Катерина Липа, Людмила Білоус. Козацька порохівниця

Катерина Липа

Людмила Білоус

КОЗАЦЬКА ПОРОХІВНИЦЯ Амуніція в оя к і в в і дкр и в а є свої се к ре т и

І СТ О Р І Я Н А В Л АС Н І О Ч І : L A U R U S

В ІЙН А

Катерина Липа Людмила Білоус

КОЗАЦЬКА ПОРОХІВНИЦЯ

Амуніція вояків відкриває свої секрети

І С ТО Р І Я НА ВЛ АС Н І ОЧ І :

В ІЙН А

Народна картина «Козак Мамай». Поч. ХІХ ст.

Колонка від іконостаса.

XVIII ст.

Порохівниця.

XVIII ст.

Мушкетна куля

Порохівниця.

XVIII ст.

Варіння селітри. З трактату Георга Агріколи

Мушкет із колісним замком

І С Т О Р І Я Н А В Л АС Н І ОЧ І

Катерина Липа Людмила Білоус Порох

КОЗАЦЬКА ПОРОХІВНИЦЯ

Порохівниця в гербі Шостки

Амуніція вояків відкриває свої секрети

Форма для виливання куль.

XVIII ст.

Печатка кошового отамана Малашевича.

1734 р.

Порохівниця. Гутне скло.

XVIII ст.

Мірка для пороху.

XVIII ст.

Київ

L A U R U S 

УДК 355.48(477) ББК 68.4(4УКР)1 Л59 Л59

Липа Катерина, Білоус Людмила. Козацька порохівниця. – К.: Laurus, . – 6 с.: іл.

ISBN 978-966-2449-58-7

Ключ до мушкетного замка. XVII ст.

Ця книжка – візуальна енциклопедія, що у яскравій і доступній формі розповідає про важливий елемент козацького бойового спорядження, порохівницю. Читач дізнається не тільки про те, як користувалися порохівницями, з чого і як їх робили, а й про те, що спільного мало бойове спорядження з книжковими гравюрами, малюнками та іконами. Про типи ручної вогнепальної зброї піхотинців і кіннотників та її використання в бою і на полюванні, про те, як виготовляли порох і які символи прикрашали порохівниці розповідають понад  ілюстрацій: авторські фото експонатів з музеїв України, Польщі, Німеччини, фотографії учасників руху військово-історичної реконструкції та численні репродукції творів мистецтва.

Сідло. Крим, XVIІІ ст.

Кулійка.

XVIIІ ст.

Усі права застережено. Жодну частину цієї книги не може бути відтворено або скопійовано без письмового дозволу авторів. У книжці використано фотографії експонатів музеїв: Національного музею українського народного декоративного мистецтва, Національного історико-меморіального заповідника «Поле Берестецької битви», Національного історико-культурного заповідника «Чигирин», Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця», Національного музею історії України у Києві, Бахчисарайського історико-культурного заповідника, Чернігівського обласного історичного музею імені В. В. Тарновського, Рівненського обласного краєзнавчого музею (всі – Україна), Музею війська польського (Польща), Музею імперського міста Ротенбургоб-дер-Таубер (Німеччина).

Якоб де Гейен. «Мушкетер» (1607)

Фото: Д. Колосов, М. Андреєв, А. Будник, А. Шарапа, К. Липа

Підризник. Фрагмент.

XVIII ст.

ISBN 978-966-2449-58-7

Видавництво дякує за допомогу історикам Олексію Сокирку, Владиславу Грибовському, Ульвіє Аблаєвій, учасникам військово-історичного руху Олексію Руденку й Антону Шаригіну, а також студентові КНУКіМ Юрію Турському за технічну підтримку проекту

© Катерина Липа, ідея серії,  © Андрій Будник, дизайн серії,  © «Laurus»,  © Катерина Липа, Людмила Білоус, текст, 

Зміст Окраса козацького спорядження  Порох, порохівні та порохівники  Народження козацької держави  Вогнепальна зброя піхоти

Кахля. Туреччина, XVI ст.

 Порохівниця і ладунок

Козацька чайка. Фрагмент ікони XVII ст.

 Ладування мушкета  Козацька піхота  Велична Гетьманщина

Порохівниця.

XVIIІ ст.

