[ Числа ]
Серію засновано 2013 року
6
випуск
Сергій Жадан
доказів існування Бога (і Вибрані вірші 1993–2013
Київ Laurus 2014
заперечень)
УДК 82.161.2-1 ББК 84(4УКР)6-5 Ж 65 Жадан, Сергій. 30 доказів існування Бога (і 29 заперечень): Вибрані вірші 1993–2013. — К.: Laurus, 2014. — 136 с. Сергій Жадан народився 23 серпня 1974 року в Старобільську на Луганщині. У 1996 році закінчив Харківський державний педагогічний університет ім. Г. С. Сковороди, згодом захистив дисертацію з історії українського футуризму. Твори Жадана перекладено тринадцятьма мовами, він один із найвідоміших українських письменників у світі. Сергій Жадан також активний організатор літературного життя України, з 2000 року — віце-президент Асоціації українських письменників. Лауреат численних національних і міжнародних нагород, зокрема премій літературного об’єднання Бу‑Ба‑Бу (1998), «Книга року Бі-Бі-Сі» (2006 — за роман «Капітал», 2010 — за роман «Ворошиловград»), Літературної премії імені Джозефа Конрада-Коженьовського (2009). Упорядник серії Інна Булкіна Дизайн обкладинки Тетяни Ласкаревської
Підписано до друку 01. 04. 2014. Формат 84 × 108 1/32. Ґарнітура PT Serif Pro. Папір офсетний. Друк офсетний. Зам. № 14-045. Видавництво «Laurus». Свідоцтво ДК № 4240 від 23. 12. 2011. Інші книжки видавництва — www.issuu.com/laurus_press www. laurus. me Віддруковано у ТОВ «Друкарня “Бізнесполіграф”». ДК № 2715 від 07.12.2006. 02094, Київ, вул. Віскозна, 8. ISBN 978-966-2449-43-3 (Жадан) ISBN 978-966-2449-31-0 («Числа»)
2014 © Сергій Жадан 2014 © Видавництво Laurus 2014 © Інна Булкіна, післямова
Зміст
1. А зараз я розповім тобі, як зустрічався з дияволом..........7 2. якщо ти надумаєш їхати з цього міста............................. 9 3. іммігрант зонг................................................................... 11 4. Словники на службі церкві............................................... 13 5. John James Hughes blues.................................................... 15 6. Хто стоїть на причалах і рейдах... .................................. 20 7. Тріска..................................................................................23 8. Бакени............................................................................... 24 9. Смерть моряка річкового флоту...................................... 26 10. Час починати відлік цій боротьбі.................................... 28 11. Генерал Юда...................................................................... 30 12. Польові командири...........................................................32 13. Я помру від застуди.......................................................... 34 14. південно-західна (дорожня)............................................ 36 15. Підпільний цех бомбістів.................................................37 16. Третій день крізь сутінь масну.........................................41 17. В серпні тепло витікає з кварталів.................................. 43 18. Не було вже нікого, хто любив тебе................................. 45 19. Bodywork........................................................................... 46 20. Господь симпатизує аутсайдерам....................................47 21. Пушери.............................................................................. 50 22. Україна для українців.......................................................52 23. Госпелс і спірічуелс.......................................................... 56 24. Mercedes-Benz................................................................... 60 25. Слідкуй за руками цього проповідника.......................... 64 26. Будда сидів на високій могилі......................................... 69 27. Радість — це те, що дається з боєм................................... 71
5
