Лупійчук А.В., Паламар В.В. Створюємо власне висловлювання by kpschool16

Алла Лупійчук Валентина Паламар

ГОТУЄМОСЯ ДО ЗНО

СТВОРЮЄМО ВЛАСНЕ ВИСЛОВЛЕННЯ Навчальний посібник

БУДЬ УСПІШНИМ!

Лупійчук А.В., Паламар В.В. Створюємо власне висловлення Рецензенти: Марчук Л.М. – доктор філологічних наук, професор Худік Н.М. – методист науково-методичного центру міського управління освіти м. Кам’янця-Подільського

Пропонований посібник орієнтований на самостійну індивідуальну роботу старшокласників з метою узагальнення знань та вироблення умінь створювати власне висловлення відповідно до вимог ЗНО. У першій частині вміщено вимоги до побудови власного висловлення, подано критерії оцінювання, структуру, рекомендації щодо послідовності роботи. У другій частині підібрано, відповідно до тем, фактичний матеріал(посилання на твори української та світової художньої літератури, цитати, їх аналіз), який можна використати при створенні власного висловлення. Для випускників шкіл, учителів рідної мови, студентів, всіх, хто прагне навчитися користуватися надбаннями світової класики , створюючи власне висловлення.

Любий друже! Ти готуєшся до зовнішнього незалежного оцінювання з української мови та літератури. Слід зосередитися на підготовці до завдань із розгорнутою відповіддю. Таке завдання передбачає створення власного висловлення на дискусійну тему. У ньому треба аргументовано підтримати або спростувати подану в завданні думку, продемонструвати уміння створювати текст-роздум на запропоновану тему ( обсяг – до 250 слів). Виконуючи цю частину тексту, ти повинен продемонструвати уміння: - формулювати тезу; - переконливо її аргументувати; - наводити доречні приклади з художньої літератури, зазначивши назву твору, порушену письменником проблему й художні образи, які допомагають її розкрити, цитуючи автора, тощо; - логічно та зрозуміло викладати думки; - робити висновок, що відповідає тезі; - правильно вживати слова, граматично оформлювати написане. У тебе в руках посібник, мета якого – допомогти тобі навчитися створювати власне висловлення: висловлювати думку про все, що ти спостерігаєш у житті, про плани на майбутнє, стосунки між людьми, їхні добрі і лихі вчинки; виявляти уміння критично оцінювати факти і явища навколишньої дійсності, свою громадянську позицію. Запам’ятай, що уміння написати власне висловлення – це уміння переконливо, логічно, образно викласти в письмовій формі свою позицію, власне розуміння порушеної проблеми, проаналізувати її, зробити висновки. Створення власного висловлення ставить за мету: - виявити рівень уміння учні орієнтуватися у певній проблемі; - з’ясувати ставлення учня до певної проблеми; - перевірити уміння логічно, стисло, образно, грамотно будувати висловлювання, дотримуючись певного стилю мовлення; - перевірити грамотність, культуру мовлення; - перевірити спостережливість учня, пам’ять, свідоме ставлення до роботи, уміння користуватися додатковими джерелами. Працюючи над створенням власного висловлення, слід пам’ятати: робота починається не під час його написання, а здійснюється протягом тривалого часу і за певною системою. Вдало написане власне висловлення – це вершина айсберга роботи, проведеної протягом навчання в школі, вивчення не лише рідної мови, а й української та зарубіжної літератури, історії, культури. Це уміння учня на основі вивченого з літератури, життєвого досвіду порушувати проблеми

взаємин між поколіннями, їх спадкоємності, дотримання загальнолюдських, національних, культурних і моральних цінностей. Власне висловлення оцінюється оформлення.

за критеріями змісту

та мовного

КРИТЕРІЇ ОЦІНЮВАННЯ ЗМІСТУ Критерій

Змістовий вияв

1.Теза

Вправно сформульована теза --------------------------------------------------------------------Теза сформульована, але неповно і непереконливо ------------------------------------------------------------------Теза не сформульована або не відповідає запропонованій темі 2. Аргументи Наведено не менше двох доречних і переконливих аргументів ------------------------------------------------------------------Наведено один доречний аргумент. Аргументи дублюють один одного. Один з аргументів не є доречним стосовно сформульованої тези. 3а. Приклад із літератури чи інших видів мистецтва

Один із аргументів підкріплено принаймні одним розгорнутим, добре поясненим прикладом із художньої літератури чи інших видів мистецтва Немає мотивації наведення прикладу. Приклад не конкретизований через художній образ У прикладі є фактичні помилки.

Прикладу з літератури чи інших видів мистецтва немає або він недоречний Наведено принаймні один доречний приклад або з 3б. історії, або з суспільно-політичного життя, або з Приклад, що власного життя є історичним фактом або Немає мотивації наведення прикладу; випадком із приклад не конкретизований; життя у прикладі є фактичні помилки. Прикладу з історії, суспільно-політичного чи власного життя немає або він є недоречним.

Бали 2 1 0 2

4. Висловлення демонструє зосередженість на Логічність, обговорюваній проблемі, цілісний, послідовний і послідовність несуперечливий розвиток думки. У роботі є порушення логічності, цілісності, послідовності й несуперечливості розвитку думки. Логіки викладу, цілісності, послідовності й несуперечливості розвитку думки.

0 5. Висновок

Висновок відповідає запропонованій темі й органічно випливає зі сформульованої тези, 2 аргументів і прикладів. Висновок лише частково відповідає тезі або не 1 пов’язаний з аргументами та прикладами. Висновку немає; висновок не відповідає 0 сформульованій у власному висловленні тезі; Висновок не пов’язаний із аргументами та прикладамиб Усього 12

МОВНЕ ОФОРМЛЕННЯ Мовне оформлення – це відповідність роботи орфографічним, пунктуаційним, лексичним, граматичним і стилістичним нормам української мови. Мовне оформлення власного висловлення оцінюють за такими критеріями Критерій 6а. Орфографія та пунктуація

6б. Лексика, граматика, стилістика

Кількість помилок 0–1 2–6 7 – 11 12 – 16 17 і більше 0–1 2–4 5–7 8 - 10 11 і більше

Бали 4 3 2 1 0 4 3 2 1 0

Оскільки власне висловлення – це особливий вид інтелектуальної діяльності учнів, то його зміст залежить від індивідуальної творчої і репродуктивної уяви учня, його уміння образно і логічно мислити, спостерігати за життєвими ситуацівями, аналізувати вчинки, події, використовувати знання з літератури та мистецтва, зображальні засоби. Саме уміння учня побудувати власне висловлення відповідно до вимог є результатом набутих знань, життєвого досвіду, розумових здібностей, ерудиції, словникового запасу випускника. Як же будуємо власне висловлення? З чого почати? Перш за все, для успішного виконання завдання слід чітко уявити його структуру Запам’ятай, що написання власного висловлення – це процес самовираження тебе як громадянина, особистості, це ніби введення у невідомий світ твоїх думок, почуттів. Отже, теза. Написання тези – дуже важливий і цікавий етап роботи. Теза повинна бути цікавою інтригуючою, відповідати темі. Слід уникати трафаретного стилю, оскільки вживання шаблонів – свідчення байдужості, пасивності, лицемірства мовця. Інформація, яка подається у тезі, повинна бути пов’язаною із темою через літературознавчі, ліричні, історичні асоціації. Це і є розгорнута сутність ключового слова. Теза - це думка, припущення, правдивість якого доводить учасник ЗНО. Основні вимоги до формулювання: - формулюється чітко та однозначно; - нен змінюється в процесі обгрунтування. Запам’ятай, що перед тим, як писати тезу, необхіно: а) пригадати, чи писав ти твір на таку чи подібну тему; б) визначити ключове слово в темі і зв’язати логічний ланцюжок, дати відповідь на питання: «Про що я писатиму?»; в) проаналізувати тему, адже саме тема є, по суті, сконцентрованою інформацією про весь твір; г) проаналізувати кожне слово у формулюванні висловлення; д)дати відповідь на питання: з чого починати висловлення? Безперечно, власне висловлення ) – це вільний політ думки, справжня, нічим не обмежена творчість. Але, щоб аргументувати тезу, слід скласти план, який стане каркасом висловлювання. План необхідний для того, щоб уникнути хаотичності викладу, адже у побудові висловлювання рекомендується використати знання літератури, історії, життєвий досвід. Можна використати такий порядок дій.

Розділити листок на дві частини. У першій частині записати пункти плану, послідовність викладу думок, у другій – докази, фактичний матеріал, цитати, вислови авторитетних осіб, прислів’я, приказки, записати художні твори, героїв. Саме це зробить твоє висловлення образнішим, точнішим, надасть йому більшої ваги. Хочу зауважити, що робота над підбором матеріалу, його систематизацією, складанням плану – одна з найбільших за часом, обсягом і значенням частина підготовки до написання власного висловлювання. Запам’ятай: від того, наскільки ти проникнешся темою власного висловлення і наскільки у тебе вистачить терпіння та наполегливості на даному етапі, залежить кінцевий успіх. Отож, переглянь свої записи, переглянь пункти плану, зваж на їхню логічну послідовність, визнач логічний порядок пунктів плану, пронумеруй їх. Пам’ятай, що кожний етап розвитку твоєї думки – це аргумент, яким ти доводиш правильність своєї головної думки – ідеї висловлювання. Аргументуй від думки – до прикладу; і від прикладу – до думки. Врахуй, що докази бувають прямі й непрямі. При прямих доказах теза обґрунтовується безпосередньо; при непрямих – її доводять через спростування інших думок, протилежних тим, які доводяться. Висловлювання із непрямими міркуваннями ще називають роздумами із доведенням від супротивного. Найсильніший аргумент слід поставити на перше або на останнє місце у висловленні. Якщо ти це врахував всі названі рекомендації - маєш основу майбутнього висловлення. Завершальною частиною висловлення є висновки. У нашому випадку це висновки-відповідь на порушену проблему, які ми робимо із наявних у висловлюванні думок та аргументів. Отже, написано тезу, аргументи, докази, зроблено висновок. А тепер як із цеглинок потрібно побудувати дім. І зробити це тобі допоможуть так звані «логічні місточки». Саме вони допоможуть тобі зв’язати частини твору в одне ціле. Адже «логічні місточки» - це речення, які у своїй смисловій структурі мають елементи попереднього тексту та елементи наступної частини. Ними можуть бути риторичні питання, оклики, антонімічні, несумісні поняття, тавтологія, синоніми, однорідна підрядність в синтаксисі складного речення. Автор роману «Війна і мир» Лев Толстой відзначав: «Черкати треба багато, чим більше, тим краще. Писати без викреслень не можна. Людину повинно непокоїти, якщо вона на сторінці не знайде жодного місця, щоб закреслити або виправити».. Отож, коли роботу виконано в чорновому варіанті, її слід відредагувати. Візьми до уваги:

- пишучи власне висловлення на чернетці, заповнюй лише праву частину листка. Ліворуч буде зручно вписувати вставки, потім стрілкою вказувати місця, куди слід вписувати цю (виділену) частину; - для того, щоб можна було вписати вставки, залишай просвіт між рядками; - дотримуйся абзаців – це допоможе відстежувати логічність і послідовність викладу. Робота з чернеткою дає можливість знайти потрібне слово, вдосконалити синтаксичну конструкцію. Власне висловлення написано. Але якщо ти хочеш, щоб воно мало довершений вигляд, щоб твоя думка, позиція була зрозуміліша, добери епіграф - цитату з художнього твору, прислів’я, вислів відомого політика, вченого. Але, зауваж, епіграф можна не добирати. Це не вплине на загальний бал. Епіграф у даному випадку виконує роль не просто окраси висловлювання, а й передає основну його ідею. Епіграф добирай лише тоді, коли чітко визначив ідею та зміст уже написаного власного висловлювання. Зауваж, що епіграф пишеться на аркуші праворуч зверху, після назви теми. Отож, власне висловлювання готове в чернетковому варіанті. Ще раз перевір написане і переписуй на бланк Б. Але не забувай про мовну культуру висловлювання, стилістику, грамотність, доцільність і форми вживання цитат. До речі, пам’ятай, що слід дуже обережно ставитися до добору фактичного матеріалу та й до самого слова. А повчитися цьому слід у письменників, які прискіпливо редагували свої твори, переписуючи їх по кілька разів, часто навіть не зважаючи на їх великий обсяг. Кожному майстру слова притаманні певні творчі прийоми, індивідуальна манера писання і редагування. Видатні українські письменники Панас Мирний, Іван Нечуй-Левицький, Борис Грінченко, Михайло Коцюбинський, Леся Українка, Володимир Винниченко, Остап Вишня, Юрій Яновський, Григір Тютюнник, Олесь Гончар та інші дуже вимогливо ставилися до слова, часто поверталися до написаного, сумлінно правили власні тексти. Так, І.С.Нечуй-Левицький писав своєму приятелеві, що, читаючи написане ним півроку тому, він соромився сам за себе, що «понаплітав нісенітниць». У статті «Мова і майстерність» Леонід Первомайський писав: « Кожне слово Шевченкового вірша впаяне в рядок і не може бути замінене іншим без порушення смислової та емоційної структури твору». Так можна сказати про високомистецькі твори українських письменників, які сумлінно працювали і працюють над словом. Дуже багато писав Іван Франко. Причому відразу писав добре, мало правив свій текст. Багато праці докладала до своїх творів Леся Українка. Сербська письменниця Десанка Максимович, перекладаючи твори Лесі Українки, була заворожена поезією письменниці. Вона відзначала: «Захоплююсь Лесею Українкою, геніальним стилістом, поетом, що мислить образами. Захоплююсь її

