Світлиця №68(4) 2019

НАРОДНОЇ КУЛЬТУРИ ОБЕРІГ

До 80-річчя ОЦНТ

Яскравий, велелюдний, велемовний, пісенний

Це 80-річний ювілей обласного центру народної творчості. Усі його роки вмістили в собі стільки фестивалів, виставок, майстер-класів, стільки творчого пошуку, натхнення, горіння і високих здобутків, що цього вистачило б, напевне, для всієї України, на всі співочі поля нашого талановитого народу.

Пишаюсь тим, що найкращі роки мого життя

Колектив Вінницького обласного центру народної творчості

пов’язані з Центром — у всіх його проявах, у тих культурно-мистецьких проектах, які ми започаткували, в тих обдаруваннях, які ми виплекали. Тут наша праця і задуми, здійснені колективом.

Великий зал арт-галереї «Інтершику» нині прибраний «по-нашому» задля цієї неординарної події. Методисти ОЦНТ, які оформляли святкові експозиції намагалися вибрати саме ті експонати, що є вершинними здобутками митців Вінниччини. Адже діяльність майстрів в контексті збереження і відродження подільських ремесел

є одним із пріоритетів в системі нашої роботи. Витинанки Оксани Городинської, жванське ткацтво, величний рушник Галини Данилюк, гобелен Наталі Очеретної, миски Тетяни Шпак та Володимира Слубського, полотна Івана Горобчука, Федора Панчука, Василя Слободянюка, різьба Петра Пипи, кошики Віктора Косаківського … все це, обрамлене подільськими та сосонськими рушниками, творило неповторну ауру краси і духовності. Творці ювілейної виставки — наші молоді методисти Сергій Бугай та Олександр Барнасюк. І я радію тим, що мені за роки вдалося згуртувати колектив однодумців, людей закоханих в народну творчість.

Сьогодні в мене є можливість на правах господині свята розповісти і про них, і про наші проекти, і поділитися нашими досяг-

неннями, бо коли ж, як не в ювілей, виділити основні віхи нашого шляху і сходження до вершин. Центри народної творчості, як такі, за постановою Раднаркому, ведуть свій відлік від 1939 року. Впродовж років видозмінювалася назва нашого центру. Він був і будинком народної творчості, і обласним науково-методичним центром народної творчості та культурно-освітньої роботи. Нині — це обласний центр народної творчості. Незалежно від назви, незмінною залишається

суть і ті непрості завдання та виклики, які постають перед нами в контексті часу та нової доби української незалежності. Збереження звичаїв і традицій, популяризація пісенного багатства, чи не найбільшого в світі, відродження ремесел, сприяння діяльності сільських закладів культури та творчих колективів, а також всебічна методична допомога — весь цей, далеко неповний перелік завдань реалізується через численні культурно-мистецькі проекти та акції, започатковані

саме з нашої ініціативи.

Так, саме ми є ініціаторами багатьох обласних, всеукраїнських та міжнародних фестивалів, симпозиумів і пленерів, які стали візитівкою Вінниччини. «Скарби Поділля», «Різдвяне диво» (що його підхопили всі райони), «Великодня писанка», «Українська витинанка», свято фольклору на приз Гната Танцюри, «Мистецтво одного села», «Вишивана доля Вінниччини», «Подільські барви», «Всі ми діти, твої, Україно», свято сатири і гумору Степана Руданського, пленер народного малярства «Мальована хата» … і я не можу перерахувати всіх. Скажу, що лише за останні двадцять років Центром було започатковано понад сімдесят основних культурно-мистецьких

заходів — фестивалів, конкурсів, свят, виставок народного мистецтва. Серед них — п’ять міжнародних та дванадцять всеукраїнських, спрямованих на розвиток усіх жанрів народної творчості. Скажу лише про деякі з них.

являємо іншу тему, яка є близькою для творчості подолян. «Величальна хлібові», «Узвіз народних ремесел», «Подільське весілля», «Вишивана доля Вінниччини» — така тематика є свідченням багатогранної творчості наших земляків, що від неї у захваті тисячі подолян. Кожна «світлиця» — це обличчя громади, її візитівка. Адже ми впізнаємо її чи за «районними» рушниками, чи за різьбленням Олександра Шульганя з Погребища, чи за вишиттям Вікторії Кубаль з Городківки, чи за різьбленими портретами кобзарів Юрія Дяченка з Гайсина, чи за витинанками Оксани Городинської з Могилева, чи за глиняним посудом з трипільським візерунком родини Погонців з Крищинець. А в цілому, культурно-мистецький проект «Скарби Поділля» є і мистецьким портретом, і художнім літописом народної творчості Вінниччини.

Обласне свято фольклору імені Гната Танцюри започатковане у 1986 році з метою збереження

Щороку до дня незалежності України ми проводимо фестиваль «Скарби Поділля» для уславлення нашого роду. Все, що створене руками талановитих подолян, і є тим скарбом, яким пишається Вінниччина: і вишитий рушник, і весільний коровай, і гіллястий дідух, і мальована миска, і різьблене панно, і витканий гобелен, і вишукані корзини з рогози. Всіма цими багатствами володіють наші сіла і міста, всі райони, де кожна громада має своїх майстрів — вишивальниць, малярів, гончарів, різьбярів… Отож на фестиваль «Скарби Поділля» вони представляють свої здобутки у «світлицях», що ми їх розміщаємо в тінистому парку відпочинку, який розцвітає в цей день різнобарв’ям рушників, сорочок та віночків, наповнюється духом обрядових хлібів, музикою та піснями співочих колективів. Скарби нашого роду воістину незліченні. Щоб показати їх у всьому розмаїтті дивотворення, щоразу за-

пісенного багатства краю, а також вшанування видатного педагога і збирача фольклору Г.Т.Танцюри. Цьому заходу завше передує копітка робота пошуку пісень, раніше не зафіксованих, обрядів, які побутують саме на Вінниччині. Раз в п’ять років свято стає всеукраїнським. І тоді з усіх куточків України приїжджають солісти і колективи, щоб представити старовинні пісні в автентичній манері виконання. За ці роки на сценах Вінниці, Гайсина, села Зятковець, родом з якого Гнат Танцюра, було переспівано тисячі пісень, що барвистим квітом вплелись у вінок пам’яті Гната Танцюри і всіх тих, хто безкорисливо працював в царині народної пісні. Завжди приїжджає на свято професор Микола Дмитренко, уродженець Зятковець, який працює в інституті

мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН України ім. М.Рильського. Здійснюючи пошукову роботу з багатющого подільського фольклору, свято бережемо пам’ять і здобутки видатних

українських фольклористів Гната Танцюри, Насті Присяжнюк, Марії Руденко, Мефодія Рудого, Євгенії Тондій, Володимира Вовкодава, Євдокії

Горб, Ганни Коваль, Зої Чорної. Нині ми активно співпрацюємо з сучасними фольклористами — Антоніною Сторожук, Світланою Творун, Тамарою Гуцал, Лідією Остапчук, Тетяною Пірус, Миколою Дмитренком, Анатолієм Завальнюком, Віктором Косаківським.

«Мистецтво одного села» — це культурно-мистецька акція, з якою ми щороку виходимо на столичні терени, щоб презентувати у Києві культуру сіл Вінниччини у всьому розмаїтті творчих здобутків. Ця ідея сподобалась всім. На початках реалізації проекту інші області теж вхопились за неї, але, зрозумівши згодом як непросто реалізувати її, відмовилися від такого прекрасного задуму. А ми вже презентували 16 сіл з їхньою історією, духовними здобутками, славними іменами. Виставки цих громад, які останнім часом ми оформляємо у залі Національного музею літератури, вражають красою і довершеністю, мистецькими відкриттями. Щороку восени на ці виставки приходять кияни родом з Вінниччини.

Громадські діячі, науковці, артисти, художники, освітяни — всі вони стоптали босими ногами стежки дитинства, вчились у сільських школах, добились життєвого успіху і нині з радістю йдуть, щоб побачити виставку, подумки повернутися до рідного села, до народної пісні, власне, до своїх витоків. Тріумф, який переживає громада, відкриваючи свої скарби в столиці, аплодисменти відвідувачів, вітальні промови, сльози вдячності — це і є той сенс, задля якого варто продовжувати культурно-мистецьку акцію «Мистецтво одного села», унікальний захід, неповторний проект нашої слави. Міжнародне свято народного мистецтва

«Українська витинанка» — це теж унікальний проект, аналогів якому немає в Україні. Витоки його — в минулих століттях, коли українські жінки прибирали своє житло оцими, на перший погляд, простими недорогими прикрасами, вирізаними із шпалеру сніжинками, голубками, козаками і козачками, що відтворено в оповіданнях нашого земляка, чудового новеліста європейського рівня Михайла Коцюбинського. У 1993 році у Могилеві-Подільському, на батьківщині Марії Руденко, фольклористки, заслуженого майстра народної творчості, було започатковане Всеукраїнське свято народного мистецтва «Українська витинанка», яке в 2011 році набуло статусу міжнародного. В ньому беруть участь майстри Вінниччини та різних регіонів України і всі бажаючі з країн ближнього зарубіжжя — з Литви, Румунії, Молдови, Росії, Польщі і т.д. Завдяки цьому заходу на світ з’явилися сотні високохудожніх сюжетних витинанок, які нині представлені на світових виставках у Франції, Німеччині, Польщі, тощо. Мережана краса підкорила Європу, а спілкування майстрів різних країн здружило їх на благодатному ґрунті творчості.

На рахунку колективу, як уже сказано, чимало таких проектів, в яких взяли участь десятки тисяч людей.

Робота Центру, його свята і будні, імена майстрів, митців, працівників культури, численні заходи — все відтворено в альманасі «Світлиця», у книгах, буклетах, збірниках пісень, словом, на сторінках нашої всеохопної видавничої діяльності. Альманах «Світлиця» став літописом наших наснажених років, творчої біографії центру, яку творили колективи ОЦНТ, очолювані директорами, кожен з яких вніс свій вклад в розбудову нашого закладу, його найкращих традицій у справі збереження народної творчості та урізноманітнення форм і методів роботи.

У післявоєнний час Центр очолювали: Григорій Ставицький (1949-1951рр.), Федір Тихий (1951-1955рр.), Іван Масляєв — режисер за

фахом (1962-1965рр.), Віктор Поливаний — культуролог (1966-1969рр.), Василь Романов (1972-1980рр.), Валерій Шер – режисер за фахом (1980-1992рр.), Володимир Лозовський (19951998рр.) — нині директор обласного академічного українського музично-драматичного театру імені М.Садовського, Сергій Гарбулинський (1998-1999рр.) — нині заступник директора обласного навчально-методичного центру галузі культури, мистецтв та туризму.

З 1999 року і мені випала честь очолити ОЦНТ і продовжувати естафету розвитку народної культури, яка є візитівкою України в світі, в чому я переконана і до чого покликана в цьому житті. Використовуючи досвід попередників, намагаюся зробити все, що залежить від мене, як керівника, в ім’я народної культури, без якої нема України.

Історія обласного центру народної творчості пов’язана з іменами людей, які творили славу Вінниччини. Це композитори, хореографи, режисери, художники.

Нині хочеться назвати саме тих, хто долучився до розвитку народної культури — наївного малярства, гончарства, витинанкарства, різьблення, вишивки. Як не згадати сьогодні лауреата Національної премії імені Т.Г.Шевченка, майстра народного малярства Віктора Наконечного з Клембівки, який відтворив образ рідного краю в своїх неповторних полотнах! Або Леоніда Панкошу з Тиврова з його відомим «Подільським натюрмортом» Або стражденного Івана Коваля, що як у тій приказці «без рук, без ніг…» творив дива, показавши традиції і звичаї Кирнасівки в унікальних картинах, мальованих ніби власним серцем. А ще Романа Чмерука, гончаря-новатора, який одним із перших започаткував на Вінниччині дивовижну задимлену кераміку. А ще … скільки їх у нас є — сподвижників в царині народної культури!

Стільки зроблено за роки! Практично все, що було задумано із численних культурно-мистець-

ких проектів, — здійснено. Але чи можна було досягти такого рівня організації, якби не колектив ОЦНТ — наші відповідальні, талановиті методисти, яким, як у класика, «спокій тільки сниться», враховуючи незчисленну кількість заходів та шалені темпи роботи. Он вони — в передніх рядах і поруч мене. Вродливі, урочисті … заклопотані. Як і я, переживають за все. Адже нас нагородили грамотою Верховної Ради (сьогодні будуть вручати її) «За особливі заслуги перед українським народом». Це зобов’язує. Авжеж, заслуги кожного з них в тому, що ми зуміли разом впродовж років, всупереч труднощам і проблемам відстоювати справу народної культури. Он мої надійні помічники: заступник директора — Олена Назарець, завідуючі відділами ОЦНТ — Любов Гричанюк та Галина Хоменська. Олені Іванівні та Любові Кирилівні — все по плечу і до снаги. Написання планів, сценаріїв, прес-релізів, ведення будь-якого заходу — це для них звична справа. Вони прекрасні ведучі. Завше готові дати інтерв’ю на радіо і телебаченні, коли йде мова про подільські звичаї і традиції, про підготовку велелюдних фестивалів та роботу Центру взагалі. В будь-яку хвилину готові підставити плече. Олена Іванівна — завше вишукана, самодостатня. До того ж володіє талантом дизайнера і прекрасним голосом. Такий же чудовий голос і в Любові Кирилівни — цієї надзвичайно самовідданої жінки, яка з честю носить звання заслуженого працівника культури України. Галина Хоменська — спокійна, уважна і врівноважена. Вона опікується видавничою діяльністю, пише нариси про подільські храми. І сама є своєрідним миротворцем і добротворцем, взірцем добропорядності. А он в другому ряду — Ніна Джус, провідний методист з вокально-хорового мистецтва. Відмінник освіти України, професі-

СВЯТО РОДУ І НАРОДУ

Проект «Мистецтво одного села» — започаткований ОЦНТ за сприяння управління культури Вінницької ОДА та Міністерства культури і туризму України у 2001 році. Відтоді в столиці України було представлено культуру 15 сіл Вінниччини, їхню історію, побут, пісенне надбання, творчість народних майстрів. Нині у Національному музеї літератури презентує свої культурні здобутки громада села Рогізка Чечельницького району

І хліб святий, і вишивка, і ткацтво, І танці «Рогізяночки», й пісні –Це краю чечельницького багатство, Здобутки велемовні і рясні.

ей унікальний проект живе і діє, щороку дивуючи киян і подолян ще одним мистецьким відкриттям, несподіваними

знахідками, літописом історії та культури окремо взятого села, цього українського феномену з його

культура, що починається он з того дідуха – Духа предків, який величається в центрі експозиції, он з тієї сорочки, вишитої низзю. А таких технік вишивання відкрито понад сто п’ятдесят, завдяки нашим майстрам!

Чечельницький район – найвіддаленіший. 95 відсотків його території - це заповідна зона. Для нас вона заповідна не лише тому, що тут є релікти, які налічують мільйони років, а й тому, що впродовж років і віків тут жили традиції ткацтва і

Центральна експозиція

хлібодарною землею, багатющим пісенним спадком, з тими людьми, які прославили його – вченими, літераторами, музикантами, педагогами, народними умільцями.

Кожну нашу поїздку до столиці, кожну виставку я називаю святом душі, святом роду і народу. Започатковуючи акцію, ми думали про всіх земляків, у яких не завжди є можливість повернутись до витоків, до стежин, де бігав босоніж, до пісень, яких співали на вулиці. Потрібно повертатись до села, щоб наша традиційна культура збереглась, щоб передавали з покоління з покоління доленосні знаки, характерні для Вінниччини, вписані в килими, в рушники, в гончарні вироби… Така виставка покликана показувати, якою є наша

гончарства, лозо- та рогозоплетіння. Отож матеріалу для виставки було більше, ніж вдосталь. А ще більшим було бажання рогозян похвалитися своїми культурними надбаннями.

Відкриваючи виставку «Мистецтво одного села», заступник директора Національного музею літератури Галина Сорока назвала наш захід дуже дорогою традицією. «Ми співпрацювали з багатьма центрами народної творчості, але лише вінничани роблять таке неповторне свято».

У відповідь на це виконуюча обов’язки начальника управління культури і мистецтва Вінницької ОДА Валентина Троян сказала: «Раді поділитися тим, що маємо. Як би ми не осучаснювались, які б хмарочоси не будували у столиці

–ми цікаві не цим, а нашою самобутньою культурою, нашим мелосом, традиціями і обрядами. В селі Рогізка – тисяча сто людей. Але ж які люди там живуть! Ми вже відчули і побачили на цих експозиціях, на цих виробах».

У Києві рогозяни заявили про себе одразу, ще на сходах Національного музею літератури – голосними музиками, народними танцями та піснями з виводом. Коли залунали мелодії подільської польки та фокстроту, перехожі кияни почали підходити ближче. А коли жінки заспівали «Ой за мостом-мостом росте трава ростом…» — взялись підспівувати, а далі вже і підтанцьовувати всі оті краков’яки, карапети, кокетки.

–Затанцюйте ще!

–Заспівайте ще одну, хоч одну українську пісню, – просили їх столичні жителі.

І вже по цьому ми одразу вгадували в них вихідців з села, для яких кожна пісня нагадувала дитинство і юність.

–А ви заходьте на виставку, там і побачите, і почуєте, – запрошували їх з вулиці в залу музею.

А вже в музеї вони могли побачити все, що зберегла Рогізка з буремних століть – старезні, потьмянілі від часу килими, сорочки, що їх дістали з прабабусиних скринь, рушники, вишиті різними техніками, та пречудові кошики, в яких розмістилось те, на що багатий цей край, який у документальному фільмі, відзнятому з висоти пташиного польоту, видається раєм. Людським очам відкриваються унікальні краєвиди, ціле зелене море. А в тому місці, де воно розступилося, група людей проводить розкопки, виявляючи таємниці віків минулих. У композиційному центрі цієї стрічки — Віктор Косаківський, краєзнавець, етнограф, колекціонер, викладач Вінницького педагогічного університету, який привіз студентів, щоб долучались до цього священодійства. А тут у залі він дає майстер клас. Його колоритна постать – сивого козарлюги у вишитій сорочці одразу впадає в око всім, хто заходить на виставку.

Поруч – його студент Дмитро Линчук, а також наш методист ОЦНТ, молодий майстер Сергій Бугай. Вони плетуть кошики. Відрадна серцю картина. Традиція живе. Майстер-клас цікавить кожного, хто побував на виставці, на якій чимало експонатів Віктора і його родини з Рогізки, а його сестра Ліда Косаківська он співає в «Рогізяночці». Вражені відвідувачі роздивляються експозиції, розміщені в цій величезній залі. На вишитій скатертині – одвічне українське багатство: хліби, короваї, калачі, жайворонки… Гостей манить духмяний запах і розмаїття обрядової випічки. Ось ціла група школяриків, учнів якоїсь із столичних шкіл, подивляються на смачну експозицію в надії, що їм вдасться щось скуштувати з цієї смакоти. Звісно, господарі пригощають маленьких киян дарами чечельницького краю. На довгій старовинній, колись витканій у Рогізці вереті, що веде в роки минулі, розмістилися горшки, глечики, гладущики, горнята – все домашнє начиння з глини. Над ними – рушники, хтозна з якого століття. А он на покуті – ікони, теж заквітчані рушниками. На стінах – картини учнів та педагогів художньої школи Чечельника. Народні костюми – жіночі і чоловічі, весільні сорочки і віночки, заквітчане гільце – все це разом з весільними піснями, які виспівує фольклорний ансамбль «Рогізяночка» (керівник Світлана Натолочна) тут-таки за «весільним» столом, - творить атмосферу святкової сільської гостини, радості, краси і благодаті. Ішов козак яром-долиною, А дівчина – горою, Махнув козак біленьким платочком, А дівчина – рукою, Зацвів козак зеленим барвінком, А дівчина – рожою.

Жіночий спів одразу повертає до тієї пори, коли ці жінки були ще молодими, коли дівоче багатоголосся розливалося у надвечір’ї по селу, то в одному, то в іншому кутку, коли праглось любові, і найкраще її було висловити саме піснею. У репертуарі колективу — їх дуже багато. Пісні здатні розказати про життя цих народних співачок. Вишиті сорочки учасниць ансамблю – ще від їхніх бабусь їм дістались, а фартухи-нагрудники – такі ж, як носили на початку минулого століття. Про це розповідає Віталій Савчук – заступник голови районної ради, син солістки цього ансамблю Раїси Іванівни.