 Лови Порохівниця.

2 пол. XVIII ст.

 Зображення і символи  Запорозька Січ  Вогнепальна зброя кінноти

Кулі ХVII ст.

 Ім’я на порохівниці  Східні візерунки  Ріг достатку  Частинка барокового світу Кулелійки

 З бойовища до музею 

Мисливські мушкети. Німеччина, XVIІ ст.

Окраса козацького спорядження У багатьох українських народних піснях і думах оспівуються козацька шабля і люлька, шанобливі рядки присвячено мушкету (його часом називали також «самопалом»), але жодним словом не згадано дрібні предмети стрілецького спорядження: порохівниці та натруски. Однак брак згадок зовсім не означає, що ці предмети вважали другорядними, адже без чималої порохівниці та невеличкої натрусочки з дрібно розтертим, так званим «затравочним» порохом жоден козак не вирушав у похід. Зрозуміло, що мушкет не стріляє без пороху, а козаки були вправними мушкетерами, і ця зброя служила їм у бою основною, тоді як шабля була «лицарським мечем» і ознакою статусу.

Спис

Важливість порохівниці і натруски підкреслювали у своєрідний спосіб. Зазвичай бойова зброя, на відміну від парадної, виглядала вельми скромно, адже її обирали не за прикрасами, а за якістю, від якої, врешті-решт, залежало виживання на полі бою. Так само практично ставилися і до решти спорядження. Єдиним винятком були порохівниці та натруски. Їх пишно прикрашали різьбленням, гравіруванням, оздоблювали різноманітними зображеннями людей і тварин, гербами, орнаментами. Нині козацькі порохівниці вважають витворами мистецтва. Одна з найбільших в Україні колекцій порохівниць зберігається в Національному музеї українського народного декоративного мистецтва.

Отвір для засипання пороху

Порохівниця

Розгалуження рога

Рогова заглушка



Натруска. Кін. XVII – поч. XVIII ст. Натруску оздоблено зображенням козака зі списом у руці й порохівницею-рогом на поясі. Хто знає, можливо, її власник був кіннотником. Майстер, який робив порохівницю, теж непогано знався на конях: огиря зображено без властивих народному мистецтву огріхів, а за поставою ніг і тим, як вершник тримає повід, вгадується, що він їде риссю.

Вимоги до якості порохівниць ставили вельми високі: вони мали бути міцними, легкими, корпус і накривка мусили забезпечувати водонепроникність, бо коли у війська підмокав порох, воно ризикувало програти битву. Виготовляли порохівниці з дерева, навіть зі скла, але найчастіше використовували розгалужені роги оленів і лосів, а також загнуті роги диких кіз. Обирали наймісткішу частину рога – розгалужений стовбур. Торці закривали кістяними, дерев’яними або металевими заглушками. В один із них вставляли металеву або кістяну трубочку для засипання пороху. Нерідко порохівниці оснащували спеціальним пристроєм – дозатором – для відмірювання однакового заряду. Дерев’яні порохівниці робили у формі рога, серця, баклажки, натруски часто мали форму іграшкиконика.

Козак із самопалом Зображення козака з мушкетом на плечі стало гербом Війська Запорозького, прикрасило полкові печатки і перетворилося на символ козацтва. Ось що писав 1622 року Касіян Сакович у вірші «На герб сильного войска його королівської милості запорозького»: Кгди мензства запорозцов кролеве дознали, Теди за герб такого їм рицера дали. Которий ото готов ойчизні служити, За вольность її і свой живот положити. І, як треба, землею альбо тиж водою — Вшеляко он способний і прудкий до бою.

Печатка Запорозького війська Зображення козака-мушкетера прикрашає печатку війська так само, як родові герби прикрашали печатки аристократів.

Народна картина «Козак-бандурист» Коли українське козацтво у другій половині XVIII ст. поступово сходило з історичної арени, в народі почали поширюватися картини, створені переважно непрофесійними художниками. На них зображували козаків, які сидять із люлькою в зубах і грають на бандурі, – так званих «Мамаїв». Навколо козака розташовувалися всі атрибути й символи його вояцького ремесла. Серед них не останнє місце займала порохівниця, пістоль та/або мушкет. Так реальні вояки потроху перетворювалися на легенду. Шабля

Ташка (шабельтас)

Спис

Відбиток печатки кошового отамана Малашевича. 1734 р. На прорисі з печатки бачимо того ж таки козака-мушкетера. Під його правою рукою помітно предмет, який міг бути порохівницею або баклагою.

