КАТЕРИНА КОТ
БГ: ЧИМ БІЛЬШЕ Я ТАКИЙ, ЯК УСІ, ТИМ КРАЩЕ! Борис Грєбєнщіков і гурт «Акваріум» знову відвідали Київ. Цього разу з ювілейним концертом гурту, акустичним концертом БГ та авторською виставкою картин Бориса Борисовича у столичній галереї сучасного мистецтва. В ексклюзивному інтерв’ю «Українській культурі» БГ запевнив, що боятися «попси» не варто, розповів, чого Росія має навчитися в України і за що він дуже любить Київ, а також, чому добре бути таким, як усі
Відкриття виставки картин БГ у центрі сучасного мистецтва М17
— Пане Борисе, що ж таке культура? — Слово «культура» в науці означає «середовище перебування». Культура — це середовище перебування душі людства. — Яке місце в культурі займають творчість і мистецтво?
54
— Творчість постійно оновлює культуру і робить можливим розвиток людей. Якби культура, навіть найбільша і найпрекрасніша з культур, не змінювалася постійно, вона, наче стояча вода, почала б гнити. Тому творчість постійно оновлює культуру, дає їй ковток свіжих сил, свіжої води. А мистецтво бере знахідки творчості і робить їх
доступними для усіх людей. Наприклад, приходить геній і каже, що все має бути так-то і так-то, люди панікують, починають шуміти — ні, не так, убити його негайно, так робити не можна! — а згодом, через певний час з’являються ті, які говорять: «О! Це ж цікаво! Це ж можна продати!». І найпростіше, що є в цьому новому, дуже швидко
беруть і починають штампувати засобами мистецтва, котре формує популярну культуру, яка, в свою чергу, формує більшу частину людей, належних до цієї культури. Але всі забувають, що, за всієї небезпеки поняття «популярна культура», в основі її все одно лежить творчий геній.
— З картинами Ви приїздили до Києва двічі. З концертами буваєте у нас кілька разів протягом року. Що Вас так приваблює у Києві?
— Хто Ваш слухач? Який він? — Люди, які слухають нас, — це дещо особливий вид людей. Я б сказав, що люди, які слухають «Акваріум», тягнуться до чогось, чого самі до кінця не розуміють, і я сам цього до кінця не розумію. (Сміється.) В «Акваріумі» є щось таке, що виходить за рамки раціонального мислення, можливо, саме до цього люди і тягнуться.
— Тобто мистецтво — це форма, в яку обрамлена творчість? — Мистецтво — це спосіб донесення творчих відкриттів до всіх людей без винятку. — Чи виділяєте Ви національні й етнічні культури і яке їхнє місце в глобалізованому світі? — Звісно, є й національні, й етнічні культури, але все одно не слід забувати, що вони — частина спільного. Що одна (осібна) культура без інших культур не буде мати значення. За таких обставин з’явиться небезпека розмальовувати все одним кольором: різні культури — це різні кольори, а намалювати картину лише однією фарбою дуже складно. А глобалізація — це можливість злитися і зробити кожну культуру частиною цілого. — Як Ви оцінюєте рівень культури в провінції, змушеної споживати лише те, що нав’язує їй телебачення? Як упроваджувати культуру в провінцію? — А не потрібно її впроваджувати. Коли люди захочуть — вони самі дізнаються усе, що їм потрібно, а якщо не захочуть — їм цього й не потрібно. Не можна засовувати людям у горлянку те, чого вони не хочуть. І я не думаю, що зараз все так погано. На будь-яку місцевість знайдеться винахідникоповідач і бабусі-співачки. Ми живемо у цьому часі, і не потрібно його судити. Нам здається, що було краще, але я в цьому не впевнений. Кожен час має свої плюси й мінуси. Мені теж здається, що раніше було краще, але однак я думаю, що можу і помилятися. (Сміється.)
краще! Українська культура цим мені й подобається — люди не соромляться бути такими, як усі.
— Напевно, в цьому і таємниця любові до вас? — На щастя, це для мене теж таємниця. (Сміється.)
Руслан Тарабукін, директор М17, та гість виставки Вікторія Тігіпко
— Я дуже люблю Київ, дуже люблю Україну, і мені завжди тут дуже добре. У Росії люди часто бувають закритими, тут — завжди відкриті й душевні, і це чудесно. Тут я відчуваю теплоту. Мені в цілому дух української творчості здається ближчим до того, що мало би бути і в Росії, як на мене. У Росії люди весь час намагаються робити «щось нове», і все виходить дуже «скрученим» від бажання бути не схожим на всіх. В Україні ж люди просто радіють своїй творчості, тут люди «людяніші». Дуже легко бути «не таким, як всі». Я от, наприклад, радію тому, що я такий, як усі. І чим більше я такий, як усі, тим
Кавіцький Михайло, президент Helen Marlen Group, на відкритті виставки
— Два роки тому дуже успішно пройшла виставка Ваших робіт у Російському музеї в Києві, тепер виставка в столичній галереї сучасного мистецтва. Чому зайнялися живописом і які ще форми висловлювання використовуєте? — Виставки у мене з кінця 80-х років і проходять досить регулярно. А почав я малювати в 1976 році, коли виявив у своєї першої дружини поклади полотен, фарб і пензлів, що належали її діду. Мені стало надзвичайно цікаво спробувати. І ось останніх 36 років я малюю. Час від часу. (Сміється.) Ще досить успішно займаюся перекладами. Я переклав три книги своїх тибетських учителів, Упанішади, зараз працюю над перекладами Бгагавад-гіти. Не знаю, скільки часу це займе — такі тексти вимагають досконалості.
Ювілейний концерт гурту «Акваріум» у Міжнародному центрі культури і мистецтв у Києві
55