Інформаційний бюлетень №2 by Denis Levchenko

Науково-методичний центр аграрної освіти

Інформаційний бюлетень №2

Післядипломна освіта. Досвід, проблеми та перспективи розвитку

Київ 2009

Інформаційний бюлетень є підбіркою статей керівників закладів /підрозділів/ післядипломної освіти.

В інформаційному бюлетені подано матеріали для науково-педагогічних та педагогічних працівників закладів /підрозділів/ післядипломної освіти, які здійснюють перепідготовку й підвищення кваліфікації керівних працівників та спеціалістів агропромислового комплексу.

Підготували: Ю.О. Стрішенець, молодший науковий співробітник, Т.О. Чернявська, методист Науково-методичного центру аграрної освіти.

Відповідальний за випуск

Редактор

Ю.О. Стрішенець, молодший науковий співробітник /Наукметодцентр/ Л.М. Талюта

Проблеми та перспективи розвитку післядипломної освіти в аграрному секторі економіки Іщенко Т.Д, кандидат педагогічних наук, професор, директор Департаменту аграрної освіти, науки та дорадництва МінАП України, Хоменко М.П, кандидат педагогічних наук, директор Науковометодичного центру аграрної освіти, Чернявська Т.О, методист, Стрішенець Ю.О, молодший науковий співробітник Науково-методичного центру аграрної освіти Вища освіта набуває особливого значення на сучасному етапі розвитку українського суспільства. Однією з основних вимог сучасності є проведення суттєвих змін в освіті, створення пріоритетів навчання і виховання особистості протягом усього життя, які б сприяли формуванню готовності фахівців до свідомого, постійного підвищення свого професійного рівня. Сьогодні, коли відбувається постійне ускладнення технічного оснащення виробництва, суспільство стає перед необхідністю вдосконалювати освіту і безперервно підвищувати фаховий рівень працівників усіх галузей, зокрема фахівців аграрного сектору економіки. Підвищення кваліфікації здійснюють у процесі навчання і самоосвіти дорослого населення, а також його донавчання та перенавчання у зв’язку з потребами науково-технічного прогресу. Реалізація цих завдань можлива у системі післядипломної освіти, специфіка якої полягає у диференційованому підході до навчання дорослих. Післядипломна освіта – це частина неперервної освіти, якій притаманна певна специфіка, спрямована насамперед на задоволення потреб особистості в необхідних знаннях і вміннях у потрібному обсязі.

Поштовхом до розвитку освіти “впродовж життя” стали економічна криза в Європі та зростання безробіття. На початку свого розвитку така освіта ототожнювалася з підвищенням кваліфікації, розглядалася як можливе доповнення до традиційної освіти і спосіб заповнити прогалини у знаннях та вміннях фахівців. Лише в останні роки її функції розширилися, внаслідок чого вона перетворилася на важливу підсистему єдиної системи безперервної освіти. Навчання “впродовж життя” є стратегічним напрямом розвитку світової системи освіти. Понад тридцять років тому ЮНЕСКО, Рада Європи, організація економічної співпраці та розвитку розробили концепцію навчання “впродовж життя”. Наша країна не залишається осторонь. Вперше в “Концепції реформування освіти в Україні” сформульовані завдання і шляхи реалізації освіти “впродовж життя”. Основними завданнями цієї освіти є сприяння покращенню якості й ефективності системи освіти і навчання для того, щоб забезпечити всіх людей навиками, які відповідають ринковим вимогам в суспільстві, заснованому на знаннях, щоб знизити рівень невідповідності навиків і брак фахівців на ринку праці. В цьому контексті післядипломна освіта України базується на головних принципах: сприяє конкурентоспроможності держави та підприємства в умовах постіндустріального суспільства; формує корпоративні зв’язки освіти, науки та виробництва; забезпечує стійкість та демократичність суспільства під час вирішення соціальних, демографічних і міграційних проблем та визначається як гарант професійної конкурентоспроможності особистості, необмежений віком, фахом та регіоном. Освіта впродовж життя здійснюється за допомогою трьох різновидів навчання: формальне навчання (структурна освіта, що спрямована на чітко поставлену мету у формі визнаних свідоцтв і дипломів), неформальне навчання (будь-яка

освітня

активність

позаформальною

системою;

може

бути

самоосвітня діяльність, що спрямована на отримання додаткових, необхідних тому, хто навчається, знань і умінь, компетенції; результат такого навчання 4

формально

не

визначається),

позаформальне

навчання

–

спонтанне

(незапрограмоване) навчання у повсякденному житті. Сьогодні вся система післядипломної освіти складається із закладів післядипломної освіти, наукових, науково-методичних і методичних установ. Її функціональну структуру становлять: спеціалізація і поглиблення знань, умінь та фахових навичок у межах спеціальностей за відповідними програмами; стажування (на підприємствах, в організаціях, наукових установах, закладах освіти, вітчизняних або закордоном); підвищення кваліфікації (систематичне оновлення та поглиблення професіоналізму не рідше як один раз на п’ять років);

перепідготовка

(отримання

нової

спеціальності

або

освітньо-

кваліфікаційного рівня); особливі форми (клінічна інтернатура, ординатура – у медиків) [1]. На сьогодні, майже в усіх регіонах України, в системі аграрної освіти існує 34 заклади (підрозділи) післядипломної освіти. Це інститути післядипломної освіти, школи, центри та курси підвищення кваліфікації керівних кадрів та спеціалістів АПК. Проблема неперервної освіти особливо актуальна в умовах сьогодення. Як організаційний принцип побудови народної освіти в Україні, вона забезпечує можливість використання кожною людиною протягом усього її життя різноманітних освітніх закладів і дозволяє їй раціонально поєднувати освіту з самоосвітою. Самоосвіта дорослих залежить від багатьох факторів, а саме: від досягнутого рівня освіти, ступеня оволодіння професією і професійною майстерністю, основами професіоналізму, прояву пізнавальних і професійних інтересів, єдності загальної і спеціальної освіти. У період з 1999 по 2009 рік відмічається поступове зменшення обсягів підвищення кваліфікації керівних кадрів та спеціалістів АПК (діаграма 1).

Діаграма 1

Така тенденція пояснюється в першу чергу зниженням рівня сільського господарства в Україні, занепадом низки господарств, зменшенням чисельності поголів’я та посівних площ, що в свою чергу призвело до скорочення кількості робочих місць. Не останнє місце посідає відсутність підтримки та заохочення з боку держави, оскільки відсутнє державне стимулювання професійного зростання фахівців

з вищим рівнем кваліфікації, їх зацікавленості в

подальшому особистісному та професійному розвиткові. Для зміни такого положення суттєвих змін вимагають нормативні документи, що регулюють стимули та процедури підвищення кваліфікації, перш за все, встановлення прямої залежності між якістю праці та її оплатою. Проаналізувавши виконання держзамовлення на підвищення кваліфікації керівних кадрів та спеціалістів агропромислового комплексу за 2008 рік, помітно, що лідерами серед інститутів післядипломної освіти є: Інститут інноваційного

менеджменту

Харківського

національного

технічного

університету сільського господарства імені Петра Василенка, Інститут 6

післядипломної освіти та дорадництва Полтавської державної аграрної академії, Навчально-науковий інститут Національного університету біоресурсів і природокористування України. В інших навчальних закладах картина дещо інша. Відмічається недовиконання плану за рахунок того, що спеціалісти “середньої ланки” АПК не завжди мають можливість пройти заплановане підвищення кваліфікації у зв’язку з неможливістю на довгий термін навчання відриватися від виробництва та низькою мотивацією. Процеси ринкової економіки, зокрема і в аграрному секторі економіки супроводжуються постійним загостренням конкуренції як у виробництві, так і серед навчальних закладів. З метою своєчасної адаптації ВНЗ до потреб навколишнього середовища та виконання запланованих обсягів необхідно постійно проводити маркетингові дослідження на ринку праці, основними напрямами яких є: визначення тенденцій, притаманних ринку освітніх послуг; виявлення потреб потенційних споживачів у кожному з регіонів окремо; факторів, що впливають на вибір навчального закладу, який надає послуги з підвищення кваліфікації та перепідготовки фахівців; обрання спеціальностей та форм навчання. У питанні надання переваги тому чи іншому навчальному закладу не останню роль відіграє якість надання освітніх послуг, стан матеріально-технічної бази та актуальність питань, що вивчаються в процесі підвищення кваліфікації фахівців АПК. Не меншу увагу потрібно приділяти оцінюванню і підвищенню рівня конкурентоспроможності слухачів закладів післядипломної освіти, оскільки ступінь задоволення роботодавців фахівцями, що пройшли підвищення кваліфікації, сформує певний імідж закладу перед роботодавцями , що в свою чергу забезпечить зайнятість слухачів на ринку праці і надасть можливість для розвитку їх власної кар’єри. В агропромисловому комплексі України проблеми підготовки кадрів є одними з ключових, оскільки в сучасних умовах розвитку агропромислового виробництва фахівці різних рівнів управління мають володіти науковими системними знаннями, а також інструментарієм і процедурами їх реалізації. Кожен керівник та спеціаліст галузі повинен постійно підвищувати свій 7

теоретичний рівень, поглиблювати професійні знання, оволодівати мистецтвом управління суспільно-виробничими процесами, які динамічно змінюються завдяки науково-технічному прогресу. Саме на вирішення зазначених проблем спрямована діяльність інститутів післядипломної освіти, які є, як правило, структурними підрозділами вищих навчальних закладів Міністерства аграрної політики України. У формуванні сучасної моделі післядипломної освіти в Україні виникає ціла низка проблем, основні з них – на державному рівні. Але не менше значення мають проблеми, які виникають в організації

роботи закладів

післядипломної освіти і потребують вирішення на рівні вищого навчального закладу. Головними

проблемами

є:

недосконалість

нормативно-правового

забезпечення та відсутність нормативних документів, які б урегульовували питання організації роботи закладів післядипломної освіти, їх фінансування та визначення статусу; серед дорослих верств населення спостерігається низький попит

на

отримання

післядипломної

освіти;

спостерігається

дефіцит

висококваліфікованих науково-педагогічних кадрів, відсутність тісних зв’язків між освітою, наукою та виробництвом; низький рівень застосування інноваційних технологій та сучасних підходів до навчання та недостатнє сучасне науково-методичне забезпечення. Як

було

зазначено,

на

якість

підготовки

висококваліфікованих,

конкурентоспроможних кадрів для АПК значною мірою впливає фаховий рівень науково-педагогічних працівників закладів післядипломної освіти. Зростання темпів розвитку науки, техніки, суспільства актуалізує необхідність постійного оновлення професійних знань фахівців, зокрема професорсько-викладацького складу закладів післядипломної освіти [3]. За даними статистики, щорічно оновлюється 5 % теоретичних і 20 % професійних знань. У США, наприклад, встановлена відповідна одиниця вимірювання “старіння” знань фахівців – “період напіврозпаду компетентності” – термін часу, коли з моменту закінчення ВНЗ, у результаті появи нової науково8

прикладної інформації компетентність фахівців знижується на 50 відсотків. Саме тому виникає потреба у постійному підвищенні свого фахового рівня не лише серед фахівців АПК, а і науково-педагогічних працівників, які залучаються у навчальний процес. На кінець 2008 року якісний склад науково-педагогічних працівників ІПО аграрних ВНЗ III–IV р.а. мав такий вигляд: академіки – 4%, професори – 22%, доценти – 74%, доктори наук – 11%, кандидати наук – 51 %, без наукового ступеня – 38 % (діаграма 2). Діаграма 2

Аналіз та вивчення досвіду провідних країн світу можуть бути корисними для вироблення заходів щодо ефективного підвищення професійного рівня фахівців,

які

забезпечили

конкурентоздатне

сільськогосподарське

виробництво України. Основне ключове питання сьогодні полягає в тому, щоб 9

знайти та відпрацювати механізм постійного підвищення кваліфікації всіх зайнятих у процесі переходу від одного набору необхідних знань і навичок до іншого. Саме тому досить актуальним є питання стажування на кращих виробництвах галузі України та закордону саме викладачів та науковців, де кожен з них має можливість не лише ознайомитися із новими технічними та технологічними процесами, запозиченими із кращого світового досвіду, а й власноруч опрацювати їх на робітничих посадах. Міністерством

аграрної

політики

України

підтримується

та

впроваджується програма стажування на виробництві викладачів аграрних ВНЗ І–ІV рівнів акредитації. Проводиться вивчення кращого досвіду країн Європи, таких як Данія, Німеччина, Франція тощо. З метою впровадження кращого досвіду в навчальний процес до викладання в закладах післядипломної освіти необхідно більш широко залучати провідних фахівців галузі, які володіють не лише теоретичними знаннями, а й досконало оперують практичними питаннями, що досить актуально для виробничників та роботодавців, які направляють свій персонал для підвищення кваліфікації. Теоретичні знання, здобуті в закладах

післядипломної освіти,

мають розширити понятійний апарат, надати нової якості професійному мисленню фахівців. Тому потрібен перехід від традиційно інформаційного характеру навчання спеціалістів до проблемно-методологічного, спрямованого на розвиток у спеціаліста будь-якої галузі конкретної методології вирішення типових виробничих проблем. За такого підходу слухач не лише оволодіває теоретичними знаннями, а й розкриває свої здібності до професійної діяльності за допомогою теоретичних знань, формує внутрішню потребу до здобуття нових знань протягом усього життя [2]. Дослідження стану функціонування післядипломної освіти в Україні показує, що вона потребує подальшого вдосконалення. Існує декілька стратегічних напрямів розвитку післядипломної освіти в Україні, а саме: 10

• методологічний, адже сьогодні викладацька робота не може здійснюватися на застарілих методологічних засадах. Визначення пріоритетів розвитку концептуальних основ повинно базуватися на глибокому

вивченні

кращого

світового

досвіду,

оцінюванні

доцільності його впровадження у вітчизняний простір; • цільовий, що вимагає зміни ракурсу навчання з інформаційної складової на соціокультурну, ціннісну, особистісно-розвивальну. Це передбачає відповідну роботу з кадровим складом, перенавчання насамперед тих, хто готує фахівців (“вчителів учителів”) на рівні вищих навчальних закладів, керівників, працівників системи післядипломної освіти; • теоретичний, адже визначення психолого-педагогічних основ освіти дорослих як наукова проблема сьогодні тільки починає розроблятися; • концептуальний, що вимагає розробки концептуальних основ навчання для всіх категорій фахівців; • змістовний,

оскільки

швидкі

темпи

оновлення

суспільства,

соціального життя країни зумовлюють до оперативного реагування післядипломної освіти на запити практики. А це вимагає поточного відслідковування,

оцінювання

відповідних

змін,

своєчасного

введення відповідного змісту у процес навчання; • технологічний, адже освіта дорослих не може здійснюватися за традиційними формами. Це стосується як техніки і методики роботи, так і створення нових систем навчання. Держава має змінити ставлення до системи післядипломної освіти, вона має стати надійним гарантом подальшого професійного й особистісного зростання,

реальної

(а

не

формальної,

лише

за

свідоцтвом)

кваліфікованості працівників [1].

Список використаних джерел 1.

Післядипломна

педагогічна

освіта

України:

сучасність

перспективи розвитку: наук.-метод. посібник // за заг. ред. В.В. Олійника, Л.І. Даниленко. – К. : Міленіум, 2005. – 230 с.: іл. 2.

Слєпкань З.І. Наукові засади педагогічного процесу у вищій школі: навч. посіб. – К. : Вища шк., 2005. – 239 с.: іл.

Цимбалюк І.М. Підвищення професійної кваліфікації: психологія педагогічної праці: навч.-метод. посіб. – 2-ге вид. – К. : ВД “Професіонал”, 2004. – 150 с.

Освітні інноваційні технології Реалізація педагогічної технології управління навчально-творчою діяльністю у процесі підготовки фахівців післядипломної освіти Синявін В.Д, кандидат сільськогосподарських наук, доцент, директор Інституту післядипломної освіти Харківського НАУ ім. В.В. Докучаєва Нагаєв В.М, кандидат технічних наук, доцент Харківського НАУ ім. В.В. Докучаєва Світові конкурентні умови ринку праці визначають загальну тенденцію розвитку вищої освіти України – інтеграцію до Європейського освітнього простору. За цих умов вимоги ринку праці до галузевої та професійної мобільності фахівців зростають залежно від темпів оновлення видів продукції, обладнання і технологічних процесів. У зв’язку з цим, а також зі вступом України до СОТ зростають вимоги до гнучкості спеціалістів, їх багатогранності та здатності до динамічної трансформації. За даними Науково-методичного центру аграрної освіти на сьогодні не задоволені своєю практичною підготовкою 47 % випускників аграрних ВНЗ ІІІ-ІV рівнів акредитації [4, с. 110]. Зазначені процеси

вимагають від університетської освіти наявності

досконалих механізмів швидкого урахування нових запитів на ринку праці, вміння гнучко змінювати освітні стандарти і норми, розробки нових засад і принципів професійної діяльності викладацьких кадрів, які мають розумітися на важливій ролі організації навчання за новими стандартами з урахуванням вимог міжнародної та європейської систем сертифікації [2, с. 4]. Це стосується і післядипломної освіти, яка органічно пов’язана із суспільним виробництвом, забезпечує відтворення виробничого потенціалу

держави та є одним із важливих чинників підвищення продуктивності праці й забезпечення випуску конкурентоспроможної продукції. Мета статті полягає в удосконаленні технологічної складової системи післядипломної освіти аграрного вищого навчального закладу на основі впровадження педагогічної технології управління начально-творчою діяльністю (“Менеджмент-освіта”) на макро- та мікрорівні в системі кредитно-модульної організації начального процесу. Післядипломна

освіта

Харківського

НАУ

ім.

В.В.Докучаєва

невід’ємною складовою педагогічної системи підготовки кадрів аграрного профілю, яка включає такі підсистеми: підвищення кваліфікації та стажування керівників і спеціалістів АПК; перепідготовки кадрів аграрної галузі; навчання за новими спеціальностями в умовах швидкої професійної адаптації керівних кадрів. З метою забезпечення якості освітніх послуг в аграрній сфері Інститутом післядипломної освіти ХНАУ ім. В.В.Докучаєва охоплено широкий спектр спеціальностей, за якими здійснюється підготовка землевпорядників, головних і галузевих агрономів, керівників і спеціалістів держнасінінспекцій, державних інспекторів внутрішнього карантину рослин, спеціалістів з бухгалтерського

обліку,

керівників-виробничників

аграрних

формувань

різноманітних форм власності та господарювання, а також викладачів. Така різноманітна палітра спеціальностей вимагає розробки

адекватної системи

управління процесом підготовки фахівців як на організаційному, так і дидактичному рівнях. Враховуючи спеціалістів

необхідність

формування

сільськогосподарського

виробництва

майбутніх

керівників

наукового

мислення,

здібностей до креативної діяльності у рамках обраної професії, педагогічна система післядипломної освіти має знайти місце новим методам організації навчально-творчої діяльності слухачів на основі управлінських концепцій і всебічного розвитку діяльнісного підходу. Вважаємо, що організація системи післядипломної освіти має бути реалізована

за принципами менеджмент-

освіти з реалізацією освітніх функцій в умовах моделі управління навчально14

творчою діяльністю слухачів. У цьому напрямку особливо важливу роль відіграє процес активного розвитку науки менеджменту, яка проникає майже у всі сфери освітньої діяльності. За В.Кременем: “Технології менеджменту в освітянській сфері є важливою і невіддільною частиною державного управління взагалі, оскільки розвиток саме цієї галузі суттєво впливає на всі сфери життя суспільства” [1, с. 6]. Можна стверджувати, що освітній менеджмент має комплексний характер і спрямований на зняття протиріч між невідповідністю традиційної системи освіти і навчання нових тенденцій їх розвитку, нових соціально-економічних умов суспільства і забезпечує найкраще поєднання інноваційних дидактичних технологій

фундаментальними

методиками

класичної

педагогіки.

Педагогічний менеджмент – це комплекс принципів, методів, організаційних форм і технологічних прийомів управління освітнім процесом, спрямований на підвищення його ефективності. За таких умов важливим компонентом організації управлінського впливу є елемент самопланування студентами стратегії навчально-творчої діяльності. Відповідно до структури цільових програм

горизонт

стратегічного

планування

визначається

на

основі

інформатизації освітнього простору в рамках вирішення індивідуальних творчих завдань під керівництвом педагога. Вихідною базою для цього є розробка професійно-кваліфікаційних моделей

спеціалістів

за

рівнями

сформованості

творчого

досвіду

використанням сучасних методів, форм і прийомів управління навчальнотворчою діяльністю. Наприклад, у Харківському НАУ ім. В.В.Докучаєва з метою створення дієвої системи управління процесом підготовки кадрів післядипломної освіти за спеціальністю “Облік і аудит” впроваджено дворівневу педагогічну технологію управління навчально-творчою діяльністю (“Менеджмент-освіта”). Метою впровадження макро- та мікро-технологій управління НТД є підвищення творчої активності слухачів на всіх етапах їх фахової підготовки, стимулювання систематичної, регулярної пізнавальної діяльності, підвищення рівня індивідуалізації та диференціації навчання, що 15

позитивно позначиться на загальній успішності і сприяє формуванню творчої особистості майбутнього фахівця-аграрника [3]. За розробленою технологією організація системи післядипломної освіти здійснюється як на рівні вищого навчального закладу (макрорівень), так і на рівні

визначеної

навчальної

дисципліни

(мікрорівень).

До

макрорівня

педагогічної системи управління НТД відносять: інститут післядипломної освіти, навчальний відділ, науково-дослідну частину, громадські організації, органи студентського самоврядування. З метою удосконалення дидактичних основ підготовки фахівців післядипломної освіти кафедрою менеджменту організацій створено науковий центр дидактики – менеджмент освіти (НЦДМО). Сьогодні центр дидактики – це не тільки структурний підрозділ у системі підготовки кадрів, а й осередок апробації і впровадження дидактичних новацій за набутим педагогічним досвідом. НЦДМО організує проведення педагогічних експериментів з впровадження нових методів, форм та засобів навчання, а за їх результатами проводить наукові і методологічні семінари, конференції, виставки-конкурси, школи запозичення передового досвіду тощо. Технологізація навчального процесу проявляється у плануванні стратегії освітньої діяльності, організації кредитно-модульної технології, мотивації регулярної активної навчально-дослідної роботи слухачів, впровадженні дієвої системи зворотного зв’язку, моніторингу якості навчання. Важливу роль у цьому процесі відіграє індивідуалізація навчання, гнучка геометрія навчальних груп, запровадження елементів дидактичної саморефлексії. За педагогічною технологією “Менеджмент-освіта” навчально-творча діяльність і процес формування

творчих

здібностей

фахівців

визначається

насамперед

програмованим блоком управління, який охоплює елементи управління і самоуправління. До того ж самоуправління є наслідком регуляторної діяльності збоку викладача і результатом суб’єкт-суб’єктної взаємодії викладача зі студентом (рис. 1).

Суспільний запит Система післядипломної освіти Цілі навчання

Зміст навчання

Методи навчання

Форми навчання

Засоби навчання

Технологія управління навчально-творчою діяльністю студентів Управління НТД збоку викладача

Самоуправління НТД збоку слухача

Спільна навчально-творча діяльність викладачів і слухачів післядипломної освіти

Результат освіти (професійна компетентність фахівців): • рівень сформованості знань, • рівень сформованості умінь і навичок, • досвід творчої діяльності, • соціальний досвід Рис. 1. Загальна модель підготовки фахівців післядипломної освіти в системі управління їх навчально-творчою діяльністю

Використовуючи

різноманітні

методи

управління

НТД,

суб’єкти

педагогічної системи мають можливість чітко планувати навчально-творчий процес, організовувати його за відповідними дидактичними критеріями (гносеологічний, діяльнісний, творчий), впливати на пізнавальну активність засобами педагогічного стимулювання, контролювати і аналізувати рівень досягнення досвіду творчої діяльності студентів. У процесі її реалізації педагогічної технології відокремлено дидактичну підсистему управління НТД, яку розроблено на основі алгоритмічного, кібернетичного, психологопедагогічного та інших підходів. Високий рівень управління навчально-творчої діяльності здійснюється модульно-рейтинговою програмою (технологічною карткою вивчення дисципліни), у якій представлено стратегію і тактику досягнення слухачами ІПО відповідного рівня знань, умінь, навичок та досвіду творчої діяльності. Слід зазначити, що відповідно до рівнів сформованості творчого

досвіду

технологічній

картці

представлено

різноманітні

індивідуальні форми навчально-творчої діяльності в системі реалізації функцій самоуправління. Важливою складовою педагогічної технології “Менеджмент-освіта” є дотримання принципу оптимізації застосування форм і методів навчання, що покликані забезпечувати високу зацікавленість і активність слухачів у процесі формування професійних якостей аграрних менеджерів. Під час вибору методів контролю, виходячи з цілей навчання і забезпечення поетапного сходження слухачів за рівнями засвоєння, забезпечувалася реалізація системи методів (інформаційних,

операційних,

пошукових,

самостійного

навчання).

