Маргарита Корзо
8
[ Числа ]
Серію засновано 2013 року
2
випуск
Петро Мідянка
сонетів і гербарій
Київ Laurus 2013
УДК 82.161.2-1 ББК 84(4УКР)6-5 М 65 Мідянка, Петро. 40 сонетів і гербарій: Поезії. — К.: Laurus, 2013. — 120 с. (Серія «Числа», вип. 2) Петро Мідянка народився 14 травня 1959 року в селі Широкий Луг Тячівського району Закарпатської області. Закінчив філологічний факультет Ужгородського державного університету. З 1982 року працює вчителем української мови і літератури в загальноосвітніх школах сіл Новоселиця і Тисолове Тячівського району. Лауреат всеукраїнської премії «Благовіст» (1995), премії літературного угруповання «БуБа-Бу» (1995), переможець книжкового рейтингу «ЛітАкцент року — 2008» у номінації «Художня література». 2012 року удостоєний Національної премії України імені Тараса Шевченка. Упорядник серії Інна Булкіна
ISBN 978-966-2449-29-7 (Мідянка) ISBN 978–966–2449–31–0 («Числа»)
2013 © Петро Мідянка 2013 © Видавництво Laurus 2013 © Інна Булкіна, передмова
ЗМІСТ
9
Інна Булкіна. Антологія Петра Мідянки
СОНЕТИ 19 20 21 22
У закутку старенької сім’ї Недовговічний березневий сніг Текля Бурачинська Марія Волянська
23 Давно розпух патріотичний бант… 24 На Буковель прийдуть лещетарі… 25 Млины мадярські попри Тису є 26 Ерделій-Гриць — сиґотський матурант… 27 Господні блага, але хто блажен? 28 Це, Томаше, Клокен — не манекен… 29 Ти спочиваєш. Може, між святих… 30 Росте зелена папороть-орляк… 31 Вона була гайналька шпорівна… 32 Затемнений від зелені понір… 33 Моравський валаше, той цитрусовий цвіт… 34 Прусак сказав: «Всі злодії печені…» 35 У що ти, русине, забив малий цвяшок? 36 Опус для Якимечка 37 Невицька 38 Кремницька 39 Медвецька
5
40 Бабота 41 Сріблом розливається Надь-Аг… 42 Козич 43 Штефуца 44 Дуда 45 Владімір Потапов 46 Всеволод Коломацький 47 Михаїл Продан 48 Юрій Русинко 49 Церковця стара пуд Фурмазаном… 50 На крайці поля ти ще сам на сам… 51 Солодкий звук лужанської неділі… 52 Коли спалив ти яворовий лист… 53 Шпитальна каполна. Ерделій і книжки… 54 У петечку різдвянім Петечел… 55 Гудок із «Балінта» звивався, наче Уг… 56 На Пушкінській нам віяв протяг стріч… 57 Поза димами анаші та дроґ… 58 Ідіть на перерву ГЕРБАРІЙ 61 62 64 65 66 67 68 69 70
6
Ріс гав’яз, в’яз, чи мо’, шовковий ільм? Вона розрізняє арніку й материнку… В Гаржилесі в грудні розмарин… Андріїв місяць, в окиді ліси… Мав би я прийти на Стинашору… Вона лежала вже о тій порі… Мені б хотілося в Сибіу й Петрошань… Гладенькі атласи старої постелі… Портрет вулиці на провінції
71 Тут все по-давньому, сотають тихо будні… 72 Місцина 73 Ляже осінь в білу домовину… 74 Знайомий дім 75 Січневий шпацир на Володимирській 76 Роздуми на бруківці Латоричного двору в Мукачеві 77 Периферійна елегія 79 Ужгородська ремінісценція 81 Захоплююся капітелями, вписую… 82 Пейзанський настрій 83 Підполонинська елегія 85 Дім на Старій Собранецькій 86 Жар бегоній на площах Ростова… 87 Важкі каштани котяться вниз… 88 Репліка наприкінці осені 89 Зимове 90 Через три готари 92 Некозацьке подвір’я 93 Прагнення листопаду 94 Виписка з автобіографії філістера 95 Під осінь 96 Монолог поза Патагонією 97 Запали щоки в явора, як і в мене запали… 98 А світ тобі хребти загородили… 99 То ваша біла сукня й біла ніч… 100 Моя майстерня 101 Проміщанська оповідка? 102 З альпійських лук високогірних 103 Еритроній на Странзулі 104 Ламав ільмове листя, хруст гілок… 105 Що у цім високогірнім Лузі?