Рогові порохівниці оздоблювали неглибоким контурним різьбленням (гравіруванням) із штриховим або сітчастим заповненням окремих елементів малюнка. У заглиблення втирали чорну фарбу, яку готували, змішуючи сажу з оліфою або вугільний пил з олією. Це надавало малюнку графічної виразності. Бойовий кінь

Баклага

Пляшка і чарка

Порохівниця Шапка

Пістоль



Порох, порохівні та порохівники Порох – вибухова суміш, яка складається із селітри, деревного вугілля та сірки в пропорції ::2. У Китаї порох знали вже з ІХ ст., а в Європі він поширився у ХІІІ ст. після татаромонгольської навали. Поява вибухової суміші стала поштовхом до виникнення вогнепальної зброї. Принцип її дії полягає в тому, що гази, які виділяються при горінні пороху, виштовхують снаряд – кулю або гарматне Серпентина. Сучасне відтворення Давня вогнепальна зброя являла собою металеву трубку, насаджену на держак. Замка вона не мала, ладунок просто підпалювався через дірочку в трубці. Щоб вистрілити, треба було однією рукою тримати зброю, а другою підносити вогонь до запального отвору. Це не давало змоги прицілитися. Але на початку XV ст. вигадали важіль, який кріпився до держака і підпалював заряд одночасно з наведенням зброї. За криволінійну форму важіль назвали серпентиною, цю назву отримала й сама зброя.

ядро. Про використання вогнепальної зброї західноєвропейські хроніки повідомляють, починаючи з  р. З часом вогнепальна зброя вдосконалювалася, ставала масовою, розділилася на ручну зброю й артилерію. Щоб забезпечити військо, у замках і великих містах влаштовували порохівні – майстерні, де виробляли порох. Виникла нова реміснича професія – порохівник.

Серпентина

Запальний отвір

Люфа Вогнепальна зброя XIV ст. Це репродукція найдавнішого у Європі зображення вогнепальної зброї, вміщеного в манускрипті 1326 р. Предмету, який лежить на підставці, ще далеко до мушкета чи гармати. Порох і снаряд закладалися до люфи, ладунок підпалювався за допомогою пальника через маленьку дірочку в задній частині. Прицілитися з такої зброї було неможливо, але гуркоту вона робила багато. Металеві трубки для стріляння французькою називали pot-de-fer – «залізний казанок».

8 8

Військовик і дипломат П’єр Шевальє у виданій в Парижі 1663 року «Розвідці про землі, звичаї, спосіб правління, походження та релігію козаків» писав: «Їх особливістю є те, що вони чудово уміють виробляти селітру, на яку багата їхня країна та яку вони вивозять до інших країн Європи. Селітру відправляють у великій кількості до Ґданьська, звідки її забирають голландці та інші народи».

Видобування сірки Німецький учений XVІ ст. Георг Павер на прізвисько Агрікола написав докладний трактат про металургію De Re Metallica, виданий 1556 р. У трактаті Агрікола розповів не тільки про видобуток руди й плавлення металів. Він присвятив окремі розділи і виготовленню скла, і виробництву складників пороху, сірки та селітри. На гравюрі з трактату Георга Агріколи зображено процес виробництва сірки. Варіння селітри На ілюстрації з трактату Георга Агріколи показано всі стадії виробництва селітри. Імовірно, так ця робота виглядала в усій тогочасній Європі – від Піренейського півострова до Дикого Поля.

Держак, що був одночасно прикладом і ложею

Руїни замку IX–XVI ст. у Кременці Колись це була неприступна твердиня, де в сер. XVI ст. налагодили промислове виробництво пороху. Було встановлено механічний пороховий млин німецького зразка, який дав змогу збільшити обсяги вибухової продукції вшестеро порівняно з ручним виробництвом. Але від пороху замок і загинув. У 1648 р. його взяли козаки, які зазнали при штурмі величезних втрат. Щоб вивести твердиню з ладу, козаки поставили посеред замкового двору гармати і розстріляли споруди й зовнішні мури.