Впровадження нових форм і методів активізації навчально-творчої діяльності дозволяє оптимізувати навчальний процес за критерієм обмеженості часу на вивчення дисципліни, розширити рамки професійної підготовки фахівців, реалізувати принцип індивідуалізації навчання, активізувати пізнавальну діяльність слухачів, що дозволить майбутнім менеджерам більш впевнено та вміло орієнтуватися у питаннях управління економічними, організаційними та соціальними процесами на виробництві. 18

Висновки. Пропонована дворівнева педагогічна система творчого рівня освіти є динамічною структурою, в якості системоутвоpюючого компонента якої

виступає

навчально-творча

діяльність

умовах

функціонального

управління, що об'єднує зусилля педагогів і слухачів післядипломної освіти у виpiшеннi завдань пpофесiйної підготовки кадрів. Реалізація

педагогічної

технології

управління

НТД

передбачає

максимальне розширення творчих компонентів діяльності майбутніх фахівців за

рахунок

використання

імітаційних

моделей

виробничих

ситуацій;

підвищення рівня науково-методичного забезпечення підготовки кадрів; реалізації

сучасних

принципів

дидактики:

індивідуалізації,

педагогіки

співробітництва тощо. Педагогічні експерименти проведені науковим центром дидактики засвідчили, що 84 % слухачів ІПО віддають перевагу навчанню за можливості вибору за новою методикою. За результатами відтермінованого контролю під час використання педагогічної технології управління навчальнотворчою діяльністю на 17 % збільшується кількість спеціалістів, які спроможні працювати на рівні творчого досвіду. Список використаних джерел 1. Кремень В.Г. Якість освіти – основа розвитку / В.Г. Кремень // Урядовий кур’єр. – 2006. – № 247. – С.6. 2. Модернізація вищої освіти України і Болонський процес / [ М.Ф.Степко., Я.Я.Болюбаш., К.М.Левківський., Ю.В. Сухарніков.]. – К. : Видво НМЦВО, 2004.– 24 с. 3. Нагаєв В.М. Організація креативної підготовки фахівців-аграріїв в умовах педагогічної технології “Менеджмент-освіта” / Проблеми підготовки фахівців-аграріїв у навчальних закладах вищої та професійної освіти: зб. наук. пр. – Кам’янець-Подільський, 2009. – С. 320-322. 4. Хоменко М.П, Прогностичні тенденції підготовки фахівців для аграрного сектору економіки / Т.Д Іщенко, М.П. Хоменко – К. : Вища шк. 2004. – № 5-6. – 108 с. 19

Дистанційна освіта в Європі та Азії (За матеріалами науково-аналітичної доповіді "Стан і розвиток дистанційної освіти у світі", підготовленої колективом авторів (В.П.Кашицин, В.Г.Кінелев, В.Н.Лазарєв, В.С.Меськов, В.І.Овсянніков; під заг. ред. В.І.Овсяннікова) для Інституту ЮНЕСКО з інформаційних технологій в освіті (ІІТО)

Велика Британія Відкритий університет Великої Британії Відкритий університет Великої Британії заснований у 1969 році як незалежний навчальний заклад для надання “другої” можливості працюючим дорослим людям одержати або продовжити свою освіту. Університет пропонує 3 види навчання: на ступінь бакалавра, післядипломне й продовжене. Навчальний процес в основному побудований як на використанні друкованих матеріалів, так і на використанні аудіо-, відеозасобів, ТБ тощо; студенти мають можливість одержати консультації в 250 навчальних центрах, розташованих у багатьох містах країни й світу. Відкритий університет Великої Британії зарекомендував себе як світовий лідер нетрадиційної освіти. За зразком Відкритого університету Великої Британії навчальні заклади аналогічного типу були створені в Канаді, Австрії, Іспанії, Пакистані, Нідерландах, Туреччині, Індії, Ізраїлі тощо. Іспанія Національний університет дистанційної освіти Національний університет дистанційної освіти заснований Парламентом в 1972 р. з метою надання вищої освіти всім тим, хто з різних причин не може навчатися за програмами традиційних університетів. Університет розташований у Мадриді, має декілька навчальних центрів у різних районах країни й пропонує курси навчання на рівні бакалаврату, магістратури й продовженої 20

освіти.

якості

навчального

матеріалу

використовуються

спеціально

підготовлені друковані видання, які доповнюються аудіо- і відеотехнологією комп'ютерного навчання, телевізійних лекцій і телетекстом. Для підтримки постійного діалогу зі студентами використовуються очні зустрічі з обговорення навчального матеріалу в 50 навчальних центрах і телефонні співбесіди. В інших країнах університетом створено в останні роки ще 8 центрів навчання. Загальна кількість студентів, що навчаються в університеті, становить 124000 осіб, з яких 85000 навчаються на ступінь. Німеччина Заочний університет Дистанційна освіти в Німеччині має свої особливості, розпочиналася з дистанційної підготовки фахівців з вищою професійною освітою, яку централізовано планувалося. Приєднання східних земель дало можливість розширити ринок дистанційної освіти. Прикладом вищого професійного навчального закладу, що здійснює дистанційну підготовку фахівців, є Заочний університет міста Хаген (Північний Рейн-Вестфалія). Університет надає освітні послуги понад 50000 студентам на рік. Втім, диплом про вищу професійну освіту одержують не більше 20% у результаті великого відсіву студентів, що не витримують високих освітніх вимог. Китай Радіо- й телевізійні університети Національну мережу радіо- та телевізійних університетів (CRTVU) було засновано у 1979 р., щоб забезпечити щораз більші запити для терміново необхідних кваліфікованих трудових ресурсів і для освіти дорослих, котрих традиційна система освіти не задовольняє. CRTVU пропонує курси на одержання ступеня й на продовжений рівень освіти. Напрями, за якими видається диплом на ступені: природничі науки, інженерія й технологія, гуманітарні науки, економічне управління, сільське господарство й лінгвістика. Пропонується 229 основних курсів і 18 спеціальних. Курси, пропоновані на 21

продовженому рівні освіти: нові технології, фінансова реформа, принципи й практика зовнішньої торгівлі Китаю, ревізія й облік, громадський транспорт. CRTVU виробляє друковані матеріали курсів, радіо- і телевізійні передачі, розробляє й планує кваліфікаційні іспити та встановлює освітні стандарти. Філії спостерігають й управляють всіма аспектами навчання, включаючи планування навчальних програм TV, також забезпечують консультаційний сервіс студентам. Організацію освітнього процесу здійснюють тьютори, які також реєструють студентів, збирають студентські внески й розподіляють матеріали курсів. Індія Національний відкритий університет Індіри Ганді Національний відкритий університет Індіри Ганді (IGNOU) було засновано у 1985 році й розпочато навчання студентів за академічними програмами у 1987 році. Основне завдання університету – поліпшити якість викладання засобами комунікаційних технологій, включаючи й друковані видання. Університет покликаний надавати освітні можливості широким верствам населення, включаючи жінок, інвалідів і людей з низьким рівнем доходів. Освітні середовища

пропонованих

курсів

дистанційного

навчання

включають

друковані посібники, електронні посібники, диски, радіо- і телевізійні передачі, очні консультації в численних навчальних центрах, розташованих зазвичай у традиційних університетах і коледжах у різних частинах країни. Загальна кількість студентів, що навчаються в університеті, становить 185000 осіб. Щорічно університет приймає на різні програми навчання близько 80000 студентів. Туреччина Університет Анадолу Університет Анадолу, заснований в 1982 році, пропонує курси в галузі економіки й адміністративного права, архітектури, медицини, фармакології, комунікації й зв'язку з громадськістю. Крім того, університет пропонує 22

слухачам можливість одержання ступенів бакалавра в галузі економіки й адміністрування. Ще в 1991 році університет відкрив програму дистанційного навчання на ступінь бакалавра з підготовки вчителів початкової й середньої шкіл. Кількість студентів університету досягла 300000 осіб. Ізраїль Відкритий університет Ізраїлю Відкритий університет Ізраїлю спеціалізується лише на дистанційних методах навчання громадян Ізраїлю. Заснований в 1974 році Міністерством освіти сьогодні пропонує понад 200 курсів у галузі природничих наук, математики, обчислювальної техніки, управління, іудаїстики, музики та мистецтв. Значне місце в організації навчального процесу займають друковані носії. Кожен семестр приблизно 12000 осіб навчаються в університеті і його 60 навчальних центрах, розташованих у різних містах, включаючи Росію та країни СНД. Індонезія Університет Тербука Університет Тербука став 45-м державним університетом в Індонезії. Створений в 1984 році в Джакарті як перший університет дистанційного навчання. Диплом цього університету визнається еквівалентним диплому будьякого іншого державного університету. Пропоновані програми дистанційного навчання охоплюють галузі сільського господарства, статистики, комп'ютерних та інформаційних технологій, соціальних наук тощо. Університет має 32 центри в різних районах країни для допомоги студентам у навчанні. Методи навчання засновані на застосуванні комплексних наборів матеріалів для самопідготовки, включаючи аудіокасети, збірники вправ, сеанси трансляції лекцій по радіо й телебаченню. Кількість студентів на всіх відділеннях досягла 172000 осіб. Індонезійський інститут розвитку банківської справи Індонезійський інститут розвитку банківської справи є інститутом традиційної

форми

навчання

відділенням

дистанційної

підготовки, 23

заснованим в 1985 році. Пропонуються дві програми дистанційного навчання: програма підготовки фахівців з позик; банківське управління в сільському господарстві. Студентами є жителі Індонезії, для вступу потрібна рекомендація роботодавця. Під час навчання використовують друковані та аудіоматеріали, навчання ведеться індонезійською мовою. Шрі-Ланка Відкритий Університет Шрі-Ланка Відкритий Університет Шрі-Ланка, заснований у 1980 році в результаті злиття двох великих інститутів, має такий же академічний статус, як інші університети країни, розробляє свої власні сертифіковані курси відкритого дистанційного навчання на ступінь бакалавра, магістра й післядипломної освіти у таких галузях: підприємництво, текстильна технологія, юриспруденція, освіта тощо. Університет має мережу регіональних центрів у всіх великих містах країни. Ці центри надають потенційним студентам необхідну інформацію про програми навчання, набори навчальних матеріалів, спеціальні класи для виконання лабораторних робіт, аудіо- і відеокласи. На сьогодні в університеті навчається понад 16000 студентів, середній річний прийом 1800 осіб на всі 20 програм навчання. Тайвань Національний Відкритий університет Національний Відкритий університет заснований в 1986 році з метою надання рівних освітніх можливостей для всіх людей. Університет активно розробляє нові моделі навчання із застосуванням сучасних інформаційних технологій. Університет розробляє й пропонує студентам курси трьох типів: обов'язкові курси, іноземні мови, спеціалізовані курси. Обов'язкові курси включають вступ до соціальних, гуманітарних та природничих наук, вступ до китайської класичної літератури тощо. Спеціалізовані курси – комерція, бухгалтерський облік, інформаційні технології, юриспруденція, статистика, торгівля, психологія, соціологія тощо. Для навчання використовуються різні 24

засоби: телекомунікації, радіопередачі, друковані матеріали й очні заняття в навчальних центрах. Кількість студентів університету досягла 62000 осіб. В'єтнам В'єтнамський національний інститут відкритого навчання Активне застосування й розвиток методів дистанційного навчання у В'єтнамі розпочалося в 1968 році з відкриттям у Ханої заочного інституту для навчання менеджерів і директорів шкіл, коледжів й університетів. У 1988 році цей університет був перетворений на В'єтнамський національний інститут відкритого навчання. Він пропонує програми після отримання середньої освіти, продовженого, професійного навчання й перепідготовки з електротехніки, металообробки, комп'ютерної техніки, економіки, маркетингу, лінгвістики тощо. Сьогодні в університеті навчається понад 50000 студентів. Таїланд Сукотай Таматірат Відкритий університет Сукотай Таматірат Відкритий університет заснований королівським указом у 1978 році як спеціалізований університет дистанційного навчання. Університет пропонує програми дистанційного навчання на рівні сертифіката, ступеня

бакалавра

магістра

областях:

мистецтва,

управління,

юриспруденції, сільського господарства, охорони здоров'я, політичних наук. В університеті створено факультет науки й технології. До університету щорічно вступає від 60000 до 70000 студентів. Пакистан Відкритий університет Відкритий університет заснований у 1974 році як національний університет для надання освітніх можливостей всім жителям Пакистану. Академічні програми університету охоплюють такі галузі: функціональне навчання, підготовка вчителів, середня освіта, дослідницькі програми дистанційного навчання із застосуванням мультимедіа-технологій. У цей час університет пропонує понад 200 курсів за 36 програмами для 90000 студентів. 25

Особливості навчання дорослих Т.К. Андрющенко Характерною ознакою сьогодення є зростання темпів розвитку науки, техніки, суспільства загалом. Таке положення актуалізує необхідність постійного оновлення професійних знань фахівців, зокрема педагогічних працівників. Вирішенню проблеми сприяє активізація досліджень особливостей освіти й виховання дорослих, пошук сучасних організаційних форм, методів і засобів їх інтенсивного навчання, визначення оптимальних інтервалів між періодами навчання, функціонування курсів підвищення кваліфікації. Однією з основних вимог сучасності є проведення суттєвих змін в освіті, створення нових пріоритетів навчання і виховання особистості протягом усього життя, які б сприяли формуванню готовності фахівців до свідомого, постійного підвищення свого професійного рівня. Реалізація цих завдань можлива у системі післядипломної освіти, специфіка якої полягає у диференційованому підході до навчання дорослих. Провідна роль в освіті дорослих, і зокрема вчителів, належить інститутам післядипломної педагогічної освіти, які мають створити такі умови підвищення кваліфікації, щоб задовольнили потреби педагогічних

працівників

різних

спеціальностей

та

категорій.

Шляхи

удосконалення роботи системи підвищення кваліфікації педагогічних кадрів розкривають у своїх дослідженнях Л.І. Даниленко, Л.Я. Набока, В.В. Олійник, Н.Г. Протасова, М.І. Скрипник та інші. Мета цієї статті – розкрити характерні особливості, притаманні навчанню дорослих у системі післядипломної освіти, зокрема, підвищення кваліфікації. Окреслити шляхи забезпечення освіти дорослих з урахуванням зазначених особливостей. Визначити принципи, на основі яких має будуватися навчальний процес фахівців, а також методи, що доцільно використовувати під час навчання дорослих. Післядипломна освіта це – система навчання та розвитку фахівців для приведення їх професійного рівня кваліфікації до відповідності вимогам часу, особистісним та виробничим потребам; удосконалення їх наукового та 26

загальнокультурного рівня; стимулювання та розвиток творчого і духовного потенціалу особистості, яке відбувається у спеціалізованих навчальних закладах і керується державними стандартами щодо фаху певних рівнів кваліфікації [3, с. 6]. Однією із складових системи післядипломної освіти є система підвищення кваліфікації, яка вирішує складні і важливі завдання. Особливості, що притаманні освіті дорослих, підкреслюють необхідність організації процесу навчання з урахуванням потреб, мотивів і професійних проблем, що постають перед педагогами в практичній діяльності. Викладачі курсів підвищення кваліфікації мають вивчати тенденції, перспективи розвитку і новітні досягнення у відповідній галузі педагогіки, оскільки освіта дорослих не є однобічним

процесом.

Результатом

навчання

має

бути

підвищення

ефективності професійної діяльності педагогів на місцях. На специфіку навчання слухачів певним чином впливає наявний професійний і життєвий досвід. Дорослі учні самодостатні, вільні у виборі мети навчальної діяльності. Ця особливість обумовлює необхідність проводити вхідне діагностування, щоб використовувати досвід слухачів у процесі їх навчання. Викладачам важливо не тільки пропонувати теоретичний матеріал, а й пов’язувати теорію і практику з досвідом дорослих, що навчаються, визнавати цінність цього досвіду. Ефективності навчання сприяє також використання досвіду і знань слухачів, якщо вони відповідають темі заняття. Важливим чинником, що потребує додаткової уваги викладачів, виступає неоднорідний склад учасників навчального процесу, які зазвичай мають різний досвід роботи і рівень професійної підготовки. Враховуючи зазначену особливість, у процесі навчання дорослих має переважати диференційований підхід. Адже, в кінцевому результаті кваліфікація слухачів повинна відповідати єдиним вимогам для цих категорій фахівців. Навчання в системі підвищення кваліфікації має й інші особливості. Це динамічний і мобільний процес, який вимагає пошуку й застосування ефективних методів для забезпечення високої якості навчання педагогів, тому 27

що слухачі мають засвоїти значний обсяг інформації за достатньо короткий термін, виробити нові вміння і навички професійної діяльності. Виявлення наявного рівня знань слухачів дає можливість визначити форми і методи роботи з ними. Освітня діяльність на курсах підвищення кваліфікації має бути орієнтована на кінцевий результат, оскільки дорослий навчається з метою вирішення певних життєвих і професійних проблем і досягнення конкретних цілей. Однією з особливостей роботи з дорослими є їхня спрямованість на миттєве застосування результатів навчання. Це вимагає від викладачів системи підвищення кваліфікації не тільки надання слухачам певного обсягу нових знань, але й створення умов для оволодіння вміннями і навичками використання отриманих знань у практичній діяльності. Виходячи з цього, доцільно використовувати методи інтерактивного навчання, які відповідають природі і характерним ознакам навчання дорослих. Вони дозволяють не тільки оптимально враховувати навчальні потреби дорослої людини, а й створювати умови для постійного, систематичного аналізу власних дій. Завдяки інтерактивному навчанню можна уникнути появи у свідомості педагогів шаблонів та стереотипів у ставленні до професійної діяльності. Інтерактивні методи післядипломного навчання – це система способів діалогічної

взаємодії

суб’єктів

післядипломного

навчання

(учіння),

спрямованих на осмислення діалогу, його “інтер” – “інтра” – “мета” – суб’єктні плани. Тобто інтерактивні методи післядипломного навчання можна розглядати як систему суб’єктно-суб’єктних відносин (викладач системи післядипломної освіти та педагог), основою якої є освоєння педагогом методів, засобів навчання, теорії їх використання для реалізації місії освіти, представленої в навчальних цілях предмета [3, с. 117]. В основі інтерактивних методів лежать діяльність учасників та групова взаємодія. Вони необхідні для того, щоб: порушити монотонність і пожвавити навчальні заняття; сприяти формуванню партнерських

відносин;

розвивати

співпрацю,

творчість;

забезпечити

орієнтацію навчання на практичну професійну діяльність; залучити до співпраці широку аудиторію слухачів. Інтерактивні методи навчання мають обиратися відповідно до навчальних потреб та сприяти досягненню мети навчання. Вищезазначені особливості впливають на процес навчання дорослих. Їх необхідно враховувати викладачам системи

підвищення

кваліфікації,

інститутів

післядипломної

освіти

педагогічних працівників. Поряд з цим, сама суть інтерактивності вводить елемент непередбачуваності. Це означає, що використання інтерактивних методів, алгоритм їх реалізації модифікується відповідно до вимог конкретної навчальної ситуації. Такими методами можуть бути: лекції-презентації; дискусії; тренінги; ділові і рольові ігри; моделювання ситуацій; мозковий штурм; “Килимок ідей”; “Ажурна пилка”; “Моделювання ситуацій”; “Картапанорама процесу” тощо [2]. Використання інтерактивних методів навчання сприятиме підвищенню ефективності роботи, але необхідно також спиратися на основні принципи навчання дорослих (за С.А. Щенніковим). Принцип єдності трьох середовищ. Освіта для дорослих створюється як система, що об’єднує в освітній простір декілька різнорідних середовищ існування дорослих, де здійснюється їхня освіта. Навчальне середовище – середовище, у якому безпосередньо здійснюється навчання у вигляді роботи над навчальним матеріалом курсів під керівництвом викладача. Професійне середовище – середовище, у якому навчання поєднано з професійною діяльністю і здійснюється у специфічних формах, пов’язаних з її аналізом і розвитком освітніх технологій. Соціальне середовище – середовище, у якому навчання впливає на формування нових цінностей життя і діяльності дорослих в організованих процесах комунікації. Принцип відкритості освітнього простору. Освіта є доступною, навчання може починатися з будь-якого рівня, на відстані, без відриву від основної діяльності. Наявна можливість для вибору умов навчання, яке поєднано з професійною діяльністю. Навчання спрямовано на саморозвиток – орієнтовано на зміни, внаслідок зміни освітніх потреб. Враховуються 29

індивідуальні здібності осіб, що навчаються. Побудовано на основі комунікації між усіма суб’єктами освітньої системи. Створює умови для самоактуалізації за рахунок вибору „траєкторії” навчання. Принцип синтезу трьох підходів до освіти. Андрагогічний підхід – підхід до освіти, побудований на врахуванні особливостей дорослих, які навчаються і при цьому зайняті професійною діяльністю. Особистісно-орієнтований підхід – підхід до навчання, побудований на врахуванні закономірностей розвитку дорослих, які навчаються, як особистості. Контекстний підхід – підхід до навчання, побудований на використанні контексту освітнього процесу як умови перетворення навчальних знань у професійні. Принцип

діяльності.

Зміст

навчальних

матеріалів

необхідно

вибудовувати навколо основних видів діяльності дорослих, що навчаються. В основі організації освітніх процесів мають бути враховані особливості професійної діяльності осіб, що навчаються. Організація процесу навчання має бути побудована на рефлексії дорослими, що навчаються, результатів власної діяльності. Принцип безперервної підтримки. Під час навчання дорослих мають бути передбачені різні форми підтримки їхньої діяльності на етапах: початку навчання; власне навчання; після засвоєння навчального матеріалу. Форми підтримки можуть бути різними, наприклад, консультування, інформування, оновлення навчальних матеріалів. Принцип професійної мотивації. Разом з процедурами навчання має бути передбачена і впроваджена система мотивації дорослих до навчання через: отримання можливості неперервного консультування; отримання можливості оновлення інформаційного забезпечення професійної діяльності; отримання можливості кар’єрного росту засобами участі у навчанні [5, с.268 – 283]. Отже, для підвищення ефективності подальшого розвитку системи післядипломної освіти, зокрема підвищення кваліфікації, необхідно більшою мірою враховувати різноманітність індивідуальних вимог і підходів до

навчання дорослих, забезпечити змістовність і збалансованість форм навчання, а саме: – дорослі, що навчаються, мають відчувати особистісну значимість і провідну роль у процесі навчання, максимальне врахування власних професійних запитів, потреб та інтересів, соціально-економічних умов професійної діяльності; – педагогам-практикам необхідно забезпечити широкий спектр пропозицій щодо форм навчання та право самостійного вибору найбільш прийнятних для себе; – зміст курсів підвищення кваліфікації має задовольняти сьогоденні потреби у практичній діяльності вчителя, а також враховувати перспективи розвитку галузі; – основою позитивного ставлення слухачів до навчання на курсах підвищення кваліфікації та формування позитивної мотивації до самоосвіти має стати атмосфера творчої взаємодії викладачів і слухачів, повага до точки зору педагогів, створення умов для вільного обміну думками, результатами набутого досвіду. Систематична освіта впродовж життя необхідна як людям з певною вже набутою освітою і стабільним соціальним статусом у суспільстві, так і тим, хто працює і потребує освітніх послуг, максимально наближених до місця роботи чи проживання. Освіта дорослих значно сприяє забезпеченню більш успішного пристосування до життя і професійної діяльності. Список використаних джерел 1. Калашникова С.А. Навчально-методичні матеріали до модуля “Навчання дорослих на основі компетентісно-орієнтованого підходу”. – К., 2007. – 57 с. 2. Пометун О.І. Енциклопедія інтерактивного навчання. – К., 2007. – 144 с. 3. Професійний розвиток педагогічних працівників: Практична андрагогіка: наук.-метод. посіб. / за заг. ред. В.І. Пуцова, Л.Я. Набоки. – К., 2007. – 228 с. 4. Щенников С.А. Открытое образование. – М. : Наука, 2002. – 527 с. http://www.nbuv.gov.ua/ 31

Неперервна освіта Зимова школа агробізнесу – практична реалізація концепції неперервної освіти Войтюк Р.М, директор Волинського обласного навчального центру підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів АПК Дмитрук В.В, заступник директора Нове тисячоліття спонукає людство до осмислення минулого, нового розуміння сенсу життя, визначення контурів прийдешнього, а також, і, це особливо важливо сьогодні, до об'єднання дій та зусиль, спрямованих на створення кращого майбутнього для всіх людей, які живуть як в Україні, так і на всій планеті Земля. Розвиток нових виробництв, нових економічних відносин, вплив науковотехнічного процесу на всі сфери життєдіяльності людини викликали нагальну потребу постійно навчати, перенавчати і донавчати дорослих людей. Соціально-економічну стабільність суспільства стали пов'язувати як раз з освітою дорослих. У багатьох розвинутих країнах світу дійшли висновку, що для ефективності виробничої діяльності людина повинна бути професіоналом, розвинутим у культурному, моральному, технологічному відношеннях. А досягти всього цього вона може в системі навчання дорослих. Оскільки економічні, соціальні, моральні проблеми сьогодення не можуть чекати свого вирішення до завтра, то ефективно і нагально стоїть завдання якісно підвищувати компетентність дорослих людей, тих на чиїх плечах лежить відповідальність за якість сьогоднішнього життя.

