році Середня к-ть документів, узятих у бібліотеці, на одного жителя за рік

Фінляндія

94 908, з яких частка книг складала ≈ 74%

≈ 17,5

Україна

320 766, з яких частка книг ≈ 68%

≈7

До речі, Фінляндія – також лідер серед інших скандинавських країн і за показником загальної видачі документів: приміром, в Данії за 2011 рік (на жаль, не вдалося відшукати свіжіших даних щодо скандинавських країн) пересічний читач бере в бібліотеці 13. 6 примірників, у Швеції – 7.6, а в Норвегії 5,1.

80 % фінів є регулярними користувачами бібліотек. У 2011 році під час прес-конференції в медіа-холі УНН президент Української бібліотечної асоціації Ірина Шевченко повідомила, що загалом лише 30% населення України регулярно відвідують бібліотеки. У містечках та селищах цей відсоток сягає 40%. Як працює система на прикладі одного муніципалітету Фінляндії Міські книгозбірні діють і як муніципальний бібліотечний центр: через інтернет-мережу, головну книгозбірню, книжкові автобуси, районні бібліотеки, сільські бібліотеки, пункти видачі книг і бібліотеки, організовані в лікарнях. Наприклад, до мережі книгозбірень Сейняйокі, що є муніципальним центром регіону Південна Остроботнія, в якому проживає понад 60 000 людей, входить 11 звичайних бібліотек і 2 автобуси, що працюють у дві зміни і здійснюють 147 зупинки. Наголошую знову, що автобуси компенсують нестачу книгарень, а для людей вони зручні ще й через рейсову гнучкість.

Проект книгозбірні в Гельсінкі (2017)

Комунікація/Communication

Взятих документів у бібліотеці, млн.

183 Kolo №13

Країна

Комунікація/Communication Kolo №13

184

Центральна книгозбірня відрізняється від підпорядкованих їй тим, що у ній більша кількість книжок, а також тим, що саме до обов’язків головної читальні входить функція управління, «логістичний» рух документів у мережі бібліотек, організація спільних подій за участі письменників тощо. Взагалі Фінляндією станом на 2012 рік курсував 151 автобус, що здійснювали 12 324 зупинки, і навіть один човен, що причалював до 11 пірсів. На жаль, кількість автобусів щороку зменшується. На початку двотисячних їх було близько 230, пише головна фінська газета «Helsingin sanomat». Така прикрість пов’язана з багатьма чинниками, серед яких найсуттєвішими є посилення внутрішньої міграції до найбільш економічно та культурно розвинутих центрів, а також заощадження муніципальних коштів. Однак, знову ж таки, тут не йдеться про різке чи поступове зменшення загальної кількості користувачів цих бібліотечних фондів, чого не скажеш про Україну в разі закриття бібліотечних закладів. Фінський відвідувач може завжди замовляти нові книжки, які, приміром, ще не з’явилися на полицях. Турбуються тут і про мовні права національних меншин, чи просто про поодиноких мігрантів: якщо, наприклад, одна сім’я, що іммігрувала до Сейняйокі, гостро потребує літератури рідною мовою, регіональна книгозбірня зобов’язана замовити таку літературу з багатомовної бібліотеки в Гельсінкі. І за це не доведеться платити ані копійки. Мерві Хейкіла, керівник головної міської книгозбірні в Сейняйокі, розповіла, що до обслуговування дорослих також входить обслуговування клієнтів удома. Цей сервіс призначений переважно для людей похилого віку, людей з особливими потребами, а також для усіх інших, хто з якихось причин не може власними силами дістатись до читальні. «Для цього у нас є спеціальний працівник, який приносить читачам додому раз на місяць чи трошки рідше торбинку літератури. Працівник підбирає літературу відповідно до смаків клієнтів, які визначаються завдяки особистому опитуванню. Крім того працівник і без того добре орієнтується у доборі літератури, бо знає тих людей», – хвалиться пані Мерві. Функція бібліотеки, як уже

Книгозбірня в Сейняйокі

Комунікація/Communication згадувалось, передбачає координацію логістики. Мерві Хейккіла пояснила, що книжки та інші матеріали щодня курсують від інших районів та містечок до центральної бібліотеки і у зворотному напрямку. Адже в Сейняйокі є кілька книгозбірень, що входять до спільної мережі, з них клієнти щодня повертають книги, або ж замовляють щось дистанційно з центральної бібліотеки. Успішність системи доводять цифри і відгуки: одного разу в бібліотеці було зафіксовано понад 2 тис. відвідувачів за день. «Зараз читачі затримуються надовше у книгозбірні, тому що тут приємно проводити час, набагато частіше відвідують нас батьки з дітьми. Дехто розповідає, що відвідують читальню щодня, і нам це, звісно, приємно чути», – розповідає керівник читальні. Бувають тут і відвідувачі, що хочуть усамітнитися – для них відкритий вхід до старої читальні, що буде з’єднана з новою підземним коридором «Це довічна дилема: чи має бути абсолютна тиша, чи ні. Хтось думає так, а хтось – іншої думки. Дехто ж каже: «Дивовижно, що тут можна розмовляти», – виправдовує новизну книгозбірні пані Мерві. Гріх не згадати про технічні переваги сучасних бібліотек, до яких входить і книгозбірня Сейняйокі. Канули в Лету усі паперові реєстрові засоби контролю видачі документів. Їх місця гідно зайняли електронні автомати, що зчитують штрих-коди з обкладинки. Абонементські картки зі штрихкодом дозволяють вносити без зайвих зусиль усі бажані книги до власного електронного «обліку»; повертати уже опрацьовані читацькі «позики» треба через інші автомати і вже навіть без картки: достатньо покласти книгу на рухливу стрічку, а як гарантію за повернення можна вимагати

185 Kolo №13

Книгозбірня в Савонліннi

Комунікація/Communication Kolo №13

186

чек. Словом, усе працює як книжковий банкомат. До речі, для продовження часу читання книг не обов’язково навідувати бібліотекарів, усе можна зробити через інтернет. У Фінляндії почали впроваджувати систему самообслуговування у деяких бібліотеках на засадах електронного обслуговування. Нещодавно у пресі промайнула інформація про те, що наступною у групі самообслуговувальних книгозбірень має стати бібліотека у місті Вантаа (приміський район Гельсинки). Для початку книгозбірня планує подовжити графік роботи за потребою читачів. Успішно у такому режимі вже працюють книгозбірні в містах Хямеенлінна і Мюнямякі. У бібліотеці міста Вантаа, як і в багатьох інших бібліотеках, автомати для видачі й повернення книжок справно замінюють працівників, тому вже зараз самообслуговування виправдовує свою доцільність, працюючи пізно ввечері й на вихідних. З часом і в денний час натрапити на працівників буде непросто. І жодних камер спостереження чи інших превентивних заходів: бібліотекарі вважають, що достатньо буде й того, що всередину можна буде зайти лише з квитком абонемента, скориставшись пін-кодом. В Данії і Швеції уже близько 200 таких книгозбірень, і в жодній з них не сталося ніяких злочинів. Отже, роль бібліотекарів змінюється, один з їхніх обов’язків видачі і повернення документів вже майже повністю зник, а консультації читачів стають менш потрібними, якщо є доступ до інтернету. Однак це не означає, що бібліотекарська посада зникне зі скандинавської землі, швидше, вона буде перейменована у відповідності до нових функцій, схожих більше до менеджерських – наприклад, промоції читання. ІІ. БІБЛІОТЕЧНІ РОЯЛТІ, ФОРМАТ POP-UP ТА BOOKTALKS У Фінляндії діє система виплати роялті письменникам та іншим власникам інтелектуального продукту за використання їхніх творчих праць у книгозбірнях. Ці компенсації виплачуються громадськими бібліотеками усім власникам авторського права – як літературної, так і мистецької і музичної галузі – що належать до країн-членів Європейської економічної зони. Усі претенденти на «бібліотечні роялті» отримують свої кровні через відповідні організації, письменники та перекладачі текстів – через систему «Sanasto». Загальний розмір усіх компенсацій визначається державою. У 2013 році сума компенсацій у Фінляндії складала 3,825 млн. євро. Сума виплат залежить від жанру, виду твору та від інших чинників. За романи та іншу художню літературу виплачується повна компенсація. Якщо ж, наприклад, над твором працювали кілька людей і вони усі ідентифікуються як власники авторського права, то компенсація ділиться порівну, або ж у відповідності до наступних положень:

Комунікація/Communication

• за казки автор тексту отримує 73 % • за дитячі ілюстровані книжки – 41 % • за комікси – 37,7 % • за переклади – 50 %. Усе це звучить дуже привабливо, поки не дізнаєшся, настільки мізерна ця компенсація – всього 4 центи за одне використання. Тому очевидною є обурена реакція усіх учасників ринку авторських продуктів у Фінляндії. У 2012 році в газеті «Helsingin sanomat» був опублікований матеріал про вимогу письменників підвищити виплати за використання творів у бібліотеках. Така вимога здається цілком справедливою тому, що у бібліотеках Фінляндії книжок на прочитання беруть втричі більше, ніж купують. Така ситуація сформувалася тому, що бібліотеки закуповують багато різної літератури, яку потім заощадливий читач візьме в читальні, проте водночас позбавить прибутку книгарню, де така книга коштуватиме в середньому 22 євро. Отже, посилаючись на статистику, автор статті робить висновок, що ринок бібліотечних закладів значно ширший від книжкового ринку. Через цю проблему письменники часто звертаються до стипендій, які частково компенсують їм низькі продажі. Я звернулась до українського форуму порталу «Бібліотечному фахівцю», де працівники швидко і зі знанням справи відповідають на всі питання. Запитання «Чи виплачується авторам компенсація за користування їхніми творами в бібліотеках? Якщо так, то яка сума? Чи така компенсація вважається також «роялті»?» дещо здивувало відповідача: «Будь ласка, просимо вказати документ, на підставі якого у Вас виникла така дивовижна думка». Зрозуміло, що наші письменники не отримують подібних виплат, а їх впровадження призвело б до більш комічної ситуації, ніж у Фінляндії.

187

Країна

Кількість взятих книг на прочитання за рік

Загальна сума виплат за останній рік, €

Рік впровадження компенсацій

Данія

75 млн

22 млн.

1946

Швеція

90 млн

14,7 млн.

1954

Норвегія

40 млн

12,5 млн.

1947

Фінляндія

100 млн

3,625 млн.

2007

З таблиці видно, що у фінських письменників таки є причина для невдоволення, адже їхні колеги з сусідніх країн, попри меншу читаність у книгозбірнях, отримують відчутно більше заслужених коштів від держави. Кажуть, що причина набагато більших виплат також криється у тому, що в інших скандинавських країнах автори наукових та навчальних творів є повноправними претендентами на виплати, тоді як у Фінляндії останніх чомусь дискримінували. Як не крути, а ідея таких роялті дуже приваблива. Сподіваюся, що ця система має гарні перспективи у Скандинавії, звідки швидкими темпами прибуде й до нас. У Фінляндії намагаються запроваджувати різноманітні проекти для заохочення читання. Один серед них привернув і мою увагу. Проект називався

Kolo №13

Компенсацій авторам від книгозбірень у Скандинавії

Комунікація/Communication

«Pop-up бібліотека». У 2012 році бібліотека міста Котка, що на півдні Фінляндії, на один день частково перемістилася до торгового центру. Працівниця книгозбірні розповіла, що pop-up бібліотеку можна порівняти з pop-up рестораціями (тимчасово облаштовані заклади). Ідея полягає в тому, щоб перебувати у місці великих скупчень людей, наприклад, у торговому центрі. Ятка з книжками поза стінами традиційного закладу діє так само, як і в бібліотеці: прямо посеред центру можна взяти книги на прочитання або ж повернути прочитані. Працівниця каже, що книгозбірня таким чином наближається до людей.

Kolo №13

188

Серед іншого цікавим видається практика тваринної терапії. Наприклад читацький песик Börje в одній зі столичних читалень здається дуже корисним «бібліотекарем» для людей, в яких з якихось причин є відхилення від стандартів читання. Біленька пухнаста мальтійська болонка приходить до читачів і уважно їх слухає, ніколи не критикує і не виправляє своїх клієнтів. Börje народилася в Каліфорнії й успішно склала іспити в організації International Therapy Animals R.E.A.D. Тепер вона на втіху собі й читачам старанно виконує у Фінляндії обов’язки безмовного слухача. У песика є навіть свій цікавий блог. Словом, усі, а особливо діти, просто в захваті від такого бібліотекаря. Звісно, не беру до уваги алергійних до собачого хутра читачів, яких у Фінляндії чимало. Такого песика треба заздалегідь замовити, послуга може тривати не довше 10 хвилин.

Комунікація/Communication

189 Kolo №13

Також у Фінляндії започаткували так званий «Канал бібліотеки». Цей інформаційний сайт із відео та радіосюжетами, які готують власні журналісти, описуючи життєвий плин книгозбірень, літератури та взагалі книжкової галузі. У життя читачів Фінляндії гармонійно вписався kirjavinkkaus, або англійською – booktalk. Мені важко сказати, настільки це популярно в Україні. Наші письменники та фахівці, дотичні до літературної галузі, вже давно і дуже активно радять книжки для прочитання. Однак цей процес все ж таки ще у зародковому стані. Він не організований, ініційований окремими авторитетними учасниками книжкового ринку, тоді як у Фінляндії звичайні службовці долучаються до книжкових рекомендацій так само природно, як і до інших побутових професійних справ. Ці службовці здебільшого – бібліотекарі. Щоправда, бібліотекарі часто мають і письменницьке амплуа. Отже, вони коротко розповідають про прочитані книжки і зачитують уривки. Працівники читалень регулярно приходять до шкіл з ненав’язливими порадами для прочитання і пакунками книжкової продукції, яку після уроку можна відразу взяти додому. До ряду рекомендацій включають як нові книжки, так і праці вже призабутих класиків. Крім того, в пакунку можна віднайти і невеличкі за обсягом книги, що розраховані на геть юних читачів. Таких книжкових порадників можна замовити заздалегідь. Для школярів міста Сейняйокі протягом 2012 року було проведено 35 «книжкових розмов» для 682 учнів. Школам принесли 157 пакунків з бібліотеки, в які зібрали 4775 примірників книг. Дітей та юнаків намагаються заохочувати до читання усіма можливими способами в рамках різних проектів, які генерують спільними зусиллями бібліотеки, навчальні заклади та державні структури. В місті Оулу списки літератури для учнів можна відшукати, не виходячи з дому – в інтернеті. Для цього потрібно завітати до сайту мережі бібліотек міста Оулу і вказати назву книги чи автора. Результати пошуку показують в яких книгозбірнях чиїх муніципалітетів наявні книги, скільки їх і навіть нумерацію полиці. Якщо ж книги у когось «на руках», то система показує дату вимоги повернення примірників. Книжку

