2017
октябрь
жовтень /
5 ЛИСТОК Главный редактор: Тася Шпиль Редакторы разделов: Антон Полунин, Сергей Войналович, Дмитрий Казаков Главный художник: Ольга Гайдаш Оформление номера: Катя Лесив ЛИСТОК — ежемесячное поэтическое издание. Издатели: "Лоція", kyiv poetry week. Тексты для публикации следует присылать только на почту loodsen.pblshrs@gmail.com с пометкой «ЛИСТОК». Редакция не вступает в полемику по политическим и языковым вопросам. Редакция оставляет за собой право вступать или не вступать в переписку. ЛИСТОК распространяется бесплатно. Подписка на издание происходит здесь: Все права на тексты принадлежат их авторам. Напечатано в типографии Тираж 500 экз.
Індіанське літо
коктейль всевозможных бабушкиных вермутов стою в недостроенной пристройке знаю за городом утром высокая домина отстоит а здесь орала соседка ещё час назад на другую «пошла нахер с моего двора ну» её муж на всенощной в конторе переставляет стулья обносит водой мы боимся чёрной высокой домины мы боимся заходить в домину лучше выблевать всё под летней кухней не заходить никогда под тень высокой чёрной домины ибо она сама тень
Коли Біблія ще була маленькою і теліпала ніжками над рівчаком кидаючи камінчики у замулену воду темних століть Коли перші місіонери ще перекочувалися з м'яза на м'яз у хмарі без жаги і наснаги впасти дощем з вогненної сірки на кукурудзяні посіви Коли чорна крейда гострила уяву Ніла Ґеймана, щоб накреслити силу силенну смужок переселенців ніби намітку на шкірі для грудних імплантів — літо ще не було індіанським бо бізонова трава не просила білої крові сокіл в небі працював як справний радіоприймач і кожне його перо можна було встромити у вуха, щоб слухати класичні композиції і наднові хіти померлих пращурів та старих півживих верб, що стирчать із річок як столітні соми, яким сниться світ, де повені не вщухають і жодна гребля не здолає цього навіть Батько усіх бобрів, який кидає виклик підводним чудовиськам не зверне течії цього сну в бік комариних пасовиськ солодкі тумани сунуть із гір ступаючи м’яко як сита пума і крізь млосний листопадовий сум сумнівно шепочуть: «хто принесе нам свою весну той загине від нашого індіанського літа»
Евгений Пивень, Баштанка — Николаев
Олесь Барліг, Запоріжжя
***
внезапно сама себе показалась маленькой смешной остраненной после слова — моё произнесенного невзвешенно зависла - девочка, здесь нет ничего твоего здесь вообще ничего нет поэтому и головы наши — медные тазы и тела наши — пустынные колодцы и руки наши — ни к земле, ни к небу а ты иди отсюда (красные муравьи барабанили в барабанчики красные муравьи барабанили в барабанчики хор маленьких красных муравьев!) - иди отсюда, кому говорят, на хуй пошла Галина Бабак, Прага
15/95
Дівочий вінок — відсутність
З будь-якого місця
Я тебе, мою приспівану дівчину Уляну, бачу й досі поміж громадки дівчат, які зібралися на весняному синьому пагорбі водити танки та співати на весь голос веснянки. Дівоче коло — загадка відсутності: громадка дівчат творить танечне коло, їхні обличчя звернені до середини кола, поза їхніми спинами нічого немає, світ відсутній: як поза дівочими спинами нічого не видно, світ відсутній, так і за дівочим колом нічого не видно, світ відсутній — поза колом сонце перестає світити, поза колом жайворонки перестають співати, поза колом квіти перестають цвісти. Дівчина посередині дівочого кола — загадка відсутності: дівчата і ти, моя приспівана дівчина Уляна, беретеся за руки, щоб творити пісенне коло, почережно сідаєте посередині кола, і ти, моя приспівана дівчина Уляна, яка уже не моя приспівана дівчина Уляна, а подоляночка, а вдруге ти, моя приспівана дівчина Уляна, уже не подоляночка, а перепілочка, а втретє ти, моя приспівана дівчина Уляна, уже не перепілочка, а зайчик: як ти, моя приспівана дівчина Уляна, зникаєш, стаєш відсутньою, коли ти стаєш подоляночкою, як ти, подоляночко, зникаєш, стаєш відсутньою, коли ти стаєш перепілочкою, як ти, перепілочко, зникаєш, стаєш відсутньою, коли ти стаєш зайчиком, так і світ зникає, стає відсутнім. Пісня, яку співають дівчата, — загадка відсутності: дівчата і ти, моя приспівана дівчина Уляна, беретеся за руки, щоб творити пісенне коло, співаєте пісню: кожне наступне пісенне слово відміняє попереднє, кожен наступний пісенний рядок відміняє попередній, кожен наступний пісенний куплет відміняє попередній: як кожне наступне пісенне слово відміняє попереднє, як кожен наступний пісенний рядок відміняє попередній, як кожен наступний пісенний куплет відміняє попередній, так і пісня відміняє світ, світ стає відсутнім. Дівчата із весняного синього пагорба розходяться по домівках, місце на синьому пагорбі порожніє, ніби тут нічого й не відбувалося, все, що тут було, стає відсутнім, розходяться дівчата, кожна від сьогодні у вінку, і ти, моя приспівна дівчина Уляна, теж у вінку, вінку відсутності: відсутності світу, відсутності тебе, моєї приспіваної дівчини Уляни, відсутності пісні, яку співали дівчата, ходячи по колу, відтепер ти, моя приспівана дівчина Уляна, так і житимеш у відсутньому світі, під вінком — загадкою відсутності усього на світі, під вінком — загадкою відсутності самої себе, моя приспівана дівчино Уляно.