–Коли слухаю пісні знайомі з дитинства, моє

серце переповнюється гордістю. Ці жінки зберегли і пісні, і сорочки минулого століття. Вони є носіями наших традицій.

Гарно виступив і колектив «Заспів» (керівник Галина Малик, директор РБК), виконавши народні пісні, які побутують у цім краї. Концертну програму супроводив духовий оркестр Поповогребельського СБК (керівник Володимир Балановський).

Господарі чечельницького краю пишаються своїми людьми, своїми духовними здобутками. –Ми живемо в районі, в якому є все: родюча земля, промисловість, Національний парк, відомий в Україні, майстри і митці, чемпіони світу.

В нас є двадцять тисяч людей – роботящих, співучих, щирих і гостинних. Це вселяє надію на те, що все у нас буде добре, - так висловив свої найкращі сподівання голова Чечельницької районної ради Сергій П’яніщук.

Рогізянський сільський голова Василь Олійник розповів історію села, що сягає в глибину віків. Перша письмова згадка про нього датована 1775 роком. Це було тоді, коли зруйнували Запорізьку Січ. Козаки поселилися в цім краю, де текла річка, яку назвали Рогізкою, бо тут росло багато рогози, а на узвишші – з давніх давен були трипільські поселення.

Історія села чимось схожа на інші, а чимось відрізняється, хоч би цим заповідником, де цвіте відкасник широколистий.

До речі, екскурс в історію села ввів також Сергій Таранець, доктор історичних наук, розповівши про знахідки розкопок: гончарні вироби, бронзові прикраси, римсько-візантійські монети, знаряддя праці.

Віктору Косаківському теж є про що розповісти, скажімо, про те, що на цьому місці 90 років тому робили розкопки, а тепер - «ми взялись, нарешті». Виявляється, що тут були поселення 3836 століть до нашої ери… Віктор Афанасійович також розповів про унікальну природу краю і про людей «отих дідусів і бабусь», які ткали килими, що ми їх зараз бачимо на стінах. Висловлював сподівання на те, що їхні нащадки опанують науку ткацтва.

–В жодній країні не пахне так, як у чечельницькому парку. Почула нині нашу говірку – серце затріпотіло. Життєвого успіху я досягла завдяки чечельницькому краю. Нині працюю в школі економіки при Києво-Могилянській Академії. –Як приємно було нам усім чути виступ молодої викладачки Оксани Неживенко, якій подільський край дав путівку в життя! Чимало земляків прийшло сьогодні, щоб не просто захід побачити, а ніби поринути у світ народної культури Вінниччини, адже самі вони, хоч

і проживають нині в столиці, в душі завше з тим селом, з якого доріжка колись повела в світи. Впізнаю знайомі обличчя вчителів, науковців, видавців, які вже звично приходять на наш захід. Он Марія Сметанська – доцент кафедри українознавства Київського Національного університету будівництва і архітектури – родом з Ямполя, і тому щороку вона приводить на нашу виставку саме студентів-іноземців, щоб побачили оцю красу – творчість народних майстрів, щоб почули, як співають сільські жінки. Он бачу Емму Бабчук, відому журналістку, яка вела на українському радіо культурно-просвітницькі передачі впродовж років. Завжди приходить до нас Іван Малюта, журналіст, збирач фольклору, а також редактор журналу «Малятко» Зінаїда Лещенко.

Станіслав Чернілевський – поет, режисер, громадський діяч родом з Мурованокуриловецького району завжди дивує несподіваними думками і свіжими віршами, які підготував саме для такої зустрічі: «Поруч – вікова таємниця, а ти не знаєш про це. Отаке у мене відчуття завжди, коли приходжу на виставку подолян «Мистецтво одного села», яка кожного разу є відкриттям».

Бо краса – це не дешеві блиски, Тут щось глибше переймає світ. Як мистецтво, збережем Рогізку, Що трима правічний заповіт.

Ще одне село. Ще один незабутній день з розкриллям поетичного слова і пісні, з сердечними побажаннями, з вдячністю і надією, що збережемо наше, рідне, неповторне. Адже без цього – хто ми в світі? Маємо знаходити і відкривати недосліджені пласти нашої культури. Ці відкриття чекають нас саме в подільських селах на Вінниччині.

Провідний

методист ОЦНТ

Жанна ДМИТРЕНКО

71-а обласна виставка

образотворчого та декоративноприкладного мистецтва

Народна творчість – величне дерево, де яскравими суцвіттями сяють перлини, створені талановитими майстрами.

Мить, коли руки митця творять у поєднанні з душею, народжує шедеври народного мистецтва.

Царина народного мистецтва Східного Поділля – так би я назвала нинішню обласну виставку, яку традиційно, напередодні Дня українського козацтва 10 жовтня ми відкрили у виставковій залі Вінницького обласного краєзнавчого музею і яка

та обласного реєстрів НКС. Зокрема, це зразки жванського килимарства, представлені веретами села Жван Мурованокуриловецького району і були розміщені навхрест, символізуючи перехрестя доріг, що ведуть у різні сторони, але все одно повертають назад – до першоджерела

цілий місяць радувала вінничан та гостей міста своєю неперевершеною експозицією.

Даний проект виставкової діяльності, і для нас, і для народних майстрів, є чи не самою приємною подією в нашій творчій співпраці.

Адже відкриття саме цієї виставки збирає разом кращих із кращих народних умільців і митців Вінниччини, які роблять вагомий внесок у відродження та розвиток традиційних ремесел рідного краю і саме цей проект відкриває подолянам нові імена молодих талановитих майстрів.

В експозиції нинішньої обласної виставки, створеній з понад 500 робіт від 87 майстрів Вінниччини, особлива увага була надана зразкам нематеріальної культурної спадщини, традиція виготовлення яких ввійшла до національного

та доповнені картинами з відтворенням елементів орнаменту подільського ткацтва учнів художнього відділення Вінницької ДМШ №2. Зразки клембівської вишивки, представлені вишитими чоловічими сорочками заслуженого майстра народної творчості України Марії Савчинської з села Клембівки, яка володіє багатьма техніками вишивки (качалочка, низинка, мережка, кафасор, штапівка та ін.).

І на передньому плані цієї експозиційної частини, немов острівцем, розмістилося розмаїття зразків бубнівської кераміки – миски, тарілки, вареничниці, вази та інші вироби із знаменитим бубнівським розписом від заслуженого майстра народної творчості України Тетяни Шпак з села Новоселівка Гайсинського району.

Як символ зародження усього сущого на землі – центром експозиції нинішньої виставки стала величезна писанка, розписана подільськими традиційними орнаментами відомою писанкаркою Мариною Верховою. Навколо писанки – чотири величезних кільця, обмотаних рушниками, з котрих до самого долу спускалися ткані сосонські рушники, які в даному контексті символізують коріння, що вростається в грунт, щоб набратись сили життя. Таким чином автор експозиції виставки Сергій Бугай підкреслив зв’язок космосу з землею. Під писанкою розстелився тканий традиційний килим, на котрому, по центру, розмістилася різьблена скульптура Олександра Шульганя з Погребища, який філігранно вирізав на дереві закоханих козака і дівчину, увінчаних калиною та квітами, які затамували подих в очікуванні світанку. По обидві сторони від скульптури, розставлені вироби майстрів гончарного мистецтва, які потужно працюють, відроджуючи традиції подільських гончарних осередків. Зокрема, це зразки крищинецької кераміки Сергія та Світлани Погонців з Крищинець Тульчинського району, майстерно відтворені зразки барської кераміки Володимиром Слубським з села Довжок Ямпільського району, Вікторії Ніколаєвої і Михайла Діденка з Вінниці. Не менш цікавими для глядачів були керамічні вироби знаної вінницької майстрині Людмили Філінської та наймолодшої подільської майстрині Ольги Цибулі з Вороновиці.

Чільне місце в експозиції виставки зайняла також сторінка, присвячена 10-ій річниці обласної культурно-мистецької акції «Вишивана доля Вінниччини», започаткованій у 2009 році. Адже після того як 45 вишивальниць з 27 ра-

йонів і міста Вінниці вишили восьмиметровий обласний рушник-оберіг до Дня Незалежності України, у кожному районі стали вишиватись районні і сільські рушники. Безпосередньо в цьому році відбулась така акція в Піщанському районі. Отож вишиті рушники-обереги сільських громад, вишитих під час цієї акції прикрашали експозицію нинішньої обласної виставки. Зокрема, це були рушники таких майстринь Піщанського району, як Ніна Пликанчук (с.Рудниця), Ольга Никитюк (с.Миролюбівка), Наталія Рибаченко (с.Грабарівка) та Галина Гринишина (смт.Піщанка). Розмаїття вишивки доповнили роботи, заслужених майстрів народної творчості України Галини Данилюк (автора ескізу обласного рушника) і Тетяни Войнаровської, а також Ірини Савчук, Оксани Безрученко, Людмили Голови з Вінниці, Оксани Шуляр з Бершаді, Наталії Васюкової, Світлани Нагірняк і Тетяни Поплінської з Ямполя, Світлани Остапенко, Софії Яремчук та Ірини Ящук з Сосонки Вінницького району. Як завжди, шанувальники народного мистецтва мали гарну нагоду познайомитись з новими картинами відомих вінницьких майстрів народного малярства, заслужених майстрів народної творчості України Івана Горобчука та Василя Слободянюка. Відвідувачі виставки надихались полотнами талановитих вінницьких живописців – Івана Грищука, Олександра Пелешка, Володимира Купчишина, Мар’яни Сілагіної, Ігоря Зозулі, Валентини Колтановської, Ірини Кравченко, Миколи Бондаря, Павла Пшеничного Михайла Мігріна, Наталії

Воробйової та Марія Карабан. А також з роботами Олександра Свіргуна з Стрижавки, Тетяни Філь з Липовця, Наталії Гуляєвої-Смагло з с.Рахни Лісові Шаргородського району, Юрія Кафарського з Могилева-Подільського, Василя

Оренчака з Ометинець Немирівського району, Валентини Когут з Іллінців, Миколи Загороднього з Хмільника, Валентина Тишецького з Крижополя, Алли Мруг та Лілії Гудзь з Ямпільщини та Сергія Бугая з Човновиці Оратівського району. Особлива увага глядачів була звернена на картину заслуженого майстра народної творчості України Василя Слободянюка під назвою «Зробіть коровай красен, як на небі місяць ясен, як на небі з зірочками, а коровай з шишечками». В сюжет цієї картини художник вмістив глибокий зміст, оскільки весільний коровай та гільце є символами традиційного українського весілля, які використовуються в усіх обрядодіях і символізують Дерево роду, сімейний достаток, гостинність, красу, молодість і чистоту.

Вперше на обласній виставці презентувались роботи таких живописців, як Валентина Матієнко з Вінниці; Тетяна Хитра з Оратова; Вікторія Воєвода, Тетяна Вирозуб і Роман Сельський з Теплика; Віктор Леванчук з села Верхівка Тростянецького району та юних художників Станіславчицької ДМШ Жмеринського району – Ольги Процюк, Валентини Гудими, Артема Репея та Інни Лавренчук.

Творче натхнення споглядалось в неперевершених різьблених картинах заслуженого майстра народної творчості України Юрія Дяченка з Гайсина, Сергія Лопушана з Козятина, Олександра Кобця з Крижополя та Альберта Логінова з Вінниці. Радували очі роботи декоративного розпису, представлені такими вінницькими майстринями, як: Ірина Угринчук, Тетяна Рихліцька Наталія Луценко, Катерина Баланова і Любов Воронецька. Дивували

відвідувачів своєю ажурністю диво-витинанки Оксани Городинської з Могилева-Подільського, Дмитра Власійчука з Хмільника, Тетяни Рудик з Бару, Світлани Жукової з Вінниці. Нікого не залишили байдужими і флористичні картинки Ніни та Галини Співак з села Підвисокого Оратівського району.

Поряд з традиційними писанками вінницьких писанкарок Тетяни Пірус та її доньки Катерини розмістились і писанки Тетяни Поплінської з Ямполя, яка вперше взяла участь в обласній виставці. Затишним і цікавим був

куточок з виробами лозоплетіння наших постійних учасників Володимира і Наталії Ігушевих з села Гущинці Калинівського району та рогозоплетіння Надії Іщенко з села Щітки Вінницького району. Свій погляд відвідувачі зупиняли на вишуканому сучасному ручному ткацтві – прекрасних панно вінницької майстрині Ірини Шостак-Орлової та Наталії Очеретної з села Агрономічне Вінницького району, а також текстильній аплікації Інни Громової з Хмільника. Народні текстильні ляльки і ляльки-мотанки Тамари Вовчарук, Ірини Трибульської з Вінниці та Оксани Шеванюк з села Пилява Тиврівського району підтвердили факт відношення наших предків до своїх дітей та до їх виховання.

2019 рік для обласного центру народної творчості визначний тим, що в грудні ми відзначили 80-річчя своєї діяльності, яка спрямована на збереження та розвиток традиційної української культури. Отож нинішня виставка присвячувалась нашому славному ювілею і зустрічала своїх відвідувачів безцінними народними скарбами.

Заввідділом ОЦНТ Любов ГРИЧАНЮК

Культуро наша, сонячно-музична, Ти образ квітки в крапельці роси, Живуть в тобі ті поклики одвічніДо творення духовності й краси

ень працівника культури – це вшанування талановитих, співучих, натхненних, небайдужих – всіх хто живе і працює в ім’я творчості і краси. Вони не мають вихідних. В них ненормований робочий день, вони не відають, вдасться чи не вдасться захід, до якого провели стільки репетицій, вони переживають

Д ДЕНЬ ПРАЦІВНИКА КУЛЬТУРИ

чі, презентації, концерти. Без них не обходиться жодне свято у місті чи селі. І не дивно, чимало їх є визнаними співаками і майстрами слова у рідному краї.

за сценарії і костюми, і за що вони тільки не переживають – ці невгамовні, невтомні працівники культури. Музейники і бібліотекарі, хормейстери і хореографи, керівники творчих колективів, директори сільських будинків культури, артисти театру, методисти ОЦНТ — кожен по-своєму і разом творять культуру у всіх її гранях на теренах району та області на всіх просторах України. Вони призери і переможці конкурсів і фестивалів, вони учасники неповторних проектів, яких стільки реалізовано на Вінниччині. Працівники культури вміють все: грати, співати, танцювати, писати писанки, вишивати рушники, вирізати витинанки, пекти короваї, писати вірші, оформляти виставки народної творчості, організовувати і вести культурологічні заходи – вечори, зустрі-

От і почалося свято. На сцені — чудова композиція з рушниками у виконанні зразкового аматорського ансамблю танцю «Квіти Поділля» Вінницького міського палацу мистецтв. Глядачі зустрічають і проводжають його бурхливими оплесками, а на екрані — здобутки культури Вінниччини за рік. На кіноплівці зафіксовано мистецькі проекти, прекрасні обличчя працівників культури — фанатів своєї справи, вироби майстрів народного мистецтва, що всіма барвами та формами постали перед враженими глядачами. Скільки вітань прозвучить сьогодні, скільки побажань пролунає в цьому залі для людей, які творять культуру днів сучасних. Очільники області та міста щиро та сердечно вітають нинішніх іменинників, а керівник апарату ОДА під урочисті звуки фанфар зачитує чималий список нагороджених Почесною грамотою ОДА та обласної ради за самовіддану працю. Серед них — Валентина Автодійчук, викладач Хмільницької школи мистецтв, Надія Зятіна, завідуюча сільським клубом с.Побірка Теплицького району, Сергій Задверняк, директор Бондурівського СБК Чечельницького району, Василь Рижий, майстер народної творчості, викладач Тульчинського

Владислав Скальський, голова Вінницької ОДА та Михайло Кременюк, заступник голови Вінницької обласної ради

коледжу культури, Марина Юрченко, майстер народної творчості, наша колега Любов Гричанюк, завідуюча відділом народної творчості ОЦНТ та багато інших.

Слід сказати, що в рамках нашого професійного свята щороку проводиться церемонія нагородження в номінації «Покровитель культури».

В свій час саме для того, щоб подякувати зацікавленим людям, які з розумінням ставляться до проблем сільських клубів, музичних шкіл, творчих колективів, за ініціативи управління культури і туризму Вінницької ОДА, було запроваджено цей чудовий проект «Покровитель культури». Постала необхідність поіменно назвати наших достойників — найщиріших та найдобріших людей, готових підставити плече працівникам культури.

Це свято вперше було проведено в 2013 році і виявилося, що таких людей є чимало. Не збіднів народ на благодійників.

За шість років на обласну сцену виходили сотні спонсорів: голови фермерських господарств, керівники підприємств, депутати, громадські діячі і тд. Цьогоріч було відзначено 17 благодійників. Отож першим, хто отримав Почесну відзнаку «Покровитель культури - 2019» був Тихонюк Петро Іванович — керівник приватно-орендного сільськогосподарського підприємства «Нападівське», фермерського господарства «Фермерленд», ТОВ «СП«Агрокапітал», засновник ТОВ «Літинський молочний завод», який впродовж років спонсорував проведення Міжнародного фестивалю театрів ляльок «Подільська лялька» (м.Вінниця) та гастролі театру в Україні і за її межами.

Серед них не вперше нагороджений КУЧЕР Микола Іванович, народний депутат України, який спонсорував проведення обласного фестивалю родинної творчості у м.Бершаді «Україн-

ська родина – душі берегиня».

Мазур Геннадій Федорович — депутат обласної ради впродовж років надає значну фінансову допомогу творчим колективам Бережанського, Тростянчицького, Ободівського сільських будинків культури. Завдячуючи йому, придбані сценічні костюми та оплачуються транспортні витрати для участі колективів в обласних та всеукраїнських фестивалях. Іжевський Мирослав Віталійович — директор приватного підприєм-ства «УКРМЕД Вінниця» спільно з братом Володимиром є співзасновником Міжнародного фестивалю хорового мистецтва «Над Собом пісня дзвінко лине», присвяченого пам’яті їхнього батька Віталія Іжевського. Для нагородження запросили також Лисака Віктора Івановича — директора СТОВ «Злагода» с.Павлівка Іллінецького району, завдяки якому зроблено капіталь-ний ремонт Павлівського сільського будинку культури.

Пошанували Янчука Олексія Феофановича — заступника директора приватного підприємства «Будмаш», генерального директора ТОВ «Агропідприємство Грузьке», який виділяє чималий фінансовий ресурс на покращення матеріально-технічного стану клубного закладу.

Почесною відзнакою «Покровитель культури -2019» нагороджений Гребенюк Олексій Володимирович — директор товариства з обмеженою відповідальністю «Іллінецьке», який допомагає закладам культури сіл Іллінецьке та Романово-Хутір Іллінецького району. Галузь культури Калинівського району пишається тим, що має два благодійники. Це Дудник Олександр Петрович — директор Калинівської філії ПрАТ «Зернопродукт», який тісно співпрацює з

Українки - найкращі у світі

закладами культури Сальницької територіальної громади, забезпечує належні умови їхньої роботи. Це і Тишко Сергій Миколайович - директор ТОВ «Агротал», який виділив кошти на ремонт внутрішніх приміщень Бережанського сільського будинку культури та проведення районного фестивалю козацької юшки «Рибка -fest», присвячений Дню українського козацтва. Крижопільщина відзначила Іщука Олександра Григоровича, Вільшанського сільського голову. Завдячуючи йому, Вільшанська сільська територіальна громада є переможцем обласних

конкурсів проектів серед територіальних громад Вінниччини, тому що Олександр Григорович

особисто пише і виграє гранти.

Відділ культури і туризму Липовецької райдержадміністрації дякує своїм двом благодійникам, за кошти яких покращена матеріально-технічна база сільських закладів культури Нападівки та Косаківки. Це Петренко Сергій Миколайович — директор ПСП Агрофірми «Нападівська»

«Мальва», що фінансово підтримує реалізацію творчих проектів філармонії, забезпечує витрати з організаційних питань. Крім того, він особисто є автором та виробником золотих і срібних логотипів-нагород Міжнародного фестивалю ім. П.І.Чайковського та Н.Ф.Фон Мекк, що в цьому році за участю 200 музикантів із семи країн світу вже в сімнадцяте відбувся на Вінниччині.

