МГкІТРІЯ
Бюлетень ТОВЛРИСТВЛЧЗЛ ПЛТРІЯРХЛДЬНИЙ УСТРІЙ іг к р л т н с ь к о т к а т о л и ц ь к о ї Ц ЄРК БИ їзмаезз
ЧИСЛО 3 (6)
ЖОВТЕНЬ, 1968
РІК II.
ЗМІСТ:
І. Товариство за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви з приводу візитації Верховним Архиєпископом їх Блаженством Кир Йосифом Сліпим Української Католицької Церкви в діяспорі проф. М. Чубатий
2. За що ми стоїмо?
Др. мед. Р. Осінчук
3, Слово у пошану Верховного Архиппископа
С . Процик
. Чи вже по празнику? 5. "Правда освободить вас 1”
Др. 3. Гіль
6 . Бережімо пам’ятки нашого минулого в цій країні
М. Лабунька Ю. Теодорович
7. Нова парафія в Чікаґо 3. Верховний Настоятель Чина С в . Василія Великого 9. Про книжку ’’Невидимі стигмати”
Ф
І
Л
А
Д
Е
Л
Ь
Ф
І
Я
,
digitized by ukrbiblioteka.org
П А ,
З ПРИВОДУ ВІЗИТАЦІЇ ВЕРХОВНИМ АРХИЄПИСКОПОМ ЇХ БЛАЖЕНСТВОМ КИР ЙОСИФОМ СЛІПИМ УКРАЇНСЬКОЇ КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ В ДІЯСПОРІ Управа Товариства висловлює свою радість з приводу успішної візита ції Верховним Архиєпископом Української Католицької Церкви їх Блаженством Кир Йосифом Сліпим єпархій нашої Церкви на чужині. Візитація Церков, Божественні св. Літургії і святочні зустрічі з Вер ховним Архиєпископом слід оцінювати насамперед як подію у сфері людських душ, як моральний фестіваль народу, і як ще один вияв прив’язання і відданости народу Його Церкві Страдальниці• Управа Товариства бачила, що з моментом появи особи Верховного Архиєпископа поза ватиканськими мурами тисячі народу пережили радість, від чувши скріплене оживлення душ і відданість організації релігії і віри в їх Божому й людському аспектах, заявляючи у своїх серцях вірність цій Божій інституції, яка супроводжала наш народ повне тисячеліття. Управа визнає, що візитація Верховним Архиєпископом Церкви на .чужині залишиться історичним фактом для наступних поколінь тому, що їх Блаженство Кир Йосиф волею Божою організує і продовжує діло, започатковане Великим Митрополитом Слугою Божим Андрієм Шептицьким, якоі*о заслугою є ввесь су часний розвиток церковного і громадського життя українців в діяспорі. В сучасну хвилину ідеологічних ворожнеч, філософських шукань і полі тичної диференціяції візита Верховного Архиєпископа внесла найправильні ший концепт організації і праці роздрібленої, поділеної, і під'їлої чужи ми духовими й політичними впливами еміґрантської громади - єдність! Єдність, яка в житті українського народу не практикувалась століттями, і брак якої так поважно загрожував сучасному суспільному життю, з появою Верховного Архиєпископа серед народу стала дійсністю. Управа Товариства зобов'язуються строго придержуватися у своїй праці таких норм, які не су перечили б принципам єдности. В оцінці поодиноких явищ чи дії осіб вона і надалі буде строго руководитись їхньою функцією і ролею саме у сфері цієї єдности. Управа Товариства високо оцінює рішення Ієрархії Української Католи цької Церкви запросити Верховного Архиєпископа до -їхніх єпархій, і їхню участь у збірних літургіях та імпрезах, яким приглядались десятки тисяч вірних. Ці імпрези, зокрема маєстатичність збірних урочистих літургій, залишились у пам’яті кожного видимим образом неперевершеної краси релігій ного обряду українського народу. Управа вірить, що щасливий початок єдно сти призведе до дальших відповідних кроків в напрямі Синоду Українських' Єпископів, і завершення структури Української Католицької Церкви патріярхальною системою. При організації імпрез минулого літа Управа Товариства сповнила свою скромну функцію, і тепер висловлює вдячність тим членам Товариства, ак тивним невтомним працівникам, які не зважаючи на те, чи були допущені до святкових комітетів, чи ні, доклали усіх старань, щоб святочні імпрези випали імпозантно. Управа Товариства почувається до почесного обов'язку прилюдно висло вити признання тим центральним і місцевим організаціям, які разом з нею в(ели петиційні, інформаційні та організаційні акції для оборони й під.г д'ержки ідеї, з якою Верховний Архиєпископ їх Блаженство Кир Йосиф Сліпий приїхав на американський терен. Управа Товариства складає також щиру подяку Веечеснішому Духовенству і тим масам вірних, які прийняли її заклики і прохання позитивно й причинились до успішного закінчення візитаційних імпрез. Управа Товариства за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви. Нью-Йорк, жовтень 1968.
-
2
-
digitized by ukrbiblioteka.org
П роф. М икола Ч у б а ти й
ЗА ЩО МИ СТОЇМО?
Заокеанські українці-католики переживають тепер хвилини радости, ду шевного піднесення та повних надій з нагоди приїзду до наших сторін Його Блаженства Верховного Архиєпископа Кир Йосифа, Голови нашої Церкви, при крашеного в додатку кардинальською гідністю. Його приїзд на америкенський континент є в силі збудити присилуваний метеріялістичною Америкою релігій ний жар та запал посвячувати свої духові та фізичні сили для реалізації Христового Царства серед українського народу на землі. Фізичний удар, який слав з боку російського комунізму на нашу Церкву в Україні, в аспекті Божих правд може стати Божою благодаттю для зросту та підйому релігійного життя в Україні й поза Україною. Старохристйянський письменник ІІІ-го сторіччя Тертуліян писав, що переслідування й кров мучени ків в його часах були посівом під ще більший зріст християнства. Переслі дування ставали ласкою Всевишнього, горнилом гартування характерів. Муче ники та Ісповідники Христові ставали великим запасом динамічних моральних сил. Тому й приїзд нашого героїчного мученика та Ісповідника на американ ську землю повинен стати для наших Церков старого Київсько-Руського Обряду джерелом релігійного підйом, способом помножити покликання до духовного стану для місцевих потреб та для потреб України в майбутності. Ми багато говорили про Велику Особу Його Блаженства, одначе мало про справу, за яку Він стоїть, за яку терпів і за яку ще недавно вмирали наші мученики. Коли б цей привіт Найбільшому Живучому Українцеві ми приклали тільки до Його Особи, то ми не сповнили б наших завдань не тільки супроти Рідної Церкви чи супроти Батьківщини, але навіть супроти самої Особи Вели кого Гостя. В часі мого побуту в Римі у Його Блаженства на самім відході при прашанні Верховний Архиєпископ сказав до мене такі слова: "Перекажіть амери канським українцям, шо ми змагаємося не за особу Йосифа Сліпого, не за Ми трополита Західньої України» але за велику справу нашої Церкви." Йтому у цих рядках я хочу сказати, за що змагаються чесно та без облуди прихиль ники здобуття Патріярхату для Української Католицької Церкви або покищо за здобуття повних патріархальних прав Помісної Церкви Київсько-Руського обряду, які вона мала вже від часів Св. Володимира продовж соток літ і які їй признав без всяких застережень II. Ватиканський Собор ухваленням Декрету про Східні Церкви. За що ми змагаємося? 1. Ми змагаємося за те, щоб наша Церква мала повну самоуправу, яку від перших сторіч християнства мали Східні Патріяригі. Церкви. Ця самоуправа полягала в тім, що Помісною Східньою Церквою все керу вав у всіх справах заряду Церквою зверхник з патріяршими правами при допомозі Синоду Єпископів того самого обряду. В тім часі церковний обряд був рівнозначним з національною культурою. Коли була ще згода в Христовій Церкві, то окремі східні Церкви, хоч і незалежні, усеж признавали Римському Архиєреєві, як тому, ідо занимав престіл Св. Петра,право Першенства у Церкві та право бути вчителем та викладачем Христової віри та християнської моралвности. 2. Ми стоїмо за єдність та неподільність нашої Церкви, себто за повну залежність вірних нашого обряду та всього духовенства від влади Патріяршого Архиєрея та Його Синоду» зложеного тільки з Єпископів тоїж Церкви. Стоїмо ми отже за ' те/ щоб Церкви наші, у всіх країнах поза Україною становили одну й неподільну цілість, залишаючись заи лежним від Українсько-Католицького церковного проводу в Україні без ніякого застереженйя по всі часи* - З -
digitized by ukrbiblioteka.org
Церковна залежність українсько-католицьких Церков по всьому світі від церковного проводу в Україні є справою не тільки церков ного, але також справою великого національного значення. Наші на* щадки, віримо, збережуть ще знання української мови продовж одного чи двох поколінь; одначе якщо наші Церкви поза Україною - Дочки Української Католицької Церкви не відпадуть від Матірної Церкви в Україні, то й по десятках а може й сотках літ вірні тої Церкви збережуть (Свідомість свого українського роду, бо їх Церкви будуть залежні від України. Хто вже нині працює в противнім напрямі, той моісе 1 несвідомо, але виразно працює проти іитересів української нації. 3. Існування одноцільної організації та одноцільної адміністрації Українсько-Католицької Церкви е одиноким певним засобом усунути з нашої Церкви всякі конфлікти й непорядки, звідки вони не походи ли б, від церковних низів чи верхів. Всякі льокальні конфлікти бу дуть тоді скоро та конструктивно розв'язувані своєю рідною,найви щою церковною владою. Тим я не хочу сказати, що все мусить бути збережене незмінно. На це буде своя рідна церковна влада, ознайомле на з минулим українського християнства , щоб авторитетно вирішувати не тільки конфлікти, але також в окремих обставинах запроваджувати потрібні зміни. Немає сумніву, що тут то там такі зміни є потрібні, що поступ і змінені обставини вимагають розумних та доцільних при стосувань до навколишнього життя. Такі поправки зроблені в дусі українських традицій компетентною владою, все найдуть розв'язку для скріплення а не ослаблювання нашого церковного та національного колективу в Україні та поза Україною. *
*
Оце є ця програма, за яку ми змагаємося в глибокому переконанні, що найкращим її реалізатором може бути тільки Той Великий Українець, що є гос тем української еміґрації за океаном. Ми молимо Господа,щоб додав Йому сил перевести в життя постанови церковно-правних засад, які нам слушно нале жаться. В додатку вони доволі чітко покриваються з тими ідеями церковного порядку, за які сотками літ боролися наші предки, а які так ядерно з'ясував та оголосив Великий Митрополит Слуга Божий Андрей, духовний вчитель Його Блаженства Кир Йосифа. я###*##*##*##****###*##***######*#***###**##**##****##*###*#**###*##**###*#**#* "ПРОСИМО ВПРОВАДЖУВАТИ ПАТРІЯРЖІ ПРАВА" "... Бажанням нашого серця є, щоб Ви своїм батьківським голосом покликали всіх архиєреїв на синод і почали правити Нашою Церквою.. ... ПРОСИМО, щоб Ви, Ваше Блаженство, зі своїм синодом почали ВПРОВАДЖУВАТИ ПАТРІЯРШІ ПРАВА, що їх масте як Первоіпрарх, і по чали Помісною Церквою правити і рядити". Підкр. наші-Ред. Із знаменної промови Торонтського Єпископа Кир Ісидора Борецького на Концерті на пошану Верховного Архиспископа в Едмонтоні Українські вісті(Едмонтон, II - 18 липня 1968) я*#**#*****#***##**###*#**######*#*#***###**######*#**#**##*##***####*#*###*##
- 4 -
digitized by ukrbiblioteka.org
Др.Мед.Роман Ооінчук СЛОВОУ ПОШАНУ ВЕРХОВНОГО АРХИЄПИСКОПА Промова виголошена на Бенкеті в пошану Його Блажен ства Верховного Архиспископа Української Католицької Церкви, Кардинала Кир Йооифа Сліпого, у "Вальдорф Асторії" в Нюйорку, в суботу 3.серпня 1968 року. Ваше Блахенотвої Блахенніший Наш Архипастирю) Ваші Високопресвященства1 Виоокопреосвященні 1 Преосвященні ВладикиІ Всесвітліші, Високопреподобні й Всечесні Отції Високопреподобні й Преподобні Сестри! Достойні Представники наших наукових, культурно-громадських, політичних, церковних та молодіжних організацій) Святочна Громадо) Україноька Церква*й Народ упродовх довголітньої нашої Історії це два нерозривні звена буття українського хиття так на вершинах його слави, як його занепаду. На хертовнику Української Церкви клали свої голови найкращі сини нашого народу та платили найвищою ціной свого хиття за дорогу нам справу. За овій народ 1 за свою Церкву. Клали свої голови митрополити, єпископи, священики та численні маси вірних обох віровизнань, 1 платять цю велику ціну ще й досі. Зокрема в останній світовій війні за Українсь ку Католицьку Церкву заплатили своїм мучеництвом 1 геройською смертю на ші спиокопи 1 тисячі священиків та вірних, які до останнього віддиху свого наземного хиття, до останнього удару свого хертвенного серця не схитнулися, але твердо стояли за свою прадідівоьку віру, в обороні своєї Церкви й свого народу. Ми сповнені гордооти за їх геройський чин, кло нимо голови перед їх найбільшою хертвою, на яку лише могла спромогтися геройоька людина. Сьогодні ми клонимо голови у покорі, вдячності й любові перед нашим найбільшим сучасним мучеником Вселенської й Української Церкви, перед Вашою найдостойнішою особою, Ваше Блахенство, та дякуємо Всевиш ньому за Ваше спасіння 1 за ласку бачити Вас тут серед нас 1 вітати, хоч далеко від рідного краю, а все таки оеред своєї рідної громади Ваших вірних на Північному Континенті Америки, а зокрема у митрополії світу, в Нюйорку. Бохе провидіння привело Вас, Блахенніший Верховний Архипастирю 1 Патріярше Української Католицької Церкви, до столиці християнського світу Риму, у вільний світ, відвідати своїх вірних, розсіяних у діяспорі, та принести нашій Церкві 1 Її вірним єдніоть, любов 1 мир, 1 за Вашим проводом, за Вашою працею та працею наших церковних ієрархів і мирян до конати Історичної ваги чину, чину міцного об'єднання нашої Церкви, та завершення Її патріярхальннм устроєм. Ліцвб оильна, об'єднана Україноька Католицька Церква в діяопорі - 5 -
digitized by ukrbiblioteka.org
під проводом Синоду Українських Єпископів, з Вашим Блаженством як Її Патріярхом, може сповнити своє екуменічне завдання у цілій Вселенській Церкві, довести до відродження нашої Церкви у рідному краю, чого деякі познаки ми вже бачимо хоч би на нашому рідному клаптику землі у Словач чині, та створити сильну скалу віри на Сході, сильну у своїй прадідів ській церковній традиції та обряді Помісну Українську Католицьку Церкву, для сповнення нею Божого післанництва в цілій Вселенській Церкві** І саме цього вірні гаряче бажають та очікують від Синоду на ших Ієрархів і надіються, що за Божою поміччю та дією Синоду наших Спис* копів під Вашим, Ваше Блаженство, проводом це здійсниться, а весь народ тоді буде з ентузіязмом вітати свій автономний Синод 1 Вашу Достойну Особу, як Патріярха. Ваша тріюмфальна поїздка по Північному Континенті Америки та відвідини нашої громади в обох метрополіях, від Торонто-Монтреаль почи наючи й на Нюйорку кінчаючи, принесла нашій громаді невимовний духовий підйом та сильне об’єднання довкола нашої Церкви, довкола Її Ієрархів, а зокрема виявила незвичайну любов, привязання, пошану та синівську від даність її найдорожчому Архипастиреві, Блаженнішому Верховному Архиєпиокопові Української Католицької Церкви в Діяспорі. Ці багатотисячні маси вірних, що на чолі з своїми Ієрархами по всіх осередках так ентузіястично вітали свого Найвищого Архипаотиря 1 Голову Помісної Української Католицької Церкви однодушно виявили, що усі - уоі від наших Ієрархів починаючи, а на кожному вірному без огляду на *ого політичну чи станову приналежність кінчаючи, стоять, Ваше БлаЖ ; во, з Вами й за Вами, серцем віддані Вашій Найдостойнішій Особі й Вашжй справі. Сьогодні, в цій поважній святочній хвилині я невимовно щас ливий, що маю велику честь щиро Вас, Ваше Блаженство, вітати від цієї святочної громади та й від тих, що тут не мали щастя бути, від громадян тут народжених та давно й новоприбулих, щиро вітати так від тих, що від появи Вашої Достойної Особи у вільному світі, зорганізовані в Краєвім Т-ві за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви були 1' є щиро віддані Вашій справі від початку до сьогодні, як також від тих де-яки*, які стояли дещо осторонь від згаданої проблеми, але сьогодні вже всі об’єднано отоять на правильному шляху* Сьогодні серця усіх, цілої громади, сповнені великою радістю Із Вашої появи та побуту серед нас горять щиро» любов» до Вав, а об’єд нані Вашим незломним духом, не скореним навіть упродовж довгих років Вашого життя - Мученика за Вселенську й Українську Церкву, є готові всі зі синівською відданістю допомагати Вам у виконанні Вашого великого, іс торичної ваги для ЦеркІи й народу,.післанництва* Нюйоркська громада направду щаслива й горда за те, що може вітати Вас, Ваше Блаженство, у себе як свого найдостойнішого гостя. Як скромний син Золотого Поділля, яке для Історії видало багато великих си~ ніж нашого народу, я маю шану бути речником тих щасливих приявних тут і неприлвннх подолян, Ваших земляків, та привітати у Вашій особі найбіль шого сучасного сина українського Поділля, до якого з тугою в серцях крізь океан споглядають з пошаною земляки, рідні подоляни* - 6 -
digitized by ukrbiblioteka.org
Хай хе ця сьогоднішня радість Вашого гостювання з’єднає нао усіх Вашим непереможним духом, загріє нао до праці та скріпить нашу віру, що корабель, на кермі якого опочиває Вава рука, допливе за Божою поміччю до щасливого призначення* Проте вітаючи Вас, Ваше Блаженство, ми вже відчуваємо, що му симо Вас й пращати у дальшу дорогу до Південного Американського Конти ненту. Сердечно пращаючи запевняємо Вас, що у Вашій дорозі супровожатиме Вас не тільки наш щирий жаль, що так скоро залишаєте нас, але та кож гарячі молитви до Воевишнього за Ваше здоров’я на довгі роки. Нехай же буде вільно мені, від імені Ваших вірних синів 1 до ньок, разом з побажаннями зложити Віям доземний уклін, та синівський по цілунок на Вашу мученичу, але тверду, нескорену руку великого Мученика за Церкву й Народ, Нашого Духового Батька, і вже у найближчій майбут ності Першого Патріярха Української Католицької Церкви.
##***іННИНЯНН("ІИННИНННННИННННИНІ'#'}НЯЯНЯН{-$ИНН& Я - * # # # #
Українці Католики Канади, на свойому .історичному Конґресі в днях 28, 29, ЗО червня і І липня 1968 р. який проходив в Едмонтоні, разом зі своїми Владиками вислали телеграму до Святішого Отця такого змісту: ’’Висловлюємо щиру подяку за батьківську прихильність, виявлену протягом нашої історії Апостольським Престолом і особою Вашої Святости. Останнім часом Ви, Ваша Святосте, виявили своїм укра їнським синам прихильність ще й тим, що за Вашим бажанням наш улюблений Верховний Архиєпископ і Кардинал Йосиф Сліпий відві дує нашу Церкву й народ в Канаді• Просимо Вашу Святість оживи ти наші надії, підтвердити і зміцнити наші надії, нашу гото вість працювати для консолідації нашої Церкви й українського народу, підвищуючи Київсько-Галицьке архиєпископство до гідности патріяршого престолу” . Підписали: Митрополит Максим Германюк, Єпископи Ніл Саварин, Ізидор Борецький та Андрій Роборецький; а також Б. Долішний го лова Централі, І. Малицька - голова ЛУКЖ, М. Поронюк - голова БУК і М. Антонів - голова УКЮ. Здаються, що по закінченню тріюмфального походу та загального єн-* тузіязму в солідарності з нашим Архипастирем в Канаді, наші Владики в ЗСА разом із католицькими організаціями, спроможуться на подібний історичний акт на чолі з Митрополитом Кир Амброзієм... Та даремно миряни чекали і чекають ... а**#*#**#***#*********###***###**#######*###*##*#####**#*#*#*##*##****#******#******
- 7 -
digitized by ukrbiblioteka.org
Степан Процик ЧИ ВЖЕ ПО ПРАЗНИКУ? Після кожної акції приходять підсумки. Вони невідклично прийшли и з хвилиною відлету Верховного Архиєпископа Кир Йосифа Сліпого з Ню Морського летунського майдану до Боґоти, в Колюмбію. Панамериканська летунська компанія поставила кінець празничиним емоціям нашого грома^дянства і переставила -його назад у сферу нудних буднів. В газетах за кінчився сезон товстих наголовків і обов’язкових численних світлин відомих фотогенічних усміхнених облич завжди передових наших громадян, а для кожного доброго редактора настав обов’язок закінчити акцію його підсумками, паперовим газетним результатом. Це природний кінець кожної акції нашого емігрантського громадського і політичного життя. Не хотілось би нам, щоби візита Верховним Архиєпископом амери канських теренів закінчилась таки паперовим результатом, такими під сумками, і щоби з неї не залишилось нічого більш тривалішого, поваж нішого. Бо коли ця поїздка не зрушить закостенілого наставлення до церковних справ нашої провідної верстви, церковної ієрархії і всіх вірних, і не цілеспрямує їх намагань до вдержання сукупности, єдностиі помісности нашої церкви на твердій структуральній базі, то значить, що жадних підсумків нема. Коли сучасний, який би він не був, провід української діяспори, разом з тими кого він веде, не спроможуться те пер, при нагоді тріюмфальної поїздки сучасного Князя нашої Церкви по теренах їхнього поселення зрозуміти, що Церква є базою їхнього духо вого, релігійного а то й громадського і політичного життя, і що без Церкви упорядкованої, о б ’єднаної і збереженої від роздрібнення, ділення й відчуження її частин від Церкви матері, це духове й громадське життя звиродніє, прийме чужі нам форми, стиль, чужі цілі, і вкінці заникне, - то значить, що підсумки будуть сумні. Бо надаремний був труд найвиз начнішого сучасного громадянина нашого народу з найбільшим моральним авторитетом провідника, що його наш народ видав в новітньому періоді нашої історії. Саме такий підсумок зможе в майбутньому зробити о б ’єк тивний історик. Він також зможе дати належну оцінку за нездарність і невиробленість сучасних діячів - церковних, громадських і політичних. Із цієї акції, можливо, дещо лише можна б підсумувати. Наприклад емоції, - цей необхідний складовий елемент всяких наших громадських акцій, яким /елементом/ виладовується на жаль чи не уся наша історич на, політична, громадська а то й церковна мудрість.Для багатьох з нас минулого літа наспів був сезон підігрітих емоцій, щирих чи фальшивих, і їм природно слід тепер поробити підсумки, збалансувати акцію, здати її в архів, і чекати нових нагод. Для того рода емоцій вже по празнику. Але для інших нічого фактично великого ще не сталось, підсумків нема ще з чого робити, і нічого ще не можна здавати в архів. Для них діло щойно зачалось, і прийшов ча^ на тяжку, кропітку, систематичну й логічно про думану працю, на дальші акції того самого характеру, які ми проводили й перед приїздом Верховного Архиєпископа на американський терен. Цер ковні справи щойно вийшли тепер на нові національні шляхи, і на інтер національний форуми. Усі народи реформують пережиті форми свого церков ного життя. Українська розсіяна громада мусить також поставитись до них продумано й активно. Не теоретично, а практично треба буде відстоювати права нашої помісної Церкви. Акції інформування, петицій, меморіялів і авдієнцій у компетентних церковних чинників у справі правопорядку й завершення нашої церковної організації повинні б бути логічним наслід ком недавних маніфестацій і ентузіязму, щоби й чужий світ, цей що уваж но реєстрував кожний крок Верховного Архиєпископа на американському - 8 -
digitized by ukrbiblioteka.org
терені, не пішов за. прикладом наших трьох американських ієрархів, і не почав робити своїх підсумків з хвилиною, коли панамериканський літак з Кир Иосифом й о* Шамбеляном Марусиним піднісся у повітря із Ню Иорк— ського аеродрому. Ми з великою пошаною віднеслись до літніх маніфестацій, та ентузіястичних привітань. Але ми також мусіли переводити ці явища на другу валюту, на реальну їх вартість в результатах. Не знаємо на якій основі говорено серед громадянства під час літніх імпрез, що наступною маніфестацією єдности і правопорядку в нашій Церкві буде поїздка усіх наших Ієрархів із Північно-Американського континенту разом з Верховним Архиєпископом до Боґоти, на літургічний конгрес, і з тим зв’язували свої найкращі надії багато тисяч вірних. Така поїздка американських Ієрархів не відбулась, і таким "підсумком" ніхто із наших провідних людей ані преса не займаються. А треба дуже боліти, бо невідомо яку інтерпретацію цей факт одержить у тих високих церковних римських чинни ків, які ранше відважувались запевнювати нас усіх, тобто вірних укра їнської католицької Церкви, що Святіший Отець не бажає собі жадної ак ції у справі патріярхату. Чи вони також пояснюватимуть це браком гро шей у наших американських Ієрархів? Як вже вище сказано, на кінцеві підсумки час ще не прийшов. Вважаємо, що обов’язком нас усіх є реєструвати події, менше й більше важливі, і старатись бачити їх у правдивому світлі, вглянувши в мотиви й причини поодиноких дій і акцій відповідальних осіб так церковного як і громадсько-політичного проводу нашої діяспори. Власне, на того рода аналізі вважаємо повинні базуватись відповідні акції того активу нашого суспільства, якому близькі й дорогі справи нашої Церкви й здорового росту нашого народу. Хоч про ролю мирян і про ними зорганізовані акції немає однако вої оцінки в суспільстві, а неприхильники єдности й українськости нашої Церкви цілево поширюють про них уперті сумніви, то факт відвідин Вер ховного Архиєпископа на теренах Америки вніс у ці справи недвозначну ясність. Бо за голосом народу, голосом мирян, не переказуваним, репре зентованим, чи умандатованим, але безпосереднім, прямим і несфальшованим приїхав сюди Верховний Архиєпископ. І Він його почув. І почув його також весь католицький світ, за вийнятком делеґата Апостольської Сто лиці ї'х Ексцеленції Архиєпископа Люї'джі Раймонді у Вашінґтоні, того, що пише довірочні листи нашим ієрархам і який зламав навіть приписані йому норми протоколу і добрий тон, щоби не зустрінутись із старшим чле ном Колеґії Кардиналів навіть тоді, коли цей одержував почесний докторат у міаці його осідку. До Верховного Архиєпископа заговорили наші німі, ’’нейтральні11, і ці що церковними справами "не займалися"... І Він прийняв усіх, принимав усіх в міру і понад міру Його фізичних сил, щоби дати доказ що Він не визнає поділу на кращих і гірших, на ближчих і дальших. Він стро го придержувався принципу, що усі члени нашої Церкви є рівні, і Він є однаково верховним Пастирем для усіх, без різниці, і без вийнятків. Це повинно поставити край багатьом непорозумінням, і питанням, які були спрямовані нераз до нашого товариства, а саме: чи Верховний Архиєпископ знає про діяльність вашого товариства, чи Він її акцептує, чи товарист во веде свої акції за попереднім порозумінням з Верховним. Архиєпископом? І вкінці деколи чулися закиди, що наше Товариство зловживає особою Верховного Архиєпископа, і що Верховний Архиєпископ відмовився від акцій нашого Товариства. Отже, не чекаючи остаточних підсумків, треба з повного відповідальністю ствердити, що такі наївні вістки й запитання -9-
digitized by ukrbiblioteka.org
мали^потвердити спрепаровану деякими римськими чинниками теорію, що Кир Йосиф при помочі своїх сторонників робитиме церковну диверсію на американському терені. Коли невелика група відданих справі церковної єдности людей в час декон*юнктури, іґноранції і навіть нагінки, обстоювала вірну справу, наражуючись нераз на неприємні наслідки бути невислуханими, переголосованими, зіґнорованими, висміяними, цькованими, чи протистатутово усуненими з управи Провидіння, свідомо, з власного переконання й розуміння ситуації принимала ці непопулярності, то можна було сну вати ілюзії про те, що може це все робиться за якусь заплату. Але коли в часі найпіднесенніших маніфестацій в Америці ці люди зайняли скром ні позиції, а до зустрічей, в почесні комітети й на авдієнції по кіль ка разів пропихалися інші, тоді теорія про зловживання особою Верхов ного Архиєпископа одержала, сподіємось, іншого, і тим разом вірного адресата. Маніфестаційний вияв волі вірних нашої Церкви за ідеєю патріяр^ хату прийшов навіть після того, як нам було сказано, що "Святіший Отець бажає щоби усі акції за патріярхат були припинені” , та що "Карди нал Йосиф відмовився від таких акцій"... Така ситуація стала видною тепер у іншому новому світлі, й існує можливість що вища церковна влада в Римі прислухається до того гголосу і врахує таку потребу у реоргані зації церковної структури, що не суперечила б волі її вірних, духовенст ва та ієрархії, і не змінювала б нічого в відносинах нашої Церкви до Вселенської Церкви. Саме на такий розвиток нашого церковного жмття, яким уже керистаються усі другі національности в рямках церковної: свободи, і в дусі реформ, які ініціював і переводить Рим, розраховує наше Това риство й загал вірних. Напевно, коли після декількох рзаборон" наша Церква у вільному світі ще раз повним голосом відізвалась в хвилину потреби, цього голосу вже ніхто не зіґнорує ані не переформує.. Для нас, тих що з церковними справами пов’язують майбутнє всієї громади, продовжується час продуманої праці й доброї* надії. Коли йдеться про працю, то вона не буде, як і не була в минулому, ніколи відірвана, групова, законспірована чи “підривна” . Церква - це не є справа групи, але справа усіх вірних. Тому праця для добра Церкви буде відкритою, прямою, цілеспрямованою. Вже в попередній каденції на-шої управи ми перенесли акцію за патріярхат на ширші форми, на плечі других організацій, і тим дали доказ, що ми нічого не бажали монополі зувати. Центральні товариства лікарів, інженерів, ОДВУ та інші дуже успішно поширили цю акцію, і тим вона стала ще більш загальною. Вправді, деякі центральні організації хоч відмовились від спільної акції, то, до чекавшись зустрічі з Верховним Архиєпископом, принайменше декляративно заявились за нею. Так і слова вдячности Верховного Архиєпископа були одним за гарні слова і прийняття, а другим за щиру працю і старання...
Для нас ще не п©
празнику. Ми
-10-
ще маємо
працю, і надію
digitized by ukrbiblioteka.org
І
Д р . З и н о в ій Ґ і л ь
"ПРАВДА ОСВОБОДИТЬ ВАС!” /Чи кінець брюховеччині в церковному житті українців-католиків?/ Оці наші думки-рефлексії, зв>язані з перебуванням Блаженнішого Вер ховного Архиєпископа в ЗСА накреслюємо саме тоді, коли Найвищий Ієрарх Української Католицької Церкви по відбутій візитації ещархій у Бразилії і Арґентині, у почоті двох українських владик Канади Ніля і Борецького та свого секретаря о. др. М. Марудите є в дорозі до Австралії. Наче біблій ний Пастир Він спішить відвідати тих, що рятуючи своє фізичне і духове життя опинилися чи не найдальше від батьківщини, та бажає познайомитись з їхім життям. Своїм авторитетом Він хоче піддержати їх на дусі, стимулю вати до дальшої творчої праці для рідної Церкви, та рідного народу. Він бажав і туди завезти запах рідного євшан-зілля, що має силу привести до рідного гнізда навіть тих, що відчужились. Замкнений у ватиканських мурах Він вирвавсь із ізоляції, бо бажав відновити духовну злуку з дочками і си нами свого народу, ділити з ними спільну долю вигнання, радости, смутку, та спільно плянувати долю свого народу на еміґрації. І Боже Провидіння обдарило Його силою та витревалістю, завдяки яким Він витривав неволю і вже свобідною людиною відвідує авоїх братів і сестер у Канаді, ЗСА, Бра зилії, Арґентині та Австралії« Про відвідини Верховного Архиєпископа в Канаді та ЗСА вже багато бу.ло написано. Дехто висловлював думки досить поверховно і без глибшої ана лізи, інші намагались бути щирими та об'єктивними. Щ е інші змалювали свої враження виключно яскравими кольорами, інші старалися задокументувати для історії всі позитиви і неґативи цієї історичної події на те, щоби.будучий читач-історик, міг мати вірний а не підмальований образ центральної Поста ті, діючих осіб і обставин, серед яких ця історична подія відбувалася. За лишаючи хронологічний опис святкувань іншим часописам ми бажаємо звернути нашу увагу на деякі фраґменти цих подій, які мали місце в осідку філядельфійської митрополії. Насамперед бажаємо підкреслити, що запрошення Верховного Архиєпископа нашими Владиками зі ЗСА треба вважати позитивним явищем і корисним рішен ням не тільки для наших Владик особисто, але також для Української Католи цької Церкви і української спільноти в ЗСА. Ми хочемо теж зазначити, що в історії тих важних відвідин повинна бути згадка й про те, що Владика Стемфорду Й. Шмондюк був першим, що запросив Верховного Архиєпископа до своєї єпархії. Очевидно, що історія повинна занотувати і такий факт, що українські католицькі владики з ЗСА запросили Верховного Архиєпископа під натиском опінії українського суспільства. Тому аналізуючи цей аспект із точки погляду єдности цілої Української Католицької Церкви у світі, ми обов’язані висловити подяку всім нашим трьом владикам у ЗСА за здійснення по бажань мирян та сповнення важливого релігійно-націоналвного обов'язку. Бо, беручи під увагу не зовсім позитивну настанову деяких церковних кругів до Достойної Особи Верховного Архиєпископа та ідеї патріярхату УКЦ, спеЦІяльно у філядельфійській єпархії, ми могли сподіватись багато розчарувань. Та милосердий#1Бог вислухав молитов мирян, а Святий Дух натхнув наших трьох владик бажанням виконати це важне діло в дусі братньої любови та єд ностиІ Тим самим Боже Провидіння зберегло нас від очевидної компромітації перед історією, власним українським народом та чужинцями. Та побіч цього позитивного явища, нажаль, приходиться замаркувати і негативні. Як відомо, господарем святкувань у Філядельфії був сам митропо лит Амброзій Сенишин. Теж відомо, що Митрополичий Комітет для тої цілі -11-
digitized by ukrbiblioteka.org
створено переважно з осіб, що на протязі останніх літ, коли активізував лась справа українського католицького патріярхату, не тільки не виявили найменшого заінтерисування нею але свідомо підривали авторитет Верховного АрхиєписКопа та ідею патріярхату УКЦ. І тому такий підхід до справ свят кувань буй іронічно-несерйозним і кинув неґативне світло на ініціяторів такої тактики. Виходить отже, що відсунення членів численних товариств, що все були прихильними Блаженнішому Архиєпископові та ідеї патріярхату^ від активної участи у святковому комітеті було наче "заплатою", або може навіть пімстоіГ за їхнє єдиноправильне поступовання, хоч це зовсім ішло в розріз з біблійною засадою: "Хто на тебе каменем, ти на нього хлібом.” Церковні круги у філядельфійській єпархії поступили радше згідно зі заса дою поган: "Око за око, зуб за зуб.” Так поступають одиниці які не в силі контролювати своїх емоцій супроти других. Особистості, в яких домінують почування відплати та пімсти не є в згоді із Божим Законом та Христовою Вірою. Чи не краще було виявити прихильність та приязнь та рівність до тих, яких ідеї треба було таки прийняти — принаймеише назовні, перед всіми мирянами! На нашу думку, не є тактовно оточити дорогого гостя людьми, що Його ще недавно очорнювали та паплюжили ідею, що Він - той гість репре зентує! А так було у Філядельфії, і Верховний Архиєпископ не міг того не завважити І Якщо філядельфійські господарі думають, що неґацією осіб, прихильних Верховному Архиєпископові та ідеї патріярхату, вони когобудь понизили або скомпромітували, то вони глибоко помиляються. Вже старинні римляни вчили нас: "Homo sit homini deus" (людина хай буде людині Богом). Людина, що не придержується цеї засади, не в силі нав’язувати і утримувати приятельський контакт зі своїм окруженням і це в першу чергу від'ємно відбивається на ній самій. Цей брак охоти і бажання жити в мирних стосунках з окруженням захитує їхню власну рівновагу, яка є джерелом непродуманих, часто драстичних 1 нехристиянських вчинків. Розумними та добрими ділами ми будуємо автори тет, немудрими ми його руйнуємо. Лише сповнена гордістю людина не може цього бачити і розуміти і вона сама собі найбільше шкодить, бо вона руйнує еві# власний аторитет! Про це повинні памятати також редактори української католицької преси в ЗСА, які доволі часто чи то через брак цивільної від ваги чи зі страху перед утратою редакторського крісла боялись писати прав ду про ці нерозумні і шкідливі діла своїх працедавців. Знайшлись і такі, що бажаючи ще ліпше "закріпити своє редакторське крісло” вивертали "кота хвостом” та оскаржували у підриванні авторитету тих, що відважились писата правду. Бо не можемо вважати пошануванням авторитетту такі писання, як приміром наївні похвали за незаслужені діла! Навпаки одинока правда, що є в силі "висвободити" з гріхів гордости і зарозумілости, є засобом для бу дування авторитету. Ми згідні у цьому, що писати правду не є так легко. Тому то й Верховний Архиєпископ, коли бачив, як цю правду потоптано, поу чав редакторів католицького щоденника "Америка" словами: "Головне, щоби притримуватися католицького світогляду /а не партийного/, впливати в пра вильному напрямку, і мати відвагу обороняти правильне становище." А в хри стиянському світогаяді, включно з католицьким, на брехню, лож, неправду — місця не може бути! Під час відвідин Верховного Архиєпископа філядельфійські господарі мали незвичайно -сприятливу нагоду морально реабілітуватись перед грома дянством. Це була рідкісна нагода раз на все визбутися нехристиянського духа та започаткувати нову добу співжиття з українською спільнотою. Це був би здоровий крок для улітпення самого себе, а на цьому скористала б теж Українська Католицька Церква і український нарід! Треба тільки жаліти, якщо цього не зроблено. Українська філядельфійська спільнота вітала Блаженнішого Верховного Архиєпископа бенкетом, що є популярною формою святкувань у цій країні.
-1 2 -
digitized by ukrbiblioteka.org
Гарно прибрану залю заповнили українські католицькі владики з Канади і ЗСА, священики, ченці, черниці і миряни. Якщо зважити те, що за прези-^ діяльним столом ми бачили навіть двох представників уряду і міста, /один з них жидівського походження/, то дуже вражала повна відсутність представ ників римо-католицької Церкви і Делеґата Апостольської Столиці Л. Раймонді з Вадгінґтону. Якщо пригадаємо собі, скільки тих представників римо-католицької Церкви з»явилось на ювілей в честь філядельфійського Митрополита у грудні минулого року, включно із самим Апостольським Делеґатом, то мимо волі насувається питання: невже ж Митрополичий Комітет так пильно старався, щоби иіодин представник римо-католицької церкш не з'явився на бенкеті? Чи співмірною є велич відвідин Первоієрарха УКЦ, Ісповідника Віри, Карди нала Католицької Церкви, Національного Героя з ювілеєм церковного владикимитрополита? Чи забулй римські достойники про протокол, що був саме на по требу? А може це було зумисне діяння деяких пралатів римської курії, що є в опозиції до постанов Другого Ватиканського Собору і задумів Папи Павла Шостого, якщо ідеться про долй УКЦ в діяспорі! Ми не зауважали теж і представника Української Автокефальної Право славної Церкви. Належить поставити питання, чи правдою є, що Блаженніпшй Митрополит Іоан не був запрошений так, як цього вимагає протокол у відно шенні до високого церковного достойника. Кажуть, що запрошення передано звичайними мирянином* що в УКЦ не займає жадного становища, а не духовною особою. Всім нам відомо, що відношення Блаженнішого Митрополита Іоана до. українців-католиків є приятельське. Можливо, що Митрополичий Комітет у Філядельфії запрошував подібно, як це кажеться в одній українській приповідці: "просили сердечно не прибути конечно!11 Саме святкування-бенкет був тріюмфом Блаженнішого Архиєпископа* Вправді, Митрополичий Комітет замовив був на бенкет залю величиною на не більше як £0° осіб, і з того Комітету завчасно розпущено було авторитетні твердження, що другі, кращі залі у цілій Філядельфії вже зайняті. Щойно під натиском громади і тих людей, я«их не допущено до Комітету, та на інтервен цію др. Мирослава Навроцького вдалось переконати господарів, що не всі залі були зайняті і що одна з найрепрезентативніших заль в готелі Шератон ще бу ла до диспозиції. Завдяки цій акції бенкет відбувся не як пляновано, із чо тириста людьми, але імпозантно у заповненій на півторитисячі людей залі.. Присутні щиро і спонтанно вітали Достойного Гостя, коли входив на залю, ко ли промовляв, коли пращаючись,відходив. Всі ми бачили, що вітання було нетеатральне і не вимушене, але зовсім природне, спонтанне, сердечне, прия тельське і синівське. Якщо ідеться про привіти, то першим вітав Блаженні шого Архиєпископа о. шамб. U. Харина. У свому вітальному слові, що було ви голошене доброю українською мовою, о. Шамбелян заговорив врешті і про ство рення патріярхату УКЦ. На марґінесі цього треба згадати, що ще далеко перед приїздом Верховного Архиєпископа до Канади і ЗСА, багато священиків тихцем, щоб не спричинити нагінки на себе, піддержували ідею потріярхату у нашій церкві, а деякі з них не побоялись навіть активно включитись у працю Това риства за Патріярхальний Устрій УКЦ. За їхню відвагу, зрозуміння справи і за працю належиться їм щп£е признання від нашої католицької спільноти в ЗСА. Невдалим і компромітуючим під кожним оглядом був виступ проф. JI. Добрянського, голови УККА. Передовсім, вбрання проф. Добрянського було недостосоване до поваги імпрези. Важко повірити, щоби професор Дкорджтавнського університету у Вашінґтоні не знав у якому убранні приходиться на бенкет для вшанування Первоієрарха Церкви і Кардинала Католицької Церкви, а в додатку Ісповідника Віри і Національного Героя? Ми не дивуємося одному членові ’’визвольного фронту", що надів спортову сорочку: і так з'явився на бенкеті! Ми віримо, що він иіп bont fide1* з'явився у неповному ґарнітурі і йо го можна ще виправдати; але як оправдати професора університету? Чи дійсно
-1 3 digitized by ukrbiblioteka.org
незнання, чи свідомо-попільне Іґнорування святкувань і Особи Блаженнішого Архиєпископа? Проф. Л. Добрянський започаткував своє слово ломаною українською мо вою і це викликало незвичайно пригноблююче враження на присутніх."Alittle Napoleon of the tikranians" коли навіть не постарався вивчити їхньої мови, не хай би вже краще говорив своє так зв. "вітальне слово1* таки зразу по ан глійські Це стільки про форму. А зміст промови не мав ніякого відношення до святкування, ані до самої Особи Верховного Архиєпископа. Замість гідно привітати Достойного Гостя від УККА, проф. Добрянський повівся наче на сніданку з 'кагоди тижня поневолених націй у Філядельфії", і тому говорив виключно про поневолені нації. Чи сам зміст промови не був до певної міри провокацією у відношенні до особи Верховного Архиєпископа? Сама промова була переплітана дешевими жартами з протикрмуністичним присмаком. Це, що проф. Добрянський збагатив свій репертуар жартами із зоологічного світу, це похвальне для нього. Однак професор університету повинен відчути, де жарти годяться, а де ні. "Краще жартами зовсім не користуватись, якщо не знати, коли і де їх розказувати” - говорить народна мудрість. Жарт ска заний У невідповідну пору, у невідповідних обставинах, викликує несмак, а то й зневагу! Ж арти пана професора про "котенята” о много краще нада ються в час перерви на засіданнях. УККА, Визвольного фронту, але ніколи на бенкеті в честь Церковного Достойника• А вкінці ми не мОжемо промовчати ще одного питання, яке повинно ціка вити мирян Української Католицької Церкви в ЗСА, а передовсім тих, щ о на лежать до УККА. Ми цікаві знати, чи проф. Л. Добрянський є членом УКЦ в ЗСА. Якщо так, то як називається парафія до якої він належить? Знаємо, що він не є членом УКЦ у Вашінґтоні, Д.К.; кажуть, щ о проф. Л. Добрянський є членом рймо-католицької церкви у Вірджінії. Нас не цікавить питання на стільки проф. Добрянський є практикуючим христіянином, бо це уважаємо йо го особистою справою. М и зовсім не відбираємо йому права належати до цієї чи до іншої йому любої церкви. Нас бентежить тількь те, чому Блаженнішого кржт єпископа, щ о є Головою УКЦ у цілому світі, вітав саме не член Україн ської Католицької Церкви, і то в імені членів-католиків? Сумні висновки з цього повинно витягнути саме наше католицьке суспільство, а передовсім ті що належать до УККА! Вітальне слово філядельфійського Митрополита на тему "Per aspera ad astra" /По колючках до зір/ тільки частинно пригадувало мучеництво Достойного Гостя. Усім нам відомо, щ о життєвий шлях нашого Блаженнішого Верховного Архиєпископа був досить густо устелений колючками різного роду: від кому ністів і некомуністів, від чужих і своїх, як від світських так від духов них осіб. Не щадили тих колючок Йому наші таки рідні оо. Василіяни у Римі, і навіть ті, що так голосно рекламують Філадельфію як місто братньої лю бовк« теж не пожаліли Блаженнішому Архиєпископові тих колючих досвідів. Підсумуванням вітання були слова філядельфійського Митрополита: "Ми всі раділи тими почестями /кардинальськими/,але наша радість не була повною бо наш Найдорожчий Ґість^ далі позістав скитальцем, далеко поза своєю ми трополією". Подібно висловився філядельфійський Владика в Едмонтоні, коли промовляв на Конгресі українців-католиків Канади в червні цього року. Там Митрополит теж сказав, шо найбільшою Його радістю було б бачити Верховного Архиєпископа не у Канаді, але у самому Львові, там де є Його стадо. Вправді на поворот Верховного Архиєпископа до Львова тепер зовсім не заноситься, а ВІН візитує українців по всьому світі поза Україною, ставить підвалини для збереження УКЦ в діяспорі, і думає про Синод Українських Католицьких Владик.... Відносно реверансу про "стадо Верховного Архиєпископа у Львові" го диться пригадати, щ о Богословська Академія у Львові втішалася доброю сла вою у цілій Европі завдяки високому поземові філософічних І богословських -1 4 digitized by ukrbiblioteka.org
наук у цій високій духовній школі. Вона видала поважне число висококвалі фікованих богословів, що їх науковим і духовим провідником був саме Бла женніший Верховний А р Х И Є П И С К О П . Вони коли опинились у Північній Америці поповнили також і філядельфійську єпархію. Вони саме своєю ревною і від* даною душпастирською працею дуже причинилися до оживлення і піднесення ду хового життя в ЗСА і через це єдність із Львівською Митрополією є в інте ресах Церкви і Народу навіть на майбутнє. Останнім на бенкеті промовляв сам Блаженнінгай Верховний Архиєпископ. Він виявив признання за всі осяги, при чому ствердив, що чисельна присут ність на бенкеті є наявним доказом єдности, що саме у теперішний час так дуже побажана і конечна. Українці, будучи з'єднаними, можуть 61.*№ успіш но боротися за свої права, чи то в національному чи рблігійному полії Оцей мотив єдности пробивавсь з усіх промов Верховного Архиєпископа. Та єдністт», про яку Верховний Архиєпископ говорив, зцементувала українську громаду та не дозволила на ніякий вилом. Намагання деяких тутешніх церковних кругів применшити авторитет Верховного Архиєпископа та ідею патріярхату - були безуспішні. Хочемо вірити, що в обличчі тріюмфальної подорожі Верховного Архиєпископа чиновники з римської курії зрозуміють, що Особа Верховного Архиєпископа не є контроверзійною. Контроверзійними повинні стати тепер інші... Хочеться вірити, що по від'їзді Верховного Архиєпископа прийде кі нець церковній брюховеччині в ЗСА, намаганням розбити церкву з нутра, ла тинізації та творенні |!удільних князівств". Хочеться вірити, що прийшов кінець явним і неявним заходам, тут і на Україні, ширити неправду про Вер ховного Архиєпископа, сіяти недовір’я до Його Особи між вірними тут і в Україні, та потайки продовжати шкідливу акцію проти інтересів УКЦ в ці лому світі. І хоч недавні переживання з приводу візити Верховного Архиєпископа додають усім нам відваги та охоти дальше трудитись для добра УКЦ, ми fio* винні усвідомити собі ці труднощі, що все ще стоять на перешкоді в осяг ненні намічених цілей. Тому треба нам уважно слідкувати за розвитком подій на нашому релігійному полі, в кожній потребі стати по стороні правди, і чеоно обстоювати великі ідеї, до яких нас кликав наш Первоієрарх.
«****«#***#**»*ІИ»я****************************************************************** А зже незабутнім останеться назавжди зворушливе прийняття великих мас українського народу, з їх комітетами і органі заціями, що завдали собі стільки і стільки труду у влашту ванні глибоко побожних богослужень, високомистецьких кон цертів, сердечний товариських зустрічей і бенкетів. Із Промови Блаженнішого Верховного Архиєпископа перед виїздом зі ЗСА, І7-го серпня 1960 р %
-15-
digitized by ukrbiblioteka.org
М. Л а б у н ь к а
БЕРЕЖІМ ПАМ,ЯТКИ НАШОГО МИНУЛОГО В ЦІЙ КРАЇНІ І Українська іиіґрація у ЗСА мало зберегла монументальних пам'я*• к із раннього періоду своєї історії в цій країні. Причин для цього багато. Не будемо їх тут вичисляти. Тривалі пам'ятки з цього раннього періоду - це в першу чергу доми молитви, скром ні лневеличкі церкви. Це також зрозуміле, коли взяти до уваги, що почини організованого життя українських піонерів проходили під проводом і опікою Церкви. Роля і значення Церкви в житті наших піонерів в цій і інших країнах поселення все ще, здається нам, належно не оцінена й не досліджена. Ці первісні церкви, збудовані з великим трудом піонерами укра їнської еміґрації у ЗСА, рідко коли можуть імпонувати нам своєю величчю, багатством церковної утвари, високої мистецької вартости іконами та іконостасами, чи оригінальністю архитектурних ліній. Але їхня вартість для нашої іміграції в цій країні тим не менша. Вони ж бо є чи не єдиними німими свідками важких початків наших попередників і звенами - символами, що лучать нас із минувшиною, хай і недавньою, хай і скромною, а все таки минувшиною, нашою минувшиною. Вони також є незаперечними свід ками нашої присутности в цій країні від кількох ґенерацій, а це Ххвє свідчення є важливим не лише для нас, а й для нашого окруження. Через це ці первісні ятині українських піонерів повин ні стати для нас тим, чим для кожного християнина є скромні до ми молитви первісних християн, чим є катакомби. Вони також не можуть притягати сучасних вірних ні своєю виставністю, ні ба гатством. їхнього значення для духового життя для мільйонів вір них ніхто, однак, не заперечить. На жаль, церкви збудовані укра їнськими піонерами в цій країні падають зараз жертвою модерніз му, потреб більших, розкішних храмів. Же ставимо тут питання так, щоб ця, чи інша парафія ціною збереження старої церкви дальше тиснулась у малих і невигідних приміщеннях. Не ставимо також про позиції, щоб зберігати кожну стару церкву в цій країні, збудова ну, чи набуту нашими піонерами; не завжди є це потрібне й можли ве. Але є церкви - символи й їх треба зберегти, навіть якщоб це було пов'язане з коштами й невигодами. Якщо їх не збережемо, то позбудемось частини нашої давнини, нашої традиції і історії в цій країні. На цього рода розтратність наших надбань не можемо собі позволити з багатьох причин. По-перше тому, що як вже вище згадано,не маємо в цій країні тривких, монументальних пам'яток забагато. По-дру^е тому, що на нашій батьківщині від віків про довжується систематичне нищиння історичних пам'яток нашого на роду з очевидною ціллю позбавити наш народ його минулого й та ким чином позбавити його свідомости власних давних традицій, культурних надбань, одним словом - історії; з ціллю зробити наш народ нацією неісторичною, безбатченком, що позбавлений права до великої і багатої культурної спадщини. Знаємо які кривди му сить зносити серед людей чоловік - безбатченко; подібною є й доля народу-безбатченка серед інших народів світу. Нація, що змушена жити бездержавним життям і до того всього стає позбавденою свого минулого^ падає жертвою асиміляції і анігіляції. По-третє тому, щоякщо мова про еміґрацію - діяспору, то легкова-16digitized by ukrbiblioteka.org
ження надбань попередніх поколінь в цій чи іншій країні посе лення, позбавляє еміґрацію бази для дальшого її існування, бо перериває тяглість традиції з покоління в покоління і в резуль таті призводить до заникнення ідентичности діяспори. Ео що може бути кращим звеном лучности між другою, чи третьою ґенбраціпю наро дженою в країні поселення із тими, що прибувають свіжо до ціяї кра їни, як не пам'ятки минулого створені такими новоприбулими емігран тами - піонерами три, чи більше ґенерацій скоріше? II Коли ми в кількох словах старались вказати на значення мону ментальних історичних п а м ’яток для кожного народу, а тим самим і для нашого, будь це на батьківщині, чи на еміграції, ми вказа ли, що маємо на увазі в першу чергу святині збудовані, чи набуті українськими піонерами в цій країні. Уважаємо, що нашій імігра ції належить застановитись над питанням збереження цих пам'яток поки ще не пізно. Коли збережемо ці й інші пам’ятки минулого, забезпечимо тяглість наших традицій для майбутніх поколінь. Бу де це рівночасно вшануванням пам'яти наших попередників і дока зом нашої національної свідомасти та громадської вироблености. Приводом для цього' рода призадуми стало знесення цього року старого катедрального храму укр. католицької архиєпархії у Филаделфії. вважаємо, що це була помилка. Із збуреним собором була з в ’язана тісно історія Української Католицької Церкви у ЗОА за останнє півстоліття, а тим самим і велика частина історії орга нізованого суспільно-громадського життя нашої іміграції в цій країні. Зв'язана з ним була також історія затяжної боротьби за самобутність нашої Церкви, коли наші піонери мусіли боротись проти спроб влити її в організаційну структуру Католицької Церкви латинського обряду. Боронити принципів окремішности приходилось їм не легко. Національна свідомість не була високою і загальною серед народніх мас, а історичні вороги нашого народу ширили шкід ливі, злосливі наклепи серед і так не надто прихильного окруження. Тому цей храм, хоч і непоказьний та- без особливої мистецької вартости, був у свій час великим і значним надбанням піонерів, священників-місіонарів та духового провідника громади блаженної пам’яти Кир Сотера Ортинського. Був він незаперечним пам'ятником-монументом їхньої спільної побіди у боротьбі за свої права, за пра ва всього народу. Того його значення для наших попередників, а тим самим і для нас - не можливо перебільшити. Собор цей став згодом чи не одиноким звеном єдности між батьками імігрантами бідними, запрацьованими заробітчанами - і їхніми тут народженими дітьми, що,здобувши відповідну освіту, часто відходили від батьків не лише фізично, && й духово. Вони рідко коли хотіли поглянути по той бік соціяльної прірви, що стала між ними й їхніми батьками. Але спогади дитинства, більш чи менш щасливого, .коли вони в свята й неділі держачи батьківську руку дріботіли в напрямі собору, приводили їх в дозрілому й старшому віці на місце цих спогадів, на місце, де непорушно стояв собор, свідок їхнього дитинства й молодости. Собор цей став також прибіжищем і розрадою для вели^ кої хвилі нової еміграції. Особливо у перших днях і роках пере бування цих нових емігрантів, їхнього скорбного життя в цій кра їні на початках, після важких і нераз трагічних переживань в часі 2-гої Світової війни. У цьому храмі багато з них складали подяку Всевишньому за те, що дозволив їм нарешті знайти людське прибі-17-
digitized by ukrbiblioteka.org
жищб та вкінці забути марева страхіть війни, знущань і поневірянь. У цьому соборі вони також віднаходили силу й снагу до нового життя. І цього собору нестало... Шкода, велика шкода! Бо значення його не можна було міряти реальною вартістю куска землі, що на ній він стояв, не вартістю мурів, ані красою архітектури, а тим - скільки гарячих і щирих молитов в ньому були вислухані, скільки сліз було в ньому пролито; сліз радости Й ГОВЯ, сліз вдячности й покути, пролитих нераз і в розпуці трьома ґенераціями того само го народу. Чи не варто було призадуматись над тим і зберегти його для нащадків? Очевидно, збудовано новий* величавий собор, але - він не скоро заступить старий. Звено тяглости якщо не перервано, то надщерблено. І ця щербина останеться як незагоєна рана на орга нізмі діяспори. Собор - символ минулого треба було зберегти й не завдавати ще одної рани здоровому ще організмові. Його можна й треба було зробити заповідником нашої іміграції в цій країні. Скільки маємо таких пам’ятників - заповідників тут? Яка чудова гармонія могла повстати між новим і старим соборами! У мурах старого собору можна було примістити нпр. церковнорелігійний музей, архів, бібліотеку богословської літератури, де зберігалися б скарби нашої церковної і національної культу ри; скарби вивезені з батьківщини й створені вже на еміграції. Цього, як добре відомо,’'неможливо зробити під сучасну пору на батьківщині. Багато дечого можна було зробити, а найважливіше - можна й треба було зберегти цей символ нашого минулого на цій землі. Зробити це, до речі, можна було без шкоди для будького, а зате з великою користю для всієї діяспори. На жаль таку, здавалося б, одиноку нагоду прогайновано. Вина за це не падає на нікого особисто, бо вона за всіми тому, що всі ми, здається, однаково винуваті одним гріхом - пороком, а це - браком пошани до нашого минулого. Народові, що свідомий своїх традицій, що розуміє значення минувшини - така річ ледви чи могла б трапитись. У нас, тому, що є це явище досить загальне, важко вимагати, щоб і провід думав інакше, як загал громади. Провід звичайно вичувая потреби народу, чи громади й відповідно до цього застосовується. Виглядає, що у нас того рода потреб немає... III Пишучи ці рядки, ми не можемо визбутись сильного враження, що його пережили читаючи "Собор” 0. Гончара. На думку постійно приходить порівнання долі двох соборів - фіктивного в повісті й реального у Филаделфії. Автор повісти по мистецьки змальовує почування людей, що стають на захист старого собору. Люди ці безвірки та покидки суспільства у нашому розумінні - обороняють старий собор перед ^нищенням, бо він для них являється рідкісним символом минувшини їхнього народу, як також і їхнього власного, коли це їхнє минуле було чистим і ясним, як тільки може бути молодість людини. Вони відчувають, що знищення собору рівнознач не знищенню частини їхнього національного й особистого я, і то кращої його частини. Не диво отже, що захищають вони цей собор з такою завзятістю. За обіцянками представника влади, знесення старого собору може принести цим людям певні особисті користі й вигоди в їхньому важкому житті. /На місці, де стоїть собор запляновано збудувати комплекс крамниць з товарами щоденного вжит ку й тим самим ніби створити вигоду для жителів містечка/. Вони -1 8 -
digitized by ukrbiblioteka.org
не то, що резигнують з тих вигод, а готові наразитись і на непри ємності, бо добачають у соборі вартості багато більші й вищі, хоч сподіватись цього від тих людей було б годі. Який контраст між ними - там і нами - тут! Реальна дійсність куди гірша, як фіктивна в повісті. Ми не чули ні одного прилюдного голосу, що став би був на захист старого катедрального храму - собору у Филаделфії. Це поганий прецеденс, бо він до певної міри позбав ляє нас морального права ставати в обороні тих ще чудом оцілілих пам'яток нашого минулого, що їх тепер ворожа рука намага ться знищити. ІУ У зв'язку із знесенням катедрального храму у Филаделфії мав місце також випадок, що може стати прикрим прецеденсом на май бутнє. Маємо на увазі перенесення мощів блаженної пам'яти Кир Сотера Ортинського й Кир Константина Богачевського. Перенесен ня мощів святих Божих угодників, блаженних слуг Божих та помер лих ієрархів завжди відбувалося з великими урочистостями в на шій церкві. Для цього існують окремі обряди й приписи каноніч ного права. Крім цього перенесення мощів святих і визначних іє рархів було віками предметом багатої і особливої церковної лі тератури. Багато житій святих Божих угодників, а й звичайних діячів Церкви повстали саме з нагоди перенесення їхніх мощів. Нерідко дні, що в них відбулося перенесення мощів овятого, ста вали загальними, або льокальними церковними святами, як нпр. свято св. Миколая /Теплого/ 9-го травня. Свято це установлено на пам’ятку перенесення мощів цього популярного Святого з міста Мир у Килікії до Барі в Італії 1087 Р* Перенесення мощів було звичайно великим святом громади, де така подія відбувалась. У відправах і процесіях 'перенесення брали завжди участь великі маси народу. Церква й громади вірних таким чином віддавали ок рему почесть покійникам, що заслужили собі на особливу пошану й звеличання. Такої пошани й права на звеличання заслужили собі у нас два попередні ієрархи Української Католицької Церкви у ЗСА. Вони цю Церкву зорганізували й її розбудували на цьому терені; у свій час були вони також визначними провідниками великої час тини української іміграції в цій країні. Нагоди для такого ві ками й традицією освяченого вшанування їхньої пам'єти вірним не було дано - з великою шкодою для Церкви й громади. Наскільки в Церкві була в минулому пошана до мощів померлих вдадик, дозволимо собі задемонструвати переповідженням одної історії із сивої давнини. У "Житії" новгородського архиєпископа Мойсея /14-те століття/ читаємо, що коли після упадку самостійности Новгорода ^14-78 р./, приїхав туди московський ставленник на владичий новгородський престіл архиєпископ Сергій і, зай шовши в манастир, де спочивали мощі архиєпископа Мойсея, виявив бажання їх побачити, то црисутній при цьому протопресвітер від мовився відчинити гріб та заявив, що гріб архиєпископа може від чинити лише рівний йому саном церковний достойник. Гордий моск вич злегковажив собі пересторогу протопресвітера й легкодушно заявив, що для нього це й так не було б великою честю бачити "цього смерда" /селянина/. Відчиняти гріб самому йому не схоті лось. За це, читаємо дальше в цьому "Житії", Господь його важко покарав, позбавивши його вживання розуму* Московський князь і 19
-
digitized by ukrbiblioteka.org
митрополит мусіли забрати свого ставленника назад до Москви. Ієрарх не може й не зобов'язаний усе знати, але він повинен^мати розумних дорадників біля себе, що могли б в любий час поспішити йому з поміччю і дати козкночасно влучну й розумну пораду. * # * Українській іміґрації слід серйозно застановитись над потребою збе реження пам'ятків нашого піонерського періоду в цій країні. Хто шанує минуле свого народу, себе шанує. Пошануймо отже належно самі себе, а ша нуватимуть нас і чужі.
Юрій Теодорович ЧІКАҐО МАС НОВУ ПАРАФІЮ Не може бути нормального і гармонійного церковно-релігійного життя в атмосфері суперечних з законом і традйцією розпоряджень і заборон та ре акції на них — критицизму і*спротиву мирян. Тому гарячим Бажанням Блаженнішого Верховного Архиєпископа Иосифа було, між іншим, щоб бодай перед Його, відвідинами в Чікаґо закінчився менш-більш справедливо тамошній голосний чотирирічний спір на терені катедри св. Миколая між більшістю парохіян і духовенством під проводом чікаґського єпископа Преосв. Ярослава Ґабра. Цей спір названо Спрощено ”календарним”, хоч це далеко не відповідає пов ній правді, бо тут ішлось і про обрядову та розговірну мову в церкві й цер ковній школі, і про чистоту обряду, і про збереження духових та традицій них особливостей цілої Церкви включно з ставленням до проблеми установлення Патріярхату й скликання Синоду Єпископів УКЦеркви. І найбільше непоступливі мусіли покоритися авторитетові Первоієрарха, тож спочатку настало щось в роді перемир'я: одна і друга сторона на рівних правах вітала Блаженнішого Верховного Архиєпископа під час Його триденного перебування /26 - 29 липня/ в Чікаґо. Розв'язку спору подав сам Верховний Архиєпископ під час масової Архиєрейської Літургії в парку ім. Ґрента. Її точки такі? 1) екскомуніка, яку двічі проголосив Преосв. Ґабро, вважається недійсною; 2) традиційно наставлена частина мирян катедральної парохії ви діляється в окрему парафію з юліянським календарем, І її парохом признача ється о. Павло Дкулинський; з) всі миряни собі рівні й не може бути перева ги одного календаря над другим, тому двоєсвяття в катедрі не є проти віри, бож наші богослуження не раз відправлялися в римо-католицьких церквах 1 навпаки. Ця точка мала зв'язок з справою богослужень новоствореної парафії св. Володимира й Ольги. Зовсім без згадки залишилася капличка, яку під наз вою ”парохіяльної церкви^св. Юрія Переможця” призначив був Владика Ярослав у лютому 1968 р. для вжийсу мирян-”старокалендарників”, чого ці миряни не прийняли з різних слушних мотивів. Отже, цеї старокалендарної церківці, ку ди ще й тепер вчащають дослівно щонеділі два десятки новокалендарників /так!/, зовсім не взято до уваги. Верховний Архиєпископ напевно на основі домовлення з Преосв. Ярославом заявив, що* коли о. Джулинський попросить, то напевно дістане дозвіл Вла дики на богослуження в катедрі св. Миколая. А втім, додамо, де може бути краще місце, як у чудовій просторій катедрі, в якій так багато мирян ново створеної парафії хрестилося, вінчалося й на якої удержання чи обнову скла ло великі пожертви. І справді, перше богослуження в заповненій по вінцй катедрі св. Миколая відбулося 18 серпня ц.р. Але зараз же в найближчі дні -20 -
digitized by ukrbiblioteka.org
виявилося, що катедральне духовенство, якому здається, що катедра є його приватною власністю, таких "комірників" собі не бажає, мовляв, "ідіть до своєї церкви, бо не може бути парафії в парафії”/?!/. Не хочемо переказувати усіх прикрих фактів, які знаменували це Н е б а жання", бо наше завдання не розятрувати рани^ а реферувати факти, тим біль ше що наша інформаційна преса знову, за давньою звичкою, набрала в рот во ди і про церковну справу в Чікаґо, яка інтересує і болить усю діяспору, ні словечком не згадує, хибно думаючи, що робить замиренню добру прислугу. Скажемо тільки, що в суботу 11^. вересня парох св. Миколая заявив о. Джулинському,.що "завтра останнє ваше богослуження о год. І по полудні/!/, а більше не буде". І так молода парафія св. Володимира й Ольги опинилися без даху над головою. Ясно що вона не могла протягом одного місяця свого заснування при дбати й обладнати окреме приміщення, хоч його і шукала. Тоді Комітет Оборони Традицій УКЦ, як репрезентант парафії, звернувся за допомогою до православних братів-українців. Парафіяльна Рада, парафіяни і настоятель собору св. Володимира УПЦ в Америці, а врешті і Преосв. Владика Олександер заявили, що погоджуються відступити безплатно храм на богослуження своїх братів-католиків, доки треба. Коли уже укладено договір, Владика Ярослав заявив о. Джулинському, що змінив думку і привертає дозвіл на постійні богослуження за юліянським ка лендарем у катедрі св. Миколая в пополудневі /і/ години. Але вже було за пізно. Миряни-традиційники перенесли свої богослуження до українського, православного храму, щоб без митарств і постійних "змін думки" нарешті в спокою і справді по0ожно молитися Богові. Перше українсько-католицьке богослуження у православній українській церкві було відправлене у празник Різдва Богородиці, 21 вересня,ц,р. Перед тим посвячено церковні ризи і ча шу, а настоятель собору св. Володимира, митрофорний протоєреЙ о. Федір Білецький привітав католицьких братів і по-братерськи обнявся з о . парохом Джулинським. Присутні втирали сльози. Що вони переживали, хай це уявлять собі Шановні Читачі. З того часу почалася нормальна і поступова розбудова новоствореної па рафії. Щонеділі і свята о год. 8 ранку і 7 вечера відправляється Служба Бо жа в щільно заповненій вірними церкві. Так само і в будні відправляються богослуження. До парафії постіймо напливають заяви про вступ. 20 жовтня на зборах відбулися вибори парафіяльної ради. Перед парохією св. Володимира й Ольги ще чимало проблем: постійне при міщення, парохіяльні сотрудники, організація церковних товариств і інше. Віримо, що всі ці справи дасться успішно роз.в>язати при Божій допомозі й дружній співпраці свідомих парафіян.
*#**********#«*^*******^^****#***##*#*********************#*********************#** Духові ліліпути і карлики та слабодухи ніколи не завоюють світу, і нарід, що відрікається себе, не викує своєї долі! Блаженніший Верховний Архиєпиекоп Йосиф я*************************************************************************************
-21-
digitized by ukrbiblioteka.org
ВЕРХОВНИЙ
НАСТОЯТЕЛЬ
ЧИНА
Св.ВВ
Згідно з вісткою, яка прийшла до нас з Канади,у титуляції нашої церковної ієрархії введено новий, не уживаний досі титул - "Верховний Настоятель Чина Св.ВВГ, який належить дотеперішньому Протоархимандритові о.др. Атанасію Великому. Не знаємо в сучасній хвилині реального значення цієї інстанції влади, ані евентуальної зв’язаної з новим титу лом зміни у правах влади протоархимандрита. Треба сподіватися, шо в'су часній церковній ситуації, яка вимагає структуральних модифікацій і доосередочного скріплення, цей новий титул не буде на перешкоді. Нашим щирим бажанням було б бачити наші верховні інстанції церковної влади дійсно верховними, і щоби довірочні доручення нашому духовенству не при ходили від якоїсь ще "верховнішої” інстанції влади. Ми дізнались, і подали в попередньому числі нашого журнала вістку, що виїзд Верховного Архиєпископа з Ватикану на американські терени від бувся з певними комплікаціями, а другі часописи подали вістку, що він відбувся таки проти волі Східної Конґреґації. Другі інформували про те леграми, які мали бути вислані із Філядельфії до Східної Конґреґації із мотиваціями проти виїзду Верховного Архиєпископа. Тепер довідуємось про цілком подібну історію з виїздом до Канади Верховного Настоятеля Чина Св.ВВ*о.др* А.Великого. В Едмонтоні, Канада, збудовано новий манастир, який мав бути пос^ в ’ячений в другій половині вересня цього року, і акт посвячення мав ви конати о.др.А.Великий. Коротко перед від’їздом до Канади для нього прий шла порада від Східньої Конґреґації щоби^він здержався, не їхав на аме риканський терен і почекав повороту Кир Йосифа Сліпого до Риму. Велика шкода, що таких вістей не подають до відома якісь пресові аґенції, або часописи з іменем, як це діється в других народів, та що такі інформації не допускаються до відома нашої громади. А у приватній переписці точність вислову не така, як у публікації, і через це малень ка підміна слова може змінити суть відомості. А у цій інформації важли ве таке, що протоархрімандрит, настоятель чина, має ширшу й більш авто номну владу як навіть єпископ ординарій, і на кожночасну візитацію під леглих йому манастирів він дозволу ніколи не потребував. Такі обмеження, які Східня Конґреґація мала б стосувати до обох наших Ієрархів у випадку їхнього виїзду на американський тере?,через брак інших логічних пояснень, мусить розцінюватись як бажання Східньої Конґреґації виконувати адмініст ративно й канонічно владу в нашій Церкві не зважаючи на факт, що уся Ка толицька Церква уже структурально переставилась на національні церкви, з автономними єпископськими конференціями у проводі. Факт неприїзду о.др. А.Великого до Едмонтону не з його вини пот верджує домінантну позицію Східньої Конґреґації у нашій Церкві, але не пояснює її дальших інтенцій. Кожна розумна влада рахується з реальними фактами, з дійсністю. В обличчі такого вияву волі народу, який мав міс це по усіх єпархіях заокеанської діаспори минулого літа в зв’язку з ві зитацією Верховного Архієпископа, повинні заіснувати зміни навіть у Римі.
-22digitized by ukrbiblioteka.org
ПРО
КНИЖКУ
"НЕВИДИМІ
СТИГМАТИ"
В одному з попередніх чисел нашого журнала ми повідомили, що Товариство за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви приступило до видання книжки під наголовком "Невидимі Стигмати",ав торки Мілени Рудницької, і просили наших читачів та прихильників за мовляти цю книжку в передплаті, пишучи на адресу редакції,яка є по міщена на останній сторінці кожного журнала. Практично виданням книжки займається спеціяльна видавнича комісія, яку очолив о«радник Роман Ганас. Комісія приступила до праці без жадних фондів, плянуючи зорганізувати їх передплатами та безпроцентовими позиками у прихиль ників та ентузіястів видання цієї книжки. З часом продовжувалась праця авторки над викінченням скриптів і приготуванням їх до друку, а друкарня в свій час,згідно з договоренням приступила до виконання друкарських робіт. Тому,що маємо багато запитів від заінтересованих людей, спеціяльно від передплатників, видавнича комісія може вже сьогодні подати до відома, що книжка є в процесі виконання в друкарні "Логос" в Мюн хені, праця проходить інтензивно, і авторка персонально стежить за коректою, ломкою і оформленням книжки, що забезпечить її появу у без доганному вигляді. Термін появи цієї більшої об’ємом книжки, згідно з сучасним темпом виконування друкарських робіт, передбачується на початок наступного року. В найближчих тижнях по усіх відділах нашого товариства розпічнеться посилена акція дальшої передплати на книжку, щоби забезпечити фонди для її своєчасної появи. З ціллю забезпечення якнайскорішої та успішної появи книжки двох представників видавничої комісії із Філядельфії, інж.С.Процик та ред.Є.Зиблікевич відбули вступну розмову із репрезентантом в-ва "Свобода" ред.А.Драґаном, під час якої можливість співпраці в тій цілі виявилась зовсім реальною. Про саму форму співпраці над виданням книжки між Головною Управою УНСогозу і Видавничою Комісіє®, яка працює з рамені Товариства за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви, буде вирішено в найближчому часі представниками обох органі зацій і авторкою.
ЗА ПАТРІЯРХАТ * видає Крайова Управа Товариства за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви FOR ТНЕ РАТЕІІШСИАТЕ - published by Soeiety for the Promotion of the Patriarchal System in the Ukrainian Catholic Church Редакційна Колеґія: іщр. Степан Процик /головний редактор/, Др. Зиновій Ґіль, Богдан Ясінський ЗА ПАТРІЯРХАТ виходить
рази на рік /квартально/
Статті підписані авторами, чи ініціялами автора, не конче висловлюють погляди чи становище редакції
-2 3 digitized by ukrbiblioteka.org
U K R A I N I A N C A T H O L I C A S S O C IA T I O N P . O. B ox 11012 P h ila d e lp h ia , P a . 19141 U . S. A.
Ціна 5 0 центів
digitized by ukrbiblioteka.org