umma8

Офіційне видання Духовного управління мусульман України «Умма»

№8 березень 2011

«Воістину, ми послали тебе тільки як милість для світів»

Н

айвеличніше місто Аравійського півострова, Мекка, розташоване в спекотній, неродючій долині, серед гір. Своїм виникненням та існуванням Мекка завдячує старому священному джерелу Зам-Зам. Але головна святиня Мекки — Кааба з її наріжним каменем, Хаджар уль-асвад. Чорний камінь — із Раю, він дарований Богом на згадку про першу домівку людини, куди вона має можливість повернутися знову. Мекка та її околиці стали місцем щорічної великої прощі — хаджу. На пристосовані до хаджу найбільші мекканські ярмарки наїжджали бедуїни з найвіддаленіших країв. Бедуїни влаштовували тут поетичні змагання, подібні до тих, що відбувалися в інших куточках стародавнього світу. Їхні твори визначалися образною мовою та великою мистецькою силою — вони вславляли рідне плем’я і предків-героїв. Стоячи на перетині караванних шляхів, що йшли з півночі на південь і з Персії до Червоного моря, Мекка була центром не лише релігійного життя Аравії, але й центром торгової та фінансової діяльності. Не дивно, що між племенами бедуїнів здавна велася запекла боротьба за священне місце. Згодом Мекку цілком опанувало впливове плем’я курайшитів. Провадячи практично осілий спосіб життя, вони здійснювали

функції, що стали основою їхніх привілеїв і багатства: керували прочанами, забезпечували їх харчуванням, підтримували караванну торгівлю та влаштовували ярмарки під час хаджу. Зміцнюючи свій вплив і роль Мекки як релігійного центру Аравії, вони толерантно ставилися й до інших релігійних культів і культових об’єктів. Із часом це призвело до того, що навколо Кааби з’явилися численні ідоли, і місто перетворилося на культовий центр арабського язичництва.

VI століття в Аравії відзначилося запеклим суперництвом між племенами за контроль над вигідними торговими операціями. Окремі клани ладні були поступитися незалежністю й звернутися по допомогу до одвічних супротивників — гігантів Візантії та Персії, що мали свої інтереси в цьому регіоні. І саме в період загострення міжусобиць, посилення зовнішньої військової небезпеки, за умов надзвичайно строкатого релігійного життя в Мецці й в Аравії судилося народитися людині, що зуміла докорінно змінити ситуацію не лише в регіоні, а й у цілому світі, згуртувати арабів навколо нової та водночас прадавньої релігії, релігії їхніх пращурів — віри в Аллага. Ця людина — пророк Мухаммад (мир йому і благословення). Усе почалося в місяць Рамадан 610 року, коли сорокалітній Мухаммад, як звичайно, всамітнився в печері на горі Хіра

поблизу Мекки. Там він дістав перше Боже об’явлення й зрозумів, що вороття немає — він має змінити все в своєму житті й у житті людства. Від цієї миті й відлічують історію великої релігії — Ісламу. Сам Пророк так розповідав про об’явлення, що він мав від Усевишнього Господа: «Об’явлення сходять на мене по-різному: іноді ангел Джибрил набуває вигляду людини й говорить зі мною, іноді він постає як крилата істота, і я тямлю все, що він мені казав. Іноді я чую ніби дзенькіт у вухах — це найважче випробування, і коли цей надзвичайний стан минає, я добре пам’ятаю все, наче воно вкарбувалося в мою пам’ять». Одного разу Всевишній підняв Мухамма� да на небеса, де він бачив давніх пророків. Господь показав йому Рай і Пекло та дав припис про п’ятиразову молитву, а на сьомому небі Пророк отримав останні аяти другої сури Корану — безпосередньо від Аллага. У стані пророкування Мухаммад пізнав усі глибини Божого об’явлення, що Творець велів відкрити людям. Ці об’явлення й становлять Коран — священну книгу Ісламу, що вона одвічно існує на небесах і зіслана Мухаммадові просто «в серце»: «Воістину, це — об’явлення Господа світів. Із ним зійшов на твоє серце Дух вірний, щоб ти був тим, хто перестерігає, мовою арабською, ясною» (Коран, 26:192–195). 

Місяць Пророка

Пропаганда неоорієнталізму Переважна більшість ЗМІ створюють помилковий стереотип, повсякчас пов’язуючи Іслам із нестабільністю й репресіями. Іслам одразу став проблемою глобального значення, що мала нескінченну кількість рефлексів у всьому світі.  с. 3

Мусульмани, мабуть, більше за інші конфесії в Україні постраждали від войовничого атеїзму. Ні офіційно, ні підпільно не функціонувала жодна мечеть! І це на землях, де віками процвітала мусульманська держава.  с. 5

´Нехай станете ви громадою (уммою), що закликає до добра, спонукає до праведного й забороняє негідне ― такі будуть щасливіª (Коран, 3:104)

Ассаляму алейкум! У рабі аль-авваль ми вшановуємо пам’ять пророка Мухаммада (мир йому і благословення), що народився й помер саме в цей місяць. А тим часом на початку цього місяця прем’єр-міністр Великобританії слідом за канцлером Німеччини й президентом Франції визнав провал політики мультикультуралізму в своїй країні. Що насправді означає такий складний термін? Якщо бути об’єктивним, то це політика асиміляції емігрантів: прищеплення їм європейських цінностей, способу життя, культури, ставлення до релігії. Адже емігранти з різних країн світу, серед них і мусульманських, приїжджали не з чистою свідомістю, а зі своїм світоглядом, етикою та вірою — приїжджали до краю, де не одне століття «лютувала» секуляризація, витіснивши релігію на узбіччя суспільного життя. І в таке середовище емігранти-мусульмани принесли Іслам — релігію не тільки «для душі», але й для життя. І це стало «напружувати», адже замість міні-спідниць вони носять хіджаби, а замість нічних клубів ходять до мечеті, а ще (який жах!) мусульмани народжують дітей. У відповідь, пам’ятаючи досвід секуляризації християнської Європи, була зроблена спроба «ньюсекуляризації» — усім, хто осів у Європі, запропонували прийняти місцеві правила. Не прийняли… Отже, тепер замість «пасивної толерантності» нам пообіцяли «діяльний лібералізм». Що приховує ця гра слів, ми, мусульмани Європи, дізнаємося вже дуже скоро. Муфтій ДУМУ «Умма» Саід ІСМАГІЛОВ

Іслам і Європа Іслам уже друга за кількістю сповідників європейська релігія. Французи, німці, англійці, італійці мають усвідомити, що ісламська традиція, незважаючи на різне її сприйняття, стає органічною та легітимною частиною європейської культури.  с.7

2

У ММА

№8 березень 2011

НОВИНИ За 20 років на землі стало вдвічі більше мусульман Американські дослідники повідомили про стрімке зростання кількості визнавців Ісламу. Сьогодні в світі налічують понад 2,2 мільярда мусульман або понад чверть населення землі. Мусульманська громада в США від 1990 року збільшилася в два рази — до 6,2 мільйона. Найбільше мусульман живе в Індонезії — близько 200 мільйонів, менше зареєстровано в Пакистані — понад 160 мільйонів. За прогнозами кількість мусульман Афганістану незабаром подвоїться та становитиме близько 50 мільйонів, а «Ізраїль» через бум народжуваності палестинців-мусульман за короткий час буде на чверть мусульманським. Кожет десятий житель Франції, Бельгії та Швеції невдовзі буде мусульманином. Як пояснюють дослідники, зростання мусульманського населення пов’язане передусім із високою народжуваністю в мусульманських родинах. «Кількість мусульман у світі зростає, але цей процес уповільнюється. Зростання за останні 20 років вище, ніж прогнозоване на найближчі 20 років, — каже Алан Куперман, директор Дослідного інституту «Pew Research Center». — Проте й християнство, і Іслам розширюватимуть свій уплив за рахунок зменшення кількості вірних інших релігій».