Кубок з написом «Покровитель культури - 2019» отримала Тихонюк Олена Петрівна, меценат Вінницького обласного художнього музею. Олена Петрівна — директор «Видавництво «Поділля» (виробництво шкільної та офісної поліграфії), яка завжди допомагає в організації мистецьких заходів музею та забезпечує пам’ятними сувенірами їх учасників.

Управління мистецької політики МогилівПодільської міської ради відзначили Вдовенка Олега Станіславовича — директора малого приватного підприємства «ОВІС» м. МогилівПодільський.

Ветерани культури – це наша гордість

с.Нападівка Липовецького району та ЛАНОВЕНКО Віктор Іванович — директор фермерського господарства «ЛАН» с. Косаківка Липовецького

району

Нагородили також Дідика Сергія Павловича — голову фермерського господарства «Агродар» с.Слобода Шаргородська, який надає суттєву фінансову допомогу клубним закладам Шаргородщини.

Лісовий Олексій Юрійович — керівник фермерського господарства «Дружба-Л» с.Гопчиця, який у виділив значні кошти для ремонту закладів культури та соціальної сфери Гопчицької територіальної громади та фінансував проведення обласного пленеру народного малярства в селі. За поданням Вінницької обласної філармонії ім. М.Д. Леонтовича Почесною відзнакою «Покровитель культури-2019» нагородили Мальованого Валентина Володимировича — генерального директора Ювелірного підприємства

В рамках святкування Дня працівника культури і майстрів народного мистецтва відбулося нагородження переможців конкурсу «Кращий за професією - 2019» у номінаціях «Кращий бібліотекар», «Кращий працівник музею», «Покликання - мистецтво», «Кращий викладач мистецького навчаль-ного закладу», «Кращий працівник кіноустанови», «Кращий народний май-стер», «За відданість професії: бібліотекар», «За відданість професії: працівник закладу культури клубного типу», «За відданість професії: працівник музею», «За відданість професії: мистецтво», «Кращий молодий працівник бібліотеки», «Кращий молодий працівник закладу культури клубного типу», «Кращий молодий працівник бібліотеки». Трудові колективи виділили із свого середовища самовідданих, відповідальних, ініціативних, діяльних працівників культури, які мають здобутки — кожен у своїй справі. Зокрема, в номінації «Кращий працівник закладу культури клубного

типу» відзнаки отримали Савенець Ольга Михайлівна, директор Самгородоцького СБК Козятинського району; Метельська Ніна Іванівна, директор Красненьківського СБК Іллінецької міської ОТГ; Корешкова Антоніна Дмитрівна, директор Думенського СК Хмільницького району.

У номінації «Кращий народний майстер»

нагороду отримав Шульгань Олександр Васильович, майстер різьби по дереву та народного малярства (м.Погребище), який займається живописом близько 20-ти років. В доробку майстра нараховується понад 70 живописних творів та понад 40 різьблених картин.

У номінації «За відданість професії: працівники закладів культури клубного типу» відзначені: Цвігун Тетяна Омелянівна, заслужений працівник культури України, директор Обласного центру народної творчості; Шелешко Марія Миколаївна, заслужений працівник культури України, директор Калинівського районного будинку культури; Романов Микола Федорович, заслужений працівник культури України, директор центру культури, мистецтва та естетичного виховання Іллінецької міської ради; Ковальчук Ганна Петрівна, заступник директора департаменту культури Вінницької міської ради; Головатюк Валентина Порфирівна, методист вищої категорії навчально-організаційного відділу Вінницького обласного навчально-методичного центру галузі культури, мистецтв та туризму. Особливо варто звернути увагу на Стародуб Любов Іванівну, директора Покутинського СБК Шаргородського району.

В номінації «Кращий молодий працівник закладу культури клубного типу» нагородили Бугая Сергія Олександровича, провідного методиста з виставкової діяльності обласного центру народної творчості; Крисоватого Сергія Володими-

Олексій Гребенюк (м. Іллінці)

ровича, інженера-програміста Чечельницького РБК; Музичко Катерину Анатоліївну, заступника директора центру концертних та фестивальних програм (м.Вінниця); Пальонко Дениса Юрійовича, керівника народного аматорського хорового колективу «Перлина Поділля» Соколівського СБК Хмільницької ОТГ; Грималюка Романа Валерійовича, голову циклової комісії освітньої програми «Декоративно-прикладне мистецтво та реставрація» Тульчинського коледжу культури.

«Кращий молодий майстер» відзначено Цибулю Ольгу Олександрівну, майстра з гончарства, Вороновицька ОТГ Вінницького району. Ольга Цибуля закінчила Тульчинське училище культури за спеціальністю «Декоративно-прикладне мистецтво», де серед всіх видів народного мистецтва талановита майстриня вибрала - гончарне. Нині Оля здобуває вищу освіту у Львівській національній академії мистецтв і паралельно працює у студії Artstudio — творча кухня з дітьми у місті Львові, а також дає майстер-класи з кераміки. Серед молодих майстрів Ольга Цибуля вирізняється не лише неймовірним талантом, великою працелюбністю та оригінальними сучасними виробами та продовженням традицій подільської кераміки. Яскравим виступом солістів обласної філармонії,що подарували глядачам безліч позитивних емоцій та яскравих вражень, завершилось свято. Це свято найкращих синів і дочок України, що своїм мистецтвом звеличують та прославляють рідну землю та народ, вселяють надію на краще Провідний методист ОЦНТ Алла ПОДЗІГУН

Віктор Лановенко (с.Косаківка Липовецького району)

Співець подільського краю

23 листопада 2019 року виповнилось 120 років від дня народження

композитора, педагога, музикознавця, фольклориста, громадського

діяча Родіона Андрійовича Скалецького. Родіон Скалецький народився

в Михайлівці Бершадського району, а все своє творче життя віддав Поділлю, Вінниччині. Цій ювілейній даті і було приурочене Всеукраїнське мистецьке свято «Співець подільського краю», яке відбулося 27 листопада в Бершаді.

Коли ми згадуємо ім’я Скалецького, в уяві постає людина глибокої порядності, самовідданості, високого професіоналізму. Здобувши освіту філолога та історика, Родіон Андрійович ще з юних років усім серцем і душею прикипів до народної пісні, і впродовж свого життя збирав, вивчав і опрацьовував пісенний фольклор Поділля.

З дитячих років Родіон Андрійович оволо-

клором, почав збирати, записувати і опрацьовувати звичаї та обряди саме в Тульчині, де в середині 20-х років викладав українську мову, літературу і співи в трудовій школі №2. В Тульчині Скалецький зацікавився творчістю Леонтовича, його новаторською методою опрацювання народних пісень. Він навіть поселився поруч із садибою Леонтовичів, познайомився і потоваришував із двома його

Урочисте відкриття свята

дів азами нотної грамоти, грав на струнних інструментах, співав у шкільному хорі. Вступивши на історико-філологічний факультет Одеського інституту народної освіти, не покидає занять музикою, починає брати приватні уроки сольфеджіо, теорії музики і гармонії. Тут же займається диригентською практикою на базі студентського хору.

І життєвий, і творчий шлях Родіона Скалецького були дуже співзвучні з долею видатного композитора-земляка, майстра хорової мініатюри Миколи Леонтовича. Тому не випадково так склалося, що по-справжньому Родіон Скалецький захопився місцевим фоль-

сестрами, дружиною і доньками. Наприкінці 20-х років хорова капела Тульчина, керівником і засновником якої був сам Леонтович, заспівала під орудою Родіона Скалецького. Знаково, що концертмейстером капели стала донька Миколи Дмитровича – Галина Миколаївна. Впродовж шести років працював Скалецький із славетним колективом, і це справило неабиякий вплив на формування музичного світогляду Скалецького. В цей період він починає створювати перші хорові обробки. Таке захоплення

Заслужений народний ансамбль пісні і танцю «Дарничанка» (м. Київ)

фольклором, українськими народними піснями послужило недобру службу в долі Родіона Скалецького. 23 листопада 1932 року, якраз в день народження, його заарештували, звинувативши в українському буржуазному націоналізмі. Мовляв, забагато уваги Скалецький приділяв збиранню фольклору та популяризації творчої спадщини Миколи Леонтовича.

Відбував покарання Родіон Андрійович на засланні у російському місті Валуйки. І лише в 1946 році повертається до Вінниці. Тут він розпочинає педагогічну та громадську діяльність, працює в загальноосвітніх школах міста, в педагогічному училищі, інституті підвищення кваліфікації учителів. Скалецький продовжує збирати і опрацьовувати фольклор, видає методичні та навчальні посібники з питань музичного виховання дітей шкільного віку, сприяє фаховому удосконаленню та навчанню клубних працівників Вінниччини на, започаткованих ним же, курсах підвищення кваліфікації в обласному Будинку народної творчості. Через цю «школу» чи «консерваторію Скалецького», як влучно називали колеги

ті 10-місячні курси, пройшли сотні керівників

співочих колективів сільських будинків культури, учителів співів сільських загальноосвітніх шкіл Віннииччини.

Активний, дієвий Родіон Скалецький був ініціатором створення секції самодіяльних композиторів Поділля. Багатьом композиторам-початківцям він став наставником, порадником, вчителем у їхніх перших творчих спробах. А нині – це знані вінницькі композитори Василь Папаїка, Віталій Іжевський, Ральф Мархлевський, Яків Поляхівський.

Було чому вчитися у Родіона Андрійовича: адже крім таланту музиканта Господь наділив його талантом мудрого вихователя і тонкого психолога. Тепло, із щирою вдячністю згадують Родіона Андрійовича заслужений працівник культури України, генеральний директор Вінницької обласної філармонії імені М.Д.Леонтовича Анатолій Левицький, колишній директор нашого центру, талановитий режисер Валерій Шер, місцевий композитор Яків Поляхівський. Донині вони згадують «Діда Родіона» і вважають себе його учнями. У творчому доробку композитора 598 хорових творів, пісень для ансамблів та солоспівів на вірші Тараса Шевченка, Івана Франка, Степана Руданського, Лесі Українки, Павла Тичини, Максима Рильського, Михайла Стельмаха, Олександра Олеся, Івана Негоди. Звідсіля –тонке відчуття музики і слова.

Фольклорна спадщина Скалецького – 320 пісень, що записані ним у різних куточках Вінниччини. Тут колядки і веснянки, купальські і жниварські, чумацькі, історичні, рекрутські, соціально-побутові і жартівливі. А серед них – 146 весільних! В 1970 році вийшов з друку 10-й том у серії «Українська народна творчість» - «Весілля». Етнографічний регіон Східного Поділля у цьому томі був представлений записом весілля, здійсненим Р.А.Скалецьким в рідній Михайлівці Бершадського району.

Учень і послідовник Миколи Леонтовича, самобутній композитор, фольклорист і етнограф Родіон Андрійович Скалецький і нині хвилює серця шанувальників своєю творчістю. Його пісні звучать на районних, облас-

них та всеукраїнських культурно-мистецьких заходах у виконанні професійних та аматорських вокальних і хорових колективів.

Ім’я композитора-земляка гідно пошановується вдячними подолянами: Михайлівській ЗОШ та Бершадській ДМШ присвоєно ім’я Р.А.Скалецького, у закладах діють музейні кімнати композитора. В грудні 2009 року на фасаді Бершадської ДМШ відкрито меморіальну дошку композитору, а в 2011 році, до 112-ї річниці від дня народження Скалецького відбулось урочисте відкриття погруддя композитору в центрі міста, біля музичної школи.

Щороку в Бершаді та Вінниці відбуваються тематичні заходи, вечори пам’яті, присвячені Р.А.Скалецькому. Раз у п’ять років вони виливаються у великомасштабне обласне культурно-мистецьке свято «Співець подільського краю». А цьогоріч організатори втілили в життя заповітну мрію бершадчан: «Свято набуло

книгу спогадів про Родіона Андрійовича Скалецького, про його батьків Андрія Самійловича і Гафію Кирилівну, про його славний рід, про землю, «де чуються його кроки, де люди віддають шану видатному землякові».

Впродовж 2019 року відбулися презентації книги «Подільський соловей» у Бершаді, в рідній Михайлівці, у Вінницькій

обласній

універсальній бібліотеці ім.К.Тімірязєва, в Тульчинському коледжі культури, в місті Балті Одеської області, де починала педагогічну діяльність авторка…

А 27 листопада в Бершаді відбулось Всеукраїнське мистецьке свято «Співець подільського краю», на якому майже 20 творчих професійних та аматорських колективів склали шану композитору, фольклористу, диригенту Родіону Андрійовичу Скалецькому з нагоди відзначення 120-ї річниці від дня народження митця.

Ой не осипайся вишневий сад, бо іде Марусенька на посад!

статусу всеукраїнського!»

Відзначенню 120-ї річниці від дня народження Родіона Андрійовича Скалецького передували тематичні виставки, районний фестиваль народної творчості на Бершадщині і великий гала-концерт у рідному селі композитора – Михайлівці. Та головним складовим цих заходів стало видання книги «Подільський соловей» Лариси Натолочної, внучатої племінниці Родіона Андрійовича. В книзі талановита авторка, справжня берегиня скарбів роду, відкрила читачеві історію дружної, співучої родини Скалецьких. Внучка славетного співця Поділля, Лариса Анатоліївна з величезною любов’ю, теплотою і повагою написала

Основний захід відбувся в приміщенні Бершадського районного будинку культури.

З

вітальними словами до учасників заходу звернулися голова Бершадської районної ради Михайло Бурлака, перший заступник голови райдержадміністрації Володимир Ольшевський, заступник Бершадського міського голови Віталій Синявський, заступник директора ОЦНТ Олена Назарець, начальник відділу культури і туризму Бершадської райдержадміністрації, заслужений працівник культури України Надія Герасимчук та Лариса

Гість свята - народний аматорський козацький хор Будьмо (м.Балта)

Натолочна. Всі вони щиро вітали учасників свята, відзначали неоціненне значення творчого доробку композитора і дякували долі за те, що маємо такого славетного земляка. Бо ж Родіон Андрійович на всю Україну прославив Вінниччину і славну бершадську землю, що його зростила. А Лариса Анатоліївна Натолочна кожному колективу-учаснику подарувала книгу «Подільський соловей».

Окрасою заходу стали гості – Подільський

камерний хор «Леонтович-капела» Вінницької обласної філармонії ім.М.Д.Леонтовича, заслужений народний ансамбль пісні і танцю України «Дарничанка» та вокальний ансамбль «Перлина» Вінницького коледжу культури і мистецтв імені М.Д.Леонтовича. Їхні виступи у пролозі та фіналі стали високомайстерним обрамленням свята. А виступи 17 народних аматорських колективів із Вінницької, та сусідніх Одеської і Кіровоградської областей

До сватів ми йдемо, молодого ведемо!

були гідним пошануванням пам’яті Родіона Андрійовича Скалецького, адже у виконанні більшості колективів-учасників звучали твори композитора.

Як завжди, потішили високим виконавським рівнем учасниці жіночого вокального ансамблю Бершадської ДМШ під керівництвом Крістіни Мураховської. Цей колектив

завше пропагує творчість знаменитого земляка, от і нині співачки майстерно виконали «Ліричну пісню» Р.Скалецького на вірші В.Юхи-

мовича та обробку української народної пісні

«Ой піду я до млина».

А як злагоджено, розлого прозвучала пісня

в обробці Сергія Коренюка «Вишневий сад»

у виконанні народного ансамблю «Козачка»

Бершадського районного будинку культури,

а прожили на сцені обряд розплітання коси молодій із піснями, благословіннями і віншуваннями: Благослови, Боже, і отець, і мати нашому дитяті русу косу чесати! А глядачі спогадами поринали у ті роки дитинства, коли спостерігали за цим священнодійством і мріяли – «коли ж це у мене так буде?»

Гідно доповнили програму свята і колективи-учасники із сусідніх областей. Майстерно, сучасно, емоційно виступили учасниці народного аматорського вокального тріо «Візерунки» Гайворонського РБК з Кіровоградщини

Співучі мисливці з с. Дмитрашківка Піщанського району

яким керує талановитий

працівник культури, здібний хормейстер Ніна Гончарук! «Ой не осипайся, вишневий сад, бо ж іде Марусенька на посад!», - виспівували дзвінкоголосі «Козачки», а з ними разом – увесь зал!

А коли через увесь зал в супроводі весільних музик із танцями та весільними піснями зайшли учасники народного аматорського

фольклорного ансамблю «Берегиня» Бирлівського СБК Бершадського району, – глядачі не стримували своїх емоцій, не шкодували аплодисментів і вигуків «Браво!». Ансамблем було відтворено фрагмент обряду Михайлівського весілля із записів Родіона Скалецького. Низький уклін керівнику Любові Уманській і всім талановитим бирлівчанкам, справжнім берегиням фольклорної спадщини рідного краю за те, що так природно зіграли, …ні! не зіграли,

під керівництвом Вікторії Вакуленко. Тепло приймав глядач виступ народного аматорського козацького хору «Будьмо!» із міста Балти. Адже керує цим колективом земляк - Василь Віхренко, рідний брат талановитого Володимира Віхренка із Баланівки! Ой і щедра на таланти Бершадська земля!

Загалом всі колективи серйозно підготувались до участі у Всеукраїнському мистецькому святі, то ж їхні виступи впродовж трьох годин пройшли ніби на одному диханні. Тут варто згадати словами вдячності народні аматорські вокальні колективи «З роси й води» Вінницького РБК, «Яворина» Соболівського СБК Теплицького району, «Тростянецькі козаки» Тростянецького РБК, «Щедроспів» Гнатківського СБК Томашпільського району, «Лілея» Хмільницького РБК, «Лебедонька» Липовецького РК (керівники –Тетяна Казанська, Наталія Колісник, Анатолій Булан, Олександр Мазур,

«Яворина» с. Соболівка Теплицького району

Алла Волошина, Оксана Цивлюк).

Відповідальним випробуванням стала участь у нашому заході чоловічих вокальних ансамблів із Чечельника та знаменитої Дмитрашківки Піщанського району – батьківщини Павла Івановича Муравського. Хвилювання керівників Ніни Трачук і Юрія Луньова та учасників цих гуртів увінчались успіхом –вони гідно представили свої програми. Символічно, що у святі взяв участь колектив із майже сторічною творчою біографією. Колектив, створений Миколою Леонтовичем і яким керував Родіон Скалецький – народна аматорська хорова капела імені М.Д.Леонтовича Тульчинського РБК під керівництвом мудрого педагога, талановитого хормейстера Любові Грушко. Піднесено і разом з тим проникливо у виконанні капелян прозвучали хорові твори Миколи Лисенка «Боже великий, єдиний», Олександра Кошиця «На вулиці скрипка грає» та Миколи Леонтовича «Гей ви, стрільці січовії».

Та апофеозом свята став виступ славетної «Дарничанки» під орудою заслуженого працівника культури України, професора Київського Національного університету культури і мистецтв Петра Андрійчука. Філігранна техніка, тонке нюансування, висока сценічна культура вирізняють особливу виконавську манеру цього колективу. Найвищою оцінкою виступу «Дарничанки» були враження глядачів-бершадчан. В єдиному пориванні вони піднялися і, стоячи, зі сльозами в очах слухали «Молитву Калнишевського»

Миколи Шапошника. Цей твір оспівує останнього гетьмана України, який понад 20 років свого життя провів на Соловках, де і пішов з життя у віці 113 років. А співали хористи так, що їхній спів проникав у наші серця і торкався найпотаємніших душевних струн. Зокрема, Микола Мельниченко, житель Бершаді, під враженнями від концерту, емоційно мовив: «Які ж прекрасні колективи взяли участь у святі, які пісні нам дарували! Хто не був на цьому заході - нехай пожалкує! А «Дарничанка» – це щось неймовірне! Такого колективу у Бершаді давно не було! Коли хористи почали співати «Старовинну каплицю», а за нею «Молитву Калнишевського», - я не міг стриматися: плакав і не соромився сліз, бо це були сльози очищення…». Заради таких слів, заради такої оцінки варто жити і організовувати подібні фестивалі!

