Layla Alexander-Garret

Катерина КОТ Фото Мирослави ХОРОШУН

Людина, яка дихає «Є два місця на планеті, де я хочу впасти навколішки і цілувати землю — це Київ і Греція. Тут для мене благодатні місця», — говорить особлива гостя травневої столиці Лейла Александер-Гарретт. Перекладачка Андрія Тарковського під час зйомок «Жертвопринесення» приїхала на запрошення Дому освіти і культури «Майстер Клас» і в рамках їхньої програми на «Книжковому Арсеналі» презентувала книгу «Андрій Тарковський: збирач снів» (книга надрукована російською і англійською, а якщо по секрету — видавець Леонід Фінберг висловив ідею видати книгу й українською, обкладинку і графічний ряд видання хоче зробити Сергій Маслобойщиков). Окрім того, у затишній вітальні Дому «МК» відбулася світова прем’єра нової п’єси пані Александер-Гарретт «English Breakfast» — постановку читки здійснили режисер Сергій Маслобойщиков та актори Алла Сергійко і Віктор Андрієнко та «гордість українського народу», за словами пані Лейли, які ми залюбки розділяємо, — Вадим Скуратівський

УК. Ви працювали з великою кількістю знач-

них майстрів, таких як Юрій Любімов, Петро Тодоровський, Елем Клімов, Тенгіз Абуладзе, Володимир Грамматіков, Ніколас Роуг, Лассе Халльстрьом... Але про вас переважно говорять у контексті Тарковського? Що можете сказати про інші співпраці? Любімов почав працювати зі мною лише тому, що дізнався: з нею працював Тарковський. Спочатку це був «Бенкет під час чуми», потім «Майстер і Маргарита» у Стокгольмі, потім «Кільце Нібелунгів» у Ковент Гардені: мені зателефонували звідти і запросили на роботу. А ім’я

Тарковського випливає завжди, в усіх розмовах. По-перше, я написала книгу про нього. Більше ні про кого книгу я не писала і не хочу. Також у Лондоні робила фестиваль, присвячений Тарковському, в 2007 році. А ще — у 2010 — організувала фестиваль Сергія Параджанова. Параджанова я дуже люблю, і коли принесла цей проект в мекку кінематографії Англії — Британський інститут кінематографії — мені сказали, що Параджанов узагалі не годиться. Тарковський пройшов із великим успіхом, а Параджанова ніхто не знає, це буде провал. Коли ж фестиваль відбувся — у Лондоні й Брістолі —