Надати наукове обґрунтування процесу навчання людини протягом всього її свідомого життя покликана концепція, що

отримала назву

неперервна освіта. Концепція неперервної

освіти

передбачає:

раціональний

розподіл

періодів навчання і трудової діяльності людини протягом всього її життя; поділ навчання на фази первинної або базової освіти; набуття необхідних людині знань, умінь і навиків, ціннісних орієнтацій у міру виникнення потреб у них. Як визначає В. Пуцов, характеризуючи дорослу людину, для неї характерні такі важливі ознаки: 1.Усвідомлює себе самостійною, самокерованою особою; 2. Володіє життєвим досвідом, який є важливим джерелом навчання її самої і його колег; 3.Мотивом навчальної діяльності є вирішення своїх життєво важливих виробничих проблем і досягнення конкретних цілей; 4.Доросла людина бажає негайної реалізації отриманих у навчанні знань, умінь, навичок і особистісних якостей; 5.Навчальна діяльність її значно обумовлена часовими, професійними, побутовими, соціальними умовами. Аналізуючи публікації з питань неперервної освіти, помічаємо, що найчастіше зустрічаються матеріали про післядипломну освіту фахівців та підвищення кваліфікації робітників. Проте, життя висуває нові вимоги до навчання дорослих, змушує подивитися на цю проблему під іншим кутом зору. Мова йде про таке навчання дорослих, яке ми пропонуємо назвати ситуаційна неперервна освіта. Потреба в ній виникає в суспільстві тоді, коли змінюються економічні відносини, відбувається технічна революція, швидкими темпами запроваджуються у виробництво новітні технології. Виклики економічної кризи ускладнили ситуацію у сфері зайнятості. Спостерігається витіснення з ринку деяких вітчизняних підприємств у сільськогосподарському

виробництві

та

торгівлі

сільськогосподарською

продукцією. 33

У зв'язку з цим подальше зволікання з розв'язанням супутніх цьому процесові проблем у соціально-економічній сфері з боку державних і громадських інституцій, бізнесових кіл спричинить тяжкі наслідки для суспільства. Формування конкурентного середовища на ринку праці в цих умовах спричинює потребу забезпечити узгоджену дію ринкових регуляторів та заходів щодо забезпечення соціального захисту осіб з низьким рівнем конкурентоспроможності. В умовах сьогодення більш гостро постають проблеми дрібнотоварних виробників, продукція яких становить 74,6 відсотка валового виробництва сільськогосподарської продукції в області. В цих умовах зростає роль перепідготовки працівників як неперервної освіти. По-перше, в умовах вступу України до СОТ необхідно навчити всіх товаровиробників виробляти таку продукцію, яка б відповідала міжнародним нормам і вимогам. По-друге, економічна криза боляче вдарить і по селянах. Тому, допомогти пережити, витримати її перипетії – завдання тих установ і організацій, які можуть надати практичні, науково обґрунтовані поради селянам щодо вирощування різноманітних культур за сучасними технологіями з метою отримання високого, максимально екологічно чистого врожаю. Найпоширенішим заходом активної політики зайнятості в більшості розвинутих країн є застосування програм професійного навчання безробітних, спрямованих на підвищення рівня конкурентоспроможності незайнятого населення. З ініціативи директора Волинського обласного центру зайнятості Раїси Євгенівни Кучмук в області стартував освітній проект “Зимова школа агробізнесу”, метою якого було навчання власників особистих селянських господарств та інших верств незайнятого сільського населення. Реалізація цього проекту була покладена на Волинський обласний учбовий центр підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів АПК – основного 34

і надійного та ефективного партнера у наданні освітніх послуг серед сільського населення Волині. Під час організації навчання було враховано основні теоретичні положення андрогогічної моделі навчання, а саме: 1. Провідна роль в організації процесу навчання

на всіх етапах

планування, організації, реалізації належить тому, хто навчається. Дорослий, який навчається є активним елементом, рівноправним суб'єктом навчання. 2.Накопичений життєвий досвід дорослої людини є значним джерелом у навчанні. Функцією викладача у цьому випадку є надання допомоги у виявленні наявного досвіду того, хто навчається. Основними формами занять, при цьому, є ті форми, які використовують досвід тих, хто навчається: тренінги, лабораторні роботи, дискусії, рішення конкретних задач і та інше. 3.Готовність дорослої людини вчитися визначається потребою у вирішенні її конкретних життєвих проблем. Основною організацією процесу навчання у зв'язку з цим є індивідуалізація процесу навчання, індивідуальні програми навчання, які б переслідували конкретні цілі того, хто навчається. 4.Отримані знання, уміння, навички і якості в навчанні доросла людина намагається застосувати негайно. Відповідно курс навчання будується і орієнтується на вирішення конкретних життєвих задач дорослої людини. Діяльність викладача зводиться до надання допомоги тим, хто навчається, у відборі необхідних для них знань. 5.Процес навчання дорослої людини будується на спільній діяльності того, хто навчається і навчає. Без цієї форми діяльності навчання дорослої людини малоефективне. Таким чином, андрогогічна модель навчання передбачає і забезпечує активну діяльність того, хто навчається, його високу мотивацію в навчанні, що в свою чергу призводить до високої ефективності і результативності процесу навчання. Враховуючи, що суб'єкти навчання зацікавлені в одержанні новітніх знань, набутті практичних умінь для вирішення важливих життєвих і 35

виробничих проблем та досягнення конкретних цілей, велика увага була приділена підбору висококваліфікованих викладачів, здатних виявити наявний досвід слухачів, забезпечити індивідуалізацію процесу навчання, готових передати власні знання та виробничий досвід. До навчання селян були залучені працівники – фахівці обласного та районних центрів зайнятості, головного та районних управлінь агропромислового розвитку, Волинського обласного учбового центру підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів АПК, Волинського інституту агропромислового виробництва Української академії аграрних наук, Луцької державної сортодослідної станції, Волинської сільськогосподарської дорадчої служби, СГПП „Плодорозсадник Луцький,” підприємці, фермери. Тематика занять підбиралась на основі вивчених запитів та інтересів селян, відповідно й аудиторія формувалася цільовою. До уваги слухачів пропонувалися такі тематичні семінари: “Технологія вирощування овочів на Поліссі в сучасних умовах господарювання”, “Вирощування овочів у теплицях”, “Особливості вирощування картоплі”, “Основи садівництва”, “Основи рибоводства”, “Особливості вирощування грибів”, “Можливості несільськогосподарського підприємництва в сільській місцевості”, “Моє робоче місце – це особисте селянське господарство”, “Успішне особисте селянське господарство – крок до власного бізнесу та самозайнятості”, “Програми підтримки власників особистих селянських господарств”. Проводили

заняття

викладачі-практики.

Серед

них

–

директор

Волинського інституту АПВ УААН Пахольчук Віталій Дмитрович. Він детально ознайомив присутніх із застосуванням інтенсивних технологій вирощування картоплі та провів мультимедійну презентацію асортименту її нових селекційних сортів. Зацікавленість викликала інформація про методи підвищення врожайності; методику, відбір та оздоровлення насіннєвого матеріалу, ефективність застосування мінеральних добрив, що не містять хлору. 36

Заняття щодо вирощування овочів проводив директор Луцької державної сортодослідної станції Іван Іванович Кулибаба, який присвятив не один десяток років напряму плодоовочівництва. На семінарі селяни вчилися по-новому підходити до підготовки насіння та ґрунту до сівби, вирощування овочів у відкритому ґрунті та в теплицях, догляду та обробітку, боротьби з хворобами та шкідниками, збирання врожаю та його зберігання. Семінар

на

тему

“Основи

садівництва”

проводив

директор

сільськогосподарського приватного підприємства “Плодорозсадник Луцький” Іщук Роман Олександрович, характеристики

основних

який надав інформацію присутнім щодо

плодових

культур,

районованих

на

Волині,

закладання молодого саду, догляду за ним, способів захисту від заморозків та шкідників, збору й збереження врожаю. Також Роман Олександрович ознайомив з машинами та обладнанням, що використовується у садівництві, звернув увагу на техніку безпеки виконання робіт в саду, більш детально зупинився на сучасних засобах захисту рослин та досягненнях у селекції сортів фруктових дерев. Тематика заходу виявилась цікавою та важливою для присутніх. Адже кожен житель села бажає мати в своєму господарстві садок, який би приносив смачний і щедрий урожай. Консультант спільного українсько-польського підприємства “Алір-Аква”, підприємець Олег Володимирович Басалик розповів про новітні методики розведення риб та способи їх контрольованого режиму вирощування. Відвідувачі ознайомилися зі сучасними умовами виробництва рибопродуктів, дізналися про перспективи та напрями започаткування власного бізнесу у галузі рибництва. Вказана тема є цікавою для жителів Волині, оскільки ставкове рибоводство характерне майже для кожної сільської ради. Зацікавленість у слухачів викликали ілюстративні матеріали, які були використані у програмі семінару. Про особливості вирощування грибів розповіла Олійчук Людмила Ярославівна, яка за сприяння служби зайнятості в квітні 2007 року розпочала підприємницьку діяльність з вирощування та реалізації печериць. Навиків 37

набувала на відповідному приватному господарстві в Польщі та самостійно вдосконалювала на практиці у розвитку власної справи. Досвідом вирощування грибів поділився також фермер СФГ “Ставеччина” Ковельського району Чабан Степан Васильович. Його розповіді були дуже переконливими, адже він сам протягом уже багатьох років займається вирощуванням грибів. Присутні дізналися про умови, необхідні для росту та розвитку грибів, збагатилися знаннями щодо підготовки ґрунту та застосування органічних і мінеральних добрив, які широко використовуються для вирощування грибів, та отримали також роздатковий матеріал для подальшого вивчення без сумніву цікавої ідеї самозайнятості. Справа навчання власників особистих селянських господарств знайшла розуміння і підтримку в районах. У багатьох семінарах взяли участь керівники та спеціалісти управлінь агропромислового розвитку райдержадміністрацій, станцій захисту рослин тощо. А голови Іваничівської та Володимир-Волинської райдержадміністрацій Березюк Віктор Григорович та Михалець Юрій Борисович особисто виступили перед селянами. Про

заходи

щодо

економічного

розвитку

особистих

селянських

господарств, які передбачає “Програма розвитку особистих селянських господарств Волинської області на 2006–2010 роки” інформували спеціалісти райуправлінь агропромислового розвитку. Мета цієї програми – сприяти розвитку особистого господарства, допомогти адаптуватися до норм та вимог СОТ. Вона знімає проблему соціальної напруги на селі, забезпечує робочі місця, дає можливість вижити селу. Саме сільські мешканці забезпечать розвиток цих територій, бо вони там живуть. Селяни з великою зацікавленістю сприйняли інформацію про часткове відшкодування витрат на придбання сільськогосподарської техніки та інвентарю; вартості технологічних робіт з вирощування посадкового матеріалу картоплі тощо. За участю працівників Волинської дорадчої служби проведено декілька тренінгів-семінарів на теми: “Відродження сільськогосподарської кооперації, 38

кредитних спілок та створення маркетингових груп – шлях до успішного розвитку села”, “Успішне особисте селянське господарство – крок до власного бізнесу

та

самозайнятості”,

“Оподаткування

несільськогосподарського

підприємництва”. Під час заходів присутні отримали інформацію про правові, організаційні, економічні та соціальні засади створення особистого селянського господарства, порядок оформлення нормативних документів, ознайомилися з правовими законодавчими актами, які регулюють підприємницьку діяльність. Учасники ділилися власним досвідом, бізнес-ідеями, оцінювали плюси та мінуси власної справи, знайомилися з основними напрямами підприємницької діяльності у сільській місцевості. Безробітні громадяни отримали інформацію про можливості створення агросадиб та оподаткування агротуристичного бізнесу. Слід відзначити високий рівень проведених занять, на яких слухачі отримали чимало корисних рекомендацій щодо піднесення ефективності сільськогосподарського виробництва в особистих селянських господарствах. – “Не хочеться працювати на землі старими дідівськими методами, хочеться вести одноосібне господарство успішно”, – висловив думку С. Гарасюк, житель Горохівського району. Заняття проводились у формі спілкування, кожен зміг поділитися своїм цікавим прикладом щодо цього напряму господарювання, поставити запитання та отримати корисну консультацію. У ході дискусії учасники мали змогу переконатися, що в разі правильного застосування новітніх технологій та сучасних підходів до справи сільськогосподарське виробництво є справою прибутковою та перспективною. Проте, селяни висловили стурбованість щодо реалізації урожаю, низьких цін на сільськогосподарську продукцію. Учасники агрошколи були вдячними за проведені навчання і висловили спільну думку, що вчитись нового завжди корисно. Сподіваємося, що вони зможуть нові знання плідно впровадити вже цього року в своїх господарствах.

Як

свідчать

відгуки,

заняття

агрошколі

необхідно

надалі

продовжувати, оскільки вони стимулюють до організації самозайнятості населення. Тож наступним етапом у навчанні власників особистих селянських господарств будуть цільові тематичні курси для тих осіб, які виявили бажання поглибити знання та оволодіти професіями овочівника, садівника, рибовода, грибовода, зайнятися підприємницькою діяльністю, агротуристичним бізнесом. Як показав первинний досвід проведеної роботи, організація навчання дорослих людей, у цьому випадку селян-власників особистих селянських господарств і одночасно безробітних, потребує врахування цілої низки особливостей. Перш за все, це ті тенденції суспільного розвитку, які визначають очікування щодо особистості як носія змін. По-друге, це фактори, які є перепоною для успішного навчання і готовності особистості до розвитку. Потретє, це особистісні особливості, які забезпечують ефективність навчання. Враховуючи вищеназвані тенденції, можна створити умови для успішної професійної самореалізації особи. З огляду на сказане, підсумуємо, що професійну компетентність не можна придбати назавжди, бо не існує завершеної освіти, яка б відповідала увесь час сучасному світу, який постійно змінюється. Розумна, думаюча людина – ось що є метою професійної і післяпрофесійної освіти. Отже, система неперервної освіти повинна формувати і розвивати професійну компетентність особи згідно з конкретними вимогами суспільства.

Список використаних джерел 1.Болтівець С.І. Про стан і перспективи розвитку освіти дорослих в Україні. V Міжнародний “Тиждень освіти дорослих в Україні під девізом “Освіта дорослих для демократії” / С.І. Болтівець // Безпека життєдіяльності.– 2004.– №11.– С. 3–6. 40

2.Змеев С.И. Андрогогика: становление и пути развития / Змеев С.И. – 1995.– №2. – С.64–67. 3.Методологічні та методичні проблеми післядипломної педагогічної освіти у контексті андрогогічних ідей: Матеріали Всеукраїнської науково– практичної конференції.– Луцьк, 2006.– 276 с. 4.Модульно-персонологічний підхід до навчального процесу в системі післядипломної педагогічної освіти // Імідж сучасного педагога.– 2004.– № 6. – С. 20–27. 5.Пєхота О.М. Андрогогічні проблеми у підготовці викладачів для системи післядипломної освіти / Пєхота О.М. – К., 2006. – 96 с. 6.Програма розвитку особистих селянських господарств у Волинській області на 2006–2010 роки. – Луцьк, 2006.– 6 с. 7. Пуцов В.І. Теоретичні проблеми навчання дорослих // Методологічні та методичні

проблеми

післядипломної

педагогічної

освіти

контексті

андрогогічних ідей/Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. – Луцьк, 2006. – 276 с. 8.Ступарик Б. Освіта дорослих: історичний досвід / Ступарик Б., Воробець І. – Галичина, 1999. – №3. – С.144–151. 9.Ющишин І. Михайло Галущинський – український андролог // Шлях виховання і навчання. – 1931.– 4.8.– С.283

Інститут післядипломної освіти – попередник закладу освіти дорослих протягом життя Цвігун А.Т, доктор с.-г. наук, професор, директор Інституту післядипломної освіти та дорадництва Подільського ДАТУ “В умовах глобалізації та посилення конкуренції у світовому економічному просторі загострюється проблема формування, відтворення та використання трудового

потенціалу.

За

результатами

досліджень

Світового

банку,

проведених в 192 країнах, на трудовий потенціал припадає 64 відсотки загального багатства країн. Трудовий потенціал суспільства визначається характером формування та реалізації здатності до праці кожної особи і значно залежить від професійного вибору та успішності здобуття або зміни професії. Фактором, що сприяє професійному самовизначенню та реалізації здатності до праці особи, є дієва система професійної орієнтації населення. На сьогодні важливим соціальним та економічним завданням є послідовний розвиток державної системи професійної орієнтації населення, що забезпечує всім громадянам рівні можливості в отриманні профорієнтаційних послуг.” Це цитата з концепції державної системи професійної орієнтації населення, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2008 року № 842 натомість аналогічної постанови від 27 січня 1994 р. № 48, що є свідченням того, що до цього часу систему професійної орієнтації населення не розроблено. Генеральна конференція Міжнародної організації праці у Женеві ще 4 червня 1975 року прийняла рекомендації щодо професійної орієнтації і професійної підготовки в галузі розвитку людських ресурсів № 150. Ці рекомендації стосуються професійної орієнтації і підготовки молодих людей і дорослих в усіх галузях економічного, соціального культурного життя і на всіх рівнях професійної кваліфікації і відповідальності з початкової і подальшої 42

підготовки і до перепідготовки, якими б шляхами вони не здійснювались або яким би не був рівень кваліфікації і відповідальності. Економічна криза, яка охопила всі галузі економіки України, в аграрному секторі розпочалась з моменту початку реформ, мета яких була зробити селянина господарем. На жаль, реформа звелась до розпаювання землі та розкрадання колективної власності. Як наслідок, масове зростання безробіття на селі, відтік кваліфікованих кадрів в інші галузі економіки, і переважно, в близьке і далеке зарубіжжя. За останні 17 років чисельність сільського населення скоротилась на 12 відсотків. Проте спад виробництва продукції сільського господарства відбувся здебільшого за рахунок спаду у колишніх колективних та державних підприємствах, яких у 90% випадків було фактично знищено. Сьогодні населення виробляє переважну більшість молока, м'яса, картоплі, овочів та фруктів. Крупно-товарні виробники займаються переважно зерновими та технічними культурами. Нові форми господарювання, на жаль, не було забезпечено ні науковою, ні методичною,

ні

матеріальною

підтримкою.

Тому

більшість

продукції

виробляється селянами на основі “дідівських” технологій. В Україні система післядипломної освіти спрямована, у більшості випадків, на підвищення кваліфікації керівників і спеціалістів агроформувань, питома вага яких у виробництві сільськогосподарської продукції у грошовому виразі лише близько 25 відсотків. А ця система, яка має матеріальну базу, кадри і досвід роботи з населенням, на мою думку, повинна бути спрямована на надання аграрних освітніх послуг всім, хто цього потребує, починаючи від молоді і протягом всього життя незалежно від рівня кваліфікації. Деякі кроки в цьому напрямі зроблено у Подільському державному аграрно-технічному університеті, де згідно з наказом Міністра аграрної політики від 25 березня 2002 року №94 створено Інститут післядипломної освіти та консультаційно-інформаційного забезпечення сільськогосподарського 43

виробництва, який у 2005 р. перейменовано в Інститут післядипломної освіти та дорадництва. Предметом діяльності інституту є надання освітянських, наукових, проектних, консультативних, інформаційних, посередницьких та практичних послуг виробникам

та переробникам сільськогосподарської продукції з

урахуванням досягнень науки і техніки, технологій і перспектив їх розвитку, поглиблення і оновлення знань у галузі спеціальних дисциплін, організації широкого

обміну

педагогічним,

науковим

та

виробничим

досвідом,

підпорядкування змісту навчання практичним цілям. Інститут має у своєму складі: відділення підвищення кваліфікації, відділення перепідготовки та відділення дорадництва. Головними завданнями відділення підвищення кваліфікації є підвищення фахового рівня: – науково-педагогічних і педагогічних працівників університету; – допоміжного персоналу університету ; – науково-педагогічних і педагогічних працівників інших вищих навчальних закладів; – керівників і спеціалістів агроформувань за фахом; – керівників і спеціалістів підприємств з охорони праці; – незайнятого населення; – інших категорій слухачів з ліцензованих напрямів. Головними завданнями відділення перепідготовки є: – надання другої вищої освіти за стаціонарною та заочною формами навчання з ліцензованих напрямів підготовки ; – зміна спеціалізації фахівців, що мають вищу освіту; – надання робітничих професій з ліцензованих напрямів підготовки і спеціальностей; – інші пов’язані із зміною освіти або фахового рівня. Головними завданнями відділення дорадництва є:

–

підвищення

рівня

знань

вдосконалення

практичних

навичок

прибуткового ведення господарства суб’єктів господарювання, які здійснюють діяльність у сільській місцевості, та сільського населення в умовах ринкової економіки шляхом поширення та впровадження у виробництво сучасних технологій, новітніх досягнень науки і техніки; – надання дорадчих послуг органам виконавчої влади на органам місцевого самоврядування

питань

підготовки

та

реалізації

планів

соціально-

економічного розвитку, формування громадянського суспільства; – сприяння розвитку несільськогосподарського підприємництва в сільській місцевості, у тому числі сільського зеленого туризму, зайнятості сільського населення тощо; – робота зі сільською молоддю, ініціювання та реалізація молодіжних програм. Отже, за завданнями інститут є закладом формальної і неформальної освіти для всіх, хто має відношення до виробництва

та переробки

сільськогосподарської продукції та сільського населення. Інститут проводить за державними (мінімальними) розцінками: навчання

формі

професійних

шкіл,

майстер-класів,

тренінгів

технологічних, економічних, юридичних та інших питань; консультування

короткотермінове,

супровід

технологій,

індивідуальне,

групове, за очною та дистанційною формами; проектування перспективних планів розвитку сільських територій, складання бізнес-планів,

планів

розвитку

агропідприємств,

селекційно-

племінної роботи, сівозмін тощо; наукові дослідження прикладного характеру: апробації нових технологій, препаратів, техніки тощо; інформування – профорієнтаційні тренінги, виготовлення інформаційних листів, рекламних буклетів, статей для засобів масової інформації, рекомендацій, посібників тощо;

практична допомога у вирішенні технологічних, технічних, економічних, юридичних, маркетингових та інших питань; посередницькі послуги у зближенні зацікавлених клієнтів. У перехідний період від індустріального суспільства до інформаційного одним із пріоритетних завдань роботи інституту є підвищення якості освіти шляхом

впровадження

формування

інформаційної

інформаційно-комунікаційних культури;

вивчення

технологій

педагогічного

підготовки науково-педагогічних та педагогічних працівників

та

досвіду

нового типу

(тьюторів, модераторів, мультиплікаторів тощо) і поступового впровадження в практику;

глибоке освоєння слухачами досягнень науково-технічного

прогресу, інноваційної техніки та технологій, відпрацювання умінь і навичок ефективного їх застосування та впровадження на практиці. До навчального процесу в інституті залучаються штатні працівники, серед яких 32 особи пройшли навчання за кордоном, провідні вчені інших навчальних та наукових установ, спеціалісти-практики, спеціалісти управлінь на умовах сумісництва. Комплектування груп слухачів здійснюється на основі державного замовлення, а також прямих договорів з юридичними та фізичними особами. Протягом останніх трьох років підвищення кваліфікації керівників і спеціалістів агроформувань проводиться за системою шкіл, майстер-класів або тренінгів, головною відмінністю яких від традиційної системи і цільове теоретичне і практичне навчання з певного напряму. Школа молочного скотарства Модуль (майстер-клас, тренінг) 1.Сучасні технології виробництва молока.

Прізвище, ім’я по батькові, науковий ступінь, посада кандидат с.-г. наук, доцент Трояновський М.М.

КільЦільова аудиторія Спеціалісти, фермери, індивідуальні власники

кість годин 2-4

2.Технології вирощування ремонтних телиць.

кандидат с.-г. наук, доцент Трояновський М.М.

Спеціалісти, завідувачі ферм, індивідуальні власники

3.Організація повноцінної високоефективної годівлі дійних корів.

доктор с.-г. наук, професор Цвігун А.Т. кандидат с.-г. наук, доцент Блюсюк С.М.

4.Організація повноцінної годівлі молодняку великої рогатої худоби молочних порід.

доктор с.-г. наук, професор Повозніков М.Г. кандидат с.-г. наук, доцент, Блюсюк С.М. кандидат с.-г. наук, доцент Погрібний В.К.

Спеціалісти, завідувачі ферм, скотарі, індивідуальні власники Спеціалісти, завідувачі ферм, скотарі індивідуальні власники Спеціалісти, завідувачі ферм, оператори машинного доїння, лаборанти, індивідуальні власники Спеціалісти, індивідуальні власники Спеціалісти, зоотехнічні і ветеринарні працівники, індивідуальні власники

5. Сучасні технології машинного доїння корів. Одержання високоякісного молока згідно зі стандартами.

6.Переробка молока в умовах господарства 7. Ветеринарне забезпечення молочного скотарства

доктор с.-г. наук, професор Приліпко Т.М. доктор ветеринарних наук Коняхін О.П.

2-4

2-8

2-4

2-6

2-4

Школа молочного скотарства пропонує 7 майстер-класів або тренінгів залежно від цільової аудиторії тривалістю від 14 до 36. Навчання може бути проведено за всіма модулями або лише окремими. Для прикладу за 5-м модулем може бути проведено навчання для керівників ознайомчого характеру у вигляді семінару, для операторів машинного доїння – у вигляді тренінгу, для керівників середньої ланки та спеціалістів – у вигляді майстер-класу або 47

тренінгу тривалістю до 6 годин, де подаються матеріали з фізіології, етології, гігієни, мікробіології, механізації і молочної справи. Для операторів машинного доїння подається лише частина матеріалу поверхнево та відпрацювання прийомів машинного доїння в умовах виробництва. Зрозуміло, що вартість проведення навчань буде залежати від тривалості і може становити для всієї школи до 10 тисяч гривень. Заняття проводяться з виїздом у райони, господарства, до того ж обов’язковим елементом навчання є роздаткові матеріали з практичними порадами. Перехід на навчання за системою шкіл, майстер-класів або тренінгів вимагав в першу чергу навчання науково-педагогічних працівників. Отже, було розроблено

програму

підвищення

педагогічної

кваліфікації

науково-

педагогічних та педагогічних працівників за системою “майстер-клас”, яка є складовою частиною системи підвищення кваліфікації. Більшість науковопедагогічних

працівників

пройшла

відповідне

навчання

успішно

використовують його під час навчання слухачів інституту та студентів університету. Заняття стали змістовнішими, цікавішими та ефективнішими. Новий вид діяльності інституту, профорієнтаційні семінари, з’явився у 2006 році. Суть профорієнтаційних семінарів з розвитку підприємництва полягає в тому, щоб незайнятому сільському населенню пояснити можливість мати прибутковий бізнес на селі з таких напрямів: – тваринництво (свинарство, молочне скотарство, звірівництво, вівчарство і козівництво, бджільництво, птахівництво, рибництво і раківництво, використання кормових добавок та препаратів, штучне осіменіння тварин, комерційне рибництво тощо); –

рослинництво

(садівництво

ягідництво,

овочівництво,

декоративне садівництво і квітникарство, вирощування лікарських рослин тощо); – несільськогосподарський бізнес (надання послуг, зелений туризм і сільський зелений екотуризм, виготовлення товарів, експлуатація

об’єктів соціальної інфраструктури, малі переробні підприємства, народні промисли тощо). Ці семінари проводяться згідно з тендером за рахунок коштів державної служби зайнятості.

