Patriarhat 1972 04 by Patriyarkhat Journal

СВЯЩЕНИКИ Й СЕСТРИ НА ПРОТЕСТЦІЙНІЙ ДЕМОНСТРАЦІЇ У ВАШІНҐІОНІ 25 ЛИСТОПАДА 1972

digitized by ukrbiblioteka.org

Від Редакції. Потреби ширшої комунікації на сучасному етапі розвитку праці То вариства перевищують скромні спроможності нашого журналу в його те перішньому об’ємі й періодичності його появи. Реорганізація журналу що до його форми й періодичности вже дакно була потрібна, а на тепер вона конечна й Крайова Управа зреформує його у першому кварталі 1973 року. Одначе наступне /24-те/ число "За Патріярхат", останнє в тепе рішньому об’ємі квартальника, появиться в місяці лютому 1973, з да тою березня. Майбутній зреформований журнал залежатиме нормально від складу Редакції і від ефективности Адміністрації. Лиш поширений круг плат них читачів журналу зможе забезпечити перехід його на друк, і лиш активне включення більшого числа працьовитих і відданих авторів зможе покращати його зміст. Щоб зреформований журнал був успішний кожний член Товариства повинен запропонувати йому свою поміч в межах його компетенції і зацікавлення. Сучасна Редакція очікує таких активних пропозицій.

П Р Е С О В И М Листа ч: 10 др. др. др. др. др.

ЗА

Ф О Н Д

П . Д е м у с --------------- ---- 15*00 дол. Я.Кривяк - - - - - - - - - 10.00 — * З.Ґіль --- - - - - - - --- 5*00-' С.Шеремета - - - - - - - 5*00 В.Пушкар --- - --- - - - - 10.00 -' Н . Н . ---------------------- 10.00 -"-

ПАТРІЯРХАТ - видає Крайова Управа Товариства за Патріярхальний Устрій Української Католицької Неркви

For The PATRIARCHATE - published by the Society For The Promotion Of The Patriarchal System In The Ukrainian Catho lic Church Редакційна Колегія: інж.Степан Процик /головний редактор/, др.Євген Ґіль, мґр.Богдан Ясінський English section contributed by Eva Piddubcheshen, Chairman, Department of Public Relations of the Society Адміністрацію журналу веде др.Володимир Процюк ЗА ПАТРІЯРХАТ - виходить чотири рази на рік - квартально Адреса Редакції і Адміністрації: Ukrainian Catholic Association P.O.Box 11012 Philadelphia,Pa. 1 9 H 1 U S A Ціна журналу -

1.- доляр

digitized by ukrbiblioteka.org

ВАТИКАН ОСПОРЮЄ ПРАВО НА КОНСТИТУЦІЮ УКРАЇНСЬКОЇ КАТОЛИЦЬКОЇ ПОМІСНОЇ ЦЕРКВИ

Під таким наголовком Т-во за Патріярхальний Устрій УКЦ видало на початку листопада цього року пресове повідомлення, в якому крім тексту найновішого листа *до українських владик, написаного Папськими делегатами окремих країн на безпосередне доручення Секретаря Стану Кардинала Жана Війо,/аг1дно з авторизацією Папи/, подано також усі недавні події й документи,що торкаються справи помісности УКЦ, та вис вітлено специфічно тяжке положення владик Української Католицької Церкви під сталим тиском ватиканських куріяльних чинників. Зміст листа до наших владик, що мав нотатку "особисте", такий: "Дійшло до відома Святійшого Престоле, що Його Еміненція Кардинал Иосиф Сліпий розіслав Єпископам Українського Обряду, для їхніх коментарів та евентуальної публікації текст "Архиєпископської Конституції Помісної Української Церкви". З доручення Святійшого Отця Його Еміненція Кардинал Секретар Ста ну просить мене довести до Вашого відома слідуюче: 1. Сам проект і його вислання сталося без відома Святійшого Прес тола; ані згодом Кардинал Сліпий не поінформував його про цю спра ву. 2. Не можна знайти жадного правного титулу, що узаконив би таку "конституцію"^ особливо тому, що Українська Церква не є уконституована як Патріярхат і, як цілість, не має посередньої структу ри між єпископською і папською владою. 3. Називати Українську Церкву "автономною" не є ясне правно ані не згідне із звичаєм Східніх Церков. 4-. Послідовно Святий Престіл не може прийняти такої конституції як згідної з правом. 5. З другого ж боку, цей Святий Престіл не буде противний нарадам Українських Єпископів щодо усучаснення законодавства їх Церкви, особливо для поліпшення структури її теперішньої Єпископської Конференції. Одначе така нарада має відбуватися з належною поша ною до доґматичних римог Католицької Церкви і без упередження до прероґатив Святого Престола і, очевидно, у згоді з працею доруче ною новій Комісії для проектування кодексу східнього канонічного права• В такій нараді проблема Патріярхату Українського Обряду не може бути темою дискусії, бо в цій справі рішення Святого Престола вже добре відоме." В зв>язку з тим листом до українських владик т-во розпочало негай ну інтензивну працю в напрямі ознайомлення української громади й зов нішнього світу про критичне значення змісту цього листа для нашої Церкви, його правні імплікації, а дальше приступило до висилки протестних листів ватиканським ініціяторам листа, та листів до наших владик з проханням не відступити від процесу встановлення помісности для на шої Церкви, на що миряни, переважно зібрані на зборах, заявляли їм свою повну піддержку. Ця акція ведеться й до сьогодні, щоб якнайбіль ше число вірних УКЦеркви мало можливість додати свій голос до спіль ного протесту проти фатальної і короткозорої ватиканської східньої політики. Як безпосередня реакція на листа Папських Делеґатів відбулася у Вашінґтоні, дня 25 листопада цього року, протестна демонстрація перед приміщенням Папської Делеґатури, влаштована Крайовою Управою патріярхального т-ва. Вона була спрямована проти політики Апостольської Сто лиці, що є суперечна її власним постановам стосовно нашої Церкви, проти

digitized by ukrbiblioteka.org

шіші ч оштіа « ♦ жв

«»»« »'

Фраґмент із демонстрації у Вашінґтоні, 25 листопада 1972 року. вмішування Ватиканських курійних урядовців до внутрішніх справ нашої Церкви, проти ділення наших єпископів і руйнування єдности нашої іє рархії та проти позбавлювання фактичної влади Верховного Архиєписко па і підставлювання Апостольських Делегатів як посередників між на шими владиками і Папою. У стосовних публікаціях двома мовами було унагляднено, що демон страція відбувалася також в обороні авторитету і прав Верховного Архи єпископа як Голови Української Католицької Церкви, в обороні прав на ших єпископів відбувати повноправні Синоди Єпископів під проводом Вер ховного Архиєпископа, обговорювати і схвалити конституцію Помісної Української Католицької' Церкви та керувати усіми життєвими справами цієї Церкви. В демонстрації було понад шість сотень учасників, втому священики, сестри, молодь, старші та молодші миряни, зі стейтів: Мериленд, Делавер, Пенсильвенія, Ню Джерзі, Ню Йорк, Конектікет, як також пооди нокі учасники з віддалених стейтів. Демонстранти носили зі еобою хрести, портрети Верховного Архиєпископа, образи і транспарен'ги, напи си на яких відображували ціль демонстрації. Заінтересована американська преса мала добрі і вірні звідомлення про стан УКЦеркви і українського Єпископату в зв’язку з листами Апос тольських Делеґатів. У статтях,що появлялися перед демонстрацією і після неї представлялося долю УКЦеркви в насвітленні східньої політики Ватикану й невсипучі старання Верховного до реалізації прав помісности* -

4- -

digitized by ukrbiblioteka.org

П р о ф .М и р о с л а в Л а б у н ь к а І

К О М Е Н Т А Р

на лист Апостольських Делеґатів і Нунціїв до Українських Єпископів /Із Радіопрограми "Голос Мирян у Філадельфії/ Основною частиною листа до українських католицьких владик є п ’ять пунктів, ^ яких заперечуються права помісности УКЦеркви. Лист починається вступним реченням, яке саме собою досить промовисте й варто його проаналізувати. Починається воно ствердженням, що " до уваги Апостольської Столиці доведено” , що Верховний Архиєпископ ( в оригіналі: їх Еміненція кардинал Сліпий) розіслав владикам "українсь кого обряду" текст "Архиєпископської Конституції Помісної Української Церкви" для їхніх завваг і для евентуального опублікування. Цікаві в тому вступному реченні такі ствердження: 1. Хтось поспішив із інформацією до ватиканських чинників про того рода справу, що є чисто внутрішньою справою УКЦеркви. Можна дога дуватись, що. зроблено це якраз із ціллю, щоб прийшла заборона, що й осягнено. Іншими словами, лист що його коментуємо, був спрово кований чинниками, можливо навіть українськими, які не бажають собі формально-юридичного оформлення У К Ц гяк церкви поміснеї.. 2. Верховного Архиєпископа називається лиш кардиналом в цьому речені, а також в усіх інших частинах листа, де його згадується, а ніколи Верховним Архиєпископом, хоч цей титул був признанний самим же Ватиканом, і він відображує історичну ролю київсько-галицьких митрополитів від лочатків христіянства в Україні, їхні права з часів заключення Унії і після них, коли вони були уніятськими галицькими митрополитами. Зайво було б тут вичисляти документацію в цій справі, що вийшла за останні три століття існування УКЦ таки в -самому Римі. 3. "Архиєпископську Конституцію", а радше її проект називається конс титуцією "Автономної Української Церкви". Пропущено очевидно слово "Католицької", що, треба вважати, зроблено із тенденційною злобою. П ’я^ь точок, що доводить до відома нашим владикам апостольський делегат, попереджає такий вступ: "З доручення Святійшого Отця, їх Еміненція Кардинал - Секретар стану, (ідеться очевидно про кардинала Жана Війо), прохає мене довести до Вашого відома слідуюче*." Звертаємо увагу наших читачів на факт, що делегат відкликається безпосередньо на Секретаря Стану й посередньо на папу як чинники, що йому доручили інтервенювати в справах, про які дальше йде мова. Відклик на папу може бути формальністю, а най більше - це хіба, що папу ватиканські бюрократи повідомили про те, що такий лист вислано до українських владик. Варто відмітити, що не згадується про Східню Конґреґацію і її голову - кардинала Фюрстенберґа. Це важливе пропущення. Важливе тим, що від часу папського листа, в якому відмовлено проханню української католицької ієрархії піднести до гідности патріярхату Верховне архиєпископство, справи нашої Церкви трактуються на рівні Секретаріяту Стану й за відомом, а то й безпосередньо - самим святійшим Отцем. 0 це певний диплома тичний успіх Верховного Архиєпископа?їх Блаженства Кир Йосифа> як і цілої нашої Церкви вирішувались монсіньйорами нижчих ранґ ватиканської бюрократичної машини. Ми свідомі того, що це невелика розрада для всіх нас, беручи до уваги, як нас трактують і на цьому найвищому рівні. Але - з другої сторони, це принайменше унагляднює серйозність українського церковного питання під сучасну пору. Очевидно, що справи, які апостольський делеґат доводить до відо ма наших владик і рівночасно остерігає їх перед участю в акціях, які мали б довести до завершення структуральної побудови помісности

- 5 -

digitized by ukrbiblioteka.org

нашої Церкви на базі Верховного Архиєпископства відомі вже з преси. Очевидно, що лист Делеґатів не різниться основно від тих енунціяцій, що їх всі ми вже мали нагоду чути дотепер з тої самої сторони від часу славнозвісної візити кардинала Фюрстенберґа у Філядельфії у 1969р., його листа - заперечення 4-го архиепископського синоду, листа Кардинала Тіссерана, листа Папи Павла У І , та листа - заборони карди нала Війо до наших владик перед 5-тим Архиєпископським Синодом укра їнської ієрархії, осінню 1971 року. Всетаки, постараємось проаналізу вати цих 'п’ять точок цього чергового документу ватиканської бюрократії, що з якоюсь засліпленою завзятістю змагає до знищення нашої Церкви. Без огляду на те, що хто сьогодні думає про політику Ватикану, май бутній історик без труду бачитиме із документації, що її ми тут вичислили, і яка стала відомою^ загалові, а ще більше на підставі тої частини документації, що зберігається в секретних сейфах перед люд ським оком, що ця політика - свідомо чи несвідомо - спрямована на знищення Української Католицької Церкви в цілому світі. Можемо хіба просити Всевишнього, щоб вона чимскорше скінчилась; - заки ще не пізно. Отож у першій точці повідомлення - перестороги, стверджується, що підготовка проекту Конституції і його розсилка Верховним Архиєпископом до українських владик, відбулись без повідомлення Апостоль ської Столиці. Важко зрозуміти, що властиво хоче Ватикан таким ствер дженням осягнути. Бо чому мав би про це Верховний Архиєпископ. бутького повідомляти? Не кажеться в цій точці, що він не мав права цього робити, або що він зробив щось зле. Але з другої сторони не зроб лено цього ствердження надармо. Щойно з дальшого контексту стає ясним, що хотілось сказати, а саме, що без відома Апостольської Сто лиці таких заходів ані Верховний ані ніхто інший, на думку Ватикану, не має права робити. Українським владикам таким ствердженням суґерується, що вони поступають проти волі Ватикану, коли в тих заходах згідні з Верховним. Іншими словами, перша точка розрахована на застра шування українських католицьких владик. Подібні прийоми застосовувано нераз у минулому до наших владик і були випадки, що ці прийоми були успішними. Сподіваємось, що того рода психологічний терор не буде успішним під сучасну пору. Хочемо вірити, що владики задержать свою особисту й національну гідність, а також, сповнять свій обов’язок суп роти своєї, як і вселенської Церкви, й в скорому майбутньому приймуть , проект Конституції Української Католицької Помісної Церкви й будуть виконувати її для добра Церкви й народу. У другій точці остережень, делегати звертають увагу нашим вла дикам, що немає правного титулу, який узаконив би таку конституцію УКЦеркви й додають, що це тому, що наша Церква не має патріярхату, та не має посереднього чинника влади між папою і владиками. Що до першо го твердження про "правний титул т. зв. узаконення1’, то можна би, - а то й треба відповісти римським спеціялістам від канонічної казуїстики, що церковне право не є вічним і непорушним законом і тим більше не має сакраментального характеру ані святости. Більшість його парагра фів, як це кожний знає, запозичені живцем із римського імперського права; інші ж знову - розвинулись на базі практичних прецеденсів; ще інші - були придумані юристами для регулювання певних актуальних питань, і відображують попередній історичний розвиток Церкви та* загального судочинства. Все це можна сказати й іншими словами: якщо такого "правного титулу” для узаконення Конституції Української Католицької Помісної Церкви немає, то його належить створити для добра вірних цієї Церкви, для скріплення цієї Церкви, для забезпе чення дальшого існування цієї Церкви й для добра всієї Вселенської -

б -

digitized by ukrbiblioteka.org

Церкви в цій добі екуменізму; особлива, якщо цей екуменізм має бути правдивим намаганням до об'єднання всіх віруючих християн. Зрештою, Верховний Пастир Католицької Церкви, має всі прерогативи для узако нення всіх юридичних актів, що доконані в лоні Вселенської Церкви, а тим самим без^груду - й понад голови ватиканської бюрократії - може й повинен узаконити Конституцію УКЦеркви, коли вона буде остаточно розроблена й схвалена Архиєпископським Синодом української католиць кої ієрархії, чй - що було б ще кориснішим помісним Собором всієї УКЦеркви. Вкінці варто нагадати всім, що відповідальні за того рода формулювання стверджень, що вони мабуть таки забули Декрет про Схід ні Церкви винесений 2-гим Ватиканським Вселенським Собором, де якраз того рода "правні титули узаконення" досить ясно сформульовані. Що ж .до другого ствердження в цій точці - про те, що наша Церк ва не має посереднього чинника влади між єпископами й папою, то пря мо важко повірити, щоб впертість римських бюрократів у фальшивих ствердженях доходила до таких меж. Адже ж у тому самому Декреті про Східні Церкви говориться, що Верховний Архиєпископ має рівні права з патріярхами. Ці права якраз і заключаються основно в тому, що він, як голова помісної Церкви є тим посереднім чинником. Якраз право назна чувати й висвячувати владик та скликати помісні синоди, чи собори своєї Церкви, вирізняють його в тому відношенні як чинника посеред нього із вищими від єпископа правами. У ствердженні статусу Львівсь кого Митрополита, як Верховного Архиєпископа, виразно сказано, що права його походять від того, що він був і є головою одної церковної провінції. Інакше цей титул і не має бази існування і в іншому, скажімо, почесному розумінні, ніколи не існував. Виглядає однак, що з огляду на політичні розрахунки сучасних днів, в Римі готові занехтувати будьякими правними "титулами” йщо гірше - принципам логіки. У третій точці листа сказано, що називати Українську Церкву (знову пропущено: Католицьку, бо про цю Церкву тільки й мова) "авто номною” не є ясним правно й незгідним зі звичаєм інших Східніх Церков. Твердження це мабуть навмисне так заплутане й тенденційне, щр важко є входити в дискусію без того, щоб перемелювати те, що є відоме римським спеціялістам краще, як кому іншому. Вкажемо лиш на те, що тенденційно вплетено в це ствердження. Ото ж, автономна Церк ва є Церквою^втокефальною. Такі церкви існують поза лоном Вселенсь кої Католицької Церкви й є частинами Вселенської Православної Церк ви; фактично Православна Церква, якщо вживати такого спільного очеркнення і є сукупністю автокефальних церков, що часто перекладається словом ’’автономні” . Ніхто покищо не називає Українську Католицьку Церкву автокефальною і не старається такої творити. Натомість ідеть ся про помісність Української Католицької Церкви. Це є цілковито інше правне поняття, як автокефалія, хоч воно з браку кращого англій ського відповідника перекладається як "автономна Церква”. В латинсь кій мові відповідником слова помісність є еклєзія партікуляріс і наша Церква в тому розумінні завжди такою була. Різниця між автокефалією і помісністю в тому, що Церква, автокефальна є цілковито незалежна юридично від будьякого надрядного церковного проводу й є тільки в молитовному єднанні з церквами того сам<зго віровизнання. Помісна Церква натомість є залежною від верховного церковного проводу свого віровизнання (як Папа чи Вселенський Патріярх; через свій верховний чинник (як патріярх, Верховний архиєпископ, чи митрополит). Не мож на припускати, щоб цього в Римі не знали. Коли навмисно опрокидують

- 7 -

digitized by ukrbiblioteka.org

знані речі, це тому, щоб задержати цілковиту контролю над нашою Церк вою і тим самим не допустити до закріплення помісности, а також - щоб творити заколот серед всіх її складових частин.Чим більше скомплікованою виглядатиме ціла справа нашої помісности, тим легше буде для заінтересованих чинників йти на дальше й цілковите знищення самобутности нашої Церкви. Сказано в тому твердженні також що ’’автономність" (читай: " не згідна із звичаєм інших Східніх Церков"). Можемо запитати римських спеціялістів - чому тоді в унійних актах нашої Церкви, як і інших Східніх Церков з'єдинених з Римом, забезпечувано й прирікано не міня ти нічого, що ці Церкви посідали у'сфері окремих прав, організацій ної структури й обрядових традицій? Дальше - чому існує; окреме право для цих Церков (якого до речі римські куріяльні чинники не вважають за відповідне стосувати, якщо воно їм не подобається)? І вкінці - з якою ціллю виготовлювано Декрет про Східні Церкви! Треба додати7, що не всі Церкви зберегли її в належному ступені. Вірмени позбулися, а українці були на шляху до певної інтеграції, себто латинізації, що з огляду на політичну ситуацію рівняється повній ліквідації. Віднос но невеличка група мелхітів зуміла однак відстояти свою помісність і всі римські шикани в минулому й сучасному нічого не могли змінити. Отже є Східні Церкви в лоні Вселенської Церкви, де права помісности задержано. Коли хтось говорить, що це неправда, то в простій мові таке твердження треба скваліфікувати як звичайну брехню. Українці й їхній церковний провід не вимагають нічого більше, як те, що було їхнє; що від віків Рим їм обіцяв; що потверджували папи й собори; й що інші східні Церкви мають, хоч може і не всі! У четвертій точці кажеться, що Апостольська Столиця не може приняти конституції Української Католицької Церкви тому, що це не було б згідне з правом. Не кажеться однак виразно, яке право мається на ува зі. Це зрозуміло, бо немає такого права, яке забороняло б комунебудь приготовляти Конституцію. Знову ж коли робиться відклик до права, то треба точно подати до якого, включно з параграфами такого права. Такий втертий звичай зіґноровано і кардинал Війо робить тільки за гальні відклики тому, що тут розчислено на психологічнйй тиск у відношені до української ієрархії радше як на правничу аналізу само го письма. А що якщо українська ієрархія прийме конституцію (без огляду чи це буде проект, про який говориться у письмі, чи будьяку іншу) і не буде прохати Апостольській Престіл її принимати? Це мабуть і єдиний вихід в такій ситуації, що її створює Рим для нашої Церкви. Консти туція, про яку йдеться, має бути Конституцією Української Помісної Католицької Церкви і немає потреби, щоб її (так само це стосується і постанов Архиєпископських синодів, чи навіть Соборів Помісних Церков) хтонебудь поза ієрархією помісної Церкви затверджувати. Конституція не пишеться в тому випадку для Римської Церкви й Апостольський Прес тіл не має потреби її принимати чи відкидати, хоча він може занимати до неї становище - якщо хоче. Про що властиво йшлося кардиналові Війо виходить ясно із змісту п'ятої точки, де пропонується українським владикам відбувати наради з ціллю "усучаснити законодавство їхньої Церкви - для поліпшення структури Єпископської Конференції". Іншими словами - можете мати конференцію єпископів, бо це поцерше - римська інституція, а подру'ге це така інституція, яка не дає можливости продовжувати традицій східніх церков тому, що унеможливлює вилонити із себе проводу цілої помісної Церкви. Якщо Рим перебрав мірку в цьому письмі, то в першу -

digitized by ukrbiblioteka.org

чергу в цій точці. Питання ж бо є засадничого характеру, а саме: Чи Українська Католицька Помісна Церква є Східньою Церквою в Лоні Вселен ської Церкви, чи є вона - Римською Церквою? Думаємо, що українська ієрархія повинна поставити це питання відкрито перед Апостольським Престолом і ^км^гати відповіді, яка тоді була б стосована в кожному випадку, коли мова про Українську Католицьку Церкву. Так, як виходить із письма, то кардинал Війо й інші ватиканські чинники трактують нашу Церкву як Церкву римську - всупереч історичним і сучасним даним, які цьому протирічать. У цій точці є також ряд інших суперечностей. І так - говориться про законодавство Церкви "їхньої", себто українських католицьких вла дик, і тим самим признається, що є якась така до певної міри окрема Церква, хоч передше говорилось, що такої немає і називати її такою є проти якогось права. Накидується рівночасно Єпископську Конференцію і говориться про поліпшення її структури, хоч такі конференції для східніх Церков організувати - противиться Декретові про Східні Церкви. Знову ж на українську ієрархію падає зараз обов’язок сказати Римові, що така Конференція українських владик не існує. Стільки про п ’ять точок письма апостольських делегатів і нунціїв до наших владик. Є вони й суттю письма, що його коментуємо. Але це ще не все, що знаходимо в цьому листі. Є ще не менш знаменне закінчення листа. Знаменне воно тим, що вказує, на нашу думку, на занепад римсь кої канцелярщини і на занедбання доброго тону - дві речі, якими Ватиканська Курія могла завжди гордитись. Нашим єгіископам кажеться, що наради Єпископької Конференції (яка властиво не існує) повинні від буватись з "належною пошаною до доґматичних вимог Католицької Церкви". Не знаємо чи відважуються в Римі писати так до владик інших національ ностей? Але є це направду далекойдуча образа владичої гідности. І сподіваємось, що вона*порушує навіть найбільш скромного й навіть найбільш відданого римським бюрократам владику. Невже ж в Римі забули, що апостольська благодать передається всім єпископам і що власне вони є колективно (так говорить церковна традиція і постанови 2-го Ватиканського Вселенського Собору) відповідальні за правди віри всієї Вселенської Церкви. Невже ж владики можуть ставитись з непоша ною до доґматичних вимог своєї Церкви, себто до її правд віри? Чи може в Римі думають що українські владики є інші від всіх інших і на них благодать св. Духа не сходить так само, як на представників римсь кої Церкви "рітус престантіс" (цього вищого обряду?); або може вони в очах Ркму заражені схизмою? Якщо ж навіть це останнє є правдою, то чому тоді існує братання екуменічне? Невже ж наради в чисто юридичних і організаційних справах можуть стати шкідливими для правд віри? Невже ж в Римі перестали.розрізняти між вірою і правом? Чи може ду мають, що "рутени" на цьому аж до тої міри не визнаються і що їм можна постійно сипати піском в очі? Дальше кажеться, що такі наради повинні відбуватись без "пору шення прероґатив Апостольської Столиці". Спитаємо - які нарриклад прироґативи Секретар Стану має на увазі? Можемо підповісти відповідь, яка частинно висловлена в другій точці, а саме, що Українська Церква не може бути одною, § ’єдиненою і помісною. Тому, що це не давало б змоги контролювати її голові Східньо.Г' Конґреґації і унеможливило б торгівлю її ціною з Московською патріярхією, Константинопольським патріяршим Синодом, примасом Польщі, а може й ще з деким, як буде нагода й потреба. Проти таких прероґатив українська католицька ієрар хія не лише має право - а й обов’язок виступати. Інших прероґатив апостольського престолу ми не знаємо-. Не йдеться тут очевидно про пре-

- 9 -

digitized by ukrbiblioteka.org

роґативи в сфері христіянських правд" віри, моралі, чи передення; бо коли мова про ці сфери - тоді не говориться про прероґагсиви, які мо жуть бути тільки правного, або організаційного характеру. Пропону ється, а радше наказується вести наради Конференції у порозумінні з Комісією проектування кодексу Східнього права. Чи не варто б запропо нувати, щоб раз було навпаки - може б так знана із своєї недіяльности римська Комісія почала працювати в порозумінні й в згоді з верховними чинниками помісних Східних Церков, що є з ’єдинені із Вселенською Католицькою Церквою? Не сумніваємося, що це направду було б корисним і для римської бюрократії і для всієї Вселенської Церкви. Можна піти навіть дальше - і в тому ділі почати співпрацю з відповідними чинни ками нез’’єдинених східніх і інших Церков. Це був би найбільш реальний доказ екуменізму, який покищо зведено до конвенційних енунціяцій і приємних поїздок - екскурсій. Вкінці останнім реченням листа забороняється наради в справах Українського католицького Патріярхату й ще робиться відклик - для підкріплення заборони - до "знаного рішення Святого Престола в тій справі", себто до листа Папи Павла УІ від 7-го липня 1971-го року. Поперше, папа не заборонив про це нараджуватись, а по друге - ніхто сьогодні нікому таких заборон не може видавати. Людині робиться на правду недобре, коли дивиться на того рода письма, які виходять з-під рук людей, що є в цій критичній для цілого світу ситуації відповідаль ні за долю Вселенської Церкви. Постає питання, кому залежить ‘на цьому щоб до решти знищити УКЦеркву. Хто справді стоїть за актами як це письмо, що його ми скоментували? Чия невидима рука причинюється до трагедії нашого народу.

Фраґмент і з д е м о н с т р а ц ії у В а ш ін ґ т о н і 2 5* 1 1* 72 -

digitized by ukrbiblioteka.org

КАРДИНАЛ СЛІПИЙ ПОЗБАВЛЕНИЙ ПРАВ "ЛЬО СПЕКЙО"

ч. 47. неділя, 19 листопада 1972

/Ватикан/ — Цими днями виявилося особливо алярмуюче зближення Ватикану до Совєтської Росії. В римськім "Іль Темпо" надруковано вістку і двацять чотири години пізніше потверджено Святого;* Столицею, що кардинал Слішгй^,'Верховний Архиепископ українців, Мученик за віру, в ’язень совє.тів впродовж 18 років у каторжних таборах Сибіру і поза^ полярним колом , є позбавлений прав у своїй ранзі Голови Української Католицької Церкви, і що сам пост — бодай тимчасово - зліквідовано. Це гостре потягнення подане до відома українським єпископам, розкине ним по цілому світі, /говорить "Іль Темпо"/ листом, підписаним карди налом Секретарем Стану. Роздумавши над тим 24 години, Ватикан почав дивовижну й нечувану акцію. Він рішучо заперечив існування "листа",^ кажучи, що тут мова про "писаний документ» підписаний кардиналом Війо. Секретарем Стану, і подании до відома українським єпископам. Багато; не відразу схопило це тонке розрізнення. Інші, хоч і розважали над цим, не вповні збагнули це, навіть по довгій призадумі. В кожному разі письмо кардинала Секретаря Стану, першого авторитету Церкви після Папи, гово рить між іншим - зі сильним натиском: "Українська: Церква не має жадної понад-єпископської' форми юрисдикції за виинятком Апостольської Столиці*.1 Іншими- словами, Верховний Архиепископ Кардинал Сліпий, якраз той, Якого поставлено над іншими єпископами, як Голову Української Церкви, вже більше не має цієї; влади. Українці в Америці, від яких прийшов до Риму англійський перек лад листа - /"простіть нам, Еміненціє і Високодостойний Кардинале Війо ! Ми хочемо віднестися до документу написаного машиною і підпи саного пером і даного до відома українських єпископів, у деяких випад ках теж і при помочі, послуг поштаря"/ - злагіднили, не фальсифікуючи, гострий вислів Секретаря Стану. Замість виразно вказати на відсут ність будьякої юрисдикції верховного архиєпископа над українськими єпископами, вони висловили це речення менш гострими словами: "Українська Церква не є; патріярхатом і не має нікого, хто міг би бути посе редником між Нею і папською владою".Як видно, суть є та сама: Українська Церква тратить свою автономію і йде під пряму залежність Риму. Як постала вд автономія, що її тепер придушено ? Українська Цер ва візантійського обряду злучилася з Римською:, визнаючи найвищу вла ду Папи, 18 жо-втня 1596 р. так званим "Актом Унії", проголошеним то>дішним Митрополитом Києва Михайлом Рогозою в Бересті. З ним зібралось п ’ть єпископів і три архимандрити і Акт був проголошений у присут ності представника Папи Климента Восьмого, фльорентійця Іполіта Аль^добрандіні. Митрополит Рогоза одержав раніше, а саме 2-го; лютого цього ж року, запевнення Кдимента Восьмого, що верховний архиепископ1 Києва "при завершенні унії з Римом" збереже право номінувати єписко пів для опорожнених дієцезіи. Папи протягом століть завжди признавали цей привілей, і коли в наслідок переслідувань православних Верховний Архиєпископат українців-католиків перенесено до Львова. Пій Сьомий у 1807 р. потвердив ще раз запевнення Климента УІІІ. Соборовий Декрет ІІ-го Ватиканського Собору про Східні католицькі Цекви зазначує, що "верховний архиєпископ рівняється патріярхові". Моту Пропріо "Клері Санктітаті" признає верховному архиєпископові привілей номінувати єпископів у Верховній Архиєпископії, а інший канон дає йому право назначувати представни ків при Святій Столиці. Ця структура є - бодай на вигляд - признана й потверджена тепе рішнім Папою-23-го грудня 1963 p., коли він номінував Митрополита Сліпого:, "Верховним Архиєпископом" українців. Мученикові Йосифові

- 11 -

digitized by ukrbiblioteka.org

Сліпому отже була признана ранґа Голови Української: Католицької Цер кви під зверхністю Папи. Хоч він і не є патріярхом, але має; у ве ликій мірі функції патріярха. Властивості, патріярха були проголо^шені легальними письмами й фактами Павлом УІ-им, який проголошує їх леґальними навіть для некатолицьких патріярхів, так як патріархові Москви./В день Воскресіння 1965 р. теперішній Папа вислав йому сер-гдечні побажанняг, поширюючи їх також 11на; клир і на нарід, щ о поручені нашій пасторальній опіці” і "тій частині стада Христового, якої Ви ~є Пастирем11/1 Українцям католикам - противно, як тим нез’єдиненим — це старинне право нині заперечене• Павло Шостий, коли українці просили його піднести Сліпого до ранґи Патріярха, повідомив їх 7-го липня 1971 р*, ЩО) "ми були схильні приняти ваше прохання, але:1, з болем, ми прийшли до вис новку, що неможливо - принаймні під цю пор.у — створити .український патріярхат" . Кардинал Сліпий просив своїх вірних приняти покірно також і цей досвід, що відбирає українській Церкві один з її найуспішніших середа ників пасторальної дії. Між іншим, Йосиф Сліпий - нині кардинал — був першою; особою, яку Павло- Шостий відвідав зараз по своїм вивищенні на папський трон. Цього; ж таки дня, як його вибрано, після[ обрядових функцій з членами Святої Клеґії та іншими ватиканськими достойниками, новий Папа залишив своє помешкання в цім першім пополудні, щоб вда тись перш за- все до помешканняі тоді — Митрополита Сліпого. Був це перший жест признання героїчної вірности Української Католицької Цер кви Папі; це був вияв вдячности одинадцятьом заарештованим єпископам, з яких десять згинуло у в ’язниці або коротко опісля. Тільки особли віша сильна будова спасла Митрополита Сліпого, щ№ шщргежив температуру 4-5 ступенів морозу, яка, як він каже: пмені запирало віддих і поси лювало биття: серця, яке наче б розривалася, але Ісус, Пречиста Діва і деколи собрат недолі завжди приходили мені на поміч". Отже Папа знає мучеництво українського: народу - який налічу© п ’ятдесять п ’ять мільонів, але стратив десять через війни, голод, і комуністичні переслідування. Натомість д е в ’ять років пізніше прийшло найгіркіше розчарування. Їхньої жертви більше не признається. Як її поставлено на; вагу супроти користей, які бажалось одержати зі зближення з Совєтським Союзом, більш бажаною стала Москва. В Росії московський патріярхат знищив Українську Католицьку Церкву, змушуючи її стати частиною Російської 1 Православної Цекви. Вона осягнула цю мету актом насилля, вживаючи поліцію і військо. Теперішній патріярх усієї Росії Пімен, зараз по своїй інтронізації проголосив офіційно зникнення Української Церкви. Він це зробив у присутності, ватиканського достойника, кардинала Віллібранса. І найбільше болить українців; т е , що цей визначний, кардинал, який був присутній ш офіційній ролі на деклярації, що санк ціонувала в брутальний спосіб знищення Спільноти українців-католиків, не зложив жадного протесту. Хоч можна б зрозуміти небажання образити публично своїх господарів у великім зборі на совєтській території, все ж залишається таємницею, чому кардинал Віллібранс, повернувшись до Риму, не осудив у будьякий спосіб це плянове знищення^ однієї Схід— ньої Церкви, яка злучена зі Святою Столицею вірністю "аж до крови”. Якщо не належалось йому це зробити, то це дійсно скандальне, що, Свята Столиця не почувалась до обов’язку висловити - якщо не протест та принаймні біль, за це що с т а л о с ш Та лишилася Українська Церква поза межами України під зверхністю Верховного Архиєпископа Кардинала Сліпого. Історично доказано, що в такому разі верховний архиєпископ не тратить своїх прав, але має обов’язок задержати з ’єдиненим своє стадо, щоб його не проковтнули країни, в яких воно знайшло притулок. В дійсності, вже в давнині, digitized by ukrbiblioteka.org

682 -го р., коли жителі Кипру , вигнані з острова арабським переслі дуванням, оселилися поблизу Константинополя, були поставлені під юрисдикцію свого верховного архиепископа, а не екуменічного Патріярха Константинополя, на території якого вони знаходилися - а він був найбільшим з патріярхів по Папії По дев’ятнадцяти століттях христіянства такеїсаме право заперечується українцям, яких засуджують на розсіяння і поступову асиміляцію в інші Церкви, щоб приподобатися Москві. Це природно, що комуністи, а між першими Лільо Спадіні у "Паезе Сера” / - це італійська комуністична ґазета — заввага пере-» кладача/ цим зраділи. Але дороги Провидіння - незбагнені. Парадоксально - в часі, коли прийшла вістка, що; кардинал Сліпий позбавлений прав - в Римі відбува лися збори групи священиків і світських, які заявили: - ”Коли Спископ Риму проголошує Слово Боже і закликає перевести його в діло, вірні є щасливі, що ^ будується у вірі, але коли Він, прямо або через деякі органи Кури', проповідує підчиненняі сильним цього світу, Христіянська Спільнота робить йому братню прислугу, пригадуючи йому, що тільки Іс.ус є Господом”. На диво, як сам Іс^гс сквгзав,часом ці, яких вважають синами тем ряви є "мудрішими у своїм роді від синів світла". Але це не має вартости за бронзовими воротамиВатикану у хвилині, як монсіньор Касаролі заключає дипломатичні взаємини з комуністами Варшави, у споді ванні заключити їх із Москвою, Росія & потужна, і це вистачає, Джульельмо Роспільйозі

ВІД ТОВАРИСТВА СВ, АНДРЕЕ30-го листопада, 1972 У зв’язку з листом Кардинала Війо, Секретаря Стану Ватиканської Держави, якийхіерез Апостольські Делеґатури розіслав усім нашим україн ським католицьким єпископам і в якому знову заперечується права помісної Української Католицької Церкви, отці-душпастирі цеї Церкви зі«бралися на нараду 30-го листопада, 1972 р., в місті Ню Йорку, Отці зажурені постійними зневагами зі сторони членів Ватиканської Курії /які покликаються,що вони є ”уповажнені” так писати Святішим От цем/ Голови Помісної Української Католицької Церкви і £ї Ієрархії та топтанням прав нашої Церкви і накидуванням Її прав Рмської Церкви, Отці мають клопоти по парафіях, бо миряни цілком оправдано не можуть зрозуміти чому наша Церква зазнає таку велику несправедливість зі сто рони Апостольської Столиці. Миряни запитують своїх духовних отців що вони роблять, а зокрема яка в реакція нашої Ієрархії, на зневаги Ва тикану, У Вашінґтоні відбулася маніфестація під Апостольською Делеґатурою. По різних парафіях відбуваються віча з домаганням щоб наші вла дики, духовенство, усі українські орґанізації спільно заговорили в обо роні прав нашої Церкви а найважніше щоб ВЖЕ почали адміністративну само управу Помісної Української Католицької Церкви після прав Східних Цер ков, Молодь здеморалізована фактом, що Ватикан помагає безбожницькій Москві нищити нашу Церкву та що у нашій Ієрархії є брак солідарности спільно стати в обороні Церкви, яку їм припоручено. -

13 -

digitized by ukrbiblioteka.org

Вселенська Церква переходить велику кризу. Діються нечувані речі які були й не до подумання кілька літ тому назад. Хто був^би повірив що прийде час що члени Ватиканської Курії щоб тільки мати можливість говорити з комуністичними атеїстами заплатять їм ліквідацією; Україн ської Католицької Церкви зі сіма мілійонами віруючих. Хто міг би був* собі уявити що у днях екуменізму коли шукається за діялогом з право славними, протестантами, жидами, та людьми різних вірувань, Вселенська Церква буде силою відкидати якраз Українську Католицьку Церкву, яка через століття виказала стільки льояльности супроти Неї, Беручи під розвагу Ватикансько-Московську політику, нам, україн цям, не поможе доказувати членам Ватиканської Курії що;: на підставі Берестейської Унї українці мають право на адміністративну самоуправу, що Митрополит А. Шептицький виконував патріярші права в Україні, Росії, Білорусі і по всіх країнах де жили українці; що в 1963 році підтвер джено що Львівський Митрополит має уважатись Верховним Архиєпископом; що 31-го січня, 1964 року офіційний бюлетен Конґреґації длйг Східніх Церков, "СІКО" помістив довшу статтю Маріо Ріцці точно вияснюючи права нашої церкви і доказуючи, що влада Первоєрарха Української Церкви була патріярхорівною; що "Декрет для Східних Католицьких Церков" з 21-го листопада, 1964 року припоручив що "Східні Церкви ...мають право й є зобов’язані рядитися згідно з власними питоменними правилами" /П. 5*/» та "якщо вони через обставини часу чи осіб неслушно від них відхилились, нехай намагаються повернутись до прадідних традицій" /П. 6/. У Ватикані добре знають пр це все, що належиться Українській Ка толицькій Церкві, Члени Курії добре знають що у Східніх Церквах скли кується тільки Синоди і Собори, та що їх не заступається конференціями які практикується у Римській Церкві. Знаючи права нашої Церкви, вони шукають за пролазкокц викрутом /луп-гол/, щоб виправдати свою: неспра ведливість, Однак, правда по нашій стороні і викрути Курії можуть стати' посьміховиськом культурного світу та підкопати авторитет Вселенської Церкви, Ані Ватиканська Курія, ані Москва, ані Варшава ані всі вони до спілки не зможуть знищити нашої Церкви чи забороняти її адміністративну самоуправу, якщо всі українські владики у добрій волі зачнуть практику вати синодальні ухвали і урухомлять адміністративну самоуправу помісної Української Католицької Церкви, Все українське духовенство напевно по може своїм владикам у їхніх зусиллях, а мирянство напевно з радістю по може морально і фінансово втримати цю адміністрацію як також поможе у розвитку поодиноких митрополій, єпархій і парафій. Зібрані священики на засіданні 30-го листопада рішили вислати листа до Святішого Отця, якого копію висилаємо до української преси з проханням опублікувати, щоб українське громадянство знало наше ста вище, Ми також звертаємось з проханням до всіх українських священиків у вільному світі. Хто зі священиків годиться зі змістом листа до Свя тішого Отця, просимо їх прислати свою згоду-долучити своє, і м ’я і пріз вище на листі до Папи Пала УІ. Свою згоду проситься висилати на адресу голови Товариства Св. Андрея: 4 ,. Very Rev. Volodymyr Andrushkiw 198 Ontario Street Cohoes, N , Y . , 12047 U.S.A. о. Володимир Андрушків, Голова

14 -

digitized by ukrbiblioteka.org

ЛИСТ ДО СВЯТІЙШОГО отця До Святішого Отця Павла УІ Папи Римського Ватикан Ню Йорк,

30-го листопада,

1972

Ваша Святосте! Ми, священники Прмісної Української Католицької Церкви, невимовно Стривожені змістом письма Секретаря Стану, Кардинала Війо, з вересня 1972року, до українських католицьких єпископів. В цьому листу Кардинал Війо зазначив, що він "уповажений" Вашою Святістю заперечує право Голо ви Помісної Української Католицької Церкви, їх Блаженства Кир Йосифа Сліпого, комунікуватися зі своїми єпископами в справах "Архиєпископської Конституції Української Церкви.'1 У цьому листі Кардинал також радить (на припоручення Вашої Святості), що Апостольська Столиця "не буде спротивлятися консультації між українськими Єпископами" у формі конференції. Бюлетен Ватиканського Пресового Бюра 4.231 датований 4-го листопада ц. р., ще сильніше підкреслює Ватиканської Курії поняття юрисдикції українських митрополитів і єпископів і в противенстві до прав Східніх Церков зву зила її до зера. Як ми, священики, можемо вияснити вірним_наших парафій що Ватикан переочує всі права нашої Церкви й відмовляє Її адміністративну самоуправу? Як можемо виправдити це, що члени Курії за дозволом Вашої Святості (бо у своїх листах покликаються на Вашу Святість) зневажують Голову Помісної Української Католицької Церкви і Її цілу ієрархію? Як можемо втримати наших вірних пошану до авторитету Вселенської Церкви, коли наочно наша Українська Церква" стала жертвенним козлом для переговорів Ватикану з атеїстичною Москвою? Ми хочемо заявити Вам, Святіший Отче, і всім членам Курії наш біль, жаль і розчарування за заподіяну кривду і несправедливість. Ми не просимо ніяких привілеїв ані ласк від Західної Церкви. Українська Церква заключила в Бересті (1596 р.) умову як Церква з Церквою, не підчиняючи себе, але визнаючи першенство Патріярха Заходу між рівними Патріярхами св. Христо вої Церкви. Як тоді так і тепер ми визнаємо зверхність наслідника св. Пет ра у справах доґм. Але так як тоді так і сьогодні ми бажаємо заховати всі права нашої Помісної Української Католицької Церкви, традиції і релігійні звичаї без втручува^шяся інших обрядів і юрисдикцій. Ми, підписані священики, хочемо Вам, Святійший Отче, і всім членам Ватиканської Курії заявити: 1. Ми були, є і будемо щиро віддані Голові Помісної Української Католицької Церкви, їх Блаженству Верховному Архиєпископові, зглядно Патріярхові, Кир Йосифові Сліпому, йго.г особі, як також його ідеям і задумам висловлених і здійснених у постано вах Четвертого і П'ятого Архиєпископських Синодів і оформлених Постійним Синодом. 2. Ми протестуємо що члени Курії стараються відібрати належні пра ва Голові Помісної Української Католицької Церкви і зневажають Його своїми листами, пресовими звідомленнями чи забороною виїзду поза границі Італії. 3. Ми рішучо стоїмо в обороні наших* владик яких юрисдикцію Ватиканська Курія розглядає з боку римського права а ні права Східніх Церков. Ми не будемо мовчанкою збувати Ватиканської Курії пониження авторитету наших владик.

15 -

digitized by ukrbiblioteka.org

4. Ми протестуємо проти листів писаних членами Ватиканської Курії до Голови Помісної Української Католицької Церкви чи Її владик як до своїх підвладних, що-не мають поняття про права, традиції і повинності супроти своєї Церкви, свойого духовенства і своїх вірних. Після прав нашої Церкви Верховний Архиєпископ, зглядно Патріярх, має право скликати Синоди. Після прав нашої Церкви Він має право опрацьовувати конституцію і її висилати до своїх вла дик. І вже найвищий час щоб члени Ватиканської Курії запізналися з правами Східніх Церков і не повторяли своїх помилок. 5. Ми не признаємо апостольську делегатуру пунктом комунікаційним поміж Святішим Отцем і нашою ієрархією, чи нашою ієрархією і Свя тішим Отцем. Наша Церква має Верховного Архиєпископа, зглядно Патріярха і Постійний Синод і після прав нашої Церкви ТІЛЬКИ цьою дорогою повинна бути виміна комунікації. 6 . Ми не можемо вдавати перед вірними нашої Церкви, що ми не бачимо як сім мілійонів українців католиків стало жертвенним козлом в торгах поміж Ватиканом і атеїстичною Москвою за неокреслений діялог. Ми не можемо мовчати коли Ватикан не тільки не стає в оборо ні нашої Церкви в Україні, а то і у вільному світі, на бажання Москви, хоче зліквідувати ту нашу Церкву яку ані російські царі ані московський комунізм не всилі був доконати. За 16 літ нам прийдеться святкувати роковини 1000-річчя християнства в Україні. За тих тисячу літ християнства наш український народ дав бага то доказів не тільки вірности Богові, але й вірности наслідникам св: Пет ра. Ми не будемо тут перечислювати світлих і трагічних моментів нашої історії, бо вони відомі цілому світові. Геройські вчинки і мучеництво єпископів, духовенства і мирян в Україні і на засланнях стали подиву гідні і для всіх людей інших вірувань. Святіший Отче! Чому Апостольська Столиця якраз українцям відмовляє право на адміністративну самоуправу? Чому Ваша Святість топче по тих пра вах Української Церкви які Вашої Святості попередники нашій Церкві Гаран тували? Чому Ваша Святість позволяє на це, щоб Декрет для Східніх Католи цьких Церков відносився до всіх інших християн Східніх Церков, але не до українців? Чи Ваша Святість узнає дітей України ’’безбатченками"? Чому така велика несправедливість зі сторони Апостольської Столиці якраз для тих, що через століття виказували тій самій Апостольській Столиці тільки вірність? З проханням о Вашої Святості благословення для нашого Українського Духовенства і Мирян, бстаємо віддані в Христі Господі, о. Ярослав Шуст за Контрольну Комісію

о. Володимир Андрушків Голова X X X

ЗІ СВІТЛИМ П Р А З Н Щ О М РІЗДВА ХРИСТОВОГО 1973 РОКУ КРАЙОВА УПРАВА Т-ВА ЗА ПАТРІЯРХАЛЬНИИ УСТРІЙ УКРАЇ СЬКОЇ КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ І РЕДАК ЦІЯ ЖУРНАЛУ "ЗА ПАТРІЯРХАТ" ВІТАЮТЬ ГОЛОВУ ПОМІСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ КА ТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ ЇХ БЛАЖЕНСТВО КИР ЙОСИФА СЛІПОГО, ІЄРАРХІЮ НАШОЇ ЦЕРКВИ У СКЛАДІ АРХИЄПИСКОПСЬКОГО СИНОДУ УКРАЇНСЬКИХ ЄПИСКОПІВ, СВЯЩЕНСТВО,МОНАШІ ЧИНИ Й ВЕСЬ УКРАЇНСЬКИЙ ВІРУЮЧИЙ НАРОД НА РІДНИХ ЗЕМЛЯХ І В ШИРОКОМУ СВІТІ. Христос Рождаеться !

Славіте Його І

- 16 -

digitized by ukrbiblioteka.org

Д р. Я р о с л а в

К рив’як

ПРИЧИНИ БРАКУ СВЯЩЕНИЧИХ ПОКЛИКАНЬ У НАШІЙ ЦЕРКВІ Всі погодимося, що живемо в небуденних часах. На наших очах прийшло до стрімголовної переоцінки давніх вартостей, до небувалих змін в полі тичному, суспільному, економічному, культурному, та виховному житті. Це, що до недавна ще було непорушною святістю, зникло з обріїв зацікавлення, або так захитане в основіах, що перестало нею бути. Безпереривно слухаємо й читаємо про кризу — кризу родинного життя, кризу авторитету, кризу духовости людини, кризу вір^і і релігії. Важко було б сьогодні застановля тися над їхніми причинами, хоча це явища важливі, спеціяльно в поясненні питання браку священичих покликань у' нашій Церкві. Відповідь на це питання також складна, як і складною є доба, яку пере* живаємо. *соли говоримо про кризу в релігійному питанні, тоді можна сміло сказати, що сьогоднішня зматеріялізована доба, визначена релігійною бай дужністю, яку багато людей виправдує тим, що не важне в що я вірю, важне, щоб взагалі мати віру, бо віра, це приватна справа, справа між Богом і мною. Таке "модерне" наставлення до віри спричинене модним сьогодні лібе ралізмом, доведе до релігійної розгнузданости не лиш вірних, але й се ред частини свяченства. Модерний лібералізм - недуга, яка своїми симпто мами непомітно доводить до щораз більш -жахливих наслідків. Недавно, виз начний американський соціолог, на доручення американського латинського Єпископату, студіював причини упадку релігійности в Америці. Після більш як дворічної праці, він дійшов до висновку, що сьогодні латинська ієрархія і духовенство в Америці перебувають, в стані цілковитого духового та інте лектуального банкротства. Про це широко писала американська преса. Покійний Кардинал Дель Аква заторкаючи це питання висловився так: "Частина священства є також відповідальна за кризу в Церкві, бо вона, своєю невідповідальною поведінкою внесла замішання серед вірних, що не сприяє розвиткові Церкви, тому що вона хоче зірвати з усім що через передання та історію прийшло до нас". В згаданих твердженнях криється частина правди. Під впливом самолюбнйх і дуже часто; зви&нених забаганок людина відсунула від себе духові вартості й хоч ще не відкидаючи цілком релігії та віри в Бога, 'трактує Його' як щось дуже далеке, з чим може і не прийдеться їй зустрітися. Так людина, віддалюючи себе поволі від Бога, затрачує рівночасна; свої® віру до всього і всіх та уйде своїм власним шляхом, визбувшись всяких засад та? принципів - не відрізняючи добра від зла. Така постава принесла неґативні наслідки для цілого суспільного життя, в якому віра й релігія стали поволі ніби непотрібним балястом. Будучи в^ безпереривній погоні за чимсь новим - нехай і гіршим, даючи перевагу матеріяльним вартостям над духо вими, людина розгубила себе та втратила здоровий глузд для своєго існувавші Ось лиш кілька прикладів про наслідки такого викривленого модернізму в церковному житті: На основі статистичних даних Ватикану за час 1939-63 священичий стан покинуло) 563 священиків а від 1964-70 - 113,44-0. Передбачують, що за даль*ших 5 років священичий стан покине приблизно 20,000 священиків. В 1965 р* католицька Церква в Америці мала 4-8,992 студентів, богословії а в 1971 Р* це число впало до 25,7^0» Що року в Америці приблизно 2,000 священиків покидає священичий стан. В Італії в роках 194-1-50 число) священиків впало на 29% а на сьогодні воно впало до 4-0%. Еспанія 1961 р. мала 8,397 студентів богословії а в 1971 р* лиш 3,361 -

17 -

digitized by ukrbiblioteka.org

В Бразилії 1962 р. було 1,772 студентів богословії ш в 1969 р* лиш 870, В Римі минулого року дві римські семінарії дали всього 14 священ ників. В Австрії: 1971 Р» вписалося на теологію всього 51 студентів. Центральне статистичне бюро у Ватикані. виявило, що сьогодні 1/5 па»рохій у світі не обсаджені священиками. І врешті, за статистикою, число зголошень на богословію вз1971 Р* обнизилося в загальному на 4,000, тоді, коли число католиків зросло наї 19 мільонів. Тих прикладів можнад б навести десятки. Згадані явища мають без сумніву вплив і на наше суспільство, нашу молодь, бо ж серед цих явищ живемо, але вони мають і свої окремі україн ські притаманності. Хто з нас звертає сьогодні більшу увагу на знання віри, науку історії української церкви, українського церковного обряду, церковного співу, навчання рел, гії українською мовою - все це відсунено у сліпий кут - мовляв живемо; в новому, модерному світі і немає часу звер тати увагу на перестарілі поняття. Результат такого поступовання, цеє ме ханічне відмовлювання молитов, легковажність до Богослужень та релігій них практик, легковажність до рідної мови, нашого обряду, якищ нажали і частина нашого священства не надто зацікавлена, а до цього махінальність у відправі Богослужень, плитонькі стандартові проповіді і т.д. Чи вичислені явища можуть причинитися до розвитку релігійности серед нашої молоді ? Чи можуть причинитися до збільшення покликань до свяще— ничого стану ? - Ледви ! Бо) церква, яка не має священичих покликань;, призначена на самознищення. Такі факти обсервуємо в нашій Церкві, яка* не йде, як бажало б ся, до світлого Воскресіння, а наближається чимраз до^ Голготи. Тому в цю грізну хвилину нам треба основніше і частіше призадумуватися та присвячувати більше уваги проблемі священичого доросту в на шій Церкві-, шукати виходу зі скрутного положення не дорогої® самообви нуваченням а продуманою послідовною працею і жертвою, бо за дальшу долю: нашої Церкви відповідальні ми всі. Зректися цієї відповідальности, це ніщо інше, як виставити себе на засуд наступних поколінь. Саме ця відповідальність наказує: нам сьогодні аналізувати причини, витягати на денне світло всі, хоча й болючі, неґативні явища, щоб тим краще збагнути не лиш причину, але також і причинитися до розв’язки складного питання. Висловлені в дальшому думки, в більшості не є виключно моїми дум ками. Це впершу чергу думки наших священиків: з різних країн нашого по~ селення. Серед тих думок є також думки наших богословів, бувших семіна ристів - молодих ще людей. їм присвятимо найбільше уваги, бо прислуху ючись до них, видається мені, найскорше дійдемо до основних причин. На початок лише кілька цифр. Папський Шематизм за 1971 Р* виказує такий стан наших богословів-студентів: ЗСА: Філядельфія 18 Стемфорд 17 Чікаго 1

Канада: Вінніпеґ 2 Едмонтон О Саскатун 2 Торонто 14

Інші країни: Австралія 2 Бразилія 1 Англія 4 Німеччина Л 7 Франція З Австрія Л Югославія 21 Аргентина 2 Коли зважити, що поважна частина нашого священства вже у старшому віці то щойно тоді зрозуміємо небезпеку для дальшої долі нашої Церкви*. Подані числа, це лиш число богословів-студентів і невідомо ще, який відсоток з них закінчить студії, а дальше, який відсоток висвяігиться.

- 18 -

digitized by ukrbiblioteka.org

До цього долучується дивний але і вимовний факт створювання штучних перешкод для наших священичих покликань зі сторони деяких чин ників, як от - обмежується доплив до Малої Семінарії’ в Римі де а ознаки початків* їх штучної' ліквідації, робиться труднощі у вписах, в студен тів не шанується ідеалістичного наставлення молодих людей до справ нашої Церкви, обряду та звичаїв. В результаті у великій Семінарії в Римі в 1968 р. 34-ох студентів покинуло студії лиш тому, що не пошановано їх ніх переконань, їхнього позитивного наставлення: до справ Помісности на шої Церкви*З 34-ох питомців лиш 11 не втратило віри. Решта пропала для нашої Церкви на завжди, їхні покликання змарнувалися. Цих 11 питомців на щастя знайшли гостинне приміщення на теологічному факультеті інзбруць— кого університету* Знайшли приміщення і зрозуміння але на жаль у чужих. Будучи в турботі за свящешічий доріст в нашій Церкві, вони минулого року написали у зверненні до священичого Т-ва ім* св. Андрея таке: "Сьогоднішній юнак що вступає в мури української духовної семі нарії вразливий на всі явища, які діються в нашій Церкві. Він рівно часно кладе вагу' на це, наскільки ним цікавляться, як за нього) дбають, цінять його свободу і т.д. Наскільки прикладається уваги збереженні чистоти обряду Помісної ‘Української Церкви й української церковної і національної свідомости. Тимчасом він зустрічається ось з чим: деякі владики, виславши ку дись питомцяі, залишають його самим і фактично про нього забувають, хоч питомців в них мало. Також часто питомець не одержує відповіді на листи. Питомець чується ізольованим і не знає для кого і чого він там є. Скрайня пасивність його наставників, що мали б бути його архипастирями впродовж його священичого служіння, аж ніяк не заохочує його до свяще ничого стану. Українські Владики, згідно з ІУ Архиєпископським Синодом 1969 р* твердять, що ведення декотрих наших духовних семінарій і бурс наскрізь недостатнє. Тимчасом у проводі більшости наших семінарій сидять люди, яким сміло можемо сказати, взагалі не залежить на Помісній Українській Церкві, не говорячи вже про священичі звання і покликання. Залежить їм радше на власних інтересах, або як показує стан в ЗСА - на переведенні в дійсність якогось псевдрвізантизму серед нашого духовенствд. /Тут мова про -"українські" семінарії у Вашінґтоні і Стемфорді/. Усе це не може не відбитися у ніжній ще душі кандидата до священства. В роках 1967-68 з Української Папської Клеґії в Римі відійшло 34-ох питомців, з яких щонайменше 20 могли бути добрими священиками. Явище страшйе. По різному стараються насвітлити цю подію, але в результаті ними знехтовано і залишено на призволяще. Яка страшна відповідальність перед Богом і людьми* У ЗСА зі семінарій у Стемфорді і Вашінґтоні, та навіть у Бразилії й. інших країнах українського поселення, доходять до нас вістки про на ших друзів, що перейшли до різних обрядів, на латинство, православі©, або взагалі захиталися у вірі. Безперечно, не можна всіх тих людей ви правдати, але сміло ставимо питання - хто їх до того'стану скрайностей допровадив і хто скалічив їхні душі на ціле життя. ? Гляньмо на питомців> в Інзбруку. Хто ними цікавиться ? Вони наче ізгої. В мирян вони знайшли вирозумінняі і щире серце, а у священиків — головно упередження. Хто зі священиків, з доручення чи без доручення Владик, поїде до них, відправить Богослужіння, дасть кілька конферен цій, заохотить їх, розяснить їм певні справи, скріпить їхні надії ? Лиш декілька священиків до тепер це сповнили і питомці були їм вдячні. Але бувають і такі, що приїзджають ніби на прогульку, а властиво на це, щоб аж "надто добре" підглянути кожнього зокрема, знайти якісь прогріхи

- 19 -

digitized by ukrbiblioteka.org

і дрнести до "власть імущих". Пощо це робиться ? Ради чого ? Не знаємо, Замість помогти, ще й підкопується. А доброзичливого зацікавлення з боку Ієрархії і священства немає, хіба лиш тоді, коли їм слід послу жити. ‘ Далі наболіла справа целібату. Наша Церква обстоює свою традицію допускати до священства теж кандидатів у жонатому стані. /Усіх затри вожених можемо запевнити, що і при засаді вільного вибору целєбсів у нашій Церкві не забракне/. В міжчасі коли наша преса подала до відома, що Конґреґація для. Східніх Церков заборонила нашим владикам висвячувати жонатих кандида тів то сейчас бачимо реакцію: вже кілька подань наших друзів завернено. Зрозуміло, що така постанова спиняє дорі.ст покликань Помісної Україн ської: Католицької Церкви. Тут наглядно маємо змогу переконатися, що Синодальні постанови наших Владик, це лиш архівальний документ ”ад актаі' Чи обстоюємо старі права і традицію, чи ні ? Чи воліється, щоб і надалі спекулювалося, як це було в минулому, щоб їхалося до Югославії, Відня, Парижу, щоб крадькома одержати свячення ? Це може звучати смішно, але так виглядають справи, коли узурпується прадавні церковні і народні права. При всіх тих обставинах питомець, кінчаючи богословські студії і бажаючи одержати свячення, чи в жонатому чи безженному стані, опи няється на леді. Він не знає чи він одержить свячення чи ні, хоча га ряче того бажає. Надто багато залежить від того, "чи він буде мати щастя41 і чи владика вважатиме за відповідне його висвятити. І так сьо годні, в той час, коли проголошується що "жниво велике, а женців мало", коли видається гарячі і палкі послання про покликання зі закликами до молоді, батьків і виховників, коли з друкарських машин виходять фрази "юначе, ходи за мною", бачимо молодих закінчених богословів, котрі палко бажають служити Богові і свойому народові як священики: одного в Торонті другого в Мюнхені, третього що приїзджає. з Буенос-Айрес до Риму, /а по-1 боююємося, що: їхнє число внедовзі збільшиться/, їм свячень не уділюІ еться мимо найкращих рекомендацій. Нас, тривожить цей стан і ми хочемо мати після завершених студій і добрих рекомендацій повну ґарантію', щ© І станемо священиками, а не залежатимем® від наскрізь особистих розраІ хунків. Ще раз заявляємо, що вже найвища пора раз на завжди покінчити і з такою аномалією. Слова ці - це голос молодих кадидатів до священичого стану. Насу вається питання — чому цих 34-ох молодих питомців покинуло Семінарію , в Римі і як виглядалоахнє "бунтарство?* яке їм закинено. Відповідь на це питання нехай дають їхні власні слова в листах: І Один молодець пише так: ... "За правдиву ідею треба нераз перетер піти, Саме тоді, коли наклепи не перестали ще котитися в наш бік від добре відомих Вам "українців", правду кажучи, найбільше зацікавлення і до нас виявили не церковні чинники, а миряни ..." Інший питомець такими словами пише про себе ..."Хоч я ще дуже мо лодий, не маю ще 23 років і стою перед вибором стану, котрий в мойому випадку є священство - так перед моїми очима являються всі труднощі, які готові мене стрінути в житті - та ідеал священства стоїть- мені перед очима. Моліться за мене, щоб я став добрим священиком і міг слу жити Богові, своєму українському народові й Україні, якої я ніколи не бачик, але так дуже її люблю, як щось найдосконаліше — бо я цілим єством українець Iй І цей молодець удостоївся "титулу" бунтаря та при мушений був покинути мури Семінарії в Римі. Ще інший лист: ..."деколи людина, що вчиться на священика, коли прочитає і почує думки мирян в справі покликань, то> прямо моторошно і соромно робиться, що ті, котрі повинні проповідувати слово Боже, -

20 -

digitized by ukrbiblioteka.org

часто далеко менше віри в Бога мають, як ці, що це слово приймають. Наша праця на еміграції має бути підготовкою до нашого розмаху в рід ному краю. Там будемо мати лікарів, інженерів, науковців і т. д. та -не буде священиків* Там лишень працюй і тому і нас треба - бо лише тоді сповнимо своє завдання перед Богом, Церквою, історією і своїм народом....11 В іншому знова листі, зустрічаємо такі слова: ...."Хоч я довго змагав до священства, це рішення: вимагало від мене багато душевної напруги. Стан нашої Церкви сьогодні, різні непорозуміння, свари, мо жуть чоловіка хіба відстрашити від священства, а не захопити. А далі прикрі досвіди в Римі, в Крлбґії св. Йосафата, "гончі листи" про нас, щоб не допустити нас до дальших студій і свячень - також не можуть мати позитивного впливу на\ молоду людину, що вибрала священство. Чи був би світ такий лукавий, якщо б люди між собою щиріше поводилися ? Ми українці терпимо пересічністю, а нам слід вибиватися на висоти, ото ж слід відмовляти собі дочасних приємностей, щоб осягнути намі чений ідеал"... /Закінчення буде/ Юзеф Лободовскі ТРИПТИХ ПРО З А Ю Т Е П У ЦЕРКВУ І. СВЯТИЙ АНДРІЙ СЕРЕД СКИТІВ

Тож знову піддаєшся грі спінених хвиль еґейських теплих морів біла чайко ! Помазаний харизмою першенстваї Протоклет протоптав своїм сандалом Кольхіду і. Арґос, Епір і Тракію... Вітер з горячих уст зривав слова й мужніли на вітрі. А він вже чув; як звільна струг бревна вигладжує, як повід вже плететься, щоб потягти його...

Понтикапея йому в поклоні, від Кіммеріону причвалають стада диких коней, в степу ще чаїться дим вогнів офірних, як з горсткою зерна скупою йде Андрій Слуга Божий ходою над Дніпр Славуту і тихий Дон вірний. Між людом в броню залізну зодітии і далі Ще в КІммерію темну, де джерела рік, що їх пущі і багна леліють, в степах, де не лиш півдикі кочують, але й колосся на гривнях карбують, прямував до все дальших обріїв.

В ахайськім Патрасі аж під мовчазним небом замаячить тош дивний скісний хрест Crux d c u s s a t a .

Це ще не завтра, не на те ще час.

Книгу святу відчини й читай, своїм омофором покрий їх !

То полудневі віють вітровії, байдак як у танці звільна повертає, Чумацький шлях послався до. Гіпербореїв, солоне повітря легені сповняє, дев’ятим валом море набрякає, Хор здалека по імені кличе, птах з висока перший знак подав вже.

Місяць кровю налився і вітер недобрий, розпаношились знову Печеніги й Обри, знову ханський бунчук видно в полі. Заки на суд вас покличуть архангельські роги, біжіть, щоб обняти апостольські ноги, під опіку десниці святої.

І понеслось під сандалом Апостола розхитане море P on tu s

E u x in u s.

Не вспів причалить, вже руками нові землі що в темряві ще, важкому тумані /згортає й просовує, в пальцях як вервичні зерна імена йому досі незнані. Заки подасться горі рікою до степів і борів, в пристані перше обозом стане чував про неї: це Пристань символів.

Каже леґенда з усіх найкраща, зворушлива, повна.сподівання, що йдуть святі мореплавці, щоб хрест встромляти на скитськім кургані, хребтам степових коней виросли крила, уста, поетам відмолодились, а він ід£ — погансл»кі божки щоб руйнувати боввани... Протоклет ! Котрий перший Богом ізванний !

- 21 digitized by ukrbiblioteka.org

II. МИТРОПОЛИТ ИЕПТИЦЬКИЙ Щоб зн о в у з в ’ я а а т и р о з ’ є д н а н і руки поможіть всі духи на землі й на небі У Фльоренції голуб літає високо, а в Бересті зброю готують, далебі. Він життя своє врізьбив у леґенду: Як змити прокляття- віків що до нині, як на прю стати війнам, братовбивчим, а вийти, оздоровляти і вчити і янгола збудити в людині ? !

XIX. століття гасне вже поволі. Хоч ще в свічадах горить газ, вже Едізон електрику в дротах розжарив і світло ллється на блискучі каски, восковані паркети, повну маєстату суєту тонів і гнилих династій. Дзвонять остроги. Завмер старий Шенбрун в габсбурзькій славі - не знає, що завтра не діжде - Балі, паради, в театрів золочених льожах жемчуги і хутра, гарна епоха, проказою зжерта, своїм усміхом не одних зведе ще.

Горить небо на сході, криваві зорі вінець сплітають. Злочинець крадеться полем, злодій- лісами, вихор стадами хмар поганяє. А він бє далі в історії брами, в стремліннях своїх невгомонний

А по сальонах ґраф молодий ходить щоб йому взяти ? Гаптований мундир, чи може з цісарсько-королівської ласки найвищий уряд ? Поки важка вага здрігнеться, світ ледве що пізнав він, кличе, тисяччю спокус призиває...

Не замаїться посох твій листям як Аронів в землю встромлений ! Народові твоєму шлях знову тернистий, знову апостол на хресті повисне, ганьби деревищі. Вже поганців орда щораз блище, під мечем її: життя твоє згасне-.

Як воно так, як молодого серця діткнеться нагло ласка пророка і стежка, що вигідно стелилась, хресним шляхом стається ? Як слово, що колись на пустар попадало', заживе назавжди під зболілим язиком ... Причина тільки у Бозі, що в келії василіянській лежить ґраф хрестом на підлозі, а потім у клобуці шитім слізми мами стане бити в історії затріснуті брами...

Пастиря вбили, розбіглися злякані вівці, церкву спалили, нарід у кайдани закули. Над городом твоїм, що завмер у безмежній жалобі, дарма на пожар дзвонять дзвони... Хто клобук той надіне по тобі, хто готовий з терня, надіти корону ?

Посилай кораблі на підмогу, іменника виручай свойого, Андрію святий, Первозванний

III. ГАЛИЦЬКОМУ ВЛАДИЦІ Ті пісні вже влилися в євангельські хори, ті горбки, що небу стеляться під стопи... Деж це було? На святім Йордані, на Дністрі, в сні, за межами думки, десь у засвітах ? ще заки сини зганьбленої Європи повзати стали к стременам золоченим. Заки татарські коні під бунчуком кудлатим тебе стратували, о земле !

у шепотах брудних - плюгавих, ті уста, що. належать Юді Мою -землю сатана потоптав як і твою, тож тим паче я тобі свідком на суді. Владико вбитих, незнаних, ізгноєних вязнів у{казаматах, владико церкви у катакомбах, яка ціна на твої кайдани, яку б заграти карту дипльоматам зі шахраями в сатанинських шатах ?

Тебе зовсім забули, не має; тебе в розрахунках, не бють на сполох дзвони що над Тибром. На твоїй могилі хреста не поклали, Під печаттю Юди поцілунку уста зівяли і в очах так чорно.

Зривається вихор, Вириває з лона землі домовини, старі перґамени, не дбає, бо сліпа сила. На муки брали їх і мордували ... Встань як волю маєш і гордість людини, заклич: вам шляхи і уста покривило

Наймолодшою з дочок була ти, найбільш улюблена казали. Та:, віддали тебе лезові ката, іродовим вождям на поталу. Святий Андрій, твій найперший апостол розклав рамена свої знову поганам, що б його вдруге розп’яли.

Піднеси посох свій, владико, вдар клятвою; по багряницях і фйолетах. Хай розірветься завіса в "святая" ! замучених душі по небу витають, розстріляні на костях своїх як на флейтах грають, на них церква повстане новая

Святий Андрій, що був перший ізванний, що прибув перший зза моря, щоб навертати Скитів, що кобил молоком годувались. Він один розірве кайдани і пожар золотий роздує, щоб загравою стався світанку.

Лети на схід моя пісне криком відчаю, кожне слово - рана розрита. Щоб воскресить, на бій Христа щоб підняти ! На сатану і слуг його зграю, на улесливі надто левіти:

На клобук твій, владико, вінець наділи, увінчали і твою патерицю, римським бальзамом рани загоїли. Але твій нарід - вогнем палить лиця, але уста ті брехливі, що щодень — ^мінь, амінь - повторяють,

Отче наш іже єси на небесіх

K u ltu ra .

12 ( 255) , 1968

N r.

Вільний переклад з польської мови Богдан Кондра -

digitized by ukrbiblioteka.org

HOLY SEE REJECTS CONTEMPLATED ARCHIEPISCOPAL CONSTITUTION OF THE UKRAINIAN CHURCH

RIGHTS OF MAJOR-ARCHBISHOP JOSEPH CARDINAL SLIPYJ, ONLY MAJOR-ARCHBISHOP IN T^E CATHOLIC CHURCH, CHALLENGED

The Ukrainian Catholic Bishops throughout the world received from the Apostolic Delegate of their respective countries of residence a letter challenging the* validity of the action taken by Major^Archbishop Joseph Cardinal Slipyj, the head of the Ukrainian Catholic Church, in sending to his bishops a text of an ArchiĂŠpiscopal Constitution for the Ukrainian Church for their comments and eventual' acceptance.

The

bishops.received the letter in mid-September, but, as in case of the letter from Maximillian Cardinal de Fuerstenberg, Prefect of the Sacred Congregation for

Eastern Churches, dated December 1, 1969 and

the October 29, 1971 letter from Jean Cardinal ViHot, the Cardinal Secretary of State, they maintained silence about it.

Nevertheless,

news about this most recent letter leaked just as had the news about the earlier letters.

The September letter was forwarded to the Ukrainian bishops by the various Apostolic Delegates at the request of Cardinal Villot by "mandate of the Holy Father." -

It reads: 23

digitized by ukrbiblioteka.org

It has been brought to the attention of the Holy See that His Eminence Cardinal Slipyj has sent to the bishops of the Ukrainian rite for their comment and for eventual publication the text of an "Archiépiscopal Constitution of the Ukrainian Church.”

By mandate

received from our Holy Father, His Eminence the Cardinal Secretary of State 1.

requests me to bring to your knowledge the following*

The drafting as well as the forwarding of that text have occurred without the knowledge of the Hbly See; neither was the same subsequenty informed by His Eminence Cardinal Slipyj about the matter.

No juridical title apt to legitimate such a "Constitution" can be found»

particularly because the Ukrainian Church is not constituted

as a patriarchate, and, as a whole, has no intermediate juris dictional structure between the episcopal and the papal authority. 3.

Referring to the Ukrainian Church as "autonomous" is neither juridically perspicuous nor does it conform to the customs of the other Eastern Catholic Churches.

Consequently, the Holy See cannot accept such a "Constitution11 as canonically workable.

On the other hand, the same Holy See would not be opposed to a consultation between the Ukrainian bishops in view of updating the legislation of their Church, particularly for improving the structure of their present episcopal conference.

Such a consulta

tion, however, should be made with due respect to the dogmatic postulates of the Catholic Church and without prejudice of the

24 -

digitized by ukrbiblioteka.org

competence of the Holy See and, naturally, In harmony with the work entrusted to the new Commission for Drafting the Code of Eastern Canon Law.

In such a consultation the problem of erecting

a patriarchate of Ukrainian rite cannot be brought into discussion because of the already known pronouncement of the Holy See upon this matter.

The Major^Archbishop, Joseph Cardinal Slipyj, did not receive a copy of this letter just as he had not received a copy of Cardinal Villot's letter of October 29, 1971.

The controversy between the Vatican and the Ukrainian Catholic hierarchy commenced with Cardinal de Fuerstenberg's attempt to in validate the Fourth Archiépiscopal Synod of Ukrainian Catholic bishops held in-Rome from September 29 through October 4, 1969.

On October 25, 1969, following protocol in practice to that date, Cardinal Slipyj forwarded to the Congragation (of which Cardinal de Fuerstenberg is Prefect) a report of the synod together with a petition to the Holy Father to elevate the Major—Archbishop of the Kiev-Halych Metropolia to the status of a patriarch.

On December 1, 1969, Cardinal de Fuerstenberg replied that no one in the Ukrainian Catholic Church has the irght to convoke a "legislative or elective synod."

- 25 digitized by ukrbiblioteka.org

A synod of bishops of the Eastern Catholic Churches is no breach in church discipline.

It is standard procedure and a practice reÂ

cognized by the Holy See.

The challenged synod was held in accordance

with the Decree on Catholic Eastern Churches and the Decree on the Pastoral Office of Bishops.

Article 10 of the first mentioned decree

states that all rulings of the Council in reference to patriarchs are equally applicable to major-archbishops.

The Ukrainians have the only

major-archbishop in the Catholic Church.

Slipyj was recognized as such

on December 23, 1963 by the very Congregation which now challenged his right to call a synod.

Majorâ&#x20AC;&#x201D;Archbishop Joseph Cardinal Slipyj replied to Cardinal de Fuerstenberg4s letter on December 15, 1969.

In it he wrotei

The decisions of more than 21 bishops are law to us. can think as he wishes. Church.

Your Eminence

We have clarified the position of our

In fact# therewith, a great gap between the clergy and

the people has been closed.

The Church has been fortified in the

face of the threat of danger from within and from without.... I must say that it is not a matter of defending my modest person, the galley-slave archbishop, but of defending the thousand-year rights of our Kiev-Halych Metropolia.

The confused bishops found themselves in a pinch between the endeavors of their Major-Archbishop supported by the majority of the clergy and the laity and the inclination to follow the will of the 26 digitized by ukrbiblioteka.org

V&tican.*

Mass meetings, rallies, and demonstrations in support of

the position of Cardinal Slipyj made them realize that the good of their flock demanded that they uphold the rights of their Particular Church.

This helped move them to support the endeavors of the Major-

Archbishop.

; This development was not in line with Soviet-Vatican

diplomacy

geared to a dialogue at the sacrifice of the Ukrainian Catholic Church in Ukraine.

On July 7, 1971, Pope Paul VI wrote to Cardinal Slipyj

explaining why "at least at this time" it was impossible to establish a patriarchate for the Ukrainian Church.

Cardinal Slipyj called upon the Ukrainian Catholics throughout the world to accept the Pope's temporary decision but to continue to strive to implement the synodal system of administration for their Church, with the ultimate goal of establishing a patriarchate.

With

the world synod of bishops meeting in Rome, the Ukrainian cardinal called the Ukrainian hierarchy to Rome for October 30 and 31, 1971 for the dedication of the renovated Church of SS. Sergius and Bacchus and the celebration of the 375 anniversary of the Union of Brest and the 325 anniversary of the Union of Uzhorod by which the Ukrainian Church reestablished her affiliations with Rome and in which certain rights were guaranteed the Ukrainian -Church by the Holy See.

Fears

arose at the Vatican that this could be an attempt to hold another synoc

digitized by ukrbiblioteka.org

of Ukrainian Catholic bishops.

These were heightened by Cardinal

Slipyj's criticism on October 2 3 ,

1971

at the World Synod of bishops

in the presence of Pope Paul VI.

He broke the silence he had mainÂ

tained since his release from the Soviet Union in 1 9 6 3 and critically spoke of STatican-Moscow diplomacy for fifteen minutes.

He complained

that the Vatican had silenced him for diplomatic reasons. church diplomacy we are impeded.

"Because of

Ukrainian Catholics have sacrificed

rivers of blood and mountains of bodies because of their loyalty to the Church.

They still suffer severe persecution.

there is nobody to defend them.

What is worse,

Ukrainian Catholics are ignored as

inconvenient witnesses of past evils.

We have become an obstacle to

church diplomacy....People say that Cardinal Slipyj does nothing for his Church.

But, what can he do?

A r r iv in g b is h o p s 1971,

r e c e iv e d

th is

R om e a

le tte r

fo r

le tte r r e m in d e d

th e

s c h e d u le d

fr o m

c e le b r a tio n s ,

C a r d in a l V i H o t .

th e m

o f

th e

V a tic a n

th e

U k r a in ia n

D a te d O c to b e r o p p o s itio n *

29,

th e

convocation of a "Canonical Synod embracing all the Ukrainian bishops." Hundreds of Ukrainian Catholics attending the celebrations waited with bated breath.

What would the bishops do?

They stood their

ground. Major-Archbishop Joseph Cardinal Slipyj called a synod and all the Ukrainian bishops at Rome attended it.

On November 1 ,

1971,

the Presidium of the Synod issued a press comminique to the effect that "fifteen Ukrainian hierarchs under the leadership of His Beatitude' M a jo r -A r c h b is h o p

Josep h

C a r d in a l

S l i p y j â&#x20AC;? on O c to b e r

digitized by ukrbiblioteka.org

com m en ced

"Synodal sessions, and they ask the Holy Father for an Apostolic Blessing for their work."

The blessing did not come.

The bishops

as a body were never received in audience by Pope Paul VI.

The

Ukrainian bishops concluded their synodal sessions with the establish ment of a Permanent Synod of five members to minister to the needs of the Ukrainian Catholic Church.

The bishops agreed that an

Archiépiscopal Constitution for their Church should be drafted and submitted to them for consideration.

In the year that passed the Permanent Synod held its first session* a draft constitution was submitted to the bishops for con sideration.

As a result of these developments, the Vatican is once again challenging the Ukrainian bishops and opposing their actions. Learning of Cardinal Villot's letter to the Ukrainian bishops, the Society for a Patriarchal System in the Ukrainian Catholic Church has written every Ukrainian Catholic bishop that the letter they received from the Vatican Secretary of State is now a "public secret" and that a stand worthy of the offices they occupy is expected of them. The Society is making plans for .action to "encourage" the weak of will to stand in defence of the rights of the Ukrainian Catholic

Church and the honor and prestige of Major-Archbishop Joseph Cardinal Slipyj. -

digitized by ukrbiblioteka.org

"DIVIDE

AND

R U L E " ...

"It is clear that the Vatican policy toward the Ukrainian Catholic Church is to divide whatever unanimity exists among the Ukrainian bishops scattered throughout the world and place them directly under the jurisdiction of the Apostolic Delegate of the country in which the individual bishops reside.

In this way the Ukrainian Catholic

Church would, in effect, be destroyed as an entity.

This is Father George A. Maloneyâ&#x20AC;&#x2122;s reaction to the letter that each Ukrainian bishop received from the Apostolic Delegate in the country in which he resides and to bulletin number 281 relative to this matter issued on November 4, 1972 by the Vaticn press bureau. Fr. Maloney expressed his views to a representative of the Society for a Patriarchal System in the Ukrainian Catholic Church on Thursday evening, November 9, 1972.

Developing his statement this Jesuit priest,

a member of the Pope John XXIII Center at Fordftam University, explained that the result of the present Vatican policy toward the Ukrainian Âť Catholic Church would be a series of parishes celebrating their ancient Liturgies but answerable directly to the Roman Curia through their respective bishops and dependent upon the Curia for all legisÂ lative and administrative directives.

Fr. Maloney asserted that despite the fact that the Holy See has refused to recognize the status of a patriarchate for the Ukrainian - 30 digitized by ukrbiblioteka.org

Catholic Church, despite the fact that the Pope, himself, on July 7, 1971, took a negative stand on this issue, canonically this Church under the leadership of His Beatitude Major-Archbishop Joseph Cardinal Slipyj is constituted as a patriarchate because:

(1)

On December 23,

1963, the Sacred Congragation for Eastern Churches reaffirmed that Metropolitan Joseph Slipyj is a Major—Archbishop;

(2) On November 21,

1964, the rights of the Major-Archbishop as set forth in Cleri Sanctitatl (1957) were reaffirmed in article 10 of the Decree on Eastern Catholic Churches.

In the light of this Fr. Maloney stated:

"Cardinal Villot's

statement that the Ukrainian Church is not constituted as a patriarchate is canonically incorrect."

He pointed out that one of the rights of

a Patriarchal Church or a Major-Archiepiscopate is precisely to call a synod of its Church.

It is clearly stated in Cleri Sanctltati that

all bishops living outside the territory of the patriarchate of major— archiepiscopate have the right to attend such synods.

"Thus", said the

Jesuit, "according to the best of the existing Eastern canon law as promulgated by Pope Pius XII in Cleri Sanctitati and solemnly confirmed by Pope Paul VI and over 2000 bishops at Vatican Council II, Ukrainian Major-Archbishop Joseph Cardinal Slipyj has every right to call the 1st through the 5th Synod and all Ukrainian Catholic bishops scattered \

throughout the world had the right to attend these Synods."

To the question as to whether such a legitimate synod has the right ✓

draw

up a

c o n s titu tio n

affirmative answer.

fo r

its

P a r tic u la r

C hurch,

F r.

M a lo n e y

gave

He explained that the reason for this right iir two - 31 digitized by ukrbiblioteka.org

1).

If the major-archiepiscopate has the same rights as a patriarchate and every patriarch rules his Church together with his synod according to a constitution earlier drawn up, therefore# a majorarchiepiscopate has the right to declare a constitution which was in force at the time of the union of the Particular Church with Rome - in this case the Union of Brest.

It naturally follows

that the major-archbishop and his bishops have the right to change and amend this constitution to conform to the modern circumstances in which this Church finds itself.

Therefore, Major-Archbishop

Joseph Slipyj and his bishops certainly have a right to meet in synod and adopt a constitution.

2).

Besides the above mentioned impelling reason, Vatican Council II in the Decree on Eastern Catholic Churches solemnly enjoins both Eastern Catholic patriarchs and major-archbishops to rule their m

Churches according to their ancient traditions.

The attempt on the

part of Major-Archbishop Joseph Slipyj and his bishops to draw up a constitution is merely carrying out this directive of Pope Paul VI and more than 2,000 bishops.

The last question put to Fr. Maloney wass

"What is your reaction

to Cardinal Villot's repeated suggestion to the Ukrainian bishops to hold a conference of bishops rather than a synod?

He answered:

"There is no place in the Ukrainian Church for a conference in-

digitized by ukrbiblioteka.org

stead of a synod.

National conferences of bishops have been deÂ

signed as a part of the Western Patriarchate as a quapi-local con*sultation to feed the necessary information into this patriarchate headed by the Pope of Rome to enable more efficient government of the Western subjects of this Church. lack any legislative force.

These conferences totally

According to all the early ancient

traditions of ecclesiastical administration# patriarchates and major-archiepiscopates have never known such a thing as a national conference.

The Synod has always been the legitimate form of

ecclesiastical administration in Eastern Churches.

For Cardinal

Villot tov propose a conference over the traditional synodal form of administration for these Churches is to introduce once again a Latinism.

This is one sad example which has been repeated over

and over again among all Eastern Churches that have come from Âť

Orthodoxy into union with Rome.

Little by little the Roman Curia

has forced Latin forms of Church administration upon the Eastern Catholic Churches with the alarming result that the Roman Latin Church became the model and the supreme authority for the Eastern Churches.

It is exactly this process Vatican Council II decried

when in article 6 of the Decree on Eastern Catholic Churches Mon account of contingencies of times or persons unbecomingly have abandoned them (their legitimate liturgical rites and their discipline) they shall endeavor to return to the ancestral traditions. Fr. Maloney concluded: If the Holy Spirit follows Cardinal Villot*s thinking, not only the

- 33 digitized by ukrbiblioteka.org

Ukrainian Church but all the other Eastern Catholic Churches will soon be reduced to dusty museum pieces to the lasting scandal of our Orthodox, Anglican^ and Protestant brethren,"

VATICAN ACCUSED OF A POLICY OF "RELIGIOUS GENOCIDE" TOWARD UKRAINIAN CATHOLIC CHURCH

On Saturday, November 25, 1972, Ukrainian Catholics held a protest march before the residence of the Vatican's Apostolic Delegate Arch bishop Luigi Raimondi.

About seven hundred people, constituting a

cross-representation of Ukrainian Catholic parishes from Chicago to New York, led by a number of priests and nuns demonstrated displeasure with the letter Jean Cardinal Villot, the Vatican Secretary of State, transmitted to the Ukrainian bishops through the Apostolic Delegate. This letter states that the draft of the "Archiépiscopal Constitution" which the head of the Ukrainian Catholic Church Major-Archbishop Joseph Cardinal Slipyj sent to his bishops for comment for the purpose of èvent» ual ratification is unacceptable to the Vatican because it is not "canonically workable".

It casts aspersions on the highest Ukrainian

church prelate for sending the draft to the bishops "without the know ledge of the Holy See" and without subsequently informing it of his action.

It rejects the idea of autonomy for the Ukrainian Catholic

Church and refuses the right to Ukrainian bishops to meet in "Synod" and suggest that they meet in "Conference" insted.

34 -

digitized by ukrbiblioteka.org

This 'letter is a subsequent effort on the part of the Vatican to prevent the Ukrainian Catholic hierarchs from constituting a synodal form of administration for the Ukrainian Catholic Church which would make it administratively autonomous from the Roman curia - a form of administration traditional to Eastern Catholic Churches.

Commenting

on this latest move a spokesman for the Society for a Patriarchal System in the Ukrai,jîiian Catholic Church stated:

"In their anxiety to nurse

Vatican-MoscOw dialogue by aligning Vatican Church policy with that of the Soviet Union (where the Ukrainian Church has been liquidated), Vati can curial officials are desperately seeking for a canonical loophole to rebuf,f the efforts of the Ukrainian hierarchs to establish an auto nomous administration for their Church.

The Ukrainian Catholic Church

has been made the sacrificial lamb in Vatican's Ostpolitic."

The Ukrainian Catholic Church is the largest of all the Eastern Churches in union with Rome.

It constitutes 75 per cent of all Eastern

Catholics# yet, unlike the Coptic, Maronite, Chaldean, and Melkite Church es, it does not have a patriarch as is the custom in all Eastern Churches nor has Vatiçan been willing to recognize for it administrative autonomy in the form of synodal administration.

This issue has been the one con

stant point of friction between the Vatican and the Ukrainian bishops headed by Major-Archbishop Joseph Cardinal Slipyj.

The primate of the

Ukrainian Catholic Church has never questioned the Vatican on dogmatic matters.

35 -

digitized by ukrbiblioteka.org

On the Fifth Synod of the bishops of the Ukrainian Catholic Church, which met over the objections of Cardinal Villot, a five-member Permanent Synod was established.

Last June it held its first meeting.

After this

meeting Major-Archbishop Joseph Cardinal Slipyj mailed to the Ukrainian bishops a draft constitution for the autonomous administration of the Ukrainian Church for their consideration.

It was this which caused the

Vatican Secretary of State to forward this latest letter to the Ukrainian bishops.

To the Ukrainians not only is the contents of this letter ofjectionable but so is its method of transmission.

They maintain that since

their bishops have set up a Permanent Synod the channel of communication between their bishops and the Holy See is their Major-Archbishop and not the various Apostolic Delegates.

This is the sentiment reflected in

the placard carried by some of the marchers reading MNo Communication Through the Apostolic Delegate."

The struggle of the Ukrainian Catholics for autonomous administration has found support among non-Ukrainian church scholars.

Father George A.

Maloney, S.J., of the Pope John XXIII Center at Fordham University de足 scribes the Vatican procedure in reference to the Ukrainian Catholic Church as a policy of "Divide and Rule" and calls it a "lasting scandal to Orthodox, Anglican, and Protestant Brethren."

Among the priests in the protest march was Fr. Alexis U. Floridi, - 36 digitized by ukrbiblioteka.org

S.J. , of Boston, Mass. rite.

A Roman by birth, he was ordained in the Eastern

A scholar of Soviet politics and a former staff member of La

Civiltà CattOlicca he is a severe critic of contemporary Vatican-Moscow Speaking of Cardinal Villot's recent letter to the Ukrainian -- — ^r. Floridi said: It is incredible that in these post-council days when the Church moved by Christian love is so quick in removing juridical ob stacle's in matters much more serious as for instance the administra tion the sacraments of marriage, penance, and the Eucharist, it finds it so difficult to resolve a territorial question which re quires only a bit of good will and a little understanding for a situation created by the enemies of God.

These same sentiments were reflected in the placards carried by the marchers some of which read:

"Ecumenism Requires Respect of Autonomy",

"Orthodox and Anglicans, Beware of Vatican Promises"# "Credibility Gaps Undermine Vatican Reliability^, "Vatican Sacrificial Policy Is a Lasting Scandal", and wDon*t Bully Our Bishops".

By-passers on foot and in cars

were given leaflets captioned, "We Protest Vatican Strangulation Of The Ukrainian Catholic Church".

digitized by ukrbiblioteka.org

Степан Гфоцик В ІД С ІЧ ПОТРІБНА!

Патріярхальне товариство; сталю* взід певного* часу предмета» гост рої критики декількох організацій і осіб. Вправді, не так предметомі критики в. нормальному розумінні цьаго слова, а радше предметом кпин, гулікань, перекручень його цілей, спотворювання його акцій! і вираз ної упертої та заїлої дисхредитвції. Критикувати товариство можна і треба кожному скільки завгодно. Але у нашому випадку ми критики діяльности майже не маємо, а маємо) злобне намагання створити невір*ний і викривлений'образ патріархального товариства і його керівних діячів, щоб принизити насамперед їхню працю, а при тому і їх самих. Як вже стало відомою' практико®, уся праця й акції т— ва скеровані в напрямі реалізації ідей і пдянів Верховного Архиєпископви. Акція: дискредитації товариства вживається: критиками підсобним, -посереднім кроком: у головній атаці на Верховного Архиєпископа, бо, як виявляють критичні публікації, до їгього адресовані усі найбільш злобні й цинічні виступи. Відрізняємо дискусію над політикою, цілями, акціями й методами товариства, яка може бути корисною не тільки для дискутуючих сторін, але й для посторонніх читачів, від речей недискусійних, таких, як приписання комусь неіснуючих гріхів, пояснювання явищ у против ному від їхнього природнього значення напрямі, або таки просто за*сипання противника! епітетами, злобою або закритими у-фальшивому Представленні подій неґ&тивними висновками. Автори такої критики розраховують на один незаперечний успіх - на те, хто> більше наго ворить. Або у нашому^ випадкові — опублікує, бо це культурніше виг лядає. Відповідь, або дискусія вь цьому випадку дійсно неможлива,що бажашємо продемонструвати прикладом на початку цієї статті. Противники патрііярхальног:о товариства широко /"Америка”',"Україн ське Життя"1, "Свобода", "Шлжх", деякі відомі нам радіопрограми /рего тало сили, що т—во вуличними демонстраціями хоче створити патріярхат. На ділі, то товариство демонстраціями бажало в даних часах лиш вия вити наглий, негайний і гострий протест проти одної чи другої акції Ватиканських чинників, і то тому демонстраціями, що другі методи протесту виявилися неуспішними, а ще інші не були в той час товари ству доступні. Отже, не патріярхат т-во творило на вулиці. Такий факт жахливого перекручення події і їх цілі вказує на дві речі: 1. Автори цілево і передумано не обдискутували інших метод і акцій т-ва, ані других плані® його дії, /неначе вони не існували/, щоб принизити і обіднити т-во і його лідерів^ в очах читачів до од ної лише дії, або зробити їх безвідповідальними. 2. Автори^ відмовляючий я дискутувати працю т-ва в цілій ширині) переконали читачів, що їхніми дійсними намірами була не> дискусія: про значення праці т—ва, але дорогою виеяімїнування: цілої суми іс тотних факторів* встановлення неґативної опінії про т-во, його лі дерів, і що найважніше, посередньо й про Верховного Архиєпископа. Ця маленька деталь, яку ми коротенько проаналізували, виглядає багатьом самозрозумілого, такою, що над нею не треба дискутувати;але для других, коли вона стане джерелом Інформації І довір’я — це ма*ленвка траґедія. А сума таких маленьких траґедій - це наша нвяика траґедіяі. Це усе наше т.зв. організоване суспільне життя.. Чому? Не знаємо чому й тому беремось до висвітлення декількох основ них точок "дискусії"1, яку у названих вище часописах,і інших, за вели пан Т. Лапичак та пані М. Рудницька, і інші. - 38 digitized by ukrbiblioteka.org

Політичний фактор число Л. Перед у закидах патріархальному рухові політичности веде: бюльшевицька сторона силами підрадянських і сателітних авторів у заінтересуванні пропаґандивно і суспільно виправдати ліквідацію УКЦ в Україні. Не з мотивів релігійних, а чисто політичних, загарбницьких і узурпаторських вони усій праці Верховного Архиєпископа, а при тому і мирянам, послідовно нав’язують політичні цілі ось такі иСуть по зиції /Ватикану зрозумітинетяжко.То був крик господаря: мовляв, надто вже виграють уніяти зі своїми політичними планами. Римська Курія да ла зрозуміти, що не потерпить існування в; свохй системі якоїсь не залежної організації! на чолі з патріярхом. Споконвіку писалась у Ватикані свояї історія, писалася для власних потреб "історія"України. В даному разі зіткнулися дві різні "школи" фальсифікаторів - вати— канська і українська буржуазно-націоналістична.••" "Одне слово, Кардинал Тіссеран штовхає і Сліпого і все його ото чення на більш реалістичний шлях, бо фікція з Києво-Галицьким патрііярхатом, є голим політиканством..." "Грім з ясного неба, мабуть, менш оглушив би українських бур жуазних націоналістів, уніятських епіскопів і самого Сліпого, ніж лист Кардинала Тіссерана^.."/"Людина і світ" ч.1,1972,С.Даниленко/. А пані Рудницька цю тему представляє так: " В дійсності, мирянський рух не має нічого спільного з релігією. Він є наскрізь по літичним феноменом і виводиться у прямій лінії від західньо-українського націоналістичного підпілля 30-тих років. Та сама ідеологія, та сама мораль, той самий тип ментальности, та сама фразеологія, ті самі методи..." /"У.Ж.,ч.19/. Або ще й так:"Мені дуже не подобається, що УКЦерква розполітикована до крайности і то в дусі вузького шовінізму й нетерпимости". ..."Я рішуче засуджую факт, що на церковний терен перенесено методи боротьби, з фізичним насильством включно. Мені дуже не подо бається співпраця Верховного Архиєпископа з екстремними політичними групами та віддання в їх руки "мирянського руху..."/"У.Ж’ .1,ч.20/. В дискусії над тими становищами хочемо обійтися без зайвих ім плікацій, але бажаємо піддати під увагу читачів мотиви діЗГ большевицькоі сторони, і пані І^дницької. Перша сторона приписує політику церкві на те,щоб легше було їзі приписати співпрацю з ворогами Рад. Союзу, а з тим оправдати жорстоку її ліквідацію. Вона, больш. сторож на*цілево в жадній своїй енунціяції навіть словом не спімне, що це таки була і є церква, іституція духового порядку, об’єднання в; спра вах віри й обряду, дорога спасіння душ. Ця сторона церкви у них не існує і тому нормальної! дйскусії на цю: тему з большевиками не може бути. Пані Рудницькаї приписує політику нашій церкві з невідомих нам мотивів, але з нею розумна дискусія може бути тоді, коли вона вия вить докази співлраіді Верховного Архиєпископа з екстремними групами. Але> заки це буде зроблено* то треба насамперед вияснити, чому"слів— працю деяких ієрархіш /і то не в справах патріярхату/ з екстремними групами", про що пані Рудницька не сміє не знати пишучи погромні статті, не тільки що промовчано, але й пришито Верховному Архиєписко-*; пові. Цікаво чому большевики громлять "епіскопів і Сліпого", а пані Рудницька самого Сліпого?... Не можемо визбутися враження, що тут йшлося таки про кинення темного світла, а не про дискусію й вияснення таких відношень компе тентних чинників, як єпископи, другі високі духовні чинники,

- 39 -

digitized by ukrbiblioteka.org

ватиканські бюроктати, пані Рудницька, Верховний Архиєпископ та інші. Мало того. Большевики і пані Рудницька^ однаково цілево оми нають аспекти* духовий, релігійний, обрядовий* пасторальний, кон ституційний, канонічний і історичний, а обоє трактують церкву ви ключно як одну функцію політичної сфери. Пані Рудницька,коли бажала б, мала багато нагод протестувати проти вмішування політики до церкви, аналізуючи дію СКВУ,УККА, чи навіть газети "Свобод;а,г, але вона того не зробила. Вважала, що ніде тих влізливих політич^ них моментів не було, лиш у Верховного Архиєпископа, і рішила,так як большевики, почати руйнувати його на тому тлі. Політичний фактор число 2. У своїй газеті і в.своїй статті п.н. "Про правильний шлях бо ротьби" пан Лапичак цитує "Америку"', що патріархальне товариство — це "двійкарська демаґоґія", і там же подає;, що "Координаційний Ко мітет Товариств: за Партіярхат"1 є під впливом бандерівців, а "Това риство за Патріярхальний Устрій УКЦ" є під впливом двійкарів"', і вони взаємно підставляють собі ноги. А пані Рудницька: додає питання: "Чи за його /проф.Маркуся/ руїнницькою роботою як публіциста і церковного діяча, за його под війною бухгалтерією та методами дискусії стоїть його партія? /Щоб не було непорозуміння - Маркусь "двійкар"/". Коли б ми мали поважну дискусію з поважними людьми, то ми про сили б їх не так свобідно поводитися з їхніми твердженнями, прик ладами і поглядами, а більше сконцентруватися на доказах. Ось тут, замість того, щоб без надуми приліпити комусь партійництво /а це читачі популярно розуміють як найогиднішу методу суспільного по ступування/, треба було б відповісти на питання "чому" і подати до кази. Такі докази можуть бути, і з ними обов’язково треба було б ознайомити громадянство). їх можна мати або у формі свідчень членів, управ т-ва за останніх кілька; років, або у формі письмових твер*^ джень, протоколів або звіті» із праці товариства, де було б дока зано, як то товариство використовувалось в практиці для цілей "двійкарських". Ми з повним респектом ставимося до довголітньої по літичної і публіцистичної праці обох критиків т-ва і сподіваємося, що якісь факти партійництна у них знайдуться. Тоді подумаємо про відсіч. Але коли ні, тоді з прикрістю і болем в серці ствер димо, що маємо до діла з фальсифікаторством і^підленькими наклепами". Надізі наа об’єктивне дискутування ролі людини з окресленини по літичними поглядами у церковному житті наші дискутанти наразі, не дають. А шкода! Що вони про нас думають? Патріярхальне т—во існує як організована одиниця, що виконує свої статутові завдання власними силами й незалежно від організаіцій немирянського руху. Товариству вдалося досі провести велику ор ганізаційну та інформаційну працю серед громадянства і зустрітися з його активною піддержкою і симпатіями лиш тому, що його лідери говорили народові правду, а не агітували, чи лякали когось. Щоб го ворити правду, треба її знати і для цього т-во користується силами високого наукового рівня, як своїми таас і чужими. Завдяки їх воно змобілізувало й випустило друком оборонний матеріял нашої церкви, якого вона ще досі не мала. Наші дискутанти цього 'не бачать.

40 -

digitized by ukrbiblioteka.org

Для них товариство - це » болільники патріярхату, що виходять на вуличні демонстрації, вилазять на мітингові трибуни, чи хуліганять у церкві" /Лапичак/,або "бачать церковні справи лиш зі своєї жа б ’ячої^перспективи. " /Рудницька/. Підозріваємо, що відкиненням від уваги читачів більшости акцій т—ва і зосередженням критики лиш на демонстраціях автори хотіли заховати перед ними дійсний образ т—ва, і представити його применшеним, викривленим, мізерним. Пі дібрана принижуюча термінологія: цю тенденцію поглиблює. І хоч як нам ясні і безспірні м,шляхетні" наміри авторів, ми в наївності нашій все ж таки хочемо розумно дискутувати. Факт демонстрацій найбільше болить наших критиків./Видно, що більше нічого в діяльності т-ва вони критикувати не можуть/. Демострантів вони називають хуліґанами й людьми без перспективи. Дозво лимо собі заперечити цю; номенклятуру наших опонентів тому, що усі ції демонстранти є передовсім повними членами своєї церкви, вони мають почуття: прив’*язаности до неї, вони боліють її долею, і вони з розмислом.* а не з аґітації протестують проти кривд, які незаслу— жено їхній церкві діються. Так вони це розуміють, бо таке значення мають факти, що приходять до їхнього відома. Вони могли б не демо нструвати, і прийняти якусь іншу успішнішу методу дії, коли б хтось “ скажімо із впливових публіцистів чи колишніх відомих політичних діячів зумів переконати їх фактами і арґументами і відмовити їх від демонстрацій. Але чи здібні наші опоненти на таку працю? Шановний члтач сміло може поставити авторові закид в- наївності, бо він підозріває своїх опонентів у шляхетних намірах, яких вони ні коли не мали. Не можна ж припускати, що автори Лапичак-Рудницька так щиро бажали переконати у поглядах демонстрантів, що з великих резерв їхнього журналістич,ного і політичного досвіду вибрали аж методу лай ки й ліплення епітетів "болільник", або "хуліґан". А це ще раз підтиерджу'є, що не про дискусію їм йдеться, а про демонстрацію читачам їхньої безмежної і неоправданої люті. А що ми про них?... Демонстрували не тільки прості люди, яким зухвалість може при шити "жаб’ячу перспектив^1, але демонстрували інтелігенти, священики, студенти, професори, професіоналісти й політичні діячі різних пере конань, бо в тому вони бачили ціль і протест, насамперед проти того, що руйнує' нашу церкву зараз, і домагання реалізації належних її прав. І врешті, коли хтось здобувається на протест, бо демонстрація це велика; відповідальність за усі евентуальні невдачі її - то чи не було б першочерговим завданням публіцистів вірно поінформувати пуб ліку про усі аспекти акціії, проаналізувати їх, і тоді зібратися на за гальне обговорення у пресі? Нічого з того ми не мали від наших двох визначних публіцисті.®, лиш неґацію. Коли у Ватикані ліквідують прямо один за одним прояви помісности УКЦеркви, обмежують і обтинають пра ва Верховного Архиєпископа, висвячують нам єпископа в^ латинському обряді, передають нашу церкву під владу латинського митрополита — наших двох визначних публіцистів і вірних цієї руйнованої знедоленої церкви на протест не стало». Навпаки. Вони лають тих, що з цієї при чини протестували. А це вже забагато й тут фальш не піде. Бо кожна гідна і чесна людина має: обов’язок протестувати тими методами, які її доступні. А кожен пііїмей, раб, опортуніст, людина без хребта,без лиця свідомо акцепту© зневагу її найвищої духової цінності ь Церкви, вважаючи адміністративне розпорядження ватиканського бюрократа най вищим її законом. - 41 -

digitized by ukrbiblioteka.org

Шановним читачам напевно не тяжко догадатись, що авторові не вистарчає матеріалу на критичне двостороннє продиокутування поглядів на наше товариство, не говорячи вже про всестороннє, що є у наших умовах недосяжним ідеалом. Бракує йому творчої альтернативи, якої гоноровим постачальником повинна бути шановна опозиція, чи наші виз начні критики* Її /альтернативи до діяльности нашого товариства/ не було, і то му наша безпредметова дискусія має такий нудний, непродуктивний і яловий характер. Вони /критики/ говорять своє, а ми своє. Читач не багато з того скористає, за що обі сторони повинні в нього вибачи* тись. В таке нас вманеврували. Її /альтернативи/ немає навіть тепер, після того, коли др.Лапичак в його газеті ч . Ю за 1971 рік збирався накреслити точки програ ми рятунку церковної ситуації, не здобувшися на щось ориґінальне нове, чого вже перед тим наше товариство не пробувало. А шкода, бо як би такий ясний і позитивний концепт у противників нашого товариства існував, то може б вони, замість нас, одержали довір’я у тисяч "загі тованих” демонстрантів. Бо вони, ці тисячі, лінію повного, вірнопідданчого і безкритичного акцептування курійних доручень,/а це лінія нової дивної "ад гок" спілки Лапичак-Рудницька/ відкидають як негідну. "Ватикан" Не тільки брак реакції наших опонентів на руїнницькі заходи Ватиканських курійних чинників, але пряме рачкування: пере ж ними:" Мені дуже не подобається боротьба Верховного Архиєпископа з Ватиканом,яка підірвала повагу УКЦеркви в Апостольській С т о л и ц і . " "Я не можу за хоплюватися фактом, що серед українського громадянства поширилися в застрашаючих розмірах протикатолицькі настрої, внаслідок розповсю дження відомостей про нібито ворожу УКЦеркві та українському народо ві політику Ватикану..."/Рудницька,"УЖ" ч . 1 9 * А Могла б у нас бути спільна база дискусії, коли б ми устійнили що це таке Ватикан і Апостольська Столиця. І навіть якби ми устійни ли, то тоді постане питання чи ці поняття сталі, незмінні, а чи не мінялися вони протягом історії. Колись папа Урбан VII заявив нашому народові,що "через вас, моїх русинів, я стараюся навернути Схід"... а сучасний папа цілує хрест в руках Нікодима. Колись папа Пій XII написав був "Послання до народів Росії". На рішучий протест і то на віть драматичний протест Архиєпископа Кир Івана Бучка в декілька* мі сяців пізніше появилося папське посляння "До Українського народу", того самого папи Пія XII. Отже, Апостольська Столиця вміє мінятись, як їй цього треба, лиш,на жаль, не завжди туди, як пані Рудницькій бажалось би. Ватикан, або Апостольська Столиця - це у пані Рудницької курійний бюрократ, нижчої або вищої ранґи, який видає адміністративні доручення своїм підвладним, або й часом виплачує гроші... У мирян, тих із "жаб’ячою перспективою", Ватикан і Апостольська Столиця це: Берестейські Артикули, це " In Universalis Ecclesiae Regimine”1807, це акти ’’Apostolica Sedes” , " Cleri Sanctitati” і це врешті акти "Orientalium Ecclesiarum"„ Собору Ватиканського Другого. Перестаньте,дорогі Панство, чарувати людей Ватиканом, і його опікою для УКЦ, а говоріть зрозумілою мовою:або читайте і розумійте ці права, бо це ж дійсний Ватикан і дійсна Апостольська Столиця, або промовчуйте усі ці акти вперто,клякайте й кадіть ватиканським бюро кратам, коли вашої рабської нищости на це вистарчає. I fie божеволій те, коли широкі маси народу, без вас, студіюють і розуміють за що їм боротися, і як. /Закінчення буде/ -

42 -

digitized by ukrbiblioteka.org

ВИЯСНЕННЯ ВИДАВНИЧОЇ К О М ІС ІЇ ТОВАРИСТВА ЗА ПАТРІЯРХАЛЬНИЙ УСТРІЙ / УКРАЇНСЬКОЇ КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ

В сіатті пані М. Рудницької, поміщеній в 20 ч. газети "Українське Життя” в Чікаґо від дня 3, грудня 1972 р. під наголовком "Безпідстав ні обвинувачення і підленькі наклепи" є кілька дійсно безпідставних закидів на адресу Видавничої Комісії Т-ва за Патріярхальний Устрій УКЦеркви, яка являється видавцем книжки авторства пані М. Рудницької п.н. "Невидимі Стигмати". Пані М. Рудницька пише:"Згідно з волею Вер ховного Архиєпископа видавці доручили друкарні знищити перший аркуш книжки і замість сконфіскованого вступного слова авторки - дали від себе передмову. Все це зроблено нишком і секретно передо мною. Безпе речна річ, що видавець може дати своє вступне слово, але беззастереж ним і безсумнівним правом автора є його вступне слово”... Відповідаємо: Ми - члени Видавничої Комісії, своїм рішенням дали доручення директорові друкарні "Логос" у Мюнхені, де друкувалась книжка, усунути вступне слово п.М.Рудницької, а на те місце вставити текст передмови за підписом Видавничої Комісії. Це наше рішення мало такі підстави і мотиви: 1. Пані М. Рудницька в листуванні з Видавничою Комісією ніколи не висувала своєї особи як кандидатки на автора вступного слова. Також Видавнича Комісія не брала пані ГЛ. Рудницької під увагу в цій ролі. 2. Зате Видавнича Комісія запропонувала була пані М.Рудницькій кількох кандидатів, до одного з яких вона мала звернутися з проханням від себе і від Вид.Комісії написати вступ до її книжки. Мова була про такий вступ, який мав^би кинути історичне тло, на якому виросла посттать Митрополита Кир Иосифа на рідних землях, на якому стали б зрозу мілими 17 років московської каторги, у в ’язнення Москвою Української Католицької Ієрархії, ліквідація УКЦеркви, звільнення з каторги, та поява Його у Римі в ореолі Ісповідника Віри. Під розвагу були подані такі кандидати на авторів вступного слова: ВПреосв.Максим Германюк з Вінніпегу, Преосв. Платон Корниляк з Мюнхену, Преосв. Андрій Сапеляк з Аргентини, Преосв. Іван Прашко з Австралії, о.др. Іван Гриньох з Мюнхену і проф.др. Микола Чубатий з Америки. В листі до Вид.Комісії від дати 23.листопада 1967 р. п.М.Рудницька писала: "Насамперед треба висондувати опінію Верховного Архиєпископа, як щодо доцільности вступу взагалі, так і щодо особи автора. Без його відома й апробації нічого в справі цієї публікації не слід робити..." А в листі Авторки до Вид.Комісії від дати 6. червня 1968 р. читаємо: ”На основі уповноваження і за згодою Риму /під "Римом" треба розуміти нашого Верховного Архиєпископа, або його секретаря о.др. Івана Хому. Примітка Вид.Комісії/, я просила тутешнього Екзарха Кир Платона Корниляка написати вступне слово. Такий вибір найдогідніший з різних при чин...” "Прошу Видавничу Комісію прийняти цей вибір до відома." Але не зважаючи на таку свою письмову заяву пані М. Рудницька написала вступне слово самаГ 3. Користаючись повновластю від Видавничої Комісії слідкувати за працею в друкарні н а д .згаданою книжкою - пані М. Рудницька доручила директорові друкарні Логос надрукувати її вступне слово, наклонюючи його держати цей факт якнайдовше в секреті перед Вид.Комісією. 4. Видавнича Комісія довідалася про цей факт щойно тоді, коли надрукована книжка опинилася вже в німецькій переплетні. Тоді щойно Вид Комісія доручила директорові друкарні забрати з переплетні пер ший аркуш книжки, викинути з нього цілий вступ пані Рудницької і на те місце вискладати і вмістити передмову, що має назву "Від Видавця" та підписана Видавничого Комісією.

digitized by ukrbiblioteka.org

5. За цим нашим рішенням промовляли такі міркування: а/ Не було вже часу на шукання доріг виходу з положення, в яке пані М. Рудницька підступно впровадила Видавничу Комісію. б/ Пропоновані евентуальні автори вступу могли в цій прикрій ситуації відмовитись або відтягатися. в/ Інша операція в цій справі могла коштувати безліч часу, якого вже й так шість років пройшло від започаткування праць над книжкою, а найважніше, що г/ Видавнича Комісія цілком втратила довір’я до льояльности пані М. Рудницької, яка свідомо написала свій вступ без відома Вид*Комісії і Верховного Архиєпископа. Нормальний зв’язок її з Видавничою Комісією був зірваний. 6. У своїх листах до Видавничої Комісії пані М. Рудницька нераз підкреслювала,що в справах книжки "Невидимі Стигмати", а навіть в справі ілюстраційного матеріялу до неї вона стоятиме постійно у зв’яз ку з Верховним Архиєпископом. В листі від 17 квітня,1968 р. Авторка писала:" Я не маю права нічого змінювати, що прочитано і апробовано в Римі. Прошу зрозуміти винятковість ситуації. Міродатною для мене є опінія не видавця і його рецензентів, а опінія протагоніста праці. Так зрештою, майже завжди водиться, коли автор пише про живу, видатну пос тать, про живу історичну особистість." А в листі від 6.червня, 1968 р. до Вид. Комісії пані М. Рудницька писала якнайвиразніше: "Запевняю урочисто Видавничу Комісію, що не роблю й не робитиму нічого без порозуміння з Римом. В книжці не буде ні одного рядка, що не був би перед друком прочитаний і апробований у Римі." Ми, - члени Видавничої Комісії, виконали свої зобов’язання супро ти Авторки своєчасно і льояльно. Запропонований нею авторський гоно рар у висоті 2,450.оо амер. долярів ми виплатили їй ще в квітні 1969 року коли книжка не була ще у продажі, що вона сама підтвердила в листах. Крім цього ми переслали їй 300.00 амер. долярів на подорож і побут до Риму, та приділили їй 40 авторських примірників книжки. У відповідь на наш респект, зичливість і льояльність пані М. Руд ницька рішилась протиставити нам свою грубу невдячність і нельояйьність, та поставити Видавничу Комісію перед доконаний факт. Це тим більше дивне, що ці речі були заздалегідь обговорювані і застережені. Ось в листі від 6. лютого 1967 р. Авторка писала нам:" Самозрозу мілим правом видавця є ознайомитись зі скриптом перед відданням його до друку. Я не маю наміру ухилятися від цього обов’язку." А проте пані М. Рудницька відхилилась від свого обов’язку в дуже прикрий спосіб, чим спричинила рішення Видавничої Комісії найти рі шучий вихід з положення та забезпечити найшвидшу появу книжки "Неви димі Стигмати" без шкоди для цієї книги, що було обов’язком і правом видавця. 27 грудня,1972 року. Члени Видавничої Комісії Крайового Товариства за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви:' о.Радинк Роман Ганас

ред.Євген Зиблікевич

інж.Степан Процик - 44 -

др.Юліян Колтун

інж.Іван Куземський

digitized by ukrbiblioteka.org

П О Д ІЇ УКРАЇНСЬКОЇ КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ В ЧУЖІЙ П РЕ С І

Листи Папських Делегатів до українських єпископів із забороною дискутувати конституцію помісної УКЦеркви викликали найскорішу реакцію в самій Італії, де газета "Іль Темпо" /8 листопада ц.р./ надрукувала свій репортаж на підставі заяв Ватиканського Пресового Бюра. Незадовго журнал "Ло Спеккіо" за 19 листопада вмістив з цієї нагоди довшу при хильну для УКЦеркви статтю автора Джульєльмо Росігіліозі,яку друкуємо в цьому журналі в українському перекладі. Кореспондент Ройтера, Андрув Тарновскі, помістив 24 листопада ц.р. добру інформативну статтю про змагання УКЦ до помісности в газеті "Вашінґтон Пост1' п.н. "Ватикан відкидає українське прохання". З датою 11 листопада католицька газета в Лондоні "Де Таблет" помістила довшу статтю власної редакції про найновіші події в нашій Церкві п.н. "Заг роза відірвання". Ця стаття заслуговує на увагу тим,що вірно і без промовчувань відзеркалює усі старання до помісности УКЦеркви у стосун ках з Ватиканом. Найбільше матеріялу у пресових агенціях і в американській пресі появилося з датою 26 листопада,безпосередньо по влаштованій нашим т-вом протестній демонстрації у Вашінґтоні. "Вашінґтон Пост" і "Сандей Стар енд Дейлі Нювс" друкували репортажі з нашої церковної проблематики пе реважно з поданих панею Евою Піддубчишин джерел, або людьми, яких вона до цієї акції змобілізувала. Крім того тематика нашої Церкви була те мою двох /по дві сторінкиовеличиною/ пресових повідомлень аґенції "Реліджес. Нювс Сервіс" в Ню Йорку, де також досить точно і об’єктивно представлено спір УКЦеркви з Ватиканом за помісність. Католицька преса в Англії також інформує своїх читачів широко про справи нашого змагання до помісности користуючися нашими пресовими по відомленнями. "Католік Геральд", "Таблет","Істерн Чирч Р е в ’ю" та "Кризостом" - це видання, які з власного зацікавлення помішують вірні і неперекручені наші матеріяли. Отець Володимир Андрушків, голова Братства св.Андрея, відбув декіль ка інтрев’ю з представниками католицької пресової аґенції,"Ню Иорк Тайме", та "Амеріка", що є органом отців Єзуїтів у ЗСА. "Амеріка" перед тий помістила з власної ініціативи обширну передовицю на теми нашої Церкви. В світлі" тих зібраних відомостей, а також і тих, що до нас не дохо дять, українське мирянство не може нарікати на мовчанку чужої преси, або на на .якісь неокреслені ворожі сили, що завжди українську справу бльокують. Чужа преса говорить про нашу Церкву правду, о б ’єктивно і виразно. Претенсії можна натомість мати до української преси, а спеціяльно до ка толицької, яка протягом вісімлітнього інтензивного змагання до поміснос ти УКЦеркви трактувала цю справу холодно спорадичними не завжди об’єктив ними повідомленнями та без інтересу. Цілий епізод найновішого зовсім ма ло дипломатичного лист-а до наших владик не був в українській пресі як слід відображений, наче,б ці справи відносилися до муринської а не ук раїнської церкви. Це є доказом як глибоко вона /преса/ сидить, прямо чи посередньо, в пазурах ватиканських бюрократів. Щасливим вийнятком являється тут серія статтей проф. Г.Лужницького в щоденнику "Америка" чч. 211, 212, і 213, під наголовком "По їх вчин ках пізнаєте їх", яка/серія статтей/ своїм об’єктивним підходом до пе кучих проблем нашої Церкви внесла багато ясности серед читачів.

ВИРІВНЮЙТЕ

ВАШІ

ЗАДОВЖЕННЯ.

ПОШИРЮЙТЕ

- 45 digitized by ukrbiblioteka.org

НАШ

ЖУРНАЛ І

ВЗІРЦЕВА АКТИВНІСТЬ КЛІВЛЕНДСЬКОГО ВІДДІЛУ Т-ВА Зміни й усучаснення, які в Католицьку Церкву увів Собор Ватиканський Другий, є тепер предметом опрацювання окремих створених комісій, і', припускаємо, промине ще багато років часу заки праці таких комісій будуть готові а поодинокі соборові постанови введені в церковне життя. Одною із постанов, що була чи не ґенезою скликання Собору, було при вернення заінтересувань модерної людини до духово-релігійних питань включенням ЇГ до поширеного діяпазону церковно-релігійних функцій. Роля українських мирян у їхній Церкві специфічна. Як на протязі історії так і в сучасності вони мусіли дбати не лиш про збереження Церкви як інституції, але й змагати за її національне обличчя, бо Церква була /і є/ у державних народів інструментом політики, а-у без державних народів інституцією збереження національного обличчя. Цієї ролі Церкви ніхто на сьогодні не змінив, і ролі мирян, а втому й укра їнських мирян - також ні. І тому мимо усіх екуменічних перспектив й універсальности у вірі не буде гріхом, коли українські миряни продовжува тимуть свою історичну традиційну ролю і спасення їхніх душ будуть осяга ти лиш в злуці з їхньою українською Церквою, яка найкраще відповідає їхнім потребам і їхній духовОсті. Для ілюстрації такого розуміння ролі мирян у Церкві наведемо де кілька фактів із праці нашого передового відділу в Клівленд, Огайо, вичисляючи ці імпрези, які були влаштовані там в останніх кількох мі сяцях його силами, або у співпраці з іншими організаціями. 10 вересня,ц.р. Окружний Комітет для відзначення Дня Помісности і 80-ліття їх Блаженства Верховного Архиєпископа влаштував доповідь от ця Ю£ія Федоріва на тему "Історія обряду нашої Церкви” . В Окружному Комітеті жертвенно працюють наші члени. 14 жовтня,ц.р. відбулися ширші сходини членів з доповіддю пана В. Пасічняка на тему "їїомісність і Дійсність". 22 жовтня* ц.р. відбулися ширші сходини відділу з доповіддю др.М. Топоровича на тему: "Виступ лані М.Рудницької у світлі подій". 29 жовтня відбувся урочисто "День Помісности і 80-ліття їх Бла женства Кир Йосифа VII. Свято пройшло з великим успіхом при участі 800 учасників не зважаючи на позакулісові акції торпедувати його. Анг ломовну доповідь виголосила пані Олена Хі'мляк. Не зважаючи на згоду Владики Василя Величковського він на свято не приїхав; в останній хви лині без ближчого пояснення не прибув на імпрезу співак А.Добрянський’, що ранше також свою згоду на виступ дав. 19 листопада відбулися ширші сходини відділу т-ва з доповіддю др.Ярослава Крив’яка,/заступника голови Крайової Управи т-ва/ на тему "Причини браку священичих покликань у нашій Церкві” . З грудня ц.р. заходами Окружного Комітету відбувся доклад о.др.І. Нагаєвського на тему "Чого вимагає у нас Боже Провидіння в сучасну пору?" Цей чудовий доклад про історичні права нашої Церкви з історични ми маловідомими фактами наскрізь відповідає ідеям нашого т-ва. Крім того відділ повів активно висилку листів до наших владик з копіями до Верховного Архиєпископа, при чому він тісно співпрацює з другими організаціями. На видавничий фонд крайової управи зібрано й вислано 350^долярів. Окружний Діловий Комітет існує в такому складі: др.Тарас Антонович, голова, др. Ярослав Крив’як, заступник голови, Софія Мельник-Бура,сек ретар, і члени: др. Володимир Базарко, др.Зенон Голубець, Василь Ільчишин, Микола Кавка, інж.Ірина Кашубинська, др.Мирослав Мичковський, др. Щ>±й Оришкевич, др. Богдан Футей, мґр. Олена Лучишин. -

46 -

digitized by ukrbiblioteka.org

ЗАСІДАННЯ КРАЄВОЇ РАДИ МИРЯН І5-го липня 1972-го року Краєва Рада Мирян Товариства за Патріярхальний Устрій УКЦеркви у ЗСА відбула своє засідання в Нью-Йорку. На цьому засіданні уконституовано Президію Ради, ви конуючи тим вимогу Статуту Товариства, що її приписує стаття ч. 40. Президія Ради складається з трьох осіб: голова - НІ* Лабунька /вибраний на цей пост 5-тим делеґатським З'їздом Това риства/, заступник голови - М. Барусевич і секретар - Ю. Колтун. На засіданні винесено також ряд рекомендацій стосовно праці То вариства на внутрішньому й зовнішньому відтинках, що їх тут пе редруковуємо. Рекомендації. Ради Мирян Краєвій Управі винесені на засіданні І5-го липня 1972-го року в Нью-Йорку: І. У справах внутрішньо-організаційних. 1. Посилити організаційну роботу а цій каденції діяльности Товариства з метою збільшити число членства існуючих від ділів, як і з ціллю організувати нові відділи в осередках, де вони ще не існують, особливо в західн&х стейтах країни. 2. Скріпити постійний зв'язок з відділами Товариства з намі ром посилити взаїмну інформацію -Крайовою Управою відді лів і Управами відділів Крайову Управу про всі важливі по дії нашого церковного й релігійного життя в загальному з одної сторони й про місцеві справи - з другої. 3. Дальше проводити інформативну й роз'яснювальну акцію про змагання за український католицький патріярхат та за здійс нення помісностн нашої: Церкви на місцях, себто в осередках поселення української діяспори; старатись про піднесення рівня релігійного життя української діяспори взагалі. 4. Старатись про те, щоб в українській пресі часто появлялись роз'яснювальні, а також засадничі статті про змагання за самобутність Української Католицької Помісної Церкви. 5* Подбати про те, щоб якнайскорше почав діяти постійний секретаріят Товариства у власному приміщенні, який рівночасно сповняв би завдання Інформаційного Центру мирянського руху в цій країні. Таке постійне Бюро Товариства змогло <1 закрі пити дотеперішні здобутки мирянського руху, а також воно за безпечило б тяглість і систематичність праці на майбутнє. 6. Зреорганізувати видавничу діяльність Товариства так, щоб вона якнайкраще відповідала сучасним потребам мирянського руху та забезпечувала загал вірних потрібного і корисною, ін формацією про сучасні проблеми церковного життя. 7. Приготовити З'їзд Ради Мирян на весну 1973-го року. II. У справах зовнішньої діяльности. І. Рада стверджує, що саме відбутий Семінар, присвячений ос новним питанням нашої Церкви, належить уважати найбільшим осягом Товариства в ділянці інформації так чужого світу, як - 47 digitized by ukrbiblioteka.org

і української заінтересованої громадськості!. Для того рода авторитетної інформації належало б випрацювати більш три валу базу та систематичну черговість. 2* Подбати про те, щоб у недалекому майбутньому відбувся Конґрес Мирян Української.* Католицької Помісної Церкви. 3. Посилити співпрацю Товариства з іншими мирянськими орга нізаціями в цій і інших країнах, які постали на тій са мій базі, що Товариство за Патріярхальний Устрій і які зввгають до здійснення тих самих цілей у нашому церковному й релііійному житті. 4. Нав'язати з в ’язки з мирянськими організаціями інших народів, головно тих, що,як і українції, є східніх обрядів - з ціллю спільними зусиллями обороняти прав Східніх Церкрв у лоні Вселенської Церкви. 5* Посилити домагання,щсгб УКЦерква а також інші Східні Церкви були вийняті з-під юрисдикції Священної Конґреґації для Церков Східніх Обрядів з огляду на те, що така.залежність є дискримінуючою для тих Церков та противиться духові по станов 2-го Ватиканського Вселенського Собору. х

х х х « З М І С Т

стор. 1. Ватикан оспорює право на конституцію Української Като лицької Помісної Церкви

2. Проф.М.Лабунька: Коментар на лис Аії.Делеґатів до Укр. Єпископів /Із Радіопрограми"Голос Мирян" у Філядельфії/

3. Кардинал Сліпий позбавлений прав /Ло Спеккіо/

4. Від Т-ва св. Андрея 5. Лист до Святійшого Отця Папи Павла Шостого

13 15

6. др.Я.Крив’як: Причини браку покликань у нашій Церкві

7. Юзеф Лободовскі: Триптих про замучену Церкву

Holy See Rejects Contemplated Archiépiscopal Constitution of the Ukrainian Church.................................. 23 9« "Divide and Rule"* • . . 30 10* Vatican Accused of a Policy of "Religious Genocide" Toward Ukrainian Cathic Church • • • • • 3^ 11. Степан Процик: Відсіч потрібна! 38 12. Вияснення Видавничої Комісії Т-ва за Патріярхальний Устрій УКЦеркви 13~. Події Української Католицької Церкви в чужій пресі

43 45

14. Взірцева активність Клівлендського Відділу Т-ва

15» Засідання Крайової Ради Мирян

- 48 -

digitized by ukrbiblioteka.org