Олександр Аузан. Економіка всього

ЕКОНОМІК А В СЬ ОГО

ОЛЕКСАНДР А У ЗАН

ЕКОНОМІК А ВСЬОГ О Як інститути визначають наше життя

ИЇВ К L AURUS 2 0 17

УДК 330.837 ББК 65.011 A11 Олександр Аузан Економіка всього. Як інститути визначають наше життя. — К.: Лаурус, 2017. — 144 с.

A11

ISBN 978-617-7313-12-9 Олександр Аузан — доктор економічних наук, професор, громадський діяч, публіцист. З 2013 року — декан економічного факультету МДУ імені М. В. Ломоносова, автор понад 130 наукових робіт, зокрема чотирьох монографій, університетського підручника з інституціональної економіки і численних статей, президент Інституту національного проекту «Суспільний договір», президент Асоціації незалежних центрів економічного аналізу, один з ініціаторів створення товариств захисту прав споживачів, член різноманітних колегіальних органів управління. «Економіка всього» — науково-популярна розповідь про інститути та інституціональну економіку. Усім небайдужим до власного впливу на суспільно-політичне й економічне життя держави буде корисно знати, чому щоразу, коли ми вибираємо будь-який товар, то голосуємо за певний інститут. Як саме це відбувається? Чому кожен з нас дотичний до трансакційних витрат? Чому збитки неусувні і як насправді потрібно здійснювати вибір? Книжка містить структурований опис найбільш відомих і значущих світових економічних теорій та практичні поради.

Науковий редактор українського видання Гриценко Андрій Андрійович, економіст, чл.-кор. НАН України, заступник директора Державної установи «Інститут економіки та прогнозування НАН України», заслужений працівник освіти України ISBN 978-617-7313-12-9

2017 © Видавництво «Лаурус» 2017 © Олександр Аузан, текст

ЗМІС Т

7

Валерій Геєць, Андрій Гриценко. Інституціональна

економіка: правила гри проти гри без правил.

9

Передмова автора

13

Розділ 1. Людина

23

Розділ 2. Інститути

37

Розділ 3. Трансакційні витрати

53

Розділ 4. Держава

71

Розділ 5. Суспільство

85

Розділ 6. Власність

99

Розділ 7. Економіка і право

109

Розділ 8. Інституційні зміни

125

Розділ 9. Модернізація (замість висновку)

5

Інституціональна економіка: правила гри проти гри без правил

ІНС ТИТ УЦ ІОНА ЛЬНА ЕКОНОМІК А: П РА ВИ Л А Г РИ П Р О Т И Г РИ БЕ З П РА ВИ Л

Чи варто читати цю книгу? Якщо варто, то кому? Тим, хто бажає познайомитися з азами інституціональної економіки, чи, можливо, фахівцям, які працюють на цьому науковому поприщі? Вважаємо, що це буде корисно всім. Це не тільки економіка всього (як назвав книгу автор), а й економіка для всіх. Вона поєднує досить популярний виклад основних підходів до розуміння інституційної обумовленості людської діяльності з історією наукових ідей у цій сфері та роздумами автора (який є одним з найавторитетніших фахівців у галузі інсти­т уціональної економіки і займається не тільки ї ї тео­ретичними, а й прикладними аспектами) над фундаментальними проблемами цієї науки і суспільного життя. Робота містить ряд оригінальних підходів, які варті професійного обговорення. Інституціоналізму як особливому напряму пізнання суспільних явищ трохи більше століття. Перше монографічне дослідження, що базувалося на інституціональній методології, було здійснено Торнстейном Вебленом в книзі «Теорія бездіяльного класу. Економічне дослідження інститутів» (The Theory of Leisure Class. An Economic Study of Institutions) у 1899 р. А передісторія появи цього напряму досліджень налічує стільки років, скільки люди замислюються над причинами своїх вчинків. Минуло уже близько півстоліття з тих пір, коли Дуглас Норт висунув свій лозунг «інститути мають значення». Тепер уже інституціональна економіка претендує на провідну роль

7

Олександр Аузан «Економіка всього»

в економічній теорії. Але автор підтримує думку, що інституціональна економіка мріє не про пануюче положення в економічній теорії, а про перетворення її у нову соціальну філософію. Для цього є підстави. Людські спільноти можуть існувати тільки в тому випадку, коли люди погоджують свої дії. Це вірно як для первісного полювання, яке не може бути успішним без погодження дій, так і для сучасного суспільства, що базується на складній системі угод, в яких фіксується спільна воля, а значить, і певні правила. Є багато ознак, які відрізняють людей від тваринного світу. Це і виробництво знарядь праці, і мислення, і соціальність і т. ін. Без перебільшення можна сказати, що інститути виділяють людське суспільство із тваринного світу. А втрата інститутів повертає людство до звіриних законів. Це особливо важливо усвідомлювати зараз, коли у світовій спільноті розгортаються конфронтаційні тенденції, ігноруються старі правила, а нові ще не створено, в той час як людство має засоби, що дозволяють йому багаторазово знищити себе. Книга, безумовно, цікава і корисна для українського читача, бо вона дає інструменти осмислення життєвих ситуацій в економіці та суспільстві, розуміння механізмів людської діяльності та конкретних вчинків і пошуку способів зміни стану на краще. Цьому сприяє авторський підхід, який ставить в центр дослідження не самі інститути, а людину в інституційному світі. Будь-яка ситуація, яка виникає в житті кожної людини, може бути розглянута с точки зору існуючих формальних і неформальних правил, вибору варіантів дій, їх правомірності, витрат та ефектів їх здійснення, відношення у цих діях до держави, суспільства і т. ін. Автор пояснює «роботу» інституціональних категорій на конкретних життєвих прикладах і таким чином спрямовує читача на продо-

