Фармацевт Практик №7-9, 2020 by Фармацевт Практик

07-09 [193] 2020 ISSN 2409–2584

ЧИ МОЖНА ВІДЧУТИ ЗАПАХ ХВОРОБИ? 12

Ліки ex tempore: право на існування

4 Пневмонія знову смертельно небезпечна

22 ГРВІ у добу COVID-19

30 Робочий тиждень: у гармонії з часом

44 WWW.FP.COM.UA

Шановні колеги! Завжди людина, яка вміла готувати ліки, була поважним членом суспільства. На жаль, останнім часом нашу професію принижують до «продавця ліків». Але у часи поширення коронавірусної інфекції, економічної та політичної нестабільності люди приходять до аптеки не тільки за ліками і професійними консультаціями, часто вони звертаються до нас за розрадою. Фармацевт стає для пацієнта уособленням всієї системи охорони здоров’я. Але якщо аптекар вміє здійснити фармацевтичну опіку, використовуючи не тільки фахові знання, але й навички психотерапевта, аптека стає острівцем безпеки і надійності. Це великий шанс повернути нашій професії той престиж і повагу, на які вона заслуговує. А нові канали для спілкування у тріаді лікар — хворий — фармацевт дозволить піднести якість фармакотерапії на новий рівень. Вітаємо з Днем фармацевтичного працівника! Велика відповідальність лежить на тих, хто працює в цій галузі! Де б ви не знайшли свою реалізацію — на виробництві, в дистриб’юторській компанії, аптеці, розвивали фармацевтичну науку чи опікувалися вихованням нового покоління фахівців — пам’ятайте, ваша праця необхідна суспільству! Ваші знання, вміння, навички, натхненна праця сприяють зміцненню здоров’я наших громадян. Кажуть, лікар повинен лікувати навіть своїм виглядом. Те саме можна сказати і про фармацевта. А від себе додамо, що тільки щаслива і впевнена в собі людина може вселяти такі відчуття. Тож ми щиро зичимо всім щастя і здійснення мрій. Нехай у родинах панують гармонія і затишок! Здоров’я вам і вашим рідним!

З повагою, редакція журналу «Фармацевт Практик»

Зміст

профілактика і лікування

REVIEW актуальна тема Ліки ex tempore: право на існування у Волинській області

події Єдина медична родина Кетанов® у фактах та доказах Вчитися має бути цікаво: нова інтерактивна фармакологічна лабораторія

07-09’ 2020

6 7

Між нами жінками: урогенітальні розлади в клімактеричний період Оновлений підхід до лікування мігрені Біологічна роль кальцію та шляхи раціональної корекції його вмісту Пневмонія знову смертельно небезпечна

лекторій

історія медицини і фармації

Український фармацевтичний вісник ФАРМАЦЕВТ ПРАКТИК Спеціалізоване медичне видання для інформування спеціалістів медицини про напрямки розвитку медицини, фармації та рекламування лікарських засобів Видається із січня 2003 року. Виходить 1 раз на місяць 7-9 (193)’2020 Головний редактор Наталія Малішевська, e-mail: malishevska@fp.com.ua Науковий редактор Ігор Зупанець Редактор науково-практичного відділу Олександра Демецька Регіональне бюро Західна Україна Лариса Дедишина

20 22

Из истории «королевских» болезней

школа фармацевта 15

Випусковий редактор Ганна Юрченко Медичний редактор Михайло Арістов Редагування та коректура Ірина Златоус, Ганна Юрченко

Приготування препаратів в асептичних умовах: рідина Філатова

40 42

ЖИТТЯ

Від захисту рослин — до захисту здоров’я людини? Робочий тиждень: у гармонії з часом та собою Астрологічний прогноз на жовтень 2020 року

Відділ реклами Олександр Лабирін, Аліна Бондаренко, Наталія Сахно, Інна Дмитрієва тел.: (044) 498-06-72, e-mail: fp@fp.com.ua

Свідоцтво про реєстрацію КВ № 22822–12722Р від 11.08.2017

Начальник відділу дизайну та верстки Юрій Мисливець

Підписано до друку 24.09.2020 р.

Начальник виробничого відділу Олексій Сільянов

Дизайн і верстка Юрій Мисливець, Руслана Лутова

Адреса видавництва 03142, Київ, вул. Кржижановського, 4. Бізнес-центр «Наука», 4-й поверх. Тел.: (044) 498-06-72, факс: (044) 498-06-74

Засновник і видавець ТОВ «Фармацевт Практик»

обличчя фармації

Арт-директор Руслана Лутова

Фото Ігор Садовий, shutterstock.com

суспільство і світ

ПРАКТИКА ГРВІ у період COVID-19: на що звернути увагу фармацевту?

ex tempore

«Нашого цвіту — по всьому світу»

НАУКА 12

alma mater Арабіка, маракуйя та інжир

Чи можна відчути запах хвороби? Евкабал® — лінійка протизастудних засобів компанії esparma від нежитю: переваги для пацієнтів, вигода для провізорів

Як змінилася роль фармацевта? У зоні особливої уваги: небезпечні мікози Увага, гельмінтоз! або Ті, що живуть в нас…

Передплатний індекс — 06466 Наклад 12 500 прим. Ціна договірна

44 46 48

Формат журналу 60х84/8. Ум. друк. арк. 15 Кольороподіл і друк

ТОВ «МАКРОС» м. Київ Замовлення № 2409 Редакція не завжди поділяє думки авторів публікацій. Матеріали друкуються мовою оригіналу (українською, російською). Редакція залишає за собою право редагувати передані матеріали. Повне або часткове відтворення опублікованих матеріалів здійснювати тільки за згодою редакції. При використанні матеріалів посилання на «Фармацевт Практик®» є обов’язковим. Відповідальність за зміст рекламних публікацій та їхню достовірність несе рекламодавець.

Шановні колеги!

Вітаємо з присвоєнням звання «Заслужений працівник охорони здоров’я України» Геннадія Бурцу, ГО «Запорізька регіональна фармацевтична асоціація» та «Заслужений працівник фармації України» Лесю Бідзілю, «Конекс», м. Вінниця; Наталію Денисову, «Медобори» ФАРМ», Хмельницька область; Жанну Івасенко, «Аптека гормональних препаратів», м. Київ; Олену Олійник, «3І», Львівська область; Ніну Рубчук, «Медфарм», Львівська область; Ірину Суворову, Державна служба України з лікарських засобів та контролю за наркотиками; Наталію Шаповалову, «Арніка», Донецька область. Дякуємо за сумлінну працю на ниві фармації та зичимо досягти нових вершин! З повагою, редакція журналу «Фармацевт Практик»

Указом Президента України №396/2020 за значний особистий внесок у розвиток вітчизняної фармацевтичної галузі, сумлінну працю та високий професіоналізм орденом «За заслуги» ІІ ступеня нагороджено Зупанця Ігоря Альбертовича, д-ра мед. наук, професора, завідувача кафедри клінічної фармакології та клінічної фармації Національного фармацевтичного університету (м. Харків). Вітаємо нашого наукового редактора з почесною нагородою! Щиро зичимо нових цікавих проектів, творчого натхнення, здоров’я і щастя в особистому житті! З повагою, редакція журналу «Фармацевт Практик»

REVIEW

АКТУАЛЬНА ТЕМА

Ліки ex tempore: право на існування у Волинській області

Катерина Сметаніна

«У разі потреби» — так дослівно перекладається термін, який позначає лікарські форми, приготовані в аптеці для конкретного пацієнта за рецептом-вимогою від лікаря. Такі ліки на сьогодні все рідше зустрічаються у фармацевтичній практиці, а сама екстемпоральна рецептура стає «історичним аспектом». Втрачається безпосередня функція аптеки як закладу охорони здоров’я — дбати про якість життя пацієнта, тобто її соціальна спрямованість. Залишається в спогадах специфічний «запах» аптеки, пов’язаний з виготовленням ліків «на замовлення»

Так здається на перший погляд… Таке уявлення формується на тлі розквіту жорсткого конкурентного середовища, де сам пацієнт відсувається на другий план, а його здоров’я розглядається через призму фінансового благополуччя аптечного закладу, коли товарообіг та прибуток аптеки впливають на її конкурентоспроможність. Розвиток заводського виробництва, високі вимоги до якості, стандартизації, сертифікації ЛЗ, виробів медичного призначення, засобів індивідуального захисту поступово витісняють екстемпоральну рецептуру з нашого життя. Водночас історія фармації нерозривно пов’язана з пацієнтом та виготовленням ліків для нього «за потреби». Слово «фармація» походить від староєгипетського «фармакі», що означає «той, хто дарує одужання і безпеку». Це слово перейшло в грецьке «фармакон» — ліки або «зілля» по-старому. Ліки у давнину були дуже складні, інколи містили понад 70 інгредієнтів. Але їх готували індивідуально для хворого за потреби, а призначали лише особи, що мали дозвіл на лікарську практику. До наших часів дійшов папірус Еберса «Книга приготування лікарських засобів для всіх частин тіла», складений ще в XVI ст. до н.е. У спадщину Єгипет залишив нам слово «Recipe», яке фiгурує в «Rp:» — медичне умовне позначення. Письмовою пам’яткою древньої Iндiї є «Аюрведа» («Знання життя»). Iндiйська фармакопея нараховувала близько 800 рослинних ЛЗ, значну частину їх до сьогоднi використовують в науковiй медицинi Iндiї. Алхімія, поширена в Арабських халіфатах, сприяла виготовленню ліків за правилами, узагальненими в диспенсаторіях. Усім відомі імена Клавдiя Галена — засновника наукової медицини і технології ліків з Давнього Риму, який нам у спадок лишив «галенові препарати»; основоположника ятрохімії — Парацельса (Пилипа Ауреола Теофраста Бомбаста фон Гогенгейма) — аптеки

ФАРМАЦЕВТ ПРАКТИК 07-09_2020 WWW.FP.COM.UA

ятрохіміків були науково-дослідними лабораторіями, де вивчали, готували та досліджували багато хімічних сполук. Усім фармацевтам відомий так званий Аптекарський Статут 1789 р., який з 1836 р. вважався основним документом, що регламентував роботу аптек та узаконив поняття taxa laborum — вартість готування ліків. На жаль, це вже історія. Але історія, яка спонукає до розвитку виготовлення ліків за рецептами-вимогами. Так, конкуренція існувала, існує і буде існувати, адже наука не стоїть на місці. Фармацевтична промисловість щороку постачає на ринок високоефективні ліки з доведеною фармакотерапевтичною активністю. Однак порівнювати аптечне та промислове виробництво недоцільно. Тому в багатьох країнах світу існує екстемпоральне виробництво, раціональне, продумане з позицій економічної доцільності, визнане пацієнтами та медичними спеціалістами, що має підтримку на державному рівні. Так, в Австрії, Франції, Німеччині, Польщі, Швеції частка екстемпорального виготовлення ліків становить близько 20% від усіх рецептурних препаратів. Такі країни, як Велика Британія, Нідерланди, Німеччина, Швеція, Угорщина, Франція, Польща, США, мають багаторічний досвід з виготовлення екстемпоральних препаратів та контролю їхньої якості в аптечних умовах, що дає змогу розширювати та поповнювати фармацевтичний ринок країн потрібними ліками. До того ж екстемпоральне виробництво регулюється нормами, які наведені у стандартах та монографіях Європейської Фармакопеї, де зазначено, що екстемпоральні препарати — це фармацевтичні препарати, які виготовлені в аптеці. Звісно, екстемпоральне виготовлення не зможе замінити високотехнологічне промислове виробництво. Проте фармакотерапевтичні та фармакоекономічні переваги є дуже суттєвими аргументами на користь його підтримки. У світовій прак-

тиці екстемпоральне виготовлення ЛЗ вже тривалий час позиціонується як розробка препаратів для потреб кожного конкретного споживача (personal drug ww — персональні ліки), що має на меті забезпечити благополуччя та підвищити якість життя пацієнтів. І саме цей принцип лежить в основі Належної аптечної практики (Good Pharmacy Practice — GPP). Кількість аптек з екстемпоральним виготовленням ліків постійно скорочується. На сьогодні в багатьох областях залишилися поодинокі аптеки, які мають виробничі відділи. Переважно це аптеки державної або комунальної форми власності, які фактично є своєрідними «фанатами» своєї справи і щодня доводять власний професіоналізм. Волинську область сміливо можна назвати лідером у виробництві екстемпоральних ліків, адже вагому частку фармацевтичного сектора становить продукція ДВТП «Волиньфармпостач», у виробничих аптеках якого, власне, і виготовляють «персоналізовані» ЛЗ. Загалом, як свідчать статистичні дані, у Волинській області функціонує 90 суб’єктів господарювання (46 — юридичні особи, 44 — ФОП), які провадять практичну діяльність на 476 місцях (у т.ч. 2 складах). 17 юридичних осіб мають 137 аптечних пунктів, 9 ФОПів — 10 аптечних пунктів, 46 юридичних осіб мають 278 аптек, 44 ФОПи — 49 аптек. А виготовленням ліків займаються лише 7 з них — 1 юридична особа в 6 аптечних закладах (ДВТП «Волиньфармпостач») та 1 ФОП («Гомеопатична аптека» Фурцева В.Г.) Чому спостерігається така картина? Розглянемо невеличкі «за» і «проти» екстемпорального виробництва. Першим і основним недоліком професійної роботи виробничої аптеки є проблема із закупівлею субстанцій. Аптечний асортимент їх обмежений, є потреба в малих фасуваннях, що невигідно виробникам. Як результат — якщо раніше лікарські прописи були складними, багатокомпонентними,

АКТУАЛЬНА ТЕМА

то тепер основу більшості рецептів становлять 2–4 компоненти. Препарати ex tempore здебільшого призначають лікарі «старої школи», що мають свої улюблені прописи, яким довіряють і які пройшли апробацію часом. На жаль, молоді спеціалісти просто перестали виписувати рецепти на такі ЛЗ. Студенти 1–2-го курсів факультету хімії, екології та фармації Східноєвропейського національного університету ім. Лесі Українки провели анонімне опитування (164 особи) про стан забезпечення екстемпоральною рецептурою населення області. Під час анкетування було виявлено, що лікарі здебільшого виписують прорекламовані препарати, надаючи їм перевагу в тактиці ведення хворого. Сьогодні реклама створює готовим ЛЗ репутацію «панацеї», дезінформуючи пацієнта і полегшуючи роботу лікаря. Як наслідок, кількість препаратів, виготовлених за індивідуальними прописами, не перевищує 1% серед ліків, що відпускаються. Лише 4% лікарів призначають хворим ліки за унікальними прописами. Напрошується висновок про кваліфікацію таких спеціалістів, які не мають навичок виписування банального рецепта-вимоги. Ще одним недоліком даних препаратів є їхній невеликий термін зберігання. Особливо це актуально у випадку «внутрішньоаптечних заготовок» (виготовлення ліків за часто повторюваними прописами). Тому виробничі аптеки переважно готують ліки за потребою, після надходження вимоги, щоб унеможливити збитки, спричинені утилізацією виготовлених препаратів у випадку, якщо їх не встигли реалізувати. Це невигідно для аптек. Основним недоліком можна вважати брак професійних кадрів, які б мали практичні навички з виготовлення ліків в аптечних умовах. Водночас екстемпоральне виробництво має і низку переваг. Зокрема, ex tempore

дозволяє підбирати індивідуальний пропис для окремо взятого пацієнта. Так, за наявності у пацієнта непереносимості окремих компонентів, що можливе при заводському виробництві ліків, екстемпоральна рецептура дозволяє уникнути таких складнощів, тому що ЛЗ виготовляються для певного хворого з урахуванням його фізіології, віку, статі, супутніх патологій тощо. При цьому чимало препаратів екстемпоральної рецептури не мають заводських аналогів. Часто такі ліки виписують для лікування дітей. Дефектура лікарських форм для дітей, особливо першого року життя, є серйозною проблемою — оскільки на ринку немає необхідних препаратів, з наявного арсеналу ліків неможливо чітко і правильно підібрати точну дозу, потрібну тій чи іншій дитині в певні моменти її життя і за відповідних ситуацій. Дроблення ліків «на око», порушуючи точність дозування і відповідно погіршуючи ефективність фармакотерапії, не є виходом. Тому екстемпоральну рецептуру в такому разі розглядають як альтернативу сучасним промислово виготовленим ЛЗ. Так, немає необхідних субстанцій. Але з таблетованих лікарських форм можна зробити унікальні препарати індивідуального виготовлення для дитячої кардіології (порошки з каптоприлом, верошпіроном, пропранололом, анаприліном), неврології (лікарські форми з димедролом, фенобарбіталом) і в такий спосіб врятувати життя маленького пацієнта. Незамінними є дані прописи і для пацієнтів похилого віку. Вони психологічно краще сприймають ліки, виписані лікарем спеціально для них і виготовлені в аптеці провізором, ніж серійні ЛЗ промислового виробництва для широких верств населення. Крім того, через високу ціну препарати імпортного виробництва, які становлять левову частку нашого фармацевтичного ринку, є просто недоступними вітчизня-

REVIEW

ним пенсіонерам. Люди літнього віку, які потерпають від хронічних захворювань, потребують комплексного лікування. Однак через низький рівень платоспроможності ці пацієнти здатні забезпечити себе лише такими ліками, які можуть собі дозволити з огляду на власний бюджет, а не такими, що призначив лікар. Це негативно впливає на ефективність лікування та якість життя. Тому перспективним вбачається створення індивідуальних прописів більш дешевих (в цьому випадку) екстемпоральних ЛЗ і схем терапії на їхній основі, розрахованих на усунення всього симптомокомплексу захворювання. Вкрай необхідні такі препарати і для пацієнтів із дерматовенерологічними захворюваннями незалежно від віку та статі (жироолійні емульсії, так званої бовтанки), що мають офтальмологічні, стоматологічні проблеми тощо. Екстемпоральну рецептуру іноді розглядають як прерогативу, особливо при забезпеченні стаціонарів, амбулаторій, приватних кабінетів парентеральними лікарськими формами, сольовими розчинами, насамперед такими, концентрація яких відрізняється від стандартної, зафіксованої у фармакопеї. Фахівці сфери охорони здоров’я все частіше наголошують на тому, що якість життя пацієнта та прихильність його до призначеного лікування безпосередньо залежать від фармацевтичної опіки. Розвиваючи концепцію «персональних ЛЗ», можна ефективно впливати на фармакокінетичні та фармакодинамічні аспекти використання препаратів, зокрема суттєво покращуючи точність їхнього дозування. Незважаючи на кризу в країні, складні умови виживання в конкурентному середовищі, аптеки ДВТП «Волиньфармпостач» № 3 (аптека-музей, аптека Злоцьких, Луцьк), № 102 (аптека-мініфабрика, Луцьк), № 65 (Луцьк), № 111 (Нововолинськ), № 9 (Камінь-Каширський), ЦРА № 12 (Ковель) та Гомеопатична аптека (Луцьк) не припиняють готувати ліки на замовлення, забезпечуючи регіон унікальними, дієвими, персоналізованими препаратами. Підприємства виготовляють лікарські форми, які гарантують індивідуальний підхід до кожного хворого з урахуванням його віку, маси тіла та симптомів захворювання, зокрема, й високоефективні, ексклюзивні препарати, які не можуть вироблятися великими партіями в заводських умовах через багатокомпонентність та обмеження терміну придатності. Катерина Сметаніна, канд. фарм. наук, доцент, Східноєвропейський національний університет ім. Лесі Українки ФАРМАЦЕВТ ПРАКТИК 07-09_2020 WWW.FP.COM.UA

REVIEW

ПОДІЇ

Єдина медична родина Напередодні Дня фармацевтичного працівника в Інформаційній агенції «Укрінформ» відбувся круглий стіл «Фармацевти — члени єдиної медичної команди країни. Чи всі знають про це?», організатором якого виступила Громадська Спілка «Аптечна професійна асоціація України (АПАУ)» «Сьогодні в Україні у фармацевтичній галузі працює понад 300 тис. фахівців, — говорить Володимир Руденко, д-р фарм. наук, професор, директор АПАУ. — Професія фармацевта завжди була престижною, але зараз вона втрачає свої позиції». На жаль, часто забувають, що провізор — не продавець ліків, а високоосвічений фахівець, працівник системи охорони здоров’я, член єдиної медичної команди, обов’язком якого є забезпечення пацієнтів ефективними та безпечними лікарським засобами. Фармацевт завжди знаходиться на передовій, надаючи допомогу пацієнту, консультуючи його щодо фармакотерапії. Значення фармацевта стало очевидним під час пандемії коронавірусу. «Від початку карантину аптекарі продовжують виконувати свою щоденну роботу попри всі ризики і негаразди. Наша асоціація немало зробила для того, щоб у МОЗ і в уряді звернули увагу на умови роботи аптекарів в умовах пандемії та надали їм можливість пройти тестування на COVID-19. Ми писали листи, зверталися через ЗМІ та соцмережі до влади, поки нас не почули», — зазначив пан Руденко. Учасники круглого столу приділили особливу увагу ризикам, на які наражається фармацевт в процесі виконання своїх професійних обов’язків. Володимир Короленко, заступник голови Держлікслужби, повідомив про проєкт закону, який знаходиться зараз на розгляді у Верховній Раді. У ньому пропонується посилити кримінальну відпо-

ФАРМАЦЕВТ ПРАКТИК 07-09_2020 WWW.FP.COM.UA

відальність за напади на медичних та фармацевтичних працівників. Але захист потрібен не тільки на законодавчому рівні. Так, Олена Гудович, провізор, бізнес-тренер ТОВ «Лекфарм», говорила про необхідність психологічної підтримки провізорів в аптеці. Лариса Просяник, голова правління Вінницької обласної асоціації фармацевтів «Кум Део», шкодує, що фармацевти «загубилися» в лабіринтах медичної реформи. На її думку, проблема полягає у відсутності адаптованої нормативно-правової бази і невизначеності державної політики щодо лікарських засобів. Тамара Литвиненкова, голова правління громадської організації «Фармацевтична асоціація Дніпропетровської області», звернула увагу присутніх на необхідність підвищення кваліфікації фармацевтів. Вона

навела приклад, як організовано безперервне навчання лікарів, і зазначила необхідність застосування системного підходу до процесу навчання. Олена Пруднікова, голова правління громадської асоціації «ФармРада», і Костянтин Косяченко, д-р фарм. наук, професор, завідувач кафедри ОЕФ Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця, говорили про ризик втрати гідності професії фармацевта. На жаль, на аптекаря часто дивляться як на технічного працівника. «Коли ми дійсно будемо займатись опікою пацієнта і вчити його, як жити з хворобою, такі питання не будуть виникати», — запевнив пан Косяченко. Під час круглого столу відбулося нагородження кращих аптечних працівників та аптек (учасників АПАУ), які розташовані у Києві. Нагороди отримали: Наталія Цитлішвілі, завідувачка аптеки № 3 ТзОВ «ДаСігна-1» (мережа аптек «D.S»), Олена Парубець, завідувачка аптеки № 1 ТзОВ «Жолдіфарм» (мережа аптек «3І»), Марина Скіженок, завідувачка аптеки № 7 ТзОВ «Подорожник Київ», Костянтин Холявчук, провізор, заступник операційного директора ТОВ «Фармастор», Оксана Кириченко, операційний директор ТОВ «Фармастор», Олена Гудович, провізор, бізнес-тренер ТОВ «Лекфарм», Інна Шевчук, завідувачка аптеки № 151 ТОВ «ТАС-Фарма». Загалом цьогоріч відзнаки АПАУ отримали понад 300 аптечних працівників та 19 аптечних установ.

КЕТАНОВ® у фактах та доказах Однією з найчастіших причин звернення пацієнтів по медичну допомогу є біль. Першою лінією для купірування болю є «сузір’я» нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗП), в якому однією з найяскравіших «зірок» є Кетанов®. Ось уже протягом декількох десятиліть він впевнено демонструє надійний терапевтичний потенціал та доводить сприятливий профіль безпеки [1, 2] ЄВРОПЕЙСЬКА ЯКІСТЬ Кетанов® (кеторолаку трометамін) виробляє в Європі (Румунія) компанія «КК Терапія АТ», а поставляє в Україну — ТОВ «Ранбаксі Фармасьютікалс Україна» (група компаній SUN PHARMA). СВІТОВИЙ ДОСВІД ВИКОРИСТАННЯ Кеторолаку трометамін застосовують у 58 країнах світу, де його всебічно вивчають вже близько 30 років [1]. Після призначення різних НПЗП (метамізол натрію, диклофенак, парацетамол) пацієнтам терапевтичних та хірургічних стаціонарів було зроблено висновок, що кеторолак найкраще себе зарекомендував при лікуванні гострого болю (при монотерапії або при комбінаційній аналгетичній терапії) та за співвідношенням ефективність/безпека [2, 3]. Кеторолак® — ефективний анальгетик, який відмінно зарекомендував себе при зубному болю та мігрені, гострому болю в спині, нирковій та жовчній кольці, а також у багатьох інших ситуаціях, коли потрібне швидке та надійне знеболювання, а застосовувати наркотичні анальгетики неможливо або недоцільно [3]. Своєю чергою, безпеку препарату було переконливо продемонстровано у широкомасштабних рандомізованих контрольованих дослідженнях та визначено за даними метааналізів [5]. УМОВИ ЗБЕРІГАННЯ ТА ВІДПУСКУ За умовами зберігання та відпуску кеторолаку трометамін не відрізняється від багатьох інших НПЗП: його відпускають за рецептом так само, як диклофенак та німесулід. Кеторолаку трометамін пригнічує синтез простагландинів і є ненаркотичним анальгетиком периферичної дії, який не включено до «Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів») [4]. Препарат не спричиняє залежності та звикання [2, 5]. ПРЕПАРАТ ВИБОРУ ПРИ ГОСТРОМУ БОЛЮ За силою анальгетичної активності кеторолак перевершує більшість НПЗП (диклофенак, ібупрофен, кетопрофен тощо), а також має помірні протизапальні властивості та виявляє жарознижувальную дію [3].

Зокрема, за даними метааналізу 9 клінічних досліджень встановлено, що ібупрофен (400 мг), диклофенак (50 мг) і кеторолак (10 мг) однаково ефективні в успішній пероральній анестезії у пацієнтів з необоротним пульпітом, яким проводять нехірургічне лікування кореневих каналів [2]. Варто зауважити, що кеторолаку трометамін був створений спеціально для екстреного знеболювання. Тому саме кеторолак є препаратом першого ряду для купірування гострого болю, у тому числі післяопераційного [6], тоді як німесулід слід застосовувати тільки як препарат другої лінії. ПЕРЕВІРЕНО В УКРАЇНІ Препарат дозволений для медичного застосування в Україні з 2000 р., отже, вітчизняні фахівці мали достатньо часу задля накопичення власного досвіду його використання [7]. При знеболюванні після малих і середніх за обсягом оперативних втручань, що супроводжуються помірним і інтенсивним больовим синдромом, сприятливий профіль безпеки Кетанову підтверджено на клінічних базах Дніпропетровської державної медичної академії та Донецького державного медичного університету ім. Горького. Потужний і тривалий аналгезуючий ефект Кетанову після гінекологічних операцій було відзначено на клінічній базі Тернопільського державного медичного університету ім. І.Я. Горбачевського. У травматологічному відділенні Львівської міської лікарні швидкої допомоги, а також у шпиталі для інвалідів війни та репресованих м. Львова підтверджено безпеку

використання препарату та його ефективність у пацієнтів ортопедичного і травматологічного профілю. Позитивний досвід застосування Кетанову отримано і в стоматології на клінічній базі кафедри загальної стоматології Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика МОЗ України [7]. *** Результати досліджень закордонних та вітчизняних фахівців переконливо свідчать про те, що Кетанов® у стандартних дозах (до 40 мг на добу) і при короткочасному застосуванні (до 5 діб) має сприятливий профіль безпеки та є препаратом вибору для купірування гострого болю, в тому числі в післяопераційний період та після серйозних травм [1–3, 5, 7]. Література 1. Litvak K.M., McEvoy G.K.Ketorolac, an injectable nonnarcotic analgesic.Clin Pharm. 1990 Dec; 9 (12):921-935. 2. Каратеев А.Е. Кеторолак в клинической практике. Неврология, нейропсихиатрия, психосоматика. 2011; 3 (4):81-89. 3. Супрун Э.В. Современный взгляд на оценку соотношения эффективность/безопасность кеторолака. Аптека. 2016: 45 (1066). 4. Постанова Кабінету Міністрів України від 06.05. 2000 р. № 770 «Про затвердження Переліку наркотичних засобів, психотропни хречовин і прекурсорів». 5. Зайченко А.В., Супрун Э.В. Клиническая фармакология кеторолака. Что нового? Аптека. 2016; 11 (1032). 6. Куташов В.А., Сахаров И.Е. Клиническая эффективность и безопасность кеторолака в терапии болевого синдрома в неврологической практике // РМЖ. 2014; 16:1173. 7. Викторов А.П. и др. Кеторолака трометамин: эффективность и безопасность при медицинском применении. ЛікиУкраїни. 2008; 2 (118): 2-7.