Родіон Андрійович Скалецький живе у своїх творах, у пам’яті вдячних земляків, продовжує жити у мистецьких проектах, фестивалях, що проводяться на його честь.

…Втомлені, але щасливі, із дипломами, книгами та подарунками, а головне – із піднесеним настроєм та приємними враженнями від’їжджали учасники пісенних колективів по домівках. Тож до нових зустрічей на наступному мистецькому святі «Співець подільського краю»!.

Провідний методист ОЦНТ

Ніна ДЖУС

* Митці Поділля

З думкою про Україну

«…Я беру теми з подій, які мені близькі і дорогі, тому що я знаю свій народ, його історію, і своїм мистецтвом хочу йому допомогти».

Феодосій ГУМЕНЮК

наковою подією в мистецькому житті

не лише Вінниці, а й усього Подільського краю стало відкриття 10 жовтня 2019 року в стінах Вінницького обласного художнього музею персональної виставки живопису «З думкою про Україну»

живої легенди українського образотворчого мистецтва, лауреата Шевченківської премії, народного художника України, члена Національної спілки художників України Феодосія Максимовича Гуменюка /Київ/.

Своєю творчістю

митець прагне донести до широкого загалу давню істину: лише

через власне минуле ми збагнемо самих себе, а відтак – майбутнє. Духовний світ Гуменюка-людини, інтелект Гуменюка-особистості, уміння Гуменюка-професіонала покладені на полотно. Тому його картини, сповнені символів, алегорій та метафор, завдяки високій професійній культурі й багатозначній семантиці спонукають глядача до переживання й осмислення.

що художник прагнув звести напрацьоване роками до якогось спільного знаменника.

У циклі робіт, присвячених циклу календарних свят Водохрещу, Великодню, Купайлу, щедруванню простежується зв’язок із давниною, своєрідно окреслюються риси національної самосвідомості, народної естетики й національного характеру, що дає художнику багатий матеріал для творчості. У картинах цієї тематики переважають радісні інтонації, що виражено світлими й чистими кольорами, з домінуванням білих, блакитних, перламутрово-сріблястих, яким обережне вкраплення червоних надає святкової дзвінкості.

Серед представлених філософсько-епічних робіт на Шевченківську тематику особливу увагу привертають

Феодосій ГУМЕНЮК

У виставковій експозиції представлено понад 60 живописних полотен, що розкривають повноту таланту та творчої наснаги митця.

Основна частина виставкового простору –це монументальні твори на історичну тематику: «Байда Вишневецький», «Гетьман», «Кобзарі», «Сотник» та ін. Присутність у цих роботах особливого урочистого настрою додає їм героїчного контексту. Ймовірно, тому, що праця над історичною тематикою увібрала в себе роздуми митця про все, що відбулося й відбувається в Україні, через погляд у минуле. Вони обумовлювалися передусім вивченням історичних джерел, відтак – творчою працею, а також тим,

полотна «Катерина», «Великий Льох», «Гайдамаки», «За байраком байрак». Гармонійним доповненням експозиції стали композиції сакрального змісту та витримані у стриманій колористичній гамі ліричні пейзажі Центральної України. Творчість Феодосія Максимовича неможливо вповні збагнути без знання його драматичної біографії, пов’язаної з Поділлям. Феодосій Гуменюк народився 6 вересня 1941 року у мальовничому селі Рибчинці Хмільницького району Вінницької області. Спогади митця про дитинство поділені на радісні та гіркі миттєвості. Ось як згадує цей час сам художник: «…Наша хата стояла на перехресті. Під однією стріхою жила родина моїх батьків – тато Максим, мама Юстина й нас четверо: сестра Марія, я – Тодось, сестра Онися і мо¬лодший брат Микола. В іншій половині хати жила родина рідного брата нашого тата Івана: його дружина Ярина і шестеро дітей. Улітку ми тішилися на вишнях – їх у нас було багато. З вишень навіть

плели букети у вигляді качанів. Недалеко від нашої

хати стояла криниця, коло якої вечорами

збиралася молодь. Я уявляв, що саме до цієї криниці приходила Шевченкова Катерина, яку я пам’ятав з раннього дитинства. Цю поему читали при тьмяному світлі наша мати, повільно, часом витираючи сльози і сльози витирали всі слухачі – діти й дорослі, чоловіки й жінки».

Найтяжчі спомини залишились у Феодосія Максимовича про 1947-й рік: «…Коли нашу сім’ю відвезли до лікарні в Рибчинці, ми пухли від голоду, вдома залишилася тільки мама. Корову нашу забрав НКВС за несплату податку, і ми залишились без нашої годувальниці. У лікарні опинилися моя старша сестра Маруся, я, тато, Онися. Пам’ятаю, як помирали люди, їх виносили в холодний льох. Померло багато людей. Тато, який був разом із нами в лікарні, приходив до нас у палату, щоб ми поділилися з ним хлібом. Ми віддавали, що могли, аби врятували

його… Як ми вижили в ті страшні роки – то, напевно, тільки дякуючи мамі й Богу».

У важкі післявоєнні роки сім’я художника

була змушена переїхати у селище під Дніпропетровськом. Саме в цей період проявилися перші художні здібності юнака, які помітив

учитель малювання Петро Матвієнко і запропонував йому навчатися у художній школі. Від того щасливого дня Феодосій потрапив у інший світ. Закінчив Дніпропетровське художнє училище та Ленінградський інститут живопису, скульптури та архітектури ім. І. Рєпіна. По завершенні навчання працював викладачем Ленінградського вищого художньо-промислового училища імені В. Мухіної. Феодосій Максимович був серед учасників першої виставки

представників авангардного мистецтва, що пройшла на початку 1970-х років у Ленінграді.

У 1975 році організував та взяв участь у першій виставці українських неофіційних художників у Москві.

Життя митця – численні подорожі, сповнені

натхнення, у пошуках нових барв. Захоплення художника творчістю Тараса Шевченка та національними мотивами не сприймалося партійною верхівкою, мали місце переслідування, через які не раз доводилося переїжджати з Ленінграда до Дніпропетровська, а потім і до Києва. У 1993 році очолив майстерню історичного живопису, з 2000 року – професор кафедри живопису і композиції Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури. Художник – учасник персональних та колективних виставок, які відбулися в Україні, Канаді, США, Франції, Фінляндії, Чехословаччині, Вірменії, Азербайджані.

Довільно розпоряджаючись давнім матеріалом, він творить картини-панно, картини-легенди, переплітаючи високу героїку з драмою, ідилію з побутовою бувальщиною. По суті, він щоразу відкриває Україну – передовсім для своїх зем-ляків, позбавлених упродовж довгого часу історичної пам’яті.

Феодосій Гуменюк звертається до нас постійно – в цьому активність його мистецтва, яка вселяє надію й зміцнює віру. Може, це найсильніше, чого слід жадати від мистецтва, й найпочесніше для художника, коли він відважується творити для народу, торкаючись глибин його історії та культури.

Література:

1.Маричевська А. В. Альбом «Феодосій Гуменюк» – К.: 2010.

2.Павленко Н. М. Альбом «Феодосій Гуменюк» – К.: «АртЕк», 1995.

«Байда Вишнивецький», 1991 р.

Старший науковий співробітник науково-дослідного відділу фондів Вінницького обласного художнього музею МЕДОНЧАК П. В.

«Колядники», 1990 р.

*Обрядові хліби Вінниччини

Празникові хліби

еред багатьох осінніх свят у кожному селі виділяють своє особливе, яке носить назву «празник», «храмове свято», «престольне свято», «мед». Подібне значення надають і святкуванню Дня міста.

Празник – це давнє свято роду, на яке запрошуються родичі і добрі знайомі з інших сіл та міст. В далекому минулому празники мали відношення до вшанування Рода і Рожаниць, які забезпечували високі врожаї та гарний приплід.

Тому за сутністю воно близьке до американського «Дня подяки», але в кожному селі має свою особисту дату. В наш час празники часто співпадають з днем вшанування святого, іменем якого названа місцева церква.

Дуже відома в усіх куточках України пісня «Зеленеє жито, зелене…» є своєрідним гімном храмовому святу і шанованим гостям, що сидять за святковим столом. В цю пору року посіяна озимина повинна вже зійти і жито в полі повинно

зазеленіти. Лише зеленіюче жито за селом може

давати надію на майбутній урожай. Але до жнив і омріяних женців, які збирають урожай в полі, ще дуже далеко, тому щоб задобрити Бога, духів

родючості і духів предків, які будуть опікуватись

озимими посівами взимку, і влаштовується величний празник.

Жертвою вищим силам у наших предків завжди була їжа, чим багатше застілля, чим більше людей господарі почастують за столом, тим краще порадують вищі сили і покійних предків, що опікуються майбутнім урожаєм. Тому на празник намагаються запросити якомога більше гостей, дуже смачно їх почастувати та ще й дати гостинчиків з собою на дорогу. З поміж інших страв серед празникової їжі на перший план виступає велика кількість хлібної випічки – калачі, пироги, вертути, нудлі, тощо. Щоб порадувати дітей ще випікають здобу у вигляді птахів та тварин. «На празник печуть багато калачів і пирогів, щоб було чим гостей за столом пригостити, і щоб людям з собою додому було що дати» (зап. від Мельник М.О. с. Маньківці Барський р-н).

Род (рід, родові пироги) «Род», «рід» або «родові пироги» – так називається пиріг, який випікають у селах Вінниччини на празник. Страва за зовнішнім виглядом більше схожа на суцільну величезну паляницю або коровай, проте виготовляють її з великої кіль-

Незнамова Р. з празниковим пирогом, с. Мелешків, Гайсинський р-н

кості маленьких пиріжків, які перед випічкою щільно укладають у велике кругле деко. Коли тісто підходить, пиріжки зліплюються між собою у єдиний пиріг.

Пиріг «рід» призначений для всіх родичів, що прибули на празник. У селі Шляхова Бершадського району під час колективного застілля гості відломлюють від рода по пиріжечку і їдять з колотухою. Це символізує тісні родинні стосунки, а сам пиріг уособлює великий дружній рід (зап. від Валігурської Л.В. с. Шляхова, Бершадський р-н). В селі Харпачка Гайсинського району господиня на закінчення свята відламує від рода по пиріжку і роздає всім родичам на дорогу, а також передає по пиріжкові членам їх сімей, які залишилися вдома на господарстві, це роблять для того щоб прилучити до рідні кожного (зап. від Колісниченко К.Л. с. Харпачка, Гайсинський р-н).

Рода виробляють із дріжджового (квасного) тіста. Начинка для пиріжків, з яких складається пиріг, род може бути різною. У селах Бершадського і Гайсинського районів її роблять зі свіжого кисломолочного сиру перетертого з яйцями і цукром. Зустрічаються родові пироги з маком, а в селі Гончарівка Літинського району начинку для родових пиріжків роблять з гречаної каші з утробою (зап. від Іванишеної М. Я. с. Гончарівка).

Різниться і форма пиріжків з яких складається великий пиріг род. Це можуть бути звичайні пиріжки защіпані зверху, а можуть мати вигляд скручених разом із начинкою трубочок, які защипують знизу і ставлять в деко сторч. Підчас випікання поверхня такого пирога рода має узор, що нагадує багато закручених спіралей (равликів).

Символіка спіралі є досить давньою, вона часто зустрічається серед орнаментів трипільської кераміки, традиційних українських писанок, давніх прикрас. Спіраль символізує циклічний рух, плинність часу, енергію життя. Вона може проявлятися у двох формах: спіраль що розкручується до безкінечності (всесвіт) і спіраль що скручується до центру (вир). Восени спіраль скоріш за все є доцентровою, яка вказує, що життєдайні родючі сили, як вода у вирі линуть потойбіч до вирію, щоб з настанням весни розпочати свій рух у зворотному напрямі. Виготовлений таким чином пиріг має дуже давнє походженні і найповніше відповідає міфологічній сутності Рода (родителя Світу). Цікаво, що форму спіралі має і традиційна празникова випічка – «вертута» поширена у південних районах Вінниччини.

Вертута

У селах Чечельницького, Ямпільського, Крижопільського районів, що на Вінниччині на празник випікають вертути. Це великі рулети з тіста з начинкою всередині, які перед випіканням скручуються у формі спіралі. Печуть вертути зазвичай із квасного (дріжджового) тіста. Для виготовлення вертути розкачують кружок, накладають поверх будь-яку начинку, скручують у вигляді трубочки, а потім закручують її по колу і випікають у печі в посудині круглої форми. Перед вживанням вертуту розрізають на скибочки, які у розрізаному вигляді також нагадують спіраль.

У Гайвороні на Кіровоградщині тісто на вертуту замішують прісне – на кислому моло-

ці з додаванням соди. Окремо роблять начинку – зажарку з цибулі. Розкачується корж, поверх викладається зажарка, скручується в рулет і завертається равликом на чарі. Випікається в печі на чарі (зап. від Блодчук А.Ф. м. Гайворон, Кіровоградська обл.).

Як бачимо форма спіралі досить часто присутня у празниковій випічці. Таку форму мають, як окремі елементи родового пирога так і вертути.

Калачі

Одним із найпоширеніших празниковий хлібів є калач. Празникові калачі різних розмірів за формою і технологією виготовлення схожі до різдвяних. Калачі зазвичай роздають кожному гостеві, коли він від’їжджає додому. У селі Стіна Томашпільського району гості несуть додому свої калачі підвішеними на рушнику, щоб всі бачили якими калачами їх пригощали на празнику (зап. від Парандюк Н. А. с. Стіна, Томашпільський р-н,) .

Нудлі

Особливою празниковою стравою в с. Стіні Томашпільського району, яку тут готують на Миколи Зимового, є нудлі. Нудлі роблять із тіста, замішаного на соді і молоці. За формою

нулі схожі до бубликів, але їх не печуть, а смажать в киплячій олії. Потім дають стекти зайвій олії і викладають на тарілку, а зверху поливають сметаною (зап. від Парандюк Н. А.). На празник та ще й під час такого великого свята, як Миколи, піст не строгий, стіняни допускають в цей час вживання молочних страв.

Світлана ТВОРУН

кандидат історичних

наук, доцент ВННІЕ

ТНЕУ

* Нематеріальна культурна спадщина

Образотворчі традиції

вишитих рушників

в селі Студена

ело Студена в Піщанському

районі належить до одного із давніх сіл Вінниччини.

Про це свідчить назва села, в якій закарбувалася історична традиція, що своїми

коренями сягає часових глибин до нашої ери, подібно до топонімів Тропова, Лядова (вірогідніше Ладова), Русава (вірогідніше Русова) і інших.

Таємниця походження назви Студена губиться в імлі ві-

ків і ми можемо про неї лиш здогадуватися, виходячи із закономірностей нашої правічної мови. Про поважну

історичну давність Студеної

говорить нам культурно-ду-

ховна спадщина мешканців

цього села, артефакти якої

збереглися до сьогодення переважно з часів ХІХ та пер-

шої половини ХХ століття.

Мова ведеться про образот-

ворчі традиції вишивання

рушників, які збереглися в Студеній в значній кількості і

стали окрасою поважних музейних колекцій як в Україні, так і поза її межами. В даній статті будемо послуговуватися артефактами із приватної колекції Тетяни і Євгена Причепіїв, що були опубліковані видавництвом «Родовід»

в альбомі «Вишивка Східного Поділля» 2007 року, а нині знаходяться в Національному Центрі народної культури «Музей Івана Гончара» в Києві.

Вишиті композиції і образи на рушниках із Студеної вражають дослідників неймовірною первозданною архаїчністю, несуть в

відгомін дохристиянської

зрештою, поступово заповнюють прогалини в духовних знаннях давнини. Вишита композиція рушника на іл.1 зустрічається не тільки в Студеній, цей образ присутній в вишивках народних майстрів Вільшанки, Клембівки, Великої Кісниці, Довжку, Стіни, отже, він властивий образотворчій традиції всього Поділля і проявляється в найрізноманітніших варіаціях. Прототипи можемо бачити в орнаментах кераміки Трипілля-Кукутені і навіть на більш ранніх артефактах (Мізин). В цій орнаментній композиції ясно прочитується комбінація із двох свастик, що являють собою центральну масштабну домінанту, доповнену по кутах чотирма антропоморфними фігурами в надзвичайно спрощеній умовній інтерпретації та дванадцятьма восьмикутними зірками, які повторюють схематично ту ж

саму ідею двох сумісних різно направлених свастик. Тут цікаво зауважити присутність числового ряду – 2, 4, 8, 12, що, в цілому, особливо характерно в орнаментній культурі Поділля.

В Студеній рушники з розмаїтими інтерпретаціями образу свастики поширені в багатьох родинах, очевидно, цей символ наділений особливою увагою і змістом і в минулому, і тепер, тобто, знак високої сакральності, що панував в етнічній культурі подолян в дохристиянську добу, бо саме звідти ведеться його етимологія (іл.2-4).

На основі елементів S-подібних, які є складовою свастики і які все впевнені-

ше дослідники пов’язують з езотеричним поняттям ІНЬ-ЯНЬ, народні майстри Студеної витворили не менш сакральний образ Трійці (іл.5-6). Техніка качалкової гладі, якою переважно користувалися майстри Студеної при вишиванні рушників і нафраниць, «диктувала» пластику образів, що визначальним чином позначилося на пластичній красі образу Трійці.

Свастичні та S-подібні елементи повсюдно присутні і на інших рушникових образах, серед яких своїм розмаїттям форм поважне місце займає рослинний образний мотив(іл.7-8). Особлива таємничість властива для образу під народною назва «Дуб»,

іл.

іл.

який твориться в різних інтерпретаціях (іл.9). Очевидно, для впевненого з’ясування етимології цього образу нам бракує повноти знань, тому дехто із дослідників вдається до суб’єктивних інтерпретацій його походження чи витоків, що, звичайно, більше шкодить ніж сприяє достовірному науковому визначенню. З цієї причини утримаємося від власних тверджень і будемо втішатися образною загадковістю і мистецькою досконалістю цього «Дуба». Лиш зауважимо, що дуб символізував

6

іл. 7

іл. 5

іл. 4

іл. 8

9

іл. 10

Перуна в прадавніх віруваннях наших пращурів і, можливо, в цій назві сюжету на даному рушникові ховається

ключ для дешифрування таємниці цього образу.

Не менш загадково виглядає на рушниках із Студеної

поширений тут крилатий образ «Птаха-Дракона», що має

іноді дві чи три-чотири ноги та різноманітні трактування (іл.10-11). Іноді в одній композиції поєднуються два типи птаха-дракона із фризом антропоморфних фігур, що утворює своєрідну шеренгу. Вся композиція в цілому сповнена таємничого змісту і дивує формальним багатством та міфологічною наповненістю.

іл. 11

На іл.12 подано рідкісний образ птаха. Тут фантазія майстра безмежно вишукана, образ акумулює в собі епічний міф високого змісту, що розкриває вселенський масштаб, інтерпретує космічне поняття. Бракує слів, щоб передати внутрішню силу і енергію цього дивовижного міфічного персонажу і збагнути творчий порив майстра-творця цього образу. Безумовно, за процесом творення подібного мистецького шедевру має бути міфологія вселенського масштабу, що спонукала майстра-творця до відповідного творчого піднесення і уяви. Знаменно також те, що крізь віки (а можливо і тисячоліття) цей міфологічний персонаж з

іл. 12

покоління в покоління пронесено народними майстрами до нашого часу, як невмирущий священний символ. Тому образотворчі традиції, які в такій недоторканній чистоті і правді зберегли народні майстри села Студена, потребують дослідження і вивчення, пошанування і охорони, як дорогоцінний здобуток і духовний скарб наших пращурів. Усвідомлення нами нашої культурно-мистецької спадщини сьогодні постає нагальною необхідністю, потребою і запорукою державної і національної могутності. Мистецтвознавець Володимир ТИТАРЕНКО

* Село на Поділлі

БАБЧИНЕЦЬКА РЕСПУБЛІКА

«Моє село славне своїм історичним минулим. Я люблю своє село. Люблю все-все, на що тільки не гляну: кучеряві сади в білому вбранні весняного цвітіння, сиві долини в живому сріблі ранкової роси, запах медових

акацій – все те, що росте, зеленіє, шурхотить, дзвенить, киває срібними листочками і співає мені найчарівнішу з усіх пісень – пісню життя.