блискучими метафорами, її сильним і самобутнім, стислим виразом, мелодією співучої мови». Про вимогливість Ліни Костенко до себе як письменниці розповідає її дочка поетеса Олена Пахльовська: «Я з дитинства знаю, що мама не випустить з рук жодного рядка, якщо десь іще непевна хоч у якомусь слові, римі, композиції… Вічний сумнів, вічний пошук, вічне «все не так». Колись, слухаючи маму, - а говорила вона дивовижні речі, - я заціпеніла і просто видихнула: «Мамо! Ти геній!» Вона здивовано стенула плечима: «Просто я нормальний письменник…» Патріарх української літератури Олесь Гончар дуже багато зусиль докладав до пошуків свіжого нестертого слова чи виразу. Щоразу при перевиданні своїх творів він прискіпливо виправляв такі місця, де, на перший погляд, не помітно жодної недоладності. У статті «Цвіт слова народного» Олесь Гончар писав: «Не було випадку, щоб видатний твір літератури був написаний сірою мовою, щоб вдалося його вибудувати словами, зужитими, знебарвленими до пересічності, до нудної стертості п’ятака. Енергія слова – з енергії душі. Убога стилістика є породженням убогої думки». Працюючи над створенням власного висловлення, не забувай про те, що робота повинна бути грамотною. При бажанні можеш скористатися пам’яткою «Як запобігти мовним помилкам» 1. Пам’ятай, повтори (тавтології), вжиті без стилістичної потреби, виявляють бідність твого словникового запасу. 2. Із синонімічного ряду вибирай те слово, яке, відповідно до стилю роботи, найкраще розкриває думку. 3. Вживай тільки ті слова, лексичне значення яких тобі відоме. Користуйся тлумачним словником. 4. Пам’ятай, що часте вживання тих самих слів, словосполучень, виразів знебарвлює мову, робить її стандартною, сухою. 5. Стеж за побудовою тексту твору, правильно використовуй мовні засоби його організації. Перед написанням речення обов’язково перечитай попереднє ( коли є потреба - то й цілий абзац, усе написане). 6. Використовуй різні типи речень, намагайся уникнути одноманітності переходу від одного речення, абзацу до іншого. 7. Не вдавайся до штучних красивостей, надмірної патетики. Коли автор пише химерно, пишномовно, то пише нещиро. Велемовність веде до заміни живого слова банальними трафаретами. 8. Пам’ятай, що тільки глибокі знання і тверді переконання допомагають людині мислити і висловлюватися легко, красиво, щиро. 9. Пиши по-своєму, висловлюй думки самостійно, виробляй власний стиль письма. 10. Упродовж викладу дотримуйся одного стилю.

Пам’ятай, що у власному висловлюванні ти повинен виявити свій життєвий досвід, світосприймання. Ти повинен бути самим собою, писати по-своєму, виробити власну манеру письма і мислення. Разом з тим ти повинен при аргументуванні вміти використовувати висловлювання з творів письменників, літературних критиків, філософів. Запам’ятай, що при цитуванні не можна вносити змін: довільних скорочень, виправлень, уточнень у цитоване висловлення. Якщо цитата наводиться не повністю, то на місці пропуску ставиться три крапки. Коли ж пропуск слова, словосполучення, речення спотворює думку автора, то його робити не слід. Висловлення з державних, політичних документів довільно перекладати не можна. Не варто для цитування перекладати самому художні твори, зокрема поетичні, аби не перекручувати їх змісту, не спотворювати образного і ритмічного ладу. Запам’ятай правила оформлення цитат. - Якщо цитати супроводжується словами автора, розділові знаки ставляться, як при прямій мові: «У храмі його творчості стоятимуть, напевне, й наші правнуки, здивовані й освітлені золотою сльотою його краєвидів…будуть вони з поетом співати хвалу сонцеві, життю, людині, - писав Д.Павличко на завершення своєї статті про Б.-І.Антонича. - Коли авторська мова починається словами так указує ( говорить), так зауважує, ось що сказав, після лапок ставиться тільки тире: « Любити й ненавидіти батьківщину» - так слушно зауважує М.Неврлий. - Якщо цитата є складовою частиною авторського речення, перше слово пишеться з маленької літери: О.Ольжич говорить зі світом на «ти» і має на це право, бо за його плечима «здобутий в огні бастіон», а поруч з ним душі «братів, що в далеких в’язницях, і тих, що упали, братів» (Б.Червак). - Якщо цитати наводиться не повністю, то пропуск слів позначається трьома крапками: «Мова, - писав Панас Мирний,- така ж жива істота, як і народ…і коли він кине свою мову, то вже буде смерть задля його душі…» - Якщо цитата з пропуском початку речення стоїть перед словами автора, починаючи текст, перше слово пишемо з великої букви, навіть, коли в тексті, який цитується, воно пишеться з малої: «…Я є частина народу», - писав О.Довженко, звертаючись до Сталіна. Але: О.Довженко, звертаючись до Сталіна, писав: «… я є частина народу». - Вказівку на автора або на джерело, яка стоїть безпосередньо після цитати (цитату беремо в лапки), беремо в дужки і після другої дужки ставимо крапку: «Лиш боротись – значить жить» ( І.Франко).

Зверни увагу! Якщо в кінці цитати стоїть три крапки, знак оклику, знак питання, то вони записуються в лапках: «Герої не знають страху!» (П.Тичина). «О, це тонка річ гумор…» (П.Загребельний). Але якщо ці знаки стосуються всього речення з прямою мовою, їх ставлять після лапок. Після лапок ті самі знаки не повторюються. Неоднакові знаки можуть залежно від змісту ставитися одночасно й перед закритими лапками й після них: Ти чув, як кликали: «До зброї!»? Особливим видом цитування є віршові цитати. Якщо такі цитати наводяться із дотриманням віршових рядків, строф, то вони в лапки не беруться. У випадку, якщо автор наводить цитату з вірша, а далі її коментує, розділові знаки, які мають бути після цитати, ставляться у кінці останнього віршового рядка, а слова автора пишуть з малої літери з нового рядка без абзацу. Наприклад: Хто садить дерево – благословен! Благословен, хто викопав криницю! – урочисто стверджує Максим Рильський у вірші «Степ». Цитати-епіграфи в лапки не беруться. Прізвище автора цитати, наведеної як епіграф, пишуть унизу справа. Ліси мої, хто ж вас убереже? Чи ж є у вас тепер хоч неба синій клапоть? Що ж людству залишається? Невжеобнятися з лелеками і плакать? О.Пахльовська . Цитата в середині авторської фрази пишеться з малої букви навіть тоді, коли у творі, з якого її взято, вона була самостійним реченням. У цитатах, які є складовою частиною авторського речення, на початку і в кінці три крапки не ставлять. Наприклад: Олесь Гончар у статті «Наша Леся» пише: «Відомо, яким нещадним було для неї життя, де «щастя і горе так божевільно сплелись». Слід пам’ятати, що не можна захоплюватися великою кількістю цитат, щоб за ними не загубилися ваші думки. Цитати мають бути невеликими, органічно пов’язаними з темою висловлення. Працюючи над створенням власного висловлення, пам’ятай слова К.Ушинського: « Слово має виростати із думки, а думка із спостережень за собою, людьми, природою».

Готуючись до виконання завдання бланка Б (створення власного висловлення - тексту типу роздум) , врахуй помилки, які допустили твої попередники. Адже розумні вчаться на чужих помилках… Найпоширеніші помилки у змісті творчих робіт Матеріал висловлення не відповідає запропонованій темі. Робота переобтяжена громіздким вступом, зайвою інформацією, що не стосується теми висловлення. Порушено додержання обов’язкових компонентів структури текстуроздуму: ключові слові вживаються для тлумачення лише частково; теза сформульована нечітко, перемежовується аргументами чи прикладами або ж розташована після аргументів. Недостатня кількість наведених доказів ( має бути не менше двох) для обґрунтування висловленої тези, часто вони непереконливі, неістотні. Аргументи розташовані після прикладів. Робота не структурована за абзацами, порушено послідовність викладу думок, логіку розташування абзаців, немає плавних і вмотивованих переходів між ними. Кожен абзац не зосереджено на одній мікротемі. Не використано ( або мало) прикладів із художньої літератури, інших видів мистецтва чи наведено їх недоречно. Учні помиляються в авторстві художніх творів, визначенні актуальних для розкриття теми проблем, не вміють висловитися щодо ролі художнього образу, через який розкрито проблему, неточно вказують джерела цитування. Бракує мотивації наведеного прикладу з літератури, історії, суспільнополітичного чи власного життя. Приклади містять фактичні помилки. Висновок зовсім або частково не відповідає тезі, не пов’язаний із аргументами і прикладами. Інколи його немає взагалі або він замінений закликом на зразок: «Давайте будемо…» Замість власного роздуму переказано зміст художнього твору чи схарактеризовано літературний образ. Робота побудована на загальних міркуваннях на задану тему, не підкріплених фактичним матеріалом.

Запам’ятайте: якщо обсяг висловлювання твору 100 або менше слів, робота не перевіряється! Зауважте: рівень мовленнєвого оформлення роботи може знизити висловлювання, обсяг якого перевищує 250 слів. Типові помилки в мовленнєвому оформленні - Збіднений словник, лексична та синтаксична одноманітність.

- Аргументуючи, учні не використовують обов’язкових для цього типу висловлеання мовних зворотів на зразок тому що, це доводить, адже, це засвідчує, підтвердженням цього є, доказом цього може бути тощо. - Ілюструючи думки прикладами з художньої літератури, історії, суспільнополітичного життя, учні не вживають необхідних мовних конструкцій: наприклад, прикладом є, яскравим прикладом цього може бути, доречно згадати. - Не використано мовні кліше, за допомогою яких логічно й послідовно будується структура тексту: по-перше, по-друге, з цього випливає, як було зазначено, повертаючись до думки, як можна побачити тощо. - Неправильно оформлено висновок. Наприклад, учень починає висновок словами я вважаю, я думаю, отож, не послуговуючись мовними конструкціями на зразок: отже, таким чином, можна зробити висновок . Лексичні помилки - Повтор одного слова чи спільнокореневих в одному або суміжних реченнях, дублювання значення синонімами, вживання зайвих слів. - Порушення лексичної сполучуваності слів або вживання їх у невластивому значенні. - Послуговування словами не властивими зображуваній епосі. - Використання русизмів. - Уживання мовних кальок. Граматичні помилки Морфологічні - Неправильне вживання відмінкових форм, утворення ступенів порівняння якісних прикметників і прислівників, відмінювання та написання числівників і утворених від них слів. - Помилки у творенні форм особових дієслів. - Порушення норм утворення граматичних форм дієприкметників. Синтаксичні - Порушення правил вживання іменника з числівником. - Неправильний вибір прийменника. - Помилки в узгодженні підмета і присудка. - Дієприслівник або дієприслівниковий зворот не узгоджений з особовою формою дієслова-присудка.

Стилістичні помилки Уживання слів не властивих для стилю, в якому написане висловлювання. Надмір мовних штампів. Невмотивоване нагромадження в одному реченні слів, які належать до тієї самої частини мови ( найчастіше – іменників). Чергування з-із – зі, і – й, у – в. Орфографічні помилки Неправильне написання не з різними частинами мови.