Комунікація/Communication

можна також замовити і потім забрати з бібліотеки. Такий підхід, звісно, полегшує пошук літератури і приваблює сучасних активних користувачів інтернету. Для мотивування найкращих учнів-читачів нагороджують спеціальним літературним дипломом. Може, з цього варто було б щось запозичити. Але реформувати наші бібліотеки не вийде, допоки українські читачі не доведуть, що їх багато і вони спраглі до книжок. І це буде один із тих багатьох кроків, що наблизить нас до Європи, або просто допоможе включити Україну до списку найрозвинутіших країн світу. Статистичні дані взяті з інтернет-ресурсу «Бібліотечному фахівцю», сайту Міністерства освіти та культури Фінляндії та Статистичного центру Фінляндії. Матеріал наданий нашим партнером -- культурно-видавничим сайтом «Читомо»: 1. Бабурець М. Чому Фінляндія любить читати: архітектурні й сервісні принади бібліотек / Марина Бабурець // Читомо: Культурновидавничий проект. – Режим доступу: http://www.chytomo.com/news/ chomu-finlyandiya-lyubit-chitati-arxitekturni-ta-servisni-prinadi-bibliotek 2. Бабурець М. Чому Фінляндія любить читати: бібліотечні роялті, формат pop-up та booktalks / Марина Бабурець // Читомо: Культурновидавничий проект. – Режим доступу: http://www.chytomo.com/news/ chomu-finlyandiya-lyubit-chitati-bibliotechni-royalti-format-pop-up-ta-booktalks

Kolo №13

190

Reykjavík Bоkmenntaborg UNESCO КОВАЛЬ Ната Вікінги, що потерпіли поразку у війні з Харальдом Прекрасноволосим, який об’єднав під своєю владою Норвегію в ІХ-Х ст., тікали зі своїми сім’ями у пошуках нових місць для мешкання. І багато з них поселилось на берегах Ісландії. Одним із перших був Інгольф Арнарссон, який прибув сюди зі своєю дружиною 874 року і був вражений стовпами пару, що піднімалися з гарячих джерел. Вони осіли у цьому чудовому місці й назвали його Reykjavík — «бухта, що димить». Кілька століть по тому тут виросло місто Рейк’явік. Столиця Ісландії, місто Рейк’явік, цікаве нам не лише своїм символом — прекрасним собором Хатльгрімскіркья (1974) із 75-метровою дзвіницею, статусом «Культурної столиці світу» (2000) та званням «Найгарячішої столиці Європи»

Комунікація/Communication

191 Kolo №13

(2001), чи навіть музеєм фалосів. Ні, нас цікавить 2 серпня 2011 року, адже саме тоді Рейк’явік був оголошений першим у світі неангломовним і п’ятим за рахунком «Містом літератури ЮНЕСКО». За що саме Рейк’явік удостоївся такої почесної назви? Та завдяки давній середньовічній літературі, завдяки сагам, завдяки «Старшій Едді» та «Молодшій Едді», завдяки «Книзі ісландців» (Libellus Islandorum) — найдревніший з відомих історичних творів Ісландії. До речі, на противагу іншим древнім текстам, що збереглися до наших днів, ісландські школярі читають в оригіналі тексти «Старшої Еди» — епічної збірки древніх ісландських пісень про богів та героїв скандинавської міфології та історії. А все тому, що ісландська мова унікальна, вона майже не змінилася з ІХ ст., відтоді, як вікінги поселились на острові. Ісландські саги і «Старша Едда» ― пам’ятки світової літератури, які досі зацікавлюють читача та перекладені багатьма мовами світу. Ця літературна спадщина є ядром ідентичності нації, а мистецтво оповідання є найважливішим елементом її культурної історії. Árni Magnússon Institute ісландських досліджень у Рейк’явіку є центром цієї спадщини. Він зберігає рукописи, проводить їх дослідження і публікує тексти для громадськості, науково-дослідних центрів та іноземних перекладів. Arnamagnean Manuscript Collection була додана до «Пам’яті світу» ЮНЕСКО 2009 року. Сучасна ісландська літературна сцена знаходиться на підйомі, а місто Рейк’явік є домом для більшості авторів країни, що отримали визнання за власну творчість, як на внутрішньому книжковому ринку, так і закордоном. Деякі з цих авторів завоювали міжнародні нагороди, в тому числі й такий успішний автор, як Арналдур Індрідасон (Arnaldur Indriðason), володар Golden Dagger Award, який добре відомий своїми кримінальними романами про Рейк’явік. У 1955 році житель Рейк’явіка Халлдур Лакснесс (Halldór Laxness) був удостоєний Нобелівської премії з літератури за «яскраву епічну владу, яка відновила велике розповідне мистецтво Ісландії». Його книжки продаються на заправних станціях і туристичних центрах по всьому острову. Місцеві жителі називають своїх кішок на честь Лакснесса і здійснюють паломництва до його

Комунікація/Communication Kolo №13

192

помешкання. Будинок Халлдура Лакснесса, Gljúfrasteinn, знаходиться на околиці Рейк’явіка, він став музеєм і відкритий для громадськості. Околиці біля дому надзвичайно красиві і є численні пішохідні стежки, де можна нагулятися досхочу. У помешканні Нобелівського лауреата навіть є відкритий басейн, який дуже рідко трапляється в Ісландії, навіть у дуже заможних людей. Подейкують, що за життя Лакснесс відчиняв двері свого будинку і пригощав відвідувачів млинцями.

Nordic Council Literature Prize є однією з найстаріших і найпрестижніших літературних премій, що присвячена певній мовній сфері поряд з такими, як англійська Букерівська та французька Гонкурівська премії. Вона присуджується щорічно з 1962 року і кожного разу серед номінованих творів – роботи провідних авторів країн Скандинавії на одній зі скандинавських мов. Семеро ісландських авторів отримали таку премію. А переможцями Nordic Council Literature Prize є Тор Вільямссон (Thor Vilhjálmsson), Ейнар Мар Гудмундссон (Einar Már Gudmundsson) і Сйон (Sjón), який також пише тексти для Бйорк. Отримати Nordic Children’s Literature Priz вдалося Гудрун Хельґадоттир (Gudrún Helgadóttir), Крістін Стейнсдоттир (Kristín Steinsdóttir), Раґнейдур Ґестсдоттир (Ragnheidur Gestsdóttir) та Аслауґ Йонсдоттир (Áslaug Jónsdóttir). Серед інших премій, присуджених письменникам із Рейк’явіка, є Kairos Preis для Андрі Снаера Маґнасона (Andri Snaer Magnason) та Swedish Academy’s Nordic Literature Prize для Ґудберґюра Бергссона (Gudbergur Bergsson). З 1985 року у столиці Ісландії проходить Reykjavik International Literary Festival, який раніше мав назву Nordic Poetry Festival. Цей фестиваль створений задля того, аби познайомити ісландських читачів із основними тенденціями світової літератури, а також об’єднати ісландських та зарубіжних письменників і їхніх читачів. Окрім того, цей фестиваль відбувається в той же час, що й Форум Видавців у Львові — впродовж другого тижня вересня. І лише раз трапилося так, що минуло аж три роки між двома послідовними фестивалями. У вересні 2013 року цей літературний бенкет відбувся уже водинадцяте.