Результатом

роботи є формування груп зацікавлених

людей з метою проведення цільового навчання з обраного напрямку та основ підприємницької діяльності. Проведено навчання трьох груп операторів із штучного осіменіння сільськогосподарських тварин, двох груп бджолярів, по одній групі фахівців з вирощування декоративних рослин та грибів. За три роки проведено 149 профорієнтаційних семінарів, у яких взяли участь 3476 осіб, з них пройшли цільове навчання з підприємництва 763 особи або 22 відсотки. Під час проведення цільових навчань виникла проблема навчальної літератури, тому що традиційні підручники і посібники непридатні для короткотермінового навчання. В них багато теорії і дуже мало практичних аспектів придатних до використання в реальних умовах сьогодення. Отже, довелося підготовити і видати 98 посібників і практичних рекомендацій придатних для проведення цільового навчання. Це: “Виробництво молока на малій фермі”, “Догляд за насадженнями плодових культур”, “Вирощування і зберігання овочевої продукції”, “Виготовлення національних м’ясних продуктів у домашніх умовах” та інші, які двічі-тричі перевидавали. Сьогодні для забезпечення навчального процесу в інституті є: 1. Електронна агроінформаційно-консультаційна система “Тваринництво”, яка містить детальну інформацію про породи тварин, їх продуктивні якості, методи розведення, утримання, годівлі, ветеринарно-санітарного догляду за різними статево-віковими групами великої рогатої худоби, свиней, овець, кролів, коней, хутрових звірів. Окремо представлені особливості

ведення

різних

галузей

птахівництва,

рибництва

та

бджільництва. 2. Електронна агроінформаційно-консультаційна система “Рослинництво” містить атласи овочевих культур та картоплі, зернових та технічних, плодово-ягідних культур, лікарських рослин, визначники бур’янів та 49

хвороб рослин, інформацію про шкідників та засоби захисту рослин, мінеральні добрива тощо. Крім того, вона є зручною для ведення звітної документації та бухгалтерського обліку, допомоги в аналізі та прийнятті рішень щодо планів посіву, технологій вирощування тощо. 3. Програма “Бізнес-планування для фермерських господарств” призначена для допомоги у складанні бізнес-плану фермерського господарства сільськогосподарського профілю з метою залучення кредитних ресурсів, її можна використовувати для внутрішньогосподарського оперативного планування, оцінювання кредитоспроможності, аналізу фінансового стану підприємства, прогнозування урожайності сільськогосподарських культур тощо. 4. Набір

електронних

лекцій

та

презентацій

різних

питань

сільськогосподарського виробництва. 5. Електронні підручники, навчальні посібники, практикуми, електронні варіанти методичних рекомендацій, інформаційних листків (понад 120). 6. Набір програм для різноманітних розрахунків у тваринництві, як-то складання раціонів для різних видів та статево-вікових груп тварин, розрахунки потреби тваринництва в кормах тощо. 7. Бази даних кормів, норм годівлі різних видів сільськогосподарських тварин. 8. Навчально-наукові фільми про передовий світовий та вітчизняний досвід технологій виробництва продукції тваринництва та рослинництва, сучасних засобів механізації. 9. Великий набір фотоматеріалів з різних галузей сільського господарства. Ще в 60-ті роки американські економісти ввели таке поняття, як одиниця застарілих знань – “ПЕРІОД ПІВРОЗПАДУ КОМПЕТЕНТНОСТІ”, що означає тривалість часу, коли знання, одержані в навчальному закладі у зв’язку з розвитком науки і техніки, застарівають наполовину і спеціаліст стає нездатним до подальшої ефективної роботи. Якщо в 70-ті роки для інженера-механіка він

дорівнював 10, у 90-ті – 5, то для сучасного випускника – 3, а для деяких спеціальностей – 2 і менше. Сільськогосподарське виробництво, на відміну від промисловості дуже мінливе. В промисловості переоснащення виробництва, зміна технологій, асортименту продукції відбувається відносно рідко в часі один раз на 5-10-15, а то і більше років. У сільському господарстві в умовах глобалізації, приходу іноземного капіталу, технологій, нових сортів і гібридів рослин, нових засобів захисту, поява нових хвороб з урахуванням різних кліматичних змін загалом і по роках вимагає щорічного навчання (інформування) фахівців про зміни, що відбуваються у природі, пристосування до них існуючих і створення нових систем землеробства, тваринництва, механізації тощо. Отже, в сільському господарстві п'ятирічний термін підвищення кваліфікації неприйнятний, особливо в рослинництві і тваринництві. Тому в Хмельницькій області навчання проводиться щорічно не примусово, а для бажаючих одержати нові знання, що зобов’язує науково-педагогічних працівників працювати над собою, шукати новинки із свого фаху, щоб матеріал був новим, корисним, цікавим і придатним для впровадження в умовах власних господарств. Наша країна ввійшла в нову еру, новий етап розвитку світової цивілізації – інформаційну. І на цьому етапі необхідно врахувати як практичний досвід людства в ХХ столітті, так і новітні процеси цивілізації ХХІ століття . На Генеральній Асамблеї ООН – саміті тисячоліття – у виступах усіх президентів держав світу підтверджено необхідність державної і політичної підтримки неперервної освіти дорослих людей у період переходу до інформаційного суспільства. Цим планетарні лідери погодили новий погляд на суспільний розвиток, в основі якого лежать людські ресурси. “Освіта – через все життя” – це право жити завтра. Витрати на освіту дорослих – це капіталовкладення у виробництво на кожному підприємстві. За даними спеціалістів США один долар, інвестований у підвищення кваліфікації працюючих, приносить 30 доларів прибутку.

Висновки: 1. Система підвищення кваліфікації з більшості аграрних спеціальностей повинна бути кардинально змінена відповідно до вимог часу . 2. Доцільно задуматись над терміном “післядипломна освіта”, адже він не цілком підходить для аграрної освіти з урахуванням існування неформальної освіти (дорадництва). 3. Необхідно створити потужну інформаційно-консультативну електронну систему за участю академії аграрних наук, до якої б мали доступ всі заклади післядипломної освіти. 4. Науково-педагогічні працівники повинні проходити підвищення кваліфікації за фахом не тільки у ВНЗ, але й академії аграрних наук. 5. Потрібен головний заклад післядипломної освіти на базі або спільно з академією аграрних наук.

Погляд на неперервність аграрної освіти в системі підвищення кваліфікації фахівців Юрчук Д.М, директор, Виговський А.О, завідувач відділення післядипломної освіти та дорадництва державного навчального закладу “Рівненський обласний навчальний центр підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів АПК” Неперервність освіти – один з основоположних принципів Закону України “Про освіту”. Післядипломна освіта, а саме перепідготовка та підвищення кваліфікації фахівців агропромислового комплексу в сучасних умовах має одне із основних значень у структурі неперервності аграрної освіти. 52

Коротко

зупинимось на шляхах і методах її впровадження в умовах

державного навчального закладу “Рівненський обласний навчальний центр підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів АПК”. У зв’язку з відсутністю на території області вищих навчальних закладів сільськогосподарського профілю III чи IV рівня акредитації і утворених в їх складі інститутів післядипломної освіти, а потреба в такому навчанні залишається, підвищення кваліфікації фахівців АПК в нашій області набуває специфічного характеру. Організація

післядипломної

освіти

покладена

на

відділення

післядипломної освіти і дорадництва. Зрозуміло, що організовувати підвищення кваліфікації керівників та спеціалістів агропромислового комплексу області за «класичною» схемою, згідно з якою кожен фахівець регулярно, але не рідше одного разу за 5 років, повинен пройти курс підвищення кваліфікації на здобуття в процесі атестації певної

категорії

чи

її

підтвердження,

що

мотивується

матеріальним

стимулюванням, сьогодні дуже важко, вірніше практично неможливо. На перешкоді – фінансова скрута (брак коштів на відрядження, відсутність стимулів до підвищення фахового рівня). Але ж життя на місці не стоїть. На озброєння сільськогосподарського виробництва надходить нова техніка, безліч агрохімікатів і пестицидів, впроваджуються новітні технології виробництва продукції рослинництва і тваринництва, які нерідко корінним чином відрізняються від традиційних. Та не слід скидати з рахунку також нездатність індивідумів зберігати в пам’яті раніше набуті знання в повному обсязі. Отже, підвищення кваліфікації, тобто здобуття нових знань, а іноді і повторення давно забутого старого свого значення не втрачають. Проте, існує проблема контингенту слухачів, які потребують підвищення кваліфікації.

Справа

тому,

що

недолуге

реформування

сільськогосподарського виробництва призвело до різкого скорочення кількості керівників і спеціалістів у сільськогосподарських формуваннях усіх форм 53

власності і господарювання. Якщо в 2001 році в області їх кількість становила 7135 осіб, то вже наприкінці 2008 року всього 1991, тобто скорочення відбулося в 3.6 рази. Зокрема, чисельність керівників і спеціалістів у сільськогосподарських формуваннях в окремі роки цього періоду виглядає таким чином: Роки

Кількість керівників і спеціалістів (осіб)

2001

7135

2002

6440

2003

5353

2004

4686

2005

4250

2006

3026

2007

2674

2008

1991

Хоча загалом в області кількість агроформувань не тільки не зменшилась, а навіть зросла за рахунок подрібнення крупних господарств і утворення багатьох фермерських, то кількість спеціалістів у них скоротилася в зв’язку з тим, що більшість керівників новоутворених агроформувань не користується послугами агрономів, зооінженерів, інженерів-механіків с.-г. виробництва, економістів і навіть бухгалтерів. Не рідко і самі керівники фермерських господарств не мають спеціальної аграрної освіти. Навчання цієї категорії працівників потребує особливого підходу. На нашу думку слід було б в законодавчому порядку передбачити однією з умов реєстрації фермерського господарства – проходження спеціальної професійної підготовки претендента на його створення. Сьогодні керівник чи спеціаліст сільгосппідприємства не мають змоги підвищувати кваліфікацію з відривом від основної роботи на тривалий період. Тому однією з основних форм підвищення кваліфікації для них використовуємо 54

цільове короткотермінове (в межах 20-40 навчальних годин, рідше до 80 годин) навчання. Роботу щодо підвищення кваліфікації плануємо на рік, узгоджуємо з Головним управлінням агропромрозвитку облдержадміністрації. Робочі навчально-тематичні плани часто формуються відповідно до ситуацій, що складаються в певні періоди на виробництві, у сфері управління чи обліку і узгоджуються з відповідними відділами головного управління агропромислового розвитку облдержадміністрації. У період інтенсивного реформування колишніх колгоспів та КСП у господарства нового типу значну увагу приділяли вивченню нових форм господарювання. У цей період виникали також питання, як “не розгубити” трудовий стаж колишніх колгоспників, які за короткий період перетворилися спочатку в працівників КСП потім приватних сільгосппідприємств. Це викликало потребу навчання працівників відповідальних за облік кадрів, ведення трудових книжок, здійснення юридично правильних записів у них. З введенням нових національних стандартів бухгалтерського обліку та уніфікації їх з європейськими стандартами організовувалось і здійснювалось масове перенавчання бухгалтерів із впровадження нових рахункових планів. У виробничій сфері в зв’язку з інтенсивним розширенням площ під ріпаком

багато

уваги

приділялось

удосконаленню

технологій

його

вирощування, оскільки до цього обізнаність спеціалістів з цими технологіями була недостатньою. І це досить позитивно відбилось на зростанні врожайності цієї культури. У галузі тваринництва значна увага приділяється впровадженню нових (відповідно до вимог СОТ) стандартів якості продукції тощо. У разі виникнення загрози захворювання людей і тварин на інфекційні хвороби, як пташиний грип, чума свиней, свинячий грип організовуємо навчання певних категорій працівників з метою недопущення їх появи і поширення на території області. Це ж стосується і карантину рослин.

Серйозна увага приділяється вивченню керівниками і спеціалістами постанов уряду, якими визначаються порядки надання державної фінансової підтримки на стимулювання цільових програм розвитку окремих галузей, законодавства про оподаткування сільгосптоваровиробників. Всіма робочими начально-тематичними планами передбачаємо вивчення тем, що стосуються охорони і безпеки праці. І тепер з’являється потреба в навчанні нових категорій працівників. Зокрема в 2008 році у нас було організовано і проведено навчання грибовиробників Західного регіону України. Цього року, в зв’язку з запровадженням в Україні ідентифікації тварин, виникла потреба і проведено навчання ідентифікаторів (агентів з ідентифікації) с.-г. тварин у кількості 141 особа з усіх районів області. У навчаннях також взяли участь 358 сільських голів області. Більше половини слухачів проходить навчання в зимовий період у формі теоретичних занять, відвідування тематичних виставок. Але ж не завжди процес підвищення кваліфікації завершується за один тур. Розгляд окремих тем робочих навчально-тематичних планів інколи переноситься на відповідні періоди робіт у рослинництві чи тваринництві і проводиться у вигляді семінарів, “Днів поля” тощо. Іноді виникає потреба внесення змін до навчально-тематичних планів у зв’язку з аномальними погодно-кліматичними умовами (форсмажорними обставинами). Вище вже говорилося про те, що контингент слухачів, на жаль, скорочується і це негативно позначається на чисельності слухачів, які щорічно підвищують кваліфікацію в нашому навчальному закладі. Якщо у 90-ті роки минулого сторіччя щорічно в нашому закладі підвищувало кваліфікацію близько 2,5 тис. керівників та спеціалістів, то в останні роки ця цифра знизилась, але стабілізувалась на рівні 1500-1600 осіб. В 90-х роках керівники і спеціалісти підвищували кваліфікацію один раз на 3-4 роки, тепер же кожні рік-два.

Для викладання на курсах підвищення кваліфікації керівників та спеціалістів АПК залучають науковців науково-дослідних установ, викладачів вищих навчальних закладів, керівників та спеціалістів обласних управлінь та служб, а також виробничників – керівники

та спеціалісти кращих

сільгосппідприємств області. Багато із залучених викладачів мають наукові звання доктора або кандидата наук. Певну частину тем висвітлюють працівники навчального центру, які добре обізнані зі сільськогосподарським виробництвом, не втрачають з ним зв’язків, володіють методикою проведення занять на належному рівні. Приділяємо увагу вивченню зарубіжного досвіду господарювання, технологій виробництва сільгосппродукції. Ми не упускаємо можливості організувати

аудиторію

для

того,

щоб

прослухати

фахівців

сільгоспвиробництва з республіки Польща, Канади тощо. На заняття часто запрошуються представники вітчизняних та зарубіжних структур, які не лише рекламують свою техніку, агрохімікати, але і свої технології виробництва продукції з їх застосуванням. Підсумкові

заняття

проводяться

після

опрацювання

всіх

тем,

працюють

над

передбачених робочим навчально-тематичним планом. Працівники

навчального

центру

систематично

підвищенням свого кваліфікаційного рівня шляхом навчання на курсах підвищення кваліфікації, які організовує Науково-методичний центр аграрної освіти Міністерства аграрної політики України, регулярним відвідуванням виставок,

семінарів,

“Днів

поля”,

обміну

досвідом

із

спорідненими

навчальними закладами, закордонних тематичних відряджень тощо.

Зарубіжний досвід Зарубіжний досвід організації сільськогосподарського навчання й практичної підготовки в Данії Приліпко С. М, кандидат економічних наук, директор Інституту післядипломної освіти та дорадництва Уманського ДАУ Високий рівень підготовки фермерів у Данії вважається необхідною умовою для успішного функціонування аграрного бізнесу. Рівень освіти типового фермера тут один з кращих у світі. Програма курсу охоплює як теорію, так і практичні заняття безпосередньо на виробництві. У більшості випадків датські сімейні ферми не залучають до управління спеціально підготовлених менеджерів. За допомогою консультантів кожен фермер самостійно виробляє стратегію діяльності своєї ферми, ухвалює управлінські рішення, забезпечує виконання технологічних процесів у рослинництві і тваринництві, несе персональну відповідальність за результати фінансово-господарської діяльності. До того ж фермер самостійно виконує безпосередню роботу механізатора, інженера, водія, зоотехніка, агронома, менеджера, економіста, бухгалтера, юриста. Це досить велике професійне і фізичне навантаження на одну людину, що вимагає достатніх знань, досвіду і здоров'я для успішної реалізації всіх своїх функцій. Фактично кожен фермер зобов’язаний бути кваліфікованим менеджером. Питання, що потребують допомоги зі сторони, вирішуються за рахунок надання консультацій експертами з місцевих сільськогосподарських консультаційних служб. Сільськогосподарська освіта в Данії поділяється на базову й додаткову (рис 1, 2). Базова підготовка спеціаліста для роботи в фермерському господарстві Данії складається з двох модулів, в яких поєднується теоретичне навчання і практична підготовка. Програма вивчення модуля 1 складається з освоєння практичних навичок з водіння трактора, доїння корів, годівлі тварин і 58

вивчення

базових

технологій

виробництва

продукції

рослинництва

тваринництва. Цей курс дає змогу студентам отримати загальні знання про сільське господарство Данії.

МОДУЛЬ 1 (початковий рівень підготовки) аб о

Практика 7 міс.

аб о

Модуль 1а

аб о

Практика 3 міс.

аб о

Модуль 1а

Практика 5 міс.

Практика 12 міс. Модуль 1а

Модуль 1б 5 міс. Модуль 1б 5 міс.

Практика 9 міс.

Модуль 1б 5 міс.

Для вступників з повною середньою освітою

Модуль 1с

МОДУЛЬ 2 (кваліфікований фермер) Практика 17 міс.

Модуль 2 6 міс.

Рис. 1. Структура базової сільськогосподарської освіти в Данії

МОДУЛЬ 3 Менеджер ”Зелений сертифікат” 6 міс.

МОДУЛЬ 4 Керівник підприємства 2 міс.

АГРОЕКОНОМІСТ 7 міс.

або АГРОЕКОНОМІСТ 15 міс. Рис. 2. Структура додаткової сільськогосподарської освіти в Данії Модуль 2 починається сімнадцятимісячною практикою на фермі і закінчується поглибленим шестимісячним теоретичним навчанням. У кінці навчання студент повинен розробити бізнес-план розвитку свого фермерського 59

господарства з використанням методів планування, прогнозування, SWOTаналізу. Після трьох років і шести місяців навчання студент отримує диплом кваліфікованого фермера. Основна мета вивчення модуля 3 полягає у підготовці молодого фермера стати менеджером сільськогосподарського підприємства, програма підготовки якого становить 6 місяців. Для фермерів, які бажають купити ферму або господарювати на ній із розміром землі понад 30 га, наявність “Зеленого сертифіката” є обов’язковою для цього умовою. Крім того, такі спеціалісти мають право отримувати позику в банку на купівлю ферми під нижчі відсоткові ставки. Близько 900 студентів або 2% молоді Данії вступають до аграрних навчальних закладів щороку, 700 з яких навчаються з метою отримання “Зеленого сертифіката”. Навчальний

курс

модуля

передбачає

підготовку

керівників

підприємства вищого рівня. Набір на навчання таких спеціалістів є обмеженим за кількістю. Програма курсу передбачає поглиблене вивчення управління трудовими ресурсами, кооперативними об’єднаннями і збутовою діяльністю. Найвищим рівнем підготовки вважається проходження курсу агроекономіста. Випускники, які бажають продовжувати навчання, мають право вступити до Королівського університету ветеринарії і сільського господарства. Необхідною умовою вступу до такого навчального закладу є наявність позитивних оцінок за попередні роки навчання в коледжі. Близько 60% випускників аграрного університету стають консультантами або викладачами. Сільськогосподарський коледж Бюкхольм – один з навчальних закладів, де здійснюється підготовка спеціалістів з базових і додаткових напрямів аграрної освіти. Всі аудиторії мають відповідне технічне забезпечення: мультимедійні дошки, проектори, комп’ютери з виходом в мережу Інтернет. Коледж забезпечує студентів переносними комп’ютерами, починаючи з другого модуля навчання. Для практичної підготовки студентів коледж має поля розміром 200 га та тваринницькі ферми. На полях вирощується пшениця, ячмінь, цукровий буряк, 60

кукурудза на зерно і трав’яні культури на силос. На тваринницьких фермах займаються розведенням ВРХ і свиней. Високопродуктивне поголів’я корів становить 80 голів та свиноматок – 265 голів. У коледжі існують майстерні зі зварювання, виготовлення столярних виробів, налагодження механізмів і догляду за технікою, механічний цех. Машинотракторний культиватори,

парк

плуги

та

своєму іншу

складі

налічує

трактори,

сільськогосподарську

сівалки,

техніку,

яка

використовується для вирощування культур на власних полях. Для спортивних занять студентів у коледжі розміщені спортивний зал, футбольне й хокейне поле, волейбольна площадка, настільний теніс, більярд. Для організації дозвілля й відпочинку передбачені зовнішня площадка для вигулу коней, приміщення для проведення дискотеки з баром, солярій, майстерня для ремонту особистих автомобілів. Студенти проживають у гуртожитку в одномісних або двомісних кімнатах, харчуються в 4 їдальнях загальною кількістю на 400 місяць чотири рази на день. Сільськогосподарський коледж Бюкхольм крім навчання студентів здійснює інформаційно-консультаційну підтримку фермерів разом з місцевими сільськогосподарськими дорадчими службами. Тут проводяться семінари і організовуються демонстраційні покази. На базі коледжу також проводяться навчання та підвищення кваліфікації для керівників і спеціалістів з інших країн. Стандартна тривалість навчання – два тижні. Тривалість навчального курсу може бути різною і залежати від бажання замовників. Протягом навчального курсу слухачі ознайомлюються з методами управління для прийняття рішень, складанням бізнес-планів і інвестиційних проектів,

оперативним

управлінням

господарством,

сучасними

енергозберігальними технологіями у сільському господарстві. Зміст програми включає теоретичне навчання в коледжі, відвідування господарств і компаній з виробництва виробництвом.

обладнання Існують

та

техніки,

спеціалізовані

практичні курси

заняття

окремо

для

управління фахівців

з 61

рослинництва, молочного і м’ясного скотарства, свинарства, птахівництва. Оплата за навчання здійснюється стороною-замовником і становить близько 2 тис. дол. США на одного слухача, включаючи проживання, транспортування, харчування і навчання. Орієнтовна група для навчання повинна становити не менше 15 осіб. В Україні організацією таких навчальних поїздок для керівників і спеціалістів

вітчизняного

сільськогосподарський

АПК

займаються

консультаційний

центр

Спілка

аграрної

Агротрейнінг,

молоді, компанія

Danishknowhow та інші організації. Для розвитку вітчизняної аграрної освіти та дорадництва доцільно використати елементи датської системи навчання, в якій теоретична підготовка постійно пов’язана з набуттям практичних навиків. З іншого боку – необхідність набуття вищого рівня освіти повинна стимулювати держава за рахунок посилення кваліфікаційних вимог до керівників і спеціалістів АПК під час

надання

кредитної

підтримки,

розподілу

інвестиційних

проектів,

підвищення посад службовців у виконавчих органах влади. Список використаних джерел 1. Багірова С. Навіщо данцю консультант? / Софія Багірова // Агропрофі. – 2008. – 1 лютого №5 (019). – С. 9. 2. Приліпко С.М. Досвід роботи сільськогосподарської консультаційної служби в Данії / С.М. Приліпко // Зб. матеріалів другої всеукр. наук.-практ. інтернет-конференції “Актуальні проблеми сучасної науки” від 22-24 жовтня 2007 р. – К.– 2007. – С. 59-61. 3.

Præsentation

Bygholm

Landbrugsskole –

Режим

доступу

http://www.bygholm.dk/index.php?id=8.

Якість освіти Деякі аспекти післядипломної освіти Новіков О.Є, кандидат економічних наук, доцент, директор Інституту післядипломної освіти Миколаївського ДАУ Інтерес суспільства до поліпшення якості освіти, удосконалення професійної майстерності, викликаний надто швидкими змінами, які відбуваються у суспільстві, виробництві тощо. Ці зміни вимагають від людини професійного застосування все нових і нових знань, навичок, технологій, об’єднання кількох професій. Навчити цього на студентській лаві неможливо, тому актуальними стають навчання упродовж всього життя, різні форми підвищення кваліфікації та післядипломної освіти. Реалізуються вищевказані форми навчання в Інститутах післядипломної освіти, які виконують не тільки функцію відновлення та корекції знань і умінь працівників конкретної галузі, а й призвані створити максимально сприятливі умови для руху дорослої людини індивідуальною траєкторією розвитку. У зв’язку з тим, що доросла людина уже включена або намагається включитися в трудову діяльність конкретної організації, то і її розвиток має сенс тільки в контексті конкретних регіональних умов. Отже, післядипломна освіта повинна забезпечувати задоволення потреб дорослих у якісній освіті. На нашу думку, післядипломна освіта – це освітня послуга, яка існує в конкурентному

середовищі.

