Катерина КОТ Фото Миколи МАНДРИЧА
Шаради Померанцева 28
квітня 13 акторів київського театру «Міст» презентували пластичний перформанс на 13 поезій за книгою Ігоря Померанцева. «Homo eroticus». Для авторів і учасників проекту це був новий досвід і, як вони кажуть, «авантюра». Ідею запропонувала перекладач поезії Ігоря Померанцева Діана Клочко, підхопила ідею художниця Юля Лазаревська, яка здійснила постановку і як режисер, і як сценограф, і як майстриня асоціацій та образів у переносному і буквальному значенні — адже всі декорації й костюми виготовлялися вручну, і чи не кожен учасник взяв у цьому участь. Художній керівник театру «Міст» Юлія
Гасиліна виконала роль хореографа. Актори вперше працювали в жанрі пластичного дійства, що додало їхній щирості якогось юнацького ентузіазму й енергії, і в поєднанні з поетичною лірикою створило прозору і, водночас, щільну еротичну консистенцію зі сцени й глядацької зали. Вигадки з реквізитом і костюмами доповнював яскравий художній відеоряд, створений спеціально Миколою Мандричем, та еклектичний музичний супровід, чуттєво дібраний пані Лазаревською. Поезія Померанцева звучала голосом Василя Шандро. Сам поет, запрошений опісля всього на сцену й увінчаний лавровим вінком, виконав власну роль
Homo eroticus і підсумував: «Homo sapiens може померти, Homo faber може припинити творити, Homo ludens може перестати грати, але Homo eroticus завжди залишатиметься живим. Це людина сонця, Середземномор’я. Це старець, який останніми різцями кусає яблуко. Я сприймаю це як еротику. І вірші, на грані фолу, контрастуючи з салонною драматургією вистави, прекрасно в неї вписалися». Дійство під назвою «Шаради Померанцева» відбулося у Домі освіти й культури «Майстер клас» й інсценувало поетичну мову звуком, образом, рухом. Все вірно, адже сharade — це словесна гра.
… Я з огидою дивився на припалені сонцем крила, на безбоязні круглі зіниці. Та зненавидів її значно пізніше, років десь у дев`ятнадцять. Тоді я жив невідривно від теми очей на обличчі однієї жінки, та головою розумів, що кохання — це хитра й жалюгідна птаха фенікс.
ін приніс до класу кілька мотків різнокольорової вовни і всіх обмотав, обвив, обплутав. Вони сміялися до сліз. […] Тоді вночі до класу напустили молі. Прокинувшись, вони не знайшли жодної ниточки. Міль пожерла навіть одежу. Так їх голенькими і роздали батькам. 36