Reykjavik International Literary Festival — не звичайний книжковий фестиваль. За словами таких відомих письменників, як Джон Максвелл Кутзеє, Пол Остер та Дуглас Коупленд, фестиваль найбільше вражає невимушеною атмосферою між автором та читачем, коли приємно зустрітися і поговорити із читачами іноді кілька вечорів підряд. Програма Reykjavik International Literary Festival дуже різноманітна: вечірні читання, інтерв’ю, лекції та круглі столи із закордонними та ісландськими авторами, а виставки супроводжували

Комунікація/Communication

фестиваль протягом багатьох років. Інтерв’ю, лекції та семінари проводяться здебільшого англійською мовою. Автори ж читають рідною мовою, а тексти їхні перекладають для слухачів англійською та ісландською. Усі події Reykjavik International Literary Festival відкриті, вхід вільний.

Та найцікавіше те, що закінчення книжкового фестивалю відбувається у вигляді Літературного балу, або Bókaballið, як його називають в Ісландії. Цей літературний бал вперше був проведений у 2011 році і мав шалений успіх. Авжеж, де ви ще зможете повідриватися під живу музику з улюбленими письменниками? А ще, восени у Рейк’явіку відбувається The Moorland — International Festival of Children’s Literature. І хоч, погодьтеся, «Земля боліт» і є досить химерною назвою для дитячого фестивалю, але є у ній свої чари. Вперше фестиваль відбувся у 2001 році, й уже тоді організатори визначилися, що хочуть, аби ця книжкова подія відбувалася раз у два роки, як і Reykjavik International Literary Festival. Із самого початку акцент був зроблений саме на міжнародності фестивалю, адже автори та учені запрошуються з таких країн як США, Канада, Великобританія, Німеччина, країни Балтії та країни Північної Європи. Кожен фестиваль має свою особливу тему: Cat in the Moorland (2001), Magic in the Moorland (2004), Kids in the Moorland (2006), Ghosts in the Moorland (2008), Pictures in the Moorland (2010), Food in the Moorland (2012), а цьогорічний фестиваль мав назву Peacock in the Moorland (2014). Програма фестивалю також має чим порадувати — це всілякі читання, виставки, воркшопи, розмови та дискусії з авторами, культурна програма відповідно до теми, — і майже всі події фестивалю відбуваються у Nordic House. Крім того, книги завжди є частиною програми таких фестивалів у Рейк’явіку як The Reykjavík Arts Festival, Reykjavík Culture Night, Winter Lights Festival і

Kolo №13

193

Комунікація/Communication Kolo №13

194

нещодавно заснованого Reykjavík Children’s Culture Festival. А цьогоріч головна тема ще одного міського фестивалю ― Reykjavík Reads ― була присвячена оповіданням та міні-історіям. Молодь долучалася до конкурсу міні-історій, відправляючи власні твори у вигляді sms-повідомлень на відповідний номер. Ці історії не повинні були бути довшими, аніж 33 слова, включаючи ім’я автора та його вік. Ісландці люблять літературу, адже щоквітня у них відбувається Week of the Book і численні літературні прогулянки на запрошення Reykjavík City Library, міжнародні семінари та конференції, організовані University of Iceland, усілякі поетичні хепенінги. Reykjavík City Library є найбільшою публічною бібліотекою в Ісландії. Бібліотека пропонує широкий спектр послуг і активно просуває літературу й читання у всіх вікових групах. «Національна колекція» бібліотеки

Комунікація/Communication

195 Kolo №13

містить усі матеріали, опубліковані в Ісландії і має загальну систему он-лайн бібліотеки, а також загальнонаціональний портал. Просуванню і перекладу ісландської літератури закордоном сприяє Icelandic Literature Center. Іноземні видавці ісландських книг можуть звернутися до Центру для дотацій з перекладу. Автори, видавці та організатори літературних подій можуть звернутися за підтримкою до ісландських авторів, що виїжджають закордон для просування своїх літературних праць. Крім того, Icelandic Literature Center субсидіює публікації творів, написаних в Ісландії, а також текстів, перекладених ісландською. Майже ніде у світі немає так багато друкованих найменувань на душу населення, як в Ісландії: згідно зі статистикою, на тисячу ісландців припадає аж п’ять книг. А кожен десятий ісландець обов’язково видасть книгу, тому в Ісландії побутує фраза «ad ganga med bok I maganum» — кожен дає життя книзі, або, якщо дослівно, кожен «має книгу у його шлунку». Тому однією з головних акцій щодо промоції читання в Ісландії є акція Book-Flood-Before-Christmas, або «Jólabokaflód», що означає «повінь книг перед Різдвом», яка виросла з ісландської традиції видавати книги напередодні Різдва. З початку жовтня і до самого Різдва видавці випускають безліч нових книг, а у книгарнях, бібліотеках, кафе, пабах, школах, на робочих місцях та у засобах масової інформації поспішають просувати книги. У такі дні письменники стають продавцями у книжкових магазинах і свято охоплює усе місто. Книги є найпопулярнішим різдвяним подарунком в Ісландії. Рейк’явік як місто літератури ЮНЕСКО створило свою літературну мапу, де позначені усі цікаві місця, пов’язані з літературою: статуя рейк’явікського

Комунікація/Communication

поета Томаса Ґудмундсона (Tómas Gudmundsson), район Nordurmýri та околиця Богів, а також книжкові магазини, бібліотеки, видавництва та інші літературні пам’ятки. І навіть лавочки навколо ставка у центрі міста розповідають історії: є 16 лавок, на яких ви можете не лише сидіти і насолоджуватися ісландськими краєвидами, а й, скопіювавши код на лавці, слухати чи читати вірші й оповідання письменників Рейк’явіка або Йорка (Англія). У місцевих книжкових магазинчиках можна знайти багато ісландських, англійських, американських, російських, голландських та норвезьких романів, але ціна книг досить висока, як, зрештою, і всі ціни в Ісландії. Безлад в ісландських книжкових магазинчиках якраз і є частиною їх чарівності.

Kolo №13

196

Ісландські народні казки густо населяють чаклуни, привиди, ельфи, тролі та інші таємничі істоти. Одні казки майстерно відображають атмосферу затяжних зимових ночей, а в інших відчувається вплив довгих днів літа. Невипадково Жуль Верн зробив ісландський льодовик Снайфедльсйокудль (Snæfellsjökull) входом всередину земної кулі у своєму знаменитому пригодницькому романі «Подорож до центру землі». ДЖЕРЕЛА 1. Исландия // Мир Чудес : Електронний ресурс. — [Режим доступу] : http:// mirchudes.net/ europe/30-iceland.html.

2. Исландия // Путеводитель по планете Земля : Електронний ресурс. — [Режим доступу] : http:// www.planet-earth.ru/iceland.

3. Рейк’явік — місто літератури ЮНЕСКО! // Читомо : Електронний ресурс. — [Режим доступу] : http://www.chytomo.com/news/literaturne-vyznannya-reykyavika.

4. Саги холодной страны: Исландия — главный гость Франкфуртской ярмарки : Електронний ресурс. — [Режим доступу] : http://www.dw.de/ саги-холодной-страны-исландия-главный-гость-франкфуртской-ярмарки/a-15435720#.

5. ЮНЕСКО: Рейкьявик признан Городом литературы (фото) : Електронний ресурс. — [Режим доступу] : http://foreigniceland.forum2x2.ru/t4909-topic.

6. Reykjavík // Edinburgh City of Literature : Електронний ресурс. — [Режим доступу] : http://www. cityofliterature.com/cities-of-literature/cities-of-literature/reykjavik 7. Reykjavik International Literary Festival : Електронний ресурс. — [Режим доступу] : http:// bokmenntahatid.is/?page_id=71.