Аргентина законом закріпила право мусульманок В Аргентині ухвалили нову постанову, що гарантує більше прав мусульманському населенню країни. Адміністрація президента Аргентини Кристини Фернандес ініціювала ухвалення закону, що дозволяє мусульманкам носити хіджаб у громадських місцях. До того ж відповідно до нових правил аргентинські мусульманки відтепер можуть фотографуватися на посвідчення особи, не знімаючи хіджаб. Новий закон має сприяти зміцненню принципу свободи слова й віровизнання та допоможе мусульманській громаді краще інтегруватися в суспільство. «Ми хочемо повідомити світові, що ми можемо подолати розбіжності заради гарних цілей. Ніколи не слід накидати іншим свої погляди, а надто в питаннях релігії», — заявила Фернандес. Директор Ісламського центру Аргентини Самір Салех схвалює законодавчу ініціативу властей, уважаючи, що це дозволить мусульманкам не порушувати їхніх релігійних переконань. За даними дослідного інституту «Pew Research Center», мусульманська громада становить близько 2% населення Аргентини. Мусульмани зосереджені

в таких містах, як Буенос-Айрес, Тукуман, Росаріо та Мар-дель-Плата. На відміну від Аргентини, в Україні, де мусульманська громада так само становить близько 2% населення, мусульманкам заборонено робити фото на паспорт у хіджабі.

Вищий адмінсуд України: Соборній мечеті бути Вищий адміністративний суд України підтвердив право Духовного управління мусульман Криму на будівництво Соборної мечеті в Сімферополі по вулиці Ялтинській, 22. Відповідне рішення прийнято на засіданні суду 26 січня. Таким чином поставлено крапку в цьому питанні. Підтверджено законність рішення Господарського суду АР Крим, що 12 травня 2010 року зобов’язав Сімферопольську міську раду в десятиденний термін від дня, коли рішення набуде чинності, укласти з ДУМК договір оренди земельної ділянки на Ялтинській, 22. У разі неукладення договору міськрадою після закінчення зазначеного строку договір буде вважатися укладеним у редакції ДУМК. «Отже, за рішенням суду, ділянка відтепер перебуває в оренді Духовного управління мусульман Криму», — повідомив

заступник кримського муфтія Джеміль Бібішев, зауваживши, що ДУМК задоволене справедливим рішенням. Коментуючи рішення суду, заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров підкреслив наступне: «Я не знаю, як далі викручуватиметься Сімферопольська міська влада». Нагадаємо, судовий позов між ДУМК і Сімферопольською міськрадою, що наполегливо відмовлялася виділяти земельну ділянку під будівництво Соборної мечеті, тривав не один рік. У травні 2010 року, напередодні чергової річниці депортації кримських татар, президент України Віктор Янукович видав указ про додаткові заходи щодо облаштування депортованих громадян і, зокрема, доручив Раді міністрів Криму сприяти будівництву Соборної мечеті в Сімферополі.

«Ніхто не спроможен боротися з історією» Під час лютневих заворушень у Єгипті, шейх Юсуф Аль-Кардаві, голова Міжнародної ради мусульманських учених, закликав єгипетського президента Хосні Мубарака добровільно залишити посаду, поки не довелося зробити це з примусу. За словами Аль-Кардаві, недавня історія з туніським президентом Бен Алі мала бути прикладом для його єгипетського колеги.

Підпал мечеті Прокуратура Автономної Республіки Крим 13 січня порушила кримінальну справу за фактом підпалу мечеті селища Жигуліна Роща поблизу села Мирне Сімферопольського району. Будівля зайнялася 25 грудня 2010 року, приблизно о третій годині ночі. Свідки викликали пожежників, але ті не змогли доїхати до місця події через бездоріжжя. Унаслідок підпалу найбільше постраждала покрівля — дах згорів. Місцеві мешканці впевнені, що це підпал, і виключають можливість самозаймання, бо мечеть була недобудована.

«Мубараку, йди, якщо в твоєму серці лишилося хоч трохи милосердя, а в голові — здорового глузду», — звернувся до президента шейх Аль-Кардаві в ефірі телеканалу «Аль-Джазира», зауваживши, що десятки людей загинули, вимагаючи відставки диктатора. «Для тебе більше немає місця, Мубараку, я закликаю тебе піти добровільно, щоби потім відповідати перед цивільним судом, а не судом військовим, що ти створив для розправи з супротивниками», — сказав мусульманський діяч. «Кожному тиранові настане кінець. Ніхто не спроможен боротися з історією», — підкреслив Юсуф Аль-Кардаві.

Мусульмани України засуджують теракт у «Домодєдово» Мусульмани України рішуче засуджують теракт в московському аеропорту «Домодєдово» й висловлюють глибоке співчуття близьким і родичам загиблих. «Жалем і обуренням переповнилися наші серця, коли ми дізналися про страшний злочин в аеропорту «Домодєдово». Загинули десятки й покалічено понад сто невинних людей», — зазначено в тексті співчуття. «ДУМУ «Умма» рішуче засуджує цей нелюдський акт, спрямований на розпалювання міжнаціональної та міжрелігійної ворожнечі в російському суспільстві. Ми впевнені, що ті, хто скоїв цей злочин, не мають ні національності, ні релігії. Усі світові релігії забороняють тероризм, убивство невинних людей із будьякою метою. Ми нагадуємо, що Священний Коран прирівнює вбивство однієї невинної людини до вбивства цілого людства, адже людське життя в Ісламі — це великий дар Аллага. Мусульмани України закликають росіян усіх національностей і віровизнань у цей важкий період зберігати витривалість і спокій і не піддаватися на провокації сил, що намагаються вкинути Росію у вир розбрату й хаосу».

У Тунісі скасують заборону хіджабу Після багаторічних обмежень на носіння хіджабу й колективні молитви в мечетях, Туніс відроджує ісламські традиції. «Туніс відроджується після чорної доби, що відбилася на політичній і соціальній царинах, а також на релігійних свободах, — каже професор Нуреддин Мухтар Аль-Хадемі. — Релігійність, головна риса туніського народу, істотно підупала останніми роками». За 23-річного правління президента Бен Алі жінкам у Тунісі забороняли носити хіджаб у громадських місцях; мечеті відкривалися незадовго перед молитвами й закривалися одразу після них: вірним не дозволяли молитися тут в інший час, крім обов’язкових молитов. Після повалення режиму Бен Алі державні телекомпанії транслюють азан, хадиси пророка Мухаммада (мир йому і благословення), а мечеті не закриваються. Напевно, тепер скасують і обмеження на носіння хіджабу. Ще 1981 року колишній президент Хабіб Бургиба ухвалив закон, що забороняє жінкам з’являтися в хіджабі в державних установах. У 80-х і 90-х роках президент Бен Алі посилив ці обмеження, зокрема, оголосив хіджаб ознакою екстремізму й заборонив узагалі.

У ММ А

№8 березень 2011

3

Пропаганда неоорієнталізму Сумая ГАННУШІ Переважна більшість засобів масової інформації створюють помилковий стереотип, повсякчас пов’язуючи Іслам із війною, нестабільністю й репресіями. На тлі того, що сьогодні Іслам обговорюється всіма й повсюди, важко уявити, що років із тридцять тому ця тема цікавила вузьку аудиторію й була на периферії західної свідомості. Якщо про Іслам і згадували в репортажах періоду холодної війни, зазвичай ішлося про боротьбу «моджахедів» з «імперією зла» в Афганістані. Іслам подавали як миролюбного союзника сил свободи, що базуються в Нью-Йорку та Лондоні. Але події 11 вересня 2001 змусили Європу й Америку радикально переглянути свої погляди на цю релігію. Іслам одразу став проблемою місцевого й глобального значення, що мала нескінченну кількість рефлексів у всьому світі. Відтоді мало який день обійдеться без того, щоб ми не почули, прочитали чи побачили повідомлення про жахливі події, пов’язані з мусульманами. Присутність мусульманських меншин у західних столицях ще більше ускладнює малюнок мозаїки, доповнюючи його химерним переплетенням узаємин між діаспорами та їхньою батьківщиною. Побоювання мусульманської загрози змішується з глибоко вкоріненими страхами перед іммігрантами, чужинцями. Розповідати правду? Створення сюжетів про Іслам — особлива галузь, що фабрикує образи, сцени та повідомлення. У глобалізованому світі, керованому силою образу, давно не стоїть питання, що спричинило ту чи іншу подію, чи як насправді все сталося, — важливо тільки те, як це буде знято й подано глядачам, слухачам, читачам, що сидять удома. Можна заперечити, що ЗМІ просто повідомляють про те, що сталося. Але в реальному світі об’єктиву камери важко зберегти нейтральність і неупередженість. Отже, цілком можливо заздалегідь і дуже тонко прорахувати і добрати, що показати, а чого не показувати глядачеві, про що він дізнається, а що варто приховати. ЗМІ — зовсім не дзеркало, що відбиває дійсність. Їхня роль полягає не просто в пасивній передачі, але в активному формуванні, виробництві за допомогою тривалого процесу фільтрації, інтерпретації та редагування. Річ у тому, що нашими ЗМІ керують величезні інформаційні корпорації та їхні господарі, а зовсім не доброчинці, що діють із любові до людства. Як поширюється інформація Майже шість десятків країн, що їх зазвичай називають «мусульманським світом», дуже відмінні. Серед них є багаті й бідні, консервативні й ліберальні, стабільні й конфліктні, монархії та республіки; десь жінки керують державою, а десь не мають навіть виборчого права; в одних гноблення народу виправдовують релігією, а в інших релігійні утиски виправдовують світськими цінностями. Але це розмаїття ніяк не фігурує в традиційному інформаційному викладі. Складна й різноманітна картина стає сірим, пласким зображенням, сходить на історії про жорстоких терористів, бунтівну юрбу, чорні тюрбани, невтішних удів і замкнених у клітках дочок.