Звідси

випливає,

що

відповідність

змісту

післядипломної освіти державним стандартам, це необхідна, але недостатня умова її якості. В проблемі якості післядипломної освіти на перший план виходить її здатність задовольнити потреби конкретного користувача цієї освітньої послуги. Цей аспект післядипломної освіти виходить за рамки традиційної педагогічної методології, яка розглядає освіту як процес і результат засвоєння 63

системи знань, умінь та навичок, засобів пізнавальної діяльності та формування на цій основі заданих педагогом якостей особистості. В післядипломній освіті бере участь уже сформована особистість, яка, в ідеалі, свідомо проектує параметри освітнього процесу, сама визначає чому, яким чином і хто буде її навчати. Мотивація до продовження освіти у дорослих людей визначається як зовнішніми факторами (ситуація на ринку праці та наявність коштів для сплати за своє навчання), так і внутрішніми (прагнення до зміни свого статусу або до самореалізації). Безпосередньо впливати на ці фактори, а саме примусити дорослу людину вчитися, дуже складно. В таких умовах педагогічна складова навчального процесу стає дуже залежною від маркетингової складової. Вимоги до кваліфікації педагогічних кадрів змінюються не суттєво, оскільки у кожному конкретному випадку можливо залучати до викладацької діяльності позаштатних викладачів. На ринку освітніх послуг практично кожен навчальний семінар або курс підвищення кваліфікації є окремим проектом, який вимагає від організаторів знання проектної діяльності. Звідси прагнення навчального закладу скласти свій портфель освітніх послуг як із короткотермінових курсів, так і курсів із перепідготовки. На мові маркетингу це означає, що, запропонувавши ринку адекватний попит, продукт послідовно реалізує стратегію розширення ринку. На нашу думку, в найближчий час для виконання своєї місії навчальному закладу буде потрібна заміна стратегії розширення меж ринку освітніх послуг на стратегію диверсифікації, а саме: створення більшої кількості нових курсів, які користуються попитом, організацію інтерактивного навчання в малих групах, пунктів дистанційного навчання, при цьому якість освіти повинна залишатися високою. Досвід роботи вітчизняних та зарубіжних ВНЗ у цьому напрямі показує, що для успішного вирішення таких завдань, потрібні інновації як в педагогічних технологіях, так і в допоміжних, до яких можна віднести інформаційні технології здійснення віддаленого доступу до навчальних та тестових матеріалів, відеоконференції тощо [7]. 64

Якість освіти – це показник розвитку суспільства в певному часовому вимірі. Терміни “якість освіти”, “моніторинг якості освіти”, останнім часом стали дуже популярними в Україні та інших країнах світу завдяки різноманітним проектам в освітній сфері і перш за все Проекту Світового банку та Міністерства освіти і науки України “Рівний доступ до якісної освіти”. У багатьох державних програмних документах, зокрема в Національній доктрині розвитку освіти, визначено необхідність поліпшення якості освіти як пріоритетного напряму реформування освітньої галузі. У широкому сенсі якість освіти розуміють як збалансовану відповідність процесу, результату і самої освітньої системи цілям, потребам і стандартам освіти, здатність задовольнити всі освітні потреби суб’єктів навчально-виховного процесу: студентів, їхніх батьків, викладачів, роботодавців, управлінців, тобто державу і суспільство [3]. Слід зазначити, що термін “якість” у післядипломній освіті має дещо інший зміст, ніж у шкільній та першій вищій освіті, де під якістю розуміють просту відповідність знань та вмінь випускника державним стандартам. Зовнішніми показниками якості післядипломної освіти є: доступність для всіх громадян, незалежно від їх соціального і майнового статусу чи інших обмежень, задоволення освітніх запитів, наступність у здобутті іншої освіти, перспективи професійного зростання і соціального статусу тощо. На сьогодні в Україні функціонує розгалужена мережа навчальних закладів та підрозділів післядипломної освіти: понад 500 держаних і недержавних навчальних закладів післядипломної освіти та спеціалізованих підрозділів вищих навчальних закладів. На засіданні колегії Міністерства освіти і науки України, яке відбулося 21 березня 2008 року, зазначалося, що через систему післядипломної освіти щорічно проходить понад 300 тисяч фахівців [1]. У навчальних закладах післядипломної освіти здійснюється перепідготовка та підвищення кваліфікації спеціалістів різних напрямів, відкриваються нові спеціалізації, на вимогу потреб ринку праці. Система освіти в Україні працює в двох режимах, а саме: функціонування і розвитку. Процес функціонування забезпечують науково65

педагогічні кадри, навчально-методичні комплекси, матеріально-технічна та нормативно-правова бази. Зберігаючи надбання попередніх десятиліть, вона адаптується до сучасних вимог і міжнародних стандартів, нарощуючи освітній потенціал та підвищуючи його ефективність, спрямовує науково-педагогічних працівників на творчість, новаторський пошук, наукове й педагогічне зростання. Список використаних джерел 1. Вища

освіта

України

–

Європейський

вимір:

стан,

проблеми,

перспективи: матеріали до підсумкової колегії Міністерства освіти і науки України 21 березня 2008 року // Освіта України. – Спецвипуск. – № 21-22. – від 21 березня 2008 р. 2. Концепція державної програми розвитку освіти на 2006-2010 роки. 3. Ляшенко О.І. Сутність категорії якості освіти в умовах реформування освітньої галузі / Ляшенко О.І., Лукіна Т.О. – К. : НДАУ, 2003. – № 2. – С. 126-134.– (Збірник наукових праць). 4. Ніколаєнко С.М. Стратегія розвитку освіти України: початок ХХІ століття / С.М. Ніколаєнко. – К. : Знання, 2006. 5. “Освіта – ХХІ століття” // Шлях освіти. – 2001.– № 5. 6. Стратегія реформування освіти в Україні. Рекомендації з освітньої політики. – К., 2003. 7. Якісна освіта – запорука самореалізації особистості: наук. вид. / за заг. ред. С.М. Ніколаєнка, В.В. Тесленка. – К. : Пед.преса, 2007.

Післядипломна освіта в Україні та напрями її вдосконалення Огаренко Є. М, в.о. директора, Зайцев О.М, заступник директора, Кривенко О.В, методист, Відокремлений підрозділ “Луганський державний обласний навчальний центр підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів АПК Луганського НАУ” Сучасний

етап

світового

економічного

розвитку

характеризується

зростанням ролі людини в системі факторів виробництва, що зумовлює необхідність глибокої соціальної переорієнтації економічних пріоритетів. З одного боку, задоволення людських потреб визначає кінцеву мету виробництва, а з іншого – саме якість підготовки спеціалістів стає головним чинником його подальшого прискорення. За

сучасними

вимогами

важливим

застосування

принципу

інноваційності в управлінні навчальним закладом. Аналіз показує, що значна частина керівників управлінь та

директорів навчальних закладів реалізує

управлінську діяльність на репродуктивному рівні, а головне полягає в тому, щоб зміст і спрямованість управлінських дій відповідали загальновизнаним і схваленим прийомам і засобам організаторської роботи в закладах освіти. У процесі реалізації управлінської діяльності на цьому рівні активності

не

вмотивовує пошук самостійних рішень для вдосконалення системи управління. Керівник навчального закладу або управління повинен насамперед спрямовувати зусилля на підвищення власного професіоналізму і фахового рівня практичної діяльності. За результатами такого підходу можна виділити нові

типи

поведінки

керівника

навчальним

закладом:

інноваційно-

репродуктивний, інноваційно-творчий. Участь роботодавців, представників громадськості

в організації

навчально-виробничого процесу та управлінні навчальним закладом є основою для прийняття грамотних управлінських рішень, забезпечення

ефективної 67

діяльності профтехосвіти та створення консультативних і міжгалузевих рад, що забезпечить формування державно-громадського управління, яке зумовлює розвиток позитивних тенденцій

щодо автономії навчальних закладів, їх

конкурентоспроможності, делегування додаткових повноважень регіональним органам влади щодо подальшого розвитку освіти. Постійно діючою ланкою в національній системі безперервної освіти є післядипломна освіта, яка забезпечує фахове удосконалення громадян, поглиблення, розширення і оновлення професійних знань, умінь і навичок. До того ж вона забезпечує одержання нової кваліфікації, нової спеціальності та професії на основі здобутого раніше рівня освітньої та професійної підготовки і набутого практичного досвіду та індивідуальне самостійне навчання людини незалежно від віку. Головною метою післядипломної освіти є: – задоволення потреб господарського механізму в кваліфікованих кадрах та гнучке реагування на зміни, що відбуваються в суспільстві; – забезпечення умов для постійного підвищення кваліфікації фахівців, безперервного розвитку потенціалу кожного спеціаліста, його інтелектуального та загальнокультурного рівня, отримання професійно необхідних знань та вмінь; – забезпечення одержання нової кваліфікації, нової спеціальності на основі раніше здобутої в закладах освіти і досвіду практичної роботи, поглиблення професійних знань та умінь за фахом; – впровадження гнучкої системи безперервної освіти та самоосвіти громадян, забезпечення освіти дорослих упродовж усього життя. За сучасних умов реформування освіти в Україні значне місце відводиться модернізації післядипломної освіти, яка дає можливість кожному фахівцю постійно поновлювати та поглиблювати загальні й фахові знання та вміння. Змінюється стратегія роботи системи післядипломної освіти: навчальні заклади цієї системи поставлені перед необхідністю працювати не стільки на 68

функціонування системи освіти, скільки на її розвиток, що передбачає зміну ретрансляційних завдань на дослідницькі, на виявлення освітніх потреб, вивчення специфіки освітніх процесів у системі післядипломної освіти, участь у розробці регіональних програм розвитку освіти тощо. Система післядипломної аграрної освіти ґрунтується на концепції безперервної освіти, яка прийнята за стратегічну в усіх цивілізованих країнах світу. Її головними принципами є системність, безперервність, індивідуалізація навчання, фундаменталізація та гуманітаризація освіти. Система підвищення кваліфікації має низку переваг порівняно з базовою професійною освітою: вона менш інерційна і здатна реагувати на швидкі соціально-економічні

техніко-технологічні

умови,

має,

як

правило,

безпосередній двосторонній зв'язок із практикою, що дозволяє швидше отримати освітній результат; контингент, що навчається, здатний критично оцінювати пропоновані інновації, може безпосередньо брати участь в їх апробації, розвитку і реалізації. Система підвищення кваліфікації має низку особливостей: – орієнтація на ринок освітніх послуг; – збільшення вимог до якості підвищення кваліфікації спеціалістів у зв'язку з необхідністю встановлення,

вирішувати виникнення

завдання

перехідного

конкурентного

суспільства

середовища

умовах

всебільшого

розповсюдження надання освітніх послуг. Існуюча система післядипломної аграрної освіти не здатна цілком задовольняти

попит

сільськогосподарського

виробництва

потребує

інноваційних впроваджень як у технологію навчання, його зміст, так і мережу навчальних закладів. Система навчальних закладів післядипломної аграрної освіти повинна забезпечити формування фахівця нової генерації, здатного стратегічно мислити, вирішувати складні завдання в умовах ринкової економіки і постійної зміни правового поля, який би умів використовувати місцеві ресурси для

підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва з урахуванням останніх досягнень науки і техніки. Сучасна модель післядипломної аграрної освіти ще не може забезпечити випуск такого сучасного фахівця через такі недоліки: – відсутність нормативно-правового забезпечення

післядипломної освіти

(Закон про післядипломну освіту, Типове положення про навчальні заклади (підрозділи) системи підвищення кваліфікації і перепідготовки керівних працівників і спеціалістів середньої ланки, Положення про ліцензування та акредитацію закладів післядипломної освіти), що є суттєвим гальмом розвитку системи післядипломної освіти; – відсутність структури складових обов’язкового кваліфікаційного навчання, визначеного старінням інформації в галузі; – відсутність стандартів змісту діяльності фахівців для встановлення стратегічних напрямів підвищення кваліфікації і перепідготовки, що дозволило б забезпечити цілісну практичну спрямованість навчального процесу; – неналежна матеріально-технічна база закладів післядипломної аграрної освіти та їх недостатнє фінансування; – застарілі бібліотечні фонди та обмежений доступ до новітньої світової інформації, інтернету; – відсутність спеціальної технології підготовки і відбору викладачів, здатних працювати з дорослою освіченою аудиторією, корегувати і нарощувати нові знання до роботи в нових умовах з врахуванням особливостей конкретної території і нових досягнень науки і техніки. Напрями діяльності з вдосконалення системи післядипломної освіти – розробка концептуальної моделі післядипломної освіти, структура якої би забезпечувала горизонтальні зв’язки між усіма гілками післядипломної освіти держави та галузевими системами післядипломної освіти; – розподіл завдань та повноважень з реалізації цієї моделі між державними управлінськими структурами, Міністерством освіти і науки та галузевими міністерствами та організаціями; 70

– налагодження системи “роботодавець – замовник – виконавець” на державному рівні. По-перше це стимуляція працедавців до навчання персоналу. По-друге держава повинна стимулювати їх до більш активної участі в системі післядипломної освіти; – створення умов для підтримки індивідуальної мотивації до продовженого навчання. Післядипломна освіта відповідає інтересам не тільки держави і роботодавця, а перш за все самої людини, яка адаптується до вимог ринку праці. На сьогоднішній день активність до участі у процесі післядипломної освіти виявляють найбільш освічені працівники, а необхідно стимулювати тих, для кого це ще більш необхідно; – впровадження державного стандарту післядипломної освіти як спільного продукту суб’єктів освітнього процесу та як правової і соціальної норми. У

зв'язку

цим

система

післядипломної

аграрної

освіти

потребує

реформування, зокрема: – розробку нормативно-правової бази (відсутній Закон про післядипломну освіту, Положення про заклад післядипломної освіти, Положення про ліцензування та акредитацію закладів післядипломної освіти); –

впровадження

альтернативних

форм

навчання

безпосередньо

на

підприємствах із розробкою власних корпоративних програм на замовлення установ і організацій, підпорядкованих Мінагрополітики, агроформувань різних форм

власності,

дорадчих

служб,

обласних

районних

управлінь

агропромислового розвитку; – впровадження сучасних технологій і методик навчання (модульна, дуальна, інтерактивна, діалоговим, проектно-технологічним підходом до навчання, “круглий стіл”, тренінги, школа бізнес-майстерності, технології використання комп’ютерних мереж ); – оптимальне використання наукового потенціалу України в навчальному процесі через мережу Інтернет;

– впорядкування системи соціальних гарантій і захисту працівників закладів післядипломної освіти (заробітна плата, пенсійне забезпечення, тривалість відпусток тощо); – упорядкування та затвердження в установленому порядку норм навчального навантаження у системі післядипломної освіти; – визначення статусу закладів післядипломної освіти як вищого навчального закладу; – підвищення матеріально-технічної бази закладів післядипломної освіти; – розробку методичних рекомендацій щодо організації навчального процесу в закладах післядипломної освіти та структурних підрозділах вищих навчальних закладів, які здійснюють післядипломну освіту; – розробку методичних рекомендацій щодо розробки навчальних планів і програм для підвищення кваліфікації фахівців. Досвід навчального центру Луганського національного аграрного університету Важливе місце в системі післядипломної освіти посідає підсистема підвищення кваліфікації, яка потребує створення нових програм для навчання дорослих.

Підвищенням

кваліфікації

спеціалістів

середньої

ланки

агропромислового комплексу займається навчальний центр Луганського національного аграрного університету. Робочі навчальні плани з короткострокового підвищення кваліфікації агрономів, зоотехніків, механіків та інших спеціальностей обсягом 72 години розробляється

участю

відповідних

фахівців

обласного

управління

агропромислового розвитку Луганської облдержадміністрації з урахуванням особливостей умов регіону. До викладання предметів залучаються фахівці районних управлінь агропромислового розвитку та фахівці Луганського інституту агропромислового виробництва. Висока ефективність підвищення

кваліфікації досягається

шляхом реалізації

інтерактивних технологій

навчання, а саме: 1. Інтерактивна лекція. На відміну від традиційної лекції, що характеризується тривалим монологічним викладом матеріалу лектором і пасивною позицією слухачів, передбачає активну участь слухачів. Для інтерактивних лекцій використовуються ілюстрації, графіки, малюнки, слайди, роздатковий матеріал та технічні засоби. Це сприяє кращому сприйняттю інформації. Слухачів залучають до процесу навчання й обмірковування інформації, яка надається за допомогою вчасно поставлених запитань. 2. Семінар – колективне обговорення певної проблеми або теми навчального плану предмету за різноманітними формами. Сприяє активізації сприйняття інформації шляхом взаємодії викладача і слухача. 3. Імітаційна гра – модель середовища існування (імітація професійної діяльності), що визначає поведінку людей та механізми їх дій в екстримальних ситуаціях. Навчає приймати управлінські, господарчі, виробничі, соціальнопсихологічні рішення. 4. Ділова гра – модель взаємодії слухачів у процесі досягнення цілей, які імітують вирішення комплексних виробничих завдань у конкретній ситуації. Дозволяє оволодіти системою знань, умінь та навичок з конкретної професії. 5. Рольова гра – метод програвання (інсценування) ролей. Навчання через дію – найбільш ефективний засіб навчання. 6. Ситуаційний аналіз – розгляд конкретних ситуацій, інцидентів. Доповнює більшість теоретичних аспектів дисциплін за допомогою введення практичних завдань. Дає можливість вивчити складні або емоційно значущі питання в безпечних обставинах, а не в реальному житті з його загрозами, ризиком, хвилюванням через неприємні наслідки у випадку неправильного рішення. 7. Тренінг – активне оволодіння та розвиток знань, умінь і навичок. Дозволяє за короткий проміжок часу оволодіти практичними ефективними вміннями та навичками. 73

За допомогою інтерактивних технологій навчання, що сприяють розвитку активності, критичного мислення, самостійності, відповідальності тощо, можна в короткий термін ефективно підвищити кваліфікацію робітника, який буде конкурентоспроможним на сучасному ринку праці завдяки своїй професійній компетенції. А це, в свою чергу, сприятиме підвищенню ефективності сільськогосподарського

виробництва

завдяки

впровадженню

сучасних

технологій, останніх досягнень науки і техніки, місцевих ресурсів у сільськогосподарських умовах конкретного регіону. Список використаних джерел 1. Доповідь Міністра освіти і науки Івана Вакарчука на підсумковій колегії Міністерства освіти і науки України (28 серпня 2008 року). 2. Салімов Р., Савінов О., Шинкарчук М. Післядипломна освіта в світовій системі освіти. 3. Кот Г. М. Інноваційні психолого-педагогічні технології в управлінні навчальним процесом закладів післядипломної освіти.

Організація та управління освітньої діяльності Формування науково-педагогічних кадрів у ХНТУСГ Автухов А.К, кандидат технічних наук, декан факультету підвищення кваліфікації Харківського НТУСГ ім. П. Василенка; Жила В.І, кандидат технічних наук, доцент, проректор з науково-педагогічної роботи ХНТУСГ; Моісєєва Н.І, кандидат філософських наук, доцент кафедри ЮНЕСКО “Філософія людського спілкування” ХНТУСГ; Кутья О.В, аспірант ХНТУСГ В умовах прискорення науково-технічного прогресу та соціальноекономічного розвитку країни досить гостро постає питання щодо виховання високоякісних науково-педагогічних кадрів у вищих навчальних закладах України. Одним з напрямів виховання науково-педагогічних кадрів є підвищення кваліфікації та перепідготовка фахівців. Згідно з діючими нормативними документами кожний спеціаліст не рідше одного разу на п’ять років має пройти підвищення кваліфікації або перепідготовку. Діюча

країні

система

підвищення

кваліфікації

професорсько-

викладацького складу включає: стажування на передових промислових підприємствах, у ВНЗ, науково-дослідних інститутах, конструкторських бюро, організаціях, за кордоном; переведення на посаду наукових співробітників для підготовки докторських дисертацій; докторантуру; заочну аспірантуру; творчі відпустки для завершення докторських і кандидатських дисертацій. Робота викладачів університету над докторськими та кандидатськими дисертаціями є найбільш ефективною формою виконання науково-дослідної роботи, яка включає рішення наукової проблеми або наукового напряму 75

наукових досліджень для докторських дисертацій, а також рішення задач наукових проблем і наукових напрямів для кандидатських дисертацій. Під час виконання докторських і кандидатських дисертацій результатами є: фундаментальні дослідження в галузі теорії механізації, електрифікації сільського

господарства,

механізації

переробки

сільськогосподарської

продукції та економічної теорії; дослідження щодо обґрунтування оптимальних параметрів робочих органів засобів механізації, електрифікації сільського господарства і механізації переробки та зберігання сільськогосподарської продукції, економічної теорії; виступи на міжнародних конференціях з доповідями про результати роботи; публікація наукових монографій і статей у фахових

виданнях;

впровадження

результатів

наукових

досліджень

виробництво. З метою вивчення та вирішення наукових питань в університеті створено і діють 6 проблемних і галузевих науково-дослідних лабораторій: 1. Проблемна науково-дослідна лабораторія теоретичних основ і технічних засобів вирощування сільськогосподарських культур за індустріальними технологіями. Науковий керівник лабораторії – доктор технічних наук, професор Заїка П.М. 2.Галузева науково-дослідна лабораторія “Експлуатаційна технологічність сільськогосподарських агрегатів”. Науковий керівник лабораторії – доктор технічних наук, професор Лєбєдєв А.Т. 3. Галузева науково-дослідна лабораторія “Підвищення експлуатаційної надійності тракторів”. Науковий керівник лабораторії – кандидат технічних наук, доцент Грінченко О.С. 4. Галузева науково-дослідна лабораторія “Енергозберігаючі робочі органи вирощування та зберігання коренеплодів”. Науковий керівник лабораторії – кандидат технічних наук, професор Науменко О.А. 5. Галузева науково-дослідна лабораторія “Засоби електропроменевої технології”. Науковий керівник лабораторії – кандидат технічних наук, доцент Гаврилов П.В. 76

6. Галузева науково-дослідна лабораторія “Удосконалення управління охороною праці на підприємствах Держагропрому України”. Науковий керівник лабораторії – кандидат технічних наук, доцент Кирієнко М.М. Для заслуховування і оцінювання якості наукових розробок, що виконані, фахівцями університету у науково-дослідних лабораторіях створено тринадцять постійно діючих семінарів: 1. Землеробська механіка. Керівник наукового семінару – доктор технічних наук, професор Заїка П.М., заступник керівника наукового семінару – доктор технічних наук, професор Завгородній О.І., вчений секретар наукового семінару – кандидат технічних наук, доцент Бакум М.В. Членами наукового семінару затверджено 39 викладачів, що мають наукові ступені. 2. Тракторна енергетика в рослинництві. Керівник наукового семінару – доктор технічних наук, професор Лєбєдєв А.Т., заступник керівника наукового семінару – кандидат технічних наук, доцент Антипенко А. М., вчений секретар наукового семінару – кандидат технічних наук, професор Сандомирський М.Г. Членами наукового семінару затверджено 19 викладачів, що мають наукові ступені. 3.

Надійність

сільськогосподарської

техніки.

Керівник

наукового

семінару – доктор технічних наук, професор Скобло Т.С., заступник керівника наукового семінару – доктор технічних наук, професор Сичов І.П., вчений секретар наукового семінару – кандидат технічних наук, доцент Тихонов О.В. Членами наукового семінару затверджено 29 викладачів, що мають наукові ступені. 4. Електротехнології та енергозбереження. Керівник наукового семінару – доктор технічних наук, професор Савченко П.І., заступник керівника наукового семінару – доктор технічних наук, професор Кучін Л.Т., вчений секретар наукового семінару – кандидат технічних наук, доцент Лисиченко М.Л. Членами наукового семінару затверджено 32 викладача, що мають наукові ступені. 5. Механізація переробки і зберігання сільськогосподарської продукції. 77

Керівник семінару – доктор технічних наук, професор Тіщенко Л.М., заступник керівника наукового семінару – кандидат технічних наук, доцент Богомолов О.В., вчений секретар наукового семінару – кандидат технічних наук, доцент Денисенко С.А. Членами семінару затверджено 39 викладачів, що мають наукові ступені. 6. Агрокібернетики. Керівник наукового семінару – доктор технічних наук, професор Путятін В.П., заступник керівника наукового семінару – кандидат технічних наук, доцент Мегель С.С., вчений секретар наукового семінару – кандидат технічних наук, доцент Чалий І.В. Членами семінару затверджено 9 викладачів, що мають наукові ступені. 7. Економіка агропромислового комплексу.

Керівник

наукового

семінару – доктор сільськогосподарських наук, професор Амбросов В.Я., заступник керівника наукового семінару – кандидат технічних наук, професор Мазнєв Г.Є., вчений секретар наукового семінару – кандидат технічних наук, доцент Бакум В.В. Членами семінару затверджено 16 викладачів, що мають наукові ступені. 8. Фізико-математичних і природничих наук. Керівник наукового семінару – доктор фізико-математичних наук, професор Спольник О.І., заступник керівника наукового семінару – кандидат технічних наук, доцент Сметанкін В.О., вчений секретар наукового семінару – кандидат фізикоматематичних наук, доцент Вовчок І.В. Членами наукового семінару затверджено 19 викладачів, що мають наукові ступені. 9. Україно- та слов'янознавство. Керівник наукового семінару – доктор філологічних наук, професор Лозовий В.О., заступник керівника наукового семінару – кандидат філологічних наук, доцент Бойко Н.М., вчений секретар наукового семінару – доцент Моісеєва Н.І. Членами семінару затверджено 6 викладачів, що мають наукові ступені. 10. Політології. Керівник наукового семінару – кандидат історичних наук, професор Москальов Б.Г., заступник керівника наукового семінару – кандидат філософських

наук,

професор

Ямко Н.М., вчений секретар наукового 78

семінару – кандидат історичних наук, доцент Базалєєв В.І. Членами семінару затверджено 6 викладачів, що мають наукові ступені. 11.