Порох, порохівні та порохівники

Піч для випарювання селітри. Гравюра 1770 р. На ілюстрації з «Енциклопедії» видатного французького інтелектуала Дені Дідро добре видно, як випарювали селітру в промислових умовах XVIII ст. На українських землях селітряні підприємства належали переважно козацькій старшині: Кочубеям у Миргородському полку, Чернишам – у Гадяцькому, Горленкам – у Прилуцькому, Перехрестам і Шидловським – на Слобожанщині. А в Опішні існувала компанія, яка об’єднувала 20 простих козаків-виробників селітри. Виробництво селітри. Гравюра XVII ст. Селітра у давнину робилася повільно: близько року сировина вистоювалася у діжках, перемішувалася та неодноразово фільтрувалася. На початку XVIII ст. на теренах України існувало 27 великих селітряних виробництв: 6 на Лівобережжі, 8 на Київщині, 3 на річці Самарі, 10 на Слобожанщині.

Порохова вежа. Львів, 1554–1556 рр. Вежа з надзвичайно товстими (до 3 м) стінами входила до комплексу міських укріплень Львова. Товсті мури мали убезпечити порох, який тут зберігали під час воєн, коли його виробництво пожвавлювалося. У давнину вежу накривав легкий солом’яний дах: гадали, що якби порох вибухнув, він зірвав би дах, силу вибуху буде спрямовано вгору, і стіни залишаться неушкодженими. На щастя, порох у башті ніколи не вибухав.

Климентій Зиновіїв, мандрівний чернець і поет 2-ї пол.

XVII ст. прославляв у своїх віршах ремісників та різні професії. Ось що він написав про порохівників: Ω пороховникахъ Та́кожъ людя(мъ) потрεбны и порохо(в)никѝ: я́ко тε(ж) и і́ныε всюда рεмεсникѝ. Поро(х) бо потрεбε(н) ґды sвѣрε(и) птыцъ стрѣляю(т): и зъ а(р)ма́тъ выпаляю(т), гдε панства гуля́ю(т).

I на хвалу бг̃у на вεли(к)дε(н) стрѣляютъ: и в дн̃ь бгоявлε(н)ски(и) ґды воду ос̃ща́ютъ. А особно на бранε(х) воεнны(х) трεба па́чε: и доконεчно та(к) ε(ст) тоε а нε іна́чε.

Zачимъ и пороховникъ нεха(и) сA тру(ж)даεтъ: и на потрεбы людя(мъ) поро(х) zготовля́εтъ. И порохо(в)нику ̀да(и) бж̃ε мѣт(ъ) пожи́токъ: и zапрацу εго в до(м) вεлики(и) прибы́токъ. Я и тому я(к) собѣ са(мъ) добрε прія́ю: и тε(ж) в сохранεніε бг̃у поручаю. Механічний пороховий млин.

XVIII cт. Сучасне відтворення



Порохівниця. XVIII cт. Можливо, власник цієї порохівниці вірив, що херувим із розпростертими крилами і Голгофський хрест убережуть його від ворожих шабель і куль. Напис «Ісус Христос перемагає», що прикрашає цей елемент спорядження, сприймається як бойовий клич. Порівняно невелика порохівниця вміщала хіба що денний запас пороху. Адже в похід кожен козак мав брати з собою не менше двох фунтів вибухового зілля. І це тільки для особистої зброї, без урахування потреб полкової артилерії.

Криптограма ІС/ХС – Ісус Христос Механічний пороховий млин. Гравюра 1770 р. Щоб отримати якісний порох, потрібно було дрібно розтерти й перетворити на однорідну суміш селітру, сірку та деревне вугілля. Козаки часто робили порох самотужки. Але для забезпечення гетьманського війська потрібні були механізми, як-от на гравюрі з «Енциклопедії» Дені Дідро. Інструменти для виробництва селітри. Гравюра 1770 р. Завдяки книжковій ілюстрації ми сьогодні знаємо, якими черпаками й казанами користувалися у виробництві селітри.