Мусульманський світ став мовчазним предметом — він не має власної думки, але його можна обговорювати — це нерухомий «задник», що на його тлі красується столичний журналіст. Цей журналіст — посередник, що повинен забезпечити розуміння, той, хто розшифрує загадкові коди цього дивного світу, відкриє нам його секрети, той, хто надасть усьому значення, розповість правду й відновить лад. Поверховість і примітивізм наших журналістів якнайкраще можна спостерігати в їхніх репортажах про конфлікти на Близькому Сході. Глядачам дають кілька хвилин, щоб вони побачили уламки, дим, згорілі авта, понівечені тіла, відірвані кінцівки, кров і ридання вдів і послухали відповідні коментарі. Не намагаючись пояснити причини та історію кризи, такі репортажі фактично ще більше нагромаджують нерозуміння, і головне — героїв подій часто міняють місцями, виставляючи жертв за гнобителів. Крізь призму сприйняття Це все підтверджують численні дослідження, зокрема, ті, що було проведено після палестинської Інтифади Ґреґом Філом і Майком Бері з університету Ґлазґо. Дослідники годинами стежили за репортажами BBC та ITV про події Інтифади 2002 року, вивчили 200 інформаційних програм і взяли 800 інтерв’ю про те, як люди сприймають цей конфлікт. Спілкуючись із глядачами, дослідники стикнулися з разючим невіглаством і незнанням елементарних фактів. Тільки 9% опитаних знали, що «окуповані території» були окуповані «Ізраїлем», тимчасом як переважна більшість уважала, що їх окупували палестинці. І це не дивно, враховуючи тенденційність викладу й пристрасть до затуманювання головної правди конфлікту: нам не розповідають про 418 палестинських сіл, що їх зруйнували 1948 року, а тисячі їхніх мешканців просто вигнали, що «Ізраїль» було створено за допомогою сили на 78% історичних палестинських територій, що від 1967 року «Ізраїль» незаконно окупував і запровадив різні форми військового правління на решті — 22% території, що більшість палестинців,

тобто понад 8 мільйонів, сьогодні втікачі — живуть за межами батьківщини. Репортажі про Ірак не кращі. У глядачів створюють враження, ніби проблеми країни спричинені кровожерливістю її народу та його невгамовною жагою завдавати собі шкоди, бо одна секта намагається винищити другу. Водночас американці постають як добрі посередники, що мають дати всьому лад і запобігти остаточному самознищенню іракців. Причини нинішнього хаосу замовчуються. Ніхто не каже, що до країни вдерлося 150-тисячне чужоземне військо, що воно зруйнувало її інфраструктуру, систематично знищує національну колективну пам’ять, зневажає культурну спадщину, запровадило політичну систему на етно-релігійних засадах, розігнало армію, озброює одну фракцію проти іншої — спочатку курдські формування, потім шиїтську міліцію заради «протистояння сунітському трикутнику» і, нарешті, сунітські племена аль-анбар — начебто для війни з «Аль-Каїдою». У репортажах ЗМІ не кажуть, що страждання іракців через те, що вони стали жертвами нелюдської боротьби за владу, де вони просто пішаки, нікчемні створіння — їх можна розчавити, не переймаючись підрахуванням жертв. Натомість штампують міфи про те, що всі нещастя через те, що вони араби, мусульмани, послідовники «насильницької за своєю суттю» релігії. Захід створив свою власну «правду» про Іслам, мусульман, арабів і Близький Схід. Саме її нам показує об’єктив камери, супроводжуючи короткими коментарями, що повторюють без кінця-краю. Заголовки й назви бувають різні, але зводяться до вузького кола понять, що відображають уявлення про мусульманське суспільство самих виробників такої «правди», отже, і її споживачів на місцях. У цих повідомленнях змішані насильство, фанатизм, безглуздість, емоційність, стагнація, залежність і деспотизм. Ці поняття популяризуються ЗМІ за підтримки складної мережі інститутів і установ влади. Піти проти них — значить вийти за загальноприйняті межі, поставити себе поруч із єретиками, чужинцями й монстрами. 

“Подвійні стандарти” — це не демократія Андрій Манчук

З

агал української інтелігенції вражає своїм ставленням до масових жертв серед цивільного населення на маленькому клаптику землі в Секторі Газа. У нас або ставляться до цього байдуже, або аплодують цьому масовому вбивству, повторюючи пропагандистські міфи про історію Палестини. Місто Ашкелон, що на нього час від часу падають саморобні палестинські ракети, ще півсторіччя тому мало назву Аль-Мадждаль, і в ньому мешкали діди та батьки нинішніх мешканців бідного, блокованого ізраїльськими військами гетто Гази (ми чомусь уявляємо його собі «незалежною державою»). Люди з приниженою національною гідністю, загнані в нелюдські антисоціальні умови — я сам бачив це в таборах палестинських біженців — неминуче відповідати­ муть терором на гноблення й терор із боку влади, що для них

окупаційна та чужа. Причина цієї війни в ігноруванні фундаментальних демократичних прав сегрегованих палестинців: права на самовизначення та гідне життя. Але, здається, ми, слідом за ізраїльськими політиками, воліємо не визнавати за ними загальнолюдських прав. Чому? Це психологічне ставлення до палестинців, як до «нації терористів», варварів, напівдикунів, «недолюдків» і навіть «звірів» (чи не найкоректніші з епітетів пострадянської блогосфери), що виплеснулося під час різні в Газі, проаналізовано американським професором Едвардом Саїдом — відомим інтелектуалом з арабської християнської родини. Автор народився в Єрусалимі, а потім жив у вигнанні в США. У книжці «Орієнталізм», що вийшла в чудовому українському перекладі видавництва «Основи» він піддав ретельному аналізу європейський комплекс зверхності щодо до мешканців Сходу. Цей комплекс розвинувся внаслідок тривалої колонізаційної політики

європейських держав, що її спадкоємцем є держава Ізраїль. Дарма шукати коріння цієї війни в міжрелігійних стосунках і прадавній легенді про Авраама, Агар і Сару — це таке саме дикунство, як і намагання обґрунтовувати біблійними текстами колоніальні амбіції сучасної ядерної держави Ізраїль. Причини війни, як завжди, лежать у площині економіки та політики — ізраїльська еліта розраховує виграти в такий спосіб вібори й топить у патріотичній істерії соціальне невдоволення власних громадян, каналізуючи їхній гнів у ненависть до «зовнішніх ворогів». Демократія не може мати подвійних стандартів — і ми мусимо боротися за припинення сегрегації та руйнування ганебної «роздільної стіни», за незалежність палестинської держави та її мирне існування. Це обов’язок кожної людини, що вважає себе демократом — такий самий, як і принципова боротьба проти юдофобії та антисемітизму. І це єдина альтернатива перманентній бійні на Близькому Сході. 

