Катерина КОТ
Україна чеськими очима. Сьогодні Чудова українська, щире обличчя, прості слова про важливі речі вдумливим, чесним голосом і вимоглива симпатія — це директорка Чеського центру в Києві та Другий Секретар Посольства Чеської Республіки в Україні. Яких українців Чехія знає і про яких знати хоче? Розказала пані Дагмар Остржанська
УК. 30 червня у Празі відкрилася вис-
Справа на ліво: Дагмар Остржанська (директор Чеського центру в Києві), Юрій Білей (художник), Марина Талютто (художник), Павло Ковач (художник), Іван Почух (Надзвичайний і Повноважний Посол Чеської Республіки в Україні), Марина Щербенко (куратор проектор «Україна Сьогодні»), Максим Чатський (художник), Ольга Кучерук (координатор проетів Bottega Gallery та Щербенко Арт Центру)
Марина Талютто. «Абетка»
60
тавка сучасного мистецтва «Україна сьогодні» під кураторством «Щербенко Арт Центру». Чому Чеський культурний центр вирішив підтримати цей проект? Є 23 Чеських центри по всьому світу, у тому числі Чеський центр у Києві, а також Чеський центр у Празі. Останній має галерейний простір, в якому Чеські центри можуть представляти різні країни. Я в Україні вже більше двох років і знаю, що українське мистецтво не виставлялося в Чеському центрі в Празі. Я не пригадую, чи воно взагалі виставлялося у Чехії. Тому минулого року я поцікавилася у празького центру про можливості виставки українських художників. Чому саме «Щербенко Арт Центр»? Коли я приїхала до Києва, зустрічалася майже з усіма галереями, при чому не лише київськими, з бажанням налагодити співпрацю. Є декілька Чеських центрів, наприклад, у Парижі, Нью-Йорку, які мають свої галереї, але в Києві ми такої галереї не маємо. Натомість ми можемо використовувати простір, який уже працює, має свою аудиторію, до якого приходять люди. Так ми зустрілися з пані Мариною Щербенко і почали обговорювати можливості співпраці. Тоді мова не йшла, що колись у 2013 році ми будемо виставляти українських художників у Чехії, тоді ми говорили про можливість виставляти чеських митців у галереї Марини. Таким чином ми домовилися про співпрацю і час від часу організовуємо виставки чеського мистецтва у «Щербенко Арт Центрі». Пані Марина бере
участь у виборі митців і сама виступає куратором цих виставок. Я не вказую, якого художника обрати, адже її галерея має свою концепцію і вона самостійно обирає те, що їм підходить. І коли прийшов час обирати художників, роботи яких поїдуть до Чехії, я звернула увагу на нагороду МУХі, на врученнях премій якої декілька разів була присутня. Мене така подія дуже зацікавила, тому що це ініціатива, яка дуже потрібна, і не лише в Україні, а й в усьому світі, і в Чехії зокрема. Молодим митцям потрібна допомога і підтримка, їм потрібно розвиватися і ми маємо показувати їм, що їх мистецтво має сенс. І тоді у мене виникла думка, ідея, яку я озвучила Марині, про те, що дуже хочу виставити найкращих молодих українських художників, до 35 років, у Чеському центрі в Празі. Так усе почалося. Вся кураторська робота і концепція проекту належить пані Марині Щербенко. Чеський центр надав у Празі приміщення, медіа підтримку, а більшість організаційних питань — на жаль, чи на щастя — узяв на себе Чеський центр у Києві. УК. Також у рамках цієї виставки відбулася презентація проекту «Україно, давай, Україно!» Розкажіть про нього, будь ласка. Так, у Чеському центрі в Празі під час виставки «Україна сьогодні» пройщло дві презентації. Одна стосується прав людини в Україні і має назву «Права людини поза грою», вона підготовлена чеською неурядовою організацією «Людина в скруті», яка також має свої про-