Книжкові ілюстратори Північної Європи

Світову історію книжкової ілюстрації важко уявити без творчості художників із країн Північної Європи, які відтворили на папері життя героїв Андерсена, Топеліуса, Астрід Ліндгрен, Туве Янссон та інших видатних письменників Скандинавського регіону. Активний розвиток книжкової ілюстрації у Скандинавії розпочався майже одночасно з золотим віком ілюстрації в Англії та Америці, з яким мистецтвознавці пов’язують кінець XIX століття. Завдяки виробництву фотомеханічної продукції потенціал мистецтва книжкової та журнальної ілюстрації швидко зростав. У 1880-1920-ті роки активно розвивались різноманітні техніки малювання, з’явилась можливість репродукувати будь-яке зображення в необмеженій кількості. Твори багатьох художників, що працювали в цей період, належать до значних досягнень мистецтва ілюстрації. Серед них — чимало сучасників видатних казкарів. Одним із найбільш відомих ілюстраторів творів Ганса Крістіана Андерсена (1808 – 1875) був данський художник і морський офіцер Вільгельм Педерсен (1820 – 1859). Його графіка стала класикою книжкової ілюстрації ще за життя Андерсена. Незважаючи на те, що Лоренц Фрьоліх зробив малюнки до деяких казок раніше за Педерсена, саме останнього данці звикли вважати першим ілюстратором Андерсена. Уперше ілюстрації Педерсена до казок Андерсена побачили світ 1849 року, коли письменник уже був широко відомий. Готуючи видання більш повного збірника казок у Німеччині, видавець Карл В. Лорк, данець за походженням, виявив бажання, щоб казки ілюстрував його співвітчизник. Він листувався з цього приводу з Андерсеном і зрештою відмовився від думки залучити до роботи декількох ілюстраторів. Письменник та видавець довго і прискіпливо вибирали художників. Андерсен наполегливо пропонував кандидатуру

197 Kolo №13

Подано огляд творчості найпопулярніших книжкових ілюстраторів Швеції, Норвегії, Данії, Ісландії, Фінляндії періоду ХІХ–ХХ та початку ХХІ століття. Акцент зроблено на висвітленні творчої діяльності художників-ілюстраторів у царині дитячої літератури. Ключові слова: ілюстрація, дитяча література, Швеція, Норвегія, Данія, Ісландія, Фінляндія, Вільгельм Педерсен, Лоренц Фрьоліх, Туве Янссон, Йон Бауер, Свен Нурдквіст, Теодор Кіттельсен, Рудольф Койву, Ілун Вікланд, Маурі Куннас, Міка Лауніс, Захаріус Топеліус, Аусльойг Йонсдоттір, Ганс Крістіан Андерсен, Астрід Ліндгрен.

The review of the works of the most popular book illustrators from Sweden, Norway, Denmark, Finland and Iceland of the period of ХІХ–ХХ and early ХХІ century. The accent was made on the highlighting of the creative illustrators in the field of children’s literature.

Keywords: illustration, children’s literature, Sweden, Norway, Denmark, Iceland, Finland, Vilhelm Pedersen, Lorenz Frohlich, Tove Jansson, John Bauer, Sven Nordkvist, Theodor Kittelsen, Rudolf Koivu, Ilon Wikland, Mauri Kunnas, Mika Launis, Zaharius Topelius, Aslaug Yonsdottir, Hans Christian Andersen, Astrid Lindgren.

Комунікація/Communication

АГАФОНОВА Надія

Комунікація/Communication Kolo №13

198 Ілюстрації Вільгельма Педерсена

Лоренца Фрьоліха, оскільки йому подобались ілюстрації художника до «Русалочки». Однак Фрьоліх на той час перебував у Римі. Отже, ілюстратором збірника став Педерсен. Відомий російський літературознавець-скандинавіст Людмила Брауде зазначала, що Андерсен високо поціновував роботи Педерсена й писав 1862 року, коментуючи казки та історії: «<…> Німецький видавець, консул Лорк у Лейпцигу, вирішив видати збірник моїх казок з ілюстраціями й доручив мені знайти для цього здібного й обдарованого данського художника. І я знайшов нині покійного морського офіцера В. Педерсена» [3, с. 352]. Педерсен ілюстрував також збірник «Історії». Графіка художника нагадувала німецьке романтичне мистецтво й чудово передавала відчуття казкової, поетичної ідилії. Критик Йорген Шир писав, що ці «прості, привабливі і завжди настільки популярні малюнки мають для данців таку притягальну силу, яка властива лише улюбленій для багатьох поколінь дитячій книзі» [2, с. 339]. Після смерті Педерсена його справу продовжив Лоренц Фрьоліх (1820 – 1908), манеру малювання якого Андерсен вважав сатиричною. На той час Лоренц, окрім малюнків до казки «Русалочка», був автором ілюстрацій до казок Андерсена, опублікованих у Данії в журналі «Теа» 1845 року. Фрьоліх розпочав із п’ятнадцяти ілюстрацій до казок письменника для французького видання. У 1870 – 1871 роки, а також 1874 року вийшли у світ три томи збірника «Нові казки та історії» з ілюстраціями Фрьоліха. І хоча останнім томом

Комунікація/Communication

уже хворий письменник був незадоволений, професор Ерік Даль вважав ілюстрації Фрьоліха до трьох томів Андерсена шедевром у мистецтві данської ілюстрації, хоча тварини і фантастичні істоти намальовані, на його думку, краще, ніж люди. Водночас Даль не мав сумніву в тому, що теплий настрій Педерсена, його гумор й апеляція до дитячої душі сприяли популяризації Андерсена і, як він пише, «завоювали наші серця більше ніж на сто років» [3, с. 354]. Серед майстрів золотого віку данської ілюстрації виділяється художник Кай Нільсен (1886 – 1957), виходець із Копенгагена. У період проживання в Лондоні він малював ілюстрації для видавництва «Hodder and Stoughton», а 1913 року вийшла друком перша книжка казок з малюнками Нільсена у літературній обробці англійського письменника Артура Квіллер-Катча «У пудрі та кріноліні». Одночасно художник ілюстрував для одного з літературних журналів казки Шарля Перро — «Сплячу красуню», «Синю бороду», «Попелюшку» та «Кота у чоботях». Шедевром творчості Нільсена стали його малюнки до норвезької казки «На Схід до Сонця, на Захід від Місяця». Це було друге видання, до якого Нільсен зробив ілюстрації — 25 кольорових і 21 чорно-білу. Наклад книжки становив лише 500 примірників. Окрім вишуканих ілюстрацій, вона мала багате оформлення й золоте тиснення шкіряної палітурки. І донині казку з ілюстраціями Нільсена вважають справжнім твором мистецтва.

1924 року побачила світ книжка казок Андерсена з ілюстраціями Нільсена, 1925 року — «Казки братів Грімм». 1939 року Нільсен поїхав до Каліфорнії (США), де почав співпрацювати із студією Уолта Діснея. Його роботи було використано у мультиплікаційному фільмі «Фантазія» в епізодах «Ave Maria» і «Night on Bald Mountain». 1940 року художника звільнили, оскільки його філігранний стиль малювання із ретельною увагою до деталей не пасував до анімації Голлівуда. Нільсен самостійно працював над малюнками для «Русалоньки» Андерсена, однак картина вийшла на екрани лише 50 років потому. Останні роки життя художник провів у бідності, виконуючи замовлення для шкіл та церков [4]. У Фінляндії ілюстровані книжки для дітей з’явились у середині XIX століття. Великий внесок у розвиток ілюстрованої дитячої книжки та книжок-картинок зробило подружжя Топеліусів. Видатний фінський письменник Захаріас Топеліус (1818 – 1898) наполягав на тому, щоб книжки для дітей містили малюнки. Його дружина Емілія Топеліус (уроджена Ліндквіст) (1821 – 1885) зробила ілюстрації до збірника казок чоловіка. Оскільки техніка для друку не дозволяла робити кольорові ілюстрації, Емілія власноруч аквареллю розмалювала всі п’ятсот книжок першого накладу [7].