- Помилки у правописі прислівників. - Неправильне написання власних назв іншомовного походження. - Порушення правил переносу слів. Пунктуаційні помилки - Неправильні розділові знаки при вставних словах і словосполученнях. - Вживання слів навіть, принаймні, тобто в ролі вставних. - Кома в складносурядному реченні. - Зайва двокрапка перед однорідними членами речення без узагальню вального слова. Нагадуємо: у власному висловленні має бути щонайменше чотири абзаци. Для того, щоб висловлення мало чітку й послідовну структуру, було логічно організованим, кожен абзац повинен починатися словами: я погоджуюся, я вважаю, по-перше, по-друге, на мою думку, отже, з одного боку, з іншого боку, таким чином тощо.

Любий друже!

Ти вже ознайомився з основними вимогами до написання власного висловлення, знаєш, в якій послідовності працювати. До твоєї уваги – матеріали, які допоможуть зорієнтуватися у розкритті теми висловлювання, пригадати проблеми, порушені не лише в українській, а й у світовій літературу, літературних героїв. Це не шпаргалка, це матеріал для створення роздумів, для створення власного висловлення. Отож, читай, аналізуй, запам’ятовуй, згадуй і твори… ...Україно, моя Україно, Я для тебе на світі живу! Д.Павличко Ми тут зросли, нам тут співали Розмріяні ліси й поля; Ми тут жили і тут вмирали, Це наша батьківська земля. Петро Карманський - Образ землі Руської в «Слові про похід князя Ігоря» - Поема І. Котляревського «Енеїда» утвердила безсмертя українського народу, піднесла його історію, мову, волелюбний дух традицій, свободи. Іван Котляревський не лише утверджував український народ як спільноту, як націю, а й відстоював його майбутнє, бо той, хто має таку високу мораль, таку багату мову і такий життєствердний сміх, матиме майбутнє. «Енеїда» стала одним із важливих моментів не тільки збереження нації, а і її самоутвердження. Іван Котляревський відкрив світові скарби української духовної культури, і основне – існування українців – однієї з найбільших слов’янських націй. Де общеє добро в упадку, Забудь отця, забудь і матку, Лети повинність ісправлять… Любов к отчизні, де героїнь, Там слава вража не устоїть… Тарас Шевченко Любов до рідної землі, до України проходить через усю творчість Тараса Шевченка. Я так люблю

Мою Україну убогу, Що прокляну святого Бога, За неї душу погублю! Наша дума, наша пісня Не вмре, не загине. От де, люди, наша слава, Слава України. (« До Основ’яненка»). Роботящим умам, Роботящим рукам Перелоги орать Думать, сіять, не ждать І посіяне жать Роботящим рукам. (« Молитва»). І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм… Хто матір забуває, Того Бог карає, Того діти цураються, В хату не пускають! - В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля… ( український народ має всі підстави для формування своєї самостійної держави і культури) - Нема на світі України, немає другого Дніпра… ( заклик вивчити свою історію, і тоді нащадки зможуть дати відповідь на питання: …Що ми? Чиї сини? Яких батьків? Ким? За що закуті? Характеристика України в минулому, сучасному, майбутньому: - Учітеся, читайте, І чужому научайтесь, Й свого не цурайтесь… І забудеться срамотна Давняя година. І оживе добра слава, Слава України. Обніміться ж, брати мої, Молю вас, благаю

Ісая. Глава 35 Впевненість у перемозі добра над злом, прагнення волі, яка зробить людей справжніми творцями. І на оновленій землі Врага не буде, супостата, А буде син, і буде мати, І будуть люде на землі. Оживуть степи, озера, І не верстовії, А вольнії, широкії Скрізь шляхи святії Простеляться… Необхідно кожному, як у свій час великий Т.Г.Шевченко, глибоко зазирнути у власну душу, очиститися самому в собі, в своїх думках, переживаннях і вдуматися в рядки Великого Пророка: …Та не однаково мені, Як Україну злії люде Присплять, лукаві, і в огні Її, окраденую, збудять… Свою Україну любіть, Любіть її… Во время люте, В останню тяжкую минуту За неї господа моліть. Пантелеймон Куліш. Історичний роман «Чорна рада» Центральний образ роману – український народ – непереможна сила,, яка своєю міццю та цілеспрямованістю здатна подолати будь-які перешкоди. Разом із тим письменник наголошує на тому, що легковірність та недалекоглядність завжди були притаманні українській ментальності. Проблематика роману: - боротьба за владу проблема ролі однієї особистості в історії країни (Брюховецький у погоні за владою та грошима вплинув на історію цілої держави); - проблема конфлікту влади і народу; -проблема національної свідомості( Сомко та Шрам – справжні патріоти, їх хвилює доля країни; Брюховецький і Гвинтовка – особи, які прагнуть задовольнити власні інтереси); - проблема народного світогляду ( заборона вбивати неозброєну людину).

« Як треба рятувати Україну, байдуже мені і літа, і рани…» - половецький полковник Шрам. « Нехай і міщанин, і посполитий, і козак стоїть за своє право; тоді буде і на Вкраїні і правда, і сила» - наказний гетьман Сомко. Іван Нечуй-Левицький. Роман «Князь Єремія Вишневецький» - урок етики для сучасників та нащадків. Трагедія головного героя – нащадка оспіваного народом славного Байди та митрополита Петра Могили - в тому, що він втратив зв’язок з родом і народом, знехтував славними традиціями батьків. А це зробило з нього людину без моральних принципів, без почуття патріотизму «Він тільки показав жорстокість та дикість своєї вдачі, бо руйнував і налив, неначе татарська або давня монгольська орда». Роман «Гетьман Іван Виговський» Показано політичну ситуацію в Україні у 1654-1664 рр. Мужня позиція київського митрополита Сильвестра Косова, який відмовився присягати Москві. Гнів гетьмана Богдана Хмельницького з приводу порушення Москвою Переяславської угоди. Іван Виговський - освічена людина ( розпочав упорядкування українського правопису, склав «Реєстр Війська Запорозького»), патріот України, бо хотів вирвати країну з-під влади деспотичної Москви, бажав просвіти Україні. Роман «Хмари» Письменник висловив свою віру в те, що Україну піднімуть із жебрацького становища та духовного занепаду освічена еліта, прогресивна молодь, яка не тільки вболіває за долю рідного народу, але й працює для нього. Письменника турбують питання: Як розігнати ті хмари, що віками скупчувалися над долею України? Як переконати народ у необхідності вільного і розумного життя, щоб щастям сповнювався рідний край? Відповідь на ці питання він дає у романі, який знайомить нас із кращими представниками молодої національної еліти – Дашковичем і Радюком . Вони – взірець працьовитості, високої культури, мудрості. Сам І.С.Нечуй-Левицький усе життя трудився для рідної культури, був справжнім патріотом і сподвижником. Він був переконаний, що коли в Україні буде якнайбільше освічених, національно свідомих і працьовитих людей, в серці кожного українця з новою силою спалахне вогонь національної гордості та честі. Іван Франко - Поетичні роздуми про долю народу – поезія «Моя любов». - Героїзація борців за соціальну справедливість – «Каменярі».

- Програма народної боротьби - «Гімн». Образ «вічного революціонера»- як безсмертний дух народу, який не мириться з поневоленням і гнітом. Віра поета в нове життя. - Ідея оновлення, віра в людський розум, заклик до передової інтелігенції сіяти «думи вольнії» - вірші циклу «Веснянки» ( «Гримить!», «Гріє сонечко», «Земле, моя всеплодющая мати…») Земле, моя всеплодющая мати, Сили, що в твоїй живе глибині, Краплю, щоб в бою сильніше стояти, Дай і мені! - Ідея боротьби за національні та загальнолюдські ідеали, заклик розбити кайдани національного й соціального гноблення – збірка «З вершин і низин». - Прагнення народу до національної самостійності, до волі, розкриття проблеми громадянської відповідальності поводиря нації – поема «Мойсей ». Віра в майбутнє народу: Та прийде час, і ти огнистим видом Засяєш у народів вольних колі, Труснеш Кавказ, вмережишся Бескидом, Покотиш Чорним морем гомін волі І глянеш, як хазяїн домовитий По своїй хаті і по своїм полі. Все, що мав у житті, він віддав Для одної ідеї, І горів, і яснів, і страждав, І трудився для неї. ( Про Мойсея-вождя) - Роман «Перехресні стежки» Ідеал, якому підпорядковує своє життя головний герой твору адвокат Євген Рафалович: - «Хочу доложити всіх сил, щоб довести сей народ хоч трохи до освідомлення, приучити його користуватися його правами, боротися з його кривдниками….» «Яке ти маєш право бути вільним, коли твій народ у неволі?» « Політика – то не балаканина на празниках та собор чинах! Вона вимагає не тільки вправного язика і міцних грудей, але також відважного серця, сильного характеру і завзяття і того духу незалежності, якого у нас цілими віками вбивали і притлумлювали різні чинники». Павло Грабовський Крик болю і туги за Україною у поетичних творах « Рідний край», «До РусіУкраїни», «До України», «До українців», «Лист до молоді української», «Україна приснилась мені». Щоб Русь порізнена устала З-під віковічного ярма І квітом повним розцвітала

У згоді з ближніми всіма (« До Русі-України») Леся Українка - Тема любові до України та вірного служіння їй: вірщі циклу «Сім струн» непохитна віра в кращу долю Вітчизни - Поезія «Мій шлях» - справжній митець той, хто в гурті однодумців іде до народу, віддає життя за істину. Не поет, хто забуває Про страшні народні рани, Щоб собі на вільні руки Золоті надіть кайдани! (« Давня казка») Та хоч би й крила мені солов’їні, І воля своя,Я б не лишила тебе в самотині, Країно моя! («Співець») Народ наш, мов дитя сліпеє зроду, Ніколи світла-сонця не видав, За ворогів іде в огонь і в воду, Катам своїх поводирів віддав. - Історична минувшина України в поемі «Бояриня» Твір присвячено драматичним подіям національної історії – добі Руїни з усіма її конфліктами й суперечностями. Національна зрада освічених верств «заради лакомства нещасного» мучила поетесу. Епоха з її проблемами відбивається в долях дочки козацького старшини Оксани та її чоловіка, боярина Степана, що служив у Москві. Основа твору - протистояння їхніх позицій, думок, поглядів. «Я гину, в’яну, жити так не можу…» - Оксана. Дбаючи про свій народ, глибоко переймаючись його долею, бояриня страждала від усвідомлення власного безсилля, відповідно, - власної непотрібності Україні, що є для неї гіршим за приниження та невільницьке становище. Оксана помирає з туги за Україною, з Україною у серці: «Добраніч, сонечко! Ідеш на захід… Ти бачиш Україну – привітай!» Образом Оксани Леся Українка стверджує, що тільки в активній діяльності, в боротьбі за волю й незалежність Батьківщини, у служінні своєму народові є справжнє щастя людини-громадянина.

Павло Тичина - Поема «Золотий гомін» - ідея вічності українського народу, його духовної міці. Поет вітає «рідними піснями», рідними словами свій народ, що прокинувся до нового життя, відчувши в собі силу молодості. - Поезія «Я утверждаюсь», поеми «Похорон друга», «Сковорода» - ідея невмирущості українського народу Про що б не писав поет, внутрішній зв’язок Павла Тичини з Україною ніколи не переривався. Найвищими принципами Тичини були гуманізм і любов до свого народу. О Україно! Сонце волі! Від ран твоїх мене болить За тебе б – ворога спалить Твою скорботу, муки, болі Я хочу в себе перелить. («Матері забуть не можу») Максим Рильський Все моє життя – в моїх творах Поема Слово про рідну матір» - проголошення безсмертя народу і його культури. Ні! Сили на землі нема І сили на землі не буде, Щоб потягти нас до ярма, Щоб потоптати наші груди… О земле рідна! Знаєш ти Свій шлях у бурі, у незгоді! Встає народ, гудуть мости, Рокочуть ріки ясноводі! Володимир Сосюра - поет Вітчизни і кохання, що злилися в його душі в одне ціле. І в очах твоїх, кохана, Міниться і лине, Сонцем щастя осяяна, Моя Україна («Україні») Не зів’януть квіти, не погаснуть огні, шле привіт нам весна солов’їна, І як сад навесні, і як зорі ясні, Розцвітає моя Україна. («Мрійний вечір») Я нікого ще так не любив, як тебе,