Моє рідне село Бабчинці, в яке я до безтями залюблений – одне з найдивовижніших у світі»

Леонід Козачун

е часто зустрінеш таке освідчення

в любові рідному селу саме з чоловічих вуст. Це поетичне зізнання, написане не письменником, а працівником культури, колишнім директором Бабчинецького СБК, який через роки взявся до написання книжки про незвичайну історію Бабчинець, про Ямпільсько-Бабчинецьку республіку, про справді дивовижних, незалежних односельців, які не терпіли кривду і гніт, про річку Бушанку, на берегах якої розкинулось село. «А ще я річку Бушанку ніжно називаю Бушаночкою, і якби вона вміла розмовляти, то багато б розповіла про людські долі моїх пращурів-односельців».

Бушанка протікає через Борівку, Моївку, Бабчинці, єднаючи землі і бурхливі століття, які

прошуміли над цим краєм у боротьбі за свободу і незалежність. Село, за словами автора книжки, вирізняється серед інших своєю самостійністю, нескореним волелюбним духом. Про це свідчать трагічні події, – як розповідає Леонід Козачун, – це відображено в народних переказах та жартах. Про це написана книжка «Мої дивовижні Бабчинці», яку ми мали честь презентувати одного листопадового дня. До речі, видана вона за сприяння обласної ради та ОДА в рамках проекту «Моя Вінниччина», метою якого є відтворення історії і культури подільських сіл, — про що розповів голова обласного осередку НСПУ Вадим Вітковський. Отож з селом я познайомилась уже в день презентації.

Але ще до знайомства знала, що колись це село славилось килимами. Тут ткали дивовижні килими, узори яких неповторними, характерними саме для Бабчинець. Вони могли б бути визитівкою цього історичного села. За словами заслуженого діяча мистецтв України Володимира Титаренка: «Бабчинецькі селяни — споконвічні носії нашої етнічної образотворчої культури, яка була і є прямим віддзеркаленням глибинних духовних коренів. Унікальним проявом образотворчих традицій є пам’ятки народного килимарства, яке, на жаль, недостатньо досліджене, але яке красномовно несе в собі дивовижну образну велич. Очевидно, що духовна сила бабчинецької спільноти завжди живилася власною культурною спадщиною своїх пращурів».

Величезне село Бабчинці простяглось на десять кілометрів. Недарма в минулому столітті тут було

організовано не один, а кілька колгоспів. Про далеке минуле нагадують назви Лиса гора, Попів ліс, Моївський ліс, Шморгунів яр, Гаврусевичів яр, Топорків мочар, Бойчаки, Горуччин став. Бабчиняни

пишаються своєю історією, свідчення якої нині у Вінницькому обласному краєзнавчому музеї.

Напади і панування монголо-татар, доба литовського князювання, імена хоробрих воєвод, які зупиняли нападників, розбудова середньовічних

замків польською шляхтою, кріпацтво, боротьба перших козацьких формувань за віру проти окатоличення, участь в загонах Максима Кривоноса та в гайдамацькому русі – все це сторінки історії Бабчинець.

1918 року битим шляхом через село поверталися військові частини царської армії з фронтів першої світової, обмінюючи гвинтівки на продукти харчування у селян.

Під час презентації

книжки у Бабчинецькій

школі (директор Наталя Шпортко), в зв’язку з чим і приїхали письменники Михайло Каменюк, Андрій Стєбєлєв, Вадим Вітковський, Олександр Височанський, Михайло Вдовцов та ін., говорили здебільшого про бурхливі двадцяті роки, які для Бабчинець були знаковими ще з 1918, коли утворилась Українська Народна Республіка. Присутнім учителям та учням було дуже цікаво дізнатися, що гімн «Ще не вмерла Україна» у цих стінах співали ще у 1919 році. Про це автору розповіла жителька села, бібліотекар Ганна Іванівна Буга. Тоді відкривались українські гімназії, університети, видавали книги українською мовою. В селі готували повстання, яке в лютому 1921 року поширилось і на інші села Ямпільського та Могилів-Подільського повітів, охопивши спочатку 12 тисяч повстанців, до яких приєдналися і бійці червоної армії. Тоді і була створена Ямпільсько-Бабчинецька республіка, яка протрималася трохи більше року. П’ять днів село було в ру-

ках повстанців. Більшовики кинули великі сили на його придушення. Після поразки на Бабчинці було накладено велику контрибуцію, згодом розстріляли понад триста повстанців. Тюрми, заслання в Сибір –така доля випала волелюбним бабчинянам. Тоді ж було створено повстанський загін «Чорний ворон» під керівництвом Миколи Кушніра, який не давав спокою всім, хто грабував селян. Осередок його базувався в Румунії. Звідти робили напади на представників більшовицької влади, чимало завдаючи їм клопоту. Звідти ж крадькома приводили худобу, яку різали на місці, ховали солонину під гноярками, чим рятували від голоду бабчинецькі сім’ї. Родина автора Леоніда Козачуна теж причетна до подій Ямпільсько-Бабчинецької республіки, їхні імена він і згадує в книзі «Мої дивовижні Бабчинці». Це дід — Гнат Козачун та його брати Василь і Володимир — організатор повстання, які згодом були репресовані. Це протистояння тривало до тридцятих років.

Подальша історія гордих Бабчинець вже була схожа на інші села. Створення колгоспів, репресії

Добу незалежності бабчиняни зустріли з жовто-блакитним прапором, який підняли біля будинку культури, а також першим в Україні памятником жертвам голодомору та репресій, який встановили в 1990 році, завдяки активним членам осередку Народного руху України, що його було створено тут не без участі Леоніда Козачуна — тоді директора Бабчинецького СБК та його друзів: Володимира Федчишина, Василя Писарського, братів Ковалів — Сергія та Олександра. Як той прапор хотіли скинути представники певних органів, як непросто було рухівцям знову піднімати цілину національної свідомості на теренах колишньої республіки — це окрема тема, яка теж висвітлена тут.

На святі Одвічна Русава»

— цим і позначились для них тридцяті. Але не тільки. Яскравою сторінкою злощасного 1937 року була дитяча залізниця, яку побудували на території школи. Цю визначну подію висвітлено у пресі.

Коли під час зустрічі з бабчинянами говорили про другу світову, то згадували про те, як зброя, схована в двадцятих роках, стала стріляти по окупантах. А ще згадали легендарного земляка Степана Поплінського, чоловіка незвичайної сили. Коли під час бою німці його, зв’язаного, кинули на воза, щоб привселюдно стратити, він не лише зумів звільнитися від пут, а й кулаком вбити обох ворогів та ще й викрасти кухню з харчами і привезти у свою військову частину.

В книзі приділено чимало уваги і ветеранам, і розбудові в післявоєнні роки, і самовідданим трудівникам-хліборобам, і розвитку освіти, учнівським та педагогічним колективам, а також працівникам культури і видатним землякам, як-от, доктор технічних наук, лауреат Державної премії Микола Стаднік, і спортсменам, і «афганцям», і «чорнобильцям», і учасникам АТО.

Презентація книжки Леоніда Козачуна «Дивовижні Бабчинці» супроводжувалася виступами учнів, учителів та гостей свята. Почалася вона інсценізацією уривків «Кайдашевої сім’ї» І.Нечуя-Левицького, яку підготували учні. Порадував нас гурток сопілкарів, яким керує учитель музики –Віктор Урсакі. Пісню на вірші Михайла Каменюка «Сон-трава» про рідну Григорівку виконав бандурист Павло Шугай, який, до речі, є художнім керів-ником Бабчинецького СБК (філії). Дуже гарно сприйняли глядачі виступ Тетяни Скомаровської, яка під гітару співала українські романси. Свої вірші читали Михайло Каменюк, Андрій Стєбєлєв, Олександр Височанський. Виступили також учасники літературно-мистецького об’єднання «Мурафські обрії». Слід сказати, що культура Бабчинець представлена двома закладами — Центром культури і дозвілля, яким керує віднедавна Оксана Афанасієва та будинком культури — керівник Віктор Мураховський. Діяльність цього закладу наразі, крім Бабчинець, охоплює Букатинку та Вила. В свій час Бабчинецький будинок культури, а нині — Центр культури і дозвілля, відкривала у 1958 році знаменита Катерина Фурцева — міністр культури

СРСР. Адже він був першим таким закладом, який

збудували за кошти колгоспу. З 1975 року до 2019

очолював його Свідра Віктор Миколайович, який

прийшов сюди після закінчення Тульчинського

училища культури. Тут він керував духовим оркестром — одним з найкращим на теренах району.

Його колектив

був оркестром швидкого реагування,

тобто, при потребі музики грали малим складом на всіх заходах. На фото 2012 року — Віктор Свідра, Василь Свідра, Віктор Мураховський, Алім Нітруца, Микола Буга, Василь Стремецький, барабанщик Віктор Буга. Віктор Миколайович створив родинний естрадний колектив «Свідри», до якого входили дружина і син керівника. Як розповідають працівники культури, Віктор Свідра зумів зібрати цілу колекцію вишитих сорочок, рушників, верет, мисок і тд. Вони стали в пригоді, коли формували виставки народної творчості, коли збирали експонати на фестивалі до району або у Вінницю. Навіть у Києві побували бабчинецькі раритети.

Діяльність Віктора Свідри є взірцем для наслідування, прикладом самовідданої праці на теренах

культури.

Нині в Центрі дозвілля діють гуртки: хореграфічний (кер. Леся Павельчук), вокально-хоровий (кер. Павло Шугай). І хоч нині приміщення цього закладу в стані ремонту, працівники культури та інші бабчиняни готують виставу «Ніч перед Різдвом» за мотивами М.Гоголя. Підготовкою новорічних свят, як і цією інсценізацією, керує Оксана Афанасієва.

У будинку культури (філії) діє фольклорний ансамбль (чоловіки і жінки) — керівник Мурахівський Віктор, а також гурток художнього читання (кер. Юрій Яцько) - він же художній керівник, інструментальний колектив (кер. Віктор Мурахівський). Є свята, які ці обидва заклади проводять

спільно, як-от, День села, день культури, різдвяні

свята. А от Івана Купайла і 9 Травня — окремо, бо так звикли люди.

В Оксани Афанасієвої чимало планів стосовно

розвитку культури на бабчинецьких теренах. Вона закінчила Барське гуманітарно-педагогічне училище і вже знана в середовищі бабчинян як творча особистість, автор повісті «Коли плаче біла вовчиця». Удостоєна літературно-мистецької премії

Михайла Стельмаха журналу «Вінницький край» за повість «Орлиний вогнецвіт» про легендарного Марка Якимовського, який підняв повстання на турецькій галері 1628 року. Як директор Центру культури і дозвілля, вона мріє створити краєзнавчий музей та альбом світлин з історії та культури краю. Сподіваємося, що завдяки активній життєвій позиції Оксани Афанасієвої та досвіду Віктора Мурахівського, будуть вписані нові сторінки в розвиток культури вільнолюбивих бабачинян, у памяті яких живуть історичні події минулого, коли їх прадіди боролося за волю. Найяскравіші сторінки бабчинецької історії відкрив подолянам Леонід Козачун, працівник культури, патріот рідного краю у книзі «Мої дивовижні Бабчинці». Завдяки таким книгам руйнуються стереотипи уявлення після воєнних років про життя і боротьбу подолян у двадцятих роках минулого буремного століття, які тисячами гинули за волю України. Натомість їх називали «бандитами», буржуазними націоналістами. Нині відбувається переоцінка цінностей в розумінні героїзму та героїв. Ми повертаємось лицем до правдивої історії наших сіл та працьовитих співучих їхніх жителів. Велику справу зробив колишній директор Бабчинецького СБК, створивши своєрідний підручник в історії краю для нащадків цього села, що сто літ тому стало республікою.

Жанна ДМИТРЕНКО

Пресвятая Богородице, спаси нас!

оли заходиш у храм Покрови Пресвятої Богородиці, ніби потрапляєш в інший вимір часу - немає суєти, шуму, метушні. Тут особлива атмосфера: панує спокій і тиша. Мабуть, така незвична аура панує у всіх намолених церквах.

Церква Покрови Пресвятої Богородиці в селі Каташин – одна з визначних пам’яток історії і архітектури 18 століття у Чечельницькому

району на Вінниччини. Вона була

побудована в 1778

році на кошти місцевого поміщика і прихожан на місці старовинної

церкви, яка була

спалена турецько-татарськими

військами під час російсько-турець-

кої війни. Триголова дерев’яна

церква була зведена в стилі українського бароко і

є одним з класичних зразків храмів Поділля того

часу. Побудована без єдиного цвяха.

Припускають, що оформлення церкви було виконано італійськими майстрами. До 1887

року при храмі діяла церковно-приходська школа. У 1820 році на території церкви була побудована дзвіниця, що стояла окремо. Її зруйнували в 30-х роках ХХ століття. На її місці в 90-х роках зведена нова дзвіниця. У 2014 році, стараннями місцевого священика і прихожан, церква була капітально відремонтована, перекрили покрівлю і куполи. У Покровській церкві зберігається старовинний образ Пресвятої Богородиці Каташинської, який тут вважають чудотворним, про що свідчать вотивні знаки, принесені людьми, які отримали по молитві зцілення чи іншу Божу допомогу. Одне з таких приношень датоване 1757 роком.

З цією іконою пов’язана легенда, що оповідає про порятунок від ворогів під час російськотурецької війни - і самого образу, і черниці, яка його сховала в колодязі. Коли в 1778 році відбудовували храм, люди згадали про ікону, яка пролежала під водою, але підняти образ не змогли. І сниться одному старому чоловікові Божа Матір з утопленої ікони, яка промовляє до нього, що образ можна внести, якщо відслужиться акафіст Божої Матері. І коли священники з прихожанами відслужили акафіст, то ікона сама спливла на поверхню.

Відтоді пройшло немало часу… Згодом

криничку розкопали, спорудили невеличку купальню та встановили пам’ятний знак. Зараз і в храмі, і біля колодязя, що врятував образ, настоятель

церкви – отець Валерій служить акафіст Пресвятій

Богородиці Каташинській. І люди, які приходять до ікони з різними проханнями, отримують зцілення і розраду. Адже «Каташинська» ікона дуже давня, ще з козацьких часів, намолена і чудотворна. А хто звертається до Божої Матері з вірою, той і отримує по вірі. Правду говорять, що укріплює віру не чудо, а життя за Божими заповідями. Якщо людина живе за цими законами, то відчуває Бога кожною своєю клітинкою. І це в нашому житті – найголовніше.

Галина ХОМЕНСЬКА

* Презентація книги

Чебрецева земля

До рідної землі – з любов’ю

В зелену свиту травень одягнувся

Бузок цвіте і пахощами манить,

Я до суцвіть духмяних пригорнуся –Колись його садили тато й мама.

е поетичний світ Галини Кравчук-Лісової, наповнений весняним

щебетанням, щедротами літа, осіннім золотом садів. Здається, що у цьому світі панує лише гармонія і благодать. Але коли вчитуєшся у ці тремтливі рядочки, то знайдеш там сумніви і переживання за матусю, за тата, за кожну бабцю у рідненькій Соснівці, за щось дуже дороге та вже втрачене. Адже

людське життя складається з любові і розлук, із сподівань і розчарувань, радощів і надій.

Абрикосове літо, солодкі полини, чебре-

цева земля, мед акації, гудіння джмелів і

бджіл, трелі солов’їв, гречані поля, соня-

хи в цвіту, світанко-

ві півні, журавлі над

Россю – це улюблені

образи її творчості, це

те, що можна назвати енциклопедією рідно-

го краю, що в ній так

органічно перепле-

лись краса природи, і

людські почуття, ра-

дощі свят і пробле-

ми буднів. Рідне село

акумулювало весь

цей розмай, всю кра-

су світову – у собі, в історичних глибинах

і духовних надбан-

нях, щоб надихати до

творчості бентежну

жіночу душу. Саме

стежками цього села

ходило її радісне ди-

тинство і співуча

юність, і тепер, через

роки, душа повертає і повертає на чебрецеві пагорби, де рястом квітує весна, а влітку –картопля, де «м’ятою пахнуть річки і луги», де завжди чекають батьки і сусіди, і криничка з джерельною водою.

Відповідальність перед батьками, перед родом і односельчанами – одна з сторінок

творчості Галини Кравчук-Лісової, перед очима якої покоління минулі і грядущі, традиції побуту і культури, духовності і бездуховності, які чомусь ходять поруч у житті.

Рядки інтимної лірики Галини Кравчук-Лісової ніби просяться в пісню, в якій ітиметься і про весну, і про зиму, і про осінь золоту, і про те задушевне і сокровенне. У доробку подільської поетеси і справді чимало пісень. В основному – це посвяти чудовому надросянському краю, з яким пов’язано все у цьому швидкоплинному житті.

Багато гарних місць у світі є, Та найдорожче – це завжди своє!

Свій край, де рідна, сонячна земля, Де села надросянські і поля.

Своєю поетичною творчістю, своїм щоденним життям, по вінця наповненим турботами і проблемами культури району, Галина Миколаївна вклоняється тій землі, де народилась, де найсолодша вода і найпахучіші чебреці.

Саме тут, в Погребищі, збирала перлини народної творчості фольклористка Настя Присяжнюк. Пам’ять про неї живе в музеї, до створення якого доклала зусиль і Галина Миколаївна Кравчук-Лісова, щоб не переривалася жива нитка традицій, щоб рідне слово жило і квітло між людей.

Дякуємо Галині Миколаївні за співпрацю з ОЦНТ. Побажаємо натхнення і творчих успіхів, нових людяних і життєрадісних книг. Погортаймо сторінки «Чебрецевої землі», щоб знайти щось своє, рідне.

Земля найрідніша співа соловїно, Чебрецем пахучим цвіте Україна.

Тетяна ЦВІГУН

Тетяна ЦВІГУН, Заслужений працівник

культури України

*Фольклорна спадщина

«ЖУРАВКА» святкує ювілей

Щоб води напиться – відшукай джерельце, Щоб душу зігріти – послухай наш спів, Пісня розморозить і холодне серце, Бо вона з джерельця, що народ створив.

П

Неля Майборода

ереглядаючи документи народного аматорського фольклорного ансамблю «Журавка» Павлівського СБК Калинівського району, які зберігаються в обласному центрі народної творчості, поринаю в далеку історію цього колективу. Читаю про творчі здобутки ансамблю, а також протокол засідання атестаційної комісії від 22 лютого 1999 року на предмет присвоєння «Журавці» почесного звання «народний аматорський», де відзначено: «високий рівень виконавської майстерності колективу, багатий пісенний матеріал, традиційний костюм, гарні вокальні дані учасників, ансамблева єдність у виконанні кожного твору».

І ось через 20 років, 26 жовтня 2019 року у Павлівському сільському будинку культури свято. Фольклорний ансамбль «Журавка» святкує цю зна-

розпочалось трудове життя Катерини Андріївни і історія фольклорного ансамблю «Журавка».

Всі роки шанують односельці свій ансамбль, який працює і живе для них. Скільки було переспівано пісень, відзначено ювілеїв, вшановано видатних земляків, проведено народних свят, організовано зустрічей з дорослими і дітьми.

Підтвердження звання «Народний аматорський»

чиму для них подію – 20-річчя з часу присвоєння йому звання «народний аматорський».