ФАРМАЦЕВТ ПРАКТИК 07-09_2020 WWW.FP.COM.UA

Торгова мар рка Кетанов® вітає з Днем фармацевтичного працівника! В наш нелегкий час провізори і фармацевти опинилися на передовому рубежі боротьби з пандемією COVID-19. Іноді саме ви надаєте першу допомогу, втішаєте, заспокоюєте, даєте надію і сподівання на те, що все буде добре. Від ваших знань і навичок залежить не тільки своєчасне надання кваліфікованої допомоги та фармацевтичної опіки, а й психологічний стан пацієнта.

Торгова марка Кетанов® щиро зичить усім працівникам галузі міцного здоров’я, щастя та сімейного затишку! Нехай здійснюються плани і збуваються мрії!

Витяг з інструкції для медичного застосування лікарського засобу КЕТАНОВ1 Склад: діюча речовина: ketorolac tromethamine; 1 таблетка, вкрита оболонкою, містить кеторолаку трометаміну 10 мг; допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, крохмаль кукурудзяний, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат, гідроксипропілметилцелюлоза, макрогол 400, тальк, титану діоксид (Е 171). Лікарська форма. Таблетки, вкриті оболонкою. Основні фізико-хімічні властивості: білого або майже білого кольору, круглі, двоопуклі таблетки, вкриті оболонкою, з маркуванням «KVT» з одного боку. Фармакотерапевтична група. Нестероїдні протизапальні і протиревматичні засоби. Код АТХ М01А В15. Фармакологічні властивості. Фармакодинаміка. Знеболювальний засіб кеторолаку трометамін – ненаркотичний аналгетик. Це нестероїдний протизапальний засіб, що проявляє сильну аналгетичну, протизапальну та слабку жарознижувальну активність. Кеторолаку трометамін інгібує синтез простагландинів та вважається аналгетиком периферичної дії. Він не має відомого впливу на опіатні рецептори. Після застосування кеторолаку трометаміну в контрольованих клінічних дослідженнях не спостерігалося явищ, які бсвідчили про пригнічення дихання. Кеторолаку трометамін не спричиняє звуження зіниць. Фармакокінетика. Кеторолаку трометамін швидко та повністю абсорбується після перорального застосування з піковою концентрацією 0,87 мг/кг у плазмі крові через 45 хвилин після прийому разової дози 10 мг. У здорових добровольців термінальний період напіввиведення з плазми крові становить у середньому 5,4 години. В осіб літнього віку (середній вік 72 роки) він становить 6,2 години. Більше 99 % кеторолаку у плазмі крові зв’язується з білками. Кеторолак дуже важко проникає в тканину мозку. Незначна його кількість може бути виявлена в грудному молоці. Клінічні характеристики. Показання. Короткочасне лікування болю помірної інтенсивності, включаючи післяопераційний біль. Максимальна тривалість лікування – 5 днів. Протипоказання. Підвищена чутливість до кеторолаку чи до інших НПЗЗ або до інших компонентів лікарського засобу; прояви гіперчутливості, такі як бронхіальна астма, риніт, ангіоневротичний набряк або кропив’янка в анамнезі, спричинені застосуванням ацетилсаліцилової кислоти або іншими НПЗЗ (через можливість виникнення тяжких анафілактичних реакцій); шлунково-кишкова кровотеча або перфорація активна або в анамнезі, що пов’язані з прийомом НПЗЗ;активна рецидивуюча пептична виразка / шлунково-кишкова кровотеча (два та більше епізодів) в стадії загострення або в анамнезі; не застосовувати як аналгезуючий засіб перед і під час оперативного втручання та після маніпуляцій на коронарних судинах у зв’язку з пригніченням агрегації тромбоцитів, що може викликати кровотечу;підозрювана або підтверджена цереброваскулярна кровотеча, геморагічний діатез, включаючи порушення згортання крові і високий ризик кровотечі, а також у післяопереційному періоді, якщо існує високий ризик кровотечі чи неповного гемостазу;повний або частковий синдром носових поліпів, набряк Квінке або бронхоспазм;одночасне лікування іншими нестероїдними протизапальними засобами (НПЗЗ) (включаючи селективні інгібітори циклооксигенази), ацетилсаліциловою кислотою, варфарином, окспентоксифіліном, пробенецидом або солями літію, антикоагулянтами, включаючи низькі дози гепарину (2500–5000 одиниць кожні 12 годин);порушення гемопоезу невідомої етіології; тяжка серцева недостатність;бронхіальна астма в анамнезі; печінкова або помірна та тяжка ниркова недостатність (рівень креатиніну в сироватці крові більше 160 мкмоль/л); ризик виникнення ниркової недостатності внаслідок зменшення об’єму рідини;гіповолемія, дегідратація;лікарський засіб протипоказаний під час вагітності, при переймах і пологах та під час годування груддю;не застосовувати дітям та підліткам віком до 16 років. Спосіб застосування та дози. Таблетки бажано приймати під час або після їди. Побічні реакції можна мінімізувати, використовуючи найнижчу ефективну дозу за найкоротший період, необхідний для контролю симптомів. Загальна тривалість лікування (парентеральне введення з подальшим пероральним прийомом) не повинна перевищувати 5 днів. Дорослі. Звичайна рекомендована доза становить 10 мг кожні 4 або 6 годин. Не рекомендується вводити кількість, що перевищує 40 мг на добу. Якщо лікування є продовженням ін’єкційного лікування: - пацієнтам з віком від 16 до 64 років, з масою тіла не менше 50 кг та з нормальною функцією нирок – спочатку вводять 20 мг, після чого вводять 10 мг кожного разу максимум 4 рази на день з інтервалом від 4 до 6 годин; - пацієнти вагою менше 50 кг, пацієнти літнього віку або пацієнти з порушенням функції нирок – 10 мг максимум 4 рази на день з інтервалом від 4 до 6 годин. Для пацієнтів, які отримували кеторолак парентерально, а потім застосовували пероральний прийом, комбінована доза кеторолаку не повинна перевищувати 90 мг у дорослих та 60 мг у літніх пацієнтів з порушенням функції нирок та пацієнтів із вагою нижче 50 кг. Пацієнтів необхідно переводити на пероральне застосування препарату якомога раніше. Пацієнти літнього віку. У пацієнтів літнього віку існує більший ризик розвитку тяжких ускладнень, зокрема з боку травного тракту. Під час лікування із застосуванням НПЗЗ слід регулярно спостерігати за станом пацієнта, зазвичай рекомендується більший інтервал між застосуванням препарату, наприклад 6-8 годин. Діти. Не застосовувати дітям віком до 16 років. Побічні реакції. З боку травного тракту: пептична виразка, перфорація або шлунково-кишкова кровотеча, іноді з летальним наслідком (особливо у людей літнього віку), нудота, сухість в роті, диспепсія, шлунково-кишковий біль, відчуття дискомфорту у животі, спазм або печіння в епігастральній ділянці, блювання з домішками крові, гастрит, езофагіт, діарея, відрижка, запор, метеоризм, відчуття переповнення шлунка, мелена, ректальна кровотеча, стоматит, виразковий стоматит, блювання, крововиливи, перфорація, панкреатит, загострення коліту та хвороби Крона. З боку системи крові та лімфатичної системи: пурпура, тромбоцитопенія, нейтропенія, агранулоцитоз, апластична та гемолітична анемія, еозинофілія. З боку імунної системи (гіперчутливість): повідомлялося про розвиток реакцій підвищеної чутливості, що включають неспецифічні алергічні реакції та анафілактоїдні реакції, такі як анафілаксія, реактивність респіраторного тракту, включаючи астму, погіршення перебігу астми, бронхоспазм, набряк гортані або задишку, а також різні порушення з боку шкіри, що включають висипання різних типів, свербіж, кропив’янку, приливи, пурпуру, ангіоневротичний набряк, гіпотензію та у поодиноких випадках – ексфоліативний та бульозний дерматит (включаючи епідермальний некроліз та мультиформну еритему). Такі реакції можуть спостерігатися у пацієнтів з або без відомої гіперчутливості до кеторолаку або до інших нестероїдних протизапальних засобів. Вони також можуть спостерігатися в осіб, у яких в анамнезі був ангіоневротичний набряк, бронхоспастична реактивність (наприклад, астма та поліпи в носі). Анафілактичні реакції можуть мати летальний наслідок. Метаболічні порушення та розлади харчування: гіпонатріємія, гіперкаліємія, анорексія. З боку центральної нервової системи та психіатричні розлади: запаморочення, головний біль, гіперкінезія, нервозність, парестезія, функціональні порушення, депресія, ейфорія, судоми, нездатність сконцентруватися, безсоння, нездужання, тривожність, сонливість, підвищена втомлюваність, збудження, незвичайні сновидіння, сплутаність свідомості, галюцинації, дисгевзія, асептичний менінгіт з відповідною симптоматикою (ригідність м’язів шиї, головний біль, нудота, блювання, лихоманка або дезорієнтація), психотичні реакції, порушення мислення. З боку органів зору: порушення зору, нечіткість зорового сприйняття, неврит зорового нерва. З боку органів слуху: втрата слуху, дзвін у вухах, вертиго. З боку серцево-судинної системи: припливи жару, брадикардія, блідість, артеріальна гіпертензія, гіпотензія, пальпітація, біль у грудній клітці, виникнення набряків, серцева недостатність. Дані клінічних та епідеміологічних досліджень свідчать, що застосування деяких НПЗЗ, особливо у високих дозах та тривалий час, може бути асоційоване з підвищеним ризиком розвитку артеріальних тромбоемболічних ускладнень (інфаркт міокарда або інсульт). Хоча при застосуванні кеторолаку такі реакції не спостерігались, проте, неможливо виключити ризик їх виникнення. З боку органів дихання: задишка, астма, набряк легень. З боку гепатобіліарної системи: порушення функції печінки, гепатит, жовтяниця та печінкова недостатність, гепатомегалія, порушення функціональних лабораторних показників. З боку шкіри: свербіж, кропив’янка, пітливість, фоточутливість шкіри, синдром Лайєлла, бульозні реакції, включаючи синдром Стівенса-Джонсона та токсичний епідермальний некроліз (дуже рідко), ексфоліативний дерматит, макулопапульозні висипання. Розлади опорно-рухового апарату та сполучної тканини. міалгія, функціональні розлади. З боку сечовидільної системи: підвищена частота сечовипускання, олігурія, гостра ниркова недостатність, гемолітичний уремічний синдром, біль у боку (з/без гематурії), підвищений вміст сечовини та креатиніну у сироватці крові, інтерстиціальний нефрит, затримка сечі, нефротичний синдром, ниркова недостатність. З боку репродуктивної системи: жіноче безпліддя. Інші: післяопераційна кровотеча з рани, гематома, носова кровотеча, подовження тривалості кровотечі, астенія, нездужання, анорексія, збільшення маси тіла, набряки, підвищення температури тіла, підвищена, посилена спрага. Термін придатності. 3 роки. Умови зберігання. Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 оС, в недоступному для дітей місці. Упаковка. По 10 таблеток у блістері; по 1 або 2 або 10 блістерів у картонній упаковці. Категорія відпуску. За рецептом. Виробник. КК Терапія АТ, Румунія. Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності. Вул. Фабриції, 124, 400632, м. Клуж-Напока, округ Клуж, Румунія.

Наказ Міністерства охорони здоров’я України 25.03.2020 № 707. Реєстраційне посвідчення № UA/2596/01/01. 1.Інструкція для медичного застосування препарату Кетанов Не є рекламою. Дана інформація призначена винятково для дипломованих фахівців медичної сфери та для використання на семінарах, конференціях, симпозіумах з медичної тематики. Увага! Є протипоказання та побічні ефекти. Рекомендовано ознайомитися з повної інструкцією для медичного застосування препарату та проконсультуватися з лікарем! Для повідомлення про побічну дію або при виникненні питань щодо якості препарату Ви можете зателефонувати за тел.в Україні: +380443717721 (вартість дзвінків відповідно до тарифу Вашого оператора). ТОВ «Ранбаксі Фармасьютікалс Україна» (група компаній «САН ФАРМА»).02121, м.Київ, Харківське шосе, 175, оф.14.

REVIEW

ПОДІЇ

Вчитися має бути цікаво: нова інтерактивна фармакологічна лабораторія На кафедрі фармакології Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця 17 вересня 2020 р. відбулась урочиста презентація нової освітньої аудиторії — інтерактивної фармакологічної студії, де студенти мають змогу поглиблено вивчати лікарські засоби, що впливають на центральну нервову систему. Реконструкція та оснащення інтерактивної аудиторії реалізовані за підтримки швейцарської фармацевтичної компанії ACINO в Україні Інтерактивна студія є сучасним студенторієнтованим цифровим простором, який допомагає структурувати знання та сприяє розвитку фармакологічного/клінічного мислення у студентів, стимулює їхню уяву та підвищує мотивацію до навчання. Студія оснащена 3D-моделями, світлодіодними схемами та мобільними панелями, що візуалізують головні аспекти нейрофармакології. Ключовим елементом студії є настінний сенсорний SMART-дисплей, який допомагає викладачу продемонструвати, а студентам у відеоформаті побачити і відчути зв’язок мікроскопічного світу лікарських засобів з їхнім макроскопічним впливом на організм пацієнта. В умовах пандемії та карантину SMART-дисплей дозволяє одночасно проводити практичні заняття з групами студентів до 150 осіб у режимі онлайн і всі вони зможуть відчувати «ефект присутності» в аудиторії дистанційно та виконувати командні завдання. Дисплей дозволяє знімати відеолекції високої якості та транслювати їх в аудиторію до 500 слухачів. Таке сучасне оснащення дає можливість аналізувати у цифровому просторі як ефективності роботи викладача, так і засвоєння матеріалу студентами. «Інтерактивна фармакологічна студія — це унікальний проєкт, втілений у життя при синергії державного закладу медичної освіти та відповідального бізнесу — фармацевтичної компанії ACINO, — сказав на урочистому відкритті Юрій Кучин, д-р мед. наук, професор, ректор НМУ ім. О.О. Богомольця. — Завдяки спільним зусиллям викладання однієї з фундаментальних дисциплін — фармакології — виходить на новий рівень». Сучасне покоління студентів, народжених на початку 2000 років, є повністю діджиталізованим. Щоденно вони використовують різноманітні мобільні технології для комунікації зі світом. Тож і підходи до навчання повинні змінюватись. «Науково-педагогічний колектив нашої кафедри поставив перед

ФАРМАЦЕВТ ПРАКТИК 07-09_2020 WWW.FP.COM.UA

собою стратегічну мету — мінімізувати цифровий розрив (digital, smart, divide) у середовищі здобувачів освіти, — говорить Ганна Зайченко д-р мед. наук, професор, завідувач кафедри фармакології НМУ ім. О.О. Богомольця. — Я впевнена, що елементи гейміфікації та повне занурення студентів у «віртуальний» світ фармакології є кроком із подолання цифрового розриву поколінь між студентами та викладачами». Також серед перспективних етапів роботи кафедри фармакології на базі інтерактивної фармакологічної студії передбачено й професійний розвиток самих викладачів НМУ ім. О.О. Богомольця у співробітництві з Інститутом післядипломної освіти НМУ. «Впроваджуючи на підприємстві інноваційні технології, компанія ACINO розуміє важливість створення сучасних умов для професійної підготовки майбутніх лікарів та фармацевтів, від яких залежить життя наших пацієнтів і, зокрема, нас самих. Адже інвестиція у студентів сьогодні — це ін-

вестиція у майбутнє. В цьому ми вбачаємо свій вклад в розбудову системи охорони здоров’я України, а саме у сферу медичної та фармацевтичної науки і освіти. Оновлена SMART-аудиторія — це новітній підхід до освітнього процесу і маємо надію, що цей проєкт послужить гарним прикладом для наслідування іншими підприємствами фармацевтичної галузі України», — прокоментував Євген Заїка, канд. мед. наук, генеральний директор ACINO в Україні. Співпраця компанії ACINO в Україні та НМУ не обмежується лише благодійними проєктами та працевлаштуванням випускників. Співробітники компанії також проходять підвищення кваліфікації на базі факультетів та кафедр, де готують спеціалістів, у яких зацікавлена компанія. Архітектурні рішення та комплекс проєктних й ремонтно-будівельних робіт забезпечила компанія Partner Construction. Модератором заходу виступив штучний інтелект — робот Інокентій.

НАУКА

ЛЕКТОРІЙ

Чи можна відчути запах хвороби? Нюх, який часто ототожнюють із способом отримання гедоністичних та естетичних вражень, є одним із основних почуттів, що визначають сприйняття зовнішніх ароматичних (запахових) подразників та відповідають за правильне функціонування людини у навколишньому світі. Ароматичний подразник або просто аромат є носієм важливої інформації, яка впливає на багато життєвих функцій, а правильне функціонування нюху покращує комфорт та безпеку життя. Для кожної людини характерний індивідуальний ароматний профіль, який є результатом багатьох складових запахів (шкіри, волосся чи дихання). Природний запах багато в чому визначається генетично, проте під впливом численних чинників навколишнього середовища він може істотно змінитися. У світі багатьох сучасних наукових досліджень не викликає сумнівів, що запахи значною мірою пов’язані зі здоров’ям людини і впливають на функціонування організму. Запах — це властивість відчувати запахові речовини або субстанції, які їх містять, після контакту з подразником аромату

Останніми роками тема запахів стала предметом багатьох інноваційних наукових досліджень. Безперечно, Нобелівське відкриття (2004 р.) Ліндою Бак (Linda Buck) та Річардом Екселем (Richard Axel) механізму сприйняття запаху започаткувало багато досліджень з метою кращого розуміння чинників, які можуть вплинути на здоров’я та нюхову чутливість людини. Відтак тема запахів стала предметом багатьох інноваційних наукових робіт. Здатність розпізнавати та відчувати подразники запаху — це індивідуальна риса, яка залежить від багатьох чинників, як об’єктивних, пов’язаних із характером подразника та рецептора запаху, так і суб’єктивних. На нюх можуть впливати індивідуальні умови, фізіологічний стан, анатомічні дефекти порожнини носа, захворювання, прийняті ліки, використовувані стимулятори та чинники довкілля. За результатами досліджень встановлено, що у жінок кращий нюх, ніж у чоловіків. Крім того, чутливість жінок до запахів змінює свій профіль в період вагітності, коли запахи відчуваються більш інтенсивно і сприймаються як менш приємні. Рівень чутливості до запахів знижують також соціальні чинники (куріння, наркотики, зловживання алкоголем). З віком сприйняття запахів зменшується, і його оптимум відзначають у середньому в 20–30-річному віці.

Результати досліджень, проведених протягом останніх років, дозволили виділити групу запашних речовин, наявність яких в організмі сигналізує про настання хворобливого стану, а завдяки їхній ідентифікації були встановлені можливості визначення стану здоров’я людини та діагностики запаху окремих захворювань

ФАРМАЦЕВТ ПРАКТИК 07-09_2020 WWW.FP.COM.UA

НОВИНИ Відомо, що виникнення деяких захворювань, особливо шизофренії, депресії, а також хвороб АльцгейЗа мера та Паркінсона, супроводжурезультатами ється розладами відчуття запаху. Так, хвороби Альцгеймера досліджень та Паркінсона можуть бути діавстановлено, що гностовані на дуже ранній стадії у жінок кращий за допомогою спеціальних тестів на запах і за наявності специфічнюх, ніж у ної аносмії (втрати нюху). Харакчоловіків терно, що у людей із шизофренією та депресією значно знижена чутливість до запаху, тоді як неврози та анорексія супроводжуються підвищеним рівнем його сприйняття. Тривале застосування ліків часто призводить до розладів системи нюху. Дослідники висловлюють припущення, що гормональні препарати, які застосовують у складі замісної гормональної терапії та контрацептиви, негативно впливають на відчуття запаху у жінок. Поза тим, у деяких наукових повідомленнях розглядається властивість нестероїдних протизапальних препаратів впливати на функцію нюху. До інших лікарських засобів, що мають істотний вплив на нюх людини, належать антигіпертензивні препарати, гіполіпідемічні засоби, антикоагулянти, антидепресанти, діуретики, інсулін, назальні судинозвужувальні засоби та силденафіл (віагра), який спричиняє закладеність носа. Результати досліджень, проведених протягом останніх років, дозволили виділити групу запашних речовин, наявність яких в організмі сигналізує про настання хворобливого стану, а завдяки їхній ідентифікації були встановлені можливості визначення стану здоров’я людини та діагностики запаху окремих захворювань. Історичний ѓенезис цієї теми сягає часів Гіппократа, який ще 400 років до н.е. аналізував запах повітря, який видихали пацієнти. У XI ст. перський лікар і вчений Авіценна проаналізував запах сечі. У ХІХ ст. Роберт Кох, експериментуючи із сибіркою, асоціював запах заражених ран із запахом хвороботворних бактерій. Крім того, у 80-х роках минулого століття аналіз запаху дихання використовували для діагностики гастриту, спричиненого Helicobacter pylori. До захворювань, про виникнення яких сигналізує запах, належать переважно патологічні стани, спричинені оксидантним стресом, у тому числі рак (переважно легень, молочної залози, яєчника, передміхурової залози та шкіри), обмінні та генетичні порушення (цукровий діабет, фенілкетонурія, триметиламінурія), нейродегенеративні патології (хвороба Паркінсона, Альцгеймера, шизофренія), інфекційні хвороби (туберкульоз, малярія, бактеріальні інфекції) та захворювання серцево-судинної системи (атеросклероз). У науковій літературі описано низку захворювань, для яких відомі характерні профілі запаху. Наприклад, цукровому діабету властивий запах ацетону, туберкульоз «пахне» несвіжим пивом, черевний тиф — свіжим хлібом, кір — пташиним пір’ям, захворювання печінки — свіжим м’ясом, хвороби нирок та сечових шляхів мають риб’ячий та аміачний запах, а для людей із шизофренією характерний кислий (оцтовий) запах. Нині проводяться дослідження летких органічних сполук VOC (Volatile Organic Compounds), які виділяє людський організм. VOC — це різні хімічні сполуки, які виділяються клітинами організму за допомогою обмінних процесів і зазвичай накопичуються найчастіше у повітрі, що видихається, сечі, поті чи крові. Якісний і кількісний склад таких сполук відображає стан здоров’я організму людини. Оскільки хвороба заважає хімічним процесам, що відбуваються в організмі людини, утворені метаболіти зумовлюють помітні зміни запаху людини. Результати аналізу цих сполук можуть

Розвиток алергічних реакцій захищає від отрут та інфекцій

Алергічне захворювання починається з того, що людина набуває чутливості до чужорідного білка. Як наслідок, в неї з’являються специфічні до цього білка IgE, які викликають швидке виділення різних медіаторів — гістаміну, цитокінів, протеаз, що власне і спричиняє появу симптомів алергії. IgE взаємодіє з рецепторами FcεR1, представленими на різних типах клітин імунної системи, найважливішими серед яких є опасисті клітини. Останні присутні в різних тканинах організму, і в залежності від того, з якою тканиною контактує алерген, симптоми алергічної реакції можуть варіювати від нежитю/чхання (дихальні шляхи) до свербежу (шкіра) або діареї та болю в животі (травний тракт). Системний вплив алергену може активувати опасисті клітини по всьому організму, і тоді є ризик розвитку анафілактичної реакції. До сьогодні бракує даних про те, навіщо організму потрібні IgE та опасисті клітини. Неймовірно, щоб єдиним завданням їх був розвиток патологічних реакцій. В 2006 р. вчені зі Стенфордського Університету виявили, що опасисті клітини є важливим компонентом системи вродженої стійкості до отрути деяких змій та бджіл. Пізніше вони довели, що ланки алергічної імунної відповіді пов’язані з захистом від високих доз отрут. Все це підтверджувало «гіпотезу токсинів», яку було висунуто ще в 1991 р. У новому дослідженні, результати якого були опубліковані і журналі Immunity*, вчені із Австрії і США вирішили дізнатися, чи допомагають компоненти імунної системи, пов’язані з реакціями гіперчутливості негайного типу, у захисті від токсинів патогенних бактерій. В якості моделі вони обрали збудника, який має величезне клінічне значення та виділяє різноманітні токсини — Staphylococcus aureus. Для вивчення ролі IgE-опосередкованих механізмів імунної відповіді вчені використали різні моделі інфекції Staphylococcus aureus, генетичні методи дослідження, а також культури опасистих клітин in vitro. У експерименті у мишей із нетяжкою шкірною інфекцією S. aureus розвинулася специфічна імунна відповідь та з’явилися специфічні IgE проти компонентів бактерії. Ця імунна відповідь гарантувала, що тварини матимуть підвищену стійкість у разі тяжкої вторинної інфекції шкіри та м’яких тканин або легень. Якщо ж миша була позбавлена працюючого IgE-ефекторного механізму або опасистих клітин, то в неї належний захист був відсутній. IgEактивовані опасисті клітини перешкоджають росту та токсичності S. aureus. Таким чином, IgE-опосередкований механізм імунної відповіді забезпечує захист та підвищення стійкості проти отрут, а також вторинних інфекцій, спричинених токсин-утворюючими патогенами. Це пояснює чому вся ця «алергічна» частина імунної системи збереглася протягом еволюції, незважаючи на вельми високий ризик розвитку патологічних реакцій. * Starkl P, Watzenboeck ML, Popov LM et al. IgE Effector Mechanisms, in Concert with Mast Cells, Contribute to Acquired Host Defense against Staphylococcus aureus // Immunity, 2020; DOI: 10.1016/j.immuni.2020.08.002