28. Паприка..............................................................................73 29. Вже кілька днів стояла спека............................................76 30. Китайська кухня................................................................ 77 31. Мінздрав............................................................................79 32. Продавець потриманих автомобілів................................81 33. Прибиральниці коридорів............................................... 83 34. Некомерційне кіно........................................................... 85 35. Букмекерські контори...................................................... 88 36. Клерки............................................................................... 90 37. Мормони........................................................................... 93 38. Вуду в домашніх умовах.................................................. 95 39. слухай але мовчи.............................................................. 98 40. Богдан-Ігор....................................................................... 99 41. Жити значить померти................................................... 101 42. Оркестр похоронної служби...........................................103 43. Пацифік............................................................................105 44. Темна й солодка пора зими............................................ 107 45. Перечекавши останні сніги............................................108 46. Ти довго тримався за наші місця................................... 110 47. добрий ефіопський король............................................. 112 48. чорні пальці мого ісуса................................................... 115 49. Погода, погода, повільно сідає на руки......................... 116 50. За хвилину до того, як випаде дощ.................................117 51. Волога і різка, мов контури дерев.................................. 118 52. Алкоголь........................................................................... 119 53. Що вона потім робила, куди пішла................................120 54. Коли вона повернулась, ближче вже до зими................ 122 55. березень у циганських районах..................................... 123 56. Життя Марії.....................................................................124 57. ...марія виймає грінки десь серед льодів....................... 126 58. вона ще не виросла і не втратила голову....................... 127 59. Слова, якими можна все пояснити, завжди прості....... 128 Інна Булкіна. Сума теології....................................................130
6
1
А зараз я розповім тобі, як зустрічався з дияволом. Диявол, Маріє, керується єдиним правилом — він вводить тобі під шкіру мед і олово, він пришиває тобі до тіла своє серце й голову. Ходи тепер з його головою, дивися його очима. Лови тепер сонце в небі, думай, у чому причина. Все одно нічого не зрозумієш, нічого не упіймаєш. Залишишся з тим, у що віриш, себто, із тим, що маєш. Диявол, Маріє, — чорний кравець із Бронкса, в легені йому залито вогонь, в очах йому тане бронза, шиє святкові костюми, виміряє коштовну тканину, влаштовує перестрілки й вуличну різанину. Приводить до себе вночі золотих китаянок, топить в затоці їхні тіла на ранок, вкладає тобі до рук пакунки й ранкову пресу, просить віднести, записує на шпалерах адресу. І я, Маріє, розносив спраглим ці передачі, ці невагомі згортки, ці конверти гарячі, зношував серце під улюбленою футболкою, пробивав собі шкіру його циганською голкою.
7
Але мене завжди рятувала твоя увага, тримала твоєї любові липнева спрага, боронили твої дерева, що снігом покрилися, наповнювала теплом родимок твоїх кирилиця. Диявол, Маріє, не знає, що має робити з нами, з нашими голосами, з нашими снами. Він має справу з шовком, він тримається суші. Що йому наші біди, що йому наші душі? Йому ніколи не знати, як ламається голос від розмов із тобою, як висихає горло від того, що ти мовчиш, як виростають рослини й гояться шрами від твоєї світлої слини. Що він може знати в своїй майстерні? Наші співи для нього — такі нестерпні. Наша запеклість для нього — така противна. Відсутність віри для нього особливо дивна.
8
2
якщо ти надумаєш їхати з цього міста ніби апостол чи добрий ніґерський пастор вистукуючи пальцями по словнику хвилюючись зазираючи до нього щомиті шліфуючи гострі камінчики з вервиці складнопідрядних речень в гарячих морських каютах в вагонах середнього класу місто з якого ти щойно емігрував наче стіна якої не мурував наше з тобою дитинство старі гаражі труби розбомбленої водостанції офіцерські швейцарські ножі еміграція камандір це довга тривала путь не буде туману в душі і російських літер в газетах в европі циклон починається і трива мюнхенські турки готуються до різдва в цій не найзеленішій із країн вони кочують родинами на вікенд бачать ранковий сніг за вікнами електричок й господній цілунок лягає на їхні серця і наплічники