Україно, твоє щастя –моє, Ти для мене і серце, і зір. («Вітчизна») У кожної людини Батьківщина починається по-своєму. У Сосюри вона почалась із хати-хворостянки, «де шахти нагорі щодня малюють зорі», з Донеччини… - Поезія «Любіть Україну» Любіть Україну, як сонце любіть, як вітер, і трави, і води, в годину щасливу і в радості мить, любіть у годину негоди!.. - Поема «Мазепа». Поет по-своєму трактує постать Мазепи. Не ідеалізуючи його неординарну особистість, поет творить художній образ гетьмана, намагається розкрити психологію особистості Мазепи і через його образ піднести ідею державності України, її незалежності. Бо не пішов за ним народ Шляхом і радості й надії. Не зрозумів його він мрії… Євген Маланюк У 1920 році емігрував з України. Сумував за покинутою Батьківщиною, мріяв про повернення, линув думкою до близьких людей, писав листи-сповіді та поезії. Так, без Тебе повільна, нестямна загибель. Батьківщино моя, Батьківщино німа! (« Лист») Якщо в нації вождів нема, тоді вожді її поети… Є.Маланюк Україна – центральний образ лірики письменника Творчість вигнанця мала на собі суворе тавро висоти, самоти й власного розуміння життя. Перші збірки поета ще сповнені надій, згадок, любові. Дуже скоро сподівання повернення в Україну розвіялись, але поет ще сподівається на любов матері-України, ніжним, люблячим серцем горнеться до неї: Німа, як ніби й не шуміла Єдвабом золотих пшениць… О земле! Чорна мати мила! До тебе – знову. Знову – ниць. Україна постає в образі Степової Еллади, потім – Чорної Еллади.. І у почуттях Євгена Маланюка – гнівне прокляття Україні. Поет безмежно любив Батьківщину, страждав від розлуки з нею, але й ненавидів за її нездатність захистити своїх синів, за її еллінську м’якотілість. Він називає

Україні зрадницею, покриткою, Антимарією, зрадницею Кармен, покриткою Катериною, відьмою, яка, розгортаючи крила, летить «своїх дітей байстрючу пити кров». У останній прижиттєвій збірці «Серпень» Є.Маланюк глибоко осмислює патріотизм та любов до Батьківщини: Тоді кожен оглянеться і зрозуміє, Що ця хата, цей шлях і цей обрій – Це Мати Земля, Що її ображати ніхто не сміє – Ні каган, ні король, ні меш9канець Кремля. Що не треба заплутано метикувати В залежності від нагод і годин,Тільки знати: Вона – Мати, Ти – син. Поет вірить у майбутнє свого народу, у те, що прийде нове покоління, яке знищить тюрми і пітьму, підніме націю з колін: Бачу їх – високих і русявих, Зовсім інших, не таких, як ми, Пристрасників висоти і слави, Ненависників тюрми і тьми. Іван Кочерга Драматична поема «Ярослав Мудрий» «Береться мудрість не із заповітів, А із шукань і помилок гірких» - князь Ярослав завжди із народом і вірив у його силу. Мені не треба пишних тих казок, що предків нам шукають десь за морем. Народ мій тут, на рідних цих просторах – князь гордий за свою батьківщину і пишається тим, що у його князівських жилах тече кров рідного народу. Ярослав боровся за єдність і могутність Київської Русі. Його любов до народу поєднана з розвиненим почуттям обов’язку: «Раніш закон, а потім благодать».Інтереси держави він ставить понад власні. Патріот, борець за мир і спокій, Ярослав після перемоги над печенігами гордо заявляє: І поки жив, стояти я клянусь, За руську правду і єдину Русь! Збудував ні з чим не зрівняний Софійський собор, щоб увіковічнити подвиг народу: Там, на полі бою, де я сьогодні ворога побив, Я дивний храм воздвигну.

Драма «Ярослав Мудрий» - це гімн патріотизму, ідеї служіння державі, любові до рідної землі. Олександр Довженко Я син свого часу і весь належу сучасникам своїм Кіноповість «Україна в огні» - це правда про війну, окупацію і героїчну боротьбу українського народу проти фашистських окупантів. Для письменника Україна – це українці, тому в центрі твору - родина Запорожців – символ невмирущості народу ( твір починається і закінчується сценою зустрічі цього безсмертного роду). Безсмертя народу – у мудрій, невмирущій волі роду до життя. Це один з перших творів, у якому на тлі смертельного двобою з фашизмом принципово ставились проблеми гуманізації суспільства й особистості, заперечення війни і постулатів сталінізму. «Щоденник» Олександра Довженка – роздуми про долю українського народу, про глибоку історичну кривду, що чинилася українському народові, вболівання за долю України, зривання масок із вождів, гостра критика суспільства, розкриття суті тоталітарної системи. Повість «Зачарована Десна» - казка письменника про власне дитинство, це літопис відкриття селянським хлопчиком (Сашком) широкого світу.. Письменник славить простих українців-трудівників, які люблять свою рідну землю, оспівує дивну красу природи і велич людської душі. - Незабутні чари дитинства. - Величні прекрасні у своєму таланті люди праці – прабаба Марусина, мати, батько ( ідеал трудівника землі), дід Семен (уособлення народної мудрості) – невичерпність і життєдайність народного джерела. - Образ зачарованої Десни – ріки життя ( «Благословенна будь, моя незаймана дівице Десно, що, згадуючи тебе вже много літ, я завжди добрішав, почував себе невичерпно багатим і щедрим. Так багато дала ти мені подарунків на все життя…») «Зачарована Десна» - це гімн людині праці, яка своїми руками вирощує хліб і створює всі земні блага. Твір закликає любити життя, цінувати і берегти все те прекрасне, що робить людину духовно багатою і щасливою, не забувати, якого ти кореня і що дав тобі твій народ і батьки… Олег Ольжич – «поет національного героїзму» Історик, науковець, голова проводу ОУН «мельниківців». Відмовився заради ідеї від успішної кар’єри, обравши шлях боротьби за свободу і незалежність рідного краю.

Захочеш – і будеш. В людині, затям, Лежить невідгадана сила. Зрослась небезпека з відважним життям, Як з тілом смертельника крила («Незнаному воякові») Романтичний образ України, за яку боровся і віддав життя поет: Над хижим простором Верхів’я – Памір Сліпуча і вічна, як слава, Напружена арка на цоколі гір – Ясніє Залізна Держава Іван Багряний Ми є. Були. І будем ми. Й Вітчизна наша з нами. (Напис на надмогильному пам’ятнику письменника) Памфлет «Чому я не хочу вертатися до СРСР?» - документ, який розпочав розвінчання сталінського режиму. Роман «Сад Гетсиманський» - « став справжньою енциклопедією радянської політичної в’язниці» (Ю.Шевельов). Роман «Тигролови» - показ геноциду української нації з боку системи, яка репресіями, переселеннями намагалася раз і назавжди «закрити» українське питання. Доля Григорія Многогрішного – це уособлення долі України «Сміливі завжди мають щастя». Сім’я Сірків, сім’я Морозів – «Життя геть випекло з них сентиментальні риси й вайлувату ліниву млявість, насталивши їх, вигартувавши в безперервнім змаганні за своє існування…» Андрій Малишко Поет, якого за життя любили і ненавиділи можновладці, нагороджували і ганьбили за його безмірну любов до України, до рідного народу. Україно моя! Далі, грозами свіжо пропахлі, Польова моя мрійнице, крапля сонця з весла. Я віддам свою кров, свою силу і ніжність до краплі. Щоб з пожару ти встала, тополею в небо зросла. («Україно моя!») Василь Симоненко – совість українського письменства -Україно! Ти для мене диво! - Україно! Ти - моя молитва, Ти моя розпука вікова… (« Україні»)

Коли мечами злоба небо крає І крушить твою вроду вікову, Я тоді з твоїм ім’ям вмираю І в твоєму імені живу! («Україні») Можна все на світі вибирати, сину, Вибрати не можна тільки Батьківщину. («Лебеді материнства») Народ мій є! Народ мій завжди буде! Ніхто не перекреслить мій народ! У вірші «Приручені патріоти» Симоненко звертається до горепатріотів, котрі люблять свій народ, «коли у міру вигідно любить»: Хто ваш народ? Яка у нього доля? Куди його коріння проросло? Але поет звертається до тих, хто ще може почути: Як обіпершись вітрові на спину, Кричить Тарасова гора: Нема на світі України, Немає другого Дніпра!.. Поет не хотів слави і шанування для себе, він хотів сколихнути серця байдужих до долі своєї Батьківщини. Важка, трагічна і коротка, як сполох, поетова життєва дорога. Але коротка дорога не дає короткої пам’яті. Це дорога у безсмертя, де будуть бриніти Симоненкові зізнання: Я хочу пити сонячні напої, Пізнать до краю радощі земні! І на стежках, порослих бур’янами, Що обминали зморені діди, Я залишу мужицькими ногами Хай не глибокі, та чіткі сліди. Ліна Костенко Поезія - це завжди неповторність, Якийсь безсмертний дотик до душі Історичний роман у віршах «Маруся Чурай» - Про наші битви - на папері голо. Лише в піснях вогонь отой палить. Усі віки ми чуєм брязкіт зброї, Були боги в нас і були герої, Який нас ворог тільки не терзав! Але говорять:»Як руїни Трої».

Про Київ так ніхто ще не сказав. Історії ж бо пишуть на столі. Ми ж пишем кров’ю на своїй землі. Ми пишем плугом, шаблею, мечем, Піснями і невільницьким плачем. Могилами у полі без імен, Дорогою до Києва з Лубен! Через розкриття образу Марусі Чурай – співачки з Полтави, яка створила більше трьохсот пісень – письменниця показала трагічне життя українського народу у ХУ11 столітті. Маруся живе життям свого народу, своєї України: …Усе, як є –дорога, явори, Усе моє, все зветься- Україна. Така краса висока і нетлінна, Що хоч спинись і з Богом говори. Образ Марусі опоетизовано: Ця дівчина не просто так, Маруся. Це голос наш. Це – пісня. Це – душа. Твір Ліни Костенко – це відповідь тим, хто звинувачує наш народ у непостійності та зрадливості. Справжні українці – це такі як родина Гордія Чурая та Іскри – чесні, благородні вірні у коханні люди, віддані патріоти Батьківщини. Василь Стус Або світ прийме мене таким, як я є, як мене народила мати, - або вб’є, знищить мене. Але я – не поступлюся! Уся система тодішнього часу намагалася зламати поета. Але він зумів вистояти, не поступився істиною жодного разу. Вищою моральною нормою для В.Стуса було не самозбереження, а протистояння. Він не міг жити в світі підлості та брехні, і тому мужньо ніс свій хрест до останнього подиху. Нехай Дніпра уроча течія Бодай у сні, у маячні струмує, І я гукну, і край мене почує. Народе мій, до тебе я ще верну, Як в смерті обернуся до життя, Своїм стражданням і незлим обличчям. Дозволь мені, мій вечоровий світе, Упасти зерном в рідній стороні… За стодалями вітчизна, перестрашене пташа, то мій трунок і трутизна, нею витліла душа. О земле втрачена, явися

Бодай у зболеному сні, І лазурово простелися, І душу порятуй мені.