ФАРМАЦЕВТ ПРАКТИК 07-09_2020 WWW.FP.COM.UA

НАУКА

ЛЕКТОРІЙ та декан. Відомо, що практично достовірним біомаркером цукрового діабету є ацетон, який легко виявляють у пацієнтів із цим захворюванням, або метилмеркаптан в осіб із захворюваннями печінки. Багато сучасних досліджень ґрунтується на тому, що захворювання органів дихання змінюють запах організму. Вчені майже впевнені, що у випадку з інфекційним захворюванням COVID-19, спричиненим коронавірусом SARS-CoV-2, ситуація аналогічна. Так, для підтвердження цих припущень залучають належним чином дресированих собак з метою виявлення людей, інфікованих коронавірусом. Позитивні результати таких тестів були б ефективною альтернативою для раннього виявлення інфікованих людей, у тому числі тих, у яких відсутні симптоми. Поряд з класичними тестами даний підхід може стати надійним, швидким, економічним і неінвазивним шляхом для виявлення COVID-19 та ефективним інструментом для його припинення. Останні звіти свідчать про те, що цей метод має великі шанси на реальну реалізацію для широкомасштабного використання. На ранній симптоматичній стадії COVID-19 у великої кількості пацієнтів виникають високоспецифічні симптоми — тотальна анемія та агемузія, тобто втрата здатності до нюху та смаку. Отже, можна відзначити значну перспективу діагностичних досліджень щодо виявлення та аналізу летючих і запашних органічних речовин, які утворюються в організмі людини. Останніми роками було проаналізовано багато профілів запаху, характерних для різних захворювань, і такий підхід є ключовим для виділення потенційних біомаркерів запаху недуг. Більшість цих специфічних сполук виділяється з повітрям, що видихається, яке можна легко зібрати та потім проаналізувати, використовуючи доступні аналітичні методи. Аналіз летких сполук, наявних у сечі, крові чи випорожненнях, не такий простий, як сполук у видихуваному повітрі, але також дає унікальні дані, особливо для виявлення раку яєчника або передміхурової залози. Подальший розвиток досліджень у цій галузі може надалі забезпечити швидкий і неінвазивний моніторинг стану здоров’я та, перш за все, точну діагностику широких груп населення. Анна Павельчик (Anna Pawełczyk), Юстина Жвав’як (Justyna Żwawiak), Луціюш Запрутко (Lucjusz Zaprutko), фармацевтичний факультет, Познанський медичний університет ім. Кароля Марцінковського Редакція вдячна за допомогу в підготовці матеріалу професору Р.Б. Лесику, Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького

Використання нюхового потенціалу тварин має суттєву перспективу для ранньої діагностики раку легень. Встановлено, що тварини розрізняють зразки повітря, що видихає пацієнт на всіх стадіях захворювання, від таких, узятих у здорових людей

сприяти розробці нових потенційних біомаркерів захворювання та альтернативних методів медичної діагностики. Великою перевагою цього методу аналізу запаху є можливість повністю неінвазивної діагностики захворювання на ранніх стадіях, особливо в період, коли інших симптомів немає. Газова хроматографія (GC) та методи мас-спектрометрії (GC-MS, GC-MS-MS) мають важливе аналітичне застосування в цій галузі. Також широко використовують так звані електронні носи — комп’ютерні сенсорні системи, призначені для аналізу запаху за допомогою матриці відповідних датчиків, та системи розпізнавання картини запаху. Водночас велику перспективу в ранній діагностиці має залучення спеціально дресированих тварин, особливо собак. Дані численних наукових досліджень свідчать про те, що собаки, для яких характерна значно розгалуженіша нюхова система, порівняно з людиною можуть безпомилково ідентифікувати багато видів раку. Використання нюхового потенціалу тварин має суттєву перспективу для ранньої діагностики раку легень. Встановлено, що тварини розрізняють зразки повітря, що видихає пацієнт на всіх стадіях захворювання, від таких, узятих у здорових людей. Рак легень — це специфічне онкологічне захворювання, яке, крім того, що характеризується високою смертністю, на початкових стадіях практично не має помітних симптомів, через що його рання діагностика утруднена. Правильно відібрані та навчені собаки розрізняють запах раку з точністю понад 95%. Незалежні дослідницькі групи виявили, що зразки дихання, отримані від пацієнтів із раком легень, значно відрізняються від таких у здорових людей. Порівняння зразків дозволило отримати профіль летких органічних сполук (VOC) повітря, що видихається. В основному це сполуки з групи алканів, алкенів та ароматичних вуглеводнів. Цікаво, що у видихуваному повітрі хворих на рак легень відсутній 2,5-диметилфуран, летка органічна сполука, яка найбільш виражена у видиху курців. У той же час лише невеликий відсоток хворих на рак легень становлять люди, які ніколи не курили. У процесі пошуку потенційних біомаркерів для ідентифікації запаху раку легень також встановлено підвищення рівня формальдегіду, пентаналю, гексаналю, октаналю та нонаналю у повітрі, що видихається, при наявності постійного рівня інших нижчих альдегідів. За результатами аналізу літературних даних на сьогодні потенційними біомаркерами раку легень розглядають також ізопрен, бензол

ФАРМАЦЕВТ ПРАКТИК 07-09_2020 WWW.FP.COM.UA

ЕВКАБАЛ ® — лінійка протизастудних засобів компанії esparma від нежитю: ПЕРЕВАГИ для пацієнтів, ВИГОДА для провізорів НІМЕЦЬКИЙ РЕЦЕПТ ВІД НЕЖИТЮ ДЛЯ ВСІЄЇ СІМ’Ї Бренд ЕВКАБАЛ, який представляє якісні ліки для дітей і дорослих, відомий на українському фармацевтичному ринку вже давно. Його знають, цінують і йому довіряють як пацієнти, так і аптекарі. ЕВКАБАЛ КРАПЛІ, СПРЕЙ — для дітей від 12 років та дорослих; ЕВКАБАЛ КРАПЛІ ДЛЯ ДІТЕЙ від 2 до 11 років — популярна серія судинозвужувальних лікарських засобів місцевої дії від нежитю. ЗРУЧНО ДЛЯ ВЕЛИКИХ І МАЛЕНЬКИХ БЕБІКІВ Завдяки різноманіттю лікарських форм ЕВКАБАЛ для назального застосування — КРАПЛІ чи СПРЕЙ — кожен відвідувач аптеки може обрати ту лікарську форму, яка буде для нього найбільш зручною у застосуванні. Клієнти оцінять таку можливість вибору і здійснять покупку у вашій аптеці, що певна річ, зумовить зростання прибутків аптечного закладу в цілому. ДИХАТИ НОСОМ — ВІЛЬНО! Завдяки добре вивченій активній речовині ксилометазолін, препарати від нежитю ЕВКАБАЛ КРАПЛІ/СПРЕЙ дієво і швидко долають закладеність носа і сприяють полегшенню носового дихання. Ефективно усувають набряк слизової оболонки носа при застуді, синуситах, алергічних ринітах. Рекомендуючи ЕВКАБАЛ КРАПЛІ/СПРЕЙ від нежитю, провізор допомагає клієнту знайти найбільш оптимальний шлях вирішення його проблеми. Довіряючи порадам працівників першого столу, клієнт завжди купуватиме саме у вас ліки і для дорослих, і для дітей. ЯКІСТЬ — НЕВІД’ЄМНА СКЛАДОВА БРЕНДУ ЕВКАБАЛ Високоякісні препарати ЕВКАБАЛ виробляють у Німеччині відповідно до суворих європейських стандартів GMP. Їх ефективність і безпека

добре вивчені та надійно підтверджені. Тобто пацієнт гарантовано позбудеться нежитю після відповідного курсу лікування. Натомість фармацевт, рекомендуючи ЕВКАБАЛ КРАПЛІ/СПРЕЙ, буде впевнений, що відвідувач прислухається до його поради і обов’язково придбає препарат, оскільки кожен клієнт прагне отримувати найякісніші ліки. ШВИДКО, ТРИВАЛО, ДЕЛІКАТНО: ТРИ ДІЇ ОДНОГО ПРЕПАРАТУ ЕВКАБАЛ ЕВКАБАЛ КРАПЛІ/СПРЕЙ від нежитю діють швидко: усувають закладеність носа вже через кілька хвилин після застосування. Ефект дії зберігається до 12 годин, що особливо важливо впродовж ночі. І діти, і дорослі спатимуть безтурботно. Спокійний і глибокий сон — це повноцінний відпочинок, бадьорість та працездатність протягом наступного дня. Засоби від нежитю ЕВКАБАЛ містять спеціальний зволожувальний компонент, тому не пересушують слизову оболонку носа. Отже, рекомендуючи ЕВКАБАЛ КРАПЛІ/СПРЕЙ, фармацевт буде впевнений у стабільній лікувальній дії та високій безпеці засобів. НА БУДЬ-ЯКУ КИШЕНЮ Доступна ціна на ЕВКАБАЛ КРАПЛІ/СПРЕЙ — нижча порівняно з іншими брендами — максимально сприятлива для кожного українського покупця. Ліки може придбати собі сім’я з різним рівнем достатку. А це означає, що фактично кожна рекомендація трансформується у гарантовану покупку. Серія препаратів ЕВКАБАЛ — надійна домашня аптечка від нежитю для всієї сім’ї. А вашому аптечному закладу вона допоможе стати ще більш успішним.

НАУКА

ПРОФІЛАКТИКА І ЛІКУВАННЯЇ

Між нами жінками: урогенітальні розлади в клімактеричний період

КЛІМАКТЕРІЙ ТА ЙОГО ЕТАПИ Клімактерій — природний період, під час якого відбувається поступове згасання дітородної функції жінки. Його початок генетично детермінований, при цьому в жінок, які проживають у різних географічних зонах, вік настання клімаксу варіює в широких межах. Зокрема, в жінок європейської популяції цей період припадає на вік 45–55 років з піком менопаузи у віці близько 50 років. Загалом, клімактеричний період традиційно поділяють на три стадії: перименопауза (менструальний збій за чотири роки до наступного етапу); менопауза (настає після останньої менструації та триває приблизно рік); постменопауза (триває до кінця життя). Зміна демографічної структури суспільства в другій половині XX ст. призвела до збільшення в популяції частки жінок старшої вікової групи. З кожним роком збільшується число жінок, що вступають в період менопаузи. Якщо 75 років прийняти за 100%, то тривалість препубертатного періоду становить 16%, репродуктивного — 44%, пременопаузального — 7%, а постменопаузального — 33%. Тобто більше третини свого життя жінка проводить у стані дефіциту жіночих статевих гормонів. Менопауза, не будучи власне захворюванням, призводить до порушення ендокринної рівноваги в організмі жінки, спричиняючи так звані припливи, дратівливість, безсоння, урогенітальні розлади, а також підвищуючи ризик розвитку остеопорозу та серцево-судинних захворювань [1].

Жінка по-своєму прекрасна у будьякому віці, кожен з яких має як свої плюси, так і мінуси. Розцвітаючи з кожним роком (звісно, якщо не забувати доглядати за собою), вона вчиться підкреслювати свої переваги та маскувати недоліки. На жаль, кожен етап жіночого дорослішання має свою «ложку дьогтю». У дівоцтві — це проблемна шкіра і підліткові комплекси, в молодості — целюліт, боротьба із надмірною масою тіла та недолік життєвого досвіду, взрілості — проблеми, пов’язані із клімактеричним періодом

ФАРМАЦЕВТ ПРАКТИК 07-09_2020 WWW.FP.COM.UA

УРОГЕНІТАЛЬНІ ПОРУШЕННЯ Останніми роками у симптоматології клімактеричних порушень почала лідирувати проблема урогенітальних розладів, що пов’язано з їхнім вираженим негативним впливом на якість життя жінки у постменопаузальний період. Частота розвитку вікових урогенітальних розладів сягає 30%. У перименопаузальний період урогенітальні порушення виникають у 10% жінок, тоді як у віковій групі 55–60 років від них страждає 50%. До 75 років вже 2/3 жінок відчувають урогенітальний дискомфорт, а після 75 років важко зустріти жінку, у якої не спостерігалося б окремих симптомів зазначених розладів [1]. Урогенітальні розлади в клімактеричний період — це симптомокомплекс вторинних змін, що розвиваються на тлі естрогенного дефіциту та зумовлених віком метаболічних змін. Процеси старіння урогенітального тракту розвиваються у двох напрямках: • переважний розвиток атрофічного вагініту, основними симптомами якого є сухість і свербіж у піхві, рецидивні виділення, диспареунія (больові відчуття під час статевого акту); • переважний розвиток атрофічного цистоуретриту (поєднане запальне ураження уретри і сечового міхура) з явищами порушення контролю сечовипускання або без такого.

ПРОФІЛАКТИКА І ЛІКУВАННЯ

НАУКА

Щоб не позбавляти себе радощів повноцінного життя і бути сильнішими за обставини, жінки з різним ступенем нетримання вибирають урологічні прокладки: їхня якість перевершує якість звичайних гігієнічних прокладок, вони мають більший ступінь захисту, повністю нейтралізують запах та захищають шкіру від подразнень

ПРИНЦИПИ ЛІКУВАННЯ Проблема лікування урогенітальних розладів є неоднозначною. Зазвичай акцент робиться на те, який саме вид замісної гормонотерапії (ЗГТ) вважати оптимальним. ЗГТ урогенітальних порушень можна здійснювати препаратами, що мають як системну, так і місцеву дію. Зокрема, до системної ЗГТ відносять засоби, що містять естрадіол, естрадіолвалерат і кон’юговані естрогени. Своєю чергою, до місцевої ЗГТ — препарати, що містять естріол. Вибір типу ЗГТ для лікування урогенітальних розладів є індивідуальним і залежить від віку пацієнтки, тривалості постменопаузи, основних скарг, необхідності лікування клімактеричного синдрому або профілактики пізніх метаболічних порушень. ЯКІСТЬ ЖИТТЯ ТА ГІГІЄНІЧНІ ЗАСОБИ Вочевидь, урогенітальні розлади вкрай негативно позначаються на якості життя — на жаль, досить часто трапляються випадки, коли у жінки розвивається депресія, починаються проблеми в сім’ї. Однак найбільшу соціальну неприємність для жінок в клімактеричний період становлять проблеми, пов’язані із втратою контролю над сечовипусканням.

Частота розвитку вікових урогенітальних розладів сягає 30%. У перименопаузальний період урогенітальні порушення виникають у 10% жінок, тоді як у віковій групі 55–60 років від них страждає 50%. До 75 років вже 2/3 жінок відчувають урогенітальний дискомфорт, а після 75 років важко зустріти жінку, у якої не спостерігалося б окремих симптомів зазначених розладів

Отже, перед даною категорією пацієнток постає вкрай гостра необхідність щодо підбору ефективного і зручного гігієнічного засобу, застосування якого може забезпечити гарну якість життя [2]. Найчастіше жінки, які відчувають нагальну потребу в гігієнічному захисті, вибирають (а іноді й навіть конструюють) відповідні способи захисту самостійно. Зазвичай вони використовують серветки, клейончасті прокладки, пелюшки, прокладки, призначені для «критичних днів». Такі «пристрої» та засоби вкрай незручні та непрактичні. Справа у тому, що звичайні прокладки для «критичних днів» не призначені для швидкого вбирання великих обсягів рідини, тому в результаті нерідко «підводять» свою власницю, доставляючи незручності через необхідність частої заміни, а також зумовлюють відчуття дискомфорту. Натомість спеціальні урологічні прокладки дозволяють відчувати себе більш впевнено та комфортно, оскільки вони непомітні, практично невідчутні, та вельми ефективно допомагають у приховуванні жіночих проблем. Зовні урологічні прокладки дійсно нагадують звичайні, проте це є спеціалізований продукт, який максимально функціонально вирішує делікатну проблему завдяки анатомічній будові, а також матеріалам, що дозволяють надійно утримувати рідину і запах. ВИМОГИ ДО ГІГІЄНІЧНОЇ ПРОДУКЦІЇ Фахівці сформулювали низку вимог, що традиційно висуваються до гігієнічної продукції, яка призначена для жінок з урогенітальними розладами, а саме: • здатність вбирати і надійно утримувати вологу протягом декількох годин; • можливість збереження сухості поверхні, щоб не спричиняти подразнення шкіри; • анатомічна відповідність; • непомітність під одягом; • зручність та комфорт у носінні; • перешкода зростанню бактерій та поширенню неприємного запаху [2]. Щоб не позбавляти себе радощів повноцінного життя і бути сильнішими за обставини, жінки з різним ступенем нетримання вибирають урологічні прокладки: їхня якість перевершує якість звичайних гігієнічних прокладок, вони мають більший ступінь захисту, повністю нейтралізують запах та захищають шкіру від подразнень. Підготувала Олександра Демецька, канд. біол. наук Література 1. Тихомиров А.Л., Олейник Ч.Г. Урогенитальные расстройства в постменопаузе и заместительная гормонотерапия. Лечащий врач. 2003: 7. 2. Ромих В.В. Совершенствование средств гигиены и реабилитации. Инновационные женские прокладки с содержанием пробиотических культур. Экспериментальная и клиническая урология. 15.08.2016.

ФАРМАЦЕВТ ПРАКТИК 07-09_2020 WWW.FP.COM.UA

ОНОВЛЕНИЙ ПІДХІД ДО ЛІКУВАННЯ МІГРЕНІ Населення Землі наразі складає близько 7,5 млрд осіб, і приблизно 1 млрд з них страждає на мігрень [1]. Кожна п’ята жінка та кожний 20-й чоловік через напади мігрені «випадають» зі звичного ритму життя, не можуть повноцінно працювати та виконувати повсякденні справи [10]. Напад мігрені — це не просто сильний головний біль, тому його лікування звичайними знеболювальними часто є неефективним. Кожен провізор регулярно чує скарги відвідувачів на «головний біль, від якого нічого не допомагає». Скоріш за все, йдеться про напад мігрені, який неправильно лікують. Отже, як відрізнити мігрень від звичайного головного болю та що порадити? ЯК ВІДРІЗНИТИ МІГРЕНЬ ВІД ЗВИЧАЙНОГО ГОЛОВНОГО БОЛЮ? Звичайний головний біль (головний біль напруження) локалізується, як правило, навколо лоба. Це м’який тупий біль давлючого характеру, що здебільшого не супроводжується іншими симптомами. Такий головний біль найчастіше виникає через втому, стрес, задуху, триває недовго та не повторюється. Головний біль напруження піддається лікуванню нестероїдими протизапальними препаратами (НПЗП), а може минути й після відпочинку. Мігрень проявляється інакше. Під час нападу мігрені біль зазвичай однобічний, інтенсивний, пульсуючий. Напад мігрені може тривати від кількох годин до трьох діб, при цьому він часто супроводжується нудотою та блюванням, непереносимістю світла, іншими вегетативними симптомами. Напади мігрені повторюються, у багатьох — регулярно, кілька разів на місяць. Мігрень часто не відповідає на застосування НПЗП [2]. ТРИПТАН + НПЗП ЗА БУДЬ-ЯКОГО СТУПЕНЯ ТЯЖКОСТІ Мігрень — особливий тип головного болю, який потребує специфічного лікування [2, 3]. Тривалий час у лікуванні нападів мігрені застосовували ступінчастий або стратифікований підхід. Перший передбачає призначення НПЗП, а у випадку їхньої неефективності — спеціалізованих протимігренозних засобів — триптанів. Недоліком такого підходу є втрата часу для використання триптану, що негативно впливає на стан пацієнта та збільшує кількість застосованих препаратів. Стратифікований підхід потребує визначення інтенсивності головного болю та інших симптомів: при легкому нападі пропонуються НПЗП, при середньому або тяжкому — триптани [4]. Недоліком такої схеми є те, що напад мігрені часто розвивається поступово, від легкого болю до тяжкого, і застосування НПЗП на початку нападу зазвичай не попереджає погіршення стану. Незадоволеність пацієнтів результатами терапії НПЗП [5] стала причиною перегляду протоколів із лікування нападів мігрені. Так, на сьогодні за будь-якого ступеня тяжкості нападу мігрені рекомендовано одразу застосовувати комбінацію триптан + НПЗП або триптан + парацетамол. Якщо пацієнт надає перевагу монотерапії, то з комбінації можна виключити НПЗП. Препарати ерготаміну та опіоїди для гострого лікування нападу мігрені не рекомендовані [6].

ФАРМАЦЕВТ ПРАКТИК 07-09_2020 WWW.FP.COM.UA

РИЗАТРИПТАН: ШВИДКА ДІЯ, ДОБРА ПЕРЕНОСИМІСТЬ Триптани — селективні агоністи серотонінових рецепторів 5-НТ1b та 5-НТ1d, які мають принаймні три механізми антимігренозної дії: звужують судини головного мозку, пригнічують нейрогенне запалення та зменшують проведення болю. Ризатриптан — триптан другого покоління, що діє найшвидше: середній час досягнення максимальної концентрації в плазмі крові після однократного прийому таблетки 10 мг становить 1–1,5 год, що менше, ніж у інших триптанів [7]. У порівняльних рандомізованих клінічних випробуваннях ризатриптан у стандартній дозі 10 мг був не менш ефективним або перевищував за ефективністю суматриптан у дозі 50 або 100 мг, золмітриптан — 2,5 мг, наратриптан — 2,5 мг щодо полегшення або усунення головного болю та функціонального поліпшення протягом 2 год після лікування, а також щодо досягнення 24-годинного стійкого безбольового періоду [8]. У всіх клінічних випробуваннях відзначено добру переносимість ризатриптану. Повідомлення про серйозні несприятливі події через його застосування відсутні. Немає свідчень розвитку толерантності до ризатриптану після застосування протягом 1 року [9]. У порівняльних випробуваннях прийом ризатриптану в дозі 10 мг був пов’язаний із вищою задоволеністю пацієнтів лікуванням порівняно з таким у разі застосування суматриптану в дозі 50 мг, золмітриптану — 2,5 мг, наратриптану — 2,5 мг [8]. ЯКУ КОМБІНАЦІЮ ПОРАДИТИ? Різоптан® (ризатриптан, 10 мг) — лікарський засіб, що виробляється згідно зі швейцарськими стандартами якості для невідкладної терапії головного болю під час нападів мігрені, з аурою або без аури. Крім того, Різоптан® позбавляє від таких симптомів мігрені, як нудота, блювання, звуко- та світлобоязнь. Якщо ж мова йде про комбіновану терапію із застосуванням триптану та НПЗП, важливо пам’ятати про сприятливий профіль ефективності та переносимості. З цієї точки зору варто згадати про такий дієвий НПЗП, як лорноксикам [3]. Для застосування під час нападу мігрені найбільш зручною є форма лорноксикаму зі швидким вивільненням (Ксефокам® Рапід). Список літератури знаходиться у редакції UA-RIZO-PIM-092020-063

НАУКА

ПРОФІЛАКТИКА І ЛІКУВАННЯ

Біологічна роль кальцію та шляхи раціональної корекції його вмісту Належне функціонування людського організму значною мірою залежить від стабільності мікроелементного гомеостазу. Коливання вмісту (як надлишок, так і нестача) основних елементів в організмі призводить до низки захворювань [6]

Одним з основних структурних компонентів, що формують елементний склад організму людини, є кальцій. Його загальний вміст в організмі невисокий (1,9% загальної маси тіла), проте фізіологічні та біохімічні ефекти є суттєвими. Окрім того, кальцій належить до есенційних елементів, які не синтезуються організмом, а надходять у вигляді харчових продуктів чи ЛЗ. Тому підтримання балансу в обмінних процесах організму та повноцінне забезпечення потреби в кальції є одними з чинників зниження ризику розвитку низки захворювань [1, 6, 17]. На сьогодні дефіцит кальцію є соціальномедичною проблемою, оскільки призводить до порушення якості життя хворого, зниження працездатності, зумовлює функціональні розлади в органах і системах організму, погіршує перебіг наявних хронічних захворювань. При цьому початкові стадії його розвитку досить часто діагностують із запізненням, а проведення заходів з корекції затримується на декілька років [15]. Класична симптоматика дефіциту кальцію включає астенію, поколювання у кінцівках, часті та болючі м’язові спазми (судоми), особливо кінцівок, біль у кістках, карієс, ламкість нігтів та волосся, погіршення пам’яті, розлади імунної та кровотворної систем, зокрема, схильність до кровотеч через порушене згортання крові. У більш важких випадках можливі деформації різних структур опорно-рухового апарату, остеопороз і, як наслідок, часті переломи; руйнування зубів, захворювання травного

ФАРМАЦЕВТ ПРАКТИК 07-09_2020 WWW.FP.COM.UA

тракту, нирок; гіпотиреоз, тетанічні (м’язовоспастичні) напади, тремор, розсіяний склероз [15, 17]. Лікування кальцієвої недостатності спрямоване не лише на усунення її як симптому, але й на ліквідацію дефіциту кальцію та поповнення його запасів в організмі, чого можна досягнути лише завдяки комплексним терапевтичним засобам, до яких належать прийом ЛЗ, раціональне харчування та модифікація способу життя. Кальцій бере участь у всіх життєвих процесах організму і пов’язаний із секрецією та вивільненням нейромедіаторів. За участю іонів кальцію відбувається активація ферментів систем згортання крові, глікогенолізу, глюконеогенезу [1, 9, 12]. Кальцій забезпечує підтримання ритмічності роботи серця, сприяє зниженню артеріального тиску. Крім того, цей елемент впливає на рівень ліпопротеїдів низької щільності в крові, завдяки чому знижує

Кальцій забезпечує підтримання ритмічності роботи серця, сприяє зниженню артеріального тиску. Крім того, цей елемент впливає на рівень ліпопротеїдів низької щільності в крові, завдяки чому знижує ймовірність розвитку атеросклеротичних ускладнень

ймовірність розвитку атеросклеротичних ускладнень [10, 12]. Кальцій виконує роль складової опорних тканин. За рахунок ущільнення мембранних білків він забезпечує цілісність мембран та зменшує їхню проникність на відміну від іонів натрію і калію, сприяючи формуванню десенсибілізувальної, протиалергійної та протизапальної активності [2, 15, 17]. Кальцій є важливим елементом, що забезпечує роботу центральної нервової системи, бере участь у проведенні нервового імпульсу та ініціації м’язового скорочення. У поєднанні з вітаміном D кальцій запобігає розвитку хвороби Альцгеймера, усуває тривожні стани, стимулює інтелектуальну роботу, сприяє формуванню короткочасної пам’яті та навчальних навичок, зменшує вираженість депресії, стримує розвиток вікової деменції [6, 9, 11]. Фізіологічну регуляцію рівня кальцію в крові здійснюють гормони паращитопо-

ПРОФІЛАКТИКА І ЛІКУВАННЯ дібних залоз (паратгормон і кальцитонін), вітамін D за посередництвом нервової системи, глюкокортикостероїди (пригнічують диференціювання остеобластів, всмоктування кальцію у кишечнику та його реабсорбцію нирками), естрогени (стимулюють продукцію кальцитоніну, посилюють роботу остеобластів) [2, 11, 12, 17]. Кальцій всмоктується переважно у травному тракті, а також бере участь у функціонуванні підшлункової залози. Результати наукових досліджень показали, що кальцій впливає на процеси синтезу та виділення панкреатичних ферментів і стимулює утворення проферментів. Проте надмірний вміст кальцію в панкреатичному секреті спричиняє розвиток кальцифікатів у підшлунковій залозі [6, 12]. Моторна функція травного тракту також залежить від концентрації кальцію, оскільки саме він активує внутрішньоклітинні процеси, які забезпечують скорочення гладких м’язів [12]. Кальцій відіграє винятково важливу роль у механізмі утворення жовчі як багатокомпонентного та складного секрету. Дані наукових досліджень підтвердили, що цей елемент не тільки впливає на секрецію жовчних кислот і ліпідних комплексів, а й суттєво змінює екскреторні процеси в печінці. Висока інтенсивність виділення білірубіну з жовчю після внутрішньовенного введення кальцію хлориду дає підстави припустити участь іонів кальцію в активізації ферментативних процесів [6, 15]. Кальцій є основним елементом, необхідним для нормального формування кісткової тканини та зубної емалі. Оскільки 99% кальцію міститься в кістковій тканині, рівень цього мікроелемента саме у скелетних м’язах визначає міцність кісток і служить його основним депо в організмі людини [2, 17]. Кальцій забезпечує належний стан шкіри, волосся та нігтів, а також бере участь у формуванні клітинного та гуморального імунітету, що посилює стійкість організму до інфекційних чинників [12, 17]. За даними клінічних досліджень встановлено, що для нормального функціонування організму дорослої людини потрібно щодня поповнювати запаси кальцію. З віком компенсаторну кількість цього мікроелемента необхідно збільшувати з 1100 до 1300 мг. Підвищена потреба в кальції (1400–1500 мг) існує у жінок в період вагітності та годування груддю. Важливим є відповідне надходження кальцію у дітей до 1 року (400–600 мг), а також у підлітків (1200 мг) [6–8]. Дефіцит кальцію може бути асоційований із низкою захворювань та патологічних станів. Зокрема, виведення кальцію із організму посилюється при тиреотоксикозі і під час прийому тироксину. Біодоступність цього

НАУКА

За даними клінічних досліджень встановлено, що для нормального функціонування організму дорослої людини потрібно щодня поповнювати запаси кальцію. З віком компенсаторну кількість цього мікроелемента необхідно збільшувати з 1100 до 1300 мг елемента знижується у стресових ситуаціях, оскільки за емоційного напруження синтезується гормон кортизол, який зумовлює виведення кальцію із організму. Знизити засвоєння кальцію можуть захворювання печінки, підшлункової залози і нирок, ендокринні патології, інфекційні хвороби, гіпоксія, анорексія, захворювання жовчного міхура, дисбактеріоз [12, 13, 15, 17]. Дефіцит кальцію можуть зумовити ожиріння, дотримання суворих дієт та різні харчові уподобання. Зокрема, такий стан часто виникає у вегетаріанців (веганів), які не вживають молочних продуктів [10, 11]. Споживання надмірної кількості жиру, білка або цукру із харчовими продуктами призводить до утворення нерозчинної кальцієвої солі, яка не абсорбується в організмі [10]. Велика кількість фітинової (цільнозернові продукти) та щавелевої кислот (шпинат, щавель, буряк) у харчових продуктах також здатна пригнічувати абсорбцію кальцію [13]. Шкідливі звички, такі як куріння, зловживання алкоголем, кавою, сильногазованими напоями, призводять до посиленого виведення кальцію із організму [13, 15]. Знижувати рівень кальцію в плазмі крові може тривале вживання низки ЛЗ, зокрема кофеїну, сечогінних препаратів, жирних кислот, глюкокортикоїдів, фторидів, тироксину, антибіотиків, антацидних, цитостатичних засобів, інгібіторів протонної помпи, протисудомних ліків.