екти в Україні і яку підтримує Міністерство закордонних справ Чехії. І другу подію представлятиме філософський факультет Карлового університету в Празі. Це презентація творів сучасної української літератури, перекладеної на чеську мову за останніх 20 років. В рамках презентації також була представлена антологія української прози чеською мовою. Ми хотіли показати чеському відвідувачеві галереї, що відбувалося в літературі останніх 20 років. Тому що чесько-українські культурні зв’язки не досить активні віднедавна, адже наші міждержавні стосунки після здобуття незалежності перестали розвиватися і продовжуватися. УК. Також в рамках цієї презентації збиралася чеська література — це книги, які поповнюватимуть фонди українських бібліотек. Навесні ви оновили поличку чеської літератури в Івано-Франківському університеті. Хто далі? Це проект не є одноразовим, хоча й виник досить спонтанно. В Івано-Франківську ми організовуємо різноманітні культурні події, і якось я зайшла в університетську бібліотеку у відділ зарубіжної літератури і подивилася, як виглядає стенд чеської літератури — і мені стало соромно, що всі книги на полиці були більш, як 20-річної давності, тобто належали ще до радянського періоду, відколи фонди не оновлювалися. Я вирішила, що потрібно з чогось починати. Згодом відбулася зустріч в Міністерстві культури Чеської Республіки в Празі, у них виявилася можливість надати нам книги безкоштовно якраз для таких проектів. Тому першим став Івано-Франківськ, у липні ми плануємо Ужгород, а на осінь — Харків. Чому саме ці міста. Ужгород: по-перше, історія Чехії тісно пов’язана з цим містом, і ми хочемо цього надалі. А Харків — це місто, в якому ми маємо Почесне консульство, там також організовуються культурні події і там є курси чеської мови. Тому нам цікаво розширювати діяльність у цих містах. УК. Чи взяли участь українські урядові організації у влаштуванні виставки «Україна сьогодні» в Празі? Чи підтримало Посольство України в Чехії, міністерства культури і закордонних справ? Виставку відкривала лише чеська сторона, був присутній Посол Чеської Республіки в Україні Іван Почух, а також генеральний директор Чеських центрів Вілма Анижова. На жаль, співпраця з Посольством України не склалася. Ми звернулися до них за підтримкою, не лише
Tenpoint. «Килим»
Група «Шапка». «Перепрокласти»
Зоя Орлова. «Добрий ранок». Відкриття виставки «Україна Сьогодні»
фінансовою, а й, наприклад, логістичною. Нам було важливо, щоб ми могли представити не лише українське мистецтво, а Україну взагалі. Тому що в Чехії проживає більше 200 тисяч українців, яких чехи знають лише з одного боку — як вони працюють. А про культурну Україну дуже мало знають. І ми хотіли також привезти самих художників, щоб люди могли з ними поспілкуватися, щоб створити певний інтерактив, аби наші стосунки почали більше розвиватися в культурному напрямку. Але, на жаль, українське посольство відмовило нам у підтримці, пояснюючи це недостатністю коштів. Для нас це було, звісно, прикро. Тому що це перше посольство, країну якого ми представляємо, і яке не виступило партнером події. І я сподіваюся, що це був останній випадок. Тому що нам не важлива лише грошова допомога. Ми самі працюємо зі спонсорами. І я гадаю, що українські бізнесмени, які працюють в Чехії, зокрема в Празі, могли б долучитися також. Але це не роль Чеського
центру — шукати їх. Це якраз та робота, в якій могла б посприяти українська сторона. На жаль, і це є досить дивним явищем, Міністерство закордонних справ, Міністерство культури України не мають культурних інститутів, які б представляли українську культуру за кордоном. Я вважаю, що це великий недолік української держави. Тому що культура є частиною дипломатії. І, відповідно, ми як Чеський культурний центр не маємо партнера, до якого могли б звернутися. Адже в Парижі я маю колег у французькому центрі, у Варшаві — в польському, в Іспанії — в іспанському, проте, на жаль, українська сторона не заснувала культурних центрів. Це такий момент, який є дуже важливим. Тому що, як я уже сказала, українські громадяни в Чехії також хочуть себе показувати з культурної сторони і не лише російською естрадою. УК. А ваші проекти тут, в Україні, отри-