РІДНА МОВА ...Коли мовне питання нагадує про себе болем, та ще й болем багатьох людей, - це свідчення гострого неблагополуччя Іван Дзюба Ми - українці, мова наша – українська. Це мова, якою ми розмовляємо ц мислимо, мова нашої держави. Утверджувати і розвивати рідну мову у віках – священний обов’язок кожного громадянина. У цьому маємо рівнятися на знаних у світі українських мовознавців, письменників. Олександр Потебня – лінгвіст, філософ, фольклорист, етнограф, літературознавець, педагог, громадський діяч. Досліджуючи різні мови, учений прийшов до висновку, що кожна мова має невичерпні внутрішні можливості для власного розвитку і не потребує для цього ні допомоги, ні втручання ззовні. О.Потебня першим систематизував ознаки, за якими українська мова вирізняється з-поміж інших слов’янських мов, описав межі її поширення, діалектні явища. Борис Грінченко – видатний український письменник, педагог, фольклорист, видавець, лексикограф - гаряче обстоював право українських дітей навчатися рідною мовою. Уклав разом із дружиною, письменницею Марією Загірною чотиритомний «Словарь української мови» (1907 -1909). Леонід Булаховській – український мовознавець, автор понад 400 наукових праць з питань загального мовознавства, славістики, україністики, глибоко дослідив історію української мови, зокрема, мову стародавнього Києва, риси української мови в пам’ятках різних століть. Початки української мови зафіксовані в пам’ятках 1Х ст.. Найвідомішою є «Велесова книга». Появу нової української літературної мови символізувало видання перших трьох частин «Енеїди» Івана Котляревського (1898р.). А з 1840 року з появою Шевченкового «Кобзаря» українська мова стала на тернистий шлях .Твори Тараса Шевченка – основоположника сучасної літературної мови – вивели її на світові обрії, утверджуючи свою самодостатність, красу і велич. Іван Огієнко – вчений, церковний діяч ( митрополит Іларіон), автор праці «Наука про рідномовні обов’язки» писав: «Мова- серце народу: гине мова, гине народ». Хто забуває рідну мову, той серцем ранить свій народ:

руйнує всю його будову, дорогу стелить до незгод. Іван Огієнко Рідне слово, рідний розум –рідна й правда буде. Пантелеймон Куліш Мова – не просто знаряддя спілкування. Це щось значно вагоміше. Мова – це всі глибинні пласти духовного життя народу, його історична пам’ять, мова – це ще й музика, мелодика, барви життя, сучасна художня, інтелектуальна і мислитель на діяльність народу. Олесь Гончар Хто не знає мови народу, на землі якого живе, той або гість, або наймит, або окупант. Карл Маркс Без мови в сіті нас нема! Лиш ти одна не маєш права Пустити пилом нашу правду Тарас Шевченко О мово рідна! Їй гаряче віддав я серце недарма. Без мови рідної, юначе, й народу нашого нема Володимир Сосюра Мову чудову, глибинне і пружне слово, немов гостру зброю, дав нам народ. Дав цю мову і наказав свято оберігати її чистоту, збагачувати і відшліфовувати до блиску, до гостроти разючої. Павло Тичина Той, хто не знає рідної материнської мови або цурається її, засуджує себе на злиденність душі. Мова – то цілюще народне джерело, і хто не припаде до нього вустами, той сам всихає від спраги. Василь Сухомлинський Творилась віки Українська Мова І потом, і кров’ю народу, Як дар найсвятіший від вічного Слова На зоряне щастя, на згоду Іван Огієнко, митрополит Іларіон І там, де звучить рідна мова, Живе український народ Володимир Сосюра

Як парость виноградної лози, Плекайте мову. Пильно й неустанно Політь бур’ян. Чистіша від сльози Вона хай буде… У слові рідному велика сила є, Що розбива граніт і золото кує Максим Рильський Мова – це звуки, Смисл, Душа народу. Мова – це розум і руки. Сутність народу. Микола Луків Мова – це скарбниця духовних надбань нації, досвіду співжиття і творчості багатьох поколінь. У її глибинах – філософський роздум, витончений естетичний смак, поетичне чуття. Сила надзвичайної чутливості до найтонших переливів людських почуттів і явищ природи. Мова – це своєрідний оберіг звичаїв і традицій, запорука інтелектуального зростання, розвою та поступу народу. Людина може володіти багатьма мовами, але найдосконаліше – рідною. Бо це – невід’ємна частка Батьківщини, голос рідного народу, чарівний інструмент, на звуки якого відгукуються найтонші й найніжніші струни людської душі. Народ творить мову, мова творить народ. Мова людини - своєрідний лакмусовий папірець, який виявляє рівень її загальної культури, освіченості, внутрішньої інтелігентності. Стан мови, її здоров’я визначається рівнем мовної культури суспільства на певному етапі його розвитку. Історія української мови трагічна й повчальна. Вона свідчить про незбагненну силу українців, їх здатність знову й знову відроджуватися після нищівних ударів та катастроф. Ви зустрічали слово лінгвоцид? Це слово вбивство, вбивство мови, слова, Біль гноблення народів. Серце, цить! Вершина це потворна, двоголова… Дмитро Білоус Календар трагічної долі української мови 1690р. – собор православної церкви засудив книжки П.Могили, Л.Барановича та інших, наклавши на них анафему за те, що писані українською мовою.

1696р. – Варшавський сейм прийняв ухвалу про виведення української мови з офіційного вжитку на українських землях , утвердив офіційною виключно мову церкви. 1720р. – вийшов указ Петра 1 про заборону друку в Україні будь-яких книжок, крім церковних, які друкувати лише російським варіантом церковнослов’янської мови. 1862р. – ліквідовано українські недільні школи. 1863р. міністр внутрішніх справ П.Валуєв видав циркуляр про заборону видавати підручники, літературу для народного читання, книжки релігійного змісту українською мовою. 1876р. – Олександр 11 підписав указ (Емський) про заборону ввозити з-за кордону будь-яку літературу, написану «малоросійським наріччям». 1884р. – заборона українських театральних вистав. 1892р. – заборона перекладати російські твори українською мовою. 1938р. - вийшла постанова РНК УРСР і ЦК КП(б)У «Про обов’язкове вивчення російської мови в неросійських школах України». 1988р. уряд видав постанову, яка закріпила російську мову в статусі офіційної загальнодержавної мови на теренах тодішнього СРСР. Українська мова входить до другого десятка найпоширеніших мов світу, нею розмовляє близько 45 мільйонів людей, які проживають на різних континентах. …І мови нема без народу, І народу без мови нема Володимир Забаштанський О рідна мово, скарбе мій! В мертвотних напастях чужини. Ти – мій цілющий, мій єдиний Душі підбитої напій. Сергій Черкасенко Мова – вершина всього людського. Василь Сухомлинський Як довго ждали ми своєї волі слова, І ось воно співає і бринить, Бринить, співає наша мова, Чарує, тішить і п’янить. Олександр Олесь Із листа Сенеки до Луцілія: « Яке життя – така й мова… Коли дух здоровий, повний снаги, то й мова сильна, смілива, мужня; занепадає дух – валиться з ним усе інше». Іван Франко вірив, що відродження української нації та її державності можливе за умови відродження мови, духовності, національної гідності: …Вірю в силу Духа

І в день воскресний твойого повстання. Якщо першим було Слово і Слово було Богом, то для кожного анроду його мова – божественна субстанція, форма самовираження і реалізації свого неповторного призначення на землі. Чудова думка втрачає свою цінність, коли вона погано висловлена. Вольтер Мова росте елементарно, разом з душею народу. Іван Франко Мова – це доля нашого народу, і вона залежить від того, як ревно ми всі плекатимемо її. Олесь Гончар Мова – то не просто звуки, витворені відповідними м’язами відповідних органів. Це – глос народу, неповторного тембру й інтонації, що є одним із чинників спадкового механізму… Втрата слуху веде дол. Втрати тембру, отже – власного голосу, що в кінцевому рахунку нівелює народ як неповторне, оригінальне явище. Борис Олійник Мова – універсальна, але користування нею вкрай індивідуальне. Це своєрідний енергопровід: від одного до іншого, від одного до багатьох. Павло Мовчан Мова – втілення думки. Що багатша думка, то багатша мова. Любімо її, вивчаймо її, розвиваймо її! Борімося за красу мови, за приступність мови, за багатство мови… Максим Рильський Коли мовиш, як належить, Слово чисте, мов роса… І від тебе теж залежить Мови рідної краса. Дмитро Білоус

ЛЮДИНА НА ЗЕМЛІ Жити. Творити. Світ берегти, Світити людині на цілі світи. Холонуть зірки. Але чуйно і зірко Лиш ти не холонь-бо, людинонько-зірко. Іван Драч Людина – найяскравіше створіння на Землі. Саме властивість думати, мріяти, відчувати, творити робить її унікальною. Щирість, людяність, любов – ось ключі до серця кожної людини. І коли ці почуття будуть панувати, нам відкриється справжнє людське серценевичерпна криниця світлих почуттів. Поринувши в неї, забудемо про кривду, зло, брехню, відчуватимемо себе щасливими.

Основа і смисл життя людини за Григорієм Сковородою у праці. Він вважав, що людина повинна розвивати і удосконалювати свої здібності шляхом освіти і самоосвіти. Поезія Василя Симоненка На світі безліч таких, як я, Але я, їй-богу, один… Ми- це не безліч стандартних «Я», а безліч всесвітів різних… Ти знаєш, що ти – людина. Ти знаєш про це чи ні? Усмішка твоя – єдина. Мука твоя – єдина. Очі твої – одні. Тільки тим історія належить, Хто сьогодні бореться й живе У поезії «Гей, нові Колумби й Магеллани» стверджується, що смисл життя людини – пошуки, мандри, прагнення самоствердитися, заперечення байдужості, пасивності. - Хто сказав, що все уже відкрито? Нащо ж ми народжені тоді? Можна жить, а можна існувати, Можна думать – можна повторить. Та не можуть душу зігрівати Ті, що не палають, не горять! Люди всі по-своєму уперті: Народившись, помирає кожна. А живуть століття після смерті Ті, що роблять те, чого «не можна». Мало великим себе уявляти, Треба великим буть «Навіщо бундючиться пихато» Живе лиш той, хто не живе для себе, Хто для других виборює життя «Можливо, знову загримлять гармати…» Найпрекрасніша мати щаслива, Найсолодші кохані вуста, Найчистіша душа незрадлива,

Найскладніша людина проста. Але правди в брехні не розмішуй, Не ганьби все підряд без пуття, Бо на світі той наймудріший, Хто найдужче любить життя. Поезія Ліни Костенко Поезія «Крила» Курила – символ. Чим дорослішою стає людина, тим більшими стають її крила. Навіщо людині крила? Це у більшій мірі залежить від неї самої, її прагнення, бажання, цілеспрямованості, старанності, наполегливості. Тому кожен повинен прагнути до самовираження, самоствердження, подолання життєвих труднощів. А допоможуть крила. Життя лиш доти має вартість, доки чоловік може допомагати іншим. Іван Франко Пізнаючи таємниці і закони розвитку проникаючи в безмежні простори космосу і загадкові надра землі, досліджуючи атом і живі клітину, люди все частіше ставлять перед собою питання: «Хто ж ти, людино? Яка твоя роль на Землі?» Видатні філософи і просвітителі стверджували, що: - людина живе у своєму часі, а час не обирають… - людина повинна жити відповідно розуму…, жити для Бога… Вважають, що найважче – це творення себе. Адже людина народжується чистою, як білий аркуш паперу. На ньому згодом життя напише багато чого і різного. І людині належить заповнювати чистий простір на папері власної душі, не зважаючи навіть на значні помилки. Михайло Булгаков у романі «Майстер і Маргарита» писав, що « рукописи не горять», але горять наші душі. А оскільки із попелу не можна нічого відтворити, то слід пам’ятати, що найголовніше в житті – зберегти свою цілісність. Письменник стверджує, що людина має бути живою внутрішньо і не загубити себе у будь-яких життєвих обставинах. Вільям Шекспір у «Гамлеті» порушує питання відкриття людиною для себе існування зла у житті, пошук власного «я», вибір позиції у боротьбі проти зла, відповідальність перед світом за власні дії. Чи бути, чи не бути – ось питання. Що благородніше? Коритись долі І біль від гострих стріл її терпіти, А чи, зіткнувшись в герці з морем лиха, Покласти край йому? Заснути, вмерти –

І все… Зволікання призводить до смерті героя, в той же час переусвідомлення дійсності не може відбуватися миттєво. Цивілізація розвивається лише тоді, коли кожне наступне покоління зробить крок уперед, дбаючи про рідну землю, народ, свого ближнього. Воно повинно осмислити дії, надбання попередників і внести власну часточку у розвиток рідного краю. Таким є герой роману Івана Франка «Перехресні стежки» Євгенія Рафаловича. Герой, долаючи терни на своєму життєвому шляху, виконав до кінця своє життєве покликання, залишився вірним ідеалам, які сповідував і проповідував, - «Хто то вкаже тобі дорогу, хто поведе тебе, мій бідний народе?» Борис Харчук «Планетник» …Шукай пізнання у трьох коренях: землі, з якої піднявся, у небі, до якого прагнеш, і у самому собі, у своїй душі ( Дід Капуш – Планетнику). Антуан де Сент-Екзюпері. «Маленьки принц». « Добре бачить тільки серце, найголовнішого очам не видно» Пафос відповідальності за долю близьких і рідних нам світів. Ностальгічна туга Маленького принца за своєю планетою - зворушлива і повчальна. Адже дім людський – дім земний. Серед людей не самотньо, якщо людські серця горять вогнем любові до всього навколишнього, якщо любов до ближнього не затьмарена ненавистю. Рей Бредбері. Новела «Посмішка» Втілення гуманістичного ідеалу жіночої краси. Таємниця усмішки Джоконди Леонардо да Вінчі. Герой новели – усмішка Джоконди. Краса врятує світ, якщо світ врятує красу. Василь Стус Жити треба так, аби голуби сідали на плечі… Ходім. Нам є де йти – дороги неозорі, нам є де йти – на хвилі, на землі шляхи – мов обрії – далекі і прозорі. ЛЮДИНА ПОЧИНАЄТЬСЯ З ДОБРА… Любов Забашта ПРОБЛЕМА ДОБРА І ЗЛА Один у другого питає, Нащо нас мати привела? Чи для добра? Чи то для зла? Нащо живем? Чого бажаєм?.. Т.Шевченко