Шкідливі звички, такі, як куріння, зловживання алкоголем, кавою, сильногазованими напоями, призводять до посиленого виведення кальцію із організму [13, 15]

Дефіцит кальцію може розвиватися в осіб із гормонозалежними патологіями (запальні та автоімунні хвороби, системні захворювання та спадкові дефекти сполучної тканини) через потребу у застосуванні гормональних препаратів у високих дозах [12, 15]. До причин розвитку гіпокальціємії слід зарахувати гіподинамію (малорухливий спосіб життя), а також тривалу іммобілізацію. За даними літератури, у хворих за тривалої іммобілізації та у людей в умовах невагомості маса кісток зменшується щонайменше на 1% щотижня. Через 4–6 тиж такого режиму виникають рентгенологічні ознаки демінералізації кісток, рівень якої може досягти 15% від норми вже через 4 міс, причому відновлення кісткової маси відбувається значно складніше та повільніше, ніж за втрати мінеральних речовин, що формують кісткову масу [6, 17]. Зниження вмісту кальцію в організмі можливе при посиленому потовиділенні, у людей, що займаються важкою фізичною працею, спортсменів, а також в осіб, які у своїй професійній діяльності постійно контактують із радіоактивними речовинами, важкими металами, токсичними речовинами, зокрема фосфатними добривами, фторовмісним пилом, пестицидами [12]. Рівень засвоєння кальцію залежить також від циркадних ритмів. Зокрема, у період між 10-ю та 13-ю годиною кальцій максимально виводиться із організму. Тому вживання у цей період кальцієвмісних ЛЗ та харчових продуктів є недоцільним. Найвищий рівень засвоєння кальцію спостерігається ввечері, окрім того, в цей час доби у дітей активізується гормон росту, що обумовлює раціональність використання препаратів кальцію у педіатрії саме в цей період [6, 8, 9]. Далі буде Оксана Лопатинська, канд. фарм. наук, доцент кафедри клінічної фармації, фармакотерапії та медичної стандартизації ЛНМУ ім. Данила Галицького Список літератури знаходиться у редакції

ФАРМАЦЕВТ ПРАКТИК 07-09_2020 WWW.FP.COM.UA

НАУКА

ПРОФІЛАКТИКА І ЛІКУВАННЯ

Пневмонія знову смертельно небезпечна 90% українських фермерів під час вирощування тварин використовують антибактеріальні лікарські засоби. Вони є в курятині, свинині, яловичині, у м’ясі індика та кролика. Антибіотиками «годують» тварин не тільки у промисловому масштабі, але й у домашніх господарствах. Наслідки цього явища катастрофічні для здоров’я людей. Через високий вміст антибіотиків у продуктах харчування запалення легень вкотре стає смертельно небезпечним захворюванням

Ольга Ортинська

Богдана Убога

ЛЕТАЛЬНІСТЬ ЗРОСТАЄ За останні 30 років летальність від пневмонії зросла від 1 до 9%, а у разі розвитку тяжких ускладнень смертність у реанімаційних відділеннях сягає 40–50%. За результатами всесвітньої статистики, серед дорослого населення пневмонія на четвертому місці серед причин смерті після серцево-судинних захворювань, злоякісних новоутворень, травм та отруєнь. У практичній роботі лікаря трапляются випадки як гіпо-, так і гіпердіагностики цього захворювання. Несвоєчасна і неправильна діагностика та неадекватне лікування досить часто призводять до розвитку різноманітних ускладнень. Відтак, негоспітальну пневмонію дотепер трактують як стан, що загрожує життю хворого і є головною причиною смерті від інфекційних недуг.

ФАРМАЦЕВТ ПРАКТИК 07-09_2020 WWW.FP.COM.UA

— Пневмонія — гостре інфекційне захворювання переважно бактеріальної етіології, яке характеризується вогнищевим ураженням респіраторних відділів легень та обов’язковою наявністю внутрішньоальвеолярної ексудації, — пояснює Богдана Убога, завідувач відділення сімейної медицини Некомерційного комунального підприємства «5 МКП міста Львова». Попри сучасні мікробіологічні технології, чітко встановити етіологію пневмонії досить складно, тому в багатьох країнах світу використовують класифікацію, що враховує умови виникнення захворювання, особливості інфікування тканини легень, а також стан імунної реактивності організму хворого. Це дозволяє з досить високим ступенем ймовірності передбачити можливого збудника захворювання. НЕГОСПІТАЛЬНА ПНЕВМОНІЯ: КЛАСИФІКАЦІЯ І ПРИЧИНИ У медичній практиці найбільш поширений поділ пневмонії на негоспітальну (набуту поза лікувальним закладом — НП) та госпітальну (нозокоміальну, набуту в лікувальному закладі — ГП). Така класифікація не пов’язана із тяжкістю перебігу захворювання, а єдиним критерієм розподілу є те оточення, в якому воно розвинулося [1]. — НП — це гостре захворювання, що виникло в позалікарняних умовах (або було діагностовано в перші 48 год від моменту госпіталізації) та супроводжується симптомами інфекції нижніх дихальних шляхів (лихоманка; кашель; виділення мокротиння, можливо, гнійного; біль у грудях; задишка) і рентгенологічними ознаками нових вогнищево-інфільтративних змін у легенях за відсутності оче-

ПРОФІЛАКТИКА І ЛІКУВАННЯ

видної діагностичної альтернативи, — зазначає лікар-пульмонолог Некомерційного комунального підприємства «5 МКП міста Львова» Ольга Ортинська. — НП поділяють на: НП у пацієнтів без виражених порушень імунітету; НП у пацієнтів із вираженими порушеннями імунітету (А. Із синдромом набутого імунодефіциту (ВІЛ/СНІД). Б. З іншими захворюваннями/патологічними станами); негоспітальна аспіраційна пневмонія). Крім того, залежно від тяжкості захворювання розрізняють НП легкого, середнього та тяжкого перебігу. Пневмонія з важким перебігом — це особлива форма захворювання різної етіології, яка проявляється тяжким інтоксикаційним синдромом, гемодинамічними змінами, вираженою дихальною недостатністю та/чи ознаками тяжкого сепсису чи септичного шоку, характеризується несприятливим прогнозом та потребує проведення інтенсивного лікування. Виділяють чотири шляхи інфікування, які з різною частотою зумовлюють розвиток пневмонії: аспірація вмісту ротоглотки; вдихання аерозолю, що містить мікроорганізми; гематогенне поширення мікроорганізмів з позалегеневого вогнища інфекції (ендокардит з ураженням тристулкового клапана, септичний тромбофлебіт вен таза); безпосереднє поширення інфекції з уражених тканин сусідніх органів (наприклад, абсцес печінки) або внаслідок інфікування проникних ран грудної клітки [1]. Етіологія НП пов’язана з мікрофлорою верхніх дихальних шляхів. Серед численних видів мікроорганізмів, які колонізують верхні дихальні шляхи, тільки деякі (з підвищеною вірулентністю) здатні у разі проникнення до респіраторних відділів легень зумовлювати розвиток запальної реакції навіть при мінімальних порушеннях захисних

НАУКА

механізмів. Нерідко у дорослих пацієнтів з НП відмічають змішану інфекцію (в 10–15% випадків). Так, наприклад, майже в половини хворих з пневмококовою етіологією захворювання одночасно виявляють серологічні ознаки активної мікоплазменої чи хламідійної інфекції. Спектр збудників НП має деякі відмінності у пацієнтів залежно від тяжкості перебігу. Водночас НП може бути зумовлена новими, раніше не відомими збудниками. До них належать ТОРС-асоційований коронавірус, вірус пташиного і свинячого грипу, метапневмовірус тощо [1]. ЛІКУВАННЯ Згідно із сучасними принципами ведення дорослих пацієнтів, хворих на НП, їх рекомендовано лікувати переважно в амбулаторних умовах. Однак на будь-яких етапах обстеження слід відокремлювати найбільш тяжких пацієнтів, які повинні щонайшвидше потрапляти до відділень інтенсивної терапії (ВІТ), де окрім невідкладної антибіотикотерапії їм слід проводити ще цілу низку ургентних лікувальних заходів. Підхід до тяжкої пневмонії як до невідкладного стану і «агресивна» ресусцитація поліпшують результати лікування таких пацієнтів. І навпаки, затримка з переведенням хворого з тяжкою НП до ВІТ є незалежним чинником ризику підвищення летальності. У зв’язку з цим особливого значення приділяють визначенню критеріїв або показань до госпіталізації, які ѓрунтуються на низці відомих клініко-лабораторних шкал [1]. Лікування пацієнтів з НП полягає у призначенні антимікробних препаратів, адекватній респіраторній підтримці, застосуванні неантибактеріальних лікарських засобів та профілактиці ускладнень.

Виділяють чотири шляхи інфікування, які з різною частотою зумовлюють розвиток пневмонії: аспірація вмісту ротоглотки; вдихання аерозолю, що містить мікроорганізми; гематогенне поширення мікроорганізмів з позалегеневого вогнища інфекції (ендокардит з ураженням тристулкового клапана, септичний тромбофлебіт вен таза); безпосереднє поширення інфекції з уражених тканин сусідніх органів (наприклад, абсцес печінки) або внаслідок інфікування проникних ран грудної клітки [1]

ФАРМАЦЕВТ ПРАКТИК 07-09_2020 WWW.FP.COM.UA

НАУКА

ПРОФІЛАКТИКА І ЛІКУВАННЯ

Крім того, важливим є своєчасне виявлення та лікування декомпенсації/загострення супутніх захворювань. Оскільки НП є гострою інфекційною недугою, основу терапії становлять антимікробні засоби: антибактеріальні та противірусні препарати. Діагноз НП — абсолютне показання до призначення антибіотиків, які є основою лікування таких хворих. Антибактеріальну терапію необхідно починати одразу після встановлення діагнозу, особливо у тих пацієнтів з НП, які потребують госпіталізації. Абсолютно неприйнятне зволікання з терміновим призначенням антибіотиків пацієнтам з тяжким перебігом захворювання через відсутність результатів бактеріоскопії і посіву мокротиння, оскільки затримка введення першої дози антибіотика понад 4 год, а при наявності септичного шоку — на 1 год і більше зумовлює значне підвищення ризику смерті таких хворих [1]. Для лікування НП та ГП зазвичай застосовують 5 груп антибіотиків. 1. Пеніциліни. Через набуту резистентність до пеніцилінів призначають переважно інгібіторзахищені (клавулановою кислотою, сульбактамом і тазобактамом) препарати даної групи. 2. Цефалоспорини. Їх поділяють на 4 покоління залежно від спектра антимікробної активності. Цефалоспорини І покоління активні переважно щодо грампозитивних мікроорганізмів (пневмококи, стафілококи, стрептококи). Цефалоспорини ІІ покоління більш активні щодо грамнегативних бактерій (гемофільна паличка, клебсієла, ентерококи, кишкова паличка, протей, псевдомонас, легіонела, хламідії). Цефалоспорини ІІІ покоління активні здебільшого до грамнегативних мікробів та пневмококів/стрептококів (антистафілококова активність невисока). Цефалоспорини ІV покоління поєднують високу активність цефалоспоринів І–ІІ покоління щодо стафілококів і цефалоспоринів ІІІ покоління відносно грамнегативних мікроорганізмів. 3. Макроліди. Проникають у клітини і є ефективним засобом терапії НП та ГП, спричинених грампозитивними та грамнегативними мікроорганізмахи. 4. Фторхінолони. Це порівняно ефективна група антибіотиків, яка діє на різні групи мікроорганізмів. 5. Аміноглікозиди рідше застосовують для лікування пневмоній, однак вони залишаються достатньо ефективними препаратами, особливо в комбінаціях з іншими антибіотиками. ПНЕВМОНІЯ У ДІТЕЙ Гостра пневмонія у дітей проявляється інфекційним ураженням альвеол, що супроводжується запальною інфільтрацією паренхіми (нейтрофілами, макрофагами, лімфоцитами тощо), а також її ексудацією, водно-електролітними та іншими метаболічними порушеннями з патологічними зсувами у всіх органах і системах дитячого організму. Пневмонії у дітей поділяють на: вогнищеві — варіант перебігу, при якому запальні інфільтрати на рентгенограмі мають вигляд окремих дрібних вогнищ; сегментарні (моно-, полісегментарна) — інфільтративні тіні на рентгенограмі збігаються з анатомічними межами сегмента (або сегментів); лобарні (крупозна) — запальне ураження легеневої тканини в межах однієї частки легені; інтерстиціальні — ураження легень з локалізацією патологічного процесу переважно в інтерстиціальній тканині. За локалізацією: однобічні (лівобічна, правобічна); двобічні [2]. S. pneumoniae (пневмокок) є найбільш частим бактеріальним збудником НП у дітей (18–28%). Haemophilus influenzae виступає етіологічним чинником пневмонії у 5% дітей. Набагато рідше причинами пневмонії є стрептокок групи А і золотистий стафілокок. Віруси зумовлюють розвиток пневмонії в 14–35% випадків. Пнев-

ФАРМАЦЕВТ ПРАКТИК 07-09_2020 WWW.FP.COM.UA

За даними ВООЗ, щорічно в світі діагностують 155 млн випадків НП серед дитячого населення. Недугу діагностують приблизно у 20 з 1000 дітей першого року життя, у 34–40 з 1000 дітей дошкільного віку, в шкільному віці (5–9 років) захворюваність знижується до 20, а в підлітковому віці (9–15 років) — до 10 випадків на 1000 дітей. Пневмонія є частою причиною смерті дітей віком до 5 років у всьому світі. Так, у різних країнах від пневмонії щорічно помирають близько 1,8 млн дітей — кожні 20 с одна дитина. За статистикою МОЗ України, на гострі НП щорічно занедужують близько 80 000 дітей. Відтак НП в структурі дитячої летальності посідає третє місце після перинатальної патології і вроджених вад розвитку монії вірусної етіології найчастіше виникають у дітей до 5 років. Респіраторно-синцитіальний вірус (RSV) є найбільш частою причиною пневмонії у дітей віком до 3 років. У молодших вікових групах етіологічним чинником можуть виступати віруси парагрипу, грипу, аденовірус. Значна кількість захворювань на пневмонію зумовлена мікст-інфекцією (8–40%) [2]. Вірусні пневмонії виникають у дітей з гострими респіраторними вірусними інфекціями. Віруси ушкоджують епітелій бронхів, пригнічують місцевий імунітет легень, що спричиняє виникнення бактеріальних пневмоній. У клінічній картині переважають прояви відповідної вірусної інфекції. Вірусна грипозна пневмонія починається гостро, спостерігаються токсикоз, головний біль, біль в очних яблуках, м’язах, симптоми менінгіту, кровохаркання (ураження бронхіального епітелію і приєднання васкуліту). Перебіг захворювання важкий, можливий летальний кінець, особливо у разі приєднання бактерійної флори, частіше за все золотистого стафілокока. Досить часто (в 10–20% випадків) НП може бути пов’язана з так званими атиповими збудниками (M. pneumoniae, C. pneumoniae), які потребують певних підходів до антибактеріальної терапії. Саме тому дуже важливо провести диференціальну діагностику пневмонії, що спричинена «типовими» і «атиповими» збудниками. Лікування пневмонії у дітей має бути комплексним і передбачає: дію на збудника захворювання; усунення запалення та інтоксикації; поновлення дренажної функції бронхолегеневого апарату; нормалізацію імунобіологічної реактивності; використання спеціальних методів і засобів при ускладненнях [2]. Література 1. Негоспітальна пневмонія у дорослих осіб: етіологія, патогенез, класифікація, діагностика, антимікробна терапія та профілактика. Адаптована клінічна настанова, заснована на доказах. – К., 2019. 2. Майданник В.Г., Ємчинська Є.О. Клінінчі рекомендації з діагностики та лікування позалікарняної пневмонії у дітей з позиції доказової медицини. – К., 2014.

ALMA MATER

НАУКА

Арабіка, маракуйя та інжир А ще понад 1200 лікарських, декоративних та біблійних рослин зростає у Ботанічному саду ЛНМУ ім. Данила Галицького

ОДНА З НАЙКРАЩИХ КАФЕДР В ЄВРОПІ Медицина і природничі науки тісно пов’язані з рослинним світом, тому віддавна обов’язковою тріадою всіх університетів були бібліотека, анатомічний музей і ботанічний сад. Ботанічні сади, які спершу створювалися для задоволення знаті, перетворилися на навчальні бази Ростислав Гулько і осередки наукових досліджень. З метою створення такого наукового центру молодий львівський професор Тадеуш Вільчинський у 1929 р. викупив ділянку з маленьким будиночком площею близько 6 га. Професор Вільчинський, викладач ботаніки і фармакогнозії, разом з відомими сьогодні ботаніками професором, доктором гонорис кауза С. Стойком і професорами К. Малиновським, Ю. Шевченком, М. Козієм почали збагачувати чорноземом викуплену ділянку, впорядковувати її, висаджувати лікарські і декоративні рослини, завезені з різних кінців світу. Цілорічно всі університетські корпуси потопають у зелені високих і струнких туй, сріблястих ялин, каштанів, ялівцю, сосни. І мало хто знає, що дотепер курорти Моршин і Трускавець, Шкло і Любінь Великий, вулиці і парки Львова та Дрогобича прикрашають туї, деревовидні півонії, клематиси із саджанців університетського ботсаду.

Створена у власному будиночку професора Вільчинського кафедра фармакогнозії започаткувала організацію повноцінного навчального процесу та наукових досліджень лікарських рослин. Саме у цій невеликій будівлі створені навчальні і наукові лабораторії, де працюють молоді науковці, студенти, ентузіасти-дослідники флори західних областей України. Вони виїжджають в експедиції на Волинь і в Карпати, на Далекий Схід і Байкал, на схід України і Кавказ, привозять все нові і нові саджанці, інтродукують їх і вводять у культуру. Так з’явилися на городі різні види термопсисів і дельфініумів, наперстянок і чемерників, гірчаків і пролісків, які в подальшому стали об’єктами фармакогностичних досліджень, що проводили молоді науковці з Івано-Франківська, Харкова, Дрогобича, Києва і Львова. Відтак, завдяки першим випускникам Львівського медінституту було створено львівську школу фармакогностів. Поза тим, першими викладачами нової і необхідної дисципліни ФАРМАЦЕВТ ПРАКТИК 07-09_2020 WWW.FP.COM.UA

НАУКА

ALMA MATER

стали лікарі, зокрема, у 1855 р. фармакогнозію викладав професор теоретичної медицини і окулістики, доктор медицини Ігнацій Вікторин. З 1880 р. доцентом фармакогнозії призначено уродженця Львівщини Мечислава Дуніна-Вонсовича, який у 1875 р. склав в університеті Фрайбурга екзамен на звання магістра фармації і працював у Страсбурзі у фармакогностичному центрі професора Флегінхіра. Доцент Дунін-Вонсович був не тільки першим фармацевтом на посаді викладача фармакогнозії, але й єдиним представником аптекарства серед професорів і доцентів Львівського університету. Отримавши від професора Гавранека опіку над фармацевтичною колекцією, він намагався в межах невеликої дотації (100 крон) збагачувати її видовий склад. На відміну від попередників ДунінВонсович викладав фармакогнозію вже не німецькою, а польською мовою, водночас очолював редакцію фахового видання і працював доцентом Фармацевтичної школи. Надзвичайним професором фармакогнозії у 1891 р. було призначено Владислава Неміловича, уродженця Тернополя. Фармакогностичну колекцію перенесено до нового корпусу на вул. Длугоша, 6, і у 1892 р. створено надзвичайну кафедру фармакогнозії Львівського університету ім. Яна Казімежа. Перший професор фармакогнозії Владислав Немілович навчався у Кракові та Відні, у 1885 р. отримав звання доктора філософії, а у 1886 р., захистивши докторську дисертацію з медицини, став головним лікарем Віденського гарнізонного госпіталю. У 1890 р. габілітувався на приват-доцента з медичної хімії в університеті Відня, а через рік його запросили на посаду керівника кафедри фармакогнозії до Львівського університету. Професор Немілович оснастив кафедру необхідними лабораторними столами, печами для висушування і спалювання рослин, підвів до лабораторії газ і воду. Кафедра існувала недовго, оскільки у 1896 р. після заснування медичного факультету В. Неміловича було призначено професором медичної хімії, а кафедру з філософського факультету перенесено на медичний факультет і об’єднано з кафедрою фармакології, яку з 1896 р. очолював професор фармакології і фармакогнозії Вацлав Соберанський. Вацлав Соберанський, доктор медицини, облаштував об’єднану кафедру згідно з вимогами тогочасної науки. Він мав намір виділити фармакогнозію в окрему кафедру і з цією метою підготував докторів Єжи Модраковського і Владислава Мазуркевича на доцентів фармакогнозії. Створена В. Соберанським кафедра була однією з найкра-

ФАРМАЦЕВТ ПРАКТИК 07-09_2020 WWW.FP.COM.UA

щих у тогочасній Європі. Після смерті професора у 1902 р. посада керівника кафедри фармакології і фармакогнозії була вакантною до 1905 р., а заняття для студентів-фармацевтів проводив доцент Єжи Модраковський. Лише 1 січня 1905 р. професором фармакології і фармакогнозії був призначений Леон Поп’єльський, доктор фізико-математичних наук (1884 р.), випускник Петербурзької військово-медичної академії (1894 р.). У 1895 р. він захистив докторську дисертацію і став доцентом фізіології, впродовж наступних років відвідував низку закордонних фармакологічних центрів. Він тісно співпрацював з видатними вченими — фізіологом І.П. Павловим і одним з видатних представників вітчизняної біохімії другої половини ХІХ ст. М.В. Нєнцьким. Під керівництвом Л. Поп’єльського на кафедрі працювали доцент фармакогнозії і фармакології Єжи Модраковський, магістр фармації Стайн та з 1906 р. — асистент кафедри Владислав Мазуркевич, який у 1911 р. габілітувався на доцента фармакогнозії. У 1912 р. доцента Єжи Модраковського було призначено надзвичайним професором фармакогнозії. До 1920 р. фармакогнозію для студентів викладав професор Л. Поп’єльський. НАУКОВІ ЗАХОПЛЕННЯ ПРОФЕСОРА ВІЛЬЧИНСЬКОГО З 1920 р. на кафедрі ботаніки Львівського університету розпочав свою науково-педагогічну діяльність Тадеуш Вільчинський. Він народився 27 листопада 1888 р. у Польщі. На філософському факультеті Львівського університету вивчав природничі науки і, зокрема, ботаніку. У 1912 р. працював у доктора Маріана Раціборського, професора біолого-ботанічного інституту (кафедри) Львівського університету; асистентом хіміко-рільничої станції у Дублянах під керівництвом професора Б. Ніклявського і займався мікроскопічним аналізом рослин. У 1926 р. Тадеуш Вільчинський успішно захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора наук і його було обрано членом географічної комісії академії наук у Кракові. З вересня 1929 р. він викладав ботаніку і фармакогнозію на фармацевтичному відділі Львівського університету. Одночасно виконував обов’язки керівника відділу фармакогнозії і ботаніки при кафедрі фармакології, яку з 1925 до 1939 р. очолював професор Влодзім’єж Косковський. До 1939 р. Т. Вільчинський опікувався створенням навчальної бази, організовуючи з цією метою наукові експедиції в різні регіони Поділля, Полісся, Прикарпаття та Карпат, постійно поповнював нову

колекцію рослин і створив город лікарських культур. Від початку своєї роботи на медичному факультеті він розпочав закладання на окремих ділянках колекції лікарських, екзотичних, декоративних і ефіроолійних рослин, створив лабораторію для одержання і дослідження рослинних ефірних олій. Спектр наукових досліджень Т. Вільчинського був дуже широким. Це географія рослинності і систематика рослин, агрономія, дендрологія та інтродукція рослин. Провівши не одну експедицію в Карпати і Закарпаття, він був першим, хто висловився за необхідність створення національного парку на полонині «Пожежевська». Його мрія збулася у 1980 р. А захоплення грибами, вивчення і дослідження деяких їхніх видів лягло в основу докторської дисертації. Основна частина наукової роботи вченого стосувалася лікарських рослин. Цінними були експерименти з акліматизації видів аридного екотипу, характерних для флори степової зони та Криму, що мають важливе значення для розширення сировинної бази цінних лікарських рослин, природні ресурси яких є обмеженими і потребують охорони. У 1939 р. медичний факультет Львівського університету Яна Казимира був реорганізований у Львівський державний медичний інститут з двома факультетами — лікувальним та фармацевтичним (декан — професор Я. Парнас). Враховуючи велику роботу з організації навчальної та матеріально-технічної бази, яку створив професор Т. Вільчинський для викладання ботаніки і фармакогнозії студентам фармацевтичного факультету, його офіційно призначили завідувачем новоствореної кафедри ботаніки і фармакогнозії. Невеликий колектив кафедри з п’яти осіб під керівництвом Т. Вільчинського розгорнув наукову роботу із вивчення географії лікарських рослин, їхньої інтродукції, зокрема, ефіроолійних видів. У 1940 р. було розгорнуто будівництво нового приміщення кафедри, але з початком війни і будівельна, і науково-педагогічна робота припинилася до 1944 р. Під час війни професор Т. Вільчинський продовжував працювати завідувачем кафедри фармакогнозії у фаховій медикоприродничій школі у Львові з німецькою мовою викладання, оскільки медичний інститут було перейменовано на фахові курси. Навчальні програми не відрізнялися від довоєнних і відповідали навчальним програмам у тогочасній Німеччині. Випускники цієї школи не мали права на самостійну практику і лише згодом, після війни, всі абсольвенти одержали право нострифікації диплому про вищу освіту. У подальшому фахові курси отримали назву «Державні медико-профілактичні курси». Із жовтня 1944 р. розпочався перший післявоєнний навчальний рік. Деканом фармфакультету і завідувачем кафедри фармакогнозії і ботаніки було призначено професора Т. Вільчинського. Основними напрямками наукової роботи повоєнного періоду були дослідження морфолого-анатомічних особливостей лікарських рослин і сировини з метою визначення їхньої тотожності. Отримані результати були використані при складанні фармакопейних статей, а за результатами проведених досліджень написані і захищені кандидатські дисертації. Нині територія ботанічного саду ЛНМУ ім. Данила Галицького має дві ділянки площею 1,5 га. Через забудову в 60-х роках минулого століття його територія суттєво зменшилася. Однак сад лікарських рослин і сьогодні є науковою та навчальною базою для студентів фармацевтичного факультету, незважаючи на регулярні загрози Львівської обласної клінічної лікарні, яка за рахунок території саду намагається розширити свою парковку. Ростислав Гулько, канд. фарм. наук, доцент, директор Ботанічного саду ЛНМУ ім. Данила Галицького