4

У ММА

№8 березень 2011

О Мухаммаде! «Мені було дано п’ять [речей], що ними Аллаг не наділяв нікого [з попередніх пророків]: давніше всякий пророк приходив тільки до свогого народу, а мене послано до всіх; мені дозволено брати військову здобич, а це не було дозволено жодному [пророкові]; уся земля для мене чиста й придатна для молитви, і людина тепер може молитися там, де застане її час молитви; мені було надано допомогу — страх охопив усіх моїх ворогів, що живуть від мене на відстані місяця подорожі; нарешті, мені даровано право заступництва [в Судний день]».

Шаміль АЛЯУТДИНОВ

«О Мухаммаде! Я засмучений, що не був твоїм сучасником. Людство тільки раз побачило твою велику силу й більше ніколи не зможе її побачити. Я захоплююся тобою!» Отто фон Бісмарк Спотворені цінності У передісламський період аравійське суспільство, як і розвиненіші Сасанідський Іран і Візантія, що досягли культурного розквіту, з погляду релігійної моралі й моральності зазнали чи не найбільшого занепаду й деградації. Християнський світ переживав глибоку духовну кризу: вчення про Єдиного Бога, що приніс Ісус (мир йому), було знову спотворено; в умах людей зміцнювалися ідеї про його богосинівство, про Бога, єдиного в трьох Особах. Грубе й відверте ідолопоклонство поступалося його більш витонченій формі, коли, прагнучи шанувати істинного Бога, почали шанувати образ. Фундаментальні моральні цінності пустили в непам’ять, а їх перекручення, здавалося, досягло апофеозу. Гріхи й вади стали чеснотами в очах людей. Позитивні якості перетворилися на щось ганебне й неприпустиме. Розпуста, безчестя й перелюб були нормою, а діти часто не знали своїх справжніх батьків. Пияцтво та азартні ігри були звичайним явищем. Обман і вміння спекулювати були ознакою великого розуму й грамотності. Дійшло до того, що люди, боячись, що не прогодують своїх дітей, убивали немовлят або закопували їх живцем. Крім того, було широко поширене лихварство. Якщо людина не віддавала вчасно борг, то він збільшувався вдвічі — це призводило до різкого зубожіння й банкрутства одних і збагачення інших. Це та багато іншого породжувало в суспільстві відчуття безвиході й безнадії. Але глибоко в серці люди сподівалися на порятунок, бо від християнських і юдейських богословів їм було відомо про останнього Посланця Божого, що має прийти. «Та я правду кажу вам: краще для вас, щоб пішов я, бо як я не піду, Утішитель не прийде до вас. А коли я піду, то пошлю вам його. А як прийде, він світові виявить про гріх, і про правду, і про суд... А коли прийде він, той Дух правди, він вас попровадить до цілої правди, бо не буде казати сам від себе, а що тільки почує, казатиме, і що має настати, звістить вам. Він прославить мене, бо він візьме з мого та й вам сповістить» (Біблія, Ів. 16:7, 13, 14). Так доводить до нас Біблія пророцтво Ісуса (мир йому) про Посланця, що має прийти після нього.

Аль-Бухарі, Муслім Отже, прихід пророка Мухаммада (мир йому і благословення), підготовлений самою історією духовного розвитку людства, був милостивою відповіддю Господа на виклик, кинутий людьми Його законові й заповідям. Прихід Мухаммада — здійснена обіцянка Всевишнього, що Він дав її Авраамові, Мойсеєві та Ісусові (мир їм). Останній посланець Божий мав звільнити людину від скверни ницих почуттів, підняти людство з рівня тваринних інстинктів на вищий рівень духовної та фізичної досконалості й богопізнання, себто того, що закладено Творцем у кожній людині. Історія доводить — саме такий підсумок життя й діяльності пророка Мухаммада (мир йому і благословення). Завдяки його переможній місії хмари невігластва розійшлися, і світ збудився й ожив, наповнився жданим Світлом… Велике призначення Дитинство, молодість і мужні літа пророка Мухаммада (мир йому і благословення), позначені побожністью й праведністю, вже свідчили про його особливу місію і велике

У цей темний час з’явився заклик людини — бідного сироти з глибини пустелі в місті Мекка, що не вмів ні читати, ні писати, — заклик, що почав повертати все в свої береги. Він змінив історію та здобув повагу, любов і шану однієї шостої земної кулі.

Юрт Сміт

призначення. Ці роки стали символом упризначеної йому Господом великої долі та майбутньої пророцької діяльності. Майбутній обранець Бога народився й виріс в аравійському суспільстві, де панували невігластво та язичництво, але з дитинства був зразком праведності й побожності. Живучи в цьому суспільстві, він перебував в іншому духовному вимірі. Його одноплемінники не сумнівалися щодо того, кому можна доручити їхні гроші й цінності, у кого можна дізнатися правду про щось, обміркувати будь-яке питання й отримати мудру пораду — авжеж, у Мухаммада благочестивого! Усі знали, що він жодного разу в житті не збрехав. Об’явлення Шукаючи Істину, майбутній Пророк усамітнювався в печері Хіра на горі Нур (горі Світла). Настав понеділок, сімнадцятий вечір місяця Рамадан. Саме другу половину ночі Господь обрав для початку об’явлення останнього Священного Писання, Корану. Як це було з попередніми пророками, Мухаммадові

(мир йому і благословення) явився один із обраних ангелів Господніх — ангел Джибрил (Гавриїл). Він явився в людській подобі, випромінюючи м’яке світло й поширюючи найніжніші пахощі. Для нього, як і для всього людства, це була врочиста мить. Починалося Останнє об’явлення Господнє. Божим пророкам за всіх часів судилася нелегка доля. Усі вони стикалися з нерозумінням, ненавистю, недовірою людей. Але рано чи пізно заклик покоритися Єдиному Богові, додержувати Його заповідей озивався в людських серцях. Як Мойсей та Ісус (мир їм), Мухаммад (мир йому і благословення) мусив пройти через випробування. Попереду були довгі роки проповіді Слова Божого. І тільки Сам Господь оберігав Свого Посланця від лиха й небезпек на цьому тернистому шляху. «Мухаммад тільки Посланець. Посланці вже приходили перед ним. Чи якщо він помре, чи його буде вбито, ви відступитеся? А хто повертає назад, не зашкодить ні в чому Аллагові, і Аллаг винагородить удячних» (Коран, 3:144). 

Мухаммад досяг таких вершин, за тих умов здійснив таку справу, настановив таку релігію, чи не найпоширенішу сьогодні, і передав таку книгу, як Коран… Це все загалом незвично й свідчить, що він не просто філософ свого часу чи національний герой, чи надзвичайно обдарована людина, але людина, що дістала Об’явлення Боже.

Доктор Шуміс

У ММ А

№8 березень 2011

5

Місяць Пророка 18 лютого 2011 року п’ятничною проповіддю в Соборній мечеті Луганська розпочався шостий сезон релігійно-просвітницького каравану в Донбасі, присвяченого Мавлід ан‑Набі — дню народження Пророка (мир йому і благословення). Заходи проводили за безпосередньої участі Духов­ ного управління мусульман України «Умма» та Всеукраїнської громадської організації «Альраід». Духовні читання, де згадували життя Пророка, його настанови, читали Священний Коран та обговорювали насущні проблеми мусульман регіону, відбувалися не тільки в мечетях, але й у концертних залах, збираючи сотні мусульман із найвіддаленіших куточків Сходу України.