Соціологія

села.

Керівник

наукового

семінару

–

кандидат

філософських наук, доцент Фірсова Л.В., заступник керівника наукового семінару – кандидат філософських наук, доцент Черних І.П., вчений секретар наукового семінару – кандидат філософський наук, доцент Сухих Л.О. Членами семінару затверджено 5 викладачів, що мають наукові ступені. 12. Науково-методичний семінар: Методологія розвитку агроінженерної освіти. Керівник наукового семінару – кандидат технічних наук, академік Мазоренко Д.І., заступник керівника науково-методичного семінару – доктор технічних наук, професор Тіщенко Л.М., вчений секретар науково-методичного семінару – кандидат технічних наук, професор Мельникова Л.А. Членами семінару затверджено 41 викладача, що мають науковий ступінь. 13. Автоматизації та комп'ютерних технологій. Керівник семінару – доктор технічних наук, професор Фурман І.О., заступник керівника наукового семінару – доктор технічних наук, професор Краснобаєв В.А., вчений секретар наукового семінару – кандидат технічних наук, доцент Тимчук С.О. Членами наукового семінару затверджено 18 викладачів, що мають наукові ступені. Основною метою діяльності вищеназваних семінарів є підвищення якості науково-дослідної роботи викладачів, наукових працівників, аспірантів і студентів університету. До функцій наукових семінарів входить: – Заслуховування і оцінювання планів наукової роботи кафедр, факультетів, науково-дослідних інститутів, проблемних і галузевих науково-дослідних лабораторій університету; – Заслуховування і оцінювання результатів наукових досліджень кафедр, факультетів, науково-дослідних Інститутів, проблемних та галузевих науководослідних лабораторій з пріоритетних напрямів наукової діяльності; – Заслуховування і оцінювання дисертаційних робіт на здобуття наукових ступенів доктора і кандидата наук; 79

– Заслуховування і оцінювання окремих магістерських робіт; – Заслуховувати окремі закінчені роботи викладачів, наукових працівників, аспірантів, студентів університету і надавати рекомендації до публікування результатів роботи у фахових виданнях університету, в періодичних виданнях і збірниках наукових праць України. Ближнього та далекого зарубіжжя; – Проведення дискусій з пріоритетних напрямів наукових досліджень в агропромисловому комплексі України. У ХНТУСГ робота з формування науковців починається із залучення талановитих студентів у роботі наукових шкіл університету. Наукові школи – це ті основні осередки науки, в яких формуються її нові сили і здійснюється взаємодія між старими та молодими кадрами вчених, між учителями та їхніми учнями, між засновниками нових наукових напрямів їхніми послідовниками. Тому наукові школи являють собою головні організаційні форми розвитку самої науки та формування викладацьких кадрів. Наукова школа – по-перше, структурний осередок сучасної науки, який існує в самій науці і який концентрує зусилля великого гурту порівняно молодих учених під керівництвом засновника цього наукового напряму на рішення визначеної достатньо обмеженої галузі актуальних проблем в тій або іншій галузі науки. Як тільки хтось з учасників осередку виходить за межі питань, що вивчаються, то одразу ж з’являються зародки нового наукового напряму і разом з тим – можливість його відокремлення від цієї наукової школи. По-друге, наукова школа – це тісно спаяний колектив учених, старшого і молодшого поколінь, у межах якого здійснюється передання наукового капіталу від засновника наукової школи до його учнів. Спаяність колективу при цьому забезпечується не якимись зовнішніми умовами, а тим більше адміністративним апаратом, а виключно відданістю всіх учасників колективу розробки загальної ідеї, над якою вони разом працюють і яку заклав або вніс в науку їхній учитель. Авторитет учителя є результат його відданості науці, його талановитості і сміливості, з якою він не тільки сам висуває нові проблеми, але 80

всебічно сприяє тому, щоб його учні випереджали (перевищували) його самого. По-третє, для життєдіяльності наукової школи характерна не тільки та обставина, що вона знаходиться на магістральній лінії розвитку науки і техніки і повернута своєю проблематикою вперед. Для наукової школи характерно і те, що вона створює здорові і міцні зародки нових наукових шкіл, які здатні забезпечувати розширене відтворення наукових ідей і відкриттів. По-четверте, для наукової школи важливо, що чисельність послідовників і продовжувачів цього наукового напряму зростає з покоління в покоління щораз більшими пропорціями, із з’явленням нових дочірніх шкіл, з неухильним постанням молодих учених, що вийшли з них. Створення і розвиток наукової школи неможливий без виконання одним із вчених (а інколи декількома вченими) функцій лідера або керівника, що згуртовує навколо себе решту членів колективу з метою реалізації вихідного замислу і дослідницької програми. Найбільш успішно це реалізовується там, де домінує сприятливий для колективної творчості психологічний клімат. На сьогодні в університеті діє 7 наукових шкіл. Наукова школа “Розробка технології і засобів сепарації важко роздільних насіннєвих сумішей на основі вібраційної техніки” заснована у 1962 році. Науковий керівник – доктор технічних наук, професор, академік УААН, Заслужений діяч науки України Заїка Петро Митрофанович. Учасники наукової школи – 3 доктори технічних наук та 28 кандидатів технічних наук. Підготовлено – 3 доктори технічних наук і 40 кандидатів технічних наук. Наукова школа “Експлуатаційна технологічність сільськогосподарської техніки” заснована у 1980 році. Керівник наукової школи: Лєбєдєв Анатолій Тихонович, доктор технічних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України. Учасники наукової школи – один доктор технічних наук і 18 кандидатів технічних наук. Підготовлено – 3 доктори технічних наук і 25 кандидатів технічних наук. Наукова школа “Підвищення якості виробів та довговічності деталей машин з чорних і кольорових металів” заснована у 1982 році. Керівник наукової 81

школи – Скобло Тамара Семенівна, доктор технічних наук, академік ІА України, лауреат Державної премії України, лауреат Державної премії Ради Міністрів СРСР. Учасники наукової школи – 3 доктори технічних наук, 21 кандидат технічних наук. Підготовлено – 3 доктори технічних і 27 кандидатів технічних наук. Наукова школа “Енергозберігаючі робочі органи вирощування та збирання коренеплодів” заснована у 1990 році. Засновник наукової школи – Шабельник Борис Петрович, доктор технічних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України. Учасники наукової школи – один доктор технічних наук і 8 кандидатів технічних наук. Підготовлено – одного доктора технічних наук і 10 кандидатів технічних наук. Наукова

школа

“Енергозберігаючі

режими

електропостачання

раціонального використання електричної енергії технологічними установками сільськогосподарського виробництва” заснована у 1968 році. Науковий керівник школи – Савченко Петро Ілліч, доктор технічних наук, професор. Учасники наукової школи – один доктор і 8 кандидатів технічних наук. Підготовлено – одного доктора технічних наук і 8 кандидатів технічних наук. Наукова школа "Вплив електромагнітного поля на біологічні об'єкти" заснована у 1976 році. Засновник наукової школи – Кучін Лев Федорович, доктор технічних наук, професор. Учасники наукової школи – 3 доктори технічних наук, 8 кандидатів технічних наук. Підготовлено – одного доктора технічних наук і 5 кандидатів технічних наук. Наукова школа “Обробка високооброблювальних матеріалів, в т.ч. загартованих

сталей,

високоміцних

чавунів,

наплавлених

напилених

матеріалів інструментами з надтвердих матеріалів на основі нітриту бора” заснована у 1983 році. Керівник наукової школи – Коломієць Володимир Володимирович, доктор технічних наук, професор. Учасники наукової школи – один доктор і 5 кандидатів технічних наук. Підготовлено – одного доктора і 4 кандидатів технічних наук. Наукова школа “Методи та засоби підвищення ефективності управління і 82

транспорту енергії в електричних мережах” заснована у 1991 році. Науковий керівник – Черемісін Микола Михайлович, кандидат технічних наук, професор. Учасники наукової школи – шість кандидатів технічних наук. Підготовлено – 4 кандидати технічних наук. Наукова школа “Методи оцінки і аналізу стану біологічних об'єктів при впливі на них фізичних факторів” заснована у 1997 році. Науковий керівник – Черенков Олександр Данилович, доктор технічних наук, професор. Учасники наукової школи – один доктор наук і п’ять кандидатів технічних наук. Участь науково-педагогічних працівників у роботі проблемних і галузевих науково-дослідних лабораторіях, у підготовці матеріалів для надання інформації у наукових школах дозволяє виконувати роботу щодо формування науковців аграрного сектору економіки за системним підходом з чіткою стратегією, стратегічною метою і проміжними цілями кожної з підсистем. Список використаних джерел 1. Авер’янова Є. Сущность образовательного мониторинга // Новий колегіум. – 2004. – №4. – С. 57-61. 2. Жуковська С. “І чужому навчайтесь…” // Освіта. Технікуми, коледжі.– 2004. – № 2. – С. 51-52 (керівники аграрних ВНЗ беруть участь у міжнародних семінарах з аграрного менеджменту в Німеччині). 3. Коваленко О. Інженерно-педагогічні кадри вирішують все. Або майже все…// Вища школа. – 2006. – № 3. – С. 15-25. 4. Скрань О. Модернізація форм і методів навчання студентів в контексті кредитно-модульної системи. – О. Скрань // Вища школа. – 2006. – № 3. – С.33-45. 5. Пєхота О. Майстерність викладача – важлива складова якості вищої освіти // Освіта українцю. – 2007. – 11 трав. – С.7.

Досвід роботи з підвищення кваліфікації кадрів АПК Дніпропетровської області Мареніченко З.І, директор Дніпропетровського обласного навчального центру підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів АПК Вініченко І.І, директор Інституту післядипломної освіти Дніпропетровського ДАУ За сучасних умов сьогодення стає дедалі очевидніше, що основним показником прогресу людства є розвиток окремої людини на основі її здібностей. Розбудова незалежної української держави, її поступальний економічний розвиток, зміцнення засад громадського суспільства потребують адекватної високоефективної системи освіти. Нове соціально-економічне середовище, яке створюється в процесі ринкового реформування аграрного сектору економіки, вимагає якісного оновлення змісту сільськогосподарської освіти всіх рівнів у тісній та інтегрованій взаємодії з науково-дослідними та виробничими підрозділами. Реформуванню аграрної освіти потрібна державна підтримка на основі довгострокових реальних програм для створення системи безперервного навчання і стимулювання його на кожному робочому місці, залучення установ і підприємств виробничого сектору, створення умов для реалізації програм «навчання впродовж всього життя» для гнучкого реагування на усунення тимчасового чи сталого дефіциту фахівців за напрямами для забезпечення стабільного розвитку АПК [1]. Останнім часом навчання впродовж життя стало ключовим елементом у визначенні

Європейським

Союзом

стратегій

щодо

задачі

формування

конкурентоспроможного і динамічного в світі суспільства, що базується на знаннях.

Сучасна система освіти дорослих в Україні знаходиться у стані становлення. Тому головна задача держави – створити передумови і нормативну базу, що дозволяють забезпечити безперервну освіту. Більшість форм підвищення кваліфікації пов’язана з конкретними змінами в техніці, технології, організації, асортименті продукції. Орієнтація на Болонський процес не повинна призводити до надмірної перебудови вітчизняної системи освіти. Навпаки, її стан треба глибоко осмислити, порівнявши з європейськими критеріями стандарту, та визначити можливості її вдосконалення на новому етапі. При цьому еволюцію системи освіти не слід відокремлювати від інших сфер суспільства; система освіти має розвиватися в гармонійному взаємозв’язку із суспільством у цілому, беручи на себе роль його провідника [2]. Здатність і вміння розробляти і використовувати відкриті й ефективні методи навчання повинні стати обов’язковим професійним умінням для працівників освіти – для навчальних закладів різного рівня акредитації. Активне навчання передбачає мотивацію вчитися, здатність уміння визначити, як вчитися. Особливості реалізації навчального процесу визначаються, перш за все, специфікою контингенту слухачів. Це дорослі люди із значним життєвим і професійним досвідом, відповідним соціальним статусом, що вимагає застосування нетрадиційних методів і технологій навчання. Тому, завідувачі профілюючих кабінетів під час розробки навчальних планів і програм віддають перевагу фаховим дисциплінам, які формують у слухачів практичні знання та навички. Програми навчання повинні передбачати гнучкість результатів навчання, які б забезпечували індивідуальні потреби, можливість активного втручання в навчальний процес слухачів. Специфіка навчального процесу в Дніпропетровському обласному навчальному центрі визначається метою навчання слухачів, а саме: періодичне підвищення кваліфікації за типовими програмами, а також за цільовими

програмами зі спеціальної тематики, розробленої залежно від кваліфікації спеціалістів, напряму роботи та сучасних потреб виробництва. Завідувачі навчальних кабінетів та лабораторій організовують заняття як в навчальному центрі, так і безпосередньо в умовах виробництва, здійснюють кураторство у навчальних групах та керівництво виробничою практикою, а також контролюють проведення занять викладачами – погодинникам. Крім того, вони ведуть організаційну роботу щодо комплектації навчальних груп, вивчають і узагальнюють передовий досвід у господарствах і використовують його під час проведення занять, підтримують творчі зв'язки з професорськовикладацьким складом ВНЗ, науково-дослідних установ, селекційно-дослідних станцій,

надають консультативну допомогу фермерам і організаторам

сільськогосподарського

виробництва

безпосередньо

господарствах.

Завідувачі кабінетів систематично інформують слухачів про новинки

агропромисловому виробництві шляхом індивідуальних контактів, беруть участь

роботі

обласних,

всеукраїнських

міжнародних

семінарах,

конференціях, виставках та інших заходах. Адміністрація та викладачі ДНЗ “Дніпропетровський обласний навчальний центр АПК” протягом 25 років тісно співпрацюють з науково-педагогічним персоналом Дніпропетровського державного аграрного університету. Для висвітлення актуальних питань сьогодення залучають вчених Інституту зернового господарства УААН, Інституту олійних культур УААН, Інституту

тваринництва

випробувальних провідних

станцій,

фахівців

центральних

районів

технологічного

коледжу

Головного

управління

УААН,

дослідних

ДДАУ, керівників і

агропромислового

розвитку

облдержадміністрації, Головного управління земельних ресурсів, управління ветеринарної медицини, податкової адміністрації і Пенсійного фонду в Дніпропетровській області. Для кожної групи слухачів розробляють робочі програми і навчальнотематичний план, які обов’язково погоджують зі спеціалістами Головного

управління агропромислового розвитку облдержадміністрації, обговорюють на педагогічній раді та затверджує директор навчального центру. На початку занять у групах проводиться так званий вхідний контроль знань, фахівці змушують багатьох слухачів переглянути оцінювання своїх знань. Це дає можливість викладачам більш цілеспрямовано будувати свою роботу, вибирати методи і прийоми, які дають змогу цікавіше і змістовніше проводити заняття [3]. Поряд з активними формами навчання (засідання “круглих столів”, семінарські заняття, розбір конкретних ситуацій, обмін досвідом та інше) велика увага приділяється в навчальному процесі виїзним практичним заняттям на базових господарствах. Мистецтву управління досконало навчитися неможливо, але можна в процесі навчання керівника чи спеціаліста формувати і удосконалювати певні здібності, створювати необхідну інформаційну базу для його практичного індивідуального розвитку. На прикладі успішної діяльності відомих керівників сільськогосподарських підприємств слухачі навчального центру вивчають зразки управління. Зокрема, у 2008 році керівники господарств усіх форм власності, головні агрономи, головні зоотехніки відвідали АТЗТ “Агро-Союз” (керівник Хорішко В.Д.). Це господарство створено в 1996 році як сільськогосподарський підрозділ корпорації “Агро-Союз”. Напрями діяльності господарства: –

створення

модельного

сільськогосподарського

підприємства,

де

вивчаються та впроваджуються передові технології; – пошук та впровадження економічно-ресурсозберігальних технологій у рослинництві та тваринництві. Виробництво: – рослинництво базується на 7500 га землі; – тваринництво з поголів’ям ВРХ – 5 тис. голів; свиней – 18 тис. голів; – комплекс переробки та збереження зерна на 32 тис. т. 87

З грудня 2000 року з’явився нетрадиційний вид діяльності господарства – розведення страусів. Група слухачів інженерної служби області відвідала базове господарство АФ “Дружба” Новомосковського району, яке багато років очолює Герой України Вуйчицький А.С. Агрофірма орендує 5560 га орної землі. Основні напрямки

діяльності

–

виробництво,

переробка

та

реалізація

сільськогосподарської продукції. За рівнем технічного оснащення агрофірма “Дружба” – одне з кращих господарств Дніпропетровської області. Слухачів зацікавила інформація головного інженера господарства Олега Коваленка про доцільність встановлення на тракторах лічильників дизтоплива, а також супутникового зв’язку GPRS для напряму руху тракторів з похибкою до 5 см. Уміле поєднання агротехнічних та організаційних заходів в АФ “Дружба” забезпечило протягом останніх 10 років не тільки високі врожаї, але й високі економічні показники. Група агрономів-насінників побувала на виїзному практичному занятті в АФ “Степова” Синельниківського району. Площа орних земель у господарстві становить 19 тис. гектарів. Основні напрями діяльності господарства: – виробництво насіння високих репродукцій; – впровадження і апробація наукових розробок з технології обробітку озимої пшениці, ячменю, кукурудзи, гороху, сої, соняшнику, проса, гречки; – вивчення, оцінювання, відбір і формування насіннєвих ресурсів перспективних сортів, занесених до Реєстру сортів рослин України; – постачання і продаж засобів захисту рослин, виробниками яких є фірми Syngenta (Швейцарія) та BASF (Германія); – сприяння впровадженню наукових розробок Інституту зернового господарства УААН. Господарство вирощує насіннєвий матеріал на високому агротехнічному рівні, постійно контролює сортову чистоту і високі гібридні якості насіння.

Насіннєвий фонд калібрувального заводу агрофірми щорічно поповнюють сучасним обладнанням. Якісне насіння – гарантія високого врожаю. На виїзному практичному занятті з групою зоотехніків і завідувачів МТФ в АФ ім. Горького Новомосковського району у травні поточного року (керівник Селезньов М.М.) вивчали фактори ефективності промислового способу виробництва молока (системний підхід): В АФ ім. Горького при системному підході до галузі молочного тваринництва продуктивність молока становить 8-8,5 тис. кг за реалізаційною ціною понад 2 грн. за кг молока, що забезпечує високу рентабельність. У ТОВ “Агро-Прогрес” Васильківського району (директор Литвинюк К.В.) групи завідувачів СТФ і головних зоотехніків вивчали фактори ефективності промислового

виробництва

свинини

сучасних

умовах

на

тему:

“Впровадження ресурсоощадної технології у галузі свиноводства” Напрями діяльності: – вибір породи, методи розведення, організація штучного осіменіння тварин на комплексі; – отримання, годівля (суха) відповідно до фізіологічного періоду за цехами; – оплата праці, матеріальне стимулювання працівників комплексу; – система механізації і автоматизації процесів виробництва; – бізнес-план, оптимальна економічна ефективність виробництва свинини; – санітарно-гігієнічні та ветеринарні заходи на комплексі із збереження свинопоголів’я. Тваринники цього господарства отримали більше двох опоросів на свиноматку (20 поросят). Середньодобовий приріст у свиноводстві становить 500-600 гр., вага тварини в 6 місяців становить 100 кг, що забезпечує низьку собівартість та високу рентабельність. На

виїзному

практичному

занятті

агрономами-апробаторами

сільгосппідприємств на базі АФ ім. Горького Новомосковського району у травні поточного року вивчали: 89

– агроекономічну характеристику господарства; – практичний огляд насіннєвих посівів, досвід роботи з вирощування елітного насіння озимих і ярових культур; – ознайомлення та вивчення технологічних операцій, режимів обробки насіння; – збереження посівного матеріалу, сортовий та насіннєвий контроль; – методи і техніка апробації безпосередньо на насіннєвій ділянці озимої пшениці та порядок оформлення документації. У занятті взяли участь керівник господарства Селезньов М.М., головний агроном Шевченко В.К., начальник відділу насінництва Інституту зернового господарства

УААН

Морщацька

О.С.,

агроном-насінник

господарства,

директор навчального центру Мареніченко З.І. Агрофірма має паспорт-патент, ліцензію, а також рекомендації з технології та сортової агротехніки вирощування сільськогосподарських культур для виробництва і реалізації насіння високих репродукцій. У грудні 2008 року керівництво південно-машинобудівного заводу спільно з керівництвом ТОВ “Лада” Криничанського району організували виїзні заняття для майстрів з експлуатації та ремонту сільськогосподарських машин та інженерів-механіків

на

тему:

“Стратегічні

напрямки

розвитку

сільськогосподарського машинобудування в Україні та області”: – огляд збирального цеху заводу; – презентація нової марки трактора ПМЗ 824,2; – “круглий стіл” з представниками виробництва ПМЗ, збуту та маркетингу. У ТОВ “Лада” слухачі навчального центру вивчали: – систему технічного сервісу тракторів ПМЗ та другої техніки господарства; – енергоощадні технології в рослинництві ТОВ “Лада” із застосуванням нової техніки; – організація ремонту і технічного обслуговування сільськогосподарської техніки; – огляд машинно-тракторного парку, майстерень, допоміжних підрозділів, музею господарства. 90

виїзному

Богуславський

занятті В.С.,

взяли

участь

заступник

завідувач

начальника

відділу

маркетингу

Головного

управління

агропромислового розвитку з матеріально-технічного забезпечення Коломієць І.М., керівник ТОВ “Лада” Криничанського району Марініченко М.О. Важливим фактором під час відвідування слухачами навчального центру

згаданих

господарств

безпосередній

контакт

слухачів

керівниками і спеціалістами, завдяки чому вони отримують можливість вникнути у зміст інновацій та інноваційної діяльності й усвідомити для себе шляхи їх застосування на своєму підприємстві. Виїзне практичне заняття з групою слухачів ветеринарної медицини, які обслуговують громадський і приватний сектори тваринництва, відбулося в ветбаклабораторії

(директор

Лагода

Г.В.).

Перед

слухачами

виступив

начальник Головного управління ветмедицини в Дніпропетровській області Короленко Л.С. Далі проводились виїзні заняття на кафедрах ДДАУ та у ветеринарній клініці. Для практичних занять зі спеціалістами відділів ветбаклабораторії групу було поділено на підгрупи для вивчення питань з відправлення матеріалів на аналізи, їх транспортування, оформлення документації. По закінченні занять було проведено обмін досвідом з оздоровлення від інфекційних захворювань у господарствах. Тижневе навчання техніків штучного осіменіння великої рогатої худоби проводилося на виїзді в Нікопольському районі, на базі ТОВ “Атлант” та в АФ ім. Горького Новомосковського району. Особлива увага надається проведенню практичних занять (відтаюванню сперми та визначенню її якості, а також технології осіменіння самок ректо-цервікальним методом), обміну досвідом роботи серед слухачів. Щорічно у лютому проводиться навчання з підвищення кваліфікації бджолярів сільськогосподарських підприємств, яке закінчується обласною конференцією пасічників. В її організації активну участь бере кабінет тваринництва

центру,

відділ

тваринництва

Головного

управління 91

агропромислового розвитку облдержадміністрації, ВАТ “Бджолоагросервіс”, а також активно співпрацює Інститут бджільництва ім. П.І. Прокоповича УААН. Для навчання пасічників традиційно проводиться ділова гра “Бджола”. Цей метод застосовується в навчальному процесі для живого моделювання конкретної ситуації, яка розглядається в динаміці. Слухачами відпрацьовується процес прийняття рішення в умовах виробництва або навколишнього середовища. Значна увага на конференції зосереджується на питаннях: – селекційне поліпшення Українських степових бджіл та створення чистопородних типів; – організація кочівлі, створення сильних бджолиних сімей; – застосування науки та передового досвіду в боротьбі з хворобами бджіл; – шляхи підвищення продуктивності галузі бджільництва. Для проведення навчання бухгалтерів і економістів агроформувань у навчальному

центрі

діє

кабінет

економіки

бухгалтерського

обліку.

Характерною особливістю кабінету є підтримка тісних зв’язків з кафедрами економіки, агробізнесу, менеджменту і права, фінансів і бухгалтерського обліку Дніпропетровського державного аграрного університету. Кабінет економіки і бухгалтерського обліку співпрацює зі спеціалістами податкової адміністрації, управління Пенсійного фонду, управління статистики. Майже для всіх категорій слухачів завідувачі кабінетів підбирають і комплектують роздаткові інформативно-правові документи та матеріали, якими забезпечуються всі слухачі. Зокрема, в групі головних бухгалтерів були висвітлені питання облікової політики підприємств АПК, особливості оплати праці в сільському господарстві, визначення фінансового результату від сільськогосподарської застосування

діяльності.