Ѿѹ҈Ҋ҈ѵҞ ҇ҞѶҌҞً ѹ҈Ѷ҅ң҇ҍҌҞ ҋҌ҈҉ѿِ

҅ԿԳԛԨԟԿՄ‫ ي‬ԬԛԫԿՄ ѳѵ ‫ הב׎זחד ۺ‬ԖԿԚ ‫ ׏׏‬ԦԠԪԨՄ ‫ א׏׎א‬ԫِ Ҋ҉ ҆҈Ѿ ҍԤԫԔՀԨԠ ‫ۺ‬È ٖ‫ ً׏׎ٖ׏׎ٖבז׏ו׏‬È ٖ‫ ِ׏׎ٖ׏׎ٖ׎דאו׏‬ҊԛԤԦԔԧԔ ԦԿԤԔԫԬԷԤԩԗԩ ԟԔԬԩԕԮِ ҉ԛԫԛԚ ԟԔԬԭԩԬԮԖԔԨԨՄԧ ԪԫԛԪԔԫԔԭԮ ԩԕԩԖ‫ټ‬ՄԟԤԩԖԩ ԪԫԩԲԠԭԔԡԭԛ ԿԨԬԭԫԮԤԳԿՃ ԭԔ ԪԫԩԤԩԨԬԮԦԷԭԮԡԭԛԬԷ ԟ ԦԿԤԔԫԛԧِ ѾԕԛԫԿԗԔԭԠ Ԗ ԨԛԚԩԬԭԮԪԨԩԧԮ ԚԦՄ ԚԿԭԛԡ ԧԿԬԳԿِ ѵԠԫԩԕԨԠԤ‫ ي‬Ҍ҈ѵ ‫ٴ‬ѹ҃҉ ‫ٴ‬ҏԔԫԧԔԳԛԖԭԠԲԨԔ ԰ԔԕԫԠԤԔ‫ ًٵ‬ԖԮԦِ ҃ԩԫԩԦԷԩԖԔ ‫ ًג‬ Ԭِ ҋԭԔԨԠԴԿԖԤԔً ѽԠԭԩԧԠԫԬԷԤԔ ԩԕԦًِ ‫ ً׎בגא׏‬ҍԤԫԔՀԨԔً ɯɯɯِɮǣɀǝȵǝƏِɖƏ ҅ԿԤԔԫԬԷԤԔ ԰ԩԫԧԔِ ҊԩԟԲԠԨ ԨԔԴԤԿԫԨԠԡِ ҈ԬԨԩԖԨԿ ԰ԿԟԠԤԩ‫ٮ‬ԱԿԧԿԲԨԿ ԖԦԔԬԭԠԖԩԬԭԿ‫ ي‬ ԪԫԩԟԩԫԠԡ ԫԩԟԲԠԨ ԖԿԚ ԕԛԟԕԔԫԖԨԩԗԩ Ԛԩ ԬԖԿԭԦԩ‫ٮ‬ԞԩԖԭԩԗԩ ԤԩԦԷԩԫԮ Կԟ ԟԔԪԔԱԩԧ ԛԭԔԨԩԦԮِ ҋԤԦԔԚ‫ ي‬ԚԿՃԲԔ ԫԛԲԩԖԠԨԔ‫ ي‬ԨԔ԰ԭԠ԰ԿԨԮ ԗԿԚԫԩԱԦԩԫԠԚٕ ‫ ׏‬ԧԦ ԫԩԟԲԠԨԮ ԧԿԬԭԠԭԷ ԨԔ԰ԭԠ԰ԿԨԮ ԗԿԚԫԩԱԦԩԫԠԚԮ ٢Ԗ ԪԛԫԛԫԔԱԮԨԤԮ ԨԔ ‫ ۏ ׎׎׏‬ԬԮԱԮ ԫԛԲԩԖԠԨԮ٣ ‫ ׎׏‬ԧԗٕ ҅ Կ Ԥ Ԕ ԫ Ԭ Է Ԥ Ԕ ԰ ԩ ԫ ԧ Ԕ ِ ҃ԫԛԧِ ҈ԬԨԩԖԨԿ ԰ԿԟԠԤԩ‫ٮ‬ԱԿԧԿԲԨԿ ԖԦԔԬԭԠԖԩԬԭԿ‫ ي‬ԕԿԦԠԡ Ԥԫԛԧ ԟԿ ԬԦԔԕԤԠԧ ԬԪԛԳԠ԰ԿԲԨԠԧ ԟԔԪԔԱԩԧِ ҋԤԦԔԚ‫ ي‬Ԛ Կ Ճ Բ Ԕ ԫ ԛ Բ ԩ Ԗ Ԡ Ԩ Ԕ ‫ ي‬ Ԩ Ԕ ԰ ԭ Ԡ ԰ Կ Ԩ Ԯ ԗԿԚԫԩԱԦԩԫԠԚٕ ‫ ׏‬ԗ ԤԫԛԧԮ ԧԿԬԭԠԭԷ ԨԔ԰ԭԠ԰ԿԨԮ ԗԿԚԫԩԱԦԩԫԠԚԮ ٢Ԗ ԪԛԫԛԫԔԱԮԨԤԮ ԨԔ ‫ ۏ ׎׎׏‬ԬԮԱԮ ԫԛԲԩԖԠԨԮ٣ ‫ ׎׏‬ԧԗٕ ԚԩԪԩԧԿԞԨԿ ԫԛԲԩԖԠԨԠ‫ ي‬ ԕԛԨԟԠԦԩԖԠԡ ԬԪԠԫԭً ԬԩԫԕԿԭԔԨԬԭԛԔԫԔԭً ԳԛԭԠԦԩԖԠԡ ԬԪԠԫԭً ԬԭԛԔԫԠԦԩԖԠԡ ԬԪԠԫԭً ԪԩԦԿԬԩԫԕԔԭ ‫ ً׎ה‬ԿԟԩԪԫԩԪԿԦԧԿԫԿԬԭԔԭً ԳԛԭԠԦԪԔԦԷԧԿԭԔԭً ԨԔԭԫԿՃ ԗԿԚԫԩԤԬԠԚً ԖԩԚԔ ԩԲԠԵԛԨԔِ ҉ԩԤԔԟԔԨԨՄِ ҆ԿԬԳԛԖԛ ԦԿԤԮԖԔԨԨՄ ԗԫԠԕԤԩԖԠԱ ԿԨ԰ԛԤԳԿԡً ԬԪԫԠԲԠԨԛԨԠԱ ԲԮԭԦԠԖԠԧԠ Ԛԩ ԨԔ԰ԭԠ԰ԿԨԮ ԪԔԭԩԗԛԨԔԧԠ‫ ي‬٪ ԗԫԠԕԤԩԖԿ ԿԨ԰ԛԤԳԿՀ ԴԤԿԫԠ ԭԔ ԴԤԿԫԨԠԱ ԬԤԦԔԚԩԤٕ ٪ ԧԿԞԪԔԦԷԳԛԖԿ ԧԿԤԩԟԠٕ ٪ ԗԫԠԕԤԩԖԿ ԿԨ԰ԛԤԳԿՀ ԨԿԗԭԿԖٕ ٪ ԖԠԬԿԖԤԩԪԩԚԿԕԨԠԡ ԦԠԴԔԡٕ ٪ ԟԔԪԔԦԷԨԿ ԚԛԫԧԔԭԩԧԿԤԩԟԠً Եԩ ԬԮԪԫԩԖԩԚԞԮՃԭԷԬՄ ԬԖԛԫԕԛԞԛԧ Ԕԕԩ ԕԛԟ ԨԷԩԗԩِ ѹԿԭԠِ ѹԔԨԠԱ ԵԩԚԩ ԛ԰ԛԤԭԠԖԨԩԬԭԿ ԭԔ ԕԛԟԪԛԤԠ ԟԔԬԭԩԬԮԖԔԨԨՄ ԪԫԛԪԔԫԔԭԮ ԚԿԭՄԧ ԨԛԚԩԬԭԔԭԨԷԩً ԭԩԧԮ Ԩԛ ԫԛԤԩԧԛԨԚԮԽԭԷԬՄ ԪԫԠԟԨԔԲԔԭԠ ѺԤԟԿԤ ԪԔԳԿԽԨԭԔԧ ԳԿԽՀ ԖԿԤԩԖԩՀ ԤԔԭԛԗԩԫԿՀِ ҞԨ԰ԩԫԧԔԳԿՄ ԚԦՄ Ԫԫԩ԰ԛԬԿԡԨԩՀ ԚԿՄԦԷԨԩԬԭԿ ԧԛԚԠԲԨԠԱ ԭԔ ԰ԔԫԧԔԳԛԖԭԠԲԨԠԱ ԪԫԔԳԿԖԨԠԤԿԖِ ҃ԔԭԛԗԩԫԿՄ ԖԿԚԪԮԬԤԮ‫ ي‬ԕԛԟ ԫԛԳԛԪԭԔ

НАУКА

ІСТОРІЯ МЕДИЦИНИ І ФАРМАЦІЇ

Из истории «королевских» болезней Истории болезни королей и прочих сильных мира сего редко бывают правдивы — не найти истины в тех вопросах, где замешана большая политика. Тем не менее анализ сохранившихся документов и фактов о заболеваниях монарших особ представляет интерес не только для истории, но и для медицинской науки в целом

НАСЛЕДСТВЕННЫЕ ПАТОЛОГИИ Ученые из Университета Сантьяго-деКомпостела (Испания), проанализировав прижизненные портреты 15 представителей испанской ветви Габсбургов и изучив обширное древо семьи, охватывающее более 20 поколений, пришли к окончательному выводу: проблемы со здоровьем у Карла II (1661–1700) — результат инбридинга. Врожденные дефекты, вызванные инбридингом, были широко распространены в королевских семьях Европы (от России до Португалии), однако подобное явление наблюдалось еще в Древнем Египте, где фараонам, cчитавшим себя «полубогами», не положено было соединять свою кровь с кровью обычных людей. В результате у царей часто рождались слабые здоровьем дети с явными патологиями, такими как эпилепсия, нарушения развития скелета, низкий интеллект и др. Наследственные заболевания, вызванные инбридингом, передаются через тонкие генофонды, особенно в тех случаях, когда преднамеренный близкородственный брак используется для обеспечения того, чтобы королевская кровь (со всеми ее дефектами) хранилась в семье. Например, королева Виктория (1819–1901), главный поборник чистых кровных линий, вышла замуж

ФАРМАЦЕВТ ПРАКТИК 07-09_2020 WWW.FP.COM.UA

за своего двоюродного брата Альберта, и у них было девять детей, которые затем передали гемофилию (наследственное заболевание, обусловленное нарушением свертываемости крови) королевским семьям по всей Европе. В конце ХIХ — начале ХХ в. эта болезнь поразила сразу нескольких европейских монарших особ. Английский принц Леопольд, принц Гессенский Фридрих, два испанских инфанта — Альфонсо и Гонсало, а также наследник Российской империи цесаревич Алексей страдали гемофилией и могли погибнуть от малейшей травмы или спонтанного внутреннего кровотечения. Еще с десяток европейских принцесс считались носительницами опасной версии гена, провоцирующего развитие болезни у мужчин. А вот название «королевские» получили совсем не вышеперечисленные заболевания, свойственные семьям монархов, а такие болезни, как герпес и подагра. Это имеет свои объяснения: герпес, известный более 2 тыс. лет, симптомы которого изучал еще Гиппократ, в ХVII в. был назван в честь страдавшего лихорадкой Людовика XIV «болезнью французских королей»; а метаболическое заболевание подагру еще во времена Гиппократа назвали «болезнью королей», поскольку только богатым

людям были доступны различные мясные продукты и вина, неумеренное потребление которых ее вызывает. РЕЗУЛЬТАТЫ «МОДНЫХ ВЕЯНИЙ» Понятно, что лечили царственных особ во все времена с особой тщательностью, поскольку дело это было государственной важности и средства на него выделялись практически неограниченные. Лучшие врачи, вооруженные самыми передовыми теориями, всегда были наготове оказать им любую медицинскую помощь. Вот только радости коронованным пациентам, по крайней мере в Европе, такая помощь приносила далеко не всегда. Одной из причин этого являлось то, что достижения античных медиков в период позднего средневековья были основательно забыты — процветала совершенно ненаучная «фантастика», яростные сторонники которой зачастую оказывались в непосредственной близости к трону. Так, например, короля Людовика XIII (1601–1643) и кардинала Ришелье (1585–1642), хорошо известных нам по роману Дюма «Три мушкетера», лечил один и тот же придворный медик Бувар (Bouvard), который увлекался модным в то время среди европейских медиков кровопусканием. Однако Бувар считал себя новатором,

ІСТОРІЯ МЕДИЦИНИ І ФАРМАЦІЇ поэтому, верно определив болезнь владык (катар желудка), внезапно решил, что виной тому глисты. Выгонял он их оригинально — рвотными средствами и почти ежедневными клизмами (в течение года королю было прописано 215 приемов рвотного и 312 клизм). К тому же, отдавая дань моде, лейб-медик ректально «накачивал» своих подопечных никотиновым настоем и даже табачным дымом, считая, что «новый продукт из Америки» окончательно избавит их от паразитов. В результате такого «лечения» он свел в могилу сначала кардинала, а затем и короля. «ЛУЧШИЕ ВРАЧИ» О том, как лечили врачи Людовика XIV (1638–1715), можно узнать из летописи его болезней, которую вели в течение более 64 лет (с 1647 по 1711 г.) три, считавшиеся лучшими на то время, врача: Антуан Валло, Антуан д`Акен и Ги-Крессан Фагон. После анализа этого документа у историков медицины возникло удивление по поводу ограниченности лекарей, представлявших медицинский факультет, и сочувствие бедному королю, на мучения которого расходовались поистине королевские суммы. По мнению историка Сен-Симона, Фагон был, возможно, «одним из самых блестящих умов Европы, живо интересовавшихся всем, что имело отношение к его профессии, он был великим ботаником, хорошим химиком, даже математиком». Но был ли он хорошим врачом? Принцесса Елизавета-Шарлотта Баварская (вторая жена Филиппа I) считала, что король прожил бы еще несколько лет, если бы «Фагон не делал ему столько промываний… часто доводя короля до кровавого поноса». Самый великий из французских королей, обладавший в принципе крепким здоровьем, не смог справиться с «врагом» в лице окружавшей его медицины. Духовник Людовика XIV отец Лашез (в честь него названо самое большое парижское кладбище Пер-Лашез) называл врачей медицинского факультета «недоумками» [1]. «ПУРПУРНАЯ ТАЙНА» Диагноз британского короля Георга ІІІ (1738–1820), который во второй половине жизни страдал приступами загадочного заболевания, долгие годы не давал покоя историкам и медикам. Психопатологическая симптоматика, сопутствовавшая приступам, позволила его современникам записать монарха в ряды безумцев и была настолько выраженной, что привела сначала к частичной, а затем и полной утрате Георгом способности править — последнее десятилетие государственными делами

фактически управлял сын короля — Георг ІV (1762–1830). Долгие годы после смерти Георга ІІІ было принято считать, что король страдал маниакально-депрессивным психозом, ведь во время ремиссий он казался абсолютно здоровым человеком. Однако в 1966 г. британские психиатры Ида Макальпин и ее сын Ричард Хантер обратили внимание на обилие соматических симптомов, сопутствовавших приступам болезни Георга: хромоту, боль в брюшной полости и колики, тошноту, запоры, трудности при засыпании, обильное потоотделение, частый пульс, гиперчувствительность к свету, звукам и прикосновениям, кожную сыпь и, самое главное, нетипичный цвет мочи — красный, оранжевый, коричневый или пурпурный. Все перечисленные симптомы характерны для редкой наследственной болезни порфирии, в основе которой лежит нарушение порфиринового обмена, приводящее к повышению содержания в организме пигментов порфиринов или их предшественников. Заболевание носит приступообразный характер и провоцируется одним или несколькими порфириногенными факторами экзогенной или эндогенной природы: алкоголем, некоторыми лекарственными средствами (нестероидные противовоспалительные препараты, барбитураты, сульфаниламиды и др.), инсоляцией, гипогликемией, бактериальными и вирусными инфекциями. Приступы также могут быть спровоцированы и мышьяком. Группа исследователей под руководством профессора Уоррена обнаружила повышенное содержание мышьяка в волосах Георга III, хранящихся в Научном музее Лондона (средняя концентрация была превышена в 17 раз). Известно, что еще во время первого эпизода болезни короля начали лечить сурьмой в высоких дозах, которую применяли от боли в животе. Вполне

В конце 90-х годов ХХ в. авторский коллектив, состоящий из генетиков и историков, опубликовал «медицинский детектив» под названием «Пурпурная тайна: гены, безумие и королевские дома Европы», который произвел сенсацию в Англии, предоставив целый ряд фактов, подтверждающих наличие гена порфирии в королевской семье

НАУКА

вероятно, что такое лечение не только не помогло, но и усугубило его состояние. В конце 90-х годов ХХ в. авторский коллектив, состоящий из генетиков и историков, опубликовал «медицинский детектив» под названием «Пурпурная тайна: гены, безумие и королевские дома Европы» [2], который произвел сенсацию в Англии, предоставив целый ряд фактов, подтверждающих наличие гена порфирии в королевской семье. «КОРОЛЕВСКОЕ ЧУДО» Интересным является и тот факт, что некоторые монархи из европейских династий долгое время сами выступали в роли «целителей»: они «избавляли» простолюдинов от такого страшного заболевания, как золотуха, которую в Англии называли «королевской напастью» (англ. King's Evil или Queen's Evil) и подобным же образом во Франции (фр. Mal De Roi). Теперь трудно установить, начали ли короли эту миссию потому, что заболевание именовалась «королевской болезнью», или, наоборот, болезнь так назвали благодаря тому, что за дело взялись монархи. Как бы там ни было, «Королевское чудо» — устоявшийся обряд исцеления золотушных больных, страдающих туберкулезным аденитом и заболеваниями, сопровождающимися увеличением шейных лимфатических узлов, заключался в том, что король дотрагивался до больных мест страждущего и осенял их крестным знамением, произнося магическое заклинание: «Король тебя коснется, Господь тебя излечит!», после чего золотушному вручалась милостыня. Период веры в «королей-чудотворцев» продолжался с XII по XVIII в. Принято считать, что во Франции первое «исцеление» совершил Людовик VI (1108–1137), а последнее — Карл X (1757–1836), после своей коронации в 1825 г. Что же касается Англии, то здесь первое надежное свидетельство об этом обряде историки датируют 1276 г. [3]. Поскольку статистика по поводу успешных исходов такого «лечения» не проводилась, оценить его эффективность не представляется возможным. Подготовил Руслан Примак, канд. хим. наук Литература 1. Шойфет М.С. 100 великих врачей. – Вече, 2011. – 525 с. 2. Martin Warren, David Hunt, John Rohl. Purple Secret: Genes, «Madness» and the Royal Houses of Europe Hardcover. – Transworld Publishers Ltd., 1998. – 320 p. 3. Блок М. Короли-чудотворцы: Очерк представлений о сверхъестественном характере королевской власти, распространенных преимущественно во Франции и в Англии / Пер. с фр. и коммент. В.А. Мильчиной. – М.: Яз. рус. культуры, 1998. – 709 с.

ФАРМАЦЕВТ ПРАКТИК 07-09_2020 WWW.FP.COM.UA

ПРАКТИКА

ШКОЛА ФАРМАЦЕВТА

ГРВІ у період COVID-19: на що звернути увагу фармацевту? Під час пандемії коронавірусної хвороби актуальною є фармацевтична допомога пацієнтам з ознаками ГРЗ-ГРВІ. Чи існують чіткі критерії диференційної діагностики цих захворювань? Чи можливо їх розрізнити за симптомами у «першого столу»? Що слід враховувати, рекомендуючи окремі групи ЛЗ? Як вберегтися самим працівникам аптек?

З початком пандемії коронавірусної хвороби (COVID-19) було описано особливості порівняння її перебігу та симптомів із сезонним грипом через можливість їхнього перехрещення, неспецифічну симптоматику та тяжкість захворювання. Однак є важливі відмінності. COVID-19 виявилася більш трансмісивною та вірулентнішою за грип [1]. Інкубаційний період захворювання триваліший, у багатьох людей його перебіг безсимптомний, що призводить до значного поширення у суспільстві [2]. Сезонний грип має величезний вплив на дитячу популяцію, тоді як тяжкі випадки COVID-19 у дітей відносно рідкі [3]. Бактеріальні суперінфекції, що супроводжують грип, добре задокументовані, але залишаються спірними при COVID-19. Важкі ускладнення коронавірусної хвороби є переважно гематологічними (наприклад, тромбоемболічні події) та неврологічними, що досить рідко спостерігаються при грипі [4, 5]. Смертність від COVID-19 вища, ніж при грипі (від 3,0 до 4,0% проти 0,1% відповідно), хоча остаточні цифри ще не підтверджені. Відомо, що на початку 2020 р. у Сполучених Штатах швидко поширювався COVID-19, а захворюваність на грип знизилася. Чи було це пов’язано з тим, що поширеність короновірусної інфекції припала на закінчення сезону грипу або через заходи, які запровадили у країні для зниження поширеності COVID-19 (дотримання гігієнічних правил, соціальне дистанціювання, відповідальна поведінка тощо), наразі невідомо.

ФАРМАЦЕВТ ПРАКТИК 07-09_2020 WWW.FP.COM.UA

Важливо, щоб фармацевти були в курсі останніх розробок щодо терапії COVID-19 та знали про їхній можливий вплив на вакцинацію проти грипу та інших захворювань, яким можна запобігти

ЕПІДЕМІОЛОГІЯ ТА СИМПТОМАТИКА ГРВІ ТА COVID-19 Найчастішою причиною ГРВІ є риновірус (від 30 до 80% випадків). Достеменно невідомо, наскільки важким може бути цьогорічний «гібридний» гострий респіраторний синдром — коронавірус (SARSCoV-2) — COVID-19 при одночасному інфікуванні разом із вірусами грипу та іншими ГРВІ як з точки зору епідеміології, так і симптоматики. Дані літератури про коінфекцію ГРВІ та коронавірусом обмежені. Насправді, коронавірусна етіологія ГРВІ була відома вірусологам та інфекціоністам ще задовго до пандемії уханьського вірусу. Так, у 2005 р. було опубліковано результати дослідження етіології ГРВІ в авторитетному журналі Lancet, в якому стверджувалося, що коронавірус є причиною від 10 до 15% випадків ГРВІ, що приблизно відповідає етіології вірусів грипу, який зумовлює від 5 до 15% випадків [6]. Однак опубліковані результати дослідження, проведеного Кіm et al., у березні 2020 р. свідчать про те, що 24 із 116,

тобто близько 21% пацієнтів, які мали позитивний результат на ГРВІ-CoV-2, також були позитивними щодо іншого респіраторного вірусу, включаючи грип [7]. Тобто цілком можна припустити, що чверть пацієнтів у сезон ГРВІ можуть бути коінфікованими внаслідок постійної циркуляції збудників. За даними українських пульмонологів, найчастіше у дорослих, хворих на ГРВІ, виявляють коронавіруси (32,3%), риновіруси (22,6%), віруси парагрипу (19,5%), грипу (9,7%), РС-вірус людини (8,6%), людський метапневмовірус (4,2%) і бокавірус (3,1%). Хоча, як зазначають Дзюблик О.Я. та співавт., цей спектр різниться залежно від вікової групи. Зокрема у дітей найбільшу етіологічну значущість має бокавірус (35,1% випадків), значно рідше виявляють РС-вірус (18,9%), метапневмовірус (13,6%), риновірус (10,8%), вірус парагрипу і аденовірус (по 8,1%), вірус грипу типів А і В (5,4%) [8].