45

директор фестивалю написав мені, що це був них кінотеатрах, йому почали писати люди, найбільш успішний комерційний проект за осдуже багато людей із в’язниць, багато жінок танніх три роки. Ваш Параджанов про себе гойому писали: це фільм про мене. Після прем’єри ворив: я вірмен, який живе у Грузії, і сидів за ніхто з колег з ним навіть не привітався, вони український шовінізм у в’язниці. Він теж дивопроходили повз і, грубо кажучи, мало не плювижна людина. Зараз мені пропонують зровали. А от люди здалеку, з невідомих якихось, бити дуже багато проектів — і я відмовляюся: маргінальних кутків, які подивилися фільм уже мене цікавить лише те, що мене цікавить, і я через кілька років після виходу, писали йому із роблю лише те, що хочу робити і чого хтось вдячністю. І він зрозумів, що так і потрібно роінший зробити не зможе. Адже про Тарковбити кіно. Він завжди казав, що кіно — це не ського нічого не було, а про Параджанова й попрофесія, як то є для багатьох — знайти гроші, готів! Джон Гальяно, подивившись фільми, вибити гроші, побудувати, спродюсувати, зросказав: «Тепер я знаю, у кого краду всі ідеї — бити кіно та ін. Це було його життя. Він робив Актори читки це, звісно, Параджанов». лише те, у що вірив. І, напевно, він мене цьому п'єси Чому Тарковський? Мабуть, він найближчий навчив. Як-от із запрошеннями провести фести«English Breakfast» мені. Я дуже поважаю і ціную його, люблю. валь абощо. Вони мене не цікавлять. Не люблю Вадим Я дійсно працювала і з Клімовим, і з Абуладзе, Скуратівський, цю фразу, але життя коротке, і хочеться викоВіктор і з Петром Тодоровським, і з Роланом Биковим ристовувати кожен день, аби сказати те, що ти Андрієнко, ми зустрічалися. А Тодоровський — це світло, можеш сказати, — а саме: хочеться співати Алла Сергійко яке зараз від нас пішло, справжнє світло — це своїм голосом, а не підспівувати. була дивовижна людина. Коли я працювала перекладачем на «Інтердівчині» у Швеції, власне, улюбленій Тарковським, я стала персоною нонграта в Росії, мене туди не впускали, і коли на майданчику виникали якісь конфлікти, ця людина дивовижним чином знімала напруження, з гумором, з теплом — і оточувала нас таким відчуттям, наче обіймала кожного. Людина, що пройшла війну, страшну війну. Він був глухуватий: чи од вибуху, чи від чогось обваленого поруч — його накрило двометровою глибою піску, і люди, що опинилися там із ним, загинули, а він вижив. Це чудо. І те, що ця людина пішла від нас, — трагедія. А чому Тарковський? Я з ним працювала практично кожного дня. І лише згодом дізналася, що Тарковський відфутболив 14 професійних ро Тарковського написано вже дуже багато. Бібліографія, перекладачів. Людмила Петрушевська гоприсвячена цій постаті, вийшла за ворила мені: «Лейла, ти у них відтяпала межі будь-яких спеціалізованих Тарковського, і тепер всі перекладачі тебе кордонів. Проте, відверто кажучи, УК. Співпраця з видатними людьненавидять». А я не професійний перене так багато книг про великого ми вимагає серйозного кулькладач, я вивчала кіно, тибетську мову і художника, що мали б знакову цінтурного рівня. Що містило це будизм, і коли прийшла і попросилася доність. Книгу Лейли можна постапоняття — «людина культурна» — помагати під час фільму до продюсера вити на рівень лише з однією у кінці минулого століття, і ким є Анни Вібум, вона категорично відмовила, книгою цієї теми — щоденником сучасна «культурна людина»? Що тому що Тарковський однозначно хотів самого Тарковського. Вона написана дуже щиро, дуже точно. Їй їх різнить? працювати з чоловіком. А коли я прийвластивий демократичний і артиЯ думаю, почуття відповідальшла — все якось закрутилося, і він потім стичний стиль. Фільм «Жертвоності. Сьогодні здається, що немає говорив — і це дуже важливо — що з інпринесення» — це один із нічого складного. Тарковський гошими перекладачами «алхімія не спрацюнайголовніших текстів в історії миворив, що мистецтво існує лише вала» — і в цьому був увесь Тарковський. стецтва, а може, у найширшому тоді, коли складно жити, в періоди Уже будучи смертельно хворим, він мені значенні, найголовніший текст — найбільш складних умов для вижисказав: «Коли писатимеш книгу про мене, про неймовірну відповідальність вання. Якщо згадати, наприклад, не пиши про мене як про тирана, що нелюдини перед історією. І многоплеяду поетів часів Сталіна — це ж своєчасно покинув наші ряди — і решту цінне кожне спостереження над фільмом, а особливо, якщо воно навіть не порівнювано складніші банальних типових фраз. А пиши лише здійснене другом і соратником речаси від тих, у яких живемо ми. Як те, що я особисто означав для тебе, тільки жисера, присутнім під час ствоу п’єсі (йдеться про “English Breakдля тебе». Тоді у мене й думки не було пирення цього шедевра. Це дуже fast» — К.К.) — пара «тиран-поет», сати книгу — а він уже знав. І люди, провисокого класу твір про те, як поде герой цитує Мандельштама і гочитавши цей текст, говорили мені, що він ставав один із найкращих текстів ворить: «Я думав: що воно — повернув їх до них самих. Тарковський середини ХХ століття. поети? хто вони? хлюпики. А вони був такою людиною. Коли пройшов фільм Вадим Скуратівський он що — тирани помирають, а по«Дзеркало», а стрічку показували не в ет — живе». центральних, а лише рідко у провінцій-