мують підтримку державних установ? З Міністерством культури співпраця не склалася. А от, наприклад, із Національною філармонією у Києві ми маємо прекрасні стосунки. Але це, гадаю, лише за рахунок особистого спілкування і розвитку саме особистих стосунків, адже всюди є люди, які проявляють зацікавленість і людяність. Проте, повторюся, на жаль, не існує у нас партнерів у вигляді культурних центрів. Також у мене іноді виникає відчуття, коли я звертаюся до офіційної установи в Україні, що мій проект може розвалитися. Це може статися так: у мене є готовий проект із затвердженими учасниками, над яким працювали куратори й експертна група, і я не можу дозволити собі включати в цей проект людей, яких я не знаю, роботи яких не хочу представляти чи навіть не бачила. Такі моменти дуже ускладнюють роботу. І до того ж я не хочу возити у Чехію людей, від яких не буде результату. Проте у нас налагоджені чудові стосунки з Міністерством культури Автономної Республіки Крим. З Міністерством культури України ми також зустрічалися. З цього приводу завважу: є моменти, у яких можна посприяти, допомогти, наприклад, контактами. Я запитувала: як ми будемо продовжувати нашу співпрацю? Угоду підписали, сфотографувалися, написали на веб-сторінці, все гарно, а далі що, яка конкретна робота? Я сама є державним чиновником і на собі бачу, що можна зробити багато речей, не маючи коштів. Можна залучати спонсорів, людей… Ще зустрілася з такою думкою, коли готували проект «Україна сьогодні»: у вас про конкурси кажуть «всі
61
ми знаємо, як там відбирають» — так от я не знаю. Я вірю, що нагороду отримує той, у кого краща робота, хто її заслужив. Траплялися і такі випадки: ми про щось домовлялися, планували — а потім все мінялося. Тому така співпраця є ризикованою (сміється). УК. Чеський культурний центр органі-
зовує відкриті зустрічі з журналістами, яким надає можливість поїхати до Чехії. Скільки журналістів уже вдалося відправити і як проект розвивається? Катерина Міщук, pr-менеджер Чеського культурного центру: Відбулася поїздка Аліка Шпилюка, який відвідав кінофестиваль Фінале Плзень. Цю подію він гарно висвітлив в Україні, тобто ми отримали певний результат. Адже головна мета нашого проекту — знайомство наших культур, тому ми чекаємо на фідбек від журналістів про відвідані ними події. Також хотілось би, щоб це була не лише кінокритика, а й інші напрями, зокрема мистецтво, дизайн, який зараз у Чехії розвивається досить потужно, у цій сфері є дуже багато фестивалів, форумів, на які можна потрапити. Також літературні фестивалі. Плануємо журналістську поїздку на авторські читання для літературних критиків. Додам, що ми абсолютно відкриті до співпраці, і запрошуємо на наші зустрічі журналістів, чекаємо від них заявок на проекти і зацікавлені допомогти їм в реалізації їхніх творчих планів. Звісно, для нас важливо, щоб журналіст чітко уявляв мету своєї поїздки і розумів, як він поширить інформацію про неї — чи це буде репортаж, чи інтерв’ю, чи огляд. Ми хочемо бачити заявки людей, які розуміють, що вони роблять і навіщо, а також прагнуть максимально використати досвід, отриманий у Чехії. Наприклад, минулого року Олександр Кабанов з журналу «ШО» відвідав театральний фестиваль, про що потім з’явилася чудова розлога стаття у виданні. Дагмар Остржанська: Цей проект — наш новий напрямок, спрямований на те, щоб українські журналісти приїжджали в Чехію і писали про чеське мистецтво, про чеську культуру, а також, щоб вони надавали інформацію українським митцям. Адже, як я уже говорила, наші стосунки не настільки добре розвинені. Мене часто запитують про проекти різних напрямків, наприклад, про участь у фестивалях — і тут дуже важливо, щоб інформація надходила не лише з Чеського центру, а й від журналістів, аби мистецькі колективи могли дізнаватися про події в Чехії і брати в них
62