За даними українських пульмонологів, найчастіше у дорослих, хворих на ГРВІ, виявляють коронавіруси (32,3%), риновіруси (22,6%), віруси парагрипу (19,5%), грипу (9,7%), РС-вірус людини (8,6%), людський метапневмовірус (4,2%) і бокавірус (3,1%)

ШКОЛА ФАРМАЦЕВТА

ПРАКТИКА

Таблиця. Загальна характеристика найбільш частих хвороб групи ГРВІ

ГРЗ/ГРВІ

Риновірусна інфекція

Коронавірусна хвороба

Аденовірусна інфекція

Грип А/В/С

Симптом

Спосіб передачі

Гострий ринофарингіт (нежить), Повітрянокрапельний закладеність носа, чхання, слизові та водянисті виділення, кількість яких невпинно збільшується, біль у горлі, підкашлювання у деяких пацієнтів, кон’юнктивіт із сльозотечею, зниження нюху і смаку, температура тіла нормальна або субфебрильна

Гарячка до 38 °C при легкому перебігу та вище 39 °C при середньотяжкому і тяжкому, кашель без/з мокротинням або кровохарканням, риніт із ранньою втратою нюху, біль у горлі, головний біль, міалгії та нездужання, вологі хрипи, в тяжких випадках ціаноз, часте, утруднене дихання є загрозливим симптомом, ознаки ураження травного тракту (наприклад, діарея)

Повітрянокрапельний

Виражений нежить, кон’юнктивіт, озноб, головний та м’язовий біль, гарячка, зниження апетиту, біль у горлі, фарингіт та місцеві катаральні явища (біль у горлі, першіння, гіперемія слизової оболонки глотки), що супроводжується запальними змінами слизових оболонок глотки і повік, збільшенням шийних лімфатичних вузлів, зрідка можливі біль у животі, діарея

Повітрянокрапельний

Різке підвищення температури тіла аж до гарячки, біль у горлі (фарингіт), кашель, нежить, біль у м’язах тощо

Повітрянокрапельний

Тривалість Інкубаційний симпперіод, дні томів, дні

7–14

2–14

3–7

3–14

Можливі ускладнення

Герпес, риносинусит

Найчастіша етіологія ГРВІ, вірус може поширюватися від джерела інфекції одразу на 4–5 м навкруги. Риновіруси належать до роду Enterovirus родини Picornaviridae. Вони є одними з найменших за розміром вірусів у природі. Зазвичай специфічна діагностика непотрібна, діагноз встановлюють за клініко-епідеміологічними даними. За необхідності застосовують реакцію імунофлюоресценції (РІФ). Імунітет серотипоспецифічний, але нетривалий та нестійкий

Сепсис та септичний шок, тромбоемболія, важка поліорганна недостатність, гостра дихальна недостатність та респіраторний дистрес-синдром, ураження мозку (інсульт, енцефаліт тощо) у пацієнтів з неврологічними розладами, включаючи параною і галюцинації, реактивний гепатит

Імовірно багато випадків зараження не супроводжуються появою симптомів. Нетяжка форма типово проявляється невисокою гарячкою (до 38 °C), кашлем, ринітом. У людей похилого віку та, зокрема, у пацієнтів із пригніченим імунітетом можуть спостерігатися атипові симптоми, такі як втома, зниження пильності, рухливості, діарея, втрата апетиту, марення та відсутність підвищеної температури тіла

Аденовірусна пневмонія, цистит, фарингокон’юнктивальна гарячка, синусит, отит, менінгіт, енцефаліт, міокардит, тонзиліт, ринофаринготонзиліт, трахеобронхіт

Аденовіруси часто виділяють з глотки та випорожнень у дітей, які не мають жодних клінічних симптомів захворювання (безсимптомний перебіг). Описані спалахи аденовірусних кон’юнктивітів після купання в басейнах. Імунітет нестійкий, серотипоспецифічний

Легеневі: бактеріальна пневмонія, геморагічний набряк легень (геморагічна пневмонія), формування абсцесу легені, утворення емпієми, респіраторний дистрес-синдром. Позалегеневі: бактеріальний риніт, синусит, отит, трахеїт, неконтрольований набрякнабухання головного мозку, арахноїдит, енцефаліт, неврит, полірадикулоневрит, синдром Рея, міокардит, гломерулонефрит

Специфічною профілактикою грипу є вакцинація відповідно до сезону

5–6, рідко до 20 днів

2–14

1–4

Коментар

ФАРМАЦЕВТ ПРАКТИК 07-09_2020 WWW.FP.COM.UA

ПРАКТИКА ГРЗ/ГРВІ

ШКОЛА ФАРМАЦЕВТА

Симптом

Спосіб передачі

Тривалість Інкубаційний симпперіод, дні томів, дні

ПовітряноЗапалення слизової крапельний оболонки носа (нежить), яке супроводжується закладеністю носа або надмірним виділенням носового слизу, за наявності фонового хронічного ларинігіту голос може щезнути 7–10

Парагрип

Респіраторносинцитіальна інфекція (РС-інфекція)

Чхання, погіршення носового дихання, риніт із значними серозними, слизистими або гнійними виділеннями, кашлем, помірною гіперемію і набуханням слизової оболонки носоглотки. Температура тіла нормальна або субфебрильна

Отже, багато гострих респіраторних захворювань (понад 200), які належать до різних нозологічних груп вірусної природи (віруси грипу, парагрипу, аденовіруси, коронавіруси, пікорнавіруси, риновіруси, ентеровіруси, герпесвіруси, респіраторносинцитіальний вірус роду Pneumovirus тощо), тісно пов’язані із захворюваннями респіраторного тракту людини, спричиняючи розвиток ГРВІ, та мають дуже схожі симптоми. У таблиці описано найпоширеніші ГРВІ, спричинені вірусами, які мають прояви ГРЗ. Відомо, що вірус грипу є сезонним, але питання щодо сезонності COVID-19 залишається відкритим, хоча деякі автори зазначають можливу згубну дію УФ-спектра сонячного світла та більш комфортні умови для імунної системи у весняно-літній період. У північній півкулі сезон ГРВІ починається в жовтні і припадає на період із січня по березень, хоча в деякі роки має більш тривалий епідемічний термін [9]. Інші респіраторні вірусні інфекції, такі як респіраторно-синцитіальний вірус, демонструють сезонність і повторюються з регулярними щорічними піками, зазвичай взимку. Інші (наприклад, риновіруси) виникають протягом усього року. В осіб з ослабленим імунітетом, у пацієнтів з хронічними захворюваннями легенів, людей літнього віку, новонароджених та інших груп населення можуть розвинутися важкі прояви цих інфекцій. Сам грип може спричинити важку інфекцію у дорос-

ФАРМАЦЕВТ ПРАКТИК 07-09_2020 WWW.FP.COM.UA

4–6

Коментар

Гострий бронхіт та пневмонія, які спричиняє вірус парагрипу, зумовлюють обструкцію дихальних шляхів, часто доводячи у дітей до стану крупу

Вірус продовжує виділятися протягом 3–16 днів від початку первинної інфекції. Хворіють люди будь-якого віку, але частіше діти до 5 років (серед усіх ГРВІ у дорослого населення частота парагрипу становить близько 20%, серед дитячого — близько 30%). Більшість немовлят народжуються з нейтралізуючими антитілами до всіх 5 серотипів парагрипозних вірусів, але їхні титри швидко знижуються протягом перших 6 міс життя, і тоді діти починають хворіти на парагрип

При значному ураженні бронхіальних структур можлива гостра дихальна недостатність) аж до повної обтурації бронхів із розвитком ателектазів і емфіземи легень

У холодну пору року реєструють епідемічні спалахи, в інші періоди року — спорадичні випадки. Імунітет після перенесення інфекції нестійкий

2–7

Повітрянокрапельний

7–14

Можливі ускладнення

Література

Відомо, що вірус грипу є сезонним, але питання щодо сезонності COVID-19 залишається відкритим, хоча деякі автори зазначають можливу згубну дію УФ-спектра сонячного світла та більш комфортні умови для імунної системи у весняно-літній період

лих та дітей, а в минулі роки він призвів до значної кількості госпіталізацій та високої смертності. Припускають, що коінфекція може спричинити гірші результати, тому щеплення від грипу та інших інфекцій, розвитку яких можна запобігти вакцинами, залишається першочерговим завданням. Далі буде Руслан Редькін, канд. фарм. наук, Нінель Орловецька, канд. фарм. наук, Оксана Данькевич, канд. фарм. наук

1. Wu J.T., Leung K., Bushman M. et al. Estimating clinical severity of COVID-19 from the transmission dynamics in Wuhan, China. Nat Med. 2020;26 (4):506-510. doi:10.1038/s41591-0200822-7 2. Lauer S.A., Grantz K.H., Bi Q. et al. The incubation period of coronavirus disease 2019 (COVID-19) from publicly reported confirmed cases: estimation and application. Ann Intern Med. Published online March 10, 2020. doi:10.7326/ M20-0504 3. Keep children healthy during the COVID-19 outbreak. CDC website. Updated June 14, 2020. Accessed June 29, 2020. https://www. cdc.gov/coronavirus/2019-ncov/daily-life-coping/ children.html 4. Connors J.M., Levy J.H. Thromboinflammation and the hypercoagulability of COVID-19. J Thromb Haemost. Preprint posted online April 17, 2020. doi:10.1111/jth.14849 5. Bridwell R., Long B., Gottlieb M. Neurologic complications of COVID-19. Am J Emerg Med. Published online May 16, 2020. doi: 10.1016/j. ajem.2020.05.024 6. Eccles R. (November 2005). Understanding the symptoms of the common cold and influenza. Lancet Infect Dis 5 (11): 718–25. PMID 16253889. doi:10.1016/S1473-3099(05)70270-X 7. Kim D., Quinn J., Pinsky B., Shah N.H., Brown I. Rates of co-infection between SARSCoV-2 and other respiratory pathogens. JAMA. 2020;323 (20):2085-2086. doi:10.1001/ jama.2020.6266 8. Дзюблик О.Я., Ячник В.А., Капітан Г.Б. Противірусна терапія при лікуванні хворих з вірусіндукованим загостренням бронхіальної астми // Астма та алергія. —2013. — № 4.– С. 20-28. 9. The flu season. CDC website. Reviewed July 12, 2018. Accessed June 29, 2020. https://www.cdc. gov/flu/about/season/flu-season.htm

Як змінилася роль фармацевта? За останні 100 років роль фармацевта в суспільстві зазнала радикальних змін. Фармацевти практично втратили функцію виробників ліків, але набули іншої, не менш відповідальної ролі — провідника та довіреної особи пацієнта у величезному і неймовірно складному світі лікарських засобів. Фармацевти вийшли із лабораторій і зайняли місце поруч із пацієнтами ФАХІВЕЦЬ, ЯКИЙ ЗАВЖДИ ПОРУЧ Якщо у людини виникає проблема зі здоров’ям, яка не виглядає надто серйозною, вона прямує до аптеки. Консультація з лікарем — це складно, довго та часто недешево. До лікаря потрібно записатися, а потім чекати кілька днів. Куди простіше дорогою з роботи забігти в знайому аптеку та за 5 хв отримати фахові відповіді на всі питання. Фармацевту довіряють: він часто перший, з ким пацієнт радиться щодо здоров’я, з ким ділиться результатами лікування, кому скаржиться на побічну дію ліків. Він часто єдиний, хто може надати пацієнту повну інформацію про лікарський засіб, особливості його застосування, небажані ефекти, лікарські та харчові взаємодії. Нині фармацевт є однією з ключових ланок у системі охорони здоров’я, адже разом із лікарем бере все активнішу участь у лікувальному процесі. Результати досліджень свідчать, що кожен долар, який

74% 14% 9% 5% Рисунок. Чому чоловіки із еректильною дисфункцією не звертаються до лікаря? (Адаптовано з K. Baldwin et al., 2003) Соромляться розмовляти на тему ЕД Вважають, що ЕД — цілком природна складова процесу старіння Не знають, до якого лікаря звертатися Не вважають ЕД проблемою, вартою уваги

аптека вкладає у поліпшення якості надання фармацевтичних послуг, заощаджує 10 доларів системі охорони здоров’я [1]. А ще фармацевту необхідні навички психолога, адже часто пацієнт потребує його допомоги у найделікатніших питаннях. Як розмовляти з відвідувачем, який скаржиться на ЕД? За можливості вести розмову приватно, щоб її не чули сторонні Не відволікатися, не поспішати, слухати уважно Проявляти розуміння та не засуджувати; Бути позитивним: «Ця проблема може бути вирішена!» Не перевантажувати інформацією — за можливості надати відповідну листівку або буклет За наявності у пацієнта серйозних проблем зі здоров’ям направити його до лікаря

ЕРЕКТИЛЬНА ДИСФУНКЦІЯ — ПОШИРЕНА ПРОБЛЕМА… Більше половини чоловіків у віці старше 40 років мають еректильну дисфункцію (ЕД) різного ступеня тяжкості [2], однак із лікарем з цього приводу консультується лише один з п’яти — переважна більшість соромиться розмов на цю тему (рисунок) [3]. Серед чоловіків, які все ж наважуються звернутися по допомогу, 60% спочатку обговорюють проблему ЕД із фармацевтом [4]. Отже, вкрай важливо, аби працівник аптеки був готовий до такої розмови. У розмові з відвідувачем, який шукає поради з приводу ЕД, треба з’ясувати можливі причини її виникнення. Це можуть бути захворювання судин, цукровий діабет, тривалий стрес або депресія. Чоловікам з ЕД завжди треба пропонувати пройти обстеження з метою діагностики серцевосудинних захворювань, адже більшість випадків ЕД мають судинну етіологію [5]. Також ЕД може розвинутися через прийом деяких лікарських засобів, наприклад, антидепресантів. Так, з одного боку, застосування антидепресанта може спричиняти

ЕД, а з іншого — ЕД посилює депресію. Щоб розірвати це порочне коло, пацієнту варто звернутись до лікаря для заміни антидепресанта. Тим часом фармацевт може обговорити з пацієнтом сучасні медикаментозні можливості лікування ЕД. ВІАГРА — ДОСВІД, ЩО НАДИХАЄ Віагра стала початком нової ери в сфері сексуальної медицини і на сьогодні має колосальний досвід застосування у лікуванні ЕД. Діючою речовиною Віагри є силденафіл — потужний селективний інгібітор цГМФ-специфічної фосфодіестерази 5. Віагру застосовують не менше ніж за 1 год до початку сексуальної активності. Дія препарату розвивається лише на фоні сексуального збудження. Віагра забезпечує тверду і тривалу ерекцію [6]. У дозі 100 мг препарат у 20 разів покращує здатність до проникнення порівняно з плацебо [7]. Віагру можна приймати під час їди, хоча жирна їжа може сповільнити дію препарату. Щодо алкоголю, то він може тимчасово зменшити здатність до ерекції. Лікарський засіб для лікування ЕД: які питання цікавитимуть пацієнта Як швидко настає ефект? Чи довго триватиме ерекція? Чи стійкою буде ерекція? Чи не завадять їжа та алкоголь дії препарату? Які побічні ефекти можуть виникнути? Чи не буде препарат для лікування ЕД взаємодіяти з іншими ліками, які застосовує пацієнт?

При застосуванні Віагри небажані явища є легкими [8], а ризик лікарської взаємодії — низьким [9]. Завдяки великому позитивному досвіду застосування Віагри препарат у деяких країнах вже набув безрецептурного статусу та може бути рекомендований фармацевтом. Підготувала Тетяна Ткаченко, канд. біол. наук Список літератури знаходиться в редакції Надруковано за підтримки компанії «Пфайзер» Продовження на 4 обкладинці

ФАРМАЦЕВТ ПРАКТИК 07-09_2020 WWW.FP.COM.UA

ПРАКТИКА

ШКОЛА ФАРМАЦЕВТА

У зоні особливої уваги: НЕБЕЗПЕЧНІ МІКОЗИ Світ грибів надзвичайно різноманітний — вони населяють ѓрунт, воду та атмосферу, зустрічаються на коренях рослин, руйнують деревину й обшивку кораблів, вражають риб, птахів та ссавців. Через несприятливі зміни екологічних умов все частіше їх можна виявити в житлових приміщеннях з трубами, що підтікають, сирими стінами та стелею, у вентиляційних системах та кондиціонерах. Вони охоче оселяються на зерні та харчових продуктах. За певних умов гриби стають вельми агресивними та можуть спричинити захворювання людини СТАТИСТИКА На грибкові захворювання страждає кожен п’ятий житель нашої планети [1, 2]. За даними найбільшого епідеміологічного дослідження «Ахіллес», яке проводилось наприкінці ХХ ст. та охопило 11 європейських країн і 6 країн Південно-Східної Азії, частота мікозів гладкої шкіри становить близько 2%, а мікозів стоп та оніхомікозів (мікозів нігтів) — 22% від усіх причин звернення до лікаря [1]. Своєю чергою, близько третини пацієнтів приходять на прийом до дерматологів з приводу мікозів стоп, а майже половина звертаються з приводу оніхомікозів [2, 3]. Усі грибкові захворювання поділяють на дві групи: поверхневі та глибокі мікози. Поверхневі мікози, звані в народі лишаями, та мікози нігтьових пластинок легко виявити під час огляду хворого, тоді як про наявність глибоких мікозів зазвичай дізнаються, коли хвороба вже прогресує. ПОВЕРХНЕВІ МІКОЗИ Так звані дерматофітози спричиняє група грибів, які зазвичай паразитують за рахунок кератину шкіри, волосся та нігтів. Під цей «ярлик» підпадають такі гриби, як Trichophyton, Microsporum та Epidermophyton, при цьому T. rubrum є найбільш поширеним збудником. Слід зазначити, що поверхневі інфекції, спричинені дерматофітами, називають дерматофітозами, а термін «дерматомікоз»

ФАРМАЦЕВТ ПРАКТИК 07-09_2020 WWW.FP.COM.UA

На шкірі голови дерматомікоз починається з прища або виразки, яка потім захоплює круглу поверхню. Волосся стає крихким, легко ламається та випадає, залишаючи на шкірі голови залисини. На тілі дерматомікоз може спочатку виявитися у вигляді червоних або рожевих, плоских чи злегка роздутих плям. Округлі плями можуть бути сухими (покритими лусочками чи корочками) або вологими. У мірі їхнього збільшення центри плям очищаються, а навколо них зберігається інфікована тканина

відносять до інфекції, зумовленої будь-яким з грибів [4]. Отже, дерматомікоз є інфекційною хворобою шкіри, яка може вражати скальп (tinea capitis), нігті (tinea unguium), ноги (tinea pedis або «грибкове захворювання ніг») чи тіло (tinea corporis). Дерматомікоз поширюється у разі прямого контакту з інфікованою людиною або тваринами (собаками, кішками, морськими свинками, великою рогатою худобою тощо), контакту з ѓрунтом або непрямого контакту з предметами, зараженими грибом, наприклад, одягом, рушниками, постільною білизною, стільцями і туалетним приладдям, якими користуються інфіковані особи. Слід зауважити, що ВООЗ розглядає дерматомікози в контексті хвороб, пов’язаних із водою. Однак цей зв’язок носить умовний характер і проявляється при недостатньо високому рівні особистої гігієни в домашніх умовах та нестачі води [5]. ДЕРМАТОМІКОЗИ Мікози гладкої шкіри виявляють рідше, ніж мікози стоп або оніхомікози. Зазвичай їх спричиняють T. rubrum (руброфітія гладкої шкіри) або Microsporum canis (мікроспорія гладкої шкіри). Діагностують також зоонозні мікози гладкої шкіри, зумовлені більш рідкісними видами дерматофітів. Мікози великих складок спричиняють зазвичай T. rubrum і E. floccosum; також можливий так званий кандидоз великих складок, збудником якого є представники роду Candida.

Різнокольоровий (висівковий) лишай спричиняє гриб Pityrosporum orbiculare або Malassezia furfur. Незважаючи на те що захворювання є більш поширеним у жарких країнах, навіть у помірному кліматі воно вражає до 5–10% населення [2]. Висівковий лишай розвивається частіше в осіб з підвищеною пітливістю, тож загострення переважно трапляються у жарку пору року. ГРИБКОВІ УРАЖЕННЯ НІГТІВ Оніхомікози вражають близько 1/10 всього населення і поширені повсюдно. Захворюваність підвищується з віком (до 30% у віці старше 65 років), що пов’язано насамперед з патологією судин, ожирінням, остеоартропатіями стопи, а також із цукровим діабетом (ЦД). Грибкове інфікування нігтів зазвичай починається в місці травми нігтя і може поширитися на інші нігтьові пластинки. Інфіковані нігті потовщуються, стають увігнутими, покриваються борознами і набувають ненормальної форми та кольору [5]. Основним провокуючим чинником є пошкодження нігтів і шкіри стопи, найчастіше при носінні тісного взуття. Оніхомікози на стопах виявляють у 3–7 разів частіше, ніж на кистях. Основний збудник оніхомікозів — T. rubrum, при цьому причиною до 1/4 інфекцій нігтів можуть бути плісняві і дріжджові гриби, стійкі до низки протигрибкових засобів. ГЛИБОКІ МІКОЗИ Глибокі мікози (близько 20 видів) вражають внутрішні тканини, вони нібито підточують організм зсередини, дестабілізуючи функції найбільш вразливих органів. Прикладами найпоширених глибоких мікозів є кандидоз, аспергільоз, гістоплазмоз. Від захворювання перш за все потерпають люди, які мають хронічну патологію або перенесли важкі операції, тобто особи, в яких

Ефективним антимікотичним препаратом групи аліламінів є нафтифін. Механізм його дії пов’язаний із пригніченням біосинтезу ергостеролу, що призводить до порушення синтезу клітинної стінки збудника. Нафтифін виявляє фунгіцидну дію по відношенню до дерматофітів, пліснявих грибів та збудників споротрихозу. На дріжджові гриби діє фунгіцид-

но або фунгістатично залежно від конкретного штаму, а також виявляє антимікробну дію по відношенню до різних грампозитивних і грамнегативних мікроорганізмів, які часто приєднуються до грибкової інфекції. Крім того, нафтифін має протизапальні властивості, зменшує свербіж та характеризується пролонгованою дією (до 24 год)

ПРАКТИКА

ШКОЛА ФАРМАЦЕВТА

різко знижена опірність організму. Зокрема, «позитивно» реагують на гриби до 50% хворих на бронхіальну астму, до 30% осіб з пересадженою ниркою, не менше 23% вагітних та жінок із запальними захворюваннями статевих органів [2]. Багато випадків кандидозу і аспергільозу реєструють серед хворих на хронічний бронхіт та ЦД. У той же час аспергільоз може виникнути й в людей із нормальним імунітетом (так званий інвазійний аспергільоз). Провокуючими чинниками є серйозні травми, порушення дієти та способу життя, стреси. ДІАГНОСТИКА Для діагностики мікозів використовують дані клінічної картини захворювання, а також результати мікроскопічного та культурального методів дослідження. Зокрема, культуральна діагностика мікозів заснована на виділенні збудника з досліджуваного матеріалу, а терміни культивування визначаються індивідуально для різних видів грибів (від 2–4 днів до 4 тиж). У той же час діагностика грибкових інфекцій нерідко є складною проблемою. Клінічні ознаки мікозів часто неспецифічні, особливо в імунокомпрометованих пацієнтів. Нерідко ознаки захворювання виявляють занадто пізно, натомість багато грибкових інфекцій відрізняються дуже швидким та агресивним перебігом.

NB!

Дерматофітні інфекції шкіри та нігтів потребують обов’язкового лікування, оскільки вони швидко прогресують та мають схильність до розвитку суперінфекції. Місцеві препарати, такі як нафтифін, луліконазол, ефінаконазол і таваборол, є новими сучасними варіантами лікування дерматофітних інфекцій з доведеною безпекою, ефективністю та простотою використання [6] ЛІКУВАННЯ Тактика лікування та його тривалість залежать від клінічної форми захворювання, масштабів і поширеності ураження, а також віку хворого. Зокрема, в лікуванні мікозу стоп використовують як місцеві, так і системні протигрибкові засоби. Місцева терапія найбільш ефективна при «стертій» та міжпальцевій формах мікозу стоп. Сучасні антимікотики для місцевого застосування включають креми та мазі, що містять нафтифін, тербінафін, кетаконазол, а також аерозолі та лаки [2, 6]. У лікуванні оніхомікозів також використовують місцеву і системну терапію або їхні поєднання. Місцеву терапію призначають переважно тільки при поверхневій формі, початкових явищах дистальної форми або ураженнях одиничних нігтів. В інших випадках більш ефективною є системна терапія. При хронічній сквамозно-гіперкератотичній формі мікозу стоп, залученні кистей або гладкої шкіри, ураженні нігтів місцева терапія найчастіше приречена на невдачу. У цих випадках призначають системні препарати (тербінафін, ітраконазол, флуконазол тощо). Системна терапія показана також при гострозапальних явищах та везикулобульозних формах інфекції. Місцево роблять примочки, використовують розчини антисептиків, аерозолі, а також комбіновані засоби, що містять кортикостероїдні гормони і антимікотики. Також показана десенсибілізувальна терапія. Підготувала Олександра Демецька, канд. біол. наук Список літератури знаходиться у редакції

ФАРМАЦЕВТ ПРАКТИК 07-09_2020 WWW.FP.COM.UA

Парацетамол може провокувати ризиковану поведінку Парацетамол вважається відносно безпечним препаратом щодо розвитку побічних ефектів з боку шлунково-кишкового тракту, але може бути причиною порушення роботи печінки, підшлункової залози, кровоносної системи та нирок. В новому дослідженні виявили також, що парацетамол послаблює негативні емоції, пов’язані із ризикованими діями, зокрема зменшує страх. Було встановлено, що препарат пригнічує не лише фізичний біль, а й негативні відчуття внаслідок соціального несприйняття, знижує емпатію та навіть послаблює когнітивні функції. Нове дослідження* свідчить про те, що парацетамол може впливати на здатність людини усвідомлювати та оцінювати ризики. В серії експериментів за участю 500 студентів Університету штату Огайо дослідники вивчали вплив 1000 мг парацетамолу (максимальна рекомендована разова доза для дорослих) на ризикованість поведінки. Учасники випадковим чином отримували або парацетамол, або плацебо. «Ризикованість» поведінки оцінювали в комп’ютерному тесті: учасник мусив «накачати» повітрям уявну кульку, кожне «накачування» додавало уявних грошей, завданням було максимально накачати кульку та заробити максимально грошей. Якщо кулька вибухала, всі гроші «згорали». Виявилося, що учасники, які отримали парацетамол, значно більше, ніж група плацебо, «накачували» кульку, вона частіше вибухала, а гроші, відповідно, зникали. Парацетамол робив учасників менш поміркованими, вони не відчували, коли варто зупинитися. Також схильність до «ризикованої» поведінки оцінювали в тестах, за якими учасники обирали, як поводитимуться в різних ситуаціях — гра на тоталізаторі, їзда в автомобілі без ременя безпеки, екстремальні пригоди, тощо. За результатами всіх тестів парацетамол, хоч і незначно, але знижував усвідомлення та страх ризику у порівнянні з плацебо. * Alexis Keaveney, Ellen Peters, Baldwin Way, Effects of acetaminophen on risk taking, Social Cognitive and Affective Neuroscience, , nsaa108, https://doi.org/10.1093/scan/ nsaa108

довідник еквівалентності лікарських засобів За редакцією проф. І.А. Зупанця, акад. НАН України, проф. В.П. Черниха

• Містить усі зареєстровані в Україні лікарські засоби • Зручний за структурою, пошуком та форматом • Практичний та корисний • Надійний помічник для спеціалістів у лікарні та аптеці

ДЛЯ КОГО? Це спеціалізоване медичне видання для фахівців, у якому зібрана стисла інформація про всі лікарські засоби, зареєстровані в Україні. ЯКА ІНФОРМАЦІЯ МІСТИТЬСЯ? Довідник містить інформацію стосовно основних показань, протипоказань, дозування, способу застосування, фірм-заявників та країни їхнього походження. Структура довідника створена за АТС-класифікацією. Лікарські засоби можна знайти за торговою назвою та міжнародною непатентованою назвою українською та іноземною мовами. ЧИМ ВІДРІЗНЯЄТЬСЯ ВІД ІНШИХ ПОДІБНИХ ДОВІДНИКІВ? Вперше у довіднику докладно висвітлено принципи доказовості еквівалентності лікарських засобів для генериків, традиційних лікарських засобів та препаратів із добре вивченим медичним застосуванням. Інформацію про еквівалентність лікарських засобів наведено за заявним принципом від володарів реєстраційних посвідчень та від лабораторій біоеквівалентності. ЯК КЛАСИФІКУЮТЬСЯ ЛІКАРСЬКІ ЗАСОБИ? Класифікацію еквівалентності лікарських засобів подано на основі методичних рекомендацій МОЗ України 77.17/119.17

«Теоретичне обґрунтування принципів оцінки еквівалентності лікарських засобів в Україні» та способу отримання взаємозамінюваності (in vitro, порівняльних клінічних випробувань із генеричним або оригінальним лікарським засобом): • оригінальні (інноваційні) лікарські засоби; • генеричні лікарські засоби; • лікарські засоби з добре вивченим медичним застосуванням та/ або традиційний (рослинний) лікарський засіб; • окремі типи лікарських засобів, до яких застосовуються спеціальні вимоги при реєстрації в Україні. ДЛЯ ЧОГО ПОТРІБНА КЛАСИФІКАЦІЯ ЕКВІВАЛЕНТНОСТІ ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ? Класифікація допоможе лікарю та фармацевту призначати/рекомендувати пацієнтам найбільш ефективні та добре вивчені лікарські засоби. ЯКІ ДОДАТКОВІ ПЕРЕВАГИ? Для зручності виписування рецептів у довіднику також наведено дані щодо належності лікарських засобів до наркотичних/психотропних речовин та їх відпуску за рецептом. Провідні спеціалісти надали інформацію стосовно основ лікарської рецептури, що допоможе практичним лікарям у щоденній роботі.