Херувим

Криптограма НИ/КА – Перемагає

Голгофський хрест

Криптограма МЛ/РБ – Місце лобне раєм буде

Копіє Тростина

Гійом Левассер де Боплан в «Описі України», виданому 1651 року, писав: «Вони (козаки) дуже вміло виробляють селітру, якої на цих землях багато, і роблять з неї досконалий порох до гармат»

Козаки на карті. Гравюра Вільгельма Гондіуса. 1648 р. Постаті козаків прикрашають Генеральну карту України, створену французьким артилеристом, фортифікатором і картографом Гійомом Левассером де Бопланом. Його думка про якість козацького пороху особливо цінна, адже себе він називав «кавалером, що все життя перекопував землю, виливав гармати і займався вибухами пороху», і коли хвалив, то знав, за що.



Частинка барокового світу Будь-який твір декоративно-прикладного мистецтва скрізь і завжди відповідав мистецькому стилю своєї доби. Властиві певному стилю обриси предметів, зображувальна манера, характер орнаментів, осмислення митцем простору ріднять між собою величні споруди і скромні побутові речі, твори живопису і предмети одягу, зброю і жіночі прикраси. Найгар-

ніші порохівниці козацькі майстри створили, коли в мистецтві панував стиль бароко. Доба недовгого існування козацької держави – Гетьманщини – породила яскраву і своєрідну версію цього світового стилю. Бароко – одна з найяскравіших і найцікавіших сторінок в історії українського мистецтва. І якщо уважно придивитися до маленької порохівниці, то навіть у ній можна побачити прекрасні риси величного мистецького стилю.

Колонки від іконостаса. XVIII ст. Виноградні лози з позолоченими гронами, вирізьблені невідомим майстром, утворюють ажурні колонки. Виноградна лоза – один з улюблених орнаментальних мотивів у мистецтві бароко. Порохівниця. Поч. XVIII ст. Порохівницю прикрашають шестипелюсткові квітки-розетки, які символізували сонце. Майстри доби бароко оздоблювали цим життєрадісним символом і порохівниці, і сторінки книжок, і фасади храмів. Існувало безліч варіантів розеток залежно від масштабу предмета, який вони прикрашали, і мистецьких завдань, які ставив перед собою митець.



Словом «бароко» у французькій, іспанській і португальській мовах позначають перлину неправильної форми. Тож назва мистецького стилю наводить на думку про любов епохи до створення унікальних, неповторних (наче перлини) речей та про пишні архітектурні форми і багате оздоблення повсякденних предметів.

Фігурний вірш-молитва Симеона Полоцького. Гравюра Івана Щирського Поети доби бароко захоплювалися фігурними віршами, які справляли враження на читача не тільки змістом, а й вибагливим малюнком. Вірш, надрукований у формі двох зірок, вписаних одна в одну, нагадує орнаментальну розетку.

Порохівниця. XVIII ст. Порохівницю прикрашає розетка, вписана в кола, утворені очковим орнаментом.

Порохівниця. XVIII ст. В оздобленні порохівниці майстер вишукано поєднав улюблені орнаментальні мотиви доби: виноградну лозу зі стиглими гронами та сонячний знак-розетку. У центрі сонячного диску з зубчиками-променями зображено восьмипроменеву зірку, на кожному промені якої квітка. Портал Спасо-Преображенської церкви у Великих Сорочинцях. 1734 р. На фасаді храму видно кілька варіантів розеток та низку рослинних орнаментів, які подобалися митцям доби бароко. Деякі розетки подібні до тих, якими прикрашали порохівниці.



Портрет полковника Михайла Миклашевського. 1706 р. Козацька старшина полюбляла пишний одяг і дорогу зброю. До розкішного жупана з шовку з рослинним візерунком, напевне, чудово пасувала порохівниця, оздоблена пишним рослинним орнаментом.

Порохівниця. XVIII ст. Майстер вигравірував на порохівниці гнучкі стебла, на яких квітнуть химерні квіти і стигнуть виноградні грона. Козака надихали коштовні тканини чи прегарні вишивки, книжкові ілюстрації чи вишукане різьблення іконостасів – доба бароко кохалася у рослинних мотивах. Квітка

Заставка до Ірмологіону. 1695 р. Книгу церковних піснеспівів оздоблено заставкою з зображенням вазона, з якого проростають дивовижні пагони з квітами. Митці доби бароко так уподобали мотив вазона з «деревом життя», що з однаковим успіхом прикрашали ним і книгу, і порохівницю, і одяг.