8

Інституціональна економіка: правила гри проти гри без правил

вження цієї роботи у своєму власному житті. Як подолати інерцію «колії» (path dependence), не потрапити в інституційну пастку, побороти корупцію, дійти суспільної згоди, створити ефективну державу, забезпечити законність, за якими правилами жити —всі ці та багато інших проблем — турбота всіх і кожного. І в будь-якому разі автор має рацію, наголошуючи на тому, що жити за правилами (навіть поганими) краще, ніж без правил. Читайте, думайте, вирішуйте…

Валерій Геєць, академік НАН України Андрій Гриценко, член-кореспондент НАН України

9

Передмова автора

П Е РЕ Д М О В А А В Т О РА

Книжку, що лежить перед вами, шановний читачу, я не писав. Я її надиктовував, читав як міні-лекції. Ідею такого формату висловив Валерій Панюшкин, який підготував зі мною першу колонку для журналу Esquire у стилі міні-лекцій. Пізніше Філіп Бахтін, на той час головний редактор видання, переконав мене зробити серію таких колонок. А Дмитро Голубовський, який змінив його на цій посаді, мучився зі мною півроку, слухаючи мої лекції та редагуючи їх. Чому саме інституціональна економіка стала цікавою для публічних лекцій? Один мудрий історик сказав: «Провідні економісти переживають через те, що інституціональна економіка претендує на головний напрям світової економічної теорії. Вони помиляються. Інституціональна економіка мріє не про панівне становище в економічній теорії, а про перетворення на нову соціальну філософію». Я думаю, що ідеї інституціональних економістів заслуговують на увагу саме тому, що дають змогу робити висновки про устрій життя в цілому і деталізуючи його: чому ми весь час маємо справу з певними силами соціального тертя, чому досконалість недосяжна, але можлива різноманітність, як робити вибір серед цієї різноманітності тощо. Мене інколи питають, чи можу я за тиждень підготувати нову публічну лекцію. Зазвичай я відповідаю: «Так, можу, але додайте три роки або п’ять». Тому що публічну лекцію підготувати насправді легко: потрібно багато

11

Олександр Аузан «Економіка всього»

думати про ці теми, говорити в різних аудиторіях, читати лекції студентам, виступати з науковими доповідями, після чого неважко все це сформувати і стисло викласти свої ідеї. З моменту появи «Інституціональної економіки для чайників» (під таким заголовком вийшло перше видання книжки) минуло кілька років, і сьогодні, враховуючи новий досвід і нові роздуми, я зробив ці лекції дещо іншими. Однак я нічого не змінюю в колонках, свого часу опублікованих в Esquire, які й утворили пропоновану книжку. На мою думку, ці тексти почали самостійне, окреме від мене життя. Це видно з обговорень в Інтернеті, до яких я уважно дослухався. Але, напевне, я теж маю право на окреме від цієї книжки життя і можливість думати про інші теми, мріяти про створення теорії неформальних інститутів, міркувати про місії університетів, і, можливо, років через три чи п’ять я розповім про все це в нових маленьких лекціях.

12

Розділ 1 • Людина

РОЗДІЛ 1 • ЛЮДИНА

На перший погляд, починати розмову про інституційну економіку з людини — дивно. Тому що в економіці є фірми, є уряд, а іноді, десь на горизонті, є ще люди, зазвичай приховані під псевдонімом «домогосподарство». Однак я відразу хочу висловити дещо єретичний погляд на економіку: жодних фірм, держав і домогосподарств немає — є різні комбінації людей. Коли ми чуємо: «Це в інтересах фірми», треба трошки помізкувати і зрозуміти, про чиї саме інтереси йдеться. Це можуть бути інтереси топ-менеджерів, інтереси акціонерів, інтереси якихось груп працівників, інтереси власника контрольного пакета акцій або, навпаки, міноритаріїв. Та в будьякому разі жодних абстрактних інтересів фірми немає — є інтереси конкретних людей. Те саме відбувається, коли ми говоримо: «Домогосподарство отримало дохід». Тут і починається найцікавіше! У родині спостерігається власний дуже складний розподільний процес, вирішуються вкрай непрості завдання за участі великої кількості різних переговорних сил — дітей, онуків, старшого покоління. Тож в економіці нам не уникнути питання про людину. Зазвичай це називається методологічним індивідуалізмом, але назва ця вкрай невдала, тому що йдеться зовсім не про те, індивідуаліст людина чи ні. Мова про те, чи існує в громадському світі що-небудь, що не становило б інтереси різних людей. Ні. Тоді треба розуміти, яка вона, ця людина.

13

Олександр Аузан «Економіка всього»

Людина проти Homo Economicus Батька політичної економії Адама Сміта вважають автором ідеї людини як Homo Еconomicus, і ця модель уже багато десятиліть мандрує підручниками з економіки. Я хочу виступити на захист великого попередника. Треба пам’ятати про те, що Адам Сміт не міг викладати на кафедрі політичної економії, адже в його часи такої науки просто не було. Він викладав на кафедрі філософії. Якщо в курсі політичної економії Сміт розповідав про людину егоїстичну, то в курсі моральної філософії — про людину альтруїстичну, і це не дві різні людини, а одна й та сама. Але учні й послідовники Сміта вже не викладали на кафедрі філософії, тому в науці утворилася досить дивна, ущербна конструкція — Homo Еconomicus, яка лежить в основі всіх розрахунків класичної економіки, що стосуються поведінки. На формування цієї конструкції величезний вплив мала французька просвітницька філософія XVIII століття, яка стверджувала, що свідомість людська безмежна, розум — всесильний, сама людина прекрасна, і, якщо дати їй волю, все усюди процвітатиме. Ось так у результаті об’єднання ідей великого філософа й економіста Сміта з французьким Просвітництвом з’явився Homo Еconomicus — усезнаючий егоїстичний негідник, який має надприродні здібності з раціоналізації та максимізації своєї корисності. Ця конструкція живе в багатьох економічних працях XX–XXI століть. Однак людина, яка керується винятково егоїстичними цілями і робить це без будь-яких обмежень, тому що знає все, як боги, і всеблага, як ангели, — нереальна. Нова інституціональна економічна теорія коригує ці уявлення, вводячи два положення, важливих для всіх подальших побудов і міркувань: положення про обмежену раціональність людини і положення про ї ї схильність до опортуністичної поведінки.