Створила чудовий фольклорний ансамбль «Журавка» у 1991 році неординарна людина, клубник, працівник культури із 40-річним стажем, Гуменчук Катерина Андріївна і донині вона є його незмінним керівником. Народилася Катерина Андріївна в селі Павлівка. Після закінчення Павлівської середньої школи працювала в сільській раді. У кінці 80-х років закінчила Тульчинське культурно-освітнє училище за спеціальністю «культурно-освітня робота» і у 1979 році була призначена директором сільського будинку культури. З тих пір

В Павлівському будинку культури постійно проходять концерти до різноманітних заходів. З року в рік відзначають Новий рік і Свят-вечір з колядками та щедрівками. А «Журавка» знає їх чимало: «Добрий вечір тобі», «Дивная новина», «Що то за предиво?», «На річці Йордані тихая вода стояла», «Небо і земля» та ін. Вже багато років на території села Павлівка в мальовничому місці біля водойми «Скала» проводиться масове, театралізоване свято Івана Купайла, де звучать купальські пісні, обрядодійства, а також проходять заходи, присвячені воїнам-афганцям та героям АТО, адже в селі всі рідні, знайомі, і немає чужої біди. Фольклорний ансамбль «Журавка» – неодноразовий учасник обласних культурно-мистецьких заходів: фольклорне свято ім.Г.Танцюри (м.Гайсин, с.Зятківці Гайсинського району), фестиваль українського борщу (с.Правилівка, Оратівський район), свято «Вишивана доля Вінниччини» (с.Воробіївка, Немирівський район, 2012 р.), фестивалі гончарства ім.О.Луцишина (м.Вінниця). «Журавка» – дипломант Всеукраїнського фестивалю-конкурсу «Рожаниця» з весільним обрядом «Розплітання коси» (м.Київ, 2008, 2011 р.р.), «Шешори Подільські-2008, 2011 р.р.»; учасники телепроекту

«Фольк-мюзік». Ансамбль «Журавка» – активний учасник всіх районних культурно-мистецьких заходів і фольклорного свята «Чопова криниця». Та хіба все перерахуєш? Катерина Андріївна серцем відчуває, що потрібно односельцям. Головне їх розрадити, щоб вони могли послухати гарне слово і рідну пісню. З нетерпінням односельці чекають таких заходів, як вечір бабусь, свято сім’ї, день всіх закоханих, вечори молодої сім’ї та проводи на заслужений відпочинок.

Традиційним в ансамблі стало вітання старожилів села, яким виповнилось 100 років, 90 років та 80 років. З вирізки місцевої газети я дізналась, що коли 100 літ від дня народження відзначала жителька села Ганна Вовк – ансамбль «Журавка» долучився до привітань, а бабуся разом з ними повторювала знайомі з молодості рядки пісень. А ще всім ансамблем провідували колишню вчительку Павлівської ЗОШ, Білозор Валентину, щоб своїми піснями і спілкуванням розрадити її, принести хвилини радості в її життя. Отакі чуйні люди, з великим серцем, відзначають сьогодні творчий ювілей.

В ансамблі співають люди різних професій, дехто навіть їздить на репетиції з Калинівки. Працюють, ведуть власне господарство, виховують дітей та онуків і знаходять час на репетиції та виступи.

Недарма зі сцени прозвучали слова подяки сім’ям, чоловікам, дітям, усім, хто підтримує учасників ансамблю «Журавка», хто і сьогодні прийшов на концерт, хто йде разом по життю.

До початку ювілейного вечора «Журавко моя сизокрила, ти в пісні всю душу розкрила» звучать у запису українські пісні, а в залі глядачі вибирають собі зручні місця. Приємно знаходитися у відремонтованому залі, з килимовими доріжками, з м’якими кріслами. Останні приготування – і лунають позивні. Ведучі – заслужений працівник культури України, директор Калинівського районного будинку культури Марія Шелешко і художній керівник Світлана Крикун знаходять найщиріші слова вітання до всіх присутніх в залі, а також до ювілярів. Як приємно вітати людей, які усе своє життя зберігають у своїй душі народну пісню і дарують її людям.

І цього разу ювіляри підготували велику пісенну програму для своїх глядачів. Розпочали з пісні «Ой журавко, журавко», в якій звучить тема розлуки матері з дочкою, яка «відбилася від роду, як той камінь у воду». А наступною звучить авторська пісня на слова земляка-вчителя Григорія Гуменчука «Павлівка моя дорога», в якій оспівана історія та життя села Павлівки.

Той дуб біля церкви, що бачив Богдана, І пам’ятник в центрі села,

І стела героям бійцям-партизанам, Оце все Павлівка моя На всіх ювілеях є вітання і подарунки. Одним із перших «Журавку» привітав Віктор Васильович Кособуцький – голова Павлівської ОТГ, який напередодні свята забезпечив кожній учасниці «Журавки» взуття – чобітки, а нині побажав здоров’я, благополуччя всім учасникам колективу, їхнім родинам, а ще – довго утримувати почесне звання «народний аматорський». Провідний методист з фольклору обласного центру народної творчості, відзначила творчі здобутки «Журавки» та вручила нагороди обласної державної адміністрації та обласної ради, управління культури і туризму ОДА та ОЦНТ.

Від району кожен учасник «Журавки» отримав персональну подяку Калинівської РДА та районного відділу культури і туризму. Це Катерина Гуменчук, найперші учасники ансамблю – Надія Вдовиченко, Валентина Гунько, Катерина Козелок, Ніна Недопитанська, акомпаніатор Микола Вдовиченко, Жанна Бардецька, Лариса Ковтанюк Галина Довгополюк,Таня Дудар,Оксана Кучинська, Зінаїда Вовк. Привітали і присутніх в залі, колишніх учасників ансамблю, Ніну Павлуник та Ганну Любчик. Добрі слова ювілярам сказала директор Павлівської ЗОШ Тетяна Шуманська, яка дуже шанує працівників культури, бо й сама була учасницею гуртків Павлівського СБК. Від себе особисто, вчительського колективу, учнів і їхніх батьків вона вітала ансамбль, а особливо Катерину Андріївну. Тетяна Миколаївна є свідком становлення і розвитку фольклорного ансамблю «Журавка». Між закладами культури і освіти існує тісний зв’язок, адже «Журавка» бажаний гість на заходах у школі. Побажала Тетяна Миколаївна «щоб і надалі учасники «Журавки» робили у нашому житті свято, піснею об’єднували нас, виховували, зміцнювали наше село». Звучали привітання і від працівників

Ой журавко, журавко

Народний аматорський фольклорний ансамбль «Журавка» Павлівського СБК Калинівського району

Ой журавко, журавко, двічі Чого кричиш щоранку?

Ой як мені не кричать двічі Як так високо літать

Ой високо, високо, двічі Клен-дерево широко

Клен-дерево листя є, двічі Десь у мене мати є

Десь у мене мати є, двічі Вона мене згадує

Вона мене згадує, двічі Як вечерю подає

Як вечерю подає, двічі Всім ложечки щитає

Одна ложка лишня є, двічі Десь у мене дочка є

Відбилася від роду, двічі Як той камінь у воду

Упав камінь та й лежить, двічі На чужині тяжко жить. двічі

Городкiвському духовому оркестру

риємно дивує нас Городківка своїм особливим ставленням до духової музики. Якщо народний аматорський

духовий оркестр Городківського сільського

будинку культури звітує, то односельці покидають свої справи і йдуть до сільського

клубу на концерт. Музиканти розповідають,

що тут багато хто добре знає не тільки музичні твори, а й партії окремих інструментів.

які прописані в партитурах. Можна здогадатися, що такі знавці музики, свого часу грали в цьому оркестрі. А музичний репертуар оркестру дуже великий – понад двісті творів.

Це твори композиторів-класиків, сучасних композиторів, а також обробки українських

ля, диригента було вкладено ним у роботу з музикантами. Крім того, що він навчав аматорів музичної грамоти, також зумів пробудити в кожному бажання вдосконалювати майстерність гри на обраному інструменті. Та, найголовніше, він навчав їх людяності, відповідальності, взаємопідтримки, розуміння високої місії музиканта. Духовий оркестр, яким керував Іван Мазуркевич, у 1957 році став лауреатом всесоюзного фестивалю художньої самодіяльності, який проводився у Москві. В 1965 – на огляді-конкурсі сільської художньої самодіяльності, присвяченому 150-й річниці з дня народження Т.Г.Шевченка, оркестру присвоєно почесне звання

Урочисте відкриття ювілейного вечору

народних пісень та мелодій, знамениті городківські фрейлики аранжування яких були створені відомим музикантом, диригентом Іваном Вікторовичем Мазуркевичем, який власне у 1939 році заснував цей оркестр тут, у Городківці і сорок чотири роки був його незмінним керівником.

Іван Вікторович Мазуркевич, свого часу, був однією з найпомітніших постатей на теренах культури Вінниччини. Свою велику любов, титанічну та копітку працю вчите-

“народний аматорський”. За вагомий внесок у розвиток духового мистецтва області в 1966 році Указом президії Верховної Ради Української РСР Івану Вікторовичу Мазуркевичу присвоєно почесне звання заслуженого працівника культури Української РСР. Тривалий час оркестр з Городківки зберігав статус показового в області.

В пам’ять про відомого музиканта, диригента Івана Вікторовича Мазуркевича, у 2009 році на базі народного аматорського духово-

го оркестру Городківського сільського будинку культури управлінням культури і туризму обласної державної адміністрації, обласним центром народної творчості та відділом культури Крижопільської районної державної адміністрації було започатковане обласне свято духової музики «Сурми Поділля»

імені Івана Мазуркевича.

В цьому році оркестр відзначав свій восьмидесятилітній ювілей. За стільки років діяльності дав тисячі концертів. Оркестр супроводжує всі заходи, які проводяться у селі: чи то адміністративні, чи родинні, веселі чи сумні. І сьогодні в Городківці уже й не уявляють свого життя без цього чудового колективу. Свій ювілей музиканти вирішили відсвяткувати одинадцятого жовтня. На цю пору односельці вже справились із сільськогосподарськими роботами, тож з’явився час і на відпочинок. Гарно вміють відпочивати у Городківці. Кожний культурно-мистецький захід – на висоті. Аякже, тут є чудова музична школа, в якій виховуються талановиті діти. Є чудовий інструментальний ансамбль. Тож з такими силами тут нескладно підготувати будь- який концерт. Участь оркестру у таких заходах – обов’язкова. А грати музиканти уміють все. Звучить

тут і класична і сучасні музика, а, як наприклад, потрібно веселої – весільної заграють.

Віктор Мазуркевич

Є у них в репертуарі чимало Городківських фрейликів. І сьогодні в концерті прозвучало декілька із них. Деякі вже стали візитівкою городківських весільних музик. Вони у них дуже мелодійні. Багато їх зібрав та опрацював ще Іван Мазуркевич. Все це є у музичній бібліотеці оркестру. Привітати ювілярів зібралося все село. І хоча концерт розпочався о чотирнадцятій годині, зала була заповнена глядачами. Навкруги витала святкова атмосфера. Всі були піднесені в очікуванні мистецького дійства. Так мов би ми були в театрі чи філармонії. Хвилювалися артисти і ведучі а зал тихенько гомонів. Та, напевно, всі знають, що це буде майстерне та душевне виконання. Зазвучали позивні свята – і зал принишк в очікуванні мистецького дійства. Ось, відкрились куліси, оркестр уже розмістився на сцені і зазвучала музика. Завдяки талану керівника. оркестр досяг гармонійного м’якого звучання мідних інструментів. Варто зауважити, що це вдається не

Народний аматорський духовий оркестр Городківського СБК

кожному аматорському духовому оркестру. Чистота інтонування, технічне виконання складних парій – все це притаманно музикантам городківського оркестру.

Мелодія линула, зачаровуючи людський

слух. І вже забувалися ті незмінні щоденні турботи, а люди мовби поринали у кращий

чудовий світ у стихію музики. Атмосфера

була тепла, затишна майже родинна. Авжеж,

на сцені виступали їхні діти, родичі та друзі. Такий собі родинний концерт.

Програма концерту була вибудувана з ін-

струментальних творів для духових оркестрів відомих вітчизняних та зарубіжних композиторів. Також оркестр виконав попурі на теми відомих естрадних пісень 80-х років та оригінальні обробки народних мелодій Віктора Мазуркевича. Чудово доповнили концерт і солісти сільського будинку культури. Це прекрасний дует працівників сільського будинку культури у складі Оксани Горенської та Людмили Вужейко. Запальними піснями порадували односельців солісти Світлана Чепурко, Настя Рабозей, Катерина Копайгородська. Особливу ліричну нотку додав виступ Віктора Копайгородськогшо та жіночого вокального ансамблю викладачів Городківської

ЗОШ. А створив ансамбль керівник оркестру

Віктор Мазуркевич.

По закінченню концерту всі бажаючі вітали музикантів, говорили багато теплих слів, дякували їм за ту красу яку вони дарують

людям і дарували подарунки. Від обласної

державної адміністрації та обласної ради, управління культури і мистецтв облдержадміністрації області Почесними грамотами та

подякою обласного центру народної творчості з нагоди 80-річного ювілею був нагороджений народний аматорський духовий оркестр Городківки та його керівник Віктор Мазуркевич. На творчий вечір, щоб привітати ювілярів, прибули голова Крижопільської райдержадміністрації Панчук Валентин Іванович, перший заступник районної ради Пастушенко Володимир Михайлович, начальник відділу культури і туризму районної державної адміністрації Кройтор Оксана Василівна вони вручили почесні грамоти та грошову винагороду на придбання музичних інструментів для оркестру. А іще з вітанням приїхали знанні музиканти з Тульчина, викладачі відділу духових Тульчинського коледжу культури заввідділом духових та естрадних інструментів Пересунько Валерій Миколайович та керівник студентського народного аматорського духового оркестру Андрій Михальченко, які подарували ювілярам партитури авторських творів Андрія Михальченка.

Приємно було спостерігати за людьми, які і після концерту не спішили розходитися по домівках. Вони ділилися враженнями, вітали музикантів, а ті запрошували їх на наступні концерти. Дуже гарний ювілей! Стільки років роботи не витримують і професійні колективи, а тут аж цілих вісімдесят! Добре було б побажати многая літа оркестру. І щоб надалі він дарував людям прекрасні емоції і об’єднував їх в добрі і радості.

Провідний методист ОЦНТ Наталя РИМАРЕНКО

Вітання від колег

Звучать оркестри – юності наснага!

Кращої нема напевно світі

музики, як грає духовий,

Що підносить до небес щомиті

і дарує настрій бойовий

же вдруге проводиться у Хмільнику регіональний дитячо-юнацький фестиваль-конкурс дитячих духових оркестрів «Хмільницькі сурми». Мистецький захід був започаткований у 2018 році за сприяння Хмільницької міської ради та Хмільницької школи мистецтв. Головною метою цього заходу є пропагування та розвиток музичного мистецтва, виховання підростаючого покоління та вшанування пам’яті видатного диригента, педагога, хормейстера і музиканта, почесного громадянина міста Хмільника, незмінного керівника зразкового дитячого духового оркестру навчально-виховного комплексу загальноосвітньої школи І-ІІІступенів

у 1985 році оркестр вперше виїхав з концертною програмою до Польщі де виступив у польському дитячому таборі відпочинку «Сельпіа». Був нагороджений премією імені Миколи Трублаїні.

За роки своєї творчої діяльності дитячий духовий оркестр під керівництвом Ростислава Панченка став визитівкою школи, міста, району та області. Його із задоволенням запрошували до участі у концертних програмах різноманітних

свят та урочистих подій. Крім оркестрової групи при оркестрі діяла група юних барабанщиць. Кожний виступ цього оркестру був надзвичайно

ефектним та видовищним. Впродовж багатьох

років його, як один із найкращих дитячих оркестрів, запрошували до участі у марш-парадах, що проводилися в області з нагоди відзначення Дня Перемоги та Дня Незалежності України. Крім того, творча діяльність Ростислава Івановича Панченка не обмежувалася лише роботою

Народний аматорський духовий оркестр Тульчинського коледжу

гімназії №1 міста Хмільник Ростислава Панченка.

Ростислав Іванович народився в місті Старокостянтинів Хмельницької області 10 грудня 1927 р. По закінченні із відзнакою Київського державного музичного училища імені Глієра, у 1962 р. був прийнятий на роботу у ЗОШ №1 міста Хмільника учителем музики. Організував дитячий духовий оркестр, дитячий хор, створив групу барабанщиць. Його оркестр щороку виступав на різноманітних оглядах і фестивалях.

Є лауреатом різноманітних конкурсів дитячої творчості, брав участь у телевізійному конкурсі «Сонячні кларнети», де також став лауреатом. А

з оркестром. Він був надзвичайно чутливим до громадського життя міста. У 2002 році рішенням сесії Хмільницької міської ради Панченку йому було присвоєно звання Почесного громадянина міста.

Щоб вшанувати пам’ять маестро, два роки тому був започаткований регіональний фестиваль-конкурс. Цього року велику підтримку у проведенні фестивалю-конкурсу було надано з боку міського голова Хмільницької міської ради Сергія Редчика, народного депутата України

Петра Юрчишина та депутата Вінницької облас-

Зразковий аматорський духовий оркестр Крижопільськохї ДМШ

ної ради Миколи Юрчишина. Завдяки їхній підтримці переможці конкурсу отримали грощові премії відповідно до зайнятого місця, дипломи, солодощі та цінні подарунки.

Цього року фестиваль-конкурс «Хмільницькі сурми» проводився у листопаді. І хоча вже була пізня осінь, погода нас порадувала чудовим сонячним днем. Оркестри вибудувались на площі перед районним будинком культури, і кожний з них представив свою музичну візитівку. Діти дуже старалися і виконували твори з натхненням. Тож глядачі та перехожі мали змогу послухати чудові мелодії та помилуватися вишуканими сценічними костюмами в які були вбрані юні музиканти.

Урочисте відкриття та конкурс проводилися в концертній залі районного будинку культури.

Перед тим як розпочати конкурс, для всіх гостей та учасників фестивалю виступив зразковий аматорський духовий оркестр Хмільницької гімназії №1., який свого часу створив Ростислав Іванович. До урочистого відкриття оркестр підготував улюблений твір Ростислава Панченка «Спогад про полковий оркестр» Людомира Петкевича. Приємним сюрпризом для всіх було і те, що його чудово виконав у супроводі оркестру вихованець Ростислава Панченка, а тепер в.о. директора Хмільницької школи мистецтв Андрій Франчук. У конкурсі взяли участь вісім дитячих оркестрів. Більшість з них це оркестри зі званням «зразковий аматорський» – Гніванської МШ (керівники Олександр Крисько та Анатолій Волосяний), Томашппільської ДМШ (керівник Анатолій Холява), Крижопільської ДМШ ( керівник Юрій

оркестр Павлівського СБК Калинівського району

Зразковий аматорський духовий

Ошовський), оркестр Павлівського СБК Калинівського району (керівник заслужений працівник культури України Іван Стадник), Хмільницької гімназії №1 (керівник Віктор Бойко), які, власне, і вибороли призові місця. Гарно себе показали аматорські дитячі духові оркестри з Хмільника

КЗ ЗОШ І-ІІІ ст. №4 (керівник Сергій Пацанівський) та оркестр КЗ ЗОШ І-ІІІ ст.№3 (керівник Михайло Літинський).

Виступ кожного колективу глядачі сприймали

з великим захоплення та ентузіазмом. Зрозуміло

було, що в залі знаходилися люди, які розуміють та захоплюються духовим мистецтвом. Звичайно, колективи різнилися за рівнем виконавської майстерності, проте глядачі вітали всіх гарячими оплесками та вдячним «браво».

Виконавську майстерність юних музикантів, художній рівень конкурсної програми оцінювало професійне журі, яке очолив завідувач відділом

музики насолоджувалися мистецтвом юних оркестрантів. Твори які виконувалися на конкурсі були цікавими і різноманітним. Тут звучала класична та сучасна музика, обробки українських народних мелодій та джазові композиції. Приємно

було спостерігати, як ще зовсім юні музиканти із великим задоволенням творили музику. Вони вловлювали та розуміли кожний диригентський жест, старанно відтворювали тонкощі музичних нюансів.

Нагородження переможців ІІ регіонального конкурсу «Хмільницькі сурми»

духових та ударних інструментів, старший викладача Вінницького коледжу культури і мистецтв імені Миколи Леонтовича Віктор Малеванчук. У складі журі працював також відомий музикант, голова циклової комісії духових інструментів, викладач-методист вищої категорії Тульчинського коледжу культури Валерій Пересунько та провідний методист музичного мистецтва обласного центру народної творчості Наталя Римаренко.

І-місце у конкурсі посів дитячий духовий оркестр Томашпільської музичної школи ((керівник Анатолій Холява); ІІ місце - оркестр НВК:ЗШ І-ІІІ ст.-гімназії №1 м. Хмільника (керівник Віктор Бойко), ІІІ місце – дитячий духовий оркестр Крижопільської школи естетичного виховання (керівник ЮрійОшовський), IV місце - оркестр КЗ Гніванська дитяча музична школа (керівники Олександр Крисько та Анатолій Волосяний).