199 Kolo №13

Ілюстрації Лоренца Фрьоліха

Комунікація/Communication Kolo №13

200

Ілюстрації Кая Нільсена

У першій половині XX століття в мистецьких колах найкращим фінським ілюстратором вважали художника Рудольфа Койву (1890 – 1946). Койву відомий насамперед як ілюстратор дитячих книжок, хоча малював також календарі та інші ілюстрації [5]. Славу художнику принесли малюнки до казок Топеліуса й Андерсена, а також численні різдвяні листівки, дуже популярні у 30-ті роки ХХ століття. Після смерті

Ілюстрації Рудольфа Койву

художника у Фінляндії було засновано премію Рудольфа Койву для авторів, що пишуть для дітей та юнацтва. Найбільшу ж світову славу світову славу фінській літературі у ХХ столітті принесли казки Туве Янссон (1914 – 2001) про мумі-тролів, проілюстровані авторкою. Для маленької Туве Янссон вибір професії художника був органічним, вона зростала у богемному середовищі (мати — художниця, ілюстратор книжок; батько — відомий скульптор). У 14 років Туве написала і проілюструвала свою першу книжку «Сара і Пелле, і восьминоги Водяного» [1]. У 1920-ті роки малюнки Янссон вперше було опубліковано у фінському сатиричному журналі «Garm», співпраця з яким продовжувалась до закриття видання у 1950-х. За цей період Янссон створила для «Garm» понад 500 карикатур, сотню обкладинок, безліч інших ілюстрацій. На сторінках «Garm» уперше з’явився образ мумі-троля, який Янссон перенесла із своїх щоденників та акварелей. Мумі-троля звали Снорк. Янссон часто малювала його фігурку у нижньому куті антифашистських карикатур, поруч із своїм підписом — як символ, оригінальний авторський знак. Однак зображення істоти з довгим хвостом та кумедною мордочкою було не тільки частиною персонального підпису художниці. Снорк відігравав активну роль у загальній композиції: його поза й погляд посилювали виразність сатири [15].

1938 року Янссон написала і проілюструвала свою власну книжку — казкову повість «Маленькі тролі і велика повінь», яка вийшла друком 1945 року. Потім з’явилась ціла серія книжок про мумі-тролів — «Мумі-троль і комета», «Капелюх чарівника» та інші. Усі вони містили оригінальні ілюстрації авторки. Казки про мумі-тролів швидко завоювали прихильність читачів, їх переклали тридцятьма мовами Європи та Азії. Крім того, Туве Янссон стала автором самобутніх ілюстрацій до книжок Льюїса Керрола «Полювання на Снарка» та «Аліса в Країні Чудес». Працювала вона і над ілюстраціями до Толкінівського «Гобіта». «Мені дуже подобається ваш прекрасний маленький гобіт. Його неможливо описати словами. Маленький, кмітливий та милий — такий, яким він має бути, і такий, що не з’являвся

Комунікація/Communication Kolo №13

202

Ілюстрації Туве Янссон

ще в жодному виданні», — писала Астрід Ліндгрен у листі до Янссон. Однак видання з ілюстраціями Туве не мали очікуваного успіху. На думку багатьох рецензентів, Янссон не змогла дистанціюватися від мумі-світу й точно відтворити описи у «Гобіті» [14]. У 80-ті роки ХХ століття у Фінляндії розвиток дитячих книжок з картинками досяг свого розквіту. Про себе заявила одразу плеяда молодих талановитих авторів та ілюстраторів. Зокрема, 1979 року відбувся дебют одного із найуспішніших дитячих письменників та ілюстраторів Фінляндії — Маурі Куннаса (1950 р. н.), якого дедалі частіше називають спадкоємцем Туве Янссон, адже Куннас сам пише і ілюструє свої книжки.

Комунікація/Communication

203 Kolo №13

Його перший ілюстрований твір «Книга фінських ельфів» став одним із найбільш продаваних у Фінляндії. Популярність книжки була такою високою, що на Різдво усі фінські газети бажали отримати інтерв’ю з Куннасом та фотографії ілюстрацій з ельфами.

1981 року побачила світ книжка про «Йоулупуккі» — перша ластівка найуспішнішого проекту автора, присвяченого Санта-Клаусу. Книжки «У гостях у СантаКлауса», «Санта-Клаус і 12 подарунків», «Санта-Клаус і чарівний барабан» мали шалений успіх серед читачів. Однак найчастіше героями книжок Маурі Куннаса є антропоморфні тварини (коти, коні, пси тощо), а сюжети сягають корінням у старі історії та легенди. 2002 року було надруковано 240 000 примірників книжки «Семеро псів-братів». Половина накладу розійшлася у перші три місяці — фантастичний показник для Фінляндії з її п’ятимільйонним населенням [11]. Яскраві ілюстрації Куннаса, багаті на гумористичні деталі, зробили художнику запаморочливу кар’єру. Сьогодні він — один з найпопулярніших дитячих авторів у Фінляндії, якого вважають живим класиком. У творчому доробку Куннаса більше сорока книжок, більшість яких перекладено тридцятьма трьома мовами у тридцяти шести країнах. Загальний наклад проданих книжок становить майже 7 мільйонів примірників. На батьківщині Маурі Куннас отримав найпрестижніші державні нагороди. Фінський ілюстратор Міка Лауніс (1949 р. н.) найбільше відомий як автор обкладинок для фінських версій книжок Джоан Роулінг про Гаррі Поттера. Як ілюстратор, Лауніс неодноразово удостоювався престижних нагород. 1997 року він отримав премію Рудольфа Койву за найкращі ілюстрації для дітей та юнацтва, двічі входив до короткого списку премії Г. К. Андерсена. Дитяча книжкова ілюстрація у Північній Європі стала невід’ємною

Комунікація/Communication

Ілюстрації Йона Бауера

Kolo №13

204

частиною широкої народної культури. Яскравим підтвердженням цієї думки є творчість видатного шведського ілюстратора Йона Бауера (1882 – 1918). Велику популярність художнику принесли його малюнки до збірника старовинних казок та легенд «Серед гномів та тролів», який публікувався у Швеції до Різдва. Шведи вважали Бауера справжнім співцем скандинавського фольклору, що створював на папері унікальні «портрети» тролів та картини побуту цих грізних істот. На жаль, творча кар’єра Бауера виявилася недовгою — життя художника трагічно обірвалося 1918 року під час шторму. Як і Йон Бауер, зображеннями тролів та малюнками на міфологічні сюжети прославився Теодор Кіттельсен (1857 – 1914), відомий норвезький графік та ілюстратор. Більшу частину життя Кіттельсен працював не як автор великих картин, а як ілюстратор. Його першим великим й доленосним замовленням були ілюстрації до норвезьких народних казок. Нове видання казок вийшло друком 1883 року, з малюнками Кіттельсена, Еріка Вареншелля і Отто Синдінга. Казки Норвегії з ілюстраціями Кіттельсена перевидаються і в наш час у різних країнах світу. Крім того, Кіттельсен писав гарні пейзажі. Норвезька природа