14

Розділ 1 • Людина

Людина проти раціональності Просвітницьке уявлення про те, що людина має необмежені раціональні здібності, спростовується життєвим досвідом кожного з нас. Проте у власному житті ми не завжди враховуємо, що наша, так само як і чужа, раціо­ нальність є обмеженою. Економіст і психолог Герберт Саймон отримав Нобелівську премію за вирішення питання про те, як саме проявляється обмежена раціональність і як при цьому людина, що не має нескінченних здібностей добування інформації та її переробки, розв’язує безліч життєвих проблем. Уявімо, як людина, згідно зі стандартним підручником економіки, повинна проводити ранок. Прокинувшись, вона має розв’язати мінімальне оптимізаційне завдання, щоб поснідати, а саме — розглянути всі можливі види йогуртів, сиру, яєць, шинки й усього іншого, що їдять на сніданок, з урахуванням відмінності виробництва, географії, цін. Після прорахунку вона зможе прийняти оптимальне рішення: купити яйця (а не авокадо) у Москві (а не у Сінгапурі), у визначеному магазині й за визначеною ціною. Є підозра, що, якщо людина не застосує для таких розрахунків парочку правил — або, інакше кажучи, інститутів, — вона цього дня не те що не поснідає, а навіть не повечеряє. То як же вона вирішує це завдання? Герберт Саймон стверджував, що рішення приймається так: коли людина обирає собі супутника життя, вона не закладає в комп’ютер мільярди осіб протилежної статі. Вона робить кілька випадкових випробувань, установлює шаблон, рівень домагань, і перша персона, яка відповідає цьому рівню, стає ї ї обранцем (ну, а потім, зрозуміло, шлюб укладається на небесах). Так само методом випадкових випробувань і встановлення рівня домагань людина вирішує завдання, чим поснідати або,

15

Олександр Аузан «Економіка всього»

скажімо, який купити костюм. Тому з положення про обмежену раціональність людей зовсім не випливає, що вони безглузді. Це лише означає, що люди не мають здіб­ ностей до обробки усієї повноти інформації, але при цьому у них є простий алгоритм, щоб розв’язати безліч найрізноманітніших проблем. Людина проти благих намірів Люди аж ніяк не ангели. Вони нерідко намагаються обійти запропоновані їм умови і правила життя. Автор ідеї про схильність людей до опортуністичної поведінки, нобелівський лауреат 2009 року Олівер Вільямсон визначив її як поведінку із застосуванням засобів хитрості й підступності, або поведінку, не обтяжену нормами моралі. Знову ж таки, спеціальних доказів це навряд чи потребує, але новаторство Вільямсона полягає в тому, що за допомогою його ідей ми можемо пояснити, як люди обходять певні обмеження. Один із найяскравіших прикладів роботи цього механізму — модель ринку «лимонів», за яку економіст Джордж Акерлоф у 2002 році отримав Нобелівську премію. Модель «лимонів» описує передконтрактну опортуністичну поведінку. Вона побудована на цілком реальній проблемі — торгівлі вживаними автомобілями у США. Уявіть: людина приходить купувати стару машину. Всі авто, які вона бачить, у належному стані, усі блищать, але наскільки добре вони їздять (проїдуть 500 метрів і заглохнуть чи їздитимуть іще 100 тисяч кілометрів) — невідомо. Які критерії вибору у покупця? Загалом їх два: зовнішній вигляд і ціна. На вигляд усі машини однакові. А кому легше опустити ціну — тому, хто продає доволі хороший автомобіль, чи тому, хто збуває гірший автомобіль? Швидше за все, другому продавцю. Виходить, що тільки-но людина починає приймати рі-

16

Розділ 1 • Людина

шення на основі зовнішнього вигляду і ціни товару, у конкуренції перемагає найбільш недобросовісний її учасник, продавець «лимона» — так на жаргоні американських автодилерів називається неякісна машина. А «сливи», тобто вельми пристойні автомобілі, витісняються з ринку. Здається, у моделі «лимонів» описана нормальна конкуренція, жодного втручання зовнішніх сил, жодних монополій. Однак через те, що покупець раціонально обмежений і не може знати всього, а продавець приховує частину інформації, тобто поводиться опортуністично, конкуренція не веде до економічного процвітання. Більше того, вона може просто звести нанівець цей ринок, оскільки якість продавців постійно погіршуватиметься. Для вирішення цього питання існують доволі прості правила, наприклад, гарантія від продавця. Він дає гарантію, що будь-які поломки протягом року буде усунуто за його рахунок — і ціни негайно вирівнюються. Утім це розв’язання проблеми за допомогою введення певних правил — інститутів. Якщо ж ми цих правил не маємо, то отримуємо так званий негативний відбір1. Причому те, що Акерлоф довів на прикладі ринку старих автомобілів, працює, скажімо, у російському державному апараті. Якщо ви не розумієте, які суспільні блага і для кого вироб­ляє російська держава, то критерії відбору пов’язані з тим, як начальник оцінює діяльність того чи того працівника. У результаті кар’єру робитиме не той, хто краще виробляє блага, бо несприятливий відбір працює всюди, де споживач не може оцінити якість продукту. Опортуністична поведінка притаманна не тільки виробникам благ, а й споживачам. Вона буває наслідком 1. adverse selection

17

Олександр Аузан «Економіка всього»