7
106 107 108 109 110 111 112 113 115
8
Олія трояндова, ніжна благість олив… Колійова яремчанська вілла… Чомусь блукаєш в букових лісах… Все рідше їздиш у долину Унг… В черешнях диких бродять дикі пави… Іще не темно — сутінь в жолобах… Затісна така кнайпова саля… Хтось з нього кпив: «Це був карпатський гад…» Словничок малозрозумілих слів та зворотів
Антологія Петра Мідянки
Титульну «антологію», про яку тут йдеться, треба розуміти не у нинішньому, звичному для нас значенні — «збірка творів різних авторів». Перш за все нагадаємо, як це розуміли в ранні часи: «антологія» — грецькою мовою «квіткослов», «зібрання квітів». Коли ця назва з’явилася на збірках зразкових творів, це було щось на кшталт метафори. Однак у нашому випадку йдеться не про поетичне зібрання як таке, а саме про «антологічну поезію». Цей предмет належить вже Новому часу, так стали іменувати поезію, що орієнтувалася на античні зразки, і таким творам були властиві «простота і єдність задуму, здатність виразити його в невеликому обсязі, простодушність і водночас піднесеність тону, пластичність та грація форми». Власне, цю дефініцію було вжито в середині XIX сторіччя стосовно «Римських елегій» Ґьоте. Я ж нагадую тут про «антологію», маючи на увазі сонети Петра Мідянки. Якщо дотримуватися суворих жанрових засад, це не зовсім правильно, сонет — форма не антична, а ренесансна. Проте… Мідянка — поет антологічний у повному розумінні цього слова, і вигадане колись визначення антологічної поезії, здається, було знайдене саме для нього. Статті про творчість Мідянки часто починають з проголошення його «наднайзвичайнішим», «найдивовижнішим» і «найбільш екзотичним» серед україн-
9
ських поетів. Я додам, що він — найгерметичніший із сучасних поетів. У нинішній літературній ситуації він справді нагадує екзотичну рослину, причому «екзота» тут не мовна фігура, а пряме словникове визначення. «Екзотичний» — це «химерний, дивовижний, такий, що належить до незвичної, чужої культури». Мідянка, справді, не зовсім «звичний» український поет, він належить до іншої культури, до іншого простору, навіть до іншої мови. Герметичність Мідянки виходить не з якоїсь виняткової розумової перевантаженості його віршів, навпаки — вони антологічно ясні та прозорі. Але так само, як його гірська «мала країна» — закрита, важкодоступна, віддалена від гучних «глобальних віянь» і мультикультурних мегаполісів, так само залишається маловідомою і консервативною її культура, і саме так залишається дивною, архаїчною та напівзрозумілою її мова. Колись Сергій Жадан озаглавив свою статтю про Мідянку парафразом одного з найвідоміших його рядків: «Петро Мідянка — русин чи хохол?» В оригінальному вірші Мідянки мова йде про Андрія Вархолу, але суть у тому, що Мідянка справді є русином, залишаючись при цьому українським поетом. Це факт його біографії, в ньому не варто шукати жодного політичного чи ідеологічного смислу. Це його культурний вибір. Мідянка заносить на ментальну карту сьогоденної Європи свою малу країну — Закарпатську, Червону Русь, — з усіма її річками і селищами, з її химерною мовою, з її міфами та культурними героями. Закарпаття на карті виглядає досить компактно, але сполучення і дороги тут такі, що єдиний автобус з Ужгорода до мі-
10