Не забувайте того доброго, що вмієте, а чого не вмієте, того навчайтесь Володимир Мономах. За душу людини протягом усього її життя сходяться у смертельному поєдинку сили добра і зла. І тільки людина здатна зробити власний вибір, який вирішить результат цього двобою. Та це дуже непросто, бо їй, цій людині, властиво помилятися, вчитися на власних помилках, відшукуючи дорогу до правди. … добре жить Тому, чия душа і дума Добро навчилася любить. Т.Шевченко Науку добра і зловісну суть зла нам, крім Біблії та усної народної творчості ( у казках добро завжди перемагає зло), допомагає осягнути художня література. Марко Вовчок. Повість «Інститутка» Образи-антиподи: добро – Устина, зло – панночка. Це ми бачимо із їх ставлення до людей. Данте Аліг’єрі. «Божественна комедія»- Данте стверджує, що за зло людей у пеклі чекають покарання. Найбільші, найстрашніші гріхи – зрада та підлість. Навчає жити правильним життям, поводитися справедливо, бути чесними, сильними та стриманими.. В.Шекспір. «Гамлет» Уособлення зла – Клавдій. Взагалі, Шекспір «дозволяє» добру і злу боротися в одній людині. А людину ставить перед вибором, чому надати перевагу (Гамлет). Зло має багато облич. Зло є в душі кожної людини. Світ розхитується в людях, які втрачають здатність розрізняти добро і зло. Історія принца Данського є трагедією, оскільки він приречений на вікову боротьбу зі злом. Й.В.Гете .«Фауст» Рушійна сила розвитку світу – боротьба між добром і злом. Саме Мефістофель є уособленням усього зла, що живе у Фаусті. Коли Фауст живе пориванням, він із Мефістофелем заодно, а коли його облягають сумління, - він розлучається із Мефістофелем, як із чимось потворним і ганебним. Мефістофель, для якого мета виправдовує засоби, готовий все вирвати з корінням, - у цьому його суть. А Фауст творчою працею долає дух заперечення і зневіри. Отже, друге Я Фауста, як уособлення бажання зла, переможене силою добра, жагою творчості ті безсмертя людської думки. Світ тримається на протистоянні творчого духу (Фауст) та духу заперечення, і руйнації, сумніву та зневіри (Мефістофель).

І.С.Нечуй-Левицький . Повість «Кайдашева сім’я» Егоїзм, жорстокість, черствість, сварливість, жадоба до власності вносять цілковитий розлад у сім’ю Кайданів. Дрібновласницька позиція і егоїзм, що панували в сім’ї, притупили в людях родинні почуття. Не сімейне щастя може зрости в таких умовах, а зло і прагнення якнайбільше увірвати собі, навіть ціною кривди близьких і рідних людей. Забобонний, схильний до чарки Кайдаш і гордовита, чванлива та улеслива Кайдашиха, жорсткий, суворий Карпо і ніжний, поетичний Лаврін, горда і «бриклива» Мотря і лагідна Мелашка в атмосфері грубості, взаємного приниження втратили свої духовні скарби. Роз’єднаність, невміння дійти згоди як у родині, так і в суспільстві, шкодить самим суперникам, їх благополуччю, затьмарює радість життя. Тільки мир і злагода, взаємодопомога, подолання особистого егоїзму принесуть родинне щастя і впевненість у майбутньому. Панас Мирний. Роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Сміливий і рішучий Чіпка – боягуз Грицько. Чіпка – захисник народних інтересів, дедалі більше роздумує над особистою недолею, над народним лихом, шукає шляхи усунення соціальних коренів панівної несправедливості. Грицько- байдужий до людського горя, егоїстичний, але господар. Горе, несправедливість, злочинні дії чиновників штовхають вчорашнього хлібороба Чіпку до грабіжництва, ламають йому життя, він не може знайти справжніх шляхів боротьби проти кривдників, перетворюється на злочинця, «пропащу силу». Грицько, вирвавшись із злиднів, стає господарем, хоча він егоїстичний, корисливий, байдужий до інших. За душу Чіпки йде двобій між добром і злом ціле життя. Вирісши на злі, він недооцінив сили цього зла і незчувся, як, рівняючи достаток багатих і бідних, сам збагатився на краденому. Добро – любов до Галі, ненадовго перемагає у ньому. Але ненадовго. Переможене зло спокушує його пияцтвом і грабіжництвом. Чіпка не зупиняється перед страшним злочином – вбивством невинних людей. Зло перемагає. Мабуть, не суспільні обставини привели до того, що Чіпка став носієм зла, а, скоріше всього Чіпці не вистачило душевних сил, сили волі протистояти злу, яке руйнувало його життя. Чіпка обрав легший, гріховний шлях, шлях який завів його у прірву, звідки приходить у світ зло. Людина часто стоїть перед вибором. Свій вибір між добром і злом зробила Галя, яка , як не дивно, виросла в оточенні зла. Силою своєї любові вона прагнула відірвати від зла Чіпку, але виявилася у двобої зі злом надто слабкою і, щоб не підкоритися йому, йде із життя… Це її своєрідний протест проти зла. Протестує проти зла і жінка, яку все життя намагалося зламати зло, - Мотря – мати Чіпки. Не знаючи щастя, жінка не корилася силі зла. Більше того, Мотря мовчала, а коли переконалася, що її син не тільки грабіжник, а й жорстокий убивця, приймає єдино вірне рішення.

Зло у романі постає підступнішим і сильнішим за добро. Але в тому і геніальність письменника, що він примушує здригнутися від зла і замислитися над шляхом його подолання. Іван Карпенко-Карий. «Сто тисяч», «Хазяїн» Через образи Герасима Калитки («Сто тисяч») і Терентія Пузиря («Хазяїн») драматург показав, що гроші часто стають мірою випробовування людини. Саме жадібність, прагнення до збагачення («Стяжання для стяжання) часто приводять до того, що людина стає на службу злу. Ця тема знайшла відтворення у світовій літературі. Так, у О.С. Пушкіна скупий лицар прагне влади, а гроші для нього – засіб її досягнення. У М.В.Гоголя Плюш кін – дріб’язковий скнара побутового типу. У Оноре де Бальзака Гобсек – «людина-автомат, яку щодня заводили». Це не просто типовий лихвар, а особливий психологічний тип людини, що живе лише однією пристрастю – користолюбством у чистому вигляді. Гроші для нього – єдина мета, єдина любов і покликання. Іван Франко Поема «Мойсей» Мойсей – втілення безмежної доброти і відданості своєму народу. За його душу бореться зло в образі провокаторів Датана і Авірона, які отруюють душу пророка сумнівами. Але добро ( нове покоління, яке виросло і виховалося на ідеалах свободи) перемагає і Мойсей доводить свій народ до землі обітованої. Але навіть за миттєву зневіру ( піддався злу) Мойсей покараний: він помирає, а його смерть піднімає народ на продовження нелегкого шляху, бо щасливе майбутнє – близько. Повість «Перехресні стежки» Двобій добра і зла через образи Рафаловича ( «Хочу доложити всіх сил щоб довести цей народ хоч трохи до освідомлення , привчити його користуватися його правами, боротися з його кривдниками.»), Регіни, яка в боротьбі зі злом гине ; темні сили – староста і маршалок Брикальський, садист та інтриган Стальський, авантюристи Шнадельський, Шварц. На шляхах життя сходяться подвижники і руйнівники, зіштовхується народна воля й опір влади, світло й темрява, добро і зло. Михайло Коцюбинський. Повість «Тіні забутих предків» Це дума про добро і зло, любов і ненависть. Через образи Іванка та Марічки письменник показав одвічні прагнення людини до краси, любові, добра.Та на перешкоді – завжди злі сили, земні й небесні. Іван, зачарований нявкою, гине,зло перемагає. Але смертю своєю він стверджує невмирущу силу кохання – добро перемагає. В останніх рядках твору бачимо перемогу сил життя над смертю. Леся Українка. Драма-феєрія «Лісова пісня»

Добро – світ Мавки і самої поетеси. Це духовність, краса, мрія, це політ до справжнього , вільного і нічим не затьмареного кохання. Для Мавки незрозумілими є дивні людські умовності, гніт буденщини, забобони і лицемірство. Вона безкомпромісна. Зло для неї – це зло, в яку б личину його не одягали. Через образ Лукаша письменниця показує, як у душі людини добро бореться зі злом. Лукаш виріс і жив у суспільстві, де панувала бездуховність і несправедливість, де турбота про достаток і матеріальні блага приглушали потреби людської душі. Але це не є виправданням для нього за зраду Мавки , яка ціною власного життя прагне врятувати його. Не мати злагоди із самим з собою – це велика біда. Лукаш зрадив не тільки Мавку, а й себе, власноруч зруйнувавши своє щастя, зневажив послану йому Долю. У творі добро перемагає зло – останній монолог Мавки: «Ні! Я жива, я буду вічно жити…» Стендаль. Роман «Червоне і чорне» Жюльєн Сорель – зневажав людей, ніколи не сумнівався у своєму високому призначенні у житті, праві гратися людськими почуттями, не бачив інших людей, діяв як егоїст. Його злочин –це наслідок егоїстичного ставлення до людей загалом і до світу, який, на думку Сореля, багато чого йому завинив. Його злочин – це наслідок безправ’я і бездуховності, які не можуть бути замінені освітою і кар’єрою. Федір Достоєвський. Роман «Злочин і кара» У романі письменник, за словами А.Ейнштейна, «… розбиває механічне уявлення про світ, у тому числі й про внутрішній світ людини, механічні уявлення про межі добра і зла». - Чи існує абсолютне зло? - Душа людська – міра добра і зла. Герої роману – живі люди, і в кожного – своя міра добра і зла. Боротьба добра і зла не тільки у Раскольникова, але й у Свидригайлові, Лужина, Соні. У кожного в душі є щось головне, що керує вчинками, - міра добра і зла. Через знецінення моралі руйнується людська особистість. Люди, позбавлені моральних орієнтирів, нищать один одного. Кожна людина – частина людства, отож не повинна вона зазіхати на ті закони, які зберігають саме існування людства. Глибоко проникаючи у внутрішній світ героїв, Достоєвський демонструє складність людського характеру і психології, за допомогою психологічного аналізу доводить, що найсуттєвішим у людині є гуманістичне начало, яке рятує людину, робить особистість цінною у спілкуванні з людьми. Микола Хвильовий . «Я(Романтика)» «Я – чекіст, але я і людина», - часто промовляє про себе головний герой новели, ставлячи все0таки на перше місце – служіння революції. Він має роздвоєну душу, і дві половинки його душі – добро і зло, мудрість і безглуздя, рай і пекло. Він ледь розуміє, що проміняв справжні цінності життя на фальшиві, але його неспокійне сумління не дає спокою душі, примушує

сторожко вдивлятися в темряву, надовго замислюватися і переживати жахливі хвилини муки при згадці про матір. Автор показує двобій кривавої стихії революції з людським «я». Герой новели благословляє той момент, коли зустрівся з доктором Тагабатом, але раптом згадка про матір викликає бажання прихилитися до рідних грудей і відчути дотик сухих старечих рук. Ми бачимо, в яких муках проходить боротьба між добром і злом. Цей двобій добро програє, адже фанатична відданість революційній ідеї руйнує людську особистість, убиває душу. Ніякої фантазії не вистачить на те, щоб додумати подальше життя цього романтика, який перестав бути людиною. Юрій Яновський. Роман «Вершники» Війна – це зло. А громадянська війна – зло подвоєне, бо вона братовбивча. Виділяється новела «Подвійне коло», в якій п’ятеро браті –«одного роду», та не однієї ідеї зустрілися на рівному степу під Компаніївкою. Це був серпень людської ненависті, жорстокої люті, коли брати тільки перед смертю згадували мудрі слова батька Половця про силу роду, яка буде там, де брати милують згоду. Брати пішли проти мудрого навчання батька , і рід розпався. Знову через ідею перемагає зло. Бо не може бути добра в серці людини, яка стала братовбивцею. Не може бути така людина щасливою, бо зло, вчинене нею, непростиме. Михайло Булгаков. Роман «Майстер і Маргарита» Одна з основних проблем роману – проблема одвічної боротьби добра і зла. Втіленням добра постає Ієшуа. Він утілює в собі ідею добра і незмінної віри попри всіляку житейську мудрість. Поставши перед жорстоким і могутнім прокуратором Іудеї Понтієм Пілатом , він твердить, що насправді всі люди добрі. Марк бив його, якісь люди цькували на вулиці, Іуда зрадив, а Понтій Пілат віддав у руки катів. Проте Ієшуа вперто стояв на своєму. Він твердо вірить, що на світі немає злих людей і кожного можна втримати від поганого вчинку добрим словом. Ієшуа не зміг захистити себе. Але він здійснив подвиг заради того, щоб людство зрозуміло велику, всепереможну силу добра. Добро і зло не відносні, вони абсолютні. Не можна підміняти добра покаранням зла. То ж Воланд, який зображає у романі нечистого, ніби має план з виконання добрих справ: карає негідників, хабарників, ледарів, брехунів, які отруюють всім життя. Але його дратує Ієшуа зі своєю ідеологією добра, дратує вчинок Маргарити, яка просить не за себе, а за бідолашну Фріду. Зло для Воланда є засобом подолання людських вад і несправедливості. І лише… Добро і зло у романі сперечаються, і невідомо, хто з них здобуде перемогу. Диявол всюди розставляє свої сітки… То ж вслухаймося в слова Святого Письма: « Будьте тверезі, пильнуйте! Ваш супротивник – диявол – ходить, ричучи, як лев, що шукає, кого пожерти». Людина, що знехтувала добром інших, зневажила його в собі Григір Тютюнник