Геометричний орнамент Виноградне гроно



Підризник. Фрагмент. XVIII ст. Підризник – богослужебний одяг священика, зазвичай білого кольору. Цей фрагмент – вишита шовком смуга, яка колись оздоблювала рукава або поділ підризника. Фантастичні квіти, імовірно, вигадала майстриня-черниця, адже саме в монастирях створювали вишиване оздоблення літургійного одягу. Найпишніші вишивки робили у Вознесенському монастирі в Києві. Його ігуменею була мати Івана Мазепи Марина, у чернецтві Марія Магдалина. Майстри-козаки, напевне, не раз милувалися прегарними вишивками, от і запозичували з них ідеї для оздоблення порохівниць.

Антоній Радивиловський. «Огородок» (1671), титульний аркуш Титул книги видатного церковного діяча і письменника прикрашають пишні квіти, у яких вміщено зображення святих. Збірку байок, оповідань та приповідок в авторській обробці могли знати освічені козаки.

Порохівниця. XVIII ст. Химерні форми квітів, які виростають із невеличкого вазона, творець порохівниці міг запозичити з вишивок, книжкових гравюр або малюнків професійних художників.



Частинка барокового світу

Графин. Гутне скло. XVIII ст. Графин для вин і наливок виконано в тій самій техніці, що й скляну порохівницю. Шляхетне кобальтове скло прикрашає так звана нитка з молочного скла, яку наносили на предмет у ході його видування і формування. Феодосій Софонович. «Кройніка» (1681–1682), заставка На мальованій заставці з книги листя вигинається так само пружно, як мінливі смужки на гутному склі, а квіти розпускають пелюстки так само пишно, як на вишивках та оздобленні порохівниць. Порохівниця. Гутне скло. XVIII ст. Скло непрактичне на бойовищі. Імовірно, ця порохівниця мала суто парадне призначення. Старшина полюбляла пишні речі, які навіть на бенкеті нагадували про війну. Крім порохівниць, виготовляли ще скляні баклаги, звісно, теж непридатні в поході.

Порохівниця.

2 пол. XVIII ст. Розквітла гілка-букет, квіткова гірлянда – різьблене оздоблення дерев’яної порохівниці подібне до вишиваного оздоблення одягу.



Підризник. Фрагмент. XVIII ст. Вишукане шитво підризника перегукується з букетами, вирізьбленими на порохівниці.

А ви, козаки, лук здорові потягайте і з огненних оружій сміле випаляйте, Бог вам нехай побіждать врагов помагаєт, а вас од врагов в войськах і в домах сохраняєт. Я всім милостям вашим сердечно прияю а пришедших з войська миле поздоровляю.

Порохівниця. XVIII ст. Гравіровані виноградні лози із стиглими гронами та химерними квітами так само вишукано оплітають поверхню порохівниці, як ткані рослинні орнаменти виблискували на шовкових жупанах козацької старшини.

Климентій Зиновіїв

Портрет Григорія Гамалії.

1688–1690-ті рр. Козака-інтригана, який за життя встиг послужити різним гетьманам та й сам побув наказним гетьманом, зображено в розкішному жупані й підбитому хутром дорогому плащі. Можливо, хтось із козаків-майстрів уважно роздивився візерунки на старшинському одязі і використав їх в оздобленні порохівниць.

Царські врата. XVIII ст. Царські врата іконостасу з церкви св. Іллі в Чернігові прикрашають соковиті рослинні мотиви, подібні до тих, якими оздоблювали порохівниці, книги, тканини. Любов митців до пишних форм, химерних ліній, складних рослинних мотивів створювала гармонійний світ. У цьому бароковому світі одяг і зброя, книга й інтер’єр, побутові речі і сакральні предмети пасували одне одному.