Найвищу нагороду Гран-прі музичного фестивалю-конкурсу «Хмільницькі сурми» посів духовий оркестр Хмільницької школи мистецтв (керівник Михайло Долін).

Близько двох годин шанувальники духової

По закінченню конкурсу, заким журі було зайняте визначенням переможців, для учасників конкурсу та глядачів з концертною програмою виступив народний аматорський естрадний оркестру Тульчинського коледжу культури. Їх виступ став справжнім подарунком для всіх. По-особливому виблискували оченята у юних музикантів, як тільки він розпочав гру. Мабуть кожний з помріяв опинитися серед цих студентів та ось так грати в цьому дружньому оркестрі. Урочисту церемонію нагородження і відзначення учасників фестивалю-конкурсу розпочав міський голова Редчик Сергій Борисович, Керівники дитячих духових оркестрів отримали дипломи, кубки, сертифікати на грошову винагороду. До того кожному дісталися ще й солодкі подарунки. Дуже приємно було дивитися на радісні та усміхнені обличчя дітей. А ми також розуміли, що вони будуть старатися, щоб і наступного разу перемогти на цьому конкурсі. На завершення учасники дійства зробили пам’ятні фото на згадку про мистецьку зустріч у Хмільнику та роз’їхалися до своїх домівок з бажанням зустрітися на ІІІ фестивалі-конкурсі

дитячо-юнацьких духових оркестрів «Хмільницькі сурми» у 2020 році.

Старший викладач

КПНЗ Хмільницької

школи мистецтв Валентина АВТОДІЙЧУК

«БАНДУРА – це на всі віки»

ажуть наші юні бандуристи і доводять це чудовою грою на інструментах – «Бандура – це круто». Чотирнадцятого листопада у місті Вінниця проводилося традиційне обласне свято кобзарського мистецтва «Струни вічності», на яке зібралося аж вісімнадцять дитячих ансамблів бандуристів. Це кращі учні дитячих музичних шкіл з усієї області. Порадували вони нас гарним виконанням творів, прекрасними сценічними костюмами, які були оригінально стилізовані під український народний одяг. Вже зранку Велика концертна зала та фойє Вінницького коледжу культури і мистецтв імені М.Д.Леонтовича заповнилась дзвінким дитячим гомоном, як не як –більше ста п’ятдесяти учасників

взяли участь у концерті. В яскравих червоних та жовто-блакитних вишиванках, у віночках та в намисті, з розмальованими бандурами, вони радува-

щодавно вона видала ще один, це міні-альбом Albino – про шлях душі, її переживання, її злети та падіння, пошук власного призначення та відповідей на риторичні запитання. До альбому увійшли шість дуже ніжних різнопланових пісень, у яких артистка спробувала об’єднати старовинний інструмент та електроніку. Власне декілька із цих пісень Марина Круть і запропонувала прослухати учасникам конкурсу. –Чому «Альбіно»? – Запитували шанувальники. На що композитор відповіла так : – «Альбіноси – це такий феномен, як і людська душа, унікальність та незвичність якої я хотіла підкреслити. Як розповідає авторка це альбом є її власною історією пошуку компромісу між електронним саундом та старовинним інструментом навколо «безформатного і самобутнього голосу».

–«Дівчинко» – це діалог маленької тендітної

Організатори та учасники свята

ли всіх. До концертної програми кожний ансамбль підготував свій найулюбленіший твір. Майстерна

гра юних бандуристів природно доповнювалась

відкритістю і щирістю виконання, що притаманне

тільки дітям. Звучало багато пісень про Україну, родину друзів. Свято було яскравим, наповненим емоціями радості та творчого змагання. Гарними емоціями доповнили цей мистецький проект гості із Києва: Марини Круть та Наїни Дорошенко. За чудовим збігом обставин, в день проведення кобзарського свята до Вінниці приїхала творча група «KRUT» з міста Києва, яку ми із задоволенням запросили з концертними номерами до нас. Група створена відомою бандуристкою, композиторкою Мариною Круть. Марина єдина в Україні soul-бандуристка, вокалістка та автор власних пісень. Вона має у своєму творчому доробку декілька альбомів з власними піснями. Не-

душі – дівчинки та раціональної, соціальної машини – мозку; пісня-маніфест «Радій» про внутрішній стан душі її вміння радіти маленьким, простим речам, які пізнаються через труднощі.

–Це важливо сьогодні, говорить авторка, –Попри все, нестримно потрібно вміти радіти малому, бо як тоді радіти великому?

Крім багатьох пісень, які виконувала Марина Круть, саме ці дві нові пісні Марина запропонувала послухати нашим глядачам. Юні бандуристи з захопленням слухали її, аплодували скандували «браво». Всім хотілося зфотографуватися із знаменитою бандуристкою на гарну згадку.

А ми ж пам’ятаємо Марину ще ученицею Хмельницької музичної школи. Вона разом з багатьма учнями викладача Ковбасістої Марії Омельянівни у 2010 році брала участь у ІV Всеукраїнському конкурсі кобзарського мистецтва

Наїна Дорошенко та Ілля Синев (м. Київ)

«Струни вічності». Талановита дівчинка із сонячними веснянками, завжди усміхнена бандуристка з Хмельницького тоді стала лауреатом конкурсу.

В 15 років вона розпочала активну творчу діяльність, а вже у свої 20 може похвалитися участю на всеукраїнських конкурсах та фестивалях, відомим ім’ям за кордоном та об’ємним багажем творчого напрацювання. Здобула чимало нагород. Та широкому колу українців Марина стала відомою завдяки участі у мистецькому проекті вокального шоу «Х-фактор 8». Вона вразила зал і суддів неперевершеною грою на бандурі та ніжним голосом. Завдяки успішному виступу, усі члени журі сказали Марині заповітне «так». В цих змаганнях Марина продемонструвала надзвичайну силу волі до перемоги.

–Будьте мудрими. Сумнівайтесь, вивчайте ….це дасть вам поштовх думати. Марина Круть –Будьте щирі. Ніколи не дозволяйте байдужості підступитись до вашого серця» – ось творче кредо дивовижної Марини Круть.

Це не єдиний сюрприз свята, чудово виступила і інша гостя з Києва Наїна Дорошенко студентка- магістрантка факультету музичного мистецтва КНУКіМ. Ця чудова співачка і бандуристка виступила разом зі своїм однокурсником, гітаристом Іллею Синевим. Наїна родом з Одеси навчалася у школі для обдарованих дітей. Довгий час захоплювалася академічним співом. Та поступивши до Київського національного університету культури і мистецтв вона вирішила змінити імідж та почала працювати в сучасних стилях. Надзвичайно вплинули на юну бандуристку творчі зустрічі з молодими бандуристами. І сьогодні вона легко і запросто виконує відомі світові хіти з бандурою, вміло інтерпретує та імпровізує на інструменті.

Підтримати наш мистецький проект приїхав

поважний гість з Києва – голова національної спілки кобзарів України, народний артист України Володимир Єсипок. В дарунок учасникам свята він привіз збірки нот для бандури «Струни вічності», до якої ввійшли перекладення найпопулярніших інструментальних мініатюр відомих сучасних композиторів та навчальний посібник для бандуристів початківців «Бандурна Абетка». Потрібно зауважити, що такі збірки нот є дуже надзвичайно цінними. Тому, що друковані ноти сьогодні це величезна рідкість, а особливо ноти для бандури. Але ж саме з таких посібників та при допомозі наставників і розпочинається розвиток кожного майбутнього унікального бандуриста. Звичайно, на святі був присутній і Володимир Перепелюк –його самобутній голос, що линув з екрану, неповторна «Молитва до Сонця», його усміхнений погляд з портрета – все мовби промовляло до молодих бандуристів; «Струни української бандури вічні».

З захопленням слухали юні музиканти гостей із Києва. Бандура розкривала всі свої можливості. Приємно було дивитись на юні щасливі обличчя дітей. Юні, артистичні красиві бандуристи, в умілих руках яких складні імпровізації на інструментах здавалися дитячими забавками, надзвичайно вразили публіку. Доторкнулись до кожного серця звуки бандур. А ми сподіваємося, що кожний хто був у залі зрозумів, що бандурі підвладні будь-які музичні стилі, це і архаїчний, і сучасний інструмент. Всі отримали велике задоволення від концерту тож, думаю, надовго збережуть святковий настрій та гарний спогад про наше свято кобзарського мистецтва.

Наталя РИМАРЕНКО

РОДЕ НАШ КРАСНИЙ!

25 жовтня 2019 року у концертній залі Вінницької

обласної філармонії імені М.Д.Леонтовича відбувся

ХІV Обласний фестиваль національних культур «Подільські барви», який об’єднав творчі колективи національних товариств

в одну співочу, дружню, подільську родину.

«Подільські барви», барви веселкові

У Вінниці розквітли, наче сад, Свій колір в кожній пісні, в кожній мові, Своя принада і своя краса!

Усіх національностей суцвіття –

На нашім святі, як у квітнику, Кують зозулі нам на довголіття

Нам жити і співати на віку.

Наш фестиваль скликає всю родину, А пісня дружби душу окриля, Єднає нас співуча Україна

Й найкраща в світі вінницька земля! Жанна Дмитренко

ей особливий, феєричний захід був започаткований управлінням культури і мистецтв облдержадміністра-

ції та обласним центром народної творчості у

далекому 1998 році як фестиваль, спрямований на презентування розмаїття народної культури України через призму культур національних меншин, а також на пропагування міжнаціональної єдності, толерантності до представників різних національностей, які проживають на Вінниччині. Впродовж останніх років організаторами фестивалю створені належні умови для гармонійного

розвитку національних спільнот, їхньої етнокультурної та мовної самобутності. Серед цілого ряду мистецьких проектів та фестивалів «Подільські барви» є одним із найяскравіших видовищних заходів. Фестиваль набув великої популярності серед національних товариств, громадськості та шанувальників традиційного народного мистецтва.

Ось і цьогоріч фестиваль зібрав народні (зразкові) аматорські колективи та окремих виконавців з Барського, Козятинського, Тиврівського, Шаргородського, Тульчинського, Калинівського, Липовецького районів області та м.Вінниці, які продемонстрували самобутність й унікальність вокального та хореографічного мистецтва українського, чеського, польського, єврейського, ромського, індійського, білоруського, молдовського народів.

Що не колектив – то особлива самобутня культура, своєрідна манера виконання. Взяти хоча б народний аматорський чеський фольклорно-етнографічний ансамбль «Студанка» Миколаївського СБК Козятинського району під керівництвом заслуженого працівника культури України Лариси Лановик. Цей славетний колектив є справжньою візитівкою Вінниччини на міжнародних та всеукраїнських фестивалях чеської культури «Плес». Нещодавно «Студанка» приймала чеські фольклорні колективи з усієї України на Всеукра-

Ансамбль «Сімхе»

їнському фольклорному фестивалі чехів у с.Миколаївці. Завдяки невтомній вдачі талановитої Лариси Лановик, її безмежній любові до рідної землі, прагненню ще більшого пізнання її духовної спадщини у 2018 році вийшло друге видання книги «Прадідів розчищені джерела». Ця книга відкрила широкому загалу читачів Миколаївку як унікальне чеське поселення. Єдине село на Поділлі, де з 1876 року і донині живуть працьовиті і талановиті чехи. А нині ансамбль «Студанка» подарував глядачам чеський народний танець «Свято», – справжнє свято народної культури! Як завжди вишукано, шляхетно презентували польську культуру зразкові аматорські колективи Барського районного центру дозвілля – хор «Молоде листя» та фольклорно-етнографічний колектив «Оксамитки» (керівники – Людмила Халабуда та Інна Медведєва). Юні співаки майстерно виконали польські пісні в обробці Л.Халабуди «Полум’яне вогнище» і «Такий дужий, такий малий», а «Оксамитки» – польський народний танець «Мазур». Крім «Мазура» у виконанні барських «Оксамиток», польські народні танці «Куявяк» і «Оберек» представив на суд глядача ще один колектив: зразковий аматорський ансамбль польської пісні і танцю «Подільські мальви» Гніванської ДМШ Тиврівського району (керівник Ірина Дудник). А які хвилини насолоди подарував неперевершений народний аматорський польський вокальний ансамбль «Срібні голоси» громадської організації «Спілка поляків Вінниччини» під керівництвом талановитого

музиканта та співачки – Ірини Годної! Щоразу

цей ансамбль дивує вибагливого глядача різноманітним репертуаром, неповторним, гармонійним звучанням справді срібних голосів. Проникливо у виконанні ансамблю прозвучала пісня В.Корча «Щоб Польща була Польщею», а слухаючи популярну у 60-х роках минулого століття «Сядеш у поїзд» Северина Краєвського, – глядач старшого

покоління поринув у спогади далекої юності. Окрасою нинішнього фестивалю став виступ знаного не лише на Вінниччині, а й далеко за її межами народного аматорського вокального ансамблю «Сімхе» («Радість») Вінницького єврейського благодійного центру «Хесед-Емуна» (керівник – Наталя Бахчеван). Цей колектив впродовж багатьох років плідно працює над збереженням та відродженням єврейської пісенної культури мовою ідиш. Виконуючи єврейські народні пісні в оригінальних обробках, надаючи їм сучасного звучання, співачки пропагують традиції свого древнього народу, своєї мови. Майстерно у їхньому виконанні прозвучали задушевні єврейські народні пісні «Нохемке, мій сину» та «Кузина». А запальний, веселий єврейський народний танць «Хава-Нагіла» («Радіймо!») у виконанні народного аматорського ансамблю сучасного танцю «Глорія» Тульчинського коледжу культури (керівник – Світлана Бегас) майстерно завершив єврейську сторінку нашого заходу.

Та про кого б не згадувати із учасників фестивалю, – всі вкладали свою душу, талант і майстерність, вплітали яскраві барвисті квіти до подільського вінка національних культур. Тут варто згадати яскравих юних солістів Олександра Подоляна із Шаргорода, Катерину Копайгородську із Крижополя, Владиславу Смаляну із Липовця і юного Авака Бабаханяна із Тиврова. Варто зазначити, що Саша Подолян і Влада Смаляна подарували нам хвилини насолоди від майстерного виконання українських пісень: Сашко проникливо виконав пісню Анатолія Кос-Анатольського на вірші Івана Франка «Ой ти, дівчино, з горіха зерня», а Влада – українську народну «У полі калина, у полі червона». Катерина Копайгородська так емоційно співала сучасну

Запальний циганський танець

молдовську пісню «La nunta asta», що глядачі аж пританцьовували під запальну ритмічну мелодію. А юний тиврівчанин, неповторний виконавець українських народних пісень Авак Бабаханян спеціально до нашого свята за допомогою тата вивчив вірменською мовою пісню Роберта Амірханяна «Моя мрія про Батьківщину». Окрасою свята став виступ неповторного виконавця класичних індійських та східних танців Сергія Журавльова із Вінниці.

Як завжди, дарував кращі зразки ромської культури народний аматорський родинний циганський ансамбль пісні і танцю «Ягорі» Іванівського СБК Калинівського району. На сцену вийшло понад тридцять учасників різного віку! Цей колектив впродовж не одного десятиліття пропагує

своє, рідне і усіляко підтримує українські пісенні традиції рідного краю, завдяки невтомним керівникам, талановитому подружжю Ольги та Івана Марценкевичів. Яскравим доповненням до їхнього виступу став циганський народний танець (постановка Оксани Маковій) у виконанні народного аматорського ансамблю народного танцю «Намисто» Тульчинського коледжу культури. Вперше взяли участь у нашому фестивалі народні аматорські чоловічі вокальні ансамблі «Шаргород» Шаргородського РБК та «Джура» Джуринського СБК Шаргородського району (керівники – Денис Главацький та Валентин Француз). На Шаргородщині здавна дружно уживалися українці, євреї, росіяни, поляки. Ця земля щедро ділилася своїми дарами із людьми різних націо-

На фестивалі «Iveria - Brilliant 2019»

нальностей, віросповідань і культур. Недарма ж Шаргород прозивали «Маленьким Стамбулом». Вже понад 20 років у Шаргороді відбувається фестиваль національних культур «Всі ми діти твої, Україно!». Тож і на «Подільських барвах» яскраво прозвучали ці чоловічі гурти, які майстерно виконували молдовські, білоруські та грузинські пісні.

Але справжньою родзинкою фестивалю стала презентація кліпу «Мій друг». Цей кліп вперше презентувався у Грузії, де в жовтні 2019 року відбувся ІІ Міжнародний фестиваль пісні, танцю і мистецтв для людей з обмеженими фізичними можливостями «Iveria Brilliant-2019».

Ця подія була дуже важливою для привернення уваги світової спільноти до проблем інклюзії, творчої реалізації людей з інвалідністю, а також для того, щоб продемонструвати світовому суспільству, що загальні інтереси об’єднують народи.

Фестиваль відбувався у місті Руставі, яке є містом-побратимом Вінниці. Участі у фестивалі передувала підготовка спільного проекту «Пере-

Наразі україно-грузинський проект свідомо зорієнтований на талановиту молодь з особливими потребами. Творча діяльність дозволяє їм повніше реалізувати себе, забезпечує рівні можливості та досягнення повноти життя. Тож проникливе виконання Лукою Маргвелашвілі та Шабаном Мамедовим пісні «Мій друг» не залишив байдужим жодного глядача, присутнього на нашому фестивалі.

От і підходив до завершення фестиваль «Подільські барви». Всі колективи-учасники впродовж двох годин, які промайнули, як одна мить, дарували нам танці та пісні різних національних спільнот, що проживають на Вінниччині.

Наш фестиваль став справді масштабною цікавою подією, перетворився на фестиваль єднання, де під прапором України, на щедрому Поділлі об’єдналися представники десятків національностей.

Народний артист України Станіслав Городинський

хрестя: Україна-Грузія». Створений відеокліп був продемонстрований на відкритті ІІ Міжнародного фестивалю «Iveria Brilliant-2019» за участю Луки Маргвелашвілі і Шабана Мамедова, які так зворушливо виконували вокальний твір «Мій друг» в однойменному кліпі. Духовним натхненником проекту та автором пісні є доктор медичних наук, професор Вінницького Національного медичного університету ім. М.І.Пирогова Наталія Гайструк. Нею ще у 2010 році започатковано мистецький проект «Перехрестя» «Gaistruk Art Studio»», яким об’єднано цілу низку тематичних проектів. Вони проводять культурний діалог між Україною та народами світу, презентують Україну як сучасну країну, що має глибокі духовні та культурні традиції, інтегрують українську культуру у європейський і світовий культурний простір. Проект містить музичну, літературну, візуальну складові, над якими працюють художники, історики, літератори, мистецтвознавці та музиканти.

Фінальним акордом фестивалю став виступ народного артиста України Станіслава Городинського у супроводі колективу-гостя – зразкового аматорського хореографічного ансамблю «Квіти Поділля» Вінницького міського палацу мистецтв (керівники Сергій та Олена Солодських). Станіслав Городинський виконав власну пісню на слова Марії Гоцуляк «Дай нам, Боже!».

Дай же нам, Боже, і надалі жити у мирі і злагоді, через пісню і слово демонструвати толерантне ставлення до інших культур, і не забувати та пропагувати своє, рідне. Бо хоча ми всі різні, але ми єдині у любові до України! Тож єднаймося, співаймо, «не цураймося, признаваймося, бо багато нас є!».

Провідний методист ОЦНТ Наталія ЮКАЛЬЧУК

Кінометр - 2019

Саме під такою назвою дванадцять років поспіль на Вінниччині проводиться обласний фестиваль-конкурс аматорського кіно, зініційований обласним центром народної творчості в 2005 році при підтримці управління культури і мистецтв облдержадміністрації і Центру кіномистецтва та культури мистецтв «Кіно-Поділля». Щороку в листопаді фестиваль-конкурс проводиться на різних локаціях в м.Вінниці та районах області. Цьогорічний «Кінометр» дислокувався у смт.Тиврові. Ініціатором місця проведення стала Валентина Погребняк – в.о. директора ЦКтаКМ «Кіно-Поділля». Цю ідею підтримав перший заступник Тиврівської райдержадміністрації Олександр Заворітній.