18 лютого — Луганськ, 19‑го — Макіївка, Алчевськ і Свердловськ, 20‑го — Кіровське, 27‑го — Костянтинівка і 5 березня — Донецьк гостинно зустрічали учасників каравану. Донбас — регіон із найбільшою кількістю визнавців Ісламу після Криму. Практично в усіх великих містах регіону активно діють офіційно зареєстровані державою релігійні громади мусульман, більшість із них мають мечеті чи молитовні будинки. Проте мусульмани в маленьких шахтарських селищах, далеко від обласних центрів, переживають гостру духовну кризу, брак знань про Іслам та асиміляцію. Найбільше це турбує старше покоління, виховане на ісламських релігійних традиціях своїх батьків, але з відомих причин відірване від своїх духовних коренів. Досить згадати, що Ісламу в Україну офіційно не було від 1945 року, коли депортували цілий мусульманський народ — кримських татар, і аж до здобуття країною незалежності. Мусульмани, мабуть, більше за інші конфесії в Україні постраждали від войовничого атеїзму, що культивували в Радянському Союзі. Ні офіційно, ні підпільно не функціонувала жодна мечеть! І це на землях, де віками процвітала мусульманська держава. Таку катастрофу можна порівняти хіба з руїною Кордовського халіфату, коли так само вщент знищили ісламську цивілізацію та народ, що її створив. Але про цю трагічну сторінку в історії українських мусульман не пишуть ні історики, ні релігієзнавці. Про неї вперто мовчать, бо на догоду панівній сьогодні ідеології, нашу країну «доцільно» репрезентувати тільки як християнську, або конкретніше — як православну. Мусульмани України нічого не мають проти православ’я чи християн. Навпаки, ми пишаємося, що наша батьківщина стала місцем зустрічі Ісламу, православ’я, католицизму, протестантизму та юдаїзму. Таку строкату релігійну палітру має тільки Палестина. І це не призвело до релігійних конфліктів, але збагатило нашу культуру й менталітет. Ми довели цілому світові, що можна мирно й дружно жити всім конфесіям у межах однієї держави. Чом би не зробити це візитівкою нашої країни? Чому українські мусульмани мусять роками в судах усіх інстанцій домагатися права на будівництво мечетей та інших культових споруд? Невже ми не такі самі громадяни, як і визнавці інших релігій? Такі непрості питання хвилюють мусульман України навіть у Мавлід ан-Набі. 

м. Луганськ

м. Стаханов

м. Кіровське

м. Костянтинівка

ФАТВИ Наркотики

Про неможливість вчасної молитви

У Священному Корані й хадисах пророка Мухаммада (мир йому і благословення) ясно сказано про заборону алкогольних напоїв, але нічого немає про різні види наркотиків, наприклад, гашиш, героїн та інші. То як ставиться шаріат до вживання наркотиків? А надто, що в європейських країнах поширений міф, ніби Іслам не забороняє вживання наркотиків, а куріння їх за допомогою кальяну — мало не «арабська традиція».

Як бути, коли мусульманин із певної серйозної причини не може вчасно зробити обов'язкової молитви?

Мусульманські вчені одностайні в тому, що всі види наркотиків, у будь-якій формі, заборонено. Існує безліч доказів цього. Наркотики відносять до категорії хамр («п’янючий напій, дурманний трунок»); власне в Корані словом хамр названо вино. Але хамр — це не тільки вино чи будь-які алкогольні напої. Відоме висловлювання Омара, найближчого сподвижника Пророка: «Хамр — це те, що затуманює розум». Під впливом наркотиків людина сприймає світ інакше: виникають галюцинації, реальність спотворена, предмети набувають неймовірно малих або великих розмірів, що дуже часто призводить до нещасних випадків. У Корані є загальна заборона вживання всього, що п’янить, дурманить, тобто як алкогольних напоїв, так і наркотиків. Цієї загальної заборони цілком достатньо, і немає жодної потреби перераховувати всі види дурманних засобів. Наркотики заборонено й через їхній розслаблювальний вплив на людину. Відомо, що пророк Мухаммад (мир йому і благословення) заборонив усе, «що п’янить і розслабляє» (араб. муфаттир), бо воно робить млявим, притирає почуття, дурманить. Наркотики відносять і до інших заборонених Ісламом категорій: «мерзенного» (хабаіс) і «шкідливого» (мударр). Іслам суворо забороняє все, що завдає шкоди людському організмові. У Священному Корані сказано: «Не вбивайте самих себе, адже Аллаг милостивий до вас» (Коран, 4:29), «…і не прирікайте себе на загибель» (Коран, 2:195). А пророк Мухаммад (мир йому і благословення) казав: «Ні шкоді й шкідливому!» Сьогодні уряди практично всіх країн оголосили справжню війну наркотикам. За поширення наркотиків передбачена сувора кримінальна відповідальність. Ба більше, в деяких державах торговцям наркотиками загрожує найвища міра покарання, і я вважаю, що це правильно. Ті, хто торгує наркотиками й губить багатьох людей, заслуговують на смертну кару більше, ніж ті, хто вбиває одну людину. Аллаг Усевишній сказав: «Відплата рятує вам життя, о ви, хто має розум! Може, ви будете богобоязливі» (Коран, 2:179).

Рішення цієї проблеми — у хадисі від Ібн Аббаса, що подає в своїй збірці імам Муслім: «Пророк (мир йому і благословення), перебуваючи в Медині, об’єднав разом полуденну і надвечірню молитви, так само вечірню й нічну — не в дорозі й не під час дощу». У коментарі до цього хадису є пояснення, що полуденну й надвечірню молитви Пророк (мир йому і благословення) зробив опівдні, а вечірню й нічну — у вечірній час. В іншій версії хадису додано: «Він не стерігся ворогів і не був у дорозі». Отже, Пророк (мир йому і благословення), перебуваючи в Медині, сполучив молитви, але не з відомих сподвижникам поважних причин. Ібн Аббаса спитали: що він мав на меті? Той відповів: «Він не хотів ставити свою умму в скрутне становище». У такий спосіб Пророк показав припустимість сполучення молитов у разі конечної потреби. Справді, цей хадис розв’язує подібні проблеми, пов’язані з браком часу. Наприклад, узимку полуденна й надвечірня молитви одна після одної, а мусульманин може бути на роботі. У цьому разі він має право сполучити ці дві молитви й зробити їх у той час (призначений для цих молитов), коли для нього зручніше. Те саме правило застосовують і щодо вечірньої та нічної молитви — у разі конечної потреби їх дозволено сполучати. Якщо мусульманин навчається чи працює і не має можливості перерватися на молитву, тобто це становить для нього серйозні труднощі, він може сполучити дві молитви. Пророк (мир йому і благословення) не хотів ставити свою умму в скрутне становище. Навпаки, він хотів полегшити їй труднощі й відкрити широкі можливості. Цю фатву виніс імам Ахмад ібн Ханбал, а сучасник сподвижників Ібн Сийрин із цього приводу сказав, що будь-яке скрутне становище дає людині право сполучити дві молитви. Шейх Юсуф АЛЬ-КАРДАВІ за книжкою «Сучасні фатви»

6

У ММА

№8 березень 2011

Кому заважав Держкомнацрелігій? Максим ВАСІН Президент України Віктор Янукович указом № 1085/2010 від 9 грудня минулого року ліквідував Державний комітет у справах національностей та релігій, передавши більшість його функцій реорганізованому Міністерству культури України. Реєструвати релігійні організації відтепер буде новоутворена Державна реєстраційна служба України. Сфери міжнаціональних відносин і захисту прав нацменшин так само перейшли у відання Міністерства культури. Зазначені зміни відбулись у межах адміністративної реформи, ініційованої главою держави, з метою оптимізації системи державного управління й витрат на утримання державних установ. Як ці зміни вплинуть на релігійну ситуацію, діяльність релігійних організацій і життя вірних?