9
ірландський студент — юний прихильник ІРА життя для якого рулетка а світ діра святковий дублін теплі в’язані светри кренберіс в плеєрі кмин і тютюн на столі ці ангели тероризму завжди довкола тебе їхній заселений простір їхній святий миколай їхні контрацептиви в туалетах на автозаправках я буду молитись за тебе і твій маршрут за твій страховий поліс і скати вантажних машин за воду в холодних ріках і листя яке вже палять за все що ти тут забув і що забуваєш тепер де б ти врешті не був за все що забудеш потім та найголовніше — за пам’ять твою за пам’ять
10
3
іммігрант зонг немає нічого тривалішого за ці речі немає нічого ріднішого за ці муки на виїзді з міста сніг ляже на плечі торкнувшись йому лиця наче жіночі руки дорогою перегоном котиться поїзд на захід плачуть губні гармонії з адресами сірниками плач повоєнна європо хай будуть тобі мов закид сумні чоловічі бари набиті мандрівниками бо він уже не повернеться навіть коли захоче вода усіх океанів йому вимиває очі бо він не приїде назад і що з нього можна взяти серед блаженної пам’яті червоних п’ятдесятих окрім готичних контурів завчених ним абеток окрім гранат і листівок окрім птахів таблеток пам’ять про нього дбає пам’ять рахує лічить в одну й ту саму ріку снаряд не влучає двічі вулиця затихає здригаються пальці посуд смирення втрапляє в тіло мов пробиває вістрям коли приходить смерть коли зостається осад коли останнє ім’я видихуєш разом з повітрям
11
бо смерть наче білий цукор обліплює зуби ясна зі смертю приходить терпіння спускається і дається і починається тиша тиша раптова вчасна в якій не чути нічого навіть власного серця
12
4
Словники на службі церкві Так сталося, що жінка, яку він любив, вирішила виїхати з його країни, просто сказала йому одного разу, знаєш, я маю їхати, маємо ще пару місяців, можеш мені телефонувати. добре, сказав він, добре, а потім? що потім? — спитала вона. що потім буде з твоїм номером? в тебе його відберуть чи ти його комусь подаруєш? ти розумієш про що я? хто підійме слухавку, якщо я зателефоную тобі через два місяці? Ну, я не знаю, сказала вона, номер, очевидно, знищать. як — знищать? ось так — візьмуть і знищать. і що потім? потім? потім нічого: я поїду з цієї країни, буду собі чимось займатись, там — читати, виїжджати за місто, можливо, молитись. а я? а ти? ну, ти теж молись, якщо маєш час. Добре, сказав він, я так і зроблю — я вивчу яку-небудь молитву і буду молитись. цікаво, сказала вона, цікаво, і про що ти будеш молитись? про що? не знаю про що, про що-небудь, яка різниця — про що?
13
Ти ж невіруючий, сказала вона. ну то й що, я ж нічого не буду просити, просто молитимусь собі як-небудь, аби робити те саме, що й ти, розумієш? ще якби твій номер залишили, я б телефонував, а так — що лишається? Я знаю, чому у нас все так сталось — надто сильна залежність від словників, від лексем і усіх цих дифтонгів, що розвалюються на язиці, нічим не виправдана довіра до них, моя мова, я знаю, мій словник, друкований на світлому гіркому папері, читаний мною в барах і вагонах, куплений мною на розпродажу в Східному Берліні, ще в 90-х, коли я тебе не знав, я помру патріотом, навіть якщо ти назавжди покинеш цю країну, я спробую телефонувати на твій номер, навіть якщо там будуть лунати голоси з пекла, я гортатиму свій йобаний словник, навіть якщо в ньому не залишиться жодного невикористаного слова. ніщо її не зупинить ніхто її не переконає близько 100 тисяч слів і словосполучень і навіть не можна з нею поговорити
14
5
John James Hughes blues 1 Коли вихолонуть твої печі, Уельсе, і спорожніють, як солдатські фляги, твої рудні й копальні, коли туман заллє чорні остови кораблів, ніхто не спинить тоді твоїх робітників, Уельсе, ніхто не спинить твоїх гірничих інженерів, що росли зі сподіванням на твою прихильність, йдучи в дитячих твердих черевиках до школи, запам’ятовуючи літери й знаки, пізнаючи смак дорослого скепсису, що постає від неможливості жити з твоїх дарунків, Уельсе, триматись твоїх, Уельсе, кордонів. На картах світу є місця, які ще не мають назв, але чиї назви будуть підкреслені божим нігтем. Тому для всіх, хто не змирився з утратами й смутком, час лаштуватись у дорогу, час споряджати пароплави й міжнародні спальні вагони. Рекламні агенти палять вчорашні газети, мов смолоскипи, закликаючи до походу на Схід. Доки не все золото цього світу викопане й заховане в банках імперії, 15