участь. Зараз я спостерігала за українськими митцями в Празі — Павлом Ковачем, Юрієм Білеєм і Мариною Талютто — у них була програма, спрямована на те, щоб дізнатися про можливості перебування в Чехії на резиденції, і я дуже раділа, що ми маємо можливість відкривати їм якісь нові речі, про які вони перекажуть своїм українським колегам. Наприклад, є такий чудовий простір як «Meet Factory» (фабрика зустрічей — К.К.), у якому діють вісім резиденцій, що оновлюються кожних два-три місяці, ця локація діє уже 6-7 років, і ніколи нікого з України там не було. Так от ми хочемо всіма шляхами йти до того — аби про такі речі знали в Україні, щоб відкривати українське мистецтво в Чехії і чеське мистецтво, звичайно, в Україні. УК. Як складається співпраця з україн-
цями? Як будується діалог, наскільки він продуктивний і перспективний? Про Чехію дуже багато знають в Україні — і це чудово. Нас тут люблять і це відкриває нам масу можливостей. Най-
Перформанс Юрія Білея на відкритті виставки «Україна Сьогодні»
Юрій Білей. «Інтерактивний об’єкт /Transfer/»
більший інтерес серед людей викликає література. Літературні проекти дуже розвинені. А серед проблем… Я б сказала, що кожна нація, звісно, має щось своє специфічне. Говоритиму про себе: я, наприклад, люблю структуру, люблю план і бути готовою до різних ситуацій, що виникають. А з українськими організаторами виникають такі ситуації, що саме в організації вони є слабкими. Наприклад, якщо йдеться про міжнародний фестиваль, то таких моментів не повинно виникати. Це такі недоліки, яких хотілось би уникнути, адже з Чехії ми стараємося запросити найкращих гостей, і фестивалі теж цього хочуть і в цьому зацікавлені. Такі гості звикли до певного рівня організації і їм важко зрозуміти відсутність певних елементарних речей в Україні. Ми є дуже схожими націями, але тут все ще присутні такі моменти, які нам не зрозумілі. Можливо, тому, що в нас «комунізм» був сорок років, а у вас сімдесят; можливо, це ментальні особливості; можливо, це нормальні непорозуміння, які виникають між націями. Ще хотіла сказати — те, чому я дуже радію — бачу, що навіть якщо не буде Чеського центру в Україні, чеська культура тут вже буде розвиватися сама. Тому що я уже бачу проекти, бачу гостей, яких запрошують без нас, напряму — і ті гості приїжджають без нашої допомоги. Режисери, музичні гурти… Гадаю, що це також — частково — і наша заслуга. Адже й в Чехії ми дуже багато говоримо про Україну. І знаходяться люди, які хочуть їхати сюди, тому що це їм цікаво. Скоро в Києві будуть представлені два проекти, один — це виступ чеського музичного гурту в «Дивані», інший — візит чеського режисера. І ми дізналися про це з інших джерел. І це є супер, так працюють в Західній Європі. Не все потрібно робити через Чеський центр. Організації самі контактують між собою. УК. Діалог Україна-Чехія ви розвиваєте не односторонньо. Тобто не лише знайомите нас із чеською культурою, а й активно презентуєте Україну чехам. Зокрема, ви проводили вечір української еміграції, віртуальні екскурсії Києвом. Яка мета таких проектів? Завдяки екскурсіям, наприклад, ми знову ж таки хочемо нагадати, що наші стосунки завжди були близькими і міцними. Завжди — це я маю на увазі початок ХХ століття, 20–30-ті роки. Ми були країнами, які підтримували одна одну. Але в радянсько-соціалістичний період ці стосунки перетворилися на маскарад, на щось формальне. І мені б хотілося поно-
вити ті стосунки 20-30-х років. Тоді у їх розвитку була важливою роль першого чехословацького президента Томаша Масарика, який приїжджав в Україну, який зустрічався з українськими діячами. Ми просто хочемо нагадувати. Нагадувати про нашу присутність у Києві, коли ще 150 років тому, за часів царської імперії, чехи приходили на територію України і залишалися тут, і розвивали тут свій бізнес. А також про еміграцію українців у Чехію. Адже у 20–30-х роках відбулася інтелектуальна еміграція українців у Чехію, коли в нас засновувалися українські університети, спільноти. Я думаю, що треба про це нагадувати, і треба це розвивати і рухатися таким курсом.
вистави. Немає такої можливості фінансової і я не знаю, чи це має сенс. Але ми співпрацюємо з Центром Леся Курбаса, і десь наприкінці цього року приїде відомий чеський сценограф Яна Прекова. Це буде завдяки академії мистецтв у Брно. І вона буде проводити семінар і ворк-шоп.
