Літній сум Андрій БОНДАРЕНКО
За освітою — доктор філософії (PhD). Робота — Центр міської історії ЦентральноСхідної Європи (Львів). Все життя прожив у Львові (з перервою на навчання у Любліні). «Літній Сум» — перша п'єса. Почав писати — надихнули друзі з львівського театрального середовища і брак цікавих постановок у Львові. Про адресатів наперед не думаєш, пишеш просто те, що цікаво тобі. Ідеального читача окреслив би як поціновувача, одночасно, творчості японського режисера Такаші Мііке та радянського драматурга Олександра Вампілова. Про п'єсу та сцену — думаю, що драма цілком може існувати як окремий літературний жанр, і що перенесення на сцену дуже змінює драматичний текст і переносить у зовсім іншу площину сприйняття. З п'єсою «Літній сум» брав участь у ІІІ театральному фестивалі «Драма.UA» (увійшов у шорт-ліст); у фестивалі «Тиждень актуальної п'єси 2012» (увійшов до списку 20 п'єс, відібраних для читок в рамках фестивалю). Власне, ця читка у Києві була переломним моментом для мене як драматурга, надихнула писати ще — за що, зокрема, велике спасибі режисеру Ігорю Білицю! Написав ще одну п'єсу «Зустріч одногрупників», з якою подався на цьогорічний IV театральний фестиваль «Драма.UA». Поки що ні з ким не співпрацюю, але є задум спільного тексту разом із другом Василем Пачовським, дебютна п'єса якого теж читалася в рамках «Тижня актуальної п'єси 2012» у Києві. Інші зацікавлення — електронна музика та хіп-хоп (проект Crush UKU)
36
Частина перша […] Номер Олени Олена ривком відчиняє двері і обережно зазирає всередину. Марта хоче зайти, але Олена її стримує рукою. Олена: Чекай! А може, я кран забула закрутити! Марта (все одно намагається пройти): Нічого, я плавати вмію. Олена (продовжує стримувати Марту): А може там радіо включене? Марта: І шо? Олена (зненацька починає лоскотати Марту): А там електрика! І ба-бах! Не ходи туда, Марта! Марта сміється. Виривається і забігає в номер, Олена за нею. Падають на диван. Марта піднімається, сідадє на краю дивана і, імітуючи руками гру на гітарі, співає: «Пока еще не поздно, нам сделать остановку!». Потім каже: А взагалі кльово. От якщо ми колись знову попадемо в цей готель. Кльово буде все це згадати. Майже так само весело, як і колись. Олена (теж піднімається і сідає): Блін. Не говори так. Я цього Ігоря згадала. Марта: А чо? Шо таке? Шо з тим Ігорем? Вот ебаут зет Ігор? Олена: Та нічо. Просто… Він якийсь нагружаючий. Поки ти курила, він втирав мені про якийсь туризм. Ніби ти там їздиш за приємними спогадами, як турист, у всякі місця гарні. Марта: Я шось не зрозуміла. Олена: Та там нічого не треба розуміти. Просто наговорив брєд всякий. Казав, шо треба всюди їздити, де ти був і де тобі було добре. Марта: Ну а шо. Все правильно говорив. Чо ти так до цього ставишся? Олена: А тобі цей Ігор не здався якимось…? Як він тобі взагалі? Мені він якийсь дуже дивний. І не просто дивний, а ше так якось… Ніби шось від нас хоче. Але шось погане. Марта: Ухти! Маньяк! Втім, після цього вигуку Марта теж трохи згасає. Якийсь час вони сидять мовчки. Марта, закинувши голову назад, хитає нею в такт якійсь мелодії, чутній лише їй, Олена дивиться донизу, «бринькаючи» рукою по пледу, що звисає з дивану. Вони виглядають неначе персонажі фото з учасницями молодої шведської поп-групи.