Слід зауважити, що статтею 30 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» передбачено функціонування державного органу України у справах релігій. Основним завданням цього органу Закон визначає забезпечення державної політики щодо релігій і церкви. Окрім цього, згідно з Законом, на державний орган у справах релігій покладено такі функції: 1. На прохання релігійних організацій сприяти досягненню домовленості з державними органами й подавати належну допомогу в питаннях, що потребують вирішення цих органів; 2. Сприяти зміцненню порозуміння й терпимості між релігійними організаціями різних віровизнань; 3. Здійснювати реєстрацію статутів релігійних центрів, управлінь, монастирів, релігійних братств, місій та духовних навчальних закладів; 4. Надавати консультативну допомогу державним органам у застосуванні законодавства про свободу совісті та релігійні організації; 5. Здійснювати контакти й координаційні зв’язки з відповідними органами інших держав; 6. Сприяти участі релігійних організацій у міжнародних релігійних рухах, форумах, ділових контактах із міжнародними релігійними центрами й закордонними релігійними організаціями;

7. Забезпечувати релігієзнавчу експертизу за участю представників релігійних організацій та відповідних спеціалістів. Усі зазначені функції, що їх виконував Державний комітет у справах національностей та релігій, відтепер реалізуватиме Міністерство культури України. Винятком буде лише реєстрація статутів релігійних організацій — згідно з президентським указом, її здійснюватиме Державна реєстраційна служба України, так само й реєстрацію громадських і доброчинних організацій. Водночас, згідно зі статтею 14 Закону, реєстрація статутів (положень) релігійних організацій є в компетенції державного органу у справах релігій, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Республіці Крим — у компетенції Уряду Республіки Крим. Таким чином, Указ № 1085/2010 фактично суперечить чинному Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», а саме — у частині передачі функції реєстрації статутів релігійних організацій Державній реєстраційній службі України. Це створює підстави до поспішного внесення змін до цього Закону, без належного їх опрацювання й без узгодження з релігійною спільнотою. Проте Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій та інші міжконфесійні об’єднання неодноразово виступали проти внесення будь-яких змін до Закону про свободу совісті та релігійні організації. На їхню думку, законотворчий процес у нинішніх умовах може призвести до звуження релігійної свободи в України. 

Олександр САГАН, професор, голова Держкомнацрелігій у 2007—2009 рр.

Саід ІСМАГІЛОВ, муфтій ДУМУ «Умма» Я цілком підтримую тих експертів і релігійних лідерів України, що висловилися за збереження Державного комітету у справах національностей та релігій. Якщо не тепер, то, можливо, згодом наші думки буде враховано. За роки незалежності в нашій країні сформувався унікальний релігійний клімат. Ми подолали низку складних міжконфесійних суперечок і протистоянь, що після всього спонукало духовних лідерів і вірних до пошуку порозуміння. Україна, незважаючи на те, що в нас багато релігійних течій, церков і конфесій, зажила слави безпечної в релігійному плані країни. Незважаючи на дрібні локальні конфлікти, народ України ніколи не переступав межі, за якою починаються справжні проблеми. І це найбільше досягнення нашого мудрого народу.

Українське законодавство у сфері релігії та свободи совісті чи не найдемократичніше у світі. Завдяки цьому, ми, мусульмани Україні, для задоволення своїх духовних потреб змогли сформувати й зареєструвати свої релігійні організації, духовні управління, навчальні заклади, а також будувати свої мечеті нарівні з більше численними конфесіями. Держкомнацрелігій відігравав важливу роль, виступаючи з одного боку як третейський суддя, арбітр у міжконфесійних суперечках, з іншого — зблизив релігійних лідерів, саджаючи їх за стіл переговорів. Те, що явно сприяє миру й порозумінню не варто ліквідувати, бо можна не знайти цьому рівноцінну заміну. Думаю, що копіювання чужого досвіду, у тому й російського, не піде на користь нашій країні. У нас інша ситуація, інший менталітет, інший шлях культурного й цивілізаційного розвитку. Ще другий президент, Леонід Кучма, слушно зауважив: «Україна не Росія». В Україні вже сформувалася власна модель релігійного розвитку, тож не варто розхитувати усталену систему. 

У більшості релігійних організацій виникла тривога щодо терміновості та способу усунення Держкомнацрелігій з адміністративної арени — ліквідація. Відтак, по-перше, до вирішення справ можуть прийти люди недостатньо кваліфіковані, без досвіду роботи, адже в міністерствах іде скорочення посад на 30%, через те перехід урядовців із Держкомітету до міністерства буде проблемний. По-друге, розділення функцій реєстрації та обліку релігійних громад (Мінюст) із практичною роботою з церквами (Мінкультури) суперечить чинному законодавству (закону «Про свободу совісті та релігійні організації») та може призвести до непередбачених наслідків. Хто буде перевіряти правдивість поданої інформації та, взагалі, релігійний характер діяльності громади? Крім того, відкривається шлях до масового релігійного рейдерства, коли мала частина громади буде реєструватися самостійно й роками позиватиметься за майно. Розвиток подій у сфері свободи совісті в 2010 році дозволяє стверджувати, що діалогу між владою та конфесіями в Україні немає. Ідеться про фактичне створення умов для дублювання в Україні російської моделі державно-церковних відносин, коли одна Церква буде у фаворі (варіант державної церкви), а інші інколи братимуть до уваги при реалізації громадських ініціатив. Практика показує неготовість нинішньої влади прийняти модель партнерських відносин, що вже багато років була базовою в державно-церковних відносинах (забезпечення рівних умов для розвитку всіх церков завдяки діяльності спеціального держоргану у справах релігій). Орієнтація на російський досвід (з єдиною «правильною» церквою, що має прямий доступ до владних структур) надто сильна. Хибність цього шляху може довести лише час, як це було за президентства Леоніда Кучми чи навіть Віктора Ющенка — вони так само починали з прожектів ліквідувати державний орган у справах релігій, а згодом створювали комітети у справах релігій. Або ж має статися якесь соціальне зрушення (конфлікт, актуалізація невирішуваної проблеми). 

У ММ А

№8 березень 2011

7

Іслам і Європа Т. ГАНТАМІРОВ за монографією Олексія Журавського «Христианство и Ислам» Закінчення. Початок у №7.

Як

не дивно, за доби найактивнішого військово-політичного протистояння Ісламу й християнства всередині інтелектуального світу складалася міжнародна та в певному розумінні міжвіровизнавча християнсько-мусульманська спільність. Книжка, написана на мусульманському Сході, через посередництво перекладачів ставала надбанням західних учених — її читали в Андалусії, Італії, у Парижі та в містах Провансу. У Палермо при дворі Фридриха II Гогенштауфена спільно працювали, шукали, полемізували християнські, мусульманські та юдейські вчені. Перекладацькі корпорації в Іспанії так само часто об’єднували представників трьох релігій. Як у Халіфаті ІХ–Х століть, на Заході в ХІІ–ХІІІ століттях робота перекладачів передувала праці філософів і теологів. Перевагу надавали насамперед працям Аристотеля, науковим працям Гіпократа, Евкліда, Птолемея, Галена, природничим і філософським трактатам мусульманських учених. Переклади з арабської власне релігійних текстів, що на них спиралися у своїй полеміці з Ісламом християни, були вельми нечисленні. Іван Іспанський переклав праці Ібн Сини (Авіценни) з логіки, фізики, метафізики та психології. Згодом з’явився переклад його «Канону лікарської науки», що разом з «Основами» Абу Бакра Ар-Разі й працями Галена дісталися від арабів, — це все справило значний вплив на розвиток европейської медицини. Середньовічна Європа знала мусульманського теолога Аль-Газалі. Його твір «Макасид аль-фаласифа» («Прагнення філософів»), перекладений у ХII столітті Домініком Гундисальві, був одним із найпопулярніших підручників аристотелізму, а його автора — ідейного опонента арабських філософів — європейці уявляли вірним послідовником Аристотеля. Цікаво, що в системі самої середньовічної арабо-мусульманскої культури філософія, фалсафа, була явищем скоріше маргінальним, интеллектуально впливовим, і аж ніяк не культурно репрезентативним. Проте освічені європейці уявляли мусульман нацією «філософською». Друга половина ХIV століття — пе­ріод, коли з’явилися ознаки культурного відчуження від Сходу. Дедалі більше Європа орієнтувалася безпосередньо на антич­ ність, і жвавий інтерес до мусульман