дянчиного Широкого Лугу доїздить годин за п’ять чи й шість. Сюди досить пізно добувся інтернет, тут перебої з електрикою, тут топлять печі, і колодязь тут досі популярніший за водопровід. Андрій Любка в недавній статті про Мідянку обізвав це місце «кінцем географії». Щодо мови, так, ця «європейська маргіналія» насправді архаїчна й неймовірно строката, — такий собі східноєвропейський «лінгвогербарій». Але здається, що парадокс Мідянки в тому, що його вірші менш за все схожі на ті зразки, що їх наводять у словниках та енциклопедіях як «приклади сучасної русинської літературної мови». Той самий Андрій Любка, «корінний закарпатець», запевняє, що деякі слова у віршах Мідянки не розуміє поготів і що в цьому з ним «солідарні» односельчани Мідянки. Разом із тим панує така ідея, нібито Мідянка перенасичує свої вірші місцевими реаліями і діалектизмами (якщо у принципі припустити, що русинська мова є діалектом української, але з тим же успіхом її можна віднести до діалектів словацької, чи просто вважати однією з малих слов’янських мов — у сербському Воєводині, до слова, її визнано як одну з офіційних). Але, здається, все набагато складніше. Позаяк ця архаїчна «регіональна» історія в Мідянчиних віршах напрочуд «модернізована» і в принципі відірвана від свого етнографічного «ґрунту». Давні мадяризми, воля схизми, Вощані свічки у головах. І нінгун юдейський, і кафізми Падають на порох і на прах.
11
У тих віршах славнозвісних «діалектизмів» анітрохи не більше, ніж умовних «варваризмів», поетичних неологізмів і «культурних імен» — розпізнавальних знаків європейської сецесії. До речі, Мідянка взагалі часто-густо вставляє у вірші всілякі «-ізми», і дивна річ: у будь-якому іншому місці вони виглядали б поетичною недоречністю, а тут лише додають вишуканої магії звуку. І враховуючи все це, послідовний селянин та домосід за життя — Мідянка в поезії якщо і не «людина світу», проте безумовно «людина Міста», причому це його Місто належить до певного часопростору: це східноєвропейське Місто першої третини ХХ століття. Тут все по-давньому. Сотають тихо будні, Бістро, готелики, старі перукарі. Вузенькі вулиці підметені, нелюдні. Ті ж перехожі; квіти у дворі.
Не виключено, що саме такий — закритий, неначе вилучений з історії та географії спосіб життя — дозволяє (або змушує) створювати єдиний у своєму роді анахронний габітус. У текстах Мідянки частіше зустрічаєш Кафку чи Ерделі, ніж якогось класичного персонажа «сільської лірики», такого собі умовного пейзанина, представника настільки ж умовного народу. І це при тому, що Мідянка — справжній селянин, — не в сенсі дачно-літературному, декоративному, як це зазвичай у нас буває, а — буквально: все його життя проходить у Широкому Лузі. По закінченні університету він повернувся до батьківської хати, тому що «молодший син» і тому що «так прийнято». Він уже тридцять років учителює в
12
сільській школі і кожен будень їздить на роботу в сусіднє Тисолове. Він має належне господарство, живність, сад та город. Його дуже легко уявити героєм давньогрецької ідилії, проте... власні його вірші не дозволяють цього зробити, чинять опір. Йому ніщо не заважало «увійти в образ», але, ймовірно, саме через ту етнографічну «підказаність», «нав’язаність» поетичної ролі він обрав своє умовне «Місто культури». Мідянка — консервативний інтелектуал чи модерний консерватор? Його консерватизм та його традиціоналізм важать більше і глибше, ніж культурна орієнтація чи літературна цитата. Його екзотичний глосарій поєднаний з абсолютно ясним, раціональним синтаксисом. Свідомо чи підсвідомо, але він обмежує всі свої лексичні витончення найтрадиційнішою формою. Він віддає перевагу сонетам, так званим «устоялим формам», не лише для того, щоб похизуватися поетичною технікою. (До речі, його римування здебільшого тяжіє до сонетного, навіть там, де строфа не