Комунікація/Communication

205 Kolo №13

надихнула художника на створення декількох серій малюнків, які було видано окремими книжками у 90-ті роки XIX століття (автором текстів також був Кіттельсен): «Життя у скрутних обставинах», «З Лофотенських островів», «Чаклунство». У середині 1890-х років Кіттельс е н створив св ою геніал ьну к нигу — «Чорну смерть». Її було присвячено епідемії чуми, що прокотилася Європою в середині XIV століття і стала причиною смерті мільйонів людей, зокрема і в Норвегії. «Чорна смерть» — це 15 поем з приголомшливими 45 чорнобілими ілюстраціями. Найвідомі ш им малю н ком став найжах л ивіший — «Чума на сходах». Цей малюнок вважають кульмінацією «Чорної смерті». Серед інших творів Кіттельсена заслуговує на увагу книга «Чи є душа Ілюстрація «Чума на сходах» у тварин?» — блискучий зразок сатири на людські характери. У гротескних ілюстраціях художник із великою майстерністю зобразив тварин у ситуаціях, притаманних світу людей: свята, залицяння, дитячі ігри тощо. Після смерті ілюстратора старий друг Кіттельсена, художник Крістіан Скредсвіг, присвятив йому такі слова: «Кіттельсен лишив після себе порожнечу. Він був унікальний — і не буде нікого, хто за ним піде. Навіть тролі зникли назавжди з ним. Принаймні, відтоді я ніколи не бачив їх» [6]. В історії книговидання Швеції важливе місце належить малюнкам до книжок Астрід Ліндгрен. Відомим ілюстратором творів Астрід Ліндгрен була Ілун Вікланд (1930 р. н.). Художниця народилася в Естонії, але у 14 років була вимушена переїхати до Швеції, з якою і пов’язала своє подальше життя. У 20 років Вікланд зустрілась з Астрід Ліндгрен у видавництві «Рабен і Шегрен». Письменниці сподобались роботи Вікланд, почалась тривала співпраця. Першою книжкою, яку офіційно проілюструвала Ілун Вікланд, стала «Міо,

Комунікація/Communication Kolo №13

206

мій Міо», видана 1954 року. Дебют виявився успішним і Вікланд стала постійним ілюстратором книжок Ліндгрен, серед яких був і знаменитий «Карлсон, який живе на даху». 1997 року Ілун написала й намалювала дитячу книжку «Саммелі, Епп і я», в якій розповіла про свій перший день у школі, а 1998 року книжку було опубліковано естонською мовою. За свої роботи Ілун Вікланд отримала велику кількість нагород і відзнак. Прекрасним шведським дитячим письменником та ілюстратором є Свен Нурдквіст (1946 р. н.). 1981 року Нурдквіст виграв конкурс дитячої ілюстрації, для якого написав та проілюстрував свою першу книжку «Агатон Еман та алфавіт». З того часу він почав працювати як автор та ілюстратор творів для дітей. Наступна його книжка мала назву «Іменинний пиріг». Вона стала першою у відомій серії книжок про старого фермера Петсона і його кошеня Фіндуса. Характерними ознаками стилю Нурдквіста є барвисті ілюстрації з великою кількістю оригінальних деталей.

Розповідь про ілюстраторів країн Північної Європи завершимо нотатками про творчість ісландської письменниці, дизайнера-графіка Аусльойг Йонсдоттір (1963 р. н.), що отримала на батьківщині безліч нагород за свої роботи. Перша книжка Йонсдоттір під назвою «Золоте перо» вийшла 1990 року і одразу привернула увагу читачів. 2005 року твір «Добрий вечір», написаний і проілюстрований Аусльойг Йонсдоттір, в Ісландії визнали найкращою дитячою книжкою. З 2004 по 2012 роки на світ по черзі з’явилось сім книжок популярної в Ісландії серії про маленького й великого чудовиськ. Книжки про кумедних монстрів створювала Аусльойг Йонсдоттір у співавторстві з Ракель Гельмсдаль, письменницею з Фарерських островів, та автором із Швеції Калле Гуетлером. Тексти для книжок автори писали трьома мовами — ісландською, фарерською та шведською. Ілюстрації та макет книжок зробила Аусльойг Йонсдоттір. Пригоди монстрів вийшли друком у рідних країнах трьох авторів, а згодом були також перекладені фінською, норвезькою, данською, іспанською, литовською й китайською мовами [13].

Окрім власних книжок, Аусльойг Йонсдоттір є автором ілюстрацій до ісландського видання казки Оскара Уайльда «Велетень-егоїст», до дитячих книжок ісландських письменників Крістін Стейндоттір, Бьодвара Гудмундссона, Сігрун Хельгадоттір та ін.

Комунікація/Communication Kolo №13

208

ДЖЕРЕЛА 1. Ахола Суви. Туве Янссон / Суви Ахола // Сайт, посвященный творчеству Туве Янссон. – Режим доступу: http://www.tove-jansson.ru/biograf.shtml 2. Брауде Л. Ю. Обоснование текста // Андерсен Х. К. Сказки, рассказанные детям. Новые сказки. – М.: Наука,1983.– С.338–341.

3. Брауде Л. Ю. Педерсен и Фрёлих — иллюстраторы сказок Андерсена // Скандинавские чтения 2006 года: этнографические и культурно-исторические аспекты: сборник статей / Рос. акад. наук, Музей антропологии и этнографии им. Петра Великого (Кунсткамера); [отв. ред. И.Б. Губанов, Т.А. Шрадер]. – Санкт-Петербург: МАЭ РАН, 2008. – С.351–354.

4. Будур Н. Кай Нильсен / Наталия Будур // Norge.ru. Вся Норвегия на русском: сайт. – Режим доступа: http://www.norge.ru/nielsen_kaj/ 5. Рудольф Койву // 300online.RU | Ежедневно о Санкт-Петербурге. – Режим доступа: http:// www.300online.ru/foreign/koyvu.html 6. Сельницин А. А. Теодор Северин Киттельсен / А. А. Сельницин // Norge.ru. Вся Норвегия на русском: сайт. – Режим доступа: http://www.norge.ru/theodor_kittelsen/ 7. Сидорова А. Детская литература Финляндии — большой мир маленькой страны / Анна Сидорова // Финляндия: сайт. – Режим доступа: http://finland.fi/Public/default.aspx?contentid=256350& nodeid=44499&culture=ru-RU 8. Сказочная энциклопедия. – М.: Олма-Пресс, 2005. – 608 с.

9. Фивер У. Когда мы были детьми: два века книжной иллюстрации для детей. – М., Советский художник, 1979. – 96 с.

10. John A Bauer. // Svenskt biografiskt lexikon. – Link: http://sok.riksarkivet.se/SBL/Presentation. aspx?id=19089 11. Kunnas M. Children’s books … and children / Mauri Kunnas // Mauri Kunnas: site. – Link: http:// maurikunnas.net/all-about-mauri/?lang=en 12. Rudolf Koivu. Kuvitukset // Rudolf Koivu. – Link: http://www.rudolfkoivu.fi/ihminen.html 13. The Monster series // Aslaug Jonsdottir: writer | artist | designer. – Link: http://aslaugjonsdottir.com/ meira-um-more-on/skrimslabaekurnar-the-monster-series/ 14. Thomsen M. Astrid Lindgren and Tove Jansson about The Hobbit / M. Thomsen // Mythoi. – Link: http://mythoi.tolkienindex.net/#post1 15. Tove Jansson's work at satire magazine Garm // All Things Moomin. – Режим доступу: https://www. moomin.com/en/blog/tove-janssons-work-at-satire-magazine-garm

Батько пішов спокійно і безболісно ПУЗІК Валерій

Так, я прекрасно розумію, в чому справа! В безнадійній мрії про те, щоб бути. Не діяти, а просто бути. Ви постійно напоготові, обмірковуєте кожен жест. Але між тим, хто ви в очах інших і хто ви насправді, – ціла прірва. У вас паморочиться голова, і ви мрієте про викриття. Щоб вас розгадали, розкусили, а може, і стерли на порох. У кожній інтонації криється обман, зрада. Всі жести брехливі. Всі посмішки - гримаси. Ви обрали нерухомість, німоту. Не потрібно більше брехати, можна просто відгородитися від світу, замкнутися в собі. Не треба ні грати, вибираючи підходящий вираз обличчя, ні робити хибні жести. Здавалося б! Але дійсність зіграла з вами злий жарт. Ваш прихисток не дуже-то надійний. Життя все одно вас наздоганяє. І змушує реагувати. Неважливо – щиро чи ні, правдиво чи фальшиво. Цьому надають значення тільки в театрі. Але не тут. Я розумію, що ви звели фантастичну споруду з непорушності, мовчання, безвілля. Я розумію і захоплююся вами. І думаю, ви повинні грати свою роль до кінця, поки вона вам не остогидне.