«Роби добро, мені казала мати,І чисту совість не віддай на шмати!» Благословенний мамин заповіт Ніхто в мені не зможе поламати. Дмитро Павличко У житті, як на полі мінному, Я просила в цьому сторіччі хоч би той магазинний мінімум: - Люди! Будьте взаємно ввічливі! І якби на те моя воля, Написала б я скрізь курси вами: - Так багато на світі горя, Люди, будьте взаємно красивими. Ліна Костенко Життя таке коротке! Поспішайте робити добро! Олександр Довженко Шукайте в людях доброти, Мов зав’язі у кожнім цвіті. І менше стане гіркоти, І зменшиться тривог у світі. Шукайте в людях доброти. Микола Сингаївський НАЙВАЖЛИВІШІ ЦІННОСТІ ЛЮДСЬКОГО ЖИТТЯ Нагірна проповідь Ісуса Христа - це збірка правил, які повинні виконувати всі люди, незалежно від їх віку, соціального становища та релігійної приналежності. Якби всі люди прислухалися до того, чого вчить нас Нагірна проповідь, зла на світі було б набагато менше, стосунки між людьми були б щиріші та чесніші, а життя стало б світлим та щасливим. Щастя Наше щастя чи наше нещастя залежить тільки від нас самих… Монтель Щастя стає більше, якщо його розділиш з іншими. Ж.Ламетрі У щастя людського два рівних є крила: троянди й виноград,

красиве і корисне… Максим Рильський Кажуть, що людина народжується для щастя, як птах – для польоту. Та саму суть щастя кожен розуміє по-своєму. Для одних – це безупинний рух уперед, боротьба за волю проти будь-якого насильства; для інших – сита мізерія достатку, затишне кубельце домашнього вогнища, бездумний, безпроблемний, напівсонний спокій. Пробудити в душі людини тугу за світлими ідеалами, повноцінним духовним життям, викликати потяг до світлого, чистого, доброго, вільного, прагнення пізн6ати всю повноту щастя – ось чим керувалися у своїй творчості найкращі представники всіх народів усіх віків. Григорій Сковорода Філософ вважав, що мета людського життя – щастя, але різні люди обирають різна шляхи до нього. В підґрунті щастя – душевність, сердечність, простота, скромність, але не приниженість. «Шукаємо щастя по країнах, століттях, а воно скрізь і завжди з нами; як риба у воді, так і ми у ньому, і воно більше нас шукає нас самих. Нема його ніде від того, що воно скрізь. Воно схоже до сонячного сяйва – відхили лише вхід у душу свою». Щоб бути щасливою, людина повинна жити у злагоді з природою, з людьми, совість мати чисту, бо «найгірша мука – совість, якщо сумління чисте, і в серці мир та спокій», відчувати незалежність, але не самотність, бо «самотній – це дикий звір чи Бог», а ні тим, ні іншим людина не повинна бути. Щастя – у «сродній праці», тобто, якщо людина робить щось за покликанням, робота для неї буде задоволенням. Бо кожна людина – то окремий. Таємничий і складний світ. Тільки пізнаючи цей світ, можна виявити дані нам Богом нахили і здібності і присвяти себе справі, яка принесе радість і задоволення. Прийти до щастя людина зможе лише шляхом самопізнання, глибокого вивчення своїх здібностей, можливостей і прагнень – відповідно до цього слід будувати своє життя. «Хто прагне істини, тому не личить повзати!» «Велике братство, спілка співдружності людей, об’єднаних за покликанням і за стремлінням – ось що таке республіка, яка прийде на зміну царству темряви!» Філософ бачить щастя у вічному пощуку істини, у постійному накопиченні знань, у прагненні до мудрості. Жив так, як учив, учив так, як жив… О.Стороженко. Оповідання «Скарб» Письменник створив узагальнений образ щастя. Герої твору, розшукуючи скарб, прагнули бути не тільки багатими, але й щасливими. Скарбом для кожного є його щасливе життя. То ж люди повсякчас шукають свій скарб – щастя.

«… той тільки щасливий, хто другому не завидує, а дякує Бога за те, що він йому послав…» Богдан Лепкий. «Цвіт щастя» Герой твору шукає квітку щастя, яка зробила б щасливою його маму, а вже потім його самого. І хоча хлопець виріс і дізнався , що такої квітки немає, однаково продовжує свої пошуки. Бо вірить, що щастя на світі є. «Мишка» Герої твору – скупі люди, які, маючи багато грошей, вважають себе щасливими, хоча користі від свого багатства не мають. Страшно, але вони відчувають себе щасливими, наживаючись на горі інших… Іван Франко. Драма «Украдене щастя» Спотворені долі і характери трьох люблячих людей, які кохають і страждають, поступаються власною совістю і нехтують загальнонародною мораллю, йдучи на зраду і злочин. Анна про Михайла: «Він для мене все: і світ, і люди, і честь, і присяга» Повернути украдене щастя неможливо, бо зло, яке породило його, сильніше за чисті людські почуття. Воно однаково жорстоке і безжалісне до кожного героя драми. Життєве кредо письменника: «Лиш боротись – значить жить!» Олесь Гончар «Собор» Для Володьки Лободи щастя – догодити начальству, досягти успіхів у кар’єрному рості. Для Миколи Баглая – побудувати на комбінаті очисні фільтри, зберегти для нащадків собор небаченої краси. Василь Стус «Це щастя: мати таку долю, як у мене… Чуюся добре, бо нікому не зробив зла, бо дбав не тільки про себе. І від того мені світло на душі.» ВІЧНА ТЕМА КОХАННЯ …світ завжди благословляє і сонце, що встає, і серце, що кохає… В.Симоненко Любов… рушить сонце і світила Данте Кажуть, що Бог розкидав половинки людських душ по всьому світі. Ці половинки шукають одна одну під чарівну мелодію скрипки. Коли роз’єднані

половинки зустрічаються, скрипка змовкає, а коли вони не можуть поєднатися, зустрітись, - починають лунати сумні журливі мелодії. Все минає, але любов після всього зостається. Все минає, але не Бог і не любов. Григорій Сковорода Азербайджанський поет середніх віків Гянджеві Нізамі . Поема «Лейла і Меджнун». Це гімн чистому і величному коханню, яке є запорукою щастя на землі. Кохання – це великий дар долі. Для Меджнуна – сина заможних батьківкохання стає усім – навіть самим життям. Любов без відгуку, любов смутна Не варта і найменшого зерна. Хай буде так. В крові душа моя, А ти живеш – і тим щасливий я. Людяність, сила, глибина почуттів Лейли. Вогонь пристрасті, напруженість і страждання, які довелося пережити закоханим, зводять Лейлу в могилу, а Меджнуна – з розуму. Але рядки поеми: Не владні над коханням смерть і час, І відстані немає поміж нас Свідчать про всеперемагаючу силу кохання, над яким не владна навіть смерть. Шота Руставелі «Витязь у тигровій шкурі» Картини придворного життя, що пов’язане із біографіями героїв – Автанділа, закоханого у доньку арабського царя Ростевана Таріела на прізвисько «Витязь у тигровій шкурі», який прагне любові доньки індійського царя Фарсанада – Нестан-Дареджан. У боротьбі за кохання герої проходять тяжкі випробування. Вільям Шекспір. П’єса «Ромео і Джульєтта» Кохання і ворожнеча – дві одвічні протилежності, зіткнення яких призводить до великих трагедій. Кохання Ромео і Джульєтти – світле, чисте, жертовнерозквітло у часи феодальної ворожнечі. На думку обох закоханих, кохання має більшу цінність, ніж життя. Життя нічого не варте, якщо не можна бути разом. Їхнє почуття – сильніше за смерть, хоча лише смерть дозволяє їм об’єднатися. Герої гинуть, але насправді це не поразка, а перемога кохання. Адже трагічна розв’язка особистої долі Ромео та Джульєтти примиряє старше покоління Монтеккі та Капулетті. Михайло Коцюбинський. Повість «Тіні забутих предків» Кохання Івана та Марічки. Діти природи, вони у своєму коханні та поглядах на світ цілком віддані безпосереднім душевним пориванням. Після випадкової смерті Марічки у душі Івана живе вічне таїнство кохання, яке спливає на поверхню чудовими образами. Туга за коханою вибиває його із щоденного ритму життя. Іван завжди поруч себе відчував Марічку, він марить нею, тане

на очах. Через несилу жити без коханої Іван гине. Герої повісті ніби не помирають. Вони переходять в якусь іншу форму існування і продовжують існувати серед тіней забутих предків. Тарас Шевченко. Поема «Катерина» Кохання Катерини до москаля «Покохала москалика, як знало серденько».Зраджена, проклята батьками дівчина-покритка гине через те, що бездумно кинулася у вир пристрастей. Йоганн Гете. Трагедія «Фауст» Гретхен не владна протистояти почуттям до Фауста, відкрила душу Фаустові, не думаючи про гріховність своїх вчинків. Хоча відчувала, що це так не минеться. І не минулося: народилася позашлюбна дитина смерть матері, брата, розлука з коханим, осуд сусідів призвело до божевілля. Але щире каяття Гретхен врятувало її душу, Бог простив її , а біля небесної брами Фауста зустріла душа Маргарити, яка вибачає все і кохає так, як раніше. Янголи співають про «вічну» жіночність», всепрощаюче кохання та заступництво Богородиці. Непросто жити і перебувати в гармонії зі своїми почуттями, навколишнім світом. Ніхто не може бути вільним від помилок. А людям властиво помилятися. А люди мають право каятися. Люди завжди будуть кохати і вірити у своє щастя, яким би тяжким шляхом не довелося йти, чого б не довелося зазнати на цьому шляху. Іван Франко. Лірична драма «Зів’яле листя» - світ почуттів і пристрастей Любов, сумніви, безнадія та сподівання ліричного героя. Ліричний герой драми – чуйна, добра, щира і духовно багата людина з ніжною, вразливою і багатою душею та сильним характером. Він палко, трепетно кохає, і це кохання окрилює його, додає сил боротися і творити. Він боляче переживає любов без взаємності. Так, ти одна правдивая любов Та, що не суджено, в житті їй вдовольниться; Ти найтайніший той порив, що бурлить кров, Підносить грудь, та ба – ніколи не сповниться. Виснажений, спустошений, надломлений, ліричний герой залишається наодинці з собою. А на папір лягають рядки - спогади почуттів минулих літ: Розвійтесь з вітром, листочки зів’ялі, Розвійтесь, як тихе зітхання. Щось щемить в душі, мов рана: Се блідая, горем п’яна, Безнадійная любов.