УК. Як чеська публіка сприймає укра-
їнське мистецтво? Я скажу про людину, яка відвідує виставки. Це не фахівець, але на виставки він ходить. Тому що і в Україні, і в Чехії є люди, які не ходять на такі заходи (сміється). Але тема виставки «Україна сьогодні», я думаю, зацікавила публіку. Тому що я двічі була на Державному телебаченні — і розповідала про цю виставку — і це щось означає, адже навіть куратори і журналісти зацікавились. Вони брали в українських митців інтерв’ю, митці спілкувалися з журналістами. У нас була підготовлена програма зустрічей українських митців з нашими колегами, і це всіх зацікавило. Я думаю, що чех, який дійсно давно не бачив українського мистецтва, українського відеоарту, а можливо, і ніколи не бачив, тому що я не пам’ятаю, чи українці були присутні на якихось міжнародних виставках — мав би зацікавитися. У нас є Академія мистецтв — і це дуже прогресивна установа, вона підтримує митців і є дуже відкритою. Я не знаю, наскільки в Україні Академія мистецтв виконує цю роль. Чи це щось старе, яке не розвивається, чи це щось прогресивне. І, звичайно, що Академії мистецтв також дуже цікаво запрошувати українських митців, зокрема, на навчання. Тому що в нас дуже багато митців навчається. Але я думаю, що ця виставка викликає інтерес не тільки у публіки, а також у митців — виставляти себе тут, в рамках міжнародного проекту. Те, що ми показали, дійсно є дуже високого рівня, і величезний плюс, що виставка підготовлена куратором, фахівцем — і це відчувається. Звичайно, що дуже великою нагородою для мене, я думаю, що й для пані Марини Щербенко, є такий цікавий факт. У нас була зустріч з пані Ленкою Ліндауеровою, що представляє конкурс Їндржиха Халу-
Володимир Сай. «Пластик»
Офіційна частина відкриття виставки «Україна Сьогодні»
пецькі — нагорода імені теоретика мистецтва, який помер у кінці 80-х років і після його смерті, вже у 90-х була заснована нагорода його імені. Це нагорода для чеських митців, яким до 35 років. Існує вона уже більше 20 років і є найбільш вагомою нагородою в Чехії, а також уже відомою за кордоном. І Марина Щербенко була запрошена в експертну групу цієї нагороди. Я гадаю, що це дуже гарний крок з чеської сторони. УК. Який з мистецьких напрямків найкраще розвивається, а які ініціативи реалізовувати складніше? Театральних взагалі зараз немає. Тому що в Україні я взагалі не знаю театральних фестивалів. Просто Україна є величезною країною, і дивно, що вона не має сучасного, актуального театрального фестивалю. Це дивно. Зараз ми шукаємо способи, як бути присутніми в цій сфері. Тому що ми не маємо можливості запросити, наприклад, весь чеський театр, щоб вони приїхали і робили тут
УК. Чи поділитеся планами Чеського культурного центру на найближче майбутнє? У нас був дуже насичений травень, через «Книжковий Арсенал» і участь у фестивалі «Візії», тому у червні ми трішки переводили подих. Наприкінці місяця чеський музикант Павел Файт брав участь у фестивалі «Німі ночі», де презентував музику до німого фільму чеського режисера Густава Махати «Крейцерова соната». Серед найближчих акцій плануємо літературні вечори «Українці, читайте!». Цей проект є дуже цікавим, адже твори чеських авторів читають українські письменники. Ми завжди шукаємо можливість залучати відомих українських письменників, наприклад, Юрія Андруховича, Оксану Забужко, Тараса Прохаська, які читають перекладені українською мовою твори чеських письменників. І публіка через українських літераторів дізнається про чеських. Ми зосереджуємося зараз на літературних проектах, тому що 2013 рік оголошено роком літератури в мережі Чеських центрів. Тут важливо зазначити про перекладацький конкурс, що ми організовуємо з Генеральним консульством Чеської Республіки у Львові, який також має надихати українських богемістів, щоб вони перекладали, щоб залишалися в своїй професії. Конкурс проходив від лютого до 31 травня і результати його будуть оголошені на Львівському книжному форумі у вересні. Всі ці літературні проекти ми також плануємо продовжити в наступному році і розвивати їх надалі. Що б ми хотіли розвивати більше — це чеське кіно, тому що воно було в прокаті і було відоме за радянських часів, а зараз нам дещо важче, адже це непросто фінансово сьогодні. Але ми співпрацюємо, зокрема, з Одеським міжнародним кінофестивалем, цьогорічним учасником якого став Їржі Менцель, відомий чеський режисер. А вересень для нас наступний дуже насичений місяць. Ми є партнерами фестивалю Джаз Коктебель, де буде представлена не лише джазова чеська музика, і за підтримки «Старопрамен» ми маємо свою сцену, на якій виступатимуть чеські музиканти. Фото експозиції надано Щербенко Арт Центром УК. 63