На краю натовпу між ялин світла і пилу на кордоні спогадів прорізаючи ранковий туман понад водоймами під звуки медичних ампул і шиферу які розриваються охоплені вогнем як раптово можна зникнути з будь-якого місця
Василь Голобородько, Ірпінь
Губишся в порах року в датах і погодних умовах намагаєшся лисом на ліжку впіймати тепло під ковдрами снігу намагаєшся мишею на ліжку втекти від лисиці холоду подорожі на місці та перевтілення у самого себе Як відповісти коли в тебе запитують де ти у що вдягнутись коли треба на вулицю Слизькі сходи пам’яті видовбані в землі потроху розмиваються повінь уже з’єднує два озера і пліт зі зрубаних на цвинтарі сосен сам перепливає з першого в друге як сліпий що знає куди йти коли відчиняються двері Лесик Панасюк, Київ
Здесь и сейчас Поэтический фестиваль «Не здесь», созданный украинским поэтом и переводчиком Виктором Шепелевым, — история, на мой взгляд, про то, как в новой общественной реальности старые форматы бытования культуры не отмирают, но становятся причиной для переосмысления взаимодействия автора и читателя. «Не здесь» — фестиваль в очень условном смысле: у него нет географической привязки (он проходит в Фейсбуке), но он действительно является точкой концентрации культурных процессов во времени. Формат фестиваля таков: по просьбе Шепелева поэты записывали маленькие видео, на которых читали собственные стихи, и в течение месяца эти видео выкладывались на странице фестиваля. Это — международный поэтический онлайн-фестиваль «Не здесь»: 58 поэтов, пишущих на 9 языках; количество видео, присланных из 13 стран, превысило две сотни. Среди участников были Станислав Львовский, Сергей Жадан, Федор Сваровский, Андрей Родионов, Олег Пащенко, Марко Погачар, Остап Сливинский, страны — Россия, Украина, США, Израиль, Беларусь, Великобритания, Болгария, Чехия, Латвия и ещё. Заинтересованный зритель получал, таким образом, возможность слушать поэзию в исполнении авторов 3-5 минут в день, — режим, не требующий особого погружения (кто-то может усмотреть в этом минусы), но всё-таки поддерживающий определённый «культурный континуум». Такой подход оказывается тем важнее, что даже человеку, в повседневности своей вполне интересующемуся поэзией, фестиваль предоставил возможность познакомиться как минимум с десятком поэтов, о которых он раньше не слышал, — в первую очередь речь идёт, конечно, о поэтах, пишущих на незнакомых читателю языках (их видеоролики сопровождались субтитрами с подстрочником-переводом). Хочется представлять себе некоторого идеального читателя поэзии, который ежевечерне заходил на страницу фестиваля и проверял, какие новые ролики появились (на фейсбучные алгоритмы ранжирования и непременность доставки постов фестиваля в ленты читателей надеяться не приходится); но даже если таких читателей не было, огромной заслугой фестиваля и, возможно, его важнейшим результатом (на мой личный взгляд) оказывается собранный таким образом видеоархив, аналогов которому, кажется, нет. Если Шепелев продолжит работу с фестивалем в последующие годы (а он, насколько мне известно, собирается), прирастание этого архива окажется безусловной самостоятельной ценностью происходящего. В моем личном представлении то, что делает Шепелев, является в чистом виде кураторским подвигом: имея возможность, благодаря нашей дружбе, наблюдать подготовку фестиваля вблизи, я не могу не восхищаться огромной организаторской работой, которую проделал Витя, — и речь здесь идёт не только о договоренностях с поэтами, подпинывании их (без которого ничего бы не получилось) и продвижении результатов, но и вообще о работе на стороне читателя: создании переводов и подстрочников, например, без которых некоторые видео оставались бы для многих зрителей недоступными пониманию артефактами. Я очень благодарна Виктору Шепелеву за всю эту работу и как участник фестиваля, и как читатель поэзии — и во второй роли даже больше, чем в первой. Линор Горалик