Комунікація/Communication

ПЕРСОНА

ГОЛОС ЗА КАДРОМ 1. мій кабінет. я виходжу сюди ніби на сцену. він зітканий з мого минулого. з того, хто я зараз і ким був тоді. ким я був? мій кабінет – мій театр. тут я створюю особливий світ. свій, власний. тут тільки я – і те, що лишилось від мене. я пішов з кіно. я дав собі клятву стримання. але театр – моя слабкість. з ним зв’язане все моє життя. з нього я починав. ним же все закінчиться. я пишу книгу спогадів. Книгу, в якій дивлюсь на себе зі сторони. на те, що залишилось від мене. минуле – це дуже серйозна річ, аби з ним не рахуватись. Я – Інгмар Бергман. режисер театру і кіно.

2.

– Що ж почнемо?

– Так, давайте!

– Камера! (пауза) – Запис...

Kolo №13

209

Комунікація/Communication Kolo №13

210

Лише зараз ми помічаємо його втомлене обличчя. Воно вийшло з тіні. Він сидить у кріслі в своєму кабінеті. Мовчить. Так триває кілька секунд. Бергман завмирає, а потім на обличчі з’являється усмішка. Він обертається вліво.

– В той час в одному з магазинів іграшок продавали використану нітратну плівку. Вона коштувала п’ять ере / метр. Купуючи її, я поспішав додому. Я просто таки летів вулицею. Я біг. І ось! Так! Бачу як зараз. Я відкриваю двері свого дому. Біжу коридором. Піднімаюсь по сходах. Я занурював 30-40 метрів плівки на півгодини в міцний розчин соди. Скручував плівки в клубок. Одну. Дві. Три... Коли емульсія розчинялась – зображення зникало. Плівка ставала білою, невинною і прозорою. І тільки тепер тушшю – різних кольорів – я міг малювати нові картинки. А потім після війни з’явились мальовані на кіноплівках фільми Нормана Мак Ларена – для мене це не було новинкою. Плівка, що бігла через проектор, вибухала окремими картинками і короткими епізодами, жила в мені давно. Бергман встає. Закриває очі. Піднімає голову.

4.

– Давайте не говорити про це. Все так і повинно бути – у старіючого, нікому не потрібного режисера. В кіно я вже нічого нового не скажу. НІ-ЧО-ГО! Просто все пішло. Так повинно бути. Так! Саме так! Я повинен був відчути це раніше, адже я писав про це, я знімав фільми про відчуття... про ці самі відчуття. Я вже не той, яким був у 60-70 роках. Я вже старий для всього цього. В душі нічого немає. Постійно мене мучать кошмари. Знаю і бачу. Вони – це я. Я їх зліпив у своїх фільмах. Я вдихнув у них життя власним страхом. Мій страх – ось він – це червона кімната і жінки в білому одязі. Стається – в голові – нав’язливо – знову і знову – ці видіння. Я не знаю, чого вони від мене хочуть. Вони точно такі ж, як і раніше. Чотири (одягнуті в біле) жінки в червоній кімнаті. Вони рухались – перешіптувались – поводили себе таємничо... Чого вони чекали від мене? Чого? Адже не можна так просто дивитись. НЕ МОЖНА. Я хочу бачити їх очі. Але тут темно. Вони живі тільки в тій темряві, в якій існую я.

5.

23 квітня. Сьогодні – під час прогулянки – в цих жінок прорізався голос. Вони стверджують, що добитись того, чого вони прагнуть, без слів неможливо. Вони напряму заявили, що хочуть говорити. ФІГУРИ 6. Одна жіноча фігура проявилась у темряві. Світло потоком згори перетворило її на червону пляму. Вона говорила: – І мені здавалось що кожна інтонація мого голосу, кожне слово, сказане мною, було брехнею – вправа в порожнечі і смуті.

211 Kolo №13

3. Його мучили демони. Я так думаю. Його Серце було порожнє. Душа темною. Темрява виїдала зсередини. Бергман мучився. Острів став для нього пасткою. Тут він помер. Острів Форе. Він говорив, що не самотній. Говорив, що цілими днями міг не говорити. Він потрапив у пастку старості.

Комунікація/Communication

– У мене перед очима – біла – змита смужка кіноплівки. Вона крутиться в проекторі, і поступово на звуковій доріжці – слова. І ось звучить слово – саме те слово, яке я собі уявляв. І мигає обличчя. Воно чорно-біле та непорушне. Це обличчя Нормана Мак Ларена.

Комунікація/Communication Kolo №13

212

але все ж... чи можу я наблизитись до тієї точки, де ховається мій особистий відчай – де чекає моє власне самогубство? не знаю. ось справжнє народження: обійми мене обійми мене допоможи мені будь до мене добрим притисни мене міцно до себе... чому я нікому не потрібна? чому ніхто не підтримає мені голову? будь ласка – мені жахливо холодно я не можу більше так вбийте мене знову – я не хочу жити – це не може бути правдою – подивіться, які у мене довгі руки – а навколо така порожнеча... Друга жіноча фігура в червоному освітленні. Вона: – Я бачу сцену (очі у жінки закриті) – сестри бережно виводять хвору сестричку в парк помилуватись жовтнем – навідатись на стару гойдалку – на якій вони разом гойдались в дитинстві (вона сідає і починає гойдати уявну колиску) Третя жіноча фігура в темряві: – там за дверима настала тиша. Жінки дивляться одна на одну. Їх обличчя в світлі ледве можна розгледіти. ПЕРША там за дверима... ДРУГА дві сестри обідають – спокійно – з достоїнством – одягнені в чорне. ТРЕТЯ бачу... ПЕРША сестри у відчаї тримаються за руки. але говорити не можуть. ФІГУРИ ЖІНОК СТОЯТЬ НАПІВКОЛОМ. ТАНЦЮЮТЬ. перша кричить: вбийте мене знову. я не хочу жити. це не може бути правдою. Подивіться, які довгі руки. а навколо така порожнеча. друга: пустка! вбийте мене знову – я не хочу жити – це не може бути правдою – подивіться... третя: – а навколо така порожнеча.

пішов

спокійно

і

213 Kolo №13

7. батько безболісно

Комунікація/Communication

– а що там за дверима?

– якщо вслухатись, можна почути його голос. чуєш? почуй його голос...

– тс-с-с-с! він вже тут!

– де?

- поблизу...

– він увійде?

– ні!

– чому?

– і ця людина наша змога заговорити?

– але він такий старий.

– його мучать демони?

– так!

– які вони?

– я хочу це почути. дай шанс йому сказати.

– нехай говорить.

– пізно!