доки не всі золотокопачі склали зброю й погодились доживати в притулках для бідних — хто забороняє нам мріяти, хто може позбавити нас наших родинних галюцинацій! Зриваймося з місця, знавці техніки та механізмів, лишаймо по собі могили старших братів, що померли від недокрів’я, лишаймо коханих, яким ми не маємо чого запропонувати, лишаймо батьків, які не дали нам нічого, окрім зневіри. Чорне солоне море винесе нас на Схід, і хай диявол спробує нас спинити, коли чи почнемо вгризатися в його скважини та угіддя! З дощових легень Кардіффа, з боліт, залитих олією бідності, з прорваного сукна рибних базарів, з повітря, в якому горить мастило, обпалюючи червоне жіноче волосся, з цехів, де займаються сухоти, ніби світанки, з ранкового мороку протестантських церков, з вокзальної сутіні сповідалень — на Схід, до чорної, наче зогнила риба, землі! До важкої трави, в якій ховається стільки чудовиськ! До світла, яке проймає цю випалену безкінечну землю, наповнену радістю й металом!
16
2 Одного дня починається їхній похід за щастям. Одного дня вони кидають прокурені магазини та порожні банки й говорять своїм жінкам: ми знайдемо те, про що так довго мріяли, ми дійдемо туди, де на нас чекатиме справедливість, ми відкриємо цей чортів новий світ, захований від нас кордонами та дощами. Що рухає нами в нашому бажанні досягти того, чого нас хоче позбавити доля? Віра в дива, про які ми читали в пресвітеріанських підручниках, віра в щедрість, якої нас вчили цигани в портах та безробітні на біржі, віра в те, що мрії нам і даються саме для того, аби час від часу їх здійснювати. Бреди, бреди, інженере, за привидами копалень, за демонами газу, що лежать під землею, мов зомбі. Пали, пали, інженере, вимащене в нафті ганчір’я, спробуй розгледіти світло в темряві Приазов’я, спробуй відчути мед і сіль на руках, черпаючи срібне пальне з запалених колодязів. Той, хто має віру, завдячує всьому в житті саме вірі. Той, хто бідує, дякує перед смертю саме бідності. Кожним рухає потреба позбутись того, що його обтяжує. Кожним керує необхідність почати спочатку, дати всьому нові імена, 17
дати світові можливість стати бодай трішки справедливішим. Твої інженери, Кардіффе, діти твоїх машин, позбавлені спадку, проте не позбавлені волі — Схід вабив їх золотим теплом річкової рослинності, Схід сплітався для них металевим корінням, яке вони розрубували, рухаючись униз. Стебла, відбиті на каменях, ніби літери, ніби письмо, в якому пояснюється, як користуватись печами, щоби вони працювали на тебе, щоби зранку починали свою роботу, щоби покірність не залишала пастельні серця слюсарних верстатів. Хто може навчити такому письму? Хіба що побожні греки, чиї серця від морської води стали солоними, наче овечий сир. Хіба що суворі єврейські священики, що знають в обличчя кожне дерево по дорозі до комбінату, і вітаються з кожним соняшником, що росте при залізниці. І вони відчитували ці апострофи й коми, перекладали своїм дітям абетку коріння, вивчали інструкції, яких потрібно дотримуватись, стаючи до праці, переглядали списки планет, що падали в місцеві соляні болота — все те, що назавжди лишається в нашому письмі, себто, лишається з нами. 18
3 З чого складаються мрії? З уявлень про те, як усе має бути. З заперечення того, як усе є. З недовіри до того, що нам пропонується. З потреби того, що від нас приховується. Легені твоїх інженерів, Кардіффе, набиті вугільним пилом, ніби волинки сли´ною музикантів, прокачували крізь себе всю випалену втому нічних чергувань, всю серпанкову радість від знайденої руди. Хай святі бережуть пам’ять про піонерів, що вганяли залізні заступи в мертве каміння, повертаючи його до життя! По кожному з нас ли´шаться літери наших імен. По кожному з нас ли´шиться втілення наших мрій. За кожним із нас плачуть дельфіни на рейді. Їх перекрикують кораблі. Їх годують із рук євангелісти.