слабкості: якщо людина розуміє, що їй протистоїть команда зі спеціальними знаннями, то найкращим ресурсом у конкуренції з її боку може бути лукавство та обман. Класичний приклад «споживчого опортунізму» і «споживчого екстремізму»: людина бере кредит, заздалегідь розуміючи, що вона його не віддасть. На початку 1990-х у Росії з язиків не сходило два афоризми: «Стати багатим дуже легко — треба взяти кредит і не віддати» й «У Росії кредити віддають тільки боягузи». На цих принципах було примножено чимало статків. Я, правда, хочу нагадати, що значна частина російських цвинтарів заповнена людьми, які кредити не віддавали. Л ю д и н а п р о т и ко н т р а к т у Наведені приклади ілюструють так звану передкон­ трактну опортуністичну поведінку. Але вона також може бути постконтрактною. Думаю, більшість із нас, якщо не кожен, мали нещастя змінювати зубного лікаря. Майже завжди першою фразою нового стоматолога є обурене: «Хто вам ставив ці пломби?!» Ви повсякчас потрапляєте в залежність від зубного лікаря. Він натякає на те, що все потрібно переробляти, а коли переробка починається і виникає необхідність додаткових витрат, у вас немає ані критеріїв, ані можливості сказати «ні». Адже, якщо ви підете до іншого зубного лікаря, проблема не зникне. Підприємці добре знають цю ситуацію за сферою будівництва. Коли в 1991 році я вперше приїхав у США, то був вражений контрастом. У СРСР будівництво вважали дуже поважною діяльністю, а торгівлю — низькопробною. В Америці ж я виявив, що, навпаки, торгівля — заняття вельми шановане, а будівництво — якесь сумнівне. Частково такі уявлення вмотивовані тим, що до будівництва значно сильніше, ніж до торгівлі, при-

18

Розділ 1 • Людина

смоктується мафія. Бо якщо вкрасти в торгівлі третину з обороту, то бізнес занепаде, а якщо в будівництві вкрасти третину матеріалів, то будівля все ж таки стоятиме. Та головне інше: у будівництві є можливості для шантажу. У теорії управління навіть сформульовано так званий принцип Хеопса: «Після піраміди Хеопса жодну будівлю не було споруджено з дотриманням термінів і в межах кошторису». Почавши цей процес, ви змушені його продовжувати. Інший очевидний вид постконтрактної опортуністичної поведінки називається shirking — ухиляння. Він добре зрозумілий і працівникові, і роботодавцю: якщо працівник чітко дотримується контракту, приходить о 10-й ранку, вмикає комп’ютер, сидить і дивиться в монітор, абсолютно не обов’язково, що він при цьому працює, а не сидить, наприклад, на сайті «Однокласники» чи не дивиться порнуху. Усі формальні вимоги контракту можуть виконуватися, а результату, на який розраховує роботодавець, не буде. І йому доводиться шукати інші шляхи реалізації контракту, домовлятися з працівником: «Я тебе відпущу раніше в п’ятницю увечері, якщо вчасно зробиш те, що повинен». Чому виникає зміна і добудова контракту? Тому що існує така форма опортуністичної поведінки, як ухиляння. Навіщо ж говорити про людину такі речі, що не надто її прикрашають? Річ у тім, що якщо ми хочемо реалістичної економічної теорії, то в ній повинна діяти людина, хоч якось схожа на людину реальну. Але ж реальні люди дуже різні, тому ці відмінності теж треба якимось чином враховувати в теорії. Не можна сказати, що всі люди навколо — шахраї. Це доволі поширена думка, проте люди можуть поводитися егоїстично цілком у межах правил, навіть у межах правил моралі. Врешті вони можуть поводитися взагалі не егоїстично — це

19

Олександр Аузан «Економіка всього»

називається «залежна поведінка», коли людина ідентифікує себе з якоюсь спільнотою — з селом, із кланом. Зазвичай залежна поведінка спостерігається в патріархальних суспільствах. До речі, саме тому античні греки не вважали рабів за людей. У романі Стругацьких «Понеділок починається в суботу» є образ уявного майбутнього: двоє людей стоять, грають на кіфарі й гекза­ метром декламують, що вони живуть у прекрасному суспільстві, де всі вільні, всі рівні й у кожного по два раби. На нашу думку, то колосальна суперечність, а з їхнього погляду — ні. Людина, яку вилучили з громади, — все одно що відірвана рука, палець або вухо. Вона живе тільки тоді, коли залучена у співтовариство, і якщо її виключити зі своєї спільноти й перевести в чужу, вона стає інструментом, «знаряддям, що вміє розмовляти», як говорили римляни. Зв’язки, які пропонує традиційне суспільство, і сьогодні іноді дуже ефективно використовують у міжнародній конкуренції. Наприклад, Південна Корея побудувала на основі родинної лояльності чеболі — величезні бізнес-конгломерати, що складаються з окремих формально самостійних фірм. Корейці мають з того вкрай низькі витрати на управління, тому що використовують залежну поведінку, визнання того, що ти є частиною чогось більшого. У Росії подібне неможливе: у нас уже давно немає традиційних спільнот. Відповідно, людям немає з чим себе ідентифікувати. Погляньмо на селянство, яке почали гнобити з часів Петра I і знищили під час більшовицької модернізації. Втративши звичні суспільні ідентифікації, люди, з одного боку, практично не обороняли ближніх від терору, а з іншого — починали ідентифікувати себе з неіснуючими спільнотами: з європейським пролетаріатом, з голодуючими в Африці. Селянський стереотип ідентифікації спрацював, але не в