налічує сакраментальних чотирнадцяти рядків.) Отож здається, що його прийом полягає в навмисності цього конфлікту між нетрадиційною лексикою і традиційною формою, між ускладненістю мови і простотою вираження. Мідянчин стиль іноді називають «номінативним», і справді: його зачини нагадують статті зі словника, а його антологічні інтонації наближаються до середньовічних географічних чи ботанічних трактатів: ця поезія «розкреслює» свій зникаючий «малий простір», заносить його до певного культурного архіву. В цьому сенсі показовим (ключовим) стає вірш під назвою «Ільмовий листочок» (за цим віршем бу-
13
ло названо і тогорічну збірку, що вийшла в Ужгороді). Ільмом зветься в’яз — берест на тій розмовній латинці, яка збереглась іще на «периферії Центральної Європи». У витонченому мереживі поетичної мови Мідянки, де поєднано модернізм і архаїку, міфологічну символіку і енциклопедичні раритети, той «ільмовий листочок» повинен нагадати і про вологий дух дикої природи, і про книжкову закладку (артефакт), та нарешті й про культурну традицію: «опалий листок» — багато разів повторена в європейській ліриці Нового часу гораціанська цитата. Мабуть, сухим та опалим листям європейських елегіків можна вкрити карпатські ліси. І всі ці культурні значення послідовно вміщені в три короткі строфи досконалої антологічної мініатюри. Природний рух цього сюжету підказує напрямок — від натури до артефакту, від вологої ущелини до засушеного листка (книжкової закладки), і далі — до узагальнення, поетичної цитати, елегії Горація. Проте Мідянка обирає несподіване рішення, у нього суха закладинка змушує пригадати вогкі, укриті листям схили, і лише літаючий листок повертає рух пам’яті до гораціанського ільма. Ріс гав’яз, в’яз, чи мо’, шовковий ільм? Зібрав листок і користав закладку. Де тексти про Вільгельмів та про Вільм… І хтось приніс в дарунок шоколадку. В ущелині відсирів зелен-мрок. Немов неторканість відкладеного звою. Важкий на схилах кожен порух, крок, Як доведеться бути під горою. Летить листок, тріпоче і тремтить.
14
Поволі падає до змокла резервацій. Політ листочка з ільма, щасну мить Уздрів, увидів не лише Горацій…
Ця стаття починалася з популярного трюїзму про «найдивовижнішого і найекзотичнішого українського поета». На завершення, подібно до того ільмового листочка, теж «опишу коло» і виголошу ще одне «загальне місце»: вважається, ніби вірші Мідянки не надаються до перекладу. В цьому є свій сенс, вони й насправді начебто написані кількома мовами. Не випадково Мідянка пропонує «читання зі словником», відтворюючи єдине у своєму роді поєднання чистої поезії з ученою лексикографією. Інна Булкіна
15
[
СОНЕТИ
]
***
У закутку старенької сім’ї Воно пищало в конопляній рянді. Вже набувались нанашки порядні Під розігріте цокання змії. В плаценті народилося, не вмре… І тицьнули олівчика між пальці. І біла булка в гусячому смальці… І смалець хто з ряднини відпере? А далі в терня все пішло життя: Гризоти, клятва, наркота й пиття. Дещиця дару, як лопата ріні. Перевертались у труні батьки, Покинувши чертежики й нивки. На перевіз монети є розмінні.
19
***
Недовговічний березневий сніг. І дикі гуси попід небесами. Дощі шмагають ці кряжі пасами І первоцвіти хиляться до ніг. Волого в затінках. Лежить там світлотінь Та скапує вода у чорні лунки, Підмочуючи триколір медунки І наносну під зворинкою рінь. Великопісна, Господи, вода. До неї оцет, сода, без труда Додасться там маленька горстка глею. Пилок вільшини, золото ліщин, Теплінь і запах ладану й вощин Понад розвільглою й маркотною землею.