19
6
Хто стоїть на причалах і рейдах, проводжаючи сонце? Це ми, Господи, рибалки і робітники, після виснажливої роботи, виходимо зі старих корабелень, зупиняємось на узбережжях і співаємо вслід річковій воді, що назавжди від нас відпливає. Про що можуть співати чоловіки такими тихими вечорами? Ми згадуємо, Господи, наші міста, й плачемо за ними. Ми вішаємо на деревах наші гітари й труби, і заходимо в ріку. Стоячи в теплих хвилях, ми співаємо вслід зеленій воді, що протікає повз нас. Стоячи серед теплих хвиль, ми співаємо вслід життю, що витікає крізь пальці. І коли перехожі попросять вас заспівати для них, що ви відкажете? Ми відкажемо: голоси наші гіркі, як арештантський чай. 20
Джаз вичавлює наші серця, мов марокканські апельсини. Весь наш спів — лише згадка про ті гарячі квартали, які ми залишили, лише плач за водою, що витікає. І якби ми забули свої будинки — чи мали б про що співати. Ми говоримо пам’яті — лишайся з нами, не залишай нас самих. Всі наші співи про банки й магазини, зруйновані часом, про крамниці й склади, повні мануфактури. Про наших жінок, заради яких ми ладні були померти, і дітей, які прийдуть колись у наші цехи і стануть замість нас до роботи. Ми всі пов’язані цими ріками, що протекли крізь наше минуле. І наші жінки стоять із нами на цих берегах. Пророк Захарія виходить в обідню перерву з цеху, витирає робочий піт, дзвенить цвяхами й ножицями в кишенях свого комбінезону, змиває з чорних долонь мастило та вугільний пил. Доки немає роботи і можна дивитись у небеса, доки можна перепочити від важкої, потрібної всім праці. Лишися в нашій пам’яті, місто, з якого нас вивезли старими вагонами.
21
Всі, хто забуває тебе, навіки втрачає спокій: кожен із них зникає зі своїм розкраяним серцем. Нам так легко ділитись минулим. Життя — це машина, яку зробили для нас, і ми знаємо, що не варто боятись цієї машини. Золоті цехи відкривають для нас свої брами. Високе небо пливе над нашими школами та крамницями. І все, що на нас чекає — пустка і забуття, все що на нас чекає — любов і спасіння.
22
56
Життя Марії Вона сказала йому про це на початку літа, коли вже важко було приховувати. «Коли чекати?» — Запитав він. «Десь після Нового року», — відповіла вона. Літнє повітря пахне дощем і дні такі довгі, що навіть після заходу сонця тривалий час не западає темрява. Зранку в море виходять рибалки, і коли повертаються, сіті їхні тяжіють морськими їжаками й пекучими, як вогонь, медузами. Прикладаючи голову до її живота, він слухає його, ніби мушлю, що ховає в собі співи дельфінів. Вечорами, після роботи, він сидів коло неї і розповідав 124
про справи, про все, що з ним трапилося за день. Домовились, якщо буде дівчинка, ім’я вибирає вона, а якщо хлопчик — вибирає він. І Марія перебирала вголос жіночі імена, знаючи, що насправді це буде хлопчик. А Йосип перебирав імена чоловіків, ще зовсім нічого не знаючи.