Відгук на онлайн-фестиваль «Не тут» Коли ми всі помремо, а робот Софія правитиме світом, літературознавці чужих галактик дізнаватимуться про поезію нашого часу з записів фестивалю «Не тут». Низка самопрезентацій, історія, що не починається і не закінчується. Власне, «Не тут» — це сферичний літературний фестиваль у вакуумі. У ньому є головне: поети з різних країн виступають зі своїми текстами. У ньому немає зайвого: регалій, легітимізації, премій, дорогих і дешевих учасників, приватних бенкетів для своїх. Те, що Віктор Шепелєв самотужки робить цей фестиваль, перетворює його на витончений арт-проект, який хочеться нести до музею. Серед надісланих відео є швидка начитка на телефон, декламації в масках, перуках, мейкапі, професійні студійні відео. І на тлі цих робіт відкритими залишаються питання «А це вже відеопоезія?», «Авторська режисура vs хороший текст — хто переможе?», «Чому не чутно?». Глядачеві/читачеві тривожно. Потрібно розуміти. Не можна вийти покурити посеред читань. Порадитися нема з ким. Поет може виринути перед тобою геть непричесаний. Бар зачинено і його не існує. І ти постійно наодинці з поетом. Два місяці ти наодинці з різним поетом, різними містами, титрами, історіями з незнайомої multiverse. Сучасні фестивалі поезії допускають або нішевий відбір за критеріями кураторів, або вільний мікрофон і карнавал для всіх, у кого є рот і форма заявки «проекту». Мережевий формат «Не тут» дозволяє посунути вибірку в бік якості. Вбити вектор, але втримати рівень. При цьому в фестивалі є, нехай і вельми умовна, але тема. Вона радше підтверджує загальновідоме: немає поезій про місто, про бога, про людей таких та інших. Є вірші про любов і смерть. Про життя в цілому. Такі справи. Сьогодні буде Жадан, завтра Горалік. Ось невідомий вам кришталевого відлуння серб. Ось Алла Горбунова у звірячій подобі читає про секс. Пара текстів на день — досить, щоб скласти враження. Добре для розвитку мускулатури літературних критеріїв. Досвідченому, зацікавленому читачеві легко завести улюбленців і зібрати свій плейлист. Навіть для соціолога тут простір зітканий з хитрих зв'язків, авторських міфологій, лісів-квартир-шпалер-вікової лінійки поетичної вибірки. Флер присутності організатор компенсує раптовим заглибленням в особисте. Не можна ж лишатись байдужим до людини, якщо вже знаєш, коли вона вперше побачила море... Слабкості ж фестивалю, мабуть, у беззбройності проти контенту в мережі. Не кожен стане дивитися раптові вірші у своїй стрічці. Не кожен, хто ввімкне, буде готовий до віршів. Втрачається аудиторія не з інтернету. Зникає пригода, коли ти всім тілом їдеш на літературний фестиваль і плануєш там пити, не спати, читати. Але залишається відчуття майбутнього. І радість від зіткнення з проектом витонченим, чистим, універсальним. Лєна Самойленко
VI. Фестиваль відеопоезії CYCLOP 25-26 листопада 2017 Київ, Port Creative Hub, вул. Набережно-Хрещатицька, 10А Вхід вільний CYCLOP — міжнародний фестиваль відеопоезії, на якому зустрічаються вербальне та візуальне. Територія співіснування та співтворчості кіномитців і літераторів. Цьогоріч у межах фестивалю пройде показ коротких списків українського і міжнародного Конкурсу CYCLOP’17, за перемогу в якому боролися митці з 27 країн. Також на фестивалі CYCLOP можна переглянути найкращі зразки світової відеопоезії, відвідати низку дискусій щодо місця відеопоезії серед інших жанрів, поспілкуватися з авторами. Навіщо поєднувати слово зі звуком, відео чи перформансом? Чому для репрезентації поезії більше не вистачає друкованого слова та декламації? Приходьте шукати відповіді на ці та інші питання 25-26 листопада у Port Creative Hub. Дізнатися про CYCLOP більше можна на сайті:
Кэтрин Нюрнбергер, Колумбия, шт. Миссури Ты боишься темноты Ты боишься темноты, винишь в этом енотов, вернее отца, что потащил вас с матерью в ночь с фонариком и ружьём, а после, забрав их, ушел, пока ты держала её дрожащую руку. Вы шли за отцом на край света, к далеким берёзовым рощам где еноты снуют и глаза их сверкают зелёным. Он стрелял из ружья по деревьям хурмы, листья и спелые фрукты падали дальше и дальше, пока не остался только треск его выстрелов и лай собак вдалеке. А после еноты пришли и шипели: он бросил тебя, он бросил тебя и ты теперь наша. перевел с английского Сергей Войналович, Киев