20
Текля Бурачинська
Оксані Зеленчук-Рибарук
Тепер вона уздрить по через Стікс Крізь тілеса у кептарях і гачах Плебанію, де кропива собача Заплуталась в пухкий лисичий хвіст. Бувало, подавала в кришталі Напій із афини гостям, горня розводу. В сукенці чорній посеред народу, Поміж кошуль, де срібні мотилі. Гора Ігрець: там арідник, мольфар. А на дорозі — жовте світло з фар, При скруті ще смеречина похила. Говірка криворівська і дзвінок, Як запахи з травневих яблінок. Це пані Текля зроду ще любила.
21
Марія Волянська
А на пательні корчаться струги І закипає в кітлику сметана. І втішена сама Обрадованна, І в зелені Грушевського морги. Від Мітчука, від ґражди біла бер, По ній Франко іде в «одежі слова». Сова на Добошанці безголова Пугукає. Старий гуцул помер. Марія вміло додає крохмаль: І комірець аж світиться. Емаль В кухоннім креденсі на сонці половіє А бричка війтова звертає вже за ріг, Де традиційно: яблучний пиріг З переписів Волянської Марії.
22
***
Давно розпух патріотичний бант, Мироточива критика й плаксива. Дарма підлещують на дармоїдний ґрант, І чечекоче в гіллі сойка сива… Зненацька залетіла в строгий щовб. При ділі пані, всім єством в процесі. Всю плутанину київських трущоб: Бублейниці й тітки довготелесі Порозмотала, як тугий клубок. Там андеґраунд, а ген там лубок, А ось достойна ще шпалера хінська. Там куртуазно й нагло валить вал, За шкаликом поету синій шал Отак граційно складує Славінська.
23
***
Юрієві Баюраку
На Буковель прийдуть лещетарі, Затребувавши самогону й м’яса. Асекурація безпечна волопаса, Ще й він по Добошанці йде горі. Яремче й Черче геть у далині… Багаті ризниця й ікони в Криворівні. Бабки з гуцульських сіл багатослівні, З орлиними носами леґіні… Геть начисто аплікаційний сюр: Анімаційні блискавки й удари В тунель австрійський та угорський мур. Від перевалу йдуть перісті хмари, Як розкуйовджені притисенські бет яри, Що тютюну взяли на перекур.
24
***
Млины мадярські попри Тису є Ідуть плоти долу водов поволи. На ровінь везу в торбі мало соли Над шашом рано сонічко встає. І сниться ми горі густий шувар, Тучна мітлоха, дзвунка і пожонка. Косов не кывана моя широка лонка І не дрічна у мене нині твар. Коли турні укаже Коложвар, А торони я видів іще перше. Масні в паприці терпеші на тепші. Та вчувимся ги Ференц-Йожеф царь. Во веси Углії всі сродники померші… Я борацовки вицідив погар.
25
***
Ерделій-Гриць — сиґотський матурант У машличку, в крохмалевій сорочці. «Токай-Підгір’я ще далеко, хлопці», — Відлунює на вуличці дискант. Від ексцеленції ти не одержиш ґрант, Ґравюри Лама, різання Мореллі. Ти просто Бийло, з прізвищем Ерделі, Волошини кепкують акурат. Та соус цей із білого вина, У портах тячівських тужавіють грезна. І бачі Шімон смокче смачно піпку. Моя вітцівщино, мальована й сумна, Твоя кераміка, сувої полотна — І на початку шляху, й напослідку.
26
***
Господні блага, але хто блажен? Магнолій крем і черешнева пудра… Є мудрошаг, коли жона ще мудра! Чи маєш дух насправді сокрушен? Крюшон на стіл, цукерки від «Рошен», Всі забаганки пана Мандельштама. І штамбову троянду чайна дама На всякий випадок ховає під плащем. У зворі — дивина й один темник, Самотня постать, ще німий язик. Він задубів, затерп в своєму горі. Наплодився тут гав’яз і рамник, Зачервонів, нагрівся вже тросник, Але не в нас. На Галілейськім морі.