бухгалтерського

Особливу стандарту

увагу

привернуло

“Біологічні

питання

активи

на

сільськогосподарських підприємствах”. Питання безпеки праці та виробничого середовища у сільськогосподарському виробництві є актуальним і потребує вдосконалення. З метою підвищення 92

рівня промислової безпеки в аграрному секторі Дніпропетровський обласний навчальний центр АПК систематично проводить навчання посадових осіб та фахівців з охорони праці. У навчальному процесі для вивчення законодавства та нормативноправової бази з охорони праці, для кращого засвоєння навчального матеріалу проводяться тренінги, зокрема, у групах інженерів з охорони праці сільгосппідприємств. На них слухачі моделюють різні виробничі ситуації, крок за кроком визначають алгоритми їх вирішення та запобігання ризикам на підприємствах області. Активна робота в групах дає змогу присутнім на навчанні обмінятися досвідом роботи з підвищення рівня безпеки та гігієни виробничого середовища. Велику увагу слухачів привернула експозиція “Безпека виробництва”, яку було організовано у виставковому центрі “Метеор”. Десятки вітчизняних компаній і фірм демонстрували найрізноманітніші засоби індивідуального та колективного захисту, безпеки робочої зони, друковану продукцію за тематикою охорони праці та промислової безпеки. Значну увагу викладачі акцентують на психологічних методах впливу на працівника для підвищення його самосвідомості, з метою збереження здоров’я і життя в процесі трудової діяльності. Регулярно проводиться обговорення зі слухачами статистики травматизму з рубрики “Цього могло не статися”. Це дозволяє глибше проаналізувати ситуацію з охорони праці, відповідність рівня безпеки на конкретному підприємстві нормативній базі, зробити своєчасні висновки. У поєднанні з методичними та правовими консультаціями ця робота дає позитивний результат. Згідно з вимогами законодавства в лабораторії з охорони праці систематично оновлюються стенди, рубрики та тематики. Використання новітніх інформаційних технологій сприяє підвищенню ефективності

організації

роботи,

здійсненню

методичної

підтримки,

повноцінному виконанню обов’язків служби охорони праці.

Колектив навчального центру постійно працює над удосконаленням педагогічної майстерності, визначення оптимальних умов для

застосування

різноманітних методів і прийомів викладання. Головним важелем у підвищенні кваліфікації керівників та спеціалістів сільського господарства в навчальному центрі є інтеграція навчання, науки і виробництва. До того ж велике значення має забезпеченість збалансованості встановленого бюджету часу і щораз більшого обсягу нової наукової інформації і перспективного досвіду роботи. Для урізноманітнення форм і методів активного навчання і контролю знань у навчальному центрі на належному рівні організовано та функціонує методична та педагогічна рада. Організація методичної роботи та педагогічної ради – це та вісь, навколо якої обертаються всі елементи навчального процесу, що є основою педагогічної майстерності викладачів. Оскільки проведення навчання слухачів переважно проводиться силами учених, висококваліфікованих фахівців різних агроформувань, науководослідних установ, використання

науково-виробничого потенціалу

регіону

може бути ефективним тільки за організації занять на належному методичному рівні. А тому методична робота в навчальному центрі насамперед спрямована на: –

науково-методичне забезпечення навчального процесу;

–

підвищення фахового рівня та педагогічної майстерності викладачів, у тому числі і погодинників;

–

інтенсифікацію навчального процесу, впровадження активних форм і методів навчання, технічних засобів, комп’ютеризацію, програмноінформативне забезпечення;

–

вивчення

впровадження

навчальний

процес

передового

педагогічного досвіду; –

вивчення, узагальнення і пропаганда перспективного досвіду роботи різних агроформувань та їх підрозділів, сільськогосподарських 94

кооперативів, асоціацій, фермерських господарств тощо; –

забезпечення занять з основних розділів програми, систематизації інформаційного

матеріалу

про

досягнення

науки,

техніки,

інноваційних технологій, у тому числі закордонних; –

створення постійно діючого консультативного пункту для надання методичної допомоги слухачам та викладачам;

–

організацію діяльності навчального центру як навчально-методичного закладу з безперервного удосконалення фахового рівня кадрів сільського господарства, адаптації їх для роботи в умовах ринкової економіки;

–

вивчення наявності кадрів АПК в області, прогнозування та організацію нових профілів навчання. Сучасне інформаційне суспільство, що швидко змінюється та ставить

жорсткі вимоги до професійного рівня перепідготовки працівників, потребує зміни пріоритетів у навчанні, висуває на перший план особистості слухачів та їх потреби в освіті. Соціально-економічні зміни вимагають нових базових знань, умінь і навичок, які забезпечують активну участь у професійному та громадському житті. Отримання цих навичок надзвичайно важливо, але не менш важливе – їх постійне оновлення. Пошук та розробка нових шляхів, які сприятимуть удосконаленню перепідготовки фахівців відповідно до сучасних вимог, широкий обмін досвідом

–

це

завдання

всіх

навчальних

закладів,

що

здійснюють

післядипломну освіту, в тому ж числі Дніпропетровського обласного навчального центру. Викладачі

навчального

центру

узагальнюють

досвід

новітніх

технологій як у рослинництві, так і тваринництві та відображають його у своїх методичних розробках, розповсюджують на різних семінарах, нарадах, навчаннях і т. інше. 95

У центрі уваги слухачів постійно перебувають питання розвитку агропромислового виробництва, для розв’язання яких пропонуються конкретні рекомендації

щодо

ресурсоощадних

мінімалізації

технологій,

сільськогосподарських

тварин,

поліпшення племінної роботи

обробітку

селекцій захисту

ґрунту,

птиці

впровадження

насінництві, від

годівлі

інфекційних

хвороб,

у тваринництві, вдосконалення економічних

відносин, нормативного забезпечення, технічного сервісу та т. інше. Останнім часом у навчальному центрі використовують блочну схему організації навчального процесу. Невеликі за обсягом дисципліни викладають короткочасно, по завершенні – модульний контроль. Оскільки дорослі слухачі суттєво відрізняються своїм досвідом, індивідуальними мотивами навчання, наголос робиться на індивідуалізацію в навчанні в рамках чинних навчальних планів та програм. Розповсюдження інформації та знань про інноваційні технології сільськогосподарського виробництва відбувається шляхом проведення: – семінарів, конференцій; – днів поля, днів ферми; – виставок, екскурсій; – розповсюдження технологічних буклетів, методичних посібників, технологічної літератури; – використання мережі Інтернету. Об’єктивну основу для радикальних інновацій у системі підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів створюють освітні інформаційні технології на базі сучасних систем мультимедіа і телекомунікацій, перевагами яких

індивідуальні

темпи

навчання

та

максимальне

врахування

індивідуальних особливостей слухачів, що має важливе значення для слухачів різного віку з неоднаковим рівнем знань. Висновки Узагальнюючи досвід організації роботи системи підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів на Дніпропетровщині, слід зазначити, що завдяки 96

об’єднанню матеріально-технічної бази та науково-педагогічного потенціалу всіх ланок післядипломної освіти та дорадництва, чіткого визначення та використання їх на відповідних рівнях у перспективі забезпечать безумовне виконання

програм

“навчання

впродовж

життя”.

Для

гарантованого

забезпечення цього, на думку авторів, необхідно: –

забезпечення у місцевих бюджетах видатків на перепідготовку фахівців в інтересах регіону та активна участь державних і громадських організацій у підборі контингенту на навчання;

–

організація більш тісного зв’язку для обміну досвідом з ключових питань післядипломної освіти;

–

розвиток мережі Internet для організації обміну інформацією та запровадження дистанційних форм навчання. Спільними зусиллями всіх ланок, які мають відношення до процесу

підвищення

кваліфікації

та

перепідготовки

фахівців,

можна

досягти

подальшого розвитку у цьому важливому для держави питанні, що у підсумку дозволить вирішити питання створення за вимогами Євростандартів системи неперервної освіти для аграрного сектору економіки України. Список використаних джерел 1. Білокур М.Д., Шевченко О.О. Структури в організаціях аграрного сектору економіки України: [навч. посібник]. – Дніпропетровськ: Дніпропетровськ АРТ-ПРЕС, 2008. – 176 с. 2. Головчук А.Ф., Іщенко Т.Д., Акімов О.О., Мареніченко В.В., Хоменко М.П. Університетська освіта в Україні та Болонський процес. – К. : Аграрна освіта, 2007. – 83 с. 3. Кобець А.С., Дем’яненко А.Г., Мареніченко В.В. Болонська угода та вища інженерна аграрна освіта в Україні – деякі проблеми, тенденції та перспективи // Вища освіта в Україні в контексті до Європейського освітнього простору. – К., 2008. – т. І (8). – с.167-172.

Підвищення ефективності навчального процесу Постійно діючий семінар педагогічної майстерності як форма підвищення кваліфікації викладачів ПФ НУБіП України “КАТУ” Гарбуз А.І, заступник директора з підвищення кваліфікації Південного філіалу НУБіП України Кримський агротехнологічний університет Гаврилюк В.Л, завідувач кафедри мовної і психологопедагогічної підготовки, керівник семінару Особливого значення на нинішньому етапі розвитку нашого суспільства дедалі більше набуває вища освіта. Як рушійна сила змін у господарстві в умовах ринкової економіки переважним об’єктом інноваційної діяльності стає вищий навчальний заклад. Вища аграрна освіта володіє певним інноваційним потенціалом, являє собою наявність достатнього рівня різних видів ресурсів, необхідних для забезпечення всіх етапів інноваційної діяльності, та потребує оцінювання сучасного стану й динаміки інноваційного потенціалу вищого навчального закладу. Інноваційні технології в навчальному процесі це: –

постійне

наукове

забезпечення

навчання

відповідними

інформаційними технологіями; – використання різноманітних “нестандартних” форм проведення занять, ділових ігор, семінарів, конкурсів; – впровадження в лекційні курси методології та методики науководослідного пошуку; – проведення науково-дослідних занять;

– науково-практичних конференцій, “Днів поля”, диспутів, інших форумів для системного аналізу і оцінювання проведеної роботи за певний період та огляду на її інноваційний характер. В

університеті

послідовно

здійснюється

підготовка

кадрів

за

положеннями Болонської декларації. У цьому році продовжено перехід до сучасної організації системи навчання за кредитно-модульною системою. Викладачі проводять роботу з методичного вдосконалення організаційних форм кредитно-модульної системи. Основною силою процесу підготовки фахівців-аграрників є викладачі, оскільки якість педагогічної діяльності викладачів, їх фахова і педагогічна компетентність позначається, в першу чергу, на стані розвитку аграрного сектору нашої країни. Втім більшість викладачів-аграрників не мають спеціальної педагогічної підготовки. На викладацьку роботу прийшли спеціалісти з виробництва, а також колишні студенти, які закінчили навчальний заклад і були рекомендовані на посаду асистентів. Отже, педагогічна підготовка викладачів спеціальних дисциплін потребує відповідних змін. У цьому випадку важливу роль відіграє система підвищення кваліфікації викладачів-аграрників. У

Південному

філіалі

Національного

університету

біоресурсів

природокористування цю проблему вирішують завдяки роботі постійно діючого семінару педагогічної майстерності. З початку 90-х років Кримський сільськогосподарський інститут, як й інші ВНЗ України, були поставлені перед необхідністю самостійно вирішувати проблему планового підвищення кваліфікації викладацьких кадрів, тому що державне фінансування цієї статті припинилося. Як відомо, існують різні форми підвищення кваліфікації викладачів ВНЗ. Одні викладачі з цією метою використовують роботу над дисертаційними дослідженнями, інші – над монографією, де-хто домовляється про стажування на відповідних кафедрах державних ВНЗ, у науково-дослідних інститутах, на підприємствах. З метою повного забезпечення можливості своєчасного 99

проходження обов'язкового підвищення кваліфікації Південному

філіалі

Національного

викладацьких кадрів у

університету

біоресурсів

природокористування України “Кримський агротехнологічний університет” було впроваджено систему внутрішнього підвищення кваліфікації, що стало одним з напрямів діяльності факультету підвищення кваліфікації ПФ НУБіПУ “КАТУ”. У квітні 1994 року було створено кафедру, до обов'язків якої було включено задачі організаційного, навчального і методичного забезпечення системи підвищення кваліфікації викладачів. Цю кафедру було створено на основі кафедри мовної та психолого-педагогічної підготовки (з урахуванням того, що викладачі цієї кафедри мали базову педагогічну освіту) і названо “кафедрою мовної підготовки і педагогічної майстерності”. З лютого 2005 року факультет підвищення кваліфікації фахівців АПК ПФ НУБіПУ “КАТУ”

рішенням ученої Ради навчально-наукового інституту

післядипломної освіти НУБіПУ був включений до складу цього інституту і йому було надано, зокрема, право на проведення підвищення кваліфікації викладацького складу філіалу, технікумів і коледжів Криму на базі постійно діючого на факультеті семінару педагогічної майстерності. Починаючи з 1995 року, ця кафедра разом із заступником директора з підвищення кваліфікації щорічно складає навчальні плани, робочі навчальні програми, відповідно до них забезпечує проведення навчальних занять, керує підготовкою викладачами – слухачами ФПК їх випускних робіт, організовує захист цих робіт. За роки функціонування системи внутрішнього підвищення кваліфікації в ній пройшли планове навчання понад 260 науково-педагогічних співробітників університету, нині – Південного філіалу Національного університету

біоресурсів

природокористування

України

“Кримський

агротехнологічний університет” і близько 100 викладачів кримських коледжів, технікумів Національного університету біоресурсів і природокористування України.

100

За роки функціонування постійно діючого семінару педагогічної майстерності (далі – ПДСПМ) було вироблено оптимальні норми навчального часу і принципи складання навчальних планів, робочих навчальних програм. Навчальним планом роботи ПДСПМ передбачено: термін навчання один рік; форма навчання – без відриву від виробництва; режим занять – 2-4 години на тиждень; загальна кількість навчальних годин –136; з них близько 80 годин – аудиторні заняття, решта годин відведено на самостійну роботу, у тому числі на підготовку випускної роботи. Під час складання навчальних робочих програм ПДСПМ ми керуємося наступними засадами. По-перше, зважаючи на те, що переважна частина професорсько-викладацького складу аграрного ВНЗ не має спеціальної педагогічної освіти, як постійні розділи програми включаються тематичні блоки (модулі) з педагогіки і психології. У них позначаються базові теми із загальної

педагогіки

психології,

тематична

система

педагогічної

майстерності, теми із соціальної психології. По-друге, враховуються актуальні загальнозначущі проблеми підготовки фахівців, нові концепції у сфері вищої освіти, а також аграрної політики України. По-третє, під час складання навчальних робочих програм ПДСПМ беруться до уваги пропозиції учасників семінару щодо включення в ці програми визначених тем, наприклад, з Конституції

України чи окремих

законів, культури ділового мовлення щодо Болонського процесу і т.інше. По-четверте, враховуються результати анкетування студентів і викладачів з визначених аспектів освітньої діяльності ВНЗ. Було проведене письмове опитування

200

студентів

різних

факультетів

респондентів

із

професорсько-викладацького складу університету на тему: “Культура мови викладачів і студентів”. За матеріалами опитування було проведено “круглий стіл”, у роботі якого взяли участь як студенти, так і викладачі, у тому числі – слухачі ФПК – учасники ПДСПМ. За підсумками обговорення було прийняте рішення: “продовжити курс культури мови, що у поточному році було почато 101

на ФПК; питання культури мови і міжособистісного спілкування виносити на обговорення методичних семінарів викладачів; заступникам деканів з виховної роботи включити до планів роботи заходи, що виховують у студентів культуру спілкування

мови”.

Матеріали

“круглого

столу”

публікують

університетській багатотиражній газеті і враховують під час складання навчальних робочих програм ПДСПМ. До них включено такі розділи, як “Психологія спілкування”, “Культура мови викладачів ВНЗ”. Ще один приклад: на основі письмового опитування було проведено дослідження впливу різних факторів на ставлення студентів до самостійної навчальної роботи. Результати цього вивчення було враховано під час проведення з учасниками ПДСПМ “круглого столу” з проблеми активізації самостійної роботи студентів. Як додаток до навчальної робочої програми даються теми (тематичні напрямки) випускних робіт. Нижче для ілюстрації сказаного вище представляємо один з навчальнотематичних планів внутрішнього підвищення кваліфікації викладачів. Навчально-тематичний план постійно діючого семінару педагогічної майстерності викладачів на 2008/2009 н.р. Термін навчання – 136 годин Форма навчання – без відриву від виробництва Період занять: листопад 2008-червень 2009 № з/п 1.

Найменування навчальних модулів Основні поняття й актуальні проблеми педагогіки вищої школи Основи педагогічної майстерності

Усього годин 26

Кількість годин Лекції Семін., “Круглі Самостійна практ. столи”, робота заняття конференції 22 4

102

6. 7. 8.

Методологія створення й використання електронних програм для навчання Психологія навчання, виховання і педагогічного спілкування у ВНЗ Комунікативна компетентність науково-педагогічних працівників Культура мовлення викладача ВНЗ Українське ділове мовлення Методика роботи кураторів академічних груп з вихованням у студентів відповідального ставлення до свого життя і здоров'я Випускна робота з проблем вищої школи РАЗОМ

6 8

30 136

30 58

Підсумковий залік – захист випускної роботи Викладацький склад, що забезпечує роботу ПДСПМ, формується за наступними принципами. По-перше, підбір лекторів здійснюється залежно від змісту тематичних розділів навчального плану і робочої програми. Запрошують тільки висококваліфікованих фахівців, як правило, з ученим ступенем і званням, що мають наукові, науково-методичні праці, які відповідають тематиці проведених ними навчальних занять. У деяких випадках до навчальної роботи залучають фахівців без ученого ступеня. Це стосується головним чином юристів, що володіють багатим практичним досвідом у тій чи іншій галузі права і ведуть відповідні курси у ВНЗ. По-друге, для проведення занять 103

ПДСПМ запрошують не тільки вчених-педагогів з інших ВНЗ, але і з різних кафедр нашого агротехнологічного

університету. Є чимало професорів,

доцентів, старших викладачів, що володіють не просто великим, але і цінним досвідом педагогічної діяльності. Цей досвід містить оригінальні ідеї і досягнення в методиці викладання конкретних навчальних дисциплін, у розробці окремих проблем педагогіки вищої школи. Знайомство з таким досвідом, його вивчення – ефективний метод підвищення науково-педагогічної кваліфікації учасників семінару. Так, новаторським досвідом організації самостійної роботи і тестового контролю знань студентів в умовах кредитномодульної системи навчання діляться доценти Іванець В.М. і Ножко О.С.; про інновації в педагогіці, про закономірності і методи виховання в процесі навчання говориться в лекціях доцента Гаврилюка В.Л.; про системне використання комп'ютерних технологій у навчальному процесі і створенні електронних навчальних програм розповідає на своїх заняттях доцент Міщук С.А.; найбільш важливі аспекти психології виховання і педагогічного спілкування висвітлює ст. викладач Грачова Н.Є.; заняття, які проводить доцент Дмитрук М.В., сприяють підвищенню якості володіння викладачами аграрних ВНЗ діловою українською мовою, формують знання про основні вимоги щодо використання мовних засобів у ділових паперах. Для проведення лекційних і практичних занять з педагогіки і психології вищої школи, педагогічної майстерності запрошують науково-педагогічних працівників відповідних ВНЗ. Останні два роки великий інтерес учасників ПДСПМ викликають заняття таких викладачів, як Шаутіна Т.В., доцента кафедри педагогіки ТНУ ім. В.І. Вернадського; Свіриденко І.А., к.ф.н., ст. викладача кафедри гуманітарних дисциплін Кримського факультету спорту і туризму Запорізького національного університету; Лучинкіна А.І., Максимова О.В.,

практичні

психологи,

лектори

Центру

підвищення

кваліфікації

управлінських кадрів. Для проведення навчальних занять з учасниками ПДСПМ запрошують співробітників кафедри педагогіки НУБіПУ, зокрема, доктора педагогічних наук, завідувача кафедри педагогіки Лузана П.Г. 104

Основна форма організації процесу навчання – лекція. Проведення лекційних занять з учасниками ПДСПМ чередують консультації лекторів. Керівник семінару знайомить запрошених лекторів з особливостями складу слухачів, повідомляє про те, хто вони за фахом, на яких факультетах і кафедрах працюють, який їхній науково-педагогічний стаж. Якщо частина слухачів уже не перший раз планово підвищують кваліфікацію як учасники ПДСПМ, то враховується під час обговорення з лектором зміст окремих тим; наприклад, «класичних» тем із загальної педагогіки чи психології. Звертається увага лектора, що необхідно знаходити нові підходи під час висвітлення таких тем, як предмет і основні категорії педагогіки, методи навчання і т.ін., пропонується ставити ці питання в таких аспектах, щоб зміст лекційного матеріалу виходив за рамки тієї інформації, яку можна знайти в підручниках з педагогіки. Використовуючи свій багатий науково-педагогічний досвід, лектори щоразу поновому читають лекцію, навіть на ту ж саму тему. Крім того, вони враховують профіль ВНЗ, викладають матеріал з педагогіки, чи психології чи інших гуманітарних предметів з використанням такої інформації ( прикладів, даних і т.ін.), що професійно цікава

вченому агроному, економісту,

механіку чи

ветеринарному лікарю. Для організації семінарських занять практикується попередній, на початку навчального року, розподіл тем, за якими учасники семінару повинні будуть виступити на заняттях, використовуючи не тільки теоретичні знання, але і викладацький досвід. Зазначимо, що єдність теорії і практики – це той дидактичний принцип, яким ми керуємося під час проведення не тільки семінарських і практичних, але і лекційних занять. Хоча зрозуміло, що найбільшого значення цей принцип набуває під час організації практичних занять. Ці заняття проводяться у різних формах. Наприклад, на заняттях з культури мови учасникам семінару пропонують картки з різними варіантами завдань, виконання яких дозволяє кожному виявити прогалини у знаннях норм літературної мови. Природно, з етичних причин аналіз виконання таких завдань носить індивідуальний характер: викладач тільки повідомляє правильні 105

варіанти, надаючи можливість слухачам самим виправити граматичні чи стилістичні помилки і зробити відповідні висновки. Великий інтерес викликають заняття з обміну досвідом викладацької діяльності. Учасникам семінару заздалегідь, як і теми для виступів на семінарських заняттях, пропонується перелік тем з педагогіки вищої школи, і в ході колективного обговорення вибираються 2-3 теми. Організовуються обмін досвідом з таких тем, як “Контроль і оцінювання знань” і “Організація самостійної роботи студентів в умовах упровадження модульно-рейтингової системи навчання”. Традиційною в роботі ПДСПМ є ділова гра “Читання лекції у ВНЗ”. Перед учасниками семінару ставиться конкретна дидактична задача, наприклад: 1) продемонструвати методичні прийоми управління увагою, активізація пам'яті і мислення у студентів; 2) показати використання дидактичних принципів під час підготовки і проведення лекційного заняття і т.інше. Кожен учасник семінару визначає тему лекції за курсом, що він читає, і готується виступити з фрагментом цієї лекції (15-20 хв.) на діловій грі. Не завжди удається виступити всім учасникам семінару, але сама підготовка до лекції з визначеним дидактичним завданням і участь в обговоренні декількох виступів досягає поставлених навчальних цілей. По-перше, ділова гра дозволяє учасникам семінару більш конкретно представити шляхи удосконалювання своєї викладацької діяльності; по-друге, розвиває уміння системно аналізувати лекції колег під час обговорення відкритих занять. Одним із розділів навчального плану роботи ПДСПМ є самостійна робота (СР). Її організовують за двома напрямами: по-перше, визначають теми для самостійної роботи відповідно до розділів (модулів) навчальної робочої програми; по-друге, учасники семінару готують випускну роботу з методики викладання будь-якої дисципліни з проблеми педагогіки (психології) вищої школи. Як додаток до робочої навчальної програми додається перелік тем для підготовки випускних робіт:

106

1. Використання закономірностей педагогічного процесу (на прикладі дисципліни “Плодівництво”) на факультеті “Технологія вирощування зберігання та переробки продукції плодівництва і виноградарства”: – динаміка педагогічного процесу; – розвиток особистості в педагогічному процесі; – управління навчально-виховним процесом; – стимулювання; – єдність почуттєвого, логічного і практичного в педагогічному процесі. 2. Використання законів і закономірностей психології в навчально-виховному процесі на прикладі дисципліни “Агрохімія” на факультеті “Технологія вирощування, зберігання і переробки продукції рослинництва”. 3. Методи навчання, аналіз їхньої ефективності в процесі тестового контролю знань з української мови. 4. Методика проведення семінарських занять і способи активізації навчання на прикладі навчальної дисципліни “Ботаніка”. 5. Методика лабораторної (практичної) роботи і способи активізації тих, хто навчається, з дисципліни “Захист рослин” 6. Способи і прийоми розвитку уваги, пам'яті і мислення в процесі викладання дисципліни “Ґрунтознавство”. 7. Виховний потенціал дисципліни “Технологія переробки винограду” і шляхи його реалізації в процесі навчання . 8. Удосконалювання управління самостійною роботою студентів на прикладі викладання дисципліни “Теорія механізмів та машин”. 9. Моральні аспекти змісту освіти в агротехнологічному університеті на факультеті ветеринарної медицини під час викладання дисципліни біоетика. 10. Розвиток творчих здібностей студентів під час вивчення дисципліни “Технологія виробництва продукції тваринництва”. 11. Організація дослідницької роботи викладачів

і дослідницької роботи

студентів та її вплив на якість підготовки фахівців.