125
57
...марія виймає грінки десь серед льодів серед зимових дерев і церков у снігах сонні тварини входячи до холодів дихають на постоли на її ногах в її будинку в кожній з її кімнат заморені чаплі сідають на чорні гілки і видно як звечора кришиться білий град так ніби небо розвалюється на шматки іще лежать угорі небеса глевкі іще відлига холодна і нетривка її молитви іще короткі й легкі її вагітність ще тільки перетіка
126
58
вона ще не виросла і не втратила голову від чорної музики у власних зап’ястях і світло з небес і початки голоду в її долонях будуть за щастя вона ще не падала на мокрі матраци і в кров її не вливався поспіх і ще не блукала південними трасами худоба — таврована мов плацкартна постіль ні болю в легенях ні решти блиску в темній траві без кінця і міри й гарячі квіти високого тиску не росли на відкритих ділянках шкіри і друзі на станціях і ріки в селищах дбають про свій подорожній статок і одяг випалюється на сонці все ще вірно тримаючись її лопаток вона ще не може просто померти зализує рани наче конверти чистить зуби мов табельну зброю і засинає поруч з тобою
127
59
Слова, якими можна все пояснити, завжди прості — ти просто ще один голос в її житті: можливо, найбільш різкий, можливо, найбільш виразний. Можливо, вона ставиться до нього, як до свого. Можливо, вона взагалі не вирізняє його. Тим більше не зрозуміло, що вас тримає разом. Не зрозуміло, що вас тримає, окрім страху втратити один одного, що може тримати разом таку рвану тканину прозрінь, перевтілень і марень, що тримає в повітрі невагомий цей апарат, чиє крило торкається кожної з ваших утрат, чий політ невагомий, чиє дрейфування марне. Речі, заради яких помирають, стосуються саме життя, стосуються невагомості, стосуються опертя, стосуються всього того, до чого немає стосунку. Стосуються віри, насамперед саме її — її стосуються всі вагання твої, всі твої сумніви, всі варіанти рятунку. Життя заслуговує захвату все одно. Хоча Господь забув про неї давно — йому вистачає турбот і не вистачає удачі. 128
Не варто боятися смерті й пустоти. Бог бачить ті самі речі, що бачиш і ти. Просто він запам’ятовує те, що бачить. Можна спробувати щось йому довести, можна сказати, що у всьому винен насправді ти, невідомо чому, незрозуміло нащо. Бог ховається у великому. Бог — це пітьма. Я бачив його. Я говорив йому, що його нема. Він навіть погодився, хоча мені від цього не краще. Тож співай, Маріє, співай, не став незручних питань. Смерть не міняє звичок і вподобань. Смерть міняє квитки і дорожні карти. Щось мені не страшно на цьому страшному суді. Після життя в розбитій країні на хлібі й воді хто мене може судити й чим мене можна злякати? Співайте, гарпунники, серед моря йдучи на дно, співайте, вигнанці, про те, що вам все одно, про те, що вигнання вас не позбавило віри. Віра — це те, що тримає тебе в сідлі навіть тоді, коли твої шанси такі малі, що від тебе нічого не хочуть навіть твої командири. Буде квітнути верес і чорна трава. З тобою завжди будуть твої права, подяки в кінці й присвяти на першій сторінці. З тобою завжди будуть її голоси. Носи їх, гарпуннику, при собі, носи, наче зброю в кишені, наче птахів у клітці. 129
Сума теології
Стало вже загальним місцем, що Жадан — це такий собі «лівий сектор» сучукрліту, що він від початку звертався до традиції лівого харківського авангарду першої третини минулого століття, до умовного харківського «футуризму». Зазвичай при цьому ритуально згадують Михайля Семенко та Майка Йогансена, хоча здається, з усієї тієї давньої компанії Жадан більшою мірою римується з Миколою Бажаном, автором «Гофманової ночі». Насправді Жадан досить швидко проскочив «футуристичний тупік» і сходу опинився на баладному «проміжку» (тинянівське означення поетичної кризи кінця 1920-х). «Віршове слово» для нього не самоціль, як це відбувалося