27
***
Це, Томаше, Клокен — не манекен, Це ми хоснуємо іще спиртянку «Вдалу». Тут зовсім недалеко до Ардялу, Тут можна пішки, можна і конем. Ми обчину запросто перетнем, На подинці зеленій закімарим. Куди несуться свидовецькі хмари? Не на вертуп, то лишень на Клокен? «О бідеш олаг, бідеш угророс», Кого образили, знівечили когось? Дали солений банош на Банаті? До цівки бучка зав’язали трос, Найвищий Марамороський Петрос, А мочаристі жаби балухаті?!
28
***
Ти спочиваєш. Може, між святих, Легка Тобі карпатська рідна глина. Молитва, як амброзія бджолина. І досконалий був у Тебе стих. І вклоняться раб Божий чи раба За приворіт, навернення і ласку. Вкушатимеш щодня Господню паску І половітимуть духовнії хліба. Піднесені храмина кожна й скит, Омитий сльозами духовними Бескид І на хрестах колосся повне жита Велике світло лине до осель — Не кварц з твердих марамороських скель, А сяєво душі Архімандрита!
29
***
Росте зелена папороть-орляк На полянках запущених, на пустах. Монастирі відроджені під Хустом. В шинкові селиськім заблуканий пияк. Колись вояк, колись ґазда і муж, Маріхуана й конопля під носом. Креми тістечок, всипані кокосом, Вугор у Тисі, безоружний вуж. Молитва ігуменій, бо пропащ. Не пригадають, що то братчик наш… Приют старечий, зимний сиротинець. Ідуть паломники до споконвічних хащ, Де мантії снують, де панський плащ. Тече мазут на драгівський гостинець.
30
***
Що у цім високогірнім Лузі? По пустарах висохлі паші… Говлі ловлять гадиків в ярузі І летять на дальші лопоті. Давні мадяризми, воля схизми, Вощані свічки у головах. І нінгун юдейський, кафізми Падають на порох і на прах. Батько пішки дибає в Кривулю, Мама мливо тягне із млина. Не знайшов ніхто оприську кулю… З півночі — стіна, полонина…
105
***
Олія трояндова, ніжна благість олив, Слова сполучаєш, незграбно, як учень. Ти день учорашній поспішно згубив. І вже не потрібно ніяких відлучень. Гайдуча капуста. Столовий прибор. І все із тостами й малими стишками. Один наслухаєш органи і хор… Школярі з телефонами, не із книжками. Бандерас у Малазі. Його санґрії, джин. Вдала роль бізнесова старого актора… Що білі суцвіття цих причеп, цих ожин? І цяткована шапочка від мухомора?
106
***
Колійова яремчанська вілла, Пані Калиновська у бордо. Серпень висипається на тіло, Як достиглі афини в відро. На Пруті якась біда в пуеро, Виголос недільний од попа. Зависає, висне наше «Nero», Як туристська в казанку крупа. Шоколадна плитка і цеголки; По сходинках з ясена — наверх. Шиє швидко смерекова голка Саван приготований на смерть…
107