20

Розділ 1 • Людина

масштабі села чи земляцтва, яких більше не існує, а в масштабі народу або навіть усього світу. Людина проти системи Варто пам’ятати, що уявлення про обмежену раціональність й опортунізм поширюються не тільки на взаємини людей, а і, наприклад, на їхні відносини з державою. Сутність «держава» доволі ілюзорна, як і сутність «народ», вона — об’єкт маніпулювання людської особи або групи людських осіб. Саме тому інституціональні економісти не говорять про державу — вони говорять про правителів та їхніх агентів. Тут було б доречно пригадати відому, народжену неволею, формулу «не бійся, не май надії, не проси», котра увібрала в себе вельми трагічно отримане розуміння обмеженої раціональності й опортуністичної поведінки. Чому не бійся? Тому що люди схильні перебільшувати деякі небезпеки. Візьмімо організовану злочинність: уявлення про те, що мафія чекає вас за кожним рогом, породжене вашою обмеженою раціональністю. Будьякий потенціал насильства обмежений, це ресурс, який доводиться ретельно рахувати й економити. Інший приклад: ми можемо вважати, що нас безперервно записують спеціальні служби, які контролюють наше життя. А ви ніколи не пробували порахувати, скільки коштуватиме таке стеження? Років десять тому я був у німецькому відомстві, де міститься архів Штазі, східнонімецької політичної поліції. Там цілий зал заповнений нерозшифрованими магнітними стрічками — прослуховуванням 1970-х років. За 40 років існування Штазі провела близько мільйона справ-спостережень (далеко не завжди вони закінчувались арештом і тим паче засудженням). Ними займалися 7 млн співробітників — тобто на одну справу

21

Олександр Аузан «Економіка всього»

припадало сім осіб. Тож не будьте занадто високої думки про цінність власної особи — і не бійтеся. Порахуйте, скільки коштує боротьба особисто з вами, і переконайтеся, що більшість ваших страхів гіперболізовані. Проте й не плекайте надій. Вражаюча річ: у 1970-ті роки чудові радянські економісти, ґрунтуючись на роботах одного з двох російських нобелівських лауреатів з економіки академіка Леоніда Канторовича, вивели систему оптимального функціонування економіки. Вони загалом розуміли, що країною керує політбюро, яке має внутрішні інтереси, внутрішню конкуренцію і не завжди має повну середню освіту... Але ці економісти уявляли, що існує якийсь суб’єкт розумний і всеблагий — держава. Вона візьме їхні пропозиції — і реалізує. І такі уявлення досі живі. Проблема в тому, що влада не безмежно раціональна. Її раціональність, тобто раціональність людей, з яких вона складається, обмежена. Віра в те, що влада може зробити все, заснована на абсолютно нереалістичному уявленні, що при владі перебувають боги. Це не так. Влада не є всеблагою, тому відома теза «не проси» теж по-своєму обґрунтована. Зрозуміло, що опортуністична поведінка можлива не тільки зовні влади, а й усередині неї. Якщо ж вона формується з урахуванням ефекту негативного відбору, то отримаємо велику ймовірність, що при владі ви зіткнетеся з людьми, які не обмежені міркуваннями про норми моралі. Чи можна за такої похмурої картини жити в цьому світі? Можна. Просто треба розуміти: наші сподівання на щось могутнє і всеблаге навряд чи можуть слугувати нормальною точкою опори. Спиратися треба радше на правила, які ми можемо використовувати у спілкуванні між собою. Спиратися треба на інститути.

22

Розділ 2 • Інститути

РОЗДІЛ 2 • ІНСТИТ У ТИ

Є така думка, що інститути — це не про Росію, адже інститути — то певні правила. Якщо йдеться про формальні правила, про закони, то в Росії закон, як дишло, і життя тут плине не за законами. Можливо, воно керується якимись неписаними правилами? Але вочевидь дотримання таких правил притаманне спільнотам, які мають власні звичаї або норми поведінки, наприклад, як у селі. Та насправді навряд чи хтось думає, що ми живемо укладом російського села: три рази щось пропонуємо, двічі відмовляємося тощо. Схоже, що і ці правила в Росії не працюють. Іноді кажуть, що ми живемо за поняттями (не випадково з 1950-х років країна слухає кримінальну лірику). Звісно, «поняття» — теж інститут, неформальні правила, підтримувані злочинними угрупованнями. І вони в Росі ї пройшли д уже серйозне загартування, адже виникли й виживали в період тоталітаризму, в 1930–1940-х роках (так само, як в Італії мафія надзвичайно зміцнилася, кристалізувалася і була доведена до алмазної твердості під тиском італійської фашистської держави). Проблема полягає в тому, що ця система правил у нас не діє. Найпопулярніше слово в Росії — «бєспрєдєл». А це свідчить про те, що поняття не працюють. Деякі державні діячі, наприклад Владислав Сурков, стверджують, що інститутам у Росії не місце: мовляв, чому нас учили великі російські філософи Іван Ільїн,

23

Олександр Аузан «Економіка всього»

Микола Бердяєв? Вони говорили, що в Росії немає інститутів, а є персони. З одного боку, заперечення інститутів пов’язане з безсумнівним егоїзмом влади, якій зручніше жити без правил, бо для неї це доволі «економічна» позиція: як я вирішу, так і буде. З іншого боку, заперечення інститутів багато в чому виростає з нашої власної свідомості, знаної російської кмітливості. Адже інститут — це алгоритм, а якщо ви щоразу готові шукати оригінальне рішення, то алгоритм вам не потрібен. Майже півстоліття тому економіст і майбутній нобелівський лауреат Дуглас Норт проголосив: «Інститути мають значення». Напевно, у жодній країні світу це гасло не звучить так гостро і спірно, як у Росії. Загалом мають для нас значення інститути чи ні? Чи ми живемо в якомусь позаінституційному просторі? Ін с т и т у т и я к з ру ч н і с т ь Звісно, у Росії інститути мають значення. Ми їх використовуємо постійно і напрочуд активно. Насамперед тому, що це зручно. Розгляньмо сферу прийняття споживчих рішень в умовах обмеженої раціональності: нам потрібно зробити вибір, до того ж ми абсолютно точно не в змозі проаналізувати всі можливі варіанти. На допомогу приходять прості правила, які полегшують наше завдання. Сто років тому засновник інституціоналізму Торстейн Бунд Веблен відкрив три правила, які згодом були підтверджені економетрично і дістали назву «ефекти Веблена». Перший ефект називається «демонстративне споживання»: ви купуєте щось дорожче, бо вважаєте, що воно за визначенням краще, і тим самим скорочуєте для себе витрати вибору. У російській свідомості цей принцип висвітлює приказка: «Дорого, та мило — де-