з «самовитим словом» футуристів, а опорна одиниця сюжету. В його довгих віршах (довгі рядки, протяжливі ритми, подовжена розповідь) завжди відбувається якась історія із двома й більш персонажами, він взагалі не лірик, не співак свого єдиного і неповторного «я», він скоріше епік, оповідач великих історій про великі часи, і в цій своїй якості він мабуть протистоїть новочасній українській літературі з її чорнушною «соціалкою», з її ґендерною зацикленістю і з її єдиним в своєму роді романтичним героєм — чарівним егоцентриком Стахом Перфецьким. Я колись вже писала, що він такий собі умовний «кіплінґ», тим більше парадоксальний, що він «кі-
130
плінґ» постколоніальної літератури, хоча для самого Жадана такого парадоксу, схоже, не існує: він гетьчисто позбавлений відповідних віктимних комплексів, що їх так гостро переживають на всіх інших перехрестях сучукрліту. Але здається, не зважаючи на те, що Кіплінґ виявився надзвичайно впливовим для тієї російсько-української традиції, до якої належить Жаданбаладник (Гумільов, Багрицький, Бажан), тут скоріше слід згадати «першого футуриста» Волта Вітмена, того, хто підписував свої листи «космос, син Манхеттена». Якщо є дещо цілком зворотне постколоніальному комплексу «меншовартості», це вітменівський гігантизм. Американська провінція і український степ так само несуть у собі «довгий подих» великих просторів, чи то історичних, чи то географічних. І нарешті в характерах улюблених персонажів Жадана, всіх тих солдатів, мандрівників, проповідників, злочинців і подвижників є якийсь романтичний пафос, героїчна надмирність, власне те, що перетворює будь-яку розповідь у притчу. Жадан сам описав це в «Оркестрі похоронної служби»: Історії, пов’язані з вбивствами, ножовими пораненнями, з суїцидами, невдалими абортами, загалом – історії, пов’язані з криміналом, притягують багатьох саме через свою притчевість, в таких історіях чоловіки мужні й покірні а діти вплітають в свої зачіски трояндові стебла господньої присутності, в таких історіях смерть завжди забігає наперед, ніби хоче подивитись чим все закінчиться, багатьом саме і подобається, що смерть в цих випадках починається ще за життя,
131
і можна роздивитись її підліткове обличчя.
Додамо, що всі кольори тут по-циганському яскраві, але переважає чорне з білим; у сюжетах неодмінно присутні любов і смерть, все, що може поранити — ранить, і все, що може вбити — вбиває, а що не вбиває, те, як відомо, робить нас сильнішими. Два роки тому Жадан видав маленьку за форматом книжку під назвою «Госпелс i спiрiчуелс. Духовні співи растаманів північного Причорномор’я». Нова книжка зветься інакше, але вона теж за великим рахунком «госпелс і спірічуелс», та й взагалі все, що пише Жадан останні років десять — «госпелс i спiрiчуелс», як би воно не визначалося автором, критикою та видавцями: зонги, балади, коментарі, вірші з прозою чи проза з віршами, увесь цей джаз не що інше як «духовні співи растаманів», духовні гімни переселенців. Суть спірічуелсу (госпел — той же спірічуелс, тільки авторизований) у безпосередньому переживанні біблійної історії, в перекладанні її з книжкової мови на мову вулиці. При тому біблійні історії відчуваються як те, що відбувається тут і зараз, — у цьому місті, в цім степу, на цій трасі, з цими людьми, з чоловіками і жінками, з солдатами, торговцями й мандрівниками, тими, хто молиться і тими, хто не молиться. Однойменна балада («Госпелс i спiрiчуелс») свого роду різдвяна історія-тріп: На різдвяні свята мені довелось переїжджати польсько-український кордон, і це був повен автобус греко-католиків Галичини,
132
жінки в хустках, з тисячею растаманських амулетів та оберегів, жінки, котрі сплавили в Пшемишлі різдвяний спирт і на виручене бабло закупили іконки, свічки і потягані мощі святих для своїх теплих греко-католицьких приходів.