Представлена ретро-виставка кінообладнання, на якому в далекому минулому демонструвалися фільми, викликала великий інтерес учасників

та гостей фестивалю-конкурсу. Також неабияку

увагу привертала фотозона з банером, червоною

доріжкою та дівчатами, перевтіленими в образи

«муз кіномистецтва». Їх креативний одяг привертав особливу увагу. Бажаючих сфотографуватися

на згадку виявилося чимало, а ще більше було тих, хто зацікавився розповіддю Валентини Погребняк про зародження українського кіно на Україні. Вона зауважила:

«Важко нині уявити життя без кіно і телебачення.Сто двадцять шість років минуло з того часу, коли був розроблений інженером, головним механіком Одеського Новоросійського універси- тету Йосипом Тимченком перший апарат «кінескоп», придатний для кінознімання та кінопроекції. З цього і почалося зародження українського кіно. У 1920-30-х роках було створено низку німих стрічок, а вже 1932 році в УРСР з’являється перший звуковий фільм — документальна стрічка Дзиги Вертова «Ентузіазм: Симфонія Донбасу», а згодом глядачі почули голоси акторів у художніх фільмах

Олександра Довженка «Щорс» і «Богдан Хмельницький». В 1960-70 рр. український кінематограф представлений іменами режисерів світової ваги: режисери Сергій Параджанов, Юрій Іллєнко, Леонід Осика, Микола Мащенко, актори Іван Миколайчук, Костянтин Степанков, Микола Гринько, Богдан Ступка».

Хто знає, можливо, в майбутньому, ім’я одного із учасників «Кінометру-2019» також ввійде в історію кінематографії.

Обласний фестивалю-конкурс розпочався концертною програмою кращих творчих колективів районного будинку культури під керівництвом директора Петра Тимофійовича Вишневського, що створила гарний настрій учасникам та глядачам –учням і студентам навчальних закладів Тиврова, м.Гнівані та поціновувачам українського кіно. Мені випала велика честь бути у складі журі разом з досвідченими в цій справі фахівцями: Володимиром Грициком, журналістом Вінницького телебачення (голова журі), Дмитром Джігірісом, який стояв біля витоків «Кінометру», Валентиною Погребняк, в.о. директора комунального закладу «Центр кіномистецтва та культури «Кіно-Поділля», Володимиром Титаренком, заслуженим діячем мистецтв України, провідним методистом з питань нематеріальної культурної спадщини ОЦНТ та Андрієм Сулимою, провідним методистом з кіновідеосправи ОЦНТ (секретар журі).

Скажу щиро, відповідальна та нелегка це робота. Переглянули 23 короткометражних фільми у номінаціях: «Документальний фільм», «Ігровий фільм», «Відеокліп». Вісімнадцять кіноаматорів та керівників народних аматорських кіностудій із Бершадського, Гайсинського, Калинівського, Тиврівського, Хмільницького, Чернівецького, Тростянецького, Тульчинського районів області та міста Ладижина стали учасниками фестивалю-конкурсу. Не всі їх роботи були рівноцінні, але за кожним –

Учасники фестивалю

старання і творчі зусилля. І серед них було чимало таких, що сприймалися з інтересом і навіть із захопленням. Судячи з того, що з кожним роком кількість фільмів зростає, фестиваль набував обертів і популярності та став ще престижнішим. Як бачимо, дванадцятирічні зусилля організаторів в тому числі Джігіріса Дмитра Дмитровича, колишнього провідного методиста з кіновідеосправи ОЦНТ, який цього року передав естафету молодому фахівцю Андрію Сулимі, принесли добрі плоди.

З великої програми конкурсу цікавим і пізнавальним був глибокофілософський фільм «Камера. Мотор… Трагедія» Дмитра Масіброди та Сергія Качмара, народної аматорської кіностудії «Поділля» Тульчинського РБК, який отримав Гран-прі конкурсу з врученням грошової винагороди від Валентини Погребняк. Креативом та енергією позначені роботи, які зайняли призове І місце Сергія Вершило з смт.Тиврова за відеоролик «Даруючи любов» та Дарії Гонтарук, учасниці народної аматорської фотовідеостудії «ТУК-студія» Тульчинського коледжу культури за фільм «Останній лист». Найсвітліше враження залишила робота, яку не назвеш аматорською «Вишивка – твій генетичний код» Анастасії Довбуш з м.Тульчина – І місце. Потішив також сучасною дотепною інтерпретацією фільм «CHARLIE PUTH-BETTY BOOP» Інни Грушки в номінації «Ігровий фільм» – ІІ місце. Привабливість туристичних об’єктів були висвітлені у короткометражних фільмах «Маленькі Карпати» Максима Петлюхова з м.Тульчина – ІІ місце. Запам’яталися стрічки про мистецькі проекти «Міжнародний фестиваль дерев’яної скульптури «Ладижинський гай» – Нелі Богатир – ІІ місце. «Від Щедрика до Сarol of the Bells» Наталі Яровенко, «Леонтович-арт-квартал» Кужима Валерія та Лизака Михайла, з м.Тульчина і «Нитка поєднала друзів» Юрія Іваніки з відеостудії Чернівецького р-н – ІІІ місце.

Не залишилися поза увагою фільми в номінації «Документальне кіно», присвячені доленосним подіям на сході України, серед них – «Мамина молит-

ва» Міщенка Олександра, керівника Чечелівської народної аматорської кіностудії «Ювілей» Гайсинського району, «Голоси живої історії» Олександра Деркача із с.Гущинці Калинівського району, «Без душі» Руслана Храновського з м.Бершадь.

Своїми враженнями про конкурс поділився Володимир Грицик, номінант премії «Теле-тріумф» у номінації «Краща музична програма на регіональному телебаченні», який вперше був головою журі даного конкурсу: «Я пересвідчився у тому, що чимало молоді на Вінниччині цікавиться українським кіно та процесом його творення і самою участю у зйомках в якості акторів. Якщо бути відвертим, то я не очікував побачити високий організаційний рівень проведення даного заходу, а тим більше змістовні і якісні відеороботи, які могли б претендувати на участь у міжнародних і всеукраїнських фестивалях кіно. Я вражений підготовкою студентів Тульчинського коледжу культури, який має потужну мистецьку базу і кадровий потенціал. Своєю майстерністю вражають роботи студентів відділу кіновідеосправи, яких підготували викладачі –Мирослав Порада та Олександр Онищенко. Фестиваль-конкур є стимулом для залучення молоді до жанру кіно-відео».

Всі учасники та переможці обласного фестивалю-конкурсу були відзначені дипломами управління культури і мистецтв облдержадміністрації та обласного центру народної творчості з врученням пам’ятних сувенірів. Вкотре ми пересвідчилися у тому, що проведення обласного фестивалю-конкурсу аматорського кіно згуртовує талановиту та ініціативну молодь, для якої кіномистецтво – засіб творчого втілення своєї життєвої позиції.

Заступник директора ОЦНТ Олена НАЗАРЕЦЬ

Виставки у світлиці

«А ми тую козацькую славу

збережемо» персональна

виставка витинанок

Тараса КРАМАРЕНКА з Черкащини

в рамках проекту «Обмінні

виставки між областями України»

11 жовтня – 14 листопада 2019 р.

Відзначаючи День українського козацтва, в

нашій Світлиці традиційно вже тринадцятий

рік поспіль відкриваємо виставку народного

мистецтва «А ми тую козацькую славу збережемо». Нині це була персональна виставка

Тараса Крамаренка, відомо -

го в Україні митця – майстра

витинанки з Черкащини.

Крамаренко Тарас Воло -

димирович народився 22 березня 1964 року Черкаської

області, в невеличкому селі

Поташ Маньківського райо -

ну. З ранніх років займався

художньою творчістю. Пер -

шим вчителем вважає свою

маму, Поліну Максимівну −

художницю-аматорку. Після закінчення школи вступив

до Уманського державного педагогічного інституту

на факультет загально-технічних дисциплін та праці. Педагогічну працю розпочав у Жашківському районі.

Через рік після закінчення першого вузу вступив на заочне відділення Одеського

цтва він навіть присвятив свою курсову, а згодом і дипломну роботи.

Нині Тарас Володимирович – член Національної Спілки майстрів народного мистецтва України, учасник численних регіональних та всеукраїнських

художніх виставок, міжнародних арт-проектів. За період своєї творчої діяльності митець створив ряд тематичних серій: «Професії», «Великодні писанки», «Всі празники в гості», «Шевченкіана», «Буремні тридцяті», «Ой, там на торжку, на базарі». Він є автором багатьох персональних виставок («Витинанки – мережані думи мої»; «Світ мережаних фантазій»; «Святолик – цілий рік»; «Мережані ілюстрації»; «Мережаний світ Т. Крамаренка»; «Великдень» та ін.). Пріоритетними мотивами витинанок майстра є усна народна творчість, зокрема пісні та думи, історична спадщина Жашківщини, а також твори Т.Г.Шевченка.

педагогічного інституту (художньо-графічний факультет). У цей час з особливим інтересом взявся за вивчення декоративно-прикладного мистецтва, зокрема українську витинанку. Цьому виду народного мисте -

Персональна виставка, яку Тарас Крамаренко презентував у Вінниці в рамках обмінних виставок між областями України, присвячувалася Дню українського козацтва. В експозиції виставки видатного майстра витинанки були представлені мережані картини під назвами «Криниця для спраглих», «Згинуть наші вороженьки», «Наш ковчег», «Князь», «Ой у полі криниченька», «Калина плакала», «Літа орел літа сизий» та ін. Всього в експозиції виставки було представлено 33 твори, вишукані за формою й глибинні за змістом, в яких простежується філософське осмислення доби українських козаків та воїнів-борців за незалежність України нашого сьогодення.

Виставка

декоративного розпису

Ірини УГРИНЧУК та

Тетяни РИХЛІЦЬКОЇ (м. Вінниця)

14 листопада - 19 грудня 2019 р.

Мистецтво змиває пил повсякденності з душі, – цей вислів видатного митця Пабло Пікассо набуває особливого значення в аналізі образотворчого мистецтва , особливо – у контексті декоративно-прикладного мистецтва, яке в нашій місцевості творилося не лише руками, а й душею та для душі. Мистецтвознавцям іноді досить важко встановити межі між ремісництвом та витвором художнього мистецтва, не завжди вдається розмежувати сакральне та декоративне в тому чи іншому творі. Дуже часто майстри-самоучки творили геніальні твори сакрального, наївного

та суто декоративного мистецтва, щоб змити пил повсякденності та наповнити існування сенсом. 14 листопада 2019 року у великій виставковій залі Вінницького обласного краєзнавчого музею відбулося відкриття виставки вінницьких майстринь декоративного розпису Ірини Угринчук та Тетяни Рихліцької «Душі криниця». В експозиції було представлено близько 100 творів: декоративних тарелів, композицій на полотні, розписаних предметів побуту, ялинкових прикрас, дитячих іграшок, а також вишиті рушники Тетяни Рихліцької.

Майстрині працюють у власному стилі поєднуючи традиції петриківського розпису та автентичні особливості розпису Поділля.

Традиційними залишаються правила побудови композицій та використання котячого пензлика для виконання певних мазків. Основним же мотивом є подільський

сакральний вазон та різні

його варіації

у вигляді букетів та квітів переосмислення дерева життя.

Самі квіти можуть

бути як зов-

сім фантастичними, так і максимально реалістичними.

Разом з тим ху дожниці пра цюють над тим, щоб

зробити свої роботи

більш сучасними та зрозумілими для нового покоління.

Метою ство рення образів є не лише задоволення естетичних потреб по новувачів

декоративного

та збереження традиційності, але й створення композицій

та речей здатних зацікавити дітей, багато композицій та їх мотивів зорієнтовані на дітей, тобто саме на тих хто з часом стане хранителем цього мистецтва.

Ірина Угринчук вже більше 20-ти років навчає дітей та дорослих. За ці роки вона стала наставником понад 500 учнів. Навчити бачити в навколишньому світі нові образи і потім, додаючи власну фантазію, творчо осмислювати та опрацьовувати їх, а згодом втілювати у своїх творах – завдання номер один. Для дітей це стає чудовою можливістю знайомства з декоративним мистецтвом, історією та традиціями, а для наставника слушною нагодою передати свій талант та досвід. Цікаво, що дорослі приходять переважно для того , щоб збагатитися духовно, відчуваючи потребу в творчій реалізації.

Тетяна Рихліцька є не тільки художницею, а ще й займається дослідженням та відтворенням вишивки Поділля білим по білому, відновлює та створює нові композиції традиційних рушників Вінниччини. Знання традиційних ремесел та вміння їх відтворювати відкрило велику можливість для майстрині займатись ще й арт-терапією, тобто лікувати душі дорослих та дітей мистецтвом. Яскраві особистості на подільській землі з’являлись і будуть з’являтись завжди, вони здатні творити самі і передавати свої вміння наступним поколінням. Це і є головною ідеєю збереження та розвитку декоративно-прикладного мистецтва. Це і є тією силою яка спонукає рухатись вперед.

«Мистецтво однієї родини»

виставка образотворчого і

декоративно-прикладного

мистецтва Михайла, Інни

і Дарії ГРОМОВИХ (м.Хмільник)

20 листопада - 16 грудня 2019 р.

У 2006 році Вінницьким обласним центром

народної творчості був започаткований цикл виставок „Мистецтво однієї родини”. Мета цього проекту – виявляти та пропагувати творчість майстрів, яких об‘єднує не тільки захоплення однією

справою, але й одна родина.

Нинішня виставка, експозиція якої складалася з 47 робіт різних видів народного мистецтва, ознайомила вінничан з творчостю мистецької родини Громових з м.Хмільника.

Громов Михайло Якович – художник декоративно-прикладного мистецтва, народився у

1946 році у м.Хмільнику Вінницької області. В

1972 році закінчив

Львівський державний інститут приклад-

ного і декоративного

мистецтва. Працював

у галузі художнього

текстилю старшим ху-

дожником в ОНХП

«Артизана» (Молдова). Після переїзду

до України (1996 р.)

трудову діяльність

продовжив викла-

дачем спецмалювання в Хмільницькому

ПТУ-40. Проте живопис завжди залишався улюбленим видом

його творчості і художник до сьогодні продовжує працювати переважно в жанрі пейзажу та натюрморту. На виставку представив живописні картини («Осінні квіти маковейчики», «Невмируще», Тобі, моє місто», «Вітряний день», «Надвечірр’я», «Крізь віки –на щастя та долю», «Дума про волю» та ін.). Громова Інна Михайлівна – донька Михайла Громова – закінчила Південноукраїнський державний педагогічний університет

ім.К.Д.Ушинського (м.Одеса), художньо-графічний факультет. З 1995 по 2003 р. . працювала вчителем образотворчого мистецтва та креслення ЗОШ №125 м. Одеси. З 2003 року викладач Хмільницької школи мистецтв, завідуюча відділом образотворчого мистецтва. Займається живописом, писанкарством, декоративним розписом, витинанкою та художнім текстилем. Впродовж тринадцяти років, напередодні Великодня, Інна Михайлівна дає майстер-класи з писанкарства для учнів міста та району. Особисто започаткувала конкурс з писанкарства «Великоднє диво» для учнів школи, що відбувається в рамках шкільного свята «Сонце на долоні», завдяки чому шкільна колекція нараховує понад 280 писанок, написаних учнями відділу. Її творчі роботи, виконані в різних техніках, часто експонуються на обласних виставках народного мистецтва та в рамках обласних культурно-мистецьких заходів. На нинішню виставку майстриня представила писанки, витинанки, картини декоративного розпису і текстильні аплікації.

Громова Дарія Євгеніївна – внучка Михайла Громова. Навчаючись у Хмільницькій школі мистецтв, на відділі образотворчого мистецтва, опанувала не лише ази академічного малюнку та живопису, а також зацікавилася такими видами народного мистецтва, як: декоративний розпис, писанкарство і витинанка. Дівчина стала активною учасницею міських та обласних виставок образотворчого і декоративно-прикладного мистецтва. Її роботи виставляли в Національному центрі народної культури «Музей Івана Гончара» (м.Київ), вона – учасниця Всеукраїнських проектів «Талант Арт – 2013», «Писанковий рай – 2013» (м.Київ). Неодноразовий переможець обласного дитячого фестивалю-конкурсу візуального мистецтва «Арт – Олімп» та лауреат VI Всеукраїнської виставки – фестивалю «Обдаровані діти України». Нині Дарія – студентка четвертого курсу Київського національного економічного університету ім. В. Гетьмана (факультет міжнародної економіки). На виставку «Мистецтво однієї родини» представила свої картинки декоративного розпису.

*Майстер-клас

Готуємо кутю

Майстер-клас проводить провідний методист ОЦНТ Смеричанська Аліна – мисткиня, консультант з питань сироїдіння, власник торгової марки «Золотий десерт»

утя її ритуальне значення, як і узвару, дуже давнє. Український етнограф Хведір Вовк виводить походження цих страв ще з неолітичної доби. Перед вечерею кутю ставлять на покуті, під образами, тобто на найпочеснішому в хаті місці. Звідси, очевидно, й назва «кутя».

Аліна Смеричанська

Горщик з кутею мав стояти на покуті від Різдва до Старого Нового року. Після вечері кутю разом з ложками залишають на столі на цілу ніч для померлих предків, «щоб рідні повечеряли і на нас не гнівались», або гадаючи про своє довголіття. На релігійному характері страви наголошує давній звичай, коли голова родини підходив до вікна, або виходив на двір з зачерпнутою ложкою куті та, звертаючись до морозу, тричі запрошував його взяти участь у вечері з родиною. Коли ж мороз не з’являється, йому радять й не з’являтися, не робити зла посівам тощо: «Морозе, морозе, ходи до нас куті їсти, а коли не ідеш, то не йди й на жито, пшеницю і всяку пашницю». Так було колись, а сьогодні кутю готують різноманітну.

Тому ми разом з пані Аліною Смеричинською будемо готувати не просто кутю, а живу кутю - її називають Трипільська тобто, без термічної обробки та з натуральних інгридієнтів, а саме: з пшениці, маку, меду і води для замочування зерна (фото 1).

Саме цікаво те що пшеницю нам потрібно проростити, це зовсім не складно насипати пшеницю у суху банку залити водою на одну ніч (фото 3). Зранку злити воду залити свіжою, прикривши папером щоб не підсихала пшениця поставити в темне тепле місце на

фото 2

фото 1

фото 3

фото 4

добу і це дуже важливо саме тепле і темне місце, для того щоб швидко проросла потім промити напівпроросшу пшеницю залити свіжою водою і поставити на 12 годин у холодильник.

Разом з тим набити горіхів теж завчасно і залити водою на 12 годин щоб горіх набув кращих смакових властивостей (фото 2). Мак замочуємо теж у теплій літній воді.

У вечері ми розпочинаємо готувати, насамперед зливаємо воду з маку пшениці та горіхів (фото 4).

Розтираємо мак у макітрі добавляємо мед за смаком розтираємо до однорідної маси добавляємо замочені горіхи родзинки та проросшу пшеницю (фото 5-6) перемішуємо, але ще додаємо терте, або нарізане яблуко для пікантного смаку але це по бажанню і за смаком. Знову перемішуємо і кутя наша готова (фото 7)…

Цінність пророщеного насіння полягає в його унікальному складі, який в момент набрякання і проростання вступає в активну фазу. У момент

проростання зерен в них набагато збільшується вміст деяких вітамінів і мікроелементів, а також деякі з’являються, хоча в звичайному зерні їх немає. У пророщеному зерні сконцентровані цінні поживні речовини і активна енергія, які відновлюють організм людини на клітинному рівні. Користь пророщеного зерна набагато більша за користь продуктів переробки зерна, тому що основна маса корисних речовин знаходиться саме в зародку зерна. Особливо це стосується проростків пшениці.

Надихнувшись ідеєю пророщених злаків Аліна Анатоліївна задумала і створила цілу лінію кондитерських виробів із пророщених злаків сухофруктів, насіння та меду (фото 8-9). Ця захопленість переросла у ціле виробництво еко солодощів які корисні і поживні не тільки для дорослих але й для дітей.

Записав майстер-клас

Сергій Бугай