"Патріярхат" №3 1967

за гм тга ел<;іт бюлетень Т О В А Р И С Т В А З Л ПА ТРІА РХА ЛЬ Н И Й У С Т Р ІЙ У К Р А ЇН С Ь К О Ї К А Т О Л И Ц Ь К О Ї Ц Є Р К Б И

Л И С ТО П А Д , 1967

ЧИСЛО 3 .

РІК І

ЗМІСТ

1. Українська Католицька Церква на Роздоріжжі Стаття І.

—

Др. В. Маркусь

2. В'язень Христа Ради - Слово відчитане на Ювілейному концерті у Філядельфії 21+ вересня І9б7 р.

— о. Др. І. Гриньох 3. Українці на III Світовому Конґресі Апостольства Мирян у Римі /II - ІЬ жовтня І9 6 7 / — Д р . Р. Смик 1|. Важке Положення Української Католицької Церкві у Вільному Світі /Закінчення/ — В. ГІасічняк 5. У Двадцятип'ятиліття Єпископства Митрополита Кир Амброзія Сенишина — інж. С. Процик 6. Про Невидимі Руки...

—

Др. 3. Ґіль

7. пДіли і Пануй”!

—

М.К.

8. Із Діяльности Товариства за Патріярхальний Устрій Україн­ ської Католицької Церкви.

9. Документи Нашої Доби: Листи Митрополичої Канцелярії

Ф

І

Л

А

Д

Е

Л

Ь

Ф

І

Я

,

digitized by ukrbiblioteka.org

П А .

FOR THE PATRIARCHATE

ЗА ПАТРІЯРХАТ

Видав :

Published by і

Краева Управа Товариства за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви

Society for Promotion of the Patriarchal System in the Ukrainian Catholic Church

Адреса Редакції: Ukrainian Catholic Association P. 0. Box 11012 Philadelphia, Pa. 1914.1 "U.S.A.

ЗА ПАТРІЯРХАТ виходить Ц. рази на рік (квартально) Річна передплата $ 2.00

Статті підписані авторами, чи ініціялами автора, висловлюють власні погляди, а не погляди редакції

digitized by ukrbiblioteka.org

Засиль Маркусь УКРАЇНСЬКА КАТОЛИЦЬКА ЦЕРКВА НА РОЗДОРІЖЖІ /Стаття перша/ Не віднині наша суспільність затривожена сучасним і майбутнім Української Католицької Церкви, зокрема тієї її частини, яка сьогодні оформлена поза Україною та тільки єдина діє вільно зі своєю повною ієрархією. Внутрішні процеси у нашій Церкві на протязі останніх трьохчотирьох років, як і її сьогоднішня позиція в лоні Вселенської Католи­ цької Церкви матимуть далекосягле історичне значення. Вони на десятки, якщо не ца сотки років можуть перерішити долю нашої Церкви, а особливо її частини в діяспорі. Здається, не всі усвідомлюють собі переломовости цих подій, В них, якоюсь мірою рішається і наша національна проблема, принаймні тієї частини українства, яка знайшлася поза материком. Проблема ієрархічної єдности і автономности УКЦеркви Другий Ватиканський Собор розв’язав або намітив розв'язку низки наболілих справ у Вселенській Церкві, які вже давно чекали свого роз­ в’язання. Однією з них є децентралізація центрального церковного управ­ ління та визнання національного характеру за церквами окремих народівдержав. У висліді, зросла роля національних єпископських конференцій, дітургія і мова були відлатинщені, а центральне керівництво Церкви по­ чало поволі інтернаціоналізуватися. Із цього розвитку і наша Церква могла скористати - максимально або хоч частково. Але може й програти. Ключі до такої чи іншої розв'язки на­ ших проблем знаходяться насамперед в руках нашої ієрархії, священства, а то й світських. Із трьох згаданих можливостей, усі знаки кажуть, що на теперішній стадії розвитку наших справ ми програємо, і то фатально. Але про це згодом. Загальний напрям до централізації давав нам змогу реставрувати свою колишню церковну самоуправу, втрачену так з вини нашої ієрархії, яка не боронила якслід своєї автономії, як також через запопадливість Ватиканської адміністрації прибирати все під своб контролю. Ми мали змогу звіль нитися від всесильної опіки й контролі до деталів у всіх справах з-боку людей в Східній Конґреґації, які не грішили знанням наших справ, і незавжди мали наші потреби на оці. На протязі півстоліття установа, яка керувала дорею нашої п ’ятьмільйонної Церкви, не мала у своєму складі замітних українських працівників. Ми мали шансу осягнути для нашої конференції єпископів статусу Си­ ноду Владик за східнім правом. Ми мали добру нагоду закріпити за досі ще лише загально окреслюваною формою Української Католицької Церкви - кано­ нічно оформлене становище Помісної /національної/ Української Католиць­ кої Церкви. І, врешті, не було виключено, що ця будівля могла бути завер­ шена патріяршою структурою в дусі східніх традицій та задушевних прагнень великих синів нашого народу 'і Церкви. Так бачили і визначили наші завдання також відповідальні і чільні ірра^хи нашої Церкви поза Україною, а насамперед Верховний Архиєпископ Кир Иосиф Сліпий, який водночас є найвищим авторитетом УКЦерки в Україні. Піднесена ним ідея патріярхату та поступова реалізація потрійного пляну: Синод - Помісна Церква - Патріярхат, викликали велике піднесення й загрі­ ли усіх українців надією в ріст і майбутнє нашої Церкви.

1 digitized by ukrbiblioteka.org

Проте, тимчасові підсумки цих зусиль і прагнень є неґативні. Саме існування Конференції Українських Католицьких Єпископів« яка оформилася ще кінцем І950“Тих років, а пізніше назвала себе Синодом Єпи­ скопів, сьогодні стоїть під знаком запитання. Очікувана сесія Синоду цієї осени не відбулася. Верховний Архиєпископ як голова Синоду бажав скликати таку сесію ще напередодні Синоду Єпископів Вселенської Церкви, про що свідчить ряд повідомлень і коментарів Українського Пресового Бюра в Римі. Ось що пишуть ’’Вісті з Риму’’ /число 2, рік 5-тий/: ’’Тому належна підготовка до Синоду в цій першій половині І9&7 Р» є життєвою проблемою Української Церкви в цілості та кожної її єпархії чи екзархату зокрема. Синод бажає почути збірні думки широ ких єпископських угрупувань, а не так поодиноких владик, хай і най визначніших. То ж завданням Синоду українського єпископату є виго­ товити спільно цю збірну думку, що справді відображувала б життя і потреби всієї української церковної спільноти. Коли б не вдалося з якихсь дрібних причин витворити цієї збірної думки, то поодинокі голоси будуть за слабі на цім великім зборі, їх заглушать проблеми інших спільнот і ми прогавимо останню нагоду виступати цілістю, одною спільною церковною громадою” . Однак частина наших єпископів не бажає собі дії такого Синоду, реч­ ника нашої єдности. Вперто кружляють вістки, які вже частково дісталися і на сторінки преси, що кількох висиліянських владик внесли петицію до Східньої Конґреґації проти скликання сесії нашого Синоду. Поки ці вістки не будуть авторитетно спростовані, ми не маємо права їм не довіряти. Ідея Помісної Української Католицької Церкви, рка була зафіксована у двох пастирських посланнях всього єпископату, зазнає поважного удару. Її підривають ще доки ця ідея встигла набути права громадянства між сво­ їми і чужими таки ті, які підписували спільні пастирські листи. В Америці Митрополит А. Сенишин, при мовчанці або й згоді двох інших владик та при повній пасивності священства й індиферентності громадського проводу, лянсує ідею Американської Католицької Церкви візантійського обряду. З такого титулу офіційна преса наших єпархій реклямує участь Митр. Сенишина в за­ гальному Синоді Єпископів /дивись ’’Шлях”, ’’Нова зоря”, ”Америка”/. Філадельфійський митрополит довго не давав свого підпису під спіль­ ні послання всього єпископату. Щойно коли виявилося, що ці послання і так появляться, архиєпископська канцелярія дзвонила до редакцій, щоби додати підпис Митр. Сенишина. Є ще ряд інших доказів, як наші деякі єпископи ідуть на відірвання окремих українських католицьких єпархій від матірнього пня. В той же час вони запопадливо зв’язують себе з римо-католицькою ієрархією в Америці. Треба припускати, що чинять вони це у повній свідо­ мості наявних шовіністичних тенденцій своїх ’’старших братів” супроти ет­ нічних самобутностей та обрядових різниць інших католицьких народів Аме­ рики . Ідею Помісної Української Католицької Церкви послабив і Ватикан, який призначенням трьох учасників Синоду всієї Церкви від відорваних українських митрополій поставив під знак питання помісний характер нашої Церкви і її Синоду. Це тільки заохочує до дальших дій наших власних удільних князів. Дехто починає захоплюватися ц и м ’’досягненням” /три укра­ їнці на Синоді!/. На ділі, це наша поразка. Українські Митрополити не становили єдиного голосу єдиної Української Католицької Церкви, так як німецькі, французькі чи американські. Вони тільки були речниками своїх митрополій /титулярні учасники/. Якщо мова про патріярхат, то його на довго погребано в Куріяльних архівах, насамперед, таки нашими власними руками. З людського погляду

2

digitized by ukrbiblioteka.org

зрозуміло, що римська адміністрація, головно із Східньої Конґреґації як кожен бюрократичний апарат - бажає зберегти владу над найбільшою цер­ квою східнього обряду. Незрозумілим є тільки те, що їм допомагають і наші ревнителі, яким завжди було краще під чужою, аніж під рідною владою. Ще можна б зрозуміти мотиви вищої церковної політики /наприклад, опір православних патріярхів до креування нового українського католицького патріярхату/, якщо ті чинники, які підносять ці арґументи, виявили би до нас більше прихильности інакше. Чому Східня Конґреґація, а останньо і Секретаріят христіянської єдности противляться дійсній, а не титулярній Верховній архиєпископії?! Визнання повних прав і влади за Верховним Архиспископом над усіми українцями католиками може статись кожночасно і без великих церковно-дипломатичних комплікацій із східнми патріярхами. Видно, що Ватиканська адміністрація не бажає собі цього, а може й жаліє за вчи­ неним кроком /підтвердження становища Верховного Архиєпископа за Львів­ ським архиєпископом/. Не бажають собі цього і щедрі централізатори з-за океану, впливи яких сьогодні сягають до кожної ватиканської канцелярії. Замість єдиної Української Католицької Церкви екзотичнУ додатки з "амброзійським обрядом” до місцевих церков Американський римо-католицький єпископат виразно став на шлях влас­ ної автономізації у стосунку до Ватикану, а одночасно централізації в сто сунку до тих відмінностей, які збереглися на території Америки. Одним з тих ”анахронізмів” в очах ідеологів і реалізаторів єдиної потужньої Американської Католицької Церкви є східні обряди, зокрема Українська Ка­ толицька митрополія. А другим - етнічні римо-католицькі парафії, які ни­ ні смертельно загрожені з-боку шовіністичної ієрархії і клиру. Українську Католицьку Церкву в Америці буде важче ліквідувати, як польські чи сло­ вацькі парафії, але й це можна буде зручно зробити, головно, якщо україн­ ська ієрархія буде податлива. Останню можна приманити різними принадами, на які така чутлива люд­ ська честилюбивість. Мовляв, це вузькість виступати лише від українців; ви можете бути речниками усіх східніх обрядів, якщо приймете плятформу візантизму; ви повинні перейнятися місійними ідеями супроти інших схід­ ніх обрядів; намагайтеся це робити чимскорше, бо вам конкурують закарпетські русини... І уявіть собі, є багато таких, які йдуть на ці принади й будують вже собі ідеології довкола цих плянів. Ясно, що в такому разі треба резиґнувати з українства, менше під­ креслювати національний характер нашої Церкви /порівняй ”Чікаґська пресо­ ва аґенція східніх обрядів”/, прийняти спільну англійську мову, а там і розводнити свої обрядові властивості. lito з того всього вийде за одну-дві ґенерації, не важко догадатися. Наше національне ім’я зникне на користь неіснуючого ”візантизму” (“сні bono»'); наша ієрархія поволі перетвориться на суфраґанів місцевих латин­ ських .єпископів, а за деякий час цілком стане зайвою. З нашого самобут­ нього обряду, розводненого в латинському з англійською мовою, не багато чого лишиться: може буде трохи більше кадила /якщо до того часу латинники самі не підсиплють і собі більше того кадила/, може дещо відмінне церков­ не облечення, може тут-там ще будуть вживатися здеформовані комерційністю ікони, якщо їх взагалі не усунуть серійно продуковані статуетки. Одним словом буде ”амброзійський обряд” в Американській Католицькій Церкві. /Щоби усунути всяке непорозуміння щодо інтерпретації тут вживаного терміну ”амброзійський обряд” , годиться нагадати тим, які припадково з цим неознайомлені, що такий обряд існує в .римо-католицькій Церкві. Він доволі давній і його пов’язують з ім’ям св. Амброзія, західнього отця

З

digitized by ukrbiblioteka.org

Церкви, що жив у І4. столітті і діяв як архиєпископ Міляну. Цей обряд, в оригіналі дуже гарний і своєрідний,а згодом поважно зримщений, вжива­ ється ще й нині при спеціяльних нагодах в деяких церквах Міляна. Його також називають "мілянським обрядом11/ « Така перспектива очікуй й нас, таке майбутнє готують і нам та нашим дітям і внукам дехто з тих, що їх доля поставила керуввтй нашою Церквою в Америці. А якщо так станеться в ЗДА, то чи втримається від цієї споку­ си і наша канадійська митрополія, екзархати Бразилії, Арґентіни тощо? У висліді, те, за що боролися наші предки, перші поселенці, свяще­ ники і вірні, що важкими зусиллями здобув для них Слуга Божий Митрополит Андрей - оформлення власної ієрархії, що сталося за високу ціну /кількракратні переходи наших предків на православ'я в Америці й Канаді/, те, що нині є нашою гордістю і надією самозбереження, буде розтринькано і зніве­ чено. В ім»я чого? Приманливого титуле первоієрарха Американсько-візантійської католицької Церкви, який то титул може хиба стати вимінною моне­ тою для того, щоб його вжити вперше і мабуть востаннє.

о . Др. Іван Гриньох В'ЯЗЕНЬ ХРИСТА РАДИ Високоповажані Пані й Панове, Святочна Громадо І*) До хору незлічимих громад вірних Української Церкви, розсіяних по всіх континентах, долучується сьогодні стара громада міста Філядельфії, щоб віддати свій поклін Його Блаженству, Верховному Архиєпископові-Митро­ политові, Кир Йосифові. Долучується та громадавірних, якої діди, що знай­ шлися, як вівці без пастиря, вітали в себе першого українського Владику скитальців, будівничого Церкви-дочки Київо-Галицької Матірної Митрополії - бл. п. Сотера Ортинського. До симфонії великої вдячности і любови впа­ дають звуки й голоси філядельфіЙської громади вірних, яка перед кругло п'ятдесяти роками любов'ю, пошаною і подивом обнімала Князя Української Церкви, Великого Митрополита, Слугу Божого Андрея, у своїй скромній, ста­ рій єпископській катедральній Церкві на вулиці Френкліна. Між тим минулим і нашими днями лежать десятки років буття нашої святої Помісної Церкви. Наступника Слуги Божого Андрея і Сторожа великих ідей єдности, цілости і самобутности української помісної Церкви в великій вселюдській сім’ї Вселенської Христової Церкви не має між вами. Він - у святому городі Ри­ мі, Вічній столиці первоверховного апостола Петра і його намісників. Та тим не менше Він, цей Сторож єдности, цілости й живучости нашої Цер­ кви, нам близький і рідний і Йому належить наша вірність і любов. Коли збірапмося в празничний день, щоб вшанувати 75-ліття життя і 50-ліття покликання до священичого служіння Святій Христовій Церкві, перше питання, яке напрошується нам усім, наступне: КОГО ВШАНОВУЄМО КОМУ ВІДДАЄМО СВІЙ ПОКЛІН... В постаті Блаженнішого Верховного Архиєпископа Кир Йосифа є стільки небувалих в житті людини вартостей, що відповідей може бути багато. І то­ му одні величають Його як високого церковного достойника, Кардинала Рим­ ської Церкви, інші як Первоієрарха та Главу Української Помісної Церкви, ще інші як великого Ісповідника віри. Наша відповідь може звучати пара*) Доповідь відчитана на Ювілейному Концерті у Філядельфії, дня 2І4.-го вересня І9б7 року.

А

digitized by ukrbiblioteka.org

доксально і дивно. МИ ВІДДАЄМО ПОКЛІН І ПОШАНУ СВЯЩЕННОСЛУЖИТЕЛЕВІ, ЯКО­ ГО Ш Л Е СЛУЖІННЯ БОГОВІ, ЦЕРКВІ, НАРОДОВІ ВИЗНАЧУЄТЬСЯ НЕТЛІННОЮ ПЕЧАТТЮ _ В'ЯЗЕНЬ ХРИСТА РАДИ. Й тому в 75-ліття з дня народин і в £0-ліття свяіденичої служби Блаженнішого Верховного Архиєпископа ми клонимо голови деред В'ЯЗНЕМ, ми співаємо пісню В ’ЯЗНЕВІ, ми огортаємо своєю любов’ю В'ЯЗНЯ... Христіянське поняття в ’язня озмислив у його змісті ніхто інший, як великий апостол народів, св. Павло, назвавши себе "узником Христовим”, який носить на собі окови і рани Христа, і Христа ради. Бути в'язнем не о з н а ч а в тільки - бути замкненим у в ’язниці, в тюрмі, або носити справжні окови на своїх руках і ногах. Можна бути в'язнем - думок, ідей, покли­ кання. Можна бути в'язнем ХРИСТА РАДИ, а таке ув'язнення супроводжається часто справжнім ув’язненням і ношенням справжніх матеріяльних оков... Повноту оцього поняття В*ЯЗНЯ ХРИСТА РАДИ вичерпав до краю наш Ювілят, Верховний Архиєпископ Митрополит на свому життєвому шляху, та в свому п ’ятдесять літньому священичому пастирському служінні. Його життєвий шлях В ’язня почався тим, що вже в молодих роках життя, Він дозволив взяти себе в полон свому покликанню - служити Хрис­ товій Церкві в характері священнослужителя. А бути служителем Христових Таїнств, це означає - перейнятися до глибин цілої своєї істоти повнотою ІСТИНИ І ЛЮБОВ'Ю СПРАВЖНЬОГО ПІЗНАННЯ. І тому думка нашого Ювілята вже в заранні його життя летить до джерел Істини і Любови, до Вічного Триєди­ ного Бога, а перші свої досвідчення й наукові і богословські ствердження наш Ювілят присвячує вникненню в таємницю Божого Життя. Божа жизнь, дже­ рело життя людини і буття цілого космосу, приковують увагу молодого адеп­ та богословських наук, а Дух Святий, ота Третя Особа в бутті Триєдиного Бога, отой Життятворець усього видимого і нейидимого, Параклітос-Утішитель, стагться ключем для розуміння і Божества, і Вселенної, і Людини. В»язень великих ідей ІСТИНИ І ЛЮБОВИ ЗНАННЯ, давши свої перші богословсько-наукові твори українській богословській думці, довершує чогось нес­ подіваного: Він звільняє українську Церкву з довговікового перебування на шляху зубожіння духа і думки, Він нав’язує до світлих традицій тисячелітньої історії нашого христіянства часів Київських Митрополитів Іларіона, Могили, Рутського. В Церкву Української Земл. , спутану духово і фізично, Він починає вдихати духа жизні, який - дух жизні - єдиний в силі її від­ родити і вчиняти повновартною частиною Вселенської Христової Церкви. По цій прямій лінії відродження й оновлення духом жизні проходить ввесь даль­ ший життєвий шлях священнослужіння нашого Верховного Архиєпископа, Первоієрарха. І на цьому шляху виростають Його працею й зусиллям наукові уста­ нови - Духовна Семінарія, Богословська Академія, Богословське Наукове То­ вариство, наукові праці, видання й богословські журнали, мистецькі прид­ бання й надбання... В'ЯЗЕНЬ ІСТИНИ І ЛЮБОВИ НАУКИ ЗВІЛЬНЯЄ ЗАКУТОГО ДУХА СВОЄЇ ЦЕРКВИ, якої Він вірний священнослужитель... За істину і любов приходиться В ’язневі Христа ради досвідчити страш­ ної долі справжнього фізичного в ’язня. Ті самі сили, які впродовж віків видавали присуди ув'язнення і смерти українській Церкві і її вірним, ув’я­ знили й видавали свої присуди на Первоієрарха Української Церкви і Сторо­ жа її життя і самобутности. Впродовж 18 років наш Ювілят і Архипастир, як в’язень Христа ради, стається живим уосібленням ув'язненої і на смерть приреченої Української Церкви... Верховний Архиепископ-Митрополит, наш Дорогий Ювілят, зберігає пе­ реживання і страждання цих майже двох десятиліть свого священнослужіння У свойому серці. Жахливу істину ісповідника віри в Христа і вірности Свя­ тій прийдеться розкрити колись дослідникам БИТІЯ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ.

5 digitized by ukrbiblioteka.org

Можливо, що й вони знайдуться перед нерозгаданим чудом нашої української Землі: Чудом невмірущости української христіянської душі. Вони побачать ворогами розорані або осквернені храми, але вони ствердять також, що Гос­ подь збудував собі свої храми в людських душах, далеко поза межами укра­ їнської землі, в Казахстані, в Сибірі, в Колимі, у в'язничних мурах, в таборах примусової праці, за колючими дротами в холодних бараках, всю­ ди там, де знайшлася українська христіянська людина... Вони розкриють пе­ ред майбутніми українськими поколіннями і перед усім людством дивну, Христом о б ’явлену істину, що віруючий український нарід зі своїми пастир­ ями і священнослужителями стався у 20-столітті справжніми свідками ”в 0русалимі, Самарії, ^деї і аж до послідних країн землі”, як про це звіща­ ється в Апостольських Діяннях. Вони, ці історики битія наших днів, роз­ криють, що сила нашого христіянства існує: не в зовнішньому блеску, не в мертвих мурах, нехай і величавих святинь, не в золотих мітрах і бар­ вистих ризах, а в незламності духа, непохитній вірі і любові аж до від­ речення себе самих людських душ - мирян, духовенства і їх архипастирів. Всесоюзная в ’язниця, в якій знайшляся наша Свята Церква й з нею ввесь український народ, скувала тільки тіло, вона не зуміла скувати, ні усмертити самої української душі. Свідком цієї істини являється сьогодні, як непокорений і неподоланий Сторож української христіянської душі, наш Верховний Архиєпископ-Митрополит Кир Йосиф. Наш В'ЯЗЕНЬ ТРИСТА РАДИ... І такий В ’язень може статись небажаним у в ’язниці і в тюрмі і на засланні. Бо в ’язень, який своїми узами-оковами привертає увагу світу і людства, а водночас в ’язень, який силою свого духа робить вільними Й міц­ ними інших в ’язнів, перемагає силою своєю тих, про яких Христос сказав, що вони можуть тільки тіло ув’язнити, а які безсильні, щоб в ’язнити і вбити духа. Ось так, незбагненним зарядженням Божого Промислу наш В ’язень Христа ради знайшовся на порозі 1963 року поза мурами всесоюзної російськобольшевицької в ’язниці. Говорилось тоді, що наш В’язень знайшовся на волі... Знайтися поза мурами в ’язниці, чи, як кажуть, знайтися на волі, не означає однак - перестати бути в ’язнем. І наш Ювілят, Верховний Архиєпископ-Митрополит не перестав бути й дальше на своєму дальшому життєвому шляху В'ЯЗНЕМ ХРИСТА РАДИ. Печать в ’язня Він^несе й дальше на своїй скор­ бній душі. Насамперед Він В ’ЯЗЕНЬ І ПОЛОНЕНИЙ своїх великих ідей служіння своїй ЦЕРКВІ. Виявом цього служіння був перший Його голос в обороні збе­ реження цілости й єдности нашої української Церкви. Цей голос пролунав на другій сесії Вселенського Ватиканського Собору. Рятунок перед розпадоу, розпорошенням І потоненням в чужих морях та консеквентно рятунок перед самогубною смертю нашої Церкви поза межами української Батьківщини бачить наш Первоієрарх і Сторож єдности й цілости цієї Церкви в признанні тих прав нашій Церкві, якими вона від свого народження користувалася: Прав Помісної патріяршої Церкви в великій сім'ї Вселенської Христової Церкви. І тому в дні II. жовтня І9бЗ році ввесь христіянський світ почув голос цього В ’язня Христа Ради, благальний голос оборонця і сторожа душі укра­ їнської Церкви. Наш Первоієрарх промовив не тільки своїми устами. Це го­ ворила українська христіянська душа. Це був голос і Церкви-Матері в Укра­ їні і на всіх просторах всесоюзної в'язниці, це був також голос тої укра­ їнської христіянської людини, яку вирвано зі своєї землі, і розкинено по всіх континентах. Та в здійсненні своєї ідеї наш Верховний Архиєпископ Ювілят залишається покищо в ’язнем христіянського світу і в ’язнем таки синів і дочок, церков-дочок нашої Матері-Церкви Київо-Галицької Митрополії. Саму ідею

6 digitized by ukrbiblioteka.org

цілости, єдности і самобутности зараз ув’язнюється. В ’язнем залишаються Ідея іїатріярхату, вона скована. В ’язнем залишаються і її Сторож-Верховний Архиєпископ-Митрополит. І на т.зв. волі Він залишається дальше В ’язнем Христа ради... Трагедія в тому, що тими, зто в'язнить, не е віковічний ворог, але, щоб говорити євангельськими словами, "незрящі вовки в овечих шкурах, своє поріддя гадюче... А В ’язень Христа ради, ставшись в ’язнем на волі, живе, терпить і діє. Оковами зморені руки воскрешають з нічого багатотомові праці, твори і свідки невмірущої української наукової мислі, з нічого ці слідами довголітних оков загартовані руки і невтомний дух нашого Ювілята здвигають в столиці христіянського світу Святиню науки-український науковий центр, Католицький Університет Імені св. Папи Климент*. ..В закостеніле животіння нашої Церкви, яка почала тут на чужині скочуватися в могилу, знову ста­ рається влити цей Велетень духа, як Його назвав Митрополит Кир Максим.* духа жизні... А на Святині науки, з якої має рости й проникати всю укра­ їнську Церкву, в Україні І на чужині сущу, золотиться напис: "ІСТИНА І ЛЕБОВ НАУКИ СОБИРАЄ В РОЗСІЯННІ СУЩИХ..." Чи почуємо ми, в розсіянні сущі, ми - діти Помісної Української Церкви, чи почуємо І зрозуміємо ІСТИНУ і чи відчуємо нетлінну ЛЮБОВ до свої Церкви... Чи станемо її справжніми вірним* служителями... Оцвпитання виникає всюди, де лунає ведичня симфонія вдячности і любовн для нашого Верховного Архиєпископа-Митрополита. Таку симфонію з глибин наших душ несе сьогодні в дарі і пошані свому Первоієрархові наша громада вірних міста Філядельфії. Закінчуючи це скромне слово з нагоди святкування 75-ліття уродин і 50-ліття священичого служіння Його Блаженства Верховного АрхиєпископаМитрополита Кир Йосифа, звертаюся до всіх з гарячим братнім проханням: "БУДЬМО ВСЮДИ І ЗАВЖДИ СПІВСЛУЖИТЕЛЯМИ СВОГО ДОРОГОГО ПЕРВОІЄРАРХА, ГЛАВИ УКРАЇНСЬКОЇ ЦЕРКВИ, В ЙОГО ЗАДУМАХ, В ЙОГО ПРАЦІ, В ЙОГО СЛУЖІННІ ЦЕРКВІ І НАРОДОВІ. ПОМОЖІМ НЕСТИ УЗИОКОВИ ЦЕМУ НЕЗЛАМНОМУ В ’ЯЗНЕВІ ХРИСТА РАДИ..."

0 О Ж ІС Н О С Т Ж ,

Я**##-*##*#*###**###********#*# Зближається кінець Ювілейного року нашого Верховного Архиєпископа Кардинала йосифа Сліпого - 75-ліття від дня народження^ 50-ліття священствсі. Чи ви вже спо внили ваш моральний обов ’я зок супроти ез — ш'ого^ Архипастиря висла впік йому ювілейні побажання? Коли ні - то зробіть це негайно. Вишліть Великому хСвілятові пгжгатовані нашим товариством ювілейні карточки з Еашим підписом і*покажіть Йому ва­ шу льояльність. Картки можна одержати у відділах нашого товариства у кожному місті, в українських книгарнях, або можна замовити безпо­ середньо в нашому товаристві, адреса якого поміщена на. останній сторінці обкладинки цього журнала.

7

digitized by ukrbiblioteka.org

Др. Роман Смик УКРАЇНЦІ НА СВІТОВОМУ КОНГРЕСІ АПОСТОЛЬСТВА МИРЯН У РИМІ /II. - 18. жовтня 1967 / Завдяки наполегливим намаганням проф. Володимира Янева, Президента Українського Христіянського Руху, Українська Католицька Церква в діаспо­ рі була репрезентована на III. Світовому Конґресі Алостольства Мирян у Римі нарівні з іншими національно-державними церквами. На цьому вели­ чавому Конґресі було понад 3 тисячі делеґатів від 103 націй з цілої зем­ ної кулі. Завданням Конґресу було устійнити ролю мирян як ’’Божого люду” в сучасній структурі Церкви згідно з новими поняттями та постановами II. Ватиканського Вселенського Собору. Через брак місця я обмежуся тіль­ ки до короткого накреслення важніших моментів у діянні української като­ лицької делеґації. Для інформації подамо список делеґатів, що приїхали з 8 країн вільного світу: Проф. Др. Володимир Янів - Франція, Проф. Др. Олександер Кульчицький - Франція, Дарія Мельникович - Франція, Ольга Яцків - Франція, Др. Маркіян Заяць - Німеччина, о. Др. Іван Гриньох - Ні­ меччина, о. декан Іван Леськович - Німеччина, о. Др. Іван Музичка Англія, інж. Василь Борецький - Англія, Др. інж. Петро Зелений - Бельґія, мґр. фарм. Михайло Головатий - ЗДА, Др. Пилип Демус - ЗДА, Др. Роман Смик - ЗДА, Ірина Павликовська - Канада, Ірина Малицька - Канада, Проф. Др. Богдан Галайчук - Арґентина, мґр. фарм. Ю. Костюк - Австрія /католи­ цька преса^ Люба Вітошинська - Париж /світська преса/. Крім цих осіб в офіційній канадській делеґації було двох українців інж. В. Дейнека та І. Новосад, що вміру вільного часу прилучувалися до української делеґації, яка брала участь у всіх пленарних засіданнях Кон­ ґресу, а крім цього була поділена на ряд дискусійних груп, т.зв. ’’карфурів” . Українська делеґація заступала 10 різних українських об'єднань мирян та на своєму засіданні 10. жовтня І9&7 Р* в навечер'Я відкриття Конґресу, вибрала президію в такому складі: проф. В. Янів - голова, п. І. Павликовська і проф. Б. Галайчук - заступники голови, та Др. М. Заяць і інж. В. Борецький - секретарі. Українська група відбула в часі 9-ти денного побуту три офіційні засідання, обговорено ряд пекучих питань мирянства нашої Української Ка­ толицької Церкви, та в висліді рішено створити Головну Раду Українських Об'єднань Апостольства Мирян та доручено президії подбати про заходи для реалізації тієї постанови, при чому на зовнішньому відтинку вже тепер вона повинна репрезентувати загал українських організованих мирян. Делеґація взяла участь у святкуванні 75-літнього Ювілею Сестер Служебниць, Ilf. жовтня І9о7 Р* Архиєпископ Скитальців ^Кир Іван Бучко у саслуженні Владик Кир Плятона Корниляка та Кир Йосифа Шеґеді на гробі св. свящ. Йосафата відслужив Службу Божу в наміренні Сестер. Вечером, цього ж дня, відбулася в монастирі Сестер Академія з дуже гарною програмою, в якій теж брали участь члени нашої делеґації. Тої ж суботи, дня 1^. жовтня о год. ІІ-тій делеґації в повному складі відвідали Архиєпископа Кир Івана. Проф. Янів, після представлення делеґації, п'одав йідсумки праці УХР, успіхи на Жіночому Конґресі, а особ­ ливо на "Унум Омнес1’, куди офіційно ввійшли до управи українці - проф. Янів та проф. 0. Кульчицький. Архиєпископ Іван сказав знаменне слово; на­ веду зі запису декілька місць: "Висловлюю радість, що наша делеґація на Конґрес така численна та бажаю, щоб ця група мала щастя бути господарями такого Світового Конґресу на нашій землі в вільній столиці Києві. Тимчасом мимо труднощів ми

8

digitized by ukrbiblioteka.org

всетаки приявні тут і репрезентуймо Україну. Труднощі маємо від чужих та від своїх. Але хоч як важко досвідчає нас Господь Бог, то всетаки бува­ ють моменти, коли маємо нагоду випростувати наші плечі та не втрачати на­ дії. Прикро, що в нашому народі, теж і між священними особами, трапляються випадки сумні, бо дехто, як той біблійний Іссав, продають своє блогословення за миску сочевиці. Є такі, що бридяться своїх традицій і їх забува­ ють, є такі, що навіть зраджують. Вони ніколи цього гріха не зможуть спо­ кутувати, так, як Іссав благав благословення і не дістав його1’. З г а д а в теж Преосвященний і про ці діви, які самі по собі не були злими, але через недбальство та брак уваги не приготовилися до приходу жениха й отямилися, як уже було запізно, щоб почути його слова - не знаю вас. ПЯ тішуся, - продовжував Владика - що в діяспорі найшлося стільки відваж­ них світських апостолів і відмічую це з найбільшим признанням. Вони носять відзнаук нашої поневоленої Батьківщини. Ви чуєте на Конґресі, яка криза запанувала в Церкві, але й чуєте голос Христа в Ваших серцях МЯ з Вами” . Вам прийдеться ще деякий час працювати серед діяспори, навчати про звичаї, рідну мову, віру батьків, щоб вкінці привітати вільну та незалежну нашу Батьківщину. Це для Вас мої побажання, Мої Дорогенькі!” По авдієнції зав'язалася гутірка та делеґати зустрілися з Ректором Великої Семінарії та професорами. Безпосередньо після авдієнції у Преосвященного Кир Івана делеґати подалися до Священної Конґреґації для Східніх Церков, де їх приняв секре­ тар Конґреґації Архиєпископ Марі Бріні. Проф. Янів представив поодиноких членів делеґації, а опісля вказав на здобутки українців на ”Унум Омнес”, на Жіночому Конґресі та на численну приявність на Конґресі Мирян. Далі вказав на значний напрям наліво на Конґресі. Проф. Янів підкреслив факти, які дуже прикро вразили українських делеґатів, а саме брак Української Служби Божої на Конґресі та недопущення української молитви на Понтифікальній Службі Божій, яка за те була прочитана в російській мові. Далі проф. Янів подякував за дари Священної Конґреґації для українців, а го­ ловно за Малу Семінарію та дар для НТШ - Сарсель. Архиєпископ Бріні зая­ вив, що не сподівався такої офіційної зустрічі, але обіцяв дальшу допомо­ гу українцям, бо вони заслужили на допомогу Святого Престола за всі пере­ слідування, яких зазнає Українська Церква. В неділю, 15* жовтня, Папа Павло УІ в сослуженні 2[\. кардиналів, архиєпископів та єпископів Синоду, між ними був теж і наш Верховний Архи­ єпископ Блаженнійший Йосиф Кардинал Сліпий, відправив на гробі св. Петра Службу Божу для учасників Конґресу та запрошених дипломатів і гостей. В часі Служби Божої Святіший Отець запричащав особисто 80 делеґатів, що їх вибрали з поміж себе делеґації. Між ними були від українців п. Маркіяна Дублянйця-Гузар з Торонта та Др. Роман Смик з Шікаґо. В неділю вечером зібралася наша делеґація в Українському Католиць­ кому Університеті, щоби віддати поклін нашому Верховному Архиєпископові Блаженнішому Йосифові Сліпому, що промовив коротко але вимовно: "Висловлюю радість, що Ви прийшли до свої хати, бо кожний із Вас дав тут свою цеголку. Навіть, коли ми вернемося на Україну, то це зали­ шиться свідком, що ми могли в критичний час створити такий центр. Дякую Вам за це. Бог сповняє, як людина співпрацює. Ми не є державною нацією, тому мусимо працювати іншими засобами. Справу Церкви від національних первнів неможливо розділити. Так було століттями, так і є тепер. Хто є українцем-католиком, цей теж є українським патріотом. Коли є компакна ма­ са, з нею треба рахуватися і наші вороги свідомі цього. Радію, що своєю присутністю Ви показали нашу силу” . Яке глибоке та багате змістом слово І Воно записалося в серцях деле­ ґатів та вони забрали його зі собою, щоб ширити в вільному світі та 9

digitized by ukrbiblioteka.org

пригадувати тим, що ці правди зуміли вже призабути. Делеґати оглядали прегарне приміщення Університету, бібліотеку, архів, музей, а опісля зростаючу будову церкви св. Софії, що творитиме по викінченні один ком­ плекс з Університетом та Малою Семінарією. Автор цих рядків мав привілей оглядати модель тійї церкви та завважати, з якою любов’ю та пієтизмом наш Блаженніший говорив про це досягнення. Чи не варто б нам стати співбудівничими цього соборного храму? Того ж вечора делеґати відвідали Українську Малу Семінарію, де зараз навчається біля 100 молодців з різних країн діяспори. Зустріли ми о. Ректора 3. Сапеляка, професорів і гуторили з молоддю чистою українською мовою, яка саме вернулася з виступу в Ватиканському Радіо. Тиждень тому хор Української Малої Семінарії їздив на Міжнародній Фестиваль Пісні до далекої Равени. Під дбайливим та вправним оком оо, Салезіян виховується квіт нашої молоді та надія на будуче нашої Української Католицької Церкви. В понеділок, Іб. жовтня, делеґація відвідала о о . Василіян, де прий­ няв та гостив її о. Др. А. Великий, ЧСВВ, а в вівторок, дня 17. жовтня, прийняв нашу делеґацію Преосвященний Кир Максим, Митрополит Канади, що живо цікавився нашою працею і досягненнями та плянами на майбутнє. Від­ булася жива гутірка. Ми довідалися, що в справі нашої Української Като­ лицької Церкви вже тричі на Синоді промовляли Верховний Архиєпископ Бла­ женніший Йосиф та Митрополит Кир Максим, і раз теж забрав слово Митропо­ лит Амброзій. На питання одного з делеґатів, чи українські миряни на правильному шляху, Кир Максим відповів !Інебо треба здобувати силою” . Крім цих офіційних виступів та відвідин троє шікаґських делеґатів у складі мґр. М. Головатого, Д р . П. Демуса та Др. Р. Смика мали понад годинну авдієнцію в секретаря Священної Конґреґації для Східніх Церков Архиєпископа Бріні, яка велася в приязній атмосфері. Під кінець авдієнції асистент Архиєпископа о. Монтана зробив усім спільну знимку. Опісля усі троє мали І4.5 хвилинну авдієнцію в заступника Кардинала Чіконіяні Архиєпископа Бенеллі в Департаменті Стейту Ватикану. В часі цих двох авдієнцій шікаґські делеґати мали нагоду представити свої наболілі пробле­ ми, насвітлити останні події з терену Жікаґа - свячення пасок на вулиці, відмову церковного похорону мирянинові, справу потурбування Пароха Катедри та відтак масову ”екскомуніку” без будьякого церковного чи судового слідства. Делеґати одержали обітницю, що ці справи будуть просліджені. Десять днів у Римі минули наче сон. Українські делеґати жили разом в одному приміщенні. Щодня відбувалася Св. Літурґія, що її відправляли священики-делеґати та гості о. Др. Малюґа ЧНІ та о . Д р . Міні ЧНІ, які в той самий час брали участь у світовій Конвенції о о . Редемптористів. Багато вражінь, багато ідей, багато плянів, що їх реалізація зале­ жить в великій мірі від того, коли до берегів вільної Землі Вашінґтона врешті прилине дух II. Ватиканського Вселенського Собору, а з ним визна­ ється при Церкві належне місце для Світського Апоотоляту Мирян. Справа висилки делеґатів на Конґрес Мирян належить до компетенцій Єпископів. Наші усі три Владики зіґнорували цю імпрезу і тим дали до зрозуміння, що вони не визнають жадної ролі мирян у Церкві) а тому й не бажали участи кого небудь із їхніх вірних у так важли­ вому світовому конґресі. Вони не йдуть з духом часу у Католицькій Церкві, не допускають нових ідей до Української Церкви і держать своїх вірних у повній середньовічній рабовласницькій залежності. Це лише підтверджує слова Владики Максима, що ”небо треба здобува­ ти силою...”

10

digitized by ukrbiblioteka.org

Василь Пасічняк ВАЖКЕ ПОЛОЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ У ВІЛЬНОМУ СВІТІ /Закінчення/ Покійний Папа Іван XXIII скликав в І9&2 р. до Риму Другий Ватикан­ ський Собор і надав йому такі завдання: І. Достосувати працю Церкви до сучасних потреб вірних. 2. Зблизитися до всіх христіян, що не належать до католицької Церкви. 3. Увійти в діялог навіть із безбожниками. [|_. Вка­ зати на гідність людини та признати всім народам право на свобідне життя та на справедливу заплату за працю. 5. Провадити та управляти Церквою так, щоб єпископи та священики були слугами вірних, а не їх володарями. Покійний Папа Іван XXII бажав, щоб Отці Собору продискутували ці завдання та поробили відповідні постанови і втой спосіб щоб опрокинули пропаґанду комуністів, що це тільки комуністи боряться за справедливість та гідність для всіх людей світу. II. Ватиканський Собор закінчився дня 8 грудня 19^5 р. і ухвалив багато постанов в напрямі усучаснення католи­ цької Церкви. Конституція про Церкву II. Ватиканського Собору перечеркнула та признала недопускаємою до недавна рактиковану деякими церковними провід­ никами автократію в управлінні Цер вою. Собор постановив, що "Єпископ післаний від Отця для заряду своєю сім’єю нехай має перед очима приклад Доброго Пастиря, що прийшов не щоб йому услугували, але щоб послужити та покласти своє життя за свої вівці". /Мат. 20.28, Мар. ІО.І4.5/. "Підчинених своїх /мирян/, що їх як справжніх синів своїх спомагає і до спвівпраці із собою заохочує, нехай не відказуються вислухати". "Єпис­ коп нехай уважає священиків, своїх співробітників за своїх синів духов­ них і приятелів, так як Христос учнів своїх вже не зве слугами, але друхями". "Єпископи в загальній спілці любови нехай радо дають братню допо­ могу іншим Церквам, передовсім сусідним та біднішим, за похвальним прик­ ладом старовини” /Конституція про Церкву 111-27,28/. Про права та працю мирян, як рівновартісного члена Церкви - Божого Народу, II. Ватиканський Собор постановив так: "Миряни, як і всі вірні, мають право обильно одержувати від священних пастирів підмогу духовних благ Церкви, передовсім же із слова Божого та святих Тайн, і їм нехай відкривають свої потреби та побажання з тією своюодою та довір’ям, яке личить дітям Божим та в Христі браттям. Відповідно до свого знання, ком­ петенції та значення мають право, а деколи й обов’язок виявити свою дум­ ку про те, що відноситься до добра Церкви. А священні пастирі нехай приз­ нають і плекають гідність та відповідальність мирян у церкві, нехай радо каристуються їх радою, з довір’ям нехай доручать їм обов'язки на службу Церквіта залишають їм свободу й поле дії; що більше, нехай заохочують їх, щоб із власного почину піднімались праць. З батьківською любов'ю не­ хай розглядають уважно ініціятиву, побажання та пляни мирян. А слушну свободу, що належить усім в громаді людській, нехай пастирі уважливо при­ знають" /Конституція про Церкву ІУ-37/. Дуже важною постановою II. Ватиканського Собору є вибір епархіяльної душпастирської ради, в якій головує сам єпископ і в якій беруть участь священики, ченці і миряни, окремо вибрані. До цієї Ради належить дослі­ дження того, що відноситься до душпастирської праці, студіювання потреб Дієцезії і парохій та роблення практичних висновків /Конституція про Церкву 11-27/. Як повідомляє преса, такі Епархіяльні Душпастирські Ради покликано до життя в чисельних римо-католицьких єпархіях, а в ЗДА вже

11

digitized by ukrbiblioteka.org

в 5° єпархіях. В деяких єпархіях священики вибирають деканів, а єпископи їх затверджують. В інших єпархіях зорганізовано священичі організації для кращої співпраці з єпископами. Вони стараються про відповідні платні для священиків, про їх обезпечення на старість і на випадок хороби. В єпархіях Української Католицької Церкви у вільному світі на жаль дп тепер не впроваджено постанов II. Ватиканського Собору. Українські Католицькі єпархії дальше управляється старою авторитативною системою, при більшій чи меншій, а то й ніякій співпраці із духовенством та вірни­ ми. В деяких єпархіях чи архиепархіях дальше протягнена немов залізна занавіса між владиками та вірними. Церкву, той Божий Народ, деякі наші вла­ дики трактують як своїх підданих, про Церкву рішають як власники і це ду­ же підриває їх авторитет і шкодить Церкві. Навіть після II. Ватиканського Собору деяким владикам Української Католицької Церкви є важко зрозуміти, що вони є наслідниками Апостолів, є слугами Божими і вірних, за взором Великого Дупшастиря Ісуса Христа, який прийшов на те, щоб Йому служити, але послужити і дати життя своє на викуп многих /Мат.12-28/. Дуже прикро, що деякі наші Владики та душпастирі трактують вірних, які своєю тяжкою працею удержують Церкву, як безправ­ них христіян, яким кажеться платити, молитися і слухати, але не признаєть­ ся їх гідними спільно співпрацювати для добра Церкви. Така система шкодить Церкві, бо потверджує гордість церковних провідників, а там де є гордість, там бракує правдивої віри. В останній війні ворог знищив нашу Церкву, її ієрархію, духовенство і тисячі вірних. На чужині, в країнах нашого поселення ми застали україн­ ські народні організації і рідні Церкви, побудовані жертвенною працею на­ ших перших емігрантів. Досвід з життя нашої першої еміграції переконливо вчить нас, що українську народну окремішність, культуру і рідну традицію ми можемо зберегти тільки при живій співпраці із рідною Церквою. Цей факт повинен вплинути вирішно на українську еміграцію і зрушити її до активної участи в церковному житті, якщо хочемо, щоби Українська Церква зберегла себе організаційно та опікувалася своїми вірними як рідна інституція, щоби берегла своїх вірних від латинізації і асиміляції, виховувала їх в рідному обряді, в рідній мові. Українська Католицька Церква збереже своє українське обличчя та сповнить свою місійну працю лише тоді, коли буде мати свій рідний Вер­ ховний Провід. Без цього, без Українського Католицького Патріярхату наша Церква буде слабнути, заникати. Занепад Української Католицької Церкви на чужині вже почався. Кожна Епархія йде своїми власними шляхами і на свій власний спосіб розв’язує проблеми, які є проблемами цілої Церкви. Кожна в іншій мірі зберігає свій обряд. Про здорове майбутнє не думають зовсім. Найбільшою загрозою є брак україців-священиків і дяків. Молоді священики, виховані на чужині, без любови до прадідівської культури, не зможуть да­ ти того, чого самі не мають; про це не подбали ці, які не виховали їх в дусі українського христіянства. Український Католицький ІІатріярхат потрібний на чужині з таких при­ чин: 1. Молоді священики повинні бути виховувані в одному осередку, за одним пляном, 2. Потрібна є одна управа для всіх чоловічих і жіночих чинів, 3. Потрібний є центральний нагляд над усіми парохіяльними школами, з одною програмою навчання релігії і предметів українознавства, 4. Потрібна є спільна господарка, щоби багатші єпархії допомагали біднішим, 5. Потрібний є один центр для справ мови і обряду, 6. Потрібний є один контрольний уряд урядово-церковної процедури 12

digitized by ukrbiblioteka.org

і апеляції. Чужинці з різних причин не полагаджують справ, коли наші до них звертаються. Коли в І9&3 році прибув до Риму після 18-ти літньої неволі Львів­ ський Митрополит, сьогодні Верховний Архиєпископ Кардинал Йосиф Сліпий, Він скоро зорєнтувався в положенні і потребах нашої Церкви на чужині. На одному із засідань Собору в І9&3 р. Верховний Архиєпископ, в порозу­ мінні із усіми нашими Єпископами, просив Атців Собору привернути патріярншй устрій Східнім Церквам, а втому і Українській. Дня 21 листопада 1961*. році голосами І92І|. проти 135 Отці Собору привернули Східнім Церквам патріярший устрій та уповноважнили Папу установити патріярхати для Помісних Церков Східного обряду, де зайде потреба. Згідно із цим рішенням, наша Церква повинна підлягати Патріярхатові, своєму або чужому. Але II. Ватиканський Собор признав патріярші права та­ кож Верховним Архиспископам, а ним сьогодні є лише наш Верховний Архи­ єпископ - Кардинал Кир Йосиф Сліпий. Отже потрібно тільки, щоб всі наші єпископи цей факт признали і поступали згідно із ним. Український Католицький Патріярхат це не лише найвищий уряд нашої Церкви, це свого рода символ нашої незалежности взагалі. Здавалося, що всі єпископи, духовенство і чірні Української католицької Церкви, маючи таку людину, як Кир Йосиф Сл пий, людину, що своєю поставою здивувала ці­ лий світ, доложать всіх зусиль, щоби добути для нашої Церкви Патріярхат, користаючи з незвичайно рідкої історичної нагоди. Поінформовані українські круги в Римі твердять, що якби на кардинальські торжества в дні 25 лютого І9о5 року були прибули до Риму всі Владики Української Католицької Церкви і просили Папу іменувати Кардинала Йосифа Сліпого Патріярхом Української Католицької Церкви, то Папа був би це прохання сповнив. На жаль, із 17. Владик, прибуло лише 5* Папа Римський не міг того не побачити. Все таки, можна було тоді сподіватися великих подій у нашій Церкві, тій одинокій недобитій війною нашій найціннішій скарбниці. Але швидко наступила реакція якої ніхто не сподівався. В деяких душав віджив неспо­ дівано дух "Проклятого Марка” . В 196 І4. р. почалася протипатіярхальна ^кція в ЗДА. Фальшивими заявами, нібито в імені тисяч вірних Української Като­ лицької Церкви переконувалось Ватикан, що якщо б Верховний Архиєпископ Кир Йосиф Сліпий обняв юрисдикцію над Українською Католицькою Церквою в ЗДА, тоді наступить поділ Церкви на Церкви старої та нової еміґраціі. З 1965 р. на основі таких фальшивих заяв, появився секретний доку­ мент папського Делеґата до Владик і духовенства нашої Церкви в ЗДА і Ка­ наді, взиваючий здержати всілякі старання про створення Українського Ка­ толицького Патріярхату. І сьогодня виглядає так, наче б ця справа була відложена на неозначений час. Ті, що до цього причинилися, заподіяли на­ шій Церкві та її вірним страшну шкоду. Вони створили передумови до повно­ го оволодіння нашою церквою неприхильними нашим аспіраціям чужинцям, до деукраїнізації і латинізації, до викреслення позитивної ролі Церкви із розвитку майбутнього розкиненого по світу нашого знедоленого народу. Цей непростимий гріх спричинив вже компромітацію і руїну в деяких єпархіях, про яку вже широко відомо. Цілик західній хрйстіянський світ висловив своє признання і пошану героєві і мученикові Верховному Архиєпископові Кир Йосифові Сліпому. А де­ які сини того самого народу обезцінили його заслуги і відмовляються прий­ няти його авторитет; вони фактично співдіють із тими, що заплянували по­ валити його авторитет. Ми перед цілим світом показади, що є серед нас до­ сить багато людей, готових за миску сочевиці продати найцінніші скарби свого народу і бути яничарами в чужих панів, а не панами рідної хати. А решта із нас охочі лише видавати різного рода заяви, ґратуляційні

13

digitized by ukrbiblioteka.org

письма, резолюції - самі безварті сні слова, які лише баламутять нашу публичну опінію і противникам дозволяють тихцем осягати їхні руїнничі цілі. Реасумуючи попереднє - без Патріярхату, без найвищого рілного про­ воду, наша Українська Католицька Церква на чужині з літами буде поволі слабнути, марніти, і вкінці перетвориться в Церкву Візантійського обряду, під командою чужих сил. Із затратою рідної мови в богослужбах та рідних українських почувань в серцях тих, які будуть їх провідниками. На рідній землі, навіть при певних полекшах в релігійному житті, то до привернення повної ролі Української Католицької Церкви ще досить далеко. Не нарікаймо, не очікуймо ліпшої дарованої долі. Її здобуваймо кож­ ний з нас, у своїй парохії, у своїй організації де тільки є можливість змагатися за неї, за краще завтра Церкви і Народу. Не розгублюймось у ма­ лих справах! "Великого бажайте!”

Степан Процик У ДВАДЦЯТИП'ЯТИЛІТТЯ ЄПИСКОПСТВА МИТРОПОЛИТА АМБРОЗІЯ СЕНИШИНА Ювілей ієрарха звертає нашу думку до найґрунтовніших підстав життя людини - до її духовости. В суспільному житті громади така подія стає, історичною і дає нагоду сучасникам побачити вартості в світлі ро з б и т к о ­ в о г о процесу. Зближаємось до круглих дат героїчної і мученичої смерти наших Ієрархів і духовенства на рідних землях по другій світовій війні, і тому такі ювілеї наповняють наші душі болем за грізне минуле. Це не хроноло­ гія, і не сухий історичний параграф. Переживаємо ще раз час і події, що своєю вагою проникають до найболючіших закутин нашої свідомости і прига­ дують нам образ катастрофічного розгрому нашої Церкви на матірних землях, образ руїни, насилля, жертв і страждань, але також й образ героїзму, по­ святи, і з Божою поміччю виявленої витривалости та відданости нашого недостріляного і недомученого священства, яке жертвенно служило і служить Христові в умовах, яким рівних історія світу від перших століть нашої ери багато не знає. Світлий церковний ювілей, або річниця ієрарха, це насамперед ствер­ дження й усвідомлення своєрідного історичного періоду, усвідомлення су.часних тенденцій і потреб у світлі цього періоду, та моральна підготовка і скріплення на майбутній час. Та треба мати також відкриті очі на другу сторону того явища, - це яловість, опорожніння і певну дисльокацію мораль­ них вартостей, що в ритуал ювілеїв пропихаються з нашого громадсько-полі­ тичного також до церковно-релегійного життя. Рік 1967 заокруглює^історичну відстань від багатьох важних подій. Століття канонізації св. Йосафата проголосили нам дві високі церковні ін­ станції, і поспіх, з яким одна інстанція проголошувала цей ювілей перед другою дозволяє цш* зрозуміти, що тут власне йшлося не лише про потребу відзначення церковної події, але й про інші цілі, для яких ці роковийи хочуть використати. Святкування ювілею сімдесяти'ятиліття народження і п'ятдесятиліття священства Верховного Архиєпископа Йосифа Сліпого відбулося цього року частинно за ініціятивою нашого товариства, а частинно за ініціятивою са­ мих громадян, при чому не можна було закрити очей на певне іґнорування цієї події з боку деяких провідних людей, як і послушних їм кадрів.

Н

digitized by ukrbiblioteka.org

Багатий на ювілейні дати 1967 рік дав нагоду й їм, свідомим і дідсвідомим іґнорантам, висунути свій власний ювілей, а нагодою став - двадцятип'я­ тилітній ювілей єпископства філядкльфійського Владики, Заініціований і справлений Йому підлеглими й від Нього залежними духовниками із Його Митрополичої канцелярії. Хоч ми й відчуваємо що втакому ювілею відбувається переставлення моральних вартостей, бо як бачимо із висланих парохам доручень 11дар лю­ бо вгі' буде там чи не найвищою точкою програми, то все таки він не повинен бути лише справою "митрополичої канцелярії” , довірених людей, покликаних парохів і їх долярових вкладів, але з цієї рідкісної нагоди повинні ві­ дізватись всі, спеціально ті, що свідомі небезпечних тенденцій церковної політики Ювілята. З усією христіянською скромністю усі, також й ті, що не удостоїлись дійсного христіянського трактування від свого Архипасиря, повинні зверну­ тись молитвою до Господа з подякою іа щедрих 2£ років Ювілята, і рівночас­ но з проханням ласки привернути наї го Ієрарха до єдности й вірности Укра­ їнській Церкві й народові. Просімо Всевишнього допомогти Ювілятові затерти на віки рови нехристіянського поділу мирян на кращих і гірших, і сліди пресової нагіики на нашу інтеліґенцію. Бажаймо Йому від щирого серця Його повної участи в Українському Єпископаті, виконання усіх схвалених й під­ писаних Ним постанов, і благаймо Господа, щоб ніколи вже Його підпис не спізнявся до Риму. Бажаймо Ювілятові моральної сили й твердої постанови, щоб привернути повагу і престіж католицькому середовищу й щоденникові нАмерика", щоб там панував дух правди, толеранції, об9єктивности і слу­ жіння христіянським ідеалам. Щоби у цьому двадцятіятилітті закінчився період компромітації і календарного хаосу, та щоб усі церковні справи полагоджувались центрально, узгіднено, авторитетом найвищого^закону. Бажаймо, щоб серце Ювілята наповнилось вдячністю до Його матері землі Української, яка вивела Його на дорогу до сьогоднішної високої по­ зиції в церковному уряді, щоб Він, доки Господь наділить Його силою спов­ няти цей уряд, пам'ятав і дбав про рідні традиції, мову, обряд, і не про­ міняв їх на чуже. Благаймо, щоб наступні, покоління дітей наших і внуків вчились молитись в школах по українськи, і щоб не американізували їх про­ ти волі батьків. Бажаючи підкреслити успіхи Ювілята в цьому чвертьстолітті мусіли б ми спімнути будову кількамільйонової катедри Непорочного Зачаття у Філядельфії. Але це успіх цегли, бетону і позолочувального матіріялу. З них найбільшу сатисфакцію матимуть наші кольорові співмешканці, бо побудована за тяжко запрацьовані українські гроші катедра гарно прикрашуватиме їхню засмічену дільницю. Українські вірні раділи б нею також, як би у ці мури Владика-Ювілят старався ввести українського духа. Як би він усю гераль­ дику, Себе й чужих італійських церковних достойників розмістив на вітра­ жах катедри так, щоб також і для нашого Князя Церкви там було місце... Муринам байдуже хто на них із вітражів катедри дивитиметься. Може багатьом немуринам із нашої громади також байдуже... Але багатьом іншим не байдуже те, що для Верховного Архиєпископа в цій катедрі місця немає* Цей вітражний замір Ювілята вони кваліфікують, як демонстацію і як ребелію, що спричинює руйнування Української Церкви. З цеї нагоди треба бу­ ло б Ювілятові побажати, щоб усі ребеліянтські тенденції у нашій Церкві не мали успіху, щоб удільне князівство в нашій вірі не створилось, та Щоб наш Ювілят не підтримував чужих інтересів, а щоб визнав юрисдикцію Верховного Архиєпископа на американську митрополію, і працював у згоді Для скріплення духа й віри українців в цілому світі, а спеціяльно серед нашого знедоленого народу на його землі. >

15

digitized by ukrbiblioteka.org

Ми так ненавидимо владу чужих панів, і так не терпимо коли вони неґатиЕео вмішуються до наших святих справ, що ми готові й перед самим Богом протестувати й обороняти право нашої Церкви бути дійсно нашою, Помісною, та бути твердинею нашої віри й нашого духа, як Вона була до сьо­ годні. Але заки станемо перед Всемогучим, ми, як живі й думаючі істоти висловлюємо у двадцяти*ятиліття єпископства філядельфійському Владиці наше рішуче переконання від глибини душ наших, що нічого - нічогісінько сьогодні не стоїть на перешкоді встановлення діючого об'єднаного верхов­ ного проводу нашої Церкви, хіба лише брак Його доброї волі. Святіший Отець створив для цього усі передумови з можливостей, які в даній хвилині були в Його диспозиції: іменував Верховного Архиєпископа із патріярщимн правами, та прилюдно благав декілька разів: 11•.. будьте об'єднані, то одержите багато ласк...и Дальші кроки тепер за українськими Владиками, і їх нарід терпеливо очікує. І ми з надією в серці очікували б того, щоб дваднятп'ятилітній ювілей єпископства Митрополита Амброзія Сенжшина не залишився в історії нашої громади відірваною імпрезою, ділом здецидованих платних 1 службових прихильників Ювілята, але щоб став пам’ятною хвилиною. У двадцятліття кривавої розправи над нашою Церквою треба очікувати від нашого Владики зобов'язуючої солідарности з жертвами того трагічного періоду, мужности й поступовання гідного людини на високому церковному пості. Очікуймо від Нього крихітки цієї доброї волі, конечної для рятунку майбутнього нашої Церкви. Бо ніхто інший як лише Він, філядельфійський Владика, в цьому много-ювілейному 1967 році може розвіяти навислі хмари-руїни нашого ре­ лігійного життя, і врадувати серця тисяч вірних приверненням правопорядку в Його єпархії• В цей не тільки ювілейний, але й межовий історичний момент нашої Церкви філядельфійський Владика має можливість відтягнути очолювану Ним частину єдиної Церкви із сфери торгів за наші й наших дітей душі й допо­ могти увінчати Її славою невмірущости й росту, або, відвернутись від Йо­ го власної страдаючої Матері-Церкви, відмовити Її рятунку як відступник, і вкрити Себе і нас усіх вірних ганьбою! Просімо Всевишнього, щоби Він вже тут, на вільній землі, де нема війни, небезпек, ані переслідувань, охоронив нашу Церкву від дальшої руїни, і дав нашому Владиці ласку бути нашим добрим пастирем, стати в об'єднаному відновленому українському Єпископаті, і привернути спокій та рівновагу в душах вірних, а довір'я, толеранцію і взаїмопошану в на­ шому церковному і громадському житті. Коли ж вірні в цьому просять Всевишнього забагато, тоді залишається гаряче благати тільки одного - Божого впливу на чесне й мужнє рішення Ювілята зрезиґнувати із високого церковного уряду, і дозволити другому реабілітувати скомпромітоване і відбудувати зруйноваяеі

Шановні Читз.чі! Управа Товариства за Патріархальний Устрій Українсь­ кої Католицької Церкви продовжує свою інформативну працю видаванням неперіодичного бюлетеня м3а Патріархат" і бажає поширити його в усі місця поселення українських громадян. Не маючи зорганізованого апара­ ту кольпортажі журнала Управа звертається до Вас з проханням допомог­ ти її в поширенні цього видання. Замовте у нас потрібну кількість журнала до розпродажі у вашому районі, або спрямуйте до нас охочих до такої праці людей. Допоможіть нам поширювати конечну і правдиву інформацію, щоби наше слово дійшло до кожної української людини.

16

digitized by ukrbiblioteka.org

Др. Зиновій Ґіль ПРО НЕВИДИМІ РУКИ... Митрополит Кир Амброзій Сенишин дошукується невидимої ворожої ру­ ки в українському суспільстві, як видно із Його "Митрополичого Заклику з приводу Дня Молитви за спокій" /"Шлях" ч. 33 від дня ІЗ серпня І967 /. Інспірацією до такого писання Владики було звернення Президента Джансона до американського народу в справі муринських розрухів. Висловивши співчуття Президентові та американському народові за ^заподіяні муринськими розрухами шкоди, Митрс олит Сенишин старався про­ аналізувати причини неспокоїв. Він зацитуваЕ чотири рядки Юрія Федьковича і дуже скоро прийшов до заключення, що це діє "та сама невидима рука, яка виконує заворушення між молоддю в школах, кидає кукіль незгоди між робітниками та намагається знищити національну свідомість різних народ­ ностей, не поминаючи української спільноти". На думку філядельфійського Владики ця сама невидима і ворожа рука бунтує нетільки муринів, а діє і в українському суспільстві. Ось Його-Владики слова: "... цю підпольну роботу ворожа рука вже давно продовжує в українських організаціях, а в останніх трьох роках вороги Церкви і народу почали вдаряти не тільки у народні організації, але не залишили в спокої УКЦеркву в ЗДА. Вони влазять до церковних організацій щоби порізнити душпастиря з парохіянами, або викликати вороже відношення до законної церковної влади, поширючи злобні, кривдячі і неправдиві наклепи". Писати, говорити або залякувати чесних мирян історійками про "аґентів", про "новітних фарисеїв", про "здеґенерованих запроданців українських та релігійних ідеалів", про "збанккрутованих блудних синів Української Католицької Церкви і українського народу", про "самозванчих провідників", та про "фальшивих пророків", про "ревнителів українського патріярхату", про "позакулісові темні сили", про "замаскованих знахорів", про "комуністичних поплентачів" стало вже у Філядельфії другою частиною душпастирської професії, і спіціяльністю митрополичої канцелярії. Тут молоді виховані у Вашінґтонській семінарії священики на Богослужбі чи­ тають приписану св. Євангелію, а після неї проповідують із длугої єван­ гелії, євангелиста А. Сенишина, боротьбу з "большевиками" і очорнюють українську інтеліґенцію. Коли вже Митрополит Сенишин закваліфікував cede експертом від ви­ кривання большевицьких аґентів, то варто було б навести Його на слід редакторів диких непідписаних пашквілів, таких як "Дорогий Земляче", розкинених минулого року масово в Римі, і "Повели засміятися Владико", висланий минулого місяця поштою до багатьох людей в ЗДА. Але видно, що демаскування таких авторів це багато тяжча справа від відкривання боль­ шевицьких аґентів... Тому і цей навіть дещо сензаційний "віршик" про "невидиму руку", що є радше синонімом до попередніх, зовсім не викликав реакції у критич­ но думаючих громадян, бо його провідна думка дуже а дуже старенька. Та­ кі "віршики" деклямує нам філядельфійський Владика із того часу, коли о. Амброзій Сенишин став Єпископом, зглядно Митрополитом. Замість обго­ ворювати з мирянами своєї архиепархії проблеми і рішення, якими занимався Собор у Римі, наш Митрополит присвячує свої писання і промови полєміці з "прихованими больщевицькими аґентами, що з пртаєними завданням^ із при­ хованими замірами... підсуваються до нашої церкви і починають вдаряти по струнах задушевних бажань українців католиків". Голосна і "повна любови ближнього" промова в Стемфорді з нагоди святкувань 2$-ліття св. Василія Великого вірно відеркалила дійсне став17

digitized by ukrbiblioteka.org

лбння Митрополита Кир Амброзія до справи Українського Католицького Па­ тріярхату. Ось слова: "Та ма^мо надію в Бозі, що свідомі українці католики, які люблять свою церкву, свій нарід, не дадуться зловити в пастку большевицьких аґентів, які прикривають свої задуми навіть релігійно-патріотичними кличами, не дадуть обманути себе пропагованим каїновим братерством, не повірять у пропаґовану надбудову нашої церкви” . Отже для філядельфійського Владики українські миряни, що бажають едности Церкви у надбудові - патріярхаті ■— це "большевицькі аґенти" а "надбудо­ ва нашої Церкви, цебто Український Католицький Патріярхат, це "Каїнове ” діло". Відомим б, що в той час громадяни-католики були заняті збиранням підписів під петицією до Папи Павла УІ в справі Українського Католицько­ го Патріярхату; а Митрополит в той же час видав також відозву про те, що Він не давав дозволу збирати підписів до Апостольської Столиці /миряни такого дозволу не потребують/. Так проповідувати до своїх вірних не відваживбися жодний український владика ані український священик. Одначе так проповідувати міг тільки ВЛАДИКА з Чину св. Василія Великого -АМБРОЗІЙ СЕНИПІИН! Тому слушно твердить проф. Hans Hoff: •language is expression of personality11. Можна б в цьому місці навести думки багатьох українських священи­ ків і заслужених українських діячів по цей і тамтой бік Атлянтійського океану про ці сензаційні історійки, що їх батьком є сам філядельфійський Владика; не треба робити цього тільки тому, що це булоб великою компрОмітацією митрополичого сану, який тепер обіймає Митрополит Амброзій Сенишин• Коли цим разом у свойому "Заклику" до мирян Філядельфійський Вла­ дика заговорив про "невидиму ворожу руку", що діб в українському суспіль­ стві, то слід запитати самого Митрополита Кир Амброзія Сенишина: - чия це рука поступово викреслює слова - Ukrainian з офіційної назви нашої Української Католицької Церкви в ЗДА, - чия це рука пише "від Архидієцезії Філядельфії Візантійського обряду, - чия це рука невпинно працює над тим, щоб відірвати Українську Ка­ толицьку Церкву в ЗДА від Матірної Церкви, - чия це рука так конспіративно шкодила і дальше шкодить створенні Українського Католицького Патріярхату, - чиї це уста відважились назвати надбудову нашої церкви "каїновим братерством, - чиї це уста заговорили про !Іполоканий мозок"?? ЄДИНИМ і хто може і повинен відповісти на ці питання є сам Митро­ полит Кир Амброзій Сенишнн, ЧСВВ. За повідомленням митрополичого органу "Шлях" 3-го грудня цього ро­ ку відбудеться у Філядельфії бенкет з нагоди 25-ліття єпископства Кир Амброзія Сенишина. Нема сумніву, що в пополудневих годинах того дня, в одному з готелів міста братерства будуть лунати палкі промови, голосні тоастн, високопарні слова похвал про заслуги Митрополита-Ювілята; та не зважаючи на те скільки "кадильниць" і скільки і як сильного "кадила" зужиють того дня "кадильники" на те, щоби димовою заслоною гарних слів прикрити багато шкідливих діл Ювілята для Української Церкви, то це їм не вдасться, бо як сказав англійський історик Арнольд Тойнбі: "Можна зав>язати правді уста, але тоді вона дає про себе знати... стогоном"!

Ad multos annos, Владико I

18

digitized by ukrbiblioteka.org

м. к. "ДІЛИ І ПАНУЙ" Урядовий орган філядельфійської архиєпархії "Шлях" в англомовному виданні від 2\\. вересня ц. р. помістив статтю п. н. Екскомуніковано групу людей за напад на пароха". Ця стаття це вірна ідбитка комунікату з тижневика "Нова Зоря" від дня 10 вересня цього року, органу єпископа Кир Ярослава Ґабра в Чікаґо. Там пишеться таке:

"дня 28 серпня 1967 вечером група людей в д е р л а с я до п а р а ф і я л ь н о ї к а н ц е л я р і ї , на п а л а на п ароха катедри о . там б .Гі . Л е с ь к о в а , чинно з н е ­ важила й о г о , витягнула на вулицю де знова побито й о г о , і щойно скорий п р и ї з д п о л і ц і ї н а в і в порядок та с п о к і й . За напад на пароха і провокацію с в і д п о в і д а л ь н і н е с п о к і й н і елем енти, я к і протестують проти введення нового г р и г о р і я н с ь к о г о к ал ен дар я в богослужбах у к а т е д р і . Б і л я 90 ^ у к р а ї н ц і в к а т о л и к і в в ЗДА святкують п і с л я нового к а л е н д а р я . Три роки тому к а т е д р а св.Н и кол ая в Ч і ка ґо,щ оби д о с т о с у в а т и с я до більшости у к р а ї н ц і в к а т о л и к і в в ЗДА. я к і святкують п і с л я но вого к ал ен даря змінила с вя т к у в а н н я свят з с т а р о г о ю ліянського на новий г р и г о р і я н с ь н и й к а л е н д а р . Група людей знана в Ч і к а г о як Ко­ м і т е т Оборони Обряду та Традицій в У к р а ї н с ь к і й Католицькі,. Церкві п р о т и в и т ь с я зародженн і єпископа що до зміни к а л е н д а р я , та е причи­ ною сталих с к а н д а л і в і и е с п о к о ї в с ер е д вірни х п а р а ф і ї . О.парох Л е с ь к і в потерпів, ока л і ч е н н я лиця п і д час н а п а д у . Тяжко є з р о з у м іт и що такий дикий напад мав м і с ц е в будинку катедр&льних з а б у д о в а н ь . В и г л я д а є , що для таких людей нема н і ч о г о с вят ог о.В о н и не є з д і б н і шанувати н і Ь ога н і людину. Вони парушили Божий закон 1 ч е р е з неопа нован и^ напад наплюли також на. закони д е м о к р а т і ї , не шануючи державних з а к о н і в ” . . . Повища цитата познайомлю^ нас лише з одностороннє із прикрими по­ діями в Чікаґо, Дехто з читачів напевно ознакомлений із другою стороною цих подій, чи то приватною дорогою, чи чи то із повідомлення в журналі "Мирянин", що виходить у Чікаґо. А більшість нашого громадянства, яка про події дізнається із союзової або католицької преси, не має доступу до жадних інших джерел інформації, не знає правди, або знає її лише час­ тинно. Цього одначе не вистарчає для того, щоби мати правдивий образ про події і щоб мати можливість зайняти до них відповідне становище. В англомовному ахидієцезальному органі "Шлях" вже віддавна пляново друкуються неґативні опінії про сучасну українську інтеліґенцію, головно про цю, що приїхала до ЗДА після Другої світової війни та збефегла релі­ гійну та національну свідомість. Редактор свідомий того, що читач, для якого призначений англьомовний "Шлях”, не знайде іншого джерела інформа­ ції для доповнення або провірення фактів з цієї саме церковної ділянки, та що він мусітиме задоволитись тою "правдою" яку йому підсунуть. З тим розрахунком і надруковано комунікат про екскомунікацію із спеціяльїіим насвітленням* Поміщення цього матеріялу в "Шляху" є продовженням індоктринації одного роду священиків в наших єпархіях в ЗДА: тих, що читають й розумі­ ють лише по англійському. Згідно з цим псевдонавченням новоприбулі інтеліґенти є причиною всього лиха в нашій Церкві. Не диво, що коли молоді священики, що може колись вагались чи повірити в те, що ці вірні є "ІОци", "хруні чи в ’єтконґи", по прочитанні комунікату про напад на пароха в Чі­ каґо, повірять в це навчання а це матиме дальші кятастрофальні наслідки

19

digitized by ukrbiblioteka.org

на життя й розвиток нашої Церкви в ЗДА. Насамперед варто застановитись над тим, чи дійсно треба було по­ ширювати такий комунікат, спеціально в англійській мові,в той час, коли та сама католицька преса промовчує багато важливіших оправ, що віднося­ ться до цеї Церкви. Чи не було б більш по христіянськи промовчати і це? А коли вже інформувати священство й вірних про ці події, то інформувати їх об’єктивно і правдиво. Бо злочином є обвинувачувати лише невинних лю­ дей, що їх доведено до розпуки руйнуванням залишків їхньої Церкви, до якої вони прив’язані вірою і правдивими христіянськими почуттями. Треба було також звернути увагу на провідників церковних, що викликали усі ці події своєю негромадською і нехристіянською поведінкою, а саме: обвину­ вачування вірних Церкви в комунізмі і бандитизмі. Цим ці церковні чиники розбили єдність в Церкві, та зруйнували згоду в народі. Свої церковні пости вони ужили для придушування волі вірних. Поспішне передрукування комунікату в пШляхуп не сумісне із пастир­ ською засадою лагодити всякі неприємні конфлікти на базі христіянської любови, прощення 1 великодушности. На жаль, це не лише сумний вияв жалюгідної нетерпимости малих лю­ дей на високих постах рядити та душпастирювати при помочі неправди, пе­ рекручувань, пімсти і відплати, поширювати ненависть і руїну, роздвою­ вати народ лише для заспокоєнння власних почуттів гордости. В дійснооти в цій заяві апель йде до т.зв. "давноцрибулих", й замериканізованих, він є звернений проти тих, що бажають до смерти залишитись при своїй незмі­ неній батьківській вірі і традиції. Душпастирська праця, отже, користу­ ється сьогодні засадою ^діли і пануй!” Церковні події в катедральній парафії св. Миколая в Чікаґо це наш спільний біль, та сором перед Богом й чужинцями, це скандал перед діть­ ми нашими, це національна трагедія. Відмова духовної опіки, Богослужб, свячення пасок на вулиці, відмова христіянського похорону христіянинові, введення поліції до катедри - все це звучить неймовірно у двадцятому столітті, в часі екуменізму. Встановлення церковних календарних розпо­ рядків без співдіяння вірних 1 знехтування волі більшости парафіян - це феодальне середньовіччя а не дух II. Ватиканського Собору. Брак душпастирського вирозуміння братньої любови й відповідальности за душі вірний політика відчужування наших людей від Церкви, що в ній панує безладдя, не дозволяють об’єктивній людині повірити в те, що причиною всіх скан­ далів В Чікаґо є анархістична поведінка тих, що "наплювали на демокра­ тичні закони країни". Все це радше доказує, що ш н а є по стороні тих, що топчать схвалені і підписані всіми Владиками постанови Українського Єпископату. Добрий Ієрарх, коли бачить незадоволення чи відрух спротиву серед мирян проти такого жорстокого зарядження, як насильна зміна кален* даря, повинен шукати кращих доріг до замирення, заспокоєння та полаго­ дження конфлікту, що його цей Ієрарх сам створив, а не дразнити вразли­ вих людей ще гострішими а навіть провокацією. Принайменше того треба було очікувати від відповідального Ієрарха. Але розчаровані в свойому церковному проводі і ображені до глибия д у ш миряни зустрічають у своїх пастирів не зрозуміння а погорду. Дня 28 серпня ц.р. в день Успення Матері Божої, біля 500 вірних зібралося в катедрі щоби вислухати св. Літурґію. Наче для провокації священик відслужив св. Літурґію у чорних ризах. Численні жінки принесли із власних городчиків квіти, щоб їх поблагословити згідно з нашим тра­ диційним хвичаєм. Одначе священик відмовився це зробити» Тоді огірчені жінки звернулись до катедральної парафіяльної канцелярії, пароха о. нам Леськова, але й він відмовивсь благословити квіти. При тому вив'язалась дискусія. 0. парох Леськів назвав жінок бунтівниками, безбожниками.

20

digitized by ukrbiblioteka.org

^■пцуяїстами й став випихати їх руками Із канцелярії. Тяжко повірити, що у Л в о м с Т в Т жамбелян Католицької Церкви, не знайшов іншої методи для полагодження цього прохання вірних , і що рукопашні пбресправи Із жінками, до яких на вулиці вмішались теж чоловіки, були одиноким засобом, що за­ лишивсь йому - мужчині і джентельменові до диспозиції. Ні! отцеві Леськовому забракло в цей критичний час здорового розсудку, бо ображених і спровокованих людей не можна зустрічати роздратованістю й штовханням. Треба було ситуацію ратувати в інший спосіб! А коли дійшло до скандалу і у метушні, де о. шамбелян не був сто­ роннім глядачем але активним учасником - його потурбовано, то у звіту­ ванні про це церковна влада повинна була застановитеьнад тим, зважити усі аспекти прикрої ситуації, і поступити так, щоб це поступовання мало позитивний вплив, о не додаткове роздратування серед мирян. Екскомунінація - це доках імпотенції церковного проводу, і це політика дальшого роздвоювання громади й поглиблення руїни. Це саме стосується й філядельфійської церковної влади, і редакцію ’’Шляху”, де цю прикру подію з'ясували народові не лише ложно, але також односторонно в цілі продовжування дальших роздорів серед громади, і для дальшого поділу й переслідування з чого наші англомовні священики на­ певно скористають. На терені філядельфійської єпархії вже довгі роки практикується лвоподіл як серед священиків, так і серед вірних. На жаль, частина священиків, виховувана чужими людьми без пошани до української традиції 1 культури, а також часина суспільства вже вихавана такими священиками не виявляє заінтерисування українською мовою, культурою, літературою й українським надбанням взагалі. Що раз меншав старших священиків - па­ тріотів і вірних, за рахунок яких церковне й суспільне життя розрослось. На їх місце приходять ті, які є байдужі до українства, не мають відваги обороняти себе а до того і долучилася нехитра калькуляція деяких полі­ тичних груп нашої громади. Все це сприяє ерозії національних вартостей в нашій Церкві. Відповідальність за цей жалюгідний двоподіл, що зростає серед мирян в ЗДА через поступовання і церковну політику спадає на тих Ієрархів та священство, які в своїй душпасирській праці серед загалу прийняли засаду: ’’Діли і пануй” !

«я#*##**#**##*#*###*#**#*####*##**######****#**######*#####**#**#*##*#*#####**###

Усім нашим шано б чим читачам поручаемо журнал "^ІКРЯНИН", який ви хо­ дить у Ч і к а ґ о . Цей журнал подає п р а в д и в і і н ф о р м а ц і ї про у с і пр и кр і п о д і ї ідо в і д б у в а ю т ь с я на т е р е н і н а й б іл ь ш о ї у США парафії Св.Миколая, с т о ї т ь на п о з и ц і я оборони і збереження т р а д и ц і й в У к р а ї н с ь к і й К а то ­ л и ц ь к ій Ц е р к в і , і ве де правильну інформацію в д і л я н ц і по треби у н е з а лежнення та уса мо с т і й н е н н я У к р а ї н с ь к о ї К а тол и ц ь ко ї Церкви п і д одним у к р а ї н с ь к и м центральним церковним проводом. Купуйте і поширюйте жур­ нал "МкРЯИИН11 серед ваших гром ад. Замовляй те його по т а к і й а д р е с і : "THE LAYMAN" І2І9 North Avers Ave Chicago, 111. 6O65I a**#*#**#*##*#*****####*#*###*#*##############*###*#*##*#*###*#####*#########*####*

21

digitized by ukrbiblioteka.org

ІЗ ДІЯЛЬНОСТИ ТОВАРИСТВА ЗА ПАТРІАРХАЛЬНИЙ УСТРІЙ УКРАЇНСЬКОЇ КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ

ДО

СПРАВ

СВІТОВОГО

КОНГРЕСУ

ВІЛЬНИХ

УКРАЇНЦІВ

В зв’язку із окликанням Світового Конгресу Вільних Українців у Ню Норку управа Товариства за Патріярхальний Устрій Української Като­ лицької Церкви вислала до Програмової Комісії СКВУ матеріяли про ста­ новище мирян в справах церковних, оформлене на Красвій Раді товариства, з проханням влучити їх в текст загальних резолюцій СКВУ, що повинні бу­ ти маніфестаційно схвалені під кінець імпрези як кінцевий вислід праць СКВУ. Звичайно, до ідей СКВУ не було критичних думок серед членів управи товариства, як і серед інших громадських організацій, за те вони були що до практичного здійснення цих е є л и к и х ідей. Роз’єднання громади,яке наступило на дев’ятому конгресі УККА і тактичне затягування полагоджена' ня його аж до самих передоднів СКВУ не дало цій імпрезі такої моральної сили, яку вона мала б за умов кращої комунікації і спієпраці заступле­ них там громадських одиниць. другим мотивом сумніву членів управи товариства було відоме їм ін­ диферентне або -й негативне становище деяких громадських організацій, головно тих, які відповідають за політику УККА, до справ церковних, які вони нераз рахують "еонтроверсійними", або такими, що статутово не входять до їхньої програми. Третим неясним моментом що матиме вплив на становище СКВУ до цер­ ковних справ е відсутність на ньому Верховного Архиєпископа Кардинала Иосифа Сліпого і неясний громаді спосіб запрошення Його. Коли думка СКВУ про Церкву, а спеціяльно про Українську Катлицьку Церкву творити­ меться під домінацією лише американських Владик, то ледви чи вона може відображувати волю всього світового мирянства. Відрадним явищем у цьому комплексі справ треба рахувати спонтанний і не аранжований голос багатьох авторів друкованих у пресі статтей, з вимогою повного відображення церковних справ на СКВУ. Попри усі сумні­ ви управа товариства вважає, що слід очікувати від СКВУ позитивних вислідів, спеціяльно в його становищі до церковно-релігійних справ. На 13 листопада вечером, під час тижня праць комісій СКВУ, наше то­ вариство відбуде світову конференцію з участю багєтьох учасників СКВУ з усх країн. Конференція ще раз обговорить і ствердить потреби модифі­ кації церковної політики американських єпархій в цілі достосовання її до вимог збереження і розвитку Церкви у всій діяспорі та на рідних землях. Делеґатами на СКВУ управаї рішила вислати голову товариства, ред. Василя Пасічняка і секретаря,інж.Степана Процика.

22

digitized by ukrbiblioteka.org

КНИЖКА

"НЕВИДИМІ СТИГМАТИ"

Праця над друком книжки пані Мілени Рудницької п.н. "Невидимі Сти­ гмати" вже почалась в друкарні "Логос" в Мюнхені, Німеччина. У Філядельфії створились Видавнича Комісія з І^-ти людей, під головуванням о. рад­ ника Романа Ганаса, яка взяла на себе обов’язок роздобути фонди для пов­ ного сфінансування цього видання. Комісія працюватиме приблизно в такому пляні: у першому етапі Комісія збиратиме початкові фонди у формі безвідсоткових однорічних позик від тих громадян, хто її зможе офірувати. Дру­ гим етапом в тому напрямі буде інтензивна акція передплати книжки, яка з випуском цього журнала розпочинається. Третім етапом у фінансуванні видання буде одержання позики у кредитовій кооперативі "Самопоміч" у Фі­ ладельфії на прізвища декількох членів Комісії, коли виявилося б, що у двох перших етапах не зібрано достатньої кількости фондів для сплачення найбільших видатків, якими будуть кліті та інтроліґація книжки. Тому, що така позика зв’язана з додатковими фінансовими обтяження­ ми акції у формі відсотків, Комісія рішила диференціювати ціну книжки, щоби у передплаті вона коштувала десять долярів, а у розпродажі після появи на ринку і після остаточної калькуляції її ціна буде вища. Плян Комісії полягає в тому, щоби зібрані трьома етапами фонди повернулись із переплати і розпродажі книжки, щоби усі позики були на час повернені, та щоби видання самооплатилось. Комісія плянувала свою працю так, щоби це видання не було додатковим обтяженням громади. Акцію передплати та розпродажі видання Комісія старатиметься вести при помочі Бюлетеня та прихильної цій акції преси. У більших скупченях українських громадян цю акцію проводитимуть також місцеві відділи нашого товариства. Залучені в цьому журналі карточки передплати книжки слід виповнити, вложити в конверту разом з чеком або грошевим переказом, і прислати на адресу товариства. Усі члени й прихильники товариства, як також й усі читачі журнала повинні допомогти в якнайширшому розповсюдженні цього рід­ кісного історичного видання.

Управа Т овари ства за П а т р ія р х а л ь н и й У с т р ій У к р а ї н с ь к о ї К а то л и ц ь к о ї Церкви щиро дякує у с ім тилі Високогіреподобним Отцям і с в і т с ь к и м в і р ­ ним Церкви що виявили нам їхню позитивну оцін ку наших двох чисел журнала і побажали нам дальших у с п і х і в . Управа високо ц і н и т ь їхню щ ирість, погляді- та с у г е с т і ї , і з а п е в н я є , що вона вестиме дальше свою -працю у запланованому напрямку й с т и л і . Управа висловлює щиру подяку поданим нижче панам, я к і з в л а с н о ї і н і ц і а т и в и склали датки на пр есо вип .^онд бюлетеня: 1. Інж. Зенон К о х а н о в с ь к и й ,Ф і л а д е л ф і я - 5 . - д о л .

2 Проф. Володимир Винницький, Ф і л а д е л ф і я , 5 . - до л .

3 . Пан Теодор Я ц у р а , Пискатавей,Ню Д ж е р з і , 5 . - д о л .

4 . Про:р. І в а н Повх, Г а р р и с б у р ґ , П е н с и л ь в е н і я , 5 . - до л .

5 . Пан Б. С. С і я к , Лос Анджелес, К а л і ф о р н і я , 5 . - до л . а#*#*#############**#######***####*###*###*#####**###*####*#*#*#######*#**######

.

23

digitized by ukrbiblioteka.org

/ \ r c l i bishop ? CZh^nce'PLj O f f i c e 015 N O R T H FRANKLIN STREET P H I L A D E L P H IA , PA.

A u g u st 28,

19123

1967

D ear F ather: It i s m y p r i v i l e g e t o i n f o r m y o u t h a t H i s E x c e l l e n c y , t h e M o s t R e v e r e n d A m b r o s e S e n y s h y n , 0â&#x20AC;&#x17E; Sâ&#x20AC;&#x17E; B . M . , D . D . , A r c h b i s h o p o f P h i l a d e l p h i a for U k r a in ia n C a t h o l i c s , w ill c o m m e m o r a t e the S il v e r J u b i l e e of E p is c o p a l C o n secr a tio n by offerin g a S olem n P o n tific a l D i v i n e L i t u r g y o f T h a n k s g i v i n g in th e C a t h e d r a l o f th e I m m a c u l a t e C o n c e p t i o n i n P h i l a d e l p h i a , P e n n s y l v a n i a o n S u n d a y , D e c e m b e r 3, 1967.

W e k n o w it w o u l d b e a s o u r c e o f g r e a t s a t i s f a c t i o n to Our M o s t R e v e r e n d A r c h b i s h o p to h ave you p a r t i c i p a t e by your p r e s e n c e . At th e s a m e t i m e it w i l l b e a d i s t i n c t p r i v i l e g e fo r the C l e r g y , R e l i g i o u s a n d L a i t y o f the A r c h d i o c e s e to h a v e y o u s h a r e w i t h u s the g r e a t j o y of t h i s h appy and m e m o r a b l e o c c a s i o n .

A f o r m a l i n v i t a t i o n w i l l b e s e n t to y o u l a t e r , but w e a r e g iv in g y o u t h i s a d v a n c e n o t i c e s o th a t y o u m a y , if p o s s i b l e , b e a b l e to a rra n g e your sch ed u le a cco rd in g ly .

W ith

sen tim en ts of h ig h est esteem ,

I rem ain

F a i t h f u l l y y o u r s in C h r i s t , &cmJl R e v e r e n d B a s i l H. L o s t e n Personal Secretary

2k digitized by ukrbiblioteka.org

8 в е р е с н я ,1 967.

Високопреподобний і Всечесний Отче! Як Вам уже відомо, цього року припадає 25-річчя архкерейських свячень Високопреосвященнішого Архиєпископа Кир Амврозія Сенишина ЧСВВ, Митрополита Українців Католиків у ЗДА. З цієї нагоди наш достойний луВі л я т відслужить Архиєрейську Божественну Літургію подя­ ки в неділю 3 грудня 1967 в 12 годині полудня а е третій годині по полудні відбудеться у Шератон Готелі Ювілейний Бенкет в пошану Мит­ рополита Ювілята. Білети для парафіяльних Отців і двох членів Цер­ ковного Комітету оплачує парохія. Ідеться про те, щоб цей Ювілей став найкращою маніфестацією по­ чувань любови, пошани й відданости Духовенства і Вірних до свого Архиспископа-Митрополита. А стане він таким, коли Високопреподобні і Всечесні Отці доложать усіх зусиль, щоб цей Ювілей якнайкраще спопуляризувати на місцях у своїх парохіях та щоб якнайбільше нашого духовенства і Вірних взяло участь у ювілейних святкуваннях. Треба, щоб Високопреподобні і Всечесні Отці проголосили цей Юві­ лей у своїх парохіях, підшукали якнайбільше число охочих взяти участь у Божественній літургії та в бенкеті, надсилаючи в час імена тих, які бажають бути на бенкеті. Коли на ювілей священика одної пєрохії збе­ реться на бенкеті до 500 осіб, то скільки разів по 500 повинно бути на Бенкеті е пошану найвищого нашого Архипастиря в ЗДА. Завжди так водиться, що з нагоди юеілєіо вірні обдаровують свого Душпасткря даром любови. Чи ж не годиться щоб таким даром любови ми, священики і вірні, обдарували свого Архисрея з нагоди 25-річчя Його Архиєрейських свячень? -Тому, не відкладаючи на пізніше слід негайно подбати про окремі конвертки й з відповідним супровідним письмом ро­ зіслати на адреси усіх вірних, визначуючи реченець до якого мають бути зголошені учасники Бенкету та переданий дар любови. Місцеві церковні і релігійні організації повинні вислати своїх делегатів на ювілейні торжества в дні 3 грудня 1967. Замовлення на бенкет та дар любови Високопреподобні і Всечесні Отці зволять надсилати на адресу Ювілейного Комітету при 839 Н. Іренклін Стр. З проханням про найкращу співпрацю у підготов! до Ювілейних святкувань, бажаємо гарних успіхів. о.Михайло Федорович - канцлер. /Відпис

з

оригіналу/. Із передрукованих текстів двох листів від Митрополичої Канцелярії у Філядельфії чи-/ тачі знатимуть як організується "Самсобіювілей” . З різниці мови, стилю, форми і змісту обох листів читачі бачитимуть наг­ лядно різницю трактування двох кляс свяще­ ників Філядельфійської Архиєпархії.

digitized by ukrbiblioteka.org

UK RAINIAN CATH O LIC ASSOCIATION P . O. B o x 1 1 0 1 2 P h ilad elp hia, Pa. 19141 U. S. A.

TO:

Ціна £0 центів

digitized by ukrbiblioteka.org