24

Розділ 2 • Інститути

шево, та гнило» (це, до речі, абсолютно хибно з огляду на економіку, позаяк ціна і якість не мають однозначного зв’язку). Другий варіант — «приєднання до більшості»: усі так роблять, і я так роблю. За радянських часів ви просто ставали в найдовшу чергу і тільки потім запитували: «Що дають?» Ви перекладали на інших витрати пошуку і прийняття рішення щодо того, що є найнеобхіднішим для вас. Ця черга довша — значить, там дають найпотрібніше або таке, що рідко трапляється. Третій варіант — «феномен сноба»: ви купуєте те, що не купує ніхто. Ви знову різко знижуєте свої витрати, адже вам не потрібно долати черги, витрачати час чи інші ресурси. Але «феномен сноба» — це ще й спосіб вирізнення, як жовта кофта Маяковського або шарфик Піотровського. Отже, якщо ви не маєте наміру ставати товарознавцем і займатися тривалим аналізом ринку, ваша свобода волі у прийнятті споживчого рішення полягає в тому, що ви обираєте між цими трьома правилами. Для вас це інструмент, який допомагає переступити через сходинку або жердину, дає змогу взяти висоту. І воля ваша — хочете ви демонструвати свій достаток або снобізм чи просто зробити так, як роблять ваші колеги, друзі та сусіди. У будь-якому разі ви чините раціонально — ви вирішуєте завдання. Ін с т и т у т и я к п р и м ус Однак інститути не зводяться до простої побутової зручності. Узяти хоча б те саме демонстративне споживання, яке приголомшило Росію 1990-х (згадайте анекдоти про нових росіян, які переймаються через те, що продешевили з краваткою, адже за рогом така сама коштує вдвічі дорожче). Це не просто вибір однієї з трьох

25

Олександр Аузан «Економіка всього»

можливих моделей поведінки. Веблен зазначав, що демонстративна поведінка — це спосіб статусного утвердження, введеного в кредитні відносини, у грошову культуру загалом. Це вигідна поведінка. Потрібно розуміти, що вона може бути не лише добровільною, а і примусовою. Наприклад, якщо ви почали працювати у банку, вам кажуть: «Вибачте, але ви носитимете костюм, сорочку і краватку. Та й авто відповідно до ваших доходів треба купити — це ж візитка банку! І ніколи не приносьте на роботу покупки в пакетах такого-то магазину — це непрестижно. Купуйте, де хочете, але хоча б пакетик поміняйте». Річ у тім, що феномен демонстративного споживання поширюється не тільки на окремих людей, а й на групи, організації — а це означає, що вам починають його нав’язливо пропонувати, воно перестає бути вашим особистим вибором. Так само і з феноменом сноба: імпресаріо нав’язуватиме вам жовту кофту, тому що ви вже обрали цей шлях і повинні дотримуватися правил торговельної марки. А може, вам ця кофта набридла до смерті. Недарма ж Маяковський казав: «Це вам була потрібна моя жовта кофта». І Жванецький завжди ходитиме зі своїм потертим портфелем, а якщо з портфелем що-небудь станеться, йому куплять новий і зістарять. Однак такий примус створює ще один рівень зручності у суспільстві: виникає те, що в економіці називається координаційним ефектом, або передбачуваністю поведінки. У ситуації демонстративного споживання клієнт може легко ідентифікувати вас як співробітника банку за вашим одягом. Діловий партнер теж зчитує певні сигнали завдяки вашому зовнішньому вигляду. Для торговця демонстративне споживання — взагалі велика удача, тому що воно формує стійкий попит на

26

Розділ 2 • Інститути

певні товари. Причому попит, зрозуміло, залежить від того співтовариства, до якого ви належите. Я, наприклад, за 20 років викладання в МДУ жодного разу не бачив людини у фраку, а якби викладав у консерваторії, то зустрічав би таких людей щодня. Зате людей у малинових піджаках у 1990-ті роки я бачив достатньо. Потім їх змінили люди в сюртуках — цій святковій уніформі бізнесу. Кожне співтовариство накидає свій набір правил і знаків, і коли ця система починає працювати, виникає відповідний попит та передбачуваність економіки. Створюється координаційний ефект. Але якщо ви вважаєте якісь правила поганими, відмовляєтеся ними керуватись і пропонуєте натомість власні, передбачуваність зникає. Навіть найкраще ваше правило — індивідуальне, найкращим його вважаєте саме ви, і передбачити його, так само як і вашу поведінку, неможливо. Тим часом навіть найгірше загальне правило хоч якось працює і дає підстави стверджувати: ця людина, напевно, співробітник банку, а та, найімовірніше, грає на роялі. Ін с т и т у т и я к п о к а р а н н я Будь-який інститут — це не лише набір правил, а ще й механізм, що забезпечує їх виконання. Існують два різні види інститутів — формальні й неформальні, і поділяють їх не за тим, яке правило вони приписують, а за тим, який механізм примусу для виконання цих правил вони використовують. У формальних інститутів такий механізм зводиться до того, що є спеціально навчені люди — податкові інспектори, тюремники, поліцейські, військові, навіть мафіозні «бики», — які займаються примусом. У межах інститутів неформальних примус забезпечується завдяки співтовариству в цілому — якщо ви порушуєте правило, до вас не приходять спеціально навчені люди, просто

27

Олександр Аузан «Економіка всього»

вам не потиснуть руку або перестануть видавати кредити. На думку цієї спільноти, ви поводитеся неналежно. Здавалося б, дрібниця, дурниця, але насправді — ні. Відомий американський політик Олександр Гаміль­тон бився на дуелі з віце-президентом Аароном Бьорром. Напередодні він усю ніч писав — російська людина, напевно, віршувала б, а Гамільтон написав цілу «Апологію» про те, чому не треба ходити на дуель. Він розглядав різні підстави — правові, релігійні, моральні, історичні, і з усього випливало, що на дуель іти не треба. Він написав есей, поставив крапку й пішов на дуель. І його вбили. Цей випадок дуже часто обговорюють у літературі, й усі доходять висновку, що Гамільтон загалом правий — і написав правильно, і вчинив правильно. Тому що, якби він не пішов на дуель, йому загрожували б санкції, передбачені неформальними інститутами, які існували тоді в американському суспільстві. І ці «м’які», на перший погляд, покарання насправді можуть бути значно страшнішими, ніж ті, що застосовують мафіозні «бики» або державні тюремники. Чому? По-перше, під час дії формальних інститутів порушення правил не завжди помічають навіть попри най­ ефективніший моніторинг. А в разі дії неформальних інститутів порушення точно помітять, адже на дотриманні правил наполягають люди, які вас оточують, з якими ви дихаєте одним повітрям. По-друге, остракізм — вища міра покарання в межах неформальних інститутів — може виявитися страшнішим за страту — вищу міру, передбачену інститутами формальними. Сперечаються ж Європа й Америка між собою, яке покарання є більш тяжким — смертна кара чи довічне ув’язнення, тобто ізоляція від людей, до яких ви прив’язані. Звичайно, покарання в рамках неформальних інститутів рідко набуває настільки радикальної форми. Якось

28

Розділ 2 • Інститути

я був в американській організації Веttеr Вusinеss Вurеаu, яка забезпечує саморегулювання бізнес-сере­ довища. Її співробітники розповідали мені, чим займаються: «Ми пояснюємо компаніям, чому вони поводяться неправильно і як їм потрібно змінити свою поведінку». На моє запитання, а що буде, якщо бізнесмен не прислухається до рекомендацій, пролунала дуже розлога відповідь, яку російською мовою я стисло переклав би так: «Кисень перекриємо». Ішлося про ускладнення всього ділового — і не тільки ділового — клімату, у якому живе бізнесмен і його компанія. Тож неформальні інститути — величезна сила. Ін с т и т у т и я к б о р о т ь б а Чи є неформальні інститути в Росії? Звісно, є. До того ж вони вочевидь заточені на протистояння інститутам формальним. Розгляньмо два приклади: біглі в’язні та податки. Коли у США повідомляли, що втік каторжник, то ще до приїзду шерифа або появи поліції люди брали в руки вінчестери і йшли його ловити, а за нагоди самі з ним розбиралися. У Росії картина повністю протилежна: у Сибіру тривалий час викладали хліб, воду і молоко для втікачів. Адже вони — нещасні люди, потрапили під гніт державної машини, вони, може, взагалі не винні, зовсім не душогуби. А які справи з податками? Якщо американцеві відмовляють в оплаті кредитною карткою на бензоколонці, то він може запідозрити, що її господарі ухиляються від податків, тобто не вносять свою частку в спільний котел. І тоді він просто зобов’язаний зателефонувати куди слід і сказати: «Там-то не приймають кредитні картки, ви ж їх перевірте». У Росії донос неприйнятний. Голова «Меморіалу» Арсеній Рогінський пояснював мені,

29

Олександр Аузан «Економіка всього»

що Сталін був дуже незадоволений низьким рівнем співпраці населення під час арештів: частка арештів, здійснених за доносами, у загальній кількості арештів становила 3–4 %. І лише величезними зусиллями НКВС цей показник підняли до 5 %. Тому що в Росії донос заборонений неформальними інститутами, на відміну від Америки та Європи, де ці інститути його схвалюють. Річ у тім, що формальні та неформальні інститути взагалі-то можуть взаємодіяти, підтримуючи один одного, а можуть перебувати у стані війни. Дещо несподіваний приклад: коли ви приходите на базар купувати огородину, ви торгуєтесь, а коли приходите в супермаркет — не торгуєтеся. Чому? Відповідно до закону в магазині діє свобода договору, ви можете торгуватися скільки завгодно. То чому ж ви цього не робите? Хоч це і дивно, тут діє справжнісінький неформальний інститут. До того ж ми точно знаємо, коли і де він з’явився: 1854 року в місті Парижі, коли був відкритий перший у світі універсальний магазин. До середини XIX століття покупками в Європі займалися лише жінки. Чоловіків і дітей від цього намагалися вберегти, бо вони не мали спеціальних навичок — як торгуватися. Коли ж люди погодилися на додаткову заборону — не торгуватися в універсальних магазинах, виявилося, що ця заборона відкриває дуже великі можливості. По-перше, з’явилися умови для великої, масової, дешевої та різноманітної торгівлі, коли товар продає не його володар. По-друге, будь-який чоловік чи дитина отримали змогу самостійно щось прикупити. Фактично це стало початком споживчої революції. Тепер такий симбіоз існує в Росії. Та бувають випадки, коли неформальний інститут витісняє відповідний інститут формальний. Найбільш очевидний приклад: інспектор ДАІ бере гроші з порушника, і ми, скажімо так,

30

Розділ 2 • Інститути

не впевнені, що вони потраплять до державного бюджету. Санкція за порушення правил дорожнього руху сталася, просто ми фактично погодилися з тим, що гроші підуть безпосередньо на зарплату інспектору замість того, щоб пройти через Мінфін, казначейство й інші бюджетні інстанції. Тобто спрацював неформальний і до того ж нелегальний інститут, який витіснив інститут формальний і легальний. Це далеко не завжди погано для економіки. Наприклад, в Індії та Китаї є величезна кількість неформальних і нелегальних інститутів, які забезпечують дешевші схеми, ніж інститути легальні, і це один із чинників економічної ефективності. Проблема Росії в тому, що дуже багато неформальних інститутів не приводять до зниження витрат, а, навпаки, створюють можливості для появи витрат додаткових. Адже той самий інспектор ДАІ може сам сформувати ситуацію видавлювання з вас грошей, тобто ви не економите, а отримуєте додаткову небезпеку. Саме інспектор ДАІ краще за інших розуміє, що будь-яке правило має як координаційне, так і розподільне значення. Мій тесть завжди в одному і тому самому місці повертав на Ленінський проспект, а одного разу виявив, що там стоїть знак, який забороняє поворот. Він усе-таки повернув, і його, звісно, тут же зупинив інспектор. Тесть йому каже: «Як же, тут же завжди був поворот!» Той відповідає: «Він і зараз є — тільки платний». Це, безперечно, правильна думка, тому що абсолютно всі правила — не тільки правила дорожнього руху або сплати податків — мають розподільні наслідки. У результаті дії будь-якого правила витрати одних людей стають доходами інших — просто через те, що так діє правило. І тому в жодній країні світу не буває оптимальної системи правил. Ситуація, коли ви реєструєте власну фірму і водночас даєте велику кількість хабарів, — це наслідок дії не

31

Олександр Аузан «Економіка всього»

неформальних інститутів, а саме формальних, які так влаштовані, що їхні вимоги свідомо суперечать одна одній. Ви просто не можете законним способом зареєструвати фірму або, наприклад, будівельний об’єкт, оскільки екологічні та пожежні правила суперечливі — маємо порочне коло. Тому не вважаймо, що хабарі є неодмінним проявом неформальних інститутів. Хабарі — свідчення того, що формальні інститути двоїсті й реалізуються через механізм «підмащування». Це, до речі, термін Семюеля Хантінгтона, запропонований 30 років тому в рамках тео­рії, яка спростовує положення про те, що корупція на певних фазах полегшує економічний розвиток. Щодо війни формальних та неформальних інститутів інституціональні економісти говорять про так звані помилки першого і другого рівня у проектуванні законів. Перші — це помилки, що є наслідком обмеженої раціональності, другі — наслідок опортуністичної поведінки, коли під час проектування закону закладається корупційна пастка. І в Росії, треба сказати, протягом багатьох століть законодавство будувалося з незмірною кількістю помилок не тільки першого, а й другого рівня. Це водночас відповідало корупційним інтересам бюрократії та політичним інтересам вищих ешелонів влади. Знаєте, як лікарі кажуть, що немає людей здорових, є люди недообстежені? А в Росії немає людей невинних, є люди недорозслідувані. Коли корпус законів складено так, що виконати усі принципово неможливо, кожна людина — потенційний злочинець, і населенням за таких умов знач­но простіше управляти. У результаті утворюється такий соціальний контракт, що чиновникам наявна система вигідна, бо вони можуть отримувати від неї доходи, а владі вона вигідна, тому що можна легко контролювати і населення, і чиновників — усі вони перебувають за межами закону.

32

Розділ 2 • Інститути

Саме тому в Росії неформальні інститути заточені не так на кооперацію з формальними, як на війну, адже людям потрібно виживати в умовах ворожого законодавства. Через це ми докотилися до «понять», бо правила кримінального світу заперечують закон, вони свідомо виходять з того, що не можна дотримуватися чужих правил, потрібно керуватися своїми. «Поняття» виявилися привабливими для суспільства, бо якщо жити взагалі без правил не можна і люди вимушені використовувати погані правила, то, можливо, доведеться починати з «понять» — судити за «поняттями», вирішувати за «поняттями». Ін с т и т у т и я к с п о с іб ж и т т я Які висновки щодо нашого повсякденного життя можна зробити з міркувань про устрій різних інститутів? Передусім я глибоко переконаний, що за правилами — навіть за поганими правилами — жити краще, ніж без них. Тому якщо ми вирішуємо, що не дотримуватимемося правил, доки вони не стануть, на нашу думку, гарними, то не відбудеться ніяких координаційних ефектів, і поведінка людей залишиться принципово непередбачуваною. За таких умов жити можна тільки короткими горизонтами, плануючи на кілька місяців — про 10 років можна навіть не замислюватися. А це має наслідки для кожної родини і для країни в цілому, це означає, що в країні не може бути жодної довгострокової стратегії. За соціологічними опитуваннями, тільки 3–5 % росіян планують у межах десятирічного горизонту, більшість обмежується одним роком. Водночас якісна соціологія показує: коли родина чекає на хлопчика, то думати про те, як його рятувати від армії, починає ще до його народження, одразу після результатів ультразвукового дослідження. Ви розумієте, що правило існує і має таку вбивчу стійкість,

33

Науково-популярне видання

Олександр Аузан

ЕКОНОМІК А ВСЬ ОГО Як інститути визначають наше життя

Науковий редактор українського видання Андрій Гриценко

Коректор Тетяна Кришталовська Переклад Галини Любчич Макет і обкладинка Катерини Корчагіної Відповідальна за випуск Поліна Лаврова

Підписано до друку 18.08.2017. Формат 84 × 108 1 / 32. Гарнітура Clear sans. Папір офс. Друк офс. Тираж 500 прим. Зам. №

Видавництво Laurus ДК № 4240 від 23.12.2011 04114, Київ, вул. Дубровицька, 28 Телефон: 0 (44) 234-16-30 laurus.info@yahoo.com www.laurus.ua Інші книжки видавництва: http://issuu.com/laurus_press

Віддруковано у ТОВ «Друкарня “Бізнесполіграф”» ДК № 2715 від 07.12.2006. 02094, Київ, вул. Віскозна, 8 Телефон/факс: 0 (44) 503-00-45