З бойовища до музею У середині XVIII ст. автономність Гетьманщини добігала кінця, здавна вільні козаки тепер ставали підданцями Російської імперії. Коли за наказом імператриці Катерини ІІ у 1664 р. було ліквідовано гетьманську посаду, а у 1775 р. зруйновано Запорізьку Січ, козацтво втратило свою державність і військову організацію, але тривалий час ще існувало як суспільний стан. Розійшлися по світах майстри, які робили порохівниці для побратимів, – їхніми витворами вже не було кому користуватися. Та й самим порохівницям як неодмінній частині вояцького спорядження вже недовго лишалося існувати. У 1812 р. швейцарський майстер Йоганн Самуель Паулі розро-

Порохівниця. XVIII ст. Шкіряну, прикрашену тисненням порохівницю з колекції Василя Тарновського видатний художник Ілля Рєпін зобразив у своєму славетному творі.



Микола Кузнєцов, керівник класу батального живопису Академії мистецтв

бив унітарний патрон – паперову капсулу, у якій поєднувалися куля, порох і запальна речовина, тож потреби у натрусках і порохівницях більше не було. У цей самий час історія почала розвиватися як наука в сучасному розумінні, тож невдовзі козацьке спорядження було визнано творами, що мають велике мистецьке й історичне значення. Шанувальники української історії розшукували порохівниці у нащадків славних козаків і купували їх для музеїв та приватних колекцій. Порохівниця поступово стала одним із символів козацтва, лишилася на картинах і в гербах українських міст.

Василь Тарновський, колекціонер і меценат

Історик Дмитро Яворницький в образі писаря

Іван Ціонглінський, художник

Ілля Рєпін. «Запорожці пишуть листа турецькому султану». (1891) Захопленого історією нащадка козаків Рєпіна консультував дослідник козацтва Дмитро Яворницький. А реквізит для картини надав славетний колекціонер Василь Тарновський, у маєтку якого працював художник. Яворницький, Тарновський та ще низка друзів і колег радо позували Рєпіну для створення образів запорожців.

Костянтин Белоновський, учитель народної школи

Порохівниця в геральдиці Зображення порохівниць прикрашають герби двох славних українських міст.

1. Порохівниця-ріжок у гербі Кривого Рогу не тільки вказує на назву міста, а й свідчить , що його територія належала Запорозькій Січі.

2. Порохівниця в гербі Шостки нагадує, що хімічна промисловість міста почалася з порохівні, заснованої в добу Гетьманщини.

1.

2.

Генерал Михайло Драгомиров в образі отамана Сірка

Федір Стравінський, соліст Маріїнського театру

«Вушко»-кріплення

Порохівниця. XVIII ст. Круглі дерев’яні порохівниці, прикрашені різьбленням, були доволі поширеними на теренах Гетьманщини. Таку порохівницю кріпили до пояса за допомогою ремінця, продітого у спеціальні «вушка».

Олександр Рубець, професор Петербурзької консерваторії

Георгій Алексєєв, обер-гофмейстер, автор праць із нумізматики

Пам’ятний знак Село Воєводівка на сучасній Луганщині засновано 1707 року, коли давнє Дике Поле почали потроху колонізувати. На пам’ятному знаку, встановленому в селі на честь 300-річчя його заснування, зображено круглу порохівницю – на згадку про козаків, які з мушкетами в руках і порохівницями при боці захищали степовий кордон.



Науково-популярне видання Липа Катерина Анатоліївна, Білоус Людмила Семенівна

Козацька порохівниця

Амуніція вояків відкриває свої секрети Редактор і коректор Кость Горобенко Верстка, дизайн, художнє оформлення Андрій Будник Відповідальний за випуск Микола Климчук

Здано до набору 01.01.2014. Підписано до друку 01.08.2014. Формат 84 x 108/16. Гарнітури PT Serif Pro, Candara. Друк офсетний. Папір крейдований. Ум. друк. арк. 6,72. Ум. фарбовідб. 29,34. Обл.-вид. арк. 8,30. Наклад 2000 прим. Зам. № 14-207. Видавництво «LAURUS» Свідоцтво ДК № 4240 від 23.12.2011 04114, Київ, вул. Дубровицька, буд. 28, тел./факс: +380 (44) 234-16-30 Інші книжки видавництва http://issuu.com/laurus_press laurus.info@yahoo.com www.laurus.ua Віддруковано у ТОВ «Друкарня “Бізнесполіграф”» ДК № 2715 від 07.12.2006 02094, Київ, вул. Віскозна, 8. Телефон/факс: 0 (44) 503-00-45