***
Чомусь блукаєш в букових лісах… Замало дому? Пахнуть коленкори… Зі стін в шпалерах вже чигає страх У цім оточенні, і хочеться у гори. Ще з осені у горах ти не був, Відтоді бачив трохи не півсвіту. Не запідозрив, як «корінфський» бук Дотягся головою до блакиту… Хоч гори поруч — білі, снігові, Підступні взимку кручі карколомні… Пташки дрібненькі, може, там живі, Та ще вовки без лігвища, бездомні. Так, гори поруч — обчини, плеші… Лови гриби губами із долини; Між ледеринами щось діється в душі, Між фурнітурою з сухої деревини, Коли читаєш: «Чоловік із глини…», Та ще його одухотворить біс. Ти вибираєш дебрю, плай і ліс…
108
***
Все рідше їздиш у долину Унг; Вона й тепер у вересневій звабі. Був Верешмарті й споночілий табір, В оточенні вербовім теплий луг. На берегах — твій заповідний гай Та урвища ворочівські замшілі. Роки тому — погожої неділі З палітрою прийшов сюди Бокшай, Не помічаючи пелевню, темний саж, Кармінний крик кизилу, крутіль хмелю! Розкішний дуб на маківці, на скелі: Долина Унг — бокшаївський пейзаж. Долина Унг — оце кривавий гольд, Це кадастральні угри й чорні руки, Побіля «Скалки» колонада буків. Це «Хліб в Ужку», це твій «Вітольд…» Не обминай в душі такі краї! Там град на вигині, собори і костьоли… Поодинока рибка хвилю коле — На матиці води, у течії…
109
***
В черешнях диких бродять дикі пави, Свічки метрові в ріст — на полянках. Вони приходять з боку Колочави, Вони прийдуть із погаром в руках. Тут салашик, розкопана криничка, Тут так добрі лежати на траві. Коли ще відкоркована скляничка, Коли веселка сяє в голові. Вони п’яниці й добрі пиворізи? Їм би на скелі, на круті дебрі! Простоволосий ортодокс із Ізи Життя прожив в афонській конурі… І все ж не йдуть з Німецької Кучави В замоклих складках зношених одеж. Ті, хто приходить з боку Колочави, Вони свої. Давно до себе ждеш…
110
***
Іще не темно — сутінь в жолобах, Гриби в кущах, грибів тих — пологами. О не топчися грішними ночами, Хоч повно яфин сизих по грибах, Бо ти не знаєш — час той у землі? Чи в праосінньому серпневому повітрі, Чи в голосних цимбалах, теплій цитрі? До цього наші мізки замалі. Шорсткий приполонинський яфинник Не злиже лань м’ясистими губами. Ярки вузькі між давніми гробами І по ярках — овечий марадик.
111
***
Затісна така кнайпова саля, Як каньйон на Ізі, як трахея. Спить селечко під верхом, Розавля, В запахах спаржі та сельдерея. Бебехи пастуші під столами, Випадкові жмутики мітлохи. Човгають по плитці постолами, Видно, марамороські волохи. Рижа розсипається із сарми На штани ворсисті, на качули. Мряка розсівається пасами На довколишні обчини та менчули.
112
***
Хтось з нього кпив: «Це був карпатський гад…» Порфіра іван-чаю, коноплянка. І раптом бачать, що змія мідянка Нечутно виповзла собі на променад. Проз теплих каменів прикорзоських пивниць, Де етерніт, де Ленґа конструктивна, Де старовинна кадебістська ксива Спочила в поросі неметених полиць. Як плазуна, полохались жінки… Воно ж не навчене ні шору, ні порядку. Воно залізло в тютюнову грядку, З міжряддя лічить в небесах зірки. Пан Домінік потверджував: «Уі». А пані Ержа сіпала плечима … Така вже в него поетична схима, Такий норов карпатської змії.