…любов – то мстивий бог; Як одно її зневажить, Любить мститься за обох. «Зів’яле листя» - драма закоханого серця. І хоча любов трагічна, це священне почуття піднесло душу на неосяжні поетичні висоти… Кохання для поета було дарунком долі… Франческо Петрарка. Збірка «Книга пісень» Прекрасна незнайомка Лаура полонила душу і серце італійського поета. Він оспівував свою Лауру протягом двадцяти одного року за її життя та ще десять після смерті. Лаура не відповіла взаємністю, але: Благословенні будьте, день і рік, І мить, і місяць, і місця урочі, Де спостеріг я ті сяйливі очі, Що зав’язали світ мені навік! Кохання для поета стало провідною зорею, яка надихнула його на найкращі творчі звершення. Під впливом коханої жінки світ для поета став набагато милішим та прекраснішим через те, що на цій землі живе кохана жінка. Леся Українка. Драма-феєрія «Лісова пісня» Кохання Мавки та Лукаша. Жертовність Мавки. Зрада Лукаша. Мавка щаслива у вільному світі природи. Вона мала щедрий і багатий внутрішній світ. Зіткнення із світом людським змінило Мавку, знесилило, забрало життєві соки. Серед людей рівної пари їй немає. Лукаш – талановитий від природи, тонкий у почуттях, добрий, здається, покохав Мавку. Але світ буденщини бере над ним верх. Він – звичайна людина, а Мавка продовжувала дивитися в нього, як в дзеркало, але себе там вже не бачила. Лукашеві не дотягтися до Мавчиних висот. Йому пара- Килина. Але за все в житті слід платити. За зраду теж…Лукаш тяжко карається, втративши людську подобу. Лукаш зрадив не лише Мавку, він зрадив себе, свою співучу душу, свою високу мрію. Та навіть доля непідвладна великій любові. І Мавка чарівним словом і власним життям рятує свого коханого. Володимир Сосюра Так ніхто не кохав. Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання. В день такий розцвітає весна на землі і земля убирається зрання. Так ніхто не кохав Я б забув і образу, і сльози… Тільки б знову іти через гать, Тільки б слухать твій голос і коси,

Твої коси сумні цілувать. Коли потяг у даль загуркоче… Мов книга ти, моє кохання, але на книзі цій печать. Я до останнього зітхання її не зможу прочитать. Якби я знав, що сонце встало… Улас Самчук. Роман «Марія» Історія життя простої української жінки Марії: дитинство, сирітство, дівування, перше кохання і перше велике розчарування, заміжжя, життя з нелюбом, втрата дітей, яку Марія сприймає як Божу кару за те, що дала клятву подружньої вірності і зрадила. Гнат – все життя кохає Марію, через кохання чинить злочин, розкаюється, прагне допомогти, бути до кінця з коханою. Іван Багряний. Роман «Тигролови» Кохання сильних духом, вільнолюбних Григорія Многогрішного і Наталі. «Сміливі завжди мають щастя». Григір Тютюнник. Новела «Три зозулі з поклоном» - твір, присвячений всевишній любові Письменник присвятив твір не окремій людині, а найвищому людському почуттю – любові, яка, не стукаючи, без дозволу входить у серця і залишається там назавжди.. Вона прагне зігріти душу, подарувати щастя, але, не знайшовши в серці місця, мучить людину. Закохана людина повністю розчиняється у своєму великому почутті, адже справжня любов нічого не вимагає навзамін. Головна героїня новели – сільська жінка Марфа, яка все життя кохає чужого чоловіка. Про це кохання знають у селі всі, знає і дружина Михайла. Вона не сердиться, не ревнує. Коли ж Михайла заарештували, горе прийшло до обох жінок. Михайло в листах до дружини пише, що відчуває, ніби десь біля нього ходить душа нещасна Марфина і просить передати їй , як співав бандурист на ярмарку, «три зозулі з поклоном», щоб та відкликала свою душу назад… Не повернувся із Сибіру Михайло... Марфа сумно проводжає очима сина коханого, що схожий на батька як дві краплі води… Ні доброї, ні злої долі не мала Марфа у житті. Але мала велике кохання, яке пронесла крізь усе життя. Ліна Костенко Роман «Маруся Чурай» Кохання Марусі і Григорія Бобренка. Маруся віддано покохала Грицька. Це кохання було взаємним. Молоді мріяли про одруження, але стара Бобренчиха

хотіла собі багату невістку. Гриць піддався на вмовляння матері і посватався до багатої Галі Вишняківни. Маруся не прощає зради: «Зрадити в житті державу – злочин, а людину – можна?» Смерть Гриця випадкова. Але, мабуть, зрада-злочин, який має бути покараний. То ж і смерть Гриця – Божа кара за зраду свого кохання, себе самого. Про кохання цих двох людей письменниця сказала: «Її любов сягала неба, А Гриць ходив ногами по землі…» Інтимна лірика Кожен, хто пережив стан закоханості, знає, що кохання і смуток ходять завжди поруч .Поетеса вважає, що благотворна сила любові освячує душу, не дає їй зміліти, скаламутитись. Моя любове! Я перед тобою. Бери мене в своє блаженні сни. Лиш не зроби слухняною рабою, не ошукай, і крил не обітни! Я Вас люблю, о як я Вас люблю! Але про це не треба говорити «Моя любове, я перед тобою…» Прощай, прощай, чужа мені людино! Ще не було ріднішого, як ти. Оце і є той випадок єдиний, Коли найбільша мужність – утекти. «Ти дивишся. А я вже- як на трапі» Василь Симоненко Я б побажав тобі когось отак любити, Як я тебе люблю… Все одно я люблю твої очі І волосся твоє сумне… У триптиху «Суперники» ліричний герой звертається до сонця і вітру. Для нього: « …Світ твоїми, моя люба, кучерями пахне! Крізь пилюку, по багнюці, в холод і в завію Прийде чистою до тебе, біла моя мрія. Я тебе не сприймаю за істину – Небо навіть і те рябе. Одчайдушну, печальну, розхристану, Голубу і безжально освистану –

І таку я люблю тебе! «Чадра» Є в коханні і будні, і свята, Є у ньому і радість, і жаль, Бо не можна життя заховати За рожевих ілюзій вуаль. Кохання – це робота серця, емоцій, духу. З його приходом життя набирає сенсу, повноти, часто емоції переважають над розумом. Природно, що кожна людина повинна за свій вік побудувати у своєму серці «храм любові», знайти місцину для цієї значної споруди. А якщо збудувати, то необхідно цей «храм» зберегти, що набагато складніше. Запам’ятаймо слова Григорія Сковороди: «Спочатку сам ти маєш полюбити, щоб тебе полюбили інші. Любов виникає з любові». Люди повинні пам’ятати, що прийшли в світ завдяки любові. І саме на любові тримається світ, саме їй слід поклонятися. Тому людина відповідальна за свою велику місію: зберегти цей світ в любові від руйнації заради величі людини, її майбутнього. ЛЮДИНА І ПРИРОДА Не можна припустити, щоб люди спрямували на своє знищення ті сили природи, які вони зуміли відкрити. Ф.Жоліо-Кюрі Не втішайтесь тимчасовою перемогою над природою. Природа здатна мстити. Фрідріх Енгельс Люби природу не як символ Душі своєї, Люби природу не для себе, Люби для неї. Максим Рильський У ХХ1 столітті людство стало такою величезною силою, яку можна порівняти лише із найгрізнішими стихіями. І стало зрозумілим, що, мабуть, природа не така вже й всемогутня, якщо не може протистояти людині. Що вона потребує захисту. Слово «екологія» із наукової лексики стало загальновживаним. Перед людством серйозно постала проблема довкілля. А людство у гонитві за матеріальними цінностями вже підійшло до прірви, все ще не в силі осмислити своє призначення в природі. Адже саме природа - це найбільше творіння Боже, колиска людства, втілення краси, гармонії, добра. Саме вона дала притулок і захист людям. Наші далекі предки прекрасно розуміли роль природи у своєму житті: молилися її силам.

Антуан де Сент-Екзюпері. Казка «Маленький принц» «Є таке тверде правило, - казав мені Маленький принц. – Встав уранці, умийся, наведи порядок на своїй планеті». Маленький принц дарує світові щиру пораду: турбуйся про порядок на планеті, звільняй її від сил, які загрожують зруйнувати твою колиску. Це повсякденна робота тих, хто не згубив чистоту власного дитинства, любов до тих маленьких принців, які живуть на планеті. Леся Українка. «Лісова пісня» Устами лісової царівни Мавки Леся Українка прагне розкрити таємниці людського життя, смерті та безсмертя. Мавка - дитя природи, їй чужі й незрозумілі одвічні людські клопоти. Близький до природи дядько Лев, який добре знає всяку лісову, польову та водяну силу, вміє розумно з нею обійтися. Своєю любов’ю до лісу, добротою, мудрістю він заслужив глибоку повагу Лісовика. У природі теж є добра та злі сили. На кожному кроці природа вступає у взаємини з людиною, відгукується на кожен порух її душі. Світ не повинен жити за законами жорстокості та насилля. Лише краса й любов, гармонія у взаєминах з могутньою і величною природою врятують людство. Остап Вишня. «Мисливські усмішки» Девіз на полюванні:»Хай живуть…зайці!» Євген Гуцало. «Сім’я дикої качки», «Перебите крило» Письменник навчає оберігати, захищати від усякого лиха природу, дбати не лише про себе, а й про інших, бути чесним і чистим душею, помислами, добрим, співчутливим, творити добро. Недарма кажуть, що лелеки селяться тільки біля добрих людей ….Образ хлопчика Дениса. Іван Драч Ще на початку літературної творчості Іван Драч попереджав людство про неминучість розплати за брутальне знущання і витончений глум людини над природою. Він попереджав: коли зазвучить останній дзвін, не врятуються ні ошукані, ні ошуканці. У такий час не можна мовчати. поет підносить свій голос на захист усього сущого від зла, яке створює людина своїми часто бездумними діями: Як шалено росте залізо, Лізе в танки, в ракети, в броню. Лізе в душу і в тіло лізе, Чи цей ріст його зупиню? Поема «Чорнобильська мадонна» Немає в мене слів…

Мовчання тяжко душу залива… І жестами німий розговорив… Хай жестами, але сказати мушу. За мудрість всесвітню дурних академій Платим безсмертям – життям молодим. Несе сива чорнобильська мати Цю планету… Це хворе дитя! Чорнобиль став зловісним знаком щонайсильніших саморуйнівних дій людини, найдраматичнішою поразкою в її такому нерозумному протиборстві з природою. З’явившись під знаком біблійної «зірки Полин», той чорний Чорнобиль став якщо не розплатою, то найсерйознішою пересторогою варварству та легковажності. Вражають образи старої бабусі в целофані, яка випасає в зоні корову, старої жінки, яка цілує квітку «прямо в стронцій», солдата і генерала, трактористки, приголомшеного трагедією фізика, напівбожевільної матері на Хрещатику. Поет переосмислює образ Мадонни, Матері Божої, яка знає, що син жертвує собою задля порятунку людства – і не відвертає його з хресної дороги. Тема чорнобильської трагедії знайшла відображення у творчості письменників: Володимир Яворівський «Марія з полином у кінці століття», Юрій Щербак «Чорнобиль», Дмитро Павличко поезія «Листок», Борис Олійник поема «Сім!, Микола Луків поема «Біль і пам’ять», Микола Сингаївський «Обпалена мужність», Світлана Йовенко поема «Вибух», Л.Горлич поема «Зона». Подивімося на буйно квіття, вслухаймося й почуймо волання трави і дерев – і все зробімо, щоб усміхалася нащадкам наша прекрасна земля, щоб квітла вона розмаїттям кольорів. О скільки у природи немудро-мудрих літер! О скільки у людини невміння прочитать… Павло Тичина Скільки років землі – і мільярд, і мільйон, а яка вона й досі гарна! Ліна Костенко Чого хвилюються народи І люди замишляють зло? Хто їм сказав: «Вінець природи»? Хіба для них її чоло? Ліна Костенко

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА 1. Українська мова. Зовнішнє оцінювання. Навчальний посібник з підготовки до зовнішнього оцінювання учнів загальноосвітніх навчальних закладів. – К.: УЦОЯО, 2007. – 52с. 2. Українська мова і літературу. Програма зовнішнього незалежного оцінювання ( наказ Міністерства освіти і науки України 3.Авраменко О.М., Дідух Т.І., Чукіна В.Ф. Українська мова та література. Власні висловлення. – К.: «Грамота». 2013. 4. Довга О.М. Як писати твір.-К.: Просвіта, 1995.-245с. 5. Оперук О. Враження екзаменатора: репортаж з місця перевірки// Методичні діалоги . – 2007.- №7.- С. 6 -9 6. Осадчук Г. Зразки власних висловлень старшокласників. // Дисослово. – 2016. – №10. – С.14 - 16 7. Пащук Н. Зовнішнє незалежне оцінювання: вчимося на помилках // Дивослово. -2008 .- №2.-С. 21-22 8. Радченко І. Готуємося до шкільного твору та переказу. – К.: А.С.К., 2004, 80с. 9. Чукіна В., Почтаренко О., Почтаренко Г. Український правопис в таблицях і схемах. – К.: ВП Логос-М, 2007, - 176с.