Patriarhat 1970 02

. u ------

ЧЕРВЕНЬ, 1970

4.2(13)

РІК IV.

З М І С Т Найближча ціль — помісність

2

Мати Марія Должицька, ЧСВВ.: Промова виголошена на зборах Мирян у Філядельфії, Па. і Пассейку, Н. Дж..

• .

4

Степан Процик: Координація акції Мирян за Патріярхат

9

Василь Маркусь: Роля і місце священства у нашій боротьбі за релігійно-національну спмобутність /Зак./ . . •

11

Подорож кард.Фюрстенберґа по Америці в насвітленні Східньої Конґреґації . ... . . .

13

"They must be men...11( Резюме доповіді Мелхітського священика у Вашінґтоні, Д.К. ). . і . ,

17

Загальні Збори Т-ва за Патріярхальний Устрій УКЦеркви в Нью-Йорку, Н. Й. . . . . .

19

Резолюції Загальних Зборів Т-ва за Патріярхальний 'Устрій УКЦеркви

20

Заява Координаційного Комітету Українських Організацій Канади і ЗСА за здійснення Патріярхату УКЦеркви ДОКУМЕНТИ НАШОЇ ДОБИ:

21

Грамота побудови церкви у Козарці /Боснії/ .

23

Грамота побудови катедри у Філядельфії /ЗСА/

25 26

Наш коментар ХРОНІКА: Українці в Бельґії — за Патріярхат

27

Каліфорнійці — за Патріярхат

27

Ф

І

Л

А

Д

Е

Л

Ь

Ф

І

Я

digitized by ukrbiblioteka.org

П А .

НАЙБЛИЖЧА Ц ІЛ Ь -

ПОМІСНІСТЬ!

Під кінець Синоду Українських Католицьких Єпископів віха відбувся у вересні й жовтні минулого року* Митрополит Вінніпеґський Кир Максим Германюк зреферував становище ватиканського Секретаря Стану, Кардинала Вільйо, /подане в ч. 1 (12) нашого журналу на стор. 5./, так: "...тепер не є можливо піднести нашу Церкву до гідности Патріархату з трьох при-* чин: а 1. Причини церковно порядку: це викликало б більше переслідування нашої Церкви в Україні, — і, ми не маємо території....

2. Причини екуменічного порядку: це перешкодило б екуменічним кон* тактам з московським і константинопільським патріярхами...

3. Причини порядку політичного: спротив зі сторони Радянського Со­ юзу І*. Префект Священної Конґреґації для Східніх Церков Кардинал Максиміліян де Фюрстенберґ, даючи інтерв’ю журналістам в ЗСА й відповідаючи на запитання делегації УККА, справами патріархату не займався /згідно з його заявою — це справа Святішого Отця/, аате здецидовано зайняв ста­ новище до Синоду Українських Єпископів: відмовив Синодові права на існ^ вання та старався звести його значення до звичайної Єпископської Конфе­ ренції. Логічним продовженням становища згаданих вгорі двох інституцій Рим ської Курії було ще одно письмо Східньої Конґреґації до наіпих владик від 4-го квітня цього року, в якому було повідомлено про відсунення Святішим Отцем справи Українського Патріярхату на майбутнє, ще раз запе речено Синод Українських Катрлицьких Єпископів та пропоновано скликати" нову єпископську конференцію./Поручалось не поширювати змісту цього письма, щоби не викликати гострої реакції мирян/. В місяці квітні прого лошено також становище Східньої Конґреґації до справ Східніх Церков, в якому було сказано, що над дотичними постановами II Ватиканського Со­ бору працює правнича комісія від вислідів праці якої залежатиме спосіб приміненна їх в практичному житті. Тим можна частинно пояснити "відложення" справи Українського Патріярхату, про що мова у письмі Східньої Конґреґації до наших владик. Стільки про зовнішні справи нашої церков*ної політики. На внутрішньо-українському відтинку слід відмітити дві конкретні події, що мають пряме відношення до розвитку церковних справ: долученім підпису Філядельфійського Митрополита Кир Амврозія Сенишина до прохання про підвищення Верховного Архиєпископства до гідности Патріярхату, і створення координації громадської акції за Патріярхат. Хоч обі справи мають свій політичний з в ’язок, то для кращої чіткости обговоримо їх окремо./Стаття про координацію:"Координація акції мирян за Патріярхат " стор.11 цього журналу/. У своїх акціях Товариство за Патріярхат Української Католицької Церкви завжди підкреслювало найвищу ціль - що нею є патріярхат. Коли в результаті наших акцій та екуменічної політики Римської Курії ми осяґнули "відложення" справи патріярхату, то дальші акції організованого мирянства і ієрархії повинні зосередитись над помісністю, єдністю й ав­ тономією Церкви, як посереднім етапом до патріярхату. Хоч підпис Митро­ полита Сенишина від 10 квітня відноситься лише до патріярхату, який пи­ сьмом Східньої Конґреґації від 4-го квітня цього року перерішено на пев ний час /мабуть Митрополит Сенишин про це знав/, то всетаки не можна знецінювати цього кроку Митрополита й в других аспектах церковної полі­ тики - а саме в змаганні за помісність. Хоч досі в церковному житті Американської Митрополії ще не багато змінилось, і ваги підпису Митропо лита Сенишина в діях єпископату також ще не відчувається, то його слід оцінювати позитивно й треба шукати може за дальшими, сильнішими виявами - 2 -

digitized by ukrbiblioteka.org

позитивної й активної' єдности єпископату в змаганні за осягнення поміс ности. Солідарність Митрополта Сенишина із "Днем Помісности Української Католицької Церкви" у Торонті, Канада, дня 21 червня 1970 Р* і його пи­ сьмове благословення створюють прецеденс, і при добрій волі усіх заінте ресованих у першу річницю Синоду Українських Католицьких Єпископів мож­ на буде зорганізувати такий "День Помісности11 у Філядельфії,і спільно, з ієрархією, священством та організованим мирянством, почати здійсню­ вання помісности нашої Церкви з вірою, що усі небезпеки належать до ми­ нулого. Цій безпосередній цілі нічого не повинно перешкодити. Треба ли­ ше бути обережним, щоби дрібні справи чи особисті амбіції не звели усіх замірів нанівець• Офіційна дорога зложення підпису Митрополита Сенишина насторожила декого з мирянських діячів оправдано. Однак нам видається, що до пози­ тивного полагодження церковних справ треба виявити ще так багато доброї волі, вирозуміння, терпеливости й коректности, що на капіталізування цієї події ще дуже завчасно. Тому не на часі є спроби капіталізування що їх вже знаходимо у пресовому звідомленні про нараду представників Президії СКВУ з Митрополитами Української Католицької Церкви в Канаді і ЗСА, в "Комунікаті" СКВУ від 10 квітня, у "Виясненні Президії Секре— таряту СКВУ" від 9 травня ц.р., чи також нерідко у виступах поодиноких діячів Секретаряту СКВУ. При збереженні скромности і маючи нашу найви­ щу ціль на увазі, слід було б пригадати, що зорганізований у нашому То варистві мирянський рух, який не мав вступу на Перший СКВУ, був добре"” зорганізований ще перед 10-тим квітнем, коли теперішня Президія СКВУ його до такої організованости "покликала". Можна також відважно ствердитїк, що ніде в культурному світі політичні чинники до церковних справ не вмішуються, а залишають їх церковній ієрархії і мирянам. Хочемо ба­ чити, щоб в майбутньому так було і в нашому політичному світі. Добра воля — це передумова всякого успіху й треба жаліти, що її так мало було досі в нашій церковній політиці. Наше Товариство ніколи не приписувало собі інших цілей або "заслуг", як лише вироблення опінії і психологічний натиск на свої і зовнішні церковні чинники в обороні Церкви перед її роздрібленням і облатинщенням. В стосунку до наших вда дик наше Товариство стосувало вправді натиск публичної опінії, але зав­ жди підкреслювало льояльність під умовою, що в церковній політиці заіснует; пошана до прийнятих в Статуті цілей Товариства. Тому коли йдеться тепер про помісність, яку так з успіхом продемонстровано в Канаді, то наше Товариство не приписує собі завеликих прероґатив а стверджує, що це є виключно роля наших владик, і це є їхня компетенція. Наше Товарис­ тво, в координації з другими церковними й громадськими товариствами бу* де широкою і твердою базою для акції ^аших владик, коли вони будуть обєднані для одної цілі, або інстументом сильного зорганізованого натиску, коли вони будуть р о з ’єднані. Широко розгалужений і зорганізований мир­ янський рух є запорукою, що такий натиск в будучому не послабне. Бо ко­ ли по сьогодні Конґреґація для Східніх Церков іґнорує духові й релігій­ ні потреби спеціяльно національний їх аспект українського мирянства, то чи можемо собі дозволити, щоби те саме робили наші, українські вла­ дики? Коли владики поклали свої підписи під Постановами Синоду Українсь­ ких Єпископів, а не мають відваги їх здійснювати то мусять рахуватися з реакцією їхніх вірних. Голословні твердження, що усі владики є за патріярхатом саме тоді коли він "відложений" не вистарчає і нас не задовблить..Треба послідовно здійснювати кожну постанову Синоду на дорозі до патріярхату - до помісности. Не можна деклярувати перед народом того, чого він бажає, а рівночасно промовчувати ганебні письма Східньої Конґре ґації й чекати на те, щоби час якось те все наладнав. До практичної помісности нічого не стоїть на перешкоді. Треба /Продовження на стор. 11/ - З digitized by ukrbiblioteka.org

ПРОМОВА Мати Д-р Марії Должицької, ЧСВВ., виголошена у Філа­ дельфії , Па,, дня 23-го травня і в Пассейку, Н. Дж., дня 24го травня 1970 року на запрошення місцевих відділів Товарис­ тва за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви.

Шановні і Дорогі Миряни! Наше зібрання сьогодні є типовим виявом участи українського миря­ нина в церковному житті. Від давних-давен мирянам приходилося бути не тільки активними в церковному житті, вле й дуже часто рятувати Україн­ ську Церкву від загибелі. Нарід боронив свою Українську Церкву від ла­ тинізації, русифікації та інших чужих впливів. І тому власне, щоб уне­ можливити чужим впливам розкладати нашу Церку, довгі століття україн ський нарід змагав до усамостійнення церковної адміністрації. Адміністративне усамостійнення Української Католицької Церкви бу­ ло признане Берестейською Унією в 1596-тім році. І хоч час до часу бу­ ли ставання створити патріярхальний устрій, однак до цього ніколи не дійшло. 11-го жовтня 1963 року тількищо звільнений В ’язень безбожної Москви став перед єпископами Другого Ватиканського Собору і заго в о р и від імені Української Католицької Церкви. Він вніс пропозицію створили український католицький патріярхат. Того самого року Східня Конґреґаціяг признала, що Митрополит Львівської Митрополії має владу Верховного Архиєпископа. Восені 1964-го року пербд Третьою Сесією Ватиканського Собору українські єпископи започаткували свою власну "Конференцію Українських Католицьких Єпископів" і вирішили продовжувати заходи для створення Ки єво-Галицького Патріярхату. Того самого року, в листопаді, Верховний Архиєпископ, Кир Йосиф, знову виступив перед Собрровим Збором з прось­ бою створити Український Католицький Патріярхат. Того самого місяця, а саме 21-го листопада 1964-го року, Папа Павло VI проголосив "Декрет для Східніх Церков". Цей, Декрет "зобов’я ^ зує" Східні Церкви рядитися після своїх прав і своєї шанованої давнини. Цей Декрет закликає зберігати з найбільшою вірністю літургічні обряди та права. Верховним Архиєпископам Східніх Церков признає патріярші пра ва у своїй Церкві і виявляє побажання, де потрібно, встановити нові па тріярхати. Верховний Архиєпископ, Кир Йовиф Сліпий, вже дня 22-го грудня 1964 року зарядив, що згаданий Декрет входить в силу в Українській Ка­ толицькій Церкві з днем 7-го квітня 1965-го' року. Однак деякі владики не дуже-то сціиияіісгя використати права признані нашій Церкві вже Не тіль ки Берестейською Унією, але й Декретом для Східніх Церков. Деякі Владні ки, розлюблені у своїх "самостійних" дієцезальних князівствах, не зве£ талися по справам до Голови Української Католицької Церкви але далі до латинників у Східній Конґреґації. Вони навіть не згадували Верховного Архиєпископа у літургічних відправах, перешкаджали у впровадженні по церквах його розпоряджень і навіть нехтували заклики самого Святішого Отця до єдности і співпраці з Верховним Архиєпископом, Кардиналом Йоси фон. В 1966-му році Верховний Архиєпископ виготовив пляни, щоб склика­ ти Синож Українських Католицьких Єпископів на жовтень 1967-го року. Од нак не було згоди серед наших владик і заплянований Синод не відбувся* Миряни журилися поступуванням деяких владик, бо всі ясно здавали собі з того справу,, що як тепер не вдасться створити в нашій Церкві одно центральне адміністративне тіло, тоді Церква сама зденаціоналізує своїх вірних. Постала акція мирян запобігти цій загрозі.