ТВЕРДИНІ КНЯЗІВ ОСТРОЗЬКИХ Замки , мон астирі, х р а м и XIV–XVII століт ь

Катерина Липа

Катерина Липа, Людмила Білоус

Катерина Липа

ТВЕРДИНІ КНЯЗІВ ОСТРОЗЬКИХ

КОЗАЦЬКА ПОРОХІВНИЦЯ

ОФІСИ: КРІЗЬ ВІКИ

64 стор., тверда оправа

64 стор., тверда оправа

64 стор., тверда оправа

Катерина Липа

ТВЕРДИНІ КНЯЗІВ ОСТРОЗЬКИХ

Катерина Липа

ОФІСИ: КРІЗЬ ВІКИ Канцелярії, ратуші, магдебурське право, сучасні офіси з XIV до XХI століть

В І ЙН А

ТВЕРДИНІ КНЯЗІВ ОСТРОЗЬКИХ L A U R U S

Ця книжка – візуальна енциклопедія, що у яскравій і доступній формі розповідає про фортифікаційні споруди, зведені кількома поколіннями князів із славетного роду Острозьких: замки, оборонні споруди міст, укріплені монастирі та храми. Читач дізнається не тільки про будівлі, а і про те, як жили, розважалися й воювали українські аристократи у XІV–XVIІ ст. Захопливу подорож крізь віки допоможуть здійснити авторські фотографії пам’яток архітектури і предметів побуту з музеїв України, Польщі та Німеччини, а також численні репродукції творів мистецтва. У книжці понад  ілюстрацій, за якими читач зможе уявити барвисте життя наших предків і відчути гордість минулим України.

ТВЕРДИНІ КНЯЗІВ ОСТРОЗЬКИХ

І С ТО Р ІЯ НА В ЛАС НІ ОЧ І : БУДІ ВЛІ

Катерина Липа

64 сторінки, палітурка

К Н ИЖ КО В А С ЕР ІЯ

Катерина Липа

ІСТОР ІЯ Н А ВЛА СН І ОЧІ: БУД ІВЛ І

Катерина Липа

ОФІСИ: КРІЗЬ ВІКИ

Катерина Липа

ИХ

опедія, рмі поруди, князів замки, лені ається к жили, нські опливу уть пам’яток з музеїв а також тецтва. ій, за рвисте ути и.

ІСТОР ІЯ Н А ВЛ АСН І ОЧІ: БУ ДІВ ЛІ

О Ч І: Б УДІ ВЛІ

І С Т О Р І Я Н А В Л АС Н І О Ч І

І СТ О Р І Я Н А ВЛ А С Н І О Ч І: Б УД ІВ Л І

ІС ТОР І Я Н А ВЛ АС НІ ОЧ І: БУД ІВ ЛІ

L A U R U S

L A U R U S

Михайло Відейко

Катерина Липа

СВІТ ТРИПІЛЛЯ

ОФІСИ: КРІЗЬ ВІКИ

64 сторінки, палітурка

64 сторінки, палітурка

64 сторінки, палітурка

КОЗАЦЬКА ПОРОХІВНИЦЯ

ISBN 978-966-2449-58-7

Ця книжка – візуальна енциклопедія, що у яскравій і доступній формі розповідає про важливий елемент козацького бойового спорядження – порохівницю. Читач дізнається не тільки про те, як користувалися порохівницями, з чого і як їх робили, а й про те, що спільного мало бойове спорядження з книжковими гравюрами, малюнками та іконами. Про типи ручної вогнепальної зброї піхотинців і кіннотників та її використання в бою і на полюванні, про те, як виготовляли порох і які символи прикрашали порохівниці розповідають понад  ілюстрацій: авторські фото експонатів з музеїв України, Польщі, Німеччини, фотографії учасників руху військово-історичної реконструкції та численні репродукції творів мистецтва.

L A U R U S

www.laurus.ua

Катерина Липа, Людмила Білоус КОЗАЦЬКА ПОРОХІВНИЦЯ L A U R U S

Катерина Липа

ТВЕРДИНІ КНЯЗІВ ОСТРОЗЬКИХ

Катерина Липа, Людмила Білоус

І С Т О Р І Я Н А В Л АС Н І О Ч І :

К Н И Ж КО В А С Е Р І Я