Вони сваряться останніми словами, поки не доїжджають до кордону, але перетинаючи кордон, раптом замовкають: І... якась одна жінка — можливо, найбільш набожна, можлива якраз навпаки — та, котра не скинула спирт, але якась одна затягла колядку. І незабаром уже всі жінки в теплих хустках, і водії, котрі вже давно опухли від цих колядок, і навіть діти, котрі також давно від всього цього опухли, почали співати старих колядок
Старі колядки — ті ж духовні співи, і ось вже все, що має бути вміщене у цій химерній суміші, — напівміфологічній-напіврелігійній, все прикидається всім, все приймає вигляд всього, цар Соломон приходить на Галичину, афганський хлопець обертається янголом, бродячі проповідники, торговці молитовниками ледь відрізняються від пушерів, вуличних наркоторговців, бо «кожен великий бізнес починається зі шкідливих звичок, ось ви, скажімо, молитесь, / а я люблю наркотики, у нас багато спільного, якщо придивитися пильно». Отже Жадан добре знається на релігійних практиках, позаяк поезія — теж релігійна практика, і всі ці
133
заворожливі ритми, довгі строфи з повторами на кінці — щось близьке до ритуалу, до проповіді чи примовляння. Назва цієї збірки («30 доказів... і 29 заперечень») відсилає до «Суми теології» і всіх рефлексій щодо неї — від Канта до Булгакова. Либонь не зайве згадати, що саме Аквінат називав свої обчислені докази «шляхами»: кожен з них це шлях до усвідомлення Бога та прийняття реальності — бездивної, тобто жорсткої. Втім справжні герої цієї книги, носії її умовного жанру, оті цигани, растамани, виконавці спірічуелсів, — менш за все схожі на вчених схоластів, їхній шлях — чуттєвий, і жорстокість такого шляху теж не умоглядна, а саме дотикова. У цьому сенсі «докази і заперечення» — ще одне «зібрання ран», продовження «Вогнепальних і ножових», продовження «Ворошиловграда», роману про український степ і американський джаз, роману про вічне повернення (міфологічний анабасис), про помсту та порятунок. І ще одна версія «Месопотамії» — святкової і героїчної хроніки українських дев’яностих (котрі ніяк не закінчаться). Це такий неминучий «кустуриця», проте здається кінематографічні аналоги цих балад більш жорсткі і графічні, ніж циганський «калашников». І перше, що спадає на думку, це чорний гангстер Джулс з «Pulp Fiction», вегетаріанець і неофіт, що кожного разу цитує проповіді із книги Єзекіїля. Цей «духовний виконавець» з Гарлема — фактурний двійник якого-небудь місцевого авторитета в шкірянці з важким хрестом на грудях, а спірічуелс — ті ж самі духовні вірші, жанр, що сприймається нині не як екзотика, а як архаїка. Це той же народний апокаліп-
134
сис, непогамовно гнітючі пісні про те, що «зло бенкетує у світі й шанси на порятунок у вічності незначні». Зло у цьому світі не умоглядне, а цілком реальне, диявол — це «чорний кравець із Бронкса», він водночас очевидний і легендарний, наче той кульгавий бондар з Гамбургу, що робить місяць без усякого про це поняття. Ця збірка починається «роз’ясненням Диявола» («А зараз я розповім тобі, як зустрічався з дияволом. / Диявол, Маріє, керується єдиним правилом — / він вводить тобі під шкіру мед і олово, / він пришиває тобі до тіла своє серце й голову»), — він стає тобою, коротше кажучи, і всередині його майже стільки, скільки і Бога. А завершується ця «сума теології» напередодні Різдва, — Божою дитиною у череві матері. Вона сказала йому про це на початку літа, коли вже важко було приховувати. «Коли чекати?» — Запитав він. «Десь після Нового року», — відповіла вона.
Отже ми маємо збірку доказів і заперечень, власне шляхів усвідомлення і спростування, і шлях метафізичний тут треба читати як омонімічну метафору іншого шляху. Невипадково більша частина того, що відбувається у цих віршах, відбувається у певному русі, всі герої перебувають у дорозі, долають простір — географічний, екзотичний, нудно-повсякденний, і саме це стає не схоластичним, а поетичним аргументом на користь Божого буття. Тим часом, навіть не дуже уважний читач помітить доста всіляких амулетів, курячих лапок, оберегів та інших поганських іграшок у цій «сумі теології»,
135
і всі її персонажі, усі ті матроси і проститутки, цигани і пушери, клерки і прибиральниці, — усі вони проходять свій шлях усвідомлення, з належним переліком доказів і заперечень, але доказів все ж таки на один більше.
136