Із питань придбання «Довідника еквівалентності лікарських засобів» звертайтеся за тел.: +38(0)44 498-06-72; +38(0)67 565-83-06 або e-mail: fp@fp.com.ua

ПРАКТИКА

ШКОЛА ФАРМАЦЕВТА

Увага, гельмінтоз! або Ті, що живуть в нас… Повернувшись додому з відпустки, дехто міг привезти із собою небажаних «гостей». За даними ВООЗ, 1,5 млрд людей планети інфіковано гельмінтами [1]. Під час пандемії COVID-19 мобільність населення дещо знизилась через карантинні заходи, тому вірогідність привезти «екзотичних» гельмінтів із тропіків поменшала. Але не застраховані від захворювання і ті, хто відпочивав у селі або на дачі ЯК ВІДБУВАЄТЬСЯ ІНФІКУВАННЯ ГЕЛЬМІНТАМИ? Наразі зареєстровано понад 400 видів гельмінтів, які можуть паразитувати у тілі людини. В Україні їх близько 30, серед яких найпоширенішими є ентеробіоз, аскаридоз, трематодоз [2]. Гельмінти бувають різних типів — нематоди (кільчасті черв’яки), цестоди (стрічкові черв’яки) та трематоди (сисуни). Вирізняють: • контагіозні гельмінти (гіменолепідоз, ентеробіоз), які здатні виділяти яйця, що є заразними для людини; • геогельмінти (аскаридоз, стронгілоїдоз та ін.), що виділяють незрілі яйця, які частину розвитку мають пройти в ґрунті;

• біогельмінти (шистомоз, онхоцеркоз, теніїдози, ехінококози, опісторхоз, шистосомоз тощо), цикл розвитку яких має відбутись в тілі іншого господаря (кліщі, молюски) і лише після цього вони здатні заразити здорову людину. Тож інфікування відбувається переважно пероральним шляхом — через погано вимиті овочі, фрукти, ягоди; заражені м’ясо, рибу, молюски; брудні руки (зауважте, не тільки власні, але й продавців і працівників харчової промисловості). Гельмінти можуть потрапити в організм людини при вдиханні пилу, що містить яйця або цисти паразитів, а також під час купання в прісноводних водоймах із непроточною або повільно проточною водою. Крім того, джерелом паразитарних інфекцій можуть бути домашні тварини. ДЕ МЕШКАЮТЬ І ЧИМ ХАРЧУЮТЬСЯ ГЕЛЬМІНТИ? За локалізацією розрізняють: гельмінтів, що живуть у просвіті кишечнику — гострики, аскариди, власоглави, бичачий ціп’як тощо; в гепатобіліарній системі — опісторхоз, фасціольоз; у легенях — томінксоз, парагонімоз; у м’язових тканинах — трихінельоз, шистосомоз, філяріатози, токсакорози; іноді гельмінти вражають очі хворого. Потрапивши в організм людини, гельмінти живуть за рахунок вітамінів, мікроелементів та інших поживних речовин, які споживає хазяїн. Продукти їхньої життєдіяльності потрапляють у кров,

Щорічно в Україні реєструють 400–600 тис. захворювань на ентеробіоз й аскаридоз

ФАРМАЦЕВТ ПРАКТИК 07-09_2020 WWW.FP.COM.UA

ШКОЛА ФАРМАЦЕВТА

ПРАКТИКА

яка розносить токсини по всьому організму, негативно впливаючи на внутрішні органи і нервову систему людини. ЯКІ СИМПТОМИ ГЕЛЬМІНТОЗІВ? Симптоми гельмінтозів залежать від збудника, його життєвого циклу, шляху проникнення та локалізації. Але наявність будьякого паразиту пригнічує імунітет людини, розвиваються запальні та аутоімунні процеси. Найбільш частими проявами гельмінтозу є біль в епігастральній ділянці, здуття живота, порушення режиму випорожнень (діарея), диспепсія, нудота, зниження апетиту, дискомфорт у періанальній ділянці. Крім того, хвороба може проявлятись слабкістю, лабільністю настрою, зниженням концентрації уваги, працездатності, погіршенням пам’яті, головним болем. При гельмінтозах і паразитарних інвазіях можливі також підвищення пітливості, субфебрильна температура тіла, біль у суглобах, анемія та шкірні висипи. ЯК ВИЯВЛЯЮТЬ ГЕЛЬМІНТОЗ? Виявити захворювання можна тільки за допомогою лабораторного дослідження. Якщо до вашої аптеки звернувся хворий із типовими скаргами, спочатку виключіть можливість інших причин наявних симптомів: • Чи є у Вас хронічні захворювання органів травної системи, геморой? • Чи приймаєте Ви будь-які лікарські препарати? • Чи пов’язана Ваша професійна діяльність з контактом із токсичними речовинами? Якщо відвідувач відповів «ні» на ці питання, продовжуйте опитувати далі: • Чи відзначали Ви раніше нудоту, втрату апетиту, зменшення маси тіла, відчуття сухості в роті, підвищену дратівливість, порушення сну, головний біль, розлад шлунка, біль у животі? • Чи носять ці ознаки постійний характер? • Чи маєте Ви домашніх тварин? • Чи купували продукти харчування (м’ясні, молочні, хлібні вироби чи рибу) на стихійних ринках, у приватних осіб? • Чи купались в озерах і відпочивали на «диких» пляжах? • Чи дотримувались правил гігієни під час роботи на дачі, городі тощо? Якщо була відповідь «так» хоча б на одне із питань, є висока вірогідність гельмінтної інвазії. Порадьте відвідувачу обов’язково звернутися до лікаря. ЯК ЛІКУЮТЬ ГЕЛЬМІНТОЗИ? Лікування зазичай призначає лікар і воно залежить від виду гельмінта, що спричинив захворювання. Піперазин. Показання: аскаридоз, ентеробіоз. Діє на нестатевозрілих та статевозрілих аскарид і гостриць обох статей. Активна речовина не порушує оболонку аскарид, тому відсутня небезпека всмоктування токсичних продуктів їхнього розпаду. Ефективність дегельмінтизації при одноразовому прийомі препарату стновить 90–95%, при повторному — 100%. Протипоказання: підвищена чутливість до компонентів препарату, органічні захворюваннях ЦНС, епілепсія, хронічна печінкова та ниркова недостатність, нефрит, період вагітності та годування груддю, вік до 3 років [3]. Пірантел. Показання: ентеробіоз, аскаридоз, анкілостомоз, некатороз, стронгілоїдоз, трихостронгільоз (прості і змішані інвазії). Дія препарату призводить до розвитку у гельмінтів спастичного паралічу м’язів. Гельмінти втрачають рухливість і виводяться з організму із каловими масами. Пірантел діє як на статевозрілих, так і на статевонезрілих гельмінтів обох статей, чутливих до препарату, але не є активним щодо міграційних личинкових стадій

гельмінтів. Протипоказання: підвищена чутливість до компонентів препарату, одночасне застосування з піперазином, порушення функцій печінки [3]. Левамізол. Показання: аскаридоз, некатороз, стронгілоїдоз, анкілостомоз. Активна речовина також спричиняє деполяризуючий нейром’язовий параліч, внаслідок чого паралізовані гельмінти виводяться з організму нормальною перистальтикою кишечнику протягом 24 год після прийому препарату. Протипоказання: підвищена чутливість до компонентів препарату, агранулоцитоз в анамнезі, спричинений застосуванням ЛЗ, період вагітності і годування груддю [3]. Альбендазол. Показання: кишкові форми гельмінтозів та шкірний синдром Larva Migrans (короткострокове лікування препаратом у низьких дозах): ентеробіоз, анкілостомоз, некатороз, гіменолепідоз, теніоз, стронгілоїдоз, аскаридоз, трихоцефальоз, клонорхоз, опісторхоз, лямбліоз у дітей. Крім того, системні гельмінтні інфекції (тривале лікування препаратом у високих дозах): цистний та альвеолярний ехінококози, нейроцистицеркоз, капіляроз, гнатостомоз, трихінельоз, токсокароз. Препарат діє як на кишкові, так і на тканинні паразити у формі яєць, личинок та дорослих гельмінтів. Антигельмінтна дія альбендазолу зумовлена пригніченням полімеризації тубуліну, що призводить до порушення метаболізму та загибелі гельмінтів. Протипоказання: підвищена чутливість до компонентів препарату, порушення кровотворення, цироз печінки, патологія сітківки, період вагітності та годування груддю, вік до 2 років [3]. Мебендазол. Показання: ентеробіоз, аскаридоз, анкілостомідоз, стронгілоїдоз, трихоцефальоз, теніоз, некатороз, змішані гельмінтози. Активна речовина спричиняє дегенерацію цитоплазматичних мікротубул гельмінтів, блокуючи засвоювання глюкози, та гальмує синтез АТФ в організмі гельмінта. Протипоказання: підвищена чутливість до компонентів препарату, неспецифічний виразковий коліт, хвороба Крона, значні порушення функції печінки, період вагітності та годування груддю, вік до 2 років [3]. Для зменшення тягаря гельмінтозів ВООЗ рекомендує призначати щороку або раз у півріччя курс профілактичної дегельмінтації на основі разового прийому однієї дози альбендазолу (400 мг) або мебендазолу (500 мг) [4]. Література 1. Гельминтные инфекции, передающиеся через почву https://www.who.int/ ru/news-room/fact-sheets/detail/soil-transmitted-helminth-infections 2. Горленко О.М., Поляк-Товт В.М., Поляк М.А. Гельмінтози: епідеміологія, клініка, діагностика та лікування // Проблеми клінічної педіатрії. — 2013. — № 2 (20). 3. Rxindex: Довідник еквівалентності лікарських засобів. — К.: Фармацевт Практик, 2020. 4. Дегельминтизация в целях борьбы с воздействием геогельминтов на здоровье и питание https://www.who.int/elena/titles/deworming/ru/

ФАРМАЦЕВТ ПРАКТИК 07-09_2020 WWW.FP.COM.UA

ПРАКТИКА

EX TEMPORE

ПРИГОТУВАННЯ ПРЕПАРАТІВ В АСЕПТИЧНИХ УМОВАХ: РІДИНА ФІЛАТОВА Інфузійна терапія — це вливання в організм хворого великої кількості кровозамінників (плазмозамінників) протягом тривалого часу. Кровозамінники за складом розчинених речовин здатні підтримувати життєдіяльність клітин і органів і не спричиняти суттєвих зрушень фізіологічної рівноваги в організмі, тому мають загальну назву «штучна кров». За низкою властивостей вони не тільки не поступаються цільній крові, але й мають значні переваги, тому їх застосування дозволяє зменшити використання донорської крові у медичній практиці Нінель Орловецька, канд. фарм. наук, Оксана Данькевич, канд. фарм. наук, Руслан Редькін, канд. фарм. наук, Національний фармацевтичний університет, Харків Інфузійна терапія застосовується уже більше 100 років. На початку 30-х років XIX ст. англійський лікар Т. Latta у журналі Lancet опублікував роботу про лікування холери внутрішньовенним вливанням розчинів кухонної солі. У 1881 р. Landerer успішно провів вливання хворому «фізіологічного розчину кухонної солі», забезпечивши безсмертя цьому інфузійному розчину, з яким світова медична практика увійшла у XX ст. — століття становлення і розвитку інфузійної терапії. Переливання простих і багатокомпонентних сольових розчинів з метою поповнення об’єму крові започаткував у 1869 р. російський фізіолог І.Р. Тарханов. Він обґрунтував можливість попередження смерті від знекровлення завдяки трансфузіям сольових розчинів. У 1916 р. виникла ідея включити до складу сольових кровозамінників натрій молочнокислий для корекції метаболічного ацидозу у хворих при діареї. У 30-х роках під керівництвом А.М. Філатова у Центральному обласному ленінградському інституті переливання крові почалися перші розробки колоїдних кровозамінних препаратів. Значне поширення отримали складні сольові кровозамінники М. Федорова і П. Васильєва (так званий ЦОЛІПК) і сольовий розчин ЛІПК № 3, розроблений за рецептурою А.М. Філатова. ВИМОГИ ДО ПЛАЗМОЗАМІННИКІВ До окремих груп інфузійних розчинів залежно від їхнього призначення висуваються особливі вимоги, але існують і загальні вимоги до всіх них. Вони: • повинні повністю виводитися з організму, не порушуючи функцій органів і систем; • мати сталі фізико-хімічні властивості, близькі до показників плазми крові, з метою дотримання фізіологічної відповідності між складом рідин організму і плазмозамінним розчином; • мають бути нетоксичними, апірогенними, стерильними, стабільними при тривалому зберіганні; • не повинні провокувати продукування антитіл і спричиняти сенсибілізацію організму при повторних введеннях; • мають витримувати стерилізацію і зберігатися протягом тривалого часу. Отже, плазмозамінними називають такі розчини, які за своїм КЛАСИФІКАЦІЯ ПЛАЗМОЗАМІННИКІВ 1. Регулятори водно-сольового та кислотно-основного стану, осмодіуретики 2. Гемодинамічні (протишокові) кровозамінники 3. Дезінтоксикаційні кровозамінники 4. Препарати для парентерального живлення 5. Кровозамінники з функцією перенесення кисню 6. Комплексні кровозамінники з широким діапазоном дії

ФАРМАЦЕВТ ПРАКТИК 07-09_2020 WWW.FP.COM.UA

Антонін Миколайович Філатов (1902–1974) — хірург, трансфузіолог, академік АМН СРСР. Після закінчення у 1925 р. медичного факультету 2-го Московського університету працював ординатором, асистентом клініки загальної хірургії Національного інституту медичних знань у Ленінграді. У 1932–1974 рр. — науковий співробітник, завідувач хірургічної клініки, заступник директора з наукової роботи Ленінградського НДІ гематології та переливання крові. Одночасно завідував кафедрою загальної хірургії Ленінградського стоматологічного медичного інституту (1951–1955) і кафедрою загальної хірургії 1-го Ленінградського медичного інституту (1955–1960). А.М. Філатов уперше запропонував проводити фракціонування крові і першим у світі здійснив переливання плазми крові (у 1932 р.), створив такі лікарські препарати з крові, як фібринна плівка, фібринний порошок і сироватка Філатова, а також низку кровозамінників. Двічі лауреат Державних премій СРСР (1952, 1975)

осмотичним тиском, іонним складом, значенням рН і в’язкістю близькі до плазми крові. Існує кілька класифікацій плазмозамінників, і першу з них запропонував А.М. Філатов у 1943 р. Пізніше її переглядали. Із 1973 р. і дотепер використовують класифікацією О.О. Багдасарова за механізмом лікувальної дії. Рідина Філатова належить до другої групи гемодинамічних препаратів («Фармацевт Практик» № 6, 2020 р.), в яких лікувальна ефективність глюкозо-спиртового розчину посилюється шляхом додавання снодійної речовини — барбіталу. Технологія ін’єкційних розчинів описана у ряді статей (див. «Фармацевт Практик» № 3 та № 5, 2017 р., № 6, 2020 р.). Готують плазмозамінники за загальними правилами приготування ін’єкційних розчинів. СКЛАД Rp.: Barbitali R Natri chloridi Calcii chloridi Glucosi Spiritus aеthilici 96% Aquae pro injectionibus M. Sterilisa! D.S. Внутрiшньовенно крапельно

0,8 8,0 2,0 50,0 80 ml аd 1000 ml

ТЕХНОЛОГІЯ РІДИНИ ФІЛАТОВА

Відважують натрію хлорид

Поміщають натрію хлорид у мірну колбу

Відважують барбітал

Поміщають барбітал у колбу

Відважують глюкозу

Поміщають глюкозу у мірну колбу

Додають частину води для ін’єкцій

Перемішують до розчинення речовин

Додають у колбу розчин кальцію хлориду

Відмірюють спирт етиловий

Додають спирт етиловий у колбу

Доводять водою для ін’єкцій до позначки та віддають на аналіз

Фільтрують розчин у флакон для відпуску

Перевіряють на відсутність механічних домішок

Укупорюють герметично під обкатку і перевіряють на герметичність

Стерилізують розчин

Проводять вторинний контроль

Оформлюють препарат до відпуску

ПРАКТИКА

ОБЛИЧЧЯ ФАРМАЦІЇ

«Нашого цвіту — по всьому світу» Родина Городиловських-Смородських — фармацевтів і лікарів — в еміграції

Під тиском економічних, політичних і воєнних обставин чимала частина українців залишила рідну землю, емігрувала на Захід, а згодом осіла Лідія Яворська в інших країнах та на інших континентах. Крім першої хвилі трудової еміграції в США, Канаду, Бразилію, Аргентину (остання чверть ХІХ ст. – до Першої світової війни), була друга хвиля (між Першою і Другою світовими війнами). Особливо потужною була третя хвиля («політична» еміграція) наприкінці Другої світової війни, де частину емігрантів становили біженці через свої переконання. Це були переважно люди освічені, свідомі, «представники інтелігенції, що негативно ставились до радянського режиму і втекли на Захід перед поверненням Червоної армії» (історик О. Субтельний). Емігранти спочатку перебували у таборах переміщених осіб на території Західної Німеччини й Австрії, окупованих з 1945 р. американськими, британськими й французькими військами. У таких таборах у реквізованих військових казармах, воєнних робітничих оселях, школах у 1947 р. перебувало 1,6 млн біженців, здебільшого зі Східної та Південно-Східної

ФАРМАЦЕВТ ПРАКТИК 07-09_2020 WWW.FP.COM.UA

Ірина Бурко Європи, у тому числі близько 200 тис. українців. На відміну від емігрантів попереднього періоду серед переміщених осіб було чимало людей зі спеціальною освітою (учителі, інженери, юристи, лікарі, фармацевти, вчені, духовні особи) або тих, хто продовжив навчання за кордоном. Більшість емігрантів цієї хвилі згодом осіла в Канаді, США, Великій Британії, Австралії,

Бразилії, Аргентині, Франції. Там створювалась потужна українська діаспора, яка розвивала політичні, громадські, культурні, наукові, духовні інституції і здійснила значний внесок у розвиток економіки, науки, культури країн свого поселення. У нашій публікації наведено відомості про важливі факти біографій, професійну, громадсько-культурну і релігійну діяльність в еміграції двох поколінь родини Городиловських-Смородських, серед яких були три магістри фармації. Ірина Бурко (у заміжжі Городиловська) народилася 17 липня 1922 р. на Львівщині (м. Самбір) у вчительській сім’ї Дмитра і Галини (з родини Несторовичів) Бурків. У рідному місті пройшло її дитинство і там вона отримала початкову освіту. Опісля разом з батьками переїхала до м. Дрогобич, де у 1940 р. закінчила приватну українську гімназію ім. Івана Франка. Фармацевтичні студії розпочала у Львові, а закінчила в м. Реґенсбург (Німеччина) [1]. Як відомо, тут у 1945–1949 рр. розміщувався український табір переміщених осіб, де у період пікового навантаження в 1946–1947 рр. перебувало близько 5 тис. українських та тисяча неукраїнських біженців і переміщених осіб. У таборі працювали школи і гімназія, Український технічно-господарський інститут; діяли театр Володимира Блавацького, кооператив «Українське мистецтво»,

ОБЛИЧЧЯ ФАРМАЦІЇ

Юрій Городиловський спортивні товариства «Січ», «Верховина», «СУМ-Юнак», парафії УГКЦ і УАПЦ; виходив тижневик «Слово». За погодженням з американською окупаційною владою у таборах для переміщених осіб, зокрема і в Реґенсбурзі, виникли таборова пошта і поштові станиці. У березні 1947 р. до святкування Шевченкових роковин переміщені українці видали пам’ятну марку з портретом молодого поета. У Реґенсбурзі Ірина отримала диплом магістра фармації та деякий час була практикантом, а потім працювала фармацевтом у таборовій лікарні [4, с. 343–344]. У 1946 р. Ірина (Орися) Бурко вийшла заміж за лікаря Юрія Городиловського. Юрій Городиловський народився 3 січня 1922 р. у Львові в родині правника Михайла та Олени (з дому Чабан) Городиловських. Здобув середню освіту в гімназіях міст Золочів і Дрогобич, склавши у 1940 р. матуру (іспити зрілості). Почав студіювати медицину в Львівському медичному інституті (1940– 1944). У студентські роки активно займався спортом: належав до товариства «Сокіл-ІV» та брав участь у змаганнях з волейболу у Львові та Києві. За німецької окупації був учасником української спортивної олімпіади в тодішньому Станіславі (нині м. ІваноФранківськ), а в Реґенсбурзі брав участь у роботі дружини «Січ». Закінчив медичні студії (1949) в Ерлянґенському університеті (Баварія, Німеччина) зі ступенем доктора медицини [4, с. 76–77]. У 1950 р. родина Городиловських емігрувала до США, до м. Нью-Йорк. Тут, у штаті Нью-Йорк, Юрій пройшов дворічну інтернатуру. Після нострифікації диплома відкрив приватну лікарську практику в Чикаґо, де став членом Медичної групи лікарів шпиталю Св. Хреста. Займався організацією професійного українського лікарського

життя. Був активним членом Українського лікарського товариства (УЛТ), членом низки американських й українських лікарських медичних організацій, організатором ІІ Наукового з’їзду УЛТ Північної Америки в Чикаґо. Після переселення в Чикаґо дружина Ірина залишила роботу фармацевта і повністю присвятила себе родині, вихованню дітей і громадській роботі. Подружжя Городиловських було активними громадськокультурними і церковними діячами в Чикаґо. Зокрема, Ірина Городиловська допомагала в батьківському комітеті школи Св. Миколая, працювала в Пласт-прияті, у Сестринстві при парафії Свв. Володимира і Ольги, яке невдовзі очолила. Юрій Городиловський — довголітній голова Комітету захисту традиції Української католицької церкви, один з ініціаторів та фундаторів будови церкви Свв. Володимира і Ольги в Чикаґо, член управи парафії Свв. Володимира і Ольги (від 1968), ради Братства Св. Андрія Первозванного, учасник парафіяльного хору «Прометей», щедрий жертводавець на українські культурні і церковні цілі: «Патріярший Фонд», Український Гарвард, Пласт, Літературний фонд ім. І. Франка, спорт тощо. Ірина і Юрій Городиловські виховали двох доньок — Зоряну (у заміжжі Смородська) і Марту (у заміжжі Козицька), які також закінчили фармацевтичні студії і працювали за фахом. Про фармацевтку Марту Городиловську-Козицьку в нас інформація відсутня, а про родину магістра фармації Зоряни Городиловської-Смородської наведено матеріали нижче. Помер Юрій Городиловський на 60му році життя від інфаркту міокарда 18 березня 1982 р., а дружина Ірина відійшла у вічність після тяжкої недуги 31 грудня

ПРАКТИКА

1991 р. Місце їхнього вічного спочинку –— цвинтар Св. Миколая в Чикаґо. Донька Зоряна Городиловська народилася 4 березня 1948 р. у німецькому місті Реґенсбург, під час перебування батьків у таборі українських біженців і переміщених осіб. Від 1950 р. з батьками проживала в США, де в 1966 р. закінчила середню школу Джозефінок. Отримала фармацевтичну освіту в 1970 р. в Іллінойському університеті в Чикаґо зі ступенем магістра фармації. Працювала директоркою Будинку фармації (Home infusion Companynamed T-med. Inc. In Fairfield) [4, с. 344]. Закінчила Школу українознавства, належала до скаутської організації «Пласт». У парафії Свв. Володимира і Ольги в Чикаґо брала активну участь в роботі батьківського товариства при школі балету і народного сценічного танцю. Переселившись у 1983 р. до Нью-Джерсі, працювала у Пласт-прияті, управі батьківського комітету Школи українознавства та Товаристві українськоамериканських професіоналістів і промисловців у Нью-Джерсі і Нью-Йорку. Згодом була представницею від Нью-Джерсі в комітеті зі збору фондів на новий будинок Українського музею в Нью-Йорку [2]. Цей музей, метою якого є збереження і представлення багатої культурної спадщини українського народу, заснований у 1976 р. Союзом українок Америки і містить багаті колекції народного мистецтва, прикладного мистецтва, фотоматеріали та документи. Відкриття Українського музею — одне з найвизначніших досягнень українських іммігрантів у США. Як бачимо, незважаючи на воєнні та повоєнні труднощі, які пережило покоління батьків, біженців з України, і важкі умови перебування на чужині, далеко від рідного краю, їхні діти завдяки великій працелюбності та цілеспрямованості зуміли отримати освіту і досягти значних успіхів у професійній та громадсько-культурній роботі. Лідія Яворська, Тернопільський національний медичний університет ім. І. Я. Горбачевського, кафедра фармації ФПО післядипломної освіти Література

Зоряна Городиловська

1. Городиловська-Бурко Ірина (некролог). Лікарський вісник. — 1993. — Ч. 129. — С. 65–66. 2. Городиловська-Смородська Зоряна. Лікарський вісник. — 1973. — Ч. 4. — С. 66–67. 3. Доктор Юрій Городиловський (некролог). Лікарський вісник. — 1982. — Ч. 105. — С. 170–171. 4. Пундій Павло. Українські лікарі: біобібліографічний довідник. Кн. 2. Лікарі діаспори та їх діяльність для рідного краю. — Львів-Чикаго: НТШ у Львові, 1996. — 448 с. 5. http://kul.kiev.ua/biografii/miroslav-smorodskiy. html.

ФАРМАЦЕВТ ПРАКТИК 07-09_2020 WWW.FP.COM.UA

ЖИТТЯ

СУСПІЛЬСТВО І СВІТ

Від захисту рослин — до захисту здоров’я людини? Зусиллями біологів та біохіміків протягом останніх років було виявлено нові властивості жасмонатів щодо захисту рослин від шкідників. Нині інтерес до цих незвичайних речовин проявляють і фармакологи, оскільки є дані про те, що цим рослинам притаманна протизапальна та протиракова активність

ЗАВДЯЧУЮЧИ ЖАСМИНУ Складні етери та солі жасмонової кислоти одержали назву «жасмонати», серед яких особливо біологічно активним виявився метиловий етер — метилжасмонат. Вперше жасмонову кислоту було виділено у 1962 р. з квіток добре відомої нам рослини — жасмину великоквіткового (Jasminum grandiflorum), які мають такий неповторно приємний запах. Пізніше розпочалося активне вивчення жасмонатів як групи гормонів рослин, що регулюють їхні ріст і розвиток. Результати досліджень показали, що екзогенні жасмонова кислота та метилжасмонат функціонують як регулятори росту, впливаючи на дозрівання плодів, ріст коренів, закручування вусиків і процеси старіння. Ці сполуки у високих концентраціях діють як інгібітори росту, а в низьких — виявляють значний ефект стимулювання росту. У подальших дослідженнях було встановлено, що жасмонати беруть участь у двох різних регуляторних процесах — стримують вегетативний ріст рослин і сприяють переходу їх до стану спокою та індукують імунні реакції [1]. Синтез жасмонової кислоти починається з гідролізу фосфоліпідів фосфоліпазою А. Звільнена з ліпідів ліноленова кислота під дією ліпоксигенази перетворюється на перекисне похідне і далі формує п’ятичленний цикл, який є основою для жасмонату. Після синтезу жасмонова кислота

ФАРМАЦЕВТ ПРАКТИК 07-09_2020 WWW.FP.COM.UA

Інтерес медиків до жасмонатів не обмежується лише протизапальним ефектом. Значну кількість наукових публікацій результатів дослідження присвячено протираковим властивостям цих сполук. Так, зокрема, метилжасмонат пригнічував зростання клітин раку передміхурової залози й індукував апоптоз клітин раку легень

може піддаватися реакції метилірування, переходячи у фізіологічно активний метилжасмонат, але є можливим і приєднання глюкози, й тоді жасмонат переходить у неактивну (запасну) форму. РОСЛИНИ ЗАХИЩАЮТЬСЯ Протягом останнього десятиліття інтерес до цих речовин помітно зріс, оскільки було виявлено, що вони беруть участь не лише у процесах індивідуального розвитку рослин, а й у захисті від шкідників. Те, що у дерев, кущів та трави існує аналог імунної системи, притаманній людині, не є новиною. Враховуючи величезну кількість травоїдних тварин та інших організмів, які харчуються рослинними тканинами, було б дивним, якби рослини в процесі еволюції не навчилися надавати «симетричну відповідь» на зовнішню загрозу. Зокрема, механізми виявлення нападників з часом ставали все більш «витонченими»: наприклад, рослини розпізнають попелиць за білками, що виділяють симбіотичні бактерії цих комах. Відомо також, що у відповідь на механічне подразнення у рослинах досить швидко змінюється активність цілої низки генів. Хоча ми й знаємо, що рослина є живим організмом, нам важко уявити, що вона щось відчуває, адже, якщо зірвати листочок, вона не відверне свою гілку й, тим більше, не втече.