і арабо-мусульманської думки поступався індиферентності. Проте в середині XV віку, після того, як турки-османи завоювали Балкани й узяли Константинополь, європейці знову перейнялися «проблемою Ісламу». Показовий для цієї доби лист папи Пія II до завойовника Константинополя султана Мехмеда II. У ньому Папа, говорячи про розбіжності між християнством та Ісламом щодо божественної природи, зауважує, що обидві релігії мають біблійну основу: віру в єдиного Бога, потойбічний світ і безсмертя душі. Нехай цей лист продиктовано не так прагненням до теологічного порозуміння, як політичними й дипломатичними міркуваннями, він доводить, що тогочасні уявлення християн про мусульман не були однозначні — незважаючи на ворожість, існувало усвідомлення певної духовної спільності. У XVI столітті ставлення європейців до Ісламу істотно змінилося. Із кінцем середньовіччя Іслам уже не сприймався як серйозний інтелектуальний суперник. Мартин Лютер навіть знущався над середньовічними уявленнями про Іслам, називаючи їх зразком звичайних «папських забобонів і упереджень». Ба більше, відкидаючи ідею хрестових походів, він уважав, що до турків треба ставитися терпимо, бо бачив у них справедливу кару Господню за гріхи християн. Але варто було туркам-османам 1529 року підійти до Відня, як тон різко змінився. Ожили середньовічні стереотипи: Іслам — релігія насильства, яка служить антихристові; мусульмани позбавлені розуму, а значить безглуздо намагатися навернути їх в істинну віру — їм можна протистояти лише силою меча… У XVI–XVIII століттях у Європі відбувався процес повільного, обмеженого вузьким колом фахівців накопичення знань про арабський Схід та Іслам. У 1691–1698 роках Людовико Мараччі здійснив перше наукове видання Корану, переклавши його латинською мовою, а 1717 року побачила світ книжка А. Релана «Про магометанську релігію» — історія Ісламу, що змінила чимало уявлень європейців про мусульман. Згодом цей твір надихнув графа де Буленвільє на працю «Життя Магомета». У XIX столітті потужна хвиля європейської міграції — військовиків, комерсантів, місіонерів, адміністраторів, технічних кадрів і науковців — на Схід відкрила широкі можливості для безпосереднього знайомства з новим світом. Коло знань про життя мусульманських країн, їхню культуру й релігію розширювалося надзвичайно швидко. До Європи надходили нові дані, документи й рукописи, записи безспосередніх вражень і спостережень. Інтерес до ісламського світу диктували тепер практичні потреби європейських держав, тож і становлення ісламознавства як самостійної наукової дисципліни невід’ємно пов’язане з історією колоніальних завоювань.

Європейське ісламознавство XIX — початку XX століть, безперечно, зробило величезний вклад у вивчення історії мусульманської культури й релігії. Воно спростувало багато безглуздих міфів про Іслам, створених у попередню добу, але водночас сприяло виникненню нових, часто лише надаючи «науковості» старим помилкам і стереотипам. Наприкінці XX століття ісламсько-християнський діалог розвивається в контексті стрімкого збільшення мусульманської громади на Заході. За свідченням архиєпископа Марсельського Б. Панаф’є, «колись ми бачили в Європі мусульман, тепер бачимо Іслам». Частка мусульман у цій частині світу за півстоліття зросла з 1 до 3%, а їхня абсолютна кількість до 20 мільйонів. Фахівці висловлюють думку, що сьогодні мусульман у Європі насправді значно більше. Деякі експерти припускають, що до 2050 року мусульмани становитимуть третину або навіть половину європейців. Постійними мешканцями континенту будуть десятки мільйонів мусульман, що, намагаючись пристосуватися до європейських реалій, зберігатимуть генетичну й конфесійну прихильність до своїх «історичних вогнищ». Хай там як, Іслам уже друга за кількістю визнавців європейська релігія. Французи, німці, англійці, скандинави, італійці мають усвідомити, що ісламська традиція, незважаючи на різне її сприйняття, стає органічною та легітимною частиною європейської культури.

У середині XIX століття збудовано першу мечеть у Франції — сьогодні їх уже близько трьох тисяч. Перед Другою світовою війною в Німеччині, тоді ще нацистській державі, функціонували з десяток мечетей, тепер їх дві тисячі. Практично в кожному місті Німеччини є мусульманська громада. У західній частині країни існують навіть цілі мусульманські райони. А в маленькій Бельгії ще 1975 року відкрили Брюссельський ісламський центр.

1995 року в Римі відбулося врочисте відкриття найбільшої мечеті Італії. Ще в 30-х роках минулого століття італійський диктатор Беніто Мусоліні погоджувався на будівництво такої мечеті лише за умови, що католицький храм з’явиться в Мецці. Тепер ситуація кардинально змінилася. «Іслам — це частина європейської спадщини, європейської ідентичності, — заявив голландський лідер, відомий своїми висловлюваннями на підтримку вступу Туреччини до Євросоюзу, колишній прем’єр Нідерландів Ян-Петер Балкененде. — У Європі існують не тільки грецька, римська та юдейськохристиянська традиції, але й ісламська, а також арабський вплив». У XXI столітті відкривається нова сторінка в історії взаємин Заходу й ісламського Сходу. Якими вони будуть? Хочеться, щоб ідео­ло­­­­­­­­­­гія толерантності перемогла, адже віра, як шлях порятунку й безсмертя, не визнає насильства. Це справедливо для всіх світових релігій, що лежать в основі найбільших цивілізацій сучасного світу. 

ДУМУ «Умма»: підсумки 2010 року

5 лютого в Києві відбувся з’їзд мусульманських громад Духовного управління мусульман України «Умма». «У цілому 2010 рік був досить плідний, — уважає голова духовного управління Ігор Карпішен. — Окрім повсякденної роботи реалізовано кілька важливих проектів, спрямованих на подальше відродження

Ісламу в Україні, на становлення й розвиток мусульманських громад. Після завершення будівництва врочисто відкрито Соборну мечеть Луганська, найбільшу в області. На завершальному етапі будівництво мечеті в Костянтинівці (Донецька область). Стабільно виходить офіційне друковане видання нашого управління — газета «Умма», єдина в країні мусульманська газета державною мовою. Щороку ми випускаємо й безкоштовно поширюємо тисячними накладами настінні мусульманські календарі». «Представники ДУМУ «Умма» регулярно беруть участь у міжнародних конференціях, круглих столах і форумах, присвячених найрізноманітнішим темам, що хвилюють

мусульманську громаду країни. Ми провели святкові заходи до дня народження пророка Мухаммада (мир йому і благословення). У складі Ради духовних управлінь і центрів мусульман України ДУМУ «Умма» брало участь в організації хаджу. І це далеко не все з виконаної роботи», — підкреслює Ігор Карпишен. «ДУМУ «Умма» всіма силами сприяє зближенню й порозумінню мусульман нашої країни: тільки за два роки нашої діяльності кількість громад, що входять до духовного управління, подвоїлася, — додає муфтій Саід Ісмагілов. — Сьогодні ми об’єднуємо 20 мусульманських релігійних організацій із тринадцятьох регіонів України.

І це не фіктивні громади, що зареєстровані, але існують тільки на папері. Це повноцінні організації — усі вони працюють. Ось і на цьому з’їзді до складу духовного управління прийнято мусульманські громади «Аль-Фатиха» з міста Брянки (Луганська область) та «Іслам» із міста Лозова (Харківська область)». Після звіту про виконану роботу на з’їзді обрали керівні органи ДУМУ «Умма»: правління, голову, заступника голови й муфтія. Одностайно на новий термін продовжили повноваження голови ДУМУ «Умма» Ігоря Карпішена й заступника голови Ісляма Гімадутіна. Муфтієм переобрано Саіда Ісмагілова.

8

У ММА

№8 березень 2011

Мусульмани в Російській імперії Іслам як фактор етнічного самозбереження Андрій ШАВИРІН, за книжкою A. Колодного й П. Яроцького «Історія релігії в Україні»

П

ісля приєднання гетьманської України й ханського Криму до Російської імперії мусульмани Криму й інші мусульмани, що оселялися на наших землях протягом XIX століття, опинилися на межі етнічного виживання — постала загроза національної асиміляції та примусової християнізації. Зазнаючи поразок у боротьбі з Російською імперією, Туреччина за Кучук-Кайнарджийською угодою 1774 року визнала незалежність (від себе) Кримського ханства. Росія, відповідно, визнавала духовну владу султана над кримськими татарами — як халіфа всіх мусульман. Однак і цей релігійний зв’язок обірвався 1783 року, коли з фіктивною самостійністю Криму було покінчено — його приєднали до Росії. Відтоді почалися систематичні утиски мусульман, що поступово послабило позиції Ісламу в регіоні. Із руйнацією ханства було знищено державну структуру з її теократичною владою. Чимало кримських мусульман покидали свою батьківщину та їхали до Туреччини й інших країн світу. Пік еміграції припав на 1860–1862 роки. Загалом за період до 1917 року з Криму виїхало майже 4 мільйони мусульманського населення. Від початку XIX ст. з Криму виселили до внутрішніх губерній імперії багатьох імамів і мулл. Їх забирали саме за те, що вони мали авторитет серед вірних. Тим, кого вислали, назавжди заборонили повертатися — на кордоні Криму розташували спеціальні застави. За всіма хаджі в Криму встановили відкритий нагляд. Паспорт на виїзд у хадж можна було отримати лише з дозволу Новоросійського генерал-губернатора або Таврійського губернатора. Від 1836 року на духовну посаду міг розраховувати лише той мулла, що відзначався «надійністю, вірністю й доброю поведінкою». Татарин, що навчався за кордоном,

передусім у Туреччині, не міг стати муллою. Та навіть навчання в «прогресивних», орієнтованих на Європу медресе — Гелеєвському й Хусаїнівському — так само перекривало шлях до духовної діяльності. Муфтія обирали всі татари, але тільки з трьох кандидатів, що їх затвердив губернатор.

