Н.В.Павлюк, учитель фізики та астрономії Кам’янець-Подільської ЗОШ №16 І-ІІІ ступенів ІННОВАЦІЇ НАВЧАЛЬНОГО ФІЗИЧНОГО ЕКСПЕРИМЕНТУ У ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ І. ВСТУП Відомо, що сучасні інноваційні технології викладання навчальних дисциплін існують для того, щоб надати учням глибоких знань, навчити їх самостійно здобувати знання протягом усього життя, творчо використовувати надбані знання, а також запобігти перевантаженості учнів. Кваліфікований спеціаліст змушений опановувати різноманітні технології. Тому виникають якісно нові вимоги до фахівця - здатність швидко засвоювати технічні новації й модерні технологи. Отже, важливо не тільки озброювати учнів певною системою знань, але й навчити їх мислити та самостійно здобувати знання. Для розвитку пізнавального інтересу учнів необхідно формувати бажання самостійно оволодівати знаннями, розвивати стійкі інтереси до навчання. Навчальна діяльність має бути цікавою, приносити учням задоволення та радість, підвищувати їхній тонус, сприяти росту їхньої пізнавальних здібностей. Це повною мірою стосується й предметів фізико-математичного циклу. Необхідно активізувати розумову діяльність учнів під час навчання, і це слід робити на всіх етапах навчального процесу: чи то вивчення нового матеріалу, чи то виконання лабораторних робіт, розв'язування задач, перевірка, закріплення знань, повторення тощо. ІІ. ОСНОВНА ЧАСТИНА Впроваджуючи «Інновації в навчанні фізики», для кожного класу використовую свої методи, які дають змогу одержати вищі результати. Ефективність застосування методу залежить, по-перше, від того, чи підібраний він відповідно до тих завдань, які можна успішно розв'язувати за його допомогою; а по-друге, — від майстерності застосування методу безпосередньо в класі. Щоб зробити ефективний вибір, потрібно добре знати функції методів, їхні можливості. Усі методи виконують три функції: навчальну, розвивальну, виховну. Причому для однієї функції він є більш, а для інших — менш ефективним. Основою практики вчителя фізики є класичні методи навчання, на підставі яких розробляються нові
1
модифікації, пристосовані до завдань та можливостей сучасної школи. Для розв'язання основних навчально-розвивальних завдань вчитель використовує класичні методи:
для формування теоретичних знань, практичних і теоретичних умінь, навичок узагальнювати, систематизувати й застосовувати знання, навичок самоосвіти — шкільна лекція, пояснення, бесіда, демонстрація, робота з підручником, самостійна робота, практична робота, вправи;
для розвитку мислення, пізнавального інтересу до предмета, активності, пам'яті, волі, мовлення — бесіда, ілюстрація, метод проектів, дослідницький метод, пізнавальна гра;
для продуктивного мислення, вияву ініціативи, колективної співпраці, застосування здобутих знань — навчальна дискусія, пізнавальна гра, програмоване навчання, інтерактивні методи. Сучасний урок вимагає від педагога оптимального поєднання індивідуальної, парної,
групової й колективної форм організації навчальної діяльності учнів та їхніх модифікацій: індивідуально-групової, диференційовано-групової тощо. Учень виступає «суб'єктом» навчання, виконує творчі завдання, вступає в діалог з учителем. Навчальний процес, який орієнтований на особистість учня і враховує його індивідуальність та здібності, передбачає, що:
у центрі навчального процесу перебуває учень, його пізнавальна й творча діяльність;
відповідність за успіх навчальної діяльності учні переважно беруть на себе;
головна мета такого навчання — розвиток інтелектуальних і творчих здібностей учнів, усвідомлення моральних цінностей, що згодом дозволить їм стати здатними до самореалізації, самостійного
мислення, прийняття
важливих рішень; уміння
працювати як самостійно, так і в групі;
роль учителя в навчальному процесі дуже відповідальна, але цілком відмінна від тієї, що орієнтована на традиційне навчання;
навчальна діяльність учнів сприяє розвитку критичного та творчого мислення. У своїй діяльності застосовую інтерактивні методи навчання. Суть інтерактивного
навчання полягає в тому, що навчальний процес організовано таким чином: практично всі учні беруть участь у процесі пізнання, вони мають можливість розуміти й рефлектувати з приводу того, що вони знають і думають. Інтерактивне навчання — це спеціальна форма організації пізнавальної діяльності, яка має конкретну, передбачувану мету — створити комфортні умови навчання, за яких кожен учень відчуває свою успішність, інтелектуальну спроможність. Інтерактивне навчання за
2
умови правильного його застосування дозволяє різко збільшити відсоток засвоєння матеріалу, оскільки впливає не лише на свідомість учня, а й на його почуття, волю. Для ефективного застосування інтерактивних технологій, зокрема для того, щоб охопити весь необхідний обсяг матеріалу й глибоко його вивчити, вчитель старанно планує свою роботу:
дає завдання учням для попередньої підготовки: продумати, виконати самостійно підготовчі завдання;
відбирає для уроку такі інтерактивні вправи, які були б пропедевтичними до засвоєння нової теми;
дає учням час подумати над завданнями, щоб вони сприйняли його серйозно, а не механічно;
на одному занятті використовує одну, максимум — дві інтерактивні вправи;
проводить спокійне, глибоке обговорення за підсумками інтерактивного завдання, зокрема акцентуючи увагу на іншому матеріалі теми, безпосередньо не порушеному в інтерактивній задачі. Для посилення контролю за ходом процесу навчання в умовах використання
інтерактивних технологій вчитель попередньо готується:
детально вивчає й продумує задачі, зокрема й додаткові, зразки їх розв'язання, завдання для груп тощо;
старанно сплановує й розробляє заняття: готує запитання й можливі відповіді, виробляє критерії оцінки ефективності заняття;
мотивує учнів до навчання шляхом добору найбільш цікавих для учнів випадків;
використовує різноманітні методи для привернення уваги учнів, налаштовує їх на роботу, підтримує дисциплін, чому сприяють різноманітні задачі-розминки, задачіжарти тощо. Учитель вважає, що оцінювання навчальних досягнень учнів за умов застосування
інтерактивних технологій відбувається у формі схвалювання будь-яких, навіть щонайменших успіхів та зусиль учнів. Коригування неточних, неправильних відповідей та дій можливе лише у формі пропозицій діяти інакше: «Можлива інша відповідь...», «Існує інша точка зору...», «Можна сказати інакше...». Під час інтерактивного навчання учні вчаться бути демократичними, спілкуватися з іншими людьми, критично мислити, приймати продумані рішення. Серед способів оцінювання, які найчастіше використовуються під час інтерактивного навчання, можна виділити такі:
3
1. експрес-опитування — стислі письмові або усні відповіді, результати яких учні в парах перевіряють самостійно безпосередньо на уроці, виставляючи одне одному оцінки, диктанти (математичні, фізичні, графічні), під час яких за формулами потрібно виконати певні обчислення та перевірити їхній результат тощо; 2. тест — завдання, до кожного з яких пропонується 4 варіанти відповідей, а учні мають вибрати одну правильну. Під час уроку аркуші, на яких учні дали відповіді на запитання тесту, збираються й знову роздаються іншим учням. Правильні відповіді обговорюються всім класом, й одночасно перевіряються аркуші з відповідями; 3. фронтальне опитування — це докладне опитування учнів із теорії, під час яких усі учні класу слідкують за поясненням і мають змогу задавати додаткові запитання; 4. самостійна або контрольна робота, яка може тривати весь урок або протягом його частини; 5. спостереження — оцінювання учня під час роботи в групі, висування учнем ідей; залежить від поведінки учня, його активності, внеску в роботу групи; 6. самооцінка, оцінка в парах. Для перевірки результативності навчання під час проведення тематичного оцінювання вчитель частіше обирає письмові форми (контрольна робота, зріз знань, тестування), оскільки усна співбесіда навіть з одним учнем може забрати багато часу. Організовуючи письмові самостійні та контрольні роботи в диференційованому навчанні, учитель фізики прагне:
забезпечити максимальну самостійність під час виконання письмової роботи;
запропонувати реальний рівень вимог відповідно до навченості;
надати можливість навіть слабкому учню отримати високу оцінку;
навчити учнів концентруватися та максимально вкладатися в обмежений час;
знати реальний рівень засвоєння матеріалу кожним учнем;
надати можливість батькам регулярно контролювати оволодіння учнями знаннями з предмета;
створити умови для свідомого й самостійного вибору учнем рівня засвоєння навчального матеріалу;
дати сильним учням змогу проявити свої творчі здібності. Система самостійних та контрольних робіт має надавати право вибору рівня засвоєння
навчального матеріалу самим учням і в будь-який час за власним бажанням перейти з однієї групи до іншої — зазвичай від більш низького рівня до більш високого, а інколи й навпаки. Окрім того, контроль сприяє розвитку розумової діяльності дитини; контроль не має бути
4
самоціллю, а повинен поєднуватись із закріпленням та вдосконаленням уже набутих знань і вмінь. ІІІ. ВИСНОВКИ Використання інтерактивних технологій відкриває шлях для фахового росту, для змінення себе, для навчання разом з учнями. Після кількох старанно підготованих уроків можна відчути, як змінилась атмосфера в класі, як змінилося ставлення учнів до вчителя й до предмета. Потрібно починати з поступового використання новітніх технологій. Спочатку потрібно використовувати прості технології — роботу в парах, у малих групах, «мозковий штурм», «мікрофон» та інші, поступово переходячи до більш складних вправ: «ажурна пилка», «акваріум», ділова гра тощо. Зрозуміло, що будь-яка технологія й методика мають межі свого застосування, свої переваги та недоліки. Оприлюднення й апробацію інноваційних педагогічних технологій і методик, їхнє впровадження в процес навчання учнів у школі та надання молодому вчителеві допомоги – в цьому мають забезпечити відповідні методичні служби та мережа центрів післядипломної педагогічної освіти. Інноваційна діяльність є специфічною і досить складною, потребує особливих знань, навичок, здібностей. Впровадження інновацій неможливе без педагога-дослідника, який володіє системним мисленням, розвиненою здатністю до творчості, сформованою й усвідомленою готовністю до інновацій. ЛІТЕРАТУРА 1. Бугайов О.І., Головко М.В., Коваль В.С. Концептуальні положення щодо розробки педагогічних програмних засобів з фізики // Комп’ютер у школі та сім’ї. 2004 - №8. с.1316. 2. Войтків Г. Навчальний фізичний експеримент як основне джерело активізації пізнавальної діяльності учнів з фізики / Г.Войтків // Наукові записки. Випуск 82. – Серія: Педагогічні науки. – Кіровоград: РВВ КДПУ ім.В.Вінниченка. – 2009. – Ч.2. – с. 303-307. 3. Головко М.В. Особливості та перспективи розвитку системи засобів комп’ютерної підтримки шкільного курсу фізики // Комп’ютер у школі та сім’ї. 2006 - №5. с. 22-26. 4. Одарчук К.М. Навчальний фізичний експеримент як основний вид діяльності при вивченні фізики / К.М. Чорний // Вісник Чернігівського НПУ. Випуск 89. – Серія: Педагогічні науки. Чернігів: ЧЧНПУ. – 2011. – С. 466-469.
5