СУСПІЛЬСТВО І СВІТ

СOOCH3

СOOH

ЖИТТЯ

O Жасмонова кислота

Вчені встановили, що механічне подразнення пригнічує зростання рослин, а одним з компонентів «відчуття» такого подразнення можуть бути гормони — жасмонати, які впливають на найрізноманітніші процеси: від індивідуального розвитку рослини до захисту від шкідників [2]. Зокрема, концентрація цих речовин у тканинах зростає при механічній дії на рослину й там накопичуються метаболіти, що спричиняють отруєння комахшкідників. Легко уявити, що таким чином рослини захищаються, наприклад, від нашестя гусені: чим більше шкідників повзе по рослині, тим сильніше механічне подразнення, й тим більше виробляється захисних гормонів. Крім того, жасмонати допомагають рослині боротися з деякими грибковими інфекціями.

Метилжасмонат

Вперше жасмонову кислоту було виділено у 1962 р. з квіток добре відомої нам рослини — жасмину великоквіткового (Jasminum grandiflorum), які мають такий неповторно приємний запах. Пізніше розпочалося активне вивчення жасмонатів як групи гормонів рослин, що регулюють їхні ріст і розвиток

НА ВІДМІНУ ВІД ЛЮДИНИ Жасмонати також беруть участь у реакції рослини на ушкодження, проникнення хвороботворних бактерій або грибів, тобто на все те, що зумовлює у людини запалення. У рослин через зовсім іншу структуру тканин запалення (принаймні, у звичному для нас значенні) розвинутися не може. Але жасмонати запускають синтез антимікробних та інсектицидних сполук, а також білків, що блокують ферменти травлення у «нападника». Ось така цікава реакція «хімічного імунітету» у рослин. Не менш дивним є й «феномен», на який здатні деякі рослини за допомогою жасмонатів. У людини простагландини діють зазвичай поблизу місця виникнення ушкодження тканин, рослинні ж жасмонати не лише розповсюджуються по всій рослині подібно до справжніх гормонів, але й можуть впливати на сусідні рослини! Оскільки метилжасмонат є легколетючою речовиною, він здатний передаватися від однієї рослини до іншої через повітря. Таким чином, якщо хтось починає поїдати рослину, вона виділяє метилжасмонат, й у сусідніх рослинах індукується синтез токсичних та баластних речовин, які роблять поїдання малоприємним (їжа стає гіркою) або навіть небезпечним. ПРОТИЗАПАЛЬНІ ВЛАСТИВОСТІ Зацікавилися жасмонатами й фармакологи. Виявилося, що в експериментах на тваринах ці рослинні «сигнали тривоги», перш за все метилжасмонат, чинять протизапальну дію [3]. Такі результати, на думку вчених, можуть бути пов’язаними з тим, що ці речовини за своєю структурою подібні до протизапального простагландину людини. Зокрема, група вчених з Південної Кореї, Китаю та США зро-

били спробу підтвердити таке припущення за допомогою методу комп’ютерного моделювання [4]. Вони досліджували новий синтетичний жасмонат під кодовою назвою J11-Cl й виявили, що ця речовина здатна зменшувати вираженість симптомів запалення товстого кишечнику in vivo (на мишах), а in vitro — стимулювати активність PPARγ. Тому, в принципі, жасмонати можна розглядати як перспективні речовини для створення на їхній основі нових протизапальних засобів.

НЕЗВИЧАЙНИЙ ПРОТИРАКОВИЙ ЕФЕКТ Інтерес медиків до жасмонатів не обмежується лише протизапальним ефектом. Значну кількість наукових публікацій результатів дослідження присвячено протираковим властивостям цих сполук. Так, зокрема, метилжасмонат пригнічував зростання клітин раку передміхурової залози й індукував апоптоз клітин раку легень. Окрім метилжасмонату, на подібну дію виявився здатним також жасмон (летюча речовина, що утворюється при відщепленні карбоксильної групи від молекули жасмонової кислоти) [5]. Існують і повідомлення про посилення ефективності традиційних високотоксичних хіміотерапевтичних препаратів при їхньому комбінуванні з жасмонатами. Виявилося, що жасмонати без будь-якого «молекулярного втручання» з боку людини здатні пригнічувати ракові клітини, залишаючи недоторканими здорові [7]. На жаль, деталі такої поведінки поки що не з’ясовано. Існує лише кілька припущень щодо цього, перше з яких пов’язане з впливом на мітохондрії, тобто з енергетичним блокуванням; друге — із запуском всередині злоякісних клітин хімічних реакцій, що генерують хімічно активні сполучення кисню, перш за все водню пероксиду; й третє — процес злоякісного переродження змінює напрям на протилежний, тобто недиференційована клітина розпочинає спеціалізацію заново. Отже, жасмонати нині перебувають під пильною увагою науковців різного профілю, що неодмінно сприятиме виявленню нових властивостей цих незвичайних речовин, і, можливо, дозволить використати їх не лише в сільському господарстві, а й у медицині, при створенні нових лікарських засобів для лікування запалень та онкологічних захворювань. Підготував Руслан Примак, канд. хім. наук Список літератури знаходиться в редакції ФАРМАЦЕВТ ПРАКТИК 07-09_2020 WWW.FP.COM.UA

ЖИТТЯ

СУСПІЛЬСТВО І СВІТ

Робочий тиждень: у гармонії з часом та собою «Рученьки терпнуть, злипаються віченьки... Боже, чи довго тягти? З раннього ранку до пізньої ніченьки голкою денно верти…» (П. Грабовський)

Не секрет, що ще якихось 150 років тому люди, які не належали до привілейованих класів, працювали майже у режимі «нон-стоп». Наприклад, у Вікторіанській Англії тривалість робочого дня становила 12–16 год на добу, тобто 60–80 год при п’ятиденному робочому тижні та 84– 112 год — за відсутності вихідних. На наших теренах навіть після відміни кріпацтва прості люди працювали майже цілодобово, перериваючись тільки на нічний сон. У дореволюційній Росії із 1897 р. на фабриках і заводах було введено обмеження часу робочого дня: 11,5 год для чоловіків, а в разі роботи в нічний час (а також в суботу і перед святами) — 10 год, для жінок і дітей — 10 год при 6 робочих днях на тиждень. Відпустка не передбачалася. На щастя, протягом минулого століття тривалість робочого тижня поступово зменшувалася і в деяких країнах досягла вельми приємного мінімуму. НІДЕРЛАНДИ Це європейське королівство є країною з найкоротшим робочим тижнем — усього 27 год. Усередині 2000-х років голландці першими в світі ввели робочий тиждень тривалістю менше 30 год, і це не спричинило ніякого негативного ефекту на економіку. Багато громадян країни працюють по 4 дні на тиждень, причому майже завжди це молоді батьки, але є також приклади, коли такий графік впроваджують цілими підприємствами.

ФАРМАЦЕВТ ПРАКТИК 07-09_2020 WWW.FP.COM.UA

Погодинна оплата в середньому становить 30 доларів США. ФІНЛЯНДІЯ Непогано почуваються й фіни — тривалість робочого тижня у них може становити всього 32 год, хоча працюють вони в середньому по 38 год — такий робочий тиждень зазвичай встановлено за трудовими договорами. Цікаво, що у Фінляндії визначено також і максимальні межі робочого тижня — не більше 40 год. Примітно, що самі фіни впевнені, що працюють менше всіх у Європі, — такі дані надає Фінський центр економічних досліджень, посилаючись на Євростат. Місцеві аналітики вважають, що коротка тривалість роботи негативно позначається на економіці і конкурентоспроможності держави, хоча середня погодинна оплата праці — 33 долари США — ставить такі слова під сумнів. Країни з робочим тижнем, коротшим за 40 год, це більше виняток із правил, оскільки переважна більшість країн дотримується саме такого нормативу. Але є й яскраві приклади, коли громадяни працюють набагато більше. Наприклад, мешканці Японії присвячують роботі 50 год на тиждень, а працьовиті китайці — 60 год, при цьому середня тривалість обідньої перерви становить 20 хв

ФРАНЦІЯ Не є головними світовими трудоголіками й французи, що офіційно мають 35-годинний робочий тиждень. Останнє є результатом тривалої боротьби профспілок за зменшення робочого дня до 6 год. При цьому обідня перерва може тривати 1,5 год. Водночас не всі громадяни згодні із таким станом речей — близько 50% осіб вважають за потрібне працювати по 7 год на день, а більше третини юристів узагалі примудряються працювати по 55 год на тиждень. При цьому варто зауважити, що безкорисливо ніхто не буде переробляти, оскільки понаднормові оплачуються щедріше, ніж звичайні робочі години. ІРЛАНДІЯ Ірландці працюють по 35,3 год на тиждень. Хоча на відміну від сусідів по рейтингу Ірландія відверто поступається францу-

СУСПІЛЬСТВО І СВІТ

ЖИТТЯ

зам щодо економічного розвитку, а також впровадження сучасних технологій. Примітно, що ще у 80-х роках минулого століття ірландці працювали куди більше своїх територіальних сусідів, а саме — 44 год! Сьогодні тривалість робочого тижня скорочено, але й економічні показники від цього не виросли. Низька розвиненість місцевого ринку праці та інші внутрішні проблеми змушують ірландців виїжджати на заробітки до сусідньої Англії. До речі, як і у Фінляндії, ірландське законодавство встановлює максимальну тривалість робочого тижня, яка з 1997 р. не повинна перевищувати 48 робочих годин. ІЗРАЇЛЬ Ізраїль також посідає непогані позиції за тривалістю робочого тижня, — середній показник становить 36,3 год. Не можна сказати, що у ізраїльтян відсутні економічні проблеми, але потрібно робити поправку на заморожений конфлікт в країні. До речі, середньою офіційно встановленою нормою вважається 42 год, і тільки після них починають рахувати понаднормові. ДАНІЯ У Данії живуть не тільки найщасливіші пенсіонери, а й найщасливіші трудящі — робочий тиждень у них триває 37,5 год. Але не варто гадати, що вони навіть їх відпрацьовують повністю. Так, багато установ включають у ці години ще й 30-хвилинну обідню перерву, що зменшує кількість відпрацьованого часу до 35 год. У день середньостатистичний датчанин перебуває на роботі близько 7 год 20 хв, але заробляє при цьому цілком серйозні навіть для Європи гроші — 37,5 євро за 1 год, що на третину більше, ніж середній показник по ЄС. НІМЕЧЧИНА Весь світ впевнений, що німці — найпрацьовитіша нація в світі, і самі жителі Німеччини не поспішають розвіювати цей стереотип. Хоча статистичні показники свідчать про протилежне. Маючи законодавчо закріплений робочий тиждень у 38 робочих годин, німці в середньому відпрацьовують на рік всього 1,37 тис. год, що дозволяє їм посідати лідируючі позиції у світі за найменшою кількістю робочих годин — у перерахунку на робочий тиждень це всього трохи більше 26 год! Але, як всім відомо, за рахунок високої продуктивності це зовсім не відбивається на економічних показниках країни. При цьому мінімальна погодинна ставка становить 8,5 євро, тоді як середня — близько 25 євро.

БЕЛЬГІЯ Віднедавна по 38 год на тиждень працюють у Бельгії — відповідний законопроєкт було прийнято в країні у 2016 р. Також було встановлено й верхню межу, яка дозволяє бельгійцям працювати 45 год на тиждень. Слід зазначити, що більшості громадян цілком достатньо й 38 год — середня погодинна оплата праці в країні перевищує 39 євро, що дозволяє їм бути лідерами за цим показником серед країн ЄС. Отже, робочий день середньостатистичного бельгійця триває 7 год 7 хв. При цьому самі громадяни зізнаються, що з цього часу безпосередньо на виконання функціональних обов’язків вони витрачають лише 3 год 47 хв. При цьому багато роботодавців піклуються про своїх робітників, вводячи, 4-денний робочий тиждень. Їхня логіка є вельми простою: працівник, що добре відпочив та є щасливим, — продуктивний працівник! НОРВЕГІЯ Норвезьке законодавство визначає фіксований трудовий тиждень, який становить 39 робочих годин. Показники місцевої статистики стверджують, що середньостатистичний норвежець щодня проводить на роботі по 7 год 31 хв, при цьому примудряється досягати одного з найвищих показників продуктивності в світі. Норвезький ВВП за людино-годину поповнюється на 88 доларів США внутрішнього продукту, що є другим показником у світі після Люксембургу. УКРАЇНА Законодавчими актами України тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 год на тиждень. У той же час скорочену тривалість робочого часу встановлено для працівників віком від 16 до 18 років — 36 год на тиждень,

для осіб від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють у період канікул) — 24 год на тиждень. Своєю чергою, тривалість робочого часу учнів, що працюють протягом навчального року у вільний від навчання час, не може перевищувати половини максимальної тривалості робочого часу, передбаченої для осіб відповідного віку; для працівників, зайнятих на роботах зі шкідливими умовами праці, — не більш як 36 год на тиждень. РОБОТА «НА ДИСТАНЦІЇ» Виклики сьогодення спонукають роботодавців та працівників все частіше замислюватися над зміною традиційних умов праці, а саме — переводити співробітників на надомну, тобто дистанційну роботу. Варто зауважити, що працювати «віддалено» можуть представники далеко не всіх професій. Зокрема, це стосується виконання тих видів робіт, що створюють незручності для сусідів. Загалом, переваги дистанційної роботи очевидні: економія коштів на комунальні витрати з боку роботодавця, збережений час та кошти на дорогу з боку працівника. Але хибною є думка про те, що дистанційна робота є менш тривалою, ніж праця за традиційних умов. Тривалість дистанційної роботи має бути тотожною режиму праці, що встановлений в установі, де працює людина. Тобто, якщо офіційно ваш робочий день триває з 9.00 до 18.00 (з урахуванням перерви), то й вдома ви маєте працювати за зазначеним графіком. Безумовно, роботодавець не завжди може контролювати дотримання працівником свого робочого графіку. Але, як свідчить практика, зазвичай «де-факто» тривалість дистанційної роботи суттєво перевищує офіційно встановлені часові рамки, перетворюючись, як і в минулі часи, на працю в режимі «нон-стоп»… Підготувала Олександра Демецька ФАРМАЦЕВТ ПРАКТИК 07-09_2020 WWW.FP.COM.UA

АСТРОЛОГІЧНИЙ ПРОГНОЗ НА ЖОВТЕНЬ 2020 РОКУ Овни відчують незадоволеність своїм соціальним становищем. Ви або свідомо завищуєте планку, бажаючи прискореними темпами підкорити нову сходинку в кар’єрі, або відчуваєте сильний опір середовища. Вам вкрай важко донести до оточуючих свою точку зору і відстояти власні позиції. При виникненні гострих ситуацій краще не лізти на рожен, щоб не погіршити своє досить хитке становище. У жовтні Тільці відчують енергетичне спустошення. Ви зіткнетесь із ситуаціями, під час яких будете протиставляти себе оточуючим. Місяць хороший для опозиціонерів, які зможуть спробувати на собі, як-то бути одним у полі воїном. Прагнучи пояснити опонентам свою позицію, зазнаєте фіаско. Знайти консенсус буде вкрай складно. Джерелом натхнення стане вивчення різних релігійних і філософських вчень. Настав час активних дій для Близнюків. Вас чекають дуже привабливі ділові пропозиції, які позитивним чином позначаться як на вмісті гаманця, так і на зростанні професійного авторитету. Не приймайте поспішних рішень, не все, що вам запропонують, буде вигідним, як може здатися на перший погляд. Секрет успіху полягає в тому, щоб дочекатися свого часу. Вас очікує маса знайомств, вельми корисних і перспективних. Здоровий екстремізм і чорний гумор допоможуть Ракам подолати цей насичений неприємними сюрпризами період. У той же час зірки вказують на те, що ви можете отримати спадок або дар. І мова йде не тільки про матеріальні, а й про духовні здобутки, напуття вчителя або несподіване прозріння. Можлива тривала поїздка або тимчасовий переїзд. Прислухайтесь до свого внутрішнього голосу, з увагою поставтесь до інформації, що приходить зі сновидінь.

ФАРМАЦЕВТ ПРАКТИК 07-09_2020 WWW.FP.COM.UA

Вся увага Левів сконцентрована на вирішенні грошових проблем і прагненні до матеріального достатку. Виникнуть складні питання, пов’язані з вкладенням грошей в якісь проєкти. Це вдалий час для отримання кредиту з подальшим перспективним інвестуванням коштів. Ваші старання будуть щедро винагороджені. Поглинені бурхливою діловою активністю, ви, можливо мимоволі, нехтуєте спілкуванням із близькими людьми.

Для Стрільців жовтень — час прихованої від сторонніх очей роботи і підбиття підсумків перед новим життєвим етапом. Зараз ви можете закласти базис для зростання в кар’єрі і подальшого соціального розвитку. В цей період можливе викриття таємниць, що дасть розуміння подій і процесів, які довгий час не давали вам спокою і здавалися нерозв’язними. Велика ймовірність нового роману, який ви будете приховувати від оточуючих.

Місяць хороший для Дів, які займаються викладацькою діяльністю та задіяні в освітній галузі. З метою придбання нової спеціальності або підвищення кваліфікації ви самі можете стати учасником навчальних процесів. У даний період можливі зміна переконань, перегляд світогляду і пошук нових шляхів реалізації. Життя може підштовхнути вас до великих змін у долі — від місця проживання до тотальної трансформації життєвих планів.

Жовтень не надто підходить для особистих ініціатив Козорогів. Краще представляти інтереси колективу, ніж власні. Але немає причин для занепокоєння — ваша «самопожертва» не пройде даром і принесе хороші дивіденди. Місяць хороший для людей, що йдуть ретроспективним шляхом або вибрали для себе сферу діяльності, пов’язану з вивченням і відродженням спадщин минулого, — істориків, археологів, реставраторів.

Якщо є час «зеленої вулиці», то він настав для Терезів. Єдиною перешкодою на вашому шляху може стати небажання або невміння сконцентруватися на поставленій меті (занадто багато спокусливих пропозицій і можливостей). Місяць ідеальний для самовираження, ви відчуєте себе творцем, вільно виявляючи здібності і таланти. У цей період можливе виникнення запаморочливого любовного зв’язку, поєднаного з насиченим емоційним життям.

Період благодатний для Водоліїв, зайнятих в журналістиці і рекламі, всіх, хто висловлює себе словом і друкованою інформацією. Вас чекає багато переміщень і метушні — дрібні поїздки і відрядження. Місяць підходить для навчання — знання поглинаються легко і добре засвоюються. Ви будете залучені в справи найближчих родичів і близьких друзів. Негативний прояв місяця — навколо вас буде багато чуток і пересудів.

Гармонійний душевний стан, в якому перебувають Скорпіони, супроводжують везіння і успіх на матеріальному терені. Наближається кілька несподіваних і дуже сприятливих подій, результати яких перевищать навіть найсміливіші очікування. Позитивна атмосфера місяця внесе в душу спокій і впевненість у власних силах. Свої успіхи ви розділите з коханими, проводячи в їхньому товаристві значну частину вільного часу.

Риби стурбовані просуванням своїх кар’єрних планів та їхньою реалізацією. Ретельно продумуйте кожен крок — успіх і удача не змінять вам, але варто запастися терпінням. Не піддавайтеся на вмовляння і поради оточуючих, не форсуйте події прискореними темпами. Пам’ятайте китайську мудрість: «У черепахи не менше шансів прийти до фінішу першою, ніж у зайця». Фінансове становище, хитке в першій половині жовтня, суттєво покращиться в останній декаді місяця. Тетяна Савченко, астропсихолог

Кетопрофен 2,5 % гель

Лікування БОЛЮ в м’язах та суглобах 1 30, 50, 100 г гелю у тубі 1. Показання: посттравматичний біль у м’язах та суглобах, запалення сухожиль. За повною інформацією щодо можливих побічних ефектів звертайтеся до інструкції для медичного застосування лікарського засобу Фастум® гель, затвердженої наказом МОЗ України № 824 від 09.04.2020. Р.П. № UA/10841/01/01. Інформація про рецептурний лікарський засіб для спеціалістів охорони здоров’я, для медичних і фармацевтичних працівників. СКОРОЧЕНА ІНСТРУКЦІЯ для медичного застосування лікарського засобу ФАСТУМ® ГЕЛЬ (FASTUM® GEL) Cклад. 1 г гелю містить кетопрофену 0,025 г. Фармакотерапевтична група. Нестероїдні протизапальні засоби для місцевого застосування. Код АТХ М02А А10. Показання. Посттравматичний біль у м’язах та суглобах, запалення сухожиль. Протипоказання. Наявність в анамнезі гіперчутливості до будь-якої із допоміжних речовин лікарського засобу, наявність в анамнезі реакції фоточутливості, відомі реакції гіперчутливості, вплив сонячних променів, навіть у вигляді розсіяного світла чи УФ-опромінення в солярії під час лікування і протягом двох тижнів після його припинення, ІІІ триместр вагітності та інші. Особливості застосування. Під час лікування та протягом 2 тижнів після його завершення рекомендується носити одяг, який закриває ділянку нанесення, для уникнення фоточутливості. Спосіб застосування та дози. Гель слід наносити тонким шаром (3-5 см) на уражені ділянки від 1 до 3 разів на добу, а для кращого проникнення застосувати легкі масажні рухи. Побічні ефекти. Іноді: місцеві шкірні реакції, такі як еритема, екзема, свербіж і відчуття печіння, рідко: дерматологічні реакції (фотосенсибілізація, бульозні висипи і кропив’янка), дуже рідко: пептична виразка, шлунково-кишкова кровотеча, діарея, контактний дерматит, ниркова недостатність або погіршення стану у разі наявності такої та інші. Категорія відпуску. За рецептом. Виробник: А. Менаріні Мануфактурінг Логістікс енд Сервісес С.р.Л. Адреса. Віа Сете Санті 3, 50131 Флоренція (ФІ), Італія. За повною інформацією звертайтеся до інструкції для медичного застосування лікарського засобу Фастум® гель № 824 від 09.04.2020. Представництво “Берлін-Хемі/A. Менаріні Україна ГмбХ”. Адреса: м. Київ, вул. Березняківська, 29, 7-й поверх. Тел: +38 (044) 494 33 85, факс +38 (044) 494 33 89. UA_Fas_07-2020_V1_Press. Останній перегляд 22.04.2020.

Є тільки одна Віагра, і це Віагра

ВІАГРА® (силденафіл), таблетки вкриті плівковою оболонкою, 25 мг: по 4 таблетки у блістері, по 1 блістеру в картонній коробці. 50 мг: по 1 або по 4 таблетки у блістері, по 1 блістеру в картонній коробці. 100 мг: по 1 або по 2 таблетки у блістері, по 1 блістеру в картонній коробці; по 4 таблетки у блістері, по 1 або по 2 блістери в картонній коробці. Коротка інструкція для медичного застосування препарату. Показання. Препарат Віагра® рекомендується застосовувати чоловікам із еректильною дисфункцією, яка визначається як нездатність досягти або підтримати ерекцію статевого члена, необхідну для успішного статевого акту. Для ефективної дії препарату Віагра® потрібне сексуальне збудження. Спосіб застосування та дози. Рекомендована доза препарату Віагра® становить 50 мг та застосовується у разі необхідності приблизно за годину до сексуальної активності. Залежно від ефективності та переносимості препарату дозу можна збільшити до 100 мг або знизити до 25 мг у таблетках. Максимальна рекомендована доза становить 100 мг. Частота застосування максимальної рекомендованої дози препарату становить 1 раз на добу. Більш детально – див. інструкцію. Протипоказання. Підвищена чутливість до активної речовини або будь-якої з допоміжних речовин препарату. Одночасне застосування із донорами оксиду азоту (такими як амілнітрит) або нітратами у будь-якій формі протипоказане, оскільки відомо, що силденафіл має вплив на шляхи метаболізму оксиду азоту/циклічного гуанозинмонофосфату (цГМФ) та потенціює гіпотензивний ефект нітратів. Одночасне застосування інгібіторів ФДЕ5 (у тому числі силденафілу) зі стимуляторами гуанілатциклази, такими як ріоцигуат, протипоказане, оскільки може призвести до симптоматичної гіпотензії. Стани, при яких не рекомендована сексуальна активність (наприклад, тяжкі серцевосудинні розлади, такі як нестабільна стенокардія або серцева недостатність тяжкого ступеня). Втрата зору на одне око внаслідок неартеріальної передньої ішемічної невропатії зорового нерва незалежно від того, пов’язана ця патологія із попереднім застосуванням інгібіторів ФДЕ5 чи ні. Наявність таких захворювань, як порушення функції печінки тяжкого ступеня, артеріальна гіпотензія (артеріальний тиск нижче 90/50 мм рт. ст.), нещодавно перенесений інсульт або інфаркт міокарда та відомі спадкові дегенеративні захворювання сітківки, такі як пігментний ретиніт (невелика кількість таких пацієнтів має генетичні розлади фосфодіестераз сітківки), оскільки безпека силденафілу не досліджувалася у таких підгрупах пацієнтів. Побічні реакції. Найчастіше повідомлялося про такі побічні реакції, як

головний біль, припливи крові до обличчя, диспепсія, закладеність носа, запаморочення, нудота, приливи жару, порушення зору, порушення сприйняття кольору та затьмарення зору. Більш детально – див. інструкцію. Особливості застосування. Оскільки сексуальна активність супроводжується певним ризиком з боку серця, до початку будь-якого лікування еректильної дисфункції лікар має оцінити стан серцево-судинної системи пацієнта. Засоби для лікування еректильної дисфункції, у тому числі й силденафіл, слід призначати з обережністю пацієнтам із анатомічними деформаціями пеніса (такими як ангуляція, кавернозний фіброз або хвороба Пейроні), або пацієнтам зі станами, що сприяють розвитку пріапізму. Більш детально – див. інструкцію. Взаємодія з іншими лікарськими засобами. При дослідженні in vitro силденафіл – слабкий інгібітор ізоформ цитохрому Р450. Дослідження in vivo: силденафіл має вплив на метаболізм оксиду азоту/циклічного гуанозинмонофосфату (цГМФ), було встановлено, що цей препарат потенціює гіпотензивну дію нітратів, тому його одночасне застосування з донорами оксиду азоту або з нітратами в будь-якій формі протипоказане. Більш детально – див. інструкцію. Фармакологічні властивості. Силденафіл є потужним та селективним інгібітором цГМФ-специфічної фосфодіестерази 5 (ФДЕ5) у кавернозних тілах, де ФДЕ5 відповідає за розпад цГМФ. Більш детально – див. інструкцію. Категорія відпуску. За рецептом. Перед використанням препарату необхідно ознайомитись з інструкцією для медичного застосування та проконсультуватись з лікарем. Інформація для лікарів і фармацевтів. Призначено для розповсюдження на семінарах, симпозіумах, конференціях з медичної тематики. Реєстраційні посвідчення № UA/0313/01/02 та UA/0313/01/03 від 26.02.2018р., затверджено Наказом МОЗУ № 343зі змінами, затвердженими Наказом МОЗУ № 236 від 04.02.2020 р. Зміни внесено Наказом МОЗУ 02.04.2020 № 763 Реєстраційне посвідчення № UA/18004/01/01 За додатковою інформацією звертайтесь до: Представництва «Пфайзер Експорт Бі. Ві.» в Україні: 03038, м. Київ, вул. Амосова, 12. Бізнес-центр «Горизонт парк», тел.: (044) 391-60-50.

PP-VIA-UKR-0090

Таблетки Віагри, вкриті плівковою оболонкою блакитного кольору, у формі діаманту, із заокругленими краями, з тисненням «Pﬁzer». Таблетку зображено не в натуральний розмір. Всі інші таблетки зображено лише з ілюстративною метою.