113
Словничок малозрозумілих слів та зворотів
Аер — повітря Аллаш — риштовання Андьол — ангел Бабчик — бичок (риба) Байниш — різновид бур’яну Баники — рулет Банкош — банкір Банно — сумно Баракош — лихвар Баршоновий — оксамитовий Бачі — дядько Баюр — тканий пояс для торби Бештелювати — гарантувати Біловусник — рослина з родини злакових Блавати — квіти Боканч — черевик Боровка — ялівець Бороцква — абрикос Брадолець — неякісна трава Будєлар — гаманець, портмоне Бужена — копчена Бунтик — пачка Бучина — зарості бука Вадас — мисливець Вадаска — полювання Вто бровза — це сода
115
Вурда — варений невитриманий сир Гайташі — стрічки на фартусі Гайтувати — заморювати Галайк — галас, крик, голосний спів Галір — комір Гамора — кузня, залізоробний завод Геренда — сволок Годь водь, солго Алексіус? (угор.) — як, справи, слуго Олексо? Гольд — земельна міра Гунгаріальний — угорський Дик — дикий вепр Енгедувати — вибачити Звораш — вершина в Карпатах Земплін — історична область у Словаччині Зомкло — провалля Калап — капелюх Капура — хвіртка Лада — скриня Лампаш — світильник Ланц — ланцюг Леанка — сорт винограду Легінь — хлопець Лепедьови — простирадла Лигнути — ковтнути Луфт — повітря Марга — худоба Мацур — кіт Машлик, машля — краватка Маштальня — возарня
116
Мег голт — померти Меппе — сволок Мілоть — повстяна одежа Нигда — ніколи Никати — дивитися Ня — мене Нямеші — дрібна шляхта в Угорщині, переважно в Марамуреші Няньо — батько Обчини — безлісі гірськи хребти Опайчик — каганець Оргона — бузок Орсаг — держава Орсацький — державний Отава — трава, що відростає на місці скошеної Пак — тоді Паленка — горілка Парадний — пишний Пацерки — намисто Паша — трава Перик — харіус (риба) Петек — верхній вовняний одяг Петечок — гунька Петрівка — піст, що починається через тиждень після свята Зіслання Святого Духа (відзначається на 50-й день по Великодню) і закінчується у день святих Апостолів Петра й Павла, 12 липня Під — горище Пінка — люлечка Повара — спека Погар — келих
117
Поле — у горян — не поросла лісом територія Поліг — скошена трава, що лежить та землі Прімаш — перший скрипаль Псянка — трава біловусник Пужджа — пеня Рабловати — грабувати Райзовати — малювати Ратота, рантота — яєшня на сметані Реклик — піджак Ріща — сушняк, сухе гілля Ровка — лисиця Ряндя — ганчір’я Салаш — хатка в горах Свічурник — тирлич Селемена — дерев’яна балка Скрофа — скруха Спрут — форель Стая — житло горян-пастухів на полонині Стрінкашка — примула Телеп — місцевість Тіочел — підсніжник Толвай — злодій Точок (діал.) — видовбана з дерева невеличка посудина, куди наливають воду й кладуть брусок для гостріння коси Тромбіташ — той, хто грає на трембіті Турні — вежі Файка — люлька Фанк — пончик Фараметлики — вишивка чоловічої сорочки Фатюв — хлопець
118
Фелвідек — верховина Фирес — лісопилка Фійовка — шухляда Фінанс — податківець Фінджї — філіжанки Фіник — хрещеник Фодри — складки одягу Фурманьош — візник Хамник — чагарник Храбусг — трава Цайгер — годинкова стрілка Цімбор — товариш Цюрікнути — відступити, повернутися Чіжми — чоботи Чіношний — хороший, гарний Човлент — м’ясна страва з бобами Чурити — текти Шаркань — летючий змій, дракон Шаш — очерет Шашка — шашіль Шетемені — тістечка Шіковний — спритний Шпайз — кухня Шпіц — шпиль Штол — кам’яниста гірська порода Югас — вівчар
119
Літературно-художнє видання
Серія «Числа» Випуск 2 Петро Мідянка
40 сонетів і гербарій (Російською мовою) Редактор-упорядник Інна Булкіна Обкладинка Тетяни Ласкаревської Відповідальний за випуск Микола Климчук Підписано до друку 20.04.2013. Формат 70х100 1/32. Гарнітура PT Serif Pro, PT Sans Pro. Папір офс. Друк офс. Зам. № 13-107. Тираж 1000 прим. Видавництво «Laurus» ДК № 4240 від 23.12.2011 04114, Київ, вул. Дубровицька, 28 Телефон: 0 (44) 234-16-30 laurus.info@yahoo.com www.laurus.me Інші книжки видавництва http://issuu.com/laurus_press Віддруковано у ТОВ «Друкарня “Бізнесполіграф”» ДК № 2715 від 07.12.2006 02094, Київ, вул. Віскозна, 8 Телефон/факс: 0 (44) 503-00-45
Маргарита Корзо
8