1876 року міністр внутрішніх справ остаточно заборонив видавати паспорти для здійснення хаджу. 1890 року остаточно відчуджено вакуфні землі, що давали кошти на релігійні потреби мусульманських громад (вакф — майно, надане державою для матеріального забезпечення мусульманської громади). Традиційно при будь-якій кримській мечеті функціонували приходські школи, мектебе — їх було майже півтори тисячі, по 600– 700 учнів у кожній. На 1890 рік залишилося лише 275 мектебе, натомість нових світських шкіл не відкрито; гроші, зібрані вірними на мусульманську гімназію вилучено. На кінець XIX ст. функціонували 23 медресе — мусульманські школи середнього типу. Так утілювалася в життя лінія уряду Росії на те, що Іслам — визнана, але другорядна, небажана релігія. Фактично в Російській імперії провадили послідовну політику знищення основ мусульманської цивілізації Криму. Було зруйновано чи перетворено на казарми понад 900 мечетей, а 1883 року відбулося перше велике спалення старовинних кримсько-татарських книжок (друге вже за радянських часів — 1929 року). Незважаючи на систематичні утиски, мусульманська культура Криму жила й навіть оновлювалася. Зразок цього явища — творчість Ісмаїл-бея Гаспрали (Ісмаїла Гаспринського). Його зусиллями в Криму творилася релігійно-культурна реформа, а наслідком її мало стати те, що тепер називають «європейським Ісламом». 1881 року Гагринський видає працю «Російське мусульманство», а з 1883 — тижневик «Тарджиман» («Перекладач»), де відстоює ідеї поєднання Ісламу зі світським життям на європейський кшталт. Гаспринському належить утопія про створення десь у Європі високорозвиненої

мусульманської країни, що поєднає духовні цінності Ісламу з європейським гуманізмом. Учні Гаспринського зробили спробу інтегрувати його ідеї в культурологічне вчення — джидадизм. Його послідовники зазнали вимушеної еміграції та переслідувань. Діяльність Ісмаїл-бея Гаспрали значною мірою сприяла збереженню національної гідності кримсько-татарського народу, послабила історично зумовлену недовіру між цим народом і українцями. Політика імперської влади в материковій частині України після ейфорії, викликаної перемогою над Кримом і Туреччиною, змінилася терпимішим ставленням до «своїх» мусульман — до мусульманських громад Російської імперії. Унаслідок економічної міграції протягом XIX ст. починається розселення в Україні представників народів, що традиційно виз­ нають Іслам. На українських землях оселяються десятки тисяч волзьких («казанських») татар. У промисловому поясі країни — на сході й півдні формується своєрідна діаспора тюркомовних народів. Після кавказьких перемог Росії на українських землях з’являються репатріанти з Кавказу. Найвідоміший серед них, безумовно, імам Шаміль — герой національного опору Дагестану й Чечні. У державі, що він

створив, Шаміль прагнув поєднати вимоги шаріату й місцеві традиції. Ця багатонаціональна мусульманська держава — імамат, заснована на поєднанні духовної та світської влади в особі правителя — імама, проіснувала недовго, а Шаміля після поразки вислали до Росії. Від грудня 1896 року він жив у Києві, на Печерську, а навесні 1870 року імам Шаміль відплив пароплавом із Одеси до Стамбула з метою здійснити хадж. Імам із глибокою симпатією ставився до українського народу, захоплювався громадянською позицією Тараса Шевченка. Царський уряд дозволяв мусульманам мати свої мечеті (але обмежену кількість). Через те мусульмани, крім мечетей, часто мали ще й молитовні будинки. Так, наприклад, на Донеччині на початку XX ст. функціонували дві мечеті — у Луганську й Макіївці, а в поселеннях — ще кілька молитовних будинків. У Києві татари жили на Подолі, Лук’янівці, у Святошині. Мусульманський молитовний будинок стояв на вул. Мирній. 1910 року було закладено фундамент мечеті, але її так і не збудували. У столиці були два мусульманські кладовища. Великі мусульманські громади існували в багатьох містах — Катеринославі, Харкові, Запоріжжі, Миколаєві, а за кордонами Російської імперії — у Львові. 

В Україні потрібен канонічний переклад значень Корану Переклад Священного Корану українською мовою, виконаний Валерієм Басировим із російських перекладів, не можна вважати канонічним із погляду ісламської традиції, а проте це важливий внесок у розвиток українського ісламознавства й кораністики. Так у Духовному управлінні мусульман України «Умма» оцінили книгу «Переклади смислів Корану українською мовою», що її автор працює сьогодні над виправленням помилок і неточностей першого видання. У жодному разі не применшуючи заслуг шановного Валерія Басирова (із ним, сподіваюся, я матиму нагоду зустрітися особисто), зазначимо, що як науковому співтовариству, так і мусульманам нашої країни потрібен канонічний переклад Корану, зроблений з мови оригіналу.

Орган Духовного управління мусульман України «Умма» Розповсюджується безкоштовно

Річ у тім, що недостатньо просто добре знати арабську мову й мову перекладу. Коранічна арабська мова — унікальний феномен, вона виділена в окремий напрям в арабській філології. Текст Корану складний, багатозначний, сакральний. Саме через надзвичайну складність і сакральність Коран тривалий час забороняли перекладати іншими мовами. Пізніше, з метою ознайомлення зі Священним Писанням Ісламу народів, що не володіють арабською, ісламські богослови стали допускати кваліфікований переклад значень Корану іншими мовами. Бути лінгвістом і перекладачем замало для такої відповідальної праці — треба бути фахівцем у цілій низці шаріатських наук. Над такими перекладами останнім часом працюють не окремі вчені, а редакційні колегії, що об’єднують спеціалістів із різних галузей ісламської теології, екзегетики та філології.

Засновник: Духовне управління мусульман України «Умма» Головний редактор: Саід Ісмагілов Адрес: 04119, Київ-119, вул. Дегтярівська, 25-А. Тел.: (044) 489-45-58 E-mail: dumu.umma@gmail.com

Люди, що беруться до такої роботи, мають бути відомі й визнані — як у колі мусульман, так і науковим співтовариством. І якщо раптом якийсь аспірант або, взагалі, студент заявить, що, мовляв, «багато років працював і переклав», як це можливо в нашій країні, то це ще не означає, що його роботу визнають. Треба з повагою ставитися до релігійної традиції. Я навіть не уявляю собі, щоб, наприклад, без згоди й дозволу глав провідних християнських церков хтось зробив переклад Біблії українською мовою та почав рекламувати, тиражувати своє «інтелектуальне й наукове надбання». А зважаючи на те, яка вимоглива ісламська традиція, як вона охороняє свої священні тексти, передусім найголовніший і найцінніший — Коран, мусульмани ревно й пильно ставитимуться до питання їх перекладу.

Редакція не завжди поділяє погляди авторів публікацій. За достовірність фактів відповідають автори публікацій.

Саід ІСМАГІЛОВ

Реєстраційне свідоцтво: КВ № 15690-4162 Р Газету надруковано в друкарні «Експрес», м. Київ, вул. Сирецько-Садова, 13

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції. Рукописи не рецензуються й не повертаються.

Друк офсетний. Наклад 2000 прим.