107

12. Використання комп'ютерної техніки, технічне забезпечення в навчальному процесі й аналіз ефективності в Прибрежненському коледжі. 13. Упровадження кредитно-модульної системи навчання в навчальний процес ПФ НУБіПУ “КАТУ”. Втім, учасники семінару можуть самостійно визначити і сформулювати тему, і, після її обговорення з керівниками ФПК і семінару, цю тему може бути офіційно затверджено. Таким чином, у Південному філіалі НУБіПУ “КАТУ” протягом декількох років

успішно

функціонує

система

підвищення

кваліфікації

науково-

педагогічних кадрів університету у формі постійно діючого семінару педагогічної майстерності. У роботі семінару склалися визначені традиції, але водночас щороку з'являється щось нове: і у формах організації процесу навчання, і в змісті навчальних планів і програм, і в методиці проведення занять. Отже, ПДСПМ – живий організм, що розвивається, у якого є майбутнє.

Післядипломна освіта як засіб ефективного ведення аграрного бізнесу Андрушко М.І, к.е.н., доцент, директор Інституту післядипломної освіти Львівського НАУ Основним видом самостійної господарської діяльності, що здійснюється фізичними та юридичними особами від свого імені та на свій ризик на постійній основі є діяльність спрямована на досягнення наміченого результату шляхом

найкращого

використання

капіталу

та

ресурсів

економічно

відокремленими суб'єктами ринкового господарства. Ці суб’єкти несуть повну майнову відповідальність за результати своєї діяльності та підпорядковуються 108

правовим нормам. Таким чином, для досягнення поставлених завдань система з практичного удосконалення процесу повинна мати ознаки, притаманні підприємництву. На зламі тисячоліть в Україні поряд з багатьма проблемами формування ринкових відносин постала й

проблема формування висококваліфікованих

фахівців для XXI століття. Особливо гостро ця проблема відчувається в підготовці спеціалістів аграрного профілю. У період кризи багатьом доводиться перекваліфіковуватися. Якщо в країні створена система, заснована на підготовці і залученні високопрофесійних спеціалістів до вирішення основних питань базових галузей народного господарства, то вона може і, як правило, стає міцною й багатою, оскільки рівень професіоналізму визначає сьогодні обличчя держави. Такими базовими галузями в Україні були і залишаються галузі АПК. Залучення вітчизняних та іноземних інвестицій в сферу агропромислового комплексу може найшвидше вивести економіку України з кризового стану. Щоб раціонально

використати

інвестиції

необхідно

до

цього

залучити

інтелектуальний потенціал нації. Це підтверджує досвід багатьох країн. Інвестиційний

процес

може

забезпечити

система,

що

охоплює

інформаційну мережу з базою даних спеціалістів з бізнес-планування, аудиту, оцінювання майна, законодавства, страхування ризиків екології тощо. Для реалізації такої системи у претендента на отримання інвестицій не завжди бажання підкріплюються знаннями, навіть загального плану: що таке інвестиції, загальноприйняті умови їх надання і повернення тощо. Сьогодні більшість керівників і спеціалістів, підприємців, фермерів не можуть підготувати бізнес-план за певними стандартами і встановленими нормами, прийнятими у західному діловому світі, подати результати аналізу фінансовоекономічного стану підприємства в термінології понять, зрозумілих для інвестора, не досить чітко усвідомлюють необхідність страхування свого бізнесу.

109

Досвід роботи консультаційних, аудиторських, експертних, юридичних, страхових, інших фірм і фондів свідчить, що, незважаючи на нестабільне законодавство, бюрократичні перепони, ці елементи ринкової інфраструктури, розвиваються успішно, і сьогодні в країні є інтелектуальний капітал, спеціалісти, які можуть допомогти підприємцю та інвестору знайти один одного і навіть у складних сучасних умовах запропонувати декілька варіантів отримання прибутку. В умовах формування ринкових відносин і динамічного розвитку всіх сфер суспільства тільки постійне і цілеспрямоване навчання дозволить ефективно вести аграрний бізнес. Розширення

господарської

самостійності

підприємств,

спричинене

переходом національної економіки до ринкових відносин, вимагає принципово нових підходів до підготовки спеціалістів вищої кваліфікації. Фахівець АПК XXI століття – це спеціаліст, який володіє відповідною системою фахових знань,

має

практичну

підготовку,

володіє

сучасними

технологіями

інформаційного, організаційного та контрольного забезпечення функціонування виробничих систем. Однак основним критерієм оцінювання кваліфікації фахівця є, на наш погляд, його вміння ставити конкретні завдання, виділяти ієрархію пріоритетів та організувати їх виконання найбільш раціональним шляхом. Для цього потрібне системне мислення, яке повинно формуватися у ВНЗ з перших днів підготовки спеціаліста-студента та перепідготовки спеціалістів. Ринкові умови господарювання вимагають від всіх спеціалістів АПК прийняття самостійних рішень та відповідальності за наслідки їх втілення, їх правильність. Іншими словами, будь-який фахівець АПК повинен володіти основами маркетингу, менеджменту, права, щоб не лише знати “правила гри” на ринку, але й вміти пристосовуватись до них, забезпечуючи при цьому ефективне функціонування конкретних об’єктів. Отже, до завдань діяльності закладів післядипломної освіти належать набуття слухачами навчальних закладів: 110

− професійних знань сфери діяльності; − певних

управлінських

знань

досвіду

виробничо-збутової

маркетингової діяльності; − вміння правильно оцінювати свої можливості та стан ринку, залучені ресурси та фінансові кошти; − економічного

мислення,

компетентності,

ділової

культури,

практичного досвіду та навичок; − вміння організовувати виробництво та діяти на свій страх і ризик заради досягнення цілі й отримання прибутку; − вміння

аналізувати

використовувати

ринкові

можливості,

новаторські ідеї. Відповідно до мети система післядипломної освіти спрямована на отримання її учасниками професійного досвіду. Результативність структури забезпечується оптимальним поєднанням елементів проектування організації, що наближує діяльність до функціонування реальної підприємницької структури. Політика і стратегія бізнес-структур формують процедуру прийняття рішень, яка зумовлює організацію системи внутрішньої мережі комунікацій, де виробничим підрозділам делегуються права прийняття рішень згори донизу. Така система забезпечує самостійність нижчих рівнів ієрархії структури – виробничих

підрозділів

та

відповідає

потребі

упорядкування

завдань

економічного, юридичного та маркетингового підрозділів. Післядипломна

освіта

сприяє

задоволенню

інтересів

громадян

постійному підвищенні професійного рівня, запобігає втратам продуктивних сил засобами оновлення і корекції професійної підготовленості фахівців до змінюваних умов духовно-інтелектуального та матеріального виробництва, кон'юнктури ринку праці, виступає одним із засобів їх соціального захисту та забезпечує

потреби

суспільства

держави

висококваліфікованих,

конкурентоспроможних фахівцях.

111

Концептуальні

засади

розвитку

післядипломної

освіти

розроблено

відповідно до Конституції України, Законів України “Про освіту”, “Про вищу освіту”, “Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності” та інших актів законодавства України з питань освіти [2]. Післядипломну освіту слід розглядати не тільки як систему підвищення кваліфікації та перепідготовки спеціалістів, а як форму системи освіти дорослих з огляду на їх особисті потреби в одержанні певних знань. Післядипломна освіта як система навчання дорослих зможе бути ефективною лише тоді, коли вона буде спиратися на один найголовніший принцип – навчати за потребою суспільства і конкретного громадянина. З цією метою у Львівському національному аграрному університеті на початку навчання на курсах підвищення кваліфікації чи перепідготовки кадрів проводиться анкетування, яке дозволяє визначити рівень підготовки слухачів і їхню потребу в додаткових знаннях. Таке анкетування дозволяє правильно сформувати групи слухачів за рівнем підготовки, характером роботи та потребами в спеціальній підготовці. Для вивчення окремих програм і набуття практичних навичок формують невеликі групи (5-7 осіб), що дозволяє значно покращити рівень їх підготовки. Одним із прикладів є впровадження у навчальний процес, ситуаційних вправ, які ширшому загалу відомі за англомовною назвою – кейси. Спільною ознакою нових методів є активізація самостійної роботи слухача, творчої складової та необхідність самостійного прийняття рішення. У пам'яті людини залишається 10% того, що вона слухає, 50% того, що вона бачить і майже 90% того, що вона робить [1]. Саме робота з реальними ситуаціями покладена в основу кейсів. До того ж у них, як і в практиці, “правильних” рішень може бути декілька, що, в свою чергу, пробуджує дискусії, сумніви, додаткові дослідження та пошуки. Навчання

наближується

до

умов

практики,

створюються

умови

для

застосування набутих знань і навичок для вирішення конкретних завдань. Усе частіше в сучасній бізнес-освіті вдаються до ситуаційних вправ або кейсів. 112

Важко віднайти сучасний навчальний курс, бізнес-школу або підручник з економічних

дисциплін,

яких

би

не

наводились

кейси.

Заняття

підприємництвом вимагає не лише знань, але й вміння приймати рішення. Кейси допомагають виробити певні навички та вправність у цьому. Інший напрям організації післядипломного навчання – це індивідуалізація цього процесу. Сьогодні в Україні підвищення кваліфікації і перепідготовку кадрів різних галузей народного господарства здійснюють понад 500 навчальних закладів і підрозділів різних форм власності. Щорічно понад 35 тис. керівників і спеціалістів підвищують та здійснюють перепідготовку у цій системі. Понад 2,5 тис.

спеціалістів

отримують

другу

вищу

освіту

різних

освітньо-

кваліфікаційних рівнів за різними напрямами та спеціальностями, що навчаються за очною, вечірньою, заочною та екстернатною формами навчання. У результаті навчання громадяни можуть набути нової кваліфікації, нової спеціальності або професії на базі тієї, яку раніше було отримано в навчальному закладі та з досвіду практичної роботи. Для задоволення потреб ринкової економіки

відкриваються

нові

спеціалізації

і перепідготовки

спеціалістів для ринкових структур і підприємництва. Особливу увагу приділяють підвищенню кваліфікації та перепідготовці молоді із незайнятого населення.

Формується

інфраструктура

мережі

навчальних

закладів

післядипломної освіти для навчання державних службовців, керівників підприємства АПК. Для реалізації цих засад необхідно створити належні правові, соціальноекономічні, матеріально-технічні та фінансові умови. З цією метою слід вжити такі організаційні заходи: −

сформувати

необхідну

нормативно-правову

базу;

розробити

науково обґрунтовану методику визначення загальнодержавних і регіональних потреб кадрового забезпечення; −

упорядкувати та оптимізувати мережу закладів післядипломної

освіти, поєднавши галузевий принцип її організації з широкою міжгалузевою і 113

регіональною кооперацією та з врахуванням соціально-економічного розвитку країни. Післядипломна освіта повинна розглядатися як одна із пріоритетних у державі, оскільки вона безпосередньо пов'язана з перспективами економічного розвитку та соціальної стабільності суспільства. Вдосконалення системи післядипломної освіти передбачає різні форми і методи. Зокрема вчені Львівського національного аграрного університету працюють над впровадженням дистанційного навчання, яке дозволить більш оперативно доводити нову інформацію до потенційних споживачів. Список використаних джерел 1. Аксьонова О.В. Методика викладання економіки / Аксьонова О.В. – К. : КНЕУ, 1998. – 98 с. 2. Концепція розвитку післядипломної освіти в Україні. – К. : Вища освіта, 2001. – 15 с. 3. Концепція розвитку економічної освіти в Україні. – К. : КНЕУ, 2004. – 16 с. 4. Про вищу освіту: Закон України // Науково-практичний коментар. – К., 2002. – 325 с.

114

Інструменти формування конкурентоспроможності ВНЗ магістр А.Іванченко Чернівецький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

Процеси ринкової розбудови в національній економіці супроводжуються постійним загостренням конкуренції, яка охоплює не тільки виробничу, але й інші сфери, зокрема, освітні послуги. Ситуація, яка складається на вітчизняному ринку освітніх послуг, з кожним роком стає все більш напруженою. Основними причинами цього є, по-перше, жорсткий відбір освітніх закладів, які прагнуть працювати на ринку. Окрім цього, необхідно зазначити, що на ринок починає виходити все більше комерційних ВНЗ, які завдяки своїй мобільності, розвиненій матеріальнотехнічній базі і, дещо більш гнучкій ціновій політиці, забезпечують поступове збільшення своєї частки на ринку освітніх послуг. По-друге, скорочення бюджетного фінансування вищої освіти вимагає від ВНЗ постійного пошуку інших джерел залучення фінансових ресурсів для свого стабільного розвитку. І, по-третє, входження України в Європейський освітній і науковий простір суттєво загострить конкурентну боротьбу між вітчизняними і зарубіжними ВНЗ,

як

підсумок

якої

вітчизняні

ВНЗ

виявляться

практично

неконкурентоспроможними у відношенні до іноземних. За таких умов, все більше уваги починає приділятися проблемі забезпечення конкурентоспроможності ВНЗ. А це, в свою чергу, визначає необхідність і актуальність такого дослідження, що спрямоване на визначення тих

інструментів,

які

забезпечують

формування

підвищення

конкурентоспроможності закладів вищої освіти. Існує багато наукових праць присвячених конкурентоспроможності підприємств і управлінню нею у вітчизняних і зарубіжних виданнях. Проте, проблемами конкурентоспроможності ВНЗ займається незначна частина українських науковців [4, 5], натомість зарубіжні, зокрема російські вчені, 115

зробили вже вагомий вклад у вирішення цієї проблеми. До них можна віднести О.Ю. Белаша, І.М. Гараєва, В.А. Лазарева, С.А. Мохначева, Н.І. Пащенко, Х.А.Фасхієва та інших [1 - 3, 6]. Мета нашого дослідження полягала у визначенні

елементів, які складають

основу конкурентоспроможності ВНЗ і забезпечують формування і утримання конкурентного статусу ВНЗ на ринку освітніх послуг. Перш за все, під час розглядання цього питання необхідно визначити зміст поняття "конкурентоспроможність ВНЗ". Кожен науковець пропонує своє трактування цієї категорії, але автори вважають, що найбільш вдало її описують В.А.Лазарев і С.А.Мохначев, які розглядають конкурентоспроможність ВНЗ як комплексну характеристику ВНЗ за визначений період часу в умовах конкретного ринку, що відображає його перевагу перед конкурентами за низкою визначальних показників – фінансово-економічних, маркетингових, матеріально-технічних, кадрових і соціально-політичних, а також здатність ВНЗ до безкризового функціонування і своєчасної адаптації до умов зовнішнього середовища, що змінюються [2]. Здатність своєчасної адаптації ВНЗ до умов зовнішнього середовища можливе

шляхом

постійного

проведення

маркетингових

досліджень.

Основними завданнями проведення цих досліджень є визначення тенденцій, притаманних ринку освітніх послуг; виявлення потреб потенційних споживачів, факторів, що впливають на вибір ними ВНЗ, спеціальності, форми навчання; дослідження поведінки на ринку ВНЗ-конкурентів, їх товарної пропозиції, цінової

політики,

організаційної

та

інноваційної

діяльності.

Окрім

вищеперелічених напрямів дослідження, важливим є вивчення ринку праці, що дозволить узгодити не тільки кількісні аспекти товарної пропозиції щодо різних спеціальностей, але і якісні характеристики випускників із вимогами ринку. Проведення постійних маркетингових досліджень ринку освітніх послуг і ринку праці, відокремлено від усього комплексу маркетингу, не забезпечить ВНЗ конкурентного статусу на ринку, але таке дослідження є першим етапом підвищення

його

конкурентоспроможності,

оскільки

саме

за

рахунок 116

досліджень, визначаються ті основні інструменти, які можуть сформувати конкурентну

перевагу

ВНЗ.

Розглядаючи

основні

інструменти,

що

забезпечують конкурентоспроможність ВНЗ, необхідним є аналіз усіх інструментів комплексу маркетингу. Перш за все, необхідним є аналіз товарної політики ВНЗ адже основною перевагою, яка використовується на сьогоднішній час і використовуватиметься в майбутньому, є якість товару. ВНЗ пропонує два види товару, водночас працюючи на двох ринках, – на ринку освітніх послуг і на ринку праці. На ринок освітніх послуг навчальний заклад виходить із освітніми програми, які розробляються з метою задоволення потреби споживача (особистості) в освіті, професійній підготовці і перепідготовці. Основними складовими освітньої програми є склад навчальної програми, організація і управління

навчальним

процесом,

навчально-методичне

та

кадрове

забезпечення [1]. Для підвищення конкурентоспроможності ВНЗ, потрібно забезпечити відповідність освітніх програм вимогам ринку, забезпечити широкий асортимент і унікальність освітніх програм, а також необхідно підвищити якість надання освітніх послуг, яка в матеріальному плані повинна супроводжуватись забезпеченням,

сучасним використанням

прогресивним інноваційних

навчально-методичним освітніх

технологій

впровадженням новітніх технологій і передових методичних прийомів у процес оцінювання знань та умінь студентів. На ринок праці ВНЗ виходить із специфічним товаром – випускником, який задовольняє потреби організацій у кваліфікованих кадрах. Цей товар вважається специфічним, оскільки в процесі його “створення” бере участь не тільки навчальний заклад, але і безпосередньо сам випускник і все його оточення. Більшість науковців під час визначення основних факторів, які формують конкурентоспроможність ВНЗ, основну увагу в товарній політиці приділяють якості наданих освітніх послуг. На наш погляд, не меншу увагу потрібно приділяти

оцінювання

підвищенню

рівня

конкурентоспроможності 117

випускників ВНЗ, оскільки ступінь задоволення роботодавців випускниками певного ВНЗ, сформує позитивний імідж закладу перед роботодавцями, що, в свою чергу, забезпечить зайнятість випускників на ринку і можливість для розвитку їх власної кар'єри, а це призведе до покращення іміджу ВНЗ вже в очах потенційних споживачів освітніх послуг. У процесі виходу ВНЗ на ринок праці зі своїм товаром – випускниками, основними факторами, які визначають попит на них є: рівень знань, отриманих у процесі навчання, здатність до аналітичного і творчого мислення, особистісні якості

випускника,

до

яких

належать

відповідальність,

ініціативність,

старанність та інше. Але необхідно зазначити, що якісна освітня програма ще не забезпечує отримання високого рівня знань, оскільки ступінь засвоєння матеріалу і набуття практичних навичок залежить в першу чергу від можливостей, характеру і мотивації особистості. Тому ВНЗ не спроможний сформувати потрібний для ринку праці товар, але, намагаючись підвищити конкурентоспроможність своїх випускників, він повинен більш ретельно відбирати абітурієнтів під час вступу, створювати необхідні умови для ефективного навчання студентів, формувати систему оцінювання і контролю за отриманими знаннями і навичками, а також створювати дієву систему мотивації студентів для розвитку власного наукового і творчого потенціалу, наприклад, шляхом працевлаштування найкращих студентів. У контексті розгляду цього питання необхідно зазначити, що під час визначення

інтегрального

показника

конкурентоспроможності

ВНЗ

враховується дуже багато факторів. Наприклад Фасхієв Х.А. [6] нараховує 43 таких показники, які він розподіляє на 5 груп: 1. показники кваліфікаційного потенціалу навчального закладу; 2. показники розвитку науково-методичної бази; 3. показники забезпеченості матеріально-технічної бази; 4. показники якості системи освіти; 118

5. охоплення галузей підготовки фахівців. Але серед такої різноманітності показників, немає жодного, який би характеризував рівень зайнятості випускників. Отже, автори вважають, що для оцінювання конкурентоспроможності ВНЗ необхідним є також оцінювання показників, які б визначали співвідношення між працевлаштованими та усіма випущеними студентами, між працевлаштованими за спеціальністю і усіма працевлаштованими випускниками, визначення показника, який характеризує середній термін працевлаштування випускників та інше. Одним із інструментів забезпечення конкурентоспроможності ВНЗ є його цінова політика. Для багатьох вищих навчальних закладів це питання не є найбільш актуальним, насамперед для тих, які навчають велику кількість студентів за державним замовленням. Визначення плати за навчання на комерційній основі в них не базується на визначенні собівартості навчання студента за різними спеціальностями і формами, а встановлюється на основі середніх ринкових цін по регіону. [4] Натомість, приватні ВНЗ, прагнуть забезпечити певний рівень рентабельності власної освітньої діяльності і тому проводять більш виважену політику у сфері ціноутворення. Але не потрібно забувати, що низька ціна освітньої послуги може сформувати у свідомості споживача думку про низьку якість відповідної освітньої програми. Головним чином під час вибору ВНЗ і освітньої програми на сьогодні споживач звертає увагу на 2 основні показники: якість освітньої програми і витрати, що пов'язані з придбанням і експлуатацією освітньої послуги. Поєднуючи ці два фактори, визначається сукупний корисний ефект для споживача послуги, максимізація якого забезпечує конкурентоспроможність як ВНЗ загалом, так і його конкретної освітньої програми. Ще одним елементом, який формує і підвищує конкурентоспроможність ВНЗ є активізація збутової політики, а особливо сприяння просуванню випускників на ринку праці. Одним із елементів такого сприяння має стати створення у ВНЗ окремого підрозділу або хоча б визначення відповідальних осіб, які б накопичували відомості про поточні потреби на ринку праці, укладали б 119

договори

на

проходження

практики

можливим

наступним

працевлаштуванням студента на конкретному підприємстві, допомагали б просуванню на ринок праці тих, хто закінчив навчання і всебічно сприяли б у пошуку роботи студентів старших курсів, які прагнуть поєднувати навчання і практичну діяльність. Розглядаючи комунікаційну політику ВНЗ, можна зробити висновок, що діяльність у цьому напрямі активізується у навчальних закладах, переважно, лише в період набору абітурієнтів шляхом рекламних звернень через ЗМІ. В цей період до майбутнього покупця освітньої послуги доносяться одноманітні звернення практично усіх ВНЗ регіону і вибрати той, який суттєво б відрізнявся від

інших

практично

неможливо.

Отже,

необхідним

проведення

комунікаційної політики впродовж року, необхідно інформувати школярів про конкретний ВНЗ, наприклад шляхом проведення у школах різних змагань навчального характеру, проведення предметних олімпіад, за результатами яких переможець може вступити до цього ВНЗ на пільговій основі та інше. Отже, в ході проведених досліджень можна зробити висновок, що усі елементи комплексу маркетингу є основними інструментами формування конкурентоспроможності ВНЗ. Але, на жаль, на сьогодні більшість ВНЗ розглядають підвищення власної конкурентоспроможності лише в контексті надання якісних освітніх послуг. Такий підхід є базовим, але в умовах загострення ринкової конкуренції, не може вважатися основним. Отже, для формування або утримання конкурентного статусу на ринку вищим навчальним закладам необхідно будувати свою діяльність з урахуванням не тільки ринкової потреби у певному товарі або послузі, але і проводити активну комунікаційну політику, більш виважену цінову і збутову політику Все це дозволить сформувати і підвищити імідж ВНЗ, який безпосередньо забезпечить його конкурентоспроможність.

120

Список використаних джерел 1. Белаш О.Ю. О маркетинговой деятельности в государственном вузе // Маркетинг в России и за рубежом. – 2006. – №1. 2. Лазарев В.А., Мохначев С.А. Конкурентоспособность вуза как обьект управлення: Монография // Пригородные вести. – 2003. 3. Петруня Ю.Є. Маркетинг на ринку освітніх послуг // Маркетинг в Україні. – 2004. – № 1. 4. Решетілова Т. Методичний підхід до оцінки конкурентоспроможності ВНЗ // Маркетинг в Україні. – 2005. – № 3. http://intkonf.org/ktn-loshenyuk-ir-ivanchenko-a-instrumenti-formuvannyakonkurentospromozhnosti-vnz/

121

Зміст Іщенко Т.Д., Хоменко М.П., Чернявська Т.О., Стрішенець Ю.О. Проблеми та перспективи розвитку післядипломної освіти в аграрному секторі економіки........................................................................................................3 Освітні інноваційні технології Синявін В.Д., Нагаєв В.М. Реалізація педагогічної технології управління навчально-творчою діяльністю у процесі підготовки фахівців післядипломної освіти...........................................................................................................................13 Овсянніков В.І Дистанційна освіта в Європі та Азії....................................20 Андрющенко Т.К. Особливості навчання дорослих.....................................26 Неперервна освіта Войтюк Р.М., Дмитрук В.В. Зимова школа агробізнесу – практична реалізація концепції неперервної освіти.................................................................32 Цвігун А.Т. Інститут післядипломної освіти – попередник закладу освіти дорослих протягом життя.........................................................................................42 Юрчук Д.О., Виговський А.О. Погляд на неперервність аграрної освіти в системі підвищення кваліфікації фахівців...................................................52 Зарубіжний досвід Приліпко С.М. Зарубіжний досвід організації сільськогосподарського навчання й практичної підготовки в Данії..............................................................58 Якість освіти Новіков О.Є. Деякі аспекти післядипломної освіти.....................................63 Огаренко Є.М., Зайцев О.М., Кривенко О.В. Післядипломна освіта в Україні та напрями її вдосконалення.....................................................................67 Організація та управління освітньої діяльності Автухов А.К., Жила В.І., Моісєєва Н.І., Кутья О.В. Формування науково-педагогічних кадрів у ХНТУСГ................................................................75 Мареніченко З.І., Вініченко І.І. Досвід роботи з підвищення кваліфікації кадрів АПК Дніпропетровської області..................................................................84 Підвищення ефективності навчального процесу Гарбуз А.І., Гаврилюк В.Л. Постійно діючий семінар педагогічної майстерності як форма підвищення кваліфікації викладачів ПФ НУБіП України “КАТУ” ......................................................................................................................98 Андрушко М.І. Післядипломна освіта як засіб ефективного ведення аграрного бізнесу.....................................................................................................108 Іванченко А. Інструменти формування конкурентоспроможності ВНЗ..115 122