П

46

Тому що тирани проходять — вони щось лепечуть, повторюються і проходять, а поети залишаються. І здається, що сьогодні цього дуже Мы живем, под собою не чуя страны, мало. Але насправді — це є. Коли я проводжу Наши речи за десять шагов не слышны, якісь зустрічі, лекції, то бачу цю присутність. А где хватит на полразговорца, Був, наприклад, випадок, коли після зустрічі до Там припомнят кремлевского горца. мене підійшов юнак і сказав: «Я завжди хотів Его толстые пальцы, как черви, жирны, бути звукооператором — але мені так не подоА слова, как пудовые гири, верны, бається звук в сучасних фільмах, кліпах, що я пеТараканьи смеются усища, редумав. А коли прочитав вашу книжку, И сияют его голенища. зрозумів, як і чому я хотів працювати зі звуком, я зрозумів тишу. І я все-таки піду на курси звукооператорів». Це похвала не мені, це похвала А вокруг него сброд тонкошеих вождей, Тарковському, тому що він навчив мене так відОн играет услугами полулюдей. чувати і так описувати, розуміти, що значить Кто свистит, кто мяучит, кто хнычет, звук, і що взагалі, що значить бачити, спостеріОн один лишь бабачит и тычет, гати. Як людина на тебе дивиться, що вона відКак подкову, кует за указом указ: чуває, чому вона так дивиться, що за цим стоїть. Це була найбільш спостережлива людина. Дуже Кому в пах, кому в лоб, кому в бровь, кому в глаз. складна сцена в нас проходила легко. Але якась Что ни казнь у него — то малина краплинка на ялівці, чи якась гілочка займали И широкая грудь осетина. просто цілі дні, настільки людина була вимогливою і відповідальною за своє мистецтво, за свою Осип Мандельштам містику. А зараз — от в одному інтерв’ю Тарковський говорив, що молоді люди, які вивчають кінематографію, одразу хочуть рванути в рекламу, щоб заробити, попрактикувати, їм здається, що спочатку можна зробити якісь прохідні речі. Тарковський завжди говорив: немає прохідного фільму. І людина, яка хоче хоча б наблизитися Довгенько вдвох походжали до поняття, що зветься «authore», до авторства й Мов сичі надуті, авторського кіно — має розуміти: там не може Та щось нишком розмовляли бути нічого прохідного. Це прохідне найбільше Здалека не чути — затягує і знищує. І зараз це, мені здається, поглиО отечестві, здається, нуло всю культуру, і це так сумно! Дивитися фільми, зняті чудовою Та нових петлицях, технікою, і такі однаТа о муштрах ще новіших!.. кові — якийсь єдиний А потім цариця нига чудова. Це величезна добожевільний серіал. Сіла мовчки на дзиґлику. помога кінознавцям: детально Нещодавно мені доверозповідається і про зйомки Дивлюсь, цар підходить лося купити новий те«Жертвопринесення», і про ствоДо найстаршого... та в пику левізор, тому що в рення сценарію. А головне — покаЙого як затопить!.. Англії систему змізаний цілісний і правдивий образ Облизався неборака Андрія. нили на діджитальну, Та меншого в пузо — Марина Тарковська і старий тепер не поАж загуло!.. а той собі казує — а я не можу Ще меншого туза дивитися на усі ці виМежи плечі; той меншого, кривлені фігури у новому екрані — всі перетворилися на якісь розплющені млинці, у людей А менший малого, немає талій, всі коротконогі, всі товсті, безфорА той дрібних, а дрібнота мні, наче опухлі, — я була вражена. Через приУже за порогом ставку спробувала знову подивитися старий Як кинеться по улицях, екран — там по-іншому. Інший образ людини. Та й давай місити І це дуже дивно. І цього викривлення хотілось би Недобитків православних, уникнути. У п’єсі «English Breakfast», наприклад, А ті голосити; людина говорить із собакою — тому що їй ні з Та верещать; та як ревнуть: ким більше говорити. Собака об’єднує сім’ю, бо «Гуля наш батюшка, ґуля! говорити одне з одним вони розучилися. Ура!..ура!..ура! а, а, а...» УК. «English Breakfast» не є п’єсою в класичТарас Шевченко ному значенні. Це, швидше, висловлювання. У мене виникло відчуття, що я потрапила до розмови розумних і самотніх людей — і отримала щастя підслуховувати їх.

К

47

Це Боже провидіння. Адже все-все записано у якійсь вселенській книзі, усі враження, усі зустрічі: і наша з вами зустріч, і шелест берези, і все, що рухається, і ці дзвіниці Лаври, і це вино, в якому відбиваються дзвони — це все є навколо, і я люблю це. Нехай це звучить не ново, але нас «може завтра не бути», нас може не бути за хвилину — і тому я ціную те, що я просто можу дихати, дихати цим повітрям, яке ще не настільки отруєне і знищене нами ж. Бо планета вже бунтує — так ми їй набридли. Іпро це теж є у п’єсі. Я думаю, якби на читку потрапили молоді люди — можливо, їх би зачепило. От, наприклад, із «Повішенним» була така історія. Ми отримали рецензію (з актрисою Тамарою Плашенко, моновистава «Нічний гаспар або Повішенний» — К.К.) — і дуже боялися чиВадим Скуратівський

Звісно, я не драматург. Так і Чехов говорив: «Я не драматург» (сміється). Ви знаєте, мені дуже набрид сучасний театр. І захотілося просто посидіти і послухати. Так само було з «Повішеним» — мені просто захотілося поговорити. І Тамара Плашенко — чудова, видатна актриса, сміливо називаю її кращою актрисою сучасності — неймовірно тонко передала все і збагатила. На виставі були присутні психіатри — і вони сказали мені: «Цю п’єсу потрібно дивитися кожному психотерапевту, щоб зрозуміти людську психіку». Тому що п’єса проводить людину від початку і до кінця, людина проходить через лабіринт, і людина має вижити, вона зобов’язана вижити. І коли вона уже майже впевнена, що вижити не можна — щось її все-таки тягне, тому що вона мусить пережити страждання, вона тільки тоді й стане людиною, коли переживе страждання. Так і Тарковський говорив: «Через страждання, через співпереживання, через розуміння болю іншої людини». Там, де не можна пройти, ми проходимо. І ми проходимо за всіх. І мені здається, що єдина можливість вижити — це зберігати цю здатність, передавати її. Тут, у «Майстер Класі» відбуваються дивовижні речі — Ірина Буданська хранить це мистецтво. Я потрапила сюди завдяки Тарковському. Вони проводили поетичний вечір «Батько та син», мене попросили розказати про «Жертвопринесення». А лейтмотивом фільму було «Я свеча, я сгорел на пиру// Соберите мой воск поутру» Арсенія Тарковського. І він, звісно, нерозривний із сином, і мав на нього колосальний вплив, і Андрій цим дуже пишався, тим, що хоч якось може бути пов’язаним із батьком. І тим вечором зустрілися Марина Тарковська і Олександр Гордон, читали переклади Арсенія Тарковського українською — чудесна, надзвичайна мова, до речі, я заслухалася і майже все розуміла — дуже гарна мова. УК. Працюючи з великими художниками, Ви

почувалися в тіні, чи навпаки — надихалися ними?

48

тати. Так от критик пише, що на виставу вона взяла з собою дітей, які перш ніколи не були в театрі, а діти взяли з собою друзів, і поставили мамі умову: якщо буде нудно — вони одразу йдуть. А п’єсу цю неможливо форсувати, актриса не може ані підвищити голос, ані натиснути якось на глядача — глядач сам має дотягнути до неї свої вуха. І журналістка пише: я дивилася на дітей, які сиділи, повитягавши шиї — вслухаючись у гру Тамари, і після вистави вони не могли навіть піднятися. А тут, у Києві, у Тамари — я сама декілька разів була свідком того — люди просто плакали. Потім, на «обговоренні», деякі казали: ми провели таку кількість годин у психіатрів, а все знайшли тут, наче повністю пережили свою драму чи травму — і вони обіймали Тому, і дякували їй, і говорили дуже теплі слова. Взагалі, у мистецтві має бути присутнім щось таке... мистецтво й існує лише тоді, коли воно тебе торкає. Як Бродський говорив: «Це має бути цікаво».

Декорації читки п'єси «English Breakfast», режисер та автор декорацій — Сергій Маслобойщиков

УК. А чи знаєте Ви свого адресата? Кому буде

УК. На закінчення зустрічі в Книжковому Арцікаво? сеналі Ви побажали усім читати і дивитися П’єса присвячена Шарику. Звісно, я б хотіла, класику. Що б Ви могли побажати нашим чищоб вона була поставлена. Не на великій сцені, тачам? а просто на хорошій сцені, яка була б зручною Дивіться Тарковського, дивіться Тодоровдля акторів. Тому що я дуже ціную інського, дивіться фільми Бергмана — терес акторів (про тих, що взяли участь дивіться класику, дивіться, читайте. ля мене п’єса залишилася певу читці — К.К.). Уявляєте собі, Вадим І взагалі — дивіться на людину. Диною естетичною загадкою. Скуратівський, це ж гордість і слава вашої віться на людину, яка на вас дивиться, Це своєрідна спроба розібратися країни! Сергій Маслобойщиков — режинавіть якщо це тварина, навіть якщо це у стосунках між людьми, що переживають страшну кризу сучасності. сер-містик, Алла Сергійко — блискуча пес — як от у п’єсі, адже саме він там Людьми переважно євразійприма Театру на Подолі. Спочатку плануоб’єднує, він говорить про самоповагу, ськими. Мені важко коментувати вався інший актор, а зараз був Віктор Анвін приводить героїв до розуміння їхтвір, до якого я певною мірою придрієнко, який з’явився буквально на нього розриву з дітьми. Адже часто ми четний, адже це вже дотично говоднях — він замінив того актора, прочитав цих речей не помічаємо. Тому що ми перити і про себе. Я лише скромний текст — і, очевидно, щось його зачепило. рестали розуміти молодих, ми їх не актор, що виконав свою роль за Адже все це було не за гроші. І, звісно, знаємо. Тодоровський, до речі, сказав: точними вказівками режисера вичесть-хвала, що є такі люди. І такі люди є «Я їх не розумію». І просто дивіться один щого ґатунку і моїх колег по сцені. серед молодих. І вони будуть рухати і на одного, і цінуйте, адже це все зараз Це актори найвищого рівня: Алла Сергійко і мій улюблений Віктор вашою країною, і взагалі будь-якою країже промайне. У мене часто виникає ця Андрієнко. Про свого товариша ною. Коли щось у голові, але не тільки у думка; коли я проходжу в аеропорті і Сергія Маслобойщикова я уже тебе — не думати, що лише у тебе щось є. бачу всіх цих людей, інколи око вихопсказав — додам, що він не лише От ви зараз стоїте навпроти — і я маю полює когось — і я дивлюся на цю людину, видатний режисер сучасності, важати те, що робиться у вас у голові, не і вона мені чомусь зрозуміла, приємна а й чудовий гравер, сценограф, обов’язково приймати, але намагатися чи близька — і я дивлюся на неї і думаю: майстер станкового живопису. зрозуміти. Не можна закреслювати іншу «Боже мій, я ж більше ніколи цю людину людину, якщо вона щось висловлює чи не побачу!» Цінуйте, дихайте! Дихайте Вадим Скуратівський робить «не так», а намагатися зрозуміти. іншою людиною.

Д

1-й ряд: Сергій Маслобойщиков, Віктор Андрієнко. 2-й ряд: Алла Сергійко, Лейла Александер-Гарретт, Вадим Скуратівський

УК.

49