- 4 digitized by ukrbiblioteka.org

Це здорове явище дало Верховному Архиєпископові надії і сили до дальшої праці. Згадуючи свою тріюмфальну поїздку по Північній і Півден ній Америці, Австралії і Новозеляндії, Верховний Архиєпископ сказав: "Ми переконалися наглядно, що наше церковне життя тісно злучене з на роднім. Було незвичайно мило для нас почути це, і то нераз, безпосеред ньо з уст самих світських громадян-мирян. Це великий Божий дар., що наш народ будує не тільки своє церковне, але й народне життя на християн с ь к ю г засадах. І коли ми тепер це закріпимо нашими рішеннями Синоду,то зробимо в усьому українському житті великий крок вперед. Можна без пе­ ресади навіть сказати, що тим ми поставимо милевий камінь на шляху, по якому піде наша Церква і весь український народ." Остаточно,, після дуже прикрих периживань і труднощів, Синод Укра­ їнських Католицьких Єпископів відбувся від 29-го вересня до 4-го жовт­ ня 1969-го року. Наші владики схвалили конституцію про патріярхальний устрій і вислали до Святішого Отця прохання вивищити Митрополита Київ­ сько-Галицької Митрополії до статусу Патріярха. Вже в часі синодальних засідань, Ватиканський Секретар Стану, Ка£ динал Вільйо, подав до відома Українським Синодальним Отцям, що під те перішню пору не буде можливо признати патріярхальний устрій для Україн ської Католицької Церкви. Скоро по Синоді Східня Конґреґації зайняла те саме становище що й Секретар Стану та повідомила українських владик, що не тільки не може бути створений український патріярхат але заявила також, що зібрання українських католицьких єпископів не було Синодом, а т і м к и звичайною собі конференцією. Владики були повідомлені, що їх рішеїщя не мали ні законодатцої, ані виборчої власти. Владики мовчали, а ці провідники мирянського руху, що довідалися про цей крок Східньої Конґреґації, злегковажили собі його. Загал мирян, не знаючи про нову загрозу Українській Католицькій Церкві, живе в пере конанні, що справа створення патріярхату завершиться в найблищому часі. Дехто навіть виголошує на конвенціях палкі й гучні промови, що все в порядку, бо Синод відбувся. Ті промовці повинні були собі перечитати "Вісті з Риму"' з дня 20-го травня 1970-го року де на сторінці 11-тій написано: "...на обріях не видно ще радісних ’знаків’" що до признання українського патріярхату. І я від себе додаю, що дійсність непотішаюча, але й доля Помісної Української Католицької Церкви ніколи ще не була в більшій загрозі, як сьогодні І Українська Католицька Церква на Україні леґально не існує* А поза межами Рідних Земель Українській Церкві грозить денаціоналізація. Спа­ сіння лежить у створенні центральної адміністративної управи. Проте Ва тикан, в погоні за зближенням нез’єдинених Східніх Церков, переговорює з Москвою. З власного сумного досвіду ми,українці, добре знаємо, що пе реговори з Москвою — а тепер атеїстичною, і скрайно шовіністичною Моск вою, — не доведуть до. бажаних Ватиканом успіхів в користь яких,на жаль, Ватиканська Курія схильна принести в жертві долю Української Католиць­ кої Церкви. Східня Конґреґація, схильна переговорювати з Москвою, не тільки не годиться на український патріярхат, але й навіть не дозволяє нашій Церкві віддатися під синодальні ухвали Собору Єпископів. Вона са ма править;нашою Церквою, мішається до реформ по наших манастирях,тощо. Кардинал де Фюрстенберґ навіть дозволив собі закликати мою Мати Архи мандриню, Клявдію Федаш,! заквестійонувати мої виступи серед українсько го громадянства в справі українського католицького патріярхату! Мати Архимандриня писала до мене 9-го травня цього року: "Ваша доповідь опи нилася в Східній Конґреґації і мені звернено увагу, що саме Кардинал де Фюрстенберґ хотів знати, чому старша монахиня не займається молит­ вою, а політикою". (Невдоволення публики). На підставі синодальних ухвал українських єпископів, український патріярхат де факто існує. Наш Верховний Архиєпископ має повні тіатрі-

5

-

digitized by ukrbiblioteka.org

ярші права* Однак на ділі справи нашої Церкви стоять погано. Східня Конґреґація п е р е ш к о д ж а є нашій Церкві розвиватися після синодальних ух­ вал і під проводом Голови Поміоної Української Католицької Церкви. Східня Конґреґація багата, і силою гроша може не одного владику чи ус­ танову паралізувати. Силою свойого престижу, Східня Конґреґація може оскорбити тих владик, які пішли б проти її волі і підтримували б навіть свої власні синодальні постанови. І, на жаль, деякі наші єпископи хоч засідали на Синоді Українських Католицьких Єпископів та схвалювали пос­ танови для Української Католицької Церкви, власного рукою перекреслюють ті самі ухвали, а з своїми епархіяльними справами ідуть понад голову Верховного і|*хиєпископа у — до Східньої Конґреґації. На кожному кроці можна зауважити нерішучість, а то й якусь подвійну гру частини’верхів­ ки у нашій Церкві. Бо як можна це пояснити, що кардинал де Фюрс.тенббрґ вернувся до Риму з поїздки по Америці, де він українців зневажав і про голосив уневажнення Синоду, український архимандрит, генеральна жіночо го манастиря /з гордістю тут підкреслюю що це не була Генеральна Сес-"" тер Василіянок/, та інші українські духовники вітали його на детовяцї? Як можна вияснити оце плазування деяких українських духовників, що са­ ме вони вітали префекта Конґреґації, а не духовники інших національнеє тей? Отже, як бачите, хоч український патріярхат де факто існує і міг" би поширювати свою діяльність, самі своєю нерішучістю та хиткістю галь мують посинодальні діяння. “ Шановні Миряни! Ви повинні так енергійно, як ви домагалися скли* кання Синоду, домагатися: виконування синодальних ухвал! В сучасності роля мирянина стала важливіша, як коли. Апостолят мирянина поширюється на весь Божий люд. Ця тенденція така могутня, що вона стала предметом нарад на недавньому Вселенському Соборі. Її навіть оформлено в осібному Декреті “Про Апостолят Мирян” . Зі вступу до цього Декрету ясно, що Церква бажає "побільшити апостольську діяльність Наро ду Божого” , бо "апостоляту мирян •.. ніколи не може забракнути Церкві? Там ясно сказ.ано, що "сучасні обставини вимагають ще більшого і ширшо­ го апостоляту". Наші церковні власті також призадумуються над поширенням ролі мид ян. *1-го жовтня 1969-го року, на Третій Сесії Ї\Г Архиєпископського Си*ноду, наші Владики дозволили представникам мирян виступити зі своїми пропозиціями. Ціла справа була взята під розвагу і прийнято відповідні рішення. Щоб "оживити,,а то й переорганізувати існуючі організації мид ян", рішено створити Головну Раду Українських Католицьких Мирян. А мо­ нахинь закликає Синод працювати в церковних організаціях з програмою апостоляту. Мої виступи-як монахині, є в дусі цих синодальних ухвал. Миряни, одне з Ваших завдань, є стояти на сторожі, щоб українська суспільність і Українська Католицька Церква мали духовних і світських провідників відданих ідеалам своєї Церкви і народу. Пам’ятайте, іцо бу­ дете мати таких провідників, яких собі вибираєте і яких підтримуєте, з якими співпрацюєте або яких промахи прикриваєте. Українські манастирі, хоч би і тут, в Америці, були засновані тільки тому, щоб сестри-монахині чи монахи давали духовну поміч укра­ їнським еміґрантам та американцям українського походження. Сестри мали зайнятися українськими школами, українськими сиротинцями, українськими дітьми. Отці-монахи мати зайнятися місіями серед українців. Українські манастирі мали плекати українську культуру, традиції, обряд і виховува ти нових сестер та монахів, щоб вони вміло і в українськім дусі продов жували призначену їм місію. Цілі і завдання наших основників були яснї тоді, і є ясні сьогодні: працювати для української Церкви й українсько го суспільства так, щоб ні одна родина, ні одна людина не могла винаро довитися. Якщр деякі сестри чи отці-монахи призабули свою місій і в ~ міжчасі стали' тільки "візантійцями” або ширять латинізацію, то треба -

б -

digitized by ukrbiblioteka.org

їм порадити щоб поїхали собі на місію до Африки чи інших місць, де про національність не говориться, — якщо сьогодня є такі місця на світі. /Оплески/. Маємо дуже мало сестер і монахів і чим раз менше покликань. Однак, якщо знайдеться заблукана вівця, яка не цінить чи соромиться свого походження, ви не жалуйте її, хай собі Іде, щоб не баламутила решти. Зачинаймо від початку, як треба, але зачинаймо зі здоровим зер­ ном. Наше духовенство В більшості тепер СИДИТЬ ТИХО І не ВИСЛОВЛЮЄ С В £ їх поглядів до посинодальної ситуації. Мені відомо, що зібралися свяще ники на "соборчик" в одній дієцезії. Бажанням молодших: священиків було, щоб з українських церков викинути слово "Україна", “українець” , та все те, що носить "українську" назву. Вони твердили, що не хочуть "політи­ ки" у своїх церквах. Щастя, що на тому соборчику були теж поважні свя­ щеники, з більшою освітою й почуванням гордости з свойого походження, культури, обряду. Вони вияснили молодшим священикам, що згадуючи Укра­ їну чи українське походження у наших церквах це не значить, продовжува ти політику у нашу Церкву. Це тільки значить, що священики вірно пра­ цюють у цій національній Церкві, для якої їх вишколювали, висвячували, призначували до духовної праці. Тепер, коли у Вселенській Католицькій Церкві наближуються Служби Божі до всіх національностей і відправляється їж у різних-прерізних мо вах для вигоди й зрозуміння народів, стає дуже дивно, що на україйських соборчиказ^говориться про викинення слова "українець” з українсь­ ких Церков. Миряни, будьте уважні! Деякі Ваші парохи висловлюються за викинен ням слова "Україна" з Ваших парафіяльних церков і домів а то й шкіл. Миряни мусять здавати собі з цього справу, що їх обов’язком є знати по гляди своїх парохів. Запитайте свого пароха за якою він Церквою: "ві­ зантійською", англійською", чи якоюсь іншою, без точного окреслення? Запитайте свого пароха чи він за патріярхатом і що він в цій справі зробив. Це від мирян залежить чи в парафії отець-парох буде неприступ­ ним диктаторчйком чи добрим, примірним душпастирем української като­ лицької громади. (Додаток у Пассайку: Ви тут у Пассайку щасливі, що ма єте отця Білинського, якии має відвагу голосно говорити і щиро працюва ти в справі патріярхату. Йому, ми всі вдячні і хай він буде приміром для других священиків.) (Оплески ). Миряни! До Вас належить знати чи владики наших дієцє -іій є за роз­ витком Помісної Української Католицької Церкви і за патріярхальним ус­ троєм, чи ні. Миряни повинні знати, чому владики мовчать і не впрова­ джують посинодальних ухвал у життя Церкви. * Кажуть, що декотрі владики не хочуть прийняти на авдієнцію жадно­ го священика, якщо він хотів би говорити в справі паТріярхату. Кажуть, що деякі владики не приймають на авдієнцію жадного мирянина, що хотів би прийти офіційно від якоїсь організації і говорити в справі Синоду та Патріярхату. Кажуть, що один владика сказав: "Я поставив свій під­ пис під синодальні постанови, але я сміявся з цього". Дехто говорить, що цей самий владика тепер вже сумнівається чи то в дійсності був Синод Українських Єпископів чи може тільки звичайна собі конференція, — як твердить Східня Конґреґація. Кажуть, що як один отець-декан запитав в часі конференції свого владику яке відношення єпископату до патріярхального устрою, щоб він, як декан, знав як йому вести деканат, то цей владика не дав конкретної відповіді, а радше попав у велику злість і викрикував якісь незрозумілі слова. Миряни повинні знати чи їх владика вповні визнає Голову Помісної Української Католицької Церкви і на ділі піддержує синодальні ухвали. Владика є для всіх вірних своєї дієцезії, для духовних потреб мирян.

- 7 -

digitized by ukrbiblioteka.org

Доля Церкви є духовкою справою і обов’язком владики є не стояти осто­ ронь вірних, але бути близько них і знати їх прагнення, бажання, їх во лю* Двері 'владики повинні (5ути відчинені для отців парохів і для мирян^ що мають проблеми.Обов’язком владик є подбати, щоб вірні не виснажува­ ли своїх сил в погоні за справедивістю у Ватиканській Курії, а помогти їм ту справедливість знайти а їхню енерґію використати на конструктивну розбудову Церкви. Отже, Миряни, чи Ви вискажете Ваші бажання своїм вла дикам? "" Миряни, чи Ви добре знаєте Ваших світських провідників? *Іи вони є за патріярхатом? А якщо ні, то чи Ви маєте відвагу запитати їх чому і кому вони служать? Бо хіба ж розвиток і процвітання Українськокї Право славної і Католицької Церков є обов’язком українських провідників та-~ кож. Чи Ви ознайомлені з поглядами провідників Українського Конгресово го Комітету, наших Союзів, всіх інших політичних організацій? Чи можна оправдати українця будь яких політичних поглядів якщо він виступає про ти українського патріярхату? Українець байдужий українському католиць­ кому патріярхатові свідомо чи не свідомо розбудовує московський патрі*ц ярхат. Сьогодні, коли існує така велика загроза Ибути чи не бути” на­ шій Українській Католицькій Церкві, кожний українець, байдужий ідеї па тріярхату, є на ділі ворогом Помісної Української Католицької Церкви. Тому, обов’язком мирян є знати і питати наших світських і духовних про відників куди вони йдуть і куди нас ведуть. Нам не треба більше Кочу-" беїв! По дорозі, не забудьте запитати також нашу українську пресу, чи совісйо вона сповняє свою національну функцію. А як ні, то чому? Владики замовкли, духовенство уникає питань, преса мовчить, а то й Управа Товариства за Патріярхат чогось по Синоді притихла. Дехто за­ чинає філософічно говорити, що справа патріярхату це не справа сьогоднішного дня, радше треба ці речі розчисляти на тисячу літ... Дивно, що таке говорять навіть ідейні люди. Таж українці майже тисячу літ уже змагають до свойого церковного усамостійнення! Поміж Царгородом, Моск­ вою, Польщею, Ватиканом, Австрією, а то й в малій Словаччині українці не могли здійснити цих своїх ідеалів. Чи нам ще тисячу років чекати та витрачати сили на ту боротьбу? А я вже не хочу чекати! Я хочу ще за свога життя побачити здійсненим Український Католицький Патріярхат,щоб не почуватися другорядної кляси католичкою, .але на рівні всіх інших. І тому я обурююся, якщо чую, що дехто з владик страшить громадянство «третьою тацою на патріярхат". І тому я журюся боязнею деяких священи­ ків відважно і рішучо заговорити до своїх владик, щоби впроваджувати в життя Синодальні ухвали. І тому я не розумію чому по деяких Україн­ ських Католицьких Церквах ще й до сьогодня не згадується у літургічних відправах Голови Помісної Української Католицької Церкви. І тому я те^ плю, що дехто став рабом чужих і ворожих течій і тягне в пропасть укра їнські єпархії. І тому я закликаю українських мирян не лишати в 1спадщи ні будучим поколінням задавнені церковні змагання, що тягнуться вже ти сячу літ. Нашою працею і. рішучістю доведімо справу патріярхату до успі шного кінця, щоб майбутні покоління зужили свого енерґію на всецілу та"* повну розбудову Помісної Української Церкви. Ми не просимо Апостольську Столицю о яксь спеціальні права, о якісь спеціальні ласки. Ми домагає­ мося цього, що нам правно належиться — а то Український Католицький Па­ тріархат ! (Оплески). Дорогі Миряни! Поступаймо так, ак говорить Голова Помісної Україн­ ської Католицької Церкви з нагоди 25-ліття у в ’азненна Української Като­ лицької Ієрархії і переслідуваний нашої Церкви: "Ви чули мабуть про то­ го сватого, що давав раду вірним у безвихідному положенні: ’Коли ти мот лишса* то моллзя так, наче б від нікого не залежало твоє спасіння, тільки від Бога. А коли працюєш, то працюй так3 наче б тільки від тебе ( Продовження на стор. 19) - 8 -

digitized by ukrbiblioteka.org

Степан Процик КООРДИНАЦІЯ А К Ц ІЇ МИРЯН ЗА ПАТРІЯРХАТ

В попередньому числі журнала ч . ,1/12/ на стор. 22 ми звітували про конференцію світських діячів за помісність Української Католицької Церкви і патріярхат, яка відбулась в Торонто /Канада/ 7 і 8 березня цього року* Конференцію скликано ініціяторами Торонта й Чікаґо в наслі док природних вимог розросту широкої активізації вірних у справах єдности й помісности Церкви і таких же природних вимог противставлення уніфікаційним натискам Східньої Конґреґації й оборони прав нашої Церк­ ви. На цій першій конференції обговорено й обдискутовано правні аспек­ ти мирянської активности та методи координації широко розгалужених ми£ янських акцій; Для плянування й переведення координації в праці мирянських організацій вибрано там Координаційну Раду з представників орга­ нізацій Канади, Середніх і Центральних стейтів ЗСА і Східніх стейтів ЗСА. Першою метою цієї координації праці було переведення в декількох місцях ЗСА й Канади масових маніфестацій за єдність і помісність Церк­ ви в противагу намаганні Східньої Конґреґації уневажнити Синод Україн­ ських Єпископів і його Постанови, поширити участь світських людей в цій акції із декількох незалежно діючих пропатріярхального характеру організацій чи комітетів на якнайширші верстви громади згрупованої чи репрезентованої в усіх Громадського й політичного типу організаціях,та опершись на визнання канадійських Владик добиватися проголошення і вве дення практичної помісности Церкви в усіх єпархіях. Ціль ясна, корисна, модерна & на часі, відзеркалююча найновіші думки мирянських діячів. Друга сесія: Координаційної Ради відбулася 11 і 12 квітня в Дітрой ті. Тематично конференція була подібна до Торонто ькоЗГ. На ній також по повнено персональний склад Координаційної Ради. Третя сесія відбулася знова у Торонто 21 і 22 червня цього року, де були ділові наради Координаційного Комітету, звіти з праці й диску­ сія, та де схвалено Деклярацію Мирян, призначену для відчитання під час Дня Помісности в неділю, 21 червня. На ці наради прибув Преосв. Ісидор Борецький, який в свойому слові до делеґатів закликав до іщкон^ вання постанов Синоду Українських Єпископів, так як вони опрацьовані і подані у "Благовіснику”. Говорячи про положення в нашій Церкві він стве рдив, що раб може лиш мріяти про те, чого бажає, але не може осягнути того. Натомість гірше раба виглядає той, хто має свої права століттями й сумнівається в тому. Наші Владики мали помісні права, але стратили їх на користь латинських зверхників. Від Синоду Українських Єпископів не було жадного прохання до Святійшого Отця прийняти чи затвердити на­ ше право й тому не треба більше жадних офіційних актів до практичного здійснення прав помісности нашої Церкви. В такому самому дусі говорив й о. Мітрат В. Кушнір. Його думка - щоби не чекати' визнання від нікого. Як відомо вже з преси - День Помісности в Торонто відбувся велича во, і став взором для підготовки таких же днів у других єпархіях. Через загальникові, ближче не окреслені й неконкретні організацій ні засади К. Комітету участь нашого Товариства в ньому була досі не ви яснена. Навіть в самих ініціяторів і творців К. Комітету існують роз­ біжності в думках про форму й ролю К. Комітету. Це зрозуміло, бо роля такого широкого комітету з його відділами по теренах різної організа­ ційної структури й різних програмових вимог не легка, і його багато тяжче уконституувати як одну незалежну, статутову організацію. Комітет о б ’єднує різні характером організації: громадські, профе­ сійні, ^господарські, політичні і церковні. Не може кожна з таких орга­ нізацій статутово й програмово займатися мирянськими справами ані зас­ тупати конечність існування окремої незалежної організації мирян, якої

- 9 digitized by ukrbiblioteka.org

одиноким, найвищим і статутовим обов’язком було б дбати про повну участь вірних в церковному житті. Знову ж де такі організації існують, не потрібно їхньої дії координувати з організаціями асекураційними, професійними чи спортовими. Що до засягу дії К. Комітет о б ’єднує організації центральні, льокальні й навіть поодиноких осіб-діячів, через що тяжко буде створити такі організаційні рямці які реґулювали б права й обов’язки таких різ­ них учасників координації* А вже зовсім не можливо й не практично будь створити із К. Комітету якусь одну центральну надорганізацію ізч законо давчими прероґативами для його членів, з яких кожний має свій статут, законодавче й виконне тіло, членство, територію й дієву незалежність* О б ’єктивно^К. Комітет можна уявити собі як конференцію незалежних поо­ диноких організацій для плянування й уніфікації акцій, конечних в зв’я зку із кожночасним положенням і вимогами нашого церковного життя. При­ родно місце в Координаційній Раді повинно бути в першу чергу для пред­ ставників управи тих організацій, які статутово займаються мирянськими або церковними справами. Тому то делеґати нашої нововибраної управи /3. Ґіль, М. Навроцьки}, і С. Процик/, які були в Торонто ще перед уконститууванням Управи Т-ва, заявили готовість до жчасти в К. Комісії в цілі лише координації загаль но громадських акцій аа єдність і помісність Церкви, а не приступленйя'* до якоїсь організаційної надбудови в якій затратились би незалежність дії й статутова окремішність кожного члена-учасника. На першому уконсти туовуючому засіданні Управи Товариства дня 27 червня в Нью-Йорку такий плян ратифіковано. Приступлення нашої делегації до К. Комітету акції мжрян будуть узгіднені й координовані в досить широкому засягу: на тере ні Канади, на теренах середніх і західніх стейтів, і на теренах східніх стейтів ЗСА. Щоби К. Комітет виправдав своє існування і зберігся як добрий,зруз, ний; інструмент мирянської політики він мусить кожний свій крок ставити” обережно и обдумано. Не треба забувати, що католицькі мирянські діячі не с ангелами й тому вони в кожне товариство і в кожну координацію при­ носять усі свої не тільки добрі, але й погані прикмети, свої амбіції і хвороби, усю свою людську характеристику, на чому координаційна праця може багато потерпіти. Тут вимагалося б надзвичайної корекности, терпеливости, вирозуміння і навіть персональної дипльоматії. Виглядало б що треба визбутися "рахунку** хто скільки і яких орґанізацій репрезентує, і треба, мабуть, вистерігатися в конкретній праці Ради навіть голосувань над справами, які могли б заторкнути права чи коипетенції одної чи дру­ гої організації. Організації треба прийняти такими, якими вони є, а не старатись наперед пристосувати їх до координації переведенням їх на т. зв. "громадську базу". Не слід тут закривати очей на скрайнє нездорові відносини в нашому громадському житті, звідкіля багато шкідливих мето­ дів або небезпечних тенденцій можуть перенестися на форум К. Комітету. Наші політичні сили, які проникають у любе товариство і зводять там бої із своїми противниками, "викінчують" їх там, можуть часом знівечити най кращі координаційні заміри. Треба змагати не до більшости, а до повноти. Коли яг там будуть й індивідуальні громадяни-діячі, то хоч не завжди мож на буде придержуватись "парляментарної більшости", то повнота думки буде. Мирянський рух росте, хоч йому не можна було. Його напевно треба буде. Сильного, здорового, зорганізованого й розумного. Тому ставмо йо­ го на тих засадах, які ростові сприяють.

-

10 -

digitized by ukrbiblioteka.org

В а с и л ь М ар к усь

РОЛЯ І МІСЦЕ СВЯЩЕНСТВА У НАШІЙ БОРОТЬБІ ЗА РЕЛІГІЙНО-НАЦІОНАЛЬНУ САМОБУТНІСТЬ /ЗАК./ /Історичні паралелі та оцінка теперішнього стану/ Ми бачимо три засадничі площини, в яких наше духівництво мало б рішуче виявитися в найближчому часі, щоби ствердити своє місце і під­ вищену ролю в житті Української Католицької Церкви в діяспорі.

1. Насамперед, наше священство повинно ствердити більше, аніж досі свою ідейну та інтелектуальну ролю і функцію. Що це значить в пе­ рекладі на практичну мову? Більше праці над собою, більше фахового читання, постійної доповнюючої богословської освіти та ознайомлюван­ ня з новими проблемами. Священик,.як педагог, мусить бути постійним студентом нових досягнень, нового досвіду у цій так преважливій ділян­ ці, якою є священство. Богословська література, проповідницька літе­ ратура, періодика, читання взагалі релігійної преси рідною і чужими мовами - мають бути насіущиим хлібом нинішного священика. Прикро дові­ дуватися, що деякі священики не мають навіть підручної бібліотеки необхідної церковно-релігійної літератури. Впарі з цим, моральним обов’язком священика є не лише посідати духово-інтелектуальні до&ра, але й ними ділитися. Священики повинні б виступати частіше з доповідями, писати статті, а.навіть мати своє ширше чи вужче поле якогось спеціяльного зацікавлення /обряд, істо­ рія Церкви якогось краю чи періоду, церковно-культурні ділянки ми­ стецтва/, їх досліджувати і«про це писати. Приклад інтелектуального життя римо-католицького священства повинен би нас дещо навчити. Нам треба орієнтуватися не на останньо­ го "асистента пастора", тобто сотрудника, а на тих священиків, що вчаться, працюють, здобувають і є чимось у своїй спільноті. Священик не може стояти інтелектуально на одному місці, бо тоді він відстає від інших. А на кому іншому краще замітно відсталість, як саме на тому, хто найбільше експонований перед людьми. Наші священики не мають, бо самі не створили і їм ніхто не створює, атмосфери інтелектуального росту. Поза реколекціями, мало коли і де відбуваються цікаві регіональні чи загальні епархіяльні семінарі, дискусії, священичі панелі на актуальні теми обряду, катехізації, нових течій і напрямків в душпартирстві. Потрібно, щоб вряди-годи священик мав можливість відірватися на кілька місяців від своєї парафії і взяти участь в якомусь курсі, пасторальному інститу­ ті, або навіть вписатися на додаткові курси в університеті. Малощо з цього в нас було. Тому треба привітати ініціятиву Блаженнішого Кир Йосифа, а Владик і священиків закликати до підтримки Осередку Богословсько-душпастирських Студій, який кінцем червня, цього року відкрив свої перші курси при Українському Католицькому' Університеті в Римі. Разом з цим ставиться питання про поважний священичий журнал, свій таки власний журнал, що вже згори може мати своїх 700 перед­ платників, а може його передплатити і ще таке число мирян. Такий /Докінчення із 3 стор./ тільки єдности думки і доброї волі у кожного із наших владик, чого весь нарід від них очікує. Наш інструмент, це сильний, організований натиск на тих наших владик, що в змаганні за найвищу ціль, нездицидовані, кво­ лі, та хромі. Миряни подбають про те, щоби серед владик не було зайвих зволікань.

-

11 -

digitized by ukrbiblioteka.org

журнал, мав би значення з одного боку для обміну душпастирського досвіду, а з другого, для вилонення священичої думки на наші*цер­ ковні справи перед ієрархією та священиками* 2. По-друге, вважаємо, що українські католицькі священики ма­ ють повне право і моральний обов’язок домогтися більшого впливу на хід наших церковних справ в епархіяльному чи краєвому маштабі, не говорячи і про цілість нашої Помісної Церкви. Явище ментальности службовців повинно зникнути. Наші священики великою мірою так досі поводилися, неначе б вони були наємнйками у своїх наставників; .Гідне пошанування авторитету й виконування своїх обов’язків не рівнозначні із сліпою підчиненістю, запобіганням ласки та браком і н і ц і а т и в і ви­ ходити індивідуально чи спільно з певними пропозиціями і плянами. Священики як такі повинні мати більший вплив на адміністратив­ ні справи єпархій, а навіть на працю в парафіях* Не збіраємося тут з ’ясовувати, і це не наша справа, які конкретні форми цієї співучаети й участи мали б бути, але не підлягає сумніву, що щось мусить бу­ ти зроблено. Інакше єпархії чи екзархати будуть немов власними февдальними доменами єпископів і їх вищої влади без співучасти і співвідповідальности священиків. Церква повинна діяти як живий організм, де окремі його чинники й органи взаємно себе доповнюють, а не як ад­ міністрована послушна машина. Це ані не ефективно, ані не природно. Якщо бажаємо, щоби священики в парафіях включили до ведення парафі­ яльних справ мирянський чинник, то тим більше це потрібно у стосунку між священиками й єпископом. Спроби періодичних священичих конференцій в канадських єпархі­ ях є великим кроком вперед,*бо тут священики мають змогу висловити свої погляди на ряд актуальних справ, пропонуважи розв’язки й заяви­ ти свою готовість у праці. Для кожного Владики це може бути лише допомогою у його нелегкому завданні. Такі установи співпраці і спів­ участи священиків не можуть бути лише для фасади. Знаємо, що в одній нашій єпархії засновано чи покликано сенат священиків на зразок де­ яких римо-католицьких єпархій. Але це виявилося мертвонародженою інституцією, як і подібна суспільно-господарська рада мирян. Ніякого впливу ці інституції не мали й не мають і, здається, перейшли в за­ буття. Добра воля співпраці та бажання ділитися владою мусять бути обопільними. Наші священики в Америці не мають майже ніякого впливу на сво­ їх Владик у малих адміністративних та у великих питаннях церковної політики. Це ненормальне. Владика мусить прислухуватися й рахуватися з опінією власних священиків. Врешті, і ця опінія мусить виявлятися легальним і нормальним шляхом, а не в статтях під псевдонімами чи в листах до інших Владик або до мирян, мовляв, рятуйте ситуацію, бо ми не можемо... Треба ще раз позбутися ментальности затуркання, пси­ хози заляканости, щоб часом єпископ не вислав на працю до Дакоти непосдушного священика. Треба також духа солідарности; ми досі майже не чули про спільний виступ наших священиків в обороні когось, не­ справедливо потрактованого вищою владою.

3. Для першого й другого - інтелектуального підтягнення та зміцнення впливів у нашій церковній організації, необхідно, щоб священство творило організовану силу. Є ненормальним, що наші священики в Америці досі не мають своєї організації. Перед роком почали самоорганізуватися українські священики в Західній Европі, правда, без благословення єпископів. В Римі під час посвячення Собору Святої Софії священики з різних країн поклали основу під нове загально-священиче товариство Святого Андрея. Ціла акція ще в пеленках. Самі священики побоюються, дивляться на задні колеса, мовляв, як на це буде дивитися єпископ. Організація священиків, як ми її бачимо, тво-

- 12 -

digitized by ukrbiblioteka.org

риться не проти єпископів, але для священиків, для представництва їх Інтересів і для добра цілої Церкви. Нічого злого з цього не вийде, а тільки добро насамперед для тих Владик, які зуміють наладнати спів­ працю і взаємини з новою організацією.' Треба лише жаліти, що вже минуло більше як пів року, а так ма­ ло чуємо про активність священичого товариства, про його епархіяльні відділи, самоорганізацію, програму, пляни та діялог з єпископами і мирянами. Якщо наші священики не зуміють зорганізуватися, то буде бракувати поважне звено у цілому рухові за відродження нашої Церкви. Владики оформилися в Синод Єпископів, він напевно утворить постійні органи; миряни також самоорганізуються, хоч ще не всюди; а священики залишаються найбільш пасивними. Чув я від одного священика таке досить вдале окреслення поло­ ження нашого священства: "Ми, священики, знайшлися між ковадлом і мо­ лотом, себто маємо найприкріше положення: одні на нас вдаряють, а інші тиснуть",, маючи на увазі ситуацію між адміністративною владою єпископів та пресією мирян. Може таке окреслення переборщене, але щоб так не було, то самим таки священикам слід переоцінити своє по­ ложення, знайти форми вияву й організації, щоб виступити як підметний чинник перед вищою владою і своїми ж вірними. Це - частина загального питання устрою і внутрішнього життя нашої Церкви, яке чекає на сміливе і відповідальне переосмислення і перестановку. Помісність, патріярший устрій, синодальне правління, повніша участь священства і мирян в управлінні та життю Церкви, ежархій та парафій, можуть дати відповідь на ці питання, які, зали­ шені невідповідженими, віщують нам поважну кризу. В її поборенні та в започаткуванні справжнього відродження Української Католицької Церкви центрально і на місцях роля і функція священства ніяк не є переціненими, а радше недоціненими.

ПОДОРОЖ КАРД. ФЮРСТЕНБЕРҐА ІІО АМЕРИЦІ у НАСВІТЛЕННІ СХІДНЬОЇ КОНҐРЕҐАЦІЇ На двадцяти густо надрукованих сторінках бюлетеню "Сервіціо Інформаціоні пер ле Кієзе Орієнталі /СІКО/” , ч. 324, рік 24, 31 грудня 1969? подано звіт із сумної слави поїздки кард. Фюрстенберґа по Америці в грудні минулого року. Берете в руки цей бюлетень Конґреґації, що призначений для інформації церковних установ та окремих прелатів в Римі й поза Ри­ мом, і дивуєтеся прецизності, а одночасно неправдомовності такої інформаційної служби. В Америці недавно йшла дискусія про те, що урядові кола контролюють деякі інформації, головно щодо В ’єтнам­ ської війни. Гостро критикувалося ролю деяких референтів преси і з того виник закид, що існує оправдане недовір’я до офіційних джерел інформації. І в нас українців іноді підноситься закид, що існує "кредибилити ґеп” щодо інформацій, подаваних офіційними установами. Та все це #іщ6 у порівнянні до перфектности у подаванні вісток Східньою Конґреґацією в Римі. Не лише брак о б ’єктивности у насвітлен­ ні чи подаванні фактів характеризує цей звіт, але й цинічна неправдомовність авторів цього нібито поважного бюлетеню. Нагадаймо також сумної слави пресову конференцію, яку дав кард. Фктстенберґ у Нью-Йотжу. У двох засадничих точках римський кардинал

- 13 -

digitized by ukrbiblioteka.org

провинився проти правди* Він заявйв, що сумнівається, чи демонстран­ ти в Філядельфії взагалі були католиками, та сказав, що ця акція бу­ ла керована з-закордону. Чи джерелом цих інформацій був один наш єрарх, який досі спеціялізувався в називанні осіб, незгідних з його політикою, комуністами чи "в’єт-конґами", нас цеі не обходить* Є фак­ том, що і Ватиканські достойники публічно говорять неправду* Це він також заявив, що відбутий восени минулого року Синод Українських Єпископів не був синодом, а був лише "мітінґом" без всяких законо­ давчих і виборчих прав. А тепер перейдім до звіту в "СІКО", де імовірно один із сргпроводжаючих кардинала монсеньйорів дає нам лекцію своєрідної “журналістичної об’єктивности й етики”. Увесь звіт, це славослів’я рим­ ському достойникові й тим, що його приймали. З нього ми довідуємося кілька важливих фактів, які для повнішого зрозуміння місії Фюрстенберґа в Америці важливі* Ось кілька тих фактів: Префекта Східньої Конґреґації запрошував і організував його поїздку митр* Сенишин* Це йому залежало на звеличанню свого тор­ жества* Це він різними дорогами вистарався, щоб "високий гість" одержав титул "спеціяльного висланника Святішого Отця". Ніколи на десять-ліття якоїсь митрополії не прибуває "спеціяльний висланник". Але, видно, на цей раз саме цього треба було і філядельфійському митрополитові, і кардиналові-аристократові* В їх обопільному інте­ ресі було штучно роздути малий ювілей, піднести престиж єпископа -диссидента й протиставити свої святкування успіхові Синоду Україн­ ських Католицьких Єпископів; на якому цей малий владика голосно абсентувався* І для цього обидва прелати разом з іншими однодумцями в Курії домовилися навіть до того, щоб престиж Вселенського Архиєрея надужити для їхніх дрібних комбінацій. Довідуємося також із "звіту”, що за тією місією Фюрстенберґа стояли наші Василіяни в Римі* Вистачить тільки поглянути у звіті на список прізвищ тих, що вітали й прощали на летовищі в Римі в и с о ­ кого" достойника: Отці Василіяни з Генеральної Курії, Мати Генераль­ на Сестер Служебниць, ректоо і група семінаристів з Колеґії св. Йосадрата /усі ці відомі з свого негативного ставлення до рішень Синоду і помісности нашої Церкви/ та словак о* Фальтин /також людина, що не бажає добра нашій Церкві, але спеціялізується в східніх питаннях/. Вітали на римському аеропорті після повернення кард* Фюрстен­ берґа такі особи: монс. Юрій Миляник, підсекретар Східньої Конґреґа­ ції, голова бюра монс* Джілардоне, архимандрит А* Великий, ЧСВВ, о. М. Ваврик, ЧСВВ і о* ректор Я. Химій, ЧСВВ* Усі українці, за вийнятком Джілардоне; усі відомі з свого негативного наставлення до Блаженнішого і прихильники митр. Сенишина. Цікаво, що не були тут ані мароніти, ані мельхіти, хоч і їх візитував в Америці кард* Фюрстенберґ. /Особливо помпезно вітав там римського кардинала мельхіт -диссидент, проекзарх Джадза, мельхітський василіянин-сальваторіянець, ставленик Східньої Конґреґації, якого згодом мельхітський патріярх з Синодом Владик усунули/* Прощали і вітали префекта Кон­ ґреґації лише наші рідні диссиденти в Римі. Особливо захоплююче згадує автор звіту перебування кард* Фюрс­ тенберґа в отців Василіян в Ґлен Кові під Нью-Йорком. Там на прий­ нятті панувала "атмосфера гарячої врочистости". Протоїгумен М. Когут мав піднести тост для Східньої Конґреґації, якій побажав успіхів латинською формулою "віват, флореат, крескат". Що "спеціяльний висланник Папи” приїхав до Америки з певною місією, видно з того, що він говорив публічно* /Ми не знаємо, які він мав розмови ^ українцями й цеукраїнцями у закритих кабінетах/* - 14 -

digitized by ukrbiblioteka.org

Українцям в Чікаґо він з’ясував свою теорію життя східніх церков у діяспорі. Ця теорія відома вже з його попередніх висловлю­ вань до українців на тему, як високий кардинал уявляє собі життя і майбутнє Української Церкви поза межами України* Він склав прж&ріагіня і висловив "задоволення з апостольської праці, виконаної пожедевою священиків, служителів Церкви на добро своїх вірних" /мабуть ішлося тут про ту працю, яку виконали чікаґівські священики для розбиття цієї колись зразкової великої церковної громади!/. А далі* він "заохочував їх продовжувати своє служіння, завжди шукаючи збе­ реження єдности і згоди, та пристосовуватися до вимог країни, в якій вони діють". Не треба довго розкушувати цей ребус, щоб якслід зрозуміти кардинала, про яке "пристосування" йому йшлося. У наших умовах, ми знаємо, що мав на думці римський достойник - зривати зв’язок з Матірньою Церквою, відриватися від свого пня і національного характе­ ру. Іншими словами, чимскорше асимілюватися й латинізуватися... Не припадок, що префект Східньої Конґреґації вибрав собі для такої заяви якраз Чікаґо. Знов же що інше сказав кард. Фюрстенберґ зібраним священикам Мунгалської митрополії /закарпатської/ 12 грудня 1969 р.. Він тоді заявив, що "з організацією митрополії рутенська Церква в Америці досягла зрілости та стабільности, які її захоронять від евентуаль­ них зовнішніх втручань". Не легко догадатися, які "втручання" мав на думці покровитель східніх Церков. Це було виразно звернено проти ідеї нашого патріярхату та йроти евентуального включення закарпат­ ських єпархій греко-руського обряду до спільної помісної східньої Церкви * Фальшиво подає цг'І звіт і про авдієнцію в кард. Фюрстенберґа делегації УККА. Нам відомо з преси, що ця делеґація пред’явила гос­ теві меморіял з виразним ствердженням, що УККА, репрезентуючи всю українську громаду в ЗДА та висловлюючи її бажання, підтримує поста­ нови Синоду Єпископів з жовтня 1969 р. та прохає разом з Синодом Святішого Отця про піднесення Верховного Архиєпископства до гідности Київсько-Галицького Патріярхату. У висліді.прочитаного експозе голо­ ви делеґації УККА Й. Лисогора відбулася ще розмова, в якій окремі члени делеґації висловлювали свій погляд та ставили запитання в ду­ сі меморіялу. Про це все немає й словечка в офіційному звіті Східньої Кон­ ґреґації. Але для точности передаємо увесь стосовний текст: "В суботу 6 грудня в 11-ій год. в заді митрополичої резиденції кардинал Фюрстенберґ прийняв на авдієнції одинадцятьох із ч'отирнадцятьох делеґатів Українського Конґресового Комітету Америки /УККА/. Під час сесії, яка тривала більше, як годину, кардинал відпо­ відав на всі різні запитання, що їх ставили делеґати, після того, як його привітав та виголосив вступне експозе президент Й. Лис огір;'V Так була зреферована візита представників УККА в кард. Фюрс­ тенберґа і їх заходи для встановлення патріярхального устрою. Це варта мати на увазі усім майбутнім кандидатам на подібні авдієйції. Але вершком дезінформації авторів цього звіту є їх опис філа­ дельфійських святкувань. На двох з половиною сторінках римські мон­ сеньйори описали до подробиць усе, процесію, Службу Божу, бенкет, його програму; вони згадали усі прізвища головних учасників, не за­ були навіть описати погоду. Але промовчали той факт, що кард. Фюрс­ тенберґа і його філядельфійського протеже зустріли маси мирян не з словами привітань, але протесту. Кардинал і його монсеньйори за­ хоплювалися красою катедри /про це багато написано/, але не бачили - 15 digitized by ukrbiblioteka.org

тих усіх болем і слізьми написаних транспарентів: "Митр. Сенивин, не руйнуй нашої Церкви", "Кардинале Фюрстенберґ, руки геть від на­ шої Церкви"... Автори звіту тільки бачили дві і пів тисячі вірних, що виповнили катедру "в побожному наставленні". А далі дослівно на­ писано так: "Телевізійне влаштування короткого засягу давало можли­ вість слідкувати за різними фазами Богослужби усім тим людям зовні, які не мали можливості зайняти місця в катедрі і були виставлені на важку пробу безоглядної погоди". Читаєш, і смійся або плач не так з# глупоти, як із безмежного цинізму, так авторів цього звіту, як і їх наставників... Вони, у сво­ їй підлості і безсоромності до того договорюються, що свою поразку, пониження і повну прогру представляють як тріюмф навіть коштом тих півтора тисячі людей, що під дощем протестували проти багряноносного гостя* 0 темпора, о морес!*. Чи варта після цього цитувати ще місця із цього звіту про те, яке послання читав Фюрстенберґ у церкві, вихваляючи митр* Сенишина і його "віддане священство та побожних вірних" за їх співпрацю з митрополитом* А всесвітно відомо, як виглядає та співпраця автократа із його зраненими священиками та докраю зболілими вірними* Не варта нагадувати й те, що на бенкеті римський кардинал назвав себе "прия­ телем усіх, а в особливий спосіб українців..*" Після такої заяви можна диве одне сказати: Бережи нас, Господи, від приятелів, бо а ворогами якось дамо собі раду..* А далі цей "приятель", як подає офіціяльний звіт, щоб рятувати свій престиж в Римі, запропонував вислати телеґраму Святішому Отцеві з бенкету, що на ньому за звітом було 500 осіб* Це число зігнаних обіжниками делегатів парафій, і священиків, за які платили з парохіяльних кас, замість сподіваних півтори тисячі бенкетуючих з нагоди 10-ліття філадельфійської митрополії, найкраще свідчить про успіх ювілею, на який аж треба було "папського висланника". Ми вдячні, що цей провокаційний ювілей проти єдности і помісности нашої Церкви по­ головно збойкотували наші Владики з Канади* Читаючи цей двадцятисторінковий, густим друком писаний звіт, довідуємося ще багато іншого* Тут є кілька згадок про погоду, про чудові краєвиди, про ланчі, диннери й бенкети в честь кардинала і про американські міста, що їх римський гість оглядав "бай найт". Але ні в одній із своїх промов кард* Фюрстенберґ підчас своїх "дуже зайнятих днів" не згадав ані в українських, ані в закарпатських, ані в мельхітських чи маронітських середовищах про плекання їх обряа ду, традицій, прив’язання до культури батьків* Не згадав він ні слівцем ані про Первоіерархів тих Церков$ їм ніде не підношувади многоліття, їх іґнорували ювілейники. Не іґнорували свого Первоієрарха лише ті під. дощем тисячні маси, які прийшли сказати тверде слово кардиналові де.Фюрстенберґові і його звеличникам: Годі руйну­ вати разом із поневолювачами України рештки нашої Помісної і Ріднрї Церкви* В* М*

- 16. -

digitized by ukrbiblioteka.org

"THEI MUST BE MEN . . . "

/З приводу доповіді мелхітського Архимандрита о. Оресте Кераме у Вашінґтоні, Д.К./ Заходами Відділу Т-ва за Патріярхальний Устрій Української Католиць коЗГ Церкви у Вашінґтоні, Д.К. була організована доповідь на тему: "Схід­ ні Церкви після I I Ватиканського Собору" в дні 3-го травня ц.р. Доповіла чем був визначний теолог, Архимандрит Мелх?тської Церкви?Оресте Кераме, що зараз гостює у Вашінґтоні, яко гість-викладач на Католицькому універ­ ситеті в ділянці східньої теології. Тому, що о. Кераме від літ є близьким співробітником мелхітських патріярхі», брав участь в, I I Ватиканському Соборі яко дорадник Патріярха Максімоса IV, що так різко виступав проти практикованої Ватиканом латинізації Східніх Церков, Управа Відділу вважа ла за вказане запросити о. Кераме з- доповіддю саме із повищих мотивів. Підчас доповіді і пізніше підчас короткого інтерв’ю,отець Кераме з ’ясував положення Східніх Церков-в лоні Вселенської Церкви- під голову­ ванням римського папи, порівнюючи його зі ситуацією в родині. Він сказав, що так, як в неприявності батька - головою родини стає найстарший син, так і в Католицькій Церкві - Римський патріярх є найстарший - або перший поміж рівними - собі патріярхами інших /східніх/ Церков. На жаль, з істо рії знаємо, щгіцей перший син надуживав владою в некористь своїх братів і добре зложилось, що II Ватиканський Собор заняв до цього становище,під креслюючи колеґіяльність у виконуванні влади в Церкві. До цієї патріяршої родини належать також модерні Патріярхії та Верховні Архиєпископства. На лежить тут отже Верховний Архиєпископ УКЦеркви. УКЦерква має свій Архиєпископський Синод,має всі шанси і права втішатись суверенністю так само, як і інші патріярші Церкви, що мали патріярший улад із зарання християн­ ства. Ні Східня Конґреґація, ні кардинал де Фюрстенберґ - не в силі при­ меншити владщ Синоду, чи Верховного Архиєпископа - казав о. Кераме.Засад ничо Конґреґація для Східніх Церков - є непотрібна для існування Схід­ ніх Церков; _ це в лиш засіб вмішування Римської Курії в не своє діло продовжував о. Кераме. Треба лише, щоби Український Єпископат вмів посто­ яти за своє, а до цього треба, щоб владики були мужами! (They must be men сказав по англійському о. Кераме.) Владики - на думку о. Кераме - мусять м*ати відвагу стати в обороні своїх прав і своїх рішень Соборових, бо між куріяльними чиновниками є також італійські фашисти, що за часів Муссоліні звеличували свойого дуче, а зараз будують італійську імперію на терені Католицької Церкви. На жаль, сказав доповідач, після понижуючих УКЦеркву коментарів про Синод Владик кардинала Фюрстенберґа - українські владики не зареаґували, аони мовчать, а українське священство за малими вийняткаСми потратило мужність і голос. І тому - на думку - о. Кераме, коли мовчать владики і священики миряни мусять вжити різких та рішучих засобів, щоби змусити владик та священство до оборони своєї Церкви. Це треба робити розважно і з любов’ю - рекомендував о. Кераме. Якщо йдеться про осягнення титулу Патріярха УКЦеркви, то о. Кераме висловив погляд, що Ватикан не піде аж так далеко, щоби не розгнівати московського патріярха, хоч він - доповідач - не вірить у щирість ватикансько-московського зближення. При тому о. Кераме дораджував, щоби у змаганнях за Патріярхат придержуватись традиційної назви: Київсько-Галицька Церква, і не надуживати національним характером Церкви, бо цього У Ватикані не люблять. Отець Кераме заявив, що нас усіх в ’яже православ’є, горе одначе, що українці під впливом польського католицизму затратили чимало прикмет

- 17 -

digitized by ukrbiblioteka.org

східньої Церкви і стались дещо католиками а дещо православними* Тому він закликав ставити опір римському католицизмові, його експансії, бо Східні Церкви дали Вселенській Церкві багато більше духового багатства ніж латинники. Ставити опір - не треба одначе вважати бунтом проти примату па­ пи - сказав о. Кераме. Ставлення опору латинізації вийде на користь Церк­ ві і стане також засобом до екуменічних поривів. В дискусії, що оживила цікаву доповідь о. Кераме ще більшеV заби­ рали голос панове Б. Козак, Є. Яросевич, Б. Ясінський, І. Ґавдяк та 0. Ґіль* Дискутанти підкреслювали окремішність УКЦ та важливість збереження МОВИ для вдержання1 окремішности /відрубности/• Молодий історик та профе­ сор історії при Морській Академії в Аннаполіс п. Ігор Ґавдяк влучно зая­ вив, що коли ми введемо англійську мову у нашу Церву, то ми уподібнимось ще більше до латинників,то,що ми вже нерозважно зробили введенням нового календарного стилю; тоді коли Пануватиме та сама мова, той самий деалендар) ті самі догматичні підстави - не. буде потреби йти до УКЦерки, бо те саме можна буде знайти на кожному углу вулиці, в латинському костьолі;, нам тре ба, - на взір гебрейської мови у жидів, зберегти українську мову серед українців; ніхто не заперечить, що жидам це вдається вже понад 2 тисячі літ, хоч вони живуть у більшій діяспорі і багато довше в роабитті, чим ми, українці. З цим твердженням п. Ґавдяка погоджувалися всі приявні* Диску­ товано теж і відкинено поняття "перетоплюючого кітла", що його пропонують нам всякі "доречні*1, бо це дає підставу американським шовіністам типу ка£ динала Коді з Чікаґо - усувати з польських і литовських костьолів - навіть молитовники. Темою дискусії була теж #роля етнографічної території в патріярхальній системі. Отець Кераме заявив, що перестарілі канони Церкви треба за­ бути; їх не слід стосувати в тих випадках, де Церква, так мелхітська, як і українська, існують у діяспорі, а не на власній території. Було вислов лено погляд, що при зростаючій важливості національних конференцій вла­ дик, Архиєпископський Синод Українських Католицьких Єпископів під голову ванням Верховного Архиєпископа є теж Українською Національною Конференці єю; всякі заходи латинських прелатів ограничити владу Верховного Архиєпископа і Синоду є грубим порушенням постанов II Ватиканського Собору і Декрету про Східні Церкви. Около 40 осіб різного віку прислухувались доповіді о. Кераме з ве­ ликим зацікавленням. Це тим більше, що у нас зараз не має такого "форум” з нашими власними доповідачами* Майже неможливим є знайти серед наших владик і священиківна цьому терені таким мужних та сміливих теологів, щог відважилися б відкрито про ці справи говорити. Наші теологи так з Чину оо. Василіян, як і світські, завзято про це ..мовчать. Одні з них пораються в пісочку нашої недавньої церковнії історії, інші пишуть про непричасність українських єпархій у ЗСА до Української Католицької Церкви-Матері, а ще івпі безглуздно звеличують тих латинських прелатів, що явно тормозять ріст нашої Церкви, а деякі продукують наукові та публіцистичні пашквілі в цілі розбиття нашого церковного життя* І нема кому станути йа за­ хист рідної Церкви. Майже не видно поміж нами наших оборонців Церкви українських патріотів, теологів, а замість них до-голову приходять "дореч­ ні" і іняі паиквільники. І тому думки висловлені о* Кераме голосно за­ лунали в цій духовій порожнечі* Думки висловлені о. Кераме були відважні, мужні та осяяні любов’ю до Бога, до своєї Церкви* На їхньому тлі сумно виглядають деякі наші цер­ ковні провідники з їхніми постійно февдальними заявами в сторону Ватикану. Т тому нам треба вчитись від чужих. Мелхітський Архинандрит дав нам під тям оглядом добру і повчаючу лекцію любови до с»ов& Церкви і свойого варояг. Др. Євген Ґіль

18 -

digitized by ukrbiblioteka.org

ЗАГАЛЬНІ ЗБОРИ Т-ВА ЗА ПАТІЯРХАЛЬНИЙ УСТРІЙ УКЦЕРКВИ

Дня 13-го червня 1970 року в Нью-Йорку відбулися Треті Звичайні Загальні Збори, що були присвячені діловим справам Товариства, узгідненнго думок делеґатів що до дальшої діяльности Товариства, а також ор­ ганізаційним та політично-релігійним справам. На Збори наспіло чимало привітальних писем та телеґрам* На особли ву згадку заслуговує привітання від Вдоокопреосвящениіяого Владики Кир Івана Праика з Австралії, що заторкнув багато важливих проблем. Збори вітав особисто Почесний Голова Товариства, Всечеснімий Отець Володимир Білинський. Йогр присутність на Зборах символізувала приявність всього вірного Українській Католицькій Леріоній Церкві священства, що із-за різних причин не могли явитись на,Зборах Товариства. Після дискусії над звітами та уділення абсолготорії Уступаючій Управі, обрано нові органи Товариства в такому персональному складі: Краєва Управа: Всеч* о. Володимир Білинський - почесний голова; Д-р Зиновій Ґіль - голова; інж* Степан Процик - 1-ший заст. голови; радник Василь Палідвор - 2-гий заст. голови; Д-р Ярослав Кривяк - 3-тій заст. голови; інж* Ірина Колтунюк - головний секретар; мґр* Євген Гановський і д-р Р^ма Навроцька - допоміжні секретарі; дир. Ярослав Пастушенко - скарбник; мґр» Ярослав Щербанюк - адмініс­ тратор; д-р М* Бих, інж. М. Гнатейко, мґр* М* Любинський і Б* Ясінський - члени* Зовнішні зв’язки та інформація: мґр. Бва Піддубчишин /голова/, проф. Лев Рудницький і Юрій Карпінський. Організаційні референти: ред* Василь Пасічняк /голова/, проф* Петро Вой тович і Зиновій Квіт* Зв’язковий з Координаційним Комітетом Українських Організацій ЗСА і Ка­ нади: д-р Мирослав Навроцький. Редакція журналу ЗА ПАТРШРХАТ: інж. Степан Процик, /головний редактор/, д-р Євген Ґіль і Богдан Ясінський* А д м ін істр а то р журналу: д-р Володимир Процюк* Контрольна Комісія: ред* Василь Качмар /голова/, д-р Степанія Бережницька і інж. Ірина Скочдопояь* Товариський Суд: мґр. Михайло Бойко /голова/ д-р Богдан Бабій і Василь Мочула. Рада Мирян:, д-р Роман Осінчукт— голова; проф* Мирослав Лабунька-еает» голови. Наприкінці Зборів схвалено Резолюції, що їх поміщуємо в цьому чис­ лі журналу.

ІДокінчення із в стор.) єдиного, ні від Бога ні від людей, залежало усе'. Отож, коли^докладеііо усіх зусиль в гарячій молитві і вчинках, тоді сповнимо достойно своє завдання і будемо спасенні. І те саме остається нам нині, щоб ми всі з усіх наших сил, які нам Господь дарує, молитвою і ділом продовжували цей великий чин єдности Церкви під одним Пастирем”. (Повстання з місць і довгі оплески). Мати Марія Должицька. ЧСВВ Асторія, Л. Ай., Н. Й.

digitized by ukrbiblioteka.org

P E З О Л Ю Ц її Загальні Збори Товариства за Патр іярхаль ний Устрій-Україйської Като­ лицької Церкви дня 13-го червня 1970 рЯ У місТЇ Нью-Йорк, ЗСА, одно­ душно приймають такі резолюції: І. Загальні Збори заявляють свою синівську відданість Христовому Намісникові Святішому Отцеві Папі Павлові VI та прохають такої ж опі­ ки, якою втішалася Українська Католицька Церква за часії великих fifone редників Його Святости як Климент V I I I , Урбан VI, Венедикт XVfIIÌfi"iXlT й Іван XXIII. иІІ. Загальні Збори вітають їх Блаженство Верховного Архиєпископа Кир Йосифа, Голову Української Католицької Церкви і Синод Українських Католицьких Владик, як найвищу владу Української Католицької. Церкви.

III. Загальні Збори пересилають поклін та співчуття Владиці Укра їнської Католицької Церкви Кир Василеві Веяичковському, що відбував свою каторгу на тяжких роботах в Донбасі.

IV. Загальні'Збори вітають духовенство та вірних Українською Като лицької Церкви на рідните землях, схиляють голови перед їхніми жертва­ ми та висловлюють свій подив і пошану врім тим, що, не лякаючись пере слідувань, стоять твердо при вірі своїх батьків.

V. Загальні Збори всеціяо піддержують Українську Католицьку І6ВД& хію у її змаганнях за помісність і єдність Української Католицької Церкви і за завершенням її патріярхатом і звертаються, з проханням до Предсідника Синоду Українських Католицьких Владик, Високопреосвященні шого Митрополита Кир Максима, проголосити jrякнайшвидшому часі, сино­ дальним декретом, за підписами усіх українських католицьких владик, помісність Української Католицької Церкви згідно з правами і привіле­ ями забезпеченими Східним Церквам.

VI. Для успішного переведення в життя постанов Архиєпископського Синоду Української Католицької Церкви, Загальні Збори одоброють І під держують створення патріяршого фонду в загально краєвому маштабі та закликають всіх мирян і їхні товариства до співпраці.

VII. Загальні Збори потверджують, що дотеперішня організаційна структура товариства, сперта на індивідуальному членстві, себе вповні оправдала, і уважають, що її належить задержати у майбутньому. Рівно­ часно Загальні Збори виявляють бажання, щоб Управа Товариства дальше співпрацювала з організаціями і людьми доброї волі; що змагають до осягнення і забезпечення єдности і помісности Української Католицької Церкви під проводом їх Блаженства Верховного Архиєпископа Кир Иосифа та в дусі постанов Синоду Української Католицької Церкви. За Резолюційну Комісію: Др. Леонід Рудницький Др. Євген Ґіль

інж. Дмитро Кузик

20

-

digitized by ukrbiblioteka.org

а А Я В А Координаційного Комітету Українських Організацій Канади і ЗСА за Здій­ снення Патріярхату Української Католицької Церкви, схвалена учасниками релігійно-національної маніфестації Дня Помісно£пУкраїнсько£ Католиць­ кої Церкви в ТоронтІ, 21 червня 1970 року Від світанку християнської історії Руси-*України наш народ здійсню­ вав Христову Благовість у всіх виявах суспільного життя* Церква і прого лошувані нею вартості стали невідємною частиною життя народу, просякали націоналну культуру, творили стрижень українського суспільства; Існува­ ла на протязі століть органічна і гармонійна синтеза між Церквою 1 на­ роднім життям. Коли розвивалася наша Церква, процвітала і культура й суспільне життя, і навпаки - національна руїна супроводжалася упадком Церкви. Ми є свідками подібного явища на матірних землях України сьогодні, де наше національно-державне поневолення спричинило новітнє гоніння ре лігії і Християнських Церков. Вже давніше зліквідовано Українську Авто, кефальну Православну Церкву. Після останньої війни впала жертвою релі­ гійного переслідування Українська Католицька Церква, що вже 375 років перебуває в єдності з Святим Апостольським Престолом. Відзначуючи 25-ліття ув’язнення української Католицької Ієрархії на землях України та формальної ліквідації большевицькии режимом навої Церкви, ми водночас стверджуємо її незнищимість і живучість. Низници мість там, де її.відкрита дія заборонена; живучість — у вільному світі серед розсіяних синів і дочок українського народу. Українська Католицька Церква продовжує існувати на рідних землях не лише у серцях окремих побожних людей, але і в діях її подвижників священиків, монашества і вірних, які борються за право визнавати Бога* Живе і розвивається: ця Церква поза російсько-большевицькою сферою, гу£ туючи наш нарід і навчвючи його дітей заповітів Христа* Наша Церква в діяспорі, розбудована за не ціле століття, є яскравим прикладом того^ як наш нарід до неї горнкться та що церковні діячі виконують своє при£ начення. Клонимо голови перед маєстатом жертви новітніх мучеників Українсь кої Католицької Церкви, черпаючи з їх геройського прикладу снагу до прайіі боротьби. Також із прикладу попередніх і теперішніх працівни­ ків на церковному полі в розселенні вчимося посвяти, відданости й гото вости продовжувати і зберігати їхнє діло. Майже двомільйонова спільнота Українців католиків поза материком з розбудованою Ієрархією й установами має свою місію' супроти Церкви в оковах. Маємо бути свідками, маємо їй помагати, маємо готуватися,цоб, коли буде можливо, стати до праці над її відбудовою. Церква на матіркк землях сприяла утворенню дочерних церков у розсіянні, дала їм Ієрархія* священиків, передала їм у спадщину ціннощі — обряд, мову, культуру. Це все мусимо збеоегти й у свій час вдячно віддати борг українському наро дові на батьківщині. Нашим основним завданням є зміцнити церковні одиниці Українців ка толиків у світі, об’єднати їх у повноцінну і єдину Помісну Церкву укра їнського народу. Ця віками зберігана і всіми бажана єдність сьогодні поважно загрожена. Існують тенденції та діють різні сиди, щоб її від­ чужити від рідного пня. Ідея помісности та українського патріярхату єдино дає запоруку зберегти нашу Церкву і обряд чистим, плекати і розвивати передану нам спадщину та тим об’єднувати ввесь наш нарід в одну духово-культурну спільноту понад кордони і державні льояльності. Ця ідея давня; вона бї ла здійснювана, або підношувана перед і після Берестейської Унії. Та ж digitized by ukrbiblioteka.org

сама ідея присвічувала українським католицьким Владикам, зібраним на своїх Синодах, зокрема на IV Архиєпископському Синоді в Римі, в жовтні 1969 року. Постанови цього Синоду, надхнені духом єдности та турботою за майбутнє Церкви, мають стати фундаментом нашого церковного відроджеа ня«:.

Ця ж сама ідея спонукує широкий мирянський загал до змагань за пра ва та український характер нашої Церкви* Миряни сьогодні подібно, як у"* критичні часи минулого стали сміливо на захист своєї Церкви* їх могут­ ній рух оборони виливається нині в ініціятиву розбудови і творчого .під­ несення* Наша Ієрархія й духівництво мають велику нагоду спільно з мир­ янами конструктивно використати творчі народні енерґії* ' Зібраний сьогодні Божий люд на великому Святі — Дні Помісної Укра*. їнської Католицької Церкви в Торонті заявляє повторно свою готовість включитися в розбудову і відбудову Рідної Церкви на засадах, випрацьов* них IV Архиєпископським Синодом* Висловлюємо цублічно вдячність Високо^ преосвященним Владикам за їх акт історичної відповЗдвльности у вересніжовтні 1969 року та за прийняті там цостанови* Сьогоднішний збір мирян урочисто заявляє, що Українська Католицька Церква у висліді IV Архиєпис копського Синоду стала твердо на шлях самоуправного існування та має- рї дитися патріярхальним устроєм* Цей новий статус і церковний правопоря-~" док однозгідно підтримуємо і разом з Ієрархією і священством будемо здійснювати* Зокрема цей масовий збір мирян в Торонті, скликаний за благосдове£ ним Ієрархіії, що маніфестує нашу помісність і волю мати український кі£ толицький патріярхат, постановляє: 1* Прохаємо Святішого Отця Павла VI прийняти до відома й підтрима­ ти Синодальні Постанови та піднести Українське Верховне Архиєпископство до гідности Київсько-Галицького Патріярхату* 2. Всебічно підтримуємо уряд Верховного Архиєпископа і його Синод та закликаємо Блаженнішого Йосифа вести впевненою рукою нашу Помісну Церкву у єдності й згідності з її українською традицією. З* Закликаємо чинники Священної Конґреґації для Східньої Церкви респектувати постанови Архиєпископського Синоду з жовтня 1969 року* 4. Відкидаємо тенденції деяких кіл Ватикану в інтересі неправильно зрозумілого екуменізму жертвувати у пересправах з Москвою добром і майбутйвм Української Католицької Церкви в Україні та в розсіянні.

5. Протестуємо проти нової хвилі переслідувань нашої Церкви в Укра їні і домагаємося перед світовою опінією* щоб панівний там совєтський режим пошанував свободу віровизнання для всіх; домагаємося відновлення Української Католицької Церкви в Україні.

6. Уважаємо, щб в ім’я справедливости належить відновити Україн­ ську католицьку Ієрархію в Польщі і прохаємо Ватикан поробити всі захо­ ди, щоб ця кривда була направлена* 7* Уважаємо, що творення помісности і патріярхального устрою треба розпочати творенням центральних помісних установ. Зокрема підкреслюємо потребу розбудови Українського Католицького Університету в Римі та ство рення при ньому Міжепархіяльної Семінарії. Якщо нові потреби і проблеми диктують скликання чергового Архиєпископського Синоду, прохаємо Блажен­ нішого Первоієрарха і Отців Синоду відбути свій новий Синод.

8. Цей церковно-національний здвиг схвалює ініціятиву творення Патріяршого Фонду в усіх поселеннях та в цій справі апелюємо до мирян виявити жертвенність і готовість чинно підтримати патріярші установи.

9. Витаємо розпочаті заходи громадських і релігійних організацій координувати акцію здійснення патріярхату; схвалюємо дію і напрямні діяльности Координаційного Комітету, який постав у Торонті в березні 1970 ї>оку*

'Продовження на - 22 -

digitized by ukrbiblioteka.org

28)

ДОКУМЕНТИ НАШОЇ ДОБИ:

В перших роках після поселення, українці у Боснії будували для своїх потреб скромні церковці, котрі багато не різнились від їхніх ще скромніших домів. Але з часом, коли вже перебороли всі тягарі початку, а економічний стан став кращим, не одна українська громада вирішила збудувати більший і гарніший Божий храм. І в Козарці збудовано гарну стилеву церков. Тим самим були вичислені дні старій церковці, котру поставлено ще 1911 -року. За­ чали її люди розбирати, а коли розвалили вже й престіл, у ньому знайшли зацементовану пляшку, Із зацікавленням відчинили її, витяг нули звій паперу виписаного чорним атраментом і зачали читати:

Во імя Отца і Сина і сьвятого Духа - Дорогі Христіяни - на сім папери списано є коротко про руско(-українську громаду, що виеміґрувала з Галичини в роках від 1890 -^до нинїшного дня се є до празника Введеня в храм Пресьв. Дїви Мариї дня 4. грудня 1911 - Церков ся по­ ставлена в часї від 15* мая 1911 до дня Воздвиженія Чесного Креста, в якім то дни і поблагословив сю церков місцевий душпастир сьвящ. Михайло Кіндій родом з Пісочни в Галичині - одержавши на се власть від Всесьвітлїйшого Отця Мітфата о. Дра Йосифа Жука з Сараєва, який є рускої - української народности і походить з Галичини. Церков стоїть на ґрунті чесного г о с п о д а м Русина Ілька Сцїбайла і обнимає простору 40 м. довго, і 40 м. широко - в селї Калато ко­ ло Козарця - Є ту в Козарци всїх душ до 500, пятьсот. Церков збудо­ вано з дубового і ялового дерева, а стїни балабуховано - Всї право­ вірні Хр*истіяни дуже ревно взялись до будови і добровільними датками звели сю будову на славу Всевишнього Господа Бога а на спасене своїх душ - Кобто Господь дав, щоб наш руско-український нарід удержав ту на чужині свою правдідну віру католицку, таку яка була на перших со­ борах, щоб держав ся Сьвятійшого Отця Папи Римского, який є наслідником св. Петра і правдивим керманичем Церкви вселеньскої, а до того щоб удержав ся і при своїй народности українській і щоб плекав ту.•• /тут бракує/ ...єго матір виспівуючи пісеньки над колискою. Може бу­ ти, що Ти читачу, що відкрив єсь се пйсьмо, вже забув єсь свою прадїдну бесїду, але знай що ти тих батьків син, які в молодости своїй сьпівали пісню: "Мово рідна, слово рідне, хто вас забуває, той у гру­ дях не серденько, але камінь має £як ту мову мож забути, якою учила нас всїх ненька говорити, ненька наша мила". Згадай на се брат^ і минуле українців у Боснії тісно вв'язане з рідною Церквоюу Священики були перші 8 одинокі освічені люди, котрі дбали не лише про духовні потреби своїх вірних, але заразом були й батьками, вчи­ телями, лікар»ями та опікунами наших людей... ...Від перших хвилин поселення українців до Боснії, священики разом зі своїм народом будували своє нове життя у нових обставинах І творили власну культуру. Творили свою власну історіюі Божі плула^ тори заорювали глибокі борозди на Божій 1 народній ниві..., Роман Мизь, "Історичні образки: Таємниця старої пляшки". Християнський Календар за Виїзних Крижавецкей Епархиї - 1969. с т . 65-о 7 • digitized by ukrbiblioteka.org

розповідай се другим "чиїх вони батькіш діти". Тепер знай, що всі Русини в Боснї що суть греко-католицкого обряду, то прийшли зі Схід­ ної Галичини і поселились на самперед в Прняворі, опісля в Деветинї, Хорвачанах, в Дуброві, в Каменици, де і є монастир братів Студитів, на Челїнци коло Банялуки, в Яблани, на Іваньскій, в Козарци, на Марічцї, в Домброві коло "Нові", в Прєдорі, в Церовлянах коло Ґрадішки - Крім того є много Русинів робітників в Завідовіч и в Вареше коло Сараєво. - Ось так розмістились бідні переселенці - Мають те­ пер шість сьвящеників Русинів але не мають нї одної школи і т$му ду­ же винародовлюють ся, перестають бути Русинами, а стають Хорватами або Сербами. - Шкода того народа - слїд по нім загине, бо вс£ напосїлись на него - в Галичині давили і давять нас Поляки і Жиди, а ту знов не можем собі дати ради і так загибаєм - живцем в гріб лягаєм.

- На Мадярщині знов... /бракує/ ...і не дають нї школи, а навіть там впроваджує мадярску бесїду, і так ми здані на ласку і неласку чужин­ ців - загибаєм - але дасть Господь милосерний... Зараз коло церкви є також цвинтар для хоронення померших. Цер­ ков ся коштувала коло 3000 /три тисячі/ Корон, а надто много людий працювало даром - возили камінь, дерево, пісок - а все добровільно з'запдлом справді апостольским - Надто прислали Русини з Америки квоту 307 К /триста сїм Корон/ ї сим причинились до украшеня церкви. Знай дорогцй брате, що до сеї пори збудовано вже в Боснї 7 руских церков в^Козйрци, Марічцї, Челїнаци, Каменицї, Деветинї, Хорвачанах, Пастиреві/Домброві/ - а будуєсь тепер красна в Прняворі під проводом сьвящ. Щесного Щурка - се йає бути мала, але величава церковця - Ту в сїм місци, на тім камени є побудований сьв. престол і в сїй фляшці є монета того часу /сотикова, двосотикова/ - яко знак з котрого часу походить ся будова. - Читай то і росповідай се другим і віддай то письмо десь до якогось музею, не дри того, бо ся... /нечйтКі слова, >«.сьвідоцтво про нашу бувальщину. - Друже, приятелю, що ддбув єсь се письмо, знай щось руского батька син і рускої... /Фі^куі/ розповідай се всїм - і молись за дїдів і... /бракує/ ..., молись за нас, що сьмо ставили сю церков, за нас, що вже сьмо може зігнили дав­ но в гробі темнім, молись за нашу душу - тримайсь своєї віри рускоїкатолицкої і будь все щирим Русином - добрйм сином Руси-України, що видала таких синів як Маркіяна Шашкевича, Тараса Шевченка. Кінчуюче письмо і складаю до cero каміня і зацементовою в сей камінь най буде се слїдом і памяткою для грядучих століть - на сїм місциприносить ся Найсьв. Бескровна Жертва за вірних, на сїм місци хилили свої голови Твої дїди і вчились відси закона божого і брали запал до житя. Писано в Козарци в день Предпразденства Введеня в храм Пресьвятої Дїви Мариї а вмуроване се письмо в часї сьпіваної Служби Вожої по проповіди в сей камінь по проповіди.

Європа 4. грудня 1911* Козарац Босня Австрія

Здоровлю Вас сердечно - Ви наші дорогенькі дїти, наша надіє - наша радости. свящ. Михайло Кіндій місцевий душпастир Печать : /Греко-кат. банялуцкий парохіяльний уряд у Козарци.

- 24 -

digitized by ukrbiblioteka.org

Г Р А М О Т А

В імя Отця, і Сина, і Святого Духа, Амінь. Того дня, в якому прийдешні покоління читатимуть цю грамоту, нехай буде відомо всім, що в час: КОЛИ в Римі відбувався Вселенський Другий Ватиканський Собор /1962 - 1965/; КОЛИ сповнилося ПЯТДЕСЯТ ДЕВЯТЬ років існування й історії Україн­ ського Католицького Собору Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії при 814 Норт Фрзнклин вулиці у Філядельфії, Пенсилвенія; КОЛИ Христовий Намісник Його Святість Папа Павло VI плавно воло­ дів на Петровому Престолі; КОЛИ Його^Еміненція Кардинал Ашіето Джованні Чіконіяні був Секре­ тарем Стану Його Святости; КОЛИ Його Еміненція Кардинал Ґуставо Теста був Про-Префектом Священної Східньої Конґреґації; КОЛИ Його Еміненція Кардинал Йосиф Сліпий, Блаженніший Верховний Архиєпископ прибув з к о м у н і с т и ч н о ^ заслання до Вічного Міста Риму; КОЛИ Його Ексцеленція Високопреосвященніший Архиепископ Еджідіо Ваньоцці^був Апостольським Делегатом у Вашінґтоні, ЗДА; КОЛИ^Його Ексцеленція Високопреосвященніший Архиепископ Кир АМВРОЗІЙ СЕНИШИН, ЧСВВ був Митрополитом Української Католицької Провінції в Зєдинених Державах А м е р и к и ' з осідком в городі Філя­ дельфії, стейту Пенсилвенія; КОЛИ Достойний Линдон Джансон був Президентом Зединених Держав Америки; КОЛИ Достойний Вилиям Скрентон був Губернатором стейту Пенсилвенія; КОЛИ Достойний Джеймс Тейт був Посадником міста Братньої Любови Філядельфії; КОЛИ Високопреподобний о. Михайло Федорович був'Канцлером Філядельфійської Архиепархії; КОЛИ Високопреподобний о. Мирослав Харина був Філядельфійським Деканом; КОЛИ Українці католики Філядельфійської Архиепархії зі своїм ідейним Духовенством та Жертводавці інших Епархій своїми щедрими по­ жертвами й спільними зусиллями здвигнули новий Український Католи­ цький Собор Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії у Філядельфії, при 830 Норт Френклин вулиці; * КОЛИ Достойний Юліян Ястремський Архітект Інженер виготовив пляни Собору, а будівельні роботи були виконані .будівельним підприємством Достойного Иосифа Феррела - здвигнено цей Собор у Філядельфії, в го­ роді Братньої Любови, а дня 16. жовтня Року Божого тисяча девятсот шістдесят шостого.- Високопреосвященніший Митрополит КИР АМВРОЗІЙ СЕНИШИН, ЧСВВ, у приявності Преосвященних Архиереїв, Священиків, Представників Міської Управи, Церковних і Народніх Організацій та великої скількости Вірних поблагословив Угольний Камінь Українського Католицького Собору Непорочно Зачатої Богоматері, у який покладено цей документ, по його прочитанню, та частину мармуру з гробу Верхов­ ного Апостола Петра, що його подарував для цього Собору Христовий Намісник Папа Павло VI - на славу Всемогутнього Бога у Пресвятій Трійці, Божої Матері Пречистої Діви й Всіх Святих. Амінь. + АМВРОЗІЙ СЕНИШИН, ЧСВВ Архиепископ Філядельфійської Архиепархії Митрополит Української Католицької Церкви в Америці о. Михайло Федорович - завідатель о. Василь Лостен - секретар

- 25 -

digitized by ukrbiblioteka.org

Друже - приятелю, - !,що добув єсь се письмо", прочитай уважно оба наведені документи, і застановися над ними. Усвідоми собі, що всього лише дві ґенерації часу проминуло між датами виготовлення обох документів, але які вони не до пізнання різні. Зрозумій, скіль­ ки любови до рідного слова, віри,традицій і Церкви було у маленькій церковці у Козарци, яка сила національного духа зберігалась у тих скромних стінах із "ялового й дубового" дерева, що їх вірні ставили власними спрацьованими руками. І що залишилось із того за п ’ятдесятьп’ять років, коли ти пло­ дишся вже не серед скромних ялових стін, але серед просторів склепінь заліза й бетону, в зимі огріваних а літом холоджених, у блеску неонів, споруджених за тяжко запрацьований доляр твоїх релігійних попередни­ ків. Невже ж тобі проміняли твою віру прадідівську, русько-українську, за цемент і аніліну? Ще не багато, як на історичну міру, проминуло часу, а вже зі святині української духовости зробилось святилище чужинців, уже місце твоїх старовинних візантійсько-українських ікон зайняли портрети рим­ ських монсіньйорів, і скоро з Богом розмовлятимеш не на своїй мові. Тебе позбавляють твоєї прадідівської Церкви, і творять для дітей твоїх чужу. Колись у тебе був хребет, була віра й була посвята; бо ти був син Руси-України, і ти держався духа прадідів своїх. Сьо­ годні ти безбатченко і раб, бо у твою Церкву введено самовільно чу­ жих тобі церковних й світських панів. І навіть ознак не залишилось із твоєї стародавної віри н^ цьому місці, де ти й діти твої вчитимуться Закону Божого. Стань* дорогий приятелю, подивись-навколо себе, і тоді сам злякаєшся свого майбутнього. Твоя молода пані не співає вже над ко­ лискою своїй доні "Мово рідна, Слово рідне"... А коли вона навіть навчить її "Отче наш" по українськи, то в українській католицькій школі перевчать її по англійськи, дадуть їй американський молитвенник, з гріхів своїх вона сповідатиметься по англійськи, - а ти радітимеш з того, як твоя доня "універсалізується". А коли мине знова п ’ятдесятьп’ять років, і хтось із фундаменту філядельфійської катедри Непорочного Зачаття при вулиці Френкліна дістане в руки письмо, яке там 1966 року вмуровано, то він нічого звідти й не дізнається про своїх предків, ані про їхню правдиву віру. Він знатиме із цього клаптика паперу хто, коли, де й чим був. Але не поможе йому президент Джансон*, ані мейор Тейт, бо він залишиться про­ дуктом церковної політики "Архидієцезії Візантійського Обряду у Фі­ ладельфії11• Яничаром...

у ^ ^ у *¥¥¥¥¥¥¥¥¥ ¥ ¥ ¥ ¥ ¥ ¥ ¥ *¥ ¥ ¥¥ ¥ ¥¥*¥ **¥¥ ¥¥¥¥¥¥¥¥¥¥¥¥¥*¥ В СПРАВІ "ПРБСОВЬГО ФОНДУ” Тому,що кошти журналу "За Патріярхат*1 мусять бути покриті прихода­ ми з його розпродажі, ми з огляду на подвійний зріст в коштах не бажає­ мо підвищувати розпродажної ціни журналу, тому просимо наших прихильни­ ків та передплатників о щирі пожертви на ПРЕСОВИИ ФОНД. Список жертво­ давців буде поміщений на сторінках журналу. Просимо присилати пожертви на заподану в кінці журналу адресу. Щиро дякуємо за піддержку. РЕДАКЦІЯ

- 26 -

digitized by ukrbiblioteka.org

ХРОНІКА.: УКРАЇНЦІ В БВЛЬҐІЇ І НІДЕРЛЯНДАХ ДОМАГАЮТЬСЯ ПАТІЯРХАЛЬНОГО УСТРОЮ В УКРАЇНСЬКІЙ КАТОЛИЦЬКІИ ЦЕРКВІ В дні. 27 к в ітн я 1969 року в ідбул и ся по в с іх душ пастирствах в Б е л ь ґ ії ряд зіб р а н ь наших мирян, на яких представники Краевого Товариства за Патріярхальний У стрій У к р аїн сь к ої Католицької Церкви в Б е л ь ґ ії виголосили реферати на тему: "Патріярхальний У стрій в У країнській Католицькій Ц еркві"• Ц іла а к ц ія в ід б у л а ся за дозволом Високопр. о . Ґ е н . В ік а р ія для Бенелюксу Фуканчика Г р и го р ія , який св оєч асн о вислав окреке письмо до в с іх В с. о о . душ пасти р ів в Б е л ь ґ ії і Н ідер л ан дах, в к отр ій просив чинно піддерж ати акцію Т -в а . Зараз по с в . Л і т у р ґ і ї відправлено по в с іх церквах иолебен на ін тен ц ію успіш ного в и с л ід у старань з а український П атріярхат. П ісля того ниряни зіб р а л и с я на ~ ок р ем і сходин и. По вислуханні реф ерату — відчитано письмо-прохання до Святішого Отця Пали Павло V I, щоб приспішено о р г а н іза ц ій н е завершення нашої Церкви в д ія с п о р і патріярхальним устроєм з г ід н о з декретом про С х ід н і Церкви Ватикайського Собору Д ругого. Т акі зібр ан н я в ідб у л и ся в ось таких душ пастирствах: Лювен, Брюссель, Е й зден , В атер схей , Шарлєроа, В а м і, Ля Л ю вієр, Морах, Льєж, а 2 0 к в ітн я 1 9 6 9 Р* в У т р ех ті /Н ід е р л я н д и /, коли то Об’ єднання У країнців в ідб у в а л о с в о ї р іч н і сходи н и . На в с іх тих зіб р а н н я х п ідп и суван о прохання до Святішого Отця. З іб р а н о більш к іл ь к а соток п ід п и с ів . В с і миряни о д н о зг ід н о і нетерпеливо очікують хвилини, коли то наша Укр. Кат. Церква в д ія с п о р і одержить св о го першогоиП атріярха в о с о б і нашого Верховного Ар­ хиєпископа і Кардинала Блаженнішого Кир Йосифа С л іп ого. Краєве Товариство з а Патріярхіальний У стрій УКЦеркви в Б е л ь ґ ії почало свою працю в д н і 19 бер езн я 1969 р . В с і наші гр ом адськ і установи та о р г а н із а ц ії в Бедь ґ і ї поставились дуже прихильно до цього нового Т -ва тог в с і б е з виїм ку взяли чинну уч асть у п ер ев ед ен н і а к ц ії з а український п а т р ія р х а т . Наші в ір н і не забули також про нашу Церкву на р ід н и х зем лях. На сходи нах « с^ джено нове п ер есл ідуван н я у к р а їн сь к о ї Католицької Церкви на У к р а їн і, ї ї священи­ к ів т а в ір н и х . Іменем в с іх вірн и х вислало Краеве Об’ єднання У країнського Христи­ янського Руху в Б е л ь ґ ії в ід п о в ід н і протести - телеграми на руки Ґ е н . сек ретаря ОН п . У-Танта та ам басадор ів таких держав: А н г л ії, ЗСА, Ф р а н ц ії, І т а л і ї як також на руки першого м ін іс т р а Б е л ь ґ ії проф. Е йскенса. А до К о н ґ р е ґ а ц ії для С х ід н іх Церков в Римі вислано ли ста з проханням, зв ер ­ нути у в агу м осковського П атріярха при н а г о д і екум енічних р озм ов , на т у , в нашій д о б і нечувану-, жорстоку н а гін к у на Церкву та ї ї в ір н и х . п «

КАЛІФОРНІЙЦІ - ЗА ПАТРІЯРХАТ В у к р а їн сь к ій п р е с і вже було повідомлення /д и в . "Вільний С в іт " , ч . 3 1 , 1 -г о вересня 1969 р . / про заходи у к р а їн ц ів Лос Анджелесу 9 сп р а в і вимоги П атріярхату для У к р аїн сь кої Католицької Церкви та про створення Д ілового К ом ітету для веден ­ ня а к ц і ї , вироблення р езол ю ц ії-дом аган н я та зброру п ід п и с ів п ід нею. Ось що пи­ салося в зг а д а н ій г а з е т і: "У д и с к у с ія х над цією проблемою був помітний динамічний дух українськи х католиків Лос Анджелесу, яким уж е, як видно, набридло просити-ви­ прошувати п атр ія р хату в римських найвищих до ст о й н и к ів . Вони зіб р а л и ся на нар аду, щоб вибрати діловий к о м іт ет в с і є ї а к ц і ї , а акцію повести в рішучий с п о с іб : досить просити й переконувати Рим, що у к р а їн ц і хочуть мати п а тр ія р х а т! Прийщов час ска­ зати на ввесь с в іт голосн о: "Ми в с в о їх душах уже маємо св о го п атр ія р ха в о с о б і кардинала Йосифа С л іп о го , його визнаємо і йому хочемо п ід л я га т и . Ми не питаємо Риму, чи це можна, бо ми зн аєм о, що п атр ія р хат нам по праву належиться мати. Ми звертаєм ось до Риму з вимогами лише про затвердження нашого природнього права за ­ ради спокою в нашій Ц ерк в і, заради Божого Права і Права Народу. І якщо Рим зр о зу ­ мів вуть рішучости наших вимог, в ід того не тільки ми, у к р аїн ськ а католицька Церк в а , а й сам Рим матиме більше автори тету се р е д ук р аїн ськ ого народу. Якщо ж н і — вина за в с і н еп ер ед б а ч ен і ускладнення впаде лише на тих — с е р е д у к р а їн ц ів чи й у Р и м і, х то гальмуватиме рух ук р аїн ськ ого католицького народу за п а тр ія р х а т" . Недавно, 7 - г о вересня 1969 р . Діловий К ом ітет на збор ах віруючих у з а л і Укр. Католицької Церкви, де було понад 120 о с і б , поінформував п р и сутн іх про дальші кро ки в б о р о т ь б і за П атріярхат. Була зачитана в ід п о в ід н а резолю ція з домаганням Па­ т р ія р х а ту для у к р а їн ц ів -к а т о л и к ів , і ту резолюцію ще то го ж сам ого дня п ідпи сал о майже 100 о с і б . З б ір п ід п и с ів п ід резолю цією-домаганням продовж ується. Акцію за П атріярхат очолює в Лос А ндж елесі Діловий К ом ітет у такому с к л а д і: м ґр . 0 . Веселий - гол ова; д -р Кізима - з а с т . голови; 0 . Ґац - сек р ет ар ; проф. б . Людкевич - р е з . референт і інж . В. Сіяк - член. / В і с т і УКО, ч . 9 / 3 8 , в е р е с е н ь ,1 9 6 9 / - 27 -

digitized by ukrbiblioteka.org

/Закінчення зі стор. 22/ 10. Для пожвавлення патріярхального руху закликаємо відбувати подіб ні Дні Помісної Церкви в різних осередках, зокрема пропонуємо провести" такі дні у першу річницю Архиєпископського Синоду у всіх осідках наших Епархій та Екзархатів. Схвалюючи ці ствердження та підносячи заклики та прохання до різ­ них чинників у насушних справах нашої Церкви, ми звертаємось до всього українського Божого люду: Українські миряни! ' В цей відповідальний час станьмо всі на оборону і розбудову нашої Церкви] Уважаймо постанови Архиєпископського Синоду своїм законом, а Вер­ ховного Архиєпископа і Святіший Синод — нашою законною владою! Збережім до кінця вірність і льояльність Вселенській Церві і Свя­ тішому Отцеві! Господи, благослови на велике діло! Торонто, у неділю Всіх Святих, 21-го червня Року Божого 1970. Координаційний Комітет

"ЗА ПАТРІЯРХАТ" — видає Крайова Управа Товариства за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви.

"FOR THE PATRIARCHATE" - published by Society for the Promotion of the Patriarchal System in the Ukrainian Catholic Church. Редакційна Колеґія: Євген Ґіль /Вашінґтон, Д.К./, Степан Процик /Філядельфія, Па./ - головний редактор, Богдан Ясінський /Вашінґтон, Д.К./ Адміністратор:

Володимир Процюк /Філядельфія, Па./

"ЗА ПАТРІЯРХАТ" виходить 4- рази на рік /квартально/. Статті підписані авторами, чи ініціялами автора, не конче висловлю­ ють погляди чи становище Редакції. Адреса Редакції і Адміністрації:

ÜKRAINIAN CATHOLÏC ASSOCIATION Р . О. Вох 11012 Phüadelphia, Ра. 19141 U. S. А.

Ціна: 50 центів

digitized by ukrbiblioteka.